М.Крикун. Між війною і радою

Інститут історичних досліджень Львівського національного університету імені Івана Франка Mykola Krykun Between Warfare and Treaty The Cossacks of Right Bank Ukrainę in the Second Half of the 17ш and the Early 18th Century Studies and Source Materials Krytyka Kyiv 2006 Микола Крикун Між війною і радою Козацтво Правобережної України в другій половині XVII на початку XVIII століття Статті і матеріяли оцифровано cizarion-oм (Hurtom.com) Критика Київ 2006 ББК 63.3 (4Укр) К58 Книжку знаного українського історика, професора Львівського універ ситету Миколи Крикуна складають статті і прокоментовані публікації джерельних матеріялів про долю правобережного козацтва за часів Руїни. Хронологічно увага історика охоплює період від вибуху Хмельниччини до 1679 року, коли помер один із чільних історичних персонажів цієї книжки, наказний гетьман Остап Гоголь. Особливий інтерес для дослідника ста новлять інструкції послам Війська Запорозького на сейми Речі Посполитої, документи, які ілюструють договірні стосунки між козацтвом і владою та внутрішньополітичні настанови провідних козацьких діячів. Окрему увагу приділено малодослідженому й драматичному сюжету - згону населення Пра вобережної України у Лівобережну в 1711-1712 роках, унаслідок чого орга нізоване правобережне козацтво назавжди перестало існувати. Редактор Ярина Цимбал Художник Ярослав Гаврилюк Книжку видано за підтримки Фонду катедр українознавства (США) та Меморіяльного фонду імені Миколи Кліда (Канадський інститут українських студій) Усі права застережено. Відтворювати будь-яку частину цього видання у будь-якій формі та в будь-який спосіб без письмової згоди правовласників заборонено ISBN 966-7679-92-6 © Микола Крикун, 2006 © Видавництво «Часопис “Критика”», 2006 Зміст Передмова........................................................................................................ 7 1. З історії української козацької старшини другої половини XVII століття. Полковник Остап Гоголь............................................... 13 2. Перепис Подільського козацького полку 1659 року............................ 67 3. Інструкція послам Війська Запорозького на Варшавський сейм 1664 року................................................................................................... 99 4. Доля гетьманських інсиґній (клейнодів), вивезених Павлом Тетерею до Польщі 1665 року................................................. 175 5. Інструкція послам Війська Запорозького на Варшавський сейм 1666 року і відповідь на неї короля Яна Казимира............................. 205 6. Корсунська козацька рада 1669 року.................................................... 249 7. Інструкції послам Війська Запорозького на елекційний та коронаційний сейми 1669 року......................................................... 283 8. Остап Гоголь - гетьман козацтва Правобережної України.................311 9. Неопублікований лист Михайла Максимовича до Пантелеймона Куліша........................................................................335 10. Турецький похід на Правобережну Україну 1674 року...................... 351 11. Згін населення з Правобережної України в Лівобережну 1711-1712 років (До питання про політику Петра І стосовно України)................................................................................... 393 Бібліографія вміщених статтей....................................................................445 Покажчик........................................................................................................447 Передмова Науковий інтерес до козацтва виник у мене 1968 року, коли в Центральному (нині - Російському) державному архіві давніх актів (РГАДА) я натрапив на документи про міграції населення на Правобережжі та з Правобережної України в Лівобережну1. Досліджуючи ці міграції, спричинені тогочасною політичною ситуацією, я не міг не відзначити активну участь у них козаків. Інтерес до ко зацтва вивів мене на зовсім не досліджену подію - згін населення всіх семи правобережних полків у Лівобережну Україну, що його в кінці грудня (ст. ст.) 1711 - лютому 1712 р. здійснили російські війська за наказом царя Петра І. Захопившись, я почав по крихтах збирати все, що відклалося про згін у джере лах, - а до нас дійшли лише фрагментарні згадки. Матеріял назбирувався протягом 25 років, за цей час було опрацьовано всі опубліковані документи, де хоча б кілька слів сказано про згін. Серед рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. Василя Стефаника Н АН У країни виявлено унікальний доку мент- «конотацію», датовану 1714 р., яка статистично представляє примусове виселення людности з частини Правобережжя. Останньою крапкою в накопиченні фактів стали пошуки у червні-липні 1993 р. в РГАДА. Принагідно хочу подякувати за корисні поради московському історикові Владіміру Артамонову, який вивчав відносини Росії з Річчю Посполитою у 1709-1713 рр. і завдяки архівним документам добре орієнтувався в тогочасній ситуації на Правобережжі. Після того я сів писати статтю про згін, до якої додав також повний текст «конотації». У статті відстежено підготовку до згону, встановлено, на якій території його здійснювали, зроблено спробу вивести кількість козацького і некозацького населення, яке охопив згін. На жаль, сам перебіг виселення і розміщення вигнанців на Лівобережжі вдалося відтворити лише частково. Внаслідок згону з організованим (полково-сотенним) козацтвом на Правобережжі було покінчено назавжди, що дозволило Речі Посполитій відновити (остаточно 1714 р.) своє панування в цьому регіоні. 1 Результати опрацювання цих документів див.: Крикун М. Г. З історії міграцій населення у другій половині XVII ст. // Вісник Львівського університету. Серія історична. Львів, 1973. Вип. 9. С. 78-89. 7 Микола Крикун Того ж таки 1993 р. я вирішив зреалізувати свій задум, який навіяла ре цензія незабутнього Федора Павловича Шевченка - мого опонента на захисті кандидатської дисертації в грудні 1965 р. У дисертації йшлося про міграційноколонізаційні процеси і чисельні характеристики населення Подільського воє водства в XVII-XVIII ст. Федір Павлович закинув мені, що я не використав перепис Подільського козацького полку 1659 р., який зберігається в РГАДА, і я постановив цей документ видати. З Москви надіслали мікрофільм перепису, на основі якого була підготовлена публікація з передмовою і примітками. Перепис складено з нагоди присяги полку на вірність московському цареві згідно з рішенням Переяславської ради, яка відбулася в жовтні 1659 р. Це унікальне джерело, особливо якщо зважити, що тогорічні переписи інших полків не вціліли. Перепис Подільського козацького полку дає уявлення про сотенну структуру полку, його територію, кількість козацького і некозацького населення. Підготовлена до друку публікація п’ять років пролежала в течці редакції київського «Українського археографічного щорічника», але за цей час не вийшов жоден випуск видання, тоді я віддав її до «Записок Наукового товариства імені Шевченка», де вона й побачила світ. Перепис 1659 р. навів на думку зайнятися історією Подільського полку, який проіснував із перервами від кінця 1648 або початку 1649 р. до 1676 р. Матеріял, нагромаджений у публікаціях, помітно доповнили рукописні документи, віднай дені в архівах і бібліотеках Польщі (під час наукового відрядження в січні-березні 1995 р., профінансованого фондом «Відродження») та у РГАДА у вигляді мікрофільмів. Результати дослідження відбиті у доповіді на науковій конференції в жовтні 1995 р. у Львівському університеті та в статті у збірнику матеріялів цієї конференції. Тут докладно описано періоди існування Подільського полку та його полковників2. Жоден інший козацький полк (ХУІІ-ХУПІ ст.) досі не має такого дослідження. Робота з переписом 1659 р. і над статтею про Подільський полк зміцнила мій інтерес до Остапа Гоголя, котрий багато років (1659 р. теж) був подільським полковником (а, як потім з’ясувалося, якийсь час і брацлавським полковником). Використання численних джерельних свідчень, зокрема й рукописних, зібраних під час згаданого відрядження до Польщі та в Київському центральному державному історичному архіві, дало змогу якнайдокладніше описати полковницький період у житті Остапа Гоголя. У статті на цю тему вказано ймовірне місце на 2 Крикун М. Подільський козацький полк: періоди існування та полковники // Козацькі війни в історичній свідомості польського та українського народів. Матеріали Другої ПольськоУкраїнської зустрічі (Львів, 12-13 жовтня 1995 р.) / За ред. Леоніда Зашкільняка. Львів; Люблін, 1996. С. 116-144. У цій книжці стаття не передрукована, бо за змістом вона дуже близька до статті про Остапа Гоголя. 8 Передмова родження Гоголя, простежено з року в рік його участь у тогочасних подіях, його ставлення до козацьких гетьманів, під началом яких він перебував (від Богдана Хмельницького до Петра Дорошенка), до Московської держави і Речі Посполитої, подано відомості про його родину. Тут також повністю наведено два рукописні документи, з яких на особливу увагу заслуговує Гоголева присяга на вірність королю Янові III Собєському і Речі Посполитій в листопаді 1674 р.: іншої такої присяги козацького полковника на вірність правителеві - королеві, цареві, султанові - досі не знайдено. Остап Гоголь був також наказним гетьманом правобережного козацт ва - від квітня 1675 р. до своєї смерти на початку 1679 р. Ця сторінка його життя так само маловідома. Під час роботи у РГАДА в березні-квітні 1996 р. було завершено збір матеріялів до теми. У статті про гетьмана Остапа Гоголя відтворено місце дислокації Війська Запорозького, яке він очолював, його дії, безрезультатні намагання Москви й Бійська Запорозького на чолі з Іваном Самойловичем переманити Гоголя на свій бік. До статті додано два документи про це переманювання - листи до Гоголя київського полковника Костянтина Солонини та московського резидента у Варшаві, полковника і стольника Васілія Тяпкіна (1677 р.), а також автентичний лист Остапа Гоголя до сеймика Руського воєводства з проханням надати йому, його родині та козакам допомогу з прибутків Самбірської економії (1675 р.). До статтей про Гоголя тематично примикає публікація листа відомого українського вченого Михайла Максимовича до Пантелеймона Куліша від 18 червня (ст. ст.) 1856 р. У листі помилково стверджується, ніби був такий козацький полковник Андрій Гоголь і нібито він був предком відомого пись менника Миколи Гоголя (насправді ж його імовірний предок якраз Остап Гоголь). Водночас у листі згадано багато забутих і невідомих представників козацької старшини другої половини XVII ст., про які Максимович знав із джерел, що до нас уже не дійшли. Переглядаючи 1995 р. рукописи у краківській Бібліотеці Чарторийських, я звернув увагу на згадки в діяріях (щоденниках) елекційного сейму Речі Посполитої, який відбувався у травні-червні 1669 р., про Корсунську козацьку раду з березня того ж таки року. Як відомо, ця рада знаменувала вирішальний етап у переході частини України, яку контролювало Військо Запорозьке на чолі з Петром Дорошенком, під протекторат Османської імперії. Встановлення протекторату мало важливі наслідки для політичного розвитку цієї території і суміжних українських земель. В історіографії його безпідставно оцінюють переважно негативно. 1997 року в тій самій Бібліотеці Чарторийських пощастило натрапити на оригінал україномовного листа Петра Дорошенка до великого візира Порти Кьопрюлю-заде Фазіля Агмеда-паші, написаний наступного дня після ради, а 9 Микола Крикун в Ґданському державному архіві віднайшлася копія розповіді аноніма-поляка (можливо, очевидця) про саму раду. Ці документи підштовхнули мене дослідити всі доступні джерела й літературу стосовно ради. У результаті з’явилася стаття, де вперше докладно описано, як дійшло до скликання Корсунської ради, як вона відбувалася. Окремо підкреслено, що в умовах, коли неможливо було боронити українські національні інтереси у стосунках із Московською державою й Річчю Посполитою, рішуче зближення Війська Запорозького на чолі з Петром Дорошенком із Османською імперією, укладення воєнно-політичного союзу між двома державами було виправданим кроком, адже він не загрожував українському народові встановленням турецького панування, а навпаки, забезпечував йому незалежне існування під турецьким протекторатом. Статтю супроводжує републікація згаданих документів. У цій книжці є також три републікації інструкцій керівництва правобережного Війська Запорозького своїм послам на сейми Речі Посполитої - відповідно звичайні 1664-го та 1666 рр. (до останньої додано відповідь на неї короля Яна Казимира), елекційний і коронаційний 1669 р. Усі чотири документи виявлено серед рукописів Бібліотеки Чарторийських. В інструкціях викладено умови, на яких Військо Запорозьке згоджувалося бути вірним королю й Речі Посполитій, а інструкція 1664 р., складена з ініціятиви і за активної участи гетьмана Павла Тетері, - це ще й багатюще джерело для дослідження тогочасного стану Війська Запорозького. До речі, інструкція на коронаційний сейм написана українською мовою, а інші інструкції писані по-польськи. Републікації цих документів докладно прокоментовані. 1996 року у РГАДА я натрапив на два документи, пов’язані з особою колишнього московського військовика Петра Татарінова, котрий багато років провів у татарському й турецькому полоні, був очевидцем походу війська Порти на чолі з султаном у Правобережну Україну влітку й восени 1674 р. Ідеться про запис у Малоросійському приказі 29 травня (ст. ст.) 1675 р. зізнання Татарінова і представлену ним записку як додаток до цього зізнання. Обидва джерела містять цікаву, невідому дослідникам інформацію про цей похід, між іншим, і про чисельність та склад турецької армії. Разом з опублікованими документами ці джерела дозволили детально простежити, як відбувався турецький похід, зокрема, облога турками Ладижина й Умані, чим він закінчився і якими були його наслідки. Вивчаючи рукописи, я не міг оминути в них згадки про долю гетьманських інсиґній Війська Запорозького, які влітку 1665 р. після самовільного зречення гетьманського уряду вивіз до Польщі Павло Тетеря. Йдеться про інсиґнії, які 1649 р. Ян Казимир подарував Богдану Хмельницькому на знак визнання його козацьким гетьманом. Петрові Дорошенкові не вдалося отримати ці клейноди: Річ Посполита зневірилася мати в його особі підвладного гетьмана і король, зрештою, 10 Передмова віддав клейноди слухняному Михайлові Ханенку, якого частина правобережного козацтва визнавала гетьманом. Про все це - у відповідній статті. Усі студії в цій книжці присвячені малодослідженим або й зовсім не вивченим питанням історії правобережного козацтва. Вони охоплюють період від вибуху Визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького до смерти Остапа Гоголя на початку 1679 р., трохи окремо стоїть стаття про згін козацтва і цивільного населення з Правобережної України в Лівобережну 1711— 1712 рр. Кожне дослідження «спровоковане» знахідками рукописних джерел3 і засноване на максимальному їх використанні (21 з них надруковані у збірнику), але всі вони спираються також на вже опубліковані документи й літературу. До 1663 р. правобережне козацтво входило до складу Війська Запорозького, яке діяло по обидва боки Дніпра. Відтоді воно організаційно існувало окремо від лівобережного козацтва, незважаючи на спроби Павла Тетері, Петра Дорошенка й Івана Самойловича покінчити з цим поділом. Правобережному козацтву, так само як лівобережному, належить велика заслуга в обороні національних інтересів українського народу. Статті і матеріали, зібрані в цій книжці, послужать глибшому усвідомленню цього. Ужиті в моїх розвідках поняття «Правобережна У країна», «Правобережжя» стосуються регіону в складі Брацлавського і південної частини Київського воєводства, а також південно-східної частини Подільського воєводства. Тут у третій чверті XVII ст. існували такі полки: Корсунський, Черкаський, Чигиринський, Білоцерківський, Канівський, Паволоцький (Київ ське воєводство), Брацлавський, Уманський, Кальницький (Вінницький), Торговицький (Брацлавське воєводство), Подільський (Подільське воєводство), а напередодні згону 1711—1712 рр. -Білоцерківський, Богуславський, Канівський, Корсунський, Чигиринський, Брацлавський та Уманський полки. Ця територія (без Подільського полку) становила понад 50 тис. кв. км. Усі праці в збірнику порівняно з першою їх публікацією дещо дороблені, а деякі і доповнені. Посилання скрізь уніфіковано, причому назви одних і тих самих джерел та літератури, які трапляються в різних працях, щоразу при першій згадці наведені повністю. Віддаючи книжку на суд читача, сподіваюся, що вона сприятиме дальшій науковій розробці козацької проблематики. Користуючись нагодою, хочу подякувати Оксані Дмитерко та Олексієві Піддубняку за підготування текстів. Ідея ж цієї книжки належить моєму давньому колезі Ігореві Гиричу, а для реалізації її доклав зусиль Ярослав Грицак. Микола Крикун Львів, липень 2006 року 3 Про пошуки цих (та інших) джерел див.: Крикун М. Мої наукові пошуки // Вісник Львівського університету. Серія історична. 2002. Вип. 37. Ч. 1. С. 35-56. 1 З історії української козацької старшини другої половини XVII століття. Полковник Остап Гоголь Своєю діяльністю люди творять і віддзеркалюють історію, тож аби пізнати ту чи ту добу, слід передусім пізнати її людей. Цю очевидну істину всі визнають, але у сфері науки не завжди до неї прислухаються. Насамперед це стосується української історіографії - біографістика у ній досі не в належній пошані. Роль козацької старшини, як і козацтва загалом, в українській історії XVIXVIII століть, без сумніву, видатна, особливо ж під час національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького та впродовж двох наступних десятиріч після його смерти. Тому вивчення життєвого шляху представників козацької старшини цього періоду неабияк важливе. Дотепер інтереси дослідників зачіпали надто вузьке коло осіб. На тлі зробленого виразно виділяються монографії Івана Крип’якевича про Богдана Хмельницького та Дмитра Дорошенка про Петра Дорошенка. Серед тогочасної козацької старшини досить помітна постать Остапа Гоголя: український шляхтич за походженням, один із соратників Богдана Хмельницького, Івана Виговського, Петра Дорошенка, він багато років був полковником, а наприкінці життя - і наказним гетьманом. Відомості про його життя й діяльність є у працях Пантелеймона Куліша1, Олександра Лазаревського2, статтях, опублікованих у 60-х та 90-х роках XX ст.3, в енциклопедичних довідниках4. 1 М. Н. [Кулиш П.] Опыт биографии Н. В. Гоголя, с включением до сорока писем. СПб., 1854. С. 1; Его же. Записки о жизни Николая Васильевича Гоголя, составленные из воспоминаний его друзей и знакомых и из его собственных писем. СПб., 1856. Т. 1. С. 3. 2 Очерки малороссийских фамилий. Материалы для истории общества в XVII и XVIII в., собираемые А. М. Лазаревским // Русский архив. М., 1875. Год 13-й (1875). С. 451; Чтения в Историческом обществе Нестора Летописца (далі - ЧИОНЛ). К., 1902. Кн. 16. Отдел II. С. 7. 1 Сенютович-Бережний В. Рід Гоголів на Волині // Літопис Волині. Нью-Йорк; Вінніпег; Буенос-Айрес, 1953. Ч. І. С. 40-42; Оглоблин О. Проблема предків Миколи Гоголя // Український історик. Нью-Йорк; Мюнхен, 1967. 3/4. С. 85-87; Stilman L. Nikołaj Go gol and Ostap Hohol // Orbis scriptus Dimitrij Tschizewskij zum 70 Geburtstag. Miinchen, 1966. S. 813-814; Герасименко H. Остап Гоголь - гетьман // Київська старовина. 1991. № 2. С. 78-83; Чухліб Т. Соратники Богдана Хмельницького. Військово-політична 13 Микола Крикун У цій студії йтиметься про досі майже незнаний5 полковницький період у діяльності Остапа Гоголя (1654-1675 роки), котрий брав участь або був причетний до багатьох політичних подій на українських землях. Дослідження грунтоване на великій кількості джерел - і друкованих, і щойно виявлених в архівах Києва, Москви, Варшави, Кракова та рукописних відділах бібліотек Львова, Києва й Кракова. Серед них кількісно й інформативно найбільшу групу складають документи - листи, повідомлення з місць подій, офіційні донесення тощо, реш та - козацькі літописи, польські хроніки, спогади та інші матеріяли. У пригоді стали також праці, в яких хоча б побіжно згадано про діяльність Остапа Гоголя. Життєвий шлях нашого героя протягом зазначеного періоду розглянемо якнайдокладніше, рік за роком, але спочатку - розповідь про його дополковницькі роки6. *** Місце і рік народження Остапа Гоголя невідомі. У джерелах його ім ’ я звичайно подають як «Євстафій», «Євстахій», рідше - «Остафій». Імовірно, він народився в селі Гоголі, яке належало до маєткового комплексу з центром у місті Зінькові Летичівського повіту Подільського воєводства7. Село було засноване десь перед 1617р.: саме під цим роком воно уперше згадане в джерелах. У них же міститься перша відома нам згадка про подільського шляхтича на прізвище Гоголь. Обидві згадки знаходимо в декреті кам’янецького земського суду, винесеному 1617 р. за позовом «урожоного» («generosus») Флоріяна Олєвінського до «вельможної» («magnifica») Катерини зі Штемберґа, дружини коронного підчашія Адама діяльність Євстафія Гоголя (1648-1679 рр.) // Доба Богдана Хмельницького (до 400-річчя від дня народження великого гетьмана). 36. наук, праць. К., 1995. С. 142-158; Його ж. Є. Гоголь - полковник Війська Запорозького та наказний гетьман Правобережної України // Український історичний журнал. 1997. № 1. С. 94-100; Крикун М. Подільський козацький полк: періоди існування та полковники // Козацькі війни XVII століття в історичній свідомості польського та українського народів. Матеріали Другої Польсько-Української Наукової Зустрічі (Львів, 12-13 жовтня 1995 р.). Львів; Люблін, 1996. С. 123-142. 4 Encyklopedia Powszechna. Warszawa, 1863. Т. 12. S. 33—36; Wielka Encyklopedia Powszech na Ilustrowana. Warszawa, 1901. Т. XXIX. S. 194-197; Polski Słownik Biograficzny. Wrocław; Warszawa; Kraków, 1960. Т. IX. S. 579-580. 5 Про цей період окремі відомості подають: Чухліб Т. Соратники Богдана Хмельницького... С. 142-154; Крикун М. Подільський козацький полк... С. 123-142. 6 Про гетьманські роки Остапа Гоголя див.: Герасименко Н. Остап Гоголь... С. 78-83. 7 Таке припущення, засноване лише на здогаді, висловив Валерій Степанков (Степан ков В. С. Розвиток подій національно-визвольної війни на території Поділля влітку 1648 року // Подільська старовина. Науковий збірник на пошану вченого і краєзнавця В. Д. Отамановського. Вінниця, 1993. С. 159). 14 7. З історії української козацької старшини... Гієроніма Сєнявського, та «шляхтича» («nobilis») Микити Гоголя. Ці двоє нібито не повернули кількох підданих Олєвінського, які втекли з його села Серватинці Кам’янецького повіту Подільського воєводства до села Гоголі. У декреті Катерина зі Штемберґа названа «дідичною власницею» («haeredissa»), а Микита Гоголь - «посесором» («possessor») цього поселення8. У декреті 1618 р. того ж таки суду в тій самій справі (1617 р. суд відклав розгляд справи до наступної сесії) Гоголь іменований уже не тільки посесором, а й «осадчим» («locator») села Гоголі, тобто безпосереднім, «виконавчим» їх засновником, причому Гоголі тут - «нове сільце на новому корені» («villula nova novae radicis»)9. Очевидно, село було закладене з дозволу Катерини зі Штемберга, а Микита Гоголь у 1617-1618 роках був, напевно, або тимчасовим власником, або управителем села10. Сама назва села і приналежність Гоголя до шляхти дають підстави стверджувати, що у його заснуванні взяли участь кілька (принаймні дві) шляхетських родин Гоголів. На основі доступних джерел не вдалося виявити слідів Гоголів - як шляхтичів або й нешляхтичів - у Подільському воєводстві до 1617 р., тому логічно припустити, що прибули вони сюди саме перед цим роком. Найвірогідніше, «фундатори» села Гоголі походили з Волинського воєводства, де українські шляхтичі Гоголі були автохтонами11. 8 Центральний державний історичний архів України в Києві (далі - ЦДІА України в Києві), ф. 37 (Кам’янецький земський суд), оп. 1, спр. 35, арк. 551зв.-552. 9 Там само. Спр. 36, арк. 244. 10 У середині XVIII ст. заснування (locatio) села Гоголі перед (ante) 1617 р. помилково приписували Василеві (Bazyli) Гоголю (Львівська наукова бібліотека імені Василя Стефаника НАН України (далі - ЛНБ НАН України), від. рукописів, ф. 5 (Оссолінські), оп. 1, спр. 3268 І, т. 1, с. 647-648). Василь Гоголь реальна особа. Про нього в середині XVII ст. див.: ЦДІА України в Києві, ф. 4 (Підкоморський суд Київського воєводства), оп. 1, спр. 2, арк. 214-217зв. (1644р.; тут він названий «Матвієм або Василем»); ф. 44 (Вінницький гродський суд), оп. 1, спр. 2, арк. 338-338зв., 641-644зв. (1645 р.; тут він фігурує як Матвій); Wag ner М. Kadra oficerska armii koronnej w drugiej połowie XVII wieku. Toruń, 1992. S. 16, 36 (1654 р.); Archiwum Główne Akt Dawnych w Warszawie (далі-AGAD w Warszawie), dział85,N 70, k. 172-174 v., 191-192 v. (1654 р.). 11 Сенютович-Бережний В. Рід Гоголів на Волині. С. 37. Варто звернути увагу на те, що Катерина зі Штемберґа була молодшою сестрою Анни зі Штемберґа - дружини волинського воєводи князя Олександра Острозького (помер 1603 р., а Анна померла 1635 р.; Rodzina. Herbarz szlachty polskiej / Opracowany przez Seweryna hrabiego Uruskiego przy współudziale Adama Amilkara Kosińskiego, wydany staraniem i kosztem córek autora. Warszawa, 1910. Т. VII. S. 316; Herbarz Polski. Cz. I: Wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szla checkich / Ułożył i wydał Adam Boniecki. Warszawa, 1907. Т. XI. S. 353), родові маєтки якого були у Волинському воєводстві, а волинський шляхтич Філон Гоголь у 1620-х рр. фігурує як чоловік Софії зі Штемберґа (Rodzina... 1908. Т. V. S. 160; Herbarz Polski. Cz. І. 1905. 75 Микола Крикун Усе це може свідчити про те, що Остап Гоголь був у родинному зв’язку з кимось із Гоголів у селі Гоголі, тобто був за походженням шляхтичем12. На користь його шляхетства свідчить і належна освіта: його листи, яких відомо чотири, демонструють добре знання тогочасної книжної української мови, а також польської і латини13. *** В’ячеслав Липинський у своїй монографії 1912 р. про козацького київського полковника Михайла Кричевського подав початок із копії листа «судді» (йдеться про кам ’ янецького земського суддю Лукаша Казимєжа Мясковського) від 3 серпня Т. VII. S. 297), очевидно, родички Анни й Катерини (чи була вона їхньою сестрою, невідомо). Отже, ймовірно, що на Волині Гоголі зналися з Анною й Катериною. У такому разі можна стверджувати, що «подільські» Гоголі прибули з Волині слідом за Катериною після її одруження з Адамом Гієронімом Сєнявським, якому, до речі, маєтковий комплекс у Зінькові належав як власність. 12 В’ячеслав Липинський уважав Остапа Гоголя українським шляхтичем, не наводячи при цьому жодних аргументів {Lipiński W. Stanisław Michał Krzyczewski. Z dziejów walki szlachty ukraińskiej w szeregach powstańczych pod wodzą Bohdana Chmielnickiego (R. 1648-1649) // Z dziejów Ukrainy. Księga pamiątkowa ku czci Włodzimierza Antonowicza, Paulina Święcickiego i Tadeusza Rylskiego / Pod redakcją Wacława Lipińskiego. Kijów, 1912. S. 296; Липинський В. Участь шляхти у великому українському повстанні під проводом Богдана Хмельницького // Його ж. Твори. Філадельфія, 1980. Т. 2. С. 209; Його ж. Україна на переломі. 1657-1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII-ім столітті 11 Його ж. Твори. 1991. Т. 3. С. 152). Це твердження, ніким так і не доведене, стало хрестоматійним. Див., наприклад: Крип’якевич /. Студії над державою Богдана Хмельницького // Записки HTLLI. Львів, 1931. Т. CLI. С. 123; Polski Słownik Biograficzny. Т. IX. S. 579. 13 Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографическою коммиссиею (далі-Акты ЮЗР). СПб., 1879. Т. XI: 1672-1674. Прибавления 1657. С. 739 (лист від 29 червня (ст. ст.) 1657 р.); Российский государственный архив древних актов (Москва; далі - РГАДА), ф. 68 (Сношения России с Молдавией и Валахией), on. 1, д. 3, с. 13 (лист від 13 (23) червня 1660 р.); Памятники, изданные Временною коммиссиею для разбора древних актов. К., 1859. Т. IV. Отдел III: Материалы для истории Малороссии (1660-1664). С. 462-463 (лист від 11 вересня 1661 р.). Перші два з цих листів написані українською мовою (вони дійшли до нас у сучасних їм копіях московським скорописом), інші два - польською з вкрапленнями латинських слів і зворотів (лист від 11 вересня 1664 р. був опублікований на основі автографа, втраченого під час Варшавського повстання 1944 р., лист від 18 грудня 1675 р. зберігається як автограф Остапа Гоголя). Перші три листи використані в цій студії. Четвертий же лист - це звернення Остапа Гоголя як наказного гетьмана до сеймика Руського воєводства з проханням допомогти йому і підвладним йому козакам коштами для прожитку. Про Остапа Гоголя як шляхтича див. у таких генеалогічних виданнях: Herbarz Polski Kaspra S. J. Niesieckiego, powiększony dodatkami z późniejszych autorów, rękopismów, dowodów urzędowych i wydany przez J. N. Bobrowicza. Lipsk, 1839. Т. III. S. 43; Herbarz Polski. Cz. I. Т. VII. S. 297; Rodzina... Т. V. S. 160. 16 1. З історії української козацької старшини. [1648 р.], відправленого з Кам’янця-Подільського, де згадано Гоголя14. Наводимо цей фрагмент на основі рукопису, яким користувався Липинський (котрий, до речі, припустився кількох неточностей при цитуванні. Лист написаний дуже невиразним почерком, тож не все у ньому вдалося розібрати - непрочитане взято в дужки): «Nad Uszyczą wszytkie miasta у wsi rebellizowali у z Hoholem z wszi [...]* Humana kozacy pancerni; co żywo bieży г ..." taborami pieszo у konny»15. На підставі цього уривка листа Липинський стверджує, що згаданий тут Гоголь, якого він без жодних пояснень називає Остапом, був ротмістром пан церних (важкоозброєних) козаків в Умані до повстання під проводом Богдана Хмельницького16. Щоб довести, ніби в Умані на той час було козацтво як орга нізована військова сила, він наводить записку королівського секретаря Гієроніма Піноччі від 1654 р. про Хмельницького й козаків, де сказано, що в Брацлавському воєводстві перед 1648 р. існував Уманський козацький полк «п. Каліновського»17. Перед Хмельниччиною і в перші роки її уманським маєтком володів Марцін Каліновський - чернігівський воєвода від 1635 р. і польний коронний гетьман від 1646 р. (загинув у битві під Батогом 1652 р.). Слід зазначити, що свідчення Гієроніма Піноччі непрямо потверджено у невиданій анонімній віршованій польськомовній хроніці, у якій ідеться про політичні події 1648-1672 років на українських землях, переважно в Подільському воєводстві (автором хроніки, найвірогідніше, був шляхтич цього воєводства, а написав він її в 1670-х роках; далі цю хроніку називатимемо «подільською»). Тут сказано, що напередодні Батозької битви у Марціна Каліновського був свій полк з уманських підданих, який у ході битви мав прийти на допомогу полякам («pod danych pułk humańskich miał był przyjść»)18. Цілком імовірно, що подібний полк 13 козаків міг існувати на Уманщині перед Хмельниччиною. В’ячеслав Липинський уважав також, що Остап Гоголь після Корсунської перемоги Богдана Хмельницького 1648 р. прибув зі своїми козаками з Умані до 14 Lipiński W. Stanisław Michał Krzyczewski... S. 296. * Підкреслений уривок у рукописі дописаний зліва на берегах. Липинський надрукував його як «wszyscy», супроводивши знаком питання, і не помітив «2» на початку. Чи не слід читати підкреслені слова як «z wszitkiego»? *' Нерозбірливе слово, яке В’ячеслав Липинський не завважив. 15 Archiwum Państwowe w Krakowie (далі - АРК), zesp. Zbiory Rusieckich, N 41, k. 225. 16 Lipiński V/. Stanisław Michał Krzyczewski... S. 296. Ojczyste spominki w pismach do dziejów dawnej Polski. Dyaryusze, relacye, pamiętniki i t. p. służyć mogące do objaśnienia dziejów krajowych, tudzież listy historyczne do panowania królów Jana Kazimierza i Michała Korybuta oraz listy Jana Sobieskiego, marszałka i hetmana wielkiego koronnego, z rękopismów zebrane przez Ambrożego Grabowskiego. Kraków, 1845. Т. I. S. 139. В’ячеслав Липинський помилково посилається на с. 140 цього видання. 18 Biblioteka PAN w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 1275, k. 40. 17 2-6-1279 I? Микола Крикун його табору і приєднався до повстанців, а незабаром із тими самими козаками опинився у Подільському воєводстві: перебування його саме тут - в районі притоки Дністра річки Ушиці - й зафіксовано в листі від 3 серпня19. Ці відомості про Остапа Гоголя Липинський повторив у пізніших своїх працях20, і ніхто дотепер не піддавав їх сумніву, хоча автор не довів їх на фактичному матеріялі. Із цитованого вище початку листа від 3 серпня необов’язково випливає, ніби Остап Гоголь прибув у район Ушиці на чолі уманських панцерних козаків; найпевніше, вони з’явилися сюди самі і вже тут почали діяти спільно з ним. Крім того, немає доказів, що Гоголь командував козаками при Марцінові Каліновському в Умані перед Хмельниччиною і звідти приєднався до повстанців. Натомість Липинський мав рацію, ототожнюючи Гоголя з цитованого листа з Остапом Гоголем. У згаданій «подільській» хроніці під 1649 р. читаємо, що взимку (очевидно, зима 1648-1649 років) після Пилявецької перемоги Хмельницького під час дій польських загонів проти козаків біля Лучинця (місто в Летичівському повіті, до речі, порівняно недалеко від річки Ушиці) відзначився такий собі вівчар Гоголь («Hohul owczarz przyszedł do godności»): якось його загін із п’ятнадцяти осіб, зненацька вискочивши з лісу, розбив поляків. Автор хроніки додає, що завдяки таким учинкам Гоголь став згодом подільським полковником у війську Богдана Хмельницького («z takich początków został na potym Chmielą pułkownikiem, Woyska Zaporowskiego podolskim strażnikiem»)21. Трохи далі у тій самій хроніц і про ту саму зиму сказано, що Гоголь разом із своїм кумом Кияшком заклав у Могилеві (місто в Летичівському повіті над Дністром, від XIX ст. - Могилів-Подільський) «колонію» і стягав мито з тих, хто проїздив із товаром, не видаючи при цьому квитів22. Це місто стало центром Подільського полку, з яким Остап Гоголь на багато років пов’язав свою долю23. Назвавши Гоголя «вівчарем», хроніст у такий спосіб засвідчив свою зневагу до нього, проігнорував його шляхетську гідність24. 19 Lipiński W. Stanisław Michał Krzyczewski... S. 296. 20 Липинський В. Участь шляхти... С. 209; Його ж. Україна на переломі... С. 152. 21 Biblioteka PAN w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 1275, k. 11. 22 Ibid. К. 11 v. 23 Про Могиліву XVII ст. див.: Крикун М. Місто Могилів над Дністром у XVII ст.: заснування, власники, населення, топографія // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Львів, 1998. 5: ПРІІІФЙИНМА. Історичні та філологічні розвідки, присвячені 60-річчю академіка Ярослава Ісаєвича. С. 353-365. 24 У тій самій хроніці згадка про Гоголя як вівчаря трапляється ще один раз (Ibid. К. 152). Валерій Степанков бездоказово стверджує, ніби «в березні 1649 р. Гоголю довелося проявити 18 7. З історії української козацької старшини... Наступну за часом згадку про Остапа Гоголя подибуємо в тій самій хроніці: після Батозької битви Богдан Хмельницький наказав Гоголеві «докучати» полякам «в Поділлі» («Hoholowi zlecił dokuczać w Podole»)25. Решта відомостей стосуються Остапа Гоголя як полковника. Слід відзначити, що з літа 1648 р. до Зборівської угоди 1649 р. кальницьким (вінницьким) полковником у Війську Запорозькому був Остап (Остафій, Євстахій), у джерелах згадуваний без прізвища чи прізвиська. Про нього відомо дуже мало: 1648 р. він брав участь у здобутті Нестервара (Тульчин - місто в Брацлавському воєводстві), в облозі Львова й Замостя, причому в останньому випадку його названо «обозним»26 (очевидно, генеральним). неабиякі організаторські здібності для сформування загонів з подільських селян і міщан в районі (подільського. - М. К.) Подністров’я» (Степанков В. С. Поділля в роки Визвольної вій ни українського народу // Нариси історії Поділля. Хмельницький, 1990. С. 77-78). Наскільки нам відомо, джерелами це твердження не підкріплене. 25 Biblioteka PAN w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 1275, k. 43v. У монографії про Богдана Хмельницького Валерія Смолія та Валерія Степанкова читаємо, без жодних аргументів, ніби після Батозької битви козацький гетьман наказав Гоголеві звільнити Поділля (Подільське воєводство) від польської шляхти і той успішно це виконав (Смолій В. А., Степанков В. С. Богдан Хмельницький. Хроніка життя та діяльності. К., 1994. С. 151). Подільський хроніст ближчий до істини, ніж автори монографії: на час Батозької битви Остап Гоголь ще не був аж такою видатною фігурою у Війську Запорозькому, щоб Хмельницький зважився дати йому таке важливе завдання, про яке пишуть Смолій і Степанков. 26 Величко С. Сказаніє о войн^ козацкой з Поляками. К., 1926. С. 52,54; Грабянка Г. Д'Ьйствія презЪлной и от начала Поляков крвавшой небывалой брани Богдана Хмелницкого, гетмана запорожского, с Поляки ... з розних л'Ьтописцов и из діаріуша, на той войн'Ь писаного, в градЪ Гадячу... 1710 / Издана Временною коммиссиею для разбора древних актов. К., 1854. С. 51, 68; Южнорусские летописи, открытые и изданные Н. Белозерским. К., 1856. Т. I. С. 60; Краткое описание Малороссии // Летопись Самовидца по новооткрытым спискам с приложением трех малороссийских хроник: Хмельницкой, «Краткого описания Малороссии» и «Собрания исторического» / Издана Киевскою Временною коммиссиею для разбора древних актов. К., 1878. С. 221-222; Сборник летописей, относящихся к истории Южной и Западной Руси, изданный Коммиссиею для разбора древних актов. К., 1888. С. 8, 146-147; Памятники... 1848. Т. I / Издание второе. Отд. III: Материалы для истории Малороссии. С. 160; Памятники, изданные Киевскою коммиссиею для разбора древних актов. К., 1898. Т. I. С. 310; Arma Cosacica conscripta a Samuele Kuszewicz cive leopoliensi (1648-1655) // Жерела до історії України-Руси. Львів, 1913. Т. VI: Матеріяли до історії Галичини / Зібрав і впорядкував Стефан Томашівський. Т. III: Літописні пам’ятки з р. 1648-1657. С. 6, 63; Historya panowania Jana Kazimierza z Klimakterów Wespazyana Kochowskiego przez współczesnego tłómacza w skróceniu na polski język przełożona, wydana z rękopismu w roku 1840 przez Edwarda Raczyńskiego, teraz podług oryginału poprawiona i powtórnie wydrukowana. Poznań, 1859. Т. I. S. 48, 102; Kronika miasta Lwowa od roku 1634 do 1690 obejmująca dzieje dawnej Rusi Czerwonej a zwłaszcza Historyą arcybiskupstwa lwowskiego w tejże epoce. Napisana spółcześnie w języku 2 19 Микола Крикун Деякі автори безпідставно ототожнюють цього Остапа з Остапом Гоголем27, проте це дві різні особи28. Це переконливо доводить порівняння їхньої діяльности упродовж 1648-1649 років. *** В’ячеслав Липинський без жодних аргументів указує, що Остап Гоголь якийсь час був уманським полковником, заступивши на цьому уряді Йосипа Глуха29. Коли саме Глух перестав бути полковником, Липинський не зазначає. На думку Івана Крип’якевича, це сталося у квітні 1654 р. Припущення Липинського дотепер не підтверджено. Якщо ж Остап Гоголь і був уманським полковником, то зовсім недовго, бо з липня 1654 р.30 (до січня 1655 р.) цей уряд посідав Семен Оргіяненко (Угриненко)31. Того самого 1654 р.32 Остап Гоголь очолив відновлений тоді ж таки Подільсь кий полк (званий у джерелах також «Могилівським» і «Подністрянським»33). Полк виник наприкінці 1648 або на початку 1649 р. у південно-східній частині łacińskim przez X. J. Tomasza Józefowicza. Teraz z oryginału ... przełożona. Lwów, 1854. S. 123; Jakuba Michałowskiego wojskiego lubelskiego a później kasztelana bieckiego Księga pamiętnicza z dawnego rękopisma wydana... Kraków, 1864. S. 95; Joachimi Pastorii ab Hirtenberg Historiae Poloniae plenioris partes duae... Dantisci, 1686. Р. I. Р. 100-101; Zubrzycki D. Kronika miasta Lwowa. Lwów, 1844. S. 316. 27 Грушевський M. Історія України-Руси. К.; Відень, 1922. Т. VIII. Ч. ПІ: Хмельниччина в розцвіті (1648-1650) / Вид. друге, повторене. С. 49; Polski Słownik Biograficzny. Т. IX. S. 579; Dąbrowski J. Pochodzenie społeczne i drogi kariery wyższej starszyzny kozackiej w latach 1648-1657 // Zeszyty naukowe uniwersytetu Jagiellońskiego. Kraków, 1993. MXLIX: Prace His toryczne. Zesz. 101. S. 62. Див. також примітку Валерія Шевчука у кн.: Величко С. Літопис / Переклав з книжної української мови В. Шевчук. К, 1991. Т. 1. С. 83. 28 На це звернув увагу Тарас Чухліб (Чухліб Т. Соратники Богдана Хмельницького... С. 143). Lipiński W. Stanisław Michał Krzyczewski... S. 296\Липинсъкий В. Участь шляхти... С. 209; Його ж. Україна на переломі... С. 152. 30 Крип’якевич /. Студії над державою... // Записки НТШ. Т. CLI. С. 133. У цьому питанні з Крип’якевичем погоджуються Януш Домбровський (Dąbrowski J. Pochodzenie społeczne... S. 62) і Дж. Гаєцький (Gajecky С. The Cossack Administration of the Hetmanate. Cambridge, Mass., 1978. Vol. II. P. 625,691). Див. також: ЛНБ НАН України, відділ рукописів, ф. 5, on. 1, спр. 5769 III, с. 862 (лист великого коронного гетьмана Станіслава Потоцького до короля Яна Казимира від 1 квітня 1654 р., де Йосипа Глуха (Głoh) згадано як чинного уманського полковника). 11 Крип 'якевич /. Студії над державою... // Записки НТШ. Т. CLI. С. 133; Gajecky G. The Cos sack Administration... Vol. II. P. 625. 32 А не наприкінці 1653 р., як уважає Тарас Чухліб, ніяк не обгрунтовуючи свою думку {Чух ліб Т. Соратники Богдана Хмельницького... С. 144). 33 Докази вживання цих означень щодо Подільського полку див.: Крикун М. Подільський козацький полк... С. 120-140. У Тараса Чухліба «Могилівський» і «Подністрянський» означення різних полків {Чухліб Т. Соратники Богдана Хмельницького... С. 144). 29 20 1. З історії української козацької старшини... Летичівського повіту; Богдан Хмельницький ліквідував його за Зборівською угодою 1649 р.34. Можливо, полк відновили незадовго до приїзду антиохійського патріярха Макарія на терени, підконтрольні Війську Запорозькому. За свід ченням сина патріярха архидиякона Павла Алепського, який супроводжував батька в подорожі до Москви через Україну, у червні 1654 р., коли патріярх проїздив українськими землями і зустрічався з Богданом Хмельницьким та його старшиною, у гетьмана було 18 полковників35. А на момент Переяславської ради 1654 р. козацьких полків було 17, причому Подільський серед них не числився36. Вісімнадцятим полком у червні 1654 р. міг бути якраз Подільський. Найранішу згадку про Остапа Гоголя як полковника знаходимо в літописному тексті Феодосія Софоновича «Кройника о земли Полосой» 1673 р. (у той час Софонович був ієромонахом, ігуменом Михайлівського Золотоверхого мона стиря в Києві). За цими даними, восени 1654 р. польське військо на чолі з ко ронними гетьманами (великим - Станіславом Потоцьким, польним - Станісла вом Лянцкоронським) разом із татарами витіснило з Брацдава полковників брацлавського (Михайла Зеленського), вінницького (Івана Богуна), «подн"Ьстръского» (Гоголя; ім’я його Софонович не називає) та іншу козацьку старши ну (очевидно, з підлеглими загонами) і примусило їх відійти до Умані, де вони й закріпилися37. Як переконливо доводить Юрій Мицик, при викладі воєнно-політичних подій 1648-1672 років в Україні Феодосій Софонович користувався, зокрема, літописом, автор якого жив в Умані або ж на терені Уманського полку; Мицик умовно називає цей літопис «Уманським»38. Отож дуже ймовірно, що на ведені факти Софонович почерпнув саме з цього літопису39. Слід зауважити, що 54 Крикун М. Подільський козацький полк... С. 116-122. 35 Путешествие антиохийского патриарха Макария в Россию, описанное его сыном, архидиаконом Павлом Алеппским / Перевод с арабского Г. Муркоса // Чтения в Императорском Обществе истории и древностей российских при Московском университете (далі - ЧИОИДР). М., 1897. Кн. 4(187). С. 36. 36 Акты ЮЗР. 1878. Т. X (Дополнение к III тому). С. 239-240; Белокуров С.А. Перечень городов, городков, мест и местечек в черкасских полках//ЧИОИДР. 1905. Кн. 2 (213). Смесь. С. 28-31; Грушевский М. К истории Переяславской рады 1654 года // Доклады Академии наук СССР. 1929. Ленинград, 1930. С. 299-305; Грушевський М. Історія України-Руси. К., 1931. Т. IX. Друга половина (Хмельниччини роки 1654-1657). С. 734-736; Воссоединение Украины с Россией. Документы и материалы в 3-х т. М., 1953. Т. III: 1651-1654. С. 517-518. 31 Софонович Ф. Хроніка з літописців стародавніх / Підготовка тексту до друку, передмова, коментарі Ю. А. Мицика, В. М. Кравченка. К., 1992. С. 232. 38 Там само. С. 28. 39 Такі самі факти подає козацький літописець Григорій Грабянка (Грабянка Г. Дійстві я... С. 133), однак може бути, що він запозичив їх у Феодосія Софоновича або й безпосередньо з «Уманського» літопису. 21 Микола Крикун хроніст при цьому припустився помилки, а можливо, запозичив її з «Уманського» літопису: напад польсько-татарського війська на Брацлав і відступ козаків до Умані сталися не восени, а в грудні 1654 р.40. Полковником Остапа Гоголя призначив, напевно, Богдан Хмельни цький - у той час це було його прерогативою41. Зустрічаємо Гоголя (без імені) як «подністрянського» полковника серед козацької старшини і в січні 1655 р., коли козаки тримали в Умані облогу польсько-татарського війська. Щоправда, згадка про нього у зв’язку з цією подією є тільки в літописному зведенні «Краткое описание Малороссии», складеному десь після 1734 р.42. Російський посланець до Війська Запорозького Абрам Лопухін доповідав у Москву: 27 березня (ст. ст.) 1656 р. Богдан Хмельницький під час розмови з ним у Чигирині повідомив, що відрядив під Кам’янець «полковника Гоголя»43. Тут ідеться, безперечно, про Остапа Гоголя, подільського полковника44. 40 Костомаров Н. И. Богдан Хмельницкий 11 Его же. Собрание сочинений. Исторические монографии и исследования. СПб., 1904. Кн. IV. Т. ІХ-ХІ. С. 585-586; Грушевський М. Історія України-Руси. Т. IX. Друга половина. С. 1019, 1025; ЛНБ НАН України, відділ рукописів, ф. 5, on. 1, спр. 189, с. 733. Слід зазначити, що в інших відомих джерелах, де йдеться про цю саму подію, поіменно названа козацька старшина (Михайло Зеленський, Іван Богун і інші), але з незрозумілих причин не згадано Гоголя, як, до речі, і його полк {Величко С. Сказаніє... С. 97; Грушевський М. Історія України-Руси. Т. IX. Друга половина. С. 1018-1019; ЛНБ НАН України, відділ рукописів, ф. 5, on. 1, спр. 189, с. 733; Historya panowania Jana Kazimierza... T.I.S. 192). 41 Крип’якевич /. Студії над державою... // Записки НТШ. Т. CU. С. 126; Dąbrowski J. Po chodzenie społeczne... S. 56. Необхідно підкреслити, що спостереження Михайла Слабченка щодо варіянтів призначення полковників у Війську Запорозькому за часів Хмельниччини і після неї {Слабченко М. Е. Малорусский полк в административном отношении (Историко юридический очерк). Одесса, 1909. С. 61-73) безсистемні і плутані. 42 Краткое описание Малороссии. С. 242. Відомості з цієї компіляції про уманську облогу в кінці XVIII ст. переповіли, згадуючи при тому й Гоголя, історики Жан-Бенуа Шерер (Scherer J.-B. Annales de Petite-Russie ou Histoire de cosaques-saporogues et de cosaques de TUkraine ou de la Petite-Russie... Paris, 1788. T. 2. P. 67) та Йоган Християн Енґель {Engel J.Ch. Geschichte der Ukrainę und der ukrainischen Kosaken. Halle, 1796. S. 196). Очевидно, на основі цих самих відомостей Пантелеймон Куліш стверджував, що перша літописна згадка про Остапа Гоголя припадає на 1655 р. {М. Н. [Кулиш П.] Опыт биографии Н. В. Гоголя... С. 1 \Его же. Записки о жизни Николая Васильевича Гоголя... Т. 1. С. 2). Інші переліки обложеної в Умані у січні 1655 р. козацької старшини див. у джерелах: Величко С. Сказаніє... С. 116; Сборник летописей, относящихся к истории Южной и Западной Руси... С. 15; Костомаров Н.И. Богдан Хмельницкий. С. 587; Грушевський М. Історія України-Руси. Т. IX. Друга половина. С. 10411042; ЛНБ НАН України, відділ рукописів, ф. 5, on. 1, спр. 5769 III, с. 1055; Historya panowania Jana Kazimierza... Т. I. S. 200-201. 43 Грушевський M. Історія України-Руси. Т. IX. Друга половина. С. 1207; Інститут рукописів Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (далі - ІР НБУВ), ф. II (Історичні матеріали), спр. 15561, арк. 143. 22 7. З історії української козацької старшини... Уперше ж у відомих джерелах Остап Гоголь виступає саме як полковник «подільський» - до того ж зі своїм іменем - 29 червня (ст. ст.) 1657 р. Цим днем датовано лист, надісланий з Озаринців (місто Летичівського повіту) до Богдана Хмельницького. Автор листа просить гетьмана допомогти йому і його полкові, розташованому «на погранич^», боротися з польськими й татарськими загонами в районі Кам’янця, а підписався так (подаємо за московською копією листа): «Астафей Гоголь, полковник Войска его царского величества Запорожского подолскій»45. Бачимо Остапа Гоголя і серед полковників Війська Запорозького, як пише Самійло Величко, «при концу живота» Богдана Хмельницького в серпні 1657 р.46. Після цієї згадки Остап Гоголь з’являється у відомих на сьогодні джерелах щойно в серпні 1658 р. - знову як подільський полковник. Зазначимо, що цей урцд він посідав безперервно аж до 1664 р. і, напевно, між серпнем 1657 та серпнем 1658 рр. На останньому міркуванні слід наголосити, бо серед дослідників побутує думка, начебто у цей час подільським полковником був Федір Михайлович47. Ґрунтована ця думка на листі від 31 січня 1658 р., який був відправлений із Меджибожа (місто Летичівського повіту) волинському каштелянові Станіславові Казимєжу Бєньовському і автор якого підписався так: «Teodor Michayłowicz, 44 На основі цього повідомлення Дж. Гаєцький стверджує, що Подільський полк був відновлений 1656 р. (Gajecky G. The Cossack Administration... Vol. II. Р. 646), а Я. Домбровський початок подільського полковництва Остапа Гоголя датує квітнем 1656 р. (Dąbrowski J. Po chodzenie społeczne... S. 62). 45 Акты ЮЗР. Т. XI. C. 739. Імовірно, саме на основі цього документа Іван Крип’якевич стверджував: «1657 р. ... наново розпочато реорганізацію (тобто відновлення після ліквідації за Зборівською угодою. - М. К.) Подільського полку» (Крип’якевич І. 77. Адміністративний по діл України в 1648-1654 рр. // Історичні джерела та їх використання. К., 1966. Вип. 2. С. 143). До цього джерела близький за змістом і датований тим самим числом лист до генерального писаря Війська Запорозького Івана Виговського від брацлавського полковника Михайла Зел енського, де сказано, що він (Зеленський) застерігав «полковника Гоголя», аби той пам’ятав про татарську загрозу (Акты ЮЗР. Т. XI. С. 741). У зв’язку з цим листом див. повідомлення в листі Богдана Хмельницького до царя від 10 (20) липня 1657 р. (Там само. С. 716; Документи Богдана Хмельницького. 1648-1657 / Упорядники І. Крип’якевич та І. Бутич. К., 1961. С. 607). 46 Величко С. Сказаніє... С. 164. Згадуючи Гоголя, Самійло Величко називає його тільки Остапом. 47 Максимович М. А. Обозрение городовых полков и сотен, бывших на Украине со времен Богдана Хмельницкого Н Его же. Собрание сочинений. К., 1876. Т. I: Отдел исторический. С. 703; Крип’якевич I. 77. Адміністративний поділ... С. 144; Сергійчук В. Військовотериторіальна організація народної армії в перший період Визвольної війни 1648-1654 рр. // Український історичний журнал. 1982. № 7. С. 91; Gajecky G. The Cossack Administration... Vol. II. Р. 646. 23 Микола Крикун Pułkownik Podolski, strażnik pograniczny, Gubernator Zamku Międzyboskiego». Проте початок листа засвідчує, що на той момент Федір Михайлович був наказним подільським полковником: «Pisanie do WMPana bez bytności moiey od Pana Daniela Stepanowicza, Assawuła Pułku mego Nakaźnego na ten czas dirigowane». Дослідники не зауважили, що означення «Nakaźnego» за суттю (і за нормою польської мови) стосується слова «Pułku», і помилково відносять його до «Assawuła». Не підлягає сумнівам той факт, що на 31 січня 1658 р. Подільський полк (швидше за все його частина) був тимчасово дислокований у районі Меджибожа; на чолі його стояв наказний полковник, якому довелося виконувати «стражницькі» функції, тобто захищати від поляків південно-західний виступ Війська Запорозького, і водночас стати начальником («губернатором») Меджибізького замку49. За інформацією, яку отримав і переслав до Москви київський воєвода Васілій Шерємєтєв, у другій половині серпня 1658 р. Остап Гоголь на чолі 20 тисяч левенців50 разом із полками Київським, Паволоцьким, Брацлавським та Білоцерківським за наказом гетьмана Івана Виговського, що його виконання він доручив своєму братові Данилу, спробували відбити у росіян Київ51. Після поразки, як засвідчив полонений росіянами брацлавський полковник Іван Сербии, Остап Гоголь зі своїми левенцями опинився на Поліссі - у Київському воєводстві біля Овруча, бо, мовляв, тікаючи, заблукав і не зміг вибратися на шлях, який вів до Білої Церкви52. Чи був Гоголь причетний до укладення Гадяцької угоди 6(16) вересня 1658 р.? На це питання відомі досі джерела прямої відповіді не дають. Василь Герасимчук уважав, що Гоголь належав до тієї частини козацької старшини, яка підтримувала 48 Памятники... 1852. Т. III. Отд. III: Материалы для истории Малороссии. С. 207-209. Те саме див.: Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 611, s. 793-794. 49 КрикунM. Подільський козацький полк... С. 126-127. 50 Акты ЮЗР. 1892. Т. XV: 1658-1659. С. 253. 51 Там само. 1863. Т. IV: 1657-1659. С. 159; 1872. Т. VII: 1657-1663. 1668-1669. С. 253; Т. XV. С. 253,276-277; Соловьев С. М. Сочинения: В 18 кн. М., 1991. Кн. VI: История России с древнейших времен. Т. 11-12. С. 33; Барсуков А. Род Шереметевых. СПб., 1888. Кн. 5. С. 105; Герасимчук В. Виговщина і Гадяцький трактат // Записки НТ1П. 1909. Т. LXXXIX. С. 75-76. Левенцями називали опришків, розбійників. Про Гоголевих левенців читаемо в листі того ж таки воєводи Васілія Шереметева до царя Алексея Міхайловіча від 18 (28) серпня 1658 р.: «Наперед де сего Левенцы с войском запорожским николи не служивали и к ним не прихаживали, а бывали де они всегда в Волохах» (Акты ЮЗР. Т. XV. С. 253). Іншими словами, левенці, якщо вірити Шереметеву, були вихідцями з «Волох» (Молдавського й, можливо, Волоського князівств). Схоже, воєвода явно перебільшив їхню кількість. Імовірно, до їхнього числа він зарахував і особовий склад Подільського полку. п Акты ЮЗР. Т. XV. С. 276. Див. також: Барсуков А. Род Шереметевых. Кн. 5. С. 117. 24 1.3 історії української козацької старшини... угоду53. В’ячеслав Липинський, навпаки, говорив про його неприхильність до цього документа54. Тарас Чухліб наполягає, що Гоголь її не визнавав; крім того, дослідник бездоказово стверджує, що після укладення Гадяцької угоди Іван Виговський з допомогою уманського полковника Михайла Ханенка розбив Гоголя як її противника під Могилевом над Дністром і змусив його перейти на свій бік та вже разом виступити проти воєводи Васілія Шерємєтєва55. Зважаючи на те, що трапилося з Остапом Гоголем після невдалого нападу козаків Виговського на Київ незадовго до Гадяцької угоди, можна припустити, що він не встиг взять участи в її укладенні. Проте не можна заперечити і його активну причетність до цієї справи, і ось чому. Той пункт Гадяцького договору, в якому йдеться про згоду Речі Посполитої за рекомендацією гетьмана Війська Запорозького надавати польську шляхетську гідність ста особам із кожного козацького полку, в іншому, напевно підготовчому, варіянті цього документа містить такий додаток: «а полків є 14»56. Очевидно, керівництво цих полків підтримало Виговського у його прагненні союзу з Польщею. Серед них міг бути й Остап Гоголь зі своїм полком. Як засвідчив ніжинський протопоп Мак сим Филимонов у московському Посольському приказі 17 (27) квітня 1658 р., Виговський був переконаний, що коли йому з вини Москви не вдасться придушити бунт проти нього полтавського полковника Мартина Пушкаря, всі одинадцять правобережних полків (серед них, зрозуміло, й Подільський. - М. К.) можуть піти «в соединенье с Поляки», бо вони «к Поляком склоннее»57. Немає підстав уважати, ніби Виговський утратив підтримку цих полків на час підписання Гадяцької угоди. Навряд чи в Остапа Гоголя були підстави оцінювати Гадяцьку угоду не гативно. Подальша його діяльність доводить, що він не був беззастережним, без 53 Герасимчук В. Чуднівська кампанія 1660 р. // Записки НТШ. 1913. Т. СХІІІ. С. 46. 54 Lipiński W. Stanisław Michał Krzyczewski... S. 296;Липинський В. Участь шляхти... С. 209; Його ж. Україна на переломі... С. 152. 55 Чухліб Т. Соратники Богдана Хмельницького... С. 145. Акты ЮЗР. Т. VII. С. 253; Т. XV. С. 383; Герасимчук В. Матеріали до історії козаччини XVII віку. Львів, 1994. С. 122; Latopisiec albo kroniczka Joachima Jerlicza / Z rękopismu wydał K. W. Wójcicki. Warszawa, 1853. Т. II. S. 13; Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 151, s. 402. 57 Акты ЮЗР. Т. XV. С. 53. Правобережними полками були Чигиринський, Канівський, Київський, Черкаський, Корсунський, Білоцерківський, Паволоцький, Уманський, Брацлав ський, Кальницький (Вінницький), Подільський. Територія перших чотирьох у той період частково охоплювала і лівий берег Дніпра. Уманський, Брацлавський і Кальницький полки входили до складу Брацлавського воєводства, інші ж полки, крім Подільського, - до складу південної частини Київського воєводства. 56 25 Микола Крикун компромісним противником Польщі. Крім того, і невдовзі після угоди Гоголь боронив Івана Виговського як гетьмана. Найраніше свідчення про це знаходимо в донесенні Васілія Шереметева в Москву від 11 (21) листопада 1658 р. З нього дізнаємося, що коли в першій декаді листопада російська залога в Києві відбила напад козаків на чолі з Виговським, останній пішов на переговори з керівництвом залоги і доручив їх вести Гоголеві (котрого в донесенні помилково названо Степаном) та іншим представникам козацької старшини. 9 (19) листопада козацька делегація, погодивши, очевидно, свої дії з гетьманом, у київській церкві Софії Премудрости в присутності печерського архимандрита Інокентія Ґізеля та російського командування «присягла за гетмана и за все Войско Запорожское по записи на том, что гетману и им и всему Войску Запорожскому» з царем не воювати і бути під його «высокою рукою в вечном подданстве»58. Ця присяга незабаром утратила чинність: Іван Виговський повністю розірвав із Москвою і знову пішов на зближення з Річчю Посполитою. На Варшавському сеймі, який тривав від 22 березня до 2 травня 1659 р., у присутності делегації від Війська Запорозького (Остапа Гоголя тут не було) було затверджено Гадяцький договір59.7(17) липня 1659 р. під Конотопом Виговський ущент розбив російську армію під проводом князів Ґріґорія Ромодановського та Алексея Трубєцького. Остапа Гоголя напередодні Конотопської битви бачимо в колі соратників Виговського: його підпис значиться серед підписів козацької старшини під листом, писаним 1 (11) липня в таборі під Конотопом й адресованим наказному гетьманові Іванові Безпалому; у листі висловлено «здивування» тим, що Безпалий підтримує Москву в її діях проти гетьмана60. Тож можна стверджувати, що Остап Гоголь брав участь у цій битві на боці Виговського. У матеріялах, ухвалених під тиском московських представників 17 (27) жовтня 1659 р. на Переяславській раді, яка замість скинутого перед тим Івана Виговського обрала гетьманом Юрія Хмельницького, Остапа Гоголя названо в числі семи правобережних полковників, відсутніх на раді, «для того что оставлены на границе против ляхов и татар». Тому, сказано, від їхнього імені на вірність цареві присягнув Юрій Хмельницький61. 58 Там само. С. 282-288. Volumina legum. Petersburg, 1859. Т. 4. S. 297-301; Маркевич Н. История Малороссии. Москва, 1842. 3. С. 172-180; Акты ЮЗР. Т. IV. С. 211-214; Biblioteka Czartoryskich w Kra kowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s. 249-251. 59 60 Акты ЮЗР. Т. XV. С. 405; 406. Собрание государственных грамот и договоров, хранящихся в государственной коллегии иностранных дел (далі - СГГД). М., 1828. Ч. IV. С. 51; Полное собрание законов Российской империи (далі - ПСЗРИ). Собрание 1-е. СПб., 1830. Т. I. С. 493; Летописное повествование о Малой России и ея народе и козаках вообще... / Собрано и составлено через труды ... 61 26 1. З історії української козацької старшини. Є підстави вважати, що відсутність на раді цих полковників, принаймні кількох із них, пояснюється їхньою незгодою з поновленим підпорядкуванням Війська Запорозького Москві. З листа Івана Виговського до коронного канцлера Міколая Яна Пражмовського від 20 жовтня62 та листа коронного обозного Анджея Потоцького до короля від 25 жовтня 1659 р.63 виявляється, що напередодні Переяславської ради частина козацької старшини несхвально ставилася до проведення її під тиском з боку Москви і боронила дальший союз із Польщею. Серед цієї старшини в листах згадані полковники брацлавський, уманський, білоцерківський, паволоцький та «інші». Дуже ймовірно, що серед останніх мався на увазі й Остап Гоголь: чотири перераховані полковники не були присутні на раді, тому причетність Гоголя до «інших» видається цілком логічною*. За повідомленнями ж Самійла Величка, невдовзі після Переяславської ради у Чигирині в присутності Юрія Хмельницького Остап Гоголь та інші полковники, «которіи при поставленю Хмелниченка гетманом не били в Переясловли», висловили своє обурення («барзо били малкотенти») «з тих Хмелниченков'Ь даних статей (ідеться про так звані «нові» статті, на які московські представники на раді примусили погодитися Юрія Хмельницького. - М. К.) и крапко нарікали за неисправленіє (за непротидію російському тискові. - М. К.) на старшину, в ПереясловлЪ при Хмелниченку бившую»64. Однак, зваживши на обставини, Остап Гоголь приєднався до нового гетьмана. У грудні того самого року він зі своїм полком присягнув на вірність цареві згідно з 18-м пунктом переяславських «нових» статей, який під загрозою страти вимагав такої присяги від усього Війська Запорозького і некозацької людности на підвладній йому території65. Присягу приймав царський посланець «дворянин» Міхаіл Полянський, її результати зафіксував перепис Подільського полку66. Цей перепис - одиноке джерело, яке дає уявлення про адміністративний устрій та структуру населення полку*. Отже, полк складався з шести сотень, названих Александра Ригельмана 1785-1786 года. М., 1847. Кн. 4. С. 29; Источники малороссийской истории, собранные Д. Н. Бантыш-Каменским и изданные О. Бодянским. М., 1858. Ч. I: 1649— 1687. С. 106; Акты ЮЗР. Т. IV. С. 273; Величко С. Сказаніє... С. 224. 62 63 Памятники... Т. III. Отд. III. С. 362-363. Там само. С. 368-369. Із листів не випливає, що ці полковники досі підтримували Івана Виговського, якого на час написання листів частина козацької старшини, заохочена Москвою, позбавила гетьманства. 64 Величко С. Сказаніє... С. 239. 65 СГГД. Ч. IV. С. 58; ПСЗРИ. Собр. 1-е. Т. І. С. 499-500; Летописное повествование... Кн. 4. С. 38; Источники малороссийской истории... Ч. I. С. 113; Маркевич Н. История Малороссии. Т. 3. С. 197; Величко С. Сказаніє... С. 235. 66 РГАДА, ф. 124 (Малороссийские дела), оп. 1,1659 г., № 19, л. 1-51. З тогочасних полкових переписів, зроблених з нагоди присяги, уцілів тільки він. 27 Микола Крикун за їхніми центрами - містами Могилевом (Могилівська сотня була головною полковою), Яругою, Ярошевом, Курилівцями та селами Березівкою і Вільхівцем. Сотні нараховували 1222 козака, а 41 поселення - 1049 некозаків (йдеться не про кількість осіб, а про голів родин, господарів)67. Схоже, ці показники не відображають справжній стан залюднености території полку. Судячи з переліку поселень, охоплених переписом, Подільський полк простягався уздовж Дністра на відстані близько 120 км між його притоками Мурафою і Калюсом: по першій річці він межував із Брацлавським воєводством і полком, по другій - із Кам’янецьким повітом. Віддаленість його північного кордону становила від кількох до 35 км від Дністра. У період між завершенням складання перепису і 15 січня 1660 р. Остап Гоголь зі своїм полком та разом із Уманським, Паволоцьким, Кальницьким, Брацлавським і якимось лівобережним («Zadnieprskim») полками (керував ними всіма за дорученням Юрія Хмельницького наказний гетьман Михайло Ханенко, пізніше уманський полковник) брав участь у штурмі і облозі Бара. Козаки взяли місто, але не змогли захопити замок, де міцно засіла польська залога на чолі з тамтешнім комендантом Проскурою, якого на цю посаду призначив Іван Виговський - тодішній барський староста і київський воєвода68. У другій половині лютого (ст. ст.) 1660 р. Остап Гоголь, будучи в Могилеві, разом із миргородським полковником Кирилом Андрієвим відбив запеклий штурм міста польським військом, у якому могло бути до 18 тис. осіб. Поляками командував великий коронний гетьман Станіслав Потоцький, йому допомагали коронний обозний Анджей Потоцький, коронний польний писар Ян Фридерик Сапєга, Іван Виговський і татарський мурза Кайсей69. У Подільському воєвод стві - і на шляху до Могилева, і під час штурму міста - поляки відчували гостру нестачу продовольства: селяни ховали зерно в ямах або палили його, спалювали також сіно й солому, в такий спосіб позбавляючи ворога хліба й фуражу70. 67 Там само. Перепис подає також відомості про мешканців Бара (215 господарів або родин), проте слід пам’ятати, що це місто не належало до Подільського полку. ** Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s. 369-379 (лист Івана Виговського до польського короля від 15 січня 1660 р. із Степані (місто у Волинському воєводстві)). 64 Повідомлення київського воєводи Васілія Шерємєтєва в Москву від 3(13) березня 1660 р.: Акты ЮЗР. Т. VII. С. 317-319; Акты Московского государства, изданные Императорскою Академиею Наук под редакцией Д. Я. Самоквасова (далі - АМГ). СПб., 1901. Т. III: Разрядный приказ. Московский стол. 1660-1664. С. 36-37. 70 Памятники... Т. IV. Отд. III. С. 2 (те саме: Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 153, s. 645) (лист Станіслава Потоцького від 14 квітня 1660 р. польським комісарам, відрядженим вести переговори з Москвою, у відповідь на їхній лист до нього від 25 лютого того самого року); Biblioteka PAN w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 1275, k. 98 v. 28 І. З історії української козацької старшини... Автор «подільської» хроніки подає деякі деталі, як обложені в Могилеві козаки (очевидно, й Остап Гоголь) організували відсіч полякам: коли ці підступили до міста, звідти вислали на молдавський берег Дністра жінок і дітей, на валах було споруджено міцні укріплення. Автор хроніки стверджує, що в Могилеві пліч-опліч з Остапом Гоголем діяли козацькі ватажки Кияшко та якісь Деркач і Багно71. За свідченням сучасника Иоахима Єрлича, в місті перед облогою скупчилося до 8 тис. козаків72. Із польського боку під час штурму загинуло кілька тисяч осіб73. В останніх числах лютого (ст. ст.) 1660 р. Остап Гоголь устиг побувати на раді, скликаній Юрієм Хмельницьким. Там, зокрема, відмовили надати германському імператорові («цесареві») допомогу козаків для боротьби з Туреччиною - це прохання подали на обговорення прибулі до гетьмана волинський каштелян Станіслав Кодимєж Бєньовський і київський митрополит74. Гадаємо, що й Остап Гоголь причетний до цієї ухвали. 13 (23) червня 1660 р. Гоголь із Могилева надіслав листа до російського воєводи й стольника князя Ґріґорія Козловського, в якому повідомляв, що з-за Дністра з наміром перейти в царське підданство прибув до Могилева зі своїм військом Константан Шербан, котрого перед тим (1658) скинули у Волощині з господарського престолу. Наводимо лист повністю за тогочасною копією, зробленою московським скорописом: «Бжиєю млстию вєликог(о) гсдри Црїа і великого йзя Але^ія Михайловича, всєа великий и малый и бальна Росиі Самодержца і многихъ гсдрствъ и земель восточных и западных и северных отчича и дідича и наследника и гсдрга и облаадателю его црского пресвЪтлог(о) величества, столнику і воеводе кнзю Григорю Афонасевичю Козловском^), другу і пригатєлєви моему от Гда Бга добраг(о) здоровя желаю, ако ce6t самому. Рачишъ ваша кнжаш мТість писати ко мні> про всшскиє (!) ведомости през Семена, которым посылаю ва шем кнжеи млсти ведомость, іжь Костинтин Шербан, воевода молдавской земли*, наклоннейшею. его црскому пресвітлому величеству, в Могилеви при мні зостаєт; скорим отпочинет, самъ челобитность свою вашем кнжеи млсти учинит. I тое ознаимую, і ж и лихи, шко і тотары, усилуют и чекают на віру # U 71 Biblioteka PAN w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 1275, k. 98-100 v. Latopisiec albo kroniczka... Т. II. S. 40. 73 АМГ. Т. III. C. 36 (2 тис. загиблих); Latopisiec albo kroniczka... Т. II. S. 40 (до 3 тис.); Ulryka Werduma dyaryusz wyprawy Jana Sobieskiego z r. 1671 / Wydał Ksawery Liske // Archiwum Komisyi Historycznej. Kraków, 1878. Т. I. S. 233 (4 тис.). 74 Акты ЮЗР. Т. VII. С. 320. Київським митрополитом у той час був Діонисій Балабан. 74 * Тут Тут Остап Остап Гоголь Гоголь помилився: помилився: Константин Шербан ніколи молдавським господарем (вое водою) не був, а після того, як його скинули з волоського престолу, не був він і волоським господарем. 72 29 Микола Крикун нїиу православную хрстиинскую. ГдЪ я с Костєнтинож господарем самъ у вашем кнжєи млсти_буду. При том ласце вашей кнжєм млсти полецаю. З Могилева ГІ д. июни ЗР0И г.* Вашем кнжєи млсти зычливыи приитєл і слуга Еустафєи Гоголь, полковникъ войска Его Црского пресвітлого величества Запорожского подолскиі»75. За синхронними з цим листом відомостями, Константин Шербан прибув до Могилева з чотиритисячним, за іншою версією - навіть 40-тисячним (!), військом76. Остап Гоголь виявився причетним до Чуднівської кампанії, яка розгорнулася влітку й восени 1660 р. і в якій протистояли Річ Посполита й Московська держава, причому на боці останньої тривалий час виступало Військо Запорозьке. Однак спроби командувача російським військом Васілія Шерємєтєва діяти на цьому етапі спільно з козаками не мали успіху, здебільшого через те, що цьому всіляко перешкоджали поляки, яких, до речі, підтримували загони татар і Виговського. Так було і в середині вересня, коли за взаємною листовною домовленістю до Меджибожа, щоб там зустрітися, рушили Васілій Шерємєтєв із-під Чуднова (місто в Київському воєводстві) та чотири козацькі полковники (серед них і Остап Гоголь) із-під Бара. Польське військо перетнуло росіянам шлях біля Любара (місто на межі Волинського й Київського воєводств) і в кількаденній битві розбило їх та примусило повернути до Чуднова77. Невдовзі поляки оточили Військо Запорозьке і 17 жовтня 1660 р. під Слободищем (село біля Чуднова) змусили Юрія Хмельницького укласти з Річчю Посполитою угоду, спрямовану проти Москви. Незабаром після Чуднівської кампанії про неї був написаний твір латинською мовою, який належить, очевидно, перу маршалка великого і гетьмана польного коронного Єжи Себастіяна Любомірського, котрий відіграв особливу роль у забезпеченні перемоги поляків у цій кампанії78. У цьому творі сказано, що Остап Гоголь був причетний до укладення Слободищенського (Чуднівського) трактату: він входив до складу козацького посольства, яке вело з польською стороною переговори про умови ‘ 7168. РГАДА, ф. 68, оп. 1, д. З, с. 21; те саме в копії, зробленій з цієї копії у 1920-х рр.: ІР НБУВ, ф. II, спр. 15580, арк. 7-8. 75 76 РГАДА, ф. 68, оп. 1, д. З, с. 14, 20. На основі сторінок 13-15 щойно зацитованої справи РГАДА плутано і навіть вигадливо про перехід Константина Шербана дано у: Исторические связи народов СССР и Румынии в XV - начале XVIII в.: Документы и материалы в 3-х т. М., 1968. Т. II: 1633-1673. С. 440. 77 п Барсуков А. Род Шереметевых. Кн. 5. С. 321. Hniłko A. Wyprawa cudnowska w 1660 roku. Warszawa, 1931. S. 5-10. 30 1. З історії української козацької старшини. замирення79. Щоправда, Гоголя, як і багатьох інших осіб із зазначеного посольст ва, не бачимо в переліку імен і прізвищ тих, хто від Війська Запорозького дав згоду на текст трактату80. Справа в тому, що цей перелік має представницький характер: у ньому фігурують, крім Юрія Хмельницького, кілька полковників, кілька сотників і полковий осавул; тобто не вимагалося, щоб решта присутніх на переговорах козаків скріплювала трактат своїми підписами81. Натомість ціл ком імовірно, що коли, згідно з трактатом, Військо Запорозьке присягало на вірність Речі Посполитій82, Остап Гоголь не ухилився від участи в цій акції. Хід наступних подій ретроспективно доводить, що Гоголь, як і більшість козацьких полковників, прийняв Слободищенський договір: ці полковники послідовно підтримували прагнення Юрія Хмельницького мати з Річчю Поспо литою дружні взаємини в дусі умов згаданого договору. Найраніший доказ того, що багато полковників його схвалили, знаходимо в донесенні цареві московського посланця до Юрія Хмельницького Фєоктіста Сухотіна, що його він склав 2(12) грудня 1660 р. при переправі через Дніпро. Сухотіну вдалося довідатися, що після Чуднівської кампанії дев’ять правобережних полковників (він перераховує їхні імена; серед них бачимо й Гоголя, названого помилково Іваном) діють спільно з гетьманом84. У лютому 1661 р. князеві Ґріґорію Ромодановському стало відомо, що Остап Гоголь, прибувши з Могилева до Чигирина, скаржився там Юрієві Хмель ницькому на поляків, котрі «черкасские городы разоряют, людей мучат и скотину всякую грабят и посылают в Польшу»85. Очевидно, скарга стосувалася теренів 14 Bellum Polono-Moschicum ad Czudnow, Joanne Casimiro Rege, Stanislao Potocki Palatino Cracoviensi et Georgio Lubomirski Regni Marschalco, ducibus, anno Domini 1660 expeditum / Wydał Wiktor Czermak // Archiwum Komisyi Historycznej. 1894. Т. VII. S. 41. Див. також польський переклад цього твору: Wojna polsko-moskiewska pod Cudnowem, odprawiona za panowania króla Jana Kazimierza pod wodzą Stanisława Potockiego, wojewody krakowskiego, i Jerzego Lubomirskiego, marszałka koronnego, w roku pańskim 1660 / Tłumaczył oraz przypisami i przedmową zaopatrzył Antoni Hniłko. Warszawa, 1922. S. 92. 80 Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s. 353. 81 Знаючи зі щойно згаданого рукопису Бібліотеки Чарторийських про те, хто зазначений під текстом трактату, В. Герасимчук усе ж таки помилково стверджує, що Остап Гоголь його теж підписав (Герасимчук В. Чуднівська кампанія 1660 р. // Записки НТШ. 1913. Т. CXIV. С. 61). 82 Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s. 353. 83 Ojczyste spominki... Т. I. S. 160. Памятники... Т. IV. Отд. III. C. 68-71. 85 АМГ. Т. III. C. 318-319. У щоденнику смоленського підкоморія Яна Антонія Храповіцького З лютого 1661 р. зазначено, що він отримав листа від коронного підкоморія (Ґотгарда Вільгельма Бутлера. - М. К.), де, зокрема, сказано: «в Україні за Дніпром виникли бунти, 84 31 Микола Крикун Подільського полку. Якщо Гоголь мав рацію, то його слова означали, що стосунки козацтва з «ляхами» складалися не зовсім у дусі Слободищенського договору. На Варшавському сеймі, який відбувався від2травня до 18 липня 1661 р., Остап Гоголь разом з іншою козацькою старшиною був нобілітований - удостоєний польської шляхетської гідности; як сказано у відповідній сеймовій конституції, «за наполяганням («па instancyą») гетьмана Війська Запорозького» відповідно до Гадяцької угоди («kommissyą»)86. Наполягання зафіксоване в інструкції Війська Запорозького своїм посланцям на сейм, яку ухвалили 5(15) травня того самого року87. Номінаційний королівський привілей на шляхетство був виданий Остапові Гоголеві 10 липня 1661 р. Його й дотепер не виявлено, збереглася тільки дуже стисла реґестова згадка про його видачу88. У ній Гоголь названий «полковником Війська Запорозького» без територіяльного означення його уряду, хоча реґестові замітки (а значить, і відповідні номінаційні привілеї, які теж до нас не дійшли) щодо інших нобілітованих тим самим сеймом козацьких полковників містять означення їхніх урядів (Михайла Ханенка названо уманським полковником, Івана Кравченка - білоцерківським, Павла Хмельницького - чигиринським, Михайла Зеленського - брацлавським)89. Справа в тому, що владники Речі Посполитої не визнавали існування в Подільському воєводстві козацького полку, посилаючись на Зборівський договір 1649 р., який забороняв будь-яку присутність організованого козацтва на цьому терені. На їхнє переконання, подати в номінаційному привілеї Гоголеві назву його «подільського» полковництва означало б визнати законність існування самого полку. Остап Гоголь був серед тих, хто на чигиринській раді в січні 1663 р. обрав гетьманом Павла Тетерю90. Однак невдовзі по тому взаємини між ними автором яких є Гоголь, але проти них послано військо» (Chrapowicki J. A. Diariusz. Warsza wa, 1978. Cz. 1: lata 1656-1664. S. 279). Тут ідеться про Остапа Гоголя та про виступи на Лівобережжі частини козацької старшини проти гетьмана Юрія Хмельницького і його боротьбу з нею. Проте жодних інших відомостей про участь Остапа Гоголя в цих подіях виявити не вдалося, тому наведена цитата видається неправдоподібною. 86 Volumina legum. Т. 4. S. 359-360. На додаток до названих у посиланні 56 джерел щодо пункту Гадяцького договору про надання козакам польського шляхетства див.: Volumina legum. Т. 4. S. 299; Грушевський M. Історія України-Руси. К., 1936. Т. X. Ч. I (Роки 1657-1658). С. 360; Стадник М. Гадяцька унія // Записки Українського Наукового товариства в Києві. К., 1911. Кн. VIII. С. 35; Герасимчук В. Матеріали... С. 116, 128. 87 Российская Национальная библиотека (Санкт-Петербург), отдел рукописей, ф. Документы и материалы к истории Украины, оп. 2, № 181/8, л. 38 об. 88 AGAD w Warszawie, zesp. Metryka Koronna, Sigillata, ks. 5, k. 36. 89 Ibid. K.28v„ 30v.,31v. Historya panowania Jana Kazimierza... Т. II. S. 191. 40 32 1. З історії української козацької старшини... погіршилися. «Що стосується пересторог («przestrogi») В[ашої] Королівської] М[илости] щодо Гоголя, - читаємо в листі Павла Тетері до короля від 22 травня (ст. ст.) 1663 р., - то всі вони справджуються»; Гоголь «зіпсувався ... зовсім мені огидів»; щоправда, зараз він, наміряючись служити королеві, з усім своїм полком наближається до «війська (Запорозького. - М. К.), проте його постійно слід мати на оці»91. Чим були спричинені королівські перестороги і в чому вони полягали - встановити не вдалося. У тому самому листі дії Гоголя й частини козацької старшини, які, очевидно, й викликали ці перестороги та незадоволення Тетері, останній пояснює так: «до цього всього призводить Бар» («Ваг to wszytko robi»)92. Як це розуміти? Незрозуміле в листі й те, що Гоголь «огидів» гетьманові настільки, «що мало не все серце до мене почали втрачати і то через незгоди («factij»), які походять звідти». При тому Тетеря зазначає, що особа, якій він доручає подати цей лист королеві, йому все усно «докладно пояснить («expli cabit»)»93. Остап Гоголь серед інших правобережних полковників підтримав Павла Тетерю у його готовності допомагати польському королеві, коли той восени 1663 р. та взимку 1663/1664 років очолив похід на Лівобережну Україну з метою відновити там панування Речі Посполитої94. Водночас можливо, що в ході кампанії Гоголь вів подвійну гру: 9 лютого 1664 р. полковник королівського війська Себастіян Маховський, котрий незабаром уславився розправою над Іваном Виговським, писав Тетері, що Гоголь «робить дивні речі» («dziwa ... robi»), а які саме - пообіцяв розповісти адресатові під час зустрічі з ним у Смілі95 (місто в Київському воєводстві). Чи не мав на увазі Маховський, що королеві став відомий лист Юрія Хмельницького (натоді - ченця Гедеона, який мешкав, до речі, в монастирі у тій-таки Смілі), писаний до Остапа Гоголя не пізніше січня 1664 р.? Добре поінформований Йоахим Єрлич указує, що лист цей, як і всі загалом тогочасні намагання Юрія Хмельницького налагодити листовні контакти зі старшиною Війська Запорозького, яким керував Павло Тетеря, неймовірно обурив короля: він наказав схопити колишнього гетьмана й відіслати його до Львова, а всіх, хто мав із ним стосунки, страчувати96. Можливо, гнів короля зачепив і Остапа Гоголя, запідозреного у зв’язках із Юрієм Хмельницьким, про якого польським владникам було відомо, що він намагається повернути собі гетьманство. 91 Памятники... Т. IV. Отд. III. С. 317. Там само. 93 Там само. 94 Historya panowania Jana Kazimierza... Т. II. S. 236,288. 95 Памятники... Т. IV. Отд. III. С. 396. 92 3-6-1279 33 Микола Крикун Втім, у лютому 1664 р. Остап Гоголь ще залишався біля Павла Тетері97. Проте незабаром він виступив проти гетьмана, не погоджуючись, мабуть, із його надто пропольською орієнтацією. Сталося це до 8 (18) квітня, коли кошовий отаман Запорозької Січі Іван Сірко в листі з Умані похвалявся цареві, що повернув під його руку землі від Дніпра до Дністра98. На той час Остап Гоголь був уже полковником брацлавським. Найраніша достовірна згадка про нього на цьому уряді датована травнем 1664 р.: в одному з тодішніх своїх листів царський посланець в Україні Васілій Кікін пише, що Павло Тетеря надсилає Гоголеві «прелестные листы с великим лукавством и с упрощением», аби той зі своїм полком повернувся в королівське підданство, при цьому Кікін називає Гоголя «брацлавським полковником»99. Водночас треба зазначити, що у згаданому вище листі Івана Сірка в переліку правобережних полків, які він повернув під царську руку, фігурує Брацлавський полк, натомість відсутній Подільський, а «замість» нього названий Могилів100. На нашу думку, цей лист засвідчує, що на момент його написання Подільського полку не було. Він припинив своє існування десь між кінцем лютого - першою половиною квітня. Саме тоді брацлавським полковником став Остап Гоголь; ще 20 лютого ним був Михайло Зеленський (це видно з листа Н. Жабокліцького від 20 лютого 1664 р.)*. Зважаючи на цей лист, треба визнати помилкою те, що Йоахим Єрлич називає Гоголя брацлавським полковником у січні 1664 р.101. Будучи брацлавським полковником, Остап Гоголь 1664 р. мав у своєму підпорядкуванні й територію Подільського полку: лист із Могилева від 11 ве ресня до великого коронного гетьмана Станіслава Потоцького він підписав як «полковник брацлавський і подільський»102. Брацлавським полковником Гоголя призначив, напевно, не гетьман, як це практикувалося за Богдана Хмельницького: після смерті останнього спосіб отримання полковницьких урядів у Війську Запорозькому радикально змінив ся - полковників почали обирати на полкових радах. Найраніше відоме свідчення про це міститься в листі від 12 (22) березня 1658 р. миргородського полковника Степана Довгаля до московського посланця думного дяка Алмаза Іванова. 96 Latopisiec albo kroniczka... Т. II. S. 85-86. 97 Памятники... Т. IV. Отд. III. С. 402 (лист якогось Н. Жабокліцького до холмського каштеляна Яна Пясечинського з Шаргорода від 20 лютого 1664 р.). 98 Акты ЮЗР. 1867. Т. V: 1659-1665. С. 151, 152. "Там само. С. 199. 100 Там само. С. 151, 152. ‘ Див. про цей лист у посиланні 97. 101 Latopisiec 102 albo kroniczka... Т. II. S. 85. Памятники... Т. IV. Отд. III. С. 462-^63. 34 1. З історії української козацької старшини. «...казаки обрали мене, - пише Довгаль, - сотники, атаманы и вся старшина и чернъ Войска Запорожского и весь полк миргороцкій на полковничество миргороцкое»103. Обрання полковників було визнане нормою існування Війська Запорозького у пункті 7 «нових» статей, затверджених на Переяславській раді 17 (27) жовтня 1659 р. Там зазначено: «выбирать в войско полковников на раде (полковій. - М. К.) кого меж себя излюбят из своих полков, а из иных полков в полковники не выбирать. Также тех полковников гетман без рады не повинен отставливать». Та сама стаття визнавала за гетьманом право тільки затверджувати полковий вибір: «гетману без рады и без совета всей черни в полковники ... никого не выбирать»104. Для нас найважливіша в цьому пункті та частина, де сказано, що полковники мають обиратися «из своих полков». Тим часом Гоголь, будучи вихідцем із По дільського полку, став брацлавським полковником. Цей приклад свідчить, що дійсність, практика інколи диктували свої правила, змушуючи відступати від норми. На увагу заслуговує і 30-й пункт в інструкції старшини Війська Запорозького на чолі з Павлом Тетерею своїм посланцям на Варшавський сейм, яку ухвалили ЗО листопада (ст. ст.) 1664 р. нараді під Лисянкою (місто в Київському воєводстві). Полки, сказано в цьому пункті, вільно обирають собі полковників, однак це їхнє право слід законодавчо (тобто, мабуть, на сеймі) обмежити, щоб без попереднього погодження з гетьманом вибори не відбувалися. Мета такої вимоги - запобігти, аби окремі особи чи групи не використали чернь, і забезпечити обрання на полковництво тих, кого гетьман підтримує або проти кого не заперечує105. Принагідно зазначимо, що за гетьманства Петра Дорошенка було віднов лене призначення полковників згори. Про це, зокрема, свідчить донесення лубенського полковника Івана Сербина від 30 січня (ст. ст.) 1673 р. гетьманові Іванові Самойловичу, в якому сказано, що, за отриманими відомостями, Петро 103 Акты ЮЗР. Т. XV. С. 59. СГГД. Ч. IV. С. 56; ПСЗРИ. Собр. 1-е. Т. І. С. 497; Источники малороссийской истории... Ч. І. С. 110-111; Маркевич Н. История Малороссии. Т. 3. С. 190; Акты ЮЗР. Т. IV. С. 269; Величко С. Сказаніє... С. 231. 105 Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s. 557. Наводимо 30-й пункт повністю мовою оригіналу (друге речення пункту полковників не стосується, але теж має пізнавальне значення): «Pułkowników w Woysku JEo Кг. M. Zaporozkim lubo maią liberam za wsze electionem pułki, iednak aby praeuio sensu Hetmana składano у obierano, caueri lege ma, gdyż, aemulatie w te czasem wrzucaiąc in plebem, factie przychodzą, zawziętości, że у publiczne mieszaią sprawy, kiedy życzliwemu pułkownikowi sub specie wolney electiey zgotuią ruinę. Zaczym arbitrium circum instituendam na nowego pułkownika electionem Hetmana antecedere powinne. Setnicy zaś ex arbitrio pułkownika swego deponi et institui, byle ludzie w dziele rycerskim doświadczeni, maią». 104 35 Микола Крикун Дорошенко «многих полковников тое стороны (Правобережжя. - М. К.) отставил от полковничества, а после того, вновь присягу учинив полковники, Дорошенко ... всякого полковника призывая в комнату, давал им клейноты (полковницькі. - м.а:.)»106. Тогочасний збирач поточних новин Марцін Ґолінський, який жив у місті Казимєжі біля Кракова, занотував, що в травні 1664 р. до Могилева підступив полк під командуванням Щирби, який діяв на боці Івана Сірка. Остап Гоголь дозволив вступити в Могилів старшині на ста конях («stu kony starsinę») і наказав усю її знищити на ринковій площі107. Причини цієї кривавої розправи, якщо вона не вигадана, криються в міжусобній боротьбі Гоголя й Сірка. У серпні того самого року Ґолінський пише про боротьбу між ними «за старшинство» («о starsinstwo»)108, тобто, як можна здогадатися, за те, хто має відігравати вагомішу роль у житті козацького Правобережжя. Особлива активність Остапа Гоголя в боротьбі частини правобережної козацької старшини проти Павла Тетері й Речі Посполитої та його тимчасова підтримка промосковського лівобережного гетьмана Івана Брюховецького не на жарт стривожили польських владників. Щоб змусити його до покори, вони вдалися до рішучих кроків, нерідко дуже болісних для нього: за наказом великого коронного гетьмана влітку 1664 р. було взято під арешт його синів, які навчалися у Львові109. Полякам таки вдалося привернути Гоголя на свій бік. Уже того самого літа він допомагав руйнувати переправи через Дніпро, щоб не дати полкам Івана Брюховецького вступити на Правобережжя110. 106 Акты ЮЗР. Т. XI. С. 125. 107 ЛНБ НАН України, відділ рукописів, ф. 5, оп. 1, спр. 189, с. 1560. Щирба - чи не Степан Щербан, який у 1666-1676 роках очолював Торговицький полк? (Gajecky G. The Cossack Ad ministration... V. II. Р. 642). Він міг посідати цей уряд і 1664 р., коли утворився вказаний полк. 108 ЛНБ НАН України, відділ рукописів, ф. 5, оп. 1, спр. 189, с. 1572. Про рукописну книгу, звідки взято це повідомлення, та про її автора Марціна Ґолінського див.: Федору к Я. Рукопис Мартина Ґолінського - археографічна пам’ятка середини XVII століття 11 Український археографічний щорічник. К., 2004. Вип. 8/9. С. 37-87. 109 Historya panowania Jana Kazimierza... Т. II. S. 288 (Веспазіян Коховський пише, що синів було ув’язнено); ЛНБ НАН України, відділ рукописів, ф. 5, оп. 1, спр. 189, с. 1568 (за анонімним повідомленням, яке дійшло до Марціна Ґолінського, синів узято «pod sequerst»). Див. також: Костомаров Н. И. Руина. Гетманства Бруховецкого, Многогрешного и Самойловича. Историческая монография 1663-1687 гг. // Его же. Собрание сочинений. Исторические монографии и исследования. 1905. Кн. VI. Т. XV. С. 38 (автор переказує факти з хроніки Веспазіяна Коховського, проте чомусь тільки про одного Гоголевого сина пише, що той навчався у Львові і був ув’язнений). 110 Historya panowania Jana Kazimierza... Т. II. S. 295. 36 1. З історії української козацької старшини... 3(13) серпня 1664 р. Остап Гоголь був присутній на раді старшини Війська Запорозького, яким ще керував Павло Тетеря, в таборі під Ставищами (село Київського воєводства). На раді заслухали козацького ватажка Дмитра Сулимку, який тісно співпрацював з убитим поляками в березні того самого року Іваном Виговським, щоб з’ясувати причини й суть Сулимкової «зрадницької» діяльности щодо гетьмана і Речі Посполитої. Присутність Остапа Гоголя засвідчена у відповідно складеному документі його особистим підписом як полковника брацлавського, причому названий він саме Остапом (точніше - «Ostap»; документ повністю оформлений польською мовою і всі підписи в ньому дані латиницею)111. У досі відомих раніших джерелах його іменували не так. В уже згаданому листі від 11 вересня 1664 р. до великого коронного геть мана Остап Гоголь підкреслив свої заслуги перед Польщею у приборканні бунтівливого козацтва Брацлавського полку й поза ним на Правобережжі та пообіцяв і надалі вгамовувати її тамтешніх ворогів. Одночасно він попросив у гетьмана дозволу його синам, які продовжували навчання у Львові, приїхати на відпочинок до батьків за пашпортом, виданим Павлом Тетерею, що його Гоголь переслав разом із цим листом"2. Сказане в цьому листі про події на Брацлавщині перегукується з повідомленням від 10 вересня з-під Ставищ, яке отримав Марцін Ґолінський, що Гоголь, загладжуючи свою провину перед Річчю Посполитою, «всю Брацлавщину привів до послуху королеві»113. 6(16) вересня 1664 р. Павло Тетеря звідти ж із-під Ставищ повідомив коронному канцлерові Міколаєві Пражмовському, що брацлавський полковник Остап Гоголь перестав бунтувати і знову присягнув на вірність королеві114. Роль, яку Остап Гоголь відігравав у весняно-літніх подіях 1664 р. на Пра вобережжі, дозволила йому ввійти до верхівки тамтешньої козацької старшини, якою керував Павло Тетеря. Прикметно, що в повідомленні польського по ходження з-під Ставищ від 12 жовтня того самого року читаємо: Тетеря і Гоголь 111 Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s. 534. Згадки про цей документ, без указания осіб, які його підписали, див.: Герасимчук В. Смерть Івана Виговського // Збірник історично-філологічного відділу УАН. К., 1928. Т. 76. С. 221 -ДорошенкоД. Гетьман Петро Дорошенко. Огляд його життя і політичної діяльности / Редактор Василь Омельченко. Нью-Йорк, 1985. С. 46; Lipiński W. Stanisław Michał Krzyczewski... S. 306; Wielka Encyklope dia Powszechna Ilustrowana. 1895. T. XV-XVI. S. 850. 112 Памятники... Т. IV. Отд. III. C. 462—463. 113 ЛНБ HAH України, відділ рукописів, ф. 5, оп. 1, спр. 189, с. 1574. 114 Памятники... Т. IV. Отд. III. С. 458-459. До цього слід додати, що московський резидент 10 (20) вересня сповістив з Умані про зраду Гоголем царя; у тому ж таки повідомленні помилково стверджується, ніби Остап Гоголь відправився «за Дністер», а за його відсутности його полк здався Павлу Тетері (Акты ЮЗР. Т. V. С. 162, 163, 164). 37 Микола Крикун присягнули королеві, а за їхнім прикладом і інші будуть навернені у підданство Речі Посполитої («у tym przikładem będą drudzy pociągnieni do poddaństwa»)115. Повернення Гоголя влітку 1664 р. на службу Речі Посполитій там розцінювали як великий успіх. Скажімо, в інструкції від 19 лютого 1665 р. сеймика Київського воєводства, який відбувся в Житомирі, послам на Варшавський сейм відзначено, що в ході придушення польським військом бунтів у Брацлавському і Подільському воєводствах вдалося «самого Гоголя до послуху («ad obsequium») королеві» привести116. ЗО листопада (ст. ст.) 1664 р. Остап Гоголь як брацлавський полков ник разом з іншою старшиною Війська Запорозького звернувся з-під Лисянки до короля з низкою прохань, які пропонувалося розглянути на найближчому сеймі"7. Найпізніше перед кінцем березня 1665 р. Гоголь перестав бути брацлавським полковником: 17 (27) березня датована перша відома згадка про Івана Сербина на цьому уряді118, невідомо також, щоб хтось посідав цей уряд між Гоголем і Сербином. Судячи з тогочасних документів, цілком імовірно, що брацлавським полковником Сербина призначив Іван Брюховецький, покаравши в такий спосіб Гоголя за нещодавню підтримку ним Павла Тетері. І це при тому, що на той момент Г оголь від Тетері відійшов (став відходити?): у листі Івана Сербина до Івана Брюховецького від 17 (27) березня з Умані Остап Гоголь, поряд з іншими козацькими ватажками Правобережжя, охарактеризований як «желательный Войску Запорожскому», що його тоді очолював Брюховецький119.1 Гоголь, і ці «інші» ватажки діяли в той час між Богом (Південним Бугом) і Дністром120, загалом на терені Брацлавського воєводства, власне - однойменного полку. За свідченням Сербина з того самого листа, Остап Гоголь «с конными стоит в Кучмани, стерегучи дорог отовсюду»121. Кучмань являла собою лісовий масив поблизу Рашкова й Чечельника (міста в Брацлавському воєводстві) на Кучманському шляху - одному з тих горезвісних битих шляхів, якими татари нападали на українські землі122. 115 ЛНБ НАН України, відділ рукописів, ф. 5, оп. 1, спр. 189, с. 1575. 116 Архив Юго-Западной России, издаваемый Коммиссиею для разбора древних актов, состоящей при Киевском, Подольском и Волынском Генерал-губернаторе. К., 1888. Ч. II. Т. 2: Акты для истории провинциальных сеймиков Юго-Западного края во второй половине XVII века. С. 181. 117 Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s. 586; Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко... С. 46. Акты ЮЗР. Т. V. С. 264. 1,9 Там само. 120 Там само. С. 264, 272. 121 Там само. С. 264. 122 Там само. 1884. Т. XIII: 1677-1678. С. 558. У подорожніх нотатках шляхтича-військовика Яна Флоріяна Дробиша-Тушинського, котрий у складі польського загону восени 1674 р. 38 7. З історії української козацької старшини. Павло Тетеря зробив був невдалу спробу Гоголя «под свое владение под ключить». Про це довідуємося зі свідчень, даних у травні 1665 р. в Малоро сійському приказі у Москві Тетериним генеральним суддею Іваном Криховецьким, якого взяли в полон прихильники Брюховецького. Тут Остап Гоголь названий полковником123 без територіяльного означення його уряду. Але чи був він насправді у той час, як, до речі, і в березні, полковником? Напевно, ні. Серед старшини, присутньої на козацькій раді 20 лютого (ст. ст.) 1666 р. під Лисянкою, зазначений і Остап Гоголь як полковник «подільський» (або «подністрянський»)124. Однак на той час він цей уряд не посідав: подільським полков ником десь від осені 1664 р. до липня 1666 р. був Костянтин Мигалевський - грек за походженням, виходець з острова Хіоса. Його полк входив до складу війська Петра Дорошенка, але їхні стосунки перед цією радою суттєво погіршилися125, чим можна пояснити відсутність Мигалевського на раді і те, чому Гоголь фігурує на ній як подільський полковник. Зважаючи на цю незгоду та прагнучи використати великий полковницький досвід вірного йому Гоголя, гетьман призначив його подільським полковником - на противагу Мигалевському, пла нуючи за зручних обставин формальне Гоголеве полковництво перетворити на справжнє, «територіяльне»126. перетнув Кучмань, читаємо, що остання простягалася на два дні пішого ходу, її перетинали великі й глибокі яри, в кожному з яких могло сховатися кілька тисяч татар, чатуючи «на військо і людей» (Dwa pamiętniki z XVII wieku: Jana Cedrowskiego i Jana Floriana Drobysza Tuszyńskiego / Wydał, opracował i wstępem poprzedził Adam Przyboś. Wrocław; Kraków, 1954. S. 60). 123 Акты ЮЗР. Т. V. C. 272. 124 ОкиншевичЛ. Центральні установи України-Гетьманщини XVII-XVIII ст. ст. Ч. II: Рада старшини // Праці Комісії для виучування історії західньоруського та вкраїнського права (да лі - ПКВІЗРВП). К., 1930. Вип. 8. С. 291 (з інформації, отриманої в Малоросійському приказі 1666 р.); Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s. 633 (у переліку старшини, поданому наприкінці ухваленої радою інструкції посланцям від Дорошенкового війська на найближчий сейм Речі Посполитої). Див. також: Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко... С. 75. 125 Про Костянтина Мигалевського і Подільський полк під його керівництвом див.: Крикун М. Подільський козацький полк... С. 128-131. 126 Доручити Гоголеві брацлавське полковництво, з яким, як і з подільським, була пов’язана його доля, Петро Дорошенко не міг: від осені 1665 р., коли за його наказом було страчено тодішнього брацлавського полковника Василя Дрозда (Дрозденка, Дроздовського), цей уряд посідав призначений ним Михайло Зеленський (Gajecky G. The Cossack Administration... Vol. II. Р. 583-584). Останній, до речі, як брацлавський полковник значиться в переліку старшини, котра брала участь у Лисянській раді в лютому 1665 р. (Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s. 633). 39 Микола Крикун Отаким подільським полковником Остап Гоголь став, імовірно, після відходу Мигалевського зі своїм полком у царське підданство на козацьке Лівобережжя, підвладне Іванові Брюховецькому127. Можна вважати, що в цій ролі він виступає у двох відомих нам згадках, які стосуються 1667 р., але без зазначення його полковництва. Одну з них подибуємо в «подільській» хроніці: автор її пише, що в той час Гоголь як активний козацький ватажок діяв у районі Шаравки, Вербки, Ярмолинців, Зінькова (міста Подільського воєводства) т . Друга згадка стосується подій на українських землях, які передували Підгаєцькому трактату, що його 16 і 19 жовтня 1667 р. підписали, з одного боку, маршалок великий і гетьман великий коронний Ян Собєський від імені Речі Посполитої, з другого боку - калга-солтан Крим-Ґірей від імені кримського хана Аділ-Ґірея та Петро Дорошенко. Ця згадка міститься в листі до «пана кума», відправленому з міста Бродів, у якому ідеться про дії кримських татар під містами Збаражем, Тернополем, Вишнівцем, винищення ними населення міста Зборова і після сказано, що цим татарам на підмогу «йде Гоголь зі свіжою ордою і з волохами («z Multany»)»129. У джерелах 1668 р. Остап Гоголь згаданий тричі. За інформацією, яку 25 січня (ст. ст.) 1668 р. отримав київський воєвода Пьотр Шерємєтєв, Петро До рошенко відрядив Гоголя і Жеребила з їхніми полками «Канев засесть»130, тобто з завданням їм дислокуватися там. 22 липня (ст. ст.) того самого року князеві Ґріґорію Ромодановському надійшло повідомлення, що Остап Гоголь прибув до Петра Дорошенка на Лівобережжя, де той вів боротьбу з Іваном Брюховецьким, із вісткою, що Дорошенкового брата Григорія «с войском» в Кальнику взяли в облогу поляки. Дізнавшись, читаємо далі в документі, що брат у небезпеці, Петро Дорошенко 8 (18) липня вирушив із чотирма полками на Правобережжя131. Серед полків Подільський не названий, а це означає, що Гоголь прибув до Дорошенка без свого полку. Слід зазначити, що Гоголь у цьому повідомленні фігурує як брацлавський полковник помилково, бо цей уряд і далі посідав Михайло 127 Узявши до уваги, що 1666 р. Петро Дорошенко призначив Остапа Гоголя справжнім, «територіяльним» подільським полковником, надто сумнівним видається твердження Веспазіяна Коховського, ніби того самого року Гоголь, незадоволений орієнтацією гетьмана на Туреччину, був прихильний до Польщі, щоправда, потаємно, бо йому доводилося діяти серед козаків, які підтримували Дорошенка (Historya panowania Jana Kazimierza... Т. III. S. 84-86). IM Biblioteka PAN w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 1275, k. 152-152v. 129 AGAD w Warszawie, zesp. Archiwum Zamoyskich, N 3036, s. 209. Невідомо, хто (упорядник архіву Замойських?) датував цей документ так: 2 вересня (?) 1667 р. (?). 130 Акты ЮЗР. Т. VII. С. ЗО. Петровський М. Нариси історії України XVII - початку XVIII століть (Досліди над літописом Самовидця). X., 1930. С. 401-402. 131 40 1. З історії української козацької старшини. Зеленський132. Про Остапа Гоголя у 1668 р. розповідає й «подільська» хроніка, коли автор її характеризує тогочасну політичну ситуацію в Подільському воєводстві. Налаштований тенденційно, він перераховує «негідні» вчинки Гоголя і Балацка; про останнього він подає примітку: «Pasierb Hoholów, tyrański Leweniec»133. Підкреслимо, що в усіх наступних згадках Балацка називають сином Гоголя. У відомих джерелах 1669 р. Остап Гоголь згаданий під час трьох подій. Перша з них - Корсунська рада Дорошенкового війська, яка відбулася в березні134 (на ній повністю перемогла орієнтація Петра Дорошенка на Туреччину). За свідченнями присутнього там козака, даними в Малоросійському приказі 15 (25) квітня, на раді «Гоголь, полковник могилевской ... не был»135. Якщо вірити Самовидцеві, то в той час Остап Гоголь був політичним противником Петра Дорошенка: за цим літописом, навесні 1669 р. Подільський («Могилевскій») полк (отже, й Гоголь, який його очолював. - М. К.) разом з іншими правобережними полками (Корсунським, Уманським, Білоцерківським, Паволоцьким та Брацлавським) виступив на боці Петра Суховія (Суховієнка)136. Останній, як відомо, намагався, спираючись, зокрема, на підтримку кримського хана, скинути Дорошенка з гетьманства. Якщо Самовидець пише правду, то відсутність Остапа Гоголя на раді можна пояснити його принциповою незгодою з Дорошенком. Тим часом авторитетний знавець літопису Самовидця Микола Петровський не зовсім довіряє наведеному в ньому перелікові назв полків: «інші джерела, - пише він, не вказуючи, які саме, - на жаль, не першорядні, дають інші полки»137. Трохи пізніше того самого року були складені переліки полків, які пішли за Суховієм, і у всіх них Подільський полк відсутній138. Тож, видається, Могилівський полк до переліку Самовидця потрапив помилково; в такому разі неучасть Гоголя в раді можна пояснити іншими причинами, а не суттєвими розходженнями з 132 Gajecky G. The Cossack Administration... Vol. II. S. 583-584. 133 Biblioteka PAN w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 1275, k. 156v-157. 134 Акты ЮЗР. 1875. Т. VIII: 1668-1669. 1648-1657. С. 145; Archiwum Państwowe w Gdańsku (далі - APG), zesp. 300-29 (Recesy stanów Prus Królewskich), N 258, s. 377-378; 300-53 (Ko respondencja m. Gdańska), N 105, s. 245; Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 844, s. 83-84; ДорошенкоД. Гетьман Петро Дорошенко... С. 244-245. 135 ОкиншевичЛ. Генеральна рада на Україні-Гетьманщині XVII-XVIII ст. ст. // ПКВІЗРВП. 1926. Вип. 6. С. 420. 136 Літопис Самовидця / Видання підготував Я. І. Дзира. К., 1971. С. 108. 137 Петровський М. Нариси історії України... С. 302. 138ДорошенкоД. Гетьман Петро Дорошенко... С. 256; APG, zesp. 300-53, N 105, s. 265; див. також: Ibid. S. 269, 273. 41 Микола Крикун Дорошенком. Правда, могло статися й так, що навесні Могилівський полк підтримував Суховія, а невдовзі перейшов від нього. У будь-якому випадку влітку 1669 р. Подільський полк, а з ним і Остап Гоголь, був на боці Петра Дорошенка: Ян Собєський у листі до коронного канцлера Яна Лєщинського 17 серпня цього року з міста Яворова пише: «з Порти до Дорошенка з хоругвою й іншими ознаками влади («et aliis insigniis») прямує паша*, якого супроводжує Дорошенків брат (брацлавський полковник Григорій. - М. К.) зі своїми брацлавськими і Гоголевими людьми» (тобто з ко заками Брацлавського й, очевидно, Подільського полку. - М. К.). Далі в листі Ян Собєський завважує, що, вступивши на територію («in limites») України, цей паша «взяв Гоголевих синів як заручників («pro obsidibus») і розмістив їх у Яссах»139. На основі фрагмента про синів Остапа Гоголя можна стверджувати, що й сам він був у супроводі паші: навряд чи сини опинилися б там без свого батька. Про Остапа Гоголя серед оточення паші згадано в повідомленні зі Львова від 23 серпня 1669 р.140. У повідомленні з Варшави від 21 серпня 1669 р. сказано, що брат Петра Дорошенка зустрів пашу біля Дністра і звідти супроводжував його до гетьмана141. Третя з подій 1669 р., до якої причетний Остап Гоголь, - це осінній похід частини Дорошенкового війська на Лівобережжя проти тамтешнього гетьмана Дем’яна Многогрішного. Похід, який був невдалим, очолював наказний гетьман Корицький142, а Остап Гоголь, «полковник подолскій», брав у ньому активну участь143. Відомостей про Гоголя в 1670 році виявити не вдалося. Напевно, в той час він і далі керував Подільським полком, який не припиняв свого існування144. Міг ' Ознаки гетьманської влади паша за дорученням турецького султана мав передати Петрові Дорошенку. 119 APG, zesp. 300-53, N 105, s. 266; див. також: Ibid. S. 269, 273. 140 Ibid. S. 277. 141 Pisma do wieku i spraw Jana Sobieskiego / Zebrał i wydał Franciszek Kluczycki. Kraków, 1880. Т. I. Cz. 1: Obejmująca pisma od roku 1629 do roku 1671. S. 459. 142 Ідеться про Якова Коряцького (Корецького) - генерального обозного у війську Петра Дорошенка (Gajecky G. The Cossack Administration... Vol. II. Р. 658). Наказним гетьманом він був за сумісництвом. 141 Акты ЮЗР. 1877. Т. IX: 1668-1672. С. 71-72,75-77, 81, 126; РГАДА, ф. 124, оп. 1,1669 г., № 29, с. 18-19; Костомаров Н. И. Руина... С. 157. 144 Крикун М. Подільський козацький полк... С. 133. ’ То були ті самі полки, що названі вище стосовно 1658 р. (див. посилання 57), окрім Київського, який із часом перейшов під владу лівобережного гетьмана; його місце «заступив» Торговицький полк. 42 1. З історії української козацької старшини. він бути подільським полковником і на момент ради Дорошенкового війська, яка відбулася 22 лютого (ст. ст.) 1671 р. З цієї ради представники одинадцяти правобережних полків* надіслали старшині Низового Війська Запорозького лист, у якому висловили своє здивування з приводу укладення в Острозі по сланцями Війська угоди з поляками. Лист підписали дев’ять полковників, від одного полку - його суддя, а від Подільського - його наказний полковник Андрій Зеленський145. Зважаючи на важливість листа, його мали скріпити підписами звичайні полковники. Підпис наказного полковника від Подільського полку можна пояснити тим, що Остап Гоголь нараду не з’явився, бо виконував термінове завдання Петра Дорошенка, доручене йому як наказному гетьманові. У відомих джерелах протягом березня і квітня 1671 р. Гоголь загалом чотири рази фігурує як наказний гетьман146, отже, цілком правдоподібно, що на цьому уряді він пе ребував і на момент Корсунської ради. Поєднання функцій наказного гетьмана і полковника практикувалося в козацькому війську (згадаймо, для прикладу, що 1660 р. їх одночасно виконував Михайло Ханенко). Уряд наказного гетьмана був тимчасовим, і гетьман доручав його тільки в разі особливої потреби. Зрозуміло, що полковник, який його отримував, був зацікавлений у тому, щоб зберегти за собою полковництво. Навряд чи Гоголь став винятком, отож цілком можливо, що він одночасно посідав уряди подільського полковника і наказного гетьмана. Могло бути й так, що під час Корсунської ради Остап Гоголь був наказним гетьманом і не мав полковництва. На цю думку наводить те, що в березні, коли він виконував обов’язки наказного гетьмана, подільським полковником був Лукаш Бужкевич, який у 1667-1669 роках при Дорошенкові посідав уряд генерального писаря. Подільським полковником він став не пізніше 12 березня 1671 р. і 145 Возняк М. Хто ж автор т. зв. Літопису Самовидця? // Записки НТШ. 1935. Т. CLIII. С. 39-45; Ojczyste spominki... Т. II. S. 305. 146 Pisma do wieku i spraw... Т. I. Cz. 1. S. 631 (лист із Бара від поручника Мочидловського до великого коронного маршалка і коронного гетьмана Яна Собєського від 12 березня), 635 (лист зі Львова від Яна Собєського до краківського єпископа Анджея Тшебіцького від 25 березня), 644-645 (універсал Яна Собєського про небезпеку від 12 квітня; тут сказано, що за наказом Петра Дорошенка Остап Гоголь із козаками під Стіною (місто в Брацлавському воєводстві) приєднався до буджацьких, білогородських, очаківських і добруджанських татар, які вторглися на Брацлавщину як Дорошенкові союзники, причому зазначено, що Гоголь - призначений («destynowany») гетьман; Archiwum PAN w Warszawie, oddz. rękopisów, zesp. IU-198 (Materiały Janusza Wolińskiego), rkps 41, s. 282 (універсал Яна Собєського до шляхти Волинського воєводства від 16 березня, відправлений зі Львова); Центральний державний історичний архів України у Львові, ф. 9 (Львівський гродський суд), оп. 1, спр. 424, арк. 1083 (такого самого змісту універсал Яна Собєського від 16 березня, адресований шляхті Руського воєводства). 43 Микола Крикун був на цьому уряді принаймні до червня того самого року147. Після того, як на подільському полковництві Бужкевич заступив Гоголя, останній не міг бути на іншому полковництві з огляду на тогочасну ситуацію в Дорошенковому війську. Улітку 1671 р. Остап Гоголь спільно з Дорошенковими «серденятами» допомагав татарським загонам, які вчинили напад на Подільське і південні терени Волинського воєводства. Великий коронний гетьман і маршалок Ян Собєський у листі Петрові Дорошенкові від 10 липня з Товстолуга (село в Теребовельському повіті Руського воєводства) небезпідставно закинув йому, що Гоголь чинив це не без його дозволу148. Мабуть, і в той час Остап Гоголь був наказним гетьманом. Тоді подільське полковництво йому не належало: початком вересня 1671 р. датована згадка про Костянтина як подільського полковника149, отже, цей уряд Костянтин посів улітку. Улітку 1671 р. розпочалася воєнна кампанія під керівництвом Яна Собєського, котрий прагнув повернути Речі Посполитій українські землі, контрольовані Петром Дорошенком150. Зокрема, він мав намір ліквідувати Подільський полк - незаконний з погляду польських владників. Але тут він наразився на сильний опір подільського козацтва, яке особливо громадилося в Могилеві, де його очолювали Остап Гоголь і Костянтин. В одній із вилазок козаків із Могилева проти обложників-поляків був поранений («postrzelony») Балацко, а його батько, як сказано в анонімному повідомленні від 21 вересня зі ставки Яна Собєського з-під Бара, ледь спромігся відступити назад у місто151. На початку жовтня поляки здобули Могилів. Гоголеві, Костянтинові і багатьом козакам удалося, переправившись через Дністер, утекти в Молдавію152. 147 Крикун М. Подільський козацький полк... С. 134. На середину серпня Лукаш Бужкевич подільським полковником уже не був, на той час він Дорошенків посланець до одного з ту рецьких пашів (Pisma do wieku і spraw... Т. I. Cz. 1. S. 662). 148 Ojczyste spominki... Т. II. S. 314. 149 Крикун M. Подільський козацький полк... С. 134-135. Чи не той це Костянтин, про якого у повідомленні з Кам’янця від 14 листопада 1670 р. сказано як про Дорошенкового полковника, що «міцно уфортифікував» Могилів над Дністром? (APG, zesp. 300-29, N 165, k. 258; див. також: Ibid. N 259, s. 591). Чи не був він восени 1670 р. подільським полковником? 150 Про цю кампанію див.: Jaworski М. Kampania ukrainna Jana Sobieskiego w 1671 r. // Studia i Materiały do Historii Wojskowości (далі-SMHW). Warszawa, 1965. Т. XI. Cz. 1. S. 69-130. Слід указати, що тут жодним словом не згадано Остапа Гоголя - автор проігнорував джерельні відомості про нього. 151 Pisma do wieku і spraw... Т. I. Cz. 1. S. 693; Ojczyste spominki... Т. I. S. 178. 152 Pisma do wieku i spraw... Т. I. Cz. 1. S. 699-700; Ojczyste spominki... Т. II. S. 334-335; Ulryka Werduma dyaryusz wyprawy... S. 233-234; APK, zesp. Archiwum Pinoccich, N 372, s. 154; Biblioteka PAN w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 1070, s. 383. 44 І. З історії української козацької старшини... Який був статус Остапа Гоголя перед узяттям поляками Могилева? Гол ландський мандрівник Ульрих Вердум, який супроводжував Яна Собєського в цій воєнній кампанії, у своєму щоденникові, описуючи захоплення Могилева, зауважує, що Гоголь і Костянтин - «обидва козацькі полковники» («zween kosackische Obriste»)153. Те саме бачимо у двох листах польського походження, писаних через кілька днів після падіння Могилева154. Навряд чи ці свідчення правдиві. Подільський полк (як і будь-який інший козацький полк) не міг мати двох звичайних полковників, таким полковником у цьому полку був, судячи з документів (усі вони польськомовні, за винятком німецькомовного щоденника Вердума), Костянтин. Для припущення, ніби Остап Гоголь був при ньому наказним полковником, немає підстав: авторитет, здобутий протягом багаторічного полковництва, став би для Гоголя непереборним психологічним бар’єром, щоб посісти цей уряд. Перебування Гоголя в Могилеві перед захопленням міста поляками наводить на думку, що і неподільським полковником на той час він не був. Немає жодних свідчень про те, що в Могилеві він діяв як наказний гетьман, хоча й заперечувати, ніби він посідав цей уряд, не можна. Мимоволі виникає питання, чому подільське полковництво посідають Костянтин, перед тим Лукаш Бужкевич, а не Гоголь? Чи не завинив він чимось перед Петром Дорошенком, за що його й позбавили цього уряду? Ян Собєський зажадав від перкулаба (намісника), який урядував в окрузі Молдавського князівства з центром у місті Сороки над Дністром, видати Гоголя, Костянтина та інших козаків-ватажків із Могилева, але перкулаб відповів, що без дозволу свого володаря (господаря) їх не віддасть, а хто хоче з них, може повернутися додому155. Собєському ж стало відомо, що Остап Гоголь і Костянтин заявили ли стовно про свій намір приєднатись до Михайла Ханенка - від 1669 р. правобережного козацького гетьмана, якого підтримувала Річ Посполита. Зваживши на це, польський гетьман відправив обом охоронні грамоти, щоб забезпечити їхній перехід на бік Ханенка156. Проте Костянтин від цього наміру 153 Ulryka Werduma dyaryusz wyprawy... S. 234. Захоплення поляками Могилева описано і в листі Яна Собєського до коронного підканцлера, хелмінського і помезанського єпископа Анджея Ольшовського з-під Брацлава від 13 жовтня 1671 р. (Pisma do wieku і spraw... Т. І. Cz. 1. S. 699-700; Ojczyste spominki... Т. II. S. 334-335). 154 APK, zesp. Archiwum Pinoccich, N 372, s. 154, 156; Biblioteka PAN w Krakowie, oddz. ręko pisów, rkps 1070, s. 383. Iss Лист Яна Собєського до Анджея Ольшовського з-під Брацлава від 13 жовтня 1671 р. (Pis ma do wieku і spraw... Т. I. Cz. 1. S. 700; Ojczyste spominki... Т. II. S. 335). 156 Ojczyste spominki... Т. II. S. 147 (звістка з-під Брацлава від 11 жовтня 1671 р.). 45 Микола Крикун відмовився і залишився в Молдавії157. Судячи з наступних подій, Гоголь учинив так само. Відомості про діяльність Остапа Гоголя в 1672-1673 роках дуже скупі. У повідомленні з Кам’янця від 10 березня 1672 р. сказано, що Гоголь і Костянтин «вийшли з Ясс із господарем Дукою до Мультан»158. Імовірно, йдеться про підтримку Гоголем і Костянтином господаря Молдавського князівства Ґеорґе Дуки в боротьбі з повсталими проти нього тамтешніми вельможами Міхалчею Гінкулом і Дураком, які десь узимку 1671/1672 років зайняли столицю князівства Ясси і скинули Дуку з престолу159. Те, що ці троє - Дука, Гоголь і Костян тин - вирушили з Ясс до Мультан, означає, що вони втекли до Волоського князів ства з очевидною метою знайти там політичний притулок. Невдовзі за сприяння турків і татар Ґеорґе Дука знову запанував у Яссах, а Остап Гоголь і Костянтин повернулися до Молдавського князівства. У квітні 1672 р. бачимо Костянтина біля Сорок. За цей місяць збереглося кілька листів, у яких Петро Дорошенко звертається до нього з Чигирина як до полковника частини Подільського полку, зосередженої біля Сорок160. У листах гетьман обіцяв 157 Pisma do wieku і spraw... Т. I. Cz. 1. S. 702 (лист Яна Собєського до Анджея Ольшовського від 13 жовтня 1671 р.). 158 Biblioteka PAN w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 1070, k. 474; Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко... С. 396. 159 Про цей внутріполітичний конфлікт у Молдавії див.: Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко... С. 393; LiskeX. Cudzoziemcy w Polsce. Lwów, 1876. S. 181; Woliński J. Materiały do dziejów wojny polsko-tureckiej 1672-1676 // SMHW. 1964. Т. X. Cz. 1. S. 233; Demel J. Histo ria Rumunii / Wydanie drugie, poprawione i uzupełnione. Wrocław etc., 1986. S. 187. 160 РГАДА,ф. 79 (Сношения России с Польшей), оп. 1,кн. 143, л. 111об.-112об., 114об., 117об.120об. В одному з цих листів гетьман до імені Костянтина додає означення «Михаловський» (Там само. J1. 117об.). Ця особа нічого спільного не має з тим Костянтином Мигалевським, який у 1664-1666 роках очолював Подільський полк. До речі, Дмитро Дорошенко Костянти на, який утік із Гоголем у Молдавію, називає Мигалевським (Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко... С. 396), не посилаючись при цьому на жодне джерело. Принагідно вкажемо, що в листопаді 1671 р. шляхтич Великого князівства Литовського Тишкевич, «слуга і писар» великого литовського гетьмана Міхала Казимєжа Паца, заявив смоленському рейтарові Астафієві Обрумському, що на початку жовтня в момент здобуття поляками Могилева над Дністром у місті «сидел черкасской полковник Мигай» (РГАДА, ф. 79, оп. 1, 1671 г., № 1, л. 216). Ідеться тут, безперечно, про полковника Костянтина: «Мігай» явно перегукується з «Михаловським»: Мігай (Міхай) у молдаван і румунів відповідає українському імені Михайло; Костянтин Михаловський був за походженням молдаванином або волохом (джерельне підтвердження такого висновку див. далі у цій статті). Той самий Тишкевич начебто додав до сказаного: «король (sic!) де его (Мігая. - М. К.) велел со всем войском (полком. - М. К) отпустить (після взяття Могилева. - М. К.) к Дорошенку ... и отпущен де он с честию и к Дорошенку пришел» (Там само). Цей неправдивий за змістом фрагмент розповіді Тишкевича наводимо тільки тому, що з указаних вище причин він стосується й Остапа Гоголя. 46 1. З історії української козацької старшини.. адресатові як підвладному подільському полковникові, що його полк повернеться на свою територію, яку змушений був покинути, якщо татари (кримські, буджацькі, білогородські, очаківські та інші з Північного Причорномор’я) виступлять на його, Дорошенковому, боці в боротьбі з Михайлом Ханенком. Обіцянка Дорошенка 1672 р. залишилася нездійсненою: повернути Подільський полк на його «батьківщину» Костянтинові не вдалося161. Треба наголосити, що за якийсь час після здобуття Яном Собєським Могилева Михайло Ханенко спробував відновити Подільський полк на його «рідній» території (очевидно, як підпорядкований йому), проте владники Речі Посполитої поставилися до цього негативно. Можливо, навесні 1672 р. намагання Ханенка увінчалися успіхом162. Щодо Остапа Гоголя, то перед 21 червня 1672 р. до Кам’янця з Ясс надійшла звістка, що Гоголь - «відомий полковник-бунтівник» - усе ще в’язень («prisonnier») у Михайла Ханенка163. Коли і як він потрапив у таке становище, можна лише здогадуватися. Мабуть, за підтримку Ґеорґе Дуки його схопив і видав Ханенкові Міхалча Гінкул, котрий, зазнавши поразки від Дуки, втік під протекцію Речі Посполитої й осів на півдні Брацлавського воєводства, зокрема в Рашкові - районі, контрольованому Ханенком164. Це припущення видається небезпідставним, зважаючи на те, що Гінкул разом із залогою Рашкова, яка складалася з поляків і, напевно, з Ханенкових козаків, десь у травні 1672 р. розбив Костянтина, який перед тим із турками, татарами, «волохами» й своїми козаками пішов на підмогу Дорошенкові; Костянтинові ледве вдалося врятуватися втечею165. З огляду на це згаданий учинок Міхалчі Гінкула стосовно Остапа Гоголя виглядає цілком імовірним. Після укладення в жовтні 1672 р. Бучацького мирного договору, за яким територія Подільського воєводства відійшла до Туреччини (остання володіла нею до 1699 р., щоправда, з осені 1673 р. до осені 1676 р. більшою її части ною - формально, адже в той час ця частина була в руках поляків), Остап Гоголь знову опинився в цьому регіоні. Як і раніше, бачимо його серед прихильників Петра Дорошенка, котрий і далі підтримував контакт з Османською імперією. 161 Крикун М. Подільський козацький полк... С. 136-137. ІИ Там само. С. 135-136. 163 Documente privitoare la Istoria Romanilor culese de Eudoxiu de Hurmuzaki. Bucuresci, 1912. Vol. XVI: Corespondenja diplomatica §i rapoarte consulare francese (1603-1824) / Publicate dupa copiile Academiei Romane de Nerva Hodo$. P. 21 (повідомлення з Кам’янця від 21 червня). 164 Публікатор цитованої звістки з Ясс безпідставно твердить, що Гоголь у ній названий помилково, бо йдеться, мовляв, про Міхалчу Гінкула (Ibid.): останній не був полковником і його не міг ув’язнити Михайло Ханенко, бо обидва вони були союзниками Речі Посполитої і, судячи з тогочасної політичної ситуації, не мали мотивів для взаємної ворожнечі. 145 Ibid. Р. 19 (повідомлення з Варшави від 14 червня). 47 Микола Крикун 16 лютого 1673 р. із Кам’янця (його тримала турецька залога) в Польщу бу ла відправлена інформація, автор якої, мешканець міста, писав: «Гоголь і пол ковники були в моєму домі і різні речі оповідали»166. Ідеться тут, треба думати, про Дорошенкових полковників. Гоголь, як видно з інформації, полковником не був. Наприкінці березня або на початку квітня 1673 р. Остап Гоголь знову став подільським полковником (правда, безпосередніми джерельними свідченнями підкріпити це твердження не вдається), цього разу - в межах турецьких володінь. Слід наголосити, що Подільський полк діяв уже перед тим, як Петро Дорошенко призначив на цей уряд Остапа Гоголя: у лютому або березні того самого року полк було відновлено на чолі зі згадуваним Костянтином. До речі, в царській грамоті, висланій йому з Москви 16 (26) березня 1673 р., зі згодою взяти його з полком у російське підданство, він іменований як «Костантий Волошин»167. На нашу думку, це свідчить про його молдавське або волоське походження. Що ж до Ханенкового Подільського полку, якщо такий і був створений, то після захоплення Туреччиною території Подільського воєводства він як підконтроль ний Речі Посполитій припинив своє існування. Незабаром після повернення Остапа Гоголя на цей уряд до Варшави дійшла звістка про «схильність» його та брацлавського полковника Павла Лисиці, підвладного Дорошенкові, до Польщі. Уже 13 квітня 1673 р. на раді сенату, яка відбулася під час роботи Варшавського сейму, королівський ротмістр Марцін Богуш отримав письмове уповноваження вести з ними переговори про перехід на службу Речі Посполитій168, але чи почалися ці переговори - невідомо. Перед Хотинською битвою, яка відбулася 10-11 листопада 1673 р. (у ній польська армія на чолі з Яном Собєським розгромила турецьку армію під коман дуванням Гусейна-паші), серед поляків ходила чутка, начебто Остап Гоголь із кількатисячним козацьким військом має прибути на допомогу туркам169. Зро зуміло, зробити це він міг тільки з дозволу свого патрона Петра Дорошенка. З цією чуткою розходиться свідчення колишнього київського городничого, а тоді польського коменданта Могилева (де знаходилася і резиденція Гоголя як подільського полковника) Александра Ловіцького від 14 травня 1674 р. Він стверджував, що за його наполяганнями Гоголь перед Хотинською битвою дав 166 Biblioteka PAN w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 1070, k. 606v. 167 РГАДА, ф. 124, оп. 1, 1673 г., № 12, с. 26; Крикун М. Подільський козацький полк... С. 138. |6* Woliński J. Materiały do dziejów wojny... // SMHW. 1964. Т. X. Cz. 2. S. 257. 169 Pisma do wieku i spraw... 1881. Т. I. Cz. 2: Obejmująca pisma od roku 1672 do roku 1674. S. 1313-1314 (повідомлення від 21 жовтня 1673 p. з місця переправи польського війська через Дністер біля села Луки). 48 1. З історії української козацької старшини. слово Янові Собєському служити Речі Посполитій170. Це твердження не можна вважати правдивим: Ловіцький автоматично переніс політичні переконання Гоголя з травня 1674 р. на переддень згаданої битви, коли в того не було пропольської орієнтації. У лютому 1674 р. Остап Гоголь зі своїм полком перебував із Петром Дорошенком у Чигирині, який взяли в облогу лівобережний гетьман Іван Самойлович та московське військо на чолі з окольничим і воєводою Петром Скуратовим171. Того самого місяця бачимо Гоголя серед семи правобережних полковників, яким Дорошенко доручив обороняти Корсунь від Самойловича і князя Ґріґорія Ромодановського після того, як вони зайняли Черкаси й Канів172. Семеро полковників чатували в Корсуні під орудою Дорошенкового брата Андрія. Дізнавшись, що Самойлович рушив на Корсунь, полковники, за винятком паволоцького Григорія Гамалії, який з Андрієм Дорошенком утік до Чигирина, збунтувалися проти свого гетьмана, незадоволені його протурецькопротатарським курсом, і в Лисянці присягли на вірність цареві173. Остап Гоголь і брацлавський полковник Павло Лисиця повідомили про це 5 (15) березня в Переяславі, куди вони прибули174. Того ж таки дня за наказом Івана Самойловича у всі правобережні полки, крім Чигиринського, який і далі тримався Петра Дорошенка, були розіслані універсали з закликом, «чтоб все заднепрские полковники с начальными своими людми, не продолжая времени, в весну в Переясловлю собрався, по указу ... царского величества и по статьям вольными гласы, кого похотят ... царскому величеству верного и всему христианству желательного и постоянного и умного мужа на гетманство ce6t обрали»175. 