Загрузил Johnny Blasco

konspekt L e k ts i y

Реклама
Лекція № 1
Тема : 1. Вступ. Загальні питання охорони праці
План лекції
1. Сучасний стан охорони праці в Україні та за кордоном.
2. Основні терміни та визначення у галузі охорони праці.
3 Основні розділи дисципліни «Основи охорони праці».
4. Класифікація небезпечних і шкідливих виробничих факторів.
1. Сучасний стан охорони праці в Україні та за кордоном.
За статистичними даними МОП кількість нещасних випадків на виробництві
у світі неухильно зростає, і становить на теперішній час приблизно 125 млн.
щорічно. Рівень травматизму і профзахворюваності значно вищий у країнах,
що розвиваються, ніж у промислово розвинених державах. Так, у кранах
Європейського Союзу щорічно жертвами нещасних випадків і
профзахворювань стають близько 10 млн. чол., з них майже 8 тис. гине. В
Україні щоденно на виробництві травмується в середньому 140-180 чоловік,
з них 20 стають інвалідами, а 4-5 гинуть.
Статистичні дані свідчать, що:
- кожні 3 хвилини внаслідок виробничої травми чи професійного
захворювання у світі помирає одна людина;
- в Україні внаслідок травм кожні 5 годин помирає одна людина;
- кожної секунди у світі на виробництві травмується 4 людини;
- в Україні кожні 8 хвилин травмується одна людина;
- кожного місяця у світі на виробництві травмується така кількість людей,
яка дорівнює населенню Парижа.
Міжнародне бюро праці встановило, що в середньому в світі на 100 тис.
працюючих щорічно припадає приблизно 6 нещасних випадків зі
смертельними наслідками. В Україні цей показник майже вдвічі вищий. Коли
люди гинуть на війні або помирають від невиліковних хвороб, з цим злом
хоча й важко примиритись, однак його неминучість ще можна зрозуміти.
Коли ж у мирний час у звичайній повсякденній праці люди отримують
каліцтва, від яких стають інвалідами або вмирають, якщо це трапляється з
сотнями, тисячами здорових молодих людей (найчастіше віком 20-40 років),
то подібне явище сприймається не тільки трагічно, воно просто не
вкладається у свідомість.
2. Основні терміни та визначення у галузі охорони праці
Основи охорони праці - це комплексна дисципліна, яка вивчається з метою
формування у майбутніх фахівців з вищою освітою необхідного в їхній
подальшій професійній діяльності рівня знань та умінь з правових і
організаційних питань охорони праці, з питань гігієни праці, виробничої
санітарії, техніки безпеки та пожежної безпеки, визначеного відповідними
державними стандартами освіти, а також активної позиції щодо практичної
реалізації принципу пріоритетності охорони життя та здоров'я працівників по
відношенню до результатів виробничої діяльності. Дана дисципліна є
комплексною й базується· як на загальноосвітніх (фізика, хімія, математика
тощо) так і на загально-технічних та спеціальних дисциплінах (опір
матеріалів, електротехніка, технологія та устаткування виробничих процесів
тощо). Особливо тісно дисципліна «Основи охорони праці» пов'язана з
безпекою життєдіяльності, науковою організацією праці, ергономікою,
інженерною психологією та технічною естетикою. Всі вищевказані
дисципліни належать до комплексу наук, що вивчають людину в процесі
праці. В них єдина мета - сприяти збереженню здоров'я та працездатності
людини, підвищенню її продуктивності праці, усуненню або зменшенню
впливу на неї шкідливих і небезпечних виробничих чинників. Під працею
розуміють цілеспрямовану діяльність людини, в результаті якої створюються
матеріальні блага, необхідні для задоволення її власних потреб, а також
духовні цінності, що слугують суспільству. З фізіологічної точки зору праці –
це витрачення людиною фізичної та розумової енергії.
Праця є умовою існування людини та суспільства загалом. Однак за певних
умов, коли в процесі праці мають місце шкідливі та небезпечні чинники, які
безпосередньо впливають на працюючу людину. можуть проявлятися
негативні наслідки праці. Ось чому з поняття «праця» супутньо слідує й інше
«охорона праці».
Охорона праці – це систем а правових, соціально-економічних,
організаційно-технічних,
санітарно-гігієнічних
та
лікувальнопрофілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження здоров’я та
працездатності людини в процесі труда.
Умови праці – сукупність чинників виробничого середовища і трудового
процесу, які впливають на здоров’я та працездатність людини під час
виконання нею трудових обов’язків.
Виробнича травма – пошкодження тканини, порушення анатомічної
цілісності організму людини або його функцій внаслідок впливу виробничих
факторів.
Нещасний випадок на виробництві – обмежена в часі подія або раптовий
вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що
сталися у процесі виконання ним трудових обов’язків, внаслідок яких
заподіяно шкоду здоров’ю або настала смерть.
Професійне захворювання - захворювання. що виникло внаслідок
професійної діяльності та спричинене винятково або переважно впливом
речовин і певних видів робіт та інших факторів, пов’язаних з роботою.
Безпека праці – такий стан умов праці, при яких виключена дія на працюючого
небезпечних та шкідливих виробничих факторів.
3. Класифікація небезпечних і шкідливих виробничих факторів.
Несприятливі чинники, в тому числі й виробничі підрозділяються на
шкідливі та небезпечні.
Небезпечний виробничий фактор – виробничий фактор, дія якого на
працівника за певних умов призводить до травми чи раптового погіршення
здоров’я.
Шкідливий виробничий фактор - виробничий фактор, дія якого на працівника
за певних умов призводить до захворювання або зниження працездатності.
Згідно ГОСТ 12.0.003 - 74 системи стандартів безпеки праці небезпечні та
шкідливі виробничі фактори підрозділяються по природі дії на:
- фізичні, - хімічні, - біологічні, - психофізіологічні.
Кожна з цих груп факторів в свою чергу підрозділяється на підгрупи.
Група фізичних небезпечних і шкідливих виробничих факторів включає 25
підгруп, серед яких: рухомі машини і механізми; незахищені рухливі
елементи виробничого обладнання; вироби, які пересуваються, заготовки,
матеріали, підвищена або знижена температура повітря робочої зони,
підвищена або знижена вологість повітря робочої зони, загазованість,
запиленість та інші.
Група хімічних чинників містить дві підгрупи, що об'єднують небезпечні та
шкідливі хімічні речовини:
- за характером впливу на організм людини: загально токсичні, канцерогенні,
подразнювальні, сенсибілізуючі, мутагенні та такі, що впливають на
репродуктивну функцію;
- по шляху проникнення в організм.
Біологічні небезпечні та шкідливі виробничі фактори поділяються на мікроорганізми (бактерії, віруси і т. п.);
-макроорганізми (рослини і
тварини).
У групі психофізіологічних небезпечних і шкідливих виробничих факторів
розрізняють:
- фізичні ( статичні і динамічні ) перевантаження; - нервово-психічні
перевантаження (розумове перенапруження, монотонність праці, емоційні
перевантаження).
Один і той же небезпечний і шкідливий виробничий чинник за природою
своєї дії може належати одночасно до різних груп.
4. Основні розділи дисципліни «Основи охорони праці».
Методологічною основою дисципліни «Основи охорони праці» є науковий
аналіз умов праці, технологічних процесів, виробничого обладнання, робочих
місць, трудових операцій, організації виробництва з метою виявлення
шкідливих і небезпечних виробничих чинників, виникнення можливих
аварійних ситуацій. На підставі такого аналізу розробляються заходи та
засоби щодо усунення небезпечних і шкідливих виробничих чинників,
створення здорових і безпечних умов праці.
Дисципліна «Основи охорони праці» складається з чотирьох розділів:
- правові та організаційні питання охорони праці;
- основи фізіології, гігієни праці та виробничої санітарії;
- основи виробничої безпеки;
- пожежна профілактика на виробничих об’єктах .
Основна мета дисципліни - надати майбутнім фахівцям знання основ охорони
праці, реалізація яких на практиці сприятиме покращенню умов праці,
підвищенню її продуктивності, запобіганню професійних захворювань,
виробничого травматизму, аварій.
Виходячи з того, що в житті, а тим більше у виробничому процесі,
абсолютної безпеки не існує, нерозумно було б вимагати від реального
виробництва повного викорінення травматизму, виключення можливості будьякого захворювання. Але реальним і розумним є ставити питання про зведення
до мінімуму впливу об'єктивно існуючих виробничих небезпек.
Цю задачу вирішує охорона праці – система правових, соціальноекономічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувальнопрофілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя,
здоров'я і працездатності людини в процесі трудової діяльності.
Наведене визначення, яке встановлене законом, свідчить, що охорона
праці являє собою сукупність законів, нормативно-правових актів, а також
комплекс різноманітних заходів та засобів, що забезпечують безпеку праці,
збереження життя, здоров'я та працездатності людей при виконанні ними
трудових обов‘язків.
Структурно до охорони праці входять такі складові частини:
- правові та організаційні основи;
- фізіологія, гігієна праці та виробнича санітарія;
- виробнича безпека;
- пожежна безпека на виробництві.
Правові та організаційні основи охорони праці являють собою комплекс
взаємопов’язаних законів та нормативно-правових актів, соціальноекономічних та організаційних заходів, спрямованих на правильну і безпечну
організацію праці, забезпечення працюючих засобами захисту, компенсацію за
важку роботу та роботу в шкідливих умовах, навчання працівників
безпечному веденню робіт, регламентацію відповідальності та відшкодування
працюючим шкоди в разі ушкодження їх здоров‘я.
Фізіологія, гігієна праці та виробнича санітарія - комплекс
організаційних, гігієнічних і санітарно-технічних заходів та засобів,
спрямованих на запобігання або зменшення дії на працюючих шкідливих
виробничих факторів.
Виробнича безпека – безпека від нещасних випадків та аварій на
виробничих об‘єктах і від їх наслідків.
Пожежна безпека на виробництві - комплекс заходів та засобів,
спрямованих на запобігання запалювань, пожеж та вибухів у виробничому
середовищі, а також на зменшення негативної дії небезпечних та шкідливих
факторів, які утворюються в разі їх виникнення.
Сучасна концепція охорони праці в економічно розвинених країнах
базується на тому, що до нещасних випадків на виробництві та професійних
захворювань справа взагалі не повинна доходити. До найважливіших
функцій сучасної держави належить створення комісій, товариств, фондів
тощо, головною метою яких є робота, спрямована на запобігання
травматизму та професійним захворюванням, відновлення здоров’я
потерпілих на виробництві, виплата компенсацій потерпілим.
Охорона праці як наука належить до комплексу наукових дисциплін, що
вивчають людину в процесі праці, таких, як наукова організація праці,
ергономіка, інженерна психологія, технічна естетика. Ці дисципліни мають
єдину мету – сприяти підвищенню продуктивності праці, зменшенню впливу
на людину несприятливих чинників виробничого середовища, збереженню
здоров‘я працівників, підходячи до цієї мети з різних сторін і на різних рівнях.
Наукова організація праці досліджує трудовий процес, на підставі чого
розробляє та впроваджує в практику такі його схеми, при яких забезпечується
максимальна продуктивність праці, створюються умови для збереження
здоров‘я працівників, збільшення періоду їх трудової діяльності.
Ергономіка досліджує знаряддя праці, розробляє та дає рекомендації
щодо їх конструювання, виготовлення та експлуатації з метою забезпечення
необхідної зручності, збереження сили, працездатності та здоров‘я
працюючих.
Інженерна психологія вивчає взаємодію людини з технікою і встановлює
функціональні можливості людини в трудових процесах з метою створення
таких умов праці, при яких зберігаються високі психофізіологічні можливості
людини.
Технічна естетика встановлює залежність умов та результатів праці від
архітектурного, конструктивного та художнього вирішення знарядь праці,
робочих місць, дільниць, цехів, санітарно-побутових та інших допоміжних
приміщень – всього, що оточує людину на виробництві.
Контрольні питання
1.Зробіть висновки про стан охорони праці в Україні та інших країнах.
2.Дайте визначення та схарактеризуйте основні поняття в галузі охорони
праці.
3.Що являє собою дисципліна «Основи охорони праці», яка її мета та
завдання?
4. Назвіть розділи дисципліни «Основи охорони праці».
5. Дайте визначення понять шкідливий і небезпечний чинники. Наведіть
приклади шкідливих і небезпечних чинників.
6. Класифікація небезпечних і шкідливих виробничих чинників.
7. Наведіть приклади фізичних чинників.
8. Наведіть приклади хімічних чинників.
9. Наведіть приклади біологічних чинників.
10. Наведіть приклади психофізіологічних чинників.
Лекція № 2
Тема : Правові та організаційні основи охорони праці.
План лекції.
1. Основні законодавчі акти про охорону праці.
2.Основні принципи державної політики в галузі охорони праці.
3. Гарантії прав працівників на охорону праці, пільги і компенсації за тяжкі
та шкідливі умови праці.
4. Охорона праці жінок.
5. Охорона праці неповнолітніх
6. Охорона праці інвалідів.
7.Відповідальність посадових осіб і працівників за порушення законодавства
про охорону праці.
Література: Жидецький В.Ц. Основи охорони праці. Львів: УАД - 2006
- 336 с.
стор.21 – 33
Зміст лекції
1. Основні законодавчі акти про охорону праці.
Правовою основою законодавства по охороні праці є Конституція
України, загальні Закони України : «Про охорону праці», «Про охорону»
здоров'я, «Про пожежну безпеку», «Про використання ядерної енергії і
радіаційний захист», «Про забезпечення санітарного і епідеміологічного
благополуччя населення», «Про загальнообов'язкове державне соціальне
страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного
захворювання, що викликають втрату працездатності», а також Кодексі
законів про працю України (КЗпП) і прийняті відповідно до них
нормативно-правові акти (спеціальні законодавчі акти).
(Вивчити ст. 43 - право на працю; 45 - право на відпочинок; 46 право на соціальний захист - Конституції України).
У ст. 43 КУ записане: «Кожен має право на працю, що включає
можливість заробляти собі на життя працею, яка він самостійно вибирає і
погоджується», « кожен має право на безпечні і здорові умови праці, на
заробітну плату не нижче, встановленою законом», «Використання праці
жінок і неповнолітніх на небезпечних для їх здоров'я роботах
забороняється».
Кожен, хто працює, має право на відпочинок (ст.45 КУ). Це право
забезпечується наданням щотижневого відпочинку, а також оплачуваної
щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня для окремих
професій і виробництв, скороченої тривалості робіт в нічний час.
У ст.46 КУ вказано на те, що громадянин має право на соціальний
захист, що включає право на забезпечення у разі повної, часткової або
тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття за
незалежними від нього обставинами, а також в старості ін. випадках,
передбачених законом.
Єдині законодавчі акти містять вимоги по охороні праці стосовно усіх
працівників підприємств, установ і організацій незалежно від того, до якої
галузі народного господарства вони відносяться.
Основоположним законодавчим документом у галузі охорони праці
є Закон України «Про охорону праці», дія якої поширюється на усі
підприємства, установи і організації, незалежно від форм власності і видів
їх діяльності, на усіх громадян, які працюють, а також залучені до праці на
цих підприємствах. Згідно з цим законом функції управління і нагляду за
охороною праці закріплені за державою, тобто держава виступає гарантом
створення безпечних і нешкідливих умов праці працівникам підприємств і
установ усіх форм власності.
Закон України «Про охорону праці» визначає основні положення
відносно реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя
і здоров'я в процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові
умови праці, регулює за участю відповідних органів державної влади
відношення між працедавцем і працівником з питань безпеки, гігієна праці
і виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації
охорони праці в Україні.
Закон України «Про охорону праці» і КЗпП регламентують основні
норми єдиного законодавства про охорону праці : гарантії прав громадян, а
також обов'язки власника підприємства і працівників в області охорони
праці; режим праці і відпочинку; тривалість робочого часу; стимулювання
виконання вимог охорони праці; порядок здійснення державного нагляду і
громадського контролю за охороною праці на виробництві; порядок надання
пільгових норм певним категоріям трудящих і вирішення трудових
суперечок; управління і організацію роботи в області охорони праці та ін.
2.Основні принципи державної політики в галузі охорони праці.
У законі України «Про охорону праці» задекларовані основні принципи
державної політики в області охорони праці :
 пріоритет життя і здоров'я трудящих по відношенню до результатів
виробничої діяльності підприємства;
 повна відповідальність працедавця за створення безпечних і
нешкідливих умов праці;
 підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення
суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій
і продукції;
 обов'язковий соціальний захист працівників, повне відшкодування
збитку особам, що потерпіли від нещасних випадків на
виробництві і професійних захворювань;
 використання економічних методів управління охороною праці,
проведення політики пільгового оподаткування, що сприяє
створенню безпечних і нешкідливих умов праці;
 комплексне рішення завдань охорони праці на підставі
загальнодержавних, галузевих, регіональних програм з цих питань
і з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики,
досягнень в галузі науки і техніки і охорони довкілля;
 встановлення єдиних нормативів по охороні праці для усіх
підприємств, незалежно від форм власності і видів їх діяльності;
 здійснення навчання населення, професійної підготовки і
підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;
 співпраця і проведення консультацій між працедавцями і
профспілками (представниками трудових колективів) при
ухваленні рішень по охороні праці;
 міжнародна співпраця в області охорони праці, використання
світового досвіду.
3. Гарантії прав працівників на охорону праці, пільги і компенсації за тяжкі
та шкідливі умови праці. Забезпечуються статтями закону України «Про
охорону праці».
Права громадян на охорону праці при укладенні трудового
договору «При укладенні трудового договору роботодавець повинен
проінформувати працівника під розписку про умови праці і про наявність
на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих чинників, які
ще не усунені, можливих наслідках їх впливу на здоров'ї і про права
працівника на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до
законодавства і колективного договору».;
Права працівників на охорону праці під час роботи на підприємстві
«Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин,
механізмів, устаткування і інших засобів виробництва, стан засобів
колективного і індивідуального захисту, використовуваних працівником, а
також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам
законодавства. Працівник має право відмовитися від дорученої роботи,
якщо створилася виробнича ситуація. небезпечна для його життя або
здоров'я, для людей, що оточують його, або для виробничого або
оточуючого середовища»;
Права працівників на пільги і компенсації за важкі і шкідливі умови
праці «Працівники, зайняті на роботах у важкими і шкідливими умовами
праці,
безкоштовно
забезпечується
лікувально-профілактичним
харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами,
газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарнооздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову
оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці в підвищеному
розмірі і інші пільги і компенсації, що надаються, визначеному
законодавством порядку»;
Забезпечення працівників спецодягом, ін. засобами індивідуального
захисту, миючими і знешкоджуючими засобами. На роботах з шкідливими
і небезпечними умовами праці, а також роботах, пов'язаних із
забрудненням, або несприятливими метеорологічними умовами,
працівникам видаються безкоштовно по встановлених нормах спецодяг,
спецвзуття та ін. засобу індивідуального захисту, а також миючі і
знешкоджуючі засоби.
Відшкодування власником збитку працівникам у разі ушкодження їх
здоров'я або у разі смерті. «Відшкодування збитку, заподіяного
працівникові в наслідок ушкодження його здоров'я або у разі смерті
працівника, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних
випадків відповідно до Закону України »Про загальнообов'язкове державне
соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і
професійного захворювання, що викликають втрату працездатності«;
Обов'язки роботодавця щодо створення безпечних і нешкідливих
умов праці. Власник зобов'язаний створити в кожному структурному
підрозділі і на робочому місці умови праці відповідно до вимог нормативних
актів, а також забезпечити додержання прав працівників, гарантованих
законодавством про охорону праці.
У разі виникнення на підприємстві надзвичайних ситуацій і нещасних
випадків власник зобов'язаний вжити термінових заходів для допомоги
потерпілим, залучити при необхідності професійні аварійно-рятувальні
формування.
Соціальне страхування від нещасних випадків і професійних захворювань. Усі працівники підлягають обов'язковому соціальному страхуванню
власником від нещасних випадків і професійних захворювань. Страхування
здійснюється в порядку і на умовах, що визначаються законодавством і
колективним договором (угодою, трудовим договором). .
Обов'язки працівника виконувати вимоги нормативних актів про
охорону праці. Працівник зобов'язаний:
- знати і виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці,
правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими
засобами виробництва, користуватися засобами колективного та
індивідуального захисту;
- додержувати зобов'язань щодо охорони праці, передбачених
колективним договором (угодою, трудовим договором) та правилами
внутрішнього трудового розпорядку підприємства;
- проходити у встановленому порядку попередні та періодичні медичні
огляди.
Обов'язкові медичні огляди працівників певних категорій.
«Працедавець зобов'язаний за свої засоби забезпечити фінансування і
організувати проведення попереднього ( при прийомі на роботу) і
періодичних ( впродовж трудової діяльності) медичних оглядів
працівників, зайнятих на важких роботах, роботах з шкідливими і
небезпечними умовами праці або таких, де є необхідність в професійному
відборі, щорічного обов'язкового огляду осіб у віці до 21 року. За
результатами періодичних медоглядів у разі потреби працедавець повинен
забезпечити проведення відповідних оздоровчих заходів. Працівник має
право у встановленому законом порядку притягнути працівника, що
ухиляється від проходження обов'язкового медичного огляду, до
дисциплінарної відповідальності, а також зобов'язаний усунути його від
роботи без збереження заробітної плати
2. Охорона праці жінок.
Конституція України (ст. 24) на вищому законодавчому рівні закріпила
рівність прав жінки і чоловіка. Разом з тим, трудове законодавство,
враховуючи фізіологічні особливості організму жінки, інтереси охорони
материнства і дитинства, встановлює спеціальні норми, що стосуються
охорони праці та здоров'я жінок.
Відповідно до ст. 174 КЗпП забороняється застосування праці жінок на
важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці,
а також на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт
або робіт по санітарному та побутовому обслуговуванню).
Забороняється також залучати жінок до підіймання і переміщення речей,
маса яких перевищує встановлені для жінок норми. Міністерство охорони
здоров'я України 10 грудня 1993 року видало наказ № 241, яким встановлені
граничні норми підіймання і переміщення важких речей жінками:
- підіймання і переміщення вантажів при чергуванні з іншою роботою
(до 2 разів на годину) - 10 кг;
- підіймання і переміщення вантажів постійно протягом робочої зміни - 7
кг.
Сумарна вага вантажу, який переміщується протягом кожної години
робочої зміни, не повинна перевищувати: з робочої поверхні - 350 кг; з
підлоги - 175 кг.
Залучення жінок до робіт у нічний час (з 22.00 до 6.00) не допускається,
за винятком тих галузей народного господарства, де це викликається
необхідністю і дозволяється як тимчасовий захід (ст. 175 КЗпП).
У законодавчих актах про охорону праці приділяється значна увага
наданню пільг вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до трьох
років. Таких жінок забороняється залучати до роботи у нічний час, до
надурочних робіт і робіт у вихідні дні, а також направляти у відрядження (ст.
176 КЗпП). Крім цього, жінки, що мають дітей віком від трьох до
чотирнадцяти років або дітей-інвалідів, не можуть залучатися до надурочних
робіт або направлятися у відрядження без їх згоди (ст. 177 КЗпП). Вагітним
жінкам, відповідно до медичного висновку, знижують норми виробітку,
норми обслуговування, або вони переводяться на іншу роботу, яка є легшою
і виключає вплив несприятливих виробничих чинників, із збереженням
середнього заробітку за попередньою роботою (ст. 178 КЗпП).
Відповідно до Закону України «Про відпустки» (ст. 17) на підставі
медичного висновку жінкам надається оплачувана відпустка у зв'язку з
вагітністю та пологами тривалістю 126 календарних днів (70 днів до і 56
після пологів). Після закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами
за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за диrиною до
досягнення нею трирічного віку та додаткова неоплачувана відпустка по
догляду за дитиною до досягнення нею віку шести років. Час цих відпусток
зараховується як у загальний, так і в безперервний стаж роботи і в стаж за
спеціальністю (ст. 181 КЗпП).
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про відпустки» жінці, яка працює
і має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, за її
бажанням щорічно надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 7
календарних днів.
Забороняється відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і знижувати їм
заробітну плату за мотивів, пов'язаних з вагітністю або наявністю дітей віком
до трьох років. Звільняти жінок, які мають дітей віком до трьох (шести)
років, з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається,
крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, але з
обов'язковим працевлаштуванням (ст. 184 КЗпП).
5. Охорона праці неповнолітніх (молоді).
Держава враховує певні фізичні, фізіологічні та інші особливості
неповнолітніх і виявляє турботу про здоров'я молодого покоління.
Законодавчо це закріплено, зокрема, в ст. 43 Конституції України. Законом
України «Про охорону праці» забороняється застосування праці
неповнолітніх, тобто осіб віком до вісімнадцяти років, на важких роботах і
на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на
підземних роботах. Забороняється також залучати неповнолітніх до
підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них
граничні норми. Граничні норми підіймання і переміщення важких речей
неповнолітніми затверджені МОЗ України від 22. 03. 1996 р. № 59 (табл1).
Граничні
неповнолітніми
норми підйому і
переміщення
важких предметів
Граничні норми ваги вантажу (кг)
Календарни
й вік, років
Короткочасна робота
Тривала робота
Юнаки
дівчата
юнаки
Дівчата
14
5
2,5
-
-
15
12
6
8,4
4,2
16
14
7
11,2
5,6
17
16
8
12,6
6,3
Не допускається прийняття на роботу осіб молодше від шістнадцяти років.
Однак, як виняток, можуть прийматися на роботу особи, які досягнули
п'ятнадцяти років за згодою одного з батьків або особи, що його замінює. Для
підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу
учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних
навчальних закладів для виконання легкої роботи, яка не завдає шкоди
здоров'ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час по
досягненні ними чотирнадцятирічного віку за згодою одного з батьків або
особи, що його замінює (ст. 188 КЗпП). Забороняється залучати
неповнолітніх до нічних, надурочних робіт та робіт у вихідні дні (ст. 192
КЗпП) . Усі особи молодше від вісімнадцяти років приймаються на роботу
лише після попереднього медичного огляду і в подальшому, до досягнення
21 року, щороку підлягають обов'язковому медичному оглядові (ст. 191
КЗпП). Для неповнолітніх у віці від 16 до 18 років встановлений скорочений
36-годинний робочий тиждень, а для п'ятнадцятирічних - 24-годинний.
Заробітна плата працівникам молодше від вісімнадцяти років при скороченій
тривалості щоденної роботи виплачується в такому ж розмірі, як працівникам
відповідних категорій при повній тривалості щоденної роботи (ст. 194 КЗпП).
Щорічні відпустки неповнолітнім надаються в літній час або, на їх бажання,
в будь-яку іншу пору року (ст. 195 КЗпП). Тривалість такої відпустки один
календарний місяць. Звільнення неповнолітніх з ініціативи власника або
уповноваженого ним органу не допускається, крім додержання загального
порядку звільнення, тільки за згодою районної (міської) комісії в справах
неповнолітніх (ст. 198 КЗпП).
6.Охорона праці інвалідів.
У випадках, передбачених законодавством, власник зобов'язаний
організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів
відповідно до медичних рекомендацій, встановити неповний робочий
день або неповний робочий тиждень і пільгові умови праці на прохання
інвалідів.
Залучення інвалідів до надурочних робіт, у нічний час без їх згоди
не допускається.
Підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані
створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медикосоціальної експертизи та індивідуальних програм реабілітації, вживати
додаткових заходів щодо безпеки праці, які відповідають специфічним
особливостям цієї категорії працівників.
Інваліди в Україні володіють усією повнотою соціальноекономічних, політичних, особистих прав і свобод, закріплених
Конституцією України та іншими законодавчими актами. Дискримінація
інвалідів забороняється і переслідується законом (ст. 1 Закону України
«Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
Інвалідами вважаються особи із стійким розладом
функцій
організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм або з
уродженими дефектами, що призводить до обмеження життєдіяльності, і
необхідності у соціальній допомозі і захисті.
Інвалідність як міра втрати здоров'я визначається шляхом
експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи
Міністерства охорони здоров'я України.
Експертиза тривалої або стійкої втрати працездатності здійснюється
медико-соціальними
експертними
комісіями
(МСЕК),
і
які
встановлюють ступінь та причину інвалідності, визначають для інвалідів
роботи та професії, доступні їм; за станом здоров'я, перевіряють
правильність використання праці інвалідів згідно з висновком експертної
комісії та сприяють відновленню працездатності інвалідів.
7. Відповідальність посадових осіб
і працівників за порушення
законодавства про охорону праці. Відповідно до ЗУ «Про охорону праці»
за порушення законів та інших нормативно-правових актів з охорони
праці, створення перешкод у діяльності посадових осіб органів державного
нагляду за охороною праці, а також представників профспілок, їх
організацій та об’єднань винні особи притягаються до дисциплінарної,
адміністративної, матеріальної, кримінальної відповідальності згідно із
законом.
Дисциплінарна відповідальність - полягає в накладенні
дисциплінарних стягнень (догана, звільнення з роботи; ст.147 КЗпП).
Право накладати таке стягнення має адміністрація підприємства і органи,
що здійснюють державний і громадський контроль за охороною праці. За
кожне порушення можна застосувати тільки одне дисциплінарне
стягнення. При обранні виду стягнення роботодавець повинен враховувати
ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини,
за яких вчинено проступок, попередню роботу працівника. Дисциплінарне
стягнення застосовується роботодавцем безпосередньо за виявленням
проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не
враховуючи звільнення працівника від роботи у зв’язку з тимчасовою
непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне
стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня виникнення
проступку. До застосування дисциплінарного стягнення роботодавець
повинен зажадати від працівника, що провинився, письмового пояснення.
Якщо працівник не надав такого пояснення у визначений термін, то
дисциплінарне стягнення може бути накладене на основі наявних
матеріалів. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні)
повідомляється працівникові під розписку.Якщо протягом року з дня
накладання дисциплінарного стягнення працівника не було піддано новому
дисциплінарному стягненню, то він вважається таким, що не мав
дисциплінарного стягнення.
Адміністративна відповідальність - накладається на посадових
осіб, винних у порушеннях законодавства про охорону праці у вигляді
грошового штрафу. Право накладати адміністративні стягнення мають
службові особи Держпромгірнагляду. Розміри та види штрафів
визначаються чинним законодавством. Максимальний розмір штрафу не
може перевищувати п’яти від сотків місячного фонду заробітної плати
юридичної чи фізичної особи, яка відповідно до законодавства
використовує найману працю.
Матеріальна відповідальність - включає відповідальність, як
працівника, так і роботодавця. У ст.130 КзпП зазначається, що працівники
несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству
через порушення покладених на нього обов'язків, у тому числі, і внаслідок
порушення вимог охорони праці. Ця відповідальність, як правило,
обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна
перевищувати повного розміру заподіяної шкоди. Матеріальна
відповідальність може бути накладена незалежно від притягнення
працівника до дисциплінарної, адміністративної або кримінальної
відповідальності.
Власник підприємства несе матеріальну відповідальність за
заподіяний збиток працівникові, незалежно від провини, якщо не доведе,
що збиток нанесений внаслідок непереборної сили або наміру потерпілого.
Збитки виражаються у відшкодуванні потерпілому втраченого заробітку,
одноразову допомогу, додаткові витрати на лікування, протезування, а
також витрати на поховання, у разі смерті потерпілого, одноразову
допомогу на сім'ю і утриманців.
Кримінальна відповідальність настає, якщо порушення вимог
законів та інших нормативно-правових актів з охорони праці створило
небезпеку для життя або здоров'я громадян. Суб'єктом кримінальної
відповідальності з питань охорони праці може бути будь-яка службова
особа підприємства, незалежно від форм власності, а також громадянин власник підприємства. Карна відповідальності визначається в судовому
порядку.
Контрольні питання
1. Які законодавчі акти визначають основні положення з питань
охорони праці?
2. Які гарантії надані в законодавчому порядку щодо прав громадян
на охорону праці?
3. Які пільги та компенсації надаються працівникам за важкі та
шкідливі умови праці?
4. Сформулюйте основні положення законодавчих актів щодо
охорони праці жінок.
5. Поясніть, якими пільгами користуються працюючі вагітні жінки.
6. Сформулюйте основні положення законодавчих актів щодо
охорони праці неповнолітніх..
7. Приведіть граничні норми щодо маси перенесення важких речей
для неповнолітніх (юнаків і дівчат).
8. Сформулюйте основні положення законодавчих актів щодо
охорони праці інвалідів.
9. Які види відповідальності передбачені за порушення
законодавства з охорони праці.
Л е к ц і я №__
Тема: Державне управління охороною праці, державний нагляд і
громадський контроль за охороною праці.
План лекції
1. Органи державного управління охороною праці, їх компетенція,
повноваження.
2. Органи державного нагляду, їх повноваження і права.
3. Громадський контроль по дотриманню законодавства про охорону праці.
Література:
1. Жидецький В. Ц. Основи охорони праці. стор. 40-48
2. Кучерявий В. П. Охорона праці. Навчальний посібник стор. 19-36
Зміст лекції.
1. Органи державного управління охороною праці, їх компетенція і
повноваження.
Відповідно до ст. № 37 Закону України "Про охорону праці" державне
управління охороною праці в Україні здійснюють:
Кабінет Міністрів України :

забезпечує реалізацію державної політики в області охорони праці;

затверджує національну програму по поліпшенню стану безпеки,
гігієна праці і виробничого середовища;

визначає функції міністерств, інших центральних органів державної
виконавчої влади по створенню безпечних і нешкідливих умов праці і
нагляду за охороною праці;

визначає порядок створення і використання державного, галузевих і
регіональних фондів охорони праці.
Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за
охороною праці Державний департамент промислової безпеки, охорони
праці та гірничого нагляду Міністерства з надзвичайних ситуацій України
(Держпромгірнагляд України) здійснює:

комплексне управління охороною праці;

держнагляд за дотриманням законодавства по безпеці, гігієні праці і
виробничого середовища, а також за проведенням робіт по геологічному
вивченню надр, їх охороною і використанням, переробкою мінеральної
сировини;

координація робіт по профілактиці травматизму невиробничого
характеру;

проведення експертизи проектної документації і видача дозволів на
введення в експлуатацію нових підприємств, об'єктів і засобів виробництва,
що реконструюються;

координація науково-дослідних робіт з питань охорони праці і
підвищення ефективності державного нагляду за охороною праці, контроль
за їх виконанням, державне замовлення з цих питань;

встановлення і розвиток міжнародних зв'язків з питань нагляду за
охороною праці.Рішення Держнаглядохоронпраці, прийняті в межах його
повноважень, є обов'язковими для виконання центральними і місцевими
органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування і
підприємствами усіх форм власності і громадянами.
Міністерства і інші центральні органи державної виконавчої влади в
області охорони праці здійснюють:

проведення науково-технічної політики в області охорони праці;

розробка і реалізація комплексних заходів по поліпшенню безпеки,
гігієна праці і виробничої сфери в галузі;

здійснення методичного керівництва діяльністю підприємств галузі
по охороні праці;

укладення з відповідними галузевими профспілками угоди з питань
поліпшення умов і безпеки руда;

фінансування розробки і перегляду нормативних актів по охороні
праці;

організація в установленому порядку навчання і перевірки знань і
норм охорони праці керівними працівниками і фахівцями галузі;

створення при необхідності професійних воєнізованих аварійнорятувальних формувань, які діють відповідно до типового положення,
затвердженого Держнаглядохоронпраці;

здійснення внутрішньовідомчого контролю за станом охорони
праці.
Місцеві державні адміністрації і органи місцевого самоврядування:

забезпечують реалізацію державної політики в області охорони
праці;

формують за участю профспілок програми заходів з питань
безпеки, гігієна праці і виробничого середовища, що має міжгалузеве
значення;

організовують при необхідності регіональні аварійно-рятувальні
формування;

здійснюють контроль за дотриманням нормативних актів по
охороні праці;

створюють, при необхідності, фонди охорони праці.
Для виконання названих функцій місцеві органи влади створюють відповідні
структурні підрозділи.
Асоціації, концерни, корпорації і інші об'єднання підприємств.
Їх повноваження
визначаються їх статутами або договорами між
підприємствами, які утворили об'єднання. Для виконання делегованих
об'єднанню функцій, в його апараті створюються служби охорони праці.
2. Органи державного нагляду, їх повноваження і права.
Державний нагляд - діяльність уповноважених органів і посадовців
(державних інспекторів, державних санлікарів і так далі), спрямована на
забезпечення
виконання
органами
державної
влади,
суб'єктами
господарювання і працівниками вимог законів і інших нормативно-правових
актів про охорону праці.
Відповідно до закону України «Про охорону праці» (ст.44) державний нагляд
за дотриманням законодавчих і інших нормативних актів про охорону праці
здійснюють:
 Державний комітет України по нагляду за охороною праці;
 Державний комітет України з нагляду за ядерної і радіаційної безпеки.

органи державного пожежного нагляду управління пожежної охорони
Міністерства з надзвичайних ситуацій України;

органи
санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони
здоров'я України;

вищий нагляд за дотриманням і правильним застосуванням законів про
охорону праці здійснюється Генеральним прокурором України і підлеглими
йому прокурорами.
Держпромгірнагляд України забезпечує проведення державної експертизи
умов праці із залученням служб санітарного епідеміологічного нагляду,
визначає порядок та здійснює контроль за якістю проведення атестації
робочих місць щодо їх відповідності нормативно-правовим актам з охорони
праці.
Посадові особи (державні інспектори) Держпромгірнагляду мають право:
1.
безперешкодно у будь-який час відвідувати підконтрольні
підприємства для перевірки дотримання законодавства про охорону праці;
2.
отримувати від власника необхідні матеріали і інформацію з цих
питань;
3.
направляти керівникам підприємств, а також їх посадовцям,
керівникам структурних підрозділів Ради Міністрів Республіки Крим,
місцевих Рад народних депутатів, міністерств і інших центральних органів
державної і старанної влади, обов'язкові для виконання розпорядження про
усунення порушень і недоліків в області охорони праці;
4.
припиняти роботу і експлуатацію підприємств, цехів, окремих
виробництв до усунення порушень по охороні праці, що створюють
небезпеку для здоров'я або життя працюючих;
5.
притягати до адміністративної відповідальності винних в
порушенні законодавства про охорону праці;
6.
направляти власникам, керівникам підприємств уявлення про
невідповідність окремих посадовців займаної посади, передавати з потреби
матеріали в прокуратуру для притягнення їх до карної відповідальності;
Посадові особи Держпромгірнагляду зобов'язані:
 нести відповідальність за виконання покладених на них обов'язків згідно
із законодавством;
 встановлювати порядок розробки і твердження власниками положень,
інструкцій і інших актів про охорону праці, діючих на підприємстві;
 розробляти типові документи з цих питань.
Власник повинен безкоштовно надати усі необхідні умови для роботи
представників Держпромгірнагляду..
3. Громадський контроль за дотриманням законодавства про охорону
праці.
Громадський контроль за дотриманням законодавства про охорону праці
здійснюють: трудові колективи через обраних ними уповноважених
представників; комісії підприємств; професійні спілки в особі своїх виборних
органів і представників.
Уповноважені представники обираються трудовим колективом на
колективних зборах, в місячний термін проходять навчання з питань охорони
праці і здійснюють свою діяльність в процесі виробництва безпосередньо на
своїй ділянці, цеху, зміні, бригаді; не рідше за один раз в рік звітують про
виконану роботу на колективних зборах і здійснюють контроль за:

виконанням вимог законодавства про охорону праці;
 забезпеченням працівників інструкціями, положеннями по охороні праці
(внутрішніми, тобто діючими на цьому підприємстві), і дотримання їх
працівниками;
 своєчасним і правильним розслідуванням, документальним оформленням і
обліком нещасних випадків і профзахворювань;
 використанням фонду охорони праці підприємства за призначенням і так
далі;
 беруть участь в комісіях з розслідування нещасних випадків і
профзахворювань.

