ВСТУП. НОРМАТИВНА ЕТИКА ТА ОСНОВНІ КРИТЕРІЇ МОРАЛЬНОЇ ОЦІНКИ №1-2
advertisement
Навчально-методична карта заняття 1-2 Навчальна дисципліна: професійна етика. Тема заняття: Вступ. Нормативна етика та основні критерії моральної оцінки. Вид заняття: лабораторне заняття. Мета заняття: обґрунтування й розуміння професійної етиики та моралі як явища загальнолюдського на противагу класовому, національному, корпоративному, як загальнородової базисної основи усіх форм духовного життя. Завдання студентам: Знати: найважливіші морально-етичні вчення; загальні моральні поняття та незмінні ціннісні орієнтири у професійно-соціальній діяльності лікаря ветеринарної медицини; Вміти: аналізувати, синтезувати та використовувати знання найважливіших морально-етичних учень людства у формуванні та спрямуванні свого світосприйняття; виявляти, усвідомлювати і спрямовувати в певне русло кращі якості душі, творчі сили і прагнення відповідно до незмінних ціннісних орієнтацій та загальних моральних понять; застосовувати індивідуальний підхід та знаходити компромісні рішення у процесі професійної діяльності з урахуванням деонтології. Володіти: основними навичками щодо складного процесу професійних стосунків у моральній свідомості та морально-професійних нормах. Міжпредметні зв’язки: біохімія тварин з основами фізичної і колоїдної хімії, анатомія, нормальна і патологічна фізіологія, біохімія, фізика, годівля, латинська мова, цитологія, гістологія, ембріологія. Забезпечення заняття: підручники, методичні рекомендації, настанови, закони, схеми. Наочність: таблиці, малюнки. Технічні засоби навчання: мультимедійна система, ноутбук. Література: Основна: 1. Валюк О. Я. Наукової концепції моралі й моральності / О. Я. Валюк // Збірник наукових праць КПНУ імені Івана Огієнка, Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України Проблеми сучасної психології. – 2010. – Випуск 7. – С. 75–86. 2. Малахов В. А. Етика : Курс лекцій : Навч. посібник / Віктор Малахов. – К. : Либідь, 2001. – С. 41–110. 3. Матвеев П. Е. Этика. Основы общей теории морали : Курс лекций. Ч. 1 / П. Е. Матвеев. – Владим. гос. ун-т. – Владимир, 2002. – С. 15–51. 4. Мовчан В. С. Етика: Навч. посібник / В. С. Мовчан. – 3-тє вид., випр. і доп. – К.: Знання, 2007. – С. 32–44. 5. Тофтул М. Г. Етика : навч. посіб. / М. Г. Тофтул. – К. : ВЦ «Академія», 2006. – 416 с. 6. Малахов В. Етика , К, 2000. - 383 с. 7. Панько І.С. Професійна етика лікаря ветеринарної медицини. К., 1998, - 240 с. 8. Етика: Навч. Посібник , Аболіна, В.В.Єфименко, О.М.Лінчук та ін. К., 1992. 328 с. 9. Степаненко В.Ф. Етика в проблемних і аналітичних задачах: Навч. Посібник. К., 1998. - 270 с. 10. Гусейнов А.А., Апресян Р.Г. Етика. М., 1998. – 472 с. 11. Гусейнов А.А., Ирлиц Г. Краткая история етики. М., 1987. - 589 с. 12. Зеленкова М.Л., Беляева Е.В. Єтика: Учебное пособие и Практикум. Минск, 1997. – 320 с. 13. Рудик С.К. Роль Києво-Могилянської академії у становленні ветеринарної науки і освіти //Вісник аграрної науки. – 1995. – № 12. – с. 99-103. 14. Аскочевский В. Киев с древнейшим его училищем Академією. – К., 1856. – Ч. 1, 2. С. – 566. Додаткова: 1. Гусейнов А.А., Апресян Р.Г. Етика. М., 1998. - 472 с. 2. Зеленкова М.Л., Беляева Е.В. Єтика: Учебное пособие и Практикум. Минск, 1997. 320 с. 3. Рудик С.К. Роль Києво-Могилянської академії у становленні ветеринарної науки і освіти //Вісник аграрної науки. – 1995. - № 12. – с. 99-103. 4. Аскочевский В. Киев с древнейшим его училищем Академією. – К., 1856. – Ч. 1, 2. С. 566. Зміст та хід заняття 1. Організаційна частина (2 хв). Взаємне вітання науково-педагогічного працівника зі студентами. Перевірка присутніх. 2 2. Актуалізація й корекція опорних знань та практичних навиків студентів (5-10 хв) шляхом усного опитування 3-6 студентів з пройденого матеріалу; біжучий тестовий контроль нового матеріалу (5-7 хв). 2.1.Фронтальне бліцопитування, перегляд діафільмів, презентації лекції. 2.2.Усне опитування: 1. Дайте визначення термінам етика. 2. Чому етику вважають філософською наукою? 3. Що таке ідеал? 4. Які етичні вчення Стародавньої Індії Ви можете назвати? 5. Основні складові буддійської етики. 6. Що являє собою ідея “серединного шляху”? 7. Назвіть представників “золотого віку” етико-філософського вчення. 3. Повідомлення теми (2 хв). Слово викладача. 4. Мотивація навчальної діяльності студентів (1-2 хв). 5. Вивчення нового матеріалу (45-50 хв). 