Національний університет «Києво-Могилянська академія» Факультет гуманітарних наук Кафедра загального та слов’янського мовознавства Словник зі вступу до мовознавства студентки 1 р. н. спеціальності «філологія» Перев’язко Валерії Викладач: Лучик В.В., д-р філол. наук, проф. Київ – 2016 Аглютинація – творення в мовах граматичних форм і похідних слів приєднанням до кореня або основи слова афіксів, що мають одне граматичне значення. Адстрат – ознаки мовної системи, що виявляють тривалий вплив однієї мови на іншу в процесі контактування різних етносів. Акомодація – зміна одного звука під впливом іншого, сусіднього; часткове пристосування сусідніх звуків. Активна лексика – часто- і загальновживані слова. Аломорф – лінгвістичний термін, на позначення варіантів морфеми, які можуть мати різні варіанти вимови та написання, без зміни їх значення. Алофон – варіант фонеми, обумовлений конкретним фонетичним оточенням. Алфавіт – сукупність букв якогось розташованих у історично усталеному порядку. фонографічного письма, Антитеза – зіставлення протилежних явищ, образів для посилення враження. Антоніми – різні за звучанням слова, які мають протилежні, але співвідносні значення. Антропоніми – офіційні й неофіційні власні назви людини. Апелятиви – загальні назви, спільні назви однорідних реалій. Арготизми, арґо – спеціальні слова й вирази, типові для якогось соціального прошарку, вживані з метою засекречення комунікації Артикль – визначник, службова частина мови, яка визначає деякі особливості іменника, з яким пов'язана в реченні: відмінок, множину або однину, визначеність або невизначеність. Артикуляційна база – сукупність артикуляційних навичок, характерних для певної мови. Артикуляція – робота органів мовлення або сукупність їхніх порухів при вимові певного звука. Асиміляція – артикуляційне уподібнення одного звука до іншого в мовленнєвому потоці в межах слова або словосполучення. 2 Вампум (письмо) – це пояс або жезл із прикріпленими до нього різними за кольором і розміром черепашками. Інформацію передають порядком розташування, способом поєднання і кольором черепашок. Варіації фонем – індивідуальні, територіальні й позиційні видозміни фонем, які не впливають на смисл, не утруднюють сприймання. Векторні антоніми – виражають протилежну спрямованість дій, ознак, властивостей. Вербоїди — гібридні слова, які мають ознаки дієслова та якихось інших частин мови. До них належать інфінітив, супін (був у латинській і старослов'янській мовах) та герундій англійської мови, в яких поєднані властивості дієслова та іменника, а також дієприкметник, який має властивості дієслова (стан, вид, час) та прикметника (рід, відмінок), і дієприслівник, в якому поєднані властивості дієслова (вид, стан) і прислівника (виражає дію як ознаку іншої дії). Вільне значення слова – значення, вживання якого не має жодних, крім логічних обмежень. Власні назви (оніми) – індивідуальні найменування окремих одиничних об’єктів. Внутрішньолінгвальні (інтролінгвальні) чинники – чинники, які є в самій мові формують її особливості (розвиваються за внутрішніми законами), наприклад, зникнення дифтонгів, тощо. Вокалізм – система голосних. Волюнтативна функція мови – функція волевиявлення. Гаплологія – випадіння внаслідок дисиміляції одного з двох сусідніх однакових або подібних складів. Генеалогічна класифікація мов – вивчення і групування мов світу на основі споріднених зв’язків між ними (спільного походження від прамови). Герундій – одна з наявних у деяких мовах (таких як, як англійська, французька, латинська тощо) безособових форм дієслова (віддієслівний іменник). Герундій в українській мові ідентичний дієприкметнику. Герундій в англійській мові поєднує властивості дієслова та іменника. 