Загрузил Михайло Середа

Методичні вказівки - Охорона праці в галузі

Реклама
МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені О.О. БОГОМОЛЬЦЯ
КАФЕДРА ГІГІЄНИ ТА ЕКОЛОГІЇ №2
Практикум з охорони праці в медичній галузі
за редакцією академіка Яворовського О. П.
Київ - 2019
Рекомендовано вченою радою Національного медичного университету ім. О. О.
Богомольця
за редакцією академіка Яворовського О. П.
Автори:
акад. НАМН України О.П. Яворовський, проф. Ю.О. Паустовський, проф. Ю. М.
Скалецький, доц. В.І. Зенкіна, доц. Г.А. Шкурко, доц. М.І. Веремей, ас. Л.О. Куюн, ас.
Т.О. Зінченко, ас. М.Л. Марченко, ас. Н.В. Солоха, ас. Р.П. Брухно, асп. К.С. Різник,
2
Зміст
Вступ
Правові та організаційні основи охорони праці
Організація охорони праці в медичних установах та закладах вищої медичної освіти.
Гігієна та фізіологія праці, значення для створення безпечних умов праці
Професійні шкідливості при виконанні функціональних обов’язків медичних працівників
Гігієнічна характеристика умов праці та стану здоров’я медичних працівників
Нещасні випадки та аварії в ЛПЗ, їх розслідування та облік
Гігієна та охорона праці в медичних закладах
Охорона праці в окремих структурних підрозділах ЛПЗ та вищих медичних навчальних
закладах
Небезпечні інфекційні захворювання в роботі медичних працівників
Основи виробничої безпеки медичних працівників
Охорона праці жінок, підлітків та осіб з інвалідністю в медичних установах
Стан виробничого травматизму серед медичних працівників та шляхи його
профілактики
3
Тема
ПРАВОВІ ТА ОРГПНІЗАЦІЙНІ ОСНОВИ ОХОРОНИ ПРАЦІ
4
1. Актуальність теми:
Охорона праці - це система заходів і засобів, спрямованих на збереження життя, здоров’я та високої
працездатності людини у процесі трудової діяльності. Забезпечення реалізації вимог з охорони праці
базується на цілий низці законодавчих, директивних та нормативно-технічних документів, які регулюють
відносини між роботодавцями та працівниками у цій важливій для працюючих сфері.
Проте наявність відповідної нормативно-правової бази не гарантує виконання вимог з охорони
праці. Для цього має бути вирішений цілий ряд організаційних питань, що, в свою чергу, можливе лише
при наявності чітко налагодженої системи управління охороною праці та навчання працівників
безпечним способам здійснення трудової діяльності.
Усі ці положення стосуються не тільки робітників промислових підприємств і сільського
господарства, а і медичних, фармацевтичних працівників та усіх інших категорій працюючого населення.





2. Конкретні цілі:
Засвоїти основні поняття та визначення в галузі охорони праці.
Знати та тракт увати основні види законодавчих і нормативних актів щодо охорони
праці в Україні.
Ознайомитися з основними видами міжнародних документів та міжнародним співробітництвом в
галузі охорони праці.
Знати структуру управління охороною праці та навчання безпечним методам трудової діяльності.
Запропоновувати необхідні заходи забезпечення виконання законодавства щодо охорони праці,
включаючи відповідальність посадових осіб і працівників за його порушення.
3. БАЗОВІ ЗНАННЯ, ВМІННЯ, НАВИЧКИ, ЯКІ НЕОБХІДНІ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ ТЕМИ
(МІЖДИСЦИПЛІНАРНА ІНТЕГРАЦІЯ).
Назви попередніх дисциплін
Отримані навички
1. Анатомія людини
Застосовувати інформацію про анатомічну будову людини
при визначенні негативного впливу факторів трудової
діяльності на працівників.
2. Медична хімія
Володіти знаннями про фізико-хімічні закономірності, що
є в основі процесів життєдіяльності людини.
Застосовувати хімічні методи кількісного та якісного
аналізу при виявленні можливого негативного впливу на
людину хімічного фактору оточуючого середовища.
3.Медична і біологічна фізика
Застосовувати знання про загальні фізичні та біофізичні
закономірності, що лежать в основі життєдіяльності
людини, та пояснювати механізми їх можливих порушень
в процесі трудової діяльності людини.
4. Нормальна фізіологія
Визначати стан здоров’я та працездатності людини за
різних умов на підставі фізіологічних критеріїв.
Робити висновок про стан фізіологічних функцій організму
людини, його систем та органів при різних видах трудової
діяльності.
5. Мікробіологія, вірусологія і Інтерпретувати біологічні властивості патогенних та
імунологія
умовно
патогенних
мікроорганізмів,
вірусів
та
закономірності їх взаємодії з макроорганізмом, з
популяцією людини і зовнішнім середовищем
6. Загальна гігієна та екологія Аналізувати стан навколишнього середовища та вплив
людини
його факторів на здоров’я різних груп населення.
Демонструвати володіння методами гігієнічної оцінки
впливу факторів виробничого середовища та трудового
процесу на здоров’я працюючого населення.
Планувати заходи по оздоровленню умов праці та
впроваджувати їх у практику.
5
Інтерпретувати основні закони гігієнічної науки та загальні
закономірності зв’язку здоров’я з фа корами виробничого
середовища та трудового процесу.
4. Завдання для самостійної праці під час підготовки до заняття.
4.1. Перелік основних термінів, параметрів, характеристик, які повинен засвоїти студент при
підготовці до заняття:
Термін
Охорона праці
Визначення
Система правових, соціально-економічних, організаційнотехнічних,
санітарно-гігієнічних
i
лікувальнопрофілактичних заходів та засобів, спрямованих на
збереження здоров'я i працездатності людини в процесі
праці
Гігієна праці
Галузь практичної i наукової дiяльностi, що вивчає стан
здоров'я працiвникiв у його обумовленостi умовами працi i
на цiй основi обгрунтовує заходи i засоби щодо збереження
i змiцнення здоров'я працiвникiв, профiлактики
несприятливого впливу умов працi
Ризик
Імовiрнiсть заподіяння шкоди з урахуванням її тяжкості
Виробничий ризик
Імовiрнiсть ушкодження здоров'я працiвника пiд час
виконання ним трудових обов'язкiв, що обумовлена
ступенем шкiдливостi та (або) небезпечностi умов працi та
науково-технiчним станом виробництва.
Безпека
Стан захищеності особи та суспільства від ризику зазнати
шкоди
Рівень безпеки
Оцінка безпеки посиланням на прийнятий ризик
Промислова безпека
Безпека вiд аварiй на виробничих об'єктах i наслiдкiв цих
аварiй
Шкода
Фiзичне ушкодження i/або збитки, заподiянi здоров'ю
людей i/або майну чи навколишньому середовищу
Небезпека
Потенцiйне джерело шкоди
Промислова продукцiя пiдвищеної Машини, механiзми, обладнання, технiчнi системи
небезпеки
(комплекси),
iншi
технiчнi
засоби
працi,
що
характеризуються
пiдвищеним
ступенем
ризику
виникнення аварiй, пожеж, загрози життю, заподiяння
шкоди здоров'ю чи майну або навколишньому природному
довкiллю
Небезпечний (виробничий) чинник
Виробничий чинник, вплив якого на працiвника в певних
умовах призводить до травм, гострого отруєння або iншого
раптового рiзкого погiршення здоров'я або до смертi.
Шкідливий (виробничий) чинник
Виробничий чинник, вплив якого за певних умов може
призвести до захворювання, зниження працездатностi i
(або) негативного впливу на здоров'я нащадкiв
Примiтка. Залежно вiд кiлькiсної характеристики (рiвня,
концентрацiї тощо) i тривалостi впливу шкiдливий
виробничий чинник може стати небезпечним
Гранично допустиме значення Граничне значення величини шкiдливого виробничого
шкiдливого
(виробничого) чинника, вплив якого на людину в разi його щоденної
чинника
регламентованої тривалості не призводить до зниження
працездатностi i захворювання в перiод трудової дiяльностi
6
та у наступний перiод життя, а також не справляє
несприятливого впливу на здоров'я нащадкiв
Травма
Порушенiсть анатомiчної цiлiсностi органiзму людини, або
його функцiй внаслiдок дiї чинникiв зовнiшнього
середовища
Виробнича травма
Травма що сталася внаслiдок дiї виробничих чинникiв
Виробничий травматизм
Явище, що характеризується сукупнiстю виробничих
травм i нещасних випадкiв на виробництвi
Нещасний випадок
Непередбачений збiг обставин i умов, за яких заподiяна
шкода здоров'ю, або настала смерть людини
Нещасний випадок на виробництві Раптове погiршення стану здоров'я чи настання смертi
працiвника пiд час виконування ним трудових обов'язкiв
внаслiдок короткочасного (тривалiстю не довше однієї
робочої змiни) впливу небезпечного або шкідливого
чинника.
Професійна
небезпека; Небезпека, яка може виникнути пiд час виконування
шкідливість
роботи та призвести до травми, хвороби або смерті.
Умови праці
Сукупність чинників виробничого середовища i трудового
процесу, які впливають на здоров'я i працездатність
людини під час виконування нею трудових обов’язків
Виробниче середовище
Сукупність фізичних, хімічних, біологічних, соціальних та
інших чинників, що діють на людину під час виконування
нею трудових обов’язків.
Робоча зона
Визначений простір, в якому розташовано робочі місця
постійного або непостійного (тимчасового) перебування
працівників.
Робоче місце
Місце постійного або тимчасового перебування працівника
під час виконування ним трудових обов’язків.
Працездатність людини
Здатність людини виконувати певну роботу, яка
визначається рівнем її фізичних i психофізіологічних
можливостей, а також станом здоров'я i професійною
підготовленістю.
Професійна хвороба
Патологічний стан людини, обумовлений надмірним
напруженням організму, або дією шкідливого виробничого
чинника під час трудової діяльності.
Виробнича санітарія
Система органiзацiйних, гігієнічних i санітарно-технічних
заходів та засобів запобігання впливу шкідливих
виробничих чинників на працівників
Законодавство з охорони праці
Система взаємопов’язаних нормативно-правових актів, що
регулюють відносини у галузі охорони праці між
роботодавцями і працівниками. Складається з законів
України
та
спеціальних
нормативно-правових
(підзаконних) актів.
Нормативно-правовий акт
Офіційний документ компетентного органу державної
влади, яким встановлюються загальнообов’язкові правила
(норми).
Нормативно-правові
акти
охорони праці (НПАОП)
Нормативно-технічна
документація
з Правила, норми, регламенти, положення, стандарти,
інструкції та інші документи, обов’язкові для виконання,
які вміщують вимоги до безпечної організації трудового
процесу.
Стандарти, технічні умови та інші документи на засоби
праці та технологічні процеси (повинні обов’язково
7
включати вимоги щодо охорони праці та погоджуватися з
органами державного нагляду за охороною праці).
Відомчі документи з охорони праці Документи, які розробляються на основі НПАОП з метою
конкретизації їх вимог для певної галузі з урахуванням її
специфіки. Затверджуються міністерствами, відомствами,
асоціаціями, корпораціями, підприємствами тощо.
Державний нагляд за охороною Дiяльнiсть уповноважених державних органiв i посадових
праці.
осiб, що спрямована на забезпечення виконання органами
виконавчої влади, суб'єктами господарювання i
працівниками вимог актiв законодавства та інших
нормативно-правових актiв про охорону праці.
4.2. Теоретичні питання до заняття:
1. Мета, завдання та основні терміни охорони праці.
2. Статті Констит уції України, на яких баз ується законодавство України з охорони
праці, та основні закони з охорони праці.
3. Основні положення Закон у України „Про охорон у праці“.
4. Підзаконні нормативно -правові акти з охорони праці, їх види та значення.
5. Міжнародне співробітництво в галузі охорони праці.
6. Охорона праці, як невід’ємна складова соціальної відповідальності.
7. Принципи, на яких баз ується державна політика в галузі охорони праці.
8. Державне управління охороною праці.
9. Державна служба України з п итань праці, її структ ура і функції.
10. Система управління охороною праці на підприємствах.
11. Планування роботи з охорони праці.
12. Державний нагляд, відомчій і громадський контроль за дотриманням вимог
законодавства з охорони праці.
13. Колективний договір та його значення в регулюванні відносин з питань охорони
праці між роботодавцем і працівниками.
14. Навчання та інструктажі з питань охорони праці посадових осіб та робітників
15. Відповідальність посадових осіб та працівників за порушення законода вства з
охорони праці
4.3. Практичні роботи (завдання), які виконуються на занятті:
1. Виконати завдання:
Завдання 1.
Пояснить значення цифрових позначень НПАОП 85.11-1.06-70 «Правила обладнання,
експлуатації та техніки безпеки фізіотерапевтичних відділень (кабінетів)».
Завдання 2.
Пояснить значення цифрових позначень НПАОП 85.0-3.01.88 «Галузеві норми безплатної видачі
спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту, а також норм санітарного одягу і
санітарного захисту, а також норм санітарного одягу і санітарного взуття працівникам установ,
підприємств і організацій системи охорони здоров’я».
2. Вирішить ситуаційні задачі:
Задача 1.
Представник спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з охорони праці перевіряв стан
8
охорони праці на машинобудівному промисловому підприємстві, на якому працює 526 осіб. При
перевірці було встановлено, що функції служби охорони праці на даному підприємстві в порядку
сумісництва виконує інженер-технолог. Раніше він працював на іншому підприємстві на посаді інженера
з охорони праці і має відповідну підготовку з охорони праці. З часу останньої перевірки у нього знань з
охорони праці пройшло 5 років.
Після ознайомлення з результатами перевірки директор підприємства звільнів інженера-технолога
з посади інженера з охорони праці за сумісництвом і ліквідував службу охорони праці.
Вкажіть:
1.
Порушення вимог з охорони праці, що були допущені на цьому підприємстві.
2.
Необхідні заходи для приведення стану охорони праці на підприємстві у відповідність з
законодавством
Задача 2.
Працівником служби охорони праці промислового підприємства був проведений первинний
інструктаж з охорони праці особи, яка працевлаштовувалась на дане підприємство. Після прийняття на
роботу робітник відразу приступив до виконання своїх трудових обов’язків і пропрацював після цього 1
рік і 2 місяці. За цей період ніяких інструктажів з ним не проводилось.
Вкажіть:
3.
4.
Види інструктажів з охорони праці, які повинен був отримати за цей період даний працівник
і необхідні терміни їх проведення
Осіб, які повинні проводити ці інструктажі.
5. Зміст теми:
Охорона праці — це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних,
санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження
здоров’я і працездатності людини в процесі трудової діяльності. Основні складові охорони праці наведені
на схемі 1.
Схема 1.
Складові охорони праці.
9
Державна політика в галузі охорони праці визначена Верховною Радою України відповідно до
статті 43 Конституції України і спрямована на створення належних, безпечних і здорових умов праці,
запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням.
Принципи, на яких базується державна політика в галузі охорони праці:
• пріоритет життя і здоров'я працівників, повна відповідальність роботодавця за створення належних,
безпечних і здорових умов праці;
• підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за
станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні
безпечних та нешкідливих умов праці;
• комплексне розв'язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих,
регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної
політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкілля;
• соціальний захист працівників, повне відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних
випадків на виробництві та професійних захворювань;
• встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької
діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності;
• адаптація трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров'я та
психологічного стану;
• використання економічних методів управління охороною праці, участі держави у фінансуванні
заходів щодо охорони праці, залучення добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі,
отримання яких не суперечить законодавству;
• інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації
працівників з питань охорони праці;
• забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, об'єднань
громадян, що розв'язують проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також
співробітництва і проведення консультацій між роботодавцями та працівниками (їх
представниками), між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці на
місцевому та державному рівнях;
• використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки
праці на основі міжнародного співробітництва.
Сфера дії вимог з охорони праці. Реалізація вимог з охорони праці базується на нормативних
правових основах, що є сукупністю норм права, регулюючих відносини між роботодавцями та
10
працівниками у цій сфері. Вимоги з охорони праці поширюються на всі підприємства, установи і
організації, незалежно від форм їх власності та видів діяльності, а також на усіх громадян, які працюють.
За порушення організації охорони праці в однаковій мірі несуть відповідальність перед законом як
роботодавець (власник), так і працівник (виконавець).
Законодавство України з охорони праці – це система взаємопов’язаних нормативно-правових
актів, що регулюють відносини у галузі охорони праці між роботодавцями і працівниками. Воно
складається с законів України та спеціальних нормативно-правових (підзаконних) актів, розроблених на
основі цих законів.
Основні закони, в яких відображені положення з охорони праці:
- Конституція України.
- Кодекс законів про працю України (КЗпП).
- Кодекс цивільного захисту України.
- Закон України “Про охорону праці”.
- Закон України Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку
на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”.
- Закон України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”.
- Закон України “Про колективні договори і угоди”.
- “Основи законодавства України про охорону здоров’я”.
- Закон України “Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання”.
- Закон України “Про об’єкти підвищеної небезпеки” та інші.
В Конституції України питанням охорони праці присвячений ряд статей: стаття. 43 проголошує
право усіх громадян України на належні, безпечні і здорові умови праці та заборону використання праці
жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я роботах; стаття 45 гарантує право усіх
працюючих на щотижневий відпочинок та щорічну оплачувану відпустку, а також встановлення
скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скорочену тривалість роботи в нічний
час; в статті 46 вказується про право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення
їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності; в статті 49 вказано на те, що кожен має
право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування, а в статті 57 йдеться про те, що
кожному гарантується право знати свої права і обов'язки.
Найбільш повно вимоги щодо охорони праці при здійсненні трудового процесу відображені в
законі «Про охорону праці». В ньому визначені основні положення щодо реалізації конституційного
права працівників на охорону їх життя та здоров’я в процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і
здорові умови праці. Цей закон регулює за участю відповідних державних органів відносини між
роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та стану виробничого середовища,
встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні. В законі враховано переважну кількість
вимог директив ЄС, основні вимоги конвенцій та рекомендацій МОП, документів ООН і ВООЗ з охорони
праці, визначені основні засади державної політики в галузі охорони праці. Усі інші (підзаконні)
нормативні акти з охорони праці (НПАОП), які вміщують вимоги до безпечної організації конкретних
трудових процесів, повинні відповідати перш за все цьому закону.
Нормативно-правове забезпечення охорони праці в Україні наведене на схемі 2.
Схема 2.
Система взаємопов’язаних нормативно-правових актів з охорони праці в Україні.
11
Міжнародне співробітництво в галузі охорони праці. Україна активно співробітничає з
міжнародними організаціями: Організацією Об'єднаних Націй (ООН), Міжнародною організацією праці
(МОП). Всесвітньою організацією охорони здоров’я (ВООЗ), Радою Європи, Європейським Союзом з
питань вирішення проблем охорони праці.
Метою міжнародної співпраці є вивчення досвіду інших країн в сфері охорони праці і
впровадження сучасних світових досягнень з охорони праці в своїй країні. Декларації, пакти, конвенції,
хартії, рекомендації ООН, МОП, ВООЗ, РЕ та ЕС визначають принципи правового регулювання праці та
основні трудові права громадян, міжнародно-правові стандарти у сфері праці.
Міжнародно-правові стандарти у сфері праці - це впорядкована система міжнародних трудових
норм, які розроблені на основі взаємних угод між державами з питань, пов'язаних із визнанням і
закріпленням основних прав людини у сфері праці. Зараз проводиться робота щодо забезпечення
упровадження міжнародних та європейських стандартів з метою гармонізації законодавства України із
законодавством Європейського Союзу.
Кабінетом Міністрів України здійснюються заходи щодо запровадження міжнародних стандартів
серії OHSAS 18000 «Системи управління професійною безпекою та здоров’ям»; розроблення та
затвердження методики оцінки ризиків об’єктів підвищеної небезпеки з метою створення системи
раціональної превентивної безпеки.
Реєстри нормативно-правових (підзаконних) актів про охорону праці.
Спеціальні нормативно-правові (підзаконні) акти з охорони праці (НПАОП) розроблені з метою
конкретизації вимог законів щодо охорони праці для певних видів трудової діяльності. Різноманітність
12
існуючих трудових процесів обумовлює велику кількість підзаконних актів з охорони праці і, відповідно,
певні складнощі в процесі пошуку необхідного документу.
З метою систематизації таких документів і полегшення їх пошуку згідно з Постановою КМУ №64
від 27.01.93 р. було створено Реєстр міжгалузевих і галузевих державних нормативно-правових актів
з охорони праці (ДНАОП). Реєстр вміщував 2631 нормативний акт, в тому числі: 234 міжгалузевих, 2014
галузевих, 344 міждержавних стандартів безпеки праці (ССБП) і 39 ДСТУ (державні стандарти України).
Окрім того до реєстру було також віднесено 697 правил, 94 норм, 200 положень і статутів, 327 інструкцій,
162 керівництв або вказівок, вимог, рекомендацій; 75 технічних умов (ТУ), 49 переліків та інших
нормативних документів, що стосувались питань охорони праці.
В 2004 р. згідно з Наказом Держнаглядохоронпраці України від 08.06.2004 №151 цей реєстр був
переглянутий і одержав назву Реєстр нормативно-правових актів з охорони праці (НПАОП).
Зараз він містіть більше 1200 документів з охорони праці. До реєстру були включені нормативні
акти, затверджені відповідними органами нагляду в період з 1993 по 2004 роки, внесені офіційні зміни і
доповнення.
На відміну від попереднього реєстру (ДНАОП) до реєстру НПАОП не були включені: ССБТ
(стандарты системы безопасности труда), ДСТУ (державні стандарти України) , ДСанПіНи (державні
санітарні правила і норми), інструкції. Переліки цих видів нормативно-правових актів з охорони праці
були створені Держспоживстандартом України та відповідними галузевими міністерствами.
Система позначення (кодування) НПАОП
Кодування НПАОП здійснюється з метою систематизації, обліку цих документів, створення
необхідних умов для ефективного зберігання та використання інформації про ці нормативно-правові
акти, зручності їх обробки з використанням персональних електронно-обчислювальних машин.
Структура позначення
НПАОП ХХ.Х- Х.ХХ- ХХ
|
|
| |
| ----- рік затвердження
|
|
| |
|
|
| ---------- порядковий номер у межах даного виду
|
|
|
|
|
------------ вид нормативно-правового акта
|
|
|
------------------ вид економічної діяльності згідно з
|
таблицею 1
|
-------------------------- скорочена назва НПАОП
Порядковий номер у межах виду визначається згідно з даними Реєстру.
Види НПАОП (в уніфікованій формі для однакового застосування) мають таки цифрові позначення:
правила - 1
переліки - 2
норми
- 3
положення - 4
інструкції - 5
порядки - 6
інші
- 7
Від економічної діяльності (група, клас), в залежності від дати затвердження нормативно-правового
акту, встановлювався відповідно до “Національний класифікатор України. Класифікація видів
економічної діяльності“ ДК 009:2005 або ДК 009:2010. Наприклад, діяльність в сфері охорони здоров’я
людини згідно класифікатору ДК 009:2005 має цифрове позначення - 85,1. Якщо нормативно-правовий
акт поширюється на всі або декілька видів економічної діяльності, зазначається код 0.00.
В таблиці 1 наведені коди деяких видів економічної діяльності відповідно до ДК 009:2005.
13
Таблиця 1
Коди основних видів економічної діяльності (відповідно до ДК 009-2005) (витяг)
Код КВЕД
Вид економічної діяльності
(група, клас)
Виконання фоторобіт, пакування
74.8
Освіта
80.0
Початкова загальна освіта
80.1
Середня загальна освіта
80.2
Вища освіта
80.3
Навчання дорослих
80.4
Охорона здоров'я
85.1
Ветеринарна діяльність
85.2
Асенізація, прибирання вулиць, оброблення
відходів
90.0
Діяльність у сфері культури, спорту, відпочинку
і розваг
92.0
Державне управління охороною праці здійснюють: Кабінет Міністрів України, спеціально
уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці (Державна служба з
питань праці), міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації
та органи місцевого самоврядування.
До 2014 року спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, який здійснював
управління та нагляд за дотриманням вимог законодавства з охорони праці, був Державний комітет
України з промислової безпеки, охорони праці, державного гірничого нагляду та державного
регулювання у сфері безпечного поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення
(Держгірпромнагляд), діяльність якого спрямовувалася та координувалася Кабінетом Міністрів України.
Проте в 2014 році згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 року №442 « Про
оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» била утворена Державна служба України з
питань праці (шляхом злиття Державної інспекції з питань праці та Державної служби гірничого нагляду
та промислової безпеки), на яку були покладені функції з реалізації державної політики органів,
діяльність яких була припинена (крім функцій з реалізації державної політики у сфері охорони надр), а
також функції з реалізації державної політики у сфері гігієни праці та функції із здійснення
дозиметричного контролю робочих місць і доз опромінення працівників. .
Державна служба України з питань праці (Держпраці) відповідно до своїх функцій сприяє
формуванню культури охорони праці через комплексне управління охороною праці та перевірку її
ефективності на різних рівнях шляхом здійснення державного нагляду за станом охорони праці, а саме:
координує роботу міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, обласних та місцевих
державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, інших суб’єктів
господарювання в галузі безпеки, гігієни праці та виробничого середовища.
Державна служба України з питань праці (Держпраці) згідно Постанови КМУ від 11 лютого 2015
р. № 96 «Положення про Державну службу України з питань праці» є центральним органом виконавчої
влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра
соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці,
гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного
гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю,
зайнятість населення, загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на
виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв’язку з
тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов’язкове державне
соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання
14
соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій
застрахованих осіб. Структура Держпраці представлена на схемі 3.
Держпраці у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента
України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів
України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.
Серед основних завдань Держпраці є реалізація державної політики у сферах промислової безпеки,
охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення,
здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням
законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов’язкове державне соціальне страхування в
частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та
інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб;
15
Схема 3.
Основні функції управління охороною праці: прогнозування і планування робіт, їх
фінансування; організація та координація робіт; облік показників стану умов і безпеки праці;аналіз та
оцінка стану умов і безпеки праці;контроль за функціонуванням СУОП (сукупність органів управління
підприємством щодо здійснення завдань і функцій управління з метою забезпечення здорових, безпечних
і високопродуктивних умов праці); стимулювання робіт з вдосконалення охорони праці.
Система управління охороною праці на підприємствах (СУОП) організовується таким чином,
щоб ефективно керувати професійними ризиками виробничої діяльності з метою попередження
можливих негативних наслідків.
 У Положенні про СУОП, а також у посадових інструкціях та інструкціях з охорони праці за
професіями та видами робіт визначаються загальні й конкретні права та обов’язки кожного
працівника, його повноваження у сфері охорони праці.
 В організаційних заходах, що забезпечують функціонування СУОП, передбачається можливість
впливу громадських об’єднань працівників підприємства (комісії з питань охорони праці,
уповноважених найманими працівниками, профспілок тощо).
 Структура, завдання СУОП, порядок взаємодії структурних підрозділів з питань охорони праці,
періодичність і порядок внутрішніх перевірок, відповідальність керівників служб та підрозділів, а
також працівників викладаються в Положенні про СУОП підприємства, затвердженому наказом
або розпорядженням роботодавця.
 Система управління охороною праці на підприємствах є складовою частиною загальної системи
управління охороною праці на галузеву, регіональному та державному рівнях. Вимоги положення
обов’язкові для виконання всіма найманими працівниками.
Відповідно до статті 13 Закону України „Про охорону праці” роботодавець зобов’язаний створити
на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових
актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони
праці.
З цією метою роботодавець забезпечує функціонування системи управління охороною праці, а
саме:
16
створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які забезпечують вирішення конкретних
питань охорони праці, затверджує інструкції про їх обов’язки, права та відповідальність за виконання
покладених на них функцій, а також контролює їх додержання; (Наказ Державного комітету України з
нагляду за охороною праці від 15.11.2004 р. № 255 «Про затвердження Типового положення про службу
охорони праці» НПАОП 0.00-4.35-04)
розробляє за участю сторін проект колективного договору, а після його схвалення загальними
зборами (конференцією) трудового колективу та підписанням уповноваженими представниками сторін,
реалізує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів та підвищення існуючого рівня
охорони праці.
Колективний договір укладається між власником або уповноваженим ним органом з однієї
сторони і однією або кількома профспілковими чи іншими уповноваженими на представництво трудовим
колективом органами, а у разі відсутності таких органів - представниками трудящих, обраними і
уповноваженими трудовим колективом.
Колективний договір, угода укладається відповідно до Закону України „Про колективні
договори та угоди” від 01.07.1993 № 3356-XII, на підставі прийнятих сторонами зобов'язань з метою
сприяння регулюванню трудових відносин та соціально економічних інтересів працівників і власників.
Відповідно до статті 20 Закону України „Про охорону праці” у колективному договорі, угоді
сторони передбачають забезпечення працівникам соціальних гарантій у галузі охорони праці на рівні, не
нижчому за передбачений законодавством, їх обов'язки, а також комплексні заходи щодо досягнення
встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, підвищення існуючого рівня
охорони праці, запобігання випадкам виробничого травматизму, професійного захворювання, аваріям і
пожежам, визначають обсяги та джерела фінансування зазначених заходів.
Для виконання комплексного плану заходів для досягнення встановлених нормативів та
підвищення існуючого рівня охорони праці визначаються шляхи мінімізації факторів виникнення ризиків
у виробничому середовищі.
У випадках, якщо усунути ризики, що властиві роботам з небезпечними або шкідливими для
здоров’я умовами праці, або достатньою мірою зменшити такі ризики ще неможливо, до цього плану
заходів також відносяться гарантії роботодавця для працівників, зайнятих на таких роботах, встановлення
компенсацій, пільг, та таких, що не передбачені законодавством (зміни в організації виробництва і праці,
скорочену тривалість робочого часу, додаткові оплачувані відпустки, необхідні засоби колективного та
індивідуального захисту, санітарно-побутові умови, лікувально-профілактичні заходи, нормування і
оплати праці, встановлення форми, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат
(доплат, надбавок, премій та ін.) тощо.
Положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від
того, чи є вони членами профспілки, і є обов'язковими як для власника або уповноваженого ним органу,
так і для працівників підприємства.
Служба охорони праці підприємства створюється відповідно до «Типового положення про
службу охорони праці», НПАОП 0.00-4.35-04 при кількості працюючих 50 і > осіб. При кількості
працюючих <50 осіб – функції служби охорони праці можуть виконувати в порядку сумісництва особи,
які мають відповідну підготовку. При кількості працюючих <20 осіб – для виконання функцій служби
охорони праці можуть залучатися сторонні спеціалісти на договірних засадах, які мають відповідну
підготовку.
Навчання та перевірка знань з питань охорони праці працівників служби охорони праці
проводяться в установленому законодавством порядку під час прийняття на роботу та періодично один
раз на три роки.
Працівники служби з охорони праці мають право: видавати керівникам структурних підрозділів
обов'язкові до виконання приписи щодо усунення наявних недоліків; одержувати від них необхідні
відомості, документацію і пояснення з питань охорони праці; вимагати відсторонення від роботи осіб, які
не пройшли медичного огляду, навчання, інструктажу, перевірки знань і не мають допуску до відповідних
робіт або не виконують нормативів з охорони праці; зупиняти роботу виробництв, дільниць, машин,
механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, які створюють загрозу життю або здоров'ю
працюючих; надсилати керівникові підприємства подання про притягнення до відповідальності
працівників, які порушують вимоги щодо охорони праці. Припис спеціаліста з охорони праці може
17
скасувати лише керівник підприємства. Ліквідація служби охорони праці допускається лише у разі
ліквідації підприємства.
Планування роботи з охорони праці. Існує три основні види планування: перспективне, поточне і
оперативне. Перспективне - вміщує найбільш важливі, трудомісткі і довгострокові за терміном
виконання заходи з охорони праці. Основною формою є розроблення комплексного плану підприємства
щодо покращення стану охорони праці. Поточне - здійснюється в межах календарного року шляхом
розроблення відповідних заходів у розділі “Охорона праці ” колективного договору. Оперативне здійснюється за підсумками контролю стану охорони праці в структурних підрозділах і на підприємстві
в цілому. Оперативні заходи, щодо усунення виявлених недоліків зазначаються безпосередньо у наказі
власника підприємства, який видається за підсумками контролю, або у плані заходів, як додатку до
наказу.
Державний нагляд, відомчий i громадський контроль за охороною праці на виробництві.
Державний нагляд за додержанням законів та інших нормативно-правових актів з охорони праці
відповідно до Закону «Про охорону праці» здійснюють:- спеціально уповноважений центральний орган
виконавчої влади з нагляду за охороною праці;- спеціально уповноважений державний орган з питань
пожежної безпеки.
Відомчий контроль покладається на адміністрацію підприємства та на господарські організації
вищого рівня. Цей контроль здійснюється відповідними службами охорони праці.
Громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснюють професійні
спілки, їх об'єднання в особі своїх виборних органів і представників.
Професійні спілки здійснюють громадський контроль за: а)додержанням законодавства про
охорону праці, б) створенням безпечних і нешкідливих умов праці, належних виробничих та санітарнопобутових умов, в) забезпеченням працівників спецодягом, спецвзуттям, іншими засобами
індивідуального та колективного захисту.
У разі загрози життю або здоров'ю працівників професійні спілки мають право вимагати від
роботодавця негайного припинення робіт на робочих місцях, виробничих дільницях, у цехах та інших
структурних підрозділах або на підприємствах чи виробництвах в цілому на період, необхідний для
усунення загрози життю або здоров'ю працівників.
Навчання та перевірка знань з питань охорони праці на виробництві. Працівники під час
прийняття на роботу і в процесі роботи повинні проходити за рахунок роботодавця інструктажі, навчання
з питань: охорони праці; надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадку; а також з
правил поведінки та дій при виникненні аварійних ситуацій, пожеж і стихійних лих.
Види інструктажів з охорони праці. «Типовим положенням про порядок проведення навчання і
перевірки знань з питань охорони праці», НПАОП 0.00–4.12.05, затвердженим наказом
Держнаглядохоронпраці від 26.01.2005 № 15, передбачено проведення інструктажів з охорони праці.
Інструктаж, навчання та перевірку знань з охорони праці зобов’язаний організувати роботодавець за
власний рахунок.
Перевірку знань працівників з питань охорони праці на підприємстві проводить комісія, склад якої
затверджує своїм наказом керівник. Законодавством заборонено допускати до робіт працівників, у т. ч.
посадових осіб, які не пройшли навчання, інструктаж і перевірку знань з питань охорони праці.
Відповідальність за організацію і проведення інструктажів несе роботодавець.
За характером і часом проведення інструктажі з питань охорони праці поділяються на вступний,
первинний, повторний, позаплановий та цільовий.
Вступний інструктаж з охорони праці на підприємстві проводять: - з усіма працівниками, яких
беруть на постійну або тимчасову роботу, незалежно від їх освіти, стажу роботи та посади; - з
працівниками інших організацій, які прибули на підприємство і беруть безпосередню участь у
виробничому процесі або виконують інші роботи для підприємства; з учнями та студентами, які
проходитимуть на підприємстві трудове або професійне навчання; - з учасниками екскурсії на
підприємство.
Вступний інструктаж проводиться спеціалістом служби охорони праці або іншим фахівцем
відповідно до наказу (розпорядження) по підприємству, який в установленому Типовим положенням
порядку пройшов навчання і перевірку знань з питань охорони праці.
Первинний інструктаж проводиться до початку роботи безпосередньо на робочому місці з
18
працівниками: - новоприйнятими на постійну чи тимчасову роботу; - відрядженими з іншого
підприємства; яких перевели з іншого структурного підрозділу підприємства; - які виконуватимуть нову
роботу; - з учнями, курсантами, слухачами та студентами навчальних закладів: - до початку трудового
або професійного навчання; перед виконанням кожного навчального завдання, пов'язаного з
використанням різних механізмів, інструментів, матеріалів тощо.
Первинний інструктаж на робочому місці проводиться індивідуально або з групою осіб одного фаху
за діючими на підприємстві інструкціями з охорони праці відповідно до виконуваних робіт.
Повторний інструктаж проводиться на робочому місці індивідуально з окремим працівником або
групою працівників, які виконують однотипні роботи, за обсягом і змістом переліку питань первинного
інструктажу. Терміни проведення повторного інструктажу встановлюються згідно НПАОП, які діють у
галузі, або роботодавцем з урахуванням конкретних умов праці, проте не рідше: одного разу на три місяці
— для робіт з підвищеною небезпекою; одного разу на шість місяців — для інших робіт.
Позаплановий інструктаж проводиться з працівниками на робочому місці або в кабінеті охорони
праці: у тому разі, якщо на підприємстві: - введено в дію нові або переглянуті НПАОП, внесено зміни та
доповнення до них; - змінено технологічний процес, замінено або модернізовано устаткування, прилади,
інструменти, вихідну сировину, матеріали тощо; - працівниками порушено вимоги НПАОП, й це
призвело до травм, аварій, пожеж тощо; - у разі перерви понад 30 календарних днів у роботі виконавця
робіт з підвищеною небезпекою та понад 60 днів - у роботі виконавця інших робіт.
Цільовий інструктаж проводиться з працівниками: - при ліквідації аварії або стихійного лиха; при проведення робіт, на які потрібен наряд-допуск, наказ або розпорядження. Цільовий інструктаж
проводиться індивідуально з окремим працівником або з групою працівників. Обсяг і зміст цільового
інструктажу визначаються залежно від виду робіт, що виконуватимуться.
Первинний, повторний, позаплановий і цільовий інструктажі проводяться безпосередніми
керівниками робіт (начальниками відповідних структурних підрозділів).
Після проведення первинного, повторного, позапланового і цільового інструктажів проводиться
перевірка знань у формі усного опитування або за допомогою технічних засобів, а також перевірка
набутих навичок безпечних методів праці. Якщо результати перевірки після первинного, повторного чи
позапланового інструктажів незадовільні, протягом 10 днів додатково проводять інструктаж і
повторну перевірку знань. У разі незадовільних результатів перевірки після цільового інструктажу особу
не допускають до виконання робіт (у цьому разі заборонено й повторну перевірку знань).
Відповідальність посадових осіб і працівників за порушення законодавства з охорони праці.
Згідно із Законом України «Про охорону праці» за порушення законодавчих та інших нормативних актів
про охорону праці (розділ VIII) встановлені різні види відповідальності: дисциплінарна,
адміністративна, матеріальна, кримінальна. Передбачена відповідальність як підприємств, так і самих
працівників.
Дисциплінарна відповідальність регулюється Кодексом законів про працю і передбачає такі види
покарання, як догана та звільнення.
Адміністративна відповідальність — це відповідальність посадових осіб і працівників перед
органами державного нагляду, що полягає у застосуванні до них штрафних санкцій. Умови притягнення
до адміністративної відповідальності передбачені Кодексом України про адміністративні
правопорушення. Ст. 41 КУпАП передбачає, що порушення вимог законодавчих та інших нормативних
актів з охорони праці тягне за собою накладення штрафу на винних осіб у таких розмірах:
на працівників — від 2 до 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
на посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, а також на
громадян — власників підприємств або уповноважених ними осіб — від 5 до 10 неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян.
Контроль і нагляд за дотриманням законодавчих та інших нормативних актів з охорони праці, з
безпеки проведення робіт здійснюють органи державного нагляду за охороною праці. Інспектори цих
органів розглядають справи про адміністративні правопорушення та накладають адміністративні
стягнення. Невиконання законних вимог посадових осіб департаменту щодо усунення порушень
законодавства про охорону праці або створення перешкод діяльності цих органів згідно із ст. 188 КУпАП
тягне накладення штрафу на працівників у розмірі від 3 до 5 неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян і на посадових осіб — від 10 до 14.
Законом України «Про охорону праці» та «Положенням про порядок накладання штрафів на
19
підприємства, установи та організації за порушення нормативних актів про охорону праці» встановлено
відповідальність підприємств у вигляді штрафу за:
- порушення актів законодавства, правил, норм, інструкцій про охорону праці, які є обов’язковими
для виконання ;
- невиконання розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці з
безпеки, гігієни праці та виробничого середовища.
Такі штрафи накладаються за підсумками комплексної перевірки стану охорони праці на
підприємстві посадовими особами департаменту в таких розмірах:
- головою департаменту — до 2 % місячного фонду заробітної плати підприємства, з якого
стягується штраф;
- начальниками територіальних управлінь — до 1 %;
- начальниками інспекцій — до 0,5 %.
Максимальний розмір штрафу, що накладається на підприємство, не може перевищувати 2 %
місячного фонду зарплати.
Підприємство також сплачує штраф за кожний нещасний випадок на виробництві та професійне
захворювання, що сталися з його вини, а саме в разі:
- нещасного випадку, що не призвів до стійкої втрати працездатності працівника — у розмірі,
визначеному з розрахунку середньомісячного заробітку потерпілого за період його тимчасової
непрацездатності;
- нещасного випадку, що призвів до стійкої втрати працездатності та професійного
захворювання — у розмірі, визначеному з розрахунку половини середньомісячного заробітку потерпілого
за кожний відсоток втрати ним професійної працездатності;
- смерті потерпілого — у розмірі дворічного заробітку потерпілого.
Якщо встановлено факт приховання нещасного випадку, власник сплачує штраф у 10-кратному
розмірі.
За передачу замовникові у виробництво і застосування конструкторської, технологічної та
проектної документації, яка не відповідає вимогам санітарних норм, розробник цієї документації
сплачує штраф у розмірі 25 % вартості розробки.
Матеріальною відповідальністю передбачено відшкодування збитків, заподіяних підприємствами
працівникам (або членам їх сімей), які постраждали від нещасного випадку чи профзахворювання.
Кримінальна відповідальність за порушення правил охорони та безпеки праці передбачена ст. 135,
218, 219 і 220 Кримінального кодексу України. Ст. 135 містить загальне поняття складу та суб’єкта
злочину. Суб’єктом злочину з питань охорони праці є будь-яка службова особа підприємства, установи,
організації незалежно від форм власності, а також громадянин — власник підприємства чи уповноважена
ним особа. Згідно з цією статтею порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів про
охорону праці посадовою особою підприємства, установи, організації незалежно від форм власності,
громадянином — власником підприємства чи уповноваженою ним особою, якщо це порушення створило
небезпеку для життя або здоров’я громадян, карається виправними роботами на строк до одного року або
штрафом до 15 мінімальних розмірів заробітної плати. Те саме діяння, якщо воно спричинило нещасні
випадки з людьми, карається позбавленням волі на строк до чотирьох років.
Шляхи порушення вимог законодавчих актів про охорону праці можуть бути різними. Порушення
може полягати у відсутності відповідного інструктажу, відсутності або несправності спеціальних засобів
для безпечної роботи механізмів, обладнання, засобів індивідуального захисту (маски, захисних окулярів,
спеціального одягу), в неналежній перевірці працівниками знання техніки безпеки і т. ін.
Матеріали для самоконтролю:
А. Завдання для самоконтролю:
1. Вкажіть назву Департаменту в Державній службі України з питань праці до складу якого входять
«Відділ з питань охорони праці» і «Відділ з питань гігієни праці».
2. Пояснить, що означає абревіатура НПАОП та назвіть основні види НПАОП.
3. Розкрийте значення абревіатури СУОП та вкажіть функції цієї структури.
4. Вкажіть основні види нагляду за виконанням вимог охорони праці.
20
5. Назвіть види документів, які регламентують питання охорони праці, але не включені до реєстру
НПАОП.
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
Основна:
1. Охорона праці в медичній галузі: навч.- метод. посіб.. / О.П.Яворовський, М.І.Веремей,
В.І.Зенкина та ін. – К..: ВСВ «Медицина», 2015. - С. 4-22.
2. Гігієна праці: підручник /, А.М.Шевченко та ін. / За ред. Ю.І.Кундієва, О.П.Яворовського .- К..:
ВСВ «Медицина», 2011. - С. 564-578.
3. Безпека життедіяльності, основи охорони праці: навч. посіб. / О.П.Яворовський, В.М.Шевцова,
В.І.Зенкіна та ін / За заг. ред. О.П.Яворовського .- К..: ВСВ «Медицина», 2015. - С. 170-186.
4. Гігієна та охорона праці медичних працівників. Навчальний посібник . / За ред. В.Ф.Москаленка,
О.П.Яворовського .- К..: «Медицина», 2009. - С. 103-112.
Додаткова:
1. Войналович О.В. Довідкові матеріали з охорони праці / О.В. Войналович. – К.: НУБіП, 2011. – С.
9-33, с.141-143.
2. ДСТУ 2293-99 «Охорона праці. Терміни та визначення основних понять».
3. Закон України «Про охорону праці».
4. «Системи управління гігієною та безпекою праці. Вимоги»: ДСТУ ОНSAS 18001:2010 –
[Чинний від 2011-01-01]. – К. : Держспоживстандарт України, 2011. – 20 с. – (Національний стандарт
України).
5. Постанова КМУ від 11 лютого 2015 р. № 96 «Положення про Державну службу України з
питань праці».
6. Закон України „Про колективні договори та угоди”.
7. Наказ Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 15.11.2004 р. № 255 «Про
затвердження Типового положення про службу охорони праці», НПАОП 0.00-4.35-04.
8. «Типове положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці»,
затверджене наказом Держнаглядохоронпраці від 26.01.2005 № 15, НПАОП 0.00–4.12.05.
9. «Положення про порядок накладення штрафів на підприємства, установи і організації за
порушення нормативних актів про охорону праці», затверджене Постановою КМУ від 17 вересня 1993 р.
за № 754, ДНАОП 0.00-4.04-93.
10. "Положення про розробку інструкцій з охорони праці", затверджене Наказом Комітету по
нагляду за охороною праці Міністерства праці та соціальної політики України від 29 січня 1998 року за
№9, ДНАОП 0.00-4.15-98.
21
Тема заняття
Організація охорони праці в медичних установах та
закладах медичної освіти
22
1. Актуальність теми:
В процесі своєї трудової діяльності працівники медичних установ, а також студенти
закладів вищої медичної освіти під час навчання можуть піддаватись впливу різних
шкідливих і небезпечних чинників: фізичних (несприятливий мікроклімат, шум, вібрація,
ультразвук, лазерне та електромагнітне випромінювання, іонізуюча радіація та ін.),
хімічних (лікарські препарати, наркотичні, дезінфікуючи засоби та ін.), біологічних
(патогенні мікроорганізми та продукти їх життєдіяльності), психофізіологічних (фізичні
та нервово-емоційні перевантаження). Все це обумовлює високий ризик виникнення у
зазначених осіб професійних, виробничо-зумовлених захворювань та травм.
Медики в процесі своєї діяльності не створюють матеріальних чи духовних
споживчих вартостей, проте вони забезпечують необхідні умови для їх створення. Важко
підрахувати ту кількість цих вартостей, створених людьми, які були повернути зусиллями
медиків до повноцінного життя та продуктивної праці.
Але якість і ефективність медичної допомоги хворим залежить не лише від
кваліфікації медиків, оснащення їх сучасною технікою, обладнанням, медикаментами, а і
від стану здоров’я самих медичних працівників – лікарів, медичних сестер, допоміжного
персоналу.
Усе це обумовлює важливість і актуальність забезпечення високого рівня охорони
праці як працівників медичних установ так і студентів, що навчаються у вищих
навчальних медичних закладах.





2. Конкретні цілі:
Знати основні види законодавчих і нормативно -правових актів, які
стосуються охорони праці медичних працівників і студентів вищих
навчальних медичних закладів (ВМНЗ).
Засвоїти структуру, основні функції та завдання управління охороною праці в
медичних установах та закладах.
Трактувати методи виявлення, оцінки та зменшення ризиків небезпечних подій в
медичних установах та закладах.
Оволодіти знаннями про принципи організації, види навчання та перевірки знань з
питань охорони праці.
Запропонувати та обґрунтувати основні заходи щодо забезпечення охорони праці
медичних працівників та студентів і співробітників ВМНЗ..
23
3. БАЗОВІ ЗНАННЯ, ВМІННЯ, НАВИЧКИ, ЯКІ НЕОБХІДНІ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ
ТЕМИ (МІЖДИСЦИПЛІНАРНА ІНТЕГРАЦІЯ).
Назви попередніх дисциплін
Отримані навички
1. Анатомія людини
Застосовувати інформацію про анатомічну будову
людини.
2. Медична хімія
Володіти
знаннями
про
фізико-хімічні
закономірності, що є в основі процесів
життєдіяльності людини.
Застосовувати хімічні методи кількісного та
якісного аналізу.
3.Медична і біологічна фізика Застосовувати знання про загальні фізичні та
біофізичні закономірності, що лежать в основі
життєдіяльності людини.
4. Нормальна фізіологія
Визначати стан здоров’я та працездатності
людини за різних умов на підставі фізіологічних
критеріїв.
Робити висновок про стан фізіологічних функцій
організму людини, його систем та органів.
4. ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ ПРАЦІ ПІД ЧАС ПІДГОТОВКИ ДО
ЗАНЯТТЯ
4.1. ПЕРЕЛІК ОСНОВНИХ ТЕРМІНІВ, ПАРАМЕТРІВ, ХАРАКТЕРИСТИК, ЯКІ
ПОВИНЕН ЗАСВОЇТИ СТУДЕНТ ПРИ ПІДГОТОВЦІ ДО ЗАНЯТТЯ:
Термін
Визначення
1
2
Управління охороною праці
Підготовка, прийняття і реалізація рішень щодо
здійснення організаційних, технічних, санітарногігієнічних та лікувально-профілактичних заходів,
спрямованих на створення безпечних умов праці,
збереження здоров’я і працездатності людини у
процесі роботи.
Система управління охороною Регламентована нормативними і організаційнопраці
методичними
документами
діяльність
по
здійсненню заходів, спрямованих на гарантування
безпеки. збереження здоров’я і високої
працездатності людини у виробничому процесі.
Безпечні умови праці (безпека Стан умов праці, при яких вплив на працівника
праці)
небезпечних і шкідливих виробничих факторів не
перевищує гранично допустимих рівнів
Заклад охорони здоров'я
Юридична особа будь-якої форми власності та
організаційно-правової
форми
або
її
відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне
обслуговування населення на основі відповідної
ліцензії та професійної діяльності медичних
(фармацевтичних) працівників;
24
Комісія з питань охорони Постійно діючий спільний консультативнопраці
дорадчий
орган
трудового
колективу
підприємства, установи, організації та власника
цього підприємства, установи, організації чи
уповноваженого ним органу, який створюється
згідно зі ст. 16 Закону України «Про охорону
праці» (1992) з метою забезпечення пропорційної
участі працівників у вирішенні будь-яких питань
безпеки, гігієни праці та виробничого середовища.
Кабінет охорони праці та Навчально-методичний
та
організаційний
промислової безпеки.
осередок пропаганди знань з питань охорони праці
та промислової безпеки серед працівників, а також
центр поширення досвіду з профілактики
професійних
захворювань,
виробничого
травматизму та аварій.
Система управління охороною Сукупність органів управління підприємством
праці й ризиком
(структурним підрозділом), які на підставі чинних
нормативно-правових
актів
здійснюють
планомірну діяльність щодо виконання завдань
охорони праці, спрямованих на усунення
неприпустимого
ризику
для
здоров'я
і
працездатності людини в процесі праці.
Імовірність заподіяння шкоди з урахуванням її
Ризик
важкості.
Оцінювання ризику
Аналіз ризику
Припустимий (допустимий)
ризик Базовий ризик
Залишковий ризик
Заснована на результатах аналізу ризику
процедура перевірки, що встановлює, чи не
перевищується припустимий ризик.
Систематичне використання інформації для
виявлення небезпеки та оцінки ризику.
Ризик, що зменшений до рівня, який організація
може допустити, з огляду на її легальні
зобов'язання та її власну політику в галузі
професійної безпеки і здоров'я.
Значення ризику (і відповідне значення його
ступеню, що визначають на основі якісних
критеріїв,
через
процедури
експертного
оцінювання тощо), яке визначають перед
впровадженням заходів управління ризиками.
Ризик, що залишається після застосування
захисних заходів.
4.2. Теоретичні питання до заняття:
1. Шкідливі та небезпечні чинники, які можуть зустрічатися в медичних
закладах.
25
3. Основні види законодавчих документів про охорону праці в системі
МОЗ України.
4. Основні положення законодавчого акту про охорону праці в закладах
вищої медичної освіти України.
5. Управління охороною праці та організація охорони праці в медичних
установах.
6. Управління охороною праці та організація охорони праці в закладах
вищої медичної освіти.
7. Державний нагляд за охороною праці в медичних установах.
9. Державний нагляд за охороною праці в вищих медичних навчальних
закладах.
10. Права і обов’язки працівників служби охорони праці.
11.Коміссія з питань охорони праці в медичних установах, основні її
завдання і права.
12. Облік і аналіз показників охорони праці та планування заходів з
охорони праці.
13. Виявлення, оцінка та зменшення ризиків небезпечних подій.
14. Навчання та інструктажі з питань охорони праці робітників медичних
закладів та студентів, викладачів і співробітників вищих медичних
навчальних закладів..
4.3. Практичні роботи (завдання), які необхідно виконати для засвоєння
практичних навичок.
Вирішить ситуаційні задачі:
Задача 1. До штату служби охорони праці МОЗ України були зараховані 3
спеціалісти, з яких 1 має вищу медичну освіту і стаж роботи 4 роки, в тому числі 1
рік на посаді інженера з охорони праці; другій – був зарахований до відповідної
служби після отримання диплому про вищу спеціальну освіту з охорони праці, а
третій – має спеціальність інженера-технолога і стаж роботи 5 років, в тому числі 2
рокі на посаді інженера з охорони праці.
1. Вкажіть наявність чи відсутність порушень законодавства про охорону праці
при організації служби охорони праці МОЗ України.
2. Назвіть документ, в якому наведені вимоги до служби охорони праці МОЗ
України.
3. Вкажіть до якого виду служб МОЗ України відноситься дана служба.
Задача 2. Під час перевірки службою охорони праці дотримання вимог охорони
праці в гуртожитку були виявлені порушення. За результатами перевірки працівником
служби був складений Припис щодо усунення виявлених порушень. Проте за
розпорядженням проректора ВНЗ з адміністративно-господарської роботи цей Припис був
скасований.
1. Вкажіть правомірність такого рішення проректора ВНЗ.
2. Назвіть документ, в якому наведені права і обов’язки працівників служби
охорони праці.
26
3. Вкажіть особу, відповідальну за дотримання вимог охорони праці та пожежної
безпеки у гуртожитку
Задача 3. Під час перевірки службою охорони праці дотримання вимог охорони
праці в стоматологічній клініці було встановлено, що медична сестра кабінету лазерного
лікування хвороб ротової порожнини була зарахована на цю посаду і працює в цьому
кабінеті 7 місяців після одержання вступного інструктажу з охорони праці. Також були
виявлені допущені нею окремі порушення правил безпечного ведення робіт.
1. Вкажіть наявність чи відсутність порушень законодавства про охорону праці
в даному випадку.
2. Назвіть основний документ, який регламентує проведення навчання і
перевірку знань з охорони праці в ЗОЗ.
3. Вкажіть. яким чином фіксується проходження працівником того чи іншого
виду інструктажу з охорони праці та назвіть види інструктажу з охорони
праці, які повинна пройти медсестра лазерного кабінету.
5. Зміст теми.
Відповідно до ст. 33 Закону України «Про охорону праці» в кожній галузі
розробляються програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого
середовища підприємств. Головною метою таких галузевих програм є розробка та
реалізація заходів щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці на підприємствах,
в установах та організаціях галузі шляхом виконання конкретних завдань організаційного,
матеріально-технічного, наукового та правового забезпечення діяльності у сфері охорони
праці, подальшого удосконалення управління охороною праці.
Згідно зі статтею 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов’язаний
створити на кожному робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці
відповідно до чинних нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог
законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. З цією метою роботодавець
забезпечує функціонування системи управління охороною праці.
Управління охороною праці повинно бути викладено у Положенні про систему
управління охороною праці (СУОП) підприємства, закладу, установи. В ньому
викладаються загальні структури системи, основні цілі та завдання, докладно
пояснюються процеси і заходи, які необхідно виконати для досягнення поставлених
завдань у сфері охорони праці, посилаючись при цьому на державні, міжгалузеві та
галузеві нормативно-правові акти з питань охорони праці, а також на нормативні акти з
охорони праці, що діють в межах підприємства.
Положення про СУОП найчастіше має таки основні розділи: 1. Загальна структура –
в ньому визначаються відповідальність і пов'язані з нею обов'язки посадових осіб,
керівників підрозділів та працівників, політика охорони праці, функції та структура
системи управління охороною праці. 2. Документація СУОП - в цьому розділі
визначається перелік нормативних актів, що діють на підприємстві, наводиться перелік
документації, яку необхідно вести на підприємстві, та порядок ведення обліку та стану
виконання приписів наглядових органів. 3. Завдання СУОП та їх вирішення - в даному
розділі наводяться можливі шляхи вирішення завдань у сфері охорони праці, питання
професійного добору і навчання, організації та управління персоналом, заходи з охорони
27
праці при плануванні та постачанні, введенні в експлуатацію, поточній експлуатації,
виведенні з експлуатації, проведення контролю та порядок стимулювання.
Універсального положення, прийнятного для всіх підприємств, закладів і установ,
не існує. Це обумовлено наявністю різних виробничих структур та специфічних
виробничих умов кожного з них. Проте наведена вище зразкова структура положення
дозволяє привести його у відповідність до фактичних вимог і потреб кожного окремого
об’єкту.
Створення СУОП здійснюється шляхом послідовного визначення мети роботи
об’єкта і органів управління, завдань і заходів з охорони праці, функцій і методів
управління, побудови організаційної структури управління, складання організаційнометодичної документації.
Метою управління охороною праці є збереження здоров’я і працездатності
людини в процесі праці, поліпшення виробничого побуту, попередження травматизму,
виникнення професійних та виробничо-зумовлених захворювань .
Служба охорони праці в системі Міністерства охорони здоров'я України була
створена за Наказом МОЗ України від 30.09.1994 № 268 про затвердження «Положення
про службу охорони праці системи Міністерства охорони здоров'я України» з метою
запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням і аваріям в
процесі роботи».
Згідно цього «Положення…» служба охорони праці центрального апарату
Міністерства охорони здоров’я України комплектується спеціалістами, які мають вищу
освіту і стаж роботи не менше 3 років, в тому числі 2 роки на посаді інженера з
охорони праці. Обмеження не стосується стажу осіб, які мають спеціальну освіту з
охорони праці. Служба підпорядковується першому заступнику Міністра охорони
здоров'я і входить до структури апарату Міністерства охорони здоров'я як одна з основних
інженерно-технічних служб. Ліквідація служби допускається тільки в разі ліквідації
Міністерства.
Працівники служби охорони праці МОЗ України у своїй діяльності керуються
Законом України "Про охорону праці", державними, міжгалузевими і галузевими
нормативними актами з охорони праці, Положенням про Міністерство охорони здоров'я,
а також вказаним «Положенням...». Вони не можуть бути залучені до виконання функцій
не пов’язаних з охороною праці.
Структура управління охороною праці в медичній галузі наведена на схемі 1.
28
МОЗ України на підставі положень Закону України "Про охорону праці",
нормативних актів чинного законодавства України з питань охорони праці розроблений та
затверджений ряд нормативних документів з питань охорони праці для медичної галузі:
а) з техніки безпеки і виробничої санітарії; б) про працю жінок та молоді; в) про спецодяг,
санітарно-гігієнічний одяг; г) про відшкодування збитків працівникам у зв'язку з
нанесеною шкодою їх здоров'ю; д) з нагляду та контролю за дотриманням законодавства
про охорону праці.
У 2001 р. набули чинності вітчизняні будівельні норми "Заклади охорони здоров'я"
ДБН В.2.2.-10-2001, які містять багато вимог щодо охорони праці. Ці вимоги повинні
виконуватись при проектуванні, будівництві, реконструкції та експлуатації будинків, в
яких розміщуються медичні заклади охорони здоров’я.
МОЗ України, як і інші міністерства: а) проводить єдину науково-технічну політику
в галузі охорони праці; в)розробляє і реалізує комплексні заходи щодо поліпшення
гігієнічних умов праці та дотримання її безпеки, гігієни праці і виробничого середовища в
галузі загалом; г) здійснює методичне керівництво діяльністю установ у галузі охорони
праці;д) укладає з галузевою профспілковою організацією медичних працівників угоди з
питань поліпшення умов і безпеки праці; е) фінансує опрацювання і перегляд нормативних
актів з охорони праці;ж) організовує навчання та перевірку знань норм і правил з охорони
праці керівниками, працівниками та спеціалістами галузі;з) здійснює внутрішньовідомчий
контроль за станом охорони праці;и) створює з метою координації та вдосконалення
29
діяльності з охорони праці управління (відділи служби) охорони праці на місцях.
Більшість викладених положень поширюються і на управління охорони здоров'я
обласних державних адміністрацій та їх відповідні відділи з охорони праці (відділи з
технічного нагляду та охорони праці).
Служба охорони праці медичної установи, організації, закладу (далі - установа)
створюється згідно «Типового положення про службу охорони праці» НПАОП 0.004.35-04 при кількості працюючих 50 і більше осіб. Таку службу повинен представляти
один спеціаліст (головний або провідний) з охорони праці з інженерно-технічною
освітою. В установі з кількістю працюючих менше 50 осіб функції служби охорони праці
можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку. В
установі з кількістю працюючих менше 20 осіб для виконання функцій служби охорони
праці можуть залучатися сторонні спеціалісти на договірних засадах, які мають
відповідну підготовку.
Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо керівникові установи. За
своїм посадовим становищем та умовами оплати праці керівник служби прирівнюється до
керівників основних інженерно-технічних служб установи. Такий принцип зберігається
при визначенні посадового становища та окладів і для інших працівників служби.
Основні функції служби охорони праці: а) опрацювання ефективної цілісної
системи управління охороною праці, сприяння удосконаленню діяльності у цьому
напрямку кожного структурного підрозділу установи і кожної посадової особи; б)
проведення оперативно-методичного керівництва роботою з охорони праці; в) складання
разом з структурними підрозділами установи комплексних заходів щодо досягнення
встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища (підвищення
існуючого рівня охорони праці, якщо встановлені норми досягнені), а також розділу
"Охорона праці" у колективному договорі; г) проведення для прийнятих на роботу
працівників вступного інструктажу з питань охорони праці, а також первинних,
позапланових і цільових інструктажів працівників.
Завдання служби: а) забезпечення працюючих правилами, стандартами, нормами,
положеннями, інструкціями та іншими нормативними актами з охорони праці; б)
паспортизація відділень, цехів, робочих місць щодо відповідності їх вимогам охорони
праці; в) облік, аналіз нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, а також
шкоди від цих подій; г) підготовка статистичних звітів установи з питань охорони праці;
д) розробка перспективних та поточних планів роботи установи щодо створення
безпечних та нешкідливих умов праці; е) організація роботи методичного кабінету
охорони праці, пропаганда безпечних та нешкідливих умов праці шляхом проведення
консультацій, оглядів, конкурсів, бесід, лекцій, розповсюдження засобів наочної агітації,
оформлення інформаційних стендів тощо; є) допомога комісії з питань охорони праці
установи в опрацюванні необхідних матеріалів та реалізації її рекомендацій; ж)
підвищення кваліфікації і перевірка знань посадових осіб з питань охорони праці; з)
методична допомога керівникам структурних підрозділів установ у розробці заходів з
питань охорони праці; у) підготовка проектів наказів та розпоряджень з питань охорони
праці, загальних для всієї установи.
Адміністративний контроль за дотриманням вимог з охорони праці в лікувальнопрофілактичному закладі (ЛПЗ) наведений на схемі 2:
30
Керівники служб і підрозділів медичного закладу зобов’язані: а) розробляти
інструкції з охорони праці і пожежної безпеки; б) проводити роботу з виконання завдань
і функцій управління, передбачених посадовими інструкціями;
в) виконувати
ідентифікацію, оцінку й усунення неприпустимих ризиків; г) вживати заходи щодо
приведення діяльності працівників, устаткування, приміщень і оточуючого середовища
працівників у відповідність з вимогами існуючих нормативно-правових документів з
охорони праці; д) приймати участь у розслідуванні аварій, нещасних випадків,
профзахворювань і отруєнь, що сталися в структурному підрозділі і забезпечувати
здійснення заходів щодо їх попередження; е) вживати заходи щодо зменшення
соціальних, економічних і моральних втрат, пов’язаних з травматизмом і
профзахворюванням; ж) враховувати дисциплінарну, адміністративну і кримінальну
відповідальність за нещасні випадки і профзахворювання; з) забезпечувати
функціонування системи управління охороною праці й ризиком у своїх підрозділах.
Працівники зобов’язані: а) дбати про безпеку і здоров’я оточуючих людей і
особисту в процесі виконання будь-яких робіт чи під час перебування на території
закладу; б) знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці,
правила поводження з приладами, механізмами, машинами, устаткуванням та іншими
засобами праці; в) користуватися, при необхідності, колективними та індивідуальними
засобами захисту; г) проходити у встановленому законодавством порядку попередні та
періодичні медичні огляди та ін.
Керівники підрозділів і працівники за порушення законодавчих та інших
нормативних актів з охорони праці згідно з Законом України «Про охорону праці» несуть
наступні види відповідальності: дисциплінарну, адміністративну, матеріальну та
кримінальну. Порядок накладання певного виду відповідальності вирішується згідно
Закону «Про охорону праці», Кодексу законів про працю України (ст. 147),
Кримінального кодексу України (ст.271-275).
До найважливіших процесів ефективного функціонування СУОП відноситься
31
планування заходів з охорони праці, яке полягає в обґрунтуванні рішень з охорони праці
та розподілу матеріальних, фінансових, людських, інформаційних та інших ресурсів для
їх реалізації.
Планування робіт з охорони праці передбачає розробку перспективних (на 5 років)
і поточних річних і оперативних (квартал, місяць, декада) планів. Оперативні
квартальні і місячні плани складаються для вирішення повсякденних актуальних завдань,
а також для усунення виявлених недоліків і вживання заходів для попередження причин
нещасних випадків.
Керівних медичного закладу забезпечує розробку і реалізацію: заходів, спрямованих
на доведення умов і безпеки праці у відповідність до нормативних вимог та підвищення
існуючого рівня охорони праці; розділу «Охорона праці» колективного договору;
оперативних планів робіт з охорони праці відділу охорони праці та керівників
структурних підрозділів.
Планування заходів з охорони праці наведене на схемі 3.
32
Колективний договір (угода) відноситься до важливих документів, що регулюють
відносини між працівниками і роботодавцем в сфері охорони праці. Він обов’язково
повинен мати розділ: «Комплексні заходи щодо досягнення нормативів безпеки, гігієни
33
праці та виробничого середовища, підвищення існуючого рівня охорони праці,
запобігання випадкам виробничого травматизму, профзахворюванням і аваріям».
Організаційно-методичну роботу щодо складання перспективних, поточних та
оперативних планів здійснює служба охорони праці.
З метою забезпечення пропорційної участі працівників у вирішенні будь-яких
питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища в медичному закладі за
рішенням трудового колективу може створюватися комісія з питань охорони праці. Це
право проголошено у статті 16 закону України «Про охорону праці».
До складу комісії входять представники роботодавця та професійної спілки, а також
уповноваженої найманими працівниками особи, спеціалісти з безпеки, гігієни праці та
інших служб закладу відповідно до типового положення, що затверджується центральним
органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері
охорони праці. Комісія є постійно діючим консультативно-дорадчим органом трудового
колективу та власника або уповноваженого ним органу і створюється з метою залучення
представників власника та трудового колективу до співробітництва в галузі управління
охороною праці на підприємстві та узгодженого вирішення проблем, що виникають у цій
сфері.
Рішення про доцільність створення комісії, її кількісний та персональний склад, строк
повноважень приймається трудовим колективом на загальних зборах (конференції) за
поданням власника, органу трудового колективу та профспілкового комітету. Загальні
збори (конференція) затверджують Положення про комісію з питань охорони праці
підприємства, яке розробляється за участю сторін.
Комісія у своїй діяльності керується законодавством про працю, міжгалузевими і
галузевими нормативними актами з охорони праці, а також Положенням про комісію з
питань охорони праці підприємства.
Основні завдання комісії:
— захист законних прав та інтересів працівників у сфері охорони праці;
— підготовка, на основі аналізу стану безпеки та умов праці на виробництві,
рекомендацій власнику та працівникам щодо профілактики виробничого травматизму та
професійних захворювань, практичної реалізації принципів державної політики н області
охорони праці на підприємстві; узгодження, шляхом двосторонніх консультацій, позицій
сторін у вирішенні практичних питань у сфері охорони праці з метою;
–– забезпечення поєднання інтересів держави, власника та трудового колективу,
кожного працівника, запобігання конфліктам;
— вироблення пропозицій щодо включення до колективного договору окремих питань
з охорони праці та використання коштів фонду охорони праці підприємства.
Комісія має право:
— звертатися до власника або уповноваженого ним органу, органу самоврядування
трудового колективу, профспілкового комітету з пропозиціями щодо регулювання
відносин у сфері охорони праці;
— створювати робочі групи з числа членів комісії для вироблення узгоджених рішень
з конкретних питань охорони праці з залученням до їх складу на договірній основі за
34
погодженням
сторін
фахівців, експертів, інспекторів державного нагляду за охороною праці;
відповідних
— одержувати від окремих працівників, служб підприємства, профспілкового комітету
(комітетів) інформацію, необхідну для виконання функцій і завдань, передбачених
Типовим положенням;
— встановлювати ступінь вини потерпшого та винуватця (в т.ч. і власника) нещасного
випадку в порядку, що визначається трудовим колективом за поданням власника та
профспілкового
комітету,
при
вирішенні питання про розмір одноразової допомоги, коли нещасний випадок стався
внаслідок невиконання потерпшим вимог нормативних актів про охорону праці і факт
наявності його вини встановлено комісією по розслідуванню нещасних випадків;
— здійснювати контроль за дотриманням вимог законодавства з питань охорони праці
безпосередньо на робочих місцях, забезпечення працюючих засобами колективного та
індивідуального захисту, змиваючими та знешкоджуючими засобами, лікувальнопрофілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами,
газованою підсоленою водою та станом використання санітарно-побутових приміщень;
— знайомитись з будь-якими матеріалами з питань охорони праці, аналізувати стан
умов і безпеки праці на підприємстві, виконання відповідних програм і колективних
договорів;
— вільного доступу на усі дільниці виробництва і обговорення з працюючими питань
охорони праці.
