Самойдюк А. С. Встановлюється усім хворим під час первинного відвідування лікаря, до проведення лабораторного та інструментального обстеження, які дозволяють визначитися з остаточним клінічним діагнозом. Цей первинний синдромний діагноз вимагає: • емпіричного симптоматичного або антихелікобактерного лікування; • подальшого дообстеження пацієнта (проведення ЕГДС) з метою встановлення органічних або функціональних причин диспепсії. Шлункова диспепсія є комплексним розладом, що супроводжується дискомфортом у животі, а також больовими відчуттями у верхніх його відділах. Найчастіше діагностується функціональна диспепсія, її причини – порушення рухової функції шлунка. Хвороба також отримала назву, що легко запам'ятовується і добре відображає суть - "синдром лінивого шлунка". «Відмовляючись» скорочуватися, шлунок ускладнює процес перетравлення, чим викликає такі неприємні симптоми, як тяжкість у животі, нудоту, здуття. Також функціональна диспепсія супроводжується почуттям швидкого насичення. Бродильна диспепсія діагностується через недостатню активність процесу перетравлення. Гнильна диспепсія шлунка спостерігається у пацієнтів, які зловживають жирними білками – м'ясо, зокрема баранина. Печія - неприємне відчуття печіння в області епігастрії, як правило, дискомфорт поширюється знизу нагору; Нудота та часта відрижка (неконтрольоване заковтування повітря); Метеоризм - відчуття розпирання, що провокується надмірним газоутворенням (хронічна природа хвороби характеризується частими запорами). Клінічний варіант Дисмоторний (постпрандіальний дистрес синдром) Виразкоподібний (епігастральний боковий синдром) Неспецифічний (змішаний) Клінічна характеристика Характеризується почуттям тяжкості після приймання їжі, раннім насиченням та, інколи супроводжується здуттям шлунку, нудотою та блюванням. Біль при цьому не є домінуючим симптомом. Симптоматика переважно зумовлена шлунковим стазом або шлункововерхньокишковою дисмоторикою. епігастральний біль, аналогічно пептичній виразці. Зазвичай локалізований в певній нерозповсюдженій ділянці, вказується одним або двома пальцями. Часто виникає на голодний шлунок або вночі, усувається прийомом їжі, антацидів, антисекреторних препаратів. виділен для пацієнтів з верхньоабдомінальними симптомами, не характерними для двох перших варіантів. Визначеної органічної, системної або метаболічної етіології, яка повністю або частково минає після вилікування основного захворювання — H. Pylori — асоційований гастрит, медикаментозне пошкодження слизової оболонки шлунка, дванадцятипалої кишки або стравоходу (АСК та інші НПЗП, деякі антибіотики для перорального застосування [в основному доксициклін, еритроміцин, ампіцилін], наперстянка, теофілін, солі заліза або калію, блокатори кальцієвих каналів, нітрати, ГК, бісфосфонати), виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки, захворювання жовчовивідних шляхів, гепатит, панкреатит або несправжні кісти підшлункової залози, злоякісні пухлини (шлунка, підшлункової залози, товстого кишківника), кишкова ішемія, аневризма черевної аорти. Хронічний гастрит – це хронічний, запально-дистрофічний процес в слизовій оболонці шлунка, що супроводжується порушеннями процесів клітинної регенерації і прогресуючою атрофією залозистого епітелію. Основним этіофактором хронічного гастриту є інфекція Helicobacter pylori – грамнегативного мікроорганізму, що відноситься до «повільних» інфекцій, тобто викликає патологічні зміни в шлунку через тривалий термін після інфікування. Інфікування Нр приводить до появи запальних інфільтратів у слизовій оболонці шлунка, порушення регенерації шлункового епітелію та апоптозу епітеліоцитів. Ступінь вираженості хронічного гастриту залежить від вірулентності штамів Нр – інфекції, генетичної схильності та індивідуальної відповіді на Нр-інфікування.
