Загрузил bergmanartem

Основи психологічного консультування

Реклама
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
1
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування Навчальний посібник
Київ - 2004
Основи психологічного консультування: Навчальний посібник. -К.: Четверта хвиля, 2004. 256 с.
ISBN 966-529-064-9
OCR by orfey88
Навчальний посібник знайомить зі специфікою консультативної психології, розкриває
секрети індивідуального консультування як виду практичної діяльності психологаконсультанта.
В посібнику здійснено спробу інтегрувати методику, теорію і практику консультативної
взаємодії в цілісний теоретико-практичний підхід. Поєднання основ навчального матеріалу з
особистим досвідом автора робить книгу цікавою не тільки для початківців, але й для
професіоналів, які прагнуть удосконалити свою майстерність.
Для психологів-практиків, викладачів психологічних дисциплін та широкого кола фахівців,
які орієнтовані на роботу з людьми й зацікавлені в підвищенні ефективності комунікації.
Зміст
Передмова...........................................................................................................................................4
Розділ 1. Специфіка практичної психологічної допомоги.............................................................5
1.1. Сутність психологічного консультування ...........................................................................5
1.1.1. Індивідуальне консультування як вид діяльності.........................................................5
1.1.2. Філософія консультування..............................................................................................7
1.1.3. Теоретичні засади консультування...............................................................................10
1.1.4. Механізми психологічного впливу в консультативній роботі...................................12
1.1.5. Моделі консультативної допомоги...............................................................................14
1.1.6. Професійна позиція консультанта................................................................................16
1.1.7. Етичні аспекти консультативної діяльності................................................................18
1.2. Методичні настанови консультування ...............................................................................21
1.2.1. Предмет роботи психолога-консультанта....................................................................21
1.2.2. Клієнт психолога-консультанта....................................................................................23
1.2.3. Особистість консультанта як інструмент впливу........................................................25
1.2.4. Консультативні взаємини: правило трьох....................................................................26
1.2.5. Принципи надання психологічної допомоги особистості..........................................29
Розділ 2. Організація консультативної взаємодії..........................................................................31
2.1. Структура та хронотоп консультації...................................................................................31
2.2. Початок консультативної взаємодії.....................................................................................34
2.3. Термінологічна „кухня" консультування............................................................................38
Скарга....................................................................................................................................38
Самодіагноз...........................................................................................................................39
Проблема...............................................................................................................................39
Запит......................................................................................................................................40
Тема........................................................................................................................................42
2.4. Дослідження проблеми: збір інформації.............................................................................44
2.5. Первинна діагностика проблеми..........................................................................................46
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
2
Симптоми..............................................................................................................................46
Синдроми..............................................................................................................................47
2.6. Ідентифікація проблеми........................................................................................................51
2.7. Постановка та розв'язання терапевтичного завдання........................................................54
2.8. Результативність консультативної роботи..........................................................................57
Розділ 3. Технологія консультативної взаємодії...........................................................................60
3.1. Налагодження ефективного контакту.................................................................................60
3.1.1. Поняття про рапорт........................................................................................................60
3.1.2. Підстройка: фокус уваги та калібрування....................................................................62
3.1.3. Сутність підстройки.......................................................................................................65
3.1.4. Робота з сенсорними модальностями...........................................................................67
3.1.5. Нетестова діагностика: поняття про психологічні ключі...........................................70
3.2. Психотерапевтичні навички ведення консультативного інтерв'ю...................................73
3.2.1. Техніки прояснення інформації ...................................................................................74
3.2.1.1. Рефлексивне слухання............................................................................................74
3.2.1.2. Заохочення мовлення..............................................................................................75
3.2.1.3. Мікронавички з'ясовування та уточнення інформації.........................................79
3.2.1.4. Мікронавички розпізнавання емоційних переживань.........................................85
3.2.2. Техніки відображення....................................................................................................88
3.2.2.1. Відображення почуттів...........................................................................................89
3.2.2.2. Фокусування переживань.......................................................................................91
3.2.2.3. Емпатійна відповідь................................................................................................94
3.2.3. Відображення значень....................................................................................................97
Розділ 4. Засоби особистісної презентації та робота з ними......................................................101
4.1. Мовлення як інструмент психотерапевтичної допомоги................................................101
4.1.1. Поняття про метамодель комунікації.........................................................................102
4.1.2. Відновлення пропусків та заповнення прогалин у мовленні...................................103
4.1.3. Визначення обмежень суб'єктивного простору клієнта...........................................106
4.1.4. Семантично помилкові формулювання......................................................................109
4.2. Мова тілесного симптому...................................................................................................113
4.3. Активізація несвідомих процесів.......................................................................................116
4.4. Робота з образом і символом..............................................................................................119
4.5. Трансформація емоційних реакцій....................................................................................121
4.6. Усвідомлення: чому так важливо перейти до переживань та відчуттів........................125
4.7. Життєві навички, або аксіологія консультування............................................................128
Розділ 5. Засоби впливу на клієнта. Терапевтичний аспект консультування...........................130
5.1. Техніки зв'язування.............................................................................................................131
5.1.1. Фокусування інформації..............................................................................................131
5.1.2. Неконгруентність та робота з нею..............................................................................133
5.1.3. Зворотний зв'язок..........................................................................................................134
5.1.4. Інтерпретація.................................................................................................................137
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
3
5.1.5. Конфронтація................................................................................................................140
5.1.6. Робота з опором та переносом....................................................................................142
5.1.7. Навіювання як основа інтервенції..............................................................................145
5.1.8. Психологічна інформація як чинник впливу.............................................................148
5.1.9. Визначення пріоритетів...............................................................................................151
5.2. Техніки трансформації .......................................................................................................154
5.2.1. Інсайт.............................................................................................................................154
5.2.2. Маєвтика, або сократичний діалог.............................................................................156
5.2.3. Позиції віддзеркалення................................................................................................157
5.2.4. Директиви......................................................................................................................159
5.2.5. Переформування, або рефреймінг..............................................................................161
5.2.6. Актуалізація ресурсів людини....................................................................................166
5.2.7. Арсенал психотехнологій та еклектизм як свобода вибору.....................................167
5.2.8. Психологічне консультування як крок до себе (замість епілогу)............................169
Додатки ...........................................................................................................................................171
Додаток №1.
Етапи проблемного аналізу.......................................................................................................171
Приклад консультативної бесіди з елементами проблемного аналізу..............................172
Додаток №2.
Поняття про сенсорні репрезентативні системи.....................................................................177
Додаток №3.
Основні параметри субмодальностей сенсорного сприймання.............................................178
Додаток №4.
Примітка до виконання практичних завдань...........................................................................179
Додаток №5.
Список тем або стимулів для початку консультативного діалогу.........................................179
Додаток №6.
Концептуально-ціннісні засади консультативної роботи автора..........................................180
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
4
Передмова
Психологічне консультування для українського загалу - справа нова. Активне проникнення
індивідуального психологічного обслуговування в суспільне життя почалося 10-15 тому. І
хоча зараз з'являється багато цікавих новинок з індивідуального консультування, цей
навчальний посібник має переваги, бо є першим практикумом з підготовки майбутніх
консультантів, який написано українською мовою.
Мета посібника - сформувати цілісне бачення психологічного консультування не тільки як
процесу практичної допомоги людині в конкретній ситуації, але й як діяльності, що
трансформує світогляд, піднімає на новий рівень особистісного розвитку, поліпшує
психологічний клімат в суспільстві. Інструментом творення більш досконалої суб'єктивної
картини світу та формування професійної ідентичності психолога виступає системний аналіз
душевного життя людини.
Посібник базується на новітніх розробках у практичній психології та психотерапії. Він
складається з п'яти розділів, у яких послідовно викладено специфіку психологічної
допомоги, методичні настанови консультанту, секрети організації та технології ведення
консультативної бесіди, методи та прийоми терапевтичного впливу на клієнта. Теоретичний
матеріал посібника супроводжується практичними вправами та завданнями, що допомагають
отримати первинні навички оптимізації психологічного спостереження та спілкування з
людиною, формувати професійні установки та вміння. Серед практичних завдань багато
авторських розробок, які підсумовують досвід педагогічної та тренінгової роботи автора по
формуванню у студентів базових мікронавичок уважної поведінки та ведення
консультативної бесіди.
В процесі освоєння курсу передбачено вирішення наступних завдань:
•створити цілісне уявлення про процес індивідуально-психологічного консультування,
його зміст, принципи та технологію;
•забезпечити тісний зв'язок теоретичного та практичного матеріалу;
•сформувати початковий досвід та професійну позицію фахівця щодо практичної
діяльності психолога-консультанта;
•сприяти формуванню еталонів професійної оцінки результатів консультативної роботи
психолога;
•розвивати професійну компетентність в області практичної психології.
Навчальним посібником можна скористатися як в умовах академічного навчального процесу,
так і для самостійного навчання. Він вигідно відрізняється від аналогічних видань тим, що
відступає від традиційної схеми висвітлення основних психотерапевтичних напрямів і
знайомить читача з найпростішими механізмами психологічної трансформації людської
свідомості, що робить його цікавим і початківцю, і людині, що активно нарощує
консультативну майстерність.
***
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
5
Коли ми з П.П. Горностаєм1 в 1993 році створювали перший для України посібник з
психологічного консультування, працювати доводилось майже наосліп: не було відповідної
літератури, невеликим був досвід консультативної роботи. Зараз мені здається, що попередня
спроба була в чомусь наївною і, можливо, дещо обмеженою, але перші посібники до цих пір
не втратили свого обличчя, у них склалася публічна доля, а це головне для книги.
З моменту нашого дебюту пройшло не так багато часу, однак ситуація зазнала кардинальних
змін. Зараз існує багато хороших книг як з консультування, так і з психотерапії, вийшло
чимало монографій та зарубіжних перекладів, що дають уявлення про те, що таке
індивідуальне консультування. Дух і буква цього посібника навіяні сучасністю і тим, що
мені як практику вдалося асимілювати з власного досвіду та запозичити з доробку колег по
професійному цеху.
Часто з теплотою і захопленням я згадую своїх перших наставників, психологівконсультантів: Луїзу Джексон (США, Каліфорнійський університет) та професора Ріка
Веломаєрса (Бельгія, Гентський університет), що залишили в пам'яті незабутні приклади
цього нелегкого вміння гармонізувати людську душу. Випускаючи в світ нову книжку, хочу
висловити подяку всім своїм вчителям, наставникам, колегам, тренерам-консультантам, які
щедро ділилися практичним досвідом на всілякого роду лекціях, семінарах,
психотерапевтичних тренінгах та групах. Всі вони мають пряме відношення до створення
світоглядних установок, якими захотілося поділитися на сторінках цієї книги.
Я щиро вдячна своєму чоловіку Павлу Петровичу - колезі, другу і помічнику, без якого цей
посібник просто не відбувся б, своїм батькам та сім'ї, що надихали і допомагали мені в
роботі. А також - друзям, колегам, з якими обговорювались професійні питання, студентам, у
роботі з якими вибудовувався каркас підручника, а найбільше - клієнтам - людям, які
навчали і стимулювали до роботи найефективніше.
Коли людина починає шукати Бога зовні, а не в самій собі,
вона може думати про Бога, молитися Богу, навіть
„любити" Бога всім своїм єством, але вона ніколи не стане
тотожною Богові. Людина ніколи не знайде Бога, шукаючи
Його зовні.
Е. Хейч.
Розділ 1. Специфіка практичної психологічної допомоги
Психологія умоглядна як наука має особливу користь для
практики.
Ф.Голубинський
1.1. Сутність психологічного консультування
1.1.1. Індивідуальне консультування як вид діяльності
Задача консультанта - допомогти клієнтові виявити своє істинне
„Я" і знайти в собі мужність стати цим „Я",
Р.Мей
Термін "консультація" за словником С.І.Ожегова має кілька значень: 1) рада спеціалістів; 2)
порада спеціаліста; 3) установа, що дає поради. У прикладній психології успішно
використовувалися всі три зазначені форми консультації. А от сутність консультування у
1
Горностай П. II., Васьковская С. В. Теория и практика психологическогоконсультирования: Проблемный
подход. - К.: Наук. думка, 1995; Васьковская С. В., Горностай П. П. Психологическое консультирование:
Ситуационные задачи.- К.: Вища школа, 1996.
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
6
практичній психології довго дискутувалася, бо вважалося, що надавати допомогу
особистості у вирішенні її психологічних проблем можна тільки у рамках
психотерапевтичної практики.
Однак існування так званого психологічного, або, точніше, психотерапевтичного
консультування як самостійної галузі психологічної допомоги можна аргументувати так:
а)
філософія консультативної роботи диктує повну відмову від концепції хвороби і
розглядає людину, котра звернулася по допомогу такою, що має психологічні труднощі;
б)
консультування і психотерапія орієнтовані на різні етапи взаємодії психолога і
клієнта: превентивна консультативна робота може запобігти більш серйозним
психотерапевтичним наслідкам;
в) якщо психотерапія спрямована "вглиб", на вирішення інтраперсональних проблем, то
консультування охоплює більш різнопланове коло інтерперсональних проблем клієнтів;
г)
психолог-консультант виступає радше медіатором (посередництво) або
фасилітатором (підвищення продуктивності) ресурсних можливостей клієнта у розв'язанні
його проблем;
д)
діагностична спрямованість консультування значно розширює спектр різноманітних
професійних моделей діяльності консультанта. Спостерігається певний універсалізм у
використанні ним як підходів, так і методів, що урізноманітнює консультативну роботу і
суттєво відрізняє її від психотерапії, яка зазвичай дотримується одного напряму (Горностай
П.П., Васьковская С.В., 1994)
Отже, специфіка психологічного консультування як окремого виду психологічної допомоги
визначається особливостями проблематики, немедичною парадигмою в розумінні клієнта,
змістом і методами діяльності. Цілі ж консультування на відміну від немедичної
психотерапії (особисте й соціальне здоров'я) чи медичної психотерапії (психічне і соматичне
здоров'я) лежать в площині особистого благополуччя клієнта.
Таким чином, індивідуальне консультування це вид спеціально організованого спілкування,
у процесі якого психолог-консультант допомагає клієнтові дослідити і прояснити свою
життєву ситуацію, актуалізувати додаткові сили і здібності, щоб знайти вихід із складних для
нього обставин. Результатом консультування може вважатись інсайт (З.Фрейд), просто
"сповідь" (Р.Мей), або, як вважають екзистенціалісти, сповнена розуміння, підтримки і
співпереживання "зустріч", яка, можливо, стане поворотним моментом у процесі
життєтворчості.
Для консультування характерний більш м'який психологічний вплив на людину, коротша
тривалість роботи (5-6 зустрічей). Завданнями консультування є переважно:
•надання психологічної інформації;
•інтеграція особистості, подолання внутрішньої конфліктності та узгодження її інтересів;
•активізація психічних ресурсів клієнта;
•подолання особистісних обмежень та освоєння нових поглядів на власну життєву ситуацію;
•професійні підтримка і порада;
•смислотворення та перебудова ієрархії цінностей;
•створення основи для формування інсайтів з приводу "глухих кутів життя" та допомога у
розв'язанні гострих життєвих проблем; ...
•вироблення адекватних форм поведінки в різних життєвих ситуаціях та ін. * Питання про
цілі консультативної роботи дискутується й досі чи не в усіх сучасних психотерапевтичних
напрямах. Однак виділення психологічного консультування з надр психотерапії та надання
йому статусу самостійного виду психологічної допомоги, на нашу думку, стало визначною
віхою у розвитку практичної допомоги людству взагалі. Недарма ж серед трьох основних
цілей консультування - допомога іншим у їхньому самопідсиленні, особистісний розвиток
самого консультанта та створення здорових мікро- й макросистем для функціонування
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
7
індивідів - головною метою вважається особистісне зростання консультанта як гаранта того,
що в суспільстві розширюється база для формування нового ставлення до життя. Адже
психолог-консультант, на відміну від психотерапевта, стоїть ближче до пересічної людини і,
маючи високий рівень усвідомлення себе і своїх проблем, зможе навчити цього багатьох
інших.
Запитання для самоперевірки
1.Що таке індивідуальне психологічне консультування? Розкрийте специфіку
індивідуального консультування порівняно і іншими видами практичної психологічної
допомоги.
2.Чому індивідуальне консультування можна виділити в окремий вид психологічної допомоги
?
3.Розкрийте психологічний смисл поняття консультування як специфічної екзистенційної
„зустрічі" двох особистостей
4.Назвіть основні цілі й завдання консультативною впливу
Домашнє завдання
1.Згадайте випадки, коли ви потребували психологічної допомоги та підтримки. Звідки і
як ви її дістали? Якої допомогти ви потребуєте, коли переживаєте якусь драматичну
ситуацію?
2.Продумайте ситуації, в яких ви спостерігали людські безпорадність та розгубленість.
Що це за ситуації? Як людина вийшла із того стану?Що їй допомогло (могло б
допомогти)?
Рекомендована література
Горностай П. П., Васьковская С.В. Теория и практика психологического консультирования:
Проблемный подход К.: Наук. думка, 1995.
Доценко Е.Л., Борко Т.И. Практический психолог как шаман / Журнал практического
психолога
Елизаров А.Н. Основы индивидуального и семейного консультирования: Учебное пособие.
Лада Ю. Смысл и специфика психологической помощи/ Журнал практикующего психолога. 1995.
Мэй Р. Искусство психологического консультирования
Ялом И. Экзистенциальная психотерапия
1.1.2. Філософія консультування
Психолог тільки допомагає індивіду
допомогти самому собі
К. Роджерс
Відповідно до одного з основних
постулатів психотерапії, кклієнт
повинен рано чи пізно навчитися
відповідати за свої вчинки
Р. Мей
Якби мене попросили визначити кредо індивідуального психологічного консультування, я, ні
на хвилину не задумуючись, повторила б вслід за К.Роджерсом: „Допомогти людині надати
допомогу самій собі".
Цей влучний вислів напрочуд точно описує те, що має статися завдяки Зустрічі консультанта
і клієнта, Зустрічі у високому сенсі сакральній, коли двоє проникають в ексклюзивну таїну
життєтворення і в процесі взаємного обміну збагачуються знаннями про закономірності його
перебігу та переживання. Саме таке розуміння вкладають екзистенціалісти в поняття
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
8
„зустріч". Саме так повинно трактуватися консультативне інтерв'ю в індивідуальній
психологічній роботі. Повна відмова від концепції хвороби урівнює клієнта і консультанта
відповідно до їхніх потенцій жити і будувати своє життя, знімає відповідальність за
прийняття рішень - кожне життя є самоцінністю і кожен має право прожити його так, як
забажає.
Коли одна людина приходить по допомогу до іншої, то це означає, що є потреба звернутися
до себе внутрішньої, отримати потрібні опори, знання, подивитись збоку на те, що
відбувається, зрозуміти, оцінити і в разі потреби започаткувати зміни, проаналізувавши
можливі альтернативи. Копйов О.Ф пише, що оволодіти „внутрішньою людиною", побачити
і зрозуміти її неможливо, якщо робити її об'єктом байдужого і нейтрального аналізу.
Неможливо оволодіти нею і через злиття з нею, вчування в неї, але до неї можна підійти і її
можна розкрити, точніше примусити розкритися, лише через спілкування з нею, тобто
„діалогічно" (Копйов А.Ф, 1987, с. 293).
У процесі консультативного діалогу людина, що звернулася по допомогу, відновлює
належний внутрішній порядок через особливий досвід самопізнання. Допомогу у набутті
такого досвіду може надати інша людина, причому тільки така, яка може "угледіти"
принципово невидимий для клієнта зовнішній контекст його життя, "почути" принципово
"непочутий" смисл його слів і занять, вникнути в ті його переживання і цінності, які й
приводять до відчуття обмежень його "Я". Рідні і друзі не в змозі зробити щось подібне
внаслідок своєї реальної задіяності. Важливо мати позицію „неперебування", відсторонення,
аби бути достатньо авторитетним, незалежним у судженнях. Брак такої позиції призводить
до прогресуючого "опобутування" або професійно-рольової формалізації стосунків. Якщо ж
консультант зводить особистість клієнта до суб'єкта, який підлягає моральному оцінюванню,
чи до об'єкта байдужого наукового аналізу, то він, назавжди губить смисл
психотерапевтичних стосунків, які за своєю сутністю мають бути насамперед стосунками з
площини мистецтва, такими, як приміром, стосунки письменника і його героя чи художникапортретиста та його моделі.
Сприйняття клієнта як будівничого свого життя від початку і до кінця взаємодії дає змогу
розставити все по місцях перед лицем жорсткої правди життя: консультантові не варто
виступати в ролі Бога, брати на себе більше, ніж може зробити звичайна людина. В його
компетенції - вивести дещо на рівень усвідомлення, зробити потрібні підказки, а чудо
переродження особистості має здійснити саме життя. Як мовиться: „Лікар лише створює
умови, а безконечність виробляє ліки" (Мей Р., 1994, с. 100). Лікар може обробити і
перев'язати рану, а заживлюють її цілющі сили організму. Перед ними смиренно схиляє
голову і консультант. Чим більше він пізнає людську істоту, тим чіткіше усвідомлює
мізерність своїх зусиль порівняно з величчю природи. Є сенс думати про консультанта лише
як про „дзвін", що пробудив до роботи.
Початок душевній роботі часто може покласти лише занадто сильний тиск страждання,
переживання розпачу та відчаю. Коли вони відсутні, клієнт не спроможний досягти
потрібної мотивації для серйозної роботи. Його „незрілість" ускладнює консультативну
роботу, дезорієнтуючи її. Взаємодія з „незрілим" клієнтом більше скидається на обмін
думками, рідко - емоціями. „Зрілий" клієнт, навпаки, будучи „ситим" своїми проблемами,
чутливо реагує на слова консультанта, справді витягує з консультації максимум корисного,
бо настроєний чути, переживати, брати не тільки до уваги, але й у роботу. З огляду на
професійність і перше, й друге консультативне інтерв'ю можуть бути побудовані та
проведені на відповідному рівні, однак у другому випадку трансформація душі почалася, в
першому - працюємо на перспективу.
Клієнти різняться не лише тим, наскільки готові до душевної роботи. Важить і той життєвий
шлях, який вони мають за плечима. Зокрема те, яких психологічних життєвих навичок вони
набули, чи усталилися в їхній психіці певні структури узагальнення та обробки досвіду, чи
сформувалося філософське ставлення до світу. Адже важко не заплутатись у подіях і
стосунках, не вміючи, наприклад, позитивно, ніби збоку, подивитись на те, що відбувається,
знайти в ньому смисл, знайти в собі резерви діяти, здавалося б, у безнадійній ситуації та ін.
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
9
„Допомогти допомагати собі" означає тільки одне: навчити особистість справлятися зі
своїми проблемами, зі своїм життям. Мало сказати людині, яка хвилюється, „заспокойся".
Потрібно пояснити, показати, навчити (тобто потренувати), як це зробити. Щоб людина мала
можливість розвиватись далі, реалізовувати себе, вона повинна освоїти нові, більш складні
елементи і блоки свідомості. Образно кажучи, свідомість радше схожа на програму або
сукупність програмних блоків і підпрограм, що керують людиною і організують її
функціонування. Саме на створення функціональних новоутворень усвідомлення та вміння
їх експлуатувати і має бути направлена робота консультанта. Немає сенсу „годувати
голодного рибою, краще навчити його її вудити"
Чи задумувалися ви над тим, як провокуються зміни в житті клієнта? Стратегія змін може
мати найрізноманітніші вигляди, але, як узагальнює . ,О.Ф. Бондаренко, по суті "спосіб
впливу на клієнта один - запропонувати його свідомості іншу символічну реальність,
освячену авторитетом науки, ввести його в інший контекст, в інший зміст символічної
діяльності, щоб забезпечити умови для реконструктивного переживання" (Бондаренко А.Ф.,
1991, с. 39). Тому багато практиків поділяють думку про те, що мимовільно чи довільно
клієнт з часом починає вірити у психотерапевтичний міф, який йому пропонує консультант, і
стає активно ним користуватися. Результати гарантуються більш конструктивним підходом
до життя, який несе психотерапевтична метафора. Тобто за допомогою консультанта він
засвоює нову філософську, світоглядну основу, за якої стають можливими розв'язування
проблеми, подолання кризи та ін.
Варто зауважити, що робота з широким змістом свідомості - необхідна умова ефективності
не тільки психотерапії, але й консультування. Воно, на думку багатьох авторів, так само, як і
психотерапія, має бути надлишковим. Чим кардинальніші зміни відбудуться в свідомості
клієнта, тим менш ймовірними будуть рецидиви хворобливих станів. Принципова
надлишковість психологічної допомоги порівняно з запитом клієнта, психологічні
трактування широкого кола переживань з'являються не внаслідок схильності консультанта
до читання проповідей (хоч і це не виключено), а як спосіб зробити ефект терапії
довготривалим.
Що ще вкладають в поняття „надлишковості"? Подолання тактики звуженого (у всіх
можливих смислах) втручання. Якось Альберт Лацарус провів опитування клієнтів
психотерапевтів і дійшов висновку, що вони, провівши роки в певного виду психотерапії
(наприклад, у психодинамічній, де ретельно досліджувались елементи несвідомого, чи в
гештальт-терапії, де працювали над поглибленням „тут і тепер"- самоусвідомлення, та ін.),
досягали значного розуміння своїх проблем, однак при цьому могли притримуватися
дисфункціональних філософських поглядів на життя (можливо, тому, що ніхто з ними не
обговорював їхні ірраціональні ідеї), були дуже напружені (зокрема, тому, що ніколи не
вчились застосовувати просте глибоке м'язове розслаблення), страждали від міжособистісної
неефективності (тому що ніколи не навчалися потрібним соціальним навичкам) тощо. Інакше
кажучи, якщо консультант вузько зосереджений лише на одному вимірі, то ефект від його
роботи дійсно буде незначним і нетривалим.
На нашу думку, найбільш надлишковим консультування має бути саме в напрямку
духовного змужніння особистості (див.: 4.6, 4.7, додаток № 6). Якщо в більшості
терапевтичних напрямів цілі психотерапії формуються в термінах „від" - позбутися
внутрішнього конфлікту, деструктивного психологічного захисту, розпустити м'язові
затиски, припинити мигтіння незавершених гештальтів, то філософія консультування має
формуватися в термінах „до", тобто створення ефективних додаткових систем
самоусвідомлення.
Запитання для самоперевірки
1.Які думки могли б декларувати філософське кредо психологічного консультування? Як
ви розумієте смисл консультативної психологічної допомоги?
2.Які перспективи для консультування відкриває повна підмова від концепції хвороби?
3.Правильно чи ні:
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
10
а) консультант має допомогти людині справитись ч її труднощами, надаючи необхідну
інформацію та пораду;
б) консультування це спосіб набуття особистісного досвіду, який дозволяє протягом
короткого терміну досягти важливих особистісних змін;
в) консультування - лише засіб стимулювати розвиток душевних потенцій людини?
4. Яку роль у душевному зціленні людини відіграє консультант? Які установки з цього
приводу краще сповідувати?
5.
Чому консультування, як і психотерапія, мають бути „надлишковими "?
Домашнє завдання
1.Проведіть спостереження за тим, як оточуючі розв'язують свої проблеми. Які
психологічні риси й переконання дозволяють тій чи іншій людині впоратися з
ситуацією? Чи є у вас подібні установки? Коли і як ви до них прийшли?
2. Одним і найефективніших способів поквитатися з якимись негараздами с вміння в будьякій ситуації усвідомлювати реальну частку вчасної відповідальності за те, що
відбувається. Проаналізуйте конфліктні ситуації, в які ви часто потрапляєте,
спробуйте оцінити в них свою відповідальність. При пагоді озвучте свої думки
сторонній людині (можна /робити це безвідносно до себе). Чи відбулися якісь зміни після
розмови і ІНШОЮ людиною?
Рекомендована література
Бондаренко А.Ф. Социальная психотерапия личности психосемантический поход. - К:
КГПИИЯ, 1991.
Бьюдженталь Д. Искусство психотерапевта, СПб, Питер, 2001.
Копйов А.Ф. О диалогическом понимании психологического контакта/ Общение и диалог
в практике обучения, воспитании в психологической консультации: Сб. неуч. тр. - М.: Изд.
АПН СССГ. 1987.
Мэй Р. Искусство психологического консультирования. М Класс, І')94.
Немов Р.С. Психологическое консультирование: Учебник. М., 2000.
Шостром З., Браммер Л. Терапевтическая психология. Основы консультирования и
психотерапии. - СПб.: Сова; — М.: Эксмо, 2002.
1.1.3. Теоретичні засади консультування
Нема нічого практичнішого, ніж хороша теорія.
К. Левін
Відомо, що психологічне консультування належить до практичної психології, під якою
розуміють частіше за все психологічну допомогу, тобто емпірику. Розроблення теоретичних
засад для практики - справа досить складна і не дуже вдячна, бо емпірика має своїм
джерелом досвід, який може бути багатшим за будь-які теоретичні узагальнення. Тому таких
розробок не існує. Зараз з'являється багато підручників з консультування. Одні знайомлять
нас із психотерапевтичними концепціями та запропонованими в їх парадигмі техніками, інші
обмежуються формальними характеристиками ведення консультативної бесіди, треті
пропонують орієнтири розв'язання конкретних консультативних проблем. В цьому розмаїтті
теорій та підказок кожному спеціалісту-практику доведеться обирати необхідне,
конструювати теоретико-методологічні засади саме згідно специфіки конкретної сфери
практичної діяльності.
Оманливим та непрофесійним є враження, ніби консультувати можна, покладаючись лише
на свій здоровий глузд. Що ж становить основу консультування? Яким чином воно набуває
професійності та ефективності? Що має послужити дороговказом при виробленні власної
моделі консультування?
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
11
Зверніть увагу: інколи функції консультантів виконують люди, які ніколи не вважали себе
психологами. Вони допомагають пережити важкі життєві ситуації (гадалки, провісниці),
поправити здоров'я, підірване психосоматичними хворобами (цілителі, знахарі), повернути
смисл життя (духовні наставники). Часто в подібному амплуа виступають волонтери, що
мають успішний досвід позбавлення від узалежнення при алкоголізмі чи наркоманії,
козалежності в лікуванні рідних тощо. Вони нерідко справляються з обов'язками
консультантів краще, ніж дипломовані спеціалісти. І нехай здається, що всі ці люди
добиваються результатів різними засобами, та в кожному такому випадку, звертаючись до
них за допомогою, ви неодмінно почуєте (і не один раз) те, чому це вам має допомогти. В так
званому „обгрунтуванні" дієвості впливу, буде окреслено певну структуру стосунків клієнта
і так званого „консультанта", надано „свою легенду", іншими словами, теоретичне бачення,
за допомогою якого пояснюється характер механізму впливу. Особливий наголос буде
зроблено на цінностях, на базі яких розгортається цей вплив.
М.Гуліна справедливо зауважує, що визначаючи концептуальні рамки консультування, слід
виходити з трикомпонентної структури (Гулина М., 2001, с. 27):
Рис. 1. Концептуальна рамка терапевтичної психологічної теорії (М.Гуліна).
В ідеалі кваліфікований підхід повинен спиратися саме на цю взаємно пов'язану тріаду концептуальна, процесуальна та ціннісна моделі консультування. Всі компоненти
принципово нерозривні й однаково важливі. Всі вони повинні бути достатньо продуманими,
вивіреними й добре відпрацьованими відповідно до конкретних завдань, які стоять перед
фахівцем. Вказаної триєдності варто дотримуватись, незважаючи на широкий спектр
проблем чи схильність консультантів до еклектизму.
Потреба в наявності певних філософських підвалин декларується дослідниками багатьох
прикладних областей психології, Консультування теж не може бути винятком. Тому кожен
консультант повинен усвідомлювати, хто йому „дихає в потилицю" - майстри психоаналізу,
нейролінгвістичні програмісти (НЛП) чи В.Мясіщев. Будь-яка психотерапевтична теорія має
розроблені концептуальні засади, опис психотерапевтичного процесу і в своїх термінах
приховано або відкрито містить ряд цінностей, котрі мають визначати життєву позицію та
філософію консультанта Механічно вихоплюючи лише техніки, ми зводимо сам процес до
маніпуляції. Приєднавшись до певної школи з уже сформованим психотерапевтичним
досвідом, фахівець виграє відразу в кількох відношеннях
Однак, якщо концептуальному і процесуальному моменту в програмах підготовки фахівця
приділено певну увагу, то ціннісним аспектом консультування у традиційній підготовці
консультанта практично знехтувано. Він залишається на совісті самої людини, її
світоглядних переконань та уявлень. Хоча в ньому, на наш погляд, міститься основний
резерв внутрішньої готовності до професійної діяльності. Серед концептуальних цінностей,
які повинні бути в індивідуальній моделі консультанта, чільне місце посідають
конструктивні уявлення про людину та функціонування її психіки, цінності особистісного
зростання та трансформації, компетентності в часі, прагнення до самовираження та
самоактуалізації, самодостатності, зрілості, відкритості будь-яким переживанням, прийняття
себе та навколишнього світу, спонтанність, автономність, здатність до вищих переживань та
буттєвої любові, почуття екзистенційної свободи та причетності до соціуму,
диференційованість та креативність.
Навіть маючи хорошу освіту, молодий фахівець переживе чимало складних емоцій, перш ніж
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
12
усталиться саме його власна концептуальна модель консультування. Психолог з однаковим
успіхом може стати прихильником якогось одного психотерапевтичного напрямку або,
освоївши сутність психотерапевтичного процесу взагалі, використовувати в своїй роботі
загальнотеоретичний підхід. Така скрупульозна, унікальна по своїй суті робота, є основою
професійного зростання, творчим пошуком особистості. Цей процес не може бути швидким і
потребує достатніх знань та досвіду (див.: деякі положення з концептуальної моделі автора
додаток № 6).
Запитання для самоперевірки
1.Чи згодні ви з тіш, що психолог-консультант повинен чітко усвідомлювати методологічні
засади своєї практичної діяльності? Для чого і яким чином вони напрацьовуються?
2.З яких частин складається концептуальна модель консультування?
3.Розкрийте зміст концептуальної, процесуальної та ціннісної моделі консультування ?
4.Яку структурну модель особистості обрали б ви для власної практичної роботи?
Домашнє завдання
1. Поновіть в пам'яті ваші знання з психології особистості. Що дає те чи інше бачення
структури особистості психологу-консультанту? В яких випадках психологічних
ускладнень ви скористалися б:
а)
метафорами класичного психоаналізу;
б)
біхевіоральною моделлю особистості;
в)юнгіанським баченням структури особистості;
г)адлеріанською моделлю розвитку особистості;
д)
трансперсональним міфом;
е) уявленнями Я.Морено.... тощо?
Рекомендована література
Бьюдженталь Дж. Искусство психотерапевта. - СПб.: Питер, 2001.
Гулина М. Терапевтическая и консультативная психология, - СПб., 2001.
Котлер Дж., Браун Р. Психотерапевтическое консультирование. - СПб.: Питер, 2001.
Нельсон-Джоунс Р. Теория и практика консультирования. - СПб.: 2000.
Фрейджер Р. Фэйдимен Дж. Личность. Теории, эксперименты, упражнения. - СПб.: Прайм
Еврознак, 2001.
1.1.4. Механізми психологічного впливу в консультативній роботі
Консультування полягає не в тому, щоб навчити людей
приймати мудрі рішення, а в тому, щоб навчити їх
приймати рішення МУДРО.
Катц
Психологічний ефект консультування пояснюється не лише особистісними якостями
(харизма), авторитетом і майстерністю консультанта (дослідники консультативної діяльності
в першу чергу вказують саме ці якості), але й психофізіологічними механізмами, що лежать в
основі формування нових думок та поведінкових установок.
Дієвість консультативного впливу забезпечується закономірностями психічної переробки
інформації. Сама інформація може суттєво й не змінюватися, проте через створення
різноманітних рефлекторних зв'язків з іншими центрами кори вона ніби по-новому
переписується структурами мозку. Такі процеси консолідують принципово новий досвід для
людини. Ефектом новоутворень виступає зміна емоційного забарвлення переживань, а відтак
- і зміна напрямку всієї психічної діяльності.
Імовірний механізм змін можна змоделювати через взаємодію правої і лівої півкуль мозку.
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
13
Так, емоційні переживання, що становлять основу будь-якого психологічного дискомфорту,
продукуються здебільшого центрами правої півкулі. Подальше опрацювання емоційних
переживань повинно відбуватися в лівій півкулі, в центрах інтелектуального та мовленнєвого
аналізу. Однак не кожна людина вміє самостійно включитись в напружену інтелектуальну
діяльність. Як правило, для цього потрібен якийсь зовнішній поштовх. Стимулом може
виступити що завгодно: вчасно сказане слово чи сприйнята аналогія, приклад, що розгортає
подібну ситуацію, музика, мистецтво, спілкування з природою тощо. Запущений механізм
консолідує діяльність кори, зв'язує розрізнені враження, веде до інсайту, катарсису,
включення інтуїції, чогось, що, можливо, до цього часу залишається мало вивченим.
Однак чекати самостійного спрацювання відповідних механізмів немає ніякого сенсу.
Надійним засобом швидко і кваліфіковано отримати необхідну спонуку є медіаторські
вміння психолога. В процесі конструктивної консультативної взаємодії він допомагає людині
віддзеркалити, дистанціювати пережите, рефлексувати та усвідомити те, що з нею
відбувається. Подібна внутрішня діяльність плюс факт вербалізації (проговорювання) дають
можливість відділити себе від своїх емоцій і думок, внести критику, оцінити ситуацію. Адже
розривно-телеграфний та образно-символічний процес внутрішнього мовлення, набуваючи
форми зовнішнього мовлення, „мови для іншого", будується за новими законами - законами
логіки і причинно-наслідкових зв'язків. Тобто, коли починається розмова „про" почуття та
переживання, то їх влада закінчується, і робиться перший крок у напрямку контролю за
ситуацією.
Вербалізація проблем є дуже важливою навіть тоді, коли вони, як здається, не мають
вирішення. Чому? Та тому, що в такий спосіб людина нарешті починає слухати не всіх
навколо, а себе. Прислухаючись до себе під чутливим керівництвом психолога, вона нарешті
чує те істинне, що є в ній, і тільки в ній, свою самість, котра не дозволить схибити,
вибираючи вихід з конкретної ситуації.
Таку інтервенцію, за якої змінюється психічна реальність іншої людини і формуються нові
для неї переживання та риси, називають впливом. Вплив в консультативній практиці
будується на основі тези про самобутню цінність кожної людини. Здійснюючи його, часто
говорять ще про формування та управління. Однак формування передбачає зміну психічної
реальності людини у відповідності з уявленням про її соціальну та індивідуальну норму, яку
вона сама не в змозі досягти, а управління як зміна психічної реальності людини у
відповідності до її властивостей передбачає відсутність у людини можливостей для
адекватної саморегуляції.,, Серед різновидів інтервенції найбільш неприйнятним для
практичного психолога є маніпулювання, тобто зміна психічної реальності іншої людини у
відповідності з цілями і сніданнями чогось чи когось, хто зацікавлений в них.
Запитання для самоперевірки
2.
Завдяки чому психологічне консультування стає ефективним?
3. Які нейропсихологічні механізми допомагають людині трансформувати ставлення до
власних психологічних труднощів?
4. В чому полягає медіаторська функція психолога-консультанта? Які процеси він мас
спровокувати під час консультативної взаємодії?
5. Чому вербалізація власних психологічних проблем має таке важливе значення для
людини?
6. За якими ознаками можна відрізнити такі форми інтервенції в психічну реальність
людини, як вплив, управління, формування, маніпулювання ?
Домашнє завдання
І. Проаналізуйте, які висловлювання психолога орієнтовані на: 1) вплив, 2) управління, 3)
формування, 4) маніпулювання:
1.Вам з ним потрібно розібратися, хто за що відповідає. Але повернемося до цього
пізніше.
2.Невже вам хочеться мені про це говорити стільки разів?!
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
14
3.Ви ж знаєте, що перед вами дитина, чому ви її навантажуєте дорослими проблемами?
4.Ваші побоювання мені зрозумілі, а що ви зробили, щоб їх не було? Робили ви що-небудь?
5.Ви кажете, що ніхто її не любить. Гадаю, це перебільшення,
6.Спробуйте пригадати все до дрібниць. Я вам в цьому допоможу, адже це моя
робота...
7.Як людина я вас розумію, але ви самі сказали, що не почуваєте себе людиною. Давайте
змінимо тему...
8. Було б непогано дізнатися про думку протилежної сторони — вашого опонента. Ви
можете проаналізувати його думки, а не свої...
9. Ви кажете, що ви не психолог, але навіть на рівні здорового глузду зрозуміло: якщо
дитині важко, то їй потрібно допомогти, а не сварити, потрібно її пожаліти, а не карати.
10.Про це важко говорити. Спробуйте впізнати себе в цих завданнях.
11.Ви не можете говорити? Давайте помовчимо, а потім зробимо ще одну спробу.
12.Ви б не могли зосередитися на моїх запитаннях?
13.Гаразд, більше нічого не кажіть, я сам про все спитаю.
14.Хто вам сказав, що дитина повинна бути такою, якою хтось хоче її бачити, нехай
навіть близькі люди?
15.Вона вам ніколи не казала, що боїться втратити вашу любов?
16.Вам слід точно відповідати на мої запитання. Я вкотре вам це повторюю.
17.Ви сказали, що лікарі називають її „примхливою". Вони добре знайомі з вашою
дочкою?
18.Ви краще налаштуйтеся на себе, тоді вам буде легше говорити.
19.Вам обов'язково потрібно дізнатися, що вчителька думає про це, і зіставити свої
вимоги з її думкою.
20.Мені було б зрозуміліше, якби ви говорили послідовніше,
(Абрамова Г.С., 1995, с.44-46).
II. Уважно придивіться до комунікації інших людей. Чи можете ви розрізнити вказані
вище форми впливу в актуальному спілкуванні?
Рекомендована література
Гулина М. Терапевтическая и консультативная психология. - СПб., 2001.
Петрушин С.В. Мастерская психологического консультирования. -М.: ПЕРСЗ, 2003.
Роджерс К. Р. Консультирование и психотерапия. Новейшие подходы в области
практической работы. -М.: ЭКСМО-Пресс
Фурман Б., Ахоло Т. Психотерапевтическое консультирование. Беседа, направленная на
решение. — СПб.: Речь, 2001.
1.1.5. Моделі консультативної допомоги.
Моделі, крім всього іншого, відрізняються одна від одної за
характером метафор, які вони використовують.
Наукова істина
Вибір моделі консультативної допомоги визначається здебільшого тим, в якій парадигмі
працює психолог-консультант. У підручнику Р. Нельсона-Джоунса "Теорія і практика
консультування" знаходимо опис основних рис більше десятка визнаних консультативних
напрямів. Р. Мей взагалі вважає, що майже для кожної проблеми є своя форма терапії, і
нараховує їх близько трьохсот. Однак усі консультативні підходи можна поділити принаймні
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
15
на дві групи залежно від позиції, яку займає психолог під час взаємодії.
Директивна модель консультативної допомоги передбачає побудову такого сценарію
взаємодії, в якому психолог грає роль учителя, наставника, знавця, ведучого, а клієнт, у свою
чергу - учня, підопічного, веденого. Застосування такої моделі консультування має місце,
коли мова йде про добре вивчені психологічні феномени. В цьому випадку психолог апелює
до вивіреної психологічної інформації. Надання такої інформації здійснюється у формі
порад, інструкцій, вказівок, настанов чи інших форм керівництва до дії. Наприклад, так
можна представити поради щодо конкретної стратегії виходу із конфлікту на тій чи іншій
стадії його розвитку, або рекомендації щодо заходів подолання дитячого онанізму тощо.
Директивна модель консультативного впливу доцільна там, де клієнт з якихось причин є
слабким чи незібраним (вік, афективний стан, непорозуміння, тимчасова неорганізованість
тощо).
Однак існує дуже багато ситуацій, де немає і не може бути однозначного рішення, а роль
порадника може викликати безпідставні претензії та звинувачення на адресу психолога.
Тому більш доречним для налагодження взаємодії вважається недирективний підхід, тобто
вміння вести консультативну бесіду так, щоб стимулювати клієнта до самостійного пошуку
розв'язання проблеми, прийняття рішення, а також покладання на себе відповідальності за
реалізацію задуманого. Досягти потрібного ефекту вдається шляхом використання базових
психотерапевтичних навичок ведення інтерв'ю (див.: 3) та відмови від всякого роду прямих
чи опосередкованих порад.
Недирективний підхід у його класичному вигляді є основою клієнт-центрованої терапії.
За відомою метафорою К.Роджерса, консультант кружляє у танці з клієнтом так, щоб у його
партнера (клієнта) завжди була можливість „вести". Перебуваючи в атмосфері щирості,
безумовного
прийняття, конгруентності та емпатії, клієнт згодом сам навчається бути конгруентним
власним почуттям, установкам та орієнтаціям, розвиває здатність переживати позитивне
безоцінне ставлення до себе Чим краще консультант вміє формувати атмосферу поваги та
позитивності, тим конструктивнішими є зміни у психології клієнта.
Робота в ключі недирективного підходу за стилем наближається до маєвтики, або, як
влучно висловився Сократ, котрого називають основоположником такого способу
спілкування, методу "повивальної бабки". Завдання консультанта полягає в тому, щоб
організувати процес бесіди (виділити ключові моменти, поставити відповідні запитання,
допомогти простежити певну логіку) і створити такі умови в яких клієнт самостійно
знайшов би вихід з проблемної для нього ситуації. Найкращим свідченням ефективної
роботи психолога є враження клієнта, що він сам знайшов вихід: „Що мені сказав психолог?
НІ-ЧО-ГО! Однак я знаю, що мені потрібно робити!"
Підсумовуючи цей фрагмент, хочеться вкотре навести аргументи на користь
недирективної моделі консультативної роботи:
1.Консультант працює зі здоровою людиною, і його клієнт має повне право
розпоряджатися своїм життям так, як сам того забажає. Завдання консультанта - допомогти
людині досягти чіткого усвідомлення того, що з нею відбувається, і нічого більше.
2.Яким би хорошим фахівцем не був консультант, він не зможе врахувати всі нюанси
такого складного і багатогранного явища, як життя, тому його завдання - окреслити
якомога більше варіантів, але прийняти рішення має сам клієнт.
3.Найважливіше в консультуванні - делегувати відповідальність клієнтові і, заручившись
підтримкою здорової частини його особистості, довіритись його вибору, бо за Теяром де
Шарденом „мірилом всіх речей є сама, людина"
Запитання для самоперевірки
1. На основі яких чинників можна диференціювати моделі консультативної взаємодії?
2. Що таке директивна модель консультування?: В яких випадках її застосування є
доцільним?
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
16
3.В чому сутність та переваги недирективного підходу в консультуванні?
4.Чим визначається вибір тієї чи іншої моделі консультування?
Домашнє завдання
Проаналізуйте фрази консультанта та зробіть висновки з приводу директивності та
недирективності використаного підходу. Які директиви належать кваліфікованому
консультанту, які - некваліфікованому:
1. Вам обов'язково слід перевіритись у невропатолога.
2.Дивлячись на свого сина, ви щодня повинні думати про те, який він дорослий і
самостійний: „Мій син сам справляється зі своїм життям!"
3. Додайте до свого арсеналу засобів реагування на труднощі - примирення з
невідворотнім.
4.Будьте собою, врешті-решт!
Виконайте подібну вправу з посібника: Абрамова Г.С. Практикум по психологическому
консультированию. - Москва: 1995. - С. 67-68.
Рекомендована література
Горностай П. П., Васьковская С. В. Теория и практика психологического консультирования:
Проблемный подход. - К.: Наук, думка, 1995.
Нельсон-Джоунс. Р, Теория и практика консультирования. - СПб, 2000.
Роджерс К. Клиенто-центрированная терапия. —М.: „Ваклер", 1997.
Уоллес В., Холл Д. Психологическая консультация. - СПб.: Питер, 2003.
1.1.6. Професійна позиція консультанта
Аксіома психологічної роботи: особистість психолога є
частиною його методу.
С. Петрушин
Відповідно до своїх якостей і відчуттів, а також, керуючись відповідною
психотерапевтичною метафорою, психолог-консультант формує певну схему
психотерапевтичних стосунків, котру можна формалізувати через таку характеристику
організації психотерапевтичного процесу, як „позиція".
Психотерапевтична позиція - це рольова стратегія, яку обирає консультант, будуючи
стосунки з пацієнтом. Головні параметри позиції -авторитарність/партнерство у визначенні
цілей і завдань консультативного процесу і директивність/недирективність у їх технічній
реалізації, котра і є мірою відповідальності за результати психотерапії та консультативної
допомоги. Консультант може співпрацювати з клієнтом на рівних, „поряд", у такий спосіб
створюючи умови, які спонукають людину осмислено приймати рішення про
відповідальність та зміни (так найчастіше і повинно бути в консультуванні), або з позиції
„зверху", тобто вести клієнта, беручи на себе функції наставника, який „знає, що таке
„добре" і що таке „погано". При нагоді психолог може „йти" за клієнтом, тобто будувати
взаємодію з позиції „знизу", досліджуючи, що саме є вагомим для людини в ситуації, що
склалася. Уявлення про різні психотерапевтичні позиції можна отримати з такої схеми:
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
17
Рис 2 . Професійна позиція консультанта.
Потрібно пам'ятати, що використовуючи поведінкові та сугестивні техніки, консультант
найчастіше виступає з позиції „батько" („умовне прийняття"). Він навчає, веде, організовує
процес, дає установки або вводить пресупозиції (НЛП) тощо.
При медитативних техніках стосунки складаються на основі „безумовного прийняття" та
співпереживання („материнське ставлення"). „Материнська" позиція поєднує в собі
„батьківську" результативність і м'якість впливу, що дозволяє людині рухатись у своєму
унікальному напрямку. Як правило, це досягається за допомогою використання механізмів
трансового наведення як допоміжного засобу дня делегування несвідомому необхідних змін.
„Сестринське" ставлення передбачає увагу, повагу, свободу, визнання самоцінності людини
і найбільш характерне для парадигми клієнт-центрованої чи екзистенціальної психології. В
позиції „брата" суворого, але такого, що цінує партнерство та співпрацю, психотерапевт
виступає при використанні когнітивних технік. У цій позиції психолог не приховує сутності
інтервенцій, заручається підтримкою найбільш здорових частин „Я". Такими, на наш
погляд, є позитивна психотерапія, транзактний аналіз та ін.
„Нейтральна" позиція - позиція "дзеркала" - характерна для психодинамічного підходу.
Психоаналітики взагалі підкреслюють, що психоаналіз в його класичному варіанті не є
психотерапією, бо в ньому ставиться завдання не вилікувати, а допомогти усвідомити.
Вибрати ту чи іншу позицію можна, зважаючи па характер завдання, індивідуальні
особливості та установки клієнта, того наскільки він знає свій внутрішній світ, володіє
собою. Здебільшого позиція диктується концептуально тією чи іншою школою психотерапії,
до якої консультант відчуває більшу симпатію, свідомо чи несвідомо тяжіє. Показником
професіоналізму є здатність консультанта займати усвідомлено і пластично кожну з вказаних
вище позицій.
Узагальнюючи стратегії ведення психотерапевтичного сеансу, інколи виділяють так звані
тактики „мисливця" і „рибалки". Консультант-„мисливець", визначаючи віхи бесіди,
„заганяє" клієнта туди, де він, асимілювавши все обговорене, має більше можливостей
„прозріти". Консультант-„рибалка", фасилітуючи процес бесіди, скоріше очікує, надає
клієнту простір для того, щоб його підсвідомість сама вибрала шлях до необхідних
трансформацій. При цьому жодна з тактик не передбачає втрату ініціативи консультанта.
Господарем сеансу завжди має бути психотерапевт, його впевненість і стабільність є
гарантом ефективності дійства.
О.Ф.Копйов вважає, що не так суттєво, горизонтальні (демократичні) чи вертикальні
(авторитарні) стосунки складаються між консультантом і клієнтом, більш важливо наскільки
партнери по спілкуванню стали один для одного справжніми, значущими адресатами
висловлювань, а не анонімними носіями абстрактних „об'єктивних" характеристик, таких,
скажімо, як "діагноз", "статус", "вік", "роль" та ін. (Копйов А.Ф., 1987)
Запитання для самоперевірки
1.Що таке професійна позиція психолога?
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
18
2.Згідно з якими параметрами формується психотерапевтична позиція?
3.Користуючись поданою метафорою, опишіть особливості психотерапевтичної
підстройки до клієнта в різних психотерапевтичних підходах.
4.Наведіть приклади доцільності використання тактик „мисливця " та „рибалки " в
тих чи інших консультативних ситуаціях.
Домашнє завдання
1. Проведіть спостереження за собою та іншими людьми в різних ситуаціях взаємодії.
До якого типу можна було б віднести вашу позицію в спілкуванні? Яку позицію ви
переважно схильні займати? Визначте доцільність тієї чи іншої позиції для ефективного
спілкування в різних ситуаціях. Як ви себе почуваєте, коли інша людина спілкується з тієї чи
іншої позиції?
Рекомендована література
Кочюнас Р. Основы психологического консультирования. -М., 1999.
Копйов А.Ф. О диалогическом понимании психологического контакта /Общение и диалог в
практике обучения, воспитания и психологической консультации: Сб. науч. тр. -М.: Изд.
АПНСССР, 1987.
Роджерс К. Р. Взгляд на психотерапию. Становление человека. - М.: Прогресс; Универс,
1994.
Шостром 3., Браммер Л. Терапевтическая психология. Основы консультирования и
психотерапии. - СПб.: Сова; М.: Изд-во Эксмо, 2002.
1.1.7. Етичні аспекти консультативної діяльності
В основі етичної відповідальності психолога лежить
положення „не зашкодь" клієнту і суспільству
А. Айві Проблему клієнта варто розглядати не з погляду
моралі, а як питання душевного здоров'я.
Р.Мей
Етика роботи практичного психолога базується на загальнолюдських та духовних цінностях,
на положеннях Декларації прав людини. Передумови вільного і всебічного розвитку
особистості, повага до її унікальності та гідності, поліпшення якості життя людей, створення
гуманного суспільства є визначальними для діяльності психолога. Етичні принципи і
правила роботи психолога створюють умови, в яких відточується його професіоналізм, на
новий щабель підноситься якість психотерапевтичних та людських стосунків.
В нашій країні психолог-консультант організовує взаємодію з клієнтом і несе
відповідальність за професіоналізм та якість наданих послуг відповідно до норм Етичного
Кодексу психолога, який прийнято на І Установчому з'їзді Товариства психологів України 18
грудня 1990 року. Правове регулювання консультативної діяльності передбачає цілу низку
нормативних документів (законів), які, однак, у нашій державі поки що не прийнято.
Професійну психологічну консультативну допомогу може надавати спеціаліст-психолог,
який сформував необхідні особистісні якості, отримав психологічну освіту і набув павичок
ведення консультативної бесіди. В процесі консультативної роботи психолог гарантує
клієнту повагу до його, особистості та гідності, прав і свобод, безумовну установку на благо
клієнта, доброзичливість та безоцінне сприйняття тою. про що говорить клієнт, а також, як
відзначалось вище, намагається зайняти позицію "поряд".
Консультант повинен уникати подвійних стосунків, що можуть зашкодити його професійній
позиції: не можна використовувані професійні стосунки для розв'язання власних проблем,
експлуатувати допіру і залежність клієнта. Специфічною нормою є вимога уникати
фізичного контакту з клієнтом, особливо якщо це не передбачено технічними чи
процедурними маніпуляціями. Варто продовжувати терапевтичні стосунки лише до тих пір,
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
19
поки очевидно, що клієнт отримує користь, психологічно прогресує. Аморально
підтримувати стосунки для отримання фінансової чи іншої.
На відміну від психотерапевтичної та психіатричної практики, психолог-консультант працює
здебільшого зі здоровими людьми, стан яких характеризується психічною нормою, тому він
поважає право клієнта самостійно розпорядитись отриманою психологічною інформацією і
не несе відповідальності за його подальшу поведінку. Показником майстерності психолога у
цьому плані є вміння спонукати клієнта брати на себе відповідальність за прийняті рішення.
Психолог-консультант гарантує клієнтові анонімність (клієнт може не називати свого
імені) та конфіденційність (інформація не підлягає розголошенню). Клієнт сам обирає, яку
інформацію і як глибоко хотів би повідомити психологу. Він кожної хвилини має право
сказати: „Цю тему обговорювати не будемо". Консультант повинен обов'язково попередити
клієнта про те, в яких випадках не зобов'язаний дотримуватися конфіденційності: 1) коли в
інформації йдеться про загрозу життю клієнта чи будь-кого з його оточення; 2) в ситуаціях,
що мають кримінальний характер; 3) коли психолог може бути притягнутий
правоохоронними органами як Свідок. У всіх інших випадках конфіденційна інформація
може бути розголошена лише за попередньо отриманою від клієнта письмовою відмовою від
права збереження таємниці згідно з умовами, які вказані письмово. Навіть тоді, коли клієнт
просить розголосити якусь інформацію в його ж інтересах (наприклад, допризовник перед
військкоматом), психолог може видати довідку клієнту особисто в руки, тобто передати
право збереження чи розголошення інформації самій людині. Скористатися конфіденційною
інформацією для навчальних чи інших (супервізія, публічний виступ тощо) цілей можна
лише при наявності письмової відмови клієнта від права на конфіденційність або при
здійсненні певних кроків для захисту його ідентичності.
Психолог не повинен брати на себе відповідальність за збереження таємниць, особливо тих,
які мало стосуються психологічної роботи. Дотриматись цього принципу цілком можливо,
коли працювати не з інформацією, а зі ставленням до неї, емоціями та переживаннями.
Доцільно також заздалегідь попереджувати клієнтів про те, що зміни умов, які настають в
консультативному процесі, можуть призвести до змін у гарантії конфіденційності. Так,
наприклад, при переростанні індивідуального консультування в консультування сім'ї клієнт
зобов'язаний розповісти своєму подружжю (чоловіку, дружині), дітям про специфічні
моменти, що обговорювалися, і можуть стосуватися їх інтересів.
Психолог не повинен відмовляти в професійній допомозі, а також залишати клієнта без
надання підтримки чи лікування, якщо це необхідно.
Однак консультанти з великою осторогою повинні ставитися до звернень людей, чиї
проблеми мають психіатричний характер. Психологу слід відмовитись від послуг, якщо
паралельно з психологічним втручанням здійснюється незалежне і не узгоджене з
психологом втручання в психіку клієнта. Консультанти не беруться діагностувати, лікувати
або консультувати з проблем, що виходять за межі їх компетенції, Є смисл зважати на те, що
маючи велику здатність впливати на життя інших людей, консультанти повинні проявляти
особливу обережність В наданні рекомендацій, викладенні власних думок, поданні
інформації. Вони повинні передбачати спотворення або деформації їхніх тлумачень, чи
діагностичних матеріалів та уникати цього. Не варто підтримувати необґрунтовані надії та
обіцяти те, що перевищує межу компетенції.
У свою чергу, клієнт мас право вибирані собі спеціаліста, з яким хотів би працювати (для
цього йому потрібно надати свободу вибору), самостійно вирішувати питання про
необхідність одержання психологічної допомоги та її продовження (останнє слово з приводу
того, консультуватися чи не консультуватися, має бути за клієнтом: „Якщо ви приймете
рішення про нашу спільну роботу в тому обсязі, який ми визначили, зателефонуйте мені
напередодні..."). Він має право брати участь в обговоренні методів та психотерапевтичного
напряму, в рамках якого буде вестись робота. До речі зарубіжні консультанти спеціально
ознайомлюють клієнтів з сутністю психотерапевтичного процесу, оскільки вважають, що це
полегшує процес консультування.
Клієнт повинен бути в курсі того, як просувається робота, орієнтуватися в її тривалості,
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
20
впливати на оцінку результатів психологічної допомоги під час її надання, у будь-який
момент (добре, якщо з огляду на контракт) прийняти рішення про відмову від послуг
психолога, заздалегідь повідомивши його про останню зустріч.
Клієнт має право знати про освіту і практичний досвід консультанта, а також про те, яка
група професіоналів рекомендує вибраного ним консультанта і куди можна поскаржитись на
неякісну роботу.
Основу консультативної практики становить добровільність звертання за професійною
психологічною допомогою. В цьому гарантія результативності консультації, прогресивної
трансформації душевного життя клієнта, успіху та професійного задоволення консультанта.
Консультанту не варто робити себе заручником ситуацій, в яких він дозволяє собою
маніпулювати будь-яким чинникам зовні (батьки щодо дітей, чоловік/дружина щодо свого
подружжя, вчителі щодо школярів, керівництво щодо підлеглих тощо) або зсередини, сліпо
підкоряючись власним амбіціям, гонору чи марнославству. Для перестороги варто
остерігатися „професійного кретинізму" психолога-консультанта - бажання „ощасливити"
всіх, хто просить про допомогу і хто її „потребує" (хоча й не просить). Як правило, таке
бажання провокується відсутністю зрілості - як професійної, так і людської. Мені сподобався
вислів моєї колеги, що якось сказала: „Я прийшла в психологію з бажанням допомогти
людині. Однак чим більше я працюю в консультуванні, тим більше я розумію, що поки
людина сама не захоче собі допомогти, їй ніхто не допоможе".
Запитання для самоперевірки
1.Які основні документи регламентують роботу психолога-консультанта?
2.Що гарантує клієнтові Етичний кодекс психолога?
3.За що несе відповідальність психолог-консультант?
4.Чому психолог не відповідає за клієнта, його поведінку і самопочуття?
5.Які права в консультативному процесі закріплені за клієнтом?
6.Чому установка на благо клієнта передбачає повагу до добровільності прийнятих ним
рішень?
7.Що таке „професійний кретинізм" у роботі психолога? В яких випадках він
проявляється?
Домашнє завдання
Ознайомтеся з Етичним кодексом українських психологів та порівняйте його з
відповідними зарубіжними документами. Проаналізуйте в групі основні норми документів,
обміняйтеся думками з приводу їх схожості та розбіжностей.
Як ви гадаєте, які ще нормативні документи повинні регламентувати роботу психологів
- консультантів?
Рекомендована література
Гледдинг С. Психологическое консультирование. 4-е изд. — СПб.: Питер, 2002. - С. 81-108,
644-707.
Джордж Р., Кристиани Т, Консультирование: теория и практика. -М., 2002. - С. 380-443.
Етичний кодекс психолога. - Тернопіль, 1996.
Каган В. Психотерапия для всех и для каждого. -М., 1998. - С. 11-117.
Коняєва А.П., Лисенко В.П., Титова Т.М., Фурман А.В. Етичний кодекс товариства
психологів України. - Київ-Донецьк, 1993.
Калифорнийская ассоциация супружеских и семейных психотерапевтов. Этические
стандарты для терапевтов, работающих в области супружеского и семейного
консультирования // Журнал практикующего психолога. — 1996. — Вьиг. 2. - С. 118-125.
Правовое регулирование психотерапевтической деятельности в Австрии: Закон о
психотерапии от 7 июня 1990 г. // Московский психотерапевтический журнал. - 1993. —№3.
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
21
- С. 140-156.
Этические стандарты для психолога. Мадрид. Испания. 1987. / Вопроси психологии. - 1990.
—№5. — С. 158-162.
Этические принципы и правила работы практического психолога образования. Об
утверждении Положений о службе практической психологии образования и статуса
практического психолога России ІІ Вестник образования. — 1995. —№7.
1.2. Методичні настанови консультування
1.2.1. Предмет роботи психолога-консультанта
Якщо я володію засобами роботи з суб'єктивною
реальністю, значить, я повинен переконати людину
шукати „головну" причину там. Не тому, що це істина, а
тому, що тільки там я можу йому допомогти!
С. Петрушин
Щоб не обговорював консультант з клієнтами, з точки зору психолога діалог будується
приблизно однаково в кожному індивідуальному випадку. Спочатку людина говорить про те,
що сталося, тобто описує поведінку свою чи чужу, потім - про те, які почуття викликає у неї
така поведінка, далі - про свої переживання та ставлення до всього, що відбувається.
Проблемна ситуація прояснюється, коли за допомогою консультанта клієнт формує її нове
бачення, краще осмислює та усвідомлює свої почуття та вчинки. Таким чином, предметом
"роботи" консультанта є пізнання та рефлексія: а) поведінки, б) почуттів, в) переживань
людини, г) особливостей її самоусвідомлення.
Більш чітке визначення предмету консультативної роботи випливає з концептуальної основи
та логіки консультативного діалогу. Працюючи в рамках того чи іншого
психотерапевтичного підходу, як вважає В.Є.Василюк, ми можемо конкретніше окреслити
не лише „предмет психотехнічної увага і дії", але й "контекст осмислення свідомості і
поведінки клієнта", а також "процес, що відповідає за трансформацію свідомості" (Василюк
В.Е., 1988). Розроблена В.Є. Василюком класифікація психотехнічних одиниць і типів
взаємодії психотерапевта і клієнта може бути застосована і в консультативній роботі (див.:
табл.1). При цьому консультанту потрібно тонко відчувати, які рівні свідомості задіяні в
конкретному переживанні, і вміло керувати процесом їх функціональної зміни. Як бачимо з
таблиці, зміна предмета психотехнічної уваги автоматично зумовлює зміну рольової позиції
психолога.
Підсумовуючи викладене вище, хочеться підкреслити, що для відновлення цілісності і
гармонійності душевного життя потрібно працювати одночасно у всіх трьох площинах „тіло-душа-дух". Важливо „вистежувати" емоційну сферу через тілесні прояви та
скрупульозно плекати дух, бо саме з його висот створюються інтенції творення та руйнації в
будь-якому конкретному житті. Робота в площині ментальних побудов, що продукують
уявлення про „те, як потрібно", не приводить до появи значущого ефекту, бо мисленнєва
діяльність, подібно до комп'ютера, гарантує лише формальну обробку „програмного
забезпеченая", а воно консолідується могутнім поєднанням свідомого і несвідомого аспектів
психіки. Працювати в площині думок - неначе ще раз прожовувати уже пережоване: ні
користі, ні смаку, ні задоволення.
Табл. 1. Класифікація психотехнічних одиниць і типів взаємодії психотерапевта і клієнта (за
В.Є. Василюком).
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
Параметри
характеристик
22
Психотехнічні одиниці
інтерпретація несвідоме
Емпатія переживання
Розуміння —
усвідомлення
Маєвтика —
рефлексія
Характеристики
безпосередній
предмет
психотехнічної
уваги та дії
Розриви в
розумінні
Актуальне
переживання
Неадекватність
суб'єктивного
образу ситуації
Внутрішня
неузгодженість
Припущення і
корекція
Діалектичне
Ставлення до
Недовіра та
суб'єктності клієнта аналіз
Довіра та
Контекст
осмислення
психологом
свідомості та
поведінки клієнта
Несвідомі
динамічні сили
Внутрішній
Зовнішній
аспект життєвого аспект
простору
життєвого
Процес
Усвідомлення
Переживання
Провідний модус
психотехнічного
спілкування
Монолог
психолога
Монолог клієнта Діалог
Рольова позиція
психолога(образ)
„Всезнаючий
Експерт"
прийняття
У самосвідомості
Самосвідомість
світу
Пізнання
Самопізнання
відповідальності за
вирішальні перетворення
свідомості
психолог-
Внутрішній
діалог клієнта
клієнт
„Дзеркало
співпереживання"
„Методолог
здорового
„Діалектик"
глузду"
З огляду на те, що перетікання інформації з несвідомого до свідомого стає можливим лише
завдяки модуляції емоційних процесів, основними феноменами, з котрими доводиться
працювати консультанту, є почуття та переживання клієнта. Саме їх аналіз дає багатющий
матеріал для розуміння того, що відбувається в цілісній особистості. Завдяки емоційному
напруженню, що супроводжується могутнім сплеском активізації кори головного мозку,
уможливлюються особисті сні трансформації. Образно кажучи, достатній підйом енергії є
„паливом" для формування інсайтів, тобто необхідною умовою зняття фіксацій, нівелювання
блоків та комплексів тощо.
Питання про пріоритетність принципу „внутрішнє через зовнішнє" чи „зовнішнє через
внутрішнє" в індивідуальному житті в сучасній психології все частіше вирішується на
користь другого. Психотерапевтичний досвід підказує, що зміни внутрішнього простору,
внутрішньої картини світу людини обов'язково щось трансформують в її реальному житті.
Однак, підкреслимо, для перетворень потрібне одночасне напруження і в афективній, і в
пізнавальній і у вольовій (дія-намір) діяльності людини. Тобто нема сенсу день у день
твердити афірмації (позитивні твердження, що використовуються для самонавіювання) чи
формувати візуалізації успішного майбутнього, потрібно ще намагатися поводитися так, як
підказують формули чи образи уяви, тобто діяти. Щоб перестати боятися відповідати на
уроці, учню не достатньо тільки налаштовувати себе на те, що все буде добре, - потрібно ще
й готуватися, опанувати навчальний матеріал, проявити вольове зусилля і подолати свої
страхи, йдучи їм назустріч.
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
23
Отже, завдяки консультативному процесу людина повністю свідомо може: 1) пережити всі
свої реакції, включаючи почуття й емоції, бо отримує ретроспективний (до першовитоків) і
проспективний погляд на своє життя; 2) усвідомити себе як цілісність (єдність свідомої і
несвідомої сутності) і самоцінність; 3) навчитися відчувати свою суб'єктність і повірити у
власні можливості опанувати життєву ситуацію, розпоряджатися собою та своїм життям; 4)
сприймані себе такою, якою вона є, а відтак поважати суб'єктність іншої людини; 5) набути
нового досвіду у розвитку і самоудосконаленні. (З уст клієнтки після року співпраці: „Я сама
відчуваю, як суттєво я змінилася за час роботи і психологом. Змінилися мої емоційні реакції,
мої погляди, думки, поведінка. Це недавно відмітив навіть мій чотирнадцятирічний син").
Запитання для самоперевірки
1.
Що є предметом психотехнічної уваги психолога в різних психотерапевтичних
підходах?
2.
Чому в консультативній практиці не варто робити акцент на ментальне
структурування досвіду людини?
3.
Яка площина на вертикалі „тіло-душа-дух" мас пріоритетне значення і лежить в
основі життєтворення?
4.
Яка роль відводиться аналізу емоційного життя в процесі консультативної
взаємодії?
5.Які компоненти психіки повинні бути приведені в дію, щоб досягти трансформацій?
6.Як обраню можна описати ,,розстановку сил" у консультативному процесі?
Рекомендована література
Абрамова Г.С. Психологическое консультирование: Теория и опит: Учеб. пособие. —М.:
Изд. центр „Академия", 2000.
Василюк Ф.Е. Уровни построения переживания и методы психологической помощи
//Вопросы психологии. - 1988. - N 5. — С. 27-37.
Ковалев С.В. Перепрограммирование собственной судьбы. —М., 2002.
Психологическая консультация /В. Уоллес, Д.Холл. - СПб., 2003.
1.2.2. Клієнт психолога-консультанта
Різні люди по-різному конструюють світ, внаслідок
неповторності своєї історії.
