Uploaded by Катя Бевз

соц. педагогіка

advertisement
АКАДЕМІЯ ПРАЦІ, СОЦІАЛЬНИХ ВІДНОСИН І ТУРИЗМУ
Факультет економіки, соціальних технологій і туризму
Кафедра соціальної роботи та практичної психології
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни «Соціальна педагогіка»
Виконав: студент 3 курсу
заочної
форми навчання
Ліванцова
Перевірив: доцент кафедри
соціальної роботи та
практичної психології
Пожидаєва О.В.
Дніпро – 2020
1
Варіант № 3
1.
Розкрити
зміст
і
форми
соціально-педагогічної
діяльності
з
бездоглядними і безпритульними дітьми.
2. Опишіть сутність та принципи сімейно орієнтованого підходу у
соціально-педагогічній діяльності.
3. Кейс.
2
1. Розкрити зміст і форми соціально-педагогічної діяльності з
бездоглядними і безпритульними дітьми.
За визначенням ЮНІСЕФ, "діти вулиці" – це неповнолітні, для яких
вулиця (в широкому розумінні слова, що містить і незайняте житло, і
незаселені землі тощо) стала постійним місцем перебування [2, c. 268].
У підручнику за загальною редакцією Т. В. Семигіної та І. І. Миговича
подається таке визначення: "діти вулиці" – це діти, які законом не визнані
позбавленими батьківського піклування, але можуть бути визнані сиротами,
оскільки батьки з певних причин не займаються їхнім вихованням [3, с. 18].
Дуже тісно пов’язані між собою поняття "дитяча безпритульність" і
"дитяча бездоглядність".
"Безпритульні діти" – це діти, які були покинуті батьками, самі
залишили сім’ю або дитячі заклади, де вони виховувалися, і не мають
постійного місця проживання.
Великий тлумачний словник подає таке визначення: "безпритульний – це
той, хто не має притулку". Натомість, "бездоглядний – це той, хто
позбавлений догляду" [1, с. 89].
Реалізуються 5 основних напрямів соціально-педагогічної діяльності з
бездоглядними і безпритульними дітьми.
Профілактична соціальна робота. Дитина перебуває на стадіях
"роздумів і підготовки", тобто розглядає вихід на вулицю як можливу
перспективу. На цій стадії необхідна соціально – профілактична робота з
дітьми та підлітками для вирішення конфліктів із батьками і вчителями;
залучення дітей до клубів за інтересами, дитячих та молодіжних громадських
організацій, різних спортивних секцій.
Допомога у поверненні дитини з вулиці відповідає стадіям "дії і
післядії". Тобто, дитина вже знаходиться на вулиці, а соціальний працівник
повинен вживати дії, спрямовані на пробудження у дитини бажання
залишити вулицю. Метою соціальної роботи у даній ситуації є повернення
дітей з вулиці додому. Результат досягається шляхом виявлення та
3
вирішення проблем дітей, пов'язаних найчастіше з сім’ями, особливо
кризовими, школою, ровесниками.
Подолання невизначеності. Третій напрямок реалізується у ситуації,
коли дитина перебуває на стадії індиферентного стану, тобто, живе на вулиці
і не розглядає варіантів зміни свого способу життя. У такій ситуації метою
роботи є подолання байдужості дитини до власної долі, пробудження
бажання мати затишок, можливість спілкуватися з близькими чи рідними
людьми, просто змінити обстановку тощо. Ця робота повинна спонукати
дитину задуматися про своє майбутнє. Досвід спілкування з дітьми вулиці
показує, що вони не думають, а найчастіше бояться думати про своє
майбутнє, тому, що не бачать виходу із сформованої ситуації. Пробудження у
дитини бажання змінити своє життя ґрунтується, насамперед, на реальній
можливості зробити це. Такою реальною можливістю може бути наявність
місця (центра), де дитині нададуть притулок, зрозуміють і допоможуть; це
може бути варіант самостійного життя — працевлаштування, одержання
житла тощо. Рідше — це варіант повернення до сім’ї, на жаль, до цього часу,
як правило, усередині сімейні відносини остаточно зруйновані.
Закріплення
за
соціальним
інститутом.
Четвертий
напрямок
реалізується на стадіях роздумів і підготовки, коли вдалося розбудити
інтерес дитини до зміни способу життя. При цьому активізується спілкування
таких дітей із соціальними працівниками. Діти звертаються по допомогу до
соціально – психологічних реабілітаційних центрів, соціальних служб для
молоді тощо. Метою діяльності соціального працівника па цьому етапі є
допомога дитині у поверненні до нормального життя.