170 Акты ЮЗР. Т. XI. С. 473 (лист Александра Ловіцького козацькому полковникові Михайлу Зеленському, писаний у Могилеві). 171 Петровський М. Нариси історії України... С. 406-407 (лист Івана Самойловича цареві від 2(12) лютого з Боровиці (місто в Київському воєводстві)). 172 Грабянка Г. Д"Ьйствія,., С. 212-213; Краткое описание Малороссии. С. 276; Краткая летопись Малыя России с изъявлением образа тамошнего правления. СПб., 1777. С. 116. 173 Петровський М. Нариси історії України... С. 407-408 (лист Івана Самойловича цареві від 6 (16) березня 1674 р. з-під Переяслава); Грабянка Г. ДЬйствія... С. 212-213; Літопис Самовидця. С. 117; Краткое описание Малороссии. С. 276-277; Костомаров Н. И. Руина... С. 243-244. 174 Костомаров Н. И. Руина... С. 244. Петровський М. Нариси історії України... С. 409 (лист Івана Самойловича цареві від 6 (16) березня). Див. також: СГГД. Ч. IV. С. 301; ПСЗРИ. Собр. 1-е. Т. І. С. 968; Акты ЮЗР. Т. XI. С. 387; Источники малороссийской истории... Ч. І. С. 251; Костомаров Н. И. Руина... С. 244. 175 4-6-1279 49 Микола Крикун На Переяславській раді, яка відбулася 17 (27) березня 1674 р. і на якій Івана Самойловича було проголошено гетьманом обох берегів Дніпра (Михайло Ханенко зрікся свого гетьманства і приєднався до Самойловича, а Петро Дорошенко з Чигиринським полком ухилився від участи в раді), старшина десяти правобережних полків присягнула на вірність цареві. Серед останніх був і полковник Остап Гоголь, щоправда, документ, який безпосередньо зафіксував акт присяги, містить лише назви полків, імена ж полковників там відсутні176. Прізвища кількох цих полковників, серед них і Гоголя, бачимо в листі до царя від 19 (29) березня, де стисло розповідається про Переяславську раду177. Слід зазначити, що в літописі Самовидця помилково стверджується, ніби Остап Гоголь уникнув участи в цій раді, бо він, за словами літописця, «не хотячи полковництва втратити, держался при руцЪ Дорошенковой» «над Дн-Ьстром»178. На цю помилку свого часу звернув увагу Микола Петровський179. У квітні того самого року Остап Гоголь відійшов від Самойловича. Той у відповідь призначив на подільське полковництво замість нього Михайла Зеленського, якого незадовго перед тим сам скинув. Зеленський же в листі до «свого» гетьмана від 5(15) травня з-під Ямполя (місто в Брацлавському воєводстві) скаржився, що Гоголь не збирається зрікатися подільського полковництва і відступити Могилів з прилеглою полковою територією, заявляючи, що земля на захід від Мурафи підвладна йому180. За тогочасними відомостями, відступивши від Самойловича, Гоголь переорієнтувався на Річ Посполиту181, яка після перемоги під Хотином змогла відновити своє панування на більшій частині Подільського воєводства. Можна сказати, що Гоголь вимушений був піти на такий крок: промосковська політика Самойловича йому не подобалася, а поновити втрачені тісні стосунки з Петром Дорошенком, який йому досі імпонував, було надто 176 СГГД. Ч. IV. С. 303; ПСЗРИ. Собр. 1-е. Т. І. С. 970; Акты ЮЗР. Т. XI. С. 389-390; Источники малороссийской истории... Ч. І. С. 251. 177 Акты ЮЗР. Т. XI. С. 408-410. Див. також список правобережних полковників, яким були надіслані датовані 9 (19) квітня царські грамоти ідентичного змісту з нагоди їхньої присяги на цій раді; у списку значиться і Остап Гоголь (Там само. С. 420-421). Схожий іменний список тих самих полковників подано в адресованій їм царській грамоті від 10 (20) квітня, де обіцяно захищати підвладних їм козаків від поляків (Там само. С. 421-424). 178 Літопис Самовидця. С. 118. 174Петровський 180 Акты М. Нариси історії України... С. 318. ЮЗР. Т. XI. С. 470. 181 Там само. С. 472-474. Ось що, наприклад, писав Іванові Самойловичу його комонний полковник Андрій Мурашко 7(17) травня із Стіни: «О Гоголе ведомо чиню твоей милости, что поддался войску Речи Посполитой полскому, где и листы, ко мне писанные, для лутчего уведомления посылаю к милости твоей» (Там само. С. 472). Ці листи досі не знайдені. 50 1. З історії української козацької старшини... нелегко, адже Гоголь був під прицілом польських загонів, дислокованих поблизу Могилева, який залишався центром Подільського полку. Склалася ситуація, коли існували два подільські полковники: один справжній (Остап Гоголь), бо контролював полкову територію, другий ефемерний (Михайло Зеленський), бо перебував зі своїм «полком» на теренах Брацлавського полку. У листі до кримського візира Субана Кази-аґи від 10 (20) червня 1674 р. з Чигирина Петро Дорошенко писав про Могилів, що він «ще тримається»182. Це означає, що місто і «прив’язаний» до нього полк входили до складу території, підвладної Дорошенкові. Отож, Остап Гоголь зумів відновити своє співробітництво з гетьманом. Це сталося після 14 травня: цим днем датований лист до полковника Михайла Зеленського згаданого вище тодішнього польського коменданта Могилева Александра Ловіцького (він, як відомо, в той час урядував тут синхронно з Гоголевим полковництвом; Гоголь, до речі, незадовго перед тим «ввів» його до міста183). Ловіцький дивується, що його адресат претендує на володіння Могилевом з довколишньою територією і мотивує це тим, ніби саме він подільський полковник184. У третій декаді червня 1674 р. Михайло Зеленський, очевидно, за допомогою комонного полковника Андрія Мурашка вибив Остапа Гоголя з його полком із Могилева185. Перед цим Мурашко тримав місто в облозі, причому під час облоги Гоголь був у місті, а з ним «казаков серденят человек с двесте»186. Зеленський прилучив Могилів до «володінь» Івана Самойловича і став у такий спосіб територіяльно адекватним подільським полковником. Остап Гоголь із цією втратою миритися не збирався. Щоб повернутися до Могилева, він почав шукати підтримки у татар і турків. Перед 1 липня до Польщі надійшло повідомлення від анонімного польського інформатора на теренах Подільського воєводства, з якого довідуємося, що тоді ж таки в третій декаді червня Гоголь звернувся до Галіля-паші - бейлербея (губернатора) цієї провінції в Османській імперії (так званий Кам’янецький ейялет187) - із 182 Там само. С. 501. Там само. С. 468 (лист Івана Самойловича до царя від 18 (28) травня з Переяслава). 184 Там само. С. 473-474. 185 Woliński J. Materiały do dziejów wojny... // SMHW. 1966. Т. XII. Cz. 2. S. 284,286; Archiwum PAN w Warszawie, oddz. rękopisów, zesp. III—198, rkps 53, k. 166. 183 186 Синбирский сборник. Историческая часть. Москва, 1845. Т. 30. Малороссийские дела: Отписки за 1673-1674 год киевского воеводы к. Ю. П. Трубецкого с товарищи к царю Алексею Михайловичу. С. 191. Див. також: Biblioteka PAN w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 1070, k. 707. 187 Про територію Подільського воєводства за часів турецького панування там див.: Kołodziejczyk D. Podole pod panowaniem tureckim. Ejalet Kamieniecki. 1672-1699. Warszawa, 4* 51 Микола Крикун проханням допомогти йому відвоювати Могилів. Той скерував його до солтана (сина кримського хана Селім-Ґірея), який тоді стояв кошем між Кам’янцем і Оринином (місто у Кам’янецькому повіті)188. Очевидно, після цього Гоголь звернувся з тим самим проханням до калги-солтана Селамет-Ґірея (брата кримського хана). На цю думку наводить фраза з повідомлення, де висловлено сумнів, чи виділив калґа-солтан Гоголеві «щось зі своєї орди»189. До Варшави надійшли ще два анонімні повідомлення того самого походження: одне перед 17 липня з Язлівця (місто в Червоногродському повіті Подільського воєводства) від 3 липня, друге перед 10 липня зі Львова. Із них відомо, що Гоголь запевнив алепського пашу з Туреччини Каплана Мустафу і калґу-солтана у своїй вірності турецькому султанові та просив їх «взамін» за це дати йому підкріплення, щоб самому осісти в Могилеві190. Оскільки згаданий паша зі своїм військом перебував у той час під урочищем Цецора191 в Молдавському князівстві (це військо було авангардом турецької армії, основна частина якої прямувала з півдня до Дунаю походом султана в Правобережну Україну - на допомогу Петрові Дорошенку192), то можна припустити, що саме там Гоголь і засвідчив свою вірність. У тих самих двох повідомленнях читаємо, що калґа-солтан надав Гоголеві загін у кількасот осіб для нападу на Шаргород193, який перебував у руках Самойловичевих полковників Михайла Зеленського й Андрія Мурашка194; напад був невдалим. Додамо, що перед цим Гоголь зазнав невдачі і при спробі оволодіти Черніївцями (місто на Мурафі) силою кількох сотень своїх козаків і татар, «виплаканих» у Галіля-паші. Зеленський, Мурашко та Павло Лисиця успішно відбили цей напад195. Полонений при цьому татарин Ага зізнався у Черніївцях, що Гоголь 1994. Про долю шляхти, яка після окупації цієї території емігрувала до різних воєводств Речі Посполитої, див.: Stolicki J. Egzulanci podolscy (1672-1699). Znaczenie uchodźców z Podola w życiu politycznym Rzeczypospolitej. Kraków, 1994; Akta sejmiku podolskiego in hostico 1672— 1698 / Wydał i opracował Jarosław Stolicki. Kraków, 2002. 188 Archiwum PAN w Warszawie, oddz. rękopisów, zesp. III-198, rkps 53, k. 166. 189 Ibid. Woliński J. Materiały do dziejów wojny. . . I I SMHW. Т. XII. Cz. 2. S. 284-285. 190 191 Ibid. S. 286. Синбирский сборник. Т. 30. Малороссийские дела... С. 191 (зізнання 18 (28) липня в Києві воєводі князеві Юрієві Тру бєцькому «Киевопечерского монастыря жителя» «Степка» Матвієва, що повернувся «с торгового промыслу» в Туреччині, Волощині і Молдавії; його розповідь про прихід паші під Цецору «ис Турской земли» стосується останньої декади червня). 193 Woliński J. Materiały do dziejów wojny... // SMHW. Т. XII. Cz. 2. S. 284, 286. 1,2 194 Biblioteka PAN w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 1070, k. 706v.-707. 195 Акты ЮЗР. Т. XI. С. 566-587; Woliński J. Materiały do dziejów wojny... // SMHW. Т. XII. Cz. 2. S. 285; Biblioteka PAN w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 1070, k. 706 v. 52 І. З історії української козацької старшини... перед тим зносився з Лисицею. Довідавшись про таке, «поспільство» Черніївців у гніві нібито мало не забило насмерть Лисицю, і лише втручання Мурашка врятувало його196. Можливо, саме про ці напади Гоголя на Шаргород і Черніївці йдеться в листі царя до короля Яна III Собєського з листопада 1674 р., де сказано, що Андрій Мурашко побив «із ратними охочими людьми» «чемерисів і волохів («Wołoszę»)», закликаних Петром Дорошенком197. Чи не Гоголь безпосередньо їх закликав, намагаючись повернути собі Могилів? Після Черніївців та Шаргорода Остап Гоголь за дорученням Петра Дорошенка вирушив із дипломатичною місією до Туреччини. Про це знаємо, по суті, тільки з козацьких літописів останніх десятиріч XVII - початку XVIII ст., але відомості в них надто лаконічні. Григорій Грабянка пише, що Дорошенко, коли Самойлович і князь Ромодановський взяли його в облогу в Чигирині, «в Крим и чрез Гоголя в Цариград, горячим прошеніем посилаючи, подвигнул повторне Солтана Турского и Хана (кримського.-М. К.)», щоб йому надали допомогу198. Самовидець зазначає, що Остап Гоголь не з’явився на березневу 1674 р. Переяславську раду, бо «держался при руці Дорошенковой». Одразу після цього він пише: «и до Турчина чрез него (Гоголя. - М. К.) посолство отправовалося», а далі розповідає про події на Правобережжі до від’їзду Гоголя в Царгород. Самовидець, до речі, стверджує, що в той час «тамтою стороною за Тясмином» (тобто на південь від цієї річки і Чигирина. - М. К.) «волній проезд посланці Дорошенкові міли в Крим и до Царигорода»199; можливо, літописець мав на увазі, що Гоголь скористався цим «проїздом», виконуючи свою посольську місію. Укладач «Краткого описания Малороссии» запозичив сюжет про посольство Гоголя у Грабянки, додавши тільки, що облога Чигирина тривала кілька тижнів і що Дорошенко відрядив Гоголя вже після того, як прочув («послихав») «о марші самого турецкого цесаря»200 (йдеться, очевидно, про згаданий вище похід на Правобережжя). Отже, коли саме відбулася Гоголева місія? Облога Чигирина розпочалася 25 липня (ст. ст.) 1674 р.: цього дня Іван Самойлович листом сповістив царя з-під Чигирина, що прибув сюди, аби взяти місто201. 29 липня (ст. ст.) турецька армія на чолі з султаном Мегмедом IV і великим візиром Кьопрюлю-заде Фазілем |% Biblioteka PAN w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 1070, k. 706 v. Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 2114, s. 340 (лист зберігся у польському перекладі). |,# Грабянка Г. Д"Ьйствія... С. 215. 199 Літопис Самовидця. С. 118. 200 Краткое описание Малороссии. С. 277-278. »' Акты ЮЗР. Т. XI. С. 544-546. 1,7 53 Микола Крикун Агмедом-пашею переправилася через Дністер на українське Правобережжя202. Можна вважати, що, виконавши Дорошенкове доручення, Гоголь перетнув Дністер разом із турками, адже він був очевидцем турецької облоги Ладижина (місто в Брацлавському воєводстві). Зваживши на цю обставину, про яку ще йтиметься далі, і порівнявши обидві наведені дати, доходимо висновку, що Гоголь не міг упоратися з гетьманським дорученням і дійти з турками до Дністра за чотири дні. Ураховуючи, що й перед 29 липня (ст. ст.) він був при турецькій армії, Гоголь напевно не міг на початку (та й напередодні) облоги Чигирина бути в місті. Гадаємо, Гоголеве посольство відбулося порівняно задовго до облоги Чигирина, яка закінчилася 10 (20) серпня203. Мав рацію Микола Костомаров (одинокий серед дослідників, хто торкнувся питання про цю місію), припустивши, що Петро Дорошенко відправив Гоголя до Туреччини після того, як не вдалася така сама місія Дорошенкового генерального писаря Івана Мазепи. Іван Сірко перехопив Мазепу на шляху до Туреччини і «переправив» його до Самойловича, а той, своєю чергою, «доставив» його в Москву204. Відомо, що з Чигирина Мазепа вирушив 15 (25) червня, до рук Сірка він потрапив через вісім днів, а до Самойловича - 6 (16) липня205. Початок місії Остапа Гоголя можна датувати одним із липневих днів після того, як Дорошенко довідався про захоплення або передачу Мазепи, - до облоги Чигирина: гетьман, напевно, був зацікавлений у якнайшвидшому здійсненні місії. Як проходило Гоголеве посольство, невідомо. Можливо, на шляху до Туреччини він переправився через Дунай і десь на Балканах (у Болгарії?) перестрів армію й рушив із нею на північ206. 202 РГАДА, ф. 79, оп. 1, кн. 166, л. 541 (із зізнання в Малоросійському приказі 29 травня (ст. ст.) 1675 р. колишнього російського вояка Петра Татарінова, «мещеренина родом», після його повернення з турецького полону). 203ДорошенкоД. Гетьман Петро Дорошенко... С. 515. 204 Костомаров Н. И. Руина... С. 252. Микола Костомаров при цьому не посилався на джерела, проте немає сумніву, що інформацію про місію Остапа Гоголя він запозичив у Григорія Грабянки, а про невдале посольство Івана Мазепи розповів на основі матеріялів, опублікованих у XI томі «Актов ЮЗР», в укладанні якого, до речі, брав участь. 205ДорошенкоД. Гетьман Петро Дорошенко... С. 507-508. Про місію Івана Мазепи автор пише на основі матеріялів того ж так XI тому «Актов ЮЗР». 206 У зв’язку з цим міркуванням варто завважити, що Михайло Зеленський у листі після 8 (18) липня до переяславського полковника Дмитрашка Райчі писав: великий візир іде з військом, а сам султан з рештою підійде пізніше (з-за Дунаю. - М. К.), щоб стати «на Цецорі» (Акты ЮЗР. Т. XI. С. 587-588). З огляду на тогочасні дії Остапа Гоголя, прикметне таке місце втому самому листі: Михайло Зеленський просить адресата поспішити «с войском немалым» йому на допомогу, «потому что тот весь неприятель (турки й татари. - М . К . ) не хочет ли в наш край 54 І. З історії української козацької старшини. Варто вказати, що в листі, який можна датувати червнем 1674 р., Петро Дорошенко просив калгу-солтаназблизитися з його людьми, йому «желательными, яко то Гоголем и иными»207. Цікавий і такий загадковий фрагмент із зізнання в Малоросійському приказі добре поінформованого втікача з турецького полону Петра Татарінова від 29 травня (ст. ст.) 1675 р. Про 25 червня (ст. ст.) 1674 р. він сказав: «Переправясь через Дунай, Гоголь, полковник Дорошенков, писал листы, объявляя..., не верьте, де, вы поляком, потому что они с Москвою учинили мир, збираютца на Турка. И то послыша, Турки устрашились, что им делать»208. Чи не йдеться тут про одне з Дорошенкових дипломатичних доручень Гоголеві в Туреччині? Що ж до листів, то адресовані вони були, напевне, туркам, яких він намагався переконати в необхідності допомогти Дорошенкові, ураховуючи, зокрема, й те, що поляки активно переконували турків (як це видно зі згаданого червневого 1674 р. листа гетьмана до калґи-солтана), ніби Річ Посполита прагне жити з ними в мирі і згоді209. Михайло Зеленський недовго побув «територіяльним» подільським пол ковником: у першій половині третьої декади липня татари, які йшли на до помогу Дорошенкові, вибили його з теренів Подільського полку, і він утік до Самойловича210. Гоголеві знову вдалося осісти в Могилеві2" й повернути собі подільське полковництво. Перетнувши з турецькою армією Дністер, Остап Гоголь рушив із нею по Правобережній Україні. Це зафіксовано тільки в тих джерелах, де йдеться про облогу султаном Ладижина212. Григорій Грабянка писав: «чрез намову и присягу (обіцянка під присягою, що турки не каратимуть населення міста, якщо воно здасться без опору. - М. К.) гетмана Дорошенка и Гоголя, полковника подолского, при турском войску будучих, ладижинц'Ь от Войска Задніпрского своих сил пустити, повод доброй имея чрез безбожного Гоголя и его хитростных согласников, а то для того, чтоб всего Забожья (земель направо від Богу в межах Брацлавського і південносхідної частини Подільського воєводства. - М. К.) наперед не прислонити (не захистити. М. К - ) , яко на то наговаривает Гоголь». 207 Там само. С. 529. 2011 РГАДА, ф. 79, оп. 1, кн. 166, л. 537об. 204 Акты ЮЗР. Т. XI. С. 529. Там само. С. 538 (лист з Умані від тамтешнього полковника Яворівського до Івана Самойловича від 15 (25) липня). Див. також: Woliński J. Materiały do dziejów wojny... // SMHW. Т. XII. Cz. 2. S. 296; РГАДА, ф. 79, on. 1, 1674 г., № 2, с. 522. 210 211 Archiwum PAN w Warszawie, oddz. rękopisów, zesp. III—198, rkps 53, k. 248. В одному анонімному повідомленні з 1674 р. читаємо, що на шляху до Ладижина турки «з Гоголем й іншими Дорошенковими прихильниками захопили містечка Могилів, Кальник, Стіну» (Biblioteka PAN w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 1070, к. 709 v.). 212 55 Микола Крикун (Самойловичевого. - М. К.), з ними в облеженю бившого, зрадливе отступили». Далі в тому самому літописі читаємо, що полковник Андрій Мурашко, котрий очолював оборону Ладижина, зі своїми козаками сховався в замку; турки викликали з міста «старшину», щоб та присягнула на вірність султанові, а переконавшись, що Мурашка серед неї немає, спересердя висікли і пограбували ладижинців, після чого взяли штурмом замок і вибили всіх його захисників213. Отже, султан зламав дане Дорошенкові й Гоголеві слово не карати ладижинців, на яке вони покладалися, присягаючи на вірність туркам. До розповіді Грабянки про роль Остапа Гоголя в облозі Ладижина додає цікаві деталі «присланный гетмана Ивана Самойловича ротмистр Анастас Дмитриев», «гречанин» родом із Лисянки, учасник оборони міста, котрий ЗО грудня (ст. ст.) 1674 р. свідчив у Малоросійському приказі. За його словами, коли Андрій Мурашко здався султанові (sic!) і він сам очолив оборону міста, турки спробували схилити його на свій бік - умовляли здати місто і перейти до них на службу. «И салтан де с везирем, - зазначає Анастас (під цим іменем він звичайно фігурує в розповіді), - призвав могилевского полковника Гоголя, велели ему написать лист к нему, Анастасу, в город. И он, Гоголь, лист написал и прислал имянем их, салтанским и везирским, к городу и велел кинуть. И он, Анастас, взяв тот лист, велел при войске вычесть. А в листу написано: многие де знатные люди, видя их (турків. - М. К.) многие силы, не противясь, сдались и служат им, и чтоб он, Анастас, также ему (султанові. - М. К.) служил, и он, султан, учинит его знатным началным человеком и будет держать в призрении». У відповідь на цей лист Анастас «писал ... к Гоголю, что надежду он имеет на Господа Бога и на милость великого государя (царя. - М. К.) ... и поддался он, Гоголь, бусурману, дияволъскому угоднику, его б и держался»214. Далі Анастас розповів, що після падіння Ладижина він невпізнаним потрапив до рук турків, а молдавський господар Дука, який зі своїм військом був при турецькій армії, таємно викупив його з полону. Гоголь, дізнавшись про це, подав донесення султанові, котрий зажадав від Дуки видати полоненого. Проте Дука відпустив Анастаса зі свого табору в супроводі вірного «турченина», і вони втекли. Гоголь організував погоню, та коли втікачів наздогнали, туркові вдалося врятувати Анастаса, підкупивши переслідувачів215. Турки здобули Ладижин 9 (19) серпня216. Як свідчив Пьотр Татарінов у Малоросійському приказі, 10 (20) серпня Остап Гоголь і полковник Гамалія, 211 Грабянка Г. Дійстві я... С. 217-218. За літописом Грабянки цю подію переказано в «Кратком описании Малороссии» (С. 278-279). 214 Акты ЮЗР. 1882. Т. XII: 1675-1676. С. 4-9. 215 216 Там само. С. 10. Синбирский сборник. Т. 30. Малороссийские дела... С. 221. 56 1. З історії української козацької старшини... будучи «при войске турском» на боці Дорошенка, з-під Ладижина слали листи «по всем местам и местечкам (Правобережжя. - М. К.), чтоб, оставив московского государя, поддавалися к турком»217. А в повідомленні «з України», яке надійшло до Польщі 7 вересня, але стосується серпня, сказано: «Гоголь і Лисиця (чи не Гамалія? - М. К.) є при цесарі (турецькому султані. - М. К.), радять, щоб ішов він Волинню на Дубно до Польщі»218. Воєнна кампанія, яку король Ян Ш Собєський розпочав ранньої осені 1674 р. з метою підкорити Речі Посполитій українське Правобережжя, у середині листопада докотилася до земель Подільського воєводства. Над Подільським полком, на той час вірним Петрові Дорошенку, вкотре нависла загроза ліквідації: зовсім недалеко, в районі Бара, король розбив табір, плануючи звідти рушити, зокрема, на Могилів і оволодіти цим містом. З Яном Собєським у воєнних справах Гоголь зіткнувся ще 1671 р. Гадаємо, він оцінив великого коронного гетьмана, а згодом короля, як визначного воєначальника й політика, наполегливого в досягненні мети, чув, очевидно, і про його внутрішню порядність, про те, що на його слово можна покластися. Схоже, оце ставлення Гоголя до Яна III Собєського відіграло свою роль і в його власній долі, і в долі його полку. Не маючи змоги своїми силами стримувати натиск польського війська і не сподіваючись на відчутну допомогу від Петра Дорошенка, який сам вирішував нелегкі завдання, Остап Гоголь зі старшиною свого полку змушений був 22 листопада (можливо, буквально напередодні) під Баром присягнути на вірність Речі Посполитій. Прибули вони сюди в супроводі львівського земського писаря й полковника Міхала Жевуського, якого на чолі загону в 1200 осіб («ludzi») король послав здобути Могилів. Гоголь без жодного опору капітулював перед ним і віддав йому в полон невеличкий татарський загін219, на той час дислокований у місті для вибирання стації на користь татарського солтана Аджі-Ґірея220. Вдалося знайти чорновий, підготовчий варіянт тексту присяги Гого ля - непідписаний і недатований, написаний не його рукою, без заголовка221. 217 РГАДА, ф. 79, оп. 1, кн. 166, л. 541 об. 218 Woliński J. Materiały do dziejów wojny... // SMHW. Т. XII. Cz. 2. S. 297. 2,9 Ibid. 1967. Т. XIII. Cz. 1. S. 230 (повідомлення (з-під Бара?) від 23-24 листопада), 247 (звістка з Варшави від 15 грудня); Dwa pamiętniki z XVII wieku... S. 58; РГАДА, ф. 79, on. 1, 1674 г., № 2, с. 643 (звістка з-під Бара від 24 листопада). 220Dwa pamiętniki z XVII wieku... S. 58. Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 423, s. 225. Чернетка документа випадково покладена між аркушами листа Яна III до Івана Сірка від 28 січня 1675 р. Свого часу польський дослідник Януш Волінський зробив із неї копію, але недосконалу, до того ж у сучасній транскрипції (Archiwum PAN w Warszawie, oddz. rękopisów, zesp. III—198, rkps 108). 221 57 Микола Крикун Ім’я Гоголя в тексті не згадане, але, без сумніву, документ його стосується: перед текстом є напис «Hoh», зроблений іншою рукою, - це три перші літери прізвища подільського полковника. Документ складений польською мовою, очевидно, в похідній канцелярії Яна ІП під Баром, напевно, 22 листопада: цим днем датований королівський привілей Гоголеві, про який ітиметься далі, а він сюжетно перегукується з текстом присяги. Зваживши на унікальність присяги Остапа Гоголя (інші подібні джерела про козацьких полковників і козацьку старшину другої, як і першої, половини XVII ст. досі не відомі), наводимо її повністю - в перекладі і польською мовою в посиланні (пунктуація осучаснена, крім того, додані діякритичні знаки, які в тексті зовсім відсутні): «Присягаю Господеві Богу всемогутньому, в Святій Трійці єдиному, що найяснішому Янові III, з Божої ласки королеві польському і Великого князівства Литовського, і найяснішим його королівським наступникам, також Речі Посполитій вірним буду до останньої миті мого життя і останньої краплі крові моєї та вирікаюсь протекції турецької і татарської, ані приймати її більше не буду, навпаки, скільки матиму сил і розуму, спрямую їх на викорінення бусурман із держав його королівської милости, пана мого милостивого, і всім іншим козакам, старшині і черні буду причиною і прикладом віри і щирости щодо його королівської милости і Речі Посполитої, особливо полк Подільський та Брацлавський і міста, мені довірені його королівською милістю, паном моїм милостивим, у вірі і доброчесності постійній на послугу його королівської милости, пана мого милостивого, і Речі Посполитій тримати буду і так нестиму обов’язки, щоб при достоїнстві його королівської милости і на викорінення бу сурман ставали аж до останньої краплі крові своєї і вірними були. Так допоможи мені, Господи Боже, і Сина його невинна мука»222. Згаданий королівський привілей був виданий Гоголеві одразу після того, як він та підвладна йому старшина були приведені до присяги. У преамбулі документа 222 Przysięgam P[anu] Bogu wszechmogącemu, w Tróycy Świętey iedynemu, iż naiaśnieyszemu Janowi III, z Bożey łaskiey Królowi polskiemu у W[ielkiego] X[ięstwa] Lith[ewskiego], у naiaśnieyszym iego królewskim następcom, także Rz[eczy]p[ospoli]tey wiernym będę aż do ostatnie(g)o kresu żywota mego у ostatni krople krwi moiey у wyrzekam się protectiey tureckiey у tatarskiey ani więcy przymować będę, owszem cokolwiek sity у rozumu mieć będę, na wykorzenienie bisurman z państw I[ego] K[rólewskiey] M[ości], p[ana] m[ego] miłościwego], obrócę у wszytkim inszym kozakom, starszyźnie у czerni do wiary у sczerości przeciw I[ego] K[rólewskiey] M[ości] у Rz[eczy]p[ospoli]tey powodem będę у przykładem, osobliwie pułk po dolski у bracławski у miasta, sobie od Ilego] K[rólewskiey] M[ości], p[ana] m[ego] m[ilościwego], powierzone, w wierze у cnocie stateczney ku usłudze Ilego] K[rólewskiey] M[ości], p[ana] m[ego] miłościwego], у Rz[eczy]p|ospoli]tey trzymać у tak sprawować będę, iakoby przy dostoieństwie Uego) K[rólewskiey] M[ości] у na wykorzenienie bisurman aż do ostatni krople krwi swoiey stawali у wiernymi beli. Tak mi P[anie] Boże dopomóż у Syna iego niewinna męka. 58 1. З історії української козацької старшини... сказано: король «давно з батьківською повагою» ставиться до «урожоного» Остапа Гоголя, полковника «могилівського», цінує його «бажання вивести з неволі Україну й Поділля» і те, що він віддав у королівське розпорядження «мужніх» козаків свого полку. Зваживши на все це, король призначив Гоголя «пожиттєво єдиновладним («jednowładnym»)» подільським полковником, а підконтрольна йому територія надалі охоплювала міста Могилів, Шаргород, Озаринці, Ярошів, Яруга, Біле, Михайлівка, Копайгород, Лучинець, Мурафа, Буша, Рашків, Ямпіль, Черніївці, Кам’яна Криниця, Цекинівка, Кузьмин зі всіма приналежними до них селами й присілками. Усіх козаків на цій території «як людей рицарських, що захищають християнську кров проти бусурман», привілей проголосив повністю вільними «від зверхности дідичних панів» (ішлося про шляхту, яка до Хмельниччини володіла тут маєтками. - М. К.) і від будьяких повинностей. Гоголеві ж документ «доручив» скласти реєстр (список) цих козаків, завірений його підписом, і «для пам’яті» «вимагав» внести його у книгу Коронної метрики. Привілей також дарував Гоголеві право варити пиво й курити горілку та збирати на терені полку «на свій пожиток» по півзлотого та осьмачці солоду від кожного вару пива223. Як бачимо, у привілеї сказано про призначення Гоголя «подільським» полковником. Тим часом у тексті присяги його полк названий «Подільським і Брацлавським», щоправда, слова «і Брацлавський» дописано над рядком після «Подільський». Дописка, гадаємо, зроблена вже після видачі привілею: в ньому до підвладноїГоголеві території віднесено терени не тільки Подільського, а й пів денної частини Брацлавського полку (до неї належали сім останніх із сімнадцяти зазначених у привілеї міст). Прикметно, що в чернетці королівського універсалу, датованого тим самим 22 листопада, повідомлялося: Остап Гоголь зі своєю старшиною присягнув на вірність Речі Посполитій «від полків Подільського і Брацлавського»224. Можна стверджувати, що універсал був виданий після привілею і саме з нього означення «Брацлавський» перейшло до «присяжного» документа. У світлі цього висновку не випадкове й те, що в королівських документах з кінця грудня 1674 р. (подібних документів за попередній місяць, від кінця листопада, не виявлено) «Подільський і Брацлавський» полки згадуються як підпорядковані 223 Wielka encyklopedia powszechna ilustrowana. Т. XXIX. S. 195-196; Woliński J. Materiały do dziejów wojny... // SMHW. Т. XIII. Cz. 1. S. 228-229. В обох виданнях текст привілею на ведений повністю. Такий самий, як і в привілеї, перелік міст, переданих королем під владу Гоголеві, див. у листі Яна III до Міхала Жевуського від 22 листопада 1674 р. (Woliński J. Materiały do dziejów wojny... // SMHW. Т. XIII. Cz. 1. S. 229). 224 Woliński J. Materiały do dziejów wojny... // SMHW. Т. XIII. Cz. 1. S. 228. 59 Микола Крикун Гоголеві225. Однак треба підкреслити, що після видачі привілею «титулування» Гоголя «полковником подільським і брацлавським» не практикувалося. Причини, напевно, криються в тому, що до підвладних Гоголеві теренів було віднесено лише частину Брацлавського полку, до того ж без його адміністративного центру, а в цьому разі зазначене титулування видавалося недоцільним, недоречним і невмотивованим. Мимоволі постає питання: чи напередодні взяття поляками Мо гилева ця частина Брацлавського полку належала адміністративно Гоголеві як подільському полковникові? Якщо так, то привілей зафіксував, підтвердив це. Здобуття Могилева і привернення Гоголя на бік Речі Посполитої сприяли успіхам воєнної кампанії Яна III в Україні. Протягом якихось двох тижнів після цих подій він просунувся вглиб на схід і відновив польське панування на більшій частині Брацлавського і частково в південній половині Київського воєводства, де перед тим панував Петро Дорошенко. Ці й наступні «здобутки» короля в «українській» кампанії високо оцінили владні кола Польщі, що відображено і в «реляції» авторитетного серед польських владників хелмінського воєводи Яна Ґнінського. Він представив реляцію для ознайомлення на сеймі у Кракові 1676 р. (працював 2 лютого - 14 березня), на якому відбулася коронація Яна III (можливо, реляція була на тому самому сеймові й виголошена). У до кументі всіляко вихвалялося короля, зокрема, ставилося йому в заслугу залучення Остапа Гоголя на службу Речі Посполитій226. При цьому варто підкреслити, що наприкінці 1674 р. Ян III уважав Гоголя другою за значенням після Петра Дорошенка фігурою серед правобережного козацтва («Chocholius primus post Doroszenkium Cosaccus»)227. 225 Źródła dziejowe. Warszawa, 1875. Т. I: Krzysztofa Grzymułtowskiego wojewody poznańskiego listy i mowy /Wydał Aleksander Jabłonowski. S. 63 (листЯнаІІІ до Кшиштофа Ґжимултовського з Брацлава від 27 грудня); AGAD w Warszawie, zesp. Archiwum Zamoyskich, N 3053, k. 76 (універсал Яна III з Брацлава від 27 грудня); Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 431, s. 160-161 (лист Яна III до канцлера Великого князівства Литовського Кшиштофа Зиґмунта Паца з Брацлава від 28 грудня); Biblioteka PAN w Krakowie, oddz. ręko pisów, rkps 1070, k. 720 (універсал Яна III з Брацлава від 28 грудня). 226 Woliński J. Relacja na sejm koronacyjny 1676 r. o pierwszym dwuleciu rządów Jana III // Przegląd Historyczno-Wojskowy. Warszawa, 1938. Т. X. S. 128; Biblioteka Czartoryskich w Kra kowie, oddz. rękopisów, rkps 174, s. 73-75. До речі, на коронаційному сеймі 1676 р. Гоголеві вдруге була надана польська шляхетська гідність, цього разу як наказному гетьманові Війська Запорозького, - а правом успадкування її особами обох статей у його роду (Volumina legum. 1860. Т. 5. S. 202). Номінаційний королівський привілей на шляхетство, виданий Гоголеві коронною канцелярією на підставі сеймової постанови, не зберігся. У відповідній книзі сіґілят Коронної метрики він не згаданий. 227 Relacye nuncyuszów apostolskich і innych osób o Polsce od roku 1548 do 1690. Berlin; Poznań, 1864. Т. II. S. 426 (лист Яна III кардиналові Альтієрі, писаний 7 грудня 1674 р. над річкою Соб, притокою Богу). 60 1. З історії української козацької старшини... Якою була участь Остапа Гоголя в королівській кампанії у Брацлавському і Київському воєводствах, сказати важко: відомі джерела, що стосуються кінця листопада та грудня 1674 р. (як, зрештою, і багатьох наступних місяців), надто рідко згадують про нього, але причетність його до тогочасних подій на Право бережжі безперечна. У першій декаді грудня Ян III доручив Гоголеві допомогти Міхалові Жевуському захопити Рашків, де дислокувався півторатисячний турецький гарнізон. Жевуський, комендант Могилева, за королівським наказом вирушив до Рашкова, де два дні очікував на Гоголя, щоб спільними силами здобути місто, але не дочекався і розпочав штурм самотужки. Щойно в ході штурму прийшов на підмогу Гоголів син Балацко з козаками, і це полегшило вступ Жевуського до міста 12 грудня228. Слід наголосити, що свій успішний похід на Правобережжя, в якому здобуття Могилева й Рашкова були важливими епізодами, Ян III розцінював як вагомий крок у просуванні Речі Посполитої на південь: Річ Посполита прагнула повернути контроль над Молдавським і Волоським князівствами, закріпитися на Дунаї, щоб унеможливити походи Османської імперії, відрізати турків від Кримського ханства й татарських орд у Північному Причорномор’ї, завдавши їм у такий спосіб якомога більшої шкоди. Крім того, король намагався використовувати свої перемоги для тиску на Петра Дорошенка, щоб примусити його піти на поступки Речі Посполитій229. Ще до падіння Рашкова в кінці листопада Гоголь із Жевуським здійснили рейд із Могилева в Молдавське князівство («do Wołoszczyzny») за Прут230. Король не міг не підтримувати цю й інші подібні акції231, адже вони якраз вписувалися в його стратегію, були елементами її реалізації. 228 Woliński J. Materiały do dziejów wojny... // SMHW. Т. XIII. Cz. 1. S. 240-243, 247-249, 252, 253, 256; Archiwum PAN w Warszawie, oddz. rękopisów, zesp. ПІ-198, rkps 79, k. 231v.-232; РГАДА, ф. 79, on. 1, 1675 г., № 5, с. 57. 2» Woliński J. Materiały do dziejów wojny... // SMHW. Т. XIII. Cz. 1. S. 239,248, 249, 354; ЛНБ HAH України, від. рукописів, ф. 4 (Бібліотека Баворовських), оп. 1, спр. 318, арк. 47. Ян III заохочував царя Алексея Міхайловіча приєднатися до реалізації його планів щодо Туреччини й Криму (Woliński J. Materiały do dziejów wojny... // SMHW. Т. XIII. Cz. 1. S. 254; ЛНБ HAH України, від. рукописів, ф. 4, спр. 318, арк. 47). 230 Woliński J. Materiały do dziejów wojny... // SMHW. Т. XIII. Cz. 1. S. 232, 239. 231 Десь, мабуть, у першій половині лютого 1675 р. Міхал Жевуський і Остап Гоголь знову вторглися «до Волощини», захопили й пограбували місто Ботушани, багатьох тамтешніх мусульман знищили, переправили з тих країв чимало худоби і різної живности (Biblioteka PAN w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 1070, k. 122 (повідомлення з Брацлава від кінця лютого 1675 р.); Archiwum PAN w Warszawie, oddz. rękopisów, zesp. III-198, rkps 56, k. 68 (повідомлення з Брацлава від 19 березня 1675 р.). 61 Микола Крикун 6 грудня 1674 р. датована видана в таборі під Кальником королівська дарча грамота (привілей) на село Вільховець «урожоному Гоголю, полковникові ... могилівському». У грамоті, яку з копії опублікував Олександр Лазаревський, да рування мотивоване тим, що Гоголь, здавши Могилівську фортецю і повернувшись на службу Речі Посполитій, присягнув їй на вірність. Вільховець, сказано в грамоті, дається йому і його «теперішній» дружині у володіння «на пожиттєвому праві», а після їхньої смерти має перейти також у пожиттєве володіння до їхнього сина Прокопа Балацка. У публікації Лазаревського не зазначені імена короля та полковника Гоголя232. 1784 року полковий писар Опанас Гоголь-Яновський подав копію грамоти на розгляд дворянського зібрання («собрания») Київського намісництва як доказ свого шляхетства. У копії полковник Гоголь названий Андрієм, а король - Яном Казимиром233. Пантелеймон Куліш, котрий уперше здійснив науковий аналіз протоколу цього зібрання, резонно завважив, що 1674 р. польським королем був не Ян Казимир, а Ян ПІ Собєський*, а полковника Андрія Гоголя взагалі ніколи не існувало. Не піддаючи сумніву сам факт видачі цієї грамот Остапові Гоголеві, Куліш указав, що неправильні імена - наслідок перекручень, яких зазнав документ «у канцеляріях гетьманської Малоросії»234. Лазаревський уважав грамоту оригінальним («подлинным») документом235, маючи на увазі, очевидно, її зміст: він дійшов висновку, що викладені в ній факти «безумовно правильні». На його переконання, грамота була видана саме Остапові Гоголю236.3 ним погодилися Л. Штільман237 та Олександер Оглоблин238. Михайло Максимович, навпаки, припускав, що могилівський полковник Андрій Гоголь міг таки існувати, а тому не слід відкидати можливости видачі йому цієї грамоти239. Натомість 2,2 Очерки малороссийских фамилий... С. 451; ЧИОНЛ. Кн. 16. Отд. II. С. 7. Передрук із цих видань див.: Вересаев В. Гоголь в жизни. Систематический свод подлинных свидетельств современников. X., 1990. С. 17. 233 Очерки малороссийских фамилий... С. 452; М. Н. [Кулиш П.] Опыт биографии Н. В. Го голя... С. 201. * Ян Собєський був обраний на польський престол Варшавським сеймом, який відбувся у квітні - червні 1674 р. 254 М.Н. [КулишП.] Опыт биографии Н. В. Гоголя... С. 1-2; Его же. Записки о жизни Николая Васильевича Гоголя... Т. 1. С. 3. »5 ЧИОНЛ. Кн. 16. Отд. И. С. 7. 236 237 Там само. Очерки малороссийских фамилий... С. 451. Stilman L. Nikołaj Gogol and Ostap Hohol. S. 813-814. 23* Оглоблин О. Проблема предків Миколи Гоголя. С. 87. У цій статті нас. 85-87 проаналізовано історіографічні погляди на грамоту. 219ІР НБУВ, ф. II, спр. 2390 (лист Михайла Максимовича до Пантелеймона Куліша від 18 (28) червня 1856 р.). 62 1. З історії української козацької старшини. Вікентій Вересаев стверджував, що грамота - «нашвидкуруч сфабрикований фальсифікат»240. На наше переконання, мають рацію Куліш, Лазаревський, Штільман та Оглоблин. їхні міркування можна доповнити такими аргументами: село Вільховець у XVII ст. існувало, входило до складу Летичівського повіту (існує й нині - в Новоушицькому районі Хмельницької області), належало до державних (королівських) маєтків, а лише такі маєтки король у Речі Посполитій мав право віддавати в пожиттєве володіння; королівський табір на час видачі грамоти справді розташовувався під Кальником241. Слід зазначити, що раніше навіть, ніж Остапові Гоголеві, а саме 24 листопада 1674 р., Ян III видав під Баром грамоту (привілей) його синові «урожоному» Балацкові на дідичне (спадкове) володіння млином в Озаринцях із приналежними до нього «рікою, ставом, сіножатями, городами, пасіками». У грамоті, яка відома лише в чорновому варіянті242, ця маєтність оголошена вилученою з-під зверхности дідичного власника Озаринців і вільною від сплати «данин, чиншів, мірок», податків, від підвод, стацій і жовнірських постоїв. За це, читаємо далі, Балацко повинен воювати з бусурманами і бути вірним королеві243. «Винагороджуючи» Гоголя за службу Речі Посполитій, 4 квітня 1675 р. Ян III видав у Брацлаві універсал, яким призначив його наказним козацьким гетьманом. Універсал виявлений лише в чорновому варіянті244. Він адресований «усім» зацікавленим у ньому особам, «особливо ж урожоним і шляхетним, Могилівському, Брацлавському, Кальницькому, Уманському полкам, приналежним до них сотням і містам («horodom»)». Як бачимо, в документі названі не полковники, а полки. Остап Гоголь на момент його видачі міг залишатися могилівським (подільським) полковником (можливо, йому був підвладний і Брацлавський полк - про це йшлося вище в аналізі привілею від 22 листопада 1674 р.). В універсалі король пояснює, що всі його спроби від осені 1674 р. дійти згоди з Петром Дорошенком у спірних питаннях за посередництвом відряджених до Чигирина польських комісарів виявилися марними через непоступливість гетьмана. Дорошенко, скажімо, не відгукнувся на королівську пропозицію скликати генеральну козацьку раду, на якій були б представлені і його при хильники, і прихильники Яна III, щоб обговорити ці питання. Далі в універсалі сказано: немає сенсу вмовляти Дорошенка поступитися, бо його позиція стала ще жорсткішою, адже на допомогу йому йдуть «чужоземні» війська (Ян ПІ 240 Вересаев В. К биографии Гоголя. Заметки // Звенья. Москва, 1933. Т. 2. С. 291. 241 Woliński J. Materiały do dziejów wojny... // SMHW. Т. XIII. Cz. 1. S. 234. 242 Про нього згадує Тарас Чухліб (Чухліб Т. Соратники Богдана Хмельницького... С. 152). AGAD w Warszawie, zesp. Archiwum Zamoyskich, N 3053, k. 49. 245 244 ibid. K. 104. 63 Микола Крикун мав на увазі татарські загони245). Усе це, за словами короля, підштовхнуло його призначити гетьманом Остапа Гоголя - «для ліпшого урядування» («dla lepszego rządu») чотирма полками, вірними Речі Посполитій. Тим самим універсалом Ян III віддав під командування Гоголя й «охотні» (негородові) полки «урожоного» Семена Артиша, «шляхетного» Барабаша і Кваші. Завданням Гоголя як гетьмана було «управляти, запобігати неприятельським задумам, забезпечувати спокій і послух у містах, боронити (людність. - М. К.) від безправ’я і розбоїв, чинити кожному справедливість, за непослух карати, додержуватися даної королеві присяги, бути щодо нього доброчесним і вірним». Припустімо, що названі в універсалі чотири полки246 займали на момент йо го видачі ті самі терени, що й у період Визвольної війни середини XVII ст.247. У такому разі віддана під владу Гоголя територія охоплювала майже все Брацлавське і південно-східну частину Подільського воєводства (слід зазначити, що влада наказного гетьмана не поширювалася на розташовані тут польські залоги). Чи зберіг Остап Гоголь за собою полковницький уряд, ставши гетьманом, із джерел не відомо. *** Згідно з джерельними відомостями, Остап Гоголь був полковником у 1654— 1661, 1663-1669, 1673-1675 роках. Є підстави вважати, що він посідав цей уряд також у 1662 і 1670 роках та в перші два місяці 1671 р., тобто в часи, коли про нього бракує джерельних згадок. У межах 1654 - квітня 1675 років полковником він не був: три останніх квартали 1665 р., з травня по вересень 1671 р., з червня по грудень 1672 р., у першому кварталі 1673 р. - із нез’ясованих причин, у березні-квітні 1671 р. коли виконував за дорученням Петра Дорошенка обов’язки наказного гетьмана, 245 Те, що с£ме татарські загони король мав на увазі, видно з анонімного повідомлення, складеного й датованого тим самим 4 квітня там-таки в Брацлаві. У ньому йшлося про стан «польських» справ на Правобережній Україні; тут теж згадано про жорсткість позицій Петра Дорошенка у зв’язку з підходом татарських загонів (ЛНБ НАН України, від. рукописів, ф. 4, оп. 1, спр. 318, арк. 49). 246 Згадки про ці самі полки як про такі, що їх король підпорядкував гетьманові Остапові Гоголю, див. також у сучасних універсалові джерелах: лист невідомої особи від 4 квітня з Брацлава (ЛНБ НАН України, від. рукописів, ф. 4, оп. 1, спр. 318, арк. 49; Archiwum PAN w Warszawie, oddz. rękopisów, zesp. III-198, rkps 56, к. 108); витяг із листа невідомої особи, висланого 6 квітня з Брацлава до Львова (Woliński J. Sobiesciana z 1675 г. // Przegląd Historyczno-Wojskowy. 1932. Т. V. S. 227-228; це саме: Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 430, s. 210). 247 Про територію полків, крім Подільського, в цій війні див.: Крип’якевич І. П. Адміні стративний поділ... Карта. 64 1. З історії української козацької старшини... з жовтня 1671 р. по травень 1672 р. - коли перебував на вигнанні в Молдавському й Волоському князівствах. Остап Гоголь був подільським (могилівським, подністрянським) полков ником, за винятком періоду з весни 1664 р. до весни 1665 р., коли посідав брац лавський полковницький уряд (якийсь час у цьому проміжку він виконував також обов’язки подільського полковника). У перші роки свого полковництва Гоголь був малопомітним ватажком, але поступово з 1658 р. його постать набирає ваги серед старшини правобережного козацтва, в історії якого йому, зрештою, судилося відіграти неабияку роль. Найбурхливішими в його полковницькій кар’єрі видалися 1664 і особливо 1674 р., коли він переживав складну еволюцію - змушений був кілька разів змінювати свою політичну позицію. Остап Гоголь належав до висуванців і відданих соратників Богдана Хмель ницького, підтримував як гетьмана Івана Виговського, здебільшого підтриму вав - теж як гетьмана - Юрія Хмельницького, співпрацював із Петром До рошенком від початку його перебування на гетьманському уряді і до листопада 1674 р., за винятком весни того самого року (коли виступив на боці гетьмана Івана Самойловича, а згодом пішов на зближення з поляками) та, можливо, весни 1669 р. (коли, цілком імовірно, приєднався до Петра Суховія як суперника Дорошенка за гетьманство). Співпрацював Гоголь і з гетьманом Павлом Тетерею, але між ними були серйозні розходження, про причини яких можна лише здогадуватися. Остап Гоголь був одним із активних провідників політики цих гетьманів. Він поділяв, хоча, мабуть, із застереженнями, курс Виговського, Юрія Хмельницького і Тетері на союз із Річчю Посполитою. Тому ймовірно і те, що він підтримував козацько-польські угоди - Гадяцьку 1658 р. та Слободищенську 1660 р., і те, що він причетний до походу польського короля на Лівобережну Україну 1663-1664 років. Із розумінням ставився Гоголь до політики Дорошенка, який спирався на Туреччину і Крим. Зокрема, це пояснює його участь у поході турецького султана на Правобережну У країну 1674 р., а також залучення татарських загонів до своїх кампаній. Натомість насторожено, а то й вороже Гоголь оцінював зближення козацтва з Московською державою. Він брав участь у Конотопській битві 1659 р. на боці Івана Виговського, мабуть, із тих самих причин не взяв участи в Переяславській раді 1659 р. Щоразу короткочасним виявлялося його підданство російському цареві, якому він як полковник присягав на вірність 1658, 1659 і 1674 років. Прикметно, що 1674 р., коли орієнтація Петра Дорошенка на Туреччину й Крим зазнала невдачі і перед Гоголем постала серйозна дилема: з ким бути надалі - з Росією чи Річчю Посполитою, - він вибрав останню. Ставлення Гоголя до Москви зумовило і його неприйняття лівобережних гетьманів - Івана Брюховецького, Дем’яна Многогрішного, Івана Самойловича. 5-6-1279 2 Перепис Подільського козацького полку 1659 року 17 (27) жовтня 1659 року на генеральній козацькій раді в місті Переяславі за підтримки представників московського уряду гетьманом Війська Запорозького було обрано Юрія Хмельницького. Під їхнім же тиском рада підтвердила березневі статті 1654 р. і доповнила їх новими договірними статтями, які засвідчили наміри Москви істотно обмежити політичні права козацької старшини та автономію України у складі Московської держави1. Вісімнадцятийпунктновихстаттейвимагав.щобусенаселенняконтрольованих Військом Запорозьким територій присягнуло на вірність російському цареві. «Будет кто, - сказано в ньому, - великому государю, его царскому величеству, по святой непорочной евангельской заповеди ныне в Войске Запорожском веры не учинит (тобто не присягне на вірність. - М. К.), из старшин из какого-нибудь чина или из козаков и из мещан, а сыщется про то подлинно, и тех людей по войсковому праву казнить смертью»2. 23 жовтня (ст. ст.) 1659 р. російські власті відрядили «дворян» до десяти полків «к вере приводить всяких жителей»3. Сьогодні відомий лише один документ про їхню діяльність - у ньому йдеться про приведення до присяги в грудні того ж таки року населення Подільського козацького полку. Документ зберігається 1 Яковлів А. Українсько-московські договори в XVII-XVIII віках. Варшава, 1934. С. 61-80. 2 Собрание государственных грамот и договоров, хранящихся в государственной коллегии иностранных дел (далі - СГГД). М., 1828. Ч. IV. С. 58; Полное собрание законов Российской империи (далі - ПСЗРИ). Собрание 1-е. СПб., 1830. Т. I. С. 499-500; Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографическою коммиссиею (далі - Акты ЮЗР). СПб., 1863. Т. IV: 1657-1659. С. 269; Величко С. Сказаніє о войн% козацкой 3 Поляками. К., 1926. С. 235; Летописное повествование о Малой России и ея народе и козаках вообще... / Собрано и составлено через труды ... Александра Ригельмана 1785—1786 года. М., 1847. Кн. 4. С. 38; Источники малороссийской истории, собранные Д. Н. Бантыш-Каменским и изданные О. Бодянским. М., 1858. Ч. I: 1649-1687. С..6. 3 Акты ЮЗР. 1892. Т. XV: 1658-1659. С. 274. Дещо відмінний варіянт цього вислову трапляється в іншому тогочасному джерелі: «всяких чинов ... привести к вере» (ПСЗРИ. Собр. 1-е. Т. І. С. 508). 5 67 Микола Крикун в Російському державному архіві давніх актів у Москві4; це писаний рукою однієї особи чистовий варіянт із несуттєвою кількістю виправлень та, можливо, вставок. У кінці документа бракує підпису (підписів), тому можна припустити, що це копія. Власного заголовка у джерелі також немає. На попередньому ненумерованому аркуші є запис, письмо якого видає, що зроблений він десь у другій половині XVIII ст.: «1659 г., дек. 11. Записная книга Подолского полк8 старшины, казаковъ, м'Ьщанъ и селянъ, приведенныхъ Михайломъ Полянскимъ под городомъ Баромъ в верности и в вечном подданств^ Гсдрю царю Алє^ю Михайловичи)»5. Умовно назвемо це джерело «переписом». На жаль, працювати довелося з мікрофільмом, тому фізичний стан документа оцінити неможливо. Перепис Подільського полку 1659 року - унікальне джерело, адже, крім нього, дотепер виявлено (й видано) переписи лише двох козацьких полків XVII ст. Маємо на увазі переписні книги Білоцерківського й Ніжинського полків, складені в січнілютому 1654 р. у зв’язку з присягою їхнього населення на вірність московському цареві, згідно з рішенням Переяславської ради про приєднання України до Росії від січня того ж таки року6. Такі самі книги інших одинадцяти полків загинули, збереглися тільки сумарні відомості про кількість приведених до присяги в цих поселеннях7. Текст перепису Подільського полку міститься на 101 сторінці, з яких перших чотири - це преамбула, решта - власне перепис. У преамбулі йдеться про те, що 4 Российский государственный архив древних актов (Москва; далі - РГАДА), ф. 124 (Малороссийские дела), оп. 1, 1659 г., № 19. Коротка згадка про це джерело та його зміст наведена у: Крикун М. З історії української козацької старшини другої половини XVII сто ліття. Полковник Остап Гоголь // ЗНТШ. Львів, 1997. Т. ССХХХІІ1. С. 410. 5 Автором цього запису був, напевно, Микола Бантиш-Каменський (1737-1814) - український і російський історик та археограф. Від 1762 р. і до кінця життя він працював у Московському архіві колегії закордонних справ, де розібрав, систематизував і описав дуже багато рукописів (Русский биографический словарь. СПб., 1900. Т. II. С. 468-471; Центральный государственный архив древних актов. Путеводитель в 4-х т. М., 1991. Т. I. С. 204). Нині фонди цього архіву (від 1832 р. він називався Московським державним архівом Міністерства закордонних справ (Московский государственный архив Министерства иностранных дел)) зберігаються в Російському державному архіві давніх актів. 6 Акты ЮЗР. 1878. Т. X (Дополнение к III тому). С. 781-800 (Білоцерківський полк), с. 799-828 (Ніжинський полк). Слід зазначити, що заголовки цим книгам дав Микола БантишКаменський (Там само. С. 291-292), а це ще більше переконує в тому, що саме йому може належати заголовковий запис до переписної книги Подільського полку 1659 р. Сучасне видання присяжних книг двох названих полків: Присяжні книги 1654 р. Білоцерківський та Ніжинський полки / Упор. Ю. Мицик, М. Кравець. К., 2003. 7 Акты ЮЗР. Т. X. С. 291-296, 300-306. Дійшли до нас такі самі сумарні відомості і про Ніжинський полк (Там само. С. 296-300). 68 2. Перепис Подільського козацького полку 1659 року гетьман Юрій Хмельницький з генеральною старшиною, полковники й усі інші козаки та «чернь» (некозаки) «ообіих сторон Днепра Йчинилис 8 Великого Гсдрьл, Цря і Великог(о) кнзіА Алє^ііа Михайловича ... под его ... самодержавною вы сокою рукою в вечном подданств^». У зв’язку з цією подією 11 грудня (ст. ст.) 1659 р. за указом царя та наказом ближнього боярина князя Алексея Нікітіча Трубєцького, боярина Васілія Борісовіча Шерємєтєва, окольничого князя Ґріґорія Ґріґор’євіча Ромодановського, думного дяка Іларіона Лопухіна і дяка Фьодора Ґрібоєдова8 дворянин Міхаіл Боґдановіч Полянський виїхав («іздил») до Подільського полку Війська Запорозького - «на Подднєстрья в городы і в міста, і в містечка». Полянскій привів населення полку до присяги на вірність російському цареві «пред Свтым Евангилиемъ»: козаків під містом Бар, а некозаків - «в городех і в містах, і в містечках ... в црквах бжиих», - узяв «рейстры» (списки, очевидно, виготовлені за його розпорядженням. - М. К.) тих, хто присягнув, «і с тех реистровъ написат віліл імена их в кнг8 по чинамъ». Отже, преамбула розкриває історію появи подільської полкової переписної книги. Є підстави стверджувати, що Міхаіла Полянського було відряджено на Подністров’я з Києва - тогочасної резиденції російської адміністрації в козацькій Україні. Упорався він із дорученням досить швидко - приблизно в другій половині грудня (за ст. ст.). Тоді ж, а найпізніше на самому початку 1660 року, складено й документ, у якому зафіксовано результати присяги9. За змістом перепис може бути поділений на три частини. Кожна з них містить поіменний перелік населення певної соціяльної групи (голови родин (господарів) і винятково чоловічої статі). На сторінці перелік поданий у дві колонки, якщо наведено імена і прізвища (прізвиська) заприсягнених, і в три - якщо наведено тільки імена. Подекуди на двоколонкових сторінках у рядках трапляється і по три особи - в такому разі зазначено лише їхні імена. Складається враження, що до другої чи третьої колонки заприсягненого вписували одразу після того, хто «потрапив» до першої чи другої колонки. Кожна колонка має 14 рядків, якщо ж перелік осіб перерваний назвами сотень і поселень або підсумковими відомостями про кількість приведених до присяги, то рядків менше. * До речі, саме ці люди представляли московський уряд на Переяславській раді 17 (27) жовтня 1659 р., змусивши козаків прийняти вигідні для Росії нові статті (СГГД. Ч. IV. С. 49-50; ПСЗРИ. Собр. 1-е. Т. І. С. 262; Акты ЮЗР. Т. IV. С. 262; Величко С. Сказаніє... С. 221-222; Летописное повествование... Кн. 4. С. 27). 9 У матеріялах РГАДА Лев Окиншевич виявив згадку про те, що 1659 р. царський посланець привів Подільський полк до присяги (Окиншевич Л. Центральні установи України-Гетьманщини XVII-XVIII ст. ст. Ч. II: Рада старшини // Праці Комісії для виучування західньоруського та вкраїнського права. К., 1930. Вип. 8. С. 16). Ні імені посланця, ні місяця, коли відбувалася присяга, Окиншевич не подає. З контексту випливає, що йдеться, очевидно, про грудень. А сумніватися в тому, що згаданим посланцем був Міхаіл Полянський, не випадає. 69 Микола Крикун Перша частина містить відомості про козаків. Передусім наведено список загальнополкової старшини, яку очолював полковник Остап Гоголь, далі - список козаків по кожній із шести сотень, на які був поділений полк. Назви сотень утво рені від назв їхніх адміністративних центрів - міст і містечок Могилів, Яруга, Ярошів, Курилівці та сіл Березівка й Вільховець. Перелік сотень у переписі відкриває Могилівська сотня, тож можна стверджувати, що в полку вона була головною (такі сотні йменували полковими). Очевидно, 1659 року Могилів був полковим центром. Згідно з остаточними цифрами, Могилівська сотня нараховувала 228 козаків (серед них сім представників загальнополкової старшини), Ярузька - 144, Ярошівська - 167, Березівська - 237, Куриловецька («Куриловская») - 275, Вільховецька («Ольховская») - 191, разом усі сотні - 1242 козаки. Наші ж під рахунки доводять, що насправді заприсягнених козаків було 1222: Ярузька сотня нараховувала 147, Ярошівська - 165, Березівська - 219, Куриловецька - 274, Вільховецька - 189 козаків. Треба зазначити, що порівняно з іншими українськими козацькими полками Подільський полк кількісно був невеликим. Щоб переконатися в цьому, звер немося до цифр, зафіксованих у 1649 і 1654 роках, зваживши, що на рубежі 50-х і 60-х років XVII ст., з огляду на тогочасні політичні обставини, кількість козаків у названих далі полках могла бути меншою (і навіть істотно), ніж у 1649 і 1654 роках. За сорокатисячним реєстром Війська Запорозького 1649 р., складеним згідно зі Зборівською угодою, найменшим був Чернігівський полк (1296 козаків), помітно більшим - Ніжинський (1483), істотно більшим - Прилуцький (1958), в інших тринадцяти полках нараховувалося від 2072 (Брацлавський) до 3473 (Корсунський) козаків10. Збереглися відомості про кілька полків, приведених до присяги на вірність російському цареві 1654 р. Отже, на той час у Корсунському полку було 5095 м козаків, у Полтавському - 3380і2, у Білоцерківському - 304813, у Ніжинському - 11950 козаків14. Та й за кількістю сотень Подільський полк видається малим: за тим же «зборівським» реєстром, 1649 року Брацлавський полк мав 22 сотні, Кальницький - 19, Київський - 17; за згаданими списками заприсягнених, 1654 року Канівський полк складався з 9, а Білоцерківський - з 10 Грушевський М. Історія України-Руси. К., 1931. Т. IX. Друга половина (Хмельниччини роки 1654-1657). С. 1523. 11 Акты ЮЗР. Т. X. С. 296. 12 Там само. С. 302. 13 Там само. С. 798. 14 Там само. С. 300, 838. 70 2. Перепис Подільського козацького полку 1659 року 16 сотень15. За свідченням одного з уманських козаків, 1651 року в Уманському полку було 14 сотень («chorągwi»)16. Друга частина перепису - інформація про мешканців міст Бар, Могилів, Ярошів і Курилівці*. За переписом, у Барі всього числилося 220 «міщан», у Могилеві - 227, у Ярошеві — 111, у Курилівцях - 46, разом - 604. За нашими підрахунками, міщан у цих поселеннях нараховувалося 602, зокрема в Барі - 215, у Могилеві - 230, у Ярошеві - 110, у Курилівцях - 47. Поглянувши на карту, переконуємося, що Бар надто віддалений від над дністрянської території, яка належала Подільському полку (ця територія буде визначена далі). Здавалося, він міг би бути полковим анклавом, але насправді ним не був і навіть до Подільського полку 1659 р. (та й ніколи) не входив. У переліку ж міст, мешканці яких присягнули цареві, Бар названий першим, за ним ідуть Могилів, Ярошів, Курилівці, тобто сотенні центри. Проте Бар, друге після Могилева місто за кількістю заприсягнених, сотенним центром не був, бо козаків як війська в ньому не було (це видно з перепису). Якби ж це місто, не будучи сотенним центром, належало до Подільського полку, то в переписі воно б ішло слідом за сотенними містами. Отже, робимо висновок, що Бар був поза полком. Відповідаючи на питання, чому в такому разі Бар потрапив до перепису, слід мати на увазі, що Бар із довколишніми містечками й селами, яких, до речі, в переписі полку «немає», утворював помітний державний маєток - Барське староство. На час складання перепису ним володів недавній гетьман Війська Запорозького Іван Виговський. 17 листопада 1658 р. король Ян Казимир видав у Торуні грамоту, за якою староство було надане Виговському у власність («iure haereditario») із правом успадкування його нащадками по чоловічій лінії17. Цю 15 Крип ’якевич /. П. Адміністративний поділ України 1648-1654 рр. // Історичні джерела та їх використання. К., 1966. Вип. 2. С. 134-138. 16 Львівська наукова бібліотека ім. Василя Стефаника НАН України (далі - ЛНБ НАН України), від. рукописів, ф. 5 (Оссолінські), оп. 1, спр. 2286II, арк. 147. ’ У переписі Курилівці помилково фігурують як «Колесів» (або «Колесівка» чи «Колесівці»): не безпосередньо, а в словосполученні «Колесовския мещане» перед переліком останніх (див. примітку 11 до публікації документа). 17 Архив Юго-Западной России, издаваемый Коммиссиею для разбора древних актов, состоящей при Киевском, Подольском и Волынском Генерал-губернаторе (далі - Архив ЮЗР). К., 1894. Ч. VIII. Т. 2: Акты Барского староства XVII-XVIII в. С. 94-95; Powiat Моhylowski w gubernii Podolskiej. Opis geograficzno-historyczny wszystkich miast, miasteczek, wsi, przysiółków, futorów, słowem zaludnionych miejscowości w tym powiecie, z dodaniem odpow iednich dokumentów / Zebrał i opracował Władysław Pobóg-Górski. Kraków, 1903. S. 38-39. Староство віддали Виговському як винагороду за його роль у підписанні Гадяцької угоди у вересні того самого 1658 року. 71 Микола Крикун грамоту король підтвердив ще однією грамотою, виданою на Варшавському сеймі 4 червня 1659 р.18, а сейм, своєю чергою, санкціонував дії короля19. Один із пунктів нових статтей, ухвалених на Переяславській раді 17 жовтня 1659 р., був спрямований проти Івана Виговського: старшину Війська Запорозького зобов’язали «изменника Ивашкову жену и дети, также и брата его Данилка отдать царскому величеству вскоре»20. Царський уряд не втрачав надії захопити й самого Виговського і вчинити розправу над ним, а принагідно намагався всіляко дошкулит йому, принизити його гідність. Виявом такої позиції треба вважати і те, що козаки Подільського полку присягнули на вірність цареві саме під Баром, який не входив до складу полку, і те, що заприсягнено було й барських міщан21. До речі, на час приведення полку до присяги під Баром перебувало ще кілька козацьких полків22. Гадаємо, це дає уявлення про атмосферу, в якій відбувалася присяга. На відміну від перших двох частин перепису, третя має заголовок: «Тово ж Подолского полку Могилевского повету на Поддрєстрие (останнє слово написане з помилкою, має бути «Подднєстриє». - М. К.), что на волоскои границы, селы і д(є)р(є)вни». До кінця XVIII ст. Могилівського повіту над Дністром ніколи не було, натомість на території, яка належала Подільському полку, був Летичівський повіт Подільського воєводства*. Згадана в заголовку третьої частини «Волоская граница» - то кордон по Дністру Подільського полку (як і Подільського воєводства) з Молдавським князівством. У третій частині йдеться про землі між лівими притоками Дністра Мурафою (на сході) і Калюсом (на заході) - про південну частину Летичівського повіту, яка межувала на сході з Брацлавським воєводством, а на заході - з Кам’янецьким повітом Подільського воєводства23. У подільському переписі ця територія на ,8 Архив ЮЗР. Ч. VIII. Т. 2. С. 97-103; Powiat Mohylowski... S. 39-43. 19 Volumina legum. Petersburg, 1859. Т. 4. S. 302. Див. також: Грушевский М. Барское староство. Исторические очерки (XV-XVIII в.). К., 1894. С. 324-326. 20 СГГД. Ч. IV. С. 56; ПСЗРИ. Собр. 1-е. Т. I. С. 497; Величко С. Сказаніє... С. 231; Архив ЮЗР. Ч. VIII. Т. 2. С. 267; Летописное повествование... Кн. 4. С. 35. 21 Іван Виговський володів Барським староством до того, як його стратили поляки в березні 1664 р. (Архив ЮЗР. Ч. VIII. Т. 2. С. 107-109; Грушевский М. Барское староство... С. 325— 330,333). 22 Окиншевич Л. Центральні установи... Ч. II. С. 16. * Очевидно той, кому Міхаіл Полянський доручив об’єднати надіслані з місць реєстри в один документ, знав, що воєводства в Речі Посполитій адміністративно діляться на повіти, але не знав про існування Летичівського повіту. Оскільки Могилів був полковим центром, у цієї людини асоціятивно могло спрацювати уявлення, ніби це місто і є повітовим центром; звідси й найменування Летичівського повіту Могилівським. 21 Крикун М. Адміністративно-територіальний устрій Правобережної У країни в X V-XVIII ст. Кордони воєводств у світлі джерел. К., 1993.2-ге вид. С. 6-47 + карта «Подільське воєводство в XV-XVIII ст.». 72 2. Перепис Подільського козацького полку 1659 року звана Подністров’ям («Подднестрие»). Лише два поселення знаходяться за межами цих земель: Буша розташована поблизу лівого берега Мурафи (отже, належала до Брацлавського воєводства), Хрептиїв - поблизу правого берега Калюса (а тому належав до Кам’янецького повіту). Судячи з назв поселень, охоплених переписом, кордон полку по Дністру простягався на відстані до 120 км, а віддаленість північного його кордону від Дністра становила від кількох кілометрів на південному заході і південному сході до 35 км на півночі. «Селы і деревни», перераховані в третій частині, - це 38 поселень, де Яруга фігурує як місто, Буша - як містечко, решта - як села (серед останніх згадані також сотенні центри Березівка і Вільховець («Волховевт»)). Як бачимо, жодного разу не зафіксована «деревня». Це можна пояснити тим, що в XVII ст. в Росії «деревнями» вважали сільські поселення, де не було приходських цер ков, відповідно «селами» - поселення, де такі церкви були24. Водночас в Україні на означення неміських поселень існувало тільки поняття «село» (якщо не брати до уваги такі поняття, як «хутір», «висілок» тощо). Можна з певністю стверджувати, що в реєстрах, які Міхаіл Полянський одержав із Подільського полку, всі 36 неміських поселень були названі саме цим поняттям без зазначення, де є і де немає церкви. Отож московським чиновникам нічого не залишалося, як означити всі сільські поселення поняттям «село». За сумарними даними перепису, у 38 поселеннях нараховувалося 663 міщан і селян, які присягнули цареві, за нашими ж підрахунками, їх було 662. Усього перепис охопив, як свідчить його остаточна цифра, 2509 осіб, а за нашими підрахунками - 2486. З останнього показника на Подільський полк (без Бара) припадає 2271 «особа». За сучасним адміністративним поділом із 41 поселення, перерахованого в переписі, 39 розташовані на території Вінницької области (у Могилів-Подільському районі - 25, у Мурованокуриловецькому - 11, у Ямпільському - 3) і два - на території Хмельницької области (в Новоушицькому районі). Нині серед них Могилів-Подільський є містом, (Муровані) Курилів ці - селищем міського типу, 36 поселень - села, одне поселення (Рідчани) у XVIII ст. або зникло, або злилося з селом Липчани (див. примітку 16 до на веденого далі перепису Подільського полку), а два (Кучейки і Кучинці) не вдалося ідентифікувати (див. примітки 13 і 14 до перепису). На основі отриманих підсумкових цифр доходимо висновку, що кількість коза ків і некозаків, які заприсягли на вірність цареві, в переписі полку співвідноситься 24 Шенников А. А. Поселения // Очерки русской культуры XVII века. М., 1979. Ч. I. С. 167. У проміжку між «деревнею» і селом було ще сільце: як і в селі, там була панська садиба, але не було церкви. У «деревні» панської садиби не було (Там само). 73 Микола Крикун як 1:1,03 (1222:1264). Коли ж не брати до уваги неполкових барських міщан, то це співвідношення - власне полкове - становить 1:0,86 (1222:1049). Нагадаємо, що 1654 р. таке саме співвідношення серед заприсягнених у Білоцерківському полку становило 1:1,16 (3048:3538)25, у Полтавському - 1:1,06 (6380:6747)26, у Ніжинському - 1:0,72 (11950:8617)27. Отже, на тлі аналогічних показників інших полків, нехай і стосовно 1654 р., подільський показник видається більш-менш типовим. Ступінь достовірности перепису Подільського полку 1659 р. неможливо ви значити за браком джерел. Проте немає сумнівів, що найповніше враховано ко заків, хай навіть не всіх, адже облікувати людей, організованих у загони, було куди легше. Слід зазначити, що перепис 1659 р. не охопив безлюдних поселень (і, можливо, деяких поселень, сяк-так залюднених) на території Подільського полку, а таких було чимало внаслідок спустошень, яких зазнав цей край у середині ХУП ст. Соціяльні аспекти перепису полку засвідчує не лише розрізнення козаків, міщан і селян. Як уже було сказано, окремо в ньому виділена загальнополкова старшина, до якої належали полковник, наказний полковник, осавул, писар, обозний, суддя і хоружий. Список козаків кожної сотні починається з сотника. Названо, але, мабуть, неповно, й іншу сотенну старшину: в Могилівській сот ні -двох хоружих, у чотирьох сотнях - отаманів (у Ярошівській - одного, Ярузькій - двох, Березівській і Вільховецькій - по троє), у Березівській - двох писарів. У сотенних містах названо осіб, які там судили й управляли: у Могилеві, Ярошеві й Курилівцях - по одному війту, двоє, знову двоє і троє бурмістрів відповідно (йдеться про райців), у Могилеві - двох присяжних, у Барі - війта й писаря28. У 36 з 38 поселень, про які йдеться в третій частині перепису, було по старості, серед яких 33 виступають як отамани (зокрема в Буші і Ярузі), а троє (тільки в селах) - як війти. Зафіксовано й 15 бурмістрів, із яких 1 2 - у восьми селах при отаманах, одного - в селі при війті, а двох - у селі, де не згадані ні отаман, ні війт. Отамани, війти й бурмістри представляли сільську адміністрацію29. Серед міщан і селян бачимо також ремісників різних професій. 25 Акты ЮЗР. Т. X. С. 798. 26 Там само. С. 302. 27 Там само. С.-300, 833. 2,1 Про міських війтів і бурмістрів у Наддніпрянській Україні в середині XVII ст. див.: Владимирский-Буданов М. Немецкое право в Польше и Литве // ЖМНП. 1868. Ч. CXL. С. 802-810; Отамановський В. Д. Вінниця в XIV-XVII століттях. Історичне дослідження. Вінниця, 1993. С. 377; 378, 332, 387; 388. 29 Про отаманів у середині XVII ст. див.: Крип’якевич І. П. Богдан Хмельницький. К„ 1954. С. 360, 361. 74 2. Перепис Подільського козацького полку 1659 року Подільський перепис цікавий і з антропонімічного погляду. Передусім при вертає увагу порівняно велика кількість прізвищ із закінченням на -енко в Барі (160 родин, що становило 74,42% від загальної кількости міщан), у Вільховецькій (131 родина, 69,31%), Куриловецькій (124 родини, 45,26%), Березівській (96 родин, 43,84%), Ярузькій (63 родини, 42,86%) сотнях. Натомість мала частка таких прізвищ зафіксована в Могилівській сотні (29 із 221, що становить 12,72%). У Ярошівській сотні їхню кількість установити неможливо, бо її козаки названі здебільшого тільки за іменами. Дуже мало прізвищ на -енко в сотенних містах та інших поселеннях. Варто зазначити, що, судячи з імен і прізвищ (прізвиськ), помітну частину людности полку становили вихідці з Молдавії або їхні нащадки. Особливо це стосується козаків Могилівської сотні та Могилева. Поданий далі перепис Подільського полку 1659 р. повністю відповідає ори гіналу30: імена, прізвища (прізвиська) козаків, міщан і селян наведені за написанням їх горизонтальними рядками, тобто подається особа з першої колонки, далі особа з того самого рядка другої колонки і особа з третьої колонки - саме так велися записи в документі. З погляду палеографії подільський перепис - типовий для діловодства Мос ковської держави середини XVII ст. документ31. У публікації збережено ортографію «оригіналу». ДОДАТОК Перепис Подільського полку, здійснений у зв’язку з приведенням його населення (козаків, міщан і селян) до присяги на вірність московському цареві^ ЛЬта ЗР^И г. декобріа въ а! днъ по Гсдрви Црви і Великого кнзіа Алє^іа Михайловича, Вса Вєликиш і Малыя і БЄльія Росиі самодержца 8каз8 і по ноказй ближнего боирина і наместника казанского кнзь Алє^га. Никитича Трббіцкого1, богарина і наместника бЄлосозерского Василя Борисовича Шереметева2 да околничего і наместника бЄлогородцкого кнзь Григорт Григорєвича Ромоданоеского3, да дтков, д8л<ного Лариона Дмитрєєва4 сна Лоп8хина да Федора 30 Слід указати, що в згаданих публікаціях переписів Білоцерківського й Ніжинського полків 1654 р. з вини їхніх видавців поіменно названо лише козацьку старшину всіх ранґів та мешканців Білої Церкви й Ніжина, а дані про рядових козаків, міщан і селян наведені в сумарних цифрах (Акты ЮЗР. Т. X. С. 781-828). 31 Див. зразки московського ділового письма того часу: Тихомиров М. Н., Муравьев А. В. Рус ская палеография. М., 1966. Приложение. С. 53,55-56,58. 75 Микола Крикун 2. Перепис Подільського козацького полку 1659 року Микола Крикун 2. Перепис Подільського козацького'полку 1659 року Микола Крикун 2. Перепис Подільського козацького полку 1659 року Микола Крикун 2. Перепис Подільського козацького полку 1659 року Микола Kdukvh 2. Перепис Подільського козацького полку 1659 року Микола Крикун 2. Перепис Подільського козацького полку 1659 року Микола Крикун 2. Перепис Подільського козацького полку 1659 року Микола Крикун 2. Перепис Подільського козацького полку 1659 року Микола Крикун ПРИМІТКИ 1 Князь Алексей Трубєцькой (рік народження невідомий - 1680) - російський державний діяч. Почав службу при царському дворі 1619 р. і перебував на ній до 1629 р. Згодом був воєводою у різних російських містах. 1646 р. отримав чин боярина і був призначений царським дворецьким. Упродовж 1647-1648 років брав участь у переговорах Росії з Річчю Посполитою та Швецією. Спільно з посланцями Богдана Хмельницького виробив умови, на яких Переяславська рада 1654 р. проголосила приєднання України до Московської держави. За це йому було даровано чин ближнього боярина і посаду намісника (воєводи) казанського. Головний царський воєвода у війні Росії з Річчю Посполитою за Україну після Переяславської ради. Очолював російське військо в боротьбі Москви проти Івана Виговського 1659 р. Був присутнім на Переяславській раді у жовтні 1659 р. (Сказания о роде князей Трубецких / Издание княгини Е. Э. Трубецкой. Москва, 1891. С. 123-141). 2Васілій Шерємєтєв (рік народження невідомий - 1682) - російський державний і військовий діяч. Уперше згаданий в чині царського стольника 1637 р. Упродовж 16491652 років - головний воєвода у Тобольську. 1653 р. отримав чин боярина. Брав участь в Охматівській битві 1655 р. Протягом 1658-1660 років - київський воєвода. У складі російського посольства брав участь у Переяславській раді 1659 р. Під час поразки російського війська 1660 р. під Чудновом потрапив у полон до поляків, які видали його кримському ханові. 92 2. Перепис Подільського козацького полку 1659 року 1681 року російський уряд викупив його з полону (Русский биографический словарь. СанктПетербург, 1911. Шебанов-Шютц. С. 136-159). 3 Князь Ґріґорій Ромодановський (рік народження невідомий - 1682) - російський дер жавний і військовий діяч. Уперше згаданий 1653 р. як учасник (у чині стольника) земського собору, який дав згоду на приєднання України до Московської держави. У складі російського посольства на чолі з боярином Васілієм Бутурліним брав участь у Переяславській раді 1654 р. Протягом 1654-1656 років - воєвода російських військ в Україні у війні Московської держави проти Речі Посполитої. Згодом обіймав посаду воєводи в різних містах Росії. 1656 року отримав чин окольничого, 1665 року - боярина. Був присутнім на Переяславській раді 1659 р. Відігравав неабияку роль у виборах українських гетьманів, вигідних царському урядові. Командував російськими військами в боротьбі проти гетьмана Петра Дорошенка, в чигиринських походах 1677 і 1678 років. Потім служив при царському дворі (Русский био графический словарь. Петроград, 1918. Романова-Рясовский. С. 84-113). 4 Іларіон Лопухін (роки народження і смерти невідомі) - виконавець дипломатичних доручень і приказний діяч. Перша згадка про нього датована 1610 р., остання - 1676 р. 1630 року був приставом при німецьких та угорських послах, 1632 р. - при турецькому послі. Протягом 1633-1634 та 1644-1645 років - стрілецький голова. Як дяк працював у приказі Казанського двірця (1649-1650). У 1650-1651 роках їздив як посол до Богдана Хмельницького. 1651 року отримав чин думного дяка і відтоді до 1666 р. служив у цьому чині в приказі Казанського двірця, водночас упродовж 1653-1654 років - у Посольському приказі. Був присутнім на Переяславських радах 1654 і 1659 років. Протягом 1667-1669 ро ків - думний дворянин у приказі Казанського двірця. 1676 року керував Хлібним приказом СВеселовский С. Б. Дьяки и подьячие XV-XVII вв. Москва, 1975. С. 299-300). 5Фьодор Ґрібоєдов (роки народження і смерти невідомі) - російський приказний службовець. Уперше згаданий 1638 р. як піддячий приказу Казанського двірця. Протягом 1648-1649 ро ків - дяк у приказі боярина князя Нікіти Одоєвського для складання Уложення, 1649-1664 років (із перервами) - дяк приказу Казанського двірця. Брав участь у Переяславській раді 1659 р. Упродовж 1661-1662 років - дяк приказу Полкових справ, 1664-1669 років - дяк Розрядного приказу, 1670-1673 років - дяк приказу Казанського двірця. Після цього згадок про нього немає (Веселовский С. Б. Дьяки и подьячие... С. 131). 6 Відомостей про життєвий шлях Міхаіла Полянського не виявлено. 7 Остап Гоголь (рік народження невідомий - 1679) - один із діячів козацької старшини 5070-х років XVII ст. Полковник протягом 1654-1661,1663-1669 та 1673-1675 років, можливо, також упродовж 1662 та 1670-1671 років (був полковником подільським, за винятком періоду з весни 1664 р. по весну 1665 р., коли посідав уряд брацлавського полковника, причому тоді само якийсь час виконував і обов’язки подільського полковника). У березні-квітні 1671 р. - наказний гетьман, призначений Петром Дорошенком. Від квітня 1675 р. до кінця 1678 р. - наказний гетьман частини правобережного козацтва, призначений польським королем Яном III Собєським. У матеріялах Переяславської ради від жовтня 1659 р. Остапа Гоголя згадано серед семи відсутніх правобережних полковників (вони не змогли тоді присягнути на вірність цареві, на відміну від присутньої козацької старшини, яка це зроби ла) - «для того что оставлены (зрозуміло, зі своїми полками. - М. К.) на границе против ляхов и татар» (СГГД. Ч. IV. С. 51; ПСЗРИ. Собр. 1-е. Т. І. С. 494; Акты ЮЗР. Т. IV. С. 273; Велич ко С. Сказаніє... С. 224; Летописное повествование... Кн. 4. С. 29). Як пише Самійло Величко, Гоголь приєднався до представників козацької старшини, хто невдовзі після Переяславської 93 Микола Крикун ради в тому ж таки жовтні у Чигирині в присутності Юрія Хмельницького висловив своє велике невдоволення («барзо били малкотенти») «з тих ХмелниченковЪ даних статей и крапко нарікали на старшину, в ПереясловлЪ при Хмелниченку бившую» (.Величко С. Сказаніє... С 231). 8 Бар - місто над правою притокою Богу (Південного Бугу) річкою Рів, районний центр Вінницької области. У XV-XVIII ст. центр Барського староства-державного (королівського) маєткового комплексу (Грушевский М. Барское староство...). 9 Могилів, тепер Могилів-Подільський - місто на лівому березі Дністра, районний центр Вінницької области. У XVII ст. це поселення було містечком («oppidum») (Крикун М. Місто Могилів над Дністром у XVII ст.: заснування, власники, населення, топографія // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Львів, 1998. 5: ПРОЕФ£ЖНМА. Історичні та філологічні розвідки, присвячені 60-річчю академіка Ярослава Ісаєвича. С. 353— 365). 10 Яришів - село над лівою притокою Дністра річкою Лядова у Могилів-Подільському районі Вінницької области. У джерелах XVII ст. поселення називалося Ярошів і було на той час містечком. Під 1651 р. згадано «містечко Старий і Новий Ярошів» (Powiat Mohylowski... S. 176). 11 У словосполучення «Колесовския мещане» з вини, напевно, писаря вкралася помилка: має бути «Куриловския мещане». Поселення з назвою Колесів, Колесівка або Колесівці, від яких можна утворити означення «колесовския», у Подільському воєводстві в XVII ст. не було, так само і в XV-XVI та пізніше у XVIII століттях. Означення «Куриловския» напрошується, бо в переписі 1659 р. перераховані всі сотенні центри, крім центру якраз Курилівської сотні. Правильніше називати сотню Кури ловецькою, а міщан відповідно куриловецькими, адже ці означення похідні від назви поселення Курилівці. Тепер це селище міського типу Муровані Курилівці над лівою притокою Дністра річкою Жван, районний центр Вінницької области. У документах XVII ст. трапляється тільки назва Курилівці, означення «Муровані» з’явилося у XVIII ст. До 1640-х років Курилівці - село, потім містечко (Центральний державний історичний архів України в Києві (далі - ЦДІА України в Києві), ф. 37 (Кам’янецький земський суд), оп. 1, спр. 43, арк. 49зв., 374). 12 Хоньківці - село над лівою притокою Дністра річкою Караєць у Могилів-Подільському районі Вінницької области. У документах середини XVII ст. трапляються варіянти назви Гоньківці (Powiat Mohylowski... S. 176), Гуньківці (Архив ЮЗР. 1890. Ч. VII. Т. 2: Акты о заселении Юго-Западной России. С. 516). 13"14 У джерелах про Подільське воеводство поселення Кучинці і Кучейки не зафіксовані. Неможливо також установити, які саме села згадані під такими назвами. Зважаючи на порядок перерахованих у переписі поселень, можна припустити, що обидва села були розташовані на території нинішнього Могилів-Подільського району. 15 Бронниця - село над лівою притокою Дністра річкою Бронниця в Могилів-Подільському районі Вінницької области. 16 Варіянти цієї назви в середині XVII ст.: Ретчани (Powiat Mohylowski... S. 176), Речани (Archiwum Główne Akt Dawnych w Warszawie, zesp. Archiwum Skarbu Koronnego (далі AGAD w Warszawie, ASK), dział I, ks. 71, k. 403v.). У 30-60-х роках XVII ст. село також називалося Гречани (Архив ЮЗР. Ч. VII. Т. 2. С. 516; ЦДІА України в Києві, ф. 37, оп. 1, спр. 41, арк. 362зв.; спр. 42, арк. 251). У подимній тарифі Летичівського повіту за 1730 р. село зафіксоване як Гречани разом із Липчанами (Archiwum Państwowe w Krakowie, zesp. 94 2. Перепис Подільського козацького полку 1659 року Archiwum Podhoreckie Andrzeja Potockiego, XI, 1/28), у переписі Подільського полку 1659 р. вони також стоять поряд, із чого висновуємо, що це сусідні села. Востаннє село згадане під 1742 р. як «Гречани або Кривчани» (ЛНБ НАН України, від. рукописів, ф. 145 (Яблоновські), спр. 134, фасц. 171). У XVII ст. село або зникло, або, ймовірно, злилося з Липчанами. ,7Липчани - село при впадінні річки Караєць у Дністер у Могилів-Подільському районі Вінницької области. ,8Нишівці - село над річкою Караєць у Мурованокуриловецькому районі Вінницької области. ,9Бернашівка - село над річкою Жван у Могилів-Подільському районі Вінницької области. У 20-х роках XVII ст. називалося також Кривчанами (ЦДІА України в Києві, ф. 36 (Комісарський суд Подільського воєводства), оп. 1, спр. 2, арк. 19; ф. 37, оп. 1, спр. 287). 20 Козлів - село над річкою Дністер у Могилів-Подільському районі Вінницької области. 21Нагоряни - село над річкою Дністер у Могилів-Подільському районі Вінницької области. 22 Лядова - село над однойменною лівою притокою Дністра в Могилів-Подільському районі Вінницької области. В інших документах XVII ст. зафіксоване тільки як Лядава. 23 Село над річкою Дністер у Могилів-Подільському районі Вінницької области. Нинішню назву - Кремінне - отримало в роки радянської влади, до перейменування називалося Лишівцями. У документах середини XVII ст. згадане також як Лисівці (ЦДІА України в Києві, ф. 37, оп. 1, спр. 38, арк. 218), Лісівці (Там само. Спр. 41, арк. 137), Лясківці (Архив ЮЗР. Ч. VII. Т. 2. С. 510), Іляшівці (ЦДІА України в Києві, ф. 36, оп. 1, спр. 2, арк. 18; Powiat Mohylowski... S. 108, 176; див. також: Грушевский М. Барское староство... С. 185). 24 Серебрія - село при впадінні однойменної лівої притоки в Дністер у Могилів-Поділь ському районі Вінницької области. 25Курашівці - село над невеличкою лівою притокою річки Жван у Мурованокури ловецькому районі Вінницької области. 26Серебринці - село між притоками Дністра річками Лядова і Серебрія в МогилівПодільському районі Вінницької области. У XVII ст. називалося переважно Серебринцем (Powiat Mohylowski... S. 108; ЦДІА України в Києві, ф. 36, оп. 1, спр. 2, арк. 41; AGAD w Warszawie, ASK, dział I, ks. 71, k. 404). 27 Нижчий Ольчедаїв - село над річкою Лядова в Могилів-Подільському районі Вінницької области. У першій половині XVII ст. називалося також Старим Ольчедаєвом (ЦДІА України в Києві, ф. 37, оп. 1, спр. 43, арк. 20,436зв.; ЛНБ НАН України, від. рукописів, ф. 141 (Колекція А. Чоловського), спр. 45). Від 1655 р. - містечко Ольчедаїв (Powiat Mohylowski... S. 88). ^Кукавка - село між притоками Дністра річками Лядова і Серебрія в МогилівПодільському районі Вінницької области. У джерелах XVII ст. згадане і як Кукавиця (Powiat Mohylowski... S. 164; ЦДІА України в Києві, ф. 37, оп. 1, спр. 35, арк. 289зв.; ЛНБ НАН України, від. рукописів, ф. 141, спр. 45). 29Хребтіїв - село західніше невеличкої лівої притоки Дністра в Новоушицькому районі Хмельницької области. У XVII ст. відоме тільки як Хрептиїв. ^Бандишівка - село західніше річки Мурафа в Могилів-Подільському районі Вінницької области. 31 Нині, ймовірно, село Григорівка Могилів-Подільського району Вінницької области, розташоване над невеличкою лівою притокою річки Бронниця. У документі 1637 р. зафік соване як Полівці або Григорівці (ЦДІА України в Києві, ф. 37, оп. 1, спр. 40, арк. 138). 95 Микола Крикун 32Жван - село над однойменною річкою в Мурованокуриловецькому районі Вінницької области. У першій половині і середині XVII ст. часто згадуване як містечко, іноді під назвою Жвангород (ЦДІА України в Києві, ф. 36, оп. 1, спр. 4, арк. 11; ф. 37, оп. 1, спр. 38, арк. 50, 230; спр. 40, арк. 93; спр. 43, арк. 411). 33Вільховець - село над невеличкою правою притокою лівої притоки Дністра річки Матірка в Новоушицькому районі Хмельницької области. 34 Вищеол ьчедаїв - село над річкою Лядова в Мурованокуриловецькому районі Вінницької области. У джерелах XVII ст. назване Вищим Ольчедаєвом (Архив ЮЗР. Ч. VII. Т. 2. С. 515; AGAD w Warszawie. ASK, dział I, ks. 71, k. 403v.; ЦДІА України в Києві, ф. 36, оп. 1, спр. 4, арк. 11) і Новим Ольчедаєвом (ЛНБ НАН України, від. рукописів, ф. 141, спр. 45). 35Садківці - село над річкою Дністер у Могилів-Подільському районі Вінницької области. 36 Березівка - село над лівою притокою Мурафи річкою Мурашка в Могилів-Подільському районі Вінницької области. У переписі, можливо, йдеться про село Березова - нині село Наддністрянське, розташоване західніше течії річки Жван у Мурованокуриловецькому районі Вінницької области. 37Суботівка - село над річкою Дністер у Могилів-Подільському районі Вінницької области. 38 Перекоринці - село над річкою Караєць у Мурованокуриловецькому районі Вінницької области. Під 1636 р. згадане як «Станіславці або Курилівська (Куриловецька) слобода або Продеринці» (ЦДІА України в Києві, ф. 37, оп. 2, спр. 40, арк. 319зв.; див. також: Powiat Mohylowski... S. 258). 39 Лучинець - село над лівою притокою Дністра річкою Немія в Мурованокуриловецькому районі Вінницької области. З другого десятиріччя XVII ст. - містечко, первісно називалося також Радзивілів (ЦДІА України в Києві, ф. 37, оп. 1, спр. 35, арк. 49, 465; спр. 36, арк. 107, Ібізв., 510, 826; спр. 40, арк. 405; Powiat Mohylowski... S. 85). ^Сказинці - село над правою притокою Жвана річкою Батіг. Нині - село Виноградне Мурованокуриловецького району Вінницької области. У XVII ст. називалося також Краснолукою і Брайками (ЦДІА України в Києві, ф. 36, оп. 1, спр. 2, арк. 23; спр. 4, арк. 11; ф. 37, оп. 1, спр. 27, арк. 169; спр. 31, арк. 348; спр. 38, арк. 46зв., 455зв.; Powiat Mohylowski... S. 258). 4,Вербовець - село над річкою Батіг у Мурованокуриловецькому районі Вінницької области. У XVII ст. поряд існували село Вербовець і містечко Вербовець, які у XVIII ст. злилися в одне поселення; село називалося Вербівцем Старим або Стариками, а містечко Вербівцем Новим (ЦДІА України в Києві, ф. 37, оп. 1, спр. 34, арк. 36; спр. 36, арк. 563зв.; спр. 37, арк. 263зв.; спр. 40, арк. 201, 258зв., 416; спр. 44, арк. 110; AGAD w Warszawie, zesp. Metryka Koronna, dział XVIII, Lustracje, ks. 74). 42 Буша - село над лівою притокою Мурафи річкою Бушанка в Ямпільському районі Вінницької области. У XVII ст. - містечко. 43Ізраїлівка - село над річкою Серебрія. Нині - село Грабарівка Могилів-Подільського району Вінницької области. 44Михайлівка - село над річкою Дністер у Ямпільському районі Вінницької области. 45 Житники - село над лівою притокою Батога річкою Бахтянка в Мурованокурилове цькому районі Вінницької области. 46 Біла - село над річкою Мурафа в Ямпільському районі Вінницької области. У першій половині XVII ст. називалося Підбілим (Powiat Mohylowski... S. 176; ЦДІА України в Києві, 96 2. Перепис Подільського козацького полку 1659 року ф. 36, оп. 1, спр. 2, арк. 36; ф. 37, оп. 1, спр. ЗО, арк. 157зв.; спр. 35, арк. 53; ЛНБ НАН України, від. рукописів, ф. 141, спр. 45). 47 Яруга - село над річкою Дністер у Могилів-Подільському районі Вінницької области. У першій половині і середині XVII ст. - містечко. 48Юрківці - село над річкою Серебрія в Могилів-Подільському районі Вінницької области. 49Галайківці - село над річкою Жван у Мурованокуриловецькому районі Вінницької области. У першій половині і середині XVII ст. згадане і як Улайківці (Архив ЮЗР. Ч. VII. Т. 2. С. 512; ЦДІА України в Києві, ф. 36, оп. 1, спр. 2, арк. 48; ф. 37, оп. 1, спр. 32, арк. 64зв.; спр. 37, арк. 20; спр. 38, арк. 92; AGAD w Warszawie, ASK, dział I, ks. 71, k. 395). 7-6-1279 з Інструкція послам Війська Запорозького на Варшавський сейм 1664 року У січні 1663 р. гетьманом Війська Запорозького став Павло Тетеря, який наполегливо притримувався курсу на зближення керівництва Війська з владниками Речі Посполитої, що його почали ще Іван Виговський та Юрій Хмельницький. Це означало переважно васальні відносини Війська з Польщею, які особливо проявилися під час походу короля Яна Казимира на Лівобережну Україну в листопаді 1663 - березні 1664 року. Метою походу, який, зрештою, закінчився невдало, було повернути цей край Речі Посполитій, і Тетеря всіляко - і політично, і військово - сприяв королю. Поляки, зі свого боку, 1664 р. допомогли Тетері придушити козацький рух на Правобережній Україні, спрямований проти польського панування і проти самого ж пропольськи налаштованого Тетері. Під кінець осені - на початку зими 1664 р. рух загалом припинився. Саме на цей час припадає поява інструкції Війська Запорозького, републікація якої йде нижче. Інструкції (інколи звані також супліками або інформаціями) були одним із видів козацької документації в XVII ст., особливо у третій його чверті. їх складала верхівка Війська Запорозького, в багатьох випадках їх доробляли і схвалювали на радах, у яких брала участь старшина, а іноді й чернь - рядове козацтво та некозаки. Якщо рада не була причетною до появи інструкції, її видавали від імені гетьмана, в інших випадках - від імені ради. Інструкції адресувалися королю або ж сейму і королю та містили перелік вимог, скарг, пропозицій і прохань, які автори документа вимагали задовольнити. їх доставляли до адресатів призначені гетьманом або радою посланці - посли. Інструкції - важливе джерело для вивчення діял ьности гетьманів і наближеної до них старшини, особливо для вивчення відносин Війська Запорозького з Річчю Посполитою, становища городового козацтва в різні часи, його труднощів і проблем. їх можна розглядати як свого роду програми діяльности керівництва Війська Запорозького. З усіх відомих інструкцій городового Війська Запорозького1 републікована в цьому виданні найбільша за обсягом і найзмістовніша. Її взято з рукописної 1 Крім публікованої в цій книжці, див.: 1) хронологічно раніші: інструкція на Варшавський конвокаційний сейм від 9 (19) червня 1632 р. (Голубев С. Киевский митрополит Петр 7* 99 Микола Крикун книги, в якій зібрані документи з історії козацтва третьої чверті XVII ст. Книга під № 402 зберігається в рукописному відділі Бібліотеки Чарторийських у Кракові. Інструкція вміщена на сторінках 545-586, списаних начисто розбірливим почерком. Інструкцію скріплено печатками Війська Запорозького та підписами гетьмана Павло Тетері, генеральної старшини, полковників і декого з іншої старшини. Отже, документ дійшов до нас в оригінальному вигляді. Могила и его сподвижники (Опыт исторического исследования). К., 1883. Т. 1. Приложение: Материалы для истории западнорусской церкви. С. 405-407); інструкція на Варшавський елекційний сейм від 6 вересня 1632 р. (Архив Юго-Западной России, издаваемый Временною коммиссиею для разбора древних актов, состоящей при Киевском, Подольском и Волынском Генерал-губернаторе (далі - Архив ЮЗР). К., 1863. Ч. ПІ. Т. 1: Акты о козаках (1500— 1648 г.). С. 338-342); інструкція, вручена на Варшавському конвокаційному сеймі 17 липня 1648 р. (Памятники, изданные Временною коммиссиею для разбора древних актов. К., 1848. Т. I / Издание второе. Отдел Ш: Материалы для истории Малороссии. С. 126-130); супліка від 14 (24) лютого 1649 р., адресована королю і «Речі Посполитій» (Там само. С. 372-376); інструкція на Варшавський звичайний сейм, складена в листопаді 1649 р. (Архив ЮЗР. 1914. Ч. III. Т. 4: Акты, относящиеся к эпохе Богдана Хмельницкого. С. 362-365); інструкція від 10 (20) березня 1650 р., адресована королю (Документи Богдана Хмельницького / Упор. I. Крип’якевич та I. Бутич. К., 1961. С. 159-161); супліка, адресована королю й сенату, складена в листопаді 1650 р. (Там само. С. 200-201); супліка, вручена королю в червні 1653 р. (Памятники... 1852. Т. III. Отд. III: Материалы для истории Малороссии. С. 53-56); інформація, адресована королю, від 9 (19) грудня 1660 р. (Памятники... 1859. Т. IV. Отд. III: Материалы для истории Малороссии (1660-1664). С. 54-60); інформація, адресована королю, від 27 грудня (ст. ст.) 1660 р. (Там само. С. 74-77); інструкція від 5 (15) травня 1661 р., адресована королю і Варшавському звичайному сейму (Российская Национальная библиотека (Санкт-Петербург; далі - РНБ), отд. рукописей, ф. Документы и материалы по истории Украины, оп. 2, № 188/8, л. 38-40); інформація, адресована королю і «всім станам» Речі Посполитої, складена приблизно 8 (18) жовтня 1661 р. (Памятники... Т. IV. Отд. ПІ. С. 121-124); інструкція, адресована королю і Варшавському надзвичайному сейму, вручена 28 березня 1662 р. (Там само. С. 160-167); інструкція, адресована королю і «всім станам» Речі Посполитої, від 13 (23) березня 1662 р. (Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s. 413-418); інформація, адресована королю, від 10 (20) грудня 1662 р. (Памятники... Т. IV. Отд. ПІ. С. 239-246); інструкція, адресована королю, від 22 січня (ст. ст.) 1663 р. (Bib lioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s. 469-476; Львівська наукова бібліотека ім. Василя Стефаника НАН України (далі - ЛНБ НАН України), від. рукописів, ф. 4 (Бібліотека Баворовських), оп. 1, спр. 272, арк. 258-260; ф. 5 (Оссолінські), оп. 1, спр. 1411, с. 686-689; Biblioteka Zakładu Narodowego im. Ossolińskich we Wrocławiu, oddz. rękopisów, rkps 237, k. 81-84); інструкція, адресована королю, від 13 (23) лютого 1663 р., вручена у Львові 14 березня (Памятники... Т. IV. Отд. III. С. 254-258); інструкція, адресована королю, від 30 травня (ст. ст.) 1664 р. (Там само. С. 441-444); інструкція, адресована королю, від 28 червня (ст. ст.) 1664 р. (Там само. С. 449-451); інструкція, адресована королю, від 8 (18) липня 1664 р (Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s. 525526); 2) хронологічно пізніші: інструкція, адресована королю і Варшавському звичайному сейму, від 20 лютого (ст. ст.) 1666 р. (Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, 100 З. Інструкція послам Війська Запорозького Із заголовка документа робимо висновок, що схвалено його було в козацькому таборі під Лисянкою* ЗО листопада 1664 р. (це, очевидно, за старим (юліянським) стилем, бо документація канцелярії Війська Запорозького датована переважно за цим календарем"), підписи ж засвідчують, що схвалення відбулося на раді старшини. За дорученням ради інструкцію мали доставити на Варшавський сейм посли - генеральний обозний Михайло Радкевич, генеральний писар Святослав (Swientosław) Кривицький та білоцерківський полковник Самійло (Samuel) Фридрихович. Сейм був звичайний, працював із 26 листопада 1664 р. до 7 січня 1665 рЯ rkps 402, s. 615-634; Крикун М. Інструкція послам Війська Запорозького на Варшавський сейм 1666 року і відповідь короля Яна Казимира на неї // Україна модерна. Львів, 1999. Ч. 2/3. С. 318-327); супліка, адресована королю і Варшавському елекційному сейму 1669 р. (Archi wum Główne Akt Dawnych w Warszawie (далі - AGAD w Warszawie), zesp. Archiwum Branickich z Suchej, N 33/46, s. 2-4; Archiwum Państwowe w Gdańsku, zesp. 300-53 (Korespondencja m. Gdańska), N 105, s. 259-261; Monumenta Ucrainae Historica / Зібрав митрополит Андрей Шептицький. Рим, 1966. Т. III (1650-1670). С. 305-311; Крикун М. Інструкції послам Війська Запорозького на елекційний та коронаційний сейми 1669 року 11 Центральна і Східна Європа в XV-XVIII століттях. Питання соціально-економічної та політичної історії. До 100-річчя від дня народження професора Дмитра Похилевича / За редакцією Леоніда Зашкільняка та Миколи Крикуна. Львів, 1998. С. 203-205); інструкція, адресована королю і коронаційному сейму, від 3(13) жовтня 1669 р. (Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s. 677-684, 688; Крикун M. Інструкції послам Війська Запорозького на елекційний та коронаційний сейми 1669 року. С. 205-209); інструкція, адресована королю і Варшавському звичайному сейму, від 2(12) жовтня 1670 р. (Величко С. Летопись событий в Югозападной России в XVII-M веке / Издана Временною коммиссиею для разбора древних актов. К., 1851. Т. И. С. 227-232; Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографическою коммиссиею (далі - Акты ЮЗР). СПб., 1877. Т. IX: 1668-1672. С. 300-311; Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s. 729-740); інструкція, адресована королю, від 4 (14) листопада 1671 р. (AGAD w Warszawie, zesp. Me tryka Koronna, Libri Legationum, ks. 25, k. 307-309v.; Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s. 707-711; ЛНБ НАНУкраїни, від. рукописів, ф.5,оп. 1,спр. 1411,с. 175177); інструкція, адресована королю, від 6 (16) грудня 1671 р. (Biblioteka Czartoryskich w Kra kowie, oddz. rękopisów, rkps 168, s. 460-462); інструкція, адресована королю і Варшавському звичайному сейму, від 26 січня (ст. ст.) 1672 р. (AGAD w Warszawie, zesp. Metryka Koronna, Libri Legationum, ks. 25, k. 346v.-349; Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s. 691-694). * Лисянка - містечко в Київському воєводстві, нині - селище міського типу, районний центр Черкаської области. Щоб переконатися в цьому, досить хоч би проглянути матеріяли з історії України («Ма лороссии») за 1648-1664 роки, вміщені в третьому відділі всіх чотирьох томів «Памятников, изданных Временною коммиссиею для разбора древних актов» (К., 1848-1859). 2 Chronologia sejmów polskich 1493-1793 / Zestawił i wstępem poprzedził Władysław Konopczyński // Archiwum Komisji Historycznej. Kraków, 1948. Т. IV (Ogólnego zbioru XVI). № 3 . S . 154. 101 Микола Крикун Інструкція складається з таких частин: власне інструкція (с. 545-576), додаток («supplementum»; с. 577-580), дописка Павла Тетері (с. 581-582), супліка (с. 583-585), підписи старшини (с. 585-586), дописка наприкінці (с. 586). Власне інструкція поділена на 77 пунктів, із яких 75 пронумеровані, а два - ні (ці два пункти умовно пронумеровані як 49а та 76, цифри проставлені в круглих дужках). Перші два пункти - вступ до власне інструкції, решта - її тематичні розділи: «Грецька релігія» (12 пунктів), «Вільності Війська» (29 пунктів), «Зброя («munitia») Війська Запорозького» (8 пунктів, зокрема й 49а), «Подяка» («Podziękowanie») (3 пункти), «Прохання» («Petita») (23 пункти, серед них і 76). Інші компоненти інструкції на тематичні частини й пункти не поділені. Загальний зміст документа передає враження козацької старшини від антипольського й антитетбрівського руху на Правобережжі 1664 р. та її переконаність, що до цього руху був причетний також Іван Виговський. Інструк ція мала на меті примусити державців Речі Посполитої зробити висновки з політичної ситуації в регіоні. Із низки висловлених пропозицій і прохань виділимо найголовніші, які, на думку Павла Тетері й наближеної до нього старшини, могли спричинити помітні зміни у Війську Запорозькому і поза ним. До речі, щось подібне майже не трапляється у відомій козацькій документації. Подаємо ці пропозиції й прохання в тій послідовності, в якій вони викладені в інструкції. Призначити комісарів, які повернуть православним захоплені уніятами маєтки, церкви, монастирі, єпископії (пункт 4). В обранні православного ми трополита нарівні з шляхтою повинні брати участь гетьман, генеральна стар шина і полковники (пункт 6). Доми й хутори реєстрових козаків урівняти в питаннях безпеки з шляхетськими домами і в жодному разі не дозволяти в них жовнірські постої (пункт 16). Зобов’язати Київський гродський суд карати «на горло» шляхтича за вбивство реєстрового козака без права винного оскар жувати відповідний судовий декрет (пункт 17). Звільнити козацьких удів від жовнірських постоїв, вважати їх підлеглими козацькій юрисдикції (пункт 21). Заборонити втручання у справи, належні до козацької юрисдикції. У кожному полку має діяти полковничий суд, уповноважений розглядати «всі» справи між козаками; його рішення можуть бути оскаржені перед гетьманським судом. Якщо справа стосується козака й міщанина, її має розглядати змішаний суд у складі представників полку і староства (пункт 22). Щоб уникнути заворушень, які трапляються при вільних виборах гетьмана, вибирати й знімати гетьмана лише зі згоди королівського комісара; за поданням останнього король затверджує вибір і щойно після цього новообраний одержує від того ж таки комісара геть манську булаву; в разі незатвердження король пропонує зі складу Війська За порозького свою кандидатуру на гетьмана (пункт 23). З міркувань безпеки перенести гетьманську резиденцію з Чигирина до Білої Церкви, відповідно 102 3. Інструкція послам Війська Запорозького Білоцерківське староство має стати гетьманським маєтком (пункт 24). Вільні вибори полковників у полках зберегти, але проводити їх за попередньою згодою гетьмана, щоб уникнути небажаного тиску черні (пункт ЗО). Зважаючи на надмірну чисельність Війська Запорозького, яка призводить до внутрішніх чвар, доручити комісарам установити дванадцятитисячний контингент у складі шести полків - Чигиринського, Корсунського, Черкаського, Канівського, Біло церківського та Переяславського (пункт 31). Полковий козацький устрій на території Чернігівського і Брацлавського воєводств ліквідувати (пункти 33 і 37). Козаків, які ігнорують заклики полковників і сотників вирушати в похід (а таких було чимало) або відправляють замість себе найманців («naymita»), безжально виписувати з реєстру і карати «на горло» (пункт 34). Щоб не страждали прибутки духовних установ та підданці, назавжди звільнити всі духовні й шляхетські (дідичні) маєтки від козацьких військових постоїв (пункт 36). Проводити що річний огляд полків, щоб знати їхній особовий склад та озброєння (пункт 38). Шляхтичі, які числяться в козацькому реєстрі, незалежно від родовитости мають підлягати гетьманському судові. Водночас шляхтич може будь-коли виписатися з реєстру; це саме може зробити будь-хто з козаків, хто отримав польське шляхетство (пункт 41). Налагодити артилерійську справу у Військові: встановити 24 гармати (пункт 44), піхотний полк із найманців для їхньої охорони (пункт 45) та доходи для утримання персоналу артилерії з маєтку з Лисянкою в центрі (пункт 46). Щоб краще захистити південно-східний кордон Речі Посполитої, спорудити фортецю на Запорізькій Січі і розмістити там польськонімецько-козацьку залогу. Необхідно розмістити польські залоги в Корсуні, Чи гирині, Миргороді та на Андрієвому Острові (десь у районі степової течії Бо гу). Кошового отамана на Січі має призначати гетьман за порадою старшини. Листовний дозвіл на вилов риби гетьман може видавати лише тим, хто викликає довір’я (додаток). Нобілітувати представників козацької старшини (наведено перелік імен і прізвищ; пункт (76)). У документі багато йдеться про Павла Тетерю, про його роль у боротьбі з тими, хто 1664 р. виступив проти польського панування і за встановлення московської протекції на Правобережжі, зокрема в боротьбі з Іваном Виговським (пункт 53). За вірну службу Речі Посполитій Тетерю треба винагородити маєтками і грішми (пункти 54-58, 60, 61), захищати його маєткові інтереси (пункт 59). У дописці самого ж Тетері він скаржиться на польські військові загони, що зруйнували во линське містечко Межиріч Корецький, яке гетьман тримав у заставі. Підкреслено наміри Тетері захищати маєткові інтереси малолітнього сина Виговського (пункти 73-74). У супліці ж зроблена спроба вигородити Тетерю - довести, що він не причетний до загибелі Виговського, хоча й обурювався його діями. Вину за смерть колишнього гетьмана покладено на польського полковника Себастіяна 103 Микола Крикун Маховського, який начебто підштовхував Виговського виступити проти Тетері і повторно здобути гетьманську булаву, а коли той зайшов надто далеко, Маховський нібито наказав його схопити і без суду розстріляти. Документ підписали: Павло Тетеря - двічі (після своєї дописки і після супліки), шість представників генеральної старшини (серед них один судця за себе й за іншог суддю, який «не вміє писати»), десять городових правобережних полковників (сере них замість одного, який «не вміє писати», - писар із його полку), піхотний (тобто негородовий, «охочий») полковник, полковник із Запорозької Січі (і він «від імені всіх полковників (очевидно, запорозьких. - М. К.), які прийшли до послушенства Й[ого] Королівської] М[илості]»), а також двоє, чиї уряди не вказані, та один осавул (напевне, полковий. - М. К.). Як випливає з інструкції, один із генеральних осавулів та полковники черкаський і чигиринський до табору під Лисянкою, де проходила козацька рада, з’явилися після того, як документ був «закінчений» (мабуть, це означ що на час їхньої появи його вже схвалили, прийняли). Відомостей про перебування козацьких послів з інструкцією у Варшаві немає. Можливо, саме цього посольства стосується згадка про подану у Варшаві козацьку супліку («supplicato») в листі від 21 лютого 1665 р., відправленому з Ґенуї до римської курії. У супліці йшлося про необхідність зберегти за козаками всі їхні права і привілеї3. Донедавна увагу дослідників привертала лише супліка: В’ячеслав Липин ський4 і Василь Герасимчук5 використали її в розповідях про загибель Івана Ви говського, причому перший навів істотні фрагменти тексту супліки6. Саму ін струкцію порівняно докладно проаналізував Віктор Горобець7. Подана нижче републікація інструкції буквально відповідає польськомовному оригіналові, за винятком доданих діякритичних знаків над літерами о, с, s, z та 3 Litterae nuntiorum apostolicorum historiam Ucrainae illustrantes (1500-1850). Romae, 1967. V. XI: 1664-1669 / Collegit, paravit, adnotavit editionemque curavit Athanasius G. Wełykyj, OSBM. P. 78. 4 Lipiński W. Stanisław Michał Krzyczewski. Z dziejów walki szlachty ukraińskiej w szeregach powstańczych pod wodzą Bohdana Chmielnickiego (R. 1648-1649) // Z dziejów Ukrainy. Księga pamiątkowa ku czci Włodzimierza Antonowicza, Paulina Święcickiego i Tadeusza Rylskiego / Pod redakcją Wacława Lipińskiego. Kijów, 1912. S. 304-306. 5 ГерасимчукВ. Смерть Івана Виговського// Збірник історично-філологічного відділу ВУАН. К., 1928. Т. 76: Ювілейний збірник на пошану академіка Михайла Сергійовича Грушевського. І. С. 214. 6 Ті самі фрагменти, запозичені в Липинського, в українському перекладі подав Іван Скрипник (Скрипник /. Легенда про гетьмана Івана Виговського: від Конотопа до Скиту Манявського // Петраш О. Полковник Креховський в обороні гетьмана Виговського. Івано-Франківськ, 1997. С. 142-143 і підписи старшини на с. 143-144). 7 Горобець В. Еліта козацької України в пошуках політичної легітимації: стосунки з Моск вою та Варшавою, 1654-1665 рр. К., 2001. С. 422-443 (розділ 18: Міжусобна боротьба на 104 3. Інструкція послам Війська Запорозького виправленої пунктуації. Документ рясніє латиномовними словами й зворотами, які для зручности наведені далі в українському перекладі. Щоб зорієнтувати читача в іменах, подіях, поняттях, згаданих в інструкції, у кінці републікації додано примітки. Пропонуємо тут ще один оригінальний документ - зізнання одного з ватажків антипольського й антитетбрівського руху на Правобережжі 1664 р. (а також і 1663 р.) Дмитра Сулимки, яке він дав 3 серпня (напевно, за ст. ст.) 1664 р. перед старшиною Війська Запорозького в таборі під Ставищами*. Цей документ ві домий кільком дослідникам8. Зізнання Сулимки вміщене в тій самій рукописній книзі Бібліотеки Чарторий ських у Кракові, що й інструкція9, до речі, воно навіть згадане в другому пункті інструкції. У зізнанні сказано, що Іван Виговський підбурював козаків проти Павла Тетері з метою повернути собі гетьманство. Це свідчення перегукується з зізнаннями кількох інших учасників того самого руху, які вони дали за день до розстрілу Виговського 15 березня 1664 р. в Лисянці перед Себастіяном Маховським і трьома молодшими від нього за чином польськими офіцерами10. Обидва зізнання ніби доповнюють одне одного. До речі, сам факт, що Дмитро Сулимка свідчив 3 серпня 1664 р., спростовує твердження Самовидця, ніби він загинув до розстрілу Виговського11. Його зізнання підписали ті самі люди, які підписали й інструкцію, за винятком Павла Тетері і канівського полковника. Зізнання Дмитра Сулимки републіковане на тих самих засадах, що й інструкція. Правобережжі 1663-1664 рр. та її наслідки для еволюції програмних вимог гетьманського уряду П. Тетері. Проект устроєвих реформ 1664 р.). Того самого автора про цю інструкцію див. також: 1) Козацький гетьманат у соціо-політичній структурі Речі Посполитої: проект устроєвої моделі гетьмана Павла Тетері з року 1664 // Молода Україна. К„ 2000. № 1. С. 40-61; 2) Як Біла Церква мало не стала столицею України. Проект розбудови процвітаючої українсько-польської держави 1664 р. // Війни і мир, або «Українці - поляки: брати/вороги, сусіди...» // За заг. ред. Лариси Івшиної. К., 2004. С. 139-149. * Ставища - містечко у Київському воєводстві, нині - селище міського типу, районний центр Київської области. 8 Korzon Т. Rec.: Волк-Карачаевский В. В. Борьба Польши с козачеством во второй половине XVII и начале XVIII века. К., 1898 // Kwartalnik Historyczny. Lwów, 1899. R. XII. S. 810; Ejusd. Dola i niedola Jana Sobieskiego. 1629-1674. Kraków, 1898. Т. I. S. 495; Lipiński W Stanisław Michał Krzyczewski... S. 306;ДорошенкоД. Гетьман Петро Дорошенко. Огляд його життя і політичної діяльности / Ред. Василь Омельченко. Нью-Йорк, 1985. С. 46. Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s. 533-534. Т. IV. Отд. III. C. 409-411. 11 Літопис Самовидця / Видання підготував Я. І. Дзира. К., 1971. С. 95. На цьому джерелі Микола Костомаров ґрунтує твердження про смерть Сулимки (Костомаров Н. И. Руина. 9 10 Памятники... 105 Микола Крикун ДОДАТКИ №1 1664 р., листопада ЗО (ст. ст.). Табір під Лисянкою. Інструкція послам Війська Запорозького, відправленим на Варшавський звичайний сейм, який відкрився 26 листопада того самого року Instructia na seym walny Warszawski, w roku 1664 dana ode mnie, Hetmana, у wszytkiego Woyska JE°Kr. Mci Zaporozkiego posłom naszym p.p. Michayłowi Radkiewiczowi, oboźnemu generalnemu, Samuelowi Frydrychowieżowi, pułkownikowi Białocerkiewskiemu, Swientosławowi Krzywieckiemu, pisarzowi Woyska JE°Kr. Mci Zaporoskiego, w obozie pod Lisianką, mca nouembra dnia trzydziestego. 1. Naprzód. Po pocałowaniu ręki Pańskiey у wiemey poddańskiey oddaniu pod nogi Maiestatu JE°Kr. Mci veneratiey pokorne oddadzą solenniter dzięki za nieżałowaną podeszłych lat JE°Kr. Mci, Pana naszego młego у Pańskiey Monarszey osoby, ‘fatigę przez Ukrainę, kiedy od kilku wieków inauditam a nam desideratam, vspakaiaiąc poddanych swoich pomieszkania у vtwierdzaiąc kraiów securitatem, przeniósł praesentiam, nadto nieprzyiacielskie na swe Państwo, ad ipsam famam ogłoszonego Pana in armis swym assistere granicom, auersit potęgi у acz iniurio caeli jesienney у zimney reuolutiey królewską wygodę w polu praecisam, atoli, z wrodzoney do obrony poddanych inclinatiey na stłumienie, by у sam w polu car moskiewski compareret, quaesitam, na wylot przez Państwa swoie venerabuntur occasionem belli'1. 2. Gdy summa miała po deditiey ledwo nie całego Zadnieprza, pod nogi Maiestatowi JE°Kr. Mci skłonionego, vigore w Vkrainie tranquillitas у z wiosną 2 residuum obstinatorum przy zimnego Monarchi protectiey sczęściem JE°Kr. Mci a ręką mężnego//rycerstwa infringi 2, 3 poskaczą na niedolą et fatales po niezarosłych JE°Kr. Mci ścieszkach, które Vkrainne JE°Kr. Mci Państwo afflixerunt, calamitates, gdy sub specie ścia do boku JE°Kr. Mci, Pana naszego młego, niebosczyk Pan Wyhowski, woiewoda kiowski, wyszedszy z Baru, snuiąc się długo po podeyzrzanych miastach у miasteczkach, w narodzie vkrainnym, nouandarum rerum chci wym, mouet bunt у tumulty у staliste prawie vincula conclusit w Szawulisie coniuratią'3,4*iako szerzey wyraża confessata zdraycy Sulimki, tey roboty instrumentum*4. Religia Grecka 3. A że od wielu wieków pod sczęśliwym Królów JchMć, Panów naszych młcwych у dziś panuiącego, panowaniem wiara nasza grecka, nie w vniey będąc, ale pod posłuszeństwem Гетманства Бруховецкого, Многогрешного и Самойловича. Историческая монография 16631687 гг. II Его же. Собр. соч. Исторические монографии и исследования. СПб., 1905. Кн. VI. Т. XV. С. 27). 106 3. Інструкція послам Війська Запорозького Stolice Apostolskiey Konstantynopolskiey, suis zawsze cieszyła у sczyci immunitatibus, pokorną pp. posłom zlecamy do Króla JE0 Mci у całey Rptey supplikę, aby Pańskiey żebrzeli clementiey w zachowaniu praw, narodowi у religiey naszey nievniatskiey służących, ile aby ad liberum, które tey Rptey, coaeuum w Państwach JE°Kr. Mci exercitium religiey naszey nievniatskiey cerkwi, nam, nievniatom, od oyców vnitow w Koronie у w WmXeLm in conuulsionem praw naszych pozabieranych, była5. Tandem 6 tak wielą seymów у JE°Kr. Mci, Pana naszego młcgo, całemu światu iawnemi assecuratiami obiecana restitutio'6, gdyż po te czasy nasze duchowieństwo tylko cieszy łaskawemi JE°Kr. Mci obietnicami, a oycowie vnici beneficia7//y cerkwie dzierżą. Powabi ta łaska JE°Kr. Mci у Rptey у w buntach będące 8*Woyska Zaporozkiego scissie'8 ad unitatem z nami, gdy usłyszą, iż innata regnantibus clementia, nie patrząc na ich errores przeciwko Maiestatowi swemu у Rptey, na proźbę nas, którzyśmy z vtratą zdrowia ostradali ogułem wszytkie za dostoieństwo Maiestatu JE°Kr. Mci у Rptey, całość mienia powrócić naszemu duchowieństwu nievniatskiemu każe lege scripta у samym skutkiem 9*od vnitow w Koronie у w WmXcLm zabrane archiepiscopie, episkopie, archimandrie, cerkwie, manastery у iakieżkolwiek ritus nostri fundatie'9. O co gdy od początku JE°Kr. Mci Panowania kołatamy у I0 obietnice, seymowemi constitutiami utwierdzone*10, odbieramy, niednego episkopstwa Przemyskiego, iescze pactis conuentis sczęśliwey electiey у coronatiey ś. pamięci Króla JE° Mci Władysława Czwartego, brata Króla JE° Mci, vindicatam1*, nie możemy od oyca Chmielowskiego, vniatskiego władyki, iniusta competentia in potiori parte osiągnionego, dźwignąć, wolność et vsum naszemu vniatskiemu2* episkopowi11. Kołatać tedy do łaski Króla JE° Mci у Rptey iak o wolność równo rzymskiemu w Koronie у w WmXeLm nabożeństwa naszego nievniatskiego, tak у o restitutią w Koronie у w WmXeLm archiepiscopii, episkopii, archimandryi, cerkwi, monasterów naszemu duchowieństwu nievniatskiemu, у supplikować pokornie będą pp. posłowie nasi. 4. 12' A że w przeszłey constitutiey napisano siłę commissarzów, których zwodzić do od bierania naszych cerkwi esset immensum, zwłascza kiedy ta constitutio absentiarum wtrąciła obstacula у u nas niektórzy rozumieią, że ta liczba gromadna commissarzów//excludit effec tum łaski JE°Kr. Mci у Rptey w restituty cerkwi naszych ruskifch nievniatskich duchowieństwu naszemu ruskiemu, nievniatskiemu’12, prosić będą o czterech commissarzów tylko, z Korony dwu a z Litwy dwu, ieden rzymskiego, drugi naszego ruskiego nievniatskiego wyznania, z Ko rony w Litwie administrare maią tę commissią, a z Litwy w Koronie, у na przyszłym seymie sub paenis3* swey commissiey dane rationes. Czas po seymie commissiey w pułroku decidi, prosić będą. 5. Jako nouitates у starych porządków immutatie zwykły confundere siłę w kożdym sta nie, tak aby według dawnego zwyczaiu nieprzerwanym a saeculo toczącego4* się torem do l3collatury episkopii prawosławnych13, pogotowiu metropoliey Kiowskiey, nie w vniey z rzymskim kościołem, ale pod posłuszeństwem Patriarchy Konstantynopolskiego, będących, vindicati (стосується «episkopstwa») nievniatskiemu 3* poenis 4* toczącym 2* 107 Микола Крикун zwierzchność żadna duchowna rzymskiego nabożeństwa у posłuszeństwa nie interessowała у nie należała, iako to у l4*Jm. Xdz arcybiskup lwowski coś za praetext do episkopiey naszey Lwowskiey, nie w vniey będącey, usurpował*14, ale l5 sam Król JE° Mć iako supremus arbiter praeuia electione legitime et immediate do niey cleru należącego, iako diplomata wolności religiey naszey sonant у jus patronatus collationis exigit, był collatorem15. W czem aby lege scripta caueatur dawny porządek a niesłuszne praecidantur, iako to Jm Xdza arcybiskupa lwowskiego у innych Jch Mciów ad collationem et praesentam16 praetensie, imponimus p.panom posłom naszym u JE°Kr. Mci у Rptey staranie. Więc у l7*wsi Perehińska toties obiecaną restitutią episcopiey Lwowskiey17 taż sollicitudo p. posłów naszych pokornie u JE°Kr. Mci Pana naszego у stanów Rptey exposcet, gdyż dosyć iusta petit ta cathedra od dawnych czasów, gdy sądu Pańskiego żebrze.// 6. Ponieważ metropolita kiowski iest directe et immediate pasterzem Vkrainy у miał by per omne ius et '"-aequum electem*1* decidi Woyska JE°Kr. Mci Zaporozkiego równo z szlachec kim у duchownym stanem głosami, vpraszac będą pp. posłowie nasi, ,8 aby per legem scrip tam caueatur samotrzynastego Hetmana równo z szlachtą do electiey metropolity kiowskiego sensus у głos wolny, to iest Hetman, oboźny, pisarz Woyska, sędziowie, assawułowie у sześć pułkowników, ponieważ niżey na sześć pułków dzielimy Woysko, a te głosy porównane z sta nem szlacheckim, directe do obrania metropolity należącym, prędszą facilitabunt na iednego zgodę у Woyska non derogabitur do tegoż posłuszeństwa pasterza należącego honori'18. 7. W Vkrainie rzek у stawów monastyrów kiowskich19 у wszytkiey Vkrainy oby zławiać у iakimżekolwiek praetextem w ich wtrącać vsum nikt nie ważył, lege caueri prosimy, ile kiedy fortec na Zaporożu у gdzie indziey erigentur у żachnęliby participować monasterów pożywienie у wygodę. 8. Niemało na tym kraiów tych porządkowi należy, aby młódź erudiri mogła, czym by samym ad saniorem mentem w doyrzalszym kożdy mógł powabie się wieku. Zaczym aby akademia20 у szkoły kiowskie21 były immunitatibus, academiom in Regno służacęmi, insig nitae у nasi w niey professorowie nievniaci były у promotie22, academiom zwyczayne, inualeant, supplikować będą, iako у o to, 23 aby oycowie jezuici nigdy szkół nie fundowali ani erigować przez się albo subordinatas personas nie ważyli w Kiowie, iakoby młódź rełigiey naszey greckiey spokoynie mogła erudiri у wolności academickich cieszyć vsura, gdyż oyców jezuitów szkoły musiałyby tylko tumultów przy//niepodobney z akademią naszą zgodzie być okkazią, у żadne szkoły rzymskiego nabożeństwa ad proportionem collegy albo academiey żeby w Kiowie nie były*23, o constitutiey warunek vpraszac będą. 9. Więc przy academiey iż może stanąć burss et semmariorum na studentów fundatia, vpraszac będą pp. posłowie, aby kożdemu chcącemu erigować у fundować wolność pospoli tym prawem, w constitutiey wyrażonym, caueatur. 10. W Wielkim XcLm iż też szkół naszych rełigiey greckiey 2**nie w vniey2* dotąd nigdzie non instaurata erectio nie pozwala młodzi rełigiey greckiey, nie w vniey bądącey, wyzwol aequam electionem Цей вислів потрапив сюди помилково з наступного рядка, де він наведений разом із «będącey». 2*-2* 108 3. Інструкція послам Війська Запорозького onych uczyć nauk24, sollicite prosić będą, aby academią wolno było fundować nievniatską, mi anowicie w Mohilowie Litewskim25, у w niey professorowie ad proportionem kiowskiey akademiey byli, która temiż, iako у kiowska, cieszyć się ma academiom służącemi immunitatibus, у burss et seminariorum na studenty aby у przy tey akademiey lege pozwolona była institutio. Także oyców jezuitów у żadnych szkół rzymskiego nabożeństwa ad proportionem collegy albo academiey żeby w Mohilowie erigować у fundować nie wolno było, lege decidatur. 11. 26*Lubelskiey cerkwie commissia, która iuż effectualiter z łaski JE°Kr. Mci stanęła у nasi nievnici tey cerkwie cieszą vsu, aby podpisana była od JE°Kr. Mci, Pana naszego młego*26, pokornie u Maiestatu JE°Kr. Mci instabunt pp. posłowie nasi.// 12. Wrodzona JE0Kr. Mci, Pana naszego młego, clementia zawsze narodu ruskiego у religiey naszey greckiey nievniatskiey osobliwemi releuabat łaskami indemnitatem, у teraz aby z teyże dobrotliwey nasze nie było wyłączone in genere duchowieństwo łaski, prosimy: gdyż iako kożdey rełigiey w tym nay więcey vertitur immunitas, aby duchowni mieli suam obseruantiam, tak у za naszemi nievniatskiemi świesczennikami - popami w Koronie у w WmXeLm, in stabunt pp. posłowie nasi, aby per constitutionem eximantur od wszelkich exacty żołnierskich у domów ich securitas iako chwaków wielkiego Imienia Bozkiego była porównana z szla checkimi w Koronie у w WmXcLm domami et immunitatibus, iako у o gwałtowny naiazd, aby eodem sądzili się z kożdym inuastorem1* iudicio na seymie za episkopa swego instantią; iako szlachta w Koronie у w WmXeLm, a mianowicie w dziedzicznych panów maiętnościach równo z chłopami do powinności aby nie byli pociągani у episkopom aby o to z panami wolno było agere na seymie za mandatem z kożdym szlachcicem, prawo vproszą. 13. Ponieważ też po ś. pamięci oycu Kossowie, metropolicie kiowskim27, trzydziestu tysięcy w gotowiźnie summa na reparatią cerkwi S. Sophiey cathedralney w Kiowie została, krom inszych splendorów ruchomych, у cessit successori ś. pamięci oycu Bałabanowi, met ropolicie także kiowskiemu28, a nie przyszło opatrzenie tey cerkwie у do namnieyszego skutku у owszem ociec Bałaban in usum suum у krewnych swoich tę obrócił summę, zaczym prosi Woysko JE°Kr. Mci Zaporozkie, aby tę summę successori29 krewni niebosczyka oyca met ropolity restituant a in defectu//na dobra zeszłego pasterza authoritate seymu introducatur executio w summę, a zaś żeby successor z tey summy albo z dóbr, w summie obiętych, wypełnił intentią niebosczyka oyca Kossowa około reparatiey cerkwie S. Sophiey, cauendo у to, aby odtąd ecclesia у w niey successores metropolitowie, iako у episcopi, po kożdego zeyściu wszytkę pozostałość, excludendo krewnych (ponieważ u nas zakonnicy tey cerkwi Bożey na sobie maią dostojeństwa), zabierali у dziedziczyli, krom dóbr ziemskich ich własnych, które metropolita у episcopi pro libitu suo módz będą disponere. 14. A że z temi rzeczoma, które religią naszą nievniatską conseruunt у iey duchowieństwo, non temera2* mente supplikuiemy do JE°Kr. Mci, Pana naszego młego, ale dobrze zważywszy, quanta ztąd Rptey ma accedere pociecha, kiedy у duchowieństwo nasze suis cieszyć będzie immunitatibus z clementiey Pańskiey у młódź erudiri w akademikach swoich, która dziś, arti!* 2‘ inuasorem (див. пункт 16) temere 109 Микола Крикун bus liberatibus non exculta, wszystko sobie audere pozwala у persuasyi у1* naysłusznieyszych excludit consideratią. Wolności Woyska 15. Wolności Woyska JE°Kr. Mci Zaporozkiego iako są od Naiaśnieyszych Antecessorów Króla JE0 Mci у samego Króla JE° Mci, Pana naszego młcgo, nam młcwie nadane у seymowemi constitutiami utwierdzone, tak aby wszytkich praw, przywileiów, wolności, nam służących, stanęła na ninieyszym seymie//innouatia у approbatia, uniżenie prosić będą tak dla nas, którzy persistimus in fide, iako 30*y tych alliciendo, którzy rospaczaią w clementiey JE°Kr. Mci у Rptey, aby mieli cieszyć się wolności przodkom у sobie nadaną vsura*30. Wolności zaś naszego2* ta iest interpretatio. 16. Naprzód. Aby domy, futory nasze z szlacheckimi w Koronie у w WmXeLm in securitate porównane byli3* przez constitutią у żołnierz, któryby ważył stanowić się u Kozaka, pro inuasore był sądzony. 