Міністерство агропромислового комплексу України . Ржищівський будівельний технікум дисципліни “Основи охорони праці” для вищих навчальних закладів по підготовці молодших спеціалістів Спеціальність № Розробила викладач Пащенко Т . М . 2013 рік 1 1.Вступ. Загальні питання охорони праці. 1.Предмет, структура, зміст, мета дисципліни «Основи охорони праці» її зв'язок з іншими дисциплінами. 2.Основні поняття в галузі охорони праці, їх терміни та визначення. - охорона праці - умови праці - несприятливі чинники шкідливі і небезпечні - виробнича травма - нещасний випадок на виробництві - професійне захворювання. 3.Основні етапи розвитку охорони праці. 4. З історії нагляду за охороною праці в Україні. 5. Стан охорони праці в Україні та інших країнах 1. Предмет, структура, зміст, мета дисципліни «Основи охорони праці» її зв'язок з іншими дисциплінами. Основи охорони праці – це комплексна дисципліна, яка вивчається з фізика хімія математика опір матеріалів Основи охорони праці електротехніка технологія устаткування виробничих процесів та пов'язана з загальнотехнічні та загально спеціальні освітні метою формування у майбутніх фахівців з вищою освітою необхідного в їхній подальшій професійній діяльності рівня знань та умінь з правових і організаційних питань охорони праці, з питань гігієни праці, виробничої санітарії, техніки безпеки та пожежної безпеки, визначеного відповідними державними стандартами освіти, а також активної позиції щодо практичної реалізації принципу пріоритетності охорони життя та здоров'я працівників по відношенню до результатів виробничої діяльності. безпекою життєдіяльності науковою організацією праці інженерною психологією технічною естетикою 2 Основна мета дисципліни – надати майбутнім фахівцям знання основ охорони праці, реалізація яких на практиці сприятиме покращенню умов праці, підвищенню її продуктивності, запобіганню професійних захворювань, виробничого травматизму, аварій. 2. Основні поняття в галузі охорони праці, їх терміни та визначення. Перш ніж розглянути поняття «охорона праці» звернемо увагу на його другий компонент, оскільки він є первинним. Адже без праці не було б і поняття «охорона праці». Під працею розуміють цілеспрямовану діяльність людини, в результаті якої створюються матеріальні блага, необхідні для задоволення її власних потреб, а також духовні цінності, що слугують суспільству. З фізіологічної точки зору праця – це витрачання людиною фізичної та розумової енергії. Таким чином, праця є умовою існування людини та суспільства загалом. Однак за певних умов, коли в процесі праці мають місце шкідливі та небезпечні чинники, які безпосередньо впливають на працюючу людину, можуть проявлятися негативні наслідки праці. Ось чому з поняттям «праця» супутньо слідує й інше – «охорона праці». Охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та лікувальнопрофілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження здоров'я та працездатності людини в процесі праці. Основну мету охорони праці можна виразити наступною формулою: ОП = ЗТПЗ + СБНУП + ЗЗП + ППП + ПАС, де ЗТПС — запобігання травматизму та професійних захворювань; СБНУП — створення безпечних і нешкідливих умов праці; ЗЗП — збереження здоров'я та працездатності; ППП — підвищення продуктивності праці; ПАС — попередження аварійних ситуацій. Терміни та визначення основних понять з охорони праці наведені в ДСТУ 2293-99 та деяких стандартах системи стандартів безпеки праці (ССБП). Розглянемо найважливіші з них. Умови праці – сукупність чинників виробничого середовища і трудового процесу, які впливають на здоров'я і працездатність людини під час виконування нею трудових обов'язків. 3 Несприятливі чинники шкідливі небезпечні Шкідливий виробничий чинник – виробничий чинник, вплив якого за певних умов може призвести до захворювання, зниження працездатності і (або) негативного впливу на здоров'я нащадків. Небезпечний виробничий чинник – виробничий чинник, вплив якого на працівника в певних умовах призводить до травм, отруєння, іншого раптового різкого погіршення здоров'я або до смерті. за природою дії фізичні *рухомі машини та механізми *пересувні частини виробничого устаткування; *підвищена запиленість та загазованість повітря робочої зони; *підвищена чи понижена температура поверхонь устаткування, матеріалів чи повітря робочої зони; *підвищений рівень шуму, вібрацій, інфразвукових коливань, ультразвуку, іонізуючих випромінювань, статичної електрики, електромагнітних випромінювань, ультрафіолетової чи інфрачервоної радіації; *підвищені чи понижені барометричний тиск, вологість, іонізація та рухомість повітря; *небезпечне значення напруги в електричному колі; *підвищена напруженість електричного чи магнітного полів; *відсутність чи нестача природного світла; *недостатня освітленість робочої зони; *підвищена яскравість світла; *пряме та відбите випромінювання, що створює засліплювальну дію. хімічні біологічні психофізіологічні загально токсичні, патогенні мікроорганізми бактерії, віруси, грибки та ін. фізичні (статичні та динамічні) нервово-психічні перевантаження: продукти їх життєдіяльності, макроорганізми (рослини та тварини). розумове перенапруження, сенсибілізуючі, подразнювальні монотонність праці, канцерогенні, перенапруження органів чуття, такі, що впливають на репродуктивну функцію. емоційні перевантаження мутагенні 4 Дія окремих несприятливих чинників виробничого середовища чи трудового процесу може призвести до виробничої травми – порушення анатомічної цілісності організму людини або його функцій внаслідок дії виробничих чинників. Виробничі травми класифікують: за видом агента, що призвів до травмування – механічні, термічні, хімічні, променеві, електричні, комбіновані та ін.; за виробничими матеріальними причинами (носіями) травми – рухомі частини обладнання, готова продукція, відходи виробництва та ін.; за локалізацією травм – травми очей, голови, рук, ніг, тулуба; за ступенем тяжкості пошкоджень – легкі, тяжкі, смертельні; за технологічними операціями – вантажно-розвантажувальні роботи, перевезення вантажів та ін. Часто травма є наслідком нещасного випадку. Нещасний випадок на виробництві – раптове погіршення стану здоров'я чи настання смерті працівника під час виконування ним трудових обов'язків внаслідок короткочасного (тривалістю не довше однієї робочої зміни) впливу небезпечного або шкідливого чинника. Наслідком дії шкідливого виробничого чинника може бути і професійне захворювання – паталогічний стан людини, обумовлений надмірним напруженням організму або дією шкідливого виробничого чинника під час трудової діяльності. Окрім професійних, на виробництві зараз відокремлюють групу, так званих, виробничо зумовлених захворювань – захворювань, перебіг яких ускладнюється умовами праці, а частота їх перевищує частоту у працівників, які не зазнають впливу певних професійних шкідливих чинників. 3. Основні етапи розвитку охорони праці. Питання щодо забезпечення безпечних умов праці завжди супроводжували розвиток цивілізації людства. Умови праці розглядалися в працях Арістотеля (387 – 322 рр. до н. є.), Гіпократа (400 – 377 рр. до н. є.). Ще за 379 років до н. є. Гіпократ звернув увагу на шкідливий вплив на організм рудокопів пилу, який утворюється при видобуванні руди. Лікарі епохи Відродження (Агрікола, Парацельс) докладно описали важкі умови праці, якими вирізнялися гірничорудні та металургійні підприємства того часу. У 1700 р. вийшла книга Бернардино Рамацині «Роздуми про хвороби ремісників», у якій були детально розглянуті питання гігієни праці і патологічних змін, що виникають в осіб різних професій. М. В. Ломоносов (1711 – 1765 рр.) написав основоположні праці про безпеку в гірництві. Питання гігієни праці були висвітлені Ф. Ф. Ерисманом (1842—1915 рр.) у його книзі «Професійна гігієна фізичної та розумової праці» (1877 р.). Значний вкладу розвиток гігієни праці вніс І. М. Сеченов (1829 – 1905 рр.), який у своєму «Нарисі робочих рухів людини» (1907 р.) науково обґрунтував цілу низку питань щодо ролі центральної нервової системи та органів чуття людини в процесі праці. Багато зробили для наукового вивчення і вдосконалення гігієни та безпеки праці в умовах інтенсивного розвитку промисловості вітчизняні вчені В. Л. Кірпічов (1845– 1913), Д. П. Нікольський (1855 – 1918 рр.), О. О. Прес (1857—1930 рр.), В. О. 5 Левицький (1867 – 1936 рр.), М. О. Вигдорчик (1875 – 1955 рр.), О. М. Марзеєв (1883 – 1956 рр.) та ін. Значний вклад у розробку окремих питань охорони праці внесли: академік М. Є. Жуковський (1847 – 1921 рр.), який розробив аеродинамічну теорію, що дозволило проводити інженерні розрахунки вентиляційних систем; академік М. Д. Зелінський (1861 – 1953 рр.), який розробив ефективну конструкцію протигаза, яка майже без принципових змін використовується дотепер; академік О. О. Скочинський (1874 – 1960 рр.), який досліджував причини пожеж та вибухів у вугільних шахтах; академік М. М. Семенов (1896 – 1981 рр.), який розробив ланцюгову теорію горіння та теорію теплового вибуху газових сумішей. Фундаментальні та прикладні питання охорони та гігієни праці висвітлені в роботах сучасних вітчизняних вчених: академіків Б. О. Патона, І. М. Трахтенберга; професорів К. Н. Ткачука, Г. Г. Гогіташвілі, І. І. Даценко та інших. Науково-технічний прогрес вносить принципові нововведення у всі сфери сучасного матеріального виробництва, при цьому докорінним чином змінюються знаряддя та предмети праці, методи обробки інформації, що в свою чергу змінює умови праці. В Україні питаннями подальшого вдосконалення охорони праці в сучасних умовах, проведенням фундаментальних та прикладних наукових досліджень з вищеназваних питань займаються: Національний науково-дослідний інститут (НДІ) охорони праці (м. Київ), Український НДІ пожежної безпеки (м. Київ), Інститут медицини праці АМН України (м. Київ), Державний НДІ техніки безпеки хімічних виробництв (м. Сєвєродонецькі НДІ медико-екологічних проблем Донбасу та вугільної промисловості (м. Донецьк), Український НДІ промислової медицини (м. Кривий Ріг), Харківський НДІ гігієни праці та профзахворювань, Інститут екогігієни та токсикології ім. Л. І. Медведя (м. Київ), Український НДІ медицини транспорту (м. Одеса), галузеві НДІ, проектно-конструкторські установи, навчальні заклади та ін. «Охорона праці», як самостійна навчальна дисципліна сформувалась протягом останніх семидесяти років XX століття. До 1966 р. «Охорона праці» викладалась, в основному, як складова частина окремих спеціальних та інженерних дисциплін, і лише в окремих технічних вузах Існувала як самостійна дисципліна. З 1966 р. «Охорона праці», як окрема спеціальна дисципліна була введена в програми навчання студентів усіх інженерних спеціальностей, а вищим технічним навчальним закладам було запропоновано створити кафедри охорони праці. З 1999 р. у всіх вищих закладах освіти України при підготовці фахівців відповідних освітньо-кваліфікацій-них рівнів проводиться вивчення нормативних дисциплін «Основи охорони праці», та «Охорона праці в галузі» (наказ Міносвіти України від 02. 12. 98 р. № 420). Безумовно важливим заходом щодо успішного вирішення питань охорони праці є підготовка відповідних фахівців. У Радянському Союзі підготовка фахівців з охорони праці не проводилась. Останнім часом деякі вищі технічні заклади освіти Донецька, Дніпропетровська, Одеси розпочали підготовку фахівців з охорони праці. Фахівців з пожежної безпеки готують вищі навчальні заклади Міністерства внутрішніх справ України в містах Харкові, Черкасах та Львові. Необхідно зазначити, що гігієна праці, яку зараз прийнято розглядати як складову частину охорони праці, вивчалась у навчальних закладах України ще в кінці XIX століття. Кафедра гігієни була створена в 1871 р. у Київському університеті, а в 1899 р. – на медичному факультеті Львівського університету. Зараз кафедри загальної гігієни створені майже у всіх вищих медичних закладах освіти України. 6 4. З історії нагляду за охороною праці в Україні. Бурхливий розвиток у XIX столітті важкої промисловості, складних та небезпечних виробництв, що супроводився численними аваріями та нещасними випадками, зумовив необхідність виникнення відомчо-професійних або державних служб технічного нагляду. Один з найстаріших видів нагляду — це нагляд за безпечною експлуатацією посудин, що працюють під тиском. Безпека використання парових котлів у Російській імперії контролювалася з 1843 р. спочатку губернськими інженерами, а з 1894 р. – Фабричною Інспекцією Міністерства торгівлі і промисловості. У 1910 р. функції котлонагляду були передані товариствам котловласників з правом огляду парових котлів нарівні з фабрично-заводськими Інспекціями. Історія гірничого нагляду починається у XVIII столітті. Спершу його функцією був контроль за додержанням права власності на надра, а пізніше — за порядком розробки надр. У другій половині XVIII століття виникла потреба в організації спеціального нагляду за забезпеченням безпеки в гірничій промисловості як найбільш небезпечній і такій, що в разі аварії завдає величезних збитків. Законом від 9 березня 1892 р. була утворена особлива гірничо-заводська інспекція, яка складалася з окружних інспекторів та їх помічників. Так безпека гірничих робіт стала предметом спеціального нагляду. В кінці XIX століття видання обов'язкових постанов з охорони життя та здоров'я працюючих, розробка нормативних документів з охорони праці стали виключним правом Головної служби з фабричних та гірничозаводських справ. Радянський період історії нагляду розпочався 17 травня 1918 р., коли було прийнято Декрет про утворення інспекції праці в складі Наркомату праці. У серпні 1918 р. було створено технічну інспекцію для виконання функцій котлонагляду, а в 1922 р. – Центральне управління гірничого нагляду. У 1927 р. в складі Наркомпраці СРСР та республіканських наркоматів, утому числі і в УРСР, була утворена Державна гірничотехнічна інспекція, а на місцях – окружні, губернські, районні та дільничні гірничотехнічні інспекції, які виконували також функції котлонагляду. З 1933 по 1936 рр. інспекції перебували в підпорядкуванні профспілок. У 1937 – 1946 рр. гірничий нагляд та котлонагляд здійснювали відомчі інспекції 5. Стан охорони праці в Україні та інших країнах. Технічний прогрес постійно, мов тінь, супроводжують техногенні аварії та нещасні випадки. За статистичними даними МОП, кількість нещасних випадків на виробництві у світі неухильно зростає і становить на теперішній час приблизно 250 млн. щорічно (685 тис. виробничих травм на день). Рівень травматизму і профзахворюваності значно вищий у країнах, що розвиваються, ніж у промислово розвинутих державах. Так, у країнах Європейського Союзу щорічно жертвами нещасних випадків і профзахворювань стають близько 10 млн. осіб; з них майже 8 тис. гинуть. В Україні щоденно на виробництві травмуються в середньому 140-180 осіб, з них 20 стають інвалідами, а 3-4 гинуть. Статистичні дані свідчать, що: 7 - кожних три хвилини внаслідок виробничої травми чи професійного захворювання у світі помирає одна людина; - в Україні внаслідок травм кожних шість годин гине одна людина; - кожної секунди у світі на виробництві травмується чотири людини; - в Україні кожних вісім хвилин травмується одна людина; - кожного місяця у світі на виробництві травмується така кількість людей, яка дорівнює населенню Парижа. Міжнародне бюро праці з'ясувало, що в середньому в світі на 100 тис. працюючих щорічно припадає приблизно шість нещасних випадків зі смертельними наслідками. В Україні цей показник майже вдвічі вищий. Рівень виробничого травматизму в деяких країнах Європи наведено в табл. 1. Таблиця 1. Загальна кількість (коефіцієнт) смертельних випадків на виробництві на 1000 працюючих (Ксм1000) у деяких країнах Європи № № Країна Ксм 1000 Країна Ксм 1000 з/п з/п Велика 1 0,010 6 Польща 0,067 Британія 2 Франція 0,016 7 Австрія 0,061 3 Норвегія 0,020 8 Білорусь 0,089 4 Данія 0,028 9 Україна 0,117 5 Угорщина 0,056 10 Росія 0,134 Однак необхідно зазначити, що показники стану охорони праці суттєво відрізняються за окремими галузями виробництва (рис. 1). Високотравмонебезпечною в нашій країні є вугільна промисловість. Так, на кожний мільйон тонн видобутого вугілля гине в середньому троє шахтарів. У США цей показник у 100 разів нижчий, а в Росії майже у шість разів. У 2007 р. (18 листопада, 1 та 2 грудня) на орендному підприємстві "Шахта ім. О. Ф. Засядька" сталися три аварії, під час яких загинули 101 гірник та 5 працівників гірничорятувальної служби. Рис. 1. Розподіл випадків смертельного травматизму за окремими галузями економіки України 8 На думку вітчизняних та іноземних фахівців, які за програмою МОП проводили дослідження в Україні, велика кількість нещасних випадків зі смертельними наслідками пояснюється п'ятьма основними причинами: незадовільною підготовкою працівників і роботодавців з питань охорони праці; відсутністю належного контролю за станом безпеки на робочих місцях та виконанням встановлених норм; недостатнім забезпеченням працюючих засобами індивідуального захисту; повільним впровадженням засобів та приладів колективної безпеки на підприємствах; спрацьованістю (у деяких галузях до 80 % ) засобів виробництва. Із наведеної на рис. 2 динаміки травматизму в Україні видно, що простежується позитивна тенденція до зниження виробничого травматизму, в тому числі (що дуже важливо) зі смертельними наслідками. Частково це пов'язано з падінням обсягів виробництва, а відтак - зменшенням несприятливих виробничих чинників, що впливають на працюючих осіб, та скороченням чисельності останніх, а також збільшенням частки приватних підприємств, де часто-густо випадки травматизму на підприємстві приховуються. Однак зниження абсолютного показника виробничого травматизму не означає, що проблем стало менше і немає підстав для серйозної стурбованості ситуацією з охорони праці. Це підтверджує й той факт, що при зменшенні коефіцієнта частоти травматизму К - кількості випадків травматизму на 1000 працюючих (рис. 2, в), коефіцієнт тяжкості травматизму Кг - кількість втрачених людино-днів на один випадок травматизму (рис. 2, г), повільно зростає. Витрати, пов'язані з нещасними випадками, становлять значну суму. Так кожен випадок виробничого травматизму в індустріальній державі (наприклад, європейській) обходиться приблизно в 500-1000 швейцарських франків на день. У яку суму точно обходиться нещасний випадок в Україні - поки що невідомо (немає статистичного обліку всіх витрат та методики їх визначення). Однак відомо, що за кілька останніх років в Україні витрати на відшкодування втрат потерпілим на виробництві та ліквідацію наслідків нещасних випадків приблизно у 20 разів перевищували витрати на заходи з охорони праці. За кордоном підприємці підрахували і давно дійшли висновку, що економічно вигідніше вкладати кошти в охорону праці, аніж прирікати себе на постійну ліквідацію наслідків нещасних випадків і аварій на виробництві. Збереження життя і здоров'я людини не тільки на виробництві, але й за його межами набуває особливого значення з огляду на соціально-економічні та демографічні аспекти сучасного розвитку нашої держави. Так, проаналізувавши статистичні дані стосовно нещасних випадків невиробничого характеру, що сталися в Україні протягом останніх п'яти років, можна зробити наступні висновки: в Україні щорічно одержують травми у невиробничій сфері близько 2 млн осіб; з них майже 70 тис. гине, що приблизно в 40 разів перевищує кількість загиблих на виробництві. За основними уражаючими чинниками нещасні випадки невиробничого характеру розподіляються наступним чином (середня кількість загиблих за рік): самогубства і самоушкодження 11-12 тис; транспорт - 10-11 тис; отруєння алкоголем - 9-10 тис; інші випадки отруєнь 3-4 тис; насильницькі дії - 5-6 тис; утоплення - 4-5 тис; природні чинники - 3-4 тис; пожежі - 3-4 тис; випадкові падіння - 2-3 тис. Найбільше смертельних випадків на 1000 мешканців зареєстровано в Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Херсонській, Кіровоградській, Чернігівській, Луганській областях. 9 Слід зазначити, що в Україні є високим не лише рівень виробничого та невиробничого травматизму, а й професійної захворюваності. Так за статистичними даними за кілька останніх років у нашій державі щорічно реєструється близько 2,5 тис. осіб, у яких виявлено професійні захворювання. За галузями промисловості профзахворювання розподіляються наступним чином: вугільна промисловість 60-62%; металургія 12-14%; машинобудування 8-9 %; сільське господарство 3-4 %; інші 10-15 %. Саме ці галузі й зумовлюють регіональний розподіл профзахворюваності в Україні (за областями): Донецька 42-44 %; Дніпропетровська 17-18 %; Луганська 9-10 %; Львівська 8-9 %; Волинська 3-4 %. Серед професійних захворювань переважають захворювання пилової етіології (38-40%) та вібраційно-шумова патологія (29-31 %). 10 2. Правові та організаційні основи охорони праці. 1. Конституційні засади охорони праці в Україні. Основні законодавчі акти про охорону праці. 2. Охорона праці жінок, неповнолітніх, інвалідів. Обов’язки працівників щодо додержання вимог нормативно - правових актів з охорони праці. 3. Відповідальність посадових осіб і працівників за порушення законодавства про охорону праці: дисциплінарна відповідальність адміністративна відповідальність матеріальна відповідальність кримінальна відповідальність. 4. Нормативно-правові акти з охорони праці. (НПАОП): визначення, основні вимоги та ознаки. Структура НПАОП. Реєстр НПАОП. 5. Стандарти в галузі охорони праці. Система стандартів безпеки праці (ССБП). Міждержавні стандарти ССБП. Національні стандарти з охорони праці. Санітарні, будівельні норми, інші загальнодержавні документи з охорони праці. 6. Акти з охорони праці, що діють в організації, їх склад і структура. Інструкції з охорони праці. Розробка та затвердження актів з охорони праці, що діють в організації. 7. Фінансування охорони праці. Основні принципи і джерела. Заходи і засоби з охорони праці, витрати на здійснення і придбання яких включаються до валових витрат. 1. Конституційні засади охорони праці в Україні. Основні законодавчі акти про охорону праці. Законодавство України про охорону праці являє собою систему взаємозв'язаних нормативно-правових актів, що регулюють відносини у галузі реалізації державної політики щодо правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарногігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці. Воно складається з Закону України «Про охорону праці», Кодексу законів про працю України, Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування 11 від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. Базується законодавство України про охорону праці на конституційному праві всіх громадян України на належні, безпечні і здорові умови праці, гарантовані статтею 43 Конституції України. Інші статті Конституції встановлюють право громадян на соціальний захист, що включає право забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності (ст. 46); охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49); право знати свої права та обов’язки (ст. 57) та інші загальні права громадян, в тому числі, право на охорону праці. Основоположним документом в галузі охорони праці є Закон України «Про охорону праці», який визначає основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров'я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці, регулює за участю відповідних державних органів відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні. Інші нормативні акти мають відповідати не тільки Конституції та іншим законам України, але, насамперед, цьому Законові. Кодекс законів про працю (КЗпП) України затверджено Законом Української РСР від 10 грудня 1971 р. і введено в дію з 1 червня 1972 р. До нього неодноразово вносилися зміни і доповнення. Правове регулювання охорони праці не обмежується главою ХІ «Охорона праці». Норми щодо охорони праці містяться в багатьох статтях інших глав КЗпП України: «Трудовий договір», «Робочий час», «Час відпочинку», «Праця жінок», «Праця молоді», «Професійні спілки», «Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю». Відповідно до Конституції України, Закону України «Про охорону праці» та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у 1999 р. було прийнято Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». Цей закон визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві. До основних законодавчих актів про охорону праці слід віднести також “Основи законодавства України про охорону здоров‘я”, що регулюють суспільні відносини в цій галузі з метою забезпечення гармонічного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення чинників, які шкідливо впливають на їхнє здоров‘я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадкоємності. “Основи законодавства України про охорону здоров‘я” передбачають встановлення єдиних санітарно-гігієнічних вимог до організації виробничих та інших процесів, пов‘язаних з діяльністю людей, а також до якості машин, устаткування, будинків та таких об‘єктів, що можуть шкідливо впливати на здоров‘я людей (ст. 28); вимагають проведення обов‘язкових медичних оглядів осіб певних категорій, в тому числі працівників, зайнятих на роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці (ст. 31); закладають правові основи медико-соціальної експертизи втрати працездатності (ст. 69). 12 Закон України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” встановлює необхідність гігієнічної регламентації небезпечних та шкідливих факторів фізичної, хімічної та біологічної природи, присутніх в середовищі життєдіяльності людини, та їхньої державної реєстрації (ст. 9), вимоги до проектування, будівництва, розробки, виготовлення і використання нових засобів виробництва та технологій (ст. 15), гігієнічні вимоги до атмосферного повітря в населених пунктах, повітря у виробничих та інших приміщеннях (ст. 19), вимоги щодо забезпечення радіаційної безпеки (ст. 23) тощо. Закон України “Про пожежну безпеку” визначає загальні правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України, регулює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм власності. Забезпечення пожежної безпеки є складовою частиною виробничої та іншої діяльності посадових осіб, працівників підприємств, установ, організацій та підприємців, що повинно бути відображено у трудових договорах (контрактах) та статутах підприємств, установ та організацій. Забезпечення пожежної безпеки підприємств, установ та організацій покладається на їх керівників і уповноважених ними осіб, якщо інше не передбачено відповідним договором (ст. 2). Окремо питання правового регулювання охорони праці містяться в багатьох інших законодавчих актах України. Відповідно до ст. 25 Закону України «Про підприємства в Україні» підприємство зобов'язане забезпечити всім працюючим на ньому безпечні та нешкідливі умови праці і несе відповідальність за шкоду, заподіяну їх здоров'ю та працездатності. Цією ж нормою передбачено, що працівник підприємства, який став інвалідом на даному підприємстві внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання, забезпечується додатковою пенсією незалежно від розмірів державної пенсії, а також те, що у разі смерті працівника підприємства при виконанні ним службових обов'язків підприємство добровільно або на основі рішення суду забезпечує сім'ю працівника допомогою відповідно до законодавчих актів України. Глава 40 Цивільного кодексу України «Зобов'язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди» регулює загальні підстави відшкодування шкоди і у т.ч. відповідальність за ушкодження здоров'я і смерть працівника у зв'язку з виконанням ним трудових обов'язків. Ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» передбачає, що у колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо охорони праці, а ст. 8 визначає, що в угодах на державному, галузевому та регіональному рівнях регулюються основні принципи і норми реалізації соціально-економічної політики, зокрема щодо умов охорони праці. Крім вищезазначених законів, правові відносини у сфері охорони праці регулюють інші національні законодавчі акти, міжнародні договори та угоди, до яких Україна приєдналася в установленому порядку, підзаконні нормативні акти: Укази і розпорядження Президента України, рішення Уряду України, нормативні акти міністерств та інших центральних органів державної влади. На сьогодні кілька десятків міжнародних нормативних актів та договорів, до яких приєдналася Україна, а також більше сотні національних законів України безпосередньо стосуються або мають точки перетину із сферою охорони праці. Майже 200 підзаконних нормативних актів прийнято у відповідності з Законом “Про охорону праці” для регулювання окремих питань охорони праці. Всі ці документи створюють єдине правове поле охорони праці в країні. 13 В Законі України «Про охорону праці» задекларовані основні принципи державної політики в галузі охорони праці: — пріоритет життя і здоров'я працівників по відношенню до результатів виробничої діяльності підприємства; — повна відповідальність роботодавця за створення безпечних і нешкідливих умов праці; — обов'язковий соціальний захист працівників, повне відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань; — використання економічних методів управління охороною праці, проведення політики пільгового оподаткування, що сприяє створенню безпечних і нешкідливих умов праці; — комплексне розв'язання завдань охорони праці на основі національних програм з цих питань та з урахуванням інших напрямків економічної та соціальної політики, досягнень у галузі науки і техніки та охорони навколишнього середовища; — встановлення єдиних нормативів з охорони праці для всіх підприємств, незалежно від форм власності і видів їх діяльності; — здійснення навчання населення, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з охорони праці; — співробітництво і проведення консультацій між роботодавцями та профспілками (представниками трудових колективів) при прийнятті рішень з охорони праці; — міжнародне співробітництво в галузі охорони праці, використання світового досвіду організації роботи щодо покращення умов і підвищення безпеки праці. 2. Охорона праці жінок, неповнолітніх, інвалідів. Обов’язки працівників щодо додержання вимог нормативно - правових актів з охорони праці. За даними статистики, на важких ручних роботах у промисловості чисельність жінок становить 20 %, а в будівництві — понад 25 % працівників. У цехах з важкими та шкідливими (і навіть з особливо важкими і шкідливими) умовами жінок налічується понад 30 %. І незважаючи на те, що існує Перелік, у якому заборонені для жінок ті види праці, які шкідливі для їх здоров’я і здоров’я майбутніх дітей, число жінок, що працюють у важких і шкідливих умовах, знижується вкрай повільно. Перелік важких робіт із шкідливими та небезпечними умовами (понад 500 видів робіт у різноманітних галузях виробництва), на яких забороняється застосовувати працю жінок, затверджено наказом Міністерства охорони здоров’я України від 29 грудня 1993 р. № 256. Важкими умовами праці можна пояснити збільшення у жінок кількості захворювань, що призводять до безплідності, несприятливого перебігу вагітності. Зростає дитяча та материнська смертність. Санітарні правила і норми визначають обов’язкові гігієнічні вимоги до виробничих процесів, устаткування, робочих місць, трудового процесу, виробничого середовища й санітарно-побутового забезпечення працівниць з метою охорони їхнього здоров’я і поширюються на підприємства, установи й організації всіх форм власності незалежно від сфери діяльності та відомчої підпорядкованості, де застосовується праця жінок. Метою цього документа є запобігання негативним наслідкам застосування праці 14 жінок в умовах виробництва, створення безпечних умов праці з урахуванням анатомофізіологічних особливостей жіночого організму, збереження здоров’я працівниць. Для практично здорових жінок на всіх підприємствах повинні надаватися робочі місця з допустимими умовами праці, що характеризуються такими факторами середовища і трудового процесу, які не перевищують установлених гігієнічних нормативів для робочих місць, а можливі зміни функціонального стану організму відновлюються під час регламентованого відпочинку і не повинні мати несприятливого впливу в найближчому і віддаленому періодах на стан здоров’я працівниць. Наявність на робочому місці хімічних речовин першого і другого класів небезпеки, патогенних мікроорганізмів, а також речовин, що володіють алергічною, канцерогенною, мутагенною дією, протипоказана для праці жінок дітородного віку. Відповідно до ст. 174 КЗпП і ст. 10 Закону України «Про охорону праці» не можна допускати жінок до наступних видів роботи, навіть якщо вони наполягають на виконанні цих робіт: ― роботи з важкими умовами праці; ― роботи зі шкідливими або небезпечними умовами праці; ― підземних робіт (крім нефізичних або робіт із санітарного і побутового обслуговування). Існують також норми гранично допустимих навантажень для жінок при підійманні та переміщенні важких речей вручну, що встановлені наказом № 241 МОЗ України «Про затвердження граничних норм підіймання та переміщення важких речей жінками» від 10.12.1993 р. (табл. .1). Забороняється залучати жінок до робіт, пов’язаних з постійним переміщенням протягом робочої зміни вантажів масою понад 7 кг. Таблиця 1 ГРАНИЧНІ НОРМИ ПІДІЙМАННЯ І ПЕРЕМІЩЕННЯ ВАЖКИХ РЕЧЕЙ ЖІНКАМИ1 Характер робіт Підіймання і переміщення вантажів при чергуванні з іншою роботою (до 2 разів на годину) Підійманні і переміщення вантажів постійно протягом робочої зміни Сумарна вага вантажу, який переміщується протягом кожної години робочої зміни, не повинна перевищувати: — з робочої поверхні — з підлоги Гранично допустима вага вантажу, кг 10 7 350 175 Примітки: 1. У вагу вантажу, що переміщується, включається вага тари й упаковки. 2. При переміщенні вантажу на візках або у контейнерах докладне зусилля не повинно перевищувати 10 кг. 3. Рівнем робочої поверхні вважається робочий рівень конвеєра, стола, верстата тощо згідно з ГОСТами 12.2.032-78 та 12.2.033-78. Дозволяється виконання жінками робіт з підіймання, переміщення вантажів масою, яка перевищує 7 кг, але не більше 10 кг при чергуванні з іншою роботою (до двох разів на годину). В обох випадках сумарна маса вантажу, який переміщується протягом кожної години робочої зміни, не повинна перевищувати 350 кг з робочої поверхні і 175 кг — з підлоги. 1 Охорона праці в Україні. — К.: ЮрінкомІнтер, 2000. — С. 348. 15 Забороняється використовувати жіночу працю в нічний час і надурочно. Щоправда, сучасне законодавство вже дозволяє залучати жінок до роботи в нічний час, але тимчасово й лише в тих галузях, де це необхідно. Особливе становище у вагітних жінок і жінок, які мають дітей до трьох років, — законодавство забороняє залучати їх на нічну і понаднормовану працю, роботу без вихідних днів, а також відправляти у відрядження. Законодавство з охорони праці особливу увагу звертає і на застосування за необхідності праці неповнолітніх. Перелік важких робіт і робіт із шкідливими та небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх, затверджено наказом Міністерства охорони здоров’я України від 31 березня 1994 р. № 46. Цей перелік поширюється як на підземні роботи, так і на інші роботи зі шкідливими та небезпечними умовами праці. Забороняється також залучати неповнолітніх до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми (табл. 2). Таблиця 2 ГРАНИЧНІ НОРМИ ПІДІЙМАННЯ І ПЕРЕМІЩЕННЯ ВАНТАЖІВ ПІДЛІТКАМИ ПІД ЧАС КОРОТКОЧАСНОЇ ТА ТРИВАЛОЇ РОБОТИ2 Календарний вік, років 14 15 16 17 Граничні норми ваги вантажу, кг короткочасна робота тривала робота юнаки дівчата юнаки дівчата 5 2,5 — — 12 6 8,4 4,2 14 7 11,2 5,6 16 8 12,6 6,3 Примітки: 1. Короткочасна робота – 1-2 підняття та переміщення вантажу; тривала – більше ніж 2 підняття та переміщення протягом 1 год. робочого часу. 2. Календарний вік визначається кількістю повних років, що відлічуються від дати народження. 3. У вагу вантажу включається вага тари й упаковки. 4. Докладне м’язове зусилля при утриманні або переміщенні вантажу з використанням засобів малої механізації не повинно перевищувати граничної ваги вантажу, його тривалість – не більше 3 хв, подальший відпочинок – не менше 2 хв. Обов’язки працівників щодо виконання вимог охорони праці Забезпечення безпечних і здорових умов праці на виробництві неможливе без знання і виконання працівниками всіх вимог НПАОП, що стосуються їхньої роботи, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням, використання засобів захисту, додержання правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства, співробітництва з роботодавцем у справі охорони праці. Обов’язком працівника насамперед є старанне ставлення до усіх видів навчання (інструктажу), які проводить роботодавець по вивченню вимог нормативних актів з охорони праці, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва. Кожен працівник повинен знати, що Закон «Про охорону праці» забороняє допуск до роботи осіб, які не пройшли навчання, інструктаж та перевірку знань з питань охорони праці. Якщо роботодавець не дотримується строків проведення чергового навчання (інструктажу), то працівник має право про це нагадати відповідному 2 Охорона праці в Україні. — К.: ЮрінкомІнтер, 2000. — С. 326. 16 керівникові, а на прохання працівника проводиться додатковий інструктаж з питань охорони праці. Після навчання (інструктажу) працівник повинен отримати інструкцію з охорони праці за його професією. Запорукою попередження більшості аварій i нещасних випадків на виробництві є неухильне дотримання працівниками вимог безпеки праці. Порушення технологічного процесу, правил дорожнього руху, незастосування засобів індивідуального чи колективного захисту або недотримання інших вимог безпеки праці рано чи пізно приведе до тяжких наслідків. Тому невипадково у ст. 34 Закону «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві ...» вказано, що якщо нещасний випадок трапився внаслідок порушення потерпілим нормативних актів про охорону праці, розмір одноразової допомоги може зменшуватися до 50 відсотків. Більше того, до Кодексу України про адміністративні правопорушення внесені доповнення про накладення штрафу на працівників за порушення вимог НПАОП або невиконання законних вимог службових ociб органів нагляду щодо усунення порушень законодавства про охорону праці. Під час роботи працівники повинні користуватися відповідними ЗІЗ. Роботодавець зобов’язаний не допускати до роботи працівників, які відмовляються користуватися необхідними засобами індивідуального чи колективного захисту. Уci працюючі повинні бути ознайомлені з колективним договором. У колективному договорі, як правило, містяться зобов’язання працівників ретельно вивчати вимоги НПАОП, виконувати встановлений порядок безпечного виконання робіт відповідно до конкретних обов’язків та професій, а також правила поведінки на території підприємства i робочих місцях; брати активну участь i проявляти ініціативу у здiйcнeннi заходів щодо підвищення рівня охорони праці, вносити раціоналізаторські та інші пропозиції з цих питань тощо. Невиконання працівником вимог НПАОП є порушенням трудової дисципліни, яке тягне за собою застосування до порушника дисциплінарних стягнень (догана, звільнення з роботи). Згідно зі ст. 17 Закону «Про охорону праці» та ст. 169 КЗпП України працівники при прийнятті на роботу i протягом трудової діяльності на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, повинні проходити попередній i періодичний медичні огляди. Перелік професій, працівники яких підлягають медичному огляду затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2001 р. № 559, а термін i порядок його проведення – наказом МОЗ від 31.03.1994 р. № 45 за погодженням з Держнаглядохоронпраці, Miнпраці, Міністерством соціального захисту України i Федерацією профспілок України. Усі особи молодше вісімнадцяти років, незалежно від того, на яких роботах вони будуть працювати, приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду i в подальшому, до досягнення 21 року, щороку підлягають обов’язковому медичному оглядові. Якщо працівник вважає, що погіршення стану його здоров’я пов’язане з умовами праці, то на його прохання або за ініціативою роботодавця може проводитися позачерговий медичний огляд. Працівники, які ухиляються від проходження обов’язкового медичного огляду, можуть бути притягнуті до дисциплінарної відповідальності i відсторонені від роботи без збереження заробітної плати. Співробітництво працівника з власником у справі охорони праці – це перш за все вжиття особисто працівником посильних заходів щодо усунення будь-якої загрозливої виробничої ситуації, яка може викликати нещасний випадок або аварію, 17 вимога до відповідних служб підприємства щодо забезпечення працюючих засобами індивідуального i колективного захисту, проведення ремонту устаткування, повідомлення свого керівника або іншої посадової особи про небезпеку для життя i здоров’я працівників, інших громадян, навколишнього середовища тощо. Сумлінне та ініціативне співробітництво працівника з роботодавцем у справі організації безпечних і нешкідливих умов праці, бездоганне виконання вимог нормативних актів з питань охорони праці, обов’язків за трудовим та колективним договором може бути підставою для заохочення працівника, надання йому переваг та пільг, передбачених правилами внутрішнього трудового розпорядку, колективним договором, існуючою на підприємстві системою управління охороною праці. 3. Відповідальність посадових осіб і працівників за порушення законодавства про охорону праці Закон України “Про охорону праці” передбачає, що за порушення законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці, створення перешкод у діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці, а також представників профспілок, їх організацій та об'єднань винні особи притягаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної та кримінальної відповідальності. Дисциплінарна відповідальність ▼ накладається дисциплінарне стягнення. ○ Ст. 147 КЗпПУ встановлює два види: ▼ догана та звільнення з роботи Адміністративна відповідальність Матеріальна відповідальність Кримінальна відповідальність ▼ ▼ ▼ настає за будь-які посягання на загальні умови пpaцi. може бути накладена відповідальність лише при наявності вcix перелічених умов настає за порушення вимог законів та інших нормативно-правових актів про охорону пpaцi, якщо це порушення створило загрозу загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків або заподіяло шкоду здоров'ю потерпілого чи спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки. ○ ○ ○ ст. 41 Кодексу України регламентується КЗпПУ ст.ст. 271 – 275 КК України ▼ ▼ ▼ у вигляді накладання штрафу Загальні підстави: - наявність прямої дійсної шкоди, - провина працівника (у формі наміру чи необережності), - пpoтипpaвнi дії (бездіяльність) працівника, - наявність причинного зв'язку мiж винуватим та протиправними діями (бездіяльністю) працівника та заподіяною шкодою. штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до п‘яти років, або позбавленням волі на строк до дванадцяти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого. 18 4. Нормативно-правові акти з охорони праці. (НПАОП): визначення, основні вимоги та ознаки. Структура НПАОП. Реєстр НПАОП. Спеціальними законодавчими актами є нормативні правові акти з охорони праці (НПАОП). Це — правила, стандарти, норми, положення, інструкції та інші документи, яким надано чинність правових норм, обов’язкових для виконання. Вимогам нормативних актів з охорони праці мають відповідати: ― умови праці на кожному робочому місці; ― безпека технологічних процесів, машин, механізмів, обладнання й інших засобів виробництва; ― стан засобів колективного та індивідуального захисту; ― санітарно-побутові умови. Державні нормативні акти з охорони праці залежно від сфери дії поділяються на міжгалузеві та галузеві. Міжгалузевий нормативний акт про охорону праці — це НПАОП загальнодержавного користування, дія якого поширюється на всі підприємства, установи, організації незалежно від відомчої (галузевої) належності та форм власності. ДЕЯКІ МІЖГАЛУЗЕВІ НОРМАТИВНІ АКТИ Позначення нормативного акта ДНАОП 0.00-4.03.93 ДНАОП 0.00-4.04.93 ДНАОП 0.00-4.21.93 ДНАОП 0.00-4.09.93 Таблиця Назва нормативного акта Положення про розслідування та облік нещасних випадків Положення про порядок накладання штрафів на підприємства, установи й організації за порушення нормативних актів про охорону праці Типове положення про службу охорони праці Типове положення про комісію з питань охорони праці підприємства Галузевий нормативний акт про охорону праці — це ДНАОП, дія якого поширюється на підприємства, установи, організації певної галузі. Повний перелік чинних нормативних документів з охорони праці в Україні наведено в «Державному реєстрі міжгалузевих та галузевих актів про охорону праці», який діє з 1995 р. Він включає 2000 нормативних актів (правил, норм, положень, інструкцій тощо), а також 350 міждержавних стандартів безпеки праці (ГОСТ ССБТ) і близько 40 Державних стандартів України (ДСТУ). Функцію головної організації з опрацювання НПАОП виконує Національний науково-дослідний інститут охорони праці, який входить до системи органів державного нагляду за охороною праці. У кожній галузі народного господарства визначається базова організація з опрацювання нормативних актів про охорону праці. Згідно із Законом України «Про охорону праці» (ст. 34) прийняття нових, перегляд і скасування державних міжгалузевих та галузевих нормативних актів про охорону праці проводяться органами державного нагляду за охороною праці за участю інших державних органів. Державні міжгалузеві та галузеві нормативні акти про охорону праці переглядаються в міру впровадження досягнень науки і техніки, що сприяють поліпшенню безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, але не рідше одного разу на десять років. 19 5. Стандарти в галузі охорони праці. Система стандартів безпеки праці (ССБП). Міждержавні стандарти ССБП. Національні стандарти з охорони праці. Санітарні, будівельні норми, інші загальнодержавні документи з охорони праці. Загальні вимоги і норми безпеки за видами небезпечних та шкідливих виробничих факторів установлюють стандарти безпеки праці, які забезпечують нормативну базу управління умовами праці. Система стандартів безпеки праці (ССБП) — це комплекс взаємозв’язаних стандартів, спрямованих на забезпечення безпеки праці, збереження здоров’я та працездатності людини в процесі праці. Розробка стандартів здійснюється на основі глибоких наукових досліджень, новіших досягнень науки і техніки вченими, спеціалістами різних галузей народного господарства, працівниками служб охорони праці. Стандарти безпеки праці поділяються на міждержавні (ГОСТ), державні (ДСТУ), міжгалузеві (ГСТУ), галузеві (ОСТ), стандарти підприємств (СТПССБП). Державні стандарти охорони праці — це норми і правила, що поширюються на всі галузі господарства незалежно від форми власності та виду діяльності: будівельні, санітарні норми й правила; правила розміщення електроустановок споживачів; правила дорожнього руху; положення «Про розслідування та облік нещасних випадків» тощо. Міжгалузеві норми і правила — це такі норми й правила, що регламентують охорону праці в кількох галузях або в окремих видах виробництв. Галузеві норми і правила розробляються на основі загальнодержавних, міжгалузевих законодавчих актів, норм та правил з урахуванням специфіки виробництва для певної галузі господарства. Вони поширюються лише на підприємства й установи даної галузі. Державні, міжгалузеві і галузеві нормативні акти, стандарти, технічні умови охорони праці переглядаються в міру впровадження досягнень науки і техніки, але не рідше одного разу на 10 років. Стандарти підприємств з безпеки праці є складовою системи стандартів безпеки праці. На підприємствах загальне керівництво розробкою стандартів здійснює керівник (власник) чи головний інженер, організаційно-методичне керівництво покладено на служби стандартизації за участю служб охорони праці. Створюються такі стандарти підприємств з безпеки праці: ― організаційно-методичні, які визначають організацію роботи з охорони праці на підприємстві, організацію навчання та інструктаж працівників з безпеки праці, порядок нагляду за об’єктами підвищеної небезпеки, порядок проведення аналізу травматизму тощо; ― вимоги безпеки до виробничого устаткування; ― вимоги безпеки до технологічних процесів; ― вимоги до забезпечення працівників засобами індивідуального захисту (вимоги до організації забезпечення працівників засобами індивідуального захисту і до експлуатації цих засобів, порядок видачі індивідуальних засобів захисту тощо). Для забезпечення безпеки праці стандарти підприємств мають важливе значення. Вони виконують такі функції: ― є законом підприємства, що підвищує відповідальність керівників та відповідних служб за охорону праці; 20 дозволяють упорядкувати і систематизувати вимоги безпеки до устаткування, технологічних процесів; ― дають можливість зосередити увагу не тільки на виявленні причин травматизму і профзахворюваності, а й на створенні умов для зниження травматизму та профзахворюваності. Впровадження стандартів на підприємствах, в установах та організаціях полягає в конкретній реалізації їх вимог у забезпеченні безпеки праці. Стандарти використовуються згідно з комплексними заходами щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці й виробничої санітарії, розроблених на осн ові обстеження устаткування, технологічних процесів, фактичного санітарно-технічного та протипожежного стану робочих місць. ― 6. Акти з охорони праці, що діють в організації, їх склад і структура. Інструкції з охорони праці. Розробка та затвердження актів з охорони праці, що діють в організації. Власники підприємств, установ, організацій або уповноважені ними органи розробляють на основі ДНАОП і затверджують власні положення, інструкції або інші нормативні акти про охорону праці, що діють в межах підприємства, установи, організації. Відповідно до Рекомендацій Держнаглядохоронпраці щодо застосування „Порядку опрацювання і затвердження власником нормативних актів про охорону праці, що діють на підприємстві", затвердженого наказом Держнаглядохоронпраці від 12. 12. 