Танці народів світу, їх місце у фортепіанному репертуарі ДМШ

ОЛИЦЬКА ДИТЯЧА МУЗИЧНА ШКОЛА
Лекція на тему: «Танці народів світу, їх місце у
фортепіанному репертуарі ДМШ»
Викладач фортепіано:
Бубало Антоніна Миколаївна
2018 – 2019 н.р.
План лекції
1. Поняття танцю
2. Види танцю
3. Танці у фортепіанному репертуарі та робота над творами танцювального
характеру на уроках фортепіано
Література
1.
Бігус О. О., Маншилін О. О., Кондратюк Д.О..Сучасний танець.
Основи теорії і практики : навч. посіб. – Київ : Ліра-К, 2017. – 264 с. – ISBN 6177320-77-6.
2.
Корыхалова Н. Интерпретация музыки. – Л.: Музыка, 1979. – 208 с
3.
Мазель Л. А. Вопросы анализа музыки / Л. Мазель. – М. : Сов. комп.,
991. – 376 с
4.
Масол Л. Загальна мистецька освіта : теорія і практика : монографія
Л. Масол. – К. : Промінь, 2006. – 432 с.
5.
Печеранський І. П., Базела Д. Д. Вступ до філософії танцю :
монографія – Київ : КНУКіМ, 2017. – 123 с. – ISBN 966-602-232-8.
6.
Фортепіанні твори Михайла Вериківського: Навчально-методичний
посібник / упоряд.: І. Гринчук, О. Горбач. – Тернопіль: Астон, 2016. –– 129 с.
7.
Якубяк Я. Аналіз музичних творів (Музичні форми): підручник. Ч. I.
– Тернопіль: Астон, 1999. – 208 с.
Зміст лекції
1. Поняття танцю
Та́нець, танок — вид мистецтва, де художні образи створюються засобами
пластичних рухів людського тіла. В танці відображається емоційно-образний
зміст музичних творів. Танець існував та існує в культурних традиціях всього
людства й людських спільнот. За довгу історію людства танець змінювався,
відображаючи культурний розвиток.
Існує дуже багато видів і форм танцю. Народний танець — яскраве
вираження менталітету і творчості кожного народу, віддзеркалення традицій,
хореографічної мови, пластичної виразності у співвідношенні з музикою.
Класичний танець є основою мистецтва балету, започаткованого наприкінці XVI
століття, і вимагає спеціальної підготовки. Естрадний танець має власну
специфіку та підпорядкований завданням підтримки виступу певного естрадного
співака.
За кількістю учасників танці поділяються на сольні танці, парні танці та
групові танці. За призначенням танці поділяються на соціальні, обрядові,
сценічні, еротичні тощо.
Танець здебільшого виконується під музику або спів, і розвиток різних
видів і напрямків танцю відбувався водночас із розвитком відповідних музичних
жанрів та музичних стилів. Для танцювальної музики здебільшого характерний
чіткий ритм. Іноді, як у випадку степу чи фламенко, танцюрист або танцюристи
самі створюють для себе музичний супровід, відбиваючи ритм підборами або
використовуючи додаткові засоби на зразок кастаньєт чи маракасів.
Музичний ритм вимагає двох елементів: регулярний пульс (тактус), що
встановлює темп, та певну послідовність акцентів, що встановлює харатерний
музичний розмір. Основний пульс приблизно дорівнює часу, потрібного, щоб
зробити крок або жест. Кожен танець має характерний ритм. Танго наприклад
танцюють на 2/4 і в темпі приблизно 66 ударів на хвилину. Базовий повільний
крок виконується приблизно за один удар, тобто повний крок правою-лівою
дорівнює розміру 2/4. Базовий повільний крок відраховується як "slow-slow",
тоді як існують складніші кроки, які відраховують "slow - quick-quick".
Так само, як музичний ритм визначається чередуванням сильних і слабких
тактів, рухи тіла часто залежать від чергування сильних і слабких скорочень
м'язів. Врахувуючи це чергування рухів управо-вліво, вперед-назад, вгору-вниз,
і враховуючи парну симетрію людського тіла, не дивно, що значна частина танцв
і музики мають двійний чи четверний розмір. Однак, оскільки такі рухи
потребують більше часу в одній фазі, ніж іншій, як більше часу треба, щоб
підняти молоток, ніж щоб ударити, деякі танцювальні ритми природно
потрапляють у трійний розмір. Іноді, як у танцях балканських народів традиційні
танці мають складніший ритм. Однак,складні танці, що складаються з фіксованої
послідовності кроків, потребують для акомпанементу мелодій певної фіксованої
тривалості.
2. Види танцю
 Народний танець
Народні танці займають значне місце в культурі кожного народу й етносу
земної кулі поряд із народною піснею та народними звичаями. Частково народні
танці, наприклад, хороводи мають обрядовий характер.