Комісія може делегувати своїх представників для участі:
— у розв'язуванні разом з представниками державного нагляду за охороною праці
конфліктів, пов'язаних з відмовою працівника виконувати доручену роботу з мотивів
небезпечної для його здоров'я чи життя виробничої ситуації на підприємстві, де відсутня
профспілкова організація;
— в обговоренні питань охорони праці власником або уповноваженим ним органом,
профспілковим комітетом чи органом самоврядування трудового колективу (за
погодженням з цими органами).
Члени комісії виконують свої обов'язки, як правило, на громадських засадах. При
залученні до окремих перевірок, проведенні навчання вони можуть звільнятися від
основної роботи на передбачений колективним договором термін із збереженням за ними
середнього заробітку.
Комісія здійснює свою діяльність на основі планів, що розробляють на квартал,
півріччя чи рік і затверджуються нею. Рішення комісії оформляються протоколами і мають
рекомендаційний характер, впроваджуються в життя наказами власника. При незгоді
власника з рекомендаціями Комісії він дає аргументовану відповідь. Комісія не менше
одного разу на рік звітує про свою роботу на загальних зборах (конференції) трудового
колективу.
35
На підприємствах з чисельністю понад сто працівників, а також таких, чия специфіка
вимагає проведення з персоналом великого обсягу робіт з питань охорони та безпеки
праці, рекомендується створення Кабінету промислової безпеки та охорони праці. На
підприємствах з меншою кількістю працівників та в структурних підрозділах можуть
створюватись Куточки охорони праці та промбезпеки . Держгірпромнаглядом 16 січня
2008 року затверджено «Рекомендації щодо організації роботи кабінету промислової
безпеки та охорони праці».
Кабінет охорони праці та промислової безпеки – це навчально-методичний та
організаційний осередок пропаганди знань з питань охорони праці та промислової безпеки
серед працівників, а також центр поширення досвіду з профілактики професійних
захворювань, виробничого травматизму та аварій.
Для кабінету виділяють, як правило, окреме приміщення, яке складається з одної
або кількох кімнат, оснащених відповідними технічними засобами, зразками та
навчальними посібниками, інформаційними та наочними матеріалами з питань
промбезпеки та охорони праці.
Куточок охорони праці та промбезпеки може бути у вигляді стенда, екрана,
комп’ютера з відповідним програмним забезпеченням тощо. Він може розміщуватися в
окремому приміщенні або в частині приміщення загального призначення.
Обов’язковим і важливим розділом роботи з забезпечення охорони праці медичних
працівників є облік і аналіз показників охорони праці. Він є основою для розробки та
прийняття управлінських рішень з охорони праці керівниками усіх рівнів управління. На
основі аналізу отриманих даних та встановлення причин недотримання вимог законів та
нормативно-правових актів з охорони праці розробляються заходи по усуненню виявлених
недоликів.
Основни показники обліку: рівень виробничого травматизму; рівень
профзахворювань; рівень захворювань, пов'язаних з умовами праці; кількість працюючих
у незадовільних умовах праці; кількість обладнання, що не відповідає вимогам
нормативних актів про охорону праці; кількість технологічних процесів, що не
відповідають вимогам нормативних актів про охорону праці; кількість аварійних будівель
і споруд; забезпеченість засобами індивідуального захисту; забезпеченість санітарнопобутовими приміщеннями; витрати на поліпшення стану безпеки, гігієни праці та
виробничого середовища; витрати на повне відшкодування збитків потерпілим від
нещасних випадків та профзахворювань (або витрати на соціальне страхування від
нещасних випадків та профзахворювань); витрати на розслідування та ліквідацію
наслідків аварій та нещасних випадків і профзахворювань.
В результаті обліку, аналізу та оцінки стану охорони праці вносяться доповнення та
уточнення до оперативних, поточних та перспективних планів роботи з охорони праці.
Важливим аспектом при обліку і аналізі стану охорони праці в медичному закладі є
виявлення, оцінка та зменшення ризику небезпечних подій. Оцінювання ризику базується
на результатах аналізу процедури перевірки, що встановлює, чи не перевищується
припустимий ризик. Припустимий (допустимий) ризик- це ризик, що зменшений до
рівня, який організація може допустити, з огляду на її легальні зобов'язання та власну
політику в галузі професійної безпеки і здоров'я.
Міжнародний стандарт OHSAS 18001:2007 «Системи управління охороною праці.
36
Вимоги». визначає кілька етапів управління ризиками.
Перший етап - це виявлення можливості виникнення небезпечних ситуацій для
працівників з урахуванням їх можливих дій. Процедура передбачає всебічний розгляд
технологічного процесу з погляду на безпечність та нешкідливість для працівників з
урахуванням усіх аспектів, а також виявлення шкідливих і небезпечних виробничих
чинників, що діють у виробничому середовищі та можуть призвести до небезпечної події.
На другому етапі визначається ступінь базового ризику виникнення небезпечних
ситуацій. Оцінка базового ризику – загальний процес оцінки ступеню ризику, при якому
ігнорується існуюче управління ризиками.
Базовий ризик - це значення ризику (і відповідне значення його ступеню, що
визначають на основі якісних критеріїв, через процедури експертного оцінювання тощо),
яке визначають перед впровадженням заходів управління ризиками. Ступінь базового
ризику (відносна оцінка в балах) виникнення небезпечної ситуації визначається за
формулою:
R= Т×П×Вр,
у якій:
R- ступінь ризику, балів;
Т - ступінь важкості та можливих наслідків небезпечної події, балів;
П - ступінь інтенсивності контакту працівника з небезпекою, балів;
ВР -індекс імовірності виникнення небезпечної події, балів.
Характеристика імовірності виникнення небезпечної події в балах, тобто індекс
імовірності небезпечної події визначається шляхом експертного оцінювання на основі
якісної оцінки імовірності за таблицею 1. Експертиза проводиться групою призначених
фахівців.
Таблиця 1.
Характеристика індексу імовірності небезпечної події ВР
Ступінь імовірності
небезпечної події
Кількість
балів, Вр
Якісна оцінка
імовірності
Коментар
5
Регулярно або
майже напевно
Подія спостерігається регулярно.
Подія трапляється в більшості випадків.
4
Досить
імовірно
Подія спостерігається періодично.
3
Імовірно
Подія трапляється інколи.
2
Малоймовірно
Подія спостерігається рідко.
1
Майже
неймовірно
Подія трапляється лише при винятковому
збігу обставин
37
Оцінку важкості можливих наслідків небезпечної події (в балах) визначають на основі
експертного оцінювання за таблицею 2, а оцінку ступеня інтенсивності контакту
працівника з небезпекою за таблицею 3.
Таблиця 2.
Визначення ступеню тяжкості небезпечної події Т.
Ступінь тяжкості
небезпечної події
Можливі наслідки
Кількість Якісна оцінка
балів, Т
можливої події
Можливе реагування та
заходи з ліквідації
наслідків
5
Катастрофічна
Груповий нещасний
випадок;
Нещасний випадок із
смертельними
наслідками
Розслідування
державними органами
влади. Кримінальна
відповідальність.
Штрафні санкції.
Зупинення робіт.
Анулювання ліцензії.
4
Суттєва
Стійка втрата
працездатності
(каліцтво).
Тимчасова втрата
працездатності понад
60 днів.
Профзахворювання.
Розслідування
державними
органами
влади.
Кримінальна
відповідальність.
Штрафні санкції згідно
Кодексу
про
адміністративні
правопорушення (КпАП).
Можливе призупинення
робіт.
3
Незначна
Травма,
профзахворювання з
втратою працездатності
до 60 днів.
Розслідування.
Штрафні санкції.
Можливе призупинення
робіт.
2
Мінімальна
Травма без втрати
працездатності,
потреба у стаціонарній
медичній допомозі,
переведення на легшу
роботу.
Внутрішнє розслідування.
Адміністративна
відповідальність.
Штрафні санкції згідно
КпАП.
1
Несуттєва
Інцидент.
Дисциплінарна
відповідальність
Таблиця 3.
Характеристика інтенсивності контакту з небезпекою, П
38
Кількість
балів, П
Характеристика
Інтенсивність контакту працівника з
небезпекою
3
Постійний контакт Постійно або декілька разів протягом
знебезпекою
робочої зміни при виконанні виробничих
"актз
операцій.
2
Епізодична
Один чи декільк разів на місяць при
можливість контакту виконанні небезпечних виробничих
з небезпекою
операцій.
1
Мінімальний
Один чи декілька разів на рік
контакт з небезпекою
Третій етап - розробка, планування та впровадження заходів щодо зменшення
ризиків, які враховують результати оцінки ступеню базового ризику.
Планування заходів щодо зменшення ризиків потребує урахування способів
реагування на визначений ступінь ризику (таблиця 4).
39
Таблиця 4.
Планування заходів управління ризиками в залежності від ступеню базового ризику
Ступінь
базового ризику,
R
Реагування на ситуацію, планування заходів щодо
управління ризиками
Екстремальний Потребує невідкладних дій вищого керівництва із
(55-75 балів)
обов'язковим складанням плану заходів та призначенням
відповідальних осіб. При необхідності - призупинення
ведення робіт.
Високий
(25-54 балів)
Середній
(10-24 балів)
Низький
(1-9 балів)
Потребує уваги вищого керівництва. Терміново
проінформувати працівників та їх безпосередніх керівників,
керівника відповідного підрозділу та начальника служби
охорони праці. Вжити заходи по забезпеченню безпеки
працівників.
Проінформувати працівників та безпосередніх керівників,
керівника відповідного підрозділу та начальника служби
охорони праці. Вжити заходи щодо зменшення ризику.
Управління шляхом виконання існуючих процедур.
Звичайно не потребує додаткових ресурсів. Проінформувати
керівника підрозділу та начальника служби охорони праці по
закінченню робіт для визначення ступеню ризику.
Аналіз може проводитися також за іншими кількісними та якісними показниками, які
найбільше відповідають особливостям технології і організації виробництва на
підприємстві.
Кількість показників, що застосовуються для оцінки ризиків та їх регулювання,
залежить від стану умов і безпеки праці на конкретному підприємстві, наявності та стану
об'єктів, машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки та кількості працюючих.
Регулювання ризиків повинно здійснюватись з урахуванням пріоритетів заходів, що
застосовуються, а саме: вилучення небезпечної роботи, застосування інженерних методів
контролю (діагностики), забезпечення засобами колективного та індивідуального захисту,
посилення адміністративних методів контролю.
Відповідно до ст.18 Закону України «Про охорону праці» працівники під час
прийняття на роботу і в процесі роботи повинні проходити за рахунок роботодавця
інструктаж, навчання з питань охорони праці, з надання першої медичної допомоги
потерпілим від нещасних випадків і правил поведінки у разі виникнення аварійних
ситуацій, пожеж і стихійних лих. Інструктаж з охорони праці - один із найбільш
ефективних видів навчання з питань безпечного виконання робіт.
Порядок проведення навчання та перевірки знань працівників і посадових осіб з
питань охорони праці визначається «Типовим положенням про навчання, інструктаж
і перевірку знань працівників з питань охорони прац»і, затв. наказом
Держнаглядохоронпраці України від 26.01.2005 року №15, та «Положенням про
40
порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці в закладах,
установах, організаціях, підприємствах, підпорядкованих Міністерству освіти і
науки України, затв. наказом Міністерства освіти і науки України 18.04.2006 року
№304. Згідно до цих положень допуск до роботи без навчання і перевірки знань з питань
охорони праці забороняється.
За характером і часом проведення інструктажі з питань охорони праці поділяються на
вступний, первинний, повторний, позаплановий та цільовий.
Вступний інструктаж одержує особа, яка працевлаштовується. Він проводиться
спеціалістом служби охорони праці або іншим фахівцем (відповідно до наказу,
розпорядженню по підприємству), який в установленому Типовим положенням порядку
пройшов навчання і перевірку знань з питань охорони праці. Запис про проведення
вступного інструктажу робиться в Журналі реєстрації вступного інструктажу з питань
охорони праці, який зберігається службою охорони праці або працівником, що відповідає
за проведення вступного інструктажу, а також у наказі про прийняття працівника на
роботу. Журнал реєстрації вступного інструктажу є документом постійного зберігання.
Первинний, повторний, позаплановий і цільовий інструктажі проводить
безпосередній керівник робіт (начальник структурного підрозділу) або фізична особа, яка
використовує найману працю.
Первинний інструктаж проводиться
безпосередньо на робочому місці..
з
працівником
до
початку
роботи
Повторний інструктаж проводиться на робочому місці індивідуально з кожним
працівником або групою працівників, які виконують однотипні роботи, за обсягом і
змістом переліку питань первинного інструктажу. Повторний інструктаж проводиться в
терміни, визначені нормативно-правовими актами з охорони праці, не рідше:
• на роботах з підвищеною небезпекою — 1 раз на 3 місяці;
• для решти робіт — 1 раз на 6 місяців.
Позаплановий інструктаж проводиться з працівниками на робочому місці або в
кабінеті охорони праці:
• при введенні в дію нових або переглянутих нормативно-правових актів з охорони
праці, а також при внесенні змін та доповнень до них;
• при зміні технологічного процесу, заміні або модернізації устаткування, приладів
та інструментів, вихідної сировини, матеріалів та інших факторів, що впливають на стан
охорони праці;
• при порушенні працівниками вимог нормативно-правових актів з охорони праці,
що призвели до травм, аварій, пожеж тощо;
41
• при перерві в роботі виконавця робіт більш ніж на 30 календарних днів - для робіт
з підвищеною небезпекою, а для решти робіт — понад 60 днів.
Цільовий інструктаж проводиться з працівниками:
• при ліквідації аварії або стихійного лиха;
• при проведенні робіт, на які відповідно до законодавства оформлюються наряддопуск, наказ або розпорядження.
Первинний, повторний, позаплановий і цільовий інструктажі завершуються
перевіркою знань у вигляді усного опитування або за допомогою технічних засобів, а
також перевіркою набутих навичок безпечних методів праці, особою, яка проводила
інструктаж.
Після проведення первинного, повторного, позапланового та цільового інструктажів
особа, яка проводила інструктаж, обов’язково вносить запис до Журналу реєстрації
інструктажів з питань охорони праці на робочому місці.
Організація роботи з охорони праці в закладах вищої медичної освіти.
Організація роботи з охорони праці в закладах вищої медичної освіти здійснюється
згідно з «Положенням про організацію роботи з охорони праці учасників навчальновиховного процесу в установах і навчальних закладах», затвердженого Наказом
міністерства освіти і науки України від 01.08.2001р. № 563 (Із змінами, внесеними згідно
з Наказом Міністерства освіти і науки України №782 від 20.11.2006 р.).
Це Положення визначає єдину систему організації роботи з охорони праці, а також
обов'язки керівників та посадових осіб щодо забезпечення здорових і безпечних умов
навчально-виховного процесу {система організації навчально-виховної, навчальновиробничої діяльності, визначеної навчальними, науковими, виховними планами (лекції,
лабораторні, практичні заняття, науково-дослідні роботи, тощо)}, запобігання
травматизму негативного впливу на здоров’я його учасників.
Навчальні заклади у своїй діяльності керуються чинним законодавством,
нормативно-правовими актами з охорони праці, та вищенаведеним «Положенням...».
Організація роботи з охорони праці в навчальних закладах покладається на їх керівників.
Навчання та перевірка знань з питань охорони праці, безпеки життєдіяльності
студентів, аспірантів, працівників навчальних закладів проводяться відповідно до
«Типового положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань
охорони праці», затвердженого наказом Держнаглядохоронпраці України від 26.01.2005
№15 та «Положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань
охорони праці в закладах, установах, організаціях, підприємствах, підпорядкованих
Міністерству освіти і науки України, затвердженого наказом Міністерства освіти і
науки України від 18.04.2006 №304.
Контроль за станом умов і охорони праці в закладі спрямований на: виявлення і
усунення недоліків, пов’язаних з використанням технічних засобів, інвентарю, оснащення,
42
інструментів, матеріалів, засобів колективного та індивідуального захисту; координацію
діяльності структурних підрозділів щодо охорони праці; управління ризиками, тобто
факторами, які істотно впливають на підвищення рівня травматизму та розроблення
заходів щодо їх усунення.
Внутрішній безперервний контроль за станом охорони праці здійснюється:
керівником закладу; службою охорони праці; відповідальними особами; керівниками
структурних підрозділів; громадським інспектором з охорони праці, уповноваженими від
трудового колективу, представниками профспілки.
Обов'язки посадових осіб та організація роботи з охорони праці в вищих
медичних навчальних закладах.
Ректор ВМНЗ: відповідає за створення безпечних умов навчально-виховного
процесу згідно з чинним законодавством, міжгалузевими і галузевими нормативними,
інструктивними та іншими документами з охорони праці; не дозволяє проведення
навчально-виховного процесу за наявності шкідливих та небезпечних для здоров'я умов
учасників навчально-виховного процесу; відповідно до «Типового положення про службу
охорони праці» створює в навчальному закладі службу охорони праці, яка безпосередньо
підпорядковується йому; призначає відповідальних за організацію роботи з охорони праці
та пожежної безпеки, визначає їх функціональні обов'язки; забезпечує функціонування
системи управління охороною праці в навчальному закладі; призначає наказом осіб,
відповідальних за стан охорони праці в структурних підрозділах, навчальних корпусах,
гуртожитках; затверджує посадові інструкції керівників структурних підрозділів,
факультетів, кафедр з обов'язковим блоком питань охорони праці; створює і визначає
порядок роботи постійно діючої технічної комісії з введення в експлуатацію нових,
реконструйованих навчальних приміщень, обладнання, затверджує акти приймання;
вживає заходи щодо приведення інженерно-технічних комунікацій, устаткування,
обладнання у відповідність до чинних стандартів, правил, норм з охорони праці; щорічно
укладає колективний договір (угоду), що містить розділ охорони праці та забезпечує його
виконання; забезпечує виконання законодавчих, нормативних актів, наказів, рішень,
розпоряджень, інструктивних матеріалів з питань охорони праці Міністерства освіти і
науки України, місцевих органів управління освітою, приписів органів державного
нагляду за охороною праці, пропозицій профспілкового комітету; на засіданнях ради
навчального закладу, нарадах керівників структурних підрозділів, інших осіб,
відповідальних за стан охорони праці; організовує звітування з питань профілактики
травматизму, виконання заходів розділу з охорони праці колективного договору (угоди),
видає накази, розпорядження з цих питань; організовує роботу з розробки програми
вступного інструктажу та забезпечує проведення всіх видів інструктажів з охорони праці;
організовує роботу щодо розроблення та періодичного перегляду: інструкцій з охорони
праці для працівників відповідно до ДНАОП 0.00-4.15-98 "Положення про розробку
інструкцій з охорони праці", затвердженого наказом Держнаглядохоронпраці України
від 29.01.98 № 9; інструкцій з безпеки (порядок виконання вимог безпеки навчання і праці
для учасників навчально-виховного процесу в навчальних закладах) для студентів,
аспірантів (перегляд цих інструкцій здійснюється один раз на 5 років); контролює
забезпечення учасників навчально-виховного процесу спецодягом, спецвзуттям та іншими
43
засобами індивідуального захисту згідно з ДНАОП 0.00-4.26-96 "Положення про
порядок забезпечення працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та
іншими
засобами
індивідуального
захисту",
затвердженим
наказом
Держнаглядохоронпраці України від 29.10.96 № 170; забезпечує навчання з питань
охорони праці учасників навчально-виховного процесу відповідно до
чинного
законодавства; забезпечує виконання організаційно-технічних заходів упровадження
державної системи стандартів безпеки праці, проведення атестації робочих місць за
умовами праці; здійснює постійний зв'язок з державними органами та громадськими
організаціями щодо запобігання травматизму серед учасників навчально-виховного
процесу; повідомляє за підлеглістю Міністерству охорони здоров’я України та
Міністерству освіти і науки України протягом доби про кожний груповий нещасний
випадок або випадок із смертельним наслідком, що трапився з студентом, аспірантом під
час навчально-виховного процесу, на виробництві та у побуті; організовує розслідування
нещасних випадків з учасниками навчально-виховного процесу, затверджує акт про
нещасний випадок під час навчально-виховного процесу відповідно до чинних
документів, проводить аналіз причин та розробляє заходи щодо попередження
травматизму.
Служба охорони праці та пожежної безпеки ВМНЗ контролює дотримання вимог
охорони праці та пожежної безпеки в усіх структурних підрозділах, кафедрах, навчальних
корпусах, гуртожитках, а також своєчасність проведення навчань з питань охорони праці.
При виявлені порушень або недоліків щодо забезпечення вимог охорони праці
працівник служби охорони праці складає Припис, в якому наводяться виявлені недоліки і
порушення та вказуються терміни для їх усунення. Цей припис є обов’язковим для
виконання. Відмінити Припис має право тільки ректор ВМНЗ.
Відповідальність за дотримання вимог охорони праці та пожежної безпеки на
кафедрах несуть їх завідувачі, які призначають особу (або осіб) відповідальну за охорону
праці та пожежну безпеку на кафедрі, а також за безпечну організацію навчальновиховного процесу.
За дотримання вимог охорони праці та пожежної безпеки в інших структурних
підрозділах ВМНЗ (віварій, навчальні корпуси, гуртожитки тощо) несуть відповідальність
їх завідувачі.
На кафедрах, в структурних підрозділах, гуртожитках ВМНЗ створюються куточки з
охорони праці, в яких можна ознайомитися з інформацією, інструкціями щодо заходів з
створення безпечних умов праці, навчання, побуту та пожежної безпеки.
Завідувачі кафедр, навчальних корпусів, гуртожитків та інші керівники повинні
проходити навчання з питань охорони праці не рідше 1 разу на 3 роки, а відповідальні за
охорону праці на кафедрі – кожний рік
При проведенні навчально-виховного процесу у випадку, якщо при цьому існує
потенційна небезпека для здоров’я студентів, з ними проводяться інструктажі:
вступний (на початку заняття); первинний (в ході заняття), позаплановий (при виявленні
порушень, при зміні умов виконання навчання).
Відомості про проведення інструктажів з питань охорони праці студентів фіксуються
в спеціальних журналах.
Працівники структурних підрозділів ВМНЗ під час прийняття на роботу і в процесі
роботи проходять інструктажі та навчання з питань охорони праці, надання першої
медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків, правил поведінки у разі
44
виникнення аварії. небезпеки. Навчання та перевірка знань з питань охорони праці,
проводяться відповідно до «
Матеріалы для самоконтролю:
Завдания для самоконтролю:
1. Вкажіть нормативний документ, відповідно до якого створено службу охорони
праці в системі Міністерства охорони здоров'я.
2. Назвіть спеціалістів, які входять до служби охорони праці центрального органу
Міністерства охорони здоров'я України.
3. Вкажіть обставини, при яких може бути ліквідована служба охорони праці
медичного закладу або ВМНЗ.
4. Укажіть нормативний документ, відповідно до якого створюється служба охорони
праці вузу.
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
Основна:
1. Охорона прці в медичній галузі: навч.- метод. посіб.. / О.П.Яворовський,
М.І.Веремей, В.І.Зенкина та ін. – К..: ВСВ «Медицина», 2015. - С. 4-22.
2. Гігієна праці: підручник /, А.М.Шевченко та ін. / За ред. Ю.І.Кундієва,
О.П.Яворовського .- К..: ВСВ «Медицина», 2011. - С. 564-577, 810-854.
3. Безпека життедіяльності, основи охорони праці: навч. посіб. / О.П.Яворовський,
В.М.Шевцова, В.І.Зенкіна та ін / За заг. ред. О.П.Яворовського .- К..: ВСВ «Медицина»,
2015. - С. 170-186.
4. Гігієна та охорона праці медичних працівників. Навчальний посібник . / За ред.
В.Ф.Москаленка, О.П.Яворовського .- К..: «Медицина», 2009. - С. 103-112.
Додаткова:
1. Безопасность труда в медицинских учреждениях Электронный ресурс: Справочное
пособие Автор: Д. В. Зеркалов. / Изд-во: К .: Основа / Год: 2011 / Стр .: 695 | 598 / Формат:
doc, pdf / Язык: украинский / русский
2. Наказ МОЗ України від 30.09.1994 № 268 «Про затвердження положення про
45
службу охорони праці системи Міністерства охорони здоров'я України».
3. «Будинки і споруди. Заклади охорони здоров’я». ДБН В.2.2.-10-2001.
4. «Системи управління гігієною та безпекою праці. Вимоги»: ДСТУ ОНSAS
18001:2010 – [Чинний від 2011-01-01]. – К. : Держспоживстандарт України, 2011. – 20 с.
– (Національний стандарт України).
5. Закон України «Про охорону праці».
6. «Типове положення про службу охорони праці». НПАОП 0.00-4.35-04
7. «Типове положення про навчання, інструктаж і перевірку знань працівників з
питань охорони прац», затв. наказом Держнаглядохоронпраці України від 26.01.2005 року
№15.
8. «Положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони
праці в закладах, установах, організаціях, підприємствах, підпорядкованих Міністерству
освіти і науки України», затв. наказом Міністерства освіти і науки України 18.04.2006 року
№304.
9. ДНАОП 0.00-4.15-98 "Положення про розробку інструкцій з охорони праці".
10. ДНАОП 0.00-4.26-96 "Положення про порядок забезпечення працівників
спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту".
46
Тема
Гігієна та фізіологія праці, значення для створення безпечних
умов праці
47
1.Актуальність теми
Початок 21-го сторіччя характеризується новим етапом технічної революції, основним елементом
якої є розвиток комп’ютерних технологій. Застосування нових методів управління процесами, обробки
та передачі даних, матеріалів, видів енергії супроводжується значним інформаційним та емоційнопсихологічним навантаженням на організм людини і збільшенням його негативного впливу на здоров’я
працівників. В зв’язку зі зміною соціально-економічного устрою суспільства, переходом до ринкової
економіки та появою підприємств різних форм власності ще актуальнішим стало питання покращення
умов праці, забезпечення високої працездатності та збереження здоров’я працюючого населення.
Тенденція до погіршення показників здоров’я працюючого населення України обумовлена не
тільки небажанням власників вкладати кошти в сучасні технології та створювати безпечні умови праці;
пізнім зверненням працюючих до лікарів у зв’язку з відсутністю на підприємствах достатнього
соціального пакету, а й впливом на організм значних інформаційних, нервово-емоційних
(психоемоційних) чинників в комплексі з факторами демографічного, соціально-економічного,
медичного та гігієнічного характеру, що призводить до розвитку професійного стресу, синдрому
хронічної перевтоми під час роботи, професійних захворювань, підвищення рівня смертності, в тому
числі раптових смертей на робочому місці, аварійних ситуацій.
Згідно з гігієнічними критеріями оцінки умов праці за показниками шкідливості і небезпечності
виробничого (лікарняного) середовища, складності та напруженості трудового процесу, поява двох або
більше шкідливих виробничих факторів (хімічних, фізичних тощо) при роботі медичного персоналу
підвищує ризик розвитку професійних захворювань, зростання загальної хронічної захворюваності та
захворюваності з тимчасовою втратою працездатності. У структурі загальної захворюваності медичного
персоналу 46 % складають хвороби органів дихання; 14 % — серцево-судинні захворювання; хвороби
органів травлення, нервової, кістково-м’язової та сечостатевої систем, які становлять 5–6 % від усіх
захворювань.
Тому в практичній діяльності лікарів різних спеціальностей велике значення має наукове
обґрунтування і забезпечення застосування комплексу заходів, спрямованих на збереження та
підвищення рівня їх працездатності, профілактику захворювань медичних працівників. Серед цих заходів
чільне місце займають заходи щодо попередження розвитку втоми, розробки раціональних режимів праці
та відпочинку на основі визначення функціонального стану організму працівників. Для вирішення цих
завдань необхідні знання методів фізіологічних досліджень в умовах виробництва та критеріїв оцінки
результатів досліджень, знання нормативної документації.
Підвищення якості підготовки студентів з теоретичних питань фізіології праці, розробки заходів
охорони праці та впровадження їх в практику буде сприяти ефективному та кваліфікованому вирішенню
проблеми збереження здоров’я медичних працівників та підвищення їх працездатності у практичній
площині.
2. Конкретні цілі:
Трактувати поняття про фізіологію праці як складову частину профілактичної медицини.
Класифікувати форми праці в залежності від ступеня м’язової активності, навантаження на
центральну-нервову систему (ЦНС), відношення працівника до предмету праці.
Аналізувати динаміку працездатності людини і причини її зміни протягом робочого дня.
Трактувати фізіологічну суть втоми, існуючі теорії і сучасне розуміння механізму її виникнення.
Демонструвати володіння методами фізіологічної оцінки впливу виробничих факторів на здоров’я
працівників.
Пропонувати шляхи профілактики розвитку втоми, давати оцінку раціональності режиму праці і
відпочинку.
Пропонувати заходи, спрямовані на підвищення працездатності і профілактику захворювань при
виконанні фізичної та розумової праці.
3. Базові знання, вміння, навички, необхідні для вивчення теми (міждисциплінарна
інтеграція)
Назви попередніх дисциплін
Отримані навики
48
Анатомія людини
Застосовувати фізіологічне трактування будови і функції органів
людини. Визначати антропометричні показники людини та
аналізувати їх роль у трудовій діяльності
Нормальна фізіологія
Визначати функціональний стан органів та фізіологічних систем
організму на основі фізіологічних критеріїв, виявляти особливості
його змін в процесі трудової діяльності
Біологічна хімія
Інтерпретувати значення біохімічних процесів обміну речовин та
його регуляції в забезпеченні функціонування організму в
динаміці робочого дня та в період відпочинку в процесі трудової
діяльності
Трактувати загальні фізичні закономірності, що лежать в основі
життєдіяльності та трудової діяльності людини
Біологічна фізика
Медична біологія
Пояснювати закономірності проявів життєдіяльності людського
організму на організменному, органно-тканинному, клітинному,
субклітинному та молекулярно-біологічному та рівні
4. Завдання для самостійної праці під час підготовки до заняття
4.1. Перелік основних термінів, параметрів, характеристик, які повинен засвоїти студент
при підготовці до заняття:
Термін
Фізіологія праці
Праця:
- як соціальна категорія
Визначення
Складова частина гігієни праці та розділ загальної фізіології, що
вивчає закономірності зміни функціонального стану організму
людини під впливом різних видів трудової діяльності та
виробничого середовища, обґрунтовує наукові основи організації
та фізіологічної регламентації факторів трудового процесу і
розробляє заходи, спрямовані на попередження втоми,
підтримання високого рівня працездатності та збереження
здоров’я працівників
Це процес, в якому людина своєю свідомою діяльністю
опосередковує, регулює обмін речовин між собою і природою,
створює додаткову вартість;
- як біологічна категорія
Це важлива функція організму, що характеризується певною
фізіологічною вартістю.
Умови праці*
Сукупність факторів трудового процесу та виробничого
середовища, у якому здійснюється діяльність людини
Характеристика трудового процесу, що відображає переважне
навантаження на опорно-руховий апарат і функціональні системи
організму (серцево-судинну, дихальну та ін.), що забезпечують
його діяльність.
Характеристика трудового процесу, що відображає навантаження
на ЦНС, органи чуттів, емоційну сферу працівника.
Важкість праці*
Напруженість праці*
Категорія (вид) робіт**
Фізична праця***
Поділ робіт за важкістю на основі загальних енерговитрат організму.
Вид праці, при якій переважає значна м’язова діяльність –
переміщення і підтримка положення тіла та його частин у просторі
49
завдяки роботі м’язів, що забезпечується координацією всіх
фізіологічних процесів в організмі
Розумова праці***
Вид праці в сфері матеріального та нематеріального виробництва,
при якій переважає навантаження на центральну нервову систему,
аналізатори, психічні процеси (мислення, увага, пам’ять), полягає
у сприйнятті і переробці інформації, реалізації прийнятих рішень і
яка виконується за заздалегідь розробленим алгоритмом
Інтелектуальна (творча)
праця ***
Вид праці в сфері нематеріального виробництва, яка пов’язана зі
сприйняттям та переробкою значного обсягу інформації,
напруженням уваги та пам’яті, творчим мисленням і передбачає
створення нових алгоритмів.
Працездатність*
Стан людини, при якому сукупність фізичних, розумових і
емоційних можливостей дозволяє працюючому виконувати роботу
визначеного змісту, обсягу і якості
Втома***
Функціональний стан, що спричиняється інтенсивною чи
тривалою роботою і характеризується тимчасовим зменшенням
кількості і якості роботи та погіршенням координації робочих
функцій
Динамічний стереотип
Стійка система умовних рефлексів, що формується в результаті
(вчення І.П.Павлова)****
багаторазового повторення умовних подразників у визначеній
послідовності і через визначені проміжки часу і забезпечує
автоматизм дій без участі функції уваги
Режим праці і
Чергування періодів праці і перерв (відпочинку) в різні відрізки
відпочинку****
часу (робоча зміна, доба, тиждень, місяць, рік)
Раціональний режим праці і Визначене чергування періодів праці і регламентованих перерв, що
відпочинку****
встановлюється на основі аналізу динаміки працездатності і
передбачає скорочення фази входження в роботу, подовження фази
стійкої працездатності, віддалення фази зниження працездатності
внаслідок
розвитку
втоми,
і
забезпечує
підвищення
продуктивності праці та збереження здоров’я
Властивість психічної діяльності, свідомості людини, спрямована
Увага***
Пам’ять***
Емоції в умовах трудової
діяльності***
на вибіркове сприйняття певних предметів та явищ.
Властивість психіки людини запам'ятовувати, зберігати та
відтворювати у свідомості явища, дії, предмети, емоції, які мали
місце в минулому
Психічні процеси, пов’язані з оцінюванням людиною трудової
обстановки. В трудовій діяльності емоції виражаються радістю
праці, почуттям взаємодопомоги, впевненості та ін.
Професійні захворювання* Захворювання, у виникненні яких вирішальна роль належить
впливу несприятливих факторів виробничого середовища і
трудового процесу
Виробничо обумовлена
Захворюваність (стандартизована за віком) на загальні
захворюваність*
захворювання різноманітної етіології (переважно поліетіологічні),
що має тенденцію до зростання при збільшенні стажу роботи у
несприятливих умовах праці і перевищує таку у професійних
групах, що не контактують зі шкідливими факторами
* Наказ Міністерства охорони здоров’я України 08.04.2014 № 248 Державні санітарні норми та правила
50
«Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого
середовища, важкості та напруженості трудового процесу»
**ДСН 3.33.6042-99 Санітарні норми мікроклімату робочих приміщень.
*** *** Гігієна праці: підручник: А.М. Шевченко, О.П. Яворовський, Г.О. Гончарук та ін.: за ред. А.М.
Шевченка. – К.: Інфотекс, 2000. – 608 с.
**** Кодекс законів про працю України, 1971року (зі змінами).
4.2. Теоретичні питання до заняття:
1. Фізіологія праці – визначення, поняття, мета, завдання, методи досліджень.
2. Основні фізіологічні ознаки фізичної та розумової праці. Класифікації.
3. Фізіологічні зміни, що відбуваються в органах і системах організму людини при виконанні
фізичної праці.
4. Фізіологічні зміни, що відбуваються в органах і системах організму людини при виконанні
розумової праці.
5. Фази функціонального стану центральної нервової системи під час роботи.
6. Працездатність людини, динаміка і причини її зміни протягом робочого дня.
7. Фізіологічна суть втоми, існуючі теорії і сучасне розуміння механізму її виникнення та
формування.
8. Процеси, які відбуваються в організмі людини у відновний період (після закінчення
роботи).
9. Методи фізіологічних досліджень в умовах виробництва.
10. Шляхи попередження розвитку втоми. Методика розробки раціональних режимів праці та
відпочинку.
11. Система заходів, спрямованих на збереження і підвищення працездатності, профілактику
захворювань при виконанні фізичної та розумової праці.
4.3. Практичні роботи (завдання), які виконуються на занятті:
Вирішити ситуаційні задачі:
Задача 1.
У лікаря-хірурга середня величина енерговитрат упродовж робочого дня становила 270 Дж/с. При
вивченні функціонального стану лікарів встановлено: середня частота серцевих скорочень за зміну
становить 85 за 1 хв; м’язова витривалість в кінці робочої зміни зменшилась на 25% , обсяг оперативної
пам’яті – на 20%, латентний період простої та складної зоровомоторної реакції збільшився відповідно на
25 і 35%, а час концентрації уваги – на 30%.
Завдання:
Дайте оцінку напруженості фізіологічних функцій у лікаря за шкалою ДУ «Інститут медицини
праці АМН України».
Задача 2.
Тривалість робочого дня лікаря-стоматолога становить 6 годин, щільність завантаження робочого
часу роботою - 90%. Середнє значення ЧСС (показник втоми) під час роботи – 95 уд./хв., під час
відпочинку – 75 за 1 хв. Гранично допустима величина середньо змінної ЧСС – 100 уд./хв. (відповідає
роботі середньої важкості).
Завдання:
Розрахувати необхідний загальний час регламентованих перерв на відпочинок для проектування
раціонального режиму праці і відпочинку при даному виді роботи.
Задача 3
Медична сестра хірургічного відділення разом із санітаркою перекладають хворих, яким було
проведене хірургічне втручання під загальною анестезією, з операційного столу на медичне ліжко. У
процесі вони піднімають хворих приблизно на висоту 10 см, далі рухають хворого по горизонталі на 65
51
см і опускають на ліжко. Всього за робочу зміну медична сестра разом із санітаркою виконують вказану
роботу 6 разів, середня вага, яку переміщає кожна працівниця за один раз складає 35 кг.
Завдання:
Розрахуйте виконану роботу окремої медичної працівниці в джоулях за робочу зміну.
Задача 4
При дослідженні стійкості та концентрації уваги лікаря хірурга-офтальмолога із застосуванням
таблиць з кільцями Ландольта було встановлено, що його показник уваги відповідає 35%.
Завдання:
1. Дайте оцінку стійкості та концентрації уваги у лікаря.
2. Запропонуйте заходи, які дозволять покращити рівень стійкості та концентрації уваги лікаряофтальмолога.
Задача 5
Дослідження простої зоровомоторної реакції (ПЗМР) у лікаря стоматолога-терапевта показали, що
час його реакції на світловий подразник складає 240 мс, а на звуковий – 175 мс.
1. Зробіть висновок про що свідчать вказані показники.
Зміст теми:
Гігієна та фізіологія праці – визначення, мета, задачі, методи досліджень
Гігієна праці – галузь гігієни, що вивчає вплив на організм людини трудових процесів і виробничого
середовища, розробляє гігієнічні нормативи і заходи для забезпечення нормальних умов праці та
запобігання професійним хворобам.
Предмет (об’єкт) вивчення ФП – організація трудового процесу та робочого місця; фізіологічні
зміни в організмі працівників в умовах праці та відпочинку; здоров’я працівників.
Мета фізіології праці – підвищення працездатності і продуктивності праці працівників; збереження
і зміцнення здоров’я працюючих; профілактика професійних захворювань, пов’язаних з фізичним
перенавантаженням, перенапруженням окремих органів і систем та впливом факторів виробничого
середовища, подовження трудового довголіття;
Завдання фізіології праці:
а) розробка теоретичних основ фізіології праці: вивчення фізіологічних механізмів втоми, динаміки
працездатності, розвитку компенсаторно-відновлювальних процесів; вивчення факторів трудового
процесу; вивчення закономірностей змін фізіологічного стану людини в умовах трудової діяльності;
наукове обґрунтування вимог до фізіологічної організації трудових процесів, робочих рухів, робочого
місця, раціональних режимів праці та відпочинку, оптимальних умов роботи системи "людина-машина"
з урахуванням антропометричних та психофізіологічних параметрів людини, методів і критеріїв оцінки
важкості та напруженості праці, методів і критеріїв професійного відбору, психофізіологічних основ
профорієнтації.
б) розробка практичних завдань: проведення оцінки важкості та напруженості праці; проведення
фізіолого-ергономічної оцінки системи "людина-машина"; розробка раціональних режимів праці і
відпочинку; розробка системи фізіолого-гігієнічних заходів щодо профілактики фізичного та нервовоемоційного перенапруження, в тому числі на етапі проектування та застосування нових технологій,
устаткування.
Праця є передумовою людського існування і розглядається як соціальна і біологічна категорія.
Праця як соціальна категорія – це процес, в якому людина своєю свідомою діяльністю
опосередковує, регулює і контролює обмін речовин між собою і природою, створює додаткову вартість.
Праця як біологічна категорія – це важлива функція організму, що характеризується певною
фізіологічною вартістю.
Умови праці – це сукупність факторів трудового процесу і виробничого середовища, у якому
здійснюється діяльність людини.
Фактори виробничого середовища: фізичні, хімічні, біологічні.
Фактори трудового процесу - психофізіологічні фактори: фізичне навантаження (динамічне
навантаження, маса вантажу, що підіймається і переміщується, стереотипні робочі рухи, статичне
52
навантаження, робоча поза, нахили корпусу більше 30º, переміщення у просторі); нервово-психічне
навантаження (інтелектуальне, сенсорне, емоційне, монотонність, режим праці).
Характеристика факторів трудового процесу визначає відповідно важкість та напруженість праці.
Важкість праці – характеристика трудового процесу, що відображає переважне навантаження на
опорно-руховий апарат і функціональні системи організму (серцево-судинну, дихальну та ін.), які
забезпечують його діяльність
Напруженість праці – характеристика трудового процесу, що відображає переважне навантаження
на центральну нервову систему, органи чуття, емоційну сферу працівника
В залежності від кількісної характеристики рівнів і тривалості дії фактори виробничого середовища
і трудового процесу можуть бути шкідливими та небезпечними.
Шкідливий виробничий фактор – фактор виробничого середовища і трудового процесу, вплив
якого на працівника за певних умов (інтенсивність, тривалість та ін.) може викликати професійне
захворювання, тимчасове або стійке зниження працездатності, підвищити частоту соматичних і
інфекційних захворювань, призвести до порушення здоров’я нащадків.
Небезпечний виробничий фактор – фактор виробничого середовища і трудового процесу, що може
бути причиною гострого захворювання, раптового різкого погіршення здоров’я або смерті.
Методи дослідження
У зв'язку з тим, що одним із центральних завдань фізіології праці є вивчення
фізіологічних процесів у організмі людини, яка працює, важливе місце посідають
фізіологічні та біохімічні методи дослідження функцій центральної нервової системи
(ЦНС), аналізаторів, серцево-судинної (ССС), дихальної (ДС) та кістково-м'язової систем,
системи крові тощо. Також широко використовуються методи визначення ефективності
праці, часових характеристик трудових процесів, робочих рухів та поз.
Ряд питань, які стосуються окремих сторін трудової діяльності, в фізіології праці
вирішується на лабораторних моделях, що відтворюють трудові процеси або окремі його
елементи. Це, наприклад, моделі робочих меблів, пультів управління, тренажери тощо.
Основні фізіологічні ознаки фізичної та розумової праці. Класифікації.
Розрізняють працю фізичну та розумову. Поділ праці на фізичну і розумову є умовним, оскільки будьяка діяльність не може відбуватись без участі вищих відділів ЦНС, а розумова діяльність – без участі
м’язової системи.
Фізична робота за характером роботи м’язів поділяється на динамічну і статичну.
Динамічна фізична робота пов’язана з переміщенням тіла та його частин у просторі, виконанням
робочих рухів. При цьому відбувається зміна довжини м’язових волокон, періодичне скорочення та
розслаблення скелетних м’язів.
В залежності від участі певних груп м’язів та об’єму м’язової маси розрізняють загальне фізичне
навантаження (участь м’язів рук, корпуса, ніг, тобто більше 2/3 загальної м’язової маси), регіональне
фізичне навантаження (з переважною участю м’язів рук і плечового поясу), локальне фізичне
навантаження ( за участю м’язів кистей і пальців рук).
При виконанні динамічної роботи відбувається збільшення частоти серцевих скорочень,
артеріального тиску, ударного і хвилинного об'ємів крові, споживання кисню, енерговитрат, зміна
судинних опорів.
Динамічна робота позитивна, коли рух здійснюється в напрямку, протилежному дії сили тяжіння
(підняття вантажу). Динамічна робота негативна, коли рух здійснюється в напрямку дії сили тяжіння
(опускання вантажу).
Потужність зовнішньої роботи визначається за формулою:
A
N
T
Робота розраховується за формулою:
РН 1 PL
А  ( РН 

)6 K ,
2
9
де N – потужність зовнішньої роботи, Вт;
53
А – робота, Дж;
Т – час виконання даної роботи, с;
Р – маса вантажу, кг;
Н – висота піднімання вантажу, м;
H1 – висота опускання вантажу, м;
L – відстань переміщення вантажу по горизонталі, м;
6 – коефіцієнт переведення корисної механічної роботи у зовнішню механічну роботу;
К=9,81 – коефіцієнт переведення значення показника роботи в одиницях кгс·м (кілограм-сила-метр) в
одиниці CI в джоулях.
1 Вт=1Дж/с; 1 Вт=0,102 кгс·м/с; 1 кгс·м=9,81 Дж.
Статична фізична робота – вид м’язової роботи, коли відбувається безперервне напруження м’язів
без зміни довжини скелетних м’язів (утримання вантажу, докладання зусиль до нерухомих об'єктів). При
статичному навантаженні до рухового аналізатора, який регулює діяльність м’язової системи, надходить
потік імпульсів, що призводить до виснаження функціонального потенціалу організму людини та
розвитку втоми. Крім того, при статичному навантаженні м’язів відбувається механічне стиснення
кровоносних судин, результатом чого є порушення кровообігу та зниження функціональної можливості
відповідних груп м’язів. При статичній роботі незначно підвищується потреба організму в кисні,
хвилинний об’єм крові, енерговитрати, збільшується робота м’язів.
Змішана (статично-динамічна) робота – це послідовне чергування в часі динамічного і статичного
навантажень одних і тих же груп м’язів.
Класифікація фізичної праці
Форми праці, які потребують значної м’язової активності. Ці роботи характеризуються
безпосереднім зв’язком працівника з предметом праці, загальним фізичним навантаженням, зокрема
опорно-рухового апарату, серцево-судинної та дихальної систем.
Така робота потребує підвищених енерговитрат (понад 21 кДж/хв.). При раціональному режимі
праці час регламентованих перерв на відпочинок повинен складати близько 50% оперативного часу
робочої зміни. Ця форма фізичної праці відзначається низькою продуктивністю, мало приваблива у
соціальному плані, створює несприятливі умови для гармонійного розвитку особистості.
Механізовані форми праці. Енерговитрати – в межах 10,5-21 кДж/хв.
Роботи виконуються із застосуванням машин, станків, малої механізації та ін. Характеризуються
переважно регіональним та локальним фізичним навантаженням, потребують високої точності та
швидкості рухів.
Виконання роботи може бути пов’язано з вимушеною робочою позою, монотонністю, тривалим
навантаженням на дрібні м’язи кистей .
Форми праці, які пов’язані з напівавтоматизованим виробництвом. Робота характеризується
практично повним виключенням людини із процесу обробки самого предмета праці – виготовлення
деталей, виробів та ін. і полягає у виконанні нескладних, одноманітних операцій. Супроводжується
локальними та регіональними м’язовими навантаженнями, підвищенням напруженості зорового
аналізатора, підвищеним ритмом і темпом роботи. Характеризується монотонністю, нерідко вимушеною
робочою позою. Енерговитрати складають 8-13 кДж/хв. Втрата творчого компоненту в роботі призводить
до прогресивного зниження активності різних структур ЦНС.
Форми праці, які пов’язані з автоматизованим виробництвом. Роль людини при виконанні таких
форм праці полягає в безпосередньому управлінні механізмами і трудовим процесом. При цьому
повністю виключається зв’язок людини з предметом праці. Основна задача працівника – забезпечення
безперебійної роботи автоматів, характеризується фактором монотонності та очікування. Робота
потребує участі вищих кортикальних центрів з переробки інформації.
Форма групової (конвеєрної) праці. Характеризується розділенням виробничого процесу на окремі
дрібні операції, які виконуються кожним працівником групи в процесі автоматичного переміщення
виробу (деталі) за допомогою конвеєрної стрічки, лінії. Синхронізація роботи працівників обумовлена
нав'язаним темпом та ритмом роботи конвеєра. Висока продуктивність праці забезпечується доведенням
до автоматизму рухових навичок працівників. Виконання роботи пов’язано з фізичним динамічним
54
навантаженням, вимушеною робочою позою стоячи або сидячи, напруженням аналізаторів,
монотонністю.
Форми праці, які пов’язані з дистанційним керуванням виробничим процесом, механізмами.
Керування виробничим процесом здійснює оператор з пульта керування за допомогою приладів
керування та засобів відображення інформації. Робота пов’язана з переробкою значного об’єму
інформації або з її дефіцитом на фоні високої відповідальності. Значне напруження аналізаторів,
необхідність концентрувати увагу може призвести до нервово-психічного, емоційного перенапруження.
Малорухома робота обумовлює гіподинамію. Удосконалення форм праці з дистанційним керуванням має
бути спрямоване на звільнення людини від ролі оперативної ланки шляхом створення промислових
роботів та ін.
М’язову роботу характеризують показники "важкість праці"
Розумова (інтелектуальна) праця – це вид праці, при якій переважає навантаження на ЦНС,
аналізатори, психічні процеси. Вона відображає пізнавально-раціональну сторону процесів мислення
людини, тобто систему розумових операцій, пов'язаних з вирішенням завдань, що вимагають швидкої
пізнавальної діяльності і дій відповідно до заданої мети. Переважають процеси переробки інформації,
накопичення нових знань і формування висновків, прийняття рішень, контроль за їх реалізацією.
Розумову працю характеризують низькі енерговитрати (8-8,2 кДж/хв), незначна м’язова
активність, складність та мінливість програм дії, підвищені вимоги до уваги, пам’яті, емоційної сфери.
Основними негативними характеристиками розумової (інтелектуальної) праці можуть бути нервовоемоційне напруження, перенапруження аналізаторів і психічних процесів, гіподинамія.
Роботу ЦНС, аналізаторів, психо-емоційне навантаження характеризують показником
"напруженість" праці.
Класифікація розумової праці
Розумову працю класифікують за різними критеріями:
1. В залежності від сфери діяльності підприємства, закладу:
Форма розумової праці в сфері матеріального виробництва – конструктори, інженери, майстри,
техніки, диспетчери, оператори та ін.
Форма розумової праці в сфері нематеріального виробництва – наукові працівники, викладачі,
лікарі, перекладачі, письменники, композитори, артисти та ін.
2. За способом переробки інформації і прийняття рішення:
Форма репродуктивної розумової праці – в діяльності використовуються відомі вимоги з
фіксованими алгоритмами операцій і дій (лічильні операції, порівняння, ідентифікація, декодування
сигналів тощо) в професіях інженерно-технічних працівників, економістів, операторів, контролерів та
ін.
Форма продуктивної, творчої (інтелектуальної) розумової праці – в діяльності превалює творче
мислення (при сприйнятті та переробці інформації), створення нових алгоритмів, ініціативне і
відповідальне рішення різного характеру задач у професіях науковців, конструкторів, управлінців,
інженерно-технічних працівників, письменників, композиторів, артистів та ін.
3. За ергометричними характеристиками (ergos-робота, metro-вимірювати):
Розумова праця, яка потребує нервового напруження – виконавчий вид розумової праці.
Виконується за заздалегідь розробленим алгоритмом при достатньому обсязі інформації, невисокій
щільності сигналів і повідомлень із застосуванням відомих стереотипних дій. Вимагає значного
напруження функцій уваги і пам’яті.
Нервово-емоційна розумова праця. Особливістю цієї праці є висока емоційна напруженість, яка
пов’язана з великою відповідальністю, можливістю виникнення несподіваних ситуацій, необхідністю
прийняття правильних рішень і їх реалізації в умовах дефіциту часу, недостатності інформації або
надзвичайного її збільшення та ін. Емоційні компоненти пов’язані з реакціями вегетативної нервової
системи і проявляються в настрої людини – відчуття радості, гніву, роздратуванні, печалі і т.п.
До цієї форми праці відносять такі підвиди:
- операторська праця. Діяльність пов’язана з управлінням (безпосереднім або дистанційним)
технікою, автоматизованими лініями. Нервово-емоційне навантаження залежить від виду операторської
діяльності: сенсомоторний вид – оператори-виконавці; сенсорний вид – оператори-спостерігачі
(диспетчери різних пультів управління.).
55
- управлінська праця. Праця керівників установ, колективів, підрозділів, бригад характеризується
нервово-емоційним навантаженням, обумовленим нерегулярністю робочого дня, можливими
конфліктними ситуаціями; необхідністю переробки великого обсягу інформації та прийняття
нестандартних рішень в умовах дефіциту часу; високою особливою відповідальністю за прийняття
рішень; високими вимогами до професійної підготовки та загальної ерудиції, організаторських і ділових
якостей, вмінням працювати з людьми тощо.
- праця медичних працівників. Характеризується нервово-емоційним навантаженням, обумовленим
підвищеною відповідальністю за здоров’я та життя пацієнтів, необхідністю прийняття правильних рішень
в умовах недостатньої інформації та дефіциту часу, спілкуванням з хворими людьми та членами їх сімей,
можливими негативними результатами лікування.
- праця учнів та студентів. Характеризується необхідністю сприйняття та запам’ятовування
значного обсягу інформації; відтворення знань в умовах дефіциту часу під час залікових занять та
екзаменів, в тому числі при недостатньому рівні знань; підвищеною індивідуальною реакцією на стресові
ситуації.
- творча (інтелектуальна) розумова праця. Вид праці в сфері нематеріального виробництва, яка
пов’язана зі сприйняттям та переробкою значного обсягу інформації, в т.ч. в умовах дефіциту часу,
напруженням уваги та пам’яті, творчим мисленням і передбачає створення нових алгоритмів. Нервовоемоційне напруження обумовлене продовженням творчого мислення поза робочим часом.
Фізіологічні зміни, що відбуваються в органах і системах організму людини при виконанні
фізичної праці
Виконання фізичної роботи супроводжується розвитком функціональних змін в органах і
системах, які працюють, тобто в кістково-м’язовій системі, серцево-судинній, дихальній. Крім того, зміни
відбуваються у нервовій та гуморальній системах, які регулюють, координують діяльність усіх систем
організму –.
Характер і рівень функціональних змін залежить від виду фізичного навантаження (динамічне,
статичне) та рівня навантаження (легка, середньої важкості, важка робота).
М’язова система. При виконанні динамічної роботи відбувається розширення кровоносних судин
(робоча гіперемія), збільшується кровотік у м’язах для насичення крові киснем. При легкій роботі
кровотік відповідає потребам м’язів, обмін речовин і одержання енергії здійснюється аеробно з
використанням вуглеводів або жирів. При виконані важкої праці швидкість кровотоку може збільшитись
до 30 разів, але не відповідати потребам м’язів. Серцевий викид може досягати до 30 л/хв. Скорочення
скелетних м’язів веде до затискання судин, які проходять між м’язовими волокнами. В результаті
зменшується кровоток, який не задовольняє потреби м’яза в поживних речовинах, кисні (виникає
кисневий борг), погіршується виведення метаболітів. Збільшується розщеплення глікогену і отримання
енергії анаеробним шляхом з утворенням молочної кислоти при гідролізі аденозинтрифосфату (АТФ).
При накопиченні у клітинах і крові значної кількості молочної кислоти (близько 5 ммоль/л) розвивається
метаболічний ацидоз, який сприяє розвитку втоми. Після закінчення скорочень м’язовий кровоток
зростає вище рівня, що був до скорочень. Розвивається реактивна гіперемія, завдяки якій відновлюється
біохімічний та функціональний стан м’яза.
При виконанні статичної роботи зменшення кровотоку обумовлено збільшенням внутрішньо
м’язового тиску, який перевищує капілярний тиск. Тому обмін речовин і вироблення енергії здійснюється
анаеробним шляхом з утворенням молочної кислоти в м’язах. В зв’язку з цим при статистичній роботі
дуже швидко наступає втома.
Дихальна система. При фізичній роботі зміни у дихальній системі (ДС) обумовлені підвищеним
споживанням кисню працюючим організмом та необхідністю видалення із організму надлишків СО 2.
Об’єм легеневої вентиляції (ОЛВ) може зростати до 100 л/хв. у той час, коли у стані спокою ОЛВ
знаходиться в межах 4-8 л/хв. Збільшення ОЛВ або хвилинного об’єму дихання (ХОД) відбувається за
рахунок збільшення глибини та частоти дихання. Збільшення ОЛВ переважно за рахунок глибини
дихання є сприятливою реакцією на виконання фізичної роботи, яка спостерігається у тренованих осіб, а
за рахунок переважно частоти дихання – при відсутності тренування, а також у разі виконання роботи у
незручній робочій позі.
56
Ступінь збільшення ОЛВ, як правило, прямо пропорційний збільшенню споживання О 2 і
виділенню СО2. При важкій м'язовій роботі активно здійснюється видих, тобто за участю м'язів,
скорочення яких також може зменшувати ЖЄЛ. Зменшення ЖЄЛ за цих умов компенсується
перерозподілом об'ємів легень. Об'єм альвеолярного повітря може зростати за рахунок резервного об`єму
вдиху.
Серцево-судинна система. Під час фізичної динамічної та статичної роботи основними
показниками адаптаційних змін з боку серцево-судинної системи (ССС) є частота серцевих скорочень
(ЧСС), ударний об’єм серця (УОС), хвилинний об’єм крові (ХОК), час серцевого циклу, артеріальний
кров’яний тиск.
У спокої ЧСС становить 60-80 за 1 хв. При виконанні легкої роботи або роботи середньої важкості
ЧСС збільшується протягом перших 10 хв.; досягає постійного рівня до 90-100/хв.), який зберігається до
завершення роботи та в нормі відновлюється протягом 5 хвилин. При важкому фізичному навантаженні
ЧСС постійно збільшується (по мірі розвитку втоми) до максимального значення, що може досягати 200
ударів за 1 хвилину. Період відновлення при цьому може досягати декількох годин. Інтенсивність
фізичної роботи і ЧСС мають лінійну залежність. Збільшення ЧСС при роботі обумовлене впливом
імпульсів від м’язових рецепторів, які різко стимулюють центр кровообігу в умовах анаеробного
метаболізму.
Ударний (систолічний) об’єм серця у спокої становить 60-80 мл за одне скорочення. На початку
роботи УОС збільшується на 20-30%, а в процесі роботи може збільшитися у 2 - 3 рази, досягаючи у
нетренованих осіб 200 мл. При максимальному фізичному навантаженні УОС може незначно знизитись,
оскільки в умовах значного збільшення ЧСС серце не встигає повністю заповнитись кров'ю.
ХОК – об’єм крові, який викидається серцем в аорту за 1 хвилину. У спокої ХОК становить 3-6 л,
а при м’язовій роботі може досягти 30-40 л. ХОК збільшується у нетренованих людей переважно за
рахунок ЧСС, а у тренованих – переважно за рахунок УОС. Під час важкої фізичної роботи до серця може
притікати крові більше ніж виштовхується в аорту. При цьому частина крові залишається у порожнині
шлуночка, що веде до розширення його і може призвести до розвитку фізіологічної гіпертрофії лівого
шлуночка, коли кількість позаклітинної тканини пропорційна гіпертрофії міокардів.
Час серцевого циклу в умовах значного фізичного навантаження може скорочуватись, так як
тривалість систоли передсердь та шлуночків зменшується на кілька сотих секунди, а тривалість діастоли
може зменшитися у 1,5-2 рази. Зміна ХОК тільки за рахунок ЧСС є несприятливою.
АТ при помірному фізичному навантаженні і нормотонічній реакції організму характеризується
збільшенням систолічного і незначним зниженням діастолічного АТ. В середньому АТ підвищується.
Можливі гіпертонічна і гіпотонічна реакції , які можуть свідчити про серцеву недостатність.
Водний обмін. Під час фізичної роботи водний обмін (співвідношення введеної і виведеної
рідини) змінюється за рахунок підвищення потовиділення. Підвищення потовиділення залежить не тільки
від важкості праці, але й від мікрокліматичних умов і може бути пов’язане з підвищеною
теплопродукцією під час м'язової роботи і (або) з недостатньою тепловіддачею в зв’язку з нагрівним
мікрокліматом. Під час виконання важкої фізичної роботи в нормальних мікрокліматичних умовах
середня швидкість секреції поту складає близько 1 л/год. При важкій фізичній роботі за одну робочу зміну
працівники можуть втрачати за рахунок профузного потовиділення 6-10 л рідини.
Втрата10-15% рідини організмом людини веде до втрати працездатності.
Система крові. Під час роботи відбувається збільшення числа еритроцитів та вмісту гемоглобіну
в крові в результаті зниження об’єму плазми в зв’язку з підсиленою капілярною фільтрацією. При важкій
тривалій роботі може відбуватися зменшення вмісту гемоглобіну при збільшенні кількості еритроцитів у
зв'язку із надходженням з депо незрілих форм.
Число лейкоцитів і їх форм змінюється в залежності від важкості та тривалості роботи:
лімфоцитарний лейкоцитоз – при легкій і короткочасній роботі; нейтрофільний лейкоцитоз – при роботі
середньої важкості, тривалій; значне (інтоксикаційне) збільшення кількості лейкоцитів (30∙10 9 в 1 л і
більше) - при важкій та інтенсивній роботі.
Вміст солей молочної кислоти та вуглекислоти в крові збільшується при важкій роботі. При легкій
роботі вуглекислота видаляється легенями. В умовах спокою концентрація солей молочної кислоти в
артеріальній крові складає близько 1 ммоль/л, а при важкій тривалій роботі може досягти 2-15 ммоль/л.
Лужні резерви крові знижуються при роботі середньої важкості на 10-12%, а при важкій роботі – до 60%.
Газовий та енергетичний обмін. При фізичній роботі, як правило, виникає прямо пропорційна
57
залежність між споживанням кисню організмом та величиною фізичного навантаження. Споживання
кисню у стані спокою складає 0,2 - 0,3 л/хв., а при важкій фізичній роботі може досягати 3-4 л/хв.
Кількість кисню, яка необхідна організму для окиснення, утворених під час роботи недоокиснених
продуктів обміну речовин, є кисневим запитом. Стан рівноваги між утворенням недоокиснених
продуктів та їх окисненням називається стійким станом. Недостатня активізація дихання та кровообігу
на початку роботи (період входження в роботу) є причиною того, що надходження кисню не відповідає
зростаючому кисневому запиту. Такий стан організму визначають як кисневий борг, величина якого
залежить від важкості виконуваної роботи. Після активізації роботи ДС та ССС надходження кисню при
роботі середньої важкості досягає необхідного для виконання роботи рівня і встановлюється стабільна
рівновага. Після закінчення роботи споживання кисню та кисневий борг поступово знижуються.
Під час виконання важкої роботи кисневий запит може перевищувати функціональні можливості
ДС та ССС організму.
Під час виконання статичної роботи рівень надходження в організм кисню є нижчим, ніж
кисневий запит, що обумовлено зниженням кровотоку пов’язаним з підвищенням внутрішньом’язового
тиску при ізометричному скороченні м’язів. Після закінчення роботи споживання кисню зростає та
наступає період відновлення організму працюючого. Така динаміка споживання кисню при статичній
фізичній роботі відома як феномен Лінгарда (рис. 1).
При виконанні фізичної динамічної роботи енерговитрати організму збільшуються, що є критерієм
визначення категорії робіт і одним із показників важкості роботи. Легкі фізичні роботи (категорія I)
охоплюють види діяльності, при яких витрата енергії дорівнює 105-140 Вт (90-120 ккал/год.) - категорія
Iа та 141-175 Вт (121-150 ккал/год.) - категорія Iб. До категорії Iа належать роботи, що виконуються
сидячи і не потребують фізичного напруження. До категорії Iб належать роботи, що виконуються сидячи,
стоячи або пов'язані з ходінням та супроводжуються деяким фізичним напруженням. Фізичні роботи
середньої важкості (категорія II) охоплюють види діяльності, при яких витрата енергії дорівнює 176-232
Вт (151-200 ккал/год.) - категорія IIа та 233 - 290 Вт (201-250 ккал/год.) - категорія IIб. До категорії IIа
належать роботи, пов'язані з ходінням, переміщенням дрібних (до 1 кг) виробів або предметів в
положенні стоячи або сидячи і потребують певного фізичного напруження. До категорії IIб належать
роботи, що виконуються стоячи, пов'язані з ходінням, переміщенням невеликих (до 10 кг) вантажів та
супроводжуються помірним фізичним напруженням. Важкі фізичні роботи (категорія III) охоплюють
види діяльності, при яких витрати енергії становлять 291-349 Вт (251-300 ккал/год.). До категорії III
належать роботи, пов'язані з постійним переміщенням, перенесенням значних (понад 10 кг) вантажів, які
потребують великих фізичних зусиль (Санітарні норми мікроклімату виробничих приміщень ДСН
3.3.6.042-99).
Рис.1 Динаміка споживання кисню при фізичній статичній роботі.
Феномен Лінгарда
58
Гормональна система (симпато-адреналова, гіпоталамо-гіпофізарно-надниркова). В процесі
адаптації організму до фізичної роботи суттєва роль належить симпато-адреналовій та гіпофізарноадреналовій системам.
При виконанні роботи активується симпато-адреналова система. Дія адреналіну на ядра
гіпоталамуса стимулює активність гіпоталамо-гіпофізарно-надниркової системи. Ліберини (рилізинггормони), які утворюються у гіпоталамусі, з током крові потрапляють у передню долю гіпофізу та
приблизно через 20 хвилин посилюють секрецію адренокортикотропного гормону (АКТГ), який
протягом 10 хвилин викликає викиду у кров гормонів коркового шару наднирників глюкокортикоїдів та
альдостерону. Разом із соматотропним гормоном та норадреналіном ці гормони обумовлюють
мобілізацію енергетичного обміну та інших обмінних процесів, підвищення тканинної резистентності.
Виконання короткочасної та легкої роботи не викликає значних змін рівня гормонів у плазмі та
сечі.
Значні м'язові навантаження (при яких перевищення споживання кисню зростає на 50 - 70% від
його нормального споживання) викликають стан напруги в організмі і підвищену секрецію
соматотропного гормону, кортикотропіну, вазопресину, глюкокортикоїдів, альдостерону, адреналіну,
норадреналіну і паратгормону. Адреналін мобілізує глікоген і жир з депо, активізує діяльність ССС та
ДС.
Через 1-2 хв. після початку фізичної роботи відбувається збільшення виділення гіпофізом АКТГ,
який стимулює виділення кортикостероїдів із кіркової речовини наднирників. Кортикостероїди сприяють
підсиленню мобілізації глікогену.
У людей не підготовлених до фізичних навантажень відбувається швидкий і дуже помітний викид
в кров вказаних гормонів (запаси яких невеликі), і незабаром настає їх виснаження, що обмежує
працездатність. У тренованих людей функціональні резерви наднирників істотно збільшені. Секреція
катехоламінів не є надмірною, вона більш рівномірна і набагато триваліша.
Активність щитоподібної залози і статевих залоз у більшої частини працівників, у яких превалює
фізичне навантаження, змінюється незначно. Продукція інсуліну і тироїдних гормонів особливо
збільшується після закінчення роботи, що забезпечує поповнення енергоресурсів в організмі.
Фізіологічні зміни, що відбуваються в органах і системах організму людини при виконанні
розумової праці
Фізіологічні зміни під час розумової праці за своєю спрямованістю в основному не відрізняються
від змін при фізичній роботі.
Основна особливість розумової праці полягає в тому, що головний мозок є працюючим органом,
а не тільки регулюючим. Невелике підвищення енергетичного обміну відбувається з причин підвищення
м’язового тонусу, а не активації центрів працюючого органу. При розумовій праці джерелом енергії,
необхідної для ресинтезу макроергічних сполук у нервовій тканині, є процес окиснення глюкози, на
відміну від м’язової роботи, коли основним постачальником енергії є глікоген.
Виконання розумової праці при нервовому напруженні. Нервове напруження
визначається ступенем активізації певних нервових структур. В основі процесу активізації
лежить підвищення рівня енергетичного обміну, імпульсної активності, сили
збуджувального процесу. Нервове напруження обумовлюється інтелектуальним і
сенсорним навантаженням, сприйняттям та переробкою інформації, сенсорною
монотонністю та монотонністю дій, режимом праці та ін.
В ЦНС відбувається зміна співвідношення процесів збудження і гальмування.
Підвищується біоелектрична активність в локальних ділянках мозку, які відповідають
специфічній професійній діяльності: при виконанні операцій, пов’язаних з мисленням: у
лобних, тім’яних ділянках; при зорових навантаженнях – у потиличній ділянці.
Стан умовно-рефлекторної діяльності (сенсомоторні реакції), психічних функцій
(увага, пам’ять, швидкість переробки інформації) на початку роботи підсилюється.
59
Тривала та напружена робота викликає зменшення кількісних і якісних показників цих
функцій.
Розумова праця, яка потребує нервового напруження і відзначається незначними
м’язовими навантаженнями, характеризується більш низьким рівнем енергетичного
обміну (на рівні 25% кДж/доба).
Разом з цим у головному мозку енергетичний обмін дуже інтенсивний і потребує
20-25% кисню, який споживає організм у цілому у стані повного спокою. 100 г кори
головного мозку потребує для свого функціонування в 5 разів більше кисню, ніж скелетні
м'язи такої ж ваги при максимальному фізичному навантаженні.
Розумова діяльність характеризується збільшення стресового навантаження, гіподинамією та
перебування працівника у вимушеній позі. Механізм функціональних зрушень при гіподинамії та
гіпокінезії полягає у зменшенні потоку аферентних пропріоцептивних імпульсів у ЦНС, що призводить
до порушення регуляції та несприятливих змін у багатьох фізіологічних системах. Підвищується тонус
симпатичної нервової системи. Наступає зниження ударного та систолічного об’єму крові, збільшення
периферичного опору судин у зв’язку зі звуженням судин м’язів, які не працюють, підсилюється кровоток
у шкірі зі зменшенням електричного опору. Збільшується виділення адреналіну з сечею. Підвищується
потовиділення.
Зміни в дихальній системі характеризуються нерівномірністю дихання (прискорення,
уповільнення, затримання, поглиблення).
У цілому спостерігається зниження загального тонусу організму, порушення обміну речовин,
підвищення чутливості до дії емоціогенних факторів.
Виконання
нервово-емоційної
розумової
праці.
