Загрузил kombatgrad

Укр літ ЗНО

Реклама
Колядки
«Нова радість стала» — різдвяна колядка. Разом з колядкою «Добрий вечір
тобі, пане господарю» є яскравим зразком тісного поєднання релігійної і
народної колядкової традиції. Зокрема, до релігійного змісту доданий
характерний для народних колядок побажальний («віншувальний») мотив:
«Даруй літа щасливії сего дому господарю». Колядка "Нова радість стала"
прославляє народження Христа, підкреслює його близькість до людей: "як
чоловік пеленами, убого повився". На честь цієї події сіяє зоря, ангели
провіщають мир і щастя, а за ними й колядники просять Царя Небесного, щоб
він дарував щастя й радість господарям, до оселі котрих вони заїли.
Тема: відображення радості людей, бо народився Христос; їх прагнення
жити у мирі, щасті і злагоді.
Ідея: возвеличення Бога, від якого залежали «щасливії літа дома господарю»
та «нашій славній Україні».
Основна думка: побажання, щоб люди жили в радості і щасті не тільки в
кожній родині, а на всій Україні.
Щедрівки
«Щедрик, щедрик, щедрівочка» — різдвяна українська народна пісня, що
отримала всесвітню популярність в музичній обробці Миколи Леонтовича.
Англійською мовою відома під назвою «Carol of the Bells». Календарнообрядова пісня "Щедрик, щедрик щедрівочка" відноситься до народної поезії
зимового циклу. Звідки ж узялася тут "ластівочка", чому прилетіла серед
зими? А відповідь проста: ця пісня прийшла до нас із глибини віків, коли рік
починався навесні. От і прилетіли птахи, а в кошарах з'являється поповнення
~ радість та прибуток для господарів.
Тема: зображення справжнього господаря, який завдяки своїй праці має
достаток та ще й жінку чорноброву.
Ідея: схвалення господаря за його вміння доглядати худобу і отримувати
належну платню за свою роботу.
Основна думка: за результатами праці, сумлінного господарювання
вимірюється і добробут людини; той живе багато, хто не цурається роботи.
Композиція «Щедрик, щедрик, щедрівочка» Твір має обрамлення, тобто
починається і закінчується одними й тими словами: Щедрик, щедрик,
щедрівочка, Прилетіла ластівочка Щедрівка побудована у формі діалогу.
Веснянки
«Ой весна, весна — днем красна...» побудована у традиційній формі
запитання — відповіді, кожна строфа повторюється. Весна — пора
пробудження, оновлення, для кожного вона має свої подарунки — і дідам та
бабам, і малим дітям, і дівчаткам та хлопчикам-пастушкам. Весна «красна» —
тобто красива. Навесні народжується худоба — телятка, ягнятка, козенятка,
виводяться домашні птахи. І це дуже важливо для селянського добробуту.
Тому й славить народна пісня весну за її дарунки.
Тема: зображення приходу весни, без якої не буде літа, а значить, і тепла,
врожаю.
Ідея: уславлення необхідності приходу весни, її бажаного очікування.
Основна думка: весна — пора року, коли все у природі оновлюється,
оживає; саме вона є сподіванням людей на добрий урожай, приплід худоби,
достаток.
Композиція: поезія побудована у формі діалогу. Формулюється двічі
питання: «Що ж ти, весно, принесла?», на яке подаються докладні відповіді.
«Ой кувала зозуленька» — популярна веснянка. Зозулю в народі
вважали віщим птахом, із її особливим співом —"куванням" — пов'язано
багато прикмет. Наприклад, бажано, коли перший раз почуєш цього птаха,
дістати й кинути їй копійки, щоб мати упродовж року гроші. І не дуже добре,
коли грошей у кишені не виявлялося. Як правило, рахували, скільки разів
зозуля закує, щоб знати, скільки років проживеш. Пісня має всі ознаки
фольклорного твору — повтори, звертання, перелічення. За настроєм вона
трохи сумна, бо виражає сумнів, чи доведеться ще наступного року почути
зозулине кування.
Тема: зображення тривалого часу кукування зозулі (неділя, понеділок,
вівторок..).