1993 року № 132, до основних нормативних актів підприємства належать: — Положення про систему управління охороною праці на підприємстві. — Положення про службу охорони праці підприємства. — Положення про комісію з питань охорони праці підприємства. — Положення про роботу уповноважених трудового колективу з питань охорони праці'. — Положення про навчання, інструктаж і перевірку знань працівників з питань охорони праці. — Положення про організацію і проведення первинного та повторного інструктажів, а також пожежно-технічного мінімуму. — Наказ про порядок атестації робочих місць щодо їх відповідності нормативних актів про охорону праці. —Положення про організацію попереднього і періодичного медичних оглядів працівників. — Положення про санітарну лабораторію підприємства. — Інструкції з охорони праці для працюючих за професіями і видами робіт. —Інструкції про порядок зварювання і проведення інших вогневих робіт на підприємстві. — Загальнооб'єктові та цехові інструкції про заходи пожежної безпеки. — Перелік робіт з підвищеною небезпекою. — Перелік посад посадових осіб підприємства, які зобов'язані проходити попередню і періодичну перевірку знань з охорони праці. —Наказ про організацію безкоштовної видачі працівникам певних категорій лікувальнопрофілактичного харчування. — Наказ про організацію безкоштовної видачі молока або інших рівноцінних харчових продуктів працівникам підприємства, що працюють у шкідливих умовах. 21 — Наказ про порядок забезпечення працівників підприємства спецодягом, спецвзуттям та іншими засобами індивідуального захисту. Виходячи із специфіки виробництва та вимог чинного законодавства власник затверджує нормативні акти із вищезазначеного списку та інші, що регламентують питання охорони праці. 7. Фінансування охорони праці. Основні принципи і джерела. Заходи і засоби з охорони праці, витрати на здійснення і придбання яких включаються до валових витрат. Стаття 19 Закону «Про охорону праці» встановлює, що фінансування охорони праці на підприємстві здійснюється роботодавцем. Для підприємств, незалежно від форм власності, або фізичних осіб, які використовують найману працю, витрати на охорону праці мають становити не менше 0,5% від суми реалізованої продукції. На підприємствах, що утримуються за рахунок бюджету, витрати на охорону праці передбачаються в державному або місцевих бюджетах і мають становити не менше 0,2% від фонду оплати праці. Суми витрат на охорону праці, що належать до валових витрат юридичної чи фізичної особи, яка відповідно до законодавства використовує найману працю, визначаються згідно з переліком заходів та засобів з охорони праці, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Фінансування профілактичних заходів з охорони праці, виконання загальнодержавної, галузевих та регіональних програм поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, інших державних програм, спрямованих на запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням, передбачається, поряд з іншими джерелами фінансування, визначеними законодавством, у державному і місцевих бюджетах, що виділяється окремим рядком. Одним з джерел фінансування заходів, спрямованих на запобігання нещасним випадкам, усунення загрози здоров’ю працівників, викликаної умовами праці, є ФССНВ. Згідно статті 22 Закону України «Про ...страхування від нещасного випадку на виробництві ...» Фонд: • надає страхувальникам необхідні консультації, сприяє у створенні ними та реалізації ефективної системи управління охороною праці; • бере участь у розробленні національної та галузевих програм поліпшення стану безпеки, умов праці і виробничого середовища та їх реалізації; у навчанні, підвищенні рівня знань працівників, які вирішують питання охорони праці; в організації розроблення та виробництва засобів індивідуального захисту працівників; у здійсненні наукових досліджень у сфері охорони та медицини праці; • перевіряє стан профілактичної роботи та охорони праці на підприємствах, бере участь у розслідуванні групових нещасних випадків, нещасних випадків із смертельними наслідками та з можливою інвалідністю, а також професійних захворювань; • веде пропаганду безпечних та нешкідливих умов праці, організовує створення тематичних кінофільмів, радіо- і телепередач, видає та розповсюджує нормативні акти, підручники, журнали, іншу спеціальну літературу, плакати, пам’ятки тощо з питань соціального страхування від нещасного випадку та охорони праці; • бере участь у розробленні законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці; • вивчає та поширює позитивний досвід створення безпечних та нешкідливих умов виробництва; 22 • надає підприємствам на безповоротній основі фінансову допомогу для розв’язання особливо гострих проблем з охорони праці; • виконує інші профілактичні роботи. Фінансування заходів з охорони праці системою страхування є ефективним методом економічного впливу на стан безпеки, гігієни праці та виробничого середовища в ринкових умовах. Але, як показує досвід країн, що давно застосовують цю систему, ефект проявляється при умові, що на ці заходи буде спрямовуватися не менше 3% річного бюджету системи страхування. Розрахунок економічної ефективності заходів з охорони праці: Порівняльна економічна ефективність заходів для попередження нещасних випадків, Е: E Q Eí ( Ê 2 Ê 1 ), де Q – річна економія внаслідок зниження виробничого травматизму й окремих статей собівартості; Ен – нормативний коефіцієнт ефективності заходів з охорони праці; Ен=0,08; К1, К2 – витрати на впровадження заходів для впровадження попередження нещасних випадків за попередній і звітний роки. Річна економія, Q: Q Mí1 Mí 2 де Мн1, Мн2 – матеріальні наслідки виробничого травматизму в попередньому і звітному роках. Матеріальні наслідки виробничого травматизму, Мн.: Ì í Ä ò SÔ, де Дт – кількість людино-днів непрацездатності в потерпілих із втратою працездатності на 1 день і більше, тимчасова непрацездатність яких закінчилась у звітному році; S – середня денна заробітна плата одного працівника; Ф – коефіцієнт матеріальних наслідків (страхові внески, штрафи, матеріальні втрати): Ф = 2. Крім того, у зв’язку з нещасним випадком потерпілий позбавлений можливості виробляти матеріальні цінності. Умовні річні витрати додаткового продукту, Ув, можуть бути визначені: Óâ ( Ä ò Ä ³ Ä ñ ) S, де Ді – кількість людино-днів непрацездатності за рік унаслідок інвалідності; Дс – кількість людино-днів у році, які не допрацьовані через смертельні випадки. Загальна сума матеріальних наслідків від нещасних випадків з урахуванням умовних витрат додаткового продукту за рік: Ì í Ä ò S Ô ( Ä ò Ä ³ Ä ñ ) S S( Ä ò (Ô 1) Ä ³ Ä ñ ), Термін окупності витрат на охорону праці: T K2 Q Економічна ефективність заходів: E Q K2 23 Приклад: Розрахувати порівняльну економічну ефективність заходів для попередження нещасних випадків, термін окупності витрат на охорону праці. 1. Матеріальні наслідки виробничого травматизму за рік: Ì í 1 384 100 2 76,8 тис. грн.. Ì í 2 300 100 2 60,0 тис. грн.. 2. Умовні річні витрати додаткового продукту: Óâ1 (384 282 250) 100 91,6 тис. грн. Óâ2 (300 96 0) 100 39,6 тис. грн. 3. Матеріальні наслідків від нещасних випадків з урахуванням умовних витрат додаткового продукту за рік: Ì í 1 100 (384 (2 1) 282 250) 168,4 тис. грн.. Ì í 2 100 (300 (2 1) 96) 99,6 тис. грн.. № п/п 1 2 3 4 5 6 7 Назва Кількість людино-днів непрацездатності через травми Середня денна заробітна плата одного працівника Коефіцієнт матеріальних наслідків Кількість людино-днів непрацездатності за рік унаслідок інвалідності (з моменту переходу на інвалідність до кінця року), всього Кількість людино-днів у році, які не допрацьовані через смертельні випадки, всього Нормативний коефіцієнт ефективності заходів з охорони праці Витрати на впровадження заходів для впровадження попередження нещасних випадків Одиниці Позначення вимірювання Показники Попередній Звітний рік рік Дт людино-дні 384 300 S грн.. 100 100 Ф - 2 2 Ді людино-дні 282 96 Дс людино-дні 250 0 Ен - 0,08 0,08 К тис. грн. 35,9 93,9 4. Річна економія: тис. грн. 5. Порівняльна економічна ефективність заходів для попередження нещасних випадків: E 68,8 0,08 (93,9 35,9) 64,2 тис. грн. 6. Термін окупності витрат на охорону праці: Q 168,4 99,6 68,8 T K 2 93,9 1,4 роки Q 68,8 7. Економічна ефективність заходів: E Q 68,8 0,73 K 2 93,9 24 3. Державне управління охороною праці, державний нагляд і громадський контроль за охороною праці. 1.Система державного управління охороною праці в Україні. Компетенція та повноваження органів державного управління охороною праці. Національна рада з питань безпечної життєдіяльності населення. 2. Органи державного нагляду за охороною праці, їх основні повноваження і права. 3. Громадський контроль за дотриманням законодавства про охорону праці. 4. Управління охороною праці. 1. Система державного управління охороною праці в Україні. Компетенція та повноваження органів державного управління охороною праці. Національна рада з питань безпечної життєдіяльності населення. Однією з функцій сучасної держави є проведення соціальної політики, спрямованої на підвищення безпеки праці. Здійснення цієї функції неможливе без відповідного державного управління охороною праці. Державне управління охороною праці здійснюють: • Кабінет Міністрів України; • спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці; • міністерства та інші центральні органи виконавчої влади; • Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування. Кабінет Міністрів України забезпечує реалізацію державної політики в галузі охорони праці, спрямовує і координує діяльність міністерств, інших центральних органів виконавчої влади щодо створення безпечних і здорових умов праці та нагляду за охороною праці. З метою координації діяльності органів державного управління охороною праці при Кабінеті Міністрів створена Національна рада з питань безпечної життєдіяльності населення, яку очолює віцепрем’єр-міністр України. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці: ♦ здійснює комплексне управління охороною праці на державному рівні, реалізує державну політику в цій галузі та здійснює контроль за виконанням функцій державного управління охороною праці міністерствами, відомствами, місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування; ♦ розробляє за участю міністерств, відомств, ФССНВ, всеукраїнських об’єднань роботодавців та профспілок загальнодержавну програму поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і контролює її виконання; 25 ♦ здійснює нормотворчу діяльність, розробляє та затверджує НПАОП або зміни до них; ♦ координує роботу міністерств, відомств, місцевих держадміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, інших суб’єктів підприємницької діяльності в галузі безпеки, гігієни праці та виробничого середовища; ♦ одержує безоплатно від міністерств, відомств, місцевих держадміністрацій, органів статистики, підприємств, інших суб’єктів підприємницької діяльності відомості та інформацію, необхідні для виконання покладених на нього завдань; ♦ бере участь у міжнародному співробітництві та в організації виконання міжнародних договорів з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, вивчає, узагальнює і поширює світовий досвід з цих питань. Рішення, прийняті спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці в межах його компетенції, є обов’язковими для виконання. Примітка. Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці до середини 2005 р. був Державний комітет України з нагляду за охороною праці – Держнаглядохоронпраці. Держнаглядохоронпраці було перетворено у Державний департамент промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (Держпромгірнагляд). 15 листопада 2005 р. Постановою Кабінету міністрів України № 1090 було затверджено Положення про Держпромгірнагляд. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади розробляють і реалізують за участю профспілок галузеві програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, здійснюють методичне керівництво діяльністю підприємств галузі з охорони праці, створюють у разі потреби аварійно-рятувальні служби, здійснюють керівництво їх діяльністю, здійснюють відомчий контроль за станом охорони праці на підприємствах галузі, забезпечують виконання інших вимог законодавства, що регулює відносини у сфері рятувальної справи. Для координації, вдосконалення роботи з охорони праці і контролю за цією роботою в міністерствах та інших центральних органах виконавчої влади створюються структурні підрозділи з охорони праці. Крім вищеперелічених функцій, які покладаються на всі міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, деякі міністерства, зокрема Мінпраці, МОЗ, МНС виконують спеціальні функції охорони праці. Мінпраці забезпечує проведення державної експертизи умов праці із залученням служб санітарного епідеміологічного нагляду Міністерства охорони здоров’я, визначає порядок та здійснює контроль за якістю проведення атестації робочих місць щодо їх відповідності нормативно-правовим актам з охорони праці. МОЗ розробляє гігієнічно обґрунтовані нормативи показників шкідливих факторів на робочих місцях та у межах робочої зони підприємств, опрацьовує санітарні норми щодо нормативів та методик визначення показників шкідливих факторів, проводить контроль виконання вимог гігієни праці та виробничого середовища, розробляє методику атестації робочих місць тощо. МНС, структурним підрозділом якого зараз є Держпромгірнагляд, здійснює також заходи щодо запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного характеру і зменшення збитків під час аварій та катастроф, проводить оповіщення населення про загрозу і виникнення надзвичайних ситуацій та інформування його про наявну обстановку, організовує та проводить рятувальні та інші невідкладні роботи. Діяльність Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування спрямовується на те, щоб у 26 повсякденному житті набував практичного змісту та підтверджувався найголовніший принцип державної політики у сфері охорони праці – пріоритет життя і здоров’я працівників. В умовах переходу до ринкової економіки, створення численних підприємств та інших господарств з недержавними формами власності, що не мають галузевого підпорядкування, незмірно зростає значення місцевих органів державної виконавчої влади в організації безпечних і здорових умов праці, усуненні причин виробничого травматизму та професійних захворювань. 2. Органи державного нагляду за охороною праці, їх основні повноваження і права. Законами «Про місцеві державні адміністрації» та «Про місцеве самоврядування» передбачено, що захист прав, свобод і законних інтересів громадян є одним з головних принципів, на яких ґрунтується місцеве та регіональне самоврядування. Отже, забезпечення виконання вимог законодавства про охорону праці є об‘єктом та предметом діяльності місцевих державних адміністрацій та місцевого самоврядування. З метою забезпечення виконання вимог законодавства з охорони праці в Україні створена система державного нагляду, відомчого і громадського контролю з цих питань. Державний нагляд за додержанням законів та інших НПАОП здійснюють: • спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці (Держпромгірнагляд); • спеціально уповноважений державний орган з питань радіаційної безпеки (Комітет ядерного регулювання Міністерства охорони природного середовища); • спеціально уповноважений державний орган з питань пожежної безпеки (Департамент пожежної безпеки Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи); • спеціально уповноважений державний орган з питань гігієни праці (Головний державний санітарний лікар та санітарно-епідеміологічна служба Міністерства охорони здоров’я). Органи державного нагляду за охороною праці не залежать від будь-яких господарських органів, суб’єктів підприємництва, об’єднань громадян, політичних формувань, місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування, їм не підзвітні і не підконтрольні. Діяльність кожного органу державного нагляду за охороною праці регулюється відповідним законом України, а саме: «Про охорону праці», «Про використання ядерної енергії і радіаційну безпеку», «Про пожежну безпеку», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та іншими документами, що затверджуються Президентом України або Кабінетом Міністрів України. Свою роботу по нагляду за охороною праці Держпромгірнагляд проводить через територіальні (обласні) управління, галузеві державні інспекції охорони праці та Експертно-технічні центри. Інспектори Держпромгірнагляду мають право: ♦ безперешкодно відвідувати підконтрольні підприємства (об’єкти), виробництва, та здійснювати в присутності роботодавця або його представника перевірку додержання законодавства з охорони праці; ♦ одержувати пояснення, висновки обстежень, аудитів, звіти про рівень і стан профілактичної роботи, причини порушень законодавства та вжиті заходи щодо їх усунення; 27 ♦ видавати обов’язкові для виконання приписи (розпорядження) про усунення порушень і недоліків в галузі охорони праці; ♦ забороняти, зупиняти, припиняти, обмежувати експлуатацію виробництв, робочих місць, будівель, устаткування, виконання певних робіт, застосування нових небезпечних речовин, реалізацію продукції, а також скасовувати або припиняти дію виданих ними дозволів і ліцензій до усунення порушень, які створюють загрозу життю працюючих; ♦ притягати до адміністративної відповідальності працівників, винних у порушенні законодавства про охорону праці; ♦ надсилати роботодавцям подання про невідповідність окремих осіб займаній посаді, передавати матеріали органам прокуратури для притягнення цих осіб до відповідальності згідно із законом. Аналогічними повноваженнями наділені також інші органи державного нагляду за охороною праці. Відомчий контроль покладається на адміністрацію підприємства та на господарські організації вищого рівня. Цей контроль здійснюється відповідними службами охорони праці. ДЕРЖАВНИЙ НАГЛЯД Органи державного пожежного нагляду Управління пожежної охорони Міністерства внутрішніх справ Департамент нагляду за додержанням законодавства про працю Органи і заклади санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров’я ГЕНЕРАЛЬНИЙ ПРОКУРОР УКРАЇНИ ГРОМАДСЬКИЙ КОНТРОЛЬ Уповноважені трудових колективів з питань охорони праці Комісія з питань охорони праці на підприємстві Представник профспілок Рис. 1. Державний нагляд та громадський контроль за станом охорони праці 3. Громадський контроль за дотриманням законодавства про охорону праці. Громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці створенням безпечних і нешкідливих умов праці, належних виробничих та санітарнопобутових умов, забезпеченням працівників спецодягом, спецвзуттям, іншими засобами індивідуального та колективного захисту здійснюють професійні спілки в особі своїх 28 виборних органів і представників (уповноважених осіб). У разі загрози життю або здоров’ю працівників професійні спілки мають право вимагати від роботодавця негайного припинення робіт на період, необхідний для усунення такої загрози. Професійні спілки також мають право на проведення незалежної експертизи умов праці та об’єктів виробничого призначення, що проектуються, будуються чи експлуатуються, на відповідність їх НПАОП, брати участь у розслідуванні причин нещасних випадків і професійних захворювань та надавати свої висновки про них, вносити роботодавцям, державним органам управління і нагляду подання з питань охорони праці та одержувати від них аргументовану відповідь. У разі відсутності професійної спілки на підприємстві громадський контроль здійснює уповноважена найманими працівниками особа з питань охорони праці, яка має право безперешкодно перевіряти на підприємствах виконання вимог щодо охорони праці і вносити обов’язкові для розгляду роботодавцем пропозиції про усунення виявлених порушень НПАОП. Для виконання цих обов’язків роботодавець за свій рахунок організовує навчання, забезпечує необхідними засобами і звільняє уповноважених з охорони праці від роботи на передбачений колективним договором строк із збереженням за ними середнього заробітку. Не можуть бути ущемлені будь-які законні інтереси працівників у зв’язку з виконанням ними обов’язків уповноважених з охорони праці. Їх звільнення або притягнення до дисциплінарної чи матеріальної відповідальності здійснюється лише за згодою найманих працівників у порядку, визначеному колективним договором. Якщо уповноважені з охорони праці вважають, що профілактичні заходи, вжиті роботодавцем, є недостатніми, вони можуть звернутися за допомогою до органу державного нагляду за охороною праці. Вони також мають право брати участь і вносити відповідні пропозиції під час інспекційних перевірок підприємств чи виробництв. 4. Управління охороною праці. Створення цілком безпечних та здорових умов праці є одним з найважливіших завдань, що стоять перед державою. Виконання цього завдання нерозривно пов’язано з удосконаленням методів управління охороною праці на виробництві. В умовах ринку в роботі підприємств з охорони праці великого значення набувають такі фактори: економічна зацікавленість власника (керівника) в одержанні максимального прибутку, зменшенні витрат на штрафні санкції, ремонт пошкодженого устаткування, відшкодування шкоди потерпілим; необхідність постійного підвищення якості і конкурентоздатності продукції, що можливо лише за сприятливих і безпечних умов праці; моральна і юридична відповідальність власника за нещасні випадки і відшкодування збитків потерпілим та їхнім сім’ям; моральна відповідальність власника перед трудовим колективом за створення гуманних умов праці; необхідність зміцнювати позиції підприємства на ринку серед вітчизняних і зарубіжних конкурентів; необхідність підносити продуктивність праці й віддачу кожної затраченої людино-години, збільшувати відсоток прибутку по відношенню до вкладених 29 інвестицій, підвищувати ефективність використання людських, матеріальних і фінансових ресурсів; забезпечення досягнення перспективних цілей підприємства, що неможливо без підвищення рівня охорони праці. Названі фактори чинять певний моральний і матеріальний тиск на власника підприємства, що змушує його постійно і систематично займатися питанням охорони праці. Однак цей тиск, як і приписи державних інспекцій та численні нормативні акти, самі по собі не дадуть ефекту, якщо власник не буде озброєний механізмом зменшення рівня виробничого ризику, тобто науково-обґрунтованою системою управління охороною праці (СУОП) на підприємстві. Управління охороною праці на підприємстві є складовою частиною, підсистемою загальної системи управління підприємства, бо лише за високого рівня охорони праці може бути забезпечене ефективне виконання завдань, що стоять перед підприємством, і досягнення високих економічних результатів. Управління являє собою сукупність дій, спрямованих на підтримання та поліпшення функціонування об’єкта відповідно до існуючої програми чи мети функціонування. 30 4. Організація охорони праці на підприємстві. 1.Структура, основні функції і завдання управління охороною праці в організації. 2. Служба охорони праці підприємства. Статус і підпорядкованість. Основні завдання, функції служби охорони праці. Структура і чисельність служб охорони праці. Права і обов‘язки працівників служби о.п. 3. Громадський контроль за станом охорони праці в організації. Уповноважені найманими працівниками особи з питань охорони праці, їх обов’язки і права. 4. Комісія з питань охорони праці підприємства. Основні завдання та права комісії. Регулювання питань охорони праці у колективному договорі. 5. Атестація робочих місць за умовами праці. Мета, основні завдання та зміст атестації. Організація робіт та порядок проведення атестації робочих місць. Карта умов праці. 6. Кабінети промислової безпеки та охорони праці, основні завдання та напрямки роботи кабінетів. 7. Кольори, знаки безпеки та сигнальна розмітка. 8. Стимулювання охорони праці. 1. Структура, основні функції і завдання управління охороною праці в організації. Закон «Про охорону праці» зобов’язує роботодавця створити на кожному робочому місці, в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до НПАОП, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. З цією метою роботодавець повинен створити і забезпечити функціонування системи управління охороною праці, для чого він: • створює відповідні служби, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці; • розробляє і реалізує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів та підвищення існуючого рівня охорони праці; • забезпечує виконання необхідних профілактичних заходів відповідно до обставин, що змінюються; • впроваджує прогресивні технології, досягнення науки і техніки, засоби механізації та автоматизації, позитивний досвід з охорони праці тощо; 31 • забезпечує належне утримання будівель і споруд, виробничого обладнання та устаткування, моніторинг за їх технічним станом; • забезпечує усунення причин, що призводять до нещасних випадків, професійних захворювань; • організовує проведення аудиту охорони праці, лабораторних досліджень умов праці, оцінку технічного стану виробничого обладнання та устаткування, атестацій робочих місць та за їх підсумками вживає заходів до усунення небезпечних і шкідливих для здоров’я виробничих факторів; • розробляє і затверджує нормативні акти з охорони праці підприємства, забезпечує безоплатно працівників нормативно-правовими актами та нормативними документами підприємства з охорони праці; • здійснює контроль за додержанням працівниками технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, використанням засобів захисту, виконанням робіт відповідно до вимог з охорони праці; • організовує пропаганду безпечних методів праці та співробітництво з працівниками у галузі охорони праці; • вживає термінових заходів для допомоги потерпілим, залучає за необхідності професійні аварійно-рятувальні формування у разі виникнення на підприємстві аварій та нещасних випадків. Окремі розрізнені заходи з охорони праці не дають необхідного ефекту, тому в даному питанні потрібний системний підхід, при якому заходи з охорони праці застосовуються продумано, взаємопов'язано, комплексно. З цією метою на підприємстві, з урахуванням його особливостей, розробляється система управління охороною праці. Система управління охороною праці (СУОП) — це сукупність органів управління підприємством, які на підставі комплексу нормативної документації проводять цілеспрямовану, планомірну діяльність щодо здійснення завдань і функцій управління з метою забезпечення здорових, безпечних і високопродуктивних умов праці, запобігання травматизму та профзахворювань, а також додержання прав працівників, гарантованих законодавством про охорону праці. Створення СУОП здійснюється шляхом послідовного визначення мети і об'єкта управління, завдань і заходів щодо охорони праці, функцій і методів управління, побудови організаційної структури управління, складання нормативно-методичної документації, СУОП підприємства можна представити структурною схемою (рис.). 32 Рис. Структурна схема СУОП підприємства До основних функцій управління охороною праці належать: прогнозування і планування робіт, їх фінансування; організація та координація робіт; облік показників стану умов і безпеки праці; аналіз та оцінка стану умов і безпеки праці; контроль за функціонуванням СУОП; стимулювання діяльності з охорони праці. Основні завдання управління охороною праці: навчання працівників безпечним методам праці та пропаганда питань охорони праці; забезпечення безпеки технологічних процесів, виробничого устаткування, будівель і споруд; нормалізація санітарно-гігієнічних умов праці; забезпечення працівників засобами колективного та індивідуального захисту; забезпечення оптимальних режимів праці та відпочинку; організація лікувально-профілактичного та санітарно-побутового обслуговування працівників; професійний відбір працівників з окремих професій; удосконалення нормативної бази підприємства з питань охорони праці. 33 2. Служба охорони праці підприємства. Статус і підпорядкованість. Основні завдання, функції служби охорони праці. Структура і чисельність служб охорони праці. Права і обов‘язки працівників служби охорони праці. На підприємстві з кількістю працюючих 50 і більше осіб роботодавець створює службу охорони праці як окрему структуру. На підприємстві з кількістю працюючих менше 50 осіб функції служби охорони праці можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку. На підприємстві з кількістю працюючих менше 20 осіб для виконання функцій служби охорони праці можуть залучатися сторонні спеціалісти на договірних засадах, які мають відповідну підготовку. На підприємствах (у виробничих або науково-виробничих об’єднаннях) при чисельності працюючих від 51 до 500 осіб (невиробнича сфера - від 101 до 500 осіб) службу охорони повинен представляти один спеціаліст. На підприємствах, де використовуються вибухові матеріали або сильнодіючі отруйні речовини, у такій службі має бути два спеціалісти. Чисельність працівників служб охорони праці на підприємствах із кількістю працівників понад 500 осіб розраховується за формулою: М1 2 Рср K в Ф , де М1 - чисельний склад служби охорони праці на підприємстві; Рср - середньооблікова чисельність працівників підприємства; Ф - ефективний річний фонд робочого часу спеціалістів з охорони праці, що дорівнює 1820 год, який враховує втрати робочого часу на можливі хвороби, відпустку тощо; Kв - коефіцієнт шкідливості та небезпечності виробництва: Kв 1 Рв Ра Рср , де Рв - чисельність працівників із шкідливими речовинами незалежно від рівня їх концентрації; Ра - чисельність працівників на роботах підвищеної небезпеки (що підлягають щорічній атестації з охорони праці). Приклад. На підприємстві працює 3000 осіб, з них 1500 — зі шкідливими речовинами і 600 — на роботах з підвищеною небезпекою. Розрахувати чисельний склад служби охорони праці на підприємстві. 1500 600 3000 1 3000 2 5100 5 осіб. М1 2 1820 1820 Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо роботодавцю. Керівники та спеціалісти служби охорони праці за своєю посадою і заробітною платою прирівнюються до керівників і спеціалістів основних виробничо-технічних служб. Служба охорони праці опрацьовує ефективну цілісну систему управління охороною праці підприємства, проводить оперативно-методичне керівництво роботою з охорони праці, організовує роботу підрозділів і всього підприємства щодо створення безпечних та нешкідливих умов праці. Служба охорони праці бере участь у розслідуванні нещасних випадків та аварій, розробці положень, інструкцій, інших нормативних актів про охорону праці 34 підприємства, сприяє впровадженню у виробництво досягнень науки і техніки, надає методичну допомогу керівникам структурних підрозділів підприємства у розробці заходів з питань охорони праці. Служба охорони праці контролює дотримання чинного законодавства, НПАОП, виконання працівниками посадових інструкцій, виконання приписів органів державного нагляду, пропозицій та подань уповноважених трудових колективів і профспілок, своєчасне проведення навчання та інструктажів. Спеціалісти служби охорони праці мають право безперешкодно в будь-який час відвідувати виробничі об’єкти, структурні підрозділи підприємства, порушувати клопотання про заохочення працівників, котрі беруть активну участь у підвищенні безпеки та покращанні умов праці, а у разі виявлення порушень охорони праці: ♦ видавати керівникам структурних підрозділів обов’язкові для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків, одержувати від них необхідні відомості, документацію і пояснення з питань охорони праці; ♦ вимагати відсторонення від роботи осіб, які не пройшли медичного огляду, навчання, інструктажу чи не мають допуску до відповідних робіт або не виконують вимог НПАОП; ♦ зупиняти роботу у разі виявлення порушень, які створюють загрозу життю або здоров’ю працюючих; ♦ надсилати роботодавцю подання про притягнення до відповідальності працівників, які порушують вимоги щодо охорони праці. Припис спеціаліста з охорони праці може скасувати лише роботодавець. 3. Громадський контроль за станом охорони праці в організації. Уповноважені найманими працівниками особи з питань охорони праці, їх обов’язки і права. Громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці створенням безпечних і нешкідливих умов праці, належних виробничих та санітарнопобутових умов, забезпеченням працівників спецодягом, спецвзуттям, іншими засобами індивідуального та колективного захисту здійснюють професійні спілки в особі своїх виборних органів і представників (уповноважених осіб). У разі загрози життю або здоров’ю працівників професійні спілки мають право вимагати від роботодавця негайного припинення робіт на період, необхідний для усунення такої загрози. Професійні спілки також мають право на проведення незалежної експертизи умов праці та об’єктів виробничого призначення, що проектуються, будуються чи експлуатуються, на відповідність їх НПАОП, брати участь у розслідуванні причин нещасних випадків і професійних захворювань та надавати свої висновки про них, вносити роботодавцям, державним органам управління і нагляду подання з питань охорони праці та одержувати від них аргументовану відповідь. У разі відсутності професійної спілки на підприємстві громадський контроль здійснює уповноважена найманими працівниками особа з питань охорони праці, яка має право безперешкодно перевіряти на підприємствах виконання вимог щодо охорони праці і вносити обов’язкові для розгляду роботодавцем пропозиції про усунення виявлених порушень НПАОП. Для виконання цих обов’язків роботодавець за свій рахунок організовує навчання, забезпечує необхідними засобами і звільняє уповноважених з охорони праці 35 від роботи на передбачений колективним договором строк із збереженням за ними середнього заробітку. Не можуть бути ущемлені будь-які законні інтереси працівників у зв’язку з виконанням ними обов’язків уповноважених з охорони праці. Їх звільнення або притягнення до дисциплінарної чи матеріальної відповідальності здійснюється лише за згодою найманих працівників у порядку, визначеному колективним договором. Якщо уповноважені з охорони праці вважають, що профілактичні заходи, вжиті роботодавцем, є недостатніми, вони можуть звернутися за допомогою до органу державного нагляду за охороною праці. Вони також мають право брати участь і вносити відповідні пропозиції під час інспекційних перевірок підприємств чи виробництв. 4. Комісія з питань охорони праці підприємства. Основні завдання та права комісії. Регулювання питань охорони праці у колективному договорі. З метою забезпечення пропорційної участі працівників у вирішенні будь-яких питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища за рішенням трудового колективу на підприємстві може створюватися комісія з питань охорони праці. Рішення про доцільність створення комісії, її кількісний та персональний склад, строк повноважень приймається трудовим колективом на загальних зборах (конференції) які затверджують Положення про комісію з питань охорони праці підприємства. Комісія формується на засадах рівного представництва осіб від роботодавця та трудового колективу. До складу Комісії від роботодавця включаються спеціалісти з безпеки і гігієни праці, виробничої, юридичної та інших служб підприємства, від трудового колективу рекомендуються працівники усіх професій, уповноважені трудових колективів з питань охорони праці, представники профспілки (профспілок). Основними завданнями комісії є: захист законних прав та інтересів працівників у сфері охорони праці; підготовка на основі аналізу стану безпеки й умов праці на виробництві рекомендацій власникові і працівникам щодо профілактики виробничого травматизму та професійних захворювань, практичної реалізації принципів державної політики в галузі охорони праці на підприємстві; узгодження шляхом двосторонніх консультацій позицій сторін у вирішенні практичних питань у сфері охорони праці з метою забезпечення поєднання інтересів держави, власника і трудового колективу, кожного працівника, запобігання конфліктам; вироблення пропозицій щодо включення до колективного договору окремих питань з охорони праці та використання коштів на заходи з охорони праці підприємства. Комісія має право: звертатися до власника або уповноваженого ним органу, органу самоврядування трудового колективу, профспілкового комітету (комітетів) з пропозиціями щодо регулювання відносин у сфері охорони праці; створювати робочі групи з числа членів комісії для вироблення узгоджених рішень з конкретних питань охорони праці із залученням до їх складу на договірній основі за погодженням сторін відповідних фахівців, експертів, інспекторів державного нагляду за охороною праці; 36 одержувати від окремих працівників, служб підприємства, профспілкового комітету (комітетів) необхідну інформацію; встановлювати ступінь вини потерпілого в порядку, визначеному трудовим колективом за поданням власника та профспілкового комітету, при вирішенні питання про розміри одноразової допомоги, коли нещасний випадок стався внаслідок невиконання потерпілим вимог нормативних актів про охорону праці і факт наявності його вини встановлено комісією з розслідування нещасних випадків; здійснювати контроль за дотриманням вимог законодавства з питань охорони праці безпосередньо на робочих місцях, забезпеченням працівників засобами колективного й індивідуального захисту, змиваючими та знешкоджуючими засобами, лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою і за станом використання санітарно-побутових приміщень тощо; ознайомлюватися з будь-яким матеріалом з питань охорони праці, аналізувати стан умов та безпеки праці на підприємстві, виконання відповідних програм і колективних договорів; бути доступною на всі ділянки виробництва й обговорювати з працюючими питання охорони праці; делегувати своїх представників для участі у розв’язанні разом з представниками державного нагляду за охороною праці конфліктів, пов’язаних з відмовою працівника виконувати доручену роботу з мотивів небезпечної для його здоров’я чи життя виробничої ситуації на підприємстві, де відсутня профспілкова організація, а також в обговоренні питань охорони праці власником або уповноваженим ним органів — профспілковим комітетом чи органом самоврядування трудового колективу (за погодженням з цим органом). Комісія здійснює свою діяльність на основі планів, що розробляються на квартал, півріччя чи рік і затверджуються нею. З метою залучення широких кіл працівників до здійснення громадського контролю за дотриманням законодавства про охорону праці на виробництві, створення дієвих систем управління охороною праці відповідно до Закону України «Про охорону праці» на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності й видів їх діяльності створюється інститут уповноважених трудових колективів з питань охорони праці. Функції та права уповноважених трудових колективів з питань охорони праці визначені Типовим положенням про роботу уповноважених трудових колективів з питань охорони праці. Члени комісії виконують свої обов’язки, як правило, на громадських засадах. При залученні до окремих перевірок, проведенні навчання вони можуть звільнятися від основної роботи на передбачений колективним договором термін із збереженням за ними середнього заробітку. Рішення комісії оформляються протоколами і мають рекомендаційний характер, впроваджуються в життя наказами роботодавця. При незгоді роботодавця з рекомендаціями Комісії він дає аргументовану відповідь. Комісія не менше одного разу на рік звітує про свою роботу на загальних зборах (конференції) трудового колективу. 37 5. Атестація робочих місць за умовами праці. Мета, основні завдання та зміст атестації. Організація робіт та порядок проведення атестації робочих місць. Карта умов праці. Умови праці — це умови, які складаються в процесі праці людини — головної продуктивної сили суспільства. Вони поділяються на соціально-економічні, які розглядаються у широкому розумінні і характеризують відношення до них суспільства, а також виробничі, або умови праці безпосередньо на робочих місцях, тобто у вужчому розумінні. Гігієнічна класифікація праці3 визначає умови праці як сукупність факторів трудового і виробничого середовища, де здійснюється діяльність людини. Умови праці на виробництві диференціюються залежно від фактично визначених рівнів факторів виробничого середовища порівняно із санітарними нормами, правилами, гігієнічними нормативами, а також з урахуванням можливого шкідливого впливу їх на стан здоров’я працюючих. Згідно з гігієнічною класифікацією праці умови праці поділяються на 4 класи: І клас - оптимальні умови -такі умови, в яких не лише зберігається здоров’я працюючих, а й створюються передумови для підтримання високого рівня працездатності. Оптимальні нормативи виробничих факторів установлені для мікроклімату і факторів трудового процесу. Для інших факторів за оптимальні умови приймаються такі умови праці, в яких несприятливі фактори виробничого середовища не перевищують рівнів, прийнятих за безпечні для населення. ІІ клас - допустимі умови - характеризуються такими рівнями факторів виробничого і трудового процесу, які не перевищують установлених гігієнічних нормативів, а можливі зміни функціонального стану організму відновлюються за час регламентованого відпочинку або до початку наступної зміни й не чинять несприятливого впливу на стан здоров’я працюючих та їх потомство в найближчому і віддаленому періодах. ІІІ клас - шкідливі умови - характеризуються такими рівнями шкідливих виробничих факторів, які перевищують гігієнічні нормативи і здатні чинити несприятливий вплив на організм працюючого та(або) його потомство. Шкідливі умови за показниками перевищення гігієнічних нормативів та вираженості можливих змін в організмі працюючих поділяються на чотири ступеня: 1-й ступінь - умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, що, як правило, викликають функціональні зміни, які виходять за межі фізіологічних коливань (останні відновлюються при тривалішій, ніж початок наступної зміни перерві контакту зі шкідливими факторами) та збільшують ризик погіршення здоров’я; 2-й ступінь - умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, які здатні викликати стійкі функціональні порушення, призводять переважно до зростання виробничо зумовленої захворюваності, виникнення окремих ознак або легких форм патології (як правило, без втрати професійної працездатності); 3-й ступінь - умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, що призводять, крім зростання виробничо зумовленої захворюваності, до розвитку професійних захворювань, як 3 Гігієнічна класифікація праці: Гігієнічні нормативи. — К., 2001. 38 правило, легкого та середнього ступенів важкості (із втратою працездатності в період трудової діяльності); 4-й ступінь - умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, які здатні призводити до значного зростання хронічної патології та рівнів захворюваності з тимчасовою втратою працездатності, а також до розвитку важких форм професійних захворювань із втратою загальної працездатності. IV клас - небезпечні (екстремальні) умови - характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, вплив яких протягом робочої зміни (або її частин) створює загрозу для життя, високий ризик виникнення важких форм гострих професійних уражень. Гігієнічна класифікація праці використовується для: роботодавців усіх організаційно-правових форм та форм власності; працівників з метою одержання повної інформації про умови праці на своїх робочих місцях; установ, що виконують контроль за дотриманням санітарних норм і правил, гігієнічних нормативів на робочих місцях, а також проводять оцінку умов праці при атестації робочих місць; установ, які здійснюють медичне обслуговування працюючих; органів соціального і медичного страхування. У сучасних умовах неабиякого значення набуває атестація робочих місць. Постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 р. № 442 визначено Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці і Методичні рекомендації для проведення атестації робочих місць за умовами праці. Атестація робочих місць за умовами праці - це комплексна оцінка всіх факторів виробничого середовища і трудового процесу, супутніх соціальноекономічних факторів, що впливають на здоров’я і працездатність працівників у процесі трудової діяльності. Періодичність такої атестації встановлюється підприємством у колективному договорі, але не рідше одного разу за 5 років. Атестація робочих місць передбачає: комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці, відповідність їх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; виявлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження чинників виробничого середовища, визначення ступеня важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; встановлення ступеня шкідливості і небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільги; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці. Після проведення атестації за даними лабораторно-інструментальних досліджень комісія складає Карту умов праці на кожне робоче місце, яка включає 39 оцінку факторів виробничого середовища і трудового процесу, гігієнічну оцінку умов праці, оцінку технічного та організаційного рівня. Ця Карта містить оцінку наступних факторів виробничого і трудового процесу: шкідливих хімічних речовин від І до IV класу небезпеки включно; пилу; вібрації; шуму; інфразвуку; ультразвуку; неіонізуючого випромінювання різних діапазонів; мікроклімату у приміщенні (температури повітря, швидкості руху повітря, відносної вологості, інфрачервоного випромінювання); температури зовнішнього повітря влітку та взимку; атмосферного тиску; біологічних факторів (мікроорганізмів, білкових препаратів, природних компонентів організму від І до ІV класу небезпеки включно); важкості праці (динамічної роботи, статистичного навантаження); робочої пози; напруженості праці (уваги, напруженості аналізаторних функцій, емоційної та інтелектуальної напруженості, одноманітності); змінності. За результатами атестації складаються переліки: робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад, працівникам яких підтверджено право на пільги і компенсації, передбачені законодавством; робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад, на яких пропонується встановити пільги і компенсації за рахунок підприємства; робочих місць з несприятливими умовами праці, на яких необхідно вжити першочергові заходи щодо їх поліпшення. 6. Кабінети промислової безпеки та охорони праці, основні завдання та напрямки роботи кабінетів. Кабінет промислової безпеки та охорони праці є організаційним та навчальнометодичним осередком пропаганди знань з питань промислової безпеки та охорони праці серед працюючих, поширення позитивного досвіду з профілактики виробничого травматизму, професійних захворювань, аварій тощо. На маленьких підприємствах різних галузей не завжди керівником створюється служба охорони праці, як правило обов’язки інженера з охорони праці виконує спеціаліст на якого покладено ці обов’язки за сумісництвом, окрім основної його посади. У більшості випадків ці підприємства не мають кабінетів (куточків ) з охорони праці і працівник не має змоги отримати інформацію щодо своїх прав та обов’язків з питань охорони праці та отримати методичну підтримку під час навчання з охорони праці. На допомогу керівнику, щодо забезпечення функціонування системи управління охороною праці , передбаченою статтею 13 Закону України «Про охорону 40 праці » згідно розроблені «рекомендації щодо організації роботи кабінету промислової безпеки та охорони праці», затверджені 16.01.2008 року Головою Держгірпромнагляду. На підприємствах з чисельністю 100 і більше працівників, а також на підприємствах, специфіка виробництва яких вимагає проведення з персоналом великого обсягу роботи з питань охорони праці та безпеки праці, рекомендується створення кабінету промислової безпеки та охорони праці. На невеликих підприємствах та в структурних підрозділах підприємства може бути створено куточок охорони праці та промислової безпеки. Кабінет промислової безпеки та охорони праці рекомендується розміщувати в окремому приміщенні, оснащеному технічними засобами, навчальними посібниками, інформаційними матеріалами з питань охорони праці та промислової безпеки. Куточок промислової безпеки та охорони праці може бути у вигляді стенду, екрану комп’ютера з відповідним програмним забезпеченням. Для куточка промислової безпеки та охорони праці може виділятися як окреме приміщення, так і обладнуватися частина приміщення загального призначення. Основними завданнями кабінетів є пропаганда безпечних умов праці, інформування працівників про їх права і обов’язки в галузі охорони праці, поширення позитивного досвіду щодо створення здорових і безпечних умов праці , профілактика аварій, виробничого травматизму та професійних захворювань, а також методична підтримка під час навчання та перевірки знань працівників з питань охорони праці. Кабінет з промислової безпеки та охорони праці рекомендується використовувати для створення системи інформування працівників про: їх права і обов’язки в галузі безпеки і охорони праці, стан умов і охорони праці на підприємстві, на робочих місцях, засоби колективного та індивідуального захисту; випадки виробничого травматизму і професійних захворювань та вжиті заходи щодо їх попередження, прийняті нормативно - правові акти з охорони праці. Проведення лекцій, бесід, консультацій, оглядів-конкурсів, перегляду тематичних кіно - та відеофільмів, розповсюдження друкованої продукції, розміщення інформаційних стендів, проведення вступного та позапланових інструктажів з питань охорони праці з працівниками; проведення тематичних занять, лекцій, семінарів та консультацій для працівників перед перевіркою їх знань з охорони праці Для організації роботи кабінету промислової безпеки та охорони праці доцільно призначити відповідальну особу. Такою особою може бути спеціаліст служби охорони праці підприємства або інша особа, яка визначатиметься наказом роботодавця. Рекомендується забезпечити вільний доступ працівників до кабінету промислової безпеки та охорони праці протягом робочого часу. Залежно від галузевої належності підприємства розробляється тематична структура, яка визначає направленість роботи кабінету охорони праці та розкривається в тематичному плані, який розробляє методист (фахівець з охорони праці) і затверджує власник підприємства або технічний директор (головний інженер). В тематичному плані наводиться перелік тем і форми роботи (навчання, інструктажі, перевірка знань працівників з питань охорони праці, показ безпечних методів виконання робіт) з урахуванням функціональних завдань кабінету охорони праці . Тематичний план являється основою для розроблення плану-сценарію, який по суті є деталізованим тематичним планом з конкретизацією форм і методів роботи Кабінету. Тематичний план визначає, що робити, а сценарій — як робити. Сценарій містить також перелік необхідних наглядних посібників. Це можуть бути стенди, плакати, макети, муляжі, нормативно-правова література, плакати, 41 кінофільми тощо. Сценарій повинен включати також перелік наявного та необхідного обладнання, технічних засобів, апаратури для проведення навчання та перевірки знань з питань охорони праці. 