Нервово-емоційне
напруження
супроводжується підвищенням активності симпато-адреналової та гіпоталамо-гіпофізарнонаднирникової систем. Збільшується секреція катехоламінів і глюкокортикоїдів, підвищується виділення
з сечею 17-оксикетостероїдів. Підвищення секреції катехоламінів може зберігатися до наступного дня.
Катехоламіни в невеликих концентраціях сприяють відновленню працездатності м'язів, покращенню
постачання кров'ю головного мозку та серця, стимулюють діяльність у цілому ЦНС, ССС. Тому незначне
та нетривале позитивне емоційне напруження сприятливо впливає на організм, покращує функціональні
можливості, підвищує працездатність.
При значному нервово-емоційному напруженні підвищується тонус симпатичної нервової
системи, що викликає суттєве підвищення ЧСС, АТ. Вплив значної кількості катехоламінів обумовлює
збільшення потреби серцевого м'язу в кисні, розширення вінцевих судин, кисневе голодування,
погіршення обмінних процесів. Зміни в системі крові характеризуються еозинопенією, підвищенням
рівня глюкози, неорганічного фосфату, холестерину, креатиніну, зниження лужних резервів крові. Ці
зміни при нервово-емоційному напруженні сприяють розвитку гіпертонічної хвороби, атеросклерозу,
інфаркту міокарда.
Працездатність людини, динаміка і причини її зміни протягом робочого дня
Сучасні уявлення про працездатність ґрунтуються на теорії функціональних систем П.К. Анохіна.
Згідно з цією теорією працю можна розглядати як завдання, що постає перед всіма фізіологічними
системами і, відповідно, усіма функціональними одиницями організму. В процесі роботи формується
основна робоча функціональна система і відновлювальна
функціональна система. Різні їх
співвідношення зумовлюють різний рівень працездатності і фазність у динаміці працездатності.
Індивідуальні відмінності рівня працездатності залежать від фізичного та розумового розвитку, стану
здоров’я, віку, статі, рівня функціонального стану всіх систем організму.
Розрізняють працездатність людини неспецифічну (загальну) та специфічну (професійну).
Для оцінки працездатності використовують дві групи показників:
*
виробничі – кількість виробленої продукції, час виконання трудової операції, кількість
робочих рухів за одиницю часу, тривалість мікропауз , наявність браку в роботі тощо;
60
*
фізіологічні, психологічні – показники функціонального стану центрально-нервової,
ендокринної, серцево-судинної, дихальної, м’язової систем, системи крові, психічних функцій тощо.
Найбільш адекватними є фізіологічні та психологічні показники працездатності.
У зміні працездатності у динаміці робочого дня (зміни) виділяють 3 стадії:
Перша стадія – входження в роботу. Полягає у переході функціональних систем організму до
робочого стану і поступовому підвищенні працездатності. Перехід організму до робочого стану
супроводжується налагодженням координаційних зв’язків між нервовими центрами та робочими
органами основної функціональної системи, поступовим досягненням робочого рівня вегетативних та
соматичних функцій (дихальної, серцево-судинної, м’язової та інших систем) та забезпеченням
постачання достатньої кількості кисню до робочих органів.
В механізмі фізіологічних змін на стадії входження в роботу суттєва роль належить системі
умовних рефлексів, які формуються у відповідь на подразники виробничої обстановки (словесні, чуттєві),
закріплюються у вигляді динамічного робочого стереотипу. Зовнішнім проявом стадії входження в
роботу є поступове підвищення виробничих показників, активізація психофізіологічних показників
працездатності. Тривалість її від декількох хвилин до 1,5 години і більше.
Друга стадія – стійка працездатність. Характеризується високим стабільним рівнем фізіологічних
функцій . Напруженість їх може бути нижче порівняно зі стадією входження в роботу. Цьому сприяє
збереження динамічного робочого стереотипу і формування в ЦНС домінанти. Стадія стійкої
працездатності може тривати 2-2,5 години і більше в залежності від важкості та напруженості праці.
Третя стадія – зниження працездатності, розвиток втоми. В результаті розвитку втоми знижується
функціональна спроможність основних працюючих структур організму і працездатність починає
зменшуватись. Зменшення працездатності проявляється зменшенням швидкості сенсомоторних реакцій,
уваги, появою зайвих рухів та помилкових дій, погіршенням функціонального стану серцево-судинної
системи. З’являється суб’єктивне відчуття стомленості.
Працездатність протягом часу обідньої перерви може відновитися цілком або частково. У другій
половині робочого дня рівень працездатності може бути нижчим, а час розвитку втоми більш раннім.
Працездатність людини в певній мірі залежить від природних (біологічних) ритмів
психофізіологічних функцій - добові (циркадні), тижневі, місячні, річні. Так, циркадний ритм обумовлює
два періоди високого рівня фізіологічних функцій – від 8 до 12 та від 16 до 18 годин. Більшість людей
проявляють більш високу працездатність у ранковий час (ранковий тип, «жайворонки»), тоді як певна
кількість людей відрізняється високою працездатністю увечері та вночі (вечірній тип, «сови»).
Протягом робочого тижня спостерігаються більш високі рівні працездатності на другий і третій
день роботи (вівторок, середа).
Фізіологічна суть втоми, існуючі теорії і сучасне розуміння механізму її виникнення
Проблема втоми є найскладнішою у фізіології і психології праці. Розв’язання її має не тільки
теоретичне, а й практичне медико-біологічне та соціально-економічне значення.
Втома – це функціональний стан, що спричиняється інтенсивністю чи тривалістю процесу роботи
і характеризується тимчасовим зменшенням працездатності, яке виражається погіршенням кількісних та
якісних характеристик працездатності, в тому числі і координації робочих рухів.
Вирішення проблеми втоми охоплює 3 кардинальні питання:
* з’ясування причини та механізму розвитку втоми;
* діагностика втоми, перевтоми та оцінка працездатності;
* розробка заходів профілактики перенапруження і перевтоми.
Вивчення механізму розвитку втоми стало причиною виникнення кількох теорій.
Гуморально-локалістична теорія висунута Пфлюгером, Лінгардом, Вейхардтом. За цією теорією
втома розглядалась як процес , що відбувається локально у робочому органі – м’язі. Причиною втоми
вважалось отруєння м’язової тканини продуктами обміну речовин, насамперед, молочною кислотою.
Центрально-нервова теорія втоми розроблена І.М. Сєченовим і його учнями. Згідно із цією теорією
в механізмі втоми головна роль належить не периферійним, а центральним процесам у корі головного
мозку.
Сучасна теорія втоми – центрально-коркова теорія, яка обґрунтована на основі робіт М.Є.
Введенського, О.О. Ухтомського, М.І. Виноградова, В.В. Розенблата, О.О. Навакатікяна та ін. Полягає в
61
тому, що первиною ланкою розвитку втоми є коркові центри. Розвиток в коркових центрах процесу
гальмування сприяє стимулюванню відновлювальних процесів.
Сучасні дослідження показують, що під час одночасного виконання розумових та фізичних задач
у людини активується область префронтальної кори головного мозку (PFC), що призводить до розвитку
втоми.
Гальмування є наслідком і одним із проявів втоми. Поняття втоми і гальмування ототожнювати не
можна. Процес гальмування сприяє інтенсифікації процесів відновлення. Ю.В. Фольборт зазначав, що в
органі, який працює, процес відновлення починається вже в процесі роботи, а потім продовжується в
період відпочинку.
При роботі великих м’язових груп, інтенсивних силових навантаженнях, коли кисневий запит
перевищує фактичне споживання кисню, а робота м’язів здійснюється в анаеробних умовах з
накопиченням великої кількості недоокиснених продуктів (молочна кислота), втома розвивається в
зв’язку з потужними імпульсами від пропріо- та хеморецепторів м’язів та хеморецепторів кровоносних
судин.
При динамічній роботі, коли періоди збудження певних нервових центрів чергуються с періодами
їх гальмування, втома розвивається повільніше.
При роботі помірної інтенсивності недоокиснені продукти не накопичуються. Відбувається
тривале збудження коркових центрів, які регулюють роботу м’язів та вегетативні функції. Наступає
гіпоглікемія, порушення терморегуляції.
На основі вивчення особливостей розвитку втоми в різних умовах трудової діяльності М.І.
Виноградов виділів 2 типи втоми.
Первинна втома (втома зі швидким розвитком). Наступає в умовах максимально інтенсивної
роботи м’язів, коли при незначному падінні функціонального потенціалу розвивається надпороговий
гальмівний процес у кортикальних центрах. При цьому відновлення працездатності наступає швидко.
Вторинна втома (втома з повільним розвитком). Наступає при мало інтенсивній, але тривалій
роботі, коли відбувається виражене виснаження функціонального потенціалу, падіння лабільності і
розвиток охоронного гальмування. В цьому випадку працездатність відновлюється після тривалого
періоду відпочинку.
Таким чином, фізіологічна суть втоми полягає в зниженні лабільності нервової системи у зв’язку
з витратами енергетичних ресурсів і розвитком процесу гальмування, внаслідок чого порушуються
робочий динамічний стереотип і координація робочих функцій.
Біологічна суть втоми – це нормальна фізіологічна реакція, яка виконує захисну роль в організмі,
оскільки захищає його системи і органи від перевантажень.
В реальній трудовій діяльності втома є однією із стадій у динаміці працездатності, а тому
характеризується суб’єктивними ознаками – відчуттям стомлення і об’єктивними показниками в різних
варіантах поєднання виробничих і фізіологічних, психологічних показників:
 зниження виробничих показників при збереженні оптимального рівня робочого
напруження, його фізіологічних функцій;
 збільшення робочого напруження фізіологічних функцій при незмінних високих
показниках кількості та якості праці;
 зниження виробничих показників з одночасним збільшенням ступеня робочого
напруження.
Для відновлення функціонального стану організму до початку наступного трудового періоду
потрібен ефективний тривалий відпочинок. Коли відпочинок недостатній, робоче напруження
фізіологічних функцій збільшується, при продовженні роботи відбувається кумуляція втоми і поява ознак
хронічної втоми. Подальше виконання роботи в умовах недостатнього відпочинку супроводжується
розвитком перенапруження фізіологічних функцій організму працівника.
Перенапруження визначає граничний між нормою і патологією функціональний стан організму.
Подальше подовження діяльності без достатнього відпочинку і активних заходів профілактики
призводить до розвитку перевтоми. Перевтома – це патологічний стан, який супроводжується різким
падінням продуктивності праці і потребує лікувальних та реабілітаційних заходів.
Фізичні перевантаження, які обумовлені вимушеною робочою позою, можуть викликати зміну
нормальної конфігурації хребта, та тонусу м’язів, деформацію склепіння стопи, сприяти розвитку
остеохондрозу, перенапруженню в системі кровообігу, а також можуть призвести до розвитку
62
професійних захворювань.
Нервово-емоційні перевантаження можуть призвести до розвитку загальної соматичної патології
(вегето-судинна дистонія, гіпертонічна хвороба, ішемічна хвороба серця,психічні захворювання, раптова
смерть на робочому місці та ін.), а також професійних захворювань (неврози).
Психо-емоційне навантаження сприяє формуванню феномену" burnout syndrome" – "вигоряння",
який описано вченими США, Японії, Фінляндії. В США стрес-обумовлені захворювання визнані
професійною патологією.
Процеси, які відбуваються в організмі людини у відновний період (після закінчення роботи)
Після закінчення роботи всі фізіологічні функції поступово повертаються до
початкового робочого рівня.
Тривалість відновного періоду залежить від сили і тривалості передуючого
фізичного або нервово-емоційного напруження під час роботи та від умов, у яких вона
проходила, тренованості та вихідного стану організму працюючого. Так, в умовах високої
температури повітря, інтенсивного шуму, дії токсичних речовин відновлення всіх функцій
уповільнюється. У нетренованих працівників відновний процес триває довше ніж у
тренованих.
Після легких робіт відновлення йде досить швидко і закінчується, як правило, після
30-40 хв. Під час роботи середньої важкості відновний період затягується до кількох
годин. І, нарешті, після тривалої важкої роботи відновлення функцій організму може не
закінчуватись до початку наступної зміни. Насамперед повертаються до вихідного рівня
пульс та частота дихання, потім ударний об'єм серця та глибина дихання, разом з ними
ХОК, ОЛВ, AT, концентрація О2 і СО2 в крові, ліквідується кисневий борг. Пізніше
відновлюються функціональний стан ЦНС, зміни м'язової системи, морфологія крові,
лужні резерви, водний обмін, вміст катехоламінів.
Методи фізіологічних досліджень в умовах виробництва
Фізіологічні дослідження в умовах виробництва проводяться з метою оцінки функціонального
стану організму, діагностики втоми та визначення ступеня розвитку втоми, оцінки працездатності
працівників та ін.
Обов’язково застосовують методи дослідження стану ЦНС, аналізаторів, вегетативних та
психічних функцій.
В залежності від мети проводять визначення стану 3-4 фізіологічних систем, які забезпечать
одержання об’єктивних результатів.
Методи дослідження функціонального стану:
- центральної нервової системи: рефлексометрія – латентний період простої сенсомоторної реакції
на світловий та звуковий подразник, латентний період складної (диференційованої) сенсомоторної
реакції; критична частота злиття світлових мерехтінь (КЧЗСМ);
- психічних функцій: короткострокова та довгострокова пам’ять на числа та геометричні фігури,
концентрація та стійкість уваги, швидкість переробки інформації, пропускна спроможність зорового
аналізатора (таблиці Анфімова, таблиця з кільцями Ландольта), об’єм, розподілення та переключення
уваги (чорні та червоні таблиці, таблиця Шульте-Платонова);
- аналізаторів: звукового, вестибулярного, шкірного, зорового (слухова, вібраційна та больова
чутливість, гострота зору);
- м’язової системи: динамометрія – максимальна м’язова сила та витривалість до статичного
зусилля м’язів рук, сила м’язів тулуба (станова сила ); тремометрія – координація рухів, тремор м’язів
рук;
- серцево-судинної системи: частота серцевих скорочень, артеріальний тиск, електрокардіографія;
63
- дихальної системи: спірометрія – частота дихання, хвилинний об’єм дихання, дихальний об’єм,
ЖЄЛ, легенева вентиляція за методом Дугласа чи іншим методом, енерговитрати шляхом визначення
газообміну, споживання кисню.
Дослідження латентного періоду простої та складної (диференційованої) сенсомоторної реакції
Час від моменту подання світлового, звукового подразника до умовної рухової реакції на нього (
після попередньої мовної інструкції) визначається за допомогою рефлексометрів різної конструкції
(рис.2).
Проста зорово-моторна реакція (ПЗМР). З пульта подаються послідовно з інтервалом 2 або 3 с 10
світлових сигналів білого кольору. Досліджуваний повинен якомога скоріше натиснути на кнопку
відповідного кольору. Час кожної реакції фіксують, а потім розраховують середнє арифметичне значення.
В нормі час реакції на світловий подразник 160-220 мс, на звуковий – 140-160 мс. Збільшення часу реакції
в процесі роботи до 20% – розвиток гальмівного процесу (втоми) в межах норми, 21-50% – помірна втома,
більше 50% – виражена втома.
Складна (диференційована) зоровомоторна реакція (СЗМР). Визначають час реакції на позитивний
подразник – світловий сигнал білого кольору (10 сигналів) при чергуванні з диференціювальним
(негативним) сигналом червоного кольору (5 сигналів). Одна половина позитивних сигналів подається
після позитивних, а інша – після негативних.
Рис.2. «Активаціометр» моделі АЦ-9К
Електроміорефлексометр ЕМР-01 (вимірює
прихований період рухової реакції в
діапазоні від 1 до 9999 мс)
Середнє значення часу реакції на позитивні сигнали характеризує рухомість гальмівного процесу, а
кількість помилок – рухомість збуджувального процесу.
Дослідження обсягу короткочасної пам’яті на геометричні фігури
Досліджуваному пред’являють набір із 6-ти трикутників з різною штриховкою (рис.3) і звертають
його увагу на різницю між ними.
Пропонують протягом 8 с (або 1 хв.) сприймати, потім протягом 1 хв. їх запам’ятовувати (фігури
при цьому закриті) і протягом 1 хв. відтворити шляхом пошуку в блок-касі із великої кількості фігур.
Об’єм пам’яті визначається кількістю правильно відтворених фігур (абсолютним значенням або у
відсотках).
Зменшення об’єму пам’яті впродовж робочого дня може свідчити про домінування у ЦНС процесів
гальмування внаслідок розвитку втоми різного ступеня.
Дослідження обсягу короткочасної пам’яті на двозначні числа
64
Досліджуваному пред’являють таблицю із 12-ма двозначними числами (числа без нуля).
Пропонують протягом 8 с (або 1 хв.) сприймати, потім протягом 1 хв. запам’ятовувати (таблиця при
цьому закрита) і протягом 1 хв. відтворити цифри шляхом запису їх на папері. Об’єм пам’яті визначається
кількістю правильно відтворених цифр (абсолютним значенням або в відсотках).
Зменшення об’єму пам’яті упродовж робочого дня може свідчити про домінування у ЦНС
процесів гальмування внаслідок розвитку втоми різного ступеня.
Рис. 3. Набір трикутників
Дослідження концентрації уваги
Метод надає можливість оцінювати обсяг і темп психічних процесів. Його принцип полягає в тому,
що досліджуваний повинен якнайшвидше відшукати в таблиці числа, які розташовані довільно, назвати
та показати їх у зростаючому та у зворотному порядку.
Для проведення дослідження необхідно мати секундомір, указку і три таблиці з числами (рис. 4).
Рис. 4. Таблиця для дослідження концентрації уваги
Таблиці показують на відстані 70 см від очей при рівномірному освітленні. Досліджуваному
дається інструкція: "Ви повинні на таблиці показати і вимовити вголос усі числа по черзі від 1 до 25.
Намагайтесь зробити це найскоріше. Почали!» Дослідник показує таблицю і вмикає секундомір. Після
виконання завдання секундомір зупиняють і записують час. Результати дослідження оцінюють таким
чином: середній час пошуку чисел до 45 с – хороша концентрація уваги, 45-55 с – задовільна, більше 1 хв
65
– незадовільна.
Дослідження обсягу, розподілення і перемикання уваги
Застосовується двокольорова таблиця Шульте-Платонова (рис.5). Вона містить 49 чорних і
червоних цифр(по 7 цифр в кожному рядку), які розташовані у довільному порядку: чорні цифри від 1 до
25, червоні – від 1 до 24. В дослідженнях використовують набори таблиць з різним порядком
розташування цифр.
Досліджуваному надається інструкція: "Ви бачите таблицю, на якій безсистемно розташовані 25
чорних і 24 червоних цифр. Ви повинні показати і назвати поперемінно чорні числа у зростаючому
порядку, починаючи з одиниці, а червоні – в зворотному , починаючи з 24. Колір називати не треба.
Намагайтесь працювати якнайскоріше". Дослідник контролює правильність та час виконання завдання за
допомогою секундоміра.
При проведенні оцінки результатів враховуються час виконання завдання, кількість і характер
помилок. Виконання завдання за дві хвилини говорить про достатню якість уваги, більше 3 хв. – про
недостатність функції уваги. Помилки – заміна чисел за кольором, якщо їх небагато, не є серйозними.
Більш важливим є помилки порядку лічби чисел. Наприклад, декотрі досліджувані на середині таблиці
починають називати числа обох рядів у спадаючому чи зростаючому порядку. Подібні помилки, якщо
вони не виправляються досліджуваним і продовжуються до закінчення дослідження, свідчать про
важкість перемикання уваги та стомленість.
2 6 18 10 6 8 15
22 15 9 17 24 1 3
13 5 19 12 21 7 4
19 2 8 24 23 14 10
11 22 21 18 14 20 7
3 4 16 25 23 12 1
16 11 5 13 20 9 17
Рис. 5. Таблиця Шульте-Платонова
Цифри темні – чорні, світлі – червоні
Дослідження стійкості та концентрації уваги, швидкості сприйняття та переробки інформації в
зоровому аналізаторі
Застосовується коректурна таблиця з кільцями Ландольта. Вона складається із 660 або 900 кілець.
Кожне із них має розрив в одному із 8-ми можливих напрямків за положенням часової стрілки.
Таблиця може бути використана в 4-х орієнтаціях, що передбачає різну кількість кілець з
відповідним напрямком розриву.
Досліджуваному надається інструкція розпізнати та закреслити в таблиці кільця з одним
визначеним напрямком розриву. Результат оцінюється за показниками: кількість правильно підрахованих
кілець, кількість пропущених кілець, час виконання завдання.
Розраховують показники:
- Показник стійкості та концентрації уваги – КП–А (точність виконання коректурної проби).
КП–А=(n/N)·100%
- Показник уваги менше 37% – низький, 37-51% – середній, більше 51% – високий.
- Швидкість сприйняття та переробки інформації
S= (0,5936·N–2,807·n) /Т
66
S – швидкість сприйняття та переробки інформації, біт/с;
N – фактичне число підрахованих кілець;
n – кількість помилок (пропущених кілець);
Т – час виконання завдання, с.
Методи визначення стану м’язової та нервово-м’язової системи
Динамометрія. Для визначення м’язової сили кисті використовують електронний ручний
динамометр (рис.6 а.). Максимальну силу кисті визначають по шкалі динамометра в кг. Статичну
витривалість м’язів кисті оцінюють шляхом визначення часу, протягом якого досліджуваний здатний
утримувати зусилля, яке докладається до пружини динамометра, і становить 75 % максимальної сили
кисті.
М’язову силу та статичну витривалість м’язів спини визначають становим динамометром (рис.6, б).
Динамометрію проводять на початку і в кінці робочої зміни. На лабораторному занятті – до і після
навантаження.
Визначення сили і статичної витривалості м’язів проводять також за допомогою спеціального
приладу – динамохронорефлексометра.
67
Рис. 6. а. Електронний ручний динамометр
б. Становий динамометр
Електротремометрія, координація рухів. Визначення частоти довільного тремтіння рук або
координації рухів дозволяє оцінити ступінь не лише фізичної стомленості, але і функціонального стану
нервової системи. Дослідження проводять за допомогою спеціальних приладів – електротремометру та
координиметру (рис.7).
Рис. 7. Електротремометр- координометр
При дослідженні координації рухів досліджуваному пропонують якомога скоріше, намагаючись не
торкатись стінок лабіринту, провести щупом по простору прорізів у визначеній послідовності.
Електролічильник фіксує та відображає на табло кількість дотиків, час дотиків та загальний час
виконання тесту (мс) за певний термін дослідження.
При дослідженні тремора рук досліджуваному пропонують тримати щуп в отворі, намагаючись не
68
торкатись його стінок, протягом певного терміну. Електролічильник фіксує кількість дотиків щупом.
Кількість дотиків не стомленої людини становить не більше 3-5, а при стомленні – 8-12 і більше за 1
секунду.
Методи дослідження функціонального стану серцево-судинної системи
Частота серцевих скорочень (ЧСС). Визначають зазвичай пальпаторно або дистанційно за
допомогою радіотелеметричної апаратури. Підраховують ЧСС за 20 с кожної хвилини протягом всього
часу робочої операції, коли тривалість її не перевищує 10 хв, або через кожні 20-30 хвилин при більш
значній тривалості робочих операцій з подальшим розрахунком ЧСС за 1 хв. Визначають ЧСС також у
період відпочинку. Потім розраховують середнє арифметичне значення ЧСС для окремих робочих
операцій та за період відпочинку.
Артеріальний тиск (АТ). Вимірюють на плечовій артерії правої, а при необхідності і лівої руки за
допомогою тонометра (при можливості – механокардіографа). За показниками АТ, ЧСС та часу
відновлюваного періоду визначають типи реакції ССС на навантаження: нормотонічний, гіпертонічний,
гіпотонічний, дистонічний, ступінчастий.
Стан гемодинаміки. На основі показників ЧСС, АТ, пульсового тиску розраховують ударний об’єм серця
за формулою Старра, середній динамічний тиск в артеріях за формулою Хікема, периферичний опір
судин за формулою Пуазейля.
Електрокардіографія. Дослідження проводять у трьох стандартних відведеннях (відведення за Небом) за
допомогою електрокардіографа або радіотелеметричної апаратури (рис.7).
Рис.8. Електрокардіограма
Аналіз ЕКГ включає підрахунок ЧСС, виміру вольтажу зубців P, Q, R, S, T, визначення тривалості
інтервалів PQ, QRS, QT, RR.
Здійснюють також запис інтервалограм на портативних магнітних носіях – "Холтерівський
моніторинг".
Оцінка напруженості фізіологічних функцій при фізичній роботі
за шкалою ДУ "Інститут медицини праці НАМН України"
Ступінь
напруженос
ті
фізіологічн
их функцій
І
ІІ
ІІІ
Середня
Середн
величина
я
енерговитра частота
т, Дж/с
пульсу
за 1
хв., за
зміну
До 174
До 80
175-290
291-406
81-95
96-110
Зміна функцій по завершенні робочого дня (зміни), %.
зменшення
збільшення
М’язова
Обсяг
Латентни Латентни
Час
витриваліс оперативн й період
й період розрізнення
ть
ої пам’яті
ПЗМР
СЗМР
(концентрац
ія уваги)
До 10
До 5
немає
збільшенн
я
До 5
До 5
11-30
31-50
6-25
26-50
1-25
26-50
6-30
31-60
6-25
26-50
69
IV
407 і >
111 і >
51 і >
51 і >
51 і >
61 і >
51 і >
70
Шляхи попередження розвитку втоми. Методика розробки раціональних режимів праці та
відпочинку
Попередження розвитку втоми в процесі роботи базується на визначенні втоми як нормального
фізіологічного стану і передбачає вирішення наступних завдань:
 віддалення розвитку втоми, попередження перенапруження і перевтоми;
 прискорення відновлення фізіологічних функцій.
Основними шляхами вирішення цих завдань є:
а) розробка та впровадження раціональних режимів праці і відпочинку – внутрішньозмінних,
добових, тижневих, місячних, річних;
б) раціональна організація відпочинку протягом робочого часу і поза ним.
Раціональний внутрішньо-змінний режим праці і відпочинку – це визначене чергування періодів
праці і регламентованих перерв, що встановлюється на основі аналізу динаміки працездатності і
передбачає скорочення фази входження в роботу, подовження фази стійкої працездатності, віддалення
фази зниження працездатності внаслідок розвитку втоми і забезпечує підвищення продуктивності праці
та збереження здоров’я.
Таким чином, основним завданням раціоналізації внутрішньо-змінного режиму праці і відпочинку
є скорочення фази входження в роботу, збільшення фази стійкої працездатності, скорочення фази
розвитку втоми.
В робочий час включаються регламентовані перерви науково обґрунтованої тривалості, перерви
на особисті (природні) потреби тривалістю 10-15 хв за зміну, мікропаузи. Кількість і тривалість
мікропауз (від декількох секунд до 1-2 хвилин) залежить від «вільного» чи «нав’язаного» (конвеєрне
виробництво) режиму роботи і свідчить про розвиток втоми (при «нав’язаному» режимі – зниження
тривалості мікропауз, а при «вільному» режимі - збільшення їх кількості та тривалості ). Час обідньої
перерви в робочий час не входить.
Оцінка ефективності режиму праці і відпочинку здійснюється за наступними критеріями:
1. Критерії працездатності за фізіологічними та виробничими показниками:
а) Тривалість фаз працездатності. При раціональному режимі праці і відпочинку і сприятливих
умовах праці фаза стійкої працездатності повинна складати не менше 75% робочого часу першої
половини і 65% другої половини робочої зміни; фаза входження в роботу – не більше 40 хвилин на
початку зміни і не більше 50% цього часу після обідньої перерви (в залежності від складності роботи).
б) Стійкість фізіологічних функцій протягом робочої зміни, показником якої є статистичний
показник – коефіцієнт варіації. Зростання його свідчить про підвищення напруження фізіологічної
функції і недостатньо ефективний режим праці і відпочинку. При значенні коефіцієнта варіації менше 10
варіабельність невелика; 10 - 20 – середня; більше 20 – висока.
в) Час відновлення функціональних показників після закінчення роботи і повернення їх до
вихідного рівня. Якщо відновний період становить не більше 10 - 15 хвилин – ступінь втоми невисокий;
16 – 30 хвилин – середній, відновлення не закінчується до початку наступного робочого дня – високий
ступінь, кумуляція втоми.
2. Медичні критерії: захворюваність з тимчасовою втратою працездатності; професійна
захворюваність; виробничий травматизм.
3. Соціологічні критерії:
 кількість працівників, задоволених і незадоволених режимом праці і відпочинку;
 кількість працівників, які пред’являють скарги на швидкий розвиток втоми;
 кількість працівників з ознаками перевтоми (скарги на розлад сну, головний біль, втрата
зацікавленості до роботи та ін.).
4. Економічні показники: продуктивність праці; кількість та якість продукції (зменшення браку
та ін.); використання робочого часу (витрати часу на одиницю продукції або операцію, простої, аварійні
ситуації та ін.).
Розробка раціональних режимів праці та відпочинку включає наступні етапи:
 оцінка існуючого режиму праці та відпочинку за вище наведеними критеріями;
 проектування експериментального режиму праці і відпочинку;
71
 апробація експериментального режиму праці і відпочинку протягом не менше 3 місяців і
оцінка його ефективності за основними критеріями працездатності та соціально-економічними
критеріями;
 впровадження в практику раціонального режиму праці та відпочинку як типового для певної
професії.
Для одержання вихідних даних про трудовий процес використовуються хронометражні
спостереження: фотографія робочого дня; детальний вибірковий хронометраж окремих операцій. За
одержаними результатами розраховуються показники: щільність робочого дня, фактичний час
регламентованого відпочинку, час мікропауз, продуктивність праці в одиницю часу, середня тривалість
робочих операцій, кількість браку та помилкових дій та ін.
Необхідний загальний час регламентованих перерв на відпочинок розраховують за формулою:
ФПр  ФПв
 1)∙ 100, де:
Т в/оп = (
ГДВзм  ФПв
Т в/оп – відношення часу відпочинку до оперативного часу (тривалість усіх робочих операцій за
зміну, виключаючи час відпочинку), %;
ФПр – фізіологічний показник робочий (середньозважене значення фізіологічного показника під
час роботи);
ФПв – фізіологічний показник під час відпочинку (приймають для ЧСС- 70 за 1 хвилину, для ХОД
– 6 л, для енерговитрат – 4,18 кДж/хв);
ГДВзм – гранично допустима величина середньозмінного показника (для ЧСС – 100 за 1 хвилину,
відповідає роботі середньої важкості).
Тривалість періодів роботи і відпочинку залежить від важкості та напруженості праці, умов
виробничого середовища, можливості забезпечення відновлення функцій і збереження динамічного
робочого стереотипу.
Раціоналізація добових, тижневих, місячних, річних режимів праці і відпочинку здійснюється з
урахуванням природних (біологічних) ритмів психофізіологічних функцій: підвищення фізіологічних
показників у денні години і зниження їх рівнів у нічні; підвищення фізіологічних показників у 2 і 3 дні
робочого тижня і більш низькі їх рівні у 1, 4, 5, 6 дні тижня.
Організація перерв на відпочинок може передбачати активний відпочинок, впровадження
виробничої гімнастики, проведення самомасажу, гідромасажу рук (ніг), функціональну музику, пасивний
відпочинок.
Система заходів, спрямованих на збереження і підвищення працездатності, профілактику
захворювань при виконанні фізичної та розумової праці
Режими роботи закладів охорони здоров’я передбачає роботу у ненормований робочий час, вечірні
та нічні години. Медичні працівники чергують змінно рівномірно. Перехід з однієї зміни в іншу повинен
відбуватися, як правило, через кожен тиждень у години, визначені графіком змінності. Система заходів,
спрямованих на підвищення працездатності та збереження здоров’я медичних працівників при виконанні
фізичної та розумової праці, ґрунтується на профілактиці поєднаного несприятливого впливу факторів
фізичного та нервово-емоційного перевантаження, шкідливих факторів виробничого середовища
хімічного та біологічного походження.
Доведено, що такі фактори виробничого середовища, як підвищені температура
повітря, рівень шуму, недостатня освітленість пришвидшують розвиток втоми та
знижують працездатність відповідно на 50, 20 та 10% порівняно з оптимальними умовами
. В той же час забезпечення ритмічної трудової діяльності підвищує працездатність та
продуктивність праці на 20-25%, застосування активного відпочинку – на 3-15%,
оптимізація робочої пози – на 10%, застосування раціональних режимів праці та
відпочинку з чергуванням виконання різних технологічних операцій – на 17%, вплив
позитивних емоцій – на 8-11%.
Основними в системі заходів щодо підвищення працездатності та збереження
здоров’я працівників є наступні:
72
1. Технологічні та санітарно-технічні заходи: механізація та автоматизація
виробничих операцій, застосування технологій та технічних засобів.
2. Забезпечення гігієнічного, ергономічного та естетичного рівня виробничого
устаткування: відповідність конструкцій медичних приладів і механізмів, робочого
місця, засобів керування, статичних зусиль, засобів відображення інформації
антропометричним, фізіологічним, психологічним особливостям людини, її кваліфікації
та практичним навичкам роботи.
3. Організаційні заходи: впровадження науково обґрунтованих раціональних
режимів праці і відпочинку медичних працівників – внутрішньо змінних, добових (графіки
змінності), тижневих, річних; застосування в режимах праці чергування робіт з різним
характером та умовами праці; заходи щодо зниження монотонності праці; запровадження
функціональної музики, виробничої гімнастики; раціональна організація перерв на
відпочинок протягом робочого дня та після закінчення роботи, активний відпочинок.
Слід чергувати: основні і допоміжні роботи; роботи різної складності і рівня
монотонності; фізичну і розумову працю.
Оскільки робота медичних працівників дуже часто потребує чергування у нічні
зміни, доцільно таким категоріям робітників дозволити години сну, які входять до
робочого часу. За виконаний обсяг робіт, ступінь напруженості, складність і самостійність
у роботі, необхідність періодичного виконання службових завдань у ненормований
робочий час, законодавство передбачає надання щорічної додаткової відпустки до 7 днів.
Залучення лікарів до роботи протягом 24 годин підряд є невиправданим. Тривалість
робочої зміни повинна враховувати як фізіологічні, так і соціальні потреби медичного
працівника.
Заходи щодо підвищення працездатності та віддалення розвитку втоми при
розумовій праці передбачають виконання 5 умов, висунутих М.Є. Введенським:
1) поступове входження в роботу;
2) рівномірність та ритмічність у роботі, можливий індивідуальний ритм роботи;
3) послідовність та систематичність в роботі, що забезпечує формування робочого
динамічного стереотипу;
4) правильне чергування періодів праці та відпочинку зі зміною одних форм праці
іншими, застосування регламентованих перерв після 3-4 годин розумової праці,
використання функціональної музики;
5) підвищення соціального значення результатів праці, формування позитивного
емоційного стану.
Функціональна музика – це музика, яка супроводжує процес праці з метою
підтримання високого рівня та підвищення працездатності.
4. Соціальні заходи: створення на виробництві сприятливого мікроклімату в
колективі, організація технологічного процесу, що сприяє психологічному спілкуванню
працівників; формування сприятливого ставлення до виконуваної роботи з боку
суспільства, економічна та соціально-психологічна мотивація.
5. Медико-профілактичні заходи:
 забезпечення умов для раціонального харчування;
 забезпечення своєчасної професійної орієнтації при виборі професії, проведення
професійного відбору при прийнятті на роботу, формування колективу за психологічною
сумісністю;
73
 з метою профілактики загальних, виробничо-обумовлених та професійних
захворювань необхідно забезпечити проведення попередніх при прийнятті на роботу та
періодичних в процесі трудової діяльності медичних оглядів працівників.
Матеріали для самоконтролю
А. Завдання для самоконтролю:
1. Намалюйте схему сучасної коркової теорії механізму розвинення втоми.
2. Намалюйте графік динаміки працездатності людини протягом робочої зміни.
В. Задача для самоконтролю:
У лікаря-хірурга після тригодинної операції систолічний артеріальний тиск
збільшився зі 120 мм рт.ст. (на початку роботи) до 130 мм.рт.ст., ЧСС відповідає 90 уд.хв..
Завдання:
Назвіть фізіологічні чинники, які призвели до вищезазначених змін.
Література:
О с н о в н а:
1. Гігієна праці: Підручник / Шевченко А.М., Яворовський О.П., Гончарук Г.О. та ін.: За ред.
А.М. Шевченка.- К., Інфотекс, 2000.- 608 с.
2. Гігієна праці (методи досліджень та санітарно-епідеміологічний нагляд) / За ред. А.М.
Шевченка, О.П. Яворовського.- Вінниця: Нова книга, 2005.- 528 с.
3. Охорона праці в медичній галузі / Яворовський О.П., Веремей М.І., Зенкіна В.І та ін. – К.:
ВСВ «Медицина», 2015. – 208 с.
4. Наказ МОЗ України від 21.05.2007 р. № 246 «Про затвердження порядку проведення
медичних оглядів працівників певних категорій».
Д о д а т к о в а:
1. Производственная эргономика/Под ред. С.И. Горшкова.- М.: Медицина, 1979.- 312 с.
2. Руководство по физиологии труда / Под ред. М.И. Виноградова.- М.: Медицина, 1969.- 407
с.
74
Тема заняття
Професійні шкідливості при виконанні функціональних
обов’язків медичних працівників
75
1. Актуальність теми
Медичні працівники виконують важливу роль для збереження здоров’я працюючого населення,
а, отже, і підвищення ефективності трудового потенціалу держави та добробуту її громадян.
У процесі виконання трудових обов’язків медичним працівникам доводиться контактувати з
багатьма професійними шкідливостями і, на відміну від працівників інших категорій, не завжди можна
врахувати всі виробничі чинники, що впливають на організм лікарів та медичних сестер, і визначити їх
інтенсивність. Слід зазначити, що поєднана дія різних за своєю природою виробничих чинників у
діяльності медичних працівників виявляється частіше ніж в умовах виробництва. У деяких випадках з
безлічі чинників, що впливають на організм лікаря, важко виділити найвагоміші, провідні, тому
важливо врахувати дію саме комплексу чинників виробничого середовища і трудового процесу, які
впливають на організм.
Рівні захворюваності, інвалідності і смертності працівників охорони здоров’я є дуже високими.
Крім того, для медичних працівників характерна наявність “прихованої” захворюваності внаслідок
самолікування або звернення по допомогу колег (кількість медичних працівників, що мають хронічну
патологію, за даними медичної документації на 15-20% нижча, ніж за результатами анкетного
опитування). За даними дослідників, середня тривалість життя лікаря у світі становить всього 54 роки.
Середня тривалість життя стоматолога — 51 рік, 80 з 100 чоловіків-стоматологів не доживають до
пенсійного віку.
Тому нині набувають особливого значення знання про шкідливі чинники виробничого
середовища та трудового процесу медичних працівників, особливості їхнього впливу на організм, і
визначення основних способів запобігання цьому негативному впливу.
2. Конкретні цілі
1. Класифікувати шкідливі і небезпечні виробничі фактори, що діють на медичних працівників.
2. Аналізувати та оцінювати шкідливі і небезпечні фактори виробничого середовища, які діють
на медичних працівників під час виконання ним професійних обов’язків.
3. Базові знання, вміння, навички, необхідні для вивчення теми (міждисциплінарна
інтеграція)
Назви
попередніх
дисциплін
Набуті навички
Анатомія
людини
Аналізувати інформацію про будову тіла людини, системи, що його складають,
органи і тканини. Визначати топографо-анатомічні взаємозв’язки органів і систем
людини
Медична та
біологічна
фізика
Пояснювати фізичні основи та біофізичні механізми дії зовнішніх факторів на
системи організму людини.
Трактувати загальні фізичні та біофізичні закономірності, які лежать в основі
життєдіяльності людини
Медична хімія
Інтерпретувати типи хімічної рівноваги для формування цілісного фізико-хімічного
підходу до вивчення процесів життєдіяльності організму. Застосовувати хімічні
методи кількісного та якісного аналізу.
Класифікувати хімічні властивості та перетворення біонеорганічних речовин у
процесі життєдіяльності організму.
Трактувати загальні фізико-хімічні закономірності, що є в основі процесів
життєдіяльності людини
Мікробіологія,
вірусологія і
імунологія
Інтерпретувати біологічні властивості патогенних та умовно патогенних
мікроорганізмів, вірусів та закономірності їх взаємодії з макроорганізмом, з
популяцією людини і зовнішнім середовищем
76
Фізіологія
Аналізувати стан здоров’я людини за різних умов на основі фізіологічних критеріїв
Біологічна та
біоорганічна
хімія
Інтерпретувати значення біохімічних процесів обміну речовин та його регуляції в
забезпеченні функціонування органів, систем та цілісного організму людини
4. Завдання для самостійної праці під час підготовки до заняття
4.1. Перелік основних термінів, параметрів, характеристик, які повинен засвоїти студент під
час підготовки до заняття
Термін
Визначення
Гігієна праці
галузь практичної і наукової діяльності, що вивчає стан здоров’я
працівників у його обумовленості умовами праці і на цій основі обґрунтовує
заходи і засоби щодо збереження і зміцнення здоров’я працівників,
профілактики несприятливого впливу умов праці.
Охорона праці
система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних,
санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів,
спрямованих на збереження здоров’я і працездатності людини в процесі
праці.
Умови праці
Сукупність чинників виробничого середовища і трудового процесу, які
впливають на здоров’я і працездатність людини під час виконання нею
трудових обов’язків
Безпечні умови праці
Стан умов праці, за яких вплив на працівника небезпечних і шкідливих
виробничих чинників усунуто, або дія шкідливих виробничих чинників не
перевищує гранично допустимих значень
Шкідливий виробничий
чинник
Виробничий чинник, дія якого на працюючого за певних умов може
призвести до захворювання, зниження працездатності і (або) негативного
впливу на здоров’я нащадків
Небезпечний
виробничий чинник
Виробничий чинник, дія якого на працівника в певних умовах призводить до
травми, гострого отруєння або іншого раптового різкого погіршення
здоров’я або до смерті
Гранично допустиме
значення шкідливого
(виробничого) чинника
Граничне значення величини шкідливого виробничого чинника, вплив якого
на людину в разі його щоденної регламентованої тривалості не призводить
до зниження працездатності і захворювання в період трудової діяльності та
у наступний період життя, а також не чинить несприятливого впливу на
здоров’я нащадків
4.2. Теоретичні питання до заняття
1. Визначення понять “гігієна праці”, “охорона праці”, “умови праці”, “шкідливий виробничий
чинник”, “небезпечний виробничий чинник” тощо.
2. Класифікація праці медичних працівників.
3. Класифікація небезпечних і шкідливих виробничих чинників.
4. Психофізіологічні шкідливі і небезпечні чинники виробничого середовища та їх вплив на стан
здоров’я медичних працівників.
5. Фізичні шкідливі і небезпечні чинники виробничого середовища та їх вплив на стан здоров’я
медичних працівників.
77
6. Хімічні шкідливі і небезпечні чинники виробничого середовища та їх вплив на стан здоров’я
медичних працівників.
7. Біологічні шкідливі і небезпечні чинники виробничого середовища та їх вплив на стан здоров’я
медичних працівників.
8. Особливості гігієнічної оцінки шкідливих чинників виробничого середовища.
4.3. Практичні роботи (завдання), які виконуються на занятті
Ситуаційні завдання
Завдання 1
1. Охарактеризуйте психофізіологічні, фізичні, хімічні та біологічні шкідливі чинники, що можуть
впливати на лікарів-хірургів під час проведення оперативних втручань.
Лікарі-хірурги при проведенні оперативних втручань знаходяться в положенні стоячи з нахилом
тулуба під кутом 350 протягом 70% робочого часу. При цьому вони вимушені виконувати 100 нахилів
тулуба на кут 320 (енерговитрати становлять 180 ккал/год). Робота хірургів характеризується значним
нервово-емоційним напруженням.
При проведенні санітарно-гігієнічних досліджень встановлено, що температура повітря в
операційних (на постійних робочих місцях) в теплий період року становить 320С, відносна вологість
78%, швидкість руху повітря – 0,01 м/с, рівні інфрачервоного випромінювання становлять 50 Вт/м2
(опроміненню піддається не більше 25% поверхні тіла працюючого).
2. Дайте гігієнічну характеристику умовам праці лікарів-хірургів.
3. Охарактеризуйте зміни в стані здоров’я лікарів-хірургів, що можуть виникати під впливом
шкідливих виробничих чинників.
Завдання 2
1. Охарактеризуйте психофізіологічні, фізичні, хімічні та біологічні шкідливі чинники, що можуть
впливати на лікарів-стоматологів.
Трудовий процес лікарів-стоматологів являє собою поєднання розумової та фізичної праці, яка
потребує напруження функцій зорового аналізатора та координованих рухів кистей рук. Щільність
робочого дня становить 92,8%.
Лікарі-стоматологи при виконанні більшості своїх функціональних обов’язків знаходяться в
положенні стоячи з нахилом тулуба під кутом 35-400 протягом 80% робочого часу. При цьому вони
вимушені виконувати 100 нахилів тулуба на кут 320. Іншу частину робочої зміни (20%) лікарістоматологи працюють в положенні сидячи. Їх робота також характеризується значним нервовоемоційним напруженням.
Санітарно-гігієнічні дослідження показали, що при роботі швидкісних бормашин і турбіни, на
робочих місцях лікарів-стоматологів створюються такі рівні шуму:
Рівні звукового тиску в дБ в октавних смугах за
середньогеометричними частотами, Гц
Робоче місце
Робоче місце лікаря-стоматолога
31,5 63
125 250 500 1000 2000 4000 8000
96
74
83
68
63
60
57
55
54
Рівні шуму,
дБА.
65
2. Дайте гігієнічну характеристику умовам праці лікарів-стоматологів.
3. Охарактеризуйте зміни в стані здоров’я лікарів-стоматологів, що можуть виникати під дією
шкідливих виробничих чинників.
5. Зміст теми
Медична галузь є однією з найбільш поширених сфер трудової діяльності людини. У ній
78
нараховується більше 170 лікарських спеціальностей. За даними ВООЗ (2009, 2013 рр.) у системі
охорони здоров’я України працювало понад 143 тис. лікарів (31 на 10 тис. населення — у 2009 р., 35,2
на 10 тис. населення — у 2013 р.), понад 388 тис. сестринського та акушерського персоналу (85 та 64,1
на 10 тис. населення), більше 19 тис. осіб стоматологічного персоналу (4 та 6,7 на 10 тис. населення) та
22 тис. інших поставників послуг охорони здоров’я (5 на 10 тис. населення).
За даними ВООЗ, у 2013 р. загальні витрати на охорону здоров’я на одну особу в Україні
становили 234 дол. США (для порівняння: у США — 8233, Норвегії — 8039, Швейцарії — 7699,
Польщі — 851, РФ — 670, Науру — 596, Кубі — 583, Лівані — 574, Маврикії — 465, Колумбії — 407,
Габоні — 309, Намібії — 269, Свазіленді — 243, Сальвадорі — 238, Ліберії — 41, М’янмі, Нігері — 17,
Ефіопії, Мадагаскарі — 15, Еритреї — 13, Пакистані — 10 дол. США).
Класифікація праці медичних працівників
Трудову діяльність медичних працівників поділяють на такі види:
—
працю лікарів;
—
працю медичного персоналу середньої ланки (помічники лікарів, фельдшери, медичні
сестри, зубні техніки тощо);
—
працю молодшого медичного персоналу (санітарів).
Виділяють такі види праці лікарів і медичних сестер: терапевтичного, хірургічного,
стоматологічного, гігієнічного профілю, зі спеціальними методами досліджень та ін.
На характер праці медичних працівників одного і того ж профілю значно впливає тип медичної
установи (стаціонар, поліклініка, відділення швидкої допомоги), відділення, в якому вони працюють.
Основні шкідливі й небезпечні чинники виробничого середовища і трудового процесу
медичних працівників
Класифікація небезпечних і шкідливих виробничих чинників.
1.1. Небезпечні і шкідливі виробничі чинники поділяються за природою впливу на такі групи:
фізичні, хімічні, біологічні та психофізіологічні.
1.1.1. Фізичні небезпечні і шкідливі виробничі чинники поділяють на такі види:
—
підвищена запиленість і загазованість повітря робочої зони;
—
висока або понижена температура повітря робочої зони;
—
підвищений рівень шуму на робочому місці;
—
підвищений рівень вібрації;
—
підвищений рівень ультразвуку;
—
підвищена або знижена вологість повітря;
—
підвищений рівень іонізуючого випромінювання в робочій зоні;
—
підвищений рівень електромагнітних випромінювань;
—
недостатня освітленість робочої зони;
—
підвищений рівень ультрафіолетового випромінювання тощо.
1.1.2. Хімічні небезпечні і шкідливі виробничі чинники поділяються на такі види:
1) за характером впливу на організм людини на:
—
токсичні;
—
подразнюючі;
—
сенсибілізуючі;
—
канцерогенні;
—
мутагенні;
—
такі, що впливають на репродуктивну функцію;
2) за шляхом проникнення в організм людини: через органи дихання; травний канал; шкірні
покриви і слизові оболонки.
1.1.3. Біологічні небезпечні і шкідливі виробничі чинники включають біологічні об’єкти: патогенні
мікроорганізми (бактерії, віруси, рикетсії, спірохети, гриби, найпростіші) і продукти їх життєдіяльності.
1.1.4. Психофізіологічні небезпечні і шкідливі виробничі чинники за характером дії поділяють на:
а) фізичні перевантаження: статичні та динамічні;
б) нервово-психічні перевантаження:
79
—
—
—
—
розумове перенапруження;
перенапруження аналізаторів;
монотонність праці;
емоційні перевантаження.
Психофізіологічні небезпечні та шкідливі виробничі чинники, їх вплив на стан здоров’я
медичних працівників
Праця медичних працівників характеризується значним інтелектуальним напруженням, а в
окремих випадках вимагає фізичної витривалості, уваги і високої працездатності в екстремальних
умовах.
Нервово-емоційне напруження. Для більшості професійних груп медичних працівників нервовоемоційне напруження є одним з основних шкідливих виробничих чинників, що несприятливо
впливають на їх здоров’я. Причому вплив цього чинника за останні роки не тільки не зменшився, а й
продовжує зростати. Наприклад, у 80-х роках ХХ ст. 60 % лікарів вважали, що їх робота
супроводжується нервово-емоційним напруженням. Нині кількість лікарів, які визнали наявність цього
чинника, збільшилася до 74 %, а медичних сестер — до 82 %. Насамперед нервово-емоційне
напруження відзначають персонал психіатричних стаціонарів і диспансерів, відділень інтенсивної
терапії, а також акушери-гінекологи, хірурги стаціонарів, невропатологи, працівники швидкої медичної
допомоги.
Основні причини нервово-емоційного напруження:
—
постійна відповідальність за здоров’я і життя людей (власне, пацієнтів, колег);
—
щоденний контакт із людьми різного віку (дітьми, особами літнього віку тощо),
соціального положення (хворими та їх родичами, керівниками різних установ, населенням), різними
психологічними характерами;
—
необхідність терміново приймати рішення, часто єдино правильні, в умовах дефіциту
інформації та часу;
—
велика кількість стресових ситуацій;
—
змінність роботи (з нічними змінами);
—
соціально-економічні фактори (відсутність стабільного і повного фінансування медичної
галузі, і як наслідок, відсутність необхідних лікарських засобів, устаткування, апаратури, невчасні
виплати і низька заробітна платня тощо).
Праця медичних працівників, і особливо лікарів, характеризується значним інтелектуальним
навантаженням, вимагає великого обсягу оперативної і довготривалої пам’яті, містить елементи
творчості, є відповідальною за здоров’я і життя інших людей.
За даними психофізіологічних досліджень, працю різних виробничих груп медичних працівників
можна умовно поділити на дві основні категорії: розумову і розумово-емоційну. До першої категорії
належить праця лікарів терапевтичного профілю, окрім лікарів відділень інтенсивної терапії, гігієністів,
наукових співробітників. До другої — праця лікарів хірургічного профілю стаціонарів, анестезіологів,
відділень інтенсивної терапії, лікарів відділень швидкої допомоги та ін.
У осіб, які виконують розумово-емоційну роботу, нервово-емоційне напруження особливо
високе. Так, у хірургів у процесі виконання операції спостерігається збільшення ЧСС порівняно з
терапевтами, що ведуть прийом хворих. У найвідповідальніші моменти операції у хірургів може
збільшуватися латентний період зорово-моторної реакції, кількість помилок при всіх видах реакцій, до
кінця робочого дня знижується швидкість сприйняття і опрацювання інформації, що свідчить про
розвиток значної втоми. Втома лікарів терапевтичного профілю стаціонару характеризується
зниженням розумової працездатності, причому особливо страждає функція стійкої уваги.
Багатьом лікарям, медичним сестрам та іншому персоналу закладах охорони здоров’я (ЗОЗ)
доводиться працювати не тільки в денну, а і у вечірню, і навіть, в нічну зміни. Це пов’язано з
необхідністю цілодобового обслуговування хворих.
Перехід медичних працівників з однієї зміни в іншу супроводжується руйнуванням або
перебудовою добових біоритмів. Зміна добового ритму функціональної активності може викликати у
працівників стійкі порушення сну, зниження надійності механізмів гомеостатичного регулювання, стати
пусковим механізмом у патогенезі багатьох соматичних і нервово-психічних захворювань.
Окрім роботи по змінах, на медичних працівників може істотно впливати і тривалість зміни. Так,
80
хоча для різних категорій медиків і встановлена певна тривалість робочого дня (5—8 год), реальна
тривалість робочої зміни в багатьох стаціонарах становить 12 год, і навіть 24 год. Понад 30 % лікарів і
50 % медичного персоналу середньої ланки працюють додатково за сумісництвом на основному місці
роботи або в інших ЗОЗ, що збільшує сумарний час контакту з шкідливими чинниками виробничого
середовища.
Для праці ряду професійних груп медичних працівників (лікарі відділень швидкої допомоги,
стоматологи, хірурги та ін.) характерне поєднання високої нервово-емоційної напруги з фізичним
навантаженням.
Фізичне навантаження. Рівень фізичного навантаження при виконанні різних видів праці у
медичних працівників неоднаковий. Так, у лікарів-лаборантів, лаборантів, офтальмологів,
отоларингологів тощо, які виконують роботу сидячи, воно незначне. Для цієї групи осіб характерна
наявність гіподинамії. Наприклад, рухова активність отоларингологів становить тільки 4,7 % часу
прийому. Особливо несприятливе поєднання гіподинамії з високим рівнем нервово-емоційного
напруження.
Водночас робота масажистів, травматологів, хірургів, дільничних лікарів, лікарів-гігієністів,
санітарів, деяких груп медичного персоналу середньої ланки пов’язана зі значною витратою енергії.
Причому для одних груп медичних працівників характерне виконання динамічної роботи (підйом і
перенесення тягаря персоналом швидкої допомоги, санітарами в стаціонарах та ін.), а для інших —
статичного навантаження (хірург під час проведення операції, стоматолог та ін.). Тривалість робочого
часу за операційним столом становить у отоларингологів 94 % від тривалості робочого дня, у акушерівгінекологів — 83 %, у хірургів — 77 %.
Значні статичні навантаження часто поєднуються з незручними вимушеними робочими позами.
Так, у вимушеній позі (нахиленим тулубом) терапевт виконує перкусію, пальпацію, аускультацію,
вимірює артеріальний тиск, досліджує шкірні покриви.
Лікарі і медичні сестри працюють в основному сидячи або стоячи, а при виконанні деяких
операцій можливе комбінування поз. Під час роботи стоячи підвищується навантаження на м’язи
нижніх кінцівок, спостерігається перерозподіл крові і можливе погіршення кровообігу. Робота в позі
сидячи менш несприятлива, оскільки зменшується висота центру ваги над площею опори, підвищується
стійкість тіла, знижується напруження м’язів, навантаження на серцево-судинну систему. Проте при
тривалій роботі сидячи часто спостерігається статична напруга м’язів шиї, плечового пояса, спини.
Зміна пози призводить до перерозподілу навантаження на групи м’язів, покращує кровообіг, обмежує
елементи монотонності.
Часто обране нераціональне положення тулуба пов’язане з тим, що медичне устаткування (столи,
медичні кушетки, каталки тощо), яке використовується зараз у медичних установах, не відповідає
основним ергономічним вимогам за параметрами і конструктивними особливостями (стільці з твердою
фіксацією, відсутність регулювання висоти устаткування, відсутність підлокітників та ін.).
Позу з легким нахилом вперед при письмі багато фахівців вважають фізіологічною. Проте, якщо
робоче місце неправильно організоване під час оформлення медичної документації, лікар часто
вимушений розвертати навкруг осі верхню частину тулуба, що веде до утворення кута повороту
корпусу до фронтальної лінії. У такому штучно викликаному вимушеному положенні лікар іноді
перебуває майже третину робочого часу.
Фіксоване зігнуте положення сидячи спричиняє значне напруження м’язів спини і шиї. Крім
того, при цьому погіршується кровопостачання внутрішніх органів, особливо в ділянці таза,
утруднюються дихальні рухи, послаблюються м’язи черевного преса і тазового дна. У зв’язку з цим у
працівників, які виконують роботу сидячи, можуть розвиватися викривлення хребта (кіфоз, сколіоз,
лордоз); у жінок, зокрема, зміни положення матки, порушення менструальної функції, слабкість
пологової діяльності, часті розриви промежини під час пологів тощо.
Фіксоване положення стоячи може призвести до захворювань органів нижньої частини тіла —
застійних явищ в органах малого тазу і судинах нижніх кінцівок, що може призвести до плоскостопості,
розширення вен нижніх кінцівок, опущення внутрішніх органів, зміни положення матки у жінок тощо.
У медичних працівників, які виконують роботу в положенні стоячи з нахиленим тулубом та
витягнутими руками (лікарі-стоматологи та інші фахівці, які здійснюють хірургічні види діяльності
(торакальна і абдомінальна хірургія тощо), може формуватися порушення постави — зокрема, розвиток
кіфозу. Тривале стояння зумовлює появу болю в м’язах у ділянці спини, попереку, шиї і плечей,
81
викликає появу остеохондрозу.
Захворювання кістково-м’язової системи й ушкодження м’яких тканин типу тендиніту виникають у
результаті використання меблів і устаткування, які не відповідають індивідуальним анатомофізіологічним особливостям. Тендиніт також може розвинутися в результаті посиленої рухової
активності (виконання стереотипних рухів окремих частин тіла) і мікротравматизації. Він проявляється
болем у грудній клітці, а також у пальцях рук від тривалого писання, друкування на клавіатурі
комп’ютера тощо.
У осіб, які довго працюють за комп’ютером, існує дуже високий ризик виникнення синдрому
зап’ясткового каналу, а також астенопії, яка може стати причиною істотних порушень функцій зорового
аналізатора.
Тривале психоемоційне навантаження може стати причиною важких хвороб серцево-судинної
системи – гіпертонічної хвороби, стенокардії, інфаркту міокарда, серцевої недостатності тощо, а також
інсульту, цукрового діабету. Всі ці хвороби часто призводять до передчасної смерті.
Невротичні розлади також часто зустрічаються серед медичних працівників, їх виникнення також
пов’язане з дією психофізіологічних чинників. Серед них: найпоширенішими є неврастенія (психічний
розлад, що проявляється у підвищеній дратівливості, стомлюваності, втраті здатності до тривалого
розумового і фізичного напруження), синдром хронічної втоми (проявляється у таких симптомах, як
почуття пригніченості і безвиході, потреба в самоті, безпричинна стомлюваність, розлад сну, апатія,
зниження пам’яті і м’язова слабкість), депресія (характеризується постійним поганим настроєм,
втратою здатності відчувати радість, загальмованістю, апатією, порушенням сну і мислення, зміною
маси тіла тощо), нервовий зрив (характеризується хронічною втомою, гострим головним болем,
безсонням, різкими перепадами настрою, неадекватною поведінкою, розладом серцевої діяльності та
вегетативних функцій).
Але найбільш несприятливі наслідки дії психофізіологічних чинників проявляються у медичних
працівників у вигляді “синдрому вигорання”. В 1974 році американський психіатр H.J.Freundenberger
для опису психологічного стану у волонтерів служб психічного здоров’я, що проявлявся у вигляді
виснаження, розчарування та відмови від роботи, вперше застосував термін “синдром вигорання
персоналу” (“staff burnout syndrome”). Такий синдром він визначив як “ураження, поглинання або знос,
що відбувається в людині внаслідок різко насичених вимог до власних ресурсів і сил”. S.T.Meier (1983)
визначив його як “стан, в якому людина не має очікуваної винагороди від виконаної роботи, але
навпаки очікує покарання, що відбувається внаслідок недостатньої мотивації, контрольованих
результатів або недостатньої компетенції”.
З одного боку, “синдром емоційного вигорання” – це певний тип реакції на хронічний
професійний стрес, який дозволяє людині дозувати і заощадливо витрачати енергетичні ресурси. Але, з
іншого боку – соматичні, психологічні та психопатологічні дисфункції, що виникають, мають
несприятливі наслідки для здоров’я та професійної діяльності спеціаліста.
ВООЗ визнала, що “синдром вигорання” є проблемою, яка вимагає медичного втручання. В
МКХ-10 “Синдром вигорання” виділений в окремий діагностичний таксон – Z73 (проблеми, пов’язані з
труднощами управління своїм життям) і шифруються Z73.0 – “вигорання” (burnout).
Згідно визначення ВООЗ (2001), “синдром вигорання (burnout syndrome) – це фізичне, емоційне
або мотиваційне виснаження, що характеризується порушенням продуктивності праці та втомою,
безсонням, підвищеною схильністю до соматичних захворювань, а також споживанням алкоголю або
інших психоактивних засобів з метою отримання тимчасового полегшення, що має тенденцію до
розвитку фізіологічної залежності та (у багатьох випадках) суіцидальної поведінки. Цей синдром
звичайно оцінюється як стрес-реакція у відповідь на безжальні виробничі та емоційні вимоги, що
виникають від надмірної відданості людини своїй роботі з супутньою цьому зневагою сімейного життя
або відпочинку”.
Фази розвитку синдрому професійного вигорання:
1. ПОПЕРЕДЖУВАЛЬНА ФАЗА.
а) Надмірна участь.
• Надмірна активність, відчуття незамінності.
• Відмова від потреб, не пов’язаних з роботою, витіснення невдач і розчарувань.
• Обмеження соціальних контактів.
б) Виснаження.
82
• Відчуття втоми, безсоння, небезпека нещасних випадків.
2. ЗНИЖЕННЯ РІВНЯ ВЛАСНОЇ УЧАСТІ.
а) За ставленням до співробітників, учнів, пацієнтів тощо.
• Втрата позитивного сприйняття колег.
• Перехід від допомоги до нагляду та контролю.
• Приписування вини за власні невдачі іншим людям.
• Домінування стереотипів в поведінці за ставленням до співробітників, учнів, пацієнтів – прояв
негуманного підходу до людей.
б) За ставленням до інших оточуючих.
• Відсутність емпатії, байдужість, цинічні оцінки.
в) За ставленням до професійної діяльності.
• Небажання виконувати свої обов’язки.
• Штучне продовження перерв у роботі, запізнення, залишення роботи раніше часу.
• Акцент на матеріальному аспекті при одночасній невдоволеності роботою.
г) Зростання вимог.
• Втрата життєвого ідеалу, концентрація на власних потребах.
• Відчуття переживання від того, що інші люди використовують тебе, заздрість.
3. ЕМОЦІЙНІ РЕАКЦІЇ.
а) Депресія.
• Постійне відчуття провини, зниження самооцінки.
• Безпідставні страхи, лабільність настрою, апатія.
б) Агресія.
• Захисні установки, обвинувачення інших, ігнорування своєї участі у невдачах.
• Відсутність толерантності та здатності до компромісу.
• Підозрілість, конфлікти з оточенням.
4. ФАЗА ДЕСТРУКТИВНОЇ ПОВЕДІНКИ.
а) Сфера інтелекту.
• Зниження концентрації уваги, відсутність здатності до виконання складних завдань.
• Ригідність мислення, відсутність уяви.
б) Мотиваційна сфера.
• Відсутність власної ініціативи, зниження ефективності діяльності, виконання завдань строго за
інструкціями.
в) Емоційно-соціальна сфера.
• Байдужість, уникнення неформальних контактів.
• Відсутність участі в житті інших людей або надмірне прив’язування до конкретної особи.
• Уникання тем, пов’язаних з роботою.
• Самодостатність, самітність, відмова від хобі, нудьга.
5. ПСИХОСОМАТИЧНІ РЕАКЦІЇ.
а) Зниження імунітету.
• Нездатність до релаксації у вільній час.
• Безсоння, сексуальні розлади.
• Підвищений тиск, тахікардія, головні болі.
• Болі в хребті, розлади травлення.
• Залежність від нікотину, кофеїну, алкоголю.
б. Розчарування.
• Негативна життєва установка.
• Відчуття безсистемності та безглуздості життя.
• Екзистенційний відчай.
Дослідження, проведені в різних регіонах світу, дозволяють стверджувати, що синдром
вигорання починає формуватися вже у студентів-медиків старших курсів. За даними деяких дослідників
близько 40% лікарів мають ті чи інші ознаки вигорання, які негативно впливу на професійну діяльність.
Всіх медичних працівників можна поділити на такі групи: 1. “Спеціалісти з високим рівнем
вигорання” – особи, діяльність яких пов’язана з хронічними хворобами, невиліковними або
вмираючими пацієнтами (в області онкології, пульмонології або психіатрії) та 2. “Спеціалісти з низьким
83
рівнем вигоряння” віднесені особи, робота яких пов’язана з пацієнтами, захворювання яких мають
сприятливий прогноз (в акушерстві та гінекології, оториноларингології, офтальмології).
Лікарі частіше, ніж їхні колеги в інших професіях, страждають від депресії, переживають
вигорання і здійснюють самогубство. Цькування, вигоряння і недостатність сну підвищують ризик
суїциду. Медична практика виснажлива, з важкими умовами, такими як робота нон-стоп протягом 24
годин і більше, що є недопустимим в інших професіях. Лікарі скаржаться на галюцинації, що
загрожують життю, напади, депресію і думки про суїцид через порушення сну. Втомлені лікарі стають
відповідальними за заподіяну пацієнтам шкоду. Деякі лікарі вбивають себе зі страху нашкодити
пацієнту в результаті сильного недосипання. Так, у Сполучених Штатах Америки кожного року від
самогубств вмирає від 300 до 400 лікарів – це майже один лікар щодня.
Фізичні шкідливі та небезпечні чинники виробничого середовища, їхній вплив на стан здоров’я
медичних працівників
Впровадження у медицину новітнього обладнання призвело до дії на медичних працівників
комплексу фізичних чинників: несприятливого мікроклімату, шуму, ультразвуку, вібрації, іонізуючого
або лазерного випромінювань тощо.
Мікроклімат. Під виробничим мікрокліматом розуміють поєднання температури, вологості,
швидкості руху повітря та інфрачервоного (теплового) випромінювання в робочій зоні. Він значною
мірою залежить від метеорологічних або кліматичних умов регіону, а при певних видах робіт (на
відкритому повітрі) може бути повністю зумовлений ними. Мікроклімат впливає на теплообмін людини
з зовнішнім середовищем, багато в чому визначає його тепловий стан, самопочуття, працездатність,
продуктивність праці.
Умовно всіх медичних працівників за впливом на них мікроклімату можна поділити на дві групи:
— трудова діяльність яких проходить в основному в приміщенні (хірурги, стоматологи,
отоларингологи, психіатри та ін.);
— трудова діяльність яких більшою чи меншою мірою пов’язана з перебуванням поза приміщенням
(дільничні терапевти, педіатри, лікарі швидкої допомоги тощо).
Відповідно до чинного законодавства мікроклімат основних приміщень лікарень, пологових
будинків або інших стаціонарів повинен бути оптимальним. Водночас, за даними досліджень
мікроклімату у більшості виробничих приміщень ЗОЗ, параметри мікроклімату не забезпечують
нормальний рівень теплообміну ні персоналу, ні хворих, часто спостерігається висока або низька
температура, підвищена або недостатня вологість повітря.
В операційних блоках у теплий період року за відсутності штучної вентиляції температура повітря
може сягати 26—28 °С і більше, а в операційних з кондиціонуванням — 24 °С при низькій відносній
вологості (28—45 %) і майже нерухомому повітрі. Навіть взимку температура повітря в операційних
може перевищувати допустимі величини на 3—5 °С.
Внаслідок цього 80,2 % хірургів скаржаться на «нагрівний» мікроклімат. Значна величина
вологовитрат у хірургів під час операції залежить не тільки від ступеня нервово-емоційного
напруження, а і від температури повітря. При температурі повітря в операційній 21—22 °С втрати
вологи організмом хірурга за рахунок потовиділення складають 0,75 г/хв, при 25—26 °С — 2,75 г/хв,
досягаючи іноді 700 г за операцію. Можливе перегрівання організму членів хірургічної бригади. Цьому
може сприяти збільшення тривалості операційного дня, поступова кумуляція тепла в організмі,
недоліки хірургічного спецодягу. Шапочка, маска, рукава халата прикривають ті ділянки шкіри, які
звичайно беруть активну участь в збільшенні тепловитрат при гіпертермії. Часта обробка халатів
(прання, стерилізація, прасування) значно знижує повітропроникність тканини.
Останніми роками в приміщеннях ЗОЗ внаслідок пізнього включення і раннього відключення
централізованого опалювання в холодний період року температура повітря нерідко знижується до 10—
12 °С. Це зумовлює зменшення працездатності персоналу, переохолодження, збільшення рівня
захворювань, зумовлених простудами, загострення багатьох хронічних захворювань, призводить до
зростання нервово-емоційного напруження персоналу, оскільки низькі температури в приміщеннях
ускладнюють обстеження хворих, виконання лікувальних і діагностичних маніпуляцій. Дуже часто
відсутність належного опалювання супроводжується відсутністю гарячої води, що додатково сприяє
переохолодженню персоналу.
У ряді виробничих приміщень фізіотерапевтичного блоку (бальнеологічних, душових, басейнах та
84
ін.), як правило, спостерігається підвищена вологість повітря до 75—87 %. Причому в теплий період
року вона часто поєднується з підвищеною температурою повітря (21—25 °С), а в холодний — зі
зниженою (16—18 °С).
До теплового дискомфорту медичного персоналу можуть призводити також порушення в організації
режиму роботи. Наприклад, у стоматологічних кабінетах безперервна робота протягом 3-х год
призводить до підвищення температури повітря робочих приміщень до 22—24 °С і відносної вологості
до 70 %.
