Робота студентки 1 групи 1 курсу Інституту права Черпіти Анни 1. 2. Причини, умови та особливості формування правових та державницьких поглядів у певний період (загальна характеристика історичного періоду. Його соціокультурні та економічні особливості) Правові вчення Риму створювалися в боротьбі ідеологій окремих верств населення: між патриціями і плебеями, нобілітетом (прихильники верхів суспільства) і популярами (прихильники вільних низів), вільними і рабами. Плебеї боролися за зрівняння свого положення з патриціями. Ця боротьба привела до реформ Сервія Туллія, і плебеї були включені до складу “римського народу”, що був поділений на п’ять розрядів за майновою ознакою. Ідеологи плебеїв – брати Тиберій і Гай Гракхи. Їх обрали народними трибунами. Вони виступили проти великого землеволодіння, за роздачу землі безземельним, будівництво доріг, зниження ціни на хліб, судові реформи, прийняття нових прогресивних законів. У вченнях про державу і право у Стародавньому Римі виявляється багато подібного до відповідних вчень у Давній Греції: По-перше, ці вчення виникли і розвивалися в подібних історичних умовах на ґрунті розвиненої рабовласницької суспільно-економічної формації. По-друге, у римській політико-правовій науці виявився значний вплив грецької філософії (зокрема, стоїків) і грецької теорії держави та права. Єдність цих вчень виявляється також у їх класовій сутності, аналогічному відвертому розкритті сутності держави і права, їх формах та призначенні, вченні про природне право і співвідношення права та моралі. Характерно, що так само як у Греції значного розвитку дістали тільки погляди представників панівного класу. Сподівання й устремління пригнічених мас не мали в Стародавньому Римі систематичного і послідовного вираження. Водночас наявні й відмінності: 1) Так, якщо у грецьких концепціях держави тільки окреслювався перехід від уявлень про державу-поліс до ідеї світової держави, то в римських політико-правових ідеях цей процес було завершено. 2) Ідея світової держави у Греції мала ще віддалений релігійно-філософський характер. Римські юристи наводять щодо неї вже юридичне обґрунтування і створюють концепцію цезаризму як світового панування римської держави, яку очолює імператор (цезар) з необмеженою і обожнюваною владою. 3) Значно більшою мірою в римському правознавстві розвивалися загальна теорія права, державне право і особливо право цивільне, стосовно якого римські юристи прославились витонченою розробкою питань, що мали величезне життєве значення для відносин товаровиробників (поняття власності, зобов’язань, правоздатності). 4) Значного розвитку отримують поняття влади, посадових осіб та їх повноважень, поняття громадянства. Бурхливе економічне і політичне життя Стародавнього Риму сформулювало в багатьох відношеннях римське право (публічне і приватне), яке згодом стало базою правових систем багатьох країн світу. Періодизація та загальна характеристика напрямів політичної та правової думки (якщо є характерною для періоду) Державно-правовий розвиток Римської рабовласницької держави становив цілісний послідовний процес, який охоплював 3 періоди: 1) Царський (754 – 510 рр. до н. е.) 2) Республіканський (509 – 28 рр. до н. е.) 3) Імператорський (27 р. до н. е. – 476 р. н. е.), який поділявся на 2 етапи: принципат (27 р. до н.е. - 274 р. н.е.) домінант (абсолютна монархія) (284 - 476 рр. н.е.) Систему римського права становили норми, принципи, інститути та галузі права. У царський період як такої Римської держави не було, але існували певні органи управління римським суспільством. Першим джерелом римського права були звичаї, зокрема «Закони 12 Таблиць», які включали норми різних галузей права та передбачали положення про юридичну відповідальність, діяли також царські закони та звичайні закони. В цей період відповідальність поділялася на цивільну та кримінальну. Впродовж республіканського періоду державна влада, джерела права та інші державні інституції були спрямовані на захист інтересів аристократії, тому що Рим був аристократичною республікою. До джерел права цього періоду належали постанови Народних зборів та едикти преторів. У цей період розширилися інститути