7. Кольори, знаки безпеки та сигнальна розмітка. Безпека виконуваних робіт суттєво залежить від дохідливості, швидкості та точності сприйняття зорової інформації. На цьому ґрунтується широке використання на підприємствах кольорів безпеки та знаків безпеки праці, які відіграють роль закодованого носія відповідної інформації. Колір безпеки - установлений колір, призначений для привернення уваги працівника до окремих елементів виробничого обладнання і (або) будівельної конструкції, які можуть бути джерелами небезпечних і (або) шкідливих виробничих чинників, а також до засобів пожежогасіння і знаків безпеки. У нас, як і в багатьох країнах світу, прийняті наступні кольори безпеки: червоний, жовтий, зелений, синій. Для підсилення контрасту кольорів безпеки їх необхідно застосовувати на фоні контрастних кольорів (табл.). Контрастні кольори також слід використовувати для виконання символів і пояснювальних написів. Таблиця Основне змістове значення кольору безпеки та його контрастний колір Колір безпеки Основне змістове значення кольору безпеки 1 Червоний Заборона, безпосередня небезпека, засіб пожежогасіння Білий 2 Жовтий Попередження, можлива небезпека Чорний 3 Зелений Припис, безпека Білий 4 Синій Вказівка, інформація Білий № зп. Контрастний колір Застосування для заборонних знаків, позначення протипожежних засобів та пристроїв вимкнення (в тому числі й аварійних), сигнальних лампочок. Крім того, ним фарбують місце, обладнання та прилади, де може виникнути вогненебезпечна чи аварійна ситуація. для: попереджувальних знаків; елементів виробничого обладнання, що можуть бути джерелами небезпечних і (або) шкідливих виробничих чинників; постійних та непостійних огороджень; елементів будівельних конструкцій, що можуть спричинити отримання травм; елементів внутрішньо та міжцехового транспорту, підіймально-транспортного обладнання і т. п. Для більшої помітності застосовують чергування жовтих та чорних смуг для приписувальних знаків, дверей та світлових табло (напис білою фарбою на зеленому фоні) евакуаційних і запасних виходів, сигнальних лампочок. у вказівних знаках Примітка: Контрастним кольором, для білого є чорний, а для чорного - білий колір. 42 Рис. Приклади пофарбування елементів внутрішньозаводського транспорту (а) та будівельних конструкцій (б), які потребують уваги і можуть спричинити отримання травм. Знаки безпеки праці кожної групи мають свою форму, розміри та колір. Знаки безпеки праці встановлюються в місцях, перебування в яких пов'язано із можливою дією на працівників небезпечних і (або) шкідливих виробничих чинників, а також на виробничому обладнанні, що є джерелом таких виробничих чинників. Вони повинні контрастно виділятися на фоні, що їх оточує та знаходитися в полі зору людей, для яких вони призначені. Знаки безпеки праці заборонні попереджувальні приписувальні вказівні призначені для заборони певних дій у визначених місцях або і приміщеннях призначені для попередження працівників про можливу небезпеку призначені для дозволу на певні дії працівників лише при виконанні конкретних вимог (припису) з охорони праці, вимог пожежної безпеки призначені для інформування про місце знаходження відповідних об'єктів та засобів заборона користуватись відкритим вогнем, курити, входити чи проходити, гасити водою і т. п.); електричний струм, легкозаймисту чи отруйну речовину, лазерне випромінювання тощо обов'язкове застосування засобів захисту, виконання заходів щодо забезпечення безпеки праці пункту медичної допомоги, пожежної охорони, вогнегасника, пожежного крану, пункту сповіщення про пожежу і т. п. 8. Стимулювання охорони праці. Стимулювання охорони праці – неодмінна умова попередження виробничого травматизму та профілактики профзахворювань. На державному рівні стимулювання охорони праці регулюється законодавчими актами і перед усім Законом «Про охорону 43 праці», у якому цьому питанню присвячено IV розділ, та Законом «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». Ці закони визначають, що при розрахунку розміру страхового внеску для кожного підприємства за умови досягнення належного стану охорони праці, зниження рівня або відсутності травматизму і професійної захворюваності внаслідок здійснення роботодавцем відповідних профілактичних заходів може бути встановлено знижку. За високий рівень травматизму і професійної захворюваності та неналежний стан охорони праці встановлюється надбавка до розміру страхового внеску. Згідно ст. 26 Закону «Про охорону праці» роботодавець зобов’язаний відшкодувати збитки, завдані порушенням вимог охорони праці іншим юридичним чи фізичним особам. Роботодавець також відшкодовує витрати на проведення робіт з рятування потерпілих під час аварії та ліквідації її наслідків, на розслідування і проведення експертизи причин аварії, нещасного випадку або професійного захворювання, на складання санітарно-гігієнічної характеристики умов праці осіб, які проходять обстеження щодо наявності професійного захворювання, а також інші витрати, передбачені законодавством. За порушення законодавства про охорону праці, невиконання розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці роботодавці притягаються до сплати штрафу. Якщо на роботодавця протягом календарного року накладався штраф за порушення законодавства про охорону праці, він втрачає право на знижку страхового тарифу. У разі систематичних порушень нормативних актів про охорону праці, внаслідок чого зростає ризик настання нещасних випадків і професійних захворювань, підприємство у будь-кий час за рішенням відповідного робочого органу виконавчої дирекції ФССНВ може бути віднесено до іншого, більш високого класу професійного ризику виробництва. Таким чином, штрафні санкції, а також збільшені страхові виплати, що повинні здійснюватися роботодавцем у випадку незадовільної роботи з охорони праці, наявності фактів травмування працівників та профзахворювань, сьогодні досить значні, тому змушують його замислитись, що краще: зазнавати збитків, не займаючись охороною праці, чи своєчасно вкласти прийнятні кошти у профілактичні заходи, зберігши при цьому життя та здоров’я людей, та не конфліктувати з Законом. Справжній власник, безумовно, обере другий варіант. Серед стимулюючих заходів, передбачених законодавством, слід відзначити: • отримання підприємствами на безповоротній основі фінансової допомоги від ФССНВ для розв’язання гострих проблем з охорони праці; • отримання безкоштовних консультацій і допомоги при створенні та реалізації ефективної системи управління охороною праці; • диференціація внесків на державне соціальне страхування, про що було сказано раніше. Описана вище система стимулювання охорони праці є системою зовнішнього стимулювання, тобто стимулювання роботодавця з боку держави (суспільства). Подібні системи ефективно працюють в більшості економічно розвинених країн світу. Класичним прикладом успішного функціонування системи соціального страхування від нещасних випадків на виробництві є Німеччина. Запроваджена там ще у ХІХ столітті така система пережила дві світові війни, цілий ряд інших потрясінь політичного та економічного характеру й до сих пір ефективно виконує покладені на неї 44 завдання по забезпеченню соціального захисту потерпілих на виробництві, їх реабілітації та по профілактиці нещасних випадків. В нашій країні стимулювання охорони праці через систему соціального страхування запроваджується після 2001 р. з введенням у дію Закону «Про ...страхування від нещасного випадку на виробництві...». Не менш важливе значення для забезпечення охорони праці має стимулювання безпечного ведення робіт окремими працівниками –внутрішньофірмове стимулювання. До працівників підприємства можуть застосовуватися будь-які заохочення за активну участь та ініціативу у здійсненні заходів щодо підвищення безпеки та покращення умов праці. Види заохочень визначаються колективним договором, угодою. Економічний механізм управління охороною праці повинен передбачати систему заохочень для тих працівників, які сумлінно дотримуються вимог охорони праці, не допускають порушень правил та норм особистої та колективної безпеки, приймають активну і творчу участь у здійсненні заходів щодо підвищення рівня охорони праці на підприємстві. Колективний договір (угода) повинен закріплювати різногороду моральні і матеріальні заохочення цих працівників: оплата праці, премії (у тому числі спеціальні заохочувальні премії за досягнення високого рівня охорони праці), винагороди за винахідництво та раціоналізаторські пропозиції з питань охорони праці. Велику користь дає преміювання робітників бригад, дільниць, цехів за тривалу роботу без порушень правил охорони праці, без травм і аварій. У випадку наявності небезпечних та шкідливих виробничих чинників, що постійно загрожують здоров‘ю працівника, йому рекомендується виплачувати надбавку за підвищену обережність. Крім матеріального заохочення, велике значення має також і моральне стимулювання, яке свого часу використовувалось в нашій країні і яке успішно використовують закордонні фірми. Форми морального стимулювання можуть бути найрізноманітнішими: від оголошення подяки до організації вечорів відпочинку, пікніків, круїзів для колективів, що досягли найкращих результатів з охорони праці. Економічне стимулювання потрібної поведінки людини залежить від багатьох чинників, у тому числі від рівня особистого доходу; диференціації доходів на підприємстві, у регіоні, галузі, в державі в цілому; реального бюджету працівника та його сім’ї; рівня забезпеченості житлом, послугами медицини, освіти, культури; дієвості економічних стимулів, які застосовує підприємство тощо. Зокрема рівень особистого доходу значною мірою впливає на силу мотивації. Стосовно диференціації доходів відомо, що на силу мотивації негативно впливає як незначна, так і завелика диференціація доходів. Водночас необхідно пам’ятати про те, що підрядну й акордну оплату неприпустимо застосовувати на роботах з підвищеною небезпекою, оскільки в даному випадку підвищення продуктивності може йти на шкоду безпеці. Для здійснення стимулювання охорони праці необхідно мати кількісні показники для оцінки рівня роботи щодо забезпечення безпеки праці у виробничих підрозділах та на робочих місцях. З цією метою розроблено і знаходять застосування багато різноманітних підходів і показників, з яких покажемо один, як найтиповіший. Рівень охорони праці визначається коефіцієнтом охорони праці Коп, який є добутком трьох коефіцієнтів де Квб – коефіцієнт виробничої безпеки, що характеризує виконання працівниками норм та правил охорони праці; він являє собою відношення кількості працюючих, які суворо дотримуються вимог безпеки праці до загальної кількості працюючих в цеху (на ділянці); 45 Ктб – коефіцієнт технічної безпеки, який являє собою відношення кількості машин, механізмів, іншого обладнання, що повністю відповідає вимогам безпеки до загальної кількості одиниць обладнання у підрозділі; Квд – коефіцієнт виконавчої дисципліни, який являє собою відношення кількості виконаних заходів з охорони праці за певний термін до загальної кількості намічених заходів. Аналізуючи динаміку зміни Коп або інших коефіцієнтів можна робити висновки щодо рівня та спрямованості роботи з охорони праці у підрозділі. Можна планувати зростання цих коефіцієнтів, можна використовувати їх для заохочення (стимулювання) колективів та окремих працівників. Узагальнена схема методів стимулювання охорони праці на підприємстві представлена на схемі. 46 5. Навчання з питань охорони праці 1. Принципи організації та види навчання з питань охорони праці. 2. Вивчення основ охорони праці у навчальних закладах і під час професійного навчання. 3. Навчання і перевірка знань з питань охорони праці працівників під час прийняття на роботу і в процесі роботи. 4. Спеціальне навчання і перевірка знань з питань охорони праці працівників, які виконують роботи підвищеної небезпеки. Наряд – допуск. 5. Навчання з питань охорони праці працівників посадових осіб. 6. Інструктажі з питань охорони праці. Види інструктажів. 7. Порядок проведення інструктажів для працівників. Інструктажі з питань охорони праці для вихованців, учнів, студентів. 8. Стажування (дублювання) та допуск працівників до самостійної роботи. 1. Принципи організації та види навчання з питань охорони праці. Навчання, системне та систематичне підвищення рівня знань не лише працівників, а всього населення України з питань охорони праці – один з основних принципів державної політики в галузі охорони праці, фундаментальна основа виробничої безпеки та санітарії, необхідна умова удосконалення управління охороною праці і забезпечення ефективної профілактичної роботи щодо запобігання нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві. Зараз в країні діє система безперервного навчання з питань охорони праці. Основним нормативним документом, що встановлює порядок та види навчання і перевірки знань з охорони праці є Типове положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці, затверджене наказом Держнаглядохоронпраці від 26.01.2005 р. № 15. Цей порядок спрямовано на реалізацію в Україні системи безперервного навчання з питань охорони праці. Типове положення визначає порядок: • вивчення основ охорони праці у навчальних закладах і під час професійного навчання працівників на підприємстві; • організації навчання і перевірки знань з питань охорони праці на підприємстві; • спеціального навчання і перевірки знань з питань охорони праці; • навчання і перевірки знань з питань охорони праці посадових осіб; • організації проведення інструктажів з питань охорони праці; 47 • стажування, дублювання і допуску працівників до роботи. Ефективне оволодіння знаннями з питань охорони праці можливе тільки при застосуванні активних методів навчання шляхом багаторазового повторення, усвідомлення і програвання навчального матеріалу. Процес навчання повинен бути цікавим і привабливим, з використанням як текстового, так і графічного матеріалу. Це може досягатися за допомогою персонального комп'ютера з відповідним програмним забезпеченням. Система активного інструктажу і навчання з охорони праці заснована на програмуванні навчального матеріалу, тобто поділення його на окремі логічно завершені оптимальні дози, встановлення питань (проблемних ситуацій) перед кожною дозою і контролем засвоєння цього матеріалу. На рис. подана модульна система навчання з охорони праці. Процес проблемного програмованого інструктажу і навчання з охорони праці складається з таких етапів: 1. Постановка проблемного питання (ситуації). 2. Видача модуля навчального матеріалу. 3. Показ ілюстрованого матеріалу. 4. Постановка контрольних питань. 5. Отримання відповідей на питання вибірковим або іншим методом. 6. Перехід до наступного модуля навчального матеріалу при правильних відповідях і повторення тексту при неправильних. За такої методики реалізуються переваги індивідуальної форми навчання. Програмовані тексти інструктажів і навчальних посібників розробляються на підставі чинних програм, стандартів, правил і норм охорони праці. Вони можуть бути використані для інструктажу і навчання працівників як на комп'ютері, так і на контрольно-екзаменуючих машинах або безмашинним методом, усним опитуванням. 48 2. Вивчення основ охорони праці у навчальних закладах і під час професійного навчання. У професійно-технічних навчальних закладах обов’язковим є вивчення предмета «Охорона праці», а у вищих навчальних закладах вивчаються навчальні дисципліни «Основи охорони праці» та «Охорона праці в галузі». Це навчання проводиться за типовими навчальними планами і програмами, які затверджуються Міністерством освіти за погодженням з Держпромгірнаглядом (Держнаглядохоронпраці). Окремі специфічні питання охорони праці вивчаються в курсах спеціальних та загальнотехнічних дисциплін. Під час професійної підготовки працівників на підприємстві теоретична частина предмета «Охорона праці» вивчається в обсязі не менше 10 годин, а під час перепідготовки та підвищення кваліфікації – не менше 8 годин. 49 Працівники, які залучаються до виконання робіт з підвищеною небезпекою, проходять підготовку лише в навчальних закладах. При цьому теоретична частина предмета «Охорона праці» вивчається обсягом не менше 30 годин, а під час перепідготовки та підвищення кваліфікації – не менше 15 годин. Специфічні питання охорони праці для конкретних професій вивчаються в курсах спеціальних та загальнотехнічних дисциплін. 3. Навчання і перевірка знань з питань охорони праці працівників під час прийняття на роботу і в процесі роботи. Організація навчання і перевірки знань з питань охорони праці працівників при підготовці, перепідготовці, підвищенні кваліфікації на підприємстві здійснюють працівники служби кадрів або інші спеціалісти, яким, керівником підприємства, доручена організація цієї роботи. Підготовка працівників для виконання робіт з підвищеною небезпекою здійснюється тільки в закладах освіти (професійно-технічні училища, центри підготовки, навчально-курсові комбінати), які одержали в установленому порядку ліцензію Міносвіти та дозвіл Держнаглядохоронпраці на проведення такого навчання. Для решти робіт підготовка, перепідготовка працівників за професіями можуть здійснюватися як в закладах освіти, так і на підприємстві. Навчальні плани та програми підготовки повинні передбачати теоретичне та практичне (виробниче) навчання з курсу „Охорона праці". На підприємствах для перевірки знань працівників з питань охорони праці наказом керівника створюються постійно діючі комісії. Головами комісій призначаються заступники керівників підприємств, в службові обов'язки яких входить організація роботи з охорони праці. До складу комісій входять спеціалісти служби охорони праці, юридичної, виробничої і технічних служб, представники органів держнагляду за охороною праці та профспілок. Перед перевіркою знань працівників з питань охорони праці на підприємстві організовуються заняття: лекції, семінари та консультації. Перевірка знань працівників з питань охорони праці проводиться за тими нормативними актами про охорону праці, додержання яких входить до їх службових обов'язків. Формою перевірки знань з питань охорони праці працівників є іспит, який проводиться за екзаменаційними білетами у вигляді усного опитування або шляхом тестування на автоекзаменаторі з наступним усним опитуванням. Результати перевірки знань працівників з питань охорони праці оформляються відповідним протоколом. Працівникам, які при перевірці знань з питань охорони праці виявили задовільні результати, видаються посвідчення, а при незадовільних результатах — працівник повинен протягом одного місяця пройти повторне навчання та повторну перевірку знань. При незадовільних результатах повторної перевірки знань питання щодо працевлаштування працівника вирішується згідно з чинним законодавством. На підприємствах на основі Типового положення з урахуванням специфіки виробництва та вимог НПАОП, розроблюються і затверджуються відповідні положення підприємств про навчання з питань охорони праці, формуються плани-графіки проведення навчання та перевірки знань з питань охорони праці, з якими повинні бути ознайомлені працівники. Працівники при прийнятті на роботу і періодично в процесі роботи, а вихованці, учні і студенти під час навчально-виховного процесу проходять навчання і перевірку знань з охорони праці, надання першої допомоги потерпілим від нещасних 50 випадків, правил поведінки у разі аварії, а також відповідні інструктажі. Особи, які суміщають професії, проходять навчання та інструктажі з охорони праці як з їх основних професій, так і з професій за сумісництвом. Допуск до роботи (виконання навчальних практичних завдань) без навчання і перевірки знань з питань охорони праці забороняється. Відповідальність за організацію і здійснення навчання та перевірки знань працівників з питань охорони праці покладається на роботодавця. 4. Спеціальне навчання і перевірка знань з питань охорони праці працівників, які виконують роботи підвищеної небезпеки. Наряд – допуск. Посадові особи та інші працівники, зайняті на роботах, зазначених у Переліку робіт з підвищеною небезпекою, затвердженому наказом Держнаглядохоронпраці України від 26.01.2005 № 15 та зареєстрованому в Міністерстві юстиції України від 15.02.2005 за № 232/10512, та Переліку робіт, де є потреба у професійному доборі, затвердженому наказом МОЗ України та Держнаглядохоронпраці України від 23.09.94 № 263/121 і зареєстрованому Міністерством юстиції України 25.01.95 за № 18/554 (далі-роботи підвищеної небезпеки), проходять щороку спеціальне навчання і перевірку знань відповідних нормативно-правових актів з охорони праці. Спеціальне навчання з питань охорони праці може проводитись як безпосередньо на підприємстві, так і іншим суб’єктом господарської діяльності, який отримав в установленому порядку відповідний дозвіл. У разі здійснення професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації безпосередньо на підприємстві спеціальне навчання з питань охорони праці є складовою зазначеної професійної підготовки. Спеціальне навчання з питань охорони праці проводиться роботодавцем на підприємстві за навчальними планами та програмами, які розробляються з урахуванням конкретних видів робіт, виробничих умов, функціональних обов'язків працівників і затверджуються наказом. Перевірка знань з питань охорони праці після проведення спеціального навчання проводиться комісією підприємства. У разі неможливості створити комісію з перевірки знань з питань охорони праці на підприємстві перевірка знань проводиться комісією спорідненого підприємства або територіального управління спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці. У період підготовки до будівництва будинків або споруд на заново освоюваних або територіях діючих підприємств керівництво будівельної організації, її служба охорони праці зобов'язані проаналізувати й оцінити імовірність виникнення і прояву небезпечних і шкідливих виробничих факторів. Перед початком робіт у місцях, де може виникнути виробнича небезпека (навіть поза зв'язком з характером виконуваної роботи), відповідальному виконавцеві видається наряд-допуск на провадження робіт підвищеної небезпеки (форма наряду-допуску – дод.4 СНиП ІІІ-4-80*). Перелік робіт, на виконання яких необхідно видавати наряд-допуск, складається виходячи з обліку видів робіт, запланованих до виконання на основі приблизного переліку робіт, наведеного в дод. 5 СНиП ІІІ-4-80*. Наряд-допуск затверджується головним інженером будівельної організації. Він видається інженерно-технічним працівником з числа осіб, уповноважених на це наказом керівника будівельної організації. При виконанні робіт на території діючого підприємства або під ЛЕП, яка 51 його підживлює, наряд-допуск повинен бути підписаний також відповідною посадовою особою діючого підприємства. Наряд-допуск видається на термін, необхідний для виконання певного обсягу робіт. У випадку зміни умов провадження робіт, складу виконавців, відповідальних осіб наряд-допуск анулюється і поновлення робіт можливе тільки після видачі нового наряду-допуску. Особа, що видала наряд-допуск, зобов'язана контролювати виконання відповідальними керівниками робіт заходів щодо забезпечення безпеки праці. Наряд-допуск оформляється в двох екземплярах: перший знаходиться у особи, яка видала наряд; другий у відповідального керівника робіт. При роботах на території діючого підприємства наряд-допуск оформляється в трьох екземплярах – третій екземпляр видається відповідальній особі діючого підприємства. ЗАТВЕРДЖЕНО наказ Держнаглядохоронпраці України 26.01.2005 № 15 Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15.02.2005 р. за № 232/10512 НПАОП 0.00-2.24-05 ПЕРЕЛІК РОБІТ З ПІДВИЩЕНОЮ НЕБЕЗПЕКОЮ 1. Електрозварювальні, газополум'яні, наплавочні і паяльні роботи. Контроль за зварювальними з'єднаннями. 2. Роботи в охоронних зонах ліній електропередач. 3. Роботи на кабельних лініях і діючих електроустановках. 4. Роботи в зонах дії струму високої частоти, іонізуючого випромінювання, електростатичного та електромагнітного полів, а також роботи із застосуванням лазерів, дозиметрів. 5. Роботи на повітряних лініях зв'язку, які перетинають лінії електропередач, контактні проводи. 6. Електропрогрів бетону та електророзморожування грунтів. 7. Обслуговування, ремонт та наладка обладнання для плазменно- дугової зварки, різання, напилювання, нанесення покрить та іншого електрозварювального устаткування. 8. Роботи в термічних цехах та дільницях на електротермічних установках підвищеної та високої частоти. 9. Виготовлення, випробування, транспортування, зберігання та використання промислових вибухових матеріалів та їх знешкодження. 10. Роботи з надзвичайно займистими, легкозаймистими, займистими та вибухонебезпечними речовинами. 11. Роботи, пов'язані з технічним обслуговуванням вибухонебезпечних виробництв, цехів, дільниць, об'єктів, засобів пожежної сигналізації та систем автоматичного пожежогасіння. Пожежно-технічне обстеження будинків та висотних споруд. Виїзд особового складу підрозділів пожежної охорони по тривозі. 12. Транспортування балонів, контейнерів, ємностей із стисненими, зрідженими, отруйними, вибухонебезпечними та інертними газами, їх заповнення та ремонт. 13. Обслуговування агрегатів і котлів, працюючих на газі і рідкому паливі. 14. Роботи з профілактики і технічного обслуговування газового господарства. 52 15. Виконання газонебезпечних робіт. 16. Роботи по технічному обслуговуванню і експлуатації компресорних та газорегуляторних станцій, лінійних частин магістральних газопроводів. 17. Монтаж і експлуатація засобів електрохімічного захисту підземних газопроводів від корозії. 18. Роботи, пов'язані з будівництвом, обслуговуванням і ремонтом газопроводів, газорозподільних пунктів, які використовують природні, нафтові, штучні, змішані і зріджені вуглеводневі гази. 19. Роботи по монтажу та зварюванню підземних та зовнішніх газопроводів, газифікації об'єктів, а також по нанесенню протикорозійного ізоляційного покриття. 20. Підключення до діючого газопроводу ново змонтованих газопроводів. 21. Обслуговування та ремонт газоперекачувальних агрегатів. 22. Освоєння і глушіння газових та нафтових свердловин. 23. Промислово-геофізичні дослідження свердловин. 24. Ліквідація відкритих газових та нафтових фонтанів. 25. Роботи по видобутку та переробці нафти, газу і конденсату в нафтогазопереробній та хімічній промисловості. 26. Роботи по ліквідації нафтогазоводопроявлень в процесі буріння свердловин. 27. Роботи, пов'язані з обслуговуванням, експлуатацією та ремонтом компресорних та холодильних установок, працюючих на вибухонебезпечних та токсичних газах. 28. Роботи, пов'язані з підготовкою залізничних цистерн, контейнерів, балонів та інших ємностей до зливу-наливу вибухонебезпечних, токсичних та займистих рідин. 29. Роботи, пов'язані з монтажем, експлуатацією та ремонтом магістральних нафтопроводів, нафтопродуктопроводів, аміакопроводів і технологічних трубопроводів. 30. Роботи в охоронних зонах діючих магістральних газопроводів та комунікацій газових промислів. 31. Роботи по виробництву, зберіганню, використанню та транспортуванню речовин, які відносяться до I та II класу небезпеки. 32. Злив, очистка, нейтралізація резервуарів, тари та інших ємностей з-під нафтопродуктів, кислот, лугів та інших шкідливих речовин, в тому числі радіоактивних. 33. Роботи по монтажу та ремонту обладнання в насосних та компресорних станціях на нафтогазовидобувних та нафто газопереробних підприємствах. 5. Навчання з питань охорони праці працівників посадових осіб. Посадові особи і фахівці, згідно з ДНАОП 0.00-8.01-93 "Перелік посадових осіб, які зобов'язані проходити попередню і періодичну перевірку знань з охорони праці", до початку виконання своїх обов'язків, а також періодично, один раз на три роки, проходять навчання і перевірку знань з питань охорони праці. Керівники підприємств виробничих і науково-виробничих об'єднань, а також посадові особи цехів, дільниць, виробництв, де трапилася техногенна аварія чи катастрофа, повинні протягом місяця пройти позачергове навчання та перевірку знань з питань охорони праці. Посадові особи та працівники, зайняті на роботах з підвищеною небезпекою та на роботах, де є потреба у професійному доборі проходять щорічне спеціальне навчання і перевірку знань відповідних НПАОП. 53 Особлива увага приділяється навчанню і перевірці знань з охорони праці посадових осіб, перелік яких наведено в додатку до Типового положення. До цього переліку включені Перші заступники та заступники міністрів та керівників інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, керівники та спеціалісти підприємств, установ і організацій, виробничих та науково-виробничих об’єднань незалежно від форм власності та характеру виробничої діяльності, їх заступники, виконання службових обов’язків яких пов’язано з організацією безпечного ведення робіт, керівники та викладачі кафедр охорони праці навчальних закладів, навчальних центрів з охорони праці, технічні та страхові експерти та інші категорії посадовців. Ці посадові особи і спеціалісти проходять навчання і перевірку знань з питань охорони праці до початку роботи і періодично раз на три роки згідно з тематичним планом і програмою навчання, що наведені в Типовому положенні. Усі працівники повинні проходити на підприємстві навчання у формі інструктажів з питань охорони праці, першої допомоги потерпілому, правил поведінки та дій у разі виникнення аварійних ситуацій. 6. Інструктажі з питань охорони праці. Види інструктажів. Інструктаж з охорони праці – це усне пояснення положень відповідних нормативних документів, що закінчується вибірковою перевіркою шляхом опитування засвоєних знань і навичок в обсязі викладених питань. За характером і часом проведення інструктажі поділяються на вступний, первинний, повторний, позаплановий та цільовий. Вступний інструктаж проводиться: ♦ з усіма працівниками, які приймаються на постійну або тимчасову роботу, незалежно від їх освіти, стажу роботи та посади; ♦ з працівниками інших організацій, які прибули на підприємство і беруть безпосередню участь у виробничому процесі або виконують інші роботи для підприємства; ♦ з учнями та студентами, які прибули на підприємство для проходження трудового або професійного навчання; ♦ з екскурсантами у разі екскурсії на підприємство. Вступний інструктаж проводиться спеціалістом служби охорони праці, або іншим фахівцем, на якого покладено ці обов’язки і який в установленому Типовим положенням порядку пройшов навчання і перевірку знань з питань охорони праці. Вступний інструктаж проводиться в кабінеті охорони праці або в приміщенні, що спеціально для цього обладнано, з використанням сучасних технічних засобів навчання, навчальних та наочних посібників за програмою, розробленою службою охорони праці з урахуванням особливостей виробництва. Програма та тривалість інструктажу затверджується керівником підприємства. Запис про проведення вступного інструктажу робиться в журналі реєстрації вступного інструктажу, який зберігається в службі охорони праці або в працівника, що відповідає за проведення вступного інструктажу, а також у наказі про прийняття працівника на роботу. Первинний інструктаж проводиться до початку роботи безпосередньо на робочому місці з працівником: 54 • новоприйнятим (постійно чи тимчасово); • який переводиться з одного структурного підрозділу до іншого; • який буде виконувати нову для нього роботу; • відрядженим працівником іншого підприємства, який бере безпосередню участь у виробничому процесі на підприємстві. Первинний інструктаж проводиться також з учнями, курсантами, слухачами та студентами навчальних закладів: ♦ до початку трудового або професійного навчання; ♦ перед виконанням кожного навчального завдання, пов’язаного з використанням різних механізмів, інструментів, матеріалів тощо. Первинний інструктаж проводиться індивідуально або з групою осіб одного фаху за діючими на підприємстві інструкціями з охорони праці відповідно до виконуваних робіт. Повторний інструктаж проводиться індивідуально з окремим працівником або з групою працівників, які виконують однотипні роботи, за обсягом і змістом переліку питань первинного інструктажу. Повторний інструктаж проводиться з працівниками на робочому місці в терміни, визначені НПАОП, які діють в галузі, або роботодавцем, з урахуванням конкретних умов праці, але не рідше: • на роботах з підвищеною небезпекою – 1 раз на 3 місяці; • для решти робіт – 1 раз на 6 місяців. Позаплановий інструктаж проводиться з працівниками на робочому місці або в кабінеті охорони праці: ♦ у разі введення в дію нових або переглянутих НПАОП, внесення змін та доповнень до них; ♦ у разі зміни технологічного процесу, заміни або модернізації устаткування, приладів та інструментів, вихідної сировини, матеріалів та інших факторів, що впливають на стан охорони праці; ♦ у разі порушень працівниками вимог НПАОП, що можуть призвести або призвели до травм, аварій, пожеж тощо; ♦ у разі перерви в роботі виконавця робіт більш ніж на 30 календарних днів – для робіт з підвищеною небезпекою, а для решти робіт – понад 60 днів. З учнями, студентами, курсантами та слухачами позаплановий інструктаж проводиться при порушеннях ними вимог НПАОП, що можуть призвести або призвели до травм, аварій, пожеж тощо. Позаплановий інструктаж проводиться індивідуально з окремим працівником або з групою працівників одного фаху. Обсяг і зміст позапланового інструктажу визначаються в кожному окремому випадку залежно від причин і обставин, що спричинили потребу його проведення. Цільовий інструктаж проводиться з працівниками: • при ліквідації аварії або стихійного лиха; • при проведенні робіт, на які оформлюються наряд-допуск, наказ або розпорядження Цільовий інструктаж проводиться індивідуально з окремим працівником або з групою працівників. Обсяг і зміст цільового інструктажу визначаються в залежності від виду робіт, що ними виконуватимуться. 7. Порядок проведення інструктажів для працівників. Інструктажі з питань охорони праці для вихованців, учнів, студентів. 55 Порядок проведення інструктажів для працівників Повторний інструктаж проводиться індивідуально з окремим працівником або з групою працівників, які виконують однотипні роботи, за обсягом і змістом переліку питань первинного інструктажу. Позаплановий інструктаж проводиться індивідуально з окремим працівником або з групою працівників одного фаху. Обсяг і зміст позапланового інструктажу визначаються в кожному окремому випадку залежно від причин і обставин, що спричинили потребу його проведення. Цільовий інструктаж проводиться індивідуально з окремим працівником або з групою працівників. Обсяг і зміст цільового інструктажу визначаються залежно від виду робіт, що виконуватимуться. Первинний, повторний, позаплановий і цільовий інструктажі проводить безпосередній керівник робіт (начальник виробництва, цеху, дільниці, майстер) і завершуються вони перевіркою знань у вигляді усного опитування або за допомогою технічних засобів, а також перевіркою набутих навичок безпечних методів праці. Знання перевіряє особа, яка проводила інструктаж. При незадовільних результатах перевірки знань, умінь і навичок щодо безпечного виконання робіт після первинного, повторного чи позапланового інструктажів для працівника протягом 10 днів додатково проводяться інструктаж і повторна перевірка знань. При незадовільних результатах і повторної перевірки знань питання щодо працевлаштування працівника вирішується згідно з чинним законодавством. При незадовільних результатах перевірки знань після цільового інструктажу допуск до виконання робіт не надається. Повторна перевірка знань при цьому не дозволяється. Працівники, які суміщають професії (в тому числі працівники комплексних бригад), проходять інструктажі як з їх основних професій, так і з професій за сумісництвом. Про проведення первинного, повторного, позапланового та цільового інструктажів та про допуск до роботи особою, якою проводився інструктаж, вноситься запис до журналу реєстрації інструктажів з питань охорони праці. При цьому обов'язкові підписи як того, кого інструктували, так і того, хто інструктував. Сторінки журналу реєстрації інструктажів повинні бути пронумеровані, журнали прошнуровані і скріплені печаткою. У разі виконання робіт, що потребують оформлення наряду-допуску, цільовий інструктаж реєструється в цьому наряді-допуску, а в журналі реєстрації інструктажів — не обов'язково. Порядок проведення інструктажів для вихованців, учнів студентів Вступний інструктаж проводиться на початку занять працівником служби охорони праці, а за відсутності такого — особою, на яку наказом керівника закладу освіти покладено ці обов'язки. Програма вступного Інструктажу розробляється службою охорони праці закладу освіти або призначеною особою і затверджується керівником закладу освіти. Орієнтовний перелік питань вступного інструктажу наведений у додатку 11 Типового положення. Запис про проведення вступного інструктажу робиться в журналі реєстрації вступного інструктажу, який зберігається в службі охорони праці або в працівника, що відповідає за проведення вступного інструктажу. 56 Первинний інструктаж проводиться з групою вихованців позашкільних закладів освіти, учнів середніх та професійно-технічних закладів освіти чи студентів вищих закладів освіти. Тематика інструктажу та порядок його проведення визначаються відповідними положеннями Міністерства освіти України. Позаплановий інструктаж проводиться при виявленні порушень вимог безпеки вихованцями, учнями, студентами під час навчально-виховного процесу, при зміні умов виконання навчальних завдань з професії, лабораторних робіт, інших видів занять, передбачених навчальними планами. Цільовий інструктаж з питань охорони праці проводять з групою вихованців, учнів, студентів. Обсяг і зміст інструктажу визначаються залежно від виду масових заходів. Облік проведення цільових інструктажів здійснюється відповідно до чинних положень Міністерства освіти в журналах обліку теоретичного і виробничого навчання. Первинний, позаплановий, цільовий інструктажі проводять відповідні вчителі, вихователі, керівники гуртків, інструктори, тренери, майстри виробничого навчання або завідувачі кабінетів (лабораторій) за відповідними інструкціями чи програмами. Відмітка про проведення первинного та позапланового інструктажів робиться в журналі реєстрації інструктажів з питань охорони праці. 8. Стажування (дублювання) та допуск працівників до самостійної роботи. Новоприйняті на підприємство працівники після первинного інструктажу на робочому місці до початку самостійної роботи повинні під керівництвом досвідчених, кваліфікованих фахівців пройти стажування протягом 2-5 змін або дублювання протягом не менше ніж шість змін. Працівники, функціональні обов'язки яких пов'язані із забезпеченням безаварійної роботи важливих і складних господарчих потенційно небезпечних об'єктів або з виконанням окремих потенційно небезпечних робіт (теплові та атомні електричні станції, гірничодобувні підприємства, інші подібні об'єкти, порушення технологічних режимів яких являє загрозу для працівників та навколишнього середовища), до початку самостійної роботи повинні проходити дублювання з обов'язковим суміщенням з протиаварійними і протипожежними тренуваннями відповідно до плану ліквідації аварій. Допуск до стажування (дублювання) оформлюється наказом (розпорядженням) по підприємству (структурному підрозділу), в якому визначаються тривалість стажування (дублювання) та вказується прізвище відповідального працівника. Перелік посад і професій працівників, які повинні проходити стажування (дублювання), а також тривалість стажування (дублювання) визначаються керівником підприємства. Тривалість стажування (дублювання) залежить від стажу і характеру роботи, а також від кваліфікації працівника. Керівнику підприємства надається право своїм наказом (розпорядженням) звільняти від проходження стажування (дублювання) працівника, який має стаж роботи за відповідною професією не менше ніж 3 роки або переводиться з одного цеху до іншого, де характер його роботи та тип обладнання, на якому він працюватиме, не змінюються. Стажування (дублювання) проводиться на робочих місцях за програмами для конкретної професії, посади, робочого місця, які розробляються на підприємстві і затверджуються керівником підприємства (структурного підрозділу). Під час стажування працівники повинні виконувати роботи, які за складністю, характером, вимогами 57 безпеки відповідають роботам, що передбачаються функціональними обов'язками цих працівників. У процесі стажування (дублювання) працівник повинен: — поповнити знання щодо правил безпечної експлуатації технічного обладнання, технологічних і посадових інструкцій та інструкцій з охорони праці; — оволодіти навичками орієнтування у виробничих ситуаціях у нормальних і аварійних умовах; — засвоїти в конкретних умовах технологічні процеси і обладнання та методи безаварійного керування ними з метою забезпечення вимог охорони праці. Запис про проведення стажування (дублювання) та допуск до самостійної роботи здійснюється безпосереднім керівником робіт (начальник виробництва, цеху) в журналі реєстрації інструктажів. Якщо в процесі стажування (дублювання) працівник не оволодів необхідними виробничими навичками чи отримав незадовільну оцінку за результатами протиаварійних та протипожежних тренувань, то стажування (дублювання) новим наказом (розпорядженням) може бути продовжено на термін, що не перевищує двох змін. Після закінчення стажування (дублювання) наказом (розпорядженням) керівника підприємства (або його структурного підрозділу) працівник допускається до самостійної роботи. 58 6. Профілактика травматизму та професійних захворювань. 1. Виробничі травми, професійні захворювання, нещасні випадки виробничого характеру. Інциденти та невідповідності. 2. Мета та завдання профілактики нещасних випадків, професійних захворювань і отруєнь на виробництві. 3. Основні причини виробничих травм та професійних захворювань. Розподіл травм за ступенем тяжкості. 4. Розслідування, реєстрація та облік нещасних випадків, професійних захворювань та aвapiй. 5. Склад комісій, терміни та матеріали розслідування, акт розслідування. 6. Аналіз, прогнозування, профілактика травматизму та професійної захворюваності на виробництві. 7. Основні заходи по запобіганню виробничого травматизму і професійним захворюванням. Визначення збитків. 1. Виробничі травми, професійні захворювання, нещасні випадки виробничого характеру. На підприємствах під час експлуатації обладнання та виконання технологічних процесів робітники можуть перебувати в небезпечних зонах. Під виробничою травмою розуміють порушення анатомічної цілісності або фізіологічних функцій тканин чи органів людини внаслідок механічного, теплового, хімічного чи іншого впливу факторів виробничого середовища на організм людини в зв’язку з виконанням професійної праці, будь-якого виробничого завдання та громадського доручення. Відповідно до впливу чинників виробничого середовища травми поділяють на механічні (забиті місця, переломи, рани та ін.), теплові (опіки, обмороження, теплові удари), хімічні (хімічні опіки, гостре отруєння, ядуха), електричні, комбіновані й ін. (наприклад, викликані яким-небудь випромінюванням). Відповідно до «Схеми розподілу виробничих травм за ступенем їх серйозності ушкоджень» і «Схеми розподілу гострих профотруєнь за ступенем їх серйозності», травми підрозділяються на легкі, тяжкі і смертельні. Крім того, травми можуть бути груповими (якщо травмовано двох і більше працівників). Подію, яка викликала травму, називають нещасним (нещасливим) випадком. Нещасний випадок на виробництві — випадок, що стався внаслідок дії на працівника небезпечного чи шкідливого виробничого фактора під час виконання працівником трудових обов’язків чи завдання керівника робіт. 59 Нещасливий випадок на виробництві трактується як сукупність двох неодмінних складових: факту виконання працівником трудових обов’язків і наявності небезпечного виробничого фактора, від дії якого працівник власне й постраждав (ДСТУ 2293-93 п. 25)*. Нещасні випадки, які вважаються пов’язаними з роботою поза виробництвом – при виконанні обов’язку громадянина України – при врятуванні життя людей, охороні власності та правопорядку на виробництві при виконанні державних або громадських обов’язків, спец. завдань органів влади та громадських організацій – на території підприємства, організації або в іншому місці роботи протягом робочого часу (включаючи перерви) – в неробочий час при виконанні робіт за завданням підприємства втрата працездатності в зв’язку з виконанням донорських функцій при виконанні трудових обов’язків (в т. ч. під час відрядження) і робіт в інтересах підприємства по дорозі на роботу або з роботи під час слідування на роботу або з неї на транспорті підприємства або орендованому ним транспорті Рис. 1. Класифікація нещасних випадків Нещасні випадки класифікуються за видами. Нещасні випадки без втрати працездатності з тимчасовою втратою працездатності групові (кількість потерпілих) одночасно двоє і більше людей зі стійкою втратою професіональної працездатності нещасний випадок зі смертельним наслідком Рис. 2. Видова класифікація нещасних випадків 2. Мета та завдання профілактики нещасних випадків, професійних захворювань і отруєнь на виробництві. Мета профілактики нещасних випадків, професійних захворювань і отруєнь на виробництві - це запобігання нещасним випадкам, професійним захворюванням і отруєнням, у зв’язку з чим потрібно систематично аналізувати й узагальнювати причини травматизму, професійних захворювань і отруєнь. Профілактика виробничого травматизму та професійної захворюваності містить в собі заходи: технічні – удосконалення технологічного устаткування, сертифікація та * Державний стандарт України «Охорона праці. Термін та визначення. ДСТУ 2293-93». Документ набув чинності в 1995 р. 60 стандартизація обладнання і технологічних процесів, огородження небезпечних зон, теплоізоляція, контрольно-вимірювальні пристрої та пристрої безпеки, розташування виробничого обладнання; засоби індивідуального захисту; організаційні – навчання працівників з питань охорони праці, державний нагляд і громадський контроль за дотриманням вимог з охорони праці, стимулювання охорони праці, забезпечення працюючих засобами індивідуального захисту. Виробничі травми та професійні захворювання (отруєння) є небажаним наслідком взаємодії людини з виробничим середовищем. Попередження нещасних випадків, професійних захворювань та аварій повинно закладатись вже на етапі планування виробництва і забезпечуватись на всіх його стадіях. Успішна профілактика виробничого травматизму та професійної захворюваності можлива лише за умови ретельного вивчення причин їх виникнення. Серед найбільш актуальних питань з профілактики професійних захворювань та виробничого травматизму є: усвідомлення суспільством оцінки ризику розвитку професійних захворювань та травмування працівників; постійна оцінка динаміки стану професійної захворюваності та виробничого травматизму в Україні; підвищення ефективності медико-соціального захисту працівників; вдосконалення правових механізмів взаємин між підприємствами, медичними установами, Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань. 3. Основні причини виробничих травм та професійних захворювань. Розподіл травм за ступенем тяжкості. Успішна профілактика виробничого травматизму та професійної захворюваності можлива лише при умові ретельного вивчення причин їх виникнення. причини виробничого травматизму і професійної захворюваності Організаційні причини Технічні причини Санітарногігієнічні причини Економічні причини Психофізіологічні причини - відсутність або неякісне проведення навчання з питань охорони праці; - відсутність контролю; - порушення вимог інструкцій, правил, норм, стандартів; - невиконання заходів щодо охорони праці; - порушення технологічних регламентів, правил експлуатації - несправність виробничого устаткування, механізмів, інструменту; недосконалість технологічних процесів; конструктивні недоліки устаткування, недосконалість або відсутність захисного - підвищений (вище ГДК) вміст у повітрі робочих зон шкідливих речовин; - недостатнє чи нераціональне освітлення; підвищені рівні шуму, вібрації; - незадовільні мікрокліматичні умови; - наявність різноманітних - нерегулярна виплата зарплати; - низький заробіток; неритмічність роботи; - прагнення до виконання понад нормованої роботи; - робота за сумісництвом чи на двох - помилкові дії внаслідок втоми працівника через надмірну важкість і напруженість роботи; - монотонність праці; - хворобливий стан працівника; - необережність; - невідповідність психофізіологічних чи антропометричних даних працівника 61 устаткування, транспорт. засобів, інструменту; - порушення норм і правил плановопопереджувального ремонту устаткування; - недостатній технічний нагляд за небезпечними роботами; - використання устаткування, механізмів та інструменту не за призначенням. огородження, запобіжних пристроїв, засобів сигналізації та блокування. випромінювань вище допустимих значень; - порушення правил особистої гігієни. різних підприємствах. використовуваній техніці чи виконуваній роботі; - незадоволення роботою; - несприятливий психологічний мікроклімат у колективі. 4. Розслідування, реєстрація та облік нещасних випадків, професійних захворювань та aвapiй. Згідно з Положенням про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах та організаціях* розлідуванню підлягають травми, в тому числі отримані внаслідок тілесних ушкоджень, заподіяних іншою особою, гострі професійні отруєння, теплові удари, опіки, обмороження, утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою та інші, що призвели до втрати працівником працездатності на один день чи більше або до необхідності перевести потерпілого на іншу (легшу) роботу терміном не менше як на один день, а також випадки смерті на підприємстві. За результатами розслідування складається акт за формою Н-І і беруться на облік нещасні випадки, що сталися з працівниками під час виконання трудових (посадових) обов’язків, у тому числі у відрядженнях, а також ті, що сталися під час: перебування на робочому місці, на території підприємства або в іншому місці роботи протягом робочого часу, або за дорученням керівництва в неробочий час, під час відпустки, у вихідні та святкові дні; приведення в порядок знарядь виробництва, засобів захисту, одягу перед початком роботи і після її закінчення, виконання заходів особистої гігієни; проїзду на роботу на транспорті підприємства або на транспорті сторонньої організації, яка надала його; використання власного транспорту в інтересах підприємства з дозволу або за дорученням власника; провадження дій в інтересах підприємства, на якому працює потерпілий; ліквідації аварій, пожеж та наслідків стихійного лиха на виробничих об’єктах і транспортних засобах, що використовуються підприємством; надання підприємствам шефської допомоги; перебування на транспортному засобі або на його стоянці, у тому числі під час змінного відпочинку, якщо причина нещасливого випадку пов’язана з * Положення про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на підприємствах, в установах і організаціях. — К., 1998. 