Загрузил Елена Годунова

Реферат

Реклама
Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова
Факультет педагогіки і психології
Кафедра педагогіки і психології дошкільної освіти та дитячої
творчості
Реферат
з дисципліни виховання дітей раннього віку
на тему:
«Пренатальна культура сім’ї»
Виконала:
Студентка 26 ЗМДШ групи
Щербак О.В.
2020 р.
Зміст
Вступ
1. Етапи пренатального розвитку людини
2. Психолого-педагогічні аспекти пренатальної педагогіки
3. Витоки пренатальної педагогіки
Висновок
Використана література
Вступ
У 80-ті роки ХХ ст. на основі результатів численних спостережень та
експериментальних досліджень були започатковані нові галузі біології людини –
пренатальна психологія, пренатальна педагогіка та інші.
Виявилося, що психологічний та виховний вплив на ще ненароджену дитину –
реальність, яку можна і необхідно використовувати практично з самого моменту зачаття.
Невдовзі на основі результатів досліджень плоду людини були розроблені особливі
методики пренатального спілкування та виховання.
Нині у ряді країн функціонують спеціальні навчальні заклади для вагітних жінок.
Найвідомішим із них є Пренатальний Університет, створений американським акушером
Ф.Р. Ван де Карром. Подібні пренатальні центри діють також у Росії та Україні.
Пренатальна педагогіка - молода наука, історія якої сягає мудрого спадку наших
предків. Вони були переконані в тому, що не зарано говорити про виховання малюка ще
до його народження. Тому в сучасному побуті з’явилися такі поняття, як пренатальна
педагогіка, пренатальне навчання, пренатальне виховання.
Педагогіка - це наука про виховання людини та навчання молодого покоління. Слово
“пренатальний” - передпологовий; пов’язаний з дітородінням і допомогою породіллям.
Сучасна пренатальна педагогіка черпає знання з пренатальної та перинатальної
психології (вона формується як окрема наукова дисципліна), акушерства, гінекології,
педіатрії, неонатології.
Завдання педагогів - пропагувати серед молодих батьків пренатальні знання. Для
цього хоча б у найзагальніших рисах треба знати ті “вершинні” якості та умови
формування, їх у дитини у пренатальному періоді.
Не будьмо байдужими! Подаруймо малечі впевненість, що на неї всі дуже чекають.
Поки ми відчуваємо - ми живемо. Поки ми відчуваємо життя - ми щасливі. Взаємозв’язок
радості, свободи і творчості дарує людині відчуття життя, а також миті щастя. Це
підтверджують поетичні рядки Ольги Тимофієвої:
Усе на світі має свій початок:
Для колосу - зернятко у ріллі,
Для річечки - джерельце непочате,
А для народу - дітоньки малі.
Живий промінчик, грудочка тепла,
Довірлива, беззахисна, вразлива
Тебе за шию міцно обняла —
І оченята світяться щасливі.
Даруй дитині благодаті рай,
Відчути дай, що все довкола - любе.
Коли любов хлюпоче через край,
Дитя зросте і світ цей приголубить.
1. ЕТАПИ ПРЕНАТАЛЬНОГО РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ
Після нас прийдуть наші діти, які будуть продовжувати започатковані нами справи,
творити своє життя, будувати суспільство краще, ніж це вдалося нам, жити в цьому
суспільстві щасливіше, ніж живемо ми.
Безперечно, кожні батько та мати бажають своїй дитині всього найкращого в житті.
З самого моменту народження її люблять і ніжать, приділяють їй багато уваги, дарують
найкращі іграшки і, звичайно ж, виховують. Але більшість із нас навіть не здогадуються,
що задовго до народження дитина активно сприймає події навколишнього світу, проявляє
позитивні та негативні емоції – усміхається, образливо кривиться, лякається тощо. Вона
здатна запам’ятовувати події, що відбуваються поряд, і навіть навчатися. На підставі цього
в деяких країнах Сходу (Китай, Корея) вважається, що в момент народження людина має
вік 9 місяців.
