12. Екзистенційно-діалогічна філософія освіти: ідеї і роботи М. Бубера. 1. Мартін Бубер (1878-1965 рр.) Як мислитель Бубер з'єднував у собі безліч різнорідних інтересів і устремлінь. Він був філософом, дослідником хасидизму - релігійного руху серед євреїв Польщі та Росії, що у початку XVIII століття, видатним просвітителем і проповідником, поетом і літератором. Центральна ідея філософії Бубера - буття як діалог між Богом і людиною, людиною й цивілізованим світом. Він розвивав ідею «Філософії Діалогу», яка сягає Марбурзької школи неокантіанства. Мартін Бубер багато робить для популяризації визначення та поняття «Діалог» і пов'язує з ним філософську систему, таким чином, що на сьогоднішній день є найвідомішим у світі діалогістом. 2. Вершина спадщини Мартіна Бубера - книга "Я Ти" (1923). У роботах Мартін Бубер дає протиставлення щодо понять Я і Ти, Я і Воно, де в першому протиставленні — це проблема людських стосунків, можна також уточнити, що це живе міжособистісне ставлення, а в другому зіставленні йдеться про повсякденне утилітарне ставлення, яке відповідає арістотелівській логіці. Мартін Бубер вважає, що Я — Ти такого плану ставлення стосується не тільки людини, а й, наприклад, дерева. У такому разі крім фізичних та біологічних характеристик дерева Я матиме справу з ціннісною та духовною природою дерева. У цьому сенсі Мартін Бубер зіставляє Я—Ти взаємодію Космосу з полінезійським терміном «мана», який введений у мовний обіг діячем Броніславом Малиновським. Цей філософ описує «ману» дорелігійним осяянням при неоднозначному виникненні духовної сили, яка стоїть за тим чи іншим явищем. Є два типи відносин у концепціях Мартіна Бубера, які зароджують два протилежні образи світу. Окрема людина не зможе завжди перебувати в стані Я — Ти в відносинах, але «той, хто живе лише Воно — не людина». 3. У творі «Два образи віри» Мартін Бубер дає протиставлення грецького раціонального підходу до світу, пов'язаного з візуальним сприйняттям, біблійному духу, який пов'язаний зі звуковим сприйняттям. Для першого образу віри Бубер використовує давньоєврейське слово «Емуна» і робить акцент на «довірі». Другий образ віри позначається за допомогою грецького «Пістіс» з акцентом на «вірі», хоча обидва ці біблійних слова мають значення і «віра» і «довіра». Перший образ віри досягається тоді, коли людина всім своїм єством довіряється Б-гу і в усій своїй повноті вірний йому. «Пістіс» ж розуміється як заклик «вірити в те, що людина, розп'ята в Єрусалимі, є їх Спаситель». 4. Мартін Бубер був учнем Дільтея, тому він зі студентства вивчає містичний рух у різних релігіях. Цей досвід «вживання» в чужі релігійні досліди надає певний вплив на його філософську спадщину в цілому. Таким чином, Мартін Бубер присвячує велику кількість років збиранню та вивченню легенд, які відносяться до єврейських релігійних течій, одна з них – хасидизм. Підсумком цього дослідження стає книга «Хасидські перекази». Перший том книги перекладався російською мовою двічі. Згідно з Мартіном Бубером, центральною темою хасидизму є зовсім по-новому створений літературний жанр, йдеться про історію, завдяки якій тільки й можливо передати живі відносини між Я і Ти. 5. У творі «Проблема людини» Бубер робить спробу простежити історію західноєвропейської філософсько-антропологічної думки. Він виділяє в історії людського духу дві послідовно змінюючі одне одного епохи - епоху облаштованості і епоху бездомності: «В епоху облаштованості людина живе у Всесвіті, як вдома, в епоху бездомності - як у дикому полі.». Цим епохам відповідають і два типи мислителів: «непроблематичні» («облаштовані») та «проблематичні» («безпритульні»). «Облаштовані», такі, як Аристотель, Спіноза, Гегель, відчувають під ногами ґрунт буття, і, розмірковуючи про нього, ніколи не запитують: «Бути чи не бути?» Августин, Паскаль, К'єркегор та подібні до них – «бездомні». Їм, як правило, властива релігійна рефлексивність, яка не дозволяє змиритися з буттям. Предметом їх роздумів стають переживання на власному досвіді, особисто значущі їм явища - страх і трепет для К’єркегора, жах перед прірвою гріха для Августина, страх перед безмовністю простору для Паскаля.
