Загрузил Евгений Бибик

РЕФЕРАТ ЕТИЧНА КУЛЬТУРА ЮРИСТА

Реклама
2
ЗМІСТ
ВСТУП ............................................................................................................... 3
1. Поняття та зміст етичної культури юриста ................................................ 4
2. Структура етичної культури юриста ........................................................... 8
3. Деформації професійної і правової свідомості у працівників юридичних
професій............................................................ Ошибка! Закладка не определена.
ВИСНОВКИ........................................... Ошибка! Закладка не определена.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИОшибка!
определена.
Закладка
не
3
ВСТУП
На сьогоднішній день у зв’язку з вимогами громадянського суспільства
постає питання вдосконалення законодавства і діяльності осіб, пов’язаних із
правовою сферою. Поширеним явищем є юридичні консультації, оскільки існує
багато суперечливих моментів, які неможливо вирішити тільки за допомогою
нормативно-правових
актів.
Представники
правоохоронної,
судової,
адвокатської та інших сфер, зв’язаних із законодавством, є посередниками у
вирішенні спірних питань, що стосуються різних сфер права.
Етична культура юриста є показником сформованості особи в плані
саморозвитку та компетентності у власній сфері. Тільки усвідомлене ставлення
професіонала, моральна стійкість та адекватність у плані дотримання норм
поведінки, в тому числі етикету, сприятиме позитивному ставленню до права
більшості. Варто зауважити, що високий рівень етичної культури відзначає
юриста як у плані досягнення у власній галузі, так і здатності принести користь
суспільству.
Важливість
етичної
культури
також
пояснюється
причинами
та
результатами її використання. Саме вимоги громадської думки, поширення
гуманістичних ідей, домінування громадянського суспільства ставлять перед
юристами основне завдання – не зашкодити вирішенню проблем в окремих
сферах, що вимагає втручання закону. Етична культура юристів справляє, перш
за все, особистісне враження та відчуття певної захищеності. Саме поведінка
професіонала, що базується на моральних якостях, формує вотум довіри в
суспільстві.
4
1. Поняття та зміст етичної культури юриста
Зміст етичної культури юриста включає моральну свідомість, моральну
поведінку, моральні відносини. Усі елементи тісно пов'язані між собою,
взаємно доповнюють один одного. Проте, початком у їхніх взаємостосунках є
моральна свідомість. Вона значною мірою визначає моральні відносини і
моральну поведінку, карає їх через норми і принципи. Так, презумпція
невинності означає визнання достоїнства і цінності особи.
Моральна свідомість дає оцінку правовому й іншим явищам соціальної
дійсності (учинку, поведінки, способу життя). Без неї неможливий аналіз
етично-правових категорій. Водночас тільки реальна моральна практика є
критерієм істинності моральної свідомості, оскільки тільки практикою можуть
бути перевірені категорії добра, зла, обов'язку, їх усвідомлення особою.
Практичний аспект мають моральні відносини і моральна поведінка. Виходячи
з цієї точки зору, моральні відносини – це відносини, в які вступає та в яких
перебуває юрист, керуючись уявленнями про добро і зло, обов'язок, совість,
честь, гідність [9, с. 254].
Отже, етична культура юриста – це система моральних принципів і норм,
які сформувалися як результат почуттів, знань, потреб, переконань, що
виражають у моральній поведінці юриста гармонію внутрішніх переконань і їх
зовнішніх проявів [5, с. 151].
Поведінка юриста – це об'єктивний показник його моральних якостей,
морального вигляду. Вона виражається через сукупність скоєних учинків, що
мають
моральне
значення.
Так,
вимагання
слідчим
визнання
в
обвинувачуваного суперечить моральній і правовій нормі. Такий учинок є
аморальним [9, с. 254].
Моральні знання, почуття, переконання, потреби, що реалізуються як у
процесі виконання юристом своїх професійних обов'язків, так і в побуті,
повинні базуватися на таких моральних цінностях, як добро, обов'язок, честь,
совість і ін. Етична культура юриста передбачає закономірне дотримання
5
юристом узвичаєних норм і принципів моралі в процесі виконання службових
обов'язків, їхнього впровадження в юридичну практику, подолання помилок
морально-фахових
деформацій.
Тільки
тоді
юрист
одержує
моральне
задоволення, коли він як професіонал діє відповідно до моральних принципів і
норм. Така діяльність називається моральною [9, с. 255]. Етична сторона
діяльності юриста, що визначається як нормами права, так і нормами суспільної
моралі [2, с. 338].