Останнім часом спостерігається значне зростання інтересу до такого питання, як
виховання дитини до народження. У періодичній науковій та популярній літературі
з’явилися численні публікації, які констатують наявність умовнорефлекторної діяльності
плоду людини, його здатність накопичувати інформацію. Сформувалися нові галузі
біології людини – пренатальна педагогіка, пренатальна психологія тощо.
Результати досліджень у цих напрямках свідчать, що психологічний та виховний
вплив на ще ненароджену дитину – реальність, яку можна і необхідно використовувати
практично з самого моменту зачаття.
Нервова
система
людини
починає
формуватися
ще
на
другому
тижні
ембріонального розвитку – визначається вісь зародкового диска та закладається хорда.
Тритижневий ембріон має виразну нервову трубку з трьома мозковими пухирцями на
передньому кінці. Довжина такого ембріона всього 3 мм. На п’ятому тижні
ембріонального розвитку (довжина зародка 22 мм) чітко виражені усі відділи головного
мозку та мозочок. У спинному мозкові утворюються синапси і формуються нерви від
рухових зон спинного мозку та спінальних гангліїв. На цій стадії ембріогенезу
починається рухова активність зародка, виявлена реакція на дотикові та больові
подразнення. Семитижневий ембріон здатен сприймати звуки, відповідає на них
поштовхами в передню стінку живота матері. У восьмитижневого ембріона (довжина 40
мм) можна розрізнити кору та базальні ядра великих півкуль, з’являється дотикова
чутливість навколо рота, починають розвиватися органи смаку та нюху.
Після 2-го місяця ембріонального розвитку зародок людини називається плодом. На
початку цього етапу (довжина зародка понад 80 мм) активізується стовбурна частина
головного мозку, що зумовлює формування низки безумовних рефлексів. При доторканні
до губ плід реагує рухами всього тіла, а до повік – обертанням очей. 3-місячний плід
повертає голову, здійснює різноманітні рухи, кривиться, стискає кулачок, знаходить рот
та смокче палець (безумовний смоктальний рефлекс). Більша частина поверхні його тіла
відчуває дотик. При доторканні до лоба плід відвертає голову, може підняти брови,
наморщити лоба. Спостерігається виразний хапальний рефлекс – при доторкуванні до
кисті стискаються пальці. На 5-му місяці плід зажмурює очі, робить дихальні рухи,
виявляє добрий чи поганий норов. Він по-своєму лякається чи сердиться, чуючи голосні
крики зі світу дорослих, чітко реагує на настрій матері, на ніжні звертання. На 6-му місяці
ембріонального розвитку починає функціонувати вестибулярний апарат, унаслідок чого
плід зберігає рівновагу і швидко відновлює положення тіла. У цьому віці він особливо
починає реагувати на музику. 7-місячний плід відкриває очі, реагує на світло, звуки та
шуми, на смакові подразнення (відразливий вираз обличчя на солоне чи гірке та вираз
задоволення на солодке), чітко виявляється вираз плачу, крику, гніву тощо. У нього
з’являється здатність переробляти одержані відчуття.
Численні дослідження показали, що плід, починаючи з 5-місячного віку, цілком
здатен сприймати характер ставлення до нього з боку матері та батька, реагувати на
подразнення, які надходять до нього із зовнішнього світу, і навіть навчатись.
Початок 7-го місяця вагітності – найбільш сприятливий час для другого циклу занять
за пренатальною педагогічною програмою. Цей цикл окрім сигнальних “поштовхів”
включає також і “розмову”. Учений пропонує список слів, які дитина буде найчастіше чути
протягом перших місяців життя після народження: люблю, цілую, кажу, молоко, тéпло,
холодно тощо. Тут використовується навіть лічба – перші “уроки математики”, як їх
жартома називає доктор Ван де Кар. Наприклад, звучить голосний плескіт долонями, який
супроводжується словами: “Мама (тато) плескає долонями один раз!” Потім звучать два
голосних плескоти, які знову супроводжуються словами: “Мама (тато) плескає долонями
два рази!”
Багаторічні спостереження показали, що діти, матері яких під час вагітності діяли
згідно з рекомендаціями Пренатального Університету, з перших днів життя після
народження значно краще адаптувалися до умов зовнішнього світу, були спокійнішими,
менше кричали, не вередували, уважно слухали, коли з ними розмовляли, і взагалі
поводили себе значно розумніше з точки зору дорослої людини. А деякі діти, які зазнали
навчання до народження, разюче швидко ставали вундеркіндами.