Уповноважені представники мають право:
 безперешкодно перевіряти стан безпеки і гігієни праці, дотримання
працівниками нормативних актів про ВІД на підприємстві, колектив якого
його обрав;
 вносити в спеціально заведену для цього книгу обов'язкові для розгляду
власником пропозиції по усуненню виявлених порушень;
 вимагати від керівника виробничого підрозділу припинення роботи у разі
створення загрози життя або здоров'ю працюючих;

вносити пропозиції про залучення працівників, що порушують
нормативні акти про охорону праці.
Уповноважений може бути відкликаний із посади, яку займає, у разі
невиконання ним зобов'язань тільки зборами трудового колективу. Гарантії
для них з приводу звільнення з роботи за ініціативою власника або про
притягнення до дисциплінарної або матеріальної відповідальності
передбачаються колективним договором.
Профспілки. Повноваження і права.
Головною метою профспілок є захист прав і законних інтересів працівників у
сфері охорони праці, надання їм практичній допомозі у вирішенні цих
питань.
Відповідно до Закону України «Про охорону праці» представники
профспілок беруть участь у вирішенні наступних основних питань :
 у розробці державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів про
охорону праці;

у опрацюванні вже діючих програм поліпшення стану безпеки,
гігієна праці і виробничого середовища;
 у розробці власником комплексних заходів для досягнення встановлених
нормативів по охороні праці;
 у розслідуванні нещасних випадків і профзахворювань, в т.ч. спеціальних
розслідуваннях за участю фахівців з охорони праці вищих профорганів, в
розробці заходів по їх профілактиці;
 у визначенні разом з власником і трудовим колективом порядку оплати і
розмірів одноразової допомоги потерпілим, а також зменшенні її розмірів
залежно від міри провини потерпілого;
 у розробці і внесенню пропозицій про охорону праці в колективний
договір підприємства;
 у організації соціального страхування від нещасних випадків і
профзахворювань на підставі законодавства і колективного договору
підприємства;
 у роботі комісій з охорони праці підприємств, в атестації посадовців на
знання ДНАОП, в прийнятті в експлуатацію нових об'єктів, що
реконструюються.
Безпосередніми виконавцями функцій профспілок на підприємствах
являється профком.
Л е к ц і я № __
Тема: Навчання з питань охорони праці.
План лекції.
1.Принципи організації і види навчання з питань охорони праці.
2. Вивчення основ охорони праці у навчальних закладах і під час
професійного навчання.
3.Навчання і перевірка знань з питань охорони праці працівників під час
прийняття на роботу і в процесі роботи. Спеціальне навчання і перевірка
знань з питань охорони праці працівників , які виконують роботи
підвищеної небезпеки. Навчання з питань охорони праці посадових осіб.
4.Інструктажі з питань охорони праці.
5. Стажування (дублювання) і допуск працівників до роботи.
Література: В.Ц.Жидецький. Основи охорони праці. стор.52-60
Зміст лекції.
1. Принципи організації і види навчання з питань охорони праці.
До основних науково-методичних принципів побудови системи
безперервного навчання з питань охорони праці належать:
— наступність та безперервність навчання з питань безпеки життя,
діяльності та охорони праці усіх вікових категорій населення України;
— формування суспільної свідомості і рівня знань населення України, що
відповідають вимогам часу;
— навчання з питань особистої безпеки та безпеки оточуючих,
відповідних норм поведінки вихованців в дошкільних закладах освіти;
— навчання з питань охорони праці в середніх, позашкільних та
професійно-технічних закладах освіти;
— навчання з питань безпеки життя і діяльності в цілому та охорони
праці студентів вищих навчальних закладів освіти;
— навчання з питань охорони праці працівників при їх підготовці,
перепідготовці, підвищенні кваліфікації, при прийнятті на роботу та в
період роботи; навчання працівників, які виконують роботи з
підвищеною небезпекою та роботах, де є потреба у професійному
доборі, інструктування працівників з питань охорони праці, дотримання
порядку допуску до виконання робіт; навчання населення в цілому з
питань безпеки життя, діяльності та охорони праці.
2.Вивчення основ охорони праці у навчальних закладах і під час
професійного навчання.
Вивчення основ охорони праці в навчальних закладах, а саме: предмета
"охорона праці" (професійно-технічні навчальні заклади), навчальних
дисциплін "основи охорони праці" (вищі навчальні заклади) та "охорона
праці в галузі" (вищі навчальні заклади), проводиться за типовими
навчальними планами і програмами з цього предмета і навчальних
дисциплін, які затверджуються спеціально вповноваженим центральним
органом виконавчої влади в галузі освіти і науки за погодженням із
спеціально вповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду
за охороною праці. Окремі питання (розділи) з охорони праці мають
передбачатися у навчальних програмах загальнотехнічних і спеціальних
дисциплін.
Вивчення нормативних дисциплін з охорони праці в усіх вищих навчальних
закладах здійснюється відповідно до наказу Міністерства освіти України від
02.12.98 N 420 "Про вдосконалення навчання з охорони праці й безпеки
життєдіяльності у вищих закладах освіти України", зареєстрованого
Міністерством юстиції України 03.02.99 за N 59/3352.
Зміст та обсяг предмета "охорона праці" для підготовки, перепідготовки та
підвищення кваліфікації працівників, які залучаються до виконання робіт з
підвищеною небезпекою, визначаються типовим навчальним планом і
типовою навчальною програмою з предмета "охорона праці", що
затверджуються спеціально вповноваженим органом центральної виконавчої
влади в галузі освіти і науки та погоджуються спеціально уповноваженим
центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці.
При цьому теоретична частина предмета "охорона праці" вивчається обсягом
не менше 30 годин, а під час перепідготовки та підвищення кваліфікації - не
менше 15 годин. Специфічні питання охорони праці для конкретних
професій мають вивчатися в курсах спеціальних та загальнотехнічних
дисциплін - з метою поєднання технологічної підготовки з підготовкою з
охорони праці, а робочі навчальні програми цих дисциплін повинні включати
відповідні питання безпеки праці.
Теоретична частина предмета "охорона праці" під час професійної підготовки
працівників для виконання робіт, які не належать до переліку робіт з
підвищеною небезпекою, вивчається в обсязі не менше 10 годин, а під час
перепідготовки та підвищення кваліфікації - не менше 8 годин. Обсяг годин
предмета "охорона праці" не може зменшуватись під час розробки робочих
навчальних планів і програм.
При підготовці в професійно-технічних навчальних закладах працівників за
професіями, пов'язаними з роботами підвищеної небезпеки, навчання
проводиться з урахуванням вимог Положення про порядок трудового і
професійного навчання неповнолітніх професіям, пов'язаним з роботами із
шкідливими та важкими умовами праці, а також з роботами підвищеної
небезпеки, затвердженого наказом Держнаглядохоронпраці України від
30.12.94 N 130, зареєстрованого в Мін'юсті України 20.01.95 за N 14/550 (у
редакції наказу Держнаглядохоронпраці України від 15.12.2003 N 244,
зареєстрованого Міністерством юстиції України 30.12.2003 за N 1257/8578).
3. Навчання і перевірка знань з питань охорони праці працівників під
час прийняття на роботу і в процесі роботи. Спеціальне навчання і
перевірка знань з питань охорони праці працівників , які виконують
роботи підвищеної небезпеки. Навчання з питань охорони праці
посадових осіб.
Згідно із законом України «Про охорону праці», працівники при прийомі на
роботу і в процесі роботи повинні проходити за рахунок працедавця
навчання і інструктажі з питань охорони праці, по наданню першої медичної
допомоги потерпілим в результаті нещасних випадків і правилам поведінки у
разі аварії.
Згідно ЗУ «Про охорону праці» було розроблено і затверджено
«Типове положення про навчання, інструктаж і перевірку знань працівників
із охорони праці» (накази № 2717 від 02.1999 р. та № 15 від 26.01.2005 р).
Згідно з цим положенням навчання, перевірка знань та проведення
інструктажів з питань охорони праці організовується для всіх працівників
при прийнятті на роботу та в процесі роботи, а також при переведенні на
іншу роботу на тому ж підприємстві.
Вивчення основ охорони праці, а також підготовка і підвищення
кваліфікації фахівців з охорони праці з урахуванням особливостей
виробництва відповідних об'єктів економіки забезпечення спеціально
уповноваженим центральним органом виконавчої влади в області освіти і
науки в усіх учбових закладах по програмах, погоджених із спеціально
уповноваженим центральним органом виконавчої влади по нагляду за
охороною праці.
На підприємствах на основі Типового положення, з урахуванням специфіки
виробництва та вимог нормативно-правових актів з охорони праці,
розробляються і затверджуються відповідні положення підприємств про
навчання з питань охорони праці, а також формуються плани-графіки
проведення навчання та перевірки знань з питань охорони праці, з якими
мають бути ознайомлені працівники.
Організацію навчання та перевірки знань з питань охорони праці
працівників, у тому числі під час професійної підготовки, перепідготовки та
підвищення кваліфікації на підприємстві здійснюють працівники служби
кадрів або інші спеціалісти, яким роботодавцем доручена організація цієї
роботи.
Навчання з питань охорони праці може проводитись як традиційними
методами, так і з використанням сучасних видів навчання - модульного,
дистанційного тощо, а також з використанням технічних засобів навчання:
аудіовізуальних,
комп'ютерних
навчально-контрольних
систем,
комп'ютерних тренажерів.
Особи, яких приймають на роботу, пов'язану з підвищеною пожежною
небезпекою, повинні попередньо пройти спеціальне навчання (пожежнотехнічний мінімум). Працівники, зайняті на роботах з підвищеною
пожежною небезпекою, один раз на рік проходять перевірку знань
відповідних нормативних актів з пожежної безпеки, а посадові особи до
початку виконання своїх обов'язків і періодично (один раз на три роки)
проходять навчання і перевірку знань з питань пожежної безпеки.
Особи, які суміщують професії, проходять навчання, інструктаж і перевірку
знань з питань охорони праці як з їхніх основних професій, так і з професій
за сумісництвом.
Перед перевіркою знань з питань охорони праці на підприємстві для
працівників організується навчання: лекції, семінари та консультації.
Перевірка знань працівників з питань охорони праці проводиться за
нормативно-правовими актами з охорони праці, додержання яких входить до
їхніх функціональних обов'язків.
Перевірка знань працівників з питань охорони праці на підприємстві
здійснюється комісією з перевірки знань з питань охорони праці (далі комісія) підприємства, склад якої затверджується наказом керівника.
Головою комісії призначається керівник підприємства або його заступник, до
службових обов'язків яких входить організація роботи з охорони праці, а в
разі потреби створення комісій в окремих структурних підрозділах їх
очолюють керівник відповідного підрозділу чи його заступник.
До складу комісії підприємства входять спеціалісти служби охорони праці,
представники юридичної, виробничих, технічних служб, представник
профспілки або вповноважена найманими працівниками особа з питань
охорони праці. До складу комісії підприємства можуть залучатися страхові
експерти з охорони праці відповідного робочого органу виконавчої дирекції
Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та
професійних захворювань України та викладачі охорони праці, які проводили
навчання.
Участь представника спеціально вповноваженого центрального органу
виконавчої влади з нагляду за охороною праці або його територіального
управління у складі комісії обов'язкова лише під час первинної перевірки
знань з питань охорони праці в працівників, які залучаються до виконання
робіт підвищеної небезпеки.
Комісія вважається правочинною, якщо до її складу входять не менше трьох
осіб.
Усі члени комісії у порядку, установленому Типовим положенням, повинні
пройти навчання та перевірку знань з питань охорони праці.
Перелік питань для перевірки знань з охорони праці працівників, з
урахуванням специфіки виробництва, складається членами комісії та
затверджується роботодавцем.
Формою перевірки знань з питань охорони праці працівників є тестування,
залік або іспит. Тестування проводиться комісією за допомогою технічних
засобів (автоекзаменатори, модульні тести тощо), залік або іспит - за
екзаменаційними білетами у вигляді усного або письмового опитування.
Результат перевірки знань з питань охорони праці з робіт з підвищеною
небезпекою, а також там, де є потреба у професійному доборі, до виконання
яких допускається працівник, оформлюється протоколом засідання комісії з
перевірки знань з питань охорони праці .
Особам, які під час перевірки знань з охорони праці виявили задовільні
результати, видається посвідчення про перевірку знань з питань охорони
праці. При цьому в протоколі та посвідченні у стислій формі зазначається
перелік основних нормативно-правових актів з охорони праці та з безпечного
виконання конкретних видів робіт, в обсязі яких працівник пройшов
перевірку знань. Питання щодо порядку зберігання посвідчень про перевірку
знань з питань охорони праці на підприємстві або необхідності працівникам
мати їх при собі під час виконання трудових обов'язків вирішується
роботодавцем.
Працівникам, які проходять навчання і перевірку знань з питань охорони
праці на своєму підприємстві, видача посвідчень є обов'язковою лише тим,
хто виконує роботи підвищеної небезпеки.
При незадовільних результатах перевірки знань з питань охорони праці
працівники протягом одного місяця повинні пройти повторне навчання і
повторну перевірку знань. Не допускаються до роботи працівники, у тому
числі посадові особи, які не пройшли навчання, інструктаж і перевірку знань
з питань охорони праці.
Термін зберігання протоколів перевірки знань з питань охорони праці не
менше 5 років.
Відповідальність за організацію і здійснення інструктажів, навчання та
перевірки знань працівників з питань охорони праці покладається на
роботодавця. Представники профспілок, уповноважені найманими
працівниками особи як члени постійно діючих комісій з перевірки знань з
питань охорони праці, проходять навчання з питань охорони праці
відповідно до Типового положення, а перевірку знань у порядку,
визначеному відповідними громадськими організаціями за участю
представника спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої
влади з нагляду за охороною праці.
Страхові експерти з охорони праці Фонду соціального страхування від
нещасних випадків та професійних захворювань України як члени постійно
діючих комісій з перевірки знань з питань охорони праці проходять навчання
з питань охорони праці відповідно до Типового положення, а перевірку знань
у порядку, визначеному правлінням Фонду, за участю представника
спеціально вповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду
за охороною праці.
Спеціальне навчання і перевірка знань з питань охорони праці
Посадові особи та інші працівники, зайняті на роботах, зазначених у
Переліку робіт з підвищеною небезпекою, затвердженому наказом
Держнаглядохоронпраці України від 26.01.2005 N 15 та зареєстрованому в
Міністерстві юстиції України 15.02.2005 за N 232/10512, та Переліку робіт,
де є потреба у професійному доборі, затвердженому наказом МОЗ України та
Держнаглядохоронпраці України від 23.09.94 N 263/121 і зареєстрованому
Міністерством юстиції України 25.01.95 за N 18/554 (далі - роботи
підвищеної небезпеки), проходять щороку спеціальне навчання і перевірку
знань відповідних нормативно-правових актів з охорони праці. Спеціальне
навчання з питань охорони праці може проводитись як безпосередньо на
підприємстві, так і іншим суб'єктом господарювання, який в установленому
Типовим положенням порядку проводить відповідне навчання. У разі
здійснення професійної підготовки, перепідготовки та підвищення
кваліфікації безпосередньо на підприємстві спеціальне навчання з питань
охорони праці є складовою зазначеної професійної підготовки.
Спеціальне навчання з питань охорони праці проводиться роботодавцем на
підприємстві за навчальними планами та програмами, які розробляються з
урахуванням конкретних видів робіт, виробничих умов, функціональних
обов'язків працівників і затверджуються наказом. Перевірка знань з питань
охорони праці після проведення спеціального навчання проводиться
комісією підприємства.
У разі неможливості створити комісію з перевірки знань з питань охорони
праці на підприємстві перевірка знань проводиться комісією спорідненого
підприємства або територіального управління спеціально уповноваженого
центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці.
Навчання і перевірка знань з питань охорони праці посадових осіб
Перелік посад посадових осіб, які проходять навчання і перевірку знань з
питань охорони праці (додаток 3), під час прийняття на роботу і періодично,
один раз на три роки, навчаються згідно з Типовими тематичним планом і
програмою навчання з питань охорони праці посадових осіб (додаток 4).
Перші заступники та заступники міністрів, керівників інших центральних
органів виконавчої влади, перші заступники та заступники міністрів,
керівників інших центральних органів виконавчої влади Ради міністрів
Автономної Республіки Крим, заступники керівників обласних, Київської та
Севастопольської міських державних адміністрацій; керівники об'єднань
підприємств, керівники підприємств (чисельністю понад 1000 працівників),
керівники та фахівці служб охорони праці, члени комісій з перевірки знань з
питань охорони праці цих підприємств; експерти технічні з промислової
безпеки; керівники та викладачі кафедр охорони праці вищих навчальних
закладів, керівники і штатні викладачі галузевих навчальних центрів
проходять навчання у Головному навчально-методичному центрі
Держгірпромнагляду. Перевірка знань з питань охорони праці цієї категорії
посадових осіб проводиться комісією, створеною наказом спеціально
уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за
охороною праці. Очолює комісію Голова (заступник Голови), до складу
комісії входять керівники управлінь та відділів цього органу та представники
інших органів державного нагляду за охороною праці, а також представники
відповідних профспілок.
До складу комісії можуть також залучатися викладачі охорони праці
Головного навчально-методичного центру Держгірпромнагляду. Перевірка
знань з питань охорони праці посадових осіб, які пройшли навчання у
галузевих навчальних центрах, проводиться комісією, створеною наказом
вищого органу. Очолює комісію керівник або заступник керівника цього
органу, до службових обов'язків якого входить організація роботи з охорони
праці, чи керівник служби охорони праці цього органу. До складу комісії
входять представники органів державного нагляду за охороною праці та
відповідних профспілок. До складу комісії можуть також залучатися
представники відповідних обласних галузевих структурних підрозділів,
інших органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, а також
викладачі охорони праці того суб'єкта господарювання, де проводилося
навчання. Перевірка знань з питань охорони праці посадових осіб, які
пройшли навчання в інших навчальних закладах та установах, проводиться
комісією
відповідного
територіального
управління
спеціально
вповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за
охороною праці за участю представників інших органів державного нагляду
за охороною праці або комісією, створеною місцевим органом виконавчої
влади.
Посадові особи малих підприємств, де немає можливості провести навчання
безпосередньо на підприємстві та створити комісію з перевірки знань з
питань охорони праці, проходять навчання у навчальних закладах та
установах, які в установленому Типовим положенням порядку проводять
відповідне навчання. Перевірка знань з питань охорони праці таких
посадових осіб проводиться комісією, створеною місцевим органом
виконавчої
влади
або
територіальним
управлінням
спеціально
вповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за
охороною праці за участю представників інших органів державного нагляду
за охороною праці.
Позачергове навчання і перевірка знань посадових осіб, а також фахівців з
питань охорони праці проводяться при переведенні працівника на іншу
роботу або призначенні його на іншу посаду, що потребує додаткових знань з
питань охорони праці.
Посадові особи, у тому числі фахівці з питань охорони праці підприємств, де
стався нещасний випадок (професійне отруєння) груповий або із
смертельним наслідком, повинні протягом місяця пройти позачергове
навчання і перевірку знань з питань охорони праці в порядку, встановленому
Типовим положенням, якщо комісією з розслідування встановлено факт
порушення ними вимог нормативно-правових актів з охорони праці.
Позачергове навчання з метою ознайомлення з новими нормативноправовими актами з охорони праці може проводитися у формі семінарів.
4. Інструктажі з питань охорони праці.
Інструктажі з питань охорони праці проводяться з працівниками усіх
підприємств, установ і організацій не залежно від характеру їх виробничої
діяльності, рівня освіти, кваліфікації, стажу роботи по цій спеціальності або
посаді. Керівництво, організація і відповідальність за своєчасне і правильне
проведення інструктажів покладається на роботодавця (керівника), а в
підрозділах - на їх керівництво.
По характеру і періодичності проведення інструктажі підрозділяються
на ввідний і на робочому місці. Розрізняють інструктажі на робочому місці:
первинний, повторний, позаплановий і цільовий.
Вступний інструктаж проводиться за програмою, розробленою
службою охорони праці і затвердженою керівництвом підприємства
(виробництва) з усіма особами, що приходять на постійну або тимчасову
роботу, а також прибули у відрядження або на практику і повинні брати
безпосередню участь у виробничому процесі.
Цей інструктаж проводиться в кабінеті охорони праці або в спеціально
обладнаному для цього приміщенні фахівцем служби охорони праці або
особою, на яку наказом по підприємству покладений цей обов'язок. Про
проведення його робиться запис в спеціальному журналі встановленої форми
(знаходяться в службі охорони праці), а також в документі про прийом на
роботу особи, що пройшла інструктаж.
Метою ввідного інструктажу є ознайомлення з характером майбутньої
роботи, загальними її умовами, вимогами безпеки; ознайомлення з
основними положеннями законодавства про охорону праці, правилами
внутрішнього трудового розпорядку, трудової дисципліни; ознайомлення з
призначенням і порядком застосування засобів індивідуального захисту,
спецодягу і спец взуття; інформація про основні вимоги пожежної безпеки і
ін.
Усі подальші інструктажі з питань охорони праці проводяться
керівниками робіт безпосередньо на робочому місці.
Первинний інструктаж на робочому місці повинні проходити усі
особи, що знову поступили на роботу, працівники, яким належить
виконувати нову для них роботу або що переводяться з одного цеху в іншій,
студенти, що прибули для проходження виробничої практики, особи, що
перебувають у відрядженні і беруть безпосередню участь у виробничому
процесі. Проводиться цей інструктаж індивідуально або з групою осіб одного
фаху за діючими на підприємстві інструкціями з охорони праці відповідної
до виконуваних робіт, а також з урахуванням вимог орієнтовного переліку
питань первинного інструктажу Програма цього інструктажу розробляється
керівником структурного підрозділу спільно із службою охорони праці і
затверджується керівником підприємства.
Повторний інструктаж проводиться індивідуально з окремим
працівником або з групою працівників, які виконують однотипні роботи, за
повною програмою первинного інструктажу в наступні терміни: один раз в
квартал - для працівників, зайнятих на роботах з підвищеною небезпекою;
один раз в півроку - для інших працівників.
Позаплановий інструктаж проводиться в наступних випадках:
введення в дію нових або переглянутих нормативних документів по охороні
праці; зміна технологічного процесу, заміна або модернізація устаткування;
порушення працівником нормативно-правових актів по охороні праці, яке
могло привести або привело до аварії, травми або отруєння; вимога
посадовця органу державного нагляду за охороною праці, господарської
вищестоящої організації або виконавчої державної влади, якщо встановлено
незнання працівником безпечних методів, прийомів роботи або нормативноправових актів по охороні праці; у разі перерви в роботі з підвищеної
небезпеки більше тридцяти календарних днів, а інших робіт - більше
шістдесяти календарних днів. Зміст і об'єм цього інструктажу залежать від
причин і обставин, що привели до необхідності його проведення.
Цільовий інструктаж проводиться з працівниками перед виконанням
наступних робіт : виконуваних по нарядах-допусках (дозволом) разових, не
пов'язаних безпосередньо з обов'язками за фахом; по ліквідації аварії,
наслідків стихійного лиха.
Інструктажі на робочому місці завершуються перевіркою отриманих
знань і навичок у безпеці роботи. При цьому в журналі реєстрації
інструктажів, який є в кожному структурному підрозділі підприємства,
робляться записи про проведення кожного з видів інструктажів(окрім
цільового), при цьому обов'язкові підписи як того, кого інструктували, так і
того, хто інструктував.
Сторінки журналу реєстрації інструктажів повинні бути пронумеровані,
журнали прошнуровані і скріплені печаткою. Запис про проведення
цільового інструктажу робиться в наряді - допуску або в іншому
аналогічному документі.
При незадовільних результатах перевірки знань, умінь і навичок щодо
безпечного виконання робіт після первинного, повторного чи позапланового
інструктажів для працівника протягом 10 днів додатково проводяться
інструктаж і повторна перевірка знань. При незадовільних результатах і
повторної перевірки знань питання щодо працевлаштування працівника
вирішується згідно з чинним законодавством.
При незадовільних результатах перевірки знань після цільового
інструктажу допуск до виконання робіт не надається. Повторна перевірка
знань при цьому не дозволяється.
Працівники, які суміщають професії (в тому числі працівники
комплексних бригад), проходять інструктажі як з їх основних професій, так і
з професій за сумісництвом.
Від проходження первинного, повторного і позапланового інструктажу
можуть бути звільнені особи, робота яких не пов'язана з обслуговуванням
устаткування, використанням інструментів, зберіганням сировини,
матеріалів. Перелік професій і посад працівників, що звільняються від
вказаних інструктажів, затверджується керівником підприємства, установи,
організації після узгодження з інспектором Держпромгірнагляду.
5. Стажування (дублювання) і допуск працівників до роботи.
Стажування – набуття особою практичного досвіду виконання виробничих
завдань і обов’язків на робочому місці підприємства після теоретичної
підготовки до початку самостійної роботи під безпосереднім керівництвом
досвідченого фахівця.
Дублювання – самостійне виконання працівником (дублером) професійних
обов’язків на робочому місці під наглядом досвідченого працівника з
обов’язковим проходженням проти аварійного і протипожежного
тренування.
Новоприйняті на підприємство працівники після первинного
інструктажу на робочому місці до початку самостійної роботи повинні під
керівництвом досвідчених, кваліфікованих фахівців пройти стажування
протягом 2-15 змін або дублювання протягом не менше 6 –ти змін.
Допуск до стажування (дублювання) оформляється наказом
(розпорядженням) по підприємству (структурному підрозділу), в якому
визначається тривалість стажування (дублювання) та вказується прізвище
працівника, відповідального за проведення стажування (дублювання).
Стажування (дублювання) проводиться на робочих місцях за
програмами для конкретної професії, посади, робочого місця, які
розробляються на підприємстві і затверджуються керівником підприємства
(наказом або розпорядженням).
В процесі стажування працівник повинен:
 поповнити знання правил безпечної експлуатації технологічного
устаткування, технологічних і посадових інструкцій, в т.ч. і по
охороні праці;
 опанувати навички орієнтування у виробничих ситуаціях в
нормальних і аварійних умовах;
 засвоїти в конкретних умовах технологічні процеси і устаткування і
методи безаварійного управління ними з метою забезпечення вимог
охорони праці.
Про проведення стажування (дублювання) і допуск працівника до
самостійної роботи безпосереднім керівником робіт робиться запис в журналі
реєстрації інструктажів. Якщо в процесі стажування (дублювання) працівник
не оволодів необхідними виробничими навичками чи отримав незадовільну
оцінку, то стажування (дублювання) новим наказом може бути продовжено
на термін, що не перевищує двох змін.
Лекція№2
Тема : Правові та організаційні основи охорони праці.
План лекції:
1. Основні законодавчі акти про охорону праці.
2. Закон України « Про охорону праці».
2.1 Основні принципи державної політики в галузі охорони праці.
2.2 Гарантії прав працівників на охорону праці, пільги і компенсації за тяжкі
та шкідливі умови праці.
2.3 Охорона праці жінок.
2.4 Охорона праці неповнолітніх.
2.5 Охорона праці інвалідів.
2.6 Відповідальність посадових
законодавства про охорону праці.
осіб
і
працівників
за
порушення
1. Основні законодавчі акти про охорону праці.
Правовою основою законодавства по охороні праці є Конституція України,
загальні Закони України : «Про охорону праці», «Про охорону» здоров'я,
«Про пожежну безпеку», «Про використання ядерної енергії і радіаційний
захист», «Про забезпечення санітарного і епідеміологічного благополуччя
населення», «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від
нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, що
викликають втрату працездатності», а також Кодекс законів про працю
України (КЗпП) і прийняті відповідно до них нормативно-правові акти
(спеціальні законодавчі акти).
У ст. 43 КУ записано: «Кожен має право на працю, що включає можливість
заробляти собі на життя працею, яка він самостійно вибирає і погоджується»,
« кожен має право на безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату не
нижче, встановленої законом», «Використання праці жінок і неповнолітніх
на небезпечних для їх здоров'я роботах забороняється». Кожен, хто працює,
має право на відпочинок (ст.45 КУ). Це право забезпечується наданням
щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки,
встановленням скороченого робочого дня для окремих професій і
виробництв, скороченої тривалості робіт в нічний час.
У ст.46 КУ вказано на те, що громадянин має право на соціальний захист, що
включає право на забезпечення у разі повної, часткової або тимчасової
втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття за незалежними від
нього обставин, а також в старості та інших випадках, передбачених законом.
Єдині законодавчі акти містять вимоги по охороні праці стосовно усіх
працівників підприємств, установ і організацій незалежно від того, до якої
галузі народного господарства вони відносяться.
Основоположним законодавчим документом у галузі охорони праці є Закон
України «Про охорону праці», дія якої поширюється на усі підприємства,
установи і організації, незалежно від форм власності і видів їх діяльності, на
усіх громадян, які працюють, а також залучені до праці на цих
підприємствах. Згідно з цим законом функції управління і нагляду за
охороною праці закріплені за державою, тобто держава виступає гарантом
створення безпечних і нешкідливих умов праці працівникам підприємств і
установ усіх форм власності.
Закон України «Про охорону праці» визначає основні положення відносно
реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров'я в
процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці,
регулює за участю відповідних органів державної влади відношення між
працедавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці і виробничого
середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в
Україні.
Закон України «Про охорону праці» і КЗпП регламентують основні норми
єдиного законодавства про охорону праці : гарантії прав громадян, а також
обов'язки власника підприємства і працівників в області охорони праці;
режим праці і відпочинку; тривалість робочого часу; стимулювання
виконання вимог охорони праці; порядок здійснення державного нагляду і
громадського контролю за охороною праці на виробництві; порядок надання
пільгових норм певним категоріям працівників і вирішення трудових
суперечок; управління і організацію роботи в області охорони праці та ін.
У "Кодексі законів про працю України" визначається правове регулювання
охорони праці у главах "Трудовий договір", "Робочий час", "Час відпочинку",
"Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю", "Праця
молоді", "Праця жінок", "Охорона праці".
Закон України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя
населення" регулює відносини, які виникають у сфері забезпечення
санітарного та епідемічного благополуччя, визначає відповідні права та
обов'язки державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян,
встановлює порядок організації державної санітарно-епідемічної служби і
здійснення державного санітарно-епідемічного нагляду в Україні.
Закон України "Про пожежну безпеку", визначає економічні, загальні правові
та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України,
встановлює відносини юридичних і фізичних осіб, державних органів з
пожежної безпеки незалежно від виду їх діяльності та форм власності. Закон
встановлює обов'язки установ, організацій, підприємств і громадян щодо
забезпечення пожежної безпеки, а також обов'язки й права державного
пожежного нагляду.
2.Закон України «Про охорону праці».
2.1Основні принципи державної політики в галузі охорони праці.
У законі України «Про охорону праці» задекларовані основні принципи
державної політики в області охорони праці :
пріоритет життя і здоров'я трудящих по відношенню до результатів
виробничої діяльності підприємства;
повна відповідальність працедавця за створення безпечних і нешкідливих
умов праці;
підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного
технічного контролю за станом виробництв, технологій і продукції;
обов'язковий соціальний захист працівників, повне відшкодування збитку
особам, що потерпіли від нещасних випадків на виробництві і професійних
захворювань;
використання економічних методів управління охороною праці, проведення
політики пільгового оподаткування, що сприяє створенню безпечних і
нешкідливих умов праці;
комплексне рішення завдань охорони праці на підставі загальнодержавних,
галузевих, регіональних програм з цих питань і з урахуванням інших
напрямів економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і
техніки і охорони довкілля;
встановлення єдиних нормативів по охороні праці для усіх підприємств,
незалежно від форм власності і видів їх діяльності;
здійснення навчання населення, професійної підготовки і підвищення
кваліфікації працівників з питань охорони праці;
співпраця і проведення консультацій між працедавцями і профспілками
(представниками трудових колективів) при ухваленні рішень по охороні
праці;
міжнародна співпраця в області охорони праці, використання світового
досвіду.
2.2 Гарантії прав працівників на охорону праці, пільги і компенсації за
тяжкі та шкідливі умови праці забезпечуються статтями закону України
«Про охорону праці».
Права громадян на охорону праці при укладенні трудового договору. «При
укладенні трудового договору роботодавець повинен проінформувати
працівника під розписку про умови праці і про наявність на його робочому
місці небезпечних і шкідливих виробничих чинників, які ще не усунені,
можливих наслідках їх впливу на здоров'я і про права працівника на пільги і
компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і
колективного договору»;
Права працівників на охорону праці під час роботи на підприємстві. «Умови
праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів,
устаткування і інших засобів виробництва, стан засобів колективного і
індивідуального захисту, використовуваних працівником, а також санітарнопобутові умови повинні відповідати вимогам законодавства. Працівник має
право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича
ситуація небезпечна для його життя або здоров'я, для людей, що оточують
його, або для виробничого або оточуючого середовища»;
Права працівників на пільги і компенсації за важкі і шкідливі умови праці.
«Працівники, зайняті на роботах у важкими і шкідливими умовами праці,
безкоштовно забезпечується лікувально-профілактичним харчуванням,
молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною
водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого
призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану
відпустку, пільгову пенсію, оплату праці в підвищеному розмірі і інші пільги
і компенсації, що надаються, у визначеному законодавством порядку»;
Забезпечення працівників спецодягом, ін. засобами індивідуального захисту,
миючими і знешкоджуючими засобами. На роботах з шкідливими і
небезпечними умовами праці, а також роботах, пов'язаних із забрудненням,
або несприятливими метеорологічними умовами, працівникам видаються
безкоштовно по встановлених нормах спецодяг, спецвзуття та ін. засобу
індивідуального захисту, а також миючі і знешкоджуючі засоби.
Відшкодування власником збитку працівникам у разі ушкодження їх
здоров'я або у разі смерті. «Відшкодування збитку, заподіяного працівникові
внаслідок ушкодження його здоров'я або у разі смерті працівника,
здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків
відповідно до Закону України »Про загальнообов'язкове державне соціальне
страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного
захворювання, що викликають втрату працездатності»;
Обов'язки роботодавця щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці.
Власник зобов'язаний створити в кожному структурному підрозділі і на робочому місці умови праці відповідно до вимог нормативних актів, а також
забезпечити додержання прав працівників, гарантованих законодавством про
охорону праці. У разі виникнення на підприємстві надзвичайних ситуацій і
нещасних випадків власник зобов'язаний вжити термінових заходів для
допомоги потерпілим, залучити при необхідності професійні аварійнорятувальні формування.
Соціальне страхування від нещасних випадків і професійних захворювань.
Усі працівники підлягають обов'язковому соціальному страхуванню власником від нещасних випадків і професійних захворювань. Страхування
здійснюється в порядку і на умовах, що визначаються законодавством і
колективним договором (угодою, трудовим договором).
Обов'язки працівника виконувати вимоги нормативних актів про охорону
праці. Працівник зобов'язаний: - знати і виконувати вимоги нормативних
актів про охорону праці, правила поводження з машинами, механізмами,
устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами
колективного та індивідуального захисту;
- додержувати зобов'язань щодо охорони праці, передбачених колективним
договором (угодою, трудовим договором) та правилами внутрішнього
трудового розпорядку підприємства;
- проходити у встановленому порядку попередні та періодичні медичні
огляди.
Обов'язкові медичні огляди працівників певних категорій. «Працедавець
зобов'язаний за свої засоби забезпечити фінансування і організувати
проведення попереднього ( при прийомі на роботу) і періодичних ( впродовж
трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких
роботах, роботах з шкідливими і небезпечними умовами праці або таких, де є
необхідність в професійному відборі, щорічного обов'язкового огляду осіб у
віці до 21 року. За результатами періодичних медоглядів у разі потреби
працедавець повинен забезпечити проведення відповідних оздоровчих
заходів. Працедавець має право у встановленому законом порядку
притягнути працівника, що ухиляється від проходження обов'язкового
медичного огляду, до дисциплінарної відповідальності, а також зобов'язаний
усунути його від роботи без збереження заробітної плати.
2.3 Охорона праці жінок.
Конституція України (ст. 24) на вищому законодавчому рівні закріпила
рівність прав жінки і чоловіка. Разом з тим, трудове законодавство,
враховуючи фізіологічні особливості організму жінки, інтереси охорони
материнства і дитинства, встановлює спеціальні норми, що стосуються
охорони праці та здоров'я жінок.
Відповідно до ст. 174 КЗпП забороняється застосування праці жінок на
важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці,
а також на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (не фізичних
робіт або робіт по санітарному та побутовому обслуговуванню).
Забороняється також залучати жінок до підіймання і переміщення речей,
маса яких перевищує встановлені для жінок норми. Міністерство охорони
здоров'я України 10 грудня 1993 року видало наказ № 241, яким встановлені
граничні норми підіймання і переміщення важких речей жінками:
- підіймання і переміщення вантажів при чергуванні з іншою роботою (до 2
разів на годину) - 10 кг;
- підіймання і переміщення вантажів постійно протягом робочої зміни - 7 кг.
Сумарна вага вантажу, який переміщується протягом кожної години робочої
зміни, не повинна перевищувати: з робочої поверхні - 350 кг; з підлоги - 175
кг.
Залучення жінок до робіт у нічний час (з 22.00 до 6.00) не допускається, за
винятком тих галузей народного господарства, де це викликається
необхідністю і дозволяється як тимчасовий захід (ст. 175 КЗпП). У
законодавчих актах про охорону праці приділяється значна увага наданню
пільг вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до трьох років. Таких
жінок забороняється залучати до роботи у нічний час, до надурочних робіт і
робіт у вихідні дні, а також направляти у відрядження (ст. 176 КЗпП). Крім
цього, жінки, що мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або
дітей-інвалідів, не можуть залучатися до надурочних робіт або направлятися
у відрядження без їх згоди (ст. 177 КЗпП). Вагітним жінкам, відповідно до
медичного висновку, знижують норми виробітку, норми обслуговування, або
вони переводяться на іншу роботу, яка є легшою і виключає вплив
несприятливих виробничих чинників, із збереженням середнього заробітку за
попередньою роботою (ст. 178 КЗпП).
Відповідно до Закону України «Про відпустки» (ст. 17) на підставі медичного
висновку жінкам надається оплачувана відпустка у зв'язку з вагітністю та
пологами тривалістю 126 календарних днів (70 днів до і 56 після пологів).
Після закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами за бажанням
жінки їй надається відпустка для догляду за диrиною до досягнення нею
трирічного віку та додаткова неоплачувана відпустка по догляду за дитиною
до досягнення нею віку шести років. Час цих відпусток зараховується як у
загальний, так і в безперервний стаж роботи і в стаж за спеціальністю (ст. 181
КЗпП).
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про відпустки» жінці, яка працює і має
двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, за її бажанням
щорічно надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 7
календарних днів.
Забороняється відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і знижувати їм заробітну плату за мотивів, пов'язаних з вагітністю або наявністю дітей віком до
трьох років. Звільняти жінок, які мають дітей віком до трьох (шести) років, з
ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім
випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, але з
обов'язковим працевлаштуванням (ст. 184 КЗпП).
2.4 Охорона праці неповнолітніх (молоді).
Держава враховує певні фізичні, фізіологічні та інші особливості
неповнолітніх і виявляє турботу про здоров'я молодого покоління.
Законодавчо це закріплено, зокрема, в ст. 43 Конституції України. Законом
України «Про охорону праці» забороняється застосування праці
неповнолітніх, тобто осіб віком до вісімнадцяти років, на важких роботах і на
роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на
підземних роботах.
Забороняється також залучати неповнолітніх до підіймання і переміщення
речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. Граничні
норми підіймання і переміщення важких речей неповнолітніми затверджені
МОЗ України від 22. 03. 1996 р. № 59
Не допускається прийняття на роботу осіб молодше від шістнадцяти років.
Однак, як виняток, можуть прийматися на роботу особи, які досягнули
п'ятнадцяти років за згодою одного з батьків або особи, що його замінює. Для
підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу
учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних
навчальних закладів для виконання легкої роботи, яка не завдає шкоди
здоров'ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час по
досягненні ними чотирнадцятирічного віку за згодою одного з батьків або
особи, що його замінює (ст. 188 КЗпП).
Забороняється залучати
неповнолітніх до нічних, надурочних робіт та робіт у вихідні дні (ст. 192
КЗпП) . Усі особи молодше від вісімнадцяти років приймаються на роботу
лише після попереднього медичного огляду і в подальшому, до досягнення
21 року, щороку підлягають обов'язковому медичному оглядові (ст. 191
КЗпП).
Для неповнолітніх у віці від 16 до 18 років встановлений скорочений 36годинний робочий тиждень, а для п'ятнадцятирічних - 24-годинний.
Заробітна плата працівникам молодше від вісімнадцяти років при скороченій
тривалості щоденної роботи виплачується в такому ж розмірі, як працівникам
відповідних категорій при повній тривалості щоденної роботи (ст. 194 КЗпП).
Щорічні відпустки неповнолітнім надаються в літній час або, на їх бажання,
в будь-яку іншу пору року (ст. 195 КЗпП). Тривалість такої відпустки один
календарний місяць. Звільнення неповнолітніх з ініціативи власника або
уповноваженого ним органу не допускається, крім додержання загального
порядку звільнення, тільки за згодою районної (міської) комісії в справах
неповнолітніх (ст. 198 КЗпП).
2.5 Охорона праці інвалідів.
У випадках, передбачених законодавством, власник зобов'язаний
організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів
відповідно до медичних рекомендацій, встановити неповний робочий день
або неповний робочий тиждень і пільгові умови праці на прохання інвалідів.
Залучення інвалідів до надурочних робіт, у нічний час без їх згоди не
допускається. Підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані
створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медикосоціальної експертизи та індивідуальних програм реабілітації, вживати
додаткових заходів щодо безпеки праці, які відповідають специфічним
особливостям цієї категорії працівників. Інваліди в Україні володіють усією
повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод,
закріплених Конституцією України та іншими законодавчими актами.
Дискримінація інвалідів забороняється і переслідується законом (ст. 1 Закону
України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
Інвалідами вважаються особи із стійким розладом функцій організму,
зумовленим захворюванням, наслідком травм або з уродженими дефектами,
що призводить до обмеження життєдіяльності, і необхідності у соціальній
допомозі і захисті.
Інвалідність як міра втрати здоров'я визначається шляхом експертного
обстеження в органах медико-соціальної експертизи Міністерства охорони
здоров'я України.
Експертиза тривалої або стійкої втрати працездатності здійснюється медикосоціальними експертними комісіями (МСЕК), і які встановлюють ступінь та
причину інвалідності, визначають для інвалідів роботи та професії, доступні
їм; за станом здоров'я, перевіряють правильність використання праці
інвалідів згідно з висновком експертної комісії та сприяють відновленню
працездатності інвалідів.
2.6 Відповідальність за порушення законодавства про охорону праці.
Відповідно до ЗУ «Про охорону праці» за порушення законів та інших
нормативно-правових актів з охорони праці, створення перешкод
у
діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці, а
також представників профспілок, їх організацій та об’єднань винні особи
притягаються
до
дисциплінарної,
адміністративної,
матеріальної,
кримінальної відповідальності згідно із законом. Дисциплінарна
відповідальність - полягає в накладенні дисциплінарних стягнень (догана,
звільнення з роботи; ст.147 КЗпП). Право накладати таке стягнення має
адміністрація підприємства і органи, що здійснюють державний і
громадський контроль за охороною праці. За кожне порушення можна
застосувати тільки одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду
стягнення роботодавець повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого
проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок,
попередню роботу працівника. Дисциплінарне стягнення застосовується
роботодавцем безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного
місяця з дня його виявлення, не враховуючи звільнення працівника від
роботи у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у
відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести
місяців з дня виникнення проступку. До застосування дисциплінарного
стягнення роботодавець повинен зажадати від працівника, що провинився,
письмового пояснення. Якщо працівник не надав такого пояснення у
визначений термін, то дисциплінарне стягнення може бути накладене на
основі наявних матеріалів. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні)
повідомляється працівникові під розписку.Якщо протягом року з дня
накладання дисциплінарного стягнення працівника не було піддано новому
дисциплінарному стягненню, то він вважається таким, що не мав
дисциплінарного стягнення.
Адміністративна відповідальність - накладається на посадових осіб, винних у
порушеннях законодавства про охорону праці у вигляді грошового штрафу.
Право накладати адміністративні стягнення мають службові особи
Держпромгірнагляду. Розміри та види штрафів визначаються чинним
законодавством. Максимальний розмір штрафу не може перевищувати п’яти
відсотків місячного фонду заробітної плати юридичної чи фізичної особи, яка
відповідно до законодавства використовує найману працю.
Матеріальна відповідальність - включає відповідальність, як працівника, так і
роботодавця. У ст.130 КзпП зазначається, що працівники несуть матеріальну
відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству через порушення
покладених на нього обов'язків, у тому числі, і внаслідок порушення вимог
охорони праці. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною
частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру
заподіяної шкоди. Матеріальна відповідальність може бути накладена
незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної
або кримінальної відповідальності.Власник підприємства несе матеріальну
відповідальність за заподіяний збиток працівникові, незалежно від провини,
якщо не доведе, що збиток нанесений внаслідок непереборної сили або
наміру потерпілого. Збитки виражаються у відшкодуванні потерпілому
втраченого заробітку, одноразову допомогу, додаткові витрати на лікування,
протезування, а також витрати на поховання, у разі смерті потерпілого,
одноразову допомогу на сім'ю і утриманців. Кримінальна відповідальність
настає, якщо порушення вимог законів та інших нормативно-правових актів з
охорони праці створило небезпеку для життя або здоров'я громадян.
Суб'єктом кримінальної відповідальності з питань охорони праці може бути
будь-яка службова особа підприємства, незалежно від форм власності, а
також громадянин - власник підприємства. Карна відповідальності
визначається в судовому порядку.
Л е к ц і я №__
Тема: Державне управління охороною праці, державний нагляд і
громадський контроль за охороною праці.
План лекції
1. Органи державного управління охороною праці, їх компетенція,
повноваження.
2. Органи державного нагляду, їх повноваження і права.
3. Громадський контроль по дотриманню законодавства про охорону праці.
1. Органи державного управління охороною праці, їх компетенція і
повноваження.
Відповідно до ст. № 37 Закону України "Про охорону праці" державне
управління охороною праці в Україні здійснюють:
Кабінет Міністрів України :

забезпечує реалізацію державної політики в області охорони праці;

затверджує національну програму по поліпшенню стану безпеки,
гігієна праці і виробничого середовища;

визначає функції міністерств, інших центральних органів державної
виконавчої влади по створенню безпечних і нешкідливих умов праці і
нагляду за охороною праці;

визначає порядок створення і використання державного, галузевих і
регіональних фондів охорони праці.
Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за
охороною праці Державний департамент промислової безпеки, охорони
праці та гірничого нагляду Міністерства з надзвичайних ситуацій України
(Держпромгірнагляд України) здійснює:

комплексне управління охороною праці;

держнагляд за дотриманням законодавства по безпеці, гігієні праці і
виробничого середовища, а також за проведенням робіт по геологічному
вивченню надр, їх охороною і використанням, переробкою мінеральної
сировини;

координація робіт по профілактиці травматизму невиробничого
характеру;

проведення експертизи проектної документації і видача дозволів на
введення в експлуатацію нових підприємств, об'єктів і засобів виробництва,
що реконструюються;

координація науково-дослідних робіт з питань охорони праці і
підвищення ефективності державного нагляду за охороною праці, контроль
за їх виконанням, державне замовлення з цих питань;

встановлення і розвиток міжнародних зв'язків з питань нагляду за
охороною праці.Рішення Держнаглядохоронпраці, прийняті в межах його
повноважень, є обов'язковими для виконання центральними і місцевими
органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування і
підприємствами усіх форм власності і громадянами.
Міністерства і інші центральні органи державної виконавчої влади в
області охорони праці здійснюють:

проведення науково-технічної політики в області охорони праці;

розробка і реалізація комплексних заходів по поліпшенню безпеки,
гігієна праці і виробничої сфери в галузі;

здійснення методичного керівництва діяльністю підприємств галузі
по охороні праці;

укладення з відповідними галузевими профспілками угоди з питань
поліпшення умов і безпеки руда;

фінансування розробки і перегляду нормативних актів по охороні
праці;

організація в установленому порядку навчання і перевірки знань і
норм охорони праці керівними працівниками і фахівцями галузі;

створення при необхідності професійних воєнізованих аварійнорятувальних формувань, які діють відповідно до типового положення,
затвердженого Держнаглядохоронпраці;

здійснення внутрішньовідомчого контролю за станом охорони
праці.
Місцеві державні адміністрації і органи місцевого самоврядування:

забезпечують реалізацію державної політики в області охорони
праці;

формують за участю профспілок програми заходів з питань
безпеки, гігієна праці і виробничого середовища, що має міжгалузеве
значення;

організовують при необхідності регіональні аварійно-рятувальні
формування;

здійснюють контроль за дотриманням нормативних актів по
охороні праці;

створюють, при необхідності, фонди охорони праці.
Для виконання названих функцій місцеві органи влади створюють відповідні
структурні підрозділи.
Асоціації, концерни, корпорації і інші об'єднання підприємств.
Їх повноваження
визначаються їх статутами або договорами між
підприємствами, які утворили об'єднання. Для виконання делегованих
об'єднанню функцій, в його апараті створюються служби охорони праці.
2. Органи державного нагляду, їх повноваження і права.
Державний нагляд - діяльність уповноважених органів і посадовців
(державних інспекторів, державних санлікарів і так далі), спрямована на
забезпечення
виконання
органами
державної
влади,
суб'єктами
господарювання і працівниками вимог законів і інших нормативно-правових
актів про охорону праці.
Відповідно до закону України «Про охорону праці» (ст.44) державний нагляд
за дотриманням законодавчих і інших нормативних актів про охорону праці
здійснюють:

Державний комітет України по нагляду за охороною праці;

Державний комітет України з нагляду
за ядерної і радіаційної безпеки.

органи державного пожежного нагляду управління пожежної охорони
Міністерства з надзвичайних ситуацій України;

органи
санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони
здоров'я України;

вищий нагляд за дотриманням і правильним застосуванням законів про
охорону праці здійснюється Генеральним прокурором України і підлеглими
йому прокурорами.
Держпромгірнагляд України забезпечує проведення державної експертизи
умов праці із залученням служб санітарного епідеміологічного нагляду,
визначає порядок та здійснює контроль за якістю проведення атестації
робочих місць щодо їх відповідності нормативно-правовим актам з охорони
праці.
Посадові особи (державні інспектори) Держпромгірнагляду мають право:
7.
безперешкодно у будь-який час відвідувати підконтрольні
підприємства для перевірки дотримання законодавства про охорону праці;
8.
отримувати від власника необхідні матеріали і інформацію з цих
питань;
9.
направляти керівникам підприємств, а також їх посадовцям,
керівникам структурних підрозділів Ради Міністрів Республіки Крим,
місцевих Рад народних депутатів, міністерств і інших центральних органів
державної і старанної влади, обов'язкові для виконання розпорядження про
усунення порушень і недоліків в області охорони праці;
10.
припиняти роботу і експлуатацію підприємств, цехів, окремих
виробництв до усунення порушень по охороні праці, що створюють
небезпеку для здоров'я або життя працюючих;
11.
притягати до адміністративної відповідальності винних в
порушенні законодавства про охорону праці;
12.
направляти власникам, керівникам підприємств уявлення про
невідповідність окремих посадовців займаної посади, передавати з потреби
матеріали в прокуратуру для притягнення їх до карної відповідальності;
Посадові особи Держпромгірнагляду зобов'язані:

нести відповідальність за виконання покладених на них обов'язків
згідно із законодавством;

встановлювати порядок розробки і твердження власниками положень,
інструкцій і інших актів про охорону праці, діючих на підприємстві;

розробляти типові документи з цих питань.
Власник повинен безкоштовно надати усі необхідні умови для роботи
представників Держпромгірнагляду..
3. Громадський контроль за дотриманням законодавства про охорону
праці.
Громадський контроль за дотриманням законодавства про охорону праці
здійснюють: трудові колективи через обраних ними уповноважених
представників; комісії підприємств; професійні спілки в особі своїх виборних
органів і представників.
Уповноважені представники обираються трудовим колективом на
колективних зборах, в місячний термін проходять навчання з питань охорони
праці і здійснюють свою діяльність в процесі виробництва безпосередньо на
своїй ділянці, цеху, зміні, бригаді; не рідше за один раз в рік звітують про
виконану роботу на колективних зборах і здійснюють контроль за:

виконанням вимог законодавства про охорону праці;

забезпеченням працівників інструкціями, положеннями по охороні
праці (внутрішніми, тобто діючими на цьому підприємстві), і дотримання їх
працівниками;

своєчасним
і
правильним
розслідуванням,
документальним
оформленням і обліком нещасних випадків і профзахворювань;

використанням фонду охорони праці підприємства за призначенням і
так далі;

беруть участь в комісіях з розслідування нещасних випадків і
профзахворювань.