17. Jeśliby szlachcic Kozaka regestrowego zabił, lubo w Woysku merens stipendia lubo nie, cauemus to sobie, żeby o ten criminał popełniony na gardle był karany peremptorie przez 31*decret grodu kiowskiego'31, nie upatruiąc 32*cadenty roczków'32, tylko ad requisitionem Het mana albo pułkownika, gdzie się owe stanie zabóystwo. Któremu grodowi kiowskiemu aby publica lege w sprawach criminałów kozackich dana była suprema nad kożdym zabóycą sine ulla appellatione executiey33 na gardle facultas, rzecz у nam у Rptey pożyteczną widzimy, gdyż tak wnętrzne diffidentie a z tego na szkodę Rptey motus compescentur. 18. In casu zaś na zabóycą vcieczki z gorącego vczynku żeby 34*infamia grodzka kiowska publikowana tak była ważna, iako у trybunalska'34, у trybunał35 nie mógł decretów grodowych w sprawach kozackich znosić, lege cautionem. 19. Similiter in ciuilibus36 publicowana banitia37 w grodzie aby też miała wagę, iako у w trybunale, у banitus38, kiedy mu kto zada w trybunale albo in quocunque Regni subsellio, nie miał locum standi, poko nie dosyć uczyni stronie.// 20.39'Na gród zaś, w niedosyć czynieniu sprawiedliwości у ieśliby zwlekał executią, aby paenae4* vstanowione były, doyrzą у o forum z grodem za mandatem przed Królem JE° Mcią o sąd nieprawny, iako у o zwłokę sprawiedliwości upraszać będą*39. 21. ^'Wdowy kozackie według dawnych praw, zwyczaiów, porządków у przywileiów Naiaśnieyszych Królów Polskich у teraźnieyszego, nam panuiącego, nadanych*40, aby byli5* wolne od stanowisk żołnierskich у do kozackiey należeli jurisdictiey, a nie do zamkowey41. 42*Hetman zaś z starszyną sub fide et consistentia doyzrzeć et decidere ma należytą usługę woienną, czyniąc tak, iakoby plenus dwu tysięcy z pułku każdego na usługę JE°Kr. Mci był numerus-42. 43*A wdowy kozackie całkiem wolne być maią podług dawnych praw у przy wileiów*43. '* «у» тут зайве. naszych 3‘ były 4* poenae 5* były 2* 110 3. Інструкція послам Війська Запорозького 22. W sądy kozackie44 żadna wtrącać się nie powinna jurisdictia, ale w kożdym pułku samego pułkownika sąd wszystkie discernere sprawy powinien cum appellatione libera do hetmańskiego sądu, a to między Kozakami tylko; a ieżeli między miesczaninem a Kozakiem sprawa o iakieżkolwiek praetensie, poswary, ranienia, zabóystwa, w gruntach różnicę, w stawach, pasiekach, futorach у inno1* excessus, nie powinna sama decidere starosty iurisdictio45, ale 46*sąd compositi judicy'46 z pułkownikiem albo hetmańskim wysłanym. 23. Co do electiey Hetmana. Iż sub specie wolnego obierania bunty wsczynać zwykły, gdy iedno co w niespokoyney in plebe zaczwała głowie, zaczym libera electio aby była w granicach swoich opisana prawem pospolitym. To iest 47*żeby Hetman od seymu do seymu nie był składany, ale po seymie//ziedżał commissarz od JE°Kr. Mci у Rptey przesłuchać starszyny у woyska, ieśli zmianę promouent Hetmana; którego przy commissarzu in locum deponentis hetmaństwo2* substituere maią; nie pierwo iednak zupełną podać mu władzę pan commissarz ma nomine JE°Kr.Mci, aż JE°Kr.Mć ostrzeże o elekcie у ieśli będzie Panu do smaku, ma od JE°Kr. Mci functią insignire, ieśli nie, ma Król JE0 Mć proponere suffragio powagi swey Het mana, byle iednak z Woyska Zaporozkiego у w nim bene meritum Panu у oyczyźnie; у ieśliby, nie czekaiąc seymu, ważyli się złożyć у bez commissarza у obrać drugiego, za buntowników rozumiani być maią'47. 24. Widzi у to Woysko JE°Kr. Mci Zaporozkie zatrzymaniu dobra pospolitego proficu am3*, aby hetmańska residentia nie była w Czehrynie na pograniczu, gdzie zawsze Hetman iak wół pod obuchem у w osobie iego musi periclitari vniuersitas tych kraiów, mnożąc aż do uszkodzenia Rptey całey trudność48, ale in meditullio Vkrainy w Bialey Cerkwi49. Ile gdy у Czehryńskie starostwo50 z wszytką intratą cessit praesidio51, które tam potrzebne w tym miescu, otwierającym у zamykaiącym od pól Vkrainę у Zaporoże, przeto starostwo Białocerkiewskie potrzebnie z wszytką intratą cedere ma Hetmanowi, czemby у sam cum sua mógł żyć assistentią, у posłów przyjmowanie у odprawowanie у na gości expensa zbywał, Rptey nie przykrząc o impensas. A zosobna kożdy Hetman propter assistentiam, która przy hetmanach gromadnieysza, boni publici iest wielkim stróżem, powinien będzie mieć lege impositam sobie sześciudziesiąt dragoniey52 pod chorągwią przy boku swoim perpetuam frequentiam у na to koszt impendi ma z starostwa у teyże intraty, na hetmanów obróconey, Białocerkiewskiego. 25. A że pisarz woyskowy, sędziowie dwa, assawułowie у inni consiliarze, muzyka woyskowa są eo necessitio, bez którego hetman żaden subsistere nie może, z tegoż//providebit tych sług JE°Kr. Mci у Rptey starostwa pożytków. 26. Jescze у z tey ratiey w Вiałeycerkwi hetmanów promouemus residentią, że w Czeh rynie Chmielnicki stary53 instituował swe mieszkanie, na tatarskiey innitens przyiaźni i na ich colligationes у braterstwo, na szkodę Rptey zapatrzony; teraźnieyszy zaś Hetman, Maiestatowi JE°Kr. Mci wiemy у Rptey życzliwy, aby in contrarium w Białeycerkwi subsistat у suc cessores, oyczyzny utile upatruiemy. '* inne Hetmana 3* proficuum 2* Ul Микола Крикун 27. Więc że w Białeycerkwi na ingruentia1* w owym kraiu oppositum praesidium peri cula, zaczym te gdzieindziey dosyć opportune ex importandis niżey2* legalibus przeniesie, ponieważ hetmańska residentia w swey osobie wszytkim założy się niebezpieczeństwom cum sua assistentia. 54Szlachta 28. białocerkiewska, która należała antiquitus do jurisdictiey zamku Białocerkiewskiego, a mianowicie Lesiewicze, Kowszowata, Nastaska, Skarżewka, Mazepince, Kierdany у inne którekolwiekby pokazały у ktokolwiekby tych dóbr cieszył vsu у cieszy у teraz praw swych porządkiem stringitur у należy54, aby, gdy nie wątpimy o młcwey JE°Kr. Mci у Rptey łasce, że cedet residenty hetmanów starostwo Białocerkiewskie у ta szlachta osobliwym prawem w posłuszeństwo do vsługi JE°Kr. Mci у Rptey hetmanom militet iako starostom swoim у zawsze, gdy Hetman na woynę wsiadać będzie na koń, у oni w porządku, u nich zdawna za wszytkich starostów białocerkiewskich zwyczaynym, armis se accingant przy boku Hetmana, prosić będą pp. posłowie nasi o constitutią.// 29. Ponieważ zaś 55 starostwo Białocerkiewskie iest tanti in Republica herois, Jaśnie Oświeconego Xcia JE0 Mci Dmitra Korybuta na Zbarażu у Wiszniowcu, woiewody bełzkiego-55, uniżenie prosimy, aby naszey non imputet tak wielkich w oyczyźnie zasług woiennik ani Hetmana teraźnieyszego nieostrożności, że, u waży wszy tych kraiów securitatem z residenty Hetmana dzisieyszego у nastempców, nie respectem osoby teraźnieyszego Hetmana, ale buławy у directiey tego Woyska w Białeycerkwi, Rptey życząc post tot fluctus gruntownego uspokoienia, o tę3* starostwo prosimy w nagrodę Czehryńskiego, pewni będąc, że wielkiemu senatorowi, walecznemu woiennikowi, Król Jmć, Pan nasz młcwy, у wszytka Rpta intratnieyszym nagrodzi starostwem. 30. Pułkowników w Woysku JE°Kr. Mci Zaporozkim, lubo maią liberam zawsze elec tionem pułki, iednak aby praeuio sensu Hetmana składano у obierano, caueri lege ma, gdyż, aemulatie w te czasem wrzucaiąc in plebem, factie przychodzą, zawziętości, że у publiczne mieszaią sprawy, kiedy życzliwemu pułkownikowi sub specie wolney electiey zgotuią ruinę. Zaczym arbitrium circa instituendam na nowego pułkownika electionem Hetmana antecedere powinne. Setnicy zaś ex arbitrio pułkownika swego deponi et institui, byle ludzie w dziele rycerskim doświadczeni, maią. 31. A iako widzi Woysko JE°Kr. Mci Zaporozkie liczbę Woyska, w wielki comput extendowanego, sobie szkodliwą у tey woyny domowey у rozruchów być po wielkiey części przyczyną, tak 56 aby iuż stanęła przez ppvv commissarzow, do nas zesłanych, pewna у w po tomne czasy nieodmienna dwunastu tysięcy liczba, dzieląc na sześć pułków Woysko a pułk kożdy we dwa tysiąca regestrowych, zamiescza//iąc Kozaków iudicio Hetmana у starszyny, ludzi rycerskich. Pułki zaś te być maią: Czehryński, Czerkaski, Korsuński, Pereasławski, Kaniowski, Białocerkiewski’56. 32. W pułkowych miastach przez woynę na usłudze JE°Kr. Mci у Rptey albo śmierć naturalną numerus decrescens aby adimpleatur z tychże miast z ludzi, do boiu Hetmana iudicio '* ingruentią Зважаючи на зміст цього й наступних пунктів, це слово тут зайве. 3* te 2* 112 З. Інструкція послам Війська Запорозького zgodnych, о constitutią prosimy у na рр. starostów paenas1*, inquantumby swą władzą temu Hetmana wpisowi dobrania zupełney dwu tysięcy ludzi w kożdym pułku liczby, z kogo będzie rozumiał Hetman supplere służby woienney defectum, przeszkadzali. 33.57*Więc iż w woiewództwach Brasławskim у Czemihowskim, tak w dobrach Króla JE° Mci, iako у ziemskich, nie bywała Woyska Zaporozkiego consistentia*57 у teraz, do starych porządków у zwyczaiów Woysko JE°Kr. Mci Zaporozkie obracaiąc sensum, w iednym woje wództwie Kiowskim cauet sobie teraz у w potomne wieki consistentią sześciu pułków58, któ rych defectum w liczbie dwu tysięcy realney kożdego pułku, ponieważ są zdezelowane, aby wolno nie tylko z pułkowych, ale у innych tegoż województwa supplere starostw у królewsczyzn у z Niżyńskiego starostwa59, lubo iest w woiewództwie Czemihowskim, cauemus sobie у lege caueri uprosić maią p. posłowie nasi. ^Kiów iednak у Czemihów same iako grodowe miasta*60 od consistenty Kozaków Woyska naszego excludimus у mieć w samych miastach żadney namnieyszey liczby, cedendo wczasowi 6l*publicznych ziazdów w tych dwu miescach*61, nie chcemy. 34.62*Disciplinae militaris iż w tym Woysku ten inualuit error, że za chorągwią zaraz nie idą Kozacy, lecz ledwo drugi w tydzień za pułkownikiem albo setni//kiem na woynę zbierze w drogę, tedy aby Hetmanowi, przywodząc w dobry porządek te Woysko, ktoby za chorągwią zaraz nie wyszedł tegoż dnia, iako pułkownik albo setnik, sine legali impedimento nie tylko z tey woienney służby wolno było excludere у bez przeszkody pp. starostów substituere inszego, dbalszego swey powinności żołnierza, z tegoż miasta у wsi, ale by у na gardle karać, gdyż przez omieszkany pośpiech dla niezgromadzonego na czas naznaczony woyska siłę woiennych zwykło mieszać się sczęśliwości. Takowym że sposobem kara praefigi, ieśliby się przez naymita ważył regestrowy Kozak, a nie sam, na woynie być*62. Y 63*ieśliby pułkownicy albo setnicy taili vrzędy, za dowodem przed Hetmanem tracić maią у wszelkiemu woyskowemu, podług hetmańskiego rozsądku, podpadną karaniu*63. 35. Pułkowników2* iż z pisarzem у asawułą w kożdym pułku musi być publicis negotys intenta consistentia, zaczym aby panowie pułkownicy kożdy w swego pułku starostwie na się mieli wyłączono po młynie у po drugim na pisarza, asawułę у innych officialistów swoich, supplicabunt pp. posłowie. 36. Dobra in genere wszystkie duchowne wszelakiego wyznania Woysko JE°Kr. Mci Za porozkie z pobożności swoiey к usługom Bożym у lego chwale świętego imienia fundatiom od consistenty swoich, iako у dziedziczne, wyłącza у perpetuis temporibus w te dobra, aby nie nisczeli przez to miesca święte, którym służą te imiona, nie chcą mieszać swemi siedliskami у poddanych errory augere ku panom z swoiey tam consistenty. 37. Ponieważ tedy '“przenosić do swych consistenty z dóbr ziemskich у duchownych, iako у z dóbr Króla JE° Mci, w woiewództwie Brasławskim muszą Kozacy'64, waraie to so bie Woysko JE°Kr. Mci Zaporozkie, aby grunta, domy, zasiewki, stawy, // pasieki, futory у wszytkę zgoła maiętność swoią libere у bez żadney przeszkody od panów у ich namieśników od wypisu intra medium annum sprzedać, zamieniać, dać, darować wolno było, iako swą '* poenas pułkownikowi 2* 8-6-1279 из Микола Крикун własność; у ieśliby 65*dziedzic albo dzierżawca dóbr Króla JE° Mci*65, z których excludetur consistentia Kozaków, miał wyście z całością substantiey impedire albo sprzedania się z grun tami, pasiekami, futorami, stawami, domami nie dopuścić, z takowym kożdym aby na seymie za mandatem Króla JE° Mci Hetmanowi wolno było у Woysku Zaporozkiemu agere iako cum violatore pospolitego pokoiu, o prawo у constitutią prosić vniżenie imponimus pp. posłom naszym. 38. Jako wszytkie woyska porządkami stoią a nieporządkami nisczeią, tak у naszego Woyska, w liczbie dwunastu tysięcy będącego, chcąc cieszyć rządną sprawą, w kożdym roku chcemy mieć w kożdym pułku raz 66 vizią Woyska naszego, która lustratia ludzi rycerskich-66, do boiu zgodnych, у ich oręża ma przez Hetmana czyniona być, w czem starszyny z Het manem fides et conscientia obligatur1*. Wolno też Hetmanowi będzie niezgodne albo2* złym orężem excludowac subiecta a do usługi JE°Kr. Mci sposobnieyszemi dopełnić. W czem na żadne zapatrować się corruptie eadem flde et conscientia Hetman у starszyna obligantur. 39. Niemało у na tym Woyska JE°Kr. Mci Zaporozkiego okkaziom woiennym, gdy iuż minuitur liczba, należy do dzielney sprawy, aby 67 przy kożdym pułku chorągiew kwarciana practicato przed woyną była exemplo 67, w którey powinien będzie compleri stu dwudzi estu koni numerus, krom Białocerkiewskiego pułku, gdzie 68chorągiew szlachty tameyszey supplebit'68, którzy z gruntów Nastaskich, Lesiewickich, Kowszowatskich, Kierdanowskich, Mazepiniec, Szkarowki у innych przy hetmańskiey//będą kożdą woienną usługę osobie iako starosty swego. 40. Chorągwie zaś kwarciane, do pułków przydane, maią iako effectiuum mieć stu dwudzi estu koni numerum, sub sigillo testimony, ieśli completa liczba, od Pana Hetmana naszego do JE°Kr. Mci у Rptey, tak, aby rotmistrze assistant chorągwiom, nie udalaiąc się nigdzie, prosić będą lege caueri. Sub paenis3* i pod czyią commendą zostawać będą4*, aby się z Jm Panem Hetmanem znosił5* у do woiennych stawał okkazyi na kożde Pa Hetmana zawołanie z wszytką gotowością, zasłaniając Rptey periculum w osobie Hetmana, supplikować będą pp. posłowie. 41. Jeśliby kto chciał z szlachty być w regestrze kozackim у vsługę JE°Kr. Mci między Kozakami tractować, ten, by naystarożytnieyszey był familiey, lubo sądowi hetmańskiemu subesse powinien, poko tu zostaie. Jednak gdy w Koronie albo w Wielkim XcLm comparebit, porzuciwszy tę służbę, aby, że był w regestrze Kozackim, nie szkodziło у nie derogowało nic honorowi iego. Także nobilitowani Kozacy69, iako sczycą kleynotem szlachectwa koronnego, aby wolno było porzucić6* tę posługę у wszytkich honorów w kożdym woiewództwie у pow iecie byli capaces, lege caueri prosimy. '* obligantur Після цього має бути «ze». poenis 4* Після цього має бути «chorągwie». 5* Після цього має бути «rotmistrz». 6* Після цього має бути «іт». 2* 114 3. Інструкція послам Війська Запорозького 42. Więc у to Rptey, vpatruiąc utile, widzimy potrzebno, aby woiewództwa vkraińskie mieli lege assignatam sobie obrony obradę у gotowość na woienne wszytkie okkazie у pod czyią commendą nieprzyjacielskim resistent potęgom, lege caueatur. 43. Ponieważ Woysko JE°Kr. Mci Zaporozkie stanie regestrowe dwunastu tysięcy, iako było płatne za Naiaśnieyszych Przodków JE°Kr. Mci, tak aby у dziś panuiącego у nastempców nie zagładzona była na te Woysko łaska. Zachęcając ie do życzliwych posług woiennych, prosimy, aby stipendium we dwie lecie z kożdego seymu, iako ziedzie commissarz, miało po złotych dzieściu1* na osobę. Iednak teraz Rptey folguiąc impensis, у o ten płacenia porządek2*, aby się zaczynał aż za cztery lata a trwał perpetuo.// Munitia70 Woyska Zaporozkiego 44. Armata71 Woyska JE°Kr. Mci Zaporozkiego aby miała swą ordinatią. Liczbę iey dwadzieścia cztery sztuki continuo abyśmy mieli w Woysku naszym na okkazie woienne, ma lex3* praescribi. A jeżeliby walnieysza potrzebowała Maiestatowi JE°Kr. Mci у Rptey posługa przyczynienia, za wiadomością JE°Kr. Mci augere wolność cauemus z fortece Czehryńskiey72, na którey munitia Woyska Zaporozkiego z zawiadowania Hetmana naszego excludi niema, ponieważ oney tam w Czehrynie subsistentiey naysposobnieysze miesce, a manowicie na pro chy, względem sklepu murowanego, sposobna depositia. 45. Przy Hetmanie Woyska lubo z pułków mogłaby ordinowana być assistentia, iednak ae quius osądziliśmy mieć piechoty trzysta zwyczayney mercenariorum Rptey naszey, na wybór kozackiey у złożoney z ludzi Hetmana у starszyny iudicio, życzliwych Królowi JE° Mci, którzy się by nigdy od armaty nie oddalali у byli w zupełney liczbie, w czem obligabitur fi des pa oboźnego naszego. Tey zaś piechocie viuende Hetman z starostwa Białocerkiewskiego prouidebit, a Rpta quotannis, nie uchybiaiąc terminu у roku, roczne na osobę po złotych dwudziestu exoluet stipendium, pułkownikowi po złotych dwieście, asawule złotych sto, set nikom dwum po złotych pięćdziesiąt, pisarzowi złotych pięćdziesiąt, chorążym po złotych trzydziestu. 46. Cieszy się iuż 73'Woysko JE°Kr. Mci Zaporozkie łaską Maięstatu Pańskiego, że ma Lisiankę za przywileiem JE°Kr. Mci cum attinentys na armatę woyska, to iest na munitią у wszytkie in genere potrzeby, do artileriey należące, daną, у aby etiam lege publica ta JE°Kr. Mci Woysku Zaporozkiemu militet donatia73, pokorną do JE°Kr. Mci у Rptey wniosą supplikę. Gdyż iako artileria z tey//intraty sufficientiam na wszytkie woyny, które tu silere nie mogą, mieć będzie za dozomym Hetmana у starszyny staraniem, tak у wychowanie oboźny, asawuł, pisarz armatny, chorąży, puszkarze, armaszowie, szyposze74, kowale, stelmasi, rymarze, którzy według zwyczaiu Woyska Zaporozkiego powinni ustawicznie być przy armacie у iey inserdare4* vsługą swoią, requisitum. Z teyże intraty koni pod armatę у furmanów albo raczey ** dziesięciu Після цього має бути «prosimy». 3* lege 4* inservare 2* 8* 115 Микола Крикун woźnic suppleri będzie musiała potrzeba у conseruatia vsłudze. Jednak nie sam oboźny będzie o tey wiedział intracie, lecz Hetman z wszytką starszyną powinien verificowac percepta et expensa, intraty у roschód, inquiruiąc exquisitissime, у disponować temi pożytkami Lisianki sam Hetman ad usum artileriey za wiadomością starszyny, przy sobie będącey, ex communi catis consilys będzie. 47. W Samaru, Orelu75 у innych kozackich rzeczkach у vchodach76, zdawna usum1* Woysku naszemu służącego2*, aby nie ważył nikt zawadzać у przeszkadzać - starostowie, dzierżawcy у na praesidiach commendanci, lecz3* ad arbitrium Hetmana z starszyną te były vchody kozackie, prosiemy. 48. Należy у na tym niemało do porządku tych Państw Króla JE° Mci, Pana naszego młcgo, pogranicznych, aby od JE°Kr. Mci у Rptey zesłany był z seymu na visią wszytkiey w Vkrainie artileriey commissarz, któryby tak będące ustawicznie w Woysku widział działa, iako у na zamkach Czehryńskim у Białocerkiewskim, у w ich dawnieyszey у teraźnieyszey przeyzrzał liczbie, żeby zabierać nikomu z zamków у miast nie wolno było bez osobliwey na to JE°Kr. Mci woli, upraszać będą. 49. 77'Monastyr Trechtemirowski, z dawnych czasów od Królów Ich Mciów, Panów naszych młcwych у dziś Panuiącego, yprzywileiowany, naszego Woyska postrzelanych у laty zeszłych na vsłudze JE°Kr. Mci у Rptey będąc szpitalem'77, aby swe miał seymową constitutią warowane w potomne czasy immunitates, prosić będą.// (49a.) A iż expensa hetmanów niemałą u nas potrzebuią spcze4*, pokornie prosić będą o te prawo w constitutiey, aby Hetmanom Zaporozkim wolno było w starostwie Czehryńskim robić szmalcugi у potasze, krom 78-Subotowa у Nowosielicy iako dóbr ziemskich'78. 50. Te tedy wolności Woyska Zaporozkiego interpretatią dobrze zważyliśmy у że tym spo sobem subsistere dzieło Woyska naszego conseruatiey w powinnym Maiestatowi JE°Kr. Mci у Rptey poddańskim posłuszeństwie może5*, ex adaequalis6* sądziliśmy rationibus. Pokornie tedy prosić będą, aby suppliki nasze, na stronę dobra pospolitego formowane, pomyślny łaski JE°Kr. Mci у Rptey sortiantur skutek. Podziękowanie 51. Lubo nieznośnemi w tym teraźnieyszego zamieszania razie afflixit nas tumultów wz budzona nawalność calamitatibus, iednak releuauit one czuła 79 wielkiego w oyczyźnie wodza directia Jaśnie Wielmożnego JE0 Mci Pana Stephana na Czarney у Tykocinie Czarnieckiego, woiewody у generała ziem Kiowskich, regimentarza woysk JE°Kr. Mci у Rptey koronnych'79, który longo vsu, quaesita et acquisita experientia belli, na szedziwy włos, na spracowane lata, cum dispendio fortun, nieosczędną zdrowia resolutią vpadaiące Vkrainy Maiestatowi ad usum służących 3* Після цього має бути «aby». 4* spczę 5* mogą 6* adaequalibus ]* 2* 116 3. Інструкція послам Війська Запорозького JE°Kr. Mci obsequium zatrzymał у nieleniwe, we wszystkie contaguione buntowniczey pestis zarażone Vkrainy kąty daiąc pamiętny przykład, iako bella momentis constant, czynił gressus у woiennych czynów, iako w nas wyraził gratam tak wielkiego woiennika recordationem, tak na nieprzyjacielskich karkach triumphów Maiestatowi JE°Kr. Mci accumulauit aceruum, po kornie tedy podziękuią Królowi JE0 Mci, Panu naszemu młcmu, za tak dzielnego, mężnego у odważnego wodza in subsidium tych kraiów, pochylonych ku vpadowi, przysłanie. 52. 80*Woyska koronne vstawicznością woienney roboty za Dnieprem w oczach Maiestatu JE°Kr. Mci spracowane у na tę Dniepra stronę przeszedszy'80, iako wielki dały swey ku oyczyźnie miłości dowód, gdy miasto gotowanego spoczynku tantis et tot sudoribus classi cum canere tak na nowo zaczęli у tonącey у diffidentiami rostargnioney podały dextram Uk rainie, w którey plebs, wzbudzone motus nie mogąc inaczey połknąć,//do postronney caeco impetu lepiła protectiey*81. Tak prac, trudów, borowania, odwag у znacznych strat Ich Mciów napatrzywszy, spółhoruiące Woyska JE°Kr. Mci Zaporozkie dziękuią Maiestatowi JE°Kr. Mci za tak mężne у nieustraszonego serca woyska, którym, iż JE°Kr. Mc у Rpta, iako własnym synom, lubo nie wątpi, zgotowała pamiętną w potomne wieki wdzięczność, iednak у my pros imy, aby tak odważnie służące oyczyźnie Woyska łaską JE°Kr. Mci у Rptey releuent swoie z uweredą substantiey у dispendio zdrowia poronione krwawe posługi. 53. Nie tayna JE°Kr. Mci wierność у życzliwość Jm Pana Pawła Tetery, Hetmana Woyska naszego, 82 którąr, iako eluxit, przodkuiąc przed wszytkimi reflexią do Pana у oyczyzny od zim nego Monarchi dosyć sobie słodzoney łaski, dał Królowi JE0 Mci uberrimam naonczas kasz telan wołyński, a dziś woiewoda czemihowski Jm Pan Bieniowski in facie Rptey na seymie re lationem*82, 83 iako go у w confidentią, którey tu, podzieliwszy z Koroną, horrebant wspomnieć accessum, wprawić83, iako swoią w Woysku naszym у naonczas powagą mouit niebosczyka Wyhowskiego, bywszego Hetmana, у nas wszytkich sensum, abyśmy do przyrodzonego Pana nad nami panowania obrócili serca, od moskiewskiey, która у dziś nas nisczy, wyrzekli pro tectiey, pokazał z siebie у ten życzliwości Maiestatowi JE°Kr. Mci у oyczyźnie dowód, że 84pierszy z Vkrainy transtulit animum у siebie do Korony84 у tam, różne posług swoich Królowi JE° Mci dawszy specimina, w Vkrainę znowu wolą JE°Kr. Mci у Rptey potrzebą skierowany, wszystko Woysko Zaporozkie w powinney Królowi JE0 Mci utwierdzał wierze у cnocie, aby oycowską dobrotliwego Pana w serca nasze wpoił miłość. 85Vproszony potym albo raczey przymuszony za Hetmana*85, aby swoią wiernością wszystkie woyska do Pana у Rptey prae cideret, niesmaki iedynie usiłował nad to na tym kłopotliwym vrzędzie hetmańskim, egit to, co competebat czułości wodza, nie osczędzał zdrowia na wszytkie woienne//actus, własnych fortun, hoynym był szafarzem na zatrzymanie moskiewską protectią zarażoney Vkrainney prouinciey, kiedy w niebytności woysk koronnych, iedney niemaiąc in subsidio chorągwi86, nieprzyjacielskim siebie opposuit potęgom у wszytkiey zadnieprskiey swawoli, 87*sprowadził sołtanów nieżałowaną wielką spczą у gromadne kilkudziesiąt tysięcy ordy rok cały pretio utrzymywał*87, aby dotrzymał Vkrainy zmieszaną2*, bez succursów koronnych, faciem w wi- 2* którey zmieszaney 117 Микола Крикун emym Królowi JE0 Mci poddaństwie, iescze у 88strasznym ordzie restitit kołmyckim militiom, gdy tym ciężey, im mniey spodzianie, na Cebulniku spłoszyli ordy88, 89*bunty, iako у dziś krwią gasimy przez iednego pawołockiego wzbudzone rospopę, in herba zgasił"89 i cale hetmańską cura et sollicitudine *Мо Sczęśliwego Króla JE° Mci, Pana naszego młcgo, przy bycia dotrzymał Vkrainf'90. Y teraz, gdy Pan Wyhowski, woiewoda kiowski, zapalił tumultów incendium у staliste in plebe na szkodę Rptey spracticował vincula, lubo 9,*depozyta swoie w Bracławiu zabrawszy, których lekko na million bona fide et conscientia kładzie stratę*91, sama suadebat ratio 92*ustąpić do Polskiey у oyczystych sił większą uspokoienia Vkrainy aggredi opus freąuentią, zwłascza gdy w kilku chorągwi zbuntowaney Vkrainie resistere nie podobno było. Wolał у tę milliona stratę ponieść a proprio periculo zatrzymać Vkrainę, niż na Dnieprze potymby samey zimy resolutią nieprzyiaźnym1* woysko koronne wdać w to periculum, aby na przeprawie, iako miał intentią, wykonał zastęp woysku z Sulimką złączony niebosczyk Wyhowski у lubo by przeszło woysko do ogułem zbuntowaney Vkrainy, nie zastawszy in meditullio iey życzliwego Królowi JE0 Mci Hetmana, nieprzystępne by musiały odyskania Vkrainy aggredi opus*92. Y teraz acz wynisczony у cudze pocieraiąc kąty, iednak non defficit w swoiey do usługi wiemey Maiestatowi JE°Kr. Mci у Rptey zawziętości. Podziękuią tedy p. posłowie Mtowi JKr. Mć., iż suffragio swey Pańskiey powagi promouit do nas takiego Hetmana, który y takroczne compescere vmiał bunty у w teraźnieyszym rozerwanych nas diffidentiami a non practicato exemplo ciężkim nie odstąpił nas razie,//ale wszytkie na to czułości hetmańskiey impendit molimina, aby у własnego życia stratą у substantiey reszty hoynym szafunkiem na ordę у piechoty93 od tey tu ściany redimat oyczyczny tranquillitatem. Czego spółhoruiący Jm Pan woiewoda kiowski94 у woyska koronne są viuo testimonio za te tedy у tak wielkie Maiestatowi JE°Kr. Mci у Rptey merita, za tak znaczne straty у wynisczenie swoie dla Rptey, aby miał ex distributiua JE°Kr. Mci iustitia leuamen у całey Rptey wyrażoną w constitutiey ad perennaturam w oyczyźnie recordationem gratificatią, pokorną pod nogi Pańskie złożą supplikę p.p. posłowie nasi. Petita 54. Ponieważ starostwo Białocerkiewskie na buławę zaporozką aby cedat, prosimy у nie wątpimy, iż JE°Kr. Mci у Rptey w tem uznamy inclinatią. Nie możemy silere у za Hetmanem dzisieyszym naszym, Maiestatowi JE°Kr. Mci у Rptey życzliwym, Jm Panem Pawłem Teterą, naszey suppliki, aby w nagrodę iego wierności, którą у nas, у Vkrainę w wiernym JE°Kr. Mci conseruował poddaństwie, у daley gruntownego vspokoienia z odwagą zdrowia у kosztów roni indefesso studio sudores, ieśli mniey wdzięcznemu JE°Kr. Mci łaski у Rptey, ale nieprzyiacielowi, który tu у teraz buntami wzbudzonemi wzruszył у zerwał pospolity pokój, 95*był dany Wyhowskiemu Bar у Lubomi*95 у 96-woiewództwa kiowskiego insignitus był*96, eminenter temu, tak życzliwemu, tak wiernemu, tak nieoglądaiącemu się na żadne za dostoieństwo Maiestatu JE°Kr. Mci у Rptey całość pericula, iako probauit wielą swoiey poddańskiey powinności dowodów, słudze JE°Kr. Mci у Rptey, aby у sam cieszył y successores za dotrzymaną cnotę у wiarą Panu у oyczyźnie, był z młcwey JE°Kr. Mci conferowany у całey Rptey łaski ieden nieprzyiaźną 118 З. Інструкція послам Війська Запорозького przynamniey Lubomi. Clementia Pańska Korony Polskiey na życzliwość Hetmana naszego obeyzrzenie się przywiedzie, etiam reprobos ad saniorem sensum, gdy obaczą wiaw, iako życzliwa wierność od JE0Kr. Mci у Rptey osobie naszego Hetmana у w nim, у w potomkach iego zapłaci. 55. Wiadoma całey Vkrainie Pana Hetmana naszego wszytkiego ogułem mienia za wierność Maiestatowi JE°Kr. Mci у Rptey strata, kiedy od niezbożney wzbudzoney rebelliey 97 krom strat w bo//gatych gumnach, w gromadnych oborach, w stadach, bawołach, wielbłądach, gospodarskich sprzętach у porządkach, potaszach, pasiekach97, w 98samey gotowiźnie, w kleynotach, w złocie, srebrze, więcey niż million w Brasławiu98 poniósł uszkodzenie. Aby za tą ruiną substantiey swoiey, niemniey у za to, że kilkadziesiąt tysięcy ordy z sołtanami dwiema w przeszłym roku własney fortuny trzymał pretio1* usłudze JE°Kr. Mci у Rptey, со у reiestrem donieść zlecił Pan Hetman posłom naszym, czego poświadczy у attestatia Jm. Pana woiewody kiowskiego", iako wielkie у tak rok у teraz erogowal summy, o inductę100, która tu przez te wszytkie czasy iescze nie przy takiey desolatiey nie czyniła w województwach Kiowskim, Brasławskim у Czemihowskim nad sześć tysięcy roczney intraty, Panu Hetmanowi, in casu śmierci successorom iego, ieśli nie daley przynamniey do dwudziestu lat od daty constitutiey militet, w tych tylko woiewództwach trzech, vniżenie prosimy. 56. ,0, Olchowiec z Hulaypolem w starostwie Białocerkiewskim, wieś Szanderowka cum attinentys w Korsuńskim, za przywileiem JE°Kr. Mci у teraz w possessiey Pana Hetmana będące, prosić będą, aby zasługom iego w oyczyźnie stanęła seymem onych wiecznością donatia cum approbatione wsi, mu przeszłym seymem danych, Demidowka, Litwinowka у in nych, w przywileiu у constitutiey wyrażonych, w woiewództwie Kiowskim leżących, także Soroczyniec za Dnieprem, aby perpetua stanęła donatia*101, prosić będą. 57. Rozumiemy, iż sama uolando fama zaniosła notitiam Steblowa, maiętności Pana Het mana, tak wielką ruinę, iż nie tylko ludzi, mężów у niewiast z wszytkim wybrała orda mien iem у same niemowiątka kopytami kónskiemi stante depraedata, ale ledwo miesca z gruntu spalonego extat pamięć, zaczym 102 aby, ponieważ to Pan Hetman Zaporoski kupił za niemałą summę prawa ziemskiey przedaży, stanęła na grunt approbatia102, pokornie do łaski JE°Kr. Mci у Rptey supplikować będą pp. posłowie nasi.// 58. Jescze odważamy wnieść supplikę naszą za Panem Hetmanem Zaporozkim, ,03 aby Brasławskie starostwo z kilką iedno wiosek, do Brasławia należących, gdyż inne wsi wszyt kie tegoż starostwa są pooddawane osobliwymi JE°Kr. Mci у caley Rptey przywilejami, od stanowisk у ciężarów żołnierskich do dwu żywotów iego у małżonki eximatur103. Jako bow iem same woyska JE°Kr. Mci koronne widzą y, rozumiem, poświadczą w swoiey instructiey Pana Hetmana naszego pracom, trudom, horowaniom у odwagom z sobą indefessi study, tak osobliwie Jaśnie Wielmożnych Jch Mci PPanow 104 hetmanów koronnych, których to competit władzy у łasce, tak teraźnieyszych104, iako у post sera, day Boże, fata Jch Mciów nastempców у rycerstwa wszytkiego, pokornie prosimy, aby uniżona instantia nasza repulsy nie odniosła. 59. Więc przy uniżonych supplikach у tą iescze krzywdę, szkodę у żal Pa Hetmana Za poroskiego przypominami do JE°Kr. Mci у Rptey politowania, że Pan Gralewski, 105 gdy tu '* Після цього має бути «к». 119 Микола Крикун na usłudze JE°Kr. Mci był Pan Hetman105, regiment106 Pa Korffów przez Polesie prowadząc, 107funditus Międzyrzecz, majętność onego naonczas, znisczył*107 у barziey, niż nieprzyiaciel, depraedans, czego regestra w grodzie poprzysiężone na dwadzieścia cztery tysiące szkody authentico są argumento, ponieważ spalił część miasta у w jassyr kilkanaście niewiast zabrał. Że tedy Pan Hetman, urzędu swego zabawny publiczną hetmańską vsługą у ustawiczną a w odległym kraiu functią, nie może tey sprawy poprzeć effectum, vpraszamy, aby mu decretem seymowym imponatur satisfactio. 60. 108 Dworek w Lublinie Pa Hetmana Zaporozkiego na Podzamczu, który tam dla przyiazdów swych wygody nabył u Dawida Konstantynowicza, miescza//nina podzameckiego, aby porównany był z wolnością inszych domów szlacheckich, w Lublinie będących, nie podpadając więcey pod żadne in genere jurisdictie у ich ciężary, o libertatią seymową prosić będą*108. 61. Nad te suppliki у l09*za Panią Hetmanową Zaporozką, którey w Brasławiu wszytka także zaległa fortuna*109, wniosą proźbę, 110*aby iey у successorom prawa wieczystego na Subotów у wieś Nowosielice z wszytkiemi lasami, pasiekami, gruntami, sianożęciami, stawami, młynami у innemi attinentiami tak, iako ociec iey zażywał Bogdan Chmielnicki, stanęła donatia*110. 62. Jako wiemy, iż pod nogoma JE°Kr. Mci, Pana naszego Młcgo Maiestatu, zmiesczą utrapienia w teraźnieyszym zamieszaniu starszyny, życzliwey przy boku Pana Hetmana, nie tylko ad fortunae, ale y ad vitae dispendia horuiących1*, tak у rozerwaney111 dla miast in fide conseruatiey, osobliwie za temi, którzy112 z Vmania, Kaniowa, także Periasławia у Mirgroda, żony swe ostradawszy у dostatki wierności swoiey Królowi JE°Kr. Mci у Rptey, emendicatis żyiąc suffragys, ściśle dochowują, aby ich Pańska non deserat clementia у owszem declaratia łasW releuet utrapienia. Nadto у ta starszyna, która у z żonami, lecz z dostatków у wszytkiego mienia za cnotę у wierność swoią cale wyzuta, aby do tegoż Pańskiego zmieściła się miłosierdzia, prosić będą. Także Panów pułkowników у starszynę pułkową z miast życzliwoś cią - Czehryńców, którzy odważnie restiterunt nieprzyiacielskim oblężeniom у wszytkim następom у teraz resistunt; Czerkasców, którzy na spalonych popieliskach od nieprzyjaciela, znowu swe instaurowawszy siedlisko, nie tylko sami nieprzyiacielskiey opędzaią potędze, ale у za Dnieprem za dostoieństwo Maiestatu JE°Kr. Mci tameyszą swawolą, moskiewską zmieszaną protectią, miężną znosząc ręką, //odważnie stawaią; Korsuńcy, gdzie kilką cla dibus z nieprzyjaciela, z woyska koronnego partią oblali swe siedlisko y, iako pierwo, nie zmazali powinney Maiestatowi JE°Kr. Mci wiary у cnoty, niżeli woyska koronne weszli z Jm. Panem woiewodą kiowskim113, tak у teraz mężnie continuunt fidem; Kaniowa cum praesidio woyska koronnego oppositi у Brzuchowieckiego114 na Państw JE°Kr. Mci ruinę imprezom; Białocerkiewcy, którzy z pułkownikiem swoim у miasta życzliwością gromadne hultayskie zebrane Wyhowskiego in subsidium na szkodę Rptey zamysłom sczęściem JE°Kr. Mci rozsy pali kupy. Takowych tedy cnot, życzliwości poddańskiey, strat wszytkiego mienia, odwag ryc erskich aby JE°Kr. Mc, Pan nasz młcwy, у cała Rpta Panom starszynie у wszytkiemu Woysku horuiącey 120 3. Інструкція послам Війська Запорозького JE°Kr. Mci Zaporozkiemu declaret у cała Rpta gratam recordationem у wzgląd w takowym ich teraz vtrapieniu, pokornie p. posłowie supplikować maią. 63. A że iednych żony, drugich synowie у bracia у inni krewni z Woyska naszego dostali się za dostoieństwo Maiestatu JE°Kr. Mci у Rptey w więzy nieprzyiacielskie у są iednych1 *po miastach zadnieprskich do więzienia porozsyłani, a drugich2* aż do Moskwy pozawożeni, po kornie do miłosierdzia JE°Kr. Mci у politowania nad wiememi poddanemi supplikować у całey Rptey będą, aby przez zamianę albo JE°Kr. Mci Monarsze instantie do cara moskiews kiego albo iakim inszym z łaski Pańskiey у na wiernych poddanych wrodzoney clementiey sposobem mogli być dzwignieni z niewoli. 64. 115Danin, od JE°Kr. Mci у Rptey zasłużonym z Woyska JE°Kr. Mci Zaporozkiego danych115, iako ta iest pociecha, iż wierni z tey Pańskiey cieszą łaski у teraz, statecznie onerati JE°Kr. Mci beneficys, persistunt in fide przy Panu Hetmanie Zaporozkim, a źli rumpuntur odio, tak pokornie prosić będą, aby seymowa constitutia wszytkie dane z Woyska Zaporoz kiego bene meritis lege publica nada//niny approbet prawa. 65. Nie trzeba wywodu, iako wielkie elucescunt wrodzoney cum dispendio fortun miłości ku oyczyźnie dowody w osobie Jaśnie Oświeconego Xcia JE° Mci Pana woiewody bełzkiego116, kiedy у tu do Pana Hetmana naszego boku z wiosny dwie chorągwie jazdy ludzi rycerskich117, complete złożone, у chorągiew dragońską118, od boku swego odłączywszy, pod sam rozruch zapalonego buntów ognia przysłał w Vkrainę, to iest chorągiew Jm Pa Wrzes- cza у Jm Pa Zarudnego, rotmistrzów Xcia JE° Mci, у dragońską kompanią3*119, iako obibant odważnych munia żołnierzów, niżeli Jm Pan woiewoda kiowski120 accelerauit pośpiech z woyskiem ko ronnym, у gdy w osobie naszego periclitabatur Rpta od tey tu ściany Hetmana, ci ludzie Xcia JE° Mci strażą czuyną, męstwem nieustraszonym restiterunt nieprzyiacielskim imprezom у potym, gdy woysko koronne złączyło z Panem Hetmanem naszym w odyskanie Vkrainy, zarażoney buntami, ad obsequium JE°Kr. Mci, ci ludzie kwarcianą powinnością121 Hetmana naszego astiterunt wszytkim woiennym czynom122. Zaczym aby im JE°Kr. Mć у Rpta dwie czwierci służby123 przyznała у do przyszłey commissiey zapłaty woysku exolutią naznaczyła, pokornie supplikuiemy. 66. 124'Dragonia niebosczyka Wyhowskiego, woiewody kiowskiego124, a teraz Pana Het mana naszego, sto dwadzieścia ludzi, iako swey nieustraszoney dzielności po wszytkie czasy, równo z woyska koronnego pracuiąc ustawicznością, dali dowód у w krwawych mężnie opa lali boiach, tak aby także czwierci dwie za krew przelaną, ponieważ у Jm Pan woiewoda kiowski125 swoią attestatią euincit ich prace woienne, mieli przyznane, gdy у naII dalsze usługi JE°Kr. Mci у Rptey przy boku Pa Hetmana desudant ochotnie у nieosczędną zdrowia swego stawaią resolutią, prosić będą p. posłowie nasi. 67. Lubo są insze wielkie у wysokie w oyczyźnie zasługi Jaśnie Wielmożnego Jm Pana Stanisława Kazimierza Bieniowskiego, woiewody у generała czemihowskiego126, iednak у my, żołnierze у słudzy JE°Kr. Mci у Rptey, non praeterimus milczeniem tak wielkiego w Koronie iedni drudzy 3* kampanią ]* 2* 121 Микола Крикун Polskiey senatora127, który zdrowia swego odwagami, mądremi persuasiami у zatwardziałe niektórych do wiernego JE°Kr. Mci poddaństwa persuasit geniusze. Jako tedy wiekopomną cieszyć Korona Polska tak mądrego у w niebespieczeństwach vkraińskich ochronionego pro bono publico senatora ma pamięcią, tak gdy pamiętamy wielkie koszty w legatiach128 łożone, zdrowia, odwagi, czuyne starania około vspokoienia у mądre persuasie, a tylko iednym ,29' cieszy z łaski JE°Kr. Mci starostwem Bohusławskim*129, teraźnieyszą woyną zruinowanym z gruntu, imponimus p. posłom naszym pokorną do JE°Kr. Mci у Rptey supplikę, aby, zachęcaiąc Jm Pana woiewodę у do dalszych posług odwag, у strat dla Rptey, distributiua JE°Kr. Mci sa tiet iustitia. 68. Pewniśmy у tey JE°Kr. Mci у Rptey łaski, że у w tey uniżoney do JE°Kr. Mci Oycowskiego miłosierdzia supplice uznamy clementią, kiedy 130*za JE0 Mcią oycem Tukalskim, episkopem białoruskim, za oycem Gedeonem Chmielnickim у Panem Hrehorym Hulanickim vniżenie prosimy, aby z tego zatrzymania, w którym teraz są, uwolnieni byli*130 69. Doznawa Woysko JE°Kr. Mci Zaporozkie w swoich do JE°Kr. Mci cancellariey131 recursach per suffragia łaski ,32*Pana Stephana Hankiewicza, pisarza decretowego wołyńskie go*132, facilitatem у mądremi radami wszytkich spraw swoich releuat grauitatom. Aby tedy gratificatia od Woyska naszego stanąć mogła tych prac, które impendit dla nas, zawiaduiąc Metryką woiewództw ruskich133, pokornie 134*supplikuiemy o kleynot koronnego// szlachectwa onemu134, aby tak godnemu cedat na tym seymie z łaski JE°Kr. Mci у Rptey słudze, у ,35 o libertatią, z dworów szlacheckich comformem, kamienicy iego, w samym mieście Warszawie będącey, gdyż prędsze porządne y snadnieysze expeditie, po które my у woiewództwa ruskie recurrimus, gdy excludetur z kamienicy onego stanowisk у innych niewczasów praepeditia, odbierać będziemy*135. 70. Jm Pan Stępkowski, rotmistrz JE°Kr. Mci136, dał iescze za Dnieprem, gdy ze mną ko ronne woyska JE°Kr. Mci pod directią Jm Pana chorążego koronnego137 odbierali Maiestatowi JE°Kr. Mci ,38*z deditiey miast zadnieprskich triumphos138, nieustraszonego serca у dzielnego męstwa dowody, czego, gdy krwawe farbuiąc odwagami rycerskimi poboiowiska, był ścisłym stróżem iako swey żołnierskiey powinności, w trybunale stanęli nań condemnaty139. Lubo tedy te sama eximit z swey wagi służby woienney ratio у nullitatem ich arguit prawa koron nego institutio, iednak у my za tak odważnym prosimy kawalerem, aby constitutia seymowa relaxowała у cale zniosła nań in quocunque subsellio decidowane condemnaty. 71. Są tego respectu życzliwe Maiestatowi JE°Kr. Mci w bywaniach tu u nas w Vkrainie Pa Bazylego Korendowicza140 posługi godne, aby szlachectwa koronnego kleynotem insignitus był za swą wierność у życzliwość Maiestatowi JE°Kr. Mci. Którego Pańską clementią zawsze tu depraedicabat pleno ore, któremu wiele ludzi naszych wierzało у złe deserebant do inszey protectiey zawziętości iako iednegoż nabożeństwa człowiekowi. Pokornie tedy prosić będą, aby authoritate seymu teraźnieyszego otrzymał nobilitatią. 72. Do łaski JE°Kr. Mci у Rptey zalecam nomine Woyska naszego Jm Pana Ludwika Woroszyłę, chorążego żytomirskiego141, aby za swe praeclara facinora у życzliwe Maiestatowi JE°Kr. Mci z brata у siebie posługi daniny, sobie za Dnieprem nadaney, cieszył vsu et roboratione prawa.// 122 3. Інструкція послам Війська Запорозького 73. Lubo to constat wszytkim nam niebosczyka Pa Wyhowskiego, woiewody kiowskiego, deliquium у nie tayny error przeciwko Panu у oyczyźnie, że zmieszał wzbudzonemi tumultami Vkrainę у wzruszył pospolity pokóy, jednak iż JE°Kr. Mci, Pana naszego młego, wrodzoney confidimus clementiey у całey Rptey, pokornie prosimy, aby, ponieważ iuż luit paenas!*executią nad sobą kary śmiercią, przynamniey w synie142 nie był karany, gdyż nie rozumiemy, aby na tego sieroty ostatni upad miał ostrzyć appetit, у koronnego syna nie może to strawić gieniusz, aby dziedzictwo iego odbierać odważył się, a mianowicie, gdy concipimus, iż iako od ^niewdzięcznika Pańskich łask у Rptey143 będzie udalona Baru у Lubomia danina, żeby 144* wieczyste dobra kupne, iako to Ruda, у zastawne Braiłów144 lege publica byli2* l45'a jure caduco excipowane у successori w pamięć JE°Kr. Mci у Rptey clementiey zostawione145. 74. Więc że Pan Hetman Zaporoski zwykł generositate przy życzliwości swoiey Maies tatowi JE°Kr. Mci у z naywiększym swoim certare nieprzyiacielem, chcąc etiam post fata niebosczykowi Panu Wyhowskiemu, l46‘pamiętaiąc iura spokrewnioney przyiaźni'146, iż miał rodzoną iego sociam thori147, dobrą odmierzyć przyiaźnią у za kamień oddać chlebem, syna swey opiece, aby non corruat przez krewnych, łakomszych na mienie, niż staranie o nim, aby erudiatur, wziąć chcę3* у Rudę, у Braiłów, ieśliby wyższych ludzi nie była wola eam obiąć opieki prouinciam. 75. Z których maiętności oyca Chmielnickiego, ponieważ nie wątpimy, iż4* deliquium leuitatis suae w młodości będzie do łaski JE°Kr. Mci у Rptey restituowany cum socys148, swego sequestru dług sześciudziesiąt tysięcy z wiadomością wszytkich ludzi tuteyszych, od niebosczyka in usum suum wzięty, aby był na tychże dobrach assecurowany oycu Chmielnick iemu у siestrze iego rodzoney, Paniey Hetmanowey naszey, gdyż constat to nam dobrze, że tę summę niebosczyk Pan Wyhowski, na swe obróciwszy usus y//woyska koronnego, z Jm. Pan em obóznym koronnym149 naonczas będącego w Vkrainie, satiauit potrzebę, iednak w skarbie seymową constitutią assecuratam odzyskał summam, aby tedy na iego dobrach niebosczyka у ta była lege cauta summa, pokornie Woysko nasze prosi. (76.) Jako zawsze bene meriti w Woysku JE°Kr. Mci Zaporoskim Maiestatowi JE°Kr. Mci у Rptey do szlacheckiey accedebant eminentiey, tak у teraz Woysko z Pm Hetmanem na seym vprasza uniżenie o niżey mianowane rycerstwo, aby nobilitatią z tego seymu otrzymali у w potomkach swych za cnotę swą tym kleynotem szlachectwa cieszyli у nie umierali w pamięciach ludzkich: Pa Theodora Dżułaia, pułkownika Czerkaskiego, Pu Hrehorego Pododnię, pułkownika Korsuńskiego, Pa Samuela Frydrychowicza, pułkownika Białocerkiewskogo, Pa Jarosza Hrycynę, pułkownika Pawołockłego, Bazylego Chelkiewicza, Łukasza Bużkiewicza, Jana Sohurkiewicza, Jana Kucewicza, Daniła Jeżewskiego, Grzegorza Sitkowskiego, Jana, Daniela у Hrehorego Sienkiewiczów, Athanazego Hrebienickiego, CharitonaTarasowicza, Jozepha Kuryłowicza, Philipa Skorohodowicza, Hrehorego Połowca, Konstantego Masiutę, Jana '* poenas 2* były chce 4* Після цього має бути «za». 3* 123 Микола Крикун Butrymę, Jana Hrycynę, Jana Czorniszewicza, Jakoba у Krzysztopha Charkiewiczów, Kon drata Wasilewicza, Leona Robacha, Alexandra Kuniewicza, Hrehorego Słuckiego, Michayła Herbowskiego, Jana Kodenskogo, Eliasza Hirę, Koźmę Kucewicza, Awerkia Antonowicza. Nie wątpimy tedy, iż JE°Kr. Mci, Pana naszego młego, у całey Rptey accedet ta łaska, że tę bracią naszą na tym seymie1* cnoty ich rycerskie у dotrzymaną2* Maiestatowi JE°Kr. Mci, zachęcaiąc у inszych sudores, potka nobilitatia, kleynot koronnego szlachectwa, o co pokorną p. panom posłom naszym do JE°Kr. Mci у stanów Rptey zlecamy supplikę.// In supplementum instructiey. Lubo extra sphaeram actiuitatis naszey podawać Maiesta towi JE°Kr. Mci у Rptey do zatrzymania Vkrainy in obsequio JE°Kr. Mci у do buntów ledwo nie wieczney niespokoynym subiectom tamy sposoby, jednak poddańskiey3*, co iedno nasza zdołać może longo usu quaesita et acquisita w tych kraiach experientia belli, maiąc za to, iż acz JE°Kr. Mć у Rpta poważnemi swemi lepiey у doskonaley consulet4* dobru pospolitemu obradami, atoli у nasze młcwie przyimie rozumienie, czyniemy dosyć powinności. Naprzód. Znaiąc у rozumieiąc, quanto Rptey incommodo z Zaporoża wynika swawola у confundit vniuersitatem Vkrainy na Koszu alias Sieczy fortecy erectia у tam tysiąc piechoty niemieckiey5*150, a folguiąc kosztom Rptey, przynamniey sześciuset perpetui praesidy institutio iako rzecz potrzebną wielce JE°Kr. Mci у Rptey proponimus, te albowiem praesidium raz utamuie licentią, która confluit do Sieczy z tey strony у z Zadnieprza у ztamtąd classicum canit, druga - moskiewskiey protectiey, która teraz libere gości, excludet accessum teraz у na potym, nadto przyiaźń z Tatary utwierdzi, kiedy 151-excurssie w pola у piraticas na morze*151 czułość praesidy zabroni; do którego у kozackich pułków regestrowych, po pułku na czwierć roku, dodawać będzie assistentia у chorągwi iedney kwarcianey152. Zaczym 153*Kozaków wiernych dwa tysiąca a z czeladzią pewnie trzy153, sześćset niemieckiey piechoty у chorągiew polską154 na Koszu, perpetuo maiąc praesidio, łatwo wszytkiey Rptey od tey tu ściany zatrzyma pokóy, szlachta panowie, w Vkrainie będący, ledwo nie iak koło Wisły życia swe, a periculo exclusa, prowadzić będą. Effectiue tedy zawsze Rpta trzech tysięcy tam zasłoni ludzi praesidio; gdyż lubo utili practicatum Rptey dobra exemplo fortec w Vkrainie, teraz do6* Jm Pana woiewody155 z Panem Hetmanem naszym spoiną namową poczynionych, instauratia, у mądrze у potrzebnie barzo, iako wielki woiennik ,56-Jm Pan woiewoda te fortece у praesidia na nich disposuit* 156, lecz te praesidia licentią ścia na Zaporoże pohamować cale nie mogą, lubo są potrzebne podczas niebezpieczeństw, gdyż od buntów do Korsuńskiey у innych fortec confluere może nobilitas у wierni Kozacy, iednak у sam commendant w mieście ustrzedź nie może, kto się wyrwie na Zaporoże, aby tam swawoli instituowało się classicum. Daleko barziey niepodobna z kilkunastu miasteczek у wsi, do miasta у zamku należących, wiedzieć kogo na swawolą do '* Далі має бути «za». Далі має бути слово зі значенням «відданість». 3* Далі не вистачає одного або кількох слів. 4* consulent 5* Після цього має бути «praesidy». 6* «do» тут зайве. 2* 124 3. Інструкція послам Війська Запорозького Zaporoża idącego, bo pod różną farbą może w tę drogę utaić swóy zapęd. Lecz praesidium na Zaporożu tak potężne zastawszy, pewnie deseret swą zawziętość, у ta nasza ratio promo//uet te praesidium na Zaporożu, na które kto zaydzie bez Hetmana, pułkowników y commendanto w wiadomości, będzie karany. ,57Białocerkiewska forteca ponieważ iest dalsza a periculo a nie wątpiemy, że na vniżoną supplikę naszą cedet te starostwo hetmanów zaporozkich residentiey1M57, nie rozumielibyśmy, aby te miesce, Hetmana assistentią у osobą securitatis summae, potrzebowało praesidium у koszt Rptey na to exhauriri miał. W Korsuniu poko Rpta w tey woynie z Moskwą persistit у protectia moskiewska słodzi do siebie, l58*recurss na zamku dwieście piechoty158 dla zbiegów samey szlachty aby było, uważyliśmy rzecz potrzebną. W Czehrynie у teraz, у w potomne czasy, iako w mieście, które otwiera у zamyka od pól у Zaporoża Vkrainę, dwieście piechoty aby na zamku Czehryńskim perpetuo declaret Rpta praesidio, proponent pp. posłowie. Zadnieprza iako nie wątpiemy redituram fidem, iako у tak rok niemal wszyscy pod nogi Maiestatu JE°Kr. Mci inclinarant2*, kiedy Pańska comparuit pożądana Królów Panów od kilku wieków w Vkrainie praesentia, tak rozumiemy concernere Rptey utile fortecy у tam iedney na całym Zadnieprzu in meditullio Zadnieprza w Mirgrodzie erectią y praesidy perpetui na zamku tameyszym ludzi pięciuset declaratią, ludzi pieszych, ex sensu Rptey dotrzymaniu tey fortece destinowanych; у szlachta у wierni poddani JE°Kr. Mci tey fortecy powabem tulić do Mirgroda będą у inni na Zadnieprzu, gdy przy idą do refflexiey, non recalcitrabunt do swawoli у inszey protectiey tak łatwo, iako teraz po odeyściu na tę stronę woyska czynią, zapatrzeni po tym in euentum belli z tą fortecą. Będzie tedy praesidiariorum do zatrzymania Vkrainy у ztąd Państw JE°Kr. Mci у głębszych securitatis l59 na wszytkich mianowanych miescach pułtora tysiąca'159, którym z skarbu Rptey żołd a prouiant z tych obmyślać musi kraiów.// Na Koszu alias Sieczy na Zaporożu ataman koszowy, Kozak starożytny, Królowi Panu wiemy у dobrze zasłużony, ma być od Hetmana z rady wszytkiey starszyny instituowany, przysięgły ad libitum et sensum czasu zostawania tego Hetmana z tąż starszyną у Radą Woys ka Zaporozkiego. A że pod praetextem na ryby na Zaporoże kozackich wypraw zwykła confluere na swawolą plebs, tedy prosimy у na Hetmana naszego o prawo, aby nie ważył listów dawać у na ryby proszącym się Kozakom naszym у komużkolwiek, chyba ludziom poufałym w cnocie у wierności Królowi Panu у z których by nie mógł bunt wzbudzić, у te iednak pozwolenie a te barzo niewielom praevio sensu wszytkiey starszyny uczyni у na mieyscach, mniey podob nych do buntów. Inaczey za zdraycę ad delationem Pana commendanta zaporoskiey fortece do JE°Kr. Mci, gdyby obaczył złych tam sub specie ułowienia ryb mnożyć, ma być rozumiany. Lubo Kodacka forteca160, iako у wielkim ludziom zdało, iest potrzebna na brzegu Dnieprowym, niemałym Rptey kosztem stanowiona, iednak nierówną potrzebnieyszą w samey ’* residentią inclinaverunt 2* 125 Микола Крикун Sieczy rozumiemy. Ponieważ Kodak tylko idących wodą bronił ścia na Zaporoże a potem у z tę у owę Dniepra stronę libere zachodzić mogli, atoli aby у Kodak miesce to nie było cale opusczone, ponieważ wodą idącego1* przeście przeszkadzać będzie. Ieśli Królowi JE° Mci у Rptey zdać będzie to, aby na Kodaku dwieście piechoty niemieckiey locowano było perpetuo praesidio, tym większe rozumiemy utile, im gromadnieysza swawoli praesidiorum zastąpi drogę kupa. A ieśli Rptey sfolgować kosztom, tedy z tychże reiestrowych Kozaków, którzy pułkami na czwierć roku na praesidium zaporoskie chodzić będą, po dwieście z przysięgłym nad nimi starszym dawać będzie Hetman Zaporoski. Było у to u nas disceptatum, aby w Vmaniu od Pól у Bohu było praesidium, lecz zważy liśmy, iż ledwo w mieście commendant ustrzedź może, co dzieie się, a daleko więcey za sześć albo dziesięć mil czyż na swawolą utamuie swą czuynością zapęd, rozumielibyśmy tedy, życząc z Hetmanem naszym gruntownego Vkrainy Maiestatowi JE°Kr. Mci//y Rptey w późne wieki uspokoienia, aby exemplo Zaporoża w Andrzeiowym Ostrowie161, dokąd podniestrska у pobuzka wszytka confluit swawola, dwuchset a naywięcey trzechset piechoty wprowadzone było praesidium, do którychby у z reiestrowych Kozaków z tychże pułków, co na Zaporoże porządkiem swym na czwierć roku chodzić będą, po stu albo dwieście z dobrym starszym wyłączy do tegoż praesidium JE°Kr. Mci Pan Hetman nasz. A kiedy у tam na Bohu stanie praesidium, iako wszytkie przetną do swawoli recurssus z Pobuża у Zadnieprza, tak у na bunty by у tu wzbudzone gotowa od Zaporoża. 162"z ordą Krymską, Perekopską у Oczakowską, a od Bohu z ordą Białogrodzką у Tehińską*162 resistentia będzie. Będzie to z wiekopomną JE°Kr. Mci Oycowskiey koło vspokoienia Rptey sollicitudinis pamięcią, iż tak gruntownemi zamknie Vkraina securitatis całey Rptey obradami. Lubo nie iest naszey actiuitatis sposób dawać iakowego żołnierza freąuentią, prędzey Vkraina vspokoi, iednak z życzliwości naszey pokornie supplikuiemy, aby na wiosnę piechot iako naywięcey accumulet JE°Kr. Mci у Rptey ordinatia, gdyż acz kommuniki rescindunt moskiewskie złączone z buntownikami siły, iednak gdy się zakopaią pieszą militią, zawziętość obstinata expugnari musi. Vpraszamy tedy JE°Kr. Mci, Pana naszego młego, iako o nay większe pieszych ludzi na przyszłą wiosnę posiłki. A cośmy w tych wszytkich sposobach nad należność swoią z wierney życzliwości radzili, prosimy, aby to aequo excipiat animo Król JE°Mć у Rpta у errorem, ieśli nie dobrze zważyliśmy tych kraiów securitatem, nie nam, ale naszey imputet nieumiętności et pro libitu suo obradnieyszemi2* corrigat sposobem. 163 Na rejestrowych Kozaków wolność, iako to niestrawna potrawa juris caduci ad małe narrata vproszenia u JE°Kr. Mci, Pana naszego młego, tak pokornie suppłikować będą, aby lege praecidatur na to appetit у otrzymane na Kozaków kaduki inualidentur у na potomne czasy vpraszac, у, ieśliby kto vprosił, nullitati podpadać maią163.// Po skończoney instructiey, iako mię niespodziana z maiętności mey afflixit wiadomość, tak у dawnieysze у te do JE°Kr. Mci у Rptey, ponieważ omnium subselliorum sprawiedliwości seym iest głową, posyłam suppliki у acz nie iestem tak rudis w koronnym prawie, żebym nie wiedział, iż in aequilibris iustitiae popełnione criminały у inne excessus vindicare mogę, 2* idącemu obradnieyszym 126 3. Інструкція послам Війська Запорозького iednak iż mię publiczna Maiestatowi JE°Kr. Mci у Rptey na tym vrzędzie hetmańskim ex emit a quaesta1* solitae juris viae posługa, tylko strusim żołądkiem połykam у trawić2* oppressie moie. Raz, 164*gdym JE°Kr. Mci, Pana mego młego, imperio w Vkrainę na residentią był zasłany164, Pan Gralewski z regimentem Pa Korffowym Międzyrzecz Korecki165, 166*dobra moie naonczas zastawne, hostiliter, idąc z regimentem, prawie zniósł, gdyż miasta część spalił, a nie tylko zrabować kazał, iako krzywd poprzysiężona w grodzie łuckim na dwadzieścia cz tery tysiące obductia sonat, ale iassyr brał, iakoż kilkanaście niewiast z sobą zabrał, o co gdym na commissiey przez listy moie supplikował, żadna żalu mego у tak iawney krzywdy у naymnieysza non reffocillauit satisfactia*166. Posłałem potym przy słudze moim w pewnych potrze bach janczara do Brześcia Litewskiego, tego burmistrz tameyszy cum comprincipalibus suae carnificinae tyrańsko zabił, którego ciała zamordowanego iest у obductia. Nad to teraz iescze cięższa afflixit mię niedola, kiedy ia w Polu167 horuię, a pod moią maiętność, pierzchnąwszy za kilkadziesiąt mil, Pan Boruchowski od straconego części iego commendzie w Polesie3* powierzonego woyska, nie pamiętaiąc na boiaźń Bożą, która excludit na krwie niewinney prz elanie appetit, у artykuły woyskowe, zabił tyrańsko sługę mego Pa Adamowskiego pod domem moim, na dobrowolney drodze idącego, у na exanque powłóczeniem ciała saeuiit cadauer у kilkaset czerwonych złotych na nim wziął. Tak tedy ciężka zadana mi rana a w niewinności sługi mego zabitego 16R'testimonio samego powiatu Pińskiego168, w którym resumebat Pan Boruchowski na ludzi niewinnych zabóystwa. Strawne w boiu serce, iż nie może vendicari per jura Regni, kiedy ia sam z tey publiczney urzędu mego у na czas uwolnić nie mogę, ustawiczną woyną zabawiony, fun//ctiey, kiedy mię ani zima, woynę gotuiąca, ani wiosna, większą aggredienda robotą woienną, relaxouać może, abym in competenti subsellio tak ciężki mógł releuare przez sprawiedliwość z Panem Boruchowskim contempt móy у sługi mego homicidium. Samego Maiestatu JE°Kr. Mci у Rptey powaga aby decidat seymem te moie mianowane wszytkie krzywdy, pokornie prosić impono pp. posłom, gdyż inaczey impune te wszytkie zapaść musiałyby krzywdy moie, a ia tylko chyba łzami polać4* moie te vtrapienia у na complices eiusdem facti, Jm Pa Omelskiego у Jm Pa Ladę, у innych, im lepiey znaiomych. O tenże żal Pa Hetmana supplikować maią. Pa Piotra Doroszenka, asawułę generalnego Woyska JE°Kr. Mci Zaporozkiego169, iako wielkie elucescunt merita, tak aby ich5* sudores satiet distributiua JE°Kr. Mci iustitia, które impendit z odwagą zdrowia у ruiną substantiey. Pokornie prosimy o Ostapie170 za Dnieprem, aby mu ,71*ziemskim dane było prawem*171, iakoby w successorach za swą wierność, ściśle dochowaną, cieszył JE°Kr. Mci łaską у Rptey, także na młyny dwa, ieden na rzece Sule za Dnieprem w Czehryn Dubrowie172, a drugi w Steblowie173 na Rosi, aby mu łaska JE°Kr. Mci у Rptey ziemskie donet prawa et approbet constitutią, у szwagrowi iego, Makarowi Bażanenkowi174, starynnemu Kozakowi, młyn eo dem haereditario jure na rzece Korsunce w Korsuniu. '* quaestu trawię 3* Polesiu 4* Після цього має бути «musiałbym» або «mógłbym». 5‘ iego 2* 127 Микола Крикун Także ,75 о rodzonych iego, Hrehorego у Andrzeia Doroszenków, którzy w więzach1* zostaią moskiewskich175, aby łaska JE°Kr. Mci vindicet na swobodę, у szwagra iego Iwana Saskowicza176, także ł77*p“ Pawła Radkiewicza, synowca p. oboznego naszego177, w krwawym boiu na vsłudze JE°Kr. Mci у Rptey wziętego, supplicabunt p. posłowie nasi do JE°Kr. Mci у Rptey. Dan ut supra. Lubo iuż po skończeniu instructiey przyiechał P. pułkownik czerkaski178, towarzystwo iego, iednak ich supplikę comitamur naszą prośbą o spalenia ich, politowanie z łaski J°Kmci у Rptey słobodą у na cerkwi popalonych erectią, iako się iuż JE°Kr. Mci sczycą przywileiem, aby innouetur przewozów czerkaskich179 donatia. Paweł Tetera, Het., у mieniem wszytkie0 Woy. JEKM Zaporozkie0 Печатка // Supplika od nas, Starszyny Woyska Jkmci Zaporozkiego, powierzona ppm posłom naszym do JKMci, Pana naszego młwego, у Rzptey. Pokilkakrotnie widzieliśmy u Pana Hetmana naszego listy JKMci, które on podług zwyczaiu Woyska naszego praesentować powinien, abyśmy pokazali początek, skąd tak wielki na zgubę naszą у kto zapalił ogień. Zaczym poskarżą у do politowania JKMci, Pana naszego młwego, pod nogi Mttu Pańskiego złożą supplikę, iako ciężkimi zmieszana tumultami od niebożczyka Pana Wyhowskiego, woiewody kiowskiego, Vkraina stęka niedolami przy conniuentiey a ledwo nie pomocy ,80'Jm Pana Sebestiana Machowskiego, pułkownika JKrmci, dla tego у dla innych tumultów in herba haszenia zostawionego od JKMci na tey Dniepra stro nie z pułkiem180. Gdyż niżeli niebożczyk Pan Wyhowski wykonał skutkiem buntów molem, częstą dosyć z Jm Panem Machowskim, pułkownikiem JKmci, przez posłańce у listy certauit conferentią, 181'których2* przyjmował у odprawował suspectas v nas legationes*181 nad wiadomość у communicatią z nami у Pm Hetmanem naszym tak dalece, iż у Jm. Pa Hetmana naszego l82'Jm. Panu Machowskiemu zasyłane przestrogi od ruszenia iego do Baru*182, które183 pogranicznych PPW starszyny naszey subministrauerat życzliwość, in cassum szły; у aby in herba obueniret złemu radom naszym, iakoby ex condicto z Pm Wychowskim, buntuiącym у pobudzającym, iuż ad motus miasteczka contrvarium3* opponebat sensum, practicuiąc hetmaństwo nasze, którego on przez wszytkie, by też naygorsze na Rzptą, ausus caeco am biebat appetitu. W czem gdy contra mentem posłużyła fortuna, kiedy szczęściem JKmci rozsypane pod Białącerkwią, na iego imię wzbudzone hultayskie gromady iuż widział się przychodzić do refflexiey, widząc iednak, że rozsypana po miastach swawola bunty zaczęła na imię protectiey moskiewskiey, iako sam rospaczać począł, iż kiedy miał tak wielkiego za palonego ognia Mttowi JKMci у Rzptey dać rationes, tak у Jm. Pan Machowski, wiedząc, iż mu demandata była z Pm Hetmanem naszym у nami, życzliwą Królowi Jmści starszyną, spólwięzieniach Після цього має бути «posłańców». 3* contrarium 2* 128 З. Інструкція послам Війська Запорозького ney około dobra pospolitego obrady et vnius sensus prouincia, a nie z Pm Wyhowskim, który dawno w chciwości buławy u nas na szkodę Rzptey suspectus był, post 184*deliberationem pod Lisianką*184, aby potym iego conniuentiey у obiecaney//promotiey do Hetmaństwa nie było dowodu, wziął go do więzienia, mimo wszelką wiadomość Pa Hetmana у naszą, у potem 185* pod Olchowcem sądził у executią nad nim czynić rozkazał185. Do czego my nie należeliśmy, do senatora polskiego186, ani też z Hetmanem naszym mieszali. Ale on187 da rationes, ieśli to dobrze albo źle vczynił, ponieważ nie sądem Woyska JKM. Zaporozkiego umarł. Którey conniuentiey, rad у pomocy Panu Wyhowskiemu od Pana Machowskiego na szkodę Rzptey у krwie przelanie powabem był 188-obiecany skarbami Pa Hetmana у namówiony podział, w Bracławiu będącemi-188, skąd 189zań ręczył*189 zawsze, że lubo po miasteczkach snuie, ale o tem nie myśli Pan woiewoda, życząc w tem czasie, aby inualeret in plebe iego factia. Lecz Król Jmść powrotem Pa Hetmana z Zadnieprza zmieszał Pana Machowskiego conferentie. 190*Nadto z Pm Hetmanem w targi wchodził, iakoby chcąc, aby redimeret v jego conseruatią swoią na tym vrzędzie, czego własney ręki Jmci poświadcza karta, gdzie Pana Hetmana re quirebat, żeby, iako Wyhowski niebożczyka Pana Potockiego, obóznego koronnego a potym woiewodę Bracławskiego, trzydziestu tysięcy u oyca Chmielnickiego wziętą a potym w skarbie odyskaną, satiauit potrzebę summą*190. Iako 191*ociec Chmielnicki, wyrumowawszy vrzędników Pana Chłopickiego, dogodził potrzebie z tychże vkrainskiey szlachty maiętnoścr191, tak barziey Pan Hetman nasz okupował* się mu192 na hetmaństwie, gdy Wyhowski z swoią iuż otwarł chciwością do tey buławy, czego iakośmy widzieli niesłuszny w Jm. Panu Machowskim1* appetit, który na pięć chorągwi woiewództwa Kiowskie у Bracławskie miał wydziałem. Tak lubo Pan Hetman nasz życzył у chciał z wrodzoney ku oyczyźnie miłości dać summę, kupuiąc v Pana Machowskiego, aby non inuertat у nie zrywał gruntownego swoią conniuentią pokoiu, lecz my obstitimus a teraz Mttowi JKMci supplikuiemy, aby naganiony ten był Jm., na szkodę Rzptey у naszą ruinę ausus, aby się eo exemplo drugie nie wzbudzały motus. Jeszcze bowiem у tey milczeć nie możemy Jm. Pana Machowskiego niełaski, iż Jm. Pa Hetmana//namawiał, aby nas desereret a do Bracławia szedł, gdzieby skarbów go swoich satiaret podziałem. Na co gdy obaczył contrauenire nasze starania, zabierał coraz do większych na ruiną naszą у Pa Hetmana z Pm Wyhowskim cointelligenty. Iakoż у pod Fastów193 gdyśmy przyszli z Pm Het manem naszym, vsiłował, iakobyśmy194, z Wyhowskim powidawszy, ku Pawołoczy195 obrócili у eludi mogli z Pm Hetmanem przez vpad Białeycerkwie, byśmy tylko za milę Wyhowskiego od Fastowa odstąpili. Także przypowiedne listy196 dawał na ochotnika w ten czas na szkodę Rzptey, mianowicie Bublikowi197, czego sam dobrym negare nie może sumnieniem, gdyż ta swawola na nas potym następowała. Bierzemy tedy Pana Boga naszego na świadectwo, iż nie z iakiego rankoru, ale z uprzeymey naszey życzliwości у wierności Mttowi JKMci, będąc requisiti, z czego ten in momento w Vkrainie buchnął bunt, daiemy supplicatoriam relationem na niełaskę na Vkrainę, wierną na ten czas Mttowi JKmci, Pana Machowskiego, albowiem sumnienia nasze w tem obowiązuiemy, że gdyby ieden list napisał Pan Machowski, iakośmy prosili 198*do Pana Wyhowskiego, skoro leszcze z Baru ruszył*198, pewne by od swey superse'* Після цього має бути «wzbudził». 9-6-1279 129 Микола Крикун deret zawziętości у bunty w nadzieię Pana Machowskiego przyiaźni wzbudzać na Pana Het mana nie odważał, na szkodę Rzptey; którelw у z tey vrazy do Pa Hetmana promouebat200, że mu201, gdy 202 oyca Chmielnickiego, non parcendo sanguini, zapewne lekkości iego słowa, do Lwowa odsyłał-202, monastera Mhliowskiego203, gdzie oyca Chmielnickiego fortuna była, 204*zabrać nie odpuścił"204, ponieważ ociec Chmielnicki, dla lekkości mówienia swego, nie był przekonany prawem у iemu у iego dispositiey iego1* competebat własność, у ta tedy przy in nych vrazach na P* Hetmana w te przywiodła Jmci Pana Machowskiego zawziętości, że Pa Wyhowskiego conniuebat factioni у promouebat do buławy zaporozkiey, żeby iego beneficio quaesitam2*nabywszy, iż Pa Hetmana potym gratificował mu skarbów. Przekładamy tedy tę prawdziwą narratią ad cognitionem Mttu JKrmci у Rzptey iako wierni poddani. Дві печатки Jan Krechowiecky, swoym у pisać nieumieiącego collegi imieniem, Pana Hermana Haponowicza, sędziowie gienieralni Woyska JE°Kr. Mści Zaporoskiego Samuel Fridrichowicz, Pułkownik WJKM. Biał. // Michayło Chanenko, Pułk. Vmański Jarosz Hrycyna, Pułk. Pawołocki Tymosz Nosacz Samuyło Zarudny Hawryło Hodunenko, Pułk. Piechotny205 Paweł Janowic Chmielnicki, Pułk. Kiow. Stephan Fedorowicz, Pułkownik JKm. Zaporozki, imieniem swoim у wszystkich Pułkowników, którzy przyszli do posłuszeństwa JKM. Hawryło Lisowki, asawuł Michayło Radkiewicz, oboźny W. JKM. Zapo. Jenerał. Piotr Doroszenko, asauł WJKM. Zapo. Jeneralny Iwan Łupinenko, Asawuł generalny Swientosław Krzywiecki, Pisarz Generalny Woyska JKm. Zaporoskiego Fedor Korobka, Pułkownik Czehryński Za Fedora Dzułaia, Pułkownika Czerkaskiego, pisać nieumieiącego, podpisuie się Sawa Klewańsky, Pisarz Pułku Czerkaskiego Joan Demidenko, Pułk. Kaniowski Tymosz Chmura, Pułk. Kalnicki Hryhory Pododnia, Pułk. Korsuński Ostap Hohol, Pułk. Brasławski Po skończoney cale a ledwo nie zawartey instructiey naszey przyiachali Pan asawuł generalny206 у p. pułkownik z starszyną z Czehryna207, gdzie przełożyli, iż Pan commendant tameyszy208 prochy, munitią naszą in priuatos obraca usus у saletry zabiera. Zaczym pokornie ** Це слово тут зайве. quaesitum. 130 3. Інструкція послам Війська Запорозького supplikować będą, aby Pan Hetman nasz non patiatur w tym gwałt, ale lege publica pa commendanta praecidatur interessowanie do munitiey naszey na Czehrynie у saletr robienia w czehryńskich polach excludatur z ppanów starostów in genere wszytkich у commendantów w Vkrainie participowania у używania, ale tylko samemu Panu Hetmanowi Zaporoskiemu у wszytkiego Woyska naszego używaniu służyła ta JE°Kr. Mci у Rptey łaska w saletr do artileriey woyska sposabianiu, vniżenie supplikować będą. Paweł Tetera, Het., ymieniem całe° Woyska Печатка // JEKM Zaporozkie0 Instructia od Woyska Zaporoskiego na seym walny A. 1664. Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s. 545-586. Оригінал. №2 1664 р., серпня 3. Табір під Ставищами. Зізнання Дмитра Сулимки, дане перед старшиною Війська Запорозького, про дії Івана Виговського, спрямовані проти Речі Посполитої Confessata Dmitra Sulimki. Niebożczyka Pana Wyhowskiego instrumentum do wzbud zonych w Vkrainie buntów. Przesłuchane w obozie pod Stawiszczami od nas, Starszyny woys ka Zaporozkiego, An° 1664 Augusti d. 3. 1. Libere przyznał, iż wszytkich buntów teraźnieyszych w Vkrainie motorem był niebożczyk Pan Wyhowski. 2. O Wniebowzięciu nasz. Panny Ruskiey209 przysłał Fedora z Bałabanowki210, Kozaka у poddanego swego, do Sirka211, żeby mu był Bratem у za wiarą Chrześciańską z nim społem wziął się, obiecuiąc się być Oycem Vkrainy. Odpowiedź z rady Sirkowa była, że nie nasze siły ani rozum przeciwko Króla Jmci powstawać. Ale od iego przyszła odpowiedź, że Ja wiem, co czynię, у oycowsko stanę wam у i (!) biorę się iako Ociec za Syny swe; у consenserunt wszysci у posła tego vdarowano suknem zielonym. 3. Drugi raz Jaremę przysłał, Bałabanowskiego Kozaka, żeby z Zaporoża wychodzili, że ia za was, iako Ociec za Dzieci, biorę się, ręczę wam szlacheckim słowem; у my posłaliśmy Kozaka Mirona Nahoreckiego, a przy sobie zostawiliśmy Jaremę, chcąc zrozumieć, ieśli nas zwodzi albo nie; у on przysiągł iemu: niech tylko przyieżdżaią do mnie od Sirka znacznieysi ludzie. Interea przyiachał Sulimka, Pawło Motowilenko z Babany212, Harasim Kołomyiczenko z Buków213, Iwan Danczenko214 z Moszurowa215, Karp Niezabitowski, Michaylina216. Tenże Nahorecki Miron wysz mianowany, Wasil Turczynenko217 zostali się przymowani w śrzodę maslną218, vkazano im gospodę, a w noc godzinę przymowani, przy którey audientiey 4. Przysięga była219 na tym, że Ja was iako Ociec nie odstąpię у za was у wiarę//prawosławną biorę się na Ewangeliey у szabli; у piąciom dawał całować у Obraz nasz Panny; potym venera tus osculo przysięgi, obiecuiąc woiować Lachów, tylko waruiąc, aby go Moskwie nie wydali. 9* 131 Микола Крикун 5. Declarował у to, że w tym razie, niżeli wy co poczyniecie, Ja abym wiarę miał у Lachów podiazdem pod Kiowem odezwę. 6. Powiedział, iż tylko Armatę wy opanuiecie, a Ja do was у we stu koni stanę. 7. Leybenka posłali z Zwinogrodki220, daiąc znać, iż zaczęli bunt, у kazał siebie iść, a sam był w Fastowie221. Дві печатки Michayło Radkiewicz, obózny Woy. JE°Kro. M. Zapo. Jeneralny Piotr Doroszenko, asauł Wo. JE°Kr.M. Zapo. Jeneralny Iwan Łupina, Asawuł generalny Swientoslaw Krzywiecki, Pisarz Galny Woyska JE°Kr.Mti Zapór. Fedor Korobka, Pułk. Czehryński Fedor Dzułay, Pułkownika(l), za którego nieumieiącego pisać podpisuie się Sabba Klewański, pisarz Pułku Czerkaskiego Hrehory Pododnia, Pułk. Korsuński Ostap Hohol, Poł. Brasławsky Stephan Fedorowicz, imieniem swoim у innych Połkownikow, którzy przyzli do posłuszeństwa JE°Kr.Mci Jan Krechowiecky, imieniem swoym a P. Hermana Haponowicza, sędziowie Woyska Je°Kr.Msci Zaporoskiego Samuel Fridrichowicz, Puł. W. JKM. Białocerkiewski Michayło Chanenko, Półko wnik Vmański Tymosz Nosacz Samoyło Zarudny Jarosz Hrycynenko, Połkownyk Pawołocky Paweł Janowicz, Połk. Kiiewsky Tymosz Chmura, Połk. Kalnycki Hawryło Hodunenko, Połkownyk Pichotny Testimonium zdrady Wyhowskiego, wdy Kiiowskiego, A. 1664 3 Augusti. Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s. 533-534. Оригінал. ЛАТИНСЬКІ СЛОВА Й ЗВОРОТИ ТА РІДКОВЖИВАНІ ПОЛЬСЬКІ СЛОВА ЛАТИНСЬКОГО ПОХОДЖЕННЯ* До додатку № 1 Інструкція 1. veneratiey - шани; solenniter - урочисто (як належить); fatigę - труд (старання); inauditam... desideratam... praesentiam - нечувану... бажану... присутність; securita tem - безпеку; ad ipsam famam - на саму чутку; in armis... assistere - збройно... стерегти; auersit- відвернув; iniurio caeli - несправедливістю неба; praecisam - обірвану (урізану); * Подано послідовно за пунктами інструкції 132 3. Інструкція послам Війська Запорозького inclinatiey - схильності; compareret - з’явився (став); qaesitam - здобуту (бажану); vener abuntur occasionem belli - зважатимуть на привід до війни. 2. summa... po deditiey... tranquillitas - найвищий... після віддачі... спокій; vigo re - стосовно; resiiduum obstinatorum - решта непокірливих; infringi - бути зламаним (розбитим); et fatales... calamitates - неминучі... лиха; afflixerunt - розхитали (уразили); sub specie - під виглядом; nouandarum rerum - до підбурливих справ; mouet - призводить; vincula conclusit - шкоди вчинив; coniuratią - змовою; confessata - зізнання; instrumen tum - документ. 3. suis... immunitatibus-своїми... пільгами (привілеями, свободами); clementiey-ласки (прихильності); ad liberum... coaeuum... exercitium - до вільного... рівного... існування; in conuulsionem - в порушення; tandem - нарешті; assecuratiami - заспокоєннями (запевненнями); restitutio - відновлення; beneficia - маєтки; scissie - незгоди; ad uni tatem - до єдности; innata regnantibus clementia - притаманна правителям ласка; erro res - помилки; lege scripta - писаним законом (правом); ritus nostri fundatie - нашої віри (релігії) пожалування; pactis conuentis - договірними статтями; vindicatam (має бути vindi cati) - обіцяного; iniusta competentia in potiori parte - переважно протизаконно; et usum - і користування. 4. esset immensum - було б неможливо (буквально: нескінченно); constitutio absen tiarum - конституція недоліків; obstacula - перешкоди; excludit effectum - виключає дієвість; administrare - діяти; sub paenis (має бути poenis) - під загрозою покарань; ratio nes - міркування; decidi - має бути визначений. 5. nouitates - нововведення; immutatie - зміни; confundere - вливати; a saeculo - здавна; praetext - привід; supremus arbiter praeuia electione legitime et immediate - верховний арбітр за попередньої елекції законно і прямо; diplomata... sonant - дипломи... свідчать; jus patronatus collationis exigit - право патронату щодо колації подає; lege scripta caueatur - писаним законом був забезпечений; praecidantur... ad collationem et praesen tant praetensie - був покладений край... претензіям стосовно колації і презенти; imponi mus - уповноважуємо (покладаємо); toties - стільки разів; sollicitudo... exposcet турбота... вимагає; iustapetit - належне просить. 6. directe et immediate - прямо і безпосередньо;per omne ius et aequum (має бути aequam) electem (має бути electionem) decidi - за всім правом і рівним вибором бути визначеним; per legem scriptam caueatur... sensus - щоб писаним законом був забезпечений... сенс; di recte - прямо; facilitabunt - облегшать; non derogabitur... honori - не пошкодить... честі. 7. vsum - користування; lege саиегі - законом щоб було забезпечено; erigentur споруджуватимуться; participować - уривати. 8. erudiri - навчатися; ad seniorem mentem - до зрілішого розуму; immunitatibus... in signitae - імунітетами (пільгами, привілеями) позначені (забезпечені); promotie... inualeant - промоції... зростали (відбувалися); subordinatas personas - підпорядковані особи; vsura - користуванням; ad proportionem collegy - пропорційно до колегій. 9. et seminaiorum... fundatia - і семінарій... фундація; caueatur - було забезпечено; erigować - засновувати. 133 Микола Крикун 10. non instaurata erectio - не відновлене створення; sollicite - старанно; ad proportio nem - пропорційно; immunitatibus - пільгами (привілеями); lege... institutio - законом... створення; lege decidatur - щоб було законом вирішено. 11. effectualiter - успішно; vsu - користуванням; istabunt - наполягатимуть. 12. clementia - ласка; releuabat... indemnitatem - полегшувала... відшкодування; іп gene-re - загалом; vertitur immunitas - полягає свобода (незалежність, привілейованість); suam observantiam - свою повагу; instabunt- наполягатимуть; per constitutionem eximan tur - конституцією були звільнені (вилучені); exacty - поборів; securitas - безпека; et im munitatibus - і пільгами (привілеями); eodem... iudicio - тим самим... судом; inuastorem (має бути inuasorem) - тим, хто вторгається; za instantią - на вимогу (за поданням); age re - мати справу. 13. cessit successori - перепала наступникові; in usum suum - у своє користування; restituant- повернули; in defectu - в разі відсутносте; authoritate - на вимогу; introducatur executio - було проведене розслідування; successor - наступник; intentią - намір; герагаtiey - поправи; cauendo - дбаючи; successores - наступники; excludendo - за винятком (вилучивши); episcopi pro libitu suo - єпископи для своєї потреби; disponere - мати в розпорядженні. 14. conseruunt - оберігають; non temera (має бути temere) mente - свідомо (буквально: незатьмареним розумом); quanta... accedere - яка велика... стати; suis... immunitati bus - своїми пільгами... (привілеями); erudiri - навчатися; artibus liberatibus non excul ta - визволеними (вільними) науками (мистецтвами) не вдосконалена; audere - бажати (прагнути);persuasyi... excludit consideratią - напучення (повчання)... сприймає критично (буквально: вилучає роздумом). 15. antecessorów - попередників; innouatia у approbatia - поновлення і затвердження (підтвердження); persistimus in fide - залишаємося (перебуваємо) у вірі; alliciendo прилучивши; interpretatio - роз’яснення; vsura- користуванням. 16. in securitate - щодо безпеки (буквально: у безпеці); pro inuasore - як нападник. 17. merens stipendia - той, хто служить на жалуванні; cauemus - зичимо; perempto rie - рішуче (негайно); cadenty - тривалості; ad requisitionem - на вимогу; publica lege публічним правом; suprema.. .facultas - вище... повноваження; sine ulla appellatione - без жодного оскарження; diffidentie - незгоди (недовір’я); motus compescentur - потрясіння гамуються. 18. in casu - на випадок; infamia - неслава (безчестя); lege cautionem - законом забезпечити (буквально: законом забезпечити Гарантію). 19. similiter in ciuilibus - так само в цивільних справах; banitia - вигнання; banitus - вигнаний; in quocunque Regni subsellio - у будь-якому суді королівства; locum stan di - судитися (буквально: стати в суді). 20. раепае (має бути poenae) - кари\ forum - тут: місце суду. 21. jurisdictiey - юрисдикції; sub fide et consistentia - справедливо й належно; et de cidere - визначити; plenus... numerus - повне... число. 134 3. Інструкція послам Війська Запорозького 22. discernere - вирішувати; сит appellatione libera - з вільним оскарженням; ргаеtensie - претензії; excessus - ексцеси (випадки); decidere... iurisdictio - вирішувати... юрисдикція; compositi judicy - мішаного (складу) суду. 23. sub specie - під виглядом; in plebe - в голоті (плебсі); libera electio - вільне обрання; promouent - передбачають (потребують, мають на увазі); in locum deponen tis... substituere - на місце відставленого (усунутого, зміщеного)... поставити; nomi ne - іменем; insignire - одержати (буквально: відзначити); proponere suffragio пропонувати авторитетом (буквально: за вибором); bene meritum - добру заслугу. 24. proficuum (не proficuam!) - корисне; periclitari vniuersitas - піддавати небезпеці цілість; in meditullio - посередині (в центрі); intratą - прибутком; cessit praesidio - пішло на залогу; cedere - йти (перепадати); cum sua... assistentią - зі своїм... оточенням; ex pensa - витрати; impensas - прибутки; propter assistendam - з огляду на оточення; boni publici - публічного добра; lege impositam... perpetuam frequentiam - законом визначену (передбачену)... постійну присутність; impendi - витрачатися. 25. consiliarze - радники; eo necessitio - тією необхідністю; subsistere - існувати (перебувати); prouidebit - передбачатиметься. 26. ratiey - міркування; promouemus - боронимо; instituował- розміщував; innitens засновуючись; colligationes - зв’язки; in contrarium - навпаки; subsistat - щоб перебував; successores - наступники; utile - за корисне. 27. па ingruentią - з огляду на вторгнення; oppositum praesidium pericula - протилежна (польська. - М. К.) залога (становить) небезпеку; opportune ех importandis legalibus вчасно на законних підставах; сит sua assistentia - зі своїм оточенням. 28. antiquitus - здавна; vsu - володінням; stringitur- доводить (буквально: доводиться); cedet - стане (буквально: перейде); militet - служила б; armis se accingant - збройно ставали б. 29. tanti in Republica herois - такого в Речі Посполитій героя; non imputet - не приписав; securitatem - безпеку; directiey - розташування (буквально: спрямування); post tot fluctus - після такого великого заворушення. 30. liberam... electionem - вільне... обрання; praeuio sensu - за попередньою згодою; caueri lege - законом бути забезпеченим; aemulatie - незгоди (суперництва); in ple bem - у чернь; factie - заворушення; sub specie - під виглядом; arbitrium circa instituen dam. .. electionem... antecedere - рішення (розсуд) про проведення... обрання... передувати; ех arbitrio... deponi et institui - за рішенням (за розсудом)... бути зняті й призначені. 31. comput extendowanego - масу складеного (буквально: розтягнутого, перебіль шеного); iudicio - за розсудом. 32. numerus decrescens aby adimpleatur - кількість, на яку зменшилася (чисельність), щоб компенсувалася (доповнювалася); iudicio - за рішенням (за розсудом); paenas (має бути poenas) - кари; inquantum - оскільки; supplere... defectum - доповнювати... некомплект (буквально: нестачу, брак). 33. consistentia - існування (буквально: постій); sensum - значення; cauet забезпечує; defectum - некомплект; zdezelowane - понищені; supplere - доповнити; саие135 Микола Крикун mus - залишаємо (буквально: забезпечуємо); lege caueri - законом бути забезпеченим; excludimus - вилучаємо; cedendo - йдучи назустріч (ураховуючи). 34. disciplinae militaris... inualuit error - військової дисципліни... зросло падіння; sine legali impedimento - без правової перешкоди; excludere - вилучити; substituere призначити; praefigi - бути застосована. 35. publicis negotiis intenta consistentia - за публічні труди належне забезпечення; supplicabunt - проситимуть. 36. in genere - загалом; fundatiom - пожалуванням; od consistenty - від постоїв; perpetuis temporibus - навічно; errory augere - незадоволення (буквально: помилки) збільшувати. 37. consistenty - розташувань; libere - вільно (безперешкодно); intra medium anпит - упродовж півроку; excludetur consistentia - знято буде розташування; substantiey impedire - маєтку перешкодити; agere - вчиняти; сит violatore - з порушником; 'imponi mus - покладаємо. 38. vizią - огляд; lustratią - огляд\ fides et conscientia... obligantur (не obligatur!) - віра і совість... зобов’язуються; excludowac subiecta - вилучати особи; corruptie - підкупи; eadem fide et consistentia... obligantur - тією самою вірою і совістю... зобов’язуються. 39. minuitur - зменшується; practicato... exemplo - за практикованим... прикладом; compleri... numerus - бути досягнена (буквально: наповнена)... кількість; supplebit доповнить. 40. effectiuum... numerum, sub sigillo testimony - належну... кількість, засвідчену печаткою; completa - повна (кількість); assistant - щоб перебували; lege caueri - законом бути забезпечено; sub paenis - під карами; periculum - небезпеку. 41. subesse - підлягати (підпорядковуватися); comparebit - перебуватиме; derogowato - шкодило; capaces - правомочні; lege caueri - законом бути забезпечено. 42. utile - корисне; lege assignatam - законом визначену; resistent - протидіятимуть; lege caueatur - законом щоб було забезпечено. 43. stipendium - платня, утримання; folguiąc impensas - ощаджуючи прибутки; регpetuo - назавжди; munitia - зброя (озброєння). 44. ordinatią - положення (приписи); continuo - постійно; lege (не lex!) praescri bi - законом бути приписано; augere... cauemus - збільшити... забезпечуємо; exclu di - вилучатись; subsistentiey - знаходження; depositia - зберігання. 45. ordinowana... assistentia - визначений... супровід; aequius - скоріше; merce nariorum - найманців; iudicio - за рішенням; obligabitur fides - зобов’яжеться вірність (сумлінність); viuende - на прожиття; prouidebit - передбачить; quotannis - щорічно; exoluet stipendium - виплачуватиме платню, утримання. 46. cum attinentys - з прилеглостями; in genere - взагалі; etiam lege publica... militet donatia-також публічним законом... служило пожалування; sufficientiam - утримання; silere - мовчати; inseruare (не inserdarel) - допомагати; requisitum - потрібно; suppleri бути доповненим; conseruatia - утримання; verificouac percepta et expensa - справджувати прибутки і витрати; inquiruiqc exquisitissime - ведучи облік якнайдбайливіше; 136 3. Інструкція послам Війська Запорозького disponować... ad usum - розпоряджатися... на користь; ех communicatis consilys - за загальними рішеннями. 47. ad{\) usum - на користь; па praesidiach - у залогах; ad arbitrium - на розсуд. 49. immunitates - привілеї; expensa - витрати. 50. subsistere - підтримати; conseruatiey - збереження; ех adaequalibus (не adaequalis!)... rationibus - з обґрунтованих... міркувань; sortiantur - матимуть. 51. afflixit - вдарила; calamitatibus - лихами (нещастями); releuauit - полегшила; directia - справедливість; longo vsu, quaesita et acquisita experientia belli - тривалою діяльністю, надзвичайним і надбаним досвідом війни; сит dispendio - з утратою; resolutią - погіршенням; obsequium - послух (покірність); contaguione... pestis - поширенням... пошести; bella momentis constant - війни моментами (результатами, значенням) є варті; gressus - кроки; gratam... recordationem - вдячний... спогад; accumulauit асегиит нагромадив купу; in subsidium - на допомогу. 52. tantis et tot sudoribus classicum canere - такими і так багатьма трудами трубний сиґнал співати; difftdentiami - недовір’ями; dextram - правицю; plebs - чернь; motus бунт; caeco impetu - сліпим прагненням; protectiey - захисту; releuent - полегшили; z uweredą substantiey у dispendio - з утратою маєтку і погіршенням. 53. eluxit - стало відомо; reflexiq - прихильністю; uberrimam... in factie ...re lationem - найповніше...перед лицем... повідомлення; confidentią - довір’я; hor rebant - здригалися; accessum - прихід (наступ); mouit - штовхнув; sen sum - здоровий глузд; transtulit animum - притулив душу; specimi-na - докази (приклади); praecideret - привів; egit - зробив; competebat - відповідало; ac tus - дії; szafarzem - захисником; in subsidio - на допомогу; opposuit - протиставив; pre tio - за плату; succursów - підмог\ faciem - лице (образ); restiti.... militiom - протистояв... загонам; in herba - в зародку; cura et sollicitudine - турботою і тривогою; incendium полум’я (пожежу); in plebe - в черні; vincula - лиха; depozyta - збереження; bona fide et conscientia - доброю вірою і свідомістю; suadebat ratio - промовляв глузд; aggredi opus frequentiq - здійснити справу присутністю; resistere - протидіяти; proprio pericu lo - власною небезпекою; resolutią - ослабленням; periculum - небезпеку; intentią намір; in meditullio - всередині; aggredi opus - здійснити справу; non defficit-nt втрачає; suffragio... promouit - авторитетом... наблизив; compescere - придушувати; diffidentiaті - чварами; non practicato exemplo - непрактикованим прикладом; impendit molimiпа - доклав зусиль; redimat... tranquillitatem - досягнув... спокою; viuo testimonio - живим свідченням (доказом); merita - заслуги; ех distributiua... iustitia leuamen - з наданої... справедливості полегшення; perennaturam... recordationem gratificatią - незмінний... спогад послужливістю. petita - прохання. 54. cedat - відійшло; inclinatiq - прихильність; silere - мовчати; conseruował зберігав; indefesso studio sudores - невтомним старанням труди; insignitus - удостоєний; eminenter - особливо; pericula - небезпеки; probavit - довів; successores - наступники; conferowany - відзначений; etiam reprobos ad seniorem sensum - також обдурених до здорового глузду. 137 Микола Крикун 55. rebelliey - бунту; substantiey - маєтку; pretio - коштом; attestatia - свідчення; erogował — видавав; desolatiey - знищенні; in casu - на випадок; militet - служитиме. 56. cum attinentys - з прилеглостями; w possessyi - у володінні (тимчасовому); donatia сит approbatione - пожалування з затвердженням (підтвердженням); perpetua... dona tia -довічне... пожалування. 57. uolando/дючи; extat - виступає; approbatia - затвердження (підтвердження). 58. eximatur - булта... notitiam - поширенням чутки.... вістка; stante depraedata - постійно спустошуо вилучене; indefessi study - невтомні праці; competit - стосується; post sera... fata - після дальших... доль; instantia - наполягання; repulsy - відхилення. 59. funditus - дощенту; depraedans - спустошуючи; authentico... argumen to - властивим... доказом; effectum - виконання; imponatur satisfactio - було дано від шкодування. 60. in genere - взагалі; libertatią - звільнення. 61. attinentiami - прилеглостями; donatia - пожалування. 62. ad fortunae... ad vitae dispendia - щодо маєтків... щодо життя витрати; in fide сопseruatiey - у вірності збереження; emendicatis... suffragys - випроханими... даруваннями; non deserat clementia - не покинула ласка; releuet - полегшила; restiterunt - протистояли; resistunt - протистоять; instaurowawszy - відновивши; cladibus - лихами; continuunt fi dem - продовжують бути вірними (буквально: зберігають вірність); сит praesidio... op positi - які із залогою... протидіють; imprezom - діям; in subsidium - на підтримку; de claret - проголосила; gratam recordationem - вдячний спогад. 63. instantie - наполягання; clementiey - ласки. 64. onerati... benefcys> persistunt in fide - переповнені... добродійствами, залишаються у вірності; rumpuntur odio - пронизуються ненавистю; bene meritis lege publica... appro bet - добре заслуженим публічним законом... затвердила (підтвердила). 65. elucescunt - сяють; сит dispendio - з витратою; complete — повністю (комплетно); obibant... munia - вимагали... обов’язки; accelerauit - прискорив; periclitaba tur - піддавалася небезпеці; restiterunt - чинили опір; imprezom - діям; ad obsequium - до покірности; astiterunt - стояли біля; exolutiq - сплату. 66. attestatią euincit - свідченням доводить; desudant - працюють у поті чола; resolutią - витрату. 67. non praeterimus - не обходимо; persuasiami - переконаннями; persuasit - переконав; pro bono publico - задля суспільного добра; w legatiach - в посольських справах; imponi mus - подаємо; distributiua... satiet iustitia - розподільча... була б заспокоєна (задоволена) справедливість. 68. clementią - ласку. 69. recursach - зверненнях; per suffragia - через дію; facilitatem - люб’язність (прихильність); releuat grauitatom - полегшує тягарі; gratificatia - люб’язність; impen dit - витрачає; cedat - було дано; comformem - схожу; expeditie... recurrimus - поїздки... здійснюємо; excludetur... praepeditia - вилучаться... перешкоди. 70. poddirectią - під командуванням; deditiey - здачі; triumphos - тріюмфи; condemna ty - вироки; eximii... ratio - вилучає... здоровий глузд; nullitatem... arguit - непотрібність 138 3. Інструкція послам Війська Запорозького (необґрунтованість)... доводить; institutio - інституція; relaxowala - пом’якшила; in quocunquo subsellio decidowane condemnaty - в будь-якому суді винесені вироки. 71. respectu - поваги; insignitus - удостоєний; clementią - ласку; depraedicabat pleno ore - заявляв на повний голос; deserebant - залишали (покидали); authoritate - іменем. 72. praeclara facinora - чудові дії; vsu - користуванням; roboratione - міцністю. 73. constat - відомо; deliquium... error - злочин... обман; confidimus clementiey покладаємося на ласку; luitpaenas executia-шт провини екзекуцією; appetit-прагнення; concipimus - вважаємо (уявляємо); lege publica a jure caduco excipowane - публічним законом із виморочного права вилучені; successori - спадкоємцеві (наступникові); clem entiey - ласки. 74. generositate, - шляхетністю; certare - змагатися; etiam post fata - також по смерті; іига - права; sociam thori - дружину (жінку); non corruat - не загинув; erudiatur - став освічений; еат... ргоиіпсіат - цю... маєтність. 75. deliquium leuitatis suae - злочин через свою легковажність; restituowany cum socys- відновлений зі спільниками; sequestru-зберігання; in usum suum-у своє користування; assecurowany - забезпечений; constat - відомо; usus - користь; satiauit - задовольнив; assecuratam... summam - забезпечену... суму; lege cauta summa - законом забезпечена сума. (76.) bene meriti - добре заслужені; accedebant eminentiey - прибували достоїнства; accedet - стане; sudores - труди. Додаток supplementum - додаток; extra spheram actiuitatis - за межі компетенції (буквально: діяльности); in obsequio - в покірності; longo vsu quaesita et acquisita... experientia bel li - тривалою потребою (користуванням) шуканий і надбаний... досвід війни; consulent (не consulet) - порадить; quanto... incommodo - якою... шкодою (яким тягарем); confun dit vniuersitatem... erectia - зміцнює єдність (цілісність)... спорудження; perpetui praesidy institutio - постійної залоги встановлення (створення); proponimus - пропонуємо; praesi dium - залога; licentią - сваволю; confluit - стікає; classicum canit - сиґнал звучить; libere - вільно; excludet accessum - вилучить посилення; ехcurssie - набіги; pirati cas - піратські розбої; praesidy - залоги; assistentia - присутність; perpetuo... praesi dio - постійною... залогою; a periculo exclusa - позбавлена небезпеки; effectiue - у результаті; praesidio - залогою; utilipracticatum... exemplo - корисним практиковано... прикладом; instauratia - відбудова; praesidia... disposuit - залоги... розташував; praesi dia - залоги; licentią - сваволю; confluere... nobilitas - напливати... шляхта; instituowało się classicum -установилося вогнище; deseret-покине (залишить); ratiopromouet-міркування промовляє; a periculo - від небезпеки; cedet - стане; assistentią - присутністю; securita tis summae - вищої безпеки; ехаигігі - витрачатися; persistit - протидіє (чинить опір); recurss - притулок; perpetuo declaret... praesidio - постійною проголосить... залогою; proponent- запропонують; redituram fidem - віру в повернення; inclinauerunt (не inclinarantl) - схилилися; comparuit... praesentia - з’явилася... присутність; concernere... utile усвідомити... як корисне; inmeditulio- посередині (в осередді )\erectiąy praesidy perpetui... declaratią - спорудження (створення) і постійної залоги... декларацію (проголошення); 139 Микола Крикун ех sensu - з міркувань (в інтересах); destinowanych - призначених; do refflexiey - до усвідомлення; non recalcitrabunt - не допустять; in euentum belli - на випадок війни; praesidiariorum - людей у залогах; securitatis - безпеки; instytuowany - поставлений; ad libitum et sensum - на бажання й розсуд; praetextem - приводом; confluere... plebs - напливати... чернь; praeuio sensu - за попередньою згодою; ad delationem - за донесенням; sub specie під приводом; libere - вільно; perpetuo praesidio - постійною залогою; utile - користь;prae sidiorum - залог; sfolgować- заощадити; disceptatum - мірковано; exemplo - за прикладом; confluit - стікає; recurssus - притулок; resistentia - опір; solicitudinis - турботи; securita tis - безпеки; actiuitatis - справи; frequentiq - наявність; accumulet... ordinatia зосередила (зібрала)... ординація (розпорядження); rescindunt - руйнують; тіїіtią - загін; obstinata expugnari - затята переборюватися (долатися); aequo excipiat ani mo - прихильною (ласкавою) висловив душею; errorem - помилку; securitatem - безпеку; imputet - зарахував; et pro libitu suo - і на свій розсуд; corrigat - виправив; juris cadu ci - виморочного права; ad male narrata - неналежно подана; lege praecidatur - законом було покладено край; appetit- прагнення; invalidentur - були ліквідовані; nullitati - скасуванню. Дописка Павла Тетері afflixit - засмутила; omnium subselliorum - всіх судів; rudis - недосвідчений; in ae quilibris iustitiae - у площині правосуддя; excessus vindicare - відхилення карати; exemit a quaestu ("не quaesta!) solitae juris viae - звільнила від шукання звичайного шляху права; oppressie - відчаї; imperia - за повелінням; hostiliter - вороже; obductia - судовий огляд наслідків злочину; sonat - свідчить (буквально: звучить); non reffocillauit satisfactia - не наступило відшкодування; сит comprincipalibus suae carnificinae - із прислужниками своєї катівської посади; afflixit-засмутила; excludit... appetit-відкидає... прагнення; ехапque - на додаток; saeuiit cadauer - знущався над мертвим тілом; testimonio - засвідченням; resumebat - знову чинив; vendicare per jura Regni - покарати правом королівства; ag gredienda - що додає; relaxowac - полегшити; in competenti subsellio - у належному суді; releuare... contempt - утішити (заспокоїти) зневагу; homicidium - вбивство; deci dat - вирішила; impono - покладаю; impune - безкарно; complices eiusdem facti - тісно пов’язаних із цим фактом; elucescunt merita - сяють заслуги; sudores satiet distributiua... iustitia - труди задовольнила щедра... справедливість; impendit - витрачає; substantiey - маєтку; successorach - наступниках; donet - дарувала; approbet - затвердила; eo dem haereditario jure - таким самим дідичним правом; vindicet -• повернула; supplica bunt - попросять; ut supra - як вище; comitamur - супроводжуємо; innouetur... dona tia - щоб було відновлено... пожалування. Супліка conniuentiey - поблажливости; in herba - у корені; molem - справу; certauit conferentią - прагнув обговорення; suspectas... legationes - підозрілі... посольства; соттипісаtią - зв’язок; subadministrauerat - подавала; in cassum - у порожнечу; in herba obueniret - у корені трапилося; ех condicto - за домовленістю; ad motus... contrarium (sic!) op ponebat sensum - до рухів... протилежний підштовхував намір; ausus caeco ambiebat ар- 140 З. Інструкція послам Війська Запорозького petitu - спонукуваний сліпим прагненням обходив; contra mentem - проти наміру; do refflexiey - до зрозуміння; rationes - пояснення; demandata... prouincia - доручена... справа; vnius sensus - однозначна; suspectus - підозрілий; post deliberationem - після наради; conniuentiey - поблажливосте; promotiey - підтримки; executiq - розправу; inualeret in plebe - посилилася в черні; factia - діяльність; conferentie - комбінації (плани); redimeret... conseruatią - полагодив... збереження; requirebat - просив; satiauit - задовольнив; appetit—прагнення; non inuertat-wt перекрутив; obstitimus-спротивилися; ausus-задум; eo exemplo - за цим прикладом; motus - рухи; desereret - залишив; satiaret - задовольнив; contrauenire - противитися; cointelligenty - дій (розумувань); eludi -уникнути; nega re - заперечити; rankor - неприязнь; requisiti - допитані; in momento - швидко (рап том); supplicatoriam relationem - покірну (буквально: прохальну) розповідь (звіт); super sederet - відступив; promouebat - чинив; non parcendo sanguini - не шкодуючи крові;/огtuna - маєтність; dispositiey - розпорядженню; competebat - відповідала; conniuebatfactio ni - потурав змові; promouebat-штовхав; beneficio quaesitum (не quaesitaml) - володінням бажане; gratificował - відступив; narratią ad cognitionem - розповідь до відома. Додаток до супліки in priuatos... usus - у приватне... користування; non patiatur - не терпів; lege pu blica... praecidatur - публічним законом... було покладено край; excludatur - було вилучено; in genere - взагалі. До додатку № 2 confessata - зізнання; instrumentum - свідчення (документ); libere - вільно; consense runt - погодилися; interea - тим часом; veneratus osculo - ушанований. ПРИМІТКИ 1-1 Ідеться (як і в другому пункті інструкції) про похід польського війська на чолі з королем Яном Казимиром проти Московської держави з метою повернути Речі Посполитій Лівобережну Україну та Київ із прилеглою до нього на Правобережжі територією. Похід почався від Львова в середині серпня 1663 р., а в середині листопада поляки переправилися через Дніпро. Дії на Лівобережжі і частково на теренах Московської держави тривали до березня 1664 р., зрештою, король зазнав невдачі і змушений був відступити. Лівобережна Україна залишилася за Москвою (Historya panowania Jana Kazimierza z Klimakterów Wespazyana Kochowskiego przez współczesnego tłómacza w skróceniu na polski język przełożona, wydana z rąkopismu w roku 1840 przez Edwarda Raczyńskiego, teraz podług oryginału poprawiona i pow tórnie wydrukowana. Poznań, 1859. Т. II. S. 231-267; Костомаров И. И. Руина... С. 9-22). Під «рештою непокірливих» («residuum obstinatorum») треба розуміти ту частину населення Лівобережної України, здебільшого козаків, хто, залишаючись вірним московському цареві, і далі чинив опір польському війську під час походу 1663-1664 років. «Zimny monarch» - московський цар; так само цар названий у пункті 53 інструкції. 3-3 Доки королівське військо билося на Лівобережжі, на правому березі спалахнуло повстання козаків і некозаків проти панування Речі Посполитої і пропольськи налаштованого 141 Микола Крикун гетьмана Війська Запорозького Павла Тетері. У причетності до організації повстання і в зраді королю та Речі Посполитій було звинувачено колишнього козацького гетьмана Івана Виговського, котрий від 1659 р. був київським воєводою. Військовий польовий суд на чолі з королівським полковником Себастіяном Маховським виніс вирок, і 16 березня 1664 р. Виговського стратили під містечком Вільховець у Київському воєводстві (нині - село у Звенигородському районі Черкаської области) (Герасимчук В. Смерть Івана Виговського. С. 205-216; Костомаров Н. И. Руина... С. 26—30; Lipiński W. Stanisław Michał Krzyczewski... S. 304; Historya panowania Jana Kazimierza... Т. II. S. 265-266; Latopisiec albo kroniczka Joachi ma Jerlicza / Z rękopismu wydał K. W. Wójcicki. Warszawa, 1853. Т. II. S. 87-88; Памятники... Т. IV. Отд. III. C. 409-411; Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s. 533-544; ЛНБ HAH України, від. рукописів, ф. 5, спр. 189, с. 1544 (запис краківського хроніста Марціна Ґолінського)). Те, що Виговський вирушив із Бара (місто в Подільському воєводстві, нині - районний центр Вінницької области), засвідчив і сучасник-хроніст Иоахим Єрлич (Latopisiec albo kroniczka... Т. II. S. 87). Проте ні він, ні републікована тут інструкція не інформують, що Виговський робив перед тим. Наведені в цьому пункті інструкції відомості про змову в Шавулисі (містечко в Київському воєводстві, нині - село Шаулиха в Тальнівському районі Черкаської области) ґрунтуються, наскільки відомо, на зізнанні учасника повстання Павла Рябухи (Rabucha), які він дав 15 березня 1664 р. в містечку Лисянка перед Себастіяном Маховським і трьома польськими офіцерами. За словами Рябухи, у Шавулисі Виговський та кілька козаків (серед них був і Дмитро Сулимка, про якого згадано далі в цьому самому пункті інструкції; про Сулимку див. наступну примітку) присягли на Євангелії, що будуть виступати спільно (Памятники... Т. IV. Отд. ПІ. С. 409). Див. також примітку 184 до супліки, доданої до інструкції. 4-4 Дмитро Сулимка - один із ватажків повстання на Правобережжі 1664 р. З (13) серпня у таборі під містечком Ставищі він у присутності генеральної старшини і полковників Війська Запорозького свідчив (дав конфесату), що призвідцем («motorem») «бунтів» в Україні був Іван Виговський (Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s. 533-534. Див. републікацію документа зі свідченнями Сулимки в додатку 2). 5 «była» стосується православної віри. 6-6 Сеймові постанови (конституції), прийняті в першій половині і середині XVII ст. у відповідь на вимоги православних Речі Посполитої повернути їхній церкві відібрані уніятами права, єпископства, храми, монастирі, освітні заклади й маєтки та припинити інші утиски православних, див.: Volumina legum. Petersburg, 1859-1860. Т. 2-4; Архив ЮЗР. 1861. Ч. И. Т. 1: Постановления дворянских провинциальных сеймов в Югозападной России (1569-1654). С. 208-214). Див. також королівські привілеї на користь православних, видані на сеймах 1633 і 1650 років (Архив ЮЗР. Ч. II. Т. 1. С. 223-227, 370-377; Ч. Ul. Т. 4. С. 382-386; Акты ЮЗР. 1878. Т. X (Дополнение к III тому). С. 455-458). Головніші праці про ставлення сеймів і державців Речі Посполитої до православних у першій половині XVII ст. див.: Бедное В. Православная церковь в Польше и Литве (по Volumina legum). Екатеринослав, 19О8;Жук0выч /7. Сеймовая борьба православного западнорусского дворянства с церковной унией. Санкт-Петербург, 1901-1912. Ч. I (до 1609 г.) - II (1609-1632 гг.); Chodynicki К. Kościół prawosławny a Rzeczpospolita. Zarys historyczny. 1370-1632. Warszawa, 1934; Dzięgielemki J. O tolerancję dla zdominowanych. Polityka wyznaniowa Rzeczypospolitej w latach panowania Władysława IV. Warszawa, 1986. 7 beneficia - тут: володіння, маєтки. 142 3. Інструкція послам Війська Запорозького Йдеться про організаційно-політичний розкол у Війську Запорозькому 1663 р., відколи окремо існували два Війська Запорозькі - на Правобережжі і на Лівобережжі, кожне зі своїм гетьманом. Правобережний гетьман Павло Тетеря орієнтувався на Річ Посполиту, лівобережний - Іван Брюховецький - на Москву. Вислів «w buntach będące» стосується лівобережного козацтва. 9-9 Досить докладний перелік відібраних уніятами православних єпископій, архимандрій, монастирів, церков і різних фундацій станом на кінець 50-х - початок 60-х років XVII ст. див. у таких документах: лист («pismo»), представлений посланцями Війська Запорозького на розгляд сейму, який відбувався 22 березня - 5 травня 1659 р. у Варшаві, для затвердження на цьому сеймові Гадяцького договору, укладеного 16 вересня 1658 р. (Памятники... Т. III. Отд. ПІ. С. 315-322); недатований список, напевно, кінця 1650-х років (Герасимчук В. Матеріали до історії козаччини XVII віку. Львів, 1994. С. 130-132); інструкція гетьмана Юрія Хмельницького і всього Війська Запорозького від 13 (23) березня 1662 р., адресована королю і сейму, який відбувався у Варшаві 20 лютого - 1 травня (адресатам інструкцію мали віддати козацькі посланці) (Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s. 413-418). ,0~10 За часів короля Яна Казимира козацькій інструкції від 30 листопада (ст. ст.) 1664 р. про православну («грецьку») віру передували, наскільки відомо, конституції, прийняті на Варшавському елекційному сеймі 1648 p. (Volumina legum. Т. 4. S. 94), на коронаційному сеймі 1649 р. (Ibid. S. 119) та Варшавському сеймі 1659 р. (Ibid. S. 301). На Варшавському сеймі 1649-1650 років, а саме 12 січня 1650 р., король видав привілей «руському народові», у якому йшлося, зокрема, і про православну віру (Архив ЮЗР. Ч. II. Т. 1. С. 370-377; Ч. III. Т. 4. С. 382-386; Акты ЮЗР. Т. X. С. 455-458). ,МІ Після Берестейської унії між православними й уніятами з перемінним успіхом точилася боротьба за Перемиське єпископство. До середини 60-х років XVII ст. єпископи обох вір діяли паралельно. Згаданий в інструкції уніятський владика - це Прокіп Хмельовський, але на момент складання інструкції 1664 р. він уже не жив - помер 22 лютого цього року (Harasiewicz М. Annales ecclesiae ruthenae. Leopoli, 1862. Р. 333-334). Усупереч відомостям з інструкції, протягом усього його владицтва (від 1652 р.) не він, а якраз православний Антоній Винницький був (від 1650 р. і до 1679 р.) справжнім перемиським єпископом. Після смерти Хмельовського уніятську катедру упродовж 1664-1669 років обіймав Антоній Терлецький (Bendza М. Prawosławna diecezja przemyska w latach 1596— 1681: Studium historyczno-kanoniczne. Warszawa, 1982). «Pacta conventa» - договірні стат ті - містили політичні зобов’язання новообраного короля, затверджені на елекційному сеймі. У «релігійній» частині «pacta conventa» Владислава IV (Volumina legum. T. 3. S. 363), обраного королем 14 листопада 1632 р., питання про Перемиське єпископство не зачіпалося. Коронація Владислава IV відбулася 6 лютого 1633 р. ,2"12 У Гадяцькій угоді 1658 р., затвердженій сеймом 1659 р., сказано: всі церкви, засновані як православні, мають належати православним; а впродовж півроку після присяги Війська Запорозького на вірність королю і Речі Посполитій полковники й інша старшина Війська мають подати всі такі церкви (очевидно, у вигляді списків, реєстрів. - М. К.) комісарам, призначеним обома (Річчю Посполитою і козаками. - М. К.) сторонами (Volumina legum. Т. 4. S. 297. Див. також: Груїиевський М. Історія України-Руси. Київ, 1936. Т. X. Ч. І (роки 1657— 1658). С. 355). Судячи з контексту угоди, тут ідеться про церкви, відібрані у православних уніятами, і про те, що, отримавши відповідні відомості, комісари зобов’язані були повернути їх православним. 143 Микола Крикун На сеймі 1659 р. представники Війська Запорозького присягли на вірність королю і Речі Посполитій (Volumina legum. Т. 4. S. 301). Тоді ж таки для виконання згаданих пунктів Гадяцької угоди було призначено комісарів із сенаторів та послів ізби, яких зобов’язали побувати в церквах (а також їхніх маєтках, єпископських катедрах, монастирях) і справедливо розсудити, кому вони (від їх заснування. - М. К.) належать - православним чи уніятам, закріпити їх за першими або другими. Згідно з Гадяцькою угодою (sic!), все це треба було зробити за півроку (Ibid.). Імовірно, на час цього сейму Військо Запорозьке виділило своїх комісарів для тих самих завдань. За відведених для них півроку комісари не просто не виконали доручення, а радше й не бралися до нього. В інструкції Війська Запорозького посланцям на Варшавський сейм від 5(15) травня 1661 р. читаємо: сейм має призначити трьох або чотирьох комісарів від католиків («ritus romani»), а Військо Запорозь ке - стільки само комісарів зі свого боку. Уповноважені королем і сеймом комісари повинні, попри будь-які перешкоди, повернути православним їхні церкви (а також церковні маєтки, права й різні документи) (РНБ, отд. рукописей, ф. Документы и материалы по истории Украины, оп. 2, д. 181/8, л. 39об., пункт 15). Але й після цього справа з поверненням церков не зрушила з місця. У листі гетьмана Юрія Хмельницького до короля від 14 (24) березня 1662 р. з Чигирина (лист було вручено адресатові на Варшавському сеймі у квітні того самого року) йдеться про те, що гетьман отримав королівського листа і, згідно з Гадяцькою угодою та сеймовими постановами (слід пам’ятати, що така сеймова постанова була тільки одна - від 1659 року. - М. /С.), відряджає чотирьох представників старшини Війська Запорозького з метою відібрати в уніятів єпископські катедри, архимандрії та духовні маєтки (очевидно, й церкви. - М. К.). Далі Хмельницький просив, щоб до його козацьких комісарів для виконання їхньої місії приєдналися щонайбільше чотири комісари, призначені на сеймі (Памятники... Т. IV. Отд. III. С. 177-178). У листі до маршалка великого коронного і гетьмана польного коронного Єжи Себастіяна Любомірського, відправленому з Чигирина в березні 1662 р., Юрій Хмельницький просив сприяти польським і козацьким комісарам повернути православні церкви (Там само. С. 180-181). У републікованій інструкції сказано, що призначені сеймовою конституцією (кон ституція сейму 1659 р. - М. К.)> комісари не можуть повернути церкви. З цього випливає, що ні ці комісари, ні комісари від Речі Посполитої, про яких ішлося в інструкції Війська Запоро зького від 5(15) травня 1661 р. та в листах Юрія Хмельницького (якщо ці комісари взагалі були призначені), поверненням церков не займалися, отже, до грудня 1664 р. цього ще не сталося. |V|3 Колатура, або колація - поставлення єпископа. У православній, а так само в уніятській і католицькій церквах Речі Посполитої обрану на вакантну єпископську катедру особу призначав король, видаючи відповідний королівський номінаційний привілей - диплом, тому колатуру називали також номінацією. Опісля номіната висвячував архиєпископ або митрополит, а в православній церкві від 1620 р. - київський митрополит. Тут, до речі, існу вало правило обирати кількох претендентів на єпископську посаду (див., напр.: Архив ЮЗР. 1904. Ч. І. Т. 10: Акты, относящиеся к истории Галицко-русской православной церкви. С. 638 (універсал київського митрополита Антонія Винницького до духовних і світських осіб Львівської єпархії; 1666 р.)). Слід також пам’ятати, що у православних колатура - це представлення кандидатів королю для номінації одного з них на єпископство. У такому значенні цей термін ужитий, зокрема, в інструкції гетьмана Павла Тетері від 22 січня (ст. ст.) 1663 р., зі змістом якої короля мав ознайомити Тетерин посланець Григорій Гуляницький (Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s. 471-472). 144 З. Інструкція послам Війська Запорозького 14-14 На час складання інструкції львівським римо-католицьким архиепископом був (від 1654 р. і до 1669 р.) Ян Тарновський (Hierarchia Catholica. Monasterii, 1935. V. IV / Ed. P. Gauchat. Р. 220). Як католицький ієрарх він усіляко намагався «підкорити» собі Львівську православну єпархію, яка після Берестейської унії завжди була православною, а львівські єпископи не допускали уніятів діяти на підвладній їм території, куди входили Львівська й Галицька землі Руського воєводства, Подільське і західна частина Брацлавського воєводства. Архиєпископ уважав, що саме він має призначати львівського єпископа, тобто що йому належить право колації (Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s. 471-472 (інструкція Павла Тетері від 22 січня (ст. ст.) 1663 р., адресована королю)). Зрештою, в цьому питанні Ян Тарновський був не першим: він дотримувався позиції свого попередника на архиєпископстві (Документи Богдана Хмельницького. С. 200-201 (прохання Війська Запорозького до короля й сенату Речі Посполитої, складене в листопаді 1650 р.)). По смерти єпископа Арсенія Желіборського (1641-1658) Львівську православну єпархію очолив Адам Желіборський: до 1663 р. тільки як виборний єпископ унаслідок позиції Яна Тарновського. У згаданій вище інструкції Павла Тетері від 22 січня (ст. ст.) 1663 р. гетьман просив короля видати привілей (очевидно, номінаційний. - М. К.) на львівське єпископство за представленням київського митрополита і відхилити аналогічне представлення львівського архиепископа (Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s. 472). Як претендента на номінацію Тетеря, напевно, мав на увазі Адама Желіборського. Наразі залишається тільки гадати, кого ж назвав у своєму представленні Ян Тарновський, може, того ж таки Адама Желіборського? Не пізніше першої декади травня 1663 р. останній фігурує як номінат (Архив ЮЗР. Ч. І. Т. 10. С. 626), а не пізніше кінця березня 1664 р. - як львівський єпископ, адміністратор Київської митрополії на ім’я Афанасій (Там само. С. 632). Ім’я Желіборський змінив після того, як його висвятив київський митрополит. Львівським єпископом він був аж до своєї смерти 7 вересня 1666 р. 15-15 Ідеться, напевно, про документи, видані під час елекційного сейму 1632 р. Щоправда, в них спеціяльно про Львівську православну єпархію нічого не сказано, але вони її стосувалися, як і загалом православної церкви в Речі Посполитій. Один із таких документів, у якому сказано про православну релігію, - «pacta conventa» (Volumina legum. Т. 3. S. 363). Особливе значення мали «Puncta assecurationis obywateli Korony i Wielkiego Xięstwa Litewskiego ruskiego narodu, wyznaczających grecką religię» - статті, підписані королем і скріплені королівською печаткою, а 1 листопада 1632 р. вписані до варшавських гродських книг, які мали на меті заспокоїти православних. Це була суттєва поступка владників Речі Посполитої: вони обіцяли повернути православним відібрані права, обіцяли й інші кроки на їхню користь (Архив ЮЗР. Ч. II. Т. 1. С. 208-214), які частково були реалізовані на коронаційному сеймі 1633 p. (Volumina legum. Т. 3. S. 373; Архив ЮЗР. Ч. II. Т. 1. С. 223-227 (королівський диплом, виданий 14 березня)) та Варшавському сеймі 1635 р. (Volumina legum. Т. 3. S. 407). Див. також: BendzaM. Prawosławna diecezja przemyska...; Dzięgielewski J. O tolerancję dla zdominowanych... 16 Презента - тут: представлення королю для номінації кандидатури (кандидатур) на вакантну (формально чи справді) єпископську катедру. ,7-,? Село Перегінське входило до складу Галицького князівства, потім адміністративно належало до Галицької землі Руського воєводства. Нині - селище міського типу в Рожнятівському районі Івано-Франківської области. Тривалий час Перегінське було маєтком Галицького єпископства, згодом державним (королівським) володінням, яке король надавав шляхті в пожиттєве (доживотне) користування. На 1664 р. ним володів коронний обозний 10-6-1279 145 Микола Крикун Станіслав Ян Яблоновський. Львівські православні єпископи, вважаючи себе спадкоємцями колишнього Галицького єпископства, з 1539 р. (відколи Львівське єпископство формально існує) безуспішно намагалися повернути Перегінському статус церковного маєтку (Słownik geograficzny Królewstwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. Warszawa, 1886. Т. VII. S. 952). Сказане ж у републікованій інструкції, ніби королі неодноразово («toties») обіцяли Львівському єпископству відновити («restitutio» - sic!) його права на Перегінське, інші джерела не підтверджують. Варшавський сейм 1661 р. вказав, що село законно належить Яблоновському як «доживотний» маєток (Volumina legum. Т. 4. S. 332). В інструкції Павла Тетері від 22 січня (ст. ст.) 1663 р. висловлене прохання до короля передати Перегінське Львівському єпископству, а Яблоновському дати взамін інший маєток. До речі, в цьому документі помилково стверджується, ніби руські князі віддали Перегінське Львівському єпископству (Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s. 472-473). Ha прохання козаків 2 березня того ж таки року король відповів, що питання, кому належить се ло - Львівському єпископству чи державі, має бути вирішене правовим шляхом (Памятники... Т. IV. Отд. Ш. С. 278). 18-18 Від 1632 р. київського православного митрополита обирали спільно представники духовенства і мирян. Пропозиція в пункті 6 інструкції мала на меті істотно обмежити коло виборців і надати виборам митрополита олігархічний характер. 19 На 1664 р. у Києві були такі православні монастирі (саме про них ідеться в інструкції): чоловічі - Печерський, Михайлівський, Кирилівський, Микільський, Видубицький, Братський, жіночі - Йорданський, Богословський, Флорівський (Закревский Н. Описание Киева. М., 1868. Т. I-II; Берлинский М. Краткое описание Киева. К., 1991). 20 За Гадяцькою угодою, в Києві мала бути заснована академія на взірець Краківської (Volumina legum. T. 4. S. 298). У тих умовах це можна було зробити на основі Могилянської колегії, яка діяла від 1632 р. Королівський диплом (привілей), який дозволив би перетворити колегію на академію, ні до 1664 року, ні пізніше виданий не був (Крикун М. Інструкція послам Війська Запорозького... 1669 року. С. 204, 207, 210). Отож, усупереч пункту 8 інструкції, не можна вважати, що, згідно з Гадяцькою угодою, в Києві на той час існувала академія. Варто зазначити, що реформування в академію якоюсь мірою було навіть неможливим, адже в кінці 1650-х і в 1660-х роках Могилянська колегія переживала глибокий занепад (Jabłonow ski A. Akademia Kijowsko-Mohilańska. Zarys historyczny na tle rozwoju ogólnego cywilizacji za chodniej na Rusi. Kraków, 1899-1900. S. 137-140). Тому, очевидно, в пункті 8 і двох наступних пунктах інструкції про академію йдеться як про таку, що мала бути створена відповідно до Гадяцької угоди. Статус і права академії Могилянська колегія отримала 1701 р. за указом Петра І. 21 Відомостей про київські школи на 1664 р. і взагалі в третій чверті XVII ст. немає. 22 Промоції - тут: присвоєння, надання вченого ступеня магістра, можливо, й доктора. 23-23 У середині XVII ст. жодного єзуїтського, як узагалі римо-католицького чи уніятського, навчального закладу в Києві не було. Під час Хмельниччини римо-католицька й уніятська освітня і духовна діяльність тут припинилися, а пізніше російська адміністрація, під контроль якої перейшов Київ, не дозволила її відновити. Тут, як і в пункті 10, колегія - середній єзуїтський навчальний заклад, який діяв за програмою семи визволених наук (про них див. наступну примітку). 24 Визволені (вільні) науки, або мистецтва - сім предметів, які складали навчальну про граму, по суті, середньої школи. Предмети ділилися на два цикли в такій послідовності: 146 З. Інструкція послам Війська Запорозького тривіюм - граматика, діялектика, риторика, квадривіюм - аритметика, геометрія, музика, астрономія (Паславський І. Наукові знання у контексті української культури другої половини XVI - першої половини XVII століть // ЗНТШ. Львів, 1996. Т. ССХХХІ. С. 17-42). 25 Імовірно, прохання про заснування православної академії в білоруському місті Могильові було пов’язане з тим пунктом Гадяцької угоди, в якому йдеться про дозвіл створити ще одну академію поза Києвом, яка користувалася б такими самими правами, що й Київська (Volu mina legum. Т. 3. S. 298). 26-26 Ідеться про муровану Спасо-Преображенську церкву, споруджену в Любліні у 1607-1633 роках замість згорілої дерев’яної. 5 (15) березня 1633 р. її посвятив київський митрополит Петро Могила, спираючись на виданий того самого року королівський привілей про вилучення цієї церкви з-під юрисдикції холмського уніятського єпископа. Потім церква ставала уніятською, знову православною, знову уніятською і так далі {Купріяновин Г., Рощенко М. Православна церква Преображення Господнього в Люблині. Видано з нагоди 360 річниці посвячення православної церкви Преображення Господнього в Люблині. Люблин, 1993. С. 11, 14, 19, 21, 22. Див. також: Крикун М. Інструкція послам Війська Запорозького... 1666 року ... С. 334). Варшавський сейм 1659 р. мав затвердити Гадяцьку угоду 1658 р., у зв’язку з чим Військо Запорозьке просило призначити комісію для повернення православним їхніх храмів, зокрема й цієї церкви (Памятники... Т. III. Отд. III. С. 317). Із републікованої інструкції випливає, що така комісія діяла і що прохання Війська Запорозького вона врахувала. 27 Ідеться про Сильвестра Косова, який був київським митрополитом упродовж 1647— 1657 рр. 28 Ідеться про Діонисія Балабана, який був митрополитом упродовж 1657-1663 рр. 29 Митрополит Діонисій Балабан помер 1663 р., а в листопаді того року в Корсуні відбулися вибори його наступника, на яких частина присутніх проголосувала за перемиського (і самбірського) єпископа Антонія Винницького, а інші - за білоруського (мстиславського) єпископа Йосифа Нелюбовича-Тукальського (про обрання Тукальського див.: Памятники... Т. IV Отд. ПІ. С. 385-386 (лист Павла Тетері до короля від 14 (24) листопада 1663 р.), с. 387-388 (лист Павла Тетері до коронного канцлера Міколая Яна Пражмовського від 14 (24) листопада), с. 390-391 (універсал Павла Тетері від 15 (25) листопада)). Король обох затвердив на цій посаді (про Антонія Винницького див.: Памятники истории Восточной Европы. Источники XVXVII вв. Острог; Варшава; Москва, 1999. Т. V: Руська (Волинська) метрика. Книга за 16521673 рр. /Підготував до друку Петро Кулаковський. С. 321-323 (королівський привілей, виданий 24 листопада 1663 р. під містечком Баришполем на Лівобережжі); Bendza М. Prawosławna di ecezja przemyska... S. 172 (автор помилково стверджує, що оригінал цього привілею датований 22 листопада (sic!)); про Йосифа Нелюбовича-Тукальського див.: Mironowicz A. Metropolita Józef Nielubowicz Tukalski. Białystok, 1998. S. 65 (зазначено, що королівський привілей був виданий 22 листопада в таборі під Воронковом); Historya panowania Jana Kazimierza... Т. II. S. 289 (згадка про королівський привілей Йосифу Тукальському)). Відтоді було два київських митрополити. Військо Запорозьке на чолі з Павлом Тетерею (а згодом і Петром Дорошенком) визнавало митрополитом Тукальського. Саме він фігурує в інструкції як наступник («succes sori») Балабана на митрополитстві. 30-30 Очевидно, тут мається на увазі лівобережне козацтво. 3,-31 Грод - це гродський суд, який розглядав переважно кримінальні справи. Ця шля хетська за соціяльним характером інституція діяла в кожному воєводстві Речі Посполи тої - у головному місті та в центрах його адміністративно-територіяльних одиниць - зе- Микола Крикун мель і повітів. На чолі суду стояв староста (подекуди - воєвода), тому його іноді називали старостинським. Староста призначав суддю й писаря (останній керував роботою судової канцелярії). У Київському воєводстві гродський суд (на чолі з воєводою) з моменту йо го виникнення 1565 р. і до 1764 р. був тільки один. До 1648 р. він працював у Києві, пізні ше, з огляду на несприятливі політичні обставини, - на Правобережжі, здебільшого в Житомирі (Крикун М. Повітовий поділ Київського воєводства в останній третині XVI - XVIII ст. // Історико-географічні дослідження на Україні. Київ, 1992. С. 75-78). Декрет су ду - це його рішення, обов’язково документально оформлене. 32-32 Рочки - сесії гродського суду, яких відбувалося кілька протягом року. Каденція часова тривалість рочків, цей термін уживали і в значенні рочків. 33 Екзекуція - тут: виконання судового вироку. 34-34 Інфамія (від латинського infamia - безчестя, неслава, ганьба) - позбавлення чести, знеславлення судом, причому не тільки гродським або трибунальським (про трибунальський суд див. наступну примітку). Публікація інфамії означала поширення інформації про відповідний декрет. 35 Ідеться про коронний (щодо Польського королівства в складі Речі Посполитої) трибунал як вищу судову інстанцію, куди шляхта вносила апеляції на рішення судів нижчої інстан ції - гродських, земських і підкоморських. Трибунал створено 1578 р. Свої сесії («kadencye») він проводив щороку почергово в Любліні (для розгляду справ, які надходили з Малопольщі й українських земель) та Пйотркуві (місто в Сєрадзькому воєводстві; тут розглядали справи, які надходили з етнічно польських земель поза Малопольщею). У републікованій інструкції трибунал означає тільки люблінські сесії, які, до речі, на українських землях, у Малопольщі і навіть не тільки тут нерідко називали Люблінським трибуналом (Крикун М. Примітки // Грушевський М. Барське староство. Історичні нариси (XV-XVIII ст.). Львів, 1996. С. 555; 556). 36 Маються на увазі судові декрети з цивільних справ. 37 Баніція - вигнання з країни за вироком суду. 38 Баніт (латинське banitus, польське banita) - вигнаний із країни за судовим вироком. 39-39 у ц у пункті інструкції сказано: якби гродський суд належно не виконував покладені на нього функції, то, за королівським мандатом (декретом, розпорядженням), справи, які він розглянув «несправедливо», слід передати в компетентний гродський суд. Такий суд у Речі Посполитій називався форумом; цей термін уживали також і щодо компетентних судів інших видів, переважно земських. 40 -40 Давні звичаї, порядки, права і королівські привілеї стосовно козацьких удів невідомі. 41 Замкова юрисдикція - це юрисдикція гродського суду. Суд діяв у замку (гроді) офіційній резиденції старости, тому такий староста називався гродським. 42^2 Речення не зрозуміле, тут здається випадковим. 43-43 Це речення видається чисто декларативним, навіть зайвим - як формальна дописка до першого речення пункту. Принагідно зазначимо, що питання про козацьких вдів, хай і дуже загально, було зачеплене ще в інструкції Богдана Хмельницького козацьким посланцям на Варшавський сейм, врученій 17 липня 1648 р. (Памятники... Т. І / Издание второе. Отд. III. С. 127), а пізніше в листі, представленому на розгляд сейму, що відбувався у Варшаві в берез ні - травні 1659 р. (Памятники... Т. III. Отд. III. С. 334). Цікавий фрагмент про козацьких удів містить акт обстеження поселень Білоцерківського і Паволоцького полків від 28 серпня 1664 р., складений у Білій Церкві королівським комісаром Войцехом Урбанським. «Давні Ь0М 148 З. Інструкція послам Війська Запорозького вдови, - читаємо в акті, - які синів, придатних до послуги Й[ого] Королівської] М[илості] не мають, повинні користуватися («zaszczycać się») козацькими вольностями». Водночас вони мають спільно «з громадами» (тобто некозаками. - М. К.) виконувати повинності (очевидно, на феодалів. - М. К.)