Д. Келлі
Зважаючи на те, що клієнтом психологічної консультації може стати будь-яка здорова
людина, котра звертається за допомогою переважно тоді, коли відчуває психологічну скруту,
говорити про типового клієнта чи типовий запит не доводиться. Кожна людина індивідуальність, кожна проблемна ситуація навіть при зовнішній схожості з іншими унікальна.
Психологічні запити можна поділити за рівнем необхідного проникнення в душевне життя
клієнта. Потреба в допомозі може відчуватися лише в одній або одночасно в кількох сферах
життя клієнта. Наприклад, він може прагнути розв'язати локальний конфлікт на роботі або ж
потребувати більш серйозних трансформацій душевного життя з необхідним глибинним
аналізом, переосмисленням стосунків та цінностей. В другому випадку виникає потреба в
довготривалому психотерапевтичному впливі, який забезпечить скоріше психотерапевт, ніж
консультант.
Хоча природа і нагородила людину могутнім інтелектом, здатністю психологічно
зцілюватися та радіти життю, та навіть найбільш здорова психіка може зазнавати її
руйнівного впливу. Людина потерпає від психологічних негараздів, реальних чи ілюзорних
труднощів, і не може поквитатися з ними здебільшого через те, що їй заважає ригідність
(негнучкість) в структуруванні суб'єктивної реальності. На щастя, психологічні порушення і
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
24
втрати, поки вони не закарбувалися в тілі, є зворотними. Зцілення можна досягнути,
враховуючи певні закономірності та умови функціонування психіки.
Так, переживання актуального конфлікту не було б таким болісним, а відновлення йшло б
інтенсивніше, якби за ним не стояло базове порушення, отримане часто на ранніх етапах
соціалізації. Дитина народжується з мінімальною кількістю страхів, тому арсенал посправжньому стресових ситуацій у неї невеликий, та й гнучкість дитячої психіки настільки
висока, що дозволяє їй асимілювати їх з мінімальною шкодою для себе. Дистрес в життя
дитини здебільшого вноситься дорослими, які керуючись травматичними стереотипами,
накопиченими впродовж власного життя, страждають та нервуються під гнітом своїх страхів
набагато частіше від дитини. Будучи емоційно залежною від дорослого, дитина замість того,
щоб навчатися у нього ефективних способів відреагування травм, навпаки, травматизується
ще більше з-за його неврівноваженості та наляканості. Ризик закріплення дистресів у пам'яті
дитини з віком зменшується, бо з набуттям досвіду зростає кількість психологічних засобів
їх нейтралізації. Однак чим меншою є дитина, тим більш вона уразлива, зим глибшою стає
фіксація неконструктивного емоційного досвіду. Рання травматизація, для переживання якої
дитина ще не має ресурсів, серйозно ускладнює подолання суб'єктивних деформацій. Навіть
диференційованим та досить рефлексивним людям важко самостійно виправляти психічні
порушення.
Для того, щоб відбулося внутрішнє переструктурування, людина потребує додаткових
стимулів, нової схеми взаємодії із своїм досвідом. Такі умови забезпечує зацікавлена
присутність іншої людини. Чому це так? По-перше, присутній при відреагуванні свідок
відіграє в цьому процесі роль гаранта безпеки та фасилітатора співпереживання.
Колективний ритуал переживання формується, скоріше за все, на основі глибинних
інстинктивних програм, бо він притаманний не лише людині: тварини теж краще
переживають стресові ситуації в компанії, особливо це має значення для молодих тварин
(Джекинс X., 1999, с 423). По-друге, щоб започаткувати зміни, потрібна точка відліку,
іншими словами, дзеркало, яке відобразить ситуацію. Функції такого дзеркала і бере на себе
свідок (краще, щоб це був психолог). По-третє, саме присутність іншого дає ефект
відсторонення, а тому - об'єктивації переживань. І взагалі природа людських переживань
влаштована так, що для зняття напруження після травми людині потрібне достатнє
відреагування у вигляді тілесних реакцій, плачу, сміху тощо, а ці реакції успадковуються від
інших (часто несвідомо, шляхом імітації) та й стимулюються найчастіше присутністю іншої
людини. Згадайте відому бувальщину про маленьку дитину, яка плаче через забитий пальчик
не тоді, коли вдарилась, а тоді, коли всі вдома, бо навіщо плакати, коли нікого немає.
У своєму чудовому посібнику з консультування А.Айві часто нагадує, що консультування
існує для клієнта, а не для консультанта, тому дуже важливо враховувати, на якому рівні
розвитку перебуває клієнт. Якщо ви відчули його, як людину дезорієнтовану з
преопераційним мисленням (магічним, ірраціональним), то в інтерв'ю переважатимуть
директиви, бо людина має обмежені можливості, їй часто бракує навичок життя. Такий стиль
інтерв'ю носить назву „екзогенного структурування". Маючи конкретно-операційний рівень
мислення, клієнт може розуміти, в чому полягають його проблеми, але не спроможний
безпосередньо впливати на них. В цьому випадку краще вдатися до наставницького
(конкретно-операційного) стилю. Людині з самокерованим операціональним рівнем
мислення імпонуватиме психотерапевтична робота, скерована на клієнтові. Зрілість та
високий рівень розвитку людини вирівнюють позиції консультанта та клієнта, формуючи
модель взаємодіючого, або діалектичного інтерв'ю. (Айві А., 1998, с. 181-191).
Запитання для самоперевірки
1.
Які причини змушують людину звертатися за психологічною допомогою? Чому
психології мають оптимістичні прогнози щодо підновлення психічної рівноваги
людини?
2.
Яким чином рання дитяча травматизація впливає на переживання актуальних
конфліктів людини?
3.
Що сприяє нівелюванню психологічних порушень?
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
25
4.
Чому віддзеркалення є основною умовою відреагування психологічної
травматизації? Чому саме зацікавлена присутність іншої людини є
каталізатором терапевтичних змін?
5.
Як рівень розвитку клієнта визначає вибір стилю консультативного інтерв'ю?
Рекомендована література
Айві Ален. Цілеспрямоване інтерв'ювання і консультування. -К., 1998.
Джекинс X. Человеческое в человеке / Методы эффективной психокоррекции. - Минск:
Харвест, 1999.
Елизаров А.Н. Основы индивидуального и семейного консультирования: Учеб пособие. -М.:
Ось-89, 2003. - С. 73-86.
Психологическая помощь и консультирование в практической психологии. / Под ред.
М.К.Тутушкиной. - СПб., 2001.
Файн С.Ф., Глассер П.Г. Первичная консультация: Установление контакта и завоевание
доверия. —М., ,2003. - С. 22-32.
1.2.3. Особистість консультанта як інструмент впливу
Вплив терапевта полягає не стільки в його порівняно
малозначущих словах, скільки в його особистості: „Те, що
ти собою являєш, звучить так голосно, що я не можу
розчути твоїх слів".
Р.Мей
Більшість досліджень в галузі консультативної та терапевтичної роботи свідчать, що
методичний інструментарій, який використовують різні психотерапевтичні школи, має
приблизно однакову ефективність. Однак результативність консультації, як вказують
більшість авторів, переважно визначається гармонійністю стосунків консультанта і клієнта
та особистістю самого консультанта. Немає різниці, в якій парадигмі працювати, - психоаналітичній чи психодраматичній, - варто мати авторитет, бути ефективним настільки, щоб
створити необхідні умови для трансформації душевного життя іншої людини. Недаремно в
одному з відомих американських підручників з психологічного консультування зазначено:
„Якби психологічна допомога зводилась тільки до прийомів, то необхідність в самих
консультантах була б нікчемною" (Belkin G.).
Таким чином, коли основним "робочим інструментом" психолога виступає його власна
особистість, то неабиякий терапевтичний ефект швидше за все матимуть ті особистісні
властивості, котрі є необхідними при організації психотерапевтичного процесу. Серед цих
властивостей можна назвати вміння співпереживати та співчувати, викликати довіру
щирістю та відкритістю, автентичність (самодостатність), силу „Я", відкритість власному
досвіду (як не парадоксально звучить, потрібно вміти вчитись навіть у клієнта),
толерантність до невизначеності, вміння нести особистісну відповідальність, ставити
реалістичні цілі, емпатію та сміливість будувати глибокі стосунки з іншими людьми,
особисту зрілість консультанта тощо. Карл Роджерс у книзі „Про те, як стають особистістю"
навів перелік питань, які висвітлюють саме людський „вимір" у практиці психологічної
допомоги. Серед них такі: „Чи можу я сприйматися як такий, що заслуговує па довіру?", „Чи
здатний я бути настільки сильною особистістю, щоб відділити себе від іншої людини?", „Чи
достатньо я внутрішньо захищений, щоб дозволити собі це роз'єднання?" тощо.
Комітет з підготовки в галузі клінічної психології при Американській психологічній
асоціації кілька років тому склав перелік якостей ефективного консультанта:
1.Непересічні інтелектуальні здібності і розсудливість.
2.Оригінальність, винахідливість і різнобічність.
3.„Вічно юна і невичерпна" цікавість; здатність до самостійного навчання.
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
26
4.Інтерес до людей як особистостей, а не як до матеріалу, яким можна маніпулювати.
Повага до чужої особистості.
5.Розуміння власних особистісних особливостей; почуття гумору.
6.Чутливість.
7.Терплячість, відсутність зарозумілості.
8.Здатність засвоювати терапевтичні позиції, вміння підтримувати добрі й ефективні
стосунки з людьми.
9.Продуктивність; навички методичної праці; здатність витримувати тиск.
10.Усвідомленість і відповідальність.
11.Готовність до співробітництва.
12.Чесність, самоконтроль, стійкість.
13.Прогресивні уявлення про етичні цінності.
14.Широкий культурний світогляд.
15.Глибокий інтерес до психології, особливо до її клінічних аспектів (цит. за: Шостром
3., Браммер Л., 2002, с. 229).
Крім якостей, які наводяться в різних посібниках під грифом „для ефективного
консультанта", консультанту потрібна ще одна якість, яку А. Адлер визначив як „мужність
недосконалості", тобто вміння стійко і приймати невдачу, відчувати рамки реалій світу та
своїх обмежень. Маючи більш гармонійний погляд на життя, зрілий консультант готовий
сприймати його спонтанність та непередбачуваність, складність та утаємниченість. Він вміє
розслабитися не тільки фізично, але інтелектуально й духовно, має готовність ввійти в
душевний світ іншої людини і самому змінитися в цьому процесі (Мей Р., 1994).
Перелік потрібних якостей можна було б продовжувати, однак не виключено, що кожен, хто
вирішив обрати психологічну допомогу людині справою власного життя, знайде свій
самобутній набір якостей, що забезпечать йому авторитет і ефективність.
Запитання для самоперевірки
1. Які особистісні риси відіграють важливу роль в організації консультативної
взаємодії?
2. Спробуйте пояснити, в якому сенсі та чи інша риса зайняла своє місце в переліку
ефективного консультанта.
3.Що таке „людський вимір" в розумінні К. Роджерса?
Рекомендована література
Бьюдженталь Дж. Искусство психотерапевта. - СПб.: Питер, 2001.
Гледдинг С. Психологическое консультирование. 4-е изд. - СПб., 2002.
Мэй Р. Искусство психологического консультирования. —М.: Класс, 1994.
Роджерс К. Р. Подготовка консультантов и
центрированная терапия. -М.: Ваклер, 1997. - С. 42 - 82.
психотерапевтов
//
Клиенто-
Шостром 3., Браммер Л. Терапевтическая психология. Основы консультирования и
психотерапии. - СПб.: Сова; М.: Изд-во Эксмо, 2002.
1.2.4. Консультативні взаємини: правило трьох
Клієнт пізнає себе через психолога, він використовує
психолога як інструмент для рішення своїх проблем.
С. Петрушин
Налагодження психотерапевтичних або, точніше, консультативних стосунків з клієнтом один з основних атрибутів будь-якої терапевтичної системи. На основі тієї чи іншої
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
27
психотерапевтичної метафори з'являються деталі стосовно того, яка роль відводиться
консультанту чи психотерапевту, які обов'язки добровільно бере на себе клієнт, який
матеріал чи інструментарій потрібен для роботи, як регламентується час зустрічі та кількість
сесій.
Для пересічної людини предметом консультативної взаємодії виступають її життєві
проблеми. Вона ставить завдання так: психолог повинен допомогти розв'язати ці проблеми.
Однак професіонали-практики застерігають: психологу слід уникати прямих порад чи
підказок щодо того, що має вчинити людина. Щоб максимально задовольнити в такій
ситуації і першу, і другу умову, дуже важливо структурувати поле взаємодії і бути
незалежним як відносно проблеми, так і відносно людини та її очікувань. Образно кажучи, і
клієнт, і консультант повинні знаходитися по один бік "барикади", а проблеми - перед ними,
„за лінією фронту". Такий позиційний розклад дозволяє правильне розподілити
відповідальність: консультанту - не брати зайвого на себе, а клієнту - втримати контроль за
ситуацією, відсторонитись від пережитого, щоб не бути похованим під уламками своїх же
деформацій.
Рис 3. Позиційна схема консультативного альянсу.
В цьому протистоянні „ми - негаразди" клієнт і консультант - союзники. Вони рівноправні як
суб'єкти пізнання, хоча предметом пізнання є внутрішній світ одного з них. Розщеплене „Я"
клієнта розгортається як „театр бойових дій". З одного боку субособистості - „вороги", які
створюють проблеми і не дають розслабитися, з другого рішуче настроєна армія союзників здорова частина „Я" та консультант, який допомагає дослідити кожну деталь „ворожих
позицій". Тобто консультант відповідає скоріше за „дані розвідки", ніж за керівництво
бойовими діями
„Один у полі не воїн", - попереджає народна мудрість. Часто, зустрічаючи серйозне
випробування, сама людина справді не може впоратись, бо повинна контролювати одночасно
і стратегію, і тактику, а ще свого внутрішнього „ворога" - примхи своєї непізнаної або мало
усвідомленої частини. Щоб зважитись на рішучий поєдинок, потрібна достовірна
інформація. Для цього обом (консультанту теж) доводиться досліджувати не тільки
ситуацію, але й себе, активно накопичувати та узагальнювати отриманий досвід. "
Зазвичай клієнту для того, щоб пізнати себе, свою суперечливу сутність, доводиться пильно
дивитися як на поле проблем, так і в „дзеркало" - в свого консультанта. Багаторазова
відрефлексованість та відстороненість, дозволяє знову опанувати ситуацію, взяти її під
контроль. Тверезість та поміркованість, точна карта „ворожих позицій" допомагають
асимілювати складну ситуацію, досягти внутрішньої згоди (перетворити „ворога" на
союзника) і здобути перемогу - нівелювати проблеми.
Консультативні взаємини, в яких психологічним негараздам надається самостійний статус,
умовно можна назвати „правилом трьох". Це правило дає можливість навіть просторово
орієнтуватися в тому, як розподіляється відповідальність, наскільки правильно формуються
психотерапевтичні та контрактні відносини. Воно декларує незалежність кожної сторони. За
цим правилом навіть проблемній ситуації повертається статус реального прояву буття, яке
волюнтаристськи творити не можна, бо воно - „несотворима характеристика сущого" і має
реальну властивість чинити опір направленому впливові.
Дотримуючись цього правила, консультант убезпечує себе від багатьох помилок та
прорахунків, наприклад, від того, щоб виявитись не союзником, а співучасником в
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
28
коаліції проти тих, хто ще, крім клієнта, задіяний в ситуації, або налагодити занадто
близькі стосунки чи стати емоційним донором, котрий професійну діяльність підміняє
розтратою почуттів. Сповідуючи „правило трьох", консультант чітко відмежовує свою
частку відповідальності, йому легше втриматись в ролі посередника, третейського судді,
котрий буде корисним як одній (клієнт), так і іншій (його опоненти) стороні (Гришина Н.В.,
1992).
В цьому зв'язку цікавою є наукова дискусія про те, чи можна вважати психотерапевтичні та
консультативні стосунки видом міжособистісних стосунків. В рамках гуманістичного і
клієнт-центрованого підходу загально прийнятою є думка, що психотерапія „не є
специфічним видом стосунків, що відрізняються від стосунків, в які вступають люди у
повсякденному житті" (Роджерс К.). Більшість теоретиків і практиків вважають за потрібне
здійснити „демістифікацію" психологічної допомоги й консультування, підкреслюючи, що
консультування є лише взірцем переконань, цінностей і стратегій поведінки, котрі повинні
бути притаманні суспільству взагалі.
Однак, поділяючи загалом приведену вище установку, наведемо кілька застережень. Не
варто скидати з рахунків те, що дуже близьке особисте знайомство може завадити роботі.
Консультанту потрібно підтримувати деяку особисту невизначеність, щоб клієнт міг йому
приписати ту роль, яку захоче. Більшість аналітиків вважають, що чим менше клієнт знає
про особисте життя консультанта, тим легше тому виконувати свою терапевтичну функцію.
Приятельські стосунки призводять до того, що клієнт в терапевтичному процесі прагне
чинити певний тиск на консультанта, змушуючи його „бути самим собою". Шостром Е. та
Браммер Л. вважають, що терапія від цього тільки програє (Шостром 3., Браммер Л, 2002, с.
226). Резюме дискусії можна трактувати так: не слід змішувати соціальну дистанцію з"
проблемами емоційної дистанції, котра встановлюється в процесі взаємодії.
В професії консультанта існує чимало фахових настанов щодо налагодження так званого
робочого альянсу та регламентації взаємодії, як наприклад: „Психологічна робота з клієнтом
обов'язково повинна мати контрактну (договірну) основу"; „Результат консультативної
взаємодії визначає емпатійне вислуховування"; „Психолог-консультант не повинен займати
активну позицію"; „Тривалість консультації не повинна перевищувати 1,5-2 години" і т.д. Ці
норми та настанови, у своїй основі безумовно правильні та раціональні, як обов'язкові істини
можуть прислужитися хіба що початківцю. Включаючись у практичну роботу консультант
часто інтуїтивно відчуває, що і як потрібно чи не потрібно робити, і з часом починає
порушувати всі відомі і невідомі йому установки і це цілком природно для консультативної
діяльності. Кожен сеанс, як і людина, неповторний та унікальний, і хоча підручники
регламентують, радять, дають вказівки, проте життя завжди вносить свої корективи.
Запитання для самоперевірки:
1.Чому в консультуванні так важливо обрати правильну тактику взаємодії з клієнтом?
2.Що таке „правило трьох" та яким чином краще вибудовувати внутрішній простір
консультативної взаємодії?
3. Які помилки можуть випливати з неправильного розподілу відповідальності між:
консультантом та клієнтом?
4. Чому в консультуванні не варто покладатися лише на хороший робочий альянс?
Домашнє завдання
Ознайомтеся з сутністю посередницьких функцій та спробуйте в конфліктах, які
відбуваються навколо вас, втриматись в нейтральній позиції, зняти зайве емоційне
напруження, згладити „гострі кути" у спілкуванні, зекономити час і нерви собі та іншим.
Рекомендована література
Горностай П.П., Васьковская С.В. Теория и практика психологического
консультирования: Проблемный подход. - К.: Наук, думка, 1995. - С. 49-50.
Гришина Н.В. Обучение психологическому посредничеству в разрешении конфликтов.
Московский психотерапевтический журнал. - 1992. ~№2. — С. 145 160.
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
29
Елизаров А.Н. Основы индивидуального и семейного консультирования: Учеб пособ. —
М.: Ось-89, 2003.
Самоукина Н.В. О проблемах практического психолога. // Журнал практического
психолога. - 2002. - № 6. - С. 3-15.
Шостром 3., Браммер Л. Терапевтическая психология. Основы консультирования и
психотерапии. - СПб.: Сова; М.: Эксмо, 2002.
1.2.5. Принципи надання психологічної допомоги особистості
Легше пізнати людей в нічому, ніж одну людину зокрема
Б.Паскаль
Все, про що йшлося вище, так чи інакше вже стосувалося певних проблем в організації
консультативної взаємодії. Подані далі психологічні принципи або основні правила надання
психологічної допомоги узагальнюють сказане та розкривають певні нюанси, на які
потрібно звернути увагу в практиці роботи з клієнтом. Серед них у першу чергу слід
назвати:
1.Принцип активності особистості. Девіз: інтерес, партнерство, співробітництво.
Консультативний процес - арена емоційно, а відтак енергетично насиченої взаємодії, яка
уможливлює відреагування та інсайти. Залишаючись у пасиві, жодна сторона не виконає
свого завдання.
2.Принцип діалогічності. Тільки присутність значущого іншого в сакраментальному
діалозі особистості з життям може стати відправною точкою для подальшого розвитку.
Можливості для цього відкриваються завдяки діалогу та процесу віддзеркалення. В
консультуванні не принципово, кому, коли, що і як говорити, як сидіти, в якій обстановці
проводити бесіду. Однак дуже важливо створити якісні стосунки, для яких обов'язковим
за Карлом Роджерсом є:
3.Принцип безумовного прийняття. Кожна людина є безумовною цінністю і заслуговує
на увагу й повагу до себе. Цей принцип передбачає вмінням консультанта
концентруватися на позитивних моментах досвіду клієнта, приймати людину такою,
якою вона є; бути конгруентним, тобто послідовним у самовираженні і використанні
своїх почуттів (відповідність, узгодженість, рапорт із самим собою та з іншим); бути
автентичним, до всього підходити чесно і не ховатися „за фасад"; проявляти емпатію відчувати людину, розуміти її думки і почуття та вміти продемонструвати це; вміти
випромінювати теплоту, щирість та безпосередність.
Емпатія може набувати різних відтінків, (див.: 3.2.2.3). Консультанту варто добре розрізняти
тонкі нюанси свого емоційного переживання з приводу переживань клієнта. Це може бути:
співпереживання (відчуття тієї ж самої емоції, яку зараз переживає співрозмовник, що є
конструктивним, бо багато чого прояснює в ситуації) або співчуття (трохи інше почуття, ніж
у співрозмовника, бо до нього додається бажання допомогти). У словнику слово „співчуття"
пояснюється дієсловами „турбуватися", „непокоїтись", „виступати співучасником". Симпатія
та співчуття провокують на жалісливість та поблажливість до клієнта якому відводиться
роль смиренної жертви, котрою раніше керувала "сліпа" доля, а тепер консультант. З огляду
на це вважається, що консультантові слід співпереживати, але не варто співчувати клієнтові,
щоб не принижувати його як потенційно сильну особистість та не втратити свою рівновагу,
бажаючи зробити надможливе.
4. Принцип відповідальності. Кожна людина потенційно готова відповідати за себе.
Ніхто не в змозі допомогти іншому психологічно, адже це зміни у внутрішньому просторі
особистості. Лише в найбільш серйозних випадках, як вважає Ролло Мей, консультанту
варто тимчасово взяти на себе частину відповідальності за порятунок клієнта з тим, щоб в
кінцевому рахунку допомогти йому усвідомити свою відповідальність повною мірою (Мей
Р., 1994, с. 98).
Людина зможе допомогти собі тоді, коли зрозуміє, яка їй допомога потрібна, а ще навчиться
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
30
її отримувати. Завдання консультанта - спочатку замкнути проблему на самій людині, тобто
знайти ту її субособистість, яка не може прийняти все так, як воно є, потім - сформувати
установку самодопомоги, відповідальності за себе і свої проблеми. Тільки за таких обставин
є можливість створити умови для формування у клієнта життєвих навичок самоусвідомлення, самопідсилення та співволодіння труднощами (копінг-стратегії)..
5. Принцип технічності психологічної допомоги, тобто трактування психологічної
проблематики як психотехнічної за предметом і методом.
Керуючись натхненням, консультант не має права забувати про вимогу щодо технічності
своєї роботи. Н.В.Самоукіна порівнює роботу консультанта з мистецтвом музикантавиконавця. У музичній школі досить довго „грають по нотах", аж до тих пір, поки музикант
отримає відповідну технічну підготовку, і лише після цього він починає фати не просто ноти,
а музику. З одного боку, технічність в консультуванні визначається тим, як консультант ,
навчиться триматися „на плаву" комунікативного діалогу завдяки базовим
психотерапевтичним навичкам (див.: 3), з іншого - як зуміє осягнути проблему клієнта,
підібрати та використати спеціальні техніки психотерапевтичної роботи, максимально
ефективні для цього випадку.
В багатьох підручниках з консультування можна знайти аргументи на користь хорошого
робочого альянсу, який є достатнім для проведення ефективної консультації. Ця ідея була
висунута К. Роджерсом ще в 50-і роки й активно підтримувалася його послідовниками.
Справді, інколи терапевтичні стосунки самі по собі можуть забезпечити успіх, але в
більшості випадків хороший робочий альянс є необхідним, однак не достатнім. А. Лацарус
вважає, що „терапевтичні відносини - це лише грунт, який дозволяє технікам пустити
коріння". По суті, ефективна терапія вимагає відповідних, правильно використаних
технік, застосованих в контексті довірчих і уважних стосунків. Консультативні взаємини
служать радше тому, щоб навчати, мотивувати клієнта, ідентифікувати, узагальнювати,
формулювати проблеми та технічно впроваджувати в життя їх рішення.
6.Принцип системності, що полягає в системному аналізі будь-якого явища, та в
системному підході до будь-якого симптому в усіх площинах: через тіло, душу і духовне
життя особистості.
7.Принцип позитивного переосмислення того, що відбувається, та імітація
гуманістичних цінностей. Слово „позитивний" тут, як і в назві позитивної психотерапії,
не означає противагу негативному, а походить від латинського кореня „posit" - дещо
реальне, даність. В слов'янських мовах аналогом виступає скоріше слово „позиція". В
процесі позитивного переосмислення сприймається все (і позитивне, і негативне), тобто
існує те, що існує, і саме воно з якихось міркувань доцільне, своєчасне і необхідне. Тому
не варто „бути розумнішим" за клієнта в його ситуаціях, пропонувати рішення, яким
нема альтернативи, нехтувати реаліями буття.
9. Принцип компетентності. Правило: „Не зашкодь". Наступним завданням після
встановлення бездоганного консультативного „теле" (Я.Морено) є забезпечення вимоги
щодо компетентності психолога. Консультант має право братися за розв'язання лише тих
завдань, на яких він розуміється, і використовувати лише ті методики та техніки, які
відповідають вимогам професійності та адекватності. Організація роботи консультанта
повинна бути такою, щоб ні її процес, ні її результат не зашкодили здоров'ю, стану чи
соціальному становищу людини.
Запитання для самоперевірки
1.
Що необхідно мати на увазі при встановленні якісних психотерапевтичних
стосунків?
2.
В чому сутність емпатичного ставлення до клієнта?
3.
Продумайте, які вимоги щодо професійної компетентності консультанта ви ще
додали б до списку.
Домашнє завдання
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
31
Доберіть кілька вправ або ігор (можна скористатися відповідним посібником), які на вашу
думку могли б посприяти розвитку емпатії. (Див. тигр.: Макшанов С.И., Хрящова Н.Ю.,
Сидоренко Е.В. Психогимнастика в тренинге. - СПб., 1996. - Ч. 2.,; Игры - обучение,
тренинг, досуг... /Под ред. В.В.Петрусинского. -М.: Новая школа, 1994; та ін.)
Запропонуйте своїм колегам повправлятися разом з вами.
Рекомендована література
Айви А.Е., Айви М.Б., Саймзн-Даунинг Л. Психологическое консультирование и
психотерапия. Методы, теории и техники: практическое руководство. -М, 2000. - С.
134-137.
Алешина Ю.Е. Процесс консультативной беседы. / Семейная психология и семейная
психотерапия. № - 3 , 2003. С. 3-27.
Кляйн М. Между психотерапевтом и клиентом: новые взаимоотношения. - СІЮ.: Б.С.К.,
1997.
Кочюнас Р. Основи психологического консультирования. —М., 1999.
Мэй Р. Искусство психологического консультирования. - М.: Класс, 1994.
Принципы консультативной помощи //Горностай П.П., Васьковская С.В. Теория и практика
психологического консультирования: Проблемный подход. -К.: Наук, думка, 1995. - С. 38-58.
Роджерс К.Р. Взгляд на психотерапию. Становление человека. - М.: Прогресс; Универс,
1994.
Котлер Дж., Браун Р. Психотерапевтическое консультирование. -СПб.: Питер, 2001.
Немов Р.С. Психологическое консультирование: Учебник. - М., 2000.
Шнейдер Л.Б. Пособие по психологическому консультированию: Учебное пособие. - М., 2003.
Розділ 2. Організація консультативної взаємодії
Консультація закінчується не тому, що проблему
розв'язано, а через те, що вичерпано відведений час.
С.Петрушин
2.1. Структура та хронотоп консультації
Не варто проводити довготривалі сеанси... Годинна бесіда
є оптимальним варіантом для кожного сеансу.
Р.Мей
На перший погляд, консультативний діалог скоріше нагадує вільну бесіду, ніж
стандартизовану процедуру. Однак більшість консультантів вважають, що
психотерапевтична взаємодія має сувору внутрішню логіку і розгортається поетапно.
Кожний наступний етап базується на попередньому та просуває інтерв'ю вперед. Звичайно,
що і логіка переходу з одного етапу на Інший, і витрачений час будуть змінюватися в зв'язку
з унікальністю та неповторністю конкретного консультативного випадку, особливостями
психотерапевтичного підходу чи навіть уподобаннями консультанта.
Мистецтво консультативної роботи передбачає, що кожне інтерв'ю буде побудовано
нестандартно, по-новому. Так само як уроки в школі бувають присвячені засвоєнню нового
матеріалу, закріпленню чи перевірці знань, так і консультативна бесіда може бути цілком
присвячена збору інформації, закріпленню тих позицій, що стали надбанням попередніх
сесій, або набувати будь-якої іншої форми. Для досвідченого консультанта така
різноманітність цілком природна. Адже відомо, що застосовуючи пише рефлексивне
слухання, можна досягти досить відчутного результату.
Однак початківцям не завадить тримати процес перебігу консультативної бесіди під
контролем. Для початку варто умовно розділити консультативну бесіду хоча б на дві
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
32
частини: дослідницько-діагностичну та терапевтичну частину, в якій зважуються і
приймаються рішення з приводу можливих змін та формуються навички, необхідні для
відповідних трансформацій. Коли в першій частині консультант працює над створенням
рапорту, використовує активне слухання, збирає інформацію, то друга частина може бути
більш технічною (наприклад, використовуються відповідні техніки роботи з фобіями,
обмеженнями в переконаннях тощо) та містити елементи формування навичок, тренінгу,
корекції.
Більш детальна диференціація консультативного інтерв'ю дає можливість виділити у ньому
певні кроки, які відповідають конкретним завданням, і мають певну логіку розгортання.
Кількість таких кроків може варіюватися від трьох (Хемблі Г., 1992:
1) встановлення довіри (рапорт та близькість),
2) дослідження,
3) рішення і висновки)
до восьми кроків (Шостром 3., Браммер Л, 2002:
1) скарга, усвідомлення потреби;
2) формулювання потреби, подолання резистентності,
3) вираз почуттів, прояснення і розробка проблеми,
4) вивчення установок стосовно самого себе,
5) аналіз глибоких почуттів,
6) проробка почуттів,
7) інсайт,
8) активні дії, завершення).
Переважна більшість авторів пропонує п'ятикрокову модель інтерв'ю (А.АЙВІ 1998;
Н.Пезешкіан, 1993 та ін.). Однак інформативним для консультанта-початківця є не стільки
кількість етапів консультативного процесу, скільки конкретне наповнення кожного з них.
Наведемо орієнтовну модель структури консультативного інтерв'ю, виділену Р.Меєм (Мей
Р., 1994), А.Айві (Айві А.), Г.Абрамовою (Абрамова Г.С., 1993) та в проблемноорієнтованому консультуванні (Горностай П.П., Васьковская С.В., 1995).
Етапи
Табл. 2. Структура консультативного процесу.
Структура консультативного процесу
1
Встановлен Контакт"Привіт"
ня контакту структурув
ання
Аналіз скарги
Контакт, Рапорт.
Робочий альянс.
Контракт
5
Сповідь
Аналіз психол.
ситуації
Збір інформації.
Первинна
діагностика
проблеми
15-20
3
4
Р. Мей
А.Айві
Г.Абрамова
Визначення "В чому
проблеми проблема?"
Час
ПроблемноАвторське
орієнтоване
узагальнення
консультування
Тлумаченн Визначення "Чого ви
я
теми
хочете досягти?"
Ідентифікація
Дослідження
психол. проблем проблеми. Аналіз
гіпотез
10-
Трансформ Аналіз
ація
альтернаособистості тив
Формулювання Дослідження
консультативног можливостей.
о завдання
Ресурси та
альтернативи
10-15
"Що ще
можна
зробити?"
15
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
5
Узагальнення для
життя
„А ви будете
це робити?"
(перехід до
дій)
Розв'язання
Психопрактична
консультативног допомога (навчао завдання
ння, тренування
тощо)
33
15
В передостанньому стовпчику подано авторське узагальнення фаз консультативного
процесу. В таблиці вказані основні завдання та приблизний час, якого потребує робота на
певній стадії консультування. Якщо час, визначений в таблиці на кожну стадію бесіди, є до
деякої міри умовним, то дотримання перебіг етапів консультативного інтерв'ю вважається
обов'язковим. Ця вимога випливає з тих міркувань, що психологічна робота повинна мати
завершений вигляд або хоча б логіку, яку зумів зауважити не тільки консультант, але й
клієнт.
Як свідчить наведена схема, консультативна сесія загалом триває приблизно 50-80 хвилин.
Завдання перед консультантом стоять серйозні, а часу обмаль. Однак якщо раціонально ним
розпорядитися, встигнути можна багато. Перше, що потрібно запам'ятати: психологічна
допомога полягає не тільки в тому, щоб правильно вислухати та інтегрувати особистість,
надавши їй необхідну підтримку, але й в тому, щоб озброїти людину конкретними засобами
збереження або відновлення психологічної рівноваги. Тому в кожному, навіть зовсім
маленькому інтерв'ю, слід чітко визначити терапевтичне завдання і спланувати час на його
виконання.
На два останні етапи консультативної взаємодії - формулювання та розв'язання
терапевтичного завдання відводиться не менше третини від штильного часу. І хоча ці два
етапи виводяться в кінець списку, це зовсім не означає, що вони забезпечуються часом за
залишковим принципом. Друге-третє інтерв'ю взагалі може починатися з корекційної
роботи, адже терапевтичні завдання можуть бути визначені вже на першій зустрічі і
консультант в змозі передбачити приблизний арсенал технічних прийомів та методів, які
йому стануть у пригоді.
Друга настанова витікає з практичного досвіду: збільшення тривалості інтерв'ю „змазує"
його ефект, бо клієнт втомлюється і в потоці інформації не зауважує головного. Потрібно
зауважити, що час стає додатковим елементом психотерапевтичного виливу тоді, коли його
навчиться цінувати не стільки консультант, скільки клієнт. Вважають, що залучення клієнта
до обговорення питання про розподіл часу як на конкретній сесії, так і протягом всієї
взаємодії є однією з форм передачі відповідальності.
Секрети ефективного консультанта
Щоб стимулювати активність клієнта та опосередковано
апелювати до відповідальності, доцільно повідомляти йому
про те, скільки часу він має у своєму розпорядженні.
Неабияке значення має й завершення інтерв'ю. В кінці бесіди потрібно виділити хоча б
кілька хвилин, щоб підбити підсумки зробленого та узгодити спільні плани на майбутнє,
отримати зворотний зв'язок та попрощатися.
Насамкінець хочеться зауважити: дотримуватися формальностей в організації
консультативного процесу зовсім не обов'язково, особливо тоді, коли працюєш творчо і
відчуваєш, що саме так потрібно розпорядитися кожним конкретним інтерв'ю. Те ж саме
стосується і консультативних завдань, виведених на тому чи іншому етапі, адже
консультування не лінійний, а системний процес, і більшість задач вирішуються одночасно,
протягом кожної хвилини інтерв'ю.
Запитання для самоперевірки
1.Що таке хронотоп консультативної зустрічі?
2.В чому сенс поетапного проведення консультативної взаємодії?
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
34
3.Скільки і яких етапів виділяють у консультативному процесі? Які завдання
розв'язуються на кожному стані консультативної бесіди?
4. Як найдоцільніше розпорядитися часом консультативного сеансу?
Практикум
Завдання І. Етапи консультативної взаємодії
Узагальніть ваші знання про етапне протікання консультативного процесу. Скільки і яких
етапів ви б у ньому виділили? Продумайте психотерапевтичне завдання кожного вказаного
вами етапу та зобразіть його піктограмою. Проаналізуйте піктограми, виберіть найбільш
вдалі та створіть своєрідну „ вулицю "розгортання консультативного процесу.
Рекомендована література
Айві А. Цілеспрямоване інтерв'ювання і консультування. -К„ 1998.
Абрамова Г.С. Введение в практическую психологию. - Брест, 1993.
Горностай П.П., Васьковская С.В. Теория и практика психологического консультирования:
Проблемный подход. -К: Наук, думка, 1995.
Мэй Р. Искусство психологического консультирования. - М., 1994.
Пезешкиан Н. Позитивная семейная психотерапия. - М.: Смысл, 1993.
Хэмбли Г. Телефонное консультирование. - Одесса, 1992.
Шостром 3., Браммер Л. Терапевтическая психология. Основы консультирования и
психотерапии. - СПб.: Сова; М.: Эксмо, 2002.
2.2. Початок консультативної взаємодії
Труднощі людей, які звертаються за консультацією з
приводу своїх особистих проблем, полягають у тому, що
вони не вміють бути самими собою,... не можуть виразити
свою індивідуальність.
Р. Мей
Знайомство
Перше знайомство з клієнтом починається ще па етапі угоди про консультативну зустріч.
Клієнт називає себе, домовляється про зустріч, визначає, скільки це коштуватиме. Інколи
коротко говорить про суть проблем, або про те, чого він очікує від психолога. Цей контакт
зазвичай відбувається заочно, по телефону. Досвід показує, то телефонні переговори мають
бути короткими, лаконічними, діловими, без особливого вникання в те, про що йтиметься під
час очного знайомства.
Основне завдання, яке розв'язується під час зустрічі на першому етапі консультативної
взаємодії - це налагодження контакту. Насамперед потрібно комфортно облаштуватися в
помешканні, де проводитиметься Інтерв'ю, докласти зусиль для створення відповідного
настрою на роботу; Бажано, щоб клієнт, користуючись ініціативою, яку йому гарантує з
перших слів психолог, назвав себе сам. Тоді консультант, називаючи себе, підлаштується до
нього (наприклад, Світлана, якщо Іван, і, відповідно, Світлана Василівна, якщо Іван
Іванович),,
У консультуванні діє неписане правило: про зустріч з психологом домовляється той, кому
безпосередньо потрібна допомога. Це, по-перше, дає змогу уникнути немотивованого
клієнта, а по-друге, такі питання, наприклад, як формування реальних установок на
психологічне обслуговування, оплата консультації, деякою мірою будуть вже узгоджені.
Попередня інформація про клієнта може бути стандартною, як при реєстрації у будь-якій
іншій соціальній установі: ім'я, вік, професія, освіта, сімейний статус, як потрапив на
консультацію, чи звертався раніше до психолога, та якщо людина приходить на зустріч
анонімно, всі ці відомості будуть зібрані по ходу інтерв'ю.
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
35
Секрети ефективного консультанта
Краще не перевантажуватися завчасно інформацією про
клієнта та його життя, особливо якщо ця інформація надходить
від третіх осіб, що стали ініціаторами звернення клієнта до
психолога.
Більшість психологів-дослідників консультативного процесу вважають, що за перші 5-7
хвилин взаємодії вирішується доля всього майбутнього співробітництва. Взаємодія буде
успішною, якщо стосунки склалися, тобто зникає напруження першого знайомства, виникає
довіра, і вже через кілька хвилин вимальовуються спільні орієнтири, налагоджуються містки
порозуміння. Якщо ж перші миті зустрічі наповнені страхами, тривожним чеканням,
зніяковінням та недоречностями (хтось когось не розуміє, не чує, перебиває тощо), то
результативність консультації буде невисокою.
Технічна сторона налагодження взаємодії
Хоча перший етап консультативної взаємодії триває недовго, він є дуже важливим і
передбачає, крім знайомства та встановлення довірчих стосунків, ще кілька окремих блоків.
Умовно їх можна назвати так: 1) Блок професійного орієнтування; 2) Етика психологічного
обслуговування; 3) Укладання терапевтичного контракту,
Якщо людина вперше на прийомі у психолога, то у блоці професійного орієнтування вона
знайомиться із семантикою психологічною консультування, сутністю психологічних
трудових функцій, які існують у суспільстві з перших фаз його існування, з тим, у чому
конкретно полягає психологічна допомога, чим вона відрізняється від аналогічних практик.
Людина має зрозуміти хоча б у загальних рисах, чого очікувати від відвідин психолога. У неї
має скластися враження про те, хто перед нею. Вона повинна дізнатися про все, що її
цікавить стосовно діяльності конкретного професіонала (освіта, професійний досвід,
напрям), хоча б приблизно визначитись, як відбуватимуться зустрічі. Упродовж цих кількох
хвилин формується професійна позиція консультанта вданому конкретному випадку,
узгоджуються методи роботи. Водночас нівелюються стереотипи, безпідставні очікування
чудодійних перетворень, які й досі в паролі приписують психологам.
Блок етичних норм має ознайомити клієнта з основними правами та обов'язками як його, так
і психотерапевта (див.: 1.7). Клієнтові гарантуються анонімність і конфіденційність
консультування. Проте є сенс одразу попередити його про випадки можливого переривання
конфіденційності. Важливо зробити це з самого початку контактування, щоб не потрапити в
пастку моральної відповідальності та докорів сумління, які можуть виникнути у процесі
роботи через складні життєві обставини та гарантію нерозголошення конфіденційної
інформації.
Особливо треба підкреслювати добровільність продовження або переривання роботи,
право погоджуватися чи не погоджуватися із психологом, міняти консультанта, самостійно
пропонувати теми й нормувати глибину їх розкриття тощо. До речі, як клієнт, так і
психотерапевт мають рівні права переживати й висловлювати свої переживання, бути
відвертими і відкритими щодо можливості подальшого співробітництва. Тобто можливі
ситуації, коли саме психолог буде ініціатором закінчення роботи з клієнтом через те, що той
не виконує умови контракту.
Якщо в процесі консультативної взаємодії передбачений аудіо- чи відеозапис, клієнта
слід попередити про це заздалегідь. З огляду на етику взаємодії консультант повинен
отримати дозвіл не тільки на технічний запис консультативної зустрічі, але й на те, щоб
дещо занотувати в присутності клієнта. Добре, якщо протягом консультації клієнт отримає
зворотний зв'язок і матиме уявлення про те, що і як записує консультант.
Контракт
Основним моментом блоку „Укладання терапевтичного контракту" є розподіл
відповідальності. Проблема відповідальності є ключовою для консультативної взаємодії і
виникає ще при введенні в семантику консультативної взаємодії. Починаючи з першої фрази
на зразок: „Психолог допомагає проаналізувати ситуацію, але тільки вам робити висновки,
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
36
бо лише ви знаєте своє життя якнайдетальніше", далі: „Я занадто поважаю вас і ваш досвід,
щоб брати на себе відповідальність щось вам радити", врешті-решт на прощання: „За час
нашої роботи ви багато зрозуміли і побачили в новому світлі. Що тепер ви з цим будете
робити", психолог принагідно нагадує людині про те, що її життя повністю В її руках, вона
завжди має право вчиняти по-своєму. Делегування відповідальності є лакмусовим папірцем
для перевірки виваженості, інтегрованості особистості самого консультанта, його
професійності, адже будь-якій людині у зв'язку із своїми внутрішніми психологічними
реаліями (цінності, установки, смисли, світогляд) не так просто визначити ту міру, в якій
вона відповідальна „за тих, кого приручила".
Терапевтична угода зосереджує увагу обох - і клієнта, і консультанта - на головному завданні
консультативного процесу. В процесі обговорення угоди клієнт чітко визначає, що
конкретно йому необхідно змінити в собі заради досягнення поставлених перед собою цілей.
Секрети ефективного консультанта
Над формулюванням контракту клієнт працює разом з
консультантом, а укладає його з самим собою. Консультант є
фасилітатором та свідком цього процесу.
Очевидно, що перед тим, як укладати таку угоду (як правило, це усна домовленість і тільки в
окремих випадках є необхідність фіксувати її на папері), потрібно дещо знати про життя
клієнта. Контракт матиме сумнівну цінність, якщо його укладено без прояснення життєвої
ситуацій та почуттів клієнта. Тому контракт доцільно укладати або в кінці першого сеансу,
або і впродовж кількох наступних зустрічей.
Важливим для контракту є врахування ієрархії змін, тобто послідовності досягнення
бажаного. Наприклад, до потреби насолоджуватися життям черга може дійти лише після
того, як людина перестане відчувати себе нікчемною, перестане думати про самогубство. До
речі, психотерапевти вважають, що контракти проти самогубства взагалі мають укладатися
першочергово (Гулдинг Р., Гулдинг М., 1997, с. 52-92).
Наступне неписане правило консультування таке: консультація має реальні перспективи,
коли контракт укладено вже на першій зустрічі. Не гак важливо зроблено це усно чи
письмово, про що саме домовилися сторони, головне - спертися на доросле „Я" клієнта, який
запланував реальні зміни і публічно пообіцяв їх виконати.
Кілька ознак хорошого контракту:
1. В процесі укладення контракту варто заручитися підтримкою найбільш здорової
частини особистості клієнта
2. Хоча контракт укладають "Дорослий" консультанта - „Дорослий" клієнта, він повинен
бути "прописаний" так, щоб бути зрозумілим і школяреві, тобто визначати речі, які
мають конкретний вимір, які доступні для перевірки або відчуття.
3. Всі формулювання угоди повинні бути подані позитивно (що бажає, а не чого не
бажає)
4. Мова контракту максимально виражає ситуацію "тут і тепер", має дієслівну форму
теперішнього часу, і не містить обіцянок схожих на: "буду намагатися..., пробувати...,
поглиблювати..., підвищувати тощо"
5. Майбутній результат мас бути підтверджений почуттєвим досвідом як клієнта, так і
консультанта (є відчуття реальності, можливості).
6. Вказані в контракті зміни не повинні залежати від третіх осіб.
Отже, в контракті можна виділити дві частини: в першій, змістовній, йдеться про ті зміни,
заради яких людина прийшла па консультацію, в другій - узгоджуються питання організації
консультативних зустрічей (кількість зустрічей, коли й де вони будуть відбуватися, їх
вартість). Саме укладання контракту гарантує консультативному діалогу статус
професійності. Таким чином, стосунки, в яких сторони не приймають одна перед одною
певних зобов'язань, не можуть вважатися професійними. До психологічної допомоги за таких
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
37
обставин можна ставитись як до хобі, благодійництва тощо. Не беручи зобов'язань, і
консультанту, і клієнту важко бути до кінця послідовними. Між іншим, неможливість
укладання контракту з рідними людьми ставить їх консультування під сумнів, і поряд з
іншими чинниками унеможливлює досягнення необхідного результату.
Плата
Суттєвим для укладання контракту є питання сплати за консультації. Ще З.Фрейд відмічав,
що плата за роботу є елементом терапії. Отже, як би не складалися обставини, питання плати
слід обговорити. Психологу-початківцю важко визначитись не тільки з вартістю
консультативної сесії, але й з тим, як і коли про це говорити. З одного боку, заважає
гуманістичне спрямування самої діяльності (як брати гроші при такому характері взаємин!),
з іншого - установка на те, що платню можна брати тоді, коли є конкретний результат, а про
нього в консультуванні судити складно не тільки консультантові, але й клієнту.
Однак, плату потрібно встановити, тому що за законом збереження енергії в нашому житті
все має свою вартість, і якщо не платить клієнт, тоді заплатить консультант своїм часом,
здоров'ям, настроєм тощо, та й для клієнта розмова не набуде тієї ваги, яку вона повинна
мати. Образно кажучи, те, що відбулося, не стане „матеріальним". Адже народна мудрість
попереджає: „Поради, що дістаються нам дарма, цінуються відповідно".
Якщо проаналізувати інші сфери суспільного життя, то скрізь де існує пряме або й
приховане наставництво, йдеться про сплату за послуги фахівця, що має відповідні знання.
Наприклад, в установах юридичного, наукового, аудиторського характеру ні на мить не
виникає сумніву, що за консультацію та компетентність консультанта потрібно платити.
Проблема сплати за психологічні послуги виникає скоріше за все тоді, коли консультант до
кінця не усвідомлює сутності професійних відносин при наданні психологічної підтримки.
Щоб прояснити проблему варто ще раз звернутися до визначення термінів. У статуті
Британської асоціації консультантів вказано, що консультування - це процес, під час якого
людина, яка регулярно або тимчасово бере на себе обов'язки консультанта, відкрито
пропонує і погоджується присвятити свій час, увагу і повагу іншим людям, що тимчасово
будуть в ролі його клієнтів. Тобто, психологічне консультування стає професійним саме тоді,
коли є домовленість, угода, усний або письмовий контракт про психологічні послуги.
Інше питання: якою повинна бути вартість психологічних послуг. Тут не можна говорити
про усталені норми. Порада від З.Фрейда така: плата має бути носильною, але відчутною.
Зловживати немає сенсу. Найкраще, коли платня призначається відповідно до сукупного
прибутку людини, який має свій конкретний вимір. Професійний консультант однаково
кваліфіковано працює як за суто символічну плату (до речі, випадки благодійницької праці
не такі вже й рідкісні в роботі консультанта, і це цілком нормально), так і за кругленьку
суму, розуміючи, що все це умовності конкретного психотерапевтичного процесу.
Правильно вказана вартість послуг може стати додатковим чинником ефективності
консультативного процесу, і навпаки.
Розмір оплати обов'язково входить до кола питань, які висвітлюються в контракті. Не варто
цього боятися, краще вчасно роз'яснити всі необхідні нюанси. Призначена сума може
змінюватися і в залежності від того, скільки триватиме терапія, і в зв'язку з умовами, що
змінилися. Наприклад, консультації дружини на початку терапії оплачував чоловік, однак,
коли вона прийняла рішення піти від нього, він припинив це робити, а терапевтичний процес
ще не закінчився. За таких умов є сенс переглянути попередню домовленість і призначити
плату, яка б дозволила жінці завершити процес.
Встановити приблизний рівень сплати допомагає знання про те, до яких верств населення
належить клієнт. Однак, щоб мати більш тривку опору, слід спочатку вислухати людину. На
початку роботи краще визначати не конкретну суму, а межі, в яких вона може змінюватися.
Запитання для самоперевірки:
1. Які завдання повинні бути розв'язані на етапі знайомства?
1. Як би ви пояснили іншим людям специфіку роботи психолога-консультанта, аби
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
38
сформувати у них реальні очікуваний?
2. З якими етичними установками варто ознайомити клієнта вже на першій зустрічі?
3. Що таке контракт на консультативну роботу? Яким має бути його зміст?
4. З яких міркувань випливає необхідність оплачувати роботу психолога-консультанта?
Практикум
Завдання 1. „Знайомство".
А) Складіть короткий план того, що б ви бажали сказати клієнтові з приводу
семантики психологічної консультативної допомоги та етичних норм взаємодії. Додайте
кілька фраз, що спонукали б до розподілу відповідальності.
Б) В „четвірках" (клієнт і трос консультантів) провести невелику рольову гру: „Перша
зустріч з консультантом". „Консультанти" ділять між: собою завдання, які вони будуть
розв'язувати в розмові з клієнтом. Хтось почне взаємодію, маючи на меті вплести в
розмову кілька фраз з приводу корекції очікувань клієнта (блок введення в психосемантику
консультативної взаємодії), другий продовжить напрацьоване першим і пояснить права та
обов'язки сторін (блок етичних норм), третій торкнеться питання контрактних стосунків
та розподілу відповідальності (блок укладання контракту). Час підготовки до гри - 3-5 хв.,
тривалість гри - не більше 7-10 хв. До клієнта потрібно підстроїтись так, щоб він міг
вільно висловлюватися, вести розмову так, як йому захочеться.
В) Розмовляючи зі своїми знайомими, спробуйте звернутися до них як до потенційних
клієнтів, використовуючи емоційну підтримку та фрази з мовного етикету консультанта.
Рекомендована література:
Абрамова Г.С. Введение в практическую психологию. -Брест, 1993.
Гулдинг М., Гулдинг Р. Психотерапия нового решения. Теория и практика. - М.:
Независимая фирма „Класс", 1997.
Файн С.Ф., Глассер П.Г. Первичная консультация: Установление контакта и завоевание
доверия. - М., 2003.
2.3. Термінологічна „кухня" консультування
Якщо клієнт правильно розуміє, то він правильно й діє.
Р.Мей
Розгортання консультативного інтерв'ю вимагає від консультанта чіткого розуміння того, що
відбувається. Тому є сенс визначитися щодо термінології, за допомогою якої можна крок за
кроком формалізувати це складне і багатогранне явище.
Скарга
Ще на етапі знайомства клієнт починає розповідати свою історію. Скарга - адресоване та
висловлене консультанту невдоволення людини з приводу певних психологічних труднощів,
з якими вона самостійно не може справитися. Кожна скарга має сюжет - послідовність, в якій
клієнт розповідає про свої життєві колізії, та зміст, тобто взаємозв'язок цих колізій. Зміст
скарги відрізняється від її аналізу суб'єктивним та досить вільним поєднанням фактів і
роздумів, їх довільним трактуванням, надлишковою емоційною насиченістю. Сприймати
ситуацію більш об'єктивно людині заважає асоційована позиція, адже, дивлячись на все
зсередини, вона не в змозі відсторонитися, вийти за коло звичних емоційних кліше.
Слухаючи скаргу, можна легко виділити її суб'єктний (на кого: на себе, когось з рідних, чи
знайомих людей) або об'єктний (на що: обстановку, психологічні особливості, перепони
тощо) локуси. Клієнт може прямо і відкрито вказувати на того, на кого скаржиться, а може
висловлювати невдоволення одним, а невербальні реакції будуть вказувати на інше. З огляду
на зміст і локус скарги, можна визначити ступінь її обґрунтованості. Адже трапляється, що за
зверненням до психолога не стоїть нічого, крім хвилинного настрою, особистісного вміння
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
39
„згущувати фарби", тривожності, навіюваності тощо.
В змісті скарги можна виділити явний і прихований зміст. Не варто вважати, що
прихований зміст скарги завжди є чимось неусвідомленим; це скоріше щось недомовлене
або не зауважене людиною. Тактично правильно уже на першій зустрічі так побудувати
розмову (поставити запитання), щоб перевести прихований зміст в явний. Реакція клієнтів у
такому випадку, як правило, позитивна: вони починають більше поважати консультанта за
його уважність та проникливість.
Секрети ефективного консультанта
Досвідчені консультанти вважають, що перша консультація
має бути екстенсивною, досить поверховою. Не слід чимдуж
йти в „глибину", адже судячи з того, що людина не змогла
впоратися з проблемою сама, її корені містяться глибоко в
несвідомому, для дослідження якого потрібна певна
психологічна підготовка клієнта.
Неусвідомленим або витісненим може стати й підтекст скарги. Його зміст стає очевидним
при аналізі двох моментів. Перший стосується ставлення клієнта до тієї людини, про яку він
говорить, причому може декларуватися одне ставлення, а емоційно виражатися - інше. Так,
декларація любові й турботи до дитини може супроводжуватися емоційними проявами
симпатії, відчуттям близькості і поваги або емоціями антипатії, дистанційованості та
неповаги. Другий момент, який може дещо прояснити, полягає в тій мотиваційній орієнтації,
яка супроводжує консультативні стосунки, тобто у ставленні клієнта до психолога. Це
ставлення до практично незнайомої людини відображає деяку загальну тенденцію у
відносинах клієнта з іншими людьми. (Семья в психологической консультации..., 1989, с.
47). Інформація, що витікає з підтексту сказаного клієнтом, є досить ризикованою, і її
виявлення на першій зустрічі може порушити формування довірчих стосунків.
Самодіагноз
Зазвичай, клієнт намагається відразу ж пояснити характер того, що відбувається, тобто
пропонує самодіагноз. Самодіагноз - це власне пояснення клієнтом природи тих чи інших
психологічних труднощів, пов'язане з його уявленнями про самого себе, навколишній світ та
людські стосунки. Самодіагноз демонструє ставлення клієнта до життя і деякою мірою готовність до змін. Інколи самодіагноз може бути настільки логічним, що заганяє
початківця-консультанта в глухий кут. Однак не варто впадати в паніку, бо яким би
правдоподібним і науково зваженим не було пояснення клієнта, воно ніколи не буде повним.
Завжди знайдуться аспекти, яких він не помічає або не хоче помічати, інакше зі своїми
труднощами він впорався б самостійно.
Секрети ефективного консультанта
Не варто панікувати, яким би якісним не був би самодіагноз
клієнта. Психологічні глибини людини, як і Всесвіт, безмежні
- там є що відкривати, тим більше, що метою психологічної
допомоги є не стільки визначення того „що є що", скільки те,
що з цим можна зробити.
Проблема
Розповідаючи про те, що відбувається, людина окреслює свої проблеми та формулює запит
до психолога. Проблема - це сукупність психологічних труднощів клієнта, що
переживаються як дискомфорт, дисгармонія, дезадаптація. В психології такі переживання
описуються як стрес, конфлікт, фрустрація, криза (Василюк Ф.Е., 1984). Та як би не
класифікувався подібний стан, в його основі майже завжди лежить внутрішній конфлікт:
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
40
дуже сильне бажання чи потреба і неможливість їх задовольнити, тобто відчуття перепони,
яку не можна подолати.
Секрети ефективного консультанти
Більшість випадків розв'язання психологічних проблем має
одну спільну рису: потрібно послабити рух до чогось (або від
чогось), що тримає людину в рабській залежності, тобто
повернути їй здатність діяти самостійно і творчо. Лише в
такий спосіб можна знайти нові варіанти поведінки, що
принесуть успіх.
Здебільшого формулювання проблеми дається в дієслівній формі: „не знаю - хочу знати",
„не можу - хочу навчитися", „не розумію - хочу зрозуміти" і т.д. (Семья в психологической
консультации, 1989). На перший погляд, усе досить просто. Та навіть так, по-діловому,
трактуючи свій конфлікт, людина до кінця не усвідомлює його, бо 1) внутрішнє
протистояння не береться до уваги, 2) воно засноване на травматичному досвіді, котрий
витіснився, 3) відбулося психологічне заміщення почуттів, і тепер клієнт може свідомо
бажати зовсім не того, чого прагне його єство. Як правило, внутрішній конфлікт вимагає
інтеграції кількох субособистостей, ЩО. протистоять одна одній. Виявити їх, вичленувати і
налагодити конструктивний діалог між ними - ось завдання консультанта (Петрушин С.В.,
2003; с, 138-139).
Blanchard і Johnson („Однохвилинний менеджер", 1981) писали: "Якщо ви не можете
сказати мені, чого б ви хотіли, щоб воно відбулося... у пас ще немає проблеми. Ви тільки
скаржитесь. Проблема існує лише тоді, коли є відмінність між тим, що відбувається
фактично, і тим, що ви хотіли б, щоб відбулося". В формулюванні проблеми, як правило,
з'являється „бажане майбутнє", що як дороговказ спрямовує і забезпечує енергією. Без
усвідомлення наявного і бажаного консультативний процес зависає.
Те, про що говорить людина, не завжди повинно сприйматися як істина і бути в центрі
обговорення.' Проблеми нерідко теж мають приховану форму і визначаються з контексту
розмови. Наприклад, жінка, боячись розлучення, звертається до психолога і формулює свої
труднощі приблизно так: „Хочу втримати чоловіка, але не знаю як". Психолог, знаючи, що
„людина завжди діє в найкращий для себе спосіб, який на даний час засвоїла", трохи згодом
виявляє, що клієнтка буквально „витискує" чоловіка з сімейної ситуації: велика кількість
наведених нею фактів спільного життя засвідчує, що саме розлучення з коханою людиною є
несвідомою метою клієнтки. Чому жінка так сама собі шкодить? Відповідь приходить
завдяки психоаналітичному аналізу образів активної уяви, в яких основною причиною
дисгармонійності стосунків стала вікова інверсія. Жінка не витримує психологічної напруги
своєї життєвої ситуації: вона набагато старша від свого чоловіка і, вступаючи в пору
„бабиного літа", не може змиритися з цим фактом, тому несвідомо доводить ситуацію до
розладу, аби "залишитися в його пам'яті молодою".
Звичайно, в процесі консультування до тих проблем, які визначив для себе клієнт,
додасться ще кілька, що проступили під час роботи. Однак не варто проблематизувати
клієнта даремно та ставити на розгляд те, що не піддається поки що трансформації. Потрібно
прагнути збільшувати, а не зменшувати його свободу вибору і виносити на обговорення
лише ті проблеми, котрі можна розв'язати.
Запит
Запит - це певним чином мотивоване звернення до психолога з проханням надати
конкретну форму психологічної допомоги. Переважно саме проблема визначає
психологічний запит клієнта, але непоодинокими є випадки, коли запит стосується проблеми
лише опосередковано. Кожна людина формулюватиме запит до психолога згідно своєї
психологічної компетентності, освіченості та рівня усвідомлення своїх труднощів. Так, з
наведеного вище прикладу може витікати безліч запитів: „навчіть як зробити так, щоб він
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
41
нікуди не йшов", „які психологічні хитрощі існують для таких ситуацій?", „як владнати
ситуацію, що склалася?", „як вижити в цій ситуації?", „як розлучитися з найменшими
психологічними втратами?", „як підготувати до цього дітей?", тощо.
Існує суттєва різниця між скаргою та психологічним запитом, яка визначається рівнем
усвідомлення існуючих проблем, здатністю об'ємно бачити загальну картину ситуації, мірою
проникнення консультанта в психологію переживань клієнта.
Секрети ефективного консультанта
Відсутність чіткого розмежування скарги і запиту не сприяє
результативності психологічного обслуговування.
Запит як очікуваний результат консультативної роботи виступає системоутворюючим
чинником, котрий організовує та направляє комунікацію. Головне, щоб його зміст
стосувався психології, а не, скажімо, морального вибору чи питань соціального нормування
життя тощо. Досвідчений психолог не перейде до постановки терапевтичного завдання до
тих пір, поки клієнт не визначиться з тим, яких саме змін він очікує. Чітко сформульований
результат в термінах НЛП має такі характеристики:
-
Позитивне формулювання.
-
Залежить лише від власних можливостей особи.
-
Має достатній рівень конкретизації.
-
Передбачає те, що станеться після досягнення бажаного.
-
Ці наслідки екологічні для клієнта та оточуючих його людей.
-
Клієнт знає, як зробити перший крок.
-
Йде і робить!
Треба визнати, що чітке формулювання дається нелегко, бо запит теж часто має як явну, так і
приховану складову. Однак, є сенс працювати над формулюванням запиту дуже ретельно,
доки бажання (навіть потаємні) не стануть метою, котра має більш-менш зрозумілий спосіб
досягнення. Якщо результат не витримує перевірки за якимось із вказаних вище критеріїв,
потрібно повертатись до цьому ще і ще раз, щоб уточнити або переформулювати його. По
суті, запит деталізує змістовну сторону контракту.
Серед розмаїття „сирих" психологічних запитів можна виділити кілька найчастіше
уживаних:
1.Прохання про емоційну і моральну підтримку („Як ви думаєте, я правий?" „Я хороша
людина, вірно?" „Вам не здається, що моя ситуація безвихідна?" „Мої рішення, вчинки
правильні?").
2.Прохання про допомогу в аналізі („Я не впевнений, чи правильно я сприймаю цю
ситуацію?", Допоможіть розібратися в тому, що відбувається").
3.Прохання про інформацію („Що про це відомо?" „Яку думку мають психологи щодо
того, що я розповідаю?")
4.Прохання про опанування навичок („Навчіть, як діяти, думати, переживати, бо у мене
не виходить").
5.Прохання про допомогу у становленні позиції („Що робити, якщо дитина не слухає?
Чоловік зраджує? Призвичаїтись до родичів ніяк не вдається?" тощо).
6.Прохання про вплив на члена сім'ї або про зміни для його ж користі („Допоможіть
дитині позбутися страхів; чоловіку - алкоголізму; старшій дочці навчитися спілкуватися
з однокласниками" тощо)
7.Прохання про вплив на члена сім'ї в інтересах клієнта („Зробіть сина більш
слухняним", „Як змусити дітей більше любити і поважати мене?") (Семья в
психологической консультации, 1989, с. 45).
Психологічний запит є дуже важливим елементом скарги. Прийняття того чи іншого
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
42
запиту за основу визначає основні теми психологічного дослідження. При його відсутності
або нечіткості психологічна допомога взагалі стає проблематичною. Конкретний запит
вимагає унікального перебігу не тільки діагностичного етапу консультування, але й його
психотерапевтичної фази, тобто об'єднує інтерв'ю в один творчий акт.
Тема
Тема - це виокремлений аспект психічної реальності, що стає предметом взаємодії
психолога і клієнта. Виділення теми виглядає як позначення психологом психічної
реальності та її властивостей. Як правило, зафіксувати тему можна тоді, коли в скарзі
людини з'являється фігура Іншого (близьких або чужих людей, свого другого „Я", що
перебуває у внутрішньому конфлікті, та ін). Тоді проявляється ставлення, що
супроводжується відчуттями, переживання, почуттями та думками. В тексті скарги теми
представлені смисловими мовними одиницями - словами або фразами, за якими вгадується
напруженість та проблемність, і х варто виділити та опрацювати більш детально.
У скарзі клієнта можна виділити безліч тем, вибір конкретної з поміж них визначається
цілями інтерв'ю та інтуїцією консультанта. Наприклад, із фрази клієнта „Інколи, аналізуючи
своє спілкування з своїм 15-річним сином, я спересердя думаю, що якаю його батько мене не
добив, то сину це вдасться..." витікають теми: „Як ми спілкуємось", „Я і мій син: історія
стосунків", „Я і мій чоловік", „Важкий підліток", „Чому з мене всі знущаються?", „Я як
аналітик", „Моє роздратування" та ін,
Секрети ефективного консультанта
Є сенс зауважити кілька перших фраз клієнта (записати чи
запам'ятати) і те, як вони були сказані, - не виключено, що
саме цей фрагмент взаємодії стане ключем до конкретного
„життєвого ребусу".
Якусь тему психолог може вирізнити та утримувати, реагуючи певним чином на мову
клієнта. За допомогою прийомів активного слухання або завдяки запитанням він заохочує
мовлення та спрямовує його в потрібне русло, поглиблюючи зміст вибраної теми. Під час
роботи з якоюсь темою та її контекстом психолог чутливо реагує та контролює свої особисті
проекції на зміст теми, аби не привносити в бесіду зайвого.
Секрети ефективного консультанта
Виносити на обговорення краще тільки ті проблеми, які
мають сприятливий прогноз щодо розв'язання.
Чітких рекомендацій щодо того, на яких темах потрібно зосереджувати увагу в тому чи
іншому конкретному випадку, немає. Кожен консультант буде по-своєму формувати бесіду,
цілеспрямовано прояснюючи проблему та рухаючись у напрямку реалізації запиту завдяки
логічній послідовності тем.
Запитання для самоперевірки
1.
Як здійснюється первинний аналіз скарги клієнта? На які моменти при цьому слід
звернути увагу?
2.
Що таке психологічна проблема? Як її можна зауважити в скарзі клієнта?
3.
Чим відрізняється скарга від психологічного запиту? Наведіть приклади.
4.
Яким чином в скарзі клієнта можуть з'явитися явні та приховані аспекти локусу
скарги, проблеми, психологічного запиту?
5.
Який зміст вкладають в поняття „тема" стосовно консультативної бесіди?
Яким чином визначається та утримується певна тема консультативного
інтерв'ю?
Практикум
Завдання 1. „Аналіз скарги "
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
43
1.Проаналізуйте, будь ласка, таку скаргу клієнтки:
„Я виховую двох дітей. З чоловіком ми розлучені. Через його від'їзд (він працює вахтовим
методом) діти вже півроку не спілкуються з батьком.
Старший син - першокласник Останнім часом у нього відчутно зріс апетит, хоча й раніше
на його відсутність він не скаржився. Кожне бажання дитини поїсти задовольняється,
тому не можу сказати, що він голодний.
Вдома завжди є цукерки. Раніше я давала дітям цукерки тільки у вихідні. З початком
навчального року стала давати по цукерці майже щодня як нагороду за старанне виконання
уроків. Цукерки завжди лежали в досить доступному місці, але ніхто з дітей ніколи не
посмів взяти цукерку без дозволу, а якщо не заслужив, то старався виправитися і
заслужити.
Якось, прибираючи на кухні, я раптом знайшла в потаємному місці цілу гору обгорток від
цукерок. Я точно знаю, що це робота старшого сина. Якими повинні бути мої дії в цій
ситуації?"
Висловіть міркування з приводу вказаних вище характеристик скарги. Які теми ви б
виділили для обговорення? Проаналізуйте явні та приховані фрагменти скарги.
Потренуйтесь в аналізі скарги клієнта, використовуючи сюжети психологічних ситуацій з
підручника: Васьковская С.В., Горностай П.П. Психологическое консультирование:
Ситуационные задачи. -К., 1996.
2. Формування навичок аналізу скарги. Працюючи в невеликих групах ( 3-4 особи) наведіть і
проаналізуйте кілька скарг, визначаючи локус скарги, проблему „клієнта", психологічний
запит, спробуйте визначити основні теми майбутньої бесіди. Проаналізуйте явні та
приховані фрагменти скарги.
3. Формування навичок роботи з темою бесіди. Обговорюючи в групі набутий досвід,
прослідкуйте, які теми виникають у ході розмови. Наберіть цікаву для вас тему та
розвиньте її. Надайте вашим товаришам можливість повернутися до тих тем, які їх
цікавлять. Зіставте ваші спостереження. До яких тем найчастіше поверталися
співрозмовники в процесі розмови? Визначте правила, за якими відбувається зміна тем.
4. Формування навичок диференціації скарги і психологічного запиту. Лілова гра: „Визнач
запит".
1) Один із слухачів, працюючи в колі, наводить скаргу (можна чужу, почуту від клієнта чи
значущої особи).
2) Кожен член групи уважно слухає і має право за бажанням поставити інше одне
уточнююче запитання.
3) Після цього група і доповідач занотовують свої міркування з приводу того, на що
скаржиться "кчієнт ", в чому полягають його психологічна проблема та психологічний
запит.
4) Слухачі по колу діляться своїми міркуваннями.
5) Останнім висловлюється слухач, котрий безпосередньо знайомий із ситуацією,
6) В колективному обговоренні відзначають слухачів, які були більш проникливими,
7) Гра повторюється на новому матеріалі.
8) В підсумку всі слухачі розмірковують над тим, за яких умов скарга не збігається з
психологічним запитом.
5. Вислуховуючи скаргу клієнта, спробуйте на папері представити його проблему. Спочатку
обведіть коло, яке символізуватиме проблемну ситуацію. В середину кола запишіть слова,
які, на ваш погляд, описують проблему людини (можна використовувати всі частини мови).