Уповноважені представники мають право:

безперешкодно перевіряти стан безпеки і гігієни праці, дотримання
працівниками нормативних актів про ВІД на підприємстві, колектив якого
його обрав;

вносити в спеціально заведену для цього книгу обов'язкові для
розгляду власником пропозиції по усуненню виявлених порушень;

вимагати від керівника виробничого підрозділу припинення роботи у
разі створення загрози життя або здоров'ю працюючих;

вносити пропозиції про залучення працівників, що порушують
нормативні акти про охорону праці.
Уповноважений може бути відкликаний із посади, яку займає, у разі
невиконання ним зобов'язань тільки зборами трудового колективу. Гарантії
для них з приводу звільнення з роботи за ініціативою власника або про
притягнення до дисциплінарної або матеріальної відповідальності
передбачаються колективним договором.
Профспілки. Повноваження і права.
Головною метою профспілок є захист прав і законних інтересів працівників у
сфері охорони праці, надання їм практичній допомозі у вирішенні цих
питань.
Відповідно до Закону України «Про охорону праці» представники
профспілок беруть участь у вирішенні наступних основних питань :

у розробці державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів про
охорону праці;

у опрацюванні вже діючих програм поліпшення стану безпеки,
гігієна праці і виробничого середовища;

у розробці власником комплексних заходів для досягнення
встановлених нормативів по охороні праці;

у розслідуванні нещасних випадків і профзахворювань, в т.ч.
спеціальних розслідуваннях за участю фахівців з охорони праці вищих
профорганів, в розробці заходів по їх профілактиці;

у визначенні разом з власником і трудовим колективом порядку оплати
і розмірів одноразової допомоги потерпілим, а також зменшенні її розмірів
залежно від міри провини потерпілого;

у розробці і внесенню пропозицій про охорону праці в колективний
договір підприємства;

у організації соціального страхування від нещасних випадків і
профзахворювань на підставі законодавства і колективного договору
підприємства;

у роботі комісій з охорони праці підприємств, в атестації посадовців на
знання ДНАОП, в прийнятті в експлуатацію нових об'єктів, що
реконструюються.
Безпосередніми виконавцями функцій профспілок на підприємствах
являється профком.
Лекція №___
Тема: Організація охорони праці на підприємстві.
План лекції:
1.Комісія з питань охорони праці підприємства.
2.Атестація робочих місць за умовами праці. Карта умов праці.
3.Кольори, знаки безпеки та сигнальна розмітка.
4.Стимулювання охорони праці.
1. Комісія з питань охорони праці підприємства.
На підприємстві з кількістю працюючих
50 і більше осіб рішенням
трудового колективу може створюватись комісія з питань охорони праці.
Складається з рівних представників власника підприємства, спеціалістів з
охорони праці , профспілки. Загальні збори (конференція) трудового
колективу затверджують Положення про комісію з питань охорони праці
підприємства, яке розробляється за участю сторін на основі Типового
положення. Комісія у своїй діяльності керується законодавством про працю,
міжгалузевими і галузевими нормативними актами з охорони праці, Положенням про комісію з питань охорони праці підприємства.
Діє комісія відповідно до Закону України «Про охорону праці» ст.26.
Головне завдання комісії – залучання представників роботодавця та
трудового колективу до співробітництва в галузі управління охороною праці
на підприємстві, узгодженого вирішенням питань у справі створення
безпечних умов праці.
Основними завданнями комісії є:
 захист законних прав і інтересів працівників в області охорони праці;
 підготовка, на підставі аналізу стану безпеки і умов праці на
виробництві рекомендацій власникові і працівникам по профілактики
виробничого травматизму і профзахворювань;
 опрацювання рекомендацій щодо
включення до колективного
договору питань з охорони праці та використання коштів на охорону праці
підприємства.
Комісія має право:
 звертатися
до
керівництва
підприємства
з
пропозиціями
по
регулюванню стосунків в області охорони праці;
 отримувати
від
посадовців
потрібну
документацію,
відомості,
інформацію з питань охорони праці, необхідну для виконання функцій і
завдань, передбачених Типовим положенням;
 брати участь в розслідуванні нещасних випадків на підприємстві і
встановлювати міру провини потерпілого;
 перевіряти стан безпеки, гігієну праці і виробничого середовища на
об'єктах підприємства, і видавати керівникам перевіреного об'єкту;
 здійснювати контроль за дотриманням вимог законодавства з питань
охорони праці безпосередньо на робочих місцях, забезпеченням засобами
індивідуального захисту, а також засобами для підтримки санітарногігієнічних норм і вимог і тому подібне;
 вільного доступу на усі ділянки виробництва і до усіх матеріалів,
пов'язаних з охороною праці, а також обговорення з працівниками питань
охорони праці.
Комісія здійснює свою діяльність на підставі планів, що розробляються
на квартал, півріччя, або рік. Рішення комісії мають рекомендаційний
характер, оформляються протоколами і впроваджуються в життя наказами
керівництва (власника). При незгоді власника з рекомендаціями комісії він
дає аргументовану (письмову) відповідь.
2.Атестація робочих місць за умовами праці
Атестація робочих місць за умовами праці – це комплексна оцінка всіх
факторів виробничого середовища і трудового процесу, що впливають на
здоров’я і працездатність працівників у процесі трудової діяльності.
Основна мета атестації полягає у регулюванні
відносин між
власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі
реалізації прав на здорові
і безпечні умови праці, пільгове пенсійне
забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах
праці.
Правовою основою для проведення атестації є чинні законодавчі
і нормативні акти з питань охорони і гігієни праці, списки виробництв,
робіт, професій і посад, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення
та інші пільги і компенсації залежно від шкідливих і небезпечних умов
праці.
Атестації підлягають робочі місця, на яких технологічний процес,
обладнання, використовувані сировина і матеріали можуть бути
потенційними джерелами шкідливих і небезпечних факторів. Для
виробництв, робіт, професій та посад, для яких у списках N 1 і N 2
передбачено показники умов праці, атестацію проводять тільки за цими
показниками.
Атестація робочих місць передбачає:
виявлення на робочому місці шкідливих і небезпечних
виробничих
факторів
та
причин
їх
виникнення;
- дослідження
санітарно-гігієнічних
факторів
виробничого
середовища, важкості і напруженості трудового процесу на робочому місці;
- комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці
щодо відповідності їх вимогам стандартів, санітарних норм і правил;
- обгрунтування віднесення робочого місця до відповідної категорії
за
шкідливими
і
небезпечними
умовами
праці;
- підтвердження (встановлення) права працівників на пільгове
пенсійне забезпечення, додаткову відпустку, скорочений робочий день,
інші пільги і компенсації залежно від шкідливих і небезпечних умов праці;
- перевірку правильності застосування списків виробництв, робіт,
професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне
забезпечення;
- розв'язання спорів, які можуть виникнути між юридичними
особами і громадянами (працівниками) стосовно умов праці, пільг і
компенсацій;
- розроблення комплексу заходів по оптимізації рівня гігієни і
безпеки,
характеру
праці
і
оздоровлення
трудящих;
- вивчення відповідності умов праці рівневі розвитку техніки і
технології,
удосконалення порядку та умов установлення і призначення
пільг
і
компенсацій.
Періодичність
атестації
встановлюється
підприємством
у
колективному договорі, але не рідше одного разу на 5 років.
Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації
покладається на керівника (роботодавця, власника) підприємства, організації.
Санітарно-гігієнічні
дослідження
факторів
виробничого
середовища
і трудового процесу проводять санітарні лабораторії
підприємств і організацій, науково-дослідних
і
спеціалізованих
організацій,
атестованих
органами Держстандарту і Міністерства
охорони здоров'я за списками, узгодженими з органами Державної
експертизи умов праці, а також на договірній основі лабораторії
територіальних санітарно-епідеміологічних станцій.
Карта умов праці.
Після
проведення
атестації
за
даними
лабораторноінструментальних досліджень комісія складає Карту умов праці на кожне
робоче місце , яка включає оцінку чинників виробничого середовища і
трудового процесу; гігієнічну оцінку умов праці; оцінку технічного та
організаційного рівня.
Ця Карта містить оцінку таких факторів виробничого і трудового
процесу:
— шкідливих хімічних речовин від 1 до 4 класу небезпеки включно;
— пилу;
— вібрації; — шуму; — інфразвуку; — ультразвуку;
— неіонізуючого випромінювання різних діапазонів;
— мікроклімату в приміщенні (температури повітря, швидкості руху
повітря, відносної вологості, інфрачервоного випромінювання);
— температури зовнішнього повітря влітку та взимку;
— атмосферного тиску;
— біологічних факторів (мікроорганізмів, білкових препаратів,
природних компонентів організму від 1 до 4 класу небезпеки включно);
— важкості праці (динамічної роботи, статичного навантаження);
— робочої пози;
— напруженості праці (уваги, напруженості аналізаторних функцій,
емоційної та інтелектуальної напруженості, одноманітності);
— змінності.
На підставі Карти умов праці та Показників факторів виробничого
середовища, важкості і напруженості трудового процесу працівникові
встановлюється та чи інша пільга за роботу в несприятливих умовах.
Так, право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 1 мають
працівники, на робочих місцях яких на підставі проведення атестації цих
місць виявлено шкідливі та небезпечні фактори ІІІ класу:
1) не менше двох факторів 3 ступеня або
2) одного чинника 3 ступеня і трьох чинників 1 чи 2 ступеня або
3) чотирьох факторів 2 ступеня або
4) наявності в повітрі робочої зони хімічних речовин гостроспрямованої
дії 1 чи 2 класу небезпеки.
Право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 мають
працівники, на робочих місцях яких на підставі проведення атестації робочих
місць виявлено шкідливі та небезпечні фактори ІІІ класу:
1) одного фактора 3 ступеня або
2) трьох факторів 1 і 2 ступеня або
3) чотирьох чинників 1 ступеня.
За результатами атестації складаються переліки:
робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад, працівникам яких
підтверджено право на пільги та компенсації, передбачені законодавством;
робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад, на яких
пропонується встановити пільги та компенсації за рахунок підприємства;
робочих місць з несприятливими умовами праці, на яких необхідно
здійснити першочергові заходи щодо їх поліпшення.
Слід звернути увагу на те, що охорона здоров’я працівників,
забезпечення безпечних умов праці, ліквідація професійних захворювань і
виробничого травматизму є однією з основних турбот уряду України. Це
виявляється в комплексі економічних, технічних, санітарно-гігієнічних і
правових заходів, спрямованих на прискорення технічного прогресу,
автоматизацію та механізацію виробничих процесів, заміну ручної праці
машинами, подальше поліпшення умов праці.
Разом з тим, рівень розвитку техніки поки ще не може забезпечити
створення в усіх випадках і всім працівникам належних умов праці, що
виключають вплив шкідливих умов праці на людський організм. Тому для
таких працівників законодавством передбачено різні пільги та компенсації.
Серед цих пільг — лікувально-профілактичне харчування (ЛПХ) для
працівників, які зайняті на роботах з особливо шкідливими умовами праці, з
метою зміцнення їхнього здоров’я і попередження професійних захворювань.
Витрати, пов’язані з безплатною видачею ЛПХ працівникам, мають
здійснюватися за рахунок собівартості продукції, а в бюджетних організаціях
— за рахунок асигнувань з бюджету.
Працівникам, зайнятим на певних роботах з шкідливими умовами праці,
передбачено видачу молока. Основна мета видачі молока — підвищення
опору організму людини несприятливим факторам виробничого середовища.
3. Кольори, знаки безпеки та сигнальна розмітка.
Безпека виконуваних робіт суттєво залежить від дохідливості, швидкості та
точності зорової інформації. На цьому основане широке використання на
підприємствах знаків безпеки та сигнальних кольорів, які відіграють роль
закодованого носія відповідної інформації. Кольори сигнальні та знаки
безпеки
регламентовані
ГОСТ
12.4.026-76.
Відповідно
до
цього
нормативного документу у нас, як і в багатьох інших країнах, прийняті
наступні основні сигнальні кольори: червоний — „небезпека", жовтий —
„увага'', зелений — „безпека", синій — „інформація".
Знаки безпеки призначені для попередження працюючих про можливу
небезпеку, про необхідність застосування відповідних засобів захисту, а
також дозволяють чи забороняють певні дії працівників. Встановлені знаки
безпеки наступних груп: забороняючі, попереджуючі, приписуючі та
вказівні .
Червоний колір застосовують для позначення небезпеки, протипожежних
засобів, сигнальних лампочок, заборонних знаків безпеки, обладнання та
приладів, де може виникнути небезпечна ситуація, тощо.
Жовтий
колір
означає
попередження,
можливу
небезпеку.
Його
застосовують для фарбування попереджувальних знаків безпеки, елементів
будівельних конструкцій, виробничого обладнання, що можуть бути
джерелами
небезпеки,
країв
огороджувальних
пристроїв,
захисних
огороджень, що встановлюються біля небезпечних зон (ями, котловани,
траншеї) тощо.
Жовті і чорні смуги, що чергуються, застосовують для позначення низьких
елементів внутрішньоцехового транспорту, кабін, бамперів, електрокарів,
підіймально-транспортного обладнання.
Синій
колір
означає вказівку, інформацію. Його
застосовують для
зобов’язуючих і вказівних знаків безпеки.
Зелений колір застосовують для ламп, що сигналізують про нормальну роботу
машин, позначення евакуаційних виходів «Виходити тут».
Знаки безпеки праці. Відповідно до держстандарту прийнято чотири
групи знаків безпеки праці (ГОСТ 12.4.026-76):
1) знаки, що забороняють, – мають форму кола, по периметру якого нанесено
широку червону смугу, а біле поле з нанесеним чорною фарбою відповідним
символом перекреслюється червоною смугою такої ж ширини. Вони
призначені для заборони певних дій у визначених місцях або приміщеннях
(заборона палити, гасити водою );
2) попереджуючі знаки мають форму трикутника, по периметру якого
нанесено чорну смугу, а на жовтому полі знака розміщені відповідні
попереджуючі символи. Вони призначені для попередження працівників про
можливу небезпеку (радіаційне випромінювання, електричний струм і ін.);
3) зобов’язуючі знаки мають форму кола, по периметру якого нанесена тонка
біла смуга, а на синьому полі білою фарбою – відповідні зобов’язуючі
символи. Вони приписують дозвіл на певні дії працівників лише у разі
виконання конкретних вимог з охорони праці (використання ІЗЗ тощо),
вимоги пожежної безпеки та ін.;
4) вказівні знаки мають прямокутну форму, вони синього кольору з білим
полем посередині знака з нанесеними відповідними символами на полі.
Вказівний знак «Входити тут» має форму квадрата зеленого кольору, на
якому білою фарбою нанесений відповідний символ. Символи на вказівних
знаках, що належать до пожежної безпеки, мають червоний колір.
Знаки безпеки, встановлені на воротах при в’їзді на об’єкт, діють на території
всього підприємства, а якщо такі знаки встановлені на дверях або стіні при
вході в приміщення – то лише для цього приміщення.
Дорожні знаки покращують безпеку учасників дорожнього руху і є для них
обов’язковими. Є знаки, що знижують ступінь небезпечності не тільки для
учасників дорожнього руху, але і для людей, які перебувають поруч.
Наприклад, такі знаки як «Рух транспортних засобів, що перевозять
небезпечні вантажні, заборонено», «Рух транспортних засобів, що перевозять
вибухівку, заборонений» і т.д.
Знаки безпеки повинні контрастно виділятися на тлі навколишнього
середовища і перебувати в полі зору людей у призначених місцях.
Широко використовуються пояснювальні написи, що додатково інформують
про можливу небезпеку. У пояснювальному написі забороненого знака
завжди
є
слово
«Заборонено»,
наприклад:
«Заборонено
палити».
Пояснювальні написи нерідко починають також словом «Стій», наприклад:
«Стій. Заборонена зона».
Знаки небезпечних зон попереджують, наприклад, про розташування зон
обвалів, сховищ, зон дії отруйних чи шкідливих речовин.
У попереджувальних знаках може бути пояснювальний напис, наприклад:
«Небезпечна зона. Тихий хід». Знаки загрози поранення попереджують про
небезпеку, пов’язану з гострими предметами, виступом арматури тощо.
Основне слово – «Обережно». Наприклад: «Обережно. Гострі предмети».
Знаки загрози від руху попереджують про небезпеку, пов’язану з рухом
транспорту, будівельних
машин
і т.д., наприклад: «Бережись. Рух
транспорту», «Бережись. Поворот стріли». На вказівних знаках можуть бути
такі пояснювальні слова: «Вихід», «Вхід» тощо.
4. Стимулювання охорони праці.
До працівників можуть застосовуватися будь-які заохочення за активну
участь та ініціативу у здійсненні заходів щодо підвищення рівня безпеки та
поліпшення умов праці. Види заохочень визначаються колективним
договором, угодою.
При розрахунку розміру страхового внеску для кожного підприємства
Фондом соціального страхування від нещасних випадків, за умови
досягнення належного стану охорони праці і зниження рівня або відсутності
травматизму
і
професійної
захворюваності
внаслідок
здійснення
роботодавцем відповідних профілактичних заходів, може бути встановлено
знижку до нього або надбавку до розміру страхового внеску за високий
рівень травматизму і професійної захворюваності та неналежний стан
охорони праці.
Розрахунок розміру страхового внеску із застосуванням
знижок та надбавок для кожного підприємства, передбачених частиною
другою
цієї
статті,
провадиться
відповідно
до
законодавства
про
загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку
на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату
працездатності.
ПОРЯДОК СТИМУЛЮВАННЯ РОБОТИ З ОХОРОНИ ПРАЦІ
4.1.
Мірами
морального
заохочення
окремих
працівників
за
досягнення високого рівня охорони праці є: нагородження почесною
грамотою, грамотою, оголошення подяки.
4.2. Пропозиції щодо конкретних мір морального стимулювання
окремих працівників за досягнутий рівень охорони праці розглядаються на
засіданні комісії з охорони праці з урахуванням оцінки стану охорони праці,
результатів комплексних перевірок і підсумків роботи структурного
підрозділу за квартал, рік.
4.3. Пропозиції щодо конкретних мір морального стимулювання
керівників
і
спеціалістів
з
охорони
праці
структурних
підрозділів
розглядаються на засіданні комісії з охорони праці структурного підрозділу
підприємства.
4.4.
Згідно з рішенням комісії з охорони праці структурного
підрозділу керівник видає відповідний наказ.
4.5.
Відповідно до діючого положення "Про преміювання працівників
за основні результати господарської діяльності" керівнику структурного
підрозділу премія за основні результати господарської діяльності не
нараховується:
4.5.1. У разі допущення в структурному підрозділі смертельного або
групового нещасного випадку.
4.5.2. За поданням службових осіб органів Державного нагляду за
охороною праці у разі виявлення порушень вимог чинного законодавства з
питань охорони праці.
4.6.
У разі допущення в структурному підрозділі нещасного випадку
пов'язаного з виробництвом
питання
підрозділу вирішується. 4.6.1.
преміювання працівників цього
Керівнику структурного підрозділу де
стався нещасний випадок - вищестоящим керівником. 4.6.2.
Іншим
працівникам - керівником підрозділу де стався нещасний випадок.
Підставою для зменшення або не нарахування премії вищевказаним
категоріям працівників є матеріали розслідування такого нещасного випадку
з урахуванням вини
працівників. Величина зменшення премії працівникам визначається у
відповідному наказі. 4.7.
Зменшення
премії
за
основними
результатами господарської діяльності керівникам структурних підрозділів
(табл. 1) здійснюються залежно від значення коефіцієнта рівня охорони праці
(Коп) структурного підрозділу, який визначається відповідно до Положення
про порядок оцінки стану охорони праці у підприємстві .
Значення Коп
Розмір
зменшення
премії,%
0,80 - 0,99
—
0,75-0,79
10
0,71 -0,74
20
0,51 -0,70
50
0,5 і менше
100
Працівникам, у яких у звітному періоді було вилучено талони
попередження за порушення вимог нормативних актів і посадових обов'язків
з охорони праці, розмір премії за основними результатами господарської
діяльності зменшується від 20% до 50%.
4.8.Підставою
для
зменшення
розміру
премії
є
матеріали,які
підготовлені у відповідності до вимог ст.149 КЗпП України.
Л е к ц і я № __
Тема: Навчання з питань охорони праці.
План лекції.
1.Принципи організації і види навчання з питань охорони праці.
2. Вивчення основ охорони праці у навчальних закладах і під час
професійного навчання.
3.Навчання і перевірка знань з питань охорони праці працівників під час
прийняття на роботу і в процесі роботи. Спеціальне навчання і перевірка
знань з питань охорони праці працівників , які виконують роботи
підвищеної небезпеки. Навчання з питань охорони праці посадових осіб.
4.Інструктажі з питань охорони праці.
5. Стажування (дублювання) і допуск працівників до роботи.
1. Принципи організації і види навчання з питань охорони праці.
До основних науково-методичних принципів побудови системи
безперервного навчання з питань охорони праці належать:
— наступність та безперервність навчання з питань безпеки життя,
діяльності та охорони праці усіх вікових категорій населення України;
— формування суспільної свідомості і рівня знань населення України, що
відповідають вимогам часу;
— навчання з питань особистої безпеки та безпеки оточуючих,
відповідних норм поведінки вихованців в дошкільних закладах освіти;
— навчання з питань охорони праці в середніх, позашкільних та
професійно-технічних закладах освіти;
— навчання з питань безпеки життя і діяльності в цілому та охорони
праці студентів вищих навчальних закладів освіти;
— навчання з питань охорони праці працівників при їх підготовці,
перепідготовці, підвищенні кваліфікації, при прийнятті на роботу та в
період роботи; навчання працівників, які виконують роботи з
підвищеною небезпекою та роботах, де є потреба у професійному
доборі, інструктування працівників з питань охорони праці, дотримання
порядку допуску до виконання робіт; навчання населення в цілому з
питань безпеки життя, діяльності та охорони праці.
2.Вивчення основ охорони праці у навчальних закладах і під час
професійного навчання.
Вивчення основ охорони праці в навчальних закладах, а саме: предмета
"охорона праці" (професійно-технічні навчальні заклади), навчальних
дисциплін "основи охорони праці" (вищі навчальні заклади) та "охорона
праці в галузі" (вищі навчальні заклади), проводиться за типовими
навчальними планами і програмами з цього предмета і навчальних
дисциплін, які затверджуються спеціально вповноваженим центральним
органом виконавчої влади в галузі освіти і науки за погодженням із
спеціально вповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду
за охороною праці. Окремі питання (розділи) з охорони праці мають
передбачатися у навчальних програмах загальнотехнічних і спеціальних
дисциплін.
Вивчення нормативних дисциплін з охорони праці в усіх вищих навчальних
закладах здійснюється відповідно до наказу Міністерства освіти України від
02.12.98 N 420 "Про вдосконалення навчання з охорони праці й безпеки
життєдіяльності у вищих закладах освіти України", зареєстрованого
Міністерством юстиції України 03.02.99 за N 59/3352.
Зміст та обсяг предмета "охорона праці" для підготовки, перепідготовки та
підвищення кваліфікації працівників, які залучаються до виконання робіт з
підвищеною небезпекою, визначаються типовим навчальним планом і
типовою навчальною програмою з предмета "охорона праці", що
затверджуються спеціально вповноваженим органом центральної виконавчої
влади в галузі освіти і науки та погоджуються спеціально уповноваженим
центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці.
При цьому теоретична частина предмета "охорона праці" вивчається обсягом
не менше 30 годин, а під час перепідготовки та підвищення кваліфікації - не
менше 15 годин. Специфічні питання охорони праці для конкретних
професій мають вивчатися в курсах спеціальних та загальнотехнічних
дисциплін - з метою поєднання технологічної підготовки з підготовкою з
охорони праці, а робочі навчальні програми цих дисциплін повинні включати
відповідні питання безпеки праці.
Теоретична частина предмета "охорона праці" під час професійної підготовки
працівників для виконання робіт, які не належать до переліку робіт з
підвищеною небезпекою, вивчається в обсязі не менше 10 годин, а під час
перепідготовки та підвищення кваліфікації - не менше 8 годин. Обсяг годин
предмета "охорона праці" не може зменшуватись під час розробки робочих
навчальних планів і програм.
При підготовці в професійно-технічних навчальних закладах працівників за
професіями, пов'язаними з роботами підвищеної небезпеки, навчання
проводиться з урахуванням вимог Положення про порядок трудового і
професійного навчання неповнолітніх професіям, пов'язаним з роботами із
шкідливими та важкими умовами праці, а також з роботами підвищеної
небезпеки, затвердженого наказом Держнаглядохоронпраці України від
30.12.94 N 130, зареєстрованого в Мін'юсті України 20.01.95 за N 14/550 (у
редакції наказу Держнаглядохоронпраці України від 15.12.2003 N 244,
зареєстрованого Міністерством юстиції України 30.12.2003 за N 1257/8578).
3. Навчання і перевірка знань з питань охорони праці працівників під
час прийняття на роботу і в процесі роботи. Спеціальне навчання і
перевірка знань з питань охорони праці працівників , які виконують
роботи підвищеної небезпеки. Навчання з питань охорони праці
посадових осіб.
Згідно із законом України «Про охорону праці», працівники при прийомі на
роботу і в процесі роботи повинні проходити за рахунок працедавця
навчання і інструктажі з питань охорони праці, по наданню першої медичної
допомоги потерпілим в результаті нещасних випадків і правилам поведінки у
разі аварії.
Згідно ЗУ «Про охорону праці» було розроблено і затверджено
«Типове положення про навчання, інструктаж і перевірку знань працівників
із охорони праці» (накази № 2717 від 02.1999 р. та № 15 від 26.01.2005 р).
Згідно з цим положенням навчання, перевірка знань та проведення
інструктажів з питань охорони праці організовується для всіх працівників
при прийнятті на роботу та в процесі роботи, а також при переведенні на
іншу роботу на тому ж підприємстві.
Вивчення основ охорони праці, а також підготовка і підвищення
кваліфікації фахівців з охорони праці з урахуванням особливостей
виробництва відповідних об'єктів економіки забезпечення спеціально
уповноваженим центральним органом виконавчої влади в області освіти і
науки в усіх учбових закладах по програмах, погоджених із спеціально
уповноваженим центральним органом виконавчої влади по нагляду за
охороною праці.
На підприємствах на основі Типового положення, з урахуванням специфіки
виробництва та вимог нормативно-правових актів з охорони праці,
розробляються і затверджуються відповідні положення підприємств про
навчання з питань охорони праці, а також формуються плани-графіки
проведення навчання та перевірки знань з питань охорони праці, з якими
мають бути ознайомлені працівники.
Організацію навчання та перевірки знань з питань охорони праці
працівників, у тому числі під час професійної підготовки, перепідготовки та
підвищення кваліфікації на підприємстві здійснюють працівники служби
кадрів або інші спеціалісти, яким роботодавцем доручена організація цієї
роботи.
Навчання з питань охорони праці може проводитись як традиційними
методами, так і з використанням сучасних видів навчання - модульного,
дистанційного тощо, а також з використанням технічних засобів навчання:
аудіовізуальних,
комп'ютерних
навчально-контрольних
систем,
комп'ютерних тренажерів.
Особи, яких приймають на роботу, пов'язану з підвищеною пожежною
небезпекою, повинні попередньо пройти спеціальне навчання (пожежнотехнічний мінімум). Працівники, зайняті на роботах з підвищеною
пожежною небезпекою, один раз на рік проходять перевірку знань
відповідних нормативних актів з пожежної безпеки, а посадові особи до
початку виконання своїх обов'язків і періодично (один раз на три роки)
проходять навчання і перевірку знань з питань пожежної безпеки.
Особи, які суміщують професії, проходять навчання, інструктаж і перевірку
знань з питань охорони праці як з їхніх основних професій, так і з професій
за сумісництвом.
Перед перевіркою знань з питань охорони праці на підприємстві для
працівників організується навчання: лекції, семінари та консультації.
Перевірка знань працівників з питань охорони праці проводиться за
нормативно-правовими актами з охорони праці, додержання яких входить до
їхніх функціональних обов'язків.
Перевірка знань працівників з питань охорони праці на підприємстві
здійснюється комісією з перевірки знань з питань охорони праці (далі комісія) підприємства, склад якої затверджується наказом керівника.
Головою комісії призначається керівник підприємства або його заступник, до
службових обов'язків яких входить організація роботи з охорони праці, а в
разі потреби створення комісій в окремих структурних підрозділах їх
очолюють керівник відповідного підрозділу чи його заступник.
До складу комісії підприємства входять спеціалісти служби охорони праці,
представники юридичної, виробничих, технічних служб, представник
профспілки або вповноважена найманими працівниками особа з питань
охорони праці. До складу комісії підприємства можуть залучатися страхові
експерти з охорони праці відповідного робочого органу виконавчої дирекції
Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та
професійних захворювань України та викладачі охорони праці, які проводили
навчання.
Участь представника спеціально вповноваженого центрального органу
виконавчої влади з нагляду за охороною праці або його територіального
управління у складі комісії обов'язкова лише під час первинної перевірки
знань з питань охорони праці в працівників, які залучаються до виконання
робіт підвищеної небезпеки.
Комісія вважається правочинною, якщо до її складу входять не менше трьох
осіб.
Усі члени комісії у порядку, установленому Типовим положенням, повинні
пройти навчання та перевірку знань з питань охорони праці.
Перелік питань для перевірки знань з охорони праці працівників, з
урахуванням специфіки виробництва, складається членами комісії та
затверджується роботодавцем.
Формою перевірки знань з питань охорони праці працівників є тестування,
залік або іспит. Тестування проводиться комісією за допомогою технічних
засобів (автоекзаменатори, модульні тести тощо), залік або іспит - за
екзаменаційними білетами у вигляді усного або письмового опитування.
Результат перевірки знань з питань охорони праці з робіт з підвищеною
небезпекою, а також там, де є потреба у професійному доборі, до виконання
яких допускається працівник, оформлюється протоколом засідання комісії з
перевірки знань з питань охорони праці .
Особам, які під час перевірки знань з охорони праці виявили задовільні
результати, видається посвідчення про перевірку знань з питань охорони
праці. При цьому в протоколі та посвідченні у стислій формі зазначається
перелік основних нормативно-правових актів з охорони праці та з безпечного
виконання конкретних видів робіт, в обсязі яких працівник пройшов
перевірку знань. Питання щодо порядку зберігання посвідчень про перевірку
знань з питань охорони праці на підприємстві або необхідності працівникам
мати їх при собі під час виконання трудових обов'язків вирішується
роботодавцем.
Працівникам, які проходять навчання і перевірку знань з питань охорони
праці на своєму підприємстві, видача посвідчень є обов'язковою лише тим,
хто виконує роботи підвищеної небезпеки.
При незадовільних результатах перевірки знань з питань охорони праці
працівники протягом одного місяця повинні пройти повторне навчання і
повторну перевірку знань. Не допускаються до роботи працівники, у тому
числі посадові особи, які не пройшли навчання, інструктаж і перевірку знань
з питань охорони праці.
Термін зберігання протоколів перевірки знань з питань охорони праці не
менше 5 років.
Відповідальність за організацію і здійснення інструктажів, навчання та
перевірки знань працівників з питань охорони праці покладається на
роботодавця. Представники профспілок, уповноважені найманими
працівниками особи як члени постійно діючих комісій з перевірки знань з
питань охорони праці, проходять навчання з питань охорони праці
відповідно до Типового положення, а перевірку знань у порядку,
визначеному відповідними громадськими організаціями за участю
представника спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої
влади з нагляду за охороною праці.
Страхові експерти з охорони праці Фонду соціального страхування від
нещасних випадків та професійних захворювань України як члени постійно
діючих комісій з перевірки знань з питань охорони праці проходять навчання
з питань охорони праці відповідно до Типового положення, а перевірку знань
у порядку, визначеному правлінням Фонду, за участю представника
спеціально вповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду
за охороною праці.
Спеціальне навчання і перевірка знань з питань охорони праці
Посадові особи та інші працівники, зайняті на роботах, зазначених у
Переліку робіт з підвищеною небезпекою, затвердженому наказом
Держнаглядохоронпраці України від 26.01.2005 N 15 та зареєстрованому в
Міністерстві юстиції України 15.02.2005 за N 232/10512, та Переліку робіт,
де є потреба у професійному доборі, затвердженому наказом МОЗ України та
Держнаглядохоронпраці України від 23.09.94 N 263/121 і зареєстрованому
Міністерством юстиції України 25.01.95 за N 18/554 (далі - роботи
підвищеної небезпеки), проходять щороку спеціальне навчання і перевірку
знань відповідних нормативно-правових актів з охорони праці. Спеціальне
навчання з питань охорони праці може проводитись як безпосередньо на
підприємстві, так і іншим суб'єктом господарювання, який в установленому
Типовим положенням порядку проводить відповідне навчання. У разі
здійснення професійної підготовки, перепідготовки та підвищення
кваліфікації безпосередньо на підприємстві спеціальне навчання з питань
охорони праці є складовою зазначеної професійної підготовки.
Спеціальне навчання з питань охорони праці проводиться роботодавцем на
підприємстві за навчальними планами та програмами, які розробляються з
урахуванням конкретних видів робіт, виробничих умов, функціональних
обов'язків працівників і затверджуються наказом. Перевірка знань з питань
охорони праці після проведення спеціального навчання проводиться
комісією підприємства.
У разі неможливості створити комісію з перевірки знань з питань охорони
праці на підприємстві перевірка знань проводиться комісією спорідненого
підприємства або територіального управління спеціально уповноваженого
центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці.
Навчання і перевірка знань з питань охорони праці посадових осіб
Перелік посад посадових осіб, які проходять навчання і перевірку знань з
питань охорони праці (додаток 3), під час прийняття на роботу і періодично,
один раз на три роки, навчаються згідно з Типовими тематичним планом і
програмою навчання з питань охорони праці посадових осіб (додаток 4).
Перші заступники та заступники міністрів, керівників інших центральних
органів виконавчої влади, перші заступники та заступники міністрів,
керівників інших центральних органів виконавчої влади Ради міністрів
Автономної Республіки Крим, заступники керівників обласних, Київської та
Севастопольської міських державних адміністрацій; керівники об'єднань
підприємств, керівники підприємств (чисельністю понад 1000 працівників),
керівники та фахівці служб охорони праці, члени комісій з перевірки знань з
питань охорони праці цих підприємств; експерти технічні з промислової
безпеки; керівники та викладачі кафедр охорони праці вищих навчальних
закладів, керівники і штатні викладачі галузевих навчальних центрів
проходять навчання у Головному навчально-методичному центрі
Держгірпромнагляду. Перевірка знань з питань охорони праці цієї категорії
посадових осіб проводиться комісією, створеною наказом спеціально
уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за
охороною праці. Очолює комісію Голова (заступник Голови), до складу
комісії входять керівники управлінь та відділів цього органу та представники
інших органів державного нагляду за охороною праці, а також представники
відповідних профспілок.
До складу комісії можуть також залучатися викладачі охорони праці
Головного навчально-методичного центру Держгірпромнагляду. Перевірка
знань з питань охорони праці посадових осіб, які пройшли навчання у
галузевих навчальних центрах, проводиться комісією, створеною наказом
вищого органу. Очолює комісію керівник або заступник керівника цього
органу, до службових обов'язків якого входить організація роботи з охорони
праці, чи керівник служби охорони праці цього органу. До складу комісії
входять представники органів державного нагляду за охороною праці та
відповідних профспілок. До складу комісії можуть також залучатися
представники відповідних обласних галузевих структурних підрозділів,
інших органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, а також
викладачі охорони праці того суб'єкта господарювання, де проводилося
навчання. Перевірка знань з питань охорони праці посадових осіб, які
пройшли навчання в інших навчальних закладах та установах, проводиться
комісією
відповідного
територіального
управління
спеціально
вповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за
охороною праці за участю представників інших органів державного нагляду
за охороною праці або комісією, створеною місцевим органом виконавчої
влади.
Посадові особи малих підприємств, де немає можливості провести навчання
безпосередньо на підприємстві та створити комісію з перевірки знань з
питань охорони праці, проходять навчання у навчальних закладах та
установах, які в установленому Типовим положенням порядку проводять
відповідне навчання. Перевірка знань з питань охорони праці таких
посадових осіб проводиться комісією, створеною місцевим органом
виконавчої
влади
або
територіальним
управлінням
спеціально
вповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за
охороною праці за участю представників інших органів державного нагляду
за охороною праці.
Позачергове навчання і перевірка знань посадових осіб, а також фахівців з
питань охорони праці проводяться при переведенні працівника на іншу
роботу або призначенні його на іншу посаду, що потребує додаткових знань з
питань охорони праці.
Посадові особи, у тому числі фахівці з питань охорони праці підприємств, де
стався нещасний випадок (професійне отруєння) груповий або із
смертельним наслідком, повинні протягом місяця пройти позачергове
навчання і перевірку знань з питань охорони праці в порядку, встановленому
Типовим положенням, якщо комісією з розслідування встановлено факт
порушення ними вимог нормативно-правових актів з охорони праці.
Позачергове навчання з метою ознайомлення з новими нормативноправовими актами з охорони праці може проводитися у формі семінарів.
4. Інструктажі з питань охорони праці.
Інструктажі з питань охорони праці проводяться з працівниками усіх
підприємств, установ і організацій не залежно від характеру їх виробничої
діяльності, рівня освіти, кваліфікації, стажу роботи по цій спеціальності або
посаді. Керівництво, організація і відповідальність за своєчасне і правильне
проведення інструктажів покладається на роботодавця (керівника), а в
підрозділах - на їх керівництво.
По характеру і періодичності проведення інструктажі підрозділяються
на ввідний і на робочому місці. Розрізняють інструктажі на робочому місці:
первинний, повторний, позаплановий і цільовий.
Вступний інструктаж проводиться за програмою, розробленою
службою охорони праці і затвердженою керівництвом підприємства
(виробництва) з усіма особами, що приходять на постійну або тимчасову
роботу, а також прибули у відрядження або на практику і повинні брати
безпосередню участь у виробничому процесі.
Цей інструктаж проводиться в кабінеті охорони праці або в спеціально
обладнаному для цього приміщенні фахівцем служби охорони праці або
особою, на яку наказом по підприємству покладений цей обов'язок. Про
проведення його робиться запис в спеціальному журналі встановленої форми
(знаходяться в службі охорони праці), а також в документі про прийом на
роботу особи, що пройшла інструктаж.
Метою ввідного інструктажу є ознайомлення з характером майбутньої
роботи, загальними її умовами, вимогами безпеки; ознайомлення з
основними положеннями законодавства про охорону праці, правилами
внутрішнього трудового розпорядку, трудової дисципліни; ознайомлення з
призначенням і порядком застосування засобів індивідуального захисту,
спецодягу і спец взуття; інформація про основні вимоги пожежної безпеки і
ін.
Усі подальші інструктажі з питань охорони праці проводяться
керівниками робіт безпосередньо на робочому місці.
Первинний інструктаж на робочому місці повинні проходити усі
особи, що знову поступили на роботу, працівники, яким належить
виконувати нову для них роботу або що переводяться з одного цеху в іншій,
студенти, що прибули для проходження виробничої практики, особи, що
перебувають у відрядженні і беруть безпосередню участь у виробничому
процесі. Проводиться цей інструктаж індивідуально або з групою осіб одного
фаху за діючими на підприємстві інструкціями з охорони праці відповідної
до виконуваних робіт, а також з урахуванням вимог орієнтовного переліку
питань первинного інструктажу Програма цього інструктажу розробляється
керівником структурного підрозділу спільно із службою охорони праці і
затверджується керівником підприємства.
Повторний інструктаж проводиться індивідуально з окремим
працівником або з групою працівників, які виконують однотипні роботи, за
повною програмою первинного інструктажу в наступні терміни: один раз в
квартал - для працівників, зайнятих на роботах з підвищеною небезпекою;
один раз в півроку - для інших працівників.
Позаплановий інструктаж проводиться в наступних випадках:
введення в дію нових або переглянутих нормативних документів по охороні
праці; зміна технологічного процесу, заміна або модернізація устаткування;
порушення працівником нормативно-правових актів по охороні праці, яке
могло привести або привело до аварії, травми або отруєння; вимога
посадовця органу державного нагляду за охороною праці, господарської
вищестоящої організації або виконавчої державної влади, якщо встановлено
незнання працівником безпечних методів, прийомів роботи або нормативноправових актів по охороні праці; у разі перерви в роботі з підвищеної
небезпеки більше тридцяти календарних днів, а інших робіт - більше
шістдесяти календарних днів. Зміст і об'єм цього інструктажу залежать від
причин і обставин, що привели до необхідності його проведення.
Цільовий інструктаж проводиться з працівниками перед виконанням
наступних робіт : виконуваних по нарядах-допусках (дозволом) разових, не
пов'язаних безпосередньо з обов'язками за фахом; по ліквідації аварії,
наслідків стихійного лиха.
Інструктажі на робочому місці завершуються перевіркою отриманих
знань і навичок у безпеці роботи. При цьому в журналі реєстрації
інструктажів, який є в кожному структурному підрозділі підприємства,
робляться записи про проведення кожного з видів інструктажів(окрім
цільового), при цьому обов'язкові підписи як того, кого інструктували, так і
того, хто інструктував.
Сторінки журналу реєстрації інструктажів повинні бути пронумеровані,
журнали прошнуровані і скріплені печаткою. Запис про проведення
цільового інструктажу робиться в наряді - допуску або в іншому
аналогічному документі.
При незадовільних результатах перевірки знань, умінь і навичок щодо
безпечного виконання робіт після первинного, повторного чи позапланового
інструктажів для працівника протягом 10 днів додатково проводяться
інструктаж і повторна перевірка знань. При незадовільних результатах і
повторної перевірки знань питання щодо працевлаштування працівника
вирішується згідно з чинним законодавством.
При незадовільних результатах перевірки знань після цільового
інструктажу допуск до виконання робіт не надається. Повторна перевірка
знань при цьому не дозволяється.
Працівники, які суміщають професії (в тому числі працівники
комплексних бригад), проходять інструктажі як з їх основних професій, так і
з професій за сумісництвом.
Від проходження первинного, повторного і позапланового інструктажу
можуть бути звільнені особи, робота яких не пов'язана з обслуговуванням
устаткування, використанням інструментів, зберіганням сировини,
матеріалів. Перелік професій і посад працівників, що звільняються від
вказаних інструктажів, затверджується керівником підприємства, установи,
організації після узгодження з інспектором Держпромгірнагляду.
5. Стажування (дублювання) і допуск працівників до роботи.
Стажування – набуття особою практичного досвіду виконання виробничих
завдань і обов’язків на робочому місці підприємства після теоретичної
підготовки до початку самостійної роботи під безпосереднім керівництвом
досвідченого фахівця.
Дублювання – самостійне виконання працівником (дублером) професійних
обов’язків на робочому місці під наглядом досвідченого працівника з
обов’язковим проходженням проти аварійного і протипожежного
тренування.
Новоприйняті на підприємство працівники після первинного
інструктажу на робочому місці до початку самостійної роботи повинні під
керівництвом досвідчених, кваліфікованих фахівців пройти стажування
протягом 2-15 змін або дублювання протягом не менше 6 –ти змін.
Допуск до стажування (дублювання) оформляється наказом
(розпорядженням) по підприємству (структурному підрозділу), в якому
визначається тривалість стажування (дублювання) та вказується прізвище
працівника, відповідального за проведення стажування (дублювання).
Стажування (дублювання) проводиться на робочих місцях за
програмами для конкретної професії, посади, робочого місця, які
розробляються на підприємстві і затверджуються керівником підприємства
(наказом або розпорядженням).
В процесі стажування працівник повинен:
 поповнити знання правил безпечної експлуатації технологічного
устаткування, технологічних і посадових інструкцій, в т.ч. і по
охороні праці;
 опанувати навички орієнтування у виробничих ситуаціях в
нормальних і аварійних умовах;
 засвоїти в конкретних умовах технологічні процеси і устаткування і
методи безаварійного управління ними з метою забезпечення вимог
охорони праці.
Про проведення стажування (дублювання) і допуск працівника до
самостійної роботи безпосереднім керівником робіт робиться запис в журналі
реєстрації інструктажів. Якщо в процесі стажування (дублювання) працівник
не оволодів необхідними виробничими навичками чи отримав незадовільну
оцінку, то стажування (дублювання) новим наказом може бути продовжено
на термін, що не перевищує двох змін.
Л е к ц і я № ____
Тема: Профілактика травматизму і професійних захворювань
План лекції
1. Виробничі травми,
виробничого характеру.
професійні
захворювання, нещасні
випадки
2. Основні причини виробничих травм та професійних захворювань.
3. Основні
захворюванням.
заходи
по
запобіганню
травматизму
та
професійним
1. Виробничі травми, професійні захворювання, нещасні випадки
виробничого характеру.
На підприємствах під час експлуатації обладнання та виконання
технологічних процесів робітники можуть перебувати в небезпечних
зонах.
Слід звернути увагу на те, що виробничі фактори (рухомі машини та
механізми, рухомі частини виробничого обладнання та ін.) можуть
сприяти заподіянню травм.
Небезпечним виробничим чинником називають такий виробничий
фактор, дія якого на працівника за певних умов приводить до травми чи
різкого погіршення здоров'я.
Під виробничою травмою розуміють пошкодження тканини,
порушення анатомічної цілісності організму людини або його функцій
внаслідок впливу виробничих факторів. Залежно від виду травмуючого
фактора травми поділяються на:
-механічні (забої, переломи, рани тощо.);
- термічні (опіки, обморожування, теплові удари);
- баротравми ( в зв’язку з різкою зміною атмосферного тиску);
- хімічні (хімічні опіки, гострі отруєння);
викликані радіоактивним опроміненням;
- електричні;
- викликані біологічними агентами (мікроорганізмами, рослинні,
тваринні мікроорганізми);
- психофізіологічні, спричинені неврозами, депресіями тощо;
- комбіновані (наприклад механічна травма й опік).
За тривалістю травмуючи факторів травми поділяють на гострі та
хронічні.
Відповідно до «Схеми розподілу виробничих травм за ступенем їх
серйозності ушкоджень» і «Схеми розподілу гострих професійних
отруєнь за ступенем їх серйозності», травми
класифікуються за
важкістю:
- мікротравма – це травми, після якої непрацездатність триває не
більше доби (поріз кінцівок пальців чи долоні);
- легка травма – травма, результатом якої є втрата працездатності за
професією більше ніж на одну добу. Після нетривалого лікування
працівник повертається на роботу,
- тяжка травма – травма, яка призводить до стійкої втрати
працездатності за професією (повністю або частково). Процес лікування
триває довго, причому може завершитися встановленням інвалідності (І
група – при повній втраті працездатності; ІІ група – неповній і ІІІ – при
частковій);
- смертельна травма – травма, після отримання якої смерть наступає
одразу або під час лікування ще до встановлення інвалідності.
Крім того, травми можуть бути одиночними та груповими ( якщо
травмується два і більше працівників ).
За страховою ознакою травми поділяють на виробничі та
невиробничі.
Сукупність
виробничих
травм
називають
виробничим
травматизмом.
Подію,
яка
викликала
травму,
називають
нещасним
(нещасливим) випадком.
Нещасний випадок на виробництві – обмежена в часі подія або
раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи
середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов’язків,
внаслідок яких заподіяно шкоду здоров’ю або настала смерть.
Нещасні випадки за видами класифікуються: без втрати працездатності;
з тимчасовою втратою працездатності; зі стійкою втратою професійної
працездатності; одиничні; групові; нещасні випадки зі смертельним
наслідком.
Професійне захворювання - захворювання, що виникло внаслідок
професійної діяльності та спричинене винятково або переважно впливом
речовин і певних видів робіт та інших факторів, пов’язаних з роботою.
2. Основні причини виробничих травм і професійних захворювань.
Успішна профілактика виробничого травматизму та професійної
захворюваності можлива лише при умові ретельного вивчення причин
їх виникнення. Для полегшення цього завдання прийнято поділяти
причини виробничого травматизму і професійної захворюваності на
наступні основні групи: організаційні, технічні, санітарно-гігієнічні,
економічні, психофізіологічні.
Організаційні причини:
– незадовільне функціонування, недосконалість або відсутність системи
управління охороною праці;
- відсутність або неякісне проведення навчання з питань охорони праці;
– порушення вимог інструкцій, правил, норм, стандартів;
– допуск до роботи без навчання та перевірки знань охорони праці;
- порушення технологічних регламентів, правил експлуатації устаткування,
транспортних засобів, інструменту;
–порушення норм і правил планово-попереджувального ремонту
устаткування;
– відсутність або невикористання засобів індивідуального захисту;
- відсутність контролю;
- недостатній технічний нагляд за небезпечними роботами;
- використання устаткування, механізмів та інструменту не за призначенням;
- незадовільний стан території, проїздів, проходів.
Технічні причини:
- несправність виробничого устаткування, механізмів, інструменту;
- недосконалість технологічних процесів;
- конструктивні недоліки устаткування;
- недосконалість або відсутність захисного огородження, запобіжних
пристроїв, засобів сигналізації та блокування.
Санітарно-гігієнічні причини:
- підвищений (вище ГДК) вміст у повітрі робочих зон шкідливих речовин;
- недостатнє чи нераціональне освітлення;
- підвищені рівні шуму, вібрації;
- незадовільні мікрокліматичні умови;
- наявність різноманітних випромінювань вище допустимих значень;
- порушення правил особистої гігієни.
Економічні причини:
- нерегулярна виплата зарплати;
- низький заробіток;
- неритмічність роботи;
- прагнення до виконання понаднормованої роботи;
- робота за сумісництвом чи на двох різних підприємствах.
Психофізіологічні причини:
-помилкові дії внаслідок втоми працівника через надмірну важкість і
напруженість роботи;
- монотонність праці;
-хворобливий стан працівника;
- необережність;
- невідповідність психофізіологічних чи антропометричних даних працівника
використовуваній техніці чи виконуваній роботі;
- незадоволення роботою;
- несприятливий психологічний мікроклімат у колективі;
– алкогольне і наркотичне сп'яніння або токсикологічне отруєння;
– низька нервово – психічна стійкість;
– травмування внаслідок протиправних дій інших осіб та інші.
3. Основні заходи по запобіганню травматизму та професійним
захворюванням.
Основні заходи щодо попередження та усунення причин виробничого
травматизму і професійної захворюваності поділяються на технічні та
організаційні.
До технічних заходів належать заходи з виробничої санітарії та техніки
безпеки.
Заходи з виробничої санітарії передбачають організаційні, гігієнічні та
санітарно - технічні заходи та засоби, що запобігають дії на працюючих
шкідливих виробничих чинників. Це створення комфортного мікроклімату
шляхом влаштування відповідних систем опалення, вентиляції,
кондиціонування повітря; теплоізоляція конструкцій будівлі та
технологічного устаткування; заміна шкідливих речовин. та матеріалів
нешкідливими; герметизація шкідливих процесів; зниження рівнів шуму та
вібрації; встановлення раціонального освітлення; забезпечення необхідного
режиму праці та відпочинку, санітарного та побутового обслуговування.
Заходи з техніки безпеки передбачають систему організаційних та
технічних заходів та засобів, що запобігають дії на працюючих небезпечних
виробничих чинників. До них належать: розроблення та впровадження
безпечного устаткування; механізація та автоматизація технологічних
процесів;
використання
запобіжних
пристосувань,
автоматичних
блокувальних засобів; правильне та зручне розташування органів керування
устаткуванням; впровадження систем автоматичного регулювання, контролю
та керування технологічними процесами, принципово нових нешкідливих та
безпечних технологічних процесів.
До організаційних заходів належать: правильна організація роботи,
навчання, контролю та нагляду з охорони праці; дотримання трудового
законодавства, міжгалузевих та галузевих нормативних актів про охорону
праці; впровадження безпечних методів та наукової організації праці;
організація планово - попереджувального ремонту устаткування, технічних
оглядів та випробувань транспортних та вантажопідіймальних засобів,
посудин, що працюють під тиском.
Л е к ц і я №____
Тема: Повітря робочої зони.
План лекції
1. Мікроклімат робочої зони.
2. Нормування та контроль параметрів мікроклімату.
3. Гранично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин.
Зміст лекції
1.Мікроклімат робочої зони.
Робоча зона - простір, обмежений по висоті до 2 м над рівнем підлоги або
майданчика, на якому знаходиться місце постійного або непостійного
(тимчасового) перебування працівників.
Робоча зона - простір, в якому знаходяться робочі місця постійного або
непостійного (тимчасового) перебування працівників.
Згідно з рекомендаціями Спілки німецьких інженерів чисте повітря має
такий склад:суміш азоту -78,08%,
кисню-20,95% , аргону -0,93%,
вуглекислоти -0,03%, інших газів- 0,01%
У чистому повітрі є шкідливі гази, такі, як оксид вуглецю, озон, водень,
оксид та діоксид азоту та деякі інші, які не позначаються негативно на
здоров'ї людей, тварин та всієї флори і фауни Землі через незначну їх
концентрацію.
Виробниче приміщення - замкнутий простір в спеціально призначеній будівлі
і споруді, в якій постійно (по змінах) або періодично (протягом робочого дня)
здійснюється трудова діяльність людей. Людина в процесі праці перебуває в
різних мікрокліматичних умовах.
Мікроклімат
- метеорологічні умови внутрішнього середовища
приміщень, які визначаються діючими на організм людини поєднаннями
температури, вологості, швидкості руху повітря і теплового випромінювання.
Таким чином до нормованих показників мікроклімату робочої зони
належать: температура (t; °С); відносна вологість (r; %); швидкість руху
повітря (V; м/с); інтенсивність теплового випромінювання (I, Вт/м2).
Температура повітря.
Висока температура повітря є в приміщеннях зі значними
тепловиділеннями від нагрітого устаткування і виробів - випічки
хлібозаводів, основні цехи масложирової, кондитерської промисловості,
виробництва полімерної тари і так далі, особливо в літній період року.
Знижена температура повітря є в зимовий період року на елеваторах,
складах, особливо розташованих в зонах суворого клімату, холодильниках і
так далі.
Вологість і швидкість руху повітря. Вологість повітря обумовлена
виступом пари води від устаткування, особливо в мийних цехах виробництв
вина, пива, безалкогольних напоїв, і відкритих ємкостей з водою різних
виробництв харчової промисловості.
При характеристиці мікроклімату враховується відносна вологість В відношення абсолютної вологості А до максимальної М, вираженої у
відсотках:
В  А
100
,%
М
Абсолютна вологість виражається парціальним тиском водяної пари в
Паскалях або вагових одиницях (г/м3). Максимальна вологість - кількість
водяної пари при повному насиченні ними повітря при даній температурі.
Швидкість руху повітря (м/с) залежить від роботи машин, механізмів,
роботи системи вентиляції і так далі. Поєднання високих температур
повітря, у поєднанні з високою вологістю, низькою рухливістю повітря
визначають як нагріваючий мікроклімат.
Дія на організм людини нагріваючого мікроклімату викликає:
перегрівання - почервоніння особи, щедре потіння, слабкість, головний
біль, запаморочення, нудоту, блювоту, підвищення температури тіла,
почастішання дихання і пульсу;
тепловий удар - швидке підвищення температури тіла до 400С, втрата
свідомості, часте поверхневе дихання, частий пульс, можуть бути судоми;
судорожна хвороба виникає в результаті порушення водно-сольового
балансу при різкому потінні в результаті дії високої температури повітря слабкість, головний біль, судоми.
При зіткненні з гарячими поверхнями устаткування виникають опіки.
Мікроклімат, що охолоджує, характеризується низькими температурами
повітря, особливо в поєднань з високою вологістю і великим рухом повітря,
викликає охолодження і переохолодження працівників, може бути причиною
простудних захворювань - катару верхніх дихальних шляхів, ангіни,
пневмонії, а також міозитів, радикулітів, невритів. Місцева дія обмороження.
Мікроклімат виробничих приміщень, в основному, впливає на
тепловий стан організму людини і його теплообмін з довкіллям. Не
дивлячись на те, що параметри мікроклімату виробничих приміщень можуть
значно коливатися, температура тіла людини залишається постійною
(36,6°С).
Властивість людського організму підтримувати тепловий баланс
називається терморегуляцією. Нормальне протікання фізіологічних процесів
в організмі можливе лише тоді, коли те що виділяється організмом тепло
безперервно відводиться в довкілля. Кількість тепла, що виділяється
людиною, головним чином залежить від ступеня тяжкості виконуваної
роботи і температурного режиму. Віддача теплоти організмом людини в
зовнішнє середовище відбувається трьома основними способами (шляхами) :
конвекцією, випромінюванням і випаром. Зниження температури за усіх
інших однакових умов призводить до росту тепловіддачі шляхом конвекції і
випромінювання і може привести до переохолодження організму. При
високій температурі практично усе тепло, яке виділяється, віддається в
довкілля випаром поту. Якщо мікроклімат характеризується не лише
високою температурою, але і значною вологістю повітря, то піт не
випаровується, а стікає краплями з поверхні шкіри. Недостатня вологість
призводить до інтенсивного випару вологи із слизових оболонок, їх
пересиханню і ерозії, забрудненню хвороботворними мікробами. Вода і солі,
що виділяються з організму потом, повинні заміщатися, оскільки їх втрата
призводить до згущування крові і порушення діяльності серцево-судинної
системи. Обезводнення організму на 6% викликає порушення розумової
діяльності, зниження гостроти зору. Обезводнення на 15 - 20% призводить до
смерті. Для відновлення водного балансу робітникам гарячих цехів
рекомендується вживати підсолену (0,5% NаС1) воду (4 - 5 л на людину за
зміну), білково-вітамінний напій.
Підвищення швидкості руху повітря сприяє посиленню процесу
тепловіддачі конвекцією і випаром поту. Тривалий вплив високої
температури у поєднанні зі значною вологістю може привести до
накопичення тепла в організмі і до гіпертермії. Цей стан, при якому
температура тіла підвищується до 38 - 40°С. При гіпертермії, і як наслідок,
тепловому ударі, спостерігається головний біль, запаморочення, загальна
слабкість, зміна колірного сприйняття, сухість у роті, нудота, блювота,
потовиділення. Пульс і частота дихання прискорюються, в крові зростає
вміст залишкового азоту і молочної кислоти. Спостерігається блідість,
посиніння шкіри, зіниці розширені, іноді виникають судоми, втрата
свідомості.
При низькій температурі, значній швидкості і вологості повітря
виникає переохолодження організму - гіпотермія. На початковому етапі дії
помірного холоду спостерігається зниження частоти дихання, збільшення
об'єму вдиху. При тривалій дії холоду дихання стає неритмічним, частота і
об'єм вдиху ростуть, змінюється вуглеводний обмін. З'являється мускульне
скорочення (тремтіння), при якому зовнішня робота не виконується, і уся
енергія скорочення м'язів перетворюється на теплоту. Це дозволяє впродовж
деякого часу затримувати зниження температури внутрішніх органів.
Внаслідок дії низьких температур можуть виникнути холодові травми.
Параметри мікроклімату чинять також впливають на продуктивність
праці і на травматизм.
Допустимі параметри мікроклімату в робочій зоні виробничих
приміщень (витягання з СанПин 2.2.4.548-96)
Період
року
Холодний
Теплий
Категорії робіт Температура
на
0С
по тяжкості
робочих місцях,
Постійн непостійн
о
их
Середній
тяжкості:
IIа
17-23
15-24
IIб
15-21
13-23
Важка III
13-19
12-20
Середній
тяжкості:
IIа
18-27
17-29
IIб
16-27
15-29
III
15-26
13-28
Відносна
вологість,
не більше,
%
Швидкість
руху
повітря, не
більше, м/с
75
75
75
0,3
0,4
0,5
65 при 250С 0,2 – 0,4
75 при 250С 0,2 – 0,5
75 при 240С 0,2 – 0,6
1. Оптимальні норми мікроклімату в робочій зоні виробничих приміщень
Сезон року
Категорія робіт
Темпера Відносна
тура
вологість
повітря, повітря, %
Швидкість
руху, м/с, не
більше
20 – 23
60 – 40
0,2
18 – 20
60 – 40
0,2
17 – 19
16 – 18
22 – 25
- 21 – 23
60 – 40
60 – 40
60 – 40
60 – 40
0,3
0,3
0,2
0,3
- 20 – 22
60 – 40
0,4
18 – 21
60 – 40
0,5
0С
Холодний
перехідний
періоди
і Легка – I
Середній тяжкості
IIа
Середній тяжкості
IIб
Важка – III
Теплий період Легка - I
Середній тяжкості
IIа
Середній тяжкості
IIб
Важка – III
-
2. Допустимі норми температури, відносній вологості і швидкості руху
повітря в робочій зоні виробничих приміщень
Категорія робіт
Температ
ура
повітря,
0С
Легка - I
19 – 25
Середній тяжкості - 17 – 23
IIа
Середній тяжкості IIб
15 – 21
Важка - III
13 – 19
Относительн.
вологість
повітря, %, не
більше
Швидкість
руху
повітря, м/с
не більший
75
75
0,2
0,3
Температура
повітря поза
постійними
робочими
місцями, 0С
15 – 26
13 – 24
75
75
0,4
0,5
13 – 24
12 – 19
2. Нормування та контроль параметрів мікроклімату
У основу принципів нормування параметрів мікроклімату покладена
диференціальна оцінка оптимальних і допустимих метеорологічних умов в
робочій зоні залежно від теплової характеристики виробничого приміщення,
категорії робіт по ступеню тяжкості і періоду року.
Оптимальними (комфортними) мікрокліматичними умовами є такі
поєднання кількісних параметрів мікроклімату, які при тривалому та
систематичному впливі на людину забезпечують збереження нормального
функціонального і теплового стану організму без напруження
терморегуляційних механізмів.
Допустимими мікрокліматичними умовами називають такі
поєднання кількісних параметрів мікроклімату, які при тривалому і
систематичному впливі на людину дають змогу організму швидко
нормалізувати функціональний і тепловий стан. При цьому не виникає
пошкоджень або ознак порушення здоров’я, але все ж спостерігаються
погіршення самопочуття та зниження працездатності.
Оптимальні та допустимі параметри мікроклімату у виробничих
приміщеннях перебувають в прямій залежності від важкості роботи, кількості
надлишкового тепла у приміщеннях та сезону року.
Оптимальні і допустимі параметри мікроклімату в робочій зоні
виробничих приміщень для різних категорій тяжкості робіт в теплий і
холодний періоди року різні.
Період року визначається по середньодобовій температурі зовнішнього
середовища. При t <+10°С - холодний період, а якщо t >+10°С - теплий
період року.
Загальні заходи і засоби нормалізації параметрів мікроклімату.
Створення оптимальних метеорологічних умов у виробничих
приміщеннях є складним завданням, вирішити яке можна за рахунок
застосування наступних заходів і засобів :