3 Гетерогенні омоніми – омоніми, які виникли внаслідок збігу етимологічно різних слів. Гіперо-гіпонімія – родо-видові відношення в лексико-семантичній системі. Гіпероніми – родові слова. Гіпоніми – видові слова. Градуальна опозиція – опозиція, в якій члени характеризуються різним ступенем однієї й тієї самої ознаки. Граматика – термін, який вживається в двох пов'язаних значеннях: як будова мови і як розділ мовознавства, що вивчає граматичну будову мови. Графіка – 1) сукупність усіх засобів письма 2) розділ мовознавства, який вивчає співвідношення між графемами і звуками. Дедукція – метод дослідження, який полягає у виведенні із загальних положень як істинних часткових нових положень. Діалект – різновид певної мови, який є засобом спілкування людей, тісно пов’язаних територіально, соціально або професійно (територіальний діалект, соціальний діалект). Діахронія – 1) історичний розвиток мови; 2) дослідження мови в часі, в її історичному розвитку. Діереза – викидання звука чи складу в слові для зручності вимови (користний – корисний). Ділімітативна функція – функція, яка вказує на межі слова чи морфем. Дивергенція – історичний процес розвитку мови, внаслідок якого вона розпадається на дві або більше мов (перетворення її діалектів на окремі мови) або ж її мінімальні одиниці (фонеми) розпадаються на дві чи більше фонем (перетворення варіантів фонеми на окремі фонеми). Дисиміляція – розподібнення артикуляції двох однакових або подібних звуків у межах слова, втрата ними спільних фонетичних ознак (кто-хто). Дистинктивна функція – смисло- і форморозрізнювальну функція. Диференційні ознаки – ознаки фонеми, за якими розрізняють значення слів чи морфем. 4 Жаргонізми (сленгові слова) – слова, властиві розмовній мові людей, пов’язаних певною спільністю інтересів. Діалектизми – слова, які вживають на певній території. Евфемізми – слова або вислови, які вживають замість заборонених слів. Еквівалентна (рівнозначна) опозиція – опозиція, в якій обидва члени рівноправні. Екзотизми – слова, які позначають властиві іншим народам або країнам поняття. Екскурсія (приступ) – початковий рух органів мовлення, підготовка органів мовлення до вимови звука. Експресивна функція мови – функція самовираження, створення образу мовця, автора. Екстралінгвальні чинники – позамовні чинники, наприклад, суспільноекономічний розвиток, історичний розвиток, фізико-географічні, тощо. Емотивна функція мови – функція вираження почуттів, емоцій. Енклітики – ненаголошені слова, що стоять після наголошених, утворюючи з ними одне фонетичне ціле. Епентеза – поява у словах додаткового звука. Естетична функція мови – функція вираження прекрасного, виховання естетичного смаку. Етимологія – розділ мовознавства, який вивчає первинну семантику, походження й етапи розвитку слів та морфем. Закон відкритого складу – об’єктивно сформована фонетична закономірність, поєднання звуків в одному складі за принципом висхідної звучності, внаслідок чого всі склади виявляються відкритими (закінчуються на голосний або складотворний сонант). Замикання – синтаксична побудова, яка вимагає дистантного розташування найтісніше пов'язаних слів. Звуження лексичного значення – розвиток значення слова, внаслідок якого слово називає лише частину предметів чи явищ, які відображало його попереднє значення. 5 Звук – найменша неподільна одиниця мовлення, яка утворюється апаратом мовлення, має фізичну природу і виконує в мові певну функцію. Зв’язане значення синтагматичних умов. – значення, яке реалізується за певних Знак – матеріальний, чуттєво сприйманий предмет, який є представником іншого предмета і використовується для отримання, зберігання і передавання інформації. Зооніми – клички тварин. Значення слова – відображення в слові певного явища об’єктивної реальності. Ідеографія – письмо графічними знаками, що позначають поняття. Ідіоми – фразеологічні зрощення. Індоєвропейські мови – родина споріднених мов, до якої входять індійська, іранська, слов’янська, балтійська, германська, романська, кельтська, грецька, албанська, вірменська групи мов. Індукція – метод наукового дослідження способом логічного умовиводу, де на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне. Ініціаль – наростання звучності до вершини. Інтонація – рух, зміна, динаміка тону, що супроводжує висловлювання, ритміко-мелодійний малюнок мовлення. Історизми – слова, які вийшли з ужитку у зв 'язку зі зникненням позначуваних ними понять. Історичні зміни звуків – зміни, які відбувалися раніше у фонетичній системі певної мови у зв’язку з дією у ній відповідних фонетичних