Якщо професійно-правова етика – це живе функціонування моралі в
процесі юридичної діяльності, то етична культура юриста, будучи основою
правової етики, являє собою внутрішнє (природне) веління дотримуватися
моральних принципів і норм, що сформувалися в суспільстві [9, с. 255].
Отже, етична культура – це природне ядро професійної культури юриста
як особи, категоричне веління морально діяти під час виконання службових
обов’язків. Вона не терпить неморальну діяльність, погрози, психологічний
тиск, різні види насильства, інші негуманні засоби вирішення юридичних
питань [9, с. 256].
Не можна говорити про будь-які особливі моральні принципи і норми
суддів, прокурорів, слідчих, адвокатів, нотаріусів, юрисконсультів, тобто про
такі норми, які були б притаманними тільки одній професії або спеціальності.
Коли розробляються затверджуються в державі етичні кодекси, з правилами
поведінки адвокатів, суддів, слідчих, нотаріусів, то до їх змісту вкладаються
узагальнені спеціально-фахові нормативи етичної культури. Ці нормативи
відповідають
міжнародним
деонтологічним
стандартам.
Проте,
будучи
складеними з урахуванням культури конкретного суспільства, вони є
узагальненими, єдиними й обов’язковими для кожної юридичної професії [2, с.
339].
Серед фахівців, моральні аспекти діяльності яких є винятково важливими,
юристи (поряд, наприклад, з лікарями, вчителями) займають чи не найперше
місце, що пояснюється цілою низкою чинників. По-перше, це зумовлено
внутрішнім зв’язком з мораллю самого права. Починаючи з давнього Риму й до
6
XX ст. наукова думка доводить нерозривність моралі і права, їх непростий
взаємозв’язок. За одним відомим визначенням, право – це мінімум моралі.
Відоме ще одне стародавнє твердження: «Настанови права такі: чесно жити, не
шкодити іншому, віддавати кожному належне». Також, за загальним
переконанням, такий моральний принцип, як справедливість, виступає
сутнісною рисою права. Усе це вказує на спорідненість моралі та права в своїх
фундаментальних цінностях, внаслідок чого мораль є основоположною для
права. Тому не випадково моральні цінності є імперативом для юриста. Можна
сказати, що вони мають подвійне значення для юриста – як для пересічної
людини, і як для фахівця, професійна діяльність якого безпосередньо пов’язана
з правом [7, с. 712].
По-друге, висока моральність правника виступає гарантією належного
виконання ним свого соціального призначення. Це спричинено характером і
сферою діяльності юриста, його професійними завданнями, що часто пов’язані
з необхідністю розв’язання різноманітних правових суперечок – конфліктних
ситуацій, які торкаються найважливіших інтересів людей, їх благ, а іноді й долі.
Перед юристом також стоять завдання забезпечення прав і свобод людини,
надання допомоги в їх реалізації, виконання обов’язку перед суспільством і
державою. Усе це накладає особливий тягар відповідальності за результати
своєї діяльності на суддів, прокурорів, слідчих, адвокатів, нотаріусів та інших
працівників юридичного фаху, ставить до них усіх високі моральні вимоги [7, с.
713].
У силу вказаних причин моральні якості юристів є предметом особливої
уваги суспільства. Воно традиційно пов’язує з юридичною професією уявлення
про такі основоположні цінності, як гуманізм, справедливість, об’єктивність,
чесність і порядність тощо. Не випадково представники різних юридичних
професій часто зазнають підвищеної критики в цьому відношенні з боку
громадськості. Це вказує на необхідність великої уваги з боку самих юристів до
осмислення морального аспекту власної діяльності [2, с. 340].
7
В сучасному науковому уявленні, виходячи з ролі та соціального
значення юридичної професії, видається можливим сформулювати основні
положення правил етикету, які становлять зміст етичної культури юриста:
служіння суспільним інтересам шляхом зміцнення законності та правопорядку;
безумовне виконання вимог закону та процесуальної норми в юридичній
практиці; досягнення об’єктивної істини та справедливого рішення в
юридичному спорі; співвідношення мети юридичної діяльності з моральними
засобами її досягнення; пріоритет гуманістичної націленості в діяльності
юриста, визнання людини найвищою соціальною цінністю; самокритичність,
готовність до конструктивного діалогу з опонентом; самостійність мислення,
розумний скептицизм та конструктивний критицизм у спілкуванні; коректність
та шанобливе ставлення до співрозмовників [8, с. 112].