Соціальний супровід. П’ятий напрямок — це вихід на своєрідний фініш:
дитина повертається до рідної сім’ї або до сім’ї родичів, до інтернатної
установи і починає самостійне життя. Цей період вимагає особливої уваги
соціального працівника, який здійснює соціальний супровід дитини або сім’ї,
до якої вона повернулася.
4
Отже, аналіз суті стадій, що проходить дитина, і напрямків діяльності, що
реалізує
соціальний
педагог
або
соціальний
працівник,
дозволяють
стверджувати, що всю соціально – психологічну роботу з дітьми вулиці
можна розділити на три великі етапи:
1. Профілактика можливого виходу дітей на вулицю.
2. Створення соціальних, психолого – педагогічних умов для повернення
дитини з вулиці.
3. Сприяння закріпленню дитини за соціальним інститутом (сім’єю,
прийомною сім’єю, загальноосвітніми установи інтернатного тину тощо).
2. Опишіть сутність та принципи сімейно орієнтованого підходу у
соціально-педагогічній діяльності.
Упровадження в Україні сімейно орієнтованого підходу в соціальній
роботі особливо актуальне нині, оскільки є бачення координат оновлення
системи забезпечення прав дітей: безпека, стабільність, благополуччя.
Концептуальне
підґрунтя
сімейно
орієнтованого
підходу
логічно
вибудовується у зазначених координатах із наступних тверджень:
- базисом задоволення психогенних і соціогенних потреб дитини є
потреба у безпеці;
- відчуття дитиною безпеки неможливе без прив’язаності до батьків, що
формується лише в сім’ї;
- прив'язаність утворюється в безпечних стабільних емоційно збагачених
умовах;
- такі умови й благополуччя сім’ї – запорука благополуччя дитини.
Відповідно до сімейно орієнтованого підходу, найбільш ефективним
способом надання допомоги дітям є підтримання їхніх власних сімей таким
чином, щоб члени сім’ї могли самостійно забезпечити безпеку дитини і
догляд за нею. Інакше кажучи, у разі порушення прав дитини соціальні
послуги надаються не тільки їй, а й усім членам її сім’ї.
Сімейно орієнтований підхід повністю відповідає базовому принципу
Конвенції ООН про права дитини – якнайкращого забезпечення інтересів
5
дітей, оскільки у ст. 15 Конвенції зазначено, що найкращі інтереси дитини –
предмет основного піклування батьків. У цьому контексті потрібно
підкреслити, що концентрація уваги тільки на проблемних сім’ях створює
помилкове враження, що здорова сім’я не є цінністю суспільства.
Сутність сімейно орієнтованого підходу чітко простежується і крізь
призму положень “Керівних принципів ООН щодо альтернативного догляду
за дітьми” (2010 р.) [4]:
- усі зусилля повинні бути насамперед спрямовані на те, щоб дитина
виховувалася в рідній сім’ї – держава має забезпечити для сімей доступ до
усіх необхідних послуг, які б підтримували їх у виконанні батьківських
обов’язків (ст. 3);
- особлива увага повинна приділятися вразливим сім’ям з дітьми;
- перш ніж буде прийнято рішення щодо вилучення дитини, слід провести
ретельну оцінку її потреб із залученням усіх зацікавлених сторін та самої
дитини;
- обрана форма альтернативного догляду повинна переглядатися
регулярно, базуючись на потребах дитини для розвитку (ст. 5 Керівних
принципів).
Для впровадження сімейно орієнтованого підходу можна визначити
декілька пріоритетних ліній змін, ключова серед яких – зміна переконань
щодо нових і продуктивних способів дій.
6
3. Кейс.
Кейс-випадок № 1.
1. Схематична загальна картина сімейного випадку.
Мати – байдуже ставлення до виховання дітей.
Батько – жорстоке поводження з дітьми, фізичне насильство над дітьми.
Діти - вимушені перебувати на вулиці більшу частина дня, залишилися без
піклування батьків, діти в конфлікті з законом.
2. Найбільш важливі проблеми кожного члена сім'ї:
Мати –не виконує належним чином батьківські обов’язки, терпить
жорстокість та домашнє насилля з боку чоловіка.
Батько – має проблеми з алкоголем, здатний на злочини, піддає дружину
та дітей домашньому насиллю.
