Психічні розлади у жінок у інволюційному віці Інволюційна меланхолія, або інволюційна депресія — одна з форм пресенільних психозів, для якої характерні тужливий настрій, тривожне збудження і марення самозвинувачення; перебіг тривалий з одноманітним тривожно-пригніченим настроєм. Розвивається переважно у жінок у віці 4560 років на тлі клімаксу. Інволюційна меланхолія у більшості випадків виникає після нетривалого продромального періоду з явищами астенії, зниження настрою, головним болем. У подальшому розвивається депресія з явищами іпохондрії та множинними сенестопатіями, підвищеною увагою до свого здоров'я, нав'язливим страхом захворіти тяжкою невиліковною хворобою або впевненістю у наявності такого захворювання. Цей психоз супроводжується вегетативними симптомами — тахікардією, пітливістю, диспептичними явищами та множинними незвичними відчуттями — сенестопатіями (відчуття печіння у тілі, повзання мурашок, ворущінням судин та нервів). Хворі призначають собі режим, дієту, постійно звертаються до лікарів різних спеціальностей, вимагають чисельних обстежень. Гострий період захворювання проявляється у формі ажитованої депресії: хворі постійно знаходяться на ногах, метушаться, стогнуть, очікуючи страждань, страти, загибелі родини. Сприйняття навколишнього носить характер марення, у розмовах оточуючих чують погрози на свою адресу, звинувачення, осудження. В хворих спостерігаються соматичні зміни — передчасне старіння, схуднення. Перебіг захворювання тривалий, після виражених клінічних розладів настає стабілізація клінічної картини, афективні розлади стають менш вираженими, поступово зникає депресивне марення та настає одуження. Хворим необхідний суворий нагляд. Для лікування інволюційної меланхолії рекомендується госпіталізація, загальнозміцнююча терапія, антидепресивна терапія. При тривалому перебігу та соматичному виснаженні рекомендується проведення електросудомної терапії. При відмові від їжі — введення інсуліну перед їжею, годування через зонд, амітал-кофеїнове розгальмування. Інволюційний параноїд. Уперше розвивається в передстаречому віці, частіше в жінок на тлі клімаксу. У початковому періоді у хворих з'являються підозрілість, сторожкість у відношенні до навколишньої, у тому числі до рідним і близьким. Поступово формуються маячні ідеї переслідування, відносини ревнощів, збитку. Маячні ідеї об'єднані загальним змістом, пов'язаним з переживаннями матеріально-морального збитку. Марення будується винятково на основі інтерпретації реальних фактів і відрізняються гаданою правдоподібністю. Маячні ідеї вичерпуються повсякденним змістом і представляють як би перебільшену й перекручену дійсність, особливо ситуаційно побутові взаємини. Хворі переконані, що їх обкрадають, псують речі, "витягають нитки з матеріалу", сусіди по квартирі й родичі "будують підступи", "хочуть зжити", роздобути приналежну їм площа, співробітники по роботі прагнуть скомпрометувати, зайняти їхнє місце, щоб "одержувати подвійну зарплату", чоловіки "змінюють", "планують заволодіти майном", "житлоплощею", суперниці "прибігають до різних вивертів", "хочуть вапна". Марення відрізняється одноманітністю, "малим розмахом", бідністю аргументації, спрямованістю проти вузького кола осіб з найближчого оточення й визначає поводження хворих. Вони різними способами намагаються встановити, які продукти й у якій кількості в них викрадають, для цього роблять спеціальні позначки на посуді й місцях зберігання їжі. У дверей своєї квартири або кімнати вони спеціальним образом розташовують різні предмети, прикріплюють до замка нитки й т. п. з метою встановити, що в їхню відсутність хтось проникає в їхній будинок. Переглядають свої речі, знаходячи при цьому "дрібне псування", стежать за чоловіками й сусідами. Захворювання характеризується багаторічним одноманітним плином. При цьому клінічна картина залишається незмінної. У хворих зберігаються рівний настрій, активність. Незважаючи на наявність марення, поводження залишається зовні впорядкованим. У багатьох випадках відзначається схильність до диссимуляції наявних у них маревних переживань. Їхнє маревне тлумачення реальних подій, ідеї збитку нерідко залишаються невідомими постійно, що спілкується з ними родичам, дружинам, сусідам. При цьому в таких хворих зберігаються адаптаційні можливості. Будучи хворими, вони добре пристосовуються до життя. Перебіг хвороби - багаторічне при достатній схоронності інтелектуальномнестичних функцій і відносно гарному фізичному стані. У процесі лікування відзначається лише деяке збліднення окремих маячних ідей поряд зі стійкістю й схоронністю тенденції до маревної інтерпретації конкретних фактів у плані марення матеріального збитку. Інволюційні деменції також відносять до групи передстаречих психозів. Вони носять назви від прізвищ вчених котрі їх описали, - хвороби Альцгеймера та Піка. Спільним для них є малопомітний початок, прогредієнтність, незворотність розладів, прогресуюче слабоумство, що поєднується з локальними вогнищевими розладами. При хворобі Альцгеймера прогресуюче слабоумство поєднується з нароста­ючими розладами пам'яті за типом прогресуючої амнезії. З розвитком рано виявляються і підсилюються такі симптоми, як афатичні розлади (амнестична та сенсорна афазія, логоклонії та насильницька мова), порушення письма, читання, апраксія та агнозія; іноді спостерігаються епілептиформні припадки. Хвороба Піка нерідко починається псевдопаралітичним синдромом (при пе­реважному ураженні лобних ділянок головного мозку) або змінами особистості, що проявляються байдужістю, розторможенням емоцій, потягів, переважно підвищеним настроєм, психічною та моторною спонтанністю. У хворих різко знижується критика при відносно довготривалій збереженості формальних знань, навичок і пам'яті. В клініці захворювання також спостерігаються своєрідна мовна стереотипія, ехолалія, на окремих етапах з'являються практичні порушення. Джерела: 1. Розлади психічної діяльності пресенільного та сенільного віку. — www.eurolab.ua. 2. Органічні, симптоматичні, психічні розлади. (Судова психіатрія (С.В. Жабокрицький, А.П. Чуприков))