Зіставте ваші враження з враженнями інших членів групи. До речі, такі замальовки, якщо їх
робити щоразу, певний час можуть зберігатися в архіві консультанта. Від подібного
запису або малюнка легко перейти до розмови про те, якою б клієнт хотів бачити свою
ситуацію, тобто якого результату він очікує від консультативної зустрічі (змістовна
частина психотерапевтичного контракту).
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
44
6. Працюючи в „трійках", проведіть рольову гру „Первинний прийом психологаконсультанта".
Рекомендована література
Васьковская С.В., Горностай П.П. Психологическое консультирование: Ситуационные
задачи. — К: Вища школа, 1996.
Горностай П.П., Васьковская С.В. Теория и практика психологического консультирования:
Проблемный подход. —К: Наук, думка, 1995.
Василюк Ф.Е. Психология переживания (анализ преодоления критических ситуаций). - М.:
Изд-во МГУ, 1984.
Петрушин С.В. Мастерская психологического консультирования. -М, 2003.
Семья в психологической консультации: Опыт и проблемы психологического
консультирования. —М.: Педагогика, 1989.
2.4. Дослідження проблеми: збір інформації
Всі висновки про характер людини є лише гіпотезою,
істинність якої перевіряється тим, як вона впливає на цю
особистість.
Р.Мей
Я як психолог нічого не вношу у внутрішній світ іншого Я
лише роблю сцену його життя більш освітленою.
С.Петрушин
На другому етапі консультативного процесу консультант ретельно досліджує ситуацію
клієнта, використовуючи базові психотерапевтичні навички ведення інтерв'ю, нерефлексивне
та рефлексивне слухання, засоби стимулювання та підтримки клієнта. За Ролло Меєм, ця
фаза носить назву „сповідь", бо органічно поєднує в собі гарантію психологічної підтримки
та щире, глибоко-інтимне спілкування. В процесі комунікації психолог уважно
приглядається до особистості клієнта, вивчає особливості його світоприйняття, мислення та
мовлення.
Завдання, що ставляться на цьому етапі такі:
• вивчення загальної картини проблем клієнта та його ставлення до них;
• визначення впливу подій та їх динаміки на формування симптомтоматичної поведінки;
• вивчення особистості клієнта, його стресостійкості та потенційної здатності впоратися з
труднощами;
•виявлення попереднього досвіду, який сформував деструктивний спосіб переживань;
•демонстрація клієнту цілісної картини того, що відбувається;
• пошук ресурсів, які допомогли б клієнту подолати психологічні труднощі;
•визначення пріоритетів та ієрархії в подоланні перепон та деструкцій.
Узагальнення збору інформації дозволяє консультанту відповісти. на питання, що клієнт
думає, що він почуває, що він хоче, що він може і хто він є - концепція „Я" (Абрамова
Г., 2000).
Збір інформації є процесом систематичної реконструкції та Ідентифікації втрачених або
витіснених частин конфліктного досвіду, прояснення змісту всіх аспектів скарги. Його
проводять м'яко, ненав'язливо, використовуючи уточнення типу: „Було б цікаво знати, що з
вами відбувається", „Хочеться знати детальніше, як це сталося" тощо. Така установка надає
максимальну свободу вибору, дозволяє клієнту відповідати вільно, так, як він вважає за
потрібне. Варто витратити час та енергію на те, щоб переконатися в правильності розуміння
основних цілей і можливостей клієнта. Уважність і зацікавленість буде винагороджено не
тільки отриманням необхідної інформації, але й встановленням емпатичного зв'язку,
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
45
формуванням обстановки довіри та щирості, коли у клієнта виникає відчуття значущості як
того, що відбувається, так і його особистості взагалі.
Секрети ефективного консультанта
Для того, щоб клієнт відчував підтримку та прийняття,
консультанту потрібно не тільки переживати відповідні
почуття, але й уміти їх продемонструвати, користуючись
вербальними та невербальними засобами.
Через емоційну насиченість та хаотичність думок клієнтові важко вирізнити те, чого він
бажає, до чого прагне. Прояснення ситуації, об'єднання розрізнених фактів та почуттів у
дещо цілісне позитивно позначаються на діалозі. Проте, збираючи об'ємну картину, потрібно
уважно стежити за тим, щоб не будувати ілюзорних моделей, заснованих на власних
уявленнях, не привносити в досвід іншої людини чужих для неї установок чи переживань.
Краще брати курс на ретельну роботу з мовою, уточнюючи кожне поняття чи слово клієнта.
Збір інформації, якщо він проводиться кваліфіковано, вже сам по собі, має неабиякий
терапевтичний вплив завдяки кільком чинникам. По-перше, психолог не тільки систематизує
необхідний фактаж, але й розкриває передісторію проблеми, тобто поле інформації значно
розширюється, а напруження клієнта поступово внормовується, бо емоції, як відомо,
виникають у зв'язку з дефіцитом необхідної інформації (П. Симонов). По-друге, психолог
непомітно для клієнта трансформує предмети і явища, що сприймалися як сталі та незмінні,
в такі, що здатні розвиватися. Одним з засобів такої трансформації є деноміналізація використання дієслівних конструкцій на місці іменників. Порівняйте діалог клієнта та
консультанта: „Між нами мало любові", - „А як би ви хотіли любити її" (див.: 4.1.3). Завдяки
цьому виникає враження плинності, з'являється перспектива. (Згадайте, терапевтичну дію
філософськи-мудрого напису на персні у притчі про Соломона: „Все мине" - „І це теж
мине"). По-третє, „сповідь полегшує душу" - відчуття прийняття і розуміння повертає
клієнтові внутрішню рівновагу.
Секрети ефективного консультанта
Щоб відновити втрачений напрямок бесіди, можна просто
щось узагальнити або резюмувати певну частину скарги
клієнта.
Дослідження проблемної ситуації передбачає виявлення кола осіб, що беруть участь в її
перебігу, встановлення значущих відносин, визначення незадоволених потреб та емоцій, що
спричиняють труднощі клієнта. Важливо прояснити фатальні обставини, патогенні умови та
чинники, що сформували подібне сприйняття клієнта. Таким чином на другому етапі
консультативного процесу продовжується розробка проблеми, диференціюються почуття та
установки по відношенню до самого себе та оточуючих (консультанта зокрема), долаються
бар'єри стагнації особистості та опір консультативному процесу, формулюється образ
бажаного майбутнього.
Чільне місце у дослідженні проблеми займає первинна психологічна діагностика. Перед
консультантом постає нелегке завданим внести деяку об'єктивність в суб'єктивне бачення
клієнта. Для цього він використовує цілий ряд індикаторів, які допомагають поглибити
розуміння ситуації.
Запитання для самоперевірки
1.Які завдання розв'язуються на етапі дослідження проблеми?
2.В чому полягає терапевтичний ефект збору інформації?
3. Які основні узагальнення потрібно зробити консультанту, щоб ефективно працювати
далі?
Практикум
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
46
Завдання 1. Збір психологічного анамнезу"
Працюючи в „трійках" (клієнт, консультант, спостерігач), проведіть рольову гру
„Первинний прийом психолога-консультанта "(7-10 хв. на одне коло). В процесі обговорення
отримайте зворотний зв'язок від усіх дійових осіб та перевірте, чи є можливість
відповісти на ключові питання етапу: що клієнт думає, що він почуває, що він хоче, що він
може і хто він є-концепція „Я".
Рекомендована література
Айві А. Цілеспрямоване інтерв'ювання і консультування. - К., 1998.
Котлер Дж., Браун Р. Психотерапевтическое консультирование. -СПб.: Питер, 2001.
Меновщиков В.Ю. Введение в психологическое консультирование. М.: Смысл, 1998.
Мэй Р. Искусство психологического консультирования. - М.: Класс, 1994.
2.5. Первинна діагностика проблеми
Консультативний процес, поки картина не проясниться,
може здаватися таким же втомливим і нудним, як
складання фрагментів головоломки.
С. Гледдинг
Психологічна діагностика починається з першої хвилини консультації. Вигляд клієнта,
засоби зовнішньої і внутрішньої презентації, вміння вступати в контакт, перші слова,
звернені до психолога, - все наповнено символічним змістом, який часто несвідомо провокує
перші гіпотези та реакції консультанта.
Те, що привертає увагу консультанта, слугує своєрідними психологічними „ключами" до
складного „замка" вчинків, характерів, конфліктних стосунків, обставин, тощо.
Психологічні ключі - це інформація, яка має психологічну значущість: помічаючи той чи
інший порух, характерну фразу чи реакцію клієнта, психолог завдяки своїм знанням може
розшифрувати їх, прочитати глибинний зміст, помістити в якусь класифікацію чи пов'язати з
певним психологічним поняттям, котре упорядковує та пояснює те, що відбувається. Ці, на
перший погляд, нічим не примітні для клієнта прояви проливають нове світло на проблему,
формують нову точку зору, яка збагачує розмову, допомагає відповісти на поставлені
запитання. Таким чином, спостережливість, теоретичні знання та практичний досвід
консультанта допомагають йому дійти власного розуміння того, що відбувається, і надати
клієнту нове бачення.
Ключовими аспектами того, за чим можна спостерігати і що допомагає зрозуміти ситуацію
клієнта, є:
1.Невербальна поведінка клієнта. До невербальних виразних засобів належать: поза,
міміка, жести, емоційні прояви, мовна експресія, темп мовлення та ін. Це загалом
аналогова, тобто правопівкульна інформація, яку клієнт мало усвідомлює і практично не
контролює. А.Айві наводить дані про те, що клієнт невербально повідомляє до 85%
інформації (Айві А. 1998, с.76). Тому є сенс зосереджувати увагу на спостереженні таких
невербальних стереотипів клієнта як: контакт очей, мова тіла, якості голосу тощо.
2.Вербальна поведінка клієнта - мовні стереотипи, характерні слова та вирази, основні
теми та типові емоційні реакції, що проявляються в мовленні.
Діагностика будується за принципом розгалуженого дерева: будь-який наступний
діагностичний крок робиться після того, як отримано відповідний результат на
попередньому етапі. Зауважуючи засоби передачі інформації, консультант не втрачає і її
змістовної сторони.
Симптоми
Перше, на що звертається увага - це симптоми негараздів, які напружують людину. Деякі
труднощі клієнт сам буде класифікувати як неадекватні нормальному життю, інші він вважає
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
47
фоном - до якого давно призвичаївся, бо вважає, що покращити ситуацію безсилий.
Як виникає відповідна симптоматика? По-різному з точки зору буття, але однаково як на
психологічний погляд. Зазвичай в основі будь-якої симптоматики лежить безконтрольність
емоційної сфери людини, недиференційованість інтелектуальних і емоційних процесів (М.
Боуен). Можна виділити кілька груп симптомів, що сигналізують про психологічну
дезадаптованість.
По-перше, це психологічні симптоми, які й привели клієнта на консультацію до психолога невдоволення собою, оточуючими людьми, життям взагалі, відчуття самотності та
непотрібності, знижений настрій, брак мотивації, нездатність приймати рішення та слабкість
волі, специфічну_сенситивну чутливість тощо, а також усі емоції патогенного кола
(гнівливість, дратівливість, образа, заздрощі, ревнощі, вина, розгубленість, депресія, апатія і
т.д.) Клієнт розповідає про напруженість у стосунках, сварки, конфлікти, зраду, обмови,
чиюсь „злу волю", підозри, двоїстість ситуацій тощо.
По-друге, це соціальні симптоми, тобто прояви дисфункцій і дезадаптації в соціумі:
безробіття, часта зміна роботи, або шлюбного партнера, невиконання батьківських та
синівських (дочірніх)обов"язків, втечі, бродяжництво, брехня, крадіжки, нещасні випадки,
кримінальні вчинки. проституція, наркотики, алкоголізм та інші асоціальні вчинки тощо.
По-третє, це фізичні симптоми, до яких можна віднести характерні особливості тілесної
маски, експресії, міміки, фізичні вади, різні хворобливі стани та нездужання (втома, погане
самопочуття, головний біль тощо), психосоматичні хвороби та інші захворювання. До
категорії фізичних симптомів належать„промовисті" особливості тілобудови та експресії
клієнта. Тіло - найбільш інертна система людини, і дискомфортний вплив, якого зазнає
людина проступає у конкретних тілесних змінами упродовж тривалого часу. Так, живучи в
постійному страхові, людина через деякий проміжок часу „втягне" голову в плечі, виробить
нервову звичку щось бгати в руках, здригатися на ту чи іншу фразу тощо.
Взагалі під симптоматичною поведінкою розуміють широкий клас порушень, які
задовольняють таким умовам:
1.Поведінка людини спричиняє великий вплив на інших.
2.Вона мимовільна і часто не піддається свідомому контролю.
3.Симптоматична поведінка в деякому сенсі є вигідною людині або членам її сім'ї.
4.Симптоматична поведінка виконує роль прихованої, парадоксальної комунікації між
людьми.
Секрети ефективного консультанта
Всі зазначені симптоми виконують або виконували в
минулому захисні функції. Тому не можна усувати симптом
без визначення його корисної ролі та при відсутності
рівноцінної заміни.
Симптоми можуть виконувати різні функції. Частина з них має морфостатичну функцію,
тобто консервує набуту системою рівновагу. Наприклад, дитина може захворіти, або у неї
з'являться ознаки девіантної поведінки, щоб таким чином переключити увагу сім'ї на себе,
зменшити напруження в шлюбі чи попередити розлучення батьків. Друга частина
симптомів виконує морфогенетичну функцію, метою якої є зміна системи стосунків, які не
влаштовують людину. Так, підліток може здійснити спроби самогубства як крайнього
заходу для того, щоб уникнути надмірних вимог батьків і отримати більше свободи.
Синдроми
Різноманітна симптоматика, зауважена в процесі роботи, потребує відповідного
узагальнення, яке для більшої зручності можна проводити шляхом визначення певних
психологічних синдромів, що включають специфічні характеристики сюжету, локусу,
самодіагнозу, проблеми, запиту, особливостей підтексту, а також додаткових неспецифічних
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
48
поведінкових проявів. Слово „синдром" (грецьке - „той, що біжить разом") означає
сполучення симптомів, ознак, характерних для певного явища. Виділення синдромів
психологічних порушень, полегшує орієнтацію в тому, що відбувається, та сприяє
оперативнішій класифікації явища.
Як визначити, кваліфікувати психологічний синдром? По-перше, опис тих чи інших
психологічних порушень можна знайти у літературі, особливо знайомлячись з роботами
фахівців, що досліджували специфічну проблематику, розвивали конкретну галузь
психологічного знання. Детальне дослідження певних психологічних феноменів дозволило
їм вирізнити окремі категорії явищ і навіть передбачити їх можливу варіативність (див.
напр., Абрамова Г.С., 1993, с. 57-58; Сім'я.., 1989, с. 49-55 та ін.). По-друге, такі описи на
основі знань та практичних спостережень за людьми консультант може формувати для
службового використання й самостійно, аби глибше зрозуміти певну психологічну
проблематику.
В консультуванні синдроми можуть стосуватися як формальних характеристик
консультативного процесу, так і змістовних ознак тих чи інших психологічних феноменів.
Наприклад, запідозрити психічне нездоров'я клієнта можна тоді, коли наявні основні ознаки
„синдрому підозри на душевне нездоров'я", а саме: а) заплутане непослідовне викладення
сюжету скарги, нелогічність, відсутність зв'язку між фрагментами мовлення; б) наявність
галюциногенної симптоматики; в) зниження емоційності в тих місцях, де пересічна людина
переживає дуже сильно, і навпаки; г) нехтування реакціями консультанта на те, про що йде
мова; г) відсутність поведінкових та інших фактичних підтверджень самодіагнозу третіми
особами; д) виняткова психологічна проблематика, малопов'язана з реальністю; є)
нереалістичність запиту (напр., прохання „перегіпнотизувати") або його нечіткість; є) згадка
про минулу госпіталізацію в психіатричну клініку або медикаментозне лікування („Семья в
психол. консультации", 1989, с. 49-50)
Сукупність симптомів, складаючи синдром, може створювати настільки характерні патерни
поведінки, що за кількома ознаками, які відразу впадають в око, можна робити висновки про
наявність тих характеристик, які ще не проявились. Наприклад, про синдром особистісного
неблагополуччя можна впевнено говорити одразу, як тільки в розповіді людини лейтмотивом
звучатиме прохання про допомогу „собі дорогому" та скарги на емоційні негативні стани. В
цьому випадку доцільно прийняти рішення про необхідність глибинної терапевтичної
роботи, поки що без залучення до неї інших членів сім'ї. Аналогічно, підтверджуючи для
себе синдром гіперсоціалізації клієнта (див.: додаток №1), психолог передбачає, що ризик
суїциду буде збільшуватися в зв'язку з початком у нього пубертатного віку. Хід думок може
бути таким: відірвавшись в процесі гіперсоціалізації від своїх однолітків та сформувавши
для себе нереальні (книжкові) уявлення про життя, старшокласниця все більше відчуватиме
нестерпний тиск самотності.
Соціальна нереалізованість та особистісна некомпетентність будуть поглиблювати кризу та
стимулювати суїцидальні думки.
Ще один приклад: жінка скаржиться на те, що її мати (бабуся) підмовляється турбуватися
про її дитину, хлопчика 9 років, поки вона буде в довготривалому від'їзді. Слухаючи скарги
та нарікання на бабусю, психолог припускає, що в цій ситуації напевно йдеться про синдром
дитячого неблагополуччя, і тому запитує про конкретні прояви, які б могли підтвердити або
не підтвердити його: брехливість, крадіжки, втечі з дому, підвищену хворобливість дитини
та інші її особливості. На кожне з поставлених запитань жінка дає ствердну відповідь, хоча
сама мабуть не розповідала б про все це психологу, бо вважала такі прояви поведінки сина
скоріше винятковими, не типовими для нього.
Насамкінець, слід зазначити, що первинна діагностика, аналіз симптомів, синдромів,
непрямої (опосередкованої) інформації дозволяють психологу прийняти рішення про
обгрунтованість скарги, тобто дійти висновку про те, що клієнт дійсно потребує
психологічної допомоги, Нерідко скарга не містить психологічного змісту, а вимагає поради
або консультації інших спеціалістів, наприклад: „Не терплю тітку, з якою живу в одній
квартирі, яку ми отримали за заповітом бабусі. Як звільнитися від неї?" (юридична
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
49
проблематика); „Моя ситуація складається таким чином, що я повинен тримати директора в
курсі особистих справ його підлеглих. Я не знаю, що робити: не хочеться настроювати проти
себе колектив, але й дружба з начальством - справа не остання" (моральний вибір) тощо.
Роботу в таких ситуаціях теж можна повернути в професійне русло, але, можливо, краще
згадати, що дехто з теоретиків консультативного обслуговування вбачав основну функцію
психолога-консультанта лише в тому, щоб перенаправити людину до відповідного фахівця
(диспетчерська функція консультанта).
Нетестова діагностика проблемної ситуації в консультуванні не виключає використання
традиційних тестових методик та психодіагностичних тестів, якщо цього вимагає логіка
дослідження проблеми.
Запитання для самоперевірки
1.
Обґрунтуйте доцільність „нетестової діагностики" в консультативному
процесі.
2.
Що таке психологічні ключі?
3.
Розкрийте поняття психологічної симптоматики. Як класифікуються
психологічні симптоми? Наведіть конкретні приклади.
4.
Що таке психологічний синдром? Які психологічні синдроми ви знаєте, як вони
формуються?
5.
Яку скаргу називають обгрунтованою?
Практикум
Завдання 1. Аналіз симптомів
А) Диференціюйте вказані нижче симптоми за наведеною вище класифікацією. Подумайте,
які синдроми могли б їх включати. Психологічна інформація про молодшого школяра:
-не слухає дорослих з першого разу, потрібно багато разів повторити, щоб почув;
-неуважний, постійно відволікається на уроках;
-любить гратися на уроках в іграшки;
-говорить вчительці: „ Ти";
-погано спить і кричить уві сні;
-дуже сором'язливий, не хоче і не вміє розмовляти з іншими людьми;
-не вміє гратися з дітьми, тільки б'ється;
-погано їсть, дуже вередливий до їжі;
-коли сердиться, то кричить і качається по підлозі;
-пише лівою рукою;
-дуже рухливий, не може і хвилини всидіти спокійно;
-схильний красти і дарувати крадене;
-може збрехати і не соромиться, коли його „ впіймають ";
-вночі мокра постіль;
-тримає руку в роті, ссе пальці, накручує волосся на палець;
-гризе нігті;
-все забуває - домашні завдання, інші доручення;
-відмовляється ходити до школи;
-засинає на уроці;
-прогулює школу;
-дуже поправився за короткий проміжок часу. Психологічна
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
50
інформація про підлітка:
-часто буває задумливим;
-не може нічим займатися сам;
-бреше, що чистить зуби, а насправді не робить цього;
-про все потрібно нагадувати, нічого не зробить сам;
-став помітно гірше навчатися;
-читає тільки казки;
-боїться сам залишатися вдома;
-дуже любить вогонь;
-йде з дому і може не прийти ночувати;
- придумує те, чого з ніш ніколи не було і намагається переконати інших, що розповідає
правду;
1 *Абрамова Г.С. Введение в практическую психологию. - Брест, 1993. - С. 52-53.
-у нього нав'язлива ідея: весь час говорить про одне і те ж;
-почав курити;
часто плаче;
-впертий до безглуздя, все робить навпаки;
-ніколи за собою не прибере;
-надмірно сексуально активний;
-нічим не цікавиться;
-не хоче працювати разом з батьками;
-грубіянить матері і бабусі;
-краде вдома;
-краде в інших людей;
-уві сні кричить і зривається з ліжка;
-втрачає свідомість в школі;
-грається тільки з молодшими за себе дітьми:
нічого не боїться.
Психологічна інформація про старшого школяра:
-часто говорить про смерть;
-любить самотність;
-каже, що втомився від людей;
-слухає дуже гучну музику;
-роздратовується з будь-якого приводу;
-незадоволений своєю зовнішністю;
-незадоволений собою взагалі;
-вважає, що погано себе знає;
-шукає гострих відчуттів;
-любить ризик;
-не хоче ставати дорослим;
-прагне стати дорослим, виглядати старшим за свої роки;
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
51
-вважає, що кожна людина має в житті те, що заслужила;
-вважає, що люди ніколи не зрозуміють його;
-вважає, що особи протилежної статі ним не цікавляться, він ними не цікавиться;
-вважає, що потрібно поспішати жити, щоб взяти від життя все;
-вважає, що вчитися необов'язково, головне - знайти своє місце в житті.
Психологічна інформація про дорослого:
-постійно знижений фон настрою;
-часто говорить про своє невезіння;
-прагне одягати одяг протилежної статі;
-п'є спиртне на самоті;
-часто говорить про себе в третій особі
-ніколи не буває серйозним, постійно жартує;
-при розмові з іншою людиною, уникає дивитися їй в очі;
-ніколи не визнає своїх помилок;
-нерозбірливий до їжі, може їсти все, навіть те, що неїстівне;
-приймаючи серйозне рішення, обов'язково обговорює його з іншими людьми;'
-дуже боїться, що про нього погано подумають;
-завжди незадоволений, все бачить в чорному світлі;
-схильний моралізувати з будь-якого приводу.
1.
Б) Продемонструйте роботу з симптоматикою, що визначає хід
консультативної допомоги, на прикладі кількох консультативних ситуацій (на вибір) з
підручника: Васьковская С.В., Горностай П.П. Психологическое консультирование:
Ситуационные задачи. -К, 1996.
Завдання 2. Опис синдрому.
Запропонуйте ваш набір симптомів, які б описували: „синдром дитячого
неблагополуччя дитини 1-2 років", „синдром, неблагополучного підлітка", „синдром
нелюблячого батька", „синдром невпевненого батька ", „ синдром побитої жінки " та ін.
Рекомендована література:
Васьковская С.В., Горностай П.П.
Психологическое консультирование:
Ситуационные задачи. -К.: Вища школа, 1996.
Семья в психологической консультации: Опит и проблеми психологического
консультирования - М.: Педагогика, 1989.
Хамитова И.Ю. Теория семейных систем Мюррея Боуэна // Журнал практической
психологии и психоанализа. -№ З, сентябрь, 2001.
2.6. Ідентифікація проблеми
Один з законів психологічної допомоги: якщо людина
прийшла до психолога - значить, вона своєї проблеми не
знає.
С.Петрушин
Ідентифікувати проблему - значить встановити, „що є що", ототожнити основні ознаки,
визначити чіткі межі, розкрити деталі, прослідкувати їх послідовність та закономірності
зв'язку. Для того щоб почати „зводити кінці з кінцями", потрібна неабияка аналітична
робота. Проблемна ситуація клієнта розкладається як математична задача з багатьма
невідомими, котрі консультанту потрібно знайти та упорядкувати. Процес аналогічний
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
52
роботі вправного детектива, який вміє бути одночасно і чутливим, і розсудливим, щоб, з
одного боку, не втратити жодної деталі („не затоптати місце злочину"), з іншого - зрозуміти
психологію життя настільки, щоб найбільш достовірно визначити проблему, з якою до нього
звернулися. Озброєний технологією ведення бесіди та чіткою концептуальною базою,
психолог - консультант внутрішньо готовий і до першого, і до другого.
Секрети ефективного консультанта
Розв'язання життєвої задачі починається з висування
психологічних гіпотез.
Під гіпотезою ми будемо розуміти тимчасове припущення про причини феноменів чи явищ
або зв'язку між ними. Хороша гіпотеза узгоджується з явищем, яке спостерігається; не
суперечить законам природи, які усталилися в певній науці; сформульована в найбільш
простих термінах; підлягає операціям дедукції, які можуть бути мати експериментальне
підтвердження. Зазвичай гіпотези логічно витікають з концептуальної рамки, яку мас
консультант.
В консультуванні є необхідність використовувати кілька типів припущень. Перший тип
припущень реалізується тоді, коли консультант заповнює прогалини в мозаїчному тлі
розповіді клієнта. Вони стимулюються відчуттям недомовленості, невизначеності, „білих
плям" та невідповідностей, якими насичена розповідь. Це, скоріше, відновлення очевидного.
Другий тип припущень охоплює психологічні гіпотези відносно змісту психологічних
проблем клієнта, з якими потрібно працювати на цьому сеансі чи в консультативному
процесі взагалі. Цей тип припущень провокується чіткістю аналітичної роботи та
професійною інтуїцією. Третій тип гіпотез з'являється тоді, коли виникає необхідність
пояснити причини труднощів клієнта, механізми їх виникнення та подальшого розвитку. їх
якість визначається психологічною компетентністю консультанта, та його розумінням
предмету дослідження - закономірностей функціонування психіки у всіх її проявах.
Як правило, перевірка висунутих гіпотез вимагає додаткової інформації, збору анамнезу,
виходу за межі актуальної ситуації як у минуле (особистісна історія), так і в майбутнє
(необхідність передбачити екологічність змін). Перегляд та відкидання гіпотез відбувається
швидко й непомітно для клієнта, який відчуває лише зацікавленість та досить плавний плин
розмови. Згодом потік гіпотез міліє, вони підтверджуються або відкидаються, створюючи
більш-менш завершену картину. Психолог приймає напрацьоване за основу, робить
необхідні висновки та припущення щодо психологічного діагнозу та прогнозів.
Секрети ефективного консультанта
Перевірка гіпотез консолідує багатющий матеріал, котрий
консультант не зобов'язаний достеменно повертати клієнту. Це
інформація для службового вжитку. Вона допомагає
просуватися далі, в глибину розуміння проблематики
особистості.
Постановка психологічного діагнозу, тобто формулювання висновків про індивідуальні
особливості особистості клієнта та характерні ознаки ситуації, є досить суттєвим моментом
психотерапевтичного процесу. Можливість зробити певні висновки забезпечується тим, що
опис багатьох психологічних феноменів передбачає наявність стійких особливостей та
закономірностей. Психологічний діагноз веде до підвищення рівня зроблених узагальнень,
бо накопичений за час вивчення проблеми матеріал проектується на досвід психологічних
та психотерапевтичних досліджень, в яких вже є підказки щодо засобів впливу на подібні
явища.
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
53
Постановка діагнозів - це також інформація для внутрішнього вжитку, хоча частково її
можна передати клієнтові. На основі діагнозу консультанту легше сформувати специфічні
стратегії допомоги при тих чи інших порушеннях, співробітничати з колегами при
обговоренні конкретних випадків. Здатність правильно продіагностувати ситуацію виявляє
рівень усвідомлення консультантом того, що відбувається, а відтак - дає змогу краще
контролювати процес. Однак не поодинокими є випадки, коли діагноз ще не сформовано, а
консультант досить послідовно розвиває інтерв'ю, бо саме інтуїція як форма
індивідуального діагностичного узагальнення допомагає йому передбачати майбутній
психотерапевтичний результат. На основі цього частина дослідників психотерапевтичного
процесу піддає діагностичний підхід радикальній критиці, обстоює думку, що надмірне
захоплення постановкою психологічних діагнозів („наклеювання ярликів") має певні
недоліки. (Р. Кочюнас, 1999, с. 94).
Секрети ефективного консультанта
Головною вимогою щодо надання клієнтові зворотної
психологічної інформації є її конструктивність. Тобто
„віддзеркалити" потрібно лише те, що, як відчуває
консультант, „буде працювати" на розвиток особистості.
Узагальнюючи свої інсайти, консультант фільтрує інформацію так, щоб найкращим чином
підвести клієнта до нового бачення ситуації. Момент формування нового погляду А. Айві
називає концентруванням. В цей період консультант переходить від базових навичок
уважного вислуховування до активного використання навичок впливу ( див.: 4, 5). Тепер він
говорить частіше і найсильніше скеровує інтерв'ю. Більш відчутними стають директивність
та конфронтація. Визначальним вмінням цього етапу є вміння інтерпретувати проблеми та
труднощі клієнта на основі психології як науки та сократичний стиль ведення бесіди. Навіть
передаючи своє бачення, консультант не має права перетворювати консультацію в
інструктаж чи повчання. Конфронтація, яка може виникнути в ньому місці інтерв'ю, повинна
стосуватися суперечностей поглядів (ідей), В не людей.
Психологічна інтерпретація необхідна для роз'яснення і корекції неконструктивної позиції
клієнта відносно його проблем і труднощів. Часто інтерпретація використовується для
реалізації інших робочих цілей консультації, наприклад, змінити локус скарги, створити
необхідний настрій, добути той чи інший ресурс тощо. Вдала інтерпретація може стати
квінтесенцією всієї консультативної бесіди, адже вона є поштовхом до внутрішньої роботи
клієнта зі своїми проблемами. Але навіть блискучої інтерпретації буває замало для
стимулювання змін на краще, тому консультант разом з клієнтом формулюють терапевтичне
завдання і негайно приступають до його розв'язання.
Запитання для самоперевірки
1.
Які завдання розв'язуються у ході ідентифікації проблеми?
2.
Як формулюються та перевіряються консультативні гіпотези? Наведіть
конкретні приклади
3.
Що таке психологічний діагноз? Чому питання встановлення і психологічного
діагнозу є дискурсивним саме для консультативної практики?
4.
Чому концентрування та інтерпретація є переломними моментами
консультативного процесу?
5.
З якими формами психологічного інтерпретування ви зустрічалися в практиці та
на сторінках психологічної літератури?
Практикум
Завдання 1." Формування психологічних гіпотез".
А) Перечитайте список симптомів з завдання ,,Аналіз симптомів", наведений вище, та
побудуйте там, де це для вас здається можливим, кілька робочих гіпотез. Продумайте,
як ви їх будете реалізувати в актуальній ситуації.
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
54
Б) Наведіть усно або прочитайте будь-який опис консультативної ситуації до
моменту початку психотерапевтичної роботи. Проаналізуйте його за наведеною нижче
схемою. Сформулюйте гіпотези, які можна було б перевірити в кожному конкретному
випадку.
Приклад консультативної розгортки:
Скарга: дівчина 25 років скаржиться на те, що ніяк не наважиться перейти жити до
свого бойфренда, хоча є всі умови для цього.
Самодіагноз: брак волі, страхи, самоїдство.
Проблема: хочу сказати батьку, але боюсь, що він не схвалить мого наміру
Запит явний: як побудувати розмову з батьком?
Запит прихований: як вгодити батьку? Як зберегти увагу значущої людини (батька)?
Теми: взаємини з батьком, в сім'ї, з бойфрендом, історії: її життя останніх 3-5 років,
травматичні переживання дитинства та юності, комплекси.
Симптоми: проблематичні стосунки дівчини з батьком, хоча батько дуже значуща
фігура (з ним найбільш тісні стосунки в сім "і, однакові захоплення та форми проведення
вільного часу); дівчина часто ображається на нього, вважаючи, що він недооцінює та
принижує її, прагне досягти його визнання будь-якою ціною, всі вчинки оцінює з його точки
зору; часті вияви агресії у стосунках з близькими людьми, істерики, слабкі і оманливі
соціальні контакти з іншими людьми, сильне розчарування в інших людях; не може знайти
роботи „ до душі".
Основна гіпотеза: дівчина не усвідомлює, що вона не стільки прагне нових взаємин зі
своїм партнером, скільки не може розв'язати стосунки з батьком („ Справді, коли ми разом
з батьком, для мене не існує інших чоловіків, я прагну тільки його уваги і весь час думаю, як
зробити щось так, щоб це його задовольнило, я не маю своєї волі, сліпо дотримуюсь того,
що він вважає правильним і потрібним ")
Синдром непережитого комплексу Електри.
Діагноз: Труднощі юнацької сепарації.
Терапевтична робота: Техніка формування добре сформульованої цілі, психодраматична
підготовка до наступної розмови з батьком, транзакційний аналіз та ін.
Рекомендована література
Абрамова Г.С. Введение в практическую психологию. - Брест, 1993. - С. 35-43
Васьковская С.В., Горностай П.П.
Психологическое консультирование:
Ситуационные задачи. -К.: Вища школа, 1996.
Горностай П.П., Васьковская С.В. Теория и практика психологического консультирования:
Проблемний подход. - К, 1995. - С. 31-33
2.7. Постановка та розв'язання терапевтичного завдання
Розв'язання проблеми за глибиною і обсягом опрацювання
завжди повинно співвідноситись з рівнем замовлення
клієнта.
С. Петрушин
Консультативну зустріч можна умовно поділити на 2 частини - діагностичну та
терапевтичну, яка в свою чергу ділиться на етап постановки та етап розв'язання
терапевтичного завдання. Якщо під час першої частини переважно збирається інформація,
активно застосовуються методи ведення та структурування інтерв'ю, то в другій частині
зустрічі отримана інформація аналізується, використовуються методи та прийоми впливу,
вироблення плану дій. Цілі терапевтичної частини інтерв'ю переважно стосуються
коригування та конструктивних трансформації, а це підвищує вимоги до роботи як
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
55
консультанта, так і клієнта.
Чітке усвідомлення завдання визначає успішність його розв'язання. Ця істина, справедлива у
всіх випадках, у психології набуває особливої ваги, зазвичай психолог має справу з
неоднозначними варіантами трактування поведінки людини та механізмів її психіки.
Лоцманом в безкрайньому морі варіантів є сам клієнт. Терапевтичні завдання в
консультуванні можуть бути розв'язані лише за його активної участі. Від того, наскільки він
зуміє стати суб'єктом вирішення власних психологічних проблем, залежить результативність
допомоги. Це ніяк не применшує доробку консультанта: йому належить ініціатива у виборі і
формулюванні консультативного завдання, роль активного помічника і фасилітатора в його
розв'язанні.
Першим варіантом терапевтичного завдання є запит клієнта. Однак об'єктивно для людини
не завжди необхідно саме те, з чим вона звернулася в консультацію. Тому завдання в процесі
консультування поступово уточнюється і змінюється. Остаточна зміна обов'язково
узгоджується з клієнтом. Протягом консультації може бути кілька моментів уточнення та
переформулювання терапевтичного завдання. Остаточна крапка у його виборі ставиться, як
правило, після моменту інтерпретації, що символічно поділяє консультацію на діагностичну
і терапевтичну частини. Решта завдань, сформульованих упродовж зустрічі, беруться до
уваги як основа для наступних консультативних сесій.
Секрети ефективного консультанта
Консультативне завдання вважається сформульованим лише
тоді, коли воно визнано клієнтом.
Сформулювати терапевтичну задачу - це визначити, яку допомогу і в який спосіб варто
надати в конкретному випадку, щоб досягти бажаного результату. Вона обумовлюється
психологічними проблемами людини, точніше їхньою деструктивною дією. В найбільш
загальному вигляді завдання формулюється так: «Які практичні чи психологічні дії варто
здійснити людині, щоб усунути, зменшити або компенсувати деструктивний вплив
психологічних проблем?»
Це не означає, що існують якісь стандартні формулювання, доречні для багатьох випадків. У
кожній конкретній ситуації формулювання терапевтичного завдання буде індивідуальним.
По суті, це найбільш творчий момент діяльності психолога-консультанта. Хоча й тут є певні
стратегічні підказки, з урахуванням яких можна уникнути типових помилок.
По-перше, терапевтичне завдання повинно бути спрямовано не на усунення психологічних
проблем клієнта, а на їх прийняття, підтвердження права на існування, тобто скоріше на
гармонійну асиміляцію, ніж на волюнтаристське протистояння реальності. Краще покластися
на принцип позитивного ставлення до того, що відбувається: „якщо щось має місце, значить,
у цьому є сенс" - і розширити свідомість людини до того, щоб віднайти цей сенс та узгодити
внутрішні когнітивні дисонанси. Таким чином, розв'язання терапевтичного завдання повинно
бути зорієнтовано на зміну ставлення до проблеми.
По-друге, формулювання завдання здійснюється з урахуванням причин виникнення
психологічних проблем, тому що па причини явищ можна вплинути більш ефективно, ніж на
їх наслідки. Пошук причин суттєво ускладнює перебіг консультації, бо часто вони, як
підводна частина айсберга, знаходяться за межею доступного. Наприклад, ранній досвід
об'єктних стосунків,, на думку багатьох психоаналітично зорієнтованих психологів, є сталим
протягом усього життя. Однак навіть у цьому випадку психологія має достатній арсенал
засобів, щоб розв'язати більшість проблем. Так, деякі техніки психотерапії дозволяють
мандрувати в особисту історію клієнта, щоб по-новому відредагувати найбільш травматичні
її епізоди (Ф. Перлз, НЛП). Існує можливість матичного «повернення в часі» — ігрове
відтворення значущих подій минулого життя клієнта з їх наступною корекцією, що сприяє
зменшенню травматичного впливу чи руйнуванню патогенних причинно-наслідкових
зв'язків (Я.Морено, 3. Морено, Д. Кіппер та ін). Цікавим є досвід вистежування проявів
проблем через тілесні м'язові затиски (В.Райх, А.Лоуен та ін.), роботи з трасовим наведенням
(М.Еріксон та ін.), експериментів зі зміненими станами свідомості людини (психоделічна
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
56
терапія, техніка холодинаміки, холотропне дихання С.Грофа та ін.).
По-третє, не варто мати ілюзій щодо кардинальних змін особистості. Природу людини
суттєво змінити не можна, навіть якщо вона — джерело серйозних проблем. Варто
сприймати реалії буття і не планувати неможливого: наприклад, примирити подружжя,
серйозно налаштоване на розлучення; „вселити" віру, любов і т. ін. Спроби розв'язувати
задачу, що не має розв'язку, не просто марні, але й шкідливі, тому що клієнт, не одержуючи
реальної допомоги, зневіриться в можливостях практичної психології. Час і зусилля
консультанта буде витрачено даремно, а терапевтичне завдання, що має рішення, навіть не
буде сформульовано.
Секрети ефективного консультанта
Визначаючи способи досягнення терапевтичного ефекту,
бажано пропонувати клієнтові не один, а, по можливості,
одразу кілька варіантів практичних дій чи рекомендацій.
Приступаючи до розв'язання терапевтичного завдання, доцільно зробити прогноз щодо
результативності психологічного впливу, передбачити його ефект і стійкість наслідків.
Психологічний прогноз може бути сприятливим (тобто свідчити про високу імовірність
досягнення мети консультування) і несприятливим (свідчити про протилежне).
Сприятливість прогнозу залежить не тільки від характеру психологічних проблем та їхніх
причин, але й від того, чого ми хочемо досягти, яке завдання ми ставимо перед собою.
Іншими словами, в одній і тій же ситуації є можливість поставити як реальні, так і нереальні
задачі. Так, наприклад, при роботі з акценту антами формулювання завдання: «подолати або
скоригувати акцентуацію характеру» - є неграмотним. Прогноз виявиться несприятливим, бо
акцентуація є вродженою і коригуванню не піддається, таким чином задача не матиме
розв'язку. Якщо ж сформулювати завдання по-іншому, наприклад, «навчити клієнта
визначати ситуації, що призводять до соціальної дезадаптації, щоб нівелювати або уникати
їх» - прогноз буде значно сприятливішим, і терапевтичний ефект, імовірно, буде надійнішим.
Якщо сформульоване терапевтичне завдання має несприятливий прогноз (а це може
з'ясуватися після перших терапевтичних дій), є сенс переформулювати або скоригувати його
умову таким чином, щоб воно не виходило за межі можливостей психолога-консультанта і
не орієнтувало на нереальні цілі.
Останнім етапом консультативної взаємодії є етап розв'язання терапевтичного завдання. Він
має дещо інший темп та характер взаємодії, бо як правило йде з використання певних
психотерапевтичних методів та технік. Хоча основним інструментом консультанта і надалі
залишається консультативна бесіда та саме цей час найчастіше відводиться на застосування
специфічних прийомів і технік психотерапії. Взагалі технології коригуючого впливу в
консультуванні можуть запозичуватись з будь-якого психотерапевтичного напряму. Однак
важливо, щоб консультант мав відповідні вміння та навички кваліфікованої реалізації
підібраного інструментарію.
Звичайно, за час першого прийому консультативна взаємодія може й не просунутися
настільки, щоб визріло рішення про залучення спеціальних технік. Первинний прийом, як
правило, закінчується підбиттям підсумків та виділенням основних напрямків, що
потребують обговорення та опрацювання, укладанням остаточного контракту про
консультативну взаємодію. З огляду на те, що пріоритетне право вирішити, чи буде
продовжуватися психологічна робота належить клієнтові, на завершення першого прийому
консультант окреслює можливості співпраці та ще раз наголошує на її добровільності.
Наприклад, прощаючись, він може сказати щось на зразок: „Ми сьогодні окреслили
проблемні моменти вашого життя, які можна прояснити в ході психологічної роботи, але
лише ви маєте вирішити, будемо ми працювати чи ні", або „Якщо ви приймете рішення про
нашу подальшу співпрацю, зателефонуйте мені на початку наступного тижня, я передбачу
консультацію для вас у графіку своєї роботи".
Закінчення процесу консультування не менш важливе, ніж його початок: як відзначає
Т.N.Gilmore (1989), завершення консультаційної програми означає початок критичного
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
57
періоду життя клієнта, який тепер залишається наодинці зі своїми проблемами, має
застосувати на практиці набуті навички самостійного розв'язання проблем без підтримки
консультанта, що стала вже звичною. Щоб підтримати „бойовий дух" клієнта, консультант,
як правило, на останньому сеансі ще раз резюмує основні фрагменти набутого досвіду,
визначає їх місце у реальному житті клієнта, апелює до його відповідальності за
результативність майбутніх змін.
Далеко не завжди можна говорити про повне вирішення клієнтом своїх психологічних
проблем. Іноді знадобиться тривале співробітництво або повторна допомога консультанта. У
всякому разі, необхідно домагатися того, щоб клієнт знав про свої психологічні труднощі,
розумів їх сутність, відчував потребу їх розв'язати і вірив у можливість цього.
Якщо після закінчення консультативної роботи клієнт увесь час потребує уваги
консультанта, телефонуючи йому, то терапевтичне завдання, скоріше за все, розв'язано не
було. Консультативні стосунки через деякий час можуть бути поновлені, але не повинні
тривати нескінченно, бо інакше є сенс думати про існування так званих донорських зв'язків,
які свідчать про некваліфіковану роботу консультанта.
Запитання для самоперевірки
1. В чому сутність терапевтичного етапу консультативної взаємодії?
2.Яку специфіку має формулювання терапевтичних завдань у консультативній
практиці?
3.Що допомагає психологу-консультанту забезпечити розв'язання терапевтичного
завдання?
4.Які реалії потрібно враховувати при постановці та розв'язанні терапевтичних
завдань?
5.Як формується консультативна взаємодія на етапі завершення психологічної роботи?
Практикум
Завдання: „Формулювання психотерапевтичного завдання".
А) Проведіть спостереження за роботою досвідченого психолога-консультанта,
визначте, які з відомих вам технік він застосовує в спілкуванні з клієнтом. Опишіть їх
якомога детальніше.
Б) В режимі групової роботи проаналізуйте кілька психологічних запитів, сформулюйте
терапевтичні завдання та визначте техніки, які доцільно застосувати для їх розв'язання.
Рекомендована література
Елизаров А.Н. Основи индивидуального и семейного консульти-рования. - Учеб. пособ. М.: Ось-89, 2003.
КочюнасР. Основи психологического консультирования. -М., 1999.
Моховиков А.Н. Телефонное консультирование. - К., 1994.
Меновщиков В.Ю. Психологическое консультирование: робота с Кризисньши и
проблемними ситуациями. -М.: Смисл, 2002.
Немов Р.С. Психологическое консультирование. - Учеб. -М.. 2000.
Нельсон-Джоунс Р. Теория и практика консультирования. - СПб., 2000.
Петрушин С.В. Мастерская психологического консультирования. -М., 2003.
Сахакиан У.С. Техники консультирования и психотерапии. Тексти. -М.: Апрель-Пресс,
ЖСМО-Пресс, 2000.
2.8. Результативність консультативної роботи
Перерозподіл напруження всередині особи-стісної моделі просвітлення - справа не одного тижня і не одного місяця.
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
58
Р.Мей
Висновок про ефективність впливу на людину є досить складним для будь-якої сфери
діяльності, тим більше для психологічної чи психотерапевтичної практики. Нема жодного
психотерапевтичного напряму, який би не звертався до питань оцінки власної
результативності. Різні психологічні школи розробляють різні критерії ефективності.
Наприклад, в гуманістичній психології результатом роботи з клієнтом є якомога повніша
самореалізація людиною власних потенцій, в екзистенційній - пошук життєвих смислів, в
біхевіоризмі - адаптація, в психоаналізі - усвідомлення і т.д.
В консультативній практиці питання результативності постає ще гостріше, адже на
консультацію здорова людина приходить добровільно, вона сама вирішує чи слухати їй
консультанта, змінювати щось у своєму житті чи ні. Вплив консультанта здебільшого є
нетривалим і не директивним, тому, позбувшись вузьких рамок заданого підходу, котрі
визначають очікуваний результат, консультант сам повинен вирішувати питання про те,
наскільки успішною була його робота.
Результат консультативної взаємодії вважається позитивним, якщо і клієнт, і психологконсультант задовольнять свої очікування і виконають поставлені перед собою завдання.
Однак може трапитися так, що консультація набуде несподіваного розвитку, не матиме
запланованого результату, і взагалі призведе до наслідків, що здаються на перший погляд
негативними. Але і в такому разі отримані враження можуть започаткувати подальшу
душевну роботу і здорова людина ладна з нею справитись. В І цьому їй допомагає саме
життя.
Секрети ефективного консультанта
Практика показує, що нові відчуття щодо себе, які людина
одержала в процесі роботи з психологом, тримаються кілька
місяців, а потім або стають звичними, або стираються з пам'яті.
Обговорюючи проблему результативності психотерапевтичного впливу на клієнта, ми в
основному виходимо з того, що при достатній професійності консультанта наслідки
консультації так чи інакше проявлять себе, і клієнтові не обов'язково почувати себе
щасливим після конкретної психологічної роботи, адже душевний біль, як і тілесний,
загострюється і при хірургічному втручанні і вщухає не одразу.
Дослідники психотерапевтичного процесу часто відзначають, що більшість клієнтів нічого
не робить для реалізації змін у своєму житті (Абрамова Г.С., 1993, с. 89). Так, наприклад, за
даними польських дослідників, 75% жінок з „синдромом побитої жінки" після проведеної
високопрофесійної консультативної роботи все одно повертається у звичну для них життєву
ситуацію. Різниця, звичайно ж, є: якщо раніше жінка мало розуміла, чому так складається її
життя, то тепер вона робить свідомий вибір і вирізняє свою вторинну вигоду. Отже,
консультативне завдання виконано, а особистість вільна в тому, як розпорядитися новими
психологічними знаннями та навичками. Залишається лише сподіватися, що досягнутої
трансформації достатньо для подальшого життя людини.
Р.С.Немов зазначає, що результати психологічного консультування можуть проявлятися:
об'єктивно (достовірні факти про зміни), суб'єктивно (позитивні зрушення в переживаннях),
зовнішньо (спостерігається в проявах) і внутрішньо (відчуваються зміни в психології
клієнта) (Немов Р.С, 2000, с. 428). Вважається, що оцінювати наслідки психологічної роботи
можна за самовідчуттями клієнта, результатами психологічного тестування,
спостереженнями збоку. Однак знову постає питання, коли і в який час це треба робити,
адже зміни можуть проявитися не відразу, мати відчутний ефект лише через деякий час, бути
нетривкими чи залишитись на все життя.
Спроба отримати підтвердження результативності свого впливу чи контролювати виконання
клієнтом своїх зобов'язань є не тільки марною, але й суперечить гуманній філософії
добровільності психологічного обслуговування. Делегуючи відповідальність за
результативність психологічних трансформацій клієнтові, консультант має право попередити
його про те, що розраховувати на позитивні наслідки консультування можна тільки при
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
59
суттєвій особистій віддачі, чіткій реалізації отриманих знань та рекомендацій,
Відмовляючись від контролю за особистістю та її життям, варто обмежити поняття про
ефективність психологічної інтервенції рамками безпосередньої консультативної
взаємодії. Тобто можна оцінювати свою роботу по тому, як розгортається сам
консультативний процес. Критеріями ефективності у цьому випадку виступають:
− якість довірчого контакту - чи долається комунікативний бар'єр, чи існує
психологічний резонанс та порозуміння;
− кількість інсайтів - нових думок та переживань, які отримує клієнт у процесі розмови;
− конструктивна стимуляція: чи відчувається психологічна напруга серйозної
психологічної роботи.
А.Айві, М.Айві, Л. Саймен-Даунінг виділяють кілька основних ознак ефективності
інтерв'ю:
1.Інтенціональність. Скільки напрямків для розвитку клієнта може запропонувати
консультант? Скільки можливостей з'явилося у клієнта в процесі співробітництва?
2.Творчість в прийнятті рішень. Хто визначає хід інтерв'ю - клієнт чи консультант? Чи є
позитивне бачення проблем? Чи є хоча б кілька (2-3) альтернатив для дій? Наскільки
легко/важко клієнт приймає рішення? Чи може консультант реалізувати цілеспрямований
вплив на клієнта? Як проявляється індивідуальна та культурна емпатія? Чи став клієнт у
процесі взаємодії більш лояльним до себе та до інших?
3.Навички спостереження за клієнтом, конгруентність із клієнтом. Чи вміє консультант
виділити суперечності та нівелювати їх у ході інтерв'ю? Чи помічає ключові слова та
продуктивні моменти взаємодії? Чи присутній синтез нових конструкцій та нового
світогляду?
6. Взаємодія „особистість" - „оточення". Чи створює консультант відповідні умови для
зростання і розвитку клієнта?
7. Інтеграція. Чи вміє консультант інтегрувати методи, техніки, якості, концепції у
взаємодію, що здатна викликати позитивні зрушення у клієнта?
Оцінка результату за наведеними характеристиками процесу консультативної взаємодії є чи
не надійнішою, хоча й не свідчить про те, що консультування внесло в життя особистості.
Причиною недостатньої результативності психологічного консультування можуть стати:
психологічна некомпетентність консультанта, який не розуміє основних закономірностей
формування психологічних феноменів, відсутність достатньої практичної та технічної
підготовки спеціаліста, помилки в процесі консультативної взаємодії, відсутність необхідних
умов як для роботи з клієнтом, так і для реалізації отриманих ним знань та настанов,
недостатня тривалість психологічної роботи, певна психологічна незрілість та мала
мотивованість людини, що звернулася за допомогою.
Запитання для самоперевірки
1.
Що таке результативність психологічного консультування?
2.
Яким чином простежуються результати консультативної взаємодії?
3.
Які об'єктивні та суб'єктивні причини невисокої результативності
психологічного консультування?
4.
Що таке внутрішні та зовнішні ознаки результативності консультування ?
5.
Які критерії дають змогу оцінити ефективність процесу консультативного
інтерв'ю?
6.
Яким чином можна підвищити результативність психологічного
консультування?
Практикум
Завдання 1. „Аналіз результативності психологічного консультування ",
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
60
А) Подивіться навчальний фільм про роботу психолога-консультанта. Виділіть вдалі та
менш вдалі фрагменти роботи, вкажіть на основні помилки, які ви помітили в його роботі.
Б) Спостерігаючи навчальні етюди своїх колег та роботу психолога-консультанта,
виділіть та проаналізуйте конструктивні фрагменти їх взаємодії з клієнтом.
В) Виявіть основні причини недостатньої результативності проведених вами або іншими
людьми психологічних консультацій.
Рекомендована література:
Абрамова Г.С. Введение в практическую психологию. - Брест, 1993.
Айви А.Е., Айви М.Б., Саймзн-Даунинг Л. Психологическое консуль-тирование и
психотерапия. Методи, теории и техники: практическое руководство. -М.:, 2000.
Немов Р.С. Психологическое консультирование: Учеб. - М, 2000. - С. 427-432.
Психологическая консультация / В.Уоллес, Д.Холл. - СПб.Питер, 2003. - С.49-90.
Елизаров А.И. Основи индивидуального и семейного психологического консультирования:
Ученое пособие. -М., 2003.
Розділ 3. Технологія консультативної взаємодії
Тільки той, хто допоміг собі, знає як допомогти іншим.
Б. Шоу
Наступна площина аналізу консультативної взаємодії - специфічна психотерапевтична
комунікація консультанта і клієнта, що як своєрідна ,,іноземна" мова виділяє спілкування в
особливий вид інтеракції. Навички такого мовлення визначаються як базові
психотерапевтичні навички, що охоплюють велику кількість різноманітних мікронавичок починаючи від уміння підтримувати контакт очей, сигналізувати про підтримку не тільки
словом, але й тілом, емоцією, до здатності встановлювати причинно-наслідкові зв'язки та
виділяти суперечності, які демонструє клієнт у своїй мові та поведінці.
З погляду стороннього спостерігача, в тактиці ведення терапевтичного діалогу немає нічого
складного. Здається навіть, що маючи деякий комунікативний талант, доброзичливо
ставлячись до людей, можна суто інтуїтивно опанувати мистецтво психологічної бесіди.
Однак досвід свідчить, що ймовірність стати фахівцем в цій сфері діяльності без відповідної
підготовки зовсім мізерна. Так звана "терапевтична мова", як і будь-яка іноземна, вимагає не
тільки знання правил та закономірностей, .те й невтомного тренування. Тому спробуємо хоча
б в загальних рисах ознайомити читача з основами конструктивного ведення
консультативної бесіди. Почнемо з особливостей початкового етапу бесіди.
3.1. Налагодження ефективного контакту
3.1.1. Поняття про рапорт
Встановлення рапорту - передумова того, щоб клієнти
повірили, що ви можете допомогти їм здійснити такі
зміни, які покращують якість їх життя.
Л. Кемерон-Бендлер
Глибоке почуття взаємної довіри і легкості, яке сприяє хорошому контакту та досягненню
спільно визначеної мети, називають рапортом. По суті це динамічне утворення, яке виникає
в процесі комунікації і характеризується підвищенням рівня взаєморозуміння людей,
узгодженням їх взаємодії. Рапорт можна порівняти з ефектом резонансу: так само, як
амплітуда коливань двох незалежних джерел різко зростає тоді, коли їх частоти починають
збігатися, ефективність комунікації суттєво підвищується, якщо «параметри" певних реакцій
комунікаторів починають співпадати, корелюють між собою. Тобто рапорт розвивається у
випадку, коли внутрішні світи двох особистостей співзвучні один одному, або, принаймні,
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
61
між ними не виникає конфліктне напруження.
Люди відчувають, коли вони в рапорті, хоча не завжди можуть пояснити, як вони досягають
такого стану, і що слід робити, коли рівень рапорту змінюється. Якщо між людьми хороший
рапорт, вони ніби повторюють жести, міміку один одного, так що збоку їх спілкування
нагадує злагоджений танець, в якому на деякий час втрачається відчуття того, хто є
ініціатором певних дії, а хто їх лише повторює. Важко сказати, що виникає спочатку,
синхронізація поведінки чи почуття довіри і взаєморозуміння. Однак можна припустити, що
рапорт складається з двох фаз: підстройка та ведення.
Рис.4. Фази рапорту.
Секрети елективного консультанта
Щоб створити рапорт, консультант насамперед повинен
бути у рапорті з самим собою, тобто налаштуватися на
роботу, мати відповідний ресурсний стан, бути
конгруентним самому собі та ситуації.
Те, що консультант, готуючись до консультації, має потурбуватись в першу чергу про свій
робочий стан, часто замовчується, бо начебто це само собою зрозуміло. Однак рапорт з
собою є першим і чи не найважливішим атрибутом консультативної взаємодії. Якщо у
внутрішньому світі консультанта існує конфліктність, це одразу відчує клієнт: у
консультанта знижується точність сприймання, зростає кількість заплутаних (незрозумілих,
неоднозначних) повідомлень, виникають непорозуміння та відчуженість. Не зайвим буде
нагадати, що, починаючи працювати з людиною, потрібно залишити за порогом консультативної кімнати власні злободенні турботи, мати врівноважений емоційний стан, чітке
мислення, почуватись вільно та спокійно, відчувати доброзичливість до людей, любов до
обраної справи, усвідомлювати свій творчий потенціал.
Рапорт - необхідна умова співробітництва та ефективної консультативної взаємодії. Нині
говорять про досить перспективний, на наш погляд, резонансний метод консультування, в
основі якого лежить вміння консультанта сприймати клієнта через себе (Петрушин С.В.,
2003). Налаштовуючись на себе як на чутливий інструмент на свідомому і несвідомому рівні,
консультант аналізує не стільки актуальний стан клієнта, скільки свої власні відчуття щодо
нього, що суттєво доповнює досліджувану картину.
Запитання для самоперевірки
1.
Що таке рапорт? Яка його роль в консультативній взаємодії?
2.
Які компоненти гарантують ефективний рапорт?
3.
Що таке ресурсний стан консультанта? Як досягти конгруентності?
4.
В чому сутність резонансного методу консультування?
Практикум
Завдання 1, „Формування рапорту".
1.
Ознайомити учасників з технікою формування рапорту (див.: 3.1.2, 3.1.3).
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
62
Сформувати установку на підтримання рапорту під час консультації.
2.
Провести кілька психогімнастичних вправ на дзеркальне відображення.
Наприклад,
а) люди стають один проти одного, визначають ведучого, який деякий час копіює
позу, рухи, міміку партнера;
б) виставивши руки долонями проти долонь партнера, не торкаючись руки рукою,
ведучий починає здійснювати паси, партнер повторює за ніш. Вправа
продовжується до тих пір, поки не з'явиться відчуття синхронності у рухах.
3.
В „трійках" (консультант, клієнт, спостерігач) по колу провести
короткотривалі етюди спілкування на вільну або одну з заданих тем (див.:
додаток № 5). За допомогою внутрішніх запитань тримати в полі зору: Чи існує
між нами рапорт? Що мені потрібно сказати або зробити, щоб створити
кращий рапорт? Чому клієнт змінив позу, голос, дихання тощо? Закінчивши
спілкування, обмінятись враженнями (3-5 хв.). Виділити індивідуальні
особливості кожного, які дозволяють йому підтримувати бесіду, формувати
рапорт із співрозмовником.
3.1.2. Підстройка: фокус уваги та калібрування
При спілкуванні з клієнтом не потрібно слухати того, що
він говорить, - слухай себе, і ти дізнаєшся про нього все
необхідне.
С. Петрушин
Щоб краще підлаштуватися до спілкування з людиною, засвоїти її „комунікативний діалект",
слід уважно спостерігати за тим, що вона переживає та як це проявляється в її фізіологічних
реакціях і поведінці.
Тому спостереження є центральним компонентом діяльності консультанта. Він не тільки
помічає характерні реакції партнера, але й свідомо їх сканує, аби яскравіше відчути те, про
що йдеться. Така індивідуальна діагностика клієнта триває упродовж всього контакту.
Калібрування - це процес, за допомогою якого консультант здійснює підстройку до
несловесних сигналів клієнта, котрі свідчать про особливості його актуального стану. Точне
калібрування вимагає сенсорної чутливості, тобто здатності помічати зміни (навіть дуже
дрібні і, на перший погляд, несуттєві) в таких елементах, як: положення тіла, повороти
голови та інших частин тіла, жести та вираз обличчя, мімічні рухи, дрібні рухи очей, зміни
величини зіниць та вологості очей, характерні рухи губ та брів, колір шкіри, дихання,
гучність та інші якості голосу, наголоси і темп мовлення тощо. Крім названого, потрібно ще
зауважити мову тілесного симптому (див.: 4.2) та вслухатися в глибинну структуру мовлення
(див.: 4.1).
Щоб отримати цілісну картину стану клієнта, консультанту недостатньо бути
спостережливим, треба вміти розфокусовувати увагу. Розфокусування передбачає: 1)
сприймання людини або події цілком, начебто периферійним зором, ні до чого не
прив'язуючись конкретно; 2) не коментувати і не оцінювати, а просто помічати; 3) одночасно
сприймати і зовнішні (від навколишнього світу), і внутрішні (свої тілесні відчуття) сигнали.
Чому так важливо бути розфокусованим, тобто мати так званий перший тип уваги (НЛП)?
Тому що другий тип уваги, або концентрована увага, передбачає чітке утримання фокус
сприймання на якомусь певному предметі та його оцінку з власного досвіду. А консолідація
досвіду вимагає багато енергії і веде до втрати великої кількості інформації, збіднюючи
сприйняття того, що актуально відбувається. Людське сприймання влаштоване таким чином,
що перший і другий типи уваги весь час змінюють один одного. Людину мимовільно
(перший тип) захоплюють якісь певні реалії буття, щоб потім утримуватись в довільній увазі
(другий тип) до прояснення або класифікації сприйнятого. Розфокусування уваги як процес
забезпечує напрямок, орієнтацію в ситуації, зосередження уваги - продуктивність.
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
63
Секрети ефективного консультанта
Тільки розфокусована увага дає можливість сприймати
ситуацію в багатстві її проявів.
На перших етапах консультування, коли стоїть завдання якомога швидше і повніше
зорієнтуватися в особистості та ситуації клієнта, саме розфокусування виводить на ключові
теми та переживання, на яких потрібно зосередитися далі. Однак варто слідкувати за тим,
щоб не вносити у суб'єктивну картину світу клієнта нічого свого.
Стан розфокусування є більш природним для людини, бо перебуваючи в ньому, вона тонко,
повно і проникливо сприймає життя. Не вміючи відволіктися від свого внутрішнього змісту,
людина ізолює себе від оточення і втрачає гармонійність об'єднання зі світом, що веде до
зростання напруження та тривоги.
За А.Айві основними патернами для калібрування на початку інтерв'ю виступають (Айві А.,
1998, с. 36):
•контакт очей (розширення зіниць - реакція зацікавлення, і навпаки);
•мова тіла (поза, темп дихання, вираз обличчя, рух очей, жести рук, рух голови, положення
кінцівок, швидкість і ритм рухів, постукування руками або ногами тощо);
•характеристики мовлення (висота голосу, швидкість та ритм мовлення), використання
певних слів, говорить конкретно чи абстрактно, про можливості чи про необхідність
(повинен, змушений, потрібно), про себе чи про інших;
•дотримання теми (простежується чи ні?), кількість основних змін теми (чи була вибіркова
увага до якогось певного аспекту?).
Щоб підтримувати орієнтацію на калібрування та рапорт під час консультації, врядигоди корисно відповідати собі на запитання:
− наскільки я розфокусований та настроєний на сприйняття партнера?
− як я дізнаюся, що мій партнер мене розуміє і зацікавлений в нашій розмові?
− як я дізнаюся, що мій партнер співробітничає зі мною в розв'язанні цієї проблеми?
− в якому внутрішньому стані перебуває мій партнер? Які зовнішні ознаки свідчать про
це?
− чи конгруентним є мій партнер у всіх його проявах?
Запитання для самоперевірки
1. Що таке калібрування? Яку функцію виконує воно в консультативній роботі?
2.В чому сутність першого та другого типів уваги?
3.Які переваги надає розфокусування психологу в його практичній роботі?
4.Як досягти розфокусування?
Практикум
Завдання 1. „Тренування гостроти зорового сприйняття".
Для тренування вміння калібрувати можна використати будь-які ігри, що передбачають
уважність в сприйнятті іншої людини, такі як: "Що змінімося в партнері? ", ,,Що
спільного має ця група людей? ",,,Крокодил "(вгадати слово, яке задумала інша команда, на
основі невербальних підказок) та ін.
Завдання 2. „Калібрування".1
А) Візуальне калібрування „згоди"/"незгоди". Учасники працюють в ,,п'ятірках" 15-17 хв.
Четверо калібрують реакції одного - піддослідного (він стоїть перед ними).
1-й крок. Піддослідному ставлять кілька запитань, які потребують відповіді "так"/"ні",
на які група вже знає відповіді. Він повинен просто "думати" про відповідь, не озвучуючи її.
Наприклад, якщо проводиться калібрування 20-річиого хлопця на ім'я Сергій, то можна
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
64
поставити такі запитання: Вас звати Сергій? Олександр? Вам 17 років? Вам ЗО років? Ви
живете в Японії? Росії?... Сьогодні п'ятниця? Субота? Надворі зима?... Ви одягнені в
плаття?..? Ваш светр зеленого кольору?...? і т.д. Запитання ставлять доти, доки всі члени
мікрогрупи не відкалібрують якісь характерні деталі, що супроводжують думки Сергія про
„так", або „ні".
2-й крок. Коли індикатори згоди/незгоди встановлено, можна переходити до запитань,
на які група не знає відповіді. Наприклад, „ Ти маєш молодшого брата?", „В тебе є
собака?", "Ти живеш у комунальній квартирі? На 5 поверсі?" тощо. Кожен член групи
диференціює невербальні реакції піддослідного і самостійно затісує відповідь „так" або
„ні" до свого протоколу. Потім група просить Сергія підтвердити правильність своїх
висновків. Якщо члени групи припускаються багатьох поміток, їм варто, обмінявшись
досвідом своїх спостережень, повернутися до першого кроку, щоб уточнити необхідні
індикатори. Коли група навчилась зчитувати інформацію з цієї людини, то місце
піддослідного займає хтось інший. Вправа повторюється.
Б) Вправляння в кінестетичному калібруванні відбувається за подібною схемою.
Спостерігач, стоячи за спиною і тримаючи руки на плечах піддослідного, намагається
відкалібрувати свої відчуття і діагностувати відповідь на питання „так"/„ні" спочатку з
заплющеними, а потім розплющеними очима. В другому випадку він отримує додаткову
інформацію, спостерігаючи за тими, хто дивиться в обличчя піддослідному.
Завдання 3. „Калібрування контрастних станів".2
Учасники працюють в „парах" (1-й-,,А", 2-й-„Б") по 5-7 хв. на кожну гру.
„А" намічає три емоційно різних стани (наприклад, цікавість, нудьгу, довіру, скептицизм,
байдужість, горе, радість тощо), або вчиняє простіше - згадує: 1) зустріч з приємною
людиною, 2) зустріч з неприємною людиною і 3) зустріч з нейтральною людиною і т.д.). „Б"
настроюється на спостереження.
„А" входить в стан №1, згадуючи якусь подібну ситуацію, де цей стан ним переживався,
і утримує його деякий час для спостереження. Потім говорить "Це - перший стан" і
повертається до нейтрального стану (для цього потрібно добре струсити з себе
попередній образ). Далі „А" так само входить і демонструє стан № 2 і№ 3.
„Б" калібрує кожен стан за невербальними проявами. „А" демонструє по черзі кожен стан,
поки „Б" не скаже, що запам'ятав.
„Б" відвертається від „А "; „А " вибирає один з станів і входить в нього, нічого не
повідомляючи; „А" дає сигнал „Б" повернутися, і „Б" визначає, в якому (№ 1, № 2, № 3) із
станів перебуває „А". Вправа продовжується до тих пір, поки „Б" не визначить той чи
інший стан, який „одягає" на себе „А " кілька разів підряд.
Наступний крок виконується по схемі пункту 4, але „А ", входячи в якийсь стан, щось
розповідає, наприклад, відомий дитячий віршик. „Б", не дивлячись на „А ", калібрує його
стан по голосу. Вправляння в калібруванні по голосу продовжується, поки „Б" не отримає
кілька правильних відповідей підряд.
Учасники міняються місцями.
Завдання 4. „Розфокусування уваги".
Учасники працюють в „парах" (індуктор і реципієнт). Вони сидять спинами один до
одного, не торкаючись.
1. Індуктор визначає для себе емоційний стан, в який буде занурюватись деякий час.
Його завдання - якомога яскравіше переживати „про себе" певну емоцію (втрата, образа,
гнів, безвихідь тощо).
2. Реципієнт, перебуваючи в стані розслаблення та розфокусування за спиною у
індуктора, налаштовується на хвилю першої уваги.
Для початку ведучий допомагає учасникам зануритися в стан розслаблення та
2
Вправи на калібрування див., напр.: Горин С, 2001, с. 258-261.
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
65
розфокусування. Останні рядки навіювання звучать так: „Ви відчуваєте кожну точку свого
тіла: відчуйте будь-яку точку на правій стопі, під лопаткою, на лобі, біля пупка, на
потилиці.... і т.д. А тепер розширте об'єм вашої уваги так, щоб охопити не тільки власне
тіло, але й тіло вашого партнера, і прислухайтесь до себе. Налаштуйтеся на партнера і
відчувайте своє тіло. Які тілесні прояви ви в собі помічаєте? Можливо, десь озвався той чи
інший м'яз, чи є якась реакція шкіри? Щось забриніло у грудях? в ногах чи руках? тощо.
Подумайте, які емоції зазвичай супроводжують такі тілесні реакції? Послухайте себе
кілька хвилин (2-4 хв.) і „прочитайте" те, про що сигналізує вам тіло."
3.Реципієнт описує індуктору те, що він відчув у собі. Припускає, в яких ситуаціях
можуть переживатись подібні емоції. Індуктор зіставляє свої переживання та
відчуття.
4.Учасники діляться враженнями та обговорюють пережитий досвід у групі.
3.1.3. Сутність підстройки
Консультанту і клієнту корисно виходити з положення, що
передача думок існує, годі в їх спілкуванні залишиться місце
тільки для відкритості і не буде сенсу гаяти час,
обманюючи один одного.