Удосконалення технологічних процесів і устаткування.
Впровадження нових технологій і устаткування, не пов'язаних з необхідністю
проведення робіт в умовах інтенсивного нагріву дасть можливість зменшити
виділення тепла у виробничі приміщення. Наприклад, заміна гарячого
способу обробки металу - холодним, нагріваючи полум'ям - індуктивним,
горнових печей - тунельними.

Раціональне розміщення технологічного устаткування. Основні
джерела тепла бажано розміщувати безпосередньо під аераційним ліхтарем,
біля зовнішніх стін будівлі і в один ряд на такій відстані один від одного,
щоб теплові потоки від них не перехрещувалися на робочих місцях. Для
охолодження гарячих виробів необхідно передбачити окремі приміщення.
Найкращим рішенням є розміщення тепловипромінюючого устаткування в
ізольованих приміщеннях або на відкритих майданчиках.

Автоматизація і дистанційне керування технологічними
процесами дозволяють у багатьох випадках вивести людину з виробничих
зон, де діють несприятливі чинники (наприклад, автоматизоване
завантаження печей в металургії, управління розливом сталі).

Раціональна вентиляція, опалювання і кондиціонування повітря.
Вони є найбільш поширеними способами нормалізації мікроклімату у
виробничих приміщеннях. Створення повітря і водо-повітряних душей
широко використовується у боротьбі з перегріванням робітників в гарячих
цехах.
Забезпечити нормальні теплові умови в холодний період року у
великогабаритних і полегшених промислових будівлях дуже важко і
економічно недоцільно. Найбільш раціональним варіантом в цьому випадку є
установка на постійних робочих місцях і окремих ділянках джерел
променистого тепла. Захист від протягів досягається шляхом щільного
закривання вікон, дверей і інших отворів, а також пристроєм повітряних і
легко-теплових завіс на дверях і воротях.

Раціоналізація режимів праці і відпочинку досягається
скороченням тривалості робочого часу за рахунок додаткових перерв,
створенням умов для ефективного відпочинку в приміщеннях з нормальними
метеорологічними умовами. Якщо організувати окреме приміщення важко,
то в гарячих цехах створюють так званий повітряний оазис, де засобами
вентиляції забезпечують нормальні температурні умови.
Для робітників, які працюють на відкритому повітрі взимку, обладнати
приміщення для обігріву, де температуру підтримують дещо вищий за
комфортну.

Застосування теплоізоляції устаткування і захисних екранів. Як
теплоізоляційні матеріали широко використовують: азбестову тканину,
картон, бетон, цеглу, азбоцемент, мінеральну та шлакову вату, пемзу,
склотканину, керамзит, пінопласт.
На виробництві застосовують також захисні екрани для локалізації
джерел теплового випромінювання, зниження опромінюваності на робочих
місцях. За принципом захисту від дії тепла екрани бувають: що відбивають,
поглинають, відводять і комбіновані. Хорошим захистом від теплового
випромінювання є водяні завіси, широко використовувані в металургії.

Використання засобів індивідуальною захисту. Велике значення
для профілактики перегрівання організму мають індивідуальні засоби
захисту.
3.Гранично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин.
Шкідливими прийнято вважати речовини, які при контакті з організмом
людини у разі порушення вимог безпеки можуть викликати захворювання чи
відхилення у стані здоров'я як під час впливу речовини, так і в подальший
період життя теперішнього і наступного поколінь.
Шкідливі речовини можуть потрапляти в організм людини через:
- органи дихання (пари, газо- і пилоподібні речовини). Завдяки
величезній (більше 90 м2) всмоктуючій поверхні легені створюють
сприятливі умови для попадання шкідливих речовин безпосередньо
в кров.
- органи травлення (шкідливі речовини потрапляють під час
ковтання, або при внесенні їх в рот забрудненими руками.)
- шкіру і слизові оболонки (переважно рідкі рідини).
Шкідливі речовини, які потрапили тим, або іншим шляхом в організм
можуть викликати отруєння (гострі або хронічні). Ступень отруєння
залежить від токсичності речовин, їх кількості, часу дії, шляху, яким вони
потрапили в організм, метеорологічних умов, індивідуальних особливостей
організму.
Гострі отруєння виникають в результаті короткочасної (протягом доби)
дії значних доз шкідливих речовин.
Хронічні отруєння розвиваються внаслідок тривалої дії на людину
невеликих концентрацій шкідливих речовин, що незначно перевищують
ГДК. Шкідливі речовини потрапивши в організм розподіляються в ньому
нерівномірно. Найбільша кількість свинцю накопичується в кістках, фтору - в
зубах, марганцю - в печінці.
При хронічному отруєнні шкідливі речовини можуть не лише
накопичуватись в організмі (матеріальна кумуляція), але й викликати
"накопичення" функціональних ефектів (функціональна кумуляція).
У санітарно-гігієнічній практиці прийнято розділяти шкідливі
речовини:
хімічні речовини та промисловий пил.
1. Хімічні речовини (шкідливі і небезпечні) відповідно до ГОСТ
12.0.003-74 по характеру дії на організм людини підрозділяються на:
- загальнотоксичні, що викликають отруєння усього організму (ртуть,
оксид вуглецю, толуол, анілін);
- подразнювальні, такі, що викликають подразнення дихальних шляхів і
слизових оболонок (хлор, аміак, сірководень, озон);
- сенсибілізуючі, що діють як алергени (альдегіди, розчинники і лаки на
основі нітросполук);
- канцерогенні, що викликають ракові захворювання (ароматичні
вуглеводні, аміносполуки, азбест);
- мутагенні, що призводять до зміни спадкової інформації (свинець,
радіоактивні речовини, формальдегід);
- що впливають на репродуктивну (відтворення потомства) функцію
(бензол, свинець, марганець, нікотин).
Промисловий (виробнича) пил досить поширений небезпечний і шкідливий
виробничий чинник. Високі концентрації пилу характерні для
гірничодобувної промисловості, машинобудування, металургії, текстильної
промисловості, сільського господарства. Пил може чинити на людину
фіброгенну дію, при якій в легенях відбувається розростання сполучених
тканин, що порушує нормальну будову і функцію органу. Шкідливість
виробничого пилу обумовлена її здатністю викликати професійні
захворювання легенів, в першу чергу пневмоконіози.
Вражаюча дія пилу, в основному, визначається дисперсністю
(розміром) частинок пилу, їх формою і твердістю, волокнистістю, питомою
поверхнею.
Необхідно враховувати, що у виробничих умовах працівники, як
правило, піддаються одночасній дії кількох шкідливих речовин, у тому числі
і пилу. При цьому їх спільна дія може бути взаємнопосиленою,
взаємнопослабленою або "незалежною".
На дію шкідливих речовин впливають також інші шкідливі і небезпечні
чинники. Наприклад, підвищена температура і вологість, як і значне м'язове
напруження, в більшості випадків посилюють дію шкідливих речовин.
Суттєве значення мають також індивідуальні особливості організму
людини. У зв'язку з цим для працівників, які працюють в шкідливих умовах,
проводяться обов'язкові попередні (при прийнятті на роботу) і періодичні (1
раз на 3, 6, 12 і 24 місяці, залежно від токсичності речовин) медичні огляди.
Нормування шкідливих речовин
Під гранично допустимою концентрацією (ГДК) шкідливих речовин в
повітрі робочої зони розуміють таку максимальну концентрацію, яка при
щоденній (окрім вихідних днів) роботі впродовж 8 годин або іншої
тривалості (але не більше 40 годин в тиждень) не призводить до зниження
працездатності і захворювання в період трудової діяльності та у наступний
період життя, а також не справляє несприятливого впливу на здоров’я
нащадків.
За величиною ГДК в повітрі робочої зони шкідливі речовин
підрозділяються на чотири класи небезпеки (ГОСТ 12.1.007-76) :
1-й - речовини надзвичайно небезпечні, ГДК менше 0,1 міліграма/м3
(свинець, ртуть, озон);
2-й - речовини високонебезпечні, ГДК 0,1... 1,0 міліграм/м3 (кислоти
сірчана і соляна, хлор, фенол, їдкі луги);
3-й - речовини помірно небезпечні, ГДК 1,1...10,0 міліграм/м3
(винилацетат, толуол, ксилол, спирт метиловий);
4-й - речовини малонебезпечні, ГДК більше 10,0 міліграма/м3 (аміак,
бензин, ацетон, гас).
Для контролю концентрації шкідливих речовин в повітрі виробничих
приміщень і робочих зон використовують наступні методи:
— експрес-метод, в основі якого лежить явище колориметрії (зміна
кольору індикаторного порошку в результаті дії відповідної шкідливої
речовини). Цей метод дозволяє швидко і з достатньою точністю визначити
концентрацію шкідливої речовини безпосередньо в робочій зоні. Для цього
використовують газоаналізатори (УГ-2, ГХ-4).
— лабораторний, метод, суть якого полягає у відборі проб повітря в
робочій зоні і проведенні фізико-хімічного аналізу (хроматографічного,
фотоколориметричного та ін.) в лабораторних умовах. Цей метод дозволяє
отримати точні результати, проте вимагає значного часу.
— метод безперервної автоматичної реєстрації змісту в повітрі шкідливих
хімічних речовин з використанням газоаналізаторів і газосигналізаторів
(ФКГ-ЗМ для хлору, "Сирена-2" для аміаку, "Фотон" для сірководня і т. д.).
Запилене
повітря
можна
визначити
ваговим,
електричним,
фотоелектричним і іншими методами. Найчастіше використовують
ваговий метод. Для цього зважують спеціальний фільтр до і після
простягання через нього певного об'єму запиленого повітря, а потім
обчислюють вагу пилу в міліграмах на кубічний метр повітря.
Періодичність контролю стану повітряного середовища визначається
класом небезпеки шкідливих речовин, їх кількістю, мірою небезпеки поразки
працюючих. Контроль (вимір) може проводитися безперервно або
періодично (упродовж зміни, щодня, щомісячно). Безперервний контроль з
сигналізацією (перевищення ГДК) має бути забезпечений, якщо в повітря
виробничих
приміщень
можуть
потрапити
шкідливі
речовини
гостронаправленої дії.
Захист від шкідливих речовин на виробництві
Загальні заходи і засоби попередження забруднення повітряного
середовища на виробництві і захисту працюючих включають:
-вилучення шкідливих речовин з технологічних процесів, заміна
шкідливих речовин менш шкідливими і т. п.
-удосконалення технологічних процесів і устаткування (застосування
замкнутих технологічних циклів, безперервних технологічних процесів,
мокрих способів переробки матеріалів, що порошать, і т. п.);
-автоматизація і дистанційне керування технологічними процесами і
устаткуванням, що виключають безпосередній контакт працюючих з
шкідливими речовинами;
-герметизація виробничого устаткування, робота технологічного
устаткування у вентильованих укриттях, локалізація шкідливих виділень за
рахунок місцевої вентиляції, аспіраційних установок;
-нормальне функціонування систем опалювання, вентиляції,
кондиціонування повітря, очищення викидів в атмосферу;
-попередні і періодичні медичні огляди працюючих в шкідливих
умовах, профілактичне харчування, дотримання правил особистої гігієни;
-контроль за вмістом шкідливих речовин в повітрі робочої зони;
-використання засобів індивідуального захисту.
4. Вентиляція – організований та регульований повітрообмін, що забезпечує
виділення з приміщення забрудненого повітря та подачу свіжого.
Завдання вентиляції - забезпечення чистоти повітря і заданих
метеорологічних умов у виробничих приміщеннях та робочих місцях.
Вентиляція класифікується за наступними ознаками.
 за способом переміщення повітря є:природна; механічна; змішана;
 за напрямом потоку повітря - припливна; витяжна; припливновитяжна;
Припливна вентиляція слугує для подачі чистого повітря ззовні у
приміщення. При витяжній вентиляції повітря вилучається з приміщення, а
зовнішнє надходить через вікна, двері, нещільності будівельних конструкцій.
Припливно-витяжна поєднує першу й другу.
 за місцем дії - загальнообмінна, місцева (зосереджена в певній
зоні), комбінована.
Загальнообмінна вентиляція підтримує нормальне повітряне
середовище у всьому об’ємі робочої зони виробничого приміщення (цеху).
Місцева вентиляція оздоровляє повітряний простір лише в певній частині
приміщення, а точніше на робочому місці, забезпечуючи працюючих чистим
повітрям та вилучаючи з нього шкідливі речовини. Комбінована вентиляція
поєднує загально- обмінну та місцеву.

За призначенням - робоча (діє постійно). Робоча вентиляція
призначена для постійного формування мікроклімату в приміщеннях;
аварійна включається в роботу при виході з ладу робочої або у разі раптового
вступу в приміщення шкідливого або вибухонебезпечного газу, пари або
іншої зваженої в повітрі речовини.
Для ефективної роботи система вентиляції повинна задовольняти
наступним санітарно-гігієнічним умовам:

кількість припливного повітря повинна відповідати кількості
того, що видаляється (різниця між ними має бути мінімальною);

припливні і витяжні системи в приміщенні мають бути правильно
розміщені; свіже повітря необхідно подавати в ті частини приміщення, де
кількість шкідливих виділень мінімальна (чи їх немає взагалі), а видаляти, де
виділення максимальні; приплив повітря повинен робитися, як правило, в
робочу зону, а витяг - з верхньої зони приміщення;

системи вентиляції не повинні викликати переохолодження або
перегрівання працюючих і створювати на робочих місцях шум, що
перевищує гранично допустимі рівні; вони мають бути електро -, пожежо -, і
вибухобезпечні, прості по пристрою, надійні в експлуатації і ефективні.
Природна вентиляція. Природна вентиляція створює необхідний
повітрообмін за рахунок різниці щільності теплого повітря, що знаходиться
усередині приміщення, і холоднішого зовні, а також в результаті вітру.
Природна вентиляція відбувається внаслідок теплового та вітрового напорів.
Тепловий напір обумовлений різницею температур, а вітряний напір
обумовлений тим, що при обдуванні вітром будівлі, з її навітряної сторони
утворюється підвищений тиск, а з підвітряної – розрідження. Природна
вентиляція може бути неорганізованою (вступ і видалення повітря
відбувається через нещільність і пори зовнішніх обгороджувань, вікна,
кватирки) і організованою (здійснюється аерацією і дефлекторами). Аерація організований і регульований повітрообмін. Для аерації в стінах будівлі
роблять отвори для надходження зовнішнього повітря, а на даху чи на
верхній частині будівлі встановлюють спеціальні пристрої (ліхтарі) для
виділення відпрацьованого повітря. Для збільшення природної тяги за
рахунок енергії вітру над витяжними каналами (на даху будівельної споруди)
встановлюють спеціальні насадки - дефлектори. Дія дефлекторів базується на
тому, що при його обтіканні вітром приблизно на 5/7 поверхні насадки
утворюється розрідження, внаслідок чого у витяжному каналі збільшується
тяга.
Природна вентиляція може використовуватися в приміщеннях з
об'ємом, що доводиться на одну людину, що прибуває в них, більше 40 м3, за
наявності вікон і відсутності виділення шкідливих речовин.
Перевагою природної вентиляції є її дешевизна та простота
експлуатації. Основний її недолік у тому, що повітря надходить у
приміщення без попереднього очищення, а виділене відпрацьоване повітря
також не очищується і забруднює довкілля.
Штучна вентиляція. Штучна вентиляція забезпечує підтримку постійного
повітрообміну незалежно від зовнішніх метеорологічних умов за рахунок
комплексу систем повітроводів і механічних вентиляторів.
Штучна (механічна) вентиляція, на відміну від природної, дозволяє
очищати повітря перед його викидом в атмосферу, вловлювати шкідливі
речовини безпосередньо біля місць їх утворення, обробляти припливне
повітря (очищати, підігрівати, зволожувати), більш цілеспрямовано подавати
повітря в робочу зону. Окрім того, механічна вентиляція дозволяє
організувати повітрозабір в найбільш чистій зоні території підприємства і
навіть за її межами.
При штучній вентиляції повітрообмін здійснюється внаслідок різниці
тисків, що створюється вентилятором. Вона застосовується у тих випадках.
Коли тепловиділення у виробничому приміщенні недостатні для постійного
(протягом року) використання аерації, або коли кількість чи токсичність
шкідливих речовин, які виділяються у повітрі приміщення є такою, що
виникає
необхідність
постійного
повітрообміну
незалежно
від
метерологічних умов навколишнього середовища.
Переваги штучної вентиляції:
 великий радіус дії за рахунок значного тиску, викликаного
вентилятором;
 зміна або збереження необхідного повітрообміну незалежно від
температури зовнішнього повітря;очищення забрудненого повітря
перед виділенням його в атмосферу.
Механічна вентиляція може бути робочою бо аварійною.
Аварійна вентиляція повинна передбачатися у виробничих приміщеннях,
де можливе раптове надходження у повітря значної кількості шкідливих чи
вибухонебезпечних речовин. Аварійна вентиляція повинна
вмикатися
автоматично при досягненні граничної концентрації небезпечних виділень і
забезпечувати швидке вилучення їх із приміщення. Як правило аварійна
вентиляція повинна забезпечувати 8 – 12 кратний повітрообмін за годину
в приміщенні.
Робоча вентиляція може бути загальнообмінною, місцевою чи
комбінованою.
Загальнообмінна штучна вентиляція може бути припливною, витяжною
чи припливно-витяжною.
Припливна загальнообмінна система вентиляції робить огорожу
повітря ззовні вентилятором через калорифер, де повітря нагрівається і
зволожується, а потім подається в приміщення. Даний вид вентиляції
застосовується у виробничих приміщенняї зі значним тепловиділенням і
низькою концентрацією шкідливих речовин. Утворений внаслідок дії
вентиляторів надлишковий тиск забезпечує витиснення повітря назовні через
вікна та двері.
Витяжна загальнообмінна вентиляція застосовується у виробничих
приміщеннях, у яких відсутні шкідливі речовини, необхідна кратність
повітрообміну є невеликою, а також у допоміжних, побутових та складських
приміщеннях. Вона складається із очисного пристрою, вентилятора,
центрального та відсмоктувальних повітроводів.
Витяжна система вентиляції видаляє забруднення і перегріте повітря
через мережу воздуховодов за допомогою вентилятора, не даючи йому
перейти у сусідні приміщення. Забруднене повітря перед викидом назовні
очищається. Повітря після очищення необхідно викидати на висоті не менше
ніж 1 м над гребенем даху. Забороняється робити викидні отвори
безпосередньо у вікнах.
Припливно-витяжна вентиляція складається з двох окремих систем припливної і витяжної, які одночасно подають в приміщення чисте повітря і
видаляють з нього забруднений. Вона застосовується у приміщеннях, в яких
необхідно забезпечити підвищений та надійний повітрообмін. Припливновитяжна вентиляція влаштовується в тих випадках, коли потрібна витяжна
вентиляція, але що поступає при цьому природним неорганізованим шляхом
повітря недостатньо для забезпечення повітрообміну, а також в тих випадках,
коли у виробничих приміщеннях виділяється значна кількість шкідливих
газів, парів, пилу. У цих випадках витяг повинен на 10% перевищувати
приплив, щоб шкідливі речовини не витіснялись у суміжні приміщення з
меншою шкідливістю. В системі припливно-витяжної вентиляції можливе
використання не лише зовнішнього повітря, але й повітря самих приміщень
після його очищення. Таке повторне використання повітря приміщень
називається рециркуляцією і здійснюється в холодний період для економії
тепла, що витрачається на підігрівання припливного повітря. Для
попередження простудних захворювань в холодний період року повітря, що
поступає в приміщення, повинне нагріватися за допомогою калориферів до
температури не нижче 120С . Якщо зовнішнє повітря запилене,
повітрозабірні пристрої забезпечуються фільтрами.
Інтенсивність загальнообмінної вентиляції приміщень характеризується
кратністю повітрообміну :
n
Qв
,
V
де Qв - кількість вентильованого повітря,
м3/ч;
V - об'єм приміщення, м3.
Кратність повітрообміну показує, скільки разів впродовж години
обмінюється увесь об'єм повітря в приміщенні. Вона нормується
будівельними нормами і правилами (СНиП) для певних приміщень і таким
чином задається необхідний в них режим вентиляції. Якщо у виробничих
приміщеннях немає виділень шкідливих речовин, то кількість повітря, що
подається в приміщення з розрахунку на кожного з працюючих має бути не
менше : 30м3/ч - при об'ємі приміщення, що доводиться на одного
працівника, до 20м3; 20м3/ч - при об'ємі на одного працівника від 20 до 40
м3. За відсутності в приміщеннях природної вентиляції витрата повітря на
одного працівника має бути не менше 60м3/ч.
Місцева вентиляція. Місцева вентиляція може бути витяжною і
припливною. Місцева припливна вентиляція,
при якій здійснюється
концентроване подання припливного повітря заданих параметрів
(температури, вологості, швидкості руху), виконується у вигляді повітряних
душів, повітряних і повітряно-теплових завіс й оазисів.
Повітряний душ – це струмінь прохолодного зволоженого повітря зі
швидкістю 1-3,5 м/с. Що огортає тіло людини, збільшуючи тепловіддачу від
організму в навколишнє середовище.
Повітряні душі використовуються для запобігання перегріву робітників
у гарячих цехах, а також для утворення так званих повітряних оазисів –
ділянок виробничого приміщення, в яких створюється мікроклімат певних
параметрів.
Повітряні і повітряно-теплові завіси призначені для запобігання
надходження в приміщення значних мас холодного зовнішнього повітря при
необхідності частого відкривання дверей або воріт. Повітряна завіса
створюється струменем повітря, що подається з вузької довгої щілини, під
деяким кутом назустріч потоку холодного повітря. Канал зі щілиною
розміщують збоку чи зверху воріт або дверей.
Місцева витяжна вентиляція забезпечує вловлювання шкідливих
виділень (газів, парів, пилу) безпосередньо в місцях їх виділення, а відтак
запобігає їх поширенню в приміщенні. В промисловості застосовують
різноманітні місцеві відсмоктувачі, які можна умовно поділити на
відсмоктувачі відкритого та закритого типу.
Вентиляційні системи підприємств або приміщень перебування
персоналу повинні відповідати вимогам відповідної нормативно-технічної
документації.
Основні вимоги до вентиляції: створювати в робочій зоні приміщень
нормативні метеорологічні умови праці (температуру, вологість і швидкість
руху повітря);
 повністю усувати з приміщень шкідливі гази, пари, пил і аерозолі
або розчиняти їх до допустимої концентрації;
 не вносити в приміщення забруднене повітря ззовнє або шляхом
всмоктування з поєднаних приміщень;
 не створювати на робочих місцях протягів і різкого охолодження;
 бути доступними для управління і ремонту під час експлуатації;