Діти – не мають належного догляду та виховання з боку батьків, багато
часу знаходяться без батьків, у зв’язку з чим схильні до девіантної поведінки,
мають прояви злочинності.
3. Ресурси, можливості кожного члена сім'ї.
Мати необхідно зайнятися належним доглядом та вихованням дітей,
контролювати їх навчання, як вони проводять вільний час, гігієну.
Батько має перестати зловживати алкоголем, пройти лікування від
алкогольної залежності, пройти курси з підвищення своєї кваліфікації та
знайти постійну роботу.
Дітям необхідно приділити увагу навчанню, друзям.
4. Детальний план роботи соціального педагога з сім'єю.
1. Вивчення сім'ї та усвідомлення існуючих у ній проблем, вивчення
звернень сім'ї за допомогою; скарг жителів (сусідів).
2. Первинне обстеження житлово-побутових умов неблагополучної
(проблемної) сім'ї.
3. Знайомство з членами сім'ї та її оточенням, бесіда з батьками, оцінка
умов їхнього життя.
7
4. Знайомство з тими службами, які вже надавали допомогу родині,
вивчення їх дій, висновків.
5. Дослідження причин неблагополуччя сім'ї, її особливостей, цілей,
ціннісних орієнтацій.
6. Вивчення особистісних особливостей членів сім'ї.
7. Складання карти сім'ї.
8. Координація діяльності з усіма зацікавленими організаціями, в число
яких входять:
- Освітніх і дошкільних закладів;
- Центри соціальної реабілітації дітей та підлітків, захисту сім'ї;
- Притулки, дитячі будинки;
- Інспекція у справах неповнолітніх і т.д.
9. Складання програми роботи з неблагополучною сім'єю.
10. Поточні та контрольні відвідування сім'ї.
11. Висновки про результати роботи з неблагополучною сім'єю.
5. В яких ролях може виступати соціальний педагог, працюючи з
такою сім’єю.
Брокер. У процесі роботи виникає необхідність направлення клієнта до
інших установ. Виконання цієї ролі вимагає знань про наявні у громаді
ресурсні системи, їхні особливості та встановлення необхідних робочих
стосунків з відповідними співробітниками цих установ. Прикладами
виконання
ролі
брокера
є
направлення
соціальним
працівником
територіального центру пенсіонера до управління соціального захисту
населення з метою оформлення субсидії для відшкодування витрат на оплату
житлово-комунальних послуг або до поліклініки до дільничного лікаря.
Посередника між дітьми і дорослими, між сім’єю і державними
службами, організаціями і закладами, які повинні піклуватися про духовне,
фізичне і психічне здоров’я дітей та підлітків.
Експерта в постановці соціального діагнозу і визначенні методів
компетентного втручання, соціальної роботи з конкретним клієнтом.
8
Кейс-випадок № 2
Орієнтовний план роботи соціального педагога з дитиною та її
батьками.
І. Вивчення особистості школяра.
1. Вивчення особової справи школяра, іншої шкільної документації.
2. Вивчення житлово-побутових умов.
3. Діагностика характерологічного типу учня. Складання психологічної
характерстики.
4. Аналіз соціально-психологічних зв’язків учня.
5. Дослідження психологічної атмосфери в класній групі (соціометрія).
6. Вивчення оточення учня за місцем проживання.
7. Діагностика психологічного клімату сім’ї.
8. Вивчення стану здоров’я учня групи ризику, схильності до шкідливих
звичок.
9. Вивчення інтересів учня, його зайнятості в позакласний час.
ІІ. Робота з батьками.
1. Проводити систематичну консультацію з питань:
- психологічні особливості дитини;
- причини відхилень у поведінці;
- методи і прийоми методичного впливу на дитину.
9
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Бех І. Д. Наукові засади створення особистісно орієнтованих виховних
технологій // Початкова школа. – 1997 – № 9, с. 45 – 52.
2. Левандовський С. Гинуть дитячі душі: Стан дитячої злочинності //
Завуч. – 2008 – № 17 – 18 – с. 7.
3. Мороз О.Г., Падалка О. С., Юрченко В.І. Психологія і психологія вищої
школи. – К., 2000 – 364 с.
4. Керівні принципи ООН щодо альтернативного догляду за дітьми
[Електронний
ресурс].
–
Режим
доступу:
content/uploads/2013/02/UN-Guidelines-on-Alternative
Care_SOS_ISS_web_ukr.pdf
10
http://4children.in.ua/wp-
Download