62 виконанням потерпілим трудових (посадових) обов’язків або з дією на нього виробничого фактора чи середовища; прямування працівника до (між) об’єкта (ми) обслуговування за затвердженими маршрутами або до будь-якого об’єкта за дорученням власника. Про кожен нещасний випадок свідок, працівник, який його виявив, або сам потерпілий повинні терміново повідомити безпосередньому керівнику робіт чи іншій посадовій особі та вжити заходів до надання необхідної допомоги. Керівник (посадова особа) у свою чергу зобов’язаний: терміново організувати медичну допомогу потерпілому, в разі необхідності доставити його до лікувально-профілактичного закладу. повідомити про те, що сталося, вищому керівництву. Якщо потерпілий є працівником іншого підприємства - повідомити власникові цього підприємства, в разі нещасного випадку, що стався внаслідок пожежі, місцевим органам пожежної охорони, а при гострому професійному захворюванні (отруєнні) - санепідстанції; зберегти до прибуття комісії з розслідування обстановку на робочому місці та устаткування в такому стані, в якому вони були на момент події, а також вжити заходів до недопущення подібних випадків у ситуації, що склалася. Лікувально-профілактичний заклад про кожне звернення потерпілого від нещасного випадку без направлення підприємства повинен протягом доби повідомити керівництву підприємства, де працює потерпілий, а в разі виявлення гострого професійного захворювання (отруєння) - також санепідстанції. 5. Склад комісій, розслідування. терміни та матеріали розслідування, акт Власник, одержавши повідомлення про нещасний випадок, організує його розслідування комісією, до складу якої включається: керівник (спеціаліст) служби охорони праці підприємства (голова комісії), керівник структурного підрозділу або головний спеціаліст, представник профспілкової організації, членом якої є потерпілий, або уповноважений трудового колективу з питань охорони праці, а у разі гострих професійних захворювань (отруєнь) також спеціаліст санепідстанції. На підприємствах, де немає спеціалістів з охорони праці, головою комісії з розслідування призначається посадова особа (спеціаліст), на яку наказом керівництва покладені функції з питань охорони праці в порядку сумісництва. Комісія з розслідування нещасливого випадку зобов’язана протягом трьох діб: обстежити місце нещасного випадку, опитати свідків і осіб, які причетні до нього, та одержати пояснення потерпілого, якщо це можливо; розглянути й оцінити відповідність умов праці вимогам нормативних актів про охорону праці; установити обставини і причини, що призвели до нещасного випадку, визначити осіб, які допустили порушення нормативних актів, а також розробити заходи щодо запобігання подібним випадкам; скласти акт за формою Н-1 у п’яти примірниках і передати його на затвердження власникові. 63 До акта за формою Н-1 додаються пояснення свідків події, медичний висновок щодо діагнозу ушкодження здоров’я потерпілого в результаті нещасного випадку. Затверджені акти протягом трьох діб надсилаються: потерпілому чи особі, яка представляє його інтереси; керівникові цеху або іншого структурного підрозділу, де стався нещасний випадок, для здійснення заходів щодо запобігання подібним випадкам; державному інспекторові охорони праці; профспілковій організації, членом якої є потерпілий; керівникові (спеціалістові) служби охорони праці підприємства, якому акт надсилається разом з іншими матеріалами розслідування. Акти розслідування нещасного випадку, акти за формою Н-1 або НТ разом з матеріалами розслідування підлягають зберіганню протягом 45 років на підприємстві, працівником якого є (був) потерпілий. По закінченні періоду тимчасової непрацездатності або у разі смерті потерпілого роботодавець, який бере на облік нещасний випадок, складає повідомлення про наслідки нещасного випадку за формою Н-2 і в десятиденний термін надсилає його організаціям і посадовим особам, яким надсилався акт за формою Н-1 або НТ. Повідомлення про наслідки нещасного випадку обов'язково додається до акта за формою Н-1 або НТ і підлягає зберіганню разом з ним. 6. Аналіз, прогнозування, профілактика травматизму та професійної захворюваності на виробництві. Врахування індивідуально-особистісних характеристик має велике значення у створенні безпечних умов праці. Звичайно людина, яка прийшла на роботу в хворобливому стані, більше наражається на небезпеку, ніж здорова. З робітниками, що регулярно вживають алкогольні напої, нещасні випадки трапляються в 0,35 рази частіше, а ушкодження внаслідок травм у них тяжчі, ніж в осіб, котрі не вживають алкоголю. Аналіз фактів травматизму підтверджує вирішальну роль людини у створенні передумов формування травмонебезпечних ситуацій: значна кількість їх відбувається через суб’єктивні причини, пов’язані з особистістю людини, її поведінкою. Мета аналізу травматизму - це розробка заходів запобігання нещасним випадкам, у зв’язку з чим потрібно систематично аналізувати й узагальнювати причини травматизму. Аналіз виробничого травматизму та профзахворюваності дозволяє виявити причини і визначити закономірності їх виникнення. На основі такої інформації розробляються заходи та засоби щодо профілактики виробничого травматизму і профзахворюваності. Єдиної класифікації методів аналізу травматизму не існує. В. О. Ачин запропонував поділити методи аналізу травматизму на дві групи: імовірнісностатистичні та детерміністичні (рис. 1). 64 Рис. 1. Класифікація методів аналізу травматизму Імовірнісно-статистичні методи дозволяють виявити залежність між чинниками системи праці та травматизмом на основі вивчення нещасних випадків, що вже сталися. Детерміністичні методи дозволяють виявити об'єктивний, закономірний зв'язок умов праці та причинну обумовленість випадків травматизму. Найпоширенішими методами аналізу травматизму, що взаємно доповняють один одного, є: статистичний і монографічний. Нині дедалі більшої ваги набувають економічний і ергономічний методи. Статистичний метод, що базується на аналізі статистичного матеріалу накопиченого за декілька років на підприємстві або галузі, дає можливість оцінити кількісно рівень травматизму за допомогою показників: коефіцієнта частоти (Кz), коефіцієнта тяжкості (Кв), коефіцієнта виробничих витрат (Квв). Ці показники використовуються для характеристики рівня виробничого травматизму на підприємстві й у цілому по галузі та для порівняння різних підприємств за рівнем травматизму. Початковим матеріалом для розрахунків є дані звітів підприємств, організацій про нещасні випадки. Коефіцієнт частоти травматизму визначається за формулою: K ч.т. N 1000 ч , де N - кількість врахованих нещасливих випадків на виробництві у звітному періоді з утратою працездатності на 1 і більше днів, ч - середньосписочна кількість працівників за звітний період часу. Коефіцієнт частоти травматизму визначається на 1000 осіб облікової чисельності працівників. Коефіцієнт тяжкості травматизму визначається за формулою: K т.т. D , N де D - сума днів непрацездатності по всіх нещасних випадках, 65 N - загальна кількість нещасних випадків. Коефіцієнт виробничих витрат визначається за формулою: K в.в. K ч.т. K т.т. N 1000 D D 1000 ч N ч . Для глибшого аналізу травматизму використовуються також і такі показники: непрацездатності, матеріальних наслідків, витрат на попередження нещасних випадків. Показник непрацездатності визначається за формулою: Пн D 1000 , ч де D - число людино-днів непрацездатності у постраждалих. Показник матеріальних наслідків Пм M 1000 ч , де М - матеріальні наслідки нещасних випадків за звітний період часу, грн. Показник витрат на попередження нещасних випадків за звітний період, грн.: Пв З 1000 , ч де З - витрати на попередження нещасливих випадків за звітний період. Різновидом статистичного методу є груповий і топографічний методи. При груповому методі дослідження нещасні випадки групуються: за професією та видами робіт потерпілих; за характером та локалізацією пошкоджень; за низкою зовнішніх ознак: днями, тижнями, змінами, віком, стажем, статтю, кваліфікацією потерпілого. Це дозволяє виявити найнесприятливіші моменти в організації робіт, стані умов праці або устаткування. При топографічному методі дослідження всі нещасні випадки систематично позначають умовними позначками на план розташування устаткування в цеху, дільниці відповідно до того, де стався нещасний випадок. Скупчення цих знаків свідчить про підвищений рівень травматизму в цьому чи іншому підрозділі чи робочому місці. Завдяки цьому створюється наочне уявлення про потенційно небезпечні зони на виробництві, що сприяє вживанню відповідних профілактичних заходів. При монографічному методі дослідження виявляють вплив на безпеку праці багатьох елементів досліджуваного об’єкта (технічний стан об’єкта, характер та організація трудового процесу, планування виробничого процесу, підготовка працівників, стан обліку та аналізу травматизму тощо), тобто проводиться глибокий аналіз небезпечних і шкідливих виробничих чинників, притаманних тій чи іншій виробничій дільниці, устаткуванню, технологічному процесу. Економічний метод полягає у визначенні економічного збитку від травматизму і спрямований на з’ясування економічної ефективності витрат на розробку і впровадження заходів з охорони праці. Матеріальні витрати визначаються за формулою: Мтр = Птр + Етр + Стр, де Птр - витрати виробництва внаслідок нещасних випадків, Етр - економічні витрати, Стр - соціальні витрати. 66 Метод моделювання причинних зв'язків застосовується при аналізі випадків травматизму, які були спричинені дією кількох чинників. Модель причинних зв'язків будується від моменту травмування до подій, які йому передували, встановлюється логічний зв'язок між явищами. Метод анкетування. Розробляються анкети для робітників. На підставі анкетних даних (відповідей на запитання) розробляють профілактичні заходи щодо попередження нещасних випадків. Цим методом встановлюють, в основному, причини психофізіологічного характеру. Метод експертних оцінок базується на експертних висновках (оцінках) умов праці, на виявленні відповідності технологічного устаткування, пристосувань, інструментів, технологічних процесів до вимог стандартів. Для винесення експертних оцінок назначаються експерти із числа фахівців, які тривалий час займалися питаннями охорони праці. Практичне значення в профілактиці травматизму, встановленні причин нещасних випадків та професійних захворювань має знання персоналом (адміністрацією, організаторами та виконавцями робіт) факторів чи складових, з яких формується система безпечного виконання робіт. Ці чинники можна поділити на три групи: некеровані, тобто незалежні безпосередньо від виконавців та організаторів робіт, вони мають спонтанний характер; частково керовані, коли для запобігання травмонебезпечній ситуації потрібні певні знання та дії з боку виконавців робіт; керовані, тобто залежать безпосередньо від організаторів та виконавців робіт. Стан безпеки праці в більшості будівельних організацій оцінюється за допомогою статистичних показників, що характеризують частоту (КЧ – коефіцієнт частоти) і тяжкості (КТ – коефіцієнт тяжкості) травмування. При цьому зовсім виключається дійсний стан безпеки праці на будівельних об'єктах, у бригадах. Якщо врахувати, що травматизм як явище формується безпосередньо на будівельних майданчиках, то стає очевидним, що в основі кількісної оцінки стану безпеки праці організацій будь-якого рівня управління повинні лежати оцінки підрозділів, що входять до їхнього складу, основним (первинним) організаційним елементом яких є бригада. Залежно від спеціалізації бригади вона може виконувати чітко окреслене коло видів робіт (у цьому – сутність спеціалізації), або широкий спектр різних видів робіт (як правило, це так звані комплексні бригади). При оцінці безпеки праці бригади розглядають всі операції, які може виконувати дана бригада, з позиції прояву небезпечних факторів, тобто визначається кількість операцій, при виконанні яких робітник може одержати травму – кількість небезпечних операцій і, відповідно, кількість “безпечних” операцій. Відношення числа безпечних операцій до загального числа операцій, що виконує бригада, визначає величину коефіцієнта безпеки праці по конкретному технологічному процесу. Такий аналіз технологічних процесів дозволяє з'ясувати найбільш небезпечні операції, розробити заходи захисту робітників, визначити методи і прийоми безпечного виконання робіт. Однак небезпечними можуть стати і ті процеси, що виконуються з порушенням правил і норм охорони праці. Виявити найбільш характерні види зазначених порушень 67 допомагає аналіз матеріалів про травматизм, матеріалів комплексних, планових, цільових і інших видів перевірок стану умов і безпеки праці на об'єктах будівництва. Особливо цінною є інформація про виявлені небезпечні ситуації і причини їх виникнення. Справа в тому, що небезпечна ситуація, що виникла в результаті допущених порушень одним або декількома робітниками одночасно, в однаковій мірі небезпечна для всіх працюючих, які перебувають в даний момент часу в небезпечній зоні, що створилася. Класифікатори можливих порушень правил і норм охорони праці розробляються для робочих і інженерно-технічних працівників з врахуванням специфіки конкретних організацій (застосовуваних машин, механізмів, устаткування, видів і методів виконання робіт тощо). Оцінка стану безпеки праці відбувається залежно від досягнутого значення коефіцієнта безпеки праці – КБП (табл. ). Значення КБП 1,00 – 0,90 0,89 – 0,80 0,79 – 0,70 менше 0,70 Оцінка стану безпеки праці Оцінка стану безпеки праці відмінно добре задовільно незадовільно Таблиця Значення коефіцієнтів безпеки праці визначаються щомісяця для всіх категорій робітників та службовців. р Величина коефіцієнта безпеки праці робітника К БП – це різниця між одиницею і відношенням кількості допущених порушень (а) до їхньої можливої кількості (А): р =1 – а/А. (1) К БП Облік допущених порушень ведеться в журналі оперативного контролю, включаючи порушення правил і норм охорони праці, виявлених при проведенні й інших видах контролю. Кожне порушення може бути оцінене залежно від його тяжкості, спрямованості профілактичної роботи в балах. Тоді а – сумарна оцінка в балах допущених порушень; А – сумарна оцінка в балах усіх можливих порушень. Бальна оцінка порушень, що входять до класифікатора дозволяє визначити пріоритети в профілактичній роботі на конкретному відрізку часу в даній організації (підприємстві, підрозділі). Класифікатор повинен затверджуватися на зборах (конференції) трудового колективу при затвердженні Колективного договору і діяти в період його дії, тобто не менше року. р Величина коефіцієнта КБТ бригадира – середньоарифметична величина, К БП – усіх членів бригади, тобто бр р = К БП / п, К БП де п – кількість членів бригади. б Коефіцієнт безпеки праці бригади – К БП є середньоарифметичною величиною бр коефіцієнтів К БП (бригадира) і коефіцієнтів безпеки праці, отриманих бригадою протягом місяця, при проведенні другого і третього ступенів оперативного контролю. 68 л Аналогічно визначається К БП – ланки, якщо вона працює у відриві від бригади. Застосування коефіцієнтів безпеки праці дозволяє кількісно оцінювати не тільки стан умов на робочих місцях бригад, у будівельних організаціях у цілому, але і діяльність інженерно-технічних працівників, спрямовану на створення цих умов, а також здійснювати на цій основі моральне і матеріальне стимулювання всіх категорій працюючих. Практика показала, що цей коефіцієнт може бути прийнятий як критерій при оцінці дієвості СУОП, тому що він має кількісний вираз, аналіз його динаміки дозволяє визначити справжню ефективність системи, а при його визначенні враховуються всі істотні сторони функціонування системи. Маючи певний фізичний зміст, він зрозумілий і відчутний для керівників виробництва, полегшує порівняння ідеальної (КБП=1,0) і реальної характеристик роботи системи. 7. Основні заходи по запобіганню виробничого травматизму і професійним захворюванням. Визначення збитків. Основні заходи щодо попередження та усунення причин виробничого травматизму і професійної захворюваності технічні заходи заходи з виробничої санітарії організаційні заходи заходи з техніки безпеки передбачають організаційні, гігієнічні та санітарно-технічні заходи та засоби, що запобігають дії на працюючих шкідливих виробничих чинників. передбачають систему організаційних та технічних заходів та засобів, що запобігають дії на працюючих небезпечних виробничих чинників. - Це створення комфортного мікроклімату шляхом влаштування відповідних систем опалення, вентиляції, кондиціонування повітря; теплоізоляція конструкцій будівлі та технологічного устаткування; заміна шкідливих речовин та матеріалів нешкідливими; герметизація шкідливих процесів; зниження рівнів шуму та вібрації; встановлення раціонального освітлення; забезпечення необхідного режиму праці та відпочинку, санітарного та побутового обслуговування. До них належать: розроблення та впровадження безпечного устаткування; механізація та автоматизація технологічних процесів; використання запобіжних пристосувань, автоматичних блокувальних засобів; правильне та зручне розташування органів керування устаткуванням; впровадження систем автоматичного регулювання, контролю та керування технологічними процесами, принципово нових нешкідливих та безпечних технологічних процесів. - - - - правильна організація роботи, навчання, контролю та нагляду з охорони праці; дотримання трудового законодавства, міжгалузевих та галузевих нормативних актів про охорону праці; впровадження безпечних методів та наукової організації праці; проведення оглядів, лекційної та наочної агітації і пропаганди з питань охорони праці; організація плановопопереджувального ремонту устаткування, технічних оглядів та випробувань транспортних та вантажопідіймальних засобів, посудин, що працюють під тиском. ВИЗНАЧЕННЯ ЗБИТКІВ, ПОВ'ЯЗАНИХ З ВИРОБНИЧИМ ТРАВМАТИЗМОМ І ЗАХВОРЮВАННЯМИ ПРАЦІВНИКІВ Виробничий травматизм, професійні та професійно зумовлені захворювання наносять не лише соціальні, але й значні економічні збитки, тому методика визначення 69 економічних наслідків непрацездатності є важливою й актуальною в сучасному виробництві. Суть спрощеної методики зводиться до визначення матеріальних збитків шляхом розрахунків певних показників за кожним видом причин, які викликають ті чи інші збитки, та визначення узагальненого показника, який вказує їх питому вагу в загальному обсязі виробництва. Визначення розміру матеріальних збитків що їх завдає виробничий травматизм підприємству, здійснюється за формулою: Мзт = Дт (А+Бт ), (1.) де Мзт - збитки, зумовлені тим, що працівники, які отримали травми, не брали участі у створенні матеріальних цінностей, грн.; Дт - загальна кількість днів непрацездатності за розрахунковий період часу, що викликані травматизмом та профзахворюваннями; А - середньоденна втрата прибутку від невиробленої продукції в розрахунку на один день, грн.; Бт - середній розмір виплат за листком непрацездатності за один день всім потерпілим від травм, грн. Визначення показника річних втрат, що зумовлені річним травматизмом, здійснюється за формулою: Квт= 100×Мзт/Р, (2) де Квт - показник втрат річного обсягу виробництва продукції від виробничого травматизму, %; Р - обсяг виробленої продукції за рік, грн. Визначення розміру збитків, яких зазнає підприємство від загальних захворювань працівників, здійснюється за формулою: Мзз = Дз(А+Бз), (3) де Мзз - збитки, зумовлені тим, що хворі працівники не беруть участі у створенні матеріальних цінностей, грн.; Дз - загальна кількість робочих днів, що їх втратили за звітний період всі працівники, які хворіли; Бз - середній розмір виплат за один робочий день за всіма листками непрацездатності, що зумовлені загальними захворюваннями, грн.; Показник річних втрат, які зумовлені загальними захворюваннями працівників підприємства, визначаються за формулою: Кзз= 100*Мзз/Р, (4) де Кзз - показник втрат, який характеризує збитки від загальних захворювань працівників, %; Мзз - річні збитки через захворювання працівників. Узагальнений показник Куз, який характеризує сумарні втрати підприємства від травматизму та загальних захворювань працівників, дорівнює: Куз =Квт+Кзз , (5) Цей показник визначає, скільки відсотків річного прибутку втрачено через травматизм, профзахворювання та загальні захворювання працівників підприємства. Дана методика дозволяє оцінити втрати, яких зазнає підприємство від травм і хвороб працівників, що працюють на ньому. Однак вона не дає можливості провести повний аналіз, бо не враховує збитки від пошкодження обладнання та інвентарю, які часто трапляються під час аварії, або невиробничих втрат часу, пов'язаних з розслідуванням нещасних випадків, та інших матеріальних та нематеріальних втрат. 70 ДЕРЖАВНА СЛУЖБА ГІРНИЧОГО НАГЛЯДУ ТА ПРОМИСЛОВОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ ДЕРЖАВНА УСТАНОВА „Національний науково-дослідний інститут промислової безпеки та охорони праці” ДУ „ННДІПБОП” «ПОГОДЖЕНО» СПО всеукраїнських профспілок та профспілкових об'єднань для ведення колективних переговорів та соціального діалогу на національному рівні (лист від 15.12.2011 р. №14-22/1132-СПО) «ЗАТВЕРДЖЕНО» В.о. заступника директора виконавчої дирекції Фонду __________________ П.І. Сливкін (підпис) “____”_________2011 р. МП «ПОГОДЖЕНО» СПО сторони роботодавців на національному рівні (лист від 08.02.2012 р. №110) «ПОГОДЖЕНО» Держгірпромнагляд України (лист від 09.12.2011 р. №1/03-5.1/9464) Рекомендований перелік профілактичних заходів, що можуть включатися до загальнодержавних, регіональних, галузевих програм поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, у фінансуванні яких Фонд бере участь 2011 71 ВСТУП Аналіз стану виробничого травматизму та професійної захворюваності в Україні в 2000-2010 роках проведено з метою розроблення рекомендованого переліку профілактичних заходів з охорони праці, що можуть вноситися до загальнодержавної, регіональних, галузевих програм поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, у фінансуванні яких Фонду бере участь (далі Перелік). Результати аналіз стану виробничого травматизму в Україні в 2000-2010 роках свідчать, що основна увага в профілактичних заходах з охорони праці має бути спрямована на подолання тих факторів, що в найбільшій мірі впливають на виникнення нещасних випадків на виробництві. Проблема стану професійної захворюваності актуальна та потребує пошуку нових механізмів впливу на фактори та умови виникнення професійних захворювань. В різних країнах система виявлення і реєстрації професійних захворювань істотно розрізняється, що, насамперед, пов'язано з типами системи охорони здоров’я, особливостями реєстрації та обліку профзахворювань, методичних підходів до їхнього вивчення, переліком професійних захворювань тощо. Зараз не тільки в Україні, а й в цілому світі існує потреба в оцінці нових технологій, зокрема інформаційних, гнучких режимів праці, нових хімічних речовин, наночасток промислових аерозолів, вплив яких на здоров'я працюючих поки що недостатньо враховується при діагностиці професійних захворювань. Професійна захворюваність акумулює категорію хвороб, які виникають внаслідок впливу на організм людини несприятливих факторів виробничого середовища, а також самого трудового процесу. Стан професійної захворюваності — невід'ємна частина показника соціально-економічного, технічного, культурного, етичного розвитку держави, її трудового потенціалу. В останні роки на стан професійного здоров'я працівників все більший вплив здійснюють фактори ризику, що пов'язані з організацією праці, хоча важливими факторами на робочому місці лишаються фізичні, хімічні і біологічні. Серед найбільш актуальних питань з профілактики професійних захворювань та виробничого травматизму є: - усвідомлення суспільством оцінки ризику розвитку професійних захворювань та травмування працівників; - постійна оцінка динаміки стану професійної захворюваності та виробничого травматизму в Україні; - підвищення ефективності медико-соціального захисту працівників; - вдосконалення правових механізмів взаємин між підприємствами, медичними установами, Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань. Перелік заходів з охорони праці установлюється з метою своєчасного планування й цільового фінансування заходів на державному, регіональному галузевому рівнях, які спрямовані на розв'язання найважливіших загальнодержавних, галузевих та регіональних проблем з охорони праці, попередження нещасних випадків та професійних захворювань. Правовою основою розроблення переліку заходів з профілактики виробничого травматизму та професійних захворювань, що входять до загальнодержавної, регіональних, галузевих програм поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, є Концепція Загальнодержавної цільової програми 72 поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на 2012-2016 роки, закони України “Про охорону праці” та “Про державні цільові програми”. Крім нижченаведених заходів з безпеки та гігієни праці, державні, галузеві та регіональні програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища програми можуть містити інші актуальні для держави, галузі, регіону заходи, які спрямовані на профілактику виробничого травматизму та професійної захворюваності відповідно до завдань страхування від нещасних випадків. 1 ПЕРЕЛІК ПРОФІЛАКТИЧНИХ ЗАХОДІВ, ЩО МОЖУТЬ ВКЛЮЧАТИСЯ ДО ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНОЇ ПРОГРАМИ ПОЛІПШЕННЯ СТАНУ БЕЗПЕКИ, ГІГІЄНИ ПРАЦІ ТА ВИРОБНИЧОГО СЕРЕДОВИЩА До профілактичних заходів, які можуть вноситися до загальнодержавної програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, у фінансуванні яких бере участь Фонд, відносяться заходи, які спрямовані на розв’язання проблем держави або значної кількості її регіонів і/або галузей. 1.1 Вдосконалення існуючих законодавчих та нормативно-правових актів з охорони праці, приведення їх у відповідність до сучасного рівня науковотехнічного розвитку, чинного законодавства та адаптації до законодавства Європейського Союзу. 1.2 Розроблення проектів та перегляд існуючих нормативно-правових актів та методичних документів з питань гігієни праці. 1.3 Навчання, підвищення рівня знань працівників, які вирішують питання охорони праці: 1.3.1 Розроблення модульних програм навчання з питань охорони праці, в тому числі у складі стандартів освіти, з впровадження комп’ютерних технологій. 1.3.2 Навчання і перевірка знань з питань охорони праці посадових осіб спеціально уповноваженого центрального органу з нагляду за охороною праці та його територіальних управлінь. 1.4 Організація розроблення засобів індивідуального захисту: 1.4.1 Розроблення засобів індивідуального захисту працюючих від дії небезпечних і шкідливих факторів виробничого середовища на основі новітніх матеріалів, технологій та таких, що відповідають рівню міжнародних та європейських стандартів. 1.5 Наукові дослідження у сфері охорони праці: 1.5.1 Розроблення новітніх технологій, матеріалів, пристроїв, нових видів засобів індивідуального та колективного захисту з використанням сучасних матеріалів, наукових досягнень у сфері охорони праці. 1.5.2 Розроблення новітніх приладів, автоматизованих систем для контролю параметрів виробничого середовища. 1.5.3 Розроблення систем, технічних засобів і пристроїв для контролю технічного стану машин, механізмів, обладнання. 1.5.4 Розроблення спеціальних технічних та робото-технічних засобів для безпечного проведення аварійно-рятувальних робіт. 1.5.5 Створення системи управління професійними ризиками, розроблення комплексу нормативно-правових актів, методичних рекомендацій щодо управління професійними ризиками; створення та супроводження системи оцінки, контролю й керування професійними ризиками відповідно до міжнародних 73 стандартів. 1.5.6 Розроблення та впровадження механізму економічного стимулювання роботодавців залежно від рівня безпеки, травматизму, професійної захворюваності та фактичного стану охорони праці на виробництві та своєчасності подання достовірної інформації про стан безпеки та охорони праці на підприємствах. 1.5.7 Створення інформаційних баз даних щодо наукових розробок і технологій та стану охорони праці, профзахворювань, нормативної документації з охорони праці. Формування та актуалізація баз даних по міжнародному законодавству в сфері охорони праці. 1.5.8 Створення удосконаленої системи ведення обліку та аналізу даних про випадки травматизму на виробництві та розробка механізму виявлення фактів приховування випадків травматизму на виробництві. 1.6 Проведення наукових досліджень з питань профілактики професійних і виробничо-зумовлених захворювань. 1.7 Пропаганда безпечних та нешкідливих умов праці: 1.7.1 Створення навчальних та інформаційних відеофільмів, радіо- і телепередач з метою пропагування безпеки праці та способів запобігання виникненню ризиків виробничого травматизму, професійних захворювань та аварій на виробництві. 1.7.2 Організація проведення конференцій, семінарів, виставок, інших заходів з питань охорони праці. 1.7.3 Створення підручників, навчально-методичних посібників, методичних брошур, довідкової літератури, плакатів, пам’яток, інформаційних матеріалів з охорони праці, журналів, каталогу засобів індивідуального захисту працюючих та іншої продукції з питань охорони праці з метою формування відповідального ставлення працівників до особистої безпеки та безпеки оточуючих. 1.7.4 Забезпечення міжнародних зв'язків з питань охорони праці, профілактики травматизму на виробництві та професійних захворювань, вивчення досвіду інших країн, участь у діяльності міжнародних організацій. 2 ПЕРЕЛІК ПРОФІЛАКТИЧНИХ ЗАХОДІВ, ЩО МОЖУТЬ ВКЛЮЧАТИСЯ ДО РЕГІОНАЛЬНИХ ПРОГРАМ ПОЛІПШЕННЯ СТАНУ БЕЗПЕКИ, ГІГІЄНИ ПРАЦІ ТА ВИРОБНИЧОГО СЕРЕДОВИЩА До профілактичних заходів, що можуть вноситися до регіональних програм поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, реалізація яких може здійснюватися за рахунок коштів Фонду, відносяться заходи, які спрямовуються для вирішення актуальних проблем охорони та гігієни праці на рівні окремого регіону. 2.1 Навчання та перевірка знань з питань охорони праці: керівників та спеціалістів служби охорони праці Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, членів комісії з перевірки знань з охорони праці, технічних інспекторів праці профспілок. керівників, спеціалістів служб охорони праці підприємств, установ, організацій. 2.2 Пропаганда безпечних та нешкідливих умов праці: 74 2.2.1 Проведення регіональних конференцій, семінарів, нарад, виставок, оглядів-конкурсів тощо з питань охорони праці. 2.2.2 Висвітлення в ЗМІ інформації з питань охорони праці, стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, профілактики нещасних випадків та професійних захворювань. 2.2.3 Пропаганда передового вітчизняного та зарубіжного досвіду з питань поліпшення умов і безпеки праці. 3 ПЕРЕЛІК ПРОФІЛАКТИЧНИХ ЗАХОДІВ, ЩО МОЖУТЬ ВКЛЮЧАТИСЯ ДО ГАЛУЗЕВИХ ПРОГРАМ ПОЛІПШЕННЯ СТАНУ БЕЗПЕКИ, ГІГІЄНИ ПРАЦІ ТА ВИРОБНИЧОГО СЕРЕДОВИЩА До профілактичних заходів, що можуть вноситися до галузевих програм поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, реалізація яких може здійснюватися за рахунок коштів Фонду, відносяться заходи, які спрямовуються для вирішення актуальних проблем з охорони праці, специфічних для конкретної галузі: 3.1 Навчання і перевірка знань з питань охорони праці посадових осіб: керівників та спеціалістів служби охорони праці Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, членів комісії з перевірки знань з охорони праці, технічних інспекторів праці профспілок, об’єднань підприємств, підприємств, експерти технічні з промислової безпеки; керівники та викладачі кафедр охорони праці вищих навчальних закладів, керівники і штатні викладачі галузевих навчальних центрів; спеціалісти науково-дослідних, конструкторських, проектних і технологічних відділів, які займаються проведенням експертизи проектно-конструкторської документації, на яку поширюються вимоги нормативно-правових актів з охорони праці, а також ті, які виконують розробки з питань охорони праці; керівники навчальних закладів, на яких покладена відповідальність за організацію безпечного ведення робіт, керівники та викладачі кафедр охорони праці, керівники та штатні викладачі навчальних закладів, які здійснюють навчання з питань охорони праці посадових осіб; майстри та інструктори виробничого навчання, керівники виробничої практики та інші посадові особи, які викладають питання охорони праці, безпечного ведення робіт або проводять інструктажі з охорони праці з учнями, студентами, курсантами, слухачами. 3.2 Розроблення та впровадження комп’ютерних технологій навчання з питань охорони праці для спеціалістів галузі. 3.3 Організація розроблення засобів індивідуального захисту: 3.3.1 Розроблення засобів індивідуального захисту працюючих від дії типових для підприємств галузі небезпечних і шкідливих факторів виробничого середовища на основі новітніх матеріалів, технологій та таких, що відповідають рівню міжнародних і європейських стандартів. 3.4 Наукові дослідження у сфері охорони праці: 3.4.1 Розроблення та впровадження новітніх технологій, матеріалів, пристроїв, 75 засобів колективного захисту працюючих від впливу небезпечних виробничих факторів на підприємствах галузі. 3.4.2 Розроблення сучасних приладів, автоматизованих систем для контролю параметрів виробничого середовища на підприємствах галузі. 3.4.3 Розроблення систем, технічних засобів і пристроїв для контролю технічного стану машин, механізмів, обладнання на підприємствах галузі з метою попередження виробничого травматизму. 3.4.4 Розроблення нових методів, систем і засобів попередження та прогнозування аварій на потенційно-небезпечних об'єктах. 3.4.5 Дослідження та аналіз причин виробничого травматизму, профзахворюваності, стану умов і безпеки праці на підприємствах галузі та розроблення заходів щодо його поліпшення. 3.5. Пропаганда безпечних та нешкідливих умов праці: 3.5.1 Організація та проведення конференцій, семінарів, оглядів-конкурсів, виставок, інших заходів з питань охорони праці. 3.5.2 Створення тематичних навчальних та інформаційних, відеофільмів, радіо- і телепередач з питань охорони праці, стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, профілактики нещасних випадків та професійних захворювань. 3.5.3 Створення та розповсюдження на підприємствах галузі знаків безпеки, плакатів, пам’яток, інформаційних листків з охорони праці, каталогу засобів індивідуального та колективного захисту працюючих. 76 7. Основи фізіології та гігієни праці 1. Основи фізіології праці. Роль центральної нервової системи в трудовій діяльності людини. 2. Гігієна праці, її значення. Чинники, що визначають санітарно-гігієнічні умови праці. 3. Повітря робочої зони. Робоча зона та повітря робочої зони. Мікроклімат працюючих. Класифікація шкідливих домішок повітряного середовища за характером дії на організм людини. Класи небезпечності речовин. Джерела забруднення повітряного середовища шкідливими речовинами. Гранично допустимі концентрації (ГДК). Вентиляція виробничих приміщень. Види вентиляції. 4. Освітлення виробничих приміщень. Основні світлотехнічні визначення. Природне, штучне, суміщене освітлення. Класифікація освітлення. Значення виробничого освітлення для забезпечення продуктивності і безпеки праці. Нормування природного та штучного освітлення виробничих приміщень та вимоги санітарних нормативів щодо використання систем природного і штучного освітлення. 5. Вібрація. Вібрації як негативний чинник виробничого процесу. Класифікація вібрацій. Гігієнічне нормування вібрацій. Типові заходи та засоби колективного та індивідуального захисту від вібрацій. 6. Шум, ультразвук та інфразвук Визначення поняття “виробничий шум”, його основні параметри. Класифікація шумів. Нормування шумів. Контроль параметрів шуму, вимірювальні прилади. Методи та засоби колективного та індивідуального захисту від шумів. Інфра- та ультразвук. Параметри інфра- та ультразвукових коливань. Джерела ультра- та інфразвукових коливань. Нормування та контроль рівнів, основні методи та засоби колективного та індивідуального захисту від інфра- та ультразвуку. 7. Радіомагнітні поля та випромінювання радіочастотного діапазону. Джерела, особливості і класифікація електромагнітних випромінювань та електричних і магнітних полів. Характеристики полів і випромінювань. Нормування електромагнітних випромінювань промислової частоти і радіочастотного діапазону. Прилади та методи контролю. Захист від електромагнітних випромінювань і полів. 8. Випромінювання оптичного діапазону. Класифікація та джерела ультрафіолетового (УФ) та Інфрачервоного (ІЧ) випромінювань. Лазерне випромінювання, небезпечні і шкідливі фактори, що супроводжують роботу лазерів. Класифікація лазерів за ступенями 77 небезпечності лазерного випромінювання. Нормування інфрачервоного, ультрафіолетового та лазерного випромінювань. Засоби та заходи захисту від ІЧ, УФ і лазерного випромінювань. 9. Нормування іонізуючого опромінення. Джерела іонізуючих випромінювань на виробництві, класифікація і особливості їх використання. Нормування іонізуючого опромінення. Засоби та заходи захисту від іонізуючого випромінювання. 10. Санітарно-гігієнічні вимоги до планування і розміщення виробничих і допоміжних приміщень. Класи шкідливості підприємств за санітарними нормами. Санітарно-захисні зони підприємств. Вимоги до розташування промислового майданчика підприємства, до виробничих та допоміжних приміщень. Вимоги охорони праці до розташування виробничого і офісного обладнання та організації робочих місць. 1. Основи фізіології праці. Роль центральної діяльності людини. нервової системи в трудовій Фізіологія праці – це галузь фізіології, що вивчає зміни стану організму людини в процесі різних форм трудової діяльності та розробляє найбільш сприятливі режими праці і відпочинку. Поняття діяльності нерозривно пов’язано як з ідейними явищами (ціль, план, інтерес і т. д.), так і трудовими рухами. В основі діяльності людини лежать фізіологічні і біохімічні процеси, що протікають в організмі, і, насамперед, у корі головного мозку. Вивчення трудової діяльності передбачає визначення фізіологічного змісту праці (фізичне навантаження; нервова й емоційна напруженість; ритм, темп і монотонність роботи, обсяги інформації що отримується і переробляється). Ці дані дозволяють визначити навантаження на організм під час роботи і розробити раціональні режими праці та відпочинку, раціональну організацію робочого місця, провести професійний відбір і таким чином забезпечити оптимальну працездатність людини на протязі тривалого часу. У будь-якій трудовій діяльності виділяють два компоненти: механічний і психічний. Механічний компонент визначається роботою м’язів. Складні трудові процеси складаються з простих м’язових рухів, які регулюються нервовою системою. Під час роботи м’язів до них посилено надходить кров, що поставляє живильні речовини і кисень та видаляє продукти розпаду цих речовин. Цьому сприяє активна робота серця і легень, для інтенсивної роботи яких теж необхідні додаткові витрати енергії. Психічний компонент характеризується участю в трудових процесах органів почуттів, пам’яті, мислення, емоцій і вольових зусиль. У різних формах трудової діяльності частка механічного і психічного компонентів неоднакова. Так, під час фізичної роботи переважає м’язова діяльність, а під час розумової – активізуються процеси мислення. Будь-який з видів праці не обходиться без регулюючої функції центральної нервової системи й, у першу чергу, півкуль головного мозку, бо будь-яка робота вимагає творчої активності. 78 Стомлення і перевтома. Будь-яка діяльність, якщо вона оптимальна для організму по інтенсивності і тривалості та проходить у сприятливих виробничих умовах, благотворно впливає на організм і сприяє його удосконалюванню. Ефективність діяльності людини базується на рівні психічної напруги, яка прямо пропорційно труднощі задачі. Психічна напруга – це фізіологічна реакція організму, що мобілізує його ресурси (біологічно і соціально корисна реакція). Під впливом психічної напруги змінюються життєво важливі функції організму: обмін речовин, кровообіг, дихання. У поводженні людини спостерігається загальна зібраність, дії стають більш чіткими, підвищується швидкість рухових реакцій, зростає фізична працездатність. При цьому загострюється сприйняття, прискорюється процес мислення, поліпшується пам’ять, підвищується концентрація уваги. Пристосувальні можливості психічної напруги тим більше, чим вище психічний потенціал особистості. Механізм емоційної стимуляції має фізіологічний бар’єр, за яким настає негативний ефект (позамежна форма психічної напруги). При надмірній інтенсивності чи тривалості робота приводить до розвитку вираженого стомлення, зниження продуктивності, неповного відновлення за період відпочинку. Стомлення – загальний фізіологічний процес, яким супроводжуються усі види активної діяльності людини. З біологічної точки зору стомлення – це тимчасове погіршення функціонального стану організму людини, що виявляється в змінах фізіологічних функцій і є захисною реакцією організму. Воно спрямоване проти виснаження функціонального потенціалу центральної нервової системи і характеризується розвитком гальмових процесів у корі головного мозку. Внаслідок невідповідності між витратами організму в процесі роботи і темпом протікання відновлювальних процесів виникає перевтома. На виникнення стомлення впливають зацікавленість людини в роботі, його функціональний стан, фізичний розвиток, тренованість, досвід роботи і т.п. У сучасних умовах особливого значення набуває стомлення, що розвивається при відсутності діяльності, при виконанні одноманітної, нецікавої роботи, при значних розумових і емоційних навантаженнях, зв’язаних з необхідністю швидкого вибору рішень, труднощами задачі, дефіцитом часу, підвищеною відповідальністю, небезпекою, невдачами в діяльності і т. д. У профілактиці стомлення і перевтоми працівника значна роль належить організації раціонального режиму праці і відпочинку. Фізіологи обґрунтували п’ять умов підвищення працездатності, що сприяють ефективному попередженню стомлення: · у будь-яку роботу потрібно входити поступово; · умовою успішної працездатності є розміреність і ритмічність; · звичність, послідовність і плановість; · недбалість і квапливість у праці не припустима; · фізіологічно обґрунтоване чергування праці і відпочинку, а також зміна форм діяльності (найбільш ефективним є відпочинок, зв’язаний з активним діяльним станом); · сприятливе відношення суспільства до праці (мотивація праці і соціальні умови). 2. Гігієна праці, її значення. Чинники, що визначають санітарно-гігієнічні умови праці. 79 Гігієна – це галузь медицини, яка вивчає вплив умов життя на здоров’я людини і розробляє заходи профілактики захворювань, забезпечення оптимальних умов існування, збереження здоров’я та продовження життя. Гігієна праці це підгалузь загальної гігієни, яка вивчає вплив виробничого середовища на функціонування організму людини і його окремих систем. Організм людини формувався в умовах реального природного середовища. Основними чинниками цього середовища є мікроклімат, склад повітря, електромагнітний, радіаційний і акустичний фон, світловий клімат тощо. З метою комплексної оцінки умов праці – з урахуванням фізіологічних і гігієнічних умов праці, Київським інститутом медицини праці розроблена і затверджена і затверджена наказом Міністра охорони здоров’я України № 382 від 31 грудня 1997 р. Гігієнічна класифікація заснована на принципі диференціації умов праці залежно від фактично діючих рівнів факторів виробничого середовища і трудового процесу порівняно з санітарними нормами, правилами, гігієнічними нормативами, а також можливим впливом їх на стан здоров’я працюючих. Відповідно до Гігієнічної класифікації клас умов праці визначається тим чинником виробничого середовища, напруженості або тяжкості праці, який має найбільше відхилення від нормативних вимог. Реальні умови праці мають виключати передумови для виникнення травм та професійних захворювань. Фактори, що зумовлюють умови праці, поділяють на чотири групи (табл 1). Фактор 1. Санітарно-гігієнічні Загальні санітарні вимоги Освітленість: природна штучна Шкідливі речовини у повітряному середовищі (пари, гази, аерозолі) Мікроклімат: температура повітря відносна вологість повітря швидкість руху повітря Механічні коливання: вібрація шум ультразвук Випромінювання: інфрачервоне, ультрафіолетове іонізуюче електромагнітне (хвилі радіочастот) Атмосферний тиск Професійні інфекції та біологічні агенти: (бактерії, віруси, грибки, бруцельоз, лихоманка, туляремія, сибірка, тощо) 2. Психофізіологічні («трудові») Фізичне навантаження Робоча поза Параметр, що характеризує основні властивості елемента, одиниця виміру Відповідність об`єму й площі виробничих приміщень санітарним нормам, м3, м2 Рівень, КПО, % Рівень, лк Концентрація, мг/м3 Температура, 0С Волого насиченість, % Рухомість повітряного середовища, м/с Частота, Гц Амплітуда, мм Коливальна швидкість, м/с Рівень звукового тиску, дБ, рівень звуку дБА Сер. геометрична частота октавних смуг, Гц Рівень звукового тиску, дБ Довжина хвилі, мкм Інтенсивність випромінювання, кал/см2 Вт/м2, Активність радіоактивного розпаду, Бк, ліміт дози, м Зв·рік–1 Довжина хвилі, км, м, дм, см, мм Частота коливань, Гц, кГц, МГц, ГГц напруженість, В/м, А/м, інтенсивність, Вт/м2 У робочій камері, атм Висота над рівнем моря, Па, мм рт. ст. Ступінь небезпечного впливу на організм людини, бали Енерговитрати, ккал/год Вантажо оборот за зміну, кгм Зручність під час виконання робіт, бали 80 Нервово-психічне навантаження Монотонність трудового процесу Режим праці та відпочинку: змінний добовий тижневий річний Фактор Травма небезпечність (вибухонебезпека, пожежонебезпека, сейсмічна небезпека, небезпека травмування частинами машин й обладнання, що рухаються) 3. Естетичні Гармонійність у робочій зоні світло кольорової композиції, звукового середовища Ароматичність запахів повітряного середовища Гармонійність робочих поз і трудових рухів 4. Соціально-психологічні ** Спорідненість колективу Характер між групових стосунків у колективі Інтелектуальне, бали Нервово-емоційне напруження, бали Напруження зору, категорія точності роботи Рівень різноманітності й темп праці, бали Тривалість і розподіл перерв на відпочинок та обід, хв Робота в нічний час; тривалість робочих змін, год. Тривалість вихідних днів, дні Тривалість відпустки, дні Параметр, що характеризує основні властивості елемента, одиниця виміру Ступінь небезпеки, бали Естетичний рівень*, бали Ступінь ароматичності, бали Конструктивні рішення обладнання робочих місць, бали Траєкторія, ритм і варіантність трудових рухів, бали Рівень взаємозаміни в процесі праці, товариської взаємодопомоги, дисципліна праці, бали Рівень конфліктності, бали * Експертна оцінка, ** Соціометрична оцінка Перша група – санітарно-гігієнічні фактори – включає показники, що характеризують виробниче середовище робочої зони. Вони залежать від особливостей виробничого обладнання і технологічних процесів, можуть бути оцінені кількісно і нормовані. Другу групу складають психофізіологічні елементи, зумовлені самим процесом праці. З цієї групи лише частина факторів може бути оцінена кількісно. До третьої групи відносяться естетичні фактори, що характеризують сприйняття працюючим навколишньої обстановки та її елементів; кількісно вони оцінені бути не можуть. Четверта група включає соціально-психологічні фактори, що характеризують психологічний клімат у трудовому колективі; кількісній оцінці також не підлягають. Під час праці людина перебуває під дією цілого ряду факторів, які можуть викликати небажані наслідки, наприклад, надмірне підвищення або зниження температури тіла, підвищення тиску. Для зменшення впливу таких факторів і забезпечення сталості значень характеристик життєдіяльності організму включаються пристосувальні реакції, тобто захисний рефлекс організму, який впливає на роботу основної функціональної системи людини і спричинює зниження працездатності. Людина, як правило, примушує основну функціональну систему зменшити вплив захисного рефлексу. Через деякий час працюючий адаптується до несприятливого впливу санітарно-гігієнічних факторів (звичайно, якщо вони не виходять за певні межі). Це досягається за допомогою додаткових витрат мускульної та нервово-психічної енергії. З точки зору основного трудового процесу таке використання внутрішніх резервів організму є недоцільним, тому що енергія витрачається даремно. 