різних галузей права, в тому числі цивільної, кримінальної та міжнародної відповідальності. Римська монархія була державним, військово-політичним утворенням, яке очолював імператор, він був абсолютним монархом і владикою; джереалами права були постанови сенату, діяльність юристів, постанови імператора, що 3. розширили інститути цивільного, кримінального, міжнародного права тощо. У даний період державно-правового розвитку виділялися такі види юридичної відповідальності, як: цивільна, кримінальна, міжнародна та дисциплінарна. Варто відзначити, що формування римського права відбувалось у тісному зв'язку з розвитком римської рабовласницької держави. Водночас римське право має власну періодизацію. Так, у його розвитку прийнято вирізняти три такі періоди: 1) докласичний (найдавніший) – VI-III ст. до н. е. Римське право цього періоду характеризувалося ще полісною замкнутістю, архаїчністю, нерозвиненістю основних інститутів й тісним зв’язком з сакральною сферою. 2) класичний - III ст. до н. е. - III ст. н. е. Саме протягом даного періоду римське право поступово звільнялось від залишків патріархальних пережитків та засилля релігійності й перетворюється на світську юридичну систему. Формується преторське право, право народів. Право цього періоду більш гнучке, розвинене, загальне. Усунуто його попередній консерватизм. Розвиваються найважливіші інститути права, що врегульовують відносини приватної власності, товарно-грошові відносини. 3) посткласичний — III-VI ст. н. е. У цей час, у зв’язку із занепадом рабовласницького суспільства й державності, римське право практично перестає розвиватися, несе на собі відбиток загальної економічної й політичної кризи. Зміни, які відбувалися в ньому в цей час, були пов’язані, передусім, з його систематизацією і поступовим пристосуванням до нових феодальних відносин, які формувалися. Вчення певного мислителя про право та державу (біографія коротко, основні роботи та їх основні положення (зміст) З часів заснування Риму юриспруденція була справою понтифіків (жерців). Лише з ІІ ст. до н.е. вона почала набувати світських рис, стаючи поприщем юристів. Розквіт римської юриспруденції припадає на епоху пізньої республіки і ранньої імперії (1 ст. до н.е. — 3 ст. н.е.). Змістом професійної діяльності юристів охоплювалися: 1) respondere — відповіді на юридичні запитання публічних і приватних осіб (консультації); 2) cavere — повідомлення потрібних формул і допомога при укладанні угод, заповітів тощо (позасудове складання формул); 3) agere — повідомлення формул для ведення справи в суді. Юристи займалися також просвітницькою діяльністю у сфері права. Класичний період римської юриспруденції припадає на II — III століття нової ери, а праці видатних юристів цієї доби було відібрано, скомпоновано в дигести (пандекти) і за наказом імператора Юстиніана видано 533 р. Політична філософія, втілена в цьому зведенні правознавчих робіт, повторювала і розвивала теорії, що їх був започаткував Цицерон. Філософія римських юристів не була філософією у власному сенсі, радше — поодинокими соціально-етичними концепціями, що стали відомі всім освіченим людям і вважалися корисними для суто професійних, правничих потреб. До найвидатніших римських юристів належать Гай (II ст.), Папініан (II — III ст.), Павел (II — III ст.), Ульпіан (II — III ст.) і Модестин (II — III ст.). Спеціальним законом про цитування юристів (426 р.) положенням цих п’яти юристів була надана законна сила. Витяги з творів п’яти знаменитих юристів стали важливою частиною кодифікації Юстиніана. Юристи розуміли право (jus) як явище справедливе — справедливість є сутністю права. «Тому, хто вивчає право, — підкреслює Ульпіан, — слід насамперед довідатися, звідки походить слово ius (право); воно отримало свою назву від justitia (правда, справедливість)». Justitia лежить в основі права взагалі й природного права особливо. За Ульпіаном justitia є «постійною й безперервною волею віддавати кожному за його правом. Приписи цього права такі: жити чесно, нікому не чинити зла, віддавати кожному належне». Відповідно до цього і юриспруденцію він визначав як «знання божественних і людських справ, справедливого й