у а козачки, які овдовіли недавно («których mężowie teraz świeżo occur rerunt»), мають бути звільнені від військової служби, зокрема ті, хто наймав когось замість себе (Цэнтральны дзяржауны гістарьічньї архіу Беларусі (далі - ЦДГА Беларусі), ф. 694 (Радзівілльї), оп. 4, спр. 744, арк. 4). Зрозуміло, якщо «недавні» вдови не повинні були нести військову службу, то «давні» й поготів. Із акта робимо висновок, що вони її і не несли. 44 Про козацькі суди й козацьке судочинство в городових полках у XVII ст., по суті, нічого невідомо. 45 Тобто юрисдикція гродського суду. 46-46 Мається на увазі суд, куди входять представники від старости (тобто від гродського суду) і від козаків. 47-47 Слід нагадати, що, за Гадяцькою угодою, козацька рада обирала чотирьох кандидатів (електів) на гетьманство, а король призначав одного з них гетьманом (Volumina legum. Т. 4. S. 300). У листі Павла Тетері до короля від 10 (20) грудня 1662 р. з Чигирина сказано, що гетьмана Війська Запорозького обирають не голосуванням («non per vota»), а вигуками присутніх на раді, і кого в такий спосіб оберуть, пише Тетеря, той мусить із цим змиритися (Памятники... Т. IV. Отд. III. С. 240). 48 Про те, чому за гетьманства Богдана Хмельницького козацькою столицею був Чигирин, див.: Крип’якевич /. Студії над державою Богдана Хмельницького // Записки НТШ. 1931. Т. CLI. С. 138-139. 49 На 1664 р. Б іл а Церква була порівняно великим поселенням. Згаданий вище (див. примітку 43-43 до пункту 21) акт обстеження поселень Білоцерківського й Паволоцького полків від 28 серпня 1664 р. зафіксував тут разом із передмістями дворів: козаків - 848, міщан і підсусідків - 1000 (ЦДГА Беларусі, ф. 694, оп. 4, спр. 744, арк. 2зв.), причому не враховано двори шляхти й розташованої в Білій Церкві польської залоги. 50 Чигиринське староство виділилося з Корсунського староства після того, як на сеймі 12 січня 1650 р., відповідно до Зборівської угоди 1649 р., король видав привілей про надання Богданові Хмельницькому як гетьманові на булаву Чигирина з прилеглими до нього землями (Акты ЮЗР. Т. X. С. 461-462). Гадяцька угода підтвердила належність Чигиринського староства до булави гетьмана Війська Запорозького (Volumina legum. Т. 3. S. 301), i так було впродовж багатьох наступних років. Павло Тетеря як гетьман володів Чигиринським староством за королівським привілеєм, виданим йому у Львові 18 березня 1663 р. (Памятники истории Восточной Европы... Т. V. С. 304-307). 51 Ідеться про польську залогу («praesidium»), розташовану в Чигирині в спорудженій Річчю Посполитою фортеці (ДорошенкоД. Гетьман Петро Дорошенко... С. 66). 52 У Речі Посполитій у XVII ст. драгунія - вогнепальна піхота, яка пересувалася на конях, один із видів найманого (затяжного) війська іноземного (німецького) типу («autoramen tu»). Драгунія формувалася з населення Речі Посполитої, у Польському королівстві (Коро ні) - переважно з поляків, ділилася на хоругви на чолі з ротмістрами і їхніми помічника ми - поручниками (Górski К. Historya piechoty polskiej. Kraków, 1893. S. 59; WimmerJ. Wojsko polskie w drugiej połowie XVII wieku. Warszawa, 1965. S. 283, 301). 53 Богдан Хмельницький. 149 Микола Крикун 54-54 Із названих поселень у середині XVII ст. Насташка, Ковшовата (нині - Ківшувата), Лесевичі (нині - Лісовичі) були містечками, Мазепинці, Кердани (нині - Кирдани) та Скаржівка (у XVII ст. також Шкаравка (Шкарівка) (див., наприклад, пункт 39 інструкції), ця назва збереглася донині) - селами. Засновані вони переважно в першій половині XVII ст. За королівськими привілеями, цими поселеннями на ленному праві володіли шляхтичі Млодецькі, Лесевичі, Мазепи, Кердановські, Скаржевські (або Шкаравські) тощо (Słownik geo graficzny... 1883. Т. IV. S. 486-487 (Ківшувата); 1884. Т. V. S. 167 (Лісовичі); 1885. Т. VI. S. 183 (Мазепинці), 928 (Насташка); Archiwum Państwowe w Krakowie (далі - АРК), zesp. Ar chiwum Sanguszków, № 92, s. 167-168 (люстрація Київського воєводства 1629 р.); Памятники истории Восточной Европы... Т. V. С. 385-389 (королівський привілей від 22 травня 1665 р. стосовно Скаржівки); ПохилевичЛ. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. Киев, 1864. С. 420 (згадка про королівський привілей від 1663 р. стосовно Ковшоватої)). В люстрації Київського воєводства 1629 р. про них сказано: «ця шляхта за користування землею несе службу при білоцерківському старості» (АРК, zesp. Archiwum Sanguszków, № 92, s. 167). В акті обстеження Білоцерківського й Паволоцького полків від 28 серпня 1664 р. зазначено: шляхта, яка несе військову службу («servilium militare»), на заклик («za obwieszc zeniem») білоцерківського старости повинна «сідати на коня» (ЦЦГА Беларусі, ф. 694, оп. 4, спр. 744, арк. 4зв.). Цей самий акт зафіксував у містечку Насташка «зі всією сотнею» дворів коза ків -168, міщан із підсусідками - 25, у містечку Лесевичі «з приналежностями» (селами. - М. К.) та з усією сотнею дворів козаків - 306, міщан із підсусідками й тяглими людьми (напевно, селя ни. -M. К.) - 380 (Там само. Арк. 3). Нині це села Київської области: Кирдани, Лісовичі й Ківшу вата входять до складу Таращанського району, Мазепинці й Шкарівка - до Білоцерківського, а Насташка - до Рокитнянського району. Слід мати на увазі, що в першій половині й середи ні XVII ст. Скаржівка називалася також Монастирищами (АРК, zesp. Archiwum Sangusz ków, № 92, s. 167 (1629 р.); Памятники истории Восточной Европы... Т. V. С. 385 (1665 р.)). 55-55 Князь Димітр Єжи Корибут Вишневецький - белзький воевода з 1660 р. (до 1678 р.); білоцерківським старостою був за королівським привілеєм, виданим 6 жовтня 1663 p. (AGAD w Warszawie, zesp. Metryka Koronna, Sigillata, ks. 7, k. 95 v.) (до 1682 р.). 56-56 Інструкція «просить» різко скоротити кількість козацьких городових полків, а отже, й козаків, причому йдеться і про правобережні, і про лівобережні полки (слід нагадати, що Павло Тетеря, будучи правобережним гетьманом, мав наміри поширити свою владу і на Лівобережжя). На час складання інструкції правобережними полками були: у Київському воєводст ві - Чигиринський, Черкаський, Канівський, Корсунський, Білоцерківський і Паволоцький, у Брацлавському воєводстві - Брацлавський, Уманський, Кальницький (Вінницький) і, напевно, Торговицький, у Подільському воєводстві - Подільський; лівобережними полками були: у Київському воєводстві - Київський (частково розташований і на Правобережжі), Переяславський, Миргородський, Лубенський, Прилуцький і Полтавський, у Чернігівському воєводстві - Чернігівський і Ніжинський. Павло Тетеря прагнув перебрати контроль і над Стародубським полком, який 1663 р. відокремився від Ніжинського полку й існував на території Смоленського воєводства, але тяжів до полків Чернігівського воєводства. Усі лівобережні полки, зокрема й Стародубський, подаємо за воєводствами - адміністративно-територіяльними одиницями Речі Посполитої, хоч землі цих полків на момент появи інструкції (і після 1664 р.) перебували під московським пануванням. Справа в тому, що формально вони належали Речі Посполитій, доки тривали дипломатичні переговори про замирення між Річчю Посполитою і Московською державою (до речі, переговори тривали 150 З. Інструкція послам Війська Запорозького і після 1664 р.); Москва вимагала відступити їй Лівобережжя (і Київ з прилеглою до нього територією на Правобережжі) та Смоленщину. Отже, згідно з інструкцією, городова полкова система мала зберегтися тільки в частині Київського воєводства. Важливо, що полки, названі в цьому документі, існували ще перед Хмельниччиною (Gajecky G. The Cossack Administration of the Hetmanate. Cambridge, Mass., 1978. P. 287, 570, 586, 592, 606, 612). Причини, чому в інструкції з’явилося таке прохання про шість полків (і 12 тис. козаків у них), криються, очевидно, в гострій тогочасній суспільно-політичній ситуації. 1664 року населення Правобережної і Лівобережної України вороже ставилося до явно пропольської діяльности Павла Тетері та його прихильників серед козацької старшини. Скасування кількох полків мало на меті ліквідувати на їхніх теренах козацтво як організовану силу. Схоже, Тетеря погодив це прохання з владниками Речі Посполитої ще до скликання ради, і тоді постає питання, чи не вони ж і підштовхнули Тетерю до такого кроку? В інструкції пропоновано скоротити чисельність Війська Запорозького до 12 тисяч; нагадаємо, що ще 1646 року король Владислав IV обіцяв козакам установити якраз таку кількість для Війська, а 1648 року в ході повстання Богдан Хмельницький наполягав на дотриманні цієї обіцянки в козацьких вимогах, адресованих високопоставленим особам Речі Посполитої. Про королівську обіцянку див.: Грушевсъкий М. Історія України-Руси. К.; Відень, 1922. Т. VIII. Ч. II: Початки Хме льниччини (1638-1648) / Видання друге. С. 143, 144; див. також: Памятники... Т. І. Отд. ПІ. С. 126 (інструкція посланцям Війська Запорозького до Владислава IV, вручена на сеймі 17 липня 1648 р.; король на той час уже не жив - він помер у ніч з 19 на 20 травня); Документи Богдана Хмельницького. С. 125 (лист Богдана Хмельницького до короля Яна Казимира зпід міста Зборів від 6 (16) серпня 1649 р.). Про вимоги Хмельницького див.: Памятники... Т. І. Отд. III. С. 126 (згадана вище інструкція, вручена 17 липня 1648 р.); Документи Богдана Хмельницького. С. 83 (умови замирення з боку Війська Запорозького, писані близько 5(15) листопада 1648 р. під містом Замостя і адресовані королевичу Янові Казимиру). Див. також: Грушевсъкий М. Історія України-Руси. Київ; Відень, 1922. Т. VIII. Ч. III: Хмельниччина в розцвіті (1648-1650) / Видання друге, повторене. С.114. Напевно, Тетеря, намагаючись обмежити чисельність Війська Запорозького 12 тисячами, крім сказаного вище, орієнтувався ще й на його кількість перед Хмельниччиною та на її початку. За Гадяцькою угодою від 6(16) вересня 1658 р., яку затвердив Варшавський сейм 1659 р., Війську Запорозькому було дозволено мати 30 тис. козаків або ж стільки, скільки гетьман подасть «на реєстрі» («па regestrze»). Водночас угода дозволяла гетьманові утримувати 10-тисячне наймане («zaciążne») військо за рахунок податків, стягуваних у Київському, Брацлавському й Чернігівському воєводствах і ухвалених сеймом (Volumina legum. Т. 4. S. 299). Існує ще один оригінал Гадяцької угоди, датований так само 6 (16) вересня, у якому відрізнялися окремі статті, а тому сейм не взяв його до уваги. За цим документом Військо Запорозьке могло мати 60 тис. козаків, а гетьман - ще й наймане («pieniężne») військо, кількість якого тут не обумовлена (Стадник М. Гадяцька унія 11 Записки Наукового товариства в Києві. Київ, 1911. Кн. VIII. С. 35; Грушевсъкий М. Історія України-Руси. Ч. X. Т. І. С. 359). До цього оригіналу угоди Іван Виговський долучив секретну декларацію, в якій пояснюється, що прохання Війська Запорозького про 60 тис. спричинене тиском черні (рядового козацтва і, можливо, некозаків. - М. К.) на козацьку старшину. По закінченні ж війни (Речі Посполитої. - М. К.) з Москвою, читаємо далі, Військо Запорозьке стане 30-тисячним, а гетьман матиме 10 тисяч найманців (Грушевсъкий М. Історія України-Руси. Т. X. Ч. І. С. 365). Цей пункт декларації лаконічно переказано в анонімній реляції про Гадяцьку 151 Микола Крикун угоду, писаній під Гадячем після 8 (18) вересня 1658 р.: «Число Війська Запорозького 60 тис., однак спаде («reducetur») до 30 тис.» (Герасимчук В. Матеріали до історії козаччини... С. 122). На сейм 1659 р., який мав затвердити Гадяцьку угоду, Військо Запорозьке подало лист із проханням дозволити 60 тисяч (Памятники... Т. III. Отд. ПІ. С. 323), на цій кількості наполягали і після сейму - 1659 року (Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s. 357, 360 (декларація посланців від гетьмана Юрія Хмельницького на сейм 1660 р.)) та 1661 року (РНБ, отд. рукописей, ф. Документы и материалы по истории Украины, оп. 2, д. 181/8, л. 38об., пункт 6 (інструкція посланцям Війська Запорозького на Варшавський сейм від 5(15) травня 1661 р.)). 57-57 Мається на увазі відсутність перед Хмельниччиною козацької військової організації (козацьких полків) у Брацлавському й Чернігівському воєводствах. 58 Назви цих полків див. у пункті 31 інструкції. 59 Ніжинське староство входило до складу Чернігівського воєводства. Ніжинським старостою на час появи інструкції був великий коронний маршалок і польний коронний геть ман Єжи Себастіян Любомірський - за королівським привілеєм, виданим 25 лютого 1652 р. (AGAD w Warszawie, zesp. Metryka Koronna, MK, ks. 192, k. 222 v. 223v.). Любомірського звинуватили в державній зраді, і 29 грудня 1664 р. сеймовий суд позбавив його всіх урядів, які він посідав, та всіх маєтків, якими він володів (.Kłaczewski W. W przededniu wojny domowej w Polsce. Walka sejmowa lat 1664-1665. Lublin, 1984. S. 87-88; Ejusd. Jerzy Sebastian Lubomir ski. Wrocław; Warszawa; Kraków, 2000). 26 січня 1665 p. привілей на Ніжинське староство був виданий Павлові Тетері (AGAD w Warszawie, zesp. Metryka Koronna, Sigillata, ks. 9, k. 15v.), але на той час воно фактично не існувало, адже в лівобережній Гетьманщині, підвладній Москві, не діяла суспільно-політична система Речі Посполитої. 60-60 Гродовим у Речі Посполитій називали місто, де був замок-грод, у якому зазвичай діяв гродський (старостинський) суд. Староста (подекуди воєвода), котрий очолював цей суд, керував його діяльністю і мав судово-виконавчу та частково цивільно-адміністративну владу в межах адміністративної одиниці (такою звичайною одиницею був повіт), на яку поширювалася компетенція гродського суду. Київський грод, як сказано вище (див. примітку 31-31 до пункту 17), був один на все Київське воєводство, на чолі його стояв воєвода (Київського староства як маєткового комплексу, центром якого виступає грод, не існувало, тому функції старости виконував воєвода) (Крикун М. Земські уряди на українських землях у XV - XVIU століттях // Записки НТШ. 1994. Т. CCXXVIII. С. 112). Повноваження чернігівського гроду поширювалися на Чернігівський повіт однойменного воєводства, яке охоплювало також Новгород-Сіверський повіт із його гродом. Чернігівський грод очолював чернігівський воєвода, який одночасно був і старостою (як старосту його називали генералом; див. пункт 67 інструкції) (Там само. С. 117; Кулаковський П. Земські урядники Чернігово-Сіверщини у 1621-1648 роках // Центральна і Східна Європа в XV - XVIII століттях... C. 115, 120; Volu mina legum. Т. 3. S. 384-382, 410-411). З часів Хмельниччини київський грод через політичні обставини діяв на Правобережжі поза Києвом, а чернігівський грод не функціонував (див. примітку 31-31 до пункту 17). 61-61 Публічні з’їзди - це шляхетські сеймики, один із органів шляхетського самоврядування у воєводствах Речі Посполитої (про сеймики в українських землях див.: Крикун М. Інструкція сеймику Волинського воєводства 1595 року // ЗНТШ. 1996. Т. ССХХХІ. С. 415-426; Вінниченко О. Шляхетські сеймики Руського і Белзького воєводств Речі Посполитої в останній чверті XVI - першій половині XVII століття. Автореф. дис. ... канд. істор. наук. 152 J. Інструкція послам Війська Запорозького Львів, 2001). До 1648 р. публічні з’їзди відбувалися у Києві й Чернігові як адміністративних центрах воєводств. Згодом, зважаючи на політичні обставини, сеймики Київського воєводства проходили поза Києвом - спершу здебільшого в Житомирі, а від 1652 чи 1653 рр., зокрема у 1660-х роках, - переважно у Володимирі, місті у Волинському воєводстві (Архив ЮЗР. Ч. И. Т. 1. С. 349, 415, 426, 457, 473, 477; 1888. Т. 2: Акты для истории провинциальных сеймиков Югозападного края во второй половине XVII века. С. 1,4, 7, 15, 17, 39, 46, 85, 107, 117,177; Ч. III. Т. 4. С. 74, 336,411, 504,796). Після 1648 р. сеймики Чернігівського воеводства скликалися на Правобережжі - спочатку в Житомирі, а потім у Володимирі (Архив ЮЗР. Ч. II. Т. 1. С. 426,473; Т. 2. С. 4, 39,46, 85,117; Ч. ПІ. Т. 4. С. 336,796). Слід мати на увазі, що з 1648 р. шляхта Чернігівського воєводства і Лівобережжя та частини правобережжя Київського воєводства, яка не приєдналася до повстання Богдана Хмельницького, емігрувала на захід; мабуть, найбільше її осіло у Волинському воєводстві (про долю шляхтичів-еміґрантів див.: Kulecki М. Wygnańcy ze Wschodu. Egzulanci w Rzeczypospolitey w ostatnich latach panowania Jana Kazimierza i za panowania Michała Korybuta Wiśniowieckiego. Warszawa, 1997. Рецензія на цю книжку див.: Крикун М. II Вісник Львівського університету. Серія історична. Львів, 1999. Вип. 34. С. 527-531). Ось чому сеймики шляхти Київського і Чернігівського воєводств скликалися у Володимирі. 62-62 Це унікальний фрагмент, який засвідчує, що частина реєстрових козаків своєчасно не з’являлася на збірні пункти сотень і полків перед тим, як Військо Запорозьке вирушало в похід, а іноді навіть уникала участи в походах, виставляючи замість себе найманців («naymita»). У зв’язку з цим цікавий такий уступ в акті обстеження Білоцерківського і Паволоцького козацьких полків від 28 серпня 1664 р.: «Оскільки є чимало таких, які називаються козаками, а повинність свою ніколи (самі не виконують. - М. К.)у а виконують за посередництвом най митів і (тому. - М. К.) на війні не бувають, то відтепер такий, хто не буде на війні при й(ого) м(илості) пану гетьмані Війська И[ого] Королівської] М[илости] Запорозького зі (своїм. М. К.) п[аном] полковником і сотником, не повинен пишатися своїми козацькими вольностями, але, відповідно до справедливости, має притягатися до всіх (повинностей. - М. К.) нарівні з селянами». Далі сказано, що козацький гетьман повинен широко повідомити про це своїм універсалом (ЦДГА Беларусі, ф. 694, оп. 4, спр. 744, арк. 4). Двічі згадана в цьому фрагменті хоругва - це корогва (прапор, знамено), при якій козаки сходилися на збірні пункти і з якою вирушали в похід. 63-63 Тут, напевно, йдеться про те, що полковники й сотники приховували штатну некомплектність, незайнятість окремих урядів (посад) у підпорядкованих їм військових з’єднаннях. У разі виявлення таких урядів, сказано в інструкції, полковники й сотники позбавляються права керувати ними, а за утаювання мають нести карну відповідальність. 64-64 Перенесення козаків із Брацлавського воєводства могло відбутися, якби сейм і король задовольнили прохання Війська Запорозького мати тільки шість городових полків (див. пункт 31 і до нього примітку 56-56). Оскільки названі в документі полки розташовувалися на території Київського воєводства, то саме сюди мали б перейти козаки з Брацлавського воєводства (очевидно, ті з козаків, хто не хотів утратити свій козацький статус). 65-65 Дідич - спадковий землевласник, державця - пожиттєвий (доживотний) власник державного (королівського) маєтку. 66-*6 У цьому пункті інструкції візія і люстрація - синоніми, означають огляд, перепис полків. Рицарські люди - козаки. 67-07 Кварцяна хоругва - одиниця в постійному найманому (затяжному) кварцяному війську, яке існувало з середини 1560-х років у Короні, а після укладення Люблінської унії 153 Микола Крикун 1569 р. і у Великому князівстві Литовському; один із видів війська Речі Посполитої націо нального типу «autoramentu». Складалося переважно з кінноти. Назва «кварцяний» походить від кварти, яка йшла на утримання цього війська, - четвертої частини чистого зиску з коро лівських маєтків, якими за королівськими привілеями шляхтичі володіли пожиттєво. Кварцяну хоругву очолював ротмістр, його заступником і фактичним її командиром був поручник. В інструкції сказано, що кварцяні хоругви були при козацьких полках перед повстанням в Україні 1648 р. («przed woyną»), у зв’язку з чим слід нагадати таке. Узимку 1648/1649 років у Варшаві й Кракові перебував московський гонець дяк Ґріґорій Кунаков, котрий доповів про результати своєї місії у донесенні урядові в березні 1649 р. Йому стало відомо, що до вибуху повстання під проводом Богдана Хмельницького у Війську Запорозькому служили поляки: в одному полку їх було 200 душ, а козаків - 800, в інших чотирьох полках - відповідно по 100 і 500 осіб (Акты ЮЗР. 1862. Т. III: 1638-1657. С. 280). Михайло Грушевський навів це місце з донесення Кунакова у своїй «Історії України-Руси» і зазначив: «звістка виглядає занадто докладно, щоб уважати її простим непорозумінням» (.Грушевський М. Історія України-Руси. Т. VIII. Ч. II. С. 132). Взявши до уваги інструкцію, свідчення Кунакова про суттєву кількість поляків у Війську Запорозькому перед повстанням 1648 р. слід уважати правдивими. Можна також твердити, що кварцяні хоругви складалися саме з цих поляків. б»-*» j|p0 цю шляхту див. у пункті 28 інструкції і примітку 54-54 до нього. У пункті 39 хоругва з цієї шляхти згадана, напевно, як така, що має бути створена. 69 Нобілітовані козаки - це особи з козацької старшини, котрі за королівським привілеєм отримали польську (коронну) шляхетську гідність. Від 1601 р. право на таку нобілітацію взагалі (а не лише стосовно козаків!) належало тільки сейму. Після відповідної його постанови одна з двох коронних канцелярій (мала або велика) видавала нобілітованому привілей, скріплений королівським підписом і печаткою канцелярії. До 1669 р. шляхетство надавалося спадково. 70 Munitia - зброя, обзроєння. 71 Армата - тут: артилерія. 72 Див. пункт 24 і примітку 51 до нього. 73-73 Десь після 1655 р. містечко Лисянка стало центром староства, яке виділилося з території Корсунського староства. 12 липня 1658 р. під містом Торунь король видав привілей, призначивши доходи з Лисянського староства на утримання армати (артилерії) Війська Запорозького (AGAD w Warszawie, zesp. Metryka Koronna, Sigillata, ks. 1, k. 109; див. також: Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s. 474 (інструкція Павла Тетері козацьким посланцям до короля 22 січня (ст. ст.) 1663 р.)).Від 1659р. цей маєток, за тогорічним дозволом сейму (Volumina legum. Т. 4. S. 302-303) і королівським привілеєм від 20 травня 1659 р. (Памятники Восточной Европы... Т. V. С. 165-168), перебував у приватному (дідичному) володінні козацького полковника Костянтина Виговського, брата Івана Виговського (в одній із наших публікацій помилково сказано, ніби цей привілей був виданий 29 травня гетьманові Іванові Виговському (Крикун М. Інструкція послам Війська Запорозького... 1666 року... С. 342)). Тому-то гетьман Павло Тетеря в інструкції своїм послам до короля від 22 січня (ст. ст.) 1663 р. просив надати на козацьку армату доходи з якогось іншого маєтку (Biblioteka Czarto ryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s. 474). Попри те, в републікованій інструкції висловлено прохання, щоб сейм затвердив (підтвердив?) згаданий вище привілей від 12 липня 1658 р. 74 Шипоші - пищальники. 75 Самара й Оріль - ліві притоки Дніпра. Самара тече на території Донецької, Харківської та Дніпропетровської областей, Оріль - у Харківській і Дніпропетровській областях. Ґійом 154 3. Інструкція послам Бійська Запорозького Левасер де Боплан писав, що Оріль дуже багата на рибу, а Самара «зі своїми притоками має велике значення не лише через багатство риби, але і через віск, мед, дичину, будівельний ліс, чого так багато, як ніде інде ... Козаки називають її святою річкою, можливо, із-за її нечуваного багатства» (Боплан Г. JI. де. Опис України... К., 1990. С. 37, 39). 76 Уходи - тут: місця промислів (рибальства, полювання, бортництва, ловів птахів, бобрів тощо). Уходи - це і самі промисли в таких місцях. 77-77 Ідеться про Трахтемирівський Успенський монастир. Трахтемирів (Трехтемирів, Терехтемирів) - поселення над правим берегом Дніпра, у XVI ст. - село, а з кінця XVI ст. до кінця XVIII ст. - містечко в Київському повіті Київського воєводства (нині - село в Канівському районі Черкаської области). Король Стефан Баторій своїм привілеєм надав Трахтемирів як державний маєток у довічне (вічисте) володіння козакам з умовою, щоб прибутки з нього (і, як здогадуємося, з сусіднього села Зарубинці) ішли на шпиталь для покалічених, зубожілих та старих і немічних козаків. Шпиталь мали створити при монастирі, який уже існував у Зарубинцях (Słownik geograficzny... 1893. Т. XII. S. 453. Тут подано стислий зміст привілею і датовано його 1575 р.; Дневник Эриха Ляссоты из Стеблева // Мемуары, относящиеся к истории Южной Руси / Перевод К. Мельник. Под редакцией В. Антоновича. Киев, 1890. Вып. 1. (XVI ст.). С. 161). Уперше згадку про цей шпиталь як такий, що вже діє, подибуємо в постанові сейму 1601 p. (Volumina legum. Т. 2. S. 401). Тут він названий трахтемирівським («szpital grodzki Techtymirów»), із чого випливає, що на той час монастир, при якому діяв шпиталь, був у Трахтемирові. У такому разі монастир швидше за все був переведений сюди з Зарубинців. Жодних відомостей про монастир у Зарубинцях у XVII ст. немає, це дає підстави стверджувати, що тоді його тут уже й не було. У всіх наступних після 1601 р. джерельних згадках монастир названий тільки трахтемирівським {Крикун М. Інструкція посланцям Війська Запорозького... 1666 року... С. 344), це переконливо доводить, що розташований він був у Трахтемирові. На прохання Війська Запорозького король Ян Казимир привілеєм від 12 січня 1650 р. підтвердив права козаків на трахтемирівський шпиталь (а значить, і монастир. - М. К.) і сам Трахтемирів, засвідчені у привілеях, виданих попередніми королями (Акты ЮЗР. Т. X. С. 459). Привілеєм же від 15 березня 1652 р. король так само підтвердив, що монастир зі шпиталем уфундували його попередники (AGAD w Warszawie, zesp. Metryka Koronna, MK, ks. 192, k. 224 v. 225; див. також: Starożytna Polska pod względem historycznym, geograficznym i statysty cznym opisana przez M. Balińskiego i T. Lipińskiego / Wydanie drugie, poprawione i uzupełnione przez F. K. Martynowskłego. Warszawa, 1885. Т. II. S. 580). Сейм 1659 p. підтвердив «на вічні часи» королівські привілеї, за якими Трахтемирів із монастирем належать козакам (Volumina legum. Т. 4. S. 302). Попри це, в інструкції висловлено прохання, аби сеймова конституція «на потомні часи» забезпечила, Гарантувала («warowane») права трахтемирівського монастиря, причому зазначено, що монастир «від давніх часів» є шпиталем. Таке ототожнення зумовлено, очевидно, тим, що функції монастиря зводилися переважно (якщо не повністю) до опіки над шпиталем. 78-78 Хутір Суботів на землях Корсунського староства біля Чигирина заснував Михайло Хмельницький, якому цю землю 1616 р. надав корсунський староста і руський воєвода Ян Данилович (Słownik geograficzny... 1891. Т. XI. S. 533). Михайло Хмельницький осадив не тільки цей хутір, а й сусідню слободу Новоселицю (Крип’якевич І. П. Богдан Хмельницький. 2-ге вид., випр. і доп. Львів, 1990. С. 42). У 30-х і 40-х роках XVII ст. синові Михайла, Бог данові, довелося боронити своє право на батьківську спадщину (Там само. С. 50, 51, 57-58). 155 Микола Крикун Ці володіння повністю закріпилися за ним після вибуху повстання 1648 р. У ході повстання Суботів став містечком (Там само С. 186). Після смерти Богдана Хмельницького Суботів на якийсь час перестав бути осідком Хмельницьких: ним (і Новоселицею) як чигиринські старости володіли гетьмани Іван Виговський (Słownik geograficzny... Т. XI. S. 524) та Юрій Хмельницький (AGAD w Warszawie, zesp. Metryka koronna, Sigillata, ks. 6, k. 30v (королівська апробація - як Юрій Хмельницький володітиме поселеннями в Чигиринському старостві)). Напевно, будучи гетьманом і чигиринським старостою, цими поселеннями володів також Павло Тетеря. Проте, як видно з інструкції, вони залишалися дідичними маєтками. Нині Суботів і Новоселиця - села в Чигиринському районі Черкаської области. 79-79 Стефан Чарнецький (1599-1665) - визначний польський військовий діяч. У 1664 р. як реґіментар (призначений великим коронним гетьманом командир великого з’єднання) за наказом короля придушував на Правобережжі антипольські виступи, спрямовані проти панування Речі Посполитої та проти пропольськи налаштованого гетьмана Павла Тетері (про це якраз ідеться в цьому й наступному пунктах інструкції). За королівським привілеєм, виданим у Варшаві 22 липня 1664 р., Чарнецький став київським воєводою (перед тим він був руським воєводою) й автоматично - генералом (тобто головним старостою) Київського во єводства («ziem kiiowskich» - як сказано в цьому документі) (Памятники истории Восточной Европы... Т. V. С. 369-372). Від 2 січня 1665 р. Стефан Чарнецький - гетьман польний коронний (Urzędnicy centralni i nadworni Polski XIV-XVIII wieku: Spisy / Opracowali K. Chłapowski, S. Ciara, L. Kądziela etc. Pod redakcją A. Gąsiorowskiego. Kórnik, 1992. S. 46). 80-8° ідеться про похід польського війська на чолі з Яном Казимиром на Лівобережну Україну, який тривав із листопада 1663 р. до березня 1664 р., та про відступ цього війська навесні 1664 р. на правий берег Дніпра (див. примітку 1-1 до пункту 1). 81-81 Мається на увазі, що населення Правобережжя (чи, швидше за все, якась його частина), яке повстало 1664 р. (властиво, ще 1663 р.), схильне було перейти під московську протекцію: давалася взнаки присутність на Лівобережжі і частково на Правобережжі московського війська, яке спільно з лівобережним козацтвом діяло проти коронного війська й загонів Павла Тетері. 82-82 Станіслав Казимєж Бєньовський (рік народження невідомий - 1676) - польський політичний діяч третьої чверти XVII ст. Неодноразово брав участь у польсько-козацьких переговорах, зокрема, взимку 1648/1649 років та восени 1658 р.; один із авторів тексту Га дяцької угоди, укладеної 6(16) вересня 1658 р. Упродовж 1658-1660 років був волинським каштеляном. За королівським привілеєм, виданим у місті Самборі 4 вересня 1660 р. (Па мятники истории Восточной Европы... Т. V. С. 210-212), став чернігівським воеводою і був ним до самої смерти. Про нього див.: Polski Słownik Biograficzny. Kraków, 1936. Т. II. S. 70-71. Згадана в інструкції реляція Бєньовського стосовно Павла Тетері, виголошена ним на сеймі, невідома. 83-83 ця частина речення незрозуміла. Схоже, суть її зводиться до того, що Павло Тетеря ввійшов у довір’я до Станіслава Казимєжа Бєньовського, чим викликав незадоволення козаків. 84-84 Твердження, ніби Павло Тетеря був перший з України, тобто з козацької старшини, хто прихилився «душею» до Корони, - очевидна неправда. 85-85 Козацька рада обрала Павла Тетерю гетьманом Війська Запорозького на початку другої декади січня 1663 р., після того як у тому ж таки місяці Юрій Хмельницький зрікся гетьманського уряду {Петровський М. Нариси історії України XVII - початку XVIII століть 156 3. Інструкція послам Війська Запорозького (Досліди над літописом Самовидця). X., 1930. С. 398-399 (лист князя ҐріґоріяРомодановського цареві від 11 (21) січня 1663 р.); Акты ЮЗР. 1872. Т. VII: 1657-1663. 1668-1669. С. 243, 244, 348, 349, 352; Gajecky G. The Cossack Administration... Р. 654). 18 березня 1663 р. у Львові був виданий королівський привілей, яким затверджено це обрання (Российский государственный архив древних актов (Москва; далі - РГАДА), ф. 389 (Литовская метрика), оп. 1, д. 220, л. 155об.—156; AGAD w Warszawie, zesp. Metryka Koronna, Protokoły, ks. 364, k. 146v.-148). Див. також гетьманську присягу Павла Тетері на вірність королю і Речі Посполитій, яку він дав у місті Остер 22 грудня 1663 р. (AGAD w Warszawie, zesp. Metryka Koronna, MK, ks. 203, k. 270v.-271; Wójcik Z. Nieznane dokumenty do biografii Pawła Tetery, Jerzego Chmielnickiego i Józefa Tukalskiego // Przegląd Historyczny. Warzawa, 1961. T. LII. S. 524-525) на основі відповідного формуляра, схваленого 24 листопада 1663 р. в королівському військовому таборі під містечком Баришполем (РГАДА, ф. 389, оп. 1, д. 220, л. 183об.)). У пункті 53 інструкції сказано про передгетьманський період діяльности Тетері, тому доцільно нагадати, що упродовж 1653-1659 років він був переяславським полковником, а з листопада 1660 р. до січня 1663 р. - генеральним писарем Війська Запорозького (Gajecky G. The Cossack Administration... Р. 290-291, 665). В інструкції особливо наголошені 1658-1662 роки з цього періоду. 86 Напевно, тут мається на увазі кварцяна хоругва (див. пункт 39 і примітку 67-67 до нього). 87-87 У цьому документі йдеться про перебування на Правобережжі кримських татар. Всупереч сказаному в інструкції, не Павло Тетеря, а Юрій Хмельницький як гетьман запросив їх сюди на допомогу Війську Запорозькому. Це видно з листів Юрія Хмельницького до ко роля, писаних із Чигирина в серпні й вересні 1662 р. (Памятники... Т. IV. Отд. III. С. 183, 190,206; див. також лист Юрія Хмельницького до великого коронного канцлера Міколая Яна Пражмовського від 13 (23) вересня 1662 р., писаний на річці Росаві (Там само. С. 213)). У жовтні того самого року татари розташувалися на Правобережжі (Там само. С. 216 (реляція генерального судді Війська Запорозького Грицька від 17 (27) жовтня 1662 р.)). В інструкції посланцям до короля від 22 січня (ст. ст.) 1663 р. Павло Тетеря просив зрозуміти його дії: вони присягнули з кримським солтаном Селім-Ґіреєм (високопоставлена особа з оточення кримського хана - солтани належали до династії Ґіреїв, яка правила в Кримському ханст ві. - М. К.), що виконуватимуть узяті на себе зобов’язання - протистоятимуть «задніпровській стороні» (Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s. 474-475) московському війську й лівобережному козацтву, яке виступає на його боці. Як повідомляє їхній добре поінформований сучасник Веспазіян Каховський, під час просування коронного війська в напрямку до Дніпра восени 1663 р. частина його під проводом коронного хорунжого Яна Собєського з’єдналася з татарами, яких очолювали Сефер-Ґірей і Менґлі-Ґірей (Historya panowania Jana Kazimierza... Т. II. S. 235). Наступні відомості про перебування татар на Правобережжі датовані травнем-серпнем 1664 р.: з весни цього року тут діяли татарські загони на чолі з двома солтанами і ширинбеєм (кримським князем. - М. К.) (Памятники... Т. IV. Отд. III. С. 427 (лист Павла Тетері до короля від 2 (12) травня), 436 (лист Павла Тетері до короля від 29 травня (ст. ст.) з Білої Церкви); Акты ЮЗР. 1867.Т. V: 1659-1665. С. 200 (лист стольника і воєводи Петра Скуратова від 18 (28) травня), 201 (зізнання в Малоросійському приказі у Москві полоненого перекопського татарина в липні; тут, до речі, названо солтанів: Селім-Ґірей (в оригіналі - Салам-Ґірей. - М. К.) і Салет-Ґірей - напевно, це с£ме ті, яких згадано в републікованій інструкції), 211 (лист Фьодора Протасьєва цареві, писаний приблизно 157 Микола Крикун у вересні); Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s. 525 (інструкція Павла Тетері посланцям до короля від 8(18) серпня)). ««-«в у травні 1663 р. калмицький загін за наказом царя вирушив із Чортомлицької Січі, куди незадовго перед тим прибув, і розбив в урочищі Цибульник частину кримських татар, які виступали на боці Павла Тетері (див. попередню примітку). Удар калмиків був настільки раптовим і нищівним, що справив неабияке враження на керівництво Війська Запорозького (Акты ЮЗР. Т. V. С. 171 (лист кошового отамана Сацка Турівця до царя від 14 (24) червня 1663 р. з Чортомлика), також с. 172; Памятники... Т. IV. Отд. III. С. 308 (лист Павла Тетері до короля від 12 (22) травня з Чигирина), також с. 315, 326,327). Щоправда, незабаром Тетеря переконався, що шкода від цього розгрому для його війська і політичних інтересів невелика (Памятники... Т. IV. Отд. ПІ. С. 327 (інформація Павла Тетері Яцковському - своєму послові до кримського хана, писана в червні 1663 р.)). У липні 1663 р. Тетеря отримав повідомлення, ніби калмики наміряються рушити з Січі на Правобережжя та з’єднатися тут із московським військом на чолі з князем Ґріґорієм Ромодановським, який прямує на допомогу лівобережним козакам (Там само. С. 367-368 (лист Павла Тетері до канцлера Міколая Пражмовського від 25 липня (ст. ст.)). Чи відбувся цей похід калмиків - невідомо. Натомість калмики зафіксовані на Правобережжі у червні 1664 р., коли вони разом із козаками лівобережного гетьмана Івана Брюховецького та кошового отамана Івана Сірка били кримських татар, які допомагали Тетері (Акты ЮЗР. Т. V. С. 157 (відписка стряпчого Ґріґорія Косаґова від 27 липня (ст. ст.)). Слід підкреслити, що сказане в інструкції, ніби Павло Тетеря чинив опір калмикам, у джерелах не засвідчено. Слова «ordzie» і «ordy» в коментованому фрагменті стосуються кримських татар. Урочище Цибульник було розташоване біля однойменної річки - правої притоки Дніпра, у двох милях на південь від Чигирина (ДорошенкоД. Гетьман Петро Дорошенко... С. 95, 98). 89-89 «Rospopa» означає «розстрига». Так в інструкції названо Івана Поповича. Із джерел відомо, що він був паволоцьким полковником, активно збройно боровся з пропольськими орієнтаціями у Війську Запорозькому, тому за наказом Павла Тетері його схопили й засудили до страти, але не стратили: Іван Попович заявив, що прийме сан священика, якщо йому збережуть життя. Священиком він був недовго, а зрікшись сану, зумів повернути со бі паволоцьке полковництво і почав діяти, як і раніше. Коли Павло Тетеря обложив його в Паволочі, Іван Попович змушений був здатися. Згодом за вироком козацького суду його прилюдно стратили в Корсуні (Грабянка Г. Д'Ьйствія през'&пной и от начала Поляков крвавшой небывалой брани Богдана Хмелницкого, гетмана запорожского, с Поляки ... з розних л'Ьтописцов и из діаріуша, на той войнЪ писанного, в град^ Гадячу... 1710 / Издана Временною коммиссиею для разбора древних актов. К., 1854. С. 183; Літопис Самовидця. С. 92; Latopisiec albo kroniczka... Т. II. S. 74-75, 80—81; Памятники... Т. IV. Отд. ПІ. С. 326327, 329 (лист Павла Тетері до короля від 26 червня (ст. ст) 1663 р. з Чигирина), 327-328 (лист Павла Тетері до короля від 15 (25) липня з Чигирина), 335 (лист королівського резидента при Війську Запорозькому Самуеля Вєнславського до короля від 17 липня); Historya pan owania Jana Kazimierza... Т. II. S. 238; Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s. 499, 500. Див. також: Ляскоронский В. Паволоцкий полковник Иван Попович // Киевская старина. 1889. Т. XXV. С. 570-577 (автор лише переказує те, що про Івана Поповича вже написали Иоахим Єрлич, Григорій Грабянка та Веспазіян Коховський); Петровсь кий М. Три Поповичі (3 української просопографії XVU в.) // Записки Ніжинського інституту народної освіти. Ніжин, 1927. Кн. VII. С. 11-14 (зауваження щодо праці В. Ляскоронського стосується і цієї студії); Максимович М. А. Об историческом романе Кулиша «Черная рада», 158 3. Інструкція послам Війська Запорозького 1857 г. (Письмо к Г. М. Галагану) 11 Его же. Собр. соч. К., 1876. Т. I: Отдел исторический. С. 520-521). Так у загальних рисах виглядає цей період у житті Івана Поповича. Слід наголосити, що обидва рази він був наказним полковником (у жодному з відомих джерел про це не сказано): під час його полковництва звичайним паволоцьким полковником (упродовж 1658-1664 років) був Іван Богун (Gajecky G. The Cossack Administration... Р. 654). За Йоахимом Єрличем, перше полковництво Івана Поповича припало на гетьманування Юрія Хмельницького та початок гетьманування Павла Тетері. Він подає також, що вдруге Попович став полковником після смерти київського митрополита. Це був Діонисій Балабан, а помер він 10 (20) травня 1663 р. (История Русской церкви Макария, Митрополита Московского и Коломенского. Санкт-Петербург, 1883. Т. XII: Патриаршество в России. С. 574; Polski Słownik Biograficzny. Kraków, 1935. Т. I. S. 249. Див. також: Дополненія к сводной Галицко-русской летописи съ 1600 по 1700 годъ, изданой въ Львові 1874 года / Составилъ А. С. Петрушевичъ. Львовъ, 1891. С. 877). Єрлич стверджує, що Попович як полковник зносився в Києві з московським воеводою, а Григорій Грабянка і Самовидець пишуть, що з наказним лівобережним гетьманом Якимом Сомком. Про зносини Івана Поповича з Якимом Сомком («Samczenko») згадує й Павло Тетеря в згаданому листі до короля від 15 (25) червня. У літописі Грабянки сказано, що Тетеря обложив Паволоч і примусив здатися йому Івана Поповича вже після загибелі Якима Сомка, а в літописі Самовидця написано, що це сталося після того, як Сомка було «взято». Сомка «узяв» і наказав стратити лівобережний гетьман Іван Брюховецький, обраний на відомій «чорній раді», яка відбувалася 17-18 (27-28) червня 1663 р. в околицях Ніжина, стратили ж Сомка 18 (28) вересня (ЯворницькийД. І. Історія запорозьких козаків: У 3-х т. К., 1990. Т. 2. С. 252). Іван Попович здався ж Тетері десь перед 26 червня (ст. ст.): із датованого цим днем листа Тетері до короля випливає, що Поповича на той момент уже схоплено (тут, до речі, сказано, що при захопленні («dostaniu») відзначився генеральний осавул Війська Запорозького Петро Дорошенко). Про зречення Поповичем священицького сану йдеться тільки в листі Тетері до короля від 15 (25) червня, тому-то його тут і названо «rospopa». Страчено Поповича перед 15 (25) липня: у листі до короля, датованому цим днем, Павло Тетеря згадує його як «покійного розстригу» («zeszłego rospopy»). Приблизно так само датує страту Йоахим Єрлич. Необхідно наголосити, що тільки в листах Павла Тетері до короля від 15 (25) червня та 15 (25) липня 1663 р. та в аналізованій інструкції Іван Попович названий «rospopa». Єрлич називає його «Ходорковським», на основі чого В. Ляскоронський припускає, що родом він був із Ходоркова. Принагідно зазначимо, що це містечко входило до складу Паволоцького полку (див., наприклад: ЦДГА Беларусі, ф. 694, спр. 744, арк. 4 (акт обстеження Білоцерківського й Паволоцького полків від 28 серпня 1664 р.)). Насамкінець нагадаємо, що Іван Попович послужив прообразом героя роману Пантелеймона Куліша «Чорна рада» паволоцького полковника Шрама (Чепурного), хоча як писав Михайло Максимович, між ними зовсім мало спільного. Слід зазначити, що на згадану вище статтю В. Ляскоронського відгукнувся Іван Новицький. Він доводив, що Іван Попович - це Іван Аврамов Попович, який посідав різні козацькі уряди на Лівобережжі аж до чернігівського полковництва, а згодом начебто перебрався на Правобережжя (Н[овицкий] И, Еще раз об Иване Поповиче // Киевская старина. 1889. Т. XXVII. С. 428-439). Проаналізувавши аргументи І. Новицького, Микола Петровський спростував його припущення (Петровський М. Три Поповичі. С. 3-11). 90-90 Десь між 24 і 27 жовтня 1663 р. або буквально напередодні Павло Тетеря зі своїм вій ськом зустрівся біля Білої Церкви з коронним військом, яке на чолі з королем ішло походом 159 Микола Крикун на Лівобережну Україну, щоб повернути її Польщі. 24 жовтня Юрій Хмельницький (у чернецтві Гедеон) разом із духовенством, яке з’їхалося для обрання київського митрополита, вітав короля неподалік Білої Церкви. Згідно з польським хроністом Марціном Ґолінським, 27 жовтня Павло Тетеря з трьома тисячами козаків став перед цим містом, після чого його й старшину Ян Казимир прийняв у наметі (будинок, де зупинився король, був невеликий («domek») і не придатний для такого прийому). Гетьман вітав Яна Казимира «руською мовою («ruskim językiem») - з огляду на козаків, які його (Тетерю. - М. К.) всюди пильнують», подарував йому срібну чашу, «наповнену тисячами червоних злотих у золоті і в монеті», і «віддав (належні. - М. /С.) послуги». По закінченні прийому на честь Тетері й старшини великий коронний канцлер та інші коронні посадові особи («senatorowie») влаштували бенкет (ЛНБ НАН України, від. рукописів, ф. 5, оп. 1, спр. 189, с. 1513). 9|-91 «Lekko na million», захоплене у Брацлаві, - це, як видно з пункту 55 інструкції (тут про це теж згадано, див. примітку 98-98), понад мільйон готівкою в злотих та золоті й срібні коштовності, оцінені в злотих. Марцін Ґолінський наводить повідомлення зі Львова від 28 березня 1663 р. про те, що сестра Юрія Хмельницького і вдова по Данилові Виговському (Олена. - М. К.) на масницю («w mięsopusta swoie ruskie») 1663 р. (масниця того року розпочалася 22 лютого (ст. ст.); Археографический календарь на две тысячи лет (325-2324) по юлианскому счислению и на семьсот сорок два года (1583-2324) по григорианскому счислению / Составлен Н. Горбачевским. Вильна, 1869. С. 68) одружилася з Павлом Тетерею і принесла йому приданого готівкою і в «достатках» на суму «понад мільйон» («na mylyon у dali») (ЛНБ HAH України, від. рукописів, ф. 5, оп. 1, спр. 189, с. 1455. Див. також: Lit terae nuntiorum apostolicorum historiam Ucrainae illustrantes. 1965. Vol. X: 1569-1663. P. 309 (повідомлення з Кельна до римської курії від 29 квітня 1663 р.); Костомаров Н. И. Руина... С. 26; Герасимчук В. Смерть Івана Виговського. С. 205). Саме про цей мільйон ідеться в інструкції. Це підтверджує сказане в пункті 61 про те, що дружина Павла Тетері втратила у Брацлаві весь свій статок («fortuna»), але припущення, ніби цей мільйон у Брацлаві захопив Іван Виговський, інші тогочасні джерела не підтверджують. Слід мати на увазі, що Виговський міг бути причетним до цієї справи: як брат Данила він був зацікавлений у поверненні Олениного приданого хоча б тому, що йому, очевидно, небайдужа була доля їхніх спільних з Оленою дітей (Сенютович-Бережний В. Рід і родина Виговських (Історично-розповідна розвідка) // Український історик. Нью-Йорк, Мюнхен, 1970. № 1/3. С. 159). У травні-червні 1664 р. Тетеря в листах до короля бідкався з приводу втрати ним «маєтку» («substantią») у Брацлаві (Памятники... Т. IV. Отд. III. С. 427, 428 (лист від 2 (12) травня), 438 (лист від 29 травня (ст. ст.)), тобто, як можна здогадатися, «мільйона». Див. також примітку 188-188 до супліки. 92-92 Зміст цього фрагмента зводиться ось до чого. Павло Тетеря добре зробив, що з походу на Лівобережну Україну повернувся зі своїм військом на Правобережжя, щоб тут допомогти кільком коронним хоругвам (інших польських загонів на той час на Правобережжі не було) боротися з тамтешніми бунтівниками. Найраніша відома згадка про перебування Тетері на Правобережжі після повернення сюди датована 9 лютого 1664 р. (Памятники... Т. IV. Отд. III. С. 396 (тогочасний лист Себастіяна Маховського до Павла Тетері)). Тетеря ще 18 (28) грудня 1663 р. був на Лівобережжі (Там само. С. 392-394 (тогочасний лист Павла Тетері до короля з-під Гадяча)). Зваживши на відстань від Гадяча до Дніпра, можна стверджувати, що на Правобережжі він з’явився десь у січні 1664 р. Крім інструкції, інших джерельних відомостей про те, що Іван Виговський разом із Сулимкою намірявся перешкодити коронному війську 160 3. Інструкція послам Війська Запорозького при поверненні з Лівобережжя переправитися через Дніпро, не виявлено. Про Сулимку див. примітку 4—4 до пункту 2. 93 Певно, мається на увазі піхота іноземного типу. Про неї див.: Wimmer J. Wojsko pol skie... S. 289, 291,291. 94 Київський воєвода - Стефан Чарнецький. Разом із Тетерею придушував антипольські й антитетерівські виступи на Правобережжі 1664 р. (див. примітку 79-79 до пункту 51). Чарнецький прибув сюди з Лівобережної України, де діяв у складі коронного війська. 95-95 Бар і Любомль - тут: міста та Барське і Любомильське староства, розташовані від повідно в Подільському воєводстві і в Холмській землі Руського воєводства. Нині Бар - місто, районний центр Вінницької области, Любомль - місто, районний центр Волинської области. 17 листопада 1658 р. король видав привілей, згідно з яким Іван Виговський за заслуги перед Річчю Посполитою одержав у спадкове володіння Барське староство (Архив ЮЗР. 1894. Ч. VIII. Т. 2: Акты Барского староства XVII-XVIII вв. С. 94-95). Привілей король підтвердив 4 червня 1659 р. (Там само. С. 97-193) і того ж таки 1659 р. його затвердив сейм, давши Виговському так само у спадкове володіння ще й Любомльське староство (Volumina le gum. Т. 4. S. 302). Відповідний королівський привілей на це староство датований 4 червня 1659 р. (Памятники истории Восточной Европы... Т. V. С. 149-155. У привілеї сказано, що його видано на сеймі, проте сейм діяв тільки до 2 травня). 96 -% У цьому контексті київське воєводство означає уряд київського воєводи - посадової особи Речі Посполитої. Київським воєводою Іван Виговський став у першій декаді квітня 1659 р., коли під час роботи сейму був виданий відповідний королівський привілей. 9 квітня привілей вислали Виговському з Варшави (Dąbrowski J. Senatorowie koronni na sejmach za rządów Jana Kazimierza Wazy (1649-1668). Kraków, 1998. S. 320, 596 (докторська дисертація; зберігається в бібліотеці Яґеллонського університету); див. також: Mironowicz A. Prawosławie і unia za panowania Jana Kazimerza. Białystok, 1997. S. 172). 97-97 На думку дослідників, Павло Тетеря, ставши гетьманом, незаконно заволодів багатствами Юрія Хмельницького після того, як той зрікся мирського життя і постригся в ченці (Костомаров Н. И. Руина... С. 26), а вигідно одружившись із його сестрою Оленою, ще й привласнив маєтки її покійного чоловіка Данила Виговського (Сентютович-Бережний В. Рід і родина Виговських... С. 159). Якщо все це правда, то є підстави припустити, що частина перерахованих в інструкції багатств - статки, які належали Юрієві й Олені. Виходить, Павло Тетеря привласнив маєтки Данила Виговського і придане, яке отримав після одруження з Оленою, - готівку й коштовності (див. примітку 91-91 до пункту 53), а Іван Виговський прагнув матеріяльно забезпечити дітей Данила й Олени. На думку В. Сенютовича-Бережного, на цьому ґрунті між Тетерею і Виговським «виникли свари і створилася смертельна ворожнеча». «Тетеря, - продовжує В. Сенютович-Бережний, - став шукати пригоди, щоб позбутися Виговського. Отже, головну причину ненависти Тетері до Виговського треба шукати в їхніх родинних взаємовідносинах» (Там само). 98-98 Див. примітку 91-91 до пункту 53 і примітку 188-188 до супліки. 99 Стефана Чарнецького. 100 Індукта - митний збір із товарів, який ішов на потреби Війська Запорозького {ДорошенкоД. Гетьман Петро Дорошенко... С. 59, 60, 62). ,0|-,°І Із перерахованих у пункті поселень джерельні відомості відповідно до його змісту маємо лише про села Демидів(ка) і Литвинівка та Шандерівка. Перші два з них шляхтичі Сулими за королівським дозволом уступили ленним правом Павлу Тетері 10 червня 1659 р. у 11 — 6-1279 161 Микола Крикун Варшаві (Памятники истории Восточной Европы... Т. V. С. 120-121). 15 червня того самого року король видав Тетері привілей на дідичне й вільне володіння цими селами (Там само. С. 140-142), який сейм затвердив 1661 р., причому у відповідній постанові названо й села Абрамівка, Раківка та дві Вороньківки (Volumina legum. Т. 4. S. 360). З дозволу сейму 1659 р. (Ibid. S. 304) і за королівським привілеєм від 8 травня того самого року Шандерівку було пожиттєво надано жовнірові Гієронімові Нєчевичу (Памятники истории Восточной Европы... Т. V. С. 168-169). Вільховець і Гуляйполе входили до складу не Білоцерківського, а Звенигородського староства. Про це свідчить перша відома згадка про них, датована 1646 р.; тут вони фігурують як села, причому замість назви Гуляйполе вжито назву Неберибіси (Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського (далі - ІР НБУВ), ф. 1, спр. 4104 (І, 1424, 1430)). Під 1654 р. обидва поселення згадані як містечка козацьких полків: Вільхо вець - Білоцерківського (Акты ЮЗР. Т. X. С. 891), Гуляйполе - Корсунського (Белокуров А. П. Перечень городов, городков, мест и местечек в черкасских полках // Чтения в Императорском обществе истории и древностей российских при Московском университете. Москва, 1905. Кн. 2 (213). Смесь. С. 29). Причину, чому в інструкції Вільховець і Гуляйполе віднесені до Білоцерківського староства, встановити не вдалося. У королівському привілеї Данилові Виговському на Вільховець, виданому у Варшаві 30 травня 1659 р., про поселення також сказано, що воно розташоване в цьому старостві (Памятники истории Восточной Европы... Т. V. С. 159). Містечка Вільховець і Берибіси (sic!) 1699 р. подані в інвентарі Білоцерківського староства (ЛНБ НАН України, ф. 103 (Сапєги), спр. 400 ІІІс), а Неберибіси там само названі в складі Звенигородського староства (Там само. Спр. 25 І d, № 2353). Усі перераховані в пункті 56 поселень належали до території Київського воєводства. Нині Демидів, Литвинівка, Абрамівка, Раківка, Вороньківка (одна!) - села у Вишгородському районі Київської области, Шендерівка (sic!), Вільховець, Гуляйполе - села відповідно у Корсунь-Шевченківському, Зве нигородському і Катеринопільському районах Черкаської области, Великі (sic!) Сорочин ці - село в Миргородському районі Полтавської области. 102-102 у XVII ст. Стеблів був містечком Корсунського староства. За постановою сейму 1659 p. (Volumina legum. Т. 4. S. 303) і королівським привілеєм, виданим у Варшаві 20 травня того самого року (Памятники истории Восточной Европы... Т. V. С. 127-130), Федір Виговський (племінник Івана Виговського) одержав його в дідичне володіння, але вже 1662 або наступного року уступив його Павлові Тетері (Słownik geograficzny... Т. XI. S. 309). Саме цей факт згадано в інструкції, де сказано, що місце знищеного Стеблева Тетеря придбав за велику суму на основі дідичного права («prawa ziemskiey przedaży»). Прохання до сейму й короля затвердити його придбання Тетеря повторив в інструкції Іскрицькому, якого він 1665 р. делегував на сейм (Ibid. S. 310). Нині Стеблів - селище міського типу в КорсуньШевченківському районі Черкаської области. 103-103 Брацлавське староство уступив у пожиттєве (доживотне) володіння Павлові Тетері і його дружині Олені тогочасний брацлавський староста Стефан Чарнецький. Король затвердив це привілеєм, виданим у Білій Церкві 26 жовтня 1663 р. (Памятники истории Восточной Европы... Т. V. С. 314-316). Ю4-Ю4 ца час появи інструкції коронними гетьманами були: великим - Станіслав «Ревера» Потоцький (цей уряд він посідав у 1654-1667 роках), польним - Єжи Себастіян Любомірський (уряд посідав у 1657-1664 роках). 105-105 ідеться про виконання Павлом Тетерею в Україні якогось королівського доручення. Див. також примітку 164-164 до дописки Тетері. 162 3. Інструкція послам Війська Запорозького 106 Реґімент - одиниця іноземного типу у військах Речі Посполитої. Напевно, згаданий в інструкції Корффів реґімент був піхотним. Такий реґімент складався зі штабу і 6-10 кампаній. До штабу штатно входили полковник, підполковник, майор, квартирмейстер, секретар, капелан, вахмістр, фельдшер, профос (відповідав за порядок у таборі (обозі), пильнував арештантів), командир табору, добош, а по змозі - помічники профоса, музиканти. Кампанія мала три капральства, капральство - 6-7 рот, рота - 6 жовнірів. Кожну кампанію очолював штаб у такому штатному складі: капітан, поручник, хорунжий, майстер зі зброї, фельдшер, два сержанти, фурієр, два-три добоші, три капрали, а по змозі - підхорунжий, писар, помічник фурієра, музиканти (WimmerJ. Wojsko polskie... S. 291). ,07-107 Межиріч - містечко в Луцькому повіті Волинського воєводства. За подимним реєстром цього воєводства 1662 р., Межиріч із чотирма навколишніми поселеннями в заставному володінні тримав Павло Тетеря, а власником їхнім був луцький староста (Архив ЮЗР. 1905. Ч. VII. Т. 3: Акты о заселении Южной России XVI-XVIII вв. С. 117). 26 жовтня 1663 р. у Білій Церкві Тетеря уступив цю заставу Стефанові Чарнецькому. З відповідно оформленого документа видно, що згаданим луцьким старостою був Самуель Лєщинський (Памятники истории Восточной Европы... Т. V. С. 312-313); тут, до речі, не зазначено, що Чарнецький мав сплатити Тетері певну суму за уступку. Отже, руйнівний напад реґіменту Корффа на Межиріч стався, коли містечком ще володів Павло Тетеря. Докладніше про цей напад сказано на початку Тетериної дописки до інструкції. Нині Межиріч - село Великі Межирічі в Корецькому районі Рівненської области. Див. також примітку 165 до дописки Тетері до інструкції. І08-Ю8 згідН0 з записом від 8 березня 1662 р. у книзі юридики Підзамча міста Любліна, люблінський міщанин і купець Давид Констатинович продав Павлові Тетері свою маєтність на Підзамчі за 4 тисячі злотих, які Тетеря на той час уже сплатив (Archiwum Państwowe w Lublinie, zesp. Księgi miasta Lublina, jurydyka Podzamcze, № 1, к. 163v.-164). Із запису в тій самій книзі від 8 листопада 1664 р. видно, що Давид Константинович висловлював пре тензії з приводу несплати Тетерею якоїсь суми за дім, «частково замурований, частково забу дований», який він, на прохання Тетері, відремонтував (Ibid. К. 235-235v.). Ішлося, напевно, про повернення Тетерею коштів, які Константинович витратив на реставрацію будинку. Вар шавський сейм 1667 р. звільнив будинок «із прилеглим плацом» від усіх міських тягарів, від будь-яких військових постоїв і контрибуцій та від підзамецької юрисдикції. Той самий сейм затвердив також королівський привілей відповідного змісту (Volumina legum. Т. 4. S. 445). (За інформацію для цієї примітки висловлюю вдячність професорові Люблінського університету імені Марії Склодовської-Кюрі Генрикові Ґмітереку. - М. К,). т-109 див примітку 91-91 до пункту 53. 1,0-110 Див. примітку 78-78 до пункту (49а). Донація, про яку клопотався для своєї дружини Павло Тетеря, мала на меті закріпити за ними та їхніми можливими нащадками володіння Су ботовом і Новоселицею. 1.1 «rozerwaney» (у значенні «розкиданої») - стосується старшини. 1.2 Далі в пункті розповідається про дії старшини Тетериного Війська Запорозького під час походу коронного війська 1663/1664 років та - здебільшого - про їхні дії на Правобережжі 1664 р. У доступних джерелах ці події представлені порівняно слабо, історіографічно вони, по суті, не висвітлені. Це надзвичайно ускладнює коментування і вимагає надмірної докладиости. из Стефаном Чарнецьким. її 163 Микола Крикун 1,4 Ідеться про Івана Брюховецького - гетьмана лівобережного козацтва у 1663-1668 рр. Маються на увазі королівські надання маетностей (землеволодінь) козацькій старшині, зафіксовані у відповідних привілеях. 116 Див. примітку 55-55 до пункту 29. 1.7 До складу коронної кінноти («jazdy»), а саме вона мається на увазі в інструкції, входила кіннота вітчизняного (національного) й іноземного типів. Перша охоплювала важку (гусарію), середню (козацького виду) і легку (татарсько-волоського виду) кінноту, друга - важку (аркабузерію) і легшу (рейтарію) кінноту (Wimmer J. Wojsko polskie... S. 259). Тут згадана кіннота національного типу, організаційно вона поділялася на хоругви, а кіннота іноземного типу - на реґіменти (див. примітки 52,67-67, 106 відповідно до пунктів 24, 39, 59). 1.8 Див. примітку 52 до пункту 24. 119 Мається на увазі кампанія - складова організаційна частина хоругви. 120 Стефан Чарнецький. 121 Вислів «kwarcianą powinnością» дає підстави стверджувати, що названі в цьому пункті хоругви Вжеща і Зарудного (до речі, ці особи в жодних інших джерелах не згадані) належали до кварцяного війська Корони. 122 У цьому пункті йдеться про допомогу, яку з весни 1664 р. коронні військові загони, підпорядковані белзькому воєводі князю Димітрові Єжи Корибуту Вишневецькому, надавали Павлові Тетері в боротьбі з його супротивниками на Правобережжі, аж доки з Лівобережжя сюди прибуло коронне військо на чолі зі Стефаном Чарнецьким, тоді ще руським воєводою. 123 У коронному війську за службу платили поквартально («чвертями»). Від 1 серпня 1663 р. до XVIII ст. чверті починалися 1 лютого, 1 травня, 1 серпня, 1 листопада (перед тим 1 січня, 1 квітня, 1 липня, 1 жовтня) (Wimmer J. Wojsko polskie... S. 141). ,24"124 Див. примітку 52 до пункту 24. 125 Стефан Чарнецький. 126 Див. примітку 82-82 до пункту 53. 127 Усі воєводи Речі Посполитої, як і всі її каштеляни, архиєпископи, єпископи та вищі посадовці (канцлери, підканцлери, маршалки, підскарбії (за винятком надвірних підскарбіїв)), входили до складу сенату - верхньої палати сейму. Тому чернігівський воєвода Станіслав Казимєж Бєньовський названий сенатором. 128 Ідеться про участь Станіслава Казимєжа Бєнєвського в польсько-козацьких та інших дипломатичних переговорах - за дорученнями короля (див. примітку 82-82 до пункту 53). 129-129 Богуславське староство, що в Київському воєводстві, дісталося Станіславові Казимєжу Бєньовському за королівським привілеєм 1658 р. (AGAD w Warszawie, zesp. Me tryka Koronna, Protokoły, ks. 365, k. 276v.-277). іза-ізо yci Тр0е (йосиф Нелюбович-Тукальський, Гедеон (Юрій) Хмельницький і Григорій Гуляницький) після страти Івана Виговського навесні 1664 р. були звинувачені у зв’язках із ним, заарештовані, вислані до Львова, а далі - до фортеці міста Мальборка (Марієнбурґа) в Королівській Пруссії, де й були ув’язнені (Historya panowania Jana Kazimierza... Т. II. S. 289; Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко... С. 126; Polski Słownik Biograficzny. Kraków, 1937. Т. III. S. 88-89). Принагідно вкажемо на кілька моментів. За повідомленням Веспазіяна Коховського, 16 січня 1663 р. (на Водохреща руські) Юрій Хмельницький, після того як зрікся гетьманства, постригся в ченці під іменем Гедеона (у хроніста помилково - Гескона; Historya panowania Jana Kazimierza... Т. II. S. 190). Можливо, це сталося трохи раніше: у Львові про це дізналися 115-115 164 З. Інструкція послам Війська Запорозького не пізніше 20 січня (Litterae nuntiorum... V. X. Р. 297). У світлі цих двох свідчень повідомлення, яке одержав Марцін Ґолінський, ніби 1 лютого 1664 р. Юрій Хмельницький під іменем Гедеона став ченцем у монастирі за милю від Корсуня (ЛНБ НАН України, від. рукописів, ф. 5, оп. 1, спр. 189, с. 1366), може означати, що він прибув сюди жити й служити. Український шляхтич із Волині Григорій Гуляницький на момент арешту був корсунським полковником. Після обрання гетьманом Павла Тетері його відрядили до Варшави, щоб домогтися королівського затвердження цього акту (Historya panowania Jana Kazimierza... Т. II. S. 191). Гуляницький 21 лютого мав авдієнцію у короля (ЛНБ НАН України, від. рукописів, ф. 5, оп. 1, спр. 189, с. 1367). На його клопотання король, якого він, до речі, ознайомив із текстом врученої йому інструкції, видав відповідний привілей (Historya panowania Jana Kazimierza... Т. И. S. 192). Веспазіян Коховський пише, що Гуляницький переконував сенат і короля послати коронне військо на чолі з королем походом на Лівобережну Україну, щоб схилити тамтешнє козацтво на бік Речі Посполитої. Цими промовами він зумів короля «зачепити за серце, бо король того собі прагнув, щоб з військом вступити в Україну» (Ibid.). Єпископ білоруський Йосиф Нелюбович-Тукальський з листопада 1663 р. був київським митрополитом (про обрання його митрополитом див. примітку 29 до пункту 13). 131 Ідеться про державну (королівську) канцелярію Польського королівства (Корони), а точніше, про дві канцелярії - велику й малу, які очолювали відповідно канцлер і підканцлер. Документи, які в них складалися або поступали сюди (як правило, так чи так пов’язані з волевиявленням короля), у копіях заносилися до книг, сукупність яких звалася Коронною метрикою; відповідно до канцелярій, сукупність книг поділялася на Більшу і Меншу метрики {Sułkowska-Kurasiowa /. Polska kancelaria królewska w latach 1447-1506. Wrocław, 1967; Krzyianiakowa /. Kancelaria królewska Władysława Jagiełły. Studium z dziejów kultury poli tycznej Polski XV wieku. Poznań, 1972. Cz. I-II; Inwentarz Metryki Koronnej. Księgi wpisów i dekretów polskiej kancelarii koronnej z lat 1447-1795 / Opracowali I. Sułkowska-Kurasiowa, M. Woźniakowa. Warszawa, 1975; Dokumenty królewskie, ich funkcja w państwie polskim za Andegawenów i pierwszych Jagiellonów. 1370-1444. Warszawa, 1978; Kancelaria koronna a sejm walny. Instruktarium / Opracował W. Krawczuk. Warszawa, 1995). Дальший текст пункту 69 дає підстави стверджувати, що під канцелярією тут мається на увазі та її частина, яка займалася виготовленням і оформленням документації стосовно чотирьох українських воєводств і сукупність книг якої називалася Руською, або Волинською метрикою (див. примітки 132-132 і 133 до пункту 69). 132-1Э2 Стефан Казимєж Ганкєвич (рік народження невідомий - помер перед 1704) походив із сілезького роду, можливо, народився в місті Острог на Волині. У середині 1640-х років почав службу при королівському дворі, з 1649 р. виступає як підписок коронної канцелярії, згодом і до 1653 р. - як декретовий писар королеви Людвіки Марії (дружини Яна Казимира). За королівським привілеєм, виданим у Бресті Литовському 8 квітня 1653 р., став (і був до 1673 р. - М. К.) декретовим писарем Руської, або Волинської метрики (Памятники истории Восточной Европы... Т. V. С. 48-49), тобто відповідав за ведення в коронній канцелярії документації стосовно чотирьох українських воєводств і за книги, куди цю документацію заносили (про цю метрику див. наступну примітку). 1661 року отримав гідність королівського секретаря і метриканта великої коронної канцелярії. Про нього див.: Polski Słownik Bio graficzny. Wrocław; Warszawa; Kraków, 1960. Т. IX. S. 275-276; Кулаковський П. Руська (Волинська) метрика у третій чверті XVII ст. // Памятники истории Восточной Европы... Т. V. С. 12-14; Його ж. Канцелярія Руської (Волинської) метрики 1569-1673 рр. Студія з 165 Микола Крикун історії українського реґіоналізму в Речі Посполитій. Острог; Львів, 2002. С. 7, 8, 10, 12-14, 31,33-38, 85,98,99, 111,122, 131 та ін. 133 Метрика руських воєводств - Руська, або Волинська метрика в складі Коронної метрики. Це сукупність книг, які вели в коронній канцелярії у 1569-1673 роках стосовно Волинського, Брацлавського і Київського воєводств, у 1620-1635 роках - стосовно чернігово-сіверських земель, у 1635-1673 рр. - стосовно Чернігівського воєводства. Вів ці книги спеціяльний штат руських писарів і підписків, який із кінця 1620-х років почав називати себе «коронною руською канцелярією», «руською канцелярією», «волинською канцелярією». Ці назви не вийшли за межі коронної канцелярії, на відміну від назви метрики, котра, як удалося встановити, від 1605 р. у середовищі, близькому до канцелярії, фігурує як «метрика волинських справ», а з 1638 р. відома як «руська метрика» (про цю метрику див.: Kennedy Grimsted P: The Ruthenian (Volhynian) Metrica. Polish Crown Chancery Records for Ukrainian Lands // Harvard Ukrainian Studies. Cambridge, Mass., 1990. V. XVI. N° 1/2. P. 7-83; Кеннеді Ґрімстед П. Руська метрика: книги польської коронної канцелярії для українських земель (1569-1673) // Український історичний журнал. 1989. № 5. С. 52-62; їі ж. Руська серія Коронної Метрики // Руська (Волинська) метрика. Регести документів Коронної канцелярії для українських земель (Волинське, Київське, Брацлавське, Чернігівське воєводства) 15691673. Київ, 2002. С. 29—139; Кулаковський П. До генези структури книг Руської (Волинської) метрики // Джерелознавчі та історіографічні проблеми історії України. Теорія і методи. Міжвуз. збірн. наук, праць. Дніпропетровськ, 1995. С. 56-69; Його ж. Руська (Волинська) метрика: назва, склад, характер // Вісник Дніпропетровського університету: історія та археологія. Дніпропетровськ, 1996. Вип. 1. С. 58-71; Його ж. Руська (Волинська) метрика у третій чверті XVII ст. С. 10—28); Його ж. Канцелярія Руської (Волинської) метрики... Заголовки (реґести) документів збережених книг Руської метрики див.: Руська (Волинська) метрика. Регести документів... 134-134 1655 р0Ку Стефан Казимєж Ганкєвич отримав від Яна Казимира, котрий титулувався і як шведський король, шведське шляхетство - за врятування під час шведської навали того року частини коронного архіву (Кулаковський П. Руська (Волинська) метрика у третій чверті XVII ст. С. 13). А 1673 р. Варшавський сейм постановив надати йому, варшавському міщанинові, польську шляхетську гідність і затвердив відповідний королівський привілей (Volumina legum. 1860. Т. 5. S. 76; див. також: Кулаковський /7. Руська (Волинська) метрика в третій чверті XVII ст. С. 13, 26). 135-135 Кам’яниця, про яку йдеться в інструкції, стояла в місті Стара Варшава на вулиці, яка вела до Новомєської брами (Źródła do dziejów Warszawy. Rejestry podatkowe i taryfy nieruchomości. 1510-1770. Warszawa, 1963. S. 148, 172, 215; Volumina legum. Т. 4. S. 448). До речі, в цьому місті Стефан Казимєж Ганкєвич посідав різні управлінські уряди. Кам’яницю він придбав у середині 1650-х років завдяки вдалому шлюбові з Анною - дочкою багатого міщанина зі Старої Варшави Лукаша Древна (Drewno) (Кулаковський /7. Руська (Волинська) метрика у третій чверті XVII ст. С. 13). У березні 1661 р. отримав королівський привілей на звільнення цієї кам’яниці, названої тут Селізенською, від постоїв послів на сейм, диґнітарів (високопоставлених осіб) і різних урядників, щоб він міг, як сказано в привілеї, спокійніше виконувати у себе вдома обов’язки декретового писаря Руської метрики (Там само. С. 13-14, 26). Зважаючи на цей привілей, можна стверджувати, що в інструкції Військо Запорозьке і «руські воєводства» виявили зацікавленість у звільненні кам’яниці від інших видів постоїв: вони сподівалися, що в такому разі матимуть змогу швидше й легше залагоджувати там свої 166 З. Інструкція послам Війська Запорозького справи з Ганкєвичем. Згадані воєводства - це, очевидно, ті чотири українські воєводства, щодо яких у коронній канцелярії під керівництвом Стефана Казимєжа Ганкєвича вели до кументацію - Руську (Волинську) метрику. Цікаво, що звільнення в інструкції прирівняне до звільнення шляхетських дворів, і це логічно, адже Військо Запорозьке просить в інструкції надати Ганкєвичеві польську шляхетську гідність. Варшавський сейм 1667 р. постановив звільнити кам’яницю, названу в постанові Селізинською, або Древноською від постоїв іноземних послів і жовнірів та затвердив королівські привілеї про це (Volumina legum. Т. 4. S. 448). Маємо відомості податкового характеру про Ганкєвичеву кам’яницю за 1659 і 1669 роки (Źródła do dziejów Warszawy... S. 148,178,215), причому 1669 р. вона фігурує як «libertowana», тобто звільнена від постоїв. 136 Інших відомостей про цю особу не маємо. 137 Коронним хорунжим (власне, великим коронним) у той час був Ян Собєський; цей уряд він займав у 1656-1665 роках (Urzędnicy centralni і nadworni Polski... S. 26). 138-13» Маються на увазі воєнні дії коронного війська і козаків Павла Тетері на Лівобережній Україні 1663/1664 років. 139 Кондемната - у польському судочинстві XVI-XVIII ст. вирок, винесений особі, яка не з’явилася до суду на розгляд справи, що стосувалася її як позивача або відповідача {Balzer О. Przewód sądowy polski w zarysie (Wykład uniwersytecki) / Wydanie pośmiertne. Przedmową oraz indeksem opatrzył Wojciech Hejnosz. Lwów, 1935. S. 71, 88, 123, 186, 199, 213, 214). 140 Інших відомостей про цю особу не маємо. 141 Житомирським хорунжим Людвік Ворошило був у 1659-1665 роках (у 1653-1659 роках він посідав уряд київського підчашія) (Urzędnicy województw kijowskiego і czemihowskiego XV-XVIII wieku: Spisy / Opracowali E. Janas i W. Kłaczewski. Kórnik, 2002. S. 42, 109). 142 На час страти в Івана Виговського був тільки один син Євстахій (Остап; 1653 - рік смерти невідомий; про нього див.: Сенютович-Бережний В. Рід і родина Виговського... С. 154, 164). Він був дитиною від першого шлюбу Виговського з Анною Яблонською {Dąbkowski Р. Z przeszłości Rudy і Kochawiny // Księga pamiątkowa 50-lecia gimnazjum im. Jana Długosza we Lwowie. Lwów, 1928. S. 7; Центральний державний історичний архів України у Львові (далі - ЦДІА України у Львові), ф. 7 (Жидачівський гродський суд), оп. 1, спр. 16, с. 33, 35). Після смерти Виговського його друга дружина (про неї див. примітку 147 до пункту 74) того ж таки 1664 р. народила сина, про що написала у своєму заповіті 1664р. (ЦДІА України у Львові, ф. 7, оп. 1, спр. 50, с. 2633). Із заповіту Івана Виговського від 16 березня 1664 р. видно, що він чекав народження дитини (Powiat Mohylowski w gubemii Po dolskiej. Opis geograficzno-historyczny wszystkich miast, miasteczek, wsi, przysiółków, futorów, słowem zaludnionych miejscowości w tym powiecie, z dodaniem odpowiednich dokumentów / Zebrał i opracował Władysław Pobóg-Górski. Kraków, 1903. S. 46). Є підстави стверджувати, що того самого року - за кілька місяців до появи інструкції - мати й син померли, тому слід підкреслити, що в аналізованому документі йдеться про Євстахія. 143-143 ідеться про Івана Виговського. ,44~144 У XVII ст. Браїлів був містечком Брацлавського воєводства (див.: Крикун М. Кількість і структура поселень Брацлавського воєводства в першій половині XVII століття // Записки НТИІ (у друці)). У згаданому заповіті Івана Виговського сказано, що Браїлів він придбав шляхом застави від кам’янецького старости, який перед тим тримав його в заставі від краківського воєводи, котрий був дідичем цього поселення (Powiat Mohylowski... S. 45). 167 Микола Крикун Кам’янецький староста - це Міколай Потоцький (Urzędnicy podolscy XIV-XVIII wieku: Spisy / Opracowali E. Janas, W. Kłaczewski etc. Pod redakcją A. Gąsiorowskiego. Kórnik, 1998. S. 133), краківський воєвода - великий коронний гетьман Станіслав «Ревера» Потоцький (Urzędnicy centralni і nadworni Polski... S. 195). Руда в XVII ст. була містечком у Руському воєводстві. 1660 року Виговський відкупив її у Даниловичів у свою повну власність (Dąbkowski P. Z przeszłości Rudy і Kochawiny. S. 7). Нині Браїлів - селище міського типу в Жмеринському районі Вінницької области, Руда - село в Жидачівському районі Львівської области. 145-145 Jus caducum - виморочне право. З цього пункту інструкції можна зробити висновок: за виморочним правом сина Івана Виговського Євстахія могли позбавити володіння Браїловом і Рудою, бо його батько був страчений як зрадник. В інструкції ж висловлено прохання передати ці поселення у володіння спадкоємцеві Івана Виговського, тобто саме Євстахієві. Прохання стосовно Руди мало дві причини: по-перше, високопоставлені особи Корони намагалися заволодіти нею як виморочним маєтком, по-друге, вони були зацікавлені в тому, щоб вона й далі залишалася в такому статусі (Listy Jana Kazimierza do Maryi Ludwiki z lat 1663-1665 / Wydał W. Czermak // Kwartalnik Historyczny. Lwów, 1891. Rocznik V. S. 32). Слід завважити, що в Гадяцькій угоді 1658 р., яку затвердив варшавський сейм 1659 р., заборонено було застосовувати виморочне право (кадуки) до козацьких маетностей (Volumina legum. Т. 4. S. 298). Варшавський сейм 1661 р. підтвердив цю заборону (Ibid. S. 357). Про виморочне право див.: Ольшанский Б. Г. Обязанность для Великого Княжества Литовского конституций вальных сеймов бывшей Польской Речи Посполитой. О выморочности (кадуках) по польсколитовскому праву. Санкт-Петербург, 1897. 146-146 Мається на увазі, що в першому шлюбі Павло Тетеря був одружений із сестрою Івана Виговського, ім’я якої невідоме (померла 1657 р.), і те, мабуть, що брат Виговського Данило (загинув 1659 р.) був першим чоловіком Олени Хмельницької, яка 1663 р. стала дружиною Павла Тетері. 147 Від 1656 р. Іван Виговський був одружений із Геленою - дочкою Богдана Стеткевича, новогрудського каштеляна, та Гелени з князів Соломерецьких. Вона померла перед 3 липня 1664 р.: під цим днем до жидачівської гродської книги внесений її заповіт (датований лише 1664 р.), причому зазначено, що вона покійна («olim») (ЦДІА України у Львові, ф. 7, оп. 1, спр. 50, с. 2630-2635). 148 Під товаришами, спільниками («sociis») Гедеона (Юрія) Хмельницького тут слід мати на увазі митрополита Иосифа Тукальського та полковника Григорія Гуляницького, які на момент появи інструкції разом із ним відбували ув’язнення в мальборкській фортеці. Див. примітку 130-130 до пункту 68. 149 Коронний обозний - це Анджей Потоцький, котрий посідав цей уряд упродовж 16551661 років. Від 1661 р. до самої смерти 1663 р. був брацлавським воєводою (Urzędnicy cen tralni і nadworni Polski... S. 94). Див. примітку 190-190 до супліки. 150 Чи не йдеться тут про коронну піхоту іноземного (німецького) типу, набрану не з німців, а з мешканців Корони? Ймовірно також, що йдеться про німців-найманців. Натяк на це див. далі в тексті додатку до інструкції, де тематично поруч згадано німецьку піхоту і польську хоругву. 151-151 Маються на увазі дії козаків. 152 див. примітку 67-67 до пункту 39. 153-153 Унікальна згадка про велику кількість челяді в похідному козацькому полку: тут челядь становить 50% від штатного особового складу полку. 168 З. Інструкція послам Війська Запорозького 154 Ужите тут поняття «польська хоругва» стосується коронного війська національного типу, бо саме для нього характерний був поділ на хоругви. Можливо, тут це поняття протиставлене поняттю «німецька піхота», яке тематично стоїть поруч із ним (див. примітку 150 до додатку до інструкції). Залишається гадати, до якого роду війська належала ця «польська хоругва» - до драгунії, кварцяного війська чи до піхоти. З огляду на сказане далі про розташування піхоти в Чигирині, Корсуні й Миргороді можна припустити, що ця польська хоругва - теж піхота. Принагідно зазначимо, що на середину XVII ст. піхотні хоругви розрізняли за кількістю в них жовнірів (за штатом 100, 150, 200 осіб). На чолі хоругви стояв ротмістр, якому підпорядковувалися один-два поручники, один-два хорунжі, писар, музиканти, добоші, шипоші, цирульник (Wimmer J. Wojsko polskie... S. 286-287). 155 Стефана Чарнецького. 156-156 Маються на увазі споруджені 1664 р. за наказом Стефана Чарнецького фортеці в містах Біла Церква, Паволоч, Корсунь і Чигирин та розташовані в них польські залоги (Доро шенко Д. Гетьман Петро Дорошенко... С. 65, 67, 68; див. також примітку 51 до пункту 24). 157-157 див> пункт 24 і примітки до нього. 158-158 jyT і далі стосовно Чигирина й Миргорода йдеться про коронну піхоту. 159-159 Мається на увазі півтори тисячі піхоти: 600 осіб «німецької» на Січі та 900 осіб польської в Корсуні, Чигирині й Миргороді. Не враховано згадану вище польську хоругву на Січі. 160 Фортецю Кодак заснував польський уряд на правому березі Дніпра проти Кодацького порогу. Фортеця була споруджена за проектом французького інженера Ґійома Левасера де Боплана в липні 1635 р., у серпні того самого року запорожці її зруйнували, а 1639 р. фортецю знову відбудовано. На початку Визвольної війни 1648-1654 років після чотиримісячної облоги Кодак капітулював перед козацьким військом (Dubiecki М. Kudak. Twierdza kresowa і jej okolice. Monografia historyczna / Wydanie nowe, przejrzane i powiększone. Warszawa, 1930). Додаток до інструкції не зачіпає питання про стан фортеці, зокрема, в чиїх руках - польських чи козацьких - вона перебувала. Чи не свідчить сказане в додаткові, що на момент складання інструкції Кодак як фортеця ще зберігся? 161 Із контексту, в якому згаданий Андріїв Острів, випливає, що він був розташований на річці Бог. Гійом Левасер де Боплан описує його (Andre Ostro) як укритий лісом острів серед Богу, який у довжину може мати до льє, а в ширину - чверть льє (Боплан Г. Д. де. Опис України... С. 476). На генеральній карті України того самого автора нанесено дещо віддалене від Богу поселення Andryiow (Материалы по истории русской картографии / Собрал В. Кордт. Киев, 1910. Вып. II: Карты всей России и западных ее областей до конца XVII в. № 9). Ф. Петрунь аргументовано довів, що це помилка, до якої Боплан непричетний (Петрунь Ф. О. Степове Побужжя в господарськім укладі українського пограниччя. Замітки до Бронєвського та Боплана // Журнал науково дослідчих катедр м. Одеси. Одеса, 1926. Рік вид. II. № 2. С. 102). Менше з тим, на цій карті Andryiow зазначений у тому самому районі Богу, в якому розташований Андріїв Острів в «Описі України» Боплана. За Бопланом, цей район дуже віддалений від кордонів Брацлавського воєводства, через територію якого тече Бог, і лежить ближче до Чорного моря, ніж до цих кордонів. Маємо ще одну згадку про Андріїв Острів - у листі Н. Жабокліцького до холмського каштеляна Яна Пясечинського, відправленому 20 лютого 1664 р. з міста Шаргорода, що на південному сході Подільського воєводства. Жабокліцький пише, що до нього дійшла вістка, ніби Іван Сірко пішов із Січі до Андрієва Острова (Памятники... Т. IV. Отд. III. С. 400). 169 Микола Крикун 162-162 Під Кримською Ордою тут, очевидно, мається на увазі татарська орда як військо, яке вирушало в походи з Кримського півострова - основної частини Кримського ханства. Перекопська, або Джамбайлуцька Орда - одна з ногайських орд, яка від XVI до XVIII ст. кочувала в південноукраїнських степах між Перекопом і Дніпром і підлягала Кримському ханству та Туреччині. Очаківська, або Єдисанська Орда складалася з ногайських орд, які від XVI ст. до XVIII ст. займали південноукраїнські степи між Дніпром, Богом і Дністром і перебували у васальній залежності від Кримського ханства й Туреччини. Її адміністративним центром було місто Очаків (по-турецьки і по-татарськи - Джанкерман, на Боплановій генеральній карті - Dziarcrimenda), що в гирлі Дніпра. Білогородська Орда - у XVI-XVIII ст. сукупність татарського населення межиріччя нижніх течій Дністра і Дунаю. Туреччина створила тут свою провінцію Буджак (із турецької буквально означає «Кут»), тому Орда називалася ще Буджацькою. Основу населення тут склали ногайські татари. Адміністративним центром Буджаку було місто Білгород (по-турецьки Аккерман), розташоване на Дніпровському лимані (Тунманн. Крымское ханство // Перевод с нем. изд. 1784 г. Н. JI. Эрнста. Симферополь, 1991; Скальковский А. Хронологическое обозрение истории Новороссийского края. 17301823. Одесса, 1838. Ч. 2; ЯворницъкийД. /. Історія запорозьких козаків. 1990. Т. 1; Kapmoaгэ И. Г. Юг Днестровско-Прутского междуречья под османским владычеством (1484-1595). Кишинев, 1992). Окремої Тегінської орди не було, згадка про неї стосується північносхідної частини Буджаку біля міста Тегіні на правому березі Дністра (нині - місто Бендери в Республіці Молдова). Напевно, ця згадка спричинена тим, що на 1664 р. тамтешні татари активізували свої набіги на українські землі. Слід підкреслити, що в додатку локалізація орд описана великою мірою неправильно, зокрема сказано, що Білогородська Орда (з Тегінською) розташовувалася на захід від Богу, а Очаківська - тільки на схід від нього. 163-ібз Суть цього абзаца, дещо невправного з погляду стилістики, зводиться до того, що виморочне право (про нього див. примітку 145-145 до пункту 73) незаконно застосовується до реєстрових козаків і цю практику треба припинити. 164-164 Див. примітку 105-105 до пункту 59. 165 Межиріч Корецький - це Межиріч, про який ідеться в пункті 59 (див. примітку 107— 107). 166-166 Про цей напад стисло сказано в пункті 59. Обдукція - судовий огляд завданої шкоди. 167 Тут Поле - Правобережжя в тогочасному його розумінні: територія Брацлавського воєводства і південної правобережної частини Київського воєводства, де розташовувалися полки Війська Запорозького, очолюваного Павлом Тетерею. 168-168 Пінський повіт входив до складу Берестейського воєводства Великого князівства Литовського. На півдні межував із Волинським і Київським воєводствами Польського королівства. Нині його територія належить Україні та Бєларусі. Засвідчення «testimo nio» Пінського повіту означає, мабуть, що його гродський суд розглядав справу про дії Боруховсьюго. 169 Генеральним осавулом Петро Дорошенко став одразу або невдовзі по тому, як Павло Тетеря був обраний гетьманом. Перед тим він був чигиринським полковником (ДорошенкоД. Гетьман Петро Дорошенко... С. 45). і7» Остап - невідома особа, в інших джерелах не згаданий. і7і-*7і Ziemskie prawo - польське право володіти земельними маетностями. 170 З. Інструкція послам Війська Запорозького 172 Чигирин Діброва - у XVII ст. містечко. Нині не існує - після Другої світової війни затоплене водосховищем. Було розташоване біля лівого берега Дніпра на території Полтавської области. 173 Див. примітку 102-102 до пункту 57. 174 Макар Бажаненко - невідома особа, в інших джерелах не згаданий. 175-175 Григорій і Андрій - старший і молодший брати Петра Дорошенка. Потрапили в полон до росіян, а далі - в московське ув’язнення: Григорій восени 1660 р., Андрій пізніше (коли саме, встановити не вдалося) (ДорошенкоД. Гетьман Петро Дорошенко... С. 27, 41; 42, 60-61). У першій половині 1663 р. Павло Тетеря просив короля посприяти у звільненні з полону тільки одного з братів - Григорія (Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s. 476 (інструкція Павла Тетері козацьким посланцям до короля від 22 січня (ст. ст.); Памятники... Т. IV. Отд. III (лист Павла Тетері до короля від 26 червня (ст. ст.) з Чигирина)), із чого робимо висновок, що на середину 1663 р. Андрій ще не потрапив у полон. 176 Із контексту випливає, що Іван Саскович - швагер Петра Дорошенка. Аналізуючи родинні зв’язки останнього (ДорошенкоД. Гетьман Петро Дорошенко... С. 27-29), доходимо висновку, що це міг бути тільки брат його першої дружини, ім’я якої невідоме. 177-177 Генеральним обозним у Тетериному Війську Запорозькому був Михайло Радкевич (див. далі іменний перелік старшини Війська Запорозького). Його племінник Павло - невідома особа, в інших джерелах не згаданий. 178 Полковник черкаський - це Федір Джулай (див. далі іменний перелік старшини Війська Запорозького). 179 Маються на увазі перевози через Дніпро. 180-180 Себастіян Маховський (рік народження невідомий - 1672?) - польський військовик, від 1663 р- - полковник. На початку задніпрянського походу король залишив на Правобережжі загін (полк) на чолі з Маховським для захисту тилів коронного війська (Polski Słownik Bio graficzny. Wrocław; Warszawa; Kraków, 1973. Т. XVIII. S. 637-638). 181-181 ідеться про Себастіяна Маховського (див. попередню примітку). 182-182 Чому Павло Тетеря застерігав Себастіяна Маховського іти на Бар (якщо це було), встановити не вдалося. 183 «które» стосується «przestrogi». 184-184 після того як 15 березня 1664 р. в Лисянці було заслухано зізнання Павла Рябухи про дії Івана Виговського (див. примітку 3-3 до пункту 2), під містечком відбулася нарада (deliberatio) польських офіцерів і козацької старшини. Запрошений на неї Виговський не з’явився, бо нездужав. Учасники наради дійшли переконливого висновку, що він зрадив Речі Посполитій. Опісля за наказом Павла Тетері Виговського в його таборі захопив Себастіян Маховський. З-під Лисянки Виговського переправили під містечко Вільховець, де й стратили (Герасимчук В. Смерть Івана Виговського. С. 212-213). 185-і»5 див. примітку 3-3 до пункту 2. Про Вільховець див. примітку 101-101 до пункту 56. 186 Як київський воєвода Іван Виговський був сенатором (див. примітку 126 до пункту 67). 187 Себастіян Маховський. )як-188 у цЬому фрагменті стверджується, ніби Іван Виговський обіцяв Себастіянові Маховському поділитися з ним переховуваними у Брацлаві багатствами Павла Тетері, як тільки він їх захопить. Про ці багатства див. примітки 91-91 і 98-98 до пунктів 53 і 55. 189-189 цей вислів означає, що Себастіян Маховський начебто ручався за Івана Ви говського. 171 Микола Крикун |90~190 Суть цього фрагмента зводиться до того, що Себастіян Маховський домагався від Павла Тетері, щоб той заплатив йому певну суму за сприяння у збереженні за ним, Тетерею, гетьманського уряду. Так само свого часу Іван Виговський, будучи гетьманом, узяв у Юрія Хмельницького (він тоді ще не постригся в ченці) ЗО тисяч злотих і сплатив їх коронному обозному Анджеєві Потоцькому за збереження за собою цього уряду (треба зазначити, що в період гетьманування Виговського Анджей Потоцький брацлавським воєводою не був; див. про нього примітку 149 до пункту 75). Далі сказано, що Тетеря уже готовий був задовольнити домагання Маховського, але проти цього виступила козацька старшина. m-m Мається на увазі спосіб, до якого вдався Юрій Хмельницький (тоді ще не духовна особа), щоб зібрати ЗО тисяч злотих для Івана Виговського. Крім сказаного тут, жодних інших відомостей про це немає. 192 Себастіянові Маховському. 193 Фастів - містечко в Київському воєводстві, у XVII-XVIII ст. належало до маєтків Київського римо-католицького єпископства (Słownik geograficzny... 1880. Т. І. S. 661-663). За актом обстеження Білоцерківського і Паволоцького полків від 28 серпня 1664 р., входило до складу першого і мало «з приналежністю і всією сотнею» (центром якої воно й було) дворів козаків - 269, міщан із підсусідками - 402 (ЦДГА Беларусі, ф. 694, оп. 4, спр. 744, арк. З зв.). Нині Фастів - місто, районний центр Київської области. 194 Тут це слово означає «щоб». 195 Паволоч - містечко в Київському воєводстві, до і після 1664 р. - дідичний маєток Конєцпольських (ІР НБУВ, ф. І, спр. 4104 (І, 1258 (1646 р.)); Pamiętniki о Koniecpolskich. Przyczynek do dziejów polskich XVII wieku / Wydał Stanisław Przyłęcki. Lwów, 1842. S. 367 (1672 p.))* Нині Паволоч - село в Попільнянському районі Житомирської области. 196 Тут: листи, у яких Себастіян Маховський закликав вступати до керованого ним війська. 197 Бублик - невідома особа, в інших джерелах не згаданий. і?»-198 Див. примітку 3-3 до пункту 2. 199 «które» стосується «bunty». 200 Себастіян Маховський. 201 Себастіянові Маховському. 202-202 див примітку 130-130 до пункту 68. Що означають стосовно Юрія Хмельницького слова «lekkości tego słowa» і трохи далі «dla lekkości mówienia swego»? Чи не те, що вмів гарно говорити? 203 Відомостей про такий православний монастир немає. Схоже, в супліці мається на увазі якийсь монастир недалеко або порівняно недалеко від Мглієва (Млієва). У XVII ст. це містечко в Київському воєводстві, яке тоді як дідична власність належало Конєцпольським (див. нашу картотеку поселень Київського воєводства). Варшавський сейм 1661 р. затвердив королівський привілей про надання Млієва у ленне володіння колишньому генеральному судді Війська Запорозького Самійлові Зарудному та його нащадкам (Volumina legum. Т. 4. S. 360. Самійло Зарудний фігурує в іменному переліку старшини в обох републікованих тут документах). І привілей, і сеймова ухвала означали, що дідицтвом Конєцпольського щодо Млієва знехтувано. Нині Мліїв - село в Городищенському районі Черкаської области. Йоахим Єрлич пише, що Юрій Хмельницький перед його арештом 1664 р. жив у монастирі в містечку Сміла (Latopisiec albo kroniczka... Т. И. S. 85-86). Сміла розташована недалеко від Млієва, нині - місто, районний центр Черкаської области. Чи не цей монастир згаданий у супліці як Мгліївський? 172 З. Інструкція послам Війська Запорозького 204-204 <<zabra(< nie odpuścił» 205 Піхотний полк був стосується Павла Тетері. негородовим, тобто неосілим, за особовим складом це не прив’язане до певної території військове з’єднання у Війську Запорозькому. Пізніше таких полків було кілька, називалися вони серденятськими (Крикун М. Інструкція послам Війська Запорозького... 1666 року... С. 327, 339-340). 206 Іван Лупиненко або Святослав Кривицький (див. згаданий вище іменний перелік козацької старшини). 207 Чигиринський полковник - це Федір Коробка (див. згаданий вище іменний перелік козацької старшини). гоя Чигиринським польським комендантом був Міхал Жебровський (Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко... С. 66). 209 У день Успіння Пресвятої Богородиці 15 (25) серпня. Тут мається на увазі 1663 р. 2,0 Балабанівка - у XVII ст. містечко в Брацлавському воєводстві. 1664 року ним володів белзький воєвода князь Димітр Єжи Корибут Вишневецький (Архив ЮЗР. 1890. Ч. VII. Т. 2: Акты о заселении Юго-Западной России. С. 563). Нині Балабанівка-село в Іллінецькому районі Вінницької области. Федір - це, напевно, балабанівський отаман Федоренко, згаданий у зізнанні Павла Рябухи, яке він дав 15 березня 1664 р. у Лисянці перед полковником Себастіяном Маховським та польськими офіцерами (Памятники... Т. IV. Отд. III. С. 409). 211 Ідеться про Івана Сірка - кошового отамана Запорозької Січі. 2,2 Бабани - у XVII ст. містечко в Брацлавському воєводстві. 1664 року ними пожиттєво володів Вільга (Там само). Нині - село Старі Бабани в Уманському районі Черкаської области. 213 Буки - у XVII ст. містечко в Брацлавському воєводстві. 1664 року було власністю Каліновських (Там само. С. 561). Нині Буки - селище міського типу в Маньківському районі Черкаської области. 2.4 Іван Данченко згаданий у зізнанні Михайла Тисенка, яке той дав 15 березня 1664 р. в Лисянці перед полковником Себастіяном Маховським та польськими офіцерами (Там само. С. 410). 2.5 Мушурів - у XVII ст. містечко в Брацлавському воєводстві. Нині - село Мошурів у Тальнівському районі Черкаської области. 2.6 Михайлина згаданий як Михайлина Сонтовський у зізнанні Павла Рябухи (див. примітку 210 до зізнання Дмитра Сулимки). 2.7 Василь Турчиненко згаданий у зізнанні Павла Рябухи (див. примітку 210 до зізнання Дмитра Сулимки). 218 У 1664 р. масна середа припала на 15 лютого (Археографический календарь на две тысячи лет... С. 50). 2,9 У зізнанні Павла Рябухи (див. примітку 210 до зізнання Дмитра Сулимки) сказано, що ця присяга відбулася в Шаулисі. Див. також пункт 2 інструкції. 220 Звенигородка - у XVII ст. містечко, центр Звенигородського староства. Нині - місто, районний центр Черкаської области. 221 До Фастова (про нього див. примітку 193 до супліки) Іван Виговський прибув із Бара в кінці лютого і пробув тут до 11 березня 1664 р. (Historya panowania Jana Kazimierza... Т. II. S. 275; Latopoisiec albo kroniczka... Т. II. S. 88). 1 березня він видав звернений до Війська Запорозького універсал, у якому заявив, що не прагне знову стати козацьким гетьманом і з повстанням на Правобережжі не має нічого спільного (Памятники... Т. IV. Отд. III. С. 404405). 4 Доля гетьманських інсиґній (клейнодів), вивезених Павлом Тетерею до Польщі 1665 року У червні 1665 р. Павло Тетеря, переконавшись, що гетьманувати йому далі неможливо, самовільно покинув гетьманський уряд, який він посідав від січня 1663 р. Рятуючись від переслідування політичними противниками й розправи, він із міста Брацлава виїхав до Польщі, прихопивши королівські привілеї, видані Війську Запорозькому, чималі суми з військового скарбу та гетьманські інсиґнії (клейноди)1. В останньому випадку маються на увазі хоругва, булава, бунчук, бубни (або литаври). У такому вигляді цей перелік у джерелах трапляється рідко, звичайно, він там неповний. Іноді сюди додавали комишину, шаблю й печатку. Петро Дорошенко, який у серпні того самого року став гетьманом2, зажадав (щоправда, не одразу) від владників Речі Посполитої повернути Війську Запо розькому все вивезене Тетерею, особливо ж гетьманські інсиґнії. Цю вимогу Дорошенко повторював із року в рік, хоча документально вона не засвідчена. І все ж із тогочасних матеріялів випливає, що польський уряд максимально ви користовував гетьманські інсиґнії, які йому передав Тетеря, щоб тиснути на Дорошенка, змушувати його діяти в інтересах Речі Посполитої. А то, натякали Дорошенкові, клейноди може отримати хтось слухняніший і покірніший Короні. Тобто король Ян Казимир і його оточення використовували ці інсиґнії як предмет політичної гри, торгу. 1 Костомаров Н. И. Руина. Гетманства Бруховецкого, Многогрешного и Самойловича. Исто рическая монография 1663-1687 гг. // Его же. Собр. соч. Исторические монографии и иссле дования. СПб., 1905. Кн. VI. Т. XV. С. 45; Крип’якевич 1. До історії українського Державного Архіва в XVII в. // Записки НТШ. Львів, 1924. Т. CXXXIV-CXXXV. С. Дорошен ко Д. Гетьман Петро Дорошенко. Огляд його життя і політичної діяльности / Редактор Василь Омельченко. Нью-Йорк, 1985. С. 48. Див. також: Величко С. Летопись событий в Юго-Западной России в XVII-м веке / Издана Временною коммиссиею для разбора древних актов. К., 1851. Т. II. С. 88 (літописець помилково стверджує, що Павло Тетеря втік із Корсуня). 2 ДорошенкоД. Гетьман Петро Дорошенко... С. 51-54; Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 3912, s. 15—16; Крикун M. Інструкція послам Війська Запорозького на Варшавський сейм 1666 року і відповідь короля Яна Казимира на неї // Україна модерна. Львів, 1999. Ч. 2/3. С. 337-338. Крип’якевич І. До історії... С. 73-74. 175 Микола Крикун Петро Дорошенко мав свої «домашні» клейноди, виготовлені спеціально для нього. Проте він усвідомлював необхідність повернути вивезені клейноди, які означали, зокрема, що Річ Посполита визнає його гетьманом, до того ж це був атрибут влади кількох його попередників. Очевидно, Дорошенко розумів і те, що втрата Військом Запорозьким інсиґній стала тоді подією надзвичайною, досі такого не траплялося, тому треба було зробити все, щоб повернути їх. Далі в цій статті йтиметься про долю вивезених клейнодів, навколо яких точилася боротьба, - що з ними сталося і кому вони, зрештою, дісталися. В історичній літературі це питання зачіпали Іван Крип’якевич3 і Дмитро Дорошенко4. * * * Уперше козацьку вимогу повернути клейноди (які саме - не вказано) бачимо в інструкції посланцям Війська Запорозького на Варшавський звичайний сейм, яка була схвалена на раді Війська 20 лютого (за ст. ст.) 1666 р. під містечком Лисянка у Київському воєводстві5. До речі, у цьому ж документі є вимога, щоб король своїм привілеєм затвердив обрання Петра Дорошенка на гетьманський уряд. Такий привілей автоматично означав би, що Дорошенко як гетьман повинен володіти вивезеними Тетерею клейнодами. Павло Тетеря отримав ці клейноди після того, як Юрій Хмельницький зрікся гетьманства6 - «добровільно поклав булаву». Так сказано у королівському привілеї, виданому 18 березня 1663 р. у Львові, який затвердив обрання Військом Запорозьким Павла Тетері на гетьманство й одержання ним булави. У низці документів читаємо, що Юрій Хмельницький «здав» булаву Тетері7. Від імені короля Тетері її вручив сяноцький підчаший Томаш Карчевський8. 3 4 Крип’якевич І. До історії... С. 73-74. ДорошенкоД. Гетьман Петро Дорошенко... С. 252. 5 Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s. 629; Крикун M. Інструкція послам Війська Запорозького... 1666 року... С. 325. 6 Российский государственный архив древних актов (Москва; далі - РГАДА), ф. 389 (Литовская метрика), оп. 1, д. 220, л. 155об.—156; Archiwum Główne Akt Dawnych w Warsza wie (далі - AGAD w Warszawie), zesp. Metryka Koronna, Protokoły, ks. 364, k. 146v.-148. Див. гетьманську присягу Павла Тетері на вірність королю й Речі Посполитій, яку він дав у містечку Остер 22 грудня 1663 р. (AGAD w Warszawie, zesp. Metryka Koronna, MK, ks. 203, k. 270v.-271; Wójcik Z. Nieznane dokumenty do biografii Pawła Tetery, Jerzego Chmiel nickiego i Józefa Tukalskiego // Przegląd Historyczny. Warszawa, 1961. T. LII. S. 524-525); тут, до речі, про гетьманську булаву не сказано. Принагідно зазначимо, що 24 листопада 1663 р. в королівському таборі під Баришполем був схвалений формуляр присяги гетьмана Війська Запорозького на вірність королю й Речі Посполитій (РГАДА, ф. 389, оп. 1, д. 220, л. 183об.). Павло Тетеря присягав с£ме за цим формуляром. 7 Петровський М. Нариси історії України XVII - початку XVIII століть (Досліди над літописом Самовидця). X., 1930. С. 399 (відписка князя Ґріґорія Ромодановського цареві 176 4. Доля гетьманських інсигній (клейнодів) Очевидно, йдеться про булаву, яку за дорученням короля брацлавський воєво да Адам Кисіль передав Богданові Хмельницькому. Це сталося 20 лютого 1649 р. під час прийому в Переяславі, коли Хмельницький зустрічався з делегованими для переговорів польськими комісарами, серед яких був і Адам Кисіль9. Булава була «туркусова»10, тобто, як пише Михайло Грушевський, «обсаджена туркусами (бірюзою)»11, а Дмитро Бантиш-Каменський, який, до речі, не посилається на джерело, стверджує, що вона була «обсипана сапфірами»12. Тоді само - 20 лютого - у Переяславі молодший брат Адама Киселя вручив Богданові Хмельницькому королівську хоругву - червоне полотнище з зображенням білого орла й написом «Ioannes Casimirus Rex», «щоб цією королівською ласкою його прихилити» (до короля й Речі Посполитої, зрештою, як і у випадку з булавою. - М. /С)13. Зваживши, що хоругву гетьманові передали раніше за булаву, можна припустити, що як інсиґнія вона мала більше значення. Алєксєю Міхайловічу, складена у січні 1663 р.); Акты, относящиеся к истории Южной и За падной России, собранные и изданные Археографическою коммиссиею (далі - Акты ЮЗР). СПб., 1872. Т. VII: 1657-1663.1668-1669. С. 243,344,348; 349,352 (статейний список стольника Фьодора Лодиженського, який стосується подій у козацькій Україні в грудні 1662 - січні 1663 р. (за ст. ст.)). 8 Памятники, изданные Временною коммиссиею для разбора древних актов. К., 1859. Т. IV. Отдел III: Материалы для истории Малороссии (1660-1664). С. 295-296 (лист Павла Тетері до короля від 22 квітня (ст. ст.) 1663 р.), 300-301 (лист Павла Тетері до великого коронного канцлера Міколая Яна Пражмовського від 22 квітня (ст. ст.) 1663 р.), 307-308 (лист Павла Тетері до короля від 12 (22) травня 1663 р.). 9 Памятники... 1848. Т. I / Изд. 2-е. Отд. III: Материалы для истории Малороссии. С. 319-320 (діяріюш подорожі королівських комісарів до Війська Запорозького). Див. також: Літопис Самовидця / Видання підготував Я. І. Дзира. К., 1971. С. 56; Грабянка Г. Д'Ьйствія през'Ьлной и от начала Поляков крвавшой небывалой брани Богдана Хмелницкого, гетмана запорожского, с Поляки..., з розних л'Ьтописцов и из діаріуша, на той войн^ писаного, в градЬ Гадячу... 1710 / Издана Временною коммиссиею для разбора древних актов. К., 1854. С. 62; Histo rya panowania Jana Kazimierza z Klimakterów Wespazyana Kochowskiego przez współczesnego tłómacza w skróceniu na polski język przełożona, wydana z rękopisu w roku 1840 przez Edwarda Raczyńskiego, teraz podług oryginału poprawiona i powtórnie wydrukowana. Poznań, 1859. Т. I. S. 40; Бантыш-Каменский Д. H. История Малой России. От водворения славян в сей стране до уничтожения гетманства: В 3-х ч. / Изд. 4-е. СПб.; К.; X., 1903. С. 148. 10 Памятники... Т. I. Отд. III. С. 320. 11 Грушевський М. Історія України-Руси. К.; Відень, 1922. Т. VIII. Ч. III: Хмельниччина в розцвіті (1648-1650) / Вид. друге, повторене. С. 142. 12 Бантыш-Каменский Д. Н. История Малой России... С. 148. 13 Памятники... Т. I. Отд. III. С. 319-320. Див. також: Літопис Самовидця. С. 56; Грабянка Г. ДЬйствія... С. 62; Historya panowania Jana Kazimierza... Т. I. S. 40; Бантыш-Каменский Д. Н. История Малой России... С. 148. 12-6-1279 177 Микола Крикун Слід підкреслити, що інших королівських інсиґній у лютому 1649 р. Богдан Хмельницький не отримав. Це очевидно, наприклад, із письмової козацькопольської угоди, ухваленої 24 лютого в Переяславі, де козаки дякують королю й Речі Посполитій за надіслані хоругву та булаву14. Відомо також, що король, посилаючи комісарів до Хмельницького, мав намір передати йому тільки хоругву і булаву15. Самовидець стверджує, що в Переяславі польські комісари вручили Богданові Хмельницькому ще й бунчук і бубни16, а Григорій Грабянка пише про бунчук17. Як справедливо вважають Микола Петровський18 і Ярослав Дзира19, ці повідомлення не відповідають дійсності. Принагідно зазначимо, що Хмельницький зустрів комісарів у Переяславі під своїм гетьманським бунчуком і своєю червоною хоругвою20. Дарування Хмельницькому королівської хоругви і булави означало визнання його козацьким гетьманом - то були традиційні в Речі Посполитій гетьманські клейноди21. Визнання як таке містив відповідний королівський привілей, який затверджував Богдана Хмельницького на гетьманстві і який комісари передали йому 20 лютого22. Недаремно в щойно згаданій козацько-польській угоді від 24 лютого 1649 р. Хмельницький фігурує як гетьман. Від моменту як він прийняв королівські клейноди, зазначає Михайло Гру шевський, Хмельницький офіційно носив гетьманський титул, «доти не признаваний (владниками Речі Посполи тої. - М. К.) ні йому, ні його попередникам»23. 14 Памятники... Т. IV. Отд. ПІ. С. 377-378. Грушевський М. Історія України-Руси. Т. VIII. Ч. III. С. 119. Про те, що Богдан Хмель ницький одержав лише хоругву й булаву, відомо ще з таких документів: лист Богдана Хмель ницького до короля з-під Зборова від 15 (25) серпня 1649 р. (Там само. С. 202); відписки путивльських воєвод, у яких міститься оповідь архидиякона єрусалимського патріярха про Збаразьку й Зборівську битви, мир козаків із поляками та інше - від 12 (22) вересня 1649 р. (Акты ЮЗР. 1862. Т. III: 1638-1657. С. 351). 16 Літопис Самовидця. С. 56. 17 Грабянка Г. Д^йствія... С. 62. 18 Петровський М. Нариси історії України... С. 201-202. 19 Літопис Самовидця. С. 169. 20 Памятники... Т. І. Отд. III. С. 318. 21 Грушевський М. Ілюстрована історія України. К.; Львів, 1913. С. 246. 22 Грабянка Г. Д^йствія... С. 62; Historya panowania Jana Kazimierza... Т. I. S. 40. Див. також: Грушевський М. Історія України-Руси. Т. VIII. Ч. III. С. 119; Акты ЮЗР. Т. III. С. 35. 23 Грушевський М. Історія України-Руси. Т. VIII. Ч. III. С. 154. В іншій книжці Грушевського читаємо: «Хмельницький перший одержав офіційний титул гетьмана» (Грушевський М. Ілюстрована історія України. С. 246). Самійло Величко повідомляє, що після того як 19 січня 1648 р. на Січі Богдана Хмельницького обрали гетьманом, йому одразу вручили військові клейноди з козацької скарбниці: «корогов королевская златописанная, барзо красная; бунчук 15 178 4. Доля гетьманських інсигній (клейнодів) 8(18) січня 1654 р. на Переяславській раді Богдан Хмельницький із козацькою старшиною присягнули на вірність московському цареві, після чого російський посланець боярин Васілій Бутурлін вручив гетьманові царські інсиґнії - знамено («знамя») і булаву24. Бутурлін виголосив із цього приводу промову, з якої випливає, що знамено символізувало перемоги над ворогами під заступництвом Спаса і Богородиці та печерських святих зі святою Варварою, а булава - силу гетьманської влади25. Після цього королівські хоругва і булава як політично непридатні були передані, напевно, на зберігання до козацької скарбниці. Знищити їх або відіслати до Москви Хмельницький не міг: це означало б неприховану зневагу до короля, а гетьман цього зроду не допустив би. У квітні 1657 р. рада старшини Війська Запорозького постановила, що після смерти Богдана Хмельницького гетьманом стане його син Юрій. Йому, за згодою ради, батько і передав гетьманську булаву, про що повідомив царя листом від 23 квітня (ст. ст.)26. Очевидно, йшлося про «царську» булаву. Крім неї, Хмельни цький у присутності старшини вручив синові знамено, гетьманські бунчук і печат ку27. Невдовзі після смерти батька - 26 серпня (ст. ст.) 1657 р. - Юрій Хмельницький змушений був «уступити» булаву «царского величества» генеральному писареві Іванові Виговському, якого проголосили гетьманом Війська Запорозького28. Одночасно до нього перейшли царське знамено29, бунчук і печатка30. ...з позлоцистою галкою и древцем; булава срібная украшенная; печать срібная войсковая и котли модним великии» (Величко С. Сказаніє о войн^ козацкой з Поляками. К., 1926. С. 29). Мається на увазі, що бунчук, булава, а може, й інші клейноди теж королівські, проте це неправда. Слід пам’ятати, що Самійло Величко, за словами Грушевського, «дуже любить імпонувати читачеві докладними датами, цифрами, подробицями і без церемонії їх видумує» (Грушевський М. Історія України-Руси. К.; Відень, 1922. Т. VIII. Ч. II: Початки Хмельниччини (1638-1648) / Вид. друге. С. 166). Микола Костомаров довірливо сприйняв розповідь Величка про клейноди (Костомаров Н. И. Богдан Хмельницкий // Его же. Собр. соч. Исторические монографии и исследования. 1904. Кн. IV. Т. ІХ-ХІ. С. 152). 24 Акты ЮЗР. 1878. Т. X (Дополнение к III тому). С. 228-229. 25 Там само. С. 229-231. Разом із клейнодами Васілій Бутурлін передав Богданові Хмель ницькому даровані царем ферязь («ферезея») та шапку. За словами московського посла, перша символізувала царську опіку (покровительство) над Україною, а шапка - охорону гетьманської голови (Там само. С. 229, 231-232). Див. також: Бантыш-Каменский Д. Н. История Малой России... С. 205,526-527; Величко С. Сказаніє... С. 95; Грушевський М. Істо рія України-Руси. К., 1928. Т. IX. Перша половина (Хмельниччини роки 1650-1654). С. 767. 26Крип’якевич I. П. Богдан Хмельницький. 2-ге вид., випр. і доп. Львів, 1990. С. 335. Див. також: Грабянка Г. Д'Ьйствія... С. 151-155; Бантыш-Каменский Д. Н. История Малой России... С. 129. 11 Грабянка Г. Д^йствія... С. 151-155. 28 Акты ЮЗР. 1863. Т. IV: 1657-1659 (розповідь піддячого путивльської приказної ізби Ілєйка Роколова від 31 серпня (ст. ст.)). Див. також: Там само. С. 14 (відписка київського воєводи Микола Крикун Навряд чи Іван Виговський, котрий орієнтувався на Річ Посполиту, «шанував» царські гетьманські клейноди. Від часу укладення Гадяцької угоди (16 вересня 1658 р.) він повинен був користуватися королівською хоругвою і булавою. Відомостей про те, що їх йому дарував король, немає, тому припускаємо, що Виговський як гетьман від вересня 1658 р. виступав під хоругвою і з булавою, які Богдан Хмельницький одержав у лютому 1649 р. Тобто, швидше за все, їх повернули з козацької скарбниці. На початку жовтня 1659 р. Іван Виговський через політичні обставини зрікся гетьманства на користь Юрія Хмельницького і віддав йому хоругву, булаву, бунчук і печатку31 за умови, що Запорозьке Вій сько і надалі буде вірним королю та Речі Посполитій32. Козацька рада, на якій новообраний гетьман одержав ці клейноди, теж висловилася за цю вірність33. На Переяславській раді 27 жовтня 1659 р. Юрій Хмельницький, щойно переобраний радою гетьманом, змушений був із Військом Запорозьким присяг нути на вірність московському цареві, тому офіційно демонструвати королівські клейноди він, зрозуміло, не міг. Як пише Самійло Величко, на цій раді московські посланці вручили Юрієві Хмельницькому царську булаву з «иними войсковими клейнотами»34. То могли бути клейноди, які Богдан Хмельницький одержав у січні 1654 р., а після переходу Івана Виговського на бік Речі Посполитої їх три Андрєя Бутурліна цареві від 5 (15) вересня 1657 р.); Грабянка Г. Д'Ьйствія... С. 155-157; Літопис Самовидця. С. 75-77. 29 Акты ЮЗР. Т. IV. С. 14 (відписка київського воєводи Андрея Бутурліна цареві від 5(15) вересня 1657 р.). 30 Грабянка Г. Д'Ьйствія... С. 156-157; Літопис Самовидця. С. 75. Повідомлення Самійла Величка, ніби на прохання Івана Виговського після того, як він склав відповідну присягу на вірність цареві, йому з Москви була переслана і вручена булава з супровідною царською грамотою, яка підтверджувала його гетьманство (.Величко С. Сказаніє... С. 174), не відповідає дійсності. В іншому місці Величко пише: у листі до низового Війська Запорозького від 16 (26) вересня 1657 р. Іван Виговський повідомив, що його обрали гетьманом і вручили «клейноти войсковіе, урядові гетманскому належащіе» (Там само. С. 168). Із контексту цього листа випливає, що Виговський одержав клейноди не з Москви, а саме ті, які «перебували» при городовому Війську Запорозькому. 31 Памятники... 1852. Т. ПІ. Отд. III: Материалы для истории Малороссии. С. 376-381 (до несення від 7 жовтня 1659 р. коронного обозного Анджея Потоцького королю з-під містечка Котельня в Київському воєводстві), 389 (лист Івана Виговського до короля від 10 жовтня 1659 р. з-під Котельні). Див. також: Там само. С. 408 (лист Івана Виговського до короля, писа ний у грудні 1659 р. з Полонної); Грабянка Г. Д^йствія... С. 170; Літопис Самовидця. С. 82. 32 Памятники... Т. III. Отд. III. С. 379 (донесення від 7 жовтня 1659 р. коронного обозного Анджея Потоцького королю з-під містечка Котельня в Київському воєводстві). 33 Там само. С. 381 (див. попереднє посилання). 34 Величко С. Сказаніє... С. 235. 180 4. Доля гетьманських інсигній (клейнодів) мали у скарбниці. Можливо також, що незалежно від того, збереглися попередні клейноди чи ні, Юрієві Хмельницькому надали нові царські інсиґнії. Справа в тому, що на Переяславській раді 1659 р. московським посланцям вдалося доповнити пункт березневих статтей 1654 р. (це була козацько-москов ська угода, яку ця рада підтвердила), у якому сказано, що в разі смерти гетьмана Військо Запорозьке само обирає нового гетьмана і про результат повідомляє цареві35. Доповнення передбачало: новообраний гетьман повинен «ездить к великому государю ... к Москве», де «великий государь ... пожалует его по чину: булаву и знамя и на гетманство свою государеву жалованную грамоту дати ему велит»36, - і мало на меті ще більше узалежнити Військо Запорозьке від московського уряду37. Цілком імовірно, що, спираючись на це доповнення, царський уряд за посередництвом своїх посланців на Переяславській раді вручив Юрієві Хмельницькому нові інсиґнії, намагаючись у такий спосіб міцніше «прив’язати» його до себе. Чи мусив він, згідно з доповненням, їхати до Москви перш ніж отримати клейноди, невідомо. 17 жовтня 1660 р. було укладено Слободищенський (Чуднівський) трактат, за яким Запорозьке Військо порвало з Москвою і перейшло на службу Речі Посполитій. Знову настав час для королівських інсиґній. 21 листопада на ко зацькій раді під Корсунем чернігівський воєвода Станіслав Казимєж Бєньовський оголосив про скасування царської влади над Військом і за дорученням короля передав польську булаву Юрієві Хмельницькому38. Йшлося, напевно, про булаву, вручену його батькові 1649 р. Очевидно, молодший Хмельницький одержав із рук Бєньовського і королівську хоругву. Відтоді він виступав із цими інсиґніями, аж доки не покинув гетьманський уряд. * ** На згадану вище інструкцію, затверджену 20 лютого (ст. ст.) 1666 р. на козацькій раді під Лисянкою, король відповів 24 травня того самого року, запевнивши Дорошенка, що обрання його гетьманом він затверджує, а клейноди («ozdoby, urzędowi temu (гетьманському. - М. К.) służące»), вивезені Тетерею, 35 Акты ЮЗР. Т. X. С. 448 (стаття 6 березневих статтей). само. Т. IV. С. 263 (стаття 4 підтверджених 1659 р. березневих статтей). 37Грушевський М. Історія України-Руси. Т. XI. Перша половина. С. 813; Яковлів А. Договір гетьмана Богдана Хмельницького з московським царем Олексієм Михайловичем 1654 р. Історично-правнича студія з нагоди 300-річчя договору (1654-1954). Нью-Йорк, 1954. С. 6768, 84, 95, 112. 38Памятники... Т. ПІ. Отд. III. С. 37-38, 40-41 (реляція Станіслава Казимєжа Бєньовського про події від 7 до 23 листопада, недатована). 36Там 181 Микола Крикун вишле через свого комісара39. Проте з виконанням обіцянки король зволікав - від Дорошенка чекали істотних, вагомих доказів відданости Речі Посполитій. З нагоди відрядження ігумена Загаєцького монастиря Васіяна Савчака в козацький край 13 вересня 1667 р. у Варшаві польський уряд видав йому ін струкцію. Савчакові наказано було передати Дорошенкові, що уряд готовий, якщо гетьман дотримуватиметься вірности королю, у низці питань піти йому на зустріч, зокрема «учинить привилей поправленый на булаву»40. Мається на увазі привілей, яким владники Речі Посполитої визнають Петра Дорошенка гетьманом і надають йому інсиґнії. Слово «поправлений» свідчить, що перший варіянт такого привілею існував і Дорошенко міг про нього знати*. Здавалося б, справа повернення Війську Запорозькому козацьких інсиґній має зрушити з місця після того, як 19 жовтня 1667 р. під містечком Підгайці в Руському воєводстві Петро Дорошенко з старшиною присягнув на вірність королю й Речі По сполитій4 '.16 грудня під містечком Вишгородок у Волинському воєводстві великий коронний маршалок і польний коронний гетьман Ян Собєський, чий підпис (а не Петра Дорошенка) чомусь стоїть під текстом присяги, дав інструкцію посланцям до Дорошенка. Він доручив переказати козацькому гетьманові, що король знає від нього про присягу, і пообіцяв прислати Дорошенкові хоругву, булаву та інші військові клейноди42. Дорошенко, зі свого боку, висловив сподівання отримати, нарешті, належні йому інсиґнії43. Проте польські урядові кола і далі зволікали. Скажімо, 10 січня 1668 р. з королівської канцелярії на Запоріжжя був висланий привілей, у якому тамтешні козаки названі правдивими, справжніми, а Дорошенкове Військо Запорозьке - бунтівним44. 39 Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 160, s. 378, 383; Крикун M. Інструкція послам Війська Запорозького... 1666 року... С. 330, 332. До слова, у тій самій відповіді від’їзд Павла Тетері до Польщі пояснено, зокрема, його нездужанням. Навряд чи це пояснення мало якісь підстави. 40 Акты ЮЗР. Т. VII. С. 100. ‘ Про результати місії Васіяна Савчака до Петра Дорошенка відомостей немає. 41 Pisma do wieku і spraw Jana Sobieskiego / Zebrał i wydał Franciszek Kluczycki. Kraków, 1880. Т. 1. Cz. 1; Obejmująca pisma od roku 1629 do roku 1671. S. 292-293. Те саме: AGAD w Warsza wie, zesp. Metryka Koronna, MK, ks. 206, k. 716v.—717; Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 162, s. 557-558. 42 Pisma do wieku i spraw... Т. I. Cz. 1. S. 301-302. Те саме: Biblioteka Czartoryskich w Kra kowie, oddz. rękopisów, rkps 1376, s. 48-49; Archiwum Państwowe w Gdańsku (далі - APG), zesp. 300.29 (Recesy stanów Prus Królewskich), N 256, s. 585-586, 619-620. 43 Pisma do wieku i spraw... Т. I. Cz. 1. S. 310 (відповідь посланців на інструкцію, яку 16 грудня їм дав Ян Собєський; відповідь не датована, видавець помилково датував її так - близько 8 грудня). Те саме: Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 1376, s. 108. 44 Pisma do wieku i spraw... Т. I. Cz. 1. S. 362 (лист Петра Дорошенка до Яна Собєського від 28 квітня (ст. ст.) із Чигирина). Те саме: Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 163, s. 251. 182 4. Доля гетьманських інсигній (клейнодів) 13 березня 1668 р. на засіданні сенату Ян Собєський, котрий 5 лютого став великим коронним гетьманом, доповів про польсько-татарську угоду, укладену 16 жовтня 1667 р. біля Підгайців, і представив на розгляд сенату пов’язані з нею документи, зокрема й текст козацької присяги від 19 жовтня45. Собєський був прихильником польсько-козацького порозуміння на виважених компромісних засадах, він міг боронити перед сенатом необхідність домовлятися з Дорошенком. Напевно, він і його однодумці в козацькому питанні сприяли появі королівського привілею від ЗО березня 1668 р., у якому Петра Дорошенка визнано гетьманом і даровано йому від Польської Корони булаву46 (очевидно, й інші інсиґнії). Із листа Петра Дорошенка до Яна Собєського, писаного 10 (20) червня 1668 р. над річкою Говтва (притока Псла), довідуємося, що Собєський у двох листах до гетьмана запевняв його, ніби тримає для нього королівський привілей на булаву і одержані від Тетері інсиґнії - хоругву, булаву та бунчук47. Можливо, у тих самих листах Собєський обіцяв Дорошенкові переслати і привілей, і інсиґнії. У відповідь на лист Петра Дорошенка від 12 (22) січня 1669 р. Ян Собєський писав, що новий привілей на булаву складений у його присутності («przy mnie») з урахуванням Дорошенкових побажань («ad mentem»). Далі сказано, що Собєський одержав («odebrałem») гетьманські клейноди і сподівається, як тільки-но повернеться в українські землі («w ruskie kraje»), прислати їх Дорошенкові разом із привілеєм на булаву48. З листа невідомого поляка до Петра Дорошенка, написаного в січні 1669 р. у зв’язку з листами гетьмана до коронних канцлера і підканцлера*, дізнаємося, що Дорошенкові посланці у Варшаві не застали Павла Тетері, якого мали допитати (мабуть, за дорученням гетьмана. - М. К.) про вивезене ним 1665 р., зокрема й про гетьманські клейноди. Автор листа вважає, що найкращий вихід із ситуації, якби під час елекційного сейму” (чи не на самому сеймі? - М. К.) Тетеря відповів на претензії Війська Запорозького, а в разі потреби, продовжує автор, він має стати 45 Pisma do wieku і spraw... Т. I. Cz. 1. S. 292-293. w Warszawie, zesp. Metryka Koronna, MK, ks. 206, k. 451 -452v. Цей документ розлого цитує мовою оригіналу (польською) Дмитро Дорошенко (Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко... С. 181-185). 47 Pisma do wieku і spraw... Т. I. Cz. 1. S. 381. Те саме: Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 163, s. 345. 41 APG, zesp. 300.29, N 256, s. 505, 509. * Ці Дорошенкові листи досі не виявлено. Канцлером був Ян Лєщинський, підканцлером - хелмінський і помезанський біскуп Анджей Ольшовський. ** Цей сейм проходив у травні—червні 1669 р. 46 AGAD 183 Микола Крикун перед каптуровим судом49. Цей лист суперечить запевненням Яна Собєського, ніби він одержав клейноди від Тетері. На козацькій раді, яка відбулася 11 (21) березня 1669 р. під Корсунем, ухвалено було укласти воєнно-політичний союз Війська Запорозького з Османською імперією, який передбачав протекторат турецького султана над підконтрольною Війську українською територією50. На початку ради Петро Дорошенко поклав на килим булаву й бунчук і заявив, що повертає клейноди, тобто відмовляється від гетьманської влади, але за наполяганням учасників зібрання знову взяв їх51. Обидва клейноди, безперечно, були козацькими, «домашніми» виробами52. Під час Корсунської ради Дорошенко вислав посольство від Війська Запорозького до Оттоманської Порти53. За документами, які безпосередньо стосуються цієї ради, посольство мало присягнути на вірність турецькому султанові54. Як стверджують Самовидець і Григорій Грабянка, посланці повинні були вимагати від султана санджаки для Дорошенка55 - атрибути гетьманської влади (прапор, булаву та інші), які означали б реальність союзу Війська Запорозького з Османською ім 49APG, zesp. 300.29, N 160, k. 380v.; N 257, s. 106. Ішлося про генеральний каптуровий суд (AGAD w Warszawie, zesp. Metryka Koronna, Libri Legationum, ks. 25, k. 66 (інструкція Варшавського сейму від 30 березня 1670 р. польським комісарам, призначеним вести переговори з козацькими представниками в Острозі); Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 404, s. 32 (відповідь короля від 23 грудня 1670 р. на інструкцію Петра Дорошенка від 2 (12) жовтня 1670 р. посланцям Війська Запорозького на Варшавський сейм)), який діяв у Речі Посполитій у періоди безкоролів’я. Від 16 вересня 1668 р., коли Ян Казимир зрікся престолу, до 19 червня 1669 р., коли королем обрали Міхала (Михайла) Корибута Вишневецького, держава переживала чергове безкоролів’я. 50 Про Корсунську раду див.: Крикун М. Корсунська козацька рада 1669 року 11 Записки НТШ. 1999. Т. CCXXXVIII. С. 117-148. 51 APG, zesp. 300.29, N 258, s. 377 (меморіял про Корсунську раду); Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 408, s. 557 (діяріюш елекційного сейму 1669 р.). Публікацію цих документів див.: Крикун М. Корсунська козацька рада... С. 144-146. 52 Уперше про ці інсиґнії згадує Самійло Величко, розповідаючи про козацьку раду у січні 1666 р. в Чигирині. Літописець стверджує, що на раді, у зв’язку з остаточним затвердженням Петра Дорошенка гетьманом йому були вручені «клейноди войсковіе» (Величко С. Летопись... Т. II. С. 94-95). Про цю раду див.: Крикун М. Інструкція послам Війська Запорозького... 1666року... С.338. 53 Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 844, s. 83 (лист Петра Дорошенка від 12 (22) березня 1669 р. з Чигирина до великого візира Порти Кьопрюлю-заде Фазіля Агмеда-паші; публікацію цього листа див.: Крикун М. Корсунська козацька рада... С. 146— 147); Грабянка Г. Д'Ьйствія... С. 201; Акты ЮЗР. 1875. Т. VIII: 1668-1669. 1648-1657. С. 137, 186,229, 266. 54 Див. посилання 51. 55 Літопис Самовидця. С. 107; Грабянка Г. Д'Ьйствія... С. 201. 184 4. Доля гетьманських інсигній (клейнодів) перією. Перебіг подій після Корсунської ради переконує у правдивості літописних свідчень. Згідно з «меморіялом про Корсунську раду», присутній на ній військовик («towarzysz»), анонімний посланець від Яна Собєського, заявив Дорошенкові, що невдовзі до гетьмана прибуде посол Собєського «з військовими клейнодами». На це Дорошенко нібито відповів, що Війську Запорозькому неважко отримати булаву і бунчук («nie trudno Woysku о buławę у buńczuk»)56. Розуміти його слова треба так, що після ухвали козацько-турецького союзу королівські клейноди принципового значення для Дорошенка і Війська не мають. Як пише сучасник тих подій Йоахим Єрлич, посланець від сенаторів і обох коронних гетьманів* до Війська Запорозького Детеніцький 6 травня 1669 р. віз через волинське місто Дубно булаву, хоругву і бубни для Дорошенка57. А колишній київський козацький полковник Василь Дворецький, повернувшись 13 (23) травня 1669 р. з чигиринського полону, 23 травня (ст. ст.) у Переяславі письмово свідчив, що той самий польський посланець (він називає його Детенецьким) 9 (19) травня у Чигирині «явно при всех чигиринцах» ті інсиґнії та бунчук передав Дорошенкові. Дворецький стверджує, що то були інсиґнії, які «из Чигирина (!) Тетеря поймал»58. Це свідчення повністю бере на віру Дмитро Дорошенко59 і вважає після цього питання про повернення вивезених 1665 р. гетьманських клейнодів вичерпаним. Проте подальший перебіг подій доводить, що воно залишилося невирішеним. Наприклад, у супліці Війська Запорозького елекційному сеймові, складеній 1 (11) червня 1669 р. в Чигирині, яку козацькі посланці незабаром привезли до Варшави, зазначено, що Тетеря має повернути Війську гетьманські інсиґнії60. Є й інші докази, які наведемо далі. Тому свідчення 56 APG, zesp. 300.29, N 258, s. 378. ’Польним гетьманом від 13 березня 1668 р. був белзький воєвода Димітр Єжи Корибут Вишневе цький. 57 Latopisiec albo kroniczka Joachima Jerlicza / Z rękopismu wydał K. W. Wójcicki. Warszawa, 1853. T. II.S. 139-140. 58 Акты ЮЗР. Т. VIII. С. 230; 1877. Т. IX: 1668-1672. С. 164. ^Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко... С. 252. m Monumenta Ucrainae Historica / Зібрав митрополит Андрей Шептицький. Рим, 1966. Т. ПІ (1650-1670). С. 310; APG, zesp. 300.53 (Korespondencja miasta Gdańska), N 105, s. 260 (стислий виклад змісту супліки); AGAD w Warszawie, zesp. Archiwum Branickich z Suchej, N 33/46, s. 4 (так само стислий виклад змісту супліки). Див. також: Крикун М. Інструкція послам Війська Запорозького на елекційний та коронаційний сейми 1669 року II Центральна і Східна Європа в XV-XVIII століттях. Питання соціально-економічної та політичної історії. До 100-річчя від дня народження професора Дмитра Похилевича / За редакцією Леоніда Зашкільняка та Миколи Крикуна. Львів, 1998. С. 205. 