5.1. Теоретична частина Тема 1. Вступ. Жодна галузь діяльності людини не оточена таким ореолом поваги, як професія лікаря гуманної чи ветеринарної медицини. Це пояснюється їх здатністю зберігати здоров’я людей і тварин шляхом надання потрібної допомоги хворим. Тому фігура лікаря асоціюється з уявленням про бездоганну моральність, зумовлену його високою професійною ерудицією і майстерністю, здатністю до аналізу, синтезу, лікарського мислення. Професія лікаря, крім спеціальних знань, вимагає ще одного обов’язкового таланту – таланту людяності. Цьому таланту їх навчає професійна етика – наука про моральність як сукупність норм і принципів поведінки людей у суспільстві, її основне завдання – вивчення ставлення лікаря до самого себе, своєї праці, колег і суспільства в цілому, методів формування стійких моральних якостей спеціаліста, встановлення межі між правовою і моральною поведінкою тощо. Етика зародилася і розвивається паралельно з розвитком людського суспільства. Спочатку норми поведінки формувалися стихійно, у процесі конкретних умов життя людини. Відносини в общині, сім’ї закріплювалися в її свідомості як традиції, які 3 поступово перетворювалися у загальноприйняті норми поведінки, суспільну мораль. З появою приватної власності, поділом суспільства на класи та виділенням професій вона стала класовою і професійною. Сфера моральності в процесі розвитку суспільства змінюється безперервно, оскільки, з одного боку, змінюється моральна суть самої людини, а з іншого – розширюється коло питань, що вимагають моральної оцінки. Сьогодні етика не обмежується моральними нормами у сфері індивідуальної поведінки, а охоплює й соціальну суть основних категорій та норм моралі. Етика має свої особливості у людей різних професій, які визначаються специфікою їх роботи. Тому останнім часом і виділяють конкретні види професійної етики: медичну, ветеринарну, юридичну, військову, педагогічну, партійну, спортивну і тощо. До представників зазначених професій суспільство ставить особливі моральні вимоги, оскільки їх трудова діяльність пов’язана з людьми. Професійна етика лікаря ветеринарної медицини за змістом близька до гуманної медицини, але існує цілий ряд відмінностей які пов’язані з обов’язками лікаря ветеринарної медицини, специфіки його роботи і людей, з якими йому доводиться спілкуватися в процесі роботи. Ветеринарна медицина – галузь наукових знань і практичної діяльності людини, спрямована на попередження та боротьбу з хворобами тварин для забезпечення ефективності тваринництва, охорону людей від зооантропонозів (захворювань, спільних для тварин і людей), вирішення ветеринарно-санітарних та екологічних проблем утримання тварин і захисту довкілля від забруднень. Головними завданнями спеціалістів ветеринарної медицини, визначеними Законом про ветеринарну медицину, є: • запобігання заразним хворобам тварин та їх ліквідація у колективних підприємствах, інших сільськогосподарських, підсобних господарствах громадян; • забезпечення виробництва доброякісних щодо ветеринарної санітарії продуктів і сировини тваринного походження; • охорона населення від хвороб, спільних для людей і тварин; • охорона території України від занесення з інших держав заразних хвороб тварин. Мета діяльності лікаря ветеринарної медицини – зберігати, якісно поліпшувати 4 та збільшувати поголів’я тварин і птиці, сприяти зростанню виробництва продуктів тваринництва при одночасному зниженні її собівартості й підвищенні якості. Виконанню зазначених завдань підпорядкована діяльність великої армії спеціалістів ветеринарної медицини. У процесі роботи вони, звичайно, керуються Законом України про ветеринарну медицину. Але в деяких випадках бувають більш вагомими не статутні, а моральні принципи, викладені в Кодексі професійної етики лікаря ветеринарної медицини. Спеціаліст ветеринарної медицини може здійснювати свою діяльність у таких напрямах (кодекс лікаря ветеринарної медицини України): • тваринництво і годівля тварин; • охорона здоров'я тварин, птиці, бджіл, риб; • профілактична і терапевтична ветеринарна медицина; • відтворення тварин; • гігієна, ветеринарна санітарія, ветеринарно-санітарна експертиза і гігієна переробки продуктів тваринництва; • техніко-промислова допомога у виробництві продуктів харчування тваринного походження та ветеринарних препаратів; • транспортування тварин, риб і їх продуктів, ембріонів; • лабораторно-діагностична робота; • участь у розведенні племінних тварин; • прикладна генетика; •наукові дослідження з біології, тваринництва, рибництва, ветеринарії та підготовка лікарів ветеринарної медицини; • екологія, біологія, охорона диких тварин і контроль мікробного забруднення; • постійне навчання, поглиблення знань, передусім із біологічних та ветеринарних наук; • видача відповідних сертифікатів; • адміністрування, планування, статистика й інформатика. Поле діяльності лікаря ветеринарної медицини надто широке. Він може працювати у районних державних підприємствах (лікарнях) ветеринарної медицини, спеціалізованих лабораторіях ветеринарної медицини з дослідження хвороб тварин і районних державних лабораторіях ветеринарної медицини, лабораторіях 5 ветеринарно-санітарної експертизи на ринках, у сільськогосподарських підприємствах різних форм власності, на державних і приватних м’ясопереробних підприємствах, транспорті всіх видів та державному кордоні з підпорядкованими йому прикордонними контрольними пунктами ветеринарної медицини, на біофабриках, в аптеках ветеринарної медицини, на іподромах та ін. Але де б не працював лікар, свої знання і досвід він спрямовує на поліпшення добробуту людей. Сьогодні немає людини, яка прямо чи опосередковано не користувалася б результатами діяльності ветеринарного спеціаліста і не тільки в селі. Міські люди все більше звертаються до природи, утримуючи в своїх