Р.Мей
Підстройка або приєднання - це встановлення і підтримання рапорту з клієнтом упродовж
певного проміжку часу шляхом вживання в його реальність через його невербальні прояви,
емоції, думки, побажання. Технологічно це виглядає як акуратне, ненав'язливе, часто
завуальоване, приховане повторення основних поведінкових патернів співрозмовника.
Вперше про "приєднання до клієнта" заговорив К. Роджерс, коли підкреслював значення
конгруентності в психотерапії (Роджерс К., 1994). З точки зору гуманістичного підходу
безумовне прийняття, порозуміння партнерів формується скоріше на основі їхньої схожості,
ніж на їх контрасті.
Чому так важливо "приєднатися" до партнера за позою, жестом, інтонацією голосу, темпом і
т.д.? Справа в тому, що взаємодія людей в комунікації визначається не стільки словами
(зміст сказаного гарантує лише 7% від переданої інформації), скільки невербальним впливом
(інтеракція, зараження, навіювання). В живому спілкуванні ми передаємо один одному своє
бачення навколишньої дійсності в усьому багатстві відтінків та переживань, які вона в нас
пробуджує. Ця інформація в більшості має першосигнальну природу, тобто формується не
стільки через знак (слово), скільки завдяки роботі сенсорних каналів, через відчуття та
сприймання. По суті, це та первинна інформація про світ, яка накопичується в "тілі" і
компонується правопівкульною діяльністю людини (див. про це вище). Передаючи свої
враження, людина "малює" всіма можливими для неї невербальними засобами образи того,
про що говорить, і щоб розуміти її, розмовляти з нею однією мовою, консультант, образно
кажучи, повинен перейти на її "правопівкульний діалект". Таким чином, "заосвоївши
діалект" клієнта, тобто здійснивши підстройку, консультант має більше шансів почути і бути
почутим.
Коли люди не збігаються в позі, жестах, характеристиках голосу, ритмічності проявів, вони
порушують комунікацію. Інколи в цьому є потреба, зокрема, якщо спілкування небажане,
або доцільно кардинальним чином змінити його хід.
Однак основне завдання консультативної практики - налагодити взаємодію і тому
консультант не чекає, поки почнеться спонтанна синхронізація, а, не гаючи часу, ініціює
підстройку до клієнта. Беручи активну роль на себе, він дозволяє своєму партнеру
залишатися самим собою, таким чином суттєво полегшуючи початок бесіди. Синхронізація з
партнером, тобто підстройка під його "параметри" спілкування, дає кілька позитивних
результатів. З одного боку, партнер сприймає таку поведінку як крок назустріч („ми схожі").
З іншого боку, він несвідомо починає сприймати консультанта як своє „відображення", а собі
людина довіряє більше, ніж будь-кому.
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
66
Секрети ефективного консультанта
Консультант спочатку "підстроюється, а потім веде"
комунікацію. Ефект досягається завдяки ледь помітним
змінам пози, жестів, темпу, характеристик голосу, за якими,
знаходячись в хорошому рапорті, несвідомо йде клієнт.
В симетричній поведінці консультанта можна виділити „відзеркалення", тобто процес
повернення клієнтові аспектів його власної невербальної поведінки, і „відображення" процес повернення клієнтові його почуттів, які він часто не зауважує в собі. Ці процеси
допомагають не тільки подолати бар'єри прийняття й порозуміння, але й дають цінну
інформацію, з якою можна конструктивно працювати далі.
Віддзеркалення партнера набуває особливо важливого значення в ті моменти бесіди, коли
клієнт поглядає на консультанта, розповідаючи про себе. Адже завдяки синхронізації
складається єдина система з двох елементів і незабаром, відповідно до закону систем, для
збереження цілісності при зміні котрогось із елементів системи повинні змінитися й інші її
елементи. Тому якщо на певному етапі ведення консультант змінює що-небудь у своїй
поведінці, то для збереження синхронізації співрозмовник змушений наслідувати його. У
такий спосіб можна вести свого партнера у вибраному напрямку, заспокоювати і
врівноважувати, пропонувати новий ракурс бачення його проблем так, щоб це не викликало
суперечок.
Секрети ефективного консультанта
Синхронізація, або „віддзеркалення" повинно бути непомітним
для клієнта.
Краще підстроюватися до найбільш несвідомих патернів поведінки партнера (дихання,
кліпання очима, тілесний ритм) або модифікувати його рухи (краще дрібні рухи рук, міміки)
таким чином, щоб це не виглядало як мавпування. Наприклад, 1) повторювати в іншій
половині тіла, або 2) здрібнювати-укрупнювати - замість руху рукою, рухати пальцями чи
корпусом, 3) повторювати подібні жести через невеликий проміжок часу тощо. Засновники
нейро-лінгвістичного програмування не радили користуватися прямим відображенням у
підстройці до клієнтів, що переживають важкі душевні стани. Потрібно вибирати, як
правильно відображати: безпосередньо чи перехресно. „Якщо хтось дихає нормально,
приєднуйтеся за допомогою дихання. З астматиком краще використовуйте руки чи щось іще"
(ГриндерД., Бендлєр Р., 1993, с. 83).
Секрети ефективного консультанта
Підстройки до несвідомих патернів поведінки клієнта
створюють у нього відчуття емоційного комфорту,
підстройки ментального рівня гарантують підтримку і
взаєморозуміння.
Якщо елементарні підстройки роблять контакт гармонійнішим (емоційна оцінка), то щоб
досягти глибокого рапорту потрібно підлаштовуватися не тільки тілесно, але й на вищих
рівнях, наприклад, приєднуватися до інтересів, переконань і цінностей клієнта. Це гарантує
відчуття більш якісного порозуміння (ментальна оцінка).
Підстройка до самого себе полягає в тому, щоб узяти до уваги власний внутрішній досвід, не
намагаючись відразу ж змінити його
Запитання для самоперевірки
1.В чому сутність приєднання? Хто вперше виділив цей технічний консультативний
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
67
прийом?
2.Яких умов потрібно дотримуватись, щоб грамотно підстроїтись до партнера?
3.Які перспективи відкриває приєднання в процесі розгортання комунікації?
4.На яких рівнях можлива підстройка до клієнта? Які рівні приєднання гарантують
порозуміння, а які - комфорт у спілкуванні?
Практикум
Завдання 1. „Підстройка 1-го порядку"
Працюючи в ,,трійках", потренуйтесь в підстройках 1-го порядку (поза, жести,
мовлення):
-
Намагайтеся займати такі ж пози, як і у вашого партнера.
-
Досліджуйте та використовуйте мовленнєві особливості співрозмовника: гучність
голосу, темп, інтонацію тощо.
-
Слідкуйте за жестами та модифікуйте їх так, щоб це не було явним копіюванням,
щоб ваш партнер не подумав, що ви передражнюєте його. Дотримуйтесь загальних
тенденцій: якщо він сидить в закритій позиції, займіть закриту позицію, але в іншій
формі (замість рук — перехрестіть ноги, або з 'єднайте кінчики пальців).
-
Пам'ятайте! Краще віддзеркалювати дрібні рухи (рук, міміки та ін.), бо вони менш
усвідомлені, і тому партнер може не помітити імітації. Варто вловлювати загальні
тенденції, а не наслідувати буквально. Будь-який рух можна вміло модифікувати.
Так, замість того, щоб почесати підборіддя, як ваш партнер, можна просто
торкнутись брови чи волосся, ніби поправляючи його.
-
Обміняйтесь ролями так, щоб всі спробували себе у всіх позиціях - консультанта,
клієнта, спостерігача.
-
Обговоріть набутий досвід спочатку в „трійках", а потім у колі.
Завдання 2. „Мовлення на видиху".3
Представники нейро-лінгвістичного програмування дослідили, що чюдина зазвичай
говорить на видиху, тому мовлення, яке звучить на фазі видиху слухача, скоріше
сприймається ним як „своє", ніж те, що надходить на фазі вдиху.
Спробуйте потренуватися в підстройці до дихання партнера. Попрацюйте в „трійках"
(консультант, клієнт, спостерігач). Клієнт має вільно сидіти, дихати в своєму звичайному
ритмі та слухати консультанта. Спостерігач намагається дихати в унісон з клієнтом та
відбивати ритм його дихання рукою так щоб це не особливо впадало в очі клієнтові, але
бую в полі зору консультанта. Консультант, підбудовуючись до дихання клієнта,
намагається розповідати будь-що, але таким чином, щоб говорити в основному на видиху
клієнта. При необхідності він користується допомогою спостерігача.
Для набуття досвіду мовлення на видиху учасники тричі міняються ролями.
3.1.4. Робота з сенсорними модальностями
Досвід і спосіб набуття досвіду самою людиною - це дві
різні речі.
Д.Гріндер, Р.Бендлер
Віддзеркалюючи клієнта, консультант не може не використовувати специфічні особливості
його мовлення, а відтак - відображеного в мові мислення та досвіду. Такого роду приєднання
дістали назву підстройки 2-го порядку. Уважно вслухаючись у розповідь клієнта,
консультант намагається вповити особливості стилю його мовлення, найбільш уживані
слова, фрази, вирази, звороти, якими невдовзі свідомо починає користуватись, і в такий
спосіб непомітно для клієнта відтворює особливості його мовлення.
3
Вправу див., напр.: Горин С, 2001, с.190-192.
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
68
Відкриваючи світ переживань своїх клієнтів, спостережливий консультант не може не
відзначити, що при всій індивідуальній неповторності проблем, є щось закономірне в тому,
як людина представляє свій внутрішній досвід іншій людині. Представники нейролінгвістичного програмування, що досліджували ці закономірності, прийшли до висновку,
що людина має кілька способів сприйняття і репрезентації накопиченої нею інформації (див.:
Дж.Гриндер, Р.Бендлер, 1995). Умовно основні режими функціонування можна позначити
як: «бачу», «чую», «відчуваю», тобто зоровий, слуховий, кінестетичний (Дозволимо собі не
розглядати такі, як «нюховий», «смаковий» та ін., тому що до них людина вдається рідше).
Якщо кожен з названих режимів представлений у досвіді людини однаково, то людина є
полісенсорною, коли ж один превалює над іншими, тоді людина краще репрезентує свій
внутрішній світ в тому режимі, що переважає.
Те, у якій сенсорній модальності людині краще працюється, можна визначити, уважно
спостерігаючи за нею (очні доступи), слухаючи й аналізуючи її мову (сигнальні слова),
зауважуючи такі тонкі індикатори (мінімальні ключі), як дихання, колір шкіри, тон і темп
мовлення. Ці ключі показують, як людина думає.
Якщо клієнт у своїй розповіді використовує багато зорових образів, підводячи очі вгору
вліво (в такий спосіб правші згадують інформацію), або вгору вправо (так правші
конструюють інформацію), розповідає так, ніби бачить сказане, жестом і словом малює
картини того, що відбувається або відбувалося з ним («бачу», «спостерігаю»,
«проілюструю», «виглядає», «подивіться», «покажіть», «картина», «яскравий» і ін.), можна
зробити висновок, що він переважно використовує зоровий канал одержання і репрезентації
досвіду, тобто є візуалом. Аудіальну модальність демонструють ті, у кого очі рухаються
переважно в горизонтальній площині вух, а мова наповнена предикатами, що відображають
озвучену „дійсність» («чути», «говорити», «бесіда», «звук», «тон» і т.д.). Люди, що
зберігають досвід у тілесних відчуттях, будуть використовувати слова: «відчуваю»,
«схоплюю», «гладенький», «враження», «рана», «контакт» і т.д. їх називають кінестетиками
(див.: Гриндер Д. Бендлер Р., 1993; Кемерон-Бендлер Л., 1993; Гордон Д., 1994).
Тримати в полі зору всі згадані характеристики досить складно, тому не варто бути занадто
скрупульозним, щоб не втратити головного - того, що стане ключовим для кожної миті
консультації. Дослідження консультативного процесу свідчать, що віртуозна підстройка
скоріше зумовлює комфортність і симпатію клієнта до консультанта, а результат консультування скоріше залежить від його авторитетності та професійності консультанта (Эйдемиллер
З.Г., Юстицкис В., 1990).
Чому необхідно враховувати, у якому режимі переважно працює клієнт? Тому що людям, які
використовують однаковий спосіб «думання» про світ, набагато легше зрозуміти один
одного. Наприклад, візуали можуть думати відразу про кілька речей, уявляти собі безліч
картин, сполучати їх, щось додавати або змінювати в них. Їм легше трансформувати
внутрішні установки, змінюючи «картинку», сконструйовану завдяки взаємодії з
консультантом. Аудіали, що мислять лінійно, у визначеному темпі переходячи від думки до
думки, почувають себе краще, якщо зменшують швидкість мислення і послідовно
обробляють думку за думкою. Кінестетики, навпаки, орієнтуються не на плавне перетікання
думок або образів, а на свої відчуття, інтуїцію, передчуття тощо. Щоб якось змінити їх
світогляд, необхідно навчити їх слухати самих себе і більше довіряти власним припущенням
і передчуттям (Ллойд Л., 1994).
Секрети ефективного консультанта
Аналіз функціонування репрезентативних систем клієнта
дозволяє прояснити деякі фрагменти його несвідомого
досвіду.
Адептів нейро-лінгвістичного програмуванням інформація про репрезентативні системи
здебільшого цікавить тому, що практичне опанування подібних навичок відкриває
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
69
можливості впливати на людину, обходячи сторожові вежі її свідомості, тобто маніпулювати
нею. У консультуванні знання про те, як співвідносяться репрезентативна система, свідомо
проявлена на вербальному рівні (основна), та система, представлена несвідомо на
поведінковому рівні (провідна), використовуються тільки на благо клієнта. Інтегруючи
сигнальні слова, поведінкові реакції та патерни руху очей під час спілкування,
консультант має можливість віддзеркалити людині те, що їй в собі вловити дуже важко.
Психотерапія та консультування мають успіх саме завдяки тому, що в безпечній обстановці
підтримки та прийняття людина пізнає власні несвідомі установки і за їх допомогою
консолідує свою цілісність.
Переводячи переживання клієнта з однієї репрезентативної системи в іншу, консультант має
можливість не тільки навести місточки в комунікації, але й допомогти клієнту краще
зрозуміти себе. Адже переведення переживання з мови однієї модальності на мову іншої
додає змісту та розуміння, а часто заставляє по-новому подивитись на давно відоме. Одна
справа знати (ментальність), що є проблеми в стосунках з чоловіком, друга - уявити і відчути
себе зрізаною квіткою, розп'ятій на холодній бетонній стіні (кінестетика). Друге проймає
глибше.
Секрети ефективного консультанта
Репрезентація досвіду в різних модальностях розширює психологічні потенції клієнта
Беручи до уваги сенсорну модальність партнера, консультант зміцнює контакт, підвищує
ефективність взаємодії, а його ексклюзивні коментарі набувають додаткової ваги і впливу.
Запитання для самоперевірки
1.
Що таке підстройки 2-го порядку?
2.
В яких сенсорних модальностях може працювати людина?
3.
Яким чином можна визначити репрезентативну систему, характерну для
конкретної людини?
4.
Які умови потрібно враховувати, консультуючи людей, що мають різні
репрезентативні системи?
Практикум
Завдання 1. „Визначення сигнальних слів (предикатів) у мовленні людини ".4
А) Проаналізувати письмові та усні зразки мовлення (кілька розповідей про що завгодно) та
виділити в них предикати, що вказують на ту чи іншу систему сприйняття, наприклад:
1- Хіба можна побачити хоч щось хороше в такій зовнішності!
Предикати: побачити, зовнішність. Система репрезентації: візуальна
2.Я чую, що ви говорите, але це звучить неправильно!
П: чую, говорите, звучить, СР: аудіальна.
3. Щоразу, коли я намагаюся вдовбати це дочці в голову, вона продовжує молоти якісь
дурниці про те, про се.
П: вдовбати, молоти.СР: кінестетична.
4.Іноді я намагаюся сфокусувати свою увагу на тому, що вони хочуть мені показати.
Однак щоразу, коли я так роблю, я стаю різким і перериваю їх!
П: 1-а частина - сфокусувати, показати, 2-а -різким, перериваю.
СР: візуальна і кінестетична.
Б) Кожен із учасників по колу дає кілька реплік, які можна вкласти в уста клієнта:
група продовжує розмову у визначеній модальності.
4
Для виконання вправи див.: додаток № 2.
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
70
В) Сформулюйте кілька речень для початку розмови з візуалом, аудіалом, кінестетиком
(наприклад: „Давайте розглянемо Вашу проблему. Як ви її бачите? ".
Завдання 2. „Визначення характерних патернів репрезентації людиною свого
внутрішнього досвіду".
Щоб потренуватися у визначенні вербальних та невербальних ключів доступу, слід
поставити людині кілька запитань, звернених у минуле, наприклад: „ Ти пам'ятаєш, коли
ти останній раз гостював у своїх батьків, був на річці, в лісі?", „ Чи можеш ти згадати
свою першу вчительку? Перший поцілунок? Першу зарплату?". Спостерігаючи за
поведінковими реакціями та патернами руху очей під час відповіді на те чи інше питання,
можна за якийсь час зробити висновки про те, яка основна (вербально проявлена) та
провідна (несвідомо продемонстрована) репрезентативна система властива цій людині.
Завдання 3. „Визначення провідного сенсорного каналу".
А) Найпростіший шлях до визначення свого сенсорного типу це використання власної
пам'яті. Як відомо, пам'ять поділяється на зорову, слухову, кінестетичну, нюхову,
смакову. Про неї можна говорити як про сенсорну систему зворотного сприйняття,
тобто інформація видобувається з глибин пам'яті тим самим шляхом, по якому раніше
потрапила туди. Тому ведучий називає будь-яке слово, наприклад, „ліс", а слухачі
відмічають у себе ті асоціації, які у них з'являються в першу чергу. Зауваживши основні
асоціації на певний перелік слів (напр., картина, звучання, відчуття, запах, смак), учасники
можуть зробити висновок про те, в якому режимі працювати найзручніше.
Б) Учасники по колу діляться враженнями з приводу своїх асоціацій. В цей час група уважно
спостерігає за характером мінімальних ключів та очними доступами, які демонструє
кожна людина. В обговоренні учасники роблять висновки з приводу власних особливостей
та доцільності використання знань про репрезентативні системи в консультуванні взагалі.
3.1.5. Нетестова діагностика: поняття про психологічні ключі
Консультування - це складний загадковий процес, в якому
для розуміння суті політ думки поєднується зі
скрупульозністю і точністю.
С.Гледдінг
Зайшов, відчув - вийшов, проінтерпретував, проаналізував знову зайшов. Головне - там не застрявати.
С.Петрушин
Як ви гадаєте, чому психологи-консультанти не люблять консультувати „заочно" і завжди
стараються побудувати взаємодію так, щоб навіть той, хто консультується "з приводу
когось", виділив свій аспект труднощів у ситуації, яку описує? Звичайно, не тому, що
консультант хоче зробити відвідувача клієнтом, і не тому, що не довіряє його словам. Просто
як професіонал, він розуміє, що „припекло" саме тому, хто прийшов, а той, про кого йдеться,
інколи навіть не відчуває, що потребує допомоги, - значить, поки що він „не клієнт". А ще таким способом консультант може одержати достовірну інформацію, яка проллє світло на
проблему, яка й привела цю людину на консультацію.
Коли консультант, подібно до слідчого, намагається прояснити об'єктивну картину,
додаткова інформації з'являється, як правило, завдяки ретельному спостереженню та
залученню арсеналу прикладних психологічних знань, які має консультант. Секрет
консультанта полягає в тому, що завдяки професії він володіє більш повною інформацією
про те, „що є що", і спроможний суттєво доповнити початкові уявлення клієнта.
Кожна конкретна ситуація вимагає індивідуального дослідження, тому консультант може
покладатися лише на інформацію, самостійно, „тут і тепер" зібрану. Дослідження в суміжних
із психологією галузях часто називають діагностикою. В консультуванні говорять скоріше
про нетестову діагностику, тому що спеціальні засоби перевірки тієї чи іншої інформації
майже не використовуються. Натомість консультант під час розмови спирається на певні
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
71
діагностичні індикатори, які формує завдяки своїм знанням та досвіду.
З попередніх розділів ми вже дізналися про кілька способів збору додаткової інформації
таких як калібрування вербальних та невербальних реакцій клієнта, аналіз
функціонування репрезентативних систем. Настала черга пояснити, як не загубитись у
великій кількості зібраного матеріалу. Практик знає, що не все продемонстроване клієнтом є
однаково важливим і тому, пересіюючи інформацію через сито своєї інтуїції, він консолідує
її в психологічні ключі, тобто „індикатори дійсних і потенційних вогнищ труднощів,
пов'язаних з основними скаргами" (Кіппер, 1993, с. 73-75).
Секрети ефективного консультанта
Психологічні ключі дають змогу виділити змістовні моменти,
що сигналізують про проблемність. Вони стимулюють появу
гіпотез, продукують питання, які забезпечують прогресивне
просування консультативного діалогу.
Прикладом вербальних психологічних ключів можуть стати слова та фрази, що несуть певне
емоційне навантаження, часто повторювані твердження, які нагадують рефрен. До
невербальних ключів відносяться зміни настрою в певні моменти бесіди чи при обговоренні
певних тем, промовисті пози, специфічні жести та міміка тощо. Досить інформативними є
неконгруентні реакції, що демонструють невідповідність між змістовною і емоційною
стороною бесіди, аналоговою і логічною інформацією (докладніше див.: 5.1.2). Таким чином,
психологічним ключем може стати будь-який елемент поведінки чи мовлення клієнта в
контексті живої бесіди, який набуває певної значущості для консультанта.
Психологічні ключі, ніби відмички від потаємного сейфу клієнта, допомагають розгадати
секретний код його проблем. В першу чергу консультант формує їх в процесі уважного
спостереження за людиною. В другу чергу, знаючи, як переживається та чи інша проблема
взагалі, він має змогу завчасно накреслити план „вистежування", тобто сформувати список
ключових слів, що визначать логіку певної теми. Ф.Фанч пропонує продумувати список
понять, що описують якусь заплутану, туманну область життя клієнта (Фанч Ф., 1997, с.
171), наприклад, „Робота", „Стосунки з протилежною статтю", ,Діти" тощо. Ось приблизний
список пунктів дослідження будь-якої теми:
відомо
позитивно
думки
негативно
переконання
корисно
припущення, погляди
шкідливо
почуття
постійно
реакції
змінюється
рішення
бажано
сумніви
нав'язано
спроби
залишилось без відповіді
цікаво
не існує
дивно
незрозуміло
приховано
перспективи
Переходячи від поняття до поняття (від ключа до ключа), ми можемо прояснити потрібне,
тобто „розвантажити" тему. Наприклад, користуючись ключовими словами, ми формулюємо
запитання: „Що відомо про „.?", „Що ти думаєш про.. ?", „ Які твої переконання з
приводу ...?", „Які погляди інших ти береш до уваги ...?, „Яку шкоду..?, „Що є, чого немає
в ,..? тощо. Аналіз теми продовжується до тих пір, поки вона не проясниться або не з'явиться
щось таке, що потрібно опрацьовувати більш скрупульозно.
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
72
Практика подібного розвантаження теми існує і в процесі проведення діалогу. В ході бесіди
можна вичленувати ключові моменти, які визначають ефективність просування в темі.
Ключові слова, які допомагають отримати підказки для вивільнення якогось позитивного
напрямку дослідження, носять назву ключів розблокування. В основному вони позначають
фактори, що заважають досягненню позитивного результату. Наприклад:
стримувати
заважати
перепони
ігнорувати
ресурси
неправильно розуміти
спроби
змінюватися
невдачі
витіснення
наслідки
приховувати
оцінки
забувати
внутрішні заборони
заперечувати
помилки
вчитися
дефіцит
потребувати
тривога
примирення та ін.
Ключі розблокування - корисний орієнтир для проведення діалог)' на будь-яку тему.
Особливо необхідні вони на етапі навчання консультуванню, адже новачку інколи важко
швидко зорієнтуватися в ситуації. Попередньо продумавши план дослідження певного
суб'єктивного переживання, він забезпечить собі поступове та всебічне вивчення проблеми.
Як працювати з ключами розблокування? По-перше, для розвантаження варто задавати
позитивну тему („Щасливий шлюб", а не „Сімейні негаразди") (Фанч Ф. 1997а, с. 168-170).
По друге, аналізуючи будь-яку скаргу, потрібно заздалегідь визначити перелік конкретних
моментів, важливих для її прояснення. Вони випливають з уже сказаного клієнтом і знань
про те, що характерно для розвитку заявленої проблематики. Наприклад, до списку
дослідження заплутаної теми потрапили слова: стримувати, заважати, перепони, ігнорувати,
неправильно розуміти, спроби, змінювати, внутрішні заборони, невдачі, неспокій, наслідки,
помилки, нав'язливість, витіснити, приховувати, забувати, не вистачати, досягати, вчитися,
погоджуватися, заперечувати і т.д. По-третє, на основі цих ключових слів вибудувати
стратегію активного слухання та поставити запитання або висунути пропозиції на зразок:
„Стримує?"; „Може, щось стримує по відношенню до...?"; „Можливо, варто прояснити ці
перепони?". При такому алгоритмі дій бачення проблемного поля стане більш об'ємним і
ширшім, зросте ймовірність досягнення психологічних інсайтів.
Запитання для самоперевірки
1.Що таке психологічні ключі? Як їх можна отримати?
2.Які групи психологічних ключів ви знаєте?
4.Що таке ключі розвантаження? Як вони формуються?
5.Який алгоритм створення ключів розблокування для прояснення тієї чи іншої теми?
6.Яка різниця між ключами розвантаження та розблокування?
Практикум
Завдання 1. „Ключі розвантаження".
1.
Учасники групи обговорюють зміст терміну ,.прояснення" в консультативній
бесіді та основні конструкти, завдяки яким можна описати перебіг життєвої
ситуації. Які аспекти перебігу ситуації можуть бути корисними? Як їх
виявити? За допомогою яких запитань?
2.
Далі в колі складається перелік життєвих ситуації, які найчастіше призводять
до психологічного напруження. Учасники виділяють цікаві для них теми,
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
73
наприклад,,, Близькі стосунки ",,, Шлюб і кохання ", „ Моє життя'' та ін.
3.
Група ділиться на ,,трійки" та колективно працює над створенням списку
ключів для прояснення вибраної теми.
4.
Напрацьований матеріал обговорюють та узагальнюють у процесі групової
роботи, виділяють основні конструкти інформації (Для порівняння можна
скористатися універсальним списком ключів для розвантаження, розробленим Ф.
Фанчем (Фанч Ф. 1997а, сі71).
5.
Учасники по колу тренують вміння швидко задати запитання на основі ключових
слів, виділених у процесі роботи.
6.
Далі знову працюють в маленьких групах („пари" — консультант-клієнт).
Консультант, користуючись списками ключів розвантаження (наприклад,
„Робота", „Навчання", „Моє життя", „Мої батьки" тощо), прояснює певні
області життя клієнта. Завдання таке: навчитися варіювати один і той же
ключ. По кожному пункту формують низку запитань, щоб якомога глибше
прояснити визначений аспект. Коли перевірку одного ключа завершено,
переходять до іншого пункту. Через 5-7 хвилин - обмін ролями.
7.
В колі учасники обговорюють набутий досвід і визначають, чи виявили вони щось
таке, що потребує доопрацювання за допомогою якоїсь конкретної техніки.
Завдання 2. „Ключі розблокування".
Взявши за основу наведений вище список ключів розблокування, учасники письмово і
самостійно складають запитання з кожним ключовим словом. Наприклад,
„Може, щось стримує по відношенню до ...? "
„ Чи є якась перепона в одержанні..,? "
„Які ресурси тобі потрібні в цій ситуації? "
„Які спроби для досягнення ... ти вже реалізував? Що плануєш зробити? " І т.д.
Завдання 3. „Формування тактики і стратегії дослідження проблеми клієнта ".
Групова робота в колі. Учасники визначають, хто з них виконуватиме ролі
„ консультанта " і „ клієнта " під час рольової гри, а хто спостерігатиме за процесом та
при необхідності надаватиме допомогу консультантові.
Завдання: провести дослідження проблеми клієнта.
Відчуваючи труднощі, консультант має право на кілька хвилин взяти тайм-аут, щоб
скористатися допомогою групи та отримати необхідні підказки щодо ключів
розвантаження чи визначення подальшім напрямків розблокування. Після обговорення
консультативний процес продовжується.
Виконати кілька етюдів, змінюючи дійових осіб та теми консультативного
обговорення.
3.2. Психотерапевтичні навички ведення консультативного інтерв'ю
Основою ефективного інтерв'ювання є здатність
вислуховувати і розуміти клієнта.
А.Айві
Більшість психологів-консультантів відстоюють думку про те, що мова психотерапевтичного
сеансу має особливості, які суттєво відрізняють її від мови побутового використання.
Підтримуючи пересічну бесіду, людина, як правило, сконцентрована на предметі розмови, на
тому, що скаже в наступний момент. Здебільшого це обмін репліками, коли кожен слухає
лише себе. В консультативному діалозі акценти зміщуються. Клієнт ставиться в центр уваги.
Консультанту важливо не говорити, а активно слухати і спостерігати, допомагаючи
співрозмовнику висловитись якомога повніше. Успішне досягнення цієї мети цілковито
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
74
залежить від того, чи має він практичні навички ведення інтерв'ю.
„Базові психотерапевтичні навички" або мікронавички однаково потрібні і психотерапевтам,
що сконцентровані на глибинних проблемах людини і спеціалістам в найрізноманітніших
сферах життя, які розв'язують професійні завдання завдяки ефективному спілкуванню.
А.Айві в своїй книзі "Ціленаправлене інтерв'ювання і консультування", що є одним з кращих
практикумів по консультуванню, визначає мікронавички як "елементарні складові
спілкування під час інтерв'ю, що допомагають розвивати здатність взаємодіяти з клієнтом
більш доцільно". Освоївши ці навички, консультант отримує надійний засіб триматися „на
плаву" будь-якого консультативного „запливу".
3.2.1. Техніки прояснення інформації
3.2.1.1. Рефлексивне слухання
Один шукає акушера для своїх думок, другий -людину, якій
він може допомогти розродитися ними: так виникає гарна
бесіда.
Ф. Ніцше
Побутує думка, що слухати легше, ніж говорити. Однак це не стосується консультування, де
слухання - активний процес, бо попри зовнішню пасивність слухача, вимагає його значного
внутрішнього напруження. Розрізняють нерефлексивне і рефлексивне слухання.
Нерефлексивним називають уважне слухання з мінімальним мовним втручанням,
рефлексивним є слухання з регулярним використанням зворотного зв'язку, який дозволяє
точніше зрозуміти суть проблем співрозмовника. Зазвичай в консультуванні
використовуються обидві форми слухання, однак перевага надається рефлексивному, бо
воно дає більший психотерапевтичний ефект.
Рефлексивне слухання передбачає певні установки і форми поведінки. Перед усім це
загальна установка по відношенню до партнера: „Я турбуюсь про вас і тому щиро цікавлюся
усім, що відбувається з вами...", а також вербальні і невербальні форми поведінки, які ніби
промовляють: „Я слухаю вас..." Успішна реалізація рефлексивного слухання супроводжується такими обов'язковими атрибутами, як зоровий контакт та мова жестів,
забезпечується формами вербальної поведінки, що стимулюють партнера продовжувати
розмову, допомагають розуміти сказане, гарантують зворотний зв'язок (див.: 5.1.3), який
передає ставлення до сказаного, допомагає рефлексувати почуття.
Уміння активно слухати передбачає: а) зосередження уваги на тому, що говорить і переживає
інша людина; б) блокування на час слухання зайвих думок і переживань; в) активне
обдумування того, що говорить партнер, на основі безоцінного сприйняття та глибинного
проникнення в сказане; г) запам'ятовування думок, фактів, які повідомляє людина, логіки її
повідомлення; д) визначення логіки того, чому клієнт вважає себе правим.
Виділяють кілька типів реакцій під час слухання: заохочення мовлення, з'ясування
(розпитування, уточнення), переповідання, відображення почуттів, відображення значень та
резюмування. А.Айві називає навички активного слухання мікронавичками уважної
поведінки. Умовно їх можна віднести до тактичних вмінь консультанта, хоча, використані в
певній логіці, вони гарантують в кінці кінців закономірну стратегічну лінію.
Секрети ефективного консультанта
Рефлексивне слухання напружує і вимагає від консультанта
дещо більшої швидкості мислительних процесів.
Щоб набути навичок рефлексивного слухання, потрібно користуватися ним не тільки під
час професійних тренувань, але й у повсякденному житті. Однак не варто застосовувати
його в ситуаціях дефіциту часу, коли спілкування задовольняє всі потреби в інформації чи
дослідженні альтернатив, а ще - у випадку, коли партнер не сприймає, відштовхує
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
75
співрозмовника.
Запитання для самоперевірки.
1.
Що таке рефлексивне та нерефлексивне слухання. Яка між ними різниця?
2.
Які вміння необхідні для рефлексивного слухання?
3.
За яких обставини рефлексивного слухання є непридатним?
Практикум
Завдання 1. „Різниця між рефлексивним та нерефлексивним слуханням".
Робота в „парах" (консультант-клієнт). Рольова гра „Консультативне інтерв'ю".
Клієнт вибирає будь-яку тему для спілкування (див.: додаток № 5). консультант
спочатку використовує нерефлексивне слухання (5-7 хв.) і мінімально втручається в
мовлення партнера. Потім - переходить на рефлексивне слухання (5-7 хв.). Дачі партнери
обмінюються ролями. По закінченню робочих етюдів - аналіз набутого досвід та
обговорення вражень.
Завдання 2. „Відстоювання теми для спілкування".
Розбитися на пари. Розподілити ролі „нудьгуючого" і того, кому потрібно розв'язати
розмову на тему, яка його цікавить. Рольову гру краще починати з обговорення того, на що
звернено увагу „нудьгуючого" в цей момент. В ході вправи відпрацьовується вміння
заохочувати мовлення партнера та будувати „місточки" між різними темами розмови.
Завдання 3. „Зміна теми".
Робота в „парах" (консультант-клієнт).
Партнери вибирають будь-яку тему. Завдання консультанта - дотримуватися обраної
теми. Завдання клієнта - змінити тему. Кожен має право виконувати своє завдання і
чинити опір партнерові, але якщо з'являється потяг змінити тему, то змінювати її. Зміна
може бути плавною або різкою, грубуватою. Важливо вміти будувати „місточки" між:
темами та застосовувати навички рефлексивного і нерефлексивного слухання.
3.2.1.2. Заохочення мовлення
Якщо ви не знаєте, що з клієнтом, запитайте, чи може він
розповісти вам про це.
Д.Келлі
Для людини, що приходить до психолога, дуже важливо відчувати, що її слухають. Тому
основу консультативного інтерв'ю становлять навички заохочування, переповідання та
підсумовування сказаного клієнтом.
Заохочування - комплекс вербальних та невербальних стимулів консультанта, які
спонукають клієнта до мовлення. До заохочування належать: 1) безліч коротких
заохочувальних стимулів, що виражаються мінімальними вербальними висловами, на зразок:
"Так", "Ага", або „промовистими" невербальними реакціями чи просто уважним мовчанням.
Однак ці форми реагування самі по собі дуже мало впливають на напрямок розмови. Тому
частіше користуються формами більш дієвими: 2) перифраз - коротка поточна репліка
психолога, що промовляється ним під час мовлення клієнта і призначена для прояснення,
уточнення смислу сказаного. Як правило, перифраз вставляється в природні паузи мовлення і
є повторенням ключових слів чи фраз, виділеним ствердженням або коротким запитанням.
Наприклад, повторення ключових слів з тиради клієнта: "Жорстокий?", "Суперечка?" дозволяє консультантові демонструвати вибіркову увагу. А переформулювання типу: "Ви
сперечались з приводу...", "Ви здивовані його жорстокістю ..." дозволяють почати
обговорення важливої теми. Хорошого результату можна досягти завдяки: 3) виділення
інтонацією певних слів, які акцентують моменти, наповнені психологічним смислом.
Більш складною навичкою є: 4) переповідання, за допомогою якого клієнтові повертають
суть щойно ним сказаного у скороченому й уточненому вигляді. Переповідання - це не
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
76
повторення, а, скоріше, перефразування своїми словами сказаного партнером
використанням ключових слів. Точне переповідання будується за такою схемою:
з
1. Спочатку формується основа речення, в якій по можливості враховано модальність
сприймання клієнта (візуальна, аудіальна, кінестетична): „Отже..", „ Ви сказали..", "Чи
правильно я вас зрозумів (ла), ви говорите про ...", "Наскільки я почув (ла)...", "Таким чином,
ситуація стосується...").
2. Далі вставляються ключові слова і систематизовані конструкції, вжиті клієнтом для опису
своєї ситуації. Консультант передає суть сказаного клієнтом, зберігаючи логіку його думок,
але не повторюючи їх дослівно.
і. В кінці потрібно перевірити точність переповідання. Для цього у фразу включається
коротке запитання: "Я правильно почув (ла)?", "Це близько до того, що ви сказали?", "Так?"
та ін. Перевірку можна здійснити, не вдаючись до запитання, а просто підвищуючи голос
наприкінці речення, гак ніби переповідання було б запитанням.
Секрети ефективного консультанта
Показником майстерності консультанта у використанні мікронавичок є лаконічність (фраза
консультанта має бути набагато коротшою від фрази клієнта, яку він переповідає) та
влучність, тобто вміння швидко дібрати аналогічне висловлювання.
Наприклад: "Я дуже стривожена поведінкою свого 28-річного сина. Після нашої останньої
сварки, що стосувалася його безглуздого способу життя, він перестав спілкуватися зі мною.
Він не телефонує додому, і я зовсім не знаю, що з ним. А коли ми ненароком зустрічаємося
на вулиці, проходить повз мене, ніби ми не знайомі".
Можливі реакції консультанта:
•заохочувальні стимули, сформовані з ключових слів: "Сварки?", "Дуже стривожені?";
•заохочувальні стимули у вигляді повторення: "Ви стривожені поведінкою сина", "У вас
була сварка", " Він не спілкується з вами" та ін.;
•переповідання: „Наскільки я почула, вас турбують стосунки з дорослим сином. Вам важко
спілкуватися з ним?", "Чи правильно я розумію ситуацію: ви з сином посварилися і хочете
налагодити контакт з ним. Так?"
Секрети ефективного консультанта
Не варто заохочувати такі висловлювання клієнта, які провокують зайву дискусію
Наступною формою реагування консультанта є: 5) підсумовування, або резюмування. Воно
має на меті дати більш широкий узагальнений зворотний зв'язок клієнтові і стосується не
поточного моменту, а сказаного в цілому. Підсумовування потребує більш тривалого часу
спілкування, воно узагальнює не тільки вербальну продукцію клієнта, але й все, що він
продемонстрував, включаючи непомітні для нього самого невербальні реакції, резюме
проявлених ставлень та значень, різноманітних суперечностей, що накопичились за час
взаємодії. Підсумовування може починатися, наприклад, так: „Підсумовуючи, можна
сказати..", „Резюмуючи сказане...", „Якщо я правильно зрозумів (ла), то смисл сказаного
зводиться до... Це так?"
Підсумовування може використовується на початку консультації, коли потрібно ввійти в
курс попередніх зустрічей, всередині або наприкінці розмови. Часто воно передує переходу
до розгляду іншої теми, наступного питання тощо. За формою воно може бути схоже на
переповідання, але це більш розширена репліка консультанта, більш високий рівень
узагальнення, що охоплює певні етапи роботи і знаменує поточні підсумки спільного
просування в аналізі проблеми. Підсумовування, як і переповідання, може закінчуватися
уточнюючими запитаннями для зворотного зв'язку: "Чи правильно ми підсумували?"
Наприклад, "Отже, підсумовуючи цю частину розмови, ми маємо визнати, що в момент, коли
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
77
ви переживаєте страх вступити у взаємодію з іншими людьми, ваша особистість ніби
розколюється на дві частини. З одного боку - це ви, доросла вісімнадцятирічна дівчина, з
іншого - те маленьке дівча, яке у дуже важливий для нього момент вступу до першого класу
залишилося без батьківської підтримки. Внаслідок такого розколу ви не в змозі впоратися з
думками про свою нікчемність та беззахисність, які сформувались у вас І раніше, а тепер
автоматично випливають з пам'яті. Все це ускладнює ваше сприймання ситуації. Чи не так?".
Лінгвістичні форми переповідання та підсумовування сприяють самодослідженню клієнта і
часто містять ключ до розв'язання його проблем. Виглядаючи зовсім просто, навички
активного вислуховування вважаються одними з найважчих у системі мікронавичок.
Секрети ефективного консультанта
Суттєвим моментом інтерв'ю є підтримка розумної рівноваги між питомою вагою мовлення
клієнта та висловлюваннями консультанта. Мова консультанта складає приблизно 1/3 від
мовлення клієнта.
Застосовуючи навички правильного вислуховування потрібно не забувати і про навички
спостереження за клієнтом, щоб вчасно зорієнтуватися і не доводити клієнта до реакції типу:
"Хіба я щойно про це не сказав?"
Запитання для самоперевірки
1.Які способи заохочення мовлення партнера ви знаєте?
2.Які функції в консультуванні виконують засоби заохочення мовлення?
3.Як будуються мовні форми переповідання та резюмування?
Практикум
Завдання 1. "Ідентифікація навичок заохочення мовлення".
Які з зазначених навичок ви б ідентифікували як заохочувальні стимули (3), повторення
тверджень клієнта (ПТ), переповідання (П) чи резюмування (Р)?
„ У-гу... "; „ Так-так";
Кивки головою;
„Здивувало?";
„Його претензії"?;
„Ви хотіли повернутися до нього ";
„ Отже, ви насправді перестали звертати увагу на його претензії";
„ 3 почутого я зрозуміла, що ви змінили своє рішення і обмірковуєте можливості
примирення, але реальною проблемою може стати невдоволення вашого батька з приводу
вашого вибору професії. Це так? ".
Завдання 2. „Оцінка психотерапевтичної цінності навички заохочення мовлення."
Учасникам пропонується кілька ситуативних фраз клієнта. Вони повинні записати
доцільну на їх думку реакцію консультанта. Записані репліки озвучуються та аналізуються
в режимі групової роботи, визначається їх психотерапевтична цінність та призначення.
1. Дівчина 28-и років: „Справа в тому, що я зовсім не така хороша. Будь-яка фраза
матері виводить мене з себе. Мене дратують колеги, покупці в магазині..."
2. Чоловік 42-х років: „Я слабка людина, бо прийшов на консультацію під тиском
дружини, лише для того, щоб вона відчепилася і більше не нагадувала мені, що я їй це
обіцяв."
3. Жінка 35-и років: "Я зовсім втратила спокій. Мій чолові має коханку. Вже не першу
за час нашого подружнього життя. Однак в цій Історії мене щось насторожує..."
4. Дівчина 20-и років: „Мене пригнічує моя поступливість. Людям подобається, що я
іду слідом за ними, намагаюсь порозумітися. Але я ніколи не отримаю того, чого я
хочу. Хто захоче любити таку невиразну особистість. Я б не хотіла любити килимок
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
78
біля дверей, на якому витирають ноти."
(Щоб зрозуміти, які реакції консультанта є більш доцільними варто познайомитися з
прикладами психотерапевтичної роботи в : Роджерс К. Взгляд на психотерапию.
Становление человека. —М.: Прогресс; Универс, 1994. Глава 7. Понятие о психотератш как
о процессе. - С. 172-210; БурлачукЛ.Ф, Грабская И.А. Кочарян А.С. „Основи психотерапии".
- К, 1999: Глава 3. Клиент-центрованная психотерапия К.Роджерса. Техники терапии". -С.
183-191)
Завдання 3. „Груповий тренінг навичок заохочення мовлення".
А) Кожен учасник по колу розповідає щось конкретне, наприклад, як він сьогодні
дістався на заняття, а його наступник повторює сказане своїми словами (переповідання),
нічого не додаючи до почутого.
Б) Кожен із учасників по колу висловлює якусь тираду, на яку група реагує будь-якою з
технік заохочення мовлення. Під час виконання вправи учасники мають змогу
використовувати техніки заохочення мовлення (повторення тверджень, перефразування та
переповідання) і тренувати влучність та лаконічність мовлення.
В) Більш складний варіант - вправа ,,Ехо": один учасник висловлює своє бачення якоїсь
проблеми, другий - „живе ехо" - перефразує висловлювання того, хто говорить, тобто
повторює своїми словами сказане. Якшо „ехо" не правильно відтворює сказане, то речник
зупиняється і поправляє „ехо", якщо ведучий задоволений своїм „ ехо " - гра продовжується.
Завдання 4. „Рольова гра: відпрацювання навичок заохочення мовлення.5
1. Чітко визначити цічі практичної роботи. Проінструктувати щодо проведення
інтерв'ю, використання відкритих та закритих запитань, вживання навичок заохочення
мовлення. Скласти бланк зворотного зв'язку.
2.Поділити учасників на „трійки " (консультант, клієнт, спостерігач).
3.Провести рольову гру „Консультативне інтерв'ю". Впродовж 5-7 хвилин консультант
спілкується з клієнтом на будь-яку тему (див.: додаток № 5). застосовуючи навички
заохочення мовлення. Спостерігач відмічає в протоколі кількість використаних
мікронавичок.
4.По закінченні кожного інтерв'ю йде аналіз та обмін враженнями, надається
зворотний зв'язок. Спочатку ділиться враженнями клієнт, далі — консультант, потім
спостерігач.
5.Обмін ролями.
Бланк зворотного зв'язку стосовно заохочування, переповідання і підсумовування
____________________ (Дата)
________________________________________________
(Ім'я та прізвище інтерв'юера)
________________________________________________
(Ім'я та прізвище особи, яка заповнює форму)
Вказівки до роботи: Помістіть в бланк якомога більше тверджень кожного консультанта. Потім класифікуйте
твердження як запитання, як заохочувальний стимул, як переповідання, як підсумовування або щось інше.
Визначте оцінку правильності кожної із останніх трьох навичок на шкапі від 1 (низька) до 5 (висока) балів.
5
Зразок бланку зворотного зв'язку по А.Айві: (Айві Ален, 1998. - С. 113). Подібне завдання є сенс виконувати й
надалі, додаючи в бланк спостереження всі інші навички дослідження ситуації клієнта.
Оцінка правильності
Інше
Підсумовування
Переповідання
79
Заохочувальний
Закрите запитання
Твердження або запитання консультанта
Відкрите запитання
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
1.
2.
3.
4.
5.
6.
7.
8.
9.
10.
1.
Які ключові суперечності були продемонстровані клієнтом?
2.
Основні спостереження під час інтерв'ю.
3.2.1.3. Мікронавички з'ясовування та уточнення інформації
Рідко кому бракує відповідей. Скоріше, це відсутність чіткого
запитання або неготовність сприйняти існуючі відповіді.
Ф.Фанч
Щоб отримати інформацію та підвищити її якість, в консультуванні активно
використовують запитання. Можна сказати, що постановка запитань є основним
інструментом консультанта при формуванні поля взаємодії з клієнтом. Запитання не тільки
дають змогу вести комунікацію в необхідному напрямку, але й визначають висловлювання
клієнта як кількісно, так і якісно. Вони суттєво впливають на хід інтерв'ю: призводять до
подовження тривалості розмови, прискорюють або сповільнюють її темп. Однак запитання
можуть також переобтяжувати, або занадто деталізувати проблему, а при невмілому
використанні - викликати відчуження та блокувати конструктивне обговорення проблем.
В основному використовується низка запитань з так званої схеми газетних репортерів:
ХТО? ЩО? КОЛИ? ДЕ? ЯКИМ ЧИНОМ? ЧОМУ?
ХТО? ЩО? ДЕ? - викладення фактів;
ЯК, ЯКИМ ЧИНОМ? КОЛИ? - обговорення процесу, послідовності, почуттів;
ЧОМУ? - з'ясування причин. Запитання "чому?" використовується консультантами дуже
обережно, бо часто спрямовує бесіду хибним шляхом надуманих пояснень та
раціоналізування або ж спонукає до захисту, бо має відтінок прихованого звинувачення.
Здебільшого запитання „чому?" спрямовано в глибину суб'єктивних уявлень клієнта, проте
вони в його ситуації виявилися неспроможними, свідченням цього є звернення по
допомогу.
Секрети ефективного консультанта
Якщо всі інші запитання додають інформацію і стимулюють
аналіз проблемної ситуації, то запитання „чому" може
зумовити топтання на одному місці.
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
80
Доцільним вряди-годи буде і запитання НАВІЩО? Адже з точки зору психотерапії
будь-яка проблемна ситуація чи поведінка має для особистості якусь користь, і це
запитання спонукає клієнта замислитись над так званою вторинною вигодою. Якщо цей
аспект поведінки не отримає достатнього усвідомлення, психотерапевтичне рішення
лишиться мертвим.
Ефективний консультант не ставить „зайвих" запитань. Кожне запитання несе своє
функціональне навантаження і має певну мету. Звичайно, ставити будь-яке запитання
краще, ніж взагалі нічого не робити. Однак консультанту дуже корисно знати, для чого він
запитує те, що запитує, чого він прагне досягти. Так, у ході діалогу консультант запитує
щоб:
− заохотити розмову (запитання про думки, судження, відчуття і т.д. на цю тему);
− заохотити розгляд („Яким тобі здається те, що сталося тепер?", „Як конкретно це
було?"), дізнаватися про подробиці тощо;
-
вивільняти, деталізувати (використання ключів розблокування і розвантаження);
− визначати, встановлювати суперечності („Зіставляючи сказане, як можна розуміти
попередньо задеклароване вами?", „"Ви посміхаєтесь, а в очах вловлюється смуток.
Що вас непокоїть?";
− підкреслювати фіксовані ідеї та переконання („Чому це так?", „Хто гак сказав?",
„Чому ви так вважаєте?" тощо);
-
повторювати почуте (описувати клієнту своє розуміння і уточнювати, що мається на
увазі та ін.).
Умовно запитання можна поділити на кілька категорій. Перша категорія запитань допомагає
винести на обговорення й активізувати новий матеріал, з яким потрібно працювати. Ці
запитання можуть безпосередньо не стосуватися стану людини, а зондувати фактаж. Ось
приблизна тематика запитань, що використовується для прояснення теми:
Причини приходу саме тепер
Час, місце, герої,
хто, що, де, коли, як стан і події
Можливі причини проблеми, ідеї, думки, інформація
Смисл, значення, очікування
-
що хоче
Відчуття, почуття
-
що відчуває
Фізичне самопочуття
-
як переживає
-
що знає
Спроби рішення, пристосування,
уникнення, покращання, невдачі - що робить
Ставлення до того, що відбувається
потенціал, ресурси, допомога
-
що може
Тип особистості, відповідальність -
хто є хто
Секрети ефективного консультанта
Надмірна кількість запитань спричиняє недовіру до
консультанта, тому не варто "бомбити" і „підсмажувати"
клієнта запитаннями.
Друга категорія запитань вживається тоді, коли дещо вже намітилось (с матеріал для
роботи), але потрібно дізнатися більше. Консультант не просто вибирає, що ще спитати, а
провокує клієнта на те, щоб виявити щось нове. Типовими для цієї категорії запитань є ті,
які:
- виводять на конкретний досвід переживань, виявляють прихований та витіснений
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
81
матеріал: „Що ви відчували ...? Чули? Бачили?", „Хто залучений до того, що відбувається?
Як це пов'язано з вами?", „Що змінилося б, якби було знайдено рішення... ?";
-допомагають знайти та нівелювати фіксовані ідеї, приховані установки, хибну
інформацію, суперечливі рішення, пропуски, узагальнення, особистісні обмеження все, що збіднює свободу вибору в життєвій ситуації: „Що станеться, якщо ти зробиш X?
якщо не зробиш X?";
-спрямовані на виявлення підсвідомих механізмів і субособистостей, що перебувають в
конфлікті та їх об'єднання: „Я бачу, як щось в вас І опирається такому розв'язанню
ситуації. Що це може бути?";
- забезпечують процес сприйняття та його поліпшення тощо.
Ці запитання допомагають дотримуватись теми, поглиблювати розуміння того, що
відбувається, однак не варто їх використовувати для нав'язування своїх ідей та оцінок.
Секрети ефективного консультанта
Не слід одночасно давати кілька запитань, бо інформація
пройде повз увагу клієнта.
Третя група запитань використовується для того, щоб заохотити клієнта до змін,
розв'язати такі творчі завдання:
-
вивільнити те, що застряло („У мене відчуття, що ви боїтесь себе. Чому?");
-
переосмислити проблему (У відповідь на скарги матері на поведінку сина: „А що, як
ваш син у такий спосіб відволікає вас від думок про смерть вашого чоловіка?");
-
відкинути обмеження („Хто сказав, що ініціатива має бути проявлена лише
чоловіком?");
-
сформувати нові точки зору;
-
показати, що у всьому є якась користь („Хіба ви б змогли з вашою покладистою
натурою, не впадаючи в істерику, стати на захист своїх прав перед свекрухою?");
-
актуалізувати потенційні можливості людини („А хто вам допомагав минулого разу?
Якщо ніхто, то навіщо ви переживаєте тепер? У вас є сили долати перепони").
Загалом питання орієнтують на те, в чому людина потребує підтримки, - самооцінку,
осмислення дій, прийнятих рішень, відновлення контролю, трансцендентні переживання, або спрямовують на результат: „До чого ви насправді прагнете? Чим я можу вам допомогти?
В чому криються ресурси розв'язання вашої проблеми?".
Секрети ефективного консультанта
Консультанти-початківці часто скаржаться на те, що не
можуть зупинити говіркого клієнта і втрачають ініціативу.
Саме за допомогою запитань можна повернути контроль за
інтерв'ю.
Щоб зупинити говіркого клієнта та повернути втрачену ініціативу потрібно майстерно
володіти технікою постановки запитань. За формою запитання поділяються на кілька груп:
1. ЗАКРИТІ, коли очікується відповідь кількома словами або коротким реченням:
Наприклад: "Так... Ні... Я згоден..." Вони часто починаються зі слова „чи". Наприклад:
„Чи живете ви зараз разом?" Низка закритих запитань допомагає сфокусувати
інтерв'ю, сповільнює його темп, позбавляє дискомфорту від того, що клієнт занадто
відкривається.
2. ВІДКРИТІ: запитання формулюються так, що на них не можна відповісти кількома
словами, заохочується ширше висловлювання з елементами пояснення. Такі
запитання починаються зі слів: „Що?", „Чому?", „Яким чином?", „Чи могли б ви...?",
„Навіщо?", „Чим?". Відкриті запитання формують простір для розкриття теми.
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
82
3. ПРЯМІ: тема або проблема виражена відкрито, безпосередньо, Наприклад: „Чи хотіли
б ви перейти в інший колектив?".
4. НЕПРЯМІ, опосередковані: інтерес того, хто запитує відкрито не виражений.
Наприклад: „Якби вам було надано можливість вибрати собі колег по роботі, то хто
потрапив би до вашого нового колективу?".
5. ОСОБИСТІСНІ - пряме звертання. Наприклад: „Вас задовольняють такі умови?".
6. НЕВИЗНАЧЕНІ: сформовані на основі неозначеної форми дієслова. Наприклад:
„Наскільки задовільними можна вважати умови у вашому колективі?".
7. РИТОРИЧНІ: не потребують відповіді, але розраховані на те, щоб викликати нові
запитання і вказати на невирішені проблеми. Наприклад: ..Хіба можна вважати те, про
що ви розповідаєте, злободенним явищем?!".
8. ПЕРЕЛОМНІ: утримують бесіду в визначеному руслі. Наприклад: „Отже, як ви тепер
уявляєте ваші подальші стосунки з цією людиною?".
9. ПИТАННЯ ДЛЯ РОЗДУМІВ: допомагають створити атмосферу взаєморозуміння,
внести поправки. Наприклад: „Чи зуміла я відтворити повну картину того, що
відбувається?".
10. В консультуванні часто використовуються так звані ОПОСЕРЕДКОВАНО
ПРОЕКТИВНІ, СТРАТЕГІЧНІ або РЕФЛЕКСИВНІ запитання. Їх завдання - вивести
клієнта з асоційованого стану і дати змогу подивитись на ситуацію з іншої позиції,
нової точки зору (див.: 5.2.3). Такого ефекту можна досягти, перемістивши людину в
іншу точку суб'єктивного простору чи часу або пропонуючи подивитись на те, що
відбувається, чужими очима. Наприклад: „Як довго ви плануєте не втручатися в
ситуацію?"; „Уявіть себе через 5 років. Що ви могли б сказати собі теперішньому?";
„Якби ваш батько (референтна людина) знав, що ви тепер переживаєте, що б він вам
порадив?"; „Що, по вашому, допомагає більшості людей знаходити інші рішення,
крім плекання своєї хвороби?".
В „інтерв'ю, націленому на зміни", або „циркулярному інтерв'ю" мистецтво задавати
запитання надає не тільки цінну діагностичну інформацію, але й гарантує ефективність
психотерапевтичного втручання (Кулаков С.А., 2003, с.278-287).
Секрети ефективного консультанта
Проективність дозволяє децентруватися та визначити
конфігурацію майбутнього результату. Використання
терапевтичного потенціалу опосередковано проективних
ситуацій надає можливість створити безліч технічних
прийомів, котрі нерідко визначають ефект консультативного
впливу.
Запитання можна зробити менш помітними: щоб не акцентувати на них увагу,
використовують ТЕХНІКУ КОРОТКИХ ЗАПИТАНЬ, за допомогою якої кожен момент
розмови, де відчувається потреба в додатковій інформації, можна зробити запитальним. Для
цього ключову фразу з попереднього речення клієнта потрібно повторити з запитальною
інтонацією або додати до ключового слова клієнта коротке запитання („Що?", "Як?",
„Чому?" та ін.). Наприклад: „Сварки? Коли?", „Подруга? Котра?". Така манера спілкуватися
допомагає швидко отримати необхідну інформацію та заохотити клієнта до мовлення.
З подібною метою використовується ТЕХНІКА ПРИХОВАНИХ ЗАПИТАНЬ: запитання
вмонтовуються в речення і супроводжуються інтонацією не запитання, а роздуму.
Наприклад: "Не зайвим буде поговорити про риси характеру вашого чоловіка ...", "Хотілося
б знати, що в ваших стосунках залишається невисловленим".
Запитання для самоперевірки
1.Яким чином уточнюється інформація в консультативній бесіді?
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
83
2.Які особливості відкритих та закритих питань впливають на їх вживання? Коли
доцільніше вживати відкриті, а коли закриті запитання?
3.Яким чином можна уникнути враження „бомбування" запитаннями?
4.Яке функціональне навантаження несуть опосередковано проективні запитання?
Практикум
Завдання 1. „Відкриті та закриті запитання".
Ознайомтеся з поданими нижче відкритими та закритими запитаннями. Спробуйте
трансформувати закриті запитання у відкриті і навпаки. Простежте, як ці групи
запитань діють на співрозмовника.
Відкриті запитання
Закриті запитання
Які почуття це у вас викликає?
Ви готові працювати?
Як Ви відреагували на те. що сталося?
Ми зустрінемося завтра?
Коли Ви вперше відзначили в собі це
почуття?
Ви хвилюєтесь?
Щось подібне траплялося з вами раніше?
Ви хочете про це
Як виглядає ситуація, на вашу думку, зараз?
поговорити?
За що ви почуваєте себе відповідальним?
Ви думали піти?
Як, по-вашому, до цього ставляться ваші
близькі?
Ви зробите це?
Я вже зрозуміла, що вам говорять інші, а що
Вас непокоять докори совісті?
почуваєте ви?
Це так?
Які, по-вашому, кращі і гірші виходи із
ситуації?
Ви хотіли, щоб так сталося?
Що ще ви можете розповісти про це?
Ви цього прагнули?
Що виробите, коли це відбувається?
Ви згодні?
Що, навашу думку, вони хочуть сказати
вам?
Ви хочете поговорити з...?
Як я можу вам допомогти?
Ви вимагаєте пояснень?
Які відносини у вас склалися з ... ?
Ви хочете повернути ... ?
Що Ви робите, коли вам сумно?
Скільки ви згодні чекати?
Що ви хочете змінити у своєму житті
(домі, ситуації)?
Це вас дратує?
Завдання 2. „Прояснення проблемних областей".
Мікронавички з'ясування найчастіше використовуються на другому етапі
консультативного інтерв'ю. Ідентифікуючи проблему клієнта, консультант повинен
визначитися з тим, що людина думає (когнітивний аспект), що вона почуває (емоційний
аспект), що робить, робиш, робитиме (поведінковий аспект), які її можливості (ресурси)
та що це за людина (Я-концепція).
Доповніть списки запитань на прояснення кожної з цих областей:
а)когнітивні прояви:
-Що ви думаєте, коли це трапляється? - Які слова, фрази крутяться в цей момент у вашій
голові?
-Які думки приносять страждання? Які полегшують ваш стан? І т.д.... ?
б)емоційні прояви:
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
84
-Що ви відчули, коли це сталося?
-Що вас хвилює останнім часом?
-Які відчуття в тілі ви відмічаєте, коли він говорить вам щось образливе?
-Секрети ефективного консультанта
-Коли ви згадуєте про ці події, у вас на очах з'являються сльози, змінюється голос. Які
почуття переживаєте ви по відношенню до ...?
-Ви говорите про те, що часто відчуваєте біль в області печінки. Як часто ви прагнете
догодити свекрусі? Згадайте сцену непорозуміння, що ви відчуваєте в ту хвилину, коли вона
вам говорить щось неприємне? ... Що вам хочеться тоді зробити? Яке ж почуття
насправді ви переживаєте в глибині душі? Постарайтесь торкнутися цього почуття,
вперше відчути його істинний смак. Можливо, ви сьогодні тут тільки для того, щоб
нарешті вистежити свої істинні почуття, зрозуміти себе? І т.д.
г)поведінкові реакції:
-Розкажіть, що з вами трапилось.
-Що ви робите, коли роздратовані? Як швидко ви усвідомлюєте своє роздратування ?...
д)
ресурси та можливості:
- Які позитивні сторони має ця проблема?
- Що вам раніше допомагало виходити з депресії? Тощо.
Завдання 3. „Оцінка доцільності запитання".
З'ясуйте, яке смислове навантаження несуть запитання:
-Які вміння та здібності допомогли б вам справитися з цією проблемою?
-Опишіть ситуацію, в якій ви відчували себе впевнено і розкуто.
- Які труднощі та незручності принесе розв'язання цієї проблеми?
- Що ви можете отримати завдяки цій ситуації? Чи могли б ви досягти цього іншим
способом?
- Як на це дивляться оточуючі?
- Хто підтримує вас у вирішенні цієї проблеми?
- Що зміниться з розв'язанням цієї проблеми?
- Які позитивні та негативні сторони прийнятого вами рішення?
Завдання 4. „Прояснення проблеми в конфлікті".
Робота в парах протягом 10 хвилин. Завдання: провести обговорення проблем
партнера. Перший учасник розповідає про свою проблему в професійній або сімейній
сфері. Другий учасник:
а)надає необхідну підтримку, активно заохочує розповідь, допомагає якомога чіткіше
описати проблему;
б)складає карту потреб і страхів (в дві колонки);
в) пропонує підбити підсумки, сказати найважливіше одним реченням
г) в процесі аналізу пропонує спростити проблему до аспекту, який гарантовано має
рішення
Методичні вимоги:
5
Бурнард Ф. Тренинг навыков консультирования. - Спб.: Питер. 2002. - С. 169 - 171.
-висловлювати підтримку конструктивним аспектам проблеми;
-допомога у визначенні пріоритетів та завдань;
-надавати допомогу в децентрації - зміні ракурсу бачення проблеми (див.: 5.2.3,
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
85
асоційована, дисоційована, третя позиція бачення ситуації);
- фасилітація та спонукання до чіткості й лаконічності у формулюванні проблеми;
-обговорення стратегії рішення:
оцінка ефективності.
Після сесії пари обговорюють ефективність та результативність спілкування. Потім
досвід узагальнюється у великому колі.
3.2.1.4. Мікронавички розпізнавання емоційних переживань
Людині набагато приємніше, коли хтось розуміє її
переживання, а не звертає увагу на зміст повідомлення.
І.Атеатер
Більшість психологів-консультантів вважає, що основні трансформації свідомості клієнта в
ставленні до проблемної ситуації відбуваються в площині переживань. Рефлексія його
емоцій нерідко буває інформативнішою, ніж змістовна сторона розмови, бо почуття не
можна підтасувати, вони пов'язані з неусвідомленими потягами та бажаннями,
Люди відрізняються одне від одного своєю емоційністю. Є малоемоційні, у котрих емоції
взагалі рідкість, або високоемоційні, яких повсякчас захоплюють яскраві та інтенсивні
емоції. Є схильні переживати переважно позитивні емоції або негативні емоції, що досить
серйозно диференціює їх щодо можливостей саморегуляції.
Секрети ефективного консультанта
Реагуючи на емоційний стан людини, можна досягти прихованих рівнів її свідомості.
Переживання людини з приводу обговорюваної ситуації часто бувають глибшими, ніж їх
усвідомлення. Вони можуть зовсім не усвідомлюватися або усвідомлюватися тільки
частково. Звичайно, помітити різницю між почуттями і змістом, що вкладається в
повідомлення, нелегко, та реєстрація емоційного відгуку з роботі консультанта набуває
вирішального значення. Як зауважує І.Атватер, людині набагато приємніше, коли хтось
розуміє її переживання, ніж звертає увагу на зміст повідомлення (Атватер І., 1988, с. 48).
Зауважити почуття партнера по спілкуванню можна по-різному:
По-перше, зосередившись на діалозі: а) потрібно звертати увагу на слова і вирази, які клієнт
вживає на позначення почуттів, наприклад: "Я розгнівався", "В мене не було настрою", "Я
страждаю"; б) велике емоційне навантаження в мовленні несуть також прийменники,
прислівники, прикметники, дієслова, які означають стосунки: „Він мене недолюблює", „Як
так можна ображатися!"; в) щоб прояснити почуття, можна просто поставити пряме
відкрите запитання: "Що ви переживаєте з приводу...? Яке почуття супроводжує вас...? "; г)
Ще один спосіб - уточнення емоційно насиченого слова, яке може вивести на рівень
відсутніх в розповіді переживань, оголити приховані образи та претензії. За допомогою
таких поворотів у розмові психолог об'єктивує приховані сторони проблеми, здійснює
перехід у нову площину її обговорення.
Секрети ефективного консультанта
Стережіться помилок! Емоційно забарвлені слова не завжди
є відображенням справжніх почуттів. Часто вони просто
приховують, заміщують почуття.
По-друге, спостерігаючи за людиною: а) потрібно слідкувати за невербальними реакціями
співрозмовника - за мімікою обличчя, інтонаціями голосу, позою, жестами тощо. Ця
діагностична за своїм змістом інформація забезпечує психологічні ключі до розуміння
істинних почуттів партнера, бо не піддається свідомому контролю; б) найбільш
інформативним є розбіжність між тим, що говорить людина, і тим, що демонструє її
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
86
невербальна поведінка. Помітивши якусь невідповідність (наприклад, знічену усмішку тоді,
коли йдеться про не дуже веселі речі), психолог може поцікавитись, чим викликана така
реакція, і, ймовірно, отримає додаткову інформацію про її переживання.
Секрети ефективного консультанта
Невербальний малюнок поведінки клієнта завжди ближчий
до його істинних переживань, ніж вербальні звіти про
емоції.
По-третє, зосередившись на власних відчуттях. Щоб відчути, що переживає людина, не
зайвим буде уявити себе на її місці. Співпереживання допоможе точніше ідентифікувати та
відтворити емоції співрозмовника, пройнятися його станом. Наприклад:
Психолог: Ви відчуваєте, що ваша дочка приділяє своєму сину, а вашому онуку, мало уваги.
(Резюмування, уточнення глибини переживань)
Клієнт: Ми з чоловіком жили заради дитини, Інтереси дочки були для нас головними. 1 я не
думала, що вона стане такою черствою.
П: Черствою?.. (Техніка коротких запитань). В чому проявляється її черствість?
(Акцентування емоційно насиченого слова).
К: 3 тих пір, як вона стала самостійною (заміжжя, потім розлучення - всі рішення
приймала сама), її поведінка стає все зухвалішою. Навіть дитину в нас залишає нечасто хоче продемонструвати свою силу та незалежність.
П: В ваших словах вчувається неприхована образа на дочку. Вона не виправдала ваших
очікувань, бо будує своє життя по-своєму і не хоче, щоб у нього втручалися.
(Переповідання. Відображення прихованих почуттів. Переведення розмови у нову площину).
При обговоренні почуттів не так просто вичерпати всі нюанси, які переживає конкретна
людина. Однак у консультуванні нема дрібниць, тому не зайвим буде поставити ще кілька
запитань, щоб краще зрозуміти відтінок того чи іншого почуття. Рік Веломайерс,
консультант з 30-річним стажем, радив, відчуваючи невисловлене почуття, зупинитися,
зробити паузу для обдумування і заглиблення в переживання, а потім спитати: "Що це ?",
„Що відбувається?", „Де ви зараз? З якими почуттями?" та ін. Така увага до почуттів клієнта
буде винагороджена цінним матеріалом для роботи.
Окремо слід звернути увагу на проблему сприйняття емоцій партнера. Скільки людей,
стільки й почуттів: кожен реагує по-своєму на одні і ті ж самі ситуації. Людині важко
справлятися з природнім плином як власних емоцій, так і емоцій співрозмовника. Однак
консультант, завдяки навичкам рефлексивного слухання, йде за емоціями клієнта, не
забороняючи і не оцінюючи їх. Прийняття почуттів партнера можна продемонструвати
відповідним тоном, заохоченням мовлення, вчасно сказаним словом. Прийняти почуття
клієнта не означає погодитися з ними, а, скоріше, визнати право на їх існування та
істинність.
Секрети ефективного консультанта
Не тільки клієнт, але й консультант повинен уміти чесно,
відкрито та безконфліктно (наприклад, через Я-висловлювання)
виражати свої почуття. Адже людина, зайнята в першу чергу
тим, щоб захистити свої особисті почуття, не здатна до
ефективної взаємодії.
Немає сенсу опиратися будь-якій емоції, котра виникає в ході розмови. У досвідчених
консультантів можна спостерігати сеанси, на яких клієнти працюють буквально,
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
87
„обливаючись сльозами", на протязі всієї сесії. І це нормально, бо тіло душевно змученої
людини часто виходить з-під контролю (душа, несвідомо карає тіло, агресивно „стискаючи
його" до сліз). Чому консультант не боїться емоцій клієнта (розпачу, гніву, печалі) і не
включається в ,двобій за правильність переживань", як це часто трапляється в звичайній
комунікації? Тому що він добре знає, що емоції найбільш мінливі та нестійкі утворення
психіки і здорова людина здатна приборкати свої почуття, керувати ними.
Емоції - одна з базових характеристик ставлення людини до світу. Вони виникають
спонтанно і піддаються людському контролю, лише тоді, коли підлягають усвідомленню. У
емоцій завжди є джерело - предмет, який викликає дану реакцію або стан. Виділяючи
предмет, людина може одночасно усвідомити як зміст свого ставлення до нього, так і
алгоритм розгортання певної реакції на нього, а відтак взяти під контроль та переробити й
саме ставлення. Уміння використовувати розум для оцінки і розпізнавання емоцій, впливати
на себе через слово і дію надає особистості нових можливостей, робить її, на думку
М.Боуена, більш диференційованою та адаптованою в житті.