185 Микола Крикун Василя Дворецького про клейноди треба визнати неправдивим, недаремно ж інші джерела його не підтверджують. Натомість повідомлення Йоахима Єрлича видається цілком вірогідним і стосується воно, безперечно, с£ме «Тетериних» клейнодів. Зважаючи на це, до ходимо висновку, що клейноди з півдороги між Дубном і Чигирином із невідомих причин «повернулися» до Варшави. До речі, у травні Детеніцький міг бути в Чигирині, але прибув він туди, напевно, без клейнодів; його ж розмови про гетьманські інсиґнії могли послужити основою для свідчень Василя Дворецького. Імовірно, місія Детеніцького починалася (до моменту повернення клейнодів до Варшави) згідно з обіцянкою Яна Собєського вислати Петру Дорошенкові належні йому клейноди, яку він дав у листі-відповіді на лист Дорошенка від 12 (22) січня 1669 р. 25 серпня 1669 р. на козацькій раді під Уманню Петро Дорошенко, оцінивши складну ситуацію у Війську, віддав у руки старшини булаву (очевидно, мусимо повторити, «домашньої» роботи) і попросив звільнити його від гетьманства. Проте учасники ради умовили його залишитися на уряді і булаву йому повернули61. А наступного дня там само турецький посланець капиджі-паша Алі-аґа вручив Дорошенкові султанські інсиґнії (санджаки) - знамено, булаву, бунчук, шаблю, а також кафтан - як знаки протекції Османської імперії над Дорошенковим Військом Запорозьким та підвладною йому територією62. Для подальшої розповіді важливо зазначити, що 23 липня під Уманню відбулася козацька рада противників Петра Дорошенка. На ній запорозький писар Петро Суховій, якого його прихильники на Правобережжі і Запоріжжі проголосили гетьманом, склав булаву (теж, очевидно, козацького виготовлення), привезену, як і інші клейноди, з Коша. Усупереч сподіванням Суховія, учасники ради віддали булаву не йому, а уманському полковнику Михайлові Ханенку63. 61 ДорошенкоД. Гетьман Петро Дорошенко... С. 259; Андрусяк М. До боротьби між П. До рошенком та П. Суховієм у 1668-1669 рр. // Записки НТШ. 1929. Т. CL. С. 224. 62 Акты ЮЗР. Т. IX. С. 45 (лист Михайла Ханенка до лівобережного козацького гетьмана Дем’яна Многогрішного від 26 серпня), 131 (відписка цареві ієродиякона Мелетія про зустріч і проводи александрійського патріярха Паїсія); Documente privitore la Istoria Romanilor culese de Eudoxiu de Hurmuzaki. Bucuresci, 1885. Vol. V. Р. I (1650- 1699) / Publicate sub auspiciile Academiei Romane $i ale Ministeriului Culterol ji Instrucjiunei Publice. P. 77-78 (лист П. До рошенка до турецького каймакана від 26 серпня), 78-79 (лист Петра Дорошенка до велико го візира від 16 (26) серпня); Hammer J. Geschichte des Osmanischen Reiches, grossentheils aus bisher unbenutzen Handschriften und Archiven. Pest, 1833. Bd. IX: Schlussrede und Ubersichten. S. 461. Див. також: Літопис Самовидця. С. 108; Грабянка Г. Д'Ьйствія... С. 201-202; Дорошен ко Д. Гетьман Петро Дорошенко... С. 259; Андрусяк М. До боротьби... С. 224; Костома рови. И. Руина... С. 155. 65 Акты ЮЗР. Т. IX. С. 45 (лист Михаила Ханенка Дем’янові Многогрішному від 26 серпня); ДорошенкоД. Гетьман Петро Дорошенко... С. 258; Костомаров Н. И. Руина... С. 155. 186 4. Доля гетьманських інситій (клейнодів) Відтоді і до 1674 р. на Правобережжі протистояли один одному два гетьмани - Петро Дорошенко та Михайло Ханенко. Останній одразу зблизився з владними колами Речі Посполитої і послідовно тримався пропольського курсу. Тому польський уряд робив ставку на Ханенка, використовуючи його самого і його прихильників для тиску на Дорошенка, який залишався вирішальною силою на Правобережжі. Ясна річ, тиск виявлявся і в питанні повернення вивезених Тетерею клейнодів. Інструкція Петра Дорошенка від З (13) жовтня 1669 р. посланцям Війська Запорозького на Краківський коронаційний сейм містила, зокрема, прохання, щоб «знаки ... войсковые ... поворочаны былы»64. Посланці вручили її королеві 11 листопада, а 12 листопада сейм був зірваний. 13-15 листопада на засіданні сенату серед іншого обговорювали питання, що чинити з Дорошенковими посланцями, а також із посланцями Михайла Ханенка, делегованими на той самий сейм. Вирішено було через посланців дати зрозуміти Дорошенкові, що Річ Посполита зацікавлена у нормалізації стосунків із його Військом, адже сам гетьман стверджував, що пішов під протекцію Порти і прийняв від неї гетьманські інсигнії, аби за її сприяння унеможливити грабіжницькі вторгнення в Україну кримських татар, які були турецькими васалами. До Ханенкових послів сенатори ухвалили поставитися приязно і запевнити їх у підтримці їхнього гетьмана65. Одночасно вони постановили послати Ханенкові «привілей і булаву»66, тобто привілей на булаву й інсиґнії. Якщо це було зроблено у відповідь на прохання Михайла Ханенка, то цілком імовірно, що воно містилося в його інструкції посланцям на коронаційний сейм, текст якої, на жаль, невідомий. Упродовж кількох місяців 1670 р. питання про повернення вивезеного Те терею пов’язували зі скликанням польсько-козацької комісії, яка мала роз глянути претензії з різних питань Дорошенкового Війська Запорозького та прийняти відповідні рішення. Про необхідність такої комісії протягом 1667— 1669 років неодноразово заявляли і польська, і козацька сторони67. Надзвичайний Варшавський сейм 30 березня 1670 р. схвалив інструкцію комісарам, яких де легували до міста Острог для переговорів із козаками. В інструкції, зокрема, було 64 Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s. 683; Крикун M. Інструкція послам Війська Запорозького на елекційний та коронаційний сейми... С. 209. 65 Крикун М. Інструкція послам Війська Запорозького на елекційний та коронаційний сейми... С. 195; Biblioteka Narodowa w Warszawie, oddz. rękopisów, rkps 1175, s. 389; AGAD w Warsza wie, zesp. Archiwum Publiczne Potockich, N 35, s. 116. 66 Biblioteka Narodowa w Warszawie, oddz. rękopisów, rkps 1175, s. 389; AGAD w Warszawie, zesp. Archiwum Publiczne Potockich, N 35, s. 116. 67 Крикун M. Інструкція послам Війська Запорозького на елекційний та коронаційний сейми... С. 189-195. 187 Микола Крикун сказано: якщо козацька сторона порушить питання про повернення клейнодів, слід відповісти, що Військо Запорозьке не скористалося з наданої йому мож ливосте викликати Павла Тетерю на генеральний каптуровий суд, воно може подати на Тетерю позов до шляхетського коронного трибуналу; що ж до позиції короля у цьому питанні, то він не має права карати Тетерю як шляхтича без трибунальського вироку. Водночас в інструкції підкреслено, що комісари під час переговорів повинні вимагати, аби Військо Запорозьке відмовилося від турецької протекції і передало комісарам султанські інсиґнії, даровані Дорошенкові68. Польські комісари перебували в Острозі від початку травня до початку вересня 1670 р. Увесь цей час їм довелося чекати, доки на переговори прибудуть представники Петра Дорошенка69. Тут вони одержали козацьку декларацію від З (13) червня, у якій, зокрема, сказано, що посланці Війська сядуть за стіл переговорів, коли будуть задоволені їхні вимоги стосовно вивезеного Тетерею70. У королівському листі, писаному на основі постанови сенату і датованому 20 червня, обіцяно письмово звернутися до Тетері з вимогою «негайно («sine ulla mora») повернути привілеї і клейноди»71. Тим часом десь у липні Павло Тетеря виїхав із Варшави і незабаром опинився у Молдавії під турецькою протекцією72. Наполегливий у досягненні мети Петро Дорошенко закинув польським властям, що ті не перешкодили Тетері втекти, і заявив, що переговори в Острозі можуть розпочатися тільки після повернення Військові вивезеного Тетерею73. Не до чекавшись Дорошенкових представників, польські комісари зі згоди уряду під писали політичну угоду з делегатами від низового Війська Запорозького, яке в той час підтримувало Михайла Ханенка, котрий, до речі, переховувався на Запоріжжі, уникаючи розправи з боку Дорошенка. Угода, зокрема, запевнила «ханенківців», що булава, бунчук і печатка «з найближчого сейму» будуть передані їхньому гетьманові Михайлові Ханенкові, вони ж при одержанні інсиґній повинні присягнути на вірність королю й Речі Посполитій74. У відповідь на цю угоду у вересні 1670 р. Петро Дорошенко зібрав у Чигирині раду генеральної старшини і полковників, на якій у присутності представника від 68 AGAD w Warszawie, zesp. Metryka Koronna, Libri Legationum, ks. 64, 65v.-66. Про перебування цих комісарів в Острозі та їхні даремні очікування «дорошенківців» для ведення переговорів дивДорошенкоД. Гетьман Петро Дорошенко... С. 299-308. 70 AGAD w Warszawie, zesp. Metryka Koronna, Libri Legationum, ks. 25, k. 53. 71 Ibid. К. 54. 11 ДорошенкоД. Гетьман Петро Дорошенко... С. 305. 73 AGAD w Warszawie, zesp. Metryka Koronna, Libri Legationum, ks. 25, k. 56v. (лист Петра Дорошенка від 10 (20) серпня 1670 р. до польських комісарів в Острозі). 74 Акты ЮЗР. Т. IX. С. 354; AGAD w Warszawie, zesp. Metryka Koronna, Libri Legationum, ks. 25, k. 50v.; AGAD w Warszawie, zesp. Archiwum Zamojskich, N 3056, s. 213; 214. 64 188 4. Доля гетьманських інсигній (клейнодів) Порти було підтверджено перехід Війська Запорозького під турецьку протекцію. Тарасівський сотник Лесько Руданин, який був на раді, а пізніше втік із Війська на територію, контрольовану Річчю Посполитою, свідчив, що учасники ради під тиском Дорошенка підписали звернення до султана і відправили з ним до Порти колишнього паволоцького полковника Яроша та подністрянського полковника Павла Лисицю. Сам же Лесько Руданин стверджував, що втік від Дорошенка за дорученням тієї частини старшини, яка не погоджувалася з протурецькою орієнтацією гетьмана75. У Самійла Величка читаємо, що Петро Дорошенко, довідавшись про Ос трозьку угоду, відправив до Константинополя посланців, яким довірив себе «зо всею тогобочною (правобережною. - М. К.) Украиною в протекцию ПоргЬ От томанской». Порта погодилася на протекцію, а делегований нею посланець у Чигирині в присутності козацької старшини передав Дорошенкові султанське підтвердження (напевно, викладене у відповідному документі. - М. К.) стосовно перебування «на том Чигринском гетманства» і вручив йому «клейноти войсковіе»76. Інші джерела нічого такого не зафіксували - ні відрядження козацьких посланців до Порти перед чигиринською радою, ні підтвердження султаном Дорошенкового гетьманства, ні вручення йому 1670 р. військових клейнодів; натомість є відомості, що це сталося 1669 р. на Корсунській раді або на раді під Уманню. Імовірно, саме після чигиринської ради на Варшавський сейм були делеговані посланці від Дорошенкового Війська Запорозького, яким 2(12) жовт ня дали інструкцію з вимогою повернути вивезене Тетерею77. 75Pisma do wieku і spraw... Т. I. Cz. 1. S. 603 (лист білоцерківського коменданта Яна Зиґмунта Льобеля до Яна Собєського від 7 жовтня 1670 р. з Білої Церкви. Те саме: Biblioteka Czartorys kich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 167, s. 225); Biblioteka PAN w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 1070, k. 330v. (відомості з Варшави від 2 січня 1671 р.); AGAD w Warszawie, zesp. Metryka Koronna, Libri Legationum, ks. 25, k. 193-193v. (королівський універсал «на всю Україну» від 24 січня 1671 p.), 195v. (лист коронного підканцлера Анджея Ольшовського від 24 січня 1671 р. до Михайла Ханенка як гетьмана низового Війська Запорозького), 198v. (розповідь торнацького каноніка Франциска де Варта, посланого з Адріянополя до Польщі «за паспортом візира», адресована сохачевському чесникові й датована 3 лютого 1671 р. Те саме: Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 1663, s. 428-429), 111—113v. (королівський лист до сеймиків від 12 лютого 1671 р. Те саме: Biblioteka PAN w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 1070, k. 339v.); Biblioteka Raczyńskich w Poznaniu, oddz. rękopisów, rkps 360, s. 162 (лист короля до ґнєзненського архиепископа від 12 квітня 1671 р. зі Здунів), 157; 158 (лист Анджея Ольшовського до люблінського воєводи від 14 жовтня 1671 р. з Варшави). 76Величко С. Летопись... Т. II. С. 254, 258. 77 Акты ЮЗР. Т. IX. С. 310; Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s. 738. 189 Микола Крикун На виконання Острозької угоди сенат на своєму засіданні постановив пе реслати Ханенковому Війську Запорозькому булаву, комишину (тростину, жезл («laska»). - М. К.) і печатку18 через його посланців, які в той час були у Варшаві. А 18 листопада 1670 р. король видав універсал, адресований «урожоним і шля хетним гетьманові Михайлові Ханенкові, а також полковникам, осавулам, суд дям, сотникам, отаманам і всій старшині Війська нашого Запорозького, розмі щеного не тільки в Січі, а й по городах»79. Універсал повідомляв, що, згідно з Острозькою угодою та затвердженням її на «найближчому минулому сеймі» (цей сейм відбувся у вересні-жовтні 1670 р.)80, для вручення Михайлові Ханенкові й «усьому Війську» булави, бунчука, печатки та комишини відряджається по морський стольник Анджей Жальський, який має прийняти у козаків присягу на вірність королю і Речі Посполитій. Окремо сказано, що раніше Ханенкові і його Війську через їхніх посланців була дарована королівська хоругва, під якою вони повинні «завжди відважно, щиро і мужньо ставати»81. Петро Дорошенко, котрий нічого не знав про цей універсал, і далі наполягав на передачі йому інсиґній. Скажімо, в листі, писаному в кінці листопада - першій половині грудня 1670 р., він просив урядовців Речі Посполитої «не відбирати» в нього клейноди, бо він може бути «здатнішим» до послуг королю й державі, ніж кушнір, як він називав Ханенка82. Користуючись непоінформованістю До рошенка, король у своїй відповіді від 23 грудня на інструкцію Війська Запо розького, складену 2 (12) жовтня83, повторив сказане в сеймовій інструкції польським комісарам, які їхали на переговори в Острог, додавши, що Тетеря 78 APG, zesp. 300.29, s. 226 (тут засідання сенату датоване лише 1670 р.). Те саме: Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 170, s. 895 (засідання помилково датоване 1672 р.). 79 Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s. 745 (оригінал із печаткою); AGAD w Warszawie, zesp. Metryka Koronna, Libri Legationum, ks. 25, k. 57-58 (копія); Bib lioteka PAN w Kórniku, oddz. rękopisów, rkps 373, s. 17-18 (копія). 80 Volumina legum. Petersburg, 1860. Т. 5. S. ЗО. 1,1 Про дарування хоругви згадано в королівському універсалі до низових козаків від 6 серпня 1670 р. (AGAD w Warszawie, zesp. Metryka Koronna, Libri Legationum, ks. 25, k. 190v.). 82 Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 167, s. 258-259 (відомості з Варшави). Дорошенків лист відомий тільки зі згадки про нього; у другій половині грудня 1670 р. посланці гетьмана передали його у Варшаві польським урядовцям. Це висновуємо з того, що польські владники відправили посланців із Варшави ЗО грудня (Ibid.), отже, до Варшави вони прибули незадовго перед тим. Лист же міг бути написаний за 15-20 днів до цього. 83 Ibid. Rkps 404, s. 321; AGAD w Warszawie, zesp. Metryka Koronna, Libri Legationum, ks. 25, k. 74. 190 4, Доля гетьманських інсигній (клейнодів) нині перебуває поза межами Речі Посполитої. Король умисне не повідомив До рошенка, що гетьманські інсиґнії постановили вручити Ханенкові. Про місію Анджея Жальського Дорошенкові у січні 1671 р. доповіли його посланці Ярема Петрановський і Михайло Харлан, які повернулися з Варшави до Чигирина. Новина його обурила84, пізніше він писав, що поляки, виславши клейноди Ханенкові, довірилися цьому «лисому брехунові («zwodzicielowi»), котрий бавився гуслями» і приніс Україні чимало лиха85. А польський уряд спробував підірвати позиції Дорошенка серед козаків: королівський універсал «до всієї України» («па całą Ukrainę») від 24 січня 1671 р. закликав правобережне Військо Запорозьке зібратися на чорну («czerniecką») раду, щоб вислухати правду про козацько-польські стосунки і про те, що робить польський уряд для їхнього поліпшення. В універсалі сказано, що саме з вини Дорошенка його Військо не отримало гетьманські інсиґнії, і їх вислали Ханенкові, бо він якраз виступає за співробітництво з Річчю Посполитою86. Дорошенко розцінив цей крок як наслідок порад Ханенка - «лисої облудної голови (хоч і з великою бородою), до якої у нас (на Правобережжі. - М. К.) немає жодної поваги». Чорна рада, зазначив він, Війську Запорозькому шкодить, а тому воно давно від неї відмовилося («dawno jest z woyska wywołana»)87. Місія Анджея Жальського зазнала невдачі. Як сказано в листі лівобережного козацького гетьмана Дем’яна Многогрішного до польського короля, писаному 27 лютого (ст. ст.) в Батурині, Жальського з його супроводом затримали на Лівобережжі на шляху до Запорозької Січі і привезли в Батурин. За указом царя, звідти його відправили назад до Польщі, і тільки запорозьким козакам, які прямували разом із ним, дозволили йти далі на Січ88. 84 Pisma do wieku і spraw... Т. I. Cz. 1. S. 614 (лист Петра Дорошенка до Яна Собєського від 18 (28) січня). Те саме: AGAD w Warszawie, zesp. Archiwum Publiczne Potockich, N 317, s. 36. 85 Ojczyste spominki w pismach do dziejów dawnej Polski. Dyaryusze, relacye, pamiętniki i t. p. służyć mogące do objaśnienia dziejów krajowych, tudzież listy historyczne do panowania królów Jana Kazimierza i Michała Korybuta oraz listy Jana Sobieskiego, marszałka i hetmana wielkiego koronnego, z rękopismów zebrane przez Ambrożego Grabowskiego. Kraków, 1845. Т. II. S. 306 (лист Петра Дорошенка до Яна Собєського з Чигирина від 27 лютого (ст. ст.) 1671 р.). 86 AGAD w Warszawie, zesp. Metryka Koronna, Libri Legationum, ks. 25, k. 192-193. 87 Ojczyste spominki... Т. II. S. 306 (лист Петра Дорошенка до Яна Собєського від 27 лютого (ст. ст.) 1671 р.). 88 Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 844, s. 33. Зберігся оригінал листа Дем’яна Многогрішного українською мовою. Текст його такий: «Нагасніишии королю полским, пане милостивым. ЇАко вЪръньш пойданыи под високою великого гсдріа ншго єго црского пресвітлого величества зостаючы ргікою и єго гсдрским милостивым сполніаючи 8каз, 8рожоного єго мл. пана Андреи Жа/іского, столника поморского, коммісара, сод наюсніишого) вашем королевъском млсти маєстат8 на Низ до пана Михаила Ханенъка и Вомска Запорозского 191 Микола Крикун Жальський повернувся до Варшави у квітні89. Того ж місяця Михайло Ханенко надіслав із Коша лист до короля, у якому звинуватив Жальського, ніби той не довіз йому клейноди, бо його підкупив Многогрішний. Лист, зміст якого відомий лише з відповіді на нього, король отримав у липні, а відповідь його датована серпнем. Король заявив, що в ході розслідування («inquizycyą») з’ясовано (очевидно, передусім зі слів учасників місії. - М. К.) у що в провалі місії Анджея Жальського винен не він чи його люди, а Дем’ян Многогрішний і Петро Дорошенко90. Малося на увазі, що обидва гетьмани були проти передачі інсигній Ханенкові. Якщо позиція Дорошенка в цьому питанні зрозуміла, то про Дем’яна Многогрішного, котрий був суперником Дорошенка на політичній сцені, треба пам’ятати - за ним стояв царський уряд, аж ніяк не зацікавлений у посиленні позицій Ханенка як союзника Польщі. Крім того, росіяни не втрачали надію схилити Дорошенка на свій бік. Тому-то слова короля про довірливе листування між Многогрішним і Дорошенком91 набувають особливого звучання. Немає сумніву, що місії Жальського в цьому листуванні було відведено «своє» місце. Владні кола Речі Посполитої побачили певну користь у невдачі місії Жаль ського. Скажімо, коронний підканцлер Анджей Ольшовський уважав, що після цього можна запевняти Дорошенка, ніби інсиґнії дістануться йому, і водночас переконувати Ханенка, що й тому також обов’язково вручать клейноди92. Отже, інсиґнії знову почали розглядати як предмет у політичній грі. Не випадково на військовій раді 13 травня у Варшаві вирішували взаємопов’язані питання: як вести переговори з Дорошенком, щоб не відштовхнути Ханенка, і якщо посилати зосланого, з Бат8рина, сод себе напежит8ю высвидчивъши людзькос/я, назад з войсковыми, сод наїасн’Ькшого вашей королевъскои млсти маєстат8 послаными, содп8стилемъ клємнотами. Запорожъцомъ, еднакъ, заєдно з Йрожоньш его мл. паномъ столникомъ поморскимъ од нагаснеишое вашей королевъскои млсти прибылымъ, на Запорожье не боронилемъ повороті!. Же сга такъ стало, не мои в томъ справила воли, але сособливьш его црского пресвітлого величества розъсВдокъ. При которомъ зостаючы, нагасніишого вашей королевской млсти маестат8 естьмъ наинижъшым сл8гою. Дєміан Ігнатович, гетман з Войском его црског(о) пресвітлого величества Запорозкььи. З Бат8рина, феврйл АХОА рок8». 89 Biblioteka Raczyńskich w Poznaniu, oddz. rękopisów, rkps 360, s. 158 (лист Анджея Ольшовського до люблінського воєводи з Варшави від 14 квітня 1671 р., де сказано, що «на днях» («in dies speratur») Анджей Жальський прибуде до Варшави). 90 Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 168, s. 677-678; Biblioteka PAN w Kórniku, oddz. rękopisów, rkps 371, k. 99-99v.; Львівська наукова бібліотека ім. Василя Стефаника НАН України (далі - ЛНБ НАН України), від. рукописів, ф. 5 (Оссолінські), оп. 1, спр. 1411, с. 137-138. 91 Див. попереднє посилання. 92 Biblioteka Raczyńskich w Poznaniu, oddz. rękopisów, rkps 360, s. 168 (лист Анджея Ольшов ського до люблінського воєводи від 14 квітня 1671 р.). 192 4. Доля гетьманських інсигній (клейнодів) інсиґнії в Україну, то кому93. Ухвалено було відкласти і переговори з обома гетьманами, і питання про передання інсиґній, а тим часом приглядатися, хто з них краще служить Речі Посполитій, і обом подавати надії94. З повідомлення про цю раду випливає, що на ній навіть постало питання: а якщо дати Дорошенкові інсиґнії? До цього додано вислів «хіба ні?» («пес пе?»). Те саме джерело стверджує, що на раді були зачитані листи Дорошенка, написані спеціяльно з нагоди її скликання, у яких він запевняв у своїй прихильності до Речі Посполитої і просив передати йому клейноди95. Владники Речі Посполитої взяли до уваги слова Дорошенка і зважилися на переговори, на яких він наполягав. У травні 1671 р. король повідомив про цей намір універсалами, виданими коронною канцелярією96. У червні він наказав з липня розпочати переговори і так само повідомив про це відповідними універсалами97. Невдовзі, 19 червня, на раді (сенату?) під Варшавою серед іншого були заслухані прохання («пункти»), представлені від імені Петра Дорошенка. Третім пунктом було прохання надіслати йому інсиґнії98. А згодом, напевно, у першій декаді липня, Ян Собєський дізнався, що однією з головних умов майбутніх переговорів Дорошенко висунув вимогу передати йому клейноди, причому ще до початку переговорів99. Аргументи його були такі: він може підписувати документи козацько-польської угоди тільки як титулований гетьман, а для цього йому треба отримати інсиґнії100. Зрозуміло, Дорошенко мав на увазі, що титул гетьмана має бути забезпечений і відповідним королівським привілеєм. Польські владники, знаючи про впертість Дорошенка, не поривали контактів із Ханенком, який і далі сидів на Січі. Мало того, цього разу вони схилялися до того, щоб віддати, нарешті, інсиґнії Ханенкові. Підканцлер Анджей Ольшовський писав йому 2 липня з Варшави, що він отримає клейноди згідно з Острозькою угодою 93 Pisma do wieku і spraw... Т. I. Cz. 1 (копія стислого тогочасного протоколу ради). Те саме: Biblioteka Narodowa w Warszawie, oddz. rękopisów, rkps 1175, s. 593; AGAD w Warszawie, zesp. Archiwum Publiczne Potockich, N 317, s. 72. 94 Biblioteka Narodowa w Warszawie, oddz. rękopisów, rkps 1175, s. 593. 95 Ojczyste spominki... Т. II. S. 136-137. 96 AGAD w Warszawie, zesp. Metryka Koronna, Libri Legationum, ks. 25, k. 206-206v. (лист Короля своєму посланцеві, відрядженому до Петра Дорошенка, датований лише травнем). 97 AGAD w Warszawie, zesp. Metryka Koronna, Libri Legationum, ks. 25, k. 218-218v. (лист Короля до кошового отамана Запорозької Січі Івана Сірка від 12 червня), 218v.-219 (аналогічний Аист до королівського комісара при Дорошенкові в Чигирині Міколая Рачковського). 58 Ojczyste spominki... Т. II. S. 309. 99 Ibid. S. 140,142 (лист Міколая Рачковського до Яна Собєського з Чигирина від 24 червня). 100 Ibid. S. 142 (див. попереднє посилання). '3 — 6-1279 193 Микола Крикун і її сеймовим затвердженням, навіть якщо дійде до угоди між Дорошенковим Військом Запорозьким і Річчю Посполитою101.1 не випадково на військовій ра ді, яка відбувалася 8 липня або напередодні під керівництвом Яна Собєського (біля села Товстолуга Теребовельського повіту Руського воєводства?), стояло питання: «Чи потрібно секретно послати хоч тільки булаву Ханенкові, про що просять його посланці, посилаючись на Острозьку угоду?»102. До козацько-польських переговорів ні в липні, ні в наступні місяці справа так і не дійшла. Польські владники не хотіли (та й чи могли?) задовольнити вимоги Дорошенка, зокрема й стосовно інсиґній, бо сумнівалися, що навіть після цього гетьман погодиться на переговори, а якщо й погодиться, то чи будуть вони успішними. Зрештою, у Варшаві визріло остаточне рішення - передати інсиґнії Ханенкові. Зважаючи на невдачу Анджея Жальського, везти клейноди на Січ, де й досі перебував Ханенко, було ризиковано, а то й нереально - шляхи туди перекрили Дорошенко і Многогрішний. Проте незабаром ситуація змінилася. Улітку 1671 р. польський уряд розпочав воєнну кампанію, яку очолив Ян Со бєський, із метою повернути позиції Речі Посполитої на Правобережній Україні. У вересні польське військо дійшло до східної частини Подільського воєводства і зупинилося під містом Бар. Що далі просувалися поляки, то активніше діяв і Михайло Ханенко: спільно з Іваном Сірком він здійснив напади на турецькі фор теці - міста Білгород (Аккерман) і Тегіні103, а по тому зі своїм військом підійшов до Брацлава. Звідси він відправив посланців до Собєського, сповіщаючи про свої успіхи і закликаючи спільно діяти проти Дорошенка. На початку жовтня Со бєський рушив до Брацлава104. Польський уряд досить швидко зреаґував на появу Ханенка на Правобережній Україні і підтримку його з боку Яна Собєського. Останньому з Варшави були вислані інсиґнії для вручення їх Ханенкові. З листа Собєського до Анджея Ольшовського, відправленого 22 жовтня з-під містечка Іллінці у Брацлавському воєводстві, випливає, що на той момент інсиґнії вже були привезені в його ставку. Король застерігає, писав Собєський, що передати їх Ханенкові можна тільки після того, як козаки оберуть його своїм гетьманом. За його ж словами, 101 AGAD w Warszawie, zesp. Metryka Koronna, Libri Legationum, ks. 25, k. 221. Принагідно зазначимо, що цей лист на Січ Ханенкові мав вислати з Перекопа Ян Карвовський - посланець короля до нового кримського хана Селім-Ґірея. 102 Biblioteka PAN w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 1070, k. 359 (лист Яна Собєського до Ан джея Ольшовського від 8 липня 1671 р.). 103 Biblioteka PAN w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 1070, k. 365-365v. (звістки з польського табору під Баром від 21 вересня). 104 Ibid. К. 377 (лист Єжи Пшеоровського до Анджея Ольшовського від 3 жовтня з містечка Лабунь у Волинському воєводстві). 194 4. Доля гетьманських інсигній (клейнодів) Ханенко сам це розуміє, а тому не сміє взяти клейноди до виборів. Із виборами король радив не поспішати, адже на боці Ханенка на той час був тільки один із правобережних полків - Брацлавський. З огляду на це, Ян Собєський уважав за доцільніше приховати, що інсиґнії вже у нього105. Однак зберегти таємницю не вдалося. ЗО жовтня Собєський писав до того ж таки Анджея Ольшовського, що ханенківці довідалися про клейноди і вимагають віддати їх. Йому довелося піти на поступки, але при цьому він зазначив: нехай клейноди будуть у війська, але Ханенкові їх можна вручити тільки після того, як його оберуть гетьманом, а для виборів треба, щоб до Ханенка приєдналася решта Дорошенкових полків, крім Брацлавського. Цьому могло посприяти звернення (чиє? - М. К.) з відозвою, аби певного дня козаки цих полків з’явилися на визначене місце для обрання гетьмана. Михайло Ханенко і його старшина пристали на умови Собєського. Доки вони домовлялися, навколо зібралося бли зько тисячі козаків, які хотіли бути свідками передачі інсиґній. Після того як підляський каштелян і штелтінський староста та полковник Станіслав Кароль Лужецький приніс клейноди, військо, піднісши Ханенка на руки, проголосило його гетьманом. У цей момент, пише Ян Собєський, у ставку з листом від Петра Дорошенка прибув посланець, який усно від імені свого гетьмана багато обіцяв, запевняючи, що навзаєм гетьман вимагає лише гарантії безпеки для себе; проте довіряти Дорошенкові вкотре не слід, адже то була тільки усна розмова106. Усе це відбулося в таборі під Іллінцями. 6 листопада там само на «генеральній раді» Михайлові Ханенкові офіційно було вручено інсиґнії, і він та його старшина, а за їхнім посередництвом усе військо присягнули на вірність королю й Речі Посполитій. Із текстом присяги присутніх ознайомив королівський комісар Анджей Жальський, який привіз із Варшави гетьманські клейноди і вручив їх новому гетьманові, принагідно розповівши на раді про свою невдалу спробу приставити їх на Січ107. Отже, старшина присягла перед Жальським, перед щойно згаданим Станіславом Каролем Лужецьким і добжинським старостою та ротмістром Якубом Станіславом Рокітніцьким. Про це читаємо в універсалі Ханенка, виданому під Іллінцями і датованому 27 жовтня (за ст. ст.) (див. додаток)108. Тут подано текст присяги, а також імена, прізвища й уряди козацької 105Pisma do wieku і spraw... Т. I. Cz. 1. S. 709. Те саме: Ojczyste spominki... Т. II. S. 339-340; Biblioteka PAN w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 1070, k. 384-384v. '“Pisma do wieku i spraw... Т. I. Cz. 1. S. 712. Те саме: Ojczyste spominki... Т. II. S. 342; Bib lioteka PAN w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 1070, k. 385. 107 Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 3912, s. 81 (лист Михайла Ханенка до короля з міста Ладижин від 4 (14) листопада 1671 р.). 101 Ibid. S. 73-74. Це оригінал документа, у якому преамбула, завершальна частина і перелік стар шини на чолі з Михайлом Ханенком наведені українською мовою, а текст присяги - польською; ІЗ* 195 Микола Крикун старшини, хто присягнув королю. Наводимо перелік старшини за універсалом: Федір Бурляй - генеральний обозний, Григорій Кудлай і Маноїл Федорович генеральні судді, Іван Шило - генеральний осавул, Іван Маркович - генеральний писар, Савка - гетьманський бунчужний, Іван Сірко, Григорій Перебийніс, Януш Донець, Ігнат Сушковський, Петро Безпалий - запорозькі полковники, Павло Лиси ця - брацлавський полковник, Тиміш Мошинський - суддя Брацлавського полку. На основі цього списку можна, мабуть, стверджувати, що Михайло Ханенко був обраний гетьманом і отримав клейноди завдяки передусім запорозьким козакам. Серед правобережних полків на той час він міг спертися тільки на Брацлавський. У листі до короля від 4 (14) листопада, відправленому з міста Ладижин у Брацлавському воєводстві, Ханенко описує події під Іллінцями і дякує за дарування клейнодів, запевняючи, що вірно служитиме Речі Посполитій109. Він висловлює вдячність за це і в інструкції козацьким посланцям до Варшави, датованій 6 (16) листопада і писаній у Ладижині110. Слова подяки Ханенкові посланці переказали на авдієнції, яку їм дав король 19 грудня111. У відповідь на привезений ними до Варшави згаданий вище універсал від 27 жовтня (ст. ст.) королівська канцелярія 23 грудня видала універсал, адресований Ханенкові (та його козакам)112, а наступним днем датований лист короля до новообраного гетьмана113. В обох документах висловлено сподівання, що дарування клейнодів заохочуватиме Ха ненка і його військо служити королю і Речі Посполитій. Михайло Ханенко володів гетьманськими інсиґніями до 27 березня 1674 р. Цього дня відбулася Переяславська рада, яка обрала Івана Самойловича гетьманом обох берегів Дніпра. Ханенко зрікся гетьманства і склав клейноди перед Самойловичем та московським посланцем боярином і князем Ґріґорієм Ромодановським114. На документ скріплений військовою печаткою, 81 (див. попереднє посилання): AGAD w Warsza wie, zesp. Metryka Koronna, Libri Legationum, ks. 25, k. 300v.-301 (копія польською мовою з того самого універсалу, тут імена, прізвища та уряди старшини наведено польською. 105 Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 3812, s. 81-82 (оригінал польською мовою, скріплений підписом Михайла Ханенка та печаткою його війська); AGAD w Warszawie, zesp. Metryka Koronna, Libri Legationum, ks. 25, k. 306v.-307v. (копія). 110 Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 168, s. 459. Те саме: ЛНБ HAH України, від. рукописів, ф. 5, оп. 1, спр. 1411, с. 175, 177. 111 Ojczyste spominki... Т. II. S. 153 (звістки з Варшави від 23 грудня). 112 AGAD w Warszawie, zesp. Metryka Koronna, Libri Legationum, ks. 25, k. 157-158. 113 Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 168, s. 562-563. Те саме: ЛНБ HAH України, від. рукописів, ф. 5, оп. 1,спр. 1411, с. 179. 114 Акты ЮЗР. 1879. Т. XI: 1672-1674. Прибавление: 1657. С. 409-410 (лист правобережного генерального обозного Івана Гулака цареві від 19 (29) березня 1674 р.). Див. також: Градни ка Г. Д-Ьйствія... С. 213 (літописець твердить, що Михайло Ханенко здав інсиґнії перед Пере 196 4. Доля гетьманських інсигній (клейнодів) основі досі не опублікованого архівного документа, можливо, дещо довільно його переказуючи, Микола Костомаров так описує цю подію. На раді перед Ханенком козаки несли булаву і бунчук. Поклонившись навсібіч, він звернувся до присутніх: вам відомо, що я не своєю волею, а за королівським велінням став гетьманом і робив усе за королівським указом; якщо комусь зі старшини чи простому козакові я вчинив якусь досаду, то простіть мене. З цими словами він поклав булаву на стіл, козаки загукали, що все йому прощають, і Ханенко відійшов. Козак же, який ніс бунчук, тримав його, щоб передати тому, кого рада обере гетьманом115. Завважмо, що в цьому документі не згадано інших інсигній, крім булави й бунчука, які Ханенко отримав 6 листопада 1671 р., але він їх, без сумніву, теж здав, бо мусив так зробити. Покликаючись на те саме джерело, Микола Костомаров зазначає, що Іван Самойлович не дав згоди стати правобережним гетьманом, а значить, гетьманом обох берегів Дніпра, тому козаки, промовляючи «Ти нам любий! Ти нам любий!», силоміць поставили його на лаву, прикрили «Ханенковим» бунчуком, у руки вклали «Ханенкову» булаву116 і в такий спосіб зробили його гетьманом. Слід наголосити, що використання на цій раді клейнодів, які склав Михайло Ханенко, спочатку не передбачалося - це був вимушений крок. Річ у тому, що за сценарієм, який розробили князь Ґріґорій Ромодановський та Іван Самойлович, на цій раді більша частина правобережної козацької старшини, що відійшла від Петра Дорошенка, мала обрати нового гетьмана, відданого Москві. Дорошенко ніяк не виказував таку відданість, не відступався від гетьманства, а отже, і від гетьманських клейнодів, які були в його розпорядженні117. За цим сценарієм, новообраному гетьманові мали вручити на раді привезені з Москви (зрозуміло, там і виготовлені) клейноди (йшлося про знамено, булаву, бунчук, литаври), але не встигли, бо їх щойно того самого дня відправили118. Отож, організаторам ради, щоб закріпити відповідними традиційними оз наками влади обрання Самойловича гетьманом, нічого не залишалося, як вручити йому «Ханенкові» клейноди. Очевидно, Самойлович міг володіти ними як «владними» до офіційного дарування московських інсигній, які йому яславською радою); Літопис Самовидця. С. 118 (тут читаємо лише, що на Переяславській раді «Ханенко здал гетманство»). 115 Костомаров Н. И. Руина... С. 244. 116 Там само. С. 245. 111 Акты ЮЗР. Т. XI. С. 555-559 (зізнання Івана Мазепи в Малоросійському приказі від 5 (15) серпня 1674 р.). 118Там само. С. 386 (царська грамота Іванові Самойловичу від 17 (27) березня). 197 Микола Крикун і князеві Ромодановському привезли 31 березня (ст. ст.). Повідомляючи про це цареві в листі, відісланому з-під Переяслава 1 (11) квітня, Самойлович звернувся з питанням, чи клейноди можуть належати йому як новообраному гетьманові"9. Цар відповів ствердно, і 21 (31) травня князь Ромодановський вру чив їх Самойловичеві120. Так Іван Самойлович заволодів двома московськими комплектами інсиґній - «лівобережним» і «правобережним». Те, що він отримав «правобережні» інсиґнії, автоматично означало кінець практичного використання «Ханенкових» клейнодів: вони втратили актуальність, а значить, перестали бути потрібними. Відтоді їхній слід губиться. Імовірно, їх вивезли до Москви, може, вони й досі лежать де-небудь в Оружейній палаті. Так склалася доля королівських гетьманських клейнодів після того, як Павло Тетеря вивіз їх до Польщі. На нашу думку, саме їх у лютому 1649 р. отримав Богдан Хмельницький на підтвердження того, що Річ Посполита визнає його гетьманом. Спроби Петра Дорошенка повернути клейноди виявилися марними. Польські владники, добре усвідомлюючи політичне значення цих інсиґній, вимагали від Дорошенка різних компромісів, а з 1669 р. - ще й відмовитися від турецького протекторату. Схоже, в тому, що так усе склалося, винна радше поль ська сторона. У Варшаві хотіли мати справу з абсолютно залежною козацькою організацією, тому зробили ставку на Михайла Ханенка, передавши йому «Тетерині» клейноди. Польща від цього виграла мало, може, якби її урядовці були терпимішими до Петра Дорошенка, вона виграла б куди більше. * ** У квітневому числі «Киевской старины» за 1901 р. надруковано анонімну замітку «Булава Павла Тетери» (с. 9), автор якої, посилаючись на одне краківське видання 1845 р.121, із яким нам не довелося ознайомитися, стверджує, що булава ця зберігається в Ясноґурському монастирі у Ченстохові. У тому краківському виданні вона описана як строкато позолочена, обтягнута шагренню, не оправлена каменями («buława, pstro złocona w jaszczur, bez kamieni Tetery, hetmana Zaporozkiego»). Від себе автор анонімної замітки додає: «Відомо, що Тетеря скінчив життя єзуїтом, чим і пояснюється те, що булава його потрапила до католицького монастиря». 119 Там само. С. 411-412. само. С. 475 (відписка князя Ґріґорія Ромодановського цареві від 21 (31) травня), 477 (лист Івана Самойловича цареві від 23 травня (ст. ст.) зі словами подяки за даровані йому клейноди). 121 Marya Bogurodzica w Nazarecie na Jasnej Górze Częstochowskiej. Kraków, 1845. Т. II: Skar biec, pamiątki uchowane. 120 Там 198 4. Доля гетьманських інсигній (клейнодів) Очевидно, мається на увазі гетьманська булава, а те, що її приписано Тетері, вказує, що йдеться про булаву, яку він 1665 р. вивіз до Польщі. Проте це помилка: в жодному з джерел походженням після 1665 р., коли булава могла би опинитися в Ясноґурському монастирі, немає про це згадок. Якби вивезена Тетерею булава потрапила туди до вручення булави Михайлові Ханенкові 1671 р., то про це так чи так стало б відомо - і Дорошенкові, і Ханенкові. Обидва вони вимагали б повернути саме цю, а не якусь іншу булаву, так само і Ханенко не прийняв би іншу інсиґнію. Зваживши, що він володів нею до Переяславської ради 1674 р., а невдовзі після того її, очевидно, відправили до Москви, то не може бути й мови про передання її до Ясноґурського монастиря. Натомість відомо, що в цьому монастирі дотепер зберігається булава, фото якої репродуковане в сучасному виданні. Підпис до фото повідомляє: «Булава Тимофія Цецюри («Cieciury»), козацького отамана, угорський тип, рубіж XVI і XVII ст. Дарунок короля Яна Казимира Вази після заприсягнення («ро hołdzie») козаків 5 лютого 1661 р.»122 Посилань до підпису немає, але зміст його видається правдивим - він конкретний і ґрунтується, напевно, на монастирських записах. Є свідчення, що на початку 1661 р. Тимофій Цецюра перебував у Кракові123. На той час він підтримував Річ Посполиту і цілком імовірно, що прибув до Польщі зі своєю булавою (не гетьманською, бо гетьманом він ніколи - ні до того, ні після - не був), яку віддав королеві на знак вірности йому і Речі Посполитій, а король подарував її монастиреві. Цецюра і Тетеря - співзвучні прізвища. Про гетьмана Павла Тетерю історична пам’ять була тривкіша, ніж про Тимофія Цецюру - одного з багатьох козацьких ватажків. Це й зумовило те, що булаву, яка зберігалася в Ясноґурському монастирі, упорядники краківського видання приписали Тетері, а не Цецюрі. їхню помилку повторив і анонімний автор із «Киевской старины». * * * Залишається розповісти про долю клейнодів, якими володів Петро Дорошенко. Нагадаємо, що від 1665 р. він користувався клейнодами козацького виготовлення, а 26 серпня 1669 р. під Уманню отримав султанські інсиґнії. На початку серпня 1672 р. на авдієнції у турецького падишаха під Кам’янцемПодільським йому вручили ще одну султанську булаву124, а в середині вересня 122Jasnogórska 123 Bogurodzica. 1382-1982. Warszawa, 1982. Ilustracja 170. Latacz E. Tymoteusz Cieciura // Polski Słownik Biograficzny. Kraków, 1937. Т. IV. S. 41. 124 Collectanea z dziejopisów tureckich rzeczy do historii polskiej służących z dodatkem objaśnień potrzebnych i krytycznych uwag przez 1.1. S. Sękowskiego. Warszawa, 1825. Т. II. S. 119; Акты ЮЗР. 1882. Т. XII: 1675-1676. С. 431 (свідчення посланців Петра Дорошенка у Москві від 12 (22) січня 1675 р. про те, що вони привезли його клейноди). 199 Микола Крикун 1674 р. під час відходу турецької армії з Правобережної України у ставці султана під Ладижином йому була дарована інша булава125. У січні 1676 р. Дорошенкові посланці, за його дорученням, привезли до Москви султанські інсиґнії (санджаки), які йому належали, - бунчук і два власне санджаки - знамена126 (бунчук і одне знамено Дорошенко отримав 26 серпня 1669 р., а друге знамено або в серпні 1672 р., або у вересні 1674 р.). Санджаки поклали біля Посольського приказу, щоб жителі столиці могли їх роздивитися, а після того цар Алексей Міхайловіч мав змогу бачити їх у вікна столової палати сво го царського палацу127. У вересні 1676р. налівому березі Дніпра навпроти Чигирина Петро Дорошенко зрікся гетьманства перед князем Ґріґорієм Ромодановським та Іваном Самойловичем, здав свої клейноди козацького виготовлення і присягнув на вірність цареві. Трохи пізніше перед тими самими особами він склав дві султанські булави і два привілеї, якими султан затвердив його на гетьманському уряді128. Булави і привілеї привезли до Москви129. Тут їх разом із бунчуком та дво ма знаменами поклали біля Посольського приказу для розглядин, а потім принесли у столову палату і показали цареві. За наказом царя, інсигнії передали на зберігання в приказ Оружейної палати, а привілеї - у Малоросійський приказ130. До нас дійшов тільки опис султанських інсиґній131, подальша ж їхня 125 Collectanea... Т. II. S. 119; РГАДА, ф. 79 (Сношения России с Польшей), оп. 1, кн. 166, л. 542-543 (зізнання колишнього російського військовика Петра Татарінова в Малоросійському приказі від 29 травня (ст. ст.) 1675 р. після повернення його з турецького полону). 126 Акты ЮЗР. Т. XII. С. 426 (лист Петра Дорошенка цареві від 5 (15) січня 1676 р. з Чигирина), 430 (свідчення посланців Петра Дорошенка у Москві від 12 (22) січня 1675 р. про те, що вони привезли його клейноди; тут, зокрема, сказано, що схожі інсиґнії (санджаки) султан дає кримським ханам), 450-151 (опис «перебування» тих самих інсиґній у Москві). Див. також: Літопис Самовидця. С. 121. 127 Акты ЮЗР. Т. XII. С. 450—451 (див. попереднє посилання). Там само. С. 730 (зізнання стольника Івана Ржевського та гетьманського канцеляриста Пантелея Радича в Малоросійському приказі у вересні після їхнього приїзду до Москви як посланців князя Ґріґорія Ромодановського та Івана Самойловича. Те саме: Источники малороссийской истории, собранные Д. Н. Бантыш-Каменским и изданные Осипом Бодянским. М., 1858. Ч. 1: 1649-1687. С. 263), 733 (лист Івана Самойловича цареві від 19 (29) вересня з табору на лівому березі Дніпра навпроти Чигирина), 750-751 (лист Івана Самойловича цареві від 27 вересня (ст. ст.) з табору на лівому березі Дніпра навпроти містечка Воронівка). 129 Акты ЮЗР. Т. XII. С. 743-744 (розповідь піддячого Петра Бурцева в Малоросійському при казі від 12 (22) жовтня), 750-751 (див. попереднє посилання). Див. також: Літопис Самовидця. С. 122. 130 Акты ЮЗР. Т. XII. С. 763,765-766 (розповідь про те, як цареві привезли султанські інсиґнії та привілеї), 768 (повідомлення про те саме). 131 Там само. С. 768. 128 200 4. Доля гетьманських інсигній (клейнодів) доля невідома. Невідомо також, чи відвезли до Москви Дорошенкові клейноди козацького виготовлення, чи, може, вони осіли в скарбниці Самойловичевого Війська Запорозького; постає питання, куди поділася одна з трьох булав, що їх отримав Петро Дорошенко132. ДОДАТОК 1671р., жовтня 27 (ст. ст.). В обозі під Лінцями. Універсал гетьмана Михайла Ханенка про те, що він і старшина Війська Запорозького присягли на вірність польському королю і Речі Посполитій перед підляським каштеляном і штелтінським старостою та королівським полковником Станіславом Каролем Лужецьким, добжинським старостою і королівським ротмістром Якубом Станіславом Рокітніцьким, поморським стольником і королівським комісаром Анджеєм Жальським у зв’язку з одержанням від останнього королівських гетьманських клейнодів Михашю Ханенко, Гєтмань, зь Войском Его Кор. Мти Запорозюш (Ознаммую нн^шнил* л истомъ моим вс'Ьж вобє^ и кождому зособна, кому со тож видати належит, ижъ ведлугъ тра/сьтату, въ (Острогу постановленого и сеймом ствержоного, при содобраню клемнотовъ, Войску Его Кор. Млсти Запорозкому налєжитих, роту албо формуле присгаги, которйю пнъ Анъдреи Жалъскии, Столникъ поморскии, коммиссар Его Кор. Млсти, целому Вонску першем а потиж нам читавть въ раде енералном Войска Его Кор. Млсти Запор., которйю потим за згодою того ж Войска Его Кор. Млсти Запор, такъ га сам, гако и старшина, нижви написанага, перед велъможниле его млстю пнол* Станиславов Каролел* Шжщюлм, каштєлганол* подлгаскірі, штелътинскиж старостою, полъковъникол* Его Кор. Млсти, j его млстю гінолі ЇАкЙбол* Станиславом Рокитни^ким, старостою добрииским, ротмистров Его Кор. Млсти, j его млстю гінолі Анъдреел* Жалъским, столъникол* поморскиле, кожмиссарол* Его Кор. Млсти и Речи Посполитои, виконалисмо правъдиве такъ, іако тут написано ест: 132 1900 132 1900 року року на на сторінках «Киевской старины» була надрукована розповідь В. Краснова, який ще хлопчиком 1888 р. бачив підкопану «зловмисниками» могилу Петра Дорошенка в селі Яропольці, що за більш як 130 км від Москви. У народі ходили чутки, пише він, що гетьмана поховали з усіма знаками його сану й гідности - коштовною булавою, шапкою з діямантами й алмазами та дорогою зброєю, які й привабили грабіжників. У ході слідства могилу Дорошенка розрили, В. Краснов бачив вибрані з неї останки (кістки) гетьмана. Про результати слідства він нічого не знає {Краснов (Краснов В. Могила гетмана Дорошенка (Из детских воспоминаний) // Киевская старина. 1900. Июль: Документы, известия, заметки. С. 9). Малоймовірно, щоб Петра Дорошенка поховали з булавою, якщо ж її таки поклали до могили, то це, очевидно, була власне «козацька» булава. 201 Микола Крикун Ja, N. N., przysięgam Panu Bogu wszechmogącemu, w Trójcy Świętey iedynemu, iż na tym urzędzie Hetmaństwa Woysk JE0 Kr. Mści, mnie conferowanym, Naiaśnieyszemu Michałowi, z Bożey łaski Królowi Polskiemu, Wielkiemu Xięciu Litewskiemu, Ruskiemu, Pruskiemu, Mazowieckiemu, Żmudskiemu, Inflantskiemu, Kiiowskiemu, Wołyńskiemu, Smoleńskiemu, Siewierskiemu у Czemihowskiemu, у następcom iego у wszystkiey Rzpltey, Korony Polskiey у Wielkiemu Xięztwu Litewskiemu wiernym, życzliwym у posłusznym będę, wszela kich protectiey postronnych Panów zarzekam się у żadney niemam obierać inney, oprócz Króla JE0 Mości у Rzpltey Polskiey, porozumienia żadnego z postronnymi na szkodę Króla Je° Mości у Rzpltey mieć, przymować ani odprawiać ani posyłać nie będę, przeciwko wszel kim nieprzyiaciołom Je0 Kr. Mści у następców Królów Polskich, tudziesz za Koronę Polską у Wielkie X. Litewskie ochotnie у odważnie ze wrzytkim Woyskiem Zaporoskiem zdrowie moie nieść mam, o wielkich niebespieczeństwach nadchodzących, o których mi się dosta nie wiedzieć wcześnie, JE0 Kr. Mści albo Ich MMw Panów Hetmanów Koronnych ostrzegać у oznaymiać mam у powinien będę, zgoła co wiara, cnota у powinność po mnie wyciągać będzie, ku JE° Kr. Mści у następców Króla JE° Mści у Rzpltey z każdey // occasiey oświadczać będę. Tak mi Panie Boże dopomóż у męka Chrystusowa. Длю л'Ьпъшом в^ри при написанъю именъ нших печа/н Вомска Его Кор. Млсти Запорозкого притискаетсш Михашіо Ханенъко, гетманъ Войска Его Кор. Млсти Запорозкого Федор Б8рліам, соб8зним воисковии енералъним Григории К8длаи, cfóra енералъним Маноилъ Федоровичъ, ctóra енералъним Івань Шило, Аса8лъ енералънии Івань Марковичъ, писар енералъним Савъка, бйнъчучънии гетъманъскии Полъковъникм 1ва«ъ СЬрко, полковни/сь запорозким Григории Перебинос, полък. запор. ІАнушь Донец, пол. запор. Ігьнат С8шкувъскии, пол. запор. Петро Безпалим, пол. запор. Павелъ Лисица, пол. браславъским Тимош Мошинъскии, c8dia пол. брасл. ДЪгалосга въ собозЪ енералъном под ЛЪнъцами дніа KZ со к. року РХОА вейлугъ старого каленъдарй. Печатка За росказанш* Его Млсти Пана Гетмана Вомскъ Его КМ. Запорозких видаетсш IwaHb Марковичъ, Писар Воискъ Его КМ. Запорозких енерапный, р8кою Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 3912, s. 73-74. Оригінал. Те саме: Ibid. S. 77-78. Оригінал. 202 4. Доля гетьманських інсигній (клейнодів) Регеста: Jurament Michała Chanenki, hetmana z Woyska Zaporoskiege, Królowi Jm. dnia 27 octo bra A. 1671, oddany przy cummissarzach a do Warszawey przez posłów kozackich in decem bre przywieziony. Inducowan do Metriky Koronney cancellariey mnieyszey. Stefan Hankiewicz, JE° Król. Mci sekretarz Примітка: Документ, зокрема й перелік старшини, писаний однією рукою. 5 Інструкція послам Війська Запорозького на Варшавський сейм 1666 року і відповідь на неї короля Яна Казимира Петро Дорошенко, котрий у серпні 1665 р. став козацьким гетьманом, не міг не усвідомлювати, як важливо налагодити стосунки Війська Запорозького з владними колами Речі Посполитої. Відносини їхні особливо погіршилися під час політичної завірюхи, яка охопила Правобережну Україну навесні, влітку та й навіть у першій половині осені 1665 р. Про наміри Дорошенка свідчить його листування з королем Яном Казимиром та інші документи. Найраніші відомі з них - листи, відправлені королю через козацьких посланців (послів) 20 листопада (ст. ст.) з Умані (два) та за шість днів із Чигирина; а також «Інформація» послам, які повезли останній із цих листів, з поясненнями викладених у ньому прохань Війська Запорозького. Наприкінці грудня (ст. ст.) 1665 р. гетьман отримав від короля листи-відповіді, які, на жаль, не збереглися. Одразу по тому він надіслав із Чигирина лист до короля й одночасно вручив своїм посланцям у Варшаву «Інструкцію» з переліком козацьких прохань, яку ті мали довести до відома Яна Казимира. 18 (28) січня 1666 р. з Чигирина до короля виїхав надвірний рот містр Ярема Петрановський, котрий, зокрема, мав ознайомити його з новою Дорошенковою «Інформацією». Проект відповіді короля на «Інструкцію» при падає на 5 лютого, сама ж відповідь, правдоподібно, була вручена послам, які привезли «Інструкцію» до Варшави1. В «Інформації», датованій 18 (28) січня, зазначено, що Військо Запорозьке звернеться з проханням до сейму і короля2, а в проекті відповіді короля на «Ін струкцію» сказано: нехай Військо пришле своїх послів на сейм, і він вислухає їхні прохання3. Ішлося про звичайний шеститижневий сейм Речі Посполитої, який, згідно з королівським універсалом від 30 грудня 1665 р., мав відкритися у Варшаві 17 березня 1665 р.4. Щоб скласти список козацьких прохань на сейм та вирішити 1 Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко. Огляд його життя і політичної діяльности / Редактор В. Омельченко. Нью-Йорк, 1985. С. 59-64. 2 Там само. С. 64. 3 Там само. С. 62. 4 Chronologia sejmów polskich 1493-1793 / Zestawił i wstępem poprzedził Władysław Konop czyński // Archiwum Komisji Historycznej. Kraków, 1948. Т. IV (Ogólnego zbioru XVI). Ks 3. S. 154. 205 Микола Крикун деякі інші питання, під містечком Лисянка у Київському повіті Київського воєводства була скликана генеральна рада Війська Запорозького. Про те, що рада буде скликана, писав комендант білоцерківської польської залоги генералмайор Ян Стахорський (Стахурський) у листі від 28 лютого 1666 р. до великого коронного канцлера Міколая Яна Пражмовського; тут сказано також, що Петро Дорошенко вишле з ради своїх послів на сейм5. Прохання, які схвалила рада, були викладені письмово в інструкції послам. Мета нашої розвідки - розповісти про цю інструкцію та про відповідь короля на неї, тому, гадаємо, доцільно буде зупинитися і на самій раді, адже досі це зробив лише Дмитро Дорошенко і то в дуже загальних рисах6. Рада відбулася 20 лютого (ст. ст.) 1666 р. Про це є такі документальні свідчення: 1) розповідь про неї від 12 (22) березня в Малоросійському приказі у Москві Тимоша Буренка - уманського козака, якого полонили козаки лівобережного гетьмана Івана Брюховецького і відправили в приказ для «роспросу»7; 2) зізнання безіменного козака-дорошенківця («изменника»), якого захопили в полон 22 лютого (ст. ст.) на правому березі Дніпра лівобережні козаки з Пе реяслава8. У Києві 25 лютого (ст. ст.) «житель» Печерського монастиря Григо рій Герасимов розповів, що він довідався у Білій Церкві, куди поїхав за три дні перед тим, ніби «в местечке Лысенках ... у ... Дорошенка рада» була9; він міг 5 ДорошенкоД. Гетьман Петро Дорошенко... С. 69. Там само. С. 69-70. 7 Окиншевич Л. Центральні установи України-Гетьманщини XVII-XVIII ст. ст. Ч. II: Рада старшини // Праці Комісії для виучування історії західньоруського та вкраїнського права. К., 1930. Вип. 8. С. 291. Уперше на цю розповідь звернув увагу Сєрґєй Соловйов (Соловьев С. M. История России с древнейших времен: В 15 кн. Москва, 1961. Кн. VI. Т. 11. С. 178). 8 Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографическою коммиссиею. СПб., 1869. Т. VI: 1665-1668. С. 88 (із доповідної виписки від 20 (30) березня 1666 р. про статті, надіслані для розгляду в Малоросійському приказі; тут, до речі, прямо про раду не сказано, а згадано тільки, що 20 лютого «под Лысянкою Дорошенко с старшиною учинили...»). 9 Там само. С. 82. Схоже, що на основі саме цього зізнання Микола Костомаров помилково датував раду 22 лютого (ст. ст.) (Костомаров Н. И. Руина. Гетманства Бруховецкого, Многогрешного и Самойловича. Историческая монография 1663-1687 гг. Н Его же. Собр. соч. Исторические монографии и исследования. СПб., 1905. Кн. VI. Т. XV. С. 67). Завважмо, що у схваленій радою інструкції (принагідно зазначимо - недатованій) є натяк на те, що вона відбувалася якраз у другій половині лютого (за ст. ст.): «час уже воєнний, або весна наступає» (Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s. 627). Серед козацьких літописців про цю раду згадує тільки Григорій Грабянка, але він не датує її навіть приблизно, тільки пише, що відбулася вона 1666 р. (Грабянка Г. Действия през'Ьлной и от начала Поляков крвавшой небывалой брани Богдана Хмелницкого, гетмана запорожского, с Поляки... з розних лЪтописцов и из діаріуша, на той войнЪ писанного, в град^ Гадячу... 1710 6 206 5. Інструкція послам Війська Запорозького на Варшавський сейм 1666 року мати на увазі саме 20 лютого. За словами Тимоша Буренка, рада проходила «под Лысенкою на поле с полверсты»10. Склад учасників Лисянської ради описаний у двох відомих документах. Згідно з заголовком ухваленої інструкції послам на сейм, на раді були присутні: загаль новійськова старшина (генеральні обозний, судді, писар, осавули), полковники, сотенна старшина (сотники, отамани), рядові козаки («товариство») і некозаки («чернь») (див. додаток 1 до цієї розвідки). Проте далі в інструкції сказано, що в раді брала участь «уся» старшина Війська Запорозького. Це суперечить заголовкові, в якому не згадано гетьмана, генерального хорунжого, полкову старшину, крім полковників, і частково сотенну старшину11. Наприкінці ж інструкції подані імена і прізвища тих, хто її засвідчив, - гетьмана, генеральних обозного, двох суддів, писаря, двох осавулів, десяти городових полковників (чигиринського, черкаського, корсунського, білоцерківського, паволоцького, уманського, торговицького, кальницького, брацлавського, подільського), трьох серденятських полковників, трьох запорозьких січових полковників та сотника Кременчуцького полку (вказано тільки його ім’я) (див. додаток 1). Гетьман підписався власноручно, а імена й прізвища решти учасників писані тією самою рукою, що й інструкція. Прикметно, що на раді були представлені три запорозьких січових полки12 і - хай зовсім неістотно - лівобережне козацтво (маємо на увазі сотника Кре менчуцького полку). Із підвладних Дорошенкові одинадцяти правобережних полковників на раді з невідомих причин не був лише канівський полковник. Серденятські полки - це піхотні загони при гетьмані (про них див. примітку 18 до інструкції). За словами Тимоша Буренка, на раді були полковники чигиринський, білоцерківський, корсунський, брацлавський, подністрянський, сотники, інша старшина (зокрема й серденятська - «серденева») «и иные знатные козаки и мещане», а також Дрозд - усього «человек с ЗОО»13. Подністрянський полков ник - це, напевно, полковник подільський14. Василь Дрозд, якого згадав Буренко, / Издана Временною Коммиссиею для разбора древних актов. К., 1854. С. 189-190). Схоже бачимо і в «Theatrum Europaeum» (Frankfurt am Mayn, 1703. В. X. S. 220). 10ОкиншевичЛ. Центральні установи... Ч. П. С. 291. 11 Про те, що на раді була присутня вся старшина («всі; начальники»), стверджує Григорій Грабянка (Грабянка Г. ДЬйствія... С. 189-190). 12 Про участь запорожців у раді згадав у своему зізнанні 25 лютого (ст. ст.) 1666 р. у Києві Григорій Герасимов (Акты ЮЗР. Т. VI. С. 82). 13 ОкиншевичЛ. Центральні установи України... Ч. II. С. 291. 14 Джерельні докази того, що Подільський полк називався також Подністрянським (як і «Могилійським») див.: Крикун М. Подільський козацький полк: періоди існування і полковники // Козацькі війни XVII століття в історичній свідомості польського та українського народів. 207 Микола Крикун не міг бути присутній на Лисянській раді: восени 1665 р. він програв боротьбу за гетьманську булаву на Правобережжі і його тоді ж розстріляли в Чигирині за наказом Дорошенка15. Про саму раду відомості збереглися дуже скупі. Найбільше деталей у розповіді того ж таки Тимоша Буренка. За його словами, на раді «приговорили» просити короля вивести з Правобережної України до Польщі військові загони Речі Посполитої і козаків «Серденева» полку, які «емлют стацыю многую и налоги чинят великие», а «стацыи и хлеба давать нечего», бо тут уже три роки поспіль хліб не сіють. Крім того, ці загони «не обороняют» Правобережжя від московських ратних людей і лівобережних козаків. Якщо ж їх не виведуть, то правобережні жителі «все з жонами и з детми, оставя городы и места и домы свои, пойдут, хто куды похочет». Учасники ради просили також короля не порушувати стародавні козацькі права. Буренко казав, що на раді лунали голоси за згоду між правобережними й лівобережними козаками, «для того что де уж им между собою воюючись надокучило». Старшину «Серденева» полку дуже обурила вимога ради вивести полк до Польщі: вони кричали на Петра Дорошенка за те, що він не хоче давати стацій, при цьому називали його татарським гетьманом, бо, мовляв, на гетьмана його поставили татари, а не військо обрало, і заявили, що поїдуть скаржитися на нього до короля. Дорошенко відказав, що скарг їхніх не боїться, а прогодувати «Серденів» полк і королівське військо він не в змозі. Після цього старшина «Серденева» полку роз’їхалася хто куди, а Дорошенко поклав булаву і відмовився від гетьманства. Він пішов із ради до міста, але полковники й інша старшина наздогнали його, привели назад, довго умовляли, і він знову взяв булаву16. Григорій Герасимов свідчив, що на Лисянській раді йшлося про те, щоб у правобережних «городех полских людей нигде не было; а которые ныне есть, и тех бы вон выслать», зокрема, щоб Дорошенко написав комендантові Білої Церкви, аби той із підлеглою йому тамтешньою польською залогою відступив до Польщі17. А полонений 22 лютого (ст. ст.) 1666 р. безіменний правобережний козак-«изменник» казав, що на раді Петро Дорошенко «с старшиною учинили, чтоб Ляхов, на Украине в городех будучих, в Полшу всех выслать, а самим со всеми заднепрскими (правобережними. - М. К.) городами к хану крымскому приклонитца и по весне заодно с Ордою итить на сее (лівобережну. - М. К.) Матеріали Другої Польсько-Української Наукової Зустрічі (Львів, 12-13 жовтня 1995 р.). Львів, Люблін, 1996. С. 120-140. 15 Акты ЮЗР. Т. VI. С. 41,49, 50, 53, 54, 63. 16 ОкиншевичЛ. Центральні установи України... Ч. II. С. 291. 17 Акты ЮЗР. Т. VI. С. 82. 208 5. Інструкція послам Війська Запорозького на Варшавський сейм 1666 року сторону Днепра войною; а Ляхи, будет с Украины в Полшу не пойдут, и их в городех конечно бить»18. В усіх трьох документах-розповідях зафіксована вимога ради вивести польські військові загони з території, підконтрольної Дорошенкові, що дає підстави довіряти цим свідченням саме в цьому пункті. Однак дивно, що в інструкції ради послам на сейм такої вимоги немає. Щодо решти інформації у цитованих розповідях, то вона в усіх трьох різна. Відомі нам джерела підтверджують тільки два факти зі сказаного: Дорошенкові, справді, докоряли, що він став гетьманом завдяки кримським татарам19, і на раді козаки висловили прохання, щоб король дотримувався козацьких прав (див. відповідний пункт в інструкції ради (дода ток 1) та літопис Григорія Грабянки20). Імовірно, на раді відбулося і щось, не зафіксоване в джерелах, скажімо, заклики до примирення козаків з обох боків Дніпра чи зречення Дорошенка21. Викликає подив розповідь Тимоша Буренка про «Серденів» полк, бо в інструкції ради посланцям на сейм, навпаки, висловлено ви нятково прихильне ставлення до серденятських полків. Тому, гадаємо, якщо на раді і був якийсь конфлікт між серденятами і Дорошенком та його прибічниками, то Буренко його явно перебільшив. Ухвалена на Лисянській раді інструкція послам до Варшави, які мали ознайомити сейм і короля з проханнями учасників ради, оприявнює питання, що хвилювали Дорошенкове Військо Запорозьке у його відносинах із Річчю Посполитою (і навіть дає якесь уявлення про те, що діялося на самій раді). На жаль, нічого не відомо про те, як складалася інструкція, які думки виникали під час її обговорення. Завважмо, що не всі питання, які поставали на раді, відбиті в інструкції, зокрема, тут немає прохання вивести польські війська з Правобережжя. Зі свого боку, король надіслав відповідь на інструкцію, яку ми так само тут републікуємо, отож спочатку треба з’ясувати попередній перебіг подій. За свідченням Тимоша Буренка, на раді вирішили послати до короля лисянського сотника Верещагу «с товарищи 10 человек»22, але навряд чи це правда: надто низько стояв Верещага в козацькій службовій ієрархії, щоб йому доручили таку місію. Натомість із тогочасних згадок про витрати Речі Посполитої 18 Там само. С. 88. Гетьман Петро Дорошенко... С. 52-53. 20 Грабянка Г. Дійствія... С. 190. 21 Петро Дорошенко зрікся гетьманства на Корсунській раді 21 березня 1669 р., але й тоді він здався на вмовляння козаків і взяв назад булаву (Archiwum Państwowe w Gdańsku, zesp. 300.29 (Recesy stanów Prus Królewskich), № 258, s. 377; Крикун M. Корсунська козацька рада 1669 року // Записки НТШ. Львів, 1999. Т. CCXXXVIIIС. 129-130, 144,145. 22 ОкиншевичЛ. Центральні установи України... Ч. II. С. 291. 19ДорошенкоД. 14 — 6-1279 209 Микола Крикун на козацьких послів відомо, що 11 квітня 1666 р. до Варшави прибули як посли паволоцький полковник Ярош Грицютенко на чолі «20 полкових послів» та Іван Василевський, а 28 квітня - Прокіп Семенович23. З якою метою вони приїхали і чому не всі разом - не сказано. У польській столиці вони з’явилися під час роботи сейму (сейм працював до 4 травня24), тому припускаємо, що вони були делегатами на сейм. А чисельність посольства на чолі з Ярошем Грицютенком підказує, що їхнім завданням було ознайомити сейм і короля з інструкцією Ли сянської ради25. У згаданих відомостях про витрати на козацьких послів сказано, що посольство Яроша Грицютенка пробуло у Варшаві до 25 травня, а Прокіп Се менович - до 26 травня26. Із відповіді короля на інструкцію знаємо, що посли двічі були в нього на авдієнції. Згідно з тогочасним повідомленням із Варшави, опублікованим у «Theatrum Europaeum», перша авдієнція, під час якої посли вручили королю інструкцію27, відбулася 9 травня. Як випливає з тієї самої відпо віді короля, документ йому вручили в присутності двох сеймових палат - сенату та посольської ізби («przy zgromadzonych stanach Rzeczypospolitey»). У самій інструкції сказано, що її слід передати «в сенаті», можливо, це означало і в присутності посольської ізби. Друга авдієнція відбулася десь перед 24 травня: цим днем датована відповідь короля, з якої видно, що цього разу він прийняв по слів у зв’язку з їхнім від’їздом («przy odprawie»). Інструкція відома в одному примірнику, який міститься в книзі 402рукописного відділу Бібліотеки Чарторийських у Кракові поряд з іншими козацькими мате23 Беляшевский Н. Расходы Речи Посполитой на козацких послов // Киевская старина. 1897. Т. LVII. Отдел II. С. 87, 88. В інструкції Ярош Грицютенко фігурує як Ярош Гриценко. Дмитро Дорошенко резонно ототожнює Прокопа Семеновича з чигиринським полковником Прокопом Бережецьким (Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко... С. 76), котрий, до речі, так само фігурує в інструкції. Про посаду Івана Василевського невідомо. 24 Chronologia sejmów polskich... S. 154. Про те, що посли прибули до Варшави під час роботи сейму, сказано, зокрема, в «Theatrum Europaeum» (В. X. S. 225). 25 Дмитро Дорошенко описує приїзд козацьких послів до Варшави на основі розвідки Миколи Біляшівського. Водночас, посилаючись на с. 615 з рукопису 402 Бібліотеки Чарторийських у Кракові, він стверджує, що інструкцію Лисянської ради до Варшави повезли Михайло Зеленський, Гнат Уляновський, Прокіп Бережецький та Іван Чекаловський (Дорошен ко Д. Гетьман Петро Дорошенко... С. 75-76). Однак на вказаній сторінці нічого про це немає. Якраз тут, до речі, починається виклад «лисянської» інструкції, з якої випливає, що Михайло Зеленський і Гнат Уляновський (так само як Прокіп Бережецький) були відповідно брацлавським і корсунським полковниками в Дорошенковому Війську, а Іван Чекалов ський - генеральним писарем. їхню участь у козацькому посольстві, за винятком Бережецького, не підтверджує жодне відоме джерело. 26 Беляшевский Н. Расходы Речи Посполитой... С. 87, 88. 27 Theatrum Europaeum. В. X. S. 225. 210 5. Інструкція послам Війська Запорозького на Варшавський сейм 1666 року ріялами. Це оригінал документа, скріплений власноручним підписом Петра До рошенка і печаткою. Документ недатований, має 19 сторінок, писаний однією рукою польською мовою (не завжди грамотно), густо пересипаною латинськими словами і зворотами. Складається з заголовка, двох вступних абзаців, 36 абза ців змісту, підпису гетьмана, «підписів» старшини, печатки. Досі інструкція заці кавила тільки Дмитра Дорошенка, який переказав її зміст28. Відповідь короля виявлено в копії, зробленій приблизно в останній третині XVIII ст. з рукопису (оригіналу або копії), який у той час зберігався в архіві короля Станіслава Августа. Ця копія відклалася в книзі 160 рукописного відділу Бібліотеки Чарторийських у Кракові - одній із багатьох книг, які становлять документальний рукописний комплекс, що його називають теками Адама Нарушевича на честь відомого в Речі Посполитій останньої третини XVIII ст. історика і поета, який упорядкував це величезне зібрання копій документів з історії Польщі, України, Білорусії, Литви з часів середньовіччя до XVIII ст. Ко пія відповіді короля має 18 сторінок, писана польською мовою, складається з заголовка, вступного абзацу, ЗО абзаців змісту, завершального абзацу. Про неї ще ніхто навіть не згадував. У вступній частині інструкції сказано, що посли при зустрічі з королем повинні передусім засвідчити йому «до ніг» «вірне підданство, найнижчі послуги» гетьмана й усього Війська Запорозького, а потім поцілувати йому руку і висловити сподівання, що король усе це належно оцінить. Далі посли мали вручити королю інструкцію з козацькими проханнями. Король і «вся Річ Посполита», читаємо в ній, «без сумніву», прислухаються до цих прохань і виконають їх. У вступній частині відповіді король висловлює задоволення тим, що за по середництвом своїх послів Військо Запорозьке освідчилося йому у «вірному під данстві»; свою прихильність він виявив на двох авдієнціях, які дав козацьким посланцям. У завершальному абзаці він запевняє, що постійно матиме на оці по треби Війська Запорозького, а якщо нині він не в змозі їх усі задовольнити, то це треба трактувати не як вияв королівської неласки, а як наслідок нелегких вну трішніх і зовнішніх обставин. Зміст обох документів структурно тісно взаємопов’язаний: кожен абзац королівського документа - це відповідь на абзац інструкції. Виняток становлять три випадки, коли на два абзаци інструкції припадає один абзац відповіді, та один випадок, коли порушено послідовність відповідей на пункти інструкції. Лише на два пункти (абзаци 33, 35) немає відповідей. Зміст обох документів охоплює два блоки питань. Спершу йдеться про потреби православної церкви (тут абзацам 1, 2, 3, 4, 5, 6 інструкції відповідають абзаци 1, 2, 3, 4, 5, 6 відповіді, а абзацам 7 і 8 - абзац 7), другий же блок - справи власне Війська Запорозького (абзацам 9, 24 ДорошенкоД. Гетьман Петро Дорошенко... С. 71-75. 14* 211 Микола Крикун 10,11,12,13,14,15 і 16, 17,18,19,20, 21,22,23,24 і 25, 26 27,28,29, 30,31,32, 34, 36 інструкції відповідають абзаци 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14,15, 16, 17, 18, 19,20, 21, 22,23, 24, 25, 26, 27, 28, 30, 29 відповіді)29. Питання, зачеплені в інструкції, стосуються широкого кола козацьких інтересів - і важливіших, і часткових. За змістом вона дуже близька до інструкції, яку схвалили 30 листопада (ст. ст.) 1664 р. на раді козацької старшини в таборі під містом Лисянкою30, це ніби її скорочений варіянт31. У відповіді короля в багатьох «інструкційних» питаннях визнано рацію козаків, але водночас видно, що король намагається згладити надто гострі питання, а то й ухиляється від прямої відповіді. Пізнавальне значення цього документа неабияке: він дає уявлення про ставлення владників Речі Посполитої до політично-релігійної ситуації на українських землях, до Війська Запорозького, містить також конкретний матеріял (наприклад, стосовно Павла Тетері), який доповнює зміст інструкції. Сейм, якому була адресована інструкція Лисянської ради, навряд чи спромігся розглянути висловлені в ній козацькі прохання - він закінчився безуспішно32, поповнивши список зірваних у третій чверті XVII ст. сеймів. Невідомо, чи розглядав їх наступний сейм - Варшавський звичайний сейм 1666 р., який тривав від 9 листопада до 23 грудня і який теж, до речі, зірвали33. Про це треба пам’ятати, знайомлячись із текстами обох документів і примітками до них. Прохання, висловлені в «лисянській» інструкції 1666 р., стали своєрідною програмою дій для Дорошенкового Війська Запорозького в його стосунках із владними колами Речі Посполитої. Недаремно частина цих прохань так чи так повторювалася в наступних інструкціях Війська, адресованих сеймам і королю34. 29 Дмитро Дорошенко виділяє в інструкції, крім двох зазначених блоків питань, ще й питання освіти (абзаци 7 і 8) (ДорошенкоД. Гетьман Петро Дорошенко... С. 72), проте він не зауважує, що вони подані тут у контексті потреб православної церкви. До речі, саме Дмитро Дорошенко звернув увагу на те, що в повідомленні з Варшави про козацьку інструкцію Лисянської ради, опублікованому в «Theatrum Europaeum» (В. X. S. 220), сказано, ніби в ній були такі вимоги: 1) скасування церковної унії; 2) виведення польських залог із козацької України; 3) при пинення на п’ять років діяльности польської адміністрації та постоїв польського війська в козацькій У країні; 4) 40 тисяч козацького реєстрового війська - згідно зі Зборівською угодою 1649 р. Зазначимо, що перший і третій із цих пунктів тільки частково відповідають інструкції, а решта і зовсім далекі від неї. 30 Див.: Крикун М. Інструкція послам Війська Запорозького на Варшавський сейм 1664 року // Україна модерна. Львів, 2000. С. 381-408. 31 Там само. С. 381-400. 32 Chronologia sejmów polskich... S. 154. 33 Ibid. 34 Див.: Крикун М. Інструкції послам Війська Запорозького на елекційний та коронаційний сейми 1669 року // Центральна і Східна Європа в XV-XVIII століттях. Питання соціально- 212 5. Інструкція послам Війська Запорозького на Варшавський сейм 1666 року Далі републікуємо повністю «лисянську» інструкцію та відповідь на неї короля. При цьому довелося осучаснити пунктуацію, яка в них дуже довільна, і в більшості випадків проставити діякритичні знаки. Нумерація абзаців обох документів наша, тому вона наведена в круглих дужках. Щоб полегшити читачеві сприйняття змісту, републікацію супроводжують якомога докладніші примітки. Непрокоментованими залишилися кілька пунктів інструкції, які не потребують приміток, і набагато більше пунктів відповіді, пояснення до яких можна знайти у примітках до «відповідних» їм пунктів інструкції. ДОДАТКИ №1 1666р., [лютого 20 (ст. ст.)]. Під Лисянкою. Інструкція послам Війська Запорозького, відправленим на Варшавський звичайний сейм, скликаний на 17 березня того самого року Instructia wyraźna od nas, wszytkiey starszyny, oboźnego, sędziów generalnych, pisarza у asawułów, półkowników, setników, atamaniy, towarzystwa у czerni Woyska JE° Kr. Mści wiernie przychilne0 Zaporoskiego, teraz z iednostayney Rady naszey Łysiańskiey na seym ninieyszy do Naiaśnieysze0 Maiestatu JE° Kr. Mści, Pana Naszego Wielce Młłciwe0, у wszyt kiey Rptey posłom naszym powierzona. Naprzód. Przed pocałowaniem ręki Pańskiey maią у powinni będą posłowie nasi wierne poddaństwo, nayniższe vsługi Pana Doroszenka, Hetmana, у wszytkie0 Woyska JE°KM. wi erne0 do nóg Maiestatowi JE° Kr. Mści cum summa veneratione solleniterque oddać, którzy, ieśliby ex innata simplicitate sua mieli Maiestat Naiaśnieyszy JE° KM. przywitać, vfamy, że to JE0 KM., Pan nasz wielce młściwy, swoią oycowską łaskawością у młłściwą pokryie clementią. Po łaskawym zaś pocałowaniu ręki Pańskiey у po oddaniu wiemey poddańskiey Maies tatowi JE0 KM. veneratiey maią tę naszę, wszytkie0 Woyska JE° KM. Zapór., powierzoną у de toto wyraźną instructię pod nogi Maiestatu JE° KMści, Pana Nasze0 wielce młśwe0, pub lice w Senacie oddać, w którey instructiey pokorne petita latius śmiemy do niezwyciężonego JE0 KMści Maiestatu у wszytkiey Rptey przez posłów naszych donosić, nic nie wątpiąc po młłśwey JE° Kr. Mści clementiey, że łaskawe oycowskie odniosą, co sama expostulat aequitas, za krwawe zasługi nasze vkontentowanie.// економічної та політичної історії. До 100-річчя від дня народження професора Дмитра Похилевича. Львів, 1998. С. 190-215; інструкція від 2 (12) жовтня 1670 р. (Акты ЮЗР. 1877. Т. IX: 1668-1672. С. 300-311 (копія українською мовою); Biblioteka Czartoryskich w Krakwie, oddz. rękopisów, rkps 402, s. 729-740 (оригінал українською мовою)). 213 Микола Крикун (1.) Nie tylko starożytnych przodków naszych czułość у staranie w tem się nay więcey fundowało zawżdy, ale у nas samych chrześciańska powinność у wiary naszey graecoruskiey nievniadskiey pobudza zelus, abyśmy primario cerkwie naszey wschodniey obronę jey nabożeństwa у wszytkie0 duchowieństwa nasze0 prawosławnego całość, wolność у zaszczy cenie super omnia fundowali у tutissime mogli retinere. A że główna przeszkoda у zaraza wschodnim cerkwiam naszym nievniackim, wierze у duchowieństwu naszemu iest vnia, która nie ustaie duchownych naszych, w posłuszeństwie Patriarchi Koństantinopolskiego zostających, prześladować у pospolitych vciemiężać ludzi, tedy gorące у pokorne proźby posłowie nasi maią quam humillime wnieść do Naiaśnieysze0 Maiestatu JE° Kr. Mści у wszytkich Jch Mściów PP. Senatorów, ,_aby według dawney niepoiednokrotney łaskawey oycowskiey obietnicy, przywilejem у konstitutią confirmowaney, JE° Kr. Mści у wszytkie0 Senatu była deleta у cerkwiey, у monasterów nam, у dóbr duchownych, które teraz possident vniaci, ystąpić*1. A ieśliby pokorna proźba nasza nie mogła w tem z Pańskiey dobrotliwości pożądane0 sobie otrzymać effectu, tedy przynamniey żeby nie tylko w Vkrainie, ale w Koronie у w Wielkim Xztwie Litewskim у gdziekolwiek graecoruski prawosławny nievniacki znayduie się nasz naród, do dóbr cerkiewnych wszelakich у duchownych, do cerkwiey naszych nievniackich interessować, popów у pospulstwa ciemiężyć, także przewielebnych oyców epis kopów prawosławnych naszych vniaci prześladować więcey nie ważyli się у odtąd żadne0 do prawosławiey naszey z łaski JE° Kr. Mści, Pana naszego młcwe0, nie mieli pretextu у consensu.// (2.) Jako zawsze od wieków ex clementia naiaśnieyszych królów Jch Mciów, świętey pamięci antecessorów JE° Kr. Mści, tak у teraz sczęśliwie nam panuiącego JE0 Kr. Mści, Pana nasze0 wielce młścwe0,2*Woysko JE0 Kr. Mści wierne Zaporozkie nie wątpi cieszyć się w tym у ab omni adverritate zaszczyca sie wolnością, prawem rełigiey graecoruskiey, świętobliwie nadanym у constitutiami approbowanym'2, supplicować tedy maią posłowie nasi do JE° Kr. Mści, Pana nasze0 wielce młścwe0, у wszytkich stanów, aby (arbitry nostri libertatem roboratam zachowywaiąc) żadnemu dominare violenter JE° Kr. М., Pan nasz wielce młścwy, in eadem libertate rełigiey et ecclesiey naszey nie dopuścił iako supremus wolności у swobód у praw naszych conditor et conseruator у aby tak teraz, iako et in posterum, żaden z duchowieństwa violentus praeter liberam electionem na metropolią prawosławia nasze0 wocowany nie był, oprócz ten, kogo iuxta liberae electionis jura legitime et vnanimiter obbierzemy, albowiem 3expressam у teraz violentiam praw у wolnościy cerkiewnych od przewielebne0 oyca Win nickiego mamy, bo lubo JE° Mść ociec Tokalski, metropolita, legitime electus od nas, dla iakieyś ku Maiestatowi JE0 Kr. Mści у Rzeczyptey vrazy у vdania subsistere do tych cza sów nie może, którego oycowskiey milościwey JE° KM. recommendamus dementiey*3; lecz przez to nie mogłaby się у nie miała gwałcić arbitry nostri libertas et libera electi0. Vpraszac tedy powinni posłowie nasi vsilnie a pokornie maiestatu JE0 Kr. Mści, Pna naszeo wielce młścweo, aby teraz у w przyszłe czasy miała у zachowała wolność swoię religia у cerkiew nasza graecoruska nievnicka wszelką, w czym, iako у dygnitarzowie duchownych у świeckich stanów ziemskich у grodzkich, także bractwa, archimandrie, monastery teyże rełigiey graecoruskicy nievniackiey w Wielkim Xztwie Litewskim у w woiewództwach koronnych Kiiows214 5. Інструкція послам Війська Запорозького на Варшавський сейм 1666 року kim, Bracławskim у Czemihowskim maią przynależyty zelus wiary y libertatis huius prawo ad eligendum sibi nouum pastorem. Także y absque libera voce votisque et consensu y na(s), Woyska JE° Kr. M. Zaporoz.,//którzy immediatus* do electiey metropoliti kiiowskie0 naszeo prawosławne0 należymy, na metropolią electia valoru nie może mieć. Jeśli tedy electus JE° Mść ociec Tukalski od tey praeeminentiey metropolitańskiey, quo iure et ratione nescitur, miał by być abalienatus, recommendamus pilne staranie у pokorne proźby nasze posłom naszym, aby iuxta liberae electionis iura znowuśmy sobie electię złożyli у obbierali, у na kogo sam scrutator cordis sprawi na tey electiey, ex omnium nostrum disponet consensum, na tego amplectemur у władzę metropolitańską у nasze iako pastorowi posłuszeństwo oddamy. A tak aby w przyszłe czasy żaden violenter nie vsurpowal sobie absque libera electione nie tylko władzy metropolitańskiey, ale y post decessum metropolity у episcopów dóbr duchownych disposity у administraty, pokornie na to v Maiestalu JE° Kr. Mści o przywiley у confirmatię instabunt posłowie nasi. (3.) Consequenter zelus у powinność wiary naszey chrześciańskiey graecoruskiey wz budza nas supplicować у za inszych generaliter stanów duchowieństwa nasze® prawosławne0, archimandriy, monasterów, bractw у inszey duchowney praeeminetiey, znayduiacych się w różnych powiatach у mieyscach, które iakiekolwiek dobra cerkiewne у swoie maią grunta, mienia, pasieki, futory, jeziora, stawy, młyny, bory у inne przynależności, prawem у przywileiami zdawna roborowane, tak od naiaśnieyszych Królów Ich Mciów antecessorów, iako у od sczęśliwie nam teraz panuiaceo JE° Kr. M. Aby tedy z miłościwey clementiey J° K.M. mogli tutissime zażywać cum omni libertate spirituali у żeby od prouiantów na praesidia, także у od stanowisk żołnierskich dobra duchowne у same duchowieństwo wolne ex clementia JE° KM., Pana nasze0 wielce młścwe®, у Rzeczyptey zostawało, - na to posłowie nasi nizko vpraszac maią Maiestatu JE° Kr. Mści, Pana nasze0 wielce młścwe0, o wyraźny JE° Kr. Mści przywiley у confirmatię. (4.) Cerkiew lubelska ponieważ z woli у clementiey JE° Kr. Mści iawnie od vnitow odcięta у według dawnieyszych praw у przywilejów, iey należących,//przez wysadzonych Ich Mściów pp. comissarzów nam, prawosławnym nievnitom, przywrócona у oddana, tedy za to iako po kornie Majestatowi JE° Kr. Mści, Panu naszemu wielce młścwemu dziękuiemy. Tak uniżenie posłowie nasi powinni prosić JE° KM. o potwierdzenie teyże cerkwie lubelskiey praw, aby byli constitutią teraźnieyszą seymową obwarowane4. (5.) Boli у to cerkwie naszey graecoruskiey, że у monastyr Milecki, id est archimandria, praw swoich ma naruszenie, iż od żołnierskich distributów, stanowisk у statiey w dobrach swoich duchownych swoiey nie ma wolności; gdyż ten monastyr fundowany jest od szlachty na dobrach ziemskich, tedy miałby podlegać zawsze iako z dóbr szlacheckich służbie woienney pod czas pospolitego ruszenia według porządku woiewództwa swego wiecznemi czasy. Zlecami o tym posłom naszym do JE° Kr. Mści supplikować, aby ex clementia JE° Kr. Mści tego monastera albo archimandriey Mileckiey prawa dawne у wolności ninieyszą constitutią seymową byli confirmowane у żeby od tego czasu z inszemi duchownemi dobrami żadnym ciężarom żołnierskim Milce nie podlegali5. *immediate 215 Микола Крикун (6.) ponieważ pacta Zborowskie maią w sobie expresse у iako przywiley у confirmatia łaski JE° Kr. Mści opiewa, iż od Maiestatu JE° KM. у wszytkich Ich Mściów PP. Sena torów petita Woyska JE0 Kr. Mci Zaporozkieo odnieśli byli у otrzymali to, że JE° Mść ociec metropolita nasz kiiowski z oycami episkopami prawosławnemi sedes swoie w senacie miał mieć*6, tedy pokornie у o tym maia supplicować do Maiestatu JE° Kr. Mści posłowie nasi, aby z miłościwey przyobiecaney у constitutią obwarowaney łaski mieli zawsze w senatorskich stółkach sedem, liberam vocem et dignitatem suam spiritualem, tak sam JE° Mść ociec metropolita//kiiowski, iako у oycowie episkopowie prawosławni, nievniaci, żadnych dishonorów. (7.) 7*Kiiów albo szkoły kiiowskie, luboć to pod iarzmem moskiewskim zostaią*7, lecz życzliwość у wierność nasza Woyska JE° Kr. Mści wiernego Zaporozkiego sprzyia to, aby za directią Naywyższe0 Boga zastępów nie tylko Kiiów у Zadnieprze oddało swoie vpokorzone poddaństwo, ale у postronni nieprzle* pod nogi Majestatowi JE° Kr. Mści, Pana naszego wielce młśwe®, byli subiugati. Tey nadzieie będąc, wnosimy pokorne petita przez posłów naszych, 8*aby kiiowskie szkoły, id est collegium, bractwa, łacińskie nauki (gdy się czas otworzy) mogli rozmnażać, żeby przywileiem et constitutione tirmius stwierdzona у roborowana była w tym oycom kiiowskim libertas*8. (8.) Jeśli kiedy może pobożna stanąć burs et seminarium na studentów fundatia, vpraszac będą posłowie nasi, aby kożdemu chcącemu erigować у fundować wolność pospolitym prawem, w konstitutiey wyrażonym, caueatur. (9.) 9*Wolności Woyska JE0 Kr. Mści Zaporozkiego, iako od naiaśnieyszych praedecessorów у antecessorów śwtey pamięci у same° Króla JE° Mści, teraz sczęśliwie nad nami panuiące0, przez pacta Zborowskie są nadane у seymowemi constitutiami vtwierdzone*9, tak aby wszystkich praw, przywileiów wolnoścy, nam służących, stanęła na ninieyszym seymie innouatia у approbatia, vnizenie prosić będą posłowie nasi nie tylko dla nas, którzy//persistimus infidae, ale у tych alliciendo, którzy rospaczaią o clementiey JE° Kr. Mści у Rzeczyptey. (10.) Po danych przywileiach Zborowskich pact declaratia łaski pańskiey JE° Kr. М. у confirmatia teyże declaratiey iako opiewa, tak śmiemy do nóg Maiestatu JE0 Kr. Mści, Pana nasze0 wielce młścweo, podać у punctatiue wyrazić wszelakie dawne у teraz służące wolności kozackie, aby całe у nienaruszone byli у zachowane, sczodrobliwey clementiey JE° Kr. Mści, Pana nasze® wielce młścwe0, vpraszac pokornie. (11.) O komput Woyska JE° Kr. M. Zaporozkie®, iak wielce ma być, Maiestat JE® Kr. Mść turbować nieśmiemy, ponieważ rozerwane Woysko у większa część pod protectią cara moskiewskiego vporczywie sie opponuią9a. (12.) Jednakże ile gdziekolwiek wiememi, życzliwemi у statecznemi maią, mogą у pow inni znaydować sie Maiestatowi JE® Kr. Mści у wszytkiey Rzeczyptey nie tylko w dobrach JE® Kr. Mści, ale у dobrach szlacheckich у duchownych Kozacy, aby od ich mściów panów dziedzicznych, starostów, dzierżawców, ich namiestników, podstarosciów, vrzędników nigdy na swoich wolnościach wszelakich, gruntach, mieniach, pasiekach, polach, domach, futorach, młynach, stawach у na wszelakiey kozackiey własności nie ponosili, nie uznawali nulla praei* nieprzyiaciele 216 5. Інструкція послам Війська Запорозького на Варшавський сейм 1666 року udicia, oppressionem et calamitates y aby od tychże vrzędow ich mściów panów dziedzic znych Kozak żaden wiemy w naymnieyszych sprawach sądzony nie był, ale żeby swoiemu prawu kozackiemu podlegał: w kożdym półku półkownika samego albo у od inszey starszyny swoiey zawsze aby byt sądzony, a osobliwie 10 w dobrach xiąząt Ich Mściów Wiszniewieckie®, Zbaraskich, Ich mściów panów Zamoyskich, Koniecpolskich'10 у innych ich mściów aby Ko zacy,//wierni, życzliwi JE° Kr. Mści у Rzeczyptey, cale takowey wolności kozackiey participes byli у żadnych praeiudicy nie doznawali, vniżenie JE° KM., Pana naszego wielce młścwego, у Rzeczyptey vpraszac. (13.) A lubo to 11przeszłego roku niektóre miasta у miasteczka po tey naszey stronie Dnieprza deyneckicmi gromadnemi incursiami moskiewską chitrością у Brzuchowieckieo zdradliwą obłudą skłonne byli у powabione, przez których musieliśmy chudoby nasze, zd rowie, mienia różne, żony, dzieci stracać у innumerabilibes stracili'11, iednak służebnicze ser ca, sumnieniem poddańskim dobrym obowiązane, w prętkim odwrocie beneuole retrahendo wierność naszę у poddaństwo Majestatowi Naiaśnieyszemu JE0 KM., PN. młśwego, które dożywotnie dotrzymywać obiecuiemy. Vpraszac tedy pokornie, wielce у vniżenie posłowie nasi maią niezwyciężone0 JE° Kr. Mść Maiestatu, aby JE° Kr. М., Pan nasz wielce młśwy, naszey to własney nie raczył przyczytać rebellioni. (14.) Ponieważ za głową, dobrym rządem, vsiłownym staraniem у codzienną pracą pana Piotra Doroszenka, Hetmana, vnanimiter teraz et libere obranego, iakośmy wszyscy obywa tele vkraińskie* tegoboczni Dniepru przyszli po rozróżnionych czasiech do complanatiey swoiey y ad vnitatem, tak za iegoż promotią у pieczołowitym vsiłowaniem wierność naszę у poddaństwo Majestatowi JE0 Kr. М. у Rzeczyptey beneuole wznowić у sczyrze na świat wyiawić vsiłowaliśmy у statecznie zachować obligati iesteśmy. Że tedy, patrząc na takowe doznane Pana Piotra Doroszenka, Hetmana W.K.M. Zaporozkiego, argumenta у życzliwe ef fecta, chętnie wolą naszę у ziednoczone serca, tak Woysko JE° Kr. Mści Zaporozkie, iako y//pospulstwa vkraińskie wierne, nawracamy do JE0 Kr. Mści, Pana Nasze0 wielce młściwe0, у odmienić nigdy nie życzymy przy zachowaniu statecznego JE° Kr. Mści, Pana naszeo wielce młśwego, у Rzeczyptey poddaństwa, zaczym posłowie nasi vsilnie w tym у pokornie vpraszac maią Maiestatu JE° Kr. Mści у wszystkich stanów, aby ta wolność nasza Woyska JE° Kr. Mści Zaporozkie0, a temporibus vetustatis vrodzona, nie miała offensionem у nie odnosiła cassatiey, ale ,2*iakośmy wszysci beneuole vnanimiterque duabus vicibus za Hetmana całego nasze0 Pana Piotra Doroszenka obebralr12, tak żeby przeciwko prawom у dawnym wolnościam naszym nie był deiectus, ale z oycowskiey clementiey v Maiestatu JE° Kr. Mści, Pana naszeo wielce młścwego, l3aby był acceptowany у z teyże miłościwey pańskiey łaskawości aby był privilegiatus13, alias inszego żadnego iako nie żądamy, tak у nie życzymy. Przez co, vchoway Boże, aby nie urósł iaki motus, humillime JE° Kr. Mść, Pana nasze® wielce młwe®, vpraszamy. (15.) Życzyliwość у wierność nasza, vpokorzone0 Woyska JE° Kr. Mści Zaporozkiego, pragnie tego, aby na Zaporoże, kędy iest rebellionis caput у bez którego niełatwo у Zadnieprze vpokorzy swóy kark у zapamiętałość, raczył JE° Kr. М., Pan nasz wielce młśwy, swoię zasłać miłościwą oycowską clementię przez wyrażony przywiley wolnościy kozackich у listem * ukraińscy 217 Микола Крикун Pańskim łaskawym obesłać onych, azaliby do vpamiętania у nawrócenia się do dziedziczne0 Pana własne0, pod którym starożytni antecessores zostawali у wierne oddawali poddaństwo, przyszli, albowiem mamy częste z Zaporoża wiadomości, że, gdyby vznali JE° Kr. Mści łaski у ogłoszone wolności kozackie starodawne lub przez listy, przyiść pragną do nawrócenia się w poddaństwo Króla JE° М. у Moskwę wykłóć tam leżącę zamyszlawaią14.// (16.) Wszak у car moskiewski albo у Brzechowiecky15 nie czym inszym Zaporoże у Zadnieprze, woiennych у pospolitych ludziy, jako naybardziey swoiemi częstemi obłudnemi omamia у zwodzi hramotami16. Prosić tedy pokornie, aby JE° Kr. Mść roskazał wydać z kancellariey swoiey przychilne ,7'vniwersały dwoiakie lub у troiakie*17 na Zaporoże у na Zad nieprze do różnych miast у półków, przez co azaliby conscientias swoie ad bonum wzbudzali у kierowali,7a. (17.) Nie dla iakich inszych przyczyn у piechotne kozackie półki serdeniackie18 у zaporoz kie, którzy1* za dostoieństwo Maiestatu JE° Kr. Mści у Rzeczyptey znacznie у odważnie krew swoię rozlewali, postrzały у rany dotychczas cierpią, pod Brasławiem, pod Raszkowem у wszędzie na Zabużu, na Podniestrzu, powskramiaiac niesczęsne motus, musieli się collocować, tylko naybardziey dla tego, aby od Zaporoża z Bohu rzeki у z inszych polowych mieysc, o których się у teraz było zaięło omne malum, iako naypilniey у iako naostrożniey przestrzegali у hamulcem zostawali, zwłascza na takowych pogranicznych niebespiecznych pasach locowane, у dlatego, doświatczaiąc nowovskromionych miast у miasteczek na Zabużu у Podnies trzu, ludziy, kmobmych stateczney poprzysiężoney cnoty, wiary, życzliwości у poddaństwa, ku Majestatowi JE° Kr. Mści doskonałego, a częścią у dla wythnenia po pracach, trudach, fatigach, które przez całe lato ronili za dostoieństwo Maiestatu JE° Kr. Mści, musiało się locować. Prosić o to vniżenie imponimus posłom naszym, aby JE° Kr. Mść, Pan nasz wielce młścwy, priuatam у żadney vsurpatiey nie raczył przyczytać, że tam niektóre żołnierskie chorągwie nie zmieścili się19.// (18.) A iako 20 za antecessorów hetmanów naszych starostwo Czehryńskie z clementiey Pańskiey JE° Kr. Mść na buławę hetmana Zaporozkie0 cedebat'20, które teraz barzo zniszczone, zruginowane у w wielu miasteczek odciętych vbogie zostaią2*, gdy za przywilejami JE° Kr. Mść różni różnie sobie povpraszali, iako to 21Kapitanowke, Woronuwkę, Bużyn. Kryłow у inne, a pustek nie rachujemy21, oprócz same0 22 Czehryna, Medwedowki у Żabotyna*22, tak tedy wielce у vnizenie prosić posłowie maią, 23-aby od Maiestatu JE° Kr. Mści Czehryńskie starostwo ze wszystkiemi miasteczkami у przynależnościami było conferowane przywileiem nowym у constitutią stwierdzone na buławę, hetmaństwo, zkąd żeby Pan Hetman nasz mógł mieć na różne posły у wielkie expedita woyskowe pomoc у poratowanie 23. (19.) Według dawney łaski у clementiey JE0 Kr. Mści, Pana nasze0 wielce młściweo, ponieważ Łysianka iest ferowana na armatę Woyska JE° Kr. Mści Zaporozkie0 za przywileiem JE0 Kr. Mść cum omnibus attinentys, ale etiam lege publica ta JE° Kr. Mść Woysku Zaporozkiemu militet donatia, pokorną do JE0 Kr. Mści у Rptey wniosą supplikę, żeby z nieodmienney l* 2* które zostaie 218 5. Інструкція послам Війська Запорозького на Варшавський сейм 1666 року clementiey oycowskiey tenże przywiley, teraz v JE0 Mść Pana Tetery, przeszłego hetmana, zatrzymany, był Woysku oddany у constitutią seymową confirmowany24. (20.) Praesidia JE° Kr. Mści, na Vkrainie leżące25, ile ubóztwo nasze zmagało, prouidowaliśmy у prouiduiemy26, lecz widzi Bóg у wszytkiemu światu teraźnieysze w Vkrainie naszey desolatie, ruiny, znisczenia ludzkie, wielkie vbóztwo, czego у sami Ich Mść Pan owie kommendanci27 doświatczyli у doświatczaią, zaczym przez//posłów naszych nie tylko my, wszystkie Woysko JE0 Kr. Mści Zaporozkie wierne, ale у wszystkie pospólstwa nędzne płaczliwie a pokornie Nay wyższy Maiestat JE° Kr. Mści błagamy у nizko prosimy, aby przy namniey iaką1* mogliśmy otrzymać z clementiey oycowskiey vlżenie na ieden rok, pókibyśmy znowu za sczęśliwym JE° Kr. Mści nad nami panowaniem do poprawy nędzy naszey przyszli, a żeby te praesidia z skarbu JE° Kr. Mści, Pana nasze0 wielce młścwego, у Rzeczyptey byli prouidowani, albowiem przy vbóstwie niesczęsnym naszym wydawane tak od Kozaków, iako у od pospolitych ludziy prouianty nie tylko się ludziom bidnym poprawić nie daią, ale, gdzie się rzadko ich zostało, у ci różnie się roschodzą, owo zgoła bliższa Vkraina do całych ostatnych pustek, aniżeli od2* obfitości. Wielce tedy у pokorne w tym iterato do nóg Maiestatowi JE0 Kr. Mści, Panu naszemu wielce młśwemu, wnosimy proźby, aby odnieść mogli oycowską łaskawość у miłościwą z politowaniem wiernych у vbogich poddanych clementię. (21.) Należy у na tym niemało do całości у wolnościy Woyska JE0 Kr. Mści, Pana naszeo wielce młściwego, у porządku dawne0 woysko we0, iż 28*armata woysko wa nasza, beneuole na zamku Bialocerkiewskim będąca*28, bez woli у consensu JE0 Kr. Mści, Pana naszeo wielce młwego, nie może Woysku JE° Kr. Mści Zaporozkiemu być przywrócona. Prosić tedy będą posłowie nasi pokornie, aby z osobliwey woli у roskazania JE° Kr. Mści, Pana nasze0 młścweo, mogliśmy z tego zamku własne swoie działa odszukać у kleynotami29 woyskowemi się cieszyć. (22.) I monaster Trechtemirowsky, z dawnych czasów od Królów Ich Mciów Panów naszych у dziś sczęśliwie Panuiącego vprzywileiowany,//Woyska naszego postrzelonych у laty zeszłych Kozaków na vsłudze JE0 Kr. Mści у Rzeczyptey będąc szpytalem, aby swoie miał warowane seymową constitutią w potomne czasy immunitates, prosić będą30. (23.) Lubo to 31 Hetman nasz teraźnieyszy część Woyska posyłał na affectatię у przysługę chanowi JE0 Mści Krimskiemu'31, iednak non absque consilio et consideratione JE° Mści Pana chorążego koronnego32 у inszych Ich Mciów, na ten czas pod Brasławiem będących, także, 33*poważaiąc braterstwo у nierozerwaną przyiaźń JE0 Kr. Mści z chanem krimskim, posyłane byli półków dwa у odprawili vchwalone officium*33. Tedy vniżenie posłowie maia vpraszac, aby JE0 Kr. Mść, Pan nasz wielce młściwy, nie miał tego v maiestatu swego naiaśnieyszego za vrazę у przeciwną suspitię. Pan zastępów świadkiem jest, ze Pan Hetman nasz у my wszysci, Woysko JE0 Kr. Mści Zaporozkie wierne, żadney namnjeyszey nie mamy z chanem JE0 M. Krimskim conspiratiey у mieć nie myślimy, nie tylko z chanem, ale у z żadnym postron nym Panem, oprócz JE° Kr. Mści, Pana naszeo wielce młwego dziedziczneo, у Rzeczyptey. '* iakie do 2* 279 Микола Крикун Y aczkolwiek czasem listy do chana JEo M. od Hetmana naszego у od nas posyłaią się, lecz nie w żadney złey materiey, ale w poważnych у potrzebnych zawsze całości pospoliteo dobra у dostoieństwu Maiestatu JE° Kr. Mści, Panu naszemu wielce młścwemu, służące у Rzec zyptey. (24.) Woysko nasze piechotne, półki serdeniackie у Zaporozkie, ponieważ ludziom znisczonym vkrainskim stanowiskami dokuczali у więcey o głodzie, aniżeli o chlebie trwaią, prosić maią posłowie JE° Kr. Mści o dalszy proceder woienny, iako у kędy te piechoty obrócić у ordinować, zwłascza, że iuż у czas woienny, id est wiosna, następuje34.// (25.) Wrodzona JE° Kr. Mści, Pana naszeo wielce młścwe0, clementia zawsze ma to, kożdemu za wierne vslugi łaską swoią nagradzać oycowską, zachęcaiąc na dalsze wierne przysługi. Wiadoma tedy wierność, życzliwość у odważne vsługi у półko w Woyska JE° Kr. Mści Zaporozkiego serdeniatskich у zaporozkich, którzy iak znaczne iuż y ieszcze obligan tur za dostaieństwo Maiestatu JE° Kr. Mści, Pana nasze0 wielce młwe°, nieodmiennie przeci wko kożdego JE Kr. Mści nieprzla1* stawać, krew rozlewać y vmierac. Zaczym przez posłów naszych wnosimy proźbę, aby z nami, Woyskiem JE° Kr. Mści Zaporozkiego2*, iako wierni równey łaski pańskiey vznawali у według doznaney JE° Kr. Mści dobrotliwości czymkolwiek z skarbu JE° Kr. Mści у Rzeczyptey mogli być łaskawie opatrzeni у miłościwie vkontentowani35. (26.) A że iednych żony, drugich synowie у bracia у inni krewni z Woyska nasze0 dostali się za dostoieństwo Maiestatu JE° Kr. Mści у Rzeczyptey w więzieniu у niewoli moskiewskiey, osobliwie rodzeni dwa brata Pana Hetmana naszego36, pokornie tedy do miłosierdzia JE° Kr. Mści у politowania nad wiememi poddanemi supplicować у całey Rzeczyptey będą prosić, aby przez zamianę albo JE° Kr. Mści monarszą do cara moskiewskiego instantię albo iakim inszy(m) sposobem z łaski Pańskiey у na wiernych poddanych wrodzoney clementiey mogli być eliberowani. (27.) Wdowy kozackie według dawnych praw, zwyczaiów, porządków у przywileiów Naiaśnieyszych Królów polskich у teraźnieysze0, nam sczęśliwie panuiącego JE° Kr. Mści, nadanych, aby byli wolne od stanowisk у statiey żołnierskich у we wszem do kozackiey należeli iurisdictiey, a nie do zamkowey37. (28.) Generaliter wnosimy też pokorną proźbę у za pułkiem Humańskim, aby z clemenciey JE° KM. у z miłościwego względu otrzymać mógł na ninieyszym seymie confirmatię na assecuratią у incorporatię, także у na wyraźny przywiley pod czas szczęśliwey JE° KM. bytności za Dnieprem pod datą z pod Siwska,//stosuiąc się tedy do dawney woli у clemen tiey oycowskiey. Y nizko у pokornie posłowie nasi maią upraszać na ten pułk Vma(ń)ski o confirmatię y in constitutione imponere38. (29.) Ponieważ 39'starostwo Czehryńskie bardzo iest znisczone у w miasteczkach odcięte*39, a maiąc codzienne Pan Hetman nasz expensa woyskowe na różne posty у ludziy, do tego znac znie у swoię straciwszy chudobę, zatrzymuiąc bonum publicum у całość wierne0 poddaństwa Maiestatowi JE° Kr. Mści, prosimy vniżenie, ^'aby w woiewództwie Brasławskim у Kiiows'* nieprzyiaciela Zaporozkim 2* 220 5. Інструкція послам Війська Запорозького на Варшавський сейм 1666 року kim conferowana była inducta у na poratowanie szła expensow woyskowych, tak, iako у za antecessorow hetmanów naszych, na którą inductę o inuocatię у przywiley wyraźny, seymową constitutią approbowany у immunitatem na to maiący, prosić posłowie nasi maią vniżenie Maiestatu JE0 Kr. Mści у Rzeczyptey40. (ЗО.) I to nas, wszystkiego Woyska, wiernego Maiestatowi JE° Kr. Mści, niemniey boli, iż 4, JE° Mść Pan Tetera, przeszły hetman nasz, dla swoich naybarziey priuat, a nie dla iakiego niebespieczeństwa, od nas z Vkrainy vstapil, nas osierocałych porzucił'4142-w nieopisannych złych terminach*42, 43 które my iednak za łasko1* Bożą у za sczęśliwym JE0 Kr. Mści pan owaniem potuszywszy, zgodliwym pokoiem przewrotnych ludziy у vporczywych vtwierdziwszy, do wiernego a szczerego poddaństwa maiestatowi JEKMPNWMłł. nawróciliśmy*43. A że 44*JE° Mść Pan Tetera woyskowe na ten czas pozabierał z sobą przywileia, confirmatie, declaratie łaski Pańskiey, wszystkie kleynota, armaty у skarby, od kilkanaście lat krwawo tak antecessorow naszych, iako у nas samych nabyte*44, wielce у pokornie vpraszac posłowie nasi powinni maiestatu JE0 KM., aby ex clementia у dobrotliwości oycowskiey byli nam, Woysku wiernemu Zaporozkiemu, totaliter przywrócone у oddane, z cze° byśmy się mogli cieszyć nie tylko teraz, ale et in posterum.// (31.) 45*Lubośmy wolność naszą specificowali w pierwszych naszych punctach, iednak boleć у na to musi Woysko JKM. Zaporozkie, ze świeże nieznośne dzieią się praeiuditia Koza kom w woiewództwie Brasławskim. Mianowicie w Niemirowsczyznie w Winnickim powiecie, w Szarogrodzkim у Mohilowskim kluczu, nie tylko na chudobach, dobrach, ale у na samych Kozakach, którzy o śmierć potaiemna przychodzą*45. Vpraszac tedy posłowie nasi będą. aby z woli JEo KM. у wysokiey vwagi Ich Mciów Panów Senatorów, Ich Mciów dziedzicznych, do swoich starostw podstarościy, wszelakich vrzędnikow pisać serio raczyli, żeby takowych ans do rozerwania, vchoway Boże, całego pokoiu święte0 у pospolite0 dobrego nie zadawali, czego у my z naszey strony powinniśmy iako naypilniey przestrzegać у powskramiać. 46*Odważamy się przy tem supplicować0 у na JE° Mś pana Strzałkowskie0 za winnickiemi kozakami, którzy iakie od JE° Mści vcierpieli oppressiones, Bóg widzi, tak na sobie, iako у na żonach*46. Co wszystko oycowskiey pokornie polecamy JE0 KM. clementiey. (32.) Do teyże łaski Pańskiey JKMPNWMłł. śmiemy suppliką naszą kałatać у calamitates Kozaków JKM. obiaśnić, które odnoszą у od praesidiy vkraińskich. Vpraszac pokornie pow inni posłowie nasi, aby przynamniey wierni, życzliwi у vpokorzeni Kozacy z clementiey JE° Kr. Mści PNWM. mogli być od prouiantów eliberi у w gruntach swoich, pasiekach, dworach у we wszytkich in genere substantiach żadnych nie ponosili szkód у oppressiy, a mianowicie w Czehrynie у pułkach ynszych47.// (33.) Te tedy wolności Woyska Zaporozkie0 interpretaią2* dobrze zważywszy у tym spo sobem subsistere dziel0 Woyska nasze0 conseruatiey w powinny(m) Majestatowi JKM. у Rzeczyptey poddańskim posłuszeństwie może, pokornie tedy prosić będą posłowie nasi, aby suppliki nasze, na stronę dobra pospolitego formowane, pomyślny z łaski JE° KM. у Rzec zyptey sortiantur skutek. '* łaską interpretatią 2* 221 Микола Крикун (34.) Kończąc te naszę instructię у pokorne do nóg Majestatu JKM. wniósszy desideria nasze, vpraszamy, 48*aby JKM., Pan nasz тій., raczył nas vkontentować nie nobilitatiami, nie maiętnościami ani żadnemi priuatami, iako przeszłych seymów niektórzy ludzie z Woyska JKM. Zaporozkiego у posłowie nasi sobie tylko samym, non bono publico, v Maiestatu JKM. у Rzeczyptey różne donatie wyprawowali, o czym wierne Woysko JKM. Zaporozkie nigdy nie wiedziało ani ich po to posyłało у przez to vkontentowane nie było, owszem przez ta kowe subiecta у chciwość priuat ich co się złego działo w Vkrainie у dotychczas niespokoyne vrastali motus, bowiem dziesięć albo dwadzieścia ludziy donatiuami, od JKMPN. miłł. vkontentowanemi będąc, nam, wszytkie0 Woyska JE° KM. Zaporozkiego, przyrodzone a od wieków należące psuią przez to wolności у iawne swoie do niezgód podaią ansy, że za promotią у instantią Woyska Zaporozkiego JKMPN. miłł. onych kontentuie, a zatym takowi też Woysko JKM. Zaporozkie condemnuią, z Woyska nasze® vrożży (sic!) ludźmi'48. Zaczym iako primario pokornie у vniżenie Naiaśnieyszego Maiestatu JKMPN. Miłł. vpraszamy o własne, a tempori bus vetustatis służące, wolności cerkwie//Christusowey graecoruskiey prawosławney naszey, nieuniackiey у wszytkie0 duchowieństwa naszego praerogatiwy, także o naszey wszystkiego Woyska wiernego, JKM. przychilnego, Zaporozkiego dawne у teraz w tey tu instructiey wyrażone wolności, desideria у nayniższe proźby, które aby z miłościwey JKM. clementiey у oycowskiey dobrotliwości swoie odnieśli przez pożądany skutek dosicvczinienie y sczodrobliwe vkontentowanie у żebyśmy w iedney klubie, wierne Woysko JKM. Zaporozkie, zostaiąc pari ex vberante gratia у przynależącemi nam cieszyli sie naszemi wolnościami, obiecuiąc to po sobie przy wiernym a nieodmiennym poddaństwie za dostoięstwo Naiaśnieyszego Maies tatu JKMPN miłł. zawsze szczerze, odważnie, wiernie na kożdym placu, w kożdey occasiey у z kożdym nieprzlem* JK. Mści у Rzeczyptey stawać, bić się у vmierać. (35.) Pokorne zasyłamy proźby nasze do WKM., PNW. miłł., za naszemi posłami, którzy aby łaskawie, oycowsko iako przyięci byli, tak z vkontentowaniem we wszytkich petitach naszych miłościwie expediowani у do Woyska WKM. Zaporozkiego wiernego bez omiesz kania odpuszczeni byli, zwłascza z dobrą nadzieią у łaskawą WKM., Pana naszego wielce miłowego, clementią. Przy tem tegoż Maiestatu JKM., Pana nasze0 miłśwego, do nóg wszyst kie Woysko JKM. Zaporozkie iako naypokomiey nizko vpadamy. (36.) Żal nasz, nie tylko Woyska JKM. Zap., ale у pospólstwa, wielki pobudza pokornie у iak nayniższe do Maiestatu JE° KM., PNW. miłł., supplicować, iż 49*pod czas zburzenia miasta JKM. Korsunia nie tak od deyneckiey wyrzutney szabli ludzie zacni, Kozacy sławni a wierni JKM. poddani, id est Pododnia, półkownik, Dubina у inszych niemało, poginęło, ale od samego na ten czas p. kommendanta residuiące0 śmiercią haniebną żywot postradali sine vlla causa, drudzy więzieniem nieznośny(m) wprzód przypłaciwszy, świat pożegnali'49, na co gdy insi wspominamy, trwożliwe0 a prawie niebespiecznego musiemy zostawać zdrowia у o sobie kożdy powątpiwać, ieśli clementia oycowska JKMPN. miłł. nie określi у nie utwierdzi nas, Woysko JKM. wierne Zap., у wszytkich obywatelów vkraińskich. O co yterato posłowie nasi maią у powinni JE° Kr. Mść prosić.// * nieprzyiacielem 222 5. Інструкція послам Війська Запорозького на Варшавський сейм 1666 року Piotr Doroszenko, Hetman JE° Kr. M. Woyska Zaporozkiego Iwan Dimidenko, oboźny W.WKMZ. Michayło Suliczycz, Л sędziowie egeralni (sic!) Semen Bohaczenko, J WJKMZ. Jan Czekałowsky, pisarz W.WJKMZ. Paweł Apostoł, 1 asawułowie Demian Pilay, f W. WJKMZ. Prokop Bereżecky, półkownik W. JKMZ. Czehryńsky Bohdan Kalistrat, pólk. WJKMZ. Czerkasky Ihnat Vlanowsky, półk. WJKMZ. Korsuńsky Charko Tatarenko, półk. WJKMZ. Białocerkiewsky Jarosz Hricenko, półk. WJKMZ. Pawołocky Hrihory Biłohrud, półk. WJKMZ. Humańsky Stephan Szczerbina, półk. WJKMZ. Torhowicky Wasily Łoboyko, półk. WJKMZ. Kalnicky Michał Zelensky, półk. WJKMZ. Brasławsky Jewstafiey Hohol, półk. WJKMZ. Podolsky Fedor Michaylenko, półk. WJKMZ. serdeniacky Matfiy Kaniowiec, półk. WJKMZ. serdeniacky Wasil Wołoszyn, pólk. WJKMZ. serdeniacky Semen Korsuniec, półk. WJKMZ. Zaporozky Filip Iwanowicz, półk. WJKMZ. Zaporozky Iwan Czomobil, półk. WJKMZ. Zaporozky Sawa, setnik Półku WKM. Krzemeńczuckiego Печатка Instructia Woyska Zaporozkie0, dana posłom na seym 1666, in martii złożony. Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s. 615-634. Оригінал. №2 1666 р., травня 24. Варшава. Відповідь короля Яна Казимира на інструкцію послам Війська Запорозького, відправленим на Варшавський звичайний сейм, який розпочався 17 березня того самого року Respons od Je° Kr.Mci Woysku Zaporowskiemu na punkta, w instrukcyey, przez posłów od tegoż Woyska podaney, wyrażone, dany w kancellaryi Jego Królewskiey Mci Koronney w Warszawie dnia 24 miesiąca maja Ru Pańskiego 1666. Ponowienie poddaństwa wiernego od Woyska Zaporowskiego, przez posłów swoich obsz ernie oświadczone, nie mogło bydź tylko wdzięczne Jego Królewskiey Mości, tego mianowi223 Микола Крикун cie czasu, którego zewnętrznym państw tuteyszych zamieszaniem у niektórych woiewództw zawziętą przeciwko Jego Królewskiey Mości nieustrością у poniekąd nieposłuszeństwem Oycowskie Jego Królewskiey1* serce żalem napełnione zostaie. Jako tedy wdzięczen Jego Królewska Mość oświadczenia się z wiarą у ochotą stateczną Woyska у urodzonego hetmana Zaporowskiego, wyświadczył to Jego Królewska Mość przydaną publicznie przy zgromad zonych stanach Rzeczypospolitey tymże posłom audyencyey, powtórzył у przy odprawie onychże. (1.) Jako kożdemu narodowi, władzy swoiey powierzonemu, dotrzymuie Jego Królewska Mość praw у wolności, one wcale zachowuiąc względem wiary у rełigiey kożdego, które tylko Rzeczpospolita za przodków Jego Królewskiey Mości do siebie przyięła у z niemi złączona zostaie, tak też narodowi Ruskiemu wiary greckiey prawosławney у starożytney prawa у swobody względem wiary nie są od Jego Królewskiey Mości ani Rzeczypospolitey za panowania jego w ni w czym naruszone, teyże oblig na sumieniu Jego Królewskiey Mości zostaie wedle przysięgi, przy szczęśliwce Koronacyi swoiey50 wykonaney, iako wszystkim poddanym swoim, tak też у unitom, z kościołem naszym katolickim w iedności zostającym, praw у prywileiów, od przodków Jego Królewskiey Mości onym nadanych, dotrzymywać. A że Woysko Zaporowskie o zniesieniu tey uniey proźbą swoią na Jego Królewską Mość nalega, iako tego nie ma w mocy swey żaden monarcha ziemski panować sumieniu ludzkiemu, tak tę trudno2* proźbę Woyska odkłada Jego Królewska Mość do wszystkich stanów Rzeczypospo litey zgromadzenia przyszłego, ponieważ ten seym nie stanął. Gdzieby iednak uniaci dobrom cerkiewnym albo samym//osobom nieuniackim krzywdę albo szkodę iako3* czynili, kożdemu JeK. Mść przez urzędy swoie sprawiedliwość z nich dostateczną administrować gotów, lubo żadnych skarg na tychże unitów stan rycerski nieuniacki, w niemałey liczbie w województwie Ruskim у innych nayduiący się, do Je K. Mci nie przynosi, tylko od samego Woyska Zapor owskiego chodzą51. (2.) Nie uznawa Jego Królewska Mość, aby się iakie naruszenie prawa у zwyczaiu dziać miało stanowi duchownemu albo świeckiemu pomienioney rełigiey prawosławney w elekcyi metropolity kiiowskiego. Na którey legitime złożoney, że wielebny Ociec Winnicki, przeszły episkop przemyski, należycie у prawdziwie został obranym metropolitą kiiowskim, Jego Królewska Mość wedle prawa swego utwierdził onego у promocyą swoią pańską u Patryarchy Konstantynopolitańskiego wsparł у zalecił generalney konfirmacyey Jego iako zasłużonego w Cerkwi Wschodniey у Bogobóynego Pasterza. Tę tedy elekcyą, że у Patryarcha Konstantynopolitański potwierdził zwierzchnością swoią, JeKMść inney składać nie może. A ponieważ у wielebny ociec Tukalski, episkop białoruski (52do którego Jego Królewska Mość z inney//okazyey urazę swoię miał у tę iuż iemuż odpuścił’52), 53deklarował się, że tey duchowney zwierzchności nad cerkwią wschodnią nie życzył у nie życzy у tey konkurencyey cale ustąpił*53, 54*trzyma Jego Królewska Mość o skromności у powolności Woyska Zaporowskiego, że w tey materyey proźby swoiey powtarzać nie będzie у pasterza swego, w duchowieństwie '* Далі має бути «Mości». trudną iaką 2* 224 5. Інструкція послам Війська Запорозького на Варшавський сейм 1666 року naypierwszego, legitime ustanowionego, za pasterza z powinną rewerencyą przyimie у uzna iako godnego у zdolnego tey zwierzchności Cerkwie Wschodniey*54. (3.) Aby dobra duchowne, archimandryi, manasterzów у cerkwi, w Ukrainie nayduiących się, od prowiantów у stanowisk żołnierskich miały swoie obronę, zlecił to Jego Królewska Mość wielmożnego woiewody krakowskiego, hetmana wielkiego koronnego baczeniu55. (4.) Na cerkiew lubelską wydana iest z rozkazania Je° Królewskiey Mości kommissya у do skutku przywiedziona, gdyż w possessyey disunitów zostaie tasz cerkiew, kommisyi approbacya nie może bydź, tylko na seymie dokończonym. (5.) Monaster Milecki słusznie aby był także wolnym od ciężarów żołnierskich, iako w dobrach ziemskich fundowany, daie tedy Je° KMść uniwersał swóy do żołnierzów, innego subsidium у obrony natenczas temu monastyrowi obmyślić nie mogąc у u wielmożnego woi ewody krakowskiego, hetmana wielkiego koronnego nie będzie odmówiona tasz obrona. (6.) 56 Pakta Zborowskie że przypomina Woysko у wedle nich mieysca w senacie duch ownym swoim, osobliwie dla Metropolity Kiiowskiego upomina się; lubo te pakta przez same Woysko Zaporowskie wzruszone у przy Cudnowskiey tranzakcyi deklarowało się, że w godności mnieysza у onych nie potrzebuie56, atoli odkłada tę proźbę Jego Królewska Mość do przyszłego seymu. (7.) Nie iest bronna łaska Jego Królewskiey Mości Woysku Zaporowskiemu albo raczey duchowieństwu religiey Greckiey nieuniackiey, aby szkoły ruskie w Kiiowie były otworzone у seminaria studentom były tamże fundowane, te iednak intencye duchownych do czasu spokoynieyszego y primario do otworzenia bram kijowskich na imię Jego Królewskiey Mości własnego pana zawiesza. (8.) Nie psuie Jego Królewska Mość ani Rzeczpospolita wolności у praw Woyska Za porowskiego у owszem onych przyczynia, iako//to 57*poślednieysze kommissye*57 świadczą, które Woysko także wzruszało przez ponowione bunty, atoli iednak proźbę Woyska, którą wnosi o renowacyą wolności, w czym iey będzie potrzeba, do seymu Jego Królewska Mość onę odkłada. (9.) Cokolwiek Jego Królewska Mość osobliwych łask przywileiami swemi Woysku nadał, tych potwierdzać temuż Panu nie iest zwyczaiu ani powagi58, a jeżeli przywileia poginęły, tedy w aktach publicznych znaleść się mogą. (10.) Oznaczenie у determinowanie komputu Woyska kozackiego, to należy do uwagi у zezwolenia wszystkich stanów Rzeczypospolitey, a naprzód zawisło na uspokoieniu у przy wróceniu całey Ukrainy pod władzą Je° K. Mci59. (11.) I to niemniey trudna do wykonania Je° K. Mci у Rzeczypospolitey woyskowa proźba, aby w dziedzicznych dobrach byli Kozacy у futory swoie wydzielone mieli, iednak do powszechney zgody stanów Rzeczypospolitey zachowuie to Jego Królewska Mość у do wynalezienia sposobów, za któremiby dziedziczni panowie od Rzeczypospolitey byli akkwietowani. “Obietnice swoie, niektórym pułkom na piśmie//eo nomine dane 60, przywodzić do skutku Je° Królewska Mość ofiarnie, przy stateczney Woyska у pułków tych, które się w do brach Panów ukrainnych znayduią, wierze у posłuszeństwie. 15 — 6-1279 225 Микола Крикун (12.) Nie wspomina Jego Królewska Mość z łaskawości swoiey tey nagany, które(y) zasłużyły były niektóre miasta za wpuszczenie do siebie zadnieprzan. Y lubo przez tę niestateczność ich Rzeczpospolita w Woysku swym, które obozować długo musiały1*, dla tey sweywoli znaczne szkody odniosła, Jego Królewska Mość nieprzebraną swą klemencyą to pokrywa, maiąc za to, że poślednieyszą wiernością у życzliwością nagrodzą te miasta swóy występek. (13.) Uważnie przyznaie Woysko Zaporowskie, że za głową у rządem dobrym wszelkie zgromadzenia bywają mocne у nierozerwane, gdyby w rzeczy samey rozumney tey dyrekcyey iednostaynie słuchać zawsze chciało. A przeto proźbie Woyska stawiaiąc się Jego Królews ka Mość łaskawym у przychylnym, lubo у urodzony Tetera, hetman przeszły Woyska Za porowskiego, dobrze się na swoim urzędzie sprawował у władnąć nim umiał, iednak iż się gwałtem z niego//wyprosił dla słabego zdrowia swego, tedy, 61*kontentuiąc Jego Królewska Mość Woyska proźbę, tenże urząd hetmaństwa urodzonemu Doroszenkowi (którego cnota у wiara ku nam acz dobrze przedtym wiadoma, iednak у teraz przez pomienionego urodzonego Pawła Teterę zalecona)'61 konferuje у 62*przy wielejem swoim onego utwierdza, a inne ozdoby, urzędowi temu służące, przez kommissarza swego wkrótce odeśle*62. (14.) Spuszczając się Jego Królewska Mość na dzielność у staranie tegoż urodzonego hetmana Zaporowskiego, że za rządu swego będzie chciał przyczynić sławy Jego Królewskiey Mości у sobie przysługi, któraby niemnieysza ztąd urosła, gdyby oderwanych zadnieprzan iakoż człon tegoż ciała znowu przyłączył, na rozsądny szafunek iego posyła Jego Królewska Mość uniwersały swoie do zadnieprzan у na Zaporoże one rozesłał63. (15.) Przyczyny urodzonego hetmana Zaporowskiego, dla których przeszłey zimy na Zabużu у Podniestrzu pułki serdeniackie у zaporoskie lokował, miały mieysce u Jego Królewskiey Mości. Zleca oraz Jego Królewska Mość//też pułki baczeniu hetmańskiemu, aby one zatrzymywał у zachęcał do usługi dalszey sposobami, iakie się wynaleść mogą. Gdyż lubo Jego Królewska Mość miał to w intencyey posiłkować te pułki ze skarbu w nadzieje dokończenia seymu przeszło rozerwanego, ponieważ seym nie stanął у skarb nie może bespiecznie kredytem szafować, ma to iednak w pamięci swey Jego Królewska Mość przez kom missarza swego zachęcić też pułki szczodrobliwością swoią. (16.) Czehryńskiego starostwa nie oddala Jego Królewska Mość od urodzonego Hetmana Zaporowskiego, z dobrami у dochodami, do niego należącemi, to przydając, aby tam praesidi um na zamku z ludzi Jego Królewskiey Mości у Rzeczypospolitey, iakie у teraz jest, zostawało у prowiant albo justentament swóy dostateczny z tychże dochodów miało. (17.) ^ Lisiankę zostawuie Jego Królewska Mość przy Woysku podług przywileju, danego na armatę, na którą, lubo w Białey Cerkwi bespiecznie у osobliwie teraz za ufortyfikowaniem iey przez ludzie Rzeczypospolitey, iednak inne apparamenta у potrzeby armatne tamże będą miały swoie złożenie у schowanie'64. 65 Przywiley na tę Lisiankę// urodzony Tetera, starosta bracławski66, gdy o to imieniem Woyska będzie requisitus, przywrócić obiecał Woysku, jeżeli z drugimi у iego substancyą, przez buntowników w Bracławiu zabraną, nie zginął~65. 226 5. Інструкція послам Війська Запорозького на Варшавський сейм 1666 року (18.) Ludzie Jego Królewskiey Mości у Rzeczypospolitey, na miastach у zamkach ukrainnych osadzeni, nie dla czego inszego, tylko dla obrony tychże mieysc, nie tylko od postronnego nieprzyiaciela, ale też у sweywoli domowey, żeby nie mogli bydź bez uciążenia woyska у mieszkańców tamecznych pożywieni, przypaść na to Jego Królewska Mość у z panami Radami swemi nie mógł, uważaiąc wielkość liczby zostawionych tamże regimentów pieszych, pogotowiu też prowiantować onych ze skarbu Rieczypospolitey nie podobna, kiedy 67-iuż trzeci seym zerwany*67 у od tak dawnego czasu żadne do skarbu niewniesione pieniądze. Niechay у w tym cierpliwe będzie Woysko do dalszego pomiarkowania, wszakże przedtym samoż Woysko ofiarowało się te praesidia sustentować. (19.) Armaty, w Białey Cerkwi kollokowaney, przeniesienie nie widzi Jego Królewska Mość potrzebne ani też przyczyny słuszney od Woyska, dla iakiey dział, prochów//y innych armatnych rynsztunków, na tamtym mieyscu, teraz osobliwie ufortyfikowanym, mieć nie życzy, ile że Biała Cerkiew iest pośrednie mieysce Ukrainy po tey strony Dniepru, z którego na wszystkie strony do miast у miasteczek obrona у posiłek nayprędszy bydź może dany. Iako tedy w mieyscu tym iest iawne bespieczeństwo armaty, tak przeniesienia oney у same Woysko, gdy się lepiey na myśli nie będzie prosiło, gdyż na tamtym mieyscu niedalszego in nego, tylko dla obrony woyska у zamku iest osadzona68. (20.) Monasteru Trechtymirowskiego pobożna fundacya na Kozaków, w okazyach wojen nych pokaleczonych у w leciech podeszłych, aby miała swoię trwałość, iako przywileiem swoim, tak też у konstytucyą intencyą fundatorów ztwierdzić Jego Królewska Mość obiecuie na seymie przyszłym69. (21.) Niepomału się tym Jego Królewska Mość turbuie, że obiecanego ze skarbu pułkom serdeniackim у Zaporowskim nie przesyła dotąd posiłku. Albowiem Jego Królewska Mość zawiedziony na dokończeniu zupełnym tego seymu rozerwanego у w innych nadzieiach omylony, przeto urodzonego hetmana у Woyska żąda Jego Królewska Mość, aby w cierpliwości dalszey też pułki zatrzymał ludzkością swoią, łaską Jego Krółewskiey Mości onych przecie upewniając szczodrobliwą, którą pewnie będą mieli у doznaią na blisko przyszłym seymie. (22.) O więźniach, w Moskwie z Woyska Zaporowskiego zostaiących, mianowicie braci urodzonego hetmana Woyska Zaporowskiego, zlecił Jego Królewska Mość kommissarzom swoim tę pamięć, у gdy do szczerego у rzeźwcgo traktowania Moskwa o pokóy przystąpi, nie zapomni Kancellarya Jego Królewskiey Mości kommissarzów zagrzać pisaniem, aby o te wyzwolenie więźniów starali się у owych wyraźnie upominali, choćby у na zamianę moskiewskich70. (23.) I wdowy kozackie, mianowicie które na woynę wyprawuią у wyprawować będą, aby przy wolnościach zachowane były у pod juryzdykcyą kozacką zostawały, pozwala Jego Królewska Mość. (24.) Wniesiona proźba za pułkiem Humańskim//o potwierdzenie przywileiów przez konstytucyą seymową, tych, któremi się tenże pułk nad inne szczyci, ponieważ seym nie stanął у konstytucyą nie otrzymana, niech iednak o łasce Jego Królewskiey Mości tenże pułk nie wątpi, że one swego czasu uzna. (25.) I za urodzonym Doroszenkiem, hetmanem, przyczyna woyskowa o darowanie indukty, od towarów z woiewództw ukrainnych do skarbu naszego у Rzeczypospolitey należącey, 15 • 227 Микола Крикун wniesiona, miałaby mieysce u Jego Królewskiey Mości. Gdyby ten publiczny prowent był w szacunku samego Jego Królewskiey Mości, ale że należy do całey Rzeczypospolitey, poz wolenia przywileiem swoim onego pomienionemu urodzonemu hetmanowi Zaporowskiemu konferować nie może. (26.) Co się tknie urodzonego Tetery, przeszłego hetmana Woyska Zaporowskiego, bracławskiego, niżińskiego71 teraźnieyszego starosty, ten Jego Królewskiey Mości wyiachania swego z Ukrainy dał słuszne przyczyny, zwłaszcza dla poratowania zdrowia swego, na ten czas słabego. A że Woysko pretenduie//zabrane bydź sobie przez tegoż urodzonego het mana skarby iakieś woyskowe у onych się przez posłów swoich usilnie upominało, tedy, aby Jego Królewska Mość w tey proźbie Woysko ukontentował у dostateczną w niey miał informacyą, naznaczył 72przy Jaśnie Welmożnym Przewielebnym w Bogu Xiedzu kanclerzu wielkim koronnym 72 innych deputatów, także z senatu, iako też у z stanu rycerskiego73, aby przy posłach Woyska Zaporowskiego inquizycya uczynili, ieżeli iakie znaczne summy albo deposita przy urodzonym staroście bracławskim zostały. Wywiedziono tedy Jego Królews kiey Mości z justyfikacyey tegoż urodzonego bracławskiego starosty у innych dokumentów autentycznych у iasnych, ze żadnych skarbów od Woyska Zaporowskiego nie odbierał, okrom ośmiudziesiąt tysięcy złotych polskich summy pobożnego Jerzego Chmielnickiego, zakon nika, onemu samemu iako sukcessorowi po oycu należącey, którą to summę iako swoię własną tenże pobożny zakonnik częścią z affektu swego ku urodzonemu staroście bracławskiemu, częścią też na expensa//woyskowe, których potrzebę gwałtowną natenczas widział, cale iemu darował. I z tych tedy pieniędzy urodzony starosta bracławski dał dobrowolnie deputatom Jego Królewskiey Mości dostateczny rachunek, z którego się dowodnie pokazało, że urodzony Tetera у nie tylko tę summę, ale у drugą taką z własnego podczas urzędu swego nabytego zbioru wydał na potrzeby у posyłki woyskowe, nie rachuiąc straconego w Bracławiu w pieniądzach, srebrze у złocie depozytu, 74 które Sierko, z buntownikami napadszy, zabrał у z niemi się w Humaniu z wiadomością Woyska podzielił"74, со у sami niektórzy z teraźnieyszych posłów, będąc obecni, dobrowolnie przyznawali. Przy tak iasney tedy tegoż urodzonego Tetery, sta rosty bracławskiego, justyfikacyey nie uznał Jego Królewska Mość rzetelney w tym punkcie do niego od Woyska pretensyey albo słuszney skargi, a zatym aby onego więcey o te skarby, których mu nie oddawało, nie turbowało, tego iest Jego Królewska Mość zdania. (27.) Tak rozumiejąc Jego Królewska Mość, że to niepłonna na obywatelów stanu// rycer skiego woiewództwa Bracławskiego skarga od Woyska zaniesiona na oppressye у potaiemne morderstwa w kluczach у powiatach woiewództwa, Jego Królewska Mość uniwersałem swoim obywatelom pomienionego woiewództwa obeśle у napomni surowo, aby Kozak bespieczny tamże zostawał. Co strony urodzonego Strzałkowskiego, rotmistrza Jego Królewskiey Mości, tego Jego Królewska Mość a raczy Wielmożny Hetman wielki Koronny nieosądzonego karać nie może, sprawiedliwości iednak z niego drogą zwyczayną doydzie, kto się czuie bydź skrzy wdzonym. (28.) Przez uwolnienie samych Kozaków od prowiantowania ludzi, pro praesidio na mia stach у zamkach zostających, tym większe uciążenie innych mieszkańców у ludzi robotnych; uważył Jego Królewska Mość у niepodobieństwo, aby sami ci wydołać mogli temu ciężarowi, 228 5. Інструкція послам Війська Запорозького на Варшавський сейм 1666 року a zatym Kozaków uwolnić od niego nie może, aby innych ludzi bardziey nie obciążył. Znośny iednak będzie ten ciężar, kiedy Woyska koronne nie zimowały ani teraz w Ukrainę nie wchodzą. (29.) Skarga na urodzonego kommendanta Korsuńskiego lubo u Jego Królewskiey Mości ma mieysce, sprawiedliwości iednak czynienie należy 75do urodzonego Stachurskiego iako generała у starszego nad wszystkiemi regimentami, w Ukrainie na fortecach będącymi*75, pod którego kommendą zostaie tenżeto obwiniony, u tego tedy abo u wielmożnego hetmana wiel kiego koronnego sprawiedliwości niech dochodzą korsuńscy. (30.) A że przedtym szczodrobliwego dosyć Jego Królewskiey Mości uznawali, którzy tylko o co Jego Królewskiey Mości prosili z Woyska Zaporowskiego, dla zachęcenia onychże do stateczney wierności у ochoty teraz na proźbe Woyska oszczędnieyszym łask swoich starać się Jego Królewska Mość obiecuie у nie będzie onych rozdawał, tylko tym, którzy zalecenie od samego Woyska у hetmana będą mieli. Lubo teraz Woysko Zaporowskie nie we wszystkich proźbach swych pomyślne odno si ukontentowanie, niech tego nie przyczyta niełasce Jego Królewskiey Mości iakiey ani skąpem(u) szafunkowi, ale teraźnieyszym czasom nieprzyiaźnym у zamieszaniu//w Państwach Jego Królewskiey Mości zewnętrznemu. Ani też o tym niech nie powątpiewa Woysko, że у na tamtę ścianę będzie miał Jego Królewska Mość baczenie у staranie o iey bespieczeństwie, byle Pan Bóg Jego Królewską Mość z tych domowych trudności ułacnił, około czego wszelkiemi sposobami maiestatowi у klemencyey Jego Królewskiey Mości przyzwoitemi у należącemi starać się będzie. Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 160, s. 371-388. Копія з документа (оригіналу або копії), який зберігався в архіві короля Станіслава Августа. ЛАТИНСЬКІ СЛОВА І ЗВОРОТИ ТА РІДКОВЖИВАНІ ПОЛЬСЬКІ СЛОВА ЛАТИНСЬКОГО ПОХОДЖЕННЯ* До додатку № 1 Вступна частина сит summa veneratione solleniterque - з найвищою шаною й урочисто, як належить; ех innata simplicitate sua - через властиву йому скромність; clementią - ласкою (прихиль ністю); veneratiey - шани; publice - публічно; de toto - про все; petita latius - прохання ширше; clementiey - ласки (прихильности); expostulat aequitas - вимагає справедливість. (1.) zelus - ревність (старанність); primario - найперше; super omnia - понад усе; tutissime ... retinere - найбезпечніше... зберігати; quam humillime - якнайпокірніше; confirmowaney - затвердженої; deleta - знесена (зневажена; стосується унії); possid ent - тримають; effectu - ефекту, результату; pretextu у consensu - приводу і згоди. * Подано послідовно за пунктами інструкції. 229 Микола Крикун (2.) ех clementia - з ласки (прихильносте); antecessorów - попередників; ab omni adverritate - від усього шкідливого; supplicować - просити; arbitry nostri libertatem robora tam - судді нашого зміцнену вольність; dominare violenter - панувати силоміць; in eadem libertate religiey et eclesiey - у цій вольності релігії і церкви; supremus... conditor et conser vator - найвищий ... проводир і захисник; in posterum - далі (згодом); violentus praeter liberam electionem - схильний до насильства (жорстокий) без вільного вибору; wocowaпу - іменований; iuxta liberae electionis jura legitime et vnanimiter - згідно з правами вільного вибору законно й одностайно; expressam ... violentiam - виразна... іґнорація, порушення; legitime electus - законно обраний; subsistere - діяти, терпіти; recommendamus dementiey - рекомендуємо вирішенню; arbitry nostri libertas et libera electio - судді нашого вольність і вільний вибір; zelus - ревність (старанність); libertatis huius . . . a d eligendum sibi nouum pastorem - самої свободи ... для вибору собі нового пастора; absque libera voce votisque et consensu - без вільного голосу і побажань та згоди; immediatus (правильно immediate) - зараз; electia valoru - вибір значення; electus - обраний; ргаеетіnentiey - гідности; quo iure et ratione nescitur - невідомо, яким правом і міркуванням; abalienatus - позбавлений; recommendamus - рекомендуємо; iuxta liberae electionis іига - за правами вільного вибору; scrutator cordis - повелитель духу; ех omnium nostrum disponet consensum - усіма нашу постановить згоду; amplectemur - покладаємося; vio lenter - силоміць; absque libera electione - без вільного вибору; post decessum - після смерти; disposity у administraty - наказування й керування; confirmatię - підтвердження (затвердження); instabunt - домагатимуться (наполягатимуть). (3.) consequenter zelus - послідовно ревність (старанність); generaliter - узагалі; ргаеeminentiey - гідности; roborowane - забезпечені; tutissime ... сит omni libertate spirituali найбезпечніше ... з усією духовною свободою; praesidia - залоги; maiestatu - величности; confirmatię - підтвердження. (4.) warowane - зміцнені. (5.) distributów - реквізицій. (6.) pacta - статті; expresse - виразно; confirmatia - підтвердження; maiestatu величности; petita - прохання; sedes - місце; sedem, liberam vocem et dignitatem suam spiritualem - місце, вільний голос та гідність свою духовну; dyshonorów - безчесть. (7.) directią - скерування; subiugati - кинуті (буквально: підкорені); petita - прохання; collegium - колегія; constitutione tirmius - конституцією швидше; libertas - вольність. (8.) erigować - заснувати; caueatur - була б забезпечена. (9.) praedecessorów у antecessorów - предків і попередників; pacta - статті; innouatia у approbatia - оновлення і затвердження; persistimus infidae - протистоїмо невірі; allicien do -притягуючи. (10.) punctatiue - докладно. (11.) komput - чисельність; opponuiq - протистоять. (12.) nulla praeiudicia, oppressionem et calamitates - жодні несправедливості, утиск і шкоди; participes - учасники; praeiudicy - несправедливостей. (13.) incursiami - вторгненнями; innumerabiles - незліченні; beneuole retrahendo добровільно повернувшись; rebellioni - бунтові, заколотові. 230 5. Інструкція послам Війська Запорозького на Варшавський сейм 1666 року (14.) vnanimiter...et libere - одностайно ... і вільно; complanatiey . . . a d vnitatem - згоди ... до єдности; promotią - надиханням; beneuole - добровільно; effecta - успішні дії; a tem poribus vetustatis - з часів давности; offensionem - перешкоду; cassatiey - скасування; be neuole vnanimiterque duabus vicibus - добровільно і одностайно двічі; deiectus - усунутий; acceptowany - прийнятий; privilegiatus - привілейований (дістав привілей); motus, humil lime - замішання, покірно. (15.) rebellionis caput - голова (центр) бунту. (16.) conscientias . . . a d bonum - розуміння ... для добра. (17.) motus - замішання; collocować - учинити; omne malum - усе зло; imponi mus - покладаємо; priuatam - приватний інтерес. (18.) cedebat - належало (букв.: припадало); expedita - виправи. (19.) ferowana - призначена; cum omnibus attinentys - з усіма приналежностями; etiam lege publica - також публічним законом; militet donatia - служитиме дарування. (20.) praesidia - залоги; prouidowaliśmy у prouiduiemy - ми утримували і утримуємо; desolatie - спустошення; prouidowani - утримані; iterato - знову. (21.) beneuole - ласкаво; consensu - згоди. (22.) immunitates - вольності (права). (23.) affectatię - прохання; non absque consilio et consideratione - не без поради й розважання; officium - доручення, справу; suspitię - підозру; conspiratiey - змови. (24.) id est - тобто. (25.) obligantur — зобов'язуються; vkontenowani - задоволені (26.) instantię - клопотання; eliberowani - звільнені. (28.) generaliter - взагалі; confirmatię па assecuratią у incorporatię - затвердження на забезпечення і включення; in constitutione imponere - у конституції подати. (29.) expensa - витрати; bonum publicum - публічне добро; inducta - податок; іпиосаtię - заяву; immunitatem - звільнення. (30.) priuat - інтересів; terminach - часах; confirmatię - затвердження; totaliter - геть усе; in posterum - далі (згодом). (31.) praeiuditia - несправедливості; oppressiones - утиски. (32.) calamitates - лиха; praesidiy - залог; eliberi - звільнені; oppressiy - утисків. (33.) interpretaią (правильно interpretatią) - пояснення; subsistere - залишити; conseruatiey - збереженню; sortiantur - знайшли (одержали). (34.) desideria - потреби; priuatami - інтересами; non bono publico - не публічним добром; subiecta - справи; motus - замішання; donatiuami - даруваннями; za promotią у instantią - за ініціятивою і наполяганням; condemnuią - карають; primario - спершу; a temporibus vetustatis - з часів давности; ех vberante - із глибокої вдячности; оссаsiey - випадку. (36.) sine vlla causa - без жодної причини; yterato - знову. 231 Микола Крикун ПРИМІТКИ 1-1 Про жодну обіцянку короля скасувати в Речі Посполитій унію і повернути православним маєтки, якими заволоділи уніяти, нічого невідомо. Королівський привілей із цього питання виданий не був, а отже, не могло бути й затвердження його сеймовою конституцією. (Про ситуацію з православ’ям та унією в Речі Посполитій, здебільшого в першій половині XVII ст., див. у таких головніших працях: Бедное В. Православная церковь в Польше и Литве (по Volumina legum). Екатеринослав, 1908. С. 122-325; Жукович П. Сеймовая борьба православного западнорусского дворянства с церковной унией. СПб., 1901-1912. Ч. I (до 1609 г.) - II (1609-1632 гг.); Chodynicki К. Kościół prawosławny a Rzeczpospolita. Zarys histo ryczny. 1370-1632. Warszawa, 1934; Dzięgielewski J. O tolerancje dla zdominowanych. Polityka wyznaniowa Rzeczypospolitey w latach panowania Władysława IV. Warszawa, 1986). Прикметно, що у відповіді на «інструкційне» прохання козаків скасувати унію король підкреслив: людська совість йому як монархові непідвладна і він уважає, що цю справу має розглядати сейм. 2-2 Див. літературу з попередньої примітки. 3-3 Після смерти 1663 р. православного київського митрополита Діонисія Балабана його наступниками того самого року були обрані перемиський і самбірський єпископ Антоній Винницький (7-1679) та білоруський (мстиславський) єпископ Иосиф НелюбовичТукальський (7-1675). Король, а згодом за його представленням і константинопольський патріярх затвердили обрання Антонія Винницького. Проте й Нелюбовича-Тукальського, якого підтримував гетьман Павло Тетеря, теж титулували київським митрополитом. 1664 року йо го було звинувачено у зв’язках з Іваном Виговським, із яким вони начебто плели інтриґи проти Речі Посполитої й Тетері. Виговського стратили, а Нелюбовича-Тукальського і Юрія (Гедеона) Хмельницького ув’язнили у фортеці прусського міста Мальборк (Марієнбурґ). Звід си, мабуть, і згадка в інструкції про «якусь образу» («iakieyś urazy»), яку він завдав «королю і Речі Посполитій». Військо Запорозьке на чолі з Павлом Тетерею вважало київським митрополитом саме Йосифа Нелюбовича-Тукальського, тому 1665 р. Тетеря звертався до короля з проханням звільнити його (ДорошенкоД. Гетьман Петро Дорошенко... С. 59). У кінці 1665 р. і на початку 1666 р. просив про це як гетьман і Петро Дорошенко (Там само. С. 59-60, 62). 29 листопада 1665 р. Нелюбович-Тукальський (як і Гедеон (Юрій) Хмельницький), «стоячи навколішках і поклавши два пальці на хрест», присягнув, що буде вірний Польщі і не матиме зносин із її ворогами, особливо з бунтівниками, ребельянтами, москалями, козаками, слухатиметься гетьмана (sic!) Тетерю і житиме там, де той йому вкаже (Там само. С. 63; Wójcik Z. Nieznane dokumenty do biografii Pawła Tetery, Jerzego Chmielnickiego i Józefa Tukalskiego // Przegląd His toryczny. Warszawa, 1961. T. LII. S. 523-526). У проекті відповіді королівської канцелярії від 5 лютого 1666 р. на Дорошенкову інструкцію козацьким послам до короля, писану приблизно в першій половині січня 1666 р., сказано, що король наказав відпустити НелюбовичаТукальського на волю (ДорошенкоД. Гетьман Петро Дорошенко... С. 63). Повернувшись в Україну, митрополит приєднався до Петра Дорошенка і підтримував його до самої смерти. Резиденцією його був Чигирин. Дорошенко ж і його Військо Запорозьке завжди вважали його законно обраним 1663 р. київським митрополитом. Духовна влада Йосифа НелюбовичаТукальського поширювалася на Київське і Брацлавське воєводства та на Білорусію й Литву, а Антоній Винницький як митрополит паралельно мав владу в Руському, Белзькому, Волинському і Подільському воєводствах. 232 5. Інструкція послам Війська Запорозького на Варшавський сейм 1666 року 4 Ідеться про Спасо-Преображенську церкву в Любліні. Початки її, вірогідно, сягають найпізніше другої половини XIV ст. У 1607-1633 роках замість згорілої дерев’яної була споруджена мурована церква, яку 5 (15) березня 1633 р. посвятив київський митрополит Петро Могила, спираючись на виданий того самого року привілей короля Владислава IV про вилучення цієї церкви з-під юрисдикції холмського уніятського єпископа. 1635 року церква перейшла до уніятів. Король санкціонував це тільки 1638 р., але вже наступного року, зваживши на протести православних, він універсалом наказав люблінському старості повернути їм церкву (Купріянович Г., Рощенко М. Православна церква Преображення Господнього в Люблині. Видано з нагоди 360 річниці посвячення православної церкви Пре ображення Господнього в Люблині. Люблин, 1993. С. 11, 14, 19, 21). Під 1641 і 1642 роками церква згадана як православна (Monumenta Ucrainae Historica / Зібрав митрополит Андрей Шептицький. Рим, 1974. Т. XI (1633-1659): Supplementum. С. 278-279, 282). Від 1645 р. вона знову уніятська (.Купріянович Г., Рощенко М. Православна церква... С. 21). В одному з пунктів про «потреби» Війська Запорозького, які його представники опри люднили на переговорах із поляками 7 (17) серпня 1649 р. під Зборовом, сказано, що люб лінська церква має бути передана православним (Документи Богдана Хмельницького / Упо рядники І. Крип’якевич та І. Бутич. Київ, 1961. С. 129). 12 січня 1650 р. на Варшавському сеймі король Ян Казимир привілеєм про права, надані руському народові, оголосив про повернення цієї церкви православним. Причому тут зазначено, що споруджено («zmurowaną») її як православну на кошти шляхти (Архив Юго-Западной России, издаваемый Временною коммиссиею для разбора древних актов, состоящей при Киевском, Подольском и Волынском Генерал-губернаторе (далі - Архив ЮЗР). Киев, 1861. Ч. II. Т. 1: Постановления дворянских сеймов в Югозападной России (1569-1654). С. 373; 1914. Т. III. 4.4: Акты, относящиеся к эпохе Богдана Хмельницкого. С. 384). Після Берестецької битви церква знову стала уніятською, від 1655 р., коли Любліном заволоділи козаки Війська Запорозького, була православною, а далі знову уніятською (.Купріянович Г., Рощенко М. Православна церква... С. 22). 1659 року те саме Військо Запорозьке просило Варшавський сейм, який мав затвердити Гадяцьку угоду 1658 р., призначити комісію для повернення люблінської церкви православним (Памятники, изданные Временною коммиссиею для разбора древних актов. Киев, 1852. Т. III. Отдел III: Материалы для истории Малороссии. С. 317). В інструкції козацької ради від 30 листопада (ст. ст.) 1664 р. під Лисянкою, врученій послам на Варшавський сейм, чи таемо: комісія ця «успішно ... відбулася» («effectualiter ... stanęła»), православні отримали люблінську церкву і сподіваються, що король своїм підписом скріпить висновки комісії (Bib lioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s. 550). Очевидно, про цю саму комісію йдеться в інструкції Лисянської ради 1666 р. та у відповіді короля. Згадані в цій інструкції «права і привілеї» стосовно люблінської церкви, крім названих у цій примітці, нам невідомі. Православною люблінська церква була до 1695 р., потім до 1875 р. уніятською, а відтоді і до сьогодні вона православна (Купріянович Г., Рощенко М. Православна церква... С. 22, 24, 26, 29, 31, 34, 36, 38, 40). 5 Ідеться про православний чоловічий монастир св. Миколая в селі Мильці Володимирського повіту Волинського воєводства (нині - село у Старовижівському районі Волинської области). Монастир відомий із середини XV ст. До кінця XVI ст. він був власністю князів Сангушків, а потім князів Заславських (упродовж 1620-1634 рр. половиною монастиря володіли князь Александр Пронський і Рафал Лєщинський, протягом 1625-1634 рр. другою його половиною володів князь Адам Александр Сангушко) (Омелянский JI. Некоторые сведения по истории 233 Микола Крикун Мелецкого монастыря // Вестник Юго-Западной России. Киев, 1863. Кн. 4. Отд. 2. С. 45-54; Горін С. Монастирі Західної Волині (друга половина XV - перша половина XVII століття): Монографія. (У друці)). За поголовним реестром 1673 р., у монастирі мешкали архимандрит Гораїн, 16 монахів, 18 осіб челяді. На монастир ішли прибутки з сіл: Мильці, Пісочне, Коморів, Соловіїв, Синів, Підсинівка, Неці (Центральний державний історичний архів у Києві, ф. 25 (Луцький гродський суд), оп. 1, спр. 340, арк. 1026зв). 1682 року архимандрит Стефан Гораїн із братією перейшли в унію (Monumenta... 1975. Т. XII (1660-1701: Supplementum. Р. 494496). Треба мати на увазі, що у XVI-XVII ст. у Волинському воєводстві діяв ще один Милецький монастир - у селі Мильча на кордоні Луцького й Кременецького повітів (нині - село в Дубнівському районі Рівненської области). Це був чоловічий монастир Різдва Богородиці. Шляхтичі Єловицькі, на чиїх землях він стояв, 1622 р. забезпечили його прибутками зі своїх маєтків. Це забезпечення в січні 1639 р. затвердив київський митрополит Петро Могила (.Петров Н. Краткие сведения о монастырях Волынской епархии, в настоящее вре мя не существующих // Волынские епархиальные ведомости. Почаев, 1867. № 6. Часть неоффициальная. С. 97). 6-6 Зборівські пакти - угода, яку 8 (18) серпня 1649 р. під містом Зборів уклали Богдан Хмельницький і король Ян Казимир. Офіційна назва документа - «Декларація ласки його королівської милости Війську Запорозькому» (Собрание государственных грамот и договоров, хранящихся в государственной коллегии иностранных дел. М., 1822. Ч. Ш. С. 451454; Грушевський М. Історія України-Руси. Київ; Відень, 1922. Т. VIII. Ч. ПІ: Хмельниччина в розцвіті (1648-1650) / Вид. друге, повторене. С. 215-217). Привілей - документ, який король Ян Казимир видав Війську Запорозькому на Варшавському сеймі 12 січня 1650 р. Привілей підтверджує «Декларацію ласки...» і містить її повний текст (Акты ЮЗР. 1878. Т. X (Дополнение к III тому). С. 456-458). Конфірмація - схвалення («approbacya») сеймом «Декларації ласки» (Volumina legum. Petersburg, 1859. Т. 4. S. 130). У цих документах однаково сказано про дозвіл київському митрополитові бути членом сеймового сенату, але про членство православних єпископів не згадано жодним словом. Дивно, що у відповіді короля на «лисянську» інструкцію це не зауважено. Наскільки нам відомо, прохання (вимога) Війська Запорозького про членство православних єпископів у сенаті вперше прозвучало в козацьких пропозиціях до Зборівської угоди, які 7 (17) серпня 1649 р. були винесені на обговорення з польською стороною. Тоді йшлося про двох єпископів (владик) (Грушевський М. Історія України-Руси. Т. VIII. Ч. III, С. 213; Документи Богдана Хмельницького. С. 129). У Гадяцькій угоді читаємо, що членами сенату мають бути львівський, луцький, перемиський, холмський і мстиславський єпископи (Volumina legum. Т. 4. S. 298). Гадаємо, до інструкції це прохання потрапило сйме з Гадяцької угоди. 7-7 Під московською владою Київ був від 1654 р. На середину 1660-х років цю владу очолювали два воєводи (Історія Києва. Київ, 1986. Т. 2: Київ періоду пізнього феодалізму і капіталізму / Відп. ред. В. Г. Сарбей. С. 10). 8-8 Перед 1666 р. Києво-Могилянська колегія, про яку і йдеться в інструкції, переживала глибокий занепад. Від січня 1666 р. вона дуже повільно й непомітно почала ставати на ноги (.Петров Н. И. Киевская академия во второй половине XVII века. Киев, 1895. С. 29-34. Див. також: Jabłonowski A. Akademia Kijowsko-Mohilańska. Zarys historyczny na tle rozwoju ogól nego cywilizacji zachodniej na Rusi. Kraków, 1899-1900. S. 139). 9 (19) i 12 (22) березня 1666 p. лівобережний козацький гетьман Іван Брюховецький писав цареві Алексею Міхайловічу, що 234 5. Інструкція послам Війська Запорозького на Варшавський сейм 1666 року єпископ Мето дій (ідеться про мстиславсько-оршанського єпископа Методія Филимоновича), духовенство і київський козацький полковник Василь Дворецький письмово просили царя в Києві «вновь завести школы латинские» (тобто школи, де викладали латинську мову). У відповідь на ці звернення цар видав указ, дозволивши «заводити» в Києві школи за умови, що в них навчатимуться лише київські жителі. Дізнавшись від присланого з Москви дяка Євстрата Фролова про ці листи й указ, київський воєвода боярин Пьотр Шерємєтєв «с товарищи» 1(11) травня того ж року заявив йому, що в Києві діє школа, «заведенная» попередніми воєводами, і вчаться у ній тільки кияни (Акты ЮЗР. Т. VI. С. 93). У документі, де про все це розповідається, мова викладання ні в дозволених царем школах, ні в згаданій воєводою не вказана. Напевно, воєвода мав на увазі Могилянську колегію, в такому разі він висловився надто загально й неконкретно, не враховуючи сучасний її стан. Що ж до висловленого в інструкції прохання підтвердити королівським привілеєм і сеймовою конституцією свободу діяльности київського руського духовенства у справі викладання в школах «латинських наук» зазначимо: у відповіді на інструкцію король заявив, що питання про руські школи в Києві відкладається до повернення міста Речі Посполитій (в інструкції сказано так: до певного часу), але попри його слова король Міхал (Михайло) Корибут Вишневецький 1670 р. видав привілей, яким дозволив відновити в Києві колегію (могилянську) з правом викладати в ній «польською, латинською і грецькою мовами» (Jabło nowski А. Akademia Kijowsko-Mohilańska... S. 140). Про інші руські братські школи в місті в середині 1660-х років нічого невідомо. Якщо вони й існували, то швидше за все, як і колегія, переживали занепад з огляду на тогочасні політичні обставини. Згадане в інструкції сеймове підтвердження не відбулося. 9-9 На початку Зборівської угоди стверджено, що за Військом Запорозьким зберігаються усі його вольності, даровані йому до того часу відповідними королівськими привілеями (Собрание государственных грамот... Ч. III. С. 451; Грушевський М. Історія України-Руси. Т. VIII. Ч. Ш. С. 215). Те саме повніше викладено в спеціяльному привілеї Яна Казимира Війську Запорозькому про козацькі вольності, виданому одночасно зі Зборівською угодою (Акты ЮЗР. Т. X. С. 453-454). До речі, цей привілей згаданий на початку угоди, а також у привілеї Війську Запорозькому з підтвердженням угоди, виданому на сеймі 12 січня 1650 р. (Там само. С. 456). 9а Ідеться про те, що від 1663 р. паралельно існували два Війська Запорозькі, кожне зі своїм гетьманом: одне на землях Чернігівського і лівобережної частини Київського воєводства під протекцією Москви, а друге на землях Брацлавського і південної половини правобережної частини Київського повіту Київського воєводства під протекцією Речі Посполитої. Перше охоплювало куди більшу територію, ніж друге, тому в інструкції сказано, що під протекцією московського царя перебуває більша частина донедавна єдиного Війська Запорозького. Із джерел не випливає, чи насправді в лівобережній Гетьманщині було більше козацького війська, але треба вказати, що на середину 60-х років XVII ст. на Правобережжі було 11 козацьких полків, а на Лівобережжі - 10. Тому цілком імовірно, що правобережне Військо Запорозьке кількісно переважало лівобережне. іа-ю Маються на увазі маєтки цих та інших магнатських родів у Київському, Брацлавському і Чернігівському воєводствах, які за Зборівською угодою вважалися «козацькими». ,М1 На думку Дмитра Дорошенка, тут ідеться про напад у ніч з 3 на 4 квітня (ст. ст.) 1665 р. на місто Корсунь лубенського полковника Грицька Гамалії (Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко... С. 75). Однак у документах, які розповідають про цю подію (Акты ЮЗР. 235 Микола Крикун 1867. Т. V: 1659-1665. С. 266-267, 269, 271-272), про дейнеків не сказано жодним словом, що вимагає обережно ставитися до думки Дмитра Дорошенка. Відповіді на питання, хто такі дейнеки у 1665 р., як і в попередніх та наступних роках, у тогочасних джерелах не знаходимо. Див. також прим. 49-49. 12-12 Цікаво, що в інших джерелах немає згадок про те, що Петра Дорошенка двічі («duabus vicibus») обирали гетьманом. Як свідчать кілька документів, уперше це сталося в козацькому таборі під містом Богуслав наприкінці другої декади серпня (ст. ст.) 1665 р. після того як кримські татари схопили Степана Опару, який із червня того року називав себе правобережним гетьманом, і примусили його козаків погодитися на те, щоб їхнім гетьманом став Петро Дорошенко (Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко... С. 51-53, 54; Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s. 585). За одним із цих документів, 18 (28) серпня «перед гетьманом» Петром Дорошенком Військо Запорозьке присягнуло на вірність, послушенство і підданство польському королю, на дотримання приязні з кримським ханом (тодішнім союзником Речі Посполитої) та на послушенство Дорошенкові, якого Військо погодилося «прийняти» «за гетьмана». Наводимо текст цього унікального документа: «Присяга вьїкона/інаїа всего войска ЕКМ. запорозког(о) пред его млстю Пномъ Петромъ Дорошенкомъ, Гетманомъ ншимъ, и єго м. Пномъ пор8чникомъ. Во ими Wm4a и Сна и Дха Стаго аминъ. Мы, полковники, с8д^, асав8лы, сотники, атаманш и чернь, все товариство пахотное и єздное присигаемо Гд8 Бг8, Престо и Бци и всЪмъ Стыл*, Бг8 в Тромци едином8 на том, ижъ за волею Бжєю и помоч8 єго Стоіо маємо при верности, целости, послбшеяств'Ь и подданств^ его Кр. Ме., и в прыизны нєрозерванои, нездрадливоы а сталои, раз тепер поприсижнои, з ханоле его млтю и з наместников его Камємвлеть м8рзою мешкати в згодЪ и приизни и оном додержати; и гдеколвекъ си трафить на іакого неприятели нїїієго зобополне ц^ле и шире ити из ными, ик нам вЪра и цнота каже, за цЪлост и достоинство Кроли ЕМс. и Речи Посполитом, также и приизны ншєи, з ханомъ ЕМс. и мурзамы поприсижонеи, ити и здорове ншє класти а его млсты пна Петра Дорошенка за гетмана ншего вой. ЕК. Млсти Запорозкого приняти и в послбшенствЪ его зоставати, и завше на вшеликбю е^педыцию нєприитєлскую готовыми быть. А такъ намъ, Бжє, поможи, ик каждьш з нас два палци под небомъ Сотворитєлєви и образомъ его Стымъ кладемо. А єжєльї бы иначєи было, ты, Бжс всємог8щим, карам нас вшєликилі каранеє, вышъ меноваяних полковниковъ, судей, асав8лов, сотниковъ, атаманю, чернь и все товариство, Войско ЕКМс. Запорозкое на дшах, на добрах, ико Содома и Гомора. Писан 8 табор8 дни ИІ, Августа АХ0Е». Далі в документі наведений список козацької старшини, хто присягнув і «зо всЬми сотниками и черню» згодився вважати Петра Дорошенка своїм гетьманом. Це городові полковники - чигиринський Прокіп Бережецький, черкаський Андрій Воронко, корсунський Гнат Уляновський, білоцерківський Харко Тарасенко (в інструкції від 20 лютого (ст. ст.) 1666 р. - Тараненко), паволоцький Яруш (в інструкції - Ярош Гриценко), уманський Григорій Білогруд, торговицький Стефан Счербина (у тій самій інструкції - Щербан), кальницький Василь Лобойко, київський Павло Хмельницький, колишній чигиринський Федір Коробка; серденятські полковники - Стефан, Кирило Крижка, Лашко; піхотні запорозькі полковни ки - Филип (в інструкції - Филип Іванович), Чорновіл (в інструкції - Іван Чорнобіль), Семен (в інструкції - Семен Корсунець); піхотний полковник Андрій Мельник; генеральні судді - Гер ман Гапонович, Михайло Суличич. Це оригінал документа, скріплений трьома печатками Вій ська Запорозького (Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 3912, s. 15-16). 236 5. Інструкція послам Війська Запорозького на Варшавський сейм 1666 року Зазначимо, що згодом Петро Дорошенко відкидав адресовані йому звинувачення, ніби він «обраний татарами» гетьман. Наприклад, 18 січня (ст. ст.) 1666 р. в «Інформації» королю, відправленій до Вашави за посередництвом Яреми Петрановського, він писав: «мене не мурзи на цей щоденний тягар (тобто на гетьманський уряд. - М. К.) обирали, але згідними голосами полковники, сотники, осавули й чернь» (ДорошенкоД. Гетьман Петро Дорошенко... С. 53). Про обрання Петра Дорошенка на гетьмана вдруге довідуємося тільки з розповіді козацького літописця Самійла Величка, який жодним словом не згадує про перше обрання. За Величком, правобережні («тогобочніи») полковники й інша старшина 1 (11) жовтня 1665 р. - «о Покрову Пресвятой Діви Богородици» - на раді в Чигирині Петра Дорошенка «нарекли ... гетманом ... и вручили ему в досмотр, до далшого разсмотренія, правленіе и Bcfe гетманскіи тогобочніи войсковіи и гражданскіи дЬла; а совершенное на гетманствИ том его, Дорошенка, потверженіе отложили до вал ного у Чигрин'Ь зезду пришлого Рождественского и Богоявленского» (Величко С. Летопись событий в Югозападной России в XVII-м веке / Издана Временною коммиссиею для разбора древних актов. Киев, 1851. Т. И. С. 89-90). А 6(16) січня 1666 р. - «о Крещеніи Господнем» - правобережні полковники й інша старшина з «товариством виборний шим» нараді в Чигирині «без долгого размишленія» Петра Дорошенка, «наименованного в прошлом 1665-м году гетманом», «единогласним гетманом провозгласили и утвердили и клейноти войсковіе зараз ему вручили, - и присягою взаимною, гетман войску, а войско гетману на верность и щирость закрепили» (Там само. С. 94-95). Отже, за літописом Самійла Величка, обрання Петра Дорошенка гетьманом відбулося в два етапи: спершу його «нарікли», «найменували» на цьому уряді, а потім «проголосили» і «затвердили», вручивши йому військові клейноди і присягнувши. Не вірити літописцеві немає підстав. Чому Дорошенка двічі обирали гетьманом, можна пояснити тим, що перше обран ня - під тиском татар і за участи, напевне, тільки частини старшини - було спонтанним і для багатьох козаків та й для самого Дорошенка непереконливим. Тому в його ж інтересах було провести справжнє, легальне обрання. 13-13 Усупереч відповіді короля на інструкцію, щойно 30 березня 1668 р. Ян Казимир видав привілей, яким затвердив обрання козаками Петра Дорошенка на гетьманський уряд і заявив про дарування йому гетьманської булави (Archiwum Główne Akt Dawnych w Warsza wie (далі - AGAD w Warszawie), zesp. Metryka Koronna, MK, ks. 206, k. 452^452v. Документ широко цитує Дмитро Дорошенко .Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко... С. 184-185). Дмитро Дорошенко безпідставно заявляє, що цей привілей Петрові Дорошенкові міг передати польський посланець у травні 1669 р. (ДорошенкоД. Гетьман Петро Дорошенко... С. 184). Так само необгрунтоване його твердження, ніби тоді ж таки посланець вручив гетьманові військові клейноди (серед них і гетьманську булаву), які Павло Тетеря вивіз з України до Польщі (Там само. С. 184, 252). У нас є серйозні аргументи, які доводять, що ні привілей, ні клейноди Петро Дорошенко так і не отримав (Крикун М. Доля гетьманських інсиґній (клейнодів), вивезених Павлом Тетерею до Польщі в 1665 році // Записки НТШ. Львів, 2000. Т. CCXL. С. 133-157). 14 Документальних свідчень про бажання запорозьких січовиків повернутися в підданство польського короля досі не виявлено. 15 Брюховецький Іван (7-1668) - лівобережний гетьман упродовж 1663-1668 років. 16 Ці грамоти невідомі. ,7"17 Тобто королівські універсали ідентичного змісту, які надсилалися і вдруге, і втретє. Па Цьому проханню передували письмові звернення Петра Дорошенка до короля. 20 (30) листопада 1665 р. гетьман просив Яна Казимира наказати своїй канцелярії видати «приватні 237 Микола Крикун або відкриті листи» до Запорозького коша, щоб заохотити січовиків перейти у підданство Речі Посполитій (ДорошенкоД. Гетьман Петро Дорошенко... С. 59). За шість днів Дорошенко нагадав королю про необхідність видати такі листи і просив надіслати йому «хоча б десяток бланків для Задніпров’я» (Там само. С. 61). Ішлося про підписані королем бланки листівуніверсалів, які канцелярія Війська Запорозького могла заповнювати зверненнями Дорошенка (зрозуміло, від імені короля) до козаків і некозаків лівобережної Гетьманщини. Наприкінці грудня того самого року гетьман наполягав, щоб були вислані королівські приватні і відкриті листи на Запоріжжя і Задніпров’я (Там само. С 62). Вислів «прихильні» щодо універсалів означає, напевно, універсали, мета яких - схилити (прихилити) запорожців і лівобережців на бік короля і Речі Посполитої. 18 Серденятські полки - козацькі негородові, тобто неосілі, за особовим складом не прив’язані до певної території, піхотні загони, підпорядковані правобережному геть манові. Джерела пишуть про них дуже скупо, невідомо, зокрема, коли вони виникли, як комплектувалися і матеріяльно забезпечувалися, які функції виконували. Очевидно, типологічно подібними до них були піхотні серденотські (сердюцькі) полки, які існували в лівобережній Гетьманщині в останній чверті XVII - першій чверті XVIII ст. Ці полки формувалися з найманців (охотників), тривалий час мали суто поліційне призначення, а під кінець XVII ст. почали перетворюватися на частини регулярної армії з широкими військовополітичними функціями (Заруба В. Охотницьке (наймане) військо на Лівобережній Україні в останній чверті XVII століття 11 Записки НТШ. 1993. Т. CCXXV. С. 232-257). Першу згадку про серденят подибуємо в листі Павла Тетері до великого коронного канцлера Міколая Яна Пражмовського від 24 червня (ст. ст.) 1665 р. з-під Жукова (розташований десь на правобережній Україні - тут кілька поселень із такою назвою). У листі читаємо, що серденятська піхота («piechota serdeniatów») і «білоцерківці» (жовніри білоцерківської польської залоги?) дали відсіч «Москві» і Брюховецькому (Biblioteka Czartoryskich w Kra kowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s. 603). Серденятські ж полки до інструкції Лисянської ради 1666 р. згадані лише в «Інформації» Петра Дорошенка королю від 18 (28) січня того самого року (ДорошенкоД. Гетьман Петро Дорошенко... С. 64). Згідно з інструкцією, на момент Лисянської ради їх було три. Після відповіді короля на цю інструкцію в документах зрідка згадуються «серденята» (Там само. С. 247 і 255 (1669 р.), 413 (1672 р.) і т. д.), інколи їхні полки (Грабянка Г. Д^йствія... С. 215 (1674 р.)). Микола Костомаров слово «серденята» (і «сердюки») виводить від турецького «серденґесті», що перекладається як «безпощадні» (Костомаров Н. И. Руина... С. 261). Стосовно «серденґесті» він спирається на мемуари німецького офіцера на російській службі в другій чверті XVIII ст. Христофора Германа Манштейна, де розповідається про дії російської армії 1739 р. в районі турецької фортеці Хотин на Північній Буковині (нині місто Хотин - районний центр Чернівецької области). У Манштейна серденґесті - це кіннотні яничари (Записки Манштейна о России. 1727-1744 / Перевод с французского, с подлинной рукописи Манштейна. Санкт-Петербург, 1875. С. 158). Костомаров стверджує, що назву «серденґесті» для частини Війська Запорозького - гетьманської гвардії - запозичив Петро Дорошенко (Костома ров Н. И. Руина... С. 261). Проте зі цитованого листа Павла Тетері очевидно, що серденята були вже до того, як Дорошенко став гетьманом. На думку Дмитра Дорошенка, назва «серденята» походить від імені Сердені, який начебто очолював охотницький полк (ДорошенкоД. Гетьман Петро Дорошенко... С. 65). Однак Серденя особа неісторична і в жодному джерелі не згадана. Дмитро Дорошенко спирається на вислів «Серденів полк» у розповіді Тимоша Буренка, яку 238 5. Інструкція послам Війська Запорозького на Варшавський сейм 1666 року ми цитуємо у вступі до цієї републікації, але його треба розуміти як «серденятський полк». Так само бездоказове твердження Дмитра Дорошенка, ніби полк Сердені був у розпорядженні коменданта білоцерківської польської залоги (Там само). 19 Маються на увазі дії серденятських і січових запорозьких полків на території західної частини Брацлавського воєводства між Дністром і Бугом (у Забужжі і Подністров’ї). Тут їх дислокував Петро Дорошенко від початку свого гетьманування і, судячи з інструкції, тут вони перебували й досі - для боротьби з тими, хто виступав проти гетьмана (особливо, мабуть, для боротьби з Василем Дроздом і його прибічниками), та ворогами, які проникали сюди з півдня - з Запорожжя і правого берега Дністра. В інструкції наголошено, що ці полки виявили свою лояльність королю, тому він має на це зважити, коли дізнається, що з їхньої вини деякі польські загони не можуть розташуватися в цьому регіоні (напевно, ці полки зайняли місця, призначені польським загонам). Інформації про перебування серденятських і запорозьких полків та польських загонів у Забужжі і Подністров’ї ні в літературі, ні у відомих джерелах практично немає. Про це є згадки в дослідженні Дмитра Дорошенка, але, на жаль, рукописні джерела, якими він користувався, загинули (Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко... С. 60, 64). 20-20 До Зборівської угоди Чигиринського староства не було, його територія входила до складу Корсунського староства у Київському повіті Київського воєводства (Российский государственный архив древних актов (Москва; далі - РГАДА), ф. 389 (Литовская метрика), оп. 1, д. 210, л. 142-144 (згода короля 1631 р. нате, що Софія Даниловичевауступає Корсунське староство своему синові Станіславові Даниловичу); AGAD w Warszawie, zesp. Metryka Ko ronna, MK, ks. 182, k. 141-142 (королівський привілей Миколаєві Даниловичу на Корсунське староство, виданий по смерті його батька Станіслава 1636 р.); Biblioteka Czartoryskich w Kra kowie, oddz. rękopisów, rkps 1080, s. 19, 78, 150 (списки вибирання кварти з Корсунського староства відповідно за 1636, 1642, 1649 рр.))* У той час корсунського старосту іноді на зивали й «чигиринським» (наприклад, 1616 року; див.: Архив ЮЗР. 1869. Ч. V. Т. 1: Акты о городах. № 32). Одразу по закінченні елекційного сейму 1648 р., який проходив з 6 жовтня до 19 листопада і на якому королем обрали Яна Казимира, прибулі до Варшави козацькі посли серед іншого просили короля, щоб Богданові Хмельницькому як гетьманові було надано на булаву староство, яке він собі вибере (Грушевський А/. Історія України-Руси. Т. VIII. Ч. III. С. 114). За Зборівською угодою, місто Чигирин, тобто Чигиринське староство, завжди мало бути при булаві Війська Запорозького (Собрание государственных грамот... Ч. ПІ. С. 453; Грушевський М. Історія України-Руси. Т. VIII. Ч. III. С. 216; Акты ЮЗР. Т. X. С. 457). Відповідно до цієї угоди, 12 січня 1650 р. король на сеймі видав привілей про надання Богданові Хмельницькому як гетьманові на булаву Чигирина, тобто староства (Акты ЮЗР. Т. X. С. 461-462). Гадяцька угода 1658 р. підтвердила належність Чигиринського староства до гетьманської булави (Volumina legum. Т. 4. S. 301), і протягом наступних років воно таким і було. Павло Тетеря як гетьман Війська Запорозького, зваживши, що Чигирин - прикордонне місто, де доля гетьмана, за його словами, схожа на долю «вола під обухом», мав намір перенести гетьманську резиденцію до Білої Церкви (Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s. 555, 556, 567 (інструкція Лисянської ради Війська Запорозького послам на Варшавський сейм від 30 листопада (ст. ст.) 1664 р.)). Таку саму позицію зайняв і Петро Дорошенко 1669 р. (Monumenta... 1966. Т. III (1650-1670). С. 309 (копія супліки (списку прохань) Війська Запорозького від 1 (11) червня 1669 р. до Варшавського елекційного сейму, 239 Микола Крикун який відбувався 2 травня -19 червня); AGAD w Warszawie, zesp. Archiwum Branickich z Suchej, 33/46, s. З (копія переказу змісту цієї супліки); Archiwum Państwowe w Gdańsku. 300.53 (Ko respondencja m. Gdańska), № 105, s. 260 (ще одна копія того самого переказу)). Від 1676 р., коли Петро Дорошенко перестав бути гетьманом, Чигиринське староство до гетьманської булави не належало. Упродовж 1685-1712 рр. його територія входила до складу козацького Правобережжя (Крикун М. Згін населення з Правобережної України в Лівобережну 17111712 років (До питання про політику Петра І стосовно України) // Україна модерна. 1996. 4. 1. С. 42-88), а від 1714 р. нею володіли старости, яких призначав король. 21-21 Коли Капітанівка, Воронівка, Бужин і Крилів та «інші» поселення й «пустки» Чиги ринського староства (зі скількох поселень складалася територія староства в XVII ст. - невідомо), згадані в інструкції, були за королівськими привілеями передані у володіння (приватне?) різних осіб, встановити не вдалося. Лише на прикладі Крилова можна стверджувати, що сталося це приблизно в 30-40-х роках XVII ст.: 1629 р. він належав до Корсунського староства (Ar chiwum Państwowe w Krakowie (далі - АРК), zesp. Archiwum Sanguszków, № 92, s. 147), a вже 1645 р. Стефан Кохановський подарував його Станіславові Конєцпольському (Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського (далі - ІР НБУВ), ф. І, спр. 4104 (І 745)). До Хмельниччини Крилів був містечком (Źródła dziejowe. Warszawa, 1877. Т. V: Lustracje królewszczyzn ziem ruskich Wołynia, Podola i Ukrainy z pierwszej połowy XVII wieku / Wydał Aleksander Jabłonowski. S. 133 (1622 р.); наведена згадка щодо 1629 р.). Є підстави вважати, що перед Хмельниччиною містечками були також Капітанівка і Воронівка: перша під 1653 р. фігурує як містечко (Воссоединение Украины с Россией. Документы и материалы в 3-х т. Москва, 1953. Т. III: 1651-1654. С. 302), а друга під 1654 р. - як городище, тобто зруйноване, знелюдніле містечко (Белокуров А. С. Перечень городов, городков, мест и местечек в черкасских полках // Чтения в Императорском Обществе истории и древностей российских при Московском университете. Москва, 1905. Кн. 2 (213). Смесь. С. 28). Бужин як містечко позначений на карті України Ґійома Левасера де Боплана (Материалы по истории русской картографии / Собрал В. Кордт. Киев, 1910. Вып. II: Карты всей России и западных ее областей до конца XVII века. № 9, 39). До речі, Воронівка до Хмельниччини називалася Вороні Лози (ЦДІА України в Києві, ф. 11 (Житомирський гродський суд), оп. 1, спр. 8 (1630 р.); ІР НБУВ, ф. І, спр. 4104 (І 592) (1633 р.)). На 1672 р. цими поселеннями приватно володів Станіслав Конєцпольський (Pamiętniki о Koniecpolskich: Przyczynek do dziejów pol skich XVII wieku / Wydał Stanisław Przyłęcki. Lwów, 1842. S. 366). У XVIII ст. вони знову належали (уже як села) до Чигиринського староства (див. складену нами картотеку поселень Київського воєводства), причому Воронівка з кінця XVIII ст. фігурує як Стара Воронівка, а Капітанівка найраніше від 1775 р. - як Мудрівка (Архив ЮЗР. 1890. Ч. V. Т. 2: Акты о городах. С. 213; Magazin flir die neue Historie und Geographie / Angelegt von D. A. F. Biisching. Halle. 1788. Т. XXII. S. 257). Ці поселення входили до складу Чигиринського району Черкаської области, нині затоплені Кременчуцьким водосховищем. 22-22 Перед Хмельниччиною цими містечками володів як корсунсько-чигиринський староста (Urzędnicy centralni і nadworni Polski XIV-XVIII wieku: Spisy / Opracowali К. Chłapowski, 5. Ciara etc. Pod redakcją A. Gąsiorowskiego. Kórnik, 1992. S. 175) Александр Конєцпольський (ІРНБУВ,ф. 1, спр. 4104(11131,1514; 1646 р.)), а на 1672 р. ними приватно володів Станіслав Конєцпольський (Pamiętniki о Koniecpolskich... S. 366). У XVIII ст. містечка Жаботин і Медведівка були приватношляхетськими маєтками (див. складену нами картотеку поселень Київського воєводства). Нині це села в Черкаській області: Жаботин - у Кам’янському ра йоні, а Медведівка - в Чигиринському. 240 5. Інструкція послам Війська Запорозького на Варшавський сейм 1666 року 23-23 Королівським привілеєм від ЗО березня 1668 р., про який ідеться в примітці 13-13, Чигиринське староство було дароване урядово як гетьманові Петру Дорошенку (AGAD w Warszawie, zesp. Metryka Koronna, MK, ks. 206. k. 452). Жоден сейм цей привілей не затвердив. Окремого привілею Дорошенкові на це староство, напевно, не було. 24 У XVII і XVIII ст. Лисянка була містечком у Київському повіті Київського воєводства (нині - селище міського типу, районний центр Черкаської области). З моменту виникнення її як поселення у 1620-х рр. (Архив ЮЗР. Ч. V. Т. 1. С. 135-138) і до кінця 1650-х рр. Лисянка з довколишніми селами становила маєток у складі Корсунського староства, а згодом стала центром Лисянського староства. 12 липня 1658 р. під Торунню король видав привілей, яким призначив прибутки з цього староства на утримання артилерії Війська Запорозького (AGAD w Warszawie, zesp. Metryka Koronna, Sigillata, ks. 1, k. 109; Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s. 474). Від 1659 р., за дозволом тодішнього сейму (Volumina legum. Т. 4. S. 302-303) і виданим після нього 29 травня королівським привілеєм (РГАДА, ф. 389, оп. 1, д. 220, л. 76об-77), Лисянський маєток перебував у приватному, дідичному володінні гетьмана (до жовтня 1659 р.) і київського воєводи Івана Виговського. У зв’язку з цим Павло Тетеря як гетьман в інструкції послам до короля від 22 січня (ст. ст.) 1663 р. просив надати на козацьку армату прибутки з якогось іншого маєтку (Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402.. s. 474). Як бачимо з коментованої інструкції, його прохання не за довольнили. Невідомо, чи повернув Павло Тетеря Війську Запорозькому згаданий привілей від 12 липня 1658 р., який він начебто забрав із собою, коли в червні 1665 р. втік з України (див. далі примітку 65-65). Після загибелі в березні 1664 р. Івана Виговського Тетеря вважав, що за цим привілеєм прибутки з Лисянського маєтку мають іти на артилерію Війська і сейм повинен цей привілей затвердити. Про це дізнаємося з інструкції Лисянської ради послам Війська на сейм від 30 листопада (ст. ст.) 1664 р. Тут вказано бажаний якісний особовий склад козацької артилерії (армати): обозний, осавул, писар, хорунжий, пушкарі, армаші, шипоші, ковалі, стельмах, римарі, фірмани (возниці). Усі вони, сказано в інструкції, повинні постійно бути при арматі, а обов’язок гетьмана - разом із старшиною систематично контролювати їхні прибутки з Лисянського маєтку і витрати. При арматі, читаємо далі, слід би мати допоміжний загін («assistentia»), сформований зі складу полків (очевидно, городових), але краще якби це була піхота з найманців («mercenatoriorum»), «які б ніколи від армати не віддалялися». Цю піхоту гетьман мусив забезпечувати провіянтом із маєтків Білоцерківського староства, а Річ Посполита щорічно мала сплачувати її полковникові 200 злотих, осавулові - 100, двом сотникам - по 50, писареві - 50, хорунжим - по 30, рядовим - по 20 злотих. Бажано також, щоб козацька артилерія складалася з 24 гармат («sztuk») (Ibid. S. 562-563). Додамо, що з листа Петра Дорошенка до короля від 5(15) жовтня 1666 р. випливає, що в той час козацька армата була дислокована в двох містечках Чигиринського староства, які в листі не названі (ДорошенкоД. Гетьман Петро Дорошенко... С. 97). Привілей від 12 липня сейм так і не під твердив. Наскільки відомо, після 1666 р. правобережне Військо Запорозьке не піднімало питання про призначення прибутків із Лисянського маєтку на козацьку артилерію. У XVIII ст. цей маєток належав до приватношляхетських володінь. 25 Ці президії - польські залоги, які навесні 1665 р. коронне військо, відходячи з Пра вобережної України, залишило у спеціяльно споруджених попереднього року фортецях у містах Біла Церква, Паволоч, Чигирин і Корсунь для захисту інтересів Речі Посполитої в цьому регіоні. Корсунська залога існувала до весни 1665 р. (Величко С. Летопись событий... 16-6-1279 241 Микола Крикун Т. И. С. 88), чигиринська - до осені 1667 р. (Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко... С. 65, 67, 68). Десь у 1666-1667 рр. перестала існувати паволоцька залога, а білоцерківська діяла ще багато років. 26 Ідеться про утримання польських залог, перерахованих у попередній примітці. Про те саме див. також звернення Петра Дорошенка до короля в листопаді-грудні (ст. ст.) 1665 р. (Там само. С. 59, 60, 61, 62). 27 На момент Лисянської ради 1666 р. комендантом білоцерківської залоги був Ян Стахурський (див. примітку 75-75), чигиринської - Міхал Жебровський (Там само. С. 65-66). Корсунський і паволоцький коменданти невідомі. 28-28 В інструкції ради правобережного Війська Запорозького послам на коронаційний сейм від З (13) жовтня 1669 р. сказано, що козацька артилерія (армата) потрапила до біло церківського замку «за гетманства пна Тетеры» (Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s. 683). Немає сумніву, що сталося це за наказом Павла Тетері, адже в коментованій інструкції зазначено, що артилерія перебуває в Білоцерківському замку «до бровільно» («beneuole»), тобто за бажанням, рішенням Війська Запорозького. 29 Тут слово «клейноди» вжито стосовно армати. 30 Ідеться про Трахтемирівський Успенський монастир. Трахтемирів (Трехтемирів, Терехтемирів) - поселення над правим берегом Дніпра, у XVI ст. - село, а з кінця XVI до кінця XVIII ст. - містечко в Київському повіті Київського воєводства (нині - село в Канівському районі Черкаської области). Король Стефан Баторій віддав Трахтемирів як державний маєток у довічне володіння козакам з умовою, щоб прибутки з нього (і, як здогадуємося, з сусіднього села Зарубинці) ішли на шпиталь для покалічених, зубожілих та старих і немічних козаків. Шпиталь мали створити при монастирі, який уже існував у Зарубинцях. Треба зазначити, що відповідний привілей Стефана Баторія відомий лише в стислому переказі (Słownik geografizny... 1893. Т. XII. S. 453; див. також згадку про цей привілей у подорожніх нотатках Еріха Лясоти за 1594 р.: Дневник Эрика Ляссоты из Стеблева // Мемуары, относящиеся к истории Южной Руси. Перевод К. Мельник. Под редакцией В. Антоновича. Киев, 1890. Вып. 1 (XVI ст.). С. 161). Першу згадку про цей шпиталь подибуємо в постанові сейму 1601 р. (Volu mina legum. Т. 2. S. 401). Тут він названий трахтемирівським («szpital grodzki Techtymirów», із чого випливає, що на той час монастир, при якому діяв шпиталь, був у Трахтемирові. У такому разі монастир швидше за все був переведений сюди з Зарубинців. Жодних відомостей про монастир у Зарубинцях у XVII ст. немає, це дає підстави стверджувати, що тоді його тут уже й не було. Малоймовірно, щоб монастир у Трахтемирові виник самостійно, незалежно від зарубинецького, який припинив діяти: не було потреби закривати монастир у Зарубинцях, щоб поруч відкрити інший. У всіх наступних після 1601 р. джерельних згадках монастир названий лише трахтемирівським (див. хоча б щодо першої чверти XVII ст.: Жерела до історії України-Руси / Видає археографічна комісія Наукового товариства імені Шевченка. Львів, 1908. Т. VIII: Матеріали до історії української козаччини по р. 1631. С. 145 (1614 р.); Zbiór pamiętników historycznych o dawnej Polsce z rękopismów, tudzież dzieł w różnych językach o Polsce wydanych, oraz z listami oryginalnymi królów i znakomitych ludzi w kraju naszym. Lwów, 1833. Т. VI. S. 112-113 (1617 р.); Архив ЮЗР. 1863. Ч. III. Т. 1: Акты о козаках (1500-1648). С. 236-237 (1618 р.); Жерела... Т. VIII. С. 254 (1621 р.; тут, щоправда, названий трах темирівський шпиталь, а не монастир); Źródła dziejowe. 1894. Т. XXI: Ziemie Ruskie. Ukraina / Wydał Aleksander Jabłonowski. S. 323 (1624 p.))* Це переконливо доводить, що розташований він був у Трахтемирові. 242 5. Інструкція послам Війська Запорозького на Варшавський сейм 1666 року На прохання Війська Запорозького (у документальному вигляді його, на жаль, немає) король привілеєм від 12 січня 1650 р. підтвердив права козаків на трахтемирівський шпиталь (отже, й монастир) і сам Трахтемирів, засвідчені у привілеях, виданих попередніми королями (Акты ЮЗР. Т. X. С. 459). Зазначимо, що ці привілеї не виявлені. У відповідь на так само документально невідоме прохання Війська Запорозького привілеєм від 15 березня 1652 р. король знову підтвердив фундування монастиря зі шпиталем його попередниками (AGAD w Warszawie, zesp. Metryka Koronna, MK, ks. 192, k. 224v.-225; Starożytna Polska pod względem historycznym, geograficznym i statystycznym opisana przez M. Balińskiego i T. Lipińskiego / Wydanie drugie, poprawione i uzupełnione przez F. K. Martynowskiego. Warszawa, 1885. Т. U. S. 580). На сеймі 1659 p. посли Війська Запорозького просили «затвердити... маєтки («do bra») Трахтемирівського монастиря» (Памятники... Т. III. Отдел III. С. 324). Із цього робимо висновок, що Трахтемирів і Зарубинці були «прив’язані» до монастиря - прибутки з них ішли на нього та на шпиталь. Сейм підтвердив «на вічні часи» всі королівські привілеї, за якими Трахтемирів із монастирем належить козакам (Volumina legum. Т. 4. S. 302). Попри це, в інструкції Лисянської ради послам на сейм від 30 листопада (ст. ст.) 1664 р. висловлено прохання, щоб сеймова конституція «на потомні часи» забезпечила, Гарантувала («warowane») права («immunitates») трахтемирівського монастиря, причому зазначено, що монастир і є шпиталем (Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402. s. 563). Таке ототожнення викликане, очевидно, тим, що функції монастиря зводилися переважно (якщо не повністю) до опіки над шпиталем. Коментована інструкція слово в слово повторює попереднє прохання. Це доводить, що при її складанні використовували інструкцію 1664 р. У XVIIJ ст. монастир і шпиталь теж існували, але в селі Монастирок (Сказания о населенных местностях Киевской губернии, или статистические, исторические и церковные заметки о всех деревнях, селах, местечках и городах, в пределах губернии находящихся. Собрал Л. Похилепич. Киев, 1864. С. 593), уперше згаданому в подимному реєстрі 1734 р. (АРК, zesp. Archiwum Sanguszków, № 511, s. 4). У другій половині XVII ст. Трахтемирів пережив лихі часи і територія його зменшилася. Село Монастирок виникло, мабуть, на окраїні території, яку займав Трахтемирів у XVII ст. До останньої чверті XVIII ст. Трахтемирів, Зарубинці і Монастирок становили Трахтемирівське староство, а з кінця цього століт тя -приватношляхетський маєток (Сказания о населенных местностях Киевской губернии... С. 591). Загальні відомості про трахтемирівський монастир див.: Крип’якевич І. Терехтемирів, козацький військовий шпиталь // Нашим інвалідам. Одноднівка. [Львів], 1922. С. 6,8; Сказання о населенных местностях Киевской губернии... С. 593-594. 3,-31 У джерелах і літературі жодних відомостей про те, що Петро Дорошенко в період від початку свого гетьманування і до лютого 1666 р. посилав частину «свого» Війська Запорозького на допомогу кримському ханові, немає. 32 Ідеться про Анджея Потоцького, котрий був коронним хорунжим упродовж 16651667 рр., одночасно посідаючи уряд галицького старости (Urzędnicy centralni... S. 28). 33~33 Див. примітку 31. 34 і35 Про серденятські полки див. примітку 18. 36 У московському полоні перебували два рідних брати Петра Дорошенка - старший Григорій (з осені 1660 р.) і молодший Андрій (з якого часу - не встановлено). Ще до Лисянської козацької ради 1666 р. Дорошенко неодноразово просив короля поклопотатися про них. Андрій був звільнений десь перед 15 жовтня 1666 р., Григорій - у жовтні 1667 р. (Дорошен ко Д. Гетьман Петро Дорошенко... С. 42, 60-61, 62, 64, 97, 147). Повернувшись в Україну, ‘6* 243 Микола Крикун обидва пристали до брата і були його вірними соратниками. Григорій упродовж 1668-1674 рр. посідав уряд брацлавського полковника, а з 1668 р. - наказного гетьмана. Про Андрія відомо, що 1668 р. він був чигиринським полковником, у 1673-1674 рр. - паволоцьким. 37 Цей пункт інструкції майже буквально повторює першу половину пункту 21 з інструкції козацької ради від ЗО листопада (ст. ст.) 1664 р. (Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s. 554). Чим було викликане прохання про козацьких удів, встановити не вдалося. Замкова юрисдикція, згадана в обох інструкціях, означає правову підлеглість старостинській владі, за тих соціяльно-політичних умов - польській. 38 Королівський привілей Уманському полку був виданий під час походу польського війська на чолі з Яном Казимиром проти Москви восени 1663 р. і взимку 1663/1664 рр. з метою повернути лівобережну Гетьманщину Речі Посполитій. До речі, у поході брав участь Петро Дорошенко як генеральний осавул при Павлові Тетері. Польське військо діяло і на власне московській території, зокрема під містом Сєвськ (нині - районний центр Брянської области в Російській Федерації), де й був виданий уманський привілей. Початок перебування королівської ставки під Сєвськом припадає на період між 10 лютого 1664 р., коли вона ще розташовувалася в містечку Гнідавка (Zbiór pamiętników do dziejów polskich / Wydał W. hr. de Broel-Plater. Warszawa, 1859. T. 4. S. 151-153), i 18 лютого, коли під Сєвськом було видано інший привілей (AGAD w Warszawie, zesp. Metryka Koronna, Sigillata, ks. 8, k. 4v); а кі нець - на період між 19 лютого, коли з’явився наступний привілей (Ibid. K. 6v.), і 26 лютого, коли ставка вже перебралася до містечка Городище (Zbiór pamiętników do dziejów polskich. T.4. S. 153-154). Факт видачі королівського привілею козацькому полку унікальний, жоден із полків Війська Запорозького такої чести не знав. На час появи привілею уманським полковником був Максим Булига Курцевич, а може, Михайло Ханенко (Gajecky G. The Cossack Admin istration of the Hetmanate. Cambridge, Mass., 1978. V. 2. S. 626). Сеймового підтвердження привілею не було. Що конкретно означають асекурація й інкорпорація, встановити не вда лося. Можливо, ці терміни вжиті щодо якихось інших привілеїв, бо у відповіді короля на інструкцію йдеться про «привілеї» Уманському полку в множині, до них віднесено і згаданий «уманський» привілей. До речі, у відповіді сказано також, що Уманський полк пишається («szczyci») своїми привілеями перед іншими козацькими полками. 39-39 Див. примітку 21-21. 40^° Індукта - митний збір. Що конкретно вона означала на козацькому Правобережжі в той час (а також до і після того) - невідомо. У листі до короля від 20 (30) листопада 1665 р. Петро Дорошенко писав, що надходження з індукти надзвичайно потрібні Війську Запорозькому на великі видатки, особливо на піхоту (очевидно, малися на увазі серденятські і, можливо, запорозькі піхотні полки), тому чигиринська й білоцерківська польські залоги не повинні на неї зазіхати. У зв’язку з цим гетьман просив короля привілеєм віддати індукту на користь Війська (ДорошенкоД. Гетьман Петро Дорошенко... С. 59). А в листі до короля від 26 листопада (ст. ст.) того самого року Дорошенко наголошував, що за його попередників на гетьманстві індукта стягалася на Військо Запорозьке, і нагадував, що нині її незаконно відбирає білоцерківський комендант (Там само. С. 60). Наприкінці грудня 1665 р. у посланні до Яна Казимира він знову просив видати привілей на «українську», як тут сказано, індукту, зважаючи на суттєві видатки Війська, зокрема, на поранених і хворих (Там само. С. 62). Чи був виданий такий привілей, не знаємо, бо в сеймових постановах про нього не згадано. 244 5. Інструкція послам Війська Запорозького на Варшавський сейм 1666 року 4МІ Десь на початку літа 1665 р. (Там само. С. 48) Павло Тетеря, пересвідчившись у неможливості далі гетьманувати, покинув гетьманський уряд і, рятуючись від розправи політичних противників, виїхав до Польщі. В Україну він уже ніколи не повертався. Одне з тогочасних джерел стверджує, нібито у Варшаві Тетеря вітав у себе козацьких послів, яких делегувала Лисянська рада, і нібито посли, порушуючи дані їм інструкції, просили його (напідпитку?) знову стати козацьким гетьманом. Тетеря відмовився, але натякнув, що він повернувся б на гетьманство, якби король наказав йому це зробити (Theatrum Europaeum. B. X. S. 225). 42-42 Ідеться про складну політичну ситуацію на козацькому Правобережжі навесні та на початку літа 1665 р.: проти Павла Тетері виступила більша частина підпорядкованого йому козацтва, крім того, проти нього діяли загони Івана Брюховецького і кошового отамана Запорозької Січі Івана Сірка. Унаслідок цих виступів Тетеря втік до Польщі. Про ці події див. у літописі Самійла Величка (Величко С. Летопись событий... Т. II. С. 88), але його свідчення не завжди коректні. 43-43 Насправді Петро Дорошенко з його старшиною не навертали (повертали) Військо Запорозьке у підданство королю. 44^4 Тікаючи до Польщі 1665 р., Павло Тетеря прихопив із собою королівські привілеї та їх підтвердження, декларації прихильности, всі військові клейноди, гармати й скарби. Про це див.: Костомаров Н. И. Руина... С. 45; а також у відповіді короля на републіковану інструкцію. Про спроби Петра Дорошенка повернути вивезене Тетерею див.: Крип’якевич 1. До історії українського Державного Архіва в XVII ст. // Записки НТШ. 1924. Т. CXXXIV-V. C. 73-74. 45^5 Немирівщина - маєтковий комплекс із центром у містечку Немирів у Брацлавському воєводстві. У середині 60-х років XVII ст. маєтком приватно володів белзький воєвода Димітр Єжи Корибут Вишневецький (Архив ЮЗР. 1890. Ч. VII. Т. 2: Акты о заселении ЮгоЗападной России. С. 563 (1664 р.); Urzędnicy województwa bełskiego i ziemi chełmskiej XIVXVIII wieku: Spisy / Opracowali H. Gmiterek i R. Szczygieł. Pod redakcją A. Gąsiorowskiego. Kórnik, 1992. S. 72). Шаргородський і Могилівський ключі - маєткові комплекси з центрами в містечках Шаргород і Могилів у Летичівському повіті Подільського воєводства. У ті самі роки Шаргородським ключем володів Станіслав Конєцпольський (AGAD w Warsza wie, zesp. Archiwum Skarbu Koronnego, dział I, ks. 402 (1662 р.); Pamiętniki o Koniecpols kich... S. 368 (1672 p.)), а Могилівським - Марцін Адам Каліновський, або його брат Єжи Юзеф, або, швидше за все, вони обоє (Крикун М. Місто Могилів над Дністром у XVII ст.: заснування, власники, населення, топографія // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Львів, 1998. 5. С. 356-357). Про різні шкоди, що їх, як стверджує інструкція, зазнавали козаки в цих маєтках (очевидно, від польських загонів), у джерелах відомостей немає. Нині територія цих маєтків входить до складу відповідно Немирівського, Шаргородського і Могилів-Подільського районів Вінницької области. 46-46 Ян Реміґіян Стшалковський - холмський ловчий протягом 1663-1676 рр. (Urzędnicy województwa bełskiego... S. 158). Згідно з королівською відповіддю на інструкцію Лисянської ради 1666 р., він був ротмістром коронного війська. У документах із лівобережної Гетьманщини та московського походження влітку і восени 1666 р. Стшалковський (Стралковський, Стр'Ьлковський) згаданий як польський полковник (Акты ЮЗР. Т. VI. С. 125, 158). Імовірно, пол ковником він тоді не був, а був так само ротмістром. 47 Див. абзац інструкції, якого стосуються примітки 25, 26 і 27. 245 Микола Крикун 48-48 ідеться Пр0 TCj що на сеймах 1659 і 1661 рр. окремим представникам старшини Війська Запорозького - від гетьмана до полковників - була надана польська шляхетська гідність (нобілітація) та державні маєтки, що засвідчено у відповідних сеймових постановах (Volu mina legum. Т. 4. S. 302-305, 359-360) і королівських привілеях. До речі, на Варшавському сеймі 1661 р. було нобілітовано Петра Дорошенка, тоді чигиринського полковника (Ibid. S. 359). Ідеться, мабуть, і про надання під час сеймів державних маєтків, але тільки шляхом королівських привілеїв, не опертих на сеймові постанови. Завважмо, що нобілітації проводилися лише на підставі рішень сеймів. Цей уривок з інструкції дає унікальну змогу дізнатися, як козацька старшина отримувала шляхетські гідності й маєтки. 49'49 Див. прим. 11-11. Григорій Пододня (Підодня?) - корсунський полковник за гетьманства Павла Тетері. Його власноручний підпис стоїть під списком прохань (суплікою) до короля Війська Запорозького, доданим до інструкції від 30 листопада (ст. ст.) 1664 р. послам Війська на Варшавський сейм (Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s. 586; Lipiński W. Stanisław Michał Krzyczewski. Z dziejów walki szlachty ukraińskiej w szeregach powstańczych pod wodzą Bohdana Chmielnickiego (R. 1648-1649) // Z dziejów Ukrainy. Księga pamiątkowa ku czci Włodzimierza Antonowicza, Paulina Święcickiego i Tadeusza Rylskiego / Pod redakcją Wacława Lipińskiego. Kijów, 1912. S. 304). Дубина - напевно, Іван Дубина, про якого відомо, що в липні 1657 р. він був корсунським полковником (Русская историческая библиотека, издаваемая Археографическою коммиссиею. СПб., 1884. Т. 8. С. 1244). Імовірно за гетьманства Павла Тетері він обіймав помітну посаду в Корсунському полку, можливо навіть, що на момент загибелі був його наказним полковником. У примітці 27 зазначено, що комендант польської залоги в Корсуні 1665 р. невідомий. 50 Коронація Яна II Казимира Вази, обраного на польський королівський престол 20 листопада 1648 р., відбулася на сеймі в Кракові 17 січня 1649 р. 51 Гадаємо, це твердження короля стосується Руського й інших українських воєводств Речі Посполитої. Перевірити його можна тільки на матеріялах шляхетських сеймиків цих воєводств за першу половину і середину 60-х років XVII ст. Король мав рацію, бо скарги православної шляхти («stanu rycerskiego nieunickiego») на дії уніятів тут практично відсутні, але ж він не врахував ставлення нешляхетських верств населення у цих воєводствах. 52~52 Про «образу», яку Йосиф Нелюбович-Тукальський завдав королю, і милостиве королівське прощення єпископа див. примітку 3-3. 53-53 Текст «декларації» Йосифа Тукальського не зберігся. 54-54 Військо Запорозьке на чолі з Петром Дорошенком не визнало Антонія Винницького православним київським митрополитом. 55 Краківським воєводою упродовж 1658-1667 рр. і великим коронним гетьманом упродовж 1654-1667 рр. був Станіслав «Ревера» Потоцький (Urzędnicy centralni... S. 43, 195). 56-56 Чуднівська трансакція - угода (комісія, трактат, договір), яку 17 жовтня 1660 р. під містечком Чуднів у Житомирському повіті Київського воєводства (нині - селище міського типу, районний центр Житомирської области) уклали коронне військо і Військо Запорозьке на чолі з гетьманом Юрієм Хмельницьким. За цією угодою, Військо розірвало з Москвою 1 перейшло на службу Речі Посполитій. Угоду називають також Слободищенською, бо підписали її в селі Слободище неподалік від Чуднова (нині це село в Бердичівському районі Житомирської области). Договір затвердив Варшавський звичайний сейм, який працював 2 травня - 18 липня 1661 p. (Volumina legum. Т. 4. S. 357-359; Памятники... 1859. Т. IV. Отд. III: Материалы для истории Малороссии (1660-1664). С. 17-24; Bellum polono-moschi246 5. Інструкція послам Війська Запорозького на Варшавський сейм 1666 року cum ad Czudnow Ioanne Casimiro Rege, Stanislao Potocki Palatino Cracoviensi et Georgio Lu bomirski Regni Marschalco, ducibus, anno Domini 1660 expeditum / Wydal Wiktor Czermak // Archiwum Komisyi Historycznej. Kraków, 1894. Т. VII. S. 44-45; Wojna polsko-moskiewska pod Cudnowem, odprawowana za panowania króla Jana Kazimierza pod wodzą Stanisława Potockiego, wojewody krakowskiego, i Jerzego Lubomirskiego, marszałka koronnego, w roku pańskim 1660 /Tłumaczył oraz przypisami i przedmową zaopatrzył Antoni Hniłko. Warszawa, 1922. S. 98-100; Герасимчук В. Чуднівська кампанія 1660 р. // Записки НТШ. 1913. Т. CXIV. С. 67). У відповіді короля на републіковану інструкцію сказано, ніби при укладенні Чуднівської угоди Військо Запорозьке заявило, що Зборівський договір йому тепер не потрібний, бо він менше важить, ніж Чуднівський, і значення його для Війська похитнулося («wzruszone»). Однак джерела нічого зі сказаного не підтверджують. 57-57 Найближчими за часом до відповіді короля комісіями (у тогочасному значенні угодами) між Військом Запорозьким і Річчю Посполитою були Гадяцька 1658 р. і Чуднівська 1660 р. угоди. 58 Цікавий пункт відповіді: тут сказано, що не заведено, аби король підтверджував видані ним привілеї. 59 Цей пункт відповіді за змістом не зовсім відповідає пункту інструкції, якого стосується примітка 9а. 6°-м «Обіцянки» короля, дані «на письмі» «деяким» козацьким полкам, невідомі. 61^1 Гадаємо, тут ідеться про те, що Павло Тетеря усно рекомендував королю затвердити обрання Петра Дорошенка на гетьманський уряд. Імовірно, це могло статися під час зустрічі короля з екс-гетьманом. Про затвердження і передання королем військових клейнодів Дорошенкові («ozdoby, urzędowi temu (гетьманському. - М. К.) służące) див. примітку 13-13. 62^2 Див. примітку 13-13. 63 Королівські універсали, вислані на лівобережну Гетьманщину та Запоріжжя, не знайдені. 64-64 Із цього видно, що король був не проти, якби частина артилерії (армати) Війська Запорозького, розташована в Білій Церкві, переховувалася в Лисянці. 65-65 Згаданий тут привілей досі не виявлено. Напевно, він утрачений разом з іншими документами, які Павло Тетеря вивіз із Брацлава до Польщі на початку червня 1665 р. і вони потім пропали. Або ж привілей залишився у Брацлаві серед паперів гетьмана і його знищили козаки, котрі збунтувалися проти Тетері. 66 Брацлавським старостою Павло Тетеря став за королівським привілеєм від 26 жовтня 1663 р., яким йому в доживотне володіння було надане Брацлавське староство за уступкою тодішнього брацлавського старости Стефана Чарнецького (Wójcik Z. Nieznane dokumenty... S. 523; РГАДА, ф. 389, оп. 1, д. 220, л. 160—Ібіоб.). Схоже, що цю посаду Тетеря якийсь час обіймав тільки на папері: за подимним реєстром 1664 р., Брацлавським староством володів белзький воєвода Димітр Єжи Корибут Вишневецький (Архив ЮЗР. Ч. VII. Т. 2. С. 563). 67-67 Перед звичайним Варшавським сеймом, який відбувся 17 березня - 4 травня 1666 р. і закінчився безуспішно, бо був зірваний, у Варшаві працювали два сейми, так само безрезультатні, - звичайний (26 листопада 1664 р. - 7 січня 1665 р.) і надзвичайний (12-28 березня 1666 р.) (Chronologia sejmów polskich... S. 154). 68 Тут ідеться про армату Війська Запорозького, яка за гетьманства Павла Тетері опинилася в Білоцерківському замку і відтоді там дислокувалася. 247 Микола Крикун 69 «Побожна фундація Трахтемирівського монастиря на козаків, на війнах покалічених й підупалих в літах», - це, безперечно, зафіксоване в привілеї Стефана Баторія надання Трахтемирова у володіння козакам з умовою, щоб прибутки з монастиря ішли на створений при ньому шпиталь для козаків (див. примітку ЗО). Невідомо, чи видав Ян Казимир обіцяний привілей, який би підтверджував фундацію Стефана Баторія і його наступників-королів (звідси згадка про «фундаторів»). У сеймових постановах затвердження цієї фундації немає. 70 Листи королівської канцелярії до московського уряду з клопотаннями про звільнення з ув’язнення козаків Дорошенкового Війська Запорозького, які комісари від Речі Посполитої мали вручити комісарам від Москви під час мирних переговорів, нині невідомі. 71 Ніжинським старостою Павло Тетеря став за королівським привілеєм від 26 січня 1665 р. (AGAD w Warszawie, zesp. Metryka Koronna, Sigillata, ks. 9, k. 15v.). Цей уряд він посідав формально, бо Ніжинське староство на той час (і пізніше) не існувало: його територія входила до складу лівобережної Гетьманщини, підлеглої Москві. 72-72 Великим коронним канцлером від 1658 р. до жовтня 1666 р. був луцький єпископ Міколай Ян Пражмовський (Urzędnicy centralni... S. 56). 73 Тут: стан рицарський - посольська ізба сейму Речі Посполитої, його нижня палата. 74-74 Це підтверджує інше джерело, яке переказує Микола Костомаров: після того як Павло Тетеря втік до Польщі, у Брацлаві з’явився кошовий отаман Запорозької Січі Іван Сірко, захопив усе, що не встиг вивезти Тетеря, і розділив його між своїми козаками (Костома ров Н. И. Руина... С. 45). 75'75 Ян Стахурський (Стахорський) упродовж 1665-1668 рр. був комендантом польської залоги, дислокованої в Білоцерківському замку, спочатку в чині полковника, згодом - генералмайора (ДорошенкоД. Гетьман Петро Дорошенко... С. 65, 209). Його владі підлягали також польські залоги в інших фортецях козацького Правобережжя (див. примітку 26) і, звичайно, коменданти цих залог. 6 Корсунська козацька рада 1669 року Корсунська козацька рада, яка відбулася в березні 1669 р., ознаменувала остаточний перехід частини України, яку контролювало Військо Запорозьке на чолі з гетьманом Петром Дорошенком, під протекторат Османської імперії. Встановлення турецького протекторату мало важливі наслідки для політичного розвитку цієї території та суміжних українських земель і викликало міжнародний резонанс. Корсунська рада не раз привертала увагу дослідників1, однак і досі не відомі всі причини та обставини її скликання і те, як, на ній вирішували питання про турецький протекторат. Відомості про раду у джерелах нечисленні й фраг ментарні. Серед козацьких літописців другої половини XVII - початку XVIII ст. її згадав тільки Самовидець2. Опубліковані дотепер документи стосовно Корсунської ради фіксують, за деякими винятками, діяльність московського воєводи в Києві Петра Шерємєтєва, Малоросійського і Посольського приказів у Москві та канцелярії лівобережного козацького гетьмана3. Нам пощастило віднайти у Бібліотеці Чарторийських у Кракові та у Ґдан ському державному архіві кілька рукописних документів польської адміністрації 1 Костомаров Н. И. Руина. Гетманства Бруховецкого, Многогрешного и Самойловича. Ис торическая монография 1663-1687 rr. II Его же. Собр. соч. Исторические монографии и ис следования. СПб., 1905. Кн. VI. Т. XV. С. 149-150; Яворницький Д. І. Історія запорозьких козаків: У 3-х т. К.. 1990. Т. 2. С. 309-310; Андрусяк М. До боротьби між П. Дорошенком та П. Суховієм у 1668-1669 рр. // Записки НТІ1І. Львів, 1929. Т. CL. С. 213-215;Дорошен ко Д. Гетьман Петро Дорошенко. Огляд його життя і політичної діяльности / Редактор Василь Омельченко. Нью-Йорк, 1985. С. 243-248; DoroScnko D., Rypka J. Hejtman Petr Dorosenko a jeho turecka politika // Ćasopis Narodnfho Musea. Praha, 1933. Roć. CV1I. Sv. prvnf a druhy. S. 22-24. Див. також: Петровський M. Нариси історії України XVII - початку XVIII століть (Досліди над літописом Самовидця). X., 1930. С. 299. 2 Літопис Самовидця / Видання підготував Я. І. Дзира. К., 1971. С. 107. 3 Ці документи вміщені здебільшого у восьмому томі (який охоплює 1668-1669 рр.) «Актов, относящихся к истории Южной и Западной России, собранных и изданных Археографическою коммиссиею» (далі - Акты ЮЗР) (СПб., 1875). Див. також: Окиншевич Л. Генеральна ра да на Україні-Гетьманщині XVII-XVIII ст. ст. // Праці Комісії для виучування історії західньоруського та вкраїнського права. К., 1926. Вип. 6. С. 420. 249 Микола Крикун і один документ із канцелярії гетьмана Петра Дорошенка, які дають змогу роз ширити традиційні уявлення про Корсунську раду. Найважливіші з них подаємо в додатках до цієї статті. Щоб увести новознайдені матеріяли в науковий обіг, треба співвіднести їхній зміст зі змістом уже виданих джерел, тобто слід урахувати все те, що вже відомо про передісторію Корсунської ради та про неї саму. * * * Перші спроби Петра Дорошенка встановити відносини з Портою, про які нам відомо, припадають на 1666 р. Сєрґєй Соловйов, не покликаючись на джерело, стверджує: після ради Війська Запорозького, яка відбулася 20 лютого (ст. ст.) 1666 р. поблизу міста Лисянка, гетьман дав знати в Константинополь, що він готовий слухатися волі султана4. На думку Дмитра Дорошенка, «ця звістка (Со ловйова. - М. К.) або стосується до пізнішого часу, або взагалі не відповідає дій сності»5. Навряд чи можна погодитися з дослідником, бо, по-перше, Соловйов не міг помилитися в датуванні наведених фактів, а по-друге, це не суперечить того часним спробам Петра Дорошенка знайти в особі Порти союзника у протистоянні з Польщею і Москвою. Отож, варто звернути увагу на лист із квітня 1666 р. великого візира Кьопрюлю-заде Фазіля Агмеда-паші до Петра Дорошенка, у якому гетьмана названо підданим султана6.1 час, і зміст візирового листа узго джуються з твердженням Сєрґєя Соловйова. До речі, вислів «підданий» у цьо му листі, як і в багатьох інших аналогічних документах, «не слід сприймати ... буквально: це був лише традиційний у турецьких зносинах спосіб вислову, зовнішня форма, вживана в турецькій дипломатичній мові відносно країв або на родів, які Порта вважала за належні до сфери її політичних впливів»7. У липні 1666 р. Петро Дорошенко з надісланого йому універсалу короля Яна Казимира дізнався, що мирні переговори між Польщею і Москвою успішно завершилися і договір, за яким Лівобережжя і Київ мали відійти до Москви, буде підписано8. Ця звістка неприємно вразила гетьмана, адже це руйнувало його спо дівання об’єднати під своєю булавою обидва береги Дніпра і загрожувало його позиціям на Правобережжі, бо, послабивши напруження у відносинах із Москвою і навіть розраховуючи на підтримку з її боку, польський уряд «міг стати твердою ногою на правому березі і приборкати самого Дорошенка»9. 4 Соловьев С. М. История России с древнейших времен: В 15 кн. М., 1961. Кн. VI. Т. 11-12. С. 178. 5 Дорошенко 6 Д. Гетьман Петро Дорошенко... С. 79. DorosenkoD., RypkaJ. Hejtman PetrDorośenko... S. 10. Гетьман Петро Дорошенко... С. 80-81. Там само. С. 81. Там само. С. 89. 1 ДорошенкоД. 8 9 250 6. Корсунська козацька рада 1669 року Налагодження польсько-російських відносин штовхало Петра Дорошенка далі шукати зв’язків із Туреччиною. Осені 1666 р. стосується згадка про те, що гетьман перед трьома кримськими султанами (солтанами) «на Цибульнику» (на думку Дмитра Дорошенко, Цибульник - урочище за дві милі від Чигирина10; можливо, тут ідеться про річку Цибульник, праву притоку Дніпра на південь від Чигирина) присягнув, «что ему быть с ханом (кримським. - М. К.) в дружбе, а цесарю турскому в подданстве»11; а також згадка про те, що Дорошенко відрядив послів до султана, «піддаючись йому»12. Згідно зі звітом (реляцією) за 1667 рік про діяльність польського посольства в Туреччині, який 13 березня 1668 р. був представлений на розгляд сенату Речі Посполитої, 9 липня 1667 р. на авдієнції у султана Мегмеда IV в Адріянополі побували Дорошенкові посли13, котрі заявили про готовність Війська Запоро зького піддатися йому, тобто прийняти його протекцію14. У турецькому варіянті розповіді про цю саму зустріч султан нібито на прохання козацьких послів від повів: «Будьте у відданості мені - і будете мною захищені»15. Після цієї авдієнції турецький уряд почав ставитися до козаків Дорошенка як до своїх підопічних. Про це довідуємося з листа султана до короля Яна Казимира, написаного в Адрія10 Там само. С. 95. Акты ЮЗР. 1869. Т. VI: 1665-1668. С. 177 (лист лівобережного гетьмана Івана Брюховецького цареві від 15 (25) лютого 1667 р.; тут присяга помилково датована літом 1666 р.). Згадані троє солтанів прибули до Цибульника десь у кінці вересня (за ст. ст. ?) 1666 р., щоб допомогти Петрові Дорошенкові (ДорошенкоД. Гетьман Петро Дорошенко... С. 95), отже, присяга відбулася саме тоді. 12 Акты ЮЗР. Т. VI. С. 158 (лист ніжинського протопопа Симеона Адамовича від 2 (12) листопада 1666 р. до мстиславського й оршанського єпископа Методія). 13 За короткою версією звіту, це були Отуха з Умані та О. Ясенко (Pamiętnik dziejów polskich. Z aktów urzędowych lwowskich i z rękopisów zebrał X. Sadok Barącz dominikan. Lwów, 1855. S. 80). Іван Брюховецький 29 травня (ст. ст.) 1667 р. надіслав «Список с вестового письма» Васілію Кікіну - «ко мне, Васке Кикину» (московський посланець до Брюховецького), у якому сказано, що до султана були відправлені Портянка і Вирва (Акты ЮЗР. Т. VI. С. 185). Очевидно, йдеться про Дорошенкових послів, бо про своїх послів до султана Брюховецький не зважився б писати Кікіну, адже Москва не уповноважувала його на відносини з Портою. Якщо інформація Брюховецького правдива, а в правдивості звіту (реляції) немає підстав сумніватися, то виходить, що влітку 1667 р. в Туреччині побували чотири Дорошенкові посли. 14 Pamiętnik... S. 80; Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 162, s. 162 (те саме: Archiwum Główne Akt Dawnych w Warszawie (далі - AGAD w Warszawie), zesp. Metryka Koronna, MK, ks. 206, k. 805). Див. також: Dorolenko D., Rypka J. Hejtman Petr Dorośenko... S. 13; Бантыш-Каменский Д. H. История Малой России. От водворения славян в сей стране до уничтожения гетманства. К., 1993. С. 264 (репринт видання 1903 р.). 15 DoroSenko D., Rypka J. Hejtman Petr DoroSenko... S. 13. 11 251 Микола Крикун нополі в першій половині серпня 1667 р.16, та з листа каймакана (султанського високопоставленого намісника) Кара Мустафи-паші від 15 березня 1668 р. до великого коронного канцлера Яна Лєщинського17. Десь у січні 1668 р. в Чигирині при Петрові Дорошенкові відбулася рада «ис полковники и со всею старшиною». У ній узяли участь також київський митро полит Йосиф Нелюбович-Тукальський (який завжди підтримував політику геть мана) та Юрій (у чернецтві Гедеон) Хмельницький, котрі не так давно повернулися з польського ув’язнення у фортеці міста Марієнбурґ (Мальборк). Шляхтич Ян Сєножацький, який, повертаючись із кримського полону, пробув у Чигирині «многое время», 28 січня (ст. ст.) 1668 р. в Києві розказав московському воєводі Петру Шереметеву про раду та її ухвалу: «по обе стороны Днепра жителем быть в соединении и жить бы особно и давать дань турскому царю и крымскому хану, так же, как волоской князь (молдавський господар? - М. К.) платит, а чтоб под ру кою великого государя и королевского величества отнюдь не бывать»; «атурскому ж царю и крымскому хану, - читаемо далі у записі того ж зізнання, - оборонять их (населення обох берегів Дніпра. - М. К.) и стоять с ними и ходить заодно великого государя в украинные московские (Лівобережної України. - М. К.) городы войною»18. Якщо навіть не все сказане Сєножацьким правда (наприклад, навряд чи там ішлося про готовність козаків сплачувати данину Порті), то безсумнівно те, що на цій раді вперше, наскільки нам відомо, вирішено було взяти курс на тісне зближення з Османською імперією, щоб захистити контрольовану Військом Запорозьким територію від Польщі й Москви. Схоже, саме після цієї ради Петро Дорошенко відправив до Туреччини посольство у складі тлумача Івана Васильковського й підписка Григорія Снітковського19 для переговорів із турецькою стороною стосовно ухвали ради. По 16 Katalog dokumentów tureckich. Dokumenty do dziejów Polski i krajów ościennych w latach 1455-1672 / Opracował Zygmunt Abrahamowicz. Pod redakcją Ananiasza Zajączkowskiego. Warszawa, 1959. Т. 1. S. 351-352. 17 Ibid. S. 356. 18 Акты ЮЗР. 1872. Т. VII: 1657-1663. 1668-1669. С. 30-31. 19 У документах вони названі неоднаково: Zbiórpamiętnikówzdziejów polskich/WydałW. S. hrde Broel-Plater. Warszawa, 1859. Т. IV. S. 158 (лист невідомої особи (з Адріянополя?) від 14 березня 1668 р. до польыого коронного гетьмана князя Димітра Єжи Корибута Вишневецького - тут названо Івана Васильковського і підписка Григорія); Pisma do wieku і spraw Jana Sobieskiego / Zebrał i wydał Franciszek Kluczycki. Kraków, 1880. Т. I. Cz. 1: Obejmująca pisma od roku 1629 do roku 1671. S. 391 (лист білоцерківського коменданта генерал-майора Яна Стахорського від 5 липня 1668 р. з Білої Церкви до великого коронного гетьмана і великого маршалка Яна Собєського - тут названі тлумач гетьмана Дорошенка Васильковський і підписок («skribent») Дорошенкової канцелярії. Те саме: Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, 252 6. Корсунська козацька рада 1669 року сли прибули до Адріянополя 6 березня 1668 р.20, авдієнція (у султана?) їх від булася 13 квітня21. Одночасно з ними в Адріянополі перебували посли від Івана Брюховецького - так само з метою налагодити тісні стосунки з Портою22. Турецькі власті Дорошенкових послів прийняли краще: їм вони подарували «звичайні» кафтани, жовті жупани і блакитні шапки - «від голови аж до ніг їх приодягли»23. Обидва посольства заявили турецькій стороні, що козаки від даються під захист султана, а та, своєю чергою, заявила, що Порта згодна взяти їх під свою протекцію24. У травні 1668 р.25 посли Дорошенка й Брюховецького, виконавши завдання, вирушили додому з двома турецькими послами (чаушами)26, котрі в Україні мали пересвідчитися, як козацтво ставиться до нав’язаних старшиною відносин із Туреччиною. Перед 5 липня козацькі й турецькі посли прибули до Чигирина27, звідки посланці Брюховецького зі «своїм» чаушем попрямували на Лівобережжя (на той час Івана Брюховецького вже не було серед живих, він загинув 8(18) rkps 1376, s. 128); Archiwum Państwowe w Gdańsku (далі - APG), zesp. 300.29 (Recesy stanów Prus Królewskich), № 256, s. 590 (лист С. Конарського (польського резидента в Яссах?) від 29 травня 1668 р. із Ясс до великого коронного канцлера Яна Лєщинського - тут так само фігурують Іван Васильковський і Григорій Снітковський). Дмитро Дорошенко, посилаючись на щойно згаданий лист, опублікований у четвертому томі «Zbiór pamiętników...», стверджує, що обох названих козацьких послів делегував Іван Брюховецький (Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко... С. 172). Проте в самому документі сказано тільки, що «послав гетьман український послів своїх», а далі вказані їхні імена. 20Zbiór pamiętników... Т. IV. S. 158. Тут не зазначено, що прибули вони до Адріянополя, але про це можна стверджувати на підставі листа анонімного польського резидента в Адріянополі, котрий був там від 28 лютого до 15 квітня 1668 р., до Яна Собєського, написаного в Яссах 27 квітня або одним-двома днями пізніше (APG, zesp. 300. 29, № 256, s. 596). Із листа випливає, що автор його бачив цих послів в Адріянополі. 21 APG, zesp. 300.29, № 256, s. 596 (тут сказано, що це була їхня перша авдієнція). 22 Це були лубенський полковник Григорій Гамалія і канцелярист Лаврентій Кашперович (Літопис Самовидця. С. 104; Бантыш-Каменский Д. Н. История Малой России... С. 271). Микола Костомаров називає, крім них, ще й генерального обозного Микиту Безпалого (Костомаров Н. И. Руина... С. 106). 23 APG, zesp. 300.29, № 256, s. 596. 24 Ibid. S. 576 (лист невідомої особи від 26 травня 1668 р. із Ясс до великого коронного підканцлера і хелмінського та помезанського біскупа Анджея Ольшовського), 590, 596; Pisma do wieku і spraw... Т. I. Cz. 1. S. 391, 394. Див. також лист каймакана до Яна Лєщинського (Костомаров Н. И. Руина... С. 114. Микола Костомаров не вказує ні день, ні місяць, коли був написаний лист). 25 Костомаров Н. И. Руина... С. 114. 26 Pisma do wieku і spraw... Т. I. Cz. 1. S. 391; Костомаров Н. И. Руина... С. 114. 27 Pisma do wieku i spraw... Т. 1. Cz. 1. S. 391-393. 253 Микола Крикун червня), а відряджений до Дорошенка28 Юсуф-паша залишився в Чигирині. Він передав гетьманові листи, в яких султан писав про ставлення Порти до бажання козаків прийняти її протекцію29. Петро Дорошенко і Йосиф Тукальський при йняли чауша з почестями і незабаром відправили його додому30. Ще до від’їзду чауша Дорошенко зібрав усіх своїх полковників на раду, на якій начебто запропонував бити чолом на вірність московському цареві і для цього послати до царя послів від Війська Запорозького. Насправді ж рада підтвердила курс на встановлення турецького протекторату31. 2(12) грудня 1668 р. у Посольському приказі в Москві посланець чернігівського архиепископа Лазаря Барановича32 дав зізнання і, зокрема, свідчив, що на раді чауш питав кожного з її учасників, чи справді вони хочуть бути в султанському підданстві і чи не примушує їх до цього гетьман. «И вся де старшина, - читаємо в записі зізнання, - послу (турецько му. - М. К.) сказали, что оне не принуждением хотят быть в подданстве салтана», а хочуть прийняти його протекцію, «как Волохи і Мултяне»*. На тій самій раді було розроблено і схвалено проект договірних статтей (усього їх було 16), у яких Військо Запорозьке давало згоду на перехід під турецький протекторат. До Туреччини 10 (20) серпня разом із чаушем відправили двох козацьких послів, чиї імена залишилися невідомі, які мали передати ці статті на розгляд султанові33. Статті дійшли до нас у двох перекладах - італійському34 та переобтяженому слов’янізмами російському, який, своєю чергою, є перекладом «з латинского письма, каково переведено с греческого письма»35. Напевно, 24 Ibid. S. 378 (недатований лист Петра Дорошенка до волоського (молдавського?) господаря, напевно, з Чигирина). 29 Ibid. S. 379. 3(1 Акты ЮЗР. Т. VII. С. 78 (зізнання в Малоросійському приказі у вересні 1668 р. мстиславського й оршанського єпископа Методія); те саме: Источники малороссийской истории, собранные и изданные Д. Н. Бантыш-Каменским и изданные О. Бодянским. М., 1858. Ч. I: 1649-1687. С. 201. 31 Акты ЮЗР. Т. VII. С. 104 (зізнання в Києві 27 жовтня (ст. ст.) 1668 р. шляхтича Яна Бєлкєвича, який повернувся з чигиринського полону). 32 Там само. С. 154. * Тобто як Молдавське й Волоське князівства, які були під протекторатом Османської ім перії. 33 Там само. Т. VIII. С. 218. 34 Documente privitore la Istoria Romanilor culese de Eudoxiu de Hurmuzaki. Bucuresci, 1885. Vol. V. Р. I (1650-1699) / Publicate sub auspiciile Acdemiei Romane §i ale Ministeriului Culturol $i Instrucjiunei Publice. P. 74-76. 35 Там само. С. 218-220; Источники малороссийской истории... Ч. I. С. 208-212; Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 2110, s. 427-429. 254 6. Корсунська козацька рада 1669 року грецькою мовою статті було перекладено з української. Російський же переклад зробили в Москві, куди документ привезли в травні 1669 р.36, на думку Миколи Костомарова, - з канцелярії тодішнього лівобережного гетьмана Дем’яна Многогрішного37. Російський переклад відклався в архіві Малоросійського приказу, а італійський - у Віденському державному архіві38. Статті передбачали широку автономію, по суті, незалежність українських земель від Османської імперії: Порта не мала права втручатися у внутрішні справи українців, трактувати місцеве населення як підневільне, вимагати від нього сплачувати данину й подат ки, постійно тримати на українській території турецькі (і татарські) війська, які козаки покликали на допомогу. За цими статтями, Порта зобов’язалася без згоди Війська Запорозького не укладати договори з країнами, з якими воно було у во рожих стосунках, зокрема з Польщею і Москвою39. У вересні 1668 р. до Петра Дорошенка прибув турецький посол Гачабашпаша з повідомленням, що козацькі посли були допущені (очевидно, зі стаття ми. - М. К.) до султана. Гачабаш-паші султан доручив переказати гетьманові, що він приймає Військо Запорозьке під свій захист40, тільки щоб Дорошенко «верно и постоянно в подданстве у его, салтана, был». Зі свого боку, султан «не хочет от них (козаків. - М. К.) никаких податей, толко б были они верными и постоянными и присягу (на відданість і вірність. - М. К.) учинят, а он де их за то учинит удельными (тобто з широкою автономією. - М. К.), так же, как татар»41. Через того самого посла султан просив, щоб козаки погодилися розмістити в Чигирині і Кодаку залоги яничарів42. Тоді ж у вересні Гачабаш-паша виїхав назад у супроводі двох Дорошенкових послів, цього разу високого рангу - генерального писаря Лукаша Бускевича та уманського полковника Григорія Білогруда43. Своїх 36 Акты ЮЗР. Т. VIII. С. 218. Костомаров Н. И. Руина... С. 150,152. 38 Documente privitore... Vol. І. Р. І. Р. 74. м Переказ змісту статтей див.: Костомаров И. И. Руина... С. 150-152; Бантыш-Каменckuu Д. Н. История Малой России... С. 277-278;,Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко... С. 214-216. 40 Акты ЮЗР. Т. VII. С. 154. 41 Там само. С. 103 (зізнання в Києві 27 жовтня (ст. ст.) 1668 р. шляхтича Яна Бєлкєвича), 154. 42 Там само. С. 103, 154. 43 Там само. С. 93 (розповідь у Посольському приказі 25-30 жовтня (ст. ст.) 1668 р. ніжин ського протопопа Симеона, який у Чигирині зустрічався з Петром Дорошенком), 153 (зі знання в Посольському приказі 2 (12) грудня 1668 р. довіреної людини архиепископа Лаза ря Барановича); Т. VIII. С. 229 (зізнання Нікіфору Батюшкову в Переяславі 23 травня (ст. ст.) 1669 р. колишнього київського полковника Василя Дворецького, який 13 (23) травня по 37 255 Микола Крикун послів Дорошенко уповноважив домогтися султанського захисту для Війська Запорозького44 «с последним уговором и постановленьем (султана. - М. К.), чтоб (султан. - М. К.) им (козакам. - М. К.) постановил, как им в подданстве ... быть»45. Із переговорів у Порті відомо тільки, що турецька сторона вимагала роз містити в козацьких містах («многих»!) свої військові загони, аБускевич відповів, що вони з Білогрудом не можуть пристати на це «без гетманского ведома»46. Наступні події доводять, що під час переговорів султан погодився взяти Військо Запорозьке під свій захист. Лукаш Бускевич згодом підтвердив, що повернувся він «от турского салтана с пожелаемым ответом»47. * ** Не пізніше 8 (18) лютого 1669 р. Петро Дорошенко дізнався, що Лукаш Бускевич і Григорій Білогруд повертаються з Порти разом із делегованим від неї «великим послом» (чаушем). Гетьман повідомляє про це в дописці до свого листа від 8 (18) лютого з Чигирина, адресованого «чернігівському полковникові, наказному нашому і сіверському гетьманові» Дем’янові Многогрішному (лівобережним гетьманом Многогрішного обрали З (13) березня на козацькій раді у Глухові). При цьому Дорошенко зауважив: з чим приїдуть Бускевич та Білогруд із турецьким послом, стане відомо на козацькій раді48. Із листа випливає, що йдеться про раду, яку Петро Дорошенко призначив на 22 лютого (ст. ст.) в місті Корсунь49. Гетьман звернувся з письмовим закликом узяти участь у цій раді до право- і лівобережних («сегобочных й тогобочных») полковників, зокрема й вернувся з чигиринського полону; те саме: Там само. 1877. Т. IX: 1668-1672. С. 162); Pisma do wieku і spraw... Т. I. Cz. 1. S. 418. Самовидець пише, що тим часом Петро Дорошенко послом до Порти відрядив Портянку (Літопис Самовидця. С. 107); на його помилку вказав Микола Петровський (Петровський М. Нариси історії України... С. 299). Тогочасні документи Бускевича називають також Бужкевичем або Бушкевичем (Крикун М. Подільський козацький полк: періоди існування та полковники // Козацькі війни XVII століття в історичній свідомості польського та українського народів. Матеріали Польсько-Української зустрічі (Львів, 12-13 жовтня 1995 р.). Львів, Люблін, 1996. С. 134). 44 Акты ЮЗР. Т. VII. С. 153. 45 Там само. С. 93. 46 Там само. Є відомості, мабуть, неправдиві, ніби, будучи в Чигирині, Гачабаш-паша домігся від Петра Дорошенка згоди розмістити в Кодаку турецьку залогу (Там само. С. 154). 47 Там само. Т. VIII. С. 142 (лист Лукаша Бускевича до переяславського полковника Родіона Дмитрашка Райчі від З (13) березня 1669 р. з Корсуня). 48 Там само. С. 127. 49 У листі сказано, що рада збереться «на первой нед'&п'Ь святого посту», яка 1669 р. припала на 22 лютого (ст. ст.) (див.: Археографический календарь на две тысячи лет (325-2324) по юлианскому счислению... / Составлен Н. Горбачевским. Вильна, 1869. С. 7, 52, 72). 256 6. Корсунська козацька рада 1669 року до Многогрішного50. 15 (25) лютого Многогрішний листом із міста Седнів доніс цареві про скликання ради в Корсуні на 22 лютого (ст. ст.). У листі він пише, що Лукаш Бускевич і «посел особа значная от цесаря турецкого з ным же» прибули до Петра Дорошенка невідомо «з чим и що за пункта привезли»51. Із пізніших до кументів довідуємося, що разом із Бускевичем і чаушем приїхав також Григорій Білогруд52. Многогрішний міг не знати, з чим прибули посли, бо Дорошенко до самої ради намагався тримати в таємниці одержані від них відомості. Звичайно, це було нелегко, бо ходили чутки, що султан ухвалив «вічне підданство» козаків Порті53. Як видно з листа Петра Дорошенка від 12 (22) березня 1669 р. з Корсуня до великого візира, турецьким послом був Мустафа-аґа Селім54. Чауша супро воджував почет із «турских людей» («турчан»), яких, за одними джерелами, бу ло 10 осіб55, за іншими - 10056. Поручик російського війська Тімофєй Кромін, 50 Акты ЮЗР. Т. VIII. С. 127. Про те, що Петро Дорошенко універсалом закликав лівобережну старшину взяти участь у раді, див. також: Там само. С. 121 (вісті, які Пьотр Шерємєтєв отри мав від архимандрита Києво-Печерського монастиря Інокентія Ґізеля у двадцятих числах лютого (за ст. ст.); тут помилково сказано, що рада має відбутися в місті Лисянці); Окинше вич Л. Генеральна рада... С. 309 (датований лише 1669 роком універсал Петра Дорошенка «товариству» Прилуцького полку). 51 Акты ЮЗР. Т. VIII. С. 128. 52 Там само. С. 118 (лист білоцерківського коменданта Яна Зиґмунта Льобеля від 20 лютого (ст. ст.) з Білої Церкви до Петра Шерємєтєва; те саме: Там само. Т. VII. С. 173 (лист Петра Шереметева, отриманий у Москві 19 (29) березня); Т. VIII. С. 122 (вісті, які переяславський полковник Родіон Дмитрашко Райча надіслав Петру Шереметеву у двадцятих числах лютого (за ст. ст.)). Див. також: Там само. Т. VIII. С. 229 (зізнання Василя Дворецького у Переяславі 23 травня (ст. ст.); те саме: Там само. Т. IX. С. 162). Беручи до уваги наведені відомості, слід вважати помилкою згадки про приїзд козацьких послів із чаушем у березні (Там само. Т. VIII. С. 130 (лист Інокентія Ґізеля цареві від 20 (30) березня), 137 (зізнання російського поручика Тімофєя Кроміна 5(15) квітня перед Петром Шерємєтєвим)). 53 Там само. Т. VIII. С. 118 (лист білоцерківського коменданта від 20 лютого (ст. ст.)); те саме: Там само. Т. VII. С. 173 (лист Петра Шерємєтєва, отриманий у Москві 19 (29) березня). 54 Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 844, s. 83. В інших відомих документах він згаданий тільки як Селім (Акты ЮЗР. Т. VIII. С. 118) або Салім (Там само. Т. VII. С. 173). Треба зазначити, що 1 (10) квітня прапорщик російського війська Осіп Соболев свідчив перед Петром Шерєметєвим, що до Петра Дорошенка прибули два турецьких посли - візир Магмут і Делівер-паша (Там само. Т. VIII. С. 138). Про «кількох» турецьких послів казав 5 (15) квітня і поручик Тімофєй Кромін (Там само. С. 137), але ці свідчення не відповідають дійсності. 55 Акты ЮЗР. Т. VIII. С. 137. 56 Там само. С. 118; Т. VII. С. 173. Згадані Магмут і Делівер-паша начебто мали почет із 50 людей (Там само. Т. VIII. С. 138). 17-6-1279 257 Микола Крикун який 25 березня (ст. ст.) вийшов із Дорошенкового полону, 5(15) квітня свідчив Петру Шереметеву, що гетьман зустрів турецьких послів (sic!) «с старшиною и с казаками с неболшими людми от Чигирина в трех верстах, а как де в Чигирин пришли, и того де числа день весь Дорошенко чинил стрелбу ис пушек и из мелкова ружья и чинил пиры для тех послов три дни»57. Про зустріч Дорошенком турецьких послів (sic!) 1(10) квітня розповів Шереметеву і російський прапорщик Осіп Соболев, який 24 березня (ст. ст.) виїхав із Чигиринського полку. За його словами, гетьман зустрів послів за 15 верст від Чигирина «за городом Суботовом». Схоже, Соболев вигадує, коли каже, що перед зустріччю турецькі посли стояли «на поле Ташлыку» «во штидевять верстах» від Чигирина з двадцятьма тисячами татар58. Тімофєй Кромін розповів також, що після трьох днів бенкетування «на четвертый день пошол Дорошенко с теми послами на раду в Корсунь»59. Те саме стверджував Осіп Соболев: гетьман після трьох днів бенкетів рушив із послами «в Корсунь»60. Обидва свідчення явно суперечать фактам, бо між приїздом козацьких і турецького послів до гетьмана й Корсунською радою минув майже місяць і навряд чи турецькому послові треба було задовго до ради вирушати до Корсуня. У цитованому листі Дорошенка до великого візира сказано, що Мустафа-аґа Селім передав йому листи від султана і від каймакана (каймаканом був той самий Кара Мустафа-паша) і що раду гетьман скликав «вєдлугь поданоє нам сот пресвЪтнои Порты СОтоманскои» в цих листах «науки» після приїзду («за прибьітєм») «верного его цесарское млсти посла»61. Насправді ж гетьман скликав раду ще до приїзду посла. Слід підкреслити, що з турецьким прибув і «волоский» посол62. Напевно, він їхав разом із чаушем від столиці Молдавського князівства міста Ясси, через яке зазвичай проїздили турецькі посланці з Порти до Петра Дорошенка. Очевидець стверджує, що рада відбулася «под Корсунем в поле на Богуславском гостинце»63. Анонімний польськомовний «Меморіял», складений після ради, стверджує, що це сталося «в полі» біля Корсуня64, а Петро Дорошенко 57 Там само. Т. VIII. С. 137. Там само. С. 138. 59 Там само. С. 137. 60 Там само. С. 138. 61 Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 844, s. 83. 62 Акты ЮЗР. Т. VIII. С. 138; Окиншевич Л. Генеральна рада... С. 420; APG, zesp. 300. 29, № 258, s. 378. 63 Окиншевич Л. Генеральна рада... С. 420. 64 APG, zesp. 300.29, № 258, s. 377. 58 258 6. Корсунська козацька рада 1669 року в цитованому листі до великого візира - що в самому Корсуні65. Тімофєй Кромін і Осіп Соболев повідомляли, що рада проходила на річці Росава66. У згаданому універсалі Дорошенка до «товариства» Прилуцького полку гетьман теж закликав прибути на раду на річку Росаву, де «от в^Ьков войсковыя порятковъ своих рады отбирали»67. Документи свідчать, що на Росаві справді нерідко відбувалися козацькі ради68. Дмитро Дорошенко так само зазначає, що рада проводилася «в традиційній місцевості над р. Росавою під Корсунем»69. Слід мати на увазі, що Росава впадає в Рось приблизно в сорока кілометрах на північний схід від Корсуня і кількадесят кілометрів тягнеться з заходу на схід на північ від нього. Місце, де проходила рада, джерела так чи так пов’язують із Корсунем. Схоже, рада не могла відбуватися на Росаві, адже річка досить далеко від міста, тому доводиться погодитися з джерелами, які свідчать, що вона проходила десь у полі поблизу Корсуня. Якщо ж це було на Богуславському шляху, то тим більше не на Росаві, бо Богуслав розташований на північний захід від Корсуня. * * * Рада відкрилася 11 (21) березня 1669 р., що засвідчують два документи: зізнання 15 (25) квітня в Малоросійському приказі козака Війська Запорозького, який був на цій раді і стверджував, що «рада была в четверг на третьей неделе великого поста»70 (тобто саме 11 (21) березня71), та «Меморіял» про раду, де сказано, що вона відбулася у четвер 21 березня72. Інші версії про день відкриття ради не відповідають дійсності73. Чому ж майже місяць минув після приїзду з Порти козацьких і турецького послів до відкриття ради? Не забуваймо про труднощі, пов’язані з організацією ради, адже з моменту гетьманського універсалу про скликання ради і до її початку могло спливти чимало часу. Слід пригадати і тодішні дії Петра Дорошенка, який прагнув посилити свої позиції 65 Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 844, s. 83. “ Акты ЮЗР. Т. VIII. С. 137, 138. 67 Окиншевич Л. Генеральна рада... С. 309. 68 Там само. С. 307-311. т Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко... С. 244. 70 Окиншевич Л. Генеральна рада... С. 420. 71 Археографический календарь... С. 7, 52,72. 72 APG, zesp. 300.29, № 258, s. 377-378. 73 Акты ЮЗР. Т. VIII. С. 130 (лист Інокентія Ґізеля цареві від 20 (30) березня, у якому сказано, що рада розпочалася 12 (22) березня). Це свідчення поділяють: Костомаров Н. И. Руина... С. 149; Петровський М. Нариси історії України... С. 299. Дмитро Дорошенко вважає, що це сталося «у перших днях березня» (ст. ст.) (ДорошенкоД. Гетьман Петро Дорошенко... С. 244). Він також указує, що 10 (20) березня Петро Дорошенко видав Шльомі Мордухаєвичу атестацію, як у ній сказано, - «на раді в Корсуні» «під час з’їзду всієї старшини Війська За Микола Крикун на Лівобережжі і не допустити обрання Дем’яна Многогрішного лівобережним гетьманом. Гадаємо, не випадково Корсунська рада відбулася після Глухівської, на якій З (13) березня 1669 р. Многогрішного було обрано гетьманом, а 6 (16) березня було ухвалено так звані «Глухівські статті», які посилили залежність лівобережної Гетьманщини від Москви. Можливо також, серед козаків були незадоволені Дорошенковими намірами прийняти турецький протекторат, і йому треба було якийсь час, щоб подолати цей опір. За словами Петра Дорошенка, Корсунська рада була генеральною («єнералною»), бо на ній «были 8cfe полковники, старшина и чернь Войска Запорозкого»74. Очевидно, тут старшина - це полкові, крім полковників, достой ники, а чернь - рядові козаки і, можливо, некозаки (міщани й селяни). Зрозуміло, участь у раді брала й вища загальновійськова старшина, про яку Дорошенко в щойно цитованому документі не згадав. Участь у раді «козаків і черні» та «старшини козацької» засвідчив у своєму зізнанні і Тімофєй Кромін75. Обидва документи спростовують твердження Дмитра Дорошенка, ніби Корсунська рада була «генеральною радою самої лишень старшини»76. Тим більше що в Києві 21 лютого (ст. ст.) 1669 р. київський міщанин Іван Сасімов, який повернувся з міста Ладижин, де був «для торгового промыслу», розповів, що в Ладижині він дізнався про наміри Петра Дорошенко спершу провести раду за участи тільки старшини (де саме - не сказано), але якраз старшина наполягла на участі й черні77. Попри намагання гетьмана залучити до участи в раді всі правобережні й лівобережні полки, не всі вони були представлені полковниками, старшиною та черню. Один із документів свідчить, що на раді були відсутні правобережні полковники Остап Гоголь (могилівський або подільський) і Стефан Щербина порозького при спільній раді кола нашого посполитого». Тому Дмитро Дорошенко вважає, що рада діяла в цей день (Там само. С. 245). Однак, на нашу думку, цей факт не суперечить тому, що рада розпочалася саме 11 (21) березня: атестація, напевно, була видана перед радою в Корсуні, куди з’їхапася козацька старшина, в її присутності. Може бути, що документ да тований попереднім днем, тобто гетьман підписав його на раді. На перші дні березня (ст. ст.) відносить раду і Дмитро Яворницький (ЯворницькийД. І. Історія запорозьких козаків. Т. 2. С. 310). Абсолютно неймовірну дату наводить Самовидець: «зимою великих масниц» (Літопис Самовидця. С. 107), тобто на тижні, який передує Великому посту (до 22 лютого 1669 р. (ст. ст.)). 74 Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 844, s. 83 (лист Петра Дорошенка від 12 (22) березня 1669 р. до великого візира. Тут гетьман раду називає також «войсковою»). Про генеральні ради див.: Окиншевич JI. Генеральна рада... 75 Акты ЮЗР. Т. VIII. С. 137. 76ДорошенкоД. Гетьман Петро Дорошенко... С. 245. 77 Акты ЮЗР. Т. VIII. С. 120; те саме див.: Там само. Т. VII. С. 173. 260 6. Корсунська козацька рада 1669 року (торговицький) та тоді ще охотний полковник Іван Сірко. Далі в тому самому документі читаємо: «И пошли все к Богу реке близ Очакова для языков татарских»78. У публікації ці слова прокоментовані так: «Тобто, очевидно, Гоголь, Щербина й Сірко»79. Однак якщо, припустімо, їх трьох це не стосувалося, то на раду вони не з’явилися з інших причин, можливо, не схвалюючи курс Дорошенка на зближення з Туреччиною. Автор «Меморіялу» зазначає, що лівобережних («zadnieprskich») полковників, які орієнтуються на Москву і підтримують Многогрішного, на раді не було80, а значить, не було взагалі представників від цих полків. Тільки невелика частина лівобережного козацтва була представлена на раді. 16 (26) березня київські козаки Степан Єремієнко і Василь Глущенко, які повернулися з контрольованої Дорошенком території, де вони за дорученням московської адміністрації збирали інформацію про поточні події, свідчили перед Петром Шерємєтєвим: нараді було правобережної старшини «человеке пятсот», а лівобережної - «человек с двадцать» (ідеться про козаків)81. Нехай ці дані не зовсім точні, проте вони більш-менш правдиво ілюструють співвідношення козацьких представників з обох берегів Дніпра. Ті самі козаки заявили, що не знають, «которых полков и хто имяны» учасники ради, «толко де они видели и знают лубенского полковника Гамолея»82. Ідеться про Григорія Гамалію, чию участь у Корсунській раді підтверджує інший документ, у якому сказано: «Лубенского полку старшина и козаки и все посполство иметь не похотели» Гамалію за свого полковника, бо він начебто на цій раді присягав султанові83. Чекали також, що на раду приїдуть представники Полтавського й Миргородського полків84. Степан Єремієнко і Василь Глущенко доповіли також, що в раді взяли участь «с ясаулом Козаков одиннадцать человек»85 із Запорозької Січі. А Осіп Собо лев 1 (10) квітня розповів, що Петро Суховій (кошовий писар, якого восени 1668 р. запорожці проголосили гетьманом; у союзі з татарами виступав проти 78 Окиншевич J1. Генеральна рада... С. 420 (зізнання в Малоросійському приказі 15 (25) квітня 1669 р. очевидця ради). 79 Там само. 80 APG, zesp. 300.29, № 258, s. 378. 81 Акты ЮЗР. Т. VIII. С. 145. 82 Там само. 83 Там само. С. 202 (зізнання в Малоросійському приказі 14 (24) травня 1669 р. козаків Федора Тихонова і Петра Рачкевича «с товарищи четыре человека», яких відправив до Москви Дем’ян Многогрішний). 84 ОкиншевичЛ. Генеральна рада... С. 420. 85 Акты ЮЗР. Т. VIII. С. 145. 84 Про нього див.: Андрусяк М. До боротьби між П. Дорошенком та П. Суховієм... 261 Микола Крикун Дорошенка86) прислав до Петра Дорошенка 70 запорозьких козаків із листом. У листі він вимагав від гетьмана, «чтоб он с турским царем и с татары (Суховій має на увазі не кримських татар. - М. К.) не мирился» і зібрав раду, в якій узяли б участь Суховій із запорожцями. Під час Корсунської ради ці 70 запорожців «в раду не пошли, а поставя неболшое время на одине, пошли в Запорожье»87. Що ж до загальної кількости учасників ради, то, крім інформації Єремієнка й Глущенка, зі слів козака-очевидця відомо, що там було «Козаков человек с восмьсот»88. Згідно з «Меморіялом», митрополит Йосиф Тукальський і Юрій Хмельни цький під час ради були в Корсуні, але участи в ній не брали («w pole nie wyieżdżali»)89. Тому навряд чи можна довіряти словам Осіпа Соболева, ніби «Юраску де Хмелницкого послы турские имали (взяли. - М. К.) на раду»90. 3 «Меморіялу» довідуємося також, що перед радою Йосиф Тукальський виго лосив у чигиринській церкві проповідь, суть якої зводилася до того, що «ми вільними бути можемо, тільки давайте хотіти цього одностайно», і що «полякам вірити неможливо»; при цьому митрополит нагадав, як поляки стратили Івана Виговського91. Йосиф Нелюбович-Тукальський був проти союзу Війська Запо розького з Польщею і виступав за орієнтацію на Османську імперію. * ** Події на раді найдокладніше описує «Меморіял», на початку якого є така розповідь. 21 березня Петро Дорошенко, виїхавши «в поле», тобто на місце, де зібралася рада, поклав на килим («па kobiercu») булаву й бунчук і звернувся до полковників і сотників зі словами, що, зважаючи на сум’яття серед них, він повертає клейноди, тобто відмовляється від гетьманської влади, запропонувавши: «кому схочете, тому й віддайте їх». Усі (присутні?) загукали92, що гетьманом хочуть мати тільки його, тоді Дорошенко знову взяв булаву й бунчук і прорік: «Як обрали мене гетьманом, то я вам всім служитиму, але й ви всі слухайте мене, не визнаючи інших гетьманами»93. Ще в кількох документах є згадка про переобрання Дорошенка гетьманом на Корсунській раді. У цитованому зізнанні Степана Єремієнка й Василя Глущенка сказано: «На раде обрали де старшина 87 Акты ЮЗР. Т. VIII. С. 138. ОкиншевичЛ. Генеральна рада... С. 420. и APG, zesp. 300.29, № 258, s. 378. 90 Акты ЮЗР. Т. VIII. С. 138. 91 APG, zesp. 300.29, № 258, s. 378. 92 На козацьких радах «голосування правильного не було, але були вигуки натовпу ... ви рішувала справу позиція явної більшості присутніх» (Окиншевич Л. Генеральна рада... С. 332). 88 262 6. Корсунська козацька рада 1669 року гетманом совершенным Петра Дорошенка, чтоб быть ему по обоих сторонах Днепра одному гетману»94. У грамоті султана Війську Запорозькому від травня 1669 р. зазначено, що козаки «по совету войсковому (тобто на Корсунській ра ді. - М. К.) обрали гетманом Петра Дорошенка»95. 22 травня 1669 р. на засіданні елекційного сейму, який відбувався з 2 травня по 19 червня і на якому було обрано королем князя Міхала Вишневецького, оголосили інформацію про Корсунську раду, засновану переважно на «Меморіялі». У діяріях цього сейму дуже стисло переказано історію, як Петро Дорошенко поклав на килим булаву й бунчук і як йому їх повернули96. Очевидно, ця історія передує в «Меморіялі» решті подій, бо першим на раді постало питання, кому ж володіти гетьманською булавою. Завважмо, що раніше, наприклад, коли розсилалися гетьманські універсали, про це не йшлося. Схоже, на розгляд ради це питання поставив сам Петро Дорошенко, зваживши, як він сказав, на сум’яття серед її учасників. Можна лише здогадуватися, у чому воно полягало. Імовірно, у Війську Запорозькому існувала опозиція Дорошенкові невдоволені його авторитарністю, особливо ж його курсом у відносинах Війська з Річчю Посполитою, Москвою і Туреччиною. Треба нагадати, що перед радою опозиціонери, хоч, може, й не всі, почали заявляти, що Дорошенка на гетьманському уряді має заступити Юрій Хме льницький. На самій же раді, за словами Тімофєя Кроміна, мабуть, ще до того, як Дорошенко поклав булаву й бунчук, «старшина де казацкая и казаки и чернь ... говорили ж, что Дорошенку отнюдь гетманом не быть, а быть бы Юраску Хмелницкому»97. «Правдоподібно, - пише Микола Андрусяк, - що кандидатуру ченця Гедеона Хмельницького на гетьмана висунули (на раді. - М. К.) козаки, які хотіли держатися Московщини і тому були невдоволені з Дорошенка, що накладає з Турками»98. Це зауваження може стосуватись частини супротивників Дорошенка. Якщо вірити тим-таки Тімофєю Кроміну та Осіпу Соболеву, то й турецький посол перед радою був налаштований (причини вони не вказали) проти Дорошенка і готовий був підтримати кандидатуру Юрія Хмельницького на гетьманський уряд, нібито маючи на це повноваження від владників Порти. За словами Кроміна, Юрій Хмельницький на пропозицію посла (нагадаємо, що Кромін, як і Соболев, говорив про «турецьких послів») та «старшини козацької 93 APG, zesp. 300.29, № 258, s. 377. ЮЗР. Т. VIII. С. 145. 95 Там само. Т. IX. С. 173. В іншому варіянті цього листа сказано, що козаки «постановили ... пана Дорошенка гетманом» (Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 2110, s. 463). 96 Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 404, s. 214; rkps 408, s. 557. 97 Акты ЮЗР. Т. VIII. С. 137. 98 Андрусяк М. До боротьби між П. Дорошенком і П. Суховієм... С. 215. 94 Акты 263 Микола Крикун й козаків» відповів: «Как де будет чернецкая рада и в той раде снимут с него, Юраска, черное платье, и он де тогда гетманом будет, а чернецкая де рада будет на седмой (сьомому тижні Великого посту. - М. К.) или после велика дни». Посол же, продовжує Кромін, сказав Хмельницькому: «Как он учинится гетманом и он бы чинил так же, как отец его Богдан Хмелницкий с великим государем московским и с королем полским и с турским салтаном»99. А за свідченням Ocina Соболева, Юрій Хмельницький на пропозицію турків стати гетьманом відповів: «он де гетманства не хочет, а будет его оберут гетманом силою, и он де, Юраско, великого государя против ратных людей стоять и битца не будет и на украйные (лівобережні. - М. К.) городы войною не пойдет, потому что он великому государю присягал, а пойдет в Запороги и будет татар воевать». Після того, читаемо далі в зізнанні Соболева, «турские послы его, Юраску, не возлюбили и обрали совершенным гетманом Дорошенка»100. Тут вислів «обрали» означає «зупинилися на кандидатурі»: за словами Кроміна і Соболева, турецькі посли «обирали» Юрія Хмельницького гетьманом, тобто пропонували йому бути обраним на гетьмана. Можливо, у свідченнях Тімофєя Кроміна й Осіпа Соболева не все правда, але навряд чи є підстави сумніватися в тому, що турецький посол, послухавши супротивників Петра Дорошенка, пропонував Юрієві Хмельницькому стати гетьманом101. За інформацією, яку за день-два після Корсунської ради одержав литовський польний гетьман Міхал Казимєж Радзивілл, під час ради претензії (аспірації) на гетьманську булаву виявив Михайло Ханенко102, на той час уманський полковник, якого пізніше того ж таки 1669 р. супротивники Дорошенка прого лосили гетьманом Війська Запорозького (як виявилося згодом, у політиці він орієнтувався на Польщу). Якщо сум’яття серед козаків великою мірою звелося до спроб скинути Дорошенка з гетьманства, то зрозумілими стають його слова, зацитовані в «Меморіялі», коли він сказав, щоб його слухали, «не призначаючи інших гетьманами», а учасники ради нібито так йому і обіцяли («со obiecali uczynić»). Заслуговує на увагу згадка у зізнанні Тімофєя Кроміна про майбутню чернецьку (чорну) раду. Цілком імовірно, що опозиція Дорошенкові готова була скликати її, щоб там домогтися передання гетьманського уряду Юрієві Хмельницькому. 99 Акты ЮЗР. Т. VIII. С. 137. Там само. С. 138. 101 Абсолютною неправдою видається такий фрагмент у зізнанні Тімофєя Кроміна: «А Дорошенку де на раде был выговор (від турецької сторони. - М. К.), что он ... салтану турецкому изменил» (Там само. С. 137). 102 ДорошенкоД. Гетьман Петро Дорошенко... С. 246 (лист Міхала Казимєжа Радзивілла від 26 березня 1669 р. до чернігівського воєводи Станіслава Казимєжа Бєньовського). 100 264 6. Корсунська козацька рада 1669 року За «Меморіялом», наступним і найважливішим питанням, яке обговорювали на раді, були відносини Війська Запорозького з Туреччиною. Одержавши назад булаву й бунчук, Петро Дорошенко звернувся до полковників і сотників зі словами: «Як ви мені даєте цей клейнод Війська Запорозького, то я зараз зичу бачити, при кому бажаєте зоставати: чи при дідичних панах своїх? (Польщі. - М. К.), чи при Москві? чи при Турчині?» У відповідь «усі заволали: “Ані під своїми панами, ані під Москвою, але повністю піддаємося Турчинові”» («pod Turczyna»). Тоді гетьман сказав: «Є тут турецький посол, тож (потрібно. - М. К.) його закликати і оповісти йому, щоб передав цісареві турецькому, що маєте його за (сво го. -М. К.) пана і повністю віддаєтеся під його захист» («protectiey»). Учасники ради згодилися на це і повели «коня по турецького посла», щоб привезти його на раду. Коли посол приїхав, він запитав, навіщо по нього посилали, а полковники і сотники заявили від усієї ради: «Ми Турчинові піддаємося і маємо його за пана». «Подякував їм за це турецький посол, - читаємо далі в «Меморіялі», - потім питав: “Кого між собою маєте за гетьмана, щоб цісареві своєму я міг оповісти?” Заволали полковники й сотники: “Ми іншого не маємо за гетьмана, тільки Петра Дорошенка”». Почувши це, посол подарував гетьманові від султана «кафтан і золотоголову ферязь, підшиту білою телятиною. І так гетьмана убравши в білі турецькі шати (до чого його примусили, сукні з нього здерши), його з ради до міста впровадили». Посол пообіцяв прислати на допомогу Війську Запорозькому «людей, гармати й амуніцію, скільки їм потрібно буде, з тією, однак, умовою, щоб 40 значних козаків вислали (до Туреччини. - М. К.), аби вони заприсягли цю свою підлеглість («submissią») Порті». Він обіцяв також дарування султаном «вольностей», якщо козацькі посланці присягнуть103, очевидно, на вірність. Отже, з «Меморіялу» випливає, що на раді вирішено було прийняти про текторат турецького султана. Це рішення символізувало убрання гетьмана в подарований султаном одяг: у Туреччині, як і взагалі на тогочасному Сході, це було виявом особливої поваги, довіри, пошани з боку володарів104. Розуміючи значення цього символу, Петро Дорошенко в листі до великого візира від 12 (22) березня 1669 р. писав: «з высокой его цесарское милости щодробливости присланыи кафтанъ вдючнесмо приншли зо всЪмъ Войском Запорозкиж, за которым нагасн'Ьмшому его цесарское милости маестатб покорное подгаковане пресылаем»105. Важливість символу розуміли і в Речі Посполитій (у цитованих діяріях елекційного сейму 1669 р. теж згадано про дарування Дорошенкові 103 APG, ІМ zesp. 300.29, № 258, s. 377. Костомаров Н. И. Руина... С. 48. 105 Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 844, s. 83. 265 Микола Крикун убрання від султана106) і, мабуть, у Москві (у зізнанні в Малоросійському приказі козака-очевидця ради сказано, що турецький посол дав гетьманові «чугу»107). До речі, у діяріях елекційного сейму йдеться і про пропозицію (можливо, вимогу) турецького посла відправити 40 козаків до Порти для присяги на вірність султанові108. Це свідчить, що в Польщі усвідомлювали значення цього кроку в процесі відходу Війська Запорозького від Корони на бік Османської імперії. У «Меморіялі» описано ще два епізоди з ради, які стосувалися козацькотурецьких відносин. Згідно з цим документом, на раді був «волоський» посол, який радив козакам «піддатися» «Турчинові», аргументуючи це так: «Нам, волохам, тим добре, що перебуваємо в його (султана. - М. К.) протекції, тому і при добрій монеті і вольностях наших зостаємося». Далі сказано, що Петро Дорошенко розіслав універсали «по всіх полках і містах, щоб всі відали, що Турчина мають за пана»109. Щоб мати повніше уявлення, як вирішували на раді питання про підданство, треба звернутися й до інших документів. Наприклад, у зізнанні Степана Єремієнка і Василя Глущенка від 16 (26) березня 1669 р. сказано, що на раді була зачитана («чтена») султанська грамота, в якій написано, «чтоб де Дорошенко со всем малороссийским краем, з городами и людми был в подданстве так же, как Волошская земля»110. Ідеться, мабуть, про лист султана, який Петро Дорошенко згадує в листі до великого візира від 12 (22) березня і про який ми вже теж писали. За словами Василя Дворецького, турецький посол привіз від султана «грамоты ко всем полковником и посполству (Війська Запорозького. - М. К.), ... что их приемлет под державу свою и обороняти обещеваетца от ляхов и от царского пресветлого величества»111. Гадаємо, тут ідеться про ту саму грамоту, а не про грамоти, адресовані персонально полковникам і козакам їхніх полків, адже ту рецькі владники не практикували письмових звернень через голову гетьмана, тим більше їм не було потреби це робити, бо Дорошенко боронив тісні козацькотурецькі зв ’ язки. Очевидець розповідав, що на раді йшлося про козацько-турецьку військову взаємодопомогу, причому гетьманові було сказано (ясна річ, це сказав 106 Напр.: Ibid. Rkps 164, s. 170 (тут згадано «шату золотоголову білу»); rkps 404, s. 49 (так само); rkps 408, s. 577 («золотоголова ферязь»); Biblioteka PAN w Kórniku, oddz. rękopisów, rkps 316, s. 309 («кафтан золотоголовий»). 107 ОкиншевичЛ. Генеральна рада... С. 420. 108 Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 164, s. 285-286 (помилково сказано не про 40 козаків, а про 40 коней); rkps 408, s. 557; Biblioteka PAN w Kórniku, oddz. rękopisów, rkps 316, k. 309. 109 APG, zesp. 300.29, № 258, s. 378. 110 Акты ЮЗР. Т. VIII. С. 145. 111 Там само. С. 229; Т. IX. С. 162. 266 6. Корсунська козацька рада 1669 року турецький посол), що коли султан йому «отпишет», він повинен дати «войска протав Кандии»112. Мається на увазі війна Туреччини з Венецією за острів Кандія (Крит), що тривала упродовж 1645-1669 рр. і закінчилася перемогою Порти, що захопила острів. На цю вимогу рада начебто відповіла відмовою і зазначила: «когда будет (Військо Запорозьке. - М. К.) в прежних силах, и в то время станут (Туреччині підмогу. - М. К.) давать»"3. Рада, як і задумував Петро Дорошенко, питання про відносини Війська Запорозького з Портою вирішила успішно. У листі до великого візира гетьман відзначив це як «вєликбю радость и гомном тры8мфъ, такъ з д'Ьлъ, іако и з дробном розно и стрєлби..., абы посторонние панства, почавши 8 таком превысокоы наюснЪишого цесара его милости над нами ласце, свою погамовали нєзычливост»114. Слід наголосити, що далося це гетьманові нелегко. Як свідчив той самий очевидець ради, «подданство Дорошенково не всем людем козацким надобно. Уманской полковник (Михайло Ханенко. - М. К.) говорит (на ра ді. - М. К.), чтоб быть при великом государе или при полском короле - однако ж христианской государь». За це гетьман відібрав у Ханенка полковницьку булаву і віддав її іншому115. Самовидець пише, що на раді «усі (!) кричали, не хотячи подцанними бити Турчинові», а Дорошенко виправдовувався («в’Ьмирался»), що делегував послів до Порти тільки зі скаргою («жалобою») на кримського хана і його солтанів (вищих сановників), «же не хотят ему помогати, але еще на него з запорожцами встают». Гетьман, за словами Самовидця, «подишовши (обду рив. - М. К.) Козаков, яко простих людей, и из позволеніем усей той ради», домігся, що на раді переміг його курс на зближення з Портою116. До речі, на основі документів складається враження, ніби на Корсунській раді Петро Дорошенко зважав лише на думку старшини й ігнорував позицію рядового козацтва. Недаремно Самовидець зазначає, що про чернь гетьман на раді мало «дбал», а спирався на вірні йому «п'Ьхо'/и килка тисяч й коммоника компанії немало»117. Напевно, літописець мав на увазі охотні, зокрема й так звані серденятські, полки. Своєрідні гвардійські загони Дорошенка і знаряддя в його руках, ці полки не користувалися доброю славою серед городового козацтва. Очевидець Корсунської ради стверджував, що на раді всім цим полкам наказано було «разойтись»118. Так само свідчили Степан Єремієнко і Василь Глущенко, 112 Окиншевич JI. Генеральна рада... С. 420. 113 Там само. Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 844, s. 83. 115 Окиншевич JI. Генеральна рада... С. 420. 116Літопис Самовидця. С. 107. 117 Там само. 118 Окиншевич JI. Генеральна рада... С. 420. 114 Biblioteka 267 Микола Крикун що «серденецких полков казаков приговорили роспустить» і відправити серденят туди, звідки вони прибули, щоб там вони взялися «за домовые работы», «а будет хто учинитца непослушен, и тех де будут казнить смертью»119. Цю ухвалу ради не виконали, бо серденятські загони надто потрібні були гетьманові. Відразу по закінченні ради почали ширитися чутки, що Військо Запорозьке присягнуло бути в підданстві у турецького султана. Осіп Соболев 1 (10) квіт ня казав, що «Дорошенко с старшиною и с чернью турскому царю учинил при сягу»120. Донський козак Обросім Телешов, який побував у Чигирині, 6 (16) травня у Малоросійському приказі свідчив: «Дорошенко ... турскому салтану присягу учинил при его, салтанове, после»121. У діяріях елекційного сейму 1669 р. в записі про засідання 22 травня сказано: «козацька старшина присягла Туреччині» («па imię tureckie»)122. Паралельно говорили про те - і це, зрештою, відповідало дійсності, - що присяги на раді не було. Степан Єремієнко і Василь Глущенко 16 (26) березня розповідали: «Дорошенко де с старшиною на раде при говорили, что с турским салтаном и с крымским ханом в приязни быть, а присяги де на том еще не чинили»123. Інокентій Ґізель писав цареві 20 (ЗО) березня: «с турки приговорили дружбу держать, обаче, како сказывают, еще им казаки не присягали»124; а очевидець ради заявив: «Дорошенко подлинно поддался тур скому салтану ... и поддались на словах, а не на писме»125 (тобто, очевидно, не присягнули). Цим свідченням суголосний висновок Миколи Костомарова: «Кор сунська рада постановила залишитись в приязні до Туреччини, але присяги не вчинили»126. Дмитро Дорошенко підсумовує: «властиво підданство на Корсунській раді оформлене не було, бо не було перш за все неминучої в таких випадках присяги»127. Розглянемо докладніше, який характер мали відносини Війська Запорозького з Туреччиною, ухвалені на Корсунській раді. Тогочасні джерела - переважно результат діяльности польської і московської адміністрацій - зазвичай описують 119 Акты ЮЗР. Т. VIII. С. 145. само. С. 138. 