Серед відомих українських народних танців гопак, метелиця, козачок,
тропак, вальс, полька, коломийка, аркан, роман та інші.
Серед народних танців інших народів світу можна відзначити такі як жок,
жемжурка, класичні індійські танці, танець живота, зіка, краков'як, трепак,
лезгінка, атан, болеро, гальярда, фламенко.
 Історичний танець
Історичними танцями називають здебільшого європейські танці, популярні
в певну епоху на балах знаті. Багато з цих танців виросли з народних, однак
набрали вишуканого культурного стилю. Популярні історичні танці змінювалися
з епохами. До них належать павана, гальярда, контрданс, менует, мазурка,
полонез, кадриль та інші.
 Балет
Балет - синкретичний вид сценічного мистецтва, вистава із цілісним
сюжетом, в якій засобами танцю передаються почуття персонажів. Танець у
балеті має свою особливу техніку, якій потрібно довго й змалечку навчатися. На
основі балету в 20-му і 21-му столітті розвинулися нові форми, такі, як танцмодерн, сучасний балет, контемпорарі-денс. Мистецтво постановки балету та
інших сценічних танців потребує спеціально навчених людей - хореографів,
балетмейстрів.
Зазвичай, так само як опера, балет залежить від масштабного наративу.
Рухи та жести використовуються для того, щоб відобразити особистість
персонажів та тієї ролі, яку вони відіграють у сюжеті. Ці театральні потреби
вимагають довших, вільніших рухів, ніж у ненаративнивних стилях танцю. У 19столітті, проте, виник білий балет, що дозволяє включення ритмічного танцю, а
в 20-му столітті з нього розвинувся повністю безсюжетний балет. Відомий
приклад такого включення — танець лебедят у другій дії «Лебединого озера».
Балет розвинувся з придворних драматичних постановок 16-го та 17-го
століття у Франції та Італії, і впродовж тривалого часу танцюристи виконнували
танці, що виникли з форми музичних суїт, що використовували ритми танцю. В
еру романтичного націоналізму така форма танцю була характерною.
Балет увійшов у моду в романтичну еру разом із великими оркестрами та
музичними ідеями, що не відзначалися простотою ритму, та танцем,
найважливішою рисою якого було створення драматичного ефекту. Для цього
балет використовував те, що отримало назву «ритм і форма» рухів, які разом
передавали характер. почуття і наміри, і тільки окремі сцени вимагали точної
синхронізації кроків та музики, властивої іншим формам танцю. Як наслідок
сучасні європейці, схоже зовсім не можуть осягнути ідею «примітивних
танцювальних рухів». Ситуація почала змінюватися в 20 столітті з такими
виставами як «Весна священна» Стравінського, в якій нова ритмічна мова
збуджує первісні почуття первісного минулого.
 Бальні танці
Бальні танці - різновид танців із партнером, які танцюють як для
задоволення на балах та вечірках, так і на танцювальних змаганнях.
До програми міжнародних спортивних змагань входять десять танців,
розділених на дві програми - стандартну і латиноамериканську.
Стандартна програма: повільний вальс, квікстеп (швидкий
фокстрот),танго, фокстрот, віденський вальс.
Латиноамериканська програма :ча-ча-ча, джайв, румба, самба, пасодобль.
 Свінг
Свінгові танці увійшли в моду в 20-х роках 20 ст. разом із музикою в стилі
свінг, однак своїм корінням вони завдячують танцям американців африканського
походження, що танцювалися на плантаціях США ще в 19 ст. Помилково
вважається, що для цих танців характерний високий темп та швидка робота ніг,
насправді вони охоплюють майже усі музичні темпи. Так, блюз виконують у
темп від 50 ударів на хвилину, а шег, бальбоа та лінді хоп іноді сягають темпу у
320 та більше ударів. У 1920-х роках з'явилися також різновиди, популярні серед
білого населення Сполучених Штатів: чарлстон, бальбоа, іст-кост свінг.
Тридцяті роки стали свідками буму лінді хопу, одного з найрізноманітніших
танців. Він виконується під майже будь-яку за темпом свінгову музику, але слави
набрав за швидке енергійне виконання та введення у малюнок танцю
акробатичних елементів. Свінгових танцюристів називали в США
джитербагерами (від jitter bug - жуки, що смикаються). Під впливом
американського свінгу з початком рок-н-рольної ери в Європі склалися свої
свінгові стилі танцю - бугі-вугі, джайв, акробатичний рок-н-рол. У сучасній
Америці набув популярності вест-кост свінг.
Свінгові танці, наразі переживають другий період популярності, число
любителів танцю перевищує кілька мільйонів. У масовій культурі свінгові танці
часто ставляться як сценічні й використовуються в кіно та на телебаченні.