Запитання для самоперевірки
1.Чому так важливо брати до уваги емоційну сферу клієнта?
2.В який спосіб можна визначити переживання клієнта?
3. Чому в консультуванні перехід у площину емоцій вважається більш ефективним, ніж
раціональне обговорення проблеми?
4.Що означає „прийняти" почуття партнера по спілкуванню?
Практикум
Завдання 1. „Ідентифікація переживання".
Спробуйте за наведеною реплікою встановити, яку емоцію переживає людина (не
виключено, що в залежності від того, як буде промовлятися та чи інша репліка, відтінок
емоції буде змінюватися).
-Я ситий вашими обіцянками!
-Добре, я вибачусь! Чого ви ще від мене хочете?!
-Якби я навіть постарався, я все одно не зміг би підготувати інші документи.
-Ви хочете мене перевірити?
-Я не можу зрозуміти цих людей. Може, досить їм догоджати!
-Я ніколи більше не буду їй допомагати!
-Невже так можна ставитись до людини! Совісті у вас нема!
-Я йому ніколи не пробачу...
-Хіба це любов?...
Завдання 2. „Уточнення нюансів почуття".
А. Учасники продумують, як хтось з близьких і знайомих людей кількома фразами міг
би представити їх як особистість. Кожна репліка записується в зошиті.
Працюючи в парах, співрозмовники відтворюють записане один одному. Партнер по
спілкуванню перефразовує, уточнює, відображає передані у репліках почуття. Починати
фразу можна так: „ Ти вважаєш, ... ".
Завершуючи вправу, учасники обговорюють набутий досвід в груповій роботі.
Б. Робота в парах. Один - індуктор, другий -реципієнт. Для початку розмови можна
запропонувати будь-яку ситуацію. Наприклад: 1) Що ви переживали, коли прокинулись? 2)
Яку яскраву емоцію ви недавно переживали? 3) Що ви відчуваєте, спілкуючись з
(приємною, неприємною, конкретною...) людиною? Індуктор описує свої переживання,
реципієнт їх сприймає, уточнюючи, заохочуючи мовлення. Реципієнт повинен відчути стан
іншої людини, вловити тонкі нюанси переживання та перевірити, що з почутого він
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
88
відчуває чіткіше, а що пройшло повз його увагу.
Далі партнери аналізують набутий досвід та міняються ролями.
Завдання 3. „Робота з „гарячою" і"холодною" інформацією".
І. Ознайомтеся з запитаннями, що зондують так звану ,,гарячу" і „холодну" інформацію
з книги: Бейли Р. НЛП-консультирование. - М., 2000. -С. 177-178.
Гаряча інформація
Холодна інформація
(Робота з емоціями та
почуттями)
(Робота з фактичним
матеріалом)
Цікаво, як ви це почуваєте?
Коли ви почували себе так?
Що ви відчуваєте в цю
хвилину?
Що змушує вас почувати себе
так?
Ви можете відчути це прямо Де це трапилось?
зараз?
Коли ви дивитесь назад, що
Які почуття викликали у вас ви думаєте, з чого все
ці думки раніше?
почалось?
Які почуття викликають у вас. Як ви думаєте, що змінилося?
ці думки зараз?
Коли відбулися ці зміни?
Допоможіть мені зрозуміти, Що повинно відбутися, щоб
які емоції виникають у вас в ця проблема розв'язалася?
таких ситуаціях?
Хто брав участь в цій
Як би я (він, вона, вони) могли ситуації?
дізнатися, що ви відчуваєте
Як довго ви живете з цією
зараз?
проблемою?
Де всередині вас міститься це
Як ви зупинили цей процес?
відчуття?
Якби вас попросили показати Коли, де, з ким такого не
трапляється?
це почуття як би воно
виглядало?
Як ви зрозумієте, що ваша
проблема розв'язана?
Що б ви хотіли почувати
замість цього?
2. Використайте наведені запитання в рольовій грі: „Консультативне інтерв'ю". Дайте
можливість клієнту переміщуватися з позиції спостерігача, в позицію людини, що
асоційовано переживає досвід. Проаналізуйте отримані враження.
3.2.2. Техніки відображення
Ніхто ніколи не був вилікуваний тільки засобами логіки.
Т. Фрезер
Можна стверджувати, що етап прояснення в консультуванні має таку технологічну картку: 1)
визнання наявності проблеми: сам факт приходу клієнта є підтвердженням того, що він
визнає реальність психологічних труднощів; 2) уточнення інформації, диференціація
труднощів; 3) відсторонення, вихід з вузького коридору емоцій та жорстко фіксованої точки
зору за допомогою кількох технічних засобів. По-перше, обговорення проблеми включає
механізми віддзеркалення, про які йшлося вище. По-друге, сама бесіда зі сторонньою
людиною дає можливість змінити позицію, бо в особі психолога м'яко і ненав'язливо
з'являється "зібрання" опонентів клієнта (асоційована позиція час від часу змінюється на
дисоційовану). По-третє, правильний розподіл відповідальності дозволяє тримати дистанцію
і разом з клієнтом знаходитись в третій позиції (тверезого спостерігача).
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
89
Однак проблема не лише в тому, щоб ідентифікувати переживання клієнта, - важливо
акцентувати його увагу на їх усвідомленні. Це завдання можна розв'язати саме з допомогою
технік відображення. Розподіляючи технічні прийоми на групи, треба добре розуміти всю
умовність такого підходу. Адже будь-яка репліка консультанта є багатофункціональною, а
відображення, як процес, починається з елементарних реакцій заохочення або
перефразування невербальних реакцій консультанта. Таким чином розподіл технічних
прийомів ведення бесіди переслідує лише навчальні цілі.
3.2.2.1. Відображення почуттів
Почуття - це слова, виражені людським тілом.
Аристотель
Відображення почуттів - це навичка ведення інтерв'ю, зорієнтована на спостереження за
будь-якими проявами емоцій клієнта з метою повернення йому його ключових переживань,
що мало усвідомлюються, але відіграють важливу роль у розвитку його труднощів.
Відображаючи почуття, ми додаємо дуже суттєву для клієнта інформацію, якою він досі
нехтував. Особливо це необхідно у тих випадках, коли почуття заплутані або змішані.
Змішаними почуття стають тому, що перша безпосередня реакція дитини піддалась досить
жорсткій корекції з боку дорослих або соціуму. Внаслідок цього дитина звикає відчувати не
те, що дійсно відповідає її безпосередній потребі, а те що нав'язує їй оточення. Наприклад,
спочатку гнів та агресію, коли мама „не давала", ,,пс слухала", „не розуміла", дитина
виявляла прямо і відкрито. Однак незабаром, після маминого жорсткого реагування на прояв
деструкції, ці емоції стали переживатися як образа, сором, вина та ін. в залежності від того,
який конкретний зміст ситуації. V дорослої людина найбільш невизначеним словом, що
окреслює почуття, є, напевно, слово тривога Воно може виражати гнів, біль, любов,
хвилювання і ще багато чого.
Складними або заплутаними емоції стають внаслідок амбівалентності ставлення до одного
і того ж об'єкта. Сильні почуття позитивного полюсу з неймовірною легкістю можуть
обертатися на почуття такої ж сили та інтенсивності, але з негативним відтінком. Тим, хто
добре диференціює свої почуття, знайомі ситуації, коли одну і ту ж людину „ненавидять з
такою ж силою, як і люблять". Виходячи з того, що почуття рідко бувають однозначними,
варто відкривати і позитивний, і негативний полюси емоцій та працювати з ними.
Секрети ефективного консультанта
Натрапляючи на змішані емоції, консультант має врахувати,
що вони можуть бути очевидними для спостерігача, але зовсім
не усвідомленими тим, хто їх переживає.
Не менш важливим завданням є довести почуття клієнта до його усвідомлення, досягти того,
щоб клієнт визнав наявність тих чи інших переживань чи емоційних станів, взяв на себе
відповідальність за їх виникнення та перебіг. Зазвичай, особливо в емоційній сфері, людина,
коли гнівається чи дратується, ладна звинувачувати в цьому будь-кого, але не себе: "Він
мене дратує", "Вона мене виводить з рівноваги". Потрібно повернути людині її переживання
так, щоб вона присвоїла відповідальність за своє емоційне життя, адже визнання власних
емоцій веде до усвідомлення почуттів інших людей. Так відкривається глухий кут безвиході,
і є можливість шукати більш конструктивні шляхи подолання проблеми.
Отже, зондування емоційних переживань передбачає кілька мікродій консультанта:
Рис. 5. Схема роботи з емоціями в процесі консультування.
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
90
Типовою в консультуванні є ситуація, коли клієнт яскраво переживає, але не в змозі
розповісти консультанту щось певне. В таких випадках психолог допомагає клієнту
актуалізувати його почуття, використовуючи спеціальні прийоми та техніки психологічного
впливу. До таких технік належить: а) техніка альтернативних формулювань, тобто
специфічна підказка варіантів переживань, які могли б виникнути в обговорюваній ситуації,
з тим, щоб стимулювати діяльність співрозмовника, дати йому зразок для опису своїх
емоцій; б) техніка уточнень "глибини переживань", що допомагає клієнту зазирнути до
ще не звіданих куточків власних почуттів (Альошина Ю.Є., 1993, с. 47-50).
Секрети ефективного консультанта
Інколи важко знайти назву того чи іншого переживання. В
таких випадках ліпше підібрати метафору, порівняння, які
запам'ятаються та будуть більш наочними. Наприклад, емоціїметафори: стійкий як олов'яний солдатик, вільний як вітер та
ін.
Щоб активніше допомагати клієнтові диференціювати заплутані почуття, консультант
повинен знати класифікації емоцій та безліч нюансів щодо їх прояву. Які переваги надає
класифікація емоцій? По-перше, дозволяє розширити власний словниковий запас. По-друге,
приходить розуміння того, які емоції можуть супроводжувати або протистояти конкретному
почуттю. (Краще зорієнтувати у взаємозв'язку емоцій може так зване колесо емоційного
усвідомлення Стюарта (Стюарт В., 1998, с.167)). По-третє, надає можливість оцінювати
емоції за інтенсивністю (сильні-слабкі), активністю (активні-пасивні, пригніченнязбудження), рівнем простоти-заплутаності (базові-заміщені) тощо (категорії класифікації
емоцій див.: Айві А., 1998). Зрозумівши природу та механізми емоційного функціонування,
консультант швидше зможе підштовхнути людину до аналізу переживань, примусить
замислитись над тим, що раніше не викликало сумнівів, допоможе знайти конструктивні
шляхи подолання емоційного дисбалансу і чітко диференціювати емоційні.
Секрети ефективного консультанта
Відчути емоцію простіше на контрасті, провокуючи опис
протилежного полюсу переживання, того, що заперечується,
чого не хоче, або не вміє переживати людина.
Почати роботу з почуттями можна, користуючись такими вступними фразами: "Мені
здається, що ви відчуваєте...", "Що ви переживали, коли...?", "Опишіть ваші почуття в ту
хвилину". А далі з метою визнання та усвідомлення почуттів в інтерв'ю використовується та
ж сама класична форма відреагування, що нагадує переповідання.
Спочатку - 1) основа речення, в якій максимально враховано модальність сприймання
співрозмовника (аудіальна, візуальна, кінестетична) і яка містить відображення почуттів:
"Здається ви відчуваєте...", " Я бачу, вас захопила буря почуттів...". Щоб уникнути
трафаретів, можна просто назвати людину по імені. 2) Далі продовжуємо, додаючи слово, що
характеризує почуття: "Схоже, вам неприємно...", "У ваших словах вчувається
пригніченість...". При змішаних почуттях варто вказати кілька почуттів: "Здається, ви не
тільки ображаєтесь, але й гніваєтесь на сина...". 3) Щоб "заземлити" відображене, додаємо
контекст або робимо коротке переповідання: "Схоже, ви відчуваєте себе нещасною щоразу,
коли потрапляєте в подібні ситуації". 4) 3 почуттями та переживаннями є сенс працювати в
актуальному режимі - відразу ж, як тільки вони з'являються, або ж провокувати такі ситуації,
в яких спливають пережиті почуття настільки, щоб зараз бути диференційованими, краще
усвідомленими та більш доцільно відреагованими. Тобто робота з почуттями, як підкреслює
А.Айві, потребує теперішнього часу. 5) В кінці фрази можна уточнити, наскільки правильно
відображено почуття: "Ви зараз надмірно збуджені, чи не так?" (Айві А., 1998, с. 116-134).
Наведена вище схема відображення почуттів майже універсальна і може використовуватися
не тільки в консультуванні, але й у повсякденному житті.
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
91
Секрети ефективного консультанта
Не обов'язково реагувати на кожну проявлену клієнтом
емоцію, однак важливо, щоб суттєві, діагностично значущі
переживання були опрацьовані в ході цього ж інтерв'ю.
Завдяки відображенню почуттів можна не тільки перевести консультування в нове русло, але
й дати людині певний психологічний ресурс. Так, наприклад, у складній ситуації відчаю,
консультант дає зворотний зв'язок на рівні емоцій: „Ви розлючені, тому що вас образили, але
у вас є відчуття, що про вас турбуються", „Ви розчаровані, втратили надію, однак у вас
з'явилося бажання і сили разом зі мною поглянути ...".
Акцентування уваги на емоціях людини вимагає певної обережності, бо відображення
почуттів спрацьовує лише на тлі хорошого довірчого контакту. Однак за допомогою
прийомів стислого відображення почуттів ми маємо пагоду суттєво змінювати перебіг
консультативного процесу, глибше торкатися складних питань, піднімати глибинні
індивідуальні проблеми тощо.
Запитання для самоперевірки
1.Як виникають трансформації в емоційному житті людини? Що в цьому зв'язку варто
враховувати, працюючи з почуттями людини в психологічному консультуванні?
2.Як розгортається процес відображення почуттів у роботі консультанта?
3.Як допомогти людині диференціювати власні переживання?
4.Які складові має типова мікронавичка відображення почуттів?
Практикум
Завдання 1. „Важкі"почуття".
1.У груповому режимі роботи учасники згадують та обговорюють переживання, які їм
складно переживати чи сприймати в інших людях. Наприклад:
- Які почуття вам важко зрозуміти?
-Почуття вини, тревоги, ревнощів... та ін.
-Хто знає як переживаються почуття вини, тревоги, ревнощів...?
2.Коли „фахівці" визначилися, учасники, що мають відповідні труднощі формують пару
з ,, фахівцем ", який пропонує свою допомогу у дослідженні того чи іншого переживання. В
парах проводиться невеличка консультативна сесія (5- 7 хв.). Завдання полягає в тому, щоб
активно обмінятися досвідом переживань: „Розкажи мені про те, як ти відчуваєш ...сум,
страх, вину... тощо ". В процесі роботи:
-Ставте прямі відкриті запитання: Які почуття ви маєте, коли...? Як ви ставитесь до
цього? Що ви переживаєте з приводу...?
-При труднощах у розпізнаванні почуттів підказуйте клієнтові, використовуючи закриті
запитання: "Вам це дуже болісно згадувати?", "В таких випадках люди в більшості
переживають самотність? Чи не так? ".
-Слідкуйте за емоційно насиченими словами в мові клієнта і уточнюйте їх зміст.
Завдання 2. „Заміщення почуттів".
-Спробуйте обгрунтувати, які базові почуття стоять за: образою, провиною, заздрощами
тощо.
-Користуючись колом Стюарта, виберіть найбільш поширені пари амбівалентних або
суперечливих почуттів. (Стюарт В., 1998, с.167)
3.2.2.2. Фокусування переживань
Спочатку подумай і поміркуй над тим, хто ти є. Потім
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
92
відчуй те, хто ти є, і, нарешті, стань тим, хто ти є.
Е. Хейч
Процес поглибленого дослідження особистості та її емоцій дістав в психотерапії назву
фокусування переживань (Джендлин Ю., 2000). В найпростішій формі його започатковує
такий технічний прийом, як фокусування на клієнтові.
Йдучи в глибину себе, людина все більше концентрується на відчуттях, що ледь помітно
визрівають в тілі при переживанні тієї чи іншої емоції. Зосереджуючись на цих відчуттях
клієнта, консультант отримує доступ до багатющого джерела інформації, піднімає все
глибші рівні відчуттів, які в повсякденному житті ним не помічаються.
Фокусування переживань - специфічна форма уваги, звернена всередину, в тіло. Відомо, що
емоційна динаміка забезпечується певними фізіологічними процесами, які неможливо
уявити окремо від їх носія -тіла. Емоції завжди в тілі, бо виражаються і притлумлюються за
допомогою м'язів. В нашій культурі існує тенденція приховувати свої почуття, не допускати
їх прояву на поведінковому рівні. Та, навіть, якщо людина стримує себе, певні групи м'язів
перебувають в напруженні і, констатуючи це напруження, можна краще зрозуміти, що
переживається.
Коли людині під тиском певних подразників доводиться стримувати прояви емоцій
(особливо часто це відбувалося в дитинстві), то з часом страхи, що пригнічують спонтанний
вияв почуттів, настільки в'їдаються в тіло, що створюють відповідну архітектоніку м'язових
затисків - „панцир характеру" (В.Райх), який суттєво блокує або обмежує реагування
людини. Хронічне напруження м'язів зберігається, створюючи систему переважного
реагування і активізується одним і тим же способом. Тіло дає специфічну реакцію, яка не
підкоряється волі людини. З часом таких подразників, що викликають стереотипну реакцію
стає все більше, і людині все важче справлятися з плином емоцій, який захоплює її.
Наприклад, якщо затиск в потиличній зоні спочатку виникав у відповідь на вимоги дуже
строгих батьків, то незабаром та ж сама негативна емоція може з'являтися в ситуації
реагування на інших авторитетних осіб чи вимоги взагалі, або ж, просто, при націленості на
результат.
Упродовж тривалого часу відбувається звикання і людина незабаром губить здатність
розпізнавати чи сприймати свої істинні почуття. її почуття і емоції переробляються
підсвідомістю. Людина вже не усвідомлює, що вона їх стримує, а вони інколи прориваються
в невідповідних поведінкових реакціях, лякаючи її саму та оточуючих. У зв'язку з тим, що
люди в переважній більшості не в змозі відірватися від поверхового аналізу відчуттів, вони
не вміють спостерігати за своїм тілом, не знають, що певні емоції живуть у відповідних
зонах тіла, і локалізація тілесних відчуттів може стати символічною підказкою в прочитанні
шифру істинності емоційного переживання.
Саме чутливість до мало вираженого внутрішнього дискомфорту може пролити світло на
справжню сутність почуття. Заглиблюючись у нього, людина поринає у споглядання себе,
досягає зміненого стану свідомості. В такому вигляді психотерапевтичне фокусування
набуває рис медитації.
Секрети ефективного консультанта
Практикуючи фокусування, консультант повинен бути досить
проникливим, зібраним та обережним. Варто настроїти
клієнта на готовність знаходити в собі невиразні туманні
відчуття і працювати з ними без упередження щодо того, „як
воно повинно бути".
На перший погляд, використання такого психотерапевтичного прийому здається досить
простою річчю, однак його засвоєння вимагає як від консультанта, так і від клієнта
спеціальної підготовки, адже для багатьох людей споглядання своїх внутрішніх відчуттів
виявляється принципово новим видом діяльності й потребує спеціальних інструкцій. В
процесі фокусування важливу роль відіграють доцільні настанови консультанта. Бар'єри,
труднощі, збентеження в процесі роботи можуть свідчити про страх та стурбованість
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
93
людини, певний опір подальшій роботі.
Запитання для самоперевірки
1. Що таке фокусування почуттів? Який механізм забезпечує його ефективність?
2. Чому емоції та переживання консервуються в тілі?
3. Чому фокусування як технічний прийом психотерапевтичної роботи вимагає серйозної
підготовки консультанта?
Практикум
Завдання 1. „Фокусування почуттів".
1. Ознайомтеся із фрагментом психотерапевтичної роботи ІО. Джендліна, описаним в
його книзі:
„Наступний приклад також зв'язаний з інтерв'ю на радіо. Мене запросили брати
участь у програмі, в якій необхідно було давати відповіді на запитання по телефону.
Жінка, що поставила запитання, скаржилася на чоловіка, який увесь час дивиться
телевізор і заявляє, що має на це право. Дружина, й діти приносили йому їду до телевізора,
а одного разу, коли телевізор зламався, чоловік ледве не збожеволів з люті. Що робити цій
жінці, як допомогти їй змусити чоловіка обговорити 'їхню сімейну проблему?
Джендлін: Можна було б сказати багато чого... Але я запропоную вам дещо інше. Не
могли б ви на кілька хвилин відкласти все, що вас турбує, і спробувати поцікавитись тим,
як ви відчуваєте цю проблему у своєму тілі?
Жінка: Що ви маєте па увазі?
Джендлін: Якщо ви спробуєте викликати у своєму тілі почуття, що все гаразд і ніяких
проблем не існує, то, можу посперечатися, у вас нічого не вийде. Давайте спробуємо.
Скажіть собі: "У мене все в порядку" — і подивіться, що ви відчуєте після цього в тілі. У
вас виникне якесь невиразне почуття дискомфорту стосовно ваших проблем.
(Мовчання... Оскільки це радіопередача, я не можу дозволити тривати йому занадто довго.)
Джендлін: Чи можете ви відзначити у своєму тілі виразне почуття, пов'язане з вашою
проблемою?
Жінка: Так.
Джендлін: Спробуйте підібрати слово або фразу, що найбільш влучно передає суть
відчуття. Як би вам хотілося назвати його?
(Мовчання, потім сміх.)
Джендлін: Чому ви смієтеся?
Жінка: Я знайшла підходяще слово — "презирство".
Обговорення фрагмента.
Моя співрозмовниця зовсім несподівано для себе ввійшла в безпосередній контакт зі
своїм ставленням до проблем незадовільного спілкування з чоловіком. Вона засміялася, а
сміх у подібній ситуації є вірною ознакою того, що людина може подивитися на проблему
ширше. Співрозмовниця сприймала чоловіка як людину, що її не любить, а себе — як
стомлену тривалими стражданнями жінку. Але коли вона знайшла ключове слово, то
раптом розсміялася.
Звичайно, це досить незначний крок, і під час радіопередачі в мене не було можливості
докладно аналізувати реакцію співрозмовниці. Але мені хотілося б думати, що цей
невеликий крок змінить її стосунки з чоловіком і тому виявиться досить важливим.
Серйозні проблеми не розв'язуються з допомогою одного лише кроку, та й сам цей крок було
б нелегко описати словами за той короткий час, поки я говорив з нею.
Зрозуміло, що „ презирство " (її дійсне ставлення) було чимось іншим, ніж все сказане
нею раніше, і ні вона, ні я не очікували такого розвитку подій. Але, принаймні, в цьому був
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
94
великий смисл (Джендлін Ю., 2000, с. 140-142).
2. У процесі рольової гри „Консультативне інтерв'ю" знайдіть момент, щоб
сфокусувати увагу клієнта на його внутрішніх відчуттях. Спонукайте його прислухатися
до того, що відбувається всередині та деталізувати найменші порухи тіла.
3.2.2.3. Емпатійна відповідь
Здатність до емпатії - ...це вміння з готовністю ввійти в
душевний світ іншої людини і самому змінитися в процесі.
Це - ніби вмерти самому, щоб жити в іншому.
Р.Мей
Не рука, але думка і творить, і вбиває.
Езоп
Важливість установки консультанта на співпереживання не тільки декларується в розділі, де
йдеться про налагодження консультативного діалогу, але й мас пряме відношення до
технології ведення консультативної бесіди. Співпереживання є однією з форм емпатії глибинного механізму осягнення переживань іншої людини.
Емпатія - це стан емоційного вживання у почуття іншої людини, специфічний вид розуміння
іншого через ототожнення з ним та його переживаннями. Завдяки процесам ідентифікації
людина має змогу так переживати емоції та почуття іншої людини, ніби сама знаходиться на
її місці. В емпатії більше переваг для консультування, ніж в симпатії, яка передбачає
жалісливість та турботливість, тобто почуття, які, хоча й неявно, однак принижують гідність
дорослої людини.
Консультант повинен чітко розмежовувати співпереживання як переживання емоційних
станів іншої людини, та співчуття - переживання власних емоційних станів з приводу
почуттів іншого. В другому випадку власні переживання можуть настільки поглинути
психолога, що заважатимуть консультативному процесу.
Секрети ефективного консультанта
При відреагуванні є сенс проконтролювати себе і
пересвідчитись, що в комунікації присутня саме емпатія, а не
демонстрація прояву турботливості. Так фраза "Я відчуваю, як
вам важко говорити про це" є виразом емпатії, а фрази "Боже,
як вам не повезло!", чи "Не знаю, як би я сам справився в цій
ситуації" є проявами надмірного співчуття та турботливості.
Емпатія допомагає консультанту вибрати правильний тон бесіди і висловлювати такі репліки
на підтримку рбзмови, які дозволяють співрозмовник розкритися ще більше. Відповідь з
урахуванням переживань клієнта називають рефлексивною, або емпатійною. Термін
„емпатійна відповідь" використовується в розумінні, запропонованому К.Роджерсом, - як
навичка рефлексивного слухання (К.Роджерс, 1994). Сутність навички полягає в тому, щоб
уважно слухаючи клієнта, щоразу відображати те, про що він говорить, ніби повертаючи
йому сказане в дещо переробленій формі. Переповідаючи головні думки клієнта,
консультант показує, що насправді відчуває і розуміє його. Виділення суті сказаного,
використання ключових слів допомагає впевнитися в тому, що вони мають на увазі одне й те
ж саме. Емпатійна відповідь дозволяє уникати опору, полегшує ведення розмови для клієнта.
Емпатія - це здатність відчути в тому, що говорить співрозмовник, смисл, який він туди
вкладає, підмітити тонкі нюанси ставлення та ледь помітний намір. Сконструйована завдяки
емоційному резонансу інформація стає особливо корисною, коли клієнт, будучи повністю
асоційованим з власним нагальним переживанням, сам себе не розуміє і не передбачає
наслідків своїх дій. Завдяки емпатії стає можливим не тільки констатувати психічний стан
співбесідника, але й передбачати його подальші афективні дії, тобто зробити припущення,
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
95
які на кілька кроків попереджатимуть реакції та вчинки іншої людини.
Те, що готовий робити клієнт, може бути, м'яко кажучи, нелогічним. Однак, навіть
помічаючи цю нелогічність, не варто оцінювати її як хорошу або погану. Тобто нема сенсу
на репліку „Ось крокодили літають" відповідати „Подивіться на нього (цього ідіота), він
взагалі нічого не знає про цей світ" чи „Хіба? Це абсурд". Краще сказати: „Так, а ти можеш
розповісти про це докладніше". Нехай людина спробує деталізувати, можливо, вона так
сприйме більше і її враження зміниться.
Секрети ефективного консультанта
По суті, проявляти емпатію - це помічати, реагувати та брати до
увага кожен порух чи слово клієнта. Частота емпатійних
відповідей, як ніщо інше, демонструє якість контакту і показує,
чи сформовано позицію „Ми" в консультуванні.
Якщо відповідь консультанта рівнозначна репліці клієнта як за змістом, так і емоційно,
крім того, вона оформлена як влучне перефразування чи переповідання, то говорять про
симетричний (базовий) рівень емпатії, тобто консультант симетрично віддзеркалив те, що
сигналізував клієнт. Наприклад,:
Клієнт: „Мене дуже засмучує те, що мій чоловік пізно приходить додому".
Консультант.: „Отже, ваш чоловік пізно приходить додому, і це вас засмучує? "
Клієнт: „ Так, дійсно, я не знаю, що з цим робити "
Однак віддзеркалити можна й не психотерапевтично, а точно - один в один, тобто
потрапити в той же глухий кут, в якому знаходиться клієнт. В такому разі власна
„негативна" репліка, почута з чужих вуст, буде для клієнта в кілька разів болючішою і може
суттєво погіршити його стан. Відповіді, які щось забирають або віднімають у людини
свідчать про погану емпатію і називаються від'ємними. Наприклад, якщо на репліку
клієнтки: „На це чоловік мені заявив: „Ти, дурепо, заварила цю кашу, так сама й
розхльобуй", консультант у відповідь скаже: "Справді безглуздий вчинок, спробуй тепер
його виправити!", він автоматично стає союзником її чоловіка і знищує надію на підтримку
та розуміння. Трохи менш травматичною буде констатація: „Ви відчуваєте, що цей вчинок
дійсно дуже ускладнить вашу ситуацію", але він є теж дещо від'ємним, адже не містить і
натяку на розв'язання ситуації. Подібні реакції погіршують стан клієнта і свідчать про погані
навички вислуховування.
Секрети ефективного консультанта
Інколи при формуванні емпатійного відображення важливою
для клієнта є не стільки якість, скільки адресність, тобто чи
справді консультант дивиться на ситуацію з системи його
координат. Тому консультанту варто щоразу перепитувати
себе: „3 ким я? 3 цією людиною? Чи з іншими, про кого
йдеться?"
В емпатійну відповідь можна вплітати і конкретні ідеї щодо змін. Ефективний консультант,
співпереживаючи співбесіднику, йде за ним, приймає його переживання, однак, як сторонній
спостерігач, не впадає в замкнене коло песимізму, яке той сам собі створив. А відтак він
вільний від того, щоб бачити лише негатив або концентруватися на гіршому. Тому,
використовуючи навички впливу (див.: 5), він додає слушні і конгруентні почуття, з кожним
разом ледь помітно змішуючи людину в іншу систему координат, де самодослідження буде
більш продуктивним та мети травматичним. Таке емпатійне відображення називають
адитивним. Наприклад, у відповідь на наведену вище фразу психолог говорить:, Дає ж ви
прагнули діяти, і що тепер?" (менш адитивний рівень) або „Легко критикувати ініціативу,
важче взяти на себе відповідальність і виправити ситуацію. Давайте подумаємо, які
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
96
позитивні моменти відкриває нам теперішня ситуація" (адитивний рівень).
Таким чином, емпатію можна визначити як встановлення позитивних аспектів у досвіді
клієнта і вибіркове уважне ставлення до позитивних моментів його висловлювань. А. Айві
вважає, що позитивне ставлення можна оцінювати за п'ятибальною шкалою, де від'ємний
рівень отримує оцінку - „1", дещо від'ємний - „2", рівнозначний, симетричний - „З", менш
адитивний - „4", а адитивний - „5". Користуючись шкалою, можна дізнатися, на якому рівні
знаходиться емпатія у кожній репліці консультанта (Айві А., 1998, с. 138-141).
Секрети ефективного консультанта
У від'ємній відповіді консультант виявляє якусь помилку
клієнта, У симетричній - він звертає увагу або правильно
відображає те, що говорить клієнт. Б адитивній відповіді
консультант показує, як навіть у складних ситуаціях робити
щось позитивне.
Найбезпечнішою для консультанта є рівнозначна відповідь третього рівня. „Віднімальні"
відповіді охолоджують стосунки і не сприяють конструктивному просуванню вперед.
"Додавальні" відповіді збільшують „ризик помилки", бо є віхою на ще не звіданому і поки
що „чужому" для клієнта шляху.
Формулюючи адитивні репліки, психолог має бути готовим до того, що його власне
сприймання і розуміння проблеми може не збігатися з потребами клієнта, і той може
негативно відреагувати на сказане консультантом, бо не готовий сприймати почуте або його
рівень розвитку занадто низький для цієї теми. Жоден консультант не в змозі наперед
передбачити реакції клієнта на черговий стимул. Вчасно зорієнтуватися у доцільності рівня
рефлексивного відреагування та гнучко вийти з ситуації дозволяють навички спостереження
та калібрування реакцій клієнта. Помічаючи опір, консультант спускається на симетричний
рівень та здійснює втручання, більш узгоджене з потребами клієнта.
Запитання для самоперевірки
1.Що таке емпатійне відреагування та яка його роль в технологічній картці
консультативного інтерв'ю?
2. Які рівні у формуванні емпатійної відповіді можна виділити? Вкажіть їх ознаки та
призначення.
3.
Яким чином можна нівелювати „ризик помітки " адитивного рівня сипати?
Практикум
Завдання 1. „Емпатія в консультативних взаєминах".
1.Перерахуйте, які реакції консультанта передбачає емпатійне реагування в
консультативній ситуації.
2.Поясніть, як можна виявити в процесі бесіди: а) позитивне ставлення, б) повагу, в)
щирість, г) конкретність, і) безпосередність, д) безпристрасність, а також; є)
автентичність, є) конгруентність та підвищити якість стосунків з клієнтом.
Завдання 2. „Формування різних рівнів емпатичного відреагування".
Сформулюйте кілька можливих реакцій консультанта на тираду клієнта та оцініть
рівень емпатїї кожній реакції за п'ятибальною шкалою:
А) Клієнт: "Мій чоловік поводиться зі мною грубо. Він взагалі перестав звертати увагу
на мої поради. Вважає, що я лізу не в свої справи. А я боюсь, що він вплутався в складну
ситуацію і все це погано закінчиться. Що мені робити? Як запобігти непоправному? "
Б) Клієнт: „Останнім часом мені дуже важко спілкуватися з дружиною. Вона каже, що
я пасивна і безініціативна людина, що життя проходить повз мене. А я справді не можу
ризикувати, бо боюся змін. Мені заважає моя обережність. Як перебороти лінощі і стати
активнішим? "
В) Клієнт: „Мій син (17 років) зовсім відбився від рук: не поважає і не спухає мене,
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
97
поводиться зухвало і все, що я кажу, сприймає упереджено, ніколи не каже, куди йде і що
робить. Як повернути контроль за ситуацією?"
Завдання 3. „Емпатійна відповідь".
Робота в „трійках" (консультант, клієнт, спостерігач). Рольова гра: "Консультативне
інтерв'ю".
1. Консультант з клієнтом проводять невеличку консультативну сесію (7-10 хв.).
2. Спостерігач фіксує кількість та якість емпатійних відповідей, по можливості
коротко записуючи їх.
3. Під час обговорення та зворотного зв'язку всі учасники „трійки" аналізують та
класифікують рефлексивні відповіді, відносячи до того чи іншого рівня.
4. Обмін ролями.
3.2.3. Відображення значень
Ми можемо мати і рай, і пекло в цьому світі.
Н.Пезешкіан
Не обмежуй дитину своїм власним досвідом, бо вона
народжена в інший час.
Давньоєврейське приспів'я
Ідентифікуючи психологічні проблеми людини, консультант здебільшого використовує
переповідання для апеляції до її думок, запитання і спостереження - для формування
враження про конкретні форми її поведінки, відображення почуттів - для зондування
переживань. Однак досягти змін чи трансформацій особистості не можна, змінюючи лише
одну з ланок "психологічного трикутника". Образно кажучи, потрібно повністю зсунути
„психологічний трикутник" - думки, почуття, поведінка - з місця. Точкою прикладення сил
для зсуву може стати психологічна категорія значень.
Рис. 6. Співвідношення між думками, почуттями, поведінкою і значенням (за А.Айві).
Значення - це психологічні конструкції, що лежать в основі організації досвіду людини, і
відіграють роль рушійних сил її поведінки. Значення виробляються людством і фіксуються в
поняттях. Суб'єктивне сприйняття значень включає їх в структуру свідомості особистості в
якості смислів. Значення групують думки і почуття в більш структуровані утворення:
цінності, переконання, малоусвідомлювані стимули до дій, смислотворчі процеси. Уважно
слухаючи клієнта, досить швидко можна зрозуміти, яким чином організовано його систему
значень, як розміщено пріоритети життєвих подій на внутрішній карті особистості.
Секрети ефективного консультанта
Людська особистість влаштована так, що в ній нічого не можна
змінити, не впливаючи на смисли. Тому консультація
„програє", якщо емоційні зрушення не спровокують змін в
смислотворенні. Резюмування трансформованих значень необхідний компонент консультативного процесу.
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
98
А.Айві вважає, що значення можна розпізнати, звертаючи увагу на слова та конструкти,
які описують цінності і позицію щодо важливих проблем і людей. Наприклад,
прислухаємося до фрази клієнтки: „По суті, я вже давно все роблю сама. Я все вмію, з усім
справляюсь. Чоловік самоусунувся, і я вже з цим змирилася - можу обійтись. Та все ж, коли
потрібно приймати якесь важливе рішення, мене такий жаль бере через те, що нема з ким
розділити відповідальність". Психологам давно відомо, що коли людина повідомляє про
сильні емоції або переживання, то за ними обов'язково приховується якийсь психологічний
комплекс. Можна лише гадати, за чим жалкує клієнтка: за тим, що чоловік не приділяє їй
уваги, чи вона не впевнена в своїх рішеннях, чи, можливо, щось третє, четверте... Очевидно
одне: ця ситуація для неї має значення настільки важливе, наскільки часто і сильно її
захоплюють емоції, котрі пов'язані з цим аспектом її життя. Тому зважаючи на те, що
значення можуть бути прихованими, а їх зміст часто неочевидний для самого клієнта,
корисно ставити запитання, що допомагають їх дослідити. Наприклад:
„Що це для вас значить?";
„Який смисл ви в це вкладаєте?";
„Які цінності лежать в основі ваших вчинків?";
„Чому це для вас важливо?";
"Чому?" (саме по собі, використане з увагою і можливо не один раз);
„Якими намірами ви керувалися, коли це робили?"
Ще один спосіб реагування: психолог може ризикнути і запропонувати те значення, яке
він вивів з контексту. Звичайно, воно може бути і досить прогресивним, і дещо завчасним,
однак якщо консультант влучить в ціль, то суттєво просуне бесіду. Так, наприклад, на
попередню фразу клієнтки психолог може відреагувати так: „Я відчуваю ваш біль, ваше
бажання звернути на себе його увагу, хоча б у такий спосіб."
Технічно відображення значень здійснюється так само, як і відображення почуттів: 1)
Початок з основи речення: "Ви вважаєте, що...", „Здається ви цінуєте...", „Один з принципів,
що лежить в основі ваших вчинків..", „Ваше ставлення до... чітко означене як..." тощо. 2)
Використання (повторення, акцентування, перепитування) власних слів клієнта, що
відображають аспекти значень - „рекурсія" (Фанч Ф., 1997а, с.114-116). 3) Більші періоди
переповідання, що відображають суть сказаного клієнтом з приводу яких-небудь значень; 4)
Заключна перевірка: "Це все?", "Це так?", "Чи правильно я вас розумію?" тощо. Всі описані
реакції повинні бути в системі координат сказаного клієнтом і не містити власних
інтерпретацій консультанта.
Секрети ефективного консультанта 1
Цінності і значення як „художнє" оформлення особистості найбільш уразливий і разом з тим інертний рівень досвіду. 3
одного боку, він є опорним для людини і вона часто захищає
його до „останнього", з іншого. - він весь час повинен
змінюватися, інакше спричинить зупинку в розвитку і
невротизацію.
Акцентування значень не такий вже й безневинний акт. Адже логічно пов'язані моменти
бесіди часто з очевидністю демонструють дещо несподівані для клієнта аспекти його
відчувань, такі, наприклад, як емоційне узалежнення та ін. Тому консультант серйозно
ризикує, передчасно відображаючи значення, до і сприйняття яких клієнт ще не готовий. З
іншого боку, певний ризик є виправданим, бо інакше клієнт не отримає тієї додаткової
інформації про себе, за якою й прийшов до психолога.
Крім того, потрібно зауважити, що коли значення має негативний відтінок, то немає
сенсу підтверджувати саме такий ракурс бачення ситуації. Більш конструктивним є
застосування рефреймування - пошуку позитивного значення в будь-якій ситуації (див.:
5.2.5). Наприклад, клієнтка, маючи щасливе сімейне життя, відмічає, що досі
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
99
захоплюється іншими чоловіками і прагне їм подобатись, зав'язувати стосунки, які мають
глибшу, ніж звичайно, інтимність. Відображаючи значення, жінка запитує у консультанта,
чи не означає це, що вона несвідомо готує „запасний аеродром" на той випадок, коли
раптом її чоловік закохається в іншу жінку. Підтвердити її здогад - це закріпити
малоусвідомлені страхи, які можуть зумовлюватися іншими причинами. Тому,
прояснивши ситуацію відносно підозр щодо ненадійності чоловіка, є сенс інтерпретувати
її підвищену закохуваність пристрасністю натури, темпераментними особливостями або
чимось іншим, що випливає з контексту роботи з цією людиною. В принципі психолог на
свій страх і ризик спонукає людину шукати нові значення та інтерпретації, однак у нього
повинно вистачити компетентності, щоб підкріплювати та пропонувати лише те, що буде
конструктивним для подальшого життя клієнта.
Секрети ефективного консультанта
Маючи один вибір, людина примітивізується, маючи два
альтернативних вибори - невротизується, маючи три і більше
почуває себе здоровою і компетентною, а необмежений вибір
заважає вибору і програмує ірреальність.
Аналіз представленого вище "психологічного трикутника" дозволяє робити перші
висновки та переходити до концентрування та інтерпретування матеріалу. Таким чином,
відображення значень вже саме по собі є кроком вперед, адже достеменно усвідомивши
свої особистісні смисли, клієнт скоріше зорієнтується, як потрібно діяти далі.
Секрети ефективного консультанта
Слова, що відображають почуття, репрезентують емоції щодо
поточної ситуації, слова, що репрезентують значення,
стосуються життя взагалі. Порівняйте, наприклад: „Ви були
дуже близькі з вашим чоловіком, і тепер вам сумно і самотньо",
„Здається, близькість з чоловіком давала вам те, що ви справді
хотіли".
Запитання для самоперевірки
Чому в консультативному процесі робиться акцент саме на роботу зі значеннями?
1.Яким чином відбувається дослідження значень у консультуванні?
2.Як формуються мікронавички відображення значень?
3. Яку роль відіграє позитивне переосмислення та відчуття потенційного ,,Я" клієнта
(РоджерсК., 1994, с. 120) в процесі трансформації значень?
Практикум
Завдання 1. „З'ясування значень".
Робота є групі. Учасники уявляють, що до них на. консультацію прийшла людина, яка
пережила якусь складну життєву ситуацію (наприклад, розлучення, смерть, засудження,
обман, поговір, втрату грошей та ін.), і намагаються записати 5-6 запитань чи реакцій,
які могли б бути корисними для з'ясування значення події. Далі спільно, в процесі групового
обговорення, аналізується і оцінюється доцільність знайдених варіантів та відбираються
кращі з та для загального користування.
Завдання 2. Тренування мікронавички відображення значень ".
Робота в „трійках"
"Консультативне інтерв'ю".
(консультант,
клієнт,
спостерігач).
Рольова
1. Консультант і клієнт проводять невеличку консультативну сесію (7-10 хв.).
2. Спостерігач фіксує кількість рефлексивних відповідей (особливо відображення
значень), по можливості коротко записуючи їх.
гра:
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
100
3. Під час обговорення та зворотного зв'язку всі троє аналізують та класифікують
рефлексивні відповіді, відносячи їх до того чи іншого рівня.
4. Обмін ролями.
Завдання 3. „Тренування навичок ведення психотерапевтичної бесіди."
Робота в ,,трійках"(консультант, клієнт, спостерігач). Рольова гра:
„Консультативне інтерв'ю ".
1. Консультант і клієнт проводять невеличку консультативну сесію (7-10 хв.) за таким
загальним планом дослідження проблеми:
•Чи могли б ви стисло викласти вашу конфліктну ситуацію? Ваші позитивні чи негативні
почуття до когось або чогось?
•Дослідження фактів: Чи могли б ви навести мені конкретний приклад ситуації, коли
витікав конфлікт? Що вони казали? Що виробили?
•Дослідження почуттів: Як ви себе почували, коли це трапилось? Які почуття або емоції
викликала у вас неприємна подія?
•
Дослідження значення: Що все це для вас означає? Який смисл це має для вас? Про що
свідчать ваші думки і почуття щодо цієї ситуації? Що відомо про вас як людину?
2. Спостерігач відмічає кількість виграшних та втрачених моментів, допущені
помилки.
3. Обмін ролями.
Наведені вище навички узагальнено можна назвати „навичками уважної поведінки"
або „навичками вислуховування". Як правило, вони використовуються на початку
інтерв'ю і мають на меті збір та обробку первинної інформації, хоча їх використання
доцільне і продуктивне протягом всієї консультативної зустрічі. Психологічне осмислення
інформації, яка збирається завдяки навичкам уважної поведінки, дозволяє консультанту
забезпечувати розвиток діалогу і прямо чи опосередковано підштовхувати клієнта до
нового ракурсу бачення його ситуації.
Встановлено, що деяким клієнтам для роботи достатньо лише навичок уваги. При
гарантії психотерапевтичного вислуховування вони успішно справляються з вирішенням
своїх проблем навіть тоді, коли консультант не дає порад, настанов чи інструкцій. Однак
використання тільки цього типу консультативних навичок може збільшувати тривалість
інтерв'ю і викликати перевтомлення. Тому в наступних розділах мова піде про прийоми та
техніки, що здатні прискорити процес особистісної трансформації.
Рекомендована література
Айві А. Цілеспрямоване інтерв'ювання і консультування. - К., 1998. Абрамова Г.С.
Психологическое консультирование: Теория и опит: -М.: Академия, 2000.
Бурнард Ф. Тренинг навиков консультирования. - СПб.: Питер, 2002.
Гордон Д. Терапевтические метафори (оказание помощи другим поередством зеркала).
- 1994.
Горин С.А, НЛП: Техники россыпью. -М., Изд-во «КСП+», 2001.
Гриндер Д., Бзндлер Р. Из лягушек в принци. - Воронеж: НПО „МОДЭК", 1993.
Гриндер Д., Бзндлер Р. Структура магіш. -М.: „КААС", 1995.
Джендлин Ю. Фокусирование: Новий психотерапевтический метод роботи с
переживаниями. - М.: Независимая фирма «Класс», 2000.
Джорж Р., Кристиани Т. Консультирование: теория и практика. М.: Эксмо, 2002.
Кочюнас Р, Основи психологического консультирования М., 1999. Котлер Дж., Браун Р.
Психотерапевтическое консультирование. — СПб.: Питер, 2001
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
101
Кулаков С.А. Основи психосоматики. - СПб. :Речь, 2003. Кзмерон-Бендлер Л.-К. С тех
пор от жили счастливо. -Воронеж:, 1993. Меновщиков В.Ю. Ввведение в
психологическое консультирование. - М.: Смисл, 1998
Меновщиков В.Ю. Психологическое консультирование: робота є кризисними и
проблемними ситуациями. - М.: Смисл, 2002.
Моховиков А.Н. Телефонное консультирование. —М.: Смисл, 2001.
Ллойд Л. Школьная магия. Гриндер М. Исправление школьного конвейєра. (С) Сергей
Горин, 1994.
Петрушин С.В. Мастерская психологического консультирования. -М., 2003.
Роджерс К.Р. Взгляд на психотерапію. Становление человека /Пер. с англ. - М.:
Издательская группа ,,Прогресс", „ Универс", 1994.
Стюарт В, Работа с образами и символами в психологическом консультировании.—
М.: Класс, 1998.
Фанч Ф. Преобразующие диалоги // Серия „Новейшая психология", Вип. 1. -К.: Никацентр, 1997а.
Фанч Ф. Путч преобразования. Общие модули процессинга // Серия „Новейшая
психология", Вип. 2. -К.: Ника-центр, 19976.
Фурман Б., Ахоло Т. Психотерапевтическое консультирование. Веседа, направленная
на решение. - СПб.: Речь, 2001.
Шнейдер Л.Б. Пособие по психологическому консультированию : Учебное пособие. —
М., 2003.
Зйдемиллер З.Г., Юстицкис В. Психология и психотерапия семьи. - .11.: Медицина, 1990.
Розділ 4. Засоби особистісної презентації та робота з ними
Те, що конституює мене як суб'єкта, - це моє запитання,...
я кажу про те, що було, лише в зв'язку з тим, що буде.
Ж. Лакан
4.1. Мовлення як інструмент психотерапевтичної допомоги
В рамках психологічної моделі дискурс розуміють як спосіб
мовленнєвого конструювання суб'єкта, повний і
всеохоплюючий репрезент його внутрішнього досвіду.
Н.Каліна
Завдяки навичкам уважної поведінки (активного слухання та спостереження за клієнтом)
консультант чує = сприймає = відчуває клієнта, опрацьовуючи його мовлення - він розуміє
його. Мовленнєва комунікація консультанта і клієнта є предметною основою
психотерапевтичної діяльності: "Корінним феноменом всіх видів психотерапій є дискурс мова, занурена в життя учасників терапевтичного процесу" (Н.Ф. Каліна, 1999, с.8).
Доцільні зміни в системі значень і особистісних смислів суб'єктивного досвіду клієнта
стають можливими завдяки створенню єдиного семіотичного простору, внутрішню і
зовнішню межу і структуру якого контролює терапевт. Тому, крім різниці у тезаурусі, змісті
метафор, конвенційних норм впливу тощо, кожен психотерапевтичний напрям має свій
унікальний спосіб вербального структурування комунікативного акту.
Майже всі психотерапевтичні напрями так чи інакше приділяли увагу роботі з мовою
клієнта, а, наприклад, структурний психоаналіз взагалі вибудовує психотерапевтичний
процес здебільшого на основі мовного аналізу словесних виразів клієнта. Ж. Лакан,
основоположник структурного психоаналізу, стверджує, що тільки лінгвістичний аналіз
мовлення і його механізмів може адекватно розкрити структуру несвідомих процесів
людини.
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
102
Аналіз формальної сторони мовлення має велике значення і для консультування. Тому
варто вивчати не тільки принципові положення щодо структури психотерапевтичного
дискурсу, які розроблялись у відомих концепціях (психоаналіз, гештальт-терапія та ін.), але
й дрібні технологічні прийоми, що дозволяють глибше розуміти те, про що розповідає
клієнт (нейро-лінгвістичне програмування).
„Мовлення - спосіб досягнення неврозу", - писав Ф. Перлз. Щоб не поглиблювати
деформацій клієнта, він постулював такі правила роботи;
1.Не використовувати в дискурсі слів, що заміщують реальних людей або ситуації.
(Уникати слова "це").
2.Говорити „Я", замість: „Ми", „Вони" і т. ін.
3.Замінити вислів "Я повинен" на - "Я хочу",
4. Не використовувати минулого і майбутнього часу у висловах, користуватись тільки
формами теперішнього часу.
5.Говорити про почуття, а не домислювати і фантазувати.
6.Щоб актуалізувати емоційні переживання, розповідаючи про когось,
використовувати прямі звертання до нього, тобто говорити з..., а не про... і т.д.
варто
Секрети ефективного консультанта
Упорядковуючи мовлення клієнта, консультант може
сподіватись на суттєві зміни в референції його суб'єктивної
картини світу.
Звичайно, найбільш суттєві індикатори унікальної особистості клієнта описуються
смисловими характеристиками його мовлення. В.Франкл взагалі вважав, що без цього
аспекту мова залишається псевдомовою, яка виражає лише настрій, і подібно до говоріння
шизофреніка, втрачає зв'язок з реальністю. Однак в нашому посібнику ми свідомо не
приділяємо уваги семантичній стороні мовлення в зв'язку з глобальністю та трудомісткістю
подібного завдання.
4.1.1. Поняття про метамодель комунікації6
Коли двоє розмовляють один з одним, щось насправді
відбувається.
Св. Клара
Щоб полегшити аналіз мовлення та формалізувати мовні конструкти, в НЛП творять про
метамодель мовлення. Префікс „мета..." в даному випадку означає те незмінне, що
характеризує формальну сторону мовленнєвого акту, на що можна спертися, аналізуючи
конкретне висловлювання. Метамодель створена для того, щоб навчити слухача, в нашому
випадку - консультанта, звертати увагу на форму комунікації партнера. Адже чітке
висловлювання тягне за собою чітке усвідомлення ситуації. Саме форма побудови фраз
дозволяє відзначити те, який порядок панує в суб'єктивному світі партнера, як він моделює
та контролює свою ситуацію.
Метамодель як набір засобів для створення кращої комунікації стимулює постановку певних
запитань на ті чи інші специфічні форми висловлювань партнера. З допомогою метамоделі
можна швидко встановити повноту та обмеження наданої інформації, а також процес
моделювання, який використовує співрозмовник. Однак це стає можливим тільки тоді, коли
консультант залишається в рамках зовнішнього сенсорного досвіду, тобто в метамоделі
клієнта, а не заповнює прогалини в мовленні клієнта уявленнями з власного досвіду.
Наприклад, коли клієнтка говорить: „Я не повернуся додому, бо мій чоловік мене ображає",
то нема сенсу залишати це так, як сказано, і домислювати, що відбувається, з власного
досвіду чи з контексту. Краще поставити запитання: „Що саме вас ображає?", „Як ображає?",
6
Параграф підготовлено на основі розробок Ф.Фанча, В.І. Ельмановича, семінарів К.Ковальонка в Києві
(2000-2001 рр.).
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
103
„Коли?", „Чим саме?", „Що сталося?", „Що заважає вам не ображатися?" та ін., і тоді
виявиться, наприклад, що образою для жінки стало не що інше, як те, що чоловік відмовився
купити їй дорогу шубу, а вона звикла до його безвідмовності.
Отже, потреба в реакціях на метамодель з'являється тоді, коли для розуміння партнера
консультант змушений спиратися на свій внутрішній досвід. З одного боку, це добре, бо
помічається прогалина в інформації, з іншого - погано, бо виникає спокуса швидко
заповнити її суб'єктивним досвідом. Практикуючись у використанні реакцій метамоделі,
варто блокувати процеси домислювання, тому що вони не стимулюють клієнта більш повно
усвідомити власні переживання.
Секрети ефективного консультанта
Клієнта варто слухати так, ніби нічого не знаєш про цей світ.
Добудовуючи інформацію з власної суб'єктивної реальності,
ми консультуємо, скоріше, себе, ніж його.
Мовлення людини лише приблизно відображає те, що вона насправді хоче передати.
Буває, що висловлене досить поверхово описує глибинну структуру, яка формується не
просто з набору слів, а, скоріше, з відчуттів, образів, ідей та ін. Тому моментів для
застосування метамоделі в комунікації більш, ніж достатньо, однак не всі вони варті уваги.
Часто те, що потребує поглиблення, має відчуватися інтуїтивно. Про необхідність
реагувати згідно метамоделі консультанту сигналізує відчуття, що в мові клієнта чогось не
вистачає або сказане ним не має смислу.
В противагу змісту, який може безліч разів змінюватися, форма подання інформації
формалізована настільки, що дозволяє дібрати мовну реакцію, котра сприятиме
відновленню більш повної картини. Для кожного пропуску чи спотворення мовлення є
свій спосіб, яким можна скористатися, щоб максимально зрозуміти партнера. Ці способи
упорядкування сказаного можна класифікувати в три великі групи:
1.Відновлення пропусків та заповнення прогалин.
2.Встановлення обмежень суб'єктивного простору партнера.
Виправлення семантично-помилкових формулювань.
4.1.2. Відновлення пропусків та заповнення прогалин у мовленні
Своєю реакцією терапевт впливає не тільки на те, що
клієнт вербально висловив, але й на процес сприйняття.
Ю.Джендлін
Повний і гарно сформований опис містить інформацію про те, що саме відбувається
(процес), хто це робить, коли і як. В ньому правильно визначено причини та обставини.
Крім того для потреб консультування чуже важливою є інформація про зв'язок мовлення
клієнта з його переживаннями. Однак мовлення людини часто відхиляється від повного
опису. Щоб відновити прогалини в зборі інформації використовується кілька способів
роботи з пропусками: - вилучення узагальнення
1. Вилучення,
Під категорію вилучень підпадають випадки, коли людина пропускає певні частини
речення, залишаючи щось недомовленим. Користуючись контекстом чи власним досвідом,
пересічний слухач самостійно реставрує прогалини, вкладаючи свої думки в уста
співрозмовника. Та консультант повинен не пропустити такі місця і максимально відновити
втрачене. Полегшити вирішення цього завдання допоможе конкретна схема роботи:
1.1. Прості вилучення, або післядієслівні пустоти - лінгвістичні і труктури, для яких
характерна відсутність інформації після дієслова про місце, час і учасників даного процесу.
Щоб відновити відсутній матеріал метамодель містить запитання :
„Що? чого? "
- Об'єкти
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
104
„Хто? кого? кому?" - Суб'єкти
„Коли?"
- Час
„Де?"
- Місце
Наприклад:
-Я не розумію. - Реакція: "Чого Ви не розумієте? ", „ Кого ви не розумієте? ", "Коли ви
відчули, що не розумієте? ", „А коли почали розуміти? ".
-Я боюсь. - Реакція: "Чого або кого Ви боїтесь?".
-Я хочу сказати. -Реакція: „Кому? ", „Що?", „Коли?", „Де? ", „В який спосіб? " та ін.
- Він мені не подобається. - Реакція: „ Що саме вам в ньому не подобається? "
У випадку вилучень за допомогою запитань "Що саме?", "Як саме?" можна
встановити репрезентативну систему, котру використовує клієнт. Наприклад: Я не розумію. Реакція: „Як саме ви не розумієте?" - Ну, мені неясно... (візуально).
1.2. „Неконкретні" прикметники - це слова, які вказують на значущі якості предмета
або суб'єкта неявно, без потрібної для розуміння конкретності. Порівняйте: „конкретні"
прикметники - синій, солодкий, квадратний та ін.; „неконкретні" - чудовий, смачний,
ефективний, достойний, вигідний. „Неконкретні" прикметники ніби запрошують до дискусії,
щоб виявити, які саме критерії, властивості, якості має на увазі співрозмовник. Запитання
метамоделі;
„Який? яка? яке конкретно?", „Який саме?"
Наприклад:
- Я пропоную йому кращий варіант. —Реакція: "Кращий чим?", „Кращий, ніж що?",
„Що ви маєте на увазі, коли говорите „кращий"?", „В чому переваги запропонованого
варіанту?".
-Я маю іншу точку зору. - Реакція: "Іншу - це яку конкретно?".
- Це невигідна пропозиція. - Реакція: "Невигідна - в чому? ", „Що значить невигідна?".
1.3. Пропуски в порівняннях - це вилучення прикметників і
прислівників, що формують порівняння. В зв'язку з пропуском не говориться про те, з чим
(або з ким) порівнюють, тобто вилучається інформація про підґрунтя порівняння, сутність
критерію та автора критерію, за яким проведено порівняння.
а) Підґрунтя порівняння. Якщо мета полягає в тому, щоб встановити з чим (ким)
здійснюється порівняння, то запитання такі:
„В порівнянні з чим? З ким?"
Наприклад:
- Він вважає себе розумнішим. - Реакція: „Розумнішим за кого? В чому? ".
- Звичайно, все було пристойно. -Реакція: „В порівнянні з чим?". „Пристойно - як?".
- Подруга діяла ефективніше. - Реакція: „Ефективніше за кого? Яким чином?".
б) Еталон. Якщо мета полягає в тому, щоб виявити еталон (критерії
порівняння, тобто основу для порівняння, запитання такі:
„На основі чого?"
„ За яким критерієм?"
„Що підтверджує сказане?"
Наприклад:
- Все закінчилося б краще, якби він там був. - Реакція: „Що дає вам право так
думати?".
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
-
105
Знання іноземної мови все вирішило. - Реакція: „ Чим підтверджується? ".
- Я потрапила в незручне становище. - Реакція: „Згідно з якими критерія;
ви так вважаєте? ", „За якими критеріями ви так оцінюєте своє становище? ".
в) Автор критерію. Якщо мета полягає в тому, щоб встановити авторсп того, хто
запропонував еталон, критерій, то запитання таке: „Чия це думка?"
Наприклад:
-В житті жінки більш практичні. - Реакція: „Хто це сказав? ".
-Мама любить дитину більше, ніж: тато. Реакція: „Хто це визначав? ". 2.
Узагальнення.
Втрата конкретності в консультуванні завжди загрожує тим, що консультативна бесіда
перетвориться на дискусію або гру в піддавки. Універсальні квантифікатори, або словаузагальнення, „розмивають" картину переживання, вносять відчуття безнадійності. Пошук
винятків, суперечностей та контрприкладів, звернення до конкретики розширюють
сприймання, збільшують можливості вибору.
2.1. Універсальні узагальнення - слова типу „все", „ніколи", кожен", „завжди", „увесь
час" тощо, які вказують на узагальнення. В метамоделі є кілька способів нівелювати
безвихідь, в яку заганяє себе людина при їх використанні. Так, наприклад:
а) можна нівелювати сказане, перебільшивши, поставивши під сумнів, підкреслюючи
інтонацією, додавши інший універсальний квантифікатор, перепитавши: „Все-все?",
„Ніколи-ніколи?". Такий поворот змушує людину шукати винятки, тобто відмовлятись від
узагальнення.
Наприклад:
-Всі жінки - егоїстки. - Реакція: „Всі-всі? ".
-Всім на мене наплювати ". - Реакція: „Всім - всім, справді? ".
-Я ніколи нічого не роблю правильно. - Реакція: „Ви абсолютно ніколи нічого не робите
правильно? ".
б) можна конкретизувати зроблене надузагальнення: "Хто конкретно?", „Що саме?".
Наприклад:
- Всі жінки - егоїстки. - Реакція: „Які конкретно жінки вчинили егоїстично?
Кого конкретно ви маєте на увазі? ".
- Всім на мене наплювати. - Реакція: „Назвіть для початку хоча б одну людину, котрій
дійсно на вас наплювати ".
в) можна знайти досвід, який буде суперечиш зробленому узагальненню, тобто навести
контрприклади. Як ігравило, такі приклади були або будуть в житті самої людини, або вона
знає реальні приклади інших людей з найближчого оточення, що заперечують сказане. В
метамоделі можна зреагувати так: „І ви хочете сказати, що у вашому житті не було випадку,
щоб ... (контрприклад)?",
"Знаєте, в моєму житті зустрічались ситуації... (контрприклад)", "А ви могли б уявити
собі, що... (контрприклад)?".
Наприклад:
- Всі жінки - егоїстки. - Реакція: „Невже ви не згадаєте хоча б одну жінку, яка б не
була б егоїсткою?", „Чи здатні ви уявити ситуацію, в якій жінка по відношенню до вас не
вела б себе егоїстично? ".
- Всім на мене наплювати. - Реакція: „Невже не було жодної людини, яка б
турбувалася про вас? „Якщо ви говорите про це з таким надривом, то, мабуть, ви до
себе не байдужі і вам на себе не наплювати ".
- Ви завжди підтримуєте протилежну позицію. - Реакція: „Я ЗАВЖДИ підтримую
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
106
протилежну позицію?".
г) можна запропонувати або створити досвід, який виходить за рамки узагальнення.
Наприклад, провокувати клієнта - зробити явно безпідставну пропозицію, довести сказане
до абсурду, збільшуючи або зменшуючи масштаби узагальнення, або просто перевести
все на жарт.
Наприклад:
-Всі жінки - егоїстки. - Реакція: „І ваша мама теж:?", „Я теж: жінка і тільки й
думаю про те, як вас використати у власних цілях? Чи не так? ".
-Всім на мене наплювати. - Реакція: „І мені в тому числі? Так? ", „ Тобто ви хочете
сказати, що втомились віддавати запльований одяг до хімчистки? ".
- Неможливо отримати те, чого я хочу. - Реакція: „А коли-небудь ви
отримували те, чого хотіли? ".
2.2. Універсальні посилання або втрачені референтні індекси - в мовленні немає
вказівки на те, до чого відноситься або кому належить сказане, вжиті слова-множини:
„неконкретні" іменники (наприклад, „чоловіки", „жінки", ,депутати", „люди" тощо) і
займенники („всі", „це", „вони", „ми" та ін.). Цей тип узагальнення обмежує модель світу
людини внаслідок відсутності деталей, необхідних для отримання свободи дії в ситуації.
Людина накопичує і узагальнює досвід так, що він не вкладається у відповідні рамки і не
проектується на майбутнє. 8 подібній ситуації корисно поставити, запитання: „Хто саме?",
„Що саме?", „Хто конкретно", "А ви хочете сказати, що у вашому житті, ніколи не було
випадку.. (контрприклад)", „ Знаєте в моєму житті був випадок... (контрприклад)", „ А ви
могли б уявити собі, що.. (контрприклад)?", „Тобто ви хочете сказати ... (справжнісінька
неправда або узагальнення доведене до абсурду)?"
Наприклад:
- Мене ніхто в світі не любить. - Реакція: "Хто саме вас не любить?", „І ви хочете
сказати, що у вашому житті, ніколи не було людини, яка б до вас ставилась з любов
'ю?... ".
- Вони вперті. - Реакція: „Хто саме впертий? ".
- Це важко. - Реакція: „Що саме в цьому вам важко? ", „Невже ви вважаєте це
найважчим з того, що вам доводилось робити в житті? ".
4.1.3. Визначення обмежень суб'єктивного простору клієнта
Мова - спосіб досягнення неврозу.
Ф. Перлз
Уважно слухаючи людину деякий час, можна помітити, як в її мові, ніби сигнальні прапорці,
виникають одні й ті ж мовленнєві конструкції, після яких думка тече по стандартному руслу
безвиході. В одних ці обмеження диктуються страхом проявити себе, у других - страхом
бути таким, як усі, тобто непоміченим, треті бояться стати нікому не потрібними, а четверті втратити свободу. В основному психологічні обмеження виражаються в занадто жорстких
судженнях і оцінках про світ, запозичених з батьківських настанов та моралі. Вони
заважають прислухатися до себе, бути гнучким та гармонійним тому, що відбувається
навколо. Серед обмежень, що яскраво проступають в мовленні, можна виділити
спотворення змісту, викликані: а) вільним використанням недеталізованої інформації; б)
перекрученням та вихолощенням змісту дієслів, що описують процеси; в) блокуванням
свободи вибору модальними операторами можливості та необхідності; г) викривленням та
непослідовністю причинно-наслідкових конструкцій. А саме:
1. ,Деконкретні" дієслова. Подібно до неконкретних" прикметників дієслова теж
можуть залишати слухача в невизначеності з приводу описаних переживань, бути
неконкретними". Так, наприклад, на мене нападають" можна сказати тоді, коли хтось просто
„косо поглянув" або ж коли дійсно погрожують зброєю, і відчуття при цьому будуть зовсім
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
107
різними. Тому прохання уточнити значення дієслова (вказати деталі процесу чи дії)
допомагає людині краще усвідомити свій досвід. Для того, щоб досягти повноти, можна
поставити запитання: "Як саме?" . Наприклад:
− Він нехтує мною, - Реакція: "Як саме він нехтує вами?".
− Вони ігнорують мене. - Реакція: "Як саме вони це роблять?".
− Дружина покладається на мене. - Реакція: „Що це означає?", „Як саме вона на вас
покладається? ".
− Діти змушують мене їх карати. - Реакція: "Як саме діти змушують вас їх карати?".
− Вона мене не любить. - Реакція: „Як саме вона вас не любить? ".
2. Номіналізація. За законами мовлення слова (дієслова), що зазначають процеси,
можуть переходити в іменники. Таким чином процес застигає, стає подією або річчю
(наприклад, любити - любов, вирішувати - рішення, домовитись - домовленість, договір та
ін.). Коли це трапляється, губиться можливість перебувати в процесі, збіднюється вибір.
Важливо повернути плинність, зв'язок з динамічними процесами життя.
Трансформація номіналізації допомагає чіткіше роздивитись те, що зараз начебто вважається
закінченим, не контролюється, а насправді є підконтрольним, і здатним змінюватися.
Номіналізацію легко відрізнити від інших іменників за кількома ознаками. По-перше,
вдаючись до візуалізації: пропонують уявляти так званий „возик Перлза", в який можна або
не можна покласти те, що означив даний іменник. Наприклад, у возик можна покласти кавун,
поставити фікус, посадити кішку або приятеля, але не можна покласти туди невдачу,
соромливість, клятву або відчай. Отже, номіналізацїї - це не речі, місця чи люди, а скоріше
абстракції, які, можна сказати, реально не існують. Воші - фікція, ілюзії того, хто про них
розповідає. По-друге, можна диференціювати номіналізацію, коли додати визначення „той,
що продовжується". Наприклад, „проблема, яка продовжується", „сумніви, що
продовжуються", „стосунки, які можна або не можна продовжити" - все це номіналізації, а
ось кішку, приятеля, жирафу „продовжити" неможливо.
Щоб внести процесуальність, потрібно номіналізацію вжити в дієслівній формі і
зреагувати запитанням, наприклад:
- Мені не вистачає впевненості. - Реакція: „А в чому вам необхідно впевнитися?",
-У них я не отримав визнання. - Реакція: "Що б ви хотіли, щоб вони визнали? ". -Я
своїх рішень не змінюю. - Реакція: "А що змушує вас вирішувати саме так? "
-Мені потрібна допомога. - Реакція: "Як би ви хотіли, щоб вам допомагали ? ". 3.
Вказівка на можливість. Часто клієнт скаржиться на обмеження,
які створює проблема, хоча насправді створює їх собі сам. Це легко помітити, вслухавшись
в мовлення людини. В ньому раз по раз звучать слова: „можу/не можу", „зміг би/не зміг би
зробити", „вийде/не вийде" та ін. Зазвичай, коли йдеться про дефіцит можливостей, не
вистачає інформації про причини. Питання, що допомагає встановити необхідне, звучить
так: „Що заважає?". Як правило, воно спрямовує людину в минуле на пошуки переживань,
які сформували ці обмеження. Наприклад: -Я не можу це зробити. - Реакція: „ Що вас
зупиняє? ". — У мене нічого не вийде. - Реакція: „ Чому у вас може нічого не вийти? ". - Я
не можу йому сказати правду. - Реакція: „Що заважає вам це зробити? ". 4. Вказівка на
необхідність. Дуже часто на консультації рефреном звучить: „ я повинен", „необхідно",
„важливо", „потрібно" тощо. Подібні установки свідчать про відсутність вибору.
Спотворення виникає тому, що не вказано точних причин та їх результатів, пропущені дані
про наслідки. Працюючи з такими установками, консультант прагне вивести людину за
рамки, в які вона сама себе поставила. Це можна зробити за допомогою питання „Що
станеться, якщо...?". Воно змушує клієнта зазирнути в майбутнє і уявити собі можливі
наслідки. Для встановлення повної картини можна модифікувати це запитання в кількох
площинах: „Що буде (станеться), якщо ви зробите це?" „Що буде, якщо ви не зробите це?"
„Чого не буде, якщо ви зробите це?" „Чого не буде, якщо ви не зробите це?"
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
108
Наприклад:
- Я повинен турбуватися про нього. - Реакція: „Що станеться, якщо ви будете
турбуватися про нього?", „Що станеться, якщо ви не зробите цього?", „ Чого не буде,
якщо ви будете турбуватися про нього? " „ Чого не буде, якщо ви не будете турбуватися
про нього? ".
5. Причина-наслідки - це мовленнєві структури, які жорстко пов'язують один досвід
(процес, об'єкт) з іншим і містять сполучення на зразок „викликати що-небудь", „робити
що-небудь", „призводити до чого-небудь", „тому що". їх узагальнена структура виглядає
так: X, тому що У (X існує, тому що до цього був У).