Максимальні температури відмічаються в кабінетах ортопедичної стоматології, що обумовлено
використанням в роботі протезистів відкритого вогню газових горілок. Це стосується і приміщень
зуботехнічних лабораторій при великій кількості робочих місць зубних техніків, які постійно
використовують газові горілки. Вологість повітря, як правило, знаходиться в межах норми у всіх
приміщеннях, за виключенням так званих “варочних”, де спостерігається її підвищення до 80%
внаслідок виділення вологи в процесі полімеризації пластмас.
Медичні працівники (дільничні терапевти, педіатри, персонал швидкої і невідкладної медичної
допомоги та ін.), які працюють як у приміщеннях, так і поза ними, зазнають впливу контрастного
мікроклімату. Різка і часта зміна температур зовнішнього і внутрішнього (в приміщенні) повітря, його
вологості і швидкості руху не дозволяє цій категорії працівників адаптуватися до умов, що часто
змінюються.
Рівні інфрачервоного випромінювання в ЗОЗ (фізіотерапевтичні відділення, лабораторії,
стерилізаційні, дезінфекційні, пральні та ін.), як правило, не перевищують гігієнічних регламентів.
Тривала дія на організм високої температури може спричинити підвищення температури тіла до
кількох десятих градуса, а при недостатності механізмів терморегуляції — на 1—2 °С і вище. При
виконанні фізичної роботи, а отже, при вищій теплопродукції температура тіла підвищується швидше і
більшою мірою. Якщо перегрівання організму помірне, збільшується частота серцевих скорочень та
прискорюється кровоток.
Дія високої температури оточуючого повітря на людину спричинює зміни тонусу судин та їхнього
кровонаповнення. При цьому кровоносні судини м’язів і внутрішніх органів звужуються, а периферичні
судини шкіри розширюються.
Під дією високої температури повітря та інфрачервоного випромінювання в організмі розвивається
гіпоксія, ступінь якої залежить від інтенсивності та тривалості дії нагрівальних факторів, а також значні
порушення водно-сольового обміну, пов’язані із втратою значної кількості води і електролітів.
З потом виводяться органічні та неорганічні речовини, які становлять 0,26—0,78 % загальної маси
поту. Близько 2/3 з них становлять неорганічні сполуки та 1/3 — органічні. Неорганічні речовини
представлені в основному натрію хлоридом (64—74 %); приблизно половину всієї маси органічних
сполук становить сечовина. Основним компонентом поту є вода — близько 99,5 %.
Крім натрію хлориду, з потом виводяться іони магнію, міді, йоду, марганцю та інших елементів, що
може спричинити порушення провідності серцевого м’яза, підвищення проникності судинних стінок та
мембран клітин крові.
Виведення з організму водорозчинних вітамінів (аскорбінової кислоти, тіаміну, піридоксину) при
інтенсивному потовиділенні може спричинити порушення їхнього обміну.
Шум, інфра- й ультразвук. За фізичним критерієм шум, інфра- і ультразвук є акустичними
коливаннями. Людське вухо сприймає не весь звуковий діапазон хвиль: людина чує лише звуки з
частотою від 20 до 20 000 Гц (чутний діапазон). Звуки з частотами нижче 20 Гц називаються
інфразвуками, а з частотами більше 20 000 Гц — ультразвуками.
Шум — це сукупність звуків різної частоти й інтенсивності, які безладно змінюються в часі і
викликають як у медпрацівників, так і у пацієнтів неприємні відчуття та об’єктивні зміни органів і
систем. У ЗОЗ до рівнів шуму в приміщеннях пред’являють підвищені вимоги. Це пов’язано як з
інтересами хворих, які потребують спокійної обстановки, так і необхідністю створення сприятливих
умов праці для персоналу, бо високі рівні шуму можуть знижувати працездатність, викликати додаткове
нервове напруження, заважати зосередитись.
У більшості ЗОЗ рівні шуму не перевищують гранично допустимих значень для певного виду
приміщень. Проте впровадження в медицину нового обладнання, що має значні потужності, призводить
до істотного зростання рівнів шуму.
85
До основних джерел шуму в ЗОЗ належать такі:
 системи вентиляції та кондиціонування повітря;
 наркозні та дихальні апарати;
 апарати, що відсмоктують рідину;
 швидкісні бормашини;
 інженерне і технологічне обладнання (ліфти, системи водопроводу і каналізації).
Наприклад, в операційних блоках системи кондиціонування повітря іноді сприяють підвищенню
рівня шуму на 5—19 дБА понад гранично допустимий рівень (ГДР), а деякі наркозні і дихальні апарати
підвищують його на 26—30 дБА, досягаючи 73 дБА. Апарати, що відсмоктують рідину, створюють шум
53—79 дБА. Шум від інженерного і технологічного обладнання (ліфти, системи водопроводу і
каналізації, вентиляції і кондиціонування, центрифуги, електропилососи тощо) може досягати 93 дБА.
Шум чинить дію не лише безпосередньо на слуховий аналізатор, але також і на ЦНС, що спричиняє
порушення функцій різних систем організму. Зміни в організмі людини, що виникають унаслідок дії
шуму на нього, можуть бути умовно поділені на специфічні, що виникають в органі слуху, і
неспецифічні, які виникають в інших органах і системах організму.
Зміни, що виникають у звуковому аналізаторі внаслідок дії шуму (достатньо інтенсивного і
тривалого), характеризуються повільно прогресуючим зниженням слуху за типом кохлеарного невриту.
Так, з середини 60-х років ХХ ст. у практику стоматології почали впроваджувати швидкісні бормашини
і турбіни, які при роботі створюють високий рівень шуму зі значним перевищенням у високочастотному
діапазоні від 10 до 26 дБ, який здатний призводити до розвитку у значної частини стоматологів
професійної хвороби – нейросенсорної приглухуватості.
Шум може чинити шкідливий вплив також на центральну нервову систему, серцево-судинну, імунну
систему, вестибулярний аналізатори медичних працівників (неспецифічна дія).
Працівники, що зазнають дії шуму, висловлюють скарги на головний біль різної інтенсивності,
запаморочення при зміні положення тіла, зумовлене дією шуму на вестибулярний апарат, зниження
пам’яті, підвищену стомлюваність, емоційну лабільність, порушення сну (переривчастий сон, безсоння,
рідше сонливість), біль у ділянці серця, зниження апетиту, підвищену пітливість та ін. Частота
виникнення цих симптомів і ступінь їх вираженості залежать від стажу роботи в умовах шуму,
інтенсивності шуму і його характеру.
Шум є одним з найбільш суттєвих стресових виробничих чинників. При цьому виникають зміни як у
нейроендокринній, так і в імунній системах. Зміни в імунній системі проявляються у зниженні
антиінфекційного імунітету, створенні сприятливих умов для розвитку аутоімунних і алергійних
процесів, зниженні протипухлинного імунітету.
На тлі інтелектуалізації праці медичних працівників відзначається збільшення шкідливого впливу
шуму середньої інтенсивності (нижче 80 дБА). Шум такої інтенсивності не спричиняє втрати слуху, але
підвищує дратівливість і стомлюваність, які при збільшенні стажу роботи можуть призвести до
розвитку загальносоматичних порушеннь і захворюваннь. При поєднані дії шуму з деякими
лікарськими препаратами, вібрацією, напруженням і складністю праці, його несприятливий вплив може
посилюватися.
Ультразвук за частотним діапазоном умовно поділяють на низькочастотний ультразвук — 20—100
кГц, який поширюється повітрям і контактним шляхом, і високочастотний — 100 кГц — 1000 МГц —
лише контактним шляхом. Нині високочастотний ультразвук застосовують в медицині для діагностики і
лікування багатьох хвороб у кардіології, хірургії, акушерстві, гінекології, нейрохірургії, неврології,
офтальмології, стоматології, оториноларингології, дерматології й урології, фізіотерапії,
низькочастотний ультразвук — для розсікання, різання і з’єднання біологічних тканин, руйнування
новоутворень, стерилізації інструментів.
Медичний персонал може зазнавати несприятливої дії ультразвуку при систематичному
обслуговуванні діагностичної, терапевтичної і хірургічної апаратури, установок стерилізації
інструментарію тощо.
Низькочастотний ультразвук із рівнями інтенсивності, що перевищують ГДР, може викликати у
медичних працівників функціональні зміни центральної і периферичної нервової, серцево-судинної,
ендокринної систем, слухового і вестибулярного апаратів. Медичний персонал при цьому часто
скаржиться на головний біль, загальну слабкість, запаморочення, погіршення пам’яті, дратівливість,
зниження працездатності.
86
На біологічні структури ультразвук діє на різних рівнях: механічному (мікромасаж тканин); фізикохімічному (прискорення процесів дифузії через біологічні мембрани і зміну швидкості біологічних
реакцій); термічні ефекти і процес кавітації (руйнування клітини).
Високочастотний ультразвук унаслідок малої довжини хвилі практично не поширюється в повітрі і
діє на медичних працівників або пацієнтів тільки при контакті джерела з поверхнею тіла. При цьому у
персоналу, який тривало працює з ним, можуть розвинутися поліневрит верхніх кінцівок і
ангіодистонічний синдром.
Тривалий вплив контактного ультразвуку викликає ураження периферичного нейросудинного
апарату (вегетативний поліневрит, парез пальців), ступінь вираження яких може збільшуватися під
впливом супутніх чинників. При тривалому стажі роботи клінічні прояви дії ультразвуку мають в
більшості випадків системний характер: вегетативний поліневрит і периферичний ангіодистонічний
синдром верхніх кінцівок, вегето-судинна дистонія гіпотензивного типу і астенічний синдром. При
невеликому стажі роботи лікаря (до 5 років) відмічаються випадки функціонального розладу діяльності
різних систем організму в 2—3 рази частіше ніж у осіб у контрольній групі: зміна в окремих випадках
електричної активності головного мозку, пов’язана з ознаками дисфункції стовбурових і гіпоталамічних
структур; підвищення збудження вестибулярного апарату, що є раннім проявом порушень діяльності
ЦНС; зниження індексу кровонаповнення судин головного мозку, тенденція до підвищення судинного
тонусу. Відмічаються еностози у фалангах пальців і дрібних кістках зап’ястка.
У приміщеннях ЗОЗ інфразвукові коливання можуть виникати при роботі кондиціонерів,
вентиляційних систем, компресорів, вентиляторів тощо. Залежно від частоти і часу дії в організмі
медичного працівника можуть відбуватися зміни функціонального характеру або й переходити в
патологічні.
Інфразвукові хвилі, через резонанс з коливаннями внутрішніх органів, чинять виражену
несприятливу дію на організм і спричиняють зміни у ЦНС, ССС, ДС і ендокринній системі, а також
порушення функції кохлеовестибулярного аналізатора; при цьому вираженість зазначених змін
залежить від інтенсивності, частоти і тривалості дії інфразвуку.
Інфразвук чинить подразливу дію, особливо на психоемоційну сферу, і викликає відчуття вібрації у
грудній і черевній порожнинах, спричиняє порушення ритму дихання, закладання і тиск у вухах,
головний біль, запаморочення, нудоту, утруднення при ковтанні і модуляції мови, тремор рук, озноб,
відчуття незрозумілого страху і занепокоєння, що змінюється відчуттям втоми, стомлення, млявості і
неуважності.
З боку ССС при дії інфразвуку відзначається порушення ЧСС, зокрема брадикардія та збільшення
діастолічного АТ.
Низькочастотні акустичні коливання, у тому числі й інфразвукового діапазону спричиняють
відчуття вібрації грудної стінки, сухість у порожнині рота, порушення зору, головний біль,
запаморочення, нудоту, кашель, задуху, дискомфорт у ділянці підребер’я, дзвін у вухах, утруднення
модуляції мови, біль при ковтанні і деякі інші хворобливі симптоми.
Вібрація — це складні механічні коливальні рухи інструменту, підлоги, сидіння, що передаються
тілу людини або його окремим частинам при безпосередньому контакті. Дія вібрації визначається
рівнями інтенсивності, спектральним складом, способом її передачі людині та фізичними
властивостями її тіла. Діючи на тіло людини, вібрація поширюється по тканинах, подразнює
механорецептори, викликає нейрорефлекторні і суб’єктивні реакції. Вона також може впливати
безпосередньо на окремі органи людини або організм в цілому.
Вібрації зазнають в основному стоматологи, масажисти і медсестри фізіотерапевтичного відділення,
які працюють з апаратурою, що вібрує (стоматологічним обладнанням, електромасажерами тощо), а
також персонал швидкої і невідкладної допомоги. Причому, на перших діє локальна, а на інших впливає
загальна (транспортна) вібрація.
Тривала дія вібрації на медичних працівників може призводити до стійких патологічних порушень в
організмі з боку нервової, серцево-судинної систем, органа слуху, викликаючи вібраційну хворобу.
Фізіологічні ефекти вібраційної дії на людину визначаються деформацією або зміщенням органів і
тканин, що порушує їх нормальне функціонування і призводить до подразнення численних
механорецепторів, які сприймають вібрацію. Усе це відображається на фізіологічних і психічних
реакціях організму людини.
Вібрації низьких частот спричиняють порушення функціонального стану вестибулярного
87
аналізатора, які проявляються як стан “заколисування” — хвороба руху, що проявляється в таких
основних клінічних формах: нервовій, серцево-судинній, шлунково-кишковій і змішаній. На вищих
частотах виникає підвищення втоми м’язової системи, створюються умови для мікротравматизації
опорно-рухового апарату.
Низькочастотна загальна вібрація викликає тривалу травматизацію міжхребцевих дисків і кісткової
тканини, зміщення органів черевної порожнини, зміну моторики непосмугованих м’язів шлунка і
кишок, може спричинити больові відчуття в ділянці попереку, виникнення і прогресування
дегенеративних змін хребта, захворювань на хронічний попереково-крижовий радикуліт.
При дії низькочастотної вібрації знижується гострота зору, порушується кольоросприйняття,
звужуються межі поля зору, зменшується стійкість ясного бачення, знижується функціональна
рухливість очних яблук, виникає розлад фіксації предметів очима, порушується чіткість сприйняття
об’єктів, утруднюється читання показників приладів.
Вібрацію розглядають як сильний стрес-чинник, що чинить негативний вплив на психомоторну
працездатність, емоційну сферу і розумову діяльність людини і підвищує вірогідність виникнення
нещасних випадків.
Дія вібрації може підсилюватися іншими виробничими чинниками — низькою температурою
повітря, наявністю токсичних речовин, надмірним фізичним навантаженням тощо.
Електромагнітні коливання. Електромагнітні коливання залежно від енергії поділяють на
неіонізуюче і іонізуюче випромінювання.
До іонізуючих випромінювань належать такі електромагнітні коливання, енергії квантів яких
достатньо для іонізації молекул і атомів. Якщо енергії квантів електромагнітних коливань при взаємодії
з речовиною недостатньо для іонізації атомів, їх називають неіонізуючим випромінюванням.
Неіонізуюче випромінювання. Нині електромагнітні коливання широко використовуються в медицині
з лікувальною і діагностичною метою: магнітоіндуктотерапія, піротерапія, електросон, інфрачервоне,
ультрафіолетове випромінювання та ін.; для нагрівання охолодженої крові; для швидкого зняття
гіпотермії після операції на відкритому серці; для розморожування консервованих органів і тканин; при
лікуванні обморожень. Перспективним є використання електромагнітних полів для підвищення
імунорезистентності тканин, а також при лікуванні злоякісних новоутворень.
Все частіше при діагностиці захворювань застосовують магніторезонансні томографи. Поле
розсіяння поблизу томографа може досягати високих значень.
При проведенні досліджень в семи фізіотерапевтичних відділеннях встановлено, що в більшості
випадків при роботі апаратури типу «УВЧ» (40, 68 Мгц) має місце перевищення електромагнітних полів
(ЕМП) по енергетичній складовій в 6,1 рази, по електричній складовій — в 3,1 рази. Перевищення
нормативів з енергетичного навантаження при роботі апарата «УВЧ-66» (40,68 Мгц) — у 8 разів, «УВЧ66-2» — в 1,5 рази, «УВЧ-80-1» (49, 68 Мгц) — в 1,4 рази, «Іскра-1» (40,68 Мгц) — в 1,7—3,9 рази.
Джерелом електромагнітних полів є також і персональні ЕОМ.
ЕМП можуть несприятливо діяти на людину. Інтенсивність дії залежить від потужності джерела
(джерел) електромагнітних випромінювань, довжини хвилі, конструктивних особливостей
випромінюючих пристроїв, технічного стану апаратури, тривалості і характеру дії (постійне,
інтермітуюче), площі опромінюваної поверхні, ефективності захисних заходів, розташування робочого
місця, анатомічної будови органа, що зазнає впливу полів, електричних і магнітних властивостей
біологічних тканин.
ЕМП міліметрового діапазону поглинаються поверхневими шарами шкіри, сантиметрового —
шкірою і підлеглими тканинами, дециметрового — проникають на глибину 8—10 см. Для довших хвиль
тканини тіла людини є добре провідним середовищем.
Механізм порушень, що відбуваються в організмі під впливом ЕМП, обумовлений їх нетепловою і
тепловою дією. Нетеплова дія ЕМП визначається біохімічними змінами, що відбуваються в клітинах і
тканинах. Найбільш чутливими є центральна нервова і серцево-судинна системи. Спостерігаються
порушення умовно-рефлекторної діяльності, зниження біоелектричної активності мозку, зміни
міжнейронних зв’язків, можливі відхилення з боку ендокринної системи.
У початковий період дії може підвищуватися збудливість нервової системи, в подальшому
відбувається зменшення її функції, що виявляється в астено-невротичних станах. У зв’язку з цим для
хронічної дії ЕМП характерні головний біль, швидка стомлюваність, погіршення самопочуття,
артеріальна гіпотензія, брадикардія, зміна провідності серцевого м’яза тощо.
88
Теплова дія ЕМП характеризується підвищенням температури тіла, локальним вибірковим
нагріванням тканин, органів, клітин унаслідок переходу енергії ЕМП у теплову енергію. Інтенсивність
нагрівання залежить від кількості поглинутої енергії та швидкості відтоку тепла від опромінюваних
ділянок тіла. Відтік утвореного тепла ускладнений в органах і тканинах з поганим кровопостачанням.
Насамперед уражується кришталик ока, який не має кровоносних судин. Під дією опромінювання в
ньому може відбуватися коагуляція білків, що призводить до розвитку катаракти. Нагрівання ЕМП
паренхіматозних (печінка, підшлункова залоза) і порожнинних органів, що містять рідину (сечовий
міхур, шлунок), може викликати загострення хронічних захворювань (виразок, кровотеч, перфорацій).
Іонізуюче випромінювання. Здатність іонізуючого випромінювання проникати через тіло людини й
іонізувати тканини організму у медичній практиці використовують з діагностичними і терапевтичними
цілями. Джерелами іонізуючого випромінювання в медицині є різні апарати і радіоактивні речовини
(табл. 1). Їх дії найбільше зазнають працівники рентгенівських кабінетів, радіологічних лабораторій,
кабінетів і відділень променевої діагностики, терапії, хірурги, травматологи.
Найбільше опромінення рук і голови персоналу можливе при проведенні тривалих діагностичних
маніпуляцій, наприклад при рентгеноскопії хворого, проведенні ангіографії, кардіохірургічних
маніпуляцій.
Таблиця 1
Характеристика джерел іонізуючого випромінювання
Джерела випромінювання
Використання іонізуючого випромінювання
Рентгенодіагностичні апарати
Рентгенодіагностика
Рентгенівські апарати
Рентгенотерапія
Дистанційні радіоізотопні апарати
Дистанційна променева терапія
Апарати для внутрішньопорожнинної
Внутрішньопорожнинна терапія
терапії
Медичні електронні прискорювачі
Мегавольтна терапія
Радіофармакологічні препарати
Радіодіагностичні дослідження
Відкриті джерела випромінювання
Променева терапія відкритими джерелами, радонові
лабораторії та радонові лікарні
Закриті джерела випромінювання
Контактна променева терапія закритими джерелами
При частому виконанні операцій під рентгенологічним контролем дози опромінення хірургів можуть
перевищувати гранично допустимі величини.
Фахівці з радіаційної гігієни можуть зазнавати впливу іонізуючого випромінювання від різних
промислових установок і інших джерел під час їх санітарного обстеження. Найбільшого опромінення
фахівці цієї сфери зазнали при дослідженнях рівнів забруднення території Чорнобильської АЕС
радіоактивними викидами після аварії.
В основі біологічної дії іонізуючої радіації лежить її здатність спричиняти іонізацію атомів і молекул
опромінюваної тканини. Це є першою ланкою в біологічній дії іонізуючого випромінювання. У
результаті іонізації атоми набувають значної активності, утворюються так звані вільні радикали, здатні
спричиняти ланцюгові хімічні реакції, які й реалізуються в ушкодженні опроміненої тканини.
Iонізуюча радіація в організмі людини створює дві основні групи ефектів — детерміністичні
(безпосередні) і стохастичні (віддалені).
До детерміністичних належать дозозалежні ефекти, виникнення яких прямо пропорційно залежить
від дози опромінення організму. Іншими словами, виникнення цього ефекту гарантоване при певній дозі
опромінення організму людини. До детерміністичних ефектів належить гостра і хронічна променева
89
хвороба, променеві опіки, катаракта.
Стохастичні ефекти не належать до дозозалежних, вони мають ймовірнісний характер. Тобто зі
збільшенням дози опромінення зростає ймовірність виникнення стохастичного ефекту. Такі ефекти
можуть виникати як в опроміненому організмі, так і в подальших поколіннях. Стохастичні ефекти, у
свою чергу, підрозділяються на соматостохастичні і генетичні (тобто такі, що призводять до спадкових
змін). До стохастичних ефектів належать генні мутації, хромосомні аберації, онкогенез, скорочення
тривалості життя.
Природне і штучне освітлення.
Світло – область спектру електромагнітних хвиль з довжинами 400 до 760 нм, які безпосередньо
сприймається людським оком.
Освітленість — величина світлового потоку F, що падає на поверхню площею S. Одиниця
освітленості — люкс (лк) — освітленість поверхні площею 1 м2 при падаючому на неї світловому
потоці потужністю 1 лм. На відміну від освітленості, кількість світла, що відбивається поверхнею,
називається яскравістю.
Освітлення поділяють на такі види:
 природне освітлення (формується за допомогою сонячного випромінювання: прямого,
розсіяного світла небосхилу і відбитого світла від землі та різних об’єктів, що проникає через світлові
отвори в зовнішніх огороджувальних конструкціях);
 штучне освітлення (освітлення приміщення тільки джерелами штучного світла);
 сумісне освітлення (освітлення, при якому недостатнє за нормами природне освітлення
доповнюється штучним).
У ЗОЗ освітлення приміщень має бути:
— достатнім (дозволяти виконувати зорову роботу з різними об’єктами розрізнення без напруження
зорового аналізатора);
— рівномірним (не повинно бути великої різниці між яскравістю як на робочій поверхні, так і в
навколишньому просторі);
— не викликати ефекту засліпленості від прямої (джерел світла) і відбитої (медичний інструментарій
тощо) блискучості;
— не спотворювати гамму кольорів оточуючих предметів і, насамперед, колір шкіри і слизових
оболонок пацієнта.
Частина приміщень — операційні, палати інтенсивної терапії, пологове, приймальне відділення,
перев’язувальні, лабораторії для термінових аналізів, робота в яких не може перериватися негайно,
повинні бути обладнані аварійним освітленням від автономних джерел живлення.
Особливі вимоги пред’являються до освітлення операційних — висока освітленість робочої поверхні
(операційного столу) з одночасним виключенням виникнення тіней від рук та голови хірурга і не
допущення теплового нагрівання від світильників оперованого і голови хірурга. Зараз для освітлення
операційних широко використовуються світильники типу “Свет”, в яких кожне джерело світла
перекрито теплопоглинальним фільтром, а також безтіньові світильники типу СРСА, СМ-36, СМТ
тощо, якість світла в яких регулюється зміною відстані від лампи до оперованого хворого.
Недостатнє і нераціональне освітлення може стати причиною невиправдано високого напруження
зорового аналізатора, зниження працездатності, порушення зору, отримання травм (порізи, уколи,
електротравми). Це особливо важливо для таких фахівців, як стоматологи, отоларингологи,
офтальмологи, хірурги, гістологи, гематологи й інших, специфіка роботи яких пов’язана з незначними
розмірами об’єктів розрізнення (0,1—0,3 мм), які до того ж важкодоступні для розгляду.
Мікрохірурги, гематологи, гістологи, мікробіологи та інші фахівці для виконання своєї роботи
використовують спеціальні оптичні прилади — мікроскопи. Робота з операційними або лабораторними
мікроскопами належить до категорії зорових робіт найвищої точності. При цьому навантаження на очі
обумовлюється не тільки малими розмірами певного об’єкта, а і великим контрастом аналізованого
поля та навколишнього фону, необхідністю акомодації очей при фокусуванні зображення.
Недостатність штучного освітлення у приміщеннях ЗОЗ найчастіше пов’язана з вибором
нераціональної системи освітлення, неправильним розміщенням джерел світла. У роботі таких фахівців,
як педіатри, дерматологи, інфекціоністи тощо не завжди використовуються люмінесцентні лампи з
правильною передачею кольорів. Не завжди враховується необхідність світлової адаптації у
90
рентгенологів, отоларингологів та ін.
Нераціональне освітлення може несприятливо впливати на здоров’я медичних працівників,
спричинюючи такі захворювання, як короткозорість, кон’юнктивіт, блефарит, ністагм,
астеновегетативні порушення, неврози тощо.
Тривале виконання точних зорових робіт на близькій відстані при недостатніх рівнях освітленості та
значному напруженні м’язів кришталика може призвести у медичних працівників до розвитку так
званої несправжньої короткозорості. У цих випадках статичне напруження війкового м’яза призводить
до його тонічного скорочення — розвивається так званий спазм акомодації. При спазмі акомодації око
стає короткозорим, але ця короткозорість несправжня, така, що проходить після відпочинку ока від
виконуваної роботи. Несправжня короткозорість, якщо робота продовжується в тих же умовах, може
перейти в справжню короткозорість, при якій відбувається збільшення передньозаднього розміру
очного яблука.
Несприятливі умови зорової роботи можуть призводити також до раннього (до 40-річного віку)
розвитку старечої далекозорості, коли кришталик втрачає свою еластичність.
Низький рівень освітленості, засліплююча дія джерел світла, пульсація світлового потоку, відбиті
відблиски від полірованих блискучих предметів, нерівномірне освітлення робочої зони можуть
порушити правильне сприйняття навколишніх предметів і призвести до травматизму.
Ультрафіолетове (УФ) випромінювання — частина спектра електромагнітного випромінювання з
довжиною хвилі 10-400 нм.
У ЗОЗ УФ випромінювання застосовуються для лікування різних захворювань шкіри і інших хвороб
– вітиліго, псоріазу, гніздової плішивості, нейродермії, шкіряної Т-клітинної лімфоми, ревматоїдного
артриту, а також для профілактики УФ-недостатності.
Впливу УФ випромінювання зазнають медичні працівники, які виконують відповідні
фізіотерапевтичні процедури та лікарі-стоматологи. УФ-випромінювання може діяти на персонал також
при опромінюванні виробничих приміщень з метою дезінфекції повітря, якщо при цьому не
виконуються певні правила.
Несприятлива дія УФ випромінювання на організм медичних працівників полягає у виникненні:
 певних видів раку шкіри: базальноклітинного (базаліоми), плоскоклітинного (шипоподібного)
і злоякісної меланоми;
 фотокератокон’юнктивіту (гострого запалення рогівки і кон'юнктиви ока);
 катаракти (ушкодження кришталиків очей, що виявляється в їх помутнінні і виникненні
опалесценції).
 фотосенсибілізації та фототоксичних реакцій при взаємодії з хімічними речовинами –
фотосенсибілізаторами, якими можуть виступати ендогенні (триптофан, рибофлавін тощо) і екзогенні
речовини (косметика і парфуми, що містять мускус, амбру, олію бергамоту, сандалову олію, лікарські
препарати – ібупрофен, антигістамінні препарати, сульфоніламиди, деякі нестероїдні протизапальні
засоби, антибіотики (тетрациклін), екстракт звіробою, хлорпромазин, псорален тощо).
Лазерне випромінювання. Лазери — це джерела електромагнітного випромінювання оптичного
діапазону з довжиною хвилі 0,2—1000 мкм, яке може мати різну, але тільки одну довжину хвилі
(монохроматичність), що характеризується високою упорядкованістю і спрямованістю коливань. Це
дозволяє отримувати паралельні пучки світла надзвичайної інтенсивності, що в основному і відрізняє
випромінювання лазера від випромінювання звичайних джерел світла.
Пріоритетними напрямами в лазерній медицині є: лікування пухлинних захворювань, операції на
порожнинних органах із використанням лазерної ендоскопічної техніки і зшиваючих апаратів;
лікування вогнепальних, опікових і гнійних ран; лазерна літотрепсія тощо.
При роботі з лазерами медичний персонал може зазнавати впливу прямого випромінювання, що
зумовлена безпосередньо лазером, а також розсіяного і відбитого (дзеркального і дифузного)
випромінювання.
Аналіз вимірів дифузно відбитого лазерного випромінювання на робочих місцях медичного
персоналу, який обслуговує лазерні установки, показав, що 54 % лазерних установок працюють в
режимі, при якому перевищуються норми лазерної безпеки. Потужність дифузно відбитого лазерного
випромінювання при цьому перевищує ГДР в 1,5—2 рази. Лазерні установки розміщені, як правило, в
приміщеннях, де не дотримуються спеціальні умови оснащення, зокрема, в деяких кабінетах відсутнє
91
матове зелене фарбування стін; кабінети не оснащені комплектами спеціального неблискучого
інструментарію; обслуговуючий медперсонал не має відповідного спецодягу. Відсутність світлофільтрів
захисних окулярів, підібраних відповідно до довжини хвилі лазерного випромінювання, призводить до
свідомого «затемнення» робочих місць медичного персоналу. Недостатнє освітлення обумовлює більше
поглинання оком світлової енергії лазерного випромінювання за рахунок значного розширення зіниць.
У цілому для праці медичних працівників, які використовують лазерні установки, як правило,
характерним є вплив лазерного випромінювання, що перевищує ГДР на 54,5 % робочих місць, низький
рівень освітленості в 93 % випадків, наявність в повітрі речовин, що виділяються при взаємодії
лазерного променя з тканинами, та велика щільність робочого часу (у 86,5 % випадків).
Енергія лазерного випромінювання при поглинанні біологічними тканинами трансформується в
теплову. Вона може потенціювати фотохімічні процеси, порушувати електронні переходи, чинити іншу
ушкоджуючу дію на обслуговуючий персонал.
Розрізняють термічну і нетермічну, загальну та місцеву дію лазерного випромінювання.
Термічна дія випромінювання лазерів полягає у миттєвому скипанні тканин, що призводить до їх
механічного ушкодження, виникає ділянка некрозу з кратероподібною деформацією. Тому характерною
ознакою лазерного опіку є чітка відмежованість ураженої ділянки від інтактної.
Нетермічна дія лазерного випромінювання зумовлена переважно електричним і фотохімічним
ефектами. Лазерне випромінювання при тривалій його дії на організм спричиняє порушення функцій
нервової і серцево-судинної систем, викликає зміни гематологічних і імунологічних показників, знижує
активність деяких ферментів і медіаторів. У більшості випадків ці зміни проявляються як астенічні й
астеновегетативні синдроми, що супроводжуються компенсаторно-пристосувальними реакціями.
Місцева дія лазерного випромінювання може спричиняти ураження очей і тих органів, які вибірково
реагують на цей вид випромінювання. Ураження ока залежить від довжини хвилі лазерного
випромінювання. Видимий діапазон лазерного випромінювання (0,4—1,4 мкм) майже безперешкодно
досягає сітківки і діє, в основному, на фотосенсорний шар, спричиняючи тимчасову втрату зору, а у разі
опіку сітківки — втрату зору в цій ділянці зорового простору.
В ультрафіолетовому діапазоні лазерного випромінювання (240—450 нм) енергія поглинається всіма
білковими структурами ока, у тому числі рогівкою і кришталиком. Унаслідок дії лазерного
випромінювання цього діапазону опіку зазнає насамперед слизова оболонка ока. При високій енергії
випромінювання денатурація білків рогівки призводить до повної втрати зору. В інфрачервоному
діапазоні лазерного випромінювання (ближня і середня ділянки — 820—1500 нм) енергія поглинається
райдужною оболонкою, кришталиком і склоподібним тілом. Райдужна оболонка швидко нагрівається,
внаслідок чого відбувається денатурація білків кришталика. Суб’єктивно нагрів райдужної оболонки
викликає відчуття подразнення і рефлекс кліпання. При високій енергії випромінювання внаслідок
термічного помутніння кришталика настає необоротна втрата зору.
Частина лазерного випромінювання, потрапивши в око, багаторазово відбивається від внутрішніх
стінок очного яблука, що посилює його дію.
Значне нервово-емоційне напруження, недостатнє освітлення об’єктів, мікроманіпуляційні
технології, що вимагають підвищеного навантаження на органи зору, а також шум, що супроводжує
роботу лазерних установок, підсилюють його несприятливий вплив на людину.
Аероіонізація. Розглядаючи чинники виробничого середовища слід пам’ятати про так звані чинники
малої інтенсивності. До них, наприклад, належить аероіонізація. Рівень іонізації приміщень ЗОЗ, як і
атмосфери, залежить від температури, вологості, руху повітря, інтенсивності теплового
випромінювання, запиленості повітря, статичної електрики. Наявність домішок хлору, йоду, брому
зменшує кількість негативних легких іонів.
Органами, які сприймають аероіони, є верхні дихальні шляхи і шкіра людини. Повна деіонізація
повітря відбувається на рівні біфуркації трахеї, а основним місцем нейтралізації іонів вважають
носоглотку.
Під впливом аероіонів в організмі спостерігаються зміни вегетативних процесів, вмісту серотоніну,
якісних і кількісних показників крові, АТ, теплового обміну. Величина іонізації повітря може впливати
на частоту нападів бронхіальної астми, загострень ревматизму, мігрені тощо.
У фізіотерапевтичних відділеннях (кабінетах), операційних та інших приміщеннях ЗОЗ в умовах
утворення електричних і магнітних полів, використання синтетичного одягу персоналом і хворими
(халати, натільна білизна) створюється додатковий чинник — статична електрика. Вона може значно
92
знижувати концентрацію іонів у приміщенні, роблячи повітря практично деіонізованим.
Хімічні шкідливі та небезпечні чинники виробничого середовища, їхній вплив на стан здоров’я
медичних працівників
Більшість медичних працівників під час своєї роботи контактує з різноманітними хімічними
речовинами. Багато з них є небезпечними для здоров’я людини.
У приміщеннях ЗОЗ, як правило, не буває постійних концентрацій шкідливих хімічних речовин у
повітрі робочої зони медичних працівників. Вони можуть коливатися від нуля до рівнів, що
перевищують ГДК, поступово зростаючи при виконанні тих або інших маніпуляцій і знижуючись після
їх завершення. Такий характер впливу хімічних речовин називається інтермітуючим і вимагає частої
переадаптації.
Істотною особливістю впливу хімічних речовин на медичних працівників є їх комплексний (одна і та
ж хімічна сполука потрапляє в організм різними шляхами, наприклад інгаляційно (через органи
дихання) і через шкіру, та комбінований (вплив декількох хімічних речовин одночасно або послідовно
при одному і тому ж шляху надходження) характер. Слід зазначити, що деякі фізичні, біологічні та
психофізіологічні чинники виробничого середовища можуть підсилювати дію хімічних чинників –
поєднана дія.
Найчастіше медичним працівникам доводиться контактувати з аерозолями лікарських речовин,
дезінфікуючими і наркотичними засобами.
Повітря багатьох виробничих приміщень ЗОЗ (аптек, операційних, лабораторій, процедурних,
стоматологічних кабінетів тощо) забруднено хімічними речовинами. Особливе місце серед них
належить лікарським речовинам. Вони часто надходять в повітря робочих приміщень безпосередньо
при виготовленні лікарських форм, проведенні тих чи інших лікувальних процедур, маніпуляцій,
наприклад при видаленні пухирців повітря з наповненого шприца, промиванні і стерилізації
інструментів, при дезінфекції приміщень та ін.
У повітрі робочої зони аптечних приміщень вміст пилу лікарських препаратів (кофеїну, папаверину,
дібазолу, фенобарбіталу, сульфаніламідів, антипіретиків тощо) часто перевищує гранично допустиму
концентрацію (ГДК) у 1—8 раз. Рівень пилу від сировини, що містить алкалоїди, глікозиди, сапоніни та
ін. при деяких операціях перевищує ГДК в 7—28 разів. Пари хімічних речовин, що виділяються при
виготовленні рідких лікарських форм (формальдегіду, йоду, етилового спирту та ін.), визначаються в
повітрі робочої зони в концентраціях, що вищі від ГДК у 1,5—2,5 рази.
У повітрі приміщень операційних вміст пари ефіру, етилового спирту, йоду, вуглекислого газу може
перевищувати ГДК у декілька разів, поступово зростаючи протягом операції.
Найнесприятливіший стан повітряного середовища створюється безпосередньо в зоні дихання
членів операційної бригади, яке є ніби замкнутим з усіх боків учасниками операції, а у верхній частині
— безтіньовою лампою. У зоні дихання хірурга вміст найпоширенішого анестетика — ефіру може
перевищувати ГДК у 3 рази, а в зоні дихання анестезіолога — в 10—11 разів. Концентрація фторотану в
зоні дихання анестезіолога вище від ГДК у 13 разів, хірурга, операційної сестри і в нейтральній частині
операційної — в 5 разів; концентрація етилового спирту в зоні дихання анестезіолога — 0,75 ГДК,
хірурга і операційної медичної сестри — 1,3, у нейтральній частині операційної — 0,3. При масковому
способі знеболення пацієнта з напіввідкритим і напівзакритим дихальним контуром частина анестетиків
потрапляє в дихальні шляхи членів операційної бригади і може визначатися у них у крові в значних
концентраціях (тільки в 1,5—3 рази меншими ніж у оперованого на початкових стадіях наркозу).
Пари ефіру, з’єднуючись з киснем, повітрям і закисом азоту в певних пропорціях, можуть
утворювати вибухонебезпечні суміші. Трихлоретилен, що використовується в закритій або
напівзакритій дихальній системі з натронним вапном в адсорбері, може розкладатися з утворенням
токсичного і легкозаймистого дихлорацетилену, який, у свою чергу, розкладається на фосген і чадний
газ.
Протезисти і зубні техніки контактують з різноманітними хімічними речовинами в різних агрегатних
станах (пил, пара, газ), серед яких багато токсичних сполук (кадмій, свинець, ртуть, оксид вуглецю,
кислоти, луги, двоокис кремнію, акрилати тощо). У процесі виготовлення металевих зубних протезів
використовується близько 20 видів металів (золото, срібло, платина, хром, нікель, молібден, кобальт,
титан та ін.), при плавленні яких утворюються пари, а при механічній обробці — пил.
Контакт з металевою ртуттю та її сполуками при амальгамуванні металів у зуболікарській практиці,
93
роботі з технічно несправними вимірювальними приладами (термометри, манометри), використанні
препаратів, що містять ртуть (мазі, присипки), здатний викликати у медичних працівників ураження
нервової системи, травного каналу й інших органів.
Співробітники клінічних і біохімічних лабораторій, патолого-анатомічних відділень,
фізіотерапевтичних кабінетів, при дезінфекції і дезінсекції відділень контактують з різними хімічними
речовинами — реактивами, багато з яких є високотоксичними і небезпечними. Хлорне вапно, азотна,
сірчана, соляна, оцтова кислоти, сірководень, формальдегід та інші чинять подразнюючу дію на слизові
оболонки органів дихання, шкіру, кон’юнктиву очей. Їхній вплив на медичних працівників має в
основному хронічний характер, тільки в окремих випадках викликає гострі отруєння (співробітники
дезінфекційної станції).
Широко використовують нині як діагностичні засоби радіофармакологічні препарати — речовини,
мічені радіоактивними ізотопами (йод-125, кобальт-60 тощо).
У фізіотерапії застосовують радон для приготування радонових ванн. З трьох ізотопів радону
несприятливий вплив на організм людини чинить радон-222. При радіоактивному розпаді радону
утворюються короткоживучі радіоактивні ізотопи (полоній-214, 218; свинець-210, 214; вісмут-214), які
найчастіше адсорбуються на мікроскопічних частинках пилу повітря.
Санітарні лікарі та їхні помічники, зокрема гігієністи праці, при виконанні своїх функціональних
обов’язків зазнають впливу хімічних речовин, що використовуються в промисловому виробництві.
З великою кількістю хімічних речовин доводиться контактувати токсикологам-експериментаторам,
причому часто з новими, ще не вивченими речовинами, для яких не встановлено ні ГДК, ні орієнтовно
безпечні рівні дії (ОБРД), механізми дії яких не відомі.
Токсичні речовини залежно від їх властивостей і дози (концентрації, що діє, і часу дії) можуть
викликати гострі (дія протягом 1 робочої зміни) або хронічні отруєння.
Гострі отруєння зазвичай починаються раптово, швидко прогресують і важко протікають, що часто
є причиною станів, що загрожують життю. Вони зазвичай розвиваються при аварійних ситуаціях, у
випадках грубого порушення технологічного процесу, техніки безпеки, внаслідок чого утворюється
висока концентрація токсичних речовин.
Хронічні отруєння обумовлені тривалим, часто переривчастим надходженням отрут, здатних до
кумуляції, у малих (субтоксичних) дозах. Інтоксикація починається з появи малоспецифічних
симптомів, що відображають первинне ураження функцій переважно нервової й ендокринної систем.
Початкові ознаки отруєння зазвичай залежать від шляху надходження отрути в організм — через органи
дихання (інгаляційно), неушкоджену шкіру (перкутанно), слизові оболонки та ін. Проте потрібно
пам’ятати, що багато отрут, особливо жиророзчинних, надходять в організм декількома шляхами
одночасно.
Синтез і використання в медичній практиці численних лікувальних препаратів, особливо тих, що
застосовують в онкології й гематології для хіміотерапії, обумовлює зростання професійної
захворюваності у медичних працівників. Контакт можливий при всіх видах введення лікувальних
засобів (ін’єкції, інгаляції, місцеве використання).
У жінок-анестезіологів і хірургів, які зазнають під час професійної діяльності впливу анестетиків,
зустрічається загрожуюча тріада: мимовільні аборти, вроджені вади у новонароджених, безпліддя.
У медичних сестер онкологічних відділень частота спонтанних абортів і вроджених дефектів
розвитку у новонароджених, більше ніж удвічі, перевищує ці показники у осіб контрольної групи.
Протипухлинні антибіотики є причинно значущим чинником розвитку професійних алергічних
дерматозів, а також пригнічення гемопоезу й імунітету.
Окрім лікувальних препаратів, що є алергенами і гаптенами, причиною виникнення професійних
алергозів можуть бути хімічні лабораторні реагенти, дезінфікуючі миючі засоби, лікувальна рослинна
сировина, а також латекс. Латекс — високомолекулярна речовина, екстрагована з молочного соку
каучукового дерева — бразильської гевеї. Хімічною основою молочного соку є полімер ізопрен,
оточений колоїдною масою, яка містить протеїни, ліпіди і фосфоліпіди. Нараховують до 250 різних
алергенів у молочному соці. Природний латекс у непереробленому вигляді містить до 40 %
гідрокарбонового каучуку і 2—3 % високомолекулярних білків, чужорідних для організму людини.
Клінічні прояви алергії до латексу можуть протікати у вигляді контактного, алергічного дерматиту,
кропив’янки або мати системний характер.
Найчастішою формою латексної алергії у медичного персоналу є контактна кропив’янка, яку
94
помилково пов’язують з використанням присипок, миючих розчинів, необхідністю частого миття рук.
Вдихання частинок латексу провокує виникнення риніту або бронхіальної астми. У осіб, які мають
латексну контактну кропив’янку, може виникати анафілактичний шок після хірургічних,
стоматологічних втручань, внутрішньовенних ін’єкцій. Останніми роками в Європі і США
зареєстровані випадки анафілактичного шоку, викликаного використанням одноразових шприців з
латексним поршнем. При цьому мікрочастинки латексу, потрапляючи безпосередньо в тканини
організму і кровоносні судини, можуть викликати генералізовану алергічну реакцію негайного типу.
Питання про непереносимість латексних виробів виникло у зв’язку з поширенням вірусу імунодефіциту
і необхідністю обов’язкового використовування хірургічних рукавичок при різних маніпуляціях.
Біологічні шкідливі та небезпечні чинники виробничого середовища, їхній вплив на стан
здоров’я медичних працівників
Серед біологічних чинників, що впливають на медичних працівників, виділяють дві групи: збудники
інфекційних захворювань та антибіотики і препарати, що містять антибіотики.
У процесі професійної діяльності лікарі-інфекціоністи, фтизіатри, бактеріологи, хірурги, терапевти,
отоларингологи та інші спеціалісти контактують зі збудниками інфекційних захворювань.
Обстеження і лікування ротової та носової порожнини, зіву, глотки супроводжується рефлекторним
розбризкуванням слини хворого, разом з якою патогенні та умовно патогенні мікроорганізми
потрапляють на обличчя та одяг лікаря, в повітря.
Впровадження в стоматологічну практику швидкісних бормашин і турбін також сприяє утворенню в
повітрі робочої зони бактерійних аерозолів, які разом з пилом можуть потрапити на обличчя,
кон’юнктиву очей або у дихальні шляхи лікаря.
Дуже небезпечні процедури обробки і перев’язки інфікованих ран, огляд і лікування інфекційних
хворих, лабораторне вивчення бактерійних матеріалів.
Інфекційні хвороби професійного генезису можуть виникати у медичних працівників, що
безпосередньо працюють з хворими або інфікованими біосубстратами (кров’ю, сечею, мокротою,
промивними водами бронхів, виділеннями з пологових шляхів, дуоденальним вмістом тощо).
Зараз з лікувальною метою використовують понад 100 найменувань антибіотиків. Антибіотики і
препарати, що містять антибіотики, виявляються в повітрі процедурних кабінетів, перев’язувальних,
аптеках, бактеріологічних лабораторій та ін.
Проблему антибіотиків у виробничих умовах потрібно розглядати в двох аспектах. По-перше,
антибіотики здатні чинити на організм людини пряму токсичну дію, для якої характерні
органотропність і специфічність ефекту, а також алергічні реакції. По-друге, антибіотики можуть
пригнічувати не тільки патогенні мікроорганізми, а і частину нормальної мікрофлори людини. Інша ж
частина нормальної мікрофлори людини, нечутлива до антибіотиків, має умови при цьому активно
розмножуватися, приводячи до порушення нормального біоценозу. У результаті цього у медичних
працівників, які постійно контактують з антибіотиками, можуть розвиватися різні форми дисбактеріозів
і кандидозів.
Методика гігієнічної оцінки чинників виробничого середовища
Гігієнічна оцінка чинників виробничого середовища передбачає встановлення можливості шкідливої
дії їх на організм працюючих, а в деяких випадках, також виду та важкості впливу.
Оцінка стану виробничого середовища може бути факторною, тобто враховуються шкідливі
виробничі фактори незалежно один від одного, або комплексною, коли враховується взаємний вплив
факторів: сумація, потенціювання дії один одного або, навпаки, інгібіювання.
При проведенні факторної оцінки стану виробничого середовища виміряні рівні чи концентрації
шкідливих чинників порівнюють з їх гігієнічними регламентами (гранично допустима концентрація –
ГДК в повітрі робочої зони, гранично допустимий рівень – ГДР тощо). Вважається, що знаходження
виміряних показників виробничих чинників в межах їх гігієнічних регламентів забезпечує нешкідливі
умови праці для здоров’я працівників та їх нащадків. Винятком можуть слугувати окремі поодинокі
працівники, які мають підвищену чутливість до певного виробничого чинника, у яких можуть виникати
негативні наслідки. В такому разі ці люди не допускаються до роботи в умовах дії “особливо
шкідливого для них чинника”, чи обов’язково застосовуються окремі додаткові заходи профілактики.
Встановлення гігієнічних регламентів – це складний, коштовний та довготривалий процес, який
95
проводять висококваліфіковані спеціалісти відповідного профілю з використанням спеціальних
підходів, методик, лабораторних експериментів на тваринах, сучасної високоточної апаратури.
Обґрунтування гігієнічних регламентів базується на багатьох принципах нормування, одним з яких є
принцип пороговості. Відповідно до нього, багато факторів виробничого середовища здатні чинити
ушкоджуючу дію на організм людини тільки при досягненні певного кількісного порогу чи в результаті
сумації дії допорогових рівнів (концентрацій). Виходячи з цього, гігієнічний регламент встановлюється
на рівні, нижчому від порогового, що гарантує відсутність шкідливої дії і передбачає безпечні умови
праці. При гігієнічній регламентації деяких чинників виробничого середовища, для яких неможливо
визначити поріг шкідливої дії (дія яких є “безпороговою”, наприклад, іонізуюче випромінювання,
хімічні речовини, що здатні викликати новооутворення тощо), застосовуються інші підходи, які
дозволяють обґрунтувати безпечні для здоров’я працюючих гігієнічні регламенти.
Виходячи з цього, для більшості виробничих чинників їх гігієнічні регламенти – це максимально
можливі значення, при перевищенні яких можлива шкідлива дія на організм працюючих. Наприклад,
при тривалому перевищенні ГДК в повітрі робочої зони оксидів азоту, у працівників може виникати
хронічне отруєння цими речовинами, а при значному перевищенні протягом однієї робочої зміни –
гостре. При тривалому перевищенні рівнів шуму їх ГДР – нейросенсорна приглухуватість, а при
короткочасному значному перевищенні ГДР – больові відчуття і, навіть, баротравма. Для деяких
виробничих чинників, таких як температура повітря, встановлена і верхня, і нижня межа – тобто
діапазон допустимих та оптимальних температур. Оскільки і висока температура повітря, і низька
несприятливо впливають на організм працюючих. А для показників природної (коефіцієнт природної
освітленості – КПО) і штучної освітленості (освітленість) встановлена нижня межа, нижче якої
освітленість негативно впливає на організм працюючих.
При проведені комплексної оцінки чинників виробничого середовища враховується взаємний вплив
факторів на організм людини. Так, наприклад, при комплексній оцінці впливу мікроклімату на організм
розраховуються і оцінюються такі показники як еквівалентно-ефективна температура, результатуюча
температура, індекс теплового навантаження середовища (ТНС-індекс) тощо. Всі ці показники
моделюють і оцінюють поєднану дію чинників мікроклімату, коли зміна одного показника мікроклімату
може компенсувати (або посилити) зміну іншого. Так, ТНС-індекс дозволяє орієнтовно оцінити
зовнішнє теплове навантаження з урахуванням температури, вологості повітря і теплового
випромінювання.
Проведення факторної оцінки стану виробничого середовища складається з таких етапів:
1. Вибір параметрів і одиниць вимірювання, які характеризують конкретний чинник виробничого
середовища (так, для виробничого мікроклімату вимірюється і оцінюється температура повітря в 0С,
швидкість руху повітря в м/с, відносна вологість повітря в %, рівні інфрачервоного випромінювання
Вт/м2. В деяких випадках розраховуються також додаткові показники).
2. Вибір відповідних методик вимірювання, приладів та проведення вимірювання. Вважається, що
результати вимірювань є репрезентативними тільки доді, коли повністю виконані вимоги спеціально
затверджених методик, використані дозволені для конкретних вимірювань прилади, що пройшли
спеціальну повірку, дослідження проводили спеціально навчені фахівці, які мають відповідні
сертифікати.
3. Використання спеціальних, чинних на території України, нормативних документів, в яких
наведені гігієнічні регламенти для чинників виробничого середовища, що оцінюються. Так, наприклад,
при проведенні гігієнічної оцінки виробничого мікроклімату необхідно використовувати ДСН 3.3.6.04299 “Санітарні норми мікроклімату виробничих приміщень”. Слід звернути увагу, що нормативний
документ, який містить гігієнічні регламенти виробничого мікроклімату і був розроблений за часів
колишнього Радянського Союзу – ГОСТ 12.1.005-88 ССБТ “Общие санитарно-гигиенические
требования к воздуху рабочей зоны”, втратив чинність і не використовується на території України.
4. Порівняння виміряних чинників виробничого середовища з їх гігієнічними регламентами.
Обов’язково слід враховувати всі фактори, від яких залежать гігієнічні регламенти конкретного
чинника. Так, допустимі значення температури повітря, швидкості руху повітря та відносної вологості
повітря залежать від робочого місця, періоду року та категорії робіт, а інтенсивність теплового
опромінення працюючих – від величини опромінюваної поверхні тіла працюючого.
5. Обґрунтування і оформлення висновку, розробка профілактичних заходів. В разі, коли реальні
(виміряні) чинники виробничого середовища не відповідають їх гігієнічним регламентам, ми можемо
96
вважати, що такі фактори є шкідливими (небезпечними) для здоров’я працюючих. Така ситуація
вимагає негайного обґрунтування, розробки і впровадження профілактичних заходів, спрямованих на
оздоровлення умов праці, з подальшою перевіркою їх ефективності.
Санітарні норми мікроклімату виробничих приміщень
ДСН 3.3.6.042-99
(Витяг)
Терміни та визначення
1. Виробниче приміщення - замкнутий простір в спеціально призначених будинках та спорудах, в
яких постійно (по змінах) або періодично (протягом частини робочого дня) здійснюється трудова
діяльність людей.
2. Робоча зона - простір, в якому знаходяться робочі місця постійного або непостійного
(тимчасового) перебування працівників.
3. Робоче місце - місце постійного або тимчасового перебування працюючого в процесі трудової
діяльності.
4. Постійне робоче місце - місце, на якому працюючий знаходиться понад 50% робочого часу або
більше 2-х годин безперервно. Якщо при цьому робота здійснюється в різних пунктах робочої зони, то
вся ця зона вважається постійним робочим місцем.
5. Непостійне робоче місце - місце, на якому працюючий знаходиться менше 50% робочого часу або
менше 2-х годин безперервно.
6. Мікроклімат виробничих приміщень - умови внутрішнього середовища цих приміщень, що
впливають на тепловий обмін працюючих з оточенням шляхом конвекції, кондукції, теплового
випромінювання та випаровування вологи. Ці умови визначаються поєднанням температури, відносної
вологості та швидкості руху повітря, температури оточуючих людину поверхонь та інтенсивністю
теплового (інфрачервоного) опромінення.
7. Оптимальні мікрокліматичні умови - поєднання параметрів мікроклімату, які при тривалому та
систематичному впливі на людину забезпечують зберігання нормального теплового стану організму без
активізації механізмів терморегуляції. Вони забезпечують відчуття теплового комфорту та створюють
передумови для високого рівня працездатності.
8. Допустимі мікрокліматичні умови - поєднання параметрів мікроклімату, які при тривалому та
систематичному впливі на людину можуть викликати зміни теплового стану організму, що швидко
минають і нормалізуються та супроводжуються напруженням механізмів терморегуляції в межах
фізіологічної адаптації. При цьому не виникає ушкоджень або порушень стану здоров'я, але можуть
спостерігатися дискомфортні тепловідчуття, погіршення самопочуття та зниження працездатності.
9. Теплий період року - період року, який характеризується середньодобовою температурою
зовнішнього середовища вище +100C.
10. Холодний період року - період року, який характеризується середньодобовою температурою
зовнішнього повітря, що дорівнює +100C і нижче.
11. Середньодобова температура зовнішнього повітря - середня величина температури зовнішнього
повітря, виміряна у певні години доби через однакові інтервали часу. Вона приймається за даними
метеорологічної служби.
12. Категорія робіт - розмежування робіт за важкістю на основі загальних енерговитрат організму.
13. Легкі фізичні роботи (категорія I) охоплюють види діяльності, при яких витрата енергії дорівнює
105-140 Вт (90-120 ккал/год.) - категорія Iа та 141-175 Вт (121-150 ккал/год.) - категорія Iб. До категорії
Iа належать роботи, що виконуються сидячи і не потребують фізичного напруження. До категорії Iб
належать роботи, що виконуються сидячи, стоячи або пов'язані з ходінням та супроводжуються деяким
фізичним напруженням.
14. Фізичні роботи середньої важкості (категорія II) охоплюють види діяльності, при яких витрата
енергії дорівнює 176-232 Вт (151-200 ккал/год.) - категорія IIа та 233 - 290 Вт (201-250 ккал/год.) категорія IIб. До категорії IIа належать роботи, пов'язані з ходінням, переміщенням дрібних (до 1 кг)
виробів або предметів в положенні стоячи або сидячи і потребують певного фізичного напруження. До
категорії IIб належать роботи, що виконуються стоячи, пов'язані з ходінням, переміщенням невеликих
97
(до 10 кг) вантажів та супроводжуються помірним фізичним напруженням.
15. Важкі фізичні роботи (категорія III) охоплюють види діяльності, при яких виграти енергії
становлять 291-349 Вт (251-300 ккал/год.). До категорії III належать роботи, пов'язані з постійним
переміщенням, перенесенням значних (понад 10 кг) вантажів, які потребують великих фізичних зусиль.
Загальні положення
Санітарні норми поширюються на умови мікроклімату в межах робочої зони виробничих приміщень
підприємств, закладів, установ тощо, незалежно від їх форми власності та підпорядкування.
Цей документ регламентує нормативні величини оптимальних та допустимих показників
мікроклімату та встановлює вимоги до методів вимірювання мікрокліматичних параметрів та їх оцінки.
Норми не поширюються на мікроклімат підземних та гірничих виробок, пересувних транспортних
засобів, тваринницьких та птахівницьких ферм, приміщень для зберігання сільськогосподарської
продукції, холодильників, складів і т. ін., а також приміщень, в яких параметри мікроклімату
встановлюються відповідно до технологічних вимог.
1. Вимоги до параметрів мікроклімату
Мікрокліматичні умови виробничих приміщень характеризуються такими показниками:
- температура повітря,
- відносна вологість повітря,
- швидкість руху повітря,
- інтенсивність теплового (інфрачервоного) опромінення,
- температура поверхні.
За ступенем впливу на тепловий стан людини мікрокліматичної умови поділяють на оптимальні та
допустимі.
Для робочої зони виробничих приміщень встановлюються оптимальні та допустимі мікрокліматичні
умови з урахуванням важкості виконуваної роботи та періоду року. При одночасному виконанні в
робочій зоні робіт різної категорії важкості рівні показників мікроклімату повинні встановлюватись з
урахуванням найбільш чисельної групи працівників.
Величини показників мікроклімату у робочій зоні наведені в табл. 1 та 2, а пояснення до них - в п.
1.1 і 1.2.
1.1. Оптимальні умови мікроклімату
1.1.1. Оптимальні умови мікроклімату встановлюються для постійних робочих місць (табл. 1).
1.1.2. Показники температури повітря в робочій зоні по висоті та по горизонталі, а також протягом
робочої зміни не повинні виходити за межі нормованих величин оптимальної температури для даної
категорії робіт, вказаної в табл. 1.
1.1.3. Температура внутрішніх поверхонь робочої зони (стіни, підлога, стеля), технологічного
обладнання (екрани і т. ін.), зовнішніх поверхонь технологічного устаткування, огороджуючих
конструкцій не повинна виходити більш ніж на 20C за межі оптимальних величин температури повітря
для даної категорії робіт, вказаних в табл. 1.
1.1.4. При виконанні робіт операторського типу, пов'язаних з нервово-емоційним напруженням в
кабінетах, пультах і постах керування технологічними процесами, в залах обчислювальної техніки та
інших приміщеннях повинні дотримуватися оптимальні умови мікроклімату (температура повітря 22240C, відносна вологість 60-40%, швидкість руху повітря не більш 0,1 м/сек.).
Таблиця 1
Оптимальні величини температури, відносної вологості та швидкості руху повітря в робочій
зоні виробничих приміщень
Період
року
Категорія робіт
Легка Іа
Холодний
Легка Іб
період року
Середньої важкості ІІа
Температура
повітря, 0С
22-24
21-23
19-21
Відносна
вологість, %
60-40
60-40
60-40
Швидкість
руху, м/с
0,1
0,1
0,2
98
Середньої важкості ІІб
Важка ІІІ
Легка Іа
Легка Іб
Теплий
Середньої важкості ІІа
період року
Середньої важкості ІІб
Важка ІІІ
17-19
16-18
23-25
22-24
21-23
20-22
18-20
60-40
60-40
60-40
60-40
60-40
60-40
60-40
0,2
0,3
0,1
0,2
0,3
0,3
0,4
1.2. Допустимі умови мікроклімату
1.2.1. Допустимі величини мікрокліматичних умов встановлюються у випадках, коли на робочих
місцях не можна забезпечити оптимальні величини мікроклімату за технологічними вимогами
виробництва, технічною недосяжністю та економічно обґрунтованою недоцільністю.
1.2.2. Величини показників, які характеризують допустимі мікрокліматичні умови, встановлюються
для постійних і непостійних робочих місць, які наведені в табл. 2.
1.2.3. Перепад температури повітря по висоті робочої зони при забезпеченні допустимих умов
мікроклімату не повинен бути більше 30C для всіх категорій робіт, а по горизонталі робочої зони та
протягом робочої зміни - виходити за межі допустимих температур для даної категорії роботи, вказаних
в табл. 2.
Таблиця 2
Допустимі величини температури, відносної вологості та швидкості руху повітря в робочій
зоні виробничих приміщень
Температура повітря, 0С
Верхня межа
Нижня межа
Відносна
Період
Категорія
Швидкість
на
на
на
на
вологість,
року
робіт
руху, м/с
постійних непостійних постійних непостійних %
робочих
робочих
робочих
робочих
місцях
місцях
місцях
місцях
Легка Іа
не більше
25
26
21
18
75
0,1
Легка Іб
не більше
24
25
20
17
75
0,2
Холодний Середньої
не більше
23
24
17
15
75
період
важкості ІІа
0,3
року
Середньої
не більше
важкості
21
23
15
13
75
0,4
ІІб
Важка ІІІ
не більше
19
20
13
12
75
0,5
Легка Іа
55 – при
28
30
22
20
0,2-0,1
280С
Легка Іб
60 – при
28
30
21
19
0,3-0,1
270С
Теплий
Середньої
65 – при
27
29
18
17
0,4-0,2
період
важкості ІІа
260С
року
Середньої
70 – при
важкості
27
29
15
15
0,5-0,2
250С
ІІб
Важка ІІІ
75 – при
26
28
15
13
0,6-0,5
240С
99
1.2.4. Температура внутрішніх поверхонь приміщень (стіни, підлога, стеля), а також температура
зовнішніх поверхонь технологічного устаткування або його захисних обладнань (екранів і т. ін.) не
повинна виходити за межі допустимих величин температури повітря для даної категорії робіт, вказаних
в табл. 2.
1.2.5. Інтенсивність теплового опромінення працюючих від нагрітих поверхонь технологічного
устаткування, освітлювальних приладів, інсоляція від засклених огороджень не повинна перевищувати
35,0 Вт/м2 - при опроміненні 50% та більше поверхні тіла, 70 Вт/м2 - при величині опромінюваної
поверхні від 25 до 50%, та 100 Вт/м2 - при опроміненні не більше 25% поверхні тіла працюючого.
При наявності джерел з інтенсивністю 35,0 Вт/м2 і більше температура повітря на постійних робочих
місцях не повинна перевищувати верхніх меж оптимальних значень для теплого періоду року, на
непостійних - верхніх меж допустимих значень для постійних робочих місць.
1.2.6. При наявності відкритих джерел випромінювання (нагрітий метал, скло, відкрите полум'я)
допускається інтенсивність опромінення до 140,0 Вт/м2. Величина опромінюваної площі не повинна
перевищувати 25 % поверхні тіла працюючого при обов'язковому використанні індивідуальних засобів
захисту (спецодяг, окуляри, щитки).
1.2.7. У виробничих приміщеннях, які розташовані в районах з середньою максимальною
температурою найбільш жаркого місяця вище 250С згідно з БНіП "Будівельна кліматологія"
допускаються відхилення від величин показників мікроклімату, вказаних в табл. 2, для даної категорії
робіт, але не більше ніж на 30С. При цьому швидкість руху повітря повинна бути збільшена на 1,1
м/сек., а відносна вологість повітря знижена на 5 % при підвищенні температури на кожний градус
вище верхньої межі допустимих температур повітря, вказаних в табл. 2.
1.2.8. У виробничих приміщеннях, в яких не можна встановити допустимі величини мікроклімату
через технологічні вимоги до виробничого процесу, технічну недосяжність або економічно
обгрунтовану недоцільність передбачаються заходи щодо захисту від можливого перегрівання та
охолодження, що вказані в розд. 2.
Санітарні норми виробничого шуму, ультразвуку та інфразвуку ДСН 3.3.6.037-99
(Витяги)
3. Акустичні параметри, що нормуються
3.1. Параметри шуму, що нормуються
3.1.1. Параметри постійного шуму на робочих місцях, що нормуються, є рівнями звукових тисків у
октавних смугах з середньогеометричними частотами 31,5; 63; 125; 500; 1000; 2000; 4000; 8000 Гц в
децибелах, які визначаються за формулою:
|_ = 20 Lg P/Po
(1)
де: P - середньоквадратичне значення звукового тиску у кожній октавній смузі, Па;
P o - вихідне значення звукового тиску у повітрі, що дорівнює 2 х 10 в ступ. -5 Па.
3.1.2. При орієнтовній гігієнічній оцінці параметрів постійного широкосмужного шуму на робочих
місцях, що нормуються, дозволяється застосовувати рівень шуму в дБА, виміряний по шкалі "А"
часової характеристики "повільно" шумоміра та визначений за формулою:
|_A = 20 Lg PA /Po
(2)
де: P A - ефективне значення звукового тиску з урахуванням корекції "А" шумоміра, Па.
3.1.3. Середній рівень звуку або октавних рівнів звукового тиску визначається згідно з додатком 1.
3.1.4. Параметрами непостійного шуму (що коливається в часі та переривається) на робочих місцях,
які нормуються, є інтегральний рівень - еквівалентний (по енергії) та максимальний рівень шуму у дБА.
Для імпульсного шуму нормованим параметром є еквівалентний рівень шуму у дБАекв. та
максимальний рівень шуму - у дБА1.
Еквівалентний рівень - це рівень постійного шуму, дія якого відповідає дії фактичного шуму із
змінними рівнями за той же час, виміряного по шкалі "А" шумоміра. Еквівалентний рівень визначається
100
відповідно до додатків 2 та 3.
3.1.5. Допускається для характеристики виробничого шуму на робочих місцях застосовувати дозу
шуму або відносну дозу шуму. Метод розрахунку дози наведено у додатку 4.
5. Нормативи виробничого шуму, ультразвуку та інфразвуку
5.1. Допустимі рівні звукового тиску у октавних смугах частот, еквівалентні рівні звуку на робочих
місцях наведені у таблиці 2.
5.2. Допустимі рівні звукового тиску в октавних смугах частот, рівні шуму та еквівалентні рівні
шуму на робочих місцях для тонального та імпульсного шуму слід приймати на 5 дБ менше за значення,
що вказані у таблиці 2.
5.3. Для шуму, утворюваного у приміщенні установками кондиціонування повітря, вентиляції та
повітряного опалення, допустимі рівні звукового тиску в октавних смугах частот, рівні шуму та
еквівалентні рівні звукового тиску на робочих місцях встановлюються на 5 дБ менше ніж фактичні рівні
шуму у приміщенні, якщо останні не перевищують значень таблиці 2. Поправка для тонального та
імпульсного шуму, при цьому, не враховується.
5.4. Максимальний рівень шуму, що коливається в часі та переривається, не повинен перевищувати
110 дБА. Максимальний рівень для імпульсного шуму не повинен перевищувати 125 дБА.
Таблиця 2
Допустимі рівні звукового тиску, рівні звуку та еквівалентні рівні звуку на робочих місцях
Рівні звукового тиску в дБ в октавних смугах за Рівні шуму
та
середньогеометричними частотами, Гц
еквівалентні
Вид трудової діяльності, робоче місце
рівні шуму,
31,5 63 125 250 500 1000 2000 4000 8000 дБА,
дБАекв.
Підприємства, установи, організації
1. Творча діяльність керівна робота з
підвищеними вимогами, наукова
діяльність, конструювання та
проектування, програмування,
викладання та навчання, лікарська
діяльність.
86
2. Висококваліфікована робота, що
вимагає зосередження, адміністративнокерівна діяльність, вимірювальні та
93
аналітичні роботи у лабораторії: робочі
місця в приміщеннях цехового керівного
апарату, контор, лабораторій.
3. Робота, що виконується з вказівками
та акустичними сигналами, які часто
надходять, робота, що потребує
96
постійного слухового контролю,
операторська робота за точним графіком
з інструкцією, диспетчерська робота.
4. Робота, що вимагає зосередження,
робота з підвищеними вимогами до
процесів спостереження та
103
дистанційного керування виробничими
циклами.
71
61
54
49
45
42
40
38
50
79
70
63
58
55
52
50
49
60
83
74
68
63
60
57
55
54
65
91
83
77
73
70
68
66
64
75
101
5. Виконання всіх видів робіт (крім
перелічених у пп. 1-4 та аналогічних їм)
на постійних робочих місцях у
виробничих приміщеннях та території
підприємств.
107
95
87
82
78
75
73
71
69
80
6. Матеріали для самоконтролю
А. Завдання для самоконтролю:
1. Охарактеризуйте основні види несприятливої дії фізичних чинників на організм медичних
працівників.
2. Охарактеризуйте основні види несприятливої дії хімічних чинників на організм медичних
працівників.
Б. Задачі для самоконтролю:
1. Охарактеризуйте психофізіологічні, фізичні, хімічні та біологічні шкідливі чинники, що можуть
діяти на лікарів-терапевтів поліклінічних відділень.
2. Охарактеризуйте зміни в стані здоров’я лікарів-терапевтів поліклінічних відділень, що можуть
виникати під дією шкідливих виробничих чинників.
7. Література
Основна:
1. Охорона праці в медичній галузі : навч.-метод. посіб. / О.П. Яворовський, М.І. Веремей, В.І.
Зенкіна та ін. – К. : ВСВ “Медицина”, 2015. – С. 23-49.
2. Безпека життєдіяльності, основи охорони праці: навч. посіб. / О.П. Яворовський, В.М. Шевцова,
В.І. Зенкіна та ін.; за заг. ред О.П. Яворовського. – К.: ВСВ “Медицина”, 2015. – С. 187-145.