оселях собак, котів, декоративних птахів, а на дачних ділянках - і продуктивну худобу та птицю. Тому часто й вони потребують допомоги спеціалістів ветеринарної медицини. У процесі виконання своїх багатогранних службових обов’язків представники ветеринарної професії виступають у ролі лікаря, організатора, пропагандиста, дослідника, державного контролера тощо. Тому їм часто доводиться спілкуватися не тільки зі своїми колегами за спеціальністю, а й з керівниками підприємств, підрозділів, спеціалістами інших галузей, тваринниками господарств та власниками тварин, органами поліції, служби безпеки України і прокуратури, працівниками районних чи обласних органів, а також з багатьма людьми інших установ. У процесі роботи у лікаря формуються з цими людьми не тільки статутні, а й етичні відносини. Лікарська етика є збіркою писаних і неписаних правил поведінки фахівців ветеринарної медицини, відносини їх не тільки до своєї справи, а й між собою, до власнику тварини, тваринництву в цілому, громадському виробництву. Вона, як лікарська мораль, трактує систему норм і вимог до поведінки і морального обличчя лікаря, а також моральним почуттям, які реалізуються в процесі роботи. Етика спеціалістів ветеринарної медицини вивчає закономірності виникнення і розвитку професійної моралі в конкретних умовах, специфічні проблеми і поняття, а також умови формування професійної діяльності у сфері загальних моральних відносин. Тому етика спеціалістів ветеринарної медицини - це специфічний прояв загальної етики в конкретних умовах їх діяльності. Вона вивчає закономірності виникнення і розвитку професійної моралі в конкретних умовах, а саме : • громадські завдання та мету професійної діяльності лікарів, їх роль у соціальному прогресі; 6 • зміст спеціальних принципів і проблем, що виникають при виконанні лікарських обов’язків; • характер впливу моральних принципів на практику професійних відносин. Предметом етики лікаря ветеринарної медицини є вивчення взаємовідносин між лікарем та працівниками тваринництва колективних підприємств та інших форм господарювання, власниками тварин, між лікарем і фахівцями інших галузей, лікарем і керівником господарства, взаємовідносин у середовищі фахівців ветеринарної медицини . Лікарська етика включає також і загальноприйняті етичні категорії боргу, честі і гідності, совісті, щастя. Вони завжди виявляються у ставленні спеціаліста ветеринарної медицини до своєї роботи, професії, до суспільства, трудовому колективу, державі в цілому. Професійна етика спеціалістів ветеринарної медицини визначається в першу чергу їх завданням у розвитку тваринництва. Деонтологічні принципи в гуманітарній та ветеринарній медицині, маючи багато спільного, все ж істотно відрізняються між собою. Якщо в гуманітарній медицині головним завданням етики є охорона психіки хворого для досягнення найбільш повного його одужання та реабілітації, то у ветеринарній - здійснення комплексу заходів, спрямованих на виконання основного завдання тваринників - підвищення продуктивності тварин шляхом своєчасного лікування хворих і запобігання захворювань в господарствах. Тобто, якщо у гуманітарній медицині деонтологія спрямовує зусилля і уміння лікаря на застосування своїх знань і досвіду виключно в інтересах хворої людини, то у ветеринарній медицині деонтологічні принципи використовуються в інтересах як тварин, так і їх власників. Сьогодні особливо зростає роль морального чинника в житті суспільства, в роботі і поведінці кожної людини. Це також стосується і спеціалістів ветеринарної медицини, робота яких складна, неспокійна і ніколи не регламентується рамками звичайного робочого дня. Адже хвороби у тварин виникають в будь-які дні, в будьякий час року. Лікуючи хворих тварин, лікар не вважається з часом. А скільки сили віддає лікар ветеринарної медицини, щоб не допустити на територію господарства або в село інфекційних хвороб? Це стало можливим не тільки завдяки знанням лікаря, але і в результаті дотримання ним морально-етичних принципів. Тому ветеринарна деонтологія передбачає наявності у лікаря як глибоких спеціальних знань, правильне 7 розуміння і виконання ним свого професійного обов’язку, а також і формування у нього багатьох громадянських та особистих якостей, обумовлених загальноприйнятими етичними категоріями обов’язку, честі, совісті, гідності. Ветеринарну етику слід розглядати як специфічний прояв загальної етики в діяльності персоналу ветеринарної медицини. Вона розглядає проблеми обов’язку, честі і совісті фахівців ветеринарної медицини в процесі профілактики хвороб і лікування тварин. Охоплюючи при цьому широке коло питань, етика відображає моральні норми у таких системах, як лікар - керівник - працівники тваринництва; лікар – тварина – його власник; лікар – колектив ветеринарних працівників; лікар – агроном – зооінженер та ін. Необхідність виділення ветеринарної етики визначається специфікою професійної діяльності лікаря. Сьогодні вона набула нових особливостей: змінилися умови годівлі й утримання тварин у господарствах, у зв’язку з чим знизилася резистентність організму. Виникли нові клопоти - як у