Загрузил Inna Slobodianiuk

Презентація УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ЕЛІТА

Реклама
Презентація на тему:
Українська національна
еліта на початку ХХ ст.
План
ВСТУП
І. Становлення української національної еліти кін.
XIX поч. ХХ ст.
1.1.Чинники формування національної еліти
1.2.Формування національної ідеї в елітарному
середовищі
ІІ Представники національної еліти України
поч.ХХст.
2.1. Західноукраїнська еліта
2.2. Наддніпрянська еліта
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Історичний досвід та сучасна практика свідчать,
що побудувати національну державу можна тільки
за умови, коли в суспільстві є верстви, групи,
зацікавлені в її існуванні.
Українська
еліта
—
політикоуправлінська еліта на українських етнічних
землях.
Національні еліти визначаються як ті, що «мали
моральний
авторитет,
фактично
носії
і
провідники національних цінностей, які хотіли
розвивати національні духовні та культурні
цінності, для яких українська державність була
споконвічною мрією, а в даних умовах — ще і
єдиним виходом, способом уникнути повного
знищення народу — як народу українського»
І. Становлення української
національної еліти
1.1. Чинники формування
національної еліти
На початку XX ст. пожвавлення національного
руху сприяло виникненню перших політичних
партій.
2. Утвердження ринкових відносин
3. Зміцнення внутрішньо економічних українських
зв’язків
4. Суперечливий розвиток української економіки у
зв’язку і переплетенні з економікою Російської
імперії і Австро-Угорської монархії
5. Зміни у соціальній структурі населення.
1.
6. Русифікація і полонізація міст України
Посилення
міграційних
процесів
внаслідок надлишку трудових ресурсів на
селі
8. Посилення
процесу
національної
ідентифікації
серед
українських
переселенців
9. Імперська
політика спрямована на
заохочення
міграції
російського
населення в українські регіони, де
розгорталася модернізація
10. Відсутність власної держави
7.
1.2.Формування національної
ідеї в елітарному середовищі
O еліта підтримувала та ширила серед більшості
O
O
O
O
населення ідеї національного відродження
поширеною ознакою патріотизму на початку
ХХст. було вживання української мови у
повсякденному житті
патріотичні почуття, на думку Винниченка
могли ставати своєрідним інструментом у
політичній боротьбі.
український патріотизм виходить на інший
рівень та стає не тільки національною ідеєю, а й
державною ідеологією
визначення
патріотизму
для
лідерів
національного руху було тісно пов’язане із
політичними вподобаннями.
Для одних представників української еліти,
світогляди якої формувались на перетині ХІХ –
ХХ ст., головною ознакою патріотизму вважалось
вживання української мови та знання історії та
пошани
до
традицій.
В
роки
національновизвольних
змагань
патріотизм
набуває нового змісту. Поперше, підвищується
значення та роль держави у суспільстві, тому
патріотизм тепер асоціюється з чеснотами
порядного та законослухняного громадянина
своєї держави. По-друге, після того як Україна
отримала
свою
державність
український
патріотизм набув певних зловживань, що в свою
чергу свідчить на користь підвищення його
цінності та авторитету в українському суспільстві.
ІІ. Представники
національної еліти України
початку ХХст.
2.1. Західноукраїнська еліта
значну роль у становленні українського
елітарної верстви на західноукраїнських
землях відіграла Греко-католицька церква.
Проте це надало українському руху дещо
консервативного
клерикального
забарвлення. На кінець XIX ст., коли
національний рух стає переважно світським,
це призвело до зростання антицерковних
настроїв і до загострення відносин між
церквою і провідниками українського руху.
Андрій Шептицький
відіграв функцію духівника і
беззаперечного
морального
авторитету для українського
народу. Він був виразником
національних
прагнень
українців, водночас, намагався
попередити патріотичний рух
від шовіністичних крайнощів і
надати йому християнського
змісту.
Іван Огієнко
це
людина,
яка
якнайкраще сполучила в
собі духовність і політичну
активність.
Він
був
вченим,
політичним,
громадським
діячем,
митрополитом Української
Автокефальної
Православної
Церкви,
працював міністром освіти
та міністром віросповідань
в уряді УНР.
Грушевський Михайло
Сергійович
український історик, громадський та
політичний діяч. Голова Центральної
Ради Української Народної Республіки
(1917–1918).
Член
Історичного
товариства ім. Нестора-Літописця,
дійсний член Чеської АН (1914),
почесний член Київського товариства
старожитностей і мистецтв (1917),
член-кореспондент ВУАН (1923) та АН
СРСР (1929), багаторічний голова
Наукового Товариства ім. Шевченка у
Львові (1897–1913), завідувач кафедри
історії Львівського університету (1894–
1914), автор понад 2000 наукових
праць.
Трильовський Кирило
Йосифович
відомий
галичанин,
адвокат,
доктор
права,
громадськополітичний та культурно-освітній
діяч, основоположник і один із
засновників
Української
радикальної партії та Селянськорадикальної
партії
Східної
Галичини, депутат віденського
парламенту, посол Галицького
сейму,
публіцист,
журналіст,
видавець, засновник товариства
«Січ» і січового руху в Галичині.
Боберський Іван
Миколайович
український педагог, організатор,
фундатор, теоретик і практик
української національної фізичної
культури, організатор сокільськосічового руху, автор підручників з
фізичного виховання молоді.
