1. Поняття «Дидактична концепція» Дидактична концепція - система поглядів на процес навчання. Психолого-педагогічні концепції часто називають дидактичними системами. Дидактична система - це сукупність елементів, що утворюють єдину цілісну структуру, спрямовану на досягнення цілей навчання. До системи входять: цілі, зміст освіти, дидактичні процеси, форми, методи, засоби, принципи навчання. У педагогіці існувало чимало дидактичних концепцій. Першою була створена понад триста років тому дидактична теорія великого слов'янського педагога Я.А.Коменського (1592-1670). У своєму провідному творі "Велика дидактика" (1632) Коменський трактував дидактику як "загальне мистецтво всіх учити всьому". Згодом виникли традиційна та педоцентрична система дидактики, які по різному розглядають процес навчання та виховання. У традиційній системі навчання домінуючу роль відіграє викладання, діяльність вчителя. Її складають дидактичні концепції таких педагогів, як Я. Коменський, І. Песталоцці і особливо І. Гербарт і дидактика німецької класичної гімназії. У педоцентрістской концепції головна роль у навчанні відводиться учінню - діяльності дитини. В основі цього підходу лежить система Д. Дьюї, трудова школа Г. Кершенштейнера, В. Лая - теорії періоду реформ у педагогіці на початку 20 століття. Таким чином, перед дидактикою виникла дилема: шляхом директивного навчання дати системну, загальну, фундаментальну освіту високого академічного рівня, втративши при цьому індивідуальність, психологічну своєрідність і розвиток особистості, або надати дитині ініціативу в навчанні, відштовхуючись від її потреб, - і втратити системність у знаннях учнів, знизити рівень освіти в школі, що має сьогодні місце в США. Наявність проблем в традиційній і педоцентричній концепціях змушує шукати шляхи їх вирішення. У двадцятому столітті вчені різних країн намагаються створити сучасну дидактичну концепцію. Єдиної дидактичної системи як такої в науці немає, є ряд теорій, в яких є щось спільне. Серед найвідоміших зарубіжних дидактичних концепцій ХХ століття слід виокремити: -Технократична концепція навчання -Ліберально-гуманістична концепція -Вальдорфська педагогіка -Педагогіка П. Петерсона -Концепція ecole moderne(сучасна школа) С. Френе Мета навчання в більшості концепціях передбачає не тільки формування знань, але й загальний розвиток учнів, інтелектуальні, трудові, художні вміння. Зміст навчання будується в основному як предметне, хоча є інтерактивні курси і в молодших, і в старших класах. 2. Технократична концепція навчання У зарубіжній педагогіці, особливо в Західній Європі, США, Японії, висунуто низку концепцій навчання, які суттєво відрізняються від вищенаведених. їх можна розподілити на дві великі групи. До першої відносять технократичні концепції, в основі яких лежить принцип модифікації поведінки людини в необхідному напрямі. Засновником технократичних концепцій формування особистості вважають американського вченого Джона Уотсона. Основою його вчення стала ідея про можливість довільної зовнішньої детермінації поведінки людини. Це вчення було пізніше розвинене в роботах американського психолога Едуарда Торндайка та його послідовників, які стверджували, що, хоча розумовий потенціал індивіда має природжений характер і є лімітованим фактором спадковості, зовнішнє середовище виступає могутнім "проявником", стимулятором розвитку цього потенціалу. Таким чином, завданням вихователя є, передусім, організація впливу зовнішнього середовища згідно з класичною біхевіористською схемою: "Стимул - реакція - підкріплення". Виходячи з цих позицій, соціалізація особистості постає пристосуванням індивіда до умов середовища. Цей процес здійснюється шляхом засвоєння ним тенденцій реагувати певним чином на певні ситуації, як модифікація поведінки індивіда з метою його найкращої адаптації до стандартів та норм сучасного суспільства, підготовка "функціональної" людини. Цю адаптацію Е.