81 Отже, несприятливий вплив на людину санітарно-гігієнічних факторів спричинює відволікання внутрішніх ресурсів працюючого від основного трудового процесу, несприятливо впливає на психофізіологічний стан людини, її працездатність і, як слідство, відбивається на техніко-економічних показниках підприємства. Суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечення санітарного благополуччя, відповідні права і обов’язки державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян регулюються Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». Закон встановлює порядок організації державної санітарно-епідеміологічної служби і здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні. Згідно цього Закону оптимальні умови життєдіяльності, що забезпечують низький рівень захворюваності, відсутність шкідливого впливу на здоров’я населення факторів навколишнього середовища, а також умов для виникнення і поширення інфекційних захворювань. Відповідно до цього Закону підприємства, установи і організації зобов’язані розробляти і здійснювати санітарні та протиепідемічні заходи; забезпечувати лабораторний контроль за виконанням санітарних норм стосовно рівнів шкідливих для здоров’я факторів виробничого середовища; інформувати органи та установи державної санепідеміологічної служби про надзвичайні події та ситуації, що становлять небезпеку для здоров’я населення; відшкодувати в установленому порядку працівникам та громадянам збитки, яких завдано їх здоров’ю в результаті порушення санітарного законодавства. Згідно діючого законодавства забезпечення санітарного благополуччя досягається такими основними заходами: • гігієнічною регламентацією та контролем (моніторингом) усіх шкідливих і небезпечних факторів навколишнього та виробничого середовища; • державною санітарно-гігієнічною експертизою проектів, технологічних регламентів, інвестиційних програм та діючих об’єктів; • включенням вимог безпеки щодо здоров’я та життя людини в державні стандарти та нормативно-технічну документацію усіх сфер діяльності суспільства; • ліцензуванням видів діяльності, пов’язаних з потенційною небезпекою для здоров’я людей; • пред’явленням відповідних гігієнічних вимог до проектування, забудови, та експлуатації будівель, споруд, приміщень, територій, розробкою та впровадженням нових технологій і обладнання; • контролем та аналізом стану здоров’я населення та робітників; • профілактичними санітарно лікувальними заходами; • запровадженням санкцій до відповідальних осіб за порушення санітарногігієнічних вимог. Згідно з нормами визначаються гранично допустимий рівень виробничого фактора (ГДР), гранично допустима концентрація (ГДК), допустимий рівень виробничого фактора. Гранично допустимий рівень виробничого фактора — це рівень виробничого фактора, дія якого при роботі встановленої тривалості за час усього трудового стажу не призводить до травми, захворювання або відхилення в стані здоров’я в процесі роботи або у віддалені періоди життя теперішнього і наступних поколінь. 82 Гранично допустима концентрація означає концентрацію, яка при щоденній (крім вихідних днів) роботі протягом 8 год. або іншої тривалості, але не більше 41 год. за тиждень за час усього робочого стажу не може викликати захворювань або відхилень у стані здоров’я. Допустимий рівень виробничого фактора — це рівень виробничого фактора, дія якого при роботі встановленої тривалості за час усього трудового стажу не призводить до травми чи захворювання, але може викликати рідкісні швидкоплинні відчуття, зміну функціонального стану організму, що не виходять за межі фізіологічної спроможності пристосування. 3. Повітря робочої зони. Робоча зона та повітря робочої зони. Мікроклімат. Класифікація шкідливих домішок повітряного середовища за характером дії на організм людини. Класи небезпечності речовин. Джерела забруднення повітряного середовища шкідливими речовинами. Гранично допустимі концентрації (ГДК). Вентиляція виробничих приміщень. Види вентиляції. Мікроклімат виробничих приміщень — це умови внутрішнього середовища цих приміщень, що впливають на тепловий обмін працюючих з оточенням. Як фактор виробничого середовища, мікроклімат впливає на теплообмін організму людини з цим середовищем і, таким чином, визначає тепловий стан організму людини в процесі праці. Мікрокліматичні умови виробничих приміщень характеризуються такими показниками: температура повітря (°С), відносна вологість повітря (%), швидкість руху повітря (м/с), інтенсивність теплового (інфрачервоного) опромінювання (Вт/м2) від поверхонь обладнання та активних зон технологічних процесів (в ливарному виробництві, при зварюванні і т. ін.). При виконанні роботи в організмі людини відбуваються певні фізіологічні (біологічні) процеси інтенсивність яких залежить від загальних затрат на виконання робіт і які супроводжуються тепловим ефектом і завдяки яким підтримується функціонування організму. Частина цього тепла споживається самим організмом, а надлишки тепла повинні відводитись в оточуюче організм середовище. Значення параметрів мікроклімату суттєво впливають на самопочуття та працездатність людини і, як наслідок цього, рівень травматизму. Тривала дія високої температури повітря при одночасно підвищеної його вологості приводить до збільшення температури тіла людини до 38-40 °С (гіпертермія), в наслідок чого здійснюється різноманітні фізіологічні порушення у організмі: зміни у обміні речовин, у серцево-судинної системи, зміни функцій внутрішніх органів (печінки, шлунка, жовчного міхура, нірок), змінні у системі дихання, порушення центральної та периферичної нервових систем . При підвищенні температури значного збільшується потовиділення, в наслідок чого здійснюється різке порушення водного обміну. З потом із організму виділяється значна кількість солей, головним образом хлористого натрію, калію, кальцію. Зростає вмісту у крові молочний кислоти, мочевини. Змінюються другі параметрі крові, в наслідок чого вона згущається. В умовах високої температури збільшується частота пульсу (до 100 - 180 поштовхів за хвилину), збільшується 83 артеріальний тиск. Перегрів тіла людини супроводжується головними болями, запамороченням, нудотою, загальною слабістю, часом можуть виникати судоми та втрата свідомості. Негативна дія високої температури збільшується при підвищеної вологості, тому що при цьому знижує процес випарювання поту, тобто погіршується тепловіддача від тіла людини. Зміни в організму при підвищеної температурі безумовно відображаються на працездатність людини. Так, збільшення температури повітря виробничого середовища з 20°С до 35°С приводить до зниження працездатності людини на 50-60%. Суттєві фізіологічні зміни в організмі здійснюються також при холодовому впливу, яке приводить до переохолоджування організму (гіпотермія). Найбільш виражені реакції на низку температуру є звуження судин м’язів та шкіри. При цьому зніжується пульс, збільшується об’єм дихання і споживання кисню. Тривала дія знижених температур приводить до появи таких захворювань як радикуліт, невралгія, суглобного та м’язового ревматизму, інфекційних запалювань дихального тракту, алергії і та ін. Охолоджування температури тіла викликає порушення рефлекторних реакції , зниження тактильних і других реакцій, утруднюються рухи. Це також може бути причиною збільшення виробничого травматизму. Недостатня вологість повітря (нижче 20%) приводять до підсихання слизових оболонок дихального тракту та очей, в наслідок чого зменшується їх захисна здатність протистояти мікробам. Фізіологічна дія рухомого потоку повітря пов’язана з змінами у температурному режиму організму, а також механічної дії (повітряному тиску), яка вивчена ще недостатня. Встановлено, що максимальна швидкість повітря на робочих місцях не повинна перевищувати 2 м/с. ШКІДЛИВІ РЕЧОВИНИ В даний час близько 60 тисяч хімічних речовин знаходять застосування в діяльності людини. Серед інгредієнтів забруднення повітряного середовища (шкідливі речовини) - тисячі хімічних сполук у вигляді аерозолів (твердих, рідких) чи газоподібному вигляді. Шкідливими називаються речовини, що при контакті з організмом можуть викликати захворювання чи відхилення від нормального стану здоров'я, що виявляються сучасними методами як у процесі контакту з ними, так і у віддалений термін, в тому числі і в наступних поколіннях. Склад і ступінь забруднення повітряного середовища різними речовинами оцінюється по масі (мг) в одиниці об'єму повітря (м3 ) - концентрації (С, мг/м3). Крім одиниці виміру - мг/м3, можуть використовуватися - %, а також – млн-1 чи “ppm” (кількість часток речовини на мільйон часток повітря). По ступеню впливу на організм шкідливі речовини підрозділяються на чотири класи небезпеки: 1- надзвичайно небезпечні, що мають ГДКрз - менш 0,1 мг/м3 у повітрі (смертельна концентрація в повітрі менш 500мг/м3 ); 2- високо небезпечні – ГДКрз - 0,11,0 мг/м3 (смертельна концентрація в повітрі 500-5000 мг/м3); 3- помірковано небезпечні - ГДКрз-0,110,0 мг/м3 (смертельна концентрація в повітрі 500050000 мг/м3); 4- мало небезпечні ГДКрз>10,0 мг/м3 (смертельна концентрація в повітрі > 50000 мг/м3). 84 У таблиці приведені значення гранично допустимих концентрацій для деяких інгредієнтів, що знаходяться у виробничому повітряному середовищі й в атмосфері населених пунктів. Таблиця Гранично допустимі концентрації забруднюючих речовин у робочій зоні і в атмосфері населених пунктів Речовина Назва (формула) Оксид вуглецю (СО) ГДКрз , мг/м3 20,0 ГДКмр, мг/м3 3,0 ГДКсд, мг/м3 1,0 Двооксид азоту (NO2) 2,0 0,085 0,085 Сірчистий ангідрид (SO2) 10,0 0,5 0,05 0,15 0,05 Зважені речовини (неорганічний пил) Кадмій (Сd) Свинець (Pb) 0,05 0,01 Бензин 100,0 Бензпирен (С20Н12) 0,00015 Марганець (Mn, Mn2) 0,05 Фенол (С6Н6ПРО) 0,3 5,0 Клас небезпеки Дія на людину 4 Задушлива дія, порушення центральної нервової системи 3 Порушення дихальних шляхів, набряк легенів, серцева слабість. 3 Дратівна дія слизистих, верхніх дихальних шляхів, імунна система, гастрит. Захворювання дихальної системи 0,003 1 1 1,5 4 0,1мкг/1 00 м3 1 1 0,01 0,01 2 Канцероген* Уражається шлунково-кишковий тракт, печінка, нирки; змінюється склад крові і кісткового мозку; уражається головний мозок; викликає м'язову кволість Наркотична дія (ураження центральної нервової системи) Канцероген Уражає центральну нервову систему, печінку, шлунок Потрібний захист шкіри, очей; алергійні дії * Канцероген – речовина, що сприяє появі злоякісних новоутворень у різних органах. Успіх функціонування системи керування параметрами повітряного середовища, що діє на людину, залежить від ефективності всіх її ієрархічних і функціональних рівнів. Однак, для сучасного підприємства найбільш розповсюдженим інженерним методом впливу на атмосферу є організація повітрообміну (вентиляція) у приміщеннях, а також локалізація джерел викидів з наступним видаленням забрудненого повітря і його очищенням (аспірація). Вентиляцією називають організований і регульований повітрообмін, що забезпечує видалення з приміщення забрудненого повітря і подачу на його місце свіжого. Задачею вентиляції є забезпечення чистоти повітря і заданих метеорологічних умов у виробничих приміщеннях. За способом переміщення повітря розрізняють системи природної, механічної і змішаної вентиляції. Головним параметром вентиляції є повітрообмін, тобто обсяг повітря, що видаляється або надходить у приміщення. Відповідно до санітарних норм усі виробничі і допоміжні приміщення повинні вентилюватися. Система вентиляції, переміщення повітря при якій здійснюється завдяки виникаючій різниці тисків усередині і зовні приміщення, називається природною вентиляцією. Неорганізована природна вентиляція – інфільтрація (природне провітрювання) – здійснюється зміною повітря в приміщеннях через нещільності в елементах будівельних конструкцій завдяки різниці тиску зовні й усередині приміщення. Такий повітрообмін залежить від ряду випадкових факторів (сили і напрямку вітру, різниці температур зовнішнього і внутрішнього повітря, площі, через яку відбувається інфільтрація). 85 Для постійного повітрообміну необхідна організована вентиляція. Організована природна вентиляція може бути витяжна без організованого припливу повітря (канальна) і припливна – витяжна з організованим припливом повітря (канальна і безканальна аерація). Аерацією називається організована природна загально обмінна вентиляція приміщень в результаті надходження і видалення повітря через фрамуги вікон, що відкриваються, і ліхтарів. Вентиляція, за допомогою якої повітря подається в приміщення чи видаляється з них з використанням механічних побудників руху повітря, називається механічною вентиляцією. Якщо система механічної вентиляції призначена для подачі повітря, то вона називається припливною, якщо ж вона призначена для видалення повітря – витяжною. Можлива організація повітрообміну з одночасною подачею і видаленням повітря – припливно-витяжна вентиляція. В окремих випадках для скорочення експлуатаційних витрат на нагрівання повітря застосовують системи вентиляції з частковою рециркуляцією (до свіжого повітря підмішується повітря, вилучене із приміщення). По місцю дії вентиляція буває загальнообмінною і місцевою. При загальнообмінній вентиляції необхідні параметри повітря підтримуються у всьому об’ємі приміщення. Таку систему доцільно застосовувати, коли шкідливі речовини виділяються рівномірно по всьому приміщенню. Якщо робочі місця мають фіксоване розташування, то з економічних міркувань можна організувати оздоровлення повітряного середовища тільки в місцях перебування людей. 4. Освітлення виробничих приміщень. Основні світлотехнічні визначення. Природне, штучне, суміщене освітлення. Класифікація освітлення. Значення виробничого освітлення для забезпечення продуктивності і безпеки праці. Світло – один із суттєвих чинників виробничого середовища, завдяки якому забезпечується зоровий зв’язок працівника з його оточенням. Відомо, що біля 80% всієї інформації про навколишнє середовище надходить до людини через очі – наш зоровий апарат. Правильно організоване освітлення позитивно впливає на діяльність центральної нервової системи, знижує енерговитрати організму на виконання певної роботи, що сприяє підвищенню працездатності людини, продуктивності праці і якості продукції, зниженню виробничого травматизму тощо. Так, наприклад, збільшення освітленості від 100 до 1000 люкс при напруженій зоровій роботі приводить до підвищення продуктивності праці на 10-20%, зменшення браку на 20%, зниження кількості нещасних випадків на 30%. Вважають, що 5% травм можуть спричинюватись такою професійною хворобою як робоча міокопія (короткозорість). Слід відмітити особливо важливу роль в життєдіяльності людини природного освітлення, його ультрафіолетової частини спектру. Природне освітлення стимулює біохімічні процеси в організмі, поліпшує обмін речовин, загартовує організм, йому властива проти бактерицидна дія тощо. У зв’язку з цим при недостатньому природному освітленні в умовах виробництва санітарно-гігієнічні нормативи вимагають у системі штучного освітлення застосовувати джерела штучного світла з підвищеною складовою ультрафіолетового випромінювання – еритемні джерела світла. 86 Під час здійснення будь-якої трудової діяльності втомлюваність очей, в основному, залежить від напруженості процесів, що супроводжують зорове сприйняття. До таких процесів відносяться адаптація, акомодація, конвергенція. Адаптація – здатність ока пристосовуватися до різної освітленості звуженням і розширенням зіниці в діапазоні 2 - 8 мм. Акомодація – пристосування ока до зрозумілого бачення предметів, що знаходяться від нього на різній відстані, за рахунок зміни кривизни кришталика. Конвергенція – здатність ока при розгляданні близьких предметів займати положення, при якому зорові осі обох очей перетинаються на предметі. Для створення оптимальних умов зорової роботи слід враховувати не лише кількість та якість освітлення, а й кольорове оточення. Діючи на око, випромінювання, що мають різну довжину хвилі, викликають відчуття того або іншого кольору. Межі колірних смуг наступні: Колір Фіолетовий Синій Зелений Жовтий Оранжевий Червоний Довжина хвилі, нм 380-450 450-480 510-550 575-585 585-620 620-780 Для ока людини найбільш відчутним є жовто-зелене випромінювання із довжиною хвилі 555 нм. Спектральний склад світла впливає на продуктивність праці та психічний стан людини. Так, якщо продуктивність людини при природному освітленні прийняти за 100%, то при червоному та оранжевому освітленні (довжина хвилі 600 …780 нм ) вона становить лише 76%. При надмірний яскравості джерел світла та оточуючих предметів може відбутись засліплення робітника. Нерівномірність освітлення та неоднакова яскравість оточуючих предметів призводять до частої переадаптації очей під час виконання роботи і, як наслідок цього, – до швидкого вломлення органів зору. Тому поверхні, що добре освітлюються, краще фарбувати в кольори з коефіцієнтом відбивання 0,4 – 0,6, і, бажано, щоб вони мали матову або напівматову поверхню. Види виробничого освітлення Залежно від джерел світла освітлення може бути природним ▼ створюється прямими сонячними променями та розсіяним світлом небосхилу ▼ ▼ ▼ бокове верхнє комбіноване ↓ ↓ ↓ здійснюється через світлові отвори здійснюється через отвори поєднання верхнього та бокового освітлення штучним ▼ створюється електричними джерелами світла ▼ загальне ↓ ▼ ▼ ↓ ↓ передбачає розміщення світильників у верхній створюється світильниками що концентрують світловий складається із загального та місцевого. місцеве комбіноване суміщеним ▼ недостатнє за нормами природне освітлення доповнюється штучним Його доцільно застосувати при роботах високої 87 (вікна) в зовнішніх стінах (ліхтарі) в дахах і перекрит тях зоні приміщення (не нижче 2,5 м над підлогою) для загального рівномірного освітлення потік безпосередньо го на робочих місцях точності, а також, якщо необхідно створити певний або змінний, в процесі роботи, напрямок світла. Одне місцеве освітлення у виробничих приміщеннях заборонене. За функціональним призначенням штучне освітлення поділяється на робоче ▼ чергове ▼ аварійне ▼ евакуаційне ▼ охоронне ▼ створює необхідні умови для нормальної трудової діяльності людини. зніжений рівень освітлення, що передбачається у неробочий час, при цьому використовують частину світильників інших видів освітлення вмикається при вимиканні робочого освітлення. Світильники аварійного освітлення живляться від автономного джерела і повинні забезпечувати освітленість не менше 5 % величини робочого освітлення, але не менше 2 лк на робочих поверхнях виробничих приміщень і не менше 1 лк на території підприємства. освітлення вмикається для евакуації людей з приміщення під час виникнення небезпеки. Воно встановлюється у виробничих приміщеннях з кількістю працюючих більше 50, а також у приміщеннях громадських та допоміжних будівель промислових підприємств, якщо в них одночасно можуть знаходитися більше 100 чоловік. Евакуаційна освітленність у приміщеннях має бути 0,5 лк, поза приміщенням - 0,2 лк передбачається вздовж границь територій, що охороняються, і має забезпечувати освітленість 0,5 лк. 88 5. Вібрація. Вібрації як негативний чинник виробничого процесу. Класифікація вібрацій. Гігієнічне нормування вібрацій. Типові заходи та засоби колективного та індивідуального захисту від вібрацій. Вібрація це механічні коливання пружних тіл або коливальні рухи механічних систем. Для людини вібрація є видом механічного впливу, якій має негативні наслідки для організму. Причиною появи вібрації є неврівноважені сили та ударні процеси в діючих механізмах. Створення високопродуктивних потужних машин і швидкісних транспортних засобів при одночасному зниженні їх матеріалоємності неминуче призводить до збільшення інтенсивності і розширення спектру вібраційних та віброакустичних полів. Цьому сприяє також широке використання в промисловості і будівництві високоефективних механізмів вібраційної та віброударної дії. Дія вібрації може приводити до трансформування внутрішньої структури і поверхневих шарів матеріалів, зміни умов тертя і зносу на контактних поверхнях деталей машин, нагрівання конструкцій. Через вібрацію збільшуються динамічні навантаження в елементах конструкцій, стиках і сполученнях, знижується несуча здатність деталей, ініціюються тріщини, виникає руйнування обладнання. Усе це приводить до зниження строку служби устаткування, зростання імовірності аварійних ситуацій і зростання економічних витрат. Вважають, що 80% аварії в машинах і механізмах здійснюється в наслідок вібрації. Крім того, коливання конструкцій часто є джерелом небажаного шуму. Захист від вібрації є складною і багатоплановою в науково-технічному та важливою у соціально-економічному відношеннях проблемою нашого суспільства. Дія вібрації визначається інтенсивністю коливань, їх спектральним складом, тривалістю впливу та напрямком дії. За способом передачі на тіло людини розрізняють - загальну (та, що викликає коливання всього організму); - локальну (місцеву) вібрацію (втягує в коливальні рухи лише окремі частини тіла). Локальна вібрація, що діє на руки людини, утворюється багатьма ручними машинами та механізованим інструментом, при керуванні засобами транспорту та машинами, при будівельних та монтажних роботах. Загальну вібрацію за джерелом виникнення поділяють на такі категорії: Категорія 1 - транспортна вібрація, яка діє на людину на робочих місцях самохідних та причіпних машин, транспортних засобів під час руху по місцевості, агрофонах і дорогах (в тому числі при їх будівництві). До джерел транспортної вібрації відносять, наприклад, трактори сільськогосподарські та промислові, самохідні сільськогосподарські машини; автомобілі вантажні (в тому числі тягачі, скрепери, грейдери, котки та ін.); снігоприбирачі, самохідний гірничошахтний рейковий транспорт. Категорія 2 - транспортно-технологічна вібрація, яка діє на людину на робочих місцях машин з обмеженою рухливістю та таких, що рухаються тільки по спеціально підготовленим поверхням виробничих приміщень, промислових майданчиків та гірничих виробок. До джерел транспортно-технологічної вібрації відносять, наприклад, екскаватори (в тому числі роторні), крани промислові та будівельні, машини для завантаження мартенівських печей (завалочні), гірничі комбайни, самохідні бурильні каретки, шляхові машини, бетоноукладачі, транспорт виробничих приміщень. 89 Категорія 3 - технологічна вібрація, яка діє на людину на робочих місцях стаціонарних машин чи передається на робочі місця, які не мають джерел вібрації. До джерел технологічної вібрації відносяться, наприклад, верстати та метало-деревообробне, пресувально-ковальське обладнання, ливарні машини, електричні машини, окремі стаціонарні електричні установки, насосні агрегати та вентилятори, обладнання для буріння свердловин, бурові верстати, машини для тваринництва, очищення та сортування зерна (у тому числі сушарні), обладнання промисловості будматеріалів (крім бетоноукладачів), установки хімічної та нафтохімічної промисловості і т. ін. Характер вібрації, діючої на людину від машин і об’єктів представлений у таблиці. Характер вібрації, збуджуваної машинами Машини (об'єкти) Автомобілі, літаки, судна Будівельні машини, трактори, комбайни, трамваї, залізничний транспорт Металообробні верстати, компресори, текстильні машини, двигуни внутрішнього згоряння, електродвигуни Бурові машини, підіймальні крани, відбійні молотки, землерийні машини Характер вібрації Випадкова широкосмугова Випадкова вузькосмугова Детермінована полігармонійна Випадкова і детермінована полі- гармонійна У техніці вібрація зустрічається не тільки як шкідливе, а й таке, що супроводжує технологічний процес, явище. Розглянемо методи боротьби лише зі шкідливою вібрацією, безпосередня дія якої на обладнання чи споруду призводить до їх передчасного зношення, недопустимого навантаження або зниження якості, а при дії на людину на робочому місці чи в побуті шкодить здоров'ю. Захист людини і технічних об'єктів від шкідливої дії вібрації здійснюється вживанням комплексу заходів, що відповідають ГОСТу 26568-85. Класифікація методів віброзахисту наведена на рис. 90 Віброізоляція поділяється на силову (активну), коли зменшують дію на основу джерела збудження коливань, і кінематичну (пасивну), коли об'єкт захищають від коливань конструкціями, які його підтримують. Віброзахист людини забезпечується: —зниженням віброактивності джерела підвищеної вібрації на стадії проектування, при виготовленні та експлуатації; —застосуванням віброзахисних пристроїв — віброізолюючих основ і платформ, віброзахисних килимків, рукавиць, взуття тощо. —регламентацією умов праці оператора — скорочення залежності тривалості робочого дня, додаткові перерви, вибір технологічного режиму. 6. Шум, ультразвук та інфразвук Визначення поняття “виробничий шум”, його основні параметри. Класифікація шумів. Нормування шумів. Контроль параметрів шуму, вимірювальні прилади. Методи та засоби колективного та індивідуального захисту від шумів. Інфра- та ультразвук. Параметри інфра- та ультразвукових коливань. Джерела ультра- та інфразвукових коливань. Нормування та контроль рівнів, основні методи та засоби колективного та індивідуального захисту від інфра- та ультразвуку. Шум це будь-який небажаний звук, якій наносить шкоду здоров’ю людини, знижує його працездатність, а також може сприяти отриманню травми в наслідок зниження сприйняття попереджувальних сигналів. З фізичної точки зору – це хвильові коливання пружного середовища, що поширюються з певної швидкістю в газоподібній, рідкій або твердій фазі. 91 Звукові хвилі виникають при порушенні стаціонарного стану середовища в наслідок впливу на них сили збудження и поширюючись у ньому утворюють звукове поле. Джерелами цих порушень бути механічні коливання конструкцій або їх частин, нестаціонарні явища в газоподібних або рідких середовищах Основними характеристиками таких коливань служить амплітуда звукового тиску(р,Па), частота (f,Гц). За частотою звукові коливання поділяються на три діапазони: - інфразвукові з частотою коливань менше 20 Гц, - звукові (ті, що ми чуємо) – від 20 Гц до 20 кГц - ультразвукові – більше 20 кГц . Швидкість поширення звукової хвилі C ( м/с) залежить від властивостей середовища і насамперед від його щільності. Так, в повітрі при нормальних атмосферних умовах C~344 м/с; швидкість звукової хвилі в воді ~1500 м/с, у металах ~ 3000-6000 м/с. Людина сприймає звуки в широкому діапазоні інтенсивності (від нижнього порога чутності до верхнього – больового порога). Але звуки різних частот сприймаються неоднаково. Найбільша чутність звуку людиною відбувається у діапазоні 800-4000 Гц. Найменша – в діапазоні 20-100 Гц. За часовими характеристиками шуми поділяють на постійні і непостійні. Постійними вважають шуми, у яких рівень звуку протягом робочого дня змінюється не більше ніж на 5 дБА. Непостійні шуми поділяються на переривчасті, з коливанням у часі, та імпульсні. При переривчастому шумі рівень звуку може різко падати до фонового рівня, а довжина інтервалів, коли рівень залишається постійним і перевищує фоновий рівень, досягає 1 с та більше. При шумі з коливаннями у часі рівень звуку безперервно змінюється у часі. До імпульсних відносять шуми у вигляді окремих звукових сигналів тривалістю менше 1 с кожний, що сприймаються людським вухом як окремі удари. Шумові характеристики обов’язково встановлюють в стандартах або технічних умовах на машини і вказують у їх паспортах. Значення шумових характеристик встановлюють, виходячи з вимог забезпечення на робочих місцях, житловій території і в будинках допустимих рівнів шуму. Таким чином, зменшення рівня шуму до допустимих величин і поліпшення шумового клімату в цілому – один із найважливіших заходів оздоровлення умов праці та охорони навколишнього середовища, і який має важливе соціальне й економічне значення. Нормування та вимірювання шумів Шкідливість шуму як фактора виробничого середовища і середовища життєдіяльності людини приводить до необхідності обмежувати його рівні. Санітарно-гігієнічне нормування шумів здійснюється, в основному, двома Захист від шуму повинне здійснюватися розробкою шуму безпечної техніки, використанням методів та засобів колективного захисту та засобами індивідуального захисту. Питання боротьби з шумом слід починати вирішувати ще при проектуванні підприємства, робочого місця, устаткування. Для цього використовуються організаційні, технічні та медично-профілактичні заходи. До організаційних заходів відносяться раціональне розташування виробничих ділянок, устаткування та робочих місць, постійний контроль режиму праці і 92 відпочинку працівників, обмеження застосування обладнання та використання робочих місць, що не відповідають санітарно-гігієнічним вимогам. Технічні заходи дають змогу значно зменшити вплив шуму на працівників і поділяються на заході, що використовуються: в джерелі виникнення (конструктивні та технологічні), на шляху розповсюдження (звукоізоляція, звукопоглинання, глушники шуму, звукоізоляційні укриття), в зоні сприйняття (засоби колективного та індивідуального захисту). Для зниження шуму необхідно насамперед використовувати конструктивні та технологічні методи, які в свою чергу залежать від походження звуку, конструктивних особливостей обладнання. Надзвичайно ефективним методом зниження шуму в джерелі його виникнення в деяких випадках може стати зміна технології, наприклад, за допомогою заміни ударних взаємодій без ударними (заміна клепання зварюванням, кування штампуванням літерний метод друку – лазерним тощо). При конструюванні механічного обладнання в першу чергу слід намагатися зменшити рівень коливань конструкції або її елементів, що створюють шум. Якщо рівень шуму у джерелі все1таки високий, то застосовуються методи зниження шуму на путі розповсюдження і насамперед такій метод, як ізоляція джерела чи робочого місця. Для зниження звуку, що відбивається від поверхонь у приміщенні застосування матеріалі, що поглинають звук, тобто використовують метод зниження шуму звукопоглинанням. Звукова ізоляція від повітряного шуму здійснюється за допомогою кожухів, екранів, перетинок. Звукоізолюючі перепони відбивають звукову хвилю і тим самим перешкоджають розповсюдженню шуму. Використання засобів індивідуального захисту від шуму здійснюють у випадках, якщо інші (конструктивні та колективні) методи не забезпечують допустимих рівнів звуку. Засоби індивідуального захисту дозволяють знизити рівні звукового тиску на 7–45 дБ. Вони розподіляються на вкладиші у вигляді тампонів, які встромляються у слуховий канал; протишумові навушники, які закривають вушну раковину зовні; шлеми та каски. УЛЬТРА ТА ІНФРАЗВУК Ультразвук широко застосовують в техніці для диспергування рідин, очищення частин, зварювання пластмас, дефектоскопії металів, очищення газів від шкідливих домішок тощо. У техніці застосовують звукові хвилі частотою вище 11,2 кГц, тобто захоплюється частина діапазону відчутних для людини звуків. На організм людини ультразвук впливає, головним чином, при безпосередньому контакті, а також через повітря. При дотриманні заходів безпеки робота з ультразвуком на стані здоров’я не позначається. Коливання та звук інфразвукових частот широко розповсюджені в сучасному виробництві й на транспорті. Вони утворюються під час роботи компресорів, двигунів внутрішнього згоряння, великих вентиляторів, руху локомотивів та автомобілів. Інфразвук є одним з несприятливих факторів виробничого середовища, і при високих рівнях звукового тиску (більше 110-120 дБ) спостерігається шкідливий вплив його на організм людини. Для зниження шкідливого впливу підвищених рівнів ультразвуку зменшують шкідливе випромінювання звукової енергії у джерелі, локалізують дію ультразвуку за допомогою конструктивних та планувальних рішень, здійснюють організаційнопрофілактичні заходи. 93 Зменшення шкідливого випромінювання у джерелі досягається підвищенням номінальних робочих частот джерел ультразвуку та виключенням паразитного випромінювання звукової енергії. Для локалізації дії ультразвуку конструктивним та планувальним рішеннями використовують звукоізолюючі кожухи, напівкожухи, екрани; окремі приміщення та кабіни, де розміщують ультразвукове обладнання; блокування, що відключає генератор ультразвуку у разі порушення звукоізоляції; дистанційне керування; облицювання приміщень та кабін звукопоглинальними матеріалами. Організаційно-профілактичні заходи включають інструктаж про характер дії підвищених рівнів ультразвуку та про засоби захисту від нього, а також організацію раціонального режиму праці та відпочинку. Як засіб індивідуального захисту від ультразвуку що розповсюджується через повітря використовують протишуми. Коливання інфразвукових частот виникають у деякому виробництві й на транспорті. Вони утворюються під час роботи компресо1рів, двигунів внутрішнього згоряння, великих вентиляторів, руху локомотивів та автомобілів. Інфразвук є одним із несприятливих факторів виробничого середовища, і при високих рівнях звукового тиску (більше 110–120 дБ) спостерігається шкідливий вплив його на організм людини. Допустимі рівні тиску інфразвуку в октавних смугах. Завдяки малому затуханню хвилі інфразвуку поширюється в атмосфері на великі відстані. Практично неможливо зупинити інфразвук за допомогою будівельних конструкцій на шляху його поширення. Неефективні також засоби індивідуального захисту. Дієвим засобом захисту є зниження рівня інфразвуку в джерелі його випромінювання. Серед таких заходів можна виділити є внесення конструктивних змін в будову джерел, що дозволяє перейти з області інфразвукових коливань в область звукових наприклад, за рахунок збільшення частот обертання валів до 20 і більше обертів на секунду; підвищення жорсткості коливних конструкцій великих розмірів; усунення низькочастотних вібрацій. В цьому випадку зниження шуму може бути досягнуте застосуванням звукоізоляції та звукопоглинання. 94 Засоби колективного захисту від шуму Архітектурно планувальні Акустичні Організаційно технічні Звукоізоляція Звукопоглинання Глушники Огорожі Кожухи Облицьовки Абсорбійні Штучні звукопоглиначі Екрани Реактивні Комбіновані Кабіни, пульти 7. Радіомагнітні поля та випромінювання радіочастотного діапазону. Джерела, особливості і класифікація електромагнітних випромінювань та електричних і магнітних полів. Характеристики полів і випромінювань. Нормування електромагнітних випромінювань промислової частоти і радіочастотного діапазону. Прилади та методи контролю. Захист від електромагнітних випромінювань і полів. Електромагнітна сфера нашої планети визначається, в основному, електричним (Е=120-150 В/м) і магнітним (Н=24-40 А/м) полями Землі, атмосферним електричним радіовипромінюванням Сонця і галактик, а також полями штучних джерел. Діапазон природних і штучних полів дуже широкий: починаючи від постійних магнітних і електростатичних полів і кінчаючи ренгенівським і гамма-випромінюванням частотою 3*1021 Гц і вище. Кожний з діапазонів електромагнітних випромінювань по-різному впливає на розвиток живого організму. У відмінність від світлового, інфрачервоного й ультрафіолетового випромінювань ще не знайдено відповідних рецепторів для ЕМВ інших діапазонів. Маються деякі факти про безпосереднє сприйняття клітинами мозку ЕМВ радіочастотного діапазону, про вплив низькочастотних ЕМВ на функції головного мозку, які вимагають додаткового підтвердження. Джерелами електромагнітних випромінювань радіочастот є потужні радіостанції, генератори надвисоких частот, установки індукційного і діелектричного нагрівання, радари, вимірювальні і контролюючі пристрої, дослідницькі установки, високочастотні прилади і пристрої в медицині та побуті. 95 Джерелом електростатичного поля й електромагнітних випромінювань у широкому діапазоні частот (понад - та інфранизькочастотному, радіочастотному, інфрачервоному, видимому, ультрафіолетовому, рентгенівському) є персональні електронно-обчислювальні машини (ПЕОМ і відеодисплейні термінали (ВДТ) на електронно-променевих трубках, які використовуються як у промисловості та наукових дослідженнях, так і в побуті. Небезпеку для користувачів являє електромагнітне випромінювання монітора в діапазоні частот 20 Гц-300 МГц і статичний електричний заряд на екрані. Джерелами електромагнітних полів промислової частоти є будь-які електроустановки і струмопроводи промислової частоти. Чим більше струм, що протікає в них, тим вище інтенсивність полів. Нормування електромагнітних випромінювань Нормування електромагнітних випромінювань радіочастотного діапазону здійснюється згідно ГОСТ 12.1.006184 «Електромагнітні поля радіочастот. Припустимі рівні на робочих місцях і вимоги довпровадження контролю», ДСН 239196 «Державних санітарних норм і правил захисту населення від впливу електромагнітних випромінювань» і ДСанПіН 3.3.6.09612002 «Державні санітарні норми та правила під час роботи з джерелами електромагнітних полів». Згідно з цими документами нормування електромагнітних випромінювань здійснюється в діапазоні частот 50кГц – 300 ГГц. Гранично допустимі рівні електромагнітних полів, що створюються радіолокаційними станціями (імпульсне випромінювання) у діапазонах 9–11, оцінюються ГПЕ в залежності від режимів їх роботи і знаходяться у діапазоні 2,5…140 мкВт/см2. Захист від електромагнітних випромінювань Основні заходи захисту від ЕМВ – це захист часом, захист відстанню, екранування джерел випромінювання, зменшення випромінювання в самому джерелі випромінювання, виділення зон випромінювання, екранування робочих місць, застосування ЗІЗ. Захист часом передбачає обмеження часу перебування людини в робочій зоні і застосовується, коли немає можливості знизити інтенсивність випромінювання до допустимих значень. Захист відстанню застосовується у тому випадку, якщо неможливо ослабити ЕМВ іншими мірами, в тому числі і захистом часом. У цьому випадку звертаються до збільшення відстані між випромінювачем і персоналом. Відстань, відповідна гранично допустимій інтенсивності випромінювання, визначається розрахунком (розрахунки інтенсивності випромінювання ) і перевіряється вимірюванням. Зменшення потужності випромінювання у самому джерелі випромінювання досягається за рахунок застосування спеціальних пристроїв: поглиначів потужності, еквівалентів антен, атенюаторів, спрямованих відгалуджувачів, подільників потужності, хвиле провідних послаблювачів, бронзових прокладок між фланцями, дросельних фланців і т. д. Виділення зон випромінювання. Для кожної установки, що випромінює ЕМП вище гранично допустимих значень, повинні виділятися зони, у котрих інтенсивність випромінювання перевищує норми. Межі зон визначають експериментально для кожного конкретного випадку розміщення установки чи апаратури під час роботи їх на максимальну потужність випромінювання. Зони 96 розташованих поруч установок не повинні перекриватися або установки повинні працювати на випромінювання у різний час. У відповідності з ГОСТ 12.4.0261 76 зони випромінювання обмежуються або установлюються попереджуючі знаки з написом: «Не заходити, небезпечно!». Цю зону можна додатково позначити по границях широкими червоними лініями на підлозі приміщення чи території, а також застосовувати попереджувальну сигналізацію відповідно до ГОСТ 12.1.006184. Екранування джерел випромінювання застосовують для зниження інтенсивності ЕМП на робочому місці або огородження небезпечних зон випромінювання. Екрани виготовляють з металевих листів або сіток у вигляді замкнених камер, шаф та кожухів Контрольно-вимірювальні прилади для вимірювання напруги та струму промислової частоти екрануються з внутрішнього боку та забезпечуються прохідними конденсаторами, а прилади, ввімкнені у високочастотні кола, екрануються сітками з зовнішнього боку. Контактуючі поверхні частин екрана повинні мати антикорозійне покриття та щільно прилягати по всьому периметру один до одного. Для виключення відбиття ЕМВ від внутрішньої поверхні приміщень і камер їх покривають поглинаючими електромагнітну енергію матеріалами (гумові килимки; магнітні діелектричні пластини; поглинаючі покриття на основі поролону; поглинаючі пластини), коефіцієнт відбиття яких за потужністю не перевищує 2%. У якості екрануючого матеріалу для вікон приміщень, кабін та камер, приладних панелей, оглядових вікон застосовується оптично прозоре скло з відбивними екранованими властивостями (ТУ 166163 або ВТУ РЗ1ГИС11165). Екранування робочого місця застосовується, коли неможливо здійснити екранування апаратури та досягається за допомогою спорудження кабін або ширм з покриттям із поглинаючих матеріалів. ЗІЗ слід користуватися у тих випадках, коли застосування інших способів запобігання впливу ЕМВ неможливе. В якості ЗІЗ застосовують халат, комбінезон, захисні окуляри. У якості матеріалу для халата чи комбінезона, застосовується спеціальна радіотехнічна тканина, у якій тоненькі металічні нитки утворюють сітку. Для захисту органів зору застосовують: сітчасті окуляри, які мають конструкцію на півмасок з мідної або латунної сітки, окуляри ОРЗ15 із спеціальним склом зі струмопровідним шаром двооксиду олова. 8. Випромінювання оптичного діапазону. Класифікація та джерела ультрафіолетового (УФ) та інфрачервоного (ІЧ) випромінювань. Лазерне випромінювання, небезпечні і шкідливі фактори, що супроводжують роботу лазерів. Класифікація лазерів за ступенями небезпечності лазерного випромінювання. Нормування інфрачервоного, ультрафіолетового та лазерного випромінювань. Засоби та заходи захисту від ІЧ, УФ і лазерного випромінювань. Інфрачервоне випромінювання (теплове) виникає скрізь, де температура вище абсолютного нуля, і є функцією теплового стану джерела випромінювання. Більшість виробничих процесів супроводжується виділенням тепла, тепло виділяється виробничим устаткуванням і матеріалами. Нагріті тіла віддають своє тепло менш нагрітим трьома способами: теплопровідністю, тепловипромінюванням, конвекцією. Дослідження показують, що близько 60% тепла, що втрачається, приходиться на частку тепловипромінювання. Промениста енергія, проходячи простір від нагрітого тіла до менш нагрітого, переходить у теплову енергію в 97 поверхневих шарах тіла, що опромінюється. У результаті поглинання випромінюваної енергії підвищується температура тіла людини, конструкцій приміщень, устаткування, що в значній мірі впливає на метеорологічні параметри (приводить до підвищення температури повітря в приміщенні). Джерела ІЧ випромінювання поділяються на природні (природна радіація сонця, неба) і штучні - будь-які поверхні, температура яких вища порівняно з поверхнями, що опромінюються. Для людини це всі поверхні t > 36-37C. По фізичній природі ІЧ випромінювання являє собою потік матеріальних часток, яким притаманні квантові і хвильові властивості. ІЧ випромінювання охоплює область спектра з довжиною хвилі 0.78...540 мкм. Спектр теплового випромінювання твердих і рідких тіл суцільний і характеризується діапазоном довжин хвиль випромінювання і довжиною хвиль max, що відповідає максимуму інтенсивності випромінювання. Гази, що мають не менше трьох атомів у молекулі (вуглекислий газ, водяна пара та ін.), мають випромінюючу і поглинаючу здатність, а спектр випромінювання їх носить смугастий характер. Нормування ІЧ випромінювань. Інтенсивність ІЧ радіації необхідно вимірювати на робочих місцях чи у робочій зоні поблизу джерела випромінювання. Нормування ІЧ випромінювань здійснюється згідно санітарних норм ДСН 3.3.6.042199, ГОСТ 12.4.123183. Захист від ІЧ випромінювань. Способи захисту від ІЧ випромінювань наступні: 1 – захист часом; 2 – захист відстанню; 3 – усунення джерела тепловиділень; 4 – теплоізоляція; 5 – екранування й охолодження гарячих поверхонь; 6 – індивідуальні засоби захисту. У разі неможливості технічними засобами забезпечити допустимі гігієнічні нормативи опромінення на робочих місцях використовуються засоби індивідуального захисту (ЗІЗ) – спецодяг, спецвзуття, ЗІЗ для захисту голови, очей, обличчя, рук. В залежності від призначення передбачаються такі ЗІЗ: – для постійної роботи в гарячих цехах – спецодяг (костюм чоловічий повстяний), а під час ремонту гарячих печей та агрегатів – автономна система індивідуального охолодження в комплекті з повстяним костюмом; • під час аварійних робіт – тепловідбиваючий комплект з металізованої тканини; • для захисту ніг від теплового випромінювання, іскор і бризок розплавленого металу та контакту з нагрітими поверхнями – взуття шкіряне спеціальне для працюючих в гарячих цехах; • для захисту рук від опіків – вачеги, рукавиці суконні, брезентові, комбіновані з надолонниками з шкіри та спилку; • для захисту голови від теплових опромінень, іскор та бризок металу – повстяний капелюх, захисна каска з підшоломником, каски текстолітові або з полікарбонату; • для захисту очей та обличчя – щиток теплозахисний сталевара, з приладнаними до нього захисними окулярами із світлофільтрами, маски захисні з прозорим екраном, окуляри захисні козиркові з світлофільтрами. Спецодяг повинен мати захисні властивості, які виключають можливість нагріву його внутрішніх поверхонь на будь-якій ділянці до температури 313 К (40°C) у відповідності зі спеціальними ДСТами (ГОСТ 12.4.176189, ГОСТ 12.4.016187). 98 У виробничих приміщеннях, в яких на робочих місцях неможливо встановити регламентовані інтенсивності теплового опромінення працюючих через технологічні вимоги, технічну недосяжність або економічно обґрунтовану недоцільність, використовуються обдування, душування, водоповітряне душування і т. ін. У разі теплового опромінення від 140 до 350 Вт/м2 необхідно збільшувати на постійних робочих місцях швидкість руху повітря на 0,2 м/с за нормовані величини; у разі теплового опромінення, що перевищує 350 Вт/м2, доцільно застосовувати повітряне душування робочих місць (ДНАОП 0.0311.23182), охолодження стін, підлоги, стелі, створення оазису; вживати підсолену воду (водний розчин 0.5% NaCl). Застосовують раціональний питний режим, режим праці, гідропроцедури. УЛЬТРАФІОЛЕТОВЕ ВИПРМІНЮВАННЯ (УФВ) Ультрафіолетові промені в електромагнітному спектрі розташовуються між тепловою і проникаючою радіацією і носять риси як тієї, так і іншої. Довжина хвилі 390-6 нм. За способом генерації вони відносяться до теплової частини випромінювання, а по дії на поглинаючі тіла - ближче підходять до проникаючій радіації, хоча викликають також і тепловий ефект. Іонізуюча радіація при дії на людину викликає іонізацію, а УФВ викликають цю дію в меншій мірі. Енергія їхнього кванта достатня для порушення атома. Спектр УФВ має велику довжину і викликає різні дії. УФВ виникає при роботі радіоламп, ртутних випрямлячів, експлуатації ОКГ, при обслуговуванні ртутнокварцових ламп, при зварювальних роботах. Інтенсивність УФВ і його спектральний склад на робочому місці залежить від температури нагрівача, наявності газів (озону), пилу і відстані від робочого місця до джерела випромінювання. Пил, газ, дим поглинають УФВ і змінюють його спектральну характеристику. Повітря практично не прозоре для < 185 нм через поглинання УФВ киснем. У зв'язку з тим, що УФВ розсіюються і поглинаються в запиленому середовищі й у газах, розрахувати рівні УФ випромінювання на визначеній відстані від джерела складно і їх тільки вимірюють. УФ радіація викликає зміну складу виробничої атмосфери. Утворюються озон, оксиди азоту, перекис водню, відбувається іонізація повітря. Хімічна й іонізуюча дія УФВ обумовлює утворення в атмосфері ядер конденсації, на яких розсіюється світло й освітленість робочих місць знижується, утворяться тумани. Нормування УФ випромінювання. Нормування ультрафіолетового випромінювання у виробничих приміщеннях здійснюють згідно з санітарними нормами СН 4557188 (ДНАОП 0.0313.17188). Захист від УФ випромінювань досягається: 1 – захистом відстанню; 2 – екрануванням робочих місць; 3 – засобами індивідуального захисту; 4 – спеціальним фарбуванням приміщень і раціональним розташуванням робочих місць. Визначаючи захисну відстань, використовують дані безпосередніх вимірів у конкретних умовах. Найбільш раціональним методом захисту є екранування джерел випромінювання різними матеріалами і світлофільтрами. Екрани виконуються у вигляді щитів, ширм, кабін. 99 Повний захист від УФ випромінювання всіх областей забезпечує флінтглас (скло, яке вміщує оксид свинцю). У якості ЗІЗ використовують спецодяг (куртки, брюки, рукавички, фартухи) із спеціальних тканин, що не пропускають УФ випромінювання (льняні, бавовняні, поплін); захисні окуляри та щитки із світлофільтрами. Для захисту рук застосовують мазі із вмістом речовин, що служать світлофільтрами (салол, саліцилово-метиловий ефір). Стіни і ширми у цехах фарбують у світлі кольори (сірий, жовтий, блакитний), застосовуючи цинкове чи титанове білило для поглинання УФ випромінювань. ЛАЗЕРНЕ ВИПРОМІНЮВАННЯ В даний час лазерна техніка знаходить дуже широке застосування. Зараз нараховується більше 200 галузей її застосування. Вони використовуються в дальнометрії, системах передачі інформації, телебаченні, спектроскопії, в електронній та обчислювальній техніці, при забезпеченні термоядерних процесів, біології, медицині, у металообробці, металургії, при обробці твердих і надтвердих матеріалів, при зварювальних роботах і ін. Мала кутова розбіжність ЛВ дозволяє здійснити його фокусування на площах малих розмірів (порівняних з довжиною хвилі) і одержувати щільність потужності світлового потоку, достатню для інтенсивного розігрівання і випаровування матеріалів (щільність потужності випромінювання досягає 1011-1014 Вт/см2). Висока локальність нагрівання і відсутність механічних дій дозволяє використовувати лазери при збиранні мікросхем (зварювання металевих виводів і напівпровідникових матеріалів). За допомогою лазерного променю здійснюють проплав багатошарових матеріалів. Розширене застосування лазерних установок у різних галузях діяльності людини сприяє залученню великої кількості працівників для їх обслуговування. Поряд з унікальними властивостями (спрямованість і величезна щільність енергії в промені) і перевагами перед іншим устаткуванням лазерні установки створюють певну небезпеку для здоров'я обслуговуючого персоналу. Принцип дії лазерного випромінювання заснований на використанні змушеного (стимульованого) електромагнітного випромінювання, одержуваного від робочої речовини в результаті порушення його атомів електромагнітною енергією зовнішнього джерела. По режиму роботи лазери підрозділяються на безупинної дії й імпульсні. Зараз отримане лазерне випромінювання в діапазоні від 0.6 мм (субміліметрові) до 1 мкм, що входить в УФ область (ІЧ, видимий, УФ). Уже з'явилися повідомлення про створення лазерів у діапазоні рентгенівського (6 нм - 0.01 нм) і ведуться роботи зі створення лазерів в області гамма-випромінювання (0.01 - 0.0005 нм). Лазерне випромінювання в цих діапазонах крім монохроматичності, когерентності, гострої спрямованості і високої щільності потужності буде мати і високу проникаючу здатність. Лазерне випромінювання може бути сконцентрованим у вузько спрямованому промені з великою щільністю потужності. Щільність потужності в промені лазера досягає великих величин внаслідок додавання енергії безлічі когерентних променів окремих атомів, що приходять в обрану точку простору в однаковій фазі. Лазерне випромінювання з високою щільністю потужності супроводжується високою напруженістю електричного полю. Випромінювання лазера з величезною щільністю потужності руйнує і випаровує матеріали. Одночасно в області падіння лазерного випромінювання на поверхню матеріалу в ньому створюється світловий тиск сотні тисяч мега паскалей 100 (мільйони атмосфер). При цьому виникає температура до декількох мільйонів градусів К. При фокусуванні лазерного променя в газі відбувається утворення високотемпературної плазми, що є джерелом легкого рентгенівського випромінювання (1 нм). Вимоги безпеки під час роботи з ОКГ. Крім дії лазерного променя (прямого, дзеркально та дифузно відбитого) експлуатація ОКГ супроводжується комплексом інших шкідливих та небезпечних факторів: 1 – висока напруга зарядних пристроїв, що живлять батарею конденсаторів великої ємності; 2 – забруднення повітряного середовища хімічними речовинами, що утворюються під час накачування (озон, оксид азоту) та під час випаровування матеріалу мішені (оксид вуглецю, оксиди металів і ін.); 3 – УФ випромінювання імпульсних ламп і газорозрядних трубок (супутнє випромінювання); 4 – світлове випромінювання під час роботи ламп накалування; 5 – рентгенівське випромінювання (супутнє вторинне); 6 – утворення часток високих енергій під час опромінення мішені ЛВ; 7 – іонізуюче випромінювання, використовуване для накачування; 8 – ЕМП, що утворюються під час роботи генераторів ВЧ, УВЧ; 9 – шуми при роботі механічних затворів, насосів, шум ударних хвиль; 10 – токсичні рідини (робоче тіло в рідинних ОКГ), наприклад, оксиди хлору, фосфору та ін. Таким чином, експлуатація лазерів потребує впровадження комплексу різноманітних захисних заходів. Діючі ОКГ слід розміщати в окремих, спеціально виділених приміщеннях, які не повинні мати дзеркальних поверхонь. Поверхні приміщень повинні мати коефіцієнт відбивання не більш 0,4. Стіни, стеля і підлога повинні мати матову поверхню. У приміщенні повинна бути висока освітленість (КПО ≥ 1,5%, Езаг ≥ 150 лк). Приміщення повинне обладнуватись загальнообмінною вентиляцією і місцевими відсмоктувачами. Забороняється проводити орієнтацію промення на вікна та двері. Суворо обмежується доступ осіб до ОКГ. Установлюються попереджувальні знаки і система сигналізації про роботу ОКГ. По можливості доцільно екранувати промінь (поміщувати у світлонепроникному екрані). Застосовують різні типи екранів для запобігання виходу променя (металеві, пластмасові). Вивішують знаки безпечної (небезпечної) зони (ГОСТ 12.4.026176). Для запобігання ураженню органів зору застосовують спеціальні окуляри зі світлофільтрами. Як матеріали для протилазерних окулярів використовують: 1 – поглинаючі стекла і пластмаси; 2 – відбиваючі діелектричні тонкоплівочні, що відбивають 90–95% падаючої світлової енергії (оксиди титану та ін.); 3 – комбіновані, що складаються з поглинаючих і відбиваючих матеріалів. Важливі характеристики фільтрів: висока вибірковість положення і відбивання, а також значна термостійкість. У цьому плані найкращі показники мають багатошарові фільтри. Для багатошарових фільтрів граничне значення пробою може досягати 1015 Вт/м2. Для кожної довжини хвилі підбираються окуляри з відповідними характеристиками. 