не створювати під час експлуатації додаткових незручностей
(наприклад, шум, вібрація, попадання дощу, снігу і т. п.).
Кондиціювання повітря. Вентиляція не є універсальним засобом створення
і підтримки оптимальних параметрів мікроклімату через її повну залежність
від погоди і якості зовнішнього повітря. Тому вентиляційні системи
частенько оснащуються калориферами для підігрівання повітря в холодний
період року і фільтрами для його очищення. Це привело до появи
сучаснішого методу створення сприятливого мікроклімату в приміщенні кондиціюванню повітря. Кондиціювання повітря - це створення та
автоматичне підтримування в приміщенні заданих або таких, що змінюються
за певною програмою метеорологічних умов, які є найбільш сприятливими
для працівників чи для нормального протікання технологічного процесу.
Кондиціонування повітря може бути повним та неповним. Повне
кондиціонування повітря передбачає регулювання температури, вологості,
швидкості руху повітря, а також можливість його додаткового оброблення
(очищення від пилу, дезінфекції, дезодорації, озонування). При неповному
кондиціонуванні регулюється лише частина параметрів повітря.
Кондиціювання повітря здійснюється кондиціонерами, які підрозділяються
на центральні та місцеві.
Центральні кондиціонери призначені для обслуговування великих за
розмірами приміщень. Оброблення повітря проводиться в одному центрі, що
розташований поза приміщеннями, в яких здійснюється кондиціонування і
зв'язаного з останніми каналами для подачі та рециркуляції повітря.
Місцеві кондиціонери мають малу продуктивність і встановлюються
безпосередньо в невеликих приміщеннях. Такі кондиціонери, зазвичай,
працюють на зовнішньому повітрі за, так званою, припливною схемою.
Центральний кондиціонер складається із трьох основних частин:
відділення змішування повітря, промивної камери і відділення другого
підігрівання. у відділенні змішування зовнішнє повітря змішується із
відповідною кількістю повітря із приміщень, а в холодний період року ще й
підігрівається калорифером першого підігрівання. У промивній камері
повітря очищується, зволожується та охолоджується (в теплий період)
водою, що розпорошується форсунками. У відділенні другого підігрівання
очищене повітря знову підігрівається калорифером, його відносна вологість
знижується до заданої, після чого повітря за допомогою вентилятора
подається по повітропроводу в приміщення.
Система кондиціювання оснащується спеціальними пристроями, які
автоматично регулюють за заданими умовами необхідні параметри повітря, а
отже й відповідні характеристики теплоносія та холодної води.
Слід зазначити, що при вирішенні питання щодо доцільності
кондиціонування повітря необхідно враховувати й економічні чинники.
Настінний кондиціонер або спліт-система настінного типу – самий
популярний і доступний за ціною. Ще його називають кімнатний, побутовий
або домашній кондиціонер, оскільки в будинках і квартирах найчастіше
застосовуються саме він. Настінний кондиціонер можна встановлювати в
будь-якому приміщенні з невеликою площею - офісі, квартирі, магазині.
Потужність цієї спліт-системи 2 - 7 кВт, дозволяє охолоджувати від 15 до 70
кв. м. Внутрішній блок побутових кондиціонерів зазвичай встановлюють у
верхній частині стіни, недалеко від вікна, а зовнішній - під вікном.
Системи опалення. Системи опалення є комплексом елементів, необхідних
для обігріву приміщень в холодний період року. Основними елементами
систем опалення є джерела тепла, теплопроводи, нагрівальні прилади
(радіатори). Теплоносіями можуть бути нагріта вода, пара або повітря.
Системи опалювань підрозділяють на:
- місцеві (відноситься пічне і повітряне опалення, а також опалення
місцевими газовими і електричними пристроями. Місцеве опалення
застосовується, як правило, в житлових і побутових приміщеннях, а також в
невеликих виробничих приміщеннях малих підприємств. - центральні (до
систем центрального опалення відносяться: водяне, парове, панельне,
повітря, комбіноване).Водяна і парова системи опалення, залежно від тиску
пари або температури води, можуть бути низького тиску (тиск пари до 70
кПа або температура води до 100°С) і високого тиску. Водяне опалення
низького тиску відповідає основним санітарно-гігієнічним вимогам і тому
широко використовується на багатьох підприємствах різних галузей
промисловості. Основні переваги цієї системи : рівномірність нагріву
приміщення; можливість централізованого регулювання температури
теплоносія (води); відсутність запаху гару, при осіданні пилу на радіатори;
підтримка відносної вологості повітря на відповідному рівні (повітря не
пересушується); виключення опіків від нагрівальних приладів; пожежна
безпека.
Основний недолік системи водяного опалення - можливість її
замерзання при відключенні в зимовий період, а також повільний нагрів
великих приміщень після тривалої перерви в опалюванні.
Парове опалення має ряд санітарно-гігієнічних недоліків. Зокрема,
внаслідок перегрівання повітря знижується його відносна вологість, а
органічний пил, що осідав на нагрівальних приладах, підгорає, викликаючи
запах гару. Крім того, існує небезпека пожеж і опіків. Враховуючи
вищезгадані недоліки, не допускається застосування парового опалювання в
пожежонебезпечних приміщеннях і приміщеннях зі значним виділенням
органічного пилу.З економічної точки зору систему парового опалювання
ефективно встановлювати на великих підприємствах.
Панельне опалення доцільно застосовувати в адміністративнопобутових приміщеннях. Воно діє завдяки віддачі тепла будівельними
конструкціями, в яких вмонтовані спеціальні нагрівальні прилади (труби, по
яких циркулює вода) або електронагрівні елементи. Перевагами цієї системи
опалення є: рівномірний нагрів і постійність температури і вологості повітря
в приміщенні; економія виробничої площі за рахунок відсутності
нагрівальних приладів; можливість використання в літній період для
охолодження приміщень, пропускаючи холодну воду через систему. Основні
недоліки: відносно високі первинні витрати на пристрій і важкість ремонту
при експлуатації. Повітряне опалення може бути центральним (з подачею
нагрітого повітря від єдиного джерела тепла) і місцевим (з подачею теплого
повітря від місцевих нагрівальних приладів). Основні переваги цієї системи
опалення : швидкий тепловий ефект в приміщенні при включенні системи;
відсутність в приміщенні нагрівальних приладів; можливість використання в
літній період для охолодження і вентиляції приміщень; економічність,
особливо, якщо це опалення поєднане із загальнообмінною вентиляцією.
Л е к ц і я №___
Тема: Освітлення виробничих приміщень
План
лекції
1. Основні світлотехнічні визначення.
2. Класифікація виробничого освітлення.
3. Основні вимоги до виробничого освітлення.
4. Джерела штучного освітлення: лампи , світильники. Експлуатація систем
виробничого освітлення.
1.ОСНОВНІ СВІТЛОТЕХНІЧНІ ВИЗНАЧЕННЯ.
Серед чинників зовнішнього середовища, що впливають на
організм людини в процесі праці, світло займає одне з перших місць.
Адже відомо, що майже 90% всієї інформації про довкілля людина
одержує через органи зору. Під час здійснення будь-якої трудової
діяльності втомлюваність очей, в основному, залежить від напруженості процесів, що супроводжують зорове сприйняття. До таких
процесів належать адаптація, акомодація та конвергенція.
Адаптація — пристосування ока до зміни умов освітлення (рівня
освітленості).
Акомодація — пристосування ока до зрозумілого бачення
предметів, що знаходяться від нього на неоднаковій відстані за рахунок
зміни кривизни кришталика.
Конвергенція — здатність ока при розгляданні близьких предметів
займати положення, при якому зорові осі обох очей перетинаються на
предметі.
Світло впливає не лише на функцію органів зору, а й на діяльність
організму в цілому. При поганому освітленні людина швидко
втомлюється, працює менш продуктивно, зростає потенційна небезпека
помилкових дій і нещасних випадків. Згідно із статистичними даними,
до 5% травм можна пояснити недостатнім або нераціональним
освітленням, а в 20% воно сприяло виникненню травм. Врешті, погане
освітлення може призвести до професійних захворювань, наприклад,
таких як робоча міопія (короткозорість, спазм акомодації).
Для створення оптимальних умов зорової роботи слід враховувати
не лише кількість та якість освітлення, а й кольорове оточення. Так,
при світлому пофарбуванні інтер'єру завдяки збільшенню кількості
відбитого світла рівень освітленості підвищується на 20—40% (при тій
же потужності джерел світла), різкість тіней зменшується,
покращується рівномірність освітлення. При надмірній яскравості
джерел світла та предметів, що знаходяться у полі зору, може
відбутись засліплення працівника. Нерівномірність освітлення та
неоднакова яскравість навколишніх предметів призводять до частої
переадаптації очей під час виконання роботи і, як наслідок цього — до
швидкого
стомлення органів зору. Тому поверхні, що добре
освітлюються і знаходяться в полі зору, краще фарбувати в кольори
середньої світлості, коефіцієнт відбиття яких знаходиться в межах
0,3—0,6, і, бажано, щоб вони мали матову або напівматову поверхню.
Освітлення виробничих приміщень характеризується кількісними та
якісними показниками.
До основних кількісних показників належать: світловий потік, сила світла,
яскравість і освітленість.
Світловий потік (Ф) — це потужність світлового видимого
випромінювання, що оцінюється оком людини за світловим відчуттям.
Одиницею світлового потоку є люмен (лм) — світловий потік від еталонного
точкового джерела в одну канделу (міжнародну свічку), розташованого у
вершині тілесного кута в 1 стерадіан (рис. 2.15). Під стерадіаном розуміють
тілесний кут у центрі сфери, який вирізає на її поверхні ділянку площі, що
дорівнює квадрату радіуса сфери.
Сила світла (І) — це величина, що визначається відношенням світлового
потоку (Ф) до тілесного кута (w), в межах якого світловий потік рівномірно
розподіляється:
І = Ф/w,
За одиницю сили світла прийнята кандела (кд) — сила світла точкового
джерела, що випромінює світловий потік в 1 лм, який рівномірно
розподіляється всередині тілесного кута в 1 стерадіан.
Яскравість (В) — визначається як відношення сили світла, що
випромінюється елементом поверхні в даному напрямку, до площі поверхні,
що світиться:
B = I/(Scosa),
де І — сила світла, що випромінюється поверхнею в заданому напрямку;
S — площа поверхні;
а— кут між нормаллю до елемента поверхні S і напрямком, для якого
визначається яскравість.
Одиницею яскравості є ніт (нт) — яскравість поверхні, що світиться і від якої
в перпендикулярному напрямку випромінюється світло силою в 1 канделу з 1
м2.
Освітленість (Е) — відношення світлового потоку (Ф), що падає на елемент
поверхні, до площі цього елементу (S):
Е=Ф/S
За одиницю освітленості прийнято люкс (лк) — рівень освітленості поверхні
площею 1 м2, на яку падає рівномірно розподіляючись, світловий потік в 1
люмен.
До основних якісних показників зорових умов роботи можна віднести: фон,
контраст між об'єктом і фоном, видимість.
Фон — поверхня, що безпосередньо прилягає до об'єкта розпізнавання, на
якій він розглядається. Фон характеризується коефіцієнтом відбиття поверхні
р, який являє собою відношення світлового потоку, що відбивається від
поверхні, до світлового потоку, що падає на неї. Фон вважається світлим при
р > 0,4, середнім — при р = 0,2—0,4 і темним, якщо р < 0,2.
Контраст між об'єктом і фоном характеризується співвідношенням
яскравостей об'єкта розпізнавання (крапка, лінія, знак та інші елементи, що
потребують розпізнавання в процесі роботи) та фону. Контраст між об'єктом
і фоном визначається за формулою:
k=(Во-Вф)/Вф, де Во та Вф — відповідно яскравості об'єкта і фону, нт.
Контраст вважається великим при k > 0,5, середнім — при k = 0,2—0,5
та малим — при k < 0,2.
Видимість(и) — характеризує здатність ока сприймати об'єкт. Видимість
залежить від освітленості, розміру об'єкта розпізнавання, його яскравості,
контрасту між об'єктом і фоном, тривалості експозиції:
x= k/knop,
де k — контраст між об'єктом і фоном;
kпор — пороговий контраст, тобто найменший контраст, що розрізняється
оком при даних умовах.
Для вимірювання світлотехнічних величин застосовують люксметри,
фотометри, вимірювачі видимості тощо.
У виробничих умовах для контролю освітленості робочих місць та загальної
освітленості приміщень використовують люксметри типів Ю—116, Ю—117,
універсальний портативний цифровий люксметр-яскравомір ТЗС 0693,
фотометр типу 1105 фірми «Брюль і К'єр». Робота цих приладів базується на
явищі фотоелектричного ефекту — перетворенні світлової енергії в
електричну.
2. Класифікація виробничого освітлення.
Залежно від джерела світла виробниче освітлення може бути:
-природним, що створюється прямими сонячними променями та
розсіяним світлом небосхилу;
- штучним, що створюється електричними джерелами світла;
-суміщеним, при якому недостатнє за нормами природне освітлення
доповнюється штучним.
Природне освітлення поділяється на:
- бокове (одно - або двостороннє), що здійснюється через світлові
отвори (вікна) в зовнішніх стінах;
- верхнє, здійснюване через ліхтарі та отвори в дахах і перекриттях;
- комбіноване — поєднання верхнього та бокового освітлення.
Природне (природне) освітлення має важливе фізіолого-гігієничне
значення для працюючих. Природне освітлення сприятливо впливає на
органи зору, стимулює фізіологічні процеси, підвищує обмін речовин і
покращує розвиток організму в цілому. Сонячні промені зігрівають і
знезаражують повітря, очищаючи його від збудників багатьох хвороб. Окрім
цього, воно чинить і психологічну дію, створюючи в приміщення для
працівників відчуття безпосереднього зв'язку з оточенням.
Природному освітленню властиві і недоліки:
 воно непостійне в різний час доби і року;
 нерівномірно розподіляється по площі виробничого приміщення;
 при незадовільній його організації може викликати засліплення
органів зору.
На рівень освітлення приміщення при природному освітленні впливають
наступні чинники: світловий клімат; площа і орієнтація світлових отворів;
міра чистоти скла і світлових отворів (просвітів); забарвлення стін і стелі
приміщення; висота приміщення; предмети, що закривають вікна як
усередині, так і зовні.
Штучне освітлення може бути: - загальним;
- комбінованим.
Загальним називають освітлення, при якому світильники
розміщуються у верхній зоні приміщення (не нижче 2,5 м над
підлогою) рівномірно (загальне рівномірне освітлення) або з
врахуванням розташування робочих місць (загальне локалізоване
освітлення).
Комбіноване освітлення складається із загального та місцевого.
Його доцільно застосовувати при роботах високої точності, а також,
якщо необхідно створити певний або змінний в процесі роботи
напрямок світла. Місцеве освітлення створюється світильниками, що
концентрують світловий потік безпосередньо на робочих місцях.
Застосування лише місцевого освітлення не допускається з огляду на
небезпеку виробничого травматизму та професійних захворювань.
За функціональним призначенням штучне освітлення поділяється
на робоче, аварійне, евакуаційне, охоронне, чергове.
Робоче освітлення призначене для забезпечення виробничого
процесу, переміщення людей, руху транспорту і є обов'язковим для всіх
виробничих приміщень.
Аварійне освітлення використовується для продовження роботи у
випадках, коли раптове вимкнення робочого освітлення та пов'язане з
ним порушення нормального обслуговування обладнання може
викликати вибух, пожежу, отруєння людей, порушення технологічного
процесу тощо. Мінімальна освітленість робочих поверхонь при
аварійному освітленні повинна складати 5% від нормованої
освітленості робочого освітлення, але не менше 2 лк.
Евакуаційне освітлення призначене для забезпечення евакуації
людей з приміщень при аварійному вимкненні робочого освітлення.
Його необхідно влаштовувати:- в місцях, небезпечних для проходу
людей; -в приміщеннях допоміжних будівель, де можуть одночасно
знаходитись більше 100 чоловік;
- у проходах;- на сходових клітках;- у виробничих приміщеннях, в яких
працює більше 50 чоловік. Мінімальна освітленість на підлозі основних
проходів та на сходах при евакуаційному освітленні повинна бути не
менше 0,5 лк, а на відкритих майданчиках — не менше 0,2 лк.
Охоронне освітлення влаштовується вздовж меж території, яка
охороняється в нічний час спеціальним персоналом. Найменша
освітленість повинна бути 0,5 лк на рівні землі.
Чергове освітлення передбачається у неробочий час, при цьому, як
правило, використовують частину світильників інших видів штучного
освітлення.
Рис. 1. Класифікація видів виробничого освітлення
3. Основні вимоги до виробничого освітлення.
Для створення сприятливих умов зорової роботи, які б виключали
швидку втомлюваність очей, виникнення професійних захворювань,
нещасних випадків і сприяли підвищенню продуктивності праці та
якості продукції, виробниче освітлення повинно відповідати
наступним вимогам:
створювати на робочій поверхні освітленість, що відповідає
характеру зорової роботи і не є нижчою за встановлені норми;
— забезпечити
достатню рівномірність та постійність рівня
освітленості у виробничих приміщеннях, щоб уникнути частої
переадаптації органів зору;
— не
створювати засліплювальної дії як від самих джерел
освітлення, так і від інших предметів, що знаходяться в полі зору;
— не створювати на робочій поверхні різких та глибоких тіней
(особливо рухомих);
— повинен бути достатній для розрізнення деталей контраст
поверхонь, що освітлюються;
— не створювати небезпечних та шкідливих виробничих чинників
(шум, теплові випромінювання, небезпека ураження струмом, пожежо та вибухонебезпека світильників);
— повинно бути надійним і простим в експлуатації, економічним та
естетичним. Нормування освітлення. Штучне освітлення передбачається у
всіх виробничих та побутових приміщеннях, де недостатньо природного
світла, а також і для освітлення приміщень в темний період доби. При
організації штучного освітлення необхідно забезпечити сприятливі гігієнічні
умови для зорової роботи і одночасно враховувати економічні показники.
—
4. Джерела штучного освітлення .
Як джерела штучного освітлення широко використовують лампи
розжарювання та газорозрядні лампи. Лампи розжарювання відносяться до
теплових джерел світла. Під дією електричного струму нитка розжарювання
(вольфрамовий дріт) нагрівається до високої температури і випромінює потік
променевої енергії. Ці лампи характеризуються простотою конструкції та
виготовлення, відносно низькою вартістю, зручністю експлуатації, широким
діапазоном напруг та потужностей. Поряд з перевагами їм притаманні і
суттєві недоліки: велика яскравість (засліплювальна дія); низька світлова
віддача (7—20 лм/Вт); відносно малий термін експлуатації (до 2,5 тис. год);
переважання жовто-червоних променів в порівняні з природним світлом;
висока температура нагрівання {до 140 °С і вище), що робить їх
пожежонебезпечними. Лампи розжарювання використовують, як правило,
для місцевого освітлення, а також освітлення приміщень з тимчасовим
перебуванням людей.
Газорозрядні лампи внаслідок електричного розряду в середовищі інертних
газів і парів металу та явища люмінесценції випромінюють світа оптичного
діапазону спектру.Основною перевагою газорозрядних ламп є їх
економічність. Світлова віддача цих ламп становить 40—100 лм/Вт, що в 3-5
разів перевищує світлову віддачу ламп розжарювання. Термін експлуатації
— до 10 тис. год, а температура нагрівання (люмінесцентні) — ЗО—60 °С.
Окрім того, газорозрядні ламп забезпечують світловий потік практично будьякого спектра, шляхом підбирання відповідним чином інертних газів, парів
металу, люмінофор Так, за спектральним складом видимого світла
розрізняють люмінесцентні лампи: денного світла (ЛД), денного світла з
покращеною передачею кольорів (ЛДЦ), холодного білого (ЛХБ), теплого
білого (ЛТБ) та білого (ЛБ) кольорів. Основним недоліком газорозрядних
ламп є пульсація світлового потоку, що може зумовити виникнення
стробоскопічного ефекту, явища спотворення зорового сприйняття об'єктів,
які рухаються, обертаються. До недоліків цих ламп можна віднести також
складність схеми включення, шум дроселів, значний час між включенням і
запалюванням ламп, відносна висока вартість.
Газорозрядні лампи бувають низького та високого тиску.
Газорозрядні лампи низького тиску, що називаються люмінесцентними
широко застосовуються для освітлення приміщень як на виробницті
так і в побуті. Однак, вони не можуть використовуватись при низьких
температурах, оскільки погано запалюються та характеризуються мало
одиничною потужністю при великих розмірах самих ламп.
Газорозрядні
лампи високого тиску застосовуються в умовах, коли необхідна висока
світлова віддача при компактності джерел світла і стійкості до умов
зовнішнього
середовища.
Серед
цих
типів
ламп
найчастіше
використовуються металогенні (МГЛ), дугові ртутні (ДРЛ), та натрієві
(ДНаТ).Окрім газорозрядних ламп для освітлення промисловість випускає
лампи спеціального призначення: бактерицидні та інші.До основних
характеристик джерел штучного освітлення належать: номінальна напруга
живлення, В; електрична потужність лампи, Вт; світловий потік, лм; світлова
віддача, лм/Вт; термін експлуатації; спектральний склад світла, вартість.
Світильники
Світильник — це світловий прилад, що складається із джерела світла
(лампи) та освітлювальної арматури (рис.1). Освітлювальна арматура
перерозподіляє світловий потік лампи в просторі, або перетворює його
властивості (змінює спектральний склад випромінювання), захищає очі
працівника від засліплювальної дії ламп. Окрім того, вона захищає джерело
світла від впливу навколишнього пожежо-та вибухонебезпечного чи хімічно
активного середовища, механічних ушкоджень, пилу, бруду, атмосферних
опадів.
Рис. 1. Світильники:
а — УПД; б — УПМ-15; в — НСП-07; г — ПО-02 (куля молочного скла); д
— типу ВЗГ; е — ЛОУ; ж — ПВЛП .За призначенням світильники можуть
бути загального та місцевого освітлення.
Проектування систем штучного освітлення
При проектуванні штучного освітлення необхідно вирішити наступне:
вибрати систему освітлення, тип джерела світла, тип світильників, визначити
розташування світлових приладів, виконати розрахунки штучного освітлення
та визначити потужності світильників та ламп.
Для всіх виробничих приміщень проектують систему загального чи
комбінованого освітлення. При виконанні робіт І—IV розрядів
рекомендується використовувати, як правило, комбіновану систему
освітлення, оскільки досягнення необхідної освітленості при загальній
системі освітлення вимагає великих витрат електричної енергії і є
недоцільним. З цієї ж точки зору слід надавати перевагу локалізованому
освітленню, в тому числі й в системі комбінованого, дотримуючись при
цьому допустимих норм нерівномірності освітлення (СНиП ІІ-4-79).
Освітленість робочої поверхні, створювана світильниками загального
освітлення в системі комбінованого, повинна складати не менше 10%
нормованої для комбінованого освітлення, однак у всіх випадках не менше
150 лк при газорозрядних лампах і 50 лк — при лампах розжарювання. З
гігієнічної точки зору система загального освітлення більш досконала,
оскільки дає можливість більш рівномірно розподілити світлову енергію.
Вибираючи джерела світла, слід надавати перевагу люмінесцентним лампам,
які енергетично більш економічні. Окрім того, вони за спектральними
характеристиками максимально наближаються до природного світла, що
важливо при використанні суміщеного освітлення.
Якщо немає застережень стосовно спектрального складу випромінюваного
світла, то найкраще, з економічної точки зору, застосовувати люмінесцентні
лампи типу ЛБ, які мають найвищу світловіддачу. Для зменшення
початкових видатків на освітлювальні установки та витрат на їх
експлуатацію слід використовувати лампи більшої потужності. Однак при
цьому може погіршитись рівномірність освітлення, оскільки остання
обернено пропорційна відстані між джерелами світла.
В загальному випадку рівномірність освітлення вдається забезпечити тоді,
коли відстань між центрами світильників не перевищує подвійної висоти їх
встановлення. В той же час висота, на якій встановлюються світильники,
залежить від висоти приміщення, потужності лампи, класу світильника і
системи освітлення. Найменша висота встановлення над підлогою
світильників з числом люмінесцентних ламп до чотирьох — 2,6 м, а при
чотирьох і більше — 3,2 м. Вибір типу світильників проводиться з
урахуванням характеристики приміщення, для якого проектується
освітлення. Для приміщень, стіни та стеля яких мають невисокі відбивальні
властивості доцільно застосовувати світильники прямого світла, які,
направляючи випромінювання ламп вниз на робочі поверхні, гарантують
мінімальні втрати і найкраще використання світлового потоку. Однак слід
мати на увазі, що світильники цього класу створюють різкі падаючі тіні від
сторонніх предметів, що необхідно враховувати при їх розташуванні.
При освітленні виробничих приміщень, стіни та стеля яких мають високі
відбивальні властивості, доцільно використовувати світильники переважно
прямого світла. Деяке зменшення частки світлового потоку, що
безпосередньо випромінюється у нижню півсферу, компенсується
покращенням якості освітлення і в той же час мало впливає на енергетичну
ефективність освітлювальної установки, оскільки такі світильники мають
більш високий ККД в порівнянні з аналогічними світильниками прямого
світла.
В адміністративно-конторських приміщеннях доцільно використовувати
світильники розсіяного світла, значна частина світлового потоку яких
направляється на стіни та стелю і, відбиваючись від них, сприяє усуненню
різких тіней, що за характером роботи бажано саме для таких приміщень. У
високих
приміщеннях,
доцільно
застосовувати
світильники
з
концентрованою чи глибокою КСС, які направляють основну частину
світлового потоку безпосередньо на робочі поверхні. В приміщеннях з
великою площею та незначною висотою бажано застосувати світильники з
широкою формою КСС, що дозволяє навіть при значних відстанях між
світильниками забезпечити рівномірний розподіл освітленості на робочих
площинах.Невідповідність світлотехнічних характеристик світильника
розмірам та характеру оброблення освітлюваного приміщення викликає
зростання встановленої потужності, зниження якості освітлення. В свою
чергу, невідповідність конструктивного виконання світильника умовам
середовища в приміщенні знижує довговічність і надійність роботи
освітлювальної установки (агресивне, вологе, запилене середовище), а в
окремих випадках може спричинити пожежу чи вибух. Тому світильники
повинні бути з необхідним ступенем захисту від умов зовнішнього
середовища в місцях встановлення. Особливо жорсткі вимоги щодо цього
стосуються
світильників,
які
встановлюються
у
вибухота
пожежонебезпечних приміщеннях.
ЕКСПЛУАТАЦІЯ СИСТЕМ ВИРОБНИЧОГО ОСВІТЛЕННЯ
Надійність та ефективність природного і штучного освітлення залежить від
своєчасності і ретельності їх обслуговування. Забруднення скла світлових
отворів, ламп та світильників може знизити освітленість приміщень в 1,5—2
рази. Тому вікна необхідно мити не рідше двох разів у рік для приміщень з
незначним виділенням пилу і не рідше чотирьох разів — при значному
виділенні пилу. Періодичність чищення світильників — 4—12 разів на рік
(залежно від характеру запиленості виробничих приміщень).
В світильниках з люмінесцентними лампами необхідно також слідкувати за
справністю схем включення (не допускати миготіння ламп та шуму
дроселів), забезпечувати безпеку та зручність експлуатації і обслуговування
світильників, а також своєчасно замінювати перегорілі лампи і лампи, що
слабо світяться. Замінені люмінесцентні лампи зберігаються на складах і,
якщо можливо; вивозяться на спеціальні підприємства для вилучення
наявної в них ртуті.Періодично, не рідше одного разу на рік, необхідно
перевіряти рівень освітленості в контрольних місцях виробничого
приміщення. Основний прилад для вимірювання освітленості — люксметр.
Л е к ц і я № ___
Тема: Електромагнітні поля та випромінювання радіочастотного діапазону
План лекції:
1.Джерела і класифікація електромагнітних випромінювань, дія на організм
людини.
2.Нормування електромагнітних випромінювань.
3.Захист від електромагнітних випромінювань.
1.Джерела і класифікація електромагнітних випромінювань, дія на
організм людини.
Біосфера впродовж усієї еволюції знаходилась під впливом
елекромагнітних полів, так званого фонового (природного) випромінювання,
викликаного природними причинами. Під час індустріалізації людство
додало до цього багато чинників, посиливши фонове випромінювання. У
зв’язку з цим електромагнітні поля (ЕМП) штучного походження почали
перевищувати природний фон і тепер перетворилися у небезпечний
екологічний фактор.
ЕМП існують весь час і є фактично формівниками життя планети. Усі
ЕМП та випромінювання поділяться на природні та штучні (антропогенні) .
ЕМП природного походження це:
- атмосферна електрика;
- радіоактивні випромінювання Сонця і галактик;
- електромагнітні поля Землі;
- квазістатичні, електричні і магнітні поля Землі;
- радіація всесвіту, ЕМП Сонця, електрони, нейтрони.
Під час термоядерних вибухів на Сонці ЕМП поширюються із швидкістю
світла, а також γ – випромінювання.
Сонячний вітер через 3 – 4 доби визиває:
- 1–ше магнітне збурення від ЕМП ;
- 2–ге від бомбардування іоносфери (електронами, нейтронами) і
зумовлює діомагнітні зміни Землі .
Навколо Землі існує електромагнітне поле напруженістю у середньому
130 В/м.
Магнітне поле має напруженість 47,3 А/м на Північному полюсі; 39,8 А/м
– на Південному полюсі; 19,9 А/м – на магнітному екваторі. Сонце
випромінює ЕМП у діапазоні 10 мГц –10 гГц. Магнітне поле Землі коливається
з 80- річним та 11- річним циклами змін.
ЕМП штучного (антропогенного) випромінювання це:
- радіохвилі ВЧ та УВЧ діапазону, НВЧ випромінювання;
-
інфрачервоне (ІЧ)
випромінювання.
випромінювання,
світлові
промені,
лазерне
Джерела штучних ЕМП (промислові) це:
- генератори високих, ультрависоких, надвисоких частот (індукційного і
термічного нагрівання, плавильники, індуктори загартовування);
- лінії електропередач (ЛЕП);
- електротермічні установки (конденсатори, термічні установки з
ламповими генераторами);
- клістори і магнітні генератори (автогенератори);
- фідерні лінії, які з’єднують окремі частини генераторів;
- трансформатори, конденсатори, підсилювачі потужності;
- шини електричних передач промислової частоти;
- антени тощо.
У машинобудуванні широко використовують ЕМП як змінні так і постійні.
У побуті та промисловості набули масового застосування обладнання та
прилади, робота яких пов'язана з утворенням електромагнітних
випромінювань широкого діапазону частот. Джерелами випромінювань
електромагнітної енергії є потужні радіо та телевізійні станції, ретранслятори,
засоби радіозв'язку різного призначення, в тому числі і супутникового,
промислові
установки
високочастотного
нагрівання
металів,
електротранспорт, вимірювальні прилади, персональні комп'ютери (ПК). В
аеропортах та на військових об'єктах працюють потужні радіолокатори, які
випромінюють в навколишнє середовище потоки електромагнітної енергії.
Відомо, що навколо провідника, по якому протікає електричний струм,
виникають електричне та магнітне поля. Якщо струм постійний, то ці поля
існують незалежно одне від одного.
При змінному електричному струмі електричне та магнітне поля пов'язані
між собою, становлячи єдине електромагнітне поле. При появі електричної
напруги на струмоведучих частинах з'являється електричне поле (ЕП). Якщо
електричне коло замкнуте, тобто по ньому протікає струм, це
супроводжується появою магнітної складової поля, і в цьому випадку
говорять про існування електромагнітного поля (ЕМП). Для характеристики
ЕМП введено поняття напруженості його складових - електричного (Е, В/м)
та магнітного полів (Н, А/м).
Електричне поле виникає при високій напрузі (малих струмах).
Магнітне поле – при великих струмах (малих напругах).
ЕМП характеризується розповсюдженням електромагнітної хвилі.
Електромагнітні хвилі характеризуються такими абсолютними величинами:
- довжиною хвилі λ, м;
- частотою f, Гц; або періодом Т = 1/f;
- швидкістю поширення електромагнітної хвилі v, м/с; яку можна знайти за
такими формулами v    f і v 
c
 