Торндайк розглядав як формування поведінкових навичок, що означало "вдруковування" зв'язків між стимулами та реакціями. У практичній діяльності "вдруковуванню" передбачало виробку "правильних"реакцій і усунення "неправильних", тобто випробування різних підходів, поки не буде віднайдений "правильний" варіант реакції, а потім її тренування доти, доки вона остаточно не буде закріплена. Певну роль у технократичній філософії виховання відіграє доктрина соціальної інженерії Бурруса Ф. Скіннера та його послідовників. В основу цієї доктрини, сформованої, перш за все, у роботах Скіннера "Другий Уолден" (1948) та "По той бік свободи та гідності" (1971) покладено положення про можливість маніпулювання поведінкою індивіда відповідно до визначених цілей навчально-виховного процесу. Виходячи з ідеї позитивного підкріплення, Ф. Скіннер розробив концепцію педагогіки без покарань, згідно з якою вчитель має перейти від покарань до позитивного підкріплення шляхом переважного реагування не на невдачі, а на успіхи вихованця. Ефективність застосування методик модифікації поведінки залежить значною мірою від того, наскільки вчитель, як "агент підкріплення", володіє його технікою, У керівництвах американських педагогів до таких методик звертається увага на необхідність не обмежуватись лише словесними проявами підкріплення ("так", "добре", "молодець", "правильно"), а використовувати їх широкий невербальний спектр: посмішки, жести, легкі дотики, кивки головою тощо. Тим самим, стиль спілкування з учнями має бути не просто доброзичливим, але ретельно продуманим в інструментальному плані. Технократична концепція формування особистості справедливо піддається критиці, яка полягає в тому, що її автори нехтують всією повнотою внутрішнього світу дитини, її морально-ціннісною сферою, оскільки ця сфера не підлягає об'єктивному виміру. Щодо трактування мети та методів здійснення освітнього процесу, представники технократичної педагогіки дотримуються таких позицій. Метою навчання є оволодіння учнями певним "поведінковим репертуаром", який включає чітко визначену систему знань, умінь та навичок, які можна реально продемонструвати та проконтролювати. Така постановка цілей вимагає, як пише американський вчений Т.Герман, високого ступеня чіткості і структурної визначеності навчального процесу. Критики такого підходу вважають, що через таку "чіткість" та "визначеність" фактично знімається питання про творчий характер викладання, оскільки ідеалом стає точне слідування за приписаним шаблоном діяльності, яка перетворюється у муштрування учнів у виконанні тестів. 3. Гуманістична концепція Технократичній педагогіці (імперативній і «жорсткій») протистоїть інша група, що має ліберально-гуманістичну спрямованість. Засновник гуманістичної концепції навчання та виховання - Карл Роджерс (1902 1987, США). У школі був малоздібним, зазнавав приниження з боку вчителів і саме це зміцнило в ньому прагнення присвятити себе в майбутньому педагогічній праці. Його кредо: завжди перемагає добро. Переконував колег стати на позиції добра, створив гурток гуманістичної орієнтації, який згодом перетворився у відомий дослідний центр, який існує й нині. Свої педагогічні погляди виклав у книзі "Freedom to Learn for the 80'sn" ("Вільне навчання для 80-х років"), де стверджував, що основою зміни поведінки людини є її здатність розвиватися і навчатися, ґрунтуючись на власному досвіді. Не можна будь-кого змінити, передаючи йому готовий досвід. Можна лише створити атмосферу, яка сприятиме розвитку людини, вважав учений. Учителя - людину, яка створює атмосферу полегшення, називають фацилітатором. Умови, що створюють цю атмосферу, не залежать від знань та інтелекту вихователя. Від нього вимагається одне наголошувати вихованцю, що його люблять, ним цікавляться, ним займаються. Найважливішими якостями фацилітатора є емпатія (здатність педагога ідентифікувати себе з учнем, стати на його позицію, розділяти інтереси і турботи, радощі й розчарування), безумовне схвалення особистості вихованця, аутентичність. Порушуючи дисципліну, вживаючи алкоголь чи наркотики, вихованець сам приймає таке рішення, сам він повинен прийняти і альтернативне рішення. Тільки розуміння й прийняття педагогом учня таким, яким він є, без авторитарного тиску з метою кардинально його змінити, робить процес формування «Я» особистості результативним. Відбувається зближення «Я» реального і «Я» ідеального - тобто такого, яким хотів би стати учень з огляду на панівні соціальні цінності й норми. З теорією К.Роджерса перегукується і теорія потреб Абрахама Маслоу. Гуманістичний напрям у педагогіці сформувався у 50-х pp. XX ст. і орієнтує вчителів, перш за все, на вивчення ціннісних орієнтацій та життєвих планів учнів. При їх вивченні сучасна західна педагогіка ґрунтується на концепцію мотивації і самоактуалізації особистості, яку й розробив А.