несправедливого». Таке праворозуміння поширювалося римськими юристами і на закон. У багатьох судженнях поняттям «закон» охоплюються як характеристики певного джерела права (народного або імператорського закону), так і його ціннісно-змістовні риси. Закон виступає як необхідне, належне, розумне, обов’язкове, лише якщо не спотворює змісту права. Павел писав: «Те, що сприйнято всупереч началам права, не може бути поширене на наслідки». Інакше кажучи, те, що суперечить принципам (началам) права, не має юридичної сили: закон повинен бути правовим. Ту ж думку розвивав і Юліан: «Тому, що встановлено всупереч змісту права, ми не можемо слідувати як юридичному правилу». Римськими юристами підкреслювався й імперативний характер закону: «суворий закон, але це закон». Єдність «духу» і «букви» закону є принципом, покладеним у правила застосування і тлумачення законів. Римськими юристами визнавалося, що «порушує закон той, хто здійснює заборонене законом; вчиняє в обхід той, хто, зберігаючи слова закону, обходить його смисл». Прогалини в законі допускалося заповнювати тлумаченням, яке не повинно погіршувати становище людей: «У жодному разі смисл закону абомилість справедливості не терпить, щоб те, що введене для користі людей, ми обертали шляхом жорстокого тлумачення на суворість, яка йде врозріз благополуччям людей». Право в Давньому Римі ділилося на приватне і публічне. Згідно із знаменитою формулою Ульпіана, публічне право відноситься до становища держави, а приватне — до користі окремих осіб. Приватне право, вважав він, включає право природне, приписи права народів та цивільного права. Основну увагу римські юристи приділяли розробці проблем приватного права, і насамперед цивільного права. В їх трудах були закладені основи теорії сучасного цивільного права — вчення про юридичних осіб, підстави розмежування видів угод, формули позовів, визначення прав власника та інших суб’єктів права. У сфері публічного права римські юристи розробили правове становище святинь і жерців, повноваження державних органів і посадових осіб, поняття влади (imperium), громадянства й інших інститутів державного й адміністративного права. Право визнається спільним надбанням народу. 1) Гай (II ст.) — відомий давньоримський правник часів правління імператорів Адріана, Антоніна Пія та Марка Аврелія. Про особисте життя Гая мало відомостей. За деякими відомостями народився у Малій Азії. Не збереглося жодного свідчення щодо його прізвища або когномена. Гай — це лише ім'я цього правника, яке на сьогодні відоме. Нічого не відомо ні про посади, ні про діяльність Гая. Відомо, що найбільший розквіт його діяльності приходить на 130–179 рр. Гай робив коментарі до законів Дванадцяти таблиць, закону Папія Поппея, вивчав інші праці своїх попередників. На основі цього він написав найвідомішу свою працю — Institutionum juris civilis commentaries (Коментарі до інституцій цивільного права) або просто «Інституції». У Гая було ще декілька робіт з римського права. За Валентиніана III Гая було визнано одним з 5 найавторитетніших правників Римської імперії. Значна частина з доробку Гая була включена до Дігестів Юстиніана. За системою Гая право було поділено на три розділи, що стосувалися відповідно осіб, речей та дій. Перший розділ складала категорія осіб і пов'язувалася з нормами, які регулювали різні види відносин, розглянутих у трьох аспектах: свободи (вільні громадяни і раби), громадянства (громадяни та іноземці) і становища в сім'ї (незалежні члени родини і ті, хто підвладний іншому). Другий розділ присвячено категорії речей. Вона включала, що завгодно, якщо воно мало вартість у грошовому виразі. Гай визнавав і матеріальні, і нематеріальні речі. До останньої категорії він зараховував, по-перше, боргові зобов'язання у вигляді майна в руках кредитора, які були наслідками або угод, або порушень закону (цивільні правопорушення), по-друге, групи речей, які переходять повністю від однієї особи до іншої, такі як спадок померлого, що потрапляє до рук спадкоємців як певна цілісність. Третя категорія — способи діяльності та визначені різновиди діяльності. Хоча ця схема не мала значного безпосереднього впливу, її залюбки сприйняли як структуру системи приватного права загалом, тож її вплив можна помітити й у сучасних кодексах цивільного права. 