Французька дослідниця А. Бертран розробила свою оригінальну систему
пренатального виховання, в основі якої лежить духовний стан майбутньої матері. Вона
рекомендує вагітній жінці слухати гарну музику, спостерігати красиві явища та предмети,
спілкуватися з рослинами тощо. За таких умов у душі майбутньої матері формується
почуття миру та спокою, що сприяє гармонійному розвиткові дитини. За стародавніми
звичаями, у першу чергу східних народів (Японія, Китай), майбутня мати багато часу
використовувала для споглядання природи, джерел води або квітів. Її відсторонювали від
тяжкої фізичної роботи в полі та вдома, охороняли від стресових ситуацій. Вона займалася
малюванням, грала на музичних інструментах, виконувала особливі танці.
Майбутня мати може формувати свою дитину такою, якою хоче її бачити. Вона
може розмовляти зі своїм малюком, звертати його увагу на те, що їй подобається і чим
вона захоплюється, співати йому, розділяти з ним свою радість. Дитина все це справді
відчує і ніколи не забуде.
Пренатальна педагогіка здійснює свої перші кроки, але вже сьогодні вона може
запропонувати деякі поради. Якщо вагітна жінка буде дотримуватися кількох зовсім
неважких правил, то це допоможе їй успішно справитися зі своєю роллю. Вона повинна
більше слухати гарну музику (А. Вівальді, В.А. Моцарта тощо), читати вголос цікаві та
добрі казки, розглядати красиві картини, фотографії, на яких зображені веселі діти та
сцени щасливого материнства, – все те, що викликає у неї задоволення, насолоду, радість.
Нехай вона шукає радість у всьому, що виповнене красою людських стосунків, любов’ю,
добротою, людяністю.
2. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ АСПЕКТИ ПРЕНАТАЛЬНОЇ
ПЕДАГОГІКИ
З народженням дитини в сім ‘ї
з’являється ще двоє людей,
яких не було на світі: батько і мати.
Ставши батьками, вони стають
якісно іншими людьми.
Ш.Амонашвілі
Виховання дитини починається від моменту ухвалення майбутніми батьками
рішення про її народження. Тому питання, які піднімає пренатальна педагогіка є на
сьогоднішній день актуальними.
Поняття пренатальне виховання складається зі словосполучення –слів «пре», що
означає латиною «до», та «натал» – «народження». Довгі роки вчені всього світу
заперечували той факт, що дитина, перебуваючи в утробі матері, може щось розуміти та
відчувати. Але сьогодні всі одностайно стверджують, що, знаходячись усередині
маминого організму, малюк отримує перший досвід та найперші знання.
Тут доречним буде сказати декілька слів про імпринтинг – від англійського
«відображення», «загартовування». Пренатальний імпринтинг – це здатність немовлят до
сприйняття інформаційного потоку в дородовий період. Радість і роздратованість,
упевненість і хвилювання, приємний аромат і гіркий або кислий присмак їжі – усе це
малюки переживають через мамині емоції та плацентарні гормони. Тому спадковий
потенціал
майбутньої
дитини
можна
поліпшити.
Мозок
дитини
надзвичайно
сприйнятливий до навчання, набуття досвіду та самостійного пізнання світу. Завдяки цим
дивовижним можливостям людського мозку наші діти керуються не лише інстинктами,
вони сприймають світ завдяки зору, слуху, запаху, дотикам та смаковим рецепторам.
Усього п’ять органів відчуття, а немовля вже стільки знає і розуміє!
Доведено, що дітки, мами яких гарно почували себе під час вагітності, чудово
проводили час та інколи займались внутрішньоутробними «розвивалочками» крихітки,
пізніше виявляються більш сприйнятливими до різноманітної інформації, мають
приємніший характер, краще розвинений фонемний слух, гнучкіші до мов та взагалі
здібніші до навчання.
Мати і дитина – це єдина свідомість, єдина енергетична система, яка формується під
час вагітності. І досягти цього може тільки щаслива жінка.