Маслоу, Фундаментальною тезою цієї теорії є твердження про необхідність вивчення людини як загального, унікального, організованого цілого. У структурі потреб мотивація впливає на людину як на ціле, а не на окремі аспекти поведінки. А.Маслоу вважає, що визначальною є мотивація пошуку особистістю мети і сутності життя. У кожної людини є нижчі й вищі потреби, які вчений подає у вигляді піраміди. В основі піраміди - фізіологічні потреби (їжа, вода, тепло, відпочинок, здоров'я, житло, сон, захист від природних стихій тощо). Наступний рівень - потреби в безпеці - (захист від примусу, погроз, стабільність, економіка, робота тощо). Далі потреби у спілкуванні, прив'язаності і любові. Потім - Ш. Завершують піраміду потреби в само-удосконаленні (бажання знайти себе в чомусь, потреба в успіхах), а також естетичні потреби (краса, упорядкованість, симетрія, системність, акуратність, гармонія). 4. Вальдорфська педагогіка З метою подолання недоліків технократичної та гуманістичної концепцій навчання створюються альтернативні дидактичні системи. Найпопулярніші серед них вальдорфська педагогіка і педагогіка Петерсона. Вальдорфську педагогіку, в основу якої покладено антропософію, заснував на початку XX століття Рудольф Штайнер (1861-1925). Він уважав духовну й моральну підготовку учнів до життя головною метою виховання. Вальдорфська педагогіка - це «сукупність методів і прийомів виховання і навчання, яка грунтується на антропософській інтерпретації розвитку людини як цілісної взаємодії тілесних, душевних і духовних факторів». А «в концептуальній основі та практичній діяльності Штайнер-школи органічно поєднують принципи гуманізації та гуманітаризації освіти з принципом соціальної спрямованості виховання». Так звані вільні вальдорфські школи, перша з яких була відкрита 1919 року, дають повну середню освіту. Головна дійова особа - класний учитель, обов'язок якого - організація майже всієї навчально-виховної роботи зі своїми учнями протягом перших восьми років навчання. Він викладає загальноосвітні дисципліни, створює і підтримує в інтересах виховання тісну взаємодію між учнями й учителями, між школою й батьками. Оцінки не виставляються. Навчальний рік закінчується складанням класним учителем загальної психолого-педагогічної характеристики кожного учня. Ці школи автономні й не мають над собою управлінських інстанцій, керуються педагогічною радою. Посада директора відсутня. Сучасні послідовники Штайнера основною метою педагогічної діяльності вважають виховання духовно вільної особистості, здатної в процесі індивідуальної творчості долати суспільні тенденції консервативного відтворення наявних соціальних структур та стереотипів поведінки і цим сприяти прогресові. 5. Педагогіка П. Петерсона У першій половині XX ст. заявила про себе нова педагогічна технологія «Йєна-план», а згодом у європейській педагогіці розгорнувся рух, що об'єднав колективи початкових шкіл і дитячих садків, які використовували у своїй роботі технологію відомого німецького педагога, професора Йєнського університету Петера Петерсена (18841952). У сучасній Німеччині педагогіка П. Петерсена переживає друге народження. Ще у 1980 р. при університеті м. Тессена було відкрито науковий центр із вивчення та впровадження в практику ідей видатного педагога. Перевидаються його праці (книгу «Йєна-планшкола» за кордоном видавали понад 60 разів). Проводяться дослідження сучасних проблем школи з точки зору педагогічної концепції П. Петерсена. П. Петерсен розглядав навчальне життя як «світ ситуацій», які створюють для дітей певні проблеми і природно спонукають до їх вивчення. Тому, на його думку, турбота про забезпечення необхідного мінімуму знань («залізний склад знань») має поєднуватися із системною працею, спрямованою на загальний розвиток дитини і підготовку її до орієнтування в навколишньому середовищі. Навчання він вважав вторинним процесом, підкореним головній виховній ідеї шкільної громади, сукупністю «продуманих і осмислених занять, що формують свідомість, уміння і навички, які сповнені любов'ю до життя і виховним смислом». Як принциповий противник схоластичного навчання і методичного формалізму, Петерсен виступав за те, щоб школу «слова і балаканини» з її масовим навчанням замінити школою «життя і праці», в якій без примусу й покарань використовувалися б різноманітні зорієнтовані на дитину форми навчання. За переконаннями П. Петерсена, такі форми навчання, як бесіда, трудова діяльність, слід поєднувати з іграми і святами, які переважають у житті дітей дошкільного віку. Без них «нормативне» навчання, шкільні роки дитини будуть неповноцінними.