,
де c – швидкість світла С = 3108 , м/с ( для повітря v ≈ с) ;
μ і ξ – магнітна і діелектрична проникливості середовища .
ЕМП несе енергію, яка визначається поверхневою густинною потоку
енергії (ГПЕ), для полів у 9 -11 діапазонах частот ( див.табл.2.6). Одиницею
вимірювання ГПЕ є Вт/м2 (1 Вт/м2 = 10 мВт/см2 = 100 мкВт/см2 ).
Для точкового джерела
формулою
ГПЕ на робочому місці визначається за
І = ГПЕ =P/4R2, Вт/м²,
де P – потужність джерела енергії , Вт ;
R – відстань від джерела до робочого місця.
Електромагнітні поля негативно впливають на організм людини, яка
безпосередньо працює з джерелом випромінювання, а також на населення,
яке мешкає поблизу джерел випромінювання. Встановлено, що переважна
частина населення знаходиться в умовах підвищеної активності ЕМП. Можна
вважати, що в діапазоні промислових частот (у тому числі 50 Гц) допустимо
розглядати вплив на біологічний об'єкт електричної і магнітної складових
поля роздільно (нарізно). В будь-якій точці ЕМП промислової частоти енергія
магнітної складової поля, яка поглинається тілом людини, майже в 50 разів
менша від енергії електричної складової цього поля, що поглинається тілом.
Це дає змогу зробити висновок, що в діапазоні промислових частот дією
магнітної складової поля на біологічний об'єкт можна знехтувати, а
негативний вплив на організм обумовлений електричною складовою поля.
Ступінь і характер дії ЕМП і випромінювань на організм людини залежить
від напруги електричного і магнітного полів, густини потоку енергії, частоти
коливань, від часу дії, режиму опромінення (безперервного або з
перервами), розміру опромінювання поверхні тіл, індивідуальних
особливостей організму, наявності інших шкідливих чинників
Струм, що протікає через тіло людини при дії електромагнітного поля
визначається за формулою
Ir  k  E ,
де Ir – струм, який протікає через тіло людини в ЕМП;
Е – напруга електромагнітного поля;
k – коефіцієнт, який враховує всі вище перераховані фактори.
Людина може витримати тривалість дії ЕМП Ir = 50–60 мкА, що відповідає
Е = 5 кВ/м при середньому рості людини Н = 1,5 м.
ЕМП діє так: в електромагнітному полі атоми і молекули поляризуються.
Полярні
молекули
орієнтовані
за
напрямком
поширення
електромагнітного поля. При цьому з’являються іонні струми (в рідинах
тканин, крові), струми провідності. Виникає тепловий ефект за рахунок
поглинання енергії ЕМП. Надлишкова теплота діє на терморегуляцію
організму і при цьому проявляються незворотні явища тощо. Місцеве
перегрівання тканин на 1 % призводить до утворення тромбів, проходить
зміна складу крові – підвищення вмісту лейкоцитів ( „перлиновий
ланцюжок” ).
У результаті дії на організм людини електромагнітних випромінювань в
діапазоні ЗО кГц - 300 МГц порушуються умовні рефлекси, спостерігається:
загальна слабкість, підвищена втома, сонливість, порушення сну, головний
біль та біль в ділянці серця. З'являється роздратованість, втрачається увага,
сповільнюються рухово-мовні реакції. Виникає ряд симптомів, які свідчать
про порушення роботи окремих органів - шлунку, печінки, підшлункової
залози. Погіршуються харчові та статеві рефлекси, діяльність серцевосудинної системи, фіксуються зміни показників білкового та
вуглеводневого обміну, змінюється склад крові, зафіксовані зміни на рівні
клітин
На початку 60-х років у науково-технічній літературі з'явилися перші
відомості про те, що люди, опромінені імпульсом НВЧ коливань, можуть
постійно чути якийсь звук. Залежно від тривалості та частоти повторень
імпульсів цей звук сприймається як щебет, цвірінчання чи дзюркіт у деякій
точці всередині чи ззаду голови. Це явище викликало інтерес вчених, які
розпочали систематичні дослідження на людях та тваринах. Під час дослідів
люди повідомляли про свої відчуття.
При систематичній дії ЕМП високої та надвисокої частоти на організм
людини спостерігається підвищення кров'яного тиску, трофічні явища
(випадіння волосся, ламкість нігтів). ЕМП викликають зміну поляризації
молекул та атомів, які є складовою частиною клітин, в результаті чого
виникає небезпечний нагрів. Надмірне тепло може нанести шкоду як
окремим органам, так і всьому організму людини. Професійні захворювання
виникають у працівників при тривалому та інтенсивному опроміненні.
При інтенсивності випромінювань надвисокої частоти (НВЧ) близько 20
мкВт/см2 спостерігається зменшення частоти пульсу, зниження артеріального
тиску, тобто явна реакція на опромінення. Вона сильніша й може навіть
виражатися у підвищенні температури шкіри в осіб, які раніше потрапляли
під дію опромінення.
Із ростом інтенсивності відбуваються електрокардіографічні зміни, при
хронічному впливі - тенденція до гіпотонії, до змін у нервовій системі. Потім
спостерігається
прискорення
пульсу,
коливання
об'єму
крові.
При інтенсивності 6 мВт/см2 помічені зміни у статевих залозах, у складі крові,
помутніння кришталика. Далі - зміни у здатності крові зсідатися, умовнорефлекторній діяльності, вплив на клітини печінки, зміни у корі головного
мозку. Потім - підвищення кров'яного тиску, розрив капілярів і крововиливи у
легені та печінку.
Випромінювання інтенсивністю до 100 мВт/см2 викликають стійку
гіпотонію, стійкі зміни серцево-судинної системи, двосторонню катаракту.
Подальше опромінення помітно впливає на тканини, викликає больові
почуття. Якщо інтенсивність перевищує 1 Вт/см2, це спричинює дуже швидку
втрату зору, що є одним із серйозних ефектів дії НВЧ на організм людини. На
більш низьких частотах такі ефекти не відбуваються, і тому їх треба вважати
специфічними для НВЧ діапазону. Ступінь пошкодження залежить, в
основному, від інтенсивності та тривалості опромінення.
Інтенсивне НВЧ опромінення відразу викликає сльозотечу, подразнення,
звуження зіниці ока. Після короткого (1-2 доби) прихованого періоду
спостерігається погіршення зору, що посилюється під час повторного
опромінення і свідчить про кумулятивний характер пошкоджень.
Спостереження за людьми доводять існування механізму відбудови
пошкоджених клітин, який вимагає тривалого часу (10-20 діб). Зі зростанням
часу та інтенсивності впливу пошкодження набувають незворотного
характеру.
У разі прямого впливу на око випромінювання відбувається пошкодження
рогівки. Але серед усіх тканин ока найбільшу чутливість в діапазоні 1...10 ГГц
має кришталик. Сильні пошкодження кришталика зумовлені тепловим
впливом НВЧ (при щільності потоку енергії понад 100 мВт/см2). За малої
інтенсивності помутніння спостерігаються тільки у задній ділянці, за великої по всьому об'єму кришталика.
Отже, електромагнітне випромінювання як хвороботворний чинник слід
розглядати на підставі клінічних та експериментальних матеріалів. Сумісну
дію цих випромінювань широкого діапазону можна класифікувати як
окрему радіохвильову хворобу. Тяжкість її наслідків знаходиться у прямій
залежності від напруженості ЕМП, тривалості впливу, фізичних особливостей
різних діапазонів частот, умов зовнішнього середовища, а також від
функціонального стану організму, його стійкості до впливу різних чинників
можливостей адаптації.
Основним параметром, який характеризує біологічну дію ЕМП
промислової частоти, є електрична напруга, а магнітна напруга мало
впливає. В існуючих установках Н = 25 А/м, промислова частота – f = 50 Гц,
а шкідлива біологічна дія проявляється при Н = 150-200 А/м.
Дія радіочастот на організм людини :
- сантиметрові і міліметрові хвилі діють на мозок людини;
- дециметрові і більш довгі визивають зміну живлення тканин;
- хвилі великої довжини спричиняють катаракту (зміну в кришталику ока).
2.Нормування електромагнітних випромінювань.
Для попередження професійних захворювань, які виникають у результаті
тривалої дії електромагнітних випромінювань, відповідно до ГОСТ 12.1.00684 "ССБТ. Электромагнитное поле радиочастот» встановлені гранично
допустимі рівні електромагнітних випромінювань..
Залежно від довжини хвилі весь радіодіапазон ЕМП розбитий на номери
діапазонів і діапазони частот
Номенклатура діапазонів частот
Номер
діапазо
ну
Діапазон частот
(виключаючи
нижню,
включаючи
верхню межу)
Діапазон
хвиль
(виключаючи
нижню,
включаючи
верхню межу)
Відповідний метричний
розподіл діапазонів
5
Від 30 до 300 кГц
від 104 до 10³ м
Кілометрові
хвилі
(низькочастотні НЧ)
6
Від 300 до 3000
кГц
від 10³ до 10² м
Гекзаметричні
хвилі
(середні частоти СЧ)
7
Від 3 до 30 мГц
від 10² до 10 м
Декаметрові
хвилі
(високі частоти ВЧ)
8
Від 30 до 300 мГц
від 102 до 1 м
Метрові хвилі (дуже
високі частоти ДВЧ)
9
Від 300 до 3000
мГц
від 1 до 0,1 м
Дециметрові хвилі (УВЧ)
10
Від 3 до 30 гГц
від 10 до 1 см
Сантиметрові
хвилі
(надвисокі частоти НВЧ)
11
Від 30 до 300 гГц
від 1 до 0,1 см
Міліметрові
(надзвичайно
частоти НЗВЧ)
хвилі
високі
ЕМП у 5 – 8 діапазонах частот оцінюється напруженістю поля (В/м).
Поле у 9 – 11 діапазонах частотот оцінюється ГПЕ (Вт/м²).
Відповідно до ГОСТ 12.1.002 – 75 встановлюються гігієнічні норми дії на
людину електричного поля струмів промислової частоти (ГДР Е = 25
кВ/м).
Час перебування людини в ЕМП залежно від Е
Напруженість електричного поля Е,
кВ/м
Час перебування протягом
доби
<5
Необмежений
5 – 10
≤ 3,0 год.
10 –15
≤ 1,5 год.
15 – 20
≤ 10 хв.
20 – 25
≤ 5 хв.
Відповідно до ГОСТ 12.1.006 – 86 “ЕМП радіочастот” встановлено ГДР
напруженості полів:
Для 5 – 8 діапазонів:
а) напруженість електричного поля Е = 20 В/м (для f = 60 кГц – 30 мГц); Е
= 5 В/м (для f = 30 –300 мГц);
б) напруженість магнітного поля Н = 5 А/м ( для f = 100 кГц – 1,5 мГц)
Для 9 – 11 діапазонів нормується густина потоку енергії ГПЕ.
Максимальна ГПЕ =10 Вт/м² для f = 300 гГц.
Для радіомагнітних хвиль ГПЕ визначається за формулою
І = ГПЕ =W/T , Вт/м²,
де W – нормоване допустиме значення енергії навантаження на організм
людини,
Т – час перебування в годинах.
Рівні ЕМП необхідно контролювати не рідше 1 разу на рік. Якщо вводиться
в дію новий об'єкт або здійснюється реконструкція старих об'єктів, то заміри
рівня електромагнітних випромінювань проводяться перед введенням їх в
експлуатацію
3.Захист від електромагнітних випромінювань
Для зменшення дії ЕМП на персонал та населення, яке знаходиться у зоні
радіоелектронних засобів, необхідно вжити ряд захисних заходів. До них
можуть входити організаційні, інженерно–технічні та лікарсько–
профілактичні.
Вибір того чи іншого способу захисту від дії електромагнітних
випромінювань залежить від робочого діапазону частот, характеру
виконуваних робіт, напруженості та щільності потоку енергії ЕМП,
необхідного ступеня захисту.
Організаційні заходи здійснюють органи санітарного нагляду. Вони
проводять санітарний нагляд за об'єктами, в яких використовуються джерела
електромагнітних випромінювань, повинні вживати заходи з гігієнічної
оцінки нового будівництва та реконструкції об’єктів, що виробляють та
використовують радіозасоби, а також нові технологічні процеси та
обладнання з використанням ЕМП, здійснювати організаційно-методичну
роботу з підготовки спеціалістів та інженерно-технічний нагляд.
Інженерно-технічні заходи передбачають таке розташування джерел
ЕМП, яке б зводило до мінімуму їх вплив на працюючих,
Колективний захист ґрунтується на розрахунку поширення радіохвиль в
умовах конкретного рельєфу місцевості.
Локальний захист дуже ефективний і використовується часто. Він
ґрунтується на використанні захисних матеріалів, які б забезпечили високе
поглинання енергії випромінювання у матеріалі та віддзеркалення від його
поверхні.
До інженерно-технічних засобів захисту також належать:
- конструктивна можливість працювати на зниженій потужності під час
налагоджування, регулювання та профілактика;
- робота на еквівалент налагодження:
- дистанційне керування.
Методи захисту: захист часом; відстанню (I  R2); технічні; індивідуальні
(ЗІЗ).
Технічні- це екранування джерела, об'кта.
Екрани відбивачі використовуються у відкритому просторі.До них
належать щити, ширми, кожухи – стаціонарні і переносні з кольорових
металів, поролона, дерев’яні просочені феромагнітним розчином.
Екрани поглиначі використовують ХВ–металізовану прогумовану тканину,
килимки для різних напруг ЕМП (гума наповнена поглиначем з тонкою
латунною сіткою).
Металізована тканина складається із бавовняних чи капронових ниток
спірально обвитих латунним дротом.
Засоби індивідуального захисту – це захисні костюми, окуляри, взуття.
Засоби індивідуального захисту використовують лише у тих випадках, коли
інші захисні заходи неможливо застосувати або вони недостатньо
ефективні: при переході через зони збільшеної інтенсивності
випромінювання, при ремонтних та налагоджувальних роботах у аварійних
ситуаціях, під час короткочасного контролю та при зміні інтенсивності
випромінювання. Такі засоби незручні в експлуатації, обмежують
можливість виконання трудових операцій, погіршують гігієнічні умови.
У радіочастотному діапазоні засоби індивідуального захисту працюють за
принципом екранування людини з використанням відбиття і поглинання
ЕМП Для захисту тіла використовується одяг із металізованих тканин та
радіопоглинальних матеріалів. Металізована тканина складається із
бавовняних чи капронових ниток, спірально-обмотаних металевим
дротом.
Очі захищають захисними окулярами ЗП5-90 зі спеціальними матеріалами
зі скла з нанесеною на внутрішній бік провідною плівкою двоокису олова.
Гумова оправа окулярів має запресовану металеву сітку або обклеєна
металізованою тканиною. Цими
послаблюється на 20 – 30 дБ.
окулярами
випромінювання
НВЧ
Лікарсько-профілактичні
заходи
передбачають
проведення
систематичних медичних оглядів працівників, які перебувають у зоні дії ЕМП,
обмеження в часі перебування людей в зоні підвищеної інтенсивності
електромагнітних випромінювань, видачу працюючим безкоштовного
лікарсько-профілактичного харчування, перерви санітарно-оздоровчого
характеру.
Для вимірювання напруження Е (електромагнітного поля) і магнітної
складової використовується прилад ИЭМП – Т, для Е від 4- до 1500 В/м; ПК
– 2Л, NFM-1; для Н від 1,5-300 А/м.
Електромагнітні випромінювання комп'ютера
Дослідження вчених за останні 20 років показали, що електромагнітні
поля, створені технічними системами, навіть у сотні разів слабші
природного поля Землі, можуть бути небезпечними для здоров'я людини.
Якщо не змінити принципи побудови електронних та радіотехнічних
систем, то тенденція їх розвитку і негативний вплив на біологічні системи
на рівні дії полів можуть призвести до катастрофічного за своїми
наслідками впливу на біосферу та людину.
Стрімко зростає енергонасиченість побуту людей. Комп'ютер, телевізор,
відео-системи, мікрохвильові печі, радіотелефони - ось далеко не повний
перелік технічних засобів, з якими людина постійно взаємодіє. Людина
знаходиться тривалий час під дією штучних полів, створених електронними
системами та системами електропостачання.
Особливо стрімко в наше життя входять комп'ютери і телевізійні системи.
Сьогодні у всьому світі комп'ютери займають важливе місце у роботі, житті
та відпочинку людей.
Одним із шкідливих апаратних забезпечень ЕОМ для людського організму
є дисплеї, сконструйовані на основі електронно-променевої трубки, які є
джерелами електростатичного поля, м'якого видимого, рентгенівського,
ультрафіолетового,
інфрачервоного,
низькочастотного,
наднизькочастотного
та
високочастотного
електромагнітного
випромінювання (ЕМВ). Вплив комплексу ЕМВ чи окремих його видів на
виникнення різних захворювань почали вивчати з моменту їх
використання. В кінці 50-х років у СРСР були введені перші нормативи,
що обмежують радіочастотний вплив. Наприкінці 60-х років радянські
вчені встановили вплив електромагнітних полів, навіть дуже слабких, на
нервову систему людини. У 70-ті роки ця проблема стала предметом
широких дискусій і досліджень.
Було встановлено, що випромінювання низької частоти, в першу чергу,
негативно впливають на центральну нервову систему, викликаючи головні
болі, запаморочення, нудоту, депресію, безсоння, відсутність апетиту,
виникнення синдрому стресу, причому нервова система реагує навіть на
короткі за тривалістю впливу щодо слабких полів частоти: змінюється
гормональний стан організму, порушуються біоструми мозку. Все це
відображається на процесах навчання і запам'ятовування.
Низькочастотне електромагнітне поле може стати причиною шкірних
захворювань (вугреве висипання, себороїдна екзема, рожевий лишай
тощо), хвороб серцево-судинної системи та кишково-шлункового тракту,
воно впливає на білі кров'яні тільця, що призводить до виникнення пухлин,
у тому числі й злоякісних.
Статистичні дані свідчать про те, що робота за комп'ютером порушує
нормальний хід вагітності, часто є причиною появи на світ дітей із
вродженими вадами, з яких найпоширенішими є дефекти розвитку
головного мозку. Тому необхідно, щоб керівництво своєчасно переводило
вагітних жінок на роботу, не пов'язану з використанням моніторів.
Часто можна почути думку, що портативні комп'ютери типу Notebook
безпечні для користувачів, їх можна вважати пристроями, що зберігають
здоров'я людей і споживають значно менше енергії, ніж їхні електроннопроменеві попередники. В основі подібних міркувань лежить те, що в
портативних комп'ютерах використовуються екрани на основі рідких
кристалів, що не генерують шкідливих випромінювань, властивих
звичайним моніторам з електронно-променевою трубкою. Однак
результати
досліджень
щодо
величини
електромагнітного
випромінювання Notebook, показали, що інформаційна торсійна
компонента за рівнем негативного впливу на користувача нічим не
відрізняється від моніторів на основі електронно-променевої трубки (ЕПТ).
Необхідно зазначити, що рівні електромагнітних випромінювань
портативних комп'ютерів перевищують нормативні параметри для
багатьох комп'ютерів з моніторами на основі ЕПТ.
Рівні електромагнітних випромінювань моніторів, які вважаються
безпечними для здоров'я користувачів, регламентуються нормами MPR II
1990:10 Шведського національного комітету з вимірювань та досліджень,
які вважаються базовими, а також більш жорсткими нормами ТСО 9295
Шведської конференції профспілок.
У сучасних комерційних, наукових, навчальних закладах, в домашньому
використанні переважно застосовують монітори високого класу, які
задовольняють найсуворіші вимоги. Такі монітори характеризуються
мінімальним впливом на функціональний стан здоров'я користувачів
персональних комп'ютерів. Однак ще використовуються монітори, які є
шкідливими для здоров'я їх користувачів, і під час їх експлуатації необхідно
дотримуватися вимог охорони праці.
Лекція №___
Тема: Випромінювання оптичного діапазону.
План
1. Інфрачервоні (ІЧ) випромінювання.
2.Ультрафіолетові випромінювання .
3. Лазерне випромінювання.
1. Інфрачервоні (ІЧ) випромінювання та джерела
інфрачервоних
випромінювань, їх вплив на організм людини, нормування, засоби та заходи
захисту.
За фізичною природою інфрачервоне випромінювання (ІЧВ) являє собою
потік частинок матерії, що має хвильові та квантові властивості. ІЧВ
охоплює ділянку спектра з довжиною хвилі від 760 нм до 540 мкм.
Інфрачервоне випромінювання - частина електромагнітного спектра з
довжиною хвилі 700 нм — 1000 мкм, енергія якого при поглинанні викликає
у речовині тепловий ефект. Джерела випромінювання поділяються на
природні і штучні.
До природних джерел інфрачервоного випромінювання належать природна
інфрачервона радіація Сонця.
Штучними
джерелами
інфрачервоного випромінювання є будь-які
поверхні, температура яких вища за температуру поверхні, яка підлягає
опроміненню (для людини всі поверхні з температурою вищою від
температури тіла людини: 36- 37 °С).
Дія інфрачервоних випромінювань зводиться до нагрівання шкіри, очей, до
порушення діяльності центральної нервової системи, серцево-судинної
системи, органів травлення. При інтенсивній дії на непокриту голову може
виникнути так званий сонячний удар— головний біль, запаморочення,
прискорення дихання, втрата свідомості, порушення координації рухів,
тяжкі
ураження мозкових тканин аж до вираженого мінінгіту та
енцефаліту.
Вплив інфрачервоного опромінювання на організм проявляється в
основному тепловою дією. Ефект дії інфрачервоних випромінювань залежить
від довжини хвилі, яка зумовлює глибину їх проникнення. В зв'язку з
цим інфрачервоне випромінювання поділяється на три групи (згідно з
класифікацією Міжнародної комісії по освітленню): А, В і С.
Група А - випромінювання з довжиною хвилі від 0,76 до 1,4 мкм, В – від
1,4 до 3,0 мкм і С - понад 3,0 мкм. Інфрачервоне випромінювання групи А
більше проникає через шкіру і позначається як
короткохвильове
інфрачервоне випромінювання, а групи В і С- як довгохвильове.
Довгохвильове інфрачервоне випромінювання більше поглинається в
епідермісі, а видимі і ближчі інфрачервоні випромінювання в основному
поглинаються кров'ю в шарах дерми і підшкірної жирової клітковини.
Пропускання, поглинання, і розсіювання променистої енергії залежить як
від довжини, так і від тканин організму. Вплив
інфрачервоних
випромінювань при поглинанні їх в різних шарах шкіри призводить до її
нагрівання, що обумовлює переповнення кровоносних судин кров'ю та
посилення обміну речовин. Довгохвильові інфрачервоні випромінювання
поглинаються сльозою і поверхнею роговиці та викликають теплову дію.
Таким чином, інфрачервоні випромінювання, діючи на око, можуть
викликати ряд патологічних змін. До найбільш важких пошкоджень
призводить коротке інфрачервоне випромінювання. При інтенсивній дії цих
випромінювань на незахищену голову може статися так званий сонячний
удар. Тепловий ефект дії випромінювання залежить від багатьох факторів:
спектру, тривалості й переривчатості випромінювання, інтенсивності потоку,
кута падіння променів, величини поверхні, яка випромінює, розмірів ділянки
організму, одягу тощо. Інтенсивність інфрачервоного випромінювання
необхідно вимірювати на робочих місцях або в робочій зоні поблизу джерела
випромінювання. На непостійних робочих місцях при стабільних
джерелах доцільно замірювати інтенсивність випромінювання на різних
відстанях від джерела випромінювання з однаковими інтервалами і
визначати
тривалість
опромінювання.
Оскільки
інфрачервоне
випромінювання нагріває навколишні поверхні, створюючи вторинні
джерела, які виділяють тепло, то необхідно вимірювати інтенсивність
випромінювання не тільки на постійних робочих місцях або в робочій зоні,
але й в нейтральних точках та інших місцях приміщення. Сумарна
допустима інтенсивність випромінювання не повинна перевищувати 350
Вт/м2.
Інтенсивність
сумарного
теплового
випромінювання
вимірюється актинометром, а спектральна інтенсивність випромінювання інфрачервоними
спектрометрами ИКС-10; ИКС-12; ИКС-14. Для
вимірювання малих величин
(1400-2100 Вт/м2) інтенсивності
випромінювання (від слабо нагрітих тіл або від джерел, розміщених далеко
від робочої зони) застосовують срібно-вісмутовий термостовпчик Молля.
Засоби захисту від дії ІЧ випромінювання такі: теплоізоляція гарячих
поверхонь, охолодження тепловипромінюючих поверхонь, екранування
джерел випромінювання, застосування засобів індивідуального захисту,
організація раціонального режиму праці і відпочинку.
2. Ультрафіолетові випромінювання (УФ), Класифікація та джерела
ультрафіолетових випромінювань, особливості дії на організм людини,
нормування, засоби та заходи захисту/
Ультрафіолетовим випромінюванням (УФВ) називають електромагнітне
випромінювання в оптичній зоні, що примикає з боку коротких хвиль до
видимого світла і має довжину хвиль в діапазоні 200-400 нм. Природним
джерелом УФВ є сонце, штучними - газорозрядні джерела світла,
електричні дуги, лазери тощо. Енергетичною характеристикою УФВ є
щільність потоку потужності (Вт/м2). Вплив УФВ на людину кількісно
оцінюється еритемною дією, тобто почервонінням шкіри, що надалі (як
правило, через 48 год.) спричиняє пігментацію шкіри (загар). Для
біологічних цілей потужність УФ оцінюється еритемним потоком (Ер), який
відповідає потоку випромінювання з довжиною хвилі 297 нм і
потужністю 1 Вт. Еритемна освітленість (еритемне випромінювання)
вимірюється в Ер/м2, а еритемна доза (еритемна експозиція) –Ер год/м2.
Тривала дія великих доз УФВ може призвести до серйозних уражень очей та
шкіри. Для захисту від надмірного УФВ застосовують протисонячні екрани:
хімічні (хімічні речовини, креми, що поглинають УФВ) і фізичні (перешкоди,
що випромінюють, поглинають або розсіюють промені). Добрим захистом є
одяг, виготовлений із тканин, що найменше пропускають УФВ. Для
захисту очей застосовують окуляри із захисним склом. Повний захист від
УФВ усіх
хвиль забезпечує флінтглас (скло, що вміщує окис свинцю)
товщиною 2 мм. Ультрафіолетове (УФ) випромінювання — спектр
електромагнітних коливань з довжиною хвилі 200 — 400 нм. Особливістю
ультрафіолетового випромінювання є висока сорбційність — їх поглинає
більшість тіл. Ультрафіолетове випромінювання, яке становить близько 5%
щільності потоку сонячного випромінювання, є життєво необхідним
фактором,
який сприятливо впливає на організм, знижує чутливість
організму
до
деяких негативних
впливів;
оптимальні
дози
ультрафіолетового випромінювання активізують дію серця, обмін речовин,
підвищують активність ферментів, поліпшують кровотворення, чинять
антирахітичну і бактерицидну дію. Ультрафіолетове випромінювання
довжиною хвилі 10 — 20 нм (дальній діапазон) має дуже велику енергію і є
згубним для людини, але у природних умовах ці хвилі поглинаються
озоновим шаром атмосфери і на поверхні Землі вони відсутні. Штучні
джерела УФ випромінювання: електрозварка ,електротравлення сталі,
апаратура електрозв'язку,станції радіомовлення,
УФ
випромінювання
штучних джерел може стати причиною гострих і хронічних професійних
захворювань. Найбільш уразливі очі, шкіра. Дія УФ випромінювань на
шкіру викликає дерматити, екзему, «старіння» шкіри, злоякісні пухлини.
Внаслідок впливу УФ випромінювання
виникають загальнотоксичні
симптоми — головний біль, запаморочення, підвищення температури тіла,
підвищена втома, нервове збудження. Зниження інтенсивності опромінення
УФ випромінюванням і захист від його впливу досягаються відстанню,
екрануванням джерел випромінювання, екрануванням робочих місць,
засобами індивідуального захисту, спеціальним фарбуванням приміщень і
раціональним розташуванням робочих місць.
3. Лазерне випромінювання.
Більш широкого застосування в промисловості, науці і медицині знаходять
оптичні квантові генератори (ОКГ) - лазери. Лазери використовують при
дефектоскопії матеріалів, в радіоелектронній промисловості, в будівництві,
при обробці твердих і надтвердих матеріалів. За їх допомогою здійснюється
багатоканальний зв'язок на великих відстанях, лазерна локація, дальномет-рія,
швидке опрацювання інформації. Лазер - це генератор електромагнітних
випромінювань оптичного діапазону, робота якого полягає у використанні
вимушених випромінювань. Принцип дії лазера базується на властивості
атома (складної квантової системи) випромінювати фотони при переході із
збудженого стану в основний (з меншою енергією). Головною особливістю
лазерного випромінювання є його чітка спрямованість, що дозволяє на великій
відстані від джерела отримати точку світла майже незмінних розмірів з
великою концентрацією енергії. За характером генерації електромагнітних
хвиль лазери поділяються на імпульсні (тривалість випромінювання до 0,25 с)
і лазери безперервної дії (тривалість випромінювання від 0,25 с і більше).
Лазер генерує електромагнітне випромінювання з довжиною хвилі від 0,2 до
1000 мкм. Цей діапазон за довжиною хвилі та біологічною дією поділяється на
три ділянки:
ультрафіолетову
(від
0,2
до
0,38
мкм);
видиму
(від
0,38
до
0,78
мкм);
ближню
інфрачервону
(від
1,4
до
1000
мкм).
У зв'язку з малою довжиною хвилі лазерне випромінювання може бути
сфокусоване оптичними системами невеликих геометричних розмірів (розміри
обмежені дифракцією), завдяки чому на малій площі досягається велика
густина енергії випромінювання.
Дія лазерного випромінювання на організм людини має складний характер і
обумовлена як безпосередньою дією лазерного випромінювання на тканину,
так і вторинними явищами, обумовленими змінами в організмі внаслідок
опромінення. Розрізняють термічну і біологічну дію лазерного
випромінювання на тканини, що може призвести до теплової, ударної дії
світлового тиску, електрострикції (механічні коливання під дією електричної
складової електромагнітного поля), перебудови внутрішньоклітинних
структур та інше. Уражаюча дія лазерного променя залежить від потужності,
довжини хвилі випромінювання, тривалості імпульсу, частоти повторення
імпульсів, часу взаємодії, біологічних та фізико-хімічних особливостей
опромінюваних тканин та органів.
Термічна дія випромінювання лазерів безперервної дії має багато спільного із
звичайним нагріванням. При помірній інтенсивності випромінювання на шкірі
можуть з'явитися видимі зміни (порушення пігментації, почервоніння) з
досить чіткими межами ураженої ділянки, а при інтенсивності
випромінювання понад 100 Вт-с2 виникає кратероподібний отвір внаслідок
руйнування та випарювання клітинних структур.
Загалом, шкіряний покрив, який сприймає більшу частину енергії лазерного
випромінювання, значною мірою захищає організм людини від серйозних
внутрішніх ушкоджень. Але є відомості, що опромінення окремих ділянок
шкіри викликає порушення у різних системах організму, особливо нервовій та
серцево-судинній.
При великій інтенсивності і дуже малій тривалості імпульсів спостерігається
біологічна дія лазерного випромінювання, обумовлена процесами, які
виникають внаслідок вибіркового поглинання тканинами електромагнітної
енергії, а також електричними і фотоелектричними ефектами. Тому, при
відносно слабких ушкодженнях шкіри може виникати ураження внутрішніх
тканин - набряки, крововиливи, змертвіння тканин, згортання крові.
Результатом лазерного опромінення, навіть дуже малих доз, можуть бути такі
явища, як нестійкість артеріального тиску, порушення серцевого ритму, втома,
роздратування, головний біль, підвищена збудженість, порушення сну.
Звичайно, такі порушення зворотні і зникають після відпочинку.
Особливо чутливі до дії лазерного випромінювання очі людини. Ураження
очей виникає від влучення як прямого, так і відбитого променя лазера, навіть
якщо поверхня відбиття не є дзеркальною. Характер ураження залежить від
довжини хвилі. Найсерйознішу небезпеку становить випромінювання УФ
діапазону, яке може призвести до зміни структури білка (коагуляція) рогівки
та опіку слизової оболонки, що викликає повну сліпоту. Випромінювання
видимого діапазону впливає на клітини сітківки, внаслідок чого настає
тимчасова сліпота або втрата зору від опіку з наступною появою рубцевих
ран. Випромінювання ІЧ діапазону, яке поглинається райдужною оболонкою,
кришталиком та скловидним тілом, більш-менш безпечне, але також може
спричинити сліпоту.
Внаслідок лазерного опромінення у біологічних тканинах організму можуть
виникати вільні радикали, які активно взаємодіють з органічними молекулами
та порушують нормальний хід процесів обміну на клітинному рівні.
Наслідком цього є загальне погіршення стану здоров'я.
Під лазерною безпекою розуміється сукупність організаційних, технічних і
санітарно-гігієнічних заходів, які забезпечують безпеку умов праці персоналу
при використанні лазерів.
Клас небезпеки лазера встановлюється підприємством, яке його виготовляє.
Небезпека випромінювань лазерів в залежності від їх класу.
Клас лазера Небезпека вихідного випромінювання лазера
1 Не є небезпечним для очей та шкіри
2 Становить небезпеку при опроміненні очей прямим або віддзеркаленим
випромінюванням
3 Становить небезпеку при опроміненні очей прямим, віддзеркаленим, а також
дифузно віддзеркаленим випромінюванням на відстані 10 см від дифузно
віддзеркалюючої поверхні та при опроміненні шкіри прямим або
віддзеркаленим випромінюванням
4 Становить небезпеку при опроміненні шкіри дифузно віддзеркаленим
випромінюванням на відстані 10 см від цієї поверхні
Усі лазери повинні бути марковані знаком лазерної небезпеки.
Установка лазерів дозволяється тільки у спеціально обладнаних приміщеннях.
На дверях приміщення, де знаходяться лазери 2,З, 4 класів, повинні бути
нанесені знаки лазерної небезпеки.
Лазери 4 класу повинні бути розташовані в окремих приміщеннях. Велике
значення має стан приміщення всередині. Всі предмети, за винятком
спеціального устаткування, не повинні мати дзеркальної поверхні.
Розташовувати устаткування потрібно так, щоб воно стояло вільно. Для
лазерів 2, 3, 4 класів з лицевої сторони пультів і панелей управління необхідно
залишати вільний простір шириною 1,5 м - при однорядовому розташуванні
лазерів, і шириною не менше 2м- при дворядовому. Із задніх та бокових сторін
лазерів потрібно залишати відстань не менше 1 м.
Керування лазерами 4 класу повинно бути дистанційним, а двері приміщення,
де вони знаходяться, повинні мати блокування.
При використанні лазерів 2 та 3 класів необхідно запобігати попаданню
випромінювання на робочі місця. Повинні бути передбачені огородження
лазерно шкідливої зони, або екранування пучка випромінювання. Для екранів
та огорож потрібно вибирати вогнестійкі матеріали, які мають найменший
коефіцієнт відбиття на довжину хвилі генерації лазера. Ці матеріали не
повинні виділяти токсичні речовини при дії на них лазерного
випромінювання.
При експлуатації
лазерів 2, 3,4 класів треба здійснювати періодичний дозиметричний контроль
(не менше одного разу на рік), а також додатково в таких випадках: при
надходженні в експлуатацію нових лазерів 2-4 класів, при зміні конструкції
засобів захисту, при організації нових робочих місць.
Лекція №___
Тема: Іонізуюче випромінювання
1. Виробничі джерела іонізуючого випромінювання, класифікація і
особливості Джерела іонізуючого випромінювання є :природні та штучні.
Природний радіаційний фон формується під впливом космічного
випромінювання. Природна радіоактивність також зумовлена наявністю
в земній корі, ґрунті, повітрі, воді, рослинах і тваринних організмах
радіоактивних ізотопів.
Штучна радіоактивність. Даний вид радіоактивності є результатом свідомої
діяльності людини . Це випробування ядерної зброї, ядерні реактори,
прискорювачі, заводи з переробки та збагачення уранових руд, заводи з
виробництва ядерного палива, АЕС, ракетні ядерні установки, науководослідницькі заклади відповідного профілю, техногенні аварії і катастрофи .
Внаслідок цього, звичайно, поступово збільшується і радіаційний фон Землі.
Іонізуючим випромінюванням називається будь-яке випромінювання, яке
викликає іонізацію середовища, тобто його енергія достатня для іонізації
середовища .Іонізація - це акт поділу електрично нейтрального атома на дві
протилежно заряджених частинки.Серед різноманітних видів іонізуючих
випромінювань надзвичайно важливими при вивченні питання безпеки,
здоров'я і життя людини є випромінювання, що виникають в результаті
розпаду ядер радіоактивних елементів, тобто радіоактивне випромінювання.
Радіоактивні випромінювання є одним з видів іонізуючих випромінювань .
Радіоактивність - це довільний розпад атомних ядер хімічних елементів з
виділенням енергії та зміною їх атомного номера і масового числа.
Процес
довільного
розпаду
нестабільного
нукліда
називається
радіоактивним розпадом, а сам такий нуклід радіонуклідом. Він має
властивість випромінювати радіацію.
Радіація - це властивість деяких хімічних речовин випромінювати
елементарні
частинки.
Такі
хімічні
речовини
називаються
радіоактивними.
Випромінювання елементарно заряджених частинок основується на
властивості розчеплення тяжких ядер радіоактивних речовин на уламки, та
утворення із цих уламків більш легких ядер радіоактивних речовин. В
подальшому знов утворені таким чином легкі ядра мають також властивість
щодо послідуючого їх розчеплення, та утворення на їх місці знову ж таки
більш простіших за них ядер радіоактивних речовин. При цьому, процес
розчеплення радіоактивних ядер супроводжується визволенням з них
значної кількості енергії, під впливом якої і здійснюється випромінювання у
навколишнє середовище елементарно заряджених частинок. Саме це явище і
прийнято називати радіацією.
Ядра, що підвержені процесу розчепленню, називаються радіоактивними, а
ті ядра що не підвертаються такому процесу - називаються стабільними.
Всього із 1300 відомих різновидностей ядер більше ніж 1000 являються
радіоактивними.
Розрізняється два види розчеплення ядер: природне та вимушене.
Природне розчеплення - це властивість деяких радіоактивних речовин
самовільно (спонтанно) перетворюватися із одних в інші, що існують у
звичайних природніх умовах. Таке перетворення проходить шляхом
природнього розпаду одних атомних ядер, та утворення на їх місці інших,
більш легких ізотопів.
Вимушене розчеплення - це штучна ініціація прискореного процесу
розчеплення ядер радіоактивних речовин шляхом утворення з ник критичної
маси, та опромінення її нейтронним потоком. При цьому виникає
лавиноподібна ланцюгова реакція розчеплення радіоактивних ядер, що
супроводжується визволенням надзвичайно потужної енергії.
Це самовільне і цілеспрямоване втручання людства до природнього стану
радіоактивних речовин з метою вилучення від неї даної енергії, та
спрямування її у своїх цілях. І, насамперед, ці досягнення людства були
покладені в основу створення ядерної зброї масового ураження, а в
подальшому і для створення потужних промислових комплексів ядерноенергетичного циклу.
Основними параметрами радіаиійного випромінювання є:
Час плину розпаду;
—
Вид елементарних частинок що випромінюються (продукти розпаду).
Час плину розпаду
—
Ядра деяких радіоактивних речовин мають дуже довгий термін життя
(більше ніж 108 років) і тому вони ще не встигли повністю розпастися за час
існування нашого Всесвіту. До таких радіоактивних речовин відносяться
ізотопи Урану-238, Урану-235, Торію-232, Калію-40, та інших. Всього в
природі існує близько 20 таких ізотопів.
Так, період напіврозпаду урана-235 складає 713 млн. років, а плутонія-239 більше 24 тисячоліть.Окрім довгоживучих радіоактивних ізотопів в
природних умовах зустрічаються елементи з порівняно малим терміном
життя. Це пояснюється тим, що вид таких ізотопів постійно відновлюється за
рахунок розпаду більш довгоживучих ізотопів, а також за рахунок ядерних
ланцюгових реакцій, що отримуються в природних умовах.
Але все ж таки більшість радіоактивних ізотопів в природному вигляді не
зустрічається. Вони можуть бути отримані лише при вимушеному
розчепленні стабільних ядер, тобто шляхом штучного бомбардування їх
елементарними зарядженими частинками. Тому, послідуючі радіоактивні
ізотопи, що отримані в результаті таких ядерних ланцюгових реакцій,
називаються штучними. А це свідчить про те, що між явищем
радіоактивності хімічної речовини та явищем розпаду радіоактивного ядра не
існує ніякої різниці. Але все ж таки радіоактивність розглядається як
окремий фізичний процес.
Вид елементарних частинок що випромінюються (продукти розпаду)
Атом будь якого хімічного елемента має складну будову. В центрі атома
знаходиться дуже щільне ядро, яке має в своєму складі позитивно заряджені
протони і нейтрально заряджені нейтрони, а навколо ядра з великою
швидкістю обертаються легкі негативно заряджені електрони.Кожен атом
будь якої хімічної речовини має однакову кількість протонів та електронів, в
результаті чого у звичайних умовах цей атом знаходиться у статистичній
рівновазі. Але атоми різних хімічних елементів відрізняються один від
одного кількістю електронів. Наприклад, навколо ядра атома водню
рухається лише один електрон, у гелію - 2, у літію - 3, а навколо ядра атома
урану - 92 електрона. Кількість електронів у будь якого атома рівняється
порядковому номеру даного елемента Періодичної системи елементів
Д.І.Мєндєлєєва.
Найпростішу будову має ядро хімічного елементу водню, до складу якого
входить лише один протон. Тому і ядро водню названо протоном, яке має
одиночний позитивний заряд.
Більш складну будову має ядро гелію, до складу якого входить два протона
(тобто два найпростіших ядра водню), та декілька нейтронів, які утримують
позитивно заряджені протони у межах ядра. Саме ядра гелію з їх протонами і
нейтронами і становлять основу побудови будь якої іншої речовини, в тому
числі і радіоактивної. А окремо взятий протон, електрон або нейтрон
відносяться до елементарних частинок, що випромінюються в навколишнє
середовище в процесі розпаду ядер хімічних речовин.
При цьому, випромінювання будь яких елементарно заряджених частинок
супроводжується утворенням специфічного поля гама-променя (у).
Таким чином, в навколишнє середовище під час розпаду ядер радіоактивних
речовин випромінюються:
а)
в процесі природнього розчеплення радіоактивних ядер:
—
альфа-частинки (а-частинки);
бета-частинки (р-частинки);
гама-промені (у), породжені випромінюванням а і гамма-частинок;
в процесі вимушеного розчеплення радіоактивних ядер:
—
—
б)
потік нейтронів (п);
—
гама-промені (у), що породжені розповсюдженням нейтронів (п).
Однією із найважливіших характеристик радіоактивних випромінювань є
проникаюча здібність, яка характеризує вражаючі властивості цих
випромінювань. Вона залежить від виду і енергії випромінювання, та від
щільності середовища, через яку проникає дане випромінювання.
—
Альфа-частинки {а-частинки) уявляють собою потік тяжких ядер гелію.
Вони, в порівняні з іншими елементарними частинками, мають значну масу, і
тому випромінюються з ядер атомів зі швидкість близькою до 20000 км/сек.
при зіткненні з зустрічними частинками середовища їх швидкість швидко
понижується, в результаті чого а-частинки пробігають в повітрі всього 7-9
см. В іншому середовищі їх шлях пробігу ще менший. Наприклад, звичайний
листок паперу повністю поглинає всі а- частинки.
Бета-частинки ф-частинки) становлять потік легких електронів, а від того
вони мають початкову швидкість близьку до швидкості світла. Тому їх
проникаюча здібність більша ніж у а-частинок. Швидкі Р-частинки
пролітають в повітрі до 20 м, у воді - до 2,6 см, а в свинцю - до 0,3 см.
Гама-промені (у-промені) за своїми властивостями східні з рентгенівськими
променями. Вони розповсюджуються зі швидкістю світла та_володіють
виключно великою проникаючою здібністю. Щоб послабити вдвічі потік у променів потрібний шар сталі товщиною 1,8 см., а їх довжина пробігу в
повітрі становить сотні метрів.
Потік нейтронів (п) виникає під час вимушеного розчеплення ядер
радіоактивних елементів в результаті ланцюгової ядерної реакції при
ядерному вибухові. Це ті нейтрони які в момент ядерного вибуху вийшли за
межі критичної маси і не приймають участі в подальшій ланцюговій реакції
ядерного розчеплення.
Такі нейтрони здатні розповсюджуватися у повітряному просторі на відстань
до 3 км, а їх рух знову ж таки супроводжується утворенням гама-променей
(у- променей).
В залежності від дії променів розрізняються проникаюча і наведена види
радіації:
Проникаюча радіація - це потік а-, /?-частинок, нейтронів (п) та гамапроменів (у), які пронизують людину та іонізують її тіло.
Наведена радіація - це утворення радіоактивності в ґрунті та інших
предметах, на які діяла проникаюча радіація, в наслідок чого ці предмети
самі стають радіоактивними.
2. Типові методи та засоби захисту
випромінювання у виробничих умовах.
персоналу
від
іонізуючого
Порядок захисту населення від радіоактивного опромінення визначений
в спеціальному документі “Норми радіаційної безпеки” (НРБ-76/87), у
якому наведиться ціла система дозових меж та принципи їх
застосування.Цим документом передбачено три категорії людей, які
можуть потрапити під опромінення, і для яких установлюється свій
порядок дозиметричного контролю:
категорія А - це персонал або люди, що постійно працюють в умовах
опромінення;
категорія Б - це обмежена частина населення, яка безпосередньо не працює з
опроміненням, але за умовами роботи або проживання може потрапити під
дію опромінення;
категорія В - це остання частина населення міста, області, країни.
При визначені норм радіаційної безпеки також враховувалося і те, що різні
органи тіла людини мають різну чутливість до опромінення.
Так, Міжнародною комісією з радіаційного захисту визначені коефіцієнти
радіаційного ризику для різних тканин і органів людини внаслідок їх
рівномірного опромінення. Ці коефіцієнти становлять:
-
0,03 - кісткова тканина;
0,04 - щитовидна залоза;
0,12 - червоний кістковий мозок;
0,12-легені;
0,15- молочні залози;
0,24 - яєчники, або сім’яники;
0,30 - інші органи.
Для узагальнення дії радіації на людину, визначається так званий її
критичний орган, опромінення якого може нанести найбільшу шкоду для
здоров’я даної особи. Виділяється три групи критичних органів людини:
I
- все тіло та червоний кістковий мозок;
II
- м’язи, щитовидна залоза, жирові тканини, печінка, нирки, селезінка,
шлунково-кишковий тракт, легені, кришталики ока та інші органи крім тих,
що належать до першої і третьої груп;
III - шкіряний покрив, кісткова тканина, передпліччя, гомілки, стопи.
Враховуючи дію радіації на ці критичні органи, для кожної категорії
населення установлюються наступні межі доз опромінення:
1.
Межа річного надходження (МРН) - це таке щорічне опромінення
людини, при якому на протязі 70 років вона отримає таку еквівалентну дозу
опромінення, що не перевищує значення Так званої межі дози опромінення
2.
Межа дози (МД) - це основна межа опромінення для категорії Б. Вона
встановлює таке значення річного опромінення, при якому рівномірне
опромінення людини на протязі 70 років не може привести до значних змін у
стані її здоров’я, що можуть бути виявлені сучасними методами.
3.
Гранично допустима доза (ГДД) - це межа опромінення категорії А.
Дозові
межі
сумарного Групи критичних органів
II
III
внутрішнього
і
зовнішнього І
опромінення, (бер за календарний
рік)
Категорія А (ГДД)
5
15
ЗО
Категорія Б (ГД)
0,5
1,5
3
Категорія В
Не більше ніж для категорії Б
Захист організму від потрапляння всередину радіоактивних речовин - одна з
найактуальніших проблем після Чорнобильської катастрофи . Систематичне
споживання продуктів харчування та води, що забруднені радіоактивними
речовинами, призводить до накопичування радіонуклідів в організмі людини
(йоду - в щитовидній залозі, стронцію - в кістках, цезію - в м'яких тканинах).
Радіонукліди, потрапляючи в організм з харчовими продуктами і водою,
формують основне дозове навантаження і тим самим істотно впливають на
стан здоров'я людини. Тривалий час споживання забруднених продуктів є
основним видом опромінення. Однак цей шлях радіаційного впливу
доступний Для регулювання.
Для зменшення радіонуклідів, які надходять з їжею, необхідно систематично
приймати радіопротектори - речовини, які зв'язують радіонукліди та
підвищують стійкість організму до радіоактивного впливу. Ці речовини
містяться у деяких харчових продуктах і рослинах (яблучне повидло,
неосвітлений яблучний сік, чорноплідна горобина, ожина, морква, обліпиха,
тисячолистник), а також в продуктах бджолярства (мед, прополіс, маточне
молоко та ін ). Усі ці продукти ефективно діють при систематичному їх
вживанні.
Помаранчеве забарвлення - це зовнішня ознака насичення фруктів і овочів
каротином. Багато каротину є у моркві, томатах, буряках, абрикосах,
гарбузах . Однак немало його і в листяних рослинах, де зелений хлорофіл
маскує оранжевий колір (петрушка, кріп, салат тощо). Корисними з точки
зору радіозахисної дії є продукти, що мають синій колір (чорна смородина,
чорноплідна горобина, столові буряки, темні сорти винограду)
У даний час на основі світового і вітчизняного досвіду розроблено систему
захисту людини від шкідливої дії радіоактивного впливу . Ця система
передбачає
використання
передусім
природних
факторів,
котрі
супроводжують повсякденне життя кожної людини і визначає 12 правил
захисту медицини .
Ось деякі з них:
генозахистне харчування (воно врятувало генофонд японців від
наслідків Хіросіми і Нагасакі);
—
очищення організму від радіонуклідів, хімічних і біологічних
генотоксікандів;
—
методи стимуляції захисних сил організму, біотехнологія генозахисної
дії продуктів бджолярства;
—
навчання методів корекції психіки (аутотренінг, медитація).
Сучасна вітчизняна концепція радіозахисного харчування базується на трьох
основних положеннях: максимально можливе зменшення надходження
радіонуклідів з їжею;
—
гальмування процесу всмоктування і нагромадження радіонуклідів в
організмі; дотримання принципів раціонального харчування.
Зменшити надходження радіонуклідів в організм з їжею можна, знижуючи їх
вміст у продуктах за допомогою різних технологічних прийомів, а також
складаючи раціон з продуктів, що вміщують мінімальну кількість
радіонуклідів. Для цього потрібно споживати більш чисті продукти,
змінюючи дуже забруднені на менш забруднені або ж звільняючи продукти
від радіонуклідів.
Основні принципи забезпечення радіаційної безпеки від зовнішнього
опромінення:
зменшення потужності джерел ("захист кількістю");
—
скорочення часу роботи з джерелом ("захист часом");
—
збільшення відстані від джерел до працюючих ("захист відстанню");
—
екранування джерел випромінювання матеріалами, що поглинають
іонізуюче випромінювання ("захист екраном")
Чорнобильська катастрофа за масштабами забруднення навколишнього
середовища була найбільшою у світі.
—
Як відомо, 32 мільйони людей 12 областей України різною мірою потерпіли
від радіоактивного забруднення. Забруднення поширилось в Європу та за її
межі. Внаслідок чорнобильської катастрофи на території України радіацією
забруднені місцевості 86 адміністративних районів,
2311 населених пунктів, де загалом мешкає близько 2 млн . 600 тис . жителів,
у тому числі - 600 тис . дітей . Забруднено радіонуклідами понад 7 млн .
гектарів землі, серед яких 3 млн га сільськогосподарських угідь та 2 млн
лісових масивів.
В даний час об'єкти ЧАЕС випромінюють дози радіації 15-300 мР/год . А на
окремих ділянках 1-5 Р/год . Проектний термін служби саркофага який
захищатиме четвертий реактор, 30 років . Зараз планується "саркофаг-2",
який повинен містити "саркофаг-1" і зробити його безпечним .
Верховна Рада України ухвалила Закон, який визначає 4 зони радіоактивного
забруднення:
1 .Зона періодичного радіоактивного контролю (низьке забруднення, 0,5-1
Кі/км2). Дозволено збирання грибів, ягід, лікарських рослин, а також
заготівля деревини без обмежень. У підсобних господарствах ніяких
обмежень щодо годівлі та утримання сільськогосподарських тварин і птиці
не запроваджується..
2. Зона посиленого радіоактивного контролю (середнє забруднення, 1-5
Кі/км2) Дозволено збирання, заготівлю грибів, ягід, лікарських рослин і сіна
з обов'язковим попереднім дозиметричним контролем. Заготівля деревини і
використання продуктів
її переробки проводиться без обмеження. У підсобних господарствах
рекомендується періодичний вибірковий контроль м'ясних і молочних
продуктів, кормів.
3. Зона гарантованого добровільного відселення (високі забруднення, 5-15
Кі/км2). У цій зоні заготівля грибів, ягід заборонена . Необхідний особливий
режим сільського господарства: обмежене землекористування. Заборонено
випасати молочну, м'ясну худобу.
4 . Зони відчуження (надзвичайно високе забруднення) . Це дослідницький
полігон для боротьби із наслідками ядерних катастроф.
Дозиметричний контроль проводиться для своєчасного отримання даних про
дози опромінення людей та ступеня зараження місцевості, техніки тощо для
вжиття заходів щодо зменшення небезпеки радіаційного ураження. Прилади,
що призначені для виявлення та вимірювання радіоактивних випромінювань,
називаються дозиметричними . Дозиметр призначений для вимірювання
потужності дози випромінювання, тобто дози за одиницю часу.
Для контролю радіаційного фону в навчальних приміщеннях може бути
використаний індикатор іонізуючих випромінювань . Він призначений для
виявлення і оцінки інтенсивності гама-випромінювання, а також для
визначення рівня потужності еквівалентної дози (ПЕД) гама-випромінювання
за цифровим індикатором .
При допомозі індикатора можна також оцінити радіоактивне забруднення
території та продуктів харчування за їх зовнішнім у-випромінюванням .
Одиницею вимірювання радіоактивного забруднення є Кюрі/кг або Бк/кг .
Мінімальний рівень радіоактивного забруднення, який потребує уваги у
відповідності з рекомендацією НКРЗ встановлений в 4 кіло-Беккереля на
кілограм (літр) - 4 кБк/кг (л) або 110-7 Кюрі/кг (л)
Згідно декларації МКРЗ обмеження опромінення повинно базуватися на
середній річній дозі протягом життя рівній 1 мЗв .
В Україні допустимі рівні опромінення регламентувалися Санітарними
правилами роботи з радіоактивними речовинами і джерелами іонізуючих
випромінювань СП-333- 60.
В даний час діють Норми радіаційної безпеки (НРБУ-97) . Вони
встановлюють систему дозових навантажень і принципи їх застосування.
Державні санітарні правила встановлюють граничну річну дозу опромінення
5 мЗв (0,5 бер), яка враховує усі природні джерела випромінювання і
прийнята у переважній більшості розвинутих країн.
Допустимим вважають одноразове аварійне випромінювання - 0,1 Зв.