Материнський організм і психіка – це той світ, у якому малюк живе від моменту
зачаття. Він постійно контактує з матір’ю, живлячись разом з нею земною їжею і
обмінюючись емоціями та ментальними образами, які чинять на психіку плода
фантастичний вплив, формуючи його характер. Здатність творити добро чи сіяти зерна
зла, співпереживати чи копирсатися в чужих почуттях, любити чи бути черствим – усі ці
базові настанови особистості формуються у пренатальній фазі.
Пренатальна педагогіка – молода наука, історія якої сягає мудрого спадку наших
предків. Вони були переконані в тому, що не зарано говорити про виховання малюка ще
до його народження. Тому в сучасному побуті з’явилися такі поняття, як пренатальна
педагогіка, пренатальне навчання, пренатальне виховання.
Завдання педагогів – пропагувати серед молодих батьків пренатальні знання. Для
цього хоча б у найзагальніших рисах треба знати ті, «вершини» якості та умови
формування, їх у дитини у пренатальному періоді.
Людською цивілізацією накопичений значний досвід здійснення педагогічного
впливу на дитину, яка знаходиться ще в утробі матері, по-науковому - у пренатальному
періоді. У ряді культур здавна існувала практика такого впливу на плід з боку матері.
Наприклад, у Японії вагітні жінки намагалися дивитися лише на гарні речі, щоб дитина
стала артистичною, сприйнятливою до прекрасного. Взагалі, ставлення до вагітної жінки
в усі часи і в усіх народів було особливим, для неї намагалися створити особливі умови,
забезпечити спокій, емоційне благополуччя, вберегти від негативних емоцій, оскільки все
це пов’язувалося із розвитком дитини. До певного часу цей досвід мав так-би мовити
інтуїтивний характер. Були в історії й часи, коли відкидалася сама можливість такого
впливу, поняття допологового впливу були оголошені „бабусиними казками”.
Обґрунтування ж протилежної точки зору унеможливлювалося за браком наукових даних.
Однак останні наукові дослідження незаперечливо доводять можливість впливу на дитину
у допологовий період. Ось що пише у своїй останній книзі психіатр і психолог Томас
Верней: „Останні відкриття малюють картину внутрішньоутробних нерозривних зв’язків
– багаторівневих, не менш складних, ніж ті, що зв’язують матір і дитя після народження.
Насправді, все це частини неподільного цілого: те, що відбувається після народження і
безсумнівно залежить від того, що відбувалося до народження і під час нього. Здатність
дитини реагувати на материнські ласки, обійми, погляд і голос базується на тривалому до
пологовому знайомстві з нею. З часу зачаття мати і дитя знаходяться у постійній взаємодії.
Дитина не є пасивним споживачем поживних речовин. Вона починає непокоїтися,
штовхатися у материнській утробі, якщо матір чим-небудь засмучена. Будь-який стрес
викликає спрацьовування симпатичної нервової системи і викид адреналіну у кров.
Катехоламіни проникають крізь плацентарний бар’єр, і дитина реагує на стрес, який
переживає мати.
І навпаки, якщо матір спокійно ходить, займається власними справами, то дитина
заспокоюється, вкачується, безтурботно лежить і спить.... Ще не народженні діти
настроюють свої ритми на ритми матері з тією ж точністю, що і новонароджені немовлята.
Зв’язки після народження – лише продовження процесу, що почався значно раніше.”
Свідома пам’ять, наприклад, розвивається приблизно до шостого місяця вагітності.
До цього часу кора головного мозку вже достатньо розвинута для того, щоб сприймати і
запам’ятовувати повідомлення. Але що більш дивовижно – це те, що є вид пам’яті, який
сягає до самого моменту зачаття! Цього висновку дійшов Станіслав Гроф у середині 50-х
років минулого сторіччя, а через кілька років його дослідження підтвердив доктор Лейк зі
своїми учнями.