121 Там само. С. 186. 122 Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 164, s. 170. 121 Акты ЮЗР. Т. VIII. С. 145. 124 Там само. С. 130. 125 Окиншевич J1. Генеральна рада... С. 420. 126 Костомаров Н. И. Руина... С. 150. 127 Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко... С. 248. |2“ Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 844, s. 83. 129 Ibid. Rkps 166, s. 11. 120 Там 268 6. Корсунська козацька рада 1669 року їх терміном «підданство» - на означення підлеглосте козаків Порті. Петро Дорошенко взагалі уникав цього терміна в трактуванні козацько-турецьких стосунків. У листі від 12 (22) березня до великого візира він дякує йому за султанів лист, до якого візир був причетний і який гетьманові привіз перед Корсунською радою турецький посол. Дорошенко звертає увагу на уступ у листі, де сказано, що султан прийняв козаків в «опіку» і «боронити постановил»128. Сумнівно, щоб у листі султана було вжито такий вислів, бо щодо земель і народів, залежних від Порти, але безпосередньо їй не підлеглих, турецька адміністрація використовува ла термін «підданство». Напевно, Дорошенко вжите султаном слово «підданство» умисно перефразував як «опіка». Гадаємо, що саме це слово або ж якесь близьке до нього за значенням гетьман прилюдно вживав на Корсунській раді, щоб пояснити суть козацько-турецьких стосунків. Варто зазначити, що в кінці листопада 1669 р. у розмові з анонімним московським поручиком у Чигирині Петро Дорошенко заперечував, ніби він зі своїм військом прийняв підданство129. Ішлося, безсумнівно, про Корсунську раду. Прихильник Дорошенка Лукаш Бускевич, який і далі залишався генеральним писарем при гетьманові, після Корсунської ради 18 (28) квітня 1669 р. писав Дем’янові Многогрішному з Чигирина, висловлюючи, безперечно, не тільки свою, а й гетьманову думку: «домышляюсь, что многих посольство мое в Турки побунтовало, разум'Ьючи, что с подданством туды его милость пан гетман послал меня». Бускевич боронить курс гетьмана на перехід Війська Запорозького у підданство Туреччини і зазначає: «токмо того не даждь Бог, чтоб мы так неразсудително слЪпым посп^шеніем в турское иго шеи свои отдали»130. У цитованих зізнаннях Степана Єремієнка і Василя Глущенка та листі Інокентія Ґізеля проголошені на раді козацько-турецькі відносини названо словами «приязнь» і «дружба». Такої самої думки, як бачимо, притримувався Микола Костомаров. Сам гетьман Петро Дорошенко характеризував їх як «братерську оборону»131, тобто як військову взаємодопомогу, передусім, мабуть, турків козакам. Дмитро Дорошенко пише, що на раді «скоріше була мова про військовий союз і взаємну поміч», і одразу зауважує: «А може ... говорилось про союз лиш задля того, щоб не викликати серед козацької маси невдоволення з “турецького підданства”»132. Можна стверджувати, що Корсунська рада ухвалила військово-політичний союз, але треба пам’ятати, що і у військовому, і в політичному сенсі це був союз нерівних суб’єктів: Військо Запорозьке було підзахисною, підопічною, протеґованою і тому залежною стороною. Протекторат - це термін, який 130 Акты ЮЗР. Т. VIII. С. 153. Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 166, s. 11. 132 ДорошенкоД. Гетьман Петро Дорошенко... С. 248. 131 269 Микола Крикун об’ємно, хай, може, і не зовсім вдало, характеризує козацько-турецькі відносини, проголошені на Корсунській раді. Його часто вживали у варіянті «протекція» і нерідко, зважаючи на залежність Війська Запорозького від Порти, передавали зрозумілішим словом «підданство», в одних випадках не надаючи, а в інших на даючи йому значення повної залежносте. В уже згаданому листі до Дем’яна Многогрішного Лукаш Бускевич пояснює, чому Петро Дорошенко зважився перейти під протекторат Туреччини. На його думку, гетьман у такий спосіб сподівається припинити руйнівні набіги татар васальних від Порти - на українські землі, до того ж турки в залежних від них країнах не будують фортець і не тримають військових загонів, «лутче признают, как землею и людми владати» ш. Дивно, що в матеріялах, пов’язаних із Корсунською радою, немає жодних згадок про договірні статті, ухвалені на раді козацької старшини в серпні 1668 р. Нагадаємо, що в цих статтях Військо Запорозьке давало згоду прийняти турецьку протекцію, а козацькі посли, відправлені до Туреччини 10 (20) серпня, мали передати і, напевно, передали їх на розгляд султанові134. Можливо, султан не затвердив статті і тому джерела про них мовчать, але це дуже сумнівно, бо їхній зміст збігається з курсом у козацько-турецьких відносинах, який Дорошенкові вдалося затвердити на Корсунській раді. У «Меморіялі» читаємо, що на раді був анонімний військовик («towa rzysz») - посланець від великого коронного гетьмана і коронного маршалка Яна Собєського, який заявив Дорошенкові, що невдовзі до нього прибуде посол Собєського «з військовими клейнодами». На це Дорошенко начебто відповів, що Війську Запорозькому неважко отримати булаву й бунчук («nie trudno woysku о buławę у buńczuk»)135. Розуміти його слова треба так, що, з огляду на ухвалу Корсунської ради про козацько-турецькі відносини, отримання гетьманських клейнодів від польського уряду для Дорошенка і його Війська вже не мало такого принципового, важливого значення. Ішлося про клейноди, зокрема булаву й бунчук, які 1665 р. Павло Тетеря, покинувши гетьманський уряд, вивіз до 133 Акты ЮЗР. Т. VIII. С. 153. Про аргументацію Бускевича донесли московському цареві (Там само. С. 161,168). 134 Щоправда, у свідченнях Осіпа Соболева про Корсунську раду згадані «договорные статьи», про які сказано, що «турецькі посли» «учинили» й «закріпили» їх «своїми душами» (Там само. Т. VIII. С. 138). Однак тут ідеться не про серпневі статті 1668 р., а про ухвалу Корсунської ради і роль турецького посольства в її затвердженні. 135 APG, zesp. 300.29, № 258, s. 378. Те саме в діяріях елекційного сейму 1669 р.: Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 408, s. 557; Biblioteka PAN w Kórniku, oddz. rękopisów, rkps 316, s. 309. 270 6. Корсунська козацька рада 1669 року Польщі136. Петро Дорошенко мав їх одержати ще за королівським привілеєм від ЗО березня 1668 р., який його затвердив гетьманом, - після того, як Дорошенка обрало на цей уряд Військо Запорозьке137. Про польського посланця на раді го ворили також Степан Єремієнко і Василь Глущенко. За їхніми словами, він при їхав запевнити, що Ян Собєський і «все государство Полское» у стосунках із козацтвом будуть керуватися «подгаецкими статьями»138. Мається на увазі трак тат про політичний компроміс, який 19 жовтня 1667 р. уклали під містечком Підгайці Ян Собєський та Петро Дорошенко з кількома представниками від козацької старшини139. Єремієнко і Глущенко повідомили також, що на раді вирішено було, «выбрав изо всех полков Козаков старых, самых добрых и верных людей, с полку по два человека», «послать их на сейм к гетману Яну Собескому и к сенатурам (члени верхньої палати сейму - сенату. - М. К.) в нынешних скорых днях для договоров»140. Тут ідеться про елекційний сейм. Судячи з різних тогочасних до кументів, на раді визначили навіть склад козацької делегації на сейм. Її завданням було ознайомити сейм і вищих урядовців Речі Посполитої з вимогами Війська Запорозького та, згідно з Підгаєцьким трактатом, вимагати козацько-польських переговорів, які б визначили статус Війська Запорозького у складі Польського королівства. Як бачимо, Петро Дорошенко, нав’язуючи тісні політичні стосунки з Портою, не поривав відносин із владниками Речі Посполитої, примушуючи їх іти на поступки Війську Запорозькому. До речі, Єремієнко й Глущенко заявили, ніби нараді «приговорили, что при Дорошенку войску быть рейстравым казакам толко двенатцати тысячем»141. Важко оцінити правдивість цього твердження, бо інші джерела його не підкріплюють. * ** Нагадаємо, що вже не раз цитований лист Петра Дорошенка до великого візира був написаний 12 (22) березня «з рады войсковое з Корс8на». Це одиноке 136ДорошенкоД. Гетьман Петро Дорошенко... С. 48; Акты ЮЗР. Т. VIII. С. 164. w Warszawie, zesp. Metryka Koronna, MK, ks. 206, k. 452-452v. Цей привілей був відомий Дмитрові Дорошенкові (Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко... С. 184-185). Зазначимо, що Петро Дорошенко не отримав ці клейноди ні 1669 р., ні пізніше. Спираючись на ненадійне джерело, Дмитро Дорошенко помилково стверджує, що в травні 1669 р. польсь ке посольство в Чигирині вручило ці клейноди Петрові Дорошенкові (Там само. С. 252). Див.: Крикун М. Доля гетьманських інсиґній (клейнодів), вивезених Павлом Тетерею до Польщі в 1665 році // Записки НТШ. 2000. Т. CCXL. С. 132-157. 138 Акты ЮЗР. Т. VIII. С. 145. ™ДорошенкоД. Гетьман Петро Дорошенко... С. 140; 141. 140 Акты ЮЗР. Т. VIII. С. 145. 141 Там само. 137 AGAD 271 Микола Крикун свідчення про те, що рада діяла й наступного дня після початку. Хоча цілком можливо, лист був написаний одразу після ради і Дорошенко по інерції зазначив, ніби на раді. Однак є підстави вважати, що 22 березня рада теж працювала, до того ж це був останній день її роботи. В анонімному польськомовному документі «Відомости з Меджибожа з кінця березня (1669 р. - М. К.) про Корсунську раду, що на ній відбулося», сказано: «Рада закінчилася 22 березня 1669 (року)»142. Доказів того, що рада діяла й після 22 березня, ми не маємо. Свідчення, ніби рада закінчилася 14 (24) березня143, неарґументовані. За тривалістю Корсунська рада не відрізнялася від аналогічних рад Війська Запорозького, які зазвичай працювали один-два дні144. Тому твердження, ніби вона діяла аж 10 або до 10 днів145, безпідставні. У тому самому листі до великого візира Петро Дорошенко повідомляє, що під час ради він «учтиве» «відправив» турецького посла додому й вислав «з ним своих до цєсара его млсти послові»146. Очолив козацьке посольство до султана Михайло Раткевич Портянка147 - наказний гетьман Дорошенка148. Напевно, саме він згаданий як «Портянка» - один із двох Дорошенкових послів до Порти - в листі Івана Брюховецького до Васілія Кікіна від 29 травня (ст. ст.) 1667 р. Про склад козацького посольства є дві згадки. Набагато повніші й правдивіші свідчення колишнього київського полковника Василя Дворецького 23 травня (ст. ст.) 1669р. у Переяславі. За його словами, до посольства входили по троє представників від десяти правобережних і дев’яти лівобережних полків та Михайло Портянка «саматретья»149, тобто з двома особами з неполкової старшини. Серед них, за іншими джерелами, був відомий нам Григорій Білогруд, на той час генеральний 142 APG, zesp. 300.53 (Korespondencja m. Gdańska), № 105, s. 245. из дкты ЮЗР. Т. VIII. С. 145 (зізнання Степана Єремієнка і Василя Глущенка ~)\Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко... С. 244. 144 ОкишиевичЛ. Генеральна рада... С. 334; 335. 145 Акты ЮЗР. Т. VIII. С. 137 (зізнання Тімофєя Кроміна), 138 (зізнання Осіпа Соболева); Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко... С. 244. 146 Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 844, s. 83. 147 Акты ЮЗР. Т. VIII. С. 137,138 (Михайло Портянка), 186, 226 (Портянка), - 229 (Михайло Раткіевич Портянка), 266 (Портянка); Т. IX. С. 162 (Михайло Раткієвич Портянка); Грабян ка Г. Діійствія презол ной и от начала Поляков крвавшой небывалой брани Богдана Хмелницкого, гетмана запорожского, с Поляки ... з розних літописцов и из діаріуша, на той войн"Ь писаного, в граді; Гадячу... 1710/ Издана Временною коммиссиею для разбора древних актов. К., 1854. С. 201 (Портянка). 148 Акты ЮЗР. Т. VIII. С. 138, 266. Михайла Портянку названо також Дорошенковим «намісником» (Там само. С. 229; Т. IX. С. 162); це те саме, що наказний гетьман. 149 Там само. Т. VIII. С. 229; Т. IX. С. 162. 272 6. Корсунська козацька рада 1669 року суддя при Дорошенкові150. Якщо вірити Дворецькому, козацьке посольство нараховувало 60 осіб - куди більше, ніж турецький посол на Корсунській раді запропонував делегувати до Туреччини. Схоже, ця цифра завищена, бо немає підстав вірити тому, що в посольстві були представлені всі 9 лівобережних полків: на час Корсунської ради всі вони, крім Полтавського, Лубенського й Миргородського, підтримували Дем’яна Многогрішного. Нагадаємо, що це саме сказано і в «Меморіялі». Попри те, козацька делегація до султана була чисельною і представницькою за складом151. За «Меморіялом», козацькі посланці повинні були в Туреччині від імені Війсь ка Запорозького присягнути на підданство («submissią») султанові. У документах про відрядження до Порти козацького посольства нічого про це не сказано. Немає свідчень і про те, що в Туреччині члени посольства присягнули султанові. Тому постає питання, чи насправді від козаків вимагали присяги, чи була вона аж так потрібна. Самовидець і Григорій Грабянка пишуть, що козацьке посольство мало домогтися, аби султан подарував Петрові Дорошенкові санджаки152, тобто булаву, бунчук і хоругви (знамена) - атрибути гетьманської влади. Це дарування означало б реальність політичного альянсу Війська Запорозького з Портою153. Події після Корсунської ради переконують у правдивості цих літописних свідчень. Про те, для чого і з чим прибуло козацьке посольство до Порти, дуже стисло сказано в листі султана до Петра Дорошенка, написаному через два-три місяці після Корсунської ради. Султан писав, що посольство прибуло «с листами», 150 Там само. Т. VIII. С. 186; Літопис Самовидця. С. 107. Див. також: Gajecky G. The Cossack Administration of the Hetmanate. Cambridge, Mass., 1978. Vol. II. Р. 661. 16 (26) березня Степан Єремієнко і Василь Глущенко безпідставно стверджували, що полковника Григорія Білогруда, якого ще перед Корсунською радою делегували до Туреччини, турки не відпустили додому, у відповідь Петро Дорошенко не відпустив з ради турецького посла, заявивши, що відпустить його після того, як вони відпустять Білогруда (Акты ЮЗР. Т. VIII. С. 145). Очевидець ради свідчив, що з ради відправили послом білоцерківського козака Половця (ОкиншевичЛ. Генеральна рада... С. 420). Ідеться, напевно, про Семена Половця - колишнього білоцерківського полковника, згодом, 1671 року, - генерального суддю (Gajecky G. The CossackAdministration... Vol. П. Р. 575-576, 662). 151 Абсолютну неправду про склад козацької делегації повідомив 12 (22) липня 1669 р. в Малоросійському приказі стрілецький сотник Шилов, який повернувся з Чигирина. За його словами, до Туреччини з Портянкою відрядили трьох сотників із лівобережних міст Зіньків, Опішня й Полтава (Акты ЮЗР. Т. VIII. С. 266). Хоча він міг говорити тільки про кількох осіб із чисельнішого посольства. 152 Літопис Самовидця. С. 107; Грабянка Г. Д'Ьйствія... С. 201. 153 У деяких діяріях елекційного сейму 1669 р., де йдеться про засідання 22 травня, сказано, що турецький посол на Корсунській раді вручив гетьманові хоругву (Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 164, s. 170; rkps 404, s. 49). Насправді ж цього не було. 18 — 6-1279 273 Микола Крикун «и послы, согласуя с листами, говорили, что обе стороны Днепра и все Войско Запорожское низовое все на службы мне готовы и били челом, чтоб я принял их в подданство, так же, как служат мне господари Волохи и Мутьяне»154. Про відрядження Дорошенком з Корсунської ради посольства до Туреччини є ще два тогочасні свідчення. Одне з них - зізнання в Малоросійському приказі 6 (16) березня Обросіма Телешова, який відвозив до Чигирина грамоти мос ковського царя й александрійського патріярха Паїсія. За його словами, коли Петро Дорошенко і Йосиф Тукальський ознайомилися з цими документами, гетьман наказав затримати (тимчасово, очевидно. - М. К.) на шляху до Порти, в місті Брацлаві, турецького посла і козацьке посольство155. Якщо це було насправді, то причини таких дій Дорошенка невідомі. Натомість зовсім неправдивою видається розповідь Осіпа Соболева, який стверджував, що Михайла Портянку не відрядили до Порти, а наказали йому зустріти у «Волоській землі» турецьке військо з яничарів і «вольницы разных земель». Військо начебто йшло на допомогу Дорошенкові згідно з обіцянкою, яку дав на Корсунській раді турецький посол156. На завершення розповіді про козацьке посольство до Туреччини слід сказати, що в листі до великого візира від 12 (22) березня гетьман просив: «всЬ послове наши абы без забавы (затримки. - М. К.) к8 нам были содпущены»157. Петро Дорошенко відправив також своїх посланців на Запоріжжя, щоб ознайомити низове військо з ухвалами Корсунської ради, ясна річ, головно щодо козацько-турецького альянсу. Обросім Телешов розповів, що за наказом тодішнього кошового отамана158 Петра Суховія п’ятнадцятьох Дорошенкових посланців, які приїхали «с рады с листами», було закуто в кайдани, а чотирьох відпустили назад159. У листі Дем’яна Многогрішного до царя від ЗО квітня (ст. ст.) 1669 р. сказано, що гетьманових посланців з Корсунської ради на За поріжжя кошовий отаман «одних по вербам поперек повешать велел, а иных к хану послали»160. Так січовики відреаґували на альянс із Туреччиною. Натомість Петро Дорошенко, за словами Обросіма Телешова, звільнив запорозьких козаків, яких тримали закутими в кайдани в Чигирині, - «полковника Носа с товарыщи, 154 Акты ЮЗР. Т. IX. С. 173; Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 2110, s. 46. 155 Акты ЮЗР. Т. VIII. С. 186. 156 Там само. С. 138. 157 Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 844, s. 83. 158 ЯворницькийД. 1. Історія запорозьких козаків. Т. 2. С. 312. 159 Акты ЮЗР. Т. VIII. С. 187. 160 Там само. С. 161. 274 6. Корсунська козацька рада 1669 року человек с сорок и болши» - і дозволив їм або осісти в Чигирині, або іти куди хочуть161. У такий спосіб гетьман спробував переконати непокірних січовиків прийняти його протурецьку орієнтацію. Мабуть, та сама мета стояла й за іншими діями гетьмана, про які розказав Телешов: із звільнених у Чигирині запорожців Дорошенко відібрав трьох, дав їм «по коню, и платье и ружье» і послав їх із листами на Січ162. У згаданому листі Дем’яна Многогрішного до царя читаємо, що разом із козацькими посланцями на Запоріжжя вирушили деякі «особи» з числа турків, делегованих султаном на Корсунську раду163. Многогрішний має на увазі тих, хто супроводжував турецького посла на шляху з Порти до Війська Запорозького і під час самої ради. Це свідчення перегукується з «Меморіялом», де сказано, що після ради турецький посол узяв від неї листи і поїхав на Запоріжжя, щоб січовики вчинили те саме, що вчинила рада164, тобто підтвердили курс на союз із Туреччиною. Тут автор «Меморіялу» припустився помилки, бо правильно говорити не про турецького посла, а про осіб, які прибули з ним із Порти. Це зауваження стосується і сказаного в «Меморіялі», ніби турецький посол із Запоріжжя «має їхати до (кримської. - М. К.) орди, пообіцявши (учасникам ра ди. -М. К.), що весь ясир, який орда взяла до того часу, вона віддасть»165. В одному з діяріїв елекційного сейму цей факт подано правильно: на раді турецький посол «пообіцяв відправити (своїх людей. - М. К.) до татар», щоб від них домогтися «повернути захоплений ясир»166. У цитованому листі Дем’яна Многогрішного до царя сказано, що до хана послано людей із наказом, «чтоб с Дорошенком не чинили задору и в братстве жили»167. * ** Наступного дня після ради її учасники роз ’їхалися додому, а Петро Дорошенко вирушив до Чигирина168, очевидно, у супроводі частини своєї старшини. За словами Осіпа Соболева, яким, може, не треба дуже довіряти, гетьман, «приехав с рады в Чигирин, велел за турского царя Бога молить» згідно з «титлом» (зразком), яке йому на раді передало турецьке посольство і в якому, зокрема, 161Там само. С. 187. Там само. 163Там само. 164 APG, zesp. 300.29, № 258, s. 377. 165 Ibid. Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 468, s. 557. 167 Акты ЮЗР. Т. VIII. С. 161. 168 Там само. С. 145. 162 18* 275 Микола Крикун було написано: «Молимся о великом наяснейшем цесареве, всем царем великом царевнуку Божием и стражу гроба Господня»169. Про реакцію найближчим часом на ухвалу ради серед городового козацтва й некозацького люду в У країні практично невідомо. Т вердження Дмитра Дорошенка, ніби «підданство робило Дорошенка непопулярним в широких масах»170, не належно аргументоване, бо засноване лише на двох малопереконливих тодішніх свідченнях. Зрозуміло, що реакція Речі Посполитої і Москви була негативною, адже зближення Війська Запорозького з Портою руйнувало їхні політичні плани щодо частини України, підвладної Дорошенкові. Останнім штрихом у встановленні союзу Війська Запорозького з Туреччиною стала козацька рада 25 серпня 1669 р. під Уманню. На раді турецький посол вручив Дорошенкові як гетьманові султанські санджаки (клейноди) - булаву, бунчук, хоругву - на знак протекції з боку Османської імперії171. Петро Дорошенко усвідомлював необхідність мати союзника в протистоянні Війська Запорозького Речі Посполитій і Московській державі, тому він зважився зав’язати тісні відносини з Портою, в яких козацька сторона неминуче опинилася в ролі підзахисного, протеґованого, а значить, залежного суб’єкта. Сподівався гетьман і на те, що залежні від Порти татарські орди припинять під її тиском спустошливі й руйнівні набіги на українські землі. Водночас як далекоглядний державний діяч він розумів, що альянс з Османською імперією матиме й небажані наслідки, які оприявнилися вже незабаром після Корсунської ради. Насамперед активізували свої дії політичні супротивники Дорошенка. Демагогічно трактую чи курс гетьмана на зближення з Туреччиною як зраду національних інтересів українського народу, використовуючи закорінену у свідомості українців упере дженість до турків як гнобителів християнських народів, вони спричинили розкол серед правобережного козацтва, частина якого пішла за Польщею, а частина - за Москвою. З іншого боку, союз Дорошенка з Туреччиною різко ускладнив його відносини з цими державами. Не допоміг він і припинити татарські набіги, лише зменшив їхню кількість і послабив інтенсивність. Усе це підточувало політичні позиції Дорошенка, підупадала його популярність у народі. Кінець кінцем, він змушений був зректися гетьманства і, по суті, капітулювати перед Москвою. Проте незаперечно, що коли відстояти українські національні інтереси у відносинах із Московською державою і Річчю Посполитою було неможливо, рішуче зближення Петра Дорошенка і його Війська Запорозького з Османською імперією, укладення з нею воєнно-політичного союзу, що знаменувала відповідна 169 Там само. С. 138. Гетьман Петро Дорошенко... С. 249. 171 Там само. С. 259. 170ДорошенкоД. 276 6. Корсунська козацька рада 1669 року ухвала Корсунської ради, було виправданим. Такий поворот подій не загрожував українському народові встановленням турецького панування, а забезпечував йому незалежне існування під турецьким протекторатом. * ** Із трьох републікованих далі документів особливе значення для дослідження історії Корсунської ради має «Меморіял», який пощастило віднайти в матеріялах Ґданського державного архіву. У ті часи власті Ґданська цікавилися політичними подіями в Речі Посполитій і спеціяльно для того делегували до Варшави людей, які мали інформувати їх про події на сеймах. Унаслідок до міста акуратно надходили копії документів про діяльність сеймів, які нагромаджувалися в архіві. Ґданський «Меморіял» - одна з таких копій. Щоправда, її сеймове походження не очевидне, але в ньому переконує те, що розповідь про Корсунську раду в діяріях елекційного сейму 1669 р. послідовно заснована на «Меморіялі». Так могло скластися тільки внаслідок поширення на сеймі його копій. Тут републікуємо найдокладніший «діярійний» переказ «Меморіялу». Копія «Меморіялу» анонімна, найімовірніше, що й в оригіналі автор не був зазначений. Зі змісту документа видно, що автор його був добре обізнаний із подіями Корсунської ради, вірогідно, її очевидець. Можливо, це був той посланець від Яна Собєського, який на раді повідомив Дорошенкові, що найближчим часом йому з Польщі привезуть гетьманські клейноди. Є свідчення, що наступного дня після ради він виїхав до Польщі172. Отже, він мав удосталь часу, щоб скласти «Меморіял». До речі, він міг також бути одним із тих поляків, які повернулися з ради одразу після її закінчення і зі слів яких чернігівський воєвода Станіслав Казимєж Бєньовський описав її в листі від 26 березня до литовського польного гетьмана Міхала Казимєжа Радзивілла173. Лист Петра Дорошенка до великого візира міститься між документами 1671-го і 1676 років в одній із рукописних книг, які зберігаються в Бібліотеці Чарторийських у Кракові. Матеріяли в цій книзі розташовані в хронологічній послідовності, тому, очевидно, лист потрапив у цей період випадково. Це, без перечно, оригінал, бо скріплений власноручним підписом гетьмана, а текст, ма буть, писаний кимось із гетьманської канцелярії. До адресата лист не дійшов. Напевно, його перехопили поляки і переслали до Польщі або ж козаки - су противники Петра Дорошенка - і передали лист полякам. Імовірно, дізнавшись про перехоплення, гетьман відіслав до великого візира такий самий лист зі своїм підписом. Жодних згадок про цей документ у тогочасних джерелах немає. Лист 172 Акты ЮЗР. Т. VIII. С. 145. Гетьман Петро Дорошенко... С. 243. 173ДорошенкоД. 277 Микола Крикун важливий з огляду не лише на зміст, а й на те, що написаний він вишуканою українською канцелярською мовою, а оригінальних україномовних листів із кан целярії Дорошенка до нас дійшло дуже мало. Із листа в цій статті не прокоментовано тільки сюжет, де йдеться про масований напад на контрольовану Дорошенком територію по обох берегах Дніпра, що його вчинили кримські татари на чолі з калгою-солтаном Крим-Ґіреєм (права рука хана, найближчий до нього з правлячої в Бахчисараї династії Ґіреїв) та запорожці на чолі з кошовим писарем Петром Суховієм, якого за підтримки калґи проголосили на Січі гетьманом на противагу Дорошенкові. Сталися ці події у вересні 1668-го - січні 1669 р.174 Білогородська орда, про вторгнення якої повідомляє в листі Петро Дорошенко, займала межиріччя нижніх течій Дністра і Дунаю та Пруту й адміністративно підпорядковувалася турецькому паші, резиденцією якого було місто Силістрія в Болгарії. Згаданий у листі «хан теперешним крьшским» - Аділ-Ґірей. У републікованих польськомовних документах ми додали діякритичні зна ки і лапки в першому з них, а також у всіх трьох документах осучаснили пунк туацію. ДОДАТКИ №1 [1669 р., не пізніше 22 травня]. Анонімна розповідь про те, що відбулося 21 березня 1669 р. на козацькій Корсунській раді і після неї, а також про проповідь, виголошену напередодні митрополитом Йосифом Тукальським в місті Чигирині Memoriał odprawioney w Korsuniu Rady Kozackiey roku 1669 d[nia] 21 marty Wyiachawszy w pole hetman Zaporowski w dzień czwartkowy у zasiadszy w radzie, położył na kobiercu buławę у buńczuk, mówiąc w ten sens: «Panowie pułkownicy у sotnicy. Miałem dotąd ten kleynot Woysk Zaporowskich w rękach moich, ale patrzaiąc na wasze za mieszanie, wam go samym na tey radzie oddaię. Wy zaś, komu chcecie, oddaycie». Krzyknęli wszyscy: «Niechcemy nikogo, tylko ciebie, Piotra Doroszenka». Za taką ich zgodą przyiął znowu buławę у buńczuk у rzekł: «Iakoście mię za hetmana obrali, tak ia wam wszytkim służyć będę, ale у wy mnie wszyscy słuchaycie, inszych nie mianuiąc hetmanów». Co uczynić obiecali. Potym się dali pyta Doroszenko: «Gdy mnie daiecie ten kleynot Woyska Zaporowskiego, teraz chcę wiedzieć, panowie pułkownicy у sotnicy Woyska Zaporowskiego, przy kim chcecie 174 Там само. С. 211, 217-222. 278 6. Корсунська козацька рада 1669 року zostawać: czy przy dziedzicznych panach swoich? czy przy Moskwie? czy przy Turczynie?» Zawołali wszyscy: «Ani pod swemi panami, ani pod Moskwą, ale cale pod Turczyna się poddaiemy». Rzekł na to hetman: «Iest tu poseł turecki, więc go zwołać у opowiedzieć mu, niech powie cesarzowi tureckiemu, iż go macie za pana у cale się iego protectiey oddawacie». Przypadli na to у konia po posła tureckiego posłali, aby do nich w pole do Rady przyiachał. Który przyiachawszy, pytał się, po co by tu po niego przysłali? Rzekli pułkownicy у sotnicy z Rady swoiey: «My się Turczynowi poddaiemy у mamy go za Pana». Podziękował im za to poseł turecki, pytał się zatym: «Kogo między sobą macie za hetmana, abym cesarzowi swemu opowiedzieć umiał». Zawołali pułkownicy у sotnicy, że: «My inszego nie mamy za hetmana, tylko Piotra Doroszenka». Co Turczyn usłyszawszy od Rady, darował onemu kaftan у ferezyą złotogłową, teletem białym podszytą. I tak hetmana w białe tureckie ubrawszy szaty (do czego onegoź przymusili, iego suknie z niego zdarszy), z Rady do miasta wprowadzili. Niż się iednak z Rady roziachali, obiecał Turczyn Kozakom ludzi, armat у munitiey, ile im będzie potrzeba, z tą iednak condytią, aby 40 Kozaków znacznych wysłali, żeby tę submissią swoię Porcie poprzysięgli. Po którey przysięgi wykonaniu wrzytkie im wolności od cesarza obiecował. A po tey Radzie zaraz iachał na Zaporoże, listy wziąwszy od tey Rady, aby у Zaporoże tosz uczyniło. Ztamtąd ma iachać do Ordy, obiecuiąc, że im wszytek iaser, po te czasy zabrany, odda Orda // Doroszenko rozesłał uniwersały po pułkach у miastach wszytkich, aby wszyscy wiedzieli, że Turczyna maią za Pana. Zadnieprskich pułkowników, którzy się przy Moskwie wiążą у przy Mnohohresznym, tam nie było. Kiedy towarzysz J[ego] m[ości] p[ana] Hetmana W[ielkiego] Korfonnego] powiedział Doroszenkowi, że od J[ego] m[ości] p[ana] Hetmana prętko poseł z kleynotami woyskowemi będzie przysłany, odpowiedział Doroszenko: «Nie trudno woysku o buławę у buńczuk». Był przy tymże Turzcynie poseł wołoski у radził, aby się Turczynowi poddali, mówiąc, że: «Nam, Wołoszy, z tym dobrze, iż w iego zostaiemy protectiey, a to у przy dobrey monecie у przy wolnościach naszych zostaiemy». Był metropolita kiiowski Tukalski у Chmielniczenko w mieście pod czas tey Rady, ale w pole nie wyieżdżali. Przed Radą iednak w Czehrynie w cerkwi na kazaniu prowadził discurs Ociec Tukal ski, zkąd się to panowie, a zkąd poddani wzięli. Rzekł, że: «Moc (?) oyciec iednego syna przekląm [sic!], aby drugim braci służył. Toć nie wszyscy służyć powinni у my wolnemi bydź możemy, tylko chcieymy iednostaynie». Daliey się rozwodząc, rzekł, od bayki pewney impet wziąwszy, ze Polska Wychowskiego ziadła, dla tego że iey sczerze służył у spowiadał się Polakom, którzy mu pokazali za to różany kwiatek, a ten się w truciznę obrócił. I tak mu się nagrodziło, że Polskę z Szwedami, Moskwą у Tatarami uspokoił. Skończył, że Polakom wierzyć у ufać nie potrzeba. Archiwum Państwowe w Gdańsku, zesp. 300.29 (Recesy stanów Prus Królewskich), № 258, s. 377-378. Тогочасна копія. 279 Микола Крикун №2 Фрагмент діярія Варшавського елекційного сейму 1669 р., у якому йдеться про повідомлення на засіданні 22 травня про козацьку Корсунську раду, яка відбулася в березні того самого року [...] Relatia odprawioney rady kozackiey czytana, w którey Doroszenko, Hetman Woyska Zaporozkiego, pułkownikom у setnikom oddawał buławę w połu у położył ią na kobiercu przed sobą, gdzie wszyscy zawołali, że inszego hetmana mieć nie chcą, tylko Piotra Doro szenka. Wziął tedy znowu buławę, potym pytał ich, pod kimby zostawać chcieli - czyli pod dziedzicznymi pany, czyli pod Moskalem, czyli pod Turczynem. Krzyknęli wszyscy, że pod Turczynem. Powiedział im zatym, że tu iest niedaleko poseł turecki у pytał, ieżeli miał po niego posłać. Zgodzili się posłać po niego konia. Poseł turecki, przyiachawszy w pole do rady Ko zaków, pytał się, po coby po niego posyłano. Odpowiedzieli, że się Turczynowi pod protectią poddaią. Podziękował im za to poseł, pytał potym, kogoby za hetmana mieli. Odpowiedziano, że nikogo inszego, tylko Piotra Doroszenka. Temu tedy zaraz od cara tureckiego oddał ferezyą złotogłową. Przy tym obiecał wolności wielkie od cara tureckiego у woyska cokolwiek będzie potrzeba, byle oni czterdzieści znacznych ludzi wysłali do cara na oddanie tey submissiey. Do Tatarów posłać obiecał, aby jasyr zabrany był powrócony. Był na ten czas u Kozaków у poseł wołoski, który im radził, aby się poddali Porcie, у wolności niezwyczayne także obiecował. Potym przyiechał poseł J[ego] m[ości] p[ana] Hetmana koronnego towarzysz, opowiedział Doroszenkowi, iż od J[ego] mfości] p[ana] Hetmana przywiezione bydź miały insignia woyskowe. Odpowiedział Doroszenko: nie trudno w Woysku o buławę у o buńczuk. Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 408, s. 557. Тогочасна копія. №3 1669 р., березня 12 (ст. ст.). Корсунь. Лист гетьмана Війська Запорозького Петра Дорошенка до великого візира Кьопрюлю-заде Фазіля Агмеда-паші з подякою за сприяння в тому, що турецький султан прийняв Україну під свою протекцію («в опіку»), з проханням вплинути на кримського хана і білогородську орду, аби вони припинили чинити набіги на українські землі, та з повідомленням про щойно проведену козацьку раду в Корсуні і відрядження до султана послів від Війська Запорозького ІАснє вєлможном8 Агмєть naurfc, везир8, а земъ панствъ прєсвітно« Порты СОтоманскон доброго здорови, щасливого повожєнга и радости всгакоє мы, гєтмань Петро Дорошенко з старшиною и всілі Воискол* Запорозкил* и зо всіми людми 8краинскими, зычьш. 280 б. Корсунська козацька рада 1669 року 7 Інструкції послам Війська Запорозького на елекційний та коронаційний сейми 1669 року Після того як 1665 року Петро Дорошенко став козацьким гетьманом, відносини очолюваного ним Війська Запорозького з владними колами Речі Посполитої дедалі погіршувалися. Гетьман не хотів миритися з васальною, по суті, залежністю від неї Війська, яка почалася ще за гетьманування Юрія Хмельницького (унаслідок укладення 1660 р. Слободищенського (Чуднівського) договору) і тривала за гетьманування Павла Тетері. Не зважуючись на повний розрив із метрополією (формально контрольована Військом територія належала Польській Короні), Петро Дорошенко прагнувздобутидляВійськаякомогаширшу автономію в межах Речі Посполитої, а в разі можливости - досягнути повної незалежносте від неї. Тому гетьман підтримував контакти з польським урядом: передавав вимоги й прохання Війська Запорозького, стежив за їх виконанням і в такий спосіб змушував уряд до поступок. Контакти підтримувалися переважно листовно. Не останню роль у них відігравало надсилання польським властям за посередництвом козацьких посланців, іменованих послами, інструкцій, складених старшиною і писаних в канцелярії Війська. В інструкціях були викладені скарги і прохання, що їх посли мали довести до відома польських владників. Перша за часом появи відома нам «дорошенківська» інструкція датована початком січня 1666 р. й адресована королю1. Далі йде інструкція послам на Варшавський звичайний сейм, схвалена на козацькій раді 20 лютого (за ст. ст.) 1666 року2. Дві хронологічно наступні козацькі інструкції з періоду Дорошенково го гетьманування припадають на 1669 р. Про них і йтиметься далі, але спочат ку - передісторія їхньої появи. 1 Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко. Огляд його життя і політичної діяльности / Ре дактор Василь Омельченко. Нью-Йорк, 1985. С. 61,62. г Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s. 615-633. Інструкція не датована. Її публікацію див.: Крикун М. Інструкція послам Війська Запорозького на Вар шавський сейм 1666 року і відповідь короля Яна Казимира на неї // Україна модерна. Львів, 1999. Ч. 2/3. С. 311-327, 333-347. 283 Микола Крикун Польський уряд непокоїло те, що Петро Дорошенко віддалявся від Речі По сполитої і зав’язував тісні політичні стосунки з Туреччиною, які не в останню чергу були викликані укладенням у січні 1667 р. Андрусівського перемир’я між Річчю Посполитою та Московською державою. 13 вересня того самого року уряд видав у Варшаві ігуменові Загаєцького монастиря Васіянові Савчаку інструкцію, зобов’язавши його запевнити Дорошенка особисто в готовності уряду піти йому назустріч у багатьох питаннях, зокрема з’ясувати всі «потреби» Війська Запорозького перед «генеральною» комісією, аби тільки гетьман залишався вірним королю3. Під «комісією» тут мався на увазі орган, який було обіцяно створити спеціяльно для переговорів із Військом Запорозьким із високопоставлених осіб Польського королівства. До речі, в тогочасній документації поняття «комісія» означало також козацько-польські переговори4. У королівському листі від ЗО ве ресня 1667 р. маршалкові великому коронному і гетьманові польному коронному Янові Собєському було наказано обіцяти в листах до Дорошенка комісію, щоб тільки відвернути його від дружніх, союзницьких зносин із Туреччиною5. 16 жовтня того самого року під містечком Підгайці була укладена угода з кримськими татарами, за якою Ян Собєський, котрий представляв на переговорах польську сторону, від імені Речі Посполитої зобов’язався задовольнити потреби Дорошенкового Війська Запорозького за посередництвом призначеної королем комісії6. 19 жовтня там само було виголошене «освідчення» козацької старшини у вірності королю й Речі Посполитій, у якому зазначено, що Військо Запорозьке через своїх послів, делегованих на сейм, буде просити про комісію, яка має вислухати його претензії7. 3 Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографическою коммиссиею (далі - Акты ЮЗР). СПб., 1872. Т. VII: 1657-1659. 1668— 1669. С. 100. 4 Під «комісією» в Польщі мали на увазі і договір, наприклад, Гадяцьку угоду 1658 p. (Volu mina legum. Petersburg, 1859. Т. 4. S. 297-301). 5 Pisma do wieku i spraw Jana Sobieskiego / Zebrał i wydał Franciszek Kluczycki. Kraków, 1880. Т. I. Cz. 1: Obejmująca pisma od roku 1629 do roku 1671. S. 252. 21 березня 1669 p. рада Війська Запорозького, очолюваного Дорошенком, схвалила укладання військово-політичного союзу з Османською імперією та перехід Війська і контрольованої ним території під її захист (протекторат) (Крикун М. Корсунська козацька рада 1669 року // ЗНТШ. Львів, 1999. Т. CCXXXVIII. С. 117-148). 6 Pisma do wieku і spraw... Т. I. Cz. 1. S. 287. Те саме: Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 162, s. 555; Archiwum Główne Akt Dawnych w Warszawie (далі - AGAD w Warszawie), zesp. Metryka Koronna, MK, ks. 206, k. 717v.-718. 7 Pisma do wieku i spraw... Т. I. Cz. 1. S. 291. Те саме: Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 162, s. 559,560; AGAD w Warszawie, zesp. Metryka Koronna, MK, ks. 206, k. 715v.-716. 284 7. Інструкції послам Війська Запорозького на елекційний та коронаційний сейми 16 листопада 1667 р. Ян Собєський видав інструкцію своїм посланцям до Петра Дорошенка - сєрадзькому підчашому Анджею Моджейовському та то варишу гусарської роти коронного хорунжого Казимєжеві Півніцькому (а ко ронним хорунжим тоді був галицький староста Анджей Потоцький). В інструкції Собєський нагадав гетьманові і Війську Запорозькому про подання списку їхніх прохань («supplikę») на найближчий сейм, аби король і Річ Посполита, тобто сейм, могли їх розглянути8. Зберігся також «меморіял або приватна ін струкція» Собєського - недатований документ, напевно, доданий до загальної інструкції, з яким посланці мали ознайомити Петра Дорошенка. У ньому ви словлено побажання, щоб «перед комісією» козацький гетьман переконав Чи гиринський, Білоцерківський, Корсунський і Канівський полки підтримувати проведення переговорів з поляками, бо інші полки Війська Запорозького, «які, - читаємо в «Меморіялі», - ніколи не були запорозькими», могли виступити проти цього. Ян Собєський закликав також козацьких послів разом із гетьманом їхати на сейм9. В універсалі Собєського від 25 листопада 1667 р. сказано, що козацькі посли на найближчому сеймі проситимуть короля «про комісію»10. Анджей Моджейовський і Казимєж Півніцький побували в ставці Дорошенка в Чигирині і письмово доповіли Собєському: гетьман запевнив їх, що всі бажання («desideria») Війська Запорозького увійдуть до супліки, яку відправлять на сейм із послами, але щойно після обговорення і схвалення її на раді всіх полковників й решти старшини". Невідомо, чи відбулася ця козацька рада, але відомо, що Петро Дорошенко не відрядив послів на Варшавський надзвичайний сейм, який відбувався з 24 січня по 7 березня 1668 р. і був, до речі, зірваний12. На засіданні сенату 13 березня того ж таки року Ян Собєський, від 5 люто го - великий коронний гетьман, доповів про Підгаєцький трактат, який він уклав із кримськими татарами, зокрема про те, що стосувалося козацького питання13. Очевидно, Собєський указав при цьому на необхідність домовлятися з Доро шенком. ЗО березня було видано королівський привілей, яким Петра Дорошенка 8 Pisma do wieku і spraw... Т. I. Cz. 1. S. 301-302. Те саме: Biblioteka Czartoryskich w Kra kowie, oddz. rękopisów, rkps 1376, s. 48, 49; Archiwum Państwowe w Gdańsku (далі - APG), zesp. 300.29 (Recesy stanów Prus Królewskich), Nr. 256, s. 585. 9 APG, zesp. 300.29, № 256, s. 586. Те саме: Ibid., s. 620-621; Biblioteka Czartoryskich w Kra kowie, oddz. rękopisów, rkps 1376, s. 50-51. 10 Pisma do wieku i spraw... Т. I. Cz. 1. S. 303. 11 Ibid. S. 309 (видавець датує «доповідну записку» посланців Янові Собєському приблизно 8 грудня 1667 р.). Те саме: Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 1376, s. 106-107. Див. також: Акты ЮЗР. 1869. Т. VI: 1665-1668. S. 233. 12 APG, zesp. 300.29, № 256, s. 478,479; Pisma do wieku i spraw... Т. I. Cz. 1. S. 254. L1 Pisma do wieku i spraw... Т. I. Cz. 1. S. 292. 285 Микола Крикун як обраного козаками гетьмана затверджено на цьому уряді і даровано йому від Польської Корони гетьманську булаву та приналежне до неї Чигиринське староство14. Найпевніше, Ян Собєський був причетний до видання привілею: у такий спосіб він та інші польські владники засвідчили своє прагнення привернути Дорошенка і його Військо Запорозьке на бік Речі Посполитої. На думку Дмитра Дорошенка, привілей гетьманові міг вручити польський посланець 9 травня 1669 р. в Чигирині15. Нам удалося довести, що Петро Дорошенко ні цей привілей, ні обіцяну в ньому булаву так ніколи й не отримав16. Гадаємо, стараннями саме Яна Собєського згаданий зірваний сейм постановив створити комісію для переговорів із козаками. Довідавшись про це, Петро До рошенко в листі до Собєського від 28 квітня (ст. ст.) 1668 р. з Чигирина поцікавив ся, коли й де діятиме комісія та хто ввійде до її складу17. Водночас гетьман, чиї стосунки з січовиками складалися непросто, подивувався тим, що польський уряд таємно від нього має зносини з Запоріжжям18. Цим він натякнув польським урядовцям, що вони ведуть політику подвійної гри стосовно Війська Запорозького. А 10 (20) червня в листі до Яна Собєського, написаному з-над річки Говтва (ліва притока Псла), Петро Дорошенко заявив: «Я волів би зовсім відмовитися («zaniechać») від комісії». Він указав на різку зміну політичної ситуації: 8 (18) червня загинув лівобережний козацький гетьман Іван Брюховецький і його полки перейшли на бік Дорошенка. За цих нових обставин, стверджував гетьман, немає сенсу делегувати козацьких послів на найближчий сейм, щоб представити вимоги й прохання Війська Запорозького, адже задніпровські (лівобережні) полки теж хочуть взяти участь у складанні інструкції, а це вимагає часу і встигнути до сейму просто неможливо19. Ішлося про Варшавський надзвичайний сейм, який діяв з 27 серпня по 16 вересня 1668 р. Це був абдикаційний сейм, скликаний у зв’язку зі зреченням короля Яна Казимира. 14 AGAD w Warszawie, zesp. Metryka Koronna, MK, ks. 206, k. 451-452v. Цей документ широко цитує мовою оригіналу (польською) Дмитро Дорошенко (Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко... С. 181-185). 15 ДорошенкоД. Гетьман Петро Дорошенко... С. 184. 16 Крикун М. Доля гетьманських інсигній (клейнодів), вивезених Павлом Тетерею до Польщі в 1665 році II Записки НТШ. 2000. Т. CCXL. С. 133-157. 17 Pisma do wieku і spraw... Т. I. Cz. 1. S. 361. Див. також відповідь Петра Дорошенка від 6 (16) жовтня 1668 р. з Чигирина на інструкцію польного коронного гетьмана і белзького воєводи князя Димітра Єжи Корибута Вишневецького, з якою гетьмана ознайомив посланець Вишневецького лукувський мечник Міколай Рачковський (APG, zesp. 300.29, № 160, s. 292; № 257, s. 155). 18 Pisma do wieku i spraw... Т. I. Cz. 1. S. 363. 19 Ibid. S. 382, 383. Те саме: Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 1376, s. 97,98. 286 7. Інструкції послам Війська Запорозького на елекційний та коронаційний сейми Наприкінці липня (ст. ст.) 1668 р. Петро Дорошенко надіслав листа до коменданта польської залоги в Білій Церкві Яна Зиґмунта Льобеля, котрий посів цей пост того ж таки липня, заступивши генерал-майора Яна Стахорського, якого на вимогу Дорошенка звільнив Ян Собєський20. Гетьман писав, що завдяки Льобелю він довідався про скликання наступного сейму і готовий відрядити на нього послів, але спочатку мусить порадитися з полковниками й отримати їхню згоду21. Жодних відомостей про делегування козацьких послів на цей сейм немає, швидше за все, їх так і не відправили. Невідомо також, чи ставилося на сеймі козацьке питання. Натяк на те, що його принаймні зачепили під час сейму, знаходимо у відповіді Петра Дорошенка від 6(16) жовтня 1668 р. на інструкцію князя Димітра Єжи Корибута Вишневецького (див. посилання 16), де висловлено здивування тим, що Військо Запорозьке досі не дочекалося обіцяної комісії22. На елекційному сеймі 22 травня 1669 р. прозвучала інформація, що на лист Петра Дорошенка до великого коронного канцлера (це був Ян Лєщинський), написаний у кінці жовтня (ст. ст.) 1668 р. з Чигирина, сенат відповів, щоб Військо Запорозьке відрядило на цей сейм своїх послів із викладом вимог («cum postula tis»)23. Ще до елекційного сейму у Варшаві 5 листопада - 6 грудня 1668 р. відбувся конвокаційний сейм*, куди Дорошенко так само не відряджав послів24. З діярія цього сейму25 випливає, що козацьке питання тут не розглядали, натомість сейм звернувся з універсалом «на Україну» - до Війська Запорозького, запевняючи його у своїй зичливості та дотриманні Річчю Посполитою в козацьких справах пунктів Підгаєцького трактату26. У відповіді (лист недатований, зберігся в копії) на лист Дорошенка від 12 (22) січня 1669 р. Ян Собєський висловив сподівання, що елекційний сейм затвердить комісію27. Того самого місяця якийсь анонім письмово повідомив Дорошенкові, що цей сейм відкриється у Варшаві 2 травня і бажано, аби Військо Запорозьке відрядило послів, які ознайомили б сейм із вимогами й проханнями козаків28. 20ДорошенкоД. Гетьман Петро Дорошенко... С. 209. Pisma do wieku і spraw... Т. I. Cz. 1. S. 404. Те саме: Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 1376, s. 105, 106. 22 APG, zesp. 300.29, № 160, s. 292; № 257, s. 155. 23 Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 408, s. 556. * Конвокаційні сейми відбувалися в періоди міжкоролів’я. 24 APG, zesp. 300.29, № 256, s. 505, 509 (копія недатованого листа-відповіді Яна Собєського на лист до нього Петра Дорошенка від 12 (22) січня 1669 р.). 25 Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 426, s. 673-724. 24 Ibid. Rkps 408, s. 233. 27 APG, zesp. 300. 29, № 256, s. 505, 509. * Ibid. № 160, s. 380; № 257, s. 105, 106. 21 287 Микола Крикун 16 (26) березня 1669 р. київські козаки Степан Єремієнко і Василь Глущенко свідчили в Києві перед московським воєводою Петром Шерємєтєвим, за дорученням якого вони їздили розвідати на контрольовану Дорошенком частину Правобережжя. За їхніми словами, на Корсунській раді Війська Запорозького, яка відбулася 11-12 (21-22) березня і на якій вирішено було прийняти протекцію Османської імперії29, посланець від Яна Собєського передав Дорошенкові його запевнення, що «все государство полское против тех подгаяцких статей (тобто згідно з Підгаєцьким трактатом. - М. К.) все будут держать крепко и ничего нарушать не будут». «И Дорошенко де с старшиной (на тій раді. - М. К.) договор учинили, что, выбрав изо всех полков казаков старых самых добрых и верных людей, с полку по два человека, и послать их на сейм (елекційний. - М. К.) к гетману Яну Сабескому и к сенатурам в нынешних скорых днях для договоров». Посланець Собєського, - читаемо далі в цьому документі, - «поехал в Полшу после рады на другой день, а к Дорошенку де будут ис Полши комисары после светлого воскресения Христова* вскоре для постановленья и укрепленья до говорных статей, а съезд де будет у них в Корсуне»30. А 6 (16) травня 1669 р. в Малоросійському приказі в Москві свідчив донський козак Обросім Телешов, який повернувся з Чигирина, куди їздив із Глухова передати Петрові Дорошенкові та його політичному союзникові митрополитові Йосифу Тукальському грамоти царя й олександрійського патріярха. За словами Телешова, в Чигирині побував польський посланець - білоцерківський підстароста По(д)горецький, щоб гетьма нові «говорить о миру от всей Коруны Полской и Речи Посполитой да и для того, чтоб он, Дорошенко, и Войско Запорожское послали в Полшу на сейм для обранья короля»31. Зі свідчення в Переяславі 13 (23) травня 1669 р. колишнього київського полковника Василя Дворецького, котрий щойно повернувся з «чи гиринського» полону, випливає, що польський посланець (тут його названо Нагорецьким) до Чигирина прибув 9 (19) квітня. За словами Дворецького, він мав домогтися, щоб «послов на обрание короля Дорошенко послал»32. Зрештою, Петро Дорошенко відрядив послів на елекційний сейм, який відбувався 2 травня - 19 червня 1669 р. і на якому в останній день, 19 червня, королем було обрано князя Міхала Вишневецького. Одинокий слід їхнього приїзду до столиці - передана властям Речі Посполитої супліка - писемний перелік вимог і прохань Війська Запорозького. Цей документ можна кваліфікувати як 29 Крикун М. Корсунська козацька рада 1669 року. 1669 року православну Пасху святкували 15 квітня (ст. ст.). Акты ЮЗР. 1875. Т. VIII: 1668-1669. 1648-1657. С. 145. 31 Там само. С. 186. 32 Там само. 1877. Т. IX: 1668-1672. С. 163, 164. 30 288 7. Інструкції послам Війська Запорозького на елекційний та коронаційний сейми своєрідну інструкцію, бо в розмовах із представниками польської влади посли, без сумніву, мали керуватися нею як інструкцією. Супліка складена в Чигирині, датована 1 (11) червня 1669 р. і власноручно підписана Петром Дорошенком. Було це незадовго до закінчення роботи сейму, тому, зрозуміло, козацькі посли до Варшави могли прибути десь після 19 червня33. Супліка відома в латиномовній копії, яка збереглася у ватиканському Архіві Конгрегації Пропаганди Віри. Копії передує заголовок італійською мовою, даний уже в цьому архіві, в якому документ названо меморіялом («memoriale»)34. Виявлено також два стислі перекази супліки польською мовою, текстуально майже ідентичні, в обох не зазначені дата і місце її появи. Один із документів - тогочасна копія під назвою «Desideria posłów kozackich»35, а другий - набагато пізніша копія (можливо, XVIII ст.) під назвою «Excerpt krótki wszytkich punctów supplikiey na electię nayiaśnieyszego króla Michała»36. Імовірно, в оригіналі супліка була написана тогочасною канце лярською українською мовою, а згадана латиномовна копія - переклад з неї. Що ж до двох переказів супліки, то вони могли спиратися на оригінал, але, оче видно, були доповнені іншими відомостями, бо зміст латиномовної копії і польськомовних переказів документа не завжди збігається. Петро Дорошенко також делегував послів на коронаційний сейм, який проходив 1 жовтня - 12 листопада 1669 р. у Кракові. їм доручено було по дати козацьку інструкцію королю й «усім станам Речі Посполитої», тобто се натові й посольській ізбі. Інструкція, датована З (13) жовтня, відома у двох примірниках: один - це оригінал українською мовою з власноручним підписом Дорошенка37, другий - набагато пізніша (може, з XVIII ст.) польськомовна копія (з оригіналу?)38. В одному з діяріїв цього сейму сказано, що 7 жовтня на ньому 33 Про те, що козацькі посли з суплікою прибули після сейму («Cosaci post electionem plane... cum supplici libello... supervenere»), читаємо в листі київського уніятського митрополита Ґабрієля Коленди до Конґреґації Пропаганди Віри, написаному ЗО липня 1669 р. в Супраслі (місто в Троцькому воєводстві Великого князівства Литовського) (Monumenta Ucrainae His torica/ Зібрав митрополит Андрей Шептицький. Рим, 1975. Т. XII (1660-1701). Supplementum. С. 224). До речі, в цьому листі Колецда частково переказує фрагменти супліки, де викладено скарги на дії уніятського духовенства (Ibid. С. 224,225). 34 Monumenta... 1966. Т. III (1650-1670). С. 305-311. Упорядники цього тому супроводили публікацію документа видавничим заголовком «Memoriale Petri Dorosenko, ducis Cosacorum». Очевидно, тут «Memoriale» запозичене з італомовного заголовка. 35 APG, zesp. 300. 53 (Korespondencja m. Gdańska), Ns 105, s. 259-261. 36 AGAD w Warszawie, zesp. Archiwum Branickich z Suchej, № 33/46, s. 2—4. 37 Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s. 677-684. 3* AGAD w Warszawie, zesp. Archiwum Branickich z Suchej, Nr. 33/46, s. 6-13. Козацький літописець Самійло Величко наводить інструкцію Війська Запорозького без початку й кінця і датує її «октоврія числ последних» 1669 р. (Величко С. Летопись событий в Югозападной 19-6-1279 289 Микола Крикун був зачитаний лист Дорошенка, адресований сенатові й посольській ізбі. У листі гетьман виклав «свої відчай і кривди» («oppressie swoie у krzywdy»), викликані політикою владників Речі Посполитої стосовно Війська Запорозького та його земель, особливо ж наголошено на дискримінації православного духовенства. Усе це, за словами гетьмана, призвело до того, що Військо Запорозьке піддалося Туреччині39, тобто погодилося прийняти її протекцію. Додамо, що того ж таки 7 жовтня на розгляд сейму було винесено 24 пропозиції короля, де першою значилося: «Заспокоєння козаків і привернення до послуху України, особливо (у час), коли козаки віддалися під владу («in jus et imperium») турецькому цісареві» (і тому можливе воєнне протистояння Речі Посполитої та Порти)40. Козацькі посли прибули до Кракова ще до того, як сейм було зірвано: 11 ли стопада вони вручили королю інструкцію41. На засіданні сенату 13-15 листопада 1669 р. серед іншого обговорювали й питання, що робити з послами Петра До рошенка та послами іншого правобережного гетьмана - Михайла Ханенка, орієн тованого на Річ Посполиту. Вирішили Дорошенкових послів не відштовхувати і через них дати йому знати, що Польща зацікавлена у нормалізації відносин із його Військом, а до Ханенкових послів поставитися приязно і запевнити їх, що Польща підтримує їхнього гетьмана42. На тому самому засіданні сенату постало питання про комісію, яка вела б переговори з Дорошенковим Військом43, а коли Дорошенкові посли від’їздили з Кракова до Чигирина, їхньому гетьманові було обіцяно таку комісію44. Незабаром король у листі від 1 грудня 1669 р. з Кракова повідомив До рошенкові, що комісія «для заспокоєння народу руського» вже призначена45. России в XVII-м веке / Издана Временною коммиссиею для разбора древних актов. К., 1851. Т. II. С. 227-232). Насправді це частина Дорошенкової інструкції від 2 (12) жовтня 1670 р. послам на Варшавський звичайний сейм, який відбувався 9 вересня - 31 жовтня того самого року (Акты ЮЗР. Т. IX. С. 300-311 (копія українською мовою); Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s. 729-740 (оригінал українською мовою)). 39 Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 165, s. 163. Те саме: Biblioteka Raczyńskich w Poznaniu, oddz. rękopisów, rkps 360, s. 41. 40 APG, zesp. 300.29, № 163, k. 163. 41 Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s. 688. 42 AGAD w Warszawie, zesp. Archiwum Publiczne Potockich, Nr. 35, s. 116. За іншим свідченням, на тому засіданні постановили послів Дорошенка і Ханенка відправити «добре», але жодному з гетьманів не довіряти (Pisma do wieku і spraw... Т. I. Cz. 1. S. 461. Те саме: APG, zesp. 300. 29, № 163, k. 378). 43 Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 165, s. 380; rkps 408, s. 272; Bib lioteka Raczyńskich, oddz. rękopisów, rkps 30, s. 185. 44 APG, zesp. 300.29, № 163, k. 380v. 45 Ojczyste spominki w pismach do dziejów dawnej Polski. Dyaryusze, relacye, pamiętniki i t. p. służyć mogące do objaśnienia dziejów krajowych, tudzież listy historyczne do panowania królów 290 7. Інструкції послам Війська Запорозького на елекційний та коронаційний сейми Доля ж послів склалася трагічно: коли вони поверталися до Чигирина, в районі між містечками Котельня і Паволоч у Київському воєводстві їх захопили в полон татари і стратили; документи, які посли везли з Кракова, щоб передати гетьманові, загинули46. * ** Зупинимося на докладнішій характеристиці супліки й інструкції, зокрема відзначимо ті місця в стислому переказі супліки, яких у ній самій немає. Структурно обидва документи схожі: кожен із них складається зі вступної частини, викладу скарг (супліка) і прохань (супліка й інструкція) та завершальної частини. У стислому переказі супліки вступна частина відсутня, а завершальна тематично подана не вся. Вступна частина супліки охоплює такі елементи47: 1) звернення до учасників сейму, де сказано, що Військо Запорозьке надсилає їм перелік прохань і скарг («supplicem libellum»), до чого його спонукали примас і ґнєзненський архиепис коп1', канцлер2* та гетьмани3*, які зважили на скарги і прохання Війська стосовно шкод, заподіяних православній вірі; тому, читаємо далі, в супліці йтиметься про те, щоб ця віра в Речі Посполитій користувалася «правами, свободами і вольностями», рівними з католицькою; 2) Військо Запорозьке визнає, що втрачене колись православними в їхніх стосунках із католиками вже не повернути (серед утраченого перераховано кафедральний собор св. Станіслава в Кракові, церкву св. Хреста у краківському передмісті, де, як сказано в супліці, «святі патріярхи наші Кирило й Методій правили службу грецькою і слов’янською мовами» («idiomate graeco et slavonico»), львівську архиєпархію «з церквами» («cum eccle siis»), люблінські церкви, Троцьку4* церкву; 3) Військо Запорозьке визнає, що Річ Посполита не віддасть йому територію Чернігівського воєводства, де панує Московська держава за договором, який вона уклала з Польщею. Jana Kazimierza і Michała Korybuta oraz listy Jana Sobieskiego, marszałka i hetmana wielkiego koronnego, z rękopismów zebrane przez Ambrożego Grabowskiego. Kraków, 1845. Т. II. S. 6. Te саме: Biblioteka Raczyńskich w Poznaniu, oddz. rękopisów, rkps 360, s. 43. 46 Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 426, s. 821 (копія листа Петра Дорошенка до Яна Собєського, написаного в кінці грудня (ст. ст.) 1669 р. з Чигирина); rkps 827, s. 1 (лист Петра Дорошенка до короля від 16 (26) січня 1670 р. з Чигирина). 47 Monumenta... Т. Ш. С. 305, 306. '* Міколай Пражмовський. 2* Великий коронний канцлер Ян Лєщинський. 3’ Великий коронний гетьман Ян Собєський і польний коронний гетьман князь Димітр Єжи Корибут Вишневецький. 4‘ Тракайськ - місто Тракай (Троки) у Литві. 19* 291 Микола Крикун Вступну частину інструкції складають (див. додаток 2): 1) заголовок (він, на певно, був і в оригіналі супліки); 2) доручення козацьким послам передати від Війська Запорозького уклін новообраному королеві й сенатові, поздоровити короля і побажати йому довгих літ на престолі, а також просити його і «стани Речі Посполитої» задовольнити викладені в супліці скарги й прохання щодо православної віри і вольностей Війська Запорозького та «народу нашого ро сійського» (далі в інструкції - руського, тобто, судячи з її змісту, - українського й білоруського). Перш ніж перейти до аналізу змісту супліки й інструкції, розглянемо їхні завершальні частини. У супліці міститься звернення Війська Запорозького до сейму, в якому сказано48: 1) ми добре свідомі того, що ви (владні кола Речі Посполитої. -М. К.) розкололи нашу могутність (після того як не змогли подолати нас, коли ми діяли в союзі з татарами), за мінімальну суму московських динарів продали нас (Москві. - М. К.) і нині хочете тримати нас під своїм московським ярмом; цим ви послідовно штовхали нас на зближення з Османською Портою; 2) єзуїти, які постійно чинять проти православної віри і стверджують, ніби ру ським до вподоби турецька неволя («captivitatem»), - порушники громадського спокою; якщо їхнє свавілля не припинять, то ви переконаєтеся, що в майбутньому і ми, і ви опинимося в турецькій неволі; 3) Військо просить розглянути супліку і висловлює сподівання, що майбутній король підтвердить його і православної віри права у pacta conventa (договірні статті новообраного короля зі «станами», де були викладені його зобов’язання стосовно цих «станів». - М. К.), що він їх дотримуватиметься і що цим королем знову стане Ян Казимир1*. У завершальній частині інструкції сказано, що вона написана «коротко» і в ній описані не всі «потреби» Війська, тому залишається в силі супліка до елекційного сейму, у якій козацькі скарги і прохання викладені ширше. У документі-переказі супліки з її завершальної частини стисло повторено звинувачення владників Речі Посполитої і єзуїтів у діях відповідно проти Війська Запорозького та проти православних (див. додаток 1). Понад половину власне супліки49 займають скарги і прохання, у яких ідеться про становище православної церкви в Речі Посполитій, зокрема про її відносини 48 Monumenta... Т. III. С. 310, 311. '■ У латиномовній копії ім’я Ян пропущене. 49 Monumenta... Т. III. С. 306-309. 2‘ Завважмо, що в супліці й інструкції, як і в стислому переказі супліки, термінів «грекокатолик» і «греко-католицька церква» немає, натомість уживані терміни «уніт», «унітська церква». Православна ж церква названа «східною грекоруською», «неунітською», «грецькою неунітською», «церквою руського народу», а православ’я - «руською грецькою неунітською вірою», православні - «неунітами», «нашої віри неунітськими людьми». 292 7. Інструкції послам Війська Запорозького на елекційний та коронаційний сейми з уніятською церквою2*. Скарги в супліці викладені в такій послідовності. Пере дусім необхідно «заспокоїти» («pacificari») православну церкву, а для цього треба захистити її від руйнувань і утисків, які чинить уніятське духовенство, особливо ж перемиський єпископ Терлецький1*, володимирський Глинський2*, холмський і белзький Суша3*, пінський Бялозор4*, а також єпископ Коленда5* в Білорусії й Литві. У своїх єпархіях вони захопили православні монастирі й чимало церков, до того ж «якийсь» Жоховський6* збройно відібрав Лєщинську архимандрію (в Білорусі. - М. К.). За таких умов православним залишається тільки повернутися до Гадяцької угоди («commissionem»). Бог покарав київського воєводу Виговського7*, бо він не так гостро й рішуче, як слід було, вимагав від Речі Посполитої (її владників. - М. К.) викоренити унію, як це передбачала Гадяцька угода. Доки ж тиранізують православних, пани-католики, світські й духовні, міркують про те, як би відновити втрачені позиції8*. Коли не так давно у Вільні вулицею проходив православний священик зі святими дарами, на нього напали учні («studiosi»)9*, відібрали їх і повикидали. У трибуналі Ве ликого князівства Литовського10* скаргу про цей випадок тільки висміяли. Той самий Коленда висунув свої претензії на Заблудівську церкву (в Білору сі. - M. К.), у зв’язку з цим позивав до суду у Вільні князя Богуслава11*, домігся кількох судових декретів на свою користь, а коли на сеймі Речі Посполитої на дії Коленди поскаржився представник київського православного митрополита12*, то Антоній Терлецький - єпископ перемиський і самбірський. Бенедикт Глинський - єпископ володимирський і берестейський. 3* Якуб Суша. 4* Мартин Бялозор - єпископ пінський і турівський. 5* Ґабрієль Коленда - архиепископ полоцький і адміністратор Київської митрополії, з другої половини 1669 р. - київський уніятський митрополит. б* Ципріян Жоховський - від 1670 р. коадьютор (намісник) Полоцької архиєпископії. 7* Іван Виговський, гетьман Війська Запорозького (1657-1659), від 1659 р. і до своєї смерти був київським воєводою і перебував на службі Речі Посполитої. 8* Ідеться, швидше за все про повернення цих панів до володіння маєтками, відібраними у них козаками. 9* Після цього слова в латиномовній копії йде не заповнене текстом місце («vacuum spa tium»), можливо, так було в оригіналі. Очевидно, тут мала бути назва закладу, де ці учні (може, студенти, і напевне, судячи з розповіді, уніяти) навчалися. 1* 2* І0* Трибунал існував від 1581 р. Ідеться про Богуслава Радзивілла, якому належав Заблудів і який, мабуть, опирався перетворенню тамтешньої православної церкви в уніятську. І2* Київським православним митрополитом був Йосиф Тукальський. ,3* Ідеться про Марціна Оборського, котрий був маршалком на Варшавському звичайному сеймі, що проходив з 9 листопада по 23 грудня 1666 р. м* 293 Микола Крикун маршалок сейму львівський староста Оборський13* його не тільки не вислухав, а й висміяв. Кращі стосунки склалися у православних із Бєньовським1* та Євлашевським2*, котрі були комісарами від Речі Посполитої при укладенні Гадяцької угоди і радили польським владникам скасувати унію. Порушення ж угоди (на користь унії в питаннях захисту православної віри й церкви. - М. К.) призвело до розтерзання («dilaniata») цієї держави. Якщо прохання («desideria») православних будуть задоволені, то вічний мир у Речі Посполитій, без сумніву, можливий. Повинні залишитися дві хри стиянські віри - католицька на чолі з папою римським і грецька на чолі з кон стантинопольським патріярхом. Церковні уніятські маєтки треба передати в розпорядження київського православного митрополита. Слід повернути право славним Полоцьку архиєпископію, Вітебське, Мстиславське, Могильовське й Оршанське (sic!) єпископства, віленські, новогрудські й мінські церкви з архимандріями і протопопіями («superioratibus»). Видані уніятам права треба ска сувати, а права, даровані православній церкві королями і руськими князями, в яких, до речі, про унію не згадано, - підтвердити. Унію треба викоренити з королівських і шляхетських маєтків. Стосовно останніх слід пам’ятати, що володіють ними знатні руські православні роди - князі Острозькі, Заславські, Збаразькі, Вишневецькі Корибути, Сангушки, Чорторийські, Пронські, Корецькі, Полубінські, Соломерецькі, Глебовичі, Сапєги, Воловичі, Войни, Володковські. Уніятів у жодному разі не допускати до будь-яких маєтків, приходських і катедральних церков та архимандрій. І нехай неслава впаде на тих, хто протегуватиме уніятам щодо церков (у своїх маєтках. - М. К.). Проголосити вакантними всі уніятські маєтки і церкви, Печерську, Віленську, Городенську, Жидичинську, Лєщинську, Полоцьку, Мстиславську, Супрасльську, Дерманську, Дубнівську, Черейську, Уніївську і Слуцьку архимандрії; чоловічі й жіночі монастирі повернути православним, дозволити очолювати ці архимандрії й монастирі особам простого походження («plebeiae personae»), згідно з заповітами («iuxta canones») святих отців, аби тільки особи були достойні. Про становище й потреби православних у позауніятському і загалом мир ському житті йдеться в таких пунктах супліки50: звільнити маєтки православної церкви від військових поборів; зобов’язати єзуїтів віддати захоплені ними в православних маєтках фундації (як, наприклад, в Острозі); повернути київ ському православному митрополитові шати («apparamenta»), які посадово належать йому і переховуються в Білій Церкві (де дислоковано польську зало '* Казимєж Станіслав Бєньовський - волинський каштелян. Казимєж Людвік Євлашевський - смоленський каштелян упродовж 1656-1659 рр. 50 Monumenta... Т. III. С. 307-309. 3* Коронний (існував від 1578 р.) і литовський. 2‘ 294 7. Інструкції послам Війська Запорозького на елекційний та коронаційний сейми гу. - М. К.у, шляхетські трибунали3* часто виносять несправедливі ухвали щодо православних, тому пора створити новий трибунал, у якому головуватимуть руські судді з православних мирян, які розглядатимуть справи всіх земель у руських воєводствах Речі Посполитої (українських і білоруських. - М. К.у, за снувати («erigantur») академії в Києві, Гощі й Могильові1*, але щоб єзуїти там не викладали; підтвердити новим законом зведену нанівець Гадяцьку угоду і до повнити її додатком («clausula») про дотримання прав православних - світських і духовних - та компенсацію їм завданої шкоди; дозволити православним мирянам засідати в сенаті, членами якого поки що можуть бути лише католики (ось чому сенатори берестейський воєвода Бжезінський і равський каштелян Вілюський приховували своє православ’я (і видавали себе за католиків. - М. К.))\ надавати православним земські уряди, які нині посідають тільки католики. Решта пунктів супліки такі51. У названих православних академіях дозволити викладання грецькою і латинською мовами. Маєтки цих академій звільнити від військових поборів («a militibus»). Дозволити викладати в них єретикам-дисидентам - кальвіністам і лютеранам; як і православні, вони зазнають утисків від католиків, і це сприяє їхній співпраці; така співпраця можлива, бо розказують («audimus»), що у Віденській єзуїтській академії право замість католика викладав єретик із Койданова2* (кальвініст52); починати диспути з кальвіністами й лютеранами про питання християнської доктрини («de doctrina et conversatio ne») православні не будуть. Тетеря3*, посідаючи гетьманський уряд, спустошив чимало православних монастирів, зокрема забрав золото, срібло й шати з церкви Канівського монастиря4* і, щоб замести сліди злочину, наказав убити чотирьох духовних осіб («religiosos») у монастирі; як компенсацію козакам слід віддати чигиринську фортецю («fortalitium») і Чигиринське староство, де нині розташована гетьманська резиденція Петра Дорошенка, та Білоцерківську фортецю5*, куди перенести резиденцію гетьмана, - разом із селами, які належать, зокрема, й шляхті; ця шляхта в разі необхідносте за наказом козацького гетьмана повинна збройно виступати на його боці; вивести з Білої Церкви польську залогу («praesidium») і поставити там козацьку залогу. Згідно з Гадяцькою угодою, '* Ідеться про містечко Гоща у Волинському воєводстві та місто Могильов у Білорусі. Monumenta... Т. III. С. 308-310. г‘ Місто в Білорусі. 52 Monumenta... Т. III. С. 308. ’’ Ідеться про Павла Тетерю - гетьмана Війська Запорозького (1663-1665). 4* У публікації супліки, а може, й у самій латиномовній копії монастир помилково названо Kamoviensis. 5’ Поняття «фортеця» в супліці охоплює замок і власне місто. 51 295 Микола Крикун дарувати амністію всім, хто завинив («facinorum»)1’, і скасувати («cassen tur nullitatique subiacent») всі документи, видані проти амністії. Документацію в магістратах і канцеляріях Польського королівства та Великого князівства Литовського вести руською мовою («Rutheno idiomate»), для цього там мають бути руські писарі. Повернути наступникам («successores») Балабана на митрополитстві2* викрадені Тетерею митрополичі клейноди і гроші. Повернути все, що Тетеря захопив у православних монастирях, а також вивезені ним інсиґнії князів, багатства й скарби Хмельницького3* і його сестри та вбрання отця Йова Заєнчковського. Зваживши заслуги київського воєводи Виговського та його брата Данила, убитих4* москвитинами (!), поклопотатися про їхніх нащадків. Козацька територія (східна частина Подільського воєводства до Меджибожа5’, воєводства Київське, Брацлавське, повіти Пінський6*, Мозирський і Рєчицький7*) повинна бути визнана такою навічно. Колишнім власникам (некозакам. - М. К.) маєтків, розташованих на цій території, заборонити тут перебувати. Заборонити військам Речі Посполитої переходити межі козацької території. Стислий переказ супліки в загальних рисах передає її зміст, не оминає нічого суттєвого, але опускає всі факти, які ілюструють ті чи ті скарги й прохання. Далі наводимо тільки те, що відрізняє переказ від самої супліки, послідовність пунктів у переказі, яких усього 16 і кожен починається з абзацу, зберігаємо і для зручности пронумеруємо. Пункт 1. Згідно з Гадяцькою угодою, унію треба скасувати. Якщо шляхтич віддасть уніятам православну церкву у своєму маєтку, позбавляти його права володіти цим маєтком. Пункт 2. Створити новий трибунал для Київського, Руського, Волинського, Брацлавського, Чернігівського, Подільського, Белзького і Підляського воє водств, Холмського, Бранського, Дрогицького (Дорогичинського. - М. К.) по вітів та Бєльської землі і для всіх інших теренів, де є православні церкви; до '* Ідеться про тих, хто з часів Хмельниччини виступав на боці козаків проти Речі Посполитої. *' Діонисій Балабан - православний київський митрополит (1658-1668). Після нього до 1676 р. цю катедру обіймав Иосиф Тукальський, постійний союзник Петра Дорошенка. 3* Юрія. 4‘ Івана Виговського звинуватили у зраді королю й Речі Посполитій і за вироком польсько го військового суду розстріляли 1664 р. Данило Виговський 1659 р. потрапив у полон до росіян і, мабуть, там і загинув. 5‘ Місто в Летичівському повіті Подільського воєводства. 6* У Берестейському воєводстві Великого князівства Литовського. 7* У Мінському воєводстві Великого князівства Литовського. 296 7. Інструкції послам Війська Запорозького на елекційний та коронаційний сейми цього трибуналу мають увійти 20 православних депутатів - по 10 світських і духовних. Пункт 5. Дозволити фундацію (православних. - М. К.) академії в Києві і колегії в Гощі, а також шкіл у Білорусі, зокрема в Могильові, щоб там не було жодних інших (неправославних. - М. К.) шкіл, особливо ж єзуїтських. Маєтки всіх православних навчальних закладів звільнити від військових поборів. Пункт 6. Вилучити з Гадяцької угоди фрагмент про заборону лютеранам, кальвіністам та «іншої релігії магістрам» викладати в руських (православних. М. К.) навчальних закладах, бо «вони (православні. - М. К.) хочуть з усіма жити в згоді». Пункт 7. На вільні посади серед православного духовенства шляхом вільних виборів обирати осіб, незважаючи на їхнє станове походження. Пункт 8. Того, про що йдеться в першому реченні цього пункту, в супліці взагалі немає. У наступному реченні висловлено прохання передати козакам Чигиринську фортецю як компенсацію за завдані їм шкоди, про які сказано в першому реченні, а Чигиринське староство (очевидно, прибутки з нього. - М. К.) призначити на утримання Канівського монастиря й канівського архимандрита. Пункт 10. Затвердити всі права (козаків і загалом православних. - М. К.) згідно з Гадяцькою угодою. Пункт 11. У супліці нічого такого немає. Пункт 12. Королівські інструкції й відповіді на них (очевидно, стосовно руських земель. - М. К.) мають бути писані руською мовою («dialectem»). Пункт 15. Віддати Любомль і Бар у володіння нащадкам київського воєводи Виговського та його брата. Пункт 16. Відмежувати контрольовану Військом Запорозьким територію у складі частини Подільського воєводства і Київського та Брацлавського воєводств від володінь Речі Посполитої. Зміст інструкції викладений у 17 пунктах, виділених, як і в стислому пе реказі супліки, абзацами, які ми пронумерували. Тут докладніше й чіткіше і навіть стилістично продуманіше, ніж у супліці, сформульовано прохання Вій ська Запорозького. Тематично інструкція дуже близька до супліки. Щоб у цьому переконатися, порівняймо пункти інструкції і переказу супліки. У двох документах аж 12 паралельних пунктів: відповідно 1 і 1, 5 і 2, 6 і 3, 7 і 4, 8 і 5, 9 і 7,16 і 9, 11 і 10, 12 і 12, 14 і 13, 15 і 14, 17 і 16. Зміст решти пунктів інструкції розкритий у супліці з більшою (2, 3, 10) чи меншою повнотою (4, 13). Пункти, які є тільки в інструкції, наводимо нижче. Пункт 2. Усі церковні уряди й гідності, які посідають уніяти, в разі їх відмови перейти в православ’я передати православним, котрих шляхом «вільного вибору» 297 Микола Крикун мають обрати духовні і світські «обивателі» тієїдієцезії, до якої ці уряди й гідності належать, в присутності митрополита київського, галицького і всієї Русі. Пункт 3. Полоцьку архиєпископію і Вітебське єпископство (якими володіють уніяти. - М. К.) передати мстиславсько-могильовсько-оршанському єпископові. Пункт 4. Повернути всі фундації православних церков, шпиталів і монастирів, привласнені єзуїтами і передані костьолам та кляшторам. Це стосується, зокрема, захоплених острозькими єзуїтами фундацій мурованої церкви св. Трійці в Острозі, яка вже в стані руїни, і маетности Суража з приналежними до нього селами; ці фундації призначалися на утримання Острозького шпиталю, а використовуються на утримання острозьких студентів (які навчалися в єзуїтській колегії. - М. К.). Пункт 5. Новостворений для православного населення трибунал повинен розглядати справи, які надходитимуть із земель Корони, в Барі (від дня св. Юрія за ст. ст. (23 квітня) протягом шести тижнів), а справи з Великого князівства Ли товського - в Мозирі (від дня св. апостолів Петра і Павла за ст. ст. (29 червня) протягом шести тижнів). Присуд трибуналу оскарженню не підлягає. Пункт 6. Маєтки православних церков і монастирів звільнити від військових поборів, від яких звільнені маєтки костьолів і кляшторів. Також звільнити від них священиків у королівських і дідичних шляхетських маєтках (ксьондзи від цих поборів уже звільнені), а шляхті - старостам і дідичам - заборонити утискати священиків, зокрема, заборонити вимагати від них виконувати панщину й підводи, годувати панських псів тощо. Пункт 9. Тут серед вакантних гідностей поряд з архимандріями й «іншими монастирями» названі митрополія та єпископства. Пункт 10. Усі сеймові ухвали та інші документи («писма»), мета яких відмінити права, свободи і вольності Війська Запорозького, знищити православну віру і скасувати Гадяцьку угоду, оголосити навіки недійсними. Пункт 14. Слід повернути митрополиче спорядження («охандозтва»), яке за лишилося після смерти Балабана, а надбали його ще попередники Балабана на митрополитстві Петро Могила і Сильвестр Косів, та суми, які Косів зібрав на ремонт київської катедральної церкви св. Софії, а Балабан їх привласнив і роздав своїм родичам (при цьому не сказано, що і спорядження, і суми забрав Тетеря. - М. К.). Пункт 15. Доки Тетеря не поверне права, «знаки» (інсиґнії? - М. К.) і вій ськові скарби^ які він узяв із скарбниці Війська Запорозького і завіз до Польщі, а також церковні шати небіжчика архимандрита й ігумена канівського Йова Заєнчковського, не допускати його і його спадкоємців до володіння маетностями Висоцьк, Рафалівка, Київець і Меленчиці. Тетеря повинен також повернути Петрові Дорошенкові дочку небіжчика Ковалівського з належними їй спо рядженням, грошима й дорогоцінностями. 298 7. Інструкції послам Війська Запорозького на елекційний та коронаційний сейми Пункт 16. Вивести з Білої Церкви польську залогу і віддати місто з замком Військові Запорозькому, бо ця залога довела її до руїни, а Військо в змозі володіти («додержати») нею і захищати її від ворогів. Супліка й інструкція, так само стислий переказ супліки - важливі джерела для вивчення відносин Війська Запорозького з владниками Речі Посполитої, вони розкривають, як керівництво Війська розуміло й оцінювало релігійно-політичну ситуацію на українських землях та у Великому князівстві Литовському. Частина інформації в цих документах більше ніде не повторюється - досить порівняти їхній зміст з іншими тематично близькими тогочасними документами, і це ще раз підтверджує їхню пізнавальну вартість. Супліка й інструкція цінні також як пам’ятки, які засвідчують діяльність канцелярії Війська Запорозького, зокрема те, що за гетьманства Петра Дорошенка документація про відносини Війська з Річчю Посполитою велася українською мовою. *** Нижче наводимо повний текст інструкції та переказу супліки. Останній у пізнішому варіянті, який адекватніше відбиває зміст супліки. У републікації додано діякритичні знаки та осучаснено пунктуацію. Републікацію документів супроводжують тільки найнеобхідніші примітки, бо обсяг статті, на жаль, об межений. У примітках враховано пояснення до супліки, наведені попереду, та зазначення тих фрагментів в інструкції і переказі супліки, яких у самій супліці немає. У коментарі до інструкції враховано примітки до переказу супліки. ДОДАТКИ №1 Переказ змісту супліки Війська Запорозького на чолі з гетьманом Петром Дорошенком, складеної в Чигирині 1 (11) червня 1669 р. й адресованої Варшавському елекційному сейму, яку козацькі посли привезли до Варшави після сейму Excerpt krótki wszytkich punktów supplikiey na electią nayiaśniejszego Króla Michała (1.) '-Upominaią się tego, żeby podług pact hadziackich ci, którzy są albo chcą bydź uni tami, posłusznymi byli kościołowi rzymskiemu. A zaś ci, którzy w greckiey rełigiey zostaią, aby się mogli pod posłuszeństwo patriarchy constantynopolskiego-1. To iest takim sposobem, żeby unitowie nie interessowali się do żadnych fimdaciey kościoła greckiego, у 2_któryby pan 299 Микола Крикун w majętnościach swoich, w których cerkwie są ruskie, chciał unitów przechowywać, cerkwie im wstęmpuiąc, aby od maiętności tych, kędy cerkwie są, odpadł wiecznie-2. (2.) 3~Skarżą się na trybunały, koronny у W°XaLitt°, że nie dochodzą prętkiey sprawiedliwościey, zaczym potrzebuią ossobnego trybunału 4~dla woiewództw Kijowskiego, Ruskiego, Wołyńskiego, Bracławskiego, Czemiechowskiego, Podolskiego, Bełskiego, Pod laskiego, powiatu Chełmskiego, Brańskiego, Drohickiego, ziemie Bielskiey"4 у gdzie tylko religia Graecoruska у cerkwie iey znayduią się, także у w WXLitt. у Białey Rusi. Który to trybunał ma mieć dwadzieścia deputatów, to iest dziesiąci duchownych, a dziesiąci świeckich, religiey greckiey, nieunickiey'3. (3.) Proszą, aby wszytkie dobra religiey greckiey, nieunickiey od chlebów, przechodów у wszelkich ciężarów woyskowych przez constitutią seymową były uwolnione. (4.) Proszą у o to, aby apparaty metropolitańskie z Białey Cerkwie były powrócone. (5.) Także у fundacie Akademiey w Kijowie y collegium w Choszczy5. Także o consens fundaciey wolnego otwarcia szkół na Białey Rusi, w mieście Mohylewie6, z tą conditią, aby tam żadnych inszych nie było szkół, a mianowicie oyców jezuitów, у żeby dobra wszytkie, do tych akademiey у szkół należące, od wszelkich exactiey żołnierskich wolne były.// (6.) Chcą tego, aby z pact hadziackich wymazany był punct ten, aby lutrzy у kalwini у inszey religiey magistrowie w akademiach у szkołach ruskich nie uczyli7, bo oni chcą, ze wszytkimi żyć w zgodzie. (7.) Aby wszytkie vacanse duchowieństwa greckiego tym tylko byli rozdawane, którzy per liberam electionem bez żadnego respectu na urodzenie szlacheckie prezentowani bywaią. (8.) Qaerulantur na tyrannidem commendanta przeszłego korsuńskiego8, który nie tylko ludzi niewinnych tyrańsko zabiiał, uciekaiących się pod iego protectią od złości deyneckiey9, ale tesz у cerkwiom nie przepuścił; także у nieboszczyk pan woiewoda ruski10 wiele srebra у złota у apparatów cerkiewnych pobrał. Tedy w nagrodę tego o fortecę czehryńską, na monaster у rezydencyą archymandryty kaniowskiego у na wychowanie zakonników o starostwo Czehryńskie. (9.) W nagrodę zaś starostwa Czehryńskiego, które należy do buławy, proszą o starostwo Białocerkiewskie ze wszytkimi zdawna przynależytościami у żeby praesidium z tey fortecy zprowadzone było. (10.) Proszą o approbatią wszytkich praw swoich podług commissiey hadziackiey у o approbatią amnestiey11, którey niedosyć się dzieie, bo do różnych za przeszłe rzeczy pociągani by waią processów. (11.) Skarżą się na archiua, że przez nie eneruantur ich prawa, zaczym proszą o to, aby we wszytkich skriptach, co idą ad archiuum, dokładano saluis iuribus praw, wolności у swobód ludziom religiey greckiey, nieunickiey, duchownym у świeckim. (12.) Scandalizuią się za tym, ze żadnego nie maią w senacie ani na urzędach ziemskich człowieka у że decreta, tak trybunalskie,//iako у zadwome12, greckim dialectem, iako przedtym bywało, nie wychodzą. Zaczym proszą o to, żeby у stołki senatorskie у urzędy ziemskie ludziom greckiey wiary rozdawano у żeby pisarzów w cancellariach tak zadwomych, iako у trybunalskich chowano у żeby instructie od Króla Je°Mci ruskim dialectem wychodzili у wzaiemne responsa odbierane były. 300 7. Інструкції послам Війська Запорозького на елекційний та коронаційний сейми (13.) Skarżą na pana Teterę о zabraną successią oyca Bałabana13. (14.) Na tegoż pana Teterę uskarżaią się o zabranie kleynotów woyskowych у inszych rzeczy14. (15.) Suplikuią za potomstwem nieboszczyków Wyhowskich, woiewody kiiowskiego у brata iego, aby przy Lubomlu у Barze zostawali15. (16.) Chcą tego, aby, uchodząc zaczepek z Kozakami, którzy więcey do rycerskiego rzemiesła, niżli do poddańskiey powinnościey są sposobnymi, Rzpta odgraniczyła ich, to iest województwa Podolskiego połowicę, Kiiowskie у Bracławskie całe, żeby pod naszymi zostawały załogami16. Narzekaią, że muszą protectiey szukać u Porty, a to dla tego, żeśmy z Moskwą przeciwko nim ligę czynili, у teraz obawiaią się, żebyśmy ich do protectiey tureckiey nie ubiegli. Uskarżaią się na oyców Jezuitów, którzy ich na kazaniu udaią, że chcą protectiey tureck iey у że się im podoba niewola turecka, wołaią. A sami turbatores pokoiu pospolitego, wszytko złe nam wyrządzą, gorzey, niż po turecku, w państwie chrześciańskim religią у nas samych Ruś wszytkę trapiąc iawnymi są złoczyńcami, których ieżeli Rzpta nie poskromi, pewnie do tey, od którey nas wszytkich uchoway Panie Boże, przyczyną będą niewoli. Archiwum Główne Akt Dawnych w Warszawie, zesp. Archiwum Branickich z Suchej, 33/46, s. 2-4. Пізніша копія. Те саме: Archiwum Państwowe w Gdańsku, zesp. 300-53 (Korespondenja m. Gdańska), № 105, s. 259-261 (Заголовок: Desideria posłów kozackich). Тогочасна копія. №2 1669р., жовтня З (13) (Чигирин?). Інструкція гетьмана Війська Запорозького Петра Дорошенка послам на коронаційний сейм Инстрйкціш на семмь коронацием до нагаснЪмшого королга єго мл. и вс^хъ становъ Рєчипосполитоє сот мене, Петра Дорошенка, гетмана, и сот всего Войска Запорозкого посломъ 1ван8 Демиденк8, собозном8 бывшем8 вомсковомй, и СавЪ Ковелском8, писареві полк8 Черкаского, рок8 АХ^О* соктоврига третего дни до Варшавы выправленьш, данаш. Напрод. При содданю наинижшого нашого нагаснімшом8 маєстат8 его королевском мл. и всЪмъ их. милостгал* пресв^тном8 сенатови Короны Полскоє поклон8 его королевск8ю мл., пиа нашого милостивого, на пресвЪтломъ Королевства Полского троні» поздоровлгаел* и щасливого на долгие лЪта панованга зычымъ. А при томъ покорнВю прозб8 наш8 до его королском* мл. и до всЪхъ станов Речы Посполитое вносим со досконалое, ведлбгъ с8пплики нашое, через пословъ наших: на єлєкцию поданое, в потребахъ в^ры нашое православное, волностєм Войска Запорозкого и народ8 нашого pocnjcKoro 8контєнтованє. ' королевском 301 Микола Крикун 302 7. Інструкції послам Війська Запорозького на елекційний та коронаційний сейми ТИВОНСТВЪ 2* конститициею 303 Микола Крикун 304 7. Інструкції послам Війська Запорозького на елекційний та коронаційний сейми 20-6-1279 305 Микола Крикун Инстр8кцію сіга наша, коротко писанага, поневаж не всі наши потребы сопіваe/n, теды с8пплик8 наш8 на семмъ елекцием, через пословъ нашил: подан8ю, повтариемъ, гако ширем всі прозбы наши выражаюч8ю. И абы подл8гъ сонои досыт сга нал*, Вомск8 Запорозком8, и церкви православном, народови р8ском8 стало, вр8чаєлс послоле своим покорн8ю со толе до панского нагаснімшого маєстат8 и до Рчпстом внести прозб8. Петьро Дорошенъко, гетманъ з Вомскол* Запорозкил* Печатка [Напис на конверті]: Інстр8кціга послол* на семмъ коронацієм. Instructia Woyska JKM Zaporoskiego przez posłów oddana JE°Kr. M. w Krakowie die XI mensis novembris anno Dni 1669. 3.8 bris. Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddział rękopisów, rkps 402, s. 677-684 (інструкція), 688 (написи на конверті). Оригінал. ПРИМІТКИ 1-1 Гадяцька угода 1658 р., яку затвердив Варшавський звичайний сейм 1659 р., максимально звужувала простір для існування унії в Речі Посполитій (Volumina legum. Pe tersburg, 1859. Т. 4. S. 297), а по суті, відміняла її. У неофіційному «козацькому» варіянті угоди, що його підписав гетьман Іван Виговський, заявлено про скасування унії (Стадник М. Гадяцька угода // Записки Українського Наукового товариства в Києві. К, 1911. Кн. VIII. С. 31). Схоже, саме ним скористувалися укладачі супліки, які висловили вкрай негативне ставлення керівництва Війська Запорозького до унії. 2-2 Сказане тут про шляхтичів, які підтримували діяльність уніятів у своїх маєтках, напевно, вигадка автора чи авторів стислого переказу супліки. Вимагати на такій підставі позбави ти шляхту володіння маєтками означало б знехтувати одним із головних постулатів шляхетських вольностей у Речі Посполитій - невтручання держави в маєткові справи шляхти. 3-3 Прохання про трибунал висунуте згідно з Гадяцькою угодою, за якою мав бути створений трибунал для Київського, Брацлавського і Чернігівського воєводств, сукупну те риторію яких угода проголосила Руським князівством у межах Речі Посполитої (Volumina legum. Т. 4. S. 299-300). 4-4 Перераховані воєводства належали до корони Польського королівства, але на 1669 р. Польща фактично не володіла територією Чернігівського, Брацлавського, більшої частини Київського і меншої частини Подільського воєводств. Чернігівське воєводство, лівобережну 7. Інструкції послам Війська Запорозького на елекційний та коронаційний сейми 5 За Гадяцькою угодою, в Києві мали заснувати («erigowac») академію для православного руського населення (Volumina legum. Т. 4. S. 298), але до 1669 р. (і пізніше) відповідний королівський привілей так і не з’явився. Цим і викликане прохання Війська Запорозького про фундацію Київської академії, тобто про її заснування за таким привілеєм. Слід підкреслити, що за тих умов створити в Києві академію можна було тільки на основі Могилянської колегії, яка діяла від 1632 р., а в 1660-х роках, за часів московської влади в Києві, переживала глибокий занепад (Jabłonowski A. Akademia Kijowsko-Mohilańska. Zarys historyczny na tle rozwoju ogól nego cywilizacji zachodniej na Rusi. Kraków, 1899-1900. S. 137-140). Колегія в Гощі існувала, відколи її перевели сюди з Вінниці. Заснована 1632 або 1633 р., вона була своєрідною філією Києво-Могилянської колегії. Гощанська колегія припинила існування 1672 р., коли пожежа знищила всі її приміщення (Ibid. S. 24, 120, 122, 124). Нагадаємо, що в латиномовній копії супліки сказано про фундацію Гощанської колегії, тобто про офіційний дозвіл на її заснування або підтвердження раніше виданого дозволу. Про те, що в супліці йшлося с£ме про фундацію цієї колегії, випливає з козацької інструкції 1669 р., де є аналогічне прохання. 6 У білоруському місті Могильові перед 1619 р. діяла братська школа при православному Спаському монастирі, який 1619 р. захопили уніяти, і школа перейшла в їхні руки. За дозволом короля Владислава IV від 1633 р. тут із середини 30-х років XVII ст. існувала братська школа при православному Богоявленському монастирі (Мелеиіко В. И. Могилев в XVI - середине XVII в. Минск, 1988. С. 223). Наскільки відомо, до середини XVII ст. інших шкіл у Могильові не було. 7 Гадяцька угода заборонила аріянську, кальвіністську й лютеранську «секти» (тобто «професорів, магістрів, студентів», які до них належали) у Київській академії і в «другій» руській академії, яку ця сама угода дозволила заснувати в «придатному» місті (Volumina le gum. Т. 4. S. 298). 8 Ідеться про коменданта польської залоги в місті Корсунь, яка дислокувалася тут упродовж 1664-1666 рр. (ДорошенкоД. Гетьман Петро Дорошенко... С. 67). Про коменданта і його діяльність нічого не відомо. 9 Згадка про те, як за наказом корсунського коменданта було «забито» людей, котрі тікали під його захист «від злости дейнецької», стосується 1665 р. В інструкції Петра Дорошенка від лютого 1666 р. козацьким послам на Варшавський звичайний сейм сказано: «минулого року» внаслідок «багатолюдних дейнецьких вторгнень», а також через «московську хитрість» і «зрадливе лицемірство» Івана Брюховецького було, зокрема, зруйновано («pod czas zburze nia») Корсунь, при цьому загинуло багато «славних і вірних» королю козаків - не стільки «від гострої дейнецької шаблі», як із вини корсунського коменданта (Biblioteka Czartoryskich w Warszawie, oddz. rękopisów, rkps 402, s. 622, 632). На думку Дмитра Дорошенка, в інструкції йдеться про напад на Корсунь у ніч із 3 на 4 квітня (ст. ст.) 1665 р. лубенського полковника Грицька Гамалії (ДорошенкоД. Гетьман Петро Дорошенко... С. 75). Слід підкреслити, що в документах, які розповідають про цю подію (Акты ЮЗР. 1867. Т. V: 1659-1665. С. 266-267, 269,271-272), жодним словом не згадано дейнеків, і це змушує обережно поставитися до слів Петра Дорошенка. Відповіді на питання, хто такі дейнеки 1665 року, у тогочасних джерелах немає, а в 1657-1658 рр. так називали вихідців із соціяльних низів, які на лівобережній Україні підтримували козацькі виступи проти гетьмана Ів^іна Виговського (Радянська енциклопедія історії України. К., 1971. Т. 3. С. 480). 10 Ідеться про Стефана Чарнецького, який посідав уряд руського воєводи від березня 1657-го до липня 1664 р., коли отримав номінацію на уряд київського воєводи (Urzędnicy 20* 307 Микола Крикун województwa ruskiego XIV-XVIII wieku (Ziemie halicka, lwowska, przemyska, sanocka): Spisy / Opracował K. Przyboś. Wrocław etc., 1987. S. 162). Коли с£ме він «забрав» срібло, золото й церковне начиння, невідомо, очевидно, це сталося під час походу польського війська на чолі з королем на Україну у 1663-1664 рр., у якому Чарнецький брав участь. 11 Про оголошену Гадяцькою угодою амністію всім, хто завинив перед Річчю Посполитою, бравши участь у козацьких повстаннях проти неї, див.: Volumina legum. Т. 4. S. 298. 12 Королівські - видані королівськими канцеляріями. 13 Під спадком («successią») Діонисія Балабана маються на увазі згадані в супліці клейноди й гроші, які залишилися після його смерти. їх захопив Павло Тетеря в період між смертю Балабана (1663) і до того, як сам він покинув гетьманський уряд (1665). 14 Клейноди Війська Запорозького та «інші речі» Павло Тетеря захопив і вивіз до Польщі у червні 1665 р., коли покинув гетьманський уряд. Війську Запорозькому на чолі з Петром Дорошенком їх так і не повернули. 15 У листопаді 1658 р. король видав привілей, за яким Іван Виговський за його заслуги перед Річчю Посполитою одержав у спадкову власність Барське староство в Подільському воєводстві (Архив Юго-Западной России, издаваемый Коммиссиею для разбора древних актов, состоящей при Киевском, Подольском и Волынском Генерал-губернаторе. К., 1894. 4. VIII. Т. 2: Акты Барского староства XVII-XVIII в. С. 94,95). Цю грамоту король підтвердив на сеймі 1659 р. (Там само. С. 97-103), який теж її затвердив і дарував Виговському так само у спадкову власність ще й Любомльське староство у Холмській землі (Volumina legum. Т.4. 5. 302). Після смерти Виговського 1664 р. його (і його брата) нащадки жодним із цих старосте не володіли. Барськими старостами були Станіслав Потоцький (1665-1667), Богуслав Радзивілл (1667-1669), Ян Собєський (1670-1672) (Грушевський М. Барское староство. Исторические очерки (XV-XVIII в.). К., 1894. С. 333, 334). 16 Тут, на відміну від супліки, не названо Пінський, Мозирський і Рєчицький повіти. 17 У 1660-х роках існувала об’єднана уніятська Вітебсько-Мстиславсько-МогильовськоОршанська єпископія, що засвідчує, зокрема, й супліка. Вона не мала адміністративної самостійности: її єпископом був полоцький архиепископ, резиденція якого була в місті Супрасль у Городненському повіті Троцького воєводства (Полоцьком у той час володіла Москва (Чистовин И. Очерк истории западно-русской церкви. СПб., 1884. Ч. 2. С. 395-396)). Із козацької інструкції 1669 р. випливає, що на час її появи діяв і православний мстиславськомогильовсько-оршанський єпископ, ім’я якого невідоме (до речі, православний єпископ був там і до 1669 р.). Треба зазначити, що мстиславським нерідко називали мстиславськомогильовсько-оршанського єпископа. is-їв фрагмент незрозумілий. і9-і9 фрагмент незрозумілий. го-го з Острозі єзуїти діяли від початку 1620-х років. З 1624 р. тут існувала єзуїтська колегія (саме про її студентів ідеться в інструкції). Церква св. Трійці була споруджена десь у 1580-х роках при збудованому тоді ж в Острозі шпиталі. На утримання шпиталю 1585 р. було виділено містечко Сураж у Луцькому повіті Волинського воєводства з прилеглими до нього селами. Анна-Алоїза з Острозьких Ходкевич 1640 року подарувала Суразьку волость згаданій колегії (Мицько /. Острозька слов’яно-греко-латинська академія (1576-1636). К, 1990. С. 21, 70). С. Заленський зазначає, що 1624 р. Троїцьку церкву було передано єзуїтам, які розібрали її і поставили на тому місці латинську каплицю (Załęski S. Jezuici w Polsce. Kolegia i domy założone w drugiej dobie rządów Zygmunta III i za rządów Władysława IV. 1608-1648. Kraków, 308 7. Інструкції послам Війська Запорозького на елекційний та коронаційний сейми 1905. Т. 4. S. 1269). Мабуть, це твердження не зовсім відповідає істині, бо в інструкції сказано, що церква стоїть у руїні. Відомо, що ще 1621 р. Троїцька (мурована) церква в Острозі діяла (Kardaszewicz S. Dzieje dawniejsze miasta Ostroga. Materiały do historyi Wołynia / Z przedmową A. Jabłonowskiego oraz życiorysem autora przez H. Mościckiego. Kraków, 1913. S. 157). 21 Ян Стахорський - комендант польської залоги в Білій Церкві (1665-1668), спочатку в чині полковника, згодом - генерал-майора (Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко... С. 65,209). З літа 1668 р. комендантом білоцерківської залоги став Ян Зиґмунт Льобель (Там само. С. 209, 482). 22-22 Стосовно прохання про мови викладання треба зазначити, що в Києво-Могилянській колегії від початку її існування навчання велося латинською мовою, а також церковно слов’янською і польською. Королівським привілеєм 1635 р. дозволено було викладати в ній латинською і грецькою мовами («graece et latine docere non unitos permittimus»), але згодом грецька майже не практикувалася (,Jabłonowski A. Akademia Kijowsko-Mohilańska... S. 89, 91, 99, 101, 102). В інструкції, напевно, йдеться про підтвердження цього привілею. Поперше, це хоча б на якийсь час відсунуло підтвердження королівського привілею 1634 р., який забороняв православним мати «латинські» школи (Ibid. S. 89). По-друге, за московської влади в Києві викладання в Могилянській колегії латиною занепало, а керівництво Війська Запорозького на чолі з Петром Дорошенком не полишала надія відродити колегію, коли Київ повернуть Речі Посполитій, як це передбачало Андрусівське перемир’я 1667 р. Додамо, що королівським привілеєм 1670 р. дозволено було відновити Києво-Могилянську колегію з правом викладати в ній «польською, латинською і грецькою мовами» (Ibid. S. 140). Можливо, козацька інструкція 1669 р. відіграла свою роль у появі цього привілею. Усе сказане вище про навчання латинською мовою в Києво-Могилянській колегії стосується також Гощанської колегії й інших православних колегій у Речі Посполитій. 23-23 У супліці всі ці архимандрії, перераховані в тій самій послідовності, що й в інструкції, названі уніятськими. Проте це означення не можна застосувати щодо Печерської архимандрії в Києві, яка і до, і після 1669 р. була православною. Решта названих у супліці й інструкції архимандрій були в руках греко-католиків. Серед них Жидичинська, Дубнівська і Дерманська були у Волинському воєводстві, Уніївська - в Руському, Віленська - у Віленському, Городенська і Супрасльська - у Троцькому, Лєщинська - в Берестейському, Полоцька - у Мстиславському, Черейська - у Вітебському, Слуцька - в Новогрудському воєводстві. 24-24 Тут, мабуть, ідеться про обов’язковість обрання. 25 Сенаторські достоїнства (гідності) - уряди, посадовці яких входили до складу верхньої палати сейму Речі Посполитої - сенату. Сенатори - посадовці, які обіймали центральні уряди (від Польського королівства великий і надвірний маршалки, канцлер, підканцлер і великий підскарбій, а також відповідні посадовці від Великого князівства Литовського), усі католицькі архиєпископи і єпископи, усі воєводи й каштеляни. Двірські уряди - придворні уряди (за окремими винятками, титулярні) хорунжих, чашників, конюших, кухмістрів, ловчих, мечників та інші в названих частинах Речі Посполитої. Земські уряди - уряди (дійсні й титулярні) хорунжих, підкоморіїв, гродських старост, судців, підсудків, писарів, чашників, підчашіїв, мечників, войських та інші на рівні воєводств і їхніх адміністративних складни ків - земель та повітів. 26 Петро Могила був київським митрополитом у 1632-1647 рр. 27 Сильвестр Косів був київським митрополитом у 1647-1657 рр. 309 Микола Крикун 28-28 Пр0 Йова Заєнчковського дещо відомо з чолобитної ченців Канівського монастиря Успенія Богородиці московському цареві від 23 листопада (ст. ст.) 1665 р. Тут про нього йдеться як про блаженної пам’яті архимандрита кобринського й ігумена канівського і сказано, що після Переяславської ради, на якій гетьманом став Юрій Хмельницький (відбулася 17 (27) жовтня 1659 р. - М. К.), він їздив до царя і випросив у нього грамоти, які підтверджують права Канівського монастиря на володіння належними йому маетностями (Акты ЮЗР. 1869. Т. VI: 1665-1668. С. 64). 29-29 містечко Висоцьк, селаРафалівка, Києвець і Мілейчиці (!) входили до Берестейського воєводства. Павло Тетеря придбав Висоцьк 1664 р., 1668 року він відписав його на фундацію єзуїтської колегії у Варшаві, а 1669 р. перепродав Стефанові Пясечинському. Пясечинський, не сплативши Тетері домовлену суму, одразу заволодів містечком і вже його не повернув (Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych państw słowiańskich. Warszawa, 1897. Т. XIV. S. 116, 117). Перераховані села Тетеря придбав до 1664 р. 30 Йдеться, напевно, про дочку Івана Ковалевського - відомого за часів Хмельниччини і гетьмана Івана Виговського генерального осавула Війська Запорозького (Грушевський М. Історія України-Руси. К, 1931. Т. IX. Друга половина (Хмельниччини роки 1654-1657). С. 1021, 1117, 1123, 1200, 1210, 1300-1304, 1309, 1310, 1321, 1324, 1412, 1419, 1424-1426, 1428, 1429, 1434, 1437, 1439, 1467, 1469; 1936. Т. X. Ч. І. (Роки 1657-1658). С. 64, 65, 74, 83, 138, 246, 334, 341, 379). Коли він помер, невідомо. Доля його дочки цікавила старшину Війська Запорозького і пізніше. У листі до львівського єпископа Йосифа Шумлянського від 24 травня (ст. ст.) 1669 р. з Чигирина Петро Дорошенко просив його поклопотатися перед гетьманом і великим коронним маршалком Яном Собєським про повернення Ковалівщанки (так вона тут названа) з Польщі, куди її вивіз Павло Тетеря (мабуть, десь у червні 1665 р., коли він утік до Польщі. - М. К.) з усією належною їй цінною рухомістю, до рідних в Україну (Андрусяк М. Павло Тетеря та Львівська Ставропігія І І Записки НТШ. 1931. Т. CLI. С. 182). 31 На переконання Війська Запорозького, по річці Горинь (права притока Прип’яті) мав проходити кордон між територією, яку контролювало Військо і визнавало її формально приналежною до Речі Посполитої, та іншими володіннями цієї держави. Отже, козаки на полягали на тому, щоб до їхніх володінь у складі Київського воєводства зарахувати землі Волинського воєводства, розташовані між Горинню та її правою притокою річкою Случ, по якій на великій відстані ці два воєводства межували. Слід підкреслити, що козаки вважали Горинь кордоном ще з часів Хмельниччини (Крип’якевич І. Студії над державою Богдана Хмельницького 11 Записки НТШ. 1926. Т. CXLIV-CXLV. С. 111, 112). 8 Остап Гоголь - гетьман козацтва Правобережної України Остап Гоголь - один із помітних представників козацької старшини в історії українського народу. Упродовж 1654-1675 рр. він був полковником, переважно подільським (могилівським, подністрянським), а протягом 1675— 1678 рр. - гетьманом правобережного козацтва. Його полковницьку діяльність ми постаралися висвітлити якомога докладніше1, а от про його гетьманування досі відомо лише в загальних рисах2. Пропонована стаття базована на великій кількості джерел, більшість яких - рукописи, почерпнута ж у них інформація надзвичайно уривчаста, що суттєво ускладнює завдання і впливає на повноту викладу. 4 квітня 1675 р. польський король Ян III Собєський видав у місті Брацпав універсал, яким призначив Остапа Гоголя «наказним гетьманом» городових Могилівського, Брацлавського, Кальницького й Уманського полків. Як сказано в універсалі, в ході воєнної кампанії на Правобережній Україні, яка тривала з осені 1674 р., усі спроби короля дійти згоди в спірних питаннях із тамтешнім гетьманом Петром Дорошенком виявилися марними через його непоступливість3. Скориставшись чварами серед правобережної старшини, спираючись на частину її і намагаючись послабити позиції Дорошенка на Правобережжі та примусити його піти на поступки, король зробив ставку на Гоголя, щоб у такий спосіб посилити розкол серед правобережного козацтва. 1 Крикун М. З історії української козацької старшини другої половини XVII століття. Полковник Остап Гоголь // ЗНТШ. Львів, 1997. T. ССХХХІІІ. С. 398-^41. г Герасименко Н. Остап Гоголь - гетьман // Київська старовина. 1991. № 2. С. 78-83; Чухліб Т. Соратники Богдана Хмельницького. Військово-політична діяльність Євстафія Гоголя (1648-1679 рр.) // Доба Богдана Хмельницького (до 400-річчя від дня народження великого гетьмана). 36. наук, праць. К., 1995. С. 155-158; Його ж. Є. Гоголь - полковник Війська За порозького та наказний гетьман Правобережної України // УІЖ. К., 1997. № 1. С. 100-102. 3 Archiwum Główne Akt Dawnych w Warszawie (далі - AGAD w Warszawie), zesp. Archi wum Zamoyskich, № 3053, k. 104; Archiwum PAN w Warszawie, oddz. rękopisów, zesp. Ш198 (Materiały Janusza Wolińskiego), rkps 56, k. 106-106v.; Крикун M. З історії української козацької старшини... С. 438; 439. 311 Микола Крикун Очевидно, призначаючи Гоголя гетьманом, Ян ПІ був переконаний, що той із козаками служитиме Речі Посполитій, і для такого переконання у нього були серйозні підстави. 22 листопада 1674 р. Остап Гоголь разом зі старши ною Подільського полку присягнув на вірність Речі Посполитій і отримав ко ролівський привілей на «доживотне повновладне» подільське полковництво, після чого він послідовно виконував королівську волю4. Проте Гоголева присяга була вимушеною: опинившись зі своїм полком віч-на-віч із польським військом, він не сподівався на суттєву допомогу Петра Дорошенка. Гадаємо, Гоголь ставився до Яна ПІ як до людини внутрішньо порядної, людини слова і вірив, що виданий йому королівський привілей не буде порушений. Після 22 листопада 1674 р. повертатися Гоголеві до Петра Дорошенка не мало сенсу, бо 3 осені того року політичні акції гетьмана невпинно падали, аж зрештою він мусив 1676 р. віддатися на милість московського царя. Приєднуватися до лівобережного гетьмана Івана Самойловича, зорієнтованого на Москву, якій він не довіряв, Го голь теж не хотів. Отож, у нього не залишилося іншого виходу, як перейти на службу Речі Посполитій, боронячи, наскільки можна, інтереси українського населення на підпорядкованій йому території. Як наказний гетьман він загалом не відступав від даної присяги. Принагідно зазначимо, що раніше Гоголь уже мав певний досвід гетьманування: у березні-квітні і, можливо, влітку 1671 р. він за дорученням Петра Дорошенка був наказним гетьманом5. Гетьманство Остапа Гоголя можна поділити на два періоди: квітень 1675 р. - листопад 1676 р. та листопад 1676 р. - 1678 рік. Із документів про пер ший період випливає, що в цей час Гоголь діяв у Придністров’ї - на території Подільського і Брацлавського полків. Чи була в нього тоді постійна резиденція, невідомо, якщо ні, то найчастіше, мабуть, вона розташовувалася в місті Моги лів - адміністративному центрі Подільського полку. Імовірно, Гоголь керував цим полком і після того, як став гетьманом, хоча документально це не підтверджено. Згідно з королівським універсалом, крім чотирьох названих городових полків, до складу очоленого Гоголем Війська Запорозького входили «охотні полки і сотні» «урожоного» Семена Артиша, «шляхетного» Барабаша, «охотні і запорозькі люди» Кваші. Завдання Гоголя було «управляти» на підлеглій йому території, запобігати неприятельським задумам, забезпечувати спокій і послух у містах, боронити людність від безправ’я і розбоїв, чинити кожному справедливість, карати непослух, додержуватися даної королеві присяги, бути щодо нього доброчесним і вірним6. Натомість, читаємо далі, король пообіцяв 4 Крикун М. З історії української козацької старшини... С. 433-438. Там само. С. 422,423. 6 AGAD w Warszawie, zesp. Archiwum Zamoyskich, № 3053, k. 104; Archiwum PAN w Warsza wie, oddz. rękopisów, zesp. Ш-198, rkps 56, k. 106v.; Крикун M. З історії української козацької старшини... С..438; 439. 5 312 8. Остап Гоголь - гетьман козацтва Правобережної України козакам, що вони, «за своїми стародавніми правами і звичаями, можуть мати свою генеральну раду, щоб на ній викласти свої жалі («dolegliwości») і потреби перед нашими комісарами, погодити права і вольності, які підтвердити й зміцнити обіцяємо». За цим універсалом, повноваження наказного гетьмана не поширювалися на польські залоги, розміщені на території чотирьох названих городових полків7. В анонімному листі невідомій особі від 4 квітня 1675 р. з Брацлава викладено зміст королівського універсалу, зокрема сказано, що і полк Семена Артиша («Se menów»), який прибув із міста Паволоч (Київське воєводство) і в якому людей «під вісімсот», і полк Барабаша - теж «запорозькі». Обидва ці полки, як і полк Кваші, що прибув із міста Торговиця (Брацлавське воєводство), читаємо далі в листі, будуть розміщені між польськими залогами біля молдавського кордону («wołoskich granic») для нападів наМолдавію. Тутже названо і козацького ватажка Кияшка (можливо, сіме цей Кияшко за часів Хмельниччини співробітничав з Гоголем8) із його 600 «молодцями» («mołojcami»), які розташувалися і діють над Дністром від Могилева на захід до Кам’янця (тут і далі йдеться про Кам’янецьПодільський) та міст Дунаївці, Гусятин, Сидорів аж до Язлівця (в межах Подільського воєводства). Невідомий автор листа хотів би також, щоб на службу до Речі Посполитої перейшли запорозькі козаки на чолі з кошовим отаманом Іваном Сірком. Тоді козаки з польськими загонами утворили б багатотисячне відбірне військо, яке могло б відбити бажання у Петра Дорошенка спільно з його союзниками кримськими татарами вести боротьбу проти Речі Посполитої. У листі зазначено, що король радитиметься, кому доручити командувати Білоцерківським і Київським полками, «бо пан Уляницький нездужає і не прибув досі»9 (в ставку короля на Правобережжі). Йдеться, мабуть, про те, що Білоцерківський полк і правобережна частина Київського полку (цей полк був підвладний Іванові Самойловичу) перейшли на бік короля. Щодо Уляницького, то, напевно, автор листа має на увазі відомого в той час представника козацької старшини Григорія Гуляницького, який багато років поспіль виступав за співробітництво Війська Запорозького з Річчю Посполитою. Напрошується'питання, чому король не поширив гетьманську владу Остапа Гоголя на Білоцерківський і правобережну частину Київського полку. Імовірно, Ян ПІ не хотів надто посилювати позиції 7 AGAD w Warszawie, zesp. Archiwum Zamoyskich, № 3053, k. 104; Archiwum PAN w Warsza wie, oddz. rękopisów, zesp. IU-198, rkps 56, k. 106v.-107. 8 Крикун M. З історії української козацької старшини... С. 402. 9 Львівська наукова бібліотека ім. Василя Стефаника НАН України, від. рукописів, ф. 4 (Бібліотека Баворовських), спр. 318, арк. 49; Archiwum PAN w Warszawie, oddz. rękopisów, zesp. Ш-198, rkps 56, k. 107v.-108. 313 Микола Крикун Гоголя на козацькому Правобережжі, щоб не втрачати можливосте дійти згоди з Петром Дорошенком. У зв’язку з цим привертає увагу фрагмент із листа, де наголошено, що с£ме від Дорошенка залежить, бути чи не бути такій згоді10. Із листа аноніма, відісланого 6 квітня 1675 р. з Брацлава до Львова, дізнаємо ся, що Кваша осів у місті Бершадь (Брацлавське воєводство), а Семен (Артиш) - у містах Шаргород (Подільське воєводство) і Черніївці (на кордоні Брацлавського і Подільського воєводств). Про міста в Київському воєводстві - Біла Церква, Паволоч, Насташка, Бердичів, Коростишів, Мотовилівка, Чорногородка «й інші» - сказано, що вони в руках польського війська і на них влада Гоголя не поширюється11. У «новинах», відправлених із Брацлава того самого дня - 6 квітня, зазначено, що підлеглі Гоголеві полки входять до правого крила дислокованого польського війська (сюди належать міста Подільського воєводства Могилів, Бар, Шаргород, Черніївці та Брацлавського воєводства Рашків, Бершадь, Брацлав, Кальник, Немирів, Вінниця, Браїлів), а ліве крило охоплює міста Київського воєводства (перелік їх той самий, що і в попередньому документі)12. У звістці з Варшави від 27 квітня 1675 р. сказано, що «Гоголь із власної ініціятиви послав свою дружину з дітьми до Польщі як заручників»13. Якщо це правда, то, очевидно, в такий спосіб Гоголь хотів довести королеві, що він справно виконує і виконуватиме обов’язки наказного гетьмана. Цілком імовірно, що заручництво родини було вимушеним кроком з боку Гоголя14. У травні-червні 1675 р. Остап Гоголь спільно з охотними полковниками Квашею, Барабашем, Семеном Артишем та львівським земським писарем Міхалом Флоріяном Жевуським успішно діяв проти татар у придністровській зоні Брацлавського і Подільського воєводств, козакам, зокрема, вдалося відбити у татар чималий ясир15. Улітку і восени 1675 р. Гоголь здійснював рейди в район Кам’янця і південніше нього. Перший із них почався з Бара, де 10 Див. попереднє посилання. Woliński J. Sobiesciana z 1675 г. // Przegląd Historyczno-Wojskowy. Warszawa, 1932. Т. V. S. 187, 188; Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 430, s. 211. 12 Biblioteka PAN w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 1070, k. 725. 13 Archiwum PAN w Warszawie, oddz. rękopisów, zesp. III—198, rkps 56, k. 138. 14 Серед дітей, яких Гоголь нібито відправив до Польщі, не міг бути, з огляду на його вік, Балацко: перша згадка про нього датована 1668 р., коли він діяв пліч-о-пліч із батьком (Biblioteka PAN_w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 1275, k. 156v.-157; Крикун M. З історії української козацької старшини... С. 420). До речі, тоді його названо пасинком, а в усіх пізніших джерелах - сином Остапа Гоголя (Крикун М. Неопублікований лист Михайла Максимовича до Пантелеймона Куліша // Вісник Львівського університету. Серія історична. Львів, 1998. Вип. 33. С. 261, 262). 15 Biblioteka PAN w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 1070, k. 727v. (повідомлення зі Львова від 1 червня; копія цього документа: Archiwum PAN w Warszawie, oddz. rękopisów, zesp. III—198, 11 314 8. Остап Гоголь - гетьман козацтва Правобережної України на той час «стояли»16 Гоголь з Кияшком. Вони разом перехопили обоз, який прямував до Кам’янця з території Молдавії, щоб поповнити продовольчі запаси місцевої турецької залоги, внаслідок чого в місті неабияк подорожчав хліб17. Під час іншого рейду Гоголь і Кияшко чатували за Кам’янцем біля мосту через Дністер, щоб не дати туркам (татарам?) провести по ньому ясир із Подільського воєводства18. За повідомленням від 18 вересня з подільського міста Меджибіж, Остап Гоголь «із 10-тисячним (!) військом шість днів тому пішов до Хотина (місто в Молдавському князівстві. - М. К.) і там хоче зруйнувати турецький міст (через Дністер. - М. К.)» 1 9 - з очевидною метою завадити постачанню кам’янецької за логи продовольством (і зброєю?). Напевно, два останніх рейди, як і перший, починалися з Бара. У листі ніжинського полкового судді Федора Завадського і канівського полковника Івана Гурського до Івана Самойловича від 21 жовтня (ст. ст.) з Канева читаємо: «барские люди», які з Бара вийшли «на сих днях» і нещодавно трьома возами прибули до Канева, розповіли, зокрема, що «там Гоголь и Кияшко с частию войска пребывая, под Каневец (Кам’янець. - М. К.) часто подбегая, зело турком вредят»20. Улітку або восени 1675 р. один (принаймні?) рейд під Кам’янець Остап rkps 56, k. 197); Archiwum PAN w Warszawie, oddz. rękopisów III—198, rkps 56, k. 200 (повідомлення від 5 червня з міста Яворів у Руському воєводстві); Российский государственный архив древних актов (Москва; далі - РГАДА), ф. 79 (Сношения России с Польшей), оп. 2, д. 183, л. 1об. (лист Яна III до царя Алексея Міхайловіча від 20 червня з Яворова; це саме в копіях: Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 173, s. 334, 335; Archi wum PAN w Warszawie, oddz. rękopisów, zesp. UI-198, rkps 56, s. 259); Woliński J. Sobiesciana z 1675 r. S. 231 (лист Яна IU до великого литовського гетьмана Міхала Казимєжа Паца від 25 червня з Яворова; це са-ме: Woliński J. Materiały do dziejów wojny polsko-tureckiej 1672-1676 // Studia i Materiały do Historii Wojskowości (далі - SMHW). Warszawa, 1969. T. XV. Cz. 1. S. 279); Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографическою коммиссиею (далі - Акты ЮЗР). СПб., 1882. Т. XII: 1675— 1676. С. 161 (лист польного коронного гетьмана і белзького воєводи Димітра Єжи Корибута Вишневецького до Івана Самойловича від 2 липня з села Заложці в Руському воєводстві). 16 Акты ЮЗР. Т. XII. С. 175 (лист Івана Самойловича бояринові Артамонові Матвееву, писаний у кінці липня (ст. ст.)). 17 Там само. С. 236,237 (зізнання Василя Кочубея, донедавна «канцеляриста» Петра Дорошен ка, від 2 (12) вересня під селом Галиця біля Ніжина), 240 (чолобитна голови московських стрільців Алексея Карандєєва бояринові Артамону Матвееву від 3(13) вересня). 18 РГАДА, ф. 79, оп. 1, кн. 173, л. 389об. (недатований лист московського резидента у Варшаві стольника і полковника Васілія Тяпкіна бояринові Артамону Матвееву, де розповідається про те, що Ян III 8 (18) вересня вирушив у похід на турків і татар). 19 Archiwum Państwowe w Gdańsku, zesp. 300.53 (Korespondencja m. Gdańska), № 117, s. 159. 20 Акты ЮЗР. Т. ХИ. С. 283. 315 Микола Крикун Гоголь здійснив (разом із Міхалом Флоріяном Жевуським) із Меджибожа. При тому вони у двох місцях побили турків і татар, багатьох полонили, серед них і «значного» турка. Після цього й Кияшко успішно повоював з турками й татара ми - перед самими брамами Кам’янця багатьох полонив і відбив ясир21. Є підстави стверджувати, що 1675 року, невдовзі по тому як Гоголь став наказним гетьманом, його влада поширювалася далеко не на все городове козацтво, яке Ян ІП віддав під його керівництво. Відомо, скажімо, що влітку на боці Петра Дорошенка виступали брацлавський (Федір Булюбаша) і уманський полковники (очевидно, зі своїми полками), а наприкінці року - полковник кальницький (Гаврило Ковалевський)22. Цілком імовірно, що жоден із чотирьох «доручених» Гоголеві полків 1675 р. йому не підлягав, принаймні факти, які це засвідчили б, невідомі. До речі, про наступні роки Гоголевого гетьманування так само бракує відповідної інформації, це підказує, що і тоді він не мав влади над названими полками. 7 листопада 1675 р. королівська канцелярія під Чорнокозинцями (містечко в Подільському воєводстві) видала леґацію (леґації - королівські послання до сеймиків Речі Посполитої) у зв’язку зі скликанням коронаційного сейму. Серед іншого в ній сказано, що на сеймі треба розглянути питання про витрати при бутків із Самбірської економії (великий королівський маєтковий комплекс у Перемиській землі Руського воєводства), зокрема й про доцільність виділяти частину їх для Остапа Гоголя23. На цей фрагмент леґації відома реакція тільки сеймика Руського воєводства, скликаного 10 грудня в Судовій Вишні (містечко в Перемиській землі): на ньому була ухвалена інструкція послам від воєводства, в одному з пунктів якої їх зобов’язано було подбати на сеймі про утримання «запорозьких козаків» на чолі з Гоголем24. 18 грудня Остап Гоголь, заохочений, мабуть, леґацією і згаданою сеймиковою постановою, листом із Меджибожа звернувся до наступного сеймика 21 Listy Jana Sobieskiego do żony Maryi Kazimiery wraz z listami tej królewskiej rodziny i innych znakomitych osób przez Jerzego Samuela Bandtkiego z oryginałów z archiwum niegdyś Sobies kich przepisane / Uporządkował i dalszemi aż do roku 1737 dochodzącemi pomnożył, tudzież przypisami objaśniającemi zaopatrzył A. Z. Helcel. Kraków, 1860. S. 262 (недатований лист Яна III до Марії Казимири за 1675 р.). 22 Акты ЮЗР. Т. XII. С. 236, 243,433. 23 Matwijowski К. Pierwsze sejmy z czasów Jana III Sobieskiego. Wrocław, 1976. S. 51. 24 Akta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitey Polskiej z tak zwanego archiwum bernardyńskiego we Lwowie (далі - AGZ). Lwów, 1914. Т. XXII: Lauda sejmikowe. Т. III: Lauda wiszeńskie. 1673-1732 / Opracował Antoni Prochaska. S. 13. 316 8. Остап Гоголь - гетьман козацтва Правобережної України Руського воєводства, який мав відбутися 31 грудня25. Він просив підтримати на коронаційному сеймі питання про надання йому і його родині за вірну службу Речі Посполитій допомоги з прибутків від Самбірської економії. У листі він писав, що приїде в Руське воєводство з родиною й козаками і просив дати козакам за службу пристановище або платню26 (див. додаток 1). Учасників сеймика ознайомили з листом, і сеймик постановив підтримати прохання Гоголя на коронаційному сеймі27, але невідомо, чи цей сейм, який проходив 2 лютого - 14 березня 1676 р., розглядав його питання. Немає також жодних свідчень про те, що Гоголь з родиною і козаками переселився в Руське воєводство. Ще до написання листа Гоголь начебто їздив до Львова, де його бачили в оточенні короля28, який перебрався сюди чи не з Чорнокозинців. Ця поїздка до столиці Руського воєводства могла бути пов’язана з його домаганнями підтримки від Яна ПІ, зокрема, на коронаційному сеймі. До речі, ходили чутки, що король має намір скликати його на початку січня наступного року у Львові, а не в Кракові29, де вони зазвичай проходили. На коронаційному сеймі 1676 р., який відбувся все-таки в Кракові, Гоголеві вдруге було надано польське шляхетство30 з правом передачі його «потомству». Таке саме шляхетство сейм дарував і окремим представникам старшини Гоголевого «Війська Запорозького»: пол ковникам Семенові Корсуку, Миронові Лукєйчику, Андрієві Зеленецькому, сотникам Василеві Іваненку, Грицакові Бернашовському, Яцкові Озаринському, Стефанові Багринському, осавулові Петрові Калкулу, обозному Костинові Гасаненку, Апостолові Ясеновському31. Цей перелік дає уявлення про структуру посад серед підпорядкованої Гоголю старшини. Сейм нобілітував усіх тогочасних Гоголевих полковників. Серед них Семен Корсук - це, схоже, Семен Артиш; Андрій Зеленецький - це Андрій Зеленський, про якого відомо, що 1671 р. він був наказним подільським полковником32. Серед 25 Chronologia sejmów polskich 1493-1793 / Zestawił i wstępem poprzedził Władysław Konopczyński//Archiwum Komisji Historycznej. Kraków, 1948. Т. IV (Ogólnego zbioru XVI). № 3. S. 157. 26 AGAD w Warszawie, zesp. Archiwum Publiczne Potockich, № 47, t. III. S. 16, 17. 27 AGZ.T.XXII.S.38,41. 28 Акты ЮЗР. Т. XII. С. 365 (із зізнання жителя села Кам’яногірки в Брацлавському воєводстві від 12 (22) грудня 1675 р.). м Там само. 30 Уперше це сталося на Варшавському звичайному сеймі 1661 p. (Volumina legum. Petersburg, 1859. T. 4. S. 359, 360); Крикун М. З історії української козацької старшини... С. 413. 31 Volumina legum. 1860. T. 5. S. 202. 32 Возняк M. Хто ж автор т. зв. Літопису Самовидця? // Записки НТШ. 1935. Т. CLIII. С. 42; Ojczyste spominki w pismach do dziejów dawnej Polski. Dyaryusze, relacye, pamiętniki i t. p. 317 Микола Крикун нобілітованих полковників немає Барабаша, Кваші, Кияшка, це може означати, що перед коронаційним сеймом їх у Гоголевому війську не було. Підкреслимо, що прізвища сотників Бернашовський, Озаринський і Багринський походять від назв поселень Бернашівка, Озаринці й Багринівці у Летичівському повіті Подільського воєводства. Це свідчить, що на той час військо Гоголя діяло переважно на території цього воєводства. Петро Калкул і Костин Гасаненко могли бути, судячи з прізвища першого й імені другого, вихідцями з Молдавії або Волощини. Піхотний полковник Гнат Кальницький у листі до Івана Самойловича, відправленому 2 (12) березня 1676 р. з міста Борзна (на Лівобережжі), писав, що немирівський (із міста Немирів у Брацлавському воєводстві) священик у місті Ічня (на Лівобережжі) «сказывал», ніби Остап Гоголь їздив на коронаційний сейм із Вінниці, де стояв зі своїм «полком» (військом), а повернувшись, розповів «сотникам своїм» про враження від сейму (судячи з дати листа і з того, що сейм закінчився 14 березня, Остап Гоголь залишив його ще до завершення). За словами священика, Гоголь заявив: «Поляки недобре о нас приятствуют, где б нам хлеб дать (тобто де розмістити Гоголеве військо. - М. К.), знатно приговаривают, чтоб так и нас извели, как и Гуляницкого»; і далі: «куды нам ходить в Полшу, потому что там голод великой; а как вижу ляцкую неправду против нас, и там советую, что надобно нам господину гетману заднепрскому поклонитись, толко бы нас простил и гневу на нас не держал». «И конечно, - додав священик до своєї розповіді, - хочет (Остап Гоголь. - М. К.) склонитца» Самойловичеві33. Гоголь міг бути на коронаційному сеймі, особливо якщо врахувати, що на цьому сеймі йому було даровано шляхетство, а також його позитивне ставлення до Яна III, чия коронація могла зміцнити його позиції. Натомість неможливо перевірити, чи справді говорив Гоголь те, що потім приписав йому священик. Цілком імовірно, він не зовсім був задоволений політикою владників Речі Посполитої щодо підлеглого йому війська й українського народу загалом і тому міг висловлюватися за перехід під владу Івана Самойловича. 