Ідея: прохання людей до зозулі, щоб вона якомога більше їм накувала.
Основна думка:
Співай, співай, товаришко,
Бо вже не будемо,
Та не знаєм, товаришко,
Чи на рік діждемо.
Русальні
«У ржі на межі» — пісня літнього циклу. У русальній пісні «У ржі, на
межі, на кривій березі...» відображені давні вірування людей у міфічних істот,
наприклад, русалок, які бувають не лише річкові, а й польові. Заздрячи
гарному вишитому одягові дівчат, русалка просить у них сорочку. Можливо,
хоче розмовою заманити необережних і залоскотати. Складається враження,
що вона сама нещасна й страждає від цього.
Ржа — жито.
Тема: зображення русалки, яка, сидячи на кривій березі, звернулася до
дівчат з проханням, щоб ті дали їй сорочку.
Ідея: віра людей у всі потаємні міфічні сили, вміння контактувати з
ними.
Основна думка: єдність людини з міфічним світом.
Купальські
«Заплету віночок» - пісня літнього циклу (купальські).
На свято Івана Купала (з 6 на 7 липня) був традиційним обряд пускання
вінків на воду. Дівчата таким чином ворожили, чи вийдуть цього року заміж,
як складеться їхня доля в подальшому. В який бік попливе віночок — там і
милий живе. Вінок складався з певних квітів, мав символічне значення, як
оберіг. 1 проходили купальської ночі люди очищення вогнем та водою
Тема: відображення значення вінка для молодої дівчини.
Ідея: уславлення обряду плетіння вінка, який сприятиме щасливій долі
молодиці. Основна думка: сплетений віночок — оберіг від будь-яких
негараздів та перешкод до щастя дівчатам.
Жниварські
«Маяло житечко, маяло» — жниварська календарно-обрядова пісня
(пісня літнього циклу)
Збирання врожаю, жнива — це вінець праці хлібороба, його надій та
сподівань. Тому ця праця, хоч і була важкою, усе ж вважайся святом,
супроводжувалася піснями. Коли поверталися додому, кращій жниці одягали
на голову вінок із колосся, прикрашений квітами. Перший сніп (або останній)
урочисто несли додому, ставили на покуті й тримали до Різдва. Хліб —
невід’ємна частина людського життя, тому до нього ставляться з великою
пошаною, і в обжинковій пісні «Маяло житечко, маяло…» жито виступає як
дійова особа.
Тема: зображення тієї винагороди, яку отримали женці за свою працю;
прохання вінка до женців, щоб його занесли «до господаря в стодолу».
Ідея: уславлення жниварської праці; віночок — ознака достиглого
врожаю.
Основна думка: вінок — символ успішного збирання врожаю, а пиріжки
— подяка за сумлінну жниварську працю.
Соціально-побутові пісні
Козацькі пісні
«Ой на горі та женці жнуть» — народна козацька пісня і зараз є
популярною, у якій оспівується слава й гордість України — Запорозьке
військо на чолі зі своїми отаманами. Козаки не дбали про власне збагачення,
для них єдина цінність — добрий кінь, гарна зброя та тютюн і люлька.
Традиційно на Січ не допускалися жінки, тому Сагайдачний ніби так недбало
говорить про жінку. Насправді ж саме задля жінок і дітей, задля спокою рідної
землі козаки майже все свідоме життя перебували в тяжких походах, у боях,
віддавали за це життя. Пісня бадьора, сповнена оптимізму й тонкого гумору,
самоіронії.
Коли чуєш пісню перед очима постає уявна картина, навіяна піснею:
хвилюються дозрілі хліба, женці жнуть пшеницю, а коли розігнули натомлені
спини, помічають неподалік Військо Запорозьке; ось упізнаваний усіма ще
молодий Дорошенко, а ось і бувалий Сагайдачний з його постійними
супутниками — тютюном і люлькою…
Тема «Ой на горі та й женці жнуть»: зображення військового походу
козаків.
Ідея: уславлення мужності, відваги Дорошенка, Сагайдачного,
козацького війська.