законів. Квізісинонімія = гіперо-гіпонімія. Клітики – слова, які зберігаючи смислову самостійність, втрачають наголос і примикають до інших слів, об’єднуючись із ними спільним наголосом. Вирізняють проклітики, які приєднуються до наступних слів і енклітики, що стоять після наголошених слів. Когнітивна лінгвістика – мовознавчий напрям, в якому функціонування мови розглядається як різновид когнітивної (пізнавальної діяльності), а 6 когнітивні механізми та структури людської свідомості досліджуються через мовні явища. Комбінаторні зміни – такі зміни, які зумовлені взаємодією суміжних звуків і накладанням ескурсій наступного звука на рекурсію попереднього. Комлементарні антоніми – антоніми, які доповнюють один одного до родового і є граничними за своїм характером, у них нема середнього, проміжного члена. Конвергенція – збіг двох чи більше звуків мови в один звук; зближення і збіг двох мов унаслідок контактування. Конверсиви – слова, які передають двобічні суб’єктно–об’єктні відношення в лексико-семантичній системі. Конверсія – спосіб вираження суб’єктно-об’єктних відношень в еквівалентних за змістом реченнях. Конотативне значення слова – додаткове значення слова, відмінки, які накладаються на основне значення, оцінка денотата (предмета як об’єкта називання певним іменем). Консонантизм – система приголосних. Контрадикторні антоніми – такі антоніми, коли один зі членів утворююється за допомогою префікса не- і не має точної визначеності. Контрарні антоніми – виражають якісну протиставленість і утворюють градуальні опозиції. Корелятивна опозиція – опозиція, члени якої різняться тільки однієї ознакою, а за іншими ознаками збігаються. Кульмінація (витримка) – положення органів мовлення в момент вимовляння звуків. Лексема – слово як сукупність усіх його форм і значень, як структурний елемент мови. Лексикографія – наука про укладання словників. Лексикологія – розділ науки про мову, який вивчає лексику (словниковий склад мови). 7 Лексико-семантичне поле – сукупність паридигматично пов’язаних лексичних одиниць, які об’єднані спільністю змісту (іноді й спільністю формальних показників) і відображають поняттєву, предметну й функціональну подібність позначуваних явищ. Лексичне значення – вираження поняття, яке становить суть узагальнюючої функції слова. Є концептуальне значення (відображення явища дійсності), конотативне значення (надає емоційні, експресивні, стилістичні «додатки»), контекстуальне, денотативне (віднесеність слова до предмета), сигніфікаційне (віднесеність слова до поняття), структурне (співідношення слова з іншими словами в лексичній системі), та інші. Літературна вимова – така вимова, яка ґрунтується на врахуванні фонетичних законів тієї чи іншої мови, характерних для неї комбінаторних та позиційних змін. Літературна мова – унормована форма загальнонародної мови, яка характеризується існуванням усного і писемного варіантів, розвинутої системи стилів і обслуговує усі сфери діяльності суспільства. Метамовна функція мови – функція використання мови для опису іншої мови, тобто спеціальної наукової мови (метамова фізики, хімії, кібернетики, логіки, тощо). Метатеза – взаємна перестановка звуків або складів у межах слова. Метод – спосіб пізнання об’єкта дійсності за допомогою узагальненої сукупності теоретичних засад, прийомів, методик дослідження. Метод лінгвістичної географії – вивчає територіальне поширення діалектних та ономастичних явищ певної мови з нанесенням їх умовними знаками на окрему карту (прийом картографування). Методологія – сукупність методів і прийомів дослідження, що їх застосовують у будь-якій науці відповідно до специфіки об’єкта її пізнання, вчення про методи й прийоми пізнання світу. Мислення – узагальнене й абстрактне відображення мозком людини явищ дійсності в поняттях, судженнях й умовиводах. Міжмовні омоніми – слова двох мов, які мають однакову чи майже однакову форму, але різняться значенням. 