таких умовах зберегти здоров’я тварин, запобігти виникненню зооантропонозів, не допустити забруднення навколишнього середовища відходами тваринництва і, що надто складно, як ввести всі ці заходи в технологію виробництва продуктів тваринництва при мінімальних додаткових витратах сил та засобів. А такі завдання можна виконати тільки при повному взаєморозумінні спеціалістів ветеринарної медицини та інших галузей знань. Ветеринарна етика, звичайно, пов’язана з компетентністю, рівнем знань, кваліфікацією фахівців ветеринарії. Але не самі по собі моральні якості, а в поєднанні з професійними знаннями, навичками, досвідом, створюють ту домінанту, яка реалізується при виконанні лікарського обов’язку. Питання прав і обов’язків лікаря ветеринарної медицини стоять близько до деонтології, але вимагають і морального, і нормативного регулювання. Та все ж розділити моральні й правові норми здебільшого просто неможливо. Наприклад, право використання нових, ще недостатньо апробованих методів діагностики і лікування є скоріше моральним, оскільки в складних ситуаціях лікар може від них відмовитися. І в той же час службовий обов’язок вимагає від нього застосування всіх можливих заходів для надання допомоги тварині, особливо високоціннї. Робота у фахівців ветеринарної медицини багатопланова і вимагає певної спеціалізації. Це і працівник колективного підприємства ветлабораторії, станції ветсанекспертизи, керівник служби ветеринарної медицини тощо І в кожному випадку, крім загальних 8 моральних принципів, людина для успішного виконання свого боргу користується своїми специфічними для даного виду роботи етичними правилами. Звичайно, успішна робота лікаря ветеринарної медицини залежить від якості підготовки його в вузі. У навчанні і вихованні студента беруть участь викладачі різних кафедр і спеціальностей. Їх важливим завданням, особливо викладачів клінічних дисциплін, є вивчення загальних і спеціальних положень етики спеціаліста ветеринарної медицини з урахуванням завдань і потреб кожної дисципліни. Пропаганда деонтологічних принципів повинна стати невід’ємною складовою ветеринарної освіти. Наша професія - одна з найдавніших, найгуманніших, найзатребуваніших. Рік від року зростає її значимість у суспільстві, адже на нас лежить велика відповідальність за підтримання епізоотичного благополуччя в державі, забезпеченні ветеринарно-санітарного нагляду за якістю сільськогосподарської продукції, здоров’ям тварин і людей. І кожний з нас на своєму робочому місці робить для цього все належне. Чомусь тривалий час вважалося, що спеціалісти ветеринарної медицини працюють з тваринами, а з ними етичні відносини не обов’язкові. Але життя підказало хибність таких поглядів, бо лікар у своїй роботі в основному спілкується з людьми, а з тваринами - лише через людей. З розвитком суспільства, його демократизацією люди все більше вимагають етичного до себе ставлення. Ефективність роботи лікаря ветеринарної медицини залежить від якості підготовки його у вузі та рівня професійного виховання. У навчанні та вихованні студентів беруть участь викладачі різних кафедр та спеціальностей. Їх важливим завданням, особливо викладачів клінічних дисциплін, є опрацювання загальних та спеціальних положень етики з урахуванням завдань і потреб кожної дисципліни. Пропаганда деонтологічних принципів повинна стати складовою ветеринарної освіти. Тема 2. Нормативна етика – це розділ етики, що вивчає зміст понять добра й зла, обов’язку, совісті, відповідальності, честі й гідності та ін., визначає мету вчинків, мотиви поведінки людей тощо. Нормативна етика – це сукупність норм, настанов, вимог моралі, що об’єднані певною філософсько-світоглядною концепцією чи релігійним віровченням і 9 орієнтовані на діяльне, поведінкове їх втілення; розділ теоретичної етики, який досліджує й обґрунтовує подібну сукупність. Перші нормативні моделі моральнісної поведінки, що узагальнювали безпосередній досвід людських стосунків, виступали у вигляді заповітів пращурів, висловів мудреців, повчань пророків. Світоглядне обґрунтування нормативноналежної поведінки складається у філософській думці та світових релігіях. Не завжди пов’язана зі сферою свідомого, відрефлектованого, належного, пошук якого має крайні полюси у вигляді етичного догматизму та етичного релятивізму. Відносність моральних законів в античному світі вперше була осмислена софістами. Виокремлення Аристотелем етики як особливої філософської науки приводить до закріплення за нею нормативної соціально-регулятивної функції. Остання здійснюється за допомогою морального ідеалу, теоретичних обґрунтованих уявлень про нормативно належне. Не актуалізується за умов ціннісних криз, вичерпаності або ослабленості продуктивно-узагальнюючих можливостей повсякденної свідомості й регулятивного потенціалу звичаїв та традицій. За певних умов не тяжіє до побутового повчання, її елементи завжди присутні в моралізаторській літературі. Протягом багатьох століть нормативно-етичні приписи діставали виразне втілення у змісті художніх творів. Упродовж усього розвитку класичної філософії етична нормативність залишалася її істотною темою. Практична філософія виробила широкий діапазон форм - від рапсодичних роздумів ("Досліди" Монтеня) до цілісного систематичного життєвчення ("Етика" Спінози). Категорія "вищого блага" визначала як телеологічно, так і теологічно орієнтовані системи Н.