2) Папініан (II- III ст.) - Народився у місті Емеса (Сирія). Був родичем Юлії Домни, дружини імператора Луція Септимія Севера. Папініан став також близьким другом імператора. Вивчав право під орудою відомого правника Квінта Цервідія Сцеволи. Займав низку державних посад — magister libellorum (тобто секретар із судових прохань), префект преторія з 205 року. Супроводжував імператора в його останньому поході до Британії. Після смерті Септимія Севера, який залишив імперію на двох своїх синів — Каракалу та Гету префект преторія Папініан проводив політику злагоди поміж братами, щоб не було збурень в імперії. Водночас протидіяв незаконним намаганням Каракалли захопити одноосібну владу, цим викликав ненависть з боку останнього. Після вбивства Гети у 212 році відбулися страти ворогів Каракалли, серед яких було вбито й Папініана. Більше за все Папініан відомий як визначний та вельми шанований правник Римської імперії. В юридичних справах Папініан покладався на правовий казус, разом з тим використовував праці своїх попередників. В подальшому молодих студентів, що починали вивчати Папініана називали — «Папіаністами», або «ті, хто гідні вивчення Папініана». Значна частина праць Папініана була знищена після його смерті, більшість збереглася у подальших копіях. У 426 році праця Папаніана отримала обов'язкову юридичну силу, 595 фрагментів увійшли до Дігестів Юстиніана I. Твори: Quaestiones (у 37 книгах). 198 рік. Responsa. 204—212 роки. Definitiones De adulteriis 3) Юлій Павл Прудентисім (III ст. н. е.) — давньоримський правник та політичний діяч за династії Северів. Маємо мало відомостей про життя Юлія Павла. Ймовірнов ін народився у м. Патавіум (сучасна Падуя). Свою державницьку службу розпочав при імператорі Луції Септимії Севері. Був помічником префекта преторія Папініана, продовжив свою кар'єру за імператора Каракалли. При імператорі Еліогабалі Юлія Павло було відправлено у заслання. Втім незабаром новий імператор — Олександр Север та його мати Юлія Маммея — повернули Юлія Павла до Риму. У 222 році він стає радником імператора, а у 228 році префектом преторія. Цю посаду Павл займав до 235 року. Він був сучасником іншого відомого правника Ульпіана. За обережність політичного характеру і переконань імператор Гордіан III надав Юлію Павлу почесний титул, який став когноменом — Прудентис, тобто «Розсудливий». Юлій Павло займався здебільшого аналізом права, збиранням усіх наявних або колишніх законів у Римській імперії, або навіть пізній республіці. Його твори мають енциклопедичний характер. Всього у доробку Павла близько 86 досліджень та 300 книг з права. Павло не тільки збирав, а й давав свої коментарі до всіх найбільш значущих та важливих законів, праць інших давньоримських правників, не зважаючи на їхній авторитет. Саме завдяки цьому вони стали відомими. Імператор Валентиніан III у 426 році своїм наказам визнав Павла одним з 5 (серед інших) правників, використання праць яких є обов'язковим при розгляді судових справ. Значна частина творів Юлія Павла увійшла до Дигестів Юстиніана (витяги з його праць становлять майже шосту частину Дигест). Твори: Коментарі до преторського едикту. 80 книг. Трактат про цивільне право. 16 книг. Сентенції. 4) Гней Доміцій Анній Ульпіан — визначний давньоримський юрист та державний діяч часів правління династії Северів; величезна кількість правових позицій з творів Ульпіана увійшла до складу Дигест імператора Юстиніана. Народився у місті Тір. За національністю був фінікійцем. Свою кар'єру розпочав есесором (радником) з права при преторі. Після цього очолював відомство прохань імператорської канцелярії. У 205 році призначається есесором при префекті преторії Папініані. Після цього при імператорах Каракаллі та Еліогабалі займав посади префект анонія, начальника імператорської канцелярії. За імператора Александра Севера Ульпіан у березні 222 року стає префектом аннони, а у грудні того ж року — префектом преторія. Спочатку він виконував свої обов'язки разом з двома колегами — Флавіаном і Хрестом, але незабаром обидва вони були страчені за