Загрузил Пташка

Психоаналітичні школи

Реклама
Запорізький державний медичний університет
Реферат на тему:
«Школи сучасного психоаналізу»
Виконав студент 4 курсу 16 групи
Качалов Владислав Леонідович
Запоріжжя 2022
Загальновідомим фактом є те, що класичний психоаналіз дав практикам
психотерапії дуже багато, а його концепції й досі не втрачають своєї
актуальності та активно застосовуються у клінічній практиці, проте
психоаналіз, як і будь-яка наука, має тенденцію до розвитку. Із класичного
психоаналізу виділилися окремі школи та методи психотерапії. Деякі з них
продовжують використовувати психодинамічну модель Фройда, а деякі є
скоріш чисто номінальними родичами психоаналізу. Ми розглянемо
тільки ті школи, що мають безпосередній зв’язок із класичною теорією
Фройда:
1.
2.
3.
4.
5.
Его-психологія (персонологічна психотерапія)
Структурний аналіз Ж. Лакана
Інтерперсональний аналіз
Селф-психологія
Теорія суб’єктних відносин
Індивідуальна психологія Адлера та аналітична психологія Карла Густава
Юнга хоча й мають спорідненість із психоаналізом, але є окремами
школами думки, тому у рефераті вони не розглядаються.
Его-психологія
Его-психологія постала з робіт Анни Фройд, Еріка Еріксона, Маргарет
Малер. Основною відмінністю его-психології від класичного психоаналізу
є зміщення акценту з Ід (Воно) на Его (Я). Також у его-психології значна
увага приділяється питанням адаптації особистості до оточуючого світу,
питання свободи та автономії особистості. Будь-який психологічний
феномен его-психологія розглядає як поєжнання біологічних, емпіричних,
поведінкових та соціальних факторів. Також у его-психології більший
акцент ставиться на дослідження норми ніж патології. По Еріксону почали
виділяти різні стадії розвитку особистості, які, фактично, займають усе
життя індивіду. Тобто усе життя людини це є психологічний розвиток,
який ніколи не зупиняється.
Структурний аналіз Жака Лакана
Жак Лакан був французським психоаналітиком та психіатром. Свій
внесок він зробив також у філософію та у літературознавство. Жак Лакан у
своїх працях та лекціях часто вживав фразу «retourner à Freud»
(«повернення до Фрейда») та як сам підкреслював, що його теорії
базуються на Фрейдових та є їх продовженням, протилежними теоріям
Анни Фрейд, Психології Его та теорії об'єктних відносин. Також Лакан
наголошував що для повного розуміння необхідно прочитати всі праці
Зигмунда Фрейда, а не лише їх частину. Психоаналіз Лакана виходить з
того, що світ слів народжує світ речей, встановлює в культурі закон
людини, який є “законом мови”. Концепцію мови він запозичив із
структуралістської методології, в якій позбавлена субстанції мова постає
як формальний принцип структурування, як “рух позначень”, віддалений
від позначеного. Структуралістська концепція мови набула вирішальної
ролі в психотерапевтичному методі. Лакан пішов нетрадиційним шляхом,
розробляючи теорію довільності та нетривкості знакової структури, що
ґрунтується на відриві позначення від позначеного і пояснює плинність
психічної структури загалом. Фройдівська концептуальна тріада у
структурі психічного апарату (Воно – Я – Над-Я) переведена Лаканом
відповідно до екзистенціалізму (філософії людського існування) у три
виміри людського існування: Реальне – Уявне – Символічне.
Особливої популярності набула в Франції та певних частинах
Латинської Америки. Лаканіанський психоаналіз відходить від базових
традицій Британського чи Американського підходу в котрих домінує
школа Психології Его.
Теорія об'єктних відносин
Теорія об'єктних відносин — модель, система психологічних поглядів,
існуюча в рамках психодинамічного підходу, відштовхується від
припущення, що психіка складається з «внутрішніх об'єктів», що являють
собою інтерналізовані зовнішні об'єкти: людей і елементів їх
функціонування. В рамках цієї моделі психічні функції пояснюються з
точки зору відносин між внутрішніми об'єктами. Перші роботи в рамках
цієї теорії були написані Мелані Кляйн, Рональдом Фейрбейрном,
Дональдом Віннікоттом і Майклом Балинтом. На їх основі навіть
сформувалася самостійна, британська школа психоаналізу. Серед інших
дослідників, які написали значущі роботи в рамках цієї моделі, можна
перерахувати Отто Кернберга, Ганса Левальда, Вільяма Мейснера,
Арнольда моделлю, Шефера, Стопорова, Хайнца Кохута і Л. В. Сандлера.
Фактично, теорія об'єктних відносин виникає з спостережень самого
Фрейда щодо впливу об'єктів на розвиток Я, але Фрейд не вважається
об'єктним теоретиком, оскільки його класичне поняття об'єкта, це те що
допомагає задовольнити вимоги Воно (як їжа задовольняє голод). Деякі
теоретики, зокрема Отто Кернберг, зробили спробу об'єднати різноманітні
аспекти теорії об'єктних відносин з класичною фрейдівською теорією.
Інтерперсональний психоаналіз
Інтерперсональний
психоаналіз
фокусується
на
нюансах
міжособистісних інтреакцій, особливо на тому як індивідууми
намагаються захиститись від нападів тривоги встановлюючи контакти з
іншими. Такий тип поведінки вступає в конфронтацію з первинними
психічними процесами, як і описано в класичному психоаналізі. Теорія
інтерперсонального психоаналізу була вперше представленою Гербертом
«Геррі» Стаком Салліваном, та в подальшому розвиненою Фрідою
Фромм-Ріхман, Кларою Томпсон, Еріхом Фроммом, та всіма іншими хто
сприяв заснуванню Білого Інституту ім. Вільяма Алансона та розвитку
Інтерперсонального психоаналізу в загальному.
Селф-психологія
Це один із сучасних напрямів психоаналізу, розроблений у 1960-1980-ті
роки австро-американським психоаналітиком Гайнцем Кохутом у Чикаго.
Кохут орієнтувався на свій клінічний досвід роботи з нарцисичними
пацієнтами, а також на переосмислення низки теоретичних положень
класичного психоаналізу.
У центр уваги Кохута потрапили специфічні нарцисичні, або селфоб'єктні переноси, які відрізнялися від об'єктних переносів, що ними
займалися класичні аналітики. Кохут виокремив три типи селф-об'єктних
переносів: дзеркальний, ідеалізуючий та близнюковий. Іншими засадами
селф-психології Кохута були емпатично-інтроспективний метод і акцент
на переживаннях самості (Self). Ще 1956 року у своїй доповіді
"Інтроспекція, емпатія і психоаналіз: дослідження взаємовідносин між
способом спостереження і теорією", оформленій 1959 року у вигляді
статті, Кохут обґрунтовував необхідність відмови від низки спекулятивних
метапсихологічних конструкцій класичного психоаналізу на користь
обмеження останнього емпіричними методами емпатії та інтроспекції.
Література:
1.
Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ
«Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 290-291.
2. https://iapsp.org/heinz-kohut/
Скачать