8 Мова – це суспільне явище, система фонетичних, лексичних та граматичних засобів, найважливіший засіб спілкування поміж людьми, знаряддя творення, оформлення та вираження людської думки. Налічують від 2500 до 5000 мов, деякі вчені налічують до 7000 мов. Мовлення – конкретно застосована мова, засоби спілкування в їхній реалізації. Мовленнєві форманти – форманти, якими розрізняються мовленнєві звуки. Мовна політика – сукупність ідеологічних принципів і практичних дій, спрямованих на регулювання мовних відносин у країні або на розвиток мовної системи у певному напрямі. Мовна сім’я – сукупність мов, основою яких є одна прамова. Мовознавство – наука про мову, її суспільну природу, будову, закони функціонування та розвиток загалом і мови світу як її представників. Наголос – виділення в мовленні певної одиниці в ряду однорідних одиниць за допомогою фонетичних засобів. Назалізація – артикуляція звуків мовлення, при якій опускається увула і струмінь повітря виходить через ніс. Народна етимологія – надання слову невідомого походження генетично не виправданої внутрішньої форми під асоціативним впливом етимологічно прозорого слова. Недиференційні (інтегральні) ознаки – ознаки фонем, які не розрізняють значень слів чи морфем. Неологізми – нові слова, що виникли за пам'яті людей, які їх використовують. Нормативно – стилістичний метод – метод , суть якого у вивченні класифікації мовних одиниць у відповідності до певних стилів. Обертони – тони, які накладаються на основний тон і є вище від нього, таким чином утворюючи тембр. Оказіоналізми – авторські неологізми. 9 Оксиморон – поєднання контрастних за змістом понять, що разом дають нове уявлення. Омографи – слова, які пишуться однаково, а вимовляються по-різному. Омоніми – слова, які звучать однаково, але мають різні значення. Повні омоніми ті, які мають абсолютний збіг форми при їх змінюванні, а неповні омоніми збігаються не в усіх формах. Гомогенні омоніми – виникли внаслідок розпаду одного слова на два, а гетерогенні виникли внаслідок збігу етимологічно різних слів. Омофони – слова, які вимовляються однаково, але різняться написанням. Омоформи – слова, в яких збігаються тільки окремі форми. Ономасіологія – теорія номінації; один із двох аспектів семантики (поряд з семасіологією), який вивчає власні назви, їхню будову, системну організацію, функціонування, розвиток і походження. Ономастика – наука про власні назви. Описовий метод – метод планомірного аналізу мовних одиниць, їх інвентаризації та систематизації, з’ясування особливостей будови і функціонування з урахуванням різних перехідних випадків. Опрощення – історична зміна у структурі слова, унаслідок якої раніше членована на морфеми основа стає нечленованою, перетворюючись на кореневий морф (жи-р, на-род, жи-в-іт, по-душ-к-а, пи-р, вік-н-о). Орфографія – система правил відтворення звукового мовлення на письмі; розділ мовознавства , який розробляє і досліджує систему правил правописання. Орфоепія – 1) вимова, яка відповідає прийнятим у мові нормам (сукупність вимовних норм) ; 2) розділ мовознавства, який встановлює систему вимовних норм. Палаталізація – пом’якшення приголосного у певних фонетичних позиціях унаслідок додаткового підняття середини спинки язика до піднебіння. Палеографія – наука, яка вивчає графічний аспект письма. 10 Паригматичні відношення – це відношення між словами на основі спільності або протилежності їх значень. Пасивна лексика – рідковживані (вузьковживані, нечастотні) слова, якими переважно є застарілі слова, слова, які тільки-но з’явилися в мові, професіоналізми, екзотизми, жаргонізми, арготизми. Переносне вживання (оказіональне значення) загальноприйняте вживання слова в певному контексті. – випадкове, не Переносне значення слова – вторинне значення, яке опосередковано через прямі значення називає явища дійсності. Перерозклад – історична зміна, у результаті якої відбувається перерозподіл морфемного матеріалу у середині слова при збереженні його основою похідного (мотивованого) характеру. Письмо – знакова система фіксації мови на площині за допомогою умовних графічних елементів для передавання інформації на віддалі і закріплення її у часі. Піктографія – відображення змісту повідомлення у вигляді малюнка або послідовності малюнків. Позиційні зміни – такі зміни, які залежать від позиції звуків у мові, а не від того, якими є сусідні звуки. Полісемія – наявність