3. Безпека життєдіяльності, основи охорони праці: Навчально-методичний посібник/ упор.: О.П.
Яворовський, В.М. Шевцова, Г.А. Шкурко та ін.- Черкаси: видавець Чабаненко Ю.А., 2012. – С. 130-191.
4. Кундієв Ю.І. Гігієна праці : підручник / Ю.І. Кундієв, О.П. Яворовський, А.М. Шевченко та ін. ;
за ред. Ю.І. Кундієва, О.П. Яворовського. — К. : ВСВ «Медицина», 2011. — С. 810-847.
Додаткова:
1. Москаленко В.Ф. Гігієна та охорона праці медичних працівників : навч. посіб. /
В.Ф. Москаленко, О.П. Яворовський, Д.О. Ластков та ін. ; за ред. В.Ф. Москаленка, О.П. Яворовського. —
К. : Медицина, 2009. — 176 с.
2. Гігієна праці (методи досліджень та санітарно-епідеміологічний нагляд); за ред.
А.М. Шевченка, О.П. Яворовського. — Вінниця : Нова книга, 2005. — 528 с.
3. Свидовый В.И. Гигиена и охрана труда медицинских работников / В.И. Свидовый,
Е.Е. Палишкина. — СПб. : Изд-во СПб ГМА им. И.И. Мечникова, 2006. — 90 с.
4. Юр’єва Л.М. Професійне вигоряння у медичних працівників. Формування, профілактика і
корекція — К.: Сфера, 2004 — 272 с — Рос мовою.
5. Кириллов В.Ф. Гигиена труда врачей хирургического профиля / В.Ф. Кириллов. — М. :
Медицина, 1982. — 160 с.
6. Кречковский Е.А. Санитарно-гигиеническое обеспечение хирургических отделений больниц /
Е.А. Кречковский. — К. : Здоров’я, 1981.
7. Труд и здоровье работников учреждений здравоохранения: науч. обзор ; под ред.
А.Ф. Серенко. — М. : ВНИИ мед. и мед.-тех. информ., 1983. — 79 с.
8. Confronting Depression and Suicide in Physicians а Consensus Statement /Claudia Center, JD;
Miriam Davis, PhD; Thomas Detre, MD; et al //JAMA. 2003;289(23):3161-3166.
102
9. Почему врачи убивают себя: доктор назвала факты суицида / режим доступу:
https://www.obozrevatel.com/health/medical/pochemu-vrachi-ubivayut-sebya-doktor-nazvala-glavnyiefaktyi.htm
103
Тема
Гігієнічна характеристика умов праці та стану
здоров’я медичних працівників
104
Гігієнічна характеристика умов праці та стану здоров’я медичних
працівників
1. Актуальність теми:
Медична галузь є однією з найбільш поширених сфер трудової діяльності людини.
Зокрема в Україні у системі охорони здоров’я працює близько 600 тис. медичних
працівників, у той час як в США 18 млн. Жінки, які працюють у медичній сфері,
становлять майже 80% від усіх працівників охорони здоров'я.
Медичні працівники стикаються з різноманітними небезпечними та шкідливими
чинниками у процесі виконання своєї трудової діяльності, у тому числі: часто
перебувають в умовах дії фізичних факторів різної природи. Серед них превалює
використання ін’єкційних голок та іншого медичного інструментарію, який дуже часто є
причиною травматизму, електричні і електромагнітні поля; іонізуюче, лазерне,
випромінювання, ультразвук, шум, вібрація, підвищений атмосферний тиск, висока і
низька температури повітря і його вологість, нераціональне освітлення. Медичні
працівники знаходяться під впливом біологічних факторів таких як: патогенні
мікроорганізми, коростяний кліщ, воші та блохи, антибіотики, вакцини, сироватки,
вітамінні препарати. Небезпечними хімічними факторами є: лікарські препарати,
дезінфекційні та консервувальні речовини, органічні розчинники, лабораторні барвники
та ін. Серед несприятливих психофізіологічних чинників, які впливають на медичних
працівників, є постійне емоційне навантаження, робота у вимушеній позі, перенапруження
зорового та слухового аналізаторів.
Незважаючи на те, що існують сучасні ефективні заходи профілактики, які
дозволяють запобігти впливу названих факторів та зменшити рівень травматизму і
захворюваності медичних працівників на робочому місці, рівень виробничого
травматизму та професійних захворювань працівників охорони здоров'я є одним з
найвищих з усіх галузей народного господарства.
Таким чином, вміння правильно оцінювати професійні ризики та рання діагностика
донозологічних станів в осіб, які працюють в умовах впливу шкідливих та небезпечних
факторів є одним з важливих етапів у системі профілактики професійних захворювань і
виробничого травматизму для збереження здоров’я медичних працівників різних рівнів та
спеціальностей.
2. Конкретні цілі:
1. Характеризувати гігієнічні умови праці медичних працівників.
2. Аналізувати стан здоров’я, у тому числі професійного, медичних працівників.
3. Трактувати критерії оцінки важкості, напруженості, шкідливості та небезпечності
праці медичних працівників.
4. Пояснювати методику оцінки важкості, напруженості, шкідливості та
небезпечності праці згідно з наказом Про затвердження Державних санітарних норм та
правил «Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності
факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу» № 248
08.04.2014 МОЗ України.
3. Базові знання, вміння,
(міждисциплінарна інтеграція).
навички,
необхідні
для
вивчення
теми
105
Назви
попередніх
дисциплін
1. Анатомія
людини
2. Медична і
біологічна
фізика
3. Медична
хімія
4.
Мікробіологія,
вірусологія і
імунологія
5. Нормальна
фізіологія
6. Біологічна
хімія
Отримані навички
Аналізувати інформацію про будову тіла людини, системи, що його
складають, органи і тканини.
Визначати топографо-анатомічні взаємовідносини органів і систем
людини.
Пояснювати фізичні основи та біофізичні механізми дії зовнішніх
факторів на системи організму людини.
Трактувати загальні фізичні та біофізичні закономірності, що лежать
в основі життєдіяльності людини.
Інтерпретувати типи хімічної рівноваги для формування цілісного
фізико-хімічного підходу до вивчення процесів життєдіяльності
організму.
Застосовувати хімічні методи кількісного та якісного аналізу.
Класифікувати хімічні властивості та перетворення біонеорганічних
речовин в процесі життєдіяльності організму.
Трактувати загальні фізико-хімічні закономірності, що є в основі
процесів життєдіяльності людини.
Інтерпретувати біологічні властивості патогенних та непатогенних
мікроорганізмів, в т.ч. вірусів та закономірності їх взаємодії з
макроорганізмом, з популяцією людини і зовнішнім середовищем.
Аналізувати стан здоров’я людини за різних умов на підставі
фізіологічних критеріїв.
Інтерпретувати значення біохімічних процесів обміну речовин та
його регуляції в забезпеченні функціонування органів, систем та
цілісного організму людини.
4. Завдання для самостійної праці під час підготовки до заняття.
4.1. Перелік основних термінів, які повинен засвоїти студент при підготовці до
заняття:
Термін
Визначення
сукупність чинників виробничого середовища і трудового
1. Умови праці
процесу, які впливають на здоров’я і працездатність людини під
час виконування нею трудових обов’язків.
характеристика трудового процесу, що відображає переважне
2. Важкість
навантаження на опорно-руховий апарат і функціональні
праці
системи організму (серцево-судинну, дихальну та ін.), що
забезпечують його діяльність.
характеристика трудового процесу, що відображає
3. Напруженість
навантаження на ЦНС, органи чуття, емоційну сферу
праці
працівника.
Шкідливий
фактор середовища або трудового процесу, вплив якого на
виробничий
працівника за певних умов (інтенсивність, тривалість дії тощо)
106
фактор
Небезпечний
чинник
Потенційна
виробнича
небезпека
Професійна
хвороба
може спричинити професійне або виробничо обумовлене
захворювання, тимчасове або стійке зниження працездатності,
підвищення частоти соматичних та інфекційних захворювань,
призвести до порушення здоров’я як працівника, так і його
нащадків;
складова частина небезпечного явища (пожежа, вибух,
викидання, загроза викидання небезпечних хімічних,
радіоактивних і біологічно небезпечних речовин) або процесу,
що характеризується фізичною, хімічною, біологічною чи
іншою дією (впливом), перевищенням нормативних показників
і створює загрозу життю та/або здоров’ю людини
прихована виробнича небезпека (наявність небезпечних
речовин, перевищення терміну експлуатації обладнання,
аварійний стан будов і споруд, небезпечні технологічні процеси,
порушення правил техніки безпеки тощо) або небезпечні
природні явища (зливи, повені, осідання земної поверхні, бурі
тощо), які за певних умов можуть спричинити виникнення
надзвичайної ситуації (аварії).
захворювання, що виникло внаслідок професійної діяльності
працівника та зумовлюється виключно або переважно впливом
шкідливих факторів виробничого середовища і трудового
процесу.
4.2. Теоретичні питання до заняття:
1. Гігієнічні особливості умов праці та стану здоров'я лікарів хірургічного профілю.
2. Гігієнічні особливості умов праці та стану здоров'я лікарів терапевтичного
профілю.
3. Гігієнічні особливості умов праці та стану здоров'я лікарів стоматологічного
профілю.
4. Особливості професійної захворюваності медичних працівників.
5. Поняття про шкідливість, небезпечність, важкість і напруженість праці.
6. Принципи “Гігієнічної класифікації праці за показниками шкідливості та
небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості
трудового процесу ” № 248 08.04.2014 МОЗ України..
7. Ергономічні і фізіологічні показники важкості і напруженості праці.
8. Критерії оцінки шкідливості, небезпечності, важкості і напруженості праці.
9. Методика оцінки шкідливості, небезпечності, важкості і напруженості праці
згідно з “Гігієнічною класифікацією праці” № 248 08.04.2014 МОЗ України.
10. Атестація робочих місць за умовами праці. Мета, основні завдання та зміст
атестації. Організація робіт та порядок проведення атестації робочих місць. Карта умов
праці. Питання, які вирішуються на основі проведення атестації робочих місць.
4.3. Практичні роботи (завдання), які виконуються на занятті:
Ситуаційне завдання
Завдання 1
107
Проводилася санітарно-гігієнічна оцінка умов праці і характеру трудового процесу
лікарів-хірургів за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого
середовища, важкості та напруженості трудового процесу.
Встановлено, що робочий день лікарів-хірургів характеризується нерегулярною
змінністю з роботою в нічну зміну, обідня перерва та регламентовані перерви протягом
робочого часу відповідно до графіка роботи відсутні.
При виконанні трудової діяльності лікарі-хірурги зазнають навантажень на зоровий
аналізатор, що полягає в розрізненні дрібних об’єктів – 0,3-0,5 мм (зорова робота –
високоточна): під час оперативних втручань, виконанні перев’язок, обстеженні хворих,
оформленні медичної документації. Щільність сигналів, в середньому за одну годину
роботи, досягає 75.
Робота лікарів-хірургів характеризується особистим ризиком, небезпекою,
відповідальністю за безпеку інших осіб.
Характер праці хірурга пов’язаний з перебуванням у нахиленому положенні понад
30° більше 50% часу тривалості робочої зміни. При виконанні основних видів своєї
діяльності лікарі-хірурги здійснюють вимушені нахили корпусу під кутом більше 30 0 до
120 разів за зміну.
При дослідженні впливу виробничого мікроклімату на організм встановлено, що
праця медичного персоналу відноситься до легкої фізичної роботи категорії робіт Іб (за
ДСН 3.3.6.042-99). В операційних температура повітря в теплий період року становить
290С, відносна вологість повітря – 50%, швидкість руху повітря – 0,1м/с.
На робочих місцях лікарів-хірургів в операційних блоках зареєстровані шуму, які
створюються роботою медичного обладнання (наркозні і дихальні апарати тощо) і
становлять 48-50 дБА.
Концентрація оксидів азоту в зоні дихання лікарів-хірургів досягає 10 мг/м3.
Допустимі параметри мікроклімату (ДСН 3.3.6.042-99):
у теплий період року: температура повітря становить 28-21 С (категорії робіт Іб);
відносна вологість – не 60%;
швидкість руху повітря – 0,1-0,3 м/с.
Допустимий рівень шуму на постійному робочому місці – 50 дБА (ДСН 3.3.6.03799);
Гранично допустима концентрація оксидів азоту 5 мг/м3 (ІІІ клас небезпечності)
(ГОСТ 12.1.005-88).
1. Дайте гігієнічну оцінку праці лікарів-хірургів за показниками важкості,
напруженості, шкідливості та небезпечності, а також в цілому відповідно до Гігієнічної
класифікації праці № 248 08.04.2014 МОЗ України..
2. Вкажіть на зміни, що можуть виникати в організмі лікарів-хірургів, при роботі в
таких умовах.
3. Запропонуйте профілактичні заходи, спрямовані на оздоровлення умов праці
лікарів-хірургів.
Завдання 2
Лікар хірург-ортопед чотири дні на тиждень проводить операції з використанням
електропневматичної дрилі та ортопедичної пили, рівень шуму при цьому може сягати 97
108
дБ, допустимий рівень шуму на постійному робочому місці – 50 дБА (ДСН 3.3.6.037-99).
1. Вкажіть, ризик якого професійного захворювання зростає найбільше при дії
підвищених рівнів шуму.
2. Назвіть інші ймовірні захворювання, які можуть виникнути в умовах роботи з
підвищеними рівнями шуму.
3. Запропонуйте та обґрунтуйте заходи профілактики.
Зміст теми:
Гігієнічні особливості умов праці та стану здоров’я лікарів хірургічного
профілю.
До спеціальностей хірургічного профілю належать: загальна хірургія, сферою
діяльності якої є переважно хвороби черевної порожнини; торакальна хірургія, яка
охоплює операції на легенях, серці, стравоході; урологія, травматологія й ортопедія,
нейрохірургія, акушерство і гінекологія, оториноларингологія, офтальмологія, онкологія,
лицева, пластична хірургія, хірургічна дерматологія, хірургічна стоматологія тощо. Крім
перерахованих, до хірургічного профілю також належать спеціальності анатома,
патанатома, лікаря судово-медичний експерта.
Професійною особливістю діяльності хірургів є багатокомпонентність трудового
процесу. Крім підготовки і проведення оперативних втручань, як основного виду
діяльності лікарів хірургічного профілю, значна частина робочого часу витрачається на
огляд та аналіз стану хворих, діагностику, післяопераційні процедури, ранкові
конференції, лікарські призначення і вирішення питань про оперативні втручання, роботу
з медичною документацією (історіями хвороб, протоколами операцій тощо), бесіди з
родичами пацієнтів, для завідувачів відділень — адміністративна робота тощо. Значну
частину робочого часу лікаря-хірурга також займає написання медичної документації.
Крім перерахованих видів діяльності, кожний хірург протягом місяця заступає на
кілька чергувань, які тривають 7, 16 чи 24 год. Під час чергувань хірурги виконують
планові та ургентні оперативні втручання, надають консультативну та лікарську допомогу
хворим у різних відділеннях. Завідувачі відділень та доценти мають протягом місяця
кілька додаткових чергувань. При цьому після кожного чергування в робочий день хірург
продовжує роботу протягом наступного робочого дня. Таким чином, тривалість
безперервного робочого часу хірурга збільшується. Регламентовані перерви відсутні.
Протягом року на одного лікаря-хірурга припадає близько 185 год оперативних
втручань. Одна операція у середньому триває 1 год 12 хв. Таким чином, оперативне
навантаження на одного хірурга становить близько 155 оперативних втручань на рік. Слід
враховувати особливості виконання оперативних втручань у відділеннях гнійної хірургії,
де превалює кількість операцій, що тривають значно менше часу (10—35 хв), а середнє
оперативне навантаження на одного такого хірурга становить 136 втручань на рік. Проте
такі спеціалісти мають значно більше навантаження під час проведення перев’язок хворим
із гнійними ранами.
В оториноларингології один хірург виконує понад 170 операцій на рік і до 4 — на
тиждень; в акушерстві та гінекології, відповідно, — 370 і 7 (у тому числі абортів, абразій
— 230 і 5) тощо. З підвищенням кваліфікації хірурга зростають як кількість, так і
складність операцій.
109
Американські вчені, вивчаючи персональні психологічні характеристики лікарів
хірургів та порівнюючи їх з лікарями первинної медико-санітарної допомоги, відмітили,
що лікарі-хірурги представляють чітко виражену та однорідну групу, яка ґрунтується на
властивостях темпераменту та особистості.
Фізіологічною особливістю трудової діяльності хірурга в операційній є вимушена
робоча поза стоячи, зі статичним напруженням м’язової системи. Встановлено, що 37,6 %
усього часу операції тулуб хірурга нахилений вперед під кутом близько 45°, а 27 % — з
додатковим поверненням в один або інший бік, і лише 26 % часу його тулуб займає
вертикальне положення. Статичне м’язове напруження у хірургів супроводжується
тонічним і тетанічним скороченням м’язів плечового пояса, спини, таза, нижніх кінцівок,
рук, появою стомленості, яка знаходиться у прямій залежності від тривалості операції.
Кров’яний тиск у ногах підвищується у 2 рази, у ділянці таза — на 50 %. Має місце
знекровлення головного мозку.
Робоча зона хірурга має до 60 см у діаметрі, що змушує виносити руки вперед у
положенні без опори, при цьому кут відхилення плеча від тулуба коливається від 35 до
180°. Кут нахилу голови досягає 60—80°.
При роботі сидячи (окулісти, оториноларингологи, нейрохірурги, акушеригінекологи та ін.) нахил тулуба вперед досягає 60—85°, руки у положенні без опори
виносяться далеко вперед, спина набуває округлої форми. Від нахилу тулуба вперед
збільшується тиск грудної клітки на верхню частину живота, зменшується екскурсія
діафрагми, внаслідок чого провокуються захворювання печінки, жовчного міхура тощо.
Робота, пов'язана з підтриманням статичної пози із використанням точних рухів,
призводить до розвитку патологічних станів опорно-рухового апарату. Виявлено
поширеність болю, пов’язаного з опорно-руховим апаратом серед лікарів-стоматологів
(61%), далі хірургів інших спеціальностей (37%) та найменше у лікарів терапевтичних
напрямків медицини (20%).
Серед несприятливих чинників фізичної природи, які впливають на лікаря-хірурга,
провідне місце належить роботі: з колючими та ріжучими інструментами та пов'язаний з
цим травматизм; умови нагрівного мікроклімату, що призводить до напруження
механізмів терморегуляції і посилення потовиділення; використання електричних
інструментів, які при порушенні електроізоляції чи неправильному заземлені можуть
стати причиною електротравми.
При проведенні операцій в умовах гіпербаричної оксигенації хірурги і їх помічники
зазнають поєднаної дії нагрівного мікроклімату, підвищеного атмосферного тиску,
замкнутого простору та підвищеного надходження до організму азоту. Тиск у
гіпербаричних операційних досягає 3 атм і більше, що вважається донаркотичним за дією
азоту. Але недостатня кубатура в барокамері, інколи необхідність підвищення тиску до
7—8 атм, може створювати умови азотного наркозу для членів операційної бригади.
Несприятливу дію чинить також сам процес компресії і особливо декомпресії. Під дією
азоту у членів операційної бригади з’являється ейфорія, змінюється поведінка
(безпідставний сміх, говірливість, сповільнення рухових реакцій, зниження уваги, чіткості
маніпуляцій тощо). Особливістю компресії є підняття температури повітря в барокамері
від початкової, наприклад 20 °С, до 27 і навіть до 37 °С. При декомпресії навпаки,
температура знижується до 17—15 °С і навіть 12 °С. Відносна вологість при компресії
підвищується з 40—60 до 70—84 %.
При рентгенодіагностиці, радіодіагностиці, хірургічних маніпуляціях у
110
травматології лікарі зазнають впливу іонізуючої радіації. Загально визнано, що вплив
іонізуючого випромінювання може призвести до генетичних ушкоджень, і надалі стати
причиною вроджених аномалій або дитячих злоякісних новоутворень у наступному
поколінні. Гематологічні злоякісні захворювання (наприклад, лейкемія, лімфома) є частою
формою раку, що діагностується у лікарів.
Шум від повітряно-електричних дрилів та пилок, які використовують у рутинній
ортопедичній практиці, часто досягає 90 – 100 дБ, що перевищує рекомендований денний
рівень шуму – 50 дБ, у зв`язку з цим у хірургів-ортопедів часто зустрічається професійне
зниження слуху.
Офтальмологія унікальна тим, що практикуючі лікарі не тільки знаходяться під
впливом шкідливих та небезпечних факторів загальних для хірургів усіх спеціальностей,
але й мають власні професійні ризики, такі як вплив лазерного випромінювання. Лазерне
обладнання може спричинити серйозні опіки.
На учасників хірургічних бригад, крім вказаних фізичних чинників, діють токсичні
хімічні речовини. Це, у першу чергу, хімічні сполуки, які використовуються для
інгаляційного наркозу: закис азоту (N2O), етиловий ефір, етилбромід, етилхлорид, галотан,
метоксифлуоран тощо.
Вміст галотану у повітрі операційної на різній відстані від маски пацієнта
збільшується пропорційно тривалості операції, особливо при напіввідкритому контурі
дихання. Крім того, вміст інгаляційних наркотиків у зоні дихання членів хірургічних
бригад залежить від обсягу хірургічного втручання, кубатури приміщення операційної і
леткості наркотичних речовин. Професійний вплив аерозолів анестетиків може стати
причиною численних патологічних станів, включаючи неврологічні, ниркові та печінкові
захворювання, а також зниження розумової працездатності та швидкості психомоторних
реакцій.
Етилен оксиди, що використовуються для дезінфекції, підвищують ризик розвитку
безпліддя у чоловіків.
Під час нагріву електрокоагулюючих інструментів або лазерних установок для
розсікання тканин та коагуляції судин утворюються шкідливі аерозолі, яким також
притаманні неприємні запахи. Дим, що виділяється при електрокоагуляції, містить різні
канцерогенні речовини. Виявлено, що аерозоль, який утворюється під час редукційної
маммопластики, має мутагенний ефект.
Хірурги також більше контактують з йодом, ізопропіловим спиртом, що є причиною
подразнення та інших хвороб шкіри. Подразнення очей, носа та горла відбувається через
вплив повітряних аерозолів, що містять миючі або дезінфікуючі засоби (деякі з них лужні).
Використання формаліну підвищує ризик розвитку назофарингеальних злоякісних
пухлин.
Латексна алергія викликана впливом натуральних латексних рукавичок та інших
матеріалів та приладів, які містять латекс.
У період операційних втручань лікарі-хірурги знаходяться у стані високого
розумового та нервово-емоційного напруження. При тривалих операціях (3—6 год)
збільшується час зорово-моторної реакції, порушується координація рухів кисті і пальців,
знижується пам’ять та увага, у ЦНС переважають гальмівні процеси. Разом з тим мають
місце і зворотні прояви: у процесі операції покращуються показники робочих функцій,
настає емоційне збудження. Проте це відбувається в результаті застійного збудження у
відповідних нервових центрах. Надалі застійне збудження переходить у виснаження. Це
111
особливо помітно при емоційних переживаннях, зумовлених невдалим ходом чи
результатами операції. Тому у лікарів-хірургів часто спостерігаються такі стани як стрес,
втома, емоційне виснаження або тривога, порушення сну, когнітивні дисфункції.
Частота серцевих скорочень під час підготовки хірурга до операції збільшується на
5—10 за 1 хв, досягаючи 88—110 за 1 хв і зростаючи у відповідальні періоди операції.
Після операційних втручань, залежно від їх тривалості, у хірургів об’єм нижніх
кінцівок збільшується на 0,5—0,8 см, площа стопи — на 2—4 %.
Особливої уваги заслуговує праця лікаря-анестезіолога, яка пов’язана з підготовкою
хворого до операції, проведенням наркозу, постійним контролем за життєво важливими
процесами організму хворого та підтриманням функцій організму оперованого під час
операції і в післяопераційний період. Анестезіолог працює з точною апаратурою, що
потребує не лише практичних навичок, але і технічних знань. Професійні дії вимагають
від анестезіолога цілеспрямованості, тривалого напруження уваги, швидкої оцінки
ситуації.
Серед захворювань хірургів із тимчасовою втратою працездатності на першому
місці стоять гострі респіраторні захворювання, грип, хвороби органів кровообігу,
травлення і нервової системи.
Серед хронічних захворювань хірургів і акушерів-гінекологів, які виявляються у
результаті медичних оглядів, найбільшу питому вагу займають захворювання системи
кровообігу та неврастенії, що пов’язано з високим психоемоційним та фізичним
напруженням. У цих лікарів найчастіше відзначаються біль у ділянці серця, підвищення
артеріального тиску, значні зміни ЕКГ, варикозне розширення вен нижніх кінцівок,
розлади нервової системи тощо.
У жінок-хірургів спостерігається висока захворюваність на гінекологічні
захворювання, патології вагітності, патологічні пологи тощо. Хірурги, також, частіше
стикаються з проблемами у сім`ї через змінне завантаження на роботі та стрес.
Потенційними емоційними стресорами для будь-якої жінки-хірурга є можлива
дискримінація у чоловічому колективі, відсутність рольових моделей (рольовою моделлю
є людина, поведінка, приклад або успіх якої можуть бути наслідувані іншими, особливо
молодшими; термін "рольова модель" вперше був вжитий соціологом Робертом К.
Мертоном), деформованим сприйняттям своєї ролі та перенавантаження. Ці стресові
фактори можуть призвести до депресії, самогубства та розлучень, причому серед жінокхірургів рівень самогубств та розлучень є більшим ніж у жінок інших професій.
Гігієнічні особливості умов праці та стану здоров’я лікарів терапевтичного
профілю.
До спеціальностей терапевтичного профілю відносяться: загальна практика сімейна медицина і внутрішня медицина та терапія інших напрямків: гастроентерологія,
пульмонологія, кардіологія, фтизіатрія, інфекційні хвороби, дерматовенерологія,
неврологія, алергологія психіатрія, педіатрія, неонатологія, швидка та невідкладна
медична допомога.
З точки зору особливостей організації праці та впливу несприятливих чинників
лікарів перерахованих спеціальностей слід розподілити на:
— поліклінічних;
— працюючих у стаціонарі (лікарнях, клініках науково-дослідних інститутів МОЗ)
112
Робота сімейного лікаря здійснюється за графіком, в якому передбачені фіксований
час амбулаторного прийому хворих, допомога хворим у них вдома, профілактична й інша
робота. Відповідно до графіка лікар по черзі працює в різні години дня і в різні дні тижня.
Важливим напрямом роботи сімейного лікаря є прийом пацієнтів у поліклініці.
Кожне відвідування хворого лікар повинен у межах існуючих можливостей зробити
вичерпним і закінченим. Повторний прийом слід призначати виключно з медичних
показань.
Сімейний лікар зобов’язаний здійснювати раннє виявлення захворювань і своєчасне
надання кваліфікованої медичної допомоги населенню ділянки як в поліклініці, так і
вдома; відвідувати хворих, забезпечити систематичне і динамічне спостереження за ними,
активне лікування хворих до їх одужання або госпіталізації. В обов’язки лікарів первинної
ланки також входить консультування щодо здорового способу життя, проведення заходів
масової та індивідуальної профілактики інфекційних захворювань, динамічне
спостереження за неускладненою вагітністю, ведення хворих із психічними розладами,
зокрема, враховуючи рекомендації спеціаліста, підготовка медичної документації. У
домашніх умовах важче, ніж у поліклініці або стаціонарі, провести діагностичне
дослідження, тим більше майже 2/3 викликів надходить від хворих літнього віку.
Оглянувши вдома хворого за викликом, сімейний лікар у подальшому (в міру
необхідності) повинен відвідувати хворого за своєю ініціативою.
Серед несприятливих психофізіологічних чинників, впливу яких зазнають
терапевти, провідна роль належить надмірному фізичному навантаженню, яке залежить
від сезону року (кількості викликів), розмірів лікарської дільниці, типу забудови (одноабо багатоповерхові будівлі, наявність чи відсутність у будинках ліфтів).
Крім того, терапевти, лікарі швидкої медичної допомоги, лікарі-психіатри та
невропатологи відчувають постійне психоемоційне напруження. Воно зумовлене
тяжкістю хвороби пацієнтів, складністю діагностики, обмеженістю можливостей
допомогти хворому, особливістю контактів лікаря з хворими та їх близькими.
Основними видами діяльності лікарів-терапевтів у стаціонарах є: обхід хворих,
заповнення медичної документації, проведення діагностичних процедур, консультації із
завідувачем відділення і вузькими спеціалістами, проведення бесід із хворими та їхніми
родичами тощо.
Фактична кількість хворих, яких лікар-терапевт курирує одночасно, становить у
середньому 18,5—21,5 особи. У середньому на огляд одного терапевтичного хворого
витрачається 6—9 хв, а на хворого, що вперше поступив до відділення, — 27—35 хв.
Лікувально-діагностична робота займає у лікарів терапевтичного відділення 43,5—
51,9 % робочого часу, заповнення медичної документації — 30—33 %, а решта часу
витрачається на бесіди з пацієнтами та їхніми родичами, а також ведення службових
розмов тощо.
Зайнятість лікарів у відділеннях терапевтичного профілю в середньому становить
8—8,5 год. З урахуванням сумісництва тривалість робочого дня може сягати в середньому
9,5—10,5 год.
Найбільш тривалими робочими днями протягом робочого тижня терапевта є
понеділок (9,2 год) і п’ятниця (9,25 год). Збільшення тривалості робочого дня в понеділок
зумовлене більш тривалим оглядом хворих після вихідних днів, а в п’ятницю — більш
детальним оглядом хворих перед випискою, а також необхідністю заповнення в ці дні
медичної документації (оформлення історії хвороби та виписного епікризу).
113
Несприятливу дію на лікарів терапевтичного профілю можуть чинити сучасні
засоби технічного оснащення медичних закладів — рентгенівські установки, джерела
радіоактивного випромінювання, електронні, ультрависокочастотні, надвисокочастотні,
ультразвукові та лазерні установки, джерела УФ-випромінювання, хімічні фактори —
фармакологічні препарати, які діють на медичний персонал у вигляді розчинів, газів, парів
та аерозолів.
Для лікарів лепрозоріїв, а також фтизіатрів, інфекціоністів, дерматовенерологів,
лаборантів протичумних, бактеріологічних, вірусологічних, гельмінтологічних
лабораторій специфічними професійними шкідливостями є збудники відповідних
інфекційних захворювань.
Серед захворювань лікарів-терапевтів із тимчасовою втратою працездатності на
першому місці стоять гострі респіраторні захворювання, грип, хвороби органів
кровообігу, травлення та нервової системи. При цьому лікарі-терапевти хворіють значно
частіше і довше порівняно з лікарями-хірургами (відповідно, 103,4 випадку і 128 днів — у
терапевтів і 48,4 випадку і 76,9 дня непрацездатності на 100 працюючих — у хірургів).
У структурі хронічних захворювань терапевтів амбулаторій перше місце посідають
хвороби органів травлення (хронічний холецистит, перші гастрит, виразкова хвороба
шлунку, дванадцятипалої кишки), хвороби нервової системи і органів чуттів. Потім ідуть:
ішіас та радикуліти, зумовлені частою зміною перебування в приміщенні та за його
межами при обслуговуванні хворих вдома.
До захворювань медичного персоналу терапевтичного профілю, спричинених
впливом виробничого середовища і трудової діяльності, відносяться:
— інфекційні та паразитні захворювання, аналогічні хворобам пацієнтів, яких
обслуговує лікар, медична сестра або лаборант (туберкульоз, дифтерія, холера, сибірка,
гельмінтози тощо);
— захворювання, які виникають при роботі з медикаментами, наркотичними,
дезінфекційними засобами та іншими хімічними речовинами (гострі і хронічні отруєння,
медикаментозна алергія, дерматози тощо);
— захворювання, що розвиваються при тривалому безпосередньому обслуговуванні
психічно хворих, — професійні психоневрози;
— захворювання, зумовлені значним постійним нервово-емоційним напруженням
(гіпертонічна хвороба, стенокардія, тривожні та депресивні стани тощо).
Серед медичних працівників, які працюють у складі бригад швидкої медичної
допомоги, підвищується ризик інфікування гепатитами В та С, ВІЛ/СНІД, туберкульозом.
Не рідкими є випадки отримання травм внаслідок агресивних дій пацієнтів та
супроводжуючих їх осіб. Змінна робота та виїзди за викликами, необхідність працювати у
нічні години фактори, що можуть стати причиною розвитку коронарної хвороби серця та
порушення репродуктивного здоров'я.
Гігієнічні особливості умов праці та стану здоров’я лікарів стоматологічного
профілю.
Стоматологічні спеціальності поділяються на терапевтичну стоматологію,
хірургічну стоматологію і лицеву косметичну хірургію.
Одним із основних професійних чинників для лікаря-стоматолога є вимушене
положення тіла, яке супроводжується статичним напруженням окремих груп м’язів.
Залежно від конструкції стоматологічного крісла для пацієнта стоматолог працює в
114
положенні стоячи або сидячи.
При використанні крісел і апаратури вертикальних конструкцій лікар-стоматолог
близько 34 % робочого часу працює в положенні стоячи з нахилом тулуба. При
використанні крісел горизонтальної конструкції 75 % робочого часу працює в положенні
сидячи з нахилом і згинанням хребта в бік пацієнта, 22 % робочого часу — із сильним
нахилом і згинанням хребта.
М’язове навантаження стоматологів при роботі в положенні стоячи зростає в
1,6 разу, а з нахилом тулуба — майже в 10 разів. При роботі в положенні сидячи з нахилом
тулуба м’язове навантаження збільшується в 4 рази.
Робота з дрібними дефектами зубів та обмежена доступність для розглядання їх
зумовлює напруження зорового аналізатора і надмірну конвергенцію очей унаслідок
наближення органу зору до розглядуваного об’єкта.
З числа суттєвих фізичних несприятливих факторів для лікарів-стоматологів є шум
від роботи стоматологічних установок, компресорів та інших приладів. Стоматологи
піддаються ризику втрати слуху у результаті впливу шуму. Втрата слуху на перших етапах
може бути не такою помітною, але першим сигналом зміни слуху може бути виникнення
шуму у вухах.
Застосування фотополімерних матеріалів супроводжується надходженням у зону
дихання токсичних речовин різного походження та потребує локального освітлення за
рахунок високо потужного видимого та ультрафіолетового випромінювання, яке також
може чинити шкідливу дію.
Один з основних професійних ризиків для лікаря-стоматолога є небезпека передачі
інфекції від пацієнта із захворюваннями верхніх дихальних шляхів, які перебігають у
нього в легкій, стертій, атиповій формі або знаходяться в стадії інкубації. Крім того,
потенційний ризик виникнення інфекційного захворювання існує при виконанні
маніпуляцій, при яких відбувається контакт зі слиною, тканиною ясен, кров’ю хворих чи
інфікованих осіб.
Медичне обстеження стану здоров’я лікарів-стоматологів показало, що при
тривалому односторонньому навантаженні на опорно-руховий апарат у них розтягуються
сухожилки, унаслідок чого послаблюються суглоби і зміщуються кістки. Зміщення у
колінному суглобі призводить до змін у кульшовому, гомілковостопному суглобах,
розвитку пласкої ступні. Поступово розвиваються стійкі зміни хребта, з’являється сколіоз,
кіфоз та лордоз у шийному, грудному і поперековому відділах. У такій позі маса тіла
лікаря переміщується на одну ногу з нахилом тулуба в один бік, що провокує розвиток
сколіозу; нахил уперед провокує «круглу спину» — кіфоз.
Робота лікаря у положенні стоячи з нахилом тулуба часто призводить до
стискування черевної порожнини грудною кліткою і, як наслідок, до захворювань
жовчного міхура. При цьому погіршується виведення жовчі, утворюються камені у
жовчному міхурі, стискаються внутрішні органи, ускладняється діафрагмальне дихання.
При роботі в положенні стоячи з нахилом тулуба і голови більше ніж на 10—15°
досить швидко розвивається статична втома, зростають енерговитрати, виникає біль у
хребті. У 70 % молодих спеціалістів-стоматологів через 6—30 міс. після початку їх
діяльності виникають ті чи інші симптоми, які свідчать про захворювання скелетних
м’язів.
Робота стоматолога у положенні сидячи біля горизонтального стоматологічного
крісла з відхиленням тулуба від вертикалі на 25—30° із поверненням плечового пояса на
115
28° спричиняє застій крові в органах черевної порожнини і таза, і як наслідок — розвиток
холециститу, рідше — виразкової хвороби, а також радикуліту й ішіасу. При такій позі
стоматолог витрачає додаткові зусилля на підняття й утримання рук у навісному
положенні, що сприяє ще більшому і швидкому розвитку втоми. Вимушена робоча поза і
статичне напруження опорно-рухового апарату спричинюють біль у хребті, невралгії в
плечовому поясі і шиї, гемостаз у нижніх кінцівках, платипедію, остеохондроз (табл. 1).
Таблиця 1
Частота виникнення деяких порушень у стоматологів залежно від робочої пози (%)
Вид розладу
Порушення постави
Робоча поза: переважно
стоячи сидячи змішана
34
45
21
Варикозне розширення вен нижніх кінцівок 49
32
19
Змішані порушення
44
22
34
Необхідність точних і тонких маніпуляцій у процесі лікувальної роботи,
стереотипних рухів, статико-динамічного напруження м’язів пальців, кистей рук і
плечового пояса, утримання інструментів не зусиллями кулака, а пальців рук (як при
триманні олівця), але зі значними фізичними зусиллями, викликає гіпертрофію окремих
груп м’язів. При цьому виникає так званий професійний біль, який, поступово наростаючи,
призводить до спастичного скорочення всієї групи м’язів рук аж до плечового пояса.
Тривале та часто повторюване напруження окремих груп м’язів у неприродному,
вимушеному положенні призводить до тендовагініту — дуже тяжкого захворювання
суглобової сумки в місцях прикріплення сухожиль. Поєднання тендовагініту з хворобою
Рейно призводить до професійної інвалідності. Пальці стають холодними, знекровленими,
блідими. У тяжких випадках настає гангрена.
Тривала дія вібрації, що поєднується з комплексом несприятливих чинників
(статичні м’язові навантаження, шум, емоційне перенапруження) може призводити до
стійких патологічних порушень в організмі стоматологів і розвитку вібраційної хвороби,
симптомами якої є судоми і біль у пальцях, відчуття оніміння рук, втрата тактильної і
температурної чутливості.
У результаті постійного тиснення рукоятки металевих інструментів на одне і те ж
місце може розвиватись контрактура Дюпюїтрена. На середньому, безіменному пальці або
на мізинці виникають канатоподібні вузлуваті потовщення долоні, які призводять до
контрактури основного і середнього суглобів.
Напруження зорового аналізатора може призводити до спазму акомодації і
виникнення так званої несправжньої міопії, а робота з УФ-лампами може викликати
фотоофтальмію, опіки рогівки і помутніння кришталика. У зв’язку з цим характерні скарги
на втому органа зору, різь, відчуття «піску в очах», дискомфорт. Зміна сприйняття
кольорів є результатом нейротоксичної дії розчинників та важких металів.
Робота із ртутними амальгамами може стати причиною виникнення у лікарівстоматологів, медичних сестер і зубних техніків мікромеркуріалізму, який здебільшого
проявляється ураженням ЦНС.
116
Більше 25 інфекційних захворювань, у тому числі СНIД, пріонові хвороби, гепатити
В і С, можуть передаватися через слину, тканину ясен, відкриту рану. Часте миття рук
щіткою може сприяти розвитку мікогенних екзем, дисгідрозів, епідермофітій.
Найбільший стрес під час роботи переживають дитячі стоматологи.
ОСОБЛИВОСТІ ПРОФЕСІЙНОЇ ЗАХВОРЮВАНОСТІ
МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ
. У 2001–2015 роках в Україні виявлено 1092 випадки професійних захворювань у
галузі охорони здоров’я – від 35до 103 випадків щорічно, що відповідає рівню 0,31–0,76
на 10 тис. З 2006 року в Україні спостерігається стійка тенденція до зменшення кількості
випадків та зниження рівня профзахворюваності. У структурі професійних захворювань у
медичних працівників перше місце стабільно посідає туберкульоз (80–100 %, у
середньому за 15 років – 87,7 %), друге – захворювання опорно-рухового апарату (від 1,3
до 6,7 %, у середньому – 3,1 %), третє місце посідають алергічні захворювання – від 1,0 до
5,1 % (у середньому 2,3 %).
Зараження
туберкульозом
медичних
працівників
можливо
як
в
протитуберкульозних закладах, так і в установах загальномедичного профілю –
відділеннях торакальної хірургії, патолого-анатомічних і судово-медичних бюро тощо –
там, де можливий контакт з туберкульозними хворими або зараженим матеріалом. У 2001–
2015 роках в Україні зареєстровано 966 випадків професійних захворювань на ТБ (958 –
ТБ і 8 – пневмоконіоз, пов’язаний з ТБ). Це – від 29 до 90 випадків щорічно. Останніми
роками, незважаючи на погіршену соціально-економічну ситуацію в країні, кількість
випадків професійного ТБ постійно зменшується. Найбільший відсоток професійної
захворюваності на ТБ в Україні реєструють серед медичних працівників, що працюють в
медичних закладах фтизіатричного профілю (70– 95 %).
За дослідженнями Горачука В.В. (2009 р.) прояви ураження емоційної сфери як
симптомокомплекс «професійного вигорання» виявлені майже у 80 % лікарів-психіатрів,
психотерапевтів, психіатрів-наркологів, у 61,8 % лікарів-стоматологів, у 60,6 % медичних
сестер онкологічних відділень.
Рівень смертності медичних працівників у віці до 50 років на 32 % вище ніж у
середньому в Україні.
Перші місця за професійною захворюваністю медичних працівників посідають
Донецька, Вінницька, Херсонська, Дніпропетровська області. Найбільше професійних
захворювань виявлено у середнього медичного персоналу.
Більшість лікарів займаються самолікуванням або лікуються у колег і таким чином
дані щодо їхньої захворюваності не потрапляють до загальної статистики. Не можна
виключати й той факт, що більшість лікарів, бояться втратити роботу, тому часто
намагаються приховати наявність у себе професійної патології, яка може бути несумісною
з їхньою професійною діяльністю.
Принципи гігієнічної класифікації праці за показниками шкідливості та
небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості
трудового процесу № 248 08.04.2014 МОЗ України
Різноманіття робіт, кожна з яких вимагає неоднакового напруження функціональних
117
систем організму, зумовило необхідність їх класифікації для вирішення таких теоретичних
питань і практичних завдань:
— оптимізація трудових навантажень і нормування праці різних категорій
працівників;
— обґрунтування і реалізація заходів щодо покращання умов праці, скорочення і
ліквідація важкої ручної праці;
— планування заходів щодо раціоналізації режимів праці і відпочинку;
— обґрунтування тривалості робочого дня і відпусток;
— встановлення пільг і компенсацій працівникам, які зайняті на важких і особливо
важких роботах;
— з’ясування механізмів впливу високого ступеня важкості і напруженості праці на
стан здоров’я працівників та розвиток захворювань.
У зв’язку з цим були науково обґрунтовані принципи і критерії та розроблені
класифікації важкості та напруженості праці.
Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів
виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу № 248 08.04.2014
МОЗ України призначена для гігієнічної оцінки існуючих умов і характеру праці на
робочих місцях, установлення пріоритетності у проведенні оздоровчих заходів і
застосовується в Україні при проведенні атестації робочих місць за умовами праці згідно
з Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 року №442 “Про порядок
проведення атестації робочих місць за умовами праці”.
В її основу покладені наявність і вираженість шкідливих факторів виробничого
середовища, рівні важкості і напруженості трудового процесу.
Принцип диференціювання умов і характеру праці передбачає ступінь відхилення
параметрів виробничого середовища і трудового процесу від діючих гігієнічних
нормативів і впливу їх на функціональний стан і здоров'я працюючого.
Виходячи із принципів гігієнічної класифікації, умови праці розподіляють на 4
класи.
1 клас - оптимальні умови і характер праці, при яких виключена несприятлива дія на
здоров'я працюючих небезпечних і шкідливих виробничих факторів, створюються
передумови для збереження високого рівня працездатності (відсутність або відповідність
рівням, що прийняті як безпечні для населення).
2 клас - допустимі умови і характер праці, при яких рівень небезпечних і шкідливих
виробничих факторів не перевищує установлених гігієнічних нормативів на робочих
місцях, а можливі функціональні зміни, що викликані трудовим процесом, відновлюються
під час регламентованого відпочинку до початку наступної зміни і не спричиняють
несприятливої дії у найближчому і віддаленому періоді на стан здоров'я працюючих та їх
потомство.
3 клас - шкідливі умови праці за рівнем перевищення гігієнічних нормативів та
вираженості можливих змін в організмі працівників поділяється на 4 ступеня:
1 ступінь (3.1) - умови праці, що характеризуються такими рівнями шкідливих факторів
виробничого середовища та трудового процесу, які викликають функціональні зміни, що
виходять за межі фізіологічних коливань (останні відновлюються при тривалішій, ніж
початок наступної зміни, перерві контакту зі шкідливими факторами) та збільшують ризик
погіршення здоров’я, у тому числі й виникнення професійних захворювань;
2 ступінь (3.2) - умови праці, що характеризуються такими рівнями шкідливих факторів
118
виробничого середовища і трудового процесу, які здатні викликати стійкі функціональні
порушення, призводять у більшості випадків до зростання виробничо обумовленої
захворюваності та появи окремих випадків професійних захворювань, що виникають після
тривалої експозиції;
3 ступінь (3.3) - умови праці, що характеризуються такими рівнями шкідливих факторів
виробничого середовища і трудового процесу, які, крім зростання хронічної
захворюваності (виробничо обумовленої та захворюваності з тимчасовою втратою
працездатності), призводять до розвитку професійних захворювань;
4 ступінь (3.4) - умови праці, що характеризуються такими рівнями шкідливих факторів
виробничого середовища і трудового процесу, які здатні призводити до значного
зростання хронічної патології та рівнів захворюваності з тимчасовою втратою
працездатності, а також до розвитку тяжких форм професійних захворювань;
4 клас - небезпечні умови праці - умови, що характеризуються такими рівнями
шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, вплив яких протягом
робочої зміни (або її частини) створює загрозу для життя, високий ризик виникнення
гострих професійних уражень, у тому числі й важких форм.
Методика оцінки шкідливості, небезпечності, важкості і напруженості праці
згідно з гігієнічною класифікацією праці за показниками шкідливості та небезпечності
факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу» №
248 08.04.2014 МОЗ України Оцінка шкідливості, небезпечності, важкості і напруженості
праці на робочому місці передбачає встановлення класу та ступеня умов праці спочатку
щодо кожного шкідливого фактора з урахуванням всіх його показників, а потім – загальну
оцінку умов праці за ступенем шкідливості та небезпечності.
Оцінка умов праці здійснюється відповідно до критеріїв класифікації умов і
характеру праці за ступенем шкідливості, небезпечності, важкості і напруженості.
При наявності двох і більше шкідливих і небезпечних виробничих факторів і
факторів трудової діяльності умови праці потрібно оцінювати за найвищим класом і
ступенем.
Класифікація не включає робіт, що виконуються в екстремальних умовах, при яких
сукупність умов і характеру праці, створюють високий ризик виникнення важких форм
гострих професійних уражень, каліцтв, загроз для життя. Ступінь ризику при
екстремальних умовах праці не може бути визначеним кількісними показниками
шкідливості, небезпечності, важкості і напруженості праці.
Гігієнічна атестація робочих місць за умовами праці
На виконання ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” прийнята
Постанова Кабінету міністрів України №442 від 01.08.92р. “Про порядок проведення
атестації робочих місць за умовами праці”. Її мета – упорядкування системи пенсійного
забезпечення та надання пільг та компенсацій трудящим, що працюють у важких та
небезпечних умовах праці. Зокрема, йдеться про надання пенсій за віком на пільгових
умовах за списками №1 та №2.
Згідно з цією Постановою, атестація робочих місць за умовами праці проводиться
на підприємствах і в організаціях незалежно від форм власності та господарювання, де
технологічні процеси, технічне обладнання та використовувані матеріали можуть бути
потенційними джерелами шкідливих та небезпечних чинників. Атестація проводиться
атестаційною комісією, котра створюється на підприємстві чи в організації спеціальним
119
наказом керівника. Періодичність проведення атестації – не рідше 1 раз на 5 років.
Атестація робочих місць передбачає:
- встановлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці;
- санітарно-гігієнічне дослідження виробничого середовища, важкості і
напруженості трудового процесу на робочому місці;
- комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці (важкості
та напруженості) на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці,
будівельним та санітарним нормам і правилам;
- встановлення ступеня шкідливості та небезпечності праці та її характеру за
“Гігієнічною класифікацією праці”;
- обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо
шкідливими), важкими (особливо важкими) та напруженими умовами праці;
- визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення
за роботу в несприятливих умовах;
- складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад з пільговим
пенсійним забезпеченням працівників;
- аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію
умов і безпеки праці.
Відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці,
форма якої затверджена Мінпраці та МОЗ. Атестація проводиться атестаційною комісією,
склад і повноваження якої визначаються наказом по підприємству, організації, в строки,
передбачені колективним договором, але не рідше ніж один раз на п’ять років. До складу
комісії включається уповноважений представник виборного органу первинної
профспілкової організації, а в разі відсутності профспілкової організації - уповноважена
найманими працівниками особа.
Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на
керівника підприємства, організації.
Гігієнічні дослідження факторів виробничого середовища та трудового процесу
проводяться лабораторіями, атестованими Державною службою України з питань праці
й МОЗ в порядку, визначеному Мінсоцполітики спільно з МОЗ згідно з “ Порядком
проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою Кабінету
Міністрів України від 01 серпня 1992 року № 442 (зі змінами)”.
Вивчення факторів виробничого середовища та характеру трудового процесу
проводиться за наступною схемою.
1. Визначаються:
- характерні для конкретного робочого місця виробничі фактори, які підлягають
лабораторним дослідженням;
- нормативні значення (ГДР, ГДК) параметрів факторів виробничого середовища і
характеру трудового процесу, використовуючи систему стандартів безпеки праці,
санітарних норм, інші регламенти;
- фактичне значення факторів виробничого середовища і характеру трудового
процесу шляхом лабораторних досліджень або розрахунків.
2. Лабораторні та інструментальні дослідження проводяться у відповідності до
вимог відповідних Державних стандартів, санітарних правил, методичних рекомендацій
та інших регламентуючих документів.
120
3. Прилади і обладнання для вимірів повинні відповідати метрологічним вимогам і
підлягати повірці у встановлені терміни.
4. Лабораторно-інструментальні дослідження фізичних, хімічних, біологічних
чинників проводяться в процесі роботи у характерних (типових) виробничих умовах, при
використанні ефективно діючих засобів індивідуального і колективного захисту.
5. Результати вимірів показників шкідливих і небезпечних виробничих факторів
оформлюють протоколами за формами, передбаченими, затвердженими МОЗ України і
заносяться у карту.
6. Визначається тривалість (% від тривалості зміни) дії виробничого фактора.
7. Оцінка результатів інструментальних вимірів проводиться шляхом порівняння
фактичного значення з нормативним. При цьому шум і вібрація оцінюються за
еквівалентними рівнями.
8. Ступінь шкідливості і небезпечності кожного фактора виробничого середовища і
характеру трудового процесу (важкості і напруженості праці) оцінюються за 4-ма класами
у відповідності з критеріями гігієнічної класифікації праці за показниками шкідливості та
небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового
процесу» № 248 08.04.2014 МОЗ України.
9. За одночасної наявності в повітрі робочої зони декількох шкідливих речовин
односпрямованої дії виходять з розрахунку суми відношень фактичних концентрацій
кожної з них до їх ГДК. Якщо сума не перевищує одиницю, то умови праці відповідають
допустимим. Якщо сума перевищує одиницю і речовини належать до однієї групи за
особливостями біологічної дії відповідно до цієї Гігієнічної класифікації праці, то умови
праці визначаються за цією групою, як для одного окремого фактора. Якщо речовини
належать до різних класифікаційних груп за особливостями біологічної дії, то оцінка
здійснюється за речовиною більш високого ступеня (класу).
Якщо концентрація декількох речовин віднесена до 3 класу, ступінь шкідливості умов праці (С) за
зміну визначається за формулою
(1)
де
С1, С2…Сn
t1, t2…tn
Т
- ступінь шкідливості;
- тривалість дії шкідливих речовин, хв.;
- тривалість робочої зміни, хв.
Тривалість робочої зміни береться з розрахунку 8-годинної робочої зміни (480 хв.).
10. Оцінка умов праці при наявності 2 або більше шкідливих виробничих чинників
здійснюється за найвищим класом та ступенем.
11. У складних випадках умови праці працівників оцінюються з урахуванням
показників професійної захворюваності, функціонального стану організму та
захворюваності за даними облікової медичної документації працівника.
Вище описані дослідження з гігієнічної атестації робочих місць та заповнення
відповідних розділів “Карти умов праці” здійснюються лабораторіями, атестованими
МОЗ та Державною службою України з питань праці на право проведення відповідних
121
вимірів та досліджень умов праці.
Оцінка технічного і організаційного рівня робочого місця та атестація робочих
місць, як складових карти умов праці, здійснюється службою охорони праці підприємства
та атестаційною комісією підприємства.
Результати атестації використовуються для розроблення заходів щодо покращення
умов праці і оздоровлення працівників та під час визначення права на пенсію за віком на
пільгових умовах, пільг і компенсацій за рахунок підприємств, установ та організацій,
обґрунтування пропозицій про внесення змін до списків виробництв, робіт, професій,
посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.
Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності
факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу» №
248 08.04.2014 МОЗ України.
(Витяги)
КЛАСИ
умов праці залежно від вмісту в повітрі робочої зони хімічних речовин, у
тому числі аерозолів переважно фіброгенної дії
Групи шкідливих речовин
Класи умов праці
(за особливостями
допустимий
шкідливий
небезпечний
біологічної дії1)
2
3.1
3.2
3.3
3.4
4
кратність перевищення ГДК, разів
Шкідливі речовини
1,1-3,0 3,1-6,0 6,1-10,0 10,1>20,0
≤
ГДК
переважно
20,0
загальнотоксичної дії 1, 2
класів небезпечності 2
Шкідливі речовини
1,1-3,0 3,1-10,0 10,1- >15,0
≤
ГДК
переважно
15,0
загальнотоксичної дії 3, 4
класів небезпечності 2
Речовини з
1,1-2,0 2,1-4,0 4,1-6,0 6,1-10,0 >10,0**
≤
ГДК
гостроспрямованим
механізмом дії3
Подразнювальні речовини4
1,1-2,0 2,1-5,0 5,1-10,0 10,1>50,0**
≤ГДК
50,0
5
Канцерогени
І група
*
≤ГДК
-
-
-
-
-
-
ІІА група
≤ГДК
Алергени6
≤ГДК
-
Речовини переважно
фіброгенної дії7
≤ГДК
-
-
-
*
1,1-2,0 2,1-3,0 3,1-15,0 15,120,0
1,1-2,0 2,1-5,0 5,1-10,0 >10,0
>20,0
-
КЛАСИ
122
умов праці залежно від рівня шуму, вібрації, інфразвуку та ультразвуку на
робочому місці
Назва фактора, показника, одиниці
Класи умов праці
виміру
допустимий
шкідливий
небезпечний
2
3.1
ШУМ:
3.2
3.3
3.4
4
рівні звуку, до (включно)
рівень звуку, дБА; еквівалентний
рівень звуку, дБАекв.
рівень звукового тиску в будь-якій
октавній смузі, дБ
ІНФРАЗВУК:
≤ГДР*
загальний рівень звукового тиску,
дБ Лін;
еквівалентний загальний рівень
звукового тиску, дБ Лінекв.
УЛЬТРАЗВУК ПОВІТРЯНИЙ:
рівні звукового тиску в октавних
(1/3 октавних) смугах частот, дБ
УЛЬТРАЗВУК КОНТАКТНИЙ:
логарифмічний рівень пікового
значення віброшвидкості, дБ
ВІБРАЦІЯ ЛОКАЛЬНА:
еквівалентний скоригований рівень
віброшвидкості/віброприскорення,
дБекв./разів
ВІБРАЦІЯ ЗАГАЛЬНА:
еквівалентний скоригований рівень
віброшвидкості/віброприскорення,
дБекв./разів
ВІБРАЦІЯ ІМПУЛЬСНА:
≤ГДР*
5
10
15
20
>20
≤ГДР*
10
20
30
40
>40
≤ГДР*
5
10
15
20
>20
сумарна кількість імпульсів для
пікового значення
віброприскорення
пікове значення віброприскорення,
дБ
85
95
105
115
>115
>135**
перевищення ГДР, до (включно)
перевищення ГДР, до (включно)
3/1,4 6/2 9/2,8 12/4
>12/4
≤ГДР***
≤ГДР***
6/2
12/4
18/6
24/8
>24/8
перевищення ГДР, до (включно)
≤ГДР****
1,3
2,0
3,2
5,0
>5
>160
КЛАСИ
умов праці за окремими показниками мікроклімату для виробничих
приміщень та відкритих територій у теплу пору року
Показники
Класи умов праці
мікроклімату оптимальний допустимий
шкідливий
небезпечний
1
2
3.1
3.2
3.3
3.4
4
123
Температура
за ДСН 3.3.6.042-99**
повітря, °С*
Швидкість руху
повітря, м/с*
Відносна
вологість
повітря, %
-
за ДСН 3.3.6.042-99
на на 3,1- на 6,1- на 9,10,16,0
9,0
12,0
3,0
перевищення ГДР, разів
-
за ДСН 3.3.6.042-99
до 3 більше
3
перевищення ГДР, %
Теплове
за ДСН
випромінювання, 3.3.6.042-99
Вт/м2
-
№
з/п
Показники
важкості
трудового
процесу
1
2
1 Загальні
енергозатрати
організму, Вт
1.1 Зовнішнє
фізичне
динамічне
навантаження,
виражене в
одиницях
механічної
роботи за зміну,
кг/м (Вт)
1.1.1 При
регіональному
навантаженні (з
переважною
участю м’язів
перевищення ГДР, °С
за ДСН
3.3.6.042-99
пункти 1.2.5,
1.2.6
до 25 більше
25
перевищення ГДР, Вт/м2
до
140
141- 1501- 2001- 2501>3500
1500 2000 2500 3500
-
КЛАСИ
умов праці за показниками важкості праці
Класи умов праці
оптимальний допустимий (середньої
шкідливий (важка)
(легка)
важкості)
1
3
до 174
2
4
до 290
3.1
5
291-348
3.2
6
349-406
-
-
-
-
124
рук та
плечового
суглоба):
для чоловіків
до 6500 (22,5)
для жінок
до 3900 (13,5)
1.1.2 При загальному
навантаженні
(за участю
м’язів рук,
тулуба, ніг):
для чоловіків
до 22 000 (45)
для жінок
до 13 200
(31,5)
2 Маса вантажу,
що постійно
підіймається та
переміщується
вручну, кг:
для чоловіків
до 15
для жінок
до 5
3 Стереотипні
робочі рухи
(кількість за
зміну)
3.1 При локальному до 20 000
навантаженні
(за участю
м’язів кистей та
пальців рук)
3.2 При
до 10 000
регіональному
навантаженні
(при роботі з
переважною
участю м’язів
рук та
плечового
суглоба)
4 Статичне
навантаження
Величина
статичного
навантаження за
зміну при
утриманні
вантажу,
до 13 000 (45)
до 7800 (27)
до 18 000
до 10 800
більше 18 000
більше 10 800
до 44 000 (90)
до 26 400 (63)
до 61 600
до 36 960
більше 61 600
більше 36 960
до 30
до 7
-
до 35
до 15
-
більше 35
більше 15
-
до 40 000
до 60 000
більше 60 000
до 20 000
до 30 000
більше 30 000
-
-
-
125
докладанні
зусиль, кг/с
4.1 Однією рукою:
для чоловіків
для жінок
4.2 Двома руками:
для чоловіків
для жінок
4.3 За участю м’язів
тулуба та ніг:
для чоловіків
до 18 000
до 11 000
до 36 000
до 36 000
до 22 000
до 70 000
до 22 000
-
до 42 000
-
до 70 000 більше 70 000
до 42 000 більше 42 000
до 140 000
більше 140
000
до 84 000 більше 84 000
-
до 43 000
до 100 000
до 200 000
-
-
для жінок
до 26 000
5 Робоча поза
вільна зручна
поза,
можливість
зміни пози
(«сидячи –
стоячи») за
бажанням
працівника;
перебування в
позі «стоячи»
до 40% часу
зміни
6 Нахили тулуба
(вимушені,
більше 30°),
кількість за
зміну
7 Переміщення у
просторі
(переходи,
обумовлені
технологічним
до 50
-
більше 200
000
до 60 000
до 120 000
більше 120
000
періодичне
періодичне перебування
перебування в
перебування в в незручній
незручній позі (робота незручній
та/або
з поворотом тулуба,
та/або
фіксованій
незручним
фіксованій позі більше
розташуванням
позі від 25%
50% часу
кінцівок) та/або
до 50% часу
зміни;
фіксованій позі
зміни;
перебування
(неможливість зміни перебування у вимушеній
взаєморозташування у вимушеній
позі (на
різних частин тіла
позі
колінах,
відносно одна одної) (навпочіпки, навпочіпки
до 25% часу зміни;
на колінах тощо) більше
перебування у
тощо) від 10
25% часу
вимушеній позі до
% до 25 %
зміни;
10%, в позі «стоячи» - часу зміни; перебування
до 60% часу зміни перебування в
в позі
позі «стоячи» «стоячи»
від 60% до більше 80 %
80% часу
часу зміни
зміни
51-100
101-300
більше 300
-
126
процесом,
протягом
зміни), км
7.1 По горизонталі
7.2 По вертикалі
№
з/п
1
1*
1.1
1.2
1.3
до 4
до 2
до 8
до 12
більше 12
до 4
до 8
більше 8
КЛАСИ
умов праці за показниками напруженості праці
Показники
Класи умов праці
напруженості
оптимальний допустимий
шкідливий (напружена праця)
трудового процесу (напруженість (напруженість
праці легкого
праці
ступеня)
середнього
ступеня)
1
2
3.1
3.2
2
3
4
5
6
Інтелектуальні
навантаження
Зміст роботи
Відсутня
Рішення
Рішення
Евристична
необхідність простих
складних
(творча)
прийняття
альтернативних завдань з
діяльність, що
рішення
завдань згідно з вибором за
вимагає
інструкцією
алгоритмом
вирішення
(робота за
складних завдань
серією
за відсутності
інструкцій)
алгоритму;
особисте
керівництво в
складних
ситуаціях
Сприймання
Сприймання Сприймання Сприймання Сприймання
сигналів
сигналів, але сигналів з
сигналів з
сигналів з
(інформації) та їх немає потреби наступною
наступним
наступною
оцінка
в корекції дій корекцією дій порівнянням комплексною
та операцій
фактичних
оцінкою
значень
взаємопов`язаних
параметрів з їх параметрів.
номінальними Комплексна
значеннями. оцінка всієї
Заключна
виробничої
оцінка
діяльності
фактичних
значень
параметрів
Розподіл функцій Обробка та
Обробка,
Обробка,
Контроль та
за ступенем
виконання
виконання
перевірка і
попередня робота
складності
завдання
завдання та
контроль за
з розподілу
127
завдання
1.4 Характер
виконуваної
роботи
його перевірка виконанням
завдання
Робота за
Робота за
Робота в
індивідуальним встановленим умовах
планом
графіком з
дефіциту часу
можливим його
коригуванням
під час
діяльності
-
завдань іншим
особам
Робота в умовах
дефіциту часу та
інформації з
підвищеною
відповідальністю
за кінцевий
результат
-
2 Сенсорні
навантаження
2.1 Тривалість
До 50
51-75
Більше 75
зосередження
уваги (в % від часу
зміни)
2.2 Щільність
До 150
151-300
Більше 300
сигналів
(світлових,
звукових) та
повідомлень в
середньому за 1
годину роботи
2.3 Навантаження на
зоровий аналізатор
2.3.1 Розмір об’єкта
Більше 5 мм
5,0-1,1 мм
1,0-0,3 мм
Менше 0,3 мм
розрізнення (при
100% часу
більше 50%
більше 50% більше 50% часу,
відстані від очей
часу;
часу;
у тому числі з
працюючого до
1,0-0,3 мм до менше 0,3 мм використанням
об’єкта
50 % часу;
25-50% часу
оптичних
розрізнення не
менше 0,3 мм
приладів
більше 0,5 м), мм,
до 25% часу
% часу зміни
2.3.2 Спостереження за
До 2
До 4
> 4,1-6
Більше 6
екранами
відеотерміналів,
годин на зміну
2.4 Навантаження на Розбірливість Розбірливість Розбірливість Розбірливість
слуховий
слів та сигналів слів та сигналів слів та сигналів слів та сигналів
аналізатор (при
від 100% до від 90% до 70% від 50% до 70% менше 50%
виробничій
90%
необхідності
сприйняття мови
чи
диференційованих
сигналів)
2.5 Навантаження на
До 16
Від 16 до 20
Від 20 до 25
Більше 25
128
голосовий апарат,
сумарна кількість
годин, з
напруженням
голосового
апарату протягом
тижня
3 Емоційне
навантаження
3.1 Ступінь
відповідальності
за результат своєї
діяльності.
Значущість
помилки
-
-
-
-
Є
Є
Є
Є відповідальним
відповідальним відповідальним відповідальним за функціональну
за виконання за
за
якість кінцевої
окремих
функціональну функціональну продукції,
елементів
якість
якість основної роботи, завдання.
завдання.
допоміжних
роботи
Неправильні
Вимагає
робіт (завдань). (завдання).
рішення можуть
додаткових
Вимагає
Вимагає
призвести до
зусиль в роботі додаткових
виправлень за пошкодження
з боку
зусиль з боку рахунок
обладнання,
працівника
керівництва
додаткових
зупинки
(бригадира,
зусиль всього технологічного
майстра тощо) колективу
процесу,
(групи,
можливої
бригади тощо) небезпеки для
життя
Виключений
Вірогідний
3.2 Ступінь ризику
для власного
життя та життя
інших осіб
3.3 Ступінь
Виключений
відповідальності
за безпеку інших
осіб
4 Монотонність
навантажень
4.1 Кількість
Більше 10
елементів
(прийомів),
необхідних для
реалізації простого
завдання або в
операціях, які
повторюються
багаторазово
-
Є
відповідальним
за безпеку
-
-
-
-
10-6
5-2
-
129
4.2 Тривалість
Більше 100
виконання
простих
виробничих
завдань чи
операцій, що
повторюються, с
4.3 Монотонність
Менше 75
виробничої
обстановки, час
пасивного
спостереження за
технологічним
процесом в % від
часу зміни
5 Режим праці
5.1 Тривалість
6 або 7
робочого дня, год.
5.2 Змінність роботи Однозмінна
робота (без
нічної зміни)
100-25
24-2
-
76-90
91-95
-
8
Більше 8
-
Двозмінна
робота (без
нічної зміни)
Тризмінна
робота (з
роботою в
нічну зміну)
Нерегулярна
змінність з
роботою в нічний
час, робота
виключно в нічну
зміну**
Матеріали для самоконтролю:
А. Завдання для самоконтролю:
1.Охарактеризуйте умови праці та пов’язану з ними професійну захворюваність
лікарів-хірургів.
Б. Задачі для самоконтролю:
1. Охарактеризуйте ергономічні критерії для оцінки важкості та напруженості праці.
7. Рекомендована література.
Основна:
1. Охорона праці в медичній галузі: навч.- метод. посіб.. / О.П.Яворовський,
М.І.Веремей, В.І.Зенкіна та ін. – К..: ВСВ «Медицина», 2015. - С. 4-22.
2. Гігієна праці: підручник /, А.М.Шевченко та ін. / За ред. Ю.І.Кундієва,
О.П.Яворовського .- К..: ВСВ «Медицина», 2011. - С. 564-577, 810-854.
3. Безпека життедіяльності, основи охорони праці: навч. посіб. / О.П.Яворовський,
В.М.Шевцова, В.І.Зенкіна та ін / За заг. ред. О.П.Яворовського .- К..: ВСВ «Медицина»,
2015. - С. 170-186.
4. Гігієна та охорона праці медичних працівників. Навчальний посібник . / За ред.
В.Ф.Москаленка, О.П.Яворовського .- К..: «Медицина», 2009. - С. 103-112.
130
Додаткова:
1. Кундиев Ю. И. Профессиональное здоровье в Украине. Эпидемиологический
анализ / Кундиев Ю. И., Нагорная А. М. – Киев : Авиценна, 2007. – 396 с.
2. Захворюваність медичнихпрацівників на професійний туберкульоз / Ю. І. Кундієв,
А. М. Нагорна, Д. В. Варивончик, М. П. Соколова // СЕС профілактична медицина. – № 2
(22). – 2010. – С. 3–8.
3. Соколова М. П. Професійні захворювання медичних працівниківУкраїни //
Гигиена труда. – 2004 – Вып. 35. – С. 375–382.
4. Професійні інфекційні хвороби / Ю. І. Кундієв, А. М. Нагорна, Д. В. Варивончик.
– Київ : ВД «Авіцена», 2014. – 528 с.
5. Косарев В. В. Профессиональные заболевания медицинских работников / В. В.
Косарев, С. А. Бабанов. – Самара : Офорт, 2009. – 232 с.
131
ТЕМА
“НЕЩАСНІ ВИПАДКИ ТА АВАРІЇ У ЛІКУВАЛЬНО-ПРОФІЛАКТИЧНИХ
ЗАКЛАДАХ, ЇХ РОЗСЛІДУВАННЯ ТА ОБЛІК”
132
1.
Актуальність теми :
Професійна діяльність медичних працівників різного профілю супроводжується
впливом комплексу шкідливих і небезпечних чинників різноманітного походження:
фізичного, хімічного, біологічного, психофізіологічного. Серед усіх професій
інтелектуальної праці робота медичних працівників є однією з найбільш небезпечних.
Захворюваність серед медичних працівників посідає пріоритетне місце у порівнянні з
працівниками інших галузей. Щорічно в охороні здоров’я України травмується близько
400 працівників із них до 50 випадків – летальні. Крім того, реєструється до 100 випадків
професійних захворювань.