 Танці Латинської Америки
Латинська Америка дала світу свою особливу музичну й танцювальну
культуру. Латиноамериканські танці ще з початку 20 ст. почали проникати в
Європу й Північну Америку. Чимало з них у видозміненій формі увійшли до
латиноамериканської програми бальних танців. Інші, хоча не кодифіковані, були
й залишаються популярними на танцювальних майданчиках.
Аргентина дала світу танго. В самій країні танцюють аргентинське танго,
відмінне за технікою й стилем від європейського танго, що розвинулося під його
впливом, попри те, що обидва танці танцюються під одну музику.
Бразилія відома самбою — музичним стилем і танцем. Як і у випадку із
танго, бразильська самба відрізняється за технікою виконання від кодифікованої
бальної самби. В Бразилії виникло також танцювально-бойове мистецтво
капоейра.
Велика кількість танців зародилася на Кубі, яка до революції була
надзвичано популярним курортом для багатих американців, що шукали нових
розваг. Румба і ча-ча-ча згодом були кодифіковані й стали частиною
латиноамериканської програми бальних танців. Свого часу були популярними й
інші танці кубинського походження: мамбо, сальса.
Домініканська Республіка — батьківщина бачата і меренге.
Національний танець Перу — Марінера.
 Вуличний танець
Загальна назва вуличний танець обіймає всі стилі сучасного танцю, що
розвинулися за межами танцювальних студій та шкіл: на вулицях, шкільних
подвір'ях, у нічних клубах. Вуличні танці часто імпровізаційні та соціальні за
своїм призначенням.
Серед стилів вуличного танцю: Hip-hop, Брейк-данс, Поппінг, Локінг,
Нью-стайл, Хауз, крампінг, C-walk, DnB step, Хастл, спортивний хастл/дискофокс/диско-свінг, хастл фрістайл, хастл джек-н-джилл, шоу-хастл, ледіс-хастл,
дабл-хастл.
 Ритуальний танець
Ритуальні танці виконуються під час церемоній та ритуалів. Для них
характерна строга форма, в якій кожен рух танцюриста має певне символічне
значення. Прикладом ритуального танцю є новозеландська хака, яку
популяризували у всьому світі новозеландські регбісти.
Відомі такі назви ритуальних танців: зар, зикр, Сама, Кечак, Сакральний
танець, Священні рухи Гурджиєва.
 Сучасний танець
Серед стилів сучасного танцю: Tанець модерн, Вільний танець, Музичні
рухи, танець модерн, джаз-модерн, контемпорарі-денс, контактна імпровізація,
буто, Сценічний брейк-данс, Hip-Hop, House, Trance, Тектонік, Strip-dance, GoGo, Джампстайл, Шафл, DnB step, Girls Style, варс (модний у Польщі та Чехії в
1970-х).
3. Танці у фортепіанному репертуарі та робота над творами
танцювального характеру на уроках фортепіано
У п’єсах танцювального характеру спостерігаємо чітку синтаксичну
розчленованість викладу, гостру ритмічну пульсацію, часті зміни артикуляції,
яскраві динамічні зіставлення. Однією з типових ознак такої фактури є зв’язок
технічних засобів з метро-ритмом, що впливає на засвоєння піаністом як ритму,
так і рухових «моторних» навичок.
Таким чином, зазначимо, що художньо-дидактичне значення таких п’єс, як
танці, марші, токатини, різнопланові звукозображальні мініатюри, що пов’язані
із пластичним рухом, полягає в органічному синтезі технічних і художньообразних виконавських завдань.
У процесі розучування танцювальних зразків слід звернутися спершу до
ознайомлення із історією танцю, його походження, подальшими видозмінами,
специфікою виконання.
Найбільш популярними і затребуваними в педагогічній практиці є зразки
народних та класичних танців, зокрема, вальсів.
Вальси, як правило, пишуться у тричастинній формі, де середні епізоди
відтіняються зміною фактури, темпу, динаміки, тональності, відповідними
контрастними виконавськими засобами (зміною артикуляції, педалізації та ін.).
Пластичне виконання вальсової мелодії відбувається на фоні двох контрастних
елементів супроводу: глибокому звучанні баса і легкості акордів на другій і
третій долях. На відміну від рухливих вальсів, з характерною ритмічною
стійкістю виконання супроводу, в повільних вальсах присутня динаміко-агогічна
гнучкість інтонування мелодії.
Для прикладу розглянемо мініатюру М. Вериківського із згаданого циклу
«Волинські акварелі», яка має елементи жанру вальсу.
«Комедіанти на контрактовому ярмарку в Дубні. 1774 рік». Твір
нагадує примхливий вальс, цьому відповідають тридольний розмір, характерний
«акомпануючий» супровід.