Потужності експозиційної дози до 25 мкР/год в Україні вважається
допустимою.
Дози 500-600 бер вважаються смертельними.
Лекція № __
Тема: Санітарно-гігієнічні вимоги до планування і розміщення виробничих
і допоміжних приміщень
1. Класи шкідливості підприємств за санітарними нормами.
2. Санітарно-захисні зони підприємств.
3. Вимоги до розташування промислового майданчика підприємства, до
виробничих та допоміжних приміщень.
4. Енерго- та водопостачання, каналізація, транспортні комунікації.
1. Класи шкідливості підприємств за санітарними нормами
Розрізняють п’ять класів шкідливості підприємств за санітарними нормами:
а. І, II та III клас шкідливості – підприємства хімічної та металургійної
промисловості, деякі підприємства з видобутку руди, виробництва
будівельних матеріалів.
б. IV клас – поряд з підприємствами хімічної та металургійної
промисловості, належать підприємства металообробної промисловості з
чавунним (у кількості до 10 000 тонн/рік) та кольоровим (у кількості до
100 тонн/рік) литвом, низка підприємств з виробництва будівельних
матеріалів, оброблення деревини, великі підприємства текстильної, легкої,
харчової промисловості.
в. V клас – крім деяких виробництв хімічної та металургійної промисловості,
належать підприємства металообробної промисловості з термічним
обробленням без ливарних процесів, великі друкарні, меблеві фабрики.
2. Санітарно-захисні зони підприємств
Санітарно-захисна зона — зона, яка відокремлює промислове
підприємство від житлової забудови.
Санітарно-захисна зона — територія навколо потенційно небезпечного
підприємства, в межах якої заборонено проживання населення та ведення
господарської діяльності, розміри якої встановлюються проектною
документацією відповідно до державних нормативних документів.
Санітарно-захисні зони створюються навколо об'єктів, які є джерелами
виділення шкідливих речовин, запахів, підвищених рівнів шуму, вібрації,
ультразвукових і електромагнітних хвиль, електронних полів, іонізуючих
випромінювань тощо, з метою відокремлення таких об'єктів від територій
житлової забудови.
У межах санітарно-захисних зон забороняється будівництво житлових
об'єктів, об'єктів соціальної інфраструктури та інших об'єктів, пов'язаних з
постійним перебуванням людей.
Ширина санітарно-захисної зони залежить від характеру і потужності
виробництва, досконалості технологічних процесів, рівня несприятливих
чинників, рози вітрів, застосування газо- і пилоочисних пристроїв, наявності
протишумових, противібраційних і інших захисних заходів. Згідно з
санітарними нормами промислові підприємства, теплові й атомні
електростанції, санітарно-технічні споруди й інші об'єкти розділені на 5
класів:
для об'єктів 1 класу ширина санітарно-захисної зони повинна бути не
менше 1000 м, II — 500 м, III — 300 м, IV — 100 м, V — 50 м.
Санітарно-захисні зони шириною 1000 м встановлені для підприємств із
видобутку руд свинцю, миш'яку, марганцю, ртуті, природного газу;
- санітарно-захисні зони 500 м — для підприємств із видобутку кам’яного .,
бурого і інш. вугілля, фосфоритів, апатитів, колчеданів, залізних і
поліметалічних руд;
-санітарно-захисні зони 300 м — для підприємств із видобутку доломіту,
магнетитів і інш., а також для гідрошахт, збагачувальних і брикетних фабрик.
Санітарно-захисна зона 100 м рекомендується для підприємств з видобутку
кам'яної солі, торфу фрезерним способом і інш.
Територія санітарно-захисної зони повинна бути озеленена, що сприяє
зменшенню атмосферних забруднень і зниженню рівня шуму.
3.Вимоги до розташування промислового майданчика підприємства, до
виробничих та допоміжних приміщень.
Створення здорових та безпечних умов праці починається з правильного
вибору майданчика для розміщення підприємства та раціонального
розташування на ньому виробничих, допоміжних та інших будівель і споруд.
Обираючи майданчик для будівництва підприємства, треба враховувати:
 аерокліматичну характеристику та рельєф місцевості,
 умови туманоутворення та розсіювання в атмосфері промислових
викидів.
Не можна розміщувати підприємства поблизу джерел водопостачання; на
ділянках, забруднених органічними та радіоактивними відходами; в місцях
можливих підтоплень тощо. Слід зазначити, що при виборі місця розміщення
підприємства необхідно врахувати вплив вже існуючих джерел викидів та
створюваного ними виду забруднення.
Вирішуючи питання зонування (умовного поділу території за
функціональним використанням), великого значення слід надавати
переважаючому напрямку вітрів та рельєфу місцевості. Як правило,
виробничу зону розташовують з підвітряного боку відносно підсобної та
інших зон. Окремі будівлі та споруди розміщують на майданчику таким
чином, щоб у місцях організованого повітрозабору системами вентиляції
(кондиціонування повітря) вміст шкідливих речовин у зовнішньому повітрі
не перевищував 30 % ГДК для повітря робочої зони виробництв. При
орієнтуванні будівель відносно сторін світу необхідно прагнути до створення
сприятливих умов для природного освітлення. Відстань між будівлями, що
розташовані навпроти, повинна бути не менше за висоту найвищої з цих
будівель (щоб вони не затіняли одна одну).
Виробничі будівлі та споруди, як правило, розташовують за ходом
виробничого процесу. При цьому їх слід групувати з урахуванням спільності
санітарних та протипожежних вимог, а також з урахуванням споживання
електроенергії, руху транспортних та людських потоків.
Джерелами забруднення повітря є: організовані (зосереджені) викиди через
труби і шахти; розосереджені - через ліхтарі промислових споруд;
неорганізовані - відкриті склади та підвали, місця завантаження, місця для
зберігання промислових відходів.
Основні вимоги до будівель виробничого призначення викладені в СНиП
2.09.02-85.
При плануванні виробничих приміщень необхідно враховувати:
 санітарну характеристику виробничих процесів,
 дотримуватись норм корисної площі для працюючих,
 нормативів площ для розташування устаткування
 необхідної ширини проходів, що забезпечують безпечну роботу та
зручне обслуговування устаткування.
Об'єм виробничого приміщення на одне робоче місце згідно з санітарними
нормами повинен складати не менше 15 м3, а площа приміщення - не менше
4,5 м2, а на одне робоче місце з відеодисплейним терміналом відповідно 20 м3 та 6 м2.
Якщо в одній будові необхідно розмістити виробничі приміщення, до яких
з точки зору промислової санітарії та пожежної профілактики висуваються
різні вимоги, то їх належить групувати таким чином, щоб вони були
ізольованими одне від одного. Цехи, відділення та дільниці зі значними
шкідливими виділеннями, надлишком тепла та пожежонебезпечні необхідно
розташовувати біля зовнішніх стін будівлі і, якщо допустимо за умовами
технологічного процесу та потоковістю виробництва, - на верхніх поверхах
багатоповерхової будівлі. Не можна розташовувати нешкідливі цехи та
дільниці (наприклад, механоскладальні, інструментальні, ЕОМ тощо), а
також конторські приміщення над шкідливими, оскільки при відкриванні
вікон гази та пари можуть проникати в ці приміщення.
Приміщення, де розташоване електрощитове, вентиляційне, компресорне
та інші види обладнання підвищеної небезпеки повинні бути постійно
зачиненими на ключ з тим, щоб у них не потрапили сторонні особи.
З метою запобігання травматизму у виробничих приміщеннях необхідно
застосовувати попереджувальне пофарбування будівельних конструкцій,
устаткування, трубопроводів, електрошин, а також знаки безпеки праці
відповідно до ГОСТу 12.4.026-76.
Ширина основних проходів усередині цехів та дільниць повинна бути не
менше 1,5 м, а ширина проїздів - 2,5 м. Двері та ворота, що ведуть
безпосередньо на двір, необхідно обладнати тамбурами або повітряними
(тепловими) завісами.
Важливе значення для здорових та безпечних умов праці мають
раціональне розташування основного та допоміжного устаткування,
виробничих меблів, а також правильна організація робочих місць. Порядок
розташування устаткування і відстань між ними визначаються їх розмірами,
технологічними вимогами і вимогами охорони праці. Однак у всіх випадках
до устаткування, що має електропровід, повинен бути вільний підхід з усіх
сторін шириною не менше 1 м зі сторони робочої зони і 0,6 м - зі сторони
неробочої зони. Виробничі меблі (шафи, стелажі, столи тощо) можна ставити
впритул до конструктивних елементів будівлі - стін, колон.
Для оброблення та захисту внутрішніх поверхонь конструкцій приміщень
від дії шкідливих та агресивних речовин (наприклад, кислот, лугів, свинцю)
та вологи використовують керамічну плитку, кислотостійку штукатурку,
олійну фарбу, які перешкоджають сорбції цих речовин та дозволяють легке
миття поверхонь.
Висота виробничих приміщень має бути не менше 3,2 м, а для приміщень
енергетичного та складського господарства - 3,0 м. Відстань від підлоги до
конструктивних елементів перекриття - 2,6 м. Галереї, містки, сходи і
майданчики повинні бути завширшки не менше 1 м і загороджені поручнями
висотою 1 м, а внизу повинні мати бортики висотою 0,2 м.
Усі майданчики, які розташовані на висоті понад 260 мм від підлоги,
повинні мати поруччя. Металеві сходи для обслуговування обладнання
встановлюються під кутом, що не перевищує 45°, з відстанню між
сходинками 230- 260 мм і шириною сходів 260-300 мм. Для обслуговування
обладнання, що відвідується 1-2 рази на зміну і яке розташоване на
майданчиках з різницею у відмітках не більше 3 м, допускається приймати
кут нахилу сходів 60°. Поруччя фарбують у жовтий (червоний) колір, а
стояки - у білий. Сходи виготовляють ребристими або із смугастої сталі.
Ширина виходів з приміщень має бути не меншою 1,0 м, висота - 2,2 м. У
разі руху транспорту через двері їх ширина повинна бути на 0,8 м більше з
обох боків габариту транспорту.
Підлоги виробничих приміщень повинні бути зносостійкими, теплими,
неслизькими, щільними, легко очищуватись, а в деяких цехах та дільницях "
волого-, кислото- та вогнестійкими. Через підлогу в інші приміщення не
повинні проникати вода, мастила, шкідливі речовини, гази.
Основні вимоги до допоміжних приміщень
До складу будь-якого підприємства (залежно від масштабу) повинні
входити допоміжні приміщення, які поділяються на п'ять груп:
- санітарно-побутові (гардеробні, душові, умивальні, туалети, кімнати для
куріння, приміщення для обігрівання та ін.);
- охорони здоров'я (медпункти, приміщення особистої гігієни жінок,
фітарії, інгаляторії, для відпочинку в робочий час та психологічного
розвантаження);
- громадського харчування (їдальні, буфети, кімнати для споживання їжі);
- культурного обслуговування (бібліотеки, приміщення для зборів,
спортзали тощо);
- адміністративні (приміщення управління, громадських організацій,
охорони праці, конструкторських бюро).
Допоміжні приміщення різного призначення, як правило, розташовують
разом, в одній будівлі та в місцях з найменшим впливом шуму, вібрації та
інших шкідливих чинників.
Вимоги щодо складу, розміщення, розмірів та обладнання допоміжних
приміщень викладені в СНиП 2.09.04-87.
Санітарно-побутові приміщення необхідно розташовувати з максимальним
наближенням до робочих місць, щоб не було зустрічних потоків людей, а
також переходів через виробничі приміщення зі шкідливими виділеннями,
неопалювані частини будівлі та відкриті простори.
Розрахунок санітарно-побутових приміщень проводиться в залежності від
санітарної характеристики виробничих процесів та кількості працюючих у
найчисельнішу зміну.
Відповідно до санітарної характеристики виробничі процеси поділяються
на чотири групи, а кожна з них - ще на 2-5 підгруп.
До першої групи (має три підгрупи) належать виробничі процеси, що
призводять до забруднення рук, тіла, спецодягу речовинами 3-го та 4-го
класів небезпеки.
До другої групи (має п'ять підгруп) належать виробничі процеси, що
здійснюються при надлишку явної теплоти або несприятливих
метеорологічних умовах.
До третьої групи (має дві підгрупи) належать процеси, що спричинюють
забруднення речовинами 1-го та 2-го класів небезпеки.
До четвертої групи належать процеси, що вимагають особливого режиму
для забезпечення якості продукції, а саме: пов'язані з переробкою харчових
продуктів, виробництвом стерильних матеріалів, що вимагають особливої
чистоти.
Розташування,
розміри,
оброблення
допоміжних
приміщень
обумовлюються
низкою
санітарних
вимог.
Наприклад,
туалети
розташовують, як правило, на кожному поверсі на відстані не більше 75 м від
найвіддаленішого робочого місця, а душові слід влаштовувати в кімнатах,
суміжних з гардеробними, біля внутрішніх стін.
Лекція №_
Тема: Загальні вимоги безпеки.
План лекції
1.Безпека під час експлуатації систем під тиском.
1.1.Безпека при експлуатації котельних установок.
1.2.Безпека при експлуатації компресорних установок.
1.3.Безпека при експлуатації трубопроводів.
1.4.Безпека при експлуатації балонів.
2.Безпека при експлуатації установок кріогенної техніки.
1.Безпека під час експлуатації систем під тиском.
На підприємствах різних галузей промисловості широко застосовуються
системи, що працюють під тиском. До таких систем належать: парові та
водогрійні котли; компресори та повітрозбірники (ресивери); трубопроводи
для стисненого повітря, газу та пари; балони та цистерни для
транспортування і зберігання зріджених, стиснених і розчинених газів, а
також інші посудини, що працюють під тиском. Використання енергії
стисненого повітря, водяної пари, а також різних газів та рідин дозволяє
вдосконалити технологію, механізувати та автоматизувати виробничі
процеси. Однак посудини, апарати, трубопроводи, що працюють під тиском,
є джерелами підвищеної небезпеки. Основна небезпека полягає в тому, що у
разі руйнування такої посудини чи апарата може статися значне вивільнення
енергії внаслідок раптового адіабатичного розширення газу чи пари, - так
званий фізичний вибух. Так, потужність вибуху (розриву) посудини
місткістю 1 м3, в якій знаходиться повітря під тиском 1 МПа (10 кгс/см2),
становить близько 13 МВт. Якщо в посудині за тих же умов знаходиться
водяна пара, то потужність вибуху (розриву) вже буде близько 200 МВт. У
результаті такого вибуху можуть статися значні руйнування та важкі травми
у людей.
З огляду на підвищену небезпеку до обслуговування систем (посудин), що
працюють під тиском, допускаються особи, які досягли 18-річного віку,
пройшли медичне обстеження, навчання за затвердженою програмою,
атестовані й мають посвідчення на обслуговування відповідного
устаткування (посудини, апарата). Підготовка таких працівників
здійснюється у навчальних закладах (професійно-технічних училищах,
навчально-курсових комбінатах), які одержали в установленому порядку
дозвіл Держгірпромнагляду на проведення такого навчання. Періодичні
перевірки знань працівників, які обслуговують системи, що працюють під
тиском, здійснюються не менше одного разу на рік. Адміністрація
підприємства зобов'язана утримувати системи, що працюють під тиском у
справному стані, який забезпечує безпеку їх обслуговування та надійність
роботи. На підприємствах повинні бути розроблені, затверджені, вивішені на
робочих місцях та видані під розписку обслуговуючому персоналу інструкції
щодо безпечного обслуговування таких систем. На підприємствах в
установленому порядку призначається особа, на яку покладається
відповідальність за справний стан та безпечну експлуатацію систем
(посудин), що працюють під тиском.
Причини аварій і нещасних випадків під час експлуатації систем, що
працюють під тиском
Причинами аварій (вибухів) балонів із зрідженими, стисненими та
розчиненими газами є: дефекти та неточності, допущені при їх виготовленні
(дефекти зварних швів, різьби вентиля, горловини балона); перевищення
тиску газу в балоні внаслідок його заповнення понад норму; нагрівання
балона під дією сонячних променів, нагрівальних приладів, відкритого
вогню, надзвичайно швидкого наповнення газом; падіння та удари балонів;
помилкове наповнення балона іншим газом; швидкий відбір газу з балона,
який може спричинити іскри у струмені газу; потрапляння мастила на
вентиль кисневого балона та ін. Нещасні випадки (травмування) найчастіше
стаються під час транспортування, завантаження та у разі падіння балонів.
Основними причинами аварій під час експлуатації парових та водогрійних
котлів можуть бути: різке зниження рівня води внаслідок порушення
герметичності системи; перевищення робочого тиску при несправних
запобіжних пристроях та контрольно-вимірювальних приладах; порушення
водного режиму (утворення накипу внаслідок використання води з високою
твердістю); дефекти, допущені при виготовленні та ремонті котлів; зниження
механічної міцності котла в процесі експлуатації (корозія металу);
порушення правил експлуатації та режимів роботи котлів. Нещасні випадки,
в основному, пов'язані з доторканням до нагрітих поверхонь котлів та інших
частин системи теплопостачання.
До основних причин аварій та вибухів компресорних установок належать:
дефекти, допущені при їх виготовленні чи ремонті (тріщини, пропуски у
зварних швах, розриви прокладок і т. ін.); підвищення температури
стисненого повітря або нагрівання частин компресорної установки вище
допустимого внаслідок незадовільного охолодження; підвищення тиску вище
допустимого внаслідок несправності засобів захисту; потрапляння пилу,
вологи, парів мастильних речовин, гасу, бензину тощо в камеру стискання;
накопичення зарядів статичної електрики (пасові передачі, тертя струменя
стисненого повітря об стінки компресорної установки); незадовільні
експлуатація та нагляд за установками.
Причинами розгерметизації в системах трубопроводів для стисненого
повітря, газу чи пари можуть бути: дефекти при зварюванні труб; корозія
металу і, як наслідок, зменшення товщини стінок труб; підвищення тиску
вище допустимого; замерзання конденсату; деформації внаслідок теплового
розширення; механічні пошкодження трубопроводів.
Таким чином, основними причинами аварій під час експлуатації систем, що
працюють під тиском, можна вважати: неякісне виготовлення, монтаж чи
ремонт посудин, апаратів, трубопроводів; порушення технологічного режиму
та правил експлуатації; несправність запобіжних пристроїв, контрольновимірювальних приладів, арматури; корозія металу.
Посудинами, що працюють під тиском, називаються герметично закриті
резервуари, які призначені для здійснення в них хімічних і теплових
процесів, а також для зберігання та перевезення стиснених, зріджених і
розчинених газів та рідин. Посудини, що працюють під тиском, належать до
об'єктів з підвищеною небезпекою, тому при їх виготовленні та експлуатації
необхідно дотримуватись вимог ДНАОП 0.00-1.07-94 "Правила будови і
безпечної експлуатації посудин, що працюють під тиском". Дія цих Правил
поширюється на:
- посудини, які працюють під тиском води з температурою вище 115 °С або
іншої рідини з температурою, що перевищує температуру кипіння при тиску
0,07 МПа (0,7 кгс/см3), без урахування гідростатичного тиску;
- посудини, що працюють під тиском пари або газу, вищим 0,07 МПа;
- балони, призначені для транспортування і зберігання зріджених, стиснених
і розчинених газів під тиском, вищим 0,07 МПа;
- цистерни та бочки для транспортування і зберігання зріджених газів, тиск
пари яких при температурі до 50 °С перевищує тиск понад 0,07 МПа;
- цистерни і посудини для транспортування і зберігання зріджених,
стиснених газів, рідин і сипких тіл, в яких тиск вище 0,07 МПа утворюється
періодично для їх випорожнення; барокамери.
Посудини, що працюють під тиском, до пуску в роботу повинні бути
зареєстровані в експертно-технічних центрах (ЕТЦ). Реєстрації в ЕТЦ
підлягають:
- посудини 1-ї групи, що працюють при температурі не вище 200 °С, у яких
добуток тиску в МПа (кгс/см3) на місткість у м3 (літрах) не перевищує 0,05
(500), а також посудини 2, 3 і 4-ї груп, що працюють при зазначеній вище
температурі, в яких добуток тиску в МПа (кгс/см3) на місткість м3 (літрах) не
перевищує 1 (10 000)
- бочки для перевезення зріджених газів, балони місткістю до 100 л, які
встановлені стаціонарно, а також які призначені для транспортування та (або)
зберігання стиснених, зріджених і розчинених газів;
- посудини для зберігання або транспортування зріджених газів, рідких і
сипких тіл, що перебувають під тиском періодично при їх випорожнюванні;
посудини із стисненими і зрідженими газами, що призначені для
забезпечення паливом двигунів транспортних засобів, на яких вони
встановлені;
- деякі інші посудини.
Посудини, що працюють під тиском, піддаються технічному посвідченню до
пуску в роботу та періодично в процесі експлуатації, а в необхідних випадках
- позачерговому опосвідченню; технічне опосвідчення проводиться у
визначені ДНАОП 0.00-1.07-94 терміни експертами ЕТЦ, а посудини, що не
реєструються
в
органах
Держнаглядохоронпраці
(тепер
Держгірпромнагляд), - особою, відповідальною за їх справний стан і
безпечну експлуатацію. Окрім того, технічне опосвідчення посудин, цистерн,
балонів і бочок може відбуватись на спеціальних ремонтно-випробувальних
пунктах, на підприємствах-виготовлювачах, наповнювальних станціях, які
мають відповідний дозвіл органів державного нагляду з охорони праці.
Технічне опосвідчення складається із зовнішнього, внутрішнього оглядів і
гідравлічного випробовування. Зовнішні й внутрішні огляди мають за мету
при періодичних і позачергових опосвідченнях встановити справність
посудини і можливість її подальшої роботи. При цьому звертається увага на
виявлення можливих тріщин, надривів, випинів і корозії на внутрішніх та
зовнішніх поверхнях стінок, слідів пропусків у зварних і клепаних
з'єднаннях.
Гідравлічне випробовування посудин проводиться тільки при задовільних
результатах зовнішнього і внутрішнього оглядів. Його мета - перевірка
міцності елементів посудини та щільності з'єднань. Величина пробного тиску
визначається, виходячи із дозволеного тиску для посудини. Під пробним
тиском посудина повинна перебувати 5 хв, якщо відсутні інші вказівки
підприємства-виготовлювача. Посудини, що працюють під тиском
шкідливих речовин (рідин і газів) 1 і 2-го класів небезпеки за ГОСТом
12.1.007-76, підлягають випробуванню на герметичність повітрям або
інертним газом під тиском, що дорівнює робочому тиску. Результати
технічного опосвідчення, а також термін наступного записуються у паспорт
встановленої форми, який повинна мати кожна посудина, що працює під
тиском.
Контрольно-вимірювальні прилади, запобіжні пристрої та арматура
Для забезпечення нормальних умов експлуатації та запобігання аварій і
вибухів посудини, апарати та трубопроводи, що працюють під тиском,
повинні бути оснащені запірною або запірно-регулювальною апаратурою,
запобіжними пристроями, приладами для вимірювання тиску, температури,
покажчиками рівня рідини і т. ін. Кількість, тип і місце встановлення
контрольно-вимірювальних приладів, запобіжних пристроїв, арматури
обирається організацією-розробником проекту, виходячи з конкретних умов
експлуатації.
Посудини, що споряджені швидкознімними затворами, повинні мати
запобіжні пристрої, які виключають можливість вмикання посудини під тиск
при неповному закритті кришки і відкриття її при наявності у посудині тиску.
Для запобігання підвищення тиску вище допустимого в посудинах, апаратах
та трубопроводах встановлюють пружинні або важільно-вантажні запобіжні
клапани (рис. 3.1, а, б). Вони автоматично відкриваються при підвищенні
тиску вище значення, що задається (регулюється) гвинтом стиснення
пружини або вантажем, який встановлюється на важіль клапана. Для того
щоб запобігти дії газу чи пари на обслуговуючий персонал при спрацюванні
запобіжного клапана, до нього під'єднують пристрої, що відводять пар чи газ
у безпечне місце. Встановлювати запірну арматуру (крани, засувки) між
посудиною та запобіжним клапаном не допускається. Посудини для вибухота пожежонебезпечних речовин, речовин 1-го і 2-го класів небезпеки за
ГОСТом 12.1.007-76, а також випарники з вогневим чи газовим обігрівом
повинні мати на підвідній лінії від насоса або компресора зворотний клапан,
який автоматично закривається тиском з посудини і запобігає виходу з неї
речовин у разі падіння тиску в підвідній лінії. За принципами роботи клапани
поділяються на підйомні (пружинні) та поворотні.
У разі необхідності контролю рівня рідини в посудинах, що мають межу
поділу середовищ застосовують покажчики рівня рідини . На посудинах, що
обігріваються полум'ям або гарячими газами, в яких можливе зниження рівня
рідини нижче дозволеного, має бути встановлено не менше двох покажчиків
рівня прямої дії. На кожному покажчику рівня повинні бути вказані
допустимий верхній і нижній рівні. Крім покажчиків рівня, на посудинах
можуть бути встановлені звукові, світлові та інші сигналізатори і блокування
за рівнем рідини.
Кожну посудину і самостійну порожнину з різним тиском необхідно
опоряджувати манометрами - приладами для вимірювання тиску. Манометри
повинні мати клас точності не нижче:
2,5 - при робочому тиску посудини до 2,5 МПа;
1,5 - при робочому тиску посудини понад 2,5 МПа. Треба вибирати
манометри з такою шкалою, щоб межа вимірювання робочого тиску
знаходилась у другій третині шкали. На шкалу манометра наноситься
червона риска, яка вказує на робочий тиск у посудині. Манометр
встановлюється так, щоб його покази було чітко видно обслуговуючому
персоналу.
1.1.
Безпека при експлуатації котельних установок
Наявність високого тиску і температури води та пари у водогрійних і
парових котлах створюють підвищену небезпеку під час їх експлуатації.
ДНАОП 0.00-1.08-94 "Правила будови і безпечної експлуатації парових і
водогрійних котлів" встановлює вимоги до проектування, будови,
виготовлення, монтажу, ремонту і експлуатації парових котлів, автономних
пароперегрівачів і економайзерів з робочим тиском понад 0,07 МПа (0,07
кгс/см2), водогрійних котлів і автономних економайзерів з температурою
води вище 115 °С. Правила не поширюються на котли з електричним
обігрівом, котли з об'ємом парового і водяного простору 0,01 м3 (10 л) і
менше, в яких добуток робочого тиску в МПа (кгс/см2) на об'єм у м3 (л) не
перевищує 0,02 (200), пароперегрівачі трубних печей підприємств хімічної,
нафтопереробної і нафтохімічної промисловості та деякі інші. Котли до
пуску в роботу повинні бути зареєстровані в органах Держнаглядохоронпраці
(тепер - Держгірпромнагляд).
Кожен котел піддається технічному опосвідченню інспектором (експертом)
органів Держнаглядохоронпраці (тепер - Держгірпромнагляд) до пуску в
роботу, періодично в процесі експлуатації, а в необхідних випадках позачерговому опосвідченню. Технічне опосвідчення котлів складається із
зовнішнього і внутрішнього оглядів (не менше одного разу на чотири роки)
та гідравлічного випробовування (не менше одного разу на вісім років).
Мінімальна величина пробного тиску Рп при гідравлічному випробовуванні
приймається:
- при робочому тиску р не більше 0,5 МПа (5 кгс/см2) Рп не менше 0,2 МПа;
- при робочому тиску р більше 0,5 МПа Рп = 1,25р, але не менше р + 0,3
МПа. Час витримки під пробним тиском повинен бути не меншим 10 хв.
Після цього тиск знижується до робочого, при якому і проводиться огляд усіх
зварних, вальцювальних, клепаних і роз'ємних з'єднань. Результати
технічного опосвідчення записуються в паспорт котла із зазначенням
термінів наступного опосвідчення.
Основні заходи щодо запобігання вибухів та аварій спрямовані на чітке
дотримання норм експлуатації парових та водогрійних котлів. Для
забезпечення безпечних умов і розрахункових режимів експлуатації та
керування роботою всі котли повинні бути оснащені: запобіжними
клапанами (не менше двох); манометрами; термометрами; покажчиками
рівня води (не менше двох, за винятком прямоточних котлів); запірною і
регулювальною апаратурою; приладами безпеки і пристроями для живлення
котлів водою. Парові та водогрійні котли при камерному спалюванні палива
повинні бути обладнані автоматичними пристроями для припинення подачі
палива у топку в наступних випадках: погасання факела у топці; вимкнення
всіх димососів; вимкнення всіх дуттєвих вентиляторів; зниження рівня води
(для прямоточних котлів - витрати води через котел) нижче допустимого. На
котлах необхідно встановити звукові сигналізатори верхнього і нижнього
граничних рівнів води, які вмикаються автоматично.
1.2. Безпека під час експлуатації компресорних установок
Стаціонарні та пересувні компресори, а також компресорні установки
знаходять широке застосування в багатьох галузях промисловості, де
використовують стиснене повітря. Робота компресорного устаткування
пов'язана з виникненням низки небезпечних та шкідливих чинників,
обумовлених наявністю у компресорах рухомих частин, високого тиску та
температури, а також можливістю утворення вибухонебезпечних сумішей з
продуктів розкладу мастильних матеріалів і повітря.
У компресорних установках відбувається стиснення газів. При стисненні газу
його температура зростає .
Найбільшу небезпеку при високій температурі в системі компресорної
установки становлять пари мастильних речовин, які в атмосфері стисненого
повітря стають вибухонебезпечними вже при температурі 250-300 °С. Пари
мастила у суміші з повітрям можуть займатися навіть від іскри електричного
розряду, тому для мащення рухомих частин компресора застосовують
спеціальні мастила з високою температурою займання. Для зменшення
температури стисненого повітря застосовують повітряне (для компресорів
низького тиску до 0,7 МПа) та водяне (для компресорів високого тиску)
охолодження компресорних установок.
Для гарантування безпеки під час експлуатації компресорних установок вони
повинні бути оснащені відповідними запобіжними пристроями та
контрольно-вимірювальними приладами. Для контролю температури
стисненого повітря слугує термометр . Окрім того, в схему установки
вмонтовано теплове реле , яке здійснює автоматичне вимикання компресора
у разі підвищення температури стисненого повітря вище допустимого
значення (наприклад, у разі неефективного охолодження).
Для запобігання аварій, спричинених підвищенням тиску, всі компресори
оснащуються манометрами
та запобіжними клапанами . Останні
встановлюються на кожній ступені стиснення компресора на лінії нагнітання
та на ресивері , який призначений для згладжування пульсації тиску повітря з
компресора у повітропровід.
Для того щоб запобігти утворенню вибухонебезпечних сумішей внаслідок
потрапляння в компресорну установку забрудненого або запиленого повітря,
на повітроприймальній трубі встановлено фільтр. Для стікання статичних
зарядів корпус компресора під'єднано до заземлювача . Компресорні
установки високого тиску комплектують ще й системою аварійного захисту,
яка забезпечує звукову та світлову сигналізацію у разі припинення подачі
води для охолодження, перевищення допустимої температури стисненого
газу, і автоматичну зупинку компресора, якщо тиск у системі мащення буде
менше допустимого, при надмірному тиску в установці та у разі виникнення
інших небезпечних ситуацій. Досить часто компресорні установки
оснащують пристроями автоматичного керування (рис. 3.3). Два компресори
1 з електродвигунами 2 подають стиснене повітря до ресиверів 3, звідки воно
надходить трубопроводом 6 до місця споживання. Давачами пристрою
автоматичного керування слугують два електроконтактних манометри 4, за
допомогою яких задаються необхідні значення тиску в повітропроводі.
При досягненні верхнього значення тиску в ресиверах компресори
автоматично вимикаються, а при досягненні нижнього заданого значення вмикаються. За правильну та безпечну експлуатацію компресорної установки
та повітропроводів відповідає особа, призначена наказом по підприємству,
яка має закінчену технічну освіту, спеціальне посвідчення та практичний
досвід роботи.
1.3.Безпека при експлуатації трубопроводів
Трубопроводи призначені для транспортування стисненого повітря, води,
пари, різних газів та рідин. Для швидкого визначення вмісту трубопроводів, а
відтак і дотримання працівниками відповідних вимог безпеки у разі
наближення до них, встановлено десять груп речовин і відповідне
розпізнавальне пофарбування трубопроводів, якими вони транспортуються:
перша - вода (зелений),
друга - пара (червоний),
третя - повітря (синій),
четверта і п'ята - горючі та негорючі гази, включаючи скраплені (жовтий),
шоста - кислоти (оранжевий),
сьома - луги (фіолетовий),
восьма і дев'ята - горючі й негорючі рідини (коричневий),
нульова - інші речовини (сірий).
Розпізнавальне пофарбування трубопроводів проводиться по всій їх довжині
або на окремих ділянках, залежно від місця розташування, освітленості,
розмірів і т. ін.
Для того щоб виділити вид небезпеки, на трубопроводи наносять сигнальні
кольорові кільця: червоні - для легкозаймистих, вибухо- і вогненебезпечних
речовин; жовті - для шкідливих і небезпечних речовин (отруйні, токсичні,
радіоактивні); зелені - для безпечних і нейтральних речовин. Іноді для
конкретизації виду небезпеки додатково до сигнальних кольорових кілець
застосовують попереджувальні знаки, маркувальні щитки та написи на
трубопроводах у найбільш небезпечних місцях комунікацій.
Прокладання трубопроводів на території підприємства може бути підземним
(у каналах та безканальне), наземним (на опорах) та надземним (на естакадах,
колонах, стінах будівель тощо). При можливості доцільно здійснювати
наземне та надземне прокладання трубопроводів, оскільки тоді легко
виконувати огляд та перевірку їх стану. Крім того, термін використання
таких трубопроводів у два-три рази більший, ніж у підземних. Трубопроводи
виготовляють із суцільнотягнутих труб зі зварними з'єднаннями. Для
полегшення монтажу та ремонту на трубопроводі у зручних та доступних
місцях встановлюють фланцеві з'єднання. Трубопроводи прокладають з
певним ухилом (1:500) за напрямком руху газів, а в низькорозташованих
місцях встановлюють сепаратори із спускними кранами для вилучення
конденсату та води.
З метою запобігання виникнення теплових напружень, які можуть
спричинити розриви при охолодженні труб або вигини при їх нагріванні, на
трубопроводах передбачаються компенсаційні елементи: компенсаційні
петлі, ліроподібні труби, сальникові компенсатори і т. ін. Найбільш
розповсюдженими є П-подібні компенсаційні петлі, які дозволяють
рівномірно розподілити теплові деформації по трубопроводу.Для
забезпечення безпеки на трубопроводі повинні бути встановлені справні та
належним чином відрегульовані редукційні, зворотні, запірні та запобіжні
клапани. Редукційні клапани (регулятори тиску) підтримують у системі
задані значення тиску незалежно від зміни витрати газу чи рідини
споживачами. Зворотні клапани пропускають газ чи рідину по трубопроводу
лише водному напрямку, тому запобігають зворотному їх ходу в разі
виникнення аварійних ситуацій (наприклад, займанні у трубопроводі
горючого газу). Зворотні клапани при перевищенні допустимого тиску
автоматично відкриваються, і частина газу чи рідини викидається в
атмосферу чи утилізаційний канал. Якщо по трубопроводу транспортуються
отруйні, токсичні, вибухо- чи пожежонебезпечні гази або рідини, то
запобіжні клапани повинні бути закритого типу (при їх відкриванні
відбувається викид газу чи рідини у закриту систему). Трубопроводи
періодично підлягають зовнішнім оглядам та гідравлічним випробовуванням.
Під час зовнішніх оглядів визначається стан зварних та фланцевих з'єднань,
сальників, перевіряються ухили, прогини, міцність несучих опор та
конструкцій. Під час гідравлічних випробовувань перевіряється
герметичність та міцність трубопроводу. Якщо під час гідравлічного
випробовування тиск у трубопроводі не впав, а на зварних швах, фланцевих
з'єднаннях, корпусах запобіжних пристроїв не виявлено тріщин, розривів,
витікань, то результат випробовування вважається задовільним.
Таким чином, безпека експлуатації трубопроводів забезпечується їх
правильним
прокладанням,
якісним
монтажем,
встановленням
компенсаційних елементів, необхідних запобіжних пристроїв та арматури,
контролем їх технічного стану та своєчасним ремонтом. На багатьох
підприємствах і в побуті широко використовується природний газ, частіше за
все як паливо. З огляду на те, що природний газ належить до
вибухонебезпечних речовин, то газопровід разом з установками, які
регулюють подачу газу та працюють на ньому є об'єктом підвищеної
небезпеки, тому вимагає особливої обережності під час експлуатації. Як
правило, причиною аварій, вибухів, пожеж під час експлуатації газового
господарства та газопроводу є витік газу. Оскільки природний газ не має
запаху, то для швидкого виявлення його витоку до нього додають одорант речовину із сильним запахом (наприклад, етилмеркаптан). Для запобігання
виникнення наведених струмів небезпечної величини, що можуть
спричинити вибухи та пожежі, газопроводи обов'язково заземлюють та
встановлюють струмопровідні перемички на всіх фланцевих з'єднаннях.
1.4. Безпека при експлуатації балонів
Балони призначені для зберігання, перевезення та використання стиснених
(азот, повітря, кисень, сірководень), зріджених (аміак, сірчистий ангідрид,
бутан) чи розчинених (ацетилен) газів під тиском вищим 0,07 МПа.
Безпечна експлуатація балонів забезпечується:
- необхідною механічною міцністю балонів і належним контролем за їх
станом;
- запобіганням помилкового наповнення балонів іншими газами (наприклад,
балонів для негорючих газів - горючими; балонів для горючих газів киснем);
- дотриманням правил наповнення, транспортування, зберігання та
використання балонів. Необхідна механічна міцність балонів забезпечується
їх якісним виготовленням та періодичним опосвідченням. Балони для
стиснених, зріджених та розчинених газів виготовляють зварними (робочий
тиск у балоні - до 3 МПа) або безшовними. У процесі експлуатації балони
проходять опосвідчення: огляд внутрішньої (при можливості) та зовнішньої
поверхонь балонів; перевірку маси та міцності; гідравлічне випробовування.
Огляд балонів здійснюється з метою виявлення на їх стінках корозії, тріщин,
вм'ятин та інших пошкоджень для визначення придатності балонів до
подальшої експлуатації. Якщо результати огляду незадовільні (виявлено
тріщини, вм'ятини, раковини глибиною понад 10 % від номінальної товщини
стінки), то балони вибраковуються.
Величина пробного тиску і час витримки балонів під таким тиском
встановлюється відповідними стандартами (для стандартних балонів) та
технічними умовами (для нестандартних), при цьому пробний тиск повинен
бути не менший, ніж півтора значення робочого тиску.
Виняток із загальних правил опосвідчення становлять балони з ацетиленом горючим газом, що широко використовується в промисловості для
зварювання та розрізання металоконструкцій. З огляду на високу
вибухонебезпеку ацетилену його зберігають у розчиненому вигляді у
балонах, заповнених пористою масою, що просочена ацетоном розчинником ацетилену. Під час періодичних опосвідчень пориста маса не
виймається, тому замість гідравлічного випробовування проводиться
випробовування азотом під тиском 3,5 МПа. Балон при цьому опускають у
воду на глибину не менше, ніж 1 м. Стан пористої маси в балонах для
ацетилену повинен перевірятися не рідше, ніж через 24 місяці.
Опосвідчення балонів здійснюється підприємствами-наповнювачами,
наповнювальними станціями та пунктами випробовування, які в
установленому
порядку
одержали
на
це
дозвіл
у
органах
Держгірпромнагляду. Після проведення опосвідчення на верхній сферичній
частині балона ставиться клеймо і зазначається дата наступного
опосвідчення. Для запобігання помилковому наповненню балонів іншими
газами передбачено розпізнавальне фарбування та маркування балонів
Окрім того, бокові штуцери вентилів балонів (рис. 3.4), що наповнюються
горючими газами, мають ліву різьбу, а балонів, що наповнюються киснем та
іншими негорючими газами, - праву. Експлуатація, транспортування та
зберігання балонів на підприємстві повинні здійснюватись відповідно до
вимог інструкції, затвердженої в установленому порядку. Працівники, які
обслуговують балони, повинні пройти навчання та інструктаж відповідно до
чинної нормативної документації. Залишковий тиск газу в балоні повинен
бути не менше 0,05 МПа.
Основним пристроєм, що забезпечує безпеку під час експлуатації балонів, є
редуктор, який знижує тиск стисненого газу до робочого. За конструктивним
виконанням редуктори можуть бути різними (одно - та двокамерні, прямої та
непрямої дії), однак у всіх редукторів камера низького тиску повинна мати
манометр і пружинний запобіжний клапан, відрегульований на відповідний
допустимий тиск. Відповідно до ДНАОП 0.00-1.07-94 балони з газами
зберігаються у спеціальних приміщеннях (складах) або під навісами, які
захищають їх від атмосферних опадів та сонячних променів. Забороняється
тримати в одному приміщенні балони з киснем та горючими газами. Балони з
отруйними газами зберігаються у спеціальних закритих приміщеннях.
Склади для балонів з вибухо- та пожежонебезпечними газами повинні
знаходитись у зоні блискавкозахисту.
Наповнені балони зберігаються у вертикальному положенні у спеціально
обладнаних гніздах, клітках або огороджуються бар'єром для запобігання
їхньому падінню. Балони з газом розміщують на відстані не менше 1 м від
радіаторів опалення та інших опалювальних приладів і не менше ніж 5 м від
джерел відкритого вогню. Кисневі балони необхідно оберігати від
забруднення будь-яким мастилом або жиром, оскільки вони можуть утворити
вибухонебезпечну суміш з чистим киснем.
Враховуючи значну масу балонів, особливо наповнених газом, їх
переміщення в межах підприємства необхідно здійснювати на спеціально
пристосованих для цього візках; при цьому на балон необхідно встановити
захисний ковпак.
2.Безпека при експлуатації установок кріогенної техніки
Кріогенні продукти - це речовини або суміш речовин, що знаходяться при
кріогенних температурах 0-120 К. До основних кріогенних продуктів
належать продукти низькотемпературного поділу повітря: азот, кисень,
аргон, криптон, ксенон, озон, фтор, метан, водень, гелій.
Під час роботи з киснем існує небезпека займання та вибухів
конструкційних, ізоляційних та інших матеріалів устаткування та приміщень,
які можуть контактувати з чистим киснем або збагаченим киснем
середовищем. Вдихання чистого кисню при нормальному тиску протягом 5
год призводить до отруєння. При тиску 0,5 МПа отруєння настає через кілька
хвилин.
У разі вдихання чистого азоту людина миттєво втрачає свідомість. У
технічному азоті міститься до 4 % кисню. Якщо випаровується 95-98 %
вихідної кількості азоту, то концентрація кисню в ньому становить 60-70 %.
При такому високому вмісті кисню багато речовин та матеріалів можуть
утворювати вибухо- та пожежонебезпечні суміші.
Озон є дуже сильним окисником і при концентрації понад 0,1 мг/м3 шкідливо
впливає на здоров'я людини. Озон у твердому стані здатний до вибухового
розкладу з виділенням значної кількості тепла.
Під час роботи з воднем існує небезпека пожежі та вибуху. В суміші з киснем
або повітрям водень утворює детонуючі та горючі системи.
Метан та природний газ утворюють з киснем та повітрям пожежо- та
вибухонебезпечні суміші.
Вдихання гелію, аргону, неону спричинює
миттєву втрату свідомості.
Криптон та ксенон - інертні гази. У процесі вилучення з повітря криптону та
ксенону чи їх суміші відбувається одночасне вилучення й родону, який
належить до радіоактивних елементів.
Під час роботи з кріогенними продуктами можливі наступні небезпеки:
- опіки внаслідок потрапляння кріогенних продуктів на відкриті ділянки тіла
та в очі, доторкання до предметів, що знаходяться при низьких кріогенних
температурах, проникнення низькотемпературної пари кріогенних продуктів
у легені;
- обмороження внаслідок глибокого охолодження ділянок тіла у разі
контакту з кріогенними продуктами;
- руйнування устаткування
холодноламкості матеріалів;
внаслідок
термічних
деформацій
та
- витікання кріогенних продуктів унаслідок розгерметизації устаткування
через неоднакові термічні деформації його частин;
- вибухове руйнування устаткування внаслідок підвищення тиску через
закипання чи випаровування кріогенних рідин у замкнутих об'ємах при зміні
режимів роботи або внаслідок природних теплопотоків.
Захист від опіків та обмороження.
Під час роботи з кріогенними продуктами необхідно вжити заходів щодо
недопущення контакту обслуговуючого персоналу з кріогенними продуктами
та поверхнями, що мають низьку температуру. З цією метою застосовують
герметизацію, теплоізоляцію, огородження устаткування, попереджувальні
написи тощо. Відкрите переливання, зливання кріогенних продуктів, за якого
можливе розбризкування рідини необхідно проводити в заправлених під
рукави захисних рукавицях та захисних окулярах з боковими щитками.
Верхній одяг повинен бути повністю закритим, а штани - прикривати взуття.
У разі переливання рідинних кріогенних продуктів із посудини Д'юарн
необхідно користуватись підставкою, що нахиляється. Під час переливання в
посудини з вузькою горловиною необхідно користуватись лійкою, яка
забезпечує вихід газу із посудини, що заповнюється рідиною.
Захист від дії термічних деформацій.
Термічні деформації в устаткуванні для кріогенних продуктів можна
зменшити шляхом застосування компенсаційних елементів та матеріалів з
однаковими коефіцієнтами лінійного розширення. Особливо небезпечні різкі
нагрівання та охолодження, коли виникають значні нерівномірності
температурного поля в матеріалі.
Вимоги до приміщень.
Приміщення, в яких використовуються чи зберігаються кріогенні продукти,
повинні бути обладнані припливно-витяжною вентиляцією, причому
приплив здійснюється зверху, а витяжка - знизу. Вентиляція повинна
автоматично вмикатись у разі перевищення допустимої концентрації
кріогенного продукту в приміщенні. Для стікання пролитих кріогенних
продуктів необхідно вздовж стін приміщення чи під підлогою встановити
канали з нахилом 1:100 або 1: 500 у бік забірного пристрою аварійної
вентиляції.
Л е к ц і я №____
Тема: Електробезпека
План лекції
1. Дія електричного струму на організм людини.
2. Електричні травми.
3.Чинники, які впливають на наслідки ураження електричним струмом.
4.Класифікація приміщень за ступенем небезпеки ураження електричним
струмом.
5.Надання першої допомоги потерпілому при ураженні електричним
струмом.
1. Дія електричного струму на організм людини.
Широке використання електроенергії у всіх галузях народного
господарства зумовлює розширення кола осіб, які експлуатують
електрообладнання. Тому проблема електробезпеки при експлуатації
електрообладнання набуває особливого значення.Аналіз нещасних випадків в
промисловості, які супроводжуються тимчасовою втратою працездатності
потерпілими свідчить про те, що кількість травм, викликаних дією
електрики, порівняно невелика і складає 0,5—1% від загальної кількості
нещасних випадків, що трапляються в промисловості. Проте слід зауважити,
що з загальної кількості нещасних випадків зі смертельним наслідком на
виробництві 20—40% трапляється внаслідок ураження електрострумом, що
більше, ніж внаслідок дії інших причин, причому близько 80% смертельних
уражень електричним струмом відбувається в електроустановках напругою
до 1000 В. Ця обставина зумовлена значною поширеністю таких
електроустановок і тим, що їх обслуговують практично всі особи, що
працюють в промисловості, а електроустановки напругою понад 1000 В
обслуговуються колом висококваліфікованого персоналу.
Електротравматизм — це явище, яке характеризується сукупністю
електротравм, які виникають та повторюються в аналогічних виробничих,
побутових умовах та ситуаціях.
Проходячи через тіло людини, електричний струм справляє термічну,
електролітичну,
механічну (динамічну) дію. Ці фізико-хімічні процеси
притаманні живій та неживій матерії. Одночасно електричний струм
здійснює і біологічну дію, яка є специфічним процесом, властивим лише
живій тканині.
Термічна дія струму проявляється через опіки окремих ділянок тіла,
нагрівання до високої температури кровоносних судин, нервів, серця, мозку
та інших органів, які знаходяться на шляху струму, що викликає в них
суттєві функціональні розлади.
Електролітична дія струму характеризується розкладом органічної
рідини, в тому числі і крові, що супроводжується значними порушеннями їх
фізико-хімічного складу.
Механічна (динамічна) дія — це розшарування, розриви та інші подібні
ушкодження тканин організму, в тому числі м'язової тканини, стінок
кровоносних судин, судин легеневої тканини внаслідок електродинамічного
ефекту, а також миттєвого вибухоподібного утворення пари від перегрітої
струмом тканинної рідини та крові.
Біологічна дія струму проявляється через подразнення та збудження
живих тканин організму, а також через порушення внутрішніх біологічних
процесів, що відбуваються в організмі і які тісно пов'язані з його життєвими
функціями.
2. Електричні травми.
Електротравма — це травма, яка спричинена дією електричного струму
чи електричної дуги.
Різноманітність впливу електричного струму на організм людини
призводять до електротравм, які умовно поділяються на два види:
— місцеві електротравми, котрі означають місцеве ушкодженні
організму;
— загальні електротравми (електричні удари), коли уражається (або
виникає загроза ураження) весь організм внаслідок порушення нормальної
діяльності життєво важливих органів та систем.
Згідно зі статистичними даними орієнтовний розподіл нещасних
випадків внаслідок дії електричного струму в промисловості за вказаними
видами травм має наступний вигляд:
— місцеві електротравми — 20%;
— електричні удари — 25%;
— змішані травми (одночасно місцеві електричні травми та електричні
удари) — 55%.
Місцева електротравма — яскраво виявлене порушення щільності
тканин тіла, в тому числі кісток, викликане впливом електричного струму або
електричної дуги. Найчастіше — це поверхневі ушкодження, тобто
ушкодження шкіри, а інколи й інших м'яких тканин, зв'язок та кісток.
Небезпеку місцевих електротравм та складність лікування залежать від
місця, характеру та ступеня ушкодження тканин, а також від реакції
організму на це ушкодження. Місцеві електротравми виліковуються і
працездатність потерпілого відновлюється повністю або частково. Однак при
важких опіках людина помирає. При цьому безпосередньою причиною
смерті є не електричний струм, а місцеве ушкодження організму, викликане
струмом. Характерні місцеві електротравми — електричні опіки, електричні
знаки, металізація шкіри, механічні пошкодження та електроофтальмія.
Приблизно 75% випадків ураження людей струмом супроводжується
виникненням місцевих електротравм.
За видами травм ці випадки розподіляються наступним чином, %:
— електричні опіки — 40;
— електричні знаки — 7;
— металізація шкіри — 3;
— механічні пошкодження — 0,5;
— електроофтальмія — 1,5;
— змішані травми — 23;
— всього — 75.
Електричні опіки — це ушкодження поверхні тіла під дією електричної
дуги або великих струмів, що проходять через тіло людини. Опіки бувають
двох видів: струмові, коли струм проходить через тіло людини, та дугові (під
дією електричної дуги температурою понад 3500 °С).
Електричний знак — це чітко окреслена пляма діаметром 1—5 мм сірого
або блідо-жовтого кольору, що з'являється на поверхні шкіри людини, яка
зазнала дії струму. В більшості випадків електричні знаки безболісні, з часом
верхній шар шкіри сходить, а уражене місце набуває початкового кольору,
відновлює пластичність та чутливість.
Електрометалізація — проникнення в шкіру частинок металу внаслідок
його розбризкування та випаровування під дією струму. Вона може статися
при коротких замиканнях, від'єднаннях роз'єднувачів та рубильників під
навантаженням. При цьому дрібні частинки розплавленого металу під
впливом динамічних сил та теплового потоку розлітаються у всі сторони з
великою швидкістю. Кожна з цих частинок має високу температуру, але
малий запас теплоти, і тому не здатна пропалити одяг. Тому ушкоджуються
відкриті частини тіла — руки та обличчя. Уражена ділянка тіла має жорстку
поверхню.
В залежності від наслідку ураження електричні удари можна умовно
розділити на 5 ступенів:
І — судомні ледь відчутні скорочення м'язів;
II — судомні скорочення м'язів, що супроводжуються сильним
болем, що ледь переноситься без втрати свідомості;
III — судомне скорочення м'язів з втратою свідомості, але зі
збереженням дихання і роботи серця;
IV — втрата свідомості та порушення серцевої діяльності або
дихання (або одного і другого разом);
V — клінічна смерть, тобто відсутність дихання та кровообігу.
3. Чинники, які впливають
на наслідки ураження електричним
струмом.
Характер впливу електричного струму на організм людини, а відтак і
наслідки ураження, залежать від цілої низки чинників, які умовно можна
підрозділити на чинники електричного характеру:
- сила струму,
- напруга,
- опір тіла людини,
- вид і частота струму
та неелектричного характеру:
- тривалість дії струму,
- шлях проходження струму через тіло людини,
- індивідуальні особливості людини,
- умови навколишнього середовища.
Сила струму. Зі зростанням сили струму небезпека ураження ним тіла