Особливо ефективним П. Петерсен вважав навчання в діяльності, у процесі якого дитина виявляє особливості різних предметів та явищ навколишнього світу, відкриває нові аспекти їх природи. Головне, щоб запитання, які виникають у дитини, переростали у припущення про можливі шляхи розв'язання виявлених нею протиріч і проблем. На основі об'єктивного звіту класний керівник складає для кожної дитини суб'єктивний звіт, у якому зазначає те, що, за його переконанням, справлятиме на неї виховний вплив. Розклад у школі, яка працює за «Йєна-планом», передбачає чергування уроків (малювання, музика, математика, рідна мова, батьківщинознавство, суспільствознавство та ін.) із заняттям, яке у розкладі значиться як штам-група. Це сприяє формуванню і розвитку взаєморозуміння, дружніх стосунків, емоцій, здібностей дітей до соціальної перцепції (лат. perceptio -- сприймання). Навчальний матеріал інтегрований тематично, і його зміст у перші роки навчання значною мірою визначається інтересами самих дітей. З часом він усе більше залежить від педагога. Домашні завдання діти отримують не кожний день, а відразу на цілий тиждень. Вони передбачають розв'язання кількох задач і прикладів, написання твору, розповіді, виготовлення саморобки, підготовку малюнка тощо. Порядок виконання завдань учень обирає самостійно. Нерідко завдання об'єднуються однією темою. Наприклад, у березні діти молодшої штам-групи вивчають комплексну тему «Весна у місті». Символом багатьох сучасних шкіл, які працюють за «Йєна-планом», став «Бонкелар» -- вітряковий механізм. Як відомо, у його перехресті є коліщатко, без якого вітряк не міг би працювати -- молоти зерно. Аналогічно в душі дитини, стверджують педагоги, які сповідують принципи педагогічної технології «Йєна-план», існує особливий механізм: «Щойно дорослий відшукає в її душі цей дивовижний механізм, заведе -- і ось вже дитина почала рости». Здійснити це завдання, пробудити внутрішні сили дитини може тільки педагог, який відмовився від догматичних підходів, перебуває на позиціях гуманістичного виховання. 6. Модерна школа С. Френе Еcole moderne - сучасна школа та педагогіка, засновані С. Френе (1896-1966) - французьким педагогом, фундатором і керівником «Міжнародної федерації прихильників нової школи». Метою виховання тут є розвиток у суб'єктів учіння здатності до взаємодії, самоуправління, кооперації, розвитку індивідуальності, соціальної компетентності, відповідальності. Основний принцип «нової школи» Френе - здійснення навчання через самодіяльність учнів, основна форма цієї самодіяльності - вільний виклад (усний, а потім письмовий) ними своїх вражень і думок (так званий вільний текст). Навчальний процес організовується за типом виробничого, який передбачає розподіл праці та взаємодії. Навчання проходить у шкільній друкарні, яка видає журнал. Цей журнал готують самі суб'єкти учіння від початку і до кінця. Вчителі шкіл Френе дотримуються думки, що «акцентування уваги на помилках, поганих вчинках, незадовільній успішності створює негативну моральну атмосферу: деякі діти бундючаться від успіхів, а інші переживають гіркоту невдач, у них розвивається комплекс неповноцінності. Завдання ж школи полягає в культивації успіху, необхідного для самоствердження особистості». Педагогічні ідеї Френе засвоєні школами Франції, Італії, Латинської Америки. Висновок Педагогіка співробітництва, педагогіка діалогу, педагогіка довіри віддзеркалюють процеси демократизації та гуманізації європейської школи і покликані, на думку європейських учителів, витіснити прояви моральної або фізичної наруги над особистістю учня. Проте представників цих дидактичних концепцій застерігають від « педоцентризму », що набуває часом форм сліпого потурання примхам дітей. Таким чином, аналіз зарубіжних концепцій навчання та їх порівняння з вітчизняною педагогічною думкою і практикою свідчать про те, що їм притаманні певні паралелі та спільні тенденції. Наприклад, дуже багато спільного в педагогічній системі А. С. Макаренка та С. Френе і П. Петерсона. Подібні властивості мають західна гуманістична педагогіка, педагогічна система В. О. Сухомлинського й особистісно орієнтоване навчання. Тому педагогам важливо добре знати сучасні концепції навчання, їхні позитивні сторони й вади з метою цілеспрямованого впровадження модерних ідей і методик у педагогічний процес в сучасних умовах формування і розвитку національної системи освіти.