е., проте її зміст пов’язувався з діаметрально протилежними засадами (земне і небесне, сакральне і профанне, людське і Божественне) Для релігійної етики найвищим ідеалом-зразком поставали якості, вчинки і настанови засновників відповідних релігій (Будди, Ісуса Христа, Мухаммеда). Тлумачення подібних взірцевих проявів доброчинності надає можливість виділити найбільш важливі для релігії якості (віра, упокорення, терпіння, милосердя та ін.) і норми поведінки (виконання ритуалів, роздача милостині, заборона крадіжок, убивств), світоглядні настанови та принципи (вина, гріх, розкаяння, страх, фаталізм, аскетизм та ін.). Категорія "загального блага" стає засадничою для ціннісно-раціонального обґрунтування й нової логіки нормативності, 10 яка була втілена в різних варіантах концепції суспільного договору (Гоббс, Локк, Руссо). Кант, започаткувавши деонтологічний напрям етики, закладає основи як етики принципів, так і етичного формалізму. Категоричний імператив має ціннісне визначення поряд із суто формальною апеляцією до універсального самозаконодавства всіх розумних істот розведення аксіології та деонтології, співвідношення добра і блага стали темами гострих дискусій друг. пол. XIX - поч. XX ст. Ціннісно-нормативні аспекти є досить суттєвими в «гуманістичній етиці», етиці самореалізації, етиці космічної телеології, «феліцитології» та ін. Разом з тим впливовим стає заперечення нормативності як характеристики етичної теорії. Насамперед, це стосується соціології, зорієнтованої на виведення належного з сущого (Дюркгейм та ін.); широкого розвитку набуває дескриптивна етика. Прескриптивна етика виводиться за межі наукового знання в аналітичній філософи, метаетиці, неопозитивізмі. Розширення простору свободного вибору, зменшення контролю суспільної думки над поведінкою індивідів, охорона законом свободи думки, совісті, релігії, переконань призвели до зменшення соціальної значущості конвенційної Не під враженням пропагандистських зловживань етичною нормативністю, що були характерні для тоталітарних режимів, не незрідка розглядалася як архаїчний компонент філософії, як репресивна соціальна сила. Разом з цим навіть намагання створити «мораль без норм» в екзистенціалізмі (Сартр), ситуаційній етиці (Флетчер) ніколи не приводили до утвердження абсолютного децизіонізму В. цілому всі етичні напрями, що проголошували свій понаднормативний статус (метаетика, позитивізм, дескриптивізм, емпірична етика та ін.), не могли обійти питання про нормативне як мотив етично відповідального вчинку. В 70 - 90-ті рр. на тлі зростаючої аномії, легалізації маргінальності, зменшення нормуючого впливу звичаїв і традицій виникають умови для реактуалізації Н.е. Започаткована Вебером "етика відповідальності" дістала продовження в неоконсервативній етиці Йонаса, Люббе, Кальтенбрунера та ін. Нові основи нормативності комунікативною прагматиці в межах некласичної реконструкцією (Апель, Габермас, філософії практичного Кульман, закладаються розуму Ебелінг). в дискурсивно- трансцендентальній Загострення глобальних планетарних проблем актуалізувало розробку нових принципів Н.е. (стримування, 11 обмеження, перестороги). Значного поширення набула екологічна етика. Мораль – система формальних, у вигляді правових приписів поглядів, уявлень, норм та оцінок, що регулюють поведінку людей у суспільстві, практична реалізація положень якої забезпечується громадським осудом та іманентним імперативом соціалізованого індивіда. Природа, сутність, особливості і структура моралі Мораль свідчить про певний рівень розвитку, духовну зрілість людини, характер її відносин з іншими людьми і оточуючим світом. Сутність цього складного, багатоаспектного феномену можна пізнати, з’ясувавши його природу, структуру, особливості функціонування та сфери застосування. Мораль як форма суспільної та особистісної свідомості складається з поглядів, уявлень, норм і оцінок регулятивного характеру, що впливають на людську поведінку. Мораль формується на основі переконань, звичаїв, традицій, громадської думки. Особливість моралі полягає в тому, що вона охоплює абсолютно всі сфери суспільного буття, опираючись при цьому не на примус і авторитет певних установ, а на колективну та індивідуальну свідомість. Широке розуміння поняття «мораль» включає і поняття «моральність». З однієї сторони, мораль – це одна з форм суспільної свідомості, ідеальна модель належної поведінки людини, в основі якої лежить дотримання певних правил і норм. З іншої сторони, моральні норми реалізуються на практиці, об’єктивуються, матеріалізуються і опредметнюються. Тому мораль – це не лише ідеальний феномен, а й реальні відносини між людьми, що відповідають або не відповідають загальноприйнятим нормам. До особливих характеристик моралі відносять наступні: 1. Суперечливість і антиномічність моралі. Мораль одночасно поєднує в собі об’єктивні і