101 Наприклад, окуляри типу C3С122 (максимальна ефективність у діапазоні λ = 0,69–1,6 нм). Поряд із захисними окулярами в лабораторіях з використанням ОКГ необхідно виключити попадання лазерного випромінювання на відкриті ділянки шкіри. При густині 50 Дж/см2 у людини спостерігаються значні необоротні ушкодження відкритої шкіри. Для захисту шкіри застосовують фетровий одяг, шкіряні рукавички. Для зменшення густини відбитої (дифузійної) енергії необхідно підбирати колір фарбування стін. Так, темносиня олійна фарба відбиває тільки 16% хвиль довжиною 1,06 мкм і 12% хвиль 0,69 мкм. Низьке відбиття для хвиль довжиною 0,69 мкм має темно1зелене фарбування (15%). Для створення екрануючих штор рекомендують чорні густи тканини, які не пропускають хвилі завдовжки 1,06–0,69 мкм. 9. Нормування іонізуючого опромінення. Джерела іонізуючих випромінювань на виробництві, класифікація і особливості їх використання. Нормування іонізуючого опромінення. Засоби та заходи захисту від іонізуючого випромінювання. Швидкий розвиток ядерної енергетики і широке впровадження джерел іонізуючих випромінювань у різних областях науки, техніки і народного господарства створили потенційну погрозу радіаційної небезпеки для людини і забруднення навколишнього середовища радіоактивними речовинами. Слід мати на увазі, що в основному людина підвергається іонізуючим опромінюванням природного походження (космічного та земного). На частку земного опромінювання припадає 5/6 природного опромінювання, в основному в наслідок дії радіоактивних нуклідів, що попадають в організм з їжею, водою та повітрям. Радіоактивні ізотопи міститися у гірничих породах (калій-40, уран-238, торій-232 та ін.), які широко використовуються в будівництві та інших галузях господарства. Останні досліджування показали, що значна частка природного опромінювання припадає на газ радон, якій утворюється при розпаду урану та торію і виділяється з породи, при розпилу води та спалюваній газу. Додаткове опромінювання людина долучає за рахунок викидів твердих часток, які вміщують радіоактивні сполуки при спалюванні вугілля і мазуту. Середи штучних джерел іонізуючого опромінювання важливим для сучасної людини є медичні дослідження та радіотерапія. Тому питання захисту від іонізуючих випромінювань (чи радіаційна безпека) перетворюються в одну з найважливіших проблем. Радіоактивність — мимовільне перетворення (розпад) атомних ядер деяких хімічних елементів (урану, торію, радію, та ін.), що приводить до зміни їхнього атомного номера і масового числа. Такі елементи називаються радіоактивними. Радіоактивні речовини розпадаються зі строго визначеною швидкістю, вимірюваної періодом напіврозпаду, тобто тимчасовий, протягом якого розпадається половина всіх атомів. Радіоактивний розпад не може бути зупинений чи прискорений яким-небудь способом. У результаті радіоактивних перетворень можуть виникати різні частки з різною енергією , , n, фотони (,R). Альфа-випромінювання— потік позитивно заряджених часток (ядер атомів гелію), що відтворюються при розпаду ядер або при ядерних реакціях. Вони мають велику іонізуючу дію, але малу проникаючу здатність. 102 Бета-випромінювання — потік негативно заряджених часток (електронів) або позитивних (позитронів), що відтворюються при розпаді ядер або нестабільних часток. Гамма випромінювання являють собою короткохвильове електромагнітне випромінювання (фотонне випромінювання). Воно відтворюються при змінах енергетичного стану атомних ядер, а також при ядерних утвореннях. Рентгенівське випромінювання також є електромагнітне (фотонне) випромінювання, яке відбувається при змінах енергетичного стану електронів атома, або при зменшенні кінетичної енергії заряджених часток (гальмове випромінювання). Гамма та рентгенівські випромінювання мають невелику іонізуючу дію, але дуже велику проникаючу здатність. Основні характеристики іонізуючих випромінювань Вид випромінюва нь Фізична природа Швид-кість розповсюд ження Енергія випромінюван ь Глибина проникнення Повіт-ря Альфа (б) Ядра гелію Не+ 20000 км/с 3-10 МэВ 2,5-11 см Бета (в) Електроні, позитроні Ядра водню Н+ 290000 км/с 200000 км/с 300000 км/с 0,0005-8 МэВ 0,002-34 м 2,3 –238 см 4,60,014* 300000 км/с 0,001-1 МэВ Протони(с) Гамма (г) Рентгенівське (R) Фотонне, ЕМВ (довжина хвилі 0,01-0,0005 нм) Фотонне, ЕМВ (довжина хвилі 60,01 нм) 1-15 МэВ 0,01-10 МэВ 50 – 0,028* Біологіч-на тканина 30-130 мкм 0,003-41,3 мм 23 – 2380 мкм 4,9-0,015* 52 – 0,03* Іонізуюча здібність, пар іонів на 1 мм в повітрі 1000 –3000 30-50 900- 6300 2-4 1-2 * - коефіцієнт ослаблення енергії фотонів (масовий коефіцієнт передачі енергії ). Іонізуючі випромінювання мають ряд загальних властивостей, два з який — здатність проникати через матеріали різної товщини й іонізувати повітря і живі клітки організму. Іонізуючі випромінювання, проходячи через різні речовини, взаємодіють з їхніми атомами і молекулами. Така взаємодія приводить до порушення атомів і вириванню окремих електронів з електронних оболонок нейтрального атома. У результаті атом, позбавлений одного чи декількох електронів, перетворюється в позитивно заряджений іон — відбувається іонізація. Електрони, що втратили в результаті багаторазових зіткнень свою енергію, залишаються вільними чи приєднуються, до якого-небудь нейтрального атома, утворити негативно заряджені іони. Таким чином, енергія випромінювання при проходженні через речовину витрачається в основному на іонізацію середовища. Число пар іонів, створюваних іонізуючим випромінюванням у речовині на одиниці шляху пробігу, називається питомою іонізацією, а середня енергія, затрачувана іонізуючим випромінюванням на утворення одні пари іонів, — середньою роботою іонізації. В міру просування у середовище заряджена частка утрачає свою енергію. Відстань, пройдена часткою від місця утворення до місця втрати нею надлишкової енергії, називається довжиною пробігу. 103 Мимовільний розпад радіоактивних ядер супроводжується іонізуючим випромінюванням. Кожен радіонуклід (радіоізотоп) розпадається зі своєю швидкістю. Ступінь, глибина і форма променевих поразок, що розвиваються серед біологічних об'єктів при впливі на них іонізуючого випромінювання, у першу чергу залежать від величини поглиненої енергії випромінювання. Для характеристики цього показника використовується, поняття поглиненої дози, тобто енергії поглиненою одиницею маси речовини, що опромінюється. За одиницю поглиненої дози опромінення приймається джоуль на кілограм (Дж/кг)—Грей (Гр). Грей — поглинена доза випромінювання, передана масі речовини, що опромінюється, у 1 кг і вимірювана енергією в 1 Дж будь-якого іонізуючого випромінювання (1 Гр = 1 Дж/кг). У радіобіології і радіаційній гігієні широке застосування одержала позасистемна одиниця поглиненої дози — рад. Рад — це така поглинена доза, при якій кількість поглиненої енергії в 1 г будь-якої речовини складає 100 ерг незалежно від виду й енергії випромінювання, 1 рад = 0,01 Гр. Потужність дози (потужність поглиненої дози) Р- прирощення дози в одиницю часу. Вона характеризує швидкість нагромадження дози і може чи збільшуватися зменшуватися згодом. Вивчення процесів взаємодії випромінювань з речовиною необхідно для розуміння принципів дії дозиметричної і радіометричної апаратури і фізики захисту від випромінювань. Нормування іонізуючих випромінювань Допустимі рівні ІВ регламентуються «Нормами радіаційної безпеки України НРБУ197», які є основним документом, що встановлює радіаційно1гігієнічні регламенти для забезпечення прийнятих рівнів опромінення як для окремої людини, так і суспільства взагалі. НРБУ197 поширюються на ситуації опромінення людини джерелами ІВ в умовах: • нормальної експлуатації індустріальних джерел ІВ; • медичної практики; • радіаційних аварій; • опромінення техногенно1підсиленими джерелами природного походження. Згідно з цими нормативними документами опромінюванні особи поділяються на наступні категорії: А – персонал – особи, котрі постійно або тимчасово безпосередньо працюють з джерелами ІВ; Б – персонал – особи, що безпосередньо не зайняті роботою з джерелами ІВ, але у зв’язку з розміщенням робочих місць у приміщеннях і на промислових площадках об’єктів з радіаційно1ядерними технологіями можуть одержувати додаткове опромінення; В – все населення. З метою зниження рівнів опромінювання населення Міністерство охорони здоров’я України запроваджує рекомендовані рівні медичного опромінювання. Під час проведення профілактичного обстеження населення річна ефективна доза не повинна перевищувати 1 мЗв. НРБУ197 також регламентують ефективну питому активністьприродних радіонуклідів у будівельних матеріалах (за зваженою сумою активності радію1226, торію1232 і калію140). Наприклад, коли активність в будівельних матеріалах та мінеральній сировині нижче або дорівнює 370 Бк·кг11, то 104 вони можуть використовуватися для усіх видів будівництва без обмежень. В середині приміщень з постійним перебуванням людей потужність поглиненої в повітрі дози γ1випромінювання не повинна перевищувати 30 мкР/рік. Захист від іонізуючих випромінювань Захист від ІВ може здійснюватись шляхом: • використання джерел з мінімальним випромінюванням шляхом зниження активності джерела випромінювання; • скорочення часу роботи з джерелом ІВ; • віддалення робочого місця від джерела ІВ; • екранування джерела ІВ; • екранування зони знаходження людини; • застосування засобів індивідуального захисту людини; • впровадження санітарно1гігієнічних та лікарсько-профілактичних заходів; • впровадження організаційних заходів захисту робітників з відкритими та закритими джерелами ІВ. Обґрунтування і вибір доцільного комплексу заходів щодо захисту від ІВ в кожному конкретному випадку здійснюється на основі аналізу реальних особливостей джерел випромінювання та радіаційнонебезпечних чинників. Найбільш поширеним засобом захисту від ІВ є екрани. Екрани можуть бути пересувні або стаціонарні, призначені для поглинання або послаблення ІВ. Екранами можуть бути стінки контейнерів для перевезення радіоактивних ізотопів, стінки сейфів для їх зберігання Альфа-частинки екрануються шаром повітря товщиною декілька сантиметрів, шаром скла товщиною декілька міліметрів. Однак, працюючи з альфа-активними ізотопами, необхідно також захищатись і від бета- або гамма-випромінювання. З метою захисту від бета-випромінювання використовуються матеріали з малою атомною масою. Для цього використовують комбіновані екрани, у котрих з боку джерела розташовується матеріал з малою атомною масою товщиною, що дорівнює довжині пробігу бета-частинок, а за ним – з великою масою. З метою захисту від рентгенівського та гамма-випромінювання застосовуються матеріали з великою атомною масою та з високою щільністю (свинець, вольфрам). Для захисту від нейтронного випромінювання використовують матеріали, котрі містять водень (вода, парафін), а також бор, берилій, кадмій, графіт. Враховуючи те, що нейтронні потоки супроводжуються гамма-випромінюванням, слід використовувати комбінований захист у вигляді шаруватих екранів з важких та легких матеріалів (свинець-поліетилен). Дієвим захисним засобом є використання дистанційного керування, маніпуляторів, комплексів з використанням роботів. В залежності від характеру виконуваних робіт вибирають засоби індивідуального захисту: халати та шапочки з бавовняної тканини, захисні фартухи, гумові рукавиці, щитки, засоби захисту органів дихання (респіраторів), комбінезони, пневмокостюми, гумові чоботи . Особливі вимоги пред’являються до приміщень, в яких впроваджуються роботи з джерелами ІВ. Такі приміщення розташовуються в окремих будівлях або їх частинах і мають окремий вхід з санітарними шлюзами. Біля входу обов’язково повинні бути встановлені знаки радіаційної небезпеки і вказані класи робіт, що 105 здійснюються у приміщенні. Вхід в такі приміщення суворо заборонено для сторонніх осіб. Для захисту людини від дії ІВ використовують різноманітні речовини штучного та природного походження, які здатні зв’язувати та виводити радіонукліди з організму людини (радіопротектори). До таких радіопротекторів відносяться: поліаміди, лимонна та щавлева кислота, сірчанокислий барій, сорбенти на основі фероціанідів та ін. Для зниження дії радіонуклідів велике значення має харчування людини продуктами, які мають радіозахисні властивості. До таких відносяться, наприклад, продукти, які вмістять значну кількість пектинів (чорна смородина, аґрус, шипшина, сік журавлини, яблука та ін.). Дієвим чинником забезпечення радіаційної безпеки є дозиметричний контроль за рівнями опромінення персоналу та за рівнем радіації в навколишньому середовищі. 106 10. Санітарно-гігієнічні вимоги до планування і розміщення виробничих і допоміжних приміщень. Класи шкідливості підприємств за санітарними нормами. Санітарно-захисні зони підприємств. Вимоги до розташування промислового майданчика підприємства, до виробничих та допоміжних приміщень. Вимоги охорони праці до розташування виробничого і офісного обладнання та організації робочих місць. Вимоги до розміщення та планування території підприємства Розміщення території підприємства. Згідно вимог СН 245171 («Санитарные нормы проектирования промышленных предприятий») та ДСН 173196 («Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів») промислові підприємства розміщують на території населених пунктів у спеціально виділених промислових районах або за межами населених пунктів на деякій відстані від них (в залежності від викиду шкідливих речовин). Між підприємством та житловим районом створюється санітарно-захисна зона, тобто територія між місцями виділення в атмосферу виробничих шкідливостей та житловими чи громадськими будівлями, ширина якої залежить від класу підприємств, виробництв і об’єктів (табл.). Таблиця Ширина санітарно-захисної зони підприємств, виробництв і об’єктів. Санітарними нормами встановлено п’ять класів підприємств, виробництв і об’єктів в залежності від потужності підприємства, умов технологічного процесу, характеру та кількості викидів в навколишнє середовище шкідливих речовин та речовин, що мають неприємний запах, чи шкідливих фізичних впливів, а також з урахуванням передбачуваних заходів щодо зменшення їх несприятливого впливу на довкілля. До першого класу, наприклад, відносяться потужні виробництва, пов’язані із виплавкою чавуну, сталі, кольорових металів та ливарні виробництва. До другого класу – менш потужні металургійні та ливарні виробництва, виробництво свинцевих акумуляторів; до третього класу – малопотужні металургійні та ливарні виробництва, виробництва кабелю, пластмас, будівельних матеріалів; до четвертого класу – виробництва металообробної промисловості та приладів електротехнічної промисловості і до п’ятого класу відносяться виробництва приладів для електротехнічної промисловості, будівельних матеріалів, стиснених та зріджених продуктів розділення повітря і т. ін. У межах санітарно-захисної зони дозволяється розміщувати менш шкідливі промислові підприємства, а також пожежні депо, санітарно-побутові підприємства, гаражі, склади та інше. Територія санітарно-захисної зони має бути упорядкована та озеленена. Промислові підприємства, що виділяють виробничі шкідливості (гази, дим, кіптяву, пил, неприємні запахи, шум), не дозволяється розміщувати по відношенню до житлового району з навітряного боку для вітрів переважного напрямку. 107 Планування території підприємств. Генеральні плани промислових підприємств розробляються у відповідності до санітарно-гігієнічних вимог та вимог безпеки праці і пожежної безпеки. При цьому враховуються такі чинники як природне провітрювання та освітлення. Площадка промислового підприємства повинна мати відносно рівну поверхню і нахил до 0,002% для стоку поверхневих вод. За функціональним призначенням площадка підприємства розділяється на зони: перед заводську (за межами огорожі чи умовної межі підприємства), виробничу, підсобну і складську. Забудова промислової площадки може бути суцільною або окремо розміщеними будівлями, одно- або багатоповерховими. Забороняється суцільна забудова із замкненим внутрішнім двором, бо в цьому випадку погіршується провітрювання та натуральне освітлення будівель. Виробничі та складські приміщення можуть мати будь-яку форму та розміри, зумовлені виробничими вимогами, але, виходячи з санітарно-гігієнічних умов (освітлення, вентиляція), найбільш доцільні будівлі, що мають форму прямокутника. Конструкція виробничих будівель, число поверхів та площа обумовлюються технологічними процесами, категорією вибухопожежонебезпеки, наявністю шкідливих та небезпечних факторів. Територія підприємства має бути озеленена, площа цих ділянок повинна складати не менше 10% площі підприємства. Вимоги до виробничих і допоміжних приміщень Вимоги до виробничих приміщень. Вибір типу приміщення визначається технологічним процесом та можливістю боротьби з шумом, вібрацією і забрудненням повітря. Виробничі приміщення відповідно до вимог чинних нормативів мають бути забезпечені достатнім природним освітленням. Обав’язковим є являється також улаштування ефективної за екологічними і санітарно-гігієнічними показниками вентиляції. Висота виробничих приміщень повинна бути не менше 3,2 м, а об’єм і площа – 15 м3 та 4,5 м2 відповідно на кожного працівника (для користувачів комп’ютерів згідно ДСанПіН 3.3.21007198 «Державні санітарні правила і норми роботи з визуальними дисплейними терминалами електронно-обчислювальних машин» на одного працюючого повинно бути не менше: площі – 6 м2 і об’єму – 20 м3). Вимоги до допоміжних приміщень та будівель. До допоміжних відносяться приміщення та будівлі адміністративні, санітарнопобутові, громадського харчування, охорони здоров’я, культурного обслуговування, конструкторських бюро, для учбових занять та громадських організацій. Допоміжні приміщення різного призначення слід розміщувати в одній будівлі з виробничими приміщеннями або прибудовах до них у місцях з найменшим впливом шкідливих факторів, а якщо таке розміщення неможливе, то їх можна розміщувати і в окремих будівлях. До групи санітарно-побутових приміщень входять: гардеробні, душові, туалети, кімнати для вмивання та паління, приміщення для знешкодження, сушіння та знепилювання робочого одягу, приміщення для особистої гігієни жінок та годування немовлят, приміщення для обігрівання працівників Технічна естетика виробничих приміщень. Науково встановлено, що колір навколишніх предметів та предметних ансамблів впливає на емоції (позитивні чи 108 негативні), тобто на настрій людей: одні кольори діють заспокоююче, інші – подразнюючи, збуджуючи. Так, наприклад, червоний колір – збуджуючий, гарячий, енергійний. Жовтогарячий колір сприймається також як розжарюючий, гарячий; він зігріває, бадьорить, стимулює до активної діяльності. Жовтий – теплий, веселий, привертає до хорошого настрою. Зелений – колір спокою і свіжості, заспокоює нервову систему, у сполученні з жовтим набуває м’яких тонів і позитивно впливає на настрій. Блакитний та синій кольори нагадують про далечінь, воду, холод, вони свіжі та прозорі, здаються легкими і повітряними, при їх дії зменшується фізичне навантаження, вони можуть регулювати ритм дихання, заспокоювати пульс. Білий колір – холодний, одноманітний; здатний викликати апатію. Чорний – похмурий і важкий, різко погіршує настрій. Сірий – діловий, сумний, похмурий, у виробничих умовах застосовувати його не рекомендується. Виходячи з цього, загальна схема використання кольору чи групи кольорів з метою зменшення втоми працівників така: якщо виробничий процес чи фактори довкілля впливають на працівників збуджуюче, слід застосовувати заспокійливі кольори, а якщо на працівників діють будь-які гнітючі фактори, то їм має протиставлятись збуджуюче кольорове середовище. Організація праці на робочому місці Організація праці на робочому місці – це комплекс заходів, що забезпечують трудовий процес та ефективне використання знарядь виробництва і предметів праці. Робоче місце – це зона, яка оснащена технічними засобами і в якій відбувається трудова діяльність працівника чи групи працівників. Організація праці на робочому місці полягає у виборі робочої пози та системи робочих рухів, визначення розмірів робочої зони та розміщення у ній органів керування, інструментів, заготовок, матеріалів, пристроїв і та ін., а також у виборі оптимального режиму праці та відпочинку. Робоча поза. Правильно вибрана робоча поза сприяє зменшенню втоми та збереженню працездатності працівника. Система робочих рухів. Основним принципом при виборі системи робочих рухів є принцип «економії рухів», який сприяє підвищенню продуктивності праці і, у той же час, зменшенню стомлюваності, кількості помилок і травматизму. Оснащення робочого місця. Оснащення та обладнання робочого місця залежить від виконуваної роботи (технологічних операцій), від характеру роботи (розумова, фізична, тяжка, монотонна) та від умов праці (комфортні, нормальні, несприятливі). 109 Вимоги виробничої санітарії до робочого місця. Кожне робоче місце повинно: • обладнуватись необхідними засобами колективного захисту; • укомплектовуватись необхідними засобами індивідуального захисту; • мати достатнє природне та штучне освітлення; • мати параметри мікроклімату відповідно до санітарних норм; • мати вентиляцію; • мати параметри інших санітарно-гігієнічних факторів такими, що не перевищують гранично допустимих значень відповідних нормативних документів. Вибір оптимального режиму роботи і відпочинку. Під час роботи від працівника вимагається підвищена увага, певна швидкість виконання окремих технологічних операцій, швидка переробка одержаної інформації, точна координація рухів і ін., що може викладати перевантаження і перевтому організму та зниження працездатності. Під оптимальним режимом праці і відпочинку слід розуміти таке чергування періодів праці і відпочинку, при якому досягається найбільша ефективність трудової діяльності людини і хороший стан її здоров’я. 110 8. Основи виробничої безпеки. Загальні вимоги безпеки. 1. Загальні вимоги безпеки до технологічного обладнання та процесів. 2. Безпека під час експлуатації систем під тиском і кріогенної техніки. 3. Безпека під час вантажно-розвантажувальних робіт. 1. Загальні вимоги безпеки до технологічного обладнання та процесів. Небезпека при експлуатації виробничого обладнання зумовлена наявністю у виробничих приміщеннях, в основному, фізичних небезпечних виробничих факторів (НВФ). До таких факторів відносять: машини, механізми або їх елементи, а також матеріали, заготовки та вироби, які рухаються або обертаються; конструкції, які руйнуються; системи, устаткування або елементи обладнання, які знаходяться під підвищеним тиском; використання вантажопідіймального обладнання; електрична напруга та інше. Для безпечної експлуатації обладнання і зменшення виробничого ризику, для уникнення нещасних випадків на виробництві, а саме виробничих травм або, навіть, смерті, слід суворо дотримуватися вимог відповідних правил і норм щодо конструкції та експлуатації виробничого обладнання, а також вимог щодо осіб, яким довірене обслуговування цього обладнання. Безпека праці на виробництві містить такі складові: - безпеку виробничого обладнання; - безпеку технологічних процесів; - організацію безпечного виконання робіт. Вимоги безпеки до виробничого обладнання. Основним нормативним документом, який визначає загальні вимоги безпеки до виробничого обладнання (за винятком обладнання, яке є джерелом іонізуючого випромінювання), є ГОСТ 12.2.00391. «ССБТ. Оборудование производственное. Общие требования безопасности». Безпека виробничого обладнання базується на таких принципах: - добору принципів дії джерел енергії та параметрів робочих процесів; - мінімізації споживаної та накопичуваної енергії; - застосування вмонтованих у конструкцію засобів захисту та інформації про можливі небезпечні ситуації; - застосування засобів автоматизації і дистанційного керування та контролю; - дотримання ергономічних вимог та обмеженні фізичних і нервовопсихологічних навантажень на працівників. Матеріали конструкції виробничого обладнання не повинні бути чинником можливої небезпечної та шкідливої дії на організм працівників, а навантаження, що виникають в процесі його роботи, в окремих елементах не повинні сягати небезпечних 111 значень. Якщо остання вимога не може бути реалізована в конструкції обладнання, необхідно передбачити відповідні засоби захисту, наприклад, огородження. Робота виробничого обладнання супроводжується утворенням небезпечних зон. Небезпечна зона - це простір біля обладнання, у якому постійно діють чи періодично утворюються небезпечні та/чи шкідливі виробничі фактори. У разі потрапляння усього тіла або частини тіла працівника у небезпечну зону можливе виникнення нещасного випадку. Небезпечні зони виробничого обладнання (рухомі вузли, елементи з високою температурою, неізольовані струмовідні частини та ін.), як потенційні джерела травмонебезпеки, повинні бути огороджені, тепло- чи електроізольовані або розміщені у місцях, де виключений контакт з ними працівників. Конструкції зажимних, вантажозахоплювальних, вантажопідіймальних та інших пристроїв повинні унеможливлювати виникнення небезпеки у разі раптового відключення енергії, а також самовільну зміну стану при відновленні енергоживлення. Виробниче обладнання, робота якого супроводжується виділенням шкідливих речовин чи мікроорганізмів або пожежо- чи вибухонебезпечних речовин, повинно включати вмонтовані пристрої для локалізації цих виділень. Якщо виробниче обладнання є джерелом вібрації, шуму, ультра- та інфразвуку, виробничих випромінювань (електромагнітних, оптичного діапазону чи інших), воно повинно бути виконано так, щоб вплив цих шкідливих виробничих факторів не перевищував допустимих меж, установлених відповідними нормативними документами. Виробниче обладнання має забезпечуватися місцевим освітленням, якщо його відсутність може спричинити перенапруження органів зору або інші небезпеки. Складовою безпеки виробничого обладнання є конструкція робочого місця, його розміри, взаємне розміщення органів управління, засобів відображення інформації, допоміжного обладнання тощо. При цьому розміри робочого місця і його елементів мають забезпечувати виконання операцій в зручних робочих позах, переважно в сидячому положенні. Пуск виробничого обладнання в роботу, а також повторний пуск після його зупинки незалежно від її причини має бути можливим тільки шляхом маніпулювання органами пуску. Органи аварійної зупинки після спрацьовування мають залишатись у положенні зупинки до їх повернення у вихідне положення працівниками. Повне або часткове припинення енергопостачання з наступним його відновленням, а також пошкодження мережі управління енергопостачанням не повинно призводити до виникнення небезпечних ситуацій. Засоби захисту, які входять у конструкцію виробничого обладнання, повинні: - забезпечувати можливість контролю їх функціонування; - виконувати своє призначення безперервно у процесі роботи обладнання; - діяти до повної нормалізації відповідного небезпечного чи шкідливого фактора, що спричинив спрацьовування захисту; - зберігати функціонування під час та після виходу з ладу інших 33. Вимоги безпеки до виробничих процесів. Основним нормативним документом, який визначає загальні вимоги безпеки до виробничих процесів, є ГОСТ 12.3.002-75. «ССБТ. Процессы производственные. Общие требования безопасности». Безпека виробничих процесів визначається, у першу чергу, безпекою обладнання, яке входить у виробничий процес. Основними вимогами безпеки до технологічних процесів є: 112 - усунення безпосереднього контакту працівників з вихідними матеріалами, заготовками, напівфабрикатами, готовою продукцією та відходами виробництва, які є вірогідними чинниками небезпек; - заміна технологічних процесів та операцій, пов'язаних з виникненням безпечних та шкідливих виробничих факторів, процесами і операціями, за яких зазначені фактори відсутні або характеризуються меншою інтенсивністю; - комплексна механізація та автоматизація виробництва, застосування дистанційного управління технологічними про процесами і операціями за наявності небезпечних та шкідливих виробничих факторів; - герметизація обладнання; - застосування ЗКЗ працівників; - раціональна організація праці та відпочинку з метою профілактики монотонності та гіподинамії, а також обмеження важкості праці; - своєчасне отримання інформації про виникнення небезпечних та шкідливих виробничих факторів (НШВФ) на окремих технологічних операціях (обов'язково з виводом на системи попереджувальної сигналізації); - впровадження систем контролю та керування технологічним процесом, що забезпечує захист працівників та аварійне відключення обладнання; - своєчасне видалення і знешкодження відходів виробництва, що є джерелами НШВФ; - забезпечення пожежної та вибухової безпеки. Вимоги безпеки до технологічного процесу повинні бути відображені у технологічній документації. Рівні НШВФ на робочих місцях повинні відповідати вимогам нормативних документів. Розміщення виробничого обладнання, вихідних матеріалів, заготовок, напівфабрикатів, готової продукції та відходів виробництва у виробничих приміщеннях і на робочих місцях не повинно створювати небезпеку для працівників. Умови праці визначають також раціональні методи технології та організації виробництва. Велику роль відіграє зміст праці, форми побудови трудових процесів, ступінь спеціалізації працівників під час виконання виробничих процесів, вибір режимів праці та відпочинку, дисципліна праці, психологічний клімат у колективі, організація санітарного і побутового забезпечення працівників. У формуванні безпечних умов праці велике значення має врахування медичних протипоказань для використання працівників в окремих технологічних процесах, а також навчання та інструктажі працівників щодо безпечних методів проведення робіт. До осіб, які мають бути допущені до участі у виробничому процесі, існують певні вимоги щодо відповідності їх фізичних, психофізіологічних і антропометричних (для деяких робіт) даних характеру роботи. Перевірка стану здоров'я працівників має проводитися під час допуску їх до роботи і періодично відповідно до порядку, встановленого МОЗ. Основними напрямами убезпечення праці є комплексна механізація і автоматизація виробництва. Одним із перспективних напрямів комплексної автоматизації виробничих процесів є використання промислових роботів. При цьому між людиною і технологічним обладнанням з'являється проміжна ланка - промисловий робот. На роботизованих технологічних процесах людина «виводиться» із сфери постійного безпосереднього контакту з виробничим обладнанням. Безпека роботизованих технологічних процесів регламентується ГОСТ 12.2.072-82. «ССБТ. Роботы 113 промышленные, роботизированные технологические комплексы и участки. Общие требования безопасности». За умови використання промислових роботів небезпека може зумовлюватися рухомими частинами самого робота та виробами, матеріалами чи заготовками, що рухаються, як у робочому режимі, так і під час налагоджування, ремонту, навчання та виконання керувальної програми робота. У конструкції промислових роботів повинні передбачатися пристрої сигналізації, які передають на пульт керування інформацію про режим роботи, про спрацьовування блоківок, наявність збоїв у роботі. Промислові роботи мають оснащуватися засобами захисту, які унеможливлюють вплив на працівників небезпечних та шкідливих виробничих факторів за будь-якого режиму чи стану робота, у тому числі огороджувальними пристроями небезпечних зон, а також блоківкою, яка забезпечує припинення руху робота у випадку входження людини у цю зону. 2. Безпека під час експлуатації систем під тиском і кріогенної техніки. Системи, що працюють під тиском: - посудини, що працюють під тиском; - парові і водогрійні котли, теплообмінні сепаратори тощо; - трубопроводи пари і гарячої води. Небезпека експлуатації систем, що працюють під тиском понад атмосферний, зумовлена такими явищами: - вибухом обладнання в результаті порушення режиму експлуатації або міцності конструкції; в результаті вибуху можуть статися зруйнування будівель, розлітання уламків конструкції, вибухова хвиля, які можуть спричинити механічні травмування працівників; - викидом в атмосферу виробничого приміщення отруйних газів чи парів рідин, що можуть спричинити отруєння працівників; - виникненням пожеж (з їх небезпечними та шкідливими факторами), якщо у системі знаходилися горючі або вибухонебезпечні речовини; - опіками у разі дотику до незахищених нагрітих частин обладнання або в разі розплескування гарячих рідин, парів чи газів у результаті вибуху. Безпека посудин, що працюють під тиском. Основним нормативним документом, який регламентує вимоги безпеки до проектування, будови, виготовлення, монтажу, ремонту, реконструкції, налагодження та експлуатації посудин, що працюють під тиском, є ДНАОП 0.00-1.07-94 «Правила будови і безпечної експлуатації посудин, що працюють під тиском» зі змінами і доповненнями від 11.07.1997 року. Вимоги правил поширюються на такі посудини: - посудини, що працюють під тиском з температурою води понад 115 °С або іншої рідини з температурою, яка перевищує температуру кипіння, з тиском 0,07 МПа (0,7 кгс/см2), а також пари чи газу під тиском понад 0,07 МПа; - балони зі стисненими, скрапленими або розчиненими газами під тиском понад 0,07 МПа; - цистерни і бочки для скраплених газів, тиск пари яких за температури до 50 °С перевищує 0,07 МПа; - цистерни та інші посудини для транспортування і зберігання газів, рідин і сипучих матеріалів, у яких тиск понад 0,07 МПа створюється для їх спорожнення. 114 Відповідність посудин або їх елементів вимогам правил повинна бути підтверджена сертифікатом відповідності органу сертифікації, акредитованого Держстандартом України. Кожна посудина оснащується вентилем, краном чи іншим пристроєм (для контролю відсутності тиску перед її відкриванням з відводом середовища в безпечне місце), а також штуцерами для наповнення чи зливу води і видалення повітря (під час гідравлічних випробувань). Для управління роботою і убезпечення умов експлуатації посудини повинні бути оснащені: - запірною і запірно-регулювальною апаратурою; - приладами для вимірювання тиску, температури, рівня рідини; - запобіжними приладами. З метою попередження підвищення тиску в посудинах понад допустимий вони повинні оснащуватися запобіжними клапанами, мембранами чи іншими пристроями, які автоматично зменшують тиск всередині посудини. Посудини повинні проходити технічне опосвідчення (зовнішній і внутрішній огляд та гідравлічні випробування) після виготовлення, монтажу, допуску в роботу, періодично в процесі експлуатації і позачергово. Обсяги, методи і періодичність технічних опосвідчень посудин визначається підприємством-виробником і вказується в паспорті чи в інструкції з експлуатації посудини. Позачергові опосвідчення виконуються, якщо посудина не експлуатувалась понад 12 місяців, була демонтовона і встановлена в іншому місці або за вимогою інспектора Держнаглядохоронпраці. Гідравлічні випробування - це випробування механічної міцності посудини шляхом заповнення її рідиною (водою), встановлення пробного тиску (вищого за номінальний) і витримки протягом випробного часу (в межах 10-60 хв). Після зняття пробного тиску проводиться зовнішній огляд посудини. За відсутності течі, тріщин, слізок, потіння у зварних з'єднаннях і на основному металі, течі в роз'ємних з'єднаннях, видимих залишкових деформацій і падіння тиску за манометром вважається, що посудина витримала гідравлічне випробування. На підприємстві наказом власника призначається особа (інженерно-технічний працівник, ІТП) з нагляду за станом і безпечною експлуатацією посудин та укомплектовується необхідний штат працівників. Ця особа і працівники, що здійснюють експлуатацію посудини, повинні пройти спеціальне навчання, перевірку знань і мати відповідне посвідчення. Щорічно ця категорія працівників проходить переатестацію щодо безпечної експлуатації посудин. Безпека експлуатації резервуарів. Основними причинами аварій резервуарів, що працюють під тиском, є неправильне виготовлення їх, несправність арматури і приладів, корозійне руйнування, недотримання вимог безпеки під час експлуатації тощо. Для убезпечення експлуатації резервуарів, що працюють під тиском, вони обладнуються: - запірними пристроями для відключення резервуарів від трубопроводів; - пристосуванням для видалення води, що знаходиться в резервуарі; - пристроями продування та видалення конденсату; - манометром із триходовим краном; - запобіжними клапанами. Повітряні резервуари компресорних установок повинні мати лаз або люк для їх очищення, спускний кран у найнижчій точці для відведення конденсату та манометр. 115 Ці резервуари встановлюються зовні будівель на фундаментах. Для зменшення впливу сонячного проміння повітро-збірники фарбуються сріблястою фарбою. Технічним оглядам резервуари підлягають після монтажу до пуску в роботу, періодично в процесі експлуатації та достроково після ремонту. Внутрішній огляд проводиться через кожні чотири роки, а гідравлічні випробування з попереднім внутрішнім оглядом - через кожні вісім років. Безпека експлуатації балонів для стиснутих, зріджених та розчинених газів. Балони щодо вимог безпеки згідно з ДНАОП 0.00-1.07-94 виділені в окрему групу об'єктів підвищеної небезпеки - посудин, що працюють під тиском. Основне призначення балонів - цих невеличких за об'ємом пересувних посудин зберігання, перевезення та використання стиснутих, скраплених та розчинених газів. Здебільшого тиск в балонах після заповнення сягає 15-18 МПа. Це є серйозною небезпекою - можливістю фізичного вибуху. Крім того, фізичні вибухи можуть супроводжуватися хімічними вибухами (якщо балон заповнений горючим газом) або раптовим забрудненням повітря робочої зони газами чи парами до небезпечних концентрацій. Вірогідними причинами вибухів балонів є удари по них і падіння, переповнення скрапленим газом чи заповнення балона іншим газом (для якого він не призначений), швидке наповнення балона (яке супроводжується різким нагріванням), нагрівання поверхні балона сторонніми джерелами тепла (в першу чергу за рахунок сонячної радіації), корозійні пошкодження металу, наявність іржі всередині та попадання на вентиль кисневого балона масел й інші порушення вимог безпеки експлуатації балонів. Балони повинні мати вентиль з боковим штуцером з лівою нарізкою (різьбою) для балонів з горючими газами і правою - для балонів кисневих та інших негорючих газів. На сферичній (верхній) частині кожного металевого балона повинні бути вибиті чітко видимі дані: товарний знак виробника, номер балона, маса порожнього балона (кг), дата виготовлення і чергового опосвідчення, робочий і пробний тиск (МПа), ємність балона та інші дані. Зовнішня поверхня балонів фарбується і на неї наносять написи і смуги відповідно до вимог правил. Колір пофарбування зовнішньої поверхні балонів такий: для більшості горючих газів (пропан, бутан) - червоний, водню - темно-залений, ацетилену - білий, нафтогазу - сірий, кисню - блакитний, азоту - коричневий, вуглекислоти - чорний та ін. Важливим заходом щодо убезпечення експлуатації балонів є їх опосвідчення. Воно полягає у зовнішньому огляді, перевірці маси і ємності, гідравлічних випробуваннях. Первинне опосвідчення балонів виконується на підприємстві-виробнику і, крім перелічених вище, включає пневматичні випробування. Величина тиску за гідравлічних випробувань повинна бути не менше 1,5 робочого, а за пневматичних - дорівнює робочому, на час пневматичних випробувань балон занурюється у воду. Експлуатація, зберігання, транспортування та наповнення балонів газами повинні виконуватися згідно з інструкціями, розробленими відповідно до нормативних документів і затвердженими власником підприємства. Балони з газом можуть зберігатись як у спеціальних приміщеннях, так і на відкритому повітрі за умови обов'язкового захисту їх від атмосферних опадів та сонячної радіації. Перевезення наповнених газом балонів допускається на ресорному транспорті в горизонтальному положенні з обов'язковими прокладками між балонами або вертикальному положенні з прийняттям заходів щодо попередження їх падіння. Переміщення балонів у пунктах наповнення та споживання газів допускається на спеціально обладнаних візках або ношах за наявності захисних ковпаків на вентилях. 116 Працівники, що обслуговують балони, повинні пройти попереднє навчання і перевірку знань, а також проходити щорічну переатестацію і мати відповідні посвідчення. Безпека експлуатації парових та водогрійних котлів. Згідно з сучасними вимогами безпеки парові та водогрійні котли за технологічними показниками поділяють на дві групи: - котли першої групи - парові котли з надлишковим тиском понад 0,07 МПа та водогрійні котли з температурою води понад 115 °С; - котли другої групи - парові котли з надлишковим тиском до 0,07 МПа та водогрійні котли з температурою води, що не перевищує 115 °С. Безпека експлуатації парових та водогрійних котлів першої групи. Основним нормативним документом, який встановлює вимоги безпеки до будови, проектування, виготовлення, реконструкції, монтажу, налагодження, ремонту й експлуатації парових котлів, автономних пароперегрівачів, економайзерів, трубопроводів пари і гарячої води в межах котла, є ДНАОП 0.00-1.08-94 «Правила будови і безпечної експлуатації парових та водогрійних котлів». Конструкція котлів повинна забезпечувати надійність, монтажо- і ремонтопридатність, довговічність і безпеку експлуатації, а також можливість проведення технічного опосвідчення, очищення, промивання, ремонту й експлуатаційного контролю. Елементи котлів з підвищеною температурою поверхні в зоні можливого перебування працівників покриваються тепловою ізоляцією, що забезпечує температуру на їх поверхні не більше 55 °С. Важливим фактором безпечної експлуатації котлів є контроль якості у їх виготовленні, монтажі, реконструкції та ремонту. Цей контроль включає перевірку атестації працівників; перевірку обладнання, приладів та інструментів; контроль якості матеріалів; контроль технології зварювання; неруйнівний та руйнівний контроль якості зварних з'єднань; контроль виправлення дефектів. Елементи котла, окремо та у комплекті підлягають гідравлічним випробуванням.. Гідравлічні випробування виконуються водою з температурою 5-40 °С. Після зниження тиску до робочого проводять огляд усіх з'єднань. За відсутності видимих залишкових деформацій, тріщин або ознак розриву, протікання у з'єднаннях і в основному металі об'єкт вважається таким, що витримав випробування. З метою запобігання підвищення тиску в елементах котла за межі допустимого котел та його елементи повинні бути обладнані запобіжними клапанами. Крім клапанів, котли мають оснащатися покажчиками рівня води, манометрами, приладами для вимірювання температури теплоносія та елементів котла, запірною і регулювальною арматурою, живильними пристроями та елементами безпеки на випадок небезпечного відхилення режимів експлуатації котла від розрахункових. Після монтажу до пуску в роботу котли проходять реєстрацію в органах Держнаглядохоронпраці, а також підлягають технічному опосвідченню. Технічне опосвідчення котлів проводиться також періодично в процесі експлуатації в терміни, встановлені правилами, а також позачергово. Технічне опосвідчення котла включає зовнішній і внутрішній огляди і гідравлічне випробування. Безпека експлуатації парових та водогрійних котлів другої групи. Основним нормативним документом, який встановлює вимоги безпеки до будови та експлуатації парових та водогрійний котлів, є ДНАОП 0.00-1.26-96 «Правила будови і безпечної експлуатації парових котлів з тиском пари не більше 0,07 МПа, водогрійних котлів і водопідігрівачів з температурою нагріву води не більше 115 °С.» 117 Елементи котлів і трубопроводів з підвищеною" температурою, доступні для обслуговуючих працівників, покриваються тепловою ізоляцією, що забезпечує температуру зовнішньої поверхні не більше 45 °С. Оснащення котлів цієї групи і вимоги щодо отримання, обслуговування, експлуатації і нагляду, а також до працівників, що обслуговують котли цієї групи, аналогічні вимогам до котлів першої групи. Державні технічні опосвідчення котлів за участю осіб державного нагляду проводяться з такою періодичністю: зовнішні і внутрішні огляди - 1 раз на 4 роки; гідравлічні випробування - 1 раз на 8 років. За необхідності можуть виконуватися позачергові опосвідчення. Крім того, власник кожні 12 місяців проводить технічні опосвідчення - зовнішній і внутрішній огляд і гідравлічні випробування. Кріогенна техніка розв'язує такі проблеми: зрідження газів (азоту, кисню, гелію та ін.), їх зберігання та транспортування у рідкому стані, конструювання кріорефрежераторів (холодильних машин, що створюють і підтримують температуру 0-123 К), охолодження та термостатування при кріогенних температурах матеріалів та пристроїв тощо. Під кріогенними продуктами розуміють речовини або суміші речовин, що знаходяться при кріогенних температурах (0-120 К). До основних кріогенних продуктів відносять продукти низькотемпературного розділення повітря (азот, кисень, аргон, ксенон, неон, криптон, озон), а також фтор, метан, водень, гелій. НШВФ, що виникають під час експлуатації установок кріогенної техніки та роботи з кріогенними продуктами, поділяють на загальні та спеціфічні. Останні характерні для конкретних кріогенних продуктів. Загальними НШВФ є винятково низька температура конструктивних елементів кріогенної техніки та кріогенних продуктів; самовільне підвищення тиску газоподібних і рідких кріогенних продуктів під час зберігання і транспортування. Вплив цих виробничих факторів на людину та обладнання викликає небезпеку: - опіків у результаті потрапляння кріогенних рідин на відкриті ділянки шкіри, доторкання до предметів, що мають кріогенну температуру, попадання наднизькотемпературної пари кріогенних продуктів у легені; - руйнування обладнання внаслідок термічних деформацій та холодоламкості матеріалів; - вплив на працівників витоків кріогенних продуктів у результаті розгерметизації обладнання; - вибухового руйнування обладнання через підвищення тиску в результаті закипання або випаровування кріогенних рідин та інші. Специфічні НШВФ під час роботи з кріогенними продуктами залежать від особливостей та фізико-хімічних властивостей конкретного продукту. Захист від опіків та обморожування. Під час роботи з кріогенними продуктами слід вживати заходів, що виключають контакт працівників з кріогенними продуктами, а також поверхнями, що мають низькі температури. Із цією метою застосовують герметизацію, теплоізоляцію і огородження обладнання, а також попереджувальні написи. Особи, постійно зайняті на наливанні або зливанні рідких продуктів, повинні бути вдягнені у брезентовий костюм з брюками навипуск. Захист від перевищення тиску. У результаті закипання або випаровування кріогенних рідин зі зміною режимів роботи або за рахунок природних теплоприпливів у замкнутих об'ємах можливе перевищення тиску, величина якого у сотні разів 118 перевищує робочий. Щоб запобігти цьому резервуари заповнюють не на весь об'єм, а залишають «вільний об'єм», а на трубопроводах встановлюють запобіжні клапани. Очищення систем перед заповненням кріогенними продуктами. Перед заповненням кріогенне обладнання піддають спеціальному очищенню, щоб запобігти утворенню вибухонебезпечних систем. Так, обладнання для роботи з рідким чи газоподібним киснем знежирюють з метою виключення утворення вибухонебезпечної системи «масло-кисень» за допомогою органічних розчинників чи водяних миючих розчинів. Обладнання для роботи з рідким воднем очищують від газоподібних домішок повітря для виключення утворення систем «водень -повітря» чи «рідкий водень - тверде повітря» за допомогою полоскання, продування чи вакуумування. Очищення систем передбачає їх зневоднення. Волога, що залишається і замерзає у кріогенному обладнанні, створює небезпеку його експлуатації через можливість закупорювання комунікацій, розриву труб, промерзання рухомих елементів. Зневоднення виконується протиранням поверхонь змоченими у спирті матеріалами, заливанням чи полосканням обладнання спиртом. Одяг осіб, що працюють з горючими та небезпечними під час пожежі кріогенними продуктами, має бути нездатним до електризації та іскроутворення. Виготовляти його необхідно з брезенту, бавовняних чи азбестових тканин. Найпридатніші тканини із густого гладкого штучного волокна, які пройшли антистатичну обробку. 