Основна думка: особисті інтереси повинні завжди поступатися
суспільним (Сагайдачний і його дружина).
Жанр «Ой на горі та й женці жнуть»: козацька пісня.
Художні засоби «Ой на горі та й женці жнуть»
Повтори: «Гей, долиною, Гей, широкою» «…Женці жнуть», «Гей..»,
«Під ними…», «…Необачний!»
Риторичні оклики: «Веде своє військо, Веде запорізьке хорошенько!»
«…Необачний!» «Не журися!» «Під ним кониченько» Під ним вороненький,
Сильне-дужий!»
Епітети: «зелена гора»; «долиною широкою»
Звертання: «Гей, вернися, Сагайдачний», «Гей, хто в лісі, озовися».
Чумацькі пісні
«Ой у полі криниченька» — народна чумацька пісня про трагічну долю
чумака, який не повернувся додому з далекої мандрівки. Чумаки лагодили
вози, запрягали волів, збиралися у валки й вирушали у Крим по сіль. Дорога
була небезпечною, траплялися різні пригоди — і розбійники нападали, і
хворіли, і худоба пропадала.
Жанр: народна соціально-побутова чумацька пісня
Тема: відтворення картини сумного життя чумаків.
Ідея: висловлення співчуття чумакові, якого поховано «у зеленому
байраці».
Основна думка: непросте мандрівне життя чумаків так чи інакше
впливає на стан їх здоров’я і врешті-решт призводить до смерті.
Художні засоби:
епітети: зелений байрак, сира земля, сиві (воли), чистім (степу), зеленій
(муравині), сива (зозуленька);
пестливо-зменшувальні слова — криниченька, доріженьку, чумаченьки,
зозуленька;
звертання: «Ой подай, чумаче, та подай, голубе». «Ой рад би я, моя
мила..»;
повтори: «Ой…», «Умер, умер», «ку-ку»;
риторичні оклики: «Ой подай, чумаче, та подай, голубе, та хоч праву
руку!»
метафора: «воли… доріженьку чують».
Взагалі, чумаки — перші купці, мандрівники, «жива газета». Вони
побували не лише в Криму, а у й Європі, в багатьох країнах, сприяли
економічним та культурним зв’язкам між державами. У пісні зустрічається
фольклорний образ зозулі з її віщуванням.
Головний образ — образ чумака, який збирається в далеку дорогу й не
знає, як вона закінчиться. Навіть воли тривожаться, відчуваючи мандрівку. Не
стало чумака чи від хвороби, чи від тяжкої втоми. Поховали його в чужій
стороні. І тільки думки рідних прилинули до нього в образі «сивої
зозуленьки», щоб покликати додому, але це неможливо У пісні
використовуються паралелізми («У степу криниченька, з неї вода протікає —
…чумак сиві воли пасе Та з криниці напуває»). Вживаються діалоги, окличні
слова, вигуки, звуконаслідування, звертання, повтори. Твір пронизаний
сумним настроєм. Пісня викликає жаль і разом з тим захоплення вмінням
народу створити незабутню поетичну картину.
Історичні пісні
«Ой Морозе, Морозенку» — українська народна пісня про боротьбу
проти соціального та національного гніту. У пісні «Ой Морозе, Морозенку»
відобразились усвідомлення народом своєї сили, віра в неминучу перемогу над
ворогом. Ясність мети робить навіть смерть героя утвердженням
справедливості боротьби проти ворога.
Тема «Ой Морозе, Морозенку»: оспівування боротьби козаків під
керівництвом Морозенка з татарами.
Ідея «Ой Морозе, Морозенку»: возвеличення мудрості, мужності
козацького ватажка; засудження жорстокості, підступності татарських
поневолювачів.
Основна думка «Ой Морозе, Морозенку»: нічого не бояться козаки,
заради щасливого життя народу вони ладні пожертвувати власним життям;
народ, що б’ється за свою незалежність, неодмінно переможе.
Жанр «Ой Морозе, Морозенку»: історична пісня.
Композиція «Ой Морозе, Морозенку» Твір має свого роду обрамлення
— починається і закінчується уславленням мужності козацького ватажка
Морозенка.