суб’єктивні характеристики. Про об’єктивність моральних вимог і цінностей свідчить їх відповідність загальноприйнятим критеріям, що не залежать від вподобань, симпатій чи антипатій конкретних людей. Підтвердженням суб’єктивності моралі є той факт, що вона виражає чиюсь волю. Мораль – це сфера об’єктивної необхідності і сфера свободи. Особистість сприймає моральні норми як необхідність, підпорядкування чи непідпорядкування якій визначається моральною мотивацією, вибором, автономією духу і 12 самапокладанням волі. 2. Імперативність моралі означає, що всі моральні вимоги і норми формулюються в наказовому способі: «Не вбий!», «Не вкради!», «Люби близьких!». В них не констатується існуючий порядок речей, а вказується, яким він повинен бути і як цього досягнути. 3. Всепроникність моралі трактується як її присутність у всіх сферах людської життєдіяльності. Мораль можна розглядати як в особистісному, так і всезагальному вимірах. Структурно мораль містить ряд взаємопов’язаних елементів, що утворюють такі дві сфери, як моральна свідомість і моральна практика. Моральна свідомість – це певний моральний орієнтир для людини, який визначає моральність або аморальність людських вчинків, дій, поведінки. Мораль не може існувати поза свідомістю, оскільки здатність людини до усвідомлення власних вчинків і актів міжособистісної комунікації робить їх морально забарвленими через співставлення їх з власними уявленнями про добро і зло, ідеальне, справедливе і належне. Моральна практика історично виникла раніше, ніж моральна свідомість. Мораль первісного суспільства обмежувалась виключно існуючою практикою міжлюдських відносин. Згодом рефлексивний характер людської діяльності допоміг людям її усвідомити. Мораль ускладнюється і удосконалюється, віддаляючись від практики і переміщуючись у сферу ідеального, належного. Складність структури морального життя людини і суспільства полягає в тому, що воно може віддалятись від реальної практики і поведінки людей і переміщатись в сферу належного, тобто ідеального. Таким чином, основним структурним елементом морального життя людини і суспільства є моральна практика. Під моральною практикою розуміють сферу індивідуально-масових виявів поведінки, відносин та діяльності, головним орієнтиром для яких слугують універсальні, всезагальні людські цінності. Своєю чергою, моральна практика складається з моральної діяльності та моральних відносин. Моральна діяльність як і інші види діяльності – виробнича, наукова, художня – характеризується предметно-змістовою визначеністю, специфікою і підпорядкованістю моральним вимогам. Абсолютно всі моральні дії залучають роботу свідомості, компоненти почуттів, 13 волі і мислення. Вони також передбачають свою об’єктивацію і опредметнення в реальній дійсності у вигляді певного результату. Можна стверджувати, що моральна свідомість і моральна діяльність тісно взаємопов’язані між собою і існують одна завдяки іншій. Моральна діяльність як сукупність вчинків з певною структурою поєднує зовнішні і внутрішні, матеріально-речові і духовно-особистісні компоненти. Кожен вчинок людини передбачає виникнення відносин з іншими людьми та суспільством загалом, залежностей і зв’язків. Моральні відносини надають ціннісного смислового аспекту всім суспільним відносинам. Незважаючи на різноманітність змісту моральних відносин, їхньою внутрішньою серцевиною виступає ставлення особистості до суспільства, а також до суспільного блага як найвищої і найбільш пріоритетної цінності і цілі. Так, інтимні душевні стосунки між близькими людьми орієнтовані на такі суспільно корисні цінності як відданість, вірність, безкорисливе бажання добра один одному. Отже, моральна практика – це об’єктивований, виражений у поведінці й соціальних зв’язках, аспект моралі, що реалізується у відносно тривких, типових і масових формах поведінки і стосунків людей. Поняття і структура моральної свідомості Класична структура моральної свідомості складається з трьох елементів: моральної свідомості як такої (цінності, переконання, мотиви), діяльності та відносин, що їх пов’язують. А. І. Титаренко описує основні елементи, що сутнісно характеризують моральну свідомість. На його думку, це перш за все ціннісні орієнтації (сфера аксіології), поняття обов’язку та імперативність моралі (сфера деонтології). До структури моральної свідомості також часто відносять наступні елементи: норми, моральний і суспільний ідеали, принципи, поняття добра, зла і справедливості. Моральна свідомість – складний соціально-психологічний і культурний феномен, що виконує функції оцінки навколишнього світу (інших людей, суспільства в цілому), а також самооцінки (совість). Моральна свідомість – це внутрішній світ людини у всьому її складному багатоманітні. Первинними елементами моральної свідомості є моральні почуття і емоції. Моральні емоції – це емоції схвалення, осудження, задоволення, радості, сумніву, гніву, сорому, співчуття. Почуття – більш стійкі суб’єктивні стани – любов, 14 ненависть. Теорія моральних почуттів як основа моралі розвивалась англійськими філософами XVII століття (А. Смітом, Д. Юмом, А. Шефтсбері, Ф. Хатчесоном). Головними