3. Безпека під час вантажно-розвантажувальних робіт. Основним заходом для покращення та полегшення умов праці під час виконання навантажувально-розвантажувальних робіт (НРР) та переміщення вантажів, а також для убезпечення працівників є широке впровадження механізації цих процесів. Усі НРР мають виконуватися відповідно до вимог ГОСТ 12.3.009-76 «ССБТ. Работы погрузочно-разгрузочные. Общие требования безопасности», а роботи щодо переміщення вантажів - відповідно до вимог ГОСТ 12.3.020-80 «ССБТ. Процессы перемещения грузов на предприятиях. Общие требования безопасности.» Класифікація вантажів. Залежно від небезпеки поводження з вантажами під час навантаження, перевезення, розвантаження та зберігання вантажі діляться на чотири групи: - 1 група - малонебезпечні: метали, лісоматеріали, будівельні матеріали та ін.; - 2 група - небезпечні внаслідок великих габаритних розмірів; - З група - такі, що пилять та гарячі: цемент, крейда, вапно та інші; - 4 група - небезпечні - речовини та предмети, які під час транспортування, НРР і зберіганні можуть стати причиною вибуху, пожежі чи пошкодження транспортних засобів, будівель і споруд, а також загибелі, каліцтва, отруєння, опіків, опромінення чи захворювання людей або тварин. Щодо маси одного місця вантажі поділяються на три категорії: - 1 категорія - масою менше 80 кг, а також сипучі, дрібно-штучні; - 2 категорія - масою від 80 до 500 кг; - З категорія - масою понад 500 кг. Загальні вимоги безпеки до НРР. На підприємствах мають бути укладені Карти технологічних процесів на НРР. У цих Картах повинні враховуватися такі вимоги безпеки: 119 - механізація НРР вантажів 2-ї і 3-ї категорій, а також і 1-ї категорії за необхідності транспортування вантажів на відстань понад 25 м по горизонталі, а також сипучих - на висоту понад 3,5 м; - спеціальна упаковка, ноші та візок для перевезення вантажів і, особливо, скляної тари з агресивними рідинами. Правила складування вантажів такі: - висота штабелю не повинна перевищувати б м для нерозбірної тари і 4,5 м - для складної тари; - висота штабелю для вантажів у ящиках має бути не більше 3 м за умови укладання вручну і не більше б м у разі укладання за допомогою механізмів; - ширина головного проходу в закритих складах має бути не менше від 3 м. Під час виконання робіт з вантажами 3-ї і 4-ї груп слід застосовувати відповідні засоби індивідуального захисту. Слід додержуватися сумісності перевезення вантажів і правил укладення їх на транспортний засіб. Площадки для НРР повинні бути горизонтальними і мати тверде покриття, очищуватися від снігу і льоду та посипатися піском у зимовий період. Переміщення вантажів вручну. Піднімати і переносити вантажі вручну допускається тільки у виняткових випадках - за неможливості застосування підіймальнотранспортних засобів і на відстань, що не перевищує 25 м. Чинними законодавством дозволена така норма перенесення вантажів: чоловікам (віком понад 18 років) - масою не більше 50 кг на відстань, що не перевищує 25 м, і на висоту не вище З м; жінкам (віком понад 18 років) - масою не більше 15 кг. Переміщення вантажів на відстань понад 25 м повинно виконуватися на двоколісних візках або інших пристосуваннях малої механізації. МОЗ для неповнолітніх (віком до 18 років) і жінок встановлені граничні норми піднімання і переміщення важких речей. Для жінок вони становлять 7 кг - за умови постійного переміщення вантажів протягом зміни і 10 кг - за умови чергування з іншими роботами. Максимальна загальна маса вантажу, який жінка може піднімати протягом години, становить 350 кг, якщо вантаж піднімають з робочої поверхні, і 170 кг, якщо вантаж піднімають з підлоги. Переміщувати балони дозволяється тільки на візках або спеціальних ношах, а бутелі з небезпечними рідинами (кислотами, лугами та ін.) - у плетених кошиках. Піднімання цих вантажів на висоту вручну заборонено. Переносити матеріали на ношах дозволяється у виняткових випадках по горизонтальному шляху на відстань не більшу 50 м, заборонено переносити вантажі на ношах по сходах і драбинах. Безпека експлуатації вантажопідіймальних засобів. Під час виконанні НРР застосовують вантажопідіймальні крани (ВПК), лебідки, талі та інші механізми. Основним нормативним документом, який визначає порядок розробки проектів, вимоги безпеки до конструкцій, матеріалів, виготовлення, контролю якості, монтажу, пуску в експлуатацію та організації безпечної експлуатації ВПК усіх типів, вантажних електричних візків, що пересуваються надземними рейковими коліями разом з кабіною керування, кранів-екскаваторів, що працюють лише з гаком або електромагнітом, ручних і електричних талей, лебідок для піднімання вантажу і/або людей, змінних вантажозахоплювальних органів та пристроїв, тари, колисок (кабін) для піднімання людей, є ДНАОП 0.00-1.03-02 «Правила будови і безпечної експлуатації вантажопідіймальних кранів». 120 Небезпечними факторами при роботі вантажопідіймальних механізмів (ВПМ) є можливість обриву троса і падіння на землю вантажу, що піднімався, або безпосередньо ВПК - втрати рівноваги і падіння самої металоконструкції ВПК. ВПК обладнують такими приладами та пристроями безпеки: - кінцевими вимикачами механізму підіймання вантажозахоплювального органу, механізмом зміни вильоту стріли в крайніх робочих положеннях, механізмом пересування ВПК або вантажних візків; - пристроями автоматичного зняття напруги з крана у разі виходу людини на його галерею (для кранів мостового типу); - електричною блоківкою, що не дозволяє почати пересування крана з відчиненими дверцятами кабіни; - обмежниками вантажопідіймальності; - захистом від падіння вантажу та стріли у разі обриву фази живильної електричної мережі; - покажчиком вантажопідіймальності залежно від вильоту стріли; - блискавкоприймачем приладом автоматичного вмикання сирени, якщо швидкість вітру перевищує зазначену у паспорті, та іншими спеціальними пристроями. Установлення ВПК у місцях їх постійної експлуатації має проводитися за проектом, розробленим спеціалізованою організацією. Після установлення до пуску в експлуатацію ВПК проходять технічний огляд власником або спеціалізованою організацією та реєструються в органах Держнаглядохоронпраці (окрім кранів з ручним приводом, мостових вантажопідіймальністю до 10 т, стрілових та баштових вантажопідіймальністю до 1 т та інших спеціальних). Повне технічне опосвідчення ВПМ включає: огляд їх стану в цілому, металоконструкції і окремих механізмів; статичні і динамічні випробування. Статичне випробування проводиться вантажем, що на 25% перевищує вантажопідіймальність крана. Вантаж піднімається на висоту 100-200 мм і утримується 10 хвилин, а після цього опускається. За відсутності залишкових деформацій вважається, що кран витримав статичні випробування. Метою статичного випробування є перевірка міцності металоконструкцій, а для стрілових кранів - їх стійкості. Динамічне випробування проводиться шляхом піднімання вантажу, який на 10% перевищує вантажопідйомність крана. Цей вантаж піднімається і опускається декілька разів. Під час цього перевіряється дія механізмів та гальм крана. ВПМ, що знаходяться в експлуатації, піддаються періодичним технічним опосвідченням: - частковим (без статичних та динамічних випробувань) - не рідше 1 разу на 12 місяців; - повним - не рідше 1 разу на 3 роки. Безпека експлуатації транспортних засобів. Для переміщення вантажів на підприємствах застосовують різні транспортні засоби, а саме: рейковий, автомобільний, конвейєрний, автокарний та інші спеціальні види транспорту. Причинами аварій і нещасних випадків під час застосування транспортних засобів є їх несправність, перевищення швидкості, а також неправильне укладання вантажів. У разі перевезення вантажів на транспорті слід дотримуватися правил руху, а експлуатація транспортних засобів має виконуватися з дотриманням вимог безпеки. Тому на території підприємств розмежовують шляхи руху пішоходів і шляхи руху транспорту, обмежують швидкості руху транспорту та застосовують інші заходи безпеки. 121 Швидкість руху залізничного транспорту на території підприємства не повинна перевищувати 10 км/год., а під час в'їзду у будівлю - 5 км/год.; мають подаватися звукові сигнали; зчіплювач повинен іти попереду поїзда на відстані 15 м. Переходити рейкові колії дозволяється виключно під прямим кутом. Швидкість руху автомобільного транспорту (автомобілі, колісні трактори) на території підприємства не повинна перевищувати 10 км/год., а на ділянках поганої чутності сигналів (поблизу шумних цехів), всередині приміщень, на в'їзді та виїзді з них, поворотах і перехрестях - не більше 5 км/год. Вантаж має розміщуватися так, щоб не обмежував огляд водієві та не зумовлював небезпеку для пішоходів. Електрокари мають обладнуватися гальмами, поворотними пристроями, світловими та звуковими сигналами. Швидкість руху їх не повинна перевищувати 6 км/год. у приміщеннях, а поза приміщеннями - 10 км/год. На поворотах, заїздах у цехи та склади швидкість руху електрокарів має зменшуватися до 3 км/год. з обов'язковим подаванням звукового сигналу. Для безпечного проїзду електрокарів необхідні асфальтовані проїзди та вільна зона між електрокаром та обладнанням чи стінами не менше 0,5 м. Вимоги безпеки пересування людей. На підприємствах мають передбачатися пішохідні доріжки для пересування людей. Ці доріжки повинні мати тверде покриття, утримуватись у чистоті - прибиратися від сміття, бруду і снігу, у зимову пору посипатися піском, у темний час - освітлюватися, мати мінімальну кількість перетинів з проїздами. Ширина пішохідної доріжки повинна бути не менше 0,9 м. 122 Електробезпека. 1. Поняття “електробезпека”, “електротравма” та “електротравматизм”. 2. Причини електротравм. Класифікація приміщень за ступенем небезпеки ураження електричним струмом. 3. Напруга кроку та дотику. 4. Системи засобів і заходів безпечної експлуатації електроустановок: система технічних засобів, що реалізуються в конструкції електроустановок; система електрозахисних засобів; система організаційних заходів. 5. Технічні засоби безпечної експлуатації електроустановок при нормальних режимах роботи. 6. Заземлення, занулення, автомати струмового захисту та пристрої захисного відключення в трифазних та однофазних електромережах. 7. Система електрозахисних засобів, їх класифікація за видами і рівнем захисту. Комплектування електроустановок електрозахисними засобами. 8. Методи захисту від статичної електрики. Блискавкозахист. 1. Поняття “електробезпека”, “електротравматизм”. “електротравма” та • Електробезпека — система організаційних і технічних заходів і засобів, що забезпечують захист людей від шкідливої і небезпечної дії електричного струму, електричної дуги, електричного поля і статичної електрики (ГОСТ 12.1.009176.ССБТ. Электробезопасность. Термины и определения). • Електротравма — травма, спричинена дією на організм людини електричного струму і (або) електричної дуги (ГОСТ 12.1.009176). • Електротравматизм — явище, що характеризується сукупністю електротравм. • Електроустановки — машини, апарати, лінії електропередач і допоміжне обладнання (разом із спорудами і приміщеннями, в яких вони розташовані), призначені для виробництва, перетворення, трансформації, передачі, розподілу електричної енергії та перетворення її в інші види енергії (ПУЭ186). Виходячи з наведеного визначення, кожен окремо взятий електродвигун, комп’ютер, внутрішня електромережа в приміщенні, будь-який побутовий споживач електроенергії підпадає під поняття «електроустановка». • Електроприміщення — приміщення або відгорожені, наприклад, сітками частини приміщень, доступні тільки для кваліфікованого обслуговуючого персоналу, в яких розміщені електроустановки (ПУЭ186). 123 • Відкриті або зовнішні електроустановки — електроустановки не захищені будівлею від атмосферного впливу (ПУЭ186). • Закриті або внутрішні електроустановки—установки, захищені будівлею від атмосферного впливу (ПУЭ186). Електроустановки, захищені тільки навісами, сітковими огородженнями і т. ін., розглядаються як зовнішні. 2. Причини електротравм. Класифікація приміщень за ступенем небезпеки ураження електричним струмом. Види електричних травм. Електротравма — це травма, яка спричинена дією електричного струму чи електричної дуги. За наслідками електротравми умовно підрозділяють на два види: місцеві електротравми, коли виникає місцеве ушкодження організму, та загальні електротравми (електричні удари), коли уражається весь організм внаслідок порушення нормальної діяльності життєво важливих органів і систем. Приблизний розподіл електротравм за їх видами має такий вигляд: місцеві електротравми — 20%; електричні удари — 25%; змішані травми (сукупність місцевих електротравм та електричних ударів) — 55%. Характерними місцевими електричними травмами є електричні опіки, електричні знаки, металізація шкіри, механічні ушкодження та електроофтальмія. Електричний опік — найбільш поширена місцева електротравма (близько 60%), яка, в основному, спостерігається у працівників, що обслуговують діючі електроустановки. Електричні опіки залежно від умов їх виникнення бувають двох видів: струмові (контактні), коли внаслідок проходження струму електрична енергія перетворюється в теплову, та дугові, які виникають внаслідок дії на тіло людини електричної дуги. Залежно від кількості виділеної теплоти та температури, а також і розмірів дуги електричні опіки можуть уражати не лише шкіру, але й м'язи, нерви і навіть кістки. Такі опіки називаються глибинними і заживають досить довго. Електричні знаки (електричні позначки) являють собою плями сірого чи блідожовтого кольору у вигляді мозоля на поверхні шкіри в місці її контакту із струмопровідними частинами. Металізація шкіри — це проникнення у верхні шари шкіри найдрібніших часточок металу, що розплавляється внаслідок дії електричної дуги. Такого ушкодження, зазвичай, зазнають відкриті частини тіла — руки та лице. Ушкоджена ділянка шкіри стає твердою та шорсткою, однак за відносно короткий час вона знову набуває попереднього вигляду та еластичності. Механічні ушкодження — це ушкодження, які виникають внаслідок судомних скорочень м'язів під дією електричного струму, що проходить через тіло людини. Механічні ушкодження проявляються у вигляді розривів шкіри, кровоносних судин, нервових тканин, а також вивихів суглобів і навіть переломів кісток. Електроофтальмія — це ураження очей внаслідок дії ультрафіолетових випромінювань електричної дуги. Найбільш небезпечним видом електротравм є електричний удар, який у більшості випадків (близько 80%, включаючи й змішані травми) призводить до смерті потерпілого. 124 Електричний удар — це збудження живих тканин організму електричним струмом, що супроводжується судомним скороченням м'язів. Залежно від наслідків ураження електричні удари можна умовно підрозділити на чотири ступеня: I — судомні скорочення м'язів без втрати свідомості; II— судомні скорочення м'язів з втратою свідомості, але зі збереженням дихання та роботи серця; III— втрата свідомості та порушення серцевої діяльності чи дихання (або одного і другого разом); IV— клінічна смерть. Клінічна смерть — це перехідний період від життя до смерті, що настає з моменту зупинки серцевої діяльності та легенів і триває б—8 хвилин, доки не загинули клітини головного мозку. Після цього настає біологічна смерть, внаслідок якої припиняються біологічні процеси у клітинах і тканинах організму і відбувається розпадання білкових структур. Якщо при клінічній смерті негайно звільнити потерпілого від дії електричного струму та терміново розпочати надання необхідної допомоги (штучне дихання, масаж серця), то існує висока імовірність щодо збереження йому життя. Причинами летальних наслідків від дії електричного струму можуть бути: зупинка серця чи його фібриляція (хаотичне скорочення волокон серцевого м'яза); припинення дихання внаслідок судомного скорочення м'язів грудної клітки, що беруть участь у процесі дихання; електричний шок (своєрідна нервово-рефлекторна реакція організму у відповідь на подразнення електричним струмом, що супроводжується розладами кровообігу, дихання, обміну речовин і т. п.). Можлива також одночасна дія двох або навіть усіх трьох вищеназваних причин. Слід зазначити, що шоковий стан може тривати від кількох десятків хвилин до діб. При тривалому шоковому стані, зазвичай, настає смерть. Умови навколишнього середовища можуть підвищувати небезпеку ураження людини електричним струмом. Так у приміщеннях з високою температурою та відносною вологістю повітря наслідки ураження можуть бути важчими, оскільки значне потовиділення для підтримання тепло балансу між організмом та навколишнім середовищем, призводить до зменшення опору тіла людини. Класифікація приміщень за ступенем небезпеки ураження електричним струмом За ступенем небезпеки ураження електричним струмом всі приміщення поділяються на три категорії: приміщення без підвищеної небезпеки; приміщення з підвищеною небезпекою; особливо небезпечні приміщення. Приміщення з підвищеною небезпекою характеризуються наявністю однієї з наступних умов, що створюють підвищену небезпеку: високої відносної вологості повітря (перевищує 75 % протягом тривалого часу); високої температури (перевищує 35 °C протягом тривалого часу); струмопровідного пилу; струмопровідної підлоги (металевої, земляної, залізобетонної, цегляної і т. п.); можливості одночасного доторкання до металевих елементів технологічного устаткування чи металоконструкцій будівлі, що з’єднані із землею та металевих частин електроустаткування, які можуть опинитися під напругою. Особливо небезпечні приміщення характеризуються наявністю однієї із умов, що створюють особливу небезпеку: дуже високої відносної вологості повітря (близько 100 %); 125 хімічно активного середовища; одночасною наявністю двох чи більше умов, що створюють підвищену небезпеку. Приміщення без підвищеної небезпеки характеризуються відсутністю умов, що створюють особливу або підвищену небезпеку. Оскільки наявність небезпечних умов впливає на наслідки випадкового доторкання до струмопровідних частин електроустаткування, то для ручних переносних світильників, місцевого освітлення виробничого устаткування та електрифікованого ручного інструменту в приміщеннях з підвищеною небезпекою допускається напруга живлення до 36 В, а у особливо небезпечних приміщеннях – до 12 В. 3. Напруга кроку та дотику. Зоною розтікання струму називається зона землі, за межами якої електричні потенціали, обумовлені струмом замикання на землю можна умовно прийняти за нуль. Як правило, така зона обмежується об’ємом півсфери радіусом приблизно 20 м. Людина, що стоїть на землі чи на струмопровідній підлозі в зоні розтікання струму і доторкається при цьому до заземлених струмопровідних частин, опиняється під напругою доторкання. Якщо ж людина стоїть чи проходить через зону розтікання то вона може опинитися під напругою кроку, коли її ноги знаходяться в точках з різними потенціалами. Напруга доторкання. Для людини, що стоїть на землі і доторкається до заземленого корпусу, що опинився під напругою, визначити напругу доторкання U дот можна як різницю потенціалів між руками φр та ногами φн Uдот = φр – φн. Оскільки людина доторкається до заземленого корпуса, то потенціал руки і є потенціалом цього корпуса або напругою замикання: р Uз Iз 2xз . Ноги людини знаходяться в точці А і потенціал ніг дорівнює: н А Iз 2x . Напруга кроку. Людина, яка опиняється в зоні розтікання струму, знаходиться під напругою, якщо її ноги стоять на точках ґрунту з різними потенціалами. Напругою кроку (кроковою напругою) називається напруга між двома точками електричного кола, що знаходяться одна від одної на відстані кроку (0,8 м) і на яких одночасно стоїть людина. Напруга кроку Uк визначається як різниця потенціалів між точками 1 та 2, на яких стоять ноги людини: Uк = φ1 – φ2. Оскільки точка 1 знаходиться на відстані х від заземлювача, то її потенціал при напівсферичному заземлювачі дорівнює φ1 = Ізρ/2πх. Точка 2 знаходиться на відстані х + а, де а – відстань кроку людини. в такому випадку її потенціал становить φ2 = Ізρ/2π(х + а). Тоді 126 Uк Iз 1 1 Iз a 2 x x a 2 x x a . Напруга кроку знижується в міру віддалення від точки замикання на землю та при меншій довжині кроку людини. хоча при напрузі кроку струм проходить через тіло людини по шляху „нога – нога”, який є менш небезпечним за інші, однак відомо немало випадків ураження струмом, які спричинені саме кроковою напругою. Важкість ураження зростає із-за судомних скорочень м’язів ніг, що призводить до падіння людини, при цьому струм проходить по шляху „рука – ноги” через життєво важливі органи. Крім того, зріст людини більший за довжину кроку, що обумовлює більшу різницю потенціалів. У випадку обриву проводу лінії електропередач забороняється наближатися до місця замикання проводу на землю в радіусі 8 м. Виходити із зони розтікання струму необхідно кроками, що не перевищують довжини ступні. Якщо необхідно наблизитися до місця замикання проводу на землю, то для запобігання ураження кроковою напругою необхідно вдягнути діелектричні калоші чи боти. 4. Системи засобів і заходів безпечної експлуатації електроустановок: система технічних засобів, що реалізуються в конструкції електроустановок; система електрозахисних засобів; система організаційних заходів. Безпечна експлуатація електроустановок забезпечується: конструкцією електроустановок; технічними способами та засобами захисту; організаційними та технічними заходами (рис. 1). Конструкція електроустановок повинна відповідати умовам їх експлуатації та забезпечувати захист персоналу від можливого доторкання до рухомих та струмопровідних частин, а устаткування – від потрапляння всередину сторонніх предметів та води. За способом захисту людини від ураження електричним струмом встановлено п’ять класів електротехнічних виробів: 0, 0І, І, ІІ, ІІІ. До класу 0 належать вироби, які мають робочу ізоляцію і у яких відсутні елементи для заземлення. До класу 0І належать вироби, які мають робочу ізоляцію, елемент для заземлення та провід без заземлювальної жили для приєднання до джерела живлення. До класу І належать вироби, які мають робочу ізоляцію та елемент для заземлення. У випадку, коли виріб класу І має провід до джерела живлення, то цей провід повинен мати заземлювальну жилу та вилку із заземлювальним контактом. До класу ІІ належать вироби, які мають подвійну або посилену ізоляцію і не мають елементів для заземлення. До класу ІІІ належать вироби, які не мають внутрішніх та зовнішніх електричних кіл з напругою вищою ніж 42 В. Засоби та заходи безпечної експлуатації електроустановок Конструкція електроустановок Технічні способи та заходи захисту (ТСЗЗ) Організаційні та технічні заходи ТСЗЗ при нормальних режимах роботи електроустановок ТСЗЗ при переході напруги на нормально неструмопровідні частини електроустановок Електрозахисні засоби та запобіжні пристосування Ізоляція струмопровідних частин Захисне заземлення Ізолювальні електрозахисні засоби 127 Забезпечення недосяжності неізольованих струмопровідних частин Захисне занулення Огорджувальні електрозахисні засоби Попереджувальна сигналізація Захисне вимикання Запобіжні електрозахисні засоби та пристосування Мала напруга Електричний поділ мереж Вирівнювання потенціалів Рис. 1. Класифікація засобів та заходів безпечної експлуатації електроустановок Технічні способи та засоби захисту (ТСЗЗ) підрозділяються на (рис. 1): ТСЗЗ при нормальних режимах роботи електроустановок (ізоляція струмопровідних частин, недосяжність неізольованих струмопровідних частин, попереджувальна сигналізація, мала напруга, електричний поділ мереж, вирівнювання потенціалів); ТСЗЗ при переході напруги на нормально неструмопровідні частини електроустановок (захисні заземлення, занулення, вимикання); Електрозахисні засоби та запобіжні пристосування. 5. Технічні засоби безпечної експлуатації електроустановок при нормальних режимах роботи. Основні технічні засоби і заходи забезпечення електробезпеки при нормальному режимі роботи електроустановок включають: • ізоляція струмовідних частин; • недоступність струмовідних частин; • блоківки безпеки; • засоби орієнтації в електроустановках; • виконання електроустановок, ізольованими від землі; • захисне розділення електричних мереж; • застосування малих напруг; • компенсація ємнісних струмів замикання на землю; • вирівнювання потенціалів. Ізоляція струмопровідних частин забезпечується шляхом покриття їх шаром діелектрика для захисту людини від випадкового доторкання до частин електроустановок, через які проходить струм. Розрізняють робочу, додаткову, подвійну та посилену ізоляцію. Робочою називається ізоляція струмопровідних частин електроустановки, яка забезпечує її нормальну роботу та захист від ураження струмом. Додатковою називається ізоляція, яка застосовується додатково до робочої і у випадку її пошкодження забезпечує захист людини від ураження струмом. 128 Подвійною називається ізоляція, яка складається з робочої та додаткової. Посиленою називається покращена робоча ізоляція. Механічні пошкодження, волога, перегрівання, хімічні впливи зменшують захисні властивості ізоляції. Навіть у нормальних умовах ізоляція поступово втрачає свої початкові властивості, „старіє”. Тому необхідно систематично проводити профілактичні огляди та випробування ізоляції. У приміщеннях з підвищеною небезпекою та в особливо небезпечних, відповідно не рідше одного разу в два роки та в півріччя, перевіряють шляхом вимірювання відповідність опору ізоляції до норм. Для мереж напругою до 1000 В опір ізоляції струмопровідних частин повинен бути не меншим ніж 0,5 МОм. Забезпечення недосяжності неізольованих струмопровідних частин передбачає застосування захисних огорож, блокувальних пристроїв та розташування неізольованих струмопровідних частин на недосяжній висоті чи в недосяжному місці. Захисні огорожі можуть бути суцільними та сітчастими. Суцільні огорожі (корпуси, кожухи, кришки і т.п.) застосовуються в електроустановках напругою до 1000 В, а сітчасті – до і вище 1000 В. Захисні дверцята чи двері повинні закриватись на замок або обладнуватись блокувальними пристроями. Блокувальні пристрої за принципом дії поділяються на механічні, електричні та електронні. Вони забезпечують зняття напруги із струмопровідних частин при відкриванні огорожі та спробі проникнути в небезпечну зону. Розташування неізольованих струмопровідних частин на недосяжній висоті чи в недосяжному місці забезпечує безпеку без захисних огорож та блокувальних пристроїв. Вибираючи необхідну висоту підвісу проводів під напругою враховують можливість випадкового доторкання до них довгих струмопровідних елементів, інструменту чи транспорту. Так висота підвісу проводів повітряних ліній електропередач відносно землі при лінійній напрузі до 1000 В повинна бути не меншою ніж 6 м. Попереджувальна сигналізація є пасивним засобом захисту, який не усуває небезпеки ураження, а лише інформує про її наявність. Така сигналізація може бути світловою (лампочки, світло діоди і т.п.) та звуковою (зумери, дзвінки, сирени). Мала напруга застосовується для зменшення небезпеки ураження електричним струмом. До малих напруг належать номінальні напруги, що не перевищують 42 В. При таких напругах струм, що може пройти через тіло людини є дуже малим і вважається відносно безпечним. Однак, гарантувати абсолютної безпеки неможливо, тому поряд з малою напругою використовують й інші способи та засоби захисту. Малі напруги застосовують у приміщеннях з підвищеною небезпекою (напруга до 36 В включно) та в особливо небезпечних приміщеннях (напруга до 12 В включно) для живлення ручних електрифікованих інструментів, переносних світильників, для місцевого освітлення на виробничому устаткуванні. Джерелами такої напруги можуть слугувати батареї гальванічних елементів, акумулятори, трансформатори і т.п. Застосування малих напруг суттєво зменшує небезпеку ураження електричним струмом, однак при цьому зростає значення робочого струму, а відтак і площа поперечного перерізу, що в свою чергу збільшує витрати кольорових металів. Крім того, при малих напругах істотно зростають втрати електроенергії в мережі, що обмежує їх протяжність. У силу вищеназваних обставин малі напруги мають обмежене використання. Вирівнювання потенціалів є способом зниження напруг доторкання та кроку між точками електричного кола, до яких можливе одночасне доторкання людини, або на яких вона може одночасно стояти. Вирівнювання потенціалів досягається шляхом 129 штучного підвищення потенціалу опорної поверхні ніг до рівня потенціалу струмопровідної частини, а також при контурному заземлені. Вертикальні заземлювачі в контурному заземлені розміщуються як по контуру, так і в середині захищуваної зони і з’єднуються сталевими полосами. При замиканні струмопровідних частин на корпус, що приєднаний до такого контурного заземлення ділянки землі всередині контура набувають високих потенціалів, які наближаються до потенціалу заземлювачів. Завдяки цьому максимальні напруги доторкання Uдот та кроку Uк знижуються до допустимих значень. Електричний поділ мереж передбачає поділ електромережі на окремі, електрично не з’єднані між собою, ділянки за допомогою роздільних трансформаторів РТ з коефіцієнтом трансформації 1:1. Якщо єдину, сильно розгалужену мережу з великою ємністю та малим опором ізоляції, поділити на низку невеликих мереж такої ж напруги, які мають незначну ємність та високий опір ізоляції, то при цьому різко зменшується небезпека ураження людини струмом. 130 6. Заземлення, занулення, автомати струмового захисту та пристрої захисного відключення в трифазних та однофазних електромережах. Захисне заземлення застосовують у мережах з напругою до 1000 В з ізольованою нейтраллю та в мережах напругою вище 1000 В з будь-яким режимом нейтралі джерела живлення. Захисне заземлення – це навмисне електричне з’єднання із землею або з її еквівалентом металевих нормально не струмопровідних частин, які можуть опинитися під напругою. Призначення захисного заземлення полягає в тому, щоб у випадку появи напруги на металевих конструктивних частинах електроустаткування забезпечити захист людини від ураження електричним струмом при її доторканні до таких частин. Принцип дії захисного заземлення в мережах з ізольованою нейтраллю полягає в зменшені до безпечних значень напруги доторкання та кроку, зумовлених замиканням на корпус. Це досягається зменшенням потенціалу на корпусі заземленого устаткування, а також вирівнюванням потенціалів, тобто підвищенням потенціалу основи до потенціалу заземленого устаткування. В електроустановках напругою вище 1000 В з ефективно заземленою нейтраллю замикання на корпус завдяки наявності захисного заземлення перетворюється на коротке замикання. При цьому спрацьовує максимальний струмів захист і пошкоджена ділянка електроустановки вимикається. Заземлювальним пристроєм називають сукупність конструктивно об’єднаних заземлювальних провідників та заземлювача. Заземлювач – провідник або сукупність електрично з’єднаних провідників, які перебувають у контакті із землею, або її еквівалентом. Заземлювачі бувають природні та штучні. Як природні заземлювачі використовують електропровідні частини будівельних і виробничих конструкцій, а також комунікацій, які мають надійний контакт із землею (водогінні та каналізаційні трубопроводи, фундаменти будівель і т.п.). Для штучних заземлювачів використовують сталеві труби діаметром 35 – 50 мм (товщина стінок не менше 3,5 мм) та кутники (40×40 та 60×60 мм) довжиною 2,5 – 3,0 м, а також сталеві прути діаметром не менше ніж 10 мм та довжиною до 10 м. В більшості випадків штучні вертикальні заземлювачі знаходяться у землі на глибині h = 0,5 – 0,8 м. Вертикальні заземлювачі з’єднують між собою штабою з поперечним перерізом не менше ніж 4×12 мм або прутком з діаметром не менше ніж 6 мм за допомогою зварювання. Приєднання заземлювального провідника до корпуса устаткування здійснюється зваркою або болтами. Об’єкти, що підлягають заземленню приєднуються до магістралі заземлення виключно паралельно за допомогою окремого провідника. Залежно від розташування заземлювачів стосовно устаткування, що підлягає заземленню, розрізняють виносне (зосереджене) та контурне (розподілене) заземлення. Перевага виносного заземлення полягає в тому, що можна вибрати місце розташування заземлювачів з найменшим опором ґрунту (землі). Заземлювачі контурного заземлення розташовують безпосередньо біля периметра (контура) дільниці, на якій знаходиться заземлювальне устаткування. Це дозволяє вирівняти потенціали всередині контура, а відтак – знизити напругу доторкання та кроку. Тому більш ефективним з точки зору електробезпеки є контурне заземлення. Відповідно до ПУЕ захисне заземлення належить виконувати: при напрузі змінного струму 380 В і вище та 440 В і вище для постійного струму – у всіх електроустановках; 131 при номінальних напругах змінного струму вище 42 В та постійного струму вище 110 В – лише в електроустановках, що знаходяться в приміщеннях з підвищеною небезпекою, особливо небезпечних, а також у зовнішніх електроустановках; при будь-якій напрузі змінного та постійного струму – у вибухонебезпечних установках. В процесі експлуатації електроустановок можливе порушення цілісності заземлювальних провідників та підвищення опору заземлення вище норми. Тому ПУЕ передбачено проведення візуального контролю (огляду) цілісності заземлювальних провідників та вимірювання опору заземлення. Такі вимірювання проводять, як правило, при найменшій провідності ґрунту: літом – при найбільшому висиханні чи зимою – при найбільшому промерзанні ґрунту. Вимірювання опору заземлення належить проводити після монтажу електроустановки, після її ремонту чи реконструкції, а також не рідше одного разу на рік. Занулення. Заземлення корпусів електрообладнання, що споживає електроенергію від мережі напругою до 1000 В з глухозаземленою нейтраллю джерела, неефективне, бо при замиканні фази на корпус напруга на ньому відносно землі досягає значення більшого чи рівного половині фазного, а струм замикання на землю недостатній для спрацьовування максимального струмового захисту. Тому в таких мережах застосовується занулення корпусів електроустаткування. Занулення – це навмисне електричне з’єднання з нульовим захисним провідником металевих нормально неструмопровідних частин, які можуть опинитися під напругою. Нульовий захисний провідник – це провідник, який з’єднує частини, що підлягають зануленню, з глухозаземленою нейтральною точкою обмотки джерела струму або її еквівалентом. Принцип дії занулення полягає в перетворені замикання фази на корпус в однофазне коротке замикання, тобто замикання між фазним і нульовим провідниками, з метою одержання великого струму, здатного забезпечити спрацьовування максимального струмового захисту. Внаслідок цього електроустановка автоматично вимикається апаратом захисту від струмів короткого замикання. Для зменшення небезпеки ураження струмом, яка виникає внаслідок обриву нульового провідника, влаштовують (багатократно) додаткове заземлення нульового провідника Rд. Слід зазначити, що одночасне заземлення та занулення корпусів електроустановок значно підвищує їх електробезпеку. Захисне вимикання застосовується, як основний або додатковий засіб, якщо безпека не може бути забезпечена шляхом влаштування заземлення, або іншими способами захисту. Захисне вимикання – це швидкодіючий захист, який забезпечує автоматичне вимкнення електроустановки (не більше ніж 0,2 с) при виникненні в ній небезпеки ураження струмом. Існує багато схем захисного вимикання. 7. Система електрозахисних засобів, їх класифікація за видами і рівнем захисту. Комплектування електроустановок електрозахисними засобами. 132 Електрозахисними засобами називаються вироби, що переносяться та перевозяться і слугують для захисту людей, які працюють з електроустановками, від ураження електричним струмом, від дії електричної дуги та електромагнітного поля. Залежно від призначення електрозахисні засоби підрозділяються на ізолюльвані, огороджувальні та запобіжні. Ізолювальні електрозахисні засоби призначені для ізоляції людини від частин електроустановок, що знаходяться під напругою та від землі, якщо людина одночасно доторкається до землі чи заземлених частин електроустановок та струмопровідних частин чи металевих конструктивних елементів (корпусів), які опинилися під напругою. Розрізняють основні та додаткові електрозахисні засоби. До основних належать такі електрозахисні засоби, ізоляція яких протягом тривалого часу витримує робочу напругу електроустановки, і тому ними дозволяється доторкатись до струмопровідних частин, що знаходяться під напругою: при роботах у електроустановках з напругою до 1000 В – діелектричні рукавички, ізолювальні штанги, інструменти з ізольованими ручками, струмовимірювальні кліщі; при роботах в електроустановках з напругою вище 1000 В – ізолювальні штанги, струмовимірювальні та ізолювальні кліщі, покажчики напруги. Додаткові ізолювальні захисні засоби мають недостатні ізолювальні властивості, тому призначені лише для підсилення захисної дії основних засобів, разом з якими вони і застосовуються. До них належать: при роботах у електроустановках з напругою до 1000 В – діелектричні калоші, килимки, ізолювальні підставки; при роботах в електроустановках з напругою вище 1000 В – діелектричні рукавички, боти, килимки, ізолювальні підставки. Огороджувальні електрозахисні засоби призначені для тимчасового огороджування струмопровідних частин (щити, бар’єри, переносні огорожі), а також для заземлення вимкнутих струмопровідних частин з метою запобігання ураження струмом при випадковій появі напруги (тимчасове заземлення). Запобіжні електрозахисні засоби та пристосування призначені для захисту персоналу від випадкового падіння з висоти (запобіжні пояси); для забезпечення безпечного піднімання на висоту (драбини, „кігті”), для захисту від світлової, теплової, механічної дії електричної дуги (захисні окуляри, щитки, спецодяг, рукавички тощо). Організаційні та технічні заходи електробезпеки До роботи на електроустановках допускаються особи не молодші 18 років, які пройшли інструктаж та навчання з безпечних методів праці, перевірку знань правил безпеки та інструкцій відповідно до займаної посади та кваліфікаційної групи з електробезпеки, і які не мають проти показів, визначених Міністерством охорони здоров’я України. Для забезпечення безпеки робіт у діючих електроустановках належить виконувати наступні організаційні заходи: призначення осіб, які відповідають за організацію та проведення робіт; оформлення наряду чи розпорядження на проведення робіт; організація нагляду за проведенням робіт; оформлення закінчення робіт, перерв у роботі, переведення на інші робочі місця. 133 До технічних заходів, які необхідно виконувати в діючих електроустановках для забезпечення безпеки робіт належать: 1. при проведенні робіт зі зняттям напруги в діючих електроустановках чи поблизу них: вимкнення установки (частини установки) від джерела живлення електроенергії; механічне блокування приводів апаратів, які здійснюють вимкнення, зняття запобіжників, від’єднання кінців лінії, яка здійснює електропостачання та інші заходи, що унеможливлюють випадкову подачу напруги до місця проведення робіт; встановлення знаків безпеки та захисних огорож біля струмопровідних частин, що залишаються під напругою і до яких в процесів роботи можливе доторкання або наближення на недопустиму відстань; встановлення заземлення (ввімкнення заземлювальних ножів чи встановлення переносних заземлень); огородження робочого місця та вивішування плакатів безпеки; 2. при проведенні робіт на струмопровідних частинах, які знаходяться під напругою та поблизу них: виконання робіт за нарядом не менш ніж двома працівниками зі застосуванням електрозахисних засобів, під постійним наглядом, із забезпеченням безпечного розташування працівників, використовуваних механізмів та пристосувань. 8. Методи захисту від статичної електрики. Блискавкозахист. Статична електрика – це сукупність явищ, що пов’язані з виникненням, накопиченням та релаксацією вільного електричного заряду на поверхні або в об’ємі діелектричних та напівпровідникових речовин, матеріалів та виробів. Виникнення зарядів статичної електрики є результатом складних процесів перерозподілу електронів чи іонів при стиканні двох різнорідних тіл (речовин). Порушення поверхневого контакту при терті тіл призводить до електризації виникнення електричних зарядів, які можуть утримуватись на поверхні цих тіл протягом тривалого часу. Такі заряди, на відміну від рухомих зарядів динамічної електрики (електричний струм) знаходяться у статичному стані. Електричні заряди виникають: при терті діелектричних тіл один об одного або об метал (наприклад, пасові передачі); при переливанні, перекачуванні, перевезенні в ємностях горючих та легкозаймистих рідин; при транспортуванні горючих газів трубопроводом; при подрібненні діелектриків; при переміщенні сухого запиленого повітря зі швидкістю понад 15 – 20 м/с і т.п. За сприятливих умов, наприклад, при низькій вологості повітря статичні заряди не лише утворюються, а й накопичуються. Коли в результаті такого накопичення вони набудуть високого потенціалу, то може виникнути швидкий іскровий розряд між частинами устаткування або розряд на землю. Такий іскровий розряд при наявності горючих сумішей може спричинити вибух чи пожежу. В цьому і полягає основна небезпека статичної електрики. 134 Заряди статичної електрики можуть утворюватись чи передаватись (контактним або індукційним шляхом) тілу людини. Якщо виникнуть іскрові розряди, то вони викликають фізіологічну дію у вигляді уколу чи незначного поштовху, які самі по собі не являють небезпеки для людини (сила струму розряду дуже мала). Однак, враховуючи неочікуваність такого розряду, у людини може виникнути переляк, внаслідок якого може відбутись рефлекторний рух, що в низці випадків призводить до травмування (робота на висоті, біля рухомих незахищених частин устаткування тощо). Систематичний вплив електростатичного поля підвищеної напруженості негативно впливає на організм людини, викликаючи, в першу чергу, функціональні розлади центральної нервової та серце-судинної систем. Захист від статичної електрики та її небезпечних проявів досягається трьома основними способами: 1. запобіганням виникнення та накопичення статичної електрики, 2. прискоренням стікання електростатичних зарядів, 3. нейтралізацією електростатичних зарядів. Запобігти виникненню статичної електрики чи зменшити її величину можна заміною небезпечної технології, зменшенням швидкості руху речовини по трубопроводу, виготовленням поверхонь, що труться, з однорідних матеріалів. Прискоренню стікання зарядів сприяє заземлення устаткування, збільшення електропровідності матеріалів шляхом нанесення на їх поверхню антистатичних добавок чи присадок, підвищення відносної вологості повітря. Нейтралізація зарядів статичної електрики здійснюється внаслідок іонізації повітря індукційними, високовольтними, радіоактивними та комбінованими нейтралізаторами. Блискавкозахист — це система захисних пристроїв та заходів, що призначені для забезпечення безпеки людей, збереження будівель та споруд, устаткування та матеріалів від можливих вибухів, займань та руйнувань, спричинених блискавкою. Блискавка — особливий вид проходження електричного струму через величезні повітряні прошарки, джерелом якого є атмосферний заряд, накопичений грозовою хмарою. Умови утворення таких хмар — велика вологість та швидка зміна температури повітря. За таких умов у атмосфері Землі проходять складні фізичні процеси, які призводять до утворення та накопичення електричних зарядів. При підвищенні напруженості електричного поля до критичних значень виникає розряд, який супроводжується яскравим свіченням (блискавкою) та звуком (громом). Довжина каналу блискавки може досягати кількох кілометрів, сила струму — 200 000 А, напруга— 150 00 кВ, а температура — 10000 °С і більше. Час існування блискавки 0,1 — 1 с. Щосекунди земну кулю уражають в середньому більше 100 блискавок. Розрізняють первинні (прямий удар) і вторинні прояви блискавки. Прямий удар блискавки (ураження блискавкою) — безпосередній контакт каналу блискавки з будівлею чи спорудою, що супроводжується протіканням через неї струму блискавки. Прямий удар блискавки здійснює на уражений об'єкт наступні дії: електричну, що пов'язана з ураженням людей і тварин електричним струмом та виникненням перенапруг на елементах, по яких струм відводиться в землю; теплову, що зумовлена значним виділенням теплоти на шляхах проходження струму блискавки через об'єкт; механічну, що спричинена ударною хвилею, яка поширюється від каналу блискавки, а також електродинамічними силами, що виникають у конструкціях, через які проходить струм блискавки. Під вторинними проявами блискавки розуміють явища під час близьких розрядів блискавки, що супроводжуються появою потенціалів на конструкціях, трубопроводах, 135 електропроводах всередині будівель і споруд, які не зазнали прямого удару блискавки. Вони виникають внаслідок електростатичної та електромагнітної індукції. Електростатична індукція проявляється у наведені потенціалів на металевих елементах конструкції, в незамкнутих металевих контурах, що може викликати іскріння всередині будівель та споруд і тим самим ініціювати пожежу чи вибух. Електромагнітна індукція супроводжуються появою в просторі змінного магнітного поля, яке індукує в металевих контурах, що утворені із різних протяжних комунікацій (трубопроводів, електропроводів і т. п.) електрорушійну силу (ЕРС). У замкнутих контурах ЕРС призводить до появи наведених струмів. У контурах, в яких контакти недостатньо надійні в місцях з'єднання, такі струми можуть викликати іскріння або сильне нагрівання, що дуже небезпечно для приміщень, де утворюються вибухо- та (або) пожежонебезпечні концентрації. Ще однією особливістю вторинного прояву блискавки є занесення високих потенціалів у будівлю по металоконструкціях, які підведені в цю будівлю (трубопроводах, рейкових шляхах, естакадах, проводах ліній електропередач і т. п.). Такі занесення супроводжуються електричними розрядами, які можуть стати джерелом вибуху чи пожежі. Захист об'єктів від прямих ударів блискавки забезпечується шляхом встановлення блискавковідводів. Захист від електростатичної індукції (вторинний прояв блискавки) здійснюється приєднанням устаткування до заземлювача для відведення електростатичних зарядів, індукованих блискавкою, в землю. Захист від електромагнітної індукції полягає у встановленні методом зварювання перемичок між протяжними металоконструкціями в місцях їхнього зближення менше ніж на 10 см.. Інтервал між перемичками повинен становити не більше 20 м. Це дає змогу наведеному струму блискавки переходити з одного контуру в інший без утворення електричних розрядів. Захист від занесення високих потенціалів у будівлю здійснюється шляхом приєднання до заземлювача металоконструкцій перед їх введенням у будівлю. Будівлі та споруди поділяються за рівнем блискавкозахисту на три категорії. Приналежність об'єкта, що підлягає блискавкозахисту, до тієї чи іншої категорії визначається головним чином його призначенням та класом вибухопожежонебезпечних зон згідно ПУЕ. I категорія — будівлі та споруди або їх частини з вибухонебезпечними зонами класів В-І та В-ІІ. В них зберігаються чи знаходяться постійно або використовуються під час виробничого процесу легкозаймисті та горючі речовини, що здатні утворювати газо-, пило-, пароповітряні суміші, для вибуху яких достатньо невеликого електричного розряду (іскри). II категорія — будівлі та споруди або їх частини, в яких наявні вибухонебезпечні зони В-Іа, В-Іб, В-ІІа. Вибухонебезпечні газо-, пило-, пароповітряні суміші в них можуть з'явитися лише при аварії чи порушенні установленого технологічного процесу. До цієї ж категорії належать зовнішні установки класу В-Іг та склади, у яких зберігаються вибухонебезпечні матеріали, легкозаймисті та горючі рідини. III категорія — ціла низка будівель та споруд, зокрема: будівлі та споруди з пожежонебезпечними зонами класів П-І, П-ІІ та П-ІІа; зовнішні технологічні установки, відкриті склади горючих речовин, що належать до зон класів П-ІП; димові та інші труби підприємств і котельних, башти та вишки різного призначення висотою 15 м і більше. Об'єкти І та II категорій необхідно захищати як від прямих ударів блискавки, так і від вторинних її проявів. Будівлі та споруди III категорії повинні мати захист від прямих 136 ударів блискавки та занесення високих потенціалів, а зовнішні установки — тільки від прямих ударів. При виборі пристроїв блискавкозахисту за категоріями враховують важливість об'єкта, його висоту, місце розташування серед сусідніх об'єктів, рельєф місцевості, інтенсивність грозової діяльності. Останній параметр характеризується середньорічною тривалістю гроз у годинах для даної місцевості . Для захисту об'єкта від прямих ударів блискавки застосовують блискавковідвід — пристрій, який височіє над захищуваним об'єктом, сприймає удар блискавки та відводить її струм у землю. Захисна дія блискавковідводу базується на властивості блискавки уражати найбільш високі та добре заземлені металеві конструкції. За конструктивним виконанням блискавковідводи поділяються на стержневі, тросові та сітчасті, а за кількістю та загальною площею захисту — на одинарні, подвійні та багатократні. Окрім того, розрізняють блискавковідводи встановлені окремо та такі, що розташовані на захищуваному об'єкті. Будь-який блискавковідвід складається з блискавкоприймача 1 (металевий стержень, трос, сітка), який безпосередньо сприймає удар блискавки; несівної опори 2 (спеціальні стовпи, елементи конструкцій будівлі), на якій розташовується блискавкоприймач; струмовідводу 3 (металевий провідник, конструкція), по якому струм блискавки передається в землю; заземлювача 4, який забезпечує розтікання струму блискавки в землі. Для одинарного стержневого блискавковідводу висотою h ≤ 150 м зона захисту являє собою конус з вершиною на висоті h0< h. На рівні землі зона захисту утворює коло радіусом r0, а горизонтальний переріз зони на висоті hx утворює коло радіусом rх . Якщо відома висота hx будівлі, що підлягає захисту, та радіус rх на цій висоті, то для зони захисту Б повна висота блискавкоприймача становить r 1,63hx h x 1,5 . 137 9.Основи пожежної профілактики на виробничих об’єктах. 1.Показники вибухопожежонебезпечних властивостей матеріалів і речовин. 2. Категорії приміщень за вибухопожежонебезпечністю. Класифікація вибухонебезпечних та пожежонебезпечних приміщень і зон. 3. Основні засоби і заходи забезпечення пожежної безпеки виробничого об’єкту. Пожежна сигналізація. Засоби гасіння пожежі. 4. Дії персоналу при виникненні пожежі. 5. Забезпечення та контроль стану пожежної безпеки на виробничих об’єктах. 