а) При помилкових поєднаннях потрібно визначити, чи обов'язково буде X, якщо буде не
У: Якщо У, то X? Наприклад:
- Запізнався на роботу, бо відводив дитину в садочок. -Реакція: „А чи будете ви вчасно
приходити на роботу, коли перестанете водити дитину в садочок?".
б) Щоб виправити подібну помилку, можна просто спитати:
- Запізнився на роботу, бо відводив дитину в садочок. - Реакція: „А чи справді
відвідування садочка пов'язане з твоєю пунктуальністю? "
в) Можна також дізнатися, яким був X, коли ще не було У:
- Запізнився на роботу, бо відводив дитину в садочок. - Реакція: „А до цього ти
запізнювався на роботу? ".
г) Поставити цей причинно-наслідковий зв'язок під сумнів. Це можна зробити, вводячи в
дві частини речення заперечну частку „не". Наприклад:
- Вона погана подруга, бо завжди відстоює лише свої інтереси. Реакція: „Якщо я не відстоюю свою думку, то я хороший (не поганий) товариш? ".
д) Розвінчати причинно-наслідковий зв'язок, змінивши його формат (зменшуючи або
збільшуючи). Наприклад:
-Він мене не поважає, бо завжди хоче, щоб його слово було зверху. - Реакція: .. Чи
завжди, коли ви хочете доказати своє, ви не поважаєте свого співрозмовника? ".
-Він мене не поважає, бо завжди хоче, щоб його слово було зверху. - Реакція: ., Чи
кожен, хто відстоює свою думку, є людиною, що не поважає інших? ".
-Він мене не поважає, бо завжди хоче, щоб його слово було зверху. - Реакція: „Чи
завжди, коли ви відстоюєте свої інтереси, ви мене не поважаєте? ".
6. Складні рівності. Це такі лінгвістичні моделі, в яких передбачається рівність різних
аспектів нашого досвіду. Наприклад, рівнозначними стають: те, що реально відбувається, і
те внутрішнє індивідуальне значення, яке ми йому присвоюємо. Таким чином приводиться
зв'язок не з досвідом, а з висновком. Структура складної рівності: Х=У. При помилкових
поєднаннях: якщо робиш X, це означає У,
Щоб виправити смислову помилку варто поставити під сумнів однозначність рівності.
Наприклад, „А коли ти робиш X, це значить У?" В такому разі фраза розвертається, щоб
включити того, хто стверджує, або їх авторитетних осіб.
- Ви запитуєте, значить, ви не знаєте відповіді? - Реакція: „ Чи завжди, коли ви
запитуєте, у вас теж нема відповіді? ".
7.
Критеріальні рівності. Ці лінгвістичні моделі об'єднують різні логічні рівні досвіду.
Їх структура така:
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
109
Помилково робиться висновок, що X, означає У. Ціль запитань метамоделі:
а) визначити, чи пов'язані X і У: „А як пов'язані X і У?". Наприклад:
- Якщо не прийшов вчасно на роботу, - значить, безвідповідальна людина. Реакція: "Чи насправді пов'язані безвідповідальність як стійка риса особистості з
запізненням на роботу?
б)поставити під сумнів однозначність рівності, розвернувши її, тобто замінивши вказівні
займенники в обох частинах речення (зміна адресата).
Наприклад:
- Якщо не прийшов вчасно на роботу, - значить, безвідповідальна людина. Реакція: „А коли ви запізнюєтесь, чи обов'язково це означає, що ви безвідповідальна
людина? ", „Хто так вважає? ".
- Не знаєш відповіді на питання - значить, некомпетентний. - Реакція: „А якщо вам
доводиться шукати відповідь на питання, то ви теж вважаєте себе некомпетентним?
Кажуть, правильно поставлене запитання – половина відповіді".
Як бачимо, до категорії спотворень належать випадки, де людина, користуючись
можливостями мовних трансформацій, міняє одну мовленнєву конструкцію на іншу або
просто презентує суб'єктивну інтерпретацію, що примітивізує, спотворює дійсність. Подібні
форми вказують на деформації в баченні об'єктивної реальності. Правильно реагуючи на
сказане, можна допомогти людині розширити, упорядкувати та збагатити свою модель
світу.
4.1.4. Семантично помилкові формулювання
Мова - напрочуд сильний засіб, але потрібно мати багато
розуму, щоб ним користуватись.
Гегель
Слово вбиває річ.
Ж.П.Сартр
В побуті люди досить вільно поводяться з мовними формулюваннями, особливо тими, котрі
стосуються психології інших людей. Вони ведуть себе так ніби знають, що думають чи
хочуть зробити інші, навіть коли ті, нічого про це не казали (гак зване читання думок), або
приписують іншим відповідальність за свої переживання. Наприклад: „Ти мене радуєш! ...
бісиш!" Однак рідко хто замислюється над тим, що більшість психологічних переживань в
мові формулюються з додаванням зворотної частки ,,-сь,-ся" - „соромлюся", „боюсь",
"дратуюсь" та ін. Ця частка приписує дію самій людині (наприклад, соромлю себе), однак ми
звикли чути і говорити „він мене радує", ,,вона мене дратує" і т.д., приписуючи
відповідальність за свої емоції іншим людям. Запам'ятовуючи такі конструкції змалечку, ми
формуємо звичку, на основі якої, у свою чергу, формується переконання про те, що хтось
керує наші і нашими емоціями, а ми нічого не можемо вдіяти. Така семантична помилка
суттєво спотворює життєву модель і призводить до безлічі непорозумінь. Акцентування
уваги на таких реченнях допомагає відтворити ті частини моделі, які спотворені і ведуть до
перекручень у досвіді. Позбувшись таких формулювань, клієнт краще відчуває свою волю та
відповідальність, отримує більшу свободу вибору, адже ці формулювання, визначаючи
ставлення, часто заважають виробляти інші способи взаємодії. Виділяють кілька типів
семантично помилкових форм:
-логіко-смислові неправильності;
-"читання думок";
-попередні судження;
-втрата суб'єкта.
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
110
1. Логіко-смислові неправильності. Спотворення зв'язку „причина-наслідок". Часто люди
виходять з того, що дія однієї людини може змусити іншу людину діяти певнім чином або
переживати певну емоцію. Посилаючись на своє передбачення, людина реагує так, ніби у неї
нема іншого вибору відносно цієї реакції. Якщо консультант не поділятиме таких установок,
то клієнту доведеться замислитись над запитанням, наскільки істинним є його передбачення
причинно-наслідкового характеру, і почати шукати інші можливості. Доцільно застосувати
реакцію, яка б дозволила розвести дії (до одного іменного адресата) і почуття (до другого):
"Як X викликає У'?". Наприклад:
-Його експерименти зі своєю зачіскою просто „дістали" мене. - Реакція: "
-Як ЙОГО зачіска може ТЕБЕ „дістати"?", „Як його зачіска заставляє тебе погано
почуватись? ".
-Вона порушує мої плани. - Реакція: "Як ВОНА може порушити ТВОЇ плани, коли ти сам
вибираєш, зважати чи не зважити тобі на її дії? ",
-Я розхвилювалася через те, що він прийшов пізно. - Реакція: "Яким чином моє запізнення
вивело ТЕБЕ з себе?".
2. Читання думок - передбачення, що одна людина може знати про те, що думає або відчуває
друга, без прямого повідомлення, тобто спосіб думати, користуючись ілюзіями, а не
інформацією. Звичайно, така установка суттєво заважає вибудовувати реальну картину світу.
Зустрічаючи таку реакцію, консультант може спитати: "Як саме ви дізнались, що X?" Це дає
можливість клієнту усвідомити і навіть взяти під сумнів положення, які до цього здавались
йому очевидними. Наприклад:
-Вона не турбується про мене. - Реакція: „Звідки ти це знаєш? ", „Які саме її дії дають
право тобі так думати?".
-Ви ж бачите, як я себе почуваю. - Реакція: "Як саме ви переконались, що я бачу, як ви себе
почуваєте?".
-Язнаю, що для нього краще. -Реакція: "Як саме ви дізнаєтесь про це?".
-Вона ніколи не думає про наслідки! Реакція: "Як саме ви дізнаєтесь, що вона ніколи не
думає про наслідки?".
3. Втрата суб'єкта відноситься до таких тверджень, які в устах мовця набувають форми
узагальнення про світ взагалі („незаперечна істина"), хоча сформовані лише на основі ним же
сформованої моделі конкретного досвіду. Як правило, це переконання, оцінки та судження.
Вони подаються без вказівки на те, хто це сказав чи хто так робить. Користуючись ними,
співрозмовник робить заручниками цих думок всіх, хто його слухає. Мета роботи
консультанта – надати людині можливість мати свої правила і переконання, а світу - право
діяти згідно зі своїми. Використання цієї форми інколи демонструє, що інша можливість
людині навіть в голову ніколи не приходила. Щоб виправити перекіс і відновити втраченого
суб'єкта дії (джерело, виконавець, авторитет), варто поставити запитання:„Хто гак сказав?
Чия це думка? Для кого це справедливо?".
Наприклад:
-Потрібно вчитися. -Реакція: „Хто так вважає?".
-Не можна відмежовуватися від рідних. - Реакція: „Кому не можна відмежовуватися від
рідних? ", „ У кого ви запозичили цей принцип?".
-Чоловіки повинні давати гроші жінкам. - Реакція: „Хто так вважає? ".
-Так робити не можна! - Реакція: "Кому не можна так робити?".
4. Попередні припущення, або так звані пресупозиції - це твердження, на яких
будується те, про що йдеться далі. Ми всі прагнемо до несуперечливого досвіду, тому й
створюємо такі логічні побудови, забуваючи інколи, що в їх основі лежать твердження
взяті „з повітря". Більшість людей, піддаючись впливу начебто правильних мовленнєвих
конструкцій, і не здогадуються, що ними маніпулюють. Цієї звички ми набуваємо ще в
дитинстві. Адже батьки, змушуючи дитину щось зробити найменш травматичним
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
111
способом, створюють їй ілюзію свободи вибору тим, що запитують: „Ти будеш їсти кашу
чи борщ? Чиститимеш зуби білою чи голубою зубною пастою? Одягнеш куртку чи теплу
кофту?" і т.д., зовсім не цікавлячись, чи дитина взагалі голодна, має намір чистити зуби чи
одягатись тепліше.
В мові попередні припущення виконують роль аксіом і бувають досить прихованими, щоб їх
помічати. Виділення пресупозицій є своєрідною гімнастикою для розуму. Це вміння
виробляється на основі функції диференціювання інформації, переданої співрозмовником в
мові і в контексті мовлення. Консультант, виявивши пресупозиції, має визначити, що за
ними стоїть, прояснюючи не стільки для себе, скільки для клієнта підвалини його
викривлених переконань. Типова реакція з метамоделі полягає в тому, щоб розпізнавати і
чутливо реагувати на всі частини речення і отримувати відповідь на кожну частину окремо.
Наприклад:
-Ви поділитесь враженнями сьогодні чи наступного разу. - Реакція: „ Поділюсь, як тільки
забажаю ".
-Ви представите ситуацію детально чи загалом? - Реакція: „І так, і так, якщо вирішу
представляти її взагалі".
-Я думаю, що скоро мій син перестане бути телепнем. -Реакція: „Ви вважаєте, що зараз
він поводить себе не кращим чином (як телепень)?".
Хоча консультант повинен помічати, що і де пропускається або спотворюється, однак нема
сенсу дискутувати з приводу всіх пропусків і викривлень. Використання питань метамоделі
можна вважати особливим мистецтвом, оскільки це скоріше формалізація інтуїтивної
поведінки, ніж Ідеалізація завчених правил. Практикуючи метамодель, варто бути
обережним, щоб не перетворювати консультацію на фарс.
Запитання для самоперевірки:
1.Що таке метамодель мовлення, що вона дає консультанту?
2.Які основні завдання розв'язуються при використанні метамоделі?
3.Які категорії метамоделі ви знаєте?
4.Як з точки зору метамоделі мовлення потрібно реагувати у випадку:
-наявності післядієслівних пустот?
-пропусків у порівняннях? — узагальнень? - спотворень?
-номіналізацій?
-вказівок на необхідність?
-вказівок на можливість?
-причинно-наслідкових зв'язків?
-семантично помилкових формулювань?
5. На які інтуїтивні відчуття потрібно зорієнтуватися, щоб ефективно
зреагувати запитаннями метамоделі?
Практикум
Завдання 1. „Диференціація формальної структури мовлення". 1. Учасники діляться на
групи по 9 чоловік. Один розповідає будь-яку історію зі свого життя. Решта отримують
картки з зазначенням категорії метамоделі, на яку вони повинні активно реагувати. В
картках вказано такі категорії:
вилучення;
-пропуск у порівняннях;
-узагальнення;
-спотворення;
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
112
-номіналізації;
-модальні оператори необхідності та можливості;
-викривлення причинно-наслідкових зв'язків;
-семантично помилкові формулювання.
Той, хто отримав картку, має стежити за розповіддю, не пропускаючи жодного
висловлювання, яке він має контролювати запитаннями метамоделі. Мовець за
бажанням звертає увагу на запитання або ігнорує їх і розповідає свою історію далі.
Потренувавши зазначену в картці реакцію, кожен учасник передає свою картку з
завданням сусідові зліва, отримує картку справа і далі реагує так, як вказано в новому
завданні. Час від часу хтось з кола займає місце розповідача, і вправа продовжується до
тих пір, поки всі не потренуються у вмінні реагувати на різноманітні категорії
метамоделі.
2.Провести гру: „Хто більше? ". Учасники придумують та записують якомога більше
номіналізацій, різного типу рівностей (причина-наслідок, складні рівності, критеріальні
рівності).
7. Розбити стандартну сторінку на сітку квадратів 7- 4, пронумерувати квадрати за
календарем і вписати в кожну клітинку якусь конкретну реакцію .метамоделі або
базових психотерапевтичних навичок, з якими учасники знайомились у попередньому
розділі. Домашнє завдання готове: на папері зафіксовано план тренування мікронавичок
консультування на місяць. Дивлячись у нього варто щодня нагадувати собі, яку реакцію
сьогодні потрібно тренувати в реальному житті: вдома, на роботі, на навчанні.
Завдання 2. „Формування вмінь працювати з мета моделлю мовлення".
Учасники працюють в „трійках": №1, №2, N5.3. Кожна група має набір карток, де
детально представлено всі вивчені категорії метамоделі (один тип реакцій на одній
картці). Двоє (№1 і №2) виступають співрозмовниками і ведуть бесіду на будь-яку
вибрану ними тему.
Третій (№3) стоїть за плечима одного із співрозмовників (нехай це буде №1) і так,
щоб його підопічний не бачив, показує картку його
співрозмовнику (№2).
Співрозмовник (№2) зобов'язаний зреагувати на картку і вставити в розмову
відповідну репліку, яка б відображала дану категоріюметамоделі.
Співрозмовник (№1), помічаючи мовну структуру, парирує її відповідним запитанням,
і розмова продовжується.
Учасник №3 демонструє наступну картку учаснику №2. Все повторюється до тих
пір, поки всі картки не будуть прес)'явлені.
№3 „про себе" відмічає, скільки і яких реакцій пропустив МІ.
Коли всі картки використано, учасники обговорюють свої враження, міняються
ролями, і вправа повторюється.
Рекомендована література:
Роберт Дилтс. Изменение убеждений с помощью НЛП. -М, 1997.
Калина Н.Ф. Лингвистическая психотерапия. - К: «Ваклер», 1999.
Кзмерон-Бзндлер Л.-К. Стехпоронижили ечастливо. -Воронеж, 1993.
Фанч Ф. Преобразующие диалоги // Серия „Новейшая психология", Вып. 1. -К: Никацентр, 1997а.
Фанч Ф. Пуши преобразования. Общие модули процессинга // Серия „Новейшая
психология", Вып. 2. —К.: Ника-центр, 19976.
Зльманович В. И. Нейро-лингвистическое программирование (методическое пособие для
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
113
начинаюищх). Часть 1. Терапия. - СПб„ 1994.
4.2. Мова тілесного симптому
Симптом - таємне послання самому собі, що може бути
розшифровано.
Ж. Лакан
Симптоми передаються, як і концепції.
Н. Пезешкіан
Варто докладніше пояснити, чому фізична симптоматика (симптоми, нездужання, хвороби)
має таке важливе значення для психолога. Справа в тому, що хвороби, як свідчать
дослідження в галузі психосоматики7, є стратегічною відповіддю організму на потребу
суб'єкта. Це своєрідне продовження комунікації між людиною і світом, до якого вона
намагається пристосуватися. А.Менегетті пише, що навіть коли „свідомість не відає, тіло
віщує". Причому спочатку пізнає світ серце, рука, шлунок, шкіра, печінка, а потім мозок чи
розум. Видаючи результат після свідомої обробки сприйнятого, людина припускається
грубих помилок, бо не бере до уваги всю інформацію. Адже, в обхід звичних каналів
сприйняття, часто ноги „бачать", а руки „знають", та й психологічна інтуїція краще
спрацьовує на дотик, ніж через зір чи слух. Інформація правої півкулі, як зазначалося вище, є
більш надійною, ніж лівопівкульна. Тому тіло не може брехати чи пересмикувати
інформацію, щоб вона виглядала прийнятнішою, так, як це робить Его людини.
Влаштуватися відповідно до своїх глибинних потреб людині досить складно, адже глибинна
інтенціональність рідко лежить на поверхні свідомості. Не прислухаючись до власного єства,
мало усвідомлюючи свої істинні орієнтири, людина робить дуже багато помилок, прагне і
досягає того, що потрібно не стільки їй як суб'єкту життя, скільки соціуму від неї. Стиль
поведінки такої людини в очах інших людей може виглядати досить буденно, нейтрально,
однак в розрізі знання біологічних законів виявляє себе руйнівним, дезорганізуючим чином.
Так, наприклад, людина, яка почувається ображеною, приниженою чи потерпаючою від
безрезультатності своїх старань, індукує на такі переживання дуже багато енергії, яка не має
зовнішнього виходу. В такий спосіб людина, сама того не помічаючи, інтровертує багато
надлишкової енергії. А споконвічне призначення енергії в природі полягає в тому, щоб щось
створювати або руйнувати. Залишаючись у внутрішній структурі психіки, зайва енергія
шукає розрядки і започаткує збої нормального функціонування, або ж спровокує
новоутворення, тобто неоплазію (пухлини).
Описані механізми розширюють комунікативні можливості людини, додають виразності її
спілкуванню зі світом. До усвідомленої комунікації долучається процес „промовляння
тілом". Тіло „говорить" мовою власної деформації. Сприймаючи іншу людину, можна
помітити риси специфічної тілесної маски, яка з'являється в результаті конкретних
трансформацій її тілобудови (диспропорційність, згорбленість, зайва вага, худорлявість та
ін.), або ж промовисті особливості експресії і міміки (втягування голови в плечі, характерні
жести та пози, хода з вистрибом, дитяча беззахисність на обличчі дорослої людини тощо).
Ставши прерогативою несвідомої психіки, приховані інтенції виражаються в символічній
мові хворобливого симптому. Симптоматика може мати непостійний або хронічний
характер (наприклад, симптоми головного болю, відчуття перенапруги, лінощів, утоми й ін.).
Коли симптоми зливаються в патологічні синдроми, людина хворіє, і її хвороби символічно
повідомляють" про те, чого не змогло донести світу її словесно-логічне "Я".
Секрети ефективного консультанта
Пристосовуючись до світу організм людини найчастіше
використовує символічну мову конкретних збоїв в
7
Психосоматика - науковий напрямок, який встановлює взаємодію між психікою і тілесними функціями
(матерією і духом), досліджує, як психологічні переживання впливають на функції організму та провокують ті
чи інші хвороби. Під терміном «психосоматика» розуміють ряд феноменів, які відображають синхронність
психологічного і тілесного, множинну взаємодію психічної причинності та її органічного відповідника.
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
114
функціонуванні органів чи їх різноманітні морфологічні
порушення.
„Вслухаючись" в мову певного органу чи його дисфункції, можна збагнути досить багато.
Так, у випадку конверсійних психосоматозів хворий орган, на рівні якого найгостріше
виражено проблему, формує майже пряму підказку. Наприклад, втрата голосу напередодні
відповідального виступу - як прояв страху публічності, «жіночі» хвороби - як спроба
звернути увагу на сексуальну дисгармонію або зневажену жіночність, помилкова (уявна)
вагітність - як гостра потреба материнства і т. ін. Однак навіть у випадку неконверсійних
психосоматозів, що супроводжуються, за термінологією психосоматиків, „мовчанням
симптому" (хвороба є, але нема прямих підказок), аналіз захворювання в площині
характеристик людини та її особистісної історії, дослідження процесу виникнення хвороби
можуть мати високу інформативну виразність. Так. наприклад, працюючи з онкохворими,
психологи на 15% збільшують вірогідність їх одужання, коли правильно ідентифікують
події, що передували самому захворюванню. Секрет полягає у тому, що ракова пухлина
починає свій ріст при різкому зниженні імунного захисту в зв'язку зі стресовим
переживанням, яке особистість не зуміла асимілювати. Достатньо, заручившись згодою
клієнта на виживання та співпрацю, відтворити те, шо свого часу він не зміг прийняти,
допомогти йому усвідомити проблему та кардинально змінити власні погляди, цінності та
відчуття з цього конкретного приводу (або й життя взагалі), як організм вишукує потенції
для зцілення.
Крім тілесних і хворобливих симптомів, психолог може брати на замітку фактор
дистонічного стану суб'єкта - нервозність, підвищену чутливість до того, що пов'язано з його
особою, постійну турботу і тривогу стосовно своїх симптомів, а також гаряче бажання
втягнути у свої проблеми інших людей. Помітне занепокоєння та прогрес напруженоманіакального стану, як вважає А.Менегетті, теж є ознакою недостатньої адаптаційної
здатності людини і може бути інформативно інтерпретований.
Таким чином, за допомогою хвороби людина компенсує свою психологічну
некомпетентність, або отримує вторинну вигоду в тій ситуації, яка є для неї безвихідною.
Під час консультативної бесіди з клієнтом майже завжди є моменти, коли мова так чи
інакше заходить про характер фізичних відчуттів, що супроводжують психологічні
переживання, або торкається згадок про пережиту чи актуальну хворобливість, і знайомому
з теорією психосоматичних розладів психологу не так вже й важко проінтерпретувати для
себе "символічну мову" тіла клієнта. Цей матеріал може залишатись для внутрішнього
професійного використання або стати предметом консультативної роботи з клієнтом.
Секрети ефективного консультанта
На деякий час психосоматичні порушення урівноважують
людину з її ситуацією і будь-яке втручання в цю систему
приводить до її розбалансування.
Маючи знання з психосоматики, психолог не тільки точніше „зчитує" сутність
конверсійних процесів (як формувалося відхилення), але й набагато глибше розуміє
приховані аспекти проявленої проблематики. Адже більшість психосоматичних феноменів
провокуються несвідомим. Вони утворюються для того, щоб підтримати людину в її
ситуації, тобто
клієнт на даний час може бути не готовий до того, щоб розв'язувати власні проблеми поіншому. Йому важко перейти на іншу, більш оптимальну стратегію, у нього нема досвіду
або особистісної сили подивитись „правді в очі", він не має власної інтенції до змін. В такій
ситуації, коли прогноз щодо перспективи змін є малоймовірним, етичніше не руйнувати
завчасно те, що поки що функціонує.
Якщо незадовільне фізичне самопочуття послужило прямим приводом звернення до
психолога, то тут розмови про зв'язок фізичного і психічного здоров'я просто не уникнути.
Психокорекційна допомога щодо розв'язання проблем клієнта в цій ситуації полягає у
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
115
вмінні прочитати підтекст психосоматичного симптому і довести сутність прихованої
психологічної проблематики до свідомості людини.
Як відомо, розвиток психосоматичних розладів людини може бути спровокований:
1)
переживанням певних психологічних станів, які раптово сильно або хронічно
захоплюють особистість. Психологи-практики говорять про саногенне (оздоровлююче) і
патогенне мислення. До патогенного мислення належать переживання образи, вини,
заздрощів, ревнощів, гніву, ненависті, злості, роздратування та ін.;
2)
психологічною некомпетентністю особистості, що полягає у невмінні усвідомити,
висловити та переробити ці патогенні почуття;
3)
наявністю в особистісному профілі певних характеріологічних рис та якостей, що
створюють основу патогенних кіл мислення ("коронарна", "алергічна", "гіпертонічна",
"ревматоїдна" та ін. особистість);
4)
неконструктивним психологічним захистом, який на сучасному етапі призводить до
негнучких психологічних обмежень та загострення внутрішніх особистісних конфліктів;
5)
наявністю "вторинної вигоди", яку несе хвороба, та ін.
Тому консультативну розмову з психосоматиком можна побудувати приблизно так:
Створити довірчий контакт.
1.Вислухати скарги, поставити запитання, які допомагають зрозуміти сутність проблем
людини. Наприклад, "Що відбувається в вашому житті, що змінилося, стало іншим? Що
вас непокоїть, викликає вашу стурбованість, завдає клопотів? Що тривожить або нервує?
До чого ви останнім часом дуже чутливі? З ким (чим) складаються напружені стосунки
вдома, на роботі, в особистому житті?" Впродовж розмови фіксувати комплекс
психологічних, генетичних і соціальних факторів, які ведуть людину до руйнування.
2.Допомогти виявити та усвідомити, наскільки це можливо, приховані чи замасковані
афективні переживання та почуття (страхи, тривоги, напруження, фрустрації, хронічні
дисгармонійні стосунки, конфлікти, психологічні дискомфорте, "вторинну вигоду" та
ін.), їх вплив на фізичне самопочуття та здоров'я.
4.При потребі надати можливість людині "відреагувати" притлумлеш почуття та
переживання (для психосоматиків це, як правило, довготривале стримування та
приглушення ворожості, агресії, люті, роздратованості та ін.)
5.Працювати з "емоційною безграмотністю" та алекситимією психосоматика. Вчити
розуміти "символічну мову" хвороби ("Чому саме ця, а не інша хвороба? Чому саме
зараз? Що саме пробує "сказати" мені моє тіло в такий спосіб? Що потрібно зробити,
щоб виразити те ж саме інакше?"), вербалізувати та рефлексувати ті переживання та
емоційні стани, котрі піддаються конструктивній зміні.
6.Спільно з клієнтом розробити стратегії подолання негативних психологічних станів,
окреслити можливі зміни поведінкових патернів, патогенних кругів мислення і хоча б
деяких рис психосоматичного особистісного профілю.
7. Віднайти та розкрити психологічні ресурси людини.
8. Забезпечувати клієнту розуміння та психологічну підтримку протягом всієї бесіди.
Звичайно, за доцільною реакцією психолога на кожному з цих етапів має стояти глибоке
розуміння причин, що провокують високу хворобливість. Серед них можуть бути як суто
соціальні (наприклад, об'єктивні деформації суспільного буття та хронічне потерпання від
соціальної "несправедливості"), так і соціопсихологічні - наприклад, не володіння
базовими життєвими вміннями створювати для себе комфортні умови існування в
спільноті, важка адаптація до нових умов навчання чи роботи, а також суто психологічні,
які провокуються внутрішніми дисгармоніями особистості.
Запитання для самоперевірки
1.В чому сутність саногенного і патогенного мислення? Які чинники впливають на їх
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
116
формування?
2.Чому фізичні негаразди можуть бути показниками психологічних проблем? Назвіть
основні психологічні чинники, що їх провокують.
3.Що таке психосоматика? Які хвороби називаються психосоматичними? Що таке
конверсія?
4.Яким чином потрібно будувати діалог з психосоматиком? Зазначте етапи такого
діалогу.
5. Які психологічні прийоми варто використовувати в роботі з иодьми, схильними до
психосоматичних розладів?
Рекомендована література:
1. Бройтигам В., Кристиан П., Рад М. Психосоматическая медицина. -М., 1999.
2.
Браун Дж. Психология Фрейда и постфрейдисты І Психосоматический подход. -М;
К., 1997.
3.
Васьківська С.В. Психосоматичний симптом як складова частина нетестової
психологічної діагностики II Час молоді: Інформ.-методич. бюлетень. - 1998. -№ 6. - С.
51-56.
4 Васьківська С.В. Психосоматичний симптом як складова частина нетестової
психологічної діагностики. Част. 2: Соматичні симптоми як індикатори психологічних
проблем /І Час молоді: Інформ.-методич. бюлетень. - 1999. -И1.-С. 29-35.
5.
Васьковская С.В. Соматические симптоми как индикатори психологгических
проблем І!Журнал практического психолога. -1999. —№ 1. - С. 44—51.
Грабская И.А, Психосоматическая проблема в ракурсе анализа символической функции /І
Вісник Київського університету. - Серія "Психологія". - 1998. - С. 34-43.
Исаев Д.Н. Псіаосоматическая медицина детского возраста. - СПб., 1996.
8.
Кулаков С.А. Основи психосоматики. - СПб.: «Речь», 2003.
9.
Лоузн А. Психология тела (Телесноориентированный биознергетический анализ). М., 1997.
10.
Психосоматика: Взаимосвязь психики и здоровья. Хрестоматия / Сост. Сельченок К.
В. - Минск, 1999. -С. 42 - 69.
11.
Хей Л. Исцели свою жизнь. - М.,1994.
4.3. Активізація несвідомих процесів
За жорстокою іронією, людина починає змінювати
реальність, в якій існує, саме в той день, час і хвилину, коли
вона перестає безперервно на неї реагувати.
Д.Кехо
Хоча консультант і не ставить перед собою завдання глибокого психотерапевтичного
впливу, однак він не може обійтись без того, щоб не апелювати до несвідомої частини
психіки людини. Апелювання до раціональної свідомої частини психіки може не дати
результатів, адже в консультацію приходять досить освічені люди, які раціонально вже все
зважили, однак це їх не задовольнило. Для прийняття рішення їм не вистачає інформації, яку
зони самі знайти не можуть. Саме такою підказкою може стати знання, добуте з області
несвідомого.
Поняттям „несвідоме" в психології позначають сукупність психічних утворень, процесів та
механізмів, функціонування і вплив яких суб'єкт не усвідомлює. З.Фрейд вперше відзначив
факт, що багато людських дій та вчинків, які, на перший погляд, здаються випадковими,
насправді обумовлені
глибинними мотивами і комплексами, які можна при потребі простежити. Несвідоме
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
117
проявляється в архаїчному мисленні, автоматизмах, паніці, гіпнозі, субсенсорному
сприйнятті, інтуїції, у невротичних діях, в збоях діяльності та продуктах творчості тощо.
Воно проривається в свідомість завдяки сновидінням, афектам, невідповідним або
нерозмірним (диспропорційним) поведінковим реакціям, потягам га вчинкам, які людина не
може пояснити,
Секрети ефективного консультанта
Комунікація з несвідомим - однонаправлена, тобто несвідоме
надсилає вісточки свідомості. Зворотного шляху не існує.
В зв'язку з тим, що вісточку з несвідомого ми одержуємо не прямо, а лише завдяки явищам,
що відбуваються з його подачі (так звані „слідові явища", симптоматичні прояви або
„подарунки" несвідомого у вигляді зашифрованих образів і символів), вплив на нього є дуже
проблематичним і стає можливим до деякої міри лише в обхід свідомих процесів.
Несвідомого можна торкнутися при допомозі спеціальних технік. Таку можливість дають
змінені стани свідомості. Образні навіювання можуть досягати певних пластів несвідомого
(воно - багаторівневе) і спричиняти зміни, які в майбутньому можуть позитивно позначитися
на свідомій організації життя людини (див.: 4.4).
Несвідома психіка має свої особливості та закономірності. В ній ще багато нерозгаданого і
таємничого. Наприклад, несвідоме не має не тільки логічних, але й часових та просторових
обмежень, тобто всі елементи несвідомого душевного життя існують в одному просторі
одночасно для них; нема ні минулого, ні майбутнього, все в теперішньому; присутні безліч
варіантів та можливостей будь-яких подій чи ситуацій. Певна інформація, навіть та, яка
стосується перспективи розвитку ситуації, може бути отримана людиною з несвідомого
шляхом інсайту або прозріння. В такі хвилини виникає враження, що щось ,,клацнуло" і все
тут же стає на свої місця: проблема, яка мучила, розв'язана. Подібний інсайт моментально
знімає напруження, формує відчуття остаточності та завершеності.
Щоб створити на консультації обстановку активізації несвідомого, С.В.Петрушин пропонує
так званий „об'ємний підхід". Він вважає, що консультант повсякчас повинен вільно
оперувати всім викладеним клієнтом матеріалом, тобто включати у кожний момент
спілкування факти, питати, деталі в будь-якій послідовності. Це надає можливість тримати
весь об'єм матеріалу в активній формі, що сприяє трансформаціям в сфері несвідомого.
Наступною характерною особливістю згідно з принципом полярності К.ІОнга є те, що
свідоме і несвідоме односторонньо спрямовані і взаємно комплементарні. Таким чином,
помічаючи сильні тенденції в свідомості, ми автоматично повинні передбачати відповідні
протилежні тенденції в несвідомому, які можуть спричинити деструкцію. Наприклад, якщо
свідома установка суб'єкта раціональна, то його несвідома установка буде ірраціональною, і
навпаки. Внаслідок цього зовнішньо раціональні (свідома установка) чоловіки часто
бувають захоплені ірраціональним почуттям безрозсудного кохання (несвідома установка),
а зовнішньо ірраціональні жінки (свідома установка) несподівано вигідно і зручно для себе
виходять заміж (несвідома установка). Формування гармонійного протистояння передбачає
взаємну компенсацію установок свідомого і несвідомого, що позитивно відображається на
рівні психічного здоров'я людини.
Крім інтеграції особистості, несвідоме забезпечує необхідний рівень енергії життя.
Мотивація, що збігається з напрямком внутрішніх інтенцій щедро підживлюється емоціями,
котрі тримають людину в тонусі, створюють потрібний фон для формування потягів,
інтересів, інсайтів, гарантують відчуття задоволення та щастя. Ігнорування несвідомої сфери
веде до того, що накопичена енергія несвідомого врешті-решт проривається в свідомість і
пригнічує її. Тому так важливо помічати матеріал несвідомого, переробляти його,
розширюючи свідомість і згладжуючи конфлікт по різному спрямованих тенденцій.
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
118
Секрети ефективного консультанта
Найбільш інформативною при „читанні" послань несвідомого
є робота з емоціями, які їх супроводжують. Вони - опори
мосту, що з'єднує свідоме та несвідоме.
Центральною структурою несвідомого, на думку багатьох авторів є комплекси. Комплекс це система психічних елементів (думок, стосунків, переживань) індивідуального і
колективного несвідомого, які об'єднані афективним зв'язком (комплекс неповноцінності,
комплекс влади, материнський комплекс та ін.). В індивідуальній психіці комплекс
формується навколо ядра - сильного переживання, започаткованого в ситуації високо
травмуючого впливу, що обростає думками і емоціями, які тематично відповідають ядру і
свого часу були витіснені свідомістю. Виділити комплекси можна на основі спостережень за
перебігом емоційних, афективних та поведінкових реакції, типовими симптомами "маски" та
„тіні" (К.Юнг).
Секрети ефективного консультанта
Психологічна робота ефективна лише тоді, коли відбувається
корекція і "тіні", і "персони" (К.Юнг).
Корекція комплексів потребує цілісного підходу. Усування окремих симптомів нічого не дає,
бо, усунувши один симптом, отримаємо нові, оскільки першопричина, тобто комплекс
продовжує існувати і має ту ж саму руйнівну дію. Щоб коригувати ці негативні напруження,
потрібно визначити та добути з несвідомого емоційно заряджений "комплекс",
переусвідомити його, змінити його емоційний знак та спрямування. Тобто метою роботи
консультанта є усунення не симптому, а того афекту, який лежить в основі комплексу (див.:
4.5). Сповідуючи таку установку К.Юнг не підтримав поглядів З.Фрейда, який не визнавав
центральної ролі афекту в терапевтичній роботі, а спирався переважно на мисленнєвоаналітичну діяльність клієнта.
Завдяки свідомій установці на переробку несвідомого матеріалу формується більш стійка
індивідуальність. Реалізація компенсаторної функції несвідомого по відношенню до
свідомого, творчий синтез свідомого і несвідомого змісту, тобто поєднання протилежностей
виводить свідомість на рівень трансцендентного. Адже, за словами К.Юнга „архетип,
наближений до свідомості, завдяки дослідженню несвідомого влаштовує індивіду очну
ставку з безоднею суперечливої людської природи, і йому стає доступним безпосереднє
переживання світла і темряви, Христа і чорта" (К. Юнг, 1991, с.249). Без переживання цієї
суперечності, примирення з вічною дуальністю світобудови нема досвіду цілісності.
Тримати зв'язок з несвідомим потрібно ще й для того, щоб запобігти катастрофічним
наслідкам неконтрольованого прориву енергії несвідомого в свідоме життя людини.
Особливо це стосується громадян країн з високим рівнем цивілізованості. Вони все більше
відриваються від свого несвідомого. У народів, що знаходяться на примітивній стадії
розвитку, стосунки свідомого і несвідомого більш гармонійні, бо несвідоме спонтанно
проривається в свідомість, несучи свої послання та розряджаючись одночасно. А там, де
воно пригнічується, слабшає його компенсаторна дія на свідомі установки. Вони можуть
навіть підсилюватися, що теж погано, бо це призводить до диспропорцій психічного життя,
Іноді, по мірі накопичення напруження в несвідомому, коли його імпульси не
контролюються, несвідомі установки можуть утвердитись настільки, що відіграватимуть
домінуючу роль в житті людини. Так виникають не тільки індивідуальні розлади психіки, але
й масові психози.
Отже, як переважання несвідомої установки та ігнорування свідомості, так і гіпертрофування
свідомої установки веде до втрати індивідуальності і розчинення її у колективній психіці.
При цьому момент „приростання персони" є не менш руйнівним для особистості, ніж
поглинання архетипом. Прив'язування своїх життєвих смислів до реалій соціальних ролей та
статусів роблять особистість занадто уразливою, тому що світ не дає жодних гарантій
безпеки: він весь час у русі. Стійкість особистості в гармидері подій, стосунків та
психологічних втрат може гарантувати тільки внутрішня опора, яку вона виробляє,
приводячи в гармонію протистояння зовнішнього і внутрішнього, свідомого і несвідомого.
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
119
Запитання для самоперевірки
1. Яку роль в саморегуляції особистості відіграють несвідомі процеси психіки?
2. Які характеристики функціонування несвідомого потрібно брати до уваги у
консультативній роботі?
3.Що таке комплекс та які умови його коригування?
4.Які наслідки має ігнорування несвідомої сфери в житті людини?
Рекомендована література
Кехо Дж. Подсознание может все! — М, 2002.
Миллс Дж., Кроули Р. Терапевтические метафори для детей и "внутреннегоребенка". —
М,: Класс, 1996.
Фрейд 3. Психология бессознательного: Сб. произведєний: -М, 1989. Фрейд 3. "Я" и
"Оно": Трудиразныхлет. В 2-х кн. - Тбилиси, 1991. ЮнгК. Г. Архетип и символ. -М.:
Ренессанс, 1991.
4.4. Робота з образом і символом
Не приєднуючись до міфу клієнта, важко ] очікувати
суттєвої і, головне, надійної допомоги йому.
В.Ельманович
Несвідоме проривається у свідомість не так вже й рідко. Вночі ми бачимо сни, які 3.Фрейд
назвав „королівською дорогою" у несвідоме. День тримає нас у хвилях емоційного життя,
яке не тільки сторонні люди, але й господар емоцій чітко пояснити не в змозі. Людина
справді не може зрозуміти багато дечого зі свого життя. Часто вона відмахується коротким
„Так сталося", спихаючи все на випадок. Однак уважно підбираючи та аналізуючи цей
матеріал, ми можемо прочитати та розшифрувати деякі послання свого несвідомого.
Допомагаючи клієнту, консультант цілком свідомо вибирає стратегію роботи на
раціональному, емоційному чи несвідомому рівнях психіки. При інтервенції в несвідому
сферу він використовує цілий ряд методів, таких, наприклад, як трансові техніки, метод
активної імажинації, вільних фантазій, візуалізацію, медитацію, символдраму, тлумачення
сновидінь, роботу з образом та символом, терапевтичною метафорою та багато ін. Всі ці
техніки тією чи іншою мірою спираються на образне мислення людини8.
Секрети ефективного консультанта
Чим краще ми розвинули здатність представляти образи, тим
легше нам вдається встановити контакт з нашим несвідомим.
Робота з образами, а відтак - з емоціями і відчуттями, суттєво відрізняється від
інтелектуальних побудов. Вона забезпечується роботою правої півкулі, яка більше
відповідає за емоційну і образну сторони мислення. М.Еріксон висунув гіпотезу, що
оскільки прояв симптому є повідомленням на мові правої півкулі, то краще спілкуватися з
правою півкулею звичною для неї мовою - мовою образів та метафор.
Метафора - це універсальний спосіб пізнання світу. Вона забезпечує структуру, в якій
розрізнені факти і події можна побачити у їх взаємостосунках. Мова пояснювальна,
описуючи одну подію за іншою, роздроблює та ізолює, мова фігуральна - синтезує та
комбінує, об'єднуючи різні рівні мислення, переживання і поведінки в цілісну картину, яка
дає психотерапевту кругову перспективу. П.Вацлавик списує мову змін як мову уяви,
метафор, можливо, символів, але безперечно - синтезу цілісності, а не аналітичного
8
Актуалізація змісту несвідомого за допомогою подібних технік - дуже відповідальна справа, бо образи,
випущені назовні з глибин несвідомого, володіють могутньою енергією і можуть захопим свідомість.
Викликані таким чином стани аналогічні шизофренії, тому психолог повинен бути дуже обережним та
професійно підготовленим, практикуючи ці методи.
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
120
розчленування.
Створення метафоричної реальності - це побудова моделі явища або події.
Маніпулюючи з моделлю, ми отримуємо інструмент, знаходимо способи взаємодії з тим, що
поки що до кінця не прояснилось, не усвідомилось. В консультативному процесі метафора
виконує функцію дзеркала, полегшує ідентифікацію, робить прихований зміст доступним та
особистісним. Вона захищає клієнта від жорсткого втручання. Метафора фільтрує та
дозволяє вибирати своє і, мри необхідності, уникати прямої відповіді. Завдяки образності
метафоричні історії надовго запам'ятовуються і можуть бути прикладені до інших життєвих
ситуацій.
Робота з метафорою, образом і символом в діалозі с клієнтом має пріоритетне значення
ще й тому, що - метафоричне мовлення є універсальною мовою порозуміння. Воно дозволяє
уникати занадто контрольованого мовного регулювання свідомості. Адже найбільші
обмеження в психіку людини вносять переконання. Прямий вплив на них успіху не дає, бо
свідомість насторожі, вона прагне до сталості і пильно оберігає стійкі структури
переконань, а метафора є способом сформувати нові переконання в обхід того, що вже
сформовано. Йти в обхід - означає зійти з шлях раціоналізму та емпірики, бо ці сфери
жорстко регламентують людські можливості. Метафоричне пізнання, не залежачи прямо під
логічних міркувань, не потребує перевірки точності сприйняття. Воно дозволяє вловити на
інтуїтивному рівні ситуації, в яких досвід набуває
символічного виміру, і тому може відкрити велику кількість співіснуючих значень, які
надають один одному додаткові відтінки смислу.
Секрети ефективного консультанта
Коли відбувається збіднення символу, зростає
раціональність, і таким чином збільшується прірва між
свідомим та несвідомим, що веде до ускладнень не тільки
психологічних, але й психосоматичних.
Символізація - це спосіб уявляння, для якого характерне стійке відношення між символом
(знаком) і часто неусвідомленим змістом того, що символізується. Стійкість цього
відношення є універсальною. Воно характерне не тільки для конкретної людини, але й для
різних сфер культури (міф, релігія, фольклор, мова), що дозволяє ампліфікувати
(розширювати) зміст індивідуального символу, використовувати його енергетику та
архетипічний досвід людства.
Вперше про символізацію як засіб презентації психічного заговорили в психоаналізі. Символ
належить до категорії знаків, але одночасно співвідноситься з образом чи його
характеристикою і провокує певний емоційний відгук. Таке поєднання надає можливість
опосередковано представити неусвідомлений конфлікт чи бажання. Символізація корисна
там, де не вистачає явного смислу, наприклад, у випадку симптоматичного акту, який
абсолютно не зводиться до свідомої спонуки людини.
Секрети ефективного консультанта
Символ «природно вказує на дещо відсутнє або недоступне
уяві». Він не тільки констатує, але й містить розгадку,
відповідь, розв'язання проблеми.
Символічний образ - амодальний. Його можна розшифрувати, перевести у всі модальності,
що полегшує роботу з конкретною ситуацією. За допомогою символу будується „місточок"
між явним змістом вчинків, думок, висловлювань та їх прихованим смислом. Як правило,
психологи відмічають два типи детермінізму: асоціативний та символічний. Наприклад,
клієнтка розповідає про те, що передувало початку її хвороби (приступи тривоги, головні
болі, розлади травлення, які заважають вести нормальне життя, влаштуватися на роботу). В її
розповіді фігурують дві події: перша - страх, який вона пережила, потрапивши з дитиною на
вулиці в ДТП (на їх очах машина заїхала на тротуар, та збила кілька пішоходів). Друга подія,
здавалося б, менш напружена, але теж важлива в зв'язку з кризою подружніх стосунків:
чоловік не вийшов до святкового столу в день народження сина (Хоча основна скарга
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
121
клієнтки будувалася на проблемах зі здоров'ям, однак приховано йшло занепокоєння тим, що
чоловік хоче піти з сім'ї). Асоціативний зв'язок з першою подією досить прозорий, а
символічне значення другої події відкривається тільки тоді, коли читаєш „мову тіла".
Випадок, що стався в день народження, став останньою краплею і жінка, остаточно
злякавшись того, що чоловік залишить сім'ю, „не перетравила" сімейну ситуацію, „впала" в
хворобу (До речі, перший напад хвороби стався саме після дня народження, ДТП -дещо
раніше). Розшифрувавши символіку конверсійного психосоматозу, не так важко через
усвідомлення вторинної вигоди поліпшити самопочуття хворої, спрямувати її зусилля на
свідоме збереження сімейних стосунків.
Метафорична реальність реалізується через міфотворчість, тобто створення, або запозичення
наповнених глибоким змістом історій, казок, легенд бувальщин тощо. Міфи4 в
консультативному діалозі використовуються не стільки для розширення кругозору клієнта,
скільки для того, щоб започаткувати трансформацію особистості. Ці згустки досвіду
покликані краще зорієнтувати людину у реальному світі, структурувати її внутрішній і
зовнішній досвід.
Провокуючи зміни звичних стереотипів поведінки клієнта, консультант часто пропонує йому
конструювання міфу як одну з найбільш продуктивних технік подолання стагнації.
Допомагаючи створити міф, потрібно мати на увазі кілька правил, а саме: міф має задати
деякий фрагмент реальності, більш досконалий, ніж той, котрим до цих пір користувалася
людина. Процедура створення міфу повинна відповідати міфологічній картині того, кому
вона призначена. Тільки тоді, коли нові уявлення опираються на уже існуючі, людина здатна
в них дещо змінити. Щоб щось відбулося у внутрішній реальності потрібно задати міф або
систему міфів, яка надає можливості для потрібної нам динаміки. При створенні міфу варто
думати не тільки про його зміст, або рівні змісту (їх, як правило, кілька), але й планувати
вплив як на свідомому, так і на несвідомому рівні психіки.
Запитання для самоперевірки
1.Чому образність є необхідною умовою актуалізації несвідомих процесів психіки?
2.Яким чином створення
терапевтичних задач?
метафоричної
реальності
допомагає
розв'язанню
3.Що таке символ та символізація? Як вони використовуються в консультуванні?
4 Притчі, бувальщини та повчальні історії можна знайти у відповідних збірниках (напр.:
Притчи человечества. - Минск, 2002), книгах Раджніша Ошо та інших суфіїв, книгах по
психотерапії (Д.Бретт, О.Гнезділов, Т.Зінкевич-Євстігнеєєва, Н.Пезешкіан, Д.Соколов та
ін.) тощо.
4.Які техніки роботи з символом та образом ви знаєте?
5.Яких правил дотримуються при конструюванні міфів?
Рекомендована література
Лейнер X. Кататимное переживание образов: Основная ступень; Введение в
психотерапию с использованием техники сновидений наяву. — М, 1996.
Миллс Дж,, Кроули Р. Терапевтические метафори для детей и "внутреннегоребенка".
-М.: Класс, 1996.
Пезешкян Н. Торговец и попугай. Воспгочные истории и психотерапия. - М.: Прогресс,
1992.
Соколов Д. Сказки и сказкотерапия. ~М., 1996.
Стюарт В. Робота с образами и символами в психологическом консультировании. —
М.: Класс, 1998.
4.5. Трансформація емоційних реакцій
Нехтуючи очевидним на поталу інтелектуальній складності,
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
122
люди втратили зв'язок зі своїми почуттями.
Т. Марез
Багато відомих психотерапевтів, спостерігаючи за клієнтами, не один раз приходили до
висновку, що їх переживання нагадують пиріг з кількох шарів. Зверху може бути маса
найрізноманітніших емоцій, та коли знімати шар за шаром і досліджувати, звідки випливає
та чи інша емоція, то в глибині завжди виявиться одна з базових емоцій: страх, гнів,
радість, печаль, нудьга, інтерес. Статусу базових, первинних вони набули тому, що мають
специфічний процес перебігу і конкретні засоби тілесного вираження, тобто переплутати їх
між собою досить важко, тим більше що люди проявляють їх майже стереотипно.
Однак, долаючи різні обставини життя та потрапляючи під вплив виховання, базові
емоції можуть набувати різноманітних емоційних відтінків, які з часом стають
стереотипними. Люди витісняють справжнє почуття настільки, що навіть обурюються,
коли психолог намагається повернути до свідомості знання про його істинний характер.
Наприклад, гнів в одних ситуаціях обертається дратівливістю, в інших, коли його відкритий
прояв є ризикованим, переживається як образа (гнів на іншого) або провина (гнів на себе)
тощо. На думку X. Дженкінса, доросла людина, на відміну від дитини, котра спонтанна в
своїх проявах, майже на 90% керується стереотипними поведінковими реакціями та
переживаннями, які, можливо, за все життя ні разу не аналізувалися, не переглядалися
відтоді, як склалися.
Секрети ефективного консультанта
Перегляд стереотипних відчуттів є основним завданням консультанта.
Надаючи можливість людині "вистежити" свою реакцію (усвідомити, що така поведінка
має місце, викрити її вторинну вигоду, дістати повну інформацію про те, як переживається,
як сформувалася, яким чином впливає на життя чи самопочуття і на яких засадах чи
переконаннях грунтується), консультант по суті спонукає клієнта відійти від
малоусвідомленого стереотипу, вчинити по-іншому, прийняти нове рішення, трансформувати свої переконання, тобто змінити себе, а відтак - і своє життя.
Щоб не помилитися та розшифрувати справжню сутність проявленої реакції,
консультант має зважити контекст, у якому з'являється та чи інша емоція. Наприклад, як
підкреслює Лангфорд, важливо знати, що страх мобілізує сили для того, щоб уникнути
небезпеки, і ненормально, коли він спрямований у минуле. Консультативний приклад:
клієнтка скаржиться, що її всю трусить від страху, коли телефонує її колишній чоловік.
Однак у цьому випадку емоція страху є зовсім неконструктивною: по-перше, чоловік
далеко, по-друге, стосунки вже в минулому, отже, її страх непрямо вказує на те, що вона, як
би не зарікалася, все-таки переміщує його в своє майбутнє.
Те ж саме з гнівом. Він мобілізує сили для того, щоб справитися з актуальною ситуацією,
і є сенс звертати увагу на його недоцільність, коли він спрямований у минуле або майбутнє.
Радість так само має бути прив'язана до актуального моменту, коли насущна потреба
людини задовольняється і виникає почуття, що є все необхідне. Та ні радість, ні
переживання щастя не можуть тривати довго. За законами діалектики виникають і
виникатимуть перепони, які блокують задоволення тієї чи іншої потреби, що виникла. Це
знову-таки викликатиме страждання і прагнення щастя. Печаль, сум є почуттями, які
допомагають адекватно пережити втрату, і ненормально, коли вони направлені на майбутнє.
Почуття втрати, туги часто супроводжується переживаннями журби, нудьги, які
опосередковано повідомляють про те, що чогось не вистачає. Отже те, чого не вистачає, має
шукатися, тобто подібні переживання явно вимагають суттєвих життєвих змін. Сприймаючи
печаль саме так - як стимул до пошуку себе і своєї радості - ми маємо шанс справитись з
будь-яким депресивним станом.
В гештальт-терапії говорять про чотири рівні виразу почуттів: блокований, заборонений,
ексгібіціоністський і спонтанний. Блоковані і заборонені почуття - це почуття, які не
виходять назовні через те, що або спонука залишається непоміченою, або прояв почуття
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
123
стримується, хоча людина і відчуває необхідність виразити себе. Ексгібіціонізм - це спосіб
виразу почуттів, які погано пристосовані до реальної системи поведінки людини. Лише
спонтанний вияв емоцій дає відчуття природності, цілісності і пластичності.
Секрети ефективного консультанта
Відсторонення від своїх емоцій стає можливим тоді, коли
консультант переключає клієнта з процесу продукування
емоцій на спостереження за ними, тобто переводить його в
третю позицію (див.: 5.2.3), в режим аналізу.
Найчастіше консультант пропонує дослідити, як і коли з'явилася та чи інша емоція, як
вона розвивається, які відчуття викликає, хто ще так робить чи переживає і т.д. Добре
поставити кілька запитань. Наприклад, таку тріаду: „Коли це відбувається, що ви про це
думаєте?... Коли ви про це думаєте, що ви відчуваєте?... Коли відчуваєте це, що вам
хочеться робити? (Як ви себе поводите?)". Або: „Що дає таке переживання чи така ідея?
Що вона допомагає робити? Яким вона допомагає бути? Яку вторинну вигоду несе?".
Емоції провокуються не тільки ззовні, але й зсередини, тобто несвідомим, наприклад,
комплексом (див.: 4.3). Комплекс починає діяти завжди, коли з'являється небезпека, що
асоціюється з першопричиною витіснення. Квант витісненої енергії розряджається в
реальності у вигляді проекції, але відповідно не до актуальної дійсності, а до того, як
суб'єкт побачив реальність колись, у момент травми, тобто до ядерного переживання.
Прихований спогад завжди проектує в зовнішній світ травматичну напругу. Роль терапії та
консультування полягає в тому, щоб усунути з психіки людини моменти витіснення,
оскільки вони позбавляють свідоме „Я" рішучості і жорстко регулюють її поведінку.
Секрети ефективного консультанта
Будь-який поведінковий акт чи переживання людини має
нашарування базового психологічного конфлікту чи
комплексу.
В роботі з консультативними ситуаціями дуже важливо бути конкретним. Консультанти
знають, що краще розібрати детально одну конкретну розмову, суперечку чи подію, яка
сталася вчора або недавно, ніж вислуховувати потік претензій чи звинувачень увесь сеанс. У
кількох фразах чи конкретних вчинках, які наповнені емоціями, стан стосунків проступить
чіткіше, ніж в усіх наведених роздумах чи раціоналізуваннях.
Отже, особистість є настільки цілісною, що у кожній життєвій ситуації можна помітити слід
її найбільш яскравих емоційних вражень дитинства. Саме вони залишаються надані
фільтрами життєвих переживань, і без їх корекції досягнення результатів у саморозвитку
стає досить проблемним.
В езотериці взагалі вважають, що істинна свобода людини вимірюється тим, наскільки вона
звільнилася від тиску особистої історії. Тому майже всі психотерапевтичні напрями
пропонують свої способи ревізувати історію особистості і, по можливості, внести необхідні
корективи.
Яким чином це зробити? Можна використати таку стратегію роботи з ядерними
переживаннями:
-
зафіксувати прояв реальних "живих" емоцій;
-
„прочитати" те, що стоїть за виразними емоційними проявами;
-
в мандрувати „до джерел", травматичного першопереживання, моменту виникнення
емоційної фіксації чи народження комплексу;
-
відреагувати першосцену та підключити до неї нові, більш зрілі емоційні
переживання;
-
перевірити якість та екологічність нового стану.
Цю загальну схему кожен консультант відповідно до власної підготовки та технічної
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
124
майстерності реалізує по-своєму. За нею працюють, проводячи психодраматичну гру чи
переоцінне співконсультування, вистежуючи особисту історію в НЛП чи формуючи
консультативний вплив у позитивній та інших напрямах психотерапії. До речі, в деяких
напрямах, таких як гештальт-терапія або нейро-лінгвістичне програмування, розроблено
ефективні техніки, за допомогою яких в умовах дефіциту часу працюють виключно з „тут і
тепер" - проявленими емоціями, залишаючи поза увагою деталі конкретних ситуацій,
виділяючи основний конфлікт „в чистому вигляді", в його безвідносній базовій
сформованості.
Секрети ефективного консультанта
У виборі ключових для роботи емоцій краще покладатися на
власну інтуїцію та індикатори, які сигналізують про
виразність тілесних відчуттів та унікальність значень, що
приписуються тим чи іншим переживанням.
У викладеній вище схемі роботи найбільш важливим є момент трансформації, переробки
емоцій. Змінити емоцію можна різними способами. Наприклад, 1) створюючи умови для її
повного і безборонного розвитку (дати відреагувати почуття до кінця), доки не зміниться
знак або якість емоції. 2) Або ж, підключаючи нові ресурсні можливості, які допомагають
справитись з провокатором емоцій (на жаль, людина в минулому була не настільки
компетентною, щоб самостійно їх в собі відкрити). 3) Можна відіграти емоції засобами
гештальт-терапії або 4) розрядити, каналізувати емоції, пропускаючи їх у соціально
допустиме русло (наприклад, вилити свій гнів на маріонетку чи навчившись любити рідних,
не творячи з них „кумирів"). 5) Ще один варіант: за допомогою інсайту замінити мисленнєву
структуру (переконання, ідеали тощо), яка служила психологічним обмеженням і викликала
страждання. 6) Часто інтенсивність емоції знижується лише тому, що емоційний стан набув
підтримки, а людина - відчуття, що її зрозуміли, що в її переживанні хтось поряд з нею.
Узагальнюючи наведене вище, ще раз нагадаємо, що обов'язковою умовою для роботи з
емоціями є діалогічність - присутність іншої людини. Ось чому самоаналіз у роботі з
емоціями є малоефективним.
7) Ефективним способом трансформації емоційного блоку є моделювання конкретних
відчуттів, що його супроводжують. Адже певний емоційний стан викликається певною
конфігурацією сенсорних відчуттів (нейрологічні процеси), які визначаються якостями подій
та предметів у певний момент часу. На об'єктивні речі впливати важко, а от на їх сприйняття
вплинути можна. В НЛП радять впливати саме на аспекти або модальності сприйняття, тобто
змінювати певні сенсорні характеристики, які формують образ (див.: додаток №4).
Образи виникають, як відомо, завдяки зору, слуху, кінестетичним відчуттям, нюху та смаку.
Тому й міняти доводиться саме характеристики образів, що з'являються за допомогою цих
сенсорних каналів. Наприклад, коли образ чорної великої собаки, який стоїть перед очима
після травматичного переживання, викликає такі ж за силою емоції, як це було в реальній
ситуації, то, змінивши в уявленні формат (величина, відстань, яскравість та ін.) картинки,
колір собаки тощо, можна досягти зменшення (або й зникнення) тих переживань, які раніше
блокували людину, реально з'являючись при відтворенні образу. Тому, щоб позбавитись від
певної емоції, потрібно ввійти в неї, тобто ще раз викликати відчуття цього переживання (а
зрозуміти, що саме на нас впливає, можна, зачепивши в розповіді ланцюг асоціацій), якомога
детальніше „намалювати" в уяві відповідну картинку та змінити її. змінюючи певні
параметри сенсорних модальностей. Змінювати параметри картинки потрібно таким чином,
щоб нівелювати руйнівний вплив. В першу чергу змінюємо параметри, які збурюють
небажані емоції, та додаємо ті параметри, які сприяють появі ресурсних станів („важке" на
„легке", „темне" на „світле", „різке" на більш „приємне" і т.д.).
8) Описаний вище принцип роботи з емоціями застосовується і в тих випадках, коли емоції
стали основою невротичного розладу, перетворившись на нав'язливі. За таких ситуацій
особливу користь маємо, використовуючи такі відомі техніки як „буквальний рефреймінг",
„переписування невдач" (НЛП), „десенсибілізації завдяки рухам очей" (Ф.Шапіро) та ін.
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
125
Щоб детально висвітлити питання про емоції та роботу з ними в консультативній практиці,
потрібно написати не одну книгу. Вони є, як підкреслено вище, джерелом активності та
організатором людської поведінки і, без сумніву, головними героями будь-якого життя, а
відтак і консультативного процесу.
Запитання для самоперевірки
1.Як розшифрувати справжню сутність емоційної реакції?
2.Як провокуються емоційні реакції та які способи роботи з ними ви знаєте?
3.Яка стратегія роботи з ядерними переживаннями найчастіше використовується в
консультуванні? Які техніки коригування ядерних переживань ви знаєте?
4. Як при допомозі трансформації емоцій зменшити їх руйнівний вплив?
Рекомендована література
Гулдинг М., Гулдинг Р. Психотерапия нового решения. Теория и практика. – М. : Класс,
1997.
Ковалев С.В. Исцеление с помощью НЛП. —М.,:КСП+, 2001.
Польстер И., Польстер М. Интегрированная гештальт-терапия: Контуры теории и
практики. -М.: Класс, 1997.
Шапиро Ф. Процесе десенсибилизации и переработки психических травм с помощью
движений глаз. От ДПГ к ДПДГ - новая модель лечения тревожных состояний и связанных
с ними травм // Журнал практикующего психолога. -1996.-Вш. 2.-С. 17-25.
4.6. Усвідомлення: чому так важливо перейти до переживань та відчуттів
Люда лише тому вважають себе вільними, що свої вчинки
вони усвідомлюють, а причин, що їх викликають, не
знають.
Б. Спіноза
Більшість психологів-консультантів дотримуються думки, що основні трансформації точок
зору на проблему клієнта відбуваються в площині переживань. Чому це так? Є принаймні
кілька аргументів, на які не можна не зважати. Перший аргумент полягає в тому, що в основі
розвитку взагалі і будь-яких змін в житті людини зокрема лежить процес усвідомлення. Саме
він є основою для формування мотивації змін, підключення вольової сфери. Д.Бюдженталь
пропонує шкалу, котра описує якісні критерії ІЗ рівнів усвідомлення клієнтом своєї
проблеми і вважає, що саме усвідомлення визначає успішність взаємодії та трансформацій.
Усвідомлення того, що відбувається, має велику рушійну силу і буквально означає "бути в
ладу з дійсністю". Діалектично воно виражено двома різними функціями. З одного боку, це
розширення знання (ментальна функція), з іншого - це переживання цього знання з рівня
своєї людської сутності (етичність, моральність, духовність). Тільки завдяки другій функції,
тобто емоційному відреагуванню (почуттям) ментальне знання стає досвідом, інакше воно
мертве, швидко витісняється і забувається або й зовсім не помічається людиною. Обмеження
клієнта полягають у тому, що з якихось міркувань або внаслідок пережитих травм, він
відмовляється (не здатний) усвідомлювати реальність такою, якою вона є, а підміняє її більш
зручними для себе ілюзіями. Фізично або ментально він придушує один або й обидва
аспекти усвідомлення, що призводить до атрофії цього процесу. Отримання нових знань
саме по собі не змінює людину. Подолати бар'єр ілюзій можна, лише переживаючи нове
знання в контексті реальності, тобто через почуття.
Секрети ефективного консультанта
Усвідомлення базується на почуттях, але проявляється через
інтелект.
Подібна установка консультанта доречна ще й тому, що інтелектуальне освоєння дійсності
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
126
не є вичерпним. Мала дитина не має розвинутого інтелекту, однак адекватно пристосована і
може бути досить гармонійною оточенню. Чому? Тому що енергія для життя черпається з
глибин несвідомого. В якомусь сенсі інтелект є надбудовою для вдосконалення, але й без
нього жива система добре вписана в навколишній світ. Однак з плином життя доросла
людина все більше покладається на свій інтелект, хоча глибинна неусвідомлена мотивація
визначає її вчинки не менше, ніж у дитинстві. Яким чином? Через емоційну сферу, завдяки
якій з'являються відчуття комфорту, насолоди, повноти життя чи страждання. Саме вони
зумовлюють подальші вчинки, тому заслуговують на увагу більше, ніж мисленнєві
структури, які з'являються власне для виправдання того, що відбулося.
І ще один аргумент: лівопівкульна діяльність мозку для людини відкрита (усвідомлюється)
більше, ніж правопівкульна. Часто можна отримати повний звіт про те, що думає людина, і
при цьому констатувати її цілковиту некомпетентність у тому, що вона почуває. Чому так
склалося? Насамперед тому, що лівопівкульна діяльність є здебільшого інтеріоризованою,
тобто освоєною в процесі онтогенезу. Її розвиток контролювали вихователі дитини пояснювали, переконували, наставляли, і більшість операцій, які виконуються лівою
півкулею, засвоїлись свідомо. Людина знає, як вона діє, як це потрібно робити і що з цього
приводу варто думати. Однак, зосереджуючись на чомусь, ми мало помічаємо сам
інструмент, який нам дозволяє це зробити, тобто базові психічні механізми. Беручи початок
у несвідомому дитинстві, вони часто так і залишаються мало усвідомленими: людині
притаманно думати про світ, а не про свої реакції на нього.
Представники нейро-лінгвістичного програмування вважають, що людина краще
орієнтується в зовнішній карті (тобто в тому, як влаштований світ), ніж у внутрішній карті в тому, як влаштована її психічна діяльність. Зрозуміло, що місія практикуючого психолога
полягає в тому, щоб допомогти клієнту більш диференційовано сприймати себе і свою
психічну діяльність, бо в цьому запорука підвищення рівня його життєвої адаптації. Краще
реалізувати це завдання дозволяє метафорична модель логічних рівнів свідомості,
запропонована Р.Ділтсем. Беручи за основу процеси відображення-відреагування, він
виділив сім рівнів, які описують прояви особистості, особистість та ядро особистості.
Вони виглядають так:
№
Рівень
Когнітивні питання
1
Оточення
Що? Де? Коли?
2
Поведінки
Що відбувається? Що робить?
3
Навичок і здібностей
Як? Яким способом? Які
здібності і можливості?
4
Вірувань, цінностей,
переконань
Чому? Навіщо? Що хоче?
5
Світогляду
6
Самоідентифікації
Хто я такий? Яка моя
унікальна сутність?
7
Місії
В чому моє призначення? Що
є все? В чому сенс життя?
Табл. 3. Логічні рівні свідомості.
Сприймаючи себе та своє життя людина думає чи говорить про щось, залучаючи певні
засоби мовлення. Таким чином логічні рівні знаходять своє відображення в мові. Наприклад:
„Лісова галявина, хвойні дерева, велике озеро, жовтогаряче багаття, намети, прохолодний
вечір" - це фрази, що подаються з рівня Оточення. „Ми зібралися, розвели багаття, сіли
навколо нього, готували вечерю та співали пісень, багато розмовляли і сміялись", - це рівень
Поведінки. „Я можу написати поему", „Я краще всіх танцюю „брейк", „Я читаю швидше за
інших", „Я вмію розповідати анекдоти", - це Здібності. „Якщо я не буду ходити на лекції, то
не складу екзамени", „Я не можу вивчити англійську мову, тому що в моєму оточенні нема
носія мови", „Життя дається людині один раз і прожити його потрібно достойно"- це
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
127
Переконання. „Емпатія - основа консультативної взаємодії", „Професійна компетентність та
порядність - ось що відрізняє фахівця від дилетанта", - це Цінності. „Я - людина", „Я жінка", „Я - відкрита світу і досвіду", „Я - унікальна і неповторна частка життя" - це
Ідентичність.
Кожній людині доступні всі логічні рівні, але не кожен рівень однаково представлений в
конкретній діяльності людини. Доступними логічні рівні стають тоді, коли людина за
власним бажанням може вільно оперувати інформацією. Однак виявляється, що для
більшості людей можливими є тільки два-три рівні оперування, інколи чотири із семи. Якщо
рівень доступний, то ми можемо з нього так само вільно сприймати життя, як плавати чи
грати на музичному інструменті, якщо ні - він залишається у несвідомому і психічні
властивості людини виявляються дуже обмеженими. Проводячи клієнта при аналізі його
ситуації по всіх семи рівнях, ми значно розширюємо його можливості усвідомити те, що
відбувається. Якщо ж до цього додати ще часовий параметр (минуле, теперішнє, майбутнє)
та три позиції сприйняття, то усвідомлене стає об'ємним та довершеним. (Ковалев С.В., 2002,
с.720-723).
Секрети ефективного консультанта
Роль консультанта полягає у тому, щоб допомогти клієнту
відсторонитися (дисоціюватися, перейти в позицію
спостерігача) від своїх думок, емоцій та переживань і перейти
на вищі рівні усвідомлення ; життя.
Модель логічних рівнів можна використовувати не тільки стосовно розуміння
закономірностей побудови суб'єктивного світу людини, але й стосовно будь-яких
інформаційних процесів, навчання та спілкування. Для визначення взаємостосунків між
класами інформації різних логічних рівнів Б. Расел сформував універсальний закон, що
дістав назву "Закон Пірамід",: "Зміни, які відбуваються на більш низькому логічному рівні,
майже ніколи (дуже рідко) не приводять до змін на більш високому логічному рівні; а зміни,
що відбуваються на більш високому логічному рівні, майже завжди призводять до змін на
більш низьких логічних рівнях".
Секрети ефективного консультанта
Чим вищий рівень осмислення життя людиною, тим більшою
є її здатність управляти ним.
З точки зору психотерапевтів та консультантів НЛП врахування законів логічних рівнів важлива умова роботи з клієнтом. Адже суттєві зміни в ставленні клієнта до світу стають
можливими лише за умови трансформації вищих логічних рівнів усвідомлення життя, тобто
сфери духовності та системи вірувань людини. Тому, як би ми до цього не ставилися,
психологічна робота в остаточному підсумку є шляхом пошуку та розвитку духовності.
Запитання для самоперевірки
1.
Які дві функціональні складові визначають якість діяльності усвідомлення ?
2.
Чому ментальний рівень аналізу проблеми не гаранту: ефективність
психологічної допомоги?
3.
Які логічні рівні усвідомлення повинна засвоїти людина, щоб добре адаптуватися
в навколишньому світі?
Рекомендована література
Бьюджепталь Д. Искусство психотерапевта. - СПб.: Питер, 2001. Ковалев С.В.
Перепрограммирование собственной судьбы. -М.: Изд-во „КСП+", 2002.
Пачеко Клаудиа Бернгардт. Азбука аналитической трилогии (Интегральный психоанализ)
(без реквізитів)
Пачеко Клаудиа Бернгардт. Исцеление через осознание. Теомания: причина стресса. -М.,
1994.