Ця п’єса – контраст до попередніх «пейзажних» замальовокциклу
(«Поганське місто Велинь», «Вечір в Авратинських горах» і «На Свитязькому
озері»), більш характерного плану, створює контрастні портрети мандрівних
циркачів.
Твір написаний у простій двочастинній формі. В першому реченні на фоні
вальсового супроводу звучить облеслива мелодія широкого дихання,
змальовуючи образ Пантоміма. Друге речення – повна протилежність першому
(акценти, ритмічні дроблення, динаміка forte, штрих staccato) – це портрет
Жонглера.
Завдання виконавця – передати яскраве, контрастне зображення двох
різних характерів-образів відповідними засобами музичної виразності.
Наведемо ще декілька прикладів п’єс танцювального характеру:
«Іспанська леді» (Додаток Е), «Маркіз» (Додаток Ж) з циклу «Маріонетки» С.
Борткевича.
«Іспанська леді» – це двочастинна композиція, пристрасний, ніжний,
відкритий характер якої передається завдяки мелізматичному оздобленню
мелодії, «повзучим» хроматизмам у середньому голосі, постійній ритмоформулі
хабанери з пунктирним ритмом на 1-й долі у супроводі впродовж усієї п’єси.
Отже, виконавці повинні дізнатися, що хабанера – граціозний іспанський
народний танець-пісня. Він виник на Кубі, згодом поширився в Іспанії, по всій
Європі. Тепер цей танець більш відомий як «бакурда».
Розуміння історії та специфіки танцю, складу інструментальних груп, які
супроводжували танець, дозволить виконавцеві створити яскраво образну
інтерпретацію твору.
«Маркіз» – п’єса граціозно-галантного танцювального характеру, який
передано завдяки помірному темпу, штриху staccato, тридольному розміру,
притаманному старовинному французькому народному танцю менуету (фр.
Menuet – «маленький крок»). Походить від повільного народного хороводного
танцю провінції Пуату, за часів короля Людовика XIV менует став придворним
танцем, згодом – входив як третя частина до сонатного циклу.
У творі використана як імітаційна, так і контрастна поліфонія, тому увагу
виконавців слід зосередити на інтонуванні та нюансуванні теми на початку
твору, на прослуховуванні горизонталі поліфонічної фактури.
Важливо дотриматися стильових ознак танцю.
Цікавим матеріалом для ознайомлення із фортепіанними мініатюрами
танцювального типу є «Гавот ляльки» , «Коломийка» з циклу «Фортепіанні
твори для молоді» Н. Нижанківського.
«Гавот ляльки». – це стилізація під старовинний французький танець,
який створився як народний, а з часом набув визнання як бальний, увійшов до
класичного балету, замінивши менует. Цей жанр представлений і в
інструментальній музиці (в сюїтах, циклах, як самостійний твір).
Традиційно характер гавоту світлий, витончений, темп помірний, розмір
2/2 або 4/4, форма тричастинна з контрастною середньою частиною більш
пасторального плану (musette).
Ці традиційні ознаки гавоту митець вдало поєднує із особливостями
національного мелосу. Фольклорні елементи проявляються тут у використанні
ритмів танцю «козачок», у варіаційному розвитку мелодії, у насиченні її
форшлагами, підголосками. Водночас, фортепіанний виклад «оживляється»
несподіваними модуляційними зворотами, альтерацією.
«Коломийка» – традиційний жанр української фольклорної музики та
хореографії, це «дворядкова співанка» характерної побудови та цезурування.
Коломийками називають і короткі пісні, що можуть виступати як приспівки до
танцю.
В народній музиці коломийки часто об’єднують у «в’язанки», які не
обмежуються сталим змістом, залежать від уподобань співака та обставин
виконання.
На прикладі цієї п’єси Н. Нижанківський знайомить піаністівпочатківців з
гуцульським народним танцем і мелосом, подаючи твір як інструментальну
мініатюру.
Мініатюра має просту тричастинну будову, в якій крайні частини
уособлюють грайливе «дівоче начало», середня частина наслідує стрімкий
парубочий, чоловічий танець аркан. З народного мелосу автор запозичує
характерні синкоповані танцювальні акценти, гармонічний мінор з підвищеними
IV і VI ступенями мінорного ладу (т. зв. «гуцульський» лад в середній частині),
у фортепіанній фактурі – імітування звучання ансамблю «троїстих музик».
Цікавим є і завершальний восьмитакт з ефектом «завмирання», віддалення
награвань, гірського відлуння.
Отже, підсумуємо, що при ознайомленні із цим типом мініатюр важливою
є обізнаність щодо специфіки танцю, його історії та ін., оволодіння відповідним
комплексом технічних виконавських навичок.