Сприяв становленню Пласту,
автор назви цієї організації.
Голова товариства «Сокіл-Батько»
(1908—1918), член Бойової управи
і четар Українських січових
стрільців.
Франко Іван Якович
видатний
український
письменник,
поет,
публіцист,
перекладач,
науковець, громадський і
політичний діяч. Доктор
філософії (1893), дійсний
член Наукового товариства
імені Шевченка (1899),
почесний
доктор
Харківського університету
(1906)
Нагірний Василь
Степанович
країнський галицький архітектор та
громадський діяч кінця XIX —
початку XX століть. Засновник
товариств «Славія», «Народна
торгівля»,
«Сокіл»,
«Зоря»,
«Дністер», «Народна Гостиниця»,
«Товариство для розвою руської
штуки». Архітектурна спадщина В.
Нагірного налічує кілька сотень
об'єктів, серед яких церкви,
каплиці,
парохіальні
будинки,
громадські та приватні будівлі.
2.2. Наддніпрянська еліта
Особливістю формування національної
еліти Наддніпрянської України, є те що
наприкінці 19 століття, на початку 20
століття, не зважаючи на Емський указ і
Валуєвський циркуляр, становлення не
припинялось. Національне відродження 19
століття продовжило втілюватись завдяки
наступним діячам:
Антонович Дмитро
Володимирович
український
історик,
політичний діяч, один із
засновників
Революційної
української партії, редактор
численних
українських
часописіводин з організаторів,
ректор Українського вільного
університету у Відні та Празі;
голова Українського історикофілологічного товариства у
Празі. Один із засновників
Музею визвольної боротьби
України у Празі.
Міхновський Микола
Іванович
Український
політичний
і
громадський
діяч,
адвокат,
публіцист,
перший
ідеолог
українського націоналізму.
Член
Братства
тарасівців,
засновник Української народної
партії (1902), один із лідерів
Української
демократичнохліборобської
партії,
член
Братства самостійників.
Автор брошури «Самостійна
Україна»
(1900),
підготував
проект Конституції (1905).
Чикаленко Євген
Харламович
визначний громадський
діяч,
благодійник,
меценат
української
культури,
агроном,
землевласник,
видавець, публіцист.
Грінченко Борис Дмитрович
український
письменник,
педагог,
лексикограф,
літературознавець, етнограф,
історик,
публіцист,
громадсько-культурний діяч.
Автор
першого
словника
української мови, редактор
низки
українських
періодичних
видань.
Обстоював
поширення
української мови в школі та в
установах.
Порш Микола
Володимирович
український політичний і
громадський діяч, член
Установчих
зборів,
економіст.
Провідний
діяч
РУП
(фактичний лідер з 1903
року) та УСДРП (з 1905).
Активний
член
Центральної
Ради,
з
листопада
1917
—
генеральний
секретар
праці і військових справ,
посол УНР у Німеччині
(1919-1920)
Петлюра Симон Васильович
країнський
державний,
військовий та політичний
діяч,
публіцист,
літературний і театральний
критик.
Організатор
українських збройних сил.
Член
Генерального
секретаріату
Української
Центральної Ради на посаді
Генерального секретаря з
військових справ Борець за
незалежність України у ХХ
сторіччі.
Винниченко Володимир
Кирилович
український політичний та
громадський діяч, прозаїк,
драматург та художник.
Володимир Винниченко —
письменник світового рівня.
В роки радянської влади
його було викреслено з
української
літератури.
Голова
Генерального
Секретаріату УЦР, очолив
Директорію
висновок
Роль національної еліти в державотворенні виявляється
передусім у функціях, які вона виконує:
O розробкастратегії суспільного розвитку, визначенні
політичної програми дій, практичній реалізації
прийнятих рішень.
O національна еліта повинна розробляти світоглядні,
моральні та ідеологічні засади практичної політики,
O формувати національну самосвідомість як духовну
основу соціально-політичної активності народу,
незважаючи на жодні перешкоди
O відображення в політичних програмах інтересів і
потреб різних суспільних груп та практичну їх
реалізацію.
O ведення постійного діалогу із суспільством з найбільш
важливіших питань державотворення, вироблення
спільних, узгоджених рішень.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ
ЛІТЕРАТУРИ
1.
2.
3.
4.
5.
Крюков О. І. Політико-управлінська еліта України як
чинник державотворення: Монографія / За наук. ред.
Е. А. Афоніна. — К.: Вид-во НАДУ при Президентові
України, 2006. — 252 с.
Синявська О. Українська політична еліта і національне
питання на початку ХХ ст. / О. Синявська // Інтелігенція
і влада. – 2010. – Вип. 19. – С. 42-49
Касьянов Г. Українська інтелігенція на рубежі ХІХ –
початку ХХ століть: соціально-політичний портрет / Г.
Касьянов. – К., 1993. – 176 с
Субтельний О. Україна: Історія [Текст]: навч. посіб./
О.Субтельний. – 3-тє видан., перероб. І доп. – К.: Либідь,
1993. – 720 с.
Сарбей В.Г. Національне відродження України [Текст] \
В.Г.Сарбей. – К.: Альтернативи, 1999. – 336 с.
Похожие документы
Скачать