людини зростає. Розрізняють порогові значення струму (при частоті 50 Гц):
— пороговий відчутний струм — 0,5—1,5 мА при змінному струмі і 5—
7 мА при постійному струмі;
— пороговий невідпускний струм (струм, що викликає при проходженні
через тіло людини нездоланні судомні скорочення м'язів руки, в котрій
затиснений провідник) — 10—15 мА при змінному струмі і 50—80 мА при
постійному струмі;
— пороговий фібриляційний струм (струм, що викликає при
проходженні через організм фібриляцію серця) — 100 мА при змінному
струмі і 300 мА при постійному струмі.
Опір тіла людини проходженню струму. Електричний опір тіла людини
— це опір струму, котрий проходить по ділянці тіла між двома електродами,
прикладеними до поверхні тіла. Він складається з опору тонких зовнішніх
шарів шкіри, котрі контактують з електродами, і з опору внутрішніх тканин
тіла. Найбільший опір струму чинить шкіра. На місці контакту електродів з
тілом утворюється своєрідний конденсатор, однією обкладкою котрого є
електрод, другою — внутрішні струмопровідні тканини, а діелектриком —
зовнішній
шар
шкіри.
Електричні
властивості
конденсатора
характеризуються напругою, на котру він розрахований, та його ємністю.
Ємність конденсатора — відношення його заряду до напруги, при котрій він
може отримати даний заряд.
Таким чином, опір тіла людини складається з ємнісного та активного
опорів. Величина електричного опору тіла залежить від стану рогового шару
шкіри, наявності на її поверхні вологи та забруднень, від місця прикладання
електродів, частоти струму, величини напруги, тривалості дії струму.
Ушкодження рогового шару (порізи, подряпини, волога, потовиділення)
зменшують опір тіла, а відтак — збільшують небезпеку ураження. Опір тіла
людини в практичних розрахунках приймається рівним 1000 Ом.
Змінний струм. Через наявність в опорі тіла людини ємнісної складової
зростання частоти прикладеної напруги супроводжується зменшенням
повного опору тіла та зростанням струму, що проходить через тіло людини
Можна було б припустити, що зростання частоти призведе до підвищення
цієї небезпеки. Однак це припущення справедливе лише в діапазоні частот до
50 Гц. Подальше ж підвищення частоти, незважаючи на зростання струму, що
проходить через людину, супроводжується зниженням небезпеки ураження,
котра повністю зникає при частоті 450—500 Гц, тобто струм такої та більшої
частоти — не може викликати смертельного ураження внаслідок припинення
роботи серця або легенів, а також інших життєво важливих органів. Однак ці
струми зберігають небезпеку опіків при виникненні електричної дуги та при
проходженні іх безпосередньо через тіло людини. Значення фібриляційного
струму при частотах 50—100 Гц практично однакові; при частоті 200 Гц
фібриляційний струм зростає приблизно в два рази в порівнянні з його
значенням при 50—100 Гц, а при частоті 400 Гц — більше, ніж в 3 рази.
Постійний струм. Постійний струм приблизно в 4—5 разів безпечніший,
ніж змінний струм частотою 50 Гц. Цей висновок випливає з порівняння
значень порогових невідпускаючих струмів (50—80 мА для постійного та
10—15 мА для струму частотою 50 Гц) і гранично витримуваних напруг,
людина, тримаючи циліндричні електроди в руках, в змозі витримати (за
больовими відчуттями) прикладену до неї напругу не більше 21—22 В при 50
Гц і не більше 100—105 В для постійного струму. Постійний струм,
проходячи через тіло людини, викликає слабші скорочення м'язів і менш
неприємні відчуття порівняно зі змінним того ж значення. Лише в момент
замикання і розмикання ланки струму людина відчуває короткочасні болісні
відчуття внаслідок судомного скорочення м'язів. Порівняльна оцінка
постійного та змінного струмів справедлива лише для напруг до 500 В.
Вважається, що при більш високих напругах постійний струм стає
небезпечнішим, ніж змінний частотою 50 Гід.
Тривалість проходження струму через організм істотно впливає на
наслідок ураження: зі зростанням тривалості дії струму зростає ймовірність
важкого або смертельного наслідку. Така залежність пояснюється тим, що зі
зростанням часу впливу струму на живу тканину підвищується його
значення, накопичуються наслідки впливу струму на організм. Зростає також
імовірність співпадання моменту проходження струму через серце з
уразливою фазою серцевого циклу (кардіоциклу). Зростання сили струму зі
зростанням часу його дії пояснюється зниженням опору тіла людини
внаслідок місцевого нагрівання шкіри та подразнювальної дії на тканини Це
викликає рефлекторну, тобто через центральну нервову систему, швидку
зворотну реакцію організму у вигляді розширення судин шкіри, а відтак —
посилення постачання її кров'ю і підвищення потовиділення, що й призводить
до зниження електричного опору шкіри в цьому місці.
Наслідки впливу струму на організм полягають в порушенні функцій
центральної нервової системи, зміні складу крові, місцевому руйнуванні
тканин організму під впливом тепла, що виділяється, в порушенні роботи
серця, легенів. Зі зростанням часу дії струму ці негативні фактори
накопичуються, а згубний їх вплив на стан організму посилюється..
Шлях протікання струму через людину. Практика та експерименти
показують, що шлях протікання струму через тіло людини має велике
значення з огляду на наслідки ураження. Якщо на шляху струму виявляються
життєво важливі органи — серце, легені, головний мозок, то небезпека
ураження досить велика, оскільки струм безпосередньо впливає на ці органи.
Якщо ж струм проходить іншими шляхами, то його вплив на життєво важливі
органи може бути лише рефлекторним, а не безпосереднім. При цьому, хоч
небезпека важкого ураження і зберігається, але ймовірність його знижується.
До того ж, оскільки шлях струму визначається місцем прикладання
струмопровідних частин (електродів) до тіла потерпілого, то його вплив на
наслідок ураження зумовлюється ще й різним опором шкіри на різних
ділянках шкіри.
Індивідуальні властивості людини. Відомо, що здорові та фізично міцні
люди легше переносять електричні удари, ніж хворі та слабкі. Особливо
сприйнятливими до електричного струму є особи, котрі нездужають на
захворювання шкіри, серцево-судинної системи, органів внутрішньої секреції,
легенів, мають нервові хвороби.
Важливе значення має психічна підготовленість до можливої небезпеки
ураження струмом. В переважній більшості випадків несподіваний
електричний удар навіть за низької напруги призводить до важких наслідків.
Проте за умови, коли людина очікує удару, то ступінь ураження значно
знижується. В цьому контексті великого значення набувають ступінь уваги,
зосередженість людини на виконуваній роботі, втома. Кваліфікація людини
також суттєво відбивається на наслідках впливу електричного струму. Досвід,
вміння адекватно оцінити ситуацію щодо небезпеки, що виникла, а також
застосувати раціональні способи звільнення від струму дозволяють уникнути
важкого ураження. В зв'язку з цим правила техніки безпеки передбачають
обов'язкову
медичну
перевірку
персоналу,
котрий
обслуговує
електроустановки при початку роботи та періодичні перевірки.
4. Класифікація приміщень за ступенем небезпеки ураження
електричним струмом.
За ступенем небезпеки ураження електричним струмом усі приміщення
поділяються на три категорії:
- приміщення з підвищеною небезпекою;
- особливо небезпечні приміщення;
- приміщення без підвищеної небезпеки.
Приміщення з підвищеною небезпекою - це такі приміщення, в яких
відносна вологість тривало перевищує 75% або є струмопровідні підлоги
(металеві, земляні, залізобетонні та ін) або струмопровідний
пил,
о
температура повітря перевищує +35 С або встановлені великі заземлені
металеві конструкції і можливий одночасний дотик людини до з'єднаних із
землею металоконструкцій будинків, технологічним апаратам, механізмам і
т. п., з одного боку, і до металевих корпусів електрообладнання, з іншого. До
таких приміщень відносять ковальські, механічні, столярні виробничі
дільниці та відділення, неопалювані складські приміщення та ін.. Напруга
електроінструменту і переносних електричних світильників, що
застосовуються в приміщеннях з підвищеною небезпекою, не повинна
перевищувати, 42 В.
Особливо небезпечні приміщення мають підвищену вологість (за
виробничих умов відносна вологість у них наближається до 100%) або
хімічно активне середовище, яке постійно або тривало руйнівно діє на
ізоляцію і струмоведучі частини. Можлива і одночасна дія двох чинників,
що визначають ознаки підвищеної небезпеки виробничих приміщень. Особо
небезпечними приміщеннями є просочувальні, гальванічні, газогенераторні
ділянки та відділення, душові, пральні, приміщення для зарядки
акумуляторів та інші. У цих приміщеннях дозволяється працювати з
електроінструментом напругою не вище 42В при обов'язковому застосуванні
засобів індивідуального захисту (діелектричних рукавичок, килимків і т. п. ).
Переносні електричні світильники повинні мати напругу не більше 12 В. .
Приміщеннями без підвищеної небезпеки є всі приміщення, в яких
відсутні чинники, що визначають особливу і підвищену небезпеку
приміщень. Це службові та побутові приміщення, офісні приміщення,
бібліотеки, склади, які опалюються і т. д.
Електроустановки поза приміщеннями за ступенем небезпеки
прирівнюють до електроустановок, що експлуатуються в особливо
небезпечних приміщеннях.
Безпечна експлуатація електроустановок: електрозахисті засоби і
заходи.
Електрозахисними засобами називаються вироби, що переносяться та
перевозяться і слугують для захисту людей, які працюють з
електроустановками, від ураження електричним струмом, від дії електричної
дуги та електромагнітного поля.
Залежно від призначення електрозахисні засоби підрозділяються на:
- ізолювальні,
- огороджувальні,
- запобіжні.
Ізолювальні електрозахисні засоби призначені для ізоляції людини від
частин електроустановок, що знаходяться під напругою та від землі, якщо
людина одночасно доторкається до землі чи заземлених частин
електроустановок та струмопровідних частин чи металевих конструктивних
елементів (корпусів), які опинилися під напругою.
Розрізняють основні та додаткові електрозахисні засоби.
До основних належать такі електрозахисні засоби, ізоляція яких
протягом тривалого часу витримує робочу напругу електроустановки, і тому
ними дозволяється доторкатись до струмопровідних частин, що знаходяться
під напругою:
- при роботах у електроустановках з напругою до 1000 В - діелектричні
рукавички, ізолювальні штанги, інструменти з ізольованими ручками,
струмовимірювальні кліщі;
- при роботах в електроустановках з напругою вище 1000 В - ізолювальні
штанги, струмовимірювальні та ізолювальні кліщі, покажчики напруги.
Додаткові ізолювальні захисні засоби мають недостатні ізолювальні
властивості, тому призначені лише для підсилення захисної дії основних
засобів, разом з якими вони і застосовуються.
До них належать:
- при роботах у електроустановках з напругою до 1000 В - діелектричні
калоші, килимки, ізолювальні підставки;
- при роботах в електроустановках з напругою вище 1000 В діелектричні рукавички, боти, килимки, ізолювальні підставки.
Огороджувальні електрозахисні засоби призначені для тимчасового
огороджування струмопровідних частин (щити, бар'єри, переносні огорожі), а
також для заземлення вимкнутих струмопровідних частин з метою
запобігання ураження струмом при випадковій появі напруги (тимчасове
заземлення).
Запобіжні електрозахисні засоби та пристосування призначені для
захисту персоналу від випадкового падіння з висоти (запобіжні пояси); для
забезпечення безпечного піднімання на висоту (драбини, „кігті”), для захисту
від світлової, теплової, механічної дії електричної дуги (захисні окуляри,
щитки, спецодяг, рукавички тощо).
До роботи на електроустановках допускаються особи, не молодші 18
років, які пройшли інструктаж та навчання з безпечних методів праці,
перевірку знань правил безпеки та інструкцій відповідно до займаної посади
та кваліфікаційної групи з електробезпеки, і які не мають протипоказань,
визначених Міністерством охорони здоров'я України.
З метою профілактики професійних захворювань, нещасних випадків та
забезпечення безпеки праці працівники, що обслуговують діючі
електроустановки, в обов'язковому порядку проходять попередній (при
прийнятті на роботу) та періодичні (термін зумовлений професією та
характеристикою роботи) медичні огляди.
Для забезпечення безпеки робіт у діючих електроустановках належить
виконувати такі організаційні заходи:
- призначення осіб, які відповідають за організацію та проведення робіт;
-оформлення наряду чи розпорядження на проведення робіт;
- організація нагляду за проведенням робіт;
-оформлення закінчення робіт, перерв у роботі, переведення на інші
робочі місця.
До технічних заходів, які необхідно виконувати
електроустановках для забезпечення безпеки робіт, належать:
у
діючих
1) при проведенні робіт зі зняттям напруги в діючих електроустановках
чи поблизу них:
- вимкнення установки (частини установки) від джерела живлення
електроенергії;
- механічне блокування приводів апаратів, які здійснюють вимкнення,
- зняття запобіжників, від'єднання кінців лінії, яка здійснює
електропостачання, та інші заходи, що унеможливлюють випадкову подачу
напруги до місця проведення робіт;
- встановлення знаків безпеки та захисних огорож біля струмопровідних
частин, що залишаються під напругою і до яких у процесі роботи можливе
доторкання або наближення на недопустиму відстань;
- встановлення заземлення (ввімкнення заземлювальних ножів чи
встановлення переносних заземлень);
- огородження робочого місця та вивішування плакатів безпеки
(наприклад "Не вмикати! Робота на лінії) на приводах роз'єднувачів;
2) при проведенні робіт на струмопровідних частинах, які знаходяться
під напругою, та поблизу них:
- виконання робіт за нарядом не менш ніж двома працівниками із
застосуванням електрозахисних засобів, під постійним наглядом, із
забезпеченням безпечного розташування працівників, використовуваних
механізмів та пристосувань.
Контрольні питання до теми, яка вивчається
1. Поясніть поняття «електротравматизм».
2. Назвіть основні причини електротравматизму на виробництві.
3.Вкажіть, яку дію на організм людини спричиняє електричний струм.
4. Поясніть, в яких умовах виникають електротравми.
5.На які види підрозділяються електротравми та що є характерним для
кожної з них?
6. Як можна умовно поділити електричні удари в залежності від наслідку
ураження?
7.Дайте характеристику чинників, які впливають на наслідки ураження
електричним струмом.
8.Приведіть класифікацію електрозахисних засобів залежно від призначення.
9. Поясніть, чому електрозахисні засоби називаються ізолювальними.
10. Порівняйте основні і додаткові електрозахисні засоби, приведіть їх
призначення.
11. Які організаційні заходи належить виконувати для забезпечення безпеки
робіт у діючих електроустановках?
12. Дайте характеристику технічним заходам, які необхідно виконувати у
діючих електроустановках для забезпечення безпеки при проведенні робіт зі
зняттям напруги.
Література
1. Жидецький В. Ц. Основи охорони праці. - Львів: УАД - 2006 – 336 с, стор.218251.
Л е к ц і я №____
Тема: Основи пожежної профілактики на виробничих об'єктах.
План лекції
1. Основні засоби і заходи забезпечення пожежної безпеки виробничого
об’єкту.
2. Вивчення питань пожежної безпеки працівниками.
3.Пожежна сигналізація.
4. Дії персоналу при виникненні пожежі.
5.Засоби пожежогасіння.
1. Основні засоби і заходи забезпечення пожежної безпеки виробничого
об’єкту.
Під пожежною безпекою об’єкта розуміють такий його стан, за якого з
регламентованою імовірністю виключається можливість виникнення і
розвитку пожежі та впливу на людей небезпечних чинників пожежі, а також
забезпечується захист матеріальних цінностей.
Пожежі та вибухи виникають на об‘єктах, які виробляють вибухонебезпечні
та хімічні речовини та у побуті.
Пожежа – неконтрольоване горіння поза спеціальним осередком, що
завдає моральні та матеріальні збитки, а іноді призводить до загибелі
людей.
Особливістю пожеж сучасності є те, що під час горіння синтетичних
матерiалiв виділяється у повітря синильна, соляна й мурашина кислоти,
метанол, формальдегід та інші високотоксичні речовини.
Причини виникнення пожеж та вибухів:
 недотримання правил пожежної безпеки; паління в неналежному
місці;
 несправність електрообладнання;
 необережне поводження з вогнем;
 перегрів в несправних вузлах машин;
 перегрів пальних матеріалів;
 несправність котлів, печей, димоходів;
 аварії, катастрофи;
 природні явища;
 самозапалювання пальних матеріалів;
 зварювання та різка металів.
Більше 63 % пожеж у промисловості обумовлено помилками людей або їх
некомпетентністю.
Процес горіння можливий за
наявності:
горючої
речовини
джерела
запалювання
окислювача
Рис. 1 Складові процесу горіння
Горюча речовина – тверда, рідка або газоподібна речовина, здатна
окислюватись з виділенням тепла та випромінюванням світла.
Окислювач – кисень, хлор, фтор, сірка та інші речовини, які при нагріванні
або ударі мають здатність розкладатися з виділенням кисню.
Джерело запалювання – вплив на горючу речовину та окислювач, що
може спричинити загорання. Джерела запалювання поділяються на відкриті
і приховані.
За відсутності одного з трьох факторів горіння не виникає!
Пожежонебезпечні матеріали – матеріали і речовини, які за своїми
властивостями сприяють виникненню або поширенню пожежі.
Загорання – виникнення горіння під дією джерела запалювання.
Спалах – швидке згорання горючої суміші, що не супроводжується
утворенням стислих газів.
Самозагорання – явище різкого збільшення швидкості екзотермічних
реакцій, що призводить до виникнення горіння речовини.
Займання – загорання, що супроводжується появою полум'я.
Самозаймання — самозагорання, що супроводжується появою
полум'я.
Вибух – швидке перетворення речовини, що супроводжується
виділенням енергії та утворенням фронту стислих газів.
Температура займання – найменша температура речовини, при якій
виникає стійке горіння.
За горючими властивостями речовини і матеріали поділяють на 3
групи:
Горючі – мають властивість самозагоратися, чи загоратися від джерела
запалювання
та
самостійно
горіти
після
видалення
джерела
запалювання;
Важкогорючі – можуть загоратися у повітрі від джерела запалювання, але
не горять за відсутності джерела запалювання;
Негорючі – не можуть горіти в повітрі.
Класифікація виробництв за пожежо- та вибухонебезпекою:
 А – вибухо- і пожежонебезпечні;
 Б – вибухо- і пожежонебезпечні;
 В – пожежонебезпечні;
 Г – у виробництві яких є розжарені негорючі матеріали або тверді,
рідкі, чи газоподібні речовини, що спалюються при утилізації як
паливо.
 Д – виробництва, де є незгораємі речовини у холодному стані,
 Е – вибухонебезпечні (за умовами технологічного процесу може
статися лише вибух без наступного горіння).
Простір приміщення або його частина, де можуть утворитися
вибухонебезпечні суміші, або знаходитись горючі матеріали називаються
вибухо- або пожежонебезпечною зоною.
Вибухонебезпечні зони поділяються на 6 класів: В1, В1а, В1б, В1г, ВІІ,
ВІІа; пожежонебезпечні — на 4 класи: П-1, П-ІІ, П-ІІа, П-ІІІ.
Потенційна пожежна небезпека будівель та споруд залежить як від
кількості та властивостей матеріалів, що знаходяться усередині, так і
від горючості та здатності чинити опір дії пожежі будівельних
конструкцій, яка характеризується їх вогнестійкістю.
Ступінь вогнестійкості – це нормована характеристика вогнестійкості
будинків і споруд, що визначається межею вогнестійкості основних
будівельних конструкцій.
Вогнестійкість (вогнетривкість) – здатність конструкції зберігати
несучі та (або) огороджувальні функції в умовах пожежі.
Ступінь вогнестійкості будівель та споруд залежить від меж
вогнестійкості будівельних конструкцій та меж поширення вогню по них.
Межа вогнестійкості конструкцій – показник вогнестійкості конструкції,
який визначається часом від початку вогневого випробування за стандартного
температурного режиму до настання одного з нормованих для даної конструкції
граничних станів з вогнестійкості.
Забезпечення пожежної безпеки об’єкта досить складне і багатоаспектне
завдання, тому до його вирішення необхідно підходити комплексно.
Комплекс заходів та засобів щодо забезпечення пожежної безпеки об’єкта
складається із відповідних систем, кожна з яких підрозділяється на
підсистеми, а ті, в свою чергу, на підсистеми нижчого рівня.
Основними системами комплексу заходів та засобів щодо забезпечення
пожежної безпеки об’єкта є:
система запобігання пожежі,
система протипожежного захисту ,
система організаційно-технічних заходів.
Оскільки дві перші системи достатньо об’ємні та потребують більш
детального вивчення, то розглянемо їх окремими пунктами . Комплекс
заходів та засобів щодо забезпечення пожежної безпеки об'єкта
Під пожежною безпекою об'єкта розуміють такий його стан, за якого з
регламентованою імовірністю виключається можливість виникнення і
розвитку пожежі та впливу на людей небезпечних чинників пожежі, а також
забезпечується захист матеріальних цінностей.
Забезпечення пожежної безпеки об'єкта досить складне і багатоаспектне
завдання, тому до його вирішення необхідно підходити комплексно.
Комплекс заходів та засобів щодо забезпечення пожежної безпеки об'єкта
складається із відповідних систем , кожна з яких поділяється на підсистеми, а
ті, в свою чергу, на підсистеми нижчого рівня, які на рисунку не показані.
Основними системами комплексу заходів та засобів щодо забезпечення
пожежної безпеки об'єкта є: система запобігання пожежі, система
протипожежного захисту та система організаційно-технічних заходів.
Система запобігання пожежі - це комплекс організаційних заходів і
технічних засобів, спрямованих на унеможливлення умов, необхідних для
виникнення пожежі.
Система запобігання пожежі включає такі два основні напрями: запобігання утворенню горючого середовища;
- запобігання виникненню в горючому середовищі (чи внесенню в нього)
джерела запалювання.
Горюче середовище - це середовище, здатне самостійно горіти після
видалення джерела запалювання. Таке середовище утворює горюча речовина
разом з окисником. Якщо в технологічних процесах застосовують горючі
речовини та існує можливість їх контакту з повітрям, то небезпека пожежі та
вибуху може виникнути як усередині апаратів, так і поза ними, в приміщенні
та на відкритих площадках.
Однак для виникнення пожежі чи вибуху необхідно мати ще й джерело
запалювання - засіб енергетичного впливу, що ініціює виникнення пожежі.
Джерелом запалювання є: відкрите полум'я, розжарені предмети, електричні
розряди, іскри від ударів і тертя, теплові прояви хімічних реакцій і
механічних дій, сонячна радіація, електромагнітні та інші випромінювання.
Запобігання утворенню горючого середовища
Досягається: застосуванням герметичного виробничого устаткування;
максимально можливою заміною в технологічних процесах горючих речовин
та матеріалів негорючими; обмеженням кількості пожежо- та
вибухонебезпечних речовин при використанні та зберіганні, а також
правильним їх розміщенням; ізоляцією горючого та вибухонебезпечного
середовища; організацією контролю за складом повітря в приміщенні та
контролю за станом середовища в апаратах; застосуванням робочої та
аварійної вентиляції; відведенням горючого середовища в спеціальні
пристрої та безпечні місця; застосуванням в установках з горючими
речовинами пристроїв захисту від пошкоджень та аварій; використанням
інгібувальних (хімічно активні компоненти, що сприяють припиненню
пожежі) та флегматизаційних (інертні компоненти, що роблять середовище
негорючим) добавок та ін.
Запобігання виникненню в горючому середовищі джерела запалювання
Досягається: використанням устаткування та пристроїв, при роботі яких
не виникає джерел запалювання; використанням електроустаткування, що
відповідає за виконанням класу пожежо- та вибухонебезпеки приміщень та
зон, груп і категорії вибухонебезпечної суміші; виконанням вимог щодо
сумісного зберігання речовин та матеріалів; використанням устаткування, що
задовольняє вимоги електростатичної іскробезпеки; улаштуванням
блискавкозахисту; організацією автоматичного контролю параметрів, що
визначають джерела запалювання; використанням швидкодіючих засобів
захисного
вимкнення;
заземленням
устаткування,
видовжених
металоконструкцій; використанням під час роботи з ЛЗР інструментів, що не
допускають іскроутворення; ліквідацією умов для самоспалахування речовин
і матеріалів; усуненням контакту з повітрям пірофорних речовин;
підтриманням температури нагрівання поверхні устаткування пристроїв,
речовин та матеріалів, які можуть контактувати з горючим середовищем
нижче гранично допустимої (80 % температури самозаймання).
Система протипожежного захисту - це сукупність організаційних заходів
а також технічних засобів, спрямованих на запобігання впливу на людей
небезпечних чинників пожежі та обмеження матеріальних збитків від неї.
Протипожежний захист об'єкта здійснюється за такими чотирма
напрямками.
1. Обмеження розмірів та поширення пожежі:
- розміщення будівель та споруд на території об'єкта із дотриманням
протипожежних розривів та інших вимог пожежної безпеки;
- дотримання обмежень стосовно кількості поверхів будівель та площі
поверху;
- правильне планування та розміщення виробничих цехів, приміщень,
дільниць у межах будівлі;
- розміщення пожежонебезпечних процесів
ізольованих приміщеннях, відсіках, камерах;
та
устаткування
в
- вибір будівельних конструкцій необхідних ступенів вогнестійкості;
- встановлювання протипожежних перешкод у будівлях, системах
вентиляції, паливних та кабельних комунікаціях;
- обмеження витікання та розтікання легкозаймистих та горючих рідин у
разі пожежі;
- облаштування
пожежогасіння.
систем
автоматичної
пожежної
сигналізації
та
2. Обмеження розвитку пожежі:
- обмеження кількості горючих речовин, що одночасно знаходяться в
приміщенні;
- використання оздоблювальних будівельних та конструкційних
матеріалів з нормативними показниками вибухопожежонебезпечності;
- аварійне стравлювання горючих рідин та газів;
- своєчасне звільнення приміщень від залишків горючих матеріалів;
- застосування для пожежонебезпечних речовин
устаткування із посиленим захистом від пошкоджень.
спеціального
3. Забезпечення безпечної евакуації людей та майна:
- вибір такого об'ємно-планувального та конструктивного виконання
будівлі, щоб евакуація людей була завершена до настання гранично
допустимих рівнів чинників пожежі;
- застосування будівельних конструкцій будівель та споруд відповідних
ступенів вогнестійкості, щоб вони зберігали несучі та огороджувальні
функції протягом всього часу евакуації;
- вибір відповідних засобів колективного та індивідуального захисту;
- застосування аварійного вимкнення устаткування та комунікацій;
- облаштування систем протидимового захисту, які запобігають
задимленню шляхів евакуації;
- влаштування необхідних шляхів евакуації (коридорів, сходових кліток,
зовнішніх пожежних драбин), раціональне їх розміщення та належне
утримання.
4. Створення умов для успішного гасіння пожежі:
- встановлення в будівлях та приміщеннях установок пожежної
автоматики;
- забезпечення приміщень нормованою кількістю первинних засобів
пожежогасіння;
- облаштування та утримання в належному стані території підприємства,
під'їздів до будівельних споруд, пожежних водоймищ, гідрантів.
Всі заходи організаційно-технічного характеру на об’єкті можна
підрозділити на організаційні, технічні, режимні та експлуатаційні.
Організаційні заходи пожежної безпеки передбачають: організацію
пожежної охорони на об’єкті, проведення навчань з питань пожежної безпеки
(включаючи інструктажі та пожежно-технічні мінімуми), застосування
наочних засобів протипожежної пропаганди та агітації, організацією ДПД та
ПТК, проведення перевірок, оглядів стану пожежної безпеки приміщень,
будівель, об’єкта в цілому та ін.
До технічних заходів належать: суворе дотримання правил і норм,
визначених чинними нормативними документами при реконструкції
приміщень, будівель та об’єктів, технічному переоснащенні виробництва,
експлуатації чи можливому переобладнанні електромереж, опалення,
вентиляції, освітлення і т. п.
Заходи режимного характеру передбачають заборону куріння та
застосування відкритого вогню в недозволених місцях, недопущення появи
сторонніх осіб у вибухонебезпечних приміщеннях чи об’єктах,
регламентацію пожежної безпеки при проведенні вогневих робіт тощо.
Експлуатаційні
заходи
охоплюють
своєчасне
проведення
профілактичних оглядів, випробувань, ремонтів технологічного та
допоміжного
устаткування,
а
також
інженерного
господарства
(електромереж, електроустановок, опалення, вентиляції).
В населених пунктах та на об'єктах незалежно від форм власності
здійснюється державний пожежний нагляд. Органи державного пожежного
нагляду відповідно до покладених на них завдань:
— розробляють з участю зацікавлених організацій та органів і
затверджують загальнодержавні правила пожежної безпеки;
— погоджують проекти державних і галузевих стандартів, норм, правил
та інших нормативно-технічних документів, що стосуються забезпечення
пожежної безпеки, а також проектні рішення, на які встановлено норми і
правила;
— встановлюють порядок опрацювання і затвердженні нормативних
актів з питань пожежної безпеки, що діють на підприємств:
в установі та організації;
— здійснюють контроль за додержанням вимог актів законодавств з
питань пожежної безпеки;
— проводять згідно з чинним законодавством перевірки і дізнання за
повідомленнями та заявами про злочини, пов'язані з пожежами та
порушеннями правил пожежної безпеки.
Посадовими особами органів державного пожежного нагляду є державні
інспектори з пожежного нагляду, які мають право:
— проводити в будь-який час у присутності власника чи його
представника пожежно-технічні обстеження і перевірки підконтрольних
об'єктів незалежно від форм власності, одержувати від власника необхідні
пояснення, матеріали та інформацію;
— давати (надсилати) керівникам органів виконавчої влади та
самоврядування різних рівнів, керівникам та іншим посадовим особам
підприємств, установ та організацій, а також громадянам обов'язкові для
виконання розпорядження (приписи) про усунення порушень і недоліків з
питань пожежної безпеки. У разі порушення правил пожежної безпеки, або з
інших причин, що створюють загрозу виникнення пожежі, або
перешкоджають її гасінню та евакуації людей припиняти чи забороняти
роботу підприємств, окремих виробництв, дільниць, агрегатів;
— здійснювати контроль за виконанням протипожежних вимог,
передбачених нормативно-технічними документами, під час проектування,
будівництва, реконструкції, технічного переоснащення чи розширення,
капітального ремонту підприємств, будівель, споруд та інших об'єктів. У разі
виявлення порушень забороняти до їх усунення випуск і застосування
проектів, зупиняти проведення будівельно-монтажних робіт;— притягати до
адміністративної відповідальності посадових осіб, інших працівників
підприємств, установ, організацій та громадян, винних у порушенні
встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, невиконанні
приписів, постанов органів державного пожежного нагляду, використанні
пожежної техніки та засобів пожежогасіння не за призначенням; —
застосовувати штрафні санкції до підприємств, установ та організацій за
порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки,
невиконання розпоряджень (приписів) посадових осіб органів державного
пожежного нагляду.
2. Вивчення питань пожежної безпеки працівниками.
У забезпеченні пожежної безпеки особливе місце займає протипожежна
підготовка інженерно-технічних працівників, службовців і робітників, яка
включає первинний і повторний інструктажі, а також заняття за програмою
пожежно-технічного мінімуму. Направлення на первинний інструктаж дає
відділ кадрів підприємства. Інструктаж проводить начальник пожежної
команди (поїзда), його заступник, інструктор з пожежної профілактики або
начальник чергового караулу. На об'єктах, де штатні працівники пожежної
охорони не передбачені, проведення первинного інструктажу покладено на
інженерно-технічний персонал. Повторний інструктаж проводить на
робочому місці працівник, відповідальний за пожежну безпеку цеху,
майстерні, складу і т. д.
Особи, що проходять інструктаж, повинні бути ознайомлені з діючими
на об'єкті правилами пожежної безпеки та інструкціями, з виробничими
ділянками, найбільш небезпечними в пожежному відношенні, де
забороняється палити, користуватися відкритим вогнем і де необхідно
дотримуватися інших запобіжних заходів, з можливими причинами пожеж та
заходами їх попередження. Інструктаж повинен супроводжуватись
практичним показом способів користування наявними на об'єкті засобами
пожежогасіння.
Заняття з пожежно-технічного мінімуму проводять за спеціальною
програмою, яка затверджується керівником підприємства. Після закінчення
програми слухачі повинні здати заліки по кожній темі.
3.Пожежна сигналізація.
Для своєчасного здійснення заходів з евакуації людей, включення
стаціонарних
установок
пожежогасіння,
виклику
пожежних,
вибухопожежонебезпечні об’єкти обладнуються системами пожежної
сигналізації, запуск яких може здійснюватись автоматично або вручну.
Система пожежної сигналізації повинна швидко виявляти місця
виникнення пожежі, надійно передавати сигнал на приймально-контрольний
прилад і до пункту прийому сигналів про пожежу, перетворювати сигнал про
пожежу у сприйнятливу для персоналу захищуваного об’єкта форму,
вмикати існуючі стаціонарні системи пожежогасіння, забезпечувати
самоконтроль функціонування.
До складу будь-якої системи пожежної сигналізації входять пожежні
сповіщувачі, лінії зв’язку , приймальний прилад та автономне джерело
електроживлення.
Пожежний сповіщувач - це пристрій для формування сигналу про
пожежу. В залежності від способу формування сигнали ПС бувають ручні та
автоматичні.
Ручний сповіщувач являє собою технічний пристрій (кнопка, тумблер
тощо), за допомогою якого особа, яка виявила пожежу, може подати
повідомлення на приймальний прилад або пульт пожежної сигналізації. Ручні
сповіщувачі встановлюються всередині приміщень на відстані 50 м, а поза
межами приміщень - на відстані 150 м один від одного.
Автоматичний пожежний сповіщувач системи пожежної сигналізації
встановлюється в зоні, яка охороняється, та автоматично подає сигнал
тривоги при виникненні одного або кількох ознак пожежі:
підвищенні температури, появи диму або полум’я на приймальний
прилад (пульт), появі значних теплових випромінювань. Тобто принцип дії
заснований на перетворенні фізичного впливу в електричний сигнал і датчик
або замикає або розмикає електричне коло.
Сповіщувачі за видом контрольованого параметра поділяються на
теплові, димові, полум’яневі (світлові), комбіновані. За видом зони,
автоматичні сповіщувачі поділяються на точкові (найбільш чисельна група)
та лінійні. Точкові сповіщувачі контролюють ситуацію в місці розташування
сповіщувача і, таким чином, сигнали від них є адресними, з точним
визначенням місця пожежі. Лінійні ПС реагують на виникнення фактора
пожежі впродовж певної безпереривчастої лінії, при цьому спрацювання
будь-якого ПС у шлейфі не дає інформацію про конкретне місце пожежі.
Лінії зв’язку з’єднують ПС один з одним послідовно, а з приймальним
приладом паралельно (променева схема) або навпаки – ПС підключаються
паралельно та з’єднуються з приймальною станцією послідовно (шлейфна
схема). В першому випадку будь-який ПС при виникненні пожежі буде
розривати електриче коло і таким чином сигнал прийде на приймальний
прилад, а в другому все буде відбуватися навпаки.
Приймально-контрольні прилади пожежної та охоронно-пожежної
сигналізації - це складова частина засобів пожежної та охоронно-пожежної
сигналізації, що призначена для прийому інформації від пожежних
(охоронних) сповіщувачів, перетворення та оцінки цих сигналів, видачі
повідомлень для безпосереднього сприймання людиною, подальшої передачі
повідомлень на пульт централізованого спостереження (ПЦС), видачі команд
на включення сповіщувачів і приладів керування системи пожежогасіння і
димовидалення, забезпечення перемикання на резервні джерела живлення у
разі відмови основного джерела. Вибір типу окремих елементів, розробка
алгоритмів і функцій системи пожежної сигналізації виконується з
урахуванням
пожежної
небезпеки
та
архітектурно-планувальних
особливостей об’єкта.
Автономне джерело електроживлення.
Виконує функцію безперервного автономного живлення системи
малою напругою (частіш за все 36В). При цьому забезпечується гарантована
постійна робота сигналізації та виключається можливість одержання
електротравми при експлуатації системи.
Стаціонарні установки автоматичного пожежегасіння
Для гасіння великих загорянь у приміщеннях категорій А, Б, В
застосовують стаціонарні установки водяного, газового, хімічного та
повітряно-пінного гасіння.
До розповсюджених стаціонарних засобів гасіння пожежі відносять
спринклерні та дренчерні установки. Вони являють собою розгалужену
мережу трубопроводів зі спринклерними або дренчерними головками і
розташовуються під стелею приміщення, яке потрібно захистити або в інших
місцях - залежно від типу і властивостей вогнегасячих речовин.
У водяних спринклерних установках водорозпилюючі головки
одночасно є датчиками. Вони спрацьовують при підвищенні температури у
зоні дії спринклерної головки. Сплав, який з'єднує пластини замка, що
закриває вихід води, плавиться, замок розпадається і розпилена завдяки
спеціальній розетці вода починає падати на джерело займання. Кількість
спринклерних головок визначають з розрахунку 12 м2 підлоги на одну
головку. Таким чином відбувається локальне пожежегасіння. Недоліки – у
холодний період року вода яка постійно знаходиться в трубопроводах може
замерзати, що призведе до виходу системи з ладу; присутні експлуатаційні
витрати на профілактику та догляд за системою; систему неможливо
протестувати; швидкість розповсюдження пожежі може перевищувати
швидкість спрацювання спринклерних головок.
Дренчерна головка за зовнішнім виглядом мало відрізняється від
спринклерної. Але вона порожниста - не має замка. Вмикання дренчерної
установки при пожежі у приміщенні, що потребує захисту, здійснюється або
за допомогою пускового вентилю, який відкривається вручну, або за
допомогою спеціального клапана, що діє за принципом спринклерної головки
та об'єднує до 8 дренчерів. В обох випадках вода поступає до всіх дренчерів і
в розпиленому стані одночасно починає орошати всю площу, над якою
розташовані дренчерні головки. Таким чином можуть створюватися водяні
завіси або здійснюватися гасіння пожежі на великій площі. Недоліки – значні
витрати вогнегасних речовин; інерціонність системи, шкода від гасіння може
перевищувати шкоду від пожежі.
Замки спринклерних головок та контрольні клапани дренчерних
установок розраховані на температуру розкривання 72, 93, 141 та 182С у
залежності від небезпечної температури у приміщенні, що потребує
захисту.Спринклерні та дренчерні установки безперервно вдосконалюються.
На даний час застосовують дренчерні установки для гасіння пожеж
повітряно-механічною піною, у яких звичайні дренчери замінені пінними, а
керування автоматизоване. Кран автоматичного пуску зв'язаний із
температурним датчиком, що знаходиться безпосередньо у приміщені. Є
також автоматичні вуглекислотні установки гасіння пожежі.
В якості систем пожежної сигналізації використовуються автоматичні
установки пожежної сигналізації. Основні елементи цих установок:
- сповіщувачі (давачі), котрі монтуються в приміщеннях або по території
об’єкта і призначені для повідомлення про пожежу;
- приймальні апарати (станції), котрі забезпечують прийом сигналів від
сповіщувачів;
- лінійні мережі та кабелі, які з’єднують сповіщувачі з приймальними
апаратами;
- джерела електроживлення.
Залежно від схеми з’єднання існують променеві (радіальні) та шлейфові
(кільцеві) автоматичні установки пожежної сигналізації. При променевій
схемі приймальна станція і кожен сповіщувач з’єднує окрема лінія (промінь
складається із двох окремих проводів: прямого і зворотного). У кожний
промінь може бути включено паралельно до 3–4 сповіщувачів. Променеву
систему застосовують при невеликій протяжності ліній пожежної
сигналізації.
Шлейфова (кільцева) система сигналізації відрізняється тим,
що сповіщувачі ввімкнені послідовно у однопровідну лінію (шлейф), початок
і кінець якої з’єднані з приймальною станцією. У один шлейф включають до
50 сповіщувачів.
Пожежні сповіщувачі перетворюють неелектричні фізичні величини
(випромінювання теплової і світлової енергії, рух частинок диму) в
електричні, які у вигляді сигналів певної форми надходять по проводах на
приймальну станцію. За способом перетворення пожежні сповіщувачі
поділяються на параметричні, котрі перетворюють неелектричні величини у
електричні за допомогою допоміжного джерела струму, і генераторні, в яких
зміна неелектричної величини призводить до появи власної ЕРС.
Пожежні сповіщувачі можуть бути ручної дії, призначені для видачі
дискретного сигналу при натискуванні відповідної пускової кнопки, і
автоматичної дії для видачі дискретного сигналу при досягненні заданого
значення фізичного параметра (температури, спектру світлового
випромінювання тощо). Ручні сповіщувачі встановлюються всередині
приміщення (в коридорах та на сходових площадках) як додатковий
технічний засіб до автоматичної установки пожежної сигналізації.
Основні характеристики автоматичних пожежних сповіщувачів:
- поріг спрацювання – найменше значення параметра, на який вони реагують;
- інерційність – час від початку дії чинника, який контролюється, до моменту
спрацювання;
- захищувана площа – площа підлоги, яку контролює один сповіщувач.
Принцип дії теплових (або термосповіщувачів) полягає у зміні:
електропровідності тіл; контактної різниці потенціалів; феромагнітних
властивостей матеріалів; лінійних розмірів твердих тіл; фізичних параметрів
рідин, газів і т. п. Вони поділяються на максимальні, диференційні і
максимально-диференційні. Максимальні сповіщувачі спрацьовують при
досягненні порогового значення температури повітря; їх використовують у
приміщеннях, де перепад температур повітря перевищує 15 °С. Диференційні
сповіщувачі спрацьовують при певній швидкості наростання температури
навколишнього повітря, яку приймають у межах 5-10 °С за 1 хв.
Максимально-диференційні сповіщувачі є комбінованими, тобто вони
спрацьовують і при певній швидкості наростання температури, і при
досягненні критичних значень температури повітря у приміщенні.
Основні характеристики:
- інерційність: 60 – 120 с;
- захищувана площа: 15 - 30 м2.
Принцип дії димових сповіщувачів полягає у виявленні продуктів згоряння у
повітрі. Вони поділяються на фотоелектричні (оптичні) та іонізаційні
(радіоізотопні). Фотоелектричні сповіщувачі працюють за принципом
реєстрації світла, розсіяного частинками диму.
В іонізаційному (радіоізотопному) сповіщувачі диму чутливим елементом
слугує іонізаційна камера з джерелом a-випромінювання (в якості якого
найчастіше використовується ізотоп Плутоній–239). Дим, який утворюється
при пожежі, знижує ступінь іонізації в камері, що й реєструється
сповіщувачем.
Основні характеристики: - інерційність: 5 – 25 с; - захищувана площа: 55 - 85
м2. Світлові сповіщувачі побудовані на принципі дії ультрафіолетового
випромінювання полум’я. У них в якості чутливого елемента застосовані
лічильники фотонів, які володіють високою чутливістю і здатні виявляти
навіть невеликі осередки полум’я (наприклад, горіння сірника) практично
миттєво. Незважаючи на високу чутливість, світлові сповіщувачі не
спрацьовують як від денного світла, котре надходить у приміщення через
вікна, так і від електричного освітлення, тому що ультрафіолетові промені
поглинаються склом вікон і ламп. Світлові сповіщувачі застосовуються у
закритих приміщеннях, в яких відсутні джерела ультрафіолетових променів,
відкрите полум’я, працюючі зварювальні апарати, електричні іскри тощо.
Основні характеристики: - інерційність: 5 – 10 с; - захищувана площа: 400 600 м2.
Принцип дії ультразвукових сповіщувачів полягає в тому, що ультразвукові
хвилі випромінюються у контрольоване приміщення, в якому розміщені
приймальні перетворювачі, котрі, подібно мікрофону, перетворюють
ультразвукові коливання повітря в електричний сигнал. Якщо ж у
контрольованому приміщенні відсутнє коливання полум’я, то частота
сигналу від приймального перетворювача буде відповідати випромінюваній
частоті.
Основні характеристики ультразвукових сповіщувачів:
- інерційність: 5 – 10 с; - захищувана площа: до 1000 м2.
Автоматичні сповіщувачі, як правило, установлюються на стелі на висоті 610 м від рівня підлоги. Вибір типу автоматичного пожежного сповіщувача і
місця його установки залежить від специфіки технологічного процесу,
пожежної характеристики матеріалів, способів їх зберігання.
4. Дії персоналу при виникненні пожежі
У разі виникнення пожежі кожний працівник зобов'язаний:
- негайно повідомити про це телефоном пожежну охорону.
При цьому необхідно назвати адресу об'єкта, вказати кількість поверхів
будівлі, місце виникнення пожежі, обстановку на пожежі, наявність людей, а
також повідомити своє прізвище;
-вжити (при можливості) заходів евакуації людей, гасіння (локалізації)
пожежі та збереження матеріальних цінностей;
- якщо пожежа виникне на підприємстві, повідомити про неї керівника
чи відповідну компетентну особу та (або) чергового по об'єкту;
У разі необхідності викликати інші аварійно - рятувальні служби
(медичну, газоаварійну тощо).
5.Засоби пожежогасіння
Комплекс заходів, спрямованих на ліквідацію пожежі, що виникла,
називається пожежогасінням. Основою пожежогасіння є примусове
припинення процесу горіння. На практиці використовують декілька способів
припинення горіння, суть яких полягає у наведеному нижче.
1. Спосіб охолодження ґрунтується на тому, що горіння речовини можливе
тільки тоді, коли температура її верхнього шару вища за температуру його
запалювання. Якщо з поверхні горючої речовини відвести тепло, тобто
охолодити її нижче температури запалювання, горіння припиняється.
2. Спосіб розведення базується на здатності речовини горіти при вмісті
кисню у атмосфері більше 14-16% за об’ємом. Зі зменшенням кисню в
повітрі нижче вказаної величини полуменеве горіння припиняється, а
3.
4.
5.
6.
потім припиняється і тління внаслідок зменшення швидкості окислення.
Зменшення концентрації кисню досягається введенням у повітря інертних
газів та пари із зовні або розведенням кисню продуктами горіння (у
ізольованих приміщеннях).
Спосіб ізоляції ґрунтується на припиненні надходження кисню повітря до
речовини, що горить. Для цього застосовують різні ізолюючі вогнегасні
речовини (хімічна піна, порошок та інше ).
Спосіб хімічного гальмування реакцій горіння полягає у введенні в зону
горіння галоїдно-похідних речовин (бромисті метил та етал, фреон та
інше), які при попаданні у полум’я розпадаються і з’єднуються з
активними центрами, припиняючи екзотермічну реакцію, тобто виділення
тепла. У результаті цього процес горіння припиняється.
Спосіб механічного зриву полум’я сильним струменем води, порошку чи
газу.
Спосіб вогнеперешкоди, заснований на створенні умов, за яких полум’я
не поширюється через вузькі канали, переріз яких менше критичного.
Первинні засоби пожежогасіння.
Серед первинних засобів пожежогасіння особливе місце займають
вогнегасники. Залежно від вогнегасних речовин, що використовуються,
вогнегасники ділять на пінні, газові та порошкові.
Пінні вогнегасники застосовують для гасіння твердих та рідких горючих
матеріалів.
За способом утворення піни пінні вогнегасники поділяються на хімічні
та повітряно-механічні.
Заряд хімічно-пінного вогнегасника ВХП-10 складається з кислотної та
лужної частин. При приведенні вогнегасника в дію кислотна та лужна
складові змішуються і відбувається хімічна реакція з інтенсивним
виділенням вуглекислого газу. Частина цього газу іде на утворення піни з
розчину, який містить піноутворювач. Інша частина створює тиск (до 1
МПа), необхідний для викиду піни. Час дії вогнегасника 60 с, довжина
струменя 6-8 м, кратність піни 8-10.
У повітряно-пінних вогнегасниках піна утворюється завдяки
механічному перемішуванню розчину піноутворювача стиснутим повітрям,
яке міститься у спеціальному балончику. Повітряно-механічна піна
утворюється за допомогою спеціальних піногенераторів із водних розчинів
піноутворювачів. Вони випускаються двох типів: ВПП-5 та ВПП-10.
Кратність піни цих вогнегасників 55, дальність викиду піни - 4,5 м.
Піна має досить низьку теплопровідність. Вона здатна перешкоджати
випаровуванню горючих речовин, а також проникненню парів, газів,
теплового випромінювання. Оскільки основою піни є вода, вона також має
охолоджувальні властивості. Важливими характеристиками піни є її стійкість
і кратність.
Забороняється використовувати пінні вогнегасники для гасіння
речовин, які здатні горіти та вибухати при взаємодії з піною (ацетон, спирт);
не можна також гасити електрообладнання, що знаходиться під напругою і
головне – забороняється навіть зберігати ці вогнегасники в приміщеннях з
дорогим або цінним обладнанням, тому що від їхнього використання шкода
від гасіння може перевищити шкоду від пожежі.
До переваг пінних вогнегасників можна віднести низьку вартість,
надійність та майже повну відсутність експлуатаційних витрат (раз на рік
вогнегасники підлягають зовнішньому огляду)
Газові вогнегасники.
Вуглекислотні вогнегасники випускають трьох типів: ВВ-2, ВВ-5 та
ВВ-8 (цифри показують місткість балону у літрах). Їх застосовують для
гасіння рідких та твердих речовин (крім тих, що можуть горіти без доступу
повітря), а також електроустановок, що знаходяться під напругою до 1000 В.
Вуглекислота у вогнегаснику знаходиться у рідкому стані під тиском 67 МПа. При відкритті вентилю балона вогнегасника, за рахунок швидкого
адіабатичного розширення, вуглекислий газ миттєво перетворюється у
снігоподібну масу, у вигляді якої він і викидається з раструбу вогнегасника.
Час дії вогнегасників цього типу 25-40 с, довжина струменя 1,5 - 3 м.
Вуглекислий газ (СО2) безбарвний, не горить, при стисканні під тиском
3,5 МПа (35 кг/см2) перетворюється у рідину, що називається вуглекислотою,
яка зберігається і транспортується у стальних балонах під тиском. За
нормальних умов вуглекислота випаровується, при цьому з 1 кг кислоти
отримується 509 л газу.
Для гасіння пожеж вуглекислоту застосовують у двох станах: у
газоподібному та у вигляді снігу. Сніжинки вуглекислоти мають температуру
-79С. При надходженні у зону горіння вуглекислота випаровується, сильно
охолоджує зону горіння та предмет, що горить, і зменшує процентний вміст
кисню. В результаті цього горіння припиняється.
Вуглекислота не електропровідна. Застосовують її для гасіння
електроустановок, що знаходяться під напругою, а також для гасіння цінних
речей.
Вуглекислотно-брометилові вогнегасники ВВБ-3 та ВВБ-7 за зовнішнім
виглядом та побудовою мало відрізняються від вуглекислотних. Їх
заряджають сумішшю, що складається із 97% бромистого етилу та 3%
вуглекислого газу. Завдяки високій змочувальній здатності бромистого етилу
продуктивність цих вогнегасників у 4 рази вища продуктивності
вуглекислотних. Але брометіл дуже токсичний,(тому забороняється їх
використання в закритих приміщеннях), а також здатен іонізувати тому не
використовується для гасіння електроустановок, що знаходяться під
напругою вище 380В.
Галоїдовані вуглеводні (чотирихлористий вуглець, бромистий етил та
ін.) є високоефективними вогнегасними засобами. Їх вогнегасна дія
грунтуеться на гальмуванні хімічних реакцій горіння. Галоїдовані вуглеводні
застосовують для гасіння твердих та рідких горючих матеріалів, найчастіше
при пожежах у замкнених об’ємах. Вогнегасна концентрація цих речовин
значно нижча, вогнегасної концентрації інертних газів.
До переваг газових вогнегасників можна віднести відносно низьку
вартість, надійність порівняно невеликі експлуатаційні витрати (раз на рік
вогнегасники підлягають зважуванню, якщо вага відрізняеться від паспортної
потрібна перезарядка)
Порошкові вогнегасники призначені для гасіння твердих, рідких та
газоподібних горючих речовин та електроустановок під напругою до 1000 В.
Вид матеріалів та речовин, горіння яких можна гасити, залежить від типу
порошку. Промисловість випускає порошкові вогнегасники марок ПС-1, ПС2, ОП-9, ОП-10(з), ОПУ-5 та ін. Вогнегасний ефект застосування порошків
складається з:
 хімічного гальмування реакції горіння,
 утворення на поверхні речовини, що горить, ізолювальної плівки,
 утворення хмари порошку, яка має властивості екрану,
 механічного збивання полум’я твердими частинками порошку
 виштовхування кисню із зони горіння за рахунок виділення СО2.
До недоліків ціх вогнегасників можна віднести малий термін експлуатації –
кожні 1-2 роки їх потрібно перезаряджати або міняти.
Скачать
Случайные карточки
15 основных стилей интерьера

15 Карточек Антон piter

Создать карточки