Експозиція: похід козаків на татар під керівництвом Морозенка.
Зав’язка: бій з ворогом.
Кульмінація: полон та катування героя.
Розв’язка: сум матінки-України з приводу смерті свого сина. В інших
варіантах цієї пісні Морозенко — преславний козак, який «на три милі кругом
себе кладе ворожого трупу», у бою за ним «тече кривавая річка. Ні страху, ні
втоми не знає молодий воїн, і лише численність ворогів здолала героя.
Терплячи страшні муки, Морозенко не кориться, він виявляє незвичайну
витривалість, зневажає смерть і з думкою про Україну гине.
Художні засоби «Ой Морозе, Морозенку». Епітети: «славний козаче»,
«буйне військо», «голова завзята», «тяжке горе», «білий світ».
Метафори: «Вкраїна плаче», «Морозенко… сивим конем виграває»,
«живцем серце виривали», «Україна славою покрита».
Гіпербола: «татар велика сила».
Риторичні оклики: «Дивись тепер, Морозенку, Та на свою Україну!»,
«Тяжким горем та сльозами, Та кров’ю полита!»
Художні засоби твору підпорядковані його ідейному змісту.
Витривалість Морозенка пісня передає за допомогою гіперболи (з вирваним
серцем герой із Савур-могили споглядає Україну). Епітети «славний, молодий,
голова завзята, буйне військо», пестливе слово «козаченьки», присвійний
займенник «наші» передають пошану та любов українського народу до своїх
оборонців. Різко протилежні емоційним забарвленням тропи, що змальовують
ворогів: вони прокляті, татарська орда порівнюється із страшним громом і
чорною хмарою, яка «світ закрила». Постійний епітет «велика сила» вказує на
те, що татар було набагато більше, ніж козаків, проте хоробрі воїни відважно
кидаються в бій, захищаючи свої землі.
Характеристика образу Морозенка. Образ Морозенка став узагальненим
образом захисника вітчизни. В одних варіантах пісень герой бореться з
«ляхами-панами», в інших — з турками, татарами, з «турком-шведом» чи
просто з лихими ворогами. Основною рисою Морозенка була насамперед
любов до Батьківщини, готовність завжди виступити на її захист, виняткова
мужність у боях з ворогом. Пісня підкреслює красу і силу улюбленого героя,
його хоробрість і молодецтво: Ой з-за гори та з-за кручі Буйне військо
виступає, Попереду Морозенко Сивим конем виграває. Захищаючи рідні
землі, Морозенко хоробро б’ється із заклятими ворогами. Під час бою
повністю проявився блискучий талант молодого полководця: татари втратили
втроє більше, ніж козаки. Потрапивши в полон, Морозенко мужньо
переносить катування (з вирваним серцем герой споглядає Україну із Савурмогили). Цей факт підкреслює незвичайну силу і витривалість героя. В
останню хвилину життя Морозенко думає не про себе, а про свою
сплюндровану батьківщину.
Історична пісня про Богдана Хмельницького
«Чи не той то хміль» — історичну народну пісню записано в 50-х рр.
ХІХ ст. в Галичині. У бою під Жовтими Водами в травні 1648 р. українські
війська під керівництвом Богдана Хмельницького здобули першу велику
перемогу у Визвольній війні 1648–1654 рр., яка й оспівується в пісні.
Тема: оспівування мужності, героїзму, винахідливості Б. Хмельницького
— видатного українського гетьмана, його прагнення здобути волю і щастя
народу в боротьбі з ляхами.
Ідея: уславлення Б. Хмельницького — народного ватажка, талановитого
полководця, мудрого державного діяча.
Основна думка: народ шанує і поважає своїх захисників і тому
прославляє їх у піснях.
Жанр: історична пісня.
Композиція:
Експозиція: розповідь про Б. Хмельницького, порівняння його з хмелем.
Зав’язка: застереження гетьману — перед битвою з ляхами не пити
Золотої Води.
Кульмінація: перемога над ворогом.
Розв’язка: «Утікали вражі ляхи…».