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
128
Польстер И., Польстер М. Интегрированная гештальт-терапия: Контуры теории и
практики. —М.: Класс, 1997.
4.7. Життєві навички, або аксіологія консультування
Будь-яка психологія, яка відкидає смисли, відрізує людину
від її „інтенціональних референтів", - тобто каструє себе.
В. Франкл
Якщо виходити з того, що людина - істота багатопланова, то й консультування потрібно
будувати в кількох площинах одночасно і ніколи не забувати про це.
Природно, що психолог перш за все цікавиться душевними якостями людини. Про душу
кажуть, що вона втілюється, тобто знаходиться в тілі. Людство довго йшло до розуміння
того, що тіло - така ж законна частка душі, як і розум. Воно, може не „перша скрипка", але ні
в якому разі не остання. Тіло - основа всієї нашої психічної діяльності. Тому, лікуючи душу,
потрібно досить серйозно працювати з тілом, адже воно як матеріальний носій консервує
переживання в м'язових затисках, і, щоб досягти емоційної трансформації, потрібно спочатку
звільнити тіло від попередніх вражень, які задають стійкий контур сприйняття актуальної
дійсності.
Якщо ефективна психотерапія немислима без роботи з тілом, то в консультуванні часто до
цього „руки не доходять". Виправданням консультантові служить начебто те, що
проблематика, яка виноситься на консультативну роботу, не настільки глибоко „в'їлася" в
тіло, адже зміни на фізичному тілесному рівні потребують часу (не менше як 2-3 роки
схожих переживань), а на консультацію приносять зазвичай „свіженькі" проблеми. З таким
аргументом не можна не погодитись, хоча варто пам'ятати, що більшість ситуативно
проявлених проблем мають „дитяче коріння", а тому вже представлені в тілі.
Секрети ефективного консультанта
„Вистежити" будь-яку психологічну проблему потрібно не
тільки психологічно, але й тілесно. Коригувати її теж варто
Однак, навіть вивчаючи паралель „душа-тіло", ми не матимемо повної картини, поки не
звернемо увагу на ще одне. В житті ми раз у раз чуємо, що людина одухотворена, себто крім
тіла і душі нею рухає дух. „Людина більше ніж психіка: людина - це дух", - писав Віктор
Франкл (Франкл В., 1990, с. 17). В класичній психології дух пов'язували з смислотворенням
та волею. А вони формувалися паралельно з розвитком інтелектуальної сфери людини й
пізнанням нею природної етики та законів світобудови.
Часто ми чуємо: „В здоровому тілі - здоровий дух". Спочатку ця мудрість древніх римлян
звучала так: „Здоровий дух оздоровлює тіло". Сучасні погляди щодо причин хворобливих
розладів підтверджують останнє. Новітні гіпотези зводяться до того, що передумовою
психічного та фізичного нездоров'я людини є її незріла духовність. А зрілість духовної
сфери, на думку М.Бердяєва, неможлива без: 1) здатності людини вийти за межі себе як
соціальної та біологічної істоти; 2) вміння виробити певне ставлення до себе завдяки
саморефлексії, самопізнанню, переосмисленню власних цінностей тощо. Цікаво, вказує він,
що саме активізація духовного рівня сприяє трансформації нижчих рівнів індивідуальності,
провокує зміни на психічному душевному рівні.
Духовність - це інтегрований стрижень всіх сил індивідуальності, який забезпечує їй опору
та цілісність. Як філософська та психологічна категорія духовність пов'язана з потребою
осягнення людиною смислу буття та власного призначення в ньому. „Той, хто має НАВІЩО
жити, може витримати будь-яке ЯК", - писав Ф.Ніцше. Наближаючись до розуміння смислу,
людина відчуває умиротвореність, а гублячи це відчуття, вона переживає психологічну
кризу, страждає від внутрішньої неадекватності, докорів сумління, почуття провини та інших
емоцій патогенного кола. Пробудження духовності виражається в підсиленні почуття
наповненості душевного світу, а її придушення - в спустошенні душевного життя,
екзистенційному вакуумі.
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
129
Секрети ефективного консультанта
Розвиток духовності є найбільш досконалим механізмом
психологічного захисту особистості.
Пошук та творення смислів продовжується все життя і на кожному віковому етапі
формує цілий ряд світоглядних установок та відповідних життєвих навичок. Під
життєвими навичками ми розуміємо інтегрований психічний досвід особистості, що
диктує форми проживання та переживання життя. По суті, це форми організації свідомості,
вироблені особистістю в процесі пристосування до себе та навколишнього світу.
В психології нерідко особистість ототожнюють з підсистемою спрямованості, мало
зважаючи на глибинну сутність її несвідомих інтенцій. Однак, якщо визнати глибинну
перєдвизначеність формування системи особистісних значень, то все стає на свої місця, і
переконання можна вважати інтегруючим чинником як для стагнації, так і для розвитку
особистості. З одного боку, це найбільш консервативне формування, яке зберігається як
серцевина особистості, з іншого - воно невпинно трансформується та насичує життя
емоціями. Трансформація переконань відбувається лише в ситуаціях кризи чи різного роду
перешкод, коли стара система переконань не в змозі обслуговувати нові обставини життя.
Таким чином, виникнення криз, проблемних ситуацій, що викликають напруження, є
закономірним моментом розвитку. А психологічні труднощі, відповідно до принципу
саморозвитку, можна вважати глобальними випробуваннями, які повинна долати кожна
нормальна людина. Логічно припустити, що, з плином життя особистість потрапляє у все
складніші проблемні ситуації і має навчатися більш досконалим способам їх асиміляції,
тобто виробити нові, ще складніші життєві навички. Так, у дитинстві всі ми розв'язуємо
проблеми смостійності-несамостійності, в юності узгоджуються категорії „можу-хочуповинен", дорослість „б'ється" над мірою відповідальності за себе та інших, старість - над
прийняттям фізичних обмежень та зведенням рахунків з життям.
Істинний контроль над своїм життям розвивається за рахунок розвитку свідомості, появи
в ній нових функціональних блоків і структур, що дозволяють |Ч)зв'язувати більш складні й
багатоаспектні задачі. Наприклад, з віком ускладнюється і повинен досконаліше
функціонувати блок управління емоціями, Спочатку з'являється вміння помічати
виникнення емоцій, потім - можливість розрізняти, впізнавати та контролювати їх перебіг.
Далі зростає диференційованість емоційної та інтелектуальної сфер, здатність брати на себе
відповідальність за власне емоційне життя, екологічно каналізувати емоції, створювати їх
віртуальні копії, коли це потрібно за умовами ситуації.
Формувати життєві навички було б простіше, якби за переконаннями, що так
захищаються свідомістю особистості, не лежав ще цілий пласт малоусвідомлених
установок. Здебільшого ці установки нагадують „не розжовані" з дитинства стереотипи
сприйняття або правила живої етики, які склалися поза свідомістю в процесі набуття
досвіду. За формою вони нагадують пресупозиції. Пресупозиція (від лат. ргае - попереду,
лат. supposition, від suppono - підставляю) - припущення, здогад, що стоїть першим,
положення, на якому будуть ґрунтуватися всі наступні.
Пресупозиціями, як невидимим ефіром, просякнуті всі життєві ситуації. Люди, часто
напівсвідомо, вихоплюють ті чи інші з них, що найбільше підтверджуються досвідом, та
користуються ними до тих пір, поки внаслідок якихось випробувань щось не спрацьовує.
Тоді виникає необхідність проаналізувати та реорганізувати систему базових аксіомпресупозицій. Хтось знаходить опору, свідомо приймаючи іншу установку, хтось, уникаючи
когнітивного дисонансу, несвідомо переходить на нову пресупозицію. Процес може
повторюватися багато разів, особливо коли відсутня культура самоусвідомлення та роботи
над собою. Тому крім задачі-мінімум - допомогти справитись з проблемою, - ефективний
консультант завжди прагне розв'язати задачу-максимум - „витягнути на світло"
(проаналізувати) та змінити пресупозиції клієнта, зміцнити внутрішні опори, тобто підняти
духовну сферу людини на вищий щабель розвитку.
Секрети ефективного консультанта
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
130
Психологічна інтервенція не тільки повинна спонукати
людину до розвитку, але й визначати його орієнтири.
У попередніх розділах (див.: 4.1.4) ми вже торкалися проблем роботи з пресупозиціями
клієнта в мовленні, які вимагають підвищеної уваги, бо зводять нанівець всі надбання
проведеної сесії. Однак є сенс зауважити, що консультант теж вносить в розмову чимало
подібних установок. Як і кожна нормальна людина, він формує свої погляди на життя і не
завжди усвідомлює їх глибинний зміст. Його пресупозиції теж є суб'єктивними, і єдине, що
їх реабілітує, - це те, що вони не настільки стихійні, як у клієнта, бо, хочеться сподіватись,
наближаються до рівня сучасних знань. Володіючи більш досконалими дороговказами
розвитку власної картини буття, консультант на сеансі делегує їх клієнтові, і тому часто
нічого не залишається, як працювати зі своїм внутрішнім змістом в нових рамках. Так,
наприклад, дуже багато людей, будучи до роботи з психологом досить екстернальними
(схильними до перекладання відповідальності за свої дії на інших) в сприйнятті подій свого
життя, після консультування демонструють більшу інтернальність, тобто не стільки
ремствують на інших, скільки беруться самі вирішувати свої проблеми.
В роботі ефективного консультанта завжди можна визначити його опорні пресупозиції. Їх
недирективне свідоме пропагування наповнює його роботу енергією та харизмою. Щоб
відчути смак того, як спрацьовують чіткі пресупозиції консультанту-початківцю слід
врахувати кілька професійно важливих установок: 1) Наявність проблем - це нормальне
явище. Усвідомлення проблеми є першим кроком для її усунення. 2) Відчути істинну
природу людини можна, прислухаючись до її глибинних переживань та відстежуючи їх в
емоційному відреагуванні. 3) В будь-якій ситуації люди поводять себе найкращим, з
можливих для них у цей час, способом. 4) Все, що трапляється з людиною (поведінка,
стосунки, реакції), є її проекціями на світ. 5) Проблемність буде переслідувати людину до
тих пір, поки не буде нівельовано вторинну вигода, яку вона вносить в ситуацію. Подібні
дороговкази-пресупозиції психолог-консультант напрацьовує не тільки в професійній
кар'єрі, але й у всіх контекстах життя. Тільки тонка спостережливість та високий рівень
усвідомлення формують його ефективність та майстерність (Деякі світоглядні установки
автора див. у додатку № 6).
Запитання для самоперевірки
1.В чому сутність механізму ,,втілення" та „одухотворення" особистості? Як ці процеси
модифікують завдання практичної допомоги особистості?
2.Які основні характеристики духовної зрілості?
3.Що таке життєві навички? Як вони формуються? Вкажіть, яку роль відіграє
психологічне консультування в формуванні життєвих навичок людини?
4.Що таке пресупозиції та яке значення вони мають для людини?
5.Чим пресупозиції консультанта відрізняються від пресупозицій клієнта?
Рекомендована література
Колесников В.Н. Лекции по психологии индивидуальности. - М., 1996. Минченков А.В.,
Елпидифоров Н.Б. Методы структурной психосоматики. - СПб.: Издательский дом
«Ювента»; М., 2001. Франкл В. Человек в поисках смысла, — М.: Прогресс, 1990. Франкл В.
Психотерапия на практике. - СПб.: Ювента, 1999.
Розділ 5. Засоби впливу на клієнта. Терапевтичний аспект
консультування
Людина повинна занурювати свою свідомість від
особистого „Я" в глибину самого себе, щоб прийти до
свого істинного Я, прийти до свого Творця. Людина
повинна свідомо впізнати себе в Ньому.
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
131
Е. Хейч
В роботі консультанта техніки та прийоми рефлексивного спілкування лише перший крок
для досягнення більш віддалених психологічних цілей коригуючого характеру. Вони
допомагають якомога глибше прояснити психічний стан клієнта для того, щоб змінити його,
спонукати до внутрішньої трансформації. Терапевтичної мети буде досягнуто, коли на
наступних етапах взаємодії консультант частіше використовуватиме „навички впливу".
„Навички впливу" - це такі мовленнєві реакції консультанта, в яких він говорить більше і
скеровує інтерв'ю сильніше, ніж під час вислуховування. Поділ навичок ведення
консультативного інтерв'ю на навички вислуховування та навички впливу цілком умовний.
Адже навичок вислуховування при високій майстерності консультанта може бути цілком
достатньо для ефективного перебігу інтерв'ю, а доцільне використання відображення
почуттів чи влучного перифразу спричиняє не менший вплив, ніж директива інструкція чи
інтерпретація.
Однак є сенс окремо поговорити про технічні прийоми, які несуть потенціальну енергію
перетворень та змін. Кількість таких прийомів невпинно зростає, тому що сучасна
психологія запрошує до творчості, і психолог-консультант, сформувавши певну науковопрактичну базу, з успіхом може продукувати свій власний технічний арсенал. Тому в межах
цього розділу ми згадаємо деякі з механізмів формування нового бачення проблеми,
відкриття відповідних ресурсів для перебудови внутрішньої картини світу клієнта.
5.1. Техніки зв'язування.
5.1.1. Фокусування інформації.
Функція мовлення - не інформувати, а викликати
уявлення...
Ж. Лакан
Гарантією плідної співпраці з клієнтом виступає послідовне і неухильне дотримання
вибраної теми бесіди. Найпростішим прийомом, що його забезпечує, є концентрування, або
фокусування - навичка, яка дозволяє розвивати усвідомлення багатьох чинників, пов'язаних
з проблемою, організовувати мислення в конкретно визначеному напрямку. А.Айві виділяє 6
типів фокусу.
1. Фокус на клієнтові: "Олено, ви вже вкотре за сьогоднішню зустріч тамуєте сльози. Ви
відчуваєте себе самотньою. Ви впевнені, що знаєте, чого хочете особисто ви?" Фокусування
на клієнтові найбільш уживане, бо особистість клієнта є центральною ланкою роботи
консультанта. Навіть якщо в інтерв'ю йдеться про іншого ідентифікованого клієнта, все одно
зміни можливі лише в особистості того, хто прийшов. Тому на нього й спрямовані всі
зусилля консультанта.
Поширеною помилкою консультантів-початківців є недооцінка значення вживання власного
імені клієнта. Вживаючи ім'я, можна виділити та наголосити найбільш важливі фрагменти
розмови, фокусуватися на них. Повторення імені створює умови як для індивідуалізації
контакту, так і для підсилення його інтимності та унікальності.
Секрети ефективного консультанта
Звертання по імені є засобом управління увагою клієнта
2. Фокус на головній темі або проблемі: "Давайте ще раз ретельно проаналізуємо ситуацію,
в яку ви потрапили..." Завдання - підштовхнути розвиток теми. Фокус на проблемі - досить
поширене явище в консультуванні. Він використовується переважно тоді, коли, маючи
сприятливий прогноз щодо рівня розвитку особистості клієнта, консультант допомагає йому
прояснити досить складну життєву колізію, в розумінні якої той відчуває труднощі. Не так
давно в психотерапії та консультуванні виділився окремий психотерапевтичний напрям,
який так і називається -проблемно-орієнтоване консультування (про його суть та переваги
див.: Блазер А., Хайм Е., Рингер X., Томмен М., 1998; Горностай П.П., Васьківська С.В.,
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
132
1994).
3. Фокус на інших людях: "Ваші стосунки з директором зайшли у глухий кут
непорозуміння. Розкажіть докладніше, яка він людина." Подібний фокус виникає в інтерв'ю
не тільки на етапі прояснення проблемної ситуації, але й далі в процесі роботи, особливо
коли йдеться про конфліктні взаємини з іншими людьми.
4. Фокус на психотерапевтичних стосунках консультанта з клієнтом, на спільноті „Ми":
"Наша з вами робота вже дала перші результати, га щоб вона стала ще ефективнішою...". Як
варіант може зустрічатися концентрування на групі. Фокус на психотерапевтичних
стосунках оживляє інтерв'ю, тримає співпрацю в ситуації „тут і тепер".
5. Фокус на консультанті: "Мені згадується мій досвід самотності. Я розумію, як це важко
переживати...", „Мій досвід роботи з подібними проблемами підказує ...". Як правило, такий
хід зумовлений необхідністю дати непряму пораду чи зразок переживань, котрий стане у
пригоді.
6. Культурно-контекстний фокус: "Сьогодні ви розгублені, не знаєте, яку професійну
діяльність обрати. Давайте подумаємо, що пропонує наше сьогодення. Як ви це відчуваєте?",
„ Це тривожить багатьох матерів, котрі мають підлітків...". Спроба вписати в культурний
контекст те, про що йде мова, корисна з багатьох міркувань. По-перше, звернення до
культурного контексту може багато чого прояснити в тому, що і як переживається людиною,
по-друге, в культурному контексті є найрізноманітніші зразки розв'язку життєвих негараздів,
яким можна повчитися, по-третє, відчуття „типовості" унікальних переживань зменшує їх
болючий тиск, додає наснаги в пошуку виходу тощо.
Концентрування використовується здебільшого на третьому-четвер-тому етапах
консультативного процесу для того, щоб почати обговорення, або для підбиття підсумків. За
А.Айві, воно входить до стримувальної тріади і відрізняється помірним ступенем впливу. Ця
тріада забезпечує здатність розпочинати і утримувати яку-небудь тему або проблему в полі
співпраці як завгодно довго. Допоміжними навичками, що забезпечують здійснення
концентрування, є відкриті та закриті запитання (Айві А. 1998, с. 244).
Загалом фокусування дозволяє активно "вести" клієнта, спрямовувати хід бесіди. Тому
консультанти часто вдаються до навмисного концентрування, бо в такті спосіб можна
розставити акценти та досягти кращого усвідомлення.
Запитання для самоперевірки
1.В чому сутність навички концентрування?
2.Які види фокусування ви знаєте?
3.Які завдання розв'язує консультант, практикуючи концентрування? Практикум
Завдання 1. "Концентрування ".
1.
Визначте зміни фокусу концентрування в побутовому спілкуванні та при
спостереженні за перебігом консультативного діалогу. Які завдання ставилися в
кожному конкретному випадку?
2.
Ознайомтеся з розгорткою консультативної зустрічі, наведеної в додатках
(див.: додаток № І). Проаналізуйте, як змінювався фокус концентрування
протягом бесіди. Відзначте для себе, які особливості концентрування в
проблемно-орієнтованому консультуванні.
3.
Проводячи черговий тренувальний етюд консультативної зустрічі, умисно
використайте кілька способів концентрування. При обговоренні поясніть, чому
було вибрано конкретний вид фокусування.
Рекомендована література
Айві А. Цілеспрямоване інтерв'ювання і консультування. - К., 1998.
Айви А.Е., Айви М.Б., Саймзн-Даунинг Л. Психологическое консультирование и
психотерапия. Методы, теории и техники: практическое руководство. -М., 2000.
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
133
Блазер А., Хайм 3., Рингер X., Томмен М. Проблемно-ориентированная психотерапия.
Интегративный подход. -М.: Класс, 1998.
Горностай П.П., Васьковская С.В. Теория и практика психологического консультирования:
Проблемный подход. - К.: Наук, думка, 1995.
5.1.2. Неконгруентність та робота з нею
Чим довше я живу, тим більш загадковими і цікавими мені
здаються людські істоти...
М. Горький
Концентруванню сприяє пошук білих плям - добирання інформації, коли явно відчувається
її дефіцит, та опрацювання суперечностей, що проявляються в бесіді. Напевно, не всі білі
плями варто заповнювати. Людина має право бути унікальною і в тому, щоб залишати в
своїй особистості все, як є, особливо тоді, коли це ніяк не відображається на її самопочутті.
Однак, коли її не влаштовує дискомфорт власного стилю життя, а типові поведінкові патерни
щодня провокують певні складнощі, то є сенс прояснити і довести до усвідомлення те, що
виступає основою для травмування. Наприклад, психологічна залежність від думки батьків
може бути як сприятливою в деякі моменти життя, так і фатальною для особистості, яка не
розуміє істинних механізмів своїх вчинків.
Якщо людина робить те, що вона дійсно хоче, її поведінка конгруентна, в інших ситуаціях неконгруентна. Суперечливими або змішаними повідомлення клієнта стають тоді, коли не
співпадає зовнішня і внутрішня комунікація. В консультуванні мова йде про неузгодженість
або узгодженість вербальної (усвідомленої) і невербальної (несвідомої) поведінки. Про деякі
механізми формування неконгруентності ми вже згадували, коли йшлося про психологічні
ключі та секрети навичок уважної поведінки консультанта (див.: 3). Однак є сенс ще раз
вказати на основні класи суперечностей, що зустрічаються в консультативній бесіді.
Неконгруентність та суперечності найчастіше виникають: 1) між різними формами
невербальної поведінки, наприклад: клієнт "вимучує" усмішку, зціпивши зуби; жінка
демонструє примирення з чоловіком-випивохою, в то й же час жестикулює руками так, ніби
щось підкидаючи;
між твердженням та невербальною поведінкою, наприклад: "Я її так люблю!" - говорить
клієнт, з силою потираючи руку об руку, або сестра в момент, коли описує своє позитивне
ставлення до брата, різко відкидається на спинку крісла;
між твердженням і контекстом, наприклад: жінка каже, що хоче вирішити сімейні
проблеми, хоче розлучитися, хоча з контексту стає зрозумілим, що ні сил, ні рішучості в неї
немає, до того ж, вона вже рік ніде не працює і живе на утриманні чоловіка;
між двома заявами, наприклад: "Мій син ідеальний, але він просто не поважає мене"; між
тим, що говорить людина на початку бесіди, в її середині або вкінці (спочатку - „маю
труднощі у вихованні 13-річного сина", всередині -„він завжди питає дозволу, щоб піти з
дому", „не було жодного випадку, щоб мав незадовільну оцінку в школі" і т.д., після
зіставлення фрагментів жінка заявила, що „прийшла, бо вони (рідня) наполягають на тому,
що я погано виховую свого сина");
між тим, що людина каже, і тим, що вона робить, наприклад: жінка, що за всяку ціну
бажає спекатися свого чоловіка, який "її любить, але надто вже контролює", в процесі
обговорення свого рішення повідомляє про досить великий термін вагітності („вагітність" як
несвідоме бажання залишити все, як є); батько говорить, що любить сина, і разом з тим з
опису конкретних ситуацій, видно, що знущається з нього;
між людьми: скарги на зовнішні конфлікти обов'язково є ознакою внутрішніх проблем
людини, тому є сенс бути уважним до тих претензій, які людина висловлює на адресу інших
людей або приписує їм;
між клієнтом і ситуацією, наприклад: "Я два роки не можу влаштуватися на роботу, згоден
на будь-яку", - каже клієнт, демонструючи повну безвихідь, і це в той час, коли перед ним на
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
134
консультацію приходила людина, яка має майже аналогічну освіту і за останніх півроку
кілька разів влаштовувалася на роботу та звільнялася з неї, тобто установки клієнта не мають
під собою основи, не відображають того, що насправді діється на ринку праці.
Встановивши невідповідність, консультант прагне знайти влучний момент та спосіб
звернути увагу клієнта на ці промовисті розбіжності і попрацювати з ними. Таким
конкретними засобом може стати не тільки слово, але й зіставлення зроблених записів,
малюнок, в якому проглядають зовсім протилежні риси тощо. Інформація подається дуже
обережно, тактовно, бо якась частина людей може реагувати на зауваження захистом або
опором, наприклад: „Так, я вас розумію, але я не можу зрозуміти, чому, розповідаючи про
такі важкі переживання, ви посміхаєтеся". Якщо помічений факт не таїть проблеми, то
людина пропустить зауваження мимо вух, якщо ж щось стоїть за такою поведінкою, то
бурхливо відреагує, і наступить момент для терапевтичного відпрацювання.
Секрети ефективного консультанта
Нема сенсу вишукувати суперечності в площині установок,
цінностей та переконань клієнта. Консультанта більше
цікавити не світоглядна надбудова особистості, а механізми її
формування та функціонування, порушення в динаміці їх
розвитку.
Уникнути неконгруентності в реальному житті неможливо. Однак завдання консультанта не
викривати „нещирість" клієнта, а допомогти йому усвідомити, коли його поведінка
конгруентна, а коли ні, і таким чином розширити його можливості вибору. Прийняти
рішення про вибір того чи іншого типу поведінки - прерогатива самого клієнта.
Запитання для самоперевірки
1.
Що таке „білі плями" в консультативному процесі? Наведіть приклади та
накресліть план дій консультанта в кожному конкретному випадку.
2.
Які види суперечностей ви знаєте? Наведіть приклади суперечностей та
простежте механізми їх виникнення.
3.
Чому робота з неконгруентністю є основним завданням консультанта?
4.
Яким чином консультант визначає суперечності, з якими потрібно чи не
потрібно працювати?
Практикум
Завдання № 1, „Білі плями".
Працюючи в „трійках" (консультант, клієнт, спостерігач), проведіть коротенький етюд
„Сповідь клієнта". Консультант мінімально втручається в розповідь клієнта, заохочуючи
мовлення. Після 5-7 хвилин роботи „трійка" переходить до обговорення Першим звітує
консультант, розповідаючи про те, що, як йому видалось, залишилось недомовленим. Потім
діляться своїми враженнями клієнт та спостерігач.
Рекомендована література
Фанч Ф. Преобразующие диалоги // Серия „Новейшая психология", Вып. 1. -К.: Ника-центр,
1997а.
Фанч Ф. Пути преобразования. Общие модули процессинга // Серия „Новейшая психология",
Вып. 2. -К.: Ника-центр, 19976.
5.1.3. Зворотний зв'язок
Розуміння - один з небагатьох цінних подарунків, котрими люди
можуть обдарувати один одного.
Р.Мей
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
135
Дещо інший тип інформації, яка відіграє суттєву роль в ході інтерв'ю, має назву зворотного
зв'язку. Людина не може передати свої думки іншій людині безпосередньо - вона
користується кодом: словами, тоном голосу, жестами, позою, мімікою тощо. Внаслідок цього
якась частина інформації може бути розсіяна або не вірно витлумачена. „Отримувач"
розшифровує повідомлення на свій розсуд і для того, щоб уникнути помилок, прагне
уточнити, чи правильно він зрозумів „відправника". Так виникає повідомлення про те, що
було почуто. За таких обставин „відправник" має змогу поправити партнера, підтвердивши:
„Так, я саме це мав на увазі", - або заперечивши: „Ні, я не це мав на увазі. Я спробую
пояснити ще раз". Названі компоненти - повідомлення, зворотний зв'язок і перевірка, або
підтвердження - створюють системний процес, що зменшує втрати інформації. В цілому
завдяки йому спілкування стає більш ефективним, а партнери відчувають порозуміння, увагу
та прийняття. Відсутність зворотного зв'язку провокує непорозуміння, роздратування,
фрустрацію.
Форм передачі зворотної інформації багато. Це, наприклад, інформація про те: 1) як
консультант сприймає вербальні і невербальні реакції клієнта, - повідомлення про
сприйняття партнера („Ваші жести зараз виражають більше, ніж слова...", „На словах ви
змирились, але ваше тіло говорить „ні", „Ви дуже змінилися з часу нашої останньої
зустрічі"...), або 2) як ставиться до сказаного чи продемонстрованого ним, - повідомлення
про сприйняття самого себе, свого стану, що виник під впливом бесіди ("Мене турбує, що я
ніяк не можу зрозуміти ...", „Я відчуваю зараз...").
Завдяки такій формі зворотного зв'язку, як зауваження про хід бесіди, консультант
намагається разом з клієнтом проаналізувати те, що відбувається під час сеансу. Досягаючи в
такий спосіб відсторонення, виходячи в метапозицію по відношенню до процесу бесіди,
консультант змінює стан клієнта, включає в роботу ще одну його субособистість, звертається
до його більш розважливої і дорослої частини „Я".
Секрети ефективного консультанта
Техніка зворотного зв'язку передбачає вміння консультанта
надавати інформацію клієнтові таким чином, шоб він міг
використати її для конструктивних змін.
Навіть у випадках конфронтації чи парадоксальних інструкцій зворотний зв'язок повинен
нести життєстверджуючий смисл. Адже на одне й те саме можна зреагувати: „Зі сказаного
вами очевидно, що Ви не зовсім розумієте те, що з вами коїться", а можна: „Ви досить
прониклива людина, однак чи розумієте ви те, що з вами коїться?".
Зворотний зв'язок допомагає удосконалити комунікацію, тому є обов'язковим атрибутом
уважної поведінки. Методичні вказівки щодо його реалізації такі:
Зворотний зв'язок:
•
слід зосереджувати на позитивних моментах, або ж не забувати починати з позитиву
навіть тоді, коли йде передача негативних спостережень;
•
має бути конкретним і точним;
•
має бути відносно безоцінним. Краще передавати свої почуття з приводу необхідного,
ніж формулювати „вироки";
•
слід надавати стисло і чітко;
•
потрібно зосереджувати на такому матеріалі, стосовно якого інша людина може щось
вдіяти;
•
має надаватися з прихильністю. Варто перевіряти, як інша людина сприйняла його
(„Як ви на це реагуєте? Чи правильно це звучить? Що це для вас означає?").
Деякі автори виділяють оцінні типи зворотного зв'язку, такі як похвала, підтримка,
зауваження та покарання. І хоча оцінний зворотний зв'язок вважається недоречним в
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
136
умовах психотерапевтичної допомоги, його застосування в консультуванні можливе лише
при врахуванні всіх вказаних вище правил. Особливу увагу при наданні оцінного зворотного
зв'язку потрібно звернути на характеристики голосу. Інтонація має бути не осудливою і
лояльною, аби усунути ущипливість та претензійність.
Найкращою формою зворотного зв'язку є інформація передана в Я-висловлюваннях, тобто
представлена через переживання та сприйняття психолога, в манері, що повністю виключає
навіть натяк на оцінку. Я-висловлювання може мати три- або чотирикомпонентну будову.
За американською чотирикомпонентною схемою фраза зі зворотною ін формацією може
мати такий вигляд:
Я бачу (чую, сприймаю, та ін.)... - описання фактів;
Я відчуваю... - формулювання своїх відчуттів або переживань партнера;
Я потребую (мені необхідно)... - потреби, що породжуються за таких обставин;
Тому я хотів (-ла) б від... - власне прохання або опис бажаної перспективи.
Порівняйте два варіанти однієї й тієї ж зворотної інформації. Перший варіант: „Я бачу, що
протягом останніх 10 хвилин нашої розмови, ви весь час бгаєте хустинку і відводите погляд.
Я відчуваю ваше напруження і свою ніяковість, неначе я вриваюсь на територію, на яку ви не
дуже б хотіли пускати. Мені хочеться розрядити напругу і сподіватися, що між нами буде
більше довіри". Другий варіант: „Зверніть увагу на те, як ви себе почуваєте: мені здається, ви
не довіряєте мені".
Порядок та кількість компонентів не є обов'язковими - головне, щоб зберігався причиннонаслідковий зв'язок і почуття співдії та порозуміння. Ось ще одна формула так званого „я повідомлення":
Ви почуваєте (або ви потребуєте)... - опис почуттів партнера;
Я відчуваю... - формулювання своїх відчуттів, переживань;
Тому я маю такий намір (хотів би надалі...)... - бажаний стан.
Наприклад: „Коли ви так трагічно розповідаєте про буденні речі, я відчуваю невідповідність,
навіть фальш, і це провокує мене не сприймати ваші клопоти всерйоз." Наведені форми
реагування дають змогу надати зворотний зв'язок так, щоб це не ображало партнера, вказати
йому на щось, не вдаючись до критики, підмічати помилки та слабкості не прямо, а
опосередковано, висловлювати замість оцінки, коли це необхідно, свій емоційний стан, що
виник в результаті взаємодії.
Запитання для самоперевірки
1.
Які форми передачі зворотного зв'язку ви знаєте?
2.
Чому зворотний зв'язок вважається однією з обов'язкових реакцій
консультанта ?
3.
Які умови мають виконуватися при наданні зворотного зв'язку?
4.
Наведіть приклади чотирикомпонентної та трикомпонентної формул
зворотного зв'язку. Яка між: ними різниця?
Практикум
Завдання 1. „Зворотний зв'язок".
А) Зворотний зв'язок - одна з найцінніших навичок спілкування взагалі, а консультативного тим більше. Спробуйте надати зворотний зв'язок будь-якого плану кожному з ваших колег.
Б) Працюючи в колі, учасники пригадують ситуації, які викликали у них сильні емоції, та
описують їх своїм сусідам, котрі допомагають їм сформулювати Я-висловлювання за
чотирикомпонентною чи трикомпонентною схемою.
Наприклад:
Ситуація: претензії начальника з приводу неприйняття якихось рішень. У відповідь можна
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
137
сказати:
Я розумію, що вам дуже важливо прийняти рішення якнайшвидше. Та я відчуваю, що
підготовку ще не завершено. Я тривожусь, повинен все ще раз перевірити і хотів би надалі
мати більше часу для підготовки.
Ситуація: клієнт здивований поспішною інтерпретацією. У відповідь:
Я бачу, як вас вразило те, що я сказав. Я розумію ваші переживання (ваш стан): так
думати незвично. Я відчуваю, що поспішив, висловивши те, що, можливо, ще не визрію. Все
це потребує часу і уваги, давайте повернемося до, того, про що ми говорили раніше.
Якщо партнер не справляється, інші учасники групи допомагають та дають свої варіанти
ефективного висловлювання.
Рекомендована література:
Айві А Цілеспрячоване інтерв'ювання і консультування -К, 1998. - С. 256-259.
Дерябо С, Ясвин В. Гроссмейстер общения. -Луганск, 1998.
5.1.4. Інтерпретація
За загальним правилом інтерпретація пропонується тоді,
коли клієнт „готовий" до неї.
Е. Шостром
Проблеми, з якими людина звертається до психолога, не зажди викликані об'єктивною
реальністю, а часто є викривленим відображенням деяких законів буття. Кожна людина має
свою внутрішню концептуальну структуру - сукупність висновків про світ, інших людей і
себе. Порівняйте концепції людей: „У мене позитивне ставлення до світу, я можу сприймати
себе та інших людей і вірю, що кризи, що час від часу виникають, можуть бути розв'язані і
мають певний смисл" та „Мені доводиться підозрювати всіх і приховувати свої таланти, я
ніколи не довіряю іншим людям і маю сумніви щодо сенсу мого життя". Недивно, що
психологічна робота з кожною людиною є абсолютно унікальною, тому що, як би цього не
хотілося, неможливо створити такі умови, за яких сформувалися б ідентичні концептуальні
структури.
Секрети ефективного консультанта
Небезпечно і шкідливо „розуміти" проблем}' клієнта до того,
як він сам її зрозуміє.
Пропонуючи скаргу, клієнт чекає від терапевта активності. Не варто потрапляти на цю
вудочку до тих пір, поки клієнту не буде надано „достатньо місця" для того, щоб дійти до
деякої логічної паузи, що символізує консолідацію всього необхідного матеріалу, починаючи
від відчуттів, образів, асоціацій, переживань аж до моменту вичерпування можливих
значень. Тобто не варто бути занадто „розумним" і поспішливим консультантом.
Потрібно врахувати, що розв'язання тієї чи іншої проблеми в одній конкретній
концептуапізації може бути присутнє, а в іншій - ні. Перспективи подолання перешкод та
психологічних негараздів, з якими зустрічається людина, формуються приблизно так:
наприклад, проблема - хвороба, логічне рішення в локус-контроль зовнішньої людини звернутися до лікаря, в локус-контроль внутрішньої людини - зрозуміти, що відбувається, та
спланувати, як можна собі допомогти. Або, наприклад, проблема - агресія іншої людини.
Кожен з досвіду знає, що логічних рішень тут буде стільки, скільки людей для себе вирішує
таку проблему. Рішення найрізноманітніші: від імпульсивного пориву - зупинити агресора
силою - до того, щоб втекти самому.
Концептуальна структура обмежує кількість рішень. В НЛП говорять, що „клієнти не
розуміють, що концептуальна структура - це карта, але не територія", тобто концептуальна
основа не є реальністю, і те, що для однієї людини є логічним, для іншої може бути
парадоксальним. Наприклад, психолог допомагає розібратися в ситуації, коли
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
138
тринадцятирічний хлопчик втікає з дому. Логічне рішення батьків: контролювати і не дати
втекти. А психолог, знаючи характерні риси цієї вікової групи та акцентуації конкретної
дитини, може дотримуватися думки, що є сенс перекласти відповідальність за втечі на
підлітка і відмовитись від контролю, замінивши його на повагу та право самостійно
приймати рішення.
Кардинально змінити внутрішню структуру людини неможливо. Однак можна, наприклад,
доповнити її новою інформацією, переструктурувати якісь частини тощо. Для того, щоб
вписати щось нове в сталу концептуальну структуру, потрібно подивитись на старе під
новим кутом зору. Консультант допомагає це зробити, формуючи альтернативну систему
відліку. Щоб запропонувати альтернативу, психологи з-поміж інших технік часто вдаються
до інтерпретації, тобто приписування тих чи інших значень подіям та переживанням, які
клієнт окреслив, однак не зовсім усвідомив.
Інтерпретація - це психологічне пояснення проаналізованого матеріалу, нова точка зору на
почуте. Через інтерпретацію психолог виражає власне бачення ситуацій чи проблем клієнта.
Звичайно, що це бачення формується не на порожньому місці, його гарантом виступають
знання предмету дослідження, тобто особливостей і закономірностей розвитку та функціонування психіки. В процесі інтерпретування консультант прагне викликати інсайт завдяки
розкриттю істинного смислу, який приховується за деякими патернами поведінки клієнта,
наприклад: „Безмірно люблячи свого батька, ви весь час прагнете знайти його риси в інших
чоловіках. Чи не цим пояснюється ваш інтерес до старших чоловіків, які б турбувалися про
вас так, як він?" Або співставляє розрізнені факти, що створюють більш цілісну картину,
наприклад: „Чи не помічали ви останнім часом, що, як тільки загострюються ваші стосунки з
чоловіком, в сім'ї виникають клопоти, пов'язані зі здоров'ям дитини?" та ін.
Якість знань психолога та його професійна проникливість сприяють точності та
конструктивності переданої клієнту інформації. Тому інтерпретація - один з найдієвіших та
найбільш уживаних способів впливу на клієнта. Будується вона за такою схемою: уважне
вислуховування клієнта, проведення інтерпретації, далі перевірка реакції клієнта на нову
точку зору („Як ви ставитесь до такої думки, сприймаєте таке трактування?"). Якщо
інтерпретація невдала, психолог може, зваживши отриману під час перевірки інформацію,
дати іншу, більш вдалу версію.
Секрети ефективного консультанта
Якщо до інтерпретації консультант прагнув залишатися в
системі відліку клієнта, то після - він будує нову систему
відліку, використовуючи теоретико-психологічні чи власні
орієнтири.
Різні етапи інтерв'ю вимагають інтерпретацій відповідного типу. Досвідчений
консультант налічує в своєму активі велику кількість інтерпретацій для кожного
конкретного випадку і вибирає, що запропонувати клієнтові, керуючись принципом
актуальності чи перспективних цілей. Адже, формулюючи інтерпретацію, можна
змінювати не тільки ступінь впливу, але й глибину проникнення в концептуальну
структуру особистості. Так, наприклад, клієнт чутливо переживає незначне зауваження
начальника. Психолог на цю ситуацію може відреагувати по-різному:
1.„Здається, ви дійсно занадто реагуєте на будь-яку критику з боку свого керівника"
2.„Виявляється, що у вас існує стереотип, який зумовлює труднощі спілкування з
начальством".
3.„Ви почуваєтесь невпевнено і потребуєте схвалення для того, щоб підтверджувати
свою цінність".
4.„Ваш керівник дуже схожий на вашого батька, і ви такі вразливі до його критики, бо
маєте незакінчені стосунки з батьком".
Оскільки будь-яка ситуація може мати безліч інтерпретацій, вибір конкретної інтерпретації
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
139
може формуватися залежно від психотерапевтичної моделі, на яку зорієнтований
консультант, або даних нетестової діагностики, проведеної безпосередньо під час інтерв'ю,
чи аналізу якогось додаткового діагностичного матеріалу (зчитування символіки образної,
метафоричної, сновидної діяльності та ін.) тощо. Завдяки існуючим парадигмам, концепціям,
моделям кожен життєвий факт може бачитися більш об'ємно, в кількох системах координат.
Зазвичай, навіть побіжна проекція на якусь з них вже дещо додає до того, що знає клієнт.
Погляньмо, як, наприклад, можна відреагувати на вже наведений випадок з основ
психодинамічного підходу: „Всередині вас досі живе страх малого хлопчика, якого батько
обов'язково покарає (каструє) за любов до матері"; з позицій транзакційного аналізу
„Включіть своє доросле „Я" і скажіть, чим загрожує вам ця ситуація"; поведінкова
парадигма: „Якщо ви так реагуєте на ситуацію, то згадайте де і коли ви цьому навчилися"; в
дусі НЛП: „Ви повністю включаєтесь в ситуацію, тобто асоційовані з нею; зовсім інакше
виглядає ситуація, коли на неї подивишся збоку (з третьої позиції)".
Однак найпрактичнішими є інтерпретації, в яких не тільки щось констатується, але й наявне
пояснення механізму, який до цього призвів. Наприклад, інтерпретації: „Ви залежні від
рідної для вас людини" -замало, якщо клієнт не отримає відповіді на питання: „Чому я такий
залежний?", „Чи відрізняюсь я від інших людей, і якщо так, то як я став таким?", „Як мені на
це реагувати?", „Чи повинен я перестати бути залежним, і якщо так, то що я повинен зробити
для цього?" і т. д.
Яка з інтерпретацій правильна? Залежно від контексту і ситуації будь-яка інтерпретація
може бути корисною або шкідливою. Та коли говорити про професійність, то:
•
цінність інтерпретації визначається реакцією клієнта на неї;
•
хороші інтерпретації не бувають нейтральними: клієнт має відчувати, що консультант
„воює" з його патогенними переконаннями на його боці;
•
інтерпретації рідко бувають корисними, якщо не дають клієнтові того, що він
підсвідомо хоче отримати;
•
інтерпретація буде дієвою тоді, коли консультант зумів довести клієнту, що його
поведінка, як би там не було, сформувалася так, щоб розв'язувати позитивні, розумні
завдання (наприклад, виразити лояльність до батьків, виправити свою поведінку,
стати кращим за інших, адаптуватися до світу, який сприймається як ворожий тощо).
Людина повинна дивитися на себе з симпатією, відчувати себе нормальною і
хорошою, щоб зуміти простити себе і виправити ситуацію.
Отже, за допомогою інтерпретації психолог може впливати на внутрішню карту клієнта,
упорядковуючи її елементи, перерозподіляючи або й зовсім знімаючи напругу в тих чи
інших її місцях. Приписування нових значень дозволяє змістити усталені точки зору,
поліпшує пристосування до навколишнього світу. Часто саме з інтерпретації починається
терапевтична робота. Тому ще одна порада з досвіду:
Секрети ефективного консультанта
Завжди вигідніше клієнта робити ПРИЧИНОЮ, а не
наслідком подій, про ! які він розповідає, і замість того, щоб
з'ясовувати: "Що вони з тобою зробили?" краще запитати:
"Як ти потрапив у таку ситуацію?" ■
Запитання для самоперевірки
1.Що таке концептуальна структура? Яким чином її можна змінити?
2.Що таке інтерпретація? Яке значення для консультування має цей технічний прийом?
Коли він застосовується?
3.Чому інтерпретація є однією з найдієвіших реакцій консультанта на висловлювання
клієнта?
4.Чому інтерпретацій може бути багато? Як оцінити їх корисність чи шкідливість?
Практикум
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
140
Завдання 1. „Аналіз концептуальної структури".
Порівняйте та згрупуйте концептуальні структури за яким-небудь критерієм.
Продумайте, на які особливості тієї чи іншої людини потрібно було б зважати, щоб
інтерпретація досягла мети,
„Мені завжди потрібна чиясь допомога";
„В житті людина може покладатись тільки на себе";
„Навіщо турбуватись? Це все одно ні до чого не призведе "; „ Ніхто мене не любить, і я сам
себе не люблю "; „ Я дуже невезуча людина "; „ Все, що я роблю починає йти добре "; ,, Я
щасливчик".
Завдання 2. „Інтерпретація".
Робота в колі. Хтось з учасників наводить ситуацію інтерперсонального конфлікту. Після
активного вислуховування інтерв'юери (група) намагаються інтепретувати почуте з точки
зору певної теоретичної орієнтації або з особистої точки зору. Розглянути кілька
психологічних ситуацій та обговорити досвід.
Завдання 3. „Формування психотерапевтичних реакцій"
1.
Проаналізуйте, яку інформацію несуть такі інтерпретації:
1)
Психотерапевт: „Ви критичні по відношенню до мене" та
Психотерапевт: „Ви почуваєте себе незручно, критикуючи мене".
2)
Психотерапевт: Ви відчуваєте провину за те, що хочете бути
незалежним від своїх батьків" або
Психотерапевт: „ Ви відчуваєте дискомфорт, перебуваючи в залежності від своїх батьків
".
Поясніть, яка між: ними різниця, та в яких випадках доцільна та чи інша інтерпретація.
2.
Спробуйте запропонувати кілька психотерапевтичних реакцій (переповідання,
відображення почуттів, значень та ін.), в тому числі інтерпретацій щодо таких ситуації:
1)
Клієнт (збуджено): „Минулої ночі після перегляду еротичного фільму у нас з
дружиною була суперечка. Я намагався схилити її до сексу, а вона знову мені відмовила ".
2) „Я бачив уві сні, як йшов уздовж: стрімкої кручі поряд з морем, що вирувало внизу. Я був
страшенно наляканий; я не міг знайти своїх батьків".
„Коли мені доводиться перемовитись кількома словами з важливою для мене людиною
(хлопець/дівчина, якій(ому) я симпатизую), я дуже гублюся. У мене не вистачає слів, і я не
знаю, що казати далі".
Обгрунтуйте різницю між переповіданням,, відображенням почуттів і тачень та
інтерпретацією.
Спробуйте в ролях (клієнт, консультант) продовжити ситуацію № З, використовуючи
навички активного слухання та техніку інтерпретації.
Рекомендована література:
Вайсс Д. Как работает психотерапия: Процесс и техника. —М.: 1998. - С. 142-156.
Шостром 3., Браммер Л. Терапевтическая психология. Основы консультирования и
психотерапии. - СПб.: Сова; М, 2002. - С. 358-397.
5.1.5. Конфронтація
Я зустрів ворога - це був я сам.
Б. и Д. Уайнхолд
Конфронтація - найсильніша з усіх мікронавичок.
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
141
А.Айві
Так склалося, що вживання слова „конфронтація" наштовхує слухача на думку про
протистояння, непримиренність, ворожість (ще б пак: „фронт проти фронту!"). Однак,
подивившись в словник іншомовних слів, дивуєшся, бо виявляється, що слово
„конфронтація" складається з префікса ко-, кон-, що означає „спільність, сумісність,
об'єднання", та кореня „фронт", що в перекладі з французької (а глибше - латині) означає
„лоб, чоло, чільна сторона". Тобто буквально - „об'єднання лобами, позиція лицем до лиця".
Саме з такого розуміння виходять в консультуванні, повністю нівелюючи негативне
нашарування ворожості, яке можливо вкладається в значення цього поняття.
Конфронтація - це вміння психолога піддати сумніву, не погодитися з тим, що говорить
клієнт, але так, щоб не викликати захисної реакції або розриву комунікації. За допомогою
конфронтації клієнт отримує вказівку на суперечності у взаєминах, власних думках чи
вчинках. Техніка дозволяє вводити психотравмуючу інформацію в свідомість, переслідуючи
інтереси клієнта і не руйнуючи стосунків. В жодному разі конфронтація не означає
непримиренного ставлення до самої особистості чи заперечення її права на власну точку
зору. Стикаються не люди, цінності чи світогляди, а точки зору на досить конкретні речі,
події, факти при реальному праві на співіснування будь-якого їх трактування.
Специфіка техніки конфронтації в консультуванні полягає в тому, щоб дипломатично
звернути увагу клієнта на розбіжності між змістом сказаного і вчиненого ним, тобто того, що
відбувається „тут і тепер". Конфронтуючи, консультант може висловити своє невдоволення
перебігом консультативного процесу, покритикувати особистісну позицію клієнта з тим, щоб
нівелювати механізми маніпулювання і захисту, досягти виконання добровільно взятих
клієнтом зобов'язань.
Секрети ефективного консультанта
Найбільш доречною в консультуванні є конфронтація з тим,
яким себе бачив клієнт напередодні приходу до психолога, і
тим, яким він зараз ' постає в своїх же очах внаслідок
віддзеркалення під час консультативного контакту. Таким
чином, клієнту доводиться розв'язувати внутрішній і
конфлікт і конфронтувати з самим собою.
Конфронтувати - це вести бесіду відкрито, виявляти змішані повідомлення, суперечності у
вербальній та невербальній поведінці, звертати увагу на розходження, неузгодженість,
інконгруентність (див.: 5.1.2). Наприклад: "Ви постійно говорите про те, що ви сором'язливі і
нерішучі, та під час бесіди я бачу перед собою людину відкриту, енергійну, рішучу, котра
досягає того, чого хоче"; „Ви дуже страждаєте від холодності, яка виникла в стосунках з
сином. Він чинить опір вашій опіці, не впускає в свої справи. Однак що змінилося за
останніх 15 років? Лише одне - йому виповнилося 30 років. Я не зауважила розвитку у ваших
стосунках. А ви?"
Секрети ефективного консультанта
Конфронтація як технічний прийом показана в
застосуванні тільки при наявності хорошого емоційного
контакту між консультантом і клієнтом.
У психотерапії до конфронтації, як правило, вдаються тоді, коли клієнта потрібно поставити
перед фактом існування амбівалентних або неусвідомлених ним установок, стосунків чи
стереотипів поведінки з метою їх усвідомлення та опрацювання. Конфронтація реалізується
як у прямій, жорсткій, вербальній формі, так і в прихованій - з використанням
психотерапевтичних метафор та невербальних прийомів.
Мистецтво консультанта полягає в здатності помітити суперечності та розв'язати їх через
конфронтацію. Деякі консультанти свідомо уникають жорсткої конфронтації, вважаючи
недопустимим гострі хірургічні інтервенції. Однак така позиція ставить під загрозу
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
142
радикальні зміни, які можливі лише при достатньому внутрішньому напруженні.
Необхідність в конфронтації виникає досить часто. Здебільшого такого протистояння
потребують особи з істероїдними рисами та яскраво вираженими проективними механізмами
захисту. При вираженому захисті варто йти по шляху відтворення цілісності афективноінтелектуального комплексу. Це дає змогу винести конфліктогенний зміст з простору
індивідуальної психіки клієнта в простір терапевтичної системи „терапевт - клієнт".
Запитання для самоперевірки
1.
Що таке конфронтація?
2.
Яку специфіка має застосування конфронтаційних технік у консультативному
процесі?
3.
В яких випадках використання конфронтаційних технік є найбільш доречним?
Практикум
Завдання МІ. „Конфронтація".
1.
Проаналізуйте кілька описів психотерапевтичної взаємодії.
Встановіть, з чим саме конфронтує клієнт у кожному конкретному випадку.
2.
Під час рольової гри ,,Консультативне інтерв'ю" створіть ситуацію конфронтації з
клієнтом.
Рекомендована література
Айві А. Цілеспрямоване інтерв'ювання і консультування. -К., 1998.
Психотерапевтическая энциклопедии / Под ред. Б. Д. Карвасарского, - СПб.: Питер Ком,
1998.
Уайнхолд Б., Уайнхолд Дж. Освобождение от созависимости. -М, 2002.
5.1.6. Робота з опором та переносом
Хто зберігатиме душу свою, той погубить її; а хто погубить її,
той оживить її.
Євангеліє від Луки, 17:33
Опір є природне блокування прогресу консультування і підлягає
врегулюванню.
Е. Шостром
Опір, за З.Фрейдом, - це сила, що створює бар'єр несвідомому на шляху до свідомості. Він
виникає як спроба уразливої людини уберегти себе від психологічного болю (того, що вона
хотіла б приховати від себе), і долається за допомогою опрацювання та інтерпретацій.
Опір в консультуванні, як і в психотерапії, - не таке вже й рідкісне явище. Класичними
ознаками опору є запізнення, забування, заяви про те, що нічого вартого уваги не спадає на
думку. Часто опір виражається в раціональності суджень та відсутності афективних
переживань, в атмосфері нудьги та низькій енергетизованості зустрічі, в непродуктивному
мовчанні, або в повній згоді, в уникненні обговорення важливих тем і переживань, в
неясному формулюванні своїх симптомів, в зведенні на жарт серйозних моментів бесіди.
Не становлять винятку ситуації, в яких спрацьовують психологічні захисти клієнта: він
забуває, „пропускає мимо вух" чи не помічає в розмові того, що є для нього травматичним,
перебиває, вступає в суперечку, не погоджується з тим чи іншим положенням, відходить від
теми розмови, пропонує для обговорення те, що прямо від нього не залежить, подає ситуацію
як проблемну для когось (рідних, близьких), але заперечує свою роль в її ескалації тощо.
Загалом такі випадки не шкодять розгортанню консультативного процесу, однак створюють
прецедент роботи з опором, який вимагає від консультанта певного рівня професійності.
Помітивши подібні прояви, важливо відразу показати, що в людини є мало усвідомлені нею
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
143
внутрішні сили, які протидіють розгортанню процесу.
Секрети ефективного консультанта
Ознаки опору служать корисними вказівками, що
виявляють теми, до яких і чутлива особистість, проблеми
Серед консультативних стратегій подолання опору можна виділити такі:
•
концентрація уваги: віддзеркалення консультантом реакцій клієнта таким чином, щоб
він помітив і прояснив те, що відбувається. Наприклад: „ Ви знову почуваєте себе
зніяковіло", „Ви помітили, що ще раз змінили тему?", „Ну ось, ми знову відхилилися
від внутрішньої роботи";
•
підсилення: загострення деяких моментів так, щоб показати їх абсурдність або
шкідливість;
•
знехтування: психолог, помітивши опір клієнта, переключає його увагу на інші
питання, щоб не втрачати темпу і контакту, накопичити достатньо аргументів для
переконливої демонстрації опору та роботи з ним;
•
роз'яснення ефектів опору: клієнт помічає свій опір, але консультант поки що вказує
лише на безпосередній ефект, що обмежується даним моментом, наприклад, втрата
глибини емоційного переживання в умовах неможливості говорити про мотиви цього
явища;
•
роз'яснення не випадковості опору: коли клієнт пересвідчиться в наявності опору,
можна перейти до пояснення, наприклад, показати, що це не просто погана
мовленнєва звичка, а вмотивована дія;
•
демонстрація альтернатив типовим патернам поведінки: наприклад, клієнтці, у якої
зніяковіння блокувало самозаглиблення, рекомендують затриматись на зніяковінні,
побути в ньому, в такий спосіб добиваючись ефекту самозаглиблення;
•
роз'яснення функцій опору - аргументація користі, яку приносить опір;
•
вивільнення і переміщення: зрозумівши цінність набутого досвіду, клієнт починає
відкривати в собі нові блоки;
•
розуміння глибинної цілі опору: сприймаючи в ході роботи опір як частину себе,
клієнт набуває здатності бачити свої вибори (Бюдженталь Дж., 2001.-С. 177-185).
З.Фрейд вказував, що опір може випливати з різних джерел і мати безліч причин. Найчастіше
проявляються п'ять форм опору:
1.опір-витіснення імпульсів, згадок, відчуттів, щоб не зазнати повторного травмування;
2.опір-перенесення як боротьба з інфантильними імпульсами та створення ситуації
заміщення з включенням консультанта в якості ідеалізованої фігури;
3.опір - вторинна вигода: прагнення якнайдовше залишатися предметом турботи та опіки;
4.ід-опір - опір інстинктивних імпульсів будь-яким змінам у способах їх прояву;
5.опір Супер-его, що випливає з почуття провини або потреби в покаранні.
Форм, яких може набувати опір, чимало, адже функціонально психологічний захист є досить
звичною інструментальною підструктурою психіки, такою ж необхідною, як здібності чи
характер. Тому варто не забувати про неминучу його присутність при будь-якій роботі з
психікою та вишукувати способи його подолання. Першою спробою обійти опір в історії
психотерапії був гіпноз. З.Фрейд, щоб зламати опір, використовував інтерпретацію, В. Райх з
тією ж метою працював над розпусканням м'язового панциря, С.Гроф впровадив холотропне
дихання, Ф.Перлз заставляв "перебільшувати" - ампліфікувати, а М.Еріксон вдавався до
наведення трансу.
Відповідно до психоаналітичних розробок, можна говорити про кілька етапів роботи з
опором: 1) фаза розпізнавання (опір помічає поки що лише консультант); 2) фаза
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
144
демонстрації (консультант, дочекавшись слушної миті, вказує на існування опору, не
аналізуючи його змісту та джерел виникнення); 3) фаза прояснення важливих нюансів
виникнення опору (якщо клієнт не хоче визнати свого опору, можна вдатися до
конфронтації).
Істотним моментом є не стільки подолання опору (в багатьох випадках захист є доцільним і
навіть необхідним, так само як закладена в проект опірність мосту є основним його
достоїнством), а саме усвідомлення його психологічного механізму, бо зазвичай він виникає
там, де проявляються слабкості его-захисної функції. Тільки, усвідомлюючи свій опір,
людина зможе долати перешкоди і просуватися далі у своєму розвитку.
Психологічна компетентність консультанта передбачає, що з проблемою трансферу та контртрансферу він теж знайомий не тільки теоретично, але й практично. Трансфер, або
перенесення - це переміщення почуттів чи уявлень клієнта на психотерапевта та наділення
його значущістю іншої людини, з якою він мав стосунки в минулому. Таким чином клієнт
ставиться до терапевта як до об'єкта зі свого минулого, вимагаючи від нього специфічного
ставлення. Наприклад, уже через кілька годин після нелегкого консультативного процесу
клієнт телефонує консультанту, мотивуючи це своїм занепокоєнням тим, що погано
працював на сесії. На питання, чому він так вважає, заявляє, що хвилюється через реакцію
консультанта, бо той був явно не задоволений його роботою, і він це відчув. Така реакція
клієнта вказує на перенесення і ставить перед необхідністю скрупульозного аналізу
стосунків буквально на наступній зустрічі. Поки існує невизначеність, а клієнт перебуває в
подібних афективних станах, прориву в його самоусвідомленні очікувати годі.
Секрети ефективного консультанта
Тільки розтотожнення з тінями минулого повертає людину до
реальності.
Помилково думати, що лише консультант впливає на клієнта. Консультативний діалог це
інтенсивний процес взаємовпливу, взаємних змін у почуттях і досвіді. Якщо консультант не
помічає впливу клієнта, він не розвивається. К.Юнг взагалі вважав, що психотерапевт
виступає в ролі провідника у внутрішній світ особистості, тому клієнт не зможе "пройти
далі", ніж пройшов сам консультант.
В розширеному значенні трансфером позначають будь-яке емоційне ставлення, яке виникає в
клієнта до консультанта. А контр-трансфером, відповідно, вважають емоції, які
формуються у консультанта по відношенню до клієнта. З точки зору психоаналітиків
опрацювання трансферних стосунків сприяє побудові хорошого робочого альянсу, а контртрансфер може стати перешкодою в розгортанні психотерапевтичного процесу.
Трансферні стосунки не обов'язково мають форму інфантильних очікувань любові від
значущих дорослих зі свого дитинства, як вказували психоаналітики. Вони, як писав К.Юнг,
можуть набувати інших архетипіч-них форм, а саме: учитель-учень, майстер-підмайстер,
рятівник-грішник, ведучий-ведений, просвітлений - той, що на шляху до просвітлення тощо.
Якщо консультант не помічає роботи трансферу, то він працює наосліп, не усвідомлюючи,
що робить. Невизначені стосунки чи неопрацьований безликий трансфер можуть призвести
до негативних зрушень в особистості самого консультанта (див.: мана-особистість по
К.Юнгу).
Запитання для самоперевірки
1.Які ознаки можуть свідчити про опір консультативному процесу?
2.Розкрийте механізм опірності в консультуванні. Наведіть приклади.
3.Які форми опору вам відомі?
4.Як потрібно працювати з опором?
5. Який алгоритм роботи має бути в консультанта щодо явищ перенесення та
контрперенесення?
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
145
Практикум
Завдання 1. „Виявлення опору",
1.Група сідає в коло. Учасники перекидають один одному м'ячик, супроводжуючи його
будь-яким запитанням тому, кому адресується м'яч. Учасник, котрий отримує м'яч,
повинен відповісти на питання не пізніше 3-5 секунд. За такої процедури може
виникнути опір, який можна помітити, навчитися діагностувати та аналізувати. Види
опору можуть бути такими: людина губить м'яч; просить повторити запитання;
мовчить більше, ніж потрібно; кидає м'яч без запитання; відповідає не на поставлене
запитання, тощо.
2.Виявити опір можна і в процесі рольової гри. Один з учасників діалогу має завдання
приховати правду від іншого. А той її вивідує, не будучи повністю впевненим, що це
неправда. Наприклад, дружина розмовляє з чоловіком з приводу того, що його бачили з
іншою жінкою.
Група, слухаючи діалог, фіксує різні способи опору у „звинуваченого": шантаж образою
на несправедливу підозру, „затикання" рота, спроби перевести розмову на іншу тему;
контрзвинувачення тощо.
Завдання 2. „Робота з опором".
1.
Ознайомтеся з різними стратегіями роботи з опором, наведеними в книзі Дж.
Бюдженталя „Искусство психотерапевта " (СПб., 2001. -СІ77-185.)
2.
В навчальній сесії з консультування спробуйте вичленувати патерни опору та
попрацювати з ними, застосовуючи ту чи іншу вище названу стратегію.
Рекомендована література
Бюдженталь Дж. Искусство психотерапевта. - СПб., 2001. - С. 177-185.
Гринсон Р.Р. Техніка и практика психоанализа. —Воронеж, 1994.
Сандлер Дж., Дзр К„ Холдер А. Пациент
психоаналитического процесса. - Воронеж:, 1993.
и
Психология личности: Словарь-справочник
Т.М.Титаренко. — К.: Рута, 2001.
Под
/
психоаналитик:
ред.
Основи
П.П.Горнос-тая,
Психотерапевтическая энциклопедии ./ Под ред. Б.Д.Карвасарского. - СПб.: Питер
Колі, 1998.
5.1.7. Навіювання як основа інтервенції
Звідки у людини береться здібність впливати на інших?
Напевно, існує якась підсвідома схильність вірити і
піддаватися впливу.
Р.Мей
Кожен психологічний підхід - це завжди варіант
конструктивного гіпнозу.
С.Петрушин
Живучи в складі одного цілісного організму - людства, кожна людина не могла не виробити
певні засоби, які б гарантували їй надійний зв'язок з праорганізмом. Таким засобом стала
сугестія - змога впливати, та сугестивність - здатність піддаватися впливу інших, часто
несвідомо і некритично сприймаючи навіяний зміст. В зв'язку з специфікою діяльності
консультант не може не розуміти, що в основі його впливу теж лежить навіювання. Навіть
тоді, коли він з клієнтом перебуває у відкритих довірчих стосунках, вже сама по собі
консультативна зустріч задає рамку навіювання. Чому? Тому що всі люди тією чи іншою
мірою піддаються соціальному навіюванню, а ті, які переживають стрес чи дезадаптацію, як
показують дослідження, ще більше схильні до навіювання, тобто стають суперсугестивними.
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
146
Секрети ефективного консультанта
Консультативна практика має необмежені можливості для
сугестивної інтервенції.
Так влаштована людська природа. Свого часу ця якість допомогла людству вижити у вкрай
важких природних умовах, тепер вона залишається досить стійким механізмом
пристосування та соціального співжиття. Людина повсякчас шукає і боїться впливу іншої
людини. Щоб гарно думати про свою самостійність, їй вигідніше не пам'ятати про
навіювання. Люди скоріше зосереджуються на тому, що вони нібито впливають на інших
тільки тоді, коли щось свідомо хочуть від них, коли кажуть про це чи діють у відповідності
до своїх усвідомлених планів.
Говорячи про навіювання в консультуванні, ми взагалі не маємо на увазі гіпноз чи інші
форми гіпнотичного впливу, які передбачають використання клієнта в іграх, де він стає
безвільною маріонеткою. Однак консультант як психолог має знати, що соціальна сугестія
(вплив людини на людину в соціальних контекстах), не менш могутня, ніж гіпнотичний
вплив, а вкласти щось в свідомість іншого раціональним шляхом можна й без гіпнозу. К.Юнг
попереджав психотерапевтів, що під час терапії потрібно слідкувати за тим, щоб клієнт
залишався свідомим відносно того, що з ним відбувається, не слід утримувати його в стані
слабкого і підкореного.
Рівень суб'єктивної готовності до соціального навіювання різний для кожного конкретного
індивіда і залежить від ситуативних та особистісних факторів. Серед властивостей
особистості, які сприяють підвищенню навіюваності, - невпевненість в собі, низька
самооцінка, почуття власної неповноцінності (комплекси), покірність, тривожність,
екстравертивність, підвищена емоційність, вразливість тощо. Як бачимо, саме такі якості
притаманні людям, що переживають психологічні негаразди.
Секрети ефективного консультанта
Навіювання діє через підсвідомість і присутнє у будь-якому
акті спілкування. Потрібно завжди пам'ятати про
сакраментальне „Не зашкодь!".
Р. Мей вважав, що консультант в процесі психотерапії неминуче використовує ту чи іншу
форму навіювання. В трансформації особистості, на думку Р.Мея, якраз і діє „закваска"
навіювання. Завдяки емпатійному зв'язку відбувається ототожнення клієнта з позитивною
волею психотерапевта, при цьому клієнт отримує від нього додаткові сили для подолання
свого негативно спрямованого волевиявлення і вчиться проявляти свою волю позитивно і
конструктивно. Згідно з концепцією Р.Мея психотерапевт дає клієнту „заряд мужності".
Навіювання може використовуватися і з діагностичною метою. Адже ніхто, крім клієнта, не
може відчувати, яким для нього має бути вихід з проблеми. В раціональній сфері це знання
шукати даремно, тому необхідно апелювати до несвідомого. А несвідоме „до останнього"
береже таємницю не тільки від консультанта, але й від самої людини. В таких умовах у
пригоді стають засоби, в основі яких лежать механізми трасового наведення. Саме вони
дозволяють навіюванню почати взаємодіяти з уже сформованою в підсвідомості тенденцією і
відкрити її клієнтові. Наводячи якомога більше варіантів конструктивного позбавлення від
проблеми, консультант намагається спонукати підсвідомість саму здійснити вибір. Таким
чином клієнт отримує „свій" варіант розв'язку проблеми, досягає більшої цілісності свого
„Я".
Навіювання є особливо корисним в тих ситуаціях, коли за відсутності потенцій для більш
глибоких змін ефект консультування досягається завдяки формуванню у клієнта
переконання, що результат неминуче буде. В побуті інколи вважають, що вселяти надію і
оптимізм є пустопорожнім заняттям, однак чітко сформований намір, віра в позитивні зміни
скоріше стають точкою відліку для початку реальних об'єктивних змін, ніж депресія і відчай.
К.Юнг, щоправда, вважав таку роботу більше виховною, ніж психологічною. Та як би ми не
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
147
трактували ці процеси, навіювання було, є і буде присутнім в спілкуванні, і є сенс розуміти,
що відбувається між консультантом і клієнтом, більш професійно, ніж, можливо, це розуміє
клієнт.
Запитання для самоперевірки
1. Яку роль в консультуванні відіграє навіювання? Чому люди, переживаючи психологічні
негаразди, піддаються навіюванню краще, ніж звичайно?
2. За яких умов використання навіювання в консультативному процесі буде
конструктивним?
3. Порівняйте точки зору К.Юнга і Р.Мея на навіювання в психотерапевтичному процесі.
4. Які техніки психотерапевтичної роботи базуються на використанні сугестії?
Практикум
Завдання 1. „ Вплив на підсвідомість".
Контактуючи з людиною, усвідомте вашого партнера по спілкуванню як істоту, яка
складається як мінімум, з двох субособистостей (частин). Одна субособистість
відображає свідомий компонент психіки, завдяки якому людина аналізує ситуацію та
протистоїть їй, друга - підсвідоме, не переобтяжене страхами і спрямоване на творчі
зміни і вдосконалення. В розмові апелюйте до підсвідомої частини як більш спонтанної і
вільної.
Скористайтеся моделлю, яку можна застосувати в різних контекстах спілкування.
Свідомість
Перехід
Ваша свідомість:
прислухається до того, що я
кажу
Підсвідомість
Ваша підсвідомість:
і
може заглибитись в себе (досягти в
собі будь-якого глибинного рівня)
може бути зосереджена на тій в той час, як
чи іншій думці
може використовувати глибинний
досвід позитивних переживань
стурбована тим, що
відбувається в теперішній
момент
відкриває для себе потенційну
користь ситуації, що склалася
по мірі того, як
Наприклад, при роботі з клієнтом, який проявляє напруження і виражений опір, можна
сказати:
„Ваша свідомість в цей час перебуває в напруженні і дещо негативно оцінює те, що
відбувається, але ваша підсвідомість як найбільш творча частина особистості сприймає
ту інформацію, яку ми зараз обговорюємо, і охоче засвоює все, що сприяє внутрішньому
глибинному розслабленню організму ".
Через деякий час можна помітити, як клієнт займе більш гнучку позицію і
розслабиться.
Цей прийом називається дисоціацією свідомого і несвідомого. Застосовуючи таку
дисоціацію, зовсім не обов'язково виділяти словами: „Ваша свідомість" і „Ваша
підсвідомість". Важливо діяти за принципом і демонструвати впевненість в тому, що є
сенс чекати відповіді саме від тієї частини особистості людини, котра здатна вступити
в творчу взаємодію.
Рекомендована література
Мэй Р. Искусство психологического консультирования. - М., 1994.
Зриксон М. Г., Росси З.Л. Человек из февраля. - Москва, 1995.
Зриксон М.Г. Мой голос останется с вами. - СПб., 1995.
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
148
Гиллиган С. Терапевтические трансы. -Москва, 1997.
5.1.8. Психологічна інформація як чинник впливу
Якщо ти не знаєш, куди плисти, жоден вітер не буде тобі
попутним.
Американське приспів'я
Якщо на психотерапію люди зважуються, відчуваючи потребу в особистісних змінах, то на
консультування часто приходять, усвідомлюючи дефіцит психологічної компетентності або з
метою дізнатися про щось у психолога. В певному розумінні психолог завжди надає
інформацію, нехай особистішу, науково-психологічну чи просто ту, якої не вистачає
клієнтові від його оточення.
Нерідко проблема, з якою звертається людина досить локальна (наприклад, непорозуміння з
коханою людиною, труднощі у вихованні дітей тощо), і тому її, як правило, дивує те, що
психолог „заходить" якось здалеку, консолідує інформацію, яка, на перший погляд, не
стосується ситуації. Однак, подумки охопивши створену під час бесіди картину, клієнт буває
вражений цілісністю та взаємопов'язаністю всіх її елементів, і цей „ага-момент" стає
стимулом для змін.