Отже, варто відзначити важливість у першу чергу моральних якостей
юриста для вираження етичної культури. Вагомість позитивних рис в етичному
плані свідчить про можливий всебічний розвиток працівника правової галузі
8
2. Структура етичної культури юриста
Рівнями прояву етичної культури юриста визначені особистісний,
моральний та професійний. Саме в єдності цих аспектів виявляється ідеальний
образ, який шанується всім суспільством. При цьому особливу увагу привертає
етична сторона діяльності юриста, що визначається як нормами права, так і
нормами суспільної моралі. Сприйняття цих нормативів, використання у
повсякденній роботі, у спілкуванні з оточенням називають виявом етичної
культури юриста.
Культуру особистості можна розглядати як складне поліструктурне
явище, що виступає в єдності таких підсистем, як діяльнісно-психологічна,
діяльнісно-видова та життєдіяльнісна [3, с. 29].
У
діяльнісно-психологічній
підсистемі
характеризуються
загальні
психологічні механізми і процеси становлення й функціонування культури
особистості через визначення ієрархічно організованих психологічних явищ
(елементів), що складають цілісну органічну єдність. На цьому рівні у структурі
культури особистості важливе місце займають потреби людини (біологічні і
соціальні; соціальні, в свою чергу, поділяються на матеріальні і духовні).
Особливу роль у становленні й функціонуванні особистісної культури
відіграють духовні потреби. Усвідомлені потреби кристалізуються в інтереси,
які стають базою індивідуальних, групових, колективних і суспільних
цінностей, що проявляються у ціннісних орієнтаціях, мотивації особистості. На
основі цінностей і ціннісних орієнтацій формуються ідеали. Усі вони
визначають спрямованість і характер духовно-практичної діяльності людини [3,
с. 30].
Одним із базових елементів структури культури особистості є рівень її
знань, що виражає міру й обсяг засвоєння емпіричних фактів, наукових понять,
законів розвитку природи, суспільства і людини [5, с. 150].
Найважливим елементом структури культури особистості є переконання.
Це певна якість свідомості особистості, стійкі утворення, що складають
9
внутрішню позицію індивіда і мають надзвичайну імперативну значущість для
особистості. Основою переконань є актуальне знання, що пройшло через
емоційно-почуттєву сферу людини. Емоційно-почуттєва сфера людини є
безпосереднім підґрунтям її ціннісного ставлення до навколишнього світу і до
самої себе [6, с. 30].
Знання й переконання складають базу світогляду особистості як стійкого
ядра її свідомості. Світогляд є цілісною системою поглядів, уявлень,
переконань стосовно навколишнього світу, місця людини в ньому, ставлення
людини до цього світу і до самої себе. Світогляд спрямовує діяльність людини,
визначає оптимальні технології досягнення результатів діяльності [1, с. 43].
Важливе місце в структурі культури особистості займають навички і
вміння, що складають у сукупності здібності людини як біосоціальної істоти.
Вони формуються у процесі матеріальної і духовної діяльності і свідчать про
«озброєність» людини для задоволення індивідуальних і суспільних потреб.
Навички, вміння, здібності розуміються у соціології як технологічний
потенціал людини, що дозволяє включатись і здійснювати творчу діяльність [1,
с. 44].
Діяльнісно-видовий зріз аналізу культури особистості передбачає
виявлення різних її видів на основі відповідних, аналітично диференційованих
форм діяльності. Прийнято виділяти як головні характеристики соціального
індивіда культуру професійну, політичну, правову, фізичну, інтелектуальну,
моральну, естетичну, економічну, екологічну, культуру спілкування, почуттів
та інші види культури особистості. Вказані види перебувають у нерозривному
взаємозв'язку, взаємозалежать, їх розчленування і диференціація має умовний,
формально-теоретичний характер [3, с. 31].
Структурування культури особистості за сферами її життєдіяльності
пов'язане з тим, що в реальній повсякденній практиці індивід не залучається до
тієї чи іншої форми діяльності в «чистому» вигляді, але діє універсально. Так, у
професійній діяльності поєднуються елементи інтелектуальної, політичної,
моральної, естетичної, економічної, правової, екологічної, фізичної та інших
Скачать