Художні засоби:
метафори: «Хміль в’ється, грає, кисне», «становили хати»;
епітети: «Золота Вода», «хороша врода»;
гіпербола: «Гей, поїхав Хмельницький К Золотому Броду,— Гей, не
один лях лежить Головою у воду»;
повтори: «Чи не той то хміль?», «Ой, той то Хмельницький», «…вражі
ляхи»;
риторичні запитання: «Що коло тичини в’ється?», «Що по ниві грає?»,
«Що у пиві кисне?».
Гетьмана Богдана Хмельницького показано сміливим воїном, розумним
стратегом, полководцем який у боротьбі спирається на широкі народні маси
що підтримують його. На другому плані в пісні – поляки-загарбники, які
змальовані в зневажливо-сатиричному дусі.
БАЛАДИ
«Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси…»
Деякі дослідники вважають баладу «Ой чиє ж то жито, чиї ж то
покоси…» міфологічною, деякі — соціально-побутовою. В основі її стислого
і динамічного сюжету — родинні стосунки свекрухи і невістки. Композиція
проста, інтенсивна, дія розгортається без будь-якої мотивації поведінки героїв.
Про причини вчинків свекрухи, сина, невістки можна тільки здогадуватися.
Початок балади — традиційний малюнок, покликаний підготувати до
сприйняття теми твору: «Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси». Образ житніх
колосків не випадковий, бо за ним асоціативно постає образ головної героїні:
«Чия то дівчина розпустила коси?». У народній поезії стан зернових злаків у
полі асоціювався з конкретним віком людини або її долею. Тому вже на
початку балада повідомляє про важливі зміни в житті героїні. Здогадатися про
їх зміст неважко, знаючи давній український звичай символічного розплітання
коси. Дівоча коса — символ незайманості, честі, дівування, охайності, чистоти
українки, чарівної дівочої вроди: «Нема коси — нема краси», «Яка коса — така
й краса». Дівчина, котра не змогла вберегти косу, тобто свою цнотливість,
ставала стригою, покриткою, зазнавала осуду й ганьби. Обряд розплітання
коси на весіллі відбувався в оселі молодої під уважними поглядами
запрошених і сумні пісні. Після цього молода ніколи не носитиме косу як
символ дівочості. Символічні дії — розплітання коси, покривання голови
молодої очіпком і наміткою — підкреслювали ієрархічність шлюбного союзу:
долучення дівчини до верстви молодиць.
Отже, можна припустити, що героїня балади нещодавно стала молодою
дружиною. Це — чесна і порядна жінка, вірна у своїх подружніх обов’язках,
бо…гулять не ходила, молодого хлопця навік полюбила.
Далі сюжет балади розгортається стрімко, без уповільнення, послідовно,
що характерно для інших ліро-епічних творів:
Проводжала мати сина у солдати,
Молоду невістку — в поле жито жати.
Жала вона, жала, жала — не дожала
І до сходу сонця тополею стала…
Схоже, молода невістка була не до вподоби свекрусі. Провівши сина до
війська, мати стала повновладною господинею в родині, тому й віддає наказ
невістці. Балада зберегла відгомін епохи матріархату, коли жінка посідала у
сім’ї особливе становище. Правомірність такої думки підтверджує поведінка
невістки і сина після повернення з війська, які беззаперечно виконують
розпорядження матері. І хоча молода жінка скорилася наказу свекрухи,
виконати його не змогла. Непосильність повеління свавільної господині
підкреслено у творі трикратним повторенням слова «жала».
Невістка, очевидно, боячись гніву свекрухи, додому не повернулася і
залишилася ночувати в полі, на що натякають слова: «до сходу сонця». На
цьому реалістичний план зображення завершується, далі події розгортаються
у фантастичному ключі. На ранок на тому місці, де ночувала невістка, виросла
струнка тополя.