З якого моменту людина стає людиною? Чи є у ненародженого малюка душа? Коли
вона з’являється? Ці питання здавна цікавлять не лише майбутніх батьків, а й психологів,
педагогів, філософів, теологів. Останнім часом наука надає нам все нові знання про перші
фази життя немовляти, його розвиток в утробі матері. Набагато раніше, ніж
передбачалося, розвиваються відчуття й уміння дитини, формуються найтонші структури
головного мозку. А зв’язок з дитиною закладається ще до народження. Людей здавна
цікавили питання, що „переживає” і „відчуває” малюк перед приходом у цей світ? Коли
він починає жити? Ще не так давно вважалося, що більшість часу в утробу матері плід є
лише позбавленим відчуттів, примітивно вегетуючим „чимось”. Це й зрозуміло. Адже в
утробу дозріваюче життя сховане і невідчутне – навіть сама матір починає відчувати
малюка лише тоді, коли він починає рухатися, після трьох місяців вагітності. Однак,
виявляється, що значно раніше це „щось” вже є тонко розвинутою істотою, яка має всі
неповторні людські якості. Фактів і прикладів цьому можна навести дуже багато.
На сьогоднішній день усвідомлене батьківство, особливе ставлення до вагітної
жінки, консультативний супровід сім’ї, яка очікує народження малюка, відродження
системи цінності предків у питаннях виховання – це ті першочергові завдання, які
потребують об’єднання фахівців різних напрямів (соціологів, демографів, психологів,
медиків, юристів, педагогів) задля спільного вирішення їх на сучасному етапі
соціокультурного розвитку суспільства.
3. ВИТОКИ ПРЕНАТАЛЬНОЇ ПЕДАГОГІКИ
У наш час діти приходять у світ різними шляхами, в тому числі і «в пробірці», через
сурогатну матір, “тому що так вийшло”. Ми виправдовуємо всі ці явища, пишемо під них
нові моральні правила, переконуємо себе в їх доцільності. Особливо тривожить той факт,
що і серед тих жінок, які виявляють бажання стати матерями, далеко не кожна відповідає
світлому образові Мадонни. Більшість заклопотана, орієнтована не на таїнство у собі, а на
розв’язання доконечних проблем сьогодення.
Ми, на жаль, чомусь перестали пам’ятати, що діти мають народжуватися з любові.
Це не просто романтичний слоґан, це наукова аксіома. Досить ознайомитися з
висновками наукових розвідок сучасних українських та закордонних психологів. Діти, які
відчувають і переживають батьківську любов ще до народження (так звані “бажані діти”),
активно розвиваються і зростають щасливими.
Тож
усвідомлене
батьківство,
особливе
ставлення
до
вагітної
жінки,
консультативний супровід сім’ї, яка очікує народження малюка, відродження системи
цінностей предків у питаннях виховання - це ті першочергові завдання, які потребують
об’єднання фахівців різних напрямів (соціологів, демографів, психологів, медиків,
юристів, педагогів) задля спільного вирішення їх на сучасному етапі соціокультурного
розвитку суспільства.
Історико-педагогічний
пренатального
періоду
в
аналіз
житті
виховних
дитини
та
традицій
підтверджує
відповідальність
значущість
дорослих
за
її
внутрішньоутробний розвиток. Тож витоки пренатальної педагогіки треба шукати в
мудрому спадку наших прабатьків, які, на відміну від деяких наших сучасників, відчували
свою відповідальність за народження нового життя, за психічне, фізичне, духовне здоров’я
дитини. Ми свідомі того, що не можна механічно переносити в сучасний соціум давні
традиції й давати універсальні рецепти виховання. Проте глибоко переконані, що сім’я
третього тисячоліття має дбати про розвиток і виховання власної дитини ще до її
народження. Тому дозволимо собі сформулювати правило, яке має сприяти формуванню
системи цінностей батьківства та материнства. Отже, виховання дитини починається від
моменту ухвалення майбутніми батьками рішення про її народження. Це правило ми
сформулювали на підставі вивчення пологових обрядів українців.
Відомі чотири цикли таких обрядів, а саме:
передпологові — поведінка батьків та їхній стиль життя у період підготовки до
зачаття дитини;
власне пологові - особливості життя сім’ї у період вагітності дружини;
післяпологові - чоловік і дружина у ролях батька й матері, дитина як член сім’ї;
соціалізуючі - введення новонародженого в сім’ю, прилучення до родини, роду.