проблемами, що виникли у цій теорії, були наступні: яким чином формуються моральні почуття і яка їх ієрархія. Деякі дослідники вважали, що моральні почуття мають вроджений характер (А. Шефтсбері). Інші стверджували, що моральні почуття формуються соціальним середовищем, вихованням і культурою (Б. Мандевіль). Моральні почуття формуються в ранньому дитинстві і, якщо вони не сформовані вчасно, то вже не сформуються ніколи. Жодна освіта не зможе компенсувати відсутність моральних почуттів, а без моральних почуттів неможливі ні мораль, ні моральність. Емоції виникають на базі фізіологічних потреб і поступово переростають в почуття (почуття справедливості, честі, обов’язку, патріотизму, творчого натхнення). В. Соловйов в книзі «Виправдання добра» побудував ієрархію первинних моральних почуттів. Він виділяє такі фундаментальні моральні почуття, як благовоління і поклоніння (які людина відчуває по відношенню до вищих сутностей та істот), співчуття (які вона відчуває по відношенню до рівних собі живих істот) і сором (що виникає по відношенню до власної тваринної природи). Спектр емоцій і почуттів сучасної людини дуже широкий. Виділяють естетичні, комунікативні, альтруїстичні, гедоністичні і романтичні емоції. Особливу сферу моральної свідомості складають потреби і установки. Моральна свідомість – це сукупність певних почуттів, волі, норм, принципів та ідей, через які суб’єкт відображає світ цінностей добра і зла. В моральній свідомості зазвичай виділяють два рівні – психологічний та ідеологічний. При цьому необхідно відразу виділити різні види моральної свідомості – індивідуальний, груповий і суспільний. Психологічний рівень включає несвідоме, відчуття, волю. У несвідомому проявляються залишки інстинктів, природні моральні закони, психологічні комплекси та інші феномени. Несвідоме найкраще вивчене в психоаналізі, засновником якого є З. Фрейд. Несвідоме здебільшого має вроджений характер, але воно може з’явитись іяк ціла система сформованих протягом життя комплексів, які 15 значною мірою впливають на вибір зла. Психоаналіз виділяє в психіці людини три рівні: «Я» (Его), «Воно» (Ід) і «НадЯ» (Супер-Его). Останні два рівні і є основними елементами несвідомого. «Воно» при цьому часто визначається як «підсвідоме», а «Над-Я» – як «несвідоме». З. Фрейд вважав, що «з огляду приборкання первинних позивів, тобто з погляду моралі можна сказати: «Воно» абсолютно аморальне, «Я» прагне бути моральним, «Над-Я» може стати гіперморальним і тоді таким жорстким, яким може бути тільки «Воно». Підсвідоме часто постає як суб’єктивна підстава вибору зла. Ідеологічний рівень моральної свідомості включає норми, принципи, ідеї, теорії. Моральна свідомість функціонує на двох рівнях регуляції відносин між людьми: емоційно-почуттєвому (буденна свідомість) раціонально-теоретичному (етика). Емоційний рівень – психічна реакція особистості на подію, відношення, явище. Він складається з емоцій, почуттів, настрою. Емоційно-почуттєва моральна свідомість визначає ставлення людини: а) до інших людей (почуття симпатії чи антипатії, довіри чи недовіри, ревності, ненависті); б) до самої себе (скромність, самолюбство, вимогливість); в) до суспільства в цілому (почуття суспільного обов’язку, патріотизм, національна гордість). Раціональний рівень – здатність особистості до логічного аналізу і самоаналізу – є результатом цілеспрямованого формування моральної свідомості в процесі навчання, виховання і самовиховання. Критерії моральної оцінки Моральна оцінка – схвалення або засудження моральним свідомістю явищ суспільного і індивідуального життя. Моральна оцінка дозволяє встановити відповідність суспільних відносин і людського життя вимогам моралі. Виносячи моральну оцінку, людина часом діє неусвідомлено, керуючись емоціями, почуттями, інтуїцією, суб’єктивним життєвим досвідом або пристрастями. Однак і в цих діях він ґрунтується на загальних моральних цінностях, які були їм освоєні раніше. Моральна оцінка – усвідомлене ціннісне ставлення людини до дійсності і встановлення її морального сенсу. При аналізі моральної оцінки виділяють наступні її елементи: 1) суб’єкт моральної оцінки – індивід або група людей, які мають стійким громадською думкою, колективним судженням з суспільно значущих питань. Суб’єкт 16 висловлює судження й активно впливає на індивідуальну і суспільне життя; 2) об’єкт моральної оцінки – всі явища людського життя, що піддаються моральному осмисленню. Мораль задає гуманістичний характер оцінюваним об’єктам. Тому об’єктом моральної оцінки є моральна діяльність і вчинки людини, а також сфери економіки, політики, права та духовної культури суспільства. Моральна оцінка надає опосередкований вплив на систему суспільних відносин, формує ставлення людей до суспільних подій та змінює їх діяльність. Моральна оцінка стосується також моральних вимог і цінностей в силу самосвідомості особистості та прийняття нею самостійних рішень. Характер і форма моральної оцінки – реакція схвалення або засудження індивіда на відбуваються явища суспільного життя. Вона виражається у вигляді заохочувальних або