6. Вивчення питань пожежної безпеки працівниками. 1.Показники вибухопожежонебезпечних властивостей матеріалів і речовин. Основні поняття та визначення пожежної безпеки Пожежа — це будь-яке неконтрольоване горіння, що поширюється у часі і просторі поза спеціальним осередком. Вогонь, що вийшов з-під контролю, здатний спричинити значні руйнівні та смертоносні наслідки. Для кращого розуміння причин і умов пожеж та вибухів, оцінки та попередження вибухопожежонебезпеки, а також вибору ефективних заходів і засобів систем пожежної безпеки треба мати уявлення про природу процесу горіння, його форми та види. Горіння - екзотермічна реакція окислення речовини, яка супроводжується виділенням диму та виникненням полум'я або світінням. Для виникнення горіння необхідна одночасна наявність трьох чинників горючої речовини, окисника та джерела запалювання. Горюча речовина та окисник повинні знаходитися в необхідному співвідношенні один до одного й утворювати таким чином горючу суміш, а джерело запалювання повинно мати певну енергію і температуру, достатню для початку реакції. Горючі суміші, залежно від співвідношення горючої речовини та окисника, поділяють на бідні і багаті. У бідних наявний надлишок окисника, у багатих - горючої речовини. Для повного згорання речовин та матеріалів у повітряному середовищі необхідна присутність достатньої кількості кисню, щоб забезпечити повне перетворення речовини в його насичені оксиди. За недостатньої кількості повітря окислюється тільки частина горючої речовини. Залишок розкладається з виділенням великої кількості диму та утворенням токсичних речовин, серед яких найпоширеніший продукт неповного згорання - оксид вуглецю (СО), що може призвести до отруєння людей. 138 Горіння може бути гомогенним та гетерогенним. У разі гомогенного горіння речовини, що вступають в реакцію окислення, мають однаковий агрегатний стан. Якщо початкові речовини знаходяться в різних агрегатних станах і наявна межа поділу фаз у горючій системі, то таке горіння називають гетерогенним. Пожежі, переважно, характеризуються гетерогенним горінням. У всіх випадках для горіння характерні три стадії: виникнення, поширення та згасання полум'я. Загальними властивостями горіння є здатність осередку полум'я пересуватися по всій горючій суміші шляхом передачі тепла або дифузії активних часток із зони горіння у свіжу суміш. Звідси виникає і механізм поширення полум'я - відповідно, тепловий та дифузійний. Горіння, як правило, відбувається за комбінованим теплодифузійним механізмом. За швидкістю поширення полум'я горіння поділяється на дефлаграційне, вибухове та детонаційне. За походженням та деякими зовнішніми особливостями розрізняють такі форми горіння: спалах - швидке загорання горючої суміші без утворення стиснутих газів, яке не переходить у стійке горіння; займання - горіння, яке виникає під впливом джерела запалювання; спалахування - займання, що супроводжується появою полум'я; самозаймання - горіння, яке починається без впливу джерела запалювання; самоспалахування - самозаймання, що супроводжується появою полум'я; тління — горіння без випромінювання світла, що, як правило, розпізнається за появою диму. Залежно від агрегатного стану й особливостей горіння різних горючих речовин і матеріалів пожежі за ГОСТ 27331-87 поділяють на відповідні класи та підкласи. Клас А - горіння твердих речовин: - підклас А 1 - горіння твердих речовин, що супроводжується тлінням; підклас А 2 - горіння твердих речовин, що не супроводжується тлінням. Клас В - горіння рідких речовин: - підклас В 1 - горіння рідких речовин, що не розчиняються у воді; - підклас В 2 - горіння рідких речовин, що розчиняються У воді. Клас С - горіння газів. Клас В - горіння металів та металевих сполук. - підклас В 1 - горіння металів легких, за винятком лужних; - підклас Б 2 - горіння металів лужних; - підклас Б 3 - горіння металовмісних сполук. ** Клас Е - горіння електроустановок під напругою. Залежно від розмірів матеріальних збитків пожежі поділяють на особливо великі (коли збитки становлять від 10 000 і більше розмірів мінімальної заробітної плати) і великі (збитки - від 1 000 до 10 000 розмірів мінімальної заробітної плати) та інші. Показники пожежовибухонебезпеки речовин і матеріалів Пожежовибухонебезпека речовин та матеріалів - це сукупність властивостей, які характеризують їх схильність до виникнення й поширення горіння, особливості горіння і здатність піддаватися гасінню. За цими показниками ГОСТ 12.1.044-89 виділяє негорючі, важкогорючі та горючі матеріали і речовини. Негорючі (неспалимі) - речовини та матеріали, що нездатні до горіння чи обвуглювання у повітрі під впливом вогню або високої температури. Це матеріали мінерального походження та виготовлені на їх основі матеріали (червона цегла, 139 силікатна цегла, бетон, камінь, азбест, мінеральна вата, азбестовий цемент та інші матеріали, а також більшість металів). Негорючі речовини можуть бути пожежонебезпечними, наприклад, речовини, що виділяють горючі продукти під час взаємодії з водою. Горючі (спалимі) - речовини та матеріали, що здатні самозайматися, а також спалахувати, тліти чи обвуглюватися від джерела запалювання та самостійно горіти після його видалення. Важкогорючі (важко спалимі) - речовини та матеріали, що здатні спалахувати, тліти чи обвуглюватись у повітрі від джерела запалювання, але не здатні самостійно горіти чи обвуглюватися після його видалення (матеріали, що містять спа спалимі та неспалимі компоненти, наприклад, деревина в разі глибокого просочування антипіренами, фіброліт тощо). У свою чергу, у групі горючих речовин та матеріалів виділяють легкозаймисті речовини та матеріали - це речовини та матеріали, що здатні займатися від короткочасної (до 30 с) дії джерела запалювання низької енергії. Для пожежної безпеки вирішальне значення мають показники пожежовибухонебезпечних властивостей горючих речовин і матеріалів. ГОСТ 12.1.044-89 передбачає понад 20 таких показників. Розглянемо сім найбільш уживаних показників. Температура спалаху (tсп) - це найменша температура речовини, за якої в умовах спеціальних випробувань над її поверхнею утворюється пара або гази, що здатні спалахувати від джерела запалювання, але швидкість їх утворення ще не достатня для стійкого горіння, тобто наявний тільки спалах - швидке згорання горючої суміші, що не супроводжується утворенням стиснутих газів. Температура займання (tзайм) - це найменша температура речовини, за якої в умовах спеціальних випробувань речовина виділяє горючу пару або гази з такою швидкістю, що після їх запалювання від зовнішнього джерела спостерігається спалахування - початок стійкого полуменевого горіння. Температури спалаху та займання рідин різняться на 5-25 С. Що нижча температура спалаху рідини, то менша різниця, і, відповідно, більш пожежонебезпечна рідина. Температура займання використовується для визначення групи горючості речовин, оцінки пожежної небезпеки устаткування і технологічних процесів, пов'язаних із переробкою горючих речовин, розробки заходів щодо забезпечення пожежної безпеки. Температура самозаймання (tсзайм) - це найменша температура речовини, за якої в умовах спеціальних випробувань відбувається різке збільшення швидкості екзотермічних об'ємних реакцій, що призводить до виникнення полуменевого горіння або вибуху за відсутності зовнішнього джерела полум'я. Температура самозаймання речовини залежить від низки факторів і може змінюватися. Найбільш значною є залежність температури самозаймання певної речовини від об'єму та геометричної форми горючої суміші. Зі збільшенням об'єму горючої суміші за незмінної її форми температура самозаймання зменшується, тому що зменшується площа тепловіддачі на одиницю об'єму речовини та створюються більш сприятливі умови для накопичення тепла у горючій суміші, що реагує. У разі зменшення об'єму горючої суміші температура її самозаймання підвищується. Нижня концентраційна межа поширення полум'я (НКМПП) та верхня концентраційна межа поширення полум'я (ВКМПП) - відповідно мінімальна та максимальна об'ємні (масові) частки горючої речовини у суміші з даним окисником, за яких можливе займання (самозаймання) суміші від джерела запалювання з наступним поширенням полум'я по суміші на будь-яку відстань від джерела запалювання. Для газів і 140 парів рідин ці показники вимірюються у відсотках до об'єму повітря, для пилу та волокон - у г/м3. Суміші, що містять горючу речовину в концентрації нижче за НКМПП чи вище за ВКМПП, горіти не можуть: у першому випадку за недостатньої кількості горючої речовини, а в другому - окисника. Наявність областей негорючих концентрацій речовин та матеріалів надає можливість визначити такі умови їх зберігання, транспортування та використання, за яких унеможливлюється виникнення пожежі чи вибуху. Горючі пара й гази з НКМПП до 10% за об'ємом повітря становлять особливу вибухонебезпеку. НКМПП та ВКМПП внесені до стандартів, технічних умов на гази, легкозаймисті рідини та тверді речовини, здатні утворювати вибухонебезпечні газо-, паро- тапилоповітряні суміші, при цьому для пилу встановлюється тільки НКМПП, тому що великі концентрації пилу в повітрі практично не можуть бути досягнуті у відкритому просторі, а за будь-яких концентрацій пилу згорає тільки та його частина, яка забезпечена окисником. Значення концентраційних, меж застосовуються під час визначення категорії приміщення та класу зон за вибухопожежною та пожежною небезпекою, розрахунку гранично допустимих вибухобезпечних концентрацій газів, пару і пилу в повітрі робочої зони з потенційним джерелом запалювання, розробки заходів щодо забезпечення пожежної безпеки. Значення температурних меж поширення полум'я використовують під час розробки заходів щодо забезпечення по-жежовибухобезпеки об'єктів, розрахунку пожежовибухобезпечних режимів роботи технологічного устаткування, оцінки аварійних ситуацій, пов'язаних із розливом горючих рідин, для розрахунку концентраційних меж поширення полум'я тощо. Безпечною, з точки зору ймовірності самозаймання газоповітряної суміші, прийнято вважати температуру, на 10 С меншу за нижню або на 15 °С вищу за верхню температурну межу поширення полум'я для даної речовини. 2. Категорії приміщень за вибухопожежонебезпечністю. Класифікація вибухонебезпечних та пожежонебезпечних приміщень і зон. Оцінка вибухопожежонебезпеки об’єкта здійснюється за результатами відповідного аналізу пожежонебезпеки будівель, приміщень, інших споруд, характеру технологічних процесів і пожежонебезпечних властивостей речовин, що в них застосовуються з метою виявлення можливих обставин і причин виникнення вибухів і пожеж та їх наслідків. Таким чином, методика аналізу вибухопожежонебезпеки зводиться до виявлення і оцінки потенційних та наявних джерел запалювання, умов формування горючого середовища, умов виникнення контакту джерел запалювання та горючого середовища, умов та причин поширення вогню в разі виникнення пожежі або вибуху, наявності та масштабів імовірної пожежі, загрози життю і здоров’ю людей, навколишньому середовищу, матеріальним цінностям. Категорії приміщень і будівель за вибухопожежною і пожежною небезпекою Основою для встановлення нормативних вимог щодо конструктивних та планувальних рішень на промислових об’єктах, а також інших питань забезпечення їхньої вибухопожежобезпеки є визначення категорій приміщень та будівель 141 виробничого, складського та невиробничого призначення за вибухопожежною та пожежною небезпекою. Категорія пожежної небезпеки приміщення (будівлі, споруди) – це класифікаційна характеристика пожежної небезпеки об’єкта, що визначається кількістю і пожежонебезпечними властивостями речовин і матеріалів, які знаходяться (обертаються) в них з урахуванням особливостей технологічних процесів розміщених в них виробництв. Відповідно до ОНТП24-86 (НАПБ Б 07-005-86) приміщення за вибухопожежною та пожежною небезпекою поділяють на п’ять категорій (А, Б, В, Г, Д). Якісним критерієм вибухопожежної небезпеки приміщень (будівель) є наявність в них речовин з певними показниками вибухопожежної небезпеки. Кількісним критерієм визначання категорії є надмірний тиск (Р), який може розвинутися при вибуховому загорянні максимально можливого скупчення (навантаження) вибухонебезпечних речовин у приміщенні. Категорія А (вибухонебезпечна) Горючі гази, легкозаймисті речовини з температурою спалаху не більше 28С в такій кількості, що можуть утворюватися вибухонебезпечні парогазоповітряні суміші, при спалахуванні котрих розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні, що перевищує 5 кПа. Речовини та матеріали, здатні вибухати та горіти при взаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним в такій кількості, що розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні перевищує 5кПа. Категорія Б (вибухопожежонебезпечна) Вибухонебезпечний пил і волокна, легкозаймисті рідини з температурою спалаху більше 28С та горючі рідини за температурних умов і в такій кількості, що можуть утворюватися вибухонебезпечні пилоповітряні або пароповітряні суміші, при спалахуванні котрих розвивається розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні, що перевищує 5кПа. Категорія В (пожежонебезпечна) Горючі рідини, тверді горючі та важкогорючі речовини, матеріали здатні при взаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним горіти лише за умов, що приміщення, в яких вони знаходяться або використовуються, не відносяться до категорій А та Б. Категорія Г Негорючі речовини та матеріали в гарячому, розжареному або розплавленому стані, процес обробки яких супроводжується виділенням променистого тепла, іскор, полум’я; горючі гази, спалимі рідини, тверді речовини, які спалюються або утилізуються як паливо. Категорія Д Негорючі речовини та матеріали в холодному стані. Класифікація пожежонебезпечних та вибухонебезпечних зон Класифікація пожежонебезпечних та вибухонебезпечних зон визначається Правилами установки електроустановок (ПУЕ - 84) і ДНАОП 0.00 – 1.32.01 Правила будови електроустановок. Електрообладнання спеціальних установок. Характеристика пожежо- та вибухонебезпеки може бути загальною для усього приміщення або різною в окремих його частинах. Це також стосується надвірних установок і ділянок територій. Таким чином, усі приміщення, або їх окремі зони, поділяються на поженебезпечні та вибухонебезпечні. Залежно від класу зони здійснюється вибір виконання електроустановок таким чином, щоб під час їх 142 експлуатації виключити можливість виникнення вибуху або пожежі від теплового прояву електроструму. Пожежонебезпечна зона – це простір у приміщенні або за його межами, у якому постійно або періодично знаходяться (зберігаються, використовуються або виділяються під час технологічного процесу) горючі речовини, як при нормальному технологічному процесі, так і при його порушенні в такій кількості, яка вимагає спеціальних заходів у конструкції електрообладнання під час його монтажу та експлуатації. Ці зони в разі використання у них електроустаткування поділяються на чотири класи: Пожежонебезпечна зона класу П-І – простір у приміщенні, у якому знаходиться горюча рідина, що має температуру спалаху, більшу за +610С. Пожежонебезпечна зона класу П-ІІ – простір у приміщенні, у якому можуть накопичуватися і виділятися горючий пил або волокна з нижньою концентраційною межею спалахування, більшою за 65 г/м. Пожежонебезпечна зона класу П-ІІа – простір у приміщенні, у якому знаходяться тверді горючі речовини та матеріали. Пожежонебезпечна зона класу П-ІІІ – простір поза приміщенням, у якому знаходяться горючі рідини, пожежонебезпечний пил та волокна, або тверді горючі речовини і матеріали. Вибухонебезпечна зона – це простір у приміщенні або за його межами, у якому є в наявності, чи здатні утворюватися вибухонебезпечні суміші. Клас вибухонебезпечної зони, згідно з яким здійснюється вибір і розміщення електроустановок, у залежності від частоти і тривалості присутнього вибохонебезпечного середовища, визначається технологами разом з електриками проектної або експлуатаційної організації. Клас вибухонебезпечних зон характерних виробництв та категорія і група вибухонебезпечної суміші, повинні відображатися у нормах технологічного проектування або у галузевих переліках виробництв з вибухопожежонебезпеки. Газо – пароповітряні вибухонебезпечні середовища утворюють вибухонебезпечні зони класів 0, 1, 2, а пилоповітряні - вибухонебезпечні зони класів 20, 21, 22. - Вибухонебезпечна зона класу 0 – простір, у якому вибухонебезпечне середовище присутнє постійно, або протягом тривалого часу. Вибухонебезпечні зони класу 0 можуть мати місце переважно в межах корпусів технологічного обладнання і, у меншій мірі, в робочому просторі (вугільна, хімічна, нафтопереробна промисловість). - Вибухонебезпечна зона класу 1 – простір, у якому вибухонебезпечне середовище, може утворитися під час нормальної роботи (тут і далі нормальна робота – ситуація, коли установка працює відповідно до своїх розрахункових параметрів). - Вибухонебезпечна зона класу 2 – простір, у якому вибухонебезпечне середовище за нормальних умов експлуатації відсутнє, а якщо воно виникає, то рідко і триває недовго. У цих випадках можливі аварії катастрофічних розмірів (розрив трубопроводів високого тиску або резервуарів значної місткості), які не повинні розглядатися під час проектування електроустановок. Частоту виникнення і тривалість вибухонебезпечного газо-пароповітряного середовища визначають за правилами (нормами) відповідних галузей промисловості. - Вибухонебезпечна зона класу 20 – простір, у якому під час нормальної експлуатації вибухонебезпечний пил у вигляді хмари присутній постійно або часто у кількості, достатній для утворення небезпечної концентрації суміші з повітрям, і простір, де можуть утворюватися пилові шари непередбаченої або надмірної товщини. Звичайно це має місце всередині обладнання, де пил може формувати вибухонебезпечні суміші часто і на тривалий термін. 143 - Вибухонебезпечна зона класу 21 – простір, у якому під час нормальної експлуатації ймовірна поява пилу у вигляді хмари в кількості, достатній для утворення суміші з повітрям вибухонебезпечної концентрації. Ця зона може включати простір поблизу місця порошкового заповнення або осідання і простір, де під час нормальної експлуатації ймовірна поява пилових шарів, які можуть утворювати небезпечну концентрацію вибухонебезпечної пилоповітряної суміші. - Вибухонебезпечна зона класу 22 – простір, у якому вибухонебезпечний пил у завислому стані може з’являтися не часто і існувати недовго, або в якому шари вибухонебезпечного пилу можуть існувати і утворювати вибухонебезпечні суміші в разі аварії. Ця зона може включати простір поблизу обладнання, що утримує пил, який може вивільнятися шляхом витоку і формувати пилові утворення. Зони в приміщеннях або за їх межами, в яких тверді, рідкі та газоподібні горючі речовини спалюються як паливо, або утилізуються шляхом спалювання, не належать у частині їх електрообладнання до пожежонебезпечних і вибухонебезпечних зон. До них також не належать зони до 5 м по горизонталі та вертикалі від апарата, у якому знаходяться горючі речовини, але технологічний процес ведеться із застосуванням відкритого вогню, розжарених частин, або технологічні апарати мають поверхні, нагріті до температури самозаймання горючої пари, пилу або волокон. Залежно від класу зони наведеної класифікації згідно з вимогами ПУЕ і ДНАОП 0.00 – 1.32 – 01 здійснюється вибір виконання електроустаткування, що є одним з головних напрямків у запобіганні пожежам від теплового прояву електричного струму. Правильний вибір типу виконання електрообладнання забезпечує виключення можливості виникнення пожежі чи вибуху за умови підтримання допустимих режимів його експлуатації. Усі електричні машини, апарати і прилади, розподільні пристрої, трансформаторні і перетворювальні підстанції, елементи електропроводки, струмоводи, світильники тощо повинні використовуватися у виконанні, яке б відповідало класу зони з пожежовибухонебезпеки, тобто мати відповідний рівень і вид вибухозахисту або ступінь захисту оболонок згідно ГОСТ 14254, ПУЕ -–84 і ДНАОП 0.00 – 1.32 – 01. Електроустаткування, що використовується, повинно мати чітке маркування щодо його вибухозахисних властивостей і ступеню захисту оболонки згідно з чинними нормативами. При нечіткому маркуванні або його відсутності, експлуатація вищезгаданого обладнання забороняється. Системи забезпечення вибухопожежної безпеки об’єкта Як уже зазначалось, відповідно до ГОСТ 12.1.004-91. ССБТ вибухопожежна безпека об’єкта забезпечується системами: попередження вибухів і пожеж; протипожежного та противибухового захисту; організаційно-технічних заходів. 3. Основні засоби і заходи забезпечення пожежної безпеки виробничого об’єкту. Пожежна сигналізація. Засоби гасіння пожежі. Система попередження вибухів і пожеж Мета системи – не допустити виникнення вибухів і пожеж. Вихідні положення системи попередження пожежі (вибухів): 144 - пожежа (вибух) можливі при наявності 3-х чинників: горючої речовини, окислювача і джерела запалювання; - при відсутності будь-якого зі згаданих чинників, або обмеженні його визначаючого параметра безпечною величиною, пожежа неможлива. Горюча речовина і окислювач за певних умов утворюють горюче (вибухонебезпечне) середовище. Тоді попередження пожеж (вибухів) буде зводитись до: - попередження утворення горючого середовища; - попередження виникнення у горючому середовищі або внесення в це середовище джерела запалювання. Заходи і засоби попередження утворення горючого середовища в кожному конкретному випадку визначаються реальними умовами, що розглядаються, вибухопожежонебезпечними властивостями речовин і матеріалів, що використовуються у технологічному циклі. Згідно з ГОСТ 12.1.004.-91 попередження утворення горючого середовища може забезпечуватись наступними загальними заходами або їх комбінаціями: - максимально можливе використання негорючих та важкогорючих матеріалів замість горючих; - максимально можливе за умови технології та будівництва обмеження маси та об'єму горючих речовин, матеріалів та найбільш безпечні способи їх розміщення; - ізоляція горючого середовища (використання ізольованих відсіків, камер, кабін, тощо); - підтримання безпечної концентрації середовища відповідно до норм і правил безпеки; - достатня концентрація флегматизатора в повітрі захищуваного об'єму (його складової частини); - підтримання відповідних значень температур та тиску середовища, за яких поширення полум'я виключається, - максимальна механізація та автоматизація технологічних процесів, пов’язаних з обертанням та використанням горючих речовин; - установка та розміщення пожежонебезпечного устаткування в ізольованих приміщеннях або на відкритих майданчиках; - застосування пристроїв захисту устаткування з горючими речовинами від пошкоджень та аварій, встановлення пристроїв, що відключають, відсікають, тощо; - видаленням пожежонебезпечних відходів виробництва; - заміною легкозаймистих та горючих рідин на пожежобезпечні технічні миючі засоби. Система протипожежного та противибухового захисту Система протипожежного та противибухового захисту спрямована на створення умов обмеження розповсюдження і розвитку пожеж і вибухів за межі осередку при їх виникненні, на виявлення та ліквідацію пожежі, на захист людей та матеріальних цінностей від дії шкідливих та небезпечних факторів пожеж і вибухів. Обмеження розповсюдження та розвитку пожежі, загалом, забезпечується: - потрібною вогнестійкістю будівель та споруд; - використанням негорючих матеріалів для внутрішнього оздоблення приміщень; - використанням антипіренів і вогнегасних сумішів; - улаштуванням протипожежних відстаней між будівлями та спорудами; - улаштуванням протипожежних перешкод; 145 - встановленням гранично допустимих за техніко-економічними розрахунками площ і поверхів виробничих будівель та поверховості будівель та споруд, улаштуванням протипожежних відсіків та секцій; - улаштуванням аварійного відключення та перемикання установок та комунікацій; - використанням засобів, що запобігають або обмежують розлив і розтікання пожежонебезпечної рідини під час пожежі; - використанням вогнеперешкоджуючих пристроїв в устаткуванні; - локалізацією пожежі вогнегасними речовинами, автоматичними установками пожежогасіння, а також шляхом утворення розривів горючого середовища випалюванням вибуховими речовинами, розбиранням (видаленням) горючого матеріалу. Пожежна небезпека будівель та споруд, а також здатність до поширення пожежі визначається кількістю та властивостями матеріалів, що знаходяться в будівлі, а також пожежною небезпекою будівельних конструкцій, яка залежить від ступеню вогнестійкості та горючості матеріалів з яких вони зроблені. Залежно від матеріалу виготовлення основні будівельні конструкції поділяють на кам’яні, залізобетонні, металеві, дерев’яні, а також такі ,що вміщують полімерні матеріали. Горючість та здатність чинити опір дії пожежі будівельними конструкціями характеризуються їх вогнестійкістю. Вогнестійкість конструкції - це здатність конструкції зберігати несучі та (або) огороджувальні функції в умовах пожежі. Нормована характеристика вогнестійкості основних будівельних конструкцій називається ступенем вогнестійкості. Ступінь вогнестійкості будівель та споруд залежить від меж вогнестійкості будівельних конструкцій та меж поширення вогню по них. Межа вогнестійкості конструкції - показник вогнестійкості конструкції, який визначається часом від початку вогневого випробування за стандартного температурного режиму до втрати несучої здатності, цілісності або теплоізолювальної здатності. Способи і засоби гасіння пожеж. Комплекс заходів, спрямованих на ліквідацію пожежі, що виникла, називається пожежогасінням. Основою пожежогасіння є примусове припинення процесу горіння. Спосіб охолодження ґрунтується на тому, що горіння речовини можливе тільки тоді, коли температура її верхнього шару вища за температуру його запалювання. Якщо з поверхні горючої речовини відвести тепло, тобто охолодити її нижче температури запалювання, горіння припиняється. Спосіб розведення базується на здатності речовини горіти при вмісті кисню у атмосфері більше 14-16% за об’ємом. Зі зменшенням кисню в повітрі нижче вказаної величини полуменеве горіння припиняється, а потім припиняється і тління внаслідок зменшення швидкості окислення. Зменшення концентрації кисню досягається введенням у повітря інертних газів та пари із зовні або розведенням кисню продуктами горіння (у ізольованих приміщеннях). Спосіб ізоляції ґрунтується на припиненні надходження кисню повітря до речовини, що горить. Для цього застосовують різні ізолюючі вогнегасні речовини (хімічна піна, порошок та інше ). Спосіб хімічного гальмування реакцій горіння полягає у введенні в зону горіння галоїдно-похідних речовин (бромисті метил та етал, фреон та інше), які при попаданні у полум’я розпадаються і з’єднуються з активними центрами, припиняючи екзотермічну реакцію, тобто виділення тепла. У результаті цього процес горіння припиняється. Спосіб механічного зриву полум’я сильним струменем води, порошку чи газу. Спосіб вогнеперешкоди, заснований на створенні умов, за яких полум’я не поширюється через вузькі канали, переріз яких менше критичного. 146 Реалізація способів припинення горіння досягається використанням вогнегасних речовин та технічних засобів. До вогнегасних належать речовини, що мають фізикохімічні властивості, які дозволяють створювати умови для припинення горіння. Серед них найпоширенішими є вода, водяна пара, піна, газові вогнегасні склади, порошки, пісок, пожежостійкі тканини тощо. Кожному способу припинення горіння відповідає конкретний вид вогнегасних засобів. Наприклад, для охолоджування використовують воду, водні розчини, снігоподібну вуглекислоту; для розведення горючого середовища діоксид вуглецю, інертні гази, водяну пару; для ізоляції вогнища - піну, пісок; хімічне гальмування горіння здійснюється за допомогою брометілу, хладону, спеціальних порошків. Вода має порівняно малу в’язкість, легко просочується в щілини та шпарини горючої речовини. При цьому вода поглинає велику кількість тепла завдяки випаровуванню (для випаровування 1 кг води витрачається 2258,5 кДж тепла) і утворює парову хмару, що в свою чергу перешкоджає доступу кисню до речовини, що горить. Крім того, перетворюючись на пару, вода збільшується в об’ємі приблизно у 1700 разів. Змішуючись із горючими газами, що виділяються при горінні, пара розводить їх, утворюючи суміш, не здатну до горіння. У вигляді потужних струменів, воду можна також застосовувати для механічного збиття полум’я. Завдяки високій технологічній стійкості води (розкладення на кисень та водень відбувається при температурі 1700С) її можна використовувати для гасіння більшості горючих матеріалів та рідин. Застосування розчинів змочувачів, які зменшують поверхневий натяг води, дає можливість зменшити її витрати на гасіння деяких матеріалів на 30-50%. Воду для гасіння використовують як у компактному так і у розпиленому стані. Компактні струмені води звичайно застосовують у випадках, коли неможливо близько підійти до осередку горіння, наприклад, при пожежі на великій висоті, на складах лісових матеріалів і т.ін. Дальність, на яку б’є компактний струмінь, досягає 70-80 м. Для отримання компактного струменю використовують ручні та лафетні стволи. Значно більший вогнегасний ефект спостерігається при застосуванні води у дрібно розпиленому стані. У такому вигляді її можна використовувати навіть для гасіння легкозаймистих та горючих рідин, оскільки туманоподібна хмара дрібнорозпиленої води ізолює поверхні рідин від проникнення кисню. Не рекомендується гасити водою цінні речі, обладнання, книги, документи та інші предмети, що приходять під впливом води до непридатного стану. Інколи для гасіння вогню застосовують пару. Сутність гасіння пожежі полягає у зменшенні вмісту кисню у повітрі. Концентрація пари у повітрі 30-35% по об’єму приміщення викликає припинення горіння. Крім того, пара частково охолоджує предмети, що погано вентилюються. Піна - це колоїдна дисперсна система, яка складається із дрібних бульбашок, заповнених газом. Стінки бульбашок утворюються із розчинів поверхневоактивних речовин і стабілізаторів, склад яких обумовлює стійкість піни. За способом створення і складом газової фази піни поділяють на хімічні та повітряно-механічні. Хімічна піна отримується в результаті взаємодії кислотного та лужного розчинів у ручних вогнегасниках або хімічних піногенераторах. Повітряно-механічна піна утворюється за допомогою спеціальних піногенераторів із водних розчинів піноутворювачів. Піна має досить низьку теплопровідність. Вона здатна перешкоджати випаровуванню горючих речовин, а також проникненню парів, газів, теплового випромінювання. Оскільки основою піни є вода, вона також мас охолоджувальні властивості. Важливими характеристиками піни є її стійкість і кратність. Низькократними пінами вогонь гасять, головним чином, на поверхнях. Для гасіння 147 рідин застосовують піни середньої кратності (до 100). Для об’ємного гасіння, витиснення диму, ізоляції технологічних установок від впливу теплових потоків використовують високократну піну (100-150 та більше). Вуглекислий газ (СО2) безбарвний, не горить, при стисканні під тиском 3,5 МПа (35 кг/см2) перетворюється у рідину, що називається вуглекислотою, яка зберігається і транспортується у стальних балонах під тиском. За нормальних умов вуглекислота випаровується, при цьому з 1 кг кислоти отримується 509 л газу. Для гасіння пожеж вуглекислоту застосовують у двох станах: у газоподібному та у вигляді снігу. Сніжинки вуглекислоти мають температуру -79С. При надходженні у зону горіння вуглекислота випаровується, сильно охолоджує зону горіння та предмет, що горить, і зменшує процентний вміст кисню. В результаті цього горіння припиняється. Вуглекислота не електропровідна. Застосовують її для гасіння електроустановок, що знаходяться під напругою, а також для гасіння цінних речей. Інертні гази (азот, аргон, гелій) та димові гази мають здатність зменшувати концентрацію кисню в осередку горіння. Вогнегасна концентрація цих газів при гасінні пожеж у закритих приміщеннях складає 30-36% за об’ємом. Галоїдовані вуглеводні (чотирихлористий вуглець, бромистий етил та ін.) є високоефективними вогнегасними засобами. Їх вогнегасна дія заснована на гальмуванні хімічних реакцій горіння. Галоїдовані вуглеводні застосовують для гасіння твердих та рідких горючих матеріалів, найчастіше при пожежах у замкнених об’ємах. Вогнегасна концентрація цих речовин значно нижча, вогнегасної концентрації інертних газів, наприклад, для бромистого етилу вона складає 4,5%, чотирихлористого вуглецю 10,5% по об’єму. У той же час слід зазначити, що більшість цих речовин є вкрай шкідливими, тому можуть застосовуватися за умови відсутності людей у приміщенні. Відносно помірну токсичність має хладон 114В2, який забезпечує гасіння при концентраціях всього біля 2%. Але за вимогами техніки безпеки евакуація людей повинна бути завершена до його використання. Особи, що беруть участь у ліквідації пожежі, можуть заходити у приміщення, де використовують будь-які галоїдовані вуглеводні, тільки у спеціальних засобах захисту органів дихання. Вогнегасні порошки використовують для ліквідації горіння твердих, рідких та газоподібних речовин. Вогнегасний ефект застосування порошків складається з хімічного гальмування реакції горіння, утворення на поверхні речовини, що горить, ізолювальної плівки, утворення хмари порошку, яка має властивості екрану, механічного збивання полум’я твердими частинками порошку та виштовхування кисню із зони горіння за рахунок виділення СО2. Найчастіше порошки застосовують при горінні лужних та лужно-земельних металів та інших речовин (калію, магнію, натрію), які не можна гасити водою та водяними розчинами. Стиснуте повітря використовують для горючих рідин із температурою спалаху пари 60°С методом перемішування рідини, що горить. Стиснуте повітря, яке подається знизу, переміщує нижні, більш холодні шари рідини наверх, зменшуючи температуру верхнього шару. Коли температура верхнього шару стає меншою за температуру запалювання, горіння припиняється. Стиснуте повітря використовують при гасінні пожеж у резервуарах нафтопродуктів великої місткості. Гасіння невеликих осередків пожежі може здійснюватись піском, покривалом з повстини, азбесту, брезенту та інших матеріалів. Метод полягає в ізолюванні зони горіння від повітря і механічному збиванні полум'я. Вибір вогнегасної речовини залежить від характеру пожежі, властивостей і агрегатного стану речовин, що горять, параметрів пожежі (площі, інтенсивності, температури горіння тощо), виду пожежі (у закритому або відкритому повітрі), 148 вогнегасної здатності щодо гасіння конкретних речовин та матеріалів, ефективності способу гасіння пожежі. Первинні засоби пожежогасіння. Для ліквідації невеликих осередків пожеж, а також для гасіння пожеж у початковій стадії їх розвитку силами персоналу об'єктів застосовуються первинні засоби пожежогасіння. До них відносяться: вогнегасники, пожежний інвентар (покривала з негорючого теплоізоляційного полотна або повсті, ящики з піском, бочки з водою, пожежні відра, совкові лопати), пожежний інструмент (гаки, ломи, сокири тощо). Їх застосовують для ліквідації невеликих загорянь до приведення в дію стаціонарних та пересувних засобів гасіння пожежі або до прибуття пожежної команди. Кожне приміщення, відділення, цех, транспортні засоби повинні бути забезпечені такими засобами у відповідності з нормами. Фарбування первинних засобів гасіння пожежі та їх розташування виконуються згідно вимогам ГОСТ 12.4.026-76. Як правило, первинні засоби пожежогасіння розміщуються на пожежних щитах або стендах, які встановлюються на території об'єкта з розрахунку один щит (стенд) на площу 5000 м2. Вогнегасники. Серед первинних засобів пожежогасіння особливе місце займають вогнегасники. Залежно від вогнегасних речовин, що використовуються, вогнегасники ділять на пінні, газові та порошкові. Вибір типу і розрахунок необхідної кількості вогнегасників проводиться на підставі рекомендацій, наведених в таблицях (див. ОНТП 24-86) в залежності від їх вогнегасної здатності, граничної площі, класу пожежі у приміщенні чи об'єкта, що потребує захисту. Громадські будівлі та споруди промислових підприємств повинні мати на кожному поверсі не менше двох ручних вогнегасників. При захисті приміщень, в яких знаходяться електронно-обчислювальні машини, копіювальна та інша оргтехніка, а також телефонних станцій, архівів тощо, необхідно враховувати специфіку вогнегасних речовин у вогнегасниках, що можуть призвести під час гасіння пожежі до псування обладнання. Такі приміщення рекомендується забезпечувати вуглекислотними вогнегасниками з урахуванням граничне допустимої концентрації вогнегасної речовини. Максимально допустима відстань від можливого осередку пожежі до місця розташування вогнегасника має бути: 20 м - для громадських будівель та споруд, 30 м для приміщень категорії А, Б, В (горючі гази та рідини); 40 м - для приміщень категорії В і Г, 70 м - для приміщень категорії Д Системи автоматичної пожежної сигналізації. Для своєчасного здійснення заходів з евакуації людей, включення стаціонарних установок пожежогасіння, виклику пожежних, тощо, вибухопожежонебезпечні об’єкти обладнуються системами пожежної сигналізації, запуск яких може здійснюватись автоматично або вручну. Система пожежної сигналізації повинна швидко виявляти місця виникнення пожежі, надійно передавати сигнал на приймальноконтрольний прилад і до пункту прийому сигналів про пожежу, перетворювати сигнал про пожежу у сприйнятливу для персоналу захищуваного об’єкта форму, вмикати існуючі стаціонарні системи пожежогасіння, забезпечувати самоконтроль функціонування. До складу будь-якої системи пожежної сигналізації входять пожежні сповіщувачі, приймальний прилад та автономне джерело електроживлення. Автоматичні системи пожежегасіння. Приміщення, обладнані стаціонарними установками автоматичного пожежогасіння, комплектуються вогнегасниками на 50% їх розрахункової кількості. 149 Для гасіння великих загорянь у приміщеннях категорій А, Б, В застосовують стаціонарні установки водяного, газового., хімічного та повітряно-пінного гасіння. До розповсюджених стаціонарних засобів гасіння пожежі відносять спринклерні та дренчерні установки. Вони являють собою розгалужену мережу трубопроводів зі спринклерними або дренчерними головками і розташовуються під стелею приміщення, яке потрібно захистити або в інших місцях - залежно від типу і властивостей вогнегасячих речовин. 4. Дії персоналу при виникненні пожежі. Забезпечення безпечної евакуації людей При проектуванні й будівництві будівель і споруд різного призначення важливим завданням є створення найсприятливіших Умов для руху людини й забезпечення її безпеки у випадку виникнення аварійної ситуації (пожежа, загроза вибуху тощо). Шлях евакуації — це будь-яка ділянка на шляху руху до виходу назовні із приміщення або будинку в цілому (проходи, коридори, сходи). Евакуаційними вважаються виходи, які ведуть: а) із приміщень першого поверху назовні — безпосередньо або через коридор, вестибюль, сходову клітину; б) із приміщень будь-якого поверху, крім першого, у коридор або прохід, що веде до сходової клітини або безпосередньо в сходову клітину, що має самостійний вихід назовні; в) із приміщення в сусідні приміщення на цьому ж поверсі, які забезпечені виходами, зазначеними в пп. "а" і "б", за винятком випадків, зазначених у відповідних главах СНіП. Важливою умовою своєчасної й безпечної евакуації людей з будинку під час пожежі є правильний вибір довжини шляхів евакуації. Одним із чинників, що визначають довжину шляхів евакуації, є призначення будинку (житлове, суспільне або виробниче). Іншим, не менш важливим чинником, є ступінь вогнестійкості будинку, оскільки вона впливає на швидкість поширення пожежі (чим нижчий ступінь вогнестійкості будівлі, тобто чим більше вона містить будівельних конструкцій з горючих матеріалів, тим швидше в ній буде поширюватися вогонь і тим швидше люди повинні покинути будинок). Граничнодопустимі відстані до евакуаційних виходів для будинків різного призначення приймають за відповідними главами СНіПу. Ці відстані встановлені нормами проектування з розрахунку, щоб тривалість виходу людей, які евакуюються, не перевищувала допустимого часу евакуації, протягом якого забезпечується безпечний рух людей. Відповідальність за здійснення технічних рішень пожежної безпеки, закладених у проекті, а також за забезпечення пожежної безпеки при виробництві будівельномонтажних робіт покладається на начальників (виконавців робіт) будівельних ділянок. На окремих будівельних циклах, у виробничих і підсобних приміщеннях відповідальність за дотримання засобів пожежної безпеки покладається на керівників відповідних ділянок або об'єктів (начальників цехів, майстрів, бригадирів, завідувачів складами тощо). В обов'язки осіб, відповідальних за пожежну безпеку, входить суворе дотримання засобів, встановлених законодавчими актами правил пожежної безпеки, своєчасне виконання розпоряджень органів Державного пожежного нагляду, організація навчання робітників і службовців правил пожежної безпеки та дій на випадок пожежі. 150 Усі робітники та службовці, які працюють на будівельному майданчику, повинні знати правила пожежної безпеки й уміти вжити заходів до виклику пожежної допомоги й ліквідації пожежі. З цією метою керівництво будівельного майданчика (ділянки) організовує інструктаж із пожежної безпеки. Інструктаж буває первинний, який проводиться для робітників та службовців, які щойно поступили, і повторний (безпосередньо на робочих місцях особами, відповідальними за пожежну безпеку на цій ділянці). Первинний інструктаж проводиться представниками пожежної охорони або інженерно-технічними працівниками будівельного майданчика й має на меті ознайомити робітників і службовців із правилами й інструкціями з пожежної безпеки, з пожежонебезпечними ділянками будівництва і необхідними заходами безпеки на цих ділянках, можливими причинами пожежі й заходами її попередження, а також із практичними діями на випадок Зникнення пожежі. Крім первинного й повторного інструктажу, періодично з усіма робітниками й службовцями в обов'язковому порядку проводяться заняття із пожежно-технічного мінімуму. 5. Забезпечення та контроль стану пожежної безпеки на виробничих об’єктах. Загальні принципи забезпечення пожежної безпеки Стан об'єкта, за яким з регламентованою імовірністю виключається можливість виникнення і розвитку пожежі та впливу на людей її небезпечних факторів, а також забезпечується захист матеріальних цінностей, називається пожежною безпекою об'єкта. Основними напрямами забезпечення пожежної безпеки є усунення умов виникнення пожежі та мінімізація її наслідків. Об'єкти повинні мати системи пожежної безпеки, спрямовані на запобігання пожежі, дії на людей та матеріальні цінності небезпечних факторів пожежі, в тому числі їх вторинних проявів. До таких факторів, згідно з ГОСТ 12.1.004-91, належать: - полум'я та іскри; - підвищена температура навколишнього середовища; - токсичні продукти горіння й термічного розкладу матеріалів, речовин; - дим; - знижена концентрація кисню. Вторинними проявами небезпечних факторів пожежі вважають: - уламки частин зруйнованих апаратів, агрегатів, установок, конструкцій; - радіоактивні та токсичні речовини і матеріали, викинуті із зруйнованих апаратів та установок; - електричний струм, пов'язаний з переходом напруги на струмопровідні елементи будівельних конструкцій, апаратів, агрегатів внаслідок пошкодження ізоляції під дією високих температур; - небезпечні фактори вибухів, пов'язаних з пожежами; - вогнегасні речовини. Системи пожежної безпеки - це комплекс організаційних заходів і технічних засобів, спрямованих на запобігання пожежі та збиткам від неї. Відповідно до ГОСТ 12.1.004.-91 пожежна безпека об'єкта повинна забезпечуватися: 1)системою запобігання пожежі; 151 2)системою протипожежного захисту; 3)системою організаційно-технічних заходів. Як було зазначено, потрібний рівень пожежної безпеки за допомогою вказаних систем повинен бути не меншим за 0,999999,. а допустимий рівень пожежної небезпеки не вище 10-6. Рівень забезпечення пожежної безпеки - це кількісна оцінка запобігання збиткам за можливої пожежі. Об'єкти, пожежі на яких можуть призвести до загибелі або масового ураження людей небезпечними факторами пожежі та їх вторинними проявами, а також до значного пошкодження матеріальних цінностей, повинні мати системи пожежної безпеки, що забезпечують мінімальну можливу імовірність виникнення пожежі. Конкретні значення такої імовірності визначаються проектувальниками та технологами. Складність та різноманітність завдань, пов'язаних з організацією забезпечення пожежної безпеки, викликають необхідність безпосередньої участі в цьому процесі всіх державних, господарських, комерційних та громадських організацій, окремих громадян. Залежно від призначення та функцій відповідні організації наділяються певними повноваженнями, а власники підприємств, орендарі та громадяни - обов'язками, розподіл яких встановлено Законом України "Про пожежну безпеку". Згідно з цим Законом, центральні органи виконавчої влади забезпечують: - проведення єдиної політики в галузі пожежної безпеки; - визначення основних напрямів розвитку науки й техніки, координацію державних, міжрегіональних заходів і наукових досліджень у галузі пожежної безпеки, керівництво відповідними науково-дослідними установами; - розробку та затвердження державних стандартів, норм і правил пожежної безпеки; - встановлення єдиної системи обліку пожеж; - організацію навчання спеціалістів у галузі пожежної безпеки, керівництво пожежно-технічними навчальними закладами; - оперативне управління силами і технічними засобами, які долучаються до ліквідації великих пожеж; - координацію роботи щодо створення і випуску пожежної техніки та засобів протипожежного захисту, встановлення державного замовлення на їх випуск і постачання; - співробітництво з органами пожежної безпеки інших держав. Велике коло обов'язків щодо забезпечення пожежної безпеки покладається на керівників, власників і орендарів підприємств. Вони зобов'язані: - розробляти комплексні заходи щодо забезпечення пожежної безпеки, впроваджувати досягнення науки і техніки, позитивний досвід; - відповідно до нормативних актів з пожежної безпеки розробляти і затверджувати положення, інструкції, інші нормативні акти, що діють у межах підприємства, установи та організації, здійснювати постійний контроль за їх дотриманням; - забезпечувати дотримання протипожежних вимог стандартів, норм, правил, а також виконання вимог приписів і постанов органів державного пожежного нагляду; - організовувати навчання працівників правил пожежної безпеки та пропаганду заходів щодо їх забезпечення; - у разі відсутності в нормативних актах вимог, необхідних для забезпечення пожежної безпеки, вживати відповідних заходів, погоджуючи їх з органами державного пожежного нагляду; 152 - утримувати в справному стані засоби протипожежного захисту і зв'язку, пожежну техніку, обладнання та інвентар, не допускати їх використання не за призначенням; - створювати у разі потреби відповідно до встановленого порядку підрозділи пожежної охорони та необхідну для їх функціонування матеріально-технічну базу; - подавати на вимогу державної пожежної охорони відомості та документи про стан пожежної безпеки об'єктів і продукції, що ними виробляться; - здійснювати заходи щодо впровадження автоматичних засобів виявлення та гасіння пожеж і використання з цією метою виробничої автоматики; - своєчасно інформувати пожежну охорону про несправність пожежної техніки, систем протипожежного захисту, водопостачання, а також про закриття доріг і проїздів на своїй території; - проводити службове розслідування випадків пожеж. Служба пожежної безпеки. Координація і вдосконалення роботи із забезпечення пожежної безпеки та контролю за проведенням і виконанням протипожежних заходів здійснюється службою пожежної безпеки (СПБ), яка створюється в міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, в об'єднаннях підприємств різної форми власності. Основні завдання СПБ: вдосконалення та координація пожежно-профілактичної роботи, організація розробки комплексних заходів щодо поліпшення пожежної безпеки, контроль за їх виконанням, координація проведення науково-технічної політики з питань пожежної безпеки, здійснення методичного керівництва і контролю за діяльністю підвідомчих об'єктів у галузі пожежної безпеки та підрозділів відомчої пожежної охорони, облік пожеж та їх наслідків на підвідомчих об'єктах. Для виконання перелічених завдань співробітники СПБ наділені відповідними повноваженнями. Зокрема, вони мають право: перевіряти стан пожежної безпеки на підпорядкованих об'єктах та у разі потреби видавати їх керівникам обов'язкові для виконання приписи, вимагати від посадових осіб усунення від роботи працівників, які порушують вимоги правил пожежної безпеки або не пройшли відповідного навчання, припиняти чи забороняти експлуатацію окремих приміщень, дільниць, обладнання, агрегатів у разі порушення правил пожежної безпеки і створення безпосередньої загрози виникнення пожежі або перешкоджань її гасінню та евакуації людей, тощо. Одночасно працівники СПБ несуть персональну відповідальність за невідповідність ухвалених ними рішень вимогам чинного законодавства та невиконання своїх функціональних обов'язків. Пожежна охорона. Система пожежної охорони створюється для захисту життя і здоров'я громадян, приватної, колективної та державної власності від пожеж, підтримання належного рівня пожежної безпеки на об'єктах і в населених пунктах. До основних завдань пожежної охорони відносяться: - здійснення контролю за дотриманням протипожежних вимог; - запобігання пожежам і нещасним випадкам; - гасіння пожеж, рятування людей та надання допомоги в ліквідації наслідків аварій, катастроф та стихійного лиха. Таким чином пожежна охорона виконує як профілактичну, так і бойову роботу. Пожежна охорона поділяється на державну, відомчу, сільську та добровільну. 6. Вивчення питань пожежної безпеки працівниками. Оскільки головними причинами пожежі є відсутність у людей елементарних знань та недотримання вимог пожежної безпеки, проблемі вивчення правил пожежної безпеки 153 слід надавати першоступеневе значення. Воно повинно здійснюватись безперервно, на всіх етапах навчання та трудової діяльності з самого раннього віку. Детально питання навчання робітників і службовців правил пожежної безпеки викладені в Програмі проведення протипожежного інструктажу й занять із пожежнотехнічного мінімуму з робітниками та службовцями промислових підприємств, будівництв та інших об'єктів. 154