різних лексичних значень у одного й того ж слова відповідно до різних контекстів. Багатозначність виникає за рахунок перенесення назви з одного предмета на інший, є три типи перенесення: за подібністю, за суміжністю, за функцією. Поліфтонги – декілька голосних, що існують в межах одного складу. Поняттєве мислення – здійснюється за допомогою мови. Порівняльно-історичний метод – система наукових прийомів визначення генетичних відношень між мовами і відтворення (реконструкції) доісторичного розвитку мов та їхніх прамов на підставі виявлених конкретних ознак звукової спорідненості семантично тотожних чи близьких морфем порівнюваних мов. Прагматична функція мови – функція, що вказує на ставлення мовця до висловленого. 11 Прамова – мова, з діалектів якої виникла група (сім'я) споріднених мов. Праслов’янська мова – спільна для давньослов'янських племен моваоснова. Привативна опозиція – опозиція, в якій один член має якусь ознаку, а інший її не має. Прилягання – зв'язок між словами в словосполученні, який виражається позиційно (порядком слів) або інтонаційно. Проклітики – ненаголошені лексичні слова, які стоять перед наголошеним лексичним словом і утворюють з ним єдиний звукокомплекс. Просторічна лексика – слова, які вживають у літературній мові з метою зниженої, грубуватої оцінки певних явищ чи предметів. Протеза – поява перед голосним, що стоїть на початку слова, приголосного для полегшення вимови. Професіоналізми – слова, що їх уживають люди, об’єднані певною виробничою діяльністю, тобто слова, притаманні мовленню представників певної професії. Пряме значення слова – значення, які безпосередньо називають явища дійсності. Репрезентативна функція мови – функція позначення світу речей. Редукція – ослаблення вимови ненаголошених голосних, результатом якого є їхня якісна видозміна або повне зникнення. Рекурсія (відступ) – повернення органів мовлення у вихідне положення. Рівні мови – мова має чотирирівневу (чотириярусну) будову. Найнижчим рівнем є фонологічний, далі йде морфологічний, відтак лексикосемантичний, і найвищим рівнем є синтаксичний. Кожен рівень має свою одиницю: фонологічний — фонему, морфологічний — морфему, лексикосемантичний — лексему (слово), синтаксичний — речення. Розширення лексичного значення – розвиток значення слова, за якого кількість позначуваних ним предметів (явищ) зростає, а зміст значення збіднюється. 12 Семантичні (ідеографічні) синоніми – синоніми, які відтінками значень. різняться Семасіологія – наука про значення слів. Семіотика – наука про мову як знакову систему. Сильні позиції - позиції, в яких протиставлення і розрізнення фонем досягають повної сили. Сингармонізм – фонетичний процес, який полягає в тому, що всі голосні в слові стають однорідними за артикуляцією. Синоніми – слова, які мають значення, що повністю або частково збігаються. Абсолютні синоніми повністю збігаються за значенням, часткові не повністю. Синонімічний ряд – сукупність усіх синонімів певного змісту. Синтагматичні відношення – лінійні зв’язки слова, його сполучуваність, контекст. Синтаксично зумовлені значення – значення, які реалізуються тільки в певній синтаксичній позиції. Синтез – метод вивчення об’єкта (тексту) в цілісності, єдності та взаємозв’язку частин, що забезпечує узагальнене його розуміння. Синхронія – 1) стан мови в певний момент її розвитку, в певну епоху; 2) вивчення мови в цьому стані (в абстракції від часового чинника). Склад – звук, звукокомплекс, який виділяється в структурі слова і характеризується наявністю найбільш тонального звука в його вершині. Слабкі позиції – позиції, в яких протиставлення фонем неповне або зовсім зникає (нейтралізується). Сленгові слова = жаргонізми. Слово – основна структурно-семантична одиниця мови, яка співвідноситься з предметами, процесами, явищами дійсності, їхніми ознаками та відношеннями між ними, вільно відтворюється у мовленні й служить для побудови висловлювань. 