Створення безпечних умов праці, що відповідають гігієнічним вимогам, запобігає
виникненню травматизму, нещасних випадків, професійних і професійно-обумовлених
захворювань, а також аварій. Ці заходи вимагають високого рівня підготовки медичних
працівників з питань охорони праці, знання вимог нормативних документів щодо
обмеження шкідливих і небезпечних професійних шкідливостей, вміння розслідувати
нещасні випадки, професійні захворювання (отруєння) медичних працівників, вести
облікову та звітну документацію з цього приводу.
Тому важливе значення у вирішенні наведених питань має набуття студентами
медичного профілю знань з охорони праці медичних працівників різних спеціальностей та
профілів і, зокрема, при засвоєнні теми «Нещасні випадки та аварії у лікувальнопрофілактичних закладах, їх розслідування та облік»
2.
Конкретні цілі :
1) набути знання про нещасні випадки та аварії, що трапляються у лікувальнопрофілактичних закладах;
2) оволодіти методикою розслідування та обліку нещасних випадків, аварій та
професійних захворювань (отруєнь) у лікувально-профілактичних закладах;
3) оволодіти методикою аналізу причин виникнення нещасних випадків, гострих і
хронічних професійних захворювань (отруєнь) та аварій у лікувально-профілактичних
закладах;
4) засвоїти порядок встановлення зв’язку професійного захворювання з умовами праці.
3.
Базові знання, вміння, навички, які необхідні для вивчення теми
(міждисциплінарна інтеграція)
Назва дисципліни
Анатомія людини
Нормальна фізіологія
Біологічна хімія
Отримані навички
Аналізувати інформацію про будову
тіла людини та системи, що його
складають.
Передбачати
єдність
і
взаємозалежність структур та функцій
органів людини, їх зміни під впливом
шкідливих факторів
Аналізувати стан систем організму та
стан його здоров’я на основі
фізіологічних критеріїв
Інтерпретувати значення біохімічних
133
процесів обміну речовин та його
регуляції
в
забезпеченні
функціонування
органів,
фізіологічних систем та цілісного
організму людини
Біологічна фізика
Трактувати
загальні
фізичні
закономірності, що відбуваються у
процесі трудової діяльності людини
Гігієна та екологія
Аналізувати стан навколишнього
середовища та його вплив на здоров’я
людини
Соціальна медицина, організація Інтерпретувати значення правових
охорони здоров’я
основ захисту здоров’я працівників
різних галузей
4.
Завдання для самостійної роботи під час підготовки до заняття.
4.1
Перелік основних термінів, параметрів, характеристик, які повинен засвоїти
студент при підготовці до заняття :
Термін
Нещасний випадок,
виробництвом
Визначення
пов'язаний з Обмежена у часі подія або раптовий
вплив на працівника небезпечного
виробничого фактора чи середовища,
що сталися у процесі виконання ним
трудових обов’язків, внаслідок яких
зафіксовано шкоду здоров’ю, зокрема
від одержання поранення, травми, у
тому числі внаслідок тілесних
ушкоджень, гострого професійного
захворювання
і
гострого
професійного та інших отруєнь, які
призвели до втрати працівником
працездатності на один робочий день
чи більше або до необхідності
переведення його на іншу (легшу)
роботу не менш, як на один робочий
день, зникнення, а також настання
смерті працівника під час виконання
ним трудових обов’язків.
Обставинами, за яких нещасні
випадки не визначаються такими, що
Нещасний випадок, не пов'язаний з пов’язані
з
виробництвом,
є:
виробництвом
перебування за місцем постійного
проживання на території польових і
вахтових селищ; використання в
особистих
цілях
без
відома
134
роботодавця транспортних засобів,
устаткування,
інструментів,
матеріалів, тощо, які належать
підприємству,отруєння
алкоголем,
наркотичними засобами, токсичними
чи отруйними речовинами, якщо це не
пов’язано із застосуванням таких
речовин у виробничому процесі, або
був потерпілий у стані алкогольного
чи наркотичного сп’яніння до
настання нещасного випадку, скоєння
злочину,
природна
смерть,
самогубство.
Захворювання, що виникло після
однократного (протягом не більше як
однієї
робочої
зміни)
впливу
Гостре професійне захворювання
шкідливих
факторів
фізичного,
біологічного та хімічного характеру.
Захворювання, що виникло внаслідок
провадження професійної діяльності
працівника
та
зумовлюється
виключно або переважно впливом
Хронічне професійне захворювання
шкідливих факторів виробничого
середовища і трудового процесу,
пов’язаних з роботою.
Захворювання, що виникло після
однократного
впливу
шкідливої
речовини (речовин).
Захворювання, у виникненні яких
Гостре професійне отруєння
вирішальна роль належить впливу
несприятливих факторів виробничого
середовища і трудового процесу.
Професійні захворювання
Захворюваність (стандартизована за
віком) на загальні захворювання
різноманітної етіології (переважно
поліетіологічні), що має тенденцію до
зростання при збільшенні стажу
Виробничо
обумовлена роботи у несприятливих умовах праці
захворюваність
і перевищує таку у професійних
групах, що не контактують із
шкідливими факторами.
Надзвичайна подія техногенного
характеру, яка створює на об’єкті чи
території загрозу для життя і здоров’я
людей і призводить до руйнування
будинків, споруд, устаткування і
135
транспортних засобів, порушення
Аварія
виробничого
або
транспортного
процесу
чи
завдає
шкоди
навколишньому середовищу.
Комплекс
організаційних,
адміністративних,
інженернотехнічних, медичних, нормативних,
екологічних, ветеринарних та інших
заходів, спрямованих на усунення або
зниження шкідливого впливу на
людину
факторів
середовища
Санітарні
та
протиепідемічні життєдіяльності,
запобігання
(профілактичні) заходи
виникненню
і
поширенню
інфекційних хвороб і масових
неінфекційних
хвороб
та
їх
ліквідацію.
4.2 Теоретичні питання до заняття
1.
Основний зміст Постанови Кабінету Міністрів України № 1232 від 30.11.2011
р. «Деякі питання розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань
та аварій на виробництві» та «Про затвердження Порядку розслідування та обліку
нещасних випадків невиробничого характеру» від 22.03 №270.
2.
Визначення нещасних випадків, пов’язаних і не пов’язаних з трудовими
обов’язками (з виробництвом).
3.
Визначення гострого та хронічного професійного захворювання (отруєння) та
основні причини їх виникнення.
4.
Визначення аварії, категорії аварій.
5.
Порядок розслідування нещасних випадків, що сталися при виконанні
трудових (посадових) обов’язків працівника.
6.
Порядок розслідування нещасних випадків, що не пов’язані з виконанням
трудових обов’язків.
7.
Склад та завдання комісії, яка розслідує нещасний випадок, який пов'язаний
та непов’язаний з трудовими обов’язками.
8.
Види і зміст документів, які складає комісія з розслідування нещасних
випадків, пов’язаних і непов’язаних з трудовими обов’язками.
9.
Поняття про спеціальне розслідування нещасних випадків.
10. Державні органи, які мають відношення до розслідування нещасних випадків.
11. Встановлення зв’язку захворювання з умовами праці та діагнозом “професійне
захворювання”.
12. Розслідування аварій на підприємстві (установі).
4.3 Практичні завдання, які виконуються на занятті :
Вирішити ситуаційні задачі :
Задача 1.
У поліклініку до хірурга доставлена потерпіла Петрова О.В., яка працює
прибиральницею у стоматологічному кабінеті, з посиланням на нещасний випадок, що
136
стався під час прибирання кабінету (падіння на підлогу). У ході обстеження у потерпілої
виявлений перелом променевої кістки лівої руки.
Завдання :
1.
Скласти екстрене повідомлення про нещасний випадок потерпілої Петрової
О.В. і вказати установи, куди воно надсилається.
2.
Назвати документ, згідно якими проводиться розслідування нещасного
випадку, пов’язаного з виконанням трудових обов’язків.
3.
Указати, хто організовує комісію з розслідування, склад комісії та назвати
документи, які складаються за результатами розслідування.
Задача 2.
У стаціонарі лікувального закладу виникла пожежа через замикання проводів.
Смертельно травмовано одного підсобного працівника, який заснув після розвантаження
овочів, та спричинилися опіки у двох санітарок, які кинулися гасити пожежу. Під час
пожежі вогнем пошкоджено шафу з медикаментами, що призвело до викиду у повітря
флоріміціну, аміназину та формальдегіду (речовини відносяться до ІІ класу небезпечності,
викликають алергічні захворювання), їх концентрація перевищила ГДК у 3 рази.
Завдання
1.
Встановити категорію аварії.
2.
Вказати, хто і які установи повинні повідомити про аварію.
3.
Назвати, згідно з якими документа проводиться розслідування аварії на
виробництві або установі.
Задача 3.
Працівниця поліклініки з невідомих причин прийняла велику (як вона потім
повідомила) дозу ліків, у результаті чого виникло гостре отруєння. Після надання першої
невідкладної допомоги потерпілій проведено розслідування нещасного випадку.
Завдання
1.
Необхідно кваліфікувати нещасний випадок.
2.
Вказати, згідно з якими документами проводиться розслідування нещасних
випадків невиробничого характеру.
3.
Вказати, у які органи надсилається повідомлення про нещасний випадок, не
пов'язаний з виконанням трудових обов’язків. Які акти складаються за результатами
розслідування?
5.
Зміст теми
Розслідування та облік нещасних випадків та аварій у лікувально-профілактичних
закладах (ЛПЗ) здійснюється згідно з Постановою Кабінету Міністрів №1232 від
30.11.2011 р. «Деякі питання розслідування та обліку нещасних випадків, професійних
захворювань і аварій на виробництві».
Розслідування та облік нещасних випадків, що сталися з учнями, студентами,
клінічними ординаторами, аспірантами, докторантами під час навчально-виховного
процесу,виробничої практики визначається МОН за погодженням з Державною службою
137
України з питань праці (Держпраці), відповідним профспілковим органом і виконавчою
дирекцією Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та
професійних захворювань (далі Фонду).
Проведення розслідування та обліку нещасних випадків, що сталися з працівниками
під час прямування на роботу чи з роботи пішки, на громадському, власному або іншому
транспортному засобі здійснюється згідно з Постановою Кабінету Міністрів України №
270 від 22.03.2001 р. «Порядок розслідування та обліку нещасних випадків невиробничого
характеру».
Розслідування нещасних випадків проводиться у разі раптового погіршення
здоров’я працівника, одержання поранення, травми, гострого професійного захворювання
(отруєння), теплового удару, опіку, ураження електричним струмом, іонізуючим
випромінюванням, одержання ушкоджень внаслідок аварії, пожежі, що призвели до
втрати працівником працездатності не менше, як на один робочий день, або до
необхідності переведення на іншу (легшу) роботу, а також у разі смерті в даній установі.
До гострих професійних захворювань і гострих професійних отруєнь належать
захворювання та отруєння, спричинені впливом небезпечних факторів, шкідливих
речовин тривалістю не більше ніж протягом однієї робочої зміни.
Гострі професійні захворювання спричиняються впливом хімічних речовин,
іонізуючого та неіонізуючого випромінювання, значним фізичним навантаженням та
перенапруженням окремих органів і систем людини. До них належать також інфекційні,
паразитарні і алергійні захворювання.
Про кожний нещасний випадок потерпілий або працівник, який його виявив, чи
свідок нещасного випадку повинні негайно повідомити, керівництву і вжити заходів до
надання необхідної допомоги потерпілому.
До прибуття комісії з розслідування (спеціального розслідування) нещасного
випадку за можливості слід зберегти обстановку на робочому місці у такому стані, в якому
вона була на момент настання нещасного випадку.
Якщо потерпілий звернувся у лікувально-профілактичний заклад з посиланням на
нещасний випадок без направлення, то заклад повинен передати протягом доби екстрене
повідомлення за формою (додаток 1) на місце роботи потерпілого, робочому органу
виконавчої дирекції Фонду та територіального органу Держпраці за місцем знаходження
підприємства, а також установи, що здійснює санітарно-епідеміологічний нагляд за
підприємством, у разі виявлення гострого професійного захворювання (отруєння).
Керівництво, одержавши повідомлення, утворює наказом комісію з розслідування
нещасного випадку у складі не менше ніж три особи та організовує розслідування.
До складу комісії включаються керівник (спеціаліст) служби охорони праці або
посадова особа, на яку покладають виконання функцій спеціаліста з питань охорони праці
(голова комісії), керівник підрозділу, на якому стався нещасний випадок, представник
Фонду, представник профспілки або уповноважена особа профспілки з питань охорони
праці, якщо потерпілий не є членом профспілки.
У разі виявлення гострого професійного захворювання (отруєння) до складу комісії
включається також представник установи, що здійснює санітарно-епідеміологічний
нагляд за підприємством та робочого органу виконавчої дирекції Фонду.
Комісія зобов’язана протягом трьох діб обстежити місце нещасного випадку,
одержати пояснення потерпілого, опитати свідків, визначити відповідність умов праці та
її безпеки вимогам законодавства про охорону праці, з’ясувати обставини і причини
138
нещасного випадку, установити осіб, які допустили порушення вимог законодавства про
охорону праці, розробити заходи щодо запобігання подібним нещасним випадкам.
За результатами розслідування комісія складає акт розслідування нещасного
випадку за формою Н-5 у трьох примірниках (додаток 2), а також акт про нещасний
випадок, пов'язаний з виробництвом Н-1 у шести примірниках (додаток 3). Якщо комісією
визнано, що нещасний випадок не пов'язаний з виробництвом, складається акт за формою
Н-5. Акти затверджуються керівництвом.
Обставинами, за яких нещасний випадок визначається таким, що пов'язаний з
виробництвом, за яким складається акт за формою Н-1, є:
1)
виконання потерпілим трудових (посадових) обов’язків за режимом роботи
підприємства, у тому числі у відрядженні;
2)
перебування на робочому місці, на території підприємства або в іншому місці
для виконання потерпілим трудових (посадових) обов’язків чи завдань роботодавця з
моменту прибуття потерпілого на підприємство до його відбуття, що фіксується
відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства, в тому числі
протягом робочого та надурочного часу;
3)
підготовка до роботи та приведення в порядок після закінчення роботи знарядь
виробництва, засобів захисту, одягу, а також здійснення заходів щодо особистої гігієни,
пересування по території підприємства перед початком роботи і після її закінчення;
4)
виконання завдань відповідно до розпорядження роботодавця в неробочий
час, під час відпустки, у вихідні, святкові та неробочі дні;
5)
проїзд на роботу чи з роботи на транспортному засобі, що належить
підприємству, або іншому транспортному засобі, наданому роботодавцем відповідно до
укладеного договору;
6)
використання власного транспортного засобу в інтересах підприємства з
дозволу або за письмовим дорученням роботодавця чи безпосереднього керівника робіт;
7)
виконання дій в інтересах підприємства, на якому працює потерпілий, тобто
дій, які не належать до його трудових (посадових) обов’язків, зокрема із запобігання
виникненню аварій або рятування людей та майна підприємства, будь-які дії за
дорученням роботодавця; участь у спортивних змаганнях, інших масових заходах та
акціях, які проводяться підприємством самостійно або за рішенням органів управління за
наявності відповідного розпорядження роботодавця;
8)
ліквідація наслідків аварії, надзвичайної ситуації техногенного або
природного характеру на виробничих об’єктах і транспортних засобах, що
використовуються підприємством;
9)
надання підприємством шефської (благодійної) допомоги іншим
підприємствам, установам, організаціям за наявності відповідного рішення роботодавця;
10) перебування потерпілого у транспортному засобі або на його стоянці, на
території вахтового селища, у тому числі під час змінного відпочинку, якщо настання
нещасного випадку пов’язане з виконанням потерпілим трудових (посадових) обов’язків
або з впливом на нього небезпечних чи шкідливих виробничих факторів чи середовища;
11) прямування потерпілого до об’єкта (між об’єктами) обслуговування за
затвердженим маршрутом або до будь-якого об’єкта за дорученням роботодавця;
12) прямування потерпілого до місця чи з місця відрядження згідно з
установленим завданням, у тому числі на транспортному засобі будь-якого виду та форми
власності;
139
13) оголошення потерпілого померлим унаслідок його зникнення, пов’язаного з
нещасним випадком під час виконання ним трудових (посадових) обов’язків;
14) заподіяння тілесних ушкоджень іншою особою або вбивство потерпілого під
час виконання чи у зв’язку з виконанням ним трудових (посадових) обов’язків або дій в
інтересах підприємства незалежно від порушення кримінальної справи, крім випадків
з’ясування потерпілим та іншою особою особистих стосунків невиробничого характеру,
що підтверджено висновком компетентних органів;
15) одержання потерпілим травми або інших ушкоджень внаслідок погіршення
стану його здоров’я, яке сталося під впливом небезпечного виробничого фактора чи
середовища у процесі виконання ним трудових (посадових) обов’язків, що підтверджено
медичним висновком;
16) раптове погіршення стану здоров’я потерпілого або його смерті під час
виконання трудових (посадових) обов’язків внаслідок впливу небезпечних чи шкідливих
виробничих факторів та/або факторів важкості чи напруженості трудового процесу, що
підтверджено медичним висновком, або якщо потерпілий не пройшов обов’язкового
медичного огляду відповідно до законодавства, а робота, що виконувалася, протипоказана
потерпілому відповідно до медичного висновку;
17) перебування потерпілого на території підприємства або в іншому місці роботи
під час перерви для відпочинку та харчування, яка встановлюється згідно з правилами
внутрішнього трудового розпорядку підприємства, технологічної перерви, а також під час
перебування на території підприємства у зв’язку з проведенням виробничої наради,
одержанням заробітної плати, проходженням обов’язкового медичного огляду тощо або
проведенням з дозволу чи за ініціативою роботодавця професійних та кваліфікаційних
конкурсів, спортивних змагань та тренувань чи заходів, передбачених колективним
договором, якщо настання нещасного випадку пов’язане з впливом небезпечних чи
шкідливих виробничих факторів, що підтверджено медичним висновком.
Обставинами, за яких нещасні випадки не визначаються такими, що пов’язані з
виробництвом, є:
1)
перебування за місцем постійного проживання на території польових і
вахтових селищ;
2)
використання в особистих цілях без відома роботодавця транспортних засобів,
устаткування, інструментів, матеріалів тощо, які належать або використовуються
підприємством (крім випадків, що сталися внаслідок їх несправності, що підтверджено
відповідними висновками);
3)
погіршення стану здоров’я внаслідок отруєння алкоголем, наркотичними
засобами, токсичними чи отруйними речовинами, а також їх дії (асфіксія, інсульт, зупинка
серця тощо), що підтверджено відповідним медичним висновком, якщо це не пов’язано із
застосуванням таких речовин у виробничому процесі чи порушенням вимог щодо їх
зберігання і транспортування, або якщо потерпілий, який перебував у стані алкогольного,
токсичного чи наркотичного сп’яніння, до настання нещасного випадку був відсторонений
від роботи відповідно до вимог правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства
або колективного договору;
4)
алкогольне, токсичне чи наркотичне сп’яніння, не зумовлене виробничим
процесом, що стало основною причиною нещасного випадку за відсутності технічних та
організаційних причин його настання, що підтверджено відповідним медичним
висновком;
140
5)
скоєння злочину, що встановлено обвинувальним вироком суду або
відповідною постановою слідчих органів;
6)
природна смерть, смерть від загального захворювання або самогубство (крім
випадків, зазначених у пункті 13), що підтверджено висновками судово-медичної
експертизи та/або слідчих органів.
У разі виявлення гострого професійного захворювання (отруєння), пов’язаного з
професійною діяльністю, крім акта форми Н-1, складається у чотирьох примірниках карта
обліку професійного захворювання (отруєння) за формою П-5 (додаток 4).
Спеціальному розслідуванню підлягають нещасні випадки (з двома і більше
працівниками), випадки смерті працівників на підприємстві, випадки зникнення
працівників на підприємстві, нещасні випадки з тяжкими наслідками у тому числі з
можливою інвалідністю.
Якщо територіальним органом Держпраці протягом доби не прийнято рішення
про проведення спеціального розслідування такого нещасного випадку, розслідування
проводиться роботодавцем або Фондом за місцем настання нещасного випадку.
Облік нещасних випадків у лікувальній установі здійснюється на підставі
документів, що оформляються при розслідуванні нещасних випадків: Н-5, Н-1, П-5 у
спеціальному журналі реєстрації осіб, що потерпіли від нещасних випадків (додаток 5).
Роботодавець зобов'язаний провести аналіз причин настання нещасних випадків за
підсумками кварталу, півріччя і року та розробити і виконати план заходів щодо
запобігання подібним нещасним випадкам.
Зі статистичними даними щодо виробничого травматизму за добу, за тиждень, за
місяць і з початку поточного року в Україні можна ознайомитися на сайті Державної
служби України з питань праці (http://dsp.gov.ua/).
Збирання статистичних даних та розроблення форм державної статистичної
звітності про осіб, які постраждали внаслідок нещасних випадків на підприємствах,
здійснюють органи державної статистики.
Державна служба статистики України щорічно видає статистичний бюлетень
«Травматизм на виробництві».
Усі випадки хронічних професійних захворювань незалежно від строку їх давності
настання підлягають розслідуванню.
Випадки професійних інфекційних захворювань та хронічних професійних
інтоксикацій розслідуються як хронічні професійні захворювання.
Віднесення захворювання до професійного здійснюється відповідно до процедури
встановлення зв’язку захворювання з умовами праці, а також переліку професійних
захворювань, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2000
р. № 1662 “Про затвердження переліку професійних захворювань”.
Перелік установ і закладів, які мають право встановлювати остаточний діагноз
професійних захворювань, переглядається кожні п’ять років та затверджується МОЗ.
У разі підозри на професійне захворювання лікувально-профілактичний заклад
направляє працівника на консультацію до лікаря-профпатолога Автономної Республіки
Крим, області або міста.
Для встановлення остаточного діагнозу та зв’язку захворювання з впливом
шкідливих факторів виробничого середовища лікар-профпатолог направляє хворого до
спеціалізованого профпатологічного лікувально-профілактичного закладу з відповідними
документами.
141
Спеціалізовані профпатологічні лікувально-профілактичні заклади проводять
амбулаторне та/або стаціонарне обстеження хворих і встановлюють діагноз професійного
захворювання та надсилають повідомлення протягом 3-х діб керівнику установи,
закладові Держпраці, робочому органу Фонду і профпатологу, який направив хворого до
спеціалізованого лікувально-профілактичного закладу.
Розслідуванню підлягають аварії першої та другої категорії. Аварія першої категорії
– це аварія, під час якої коли загинуло 5 та більше осіб або травмовано 10 і більше осіб,
або яка спричинено викид отруйних, радіоактивних та небезпечних речовин за межі
санітарно-захисної зони підприємства, збільшилася концентрація забруднюючих речовин
у навколишньому природному середовищі більш ніж у 10 разів, зруйновано будівлі,
споруди чи основні конструкції об’єкта , що створило загрозу для життя і здоров’я
працівників підприємства чи населення.
Прикладом такої події може бути вибух балону з киснево-повітряною сумішшю 18
січня 2010 року у відділенні реанімації Луганської міської лікарні № 7, внаслідок якого
16 людей загинуло, 6 отримали пошкодження, а також було зруйновано будівлю лікарні.
Аварія другої категорії – коли загинуло до 5 чи травмовано від 4 до 10 осіб,
зруйновано будівлі, споруди, основні конструкції об’єкта, що створило загрозу для життя
і здоров’я працівників з чисельністю працівників 100 чоловік і більше.
Центральними органами виконавчої влади з врахування специфіки галузі
затверджуються власні документи про розслідування аварій за погодженням з Держпраці.
Особа-свідок аварії повинна негайно повідомити про аварію керівництво, яке
повинно діяти згідно з планом ліквідації аварії, вжити першочергових заходів для
рятування потерпілих, запобігання подальшому розвитку аварії.
Роботодавець (керівництво) негайно повідомляє про аварію територіальний орган
Держпраці, орган до сфери управління якого належить підприємство, відповідну місцеву
держадміністрацію, штаб цивільної оборони, штаб надзвичайних ситуацій, прокуратуру,
профспілковий орган, а у разі травмування або загибелі працівників також відповідний
робочий орган виконавчої дирекції Фонду.
Розслідування аварії, що спричинила нещасні випадки, проводиться аналогічно
розслідуванню нещасних випадків. Якщо з приводу аварії, що спричинила нещасні
випадки, не прийнято спеціальне рішення Кабінету Міністрів України, розслідування
проводиться комісіями, що утворюються: у разі аварії першої категорії – наказом
центрального органу виконавчої влади чи розпорядженням місцевої держадміністрації за
погодженням з відповідними органами державного нагляду за охороною праці і ДСНС, а
у разі аварії другої категорії – наказом керівника, до сфери управління якого належить
підприємство, чи розпорядженням місцевої держадміністрації за погодженням з
Держпраці і ДСНС.
Головою комісії призначається представник органу, до сфери управління якого
належить підприємство або представник територіального органу Держпраці чи ДСНС.
Комісія зобов’язана протягом 10 днів розслідувати обставини і причини аварії та скласти
акт за формою Н-5.
За результатами розслідування аварії керівник закладу видає наказ, яким на підставі
висновків комісії затверджує заходи щодо запобігання подібним аваріям і притягує згідно
із законодавством до відповідальності працівників за порушення вимог законодавства про
охорону праці.
142
Додаток 1
___________________________________
(найменування лікувально___________________________________
профілактичного закладу,
___________________________________
ініціали та прізвище керівника)
ЕКСТРЕНЕ ПОВІДОМЛЕННЯ
про звернення потерпілого щодо настання
нещасного випадку на виробництві
1. Прізвище, ім’я та по батькові потерпілого _______________________________________________________
_____________________________________________________________________________________________
2. Вік (повних років) ___________________________________________________________________________
3. Місце проживання __________________________________________________________________________
4. Найменування і місцезнаходження підприємства, де працює потерпілий _____________________________
_____________________________________________________________________________________________
5. Попередній діагноз __________________________________________________________________________
6. Дата: травмування (захворювання, отруєння) ______ ___________________________20___р.
встановлення діагнозу ______ ___________________________20___р.
7. місце госпіталізації __________________________________________________________________________
(найменування лікувально-профілактичного закладу)
_____________________________________________________________________________________________
8. Небезпечний, шкідливий виробничий фактор, який спричинив травмування (захворювання, отруєння) ___
_____________________________________________________________________________________________
9."Дата і час передачі первинної інформації ______ _______________________20___р. _________год. ___хв.
____________________________________ _________________ ________________________________
(посада особи, яка
(підпис)
(ініціали та прізвище)
надіслала повідомлення)
____________________________________ _________________ ________________________________
(посада особи, яка
(підпис)
(ініціали та прізвище)
надіслала повідомлення)
143
Додаток 2
Форма Н-5
ЗАТВЕРДЖУЮ
_______________________________
(посада роботодавця або керівного органу,
_______________________________
який утворив комісію з розслідування
_________________________________
(спеціального розслідування)
_________________________________
нещасного випадку (аварії)
_____________ _____________________
(підпис)
(ініціали та прізвище)
_____ __________________ 20___р.
М.П.
Акт проведення розслідування (спеціального розслідування)
нещасного випадку (аварії), що стався (сталася)
________ __________ 20___р. о ____год. _____хв.
на __________________________________________________________________________________________
(найменування підприємства, код згідно з ЄДРПОУ,
__________________________________________________________________________________________
найменування органу, до сфери управління якого належить підприємство)
_____________________________
_________________________________
(дата складення акта)
(місце складення акта)
Комісія, утворена наказом від ____ ____________________________ 20___ р. № _____________________
__________________________________________________________________________________________
(найменування органу, який утворив комісію з розслідування
__________________________________________________________________________________________
(спеціального розслідування) нещасного випадку (аварії)
у складі голови _______________________
________________________________
(прізвище, ім’я
(посада, місце роботи)
та по батькові)
членів комісії _______________________
________________________________
(прізвище, ім’я
(посада, місце роботи)
та по батькові)
та за участю _______________________
________________________________
(прізвище, ім’я
(посада, місце роботи)
та по батькові)
провела з ____ ____________________________ 20___ р. по ____ ____________________________ 20___ р.
розслідування (спеціальне розслідування) нещасного випадку (аварії), що стався (сталася) ______________
_____________________________________________________________________________________________
(місце нещасного випадку (аварії),
__________________________________________________________________________________________
кількість потерпілих, у тому числі із смертельним наслідком)
Роботу комісії продовжено згідно з наказом від ____ ___________________________ 20___ р. №___________
У зв’язку з ________________________________________________________________________________
(зазначаються підстави для продовження строку проведення розслідування)
1. Відомості про потерпілого (потерпілих)
__________________________________________________________________________________________
(прізвище, ім’я та по батькові, дата народження ,
__________________________________________________________________________________________
домашня адреса, професія (посада), загальний стаж роботи,
__________________________________________________________________________________________
У тому числі на підприємстві, за професією:
__________________________________________________________________________________________
дата проходження навчання, інструктажу, перевірки знань з охорони
__________________________________________________________________________________________
праці, попереднього та періодичного медичного огляду, професійного добору;
144
__________________________________________________________________________________________
наслідки нещасного випадку, діагноз, який встановив
__________________________________________________________________________________________
лікувально-профілактичний заклад)
__________________________________________________________________________________________
Відомості про членів сім’ї, які перебувають на утриманні
__________________________________________________________________________________________
потерпілого, у разі нещасного випадку із смертельним наслідком __________________________________________________________________________________________
(прізвище, ім’я та по батькові, рік народження ,
__________________________________________________________________________________________
ступінь родинного зв’язку, рід занять)
2. Характеристика підприємства, об’єкта,
дільниці та місця, де стався нещасний випадок (сталася аварія)
__________________________________________________________________________________________
(стисла характеристика підприємства, об’єкта дільниці та місця,
__________________________________________________________________________________________
де стався нещасний випадок (сталася аварія), із зазначенням
__________________________________________________________________________________________
відомостей про затверджений фактичний режим роботи
__________________________________________________________________________________________
підприємства, об’єкта (устаткування) до настання нещасного
__________________________________________________________________________________________
випадку (аварії) (стан об’єкта (дільниці),
__________________________________________________________________________________________
устаткування (конструкцій) і матеріалів
__________________________________________________________________________________________
перед нещасним випадком (аварією);
__________________________________________________________________________________________
висновок про їх відповідність нормативним вимогам)
__________________________________________________________________________________________
відомості про аналогічні нещасні випадки (аварії),
__________________________________________________________________________________________
що сталися на підприємстві)
__________________________________________________________________________________________
(опис організації роботи з охорони праці на підприємстві
__________________________________________________________________________________________
та її недоліків (зазначаються тільки у разі групового
__________________________________________________________________________________________
нещасного випадку та нещасного випадку із смертельним наслідком)
__________________________________________________________________________________________
3. Обставини, за яких стався нещасний випадок
(сталася аварія)
__________________________________________________________________________________________
(опис подій, що сталися, робіт, що проводилися до настання
__________________________________________________________________________________________
нещасного випадку (аварії), їх процесу з початку зміни
__________________________________________________________________________________________
із зазначенням керівника робіт, його вказівок
__________________________________________________________________________________________
дій потерпілого (потерпілих) та інших осіб, причетних до настання
__________________________________________________________________________________________
нещасного випадку (аварії) (послідовний виклад подій
__________________________________________________________________________________________
із зазначенням небезпечних та шкідливих виробничих факторів,
__________________________________________________________________________________________
які впливали на потерпілого (потерпілих), перелік машин,
__________________________________________________________________________________________
інструментів, устаткування, експлуатація яких призвела
__________________________________________________________________________________________
до нещасного випадку, небезпечних умов і дій потерпілого
__________________________________________________________________________________________
(потерпілих) або інших осіб, характеру аварії)
145
__________________________________________________________________________________________
(перелік заходів, вжитих для ліквідації наслідків
__________________________________________________________________________________________
нещасного випадку (аварії), надзвичайної ситуації або плану
__________________________________________________________________________________________
локалізації аварійних ситуацій, висновки експертизи
__________________________________________________________________________________________
(якщо проводилась), (відомості про осіб, що є свідками
__________________________________________________________________________________________
нещасного випадку, із зазначенням їх прізвищ, імен та по батькові,
__________________________________________________________________________________________
постійного місця проживання)
4. Причини настання нещасного випадку (аварії)
__________________________________________________________________________________________
(основні технічні, організаційні та психофізіологічні причини настання нещасного випадку (аварії), включаючи перевищення
__________________________________________________________________________________________
гранично допустимого рівня небезпечних і шкідливих
__________________________________________________________________________________________
виробничих факторів, невідповідність засобів колективного,
__________________________________________________________________________________________
індивідуального та медичного захисту встановленим
__________________________________________________________________________________________
вимогам та їх недостатність (якщо це вплинуло на подію)
__________________________________________________________________________________________
(узагальнені результати проведеної органами державного
__________________________________________________________________________________________
нагляду за охороною праці та іншими органами перевірки стану
__________________________________________________________________________________________
охорони праці на підприємстві, які безпосередньо стосуються
__________________________________________________________________________________________
нещасного випадку (у разі настання групового нещасного випадку
__________________________________________________________________________________________
та настання нещасного випадку із смертельним наслідком)
5. Заходи щодо усунення причин настання нещасного випадку (аварії)
__________________________________________________________________________________________
(заходи щодо усунення безпосередніх причин настання
__________________________________________________________________________________________
нещасного випадку, запобігання подібним нещасним випадкам,
__________________________________________________________________________________________
а також ліквідації наслідків аварії (у разі потреби)
6. Висновок комісії
__________________________________________________________________________________________
(нещасний випадок визнано (не визнано) таким, що пов’язаний
__________________________________________________________________________________________
з виробництвом, із зазначенням відповідного пункту Порядку
__________________________________________________________________________________________
проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків,
__________________________________________________________________________________________
професійних захворювань і аварій на виробництві)
__________________________________________________________________________________________
(складається акт за формою Н-1 (у разі, коли випадок визнано таким, що пов’язаний з виробництвом),
__________________________________________________________________________________________
картка за формою П-5 (у разі виявлення гострого професійного захворювання чи отруєння)
__________________________________________________________________________________________
(відомості про осіб, у тому числі потерпілого, працівників іншого
__________________________________________________________________________________________
підприємства або сторонніх осіб, дії або бездіяльність яких
__________________________________________________________________________________________
призвели до настання нещасного випадку (аварії),
__________________________________________________________________________________________
перелік порушень вимог законодавства про охорону праці, посадових
__________________________________________________________________________________________
146
інструкцій тощо (із зазначенням статей, розділів, пунктів)
__________________________________________________________________________________________
(пропозиції щодо притягнення до відповідальності осіб, дії або
__________________________________________________________________________________________
бездіяльність яких призвели до настання нещасного випадку (аварії)
__________________________________________________________________________________________
(дані про зустріч членів комісії з потерпілими або членами
__________________________________________________________________________________________
їх сімей чи уповноваженими особами, які представляють їх інтереси,
__________________________________________________________________________________________
з метою розгляду питань щодо роз’яснення соціальних проблем,
__________________________________________________________________________________________
які виникли в наслідок нещасного випадку, пропозиції щодо їх
__________________________________________________________________________________________
розв’язання відповідними органами, роз’яснення потерпілим
__________________________________________________________________________________________
або членами їх сімей чи уповноваженим особам, які представляють
__________________________________________________________________________________________
їх інтереси, прав у зв’язку з настанням нещасного випадку)
7. Перелік матеріалів, що додаються
Голова комісії _______________________
________________________________
(підпис)
(ініціали та прізвище)
Члени комісії _______________________
________________________________
(підпис)
(ініціали та прізвище)
_______________________
________________________________
(підпис)
(ініціали та прізвище)
_______________________________
Примітки: 1. У пункті 1 у разі настання групового нещасного випадку зазначаються відомості про кожного потерпілого.
Відомості про членів сім’ї, які перебувають на утриманні потерпілого, можуть бути викладені у формі таблиці.
2. У пункті 2, якщо нещасний випадок стався внаслідок аварії, зазначаються категорія аварії, обсяги втрати продукції (у
натуральному виразі та у гривнях), розмір матеріальних втрат.
147
Додаток 3
Форма Н-1
ЗАТВЕРДЖУЮ
____________________________________
(посада роботодавця або керівника
____________________________________
органу, який утворив комісію
____________________________________
з розслідування нещасного випадку)
_____________
___________________
(підпис)
(ініціали та прізвище)
М.П.
АКТ №_______
Про нещасний випадок, пов’язаний з виробництвом
________________________________________________________
(прізвище потерпілого, ім’я та по батькові потерпілого,
________________________________________________________
його місце проживання)
--------------------1. Дата і час настання нещасного випадку
_____________________________________________________________________________
(число, місяць, рік,
--------------------_____________________________________________________________________________
годин, хвилин)
--------------------2. найменування підприємства, працівником якого є потерпілий
--------------------_____________________________________________________________________________
Місцезнаходження підприємства, працівником якого є потерпілий:
--------------------Автономна республіка Крим, область, місто ______________________________________
Район _______________________________________________________________________
Населений пункт _____________________________________________________________
Орган, до сфери управління якого належить підприємство _________________________
Реєстраційні відомості про підприємство (страхувальника) як
платника єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне
страхування: ----------------------------------------реєстраційний номер страхувальника ____________________________________________
дата реєстрації _______________________________________________________________
Найменування основного виду діяльності та його код згідно
з КВЕД _____________________________________________________________________
встановлений клас професійного ризику виробництва _____________________________
____________________________________________________________________________
Найменування і місцезнаходження підприємства, де стався нещасний випадок
148
_____________________________________________________________________________
цільового ______________________________________________________
(число, місяць, рік)
перевірка знань за професією чи видом роботи, під час виконання якої
стався нещасний випадок
(для робіт підвищеної небезпеки)________________________________________________
(число, місяць, рік)
Робота в умовах дії шкідливих або небезпечних факторів ___________________________
____________________________________________________________________________
5.Проходження медичного огляду:
попереднього ________________________________________________________________
(число, місяць, рік)
періодичного _______________________________________________________________
(число, місяць, рік)
6. Обставини, за яких стався нещасний випадок ________________________________
_________________________________________________________________________
_________________________________________________________________________
Вид події _________________________________________________________________
(згідно з класифікатором, зазначеним у цьому додатку)
Шкідливий або небезпечний фактор та його значення ______________________________
7. Причини настання нещасного випадку:
основна ____________________________________________________________________
супутні ___________________________________________________________
8. Устаткування, машини, механізми, транспортні засоби, інструменти і пристосування,
експлуатація яких призвела до настання нещасного випадку _________________________
(найменування, тип, марка,
____________________________________________________________________________
рік випуску, підприємство-виробник,
____________________________________________________________________________
дата останнього випробування (якщо воно проводилося)
9.
Діагноз згідно з листком непрацездатності або довідкою лікувальнопрофілактичного закладу ______________________________________________________
Перебування-потерпілого в стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння згідно з
медичним висновком _________________________________________________________
(так, ні або не визначалося)
10. Особи, які допустили порушення вимог законодавства про охорону праці, або орган
який проводить розслідування __________________________________________________
(прізвище, ім'я та по батькові,
____________________________________________________________________________
149
професія, посада, підприємство, порушення вимог
____________________________________________________________________________
законодавства про охорону праці із зазначенням статей, розділів,
____________________________________________________________________________
Цех, дільниця, місце, де стався нещасний випадок _________________________________
_____________________________________________________________________________
Відомості про потерпілого:
стать _______________________________________________________________________
число, місяць, рік народження __________________________________________________
професія (посада) ____________________________________________________________
розряд (клас) ________________________________________________________________
Загальний стаж роботи ________________________________________________________
стаж роботи за професією (посадою) ____________________________________________
Ідентифікаційний код _________________________________________________________
4. Проведення навчання та інструктажу з питань охорони праці:
навчання за професією чи роботою, під час виконання якої стався нещасний випадок
_____________________________________________________________________________
(число, місяць, рік)
проведення інструктажу:
Вступного ______________________________________________________
(число, місяць, рік)
первинного ______________________________________________________
(число, місяць, рік)
повторного ______________________________________________________
(число, місяць, рік)
пунктів тощо, найменування відповідного органу,
____________________________________________________________________________
який проводить розслідування)
11. Свідки нещасного випадку _________________________________________________
(прізвище, ім'я та по батькові,
____________________________________________________________________________
постійне місце проживання)
12. Заходи щодо усунення причин настання нещасного випадку:
Порядковий номер
Найменування
заходу
Строк виконання
Виконавець
Відмітка
виконання
про
150
Голова комісії
з розслідування
нещасного випадку __________________
___________________ __________________________
(посада)
(підпис)
(ініціали та прізвище)
Члени комісії
__________________
___________________
___________________________
(посада)
(підпис)
(ініціали та прізвище)
__________________
___________________
___________________________
(посада)
(підпис)
(ініціали та прізвище)
_____ ____________________ 20___р.
_________________________________
Примітки: Акт складається з текстової і кодової частин, які заповнюються відповідно до міжгалузевих та галузевих
класифікаторів з використанням установлених термінів. Коди зазначаються в клітинках обов'язково.
Додаток 4
Форма П-5
КАРТКА ОБЛІКУ професійного захворювання
(отруєння) ---------------------------------------Дата заповнення
Реєстраційний номер
Порядковий номер
Код
Автономна Республіка Крим, область ______________1___________________________________
Район, місто, село _________________________________2_________________________________
Орган, до сфери управління якого належить підприємство _______________3__________________
Основний вид економічної діяльності підприємства, код згідно з КВЕД ____________4___________
Найменування підприємства, код згідно з ЄДРПОУ _____________5________________
Цех, дільниця ________________6_______________
Дата отримання повідомлення про професійне захворювання (отруєння) ______7______________
Кількість одночасно потерпілих
(з урахуванням даного потерпілого) ________________8_____________
Прізвище, ім'я та по батькові потерпілого __________9________________
151
Стать: ________10______
чоловіча - 1
жіноча - 2
Вік (повних років) ________11______
Професія (посада) ________12_____________
Стаж роботи за професією (посадою) ________13_____________
Стаж роботи в умовах дії шкідливого виробничого фактору, що спричинив професійне захворювання (отруєння)
_________14________________
Шкідливі виробничі фактори, що спричинили професійне захворювання (отруєння) згідно з Гігієнічною класифікацією праці:
15 --------------- основний _______________________________________________________________________
(найменування згідно з Гігієнічною класифікацією праці)
16 --------------- супутній _______________________________________________________________________
(найменування згідно з Гігієнічною класифікацією праці)
Параметри факторів ___________________________________________________________________________
_____________________________________________________________________________________________
_____________________________________________________________________________________________
_____________________________________________________________________________ У тому числі:
основного_____________________________________________________________17________
супутнього_____________________________________________________________18________
Обставини виникнення професїйного захворювання (отруєння) ____________________19________
__________________________________________________________________________________________20
Вид професійного захворювання:
захворювання – 1
21
отруєння - 2
Форма професійного захворювання:
гостре – 1
22
152
і хронічне - 2
Діагноз:
------------основний ___________________________________________________________ 23
------------супутній- виробничо-обумовлений
------------(пов'язаний з роботою)___________________________________________________24
Стадії захворювання (1, 2, 3):
основного___________________________________________________________ 25
супутнього___________________________________________________________ 26
Професійне захворювання (отруєння) виявлено:
-- під час медичного огляду - 1, під час звернення
27
до лікувально-профілактичного закладу – 2
Діагноз встановлено:
28
лікувально-профілактичним закладом – 1
відділенням професійної патології - 2
установою медичного профілю - 3
спеціалізованим профпатологічним
лікувально-профілактичним закладом – 4
Тяжкість захворювання:
без втрати працездатності – 1
29
з втратою працездатності – 2
смерть - З
Пенсіонер:
30
не працює - 1
працює - 2
Заходи, вжиті закладом державної
санітарно-епідеміологічної служби ____________________________ 31
_____________________________________________________________________________________
153
_______________________________________
(підпис санітарного лікаря)
__________________________________
(ініціали та прізвище)
М.П.
Додаток 5
Журнал
реєстрації осіб, що потерпіли від нещасних випадків
на ___________________________________________________________________________
(найменування підприємства, робочого органу виконавчої дирекції Фонду
_____________________________________________________________________________
соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань)
№
п/п
Дата
і час
події
Прізвище
ім’я та по
батькові
потерпілого
Професія
(посада)
Місце події
(цех,
дільниця,
об’єкт
тощо)
Обставини
і причини
нещасного
випадку
Наслідки
нещасного
випадку, діагноз
захворювання
(отруєння),
пов’язаного
з
умовами праці
Заходи
щодо
запобігання
нещасним
випадкам
Відмітка
про
виконання
заходів
Дата
видачі
актів форми Н-5,
форми Н-1 або
форми НПВ і
підпис
особи,
яка їх одержала
6.
Матеріали для самоконтролю
А. Завдання для самоконтролю :
Викласти порядок розслідування обставин і причин виникнення професійних
захворювань.
Б. Задача для самоконтролю.
У стаціонарі медичного закладу виникло гостре харчове отруєння у 20 чоловік
хворих і медперсоналу. Необхідно відповісти на такі запитання:
1.
Як називається таке розслідування нещасного випадку?
2.
Відповідно до якого документу проводиться спеціальне розслідування
нещасних випадків?
3.
Яким органам керівник установи подає повідомлення щодо нещасного
випадку?
7. Література
Основна :
1.
Гігієна та охорона праці медичних працівників. Навчальний посібник /
В.Ф.Москаленко, О.П.Яворовський, Д.О.Ластков та ін. / За ред. В.Ф.Москаленка,
О.П.Яворовського. – К. : «Медицина», 2009. – 174 с.
2.
Гігієна праці: підручник / Ю.І.Кундієв, О.П.Яворовський, А.М.Шевченко та ін.
; за ред. Ю.І.Кундієва, О.П.Яворовського. – К. : ВСВ «Медицина», 2011. – 904 с.
3.
Гігієна праці (методи досліджень та санітарно-епідеміологічний нагляд) / За
ред. А.М.Шевченка, О.П.Яворовського. – Винниця : НОВА КНИГА, 2005. – 528 с.
Додаткова :
1.
Постанова Кабінету Міністрів України № 1232 від 30.11.2011 р. «Деякі
питання розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на
виробництві».
2.
Постанова Кабінету Міністрів України № 270 від 22.03 «Про затвердження
Порядку розслідування та обліку нещасних випадків невиробничого характеру».
154
3.
Загальна гігієна. Посібник до практичних занять. / І.І.Даценко, О.Б.Денисюк,
С.Л.Долошицький та ін. / За ред. І.І.Даценко. – Львів: Світ, 2001. – 472 с.
4.
Постанова Кабінету Міністрів України № 1662 від 08.11.2011 «Про
затвердження Переліку професійних захворювань».
5.
Наказ МОЗ України, Академії медичних наук України, Міністерства праці та
соціальної політики України від 29.12.2000 №374/68/338 «Про затвердження Інструкції
про застосування переліку професійних захворювань».
6.
Наказ МОЗ України від 25.03.2003 №133 «Про затвердження Переліку
спеціалізованих лікувально-профілактичних закладів, які мають право встановлювати
остаточний діагноз щодо професійних захворювань».
155
тема
ГІГІЄНА ТА ОХОРОНА ПРАЦІ
В МЕДИЧНИХ ЗАКЛАДАХ
156
1. Актуальність теми:
Гігієна і охорона праці медичних працівників сьогодні є як загальнодержавною
справою, так і завданням регіональних органів влади, керівників медичних програм,
керівництва кожного закладу охорони здоров’я, установи чи підприємства і справою
кожного працівника охорони здоров’я. Згідно з Конституцією України та Законом України
«Про охорону праці» кожний медичний працівник має право на безпечну працю.
Професійна діяльність медичних працівників пов'язана з впливом комплексу
негативних виробничих чинників різного походження. Серед усіх професій, які
відносяться до форм інтелектуальної праці, робота медичного працівника вважається
найнебезпечнішою, такою, що потребує розроблення, наукового обґрунтування та
впровадження ефективних заходів щодо оздоровлення та надійної охорони праці. Саме
вирішення санітарно-гігієнічних, технічних, соціально-економічних та інших проблем у
сфері медичної галузі дасть змогу знизити рівень виробничого травматизму, професійної
та виробничо обумовленої захворюваності, підвищити ефективність праці та зберегти
здоров’я медичних працівників.
2. Конкретні цілі:
1. Трактувати гігієнічні вимоги до проектування та забудови лікувальнопрофілактичних закладів.
2. Пояснювати вимоги та правила використання засобів індивідуального захисту
медичних працівників для зменшення шкідливого впливу виробничих факторів.
3. Трактувати правила безпеки праці при поводженні з медичними відходами та
вимоги щодо їх збирання, зберігання, транспортування та утилізації.
4. Запропонувати та обґрунтувати заходи щодо охорони праці та зменшення
несприятливої дії виробничих чинників на організм медичного персоналу у відповідності
до основ чинного законодавства України.
3. Базові знання, вміння, навички, необхідні для вивчення теми
(міждисциплінарна інтеграція).
Назви
попередніх
Отримані навички
дисциплін
1. Анатомія
Аналізувати інформацію про будову тіла людини, системи, що його
людини
складають, органи і тканини.
Визначати топографо-анатомічні взаємовідносини органів і систем
людини.
2. Медична і
Пояснювати фізичні основи та біофізичні механізми дії зовнішніх
біологічна
факторів на системи організму людини.
фізика
Трактувати загальні фізичні та біофізичні закономірності, що лежать
в основі життєдіяльності людини.
3. Медична хімія Інтерпретувати типи хімічної рівноваги для формування цілісного
фізико-хімічного підходу до вивчення процесів життєдіяльності
організму.
Трактувати загальні фізико-хімічні закономірності, що є в основі
процесів життєдіяльності людини.
4.
Мікробіологія,
вірусологія і
імунологія
5. Нормальна
фізіологія
6. Біологічна
хімія
Інтерпретувати біологічні властивості патогенних та умовно
патогенних мікроорганізмів, вірусів та закономірності їх взаємодії з
макроорганізмом, з популяцією людини і зовнішнім середовищем.
Аналізувати стан здоров’я людини за різних умов на підставі
фізіологічних критеріїв.
Інтерпретувати значення біохімічних процесів обміну речовин та
його регуляції в забезпеченні функціонування органів, систем та
цілісного організму людини.
7. Загальна
Аналізувати стан навколишнього середовища та вплив його факторів
гігієна та
на здоров’я різних груп населення.
екологія людини Демонструвати володіння методами гігієнічної оцінки впливу
факторів навколишнього середовища на здоров’я населення.
Планувати заходи по дотриманню здорового способу життя,
особистої гігієни та впроваджувати їх в практику охорони здоров’я.
Інтерпретувати основні закони гігієнічної науки та загальні
закономірності зв’язку здоров’я з факторами і умовами середовища
життєдіяльності.
4. Завдання для самостійної праці під час підготовки до заняття.
4.1. Перелік основних термінів, параметрів, характеристик, які повинен
засвоїти студент при підготовці до заняття:
Термін
Визначення
Наукова
організація праці, яка базується на досягненнях науки та передовому
організація праці досвіді, що систематично впроваджуються у виробництво, дозволяє
(НОП)
найбільш ефективно поєднати техніку і людей у єдиному
виробничому процесі і забезпечує підвищення продуктивності праці,
збереження здоров'я людини і поступове перетворення праці в першу
життєву потребу.
Внутрішньолікар будь-яке клінічно виражене захворювання мікробного походження,
няна
інфекція що уражує хворого внаслідок його госпіталізації чи відвідування
(ВЛІ)
закладу охорони здоров’я (ЗОЗ) з метою лікування, а також уражує
медичний персонал у зв'язку з діяльністю, яка здійснюється
незалежно від того, проявляються чи не проявляються симптоми
цього захворювання під час перебування хворих в лікарні
(визначення ВООЗ).
Медичне
вироби медичної техніки, призначені для забезпечення необхідних
обладнання
умов для пацієнта і медичного персоналу при діагностичних,
лікувальних і профілактичних заходах, а також під час догляду за
хворими.
Засоби захисту
засоби, використання яких попереджає або зменшує вплив на одного
чи більше працівників небезпечних і шкідливих виробничих
факторів.
Індивідуальні
спеціальні засоби, що безпосередньо використовуються
засоби захисту
працюючими для зменшення впливу на організм шкідливих
158
Медичні відходи
Дезактивація
(нейтралізація)
Знезараження
(дезінфекція)
виробничих факторів.
За призначенням розрізняють:
– спеціальний одяг і взуття;
– засоби захисту органів дихання (протигази, респіратори тощо),
рук, голови, органів слуху, зору і обличчя.
Також належать запобіжні та рятувальні пояси, діелектричні
килимки тощо.
відходи, що утворюються внаслідок медичного обслуговування у
закладах, які в установленому порядку отримали ліцензію на
проведення господарської діяльності з медичної практики (крім
підприємств з виробництва фармацевтичної продукції та медичних
відходів, що утворюються у побуті).
усунення основних небезпечних проявів дії відходів.
сукупність методів (фізичних чи хімічних), спрямованих на знищення
патогенних та умовно патогенних збудників у приміщеннях,
обладнанні, інструментах, матеріалах, речовинах та у відходах.
4.2. Теоретичні питання до заняття:
1. Гігієнічні вимоги до проектування та забудови лікувально-профілактичних
закладів.
2. Вимоги безпеки під час експлуатації основного медичного обладнання.
3. Наукова організація праці в закладах охорони здоров’я.
4. Гігієнічне виховання та санітарна освіта медичних працівників.
5. Заходи щодо зниження фізичного та нервово-психічного навантаження
медичних працівників.
6. Заходи щодо зменшення несприятливої дії фізичних чинників на організм
медичних працівників.
7. Заходи щодо зменшення несприятливої дії хімічних чинників на організм
медичних працівників.
8. Заходи профілактики шкідливого впливу біологічних чинників.
9. Санітарно-гігієнічний та протиепідемічний режим лікарні.
10. Профілактика внутрішньолікарняних інфекцій як складова охорони праці в
медицині.
11. Вимоги до засобів індивідуального захисту і робочого одягу медичних
працівників.
12. Правила використання засобів індивідуального захисту медичних працівників
для зменшення шкідливого впливу виробничих факторів.
13. Медичні відходи: визначення та класифікація.
14. Система поводження з медичними відходами у закладах охорони здоров’я.
159
4.3. Практичні роботи (завдання), які виконуються на занятті:
1. Вирішити ситуаційні завдання:
Завдання 1.
Запропонуйте профілактичні заходи, спрямовані на запобігання негативного впливу
шкідливих виробничих чинників на організм лікарів-хірургів.
Завдання 2.
Запропонуйте профілактичні заходи, спрямовані на запобігання негативного впливу
шкідливих виробничих чинників на організм лікарів-стоматологів.
2. Вирішити ситуаційні задачі:
Задача 1.
Медичний працівник С., 19-ти років, що має середню спеціальну освіту, впродовж
двох років працює у електрокардіографічному кабінеті поліклініки, де проводить
дослідження пацієнтам на Електрокардіографі ЕК3Т-01-"Р-Д". Працівник щойно вперше
пройшов підвищення кваліфікації та отримав посвідчення про закінчення курсів
спеціалізації за видом застосовуваної медичної техніки. Рік назад пройшов вступний
інструктаж з техніки безпеки та медичний огляд.
Оцініть дану ситуацію і вкажіть чи дотримані всі вимоги безпеки праці під час
експлуатації медичного обладнання на робочому місці працівника С.?
Задача 2.
Молодша медична сестра рентгенівського кабінету більше половини робочого дня
безперервно допомагає
лікарю-рентгенологу
під час виконання ним
рентгенодіагностичних досліджень. ЇЇ робочий день згідно з графіком роботи поліклініки
триває 6 год. 20 хв. при п’ятиденному робочому тижні.
1) Укажіть основні заходи безпеки праці на робочому місці молодшої медичної
сестри рентгенівського кабінету;
2) Визначте, чи відповідає тривалість робочого тижня молодшої медичної сестри
вимогам Постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. №163 (у редакції від
28.10.2016 р.).
Зміст теми:
ОЗДОРОВЛЕННЯ УМОВ ПРАЦІ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ
Пріоритетними напрямами у кожному сучасному медичному закладі є питання
гігієни та безпеки праці, визначення професійних ризиків медичних працівників та заходів
впливу на них.
Основними напрямами оздоровлення умов праці медичних працівників є:
– створення робочих місць медичних працівників, що відповідають всім вимогам
чинного санітарного законодавства;
– організація повноцінних попередніх і періодичних медичних оглядів та медичної
допомоги працівникам медичної галузі;
– удосконалення системи професійного відбору медичних працівників;
– розробка ефективних систем підвищення кваліфікації медичного персоналу;
– забезпечення сучасною медичною технікою;
– дотримання правил техніки безпеки;
– комп’ютеризація ведення медичної документації і оснащення оргтехнікою;
– вдосконалення нормування праці медичних працівників тощо.
Гігієнічні вимоги до проектування та забудови
закладів охорони здоров’я (ЗОЗ)
Однією з основних умов охорони праці медичних працівників і створення
оптимальних умов для ефективного проведення лікувального процесу є планувальноархітектурне вирішення закладів охорони здоров’я. Лікувально-профілактичні, аптечні та
інші медичні установи повинні відповідати вимогам ДБН В.2.2-10-2001 «Будинки і
споруди. Заклади охорони здоров’я».
Лікувальні заклади повинні розташовуватися в сельбищній, зеленій або приміській
зонах відповідно до затвердженого генпланом та проектами детального планування
населеного пункту з урахуванням його функціонального зонування.
Забороняється розміщення лікарняних установ на ділянках, що використовувалися
раніше під звалища, поля асенізації, скотомогильники, кладовища тощо, а також мають
забруднення ґрунту органічного, хімічного та іншого характеру.
Ділянки лікарняних установ та пологових будинків повинні бути віддалені від
залізниць, аеропортів, швидкісних автомагістралей та інших потужних джерел впливу
фізичних факторів на підставі розрахунків, виконаних відповідно до діючих нормативних
документів з урахуванням забезпечення рівнів шуму в межах санітарних норм,
встановлених для приміщень житлових і громадських будівель.
При розміщенні лікарняних та пологових установ у сельбищній зоні населеного
пункту лікувальні та палатні корпуси необхідно розміщувати не ближче 30 м від червоної
лінії забудови і 30-50 метрів від житлових будинків залежно від поверховості будинків
ЗОЗ.
Територія ділянки лікарні, пологового будинку або іншого лікувального стаціонару
повинна бути упорядкована, озеленена. Площа зелених насаджень і газонів повинна
становити не менше 60% загальної площі ділянки, а площа садово-паркової зони - 25 м2 на
людину ( на ліжко).
Будувати ЗОЗ слід із будматеріалів, рекомендованих для лікарняного будівництва.
Внутрішнє оздоблення приміщень має відповідати їх функціональному призначенню.
Поверхня стін, перегородок, стель повинна бути гладенькою, доступною для вологого
прибирання і дезінфекції. Належна увага повинна приділятися правильному колірному
вирішенню виробничих приміщення (стін, підлоги, устаткування). У ЗОЗ перевагу слід
віддавати світло-бежевим, палевим і жовтим тонам.
Кабінети й приміщення стаціонарів повинні забезпечувати оптимальні санітарногігієнічні і протиепідемічні режими та умови перебування хворих, праці і відпочинку
обслуговуючого персоналу.
Архітектура стаціонарів і планування їх приміщень повинні виключати можливість
перетину «чистих» і «брудних» потоків повітря.
Розроблені окремі спеціальні будівельні та санітарні норми і правила для
туберкульозних, інфекційних лікарень і відділень, рентгенологічних кабінетів та
відділень, лабораторій, клініко-діагностичних, бактеріологічних, гельмінтологічних,
вірусологічних лабораторій, електросвітлолікувальних та водобальнеотеплолікувальних
161
кабінетів і відділень, сірководневих, радонових відділень, психіатричних,
протилепрозорних лікарень, зубопротезних лабораторій, дезінфекційних станцій,
механізованих пралень, автоклавних, котельних тощо.
Важливе значення в оздоровленні умов праці медичних працівників має раціональне
розміщення медичних меблів і устаткування в кабінеті лікаря.
Безпека праці під час експлуатації основного медичного обладнання
На сучасному етапі в медичній галузі значно збільшилася номенклатура, загальна
кількість експлуатованої медичної техніки, а також впроваджуються багатофункціональні
комплекси та автоматизовані системи з використанням засобів обчислювальної техніки та
мікропроцесорів, що вимагає нового підходу до забезпечення безпеки застосування виробів
медичної техніки. Ускладнення медичної техніки вимагає підвищення кваліфікації
обслуговуючого персоналу, тобто високого рівня підготовки і навчання. Персонал
зобов'язаний знати і виконувати вимоги експлуатаційної документації, стандартів,
інструкцій, діючих правил, а також володіти необхідними навичками експлуатації медичної
техніки для забезпечення безпеки пацієнта, персоналу та навколишнього середовища.
При правильному використанні апаратури та її періодичній перевірці персонал може
не лише постійно підтримувати високий ступінь безпеки, але і допомогти виявити
потенційно небезпечні дефекти перш ніж вони завдадуть шкоди пацієнтові, персоналу.
Безпека персоналу та пацієнтів при експлуатації виробів медичної техніки
забезпечується:
- конструкцією виробів медичної техніки, які мають бути безпечні при використанні
окремо або у складі комплексів (систем) і задовольняти вимогам стандартів та іншої
нормативно-технічної документації (медико-технічним вимогам, технічним умовам тощо);
- конструкцією і пристроєм електроустановок для живлення електромедичної
апаратури, що відповідає вимогам нормативно-технічної документації;
- достатньою кваліфікацією спеціально навченого і атестованого персоналу, який
повинен знати і виконувати вимоги експлуатаційної документації та інструкції з техніки
безпеки;
- системою технічного обслуговування і ремонту виробів медичної техніки;
- відповідністю приміщень діючим будівельним нормам і правилам, раціональною
організацією роботи;
- застосуванням встановлених заходів і засобів захисту.
У медичній практиці можуть застосовуватися лише вироби, які відповідають вимогам
стандартів, технічних умов та іншої нормативно-технічної документації, дозволені до
застосування в установленому порядку.
До самостійної експлуатації виробів медичної техніки допускається тільки спеціально
навчений і атестований персонал не молодше 18 років, придатний за станом здоров'я і
кваліфікації до виконання зазначених робіт. Персонал повинен мати спеціальну вищу або
середню спеціальну освіту та посвідчення про закінчення курсів спеціалізації по виду
експлуатованої медичної техніки, пройти медичний огляд, вступний та первинний
інструктаж з техніки безпеки відповідно до Типового положення про порядок проведення
навчання і перевірки знань з питань охорони праці, затвердженого наказом
Держнаглядохоронпраці від 26.01.2005 №15, зареєстрованого в Міністерстві юстиції
України 15.02.2005 за № 231/10511. Потім не рідше ніж через 6 місяців проводиться
162
повторний інструктаж.
Керівники структурних підрозділів несуть відповідальність за організацію
правильної та безпечної експлуатації медичної техніки, ефективність її використання,
здійснюють контроль за виконанням персоналом вимог цих Правил та інструкцій з техніки
безпеки.
Гігієнічне виховання та санітарна освіта медичних працівників
Велике значення в питаннях охорони праці медичних працівників має санітарнопросвітницька робота – багатопланова навчальна та виховна діяльність, спрямована на
формування свідомої і відповідальної поведінки у працівників, із метою збереження,
відновлення їхнього здоров’я, збільшення працездатності та трудового довголіття.
Саме служба з охорони праці ЗОЗ (згідно з Наказом МОЗ України №268 від 30.09.94
р. «Про службу охорони праці системи Міністерства охорони здоров’я України») повинна
забезпечувати медичних працівників правилами, стандартами, нормами, положеннями,
інструкціями та іншими нормативними актами з охорони праці; вести пропаганду
безпечних та нешкідливих умов праці шляхом проведення консультацій, оглядів,
конкурсів, бесід, лекцій, розповсюдження засобів наочної агітації, оформлення
інформаційних стендів тощо; організовувати підвищення кваліфікації і перевірку знань
посадових осіб з питань охорони праці.
Серед методів санітарно-просвітницької роботи можна виділити такі:
1. Групова санітарно-просвітницька робота – диференційований санітарнопросвітницький вплив на різні професійні, вікові і статеві групи працівників. Ефективність
цього методу визначається однорідністю інтересів групи (наприклад, медичні працівники
одного відділення тощо), наявністю зворотного зв’язку, можливістю формування єдиних
поглядів, думок та переконань, необхідних для формування адекватної гігієнічної
поведінки. У межах цього методу застосовуються переважно односторонні види передачі
інформації пасивній аудиторії (лекція, доповідь, практичне навчання тощо).
2. Групова дискусія – колективне обговорення групою працівників питань охорони
праці, яке проводиться під керівництвом лікаря з гігієни праці; вона має своєю метою
вироблення в учасників дискусії єдиної думки щодо цієї проблеми і прийняття
відповідного рішення. Групова дискусія дає змогу стимулювати інтерес і пізнавальну
активність працівників, взяття ними зобов’язань, що стосуються корекції їхньої гігієнічної
поведінки.
3. Бесіда за круглим столом – обговорення групою фахівців конкретних питань
охорони праці в присутності групи працівників; проводиться під керівництвом ведучого
(«модератора») і передбачає на певній стадії обговорення та участь у дискусії працівників.
Сумісне обговорення дає змогу всебічно і поглиблено проаналізувати питання, що
розглядаються.
4. Вікторина – пізнавальна гра з елементами змагання, яка сприяє розширенню
світогляду в питаннях охорони і зміцнення здоров’я, дозволяє виявити знання в даній
галузі. Учасники грають індивідуально або в командах, оцінку та підрахунок балів
здійснює журі.
5. Курсове гігієнічне навчання – цикл занять за спеціальною навчальною програмою
з окремими групами працюючих із метою повідомлення певних медико-гігієнічних знань
і вироблення практичних навичок, адекватних до інтересів осіб, що навчаються. У процесі
163
навчання використовуються лекції, практичні заняття, навчальні та наочні матеріали.
6. Курсова санітарно-просвітницька підготовка – форма гігієнічного навчання
різних професійних груп, що проводиться перед початком професійної діяльності або в її
процесі за певними програмами, пристосованими до професій, і завершується екзаменом.
Сьогодні є можливості проводити масовий санітарно-просвітницький вплив на
великі аудиторії за допомогою технічних засобів. Використовують засоби масової
інформації (пресу, радіо, телебачення, кіно), а також лекційну та наочну пропаганду
(виставки, плакати тощо), спрямовані на формування суспільної думки і відповідального
відношення до питань охорони праці, свого здоров’я і здоров’я колективу.
Аудіовізуальний засіб масової санітарно-просвітницької інформації за допомогою
телепередач, що передаються в чітко визначений час і розраховані в основному на сім’ю та
індивідуума, характеризується різнобічністю жанрів і форм передачі інформації
(тележурнали, телефільми, інтерв’ю, репортажі, реклама тощо). Санітарно-просвітницька
інформація по телебаченню може включатися в різні рубрики і цикли, призначені для певних
аудиторій (підлітків, жінок).
Фільми на тему гігієни і охорони праці можуть бути різними за формою і жанром
(інструктивні, рекламні, науково-популярні, документальні, художні, мультиплікаційні).
Засобом усної масової санітарно-просвітницької інформації може виступати радіо,
за допомогою якого у визначений час транслюються різноманітні форми виступів:
радіолекторії, бесіди, відповіді на запитання радіослухачів, театралізовані сценки,
радіожурнали тощо. Санітарно-просвітницька інформація по радіо може включатися в
різноманітні рубрики і цикли.
Візуальним засобом масової санітарно-просвітницької інформації виступають
друковані матеріали, що розраховані на індивідуума,і використовуються у зручний для
нього час. Вони характеризуються розмаїттям видів: популярні санітарно-просвітницькі
газети і журнали, публікації в загальній пресі, науково-популярні брошури, пам’ятки,
листівки. Публікації можуть супроводжуватися малюнками, фотографіями та іншими
ілюстративними матеріалами.
Усне надання санітарно-просвітницької інформації змішаній аудиторії може
здійснюватись за допомогою лекції. Це забезпечує постійний прямий контакт між
лектором і слухачем, дає змогу лектору враховувати реакцію аудиторії. Лекція може бути
самостійним виступом або складовою частиною циклу. Вона доповнюється
демонстрацією наочних і аудіовізуальних засобів. При використанні лекції у груповій
санітарно-просвітницькій роботі передбачається максимально однорідна аудиторія.
Сприяти зростанню санітарної культури населення та популяризації досягнень
медичної науки і охорони здоров’я можна також за допомогою виставок у санітарній
просвіті, санітарно-просвітницьких плакатів, пам’яток, брошур тощо. Їхнє завдання —
привертати увагу населення, підтримувати у нього інтерес до проблеми, інформувати
його. Зображення і текст взаємно доповнюють один одного і складаються в одне ціле.
Умовний образ дає змогу швидко донести закладену в ньому ідею до свідомості населення.
За допомогою вказаних методів санітарної просвіти можна привернути увагу
працівників ЗОЗ до важливих проблем охорони праці і здоров’я, домогтися масової участі
населення у вирішенні санітарно-епідеміологічних завдань і одночасно підбити підсумок
досягнутих успіхів у охороні здоров’я і праці, санітарного стану навколишнього
середовища, санітарної культури населення тощо.
164
ЗАХОДИ ЩОДО ЗМЕНШЕННЯ НЕСПРИЯТЛИВОЇ ДІЇ ШКІДЛИВИХ
І НЕБЕЗПЕЧНИХ ВИРОБНИЧИХ ЧИННИКІВ НА ОРГАНІЗМ
МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ
Заходи щодо зниження нервово-емоційного напруження і раціоналізація
трудового процесу. З метою поліпшення умов праці медичного персоналу слід розробляти
і впроваджувати раціональні режими праці й відпочинку, вводити регламентовані перерви
впродовж робочого дня. Для запобігання нервово-емоційним стресам, пов’язаним із
характером виконуваної роботи, потрібно постійно підвищувати кваліфікацію медичних
працівників.
Для зняття психоемоційного напруження, а також для боротьби з гіподинамією
рекомендується навчати медичний персонал прийомам аутогенного тренування; проводити
сеанси психологічного (психоемоційного) розвантаження, виробничу гімнастику, водні
процедури, організувати своєчасне споживання гарячої їжі, вітамінно-кисневих коктейлів
тощо. Для цього в ЗОЗ повинні бути відведені й обладнані спеціальні приміщення (кімнати
психологічного розвантаження, душова, кімната для споживання їжі тощо). Для зняття
втоми може бути використана функціональна музика або світло.