звинуваченням у змові, Ульпіан залишився єдиним префектом. Він мав великий вплив на молодого імператора й користувався при імперської дворі великою повагою та впливом. Його учнем був Геренній Модестін. Під час чергових інтриг при дворі Доміція Ульпіана було вбито. Правові погляди та юридичні твори Ульпіана: У творчості Ульпіана помітний вплив стоїцизму на його думки про право. За Ульпіаном право поділяється на три роди (за природою норм права): Перший — Природне право, яке стосується усіх живих істот. Другий — Право народів (Jus gentium), яке стосується лише людей. Третій — Цивільне право, яке належить до відомого політичного цілого. Особливою увагу в Ульпіана користувався принцип справедливості у праві, судових відносинах. За Ульпіаном право всезагальне, об'єктивне, знаходиться поза волею людини, головний закон природи. Юриспруденція, згідно з Ульпіаном, — це знання божественних та людських справ, наука про справедливе та несправедливе. У доробку Ульпіана є 30 трактатів об'ємом у 250 томів. Розквіт літературної та правничої діяльності Ульпіана припадає на 211–222 роки. Основним твором з права Ульпіана є Liber singularis regularum, який був побудований за принципом «Інституцій» іншого відомого правника Гая. У 426 році імператором Валентиніаном праці Ульпіана визнані обов'язковими поряд з працями чотирьох інших видатних давньоримських правників. Основні твори: 4. коментар до едикту (Ad edictum, виклад преторського права) — 83 книги; коментар до Сабіна (Ad Sabinum, коментарі цивільного права — 50 книг); "Книга правил" (Liber singularis regularum). 5) Елій Флоріан Геренній Модестін, або просто Модестін (III ст.) — видатний давньоримський правник та державний діяч часів солдатських імператорів. Модестін народився напевне у Далмації, був романізованим греком. Вчився у відомого правника Ульпіана. Після цього займав державні посади при солдатських імператорах. З 226 до 244 року був префектом вігіліс Риму. У 227– 228 роках був наставником та вчителем майбутнього імператора Максиміна Молодшого. У 240 році від імператора Гордіана III Геренній Модестін отримав привілей надавати свої рішення з цивільних справ від імені імператора. Давав загальні огляди з права, займався окремими питання цивільного права. Зробив значний внесок у формулювання правницької доктрини та практики. У 426 році імператор Валентиніан III надав працям Модестіна обов'язковий характер при розгляді судових справ. Значна частина з доробку Модестіна увійшла до Дігестів Юстиніана. Твори: Відповіді. 19 книг. Pandectarum. 12 книг Правила. 10 книг Відмінності. 9 книги Виправдання. 6 книг Приписи. 4 книги Ad Quintum Mucium Про обряд шлюбу. Manumissionibus Heurematicis Недіючі заповіти Пакти Історичне значення спадщини* Роль римського права у світовій історії: 1) Римське право вперше в історії виступило як цілісна, ретельно розроблена, власне правова система. 2) Римське право лише зі значними обмовками можна розглядати як рабовласницьке. Очевидно, що не рабство, а ринкові відносини і торговий обіг зумовили основний зміст римського права (як приватного права, що закріпляло інтереси індивіда, приватного власника), його високу юридичну техніку. 3) Сила приватної власності й побудованого на ній товарного обігу зламали застарілі правові форми. На їх місці створювалося нове й довершене в техніко-юридичному відношенні право, спроможне врегулювати найтонші ринкові відносини, задовольнити інші потреби суспільства. Саме римляни, спираючись на весь попередній світовий досвід, у тому числі й країн Сходу, вперше зробили індивідуальну приватну власність, а також інші майнові права й інтереси предметом майстерного і вельми довершеного юридичного регулювання. Саме в такому вигляді римське право стало універсальною правовою системою, норми якої застосовуються в різних історичних умовах незалежно від типу суспільства, якщо тільки в його основі лежить приватна власність і ринкове господарство. 4) Разом із римським правом в історію цивілізації ввійшла й римська юриспруденція, яка представляє величезну культурну цінність. На базі римської юриспруденції зародилася юридична професія, а з неї бере початок і спеціальна правова освіта.