13 Соціолінгвістичний метод – дослідження соціальних аспектів розвитку мови, її суспільних функцій у синхронії й діахронії, механізмів взаємодії мови й суспільства. Стилістичні (емоційно-експремивні) синоніми – синоніми, які різняться емоційно-експресивним забарвленням. Стилістично забарвлена лексика – лексика, яка вживається в певних стилях. Стилістично нейтральна лексика – слова, які вживаються в усіх стилях мови. Субституція – заміна в запозичених словах чужого звука своїм. Субстрат – залишкові сліди мови місцевого населення мови прийшлого населення, яка витіснила мову-попередницю. Суперстрат – залишкові сліди мови прийшлого населення в мові місцевого населення. Такт (фонетичне слово) – частина фрази, об’єднана одним наголосом і відділяється від інших незначною паузою. Текст – писемний або усний мовленнєвий масив, що становить лінійну послідовність висловлювань, об’єднаних смисловими і формальнограматичними зв’язками в межах спільної теми та сюжету. Теоніми – власні найменування божеств. Термін – спеціальне слово або словосполучення, яке служить точним означенням понять якоїсь галузі науки. Термінознавство – наука, яка вивчає терміни. Типологічне мовознавство – напрям лінгвістики, що досліджує ступінь структурної близькості або розбіжності мов незалежно від наявності чи відсутності генетичних зв’язків між ними. Топоніми – власні географічні назви, особливо назви великих річок (гідроніми), й важливих об’єктів рельєфу – гір, височин, балок, урочищ (ороніми), які зберігають відносну стабільність в мові як постійні знаки орієнтації в просторі, що здатні переходити від одного етносу до іншого без істотних змін у зв’язку з відсутністю лексичного значення. 14 Топоніміка – розділ ономастики, який вивчає власні назви будь-яких географічних об’єктів (топонімів). Транскрипція – спосіб запису усного мовлення з метою найточнішої передачі вимови. Транслітерація – побуквена передача текстів і окремих слів, записаних однією графічною системою, засобами іншої графічної системи. Трифтонг – три голосних, які творять один склад, чим забезпечують свою фонетичну цілісність. Універсалії – спільні ознаки, властиві всім мовам світу. Ускладнення – така історична зміна в морфемному складі слів, у наслідок якої у межах морфемнонечленованих слів починають виділятися ті або інші морфеми. Протилежна опрощенню. Фатична функція мови – контактоустановлювальна функція. Філологія – сукупність гуманітарних наук, які вивчають духовну культуру людства чи окремих народів шляхом мовного і лінгвостилістичного аналізу писемних текстів. Фіналь – затухання звучності після вершини. Фонема – мінімальна звукова одиниця мови, яка служить для розпізнавання й розрізнення значеннєвих одиниць – морфем і слів. Фонематична транскрипція – запис, який передає фонемний склад слів. Цю транскрипцію беруть в косі або ламані дужки. Фонетика – наука, яка вивчає звуки мови. Фонетична транскрипція – спеціальна система письма, яку застосовують для точного відтворення звукового складу слів і текстів мови. Фонетичні закони – закони, що керують регулярними змінами звукових одиниць, їхніх чергувань і сполучень. Фонологія (фукціональна фонетика) – розділ мовознавства, який вивчає фонеми і пов’язані з ними процеси. Фонографія – різновид письма, в якому графічні знаки позначають звуки. 15 Форманти – характерні ознаки спектра, тобто тони звука, які найбільше посилюються впливом резонаторів. Фраза – відрізок мовлення, що становить собою інтонаційно-змістову єдність, виділену з двох боків паузами. Фразеологізми – неподільні, цілісні за значенням сполучення слів, які відтворюються в мовленні. Фразеологічно зв’язані значення – значення слова, які реалізуються лише в певних словосполученнях. Фразеологія – розділ мовознавства, який досліджує фразеологізми; сукупність фразеологізмів певної мови. Чуттєво – образне мислення – мислення конкретними образами, картинами. Штучна мова — це мова, чия фонологія, граматика та/або словниковий запас були цілеспрямовано створені особою чи групою осіб. Це відрізняє штучні мови від мов, які розвивались еволюційно. Штучні мови створюються через багато причин: наприклад, щоб спростити спілкування між людьми (міжнародні мови), щоб додати реалізму вигаданому світу чи з інших естетичних міркувань (вигадані мови), для лінгвістичних експериментів (наприклад перевірки гіпотези Сепіра-Ворфа) чи для мовних ігор. 16