З метою профілактики негативних наслідків, зумовлених вимушеним положенням
тіла під час роботи, необхідно використовувати раціонально сконструйовані виробничі
меблі, що відповідають загальним принципам ергономічного проектування. Робочий
стілець (при роботі сидячи, наприклад, при роботі отоларинголога, окуліста, гінеколога)
повинен обертатися, бути підйомним, мати підлокітник і спинку відповідно до
конфігурації хребта, сидіння – напівм’яке, кругле чи закруглене. Має бути передбачена
також підставка для ніг.
Механізація трудових процесів має охоплювати основні технічні засоби, що
забезпечують виконання лікувально-діагностичного процесу (прилади, інструменти,
апаратура) і допоміжні технічні засоби для забезпечення обслуговування хворих
(пристосування для догляду, підйому і транспортування хворих, для перевезення їжі,
медикаментів тощо).
Велике значення для роботи в підрозділах та відділеннях зі шкідливими умовами
праці має професійний відбір лікарів і медичних сестер. Абсолютно протипоказаними для
такої роботи є наявність у претендентів органічних захворювань ЦНС, епілепсії,
психічних відхилень, неврозів, неврастенії, а також дефектів опорно-рухового апарату.
Iстотне значення має психофізіологічний відбір для спеціальностей з тими чи
іншими професійними факторами ризику. В основу такого відбору повинні бути покладені
морально-етичні, фізіологічні і психологічні характеристики особистості, швидкість та
точність зорово-моторної та акустикомоторної реакції, стійкість уваги, швидкість
переробки інформації тощо.
Необхідно впроваджувати елементи наукової організації праці, які дозволили б
чітко розподілити функціональні обов'язки всіх членів трудового колективу; раціонально
організувати робочий час і місце; поліпшити інформаційне забезпечення, широко
використовувати засоби оргтехніки і зв'язку, удосконалювати контроль виконання роботи
тощо.
Заходи щодо зменшення несприятливої дії фізичних чинників на організм
медичних працівників.
Параметри мікроклімату лікарень, пологових будинків і інших закладів охорони
здоров’я, відповідно до ДСН 3.3.6.042-99 «Санітарні норми мікроклімату виробничих
приміщень», мають бути оптимальними (табл. 1).
Таблиця 1
Оптимальні величини температури, відносної вологості
та швидкості руху повітря в робочій зоні виробничих приміщень (за ДСН 3.3.6.042-99)
Період
року*
Категорія робіт**
Легка Іа
Легка Іб
Холодний
Середньої важкості ІІа
період року
Середньої важкості ІІб
Важка ІІІ
Легка Іа
Легка Іб
Теплий
Середньої важкості ІІа
період року
Середньої важкості ІІб
Важка ІІІ
Температура
повітря, 0С
22-24
21-23
19-21
17-19
16-18
23-25
22-24
21-23
20-22
18-20
Відносна
вологість, %
60-40
60-40
60-40
60-40
60-40
60-40
60-40
60-40
60-40
60-40
Швидкість
руху, м/с
0,1
0,1
0,2
0,2
0,3
0,1
0,2
0,3
0,3
0,4
*Теплий період року - період року, який характеризується середньодобовою температурою
зовнішнього середовища вище +100C; холодний період року - +100C і нижче.
**Категорія робіт - розмежування робіт за важкістю на основі загальних енерговитрат організму.
Оптимальні мікрокліматичні умови забезпечують зберігання нормального теплового
стану організму без напруження механізмів терморегуляції, тобто підтримують відчуття
теплового комфорту та створюють передумови для високого рівня працездатності
медичних працівників.
Для створення комфортних мікрокліматичних умов в операційних, реанімаційних
палатах і палатах інтенсивної терапії можуть використовуватися кондиціонери або штучна
припливно-витяжна вентиляція. Кондиціювання повітря слід передбачати в операційних,
наркозних, пологових, післяопераційних палатах, палатах інтенсивної терапії,
онкогематологічних хворих, хворих на СНIД, з опіками шкіри, реанімаційних, а також у
палатах для новонароджених дітей, грудних, недоношених, травмованих дітей та інших
аналогічних лікувальних приміщеннях.
Кількість припливного повітря в палату повинна становити 80 м 3/год на одного
хворого.
Вентиляція лікарняних приміщень згідно із санітарними правилами має бути
природною і здійснюватись через вікна, кватирки, фрамуги та стінні витяжні канали з
дефлекторами над дахом і штучною припливно-витяжною вентиляцією. В операційних
загальна припливно-витяжна вентиляція повинна забезпечувати не менше ніж 10-кратний
обмін повітря за годину. При цьому в чистих (асептичних) операційних і перев’язочній
має переважати приплив повітря, у гнійних — витягування.
У зв’язку з тим, що пари анестетиків накопичуються в нижній зоні приміщення, в
операційних влаштовується локальна припливна вентиляція з подачею свіжого очищеного
повітря зверху над операційним столом і всією операційною бригадою. Опускаючись вниз
і омиваючи працюючих, повітря досягає підлоги, а потім видаляється через нижні витяжні
канали. Кількість повітря, що видаляється, з нижньої зони операційних повинна становити
60 %, з верхньої зони – 40%. При цьому в центрі операційної кратність повітрообміну має
досягати 60 разів на годину. Крім цього, для видалення парів анестетиків, що видихаються
пацієнтом, влаштовуються спеціальні відсмоктувачі з трубопроводом, виведеним за межі
операційної.
У ряді випадків використовуються адсорбенти — спеціальні патрони з активованим
вугіллям, які герметично приєднуються до видихуваного клапана наркозного апарата.
Враховуючи виражені сорбційні властивості парів анестетиків, необхідно здійснювати
систематичне вологе протирання стін і обладнання операційної. Необхідно проводити
систематичний лабораторний контроль концентрації анестетиків в операційній з метою
недопущення перевищення їх ГДК. При використанні одночасно кількох анестетиків сума
відношень фактичних концентрацій до їх ГДК не повинна перевищувати одиницю.
Однак найбільш ефективним профілактичним заходом проти токсичної дії
анестетиків на членів операційної бригади є перехід на внутрішньовенний наркоз та
спинномозкову анестезію.
Стосовно інших хімічних речовин, з якими може працювати медичний персонал, в
першу чергу, слід визначити, що роботи з леткими медикаментами, дезінфектантами,
кислотами, лугами слід проводити у витяжних шафах, для пацієнтів — в інгаляційних
кабінах. Крім цього, слід використовувати індивідуальні засоби захисту — гумові
рукавички, захисні окуляри, маски, респіратори, плівкові фартухи й навіть комбінезони.
Для рук із метою запобігання розвитку алергійних реакцій слід використовувати захисні
креми. З цією ж метою слід віддавати перевагу таблетованим медикаментам.
Рівні УФ-випромінювання у виробничих приміщеннях повинні відповідати
гігієнічним вимогам. Допустима інтенсивність опромінення працівників при наявності
незахищених ділянок шкіри не більше 0,2 м2, тривалістю до 5 хв. (при перервах – до 60
хв.) не повинна перевищувати:
– 50,0 Вт/м2 - для ділянки УФ-А;
– 0,05 Вт/м2 - для ділянки УФ-В;
– 0,001 Вт/м2 - для ділянки УФ-С.
Допустима інтенсивність опромінення працівників при незахищених ділянках шкіри
не більше 2 м2 (обличчя, шия, кисті рук тощо), загальною тривалістю опромінення
впродовж 50% робочої зміни або більше 5 хв. одноразово,– не повинна перевищувати:
– 10,0 Вт/м2 - для ділянки УФ-А;
– 0,01 Вт/м2 - для ділянки УФ-В;
У ділянці С опромінення вказаної тривалості не допускається.
При роботі з джерелами УФ-випромінювання очі хворих і обслуговуючого
персоналу необхідно захищати окулярами-«консервами» з темним кольором скла і з
бічним захистом (шкіряна або гумова оправи), щитками з відповідним ступенем захисту.
У перервах між процедурами джерела УФ-випромінювання мають бути закриті
заслінками, що є на них, а при відсутності таких — щільними чорними з білими
підкладками-«спідницями» завдовжки 40 см, що надягаються на краї рефлектораопромінювача.
Боротьба з шумом у лікарняних приміщеннях досягається його нормуванням і
впровадженням протишумових заходів під час проектування й експлуатації лікарень.
167
Допустимі рівні звуку в приміщеннях ЗОЗ мають відповідати ДСН 3.3.6.037-99
«Санітарні норми виробничого шуму, ультразвуку та інфразвуку», ДБН В.1.1-31:2013
«Захист територій, будинків і споруд від шуму» (табл. 2).
500
1000
2000
4000
8000
Рівні звуку (LА) і
еквівалентні рівні
звуку (LАекв), дБА
Максимальні рівні
звуку (LАмакс),
дБА
Кабінети лікарів
поліклінік,
амбулаторій,
диспансерів, лікарень,
санаторіїв
250
Палати лікарень і
санаторіїв
125
Операційні
63
Призначення
приміщень чи
територій
31,5
Таблиця 2
Допустимі значення октавних рівнів звукового тиску, рівнів звуку, еквівалентних і
максимальних рівнів звуку, що проникає в приміщення житлових
і громадських будівель (ДБН В.1.1-31:2013)
—
72
55
44
35
29
25
22
20
18
30
45
З 7 до
23 год.
76
59
48
40
34
30
27
25
23
35
50
З 23 до
7 год.
69
51
39
31
24
20
17
14
13
25
40
—
76
59
48
40
34
30
27
25
23
35
50
Рівні звукового тиску, дБ, в октавних смугах
частот з середньогеометричними частотами, Гц
Час
доби
Згідно із нормативами в палатах лікарень і санаторіїв, операційних лікарень вдень
(з 7-ї до 23-ї год) допустимий рівень шуму становить 35 дБА, у нічний час (з 23-ї до 7-ї
год) — не більше ніж 25 дБА, у кабінетах лікарів поліклінік, амбулаторій, диспансерів,
лікарень, санаторіїв — 35 дБА. При проектуванні лікарень місце забудови має бути
розташоване на достатній відстані від промислових та магістральних джерел шуму. При
обладнанні вентиляції використовуються протишумові технічні засоби, шумопоглинаючі
покриття стін і внутрішніх поверхонь повітропроводів, вентилятори й електродвигуни
розміщуються на верхньому технічному поверсі чи у підвалі, стіни шахт ліфтів мають бути
подвійними з повітряним прошарком між ними. Створення акустичного комфорту
досягається також м’яким рулонним покриттям підлоги.
Вікна в ЗОЗ слід робити подвійними. Це забезпечує звукоізоляцію приміщень від
зовнішніх джерел на 20–25 дБА.
Рівні вібрації, що створюються вібронебезпечним устаткуванням (бормашинами
тощо), не повинні перевищувати гранично допустимих рівнів, регламентованих ДСН
3.3.6.039-99 «Державні санітарні норми виробничої загальної та локальної вібрації».
168
Для запобігання шкідливій дії вібрації та збереження високої працездатності
персоналу необхідно регулярно проводити самомасаж, гімнастику, вітамінізацію.
При роботі з ультразвуком слід дотримуватися вимог ДСН 3.3.6.037-99 «Санітарні
норми виробничого шуму, ультразвуку та інфразвуку».
Ультразвук, що використовується в медицині, має частоту 0,1-20 МГц, інтенсивність
0,01-10 Вт/см2. Пороговий рівень виникнення біологічного ефекту– 0,1 Вт/м2. При роботі
на апаратах, призначених для ультразвукової діагностики й ультразвукового лікування,
слід в якості засобу індивідуального захисту рук використовувати бавовняні рукавички.
При цьому лікарі повинні дотримуватися раціональних режимів праці і відпочинку. Через
кожні 1,5-2 год рекомендується робити 10-15-хвилинні перерви, які можуть бути заповнені
виконанням іншої роботи, не пов’язаної з дією ультразвуку.
Основні службові приміщення ЗОЗ повинні бути обладнані природним і штучним
освітленням, що має відповідати вимогам ДБН В.2.5-28-2006 «Природне і штучне
освітлення» і забезпечувати високу працездатність лікарів та іншого медичного
персоналу. Тривалість інсоляції повинна прийматися з урахуванням гігієнічних вимог до
інсоляції приміщень житлових, громадських будівель і територій. Світильники загального
освітлення приміщень, що розміщуються на стелях, повинні бути оснащені суцільними
розсіювачами. Для освітлення палат (окрім дитячих і психіатричних відділень), слід
застосовувати настінні комбіновані світильники (загального і місцевого освітлення), що
встановлюються біля кожного ліжка. У кожній палаті повинні бути світильники нічного
освітлення, що встановлюються біля дверей.
Для освітлення операційних і стоматологічних кабінетів, крім основного освітлення, слід
використовувати місцеве освітлення, яке забезпечується використанням безтіньових ламп для
освітлення поля огляду. Операційні мають бути обладнані також аварійним освітленням від
автономних джерел живлення. Кабінети педіатрів, дерматологів, інфекціоністів,
отоларингологів мають бути обладнані люмінесцентними лампами, які забезпечують
правильне передавання кольорів.
Для захисту від іонізуючого випромінювання, електромагнітних випромінювань
УВЧ, НВЧ та УФ-радіації використовуються методи фізичного ослаблення
випромінювання — обмеженням потужності випромінювання (захист кількістю),
обмеження часу експозиції (захист часом), відстанню, екрануванням. При роботі з
відкритими джерелами іонізуючої радіації слід також дотримуватися вимог радіаційної
гігієни.
Захист кількістю від іонізуючого випромінювання, регламентований «Нормами
радіаційної безпеки України» (НРБУ-97) та «Основними санітарними правилами забезпечення
радіаційної безпеки України» (ОСПУ-2005). Цими документами регламентуються ліміти доз
для категорій А і Б (20 і 2 мЗв відповідно), допустимі рівні надходження радіонуклідів через
органи дихання та допустимі концентрації у повітрі робочих приміщень для кожного
радіонукліда окремо, допустимі кількості радіонуклідів на робочому місці з урахуванням класу
небезпечності, допустимі рівні забруднення радіонуклідами робочих поверхонь, одягу та рук
працюючих.
Захист часом досягається набуттям навичок у точності і швидкості маніпуляцій з
нерадіоактивними муляжами й аналогами радіоактивних препаратів, а у рентгенологів –
169
дотриманням режиму темнової адаптації зору перед рентгеноскопією. До захисту часом
відноситься також скорочення тривалості робочого часу для цієї категорії медичних
працівників.
Захист відстанню найбільш ефективний, тому що доза опромінення знижується
пропорційно квадрату відстані від джерела випромінювання до об’єкта опромінення, і він
забезпечується визначенням зон недоступності для джерел рентгенівського і гаммавипромінювання, використанням маніпуляторів при роботі із закритими та відкритими
джерелами іонізуючої радіації, раціональним плануванням приміщень та достатністю їх
розмірів.
Захист екрануванням використовується при роботі з рентгенівськими та гаммавипромінюваннями за допомогою свинцевих екранів у вигляді контейнерів, ширм,
просвинцьованих гумових фартухів, рукавиць тощо. Екранами для джерел бетавипромінювання служать алюміній і органічне скло. Для захисту членів хірургічної
бригади від рентгенівського випромінювання при травматологічних і ортопедичних
операціях використовують модернізовані палатні рентгенапарати та пересувні захисні
ширми.
Наказом Державної інспекції ядерного регулювання України та МОЗ України
№51/151 від 16.02.2017 «Загальні правила радіаційної безпеки використання джерел
іонізуючого випромінювання у медицині» визначені основні правила безпеки та вимоги
радіаційного захисту при медичному опроміненні пацієнтів і персоналу.
Роботи з рентгенівським обладнанням мають виконуватися в спеціально
обладнаних рентгенологічних кабінетах з ізольованими пультами управління. У разі
використання пересувних установок мають використовуватись захисні екрани зі свинцю
на рухомій платформі.
При використанні електронно-оптичних перетворювачів для рентгеноскопії дози
опромінення персоналу і хворого знижуються. Велике значення при цьому має правильне
діафрагмування перетворювача. Регулювання чутливості підсилювача рентгенівського
зображення по мінімальному значенню потужності дози на вході приймача рентгенівського
зображення (40–80 мкР/с) забезпечує зниження дозових навантажень у 5–6 разів.
Переривчастий режим роботи рентгенівської трубки навіть при великій кількості
включень високої напруги забезпечує зниження сумарної експозиції і сприяє не тільки
зниженню дозових навантажень на медичний персонал, але такою ж мірою сприяє
зменшенню опромінення пацієнта.
Стаціонарні і пересувні рентгенівські установки необхідно оснащувати світловою
або звуковою сигналізацією, остання повинна автоматично включатися при роботі
рентгенівської трубки.
Середньорічні дози опромінення персоналу рентгенівських кабінетів становлять у
межах 1 мЗв, тобто, як правило, вони не перевищують навіть 0,05 гранично допустимої
середньорічної дози. Проте при спеціальних рентгенологічних дослідженнях рівні
опромінення незахищених ділянок тіла персоналу можуть досягати 0,5 мГр, а кистей рук –
3-4 мГр за одне дослідження. Часто в цих дослідженнях беруть участь лікарі не
рентгенологічного профілю (категорія Б). Для даної категорії слід застосовувати
фармакосметичий захист шкіри рук.
Робота з джерелами електромагнітних випромінювань регламентується ДСН
3.3.6.096-02 «Державні санітарні норми і правила при роботі з джерелами
170
електромагнітних полів» (табл. 3, 4).
Таблиця 3
Значення ГДР напруженості електричної (Егд) і магнітної (Нгд) складових
залежно від тривалості їх дії
Час перебування
персоналу, год
Егд, В/м
Нгд, А/м
1-10
кГц
10-60
кГц
0,06-3
МГц
3-30
МГц
30-300
МГц
1-10
кГц
10-60
кГц
0,06-3
МГц
30-50
МГц
8
120
70
50
30
10
9,0
7,0
5,0
0,30
7
130
75
53
32
11
9,8
7,5
5,3
0,32
6
140
82
58
34
12
10,6
8,1
5,8
0,34
5
155
90
63
37
13
11,6
8,8
6,3
0,38
4
175
110
71
42
14
13,0
9,9
7,1
0,42
3
200
115
82
48
16
15,0
11,4
8,2
0,49
2
250
140
100
59
20
18,4
14,0
10,0
0,60
1
350
200
141
84
28
26,0
19,7
14,2
0,85
0,5
500
280
200
118
40
37,6
27,9
20,0
1,20
0,25
700
400
283
168
57
52,0
39,5
28,3
1,70
0,12
1000
580
400
240
82
75,0
57,0
40,8
2,45
0,08
–
700
500
296
80
–
–
50,0
3,00
Таблиця 4
Значення ГДР щільності потоку енергії (Wгд) залежно від тривалості дії ЕМВ
Час перебування персоналу, год
8
7
6
5
4
3
2
1
0,5
0,25
0,20
Щільність потоку енергії, мкВт/см2
25
29
33
40
50
67
100
200
400
800
1000
Джерела ЕМП повинні бути екрановані металевими екранами зі сталевих, латунних
або алюмінієвих листів, мідної сітки, тканини з мікродротом, металізованого скла.
Профілактика шкідливої дії лазерного випромінювання на
здійснюватись з урахуванням класу використовуваних лазерів (табл. 5).
персонал
має
171
Таблиця 5
Заходи безпеки під час роботи з лазерним випромінюванням
залежно від класу лазера
Клас лазера
Заходи безпеки
I
Не потрібні
II
Попереджувальні написи типу «Обережно! Лазерне випромінювання»
III
Засоби індивідуального захисту очей, шкіри, попереджувальні написи
IV
Виконання суворих заходів, що включають захист очей, контроль в
приміщеннях і системи попередження, дистанційне керування
Перед введенням лазерних апаратів в експлуатацію проводиться санітарнодозиметричний контроль лазерного випромінювання визначенням ступеня його
віддзеркалення від всіх робочих поверхонь устаткування і медичного інструментарію, а
також від стін і стель приміщень. У приміщеннях, де працює лазерна установка, стіни і стеля
повинні мати матове покриття. У цих приміщеннях забороняється використання приладів і
предметів із дзеркальними поверхнями. Робота з лазерними установками має проводитися
при загальному освітленні.
Найефективнішим є застосування місцевих відсмоктувачів, що вбудовані в
конструкцію лазера і забезпечують зниження концентрації шкідливих речовин у повітрі в
12–15 раз.
Заходи щодо зменшення несприятливої дії хімічних чинників на організм
медичних працівників.
Вміст хімічних речовин у повітрі робочої зони основних виробничих приміщень ЗОЗ
не повинен перевищувати значень їх ГДК.
Для забезпечення чистоти повітря в приміщеннях ЗОЗ велике значення має
постійний повітрообмін. Перевагу тут слід віддавати аерації за рахунок вікон, фрамуг,
спеціальних підвіконних і внутрішньостінних вентиляційних каналів.
Для боротьби із загазованістю в операційних слід застосовувати спеціальні фільтри
до наркозних апаратів для поглинання і нейтралізації інгаляційних анестетиків
(наприклад, активоване вугілля); використовувати шланги для відведення повітря, що
видихається хворими, за межі операційного залу; використовувати внутрішньовенний
наркоз.
У приміщеннях процедурних, маніпуляційних, аптек тощо доцільно
використовувати загальнообмінну вентиляцію, а також місцеву витяжну вентиляцію у
вигляді витяжних шаф для приготування розчинів, промивання інструментів тощо.
Для зменшення контакту рук з різними шкідливими речовинами, доцільно
використовувати гумові рукавички і захисні креми для рук. Зменшенню контакту з
хімічними речовинами сприяє використання готових лікарських форм у вигляді пігулок,
драже тощо.
Заходи профілактики шкідливого впливу біологічних чинників.
Рівень бактерійного забруднення повітря повинен відповідати вимогам санітарного
законодавства.
Для зменшення мікробною обсіменіння повітря в приміщеннях малого об'єму
рекомендується використовувати очисники повітря ВОПР-0,9 або ВОПР-1,5. Вони за 15
хвилин роботи здатні знизити пилову і бактерійну забрудненість в 7-10 разів.
Для дезінфекції повітря можна використовувати установки ультрафіолетового
випромінювання. Вони залежно від їх конструктивних особливостей можуть працювати
постійно або тимчасово, як у присутності, так і відсутності людей. В операційних блоках,
перев’язочних, дитячих палатах, пологових залах із цією метою застосовується
ультрафіолетове опромінення бактерицидними лампами ЛБ-30, БУВ-30П, прямим світлом
– при відсутності людей або відбито-розсіяним – при їх присутності.
З метою попередження інфекційних захворювань дільничних терапевтів,
отоларингологів, інфекціоністів тощо рекомендується піддавати їх першочерговій
обов'язковій вакцинації в передепідемічний період.
При контакті з хворими інфекційними хворобами, що передаються повітрянокраплинним шляхом, а в період епідемії грипу і ГРВІ зі всіма хворими, необхідно
використовувати марлеві маски.
Особам, що мають підвищений ризик зараження інфекційними захворюваннями,
необхідно проводити курси ультрафіолетового опромінювання, а також вітамінізацію,
особливо вітаміном С, в осінній і весняний періоди. Останніми роками для підвищення
резистентності організму добре зарекомендували себе вітамінні комплекси у поєднанні з
мікроелементами (Комплевіт, Юнікап тощо).
З метою профілактики інфекційних захворювань в ЗОЗ рекомендується проводити
вологе прибирання з використанням дезінфектантів (хлораміну тощо) та інших засобів
боротьби з внутрішньолікарняними інфекціями: 3 % розчин лізолу, 4-5 % розчин каустичної
соди, 2-3 % розчин гіпохлориту кальцію тощо.
Профілактика ВЛІ. Загальне керівництво системою внутрішньолікарняного
контролю за дотриманням санітарно-гігієнічного і протиепідемічного режиму ЗОЗ
забезпечує головний лікар або його заступник з лікувальної роботи.
Внутрішньолікарняний контроль в ЗОЗ має проводитися систематично (за деякими
показниками - щодня).
З метою профілактики виникнення ВЛІ в ЗОЗ необхідно об'єктивно і своєчасно
розслідувати кожний випадок ВЛІ і перевіряти виконання всього комплексу
профілактичних заходів; проводити епідеміологічний аналіз ВЛІ; забезпечувати
виконання планової вакцинації медперсоналу тощо.
Система епідеміологічного нагляду за ВЛІ включає наступні складові елементи:
- облік і реєстрація ВЛІ;
- вивчення етіологічної структури ВЛІ;
- проведення санітарно-бактеріологічних досліджень різних об'єктів в ЗОЗ;
- вивчення циркуляції патогенних і умовно-патогенних мікроорганізмів;
- визначення широти поширення та спектру стійкості мікроорганізмів до
антибіотиків, антисептиків, дезінфектантів;
- контроль за станом здоров'я медичного персоналу (захворюваністю, носійством
епідеміологічно значущих мікроорганізмів) ;
- контроль за дотриманням санітарно-гігієнічного та протиепідемічного режиму в
ЗОЗ;
- епідеміологічний аналіз захворюваності ВЛІ (поточний і ретроспективний), що
дозволяє зробити висновок про джерела, шляхи і чинники передачі, а також умовах, що
173
сприяють інфікуванню.
Комплексний аналіз всіх отриманих даних служить підставою для планування та
проведення раціональних профілактичних і протиепідемічних заходів.
У системі охорони здоров’я медичних працівників слід організовувати
кваліфіковану лікувально-профілактичну допомогу за місцем їх роботи або в
спеціалізованих медичних закладах, диспансерне спостереження, поглиблений аналіз
захворюваності медичних працівників, переведення тимчасово чи постійно на більш легку
чи безпечну роботу тощо.
Організація праці й робочого часу медичного персоналу
З метою упорядкування організації праці й робочого часу медичного персоналу
загальна тривалість робочого часу не повинна перевищувати тижневої норми.
Відповідно до Наказу МОЗ України від 25.05.2006 №319 «Про затвердження норм
робочого часу для працівників закладів та установ охорони здоров'я» встановлені такі
норми робочого часу для працівників закладів та установ охорони здоров'я (за винятком
тих, що працюють у шкідливих умовах праці):
– 38,5 години на тиждень для керівників структурних підрозділів (відділень,
відділів, лабораторій, кабінетів тощо) з числа лікарів та фахівців з базовою та неповною
вищою освітою, лікарів та фахівців з базовою та неповною вищою медичною освітою
(середнього медичного персоналу) тощо.
– 33 години на тиждень для лікарів, зайнятих виключно амбулаторним прийомом
хворих: амбулаторно-поліклінічних закладів; амбулаторно-поліклінічних підрозділів,
пунктів охорони здоров'я (здоровпунктів), фельдшерських та фельдшерсько-акушерських
пунктів тощо;
– 40 годин на тиждень: для керівників закладів та установ охорони здоров'я, їх
заступників; головних фахівців (головних медичних сестер, головних фельдшерів); для
молодших медичних сестер з догляду за хворими, сестер-господарок; для провізорів,
фармацевтів аптек, зайнятих тільки відпусканням ліків та інших товарів аптечного
асортименту тощо.
З метою збереження здоров’я медичних і фармацевтичних працівників, працюючих
у шкідливих умовах, законодавством встановлено скорочений робочий день (табл. 6).
Таблиця 6
ТРИВАЛІСТЬ РОБОЧОГО ТИЖНЯ
медичних і фармацевтичних працівників, працюючих у шкідливих умовах
(Витяг з Постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. №163 «Про затвердження
Переліку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на
скорочену тривалість робочого тижня» (редакція від 28.10.2016 р.))
№ за
пп.
1.
2.
3.
Виробництва, роботи, професії та посади
Лікар (у тому числі лікар - керівник відділення, кабінету, лабораторії)
Лікар-фтизіатр, що систематично виконує рентгенодіагностичні дослідження
Лікар (у тому числі лікар-керівник), персонал медичний середній та молодший
бактеріологічної та вірусологічної лабораторії (відділення); лаборант з
бактеріології (вірусології)
Тривалість
робочого
тижня, год
36
36
30
174
№ за
пп.
Виробництва, роботи, професії та посади
4.
Працівники патологоанатомічної лабораторії: лікар - керівник лабораторії,
персонал медичний середній та молодший
Молодші спеціалісти з медичною освітою
Психолог, зайнятий безпосередньо та повний робочий день з хворими дітьми у
дитячих психіатричних та психоневрологічних установах
Лікар-психіатр, молодші спеціалісти з медичною освітою та молодша медична
сестра, зайняті наданням медичної допомоги та евакуацією психічно хворих,
водій автомобіля 3, 2, 1 класу, що одночасно виконує обов'язки санітара з
евакуації психічно хворих
Лікар-стоматолог-хірург стаціонару
Лікар-стоматолог, лікар-стоматолог-протезист, лікар-стоматолог-ортодонт,
зубний лікар, зубний технік
Лікар-судово-медичний експерт (у тому числі керівник відділу, відділення) за
умови роботи з трупами та трупним матеріалом
Лікар-епідеміолог, молодші спеціалісти з медичною освітою та молодша
медична сестра обсерватора та ізолятора санітарно-карантинного пункту
Працівники центрів з профілактики та боротьби із СНІДом, закладів та
спеціалізованих відділень закладів охорони здоров'я, що призначені для
лікування хворих на СНІД та ВІЛ-інфікованих, а також закладів охорони
здоров'я, на які покладено органами охорони здоров'я обстеження населення на
ВІЛ-інфекцію та дослідження крові, біологічних рідин, отриманих від хворих на
СНІД та ВІЛ-інфікованих
Лікар, молодші спеціалісти з медичною освітою та молодша медична сестра та
препаратор із збирання та оброблення крові, що працюють у боксах
Лікар та молодші спеціалісти з медичною освітою будинків для престарілих та
інвалідів загального типу
Працівники центрів і відділень мікрохірургії, що безпосередньо виконують під
мікроскопом мікрохірургічні операції з реплантації пальців, кистей, сегментів
кінцівок у пластичній мікрохірургії, мікросудинній хірургії
Завідувач (начальник) аптеки лікувально-профілактичної установи, будинку
інвалідів та його заступник, що безпосередньо працюють на виготовленні та
контролі ліків
Провізор, укладальник-пакувальник, фармацевт, крім зайнятих тільки
відпусканням ліків без рецептів лікаря та інших товарів аптечного асортименту
Працівники, безпосередньо зайняті: рентгенодіагностикою, флюорографією, на
ротаційній рентгенотерапевтичній установці з візуальним контролем
Молодші спеціалісти з медичною освітою та молодша медична сестра
рентгенівських флюорографічних кабінетів та установок за умови безпосередньої
зайнятості не менш як половини робочого дня наданням допомоги лікареві під
час виконання ним робіт з рентгенодіагностики, флюорографії, на
рентгенотерапевтичній установці з візуальним контролем
5.
6.
7.
8.
9.
10.
11.
12.
13.
14.
15.
16.
17.
18.
19.
Тривалість
робочого
тижня, год
36
36
36
36
39
33
30
36
36
36
39
36
36
36
30
30
Робота у нічний час оплачується у підвищеному розмірі (ст. 108 КЗпПУ),
встановлюваному генеральною, галузевою (регіональною) угодами та колективним
договором, але не нижче 20 відсотків тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи у
нічний час.
Забороняється залучення до роботи в нічний час:
175
1) вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років (стаття 176 КЗпПУ);
2) осіб, молодших вісімнадцяти років (стаття 192 КЗпПУ) тощо.
В Україні прийняті розрахункові норми обслуговування для лікарів загальної
практики: на 1 годину роботи - 5 відвідувань в поліклініці, тобто на 1 консультацію
планується в середньому 12 хвилин.
Число консультацій на 1 годину амбулаторного прийому коливається від 2,4 в
Швеції до 6,6 в Гонконгу – у середньому 4 консультації на годину.
Кількість консультацій, що проводяться лікарем загальної практики за тиждень,
варіює в різних країнах світу від 82 (Франція) до 375 (Гонконг), для більшості країн
найбільш характерно 140–150 консультацій на тиждень при чисельності населення від
2000 до 2750 чоловік. Зокрема, у Великобританії кількість пацієнтів, яких консультує лікар
загальної практики, коливається від 25 до 225, але найбільш поширені прийоми в 100–140
чоловік на тиждень.
Тривалість домашнього візиту лікаря в більшості країн світу становить у середньому
25– 30 хвилин. Нормативний час, що відводиться в Україні на одне відвідування хворого
вдома, становить 30 хвилин.
ВИМОГИ ДО ЗАСОБІВ ІНДИВІДУАЛЬНОГО ЗАХИСТУ І РОБОЧОГО ОДЯГУ
МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ
Засоби індивідуального захисту (ЗІЗ) – це такі спеціальні засоби, що
безпосередньо використовуються працюючими для зменшення впливу на організм
шкідливих виробничих факторів.
За призначенням розрізняють:
– спеціальний одяг і взуття;
– засоби захисту органів дихання (протигази, респіратори тощо), рук, голови,
органів слуху, зору і обличчя.
Також до ЗІЗ належать запобіжні та рятувальні пояси, діелектричні килимки тощо.
Медпрацівникам в ЗОЗ безкоштовно видається спеціальний одяг, взуття та засоби
захисту органів дихання згідно з НПАОП 0.00-4.01-08 “Положенням про порядок
забезпечення працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами
індивідуального захисту”.
Постановою КМУ від 18 грудня 1998 р. №2026 затверджено перелік і нормативи
застосування засобів індивідуального захисту таких медичних працівників. Кількість цих
засобів визначається виходячи з такої добової норми на одного працівника:
- хірургічний халат – 1,
- гумові (латексні) рукавички – з розрахунку 1 пара на 3 год роботи,
- маски – 6,
- шапочка – 1,
- непромокаючий фартух – 1,
- нарукавники – 2,
- окуляри – 1,
- захисний екран – 1.
У спеціалізованих відділеннях, що надають медичну допомогу ВІЛ-інфікованим і
176
хворим на СНІД, повинно бути по одному набору одноразового стерильного
інструментарію на 6 хворих (на добу):
- для хірургії,
- для гінекології,
- для отоларингології,
- для взяття крові.
Крім того, для консультантів і чергової зміни медичних працівників додатково
видається половина зазначеної кількості засобів індивідуального захисту та наборів
інструментарію.
Роботодавець зобов'язаний забезпечити придбання, комплектування, видачу та
утримання ЗІЗ відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці та колективного
договору.
Найважливішими засобами індивідуального захисту, які відносяться до бар'єрних
заходів попередження зараження медичного працівника, є рукавички і маски.
Закріплення у свідомості медпрацівників сталого стереотипу використання
рукавичок при роботі з будь-яким пацієнтом є запорукою не тільки їх безпеки, але і
безпеки хворого.
При найменшій можливості контакту з кров'ю або рідкими виділеннями організму,
слизовими оболонками або пошкодженої шкірою будь-якого пацієнта, а також за
наявності порізів або інших ушкоджень власної шкіри необхідно використовувати
спеціальні медичні рукавички.
Мікрофлора шкіри рук складається з постійних (резидентних) і тимчасових
(транзиторних) мікроорганізмів. Постійні мікроорганізми живуть і розмножуються на
шкірі, а тимчасова мікробна флора відображає недавню контамінацію та існує лише
обмежений проміжок часу.
Більшість постійних мікроорганізмів знаходиться в поверхневих шарах шкіри, а 1020 % їх можуть мешкати і в глибоких її шарах.
Технологія обробки рук є елементом єдиної системи профілактики інфікування
пацієнтів та медперсоналу ЗОЗ при діагностичних і лікувальних маніпуляціях. Залежно
від виду виконуваних маніпуляцій потрібні різні рівні деконтамінації (видалення
мікроорганізмів з шкіри рук): гігієнічне миття, гігієнічна антисептика, хірургічна обробка.
Рукавички,що застосовуються в медичних установах, поділяються на:
- одноразові і багаторазові;
- хірургічні та діагностичні або оглядові;
- спеціалізовані.
Усі рукавички мають різні розміри, про що слід пам'ятати при виборі та закупівлі.
Стандартами визначено, що медичні рукавички можуть виготовлятися як з
натурального латексу, так і з синтетичних матеріалів. До одноразових рукавичок
відносяться всі і синтетичні, і латексні рукавички. Повторне використання одноразових
рукавичок і їх стерилізація неприпустимі, оскільки при цьому відбувається їх деструкція і
втрачаються захисні властивості.
Під час використання рукавичок зменшується чутливість кінчиків пальців, шкіра на
руках висихає і лущиться, а інструмент може вислизнути з рук. Проте, слід пам’ятати, що
177
рукавички залишаються найбільш надійним засобом захисту від інфекцій, а технології їх
виробництва удосконалюються з кожним роком.
Хірургічні рукавички повинні бути міцними, еластичними та довшими, ніж оглядові
рукавички. Вони доходять до передпліччя і мають анатомічну форму для зниження втоми
рук в ході тривалих хірургічних маніпуляцій. На упаковці обов'язково повинно бути
маркування – для правої руки, для - лівої. На кінчиках пальців гума має бути тоненька, на
манжеті – міцна, валик відсутній.
У сучасних моделях на долоні і на кінчиках пальців рукавичок поверхню
текстурують, для того щоб інструмент надійно фіксувався в руці хірурга. Найтонші
рукавички - призначені для мікрохірургічних операцій, а от для роботи у відділенні
травматології використовують міцні рукавички, які не рвуться навіть при значному
зусиллі.
Оглядові (діагностичні) рукавички універсальні, їх можна надягати на будь-яку
руку, головне підібрати розмір, вони коротші і часто мають валик.
Більшість медиків звикли до використання рукавичок з валиком, і перехід на
рукавички без валика бентежить і дивує фахівців. Відсутність валика на рукавичці - це не
спроба виробника заощадити на споживачі, а кардинальне рішення в боротьбі з
інфікованою рідиною, що утворюється в результаті скупчення крові, слизу та інших рідин
організму під тим самим валиком в ході багатогодинних операцій. Крім цього, рукавички
з валиком мають неприємну властивість закочуватися при надяганні. Для роботи в ряді
відділень це не принципово, а от в операційній з ними складно, тому у хірургічних
рукавичок валик, як правило, відсутня.
Сьогодні все більше фірм-виробників відмовляються від виготовлення опудрених
рукавичок, а у Великобританії вони зовсім заборонені. Справа в тому що, по-перше,
потрапляючи в рану, частинки пудри (тальку або кукурудзяного крохмалю) стають
острівцями активного росту бактерій; по-друге, пудра, яка накопичується до кінця дня в
повітрі операційної, викликає кашель. У результаті цього у хірургів і операційних сестер
можуть виникати напади бронхіальної астми. І, нарешті, пудра – основний чинник
шкірного подразнення, оскільки, видаляючи природні жири, вона нещадно сушить
чутливу шкіру рук. Тальк і крохмаль наносять на рукавички з єдиною метою – полегшити
процес надягання рукавички і не дати їм злипнутися. Сучасні технології дозволяють
досягти того ж ефекту за допомогою ретельного очищення латексу і покриття
внутрішнього шару рукавички тонкою плівкою силікону та хлоринаціі.
Ще недавно всі рукавички виготовлялися з латексу – насиченого білками матеріалу,
який отримують із соку каучукових дерев. Але кількість людей, які страждають алергією
на латекс, зростає з кожним роком. Причому справа не обмежується почервонінням шкіри
і набряком: реєструються випадки анафілактичного шоку. Висококласні хірурги та
операційні сестри були змушені відмовитися від роботи тільки тому, що не могли
працювати в таких рукавичках.
Ситуація радикально змінилася з появою нових синтетичних матеріалів, що не
викликають алергії – неопрену, нітрилу і поліуретану. При тестуванні з'ясувалося, що
новітні рукавички, крім того, що гіпоалергенні, мають безліч переваг перед своїми
попередниками: вони дають високу тактильну чутливість, стійкіші до пошкоджень, не
руйнуються під дією хімічних розчинників, що особливо важливо для роботи в
мікробіологічних лабораторіях. Крім того, всі синтетичні рукавички неопудрені, вони
«дихають» і, значить, не сушать шкіру і вирішують проблему потовиділення. Але і ціна у
178
них відповідна - пара нітрилових рукавичок у п'ять разів дорожче пари латексних.
Один час були популярні вінілові рукавички: вони теж не викликали алергії, були
досить тонкими, відносно дешевими - і, на жаль, неміцними: рвалися в самий
невідповідний момент. Проте, їх досі використовують там, де немає безпосереднього
контакту з кров'ю, наприклад у гінекологічних кабінетах.
На деяких упаковках з латексними рукавичками можна побачити позначку
«гіпоалергенні». Це означає, що рукавички зроблені з добре очищеного, якісного латексу,
але, на жаль, алергію латекс викликає в будь-якому вигляді.
Рукавички бувають білими, блакитними, зеленими, коричневими. Але до моди це не
має ніякого відношення: колір рукавичок не зобов'язаний поєднуватися з кольором
хірургічного костюма. Це спеціальне маркування. Білими, жовтуватими, кольору слонової
кістки і коричневими бувають тільки латексні рукавички, у яких відтінок залежить тільки
від сорту латексу і ніяк не впливає на якість рукавичок. Для тонкої роботи під
мікроскопом, випускають коричневі рукавички: вони поглинають зайве світло і не дають
відблисків, тому очі втомлюються менше.
Синтетичні рукавички бувають блакитними або зеленими – залежно від матеріалу,
з якого виготовляються. Настільки яскраве забарвлення попереджає алергіків.
У Європі багаторазово рукавички не використовують, відразу після застосування їх
викидають. У нас, через проблеми з фінансами рукавички часто стерилізують і
використовують повторно, іноді їх викидають, тільки коли вони остаточно порвуться. Тим
часом дослідження показали, що витрати на стерилізацію однієї пари рукавичок (обробка
дезінфікуючими розчинами, використання автоклава, витрати на електрику і, звичайно,
сестринська праця) перевищують вартість нової пари. Крім того, невідомо скільки разів
можна стерилізувати рукавичку, щоб вона не втратила своїх захисних властивостей. З
положення виходять, надуваючи рукавичку або опускаючи її у воду. Вже після першого
застосування від 15% до 85% рукавичок виявляються пошкодженими – і в половині
випадків дефекти не вдається встановити на око. Висновок однозначний і простий: при
використанні повторно стерилізованих рукавичок життя медиків та пацієнтів наражається
на небезпеку.
На сьогоднішній день на ринку існує велика різноманітність рукавичок як
вітчизняного, так і зарубіжного виробництва.
Підбір типу медичних рукавичок повинен здійснюється з урахуванням виду
процедур, які будуть виконуватися, тривалості та умов їх використання.
Рекомендації щодо використання рукавичок.
При необхідності використання рукавичок перевагу слід віддавати рукавичкам
одноразового застосування, оскільки при обробці рукавичок багаторазового застосування
(крім кольчужних ) руйнується їх захисний шар прямопропорційно кратності обробки.
Обробку рукавичок у ході операції не проводять. При необхідності їх слід замінити.
Перед одяганням інших рукавичок необхідно провести обробку рук в залежності від виду
проведеної маніпуляції.
Після остаточного зняття рукавичок (при завершенні маніпуляції) необхідно
обов'язково вимити руки з антибактеріальним милом, або обробити їх шкірним
антисептиком.
Одноразові рукавички після використання дезінфікуються, а потім утилізуються.
179
Не допускається:
- використання однієї і тієї ж пари одноразових рукавичок при проведенні медичних
маніпуляцій декільком пацієнтам, навіть, за умови миття або обробки рукавичок
деззасобами.
- обробка одноразових латексних рукавичок спиртовмісними розчинами, оскільки ці
розчини руйнують захисний шар рукавичок.
- рукавички з нових синтетичних матеріалів (неопрену, вінілу або нітрилу) не можна
повторно стерилізувати високими температурами, але вони стійкі до впливу
антисептичних хімічних речовин, тому допускається використання їх при проведенні
діагностичних медичних маніпуляцій (які не потребують стерильних рукавичок ) кількох
пацієнтів при відповідній обробці антисептиками після кожного пацієнта.
При забрудненні рукавичок кров'ю та іншими виділеннями пацієнта забруднення
видаляють марлевою серветкою, змоченою розчином деззасобу. Потім рукавички
знімають і занурюють в ємність з відповідним дезінфікуючим розчином.
Якщо ушкодилася одна рукавичка, необхідно відразу замінити обидві, тому, що не
можна зняти одну рукавичку, щоб не забруднити іншу.
Порядок обробки гумових багаторазових рукавичок (дезінфекція та стерилізація)
регламентований в ДСП 9.9.5.-080-02 «Правила влаштування і безпеки роботи в
лабораторіях (відділах, відділеннях) мікробіологічного профілю». Ці рукавички в процесі
роботи можна обробляти 70% спиртом, 1% розчином хлораміну тощо.
Рекомендації з використання подвійних рукавичок при роботі з інфікованими
пацієнтами.
Усім відома технологія роботи медичних працівників у кольчужних рукавичках. Є
багато недоліків у їх використанні. Найважливішим аргументом для відмови від них є
незахищеність від проколів. До того ж щільність рукавички знижує рівень тактильної
чутливості, відповідно ризик проколу збільшується. А як показала практика, найчастіше
відбувається саме прокол рукавички, а не поріз скальпелем. На підставі наданих фактів
рукавичка була знята з виробництва. На сьогоднішній день, як альтернатива,
використовується практика роботи в подвійних рукавичках. Найголовнішим чинником
такого використання послужила міцність на прокол і краща тактильна чутливість.
Подвійні рукавички слід використовувати у випадках, коли:
- медичні працівники схильні до небезпеки зараження в ході операції (наявність у
пацієнта ВІЛ -інфекції або вірусних гепатитів);
- коли існує висока вірогідність пошкодження рукавичок (ортопедія, торакальна
хірургія, акушерство і гінекологія) тощо.
При використанні подвійних рукавичок:
- ризик контакту рук хірурга з кров'ю пацієнта скорочується з 70% до 2%;
- при перфорації зовнішньої рукавички, внутрішня рукавичка залишається
неушкодженою в 82% випадків.
Як внутрішні рукавички найкраще підходять PEHA ISOPRENE. Така рукавичка
стійка до натягнення і проколів (за рахунок своєї термопластичності при нагріванні від
температури тіла), а також до широкого спектру хімікатів.
180
Як зовнішні рукавички необхідно вибрати неопудрені (у запобіганні зісковзування)
рукавички, попередньо оцінивши можливу ступінь її ушкодження залежно від виду
хірургічної маніпуляції.
Приклади поєднання видів рукавичок:
Травматологія, ортопедія – PEHA - ISOPRENE plus + PEHA - NEON plus.
Внутрішньопорожнинні операції, гінекологія – PEHA - ISOPREN plusE + PEHA
PROFILE plus.
Нейрохірургія, офтальмологія – PEHA - ISOPRENE plus + PEHA MICRON plus.
Абдомінальна хірургія – PEHA - ISOPRENE plus + PEHA TAFT plus.
У разі пошкодження зовнішньої рукавички, про що буде свідчити поява яскраво
зеленого кольору внутрішньої рукавички, необхідно провести заміну зіпсованої пари на
нову. Перед одяганням нової пари зовнішніх рукавичок необхідно попередньо обробити
внутрішню рукавичку антисептиком. Не обов'язково чекати висихання антисептика, тому
що неопудрені рукавички оброблені силіконом, що дозволяє одягати їх на вологі руки.
Стерильні рукавички обов'язково повинні бути застосовані при:
- усіх великих і малих хірургічних операціях;
- маніпуляціях, пов'язаних з проникненням у тканини під шкіру, в слизові оболонки;
- введенні стерильної трубки або пристрою в стерильні (в нормі) тканини і рідини
організму;
- введенні стерильною голкою в глибокі тканини або рідини організму лікарських
засобів (приготування внутрішньовенних вливань, отримання біопроб для досліджень);
- при постановці центрального катетера або провідника через шкіру.
Нестерильні чисті рукавички обов’язково повинні бути використані:
- при роботі з пацієнтами - носіями антибіотикорезистентних
мікроорганізмів;
- при роботі з біологічним матеріалом від хворих в лабораторіях.
штамів
Захист очей
Окуляри, щитки повинні використовуватися при виконанні будь-якої процедури,
пов'язаної з можливим потраплянням крові або іншої біологічної рідини в очі (прийом
пологів, кесарів розтин, вагінальні обстеження, очищення інструментарію тощо).
Захист органів дихання
Медична маска - це пов'язка прямокутної форми, що закриває ніс і рот, відносно
вільно прилягає до обличчя і призначена в першу чергу для запобігання контамінації
зовнішньої середовища користувачем, тобто повітрям, що видихається, відкашлює
секретом тощо.
Існують два основні види медичних масок – процедурні (рис. 1а) (забезпечені
резинками для фіксації за вухами) і хірургічні (рис. 1б) (зазвичай мають зав'язки).
Маски повинні закривати рот і ніс, бути зручними для використання.
Маски забезпечують захист персоналу від бризок крові й інших біологічних рідин,
а також від попадання їх в ніс або рот.
181
а)
Рис. 1. Процедурна (а) і хірургічна (б) маски
б)
Слід особливо підкреслити, що процедурні та хірургічні маски не призначаються і
не сертифікуються для захисту користувача від небезпечних інфекційних факторів, що
передаються через повітря. Закриваючи частину обличчя, медична маска створює бар’єр
для бризок, а її фільтр в принципі забезпечує деякий обмежений захист від великих
крапель і частинок. Однак через відсутність щільною підгонки, її використання неминуче
призводить до проникнення нефільтрованого повітря з боків. Отже, звичайна медична
маска по суті не є надійним засобом індивідуального захисту органів дихання
медпрацівників.
Респіратор – це засіб індивідуального захисту медпрацівників, який закриває ніс і
рот, при цьому ефективно очищаючи повітря, що вдихається користувачем через
фільтруючий матеріал (рис. 2а, б). Для досягнення оптимальної ефективності респіратора
необхідно щільне прилягання його по контуру, тому більшість різновидів респіраторів
потребують індивідуальної підгонки користувачем за формою обличчя.
Рис. 2. Сучасні респіратори - без клапана (а) і з клапаном видиху (б)
182
У більшості медичних установ індустріально розвинених країн
застосовуються такі правила використання масок:
• маска повинна використовуватися в будь-який момент знаходження в
операційному блоці.
• маска - це предмет одноразового використання і повинна бути змінена
між процедурами, маніпуляціями, операціями і перед оглядом нового
пацієнта.
• не допускається, щоб маска стала вологою.
• маска повинна закривати рот і ніс.
• у перервах між процедурами маска не повинна знаходитися на шиї або
в кишені.
• відразу після використання маски її слід зняти, чи не торкаючись до
поверхні фільтру і, тримаючи за зав'язки, помістити в ємність для відповідних
медичних відходів (рис. 3).
• у разі дотику до використаної маски і після її видалення проводиться
гігієнічна антисептика рук.
Рис. 3. Утилізація використаної медичної маски, тримаючи за зав’язки,
не торкаючись робочої поверхні фільтру
На жаль поки що не існує рекомендацій щодо вибору медичних масок і
респіраторів для медпрацівників, а нормативна база регламентує видачу
«респіратора марлевого» лише співробітникам певних відділень, не вказуючи
ступінь необхідних захисних властивостей, що дає можливість підходити до
вибору і використання ЗІЗ формально. Міжнародний досвід, а також офіційні
рекомендації Всесвітньої організації охорони здоров'я, Американських
Центрів з контролю захворюваності і Канадського агентства щодо громадської
охорони здоров'я вказують на необхідність вибору масок і респіраторів
пропорційно можливого ризику. При цьому може виявитися корисною
орієнтування на наступні функціональні класи сучасних засобів захисту
органів дихання:
1) Тришарові хірургічні та процедурні маски традиційної прямокутної
183
форми (рис. 1а, б). Основна їх мета – створення бар'єру, який захищає чисту
«зовнішню зону» (наприклад, операційне поле) від попадання великих часток
аерозолю і трохи знижує ризик передачі інфекції в обох напрямках, що
особливо важливо при чханні і кашлі. При використанні якісних матеріалів
тришарові маски забезпечують не менше 80% фільтрації частинок діаметром
100 мк, що в принципі було б достатньо для захисту від вірусів грипу, розмір
яких варіює від 80 до 120 мікрон. Однак, ступінь прилягання таких масок
небездоганна, що робить можливим надходження інфікованого повітря через
щілини між маскою та обличчям.
Сфера застосування: при операціях і рутинних процедурах в
неінфекційних стаціонарах.
2) Чотиришарові маски. Фактично це традиційні хірургічні маски,
оснащені спеціальним четвертим плівковим шаром, стійким до струменя
рідини, що виходить під тиском. Залежно від проникності вони діляться на
захист від тиску струменя в 160, 120 і 80 мм рт ст. Деякі типи таких масок для
додаткового протирідинного захисту забезпечуються бризкозахисним
екраном, інші призначені для застосування в комбінації з індивідуальними
засобами захисту очей – екранами або окулярами (рис. 4а, б).
Сфера застосування: операційна, для захисту хірурга від крові при
травмі судини в ході операції.
а)
б)
Рис. 4. Протирідинний захист особи в операційній - чотиришарова
хірургічна маска в комбінації з бризкозахисним екраном (а) і окулярами
відкритого типу (б)
3) Маски-респіратори та респіратори без випускного клапана.
Відносяться до засобів класу захисту FFP2/№95, забезпечуючи ефективність
фільтрації не менше 95%, а також проникнення не більше 8% повітря за
рахунок оптимізованої форми, краще прилеглої до обличчя. Ці засоби ( рис. 2а
і 5) ефективно знижують ризик зараження більшістю повітряно-крапельних
інфекцій.
Сфера застосування: під час епідемічної загрози грипу і сезону ГРВІ, а
також в умовах інфекційного стаціонару.
184
Маски-респіратори та респіратори без випускного клапана можуть
використовуватися в протитуберкульозних закладах, так як є ефективним
засобом проти аерозолю, що містить мікобактерії.
Рис. 5. Сучасні медичні маски покращених дизайнів - конусовидна (а), в
формі «качиного клюву» (б)
4 ) Респіратори з клапаном. У цій категорії (рис. 2б ) зустрічаються як
респіратори середнього класу захисту FFР2 (проникнення не більше 8%
повітря, що надходить, 95% - ефективність фільтрації), так і вищого класу
РРРЗ (проникнення не більше 2%, 99% - ефективність фільтрації частинок
діаметром 100 нм). З метою тривалого збереження високої здатності
пристрою, що фільтрує, в таких респіраторах повітря, що видихається, не
піддається очищенню й випускається через односторонній клапан для
зменшення контакту фільтра з вологою.
Сфера застосування – тривала робота у вогнищах небезпечних інфекцій.
МЕДИЧНІ ВІДХОДИ ТА ПРАВИЛА ПОВОДЖЕННЯ З НИМИ
Внаслідок медичного обслуговування у закладах охорони здоров’я
(ЗОЗ) утворюються відходи, які можуть бути небезпечними як для людей, так
і для навколишнього середовища. Тому для створення безпечних умов
адміністрація медичного закладу зобов’язана забезпечити утилізацію
медичних відходів згідно з вимогами законодавства та санепідрежиму.
Порядок проведення утилізації повинен здійснюватися відповідно до
Наказу МОЗ №325 від 08.06.2015 р. «Державні санітарно-протиепідемічних
правила і норми щодо поводження з медичними відходами». Дія наказу
поширюється як на медичні установи всіх форм власності, так і на фізичних
осіб-підприємців.
Медичні відходи поділяються на такі категорії:
185
1) категорія А - епідемічно безпечні медичні відходи (харчові та побутові
відходи (тверді, великогабаритні, ремонтні) всіх відділень
закладу, крім інфекційних, венерологічних та
фтизіатричних);
2) категорія В - епідемічно небезпечні медичні відходи – інфіковані та
потенційно інфіковані відходи, які мали контакт з біологічними
середовищами інфікованого матеріалу:
– використаний медичний інструмент (гострі предмети:
голки, шприци, скальпелі та їх леза, предметні скельця,
ампули, тощо);
– предмети, забруднені кров’ю або іншими біологічними
рідинами;
– органічні медичні відходи хворих (тканини, органи,
частини тіла, плацента, ембріони тощо);
– харчові відходи з інфекційних відділень закладу;
– відходи, що утворилися в результаті діяльності медичних
лабораторій (мікробіологічні культури і штами, що містять
будь-які живі збудники хвороб, штучно вирощені в значних
кількостях, живі вакцини, непридатні до використання, а
також лабораторні чашки та обладнання для їх перенесення,
інфіковані експериментальні тварини та біологічні відходи
віваріїв) тощо;
– відходи лікувально-діагностичних підрозділів закладів та
диспансерів,
забруднених
мокротинням
пацієнтів,
мікробіологічних лабораторій, що здійснюють роботи із
збудниками туберкульозу тощо;
3) категорія С - токсикологічно небезпечні медичні відходи:
– лікарські, діагностичні, дезінфекційні засоби;
– елементи живлення, предмети, що містять ртуть, прилади і
обладнання, що містять важкі метали тощо;
4) категорія D – радіологічно небезпечні медичні відходи (матеріали, що
утворюються в результаті використання радіоізотопів у
медичних та/або наукових цілях у будь-якому агрегатному
стані, що перевищують допустимі рівні, встановлені нормами
радіаційної безпеки.
Система поводження з відходами складається з таких етапів:
– збирання та сортування відходів;
– маркування відходів;
– знезараження (дезінфекція), дезактивація відходів;
– транспортування і перенесення відходів у корпусні/міжкорпусні
(накопичувальні) контейнери в межах закладу, де вони
утворюються;
– утилізація відходів (тих, що можуть підлягати утилізації);
186
– захоронення відходів (лише для відходів категорії А).
Поводження з відходами у ЗОЗ повинно відбуватися відповідно до
типової схеми:
– найменування структурного підрозділу закладу;
– перелік відходів за категоріями, що утворюються у підрозділі;
– місце (місця) збирання та тимчасового зберігання відходів у
підрозділі;
– транспортування відходів до місця (місць) збирання та
тимчасового зберігання відходів у цілому по закладу;
– вивезення (за графіком) відходів за категоріями до місць
переробки, утилізації, знищення, захоронення (лише для відходів
категорії А);
– відповідальна посадова особа у підрозділі.
Медичні відходи, що становлять небезпеку для здоров’я людини, не
можуть накопичуватися, тимчасово зберігатися, транспортуватися,
знищуватися разом з іншими відходами.
Збирання відходів проводиться якомога ближче до місць їх утворення
в окремі ємності, що візуально чітко розрізняються за кольором та/або
маркуванням (табл. 3).
Таблиця 3
Система маркування медичних відходів
Вид відходів
Маркування ємності
Медичні відходи категорії В Напис для маркування:
«Особливо небезпечно»
Вид ємності
Міцний, герметичний
пластиковий одноразовий
пакет або контейнер,
придатний для обробки
автоклавом
Медичні відходи категорії В Напис для маркування:
Пластиковий одноразовий
(органічні відходи хворих: «Особливо небезпечно»
герметичний пакет або
тканини, органи тощо)
контейнер
Медичні відходи категорії В Напис для маркування:
Одноразові, стійкі до проколу
(гострі предмети)
«Небезпечно, гострі
контейнери (за винятком
предмети»
скляних)
Медичні відходи категорії С Напис для маркування:
Герметичний пластиковий
(хімічні і фармацевтичні
«Небезпечно»
одноразовий пакет або
відходи)
контейнер
Медичні відходи категорії С Напис для маркування:
Одноразові тверді герметичні
(цитотоксичні відходи)
«Особливо небезпечно»
контейнери
Медичні відходи категорії Маркування та пакування згідно з вимогами чинного
D (радіоактивні відходи)
законодавства України щодо поводження з радіоактивними
речовинами
187
Збирання відходів категорії А здійснюється окремо від інших відходів у
багаторазові ємності або одноразові пакети, встановлені в приміщеннях
харчоблоків, їдальнях і буфетних. Тимчасове зберігання харчових відходів в
окремих спеціальних контейнерах за відсутності спеціально виділеного
холодильного обладнання допускається не більше 24 годин. Контейнери від
харчових відходів миються й дезінфікуються після кожного спорожнення.
Збирання відходів категорії В у місцях їх утворення здійснюється
впродовж робочої зміни. При використанні контейнерів для гострого
інструментарію допускається їх заповнення протягом 3 діб.
Відходи категорії В підлягають обов’язковому знезараженню
(дезінфекції) фізичними (термічними, мікрохвильовими, радіаційними тощо)
та хімічними методами.
Патологоанатомічні та органічні операційні відходи категорії В (органи,
тканини) підлягають кремації (спалюванню).
Відходи категорії С збирають у марковані ємності з кришками, які
щільно прилягають, та зберігають у спеціально виділених приміщеннях.
Збирання, тимчасове зберігання відходів цитостатиків і генотоксичних
препаратів, а також всіх видів відходів, що утворюються в результаті
приготування їх розчинів (флакони, ампули тощо), без нейтралізації не
допускається. Також необхідно проводити обробку робочого місця.
Збирання, зберігання, транспортування та видалення відходів категорії
D здійснюються відповідно до вимог законодавства України щодо поводження
з радіоактивними відходами та нормами радіаційної безпеки.
Матеріали для самоконтролю:
А. Завдання для самоконтролю:
1. Назвіть заходи щодо зниження нервово-емоційного напруження у
студентів вищих медичних закладів.
2. Складіть таблицю про переваги та недоліки різних видів медичних
рукавичок.
№/
№
Властивост
і рукавичок
Латексні
рукавички
перева
ги
1.
2.
недолі
ки
Нітрилові
рукавички
перева
ги
недолі
ки
Неопренові
рукавички
перева
ги
недолі
ки
Вінілові
рукавички
перева
ги
недолі
ки
Матеріал, з
якого
виготовлен
і
Практичніс
188
3.
4.
5.
6.
7.
ть
у
використан
ні, рівень
комфортно
сті
Вплив на
здоров’я
Стійкість
на розрив
Стійкість
до
зовнішніх
впливів
Використа
ння
в
умовах
високого
ризику
Ціна
Б. Задачі для самоконтролю:
1. Вкажіть основний принцип, який треба враховувати при плануванні
будівництва стаціонарів лікарень для забезпечення оптимального санітарногігієнічного та протиепідемічного режиму:
А. Правильного колірного вирішення інтер’єру;
B. Наявності будівельних матеріалів;
C. Можливості перетину «чистих» і «брудних» потоків повітря;
D. Раціонального розміщення медичних меблів і устаткування;
E. Достатнього рівня озеленення території.
2. Визначте, від чого, в першу чергу, залежить безпека персоналу під час
експлуатації виробів медичної техніки.
А. Новизни медичної техніки;
B. Достатньої кваліфікації персоналу;
C. Кількості навченого і атестованого персоналу відділення;
D. Темпераменту пацієнта, якому проводять інструментальні
дослідження.
7. Рекомендована література.
Основна:
1. Охорона праці в медичній галузі: навч.-метод.. посіб./
О.П.Яворовський, М.І. Веремей, В.І. Зенкіна та ін. – К.: ВСВ «Медицина»,
2015.– С. 99-120.
189
2. Гігієна праці: підручник /Ю.І. Кундієв, О.П. Яворовський,
А.М.Шевченко та ін.; /за ред. Ю.І. Кундієва, О.П. Яворовського. – К.: ВСВ
"Медицина", 2011. – С. 847-854.
3. Безпека життєдіяльності, основи охорони праці : навч. посіб. / О.П.
Яворовський, В.М. Шевцова, В.І. Зенкіна та ін.; за заг. ред. О.П. Яворовського.
– К. : ВСВ «Медицина», 2015. – С. 219-230.
4. Гігієна та охорона праці медичних працівників. Навчальний
посібник /За ред. В.Ф.Москаленка, О.П.Яворовського. – К.: «Медицина», 2009.
– 6-55 с.
Додаткова:
1. Гигиена и охрана труда медицинских работников /В.И. Свидовый,
Е.Е. Палишкина - СПб.: Издательство СПб ГМА им. И.И.Мечникова, 2006. 90 с.
2. Кириллов В.Ф. Гигиена труда врачей хирургического профиля.- М.:
Медицина, 1982.
3. Кречковский Е.А., Матяшин И.М., Никберг И.И. Санитарногигиеническое обеспечение хирургических отделений больниц.- К.: Здоров’я,
1981.
4. Юр’єва Л.М. Професійне вигоряння у медичних працівників.
Формування, профілактика і корекція. – К. Сфера.- 2004, 272 с.
5. Серенко А.Ф. Труд и здоровье работников здравоохранения.- М.,
1983.
6. ДСН 3.3.6.039-99 “Державні санітарні норми виробничої загальної та
локальної вібрації”.
7. ДСН 3.3.6.037-99 “Державні санітарні норми виробничого шуму,
ультразвуку та інфразвуку”.
8. ДСН 3.3.6.042-99 “Санітарні норми мікроклімату виробничих
приміщень”.
9. ДБН В.2.2-10-2001 «Будинки і споруди. Заклади охорони здоров’я».
10. ДБН В.2.5-28-2006 “Природне та штучне освітлення”.
11. ДБН В.1.1-31:2013 «Захист територій, будинків і споруд від шуму».
12. ДСН 3.3.6.096-02 “Державні санітарні норми і правила при роботі з
джерелами електромагнітних полів”.
13. ДСТУ OHSAS 18001:2010 «Система управління гігієною та
безпекою праці».
14. Кодекс законів про працю України.
15. Норми радіаційної безпеки України, 1997.
16. Hаказ Держнаглядохоронпраці України № 255 від 15.11.04 “Типове
положення про службу охорони праці”.
17. Наказ МОЗ України від 25.05.2006 №319 «Про затвердження норм
робочого часу для працівників закладів та установ охорони здоров'я».
190
18. Наказ МОЗ №325 від 08.06.2015 р. «Державні санітарнопротиепідемічних правила і норми щодо
поводження з медичними
відходами».
19. Наказ Державної інспекції ядерного регулювання України та МОЗ
України №51/151 від 16.02.2017 «Загальні правила радіаційної безпеки
використання джерел іонізуючого випромінювання у медицині».
20. НПАОП 0.00-4.01-08 “Положенням про порядок забезпечення
працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами
індивідуального захисту”.
21. Постанова Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. №163
«Про затвердження Переліку виробництв, цехів, професій і посад із
шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість
робочого тижня» (редакція від 28.10.2016 р.).
191
ОХОРОНА ПРАЦІ В ОКРЕМИХ СТРУКТУРНИХ
ПІДРОЗДІЛАХ ЗАКЛАДІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я
ТА ВИЩИХ МЕДИЧНИХ НАВЧАЛЬНИХ
ЗАКЛАДАХ
192
1. Актуальність теми:
Вирішальну роль у формуванні і розвитку людини відіграє праця, що у
всіх її багатогранних проявах, крім інших галузей економічної діяльності,
здійснюється в закладах охорони здоров’я (ЗОЗ) різних форм власності, які
включають певні території, будівлі, споруди, шляхи сполучення,
устаткування, транспортні засоби, енергетичні джерела, предмети праці тощо.
Розвиток науки і техніки вніс у працю людини свої особливості: вона стала
більш продуктивною, але натомість значно зросла ціна помилок, все тяжчими
стають наслідки аварій та нещасних випадків, зокрема в ЗОЗ. Безпечні умови
праці є, насамперед, економічно вигідними, тому впровадження науково
обґрунтованих норм охорони праці буде значною мірою відповідати інтересам
кожного медичного працівника, роботодавця, країни в цілому.
Основними безпосередніми причинами виникнення професійної та
виробничо-зумовленої патології у медичних працівників є, перш за все,
високий ступінь нервово-емоційного напруження, а також тривалий контакт зі
шкідливими речовинами, недосконалість обладнання та інструментів, а також
технологічних процесів, відсутність або недостатня якість засобів
індивідуального захисту, підвищена чутливість до хімічних речовин.
Найбільший рівень профзахворюваності зареєстрований у лікарів таких
професій, як інфекціоністи (у тому числі фтизіатри), патологоанатоми та
стоматологи.
Заходи профілактики профзахворювань лікарів потрібно опановувати
ще з першого курсу медичного університету. Майбутній лікар повинен знати
основи охорони праці, додержуватись вимог безпеки під час роботи на
сучасному обладнанні, використання інструментів і матеріалів, застосування
засобів індивідуального захисту, виконувати правила особистої гігієни.
Медогляд при працевлаштуванні та подальші профілактичні періодичні
медогляди слід проводити ретельно та висококваліфіковано. Це дозволить
виявити хронічні хвороби чи схильність до певних захворювань, які можуть
стати протипоказанням до тієї чи іншої роботи ще на ранніх стадіях їх
розвитку або ж для попередження виникнення професійних та виробничообумовлених захворювань.
Нині видано багато посібників з організаційних питань охорони праці на
підприємствах різних галузей економіки України, значно менше видань
стосується організації охорони праці в ЗОЗ та у вищих навчальних закладах.
Зокрема, це стосується вищих медичних навчальних закладів, де навчальновиховний процес передбачає проведення різноманітних лабораторних робіт та
різних видів практичного навчання.
Тому у вищих медичних навчальних закладах (ВНМЗ) та ЗОЗ
впроваджена система управління охороною праці (СУОП), що охоплює весь
193
трудовий колектив та студентство. Отже, охорона праці є обов'язковим
компонентом діяльності структур Міністерства охорони здоров'я (заклади
охорони здоров’я, навчальні заклади, оздоровчі комплекси, лікувальнодіагностичні центри, стоматологічні кабінети приватної або інших форм
власності тощо). Кожне відділення має свої особливості, тому необхідне
вивчення умов праці і створення інструкцій з охорони праці в кожному з
окремих структурних підрозділів ЗОЗ.
2. Конкретні цілі:
1. Аналізувати та оцінювати можливий вплив шкідливих і небезпечних
чинників виробничого середовища, що діють на організм медичного
персоналу.
2. Трактувати вимоги безпеки і охорони праці персоналу в структурних
підрозділах ЗОЗ (приймальне, терапевтичне, хірургічне відділення,
операційний блок тощо).
3. Засвоїти гігієнічні вимоги та правила з охорони праці медичного
персоналу в окремих структурних підрозділах лікувально-профілактичних
закладів (ЗОЗ).
4. Знати організаційні засади роботи з охорони праці в вищих медичних
навчальних закладах.
3. Базові знання, вміння, навички, необхідні для вивчення теми
(міждисциплінарна інтеграція).