Два перші цикли - передпологовий і власне пологовий - і є предметом уваги
пренатальної педагогіки.
Звернувшись до дослідження М. Мід, знайдемо тезу про те, що для народження
здорової дитини, збереження здорового суспільства передусім потрібно виховувати
матерів. Тому, на нашу думку, варто більше уваги приділяти просвітницькій та
роз’яснювальній роботі в суспільстві, надаючи молодим людям право вибору моделі
дошлюбної поведінки.
Ідеться не лише про неприпустимість вживання майбутніми матір’ю і батьком
алкоголю, паління тощо. Мовиться насамперед про психологічну зрілість подружжя.
Сучасна демографічна ситуація в країні потребує кардинального поліпшення, але, на наше
глибоке переконання, не за рахунок “випадкових народжень”.
Науковці обстоюють думку, що психологічна якість життя людини прямо залежить
від того, як мати прийняла звістку про свою вагітність, з якими думками очікувала
народження первістка чи наступної дитини. Оскільки плід в утробі проходить шлях
еволюції від одноклітинного до “вінця творіння”, то зрозуміло, що час для нього
ущільнений. З цієї причини вплив психічних вібрацій вагітної жінки на ранніх етапах
внутрішньоутробного розвитку формує найглибші шари психіки дитини і впливає на все
її подальше життя (дослідження Н. Бєлової). Якщо жінка вагається, обираючи між
перериванням вагітності чи народженням, або дитина небажана, то у підсвідомості ще
ненародженого маляти відображаються негативні настрої матері, навіть більше:
включаються механізми самознищення, які спричиняють чимало лиха: дитина
народжується хворобливою, важко адаптується у соціальному довкіллі, емоційно
неврівноважена.
Клінічними дослідженнями доведено важливість та необхідність очищення
організму, збалансованого харчування майбутніх батьків для повноцінного розвитку
дитини і навіть для «замовлення» її статі. Медики розробили спеціальні дієти, які з
високою вірогідністю впливають на зачаття хлопчика чи дівчинки.
У будь-якому разі раціональне та здорове харчування до зачаття та в період
вагітності корисне і матері, й дитині.
Такі думки, що відображені в народних традиціях, свідчать про вікову мудрість,
спостережливість наших предків, що заслуговує на особливу увагу.
Вважалося, що треба обов’язково потішити чимось майбутню матір, виявити до неї
шану та повагу. Рідня й сусіди пригощали її фруктами, ласощами, пиріжками. У деяких
регіонах існував звичай до свят дарувати майбутній мамі хустку як вияв своєї
доброзичливості. На вулиці навіть старші чоловіки під час зустрічі з вагітною жінкою
знімали шапку і вклонялися. Старші жінки запрошували до себе відпочити, пообідати, а
потім дарували гостинець і маленький букетик квітів — від зурочень.
Можемо стверджувати, що в народних традиціях склався певний перелік правил
ставлення до вагітної жінки, зокрема такий:
Не можна було відмовляти вагітній жінці у проханні щось дати чи купити, обійти
подарунком на свято.
Потрібно було вибачати вагітній жінці всі її примхи і потурати всім її фантазіям.
Вважалося, що у такий спосіб у ній сумує душа дитини.
Не можна було кривдити і сварити вагітну жінку навіть поза очі, влаштовувати в її
присутності сварки, з’ясовувати стосунки, тим паче, битися.
Не можна було ображатися на вагітну жінку. Якщо ж вагітна жінка сама просила
прощення, гріхом було не вибачити її. Однак довколишні завжди старалися попередити
таку ситуацію й самі поспішали залагодити справу.
Треба було годувати вагітну жінку кращими продуктами, задовольняти всі її
бажання та примхи у їжі. Відмовити в цьому вважалося великим гріхом.
Необхідно було оберігати вагітну від усього такого, що могло її налякати.
Вагітній жінці треба дивитися тільки на гарне, особливо на вродливі людські
обличчя, щоб майбутній малюк був гарний і здоровий.
Треба оточувати вагітну жінку атмосферою доброзичливості й чуйності, проявляти
до неї турботу і ласку, бо їх відсутність, припускали, псує характер дитини.