Образ тополі сприймається як персоніфікований. Корені цієї
персоніфікації сягають анімістичних уявлень наших предків, за якими всі
навколишні предмети, рослини, тварини мають душу. В ті часи побутували
вірування про перетворення людей на дерева, трави, квіти тощо. Відгомоном
давнього світогляду є звичай водити на Зелені свята Тополю. Дівчата
обирають із-поміж себе найстрункішу, піднімають їй руки над головою, на них
вішають хустки, стрічки, намисто і водять її селом, полем, лугом, співаючи:
Стояла тополя край чистого поля: «Стій, тополенько! Не розвивайсь, Буйному
вітроньку не піддавайсь!».
Уявлення про перетворення людей на рослини стало джерелом
поетичних символів: явір символізував біди, нещастя, береза — чистоту
нареченої. Тополя — найвиразніший жіночий символ. Порівнюючи з гінким
деревом вроду і ставність дівчини, у народі кажуть: «Струнка, як тополя» або
«Тонка, як тополя».
У баладі тополя символізує смуток і печаль. Із часом пов’язана з
тополею символіка відійшла від світоглядних засад і стала винятково
поетичним засобом. Розповідь про трагічну долю нелюбої невістки невелика
— тільки вісім рядків, наступні акумулюють увагу на драматичній ситуації в
момент її кульмінаційного розвитку:
Прийшов син до хати:
— Здрастуй, рідна мати!
Де ж моя дружина, що не йде стрічати?
— Не питайся, сину, про свою дружину,
Бери топір в руки — рубай тополину.
Як ударив вперше — вона й похилилась,
Як ударив вдруге — вона й попросилась…
Невістки вже немає, проте свекрушина ненависть виливається у
бездушний наказ синові, який не має волі заперечувати матері. А тополядружина заговорила до нього людським голосом, сповістивши про свою гірку
долю і загублену душу ненародженої дитини. У цих рядках яскраво
виявляється ставлення до описуваних подій: співчуття героїні, вболівання за її
долю. У драматично напружену розповідь потужно вривається ліричний
струмінь, що є однією з характерних ознак балади як ліро-епічного твору.
Останні два рядки містять моральну настанову дівчатам:
Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси?
Не спішіть, дівчата, розплітати коси.
Звучать вони як пересторога, попередження дівчатам не поспішати
з’єднувати свою долю з хлопцями, яким потрібно йти до війська, а перед тим,
як виходити зарано заміж, слід усе зважити, обдумати. Ці рядки мають
важливу композиційну функцію, вони є своєрідним висновком баладної
розповіді.
Тобто, перед тим як узяти шлюб, треба добре пізнати один одного,
з'ясувати стосунки в родині майбутнього подружжя, психологічний клімат
сім'ї. А щоб доброю, щасливою, дружною була родина, ми повинні домагатися
злагоди, взаємоповаги й розуміння між батьками і дітьми. Бо досить часто в
родинах, які ніяк не можуть порозумітися, лежить конфлікт між прагненням
людини до щастя і тими перешкодами, які призводять її до трагічного кінця.
Отже, ця балада вчить нас бути толерантними, чемними, шляхетними по
відношенню один до одного. Хай у серці нашім ніколи не проросте
жорстокість, зневіра, заздрість, ненависть, а у сім'ї завжди буде щастя й
злагода, бо буде міцною родина — буде міцною й країна.
У баладі «Ой летіла стріла» змальовується, як загинув удовин син від
стріли. Горе рідних — безмірне. Вони, як зозулі, прилетіли та й плачуть над
убитим. Де мати плаче — там «Дунай розлився», де сестра — там «слізок
криниця», а де миленька — «земля сухенька». Сестра й мила скоро забудуть
про втрату, а мати страждатиме довіку. У баладі присутні гіпербола,
метаморфози (перетворення), трикратність.
Тема: оспівування суму за вбитим стрілою вдовиним сином.
Ідея: висловлення співчуття до загиблого.
Основна думка: Ой матінка плаче, / Поки жити буде, / А сестриця плаче,
/ Поки не забуде; / А миленька плаче, / Поки його бачить…
Композиція :
експозиція: діалог про причину смерті вдовиного сина;
зав’язка: приліт трьох рябеньких зозуль;
кульмінація: оплакування матері, сестри, миленької, смерть героя.
розв’язка: смерть рідної людини — одвічна пам’ять про неї
Скачать