несхвальних дій, симпатії і підтримки, невдоволення чи критики. Моральна оцінка виражається в оціночних судженнях, таких, як чесна, порядна, мужній, скромний, лицемірний, байдужий, щедрий чи гостинний. Підстава моральної оцінки – цінності та форми вираження моральних вимог, які встановлюються по відношенню до мотивів і установок поведінки, якостей характеру, вчинків людини, її життєвої позиції та суспільного життя в цілому. До них відносяться норми і принципи моралі, моральні ідеали, поняття добра, справедливості, честі, гідності і обов’язку. Критерії моральної оцінки – поняття, які характеризують моральну цінність індивідуального та суспільного життя. Людина проявляє свої моральні характеристики по відношенню до інших людей, з якими він вступає у взаємини в суспільстві. Тому вищою і абсолютним критерієм моральної оцінки є суспільноісторична необхідність розвитку цінностей людського життя, визнання і забезпечення прав і свобод особистості. 5.2. Лабораторна (практична) частина. Самостійна робота студентів під контролем викладача. Практична частина включає розв’язання студентами ситуаційних завдань. Завдання 1. Керівництво замовника, змушуючи аудитора видати безумовно позитивний висновок, оголосило, що інакше звернеться до Аудиторської палати із скаргою на неналежне проведення аудиту. Яке рішення повинен прийняти аудитор? Розгляньте ситуацію для умов України та з позицій міжнародної практики. Завдання 2 . Аудитор, у якого підписаний договір на довгострокове 17 обслуговування, не отримав оплату за проведену в минулому році перевірку. Він поставив умови, якщо робота не буде оплачена, він не почне перевірку бухгалтерської звітності за поточний рік. Клієнт відповів, що результати перевірки за цей рік мають критичне значення. оскільки в випадку невчасного отримання висновку або отримання негативного висновку фірма не зможе отримати додаткове фінансування. Після здійснення перевірки за цей рік аудитор отримає свою оплату за два роки. Необхідно: Визначити, якого роду проблема незалежності постане перед аудитором, якщо він вирішить провести перевірку в цих умовах. Завдання 3. Клієнт попросив зробити йому копію робочих документів аудитора. щоб до перевірки наступного року він вчасно підготував усю необхідну документацію (з метою економії коштів та часу). Необхідно: 1. Визначити, яка проблема виникає з точки зору незалежності. 2. Яка має бути реакція аудитора на пропозицію? Завдання 4. Ви аудитор фірми К Ваша фірма бажає переїхати в інший офіс, і фірма К пропонує вам дуже зручне приміщення в будівлі, власником якого вона є. Необхідно визначити, які труднощі виникають в зв'язку з цією пропозицією. Завдання 5. Фірма К звернулась в аудиторську фірму з проханням про організацію переходу на комп'ютеризовану форму обліку. Аудиторська фірма вже не перший рік проводить аудиторські перевірки бухгалтерської звітності фірми К і добре володіє особливостями організації фінансового і управлінського обліку, труднощами облікової роботи і може чітко сформулювати основні завдання при постановці комп'ютеризованого обліку. Необхідно визначити, який вплив матиме цей вид послуг на незалежність аудитора при висловленні думки про стан бухгалтерської звітності фірми К. 5.3. Узагальнення, закріплення та систематизація навчального матеріалу (12 хв.). Дискусія зі студентами за темою поданого лабораторного заняття: науковопедагогічний працівник опитує 3-5 студентів, з’ясовує ступінь засвоєння теми даного заняття, виставляє оцінки опитаним і іншим студентам групи, з урахуванням їх активності і якості виконаної ними роботи. Записати в зошит виконану роботу у формі протоколу. Контрольні запитання: 1. Дайте визначення термінам етика, мораль/ 18 2. Як виникли терміни “етика” і “мораль”? 3. Категоричний імператив Канта в моралі 4. Чому етику вважають філософською наукою? 5. Властивості моралі. 6. Функції моралі 7. Структура моралі. 8. Основні моральні якості людини. 9. Поняття моральної норми. 10. Поняття морального мотиву. 11. Поняття ціннісної орієнтації. 12. В чому полягають основні функції моральної самосвідомості? 13. Основні чинники людського щастя. 14. Яке місце займає ідеал у системі моралі? 15. У чому виражається абсолютність і універсальність морального ідеалу? 16. Як потреби та інтереси людини відображуються у його ціннісних уявленнях? 5.4. Обговорення отриманих даних, висновки і пропозиції щодо проведеної роботи, оформлення протоколу. Студенти в присутності всієї групи доповідають викладачу результати роботи, в дискусійній формі сумують отримані дані, викладач підписує протокол. 5.5. Видача домашнього завдання та оголошення питань для тематичної самостійної роботи (3 хв). 1. Етика і деонтологія. 2. Особливості професійної етики лікаря гуманної і ветеринарної медицини. 3. Поняття етичних та правових норм поведінки лікаря ветеринарної медицини. 4. Підготуватись до заняття № 3. Опрацювати теоретичний матеріал методичної розробки. 5.6. Упорядкування робочого місця. Черговим студентам упорядкувати аудиторію (манеж), прилади і апаратуру, плакати, таблиці передавати їх відповідальному працівникові на зберігання. 19