Назви
попередніх
дисциплін
1.Анатомія
людини
2.Медична і
біологічна
фізика
3.Медична хімія
4.Мікробіологія,
вірусологія і
імунологія
Отримані навички
Аналізувати інформацію про будову тіла людини, системи, що
складають, органи і тканини.
Визначати топографо-анатомічні взаємовідносини органів і си
людини.
Пояснювати біофізичні механізми дії чинників фізич
походження на системи організму людини.
Трактувати загальні фізичні та біофізичні закономірності, що ле
в основі життєдіяльності людини.
Інтерпретувати типи хімічної рівноваги для формування ціліс
фізико-хімічного підходу до вивчення процесів життєдіяльн
організму.
Трактувати загальні фізико-хімічні закономірності, що є в ос
процесів життєдіяльності людини.
Інтерпретувати
біологічні
властивості
патогенних
умовнопатогенних мікроорганізмів, вірусів та закономірност
взаємодії з макроорганізмом, людською популяцією, знати ме
знезаражування (фізичні, хімічні та ін), які використовуються в
194
5.Нормальна
фізіологія
6. Біологічна
хімія
Аналізувати функціональний стан людини за різних умов на підс
фізіологічних критеріїв.
Розуміти значення біохімічних процесів обміну речовин та
регуляції в забезпеченні функціонування органів, систем та ціліс
організму людини.
7. Загальна
Аналізувати стан навколишнього середовища та вплив його факт
гігієна та
на індивідуальне і популяційне здоров’я.
екологія людини Демонструвати володіння методами гігієнічної оцінки вп
факторів навколишнього середовища на здоров’я населення.
Планувати заходи по дотриманню здорового способу жи
особистої гігієни та впроваджувати їх в практику охорони здоров
Інтерпретувати основні закони гігієнічної науки та зага
закономірності зв’язку здоров’я з факторами і умовами середов
життєдіяльності.
4. Завдання для самостійної праці під час підготовки до заняття.
4.1. Перелік основних термінів, параметрів, характеристик, які
повинен засвоїти студент при підготовці до заняття:
Термін
Система
управління
охороною праці
(СУОП)
Засоби захисту
Засоби
індивідуального
захисту (ЗІЗ)
Визначення
Це сукупність органів управління підприємством, які на підс
комплексу нормативної документації проводять цілеспрямов
планомірну діяльність щодо здійснення завдань і функцій управл
з метою забезпечення здорових, безпечних і високопродуктив
умов праці.
Засоби, використання яких попереджає або зменшує вплив на од
чи більше працівників небезпечних і шкідливих виробни
чинників.
Спеціальні засоби, що безпосередньо використовую
працівниками для зменшення впливу на організм шкідли
виробничих факторів.
Заклад охорони
Юридична особа будь-якої форми власності та організаці
здоров’я (ЗОЗ)
правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезп
медичне обслуговування населення на основі відповідної ліценз
професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівн
(лікувально-профілактичні, амбулаторно-поліклінічні, саніта
профілактичні, фармацевтичні та інші)
4.2. Теоретичні питання до заняття:
1. Вимоги безпеки і охорони праці персоналу операційних блоків ЗОЗ.
2. Охорона праці персоналу інфекційних лікарень (відділень).
195
3. Охорона праці медичних працівників в протитуберкульозних
установах.
4. Охорона праці при застосуванні іонізуючого випромінювання в
медицині.
5. Охорона праці медичних працівників, зайнятих ультразвуковою
діагностикою.
6. Вимоги до роботи у фізіотерапевтичних кабінетах.
7. Охорона праці в стоматологічних поліклініках і кабінетах.
8. Правила облаштування, експлуатації та охорони праці в
психоневрологічних та психіатричних лікарнях.
9. Вимоги до облаштування, експлуатації приміщень та охорони праці
в патологоанатомічних відділеннях та моргах ЗОЗ.
10.Охорона праці медичних працівників, що проводять діагностичні
дослідження на ВІЛ-інфекцію, надають медичну допомогу ВІЛінфікованим і хворим на СНІД.
11.Організація охорони праці у ВНМЗ.
4.3. Практичні роботи (завдання), які виконуються на занятті:
Вирішити ситуаційні задачі:
1. Кабінет ультразвукової діагностики знаходиться на 2 поверсі
поліклініки. У кабінеті площею 16 м2 розміщена одна ультразвукова
діагностична установка з орієнтацією дисплею на південний схід. Стіни
кабінету облицьовані керамічною плиткою світлого кольору. У приміщенні є
кондиціонер, використовується система загального освітлення, на вікнах
кабінету є затінюючі штори.
Лікар, що проводить пацієнтам ультразвукову діагностику органів
черевної порожнини, обстежує за день 15-16 пацієнтів. Перерви впродовж
робочого дня не робить у зв’язку з великою кількістю хворих. Для роботи
використовує гумові рукавички (1 пара на весь робочий день).
Завдання:
1. Вкажіть порушення, які були допущені при облаштуванні кабінету
ультразвукової діагностики.
2. Оцініть організацію та режим праці і відпочинку лікаря.
3. Запропонуйте профілактичні заходи, спрямовані на оздоровлення
умов праці медичного персоналу кабінету ультразвукової діагностики.
2.Лікар-стоматолог працює сидячи 55-60 % робочого часу, а решту часу
– стоячи і переміщуючись по кабінету. Із засобів індивідуального захисту
використовує одну чотиришарову марлеву маску на робочу зміну та рукавички
(змінює після кожного пацієнта).
У стоматологічному кабінеті температура повітря становить 290С
(теплий період року), відносна вологість повітря 72 %, швидкість руху повітря
196
0,1 м/с; світловий коефіцієнт складає 1:6, коефіцієнт природного освітлення
становить 1,3 %.
Завдання:
1. Дайте оцінку умовам праці лікаря-стоматолога.
2. Оцініть організацію та режим праці і відпочинку лікаря.
3. Запропонуйте профілактичні заходи, спрямовані на оздоровлення
умов праці медичного персоналу кабінету ультразвукової діагностики.
3. Випускник медичного університету (23 роки) працевлаштовується до
міського центрального протитуберкульозного диспансеру на посаду лікаряфтизіатра. Вкажіть необхідний об’єм медичних досліджень, які повинні бути
виконані претенденту на посаду під час попереднього медичного огляду і за
якої умови він може бути допущений до роботи. Які лікарі беруть участь у
обстеженні?
Зміст теми:
Вимоги безпеки і охорони праці персоналу операційних блоків ЗОЗ
Загальні вимоги щодо облаштування приміщень операційних блоків
наведені в ДБН В.2.2-10-2001 «Будинки і споруди. Заклади охорони здоров’я»,
затв. наказом Держбуду України від 04.01.2001 року № 2. Згідно з цим
документом площа операційного блоку в лікарнях, де розміщені 300 і більше
ліжок, має становити не менше 36 м2, а малих операційних – не менше 24 м2;
в операційному блоці слід встановити систему автономного аварійного
освітлення та живлення; операційний блок має бути оснащений автоматичною
пожежною сигналізацією теплового типу; облаштований системою
припливно-витяжної вентиляції, що забезпечуватиме виведення повітряних
мас одночасно з двох зон: 40% – з верхньої зони та 60% – з нижньої зони;
повітря, що подається через вентиляційні канали до операційних, наркозних,
післяопераційних, реанімаційних палат, потребує посиленого очищення з
використанням бактерицидних фільтрів.
Медичний персонал операційних блоків зобов'язаний знати і
дотримуватися правил безпеки, крім правил асептики, так як приміщення
операційного блоку за ступенем пожежобезпеки, вибухонебезпечності та
небезпеки ураження електричним струмом відносяться до приміщень з
підвищеною небезпекою.
Основною вимогою операційних блоків є дотримання правил асептики
та антисептики. Перед операцією персонал, що бере участь в ній, повинен
прийняти гігієнічний душ і одягти стерильний одяг.
Перед експлуатацією обладнання персонал має ретельно перевірити
цілісність електричних дротів, що використовують для підключення до
мережі, і дротів, що йдуть від апарату до хворого.
Перед початком роботи слід контролювати щоб усі металеві і
197
електропровідні неметалеві частини обладнання були заземлені для
відведення заряду статичної електрики.
Перед початком і впродовж операції в операційній повинні
контролюватися параметри відносної вологості та температури повітря.
Відносна вологість повітря в операційній повинна становити 60 % ± 5 %,
температура повітря - +21-+25 °С.
Персоналу операційного блоку забороняється працювати на несправних
апаратах, приладах, пристроях з несправними пристосуваннями,
сигналізацією тощо.
Персонал операційного блоку після операції зобов'язаний:
- упорядкувати робоче місце;
- піддати передстерилізаційному очищенню та стерилізації або
дезінфекції інструментарій, деталі й вузли приладів і апаратів;
- апарати привести в початкове положення відповідно до інструкції з
експлуатації;
- провести вологе прибирання операційного блоку з використанням
дезінфікуючих засобів;
- опромінити приміщення операційного блоку ультрафіолетовим
випромінюванням;
- перевірити вимикання електромережі, вентиляції і газу.
Використаний перев'язувальний матеріал і відходи (видалені органи,
тканини) утилізуються в муфельних печах операційного блоку, а шприци,
трансфузійні системи, голки тощо збираються і утилізуються централізовано
(для уникнення повторного використання).
Охорона праці персоналу інфекційних лікарень (відділень)
Охорона праці в інфекційних стаціонарах передбачає дотримання
встановленого санітарно-протиепідемічного режиму в інфекційних
відділеннях, чіткого виконання персоналом і хворими санітарно-гігієнічних
заходів. Відповідальність за організацію та проведення зазначеного комплексу
заходів в інфекційній лікарні несе головний лікар, у відділенні - завідувач
відділенням.
У кожній інфекційній лікарні або інфекційному відділенні
багатопрофільних лікарень повинне бути приймальне відділення, де необхідно
мати не менше двох оглядових кабінетів і боксів. Кожен повний бокс повинен
мати самостійний ізольований зовнішній вхід. Для забезпечення ізоляції хворі
можуть розміщуватися в напівбоксах, одно- чи двомісних палатах зі шлюзами.
Прийом інфекційних хворих проводять індивідуально. Одночасне
перебування двох або більше хворих в одному приміщенні не допускається.
Якщо інфекційний хворий потребує лікування в реанімаційному відділенні, то
його направляють туди, минаючи приймальне відділення.
Персонал, який обслуговує інфекційних хворих, зобов'язаний:
- приходячи на роботу, знімати особистий одяг і взуття і надягати
198
спецодяг і санодяг, спецвзуття та запобіжні пристосування, передбачені
нормами;
- по закінченню роботи пройти обробку в санітарному пропускнику
(прийняти душ);
- зберігати домашній одяг і спецодяг обов'язково в різних шафах;
- періодично знезаражувати свої індивідуальні шафи і вбиральні;
- під час догляду за хворим стежити за чистотою рук (нігті рук повинні
бути коротко підстрижені) і спецодягу; після кожної маніпуляції з хворими,
контактом з їхніми виділеннями, забрудненою білизною та посудом, перед
прийомом їжі і після закінчення роботи обов'язково мити і дезінфікувати руки;
використані щітки для миття рук знезаражувати (використовувати сучасні
дезінфекційні засоби);
- за наявності на руках порізів, саден і інших ушкоджень шкіри, а також
при роботі, пов'язаній з можливістю забруднення рук харкотинням або іншими
виділеннями хворого, обов'язково надягати гумові рукавички; після роботи
рукавички підлягають знезараженню;
- при митті посуду столового, медичного, аптечного, а також посуду зпід виділень надягати прогумований фартух;
- при вході до палати для хворих на крапельні інфекції, в період підйому
захворюваності на грип, а також при збиранні постільної білизни і розбиранні
інфікованої білизни слід обов'язково надягати багатошарові марлеві пов’язки;
- волосся слід повністю закривати медичною шапочкою або косинкою,
манжети рукавів халата зав'язувати.
Зміна халатів, медичних шапочок (косинок) повинна проводитися не
рідше 2 разів на тиждень, костюмів - 2 рази на місяць. При забрудненні
виділеннями хворих спецодяг змінюється негайно.
Охорона праці медичних працівників в протитуберкульозних установах
До протитуберкульозних установ та протитуберкульозних відділень
інших установ приймаються на роботу особи не молодше 18 років.
Усі прийняті на роботу повинні обов'язково пройти попередній
медичний огляд з обов'язковим рентгенологічним обстеженням
(рентгенографія грудної клітини) та проведенням туберкулінової проби.
Надалі всі без винятку працівники повинні піддаватися медичному
обстеженню з обов'язковою рентгенографією грудної клітини 1 раз на рік.
При негативній реакції Манту 2 ТО необхідно вирішити питання про
ревакцинацію БЦЖ або профілактичні заходи. Після появи післявакцинальної
алергії (через 8 тижнів) працівник може бути допущений до роботи в
службових приміщеннях, де можливий контакт з хворими.
На кожного працівника протитуберкульозного закладу повинна бути
заведена індивідуальна медична карта, яка передається лікарюдиспансеризатору. Якщо у прийнятого на роботу або працюючого
співробітника виявлено будь-який прояв туберкульозу, на нього заповнюється
199
детальна історія хвороби і проводиться необхідне лікування.
Особи, хворі на туберкульоз, можуть прийматися на роботу в
протитуберкульозні установи залежно від характеру процесу та
працездатності, винятком є посади, зарахування на які не допускається з
епідеміологічних міркувань (аптека, кухня, склади продуктів, чистої білизни
та інвентарю, їдальні, буфети, водопровідні споруди).Не допускається прийом
на роботу в дитячі туберкульозні заклади хворих на активний туберкульоз.
При вступі на роботу, а в подальшому не рідше одного разу на рік
головний лікар або завідувач відділенням проводить з усіма працівниками
детальний інструктаж, в якому роз'яснює специфічні особливості роботи в
протитуберкульозному закладі, правила внутрішнього розпорядку для
персоналу та хворих, дає детальні настанови про виконання заходів з
попередження інфікування туберкульозом і відповідній поведінці персоналу.
Забезпечення гігієнічного режиму
У протитуберкульозних закладах і протитуберкульозних відділеннях
інших закладів повинні бути передбачені:
а) окрема гардеробна кімната для співробітників, в якій розміщується
вішалка для верхнього одягу, шафи для всіх співробітників з двома
відділеннями у кожному (в одному з них зберігається особистий одяг, в
іншому спецодяг);
б) душова кімната пропускного типу ( бажано поблизу гардеробної) для
прийняття душу персоналом після закінчення роботи, крім того, в
операційному блоці має бути душова типу санпропускника для персоналу
операційної;
в) туалетні кімнати для співробітників (окремі від хворих);
г) умивальники для миття рук персоналу в усіх кабінетах, палатах;
д) спеціальне приміщення для прийому гарячої їжі персоналом (їдальня
або буфет). Харчування персоналу безпосередньо у відділеннях, а також поява
в буфеті або їдальні у спецодязі категорично забороняється.
Працівники протитуберкульозних закладів зобов'язані:
а) одягати свій спецодяг в гардеробній; персоналу забороняється одягати
верхній одяг на спецодяг, з'являтися у відділенні або на робочому місці без
спецодягу, а також виходити за межі протитуберкульозних установ у
спецодязі;
б) при відвідуванні хворих вдома мати при собі в спеціальній укладці
халат і шапочку, які надягають при вході в житло хворого. На виході з вогнища
персонал повинен знімати спецодяг і після цього ретельно мити руки з милом;
в) мити руки з милом великою кількістю води після кожного процесу
роботи (годування хворих, прибирання приміщення, посуду, подача і
прибирання суден, перестилання ліжку, сортування брудної білизни тощо);
г) протирати індивідуальні шафи 5% розчином хлораміну не рідше
одного разу на тиждень.
Медичні працівники,що мають контакт з хворими чи інфікованим
матеріалом, зобов'язані носити маски.
200
Персоналу бактеріологічних лабораторій забороняється вести розмови
під час виконання маніпуляцій.
Роботи, пов'язані з можливістю забруднення рук харкотинням або
іншими виділеннями хворого (збирання і перенесення плювальниць,
наповнених мокротою, приготування мазків тощо), повинні проводитися в
гумових рукавичках. Після роботи рукавички обробляються кип'ятінням або
замочуванням їх в 0,25% активованому розчині хлораміну протягом години.
Зміна халатів, шапочок (косинок) проводиться 1-2 рази на тиждень. При
забрудненні мокротою або іншими виділеннями хворих спецодяг змінюється
негайно.
Санітарно-гігієнічні умови праці
Усі службові приміщення закладів повинні бути забезпечені природним
освітленням і припливно-витяжною вентиляцією.
У всіх приміщеннях підлога повинна бути покрита лінолеумом, а в
санітарних вузлах - плиткою. Стіни у всіх приміщеннях покриваються
олійною фарбою, а в санітарних вузлах глазурованою плиткою.
Прибирання приміщень та інвентарю має проводитися не рідше 2 разів
на день волого-механічним способом з обов'язковим знезараженням матеріалу
і предметів прибирання (ганчірки, щітки тощо). Сміття повинне збиратися у
відрах з кришками і в міру наповнення обов'язково спалюватися.
У всіх протитуберкульозних закладах повинні виділятися приміщення:
а ) для миття і стерилізації плювальниць та знезараження мокротиння
хімічним або термічним шляхом,
б) для апаратів автоматичного миття і стерилізації суден і
сечоприймальників; при митті використуватися прогумований фартух.
У приміщеннях реєстратури для захисту медичних працівників від
крапельної інфекції при розмові з хворим обладнуються спеціальні вікна з
подвійним склом і бічним отвором для передачі документів.
При проведенні рентгенограми екран протирається 96% спиртом після
кожного дослідження.
Адміністрація протитуберкульозних установ зобов'язана забезпечити
проведення дезінфекційних заходів.
Всі приміщення повинні провітрюватися не менше 4 разів на добу,
бактерицидні опромінювачі встановлюються на висоті не менше 2 метрів від
підлоги з розрахунку: один опромінювач ОВН -150 на 30 м3, ОЧП -300 на 60м3.
Інфекційний контроль за туберкульозом у протитуберкульозних
закладах здійснюється згідно Наказу МОЗ України від 16.08.2010 року № 684
«Про затвердження Стандарту інфекційного контролю за туберкульозом в
лікувально-профілактичних закладах, місцях довгострокового перебування
людей та проживання хворих на туберкульоз».
Організація інфекційного контролю включаючи медичні питання
охорони праці покладається на головного лікаря.
Охорона праці медичних працівників, що проводять діагностичні
201
дослідження на ВІЛ-інфекцію, надають медичну допомогу ВІЛінфікованим і хворим на СНІД
Заклади охорони здоров’я, медичний персонал яких проводить
діагностичні дослідження на ВІЛ-інфекцію і надає медичну допомогу ВІЛінфікованим і хворим на СНІД, а також контактує з кров’ю та іншими
біологічними матеріалами від ВІЛ-інфікованих осіб, повинні забезпечити
працівників засобами індивідуального захисту залежно від профілю їх роботи
згідно з Постановою КМУ від 18 грудня 1998 р. №2026.
Медперсонал повинен дотримуватися заходів індивідуального захисту,
особливо при проведенні інвазивних процедур, що супроводжуються
забрудненням рук чи слизових кров'ю та іншими біологічними рідинами:
- працювати в гумових рукавичках, при підвищеній небезпеці
зараження - у двох парах рукавичок ;
- використовувати маски, окуляри, екрани;
- використовувати маски і рукавички при обробці використаного одягу
та інструментів;
- обережно поводитися з гострим медичним інструментарієм;
- не вдягати ковпачок на використану голку;
- після дезінфекції використані одноразові гострі інструменти
утилізувати у твердих контейнерах;
- голки, що впали на підлогу, збирати магнітом, щіткою і совком;
- мікротравми на руках закривати лейкопластиром або напальником;
- до і під час роботи слід перевіряти, чи не пропускають рукавички
вологу, чи немає в них пошкоджень;
- пошкоджені рукавички негайно слід замінювати, оброблені після
використання рукавички менш міцні, ніж нові, і пошкоджуються значно
частіше (віддавати перевагу одноразовим рукавичкам);
- взяття крові у пацієнтів або проведення інших процедур, під час яких
медпрацівник може випадково поранитися використаною голкою, необхідно
виконувати в латексних рукавичках, оскільки вони зменшують кількість крові,
яка передається при уколі;
- після зняття рукавичок з рук слід замочити їх у дезрозчині на 1 годину,
руки вимити з милом і витерти індивідуальним рушником;
- знімати рукавички слід обережно, щоб не забруднити руки;
- гумові рукавички, зняті один раз, повторно не використовувати через
можливість забруднення рук.
- слід застосовувати спиртові дезінфікуючі розчини для рук;
- руки необхідно мити водою з милом щоразу після зняття захисних
рукавичок;
- руки слід витирати тільки індивідуальним рушником, який треба
змінювати щодня або серветками одноразового використання;
- уникати частої обробки рук дезінфектантами, що здатні подразнювати
шкіру, не користуватися жорсткими щітками;
202
- ніколи не приймати їжу на робочому місці, де може виявитися кров
або виділення пацієнта;
- для захисту слизових оболонок ротової порожнини і носа
застосовувати 4- шарову марлеву маску; маска повинна щільно прилягати до
обличчя;
- надягати халат або фартух або і халат, і фартух, щоб забезпечити
надійний захист від попадання на відкриті ділянки тіла біологічних рідин;
- захисний одяг повинен закривати шкіру та одяг медперсоналу, не
пропускати рідину, підтримувати шкіру та одяг у сухому стані.
- зробити щеплення проти парентеральних гепатитів та туберкульозу;
Виконувати маніпуляції ВІЛ-позитивному пацієнту слід в присутності
іншого фахівця, який у разі розриву рукавичок або порізу може продовжити їх
виконання.
При операційних втручаннях слід використовувати подвійні рукавички,
якщо це можливо; передавати всі гострі інструменти в ході операції через
проміжний лоток, а не з рук в руки, виключити використання пальців для
направлення голки, бажано застосовувати голкотримач.
Розбирання, миття і полоскання медичного інструментарію, що
контактував з кров'ю або сироваткою, потрібно проводити після попередньої
дезінфекції. Роботу здійснювати в гумових рукавичках.
Предмети одноразового користування (шприци, перев'язувальний
матеріал, рукавички, маски) після використання повинні піддаватися
дезінфекції з наступною утилізацією. Разові шприци та інструменти після
використання слід помістити в водонепроникний контейнер. Використані
голки (для запобігання повторного використання) не ламати вручну, не
згинати та не одягати повторно ковпачки.
Поверхні робочих столів обробити в кінці робочого дня дезінфікуючими
засобами, що мають вірицидну дію.
Медичний інструментарій піддається 3 - етапній обробці відповідно до
Наказу МОЗ «Про затвердження Державних санітарних норм та правил
«Дезінфекція, передстерилізаційне очищення та стерилізація медичних
виробів в закладах охорони здоров'я» від 11.08.2014 № 552.
Медичні працівники з травмами, ранами на руках, ексудативними
ураженнями шкіри, які неможливо закрити пов’язкою, звільняються на період
захворювання від медичного обслуговування ВІЛ-інфікованих і хворих на
СНІД та контакту з предметами догляду за ними.
Усі маніпуляції з кров’ю і сироватками ВІЛ-інфікованих і хворих на
СНІД у лабораторіях повинні виконуватися за допомогою гумових груш,
автоматичних піпеток, дозаторів.
Для запобігання інфікуванню медичних працівників під час робіт з ВІЛінфікованим матеріалом у ЗОЗ, що надають медичну допомогу ВІЛінфікованим і хворим на СНІД, необхідно мати запас антивірусних препаратів
для проведення екстреної профілактики ВІЛ-інфекції та аптечку для надання
203
термінової медичної допомоги медичним працівникам і технічному
персоналу.
ЗОЗ, що надають медичну допомогу ВІЛ-інфікованим і хворим на СНІД,
повинні мати запас дезінфектантів у обсязі, передбаченому нормативними
документами.
Правила облаштування, експлуатації та охорони праці в
психоневрологічних
та психіатричних лікарнях
Територія лікарняного двору психоневрологічних та психіатричних
лікарень повинна бути відгородженою по всьому кордону, доступ на
територію повинен контролюватися і бути обмеженим для сторонніх осіб.
Двері на вхід і вихід з приймального відділення повинні бути завжди
зачинені на вагонний і контрольний замки. Вікна і двері приймального
відділення та меблі обладнуються так само, як у відділеннях для неспокійних
хворих.
Прийом хворих здійснюється черговим медперсоналом за обов’язкової
присутності, окрім лікаря, медсестри (фельдшера) та санітара.
Під час прийому за розпорядженням чергового лікаря у хворого,
насамперед, забирають усі предмети, небезпечні для життя і здоров’я
персоналу і хворого.
При прийомі неспокійних, агресивних хворих черговий лікар може
застосувати фармакологічні засоби, якими знижують збудження.
До роботи по обслуговуванню психічно хворих не допускаються особи,
молодші 18 років, а також особи, які перенесли хронічні психічні
захворювання.
При прийомі на роботу, а в подальшому не рідше 1 разу на рік з усіма
працівниками проводиться детальний інструктаж, в якому роз’яснюють усі
специфічні деталі роботи в психоневрологічних закладах, правила
внутрішнього розпорядку для персоналу, настанови щодо виконання заходів з
попередження нападів хворих на персонал, ознайомлюють персонал з їх
правами і обов’язками.
У кожному відділенні повинен бути журнал запису про усі тілесні
пошкодження, що завдали хворі персоналу. Про нещасні випадки, які
призвели до втрати працездатності на 1 робочий день і більше, завідувачем
відділення складається акт за формою Н-1.
У відділенні повинен знаходитися тільки персонал, зайнятий на
чергуванні. Самовільно покидати робоче місце персоналом забороняється. У
випадку збудження і агресії хворих медперсонал повинен допомагати один
одному в заспокоєнні хворих.
Охорона праці при застосуванні іонізуючого випромінювання в медицині
Основними джерелами іонізуючого випромінення в медицині є рентген- і радіодіагностика,
рентген- і радіотерапія, а також рентгенівські профілактичні дослідження.
204
В сучасній практиці використовуються нові високочутливі методи рентгенологічних
досліджень – ангіографія, рентгенівська комп'ютерна томографія, позитронна емісійна
томографія тощо.
Основними принципами, на яких базується захист персоналу при використанні джерел
іонізуючого випромінювання в медицині, є: скорочення часу роботи з джерелом,
використання стаціонарних та індивідуальних засобів захисту, вибір оптимальних методик
дослідження, які дозволяють при достатній якості діагностики знизити дозу опромінення
персоналу.
Треба також враховувати, що при використанні рентгенівського випромінювання в
приміщеннях існує ряд шкідливих професійних чинників нерадіаційної природи: продукти
іонізації повітря (озон і оксиди азоту), свинцевий пил від просвинцьованних засобів
захисту, а у рентгенлаборантів – контакт з хімічними реактивами при обробці
рентгенівської плівки.
Вимоги щодо гігієни та охорони праці в рентгенкабінетах регламентуються згідно з
Наказом МОЗ України Про затвердження Державних санітарних правил і норм «Гігієнічні
вимоги до влаштування та експлуатації рентгенівських кабінетів і проведення
рентгенологічних процедур» від 04.06.2007 № 294
Забороняється розміщення рентгенкабінетів в житлових будинках і дитячих установах.
Дозволяється функціонування рентгендіагностичних кабінетів в поліклініках, які вбудовані
в житлові будинки, якщо суміжні по вертикалі і горизонталі приміщення не є житловими.
Кількість приміщень рентгенкабінетів, їх площа і облаштування повинні відповідати
чинним будівельним нормам і правилам.
В приміщеннях рентгенкабінету повинні забезпечуватися комфортні мікрокліматичні
умови для персоналу і пацієнтів (швидкість руху, температура повітря, вологість тощо) та
достатня освітленість.
Вентиляція повинна бути автономною. Кратність повітрообміну за годину повинна
становити: витяжка – 4, приплив – 3. Приплив повинен здійснюватися у верхню зону
приміщень, витяжка – з нижньої і верхньої зони у співвідношенні 2:3.
До початку роботи кабінету всі вимірювальні прилади рентгенівського апарату повинні
бути повірені, а технічний стан апарату перевірений фахівцями спеціалізованої організації.
З метою запобігання попадання свинцю в організм персоналу засоби індивідуального
захисту з просвинцованної гуми повинні бути запаковані в чохли з плівкових матеріалів
або клейонки; під рукавички з просвинцованної гуми необхідно надягати тонкі бавовняні
рукавички. Стаціонарні засоби захисту, вироблені із свинцю, повинні бути покриті
масляною фарбою.
До експлуатації рентгенівського апарату допускаються особи, що не мають медичних
протипоказань, у віці не молодше 18 років, що пройшли інструктаж і перевірку знань з
правил безпеки при роботі з джерелами іонізуючого випромінювання.
Медичні рентгенологічні дослідження проводяться персоналом, що має документ про
фахову підготовку. Обов'язковим є проходження курсів підвищення кваліфікації як для
лікарів-рентгенологів, так і для рентгенлаборантів 1 раз на 5 років.
Лікар-рентгенолог має право використовувати в своїй роботі тільки ті методики променевої
діагностики і профілактики, які затверджені МОЗ України.
Рентгенодіагностичні дослідження проводяться з обов'язковим використанням
індивідуальних засобів захисту всіма особами, що беруть участь в проведенні досліджень.
Для захисту рук лікаря при пальпації під контролем екрану необхідно користуватися
захисними рукавичками, а також скорочувати тривалість знаходження рук в прямому пучку
опромінення.
Не дозволяється перебування в процедурній сторонніх осіб, які не мають прямого
відношення до рентгенодіагностичних досліджень.
Рентгенлаборант не має права обслуговувати два і більш працюючих рентгенівських
апарата одночасно, навіть у разі розташування їх пультів управління в одній кімнаті.
205
Відповідно до наказу МОЗ № 295 від 18.07.01. «Про створення системи контролю і обліку
індивідуальних доз опромінення населення при рентгенорадіологічних процедурах» в
лікувально-профілактичних установах створюються підрозділи, на які покладено
здійснення обліку і аналіз доз опромінювання пацієнтів і персоналу рентгенівських і
радіологічних відділень лікарень. Система контролю доз передбачає розрахунок і облік
індивідуальної дози кожного медичного працівника. Узагальнена інформація про променеві
навантаження персоналу направляється в обласні центри медичної радіології.
Охорона праці медичних працівників, зайнятих ультразвуковою
діагностикою
Правила улаштування, експлуатації та техніки безпеки у приміщеннях,
де проводяться ультразвукові дослідження викладені в ДНАОП 9.1.50-6.04-91
«Методичні рекомендації щодо поліпшення умов праці медичних працівників,
які зайняті ультразвуковою діагностикою».
Площа приміщення, відведеного для проведення діагностичних
досліджень повинна становити не менше 20 м2 на одну установку при умові,
що кожна ультразвукова діагностична установка повинна розміщуватися в
окремому приміщенні.
Приміщення для проведення ультразвукової діагностики повинно мати:
природне і штучне освітлення, припливно-витяжну систему вентиляції з
кратністю повітрообміну 1:3 (допускається встановлення кондиціонерів).
У приміщеннях для діагностичних досліджень повинні підтримуватися
наступні параметри мікроклімату: температура повітря +20 - +22°С, відносна
вологість 40-60 %, швидкість руху повітря – не вище 0,15 м/с.
Стіни в приміщеннях для проведення ультразвукової діагностики слід
фарбувати масляною фарбою світлих тонів. Забороняється облицювання стін
керамічною плиткою.
Рівні шуму на робочих місцях не повинні перевищувати 40 дБА.
При проведенні діагностичних досліджень загальне освітлення слід
відключати, залишається тільки місцеве – настільна лампа; вікна в кабінетах
затемнюють шторами, що сприяє запобіганню відблисків і поліпшенню
видимості зображення.
До роботи з ультразвуковою діагностичної апаратурою допускаються
особи не молодше 18 років, які пройшли відповідний курс навчання та
інструктаж з техніки безпеки.
Враховуючи, що тривалість діагностичних досліджень коливається у
великих межах, кількість пацієнтів, яких обстежує один медпрацівник, не
повинна перевищувати 10-11 чоловік за зміну.
Для медичного персоналу, зайнятого на апаратах ультразвукової
діагностики, рекомендується проведення комплексу гімнастичний вправ та
фізіотерапевтичних процедур, а також влаштування протягом робочої зміни
дві 10-хвилинні перерви.
Для захисту рук медперсоналу від впливу контактного ультразвуку слід
застосовувати два шари рукавичок: нижні – бавовняні, а верхні – гумові.
206
Не допускається зіткнення незахищених рук зі скануючої поверхнею
працюючого ультразвукового датчика.
При нанесенні на досліджувану область контактного гелю слід стежити
за тим, щоб він не потрапляв на руки медпрацівника.
Необхідно здійснювати контроль за своєчасністю профілактичного та
поточного ремонту ультразвукової та діагностичної апаратури, а також
проводити ретельне регулювання апаратури.
Слід пам’ятати, що невід'ємною частиною ультразвукової апаратури є
дисплей, робота з яким пов'язана зі значним зоровим, статичним, розумовим
та емоційним навантаженням.
Для зменшення рівня навантаження на персонал необхідно:
- дисплеї встановлювати з орієнтацією за румбами на північ, північний
схід і північний захід;
- встановлювати світлорегулюючі пристрої (жалюзі, штори тощо) ;
- налаштування «комфортного» рівня контрасту зображення на екрані
(без мигтіння, відбликів і віддзеркалень від світильників і навколишніх
предметів) ;
- висоту і кут нахилу екрану у вертикальній площині, висоту сидіння і
кут нахилу спинки стільця регулюють за допомогою спеціальних меблів.
Вимоги до роботи у фізіотерапевтичних кабінетах
Відділення
і
кабінети
фізіотерапії
призначені
для
електросвітлолікування, лікування ультразвуком, аероіоно-, аерозоль- і
електроаерозольтерапії, теплолікування, водолікування, грязелікування,
масажу тощо.
Для проведення процедур по кожному виду лікування повинні бути
обладнані окремі приміщення. Допускається розміщення в одному
приміщенні електро- і світлолікування, зокрема стаціонарних УВЧ- і СВЧгенераторів, які повинні експлуатуватися в екранованих кабінетах.
Безпека робіт у відділенні повинна досягатися:
- технологічно і санітарно-гігієнічно обґрунтованим розміщенням,
плануванням і обробкою приміщень;
- раціональною організацією праці;
- раціональною організацією робочих місць;
- використанням справної апаратури і захисного устаткування, що
відповідають вимогам безпеки;
- дотриманням правил експлуатації електроустановок, комунікацій і
устаткування;
- навчанням персоналу безпечним методам і прийомам роботи;
- застосуванням ефективних засобів захисту персоналу.
У кабінетах електро- і світлолікування площа встановлюється з
розрахунку 6 м2 на кушетку, за наявності 1 кушетки - не менше 12 м2.
Апарати електросну повинні розміщуватися в приміщеннях з
207
урахуванням звуко- і світлоізоляції (тамбур з подвійними дверима тощо).
Площа кабінету для групової аероіонної, аерозольної і
електроаерозольної терапії встановлюється з розрахунку 4 м2 на 1 місце, але
не менше 12 м2. Приміщення групової інгаляції повинне бути ізольованим.
Висота приміщень у водолікарнях повинна бути не менше 3 м.
Електричний дріт і пускові пристрої в приміщеннях, пов'язаних з
проведенням водних процедур, мають бути герметизованими.
Лікування сірчановодневими ваннами повинне проводитися в окремому
приміщенні або тупиковому відсіку водолікарні, ізольованому від інших
лікувально-процедурних кімнат.
Для парафіно- і озокеритолікувань повинне виділятися ізольоване
приміщення (6 м2 на 1 кушетку, але не менше 12 м2 за наявності 1 кушетки),
обладнане загальнообмінною припливно-витяжною вентиляцією, що
забезпечує 4 - 5-кратний обмін повітря за 1 годину, з кімнатою, що спеціально
виділяється, для підігріву парафіну і озокериту (кухнею – не менше 8 м2).
Для проведення масажу виділяються окремі кімнати (кабінети) з
розрахунку 8 м2 на робоче місце; мінімальна площа для кабінету масажиста –
12 м2. Кабінет масажу повинен бути обладнаний умивальником з холодною і
гарячою водою. За наявності декількох масажистів робоче місце кожного з них
обладнується в кабінах з тканинними завісками. При одночасній роботі в зміні
4 і більше масажистів в суміжній кімнаті для них обладнується душова
установка.
До
самостійного
проведення
фізіотерапевтичних
процедур
допускаються особи, які мають закінчену вищу або середню медичну освіту та
посвідчення про проходження спеціалізації з фізіотерапії. Проведення
фізіотерапевтичних
процедур
молодшим
медичним
персоналом
забороняється. Особи молодше 18 років до роботи з електромедичною
апаратурою на генераторах УВЧ і СВЧ не допускаються.
До самостійної роботи з технічного обслуговування і ремонту
фізіотерапевтичної апаратури можуть бути допущені особи, що мають
посвідчення на право проведення цих робіт.
Медичний, технічний персонал відділень і кабінетів фізіотерапії
повинен проходити обов'язкові медичні огляди.
У відділеннях повинні застосовуватися наступні колективні засоби
захисту:
а) конструктивний захист апаратів;
б) стаціонарні захисні огорожі;
в) захисно-технологічне устаткування;
г) захисне заземлення устаткування;
д) вентиляція і очищення повітря.
При роботі персонал повинен бути забезпечений засобами
індивідуального захисту.
При використанні ультрафіолетових опромінювачів очі хворих і
обслуговуючого медичного персоналу необхідно захищати окулярами з
208
темним забарвленням стекол з бічним захистом (шкіряна або гумова оправа).
У проміжках між лікувальними процедурами рефлектори опромінювачів з
лампами повинні бути закриті заслінками, що є на них, а за відсутності таких
– щільними чорними з білою підкладкою матерчатими «спідницями»
завдовжки 40 см, що надягають на край рефлектора-опромінювача.
При опромінюванні інфрачервоними променями області обличчя на очі
хворого надягають «окуляри» з товстої шкіри або картону.
Лампи інфрачервоних променів і солюкс (лампа з видимими
інфрачервоними променями) необхідно забезпечувати запобіжниками,
дротяними сітками з вікном в 4-5 мм, що поміщаються у вихідному отворі
рефлекторів, і розміщувати під кутом по відношенню до хворого на відстані,
що виключає можливість падіння осколків ламп, що лопнули, керамічних
деталей та ін. на тіло хворого.
Робота з лазерними фізіотерапевтичними установками має виконуватися
в умовах, які виключають можливість прямих або дзеркально відбитих
променів в очі пацієнта і персоналу. При візуальному наведенні лазерного
променя на мішень не слід дивитися вздовж променя, оскільки при цьому
збільшується небезпека ураження відбитим світлом. Робота з лазерними
установками повинна проводитися на площах з яскравим загальним
освітленням. Необхідно використовувати захисні окуляри та поглинаючий
спецодяг у всіх випадках, коли є вірогідність ураження очей прямим, відбитим
або розсіяним лазерним випромінюванням.
Правила охорони праці в стоматологічних поліклініках і кабінетах
Стоматологічні поліклініки, підрозділи, кабінети та зуботехнічні
лабораторії розміщуються в окремих типових будівлях або, як виняток, у
пристосованих приміщеннях будинків. Стоматологічні клініки з
рентгенустановками облаштовуються відповідно до Наказу МОЗ України Про
внесення змін до Державних санітарних правил і норм «Гігієнічні вимоги до
влаштування та експлуатації рентгенівських кабінетів і проведення
рентгенологічних процедур» від 22.09.2017 року № 1126.
Стоматологічні кабінети (терапевтичні, хірургічні, ортопедичні, дитячі,
ортодонтичні) повинні мати площу з розрахунку 14 м 2 на основне
стоматологічне крісло та по 7 м2 на кожне додаткове. При наявності
універсальної стоматологічної установки в додаткового крісла площа
збільшується до 10 м2.
Висота кабінетів повинна бути не менше 3 м, а глибина при
односторонньому освітленні не повинна перевищувати 6 м.
На постійних робочих місцях, де лікарі та зубні техніки перебувають
більше 50% робочого часу або більше години без перерви, параметри
мікроклімату нормуються наступним чином:
209
Відносна Швидкість
Температура,
руху
Сезон
вологість,
°С
повітря,
%
м/с
Холодний (середньодобова температура
18-23
60-40
0,2
зовнішнього повітря +10 та нижче)
Теплий (середньодобова температура
21-25
60-40
0,2
зовнішнього повітря +10 та вище).
У будівлях стоматологічних поліклінік, у стоматологічних підрозділах,
кабінетах і приміщеннях зуботехнічних лабораторій необхідно передбачити
загальнообмінну припливно-витяжну вентиляцію з кратністю повітрообміну 3
по витяжці і 2 по припливу. У приміщенні «чистої» операційної повинна бути
загально обмінна припливна вентиляція.
Усі приміщення стоматологічних поліклінік, підрозділів та
зуботехнічних лабораторій повинні мати природне освітлення.
У заново організованих стоматологічних поліклініках вікна
стоматологічних кабінетів повинні бути орієнтовані на північні напрямки
(північ, північний схід і північний захід), щоб уникнути значних перепадів
яскравості на робочих місцях за рахунок прямих сонячних променів при інших
видах орієнтацій, а також перегріву приміщень у літній час, особливо в
південних районах країни.
Світловий коефіцієнт (відношення заскленої поверхні вікон до площі
підлоги) у всіх стоматологічних кабінетах та основних приміщеннях
зуботехнічної лабораторії має складати 1:4 – 1:5, а в інших виробничих
приміщеннях бути не нижчим 1:8.
Коефіцієнт природного освітлення на постійних робочих місцях в усіх
стоматологічних кабінетах та основних приміщеннях зуботехнічної
лабораторії повинен бути не менше 1,5%.
Розташування столів зубних техніків в основних приміщеннях
зуботехнічної лабораторії повинно забезпечити природне освітлення робочих
місць з лівого боку.
Усі приміщення стоматологічних поліклінік, підрозділів та
зуботехнічних лабораторій повинні мати загальне штучне освітлення за
рахунок люмінесцентних ламп чи ламп розжарювання.
Санітарно-протиепідемічний режим і прибирання приміщень
стоматологічних поліклінік, відділень, кабінетів та зуботехнічних
лабораторій:
1. Використане стоматологічне обладнання і інструментарій повинні
піддаватись дезінфекції з передстерилізаційним очищенням для видалення з
них білкових, жирових механічних забруднень, а також лікарських препаратів.
2. Найбільш доцільно і раціонально передстерилізаційне очищення і
стерилізацію стоматологічного інструментарію та виробів проводити в
централізованих стерилізаційних відділеннях, які обладнуються в даному
лікувальному закладі для задоволення власних потреб, або обслуговування
210
декількох лікувальних установ.
3. Якість передстерилізаційної обробки інструментів перевіряють
шляхом постановки амідопіринової або ортолідинової проб та визначення
залишкової кількості лужних компонентів миючого препарату за допомогою
постановки проби з фенолфталеїном.
4. Інструменти, перев'язувальні матеріали, посуд та ін., що контактують
з раневою поверхнею, кров'ю, а також із слизовими оболонками повинні
піддаватись стерилізації.
При роботі в будь-яких стоматологічних установах потрібно
дотримуватись інструкцій з техніки безпеки.
Лікарі-стоматологи в залежності від характеру лікувального втручання
можуть працювати в положенні «сидячи» і «стоячи» (при положенні пацієнта
лежачи, напівлежачи, сидячи).
Працювати «сидячи» рекомендується не більше 60% робочого часу, а
решту часу - стоячи і переміщуючись по кабінету. Сидячи повинні
виконуватись маніпуляції, які потребують тривалих, точних рухів при
зручному доступі. Стоячи виконуються операції, які супроводжуються
значним фізичним зусиллям, або короткочасні - при утрудненому доступі.
Під час препарування каріозних порожнин і при обточуванні зубів
високо оборотними бормашинами або турбінами рекомендується захищати від
різноманітних
аерозолів
органи
дихання
лікаря
і
помічника
чотирьохшаровими масками із стерильної марлі, які потрібно міняти через
кожні 4 години. Також необхідно захищати спеціальними окулярами органи
зору лікаря.
Для зберігання нормального стану шкіри рук в процесі роботи
необхідно:
• мити руки водою кімнатної температури (рекомендується біля + 20 °С)
до і після прийому кожного пацієнта;
• ретельно сушити шкіру рук після миття сухим індивідуальним або
одноразовим рушником;
• не допускати потрапляння на відкриті поверхні шкіри
медикаментозних алергенів (антибіотиків, новокаїну, полімерів, гіпсу та ін.).
Лікарі-стоматологи та зубні техніки повинні проходити обов'язковий
попередній інструктаж при вступі на роботу і періодичні медичні огляди.
Вимоги до облаштування, експлуатації приміщень та охорони
праці в
патологоанатомічних відділеннях та моргах ЗОЗ
З усіма вперше прийнятими на роботу і працюючими в
паталогоанатомічних відділеннях і моргах (лабораторіях) повинен
проводитися детальний інструктаж щодо безпечних методів і прийомів в
роботі. Проведення інструктажу повинно реєструватися в журналі
інструктажу.
211
Ділянка патологоанатомічного відділення і моргу повинні знаходитися
на відстані від лікувальних корпусів і відокремлюватися від них захисною
зеленою зоною (парком або садом) шириною не менше 15 м.
Ділянка повинна мати упорядковані під'їзні шляхи, окремий в'їзд, що
використовується, як правило, тільки для потреб патологоанатомічного
відділення і моргу та не проглядається з вікон приміщень перебування хворих.
Санітарний розрив від патологоанатомічного відділення і моргу до
інших будівель необхідно передбачати не менше 30 метрів.
Патологоанатомічне відділення і морг повинні мати окремі приміщення
і не можуть розміщуватися в одній будівлі з підсобними службами установ або
лікувальними кабінетами.
Мала секційна, призначена для розтину інфекційних трупів, повинна
мати окремий запасний зовнішній вхід.
Загальна площа приміщень патологоанатомічного відділення в лікарнях
до 100 ліжок встановлюється 44 м2, а в лікарнях з кількістю ліжок 100 і більше
з розрахунку на 1 ліжко.
Планування приміщень патологоанатомічного відділення та моргу
повинне відповідати наступним вимогам: приміщення,пов'язані з
транспортуванням померлих усередині будинку, проведенням розтину,
обробкою і зберіганням нефіксованого секційного і біопсійного матеріалу,
повинні бути відмежовані тамбуром або коридором від гістологічної
лабораторії, приміщення для лікарів і обслуговуючого персоналу, душової і
санітарного вузла тощо. Секційна не повинна межувати безпосередньо з
приміщенням видачі трупів.
У приміщенні для зберігання трупів повинна бути холодильна установка
і ліфт (якщо зберігання трупів розміщене не на одному поверсі з секційною)
для подачі трупів у секційну.Для трупів повинні бути лежаки розміром 1,8 x
0,6, полиці або особливі сейфи.
Для персоналу патологоанатомічного відділення і моргу обов'язково має
передбачатися душова кімната, а у лікувальних установах з кількістю від 400
і більше ліжок – санітарний пропускник.
Стіни кабінетів повинні бути покриті олійною фарбою до половини
висоти, а стіни секційної, передсекційній, кімнати для зберігання трупів і
санітарного вузла – мати панелі, облицьовані глазурованими плитками.
Підлога у секційній, препараторській, передсекційній і кімнаті для
зберігання трупів повинна бути покрита водонепроникним матеріалом, легко
очищатися і витримувати часте миття дезінфікуючими розчинами; повинна
бути рівною, без порогів,виступів, зручною для транспортування трупів на
каталках.
Центральна система опалення повинна забезпечувати можливість
регулювання подачі тепла в приміщення, різні за тепловим режимом,
тепловиділенням і вологістю повітря.
Всі приміщення патологоанатомічного відділення і моргу (лабораторій)
повинні мати природне освітлення.
212
Приміщення повинні бути забезпечені системою загального і місцевого
штучного освітлення та відповідати вимогам діючих норм. У секційних
штучне освітлення повинно забезпечуватися безтіньовими світильниками.
Вимоги
щодо
утримання
та
експлуатації
приміщень
патологоанатомічного відділення і моргу.
Для прибирання приміщення патологоанатомічного відділення
встановлюються певні вимоги: повне («генеральне») прибирання секційної і
трупосховища (із застосуванням для миття 3 - 5% розчину хлораміну або 2,5
% освітленого розчину хлорного вапна) повинне проводитися не рідше одного
разу на місяць, а також після розтину трупів померлих від гостро заразних
інфекцій.
Після закінчення розтину і прибирання трупа секційний стіл, малий
секційний столик, інструменти, чашки терезів, раковини і ванни для
промивання органів, решітки і підлоги ретельно миються холодною, а потім
гарячою водою, а після розтину трупа померлого від інфекційного
захворювання дезінфікуються 5% розчином хлораміну або 2,5 % освітленим
розчином хлорного вапна. Приміщення секційної і трупосховища слід
провітрюватичерез 1 годину після проведення дезінфекції.
Розтин трупів, померлих від особливо небезпечних інфекцій,
проводиться в окремому ізольованому приміщенні, яке після закінчення
розтину повинно піддатися ретельної дезінфекції 5 % розчином хлораміну або
2,5 % висвітленим розчином хлорного вапна. Дезінфекції підлягає весь
інструментарій, інвентар,спецодяг та білизна.
Всі відходи після розтину повинні бути знезаражені на місці розтину –
засипані хлорним вапном на 1год.
Вимоги з охорони праці та техніки безпеки при роботі в
патологоанатомічному відділенні і морзі.
Робота медичного персоналу патологоанатомічних відділень і моргів
пов'язана з низкою шкідливостей, зумовлених:
а) проведенням розтинів померлих від різних захворювань (у тому числі
і інфекційних);
б) дослідженням біопсійного матеріалу, який також нерідко є джерелом
інфекційних агентів (туберкульоз, паразити тощо);
г) постійним застосуванням у роботі шкідливих для організму речовин:
формаліну, хлороформу, ксилолу, толуолу, бензолу,діоксану, солей ртуті,
аніліну тощо, а також легкозаймистих речовин (спирту, ефіру тощо).
Медичний персонал не повинен допускатися до розтину трупів без
халатів і у взутті, що вбирає вологу. Весь спецодяг та взуття, що
використовуються для проведення розтину, повинні зберігатися в окремій
шафі в передсекційній або в секційній.
Особи, що проводять розтин трупів, померлих від особливо небезпечних
інфекцій, повинні працювати у подвійному комплекті санітарного одягу та
спецодягу (два халата, дві пари рукавичок і нарукавників і дві шапочки) з
марлевою маскою, у гумових чоботях і непромокаючому фартусі, що закриває
213
ноги до ступнів.
При розтині інфікованого трупа вся білизна, санітарний одяг та
спецодяг, що контактують з трупом, повинні перед пранням обов'язково
піддаватися дезінфекції залежно від виду інфекційного захворювання, решта
одягу – пратися по мірі забруднення.
Для персоналу патологоанатомічного відділення і моргу (лабораторії) в
умивальниках повинні знаходитися мило, щітка для миття рук і рушник
(електрорушник).
У патологоанатомічних відділеннях і моргах (лабораторіях )повинні
бути аптечки з набором необхідних медикаментів (йод,перев'язувальний
матеріал, нашатирний спирт тощо) для надання першої медичної допомоги.
Вирізка біопсійного та секційного матеріалу проводиться
медпрацівником у фартусі і гумових рукавичках за спеціальним столом із
набором інструментів, які повинні використовуватися тільки для цих цілей.
Фіксування матеріалу повинно проводитися тільки у витяжній шафі, а
зберігання його – в спеціальній кімнаті (фіксаційній,забезпеченій хорошою
вентиляцією).
Робота з формаліном і концентрованими кислотами та приготування
розчинів з них повинні проводитися також у витяжній шафі.
Отруйні засоби підлягають предметно-кількісному обліку в окремих
книгах, пронумерованих, прошнурованих та скріплених печаткою та підписом
керівника установи. Сильнодіючі засоби повинні зберігатися в окремих
шафах, які після закінчення роботи замикаються на замок.
Електричні та газові нагрівальні прилади (електроплита, водяна баня)
повинні знаходитися на віддалі від вибухонебезпечних і горючих речовин, на
підставках з вогнетривкого матеріалу.
ОХОРОНА ПРАЦІ В ВИЩИХ МЕДИЧНИХ НАВЧАЛЬНИХ
ЗАКЛАДАХ
Обов'язки з охорони праці посадових осіб медичних ВНЗ та інших
учасників навчально-виховного процесу
У СУОП вищих медичних навчальних закладів мають бути задіяні
адміністративні (посадові) особи, науково-педагогічні працівники, студенти,
аспіранти та інші учасники навчально-виховного процесу. Вони повинні знати
свої обов’язки з охорони праці та неухильно виконувати їх. Це дозволить
забезпечити ефективне функціонування СУОП у ВНЗ та його відокремлених
підрозділах, знизити ризик травмування і захворюваності на всіх етапах
навчально-виховного процесу та виробничої діяльності.
1.
Обов’язки з охорони праці Керівника (ректор, директор, керівник
структурного підрозділу). Відповідає за належний стан охорони праці
медичному навчальному закладі, створення безпечних і здорових умов для
здійснення навчально-виховного процесу та іншої статутної діяльності згідно
214
з чинним законодавством, міжгалузевими й галузевими нормативними,
інструктивними та іншими документами з охорони праці, Положенням про
СУОП. Згідно з Типовим положенням про службу охорони праці створює в
ВМНЗ службу (відділ) охорони праці, яка йому безпосередньо
підпорядковується.
Призначає відповідальних осіб за стан і організацію роботи з охорони
праці у структурних підрозділах та визначає їх функціональні обов’язки.
Забезпечує розроблення, впровадження, функціонування та корегування
СУОП у ВНЗ, не дозволяє проведення навчально-виховного процесу та
виконання інших робіт за наявності шкідливих та небезпечних умов для
здоров’я працівників, студентів, аспірантів.
Затверджує посадові інструкції керівників структурних підрозділів,
посадових осіб з обов’язковим блоком питань організації охорони праці.
Затверджує положення, переліки та інші нормативні документи з
охорони праці, що регламентують стан безпеки та гігієни праці в вищих
медичних навчальних закладах.
Організовує укладання колективного договору (один раз на два роки),
що містить розділ з охорони праці, та забезпечує його виконання.
Створює, затверджує склад та контролює роботу постійно діючої
технічної комісії з уведення в експлуатацію нових, реконструйованих
навчальних приміщень і обладнання.
Повідомляє органи державного нагляду за охороною праці про всі
нещасні випадки, що трапилися з працівниками
вищого медичного
навчального закладу.
Сповіщає МОН та МОЗ України протягом доби про кожний груповий
нещасний випадок або випадком зі смертельним наслідком, що трапився зі
студентом, слухачем, аспірантом, працівником ВНЗ під час навчальновиховного процесу, на виробництві та в побуті.
Забезпечує виконання законодавчих, нормативно-правових актів,
наказів, рішень, розпоряджень, інструктивних матеріалів питань охорони
праці Міністерства освіти і науки України, контролює виконання заходів з
охорони праці колективного договору, пропозицій профспілкового комітету з
покращення умов праці у навчальному закладі.
Створює комісію з розслідування нещасних випадків, що сталися з
учасниками навчально-виховного процесу та іншими працівниками ВМНЗ,
контролює хід розслідування, затверджує комплексні заходи щодо
запобігання травматизму й захворюваності в медичному ВНЗ.
2.
Обов’язки з охорони праці Заступника керівника (проректора
ВМНЗ). Відповідає за належну організацію роботи з охорони праці в
медичному навчальному закладі згідно з чинним законодавством,
міжгалузевими й галузевими нормативними, інструктивними та іншими
документами з охорони праці, Положенням про СУОП.
Організовує розроблення та впровадження заходів щодо створення
безпечних і здорових умов проведення навчально-виховного процесу.
215
За дорученням ректора затверджує посадові інструкції керівників
структурних підрозділів.
Контролює роботу постійно діючої технічної комісії з уведення в
експлуатацію нових навчальних приміщень і обладнання, затверджує акти їх
приймання.
Контролює з боку адміністрації виконання колективного договору,
роботу комісії з перевірки готовності навчального закладу до нового
навчального року, виконання законодавства, НПАОП (нормативно-правові
акти охорони праці), а також виконання профілактичної роботи щодо
запобігання травматизму, зниження захворюваності серед учасників
навчально-виховного процесу.
Контролює періодичність проходження навчання з питань охорони
праці учасниками навчально - виховного процесу.
Бере участь в організації та проведенні адміністративно-громадського
контролю за станом охорони праці, відповідає за правильне та своєчасне
розслідування нещасних випадків з учасниками навчально-виховного
процесу, аналізує обставини нещасних випадків.
3.
Обов’язки з охорони праці декана. Відповідає за безпеку
працівників, студентів та аспірантів під час проведення навчально-виховного
процесу на факультеті.
Забезпечує проведення навчальних занять, практичного навчання
студентів, роботу в наукових гуртках, контролює періодичність переглядання
інструкцій з охорони праці та інструкцій з пожежної безпеки, що
регламентують безпеку виконання робіт у лабораторіях та під час
проходження практик, узгоджує з службою охорони праці вищого
навчального закладу та подає на затвердження ректору ВНЗ.
Контролює умови проживання та безпеку учасників навчальновиховного процесу в гуртожитках вищого медичного навчального закладу.
Терміново повідомляє ректору, начальнику відділу охорони паці про
кожен нещасний випадок, що трапився з науково-педагогічним працівником,
студентом чи аспірантом під час навчально-виховного процесу, бере участь у
розслідуванні нещасних випадків.
4.
Обов’язки з охорони праці завідувача кафедри. Несе
відповідальність за створення здорових, безпечних умов проведення
навчально-виховного процесу на кафедрі, вносить питання охорони праці в
навчальні програми, методичні рекомендації до лабораторних робіт, курсових
і дипломних проектів; організовує розроблення і періодичний перегляд
інструкцій з охорони праці та інструкцій з безпеки, узгоджує їх із службою
охорони праці навчального закладу та подає на затвердження керівнику;
проводить з кожним працівником кафедри інструктажі з охорони праці,
оформляє у журналі відповідно до Типового положення, організовує
проведення із студентами інструктажів з охорони праці, забезпечує навчання
і перевірку знань з охорони праці студентів, курсантів, які працюють в умовах
підвищеної небезпеки; повідомляє керівника та службу охорони праці
216
навчального закладу про кожний нещасний випадок, що трапився під час
навчально-виховного процесу; бере участь у його розслідуванні та здійсненні
заходів щодо усунення причин, що призвели до нещасного випадку.
Матеріали для самоконтролю:
А. Завдання для самоконтролю:
1. Складіть перелік можливих шкідливих чинників, які діють в лекційній
аудиторії, навчальній кімнаті чи фізичній, хімічній, мікробіологічній та інших
лабораторіях кафедр ВНМЗ.
Б. Задачі для самоконтролю:
1. Вкажіть вимоги безпеки і охорони праці при роботі в операційному
блоці.
2. Вкажіть вимоги безпеки і охорони праці при роботі в інфекційному
відділенні.
3. Вкажіть вимоги до техніки безпеки і охорони праці при роботів
патологоанатомічних відділеннях і моргах.
7. Рекомендована література.
Основна:
1. Охорона праці в медичній галузі: навч.-метод. посіб. /О.П.
Яворовський, М.І. Веремей, В.І. Зенкіна та ін. – К.: ВСВ «Медицина», 2011.
2. Гігієна праці: підручник /Ю.І. Кундієв, О.П. Яворовський,
А.М.Шевченко та ін.; /за ред. Ю.І. Кундієва, О.П. Яворовського. – К.: ВСВ
«Медицина», 2011. – 904с.
3. Гігієна та охорона праці медичних працівників. Навчальний посібник
/За ред. В.Ф.Москаленка, О.П. Яворовського. – К.: «Медицина», 2009. – 176 с.
4. Безпека життєдіяльності, основи охорони праці: навч. посіб. / О.П.
Яворовський, В.М. Шевцова, В.І Зенкіна та ін. /За заг. ред. О.П. Яворовського.
– К.: ВСВ «Медицина». 2015.
Додаткова:
1. Кречковский Е.А., Матяшин И.М., Никберг И.И. Санитарногигиеническое обеспечение хирургических отделений больниц.- К.: Здоров’я,
1981.
2. Вимоги з охорони праці для рентгенодіагностичних кабінетів//
Охорона праці. - №5. – 2015.
3. Постанова Кабінету Міністрів України від 11.07.2001 № 790
«Програма профілактики ВІЛ-інфекції в Україні».
4. Hаказ Держнаглядохоронпраці України № 255 від 15.11.04 “Типове
положення про службу охорони праці”.
5. ДБН В.2.2-10-2001 «Будинки і споруди. Заклади охорони здоров’я»,
затв. наказом Держбуду України від 04.01.2001 року № 2.
6. ДНАОП 9.1.50-6.04-91 «Методичні рекомендації щодо поліпшення
умов праці медичних працівників, які зайняті ультразвуковою діагностикою».
217
7. Наказ МОЗ України Про затвердження Державних санітарних правил
і норм «Гігієнічні вимоги до влаштування та експлуатації рентгенівських
кабінетів і проведення рентгенологічних процедур» від 04.06.2007 № 294.
8. Операційний блок: охорона праці та техніка безпеки // Організація
охорони праці. - 2017. Джерело: https://www.sop.com.ua/article/311-qqq-17-m411-04-2017-operatsyniy-blok-ohorona-prats-ta-tehnka-bezpeki?ustp=F
9. Основи законодавства України про охорону здоров'я, від 15 грудня
1992 року (згідно з Постановою Верховної Ради України від 19 листопада 1992
року N 2802-XII)
10. Наказ МОЗ України від 16.08.2010 року № 684 «Про затвердження
Стандарту інфекційного контролю за туберкульозом в лікувальнопрофілактичних закладах, місцях довгострокового перебування людей та
проживання хворих на туберкульоз», зареєстрований Міністерством юстиції
України за № 803/18098 від 10.09.2010
218
тема
НЕБЕЗПЕЧНІ ІНФЕКЦІЙНІ ЗАХВОРЮВАННЯ В
РОБОТІ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ
219
1. Актуальність теми
Інфекційні хвороби залишаються актуальною проблемою у всіх країнах
світу і у ХХI столітті становлять загрозу подальшому розвитку людства.
За даними ВООЗ, смертність хворих унаслідок інфекційних хвороб
займає друге місце у світі.
В Україні на інфекційні хвороби щороку хворіють від 616 тисяч до понад
мільйона осіб (без урахування грипу та ГРВІ), що значно перевищує
захворюваність у провідних країнах Європи.
Загрозливою є ситуація щодо ВІЛ-інфікованих, з початку епідемії 1981 р. в світі
інфікувалося ВІЛ від 63 до 89 млн. За останні 10 років рівень хворих на СНІД у світі
зріс майже у 120 разів, число ВІЛ-інфікованих – у 6,9 разів. В Україні тільки за 2016
рік зареєстровано 17066 нових випадків ВІЛ-інфекції. Померло від СНІДу 3 253 осіб.
Актуальною є поширеність у світі й гемо контактних вірусних гепатитів.
У світі проживає 257 млн. людей, інфікованих вірусом гепатиту В (ВГВ). Від
патології, пов'язаної з гепатитом В, 2015 року померло в світі 887 тисяч людей.
За даними ВООЗ, 71 млн людей у світі хворіють на хронічний вірусний гепатит
С (ВГС). Близько 400 тисяч людей щорічно помирає від хронічного ВГС та
його наслідків. Він посідає на перше місце серед причин пересадки печінки
внаслідок тяжких наслідків захворювання — декомпенсованого цирозу і
гепатоцелюлярної карциноми.
Значною соціальною проблемою залишається проблема захворюваності
на туберкульоз.Захворюваність населення України на туберкульоз за 2016 рік
становила 67,6 випадків на 100 тисяч населення. Щороку в Україні помирає
від цієї хвороби від 10 до 11 тис. хворих на туберкульоз (понад 30 чоловік на
день).
Серед медичних працівників поширені й інші інфекційні захворювання, але найбільше
значення мають туберкульоз, ВІЛ-інфекція/СНІД і гемоконтактні вірусні гепатити.
Туберкульоз в Україні посідає 1 місце серед професійних захворювань медичних
працівників.
У зв’язку з цим знання з охорони праці є вкрай важливими та
актуальними для лікарів.
2. Конкретні цілі
1. Розглянути виробничі ситуації і механізми можливого зараження
медичних працівників небезпечними інфекційними захворюваннями.
2. Розглянути напрямки і конкретні заходи профілактики зараження
небезпечними інфекційними захворюваннями медичних працівників, які
визначені законодавчо.
3.Базові знання, вміння, навички, необхідні для вивчення теми
(міждисциплінарна інтеграція)
220
Назви попередніх
дисциплін
Анатомія людини
Медична біологія
Медична хімія
Мікробіологія,
вірусологія і
імунологія
Отримані навички
Аналізувати інформацію про будову тіла людини,
органи і фізіологічні системи, які вражаються
мікобактерією туберкульозу, вірусом імунодефіциту
людини, вірусами гепатиту В та С.
Знати будову і функції клітини, колообіг речовин у
природі, основи екології, цитології, паразитології,
генетики, молекулярної біології.
Знати класи хімічних речовин, які виступають
дезінфектантами. Розуміти хімічні механізми
дезінфікуючої дії.
Знати будову бактерій та вірусів (зокрема,
мікобактерії туберкульозу, вірусу імунодефіциту
людини, вірусів В та С), їх чутливість до фізичних,
хімічних, біологічних чинників.
4. Завдання для самостійної роботи під час підготовки до заняття
4.1.
Перелік основних термінів, параметрів, характеристик, які
повинен засвоїти студент при підготовці до заняття
Термін
Інфекційний
процес
Вірусний
гепатит
(ВГВ)
Вірусний
гепатит
(ВГС)
Туберкульоз
(ТБ)
ВІЛ-інфекція
СНІД
Епідемічний
процес
Визначення
Розвиток комплексу фізіологічних і патологічних реакцій,
спрямованих на відновлення гомеостазу. Умови розвитку
інфекції: патогенність, кількість збудника, шляхи і місце
проникнення в організм, швидкість розмноження
Поширене інфекційне захворювання, збудником якого є
В вірус гепатиту В (HBV).
Надзвичайно поширене інфекційне захворювання,
С збудником якого є вірус гепатиту С (НСV).
Поширене інфекційне захворювання збудником якого є
Mycobacterium tuberculosis.
Соціально небезпечне інфекційне захворювання, що
розвивається
внаслідок
інфікування
вірусом
імунодефіциту людини (ВІЛ)
Сукупна назва уражень, що розвиваються на III-IV
клінічних стадіях ВІЛ-інфекції.
Включає три взаємозв'язані компоненти:
1) джерело інфекції; 2) механізм, шляхи і чинники передачі
збудника; 3) сприйнятливий організм або колектив.
Відсутність одного з компонентів перериває перебіг
221
Епідемія
епідемічного процесу
(Epideтos (грецьк.) – поширення серед народу) – це така
інтенсивність епідемічного процесу, коли рівень
захворюваності на інфекційну хворобу значно перевищує
той рівень захворюваності, що переважно реєструється в
даній місцевості за певний період.
4.2. Теоретичні питання до заняття:
1. Захворюваність медичних працівників на інфекційні хвороби на
сучасному етапі.
2. ВІЛ-інфекція /СНІД. Визначення. Особливості епідемічного процесу.
3. Заходи щодо профілактики ВІЛ-інфекція / СНІД. Біоетичні та правові проблеми
профілактики та лікування ВІЛ-інфікованих.
4. Післяконтактна профілактика (ПКП) ВІЛ-інфекції.
5. Надання допомоги після випадкового контакту з кров’ю хворого з
позитивним ВІЛ-статусом.
6. Заходи безпеки під час роботи з ВІЛ-інфікованим матеріалом.
7. Засоби профілактики під час надання медичної допомоги хворим і під
час роботи з біоматеріалом.
8. Реєстрація аварій, спостереження за потерпілими та заходи щодо
запобігання професійному зараженню.
9. Вірусні гепатити з гемоконтактною передачею. Визначення,
особливостей епідемічного процесу.
10. Профілактика інфікування вірусами гепатитів В і С та
імунопрофілактика при контакті із біологічним матеріалом хворого на гепатит
В або С.
11. Туберкульоз. Визначення. Особливості епідемічного процесу.
12. Епідемічна ситуація з туберкульозом у світі і в Україні.
13. Потенційна професійна небезпека лікаря-фтизіатра.
14. Профілактика туберкульозу. Національна програма боротьби із
захворюваністю на туберкульоз.
4.3. Практичні роботи (завдання), які виконуються на занятті
1. Ознайомитися із методичними вказівками до даної теми, змістом
теми.
2. Вирішити ситуаційні задачі:
Задача
На обличчя лікаря, який обстежував пацієнта, випадково, під час кашлю
хворого, потрапили краплі слизу з домішками крові. Лікар не користувався
індивідуальною маскою.
Які дії слід негайно провести лікарю?
5. Зміст теми.
Захворюваність медичних працівників на інфекційні хвороби на
сучасному етапі.
222
Медичні працівники згідно з показниками загальної захворюваності
посідають п’яте місце серед представників основних галузей промисловості
України.
Захворюваність медичних працівників на інфекційні хвороби впродовж
кількох десятиліть має тенденції до зростання.
Значною соціально-медичою проблемою залишається захворюваність
на туберкульоз. За різними даними в Україні на обліку знаходиться більш ніж
700 тисяч хворих, з яких 120 тисяч – з активною формою.
Значна поширеність у світі вірусних гепатитів – на земний кулі
нараховується понад 300-400 млн. носіїв вірусу гепатиту В, від захворювань
ним щорічно гинуть 2 млн. людей.
Загрозливою є ситуація щодо ВІЛ-інфікованих, за останні 10 років
рівень ВІЛ-інфікованих зріс у 6,9 разів.
В Україні нині спостерігають епідемію СНІДу. Щодо епідемії ВІЛінфекції, то розрізняють:
1. Низький рівень – поширеність ВІЛ -інфекції постійно не перевищує
5,0% у будь-якій окремо взятій групі населення.
2. Концентрована стадія – поширеність ВІЛ-інфекції постійно
перевищує 5,0 % у одній окремо взятій групі населення і менше ніж 1,0 %
серед вагітних у міськ