Заборонено було допускати вагітну жінку до важкої фізичної праці, а якщо це
неможливо, то треба було допомагати їй.
Для вагітної виключається ризик падіння і забиття - це може призвести до
передчасних пологів і викидня. Водночас рухова активність вагітної не обмежувалася
повністю. їй були необхідні певні фізичні навантаження: ходьба, нахили, повороти, що
допомагали благополучно народити.
Звичайно, не всі забобони і приписи, що дійшли до наших днів, чітко відображають
причинно-наслідкові зв’язки щодо впливу пренатального розвитку дитини на подальше
формування її особистості. Однак певні принципи організації життя сім’ї, що очікує на
народження дитини (чи готується до нього), залишаються актуальними і нині, знаходять
наукове обґрунтування і подальший розвиток.
Наведемо поради сучасних науковців щодо підготовки до вагітності, зокрема, такі:
Вагітність мала бути запланованою (визначатися з рішенням щодо вагітності
потрібно за 3-4 місяці).
Плануючи зародження нового життя, майбутні батьки повинні знати про стан свого
здоров’я та про захворювання своїх родичів.
Зародження нового життя не варто планувати на зимово-весняні місяці, бо статеві
клітини в цей час ще по-зимовому малорухливі і всі життєві процеси в них уповільнені
(згадайте вислів “стрибати в гречку” і ще раз вклоніться мудрості предків).
Алкоголь, паління, наркотики, інфекції - ВОРОГИ майбутньої дитини, тому батьки
повинні позбутися шкідливих звичок, хвороб та інфекцій, які часто існують у неактивній
формі.
За 2-3 місяці до зачаття та впродовж вагітності не треба вживати продукти, що
містять консерванти, барвники та іншу “хімію”, а також треба відмовитися від картоплі,
що перезимувала (наприкінці весни - на початку літа), адже в ній багато шкідливих
речовин.
Розвиток дитини прямо залежить від наявності вітамінів в організмі матері.
Коли настала вагітність, батьки повинні усвідомити, що понад усе - це здоров’я
дитини.
ВИСНОВОК
Розглянуті вище дані свідчать про те, що дитина ще до свого народження демонструє
поведінку, яка відповідає усім критеріям розумової діяльності. Від якомога найбільш
раннього усвідомлення цього залежить якість та успіх батьківської турботи та любові, що
спрямовані на малюка. Ненароджені діти відчувають різницю між небажаним чи
байдужим батьківством та батьківством, яке усвідомлює свій новий стан, бажає, чекає і
любить свою дитину. Батьки, які чекають на нову дитину, повинні бути надзвичайно
уважними та делікатними, щоб не завдати їй фізичної чи моральної травми. Вони повинні
ставитись до ще ненародженої дитини як до повноцінної особистості.
Батьки будь-яких статків мають змогу творчо спілкуватися зі своєю ще
ненародженою дитиною та любити її, бо для цього не потрібно ніяких матеріальних затрат.
Завжди є можливість співати, розмовляти та гратися з живою душею в лоні матері. І
кожного разу малюки будуть відчувати любов та бажаність із боку батьків, що дасть їм
радість і сприятиме нормальному розвиткові тіла та розуму. І починати готуватися до
такого спілкування потрібно не після народження дитини, а перед зачаттям.
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
1. Астахов В.М., Пузь І.В. Пренатальна і перинатальна психологія як складові
частини психології розвитку. Проблема девіантного материнства: стан і шляхи вирішення.
Журнал «Жіночий лікар», 1й номер 2011 р. ст. 41-45
2.
Балановская
Н.
Усуи
рейки
риохо
для
детей
и
родителей.
<http://www.caravan.ru/~jahin/roditel.htm > 2002.
3. Жебровський Б.М. Пренатальна і перинатальна педагогіка. Тернопіль
«Мандрівець» 2014
4. Курило Л.Ф. Развитие эмбриона человека и некоторые морально-этические
проблемы
методов
вспомогательной
репродукции
(обзор
литературы).
<http://www.rusmedserv.com/problreprod/3-98/p39.htm > 2002.
5. Помогайбо В.М. Вступ до пренатальної психології. Спецкурс для студентів ВНЗ,
Полтава «Довкілля-К» 2006
Скачать