Створення подібної картини стає можливим через те, що психолог керується певною
теоретичною моделлю, яка пояснює закономірності функціонування психічного. Логіка цієї
теоретичної моделі передається і клієнту, і він теж починає бачити те, що з ним відбувається,
більш диференційовано і конструктивно. Дослідники психотерапевтичного процесу взагалі
вважають, що теорія - необхідна ланка впливу, оскільки саме засвоєння клієнтом закладеного
в ній образу людини і несподіване трактування його проблем ведуть до зцілення. Не так
важливо навіть, чи відповідає вона дійсності, чи правильно відображає причини труднощів,
важливий лише той ефект, який вона справить, коли стане частиною свідомості клієнта.
Теорія з цієї точки зору є не що інше, як міф, котрий організує уявлення клієнта про себе і
про світ, міф корисний, хоча часто такий, що суперечить іншому "корисному міфу".
Оцінка якості спеціальних психологічних знань не є предметом розгляду нашого посібника.
Навіть у загальних рисах про це говорити дуже важко. Однак факт залишається фактом:
психологічні знання, прямо чи опосередковано, у вигляді теорії чи у вигляді конкретної
техніки (як способу мислення), передаються і будуть передаватися людині в процесі роботи з
нею.
Психолог-консультант повинен бути якомога ширше обізнаним в багатьох областях
психології. Є сенс розумітися на класичних наукових питаннях і мати багато прикладних
знань. З однаковою ймовірність в конкретних випадках можуть стати необхідними знання
про те, що таке посттравматичний синдром та які способи допомоги людині, що його
переживає; на яких фазах конфліктних стосунків відсутні шанси для самостійного
примирення сторін; як краще, враховуючи інтереси дітей, „організувати" розлучення; в які
„пастки" можуть потрапити закохані; як здійснюється робота „гострого горя"; як поводитися
з термінальним хворим, і т.д.
В деяких випадках інформація може подаватися досить директивно. Серед подібних
способів передачі знань можна назвати вказівки, інструкції, поради, табу, запобіжні
заходи тощо.
Директиви взагалі заповнюють наше звичне спілкування і консультація в цьому сенсі не
виняток. Інакше ж не скажеш: „Заходьте, будь ласка! Сідайте!", „Розслабтесь!" та ін. Від цих
фраз недалеко до прихованих команд типу: „Даремно сподіватися на те, що дитина такого
віку ...", чи інструкцій: „Довіртеся своїй інтуїції", або до запобіжних заходів: „Для
розв'язання проблеми спочатку потрібно поговорити з родичами чоловіка ...", чи до табу
„ніколи не говорити „ніколи" або щось на зразок цього. Клієнти часто з вдячністю
сприймають такий спосіб надання інформації, бо більшість з них, потрапляючи вперше на
консультацію до психолога, настроєні саме на те, щоб вступити з ним у стосунки „учительучень", або „наставник-підопічний". В народі так і кажуть: „Піди до психолога, послухай, що
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
149
він тобі порадить".
Однак гарантовану пораду іншому дати неможливо: життя кожного унікальне і
непередбачуване. Радячи, консультант бере на себе відповідальність за те, що відбудеться, а
це не сприяє розвитку особистості, адже це її внутрішні опори - ідеали, переконання спричинили труднощі. Приймаючи вихід, який пропонує інша людина зі своєї
концептуальної основи, ми втрачаємо щасливу можливість змінити щось в власній
внутрішній карті, бо вихід є, а механізм його забезпечення не сформувався. Тим більше, що
будь-яку невдачу в реалізації поради зазвичай приписують пораднику (в консультуванні консультанту), відчужуючи своє життя та не приймаючи відповідальності за нього (Алешина
Ю.Е., 1994).
І все-таки, як свідчить опитування американських колег, порада стійко утримує високий
рейтинг в ряду звичних засобів впливу на клієнта, які вони використовують в своїй роботі.
Дійсно, в певних випадках використання порад є виправданим. Так, О.Ф.Копйов (Копьев
А.Ф., 1991, с. 16) вважає, що особливо на початкових етапах консультування можна радити,
бо це співзвучно жанровій природі розмови, і уникання порад зі сторони консультанта
робить бесіду штучною. Порада може виступити в ролі:
•
підтримки, співчуття клієнту;
•
найбільш зручної актуалізації моральних норм в свідомості клієнта;
•
індикатора для виявлення ігнорованих форм поведінки.
Секрети ефективного консультанта
Помилкою є не стільки порада як така, скільки бажання
консультанта обов'язково дати корисну пораду, бо це збиває
увагу клієнта з аналізу самого себе. Тому якщо клієнт
відкритий для діалогу, то варто утриматися від порад.
Н.В.Самоукіна (1997) вважає, що радити в психологічному консультуванні можна у
випадку, якщо:
•клієнт знаходиться в кризовій ситуації, що загрожує життю, і в даний момент не в змозі
приймати зважені рішення;
•клієнт закритий для діалогу, а його дії несуть психологічні збитки рідним (порада тут може
бути викладена досить жорстко як припис або рецепт);
•якщо клієнт активний, діяльний і потребує лише кваліфікованої інформації типу „як
робити".
Хоча в психологічній роботі існує упереджене та обережне ставлення до порад, та вже з
того, як гаряче дискутується це питання, зрозуміло, що воно для кожного консультанта
буде розв'язуватися по-своєму. Навіть суворо дотримуючись недирективності в підході до
побудови психотерапевтичних стосунків, ми не можемо бути вільні від своєї особистості
(бо вона в якомусь розумінні і створює "терапевтичне дзеркало" з певним ракурсом
відображення, який задається власним реагування на почуте), своїх професійних знань та
розуміння професійних цілей, які лежать в площині психологічного наставництва.
Секрети ефективного консультанта
Порада стає єдино можливою формою надання психологічної
допомога у випадках, коли обговорення стосується проблем
іншої людини, дитини, чоловіка (дружини) тощо, тобто тоді,
коли локус скарги нема сенсу переорієнтовувати на „тут і
тепер" - проблеми, а також тоді, коли час роботи з клієнтом
обмежений.
Інколи в консультуванні використовується інший технічний прийом опосередкованого
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
150
впливу - саморозкриття. Він полягає в тому, що на якийсь фрагмент розповіді клієнта про
свою життєву ситуацію консультант реагує розповіддю про власний подібний досвід, який
може пролити додаткове світло на те, що відбувається, або просунути вперед розуміння
ситуації. З одного боку, саморозкриття вирівнює позиції клієнта і консультанта, робить
взаємини більш людяними і емпатійними, піднімає емоційну температуру контакту, з
іншого - може мати на меті передачу непрямої поради, інструкції чи вказівки.
Загалом інформацію, яку прагне отримати клієнт, можна було б віднести до когнітивного
або конотативного типу. Когнітивні елементи пов'язані з інтелектуальними діями, тобто
обміном інформацією, наданням конкретних порад чи інтерпретацій, а конотативні
елементи - з вираженням почуттів та емоційною взаємодією. Консультант повинен знати,
коли стимулювати раціональний аналіз, а коли інтенсифікувати почуття, і приділити цьому
достатньо уваги. Хоча психологи й вбачають певні переваги на боці конотативного пізнання
(одним з аргументів є те, що конотативну інформацію отримати наодинці з самим собою
важко), не варто нехтувати і впливом когнітивного компоненту, адже відомо: для того, щоб
змусити мозок (себто людину) працювати, його постійно потрібно озброювати новою
інформацією.
Запитання для самоперевірки
1. Яким чином психологічна інформація виконує психотерапевтичну функцію в
консультативній практиці?
2. Чому використання певного психотерапевтичного міфу саме по собі відіграє
важливу роль в роботі консультанта?
3.Які форми надання психологічної інформації вам відомі? Вкажіть ситуації, в яких
вони будуть доцільні, та порівняйте їх ефективність.
4.Які перестороги та обмеження супроводжують використання поради як засобу
впливу на іншу людину в консультуванні?
5.Наведіть приклади конкретної психологічної інформації, яка могла б мати значення
для прийняття рішення в тій чи іншій консультативній ситуації.
Практикум
Завдання 1. „Когнітивний аспект консультативної роботи".
Вдумайтесь в мудрі думки відомих людей. За яких ситуацій вони могли б бути використані
в консультативній роботі? Наведіть приклади улюблених сентенцій, які справляють на вас
психотерапевтичний вплив, та продовжіть обговорення.
„Розум даний людині для того, щоб жити в мирі з тим, хто його не має" (Вольтер).
„Якщо ти не знаєш куди пливти, то жоден вітер не буде тобі попутним " (Сенека).
„Многомудріє - життя без боротьби " (Індійське прислів'я), „Хто скаже, що є удача, а що
невезіння?" (Буддійське прислів'я) „Не так важливо, що з тобою зробили, важливо, що ти
зробиш ї тим, що з тобою зробили " Ж.П.Сартр та ін.
2. Ознайомтеся з таким поняттям когнітивної психотерапії як самоефективність (за
будь-яким посібником з когнітивної психотерапії, наприклад: Ромек В.Г, Поведенческая
психотерапия. - М., 2002). Самоефективність це усвідомлена здатність людини
справлятися з складними і специфічними ситуаціями, тобто віра в ефективність власних
дій. Висока самоефективність, пов'язана з очікуваннями успіху, як правило, веде до
позитивних результатів, сприяє самоповазі особистості. І, навпаки, низька
самоефективність, зумовлена очікуванням негараздів, призводить до невдачі і, таким
чином, знижує самоповагу.
Психологи вважають, що розвиток самоефективності особистості забезпечується
завдяки формуванню когнітивних умінь будувати свою поведінку, асимілювати чужий
досвід, здатності переконувати себе та здійснювати вербальне самонавіювання
(аутосугестію), пластично входити в стан фізичного або емоційного підйому.
Попрацюйте в „парах" (клієнт, консультант). Консультант виявляє ті моменти чи
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
151
ситуації, в яких клієнт боїться за щось братися, чи щось організовувати, комусь довіряти
тощо. Вислуховуючи контраргументи клієнта, консультант намагається раціоналізувати
його страхи, підвищити самоефективність.
3. Перегляньте розділ „Механізми корекційного впливу" в книзі:
Горностай П.П., Васьковская С.В. Теория и практика
консультирования: Проблемный подход. — К.: Наук, думка, 1995.
психологического
Ознайомтеся з способами та механізмами психотерапевтичного впливу, які там
представлені.
4. Виберіть в додатку № б ті пресупозиції. які могли б допомогти у відновленні
психологічної рівноваги клієнтам, що переживають ті чи інші проблеми. Проілюструйте
свою думку.
Завдання 2. „ Саморозкриття".
В рольовій грі клієнт надає інформацію про будь-яку особистісну проблему.
Консультант при нагоді ділиться аналогічними переживаннями та досвідом подолання
труднощів зі свого життя. При обговоренні важливо отримати зворотний зв'язок та
проаналізувати ефективність впливу.
Рекомендована література
Алешина Ю.Е. Специфика психологического консультирования // Вестник психосоциальной
и коррекционно-реабилитационной работы. -1994. -№ 1.
Горностай П.П., Васьковская С. В. Теория
консультирования: Проблемный подход. -К., 1995.
и
практика
психологического
Копьев А.Ф. Особенности индивидуального психологического как диалогического
общения: Автореф. Дис. ... канд. психол. Наук. -М., 1991.
Самоукина Н.В. Практический психолог в школе: Лекции, консультирование, тренинги М., 1997.
Шостром 3., Браммер Л. Терапевтическая психология. Основы консультирования и
психотерапии. - СПб., М., 2002. С. 397-427.
5.1.9. Визначення пріоритетів
Хоча рішення можуть відрізнятися за змістом, в них
завжди присутні дві альтернативи: вибір майбутнього і
вибір минулого.
С. Мадді
Найчастіше людина потерпає від психологічної скрути тоді, коли їй важко спланувати свої
дії в напруженій ситуації або зробити вибір. І хоча завдання „визначити пріоритети"
ставиться клієнтом не часто, консультативних ситуацій такого плану чимало. В процесі
вміло побудованого аналізу, ненав'язливо вплетених підказок, тонкого зворотного зв'язку
консультант спільно з клієнтом вибудовує логіку та ієрархію завдань. Обміркувавши
порядок дій, клієнт отримує додатковий стимул для їх реалізації. Як правило, краса та
злагодженість завершеної картини прямо чи опосередковано несе в собі енергію, якої людині
не вистачало раніше.
Щоб встановити пріоритети, необов'язково обговорювати їх прямо. Часто консультант,
знаходячись у позиції нейтральності, чітко і ясно виражає свої судження з деяких
конкретних питань („Ваша сім'я так драматично покидала дім свекрів, що тепер думати про
повернення - це зраджувати себе, свою самостійність") або в ході розмови надає більше
підтримки одній тенденції, на противагу іншій. Робота в цьому напрямку здійснюється і
тоді, коли серед альтернатив клієнта з'являється ще кілька можливих конструктивних
варіантів або прояснюється ситуація з тим, де і коли сформувалися обмеження і як їх
усунути. Право вибору створює враження свободи і самостійності. За деяких обставин
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
152
консультанту не обійтись і без навчання, відкритого формування переконань, які
структурують ситуацію. Особливої цінності набувають логічні висновки, що
упорядковують інформацію за усталеними алгоритмами мислення.
Щоб визначити свої істинні цілі, людина повинна якоюсь мірою пережити те, до чого вона
прагне, у неї має з'явитися своєрідний "акцептор дії" - образ бажаного майбутнього.
Дослідження в нейро-лінгвістичному програмуванні показали, що суттєва різниця між
людьми, що досягають успіху, та невдахами, людьми відповідальними і безвідповідальними
полягає у тому, як вони переживають майбутнє, коли вибудовують свої прожекти. Успішні
та відповідальні, перш ніж почати діяти в певному напрямку, досить яскраво (в кольорі,
звуці, тілесних відчуттях) уявляють (майже автоматично) результати своїх дій. Таке
моделювання, створення зразка не дозволяє схибити, є хорошим орієнтиром і несе велику
енергію. У людей неуспішних, безвідповідальних така здатність практично відсутня.
Консультуючи клієнта, є сенс обов'язково попрацювати над цим аспектом його вмінь.
Отже, щоб визначитися з пріоритетами, потрібно інколи просто сформувати чіткі
уявлення про той результат, котрий хоче отримати людина від консультації і від життєвої
ситуації взагалі. На цьому етапі в пригоді може стати згадана вище методика чітко
сформульованого результату (нейро-лінгвістичне програмування). Коли є чітке уявлення про
результат, не так складно намітити етапи його досягнення, вибудувати послідовність,
спланувати реальні кроки, які необхідно здійснити, одночасно при цьому передбачити
моменти збоїв і заздалегідь убезпечитися від них, опрацювавши кілька можливих варіантів
розгортання ситуації.
Однак не все так просто в сфері людської психіки. Трапляється клієнти скаржаться на
свою життєву ситуацію, хоча насправді підсвідомо, в глибині душі нічого не збираються в
ній змінювати. Наприклад, жінку алкоголіка часто влаштовує ситуація його п'янства, бо
таким чином вона звільняється з-під контролю чоловіка.
Секрети ефективного консультування
Інколи, прохаючи про допомогу, людина настільки не розуміє
себе, що "обманює" і себе, і консультанта. Щоб не бути
обманутим, варто взяти за принцип: люди в будь-якій
ситуації діють у максимально зручний для себе спосіб.
Звичайно, людина могла б знайти спосіб більш досконалого розв'язання своїх негараздів,
однак вона часто не усвідомлює до кінця, що нею рухає, або ж поки що не знає нічого
кращого. Думати і діяти по-іншому вона почне тоді, коли зрозуміє, чому обрала саме такий
спосіб поведінки. Тобто ситуація, в яку потрапила людина, несе якусь малоусвідомлену
психологічну вигоду, якої не стане, коли щось зміниться. Людина не завжди усвідомлює цю
вигоду, бо крім свідомого „Я", її поведінкою керує несвідоме. Наприклад, клієнт, звичайно
ж, обуриться, коли йому сказати, що різкий напад виразкової хвороби з наступною
госпіталізацією напередодні від'їзду за викликом його колишньої дружини є способом
уникнути травматичних переживань при зустрічі з нею. Однак з погляду психосоматики
такий раптовий приступ є цілком закономірним, адже чоловік все ще не пережив минуле
(див.: 4.2).
Якщо в консультуванні нехтувати подібною інформацією, то ефект буде мінімальним. Тому
є сенс, по-перше, відшукати і перевести в усвідомлення "вторинну вигоду", по-друге,
забезпечити такий стан справ, щоб реалізація вигоди стала можливою не лише травматичним
способом, як було досі. Аби нівелювати вплив вторинної вигоди, консультант ставить цілу
низку запитань, завдяки яким вона може проступити. Наприклад: "Ми прояснили, що
відбувається в вашому житті... Якщо виходити з положення, що в кожній конкретній ситуації
людина вибирає для себе найкращий вихід (людина собі не ворог), то давайте поміркуємо
над тим, які переваги (позитивне значення) несе для вас ситуація, в якій ви опинилися? Чого
вона вам допомагає досягнути? Чого уникнути? Що вона дозволяє вам робити? Чого не
дозволяє робити? Ким вона дозволяє вам бути? (Ким ні?) Рішенням яких проблем є ваша
ситуація? Що ви втратите, коли позбудетесь цієї ситуації? Що отримаєте, коли позбудетесь
її? Що матимете, якщо не зміните цю ситуацію? Як ви дізнаєтесь, що покінчили з цією
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
153
ситуацією?" тощо.
Крім прояснення вторинної вигоди, в нейро-лінгвістичному програмуванні здійснюють так
звану перевірку на екологічність, тобто визначають, як відсутність конкретної проблеми
вплине на життєву ситуацію самого клієнта або життя людей, які його оточують. Адже з
точки зору системного підходу, будь-яка проблема є лише симптомом, за яким стоять, як
правило, більш серйозні розлади. Завдяки цьому симптому система набула певної рівноваги,
і його зникнення може призвести до її розбалансування.
Наприклад, чоловік вдавався до випивок, таким чином знімаючи напругу, що вже давно
виникла в подружньому житті. Подолавши алкоголізм і повернувшись за допомогою
психолога у звичну для нього обстановку, він знову страждатиме від нерозв'язаних
подружніх проблем. Пара може не зуміти побудувати нові стосунки, і симптом або
повернеться знову, або подружжя не зможе далі жити разом. Тому, як ми вже й говорили,
консультування, так само як і психотерапія, повинно бути надлишковим, щоб нівелювати ті
опосередковані впливи, які й викликали деформації. А перевірка на екологічність покликана
застрахувати від помилок.
Щоб здійснити перевірку на екологічність, у нейро-лінгвістичному програмуванні
пропонують поставити такі чотири запитання:
− „Що станеться, якщо ... (скажу, терпітиму, опікатиму, або навпаки)?";
− „Що станеться, якщо не... (скажу, терпітиму, опікатиму, або навпаки)?";
− „Чого не станеться, якщо ... (скажу, терпітиму, опікатиму, або навпаки)?";
− „Чого не станеться, якщо... не (скажу, терпітиму, опікатиму, або навпаки)?".
Відповідаючи на ці запитання, людина краще бачить те, як узгодиться її нова
поведінка, стан, настрій з оточенням, відшукує такі грані ситуації, які на початковому
етапі обговорення були не явними.
Запитання для самоперевірки
1.Чому в консультативному процесі так важливо допомогти клієнту визначити
пріоритети? Як цього можна досягти?
2.Як виникає вторинна вигода? Яким чином її можна визначити?
3. Що таке екологічна перевірка? Як вона проводиться?
Практикум
Завдання 1. „ Визначення пріоритетів".
Потренуйтеся в гіпотетичній ситуації і спробуйте знайти аргументи для розмови з
людиною, що втратила зір: „ Ви думаєте, що нема страшнішого горя, ніж втрата зору?"
Використайте ,,домашні заготовки ":
− А хіба зрячі люди завжди і скрізь щасливі?;
− Хіба може існувати життя без драматичних подій?;
− Наскільки унікальна ваша історія?;
− Якщо ми втратили дорогу для нас людину, з якою пережили багато прекрасних
моментів, то чи означає це, що страждати нам потрібно було ще на початку
нашого з нею знайомства?;
-
Важливо не потрапляти в абсолютну залежність від обставин. Якщо ми не в змозі
щось змінити, ми можемо це прийняти;
− Не буває ситуації, змирившись з якою, не можна було б знайти позитивного рішення.
У людини досить ресурсів... ;
-
Будь-який наш недолік може стати могутнім стимулом до вдосконалення... тощо.
Завдання 2. „Бесіда, орієнтована на рішення",
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
154
1.Ознайомтесь з напрямом консультування., орієнтованого на рішення (Фурман Б.,
Ахоло Т., 2001).
2.Спробуйте провести тренувальну консультативну сесію з урахуванням цих
орієнтацій.
Завдання 2. „Логічні висновки".
В рольовій грі „Консультативне інтерв'ю" („трійки" - консультант, клієнт,
спостерігач) клієнт подає на розгляд рішення, яке він збирається прийняти. Інтерв'юер
допомагає дослідити позитивні й негативні наслідки цього рішення. Спостерігач стежить
за комунікацією та дає зворотний зв'язок при обговоренні сесії.
Рекомендована література
Айви А.Е., Айви М.Б., Саймзн-ДаунингЛ. Психологическое консультирование и
психотерапия. Методы, теории и техники: практическое руководство. - М, 2000. -С.
35-61.
Немов Р.С. Психологическое консультирование: Учеб.- М., 2000.
Психологическая помощь и консультирование в практической психологии / Под ред.
М.К. Тутушкиной, - СГІб., 2001.
Фурман Б., Ахоло Т. Психотерапевтическое консультирование. Беседа, направленная
на решение. - СПб.: Речь, 2001.
5.2. Техніки трансформації
5.2.1. Інсайт
Психолог повинен створювати атмосферу, в якій клієнт
наближається до інсайту. На основі цього інсайту він здатний
приймати життєво важливі проблеми більш адекватно,
незалежно і більш відповідально.
К. Роджерс
Ми рідко замислюємося над тим, що дає людині можливість розвиватись. Чому вона с такою
гнучкою під натиском непередбачуваної дійсності, що дозволяє їй вистояти за досить
несприятливих обставин? Секрет воістину чудесного дару мінливості, який і вивів людину
на вершину природного Олімпу пристосування, простий: вона змінюється, весь час
долучаючи нову інформацію до тієї, що вже є в неї. На перший погляд, це парадоксально, але
особистість дійсно є досить стійким і пластичним утворенням одночасно. Звичайно,
мінливість є не стільки зовнішньою, скільки внутрішньою характеристикою. Повільно
змінюючись зовні, людина набагато швидше змінює свою внутрішню карту - суб'єктивну
модель об'єктивної дійсності.
В будь-якій суб'єктивній моделі можна виділити як мінімум два поверхи: перший - образний
відбиток зовнішніх об'єктів, другий - рефлексивний зріз першого. На другому поверсі
„живуть" відчуття, емоції, поняття, там формується система ставлення людини до об'єктів
першого поверху. Додати інформацію до першого рівня в принципі не так складно - варто
просто сприйняти, побачити, запам'ятати, тобто ускладнити образний ряд. А от правильно
зорієнтуватися в тому, що додалось, можна лише, здійснивши докорінні перебудови на
другому рівні. Як правило, такі перебудови відбуваються шляхом накопичення кількісних
змін та переходу їх у якісні, або ж за допомогою інсайтів.
Інсайт (від англ. insight - осяяння, прояснення, осягнення) - раптове, що не випливає з
минулого досвіду, розуміння сутнісних відносин в структурі ситуації, за допомогою якого
досягається осмислене рішення проблеми. Буквально це слово означає „вдивитись",
„прозріти", „пройнятися". В консультуванні про інсайт свідчать такі репліки: „Ага!", „А й
справді?!", „Так ось в чому справа!". Як правило, інсайт з'являється тоді, коли з загального
тла виступають значущі деталі і їх поєднання раптом відкриває нову якість.
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
155
Поняття інсайту посідає чільне місце не тільки в психології пізнавальних процесів та
інтелектуальної діяльності людини, але й у психотерапевтичній практиці. Адже будь-які
психологічні труднощі людини - це по суті фрустрація на зовнішній світ, тобто збій в „карті",
яку створила собі людина для орієнтації в ньому. Але „карта не дорівнює території", як
наголосив колись К.Роджерс, а потім повторили в НЛП. В об'єктивному світі справді є вся
необхідна інформація, однак людина не допускає того, що проблеми криються в її
світосприйнятті, і здебільшого, навіть маючи всю необхідну інформацію, нехтує законами
природи. Тобто збій відбувається саме на другому поверсі моделі - у сфері ставлення до
дійсності, а не в самій дійсності.
Справа ускладнюється тим, що перший поверх внутрішньої карти людина знає набагато
краще, ніж другий. Чому? Тому що змалечку дорослі вважають за необхідне обов'язково
познайомити дитину з її оточенням. Вони, образно кажучи, „беруть дитину за руку" і
показують та розповідають про речі, людей, їх життя, вимоги та уподобання, дають дозволи,
попереджають або забороняють те чи інше. Все це дорослі роблять відповідно до свого
досвіду та переживань. А власні переживання дитина починає помічати досить пізно, коли їх
алгоритми вже практично склалися, усталилися аж до автоматизмів. Наприклад, у зрілому
віці ми можемо помітити, що часто себе жаліємо. Порівнявши себе з іншими, як раціонально
мисляча людина ми можемо прийти до невтішного висновку, що жаліємо себе занадто і
потрібно покінчити з жалістю, бо нічого, крім зіпсованого настрою, вона не дає. Однак не
так просто позбавитись від того, що вже стало звичкою, яку, між іншим, заклали батьки,
надмірно жаліючи своє чадо навіть там, де це було зайвим.
Таким чином, людина може довго не помічати в собі багатьох відчувань, які фіксуються
психікою, але не виділяються з фону. Ми не зауважуємо, наприклад, як народжується думка,
не можемо відділити наші емоції від реального факту, не диференціюємо те, що відбувається
в тілі при переживанні стресової ситуації тощо. Додаткова інформація про те, як формується
актуальний фокус переживань, може досить суттєво змінювати саме переживання
(наприклад, „Як чудово! Як радісно! Ага, зачекай, а чому я так радію?" - і поки ми
намагаємося відповісти собі на це запитання, радість потихеньку тане). Щоб позбутися
більшості патогенних (таких, що тягнуть за собою нездоров'я) переживань, потрібна
відповідна робота з їх усвідомлення та відреагування. При цьому варто пам'ятати, що така
робота може бути здійснена саме на основі інсайту - взаємодії знання та переживання, що й
сприяє засвоєнню нової інформації, доповнює досвід.
Інсайт - могутнє напруження психічних сил людини, здатне провокувати зміни у
внутрішньому світі людини, трансформувати внутрішню „карту". Інсайт може бути
інтелектуальним (ментальним) або емоційним. Більшу цінність, як зауважив ще З.Фрейд, має
емоційний інсайт. Тому варто не тільки зрозуміти, а ще й пережити те, що відкрилося.
Переживання, тобто емоційна реакція, обов'язково виявлять себе тілесно, і те, наскільки
глибоко щось вразило клієнта, буде помітно по його міміці, експресії, змінах у диханні,
характеристиках шкірних реакцій, мисленнєвому напруженні та паузах, необхідних для того,
що гармонізувати внутрішні процеси та „отямитися" - повернутися до реальності.
Нерідко когнітивний дисонанс, який склався під час консультативної бесіди, провокує
відстрочену дію і прозріння наступає дещо пізніше. Але й у такому випадку під час бесіди
можна зафіксувати поведінкові патерни, які засвідчують певні зрушення.
Секрети ефективного консультанта
Щоб допомогти клієнту , віднятися" до інсайту, потрібно
створити досить високий рівень напруження (влити енергію),
інакше „прозріння" не наступить.
Досягти потрібного для формування інсайту стану можна або за допомогою енергії,
вивільненої в процесі розблокування деяких заблокованих травмами чи іншими фіксаціями
емоцій, або ж піднімаючись по логічних рівнях в саме ядро ідентичності (див.: 4.6).
Значення інсайту для початку конструктивної трансформації особистості відмічено давно. В
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
156
психотерапії існує багато напрямів, що поєднані прагненням створити умови для
повноцінного психотерапевтичного інсайту, серед них - психоаналіз, адлеріанська
психотерапія, гештальт-терапія, клієнт-центрована, екзистенційна, наративна психотерапія
та ін. Основне завдання інсайт-орієнтованих теорій полягає в тому, щоб допомогти клієнту
досліджувати свої почуття, аби в майбутньому вміти володіти ними. Перебудовуючи пласт
почуттів, ставлень та значень, людина крок за кроком реформує та уточнює свою карту
зовнішньої реальності, набуває здатності гнучко реагувати на розвиток власної життєвої
ситуації.
Запитання для самоперевірки
2.
Як формуються уявлення людини про світ і яким чином вони можуть змінитися?
8. Що таке інсайт?
9. Досягнення якого типу інсайту вважається найбільш ефективним в консультативній
практиці? Як ми можемо його констатувати?
10. Яким чином можна сформувати достатній рівень енергетики для виникнення інсайту?
Рекомендована література
Котлер Дж., Браун Р. Психотерапевтическое консультирование. -СПб.,2001.-С. 113-142.
Шостром 3., Браммер Л. Терапевтическая психология. Основы консультирования и
психотерапии. - СПб., 2002. - С. 160 -162.
5.2.2. Маєвтика, або сократичний діалог
Але як дійде думка того, хто говорить, якщо в умі того, хто
слухає, нема їй відголосу!
Б. Гарсіан
До найвідоміших консультантів, які ефективно впливали на інших завдяки правильно
використаному слову, відносять харизматичних релігійних лідерів (Мойсей, Будда, Христос),
філософів (Конфуцій, Сократ, Платон, Арістотель), та багатьох політичних діячів. Вони
діяли як консультанти, бо, впливаючи на емоції і розум, стимулювали людей до
інтелектуального і духовного зростання. Серед знахідок, які вони в процесі досвіду
викристалізували для прийдешніх поколінь, багато принципів, якими можна керуватися в
психологічному консультуванні. Наприклад,
•нема жодного життєвого питання, на яке б існувала тільки одна правильна відповідь;
•існує багато можливих інтерпретацій одного й того ж досвіду;
•кожна людина відкриває свою істину власним шляхом, тому передати комусь досвід - все
одно що „народити за нього його дитину" (Г.Гессе) та ін.
В світлі хоча б цих кількох установок стає очевидним, що кожна людина здатна розуміти
лише те, до чого її спрямовує власне життя. Перефразувавши відомий вислів, можна сказати,
що інсайт буде настільки вагомим і глибоким, наскільки глибокою є людина, що його
переживає. А шлях до нього буде унікальним, своїм, бо кожен з нас є неповторним у цьому
світі.
Секрети ефективного консультанта
Досвід переконує, що запропонований вихід, навіть „тричі
золотий" - найрозумніший у світі, є порожнім звуком, якщо
людина сама його не вистраждала, не „доросла" до нього.
Щоб досягти інсайту шляхом недирективної трансформації установок клієнта в
психотерапевтичній практиці часто застосовують маєвтику, або метод „повивальної бабки",
як влучно назвав його Сократ. Суть методу проста: якщо один з співрозмовників хоче
передати щось іншому, то він так організовує комунікацію, щоб його партнер сам у процесі
розмови дійшов бажаного висновку. Народжені таким чином думки, враження, переконання
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
157
повністю асимілюються особистістю і стають основою для перебудови внутрішньої картини
світу.
В психології широкої популярності набула модифікація "сократичного діалогу", яку
запропонував Е. Кречмер. Вона полягає у виведенні третього рішення після аналізу двох
протилежних. Наприклад, жінка скаржиться на свого чоловіка за те, що він зраджує її, і тому
огульно шпетить всіх чоловіків, приписуючи їм зрадливість, хіть та безчесність. Їм, каже
вона, не можна довіряти, на них не можна покластися, бо вони не виконують взятих
зобов'язань. Консультант підтримує і розвиває думку пацієнтки, доводячи її до абсурду,
запевняючи, що таким був, мабуть, і її батько, і ті чоловіки, яких вона поважає. Клієнтка
починає захищатися, доводячи, що це не поширюється на її батька, що є зовсім інші чоловіки
- надійні, турботливі, відповідальні. Консультант підтримує і розвиває і такий хід думок,
підсумовуючи, що чоловіки взагалі в цьому житті дуже багато важать і їм належить
вирішувати, яке місце відвести в ньому жінці. Клієнтка знову не погоджується, але тепер,
нарешті, здатна розумно і зважено обговорювати свою ситуацію і дії чоловіка.
Подібну перебудову алгоритмів усталених психологічних обмежень інколи називають
практикою „оксамитового катка", або „розгойдуванням човна". В НЛП пропонують
розвінчання фіксованих ідей (Фанч Ф., 1997). Однак завдання залишається одним і тим же знайти спосіб зрушити з місця заскорузлі думки та установки.
Запитання для самоперевірки
1. Які установки, консолідовані в досвіді людства, схиляють консультанта до вибору
сократичного діалогу як методу перенавчання?
2.Що таке маєвтика?
3.Наведіть приклад застосування техніки ,, сократичного діалогу'" за Е.Кречмером.
Практикум
Завдання 1. „ Побудова сократичного діалогу"
1. Ознайомтеся з фрагментами маєвтичної комунікації в книгах: Платана, Петруишна С,
Ялома І., Гулдінгів та ін.
Завдання 2. „Робота з фіксованою ідеєю ".
Ознайомтеся з планом роботи з фіксованими ідеями за Ф.Фанчем (Фанч Ф. Преобразующие
диалоги // Серия „Новейшая психологію ", Вып. 1. - К:
Ника-центр, 1997а. - СІ80-190). Попрацюйте в трійках з фіксованими ідеями,
переконаннями, що обмежують тощо. Рекомендована література:
Гулдинг М., Гулдинг Р. Психотерапия нового решения. Теория и практика. — М., 1997.
Ковалев С.В. Исцеление с помощью НЛП. - М, 2001. - С. 356-394. Петрушин С.В,
Мастерская психологического консультирования. — М, 2003.
Платон. Диалоги. —М.: Мысль, 1986.
Фанч Ф. Преобразующие диалоги /У Серия „Новейшая психология", Вьт. 1. - К. Ника-центр,
1997а.
5.2.3. Позиції віддзеркалення
Оскільки наша свідомість - обмежений феномен,
наш суб'єктивний досвід значною мірою
залежить від того, на чому зосереджена свідомість.
Л. Кемерон-Бендлер
Системи сприймання людиною навколишньої дійсності суттєво ускладнюються з набуттям
досвіду. Так, коли маленька дитина може сприймати світ, дивлячись на нього ніби
зсередини, з себе, тобто асоційовано, то незабаром вона навчається бачити не тільки те, що її
оточує, але й себе так, ніби дивиться на все очима іншої людини, тобто дисоційовано. Така
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
158
метаморфоза стає закономірною перш за все тому, що всі спроби дитини підкорити своє
оточення протягом перших трьох років життя закінчились нічим і, відшукуючи новий спосіб
налагодити гармонію між собою і світом, вона досягає прихильності інших тим, що пробує
дивитись на світ їхніми очима. Після того як цей прорив здійснено (Ж.Піаже назвав це
інтелектуальне вміння „децентрацією"), третій крок - дивитися збоку не тільки на себе, але й
на іншого поряд з собою - стає справою вирішеною, адже навичка змінювати точку зору вже
практично сформувалася.
Таким чином, нормальній людині властиво розрізняти, яка частина інформації належить
особисто їй, яка - іншим людям, а також вичленувати ту частину інформації, що має більшу
об'єктивність через її безвідносність. Тобто можна говорити про наявність трьох позицій
сприйняття:
1
позиція (асоційована) - сприйняття та оцінка подій з власної системи цінностей,
асоціація з самим собою. Людина говорить, користуючись займенниками першої особи: „Я
слухаю", „Я відчуваю";
2
позиція (дисоційована) - оцінка подій з точки зору іншої людини, заснована на її
системі цінностей, асоціація з іншою людиною (об'єктом).
Людина говорить, користуючись займенниками другої особи: „Ти відчуваєш". Щоб
спонукати когось на перехід до 2-ї позиції, ми зазвичай кажемо: „Уяви себе на його (моєму)
місці, як би ти себе почував?";
З позиція (відсторонена) - сприйняття навколишньої дійсності з незалежної, нейтральної,
безпристрасної, об'єктивної точки зору. Як правило, щоб опинитися в 3-ій позиції,
використовують займенники третьої особи: „Він думає", „Вони хочуть". Ця позиція
передбачає погляд на себе та на все навколо як на елемент системи (один з об'єктів), що
дозволяє максимально об'єктивно аналізувати всі частини та зв'язки системи.
Несвідомо кожна людина повсякчас здійснює багаторазові переходи від однієї до іншої
позиції сприйняття. Однак є люди, для яких якась одна позиція є більш звичною та зручною.
Завдання консультанта - вміло спонукати людину до використання усіх трьох позицій і в
такий спосіб досягти найбільш об'єктивного та безпристрасного погляду на речі.
Децентрація лежить в основі так званих навичок дослідження в консультативному процесі.
Стимулюючи перехід з позиції в позицію, психолог-консультант переслідує не тільки
інтереси клієнта. Сутність консультативної допомоги часто полягає саме в тому, щоб
віддзеркалити актуальне, в якому, як у краплині води відображається типове. Тому
першочерговим завданням є спільний перехід з позиції в позицію саме з метою
якнайкращого рефлексування консультативного процесу, того, що „тут і тепер"
відбувається. Це стосується не стільки рефлексії на власну персону, бо підвищена увага до Яобразу буде провокувати втрату предмету діяльності, скільки готовності самокритично
(дисоційовано) відображати зміни в консультативному процесі. Залучення третьої позиції
допомагає встановлювати зворотний зв'язок стосовно ходу бесіди, розв'язувати нагальні
проблеми самого процесу, наприклад, з'ясувати проблеми перенесення та контр перенесення.
Переводячи увагу клієнта безпосередньо в теперішній момент, консультант має змогу
коментувати особливості побудови стосунків з ним як під час сесії, так і в інших важливих
фрагментах його життя.
Звичка відсторонено сприймати те, що відбувається в ході бесіди, дозволяє консультантові
зрозуміти: оскільки для клієнта він є практично не знайомою людиною, то ставлення клієнта
до нього викликано не якимись особливостями консультанта або його поведінки, а, скоріше,
провокується клієнтом і виражає деяку загальну тенденцію у його ставленні до людей або
тих чи інших сфер життя. Таким чином, є сенс відмічати для себе наскільки маніпулятивною,
претензійною, неадаптивною, залежною і так далі є позиція клієнта.
Вміння децентруватися самому та „жонглювати" точками відображення проблеми у клієнта
дає не тільки миттєвий, але й пролонгований ефект. Ця інтелектуальна здатність формується
аналогічно іншим когнітивним здібностям і забезпечує більш об'єктивну та повну
інформацію про життя, підвищує стресостійкість особистості та зменшує фрустрованість, бо,
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
159
за теорією П.В.Симонова, дозволяє скоріше подолати інформаційний дефіцит.
Запитання для самоперевірки
1.Що таке позиції сприйняття? Які вони бувають?
2.Навіщо людина формує здатність до зміни точок зору? Коли і як це відбувається?
3.Чому перехід з позиції в позицію сприйняття корисний не тільки для клієнта, але й для
консультанта? Як це відображається на процесуальному перебігу психотерапевтичного
інтерв'ю?
Практикум
Завдання 1. „Трьох позиційне сприйняття".
1.
Працюючи в „трійках", розповісти будь-яку ситуацію з власного життя та
потренуватися в переході з однієї позиції сприйняття в іншу. Визначити, яку інформацію
несе кожна зміна позиції.
2.
Оскільки здатність гнучко змінювати точку зору можна тренувати, то хорошим
тренажером для цього є притчі, що мають інколи невичерпну безодню площин смислу.
Спровокувати бачення нової площини смислу в такого роду розповіді вдається саме завдяки
зміні позиції, тобто розглянувши сказане під іншим кутом зору. Спробуйте згадати та
розповісти по колу свої улюблені притчі та бувальщини. Запропонуйте учасникам
поділитися своїми враженнями від тексту, який ви розповіли.
Рекомендована література
Деркс Ж, Холландер Я. Сущность НЛП. Ключи к личностному развитию М., 2000.
ПлигинА., Герасимова А. Руководство к курсу НЛП-Практик. -М, 2000,
Фанч Ф. Преобразующие диалоги // Серия „Новейшая психология ". Вьт. 1. - К: Никацентр, 1997а.
5.2.4. Директиви
Консультування зовсім не передбачає „роздавання порад",
бо це означає втручання в автономію особистості.
Р.Мей
Директиви - це висловлювання психотерапевта про необхідність певних дій, які має
здійснити клієнт, щоб краще зрозуміти себе чи змінити свою життєву ситуацію. Вони
можуть мати найрізноманітнішу форму: вказівки, інструкції, конкретні побажання, спонука,
залучення до асоціювання передбачення чи фантазії, регламентація мовних формулювань,
пояснення того, як досягати релаксації чи переживання почуттів, тощо. Ось приклади
найпростіших директив: „Повторіть, будь ласка, рух плечима, яким тільки-що ви
супроводжували ваше висловлювання", „Уявіть себе знову в пережитій ситуації...", „З ким
або чим асоціюється ця людина?" і т.д. Кількість та якість конкретних директив залежить від
того психотерапевтичного напрямку, який береться за основу для побудови
консультативного діалогу.
Як правило, характер інтервенцій визначає тип консультації. Ми вже згадували про
стратегію „рибалки" та стратегію „мисливця". Консультант -„рибалка" працює здебільшого в
парадигмі клієнт-центрованого підходу. Він терпляче йде за клієнтом, провокує його на
інсайти, сам часто не знаючи, яким буде вихід зі складної ситуації. Консультант „мисливець" здогадується або „знає", якого результату потрібно прагнути, і, щоб його
досягти, використовує багато директивних інтервенцій. Подібний підхід називають
директивним.
Директиви - основа психотерапевтичного втручання. Інтервенції бувають прямі, на основі
згоди, - передбачається, що клієнт буде їм підкорятися, та парадоксальні, на основі протидії,
- посилаючи їх, консультант очікує, що клієнт буде чинити їм протидію. Однак саме така
реакція і є необхідною в певній ситуації. Прямі і парадоксальні втручання можуть
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
160
чергуватися, причому прямі інтервенції скоріше використовуються для тестування та
провокування клієнта на зміни, а парадоксальні - для систематичного виявлення того, що
чинить їм опір.
Наприклад, мамі трирічної дитини, котра звернулася за порадою, що робити у випадку
дитячої мастурбації, психолог може пояснити, що це не мастурбація у буквальному
розумінні цього слова, а патологічно звичні дії під час невротичних напружень чи депрівації,
яку переживає дитина. Немає сенсу якимсь нагальним та жорстким способом позбавляти від
них дитину, скоріше варто „не помічати їх", а тим часом зробити все, щоб повернути дитині
відчуття душевного комфорту, спокійно та раціонально організувати її життя (відповідне
фізичне навантаження, достатня кількість емоційних вражень тощо). Всі вказівки
інтерпретуються через реалії життя клієнтки та її дитини. В даному випадку консультант
може бути досить авторитарним у тому, щоб вимагати грамотного виконання цих установок.
У випадку парадоксальних директив психолог декларує і вимагає виконання чогось, що є
протилежним тому, що, здається, потрібно робити. Наприклад, у відповідь на скаргу про те,
що 3-4 річна дитина „ні з того, ні з цього" стала заїкатися, психолог радить свідомо
стимулювати її до заїкання. Розуміючи механізм мовленнєвих труднощів дітей цього віку,
психолог сподівається, що свідомі спроби заїкатися скоріше приведуть до упорядкування
процесу бажаного результату - мовлення поліпшиться.
Часто парадоксальні директиви мають приховану від клієнта мету викликати реакцію
протилежну тій, що приписується.
Парадоксальні установки вимагають від консультанта хорошого знання всіх особливостей і
деталей ситуації та характеристик її героїв, мають бути достатньо обіграні, щоб спрацювати
саме так, як передбачалося. Потрібно також глибоке знання людської природи і певний
ризик. Звичайно, різниця досить серйозна між тим, щоб надати свободу і передати підлітку
повну відповідальність за гру на гральних автоматах чи дозволити йому раннє сексуальне
життя, яке й так вже почалося. Однак і в першому, і в другому випадку у психолога є
розрахунок, що дозвіл швидко призведе до насичення дитячої потреби (зауважимо, що
дитячі потреби, на відміну від дорослих узалежнень, мають стійку тенденцію до насичення) і
формування більш-менш поміркованого ставлення до неї.
Класичні парадоксальні повідомлення, де одне повідомлення вказує на те, що непогано було
б змінити, а друге - на те, що буде не так вже й добре (при цьому обидва повідомлення
передаються одночасно), найчастіше використовуються в сімейній психотерапії. Щоб
порушити дисфункціональну рівновагу, в якій опинилася система сім'ї, стануть у пригоді
будь-які засоби. А використання парадоксальних повідомлень, що несуть в собі протидію,
реалізує сподівання, що члени сім'ї почнуть протидіяти тій частині повідомлення, що
стримує їх від змін. Таким чином, патогенна рівновага розладнається, система прийде в рух,
щоб знайти нову точку рівноваги. Особливо виправданими парадоксальні інтервенції є в тих
випадках, коли симптоматична поведінка клієнта виконує в сім'ї певну роль і наперед
зрозуміло, що прямі інструкції не будуть виконуватися.
Парадоксальні подвійні послання сім'ї тільки виглядають суперечливими. Конструюючи їх,
консультант з'єднує симптом з функцією, яку він виконує, і приписує симптому функцію, а
функції - симптом. Наприклад, у неповній сім'ї, в якій недавно померла бабуся по
материнській лінії, 15-річний син став грубо і непокірно поводити себе з матір'ю.
Психотерапевт висунув гіпотезу, що поведінка сина була пов'язана зі стражданням матері,
яке вона не проявляла відкрито. Син пробував зменшити печаль матері, влаштовуючи
скандали. Психотерапевт рекомендував йому і надалі співпереживати та проявляти турботу
про матір, але знайти для цього інші засоби. В розробці системного парадоксу виділяють три
головних етапи:
1.
Переформулювання - симптом перевизначається як такий, що виконує позитивну
функцію. В тих випадках, коли здійснюється насилля, інцест чи незаконні дії, позитивно
визначається мотивація, яка стоїть за такими вчинками.
2.
Припис, або розпорядження. Приписуються позитивно пере означені і симптом і
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
161
функція, як такі, що служать один одному. Припис має бути коротким, зрозумілим і
неприйнятним для сім'ї. Наприклад, „Продовжуйте й далі „робити" вашого сина хворим і
безпомічним, бо це єдиний засіб згуртувати вашу сім'ю".
3. Стримування. Якщо консультант хоче бути послідовним на двох попередніх етапах, то
йому потрібно стримувати сім'ю кожен раз, коли в ній будуть виявлятися ознаки змін. Під
час стримування формуються потенції для відмови від неконструктивної взаємодії і
попереджуються передчасні розчарування, що можуть спровокувати регресію.
Серед технік парадоксальної інтервенції, які довели свою ефективність в консультуванні,
слід відзначити: 1) переформулювання; 2) зміну ярлика особистості чи проблеми; 3)
парадоксальні та ритуалізовані рецепти; 3) приписування симптому, правил, негативних
наслідків змін, рецидиву 4) передбачення симптому, рецидиву; 5) декларування
безпомічності; 6) стримування тощо.
Запитання для самоперевірки
1.Розкрийте сутність директиви як способу впливу на клієнта. Яке значення та які
обмеження має цей технічний прийом при використанні в консультативній практиці?
2.Що таке прямі і непрямі інтервенції? За яких умов вони використовуються ?
3.Як будується парадоксальний вплив?
Практикум
Завдання 1. „Директивні форми впливу".
1.Познайомтеся зі списком прикладів директивних настанов, які використовуються в
різних психотерапевтичних напрямах (Айви А.Е., Айви М.Б., Саймзн-Даунинг Л., 2000, с.
99; Абрамова Г.С., 1995 ) та додайте до нього часто вживані консультантом
директивні фрази з власного побутового контексту. Проаналізуйте відтінки впливу,
зміст і значення, які вони вносять в комунікацію.
2.Робота в „трійках". Двоє (клієнт-консультант) беруть участь в учбовому сеансі
консультативної взаємодії, спостерігач фіксує короткий зміст та кількість директив.
При обговоренні аналізується рівень впливу та доцільність використаних директив.
Рекомендована література:
Айви А.Е., Айви М.Б., Саймзн-Даунинг Л. Психологическое консультирование и
психотерапия. Методы, теории и техники: практическое руководство. - М. 2000. - С.
97-106.
Уикс Д.Р., Л'Абат Л, Психотехника парадокса. Практ. рук-во по использованию парадоксов
в психотерапии. Метод. Мат. - М., 2002. - 278.
Пзпп П. Семейная терапия и ее парадоксы. - М., 1998.
Шерман Р., Фредман Н. Структурированные техники семейной и супружеской терапии:
Руководство. М., 1997. - С. 248-279.
5.2.5. Переформування, або рефреймінг
Якщо справи йдуть не так, як вам подобається, любіть їх
такими, якими вони є.
Східна мудрість
Не потрібно думати, що можна рефреймувати що завгодно в
що завгодно інше. Рефреймінг повинен відповідати досвіду
конкретної людини.
Р.Бендлер, Д.Гріндер
Коли людина потрапляє у вир переживань, їй здається, що проблемам не буде кінця.
Однак життя, хоча й байдуже до побажань людини, та все ж ніколи не залишає її без
альтернатив. Просто значущість та емоційна напруга не дозволяють їй подивитись на свою
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
162
ситуацію під іншим кутом зору. Допомагаючи клієнтові долати труднощі, послідовники
багатьох психотерапевтичних течій працюють зі змістовним, зовнішнім аспектом
індивідуальних проблем. Однак є сенс спробувати реорганізувати внутрішні процеси
людини. В цьому випадку ймовірність відновлення психологічних ресурсів підвищується, бо
створюються інтегрально-орієнтовані підструктури особистісного досвіду, котрі
забезпечують результативність реагування при будь-якому типі внутрішніх конфліктів.
В загальній теорії комунікацій є базова аксіома: сигнал має смисл лише в межах
контексту, в якому він з'являється. Іншими словами, все залежить від того, хто і як його
сприймає. Наприклад, затримка літака - неприємність для пасажирів, котрі вже в літаку, і
удача для того, хто запізнюється на рейс; гроза може бути одночасно і пречудовою, і
страшною в залежності від того, звідки ви її сприймаєте і в якому ви настрої. Вважати щось
перевагою або недоліком можна лише тоді, коли визначено рамку, в яку вписано ту чи іншу
подію або якість. Тому будь-яка комунікація може бути корисною і значущою, якщо
сприймати її так, щоб стали можливими необхідні позитивні зміни. Помічено, між іншим,
що коли людина організовує свою поведінку так, неначе це правильно, то позитивні зміни
відбуваються легше.
Секрети ефективного консультанта
Позитивне сприйняття сприяє формуванню саногенного
мислення і дозволяє справитись не тільки з психологічним
напруженням, але й з психосоматичними проблемами.
Рефреймінг (англ. frame - рамка) - це алгоритм створення контексту (обрамлення) для тієї
чи іншої події, речі, почуття, в якому всі частини системи були б зорієнтовані на результат.
В психології рефреймінг означає зміну емоційного ставлення до проблеми в зв'язку з новим
словесним оформленням цієї проблеми. Тобто зміст проблеми не змінюється, сама
проблема не зникає, однак класифікується або структурується в психіці по-іншому.
Базовим припущення для рефреймінгу може стати сентенція: „нема нічого ні шкідливого,
ні корисного, є тільки необхідне". Не так важливо, що відбулось, важливо те, як це
сприймати. Образно кажучи, щоб досягти гармонії можна спробувати „замінити раму для
картини чи, що однаково добре, замінити картину в тій же рамі". Є два основних типи
рефреймінгу:
1. Рефреймінг змісту - зміна значення змісту прояву при незмінному контексті. Тобто
потрібно знайти таке значення події, переживання, поведінки, яке послужило б місточком
від скарги та незадоволення до хоча б часткового визнання цінності того, що сталося. Цей
тип рефреймінгу доцільний у випадках, коли клієнт скаржиться приблизно так: „Я відчуваю
X, коли стається У". Щоб здійснити переформування за цим типом потрібно спитати себе:
„Який з аспектів цієї ж самої ситуації поки що неявний для людини, міг би створити інший
фрейм значення?" або ж „Як інакше можна описати цю ситуацію?". Досягнення ефекту
гарантується врахуванням при рефреймуванні знання сутнісних критеріїв світосприймання,
які має конкретна людина.
Наприклад, працівник фірми переживає неприємні емоції з приводу безпідставних, як
він вважає, зауважень його безпосереднього начальника. На запитання: „Як давно став
помічати зміни?" - відповідає, що раніше, коли вони сиділи в одному кабінеті, такого не
було, а тепер, коли вони мають окремі кімнати, начальник кілька разів за день може прийти
до нього з якимись претензіями. З розмови випливало, що значущими критеріями для
людини виступали хороші дружні стосунки та повага до нього як спеціаліста.
Рефреймування полягало в тому, щоб наштовхнути клієнта на висновок про те, що
начальник в зв'язку з переїздом в окремі кімнати втратив можливість вільного обміну
ідеями і тому часто заходить до нього в кабінет, щоб зорієнтуватися на думку підлеглого.
2. Рефреймінг контексту - зміна контексту на такий, в якому проявлена реакція буде
цінною. Тобто змінюємо контекст, залишаючи зміст події сталим. Цей тип найкраще
спрацьовує при роботі зі скаргами типу; „Я занадто X", або „Вони занадто У" (скарга
подається як порівняльне повідомлення відносно себе або іншого). Наприклад: „Я занадто
жадібний, бо коли друзі просять позичити гроші, я здебільшого відмовляю, а потім довго
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
163
переживаю". В процесі бесіди всі частини скарги були зорієнтовані в напрямку: „Хочеш
втратити друга - позич йому гроші", тобто обговорювалися питання: чи втрачає він через це
друзів? що це за люди? а чи є такі, які навіть після відмови залишаються поряд? що
характерно для цих людей? яку користь може принести друзям його відмова?" і т.ін..
Різновидом рефреймування контексту є аутфреймінг. Він доречний тоді, коли
проблеми пов'язані з конфліктом, суперечкою або розбіжністю думок. Тип скарги: „А
наполягає, що це X, а В наполягає, що це У; X і У суперечать один одному, або
виключають одне одного". Консультант ставить собі запитання: „В яку рамку можна було
б одночасно помістити ці дві суперечливі позиції?". Процедура нагадує пошук найменшого
спільного кратного в математиці. Варто розширити контекст (рамку) до таких меж, щоб дві
позиції виглядали як справедливі та корисні. Наприклад, нівелюючи сварку подружжя,
консультант наштовхує клієнтів на думку про те, що вони обоє вболівають з приводу
сімейних проблем, бо їм не байдуже те, що буде далі та як до цього відноситься партнер,
тобто „термометр" відносин скоріше показує „тепло", ніж „холодно".
Ефективне переосмислення звичайно подається як „може бути", з яким клієнту в цей
момент хочеться погодитись, у вигляді запитання або нейтральних можливостей,
наприклад: „Чи думали ви коли-небудь про те, що ...", „Може, це просто...". Воно не
досягає мети, коли нема ага-моменту - просвітлення та полегшення. Ці моменти
супроводжуються відповідними тілесними реакціями: зовнішньо - рум'янець, зміни в
диханні, спад м'язового напруження, внутрішньо - відчуття легкості, розслаблення, більш
приваблива картинка змісту тощо. Переформулювання неефективне, якщо в ньому є щось
суперечливе або якщо людина захищається.
До переозначення консультант вдається й тоді, коли йому доводиться виступати в ролі
своєрідного перекладача смислу того, що говорить і робить дитина або хтось з рідних
людей. Першою реакцією ображеного (клієнта) є універсальний діагноз: „зла воля". Тобто
кривднику миттєво приписується зла воля зробити щось навмисне, або „на зло", щоб
боляче дошкулити. Консультант, щоб розрядити або нівелювати протистояння, повинен
розвінчати подібну установку, пояснити клієнту, чому не слід так думати про дитину.
Адже її негативізм і запальність в поведінці свідчать не стільки про неповагу чи нахабство,
скільки про важкі переживання (наводиться обгрунтування) і неможливість по-іншому
захиститися чи виявити свої емоції. Таким чином, подібна реакція не стільки „зла воля",
що веде до побудови бар'єрів у спілкуванні, скільки крик про допомогу та порозуміння.
Секрети ефективного консультанта
Навіть одне влучне переозначення стає окрасою,
поворотним моментом в консультації. Однак якщо у
консультанта вистачає снаги, то є сенс по ходу розмови без
зайвих акцентів переозначувати більшість тривожних або
Приклад: На консультації молода жінка, що скаржиться на страх втратити свідомість на
вулиці чи в товаристві. Розлад переживається жінкою як хвороба, що зв'язує свободу („боюсь
виходити", „зовсім безсила" тощо) і має викликати підвищену увагу та турботу з боку
рідних. Появі розладу передували складні життєві ситуації. Є смисл думати, що це скоріше
психосоматична реакція - конверсія реально пережитих напружень, недостатність
адаптаційних можливостей у складній ситуації.
Па черговій сесії клієнтка скаржиться на чоловіка, який минулих вихідних не „ввійшов в її
стан " (хоч знає про її нездоров'я) і став її, безсилу і немічну, будити вранці і змушувати
готувати їсти дітям. Розповідь про цей день, коли вона себе так погано почувала, викликає
сльози і почуття образи на чоловіка.
Консультант повертає її в „тут і тепер" і пропонує проаналізувати почуття, що зараз
переживаються, між іншім звертає увагу на те, що відбулося, коли вони сьогодні зустрілися.
Був телефонний дзвінок від її чоловіка, яким він хотів перевірити, як вона дісталася на
консультацію. Таким же „контрольним" дзвінком закінчується кожна сесія: чоловік
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
164
телефонує, бо турбується про неї та її самопочуття. Чи не є це проявом справжньої
непідробної турботи? Тоді як можна зрозуміти його поведінку вихідного дня? Однозначно як
турботу. Адже психологам відомо, що часто люди несвідомо роблять зовні жорстокі, але
єдино правильні в досить складних життєвих ситуація речі. Так, наприклад, є спогади
американських солдатів, що воювали у В'єтнамі, про те, що варто було комусь з них
зламатися, злякатися, не витримати воєнного страхіття і зажадати смерті: „краще накласти на
себе руки, ніж: терпіти, - все одно вб'ють!" - як відразу ж його товариші по службі, не
змовляючись, (і, мабуть, погано розуміючи, що роблять) починали дуже жорстоко
утискувати, принижувати і бити цю людину, так, що нещасному нічого не залишалося, як
боротися за своє життя, захищати себе, щоб вижити, не бути вбитим своїми. Це явище,
досить поширене серед тварин, можливо передалось як рудиментарна форма поведінки і
людині. Отже, подібна непримиренність чоловіка може бути підсвідомо спровокована його
інстинктивними страхами і бути витлумачена таким чином: коли серйозно постає питання
виживання, „всі засоби виправдані". Під натиском, людина або мобілізується і почне діяти (а
діяльність і є життя), або ніщо в ній вже не в змозі спровокувати життєдайну енергію.
Запитання для самоперевірки
1.Що таке рефреймінг? Завдяки чому він спрацьовує?
2.Опишіть процедуру рефреймування та його різновиди.
3.Яка різниця мж рефреймінгом змісту та рефреймінгом контексту?
4.Що таке аутфреймінг? Приведіть кілька прикладів.
5.В яких випадках доцільно використовувати переозначення? Як ви гадаєте, наскільки часто
можна застосовувати цей прийом?
6.Які зовнішні та внутрішні реакції свідчать про те, що рефреймінг досяг мети?
7.Яких умов потрібно дотримуватися, щоб рефреймінг досяг мети?
Практикум
Завдання 1. „Рефреймінг".
1. Складіть список типових поведінкових проявів, які були або є проблемними для вашого
життя. Проаналізуйте описані ситуації та визначте, який тип рефреймінгу може бути
доцільніш в кожному випадку - рефреймінг змісту чи контексту. Для випадків комплексної
еквівалентності придумайте кілька різноманітних значень, які ця поведінка могла б мати в
конкретному контексті (рефреймінг змісту). Для ситуацій порівняльного узагальнення
створіть кілька інших контекстів, в яких поведінка набула б цінності (рефреймінг
контексту).
2. Психолог повинен досконало володіти позитивним переосмисленням.
Потренуйтесь у рефреймуванні, спробуйте запропонувати позитивний погляд на будь-який
прояв. Для цього скористайтеся описом ситуацій, які були наведені на попередньому етапі
(вправа 1), або будь-яким іншим компендіумом психологічних кейсів. Попрацюйте в
„ четвірках " („ клієнт " і кілька „ консультантів "). Клієнт наводить ситуацію за
поданими вище формулами. „Консультанти" по черзі пропонують свою версію рефреймінгу.
Вправу повторити тричі (рефреймінг змісту, контексту, аутфреймінг), кожен раз
змінюючи партнерів по рольовій грі.
Уважно спостерігайте за реакцією „ клієнта". Чи досягли ви бажаного ефекту?
3. Спробуйте згадати чи знайти в художній та психологічній літературі приклади вдалих
рефреймінгів та переозначень. Обміняйтесь інформацією в ході групового обговорення.
Завдання 2. „Позитивне переозначення".
Флемінг Фанч вважає, що психолог повинен вміти позитивно поглянути на будь-яку
життєву ситуацію і сформувати позитивну картину в свідомості клієнта; подавати
сконструйоване позитивне бачення потрібно не як оцінку або авторитетну заяву, а скоріше
як нові точки зору, до яких треба підвести людину, роздуми у формі запитань або
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
165
нейтральних можливостей: „Ви ніколи не думали, що... ", „Може, це просто... ".
Ознайомтесь зі списком переозначень, які пропонує Ф.Фанч, та спробуйте з новим досвідом
попрацювати з ситуаціями, які вам раніше пропонували ваші партнери по спілкуванню.
„Могло бути і гірше ";
„Це випробування, а не проблема";
„ Це досвід, що розвиває";
„Це трапляється тільки з особливими людьми ";
„ У тебе буде потім що розповісти ";
„Це тільки маленька частина чогось набагато більшого і більш важливого";
„Деякі люди охоче заплатили б за таке переживання ";
„ Таке щастя — просто бути живим ";
,,Склянка не наполовину порожня, а наполовину повна"; ,, Ти станеш набагато здібнішим,
зрозумівши це "; „Це здатність, а не обмеження ";
„Подумай, чого б тобі не вистачало, якби це було по-іншому"; „ Усе це. спілкування "; „ Усе
це навчання "; „Все завжди добре закінчується"; „Це для загального духовного розвитку";
„Любов прояснює усе"; „Це корисно в інших ситуаціях "; „Хтось інший реагував би інакше";
„Поява цього — ознака позитивних змін ";
„Це змінюється швидше, ніж ти можеш ним насолоджуватися"; „ Усе відбувається з
вагомих причин (На все є свій промисел) "; „ У тебе сформувалась субособистість, яка
тепер знає, що відбувається "; „Жити — значить розважатися і навчатися "; „ Твоя
зовнішня ситуація показує тобі щось про тебе самого "; „ Тобі не потрібно нічого іншого,
твоя інтуїція спрямовує тебе "; „Всесвіт допоможе тобі, якщо ти даси йому це зробити";
„ У тебе є все, що тобі потрібно, просто тут і зараз "; „ Хіба ми не одержуємо завжди
те, чого просимо "; „Ой, так це просто чудово!"; „Напевно, у цьому є дуже важливий
урок"; „Є, що є";
„Воно може бути поганим, тільки коли ми порівнюємо його з чимось іншим"; „ Ти береш
участь у процесі розвитку планети. Це відбулося саме так, як ти це створив. Зате це
ненудно ".
Звичайно, наведений список позитивних переосмислень не задовольнить всі ситуації. Та й
філософія деяких з них може не відповідати духу консультанта. Тому психологу корисно
навчитися самому придумувати або творити позитив у будь-якій конкретній ситуації.
Повірте, він там завжди є!
Завдання 3. „Оксамитовий каток"
Коли учасники потренуються в позитивному переосмисленні, провести в „трійках"
(консультант, клієнт, спостерігач) рольову гру „Консультативне інтерв 'ю ", протягом
якої, вислуховуючи скаргу свого партнера, застосувати техніку „оксамитовий каток".
Суть техніки полягає в тому, щоб на кожну репліку „ клієнта ", яка має відтінок
самознехту-вання, відповідати реакцією, яка б піднімала людину в її очах. Щоб проблемна
ситуація виглядала не так драматично, використовуйте емпатійні відповіді адитивного
рівня. Рекомендована література
Горностай П.П., Васьковская С.В. Теория и практика психологи-ческого консультирования:
Проблемний подход. ~К, 1995. Франки В. Человек в поисках смысла. - М.: Прогресс, 1990.
Кемерон-Бендлер Л. С тех. пор они жили счастливо, Воронеж, 1993. -С 175-182.
Ковалев С.В. Исцеление с помощью НЛП. -М, 2001. - С, 260-272.
Фанч Ф. Пути преобразования. Обирає модули процессинга 77 Серия „Новейшая
психология", Вып. 2. —К.: Ника-центр, 19976. - С. 135-138
Шерман Р., Фредман Н. Структурирование техники семейной и супружеской терапии:
Руководство, М.:Класс, 1997, -239-242.
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
166
5.2.6. Актуалізація ресурсів людини
Тобі ніколи не дається бажання без енергії на його втілення.
Можливо тобі для цього прийдеться попрацювати...
Р.Бах
З легкої руки представників нейролінгвістичного програмування в психологічну практику
ввійшов термін „ресурси". У перекладі з латинської слово ресурси означає „піднімаюсь,
виникаю знову". В психологічній термінології воно скоріше буде означати засоби та
можливості „відродження з попелу пташки-фенікса", що уособлює плинну і вічно змінну
людську природу. Ресурси дозволяють зберегти цілісність внутрішньої картини світу
людини в процесі чергової реорганізації, спровокованої нищівним ударом, якого завдає
зустріч з реальністю. Вони запобігають психологічним руйнаціям, що зумовлені слабкістю
особистісного каркасу людини.
Наймогутнішим ресурсом людини є її людське єство, у природі якого закладено неймовірну
унікальну здатність перетворювати, додавати, вибудовувати процес пізнання у вічному
прирощенні знань і досвіду. В скрутну хвилину життя у кожного з нас є все необхідне, щоб
зробити ще один крок в непізнане і сприйняти усвідомлені реалії. Однак людина опирається
новизні, боїться змін. А страх, як відомо, - поганий порадник. Він паралізує її здатність
вчасно та адекватно зреагувати.
Все, що ми проживаємо, все, що містить наша особиста історія містить ресурси, тобто те, що
допомагає нам жити краще. Умовно їх можна поділити на зовнішні і внутрішні. До зовнішніх
належать люди, речі, влада, статус, зв'язки тощо. Ресурсом може бути час. Часто ресурсом
виступають гроші, інформація, цінні ідеї, люб'язне ставлення тощо. До внутрішніх належать
наші таланти, починаючи з фізичної форми і витривалості, енергії і здоров'я, задатків і
здібностей, і закінчуючи переконаннями і цінностями, світоглядом і духовністю, - все, чим
ми можемо скористатися для досягнення наших цілей, все, що розширює можливості вибору,
зміцнює особистісну силу, додає психічної рівноваги: воля, відчуття радості, натхнення,
оптимізму, цінності свого унікального і неповторного „Я", що торує шлях самореалізації,
спостережливість, пам'ять, досвід, гнучкість, творчість, гумор і т.д., і т.д.
Як бачимо, внутрішніх ресурсів у нас ніяк не менше, ніж зовнішніх, однак людина, будучи
по природі своїй прагматичною, схильна помічати радше зовнішні атрибути опор. І,
приходячи до психолога, клієнт, як правило, починає скаржитись на приниження, відсутність
грошей, допомоги зовні, свободи, не розуміючи, що невільними у звичному житті ми робимо
себе самі, та й приниження стає реальністю лише тоді, коли ми внутрішньо його приймаємо.
Уміння орієнтуватися на внутрішні опори приходить тільки з досвідом, тоді, коли ми
асимілюємо всі екзистенційні обмеження: смерть, самотність, свободу, відсутність сенсу
життя.
Секрети ефективного консультанта
Усвідомлення себе як найнадійнішої опори назавжди змінює життя
людини.
Для психолога очевидно, що відсутність зовнішніх ресурсів - грошей, підтримки тощо, - є
необхідним і могутнім стимулом для розкриття внутрішніх ресурсів. Переломні моменти
життя несуть багато позитивного. П.Бреннер обурюється тим, що люди так бездумно
нехтують красою кризи, а „криза дає нам можливість змінюватися, рухатися, рости, завдяки
кризі ми знов отримуємо дар вибору" (Бреннер П., 2003). Отже, завдання консультанта повернути ситуацію клієнта таким чином, щоб реалізувалася народна мудрість: „За одного
битого двох небитих дають".
Ресурсним станом будемо називати стан, перебуваючи в якому, людина бачить не
один, а кілька достатньо цінних виходів з ситуації. Не всім дано самостійно побачити ці
виходи, часто для людини вони неочевидні. Для продукування ідей їй часто не вистачає
саме свіжого погляду „з боку". Таким додатковим та доступним ресурсом може стати
розмова з психологом.
С.В. Васьківська - Основи психологічного консультування
167
Секрети ефективного консультанта
Для того, щоб виправляти свою ситуацію, потрібно вчитися
новому підходу до життя, і тоді відчай, в який впадає
людина, сам по собі може стати неабияким ресурсом. Адже,
як кажуть на сході, „Лише той здатен до навчання, хто
доведений до дуже важкого становища в житті".
Коли людина дезорієнтована, можна вдатися до низки запитань, що допоможуть пролити
світло на те, які ресурси їй потрібні в її ситуації:
− „Що тобі потрібно, щоб отримати такий-то результат?";
− „Які ресурси потрібні?";
− „Якби у тебе було необхідне..., то як би це відбувалося?";
− „Що тобі потрібно, щоб досягти бажаного?"
− „Що потрібно зробити перед цим?";
− „Який перший крок ти можеш зробити вже зараз?";
− „Що потрібно, щоб ти вирішив зробити цей крок?";
− „Який урок з цього можна отримати?".
Для відкриття ресурсів людини: 1) можна звернутися до досвіду людини з тим, щоб знайти в
її житті моменти, в яких проявились її сильні позитивні сторони; 2) варто підсумувати ті
моменти консультації, в яких клієнт показав свої сильні сторони; 3) можна пов