11 (21) лютого 1676 р. Самойлович повідомив московському посланцеві до Петра Дорошенка стольникові Міхаілу Дєрємонтову, що Остап Гоголь через свого посланця дав йому знати (напевно, ще до сейму), «что он хочет быть с полком своим в вечном подданстве под высокодержавною его царского величества рукою». Самойлович уточнив, що в «полку» Гоголя «с 600 человек»34. służyć mogące do objaśnienia dziejów krajowych, tudzież listy historyczne do panowania królów Jana Kazimierza i Michała Korybuta oraz listy Jana Sobieskiego marszałka i hetmana wielkiego koronnego, z rękopismów zebrane przez Ambrożego Grabowskiego. Kraków, 1845. Т. II. S. 305. 33 Акты ЮЗР. Т. XII. С. 533. 34 Там само. С. 579. 318 8. Остап Гоголь - гетьман козацтва Правобережної України У березні 1676 р. Ян III, розробляючи план подальшої боротьби Речі Посполитої з Туреччиною (Річ Посполита передусім прагнула повернути тери торію Подільського воєводства, яка відійшла до Порти за Бучацьким миром 1672 р.), висловив бажання мати 4000 козаків «під Гоголем, Семеном та іншими полковниками», на утримання яких ішли б надходження від поголовного податку з євреїв35. На початку квітня король знову нагадав про необхідність мати таку саму кількість козаків під командуванням Гоголя і зазначив, щоб кожному з них виплачували щомісяця по 6 злотих та відпускали на рік по 10 ліктів сукна36. У серпні 1676 р. Ян III таємно відрядив грецького купця Тодорана з Любліна до Михайла Ханенка (гетьман Правобережної України (1669-1674), орієнтувався на Річ Посполиту, від березня 1674 р. - на службі у війську Івана Самойловича) з метою схилити його на бік короля. Мабуть, улітку (а може, й трохи раніше) Тодоран переказав Ханенкові, що «королевское величество на Гоголя не надежен и не хочет его имети гетманом». Про місію люблінського грека стало відомо Самойловичеві, і Ханенкові довелося про це розповідати в Батурині37. Як свідчать інші джерела, Тодоран перебільшив упереджене ставлення Яна ПІ до Гоголя. Гоголеві козаки 1676 року перешкоджали татарським набігам. У серпні загін на чолі з його сином Балацком поблизу Лабуня відбив у татар, які поверталися додому з-під Корця й Острога (всі три міста у Волинському воєводстві), частину ясиру і загарбаної худоби, а багатьох татар потопили38. У вересні 1676 р. частина Гоголевих козаків перейшла до Івана Самойловича. Самойлович повідомив про це листом від 12 (22) вересня з табору біля «пристані Дністрової» комонному полковникові Іллі Новицькому і просив його прийняти їх до свого полку та поставитися до них «ласкавій»39. Наступним днем датований лист Самойловича до Новицького і ротмістра Якова Павловського, відправлений з-під лівобережного міста Лубни. З нього випливає, що Гоголь намагався залучати на свій бік місцеве населення: Самойлович закликав Новицького й Павловського піклуватися про людей, які недавно осіли «на попелищах» міста Корсуня, і водночас наголосив, щоб вони всіляко відраджували їх слухати намовляння різних осіб, зокрема 35 36 Woliński J. Przyczynki do wojny 1676 г. // Przegląd Historyczno-Wojskowy. 1930. Т. II. S. 146. Woliński J. Materiały do dziejów wojny... // SMHW. 1970. Т. XVI. Cz. 1. S. 280. 37 Акты ЮЗР. 1884. Т. XIII: 1677-1678. С. 45, 46. Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 174, s. 243, 244 (новини зі Львова від 21 серпня). Те саме: Ibid., rkps 421, s. 283; РГАДА, ф. 79, оп. 1, 1676 г., № 5, с. 32 (тут замість Балацка помилково названо Остапа Гоголя). Див. також: Pamiętnik Mikołaja Jemiołowskiego, towarzysza lekkiej chorągwi, ziemianina bełskiego, obejmujący dzieje od roku 1648 do 1679, spółcześnie porządkiem lat opowiedziane. Lwów, 1850. S. 256 (тут ця подія не датована і замість Балацка помилково названо Остапа Гоголя). 39 Акты, относящиеся к истории Западной России, собранные и изданные Археографическою коммиссиею. СПб., 1853. Т. V: 1633-1699. С. 140. 38 319 Микола Крикун й делегованих Гоголем («меновите от Гоголя»), визнати їхню владу («свою власть»)40. Під час польсько-турецької війни, яка з кінця серпня до середини жовтня 1676 р. точилася на території Подільського і Руського воєводств, у війську Яна III, яке він збирав проти турків, гостро бракувало людей. Тому перед тим як рушити в похід із-під Львова та в першій половині жовтня, коли турки обложили його військо під містом Журавно в Галицькій землі Руського воєводства, король не раз вимагав розшукати Остапа Гоголя, щоб той із 2000 своїх козаків прибув на допомогу41. Відомостей про те, що Гоголь приєднався до королівського війська, не виявлено. Одночасно Ян III вимагав розшукати й Кияшка42, котрий, зрештою, десь перед 12 жовтня з кількома сотнями козаків прибув до польського табору під Львовом43. За інформацією, яку перед 12 жовтня отримав польний литовський гетьман Міхал Казимєж Радзивілл, серед 2000 Гоголевих козаків було 500 тих, хто «зараз» прибув із Чигирина44. Другий період гетьманування Остапа Гоголя умовно можна назвати «димерським» - від назви містечка Димер, де була його резиденція. Димер, роз ташований над річкою Пихлявкою (Пиховкою), був центром невеликого дер жавного (королівського) маєтку (староства) в поліській частині Київського воєводства45. Сюди, на київське Полісся, перебазувалося військо Гоголя, згідно 40 Там само. С. 140-141; Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського, ф. II (Історичні матеріали), спр. 14076. 41 Zbiór pamiętników historycznych о dawnej Polszczę z rękopismów, tudzież dzieł w różnych językach o Polszczę wydanych oraz z listami oryginalnemi królów i znakomitych ludzi w kraju naszym przez J. U. Niemcewicza / Wydanie nowe J. N. Bobrowicza. Lipsk, 1840. Т. V. S. 212 (лист Сантибані до князя тосканського (Козьми ПІ) від 4 жовтня з Варшави); Woliński J. Materiały do dziejów wojny... // SMHW. 1970. Т. XVI. Cz. 2. S. 244 (лист Яна III до хелмінського воєводи Яна Ґнінського від 8 жовтня з-під Журавна; те саме: Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 174, s. 335), 247 (новини з-під Львова від 8 жовтня), 248 (новини з-під Львова від 8 жовтня). 42 Woliński J. Materiały do dziejów wojny... II SMHW. Т. XVI. Cz. 2. S. 244 (те саме: Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 174, s. 235, 244,248). 41 Woliński J. Materiały do dziejów wojny... // SMHW. Т. XVI. Cz. 2. S. 250 (лист польного литовського гетьмана Міхала Казимєжа Радзивілла до великого литовського маршалка Александра Гілярія Полубінського від 12 жовтня з-під Львова). 44 Ibid. 45 У Димері 1654 р. було 150 дворів (Летопись занятий археографической коммиссии. 1872-1875 гг. СПб., 1877. Вып. VI. С. 35), за люстрацією подимного податку 1683 р., 22 дими (Архив Юго-Западной России, издаваемый Коммиссиею для разбора древних актов, состоящей при Киевском, Подольском и Волынском Генерал-губернаторе. К., 1890. Ч. VII. Т. 2 : Акты о заселении Юго-Западной России. С. 499). 320 8. Остап Гоголь - гетьман козацтва Правобережної України з ухвалою сенату Речі Посполитої від 23 жовтня 1676 р.46. Ухвала з’явилася після того, як за Журавенським мирним договором, укладеним у середині того самого жовтня, Польща знову віддала Туреччині територію Подільського воєводства і згодилася на відхід Правобережжя (територія Брацлавського і пів денної половини Київського воєводства) під турецький протекторат. Саме на цих землях (нагадаємо, що головно на теренах Подільського воєводства) діяло Го голеве військо, однак після Журавенського договору це стало неможливим. За цією ухвалою, козацьких полків на Поліссі мало бути не більше чотирьох. ЗО жовтня великий коронний гетьман і белзький воєвода Димітр Єжи Корибут Вишневецький вручив у Львові поручникові панцирної хоругви познанського підкоморія Станіславові Бембновському інструкцію, з якою той мав ознайомити Остапа Гоголя, його полковників, сотників, осавулів та отаманів. В інструкції сказано: козацькому війську на чолі з Гоголем, до складу якого входять полки самого Гоголя, Семена, Ковельського й Шульги, дозволено розташуватися по всьому українському Поліссі (йдеться про київське Полісся), зайняти фортеці з усіма їхніми арсеналами в містах Димер, Чорногородка і Коростишів та делегувати своїх послів на сейм, який мав відкритися в січні 1677 р., передавши через них інструкцію з описом потреб Війська Запорозького47. А вже 8 листопада Вишневецький писав безпосередньо Гоголеві, що король доручає йому відрядити 500 своїх козаків до Бара, де вони стануть «залогою»48 (усупереч Журавенському договору, король, використовуючи сили цієї залоги, збирався не віддати туркам Бар - важливий стратегічний пункт). Не пізніше останньої декади листопада-початку грудня 1676 р. Димер уже був резиденцією Остапа Гоголя: 24 листопада (ст. ст.) він написав звідси лист-відповідь києвопечерському архимандритові Інокентію Ґізелю, у якому запевнив його у своїй дружній прихильності та бажанні охороняти маєтки Печерського монастиря, розташовані на Поліссі Київського воєводства49. Із джерел не очевидно, де саме, крім Димера і, зрозуміло, прилеглих сіл однойменного староства, розмістилися 44 Зберігся оригінал протоколу засідання сенату, на якому серед інших було затверджено згадану ухвалу. Згідно з протоколом, на засіданні були присутні 9 членів сенату (воєводи віленський, сєрадзький, руський, белзький, хелмінський, каштеляни підляський і чернігівський, надвірний коронний маршалок та литовський підканцлер; усі вони завірили протокол своїми підписами), а також надвірний коронний підскарбій, коронні хорунжий і конюший та київський, львівський і сяноцький хорунжі (Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 844, s. 91, 92). Копію цього протоколу в стислому варіянті див.: AGAD w Warszawie, zesp. Archiwum Publiczne Potockich, № 48, s. 1,2. 47 Акты ЮЗР. Т. XII. С. 789-792. 48 Там само. С. 788,789. 45 Там само. С. 819, 820. 21-6-1279 321 Микола Крикун Гоголеві козаки. Військовий товариш Борис Моршевський, повернувшись зі Львова, куди його ЗО серпня (ст. ст.) відрядив Іван Самойлович із листами до коронного й литовського гетьманів, 13 (23) грудня в Малоросійському приказі свідчив, що Гоголеві козаки «стали около Днепра по местечкам: в Брагине, в Димере, в Черногородке и в иных местечках для живности»50. З цього переліку слід рішуче вилучити Брагін, розташований далеко на північ від Димера, який, гадаємо, був центром дислокації Гоголевих козаків. Моршевський стверджував, що на шляху до Львова проїздив через Брагін, тобто міг особисто бачити козаків, і все ж таки, думаємо, його слова не відповідають дійсності. На користь цього свідчить і те, що інших згадок про козаків Гоголя в Брагіні немає. Варшавський звичайний сейм, який діяв від 14 січня по 26 квітня 1677 р., ухвалив виділити для козаків (безперечно, йшлося про Гоголевих козаків, хоча його ім’я в ухвалі не згадане), які служать Речі Посполитій, «визначені місця в Україні для осідання і проживання» та 60 тис. злотих із суми, яка надійде з податків, ухвалених сеймом51. Перша частина ухвали, як бачимо, запізнилася, але все одно була важливою для козаків, бо законодавчо оформила питання про їхнє нове постійне місцепробування. Чи були козацькі посли на цьому сеймі, невідомо. Поява Гоголя біля самісіньких кордонів російських володінь, усього за кіль кадесят кілометрів від Києва, занепокоїла московських владників і керівників лівобережного козацтва. До того часу вони удавано не помічали наказного гетьмана і підкреслено називали його тільки полковником52. А тепер цей небез 50 Там само. С. 830, 831. Volumina legum. Т. 5. S. 224. 52 Напевно, тому в козацьких літописах останніх десятиріч XVII - початку XVIII ст., автори яких ураховували інтереси Москви в Україні й користувалися матеріялами лівобережної гетьманської канцелярії, сказано, що Остапа Гоголя Ян III призначив гетьманом (не зазначено, що наказним) 1676 р. і що наслідком цього була дислокація того ж року Гоголевого війська в Київському Поліссі в Димері (Грабянка Г. Дійствія презілной и от начала Поляков крвавшой небывалой брани Богдана Хмельницького, гетьмана запорожского, с Поляки... з розних літописцов и из діаріуша, на той войні писаного, в граді Гадячу... 1710 / Издана временною коммиссиею для разбора древних актов. К., 1854. С. 222; Літопис Самовидця / Видання підготував Я. І. Дзира. К., 1971. С. 124. Див. відповідні запозичення з цих літописів у компілятивних хроніках XVIII ст.: Краткое описаніе Малороссіи II Летопись Самовидца по новооткрытым спискам с приложением трех малороссийских хроник: Хмельницкой, «Краткого описанія Малороссіи» и «Собрания исторического» / Издана Киевскою Временною коммиссиею для разбора древних актов. К., 1878. С. 281; Южнорусские летописи, открытые и изданные Н. Белозерским. К., 1856. Т. I. С. 30, 119; Летописец, или описание краткое знат нейших действ и случаев, что в котором году діялося в Украини малороссийской обіих сторон Дніпра и кто именно когда гетманом был козацким // Сборник летописей, отно51 322 S. Остап Гоголь - гетьман козацтва Правобережної України печний провідник польських інтересів міг небажано вплинути на ситуацію на Правобережжі й Лівобережжі. Відтоді в Батурині й Москві змушені були рахуватися з Гоголем і навіть у документах, хай і не завжди, називали його гетьманом. Приїзд Гоголя до Димера відразу позначився на поведінці Івана Са мойловича і московської адміністрації. Уже 6 (16) грудня 1676 р. Самойлович надіслав цареві з Батурина лист, у якому наполегливо радив не відправляти поки що в Москву Петра Дорошенка, який зрікся гетьманства і був інтернований на Лівобережжі. Самойлович не хотів лякати Гоголя, якого, писав він, «Ляхи име нуют у себя за казацкого гетмана» (ця зневажлива згадка - перший відомий випадок, коли Іван Самойлович і московські владники назвали Гоголя гетьма ном. - М. К.). Гоголь, продовжує Самойлович, переконавшись, що під безпосе реднім наглядом лівобережного гетьмана Дорошенкові з його старшиною «добро во всем поводитца» і що вони «никаковы ни в чем не узнают порухи», «похочет ... к вашему государскому престолу и к одному моему регименту (війсь ку. - М. К.) прилучитись», унаслідок чого «как бы уже к прямому своєму все войско запорожское могло прийти к соединению в совершенство»53. Стольник князь Іван Волконський у «відписці», відправленій 10 (20) грудня в Москву (з Батурина?), яка за сім днів була «чтена» цареві і боярам, висловився про те саме стисліше й чіткіше: «а чает де он, гетман, его, Гоголя, быть у тебя, великого государя, в подданстве; а если уведает (Гоголь. - М. К.), что послан будет Дорошенко к тебе, великому государю, к Москве, и Гоголь де опасен будет»54. Московський уряд із пропозицією й аргументами Івана Самойловича погодився55. Петра Дорошенка відвезли до Москви щойно в березні 1677 р.56; напевне, в цьому зіграв свою роль і Остап Гоголь, сам про те не знаючи. Розташувавшись у Димері, Гоголь незабаром відрядив своїх козаків у підвладні Москві прикиївські поселення Петрівці («Петровичи») й Вишгород- «для прокормленья». Вимогу забиратися геть звідти, яка надійшла з Києва, козаки проігнорували. 29 грудня (ст. ст.) 1676 р. київський воєвода князь Алексей сящихся к истории Южной и Западной Руси, изданный Коммиссиею для разбора древних актов. К., 1888. С. 30. Дивує, що Самійло Величко жодним словом не обмовився про Гого леве гетьманство. Завважмо, що в «Имянной переписи малороссійских гетманов», яку в 1780-х рр. уклав Опанас Шафонський, призначення Гоголя гетьманом і дозвіл його війську розташуватися в Поліссі помилково датовані 1677 роком (Южнорусские летописи. Т. І. С. 137)). 53 Акты ЮЗР. Т. XII. С. 824; Костомаров Н. И. Руина. Гетманства Бруховецкого, Много грешного и Самойловича. Историческая монография 1663-1687 гг. // Его же. Собр. соч. Исторические монографии и исследования. СПб., 1905. Т. Кн. VI. Т. XV. С. 285. 54 Акты ЮЗР. Т. ХП. С. 838. 55 Там само. С. 835 (царська грамота Іванові Самойловичеві від 16 (26) грудня). 56 Там само. Т. XIII. С. 58, 68. 323 Микола Крикун Ґоліцин повідомив про це в Москву і зазначив, що Остап Гоголь, «полский козацкий гетман», прибув у Димер на поселення з 500 козаками57. Гоголь також розсилав на Лівобережжя свої «прелесные листы»: в одних страхав тамтешню владу походами польського і турецького військ на їхню територію (і Київ)58, в інших закликав лівобережців переселятися на Правобережжя59 - з явною метою збільшити своє військо. Гоголь адресував свої листи й лівобережній козацькій старшині, умовляючи її перейти на службу Речі Посполитій. Листи ці виявити не вдалося, можливо, вони втрачені. Натомість збереглася відповідь київського полковника Костян тина Солонини на кілька Гоголевих листів, написана 17 (27) лютого 1677 р. в адміністративному центрі Київського полку місті Козелець. Через шпигунів текст відповіді потрапив у руки московського резидента у Варшаві стольника і полковника Васілія Тяпкіна, який 7 (17) квітня переправив його «віленською поштою» до Москви60. Як додаток Тяпкін долучив примірник свого листа до Гоголя, за змістом аналогічний до листа Костянтина Солонини61. Обидва листи збереглися в російському перекладі. Оригінали, певно, були складені польською мовою - дуже поширеною в листуванні тогочасної української козацької стар шини. Автори листів надзвичайно здивовані тим, що Гоголь перейшов на службу полякам і намагається перетягнути туди інших. Вони обґрунтовують помилковість його вчинків і доцільність переходу під руку московського царя. Інакше Гоголь приречений повторити невдачі, які спіткали Івана Виговського - пише Тяпкін, і Петра Дорошенка - наводить приклад Солонина, - котрі виступали проти царя (див. додатки 2 і 3). Гоголь зважав на антипольські настрої і прагнення до контактів із лівобережцями у своєму війську. З тією самою поштою Васілій Тяпкін повідомив у Москву, що на козацькій раді, яка відбулася в Батурині на Водохреща 1677 р., таємно був присутній посланець Остапа Гоголя і що козаки на раді «советовали, как бы на весну овладеть Белую Церковь» (там була дислокована польська 57 РГАДА, ф. 79, оп. 1, 1676 г., № 21, с. 1,2. Про це 6 (16) березня 1677 р. в Малоросійському приказі свідчив посланець Самойловича військовий товариш Іван Мазепа. Він також сказав, що його гетьман, «постерегая того, чтоб в У крайнє (на Лівобережжі. - М. К.) от того (через Гоголеві листи і сказане в них. - М. К.) какова смятения не возросло», не зважився на заплановану поїздку до Москви і замість себе послав свого сина Симеона (Акты ЮЗР. Т. XIII. С. 24). 59 Там само. С. 35 (лист Івана Самойловича цареві, висланий 6(16) березня 1677 р. з Батурина, у якому він стверджує, що описане в листі затримало відправлення Петра Дорошенка до Москви). 60 РГАДА, ф. 79, 1677 г., № 4, с. 180-184. 61 Там само. С. 185-189. 58 324 8. Остап Гоголь - гетьман козацтва Правобережної України залога). «И во всем с собою ссылаются», - додав Тяпкін, маючи на увазі козаків Гоголя й Самойловича62. Це нав’язання контактів не відміняло перехід на службу до Гоголя Самойловичевої старшини і Гоголевої - до Самойловича. До перших належав і колишній переяславський полковник Родіон (Радивон) Дмитрашко Райча, який пристав до Гоголя в березні 1677 р. Це дуже занепокоїло Самойловича, і на його прохання цар наказав звернутися листовно до гетьманів (напевно, коронних), щоб вони допомогли повернути Дмитрашка Райчу на Лівобережжя63. Але протягом як мінімум наступного півріччя він так і не повернувся: під час облоги турецькотатарською армією московського і Самойловичевого війська в Чигирині в серпнівересні 1677 р. він діяв при Гоголі64. Серед другої групи - Гоголів полковник Гнат Шульга і Федір Побереженко - сотник полку Тимофія Барабаша. Шульга прибув до Батурина 18 (28) квітня 1677 р. з листами свого гетьмана, які він мав вручити коронним гетьманам. Іван Самойлович 23 квітня (ст. ст.) відіслав ці листи цареві в Москву, а цар із ними ознайомився перед 12 (22) травня65; їхній зміст, на жаль, невідомий. Федір Побереженко з 43 козаками перейшов на Лівобережжя у червні 1677 р.66. Підкреслимо, що Тимофій Барабаш знову став полковником у Гоголя. Улітку й восени 1677 р. увага Остапа Гоголя була прикута до напружених російсько-турецьких відносин, особливо ж до згаданої облоги Чигирина. Це пояснюється тим, що у зіткненні Москви і Порти вирішувалося, хто володітиме Правобережною Україною, раніше підвладною Петрові Дорошенкові; крім того, і росіяни, і турки в боротьбі між собою використовували українців - перші спиралися на козаків Івана Самойловича, другі на прихильників Юрія Хмельницького, якого Порта навесні того року проголосила українським геть маном з наміром використати його в своїх інтересах. Напевно, під упливом цих подій Остап Гоголь відрядив до «волоського» (молдавського?) господаря «греченина» Миколу Бершоту, якого схопили в місті Ісакча (на правому «ту рецькому» березі Дунаю, на схід від впадіння в нього річки Прут) і привели до Імбраїма-паші. За півтора тижні Бершоту відпустили, після чого він «ходил меж турским войском» і звідти поїхав до міста Немирів (у Брацлавському 62 Там само. С. 162. Акты ЮЗР. Т. XIII. С. 91 (царська грамота до Івана Самойловича від 29 березня (ст. ст.)). м Там само. С. 374 (зізнання приблизно у жовтні в Малоросійському приказі «сербенина греческой веры» Дениска Григор’єва). 65 Там само. С. 121 (лист Івана Самойловича цареві від 23 квітня (ст. ст.)), 142-144 (царська грамота Іванові Самойловичу від 12 (22) травня). “ Там само. С. 158, 159 (царська грамота Іванові Самойловичу від 29 (ст. ст.) червня), 178 (лист Івана Самойловича цареві від 12 (22) липня). ы 325 Микола Крикун воєводстві), де урядував Степан Куницький67. Імбраїм-паша - це Ібрагім-паша, котрий командував турецько-татарською армією, яка тримала в облозі Чигирин. Мабуть, Бершоту схопили в таборі турецького війська, тоді цілком можливо, що під час поїздки до «волоського» господаря він розвідував для Гоголя. У липні, після того як Іван Самойлович відмовився на прохання Гоголя допомогти запорожцям провіянтом і відправити до них Полтавський полк, Остап Гоголь за посередництвом «послів» висловив свою прихильність Юрієві Хмельницькому68. Слід підкреслити, що звертаючись до Самойловича, Гоголь підтримав прохання кошового отамана Запорозької Січі Івана Сірка, якому вже було відмовлено69. Васілій Тяпкін доносив у Москву, що у жовтні під час зустрічі Іван Самойлович сказав йому: «как Юраска (Хмельницький. - М. К.) еще шел к Чигирину (з турками. - М. К.), то Гоголь уже подумывал, не придется ли ему пристать к Юраске, если Юраска одолеет нас?»70 Протягом облоги Чигирина Гоголь зі своїм військом, у якому було понад 2000 козаків, за наказом короля стояв у трьох милях під Києвом (мабуть, щоб перешкодити можливому вторгненню турків і татар на Полісся), причому контактував із Юрієм Хмельницьким71. Ходили чутки, що в той час Гоголь разом із Родіоном Дмитрашком Райчею зносився з Ібрагімом-пашею. Однак у жовтні в Малоросійському приказі «сербенин греческой веры» Дениско Григор’єв, якого росіяни або козаки Самойловича полонили при відступі турків із-під Чигирина, заявив, що, наскільки йому відомо, «от Дмитрашки де и от Гоголя никакие посланцы к Имбраиму паше не присыланы и нигде про них он не слыхал»72. Невдача, якої турки зазнали при облозі Чигирина, і їхній відступ звідти спричинилися до того, що Гоголеві козаки масово почали його покидати і переходити до Самойловича. На початку другої декади жовтня останній похвалявся Васілію Тяпкіну, що після зняття турками облоги Чигирина «два полковника из-под Гоголева гетманства к нам отозвались»; «есть надежда, - продовжував Самойлович, - что и Гоголь с остальными в подданство к царю перейдет»73. Кількома днями раніше Самойлович писав цареві 67 Там само. С. 226 (лист Степана Куницького до Івана Самойловича від 28 червня (ст. ст.)). Степан Куницький - правобережний козацький гетьман (1683-1684). 68 Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 175, s. 336 (реляція, яку 23 липня (ст. ст.) привезли з Переяслава до Білої Церкви); те саме: Ibid. Rkps 421, s. 423. 69 Ibid. Rkps 175, s. 337. 70 Костомаров H. И. Руина... С. 297. 71 Акты ЮЗР. Т. XIII. С. 337 (лист Івана Самойловича від 1 (11) листопада з Батурина в Москву). 72 Там само. С. 374. 73 Костомаров Н. И. Руина... С. 297. 326 8. Остап Гоголь - гетьман козацтва Правобережної України в листі про погоню його козаків за турками, як тікали з-під Чигирина: «А войско, что было при Гоголе, едва не все на сю сторону (лівий бік. - М. К.) Днепра перешли»74. Те саме читаемо в царській грамоті Самойловичу від 22 жовтня (ст. ст.)75 та в листі Самойловича до царя від 1 (11) листопада76. Проте два останні твердження не відповідають дійсності: 14 (24) грудня Костянтин Солонина писав Самойловичу з Козельця про Гоголя: «все при нем будучие полки под ... государя нашего руку склоняютца и под твой гетманский регимент. И ныне в первых пехотный полковник Василей Иванов со всем своим полком посылает тебе своих казаков с писмом и на нашу сторону перейтить хочет ... Богуненко, сотник полку Гоголева, со всею сотнею на нашу сторону перешел»77. До цього листа додано також лист згаданого Василя Іванова до Івана Самойловича, написаний 13 (23) грудня «в ОпачитЬх» (ідеться про село Опачичі біля міста Чорнобиль, тут, напевно, були дислоковані Гоголеві козаки), у якому він просить гетьмана прийняти під царську руку його «с тысечю и болши при борных товарыщей добрых, гораздо знатных и в воинских делех выученных». Да лі сказано, що це прохання зумовлене листовним зверненням до них (очевидно, й до інших Гоголевих козаків) Самойловича з закликом перейти на лівий берег Дніпра78. Перед 24 грудня (ст. ст.) Василь Іванов і комонний полковник Іванія, який також служив у Гоголевому війську, прибули на Лівобережжя з козаками «тысячи с три»79. Скільки залишилося козаків при Гоголі, можна тільки гадати. У першій декаді січня 1678 р. Іван Самойлович заявив московському піддячому Ємєльяну Шестакову (мабуть, зі слів двох названих полковників), що у Гоголя «козаков ничего нет, толко осталось при нем человек с ЗО»80. Навіть якщо ця цифра насправді занижена, все одно очевидно, що з Гоголем залишилося порівняно небагато людей. У розмові з Шестаковим Самойлович також ви словив сподівання, що й Гоголь перейде до нього81, але він помилився: може 74 Акты ЮЗР. Т. XIII. С. 378 (лист датовано ЗО вересня (ст. ст.)). само. С. 353. 76 Там само. С. 337. 77 Там само. С. 411. 71 Там само. С. 412. 79 Там само. С. 430 (із відомостей, які отримав у Батурині після 29 грудня (ст. ст.) московський піддячий Ємєльян Шестаков). У листі Івана Самойловича до царя від 29 грудня (ст. ст.) сказано, що два полковники (вони не названі, але йдеться про Василя Іванова та Іванію) прибули «с пол 2000 товариства на сю сторону» (Там само. С. 436), тобто з ними було 1500 осіб. Можливо, ця цифра стосується одного полку, тоді разом у двох полках було 3000 козаків. 10 Там само. С. 430. 81 Там само. С. 431. 75 Там 327 Микола Крикун бути, Гоголь сумнівався у доцільності служити Речі Посполитій, однак він не зважився приєднатися до лівобережного гетьмана. Польське підданство його не зовсім задовольняло, але ще менше вабило царське підданство. Мабуть, як і в полковницькі роки, Гоголь загалом негативно ставився до московських владників і до козацької старшини, відданої цареві. Коли його військо тануло на очах, він не поривав зв’язків із польськими урядовцями, скажімо, в листопаді 1677 р. їздив на зустріч із коронними гетьманами82. Так було й пізніше: в листі до Івана Самойловича, відправленому 8 (18) квітня 1678 р. з Димера, - останньому з його відомих листів, - Гоголь писав: «король его милость, государь мой милостивый»83. Цей лист - останній відомий документ про гетьманський період діяльности Остапа Гоголя і взагалі про його життя. Скільки ще після цього листа він був гетьманом, невідомо. Незадовго до своєї смерти, ймовірно десь наприкінці 1678 р., Остап Гоголь відійшов від мирського життя - він постригся в ченці Спасо-Преображенського Межигірського монастиря84. На початку 1679 р. він там і помер, поховали його «в склепі» монастирської церкви. За різними версіями, поховання відбулося (за ст. ст.) З січня85, 9 січня (а помер він нібито 5 січня)86 або 7 січня87. Вступивши до монастиря, Гоголь подарував йому ознаки своєї гетьманської влади (срібну булаву, бунчук, військову корогву), шаблю і військовий каптур, а також - «на відпущення своїх гріхів» - дві напрестольних Євангелії, одна з них львівського друку 1644 р., срібні келих, хрест, кадильницю й чарку, ризи, епітрахиль, аєр, гаптовані нарукавники та образ Богородиці в окладі з перлами. На початку щойно 82 Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 175, s. 512 (лист руського воєводи і польного коронного гетьмана Станіслава Яна Яблоновського до великого коронного гетьмана і белзького воєводи Димітра Єжи Корибута Вишневецького від 25 листопада; тут сказано, що Яблоновський надсилає адресатові рішення («postanowienie»), яке він уклав із Гоголем); Акты ЮЗР. Т. XIII. С. 411 (лист Костянтина Солонини до Івана Самойловича від 14 (24) грудня). 85 Акты ЮЗР. Т. XIII. С. 581. 84 Монастир стояв між Києвом і Вишгородом до 1787 р., коли його знищила пожежа, після якої його не відбудовували. Про нього див.: Максимович М. А. Сказание о Межигорском монастыре // Его же. Собр. соч. К., 1877. Т. И: Отделы: Историко-топографический, археологический и этнографический. С. 255-285; ПохилевичЛ. Сказания о населенных местностях Киевской губернии... К., 1864. С. 5-8. 85 Записки Одесского общества истории и древностей. Одесса, 1848. Т. 2. С. 825. 86 Уезды Киевский и Радомысльский. Статистические и исторические заметки о всех населенных местностях в этих уездах и с подробными картами их / Собрал JI. Похилевич. К., 1887. С. 26. 87 Южнорусские летописи. Т. I. С. 119. 328 8. Остап Гоголъ - гетьман козацтва Правобережної України згаданої Євангелії львівського друку зроблено запис, що поховано Остапа Гоголя як «Гетмана войска его Корол[евской] м[илости] Запорож[ского]»88. Судячи з іншого запису в Євангелії, купивши цю книгу з дружиною Іриною, синами Про копом й Іллею та дочкою («цуркою») Настасією, «полковник подільський» З квітня 1661 р. «придав... [її] на вічні часи» «до храму» (Межигірського монасти ря. -М. К.)\ Так закінчився життєвий шлях людини складної і важкої долі. Хай Гоголь вимушено, під тиском політичних обставин пішов на службу Речі Посполитій, хай він пізніше сумнівався й вагався, але весь час свого гетьманування він тримався присяги, яку дав Янові III. Посідаючи уряд спочатку полковника, а потім гетьмана, Остап Гоголь не довіряв московським владникам і зорієнтованій на них козацькій старшині, тому всі спроби переманити його в підданство до царя закінчилися невдало. Гетьманські, як і полковницькі, роки Гоголь віддав служінню своєму народові. ДОДАТКИ №1 1675 р., грудня 18. М еджибіж. Лист-звернення наказного гетьмана Остапа Гоголя до сеймика Руського воєводства з проханням допомогти йому, його родині та підлеглим йому козакам коштами з прибутків від Самбірської економії, згідно з даною йому королівською обіцянкою Jaśnie oświeceni, wielmożni, wielmożni moi, wielce mości panowie у dobrodzieie Nie tayne, rozumiem, iest w[aszmoś]cium, wielce m[iłoś]ciwym panom, po respicientiey moiey у przywruceniu się ad obsequium krula iego m[oś]ci у Rze[czy]p[ospoli]tey moie studi um, iako zdrowie, dzieci у substancya moia w małey były mi cenie, wierne moie poddaństwo krulowi panu, życzliwą usługę Rz[eczy]p[ospoli]tey więcey, niż przez rok, w ustawicznym czynieniu woiennym wyświadczaiąc, nie bez szkody zawsze w nieprzyiacieliu Krzyża Świętego, w oczach у pod komendą iego m[oś]ci pana Rzewuskiego, pisarza ziem[skiego] lwowskiego, mego wielce m[iłoś]ci[w]ego pana. Stracona z gruntu substancya, siedliska opusczone у krew wytoczona z mołoicuw, kturzy na zasczyt у usługę Rz[eczy]p[ospoli]tey oni pospołu ze mną nie żałowali larga flendi materia. Y ieżeli pokorna ta moia supplika mieysca nie naydzie u w[aszmoś]ciuw moich, wielce m[oś]ci panów! Otrzymałem z łaski krula, pana mego m[i]ł[o]ściwego, w nagrodę strat moich na żonę у dzieci w ekonomiey Samborskiey 88 Записки Одесского общества... Т. 2. С. 825. '* Цей примірник Євангелії зберігається в Краснодарській краєвій науковій бібліотеці. 329 Микола Крикун reclinatorium. Teraz przychodzę cum tot exulibus у sam wygnaniec z vniżoną proźbą moią, nie // wątpiąc, że ad publicas instantias to moie desiderium przyłożycie, w[aszmoś]c(i) moi, wielce m[iło]ściwe państwo, a mizernym ruwno ze mną ludziom w opatrzeniu przytulenia iakiego albo płacy у consolatiey na przyszłym, da Pan Bug, seymie sufragari zechcecie. Przyda у inszym ochoty oświadczona łaska w(aszmoś)ciuw, mego wielce m[iło]ści(w)ego państwa, bo pewnie do kilku tysięcy dobrych ludzi na wiosnę do mnie obrucić się może, ieżeli tych, w[aszmoś]c[i], moie wielce m(iłoś)ci[w]e państwo, nie opuścicie. We mnie zaś wzbudzicie, w[aszmoś]c(i), moie wielce m(iłoś)ci[w]e państwo, nieugaszony feruor zdrowiem moim. Y ieżeli co milszego nad zdrowie iest zasługiwać się w[aszmoś]cium, wielce m[iłoś]ci[wemu] państwu! Zostaiąc na ten czas wMiędzybożu, 18-ma D[ece]mbris 1675-to W(aszmoś)ciuw moich, wielce m(iłoś)ciwych panów у dobrodzieiuw, życzliwy nayniższy sługa Eustaphi Hohol, hetman nakaźny Woysk Zaporowskich i [ego] kr[ulewskiey] m[oś]ci, m[anu] p[ro]p[ria] Archiwum Główne Akt Dawnych w Warszawie, zesp. Archiwum Publiczne Potockich, № 47, t. III, s. 16,17. Автограф. У републікації додано діякритичні знаки та осучаснено пунктуацію. Переклад Ясновельможні, вельможні, вельможні мої, вельми милостиві панове і добродії Гадаю, вельможностям моїм, вельми милостивим панам, відоме, по моїй обачливості і поверненні до послуху королю його милості і Речі Посполитій, доведення мною, як здоров’я, діти і мій маєток мало для мене важили, коли я понад рік у постійній воєнній справі засвідчував моє вірне підданство пану королю, зичливу послугу Речі Посполитій, завжди не без шкоди для неприятеля Святого Хреста, на очах і під командою його милости пана Жевуського, львівського земського писаря, мого вельми милостивого пана. Повністю втрачений маєток, житла покинуті і кров випущена з молодців, які заради хвали і послуги Речі Посполитій разом зі мною не шкодували багатьох страждань. І невже це моє покірне прохання не знайде відгуку у вельможностей моїх, вельми милостивих панів! Я одержав з ласки короля, пана мого милостивого, у винагороду за мої втрати на жінку і дітей у Самбірській економії підпору. Нині прибуваю з багатьма вигнанцями і сам вигнанець з моїм покірним проханням, не сумніваючись, що до публічних вимог це моє жадання прикладете, вельможності мої, вельми милостиві панове, і рівно зі мною мізерним людям у наданні якогось пристановища або заплати і втіхи зволите посприяти на майбутньому, як Господь Бог дасть, сеймі. Придасть й іншим охоти освідчена ласка вельможностей моїх, вельми милостивих панів, бо, певно, до кількох тисяч добрих людей на весну до мене 330 8. Остап Гоголь - гетьман козацтва Правобережної України може привернутись, якщо цих, вельможності мої, вельми милостиві панове, не залишите. А в мені, вельможності мої, вельми милостиві панове, розпалите пожертвування моїм здоров’ям. А що миліше, ніж здоров’я, щоб прислужитись вельможностям, вельми милостивим панам! Зостаючись на цей час в Меджибожі, 18 грудня 1675-го Вельможностей моїх, вельми милостивих панів і добродіїв, зичливий найнижчий слуга Євстафій Гоголь, наказний гетьман Війська Запорозького його королівської милости, рукою власною №2 1677р., лютого 17 (27). Козе лець. Лист київського полковника Костянтина Солонини наказному гетьманові Остапові Гоголю з закликом перейти на службу до московського царя Не токмо я сам, прочитал подпись руки твоей в несколких листах, ко мне писаных, но и всяк украинной сын, послыша о том, что ты, гетманом королевского величества запорожским имянуяся, обыклым велможным гетманом и благодетелем моим, Войска Запорожского имянования, на которых вся наша утвержаеся красота, убавливаеш зело, дивитися должен. Не того я от тебя чаял яко от старого в Войске Запорожском человека, дабы свое гнездо против пословицы марал чем, паче же всегда усматривал склонности твоей з добрым усердием к пожелаемому с нами единству. Понеже естьли господин Петр Дорошенко при неповрежденной еще целости той там стороны от десяти лет утвердился там на гетманстве, умыслом и радением своим на том было стал, каким ни есть образом и сию сторону к послушанию себе присвоить, и того не возмог достичь; паче же видев, что турское защищение вместо помочи последнюю отчизны нашей при носят пагубу и разорение, так от Короны Полской для униатской против благочестия и для полской ненависти целость прав и войсковых волностей задержать и спокойное имети житие невозможно было, хотя не скоро у единого под солнцем православно сияю щего монарха нашего его царского пресветлого величества искать милости и на того, которого смотрением божиим и милостию царскою все Войско Запорожское обеих сто рон Днепра, одного ясновелможного Ивана Самойловича гетманом и правителем над собою согласными и единомысленными изволило меть голосами и, вси клейноты древние войсковые вручив, в предстателство, послушание отдати. И совершенно ныне вся Украина тешитца много. Паче ты присвоением себе беспотребно сими времяны неведомо какова гетманства малым чем или ничем не покорыстуется, но, крепкого не имея основания, 331 Микола Крикун на чем бы то утвердить и за что бы, при том стоя, здоровья свое класть имел, сам рас суди. Да и с той стороны гетманом трудно тебе называтца, понеже тамошние старые места гетманские со всей тамошней стороны уж под державою царского величества и под правлением гетманским суть. А к тому понеже ляхи, хотя давно уж в руках своих наших краев не имели, однако ж, за свое почитая и полагая, дьяволу крымскому, что в насилии, не дождався сами от царского величества обещанной помочи, не могли дать отпору, нынишним договором под Журавном тамошние страны поступили туркам. И где там гетманить, а не токмо гетманить, и полковничать негде и не над ким. Я желал бы и советовал братцки, дабы, здоровью своему наровя, на старость по пустым местам не скитался, а сюды к одной отчизне нашей Украине, гнезду покровенному, крылями высоко владеющего орла, православного монарха нашего, идеже вси украинные сынове прибежища и утешные, и спокойные житья при невреждении всяких волностеи и при святом благочестии имеют и где древняя Войска Запорожского слава и честь и вси войсковые клейноты при одном верховнейшем правлении господина гетмана пребывают. И ты б яко старой и в Войске Запорожском издавна заслуженной человек по образу иных приклонитца похотел, чем бы себе у Царского пресветлого Величества монаршескую милость, а у господина гетмана отеческую любовь, которую всем обилно объявляет, а у нас у всех братцкую дружбу снискал, увидел бы, что с лутчим бы твоим и домашних твоих было. Ис Козелца февраля в 17 день 1677 г. Российский государственный архив древних актов (Москва), ф. 79 (Сношения России с Польшей), оп. 1, 1677 г., № 4, с. 180-184. Копія (переклад (з польського оригіналу?)). №3 1677р., після 27 лютого . Варшава (?). Лист російського резидента у Варшаві стольника і полковника Васілія Міхайловіча Тяпкіна наказному гетьманові Остапові Гоголю з порадою прислухатися до заклику київського полковника перейти на службу до московського царя Побудило меня письмо полковника киевского, пристойные к славе и счастию твоему являющее способы, дабы всякого добра желателное подтвердил полковничьи слова. Церковь святая, по ней же поборяющим Бог всемогущий вечную дарует славу и щастие, о котором обнадеживаю, что от царского величества, государя моего милостивого, тебя ожидает, да приклонит тя, дабы, с поборниками православия и стран руских едино имея разумение, защищал святилища Господня от неприятеля Креста Святого, которые никогда не престают в своих хотениях, еже искоренити сынов православия, их бо не наше щастие, понеже своих доволно имут, но собственная ненависть против церкве святой влечет на ны ратовать. Обещание полское от совета полковничья пусть тебя не отводит 332 8. Остап Гоголь - гетьман козацтва Правобережної України и в совершенство придет ли, не знаю, толко то знаю, что никто разумен неверному не верит, одинаково ли обещание полское не на голых словах, но присягою утверженное, Войску Запорожскому изменило. Очевидное свидетелство комисия Гадецкая и много иных ман, которые лутче тебе моего ведомы. А хотя иногда и в совершенство обещание полское придет, однако нездорово после его дышетца. Припамятуй, что обещанное и данное воеводство истинному поляком приятелю покойному Выговскому смерть содеяла, обыкло бо у поляков вежство потчивать сладким, толко изводящим питием, поступать со всяким умилно, а ни с кем истинно, паче же с росиянином. прехвалная бо у них добродетель обмануть русака. В то врямя я, истинно твой приятель, братство с Полшею желати буду, когда увижу ястреба з голубем, вместе живущих. Хто с ними хочет братство приять, надобно бичеватца, се есть самим себя бить. Толко они часто и таких сами бичуют. Как поступили Выговского казаки, которые для истинного братства с поляки свою братью казаков заднепръских били и свою кровь проливали, за что достойное воздание от самих же панов поляков, хотя и неправосудцов, приняли, потому что одним воинским огнем, иным водою, а иным мечем дружбу заплатили. Советую тебе внешнею белостию не давайся в обман внутрь черного лебедя. Не верь обнадеживанию полскому, хотя конституциею обяжут, понеже что сево дни свяжут, завтро розвяжут. Но, не уповая разрешению папину, которое римлян от утвержденного присягою осво бождает, обнадеживанье обнадеживать православною вестию. И обязую Богом, что царское величество, государь мой милостивый, особую милость за моею похвалною и иных братии моих щедротною своею государскою рукою объявит, аще бо кто, отдалясь от зашищения царского пресветлого величества, хотя принужденным приступает об разом, царское величество благоприятным приемлет лицем, много паче благоприятно тебя примет, когда, под чужим быв защищением, доброволно, не оставляя защищения царского величества, государя моего милостивого, к нему притекати учнеш. Придаю и то: напрасно надеяшся улучить воздаяния за свои кровавые труды от поляков, понеже и самое войско их братия не могут установленные и заслуженые улучить заплаты, толко отволокою комисии и зманивая заплатою войску, понеже не имеют чем заплатить. А хотя что и датут ныне, тебя побуждая, толко впредь не надейся. Российский государственный архив древних актов (Москва), ф. 79 (Сношения России с Польшей), оп. 1., 1677 г., № 4., с. 185-189. Копія (переклад (з польського оригінала?)). 9 Неопублікований лист Михайла Максимовича до Пантелеймона Куліша Видатний український учений Михайло Олександрович Максимович (18041873) - автор багатьох цінних розвідок з історії України1. До них зараховуємо і неопублікований лист до Пантелеймона Олександровича Куліша від 18 червня (ст. ст.) 1856 р., який нагадує радше своєрідну статтю. Максимович мав намір надрукувати лист у журналі «Русская беседа», проте з невідомих причин не зробив цього2; схоже, він узагалі не надсилав листа до редакції цього журналу чи якогось іншого періодичного видання. Невідомо навіть, чи знав про нього Пан телеймон Куліш. Документ зберігається в Інституті рукопису Національної біб ліотеки України ім. В. І. Вернадського (ф. II (Історичні матеріали), спр. 2390). Він насичений фактичним матеріялом і потребує численних коментарів, можливо, це й стало на заваді введенню його в науковий обіг. Лист написаний у зв’язку з книжкою Пантелеймона Куліша про життя і творчість Миколи Гоголя, де йшлося і про Остапа Гоголя - подільського коза цького полковника третьої чверти XVII ст. і правобережного гетьмана другої половини 1670-х років3. За змістом лист можна поділити на дві частини. У пер шій Максимович описує свої враження від прочитаного у Куліша про Остапа Гоголя, слушно закидаючи, зокрема, що Гоголь не міг брати участь у битві під 1 Про Михайла Максимовича як ученого, зокрема й історика, див.: Попов П. М. М. О. Мак симович (До 150-річчя з дня народження) // Вісник Академії наук УРСР. К., 1954. № 10. С. 55-64; Марченко М. 1. Українська історіографія (з давніх часів до середини XIX ст.). К., 1959; ОстрянинД. Світогляд М. О. Максимовича. К., 1960; Глухенький М. Г. Михайло Максимович (Видатний вчений-ботанік, історик, письменник. 1804-1873). Біографічна повість. К., 1969; Марков П. Г. М. О. Максимович - видатний історик XIX ст. К., 1973; Его же. Общественно-политические и исторические взгляды М. А. Максимовича. К., 1986. Науковий доробок М. О. Максимовича нараховує 265 опублікованих праць, перелік їх див.: ОстрянинД. Світогляд М. О. Максимовича. С. 145-163. 2 До речі, два інші свої листи до Пантелеймона Куліша Максимович опублікував 1857 р. у тому самому журналі (Украинские письма к П. А. Кулишу от М. А. Максимовича // Русская беседа. М., 1857. Кн. 5. Смесь. С. 38-64). 3 М. Николай. [Кулиш П.] Записки о жизни Николая Васильевича Гоголя, составленные из воспоминаний его друзей и знакомых и из его собственных писем. СПб., 1856. Т. 1. С. 2,3. 335 Микола Крикун Віднем 1683 р., бо помер у січні 1679 р. Тут же Максимович ділиться цікавими відомостями про Остапа Гоголя, зібраними з різних рукописів. Скажімо, в Межигірському Спасо-Преображенському монастирі до його закриття 1787 р. поряд з портретами Богдана Хмельницького, Семена Палія й інших відомих козаків зберігався портрет Остапа Гоголя і напрестольна Євангелія львівського друку 1644 р., яку він перед смертю подарував монастиреві, де його й поховали. Ці самі відомості Михайло Максимович подав у статті про історію Межигірського мо настиря, написаній 1861 р. і надрукованій 1865 р. (див. далі примітки 19, 21, 22 до републікації Максимовичевого листа Кулішеві). У другій частині, дещо більшій за обсягом, Максимович не погоджується з Кулішем, ніби письменник Микола Гоголь був нащадком Остапа Гоголя, і ар гументує свою позицію. Сам Максимович уважав предком видатного письмен ника Андрія Гоголя. По-перше, у дворянському зібранні Київського намісництва 1784 р. дід Миколи Гоголя Опанас Іванович Гоголь-Яновський, щоб довести шляхетство свого роду, пред ’ явив копію дарчої грамоти польського короля на село Вільховець у Подільському воєводстві, яка 1674 р. була видана могилівському (тобто подільському) полковникові Андрієві Гоголю. По-друге, тоді само Опанас Гоголь-Яновський подав сімейні перекази про історію роду Гоголів-Яновських і при цьому стверджував, що найдальшим відомим їхнім предком є той самий Андрій Гоголь (це свідчення було внесене до протоколу дворянського зібрання) (див. примітки 29 і 31 до републікації листа). Однак Пантелеймон Куліш, який знав і про королівську грамоту 1674 р., і про дворянський протокол 1784 р., заперечував історичність Андрія Гоголя як по дільського полковника. Він мав рацію: крім цих двох документів, у жодному з досі відомих джерел про Подільський полк у третій чверті XVII ст. не згадано Андрія Гоголя - не тільки як полковника, а й узагалі. Що ж до королівської грамоти, то вона могла була сфальсифікована або ж у копію вкралася помилка й Остап Гоголь перетворився на Андрія. До речі, у грамоті зазначено, що її видав Ян Казимир, котрий 1668 р. зрікся престолу, а 1674 р. правив уже Ян III Собєський; це також змушує критично ставитися до неї. Завважмо, що в набагато пізнішій від цього листа праці про козацькі полки і сотні в Україні середини XVIIXVIII ст. (більша частина її, де йдеться, зокрема, і про Подільський полк, побачила світ лише 1876 р.) Максимович зовсім не згадує Андрія Гоголя, на томість говорить про Остапа Гоголя4. Можливо, на той час він уже відмовився від думки, ніби колись існував подільський полковник Андрій Гоголь, котрий був предком Миколи Гоголя. Аргументуючи в листі до Куліша свою позицію, Максимович наводить переконливі приклади і справедливо наголошує, що дослідникам відомі не всі діячі козацької старшини часів Хмельниччини й Руїни і що в різних джерелах вони можуть фігурувати під різними прізвищами. У щойно 336 9. Неопублікований лист Михайла Максимовича до Пантелеймона Куліша згаданій розвідці про полки і сотні він на це особливо зважив, перераховуючи полковників. Слід підкреслити, що дотепер опубліковані й виявлені рукописні джерела не дають достатніх підстав стверджувати, ніби Остап Гоголь був предком Миколи Гоголя. Остап мав синів (невідомо, скільки), можливо, й доньку або доньок. Перші згадки про його синів припадають на 1664 р. Одна з них (анонімна), датована 15 липня, повідомляє, що з огляду на ворожі стосовно Речі Посполитої дії Остапа Гоголя в Брацлавському воєводстві, де він виступив проти союзника Польщі гетьмана Павла Тетері, великий коронний гетьман Станіслав Потоцький наказав узяти під арешт («pod sequerst») його синів, які навчалися у Львові («we Lwowie na naukach zostawały»)5. Цікаво, звичайно, де саме у Львові Гоголеві сини здобували освіту. Друга згадка - в листі Остапа Гоголя, «полковника брацлавського і подільського», вже прихильного до Речі Посполитої, писаному 11 вересня з Могилева над Дністром до того ж таки Станіслава Потоцького. У ньо му Гоголь просить великого коронного гетьмана дозволити його синам на якийсь («mały») час з’їздити до батьків і повернутися назад - на підставі паспорта («za paszportem»), виданого Тетерею, що його Гоголь, як сказано в листі, переслав Потоцькому6. Йшлося тут, напевне, про перебування синів у Львові. У документах пізнішого походження (1668-1679 рр.) з дітей Остапа Гоголя згаданий тільки Балацко (див. примітку 31 до републікації листа), а про інших його дітей від того часу є тільки одне свідчення загального характеру: перед 27 квітня 1675 р. до Варшави дійшла звістка, що Остап Гоголь «з власної ініціятиви» відіслав до Польщі як заручників свою дружину з дітьми7. Схоже, Балацко був найстаршим сином, а може, й найстаршою дитиною Гоголя. Останню за часом згадку про Балацка читаємо в листі київського полковника Костянтина Солонини, написаному 28 квітня (ст. ст.) 1679 р. в місті Козелець, до Мирона-судді правобережного козацтва, зосередженого в київському Поліссі, яке перебувало 4 Максимович М. А. Обозрение городовых полков и сотен, бывших на Украине со времен Богдана Хмельницкого //Его же. Собр. соч. К., 1876. Т. I.: Отдел исторический. С. 703. 5 Львівська наукова бібліотека ім. Василя Стефаника НАН України (далі - ЛНБ НАН України), від. рукописів, ф. 5 (Оссолінські), спр. 189, с. 1568. Див. про це також: Historia panowania Jana Kazimierza z Klimakterów Wespazyana Kochowskiego przez współczesnego tlómacza w skróceniu na polski język przełożona, wydana z rękopismu w roku 1840 przez Edwarda Raczyńskiego, teraz podług oryginału poprawiona i powtórnie wydrukowana. Poznań, 1859. Т. II. S. 288. 6 Памятники, изданные Временною коммиссиею для разбора древних актов. К., 1859. Т. IV. Отдел Ш: Материалы для истории Малороссии (1660-1664). С. 462,463. 7 Archiwum PAN w Warszawie, oddz. rękopisów, zesp. IU-198 (Materiały Janusza Wolińskiego), rkps 56, k. 138. 22-6-1279 337 Микола Крикун на службі Речі Посполитої. У листі Солонина висловлює пропозицію, яку він уз годив із гетьманом Іваном Самойловичем, Балацкові та Миронові з підлеглими йому козаками перейти на бік Самойловича й оселитися на контрольованій ним території8. Лист Солонини потрапив до рук польських властей. Король Ян ПІ Собєський дуже обурився тим, що в ході налагодження відносин Речі Посполитої з Москвою правобережних козаків таємно переманюють на лівий берег Дніпра. Перекладений польською мовою лист разом із відповідним інструктивним ли стом короля в липні 1679 р. був надісланий послові Речі Посполитої в Моск ві - референдарієві й писареві Великого князівства Литовського Ципріянові Бжостовському9. На основі цих документів Бжостовський порушив питання про переманювання козаків на польсько-російських переговорах у Москві10. У королівській грамоті «Андрієві» Гоголю 1674 р. згаданий його син Прокіп Балацко (див. примітку 31 до републікації листа). Однак подільський полковник Андрій Гоголь фігура неісторична, а про Балацка знаємо, що він син Остапа Гоголя, отже, зваживши, що Балацко міг мати ім’я Прокіп, робимо висновок: Прокіп Балацко був сином Остапа Гоголя. Опанас Іванович Гоголь-Яновський 1784 р. у дворянському зібранні заявив, що його прапрадід Прокіп Балацко до самої смерти був польським шляхтичем (тобто жив на землях Речі Посполитої, очевидно, на Правобережній Україні), а Прокопів син Ян після смерти батька пе ребрався на Лівобережну Україну й осів у селі Кононівка Лубенського «уїзду»" (тобто полку). Так виглядає родинний переказ, який виявлені документи не під тверджують, тому важко сказати, наскільки він правдивий. Лист Михайла Максимовича до Пантелеймона Куліша писаний чітким почерком на 12 сторінках паперу невеличкого формату. У ньому чимало (103) різних авторських правок. Отже, це чернетка, але така, що її порівняно легко могли набрати в друкарні. Схоже, що перебілювати написане Максимович не збирався. Републікуючи лист, повністю зберігаємо авторський текст, ураховуючи сучасну ортографію і подекуди пунктуацію. Усі перекреслені (викреслені) Мак симовичем частини слів, слова, словосполучення й речення опускаємо. Лист насичений іменами й фактами, тому, щоб полегшити читачам його сприйняття, републікацію супроводжують якомога докладніші коментарі. 11 Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 177, s. 479, 480 (польський переклад з україномовного оригіналу). 9 Ibid. S. 653,654. 10 Ibid. S. 782,784, 794. " Очерки малороссийских фамилий. Материалы для истории общества в XVII и XVIII в., собираемые А. М. Лазаревским // Русский архив. М., 1875. Год 13-й (1875). С. 451, 452. Не давно стало відомо, що 1661 р. Остап Гоголь мав дружину Ірину, синів Прокопа й Іллю та дочку Настасію (запис у напрестольній Євангелії львівського друку, яку Гоголь подарував Києвомежигірському монастиреві. Нині ця Євангелія зберігається в Краснодарській краевій науковій бібліотеці. 338 9. Неопублікований лист Михайла Максимовича до Пантелеймона Куліша (В Рускую Беседу) 1 О Предке Гоголя (Письмо к автору «Записок о жизни Н. В. Гоголя», изданных в Спб, 1856 г.) Ваши «Записки» о Гоголе драгоценная книга. Как много нового успели вы, в такое ко роткое время, собрать и прибавить к прежнему вашему «Опыту биографии Гоголя» !2 Вот что значит приняться за дело с любовью. И с каким уменьем расположили вы собранные вами письма Гоголя и воспоминания о нем его друзей и знакомых! Жизнь его, в вашей книге, становится как бы на яву перед Читателем и раскрывается все более и более. Я имел удовольствие послужить вам, чем случилось, для вашего прекрасного труда3. Я охотно и теперь сообщу вам, что приходило мне на память о незабвенном поэте, при чтении ваших «Записок». Но я начну с начала - с вашего «Остапа Гоголя». Портрет его написали вы мастерски, con amore; но он мне не полюбился; и во-первых, потому, что он не совсем похож на подлинник, - что в нем // есть прибавочные черты, которые не принадлежат действительному, историческому - Евстафию Гоголю, полковнику подольскому, а впоследствии Гетману той половины Заднепровской Украины, которая оставалась за Польшею, по отдаче Туркам другой половины4. - Вы говорите, например, что по отречении Дорошенковом от Гетманства5 Гоголь - «пошел служить, с горстью преданных себе Козаков, воинственному Яну Собескому6 и, разгромив с ним под Веною Турок7, принял от него опасный титул гетмана, который не под силу пришло носить самому Дорошенку» (стр. 2). Не говоря о том, что тревожное, замашистое гетманство «вихреватой головы» Дорошенка - и маленькое, спокойное гетманство степенного Гого ля - две вещи разные, - и что Гоголь принял гетманство от короля Собеского прежде его знаменитого дела под Веною, - я спрошу у вас об одном: откуда взяли вы, что Гоголь громил Турков под Веною, вместе с Собеским? - Это знаменитое дело было уже после Гоголева гетманства; там, под знаменем Собеского, освобождали австрийскую столицу от Турков - 20 тысяч Козаков8 с другими новыми витязями Козанкой Украины : // с Палеем9, Самусем10, Искрою11; а Г оголь тогда - уже четыре с половиною года лежал в гробу, втом знаменитом «козацком монастыре»12, к которому после Полтавской битвы обратились и старый Палей, «охочекомонный полковник Белоцерковский»13, и его товарищ Самусь, добровольно сложивший с себя изветшалое Заднепровское Гетманство14 и оставшийся на полковничестве богуславском, им же и устроенном в тогдашнем хаосе разоренной Украины Заднепровской15. Вы продолжаете об Евстафие Гоголе: «что было с ним потом (!), и какая смерть постигла этого, как по всему видно, энергического человека, летописи молчат. Его боевая фигура, можно сказать, только выглянула из мрака, сгустившегося над украинскою стариною, осветилась на мгновение кровавым пламенем войны и утонула снова в темноте. И какому летописцу его времени было дело до Остапа Гоголя, полковника отдаленной Надцнестрянской Украины и потом гетмана небольшой дружины козаков.. .»16. 22* 339 Микола Крикун А между тем, как эти строки свои печатали вы в Петербурге, в Киеве печаталась небольшая книжка г. Н. Белозерского, под названьем «Южнорусские летописи»17 - и в той книжке //на 119 странице, сказано: «1676. Отъ короля полского Яна Собіеского поставлень быль гетманъ войскъ Запорозкихъ Евстафій Гоголь. Онъ погребенъ в Кіевомежигорскомь монастыре 1679 года, Генваря 7 д.»18. Эта летописная подробность о смерти Гоголя верна, как это я знаю из другого источника19. А вы ведь знаете, что защита Вены от Турков происходила в Сентябре 1683 года; следовательно, Гоголь уже не мог там громить Турков! - А что память о Гоголе, после его полковничества поднестрянского и недолгого гетманства в Полесье20, не утонула в темноте и была озарена не зловещим блеском, но - оставалась, можно ска зать, в тихом свете, для народа Украинского, то вы можете видеть из следующих о нем подробностей, - которые в 1851 году я приберег для моего незабвенного поэта Гоголя, а теперь передаю вам, его жизнеописателю. В Межигорском монастыре, до конца его (положенного загадочным пожаром в апреле 1787 года) был портрет «Гетмана Евстафия Гоголя - в рамах черных с красными маленькими травами». Там он находился в деревянной // Свято-Духовской церкви21, вместе с другими шестью портретами, а именно: Императора Петра Первого, Гетмана Богдана Хмельницкого, полковника Семена Палея22, - и еще двух лиц, неизвестных в истории, подстаросты Димерского23 и последнего межигорского игумена Кощаковского (после которого начались уже межигорские архимандриты)24. А в соборной Преображенской церкви, воздвигнутой на иждивение Московского патриарха Иоакима, который, будучи постриженцем межигорского монастыря25, любил его до кончины своей и хотел быть здесь погребенным и не переставал благотворить ему щедрою рукою, - в той знаменитой церкви, и доныне уцелевшей, в числе 18-ти напрестоль ных евангелий было одно - львовской печати 1644-го года, в таусинном фиалковом бархате, со многими среброзолочеными образками и другими накладками, - изданное от гетмана Евстафия Гоголя - 1679 года (следовательно, перед самою его кончиною)26. Все это значится подробнее в «Книге описной ставропигиального Киевомежигорского монастыря, совершенной 1777 года, февраля 5»27, - которую // неожиданно встретил я, в июле 1851 года, посетив заштатный Богуславский монастырь, основанный на нынешнем живописном месте над р. Росью - вышепомянутым полковником Самусем, в начале прошлого столетия28. Но ваш Остап Гоголь не показался мне еще по другому отношению: для чего вы даете его так решительно в предки поэту, тогда как в приведенном вами дворянском протоколе 1784-го года значится другой современный Евстафию - «полковник Андрей Гоголь»?29 - Не потому ли только, что вам интереснее показалось дать в предки поэту лице исторически-известное, вместо лица, не упомянутого в летописаньи?.. И вот составилось у вас мнение, что документальный полковник Андрей Гоголь есть предание о Евстафие Гоголе, но «искаженное в канцеляриях гетманской Малороссии» (стр. 3), и у вас для этого мнения нашлись два предлога. Во-первых, тот, что в протоколе упоминается королевская грамота на село Ольховец, данная полковнику Андрею от 340 9. Неопублікований лист Михайла Максимовича до Пантелеймона Куліша короля Яна Казимира 1674 года, между тем как это король за шесть лет перед тем отрекся от престола //. Это замечено Вами верно; но дело в том, что ошибки в годах и других цифрах такое обыкновенное и частое явление в рукописях и печатных книгах, даже в сочинениях исторических, хронологических и статистических, что и здесь очень естественно предположить описку в годе30; наше дело, как и всегда в подобных случаях, исправить год по соображению с сущностью дела! Вместо 1674 года будем разуметь 1664-й. да и только! (А не то, пожалуй, можно предложить еще другую описку канцелярского переписчика грамот, что у него имя Казимир при имени Яна написалось машинально, как имя столь часто повторяющееся в грамотах, которых так много надавал украинцам - Ян Казимир и таким образом его имя, столь привычное для писца, явилось вместо Яна Ш-го: и тогда 1674 год будет верен.)31 Существеннее ваш второй предлог, что «ни в одном известном документе не встретилось не только полковника Андрея Гоголя, но и никакого полковника Гоголя, кроме Остапа»32 (т. е. Евстафия; так подольский полковник всегда именован в актах и памятниках, начиная с «Переяславских статей»33, и только одна позднейшая Летопись //, изданная Рубаном, назвала Остапа Гоголя)34. Но - разве нам известны д££ документы, в которых упоминаются прежде бывшие полковники козацкие - городовые и охочекомонные? Тысячи документов лежат еще в неизвестности непрочтенные для бытописания; тысячи их пропали уже и пропадают ежегодно - от пожаров, от мышей и от рук людских; а с тем вместе, конечно, и многие полковники, с своими асаулами и сотниками, ушли и уходят навсегда от известности в любознательном потомстве!.. Слыхали ль вы про Афанасия Шуровского. полковника Переяславского?35 Или про Степана Шамлипкого. полковника Лубенского?36 - А это два лица для вас любопытные: оба они были полковниками - в 1663-м году, во время Черной Рады37, и их обоих 18 июля казнил прошлец Брюховецкий38 - наравне с великолепным Сомком39, с Васютою Золоторенком40 и с Оникеем Силичем41. - Об этих двух злополучных жертвах Брюхове цкого, пропускаемых или неверно поминаемых в летописях, я узнал в августе 1850 года из церковной, современной приписки в старинном помяннике Лубенского Мгарского монастыря42. // Я назову вам до 20-ти украинских полковников, о которых и помину не было во всех прежде изданных летописях и документах, о которых я узнал из ста ринных помянников, вкладных надписей на церковных книгах, домашних актов и т. п. Может быть, в каком-нибудь документе и встретится нам еще раз - полковник Андрей Гоголь: да если б и не встретился, довольно и того, что он есть уже в одном документе, в королевской грамоте, которою дед поэта в 1784 году (как учредились и в Малороссии дворянские собрания) доказывал свое дворянство. Афанасий Иванович - признавал своим прадедом документального полковника Андрея Гоголя: и кому же ближе знать о своем прадеде, как не ему?.. - Ваше мнение о тождестве двух современных полковников тогда бы могло состояться, если бы в грамоте значился Евстафий Яновский. - на том основании, что у поэта нашего, и его ближайших предков, была двойная фамилия: Г&: голь. Яновский и совместно: Гоголь-Яновский. Такую двоякость фамилийных имен часто видим у полковников // времени Богданова: Миргородский полковник Григорий Лесниикий. Григорий Сахновнч и Сахнеыко-Лесницкий - одно лице43; Киевский пол341 Микола Крикун ковник Павел Лненка, Павел Янович и Павел Янрвич-.Хмельницкий одно лице44, равно как и его преемник - Василий. Дворецкий и Василий Бутримов (на Переяславских статьях)45. У Величка (II. 29)40 читаете о смерти на войне бывшего генерального писаря «пана Галюховского». Знаете ли, что это тот самый «писарь Семенъ Остапов», который подписался сам на Переяславских статьях?47 У меня есть один документ, сообщенный мне 1850 года г. Забелиным48, где этот писарь, освободясь из плена (вместе с Киевским полковником49 и Броварским сотником), просит себе оружия, чтобы опять итти на войну (в которой он и убит); и в той просьбе он именуется: Семен Остапов сын Галуховский. - Кроме того, что фамильные имена у прежних украинцев ставились двояко и трояко, а иногда совсем не ставились, - позднейшие летописцы, с своей стороны, затемняли (для нашего знания) личности прежних полковников, то называя их не теми полками, в которых они были в известное время (как это нередко // и у Величка), то переделывая фамильные имена их - Антона Жлановича в Антона Адамовича50, Семена Савича в Семена Павипкого51 и т. п. (как это я и показал в моем «Известии о Летописи Григория Грабянки» в «Москвитянине» 1855 г.)52. При всех подобных переделках в позднейших летописях, при всей разноименности фамильной в современных актах, постоянным оста валось и для нас остается - личное имя, которым одним иногда и означались старшины козацкие. Так, например, - от начала Гетманства Богдана Хмельницкого был при нем войсковой (генеральный) осаул Демко: так он значится не только в летописаньи, но и в «Книге реестров» 1649 года. Впоследствии он, ставши гетманом, пишется уже Демян Игнатович: а по фамилии был он Многогрешный53. При такой важности у прежних Малороссиян имени личного, мне кажется, мы не имеем права заменять встречаемое в документе личное имя другим, особенно при одинокости документа. Иное дело, когда в летописях встречаем, например, Миргородского полковника // Богданова времени - Максима Гладкого: а в официальной «Книге реестров» и в Лубенском Помяннике он значится «Матвей Гладкій»54 - тут мы должны признать Матвея, по недоразумению Летописцем названного Максимом55. Но такие случаи очень редки, равно как и такие, что в одно время бывают два соименника, например, - при гетмане Богдане - два Петра Дорошенка56 и два Ивана Богуна57; или в одном Полтавском полку Иван Искра, убитый в междоусобице Выговского™, и Иван Искра, казненный при Мазепе, вместе с Кочубеем59; или такой случай, что - после страдальца Василия Кочубея старшие сыновья каждого поколения его именуются его именем, и потому в наследственном селе их Дубовичах60 (где знаменитый образ Богоматери Дубовицкой) погребен уже не один Василий Васильевич Кочубей, и есть живой соименник и преемник. Из всего сказанного, мне кажется, следует, что родоначальником Гоголя должно признать документального «полковника Андрея Гоголя», которого и дед нашего поэта в 1784-м году признавал своим прадедом. М. Максимович 1856 г. 18 июня. Михайлова Гора61 // Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського, ф. II (Історичні матеріали), сир. 2390, арк. І-бзв. Автограф. 342 9. Неопублікований лист Михайла Максимовича до Пантелеймона Куліиіа ПРИМІТКИ 1 «Русская беседа» - науково-літературний журнал слов’янофільського напрямку, виходив у Москві протягом 1856-1860 рр. 2 Ідеться про видання: М. И. Опыт биографии Н. В. Гоголя, с включением до сорока писем. СПб., 1854. Про предків письменника, зокрема про Остапа Гоголя, тут розповідається нас. 1-2. Розширеною версією цієї праці стали двотомні Кулішеві «Записки о жизни Николая Васильевича Гоголя...». 3 Чим Максимович «послужив» Кулішеві - встановити не вдалося. 4 Подільським (тобто могилівськлм, подністрянським) полковником Остап Гоголь був у 1654-1661, 1663-1669 та 1673-1675 рр., є також підстави вважати, що й 1662-го та 1670 років СКрикун М. Подільський козацький полк: періоди існування та полковники // Козацькі війни XVII століття в історичній свідомості польського та українського народів. Матеріали Другої Польсько-Української Наукової зустрічі (Львів, 12-13 жовтня 1995 р.) / За ред. Л. Зашкільняка. Люблін; Львів. 1996. С. 116-144: Його ж. З історії української козацької старшини другої половини XVII століття. Полковник Остап Гоголь // Записки НТШ. Львів. 1997. Т. ССХХХІІІ. С. 396-439. Близько 22 листопада 1674 р. Остап Гоголь присягнув на вірність польському королеві Янові III Собєському (Woliński J. Materiały do dziejów wojny polsko-tureckiej 1672-1676 // Stu dia i Materiały do Historii Wojskowości (далі - SMHW). Warszawa, 1967. TХШ. Cz. 1. S. 228; Bib lioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 423, s. 225), а король на початку квітня 1675 р. призначив його козацьким гетьманом західної половини Правобережної (в тодішньому політично-територіяльному розумінні) України (Максимович називає Правобережну Україну Задніпровською) (Woliński J. Sobiesciana z 1675 г. // Przegląd Historyczno-Wojskowy. Warsza wa, 1932. Т. V. S. 227, 228; Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 430, s. 221; Biblioteka PAN w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 1070, k. 725; ЛНБ НАН України, від. рукописів, ф. 4 (Бібліотека Баворовських), спр. 318, арк. 49). На службі Польщі Гоголь як гетьман перебував до своєї смерти в січні 1679 р. У жовтні 1676 р. був укладений Журавенський мирний договір, за яким Туреччина відновила свою владу на території Подільського воєводства і контроль над територією Брацлавського та правобережної південної частини Київського воєводств. З кінця цього року, згідно з постановою сенату Речі Посполитої від 23 жовтня (Archiwum Główne Akt Dawnych w Warszawie (далі - AGAD w Warszawie), zesp. Archiwum Publiczne Potockich, № 48, s. 1-2), місцем постійної дислокації підпорядкованого Гоголю правобережного козацтва була поліська (північна) частина Київського воєводства з центром у містечку Димер. Тут була гетьманська резиденція Гоголя. Про Остапа Гоголя як гетьмана див.: Крикун М. Остап Го голь - гетьман козацтва Правобережної України // Україна модерна. Львів, 1999. Ч. 2/3, с. 37-58. 5 Дорошенко Петро Дорофійович (1627-1698) - гетьман Правобережної України (1665 -1676), перед тим прилуцький полковник (1657-1659), генеральний осавул, черкаський полковник (1665), генеральний обозний (1665). Гетьманства зрікся у вересні 1676 р. ЩороиіенкоД. Гетьман Петро Дорошенко. Огляд його життя і політичної діяльности / Редактор Василь Омельченко. Нью-Йорк, 1985). 6Ян III Собєський (1629-1696) - польський король (1674-1696), перед тим великий ко ронний маршалок (1665-1674), польний коронний гетьман (1666-1668), великий коронний гетьман (1668-1674) (Wójcik Z. Jan Sobieski. 1629-1696. Warszawa, 1983). 343 Микола Крикун 7 Битва під Віднем відбулася 12 вересня 1683 р. У цій битві австрійсько-польськонімецьке військо на чолі з Яном III Собєським розгромило турецьку армію, внаслідок чого було знято турецьку облогу Відня, а турки відступили з австрійської території. 8 В об’єднаному війську, яке розбило турків під Віднем, було близько 70 тис. чол., серед них польського війську, до складу якого входили й козаки, - 25 тис. (Gierowski J. A. Historia Polski. 1505-1764. Warszawa, 1980. S. 346). Тому немає підстав стверджувати, ніби у віденській битві брало участь 20 тис. козаків: їх могло бути не більше кількох тисяч, за однією з версій, яку так само не можна вважати доведеною, - 5 тис. (ДорошенкоД. Нарис історії України. К., 1991. С. 328). 9 Палій Семен Пилипович (справжнє прізвище Гурко; народився в 1640-х роках 1710) - білоцерківський полковник (1685-1704, 1708-1710). 10 Самусь (Самійло Іванович; роки життя невідомі) - богуславський полковник (1685— 1711), наказний гетьман Правобережної України (1693-1704). 11 Іскра Іван Іванович (рік народження невідомий - 1708) - полтавський полковник (1696-1703). 12 Межигірський (Києвомежигірський) Спаський (Спасо-Преображенський) монастир у селі Межигір’я існував між Києвом і Вишгородом. За переказами, виник невдовзі після прийняття київським князем Володимиром Святославичем християнства. Монастир пережив складну історію і перестав діяти 1787 р. (Максимович М. А. Сказание о Межигорском монасты ре И Его же. Собр. соч. 1877. Т. II: Отделы Историко-топографический, археологический и этнографический. С. 255-285; Похилевич JI. Сказания о населенных местностях Киевской губернии... К., 1864. С. 5-8). У «Львівському літописі» (а не «літописці») цей монастир згаданий під 1630 р. і, справді, без жодних пояснень названий козацьким (Бевзо О. А. Львів ський літопис і Острозький літописець. Джерелознавче дослідження. Вид. друге. К., 1971. С. 109). Можливо, на той час монастир був притулком для козаків, які ставали його ченцями, тоді зрозуміле означення його козацьким. 13 Охочекомонним полковником Семен Палій ніколи не був. 14 Самусь 1704 р. «уступив» своє правобережне гетьманство лівобережному гетьманові Іванові Мазепі, який відтоді (до 1708 р.) гетьманував і на Правобережжі. 15 Максимович має на увазі, що Семен Палій і Самусь були поховані в Межигірському монастирі. У пізнішій своїй розвідці про монастир він зазначив, що про поховання козацьких ватажків йому відомо з переказу, дізнатися ж про це «за свідченнями писемними» не вдалося (Максимович М. А. Сказание о Межигорском монастыре. С. 279). Таких свідчень не знайдено й досі. 16 Це цитата зі сторінки 2 першого тому Кулішевих «Записок о жизни Николая Васильевича Гоголя...». 17 Максимович має на увазі видання «Южнорусские летописи, открытые и изданные Н. Белозерским» (К., 1856. Т. І), на яке він відгукнувся рецензією в «Русской беседе» (1857. III. Кн. 7. Критика. С. 45-59; див. також передрук: Максимович М. А. Собр. соч. Т. I. С. 231-247). Білозерський Микола (1833-1899) - збирач матеріялів з історії й етнографії України. 18 Максимович не зовсім точно наводить цитату зі сторінки 119 «Южнорусских лето писей»: тут подано «Собиецкого» і «Запорожскихь». 19 Очевидно, інше джерело, про яке йдеться, - запис у напрестольній Євангелії львівського друку 1644 р., що його Остап Гоголь перед смертю подарував Межигірському монастиреві (про 344 9. Неопублікований лист Михайла Максимовича до Пантелеймона Куліиіа цю євангелію див. примітку 26). Гадаємо, запис зроблений незабаром після поховання Гоголя: «Л^та... 1679 месяца Генваря дня 3 (sic!) погребенъ е[сть] въ монастыре общежительномъ Межигорскомъ Киевскомъ, в церкві Гня Преображенія, в склепЪ благочестивій православный рабъ Божій Еустафій Гоголь, Гетманъ войска его Корол. м. Запорож.» (Записки Одесского общества истории и древностей. Одесса, 1848. Т. 2. С. 825). Михайло Максимович не міг не знати про цей запис. На момент публікації його в «Записках Одесского общества...» Євангелія зберігалася в Катеринодарському військовому соборі чорноморських козаків (Там само), а нині зберігається в Краснодарській краєвій науковій бібліотеці. Про смерть Остапа Гоголя дізнаємося також із приписки в листі Василя Кочубея до охочекомонного полковника Іллі Новицького, написаному 27 січня (ст. ст.) 1679 р. в Батурині. Тут сказано: «Гоголь скончалъ животь свой» (Акты, относящиеся к истории Западной России, собранные и изданные Археографическою коммиссиею. СПб., 1853. Т. V: 1633-1699. С. 115). 20 Див. примітку 4. 21 Про це саме див.: Максимович М. А. Сказание о Межигорском монастыре. С. 276. 22 Про портрет Семена Палія в Межигірському монастирі див. також: Там само. С. 278. 23 Димер (нині - селище міського типу у Вишгородському районі Київської области) був адміністративним центром державного (королівського) володіння - староства. Як і будь-яке староство Речі Посполитої, воно за королівськими привілеями перебувало в доживотному користуванні старост. Підстароста - призначений старостою урядник, обов’язком якого було безпосередньо контролювати стан староства. Портрет якого димерського підстарости зберігався в Межигірському монастирі - невідомо. 24 Філарет Кощаковський - останній (до 1709 р., коли його перевели на ігуменство у Мгарський монастир) ігумен Межигірського монастиря. Відтоді і до ліквідації монастиря 1787 р. його настоятелями були архимандрити, перший серед них - Іродіон Жураховський (Максимович М. А. Сказание о Межигорском монастыре. С. 277, 278). Після слів, яких сто сується ця примітка, автор у листі закреслив: «и я замечал Гоголю, что у него в повести неверно показан “Межигорский архимандрит”, а надо для точности поставить: “игумен”». Повість Гоголя - це «Тарас Бульба» (див. згадку в ній про «межигірського архимандрита»: Гоголь М. Б. Тарас Бульба / Пер. з рос. А. Хуторяна. К., 19*84. С. 70). 25 Йоаким (у миру Іван Савйолов; 1620-1690) - московський патріярх (1674-1690). На вчався в Києвобратській колегії. Маючи 35 років, постригся в ченці під іменем Йоакима в Києвомежигірському монастирі. Звідси 1657 р. на вимогу патріярха Никона виїхав до Москви. За його активної участи 1686 р. Київська митрополія була підпорядкована Московській патріярхії. Грамотою Йоакима 1687 р. Києвомежигірському монастиреві надані право і звання патріяршої московської ставропігії (Максимович М. А: Сказание о Межигорском монастыре. С. 268,273). 26 Про цю Євангелію див. примітку 19. Михайло Максимович описує її вигляд у «Сказании о Межигорском монастыре» (с. 276). 27 Де книга нині, невідомо, можливо, вона втрачена. 23 Історію Богуславського монастиря Михайло Максимович зачіпає і в «Обозрении городовых полков и сотен...» (с. 693). На відміну від сказаного в листі до Куліша, тут він зазначає, що монастир Різдва Богородиці виник у трьох верстах «від теперішнього, в лісі, на місці, що зветься Монастирищем». Л. Похилевич стверджує, що цей монастир заснований не 345 Микола Крикун пізніше середини XVI ст., а Самусь його тільки відновив (ПохияевичЛ. Сказания о населенных местностях... С. 553, 554). 29 В «Опыте биографии Н. В. Гоголя...» Пантелеймон Куліш наводить фрагмент (с. 201) зі згаданого Максимовичем протоколу: 19 жовтня (ст. ст.) 1784 р. дворянське зібрання Київського намісництва, розглянувши пред’явлені полковим писарем Опанасом ГоголемЯновським докази свого шляхетства, засвідчило, що його прапрадід полковник Андрій Гоголь 1674 р. отримав королівський привілей на володіння селом Вільховець у Подільському воєводстві. Таке пожалування міг отримати тільки шляхтич, отже, Андрій Гоголь мав на лежати до шляхетського стану. Олександр Лазаревський слухання Опанаса Гоголя-Яновського у дворянському зібранні помилково датує 1788 р. (Очерки малороссийских фамилий... С. 452). 30 Ця думка стосовно королівських грамот про надання маєтків надто ризикована, бо оригінальне звучання грамот з певних міркувань намагалися всіляко зберігати. 31 3 огляду на наше міркування в попередній примітці не можемо погодитися з цими двома припущеннями - про датування грамоти та ім’я короля, який її видав. Опанас ГогольЯновський 1784 р. пред’явив дворянському зібранню копію королівської грамоти. Публікації її (всі - неповні) див.: Лазаревський А. М. Очерки малороссийских фамилий... С. 451; Чте ния в Историческом обществе Нестора Летописца (далі - ЧИОНЛ). К., 1902. Кн. 16. Отдел II. С. 7; Вересаев В. Гоголь в жизни. Систематический свод подлинных свидетельств сов ременников. X., 1990 (передрук московського видання 1933 р.). С. 17). У цій копії сказано, що грамоту видано 1674 р. від імені короля Яна Казимира (а не тодішнього короля Яна III Собєського) могилівському полковникові Андрієві Гоголю (а не Остапові Гоголю, котрий, як свідчать джерела, у третій чверті XVII ст. був могилівським (подільським) полковником). Тому багато дослідників сумніваються в автентичності грамоти (див. огляд її оцінок у цьому аспекті: Оглоблин О. Проблема предків Миколи Гоголя // Український історик. Нью-Йорк; Мюнхен, 1967. 3/4. С. 85-87). Найсерйозніші аргументи на користь автентичности грамоти висловив Олександр Лазаревський (ЧИОНЛ. Кн. 16. Отд. II. С. 7). До них можна додати, що 6 грудня 1674 р. - цим днем датовано грамоту - королівський військовий табір, де її було видано, стояв під містечком Кальник у Брацлавському воєводстві, як і сказано в грамоті (Woliński J. Materiały do dziejów wojny... // SMHW. Т. XIII. Cz. 1. S. 234). Проти автентичности цього документа, крім неправильних імен полковника й короля, свідчать ще й такі докази. По-перше, дивує, що в грамоті син Гоголя, який мав успадкувати по смерті батька село Вільховець, названий Прокопом Балацком, бо в усіх відомих документах кінця 60-х - 70-х років XVII ст. згадано просто Балацка - то як пасинка, то як сина Остапа Гоголя (Biblioteka PAN w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 1275, k. 157 (1668 р.; тут Балацко фігурує як пасинок («pasierb»); AGAD w Waszawie, zesp. Archiwum Zamoyskich, № 3053, k. 49 (22. XI. 1674); Woliński J. Materiały do dziejów wojny... // SMHW. Т. XIII. Cz. 1. S. 240 (10. XI. 1674); Archiwum PAN w Warszawie, oddz. rękopisów, zesp. III - 198, rkps 79, k. 232 (10. XII. 1674); Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 174, s. 243 (21. VIII. 1676), rkps 177, s. 479 (28. IV 1679)). У низці документів від 1671-го і 1674 рр. трапляються згадки про «сина» Остапа Гоголя Балацка, але ім’я його не зазначене. По-друге, дивує і те, що грамоту Гоголеві-батькові видали 6 грудня 1674 р., а ще 22 листопада в королівському таборі під Баром його син отримав грамоту короля Яна III Собєського (відома лише в чернетковому варіянті) на володіння млином у містечку Озаринці в Подільському воєводстві (AGAD w 346 9. Неопублікований лист Михайла Максимовича до Пантелеймона Куліша Warszawie, zesp. Archiwum Zamoyskich, № 3053, к. 49). Здається, батько мав би отримати грамоту раніше від сина або хоча б одночасно. 32 Це цитата зі сторінки 3 першого тому Кулішевих «Записок о жизни Николая Васильевича Гоголя...». Максимович опустив слово «другого», яке в оригіналі стоїть після «никакого». 33 Остапа Гоголя сучасні джерела переважно (а не завжди, як стверджує Максимович) називають Остафієм або Євстахієм. Уперше він підписався цим іменем у листі до Богдана Хмельницького від 29 червня (ст. ст.) 1657 р. з містечка Озаринці (Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографическою коммиссиею (далі-Акты ЮЗР). СПб., 1879. Т. XI: 1672-1674. Прибавления 1657. С. 739). Слід зазначити, що у двох документах російського походження Остап Гоголь названий неправильно: в документі 1658 р. - Степаном (Там само. 1892. Т. XV: 1658-1659. С. 287), а 1660 р. - Іваном (Памятники... Т. IV. Отд. III. С. 71). Переяславські статті, на які посилається Михайло Максимович, - це «нові» статті, затверджені на Переяславській раді 17 жовтня (ст. ст.) 1659 р. при обранні гетьманом Війська Запорозького Юрія Хмельницького. У цих статтях згадано Остафія Гоголя (Полное собрание законов Российской империи (далі - ПСЗРИ). Собрание 1-е. СПб., 1830. Т. I. С. 493). 34 Під іменем Остапа полковник Гоголь у сучасних йому джерелах згадується дуже рідко. Найраніше цей варіянт імені подибуємо під 1664 р.: двічі у Гоголевих власноручних підписах латиницею (Biblioteka Czartoryskich w Krakowie, oddz. rękopisów, rkps 402, s. 534, 586) і один раз у документі російського походження (Акты ЮЗР. 1867. Т. V: 1659-1665. С. 162). Літопис, виданий Василем Рубаном, - це «Краткая летопись Малыя России с 1506 по 1770 с изъявлением образа тамошнего правления» (СПб. 1777). Рубан Василь (1742-1795) український письменник та історик. 35 Щуровський Опанас (рік народження невідомий - 1663) - переяславський полковник. 36 Шамлицький Степан (рік народження невідомий - 1663) - лубенський полковник. 37 Чорна рада 1663 р. - загальна козацька рада, скликана для обрання гетьмана Лі вобережної України. Проходила в околицях міста Ніжина 17-18 червня (ст. ст.). Названа «чорною», бо разом із городовим і січовим козацтвом у ній взяла участь «чернь» - селяни й міщани. Кажучи, що обидва полковники цікаві для Куліша, Максимович має на увазі, що Ку ліш - автор роману «Чорна рада». Перша редакція роману була завершена 1846 р., окремі його розділи друкувалися протягом 1845-1846 рр. у журналах «Современник» і «Москвитянин» (Куліш П. Чорна рада. Хроніка 1663 року. К, 1990. С. 237, 238). Максимович не міг про це не знати. Роман уперше повністю надрукований 1857 р. 38 Брюховецький Іван (рік народження невідомий - 1668) - гетьман Лівобережної України (1663-1668), перед тим кошовий отаман і кошовий гетьман Запорозької Січі. Опозиційно налаштовану козацьку старшину стратили, за його наказом, не 18 липня, як зазначає Мак симович, а 18 вересня (ст. ст.) 1663 р. (.ЯворницькийД. /. Історія запорозьких козаків: У 3-х т. К., 1990. Т. 2. С. 252). 39 Сомко Яким (рік народження невідомий - 1663) - наказний гетьман (1660-1663). 40 Золотаренко Василь (Васюта) (рік народження невідомий - 1663) - ніжинський пол ковник (1655-1656, 1659-1663). 347 Микола Крикун 41 Силич Оникій (рік народження невідомий - 1663) - чернігівський полковник (1657— 1663). 42 Лубенський Мгарський Спасо-Преображенський монастир був заснований у першій чверті XVII ст. в селі Мгар (нині - в Лубенському районі Полтавської области). Заснував його Ісайя Копинський на землях, подарованих Раїною Вишневецькою Могилянкою (.Лазаревський А. Отрывки из летописи Мгарского монастыря. Відбитка б. м., б. р. С. 1). Відомостей про пом’яник цього монастиря немае. 43 Лісницький (Сахненко) Григорій (рік народження невідомий - 1664) - миргородський полковник (1654-1658), генеральний військовий суддя (1657). 44 Яненко-Хмельницький Павло (роки життя невідомі) - київський полковник (16541659). 45 Дворецький Василь (роки життя невідомі) - київський полковник (1653, 1659-1660, 1662-1668). Згаданий у матеріялах Переяславської ради 1659 р. як Василь Бутримов (ПСЗРИ. Собр. 1-е. Т. І. С. 493). 46 Величко Самійло (рік народження невідомий - 1728) - козацький літописець. У своєму літописі описав події в Україні у другій половині XVII - на початку XVIII ст. (Величко С. Летопись событий в Юго-Западной России в XVII-м веке // Издана Временною коммиссиею для разбора древних актов. К., 1848-1864. Т. І—IV). Другий том охоплює 1660-1686 рр. 47 Голуховський Семен (роки життя невідомі) - генеральний військовий писар (16591660). У матеріялах Переяславської ради 1659 р. згаданий як Семен Остапов (ПСЗРИ. Собр. 1-е. Т. І. С. 493). 48 Забєлін Іван (1820-1908) - російський історик. 49 Семен Голуховський і Василь Дворецький упродовж 1660-1662 рр. були в татарському полоні (про це див. також: Максимович М. А. Обозрение городовых полков и сотен... С. 705). 50 Жданович Антін (роки життя невідомі) - київський полковник (1649-1652,1656-1657), генеральний суддя (1656-1657). 51 Савич Семен (роки життя невідомі) - канівський полковник (1648-1651). 52 Ідеться про статтю Михайла Максимовича «Известие о летописи Г. Грабянки, изданной 1854 года Киевскою Временною коммиссиею» в московському журналі «Москвитянин» 1855 р. (Т. V. № 17/18. С. 145-158. Передрук див.: Максимович М. А. Собр. соч. Т. I. С. 217— 230). Про ототожнення Антона Ждановича й Антона Адамовича та Семена Савича і Семена Павицького та про те, чому вони взагалі виникли, див. у вказаному числі «Москвитянина» на с. 152 (те саме в передруку статті на с. 223,224). 53 «Книга реестров» 1649 р. - так Михайло Максимович називає документ, оригінальна назва якого «Реестра всего Войска Запорожского, после Зборовского договора с королем полским Яном Казимиром составленные 1649 года октября 16». «Реестра» були опубліковані щойно 1874 р. (див.: Чтения в Императорском обществе истории и древностей российских при Московском университете. Кн. 2/3) і 1875 р. (окрема книга - відбиток із видання 1874 р.), тому, зрозуміло, Максимович міг ознайомитися з ними лише в рукописі. Нове академічне, видання реєстру див.: Реєстр Війська Запорозького: Транслітерація тексту. К, 1995. Многогрішний Дем’ян (роки життя невідомі) - гетьман Лівобережної України (16691672). У «Реєстрах» згаданий як Демко - сотник Кропивенського полку (Реестра... 1875. С. 240; Реєстр... С. 351); після сотникування був чернігівським полковником (1664-1667), генеральним осавулом (1668). 348 9. Неопублікований лист Михайла Максимовича до Пантелеймона Куліша 54 Гладкий Матвій (рік народження невідомий - 1652) - миргородський полковник (1649— 1652). 55 В «Обозрении городовых полков и сотен...» Михайло Максимович зазначає, що польський літописець XVII ст. Веспазіян Коховський називає миргородського полковника Гладкого Максимом (Максимович М. А. Собр. соч. Т. І. С. 722). У Коховського цей полковник під 1650 р. згаданий як Максиміліян Гладкий (Historia panowania Jana Kazimierza... 1859. Т. I. S. 110). Звідси можна припустити, що саме це джерело Максимович мав на увазі, пишучи про Матвія Гладкого. Інших літописних свідчень про Максима Гладкого як миргородського полковника немає. 56 Безперечно, один із цих Дорошенків - гетьман Петро Дорошенко (див. примітку 5). 57 Безперечно, один із цих Іванів Богунів - Іван Богун (рік народження невідомий 1664) - кальницький (1650-1658) і паволоцький полковник (1668-1664). 58 Іскра Іван (рік народження невідомий - 1659) - наказний полтавський полковник (1649, 1652). 59 Кочубей Василь (1640-1708) - генеральний писар (1687-1699), генеральний суддя (1699-1708) Лівобережної України (Гетьманщини). 60 Нині село Дубовичі - у Кролевецькому районі Сумської области. 61 Михайлова гора - хутір Михайла Максимовича біля села Прохорівка (нині - у Канів ському районі Черкаської области). Тут Максимович жив після того, як 1845 р. за станом здоров’я вийшов у відставку. 10 Турецький похід на Правобережну Україну 1674 року 10-11 листопада 1673 р. польське військо на чолі з великим коронним гетьманом і великим коронним маршалком Яном Собєським (від 1674 р. польський король Ян III) під фортецею Хотин на Північній Буковині розгромило турецьке військо, яким командував Гусейн-паша. У владних колах Османської імперії справедливо розцінили це як прагнення Речі Посполитої скасувати умови укладеного в жовтні 1672 р. Бучацького трактату, за яким вона зобов’язувалася сплачувати Порті щорічну данину і поступалася їй територією Подільського воєводства, а Правобережна Україна була проголошена володінням тамтешнього Війська Запорозького під протекторатом Порти1. У відповідь на хотинську перемогу поляків турки організували похід проти Речі Посполитої, який очолив султан Мегмед IV. Однак на певному етапі полі тичний вектор цього походу змінився: союзник Порти правобережний гетьман Петро Дорошенко звернувся до її владників із нагальним проханням допомогти йому відбити спільний наступ московської армії під командуванням боярина князя Ґріґорія Ромодановського та Війська Запорозького на чолі з Іваном Самойловичем* - гетьманом «обох боків (берегів) Дніпра» (цей титул під тиском Москви йому 27 березня 1674 р. надала козацька Переяславська рада, до того він був лівобережним гетьманом). Об’єднана армія мала покінчити з гетьмануванням Петра Дорошенка й утвердити на Правобережжі владу Москви і її ставленика Івана Самойловича. В інтересах Туреччини було захистити свої позиції в цьому регіоні, тому її армія вирушила на допомогу Дорошенкові. Похід розпочався і закінчився 1674 р. Усі воєнні дії цієї кампанії відбувалися на Правобережжі. На боці Порти воювало татарське військо, яке очолив кримський хан Селім-Ґірей. В історіографії цей похід відомий завдяки передусім Миколі Костомарову, але цей видатний учений описав його надто загально, на вузькому джерельному 1 Протекторат встановлено 1669 р. Див.: Крикун М. Корсунська козацька рада 1669 року // ЗНТШ. Львів, 1999. T. CCXXXVIII. С. 117-148. " До Війська Запорозького під керівництвом Івана Самойловича увійшли всі лівобережні полки і всі, крім двох, правобережні полки. Два правобережні полковники на той час залишалися вірними Петрові Дорошенкові. 351 Микола Крикун матеріялі2. Німецький історик Йозеф Гаммер запропонував стислий огляд походу на основі турецьких джерел3, а Сєрґєй Соловйов, по суті, тільки торкнувся цієї події4. Тимчасом турецька кампанія 1674 р. потребує уважного висвітлення: вона дозволяє краще зрозуміти події того року на Правобережжі, розібратися у складному переплетінні інтересів Порти, Москви і Речі Посполитої. Завдання нашого дослідження - простежити весь хід кампанії: від моменту, коли османська армія виступила з-за Дунаю, і до її повернення за Дунай. Події на Правобережжі, у яких турки безпосередньої участи не брали, оглянемо побіжно. Дослідження засноване на великій кількості джерел. Майже всі вони опубліковані, але більшість їх досі не залучалася до вивчення нашої теми. Видані документи - результат діяльности Малоросійського приказу в Моск ві, канцелярій при князі Ґріґорію Ромодановському та гетьманові Івану Самойловичу5, при київському воєводі князю Юрію Трубєцькому6. Документи польського походження - це переважно кореспонденція різних осіб7. У пригоді стали також козацькі літописи8 і турецька хроніка9 та деякі інші видання. Відо 2 Костомаров Н. И. Руина. Гетманства Бруховецкого, Многогрешного и Самойловича. Историческая монография 1663-1687 гг. Н Его же. Собр. соч. Исторические монографии и исследования. СПб., 1905. Кн. VI. Т. XV. 3 Hammer J. Geschichte des Osmanischen Reiches, grossentheils aus bisher unbeniitzten Handschriften und Archiven. Pest, 1830. В. VI: Von der Grosswesirschaft Mohammed Kóprilis bis zum Carlowiczer Frieden. 1656-1699. 4 Соловьев С. М. Соч.: В 18 кн. М., 1991. Кн. VI: История России с древнейших времен. Т. 11-12. 5 Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографическою коммиссиею (далі - Акты ЮЗР). СПб., 1879. Т. XI: 1672-1674; 1882. Т. XII: 1875-1876. 6 Синбирский сборник. Историческая часть. М., 1845. Т. 30. Малороссийские дела: Отписки за 1673-1674 год киевского воеводы к. Ю. П. Трубецкого с товарищи к царю Алексею Михайловичу. 7 Woliński J. Przyczynki źródłowe do kampanii 1674 г. // Przegląd Historyczno-Wojsko wy. Warszawa, 1933. Т. VI; Ejusd. Materiały do dziejów wojny polsko-tureckiej 1672-1676 // Studia i Materiały do Historii Wojskowości. Warszawa, 1966. Т. XII. Cz. II. 8 Грабянка Г. ДЬйствія презілной и от начала Поляков крвавшой небывалой брани Богдана Хмелницкого, гетмана запорожского, с Поляки ... з розних л'Ьтописцов и из діаріуша, на той войнЪ писаного, в град'Ь Гадячу... 1710 / Издана Временною коммиссиею для разбора древних актов. К, 1854; Літопис Самовидця / Видання підготував Я. І. Дзира. К., 1971; Величко С. Летопись событий в Юго-Западной России в XVII-м веке / Издана Временною коммиссиею для разбора древних актов. К., 1851. Т. II. 9 Collectanea z dziejopisów tureckich rzeczy do historii polskiej służących, z dodatkiem objaśnień potrzebnych i krytycznych uwag przez 1.1. S. Sękowskiego. Warszawa, 1825. Т. II. 352 10. Турецький похід на Правобережну Україну 1674 року мості опублікованих джерел про кампанію 1674 р. помітно доповнюють два до кументи, виявлені в Російському державному архіві давніх актів у Москві. Це зізнання очевидця походу з турецького боку Петра Татарінова, яке він дав у Мало російському приказі 29 травня (ст. ст.) 1675 р.10, і його ж записка11 як додаток до зізнання. Під час кампанії Татарінов був в оточенні великого візира Кьопрюлюзаде Фазі ля Агмеда-паші, що дозволяло йому отримувати інформацію з перших рук. Його свідчення, зафіксовані в зізнанні й записці, здебільшого правдиві, хоча в них трапляються окремі неточності: звичайно, Татарінов не міг усе достеменно знати, а дещо міг і забути за пів року, який минув від завершення походу восени 1674 р. до 29 травня (ст. ст.) 1675 р. Отже, Пьотр Татарінов одинокий відомий очевидець походу, і свідчення його надзвичайно цінні. Мабуть, доречно переказати тут його розповідь про себе. Пьотр Татарінов був родом «мещеренин», «Андреев сын»; як солдат московського рейтарського полку, яким командував Іван Єлчанінов, 1660 р. під Чудновом1* потрапив у полон2* до поляків. Згодом поляки продали його «в Крым», за якийсь час «татаровя» перепродали його в Царгороді (Стамбулі) туркам, а ті - султанському тлумачеві Панайотакі. В останнього Татарінов служив «во дворецких», «владел» його домом, йому «во всем был верен», «всякие государственные посольские и воинские дела от него, Панаиотакия, до (великого. - М. К.) везиря доносил». «Писма всякие, - додає він, - были у него, Петра, на руках»3*. При Панайотакі він був свідком облоги і взяття великим візиром міста Кандія на острові Крит4’. Коли восени 1673 р. Панайотакі помер, Татарінова взяв до себе на службу великий візир. Невдовзі після кампанії 1674 р. він дозволив Татарінову поїхати до Молдавії, щоб відібрати у боржника належні йому гроші. У Молдавії Татарінов боржника не знайшов, довелося шукати його у Волощині і Трансільванії. Звідти він виїхав до Речі Посполитої, далі через міста Ярослав, Самбір, Броди, Полонне й Коростишів дістався до Києва, а згодом - до Москви12. 10 Российский государственный архив древних актов (Москва; далі - РГАДА), ф. 79 (Сношения России с Польшей), on. 1, кн. 166, л. 515-533. 11 Там само. J1.537об.-545об. Записку частково використано у : Крикун М. З історії української козацької старшини другої половини XVII століття. Полковник Остап Гоголь // ЗНТШ. 1997. T. CCXXXUI. С. 431,433. '* Чуднів - містечко в Київському воєводстві, нині - селище міського типу, районний центр Житомирської области. 2’ У жовтні 1660 р. поляки під Чудновом розгромили російське військо на чолі з воєводою Васілієм Шерємєтєвим. 3‘ Очевидно, йдеться про документи, з якими мав справу Панайотакі. 4* Турки взяли Кандію 1669 р. Цією подією закінчилася турецько-венеційська, або Кандійська війна (Кандія - італійська назва острова Крит), яка тривала від 1645 р. 12 РГАДА, ф. 79, оп. 1, кн. 166, л. 515-516, 533-533об. 23-6-1279 353 Микола Крикун Слід зазначити, що в розповіді про турецький похід збережено датування подій за московськими й козацькими джерелами. Після кожної дати в дужках одразу подаємо число за новим стилем, за винятком тих випадків, коли події в джерелах датовані третьою декадою місяця: щоб не вказувати дні наступного місяця за новим стилем, навівши дату за джерелом, у дужках зазначаємо «ст. ст.». Турецький же хроніст датував події за мусульманським календарем; у польському перекладі його твору, який здійснив Юзеф Сенковський, паралельно наведене датування за григоріянським календарем, але воно часто помилкове і тому не згодилося для розповіді про хід кампанії 1674 р. Початок походу Рішення піти війною на Річ Посполиту султан прийняв невдовзі після хотинської поразки турецького війська - взимку 1673/1674 рр. За турецькою хронікою, в лютому 1674 р. у ставці падишаха був вивішений султанський бунчук - символ приготування Порти до війни, а через капиджі-пашу1* Омерабея кримському ханові надіслали наказ закінчувати приготування до походу і об’єднати свої загони з турецьким військом13. Подільський мечник Марек Сєкєжинський, якого Ян III відрядив вести переговори з великим візиром, після кількаденного перебування в Бабі2* приїхав до міста Снятии у Руському воєводстві. 20 червня зі Снятина він надіслав лист до грабовецького старости Марека Матчинського, в якому писав, що великий візир із військом 17 травня став табором під Бабою, звідси він має прямувати до мосту на Дунаї і там чекати на приїзд султана. Далі сказано, що турки суходолом і Дунаєм перевозять багато провіянту до гирла Пруту і переправляють його вгору по Пруту до Цецори3*, що турецькі військовики й знатні особи («principaliora capita») «неохоче збираються на цю війну» і сам великий візир проти неї («jej... nie życzy»), «проте султан виявився впертим, наполягаючи на ній»14. '* Капиджі-паша - начальник сторожі воріт султанського палацу. Collectanea... Т.ІІ. S. 103. 2* Баба або Бабадаґ - місто на південь від Дунаю і на південний схід від впадіння в нього Пруту, на території Північної Добруджі. 3* Цецора (Цицора) - на час походу 1674 р. урочище на місці колишнього поселення з такою самою назвою, на правому березі Пруту неподалік від міста Ясси - тодішньої столиці Молдавського князівства. 14 Woliński J. Przyczynki... S. 82. Про приїзд великого візира 17 травня до Баби сказано з посиланням на Сєкєжинського в універсалі Яна III, виданому 4 липня у Варшаві (Woliński J. Materiały do dziejów wojny... S. 279). Про перебування великого візира під Бабою згадують також турецький хроніст (Collectanea... Т. II. S. 105) і грек Дмитро Іванов у зізнанні, яке він дав 25 липня (ст. ст.) в Києві князеві Юрію Трубєцькому, повернувшись із «Турской земли», куди він їздив у справах (Синбирский сборник. Т. 30. Малороссийские дела... С. 187). 13 354 10. Турецький похід на Правобережну Україну 1674 року Згодом султан із військом, яке було при ньому, виступив до Баби15. Тут обидва війська зустрілися, після чого турецька армія рушила до Ісакчі16 (місто на правому березі Дунаю східніше гирла Пруту), щоб там переправитися на лівий берег Дунаю17. Провівши в Ісакчі два дні, турецька армія перейшла по мосту Дунай, а наступного дня те саме зробив султан18, очевидно, зі своїм оточенням і, можливо, з рештою армії. Це сталося близько 10 червня19. Треба зазначити, що до цього через Дунай переправився алепський паша Каплан Мустафа з дорученою йому частиною турецького війська, звідти він рушив на північ і 11 червня20 розташувався в урочищі Цецора21. Янові III стало відомо, що Каплан Мустафа мав завдання виступити до Хотина22. Якщо це правда, то немає сумніву, що він мав допомогти Гусейнові-паші відбити в поляків хотинську фортецю, яку Гусейн-паша тримав в облозі23. Ще до описаних подій, може, у квітні того року, Петро Дорошенко через своїх посланців просив турецького султана допомогти протистояти московському 15 Collectanea... Т. П. S. 105. Згаданий у попередньому посиланні Дмитро Іванов свідчив, що перед приїздом до Баби султан перебував «в Турской земли в городе Гадзиолу-Пазарчику, от реки Дуная в полтараста верст» (Синбирский сборник. Т. 30. Малороссийские дела... С. 187). Ґаджіоґлу-Пазарджик (згодом - Добріч) - місто в Південній Добруджі. 16 Collectanea... ТЛІ. S. 105. 17 Woliński J. Materiały do dziejów wojny... S. 279. 18 Collectanea... Т. II. S. 108. 19 У згаданому універсалі від 4 липня Ян III зазначив, посилаючись на інформацію Марека Сєкєжинського, що султан нібито має перебратися через Дунай близько 10 червня (Wolińs ki J. Materiały do dziejów wojny... S. 279). Дальший перебіг подій дає підстави думати, що ця переправа відбулася на початку другої декади червня. 20 Woliński J. Przyczynki... S. 82 (лист Марека Сєкєжинського від 20 червня); Ejusd. Materiały do dziejów wojny... S. 279 (універсал Яна III від 4 липня). 21 Синбирский сборник. Т. 30. Малороссийские дела... С. 187 (зізнання 25 липня (ст. ст.) перед князем Юрієм Трубєцьким Дмитра Іванова), 191 (зізнання 18 (28) липня перед князем Юрієм Трубєцьким жителя Києво-Печерського монастиря Степана Матвієва, який повернувся з поїздки «в Турскую, Волоскую и Мутьянскую земли», де він займався «торговым промыслом». До речі, за словами Матвієва, «урочище Цецора от города Яс в пяти верстах», а насправді це вдвічі далі); Woliński J. Przyczynki... S. 82 (згаданий лист Марека Сєкєжинського від 20 червня); Ejusd. Materiały do dziejów wojny... S. 279 (універсал Яна III від 4 липня). Андрій Мурашка, охочекомонний полковник Івана Самойловича, 7(17) травня писав йому з містечка Стіна в Брацдавському воєводстві, що сім пашів переправилися через Дунай і візир іде слідом за ними (Акты ЮЗР. Т. XI. С. 472). Джерела це повідомлення не підтверджують. 22 Woliński J. Przyczynki... S. 82; Ejusd. Materiały do dziejów wojny... S. 279. 23 Collectanea... T. U . S . 110. 23* 355 Микола Крикун війську24. Відповідь турецьких владників на його прохання невідома. Мабуть, відлунням її стало те, що Іванові Мазепі, якого відрядили з гетьманським лис том до великого візира, 15 (25) червня в Чигирині наказано було «словесно» передати візирові: «удивляетца де он, Дорошенко, визиревым словам, что де он приказывает к нему, Дорошенку: чего де он боитца московских ратных людей и с ними управитца не может? Московские де люди не военные. Как де были прежние гетманы и они сами без турецких войск давали отпор»25. У правдивості цих візирових слів навряд чи можна сумніватися: вони засвідчують, що на той час турецькі владники недооцінювали гостроту ситуації на Правобережжі і не вважали за необхідне допомагати Дорошенкові. За зізнанням Петра Татарінова, коли султан стояв в Ісакчі, до нього звернув ся Дорошенків посланець і від імені свого гетьмана просив прислати «ратных своих людей на оборону», бо «на него (Дорошенка. - М. К.) идут многие ратные люди»26. Петро Дорошенко мав на увазі, що у відповідь на його дії, які підтримали допоміжні кримськотатарські загони, Іван Самойлович створив на Правобережжі на чолі з переяславським полковником Родіоном (Радивоном) Дмитрашком Райчею великий загін із кількох лівобережних та кількох правобережних полків, які повинні були ослабити військо Дорошенка. Загін, до речі, був підсилений двома московськими полками27. Від Дунаю до Дністра Після переправи через Дунай турецьке військо «відпочивало» протягом двадцяти днів28, тобто найпізніше до початку липня, після чого рушило в напрямку до Цецори29. Спочатку сюди прибув великий візир, а потім султан, який рухався 24 Синбирский сборник. Т. ЗО. Малороссийские дела... С. 157 (зізнання 17 (27) травня перед князем Юрієм Трубєцьким київського жителя Івана Павлова, який повернувся з «Турской земли», куди він їздив у справах). 25 Акты ЮЗР. Т. XI. С. 56 (зізнання Івана Мазепи 5 (15) серпня в Малоросійському приказі). 26 РГАДА, ф. 79, оп. 1, кн. 166, л. 521 об.-522. 27 Грабянка Г. Дійствія... С. 214; Акты ЮЗР. Т. XI. С. 467 (лист Івана Самойловича цареві Алексею Міхайловічу від 18 (28) травня з Переяслава), 516 (зізнання 27 червня (ст. ст.) в Малоросійському приказі Івана Матвеева - поручника полку рейтарського строю Моісєя Бєклємішева), 491-493 (лист Івана Самойловича цареві від 15 (25) червня з табору під селом Ліпляїв над Дніпром). 28 Collectanea... Т.Ы. S. 107. 29 Синбирский сборник. Т. 30. Малороссийские дела... С. 191 (зізнання Степана Матвієва від 18 (28) липня); Акты ЮЗР. Т. XI. С. 588 (недатований лист подільського полковника Михайла Зеленського до Родіона Дмитрашка Райчі, доданий до листа Івана Самойловича цареві від 15 (25) липня). 356 10. Турецький похід на Правобережну Україну 1674 року за ним30. Про день приїзду султана до Цецори джерела подають три версії: за однією з них, це сталося за день «до Петрова дни»31, тобто 11 липня, за дру гою - не пізніше 13 липня32, за третьою - 18 липня33. Третій варіянт повторюється у двох незалежних свідченнях, тому він найвірогідніший. У такому разі похід турецького війська від місця його переправи через Дунай до Цецори тривав близько пів місяця, за цей час військо, рухаючись, очевидно, правим берегом Пруту, подолало відстань близько 250 км34. 25 червня, коли турецька армія просувалася до Цецори, Петро Дорошенко написав у Чигирині листи до великого візира і свого резидента при ньому Гаврила Лісовського (і тоді само, мабуть, до кримського хана та наближених до нього осіб). їх мав вручити Іван Мазепа, якого гетьман відрядив для переговорів із великим візиром. Можливо, Мазепа з листами виїхав із Чигирина того самого дня. Його супроводжувала охорона з 9 татар, при яких було 15 невільни ків - козаків з Лівобережжя. Проте за кілька днів після виїзду їх усіх біля Інгулу (ліва притока Богу) перехопив загін низових козаків на чолі з кошовим отаманом 30 Акты ЮЗР. Т. XI. С. 588 (недатований лист подільського полковника Михайла Зеленського до Родіона Дмитрашка Райчі, доданий до листа Івана Самойловича цареві від 15 (25) липня), 567 (лист московського військовика Алексея Карандєєва до боярина Артамона Матвеева, писаний після 2(12) серпня з Канева; тут сказано: «греченин» Костянтин Петров свідчить, що бачив великого візира в Цецорі, а на султана там чекали). 31 Синбирский сборник. Т. 30. Малороссийские дела... С. 191 (зізнання Степана Матвієва від 18 (28) липня; тут помилково сказано, що султан і великий візир мали прибути до Цецори разом). 32 Там само. С. 189 (зізнання 17 (27) липня перед князем Юрієм Трубєцьким Фьодора Дорохіна - рейтара полку Івана Єлчанінова; за його словами, він два тижні тому виїхав із Ясс че рез Цецору, і в Цецорі йому казали турки, що «того ж дни» (13 липня. - М. К.) у Цецорі «будет салтан турской с войски»). 33 Акты ЮЗР. Т. XI. С. 577 (лист кошового отамана низового Війська Запорозького Івана Сірка до князя Ґріґорія Ромодановського від 6 (16) липня (помилково датований червнем); тут із сказаного «прямыми» язиками, яких узяли в молдавських селах поблизу містечка Орґієв, випливає, що султан із візиром (sic!) мають намір стати в Цецорі 8(18) липня), 588 (недатований лист Михайла Зеленського до Родіона Дмитрашка Райчі; тут читаємо: «султан с достойными силами на Цецоре имеет подлинно стать июля 8 дня»). 34 Згадка про те, що турецьке військо прибуло до Цецори через Ясси (Синбирский сборник. Т. ЗО. Малороссийские дела... С. 191 (зізнання Степана Матвієва від 18 (28) липня)), навряд чи відповідає дійсності: навіщо було війську йти до Ясс мимо Цецори, розташованої далі на південний схід, щоб звідти повернути до неї. До речі, в Яссах турецьке військо не стояло, тому свідчення козака Переяславського полку Іллі Новицького від 28 липня (ст. ст.) перед князем Юрієм Трубєцьким, ніби султан стоїть у Яссах, неправдиве (Синбирский сборник. Т. ЗО. Малороссийские дела... С. 197). 357 Микола Крикун Іваном Сірком, у Мазепи відібрали листи і відіслали їх до Івана Самойловича35. Самойлович листи одержав 3 липня і, ознайомившись із їхнім змістом, того ж таки дня відправив їх до Москви36. Іван Сірко, пам’ятаючи, напевно, про козацьку честь, зволікав видавати Івана Мазепу Самойловичу, але, зрештою, змушений був зробити це десь перед 25 липня: того дня Самойлович написав цареві з-під села Талдики поблизу Чигирина, що відсилає Мазепу до Москви37. Отож, Дорошенкові листи, які мав передати Мазепа, до адресатів не дійшли. Листи до великого візира та до Гаврила Лісовського ідентичні за змістом, у них ідеться про поразку, яку під містечком Сміла 14 полків (ліво- і правобережних) Івана Самойловича спільно з московськими ратними людьми завдали козакам Петра Дорошенка та загонам кримських татар, котрі перед тим прийшли йому на допомогу. Дорошенко був переконаний, що у поразці винні татари, які покинули поле бою. Внаслідок цього становище гетьмана надзвичайно погіршало, і тому він просить великого візира прислати йому на допомогу турецький загін на чолі з пашею, який триматиме татар у послуху38. Битва під Смілою відбулася 20 червня39. У згаданих листах до хана і його сановників, також ідентичних за змістом, Дорошенко закликав їх надати військову допомогу для боротьби проти Самойловича і московських ратних людей40. Згідно з запискою Петра Татарінова, З (13) липня (тобто, за нашими спостереженнями, перед приїздом султана до Цецори) в турецькій ставці отримали Дорошенкові листи з проханням допомогти проти «Москви», яка наступає на Правобережжі. (Напевно, гетьман 35 Акты ЮЗР. Т. XI. С. 467 (лист Івана Самойловича цареві від 23 червня (ст. ст.) з-під Черкас; Самойлович писав, що невільників татари мали подарувати великому візирові й іншим осо бам - туркам і татарам), 525 (лист Родіона Дмитрашка Райчі до сєрадзького підчашія від 12 (22) липня, у якому, до речі, сказано, що при кожному татарині-охоронцеві було «колканадесять» (sic!) невільників. Те саме: Синбирский сборник. Т. 30. Малороссийские дела... С. 212), 535 (лист Івана Самойловича цареві від 15 (25) липня з-під села Талдики біля Чигирина), 575 (лист князя Ґріґорія Ромодановського цареві від 27 липня (ст. ст.)), 559 (зізнання Івана Мазепи 5 (15) серпня в Малоросійському приказі; він називає татар-охоронців «білогородськими»), 36 Акты ЮЗР. Т. XI. С. 496 (лист Івана Самойловича цареві від 23 червня (ст. ст.) з-під Черкас). 37 Там само. С. 535. 38 Там само. С. 506-508, 510-512. 39 Там само. С. 491 (лист Івана Самойловича цареві від 15 (25) червня з-під села Ліпляїв над Дніпром). Про цю битву див. названі Дорошенкові листи до великого візира і Гаврила Лісовського, а також: Там само. С 491-493 (лист Івана Самойловича цареві від 15 (25) червня), 516 (зізнання 27 липня (ст. ст.) в Малоросійському приказі Івана Матвеева - поручника полку рейтарського строю), 616 (зізнання 14 (24) серпня в Малоросійському приказі полоненого кримського татарина); Грабянка Г. Дійствія... С. 214,215. 40 Акты ЮЗР. Т. XI. С. 498-505, 508-510. 358 10. Турецький похід на Правобережну Україну 1674 року вислав листи, дізнавшись про невдачу місії Івана Мазепи.) «И то послыша, - писав Татарінов, - послали (турки. - М. К.) того ж часа с листами к Дорошенку Емирь Али-мурзу и с ним 1000 человек татар и приказали сказать ему, чтоб держался сколко может»41. Під час переходу турецької армії до Цецори до неї приєднався зі своїм військом хан. Це могло статися 7 липня. 12 (22) липня подільський полковник Михайло Зеленський, який діяв поблизу Молдавського князівства і тому непогано знав про події в ньому, писав Самойловичеві з-під містечка Клебань біля Тульчина: полонений «на Дністрі» татарин свідчив, що хан з’єднався з великим візиром 15 днів тому42. Ще до цього хан поклав собі за мету погодити Порту з Річчю Посполитою і спрямувати турків проти Москви. Його стратегія була обгрунтованою. Поразка Речі Посполитої у війні з Туреччиною 1672 р. була Кримському ханству невигідна, бо явно посилювала позиції Османської імперії у Південно-Східній Европі43. Водночас хана дуже непокоїла політика Москви щодо Правобережної України, її намагання утвердитися там - це зачіпало стратегічні інтереси ханства. У ситуації, яка склалася у величезному регіоні, куди входило й Правобережжя, ханові потрібна була активна протидія Москві. Тут його інтереси збігалися з інтересами Речі Посполитої, яка не могла змиритися з утратою Правобережжя на користь Москви. Тому хан небезпідставно розраховував на підтримку Речі Посполитої. Але вона була можлива лише за умови порозуміння Порти з Річчю Посполитою, адже в зовнішньополітичних питаннях ханство повністю залежало від Порти. В разі ж успіху своїх планів хан сподівався використовувати Річ Посполиту для тиску на Османську імперію, для послаблення її позицій у регіоні44. 13 липня, після з’єднання турецького і татарського військ, хан отримав прохання від поляків: «чтоб он как был с ними прежде в миру, так и бы ныне был и чтоб с турками их помирил»45. Зустрівшись із султаном, хан схиляв його до примирення з поляками, брав на себе місію арбітра в цій справі, підкреслював необхідність спільних турецько-татарських дій проти Москви46. Хоча султан був неприхильно налаштований до Речі Посполитої, пригадуючи поразку біля Хотина, все ж таки він розумів, що віддати Правобережжя Москві означає небезпеку 41 РГАДА, ф. 79, оп. 1, кн. 166, л. 538-538об. ЮЗР. Т. XI. С. 522. 43 Wójcik Z. Rzeczpospolita wobec Turcji i Rosji 1674-1675. Studia z dziejów polskiej polityki zagranicznej. Wrocław etc., 1976. S. 27. 44 Woliński J. Król Jan III a sprawa Ukrainy 1674—1675. Warszawa, 1934. S. 9. 45 РГАДА, ф. 79. on. 1, кн. 166, л. 538. 44 Там само. JI. 522об. 42 Акты 359 Микола Крикун для імперії, а тому це просто неприпустимо. За погодженням із султаном, хан відрядив для переговорів до Варшави Мегмета Кази-аґу - сина свого візира Суффана Кази-аґи47. На спільній військовій раді в Цецорі хан зумів переконати султана воювати не з поляками, а з Москвою - за Правобережжя, за те, щоб зберегти тут гетьманські позиції Петра Дорошенка й османський протекторат48. Того самого дня (20 липня), коли султан довідався, що турки відбили у поляків Хотин, він віддав своїй армії наказ іти до молдавського міста Сороки на правому березі Дністра, перейти на територію Правобережної України і допомогти Дорошенкові стримувати війська князя Ґріґорія Ромодановського та Івана Самойловича49. Наказ, безперечно, поширювався і на кримське військо. Віддаючи цей наказ, султан, мабуть, зважив на недавні листи Петра Дорошенка, у яких гетьман запевняв: як «не дадут ему недель на десять помочи, то не токмо себе, но и им (султанові й ханові. - М. К.) погибель будет»50. В одному з цих листів сказано: настільки Москва і Самойлович запанували на Правобережжі, що дорошенківцям «никакова де уж проходу к туркам нет...; а которых де посланцев (Дорошенко. - М. К.) к ним (до султана й хана. - М. К.) посылает и тех де московские (Самойловичеві. - М. К.) казаки на дорогах перенимают»; а далі наведено як приклад невдалу місію Івана Мазепи51. Як свідчив Пьотр Татарінов, на згаданій раді в Цецорі ухвалили «тотчас мост под Сорокою на Днестре делать», щоб по ньому переправити війська на лівий берег річки52, де починалася Правобережна У країна. Відповідальними за спорудження мосту султан призначив сиваського бейлербея* Мугаммеда-пашу і командувача яничарів Мустафу-аґу53. Турецький хроніст повідомляє, що через Дністер мали бути наведені «мости»54, і це може бути правдою. 47 Woliński J. Przyczynki... S. 82; РГАДА, ф. 79, оп. 1, кн. 166, л. 522об. Ханський посол прибув до Варшави щойно 18 серпня (Woliński J. Przyczynki... S. 82), коли дії турецького і татарського військ на Правобережжі були в розпалі, тому політичний ефект від місії Мегмета Кази-аґи не виправдав сподівання хана і владників Речі Посполитої. 48 Woliński J. Pośrednictwo tatarskie w wojnie polsko-tureckiej 1674-1675 // Ejusd. Z dziejów wojny i polityki w dobie Jana Sobieskiego. Warszawa, 1960. S. 142. 49 Collectanea... T.II. S. 110. 50 Акты ЮЗР. Т. XI. С. 541 (недатований лист Михайла Зеленського до Івана Самойловича, доданий до його листа Самойловичу від ЗО липня (ст. ст.)). 51 РГАДА, ф. 79, оп. 1, кн. 166, л. 539. 52 Там само. JI. 539об. Бейлербей - призначений султаном управитель провінції - ейялета (пашалика). 53 Collectanea...Т. И. S. 110. 54 Ibid. 360 10. Турецький похід на Правобережну Україну 1674 року Звістка про намір турків і татар іти до Сорок і перебратися на лівий бе рег Дністра дуже швидко докотилася на правобережні українські землі, які межували з Молдавським князівством. Уже 12 (22) липня Михайло Зеленський писав Самойловичеві з Клебані: візир і хан «в сих днях конечно имеют к берегу Сороки прийти и тут мост на Днестре скоро сделать»55. Можливо, кримчаки вирушили до Сорок раніше за турків: полонений кримський татарин Шибанко Донґазли 14 (24) серпня розповів у Малоросійському приказі, що, приєднавшись до султана, хан попрямував до Сорок56; якби хан виступив разом із султаном, Шибанко про це сказав би. Пьотр Татарінов свідчив, що 23 липня (ст. ст.), тобто 2 серпня, турецька армія вже стояла біля Сорок57, куди, цілком імовірно, вона прибула незадовго перед тим. Слова Татарінова певною мірою підтверджує лист брацлавського полковника Павла Лисиці до Родіона Дмитрашка Райчі від 29 липня (ст. ст.), де сказано, що турки («неприятель») стоять «через долгое время у пристани Днестровой»58. Якщо турецька армія вирушила з Цецори наступного дня після султанського наказу від 20 липня, а 2 серпня вже була під Сороками, то за 11-12 днів вона подолала щонайменше 130 км. Тобто в середньому за добу армія просувалася повільніше, ніж від Дунаю до Цецори. До речі, Шибанко Донґазли казав, що султан просувався до Сорок «с тихостию»59. За наказом султана60, татари переправилися через Дністер 27 липня (6 серпня)61. За однією версією, вони перейшли по мосту62, задругою - перепливли на «суднах» 63 (плотах?). Друга версія видається вірогіднішою, бо є свідчення, що на той час турки довели мости «до половины реки»64. Існує також дві версії 55 Акты ЮЗР. Т. XI. С. 522. «А для того мосту, чтоб его скорее сделать, - читаемо в тому самому листі, - несколко сот турков пришло на сю (українську. - М. К.) сторону Днестра» (Там само). Це свідчення певно неправдиве: поява турецьких будівників мосту над Дністром, по суті, в час, коли їх тільки ухвалили відрядити, неймовірна, особливо якщо зважити на відстань від Цецори до Сорок. 56 Там само. С. 612. Шибанко каже, що хан пішов із Ясс, але пішов він із Цецори. 57 РГАДА, ф. 79, оп. 1, кн. 166, л. 540. ss Акты ЮЗР. Т. XI. С. 548,549. 59 Там само. С. 612. “Там само. С. 621 (лист Івана Самойловича цареві від 31 липня (ст. ст.) з-під Чигирина. Самойлович при цьому посилається на зізнання, яке того самого дня йому дав полонений татарин). 61 Там само. С. 572 (лист Алексея Карандеєва до Артамона Матвеева, писаний після 2 (12) серпня; Карандєєв переказує зізнання полоненого татарина, яке той дав йому 2(12 серпня) у Каневі). 42 Там само. С. 621 (лист Івана Самойловича цареві від 31 липня (ст. ст.)). 65 Там само. С. 612 (зізнання Шибанка Донгазли від 14 (24) серпня). 64 Див. посилання 61. 361 Микола Крикун про те, коли Дністер перетнула турецька армія. За словами Петра Татарінова, це сталося 29 липня (ст. ст.)65. Йозеф Гаммер в «Історії Османської імперії», не посилаючись на джерела, датує цю подію ЗО липня66. Загалом у своїй праці він користується новим стилем, але перебування турецької армії на Правобережжі, про яке далі в нашій розповіді, доводить, що ЗО липня Гаммер указав за старим стилем, мабуть, сам того не усвідомлюючи. Можна впевнено стверджувати, що переправа турків через Дністер відбулася не пізніше 29-30 липня (8-9 серпня). До міста Ладижин у Брацлавському воєводстві* турецька армія підступила 6(16) серпня, пройшовши до нього від Дністра понад 110 км. Якщо зважити, скільки в середньому за добу ця армія долала від Дунаю до Цецори і від Цецори до Сорок, то на відстань від Сорок до Ладижина їй вистачило 7-8 днів. Турецький хроніст повідомляє, що переправа турків тривала п’ять днів67, але це малоймовірно: у цитованому листі Павла Лисиці від 29 липня (ст. ст.) про переправу нічого не сказано, а судячи зі змісту листа, він мав би про неї згадати, адже як брацлавський полковник він мав якнайшвидше дізнаватися й одразу повідомляти про рух турецької армії і татарського війська. Імовірно, переправа тривала два дні. Перед переправою через Дністер, а може, під час переходу їхніх військ від Цецори до Сорок султан і хан вирішили, опинившись на Правобережжі, рушати на Київ через Умань. Про таке рішення свідчили полонені татари68. У низці джерел, де йдеться про наміри султана і хана йти на Київ, Умань не згадана як проміжний пункт походу69, але це не означає, що її не мали на увазі. У цьому зв’язку цікавий такий фрагмент (хай, може, й не зовсім правдивий) із записки Петра Татарінова: 65 РГАДА, ф. 79, оп. 1, кн. 166, л. 541. 66 Hammer J. Geschichte... В. VI. S. 301. ' Нині Ладижин - місто в Тростянецькому районі Вінницької области. Collectanea... Т. II. S. 111. 68 Акты ЮЗР. Т. XI. С. 542 (лист князя Ґріґорія Ромодановського цареві від 31 липня (ст. ст.) з-під Чигирина), 612 (зізнання Шибанка Донґазли від 14 (24) серпня), 614 (зізнання 14 (24) серпня в Малоросійському приказі іншого полоненого татарина), 621 (лист Івана Самойловича цареві від 31 липня (ст. ст.)). 69 Там само. С. 572 (лист Алексея Карандеева до Артамона Матвеева, писаний після 2(12) серпня; Карандєєв посилається на лист Родіона Дмитрашка Райчі й Андрія Мурашки до ігумена канівського Успенського монастиря Єронтія), 633 (лист Родіона Дмитрашка Райчі до князя Юрія Трубєцького від 8 (18) серпня); Синбирский сборник. Т. 30. Малороссийкие дела... С. 204 (лист князя Юрія Трубєцького цареві від 17 (27) серпня), 205 (лист Родіона Дмитрашка Райчі до князя Юрія Трубєцького від 7 (17) серпня з містечка Буки у Брацлавському воєводстві), 217 (лист князя Юрія Трубєцького цареві від 13 (23) серпня; князь посилається на лист до нього Івана Самойловича і князя Ґріґорія Ромодановського від 12 (22) серпня). 67 362 10. Турецький похід на Правобережну Україну 1674 року під Сороками турки допитували лівобережного козака, якого прислав до них Петро Дорошенко (Дорошенків полонений?): «куды добра дорога к Киеву? И в то время пришол волоской (молдавський. - М. К.) господарь и, услышав, что про дорогу к Киеву спрашивают, сказал: вы де тому человеку верите, я де вам приведу человека, которой все дороги московские знает. И привел греченина именем Андронаки из Румеляли1* или с Царягорода, и спрашивали его, знаешь ли московские дороги. И он сказал: не токмо московские - и русские, и полские и написал: к Киеву через Умань в двадцать дней бес простойки»70. У жодному з відомих джерел не сказано, якою була мета турецько-татарського походу на Київ. З’ясуємо співвідношення сил, втягнутих у воєнні дії на Правобережжі: з одного боку - війська султана, хана і Петра Дорошенка, з іншого боку - війська Івана Самойловича і князя Ґрігорія Ромодановського. 29 травня (ст. ст.) 1675 р. у Малоросійському приказі Пьотр Татарінов, напевно, обізнаний із документами, які в поході 1674 р. проходили через канцелярію великого візира, до чийого оточення він тоді належав, свідчив, що турецька армія напередодні вступу в Правобережну Україну нараховувала близько 52 тис. осіб. Склад її був такий71: султан мав 1500 осіб, великий візир - 3500, єгипетський («мисирский») паша - 3000, інший єгипетський паша - 2600, Діяр Бекі-паша - 1500, Юсуфпаша - 1480, Масаіп-паша - 3000, каймакан2* Кара Мустафа-паша - 3200, дефтердар («тевтердар»)3* - 3000, Мешанчи-паша - 1500, Кайсер-паша - 1300, Каплан Мустафа-паша - 3000, «сліпий» Гусейн-паша - 860, Сейдіулу-паша- 1860, боснійський паша - 2500, румелійський («урумелский») бей72 - 160, арнаутський бей - 60, біломорський4* Атан-паша - 280, пелопонеський Морапаша- 320, неназвані семеро пашів - відповідно 180,250, 320,260,200, 380 і 280 осіб, неназвані троє беїв - відповідно 60, 130 і 170 осіб, а також 8000 яничарів на чолі з агою73, 2000 «вотчинних дворян»5*, 3000 спагіїв6*, 1200 наглядачів '* Ідеться про ейялет Румелія, який охоплював східну й центральну частини Балканського півострова. 70 РГАДА, ф. 79, оп. 1, кн. 166, л. 540-540об. 71 Там само. JI. 523об.-526. 2* Каймакан, каім-макам — наближена до султана особа, якій він доручав важливі справи. 3* Дефтердар - скарбник, голова імперської скарбниці. п Сіді-заде Мугаммед-паша (Collectanea... Т. II. S. 113). 4* Егейський? 13 Цим аґою був Мустафа (Ibid. S. 110). s* Можливо, йдеться про власників мюльків - приватних володінь. 6’ Спагії - власники військово-ленних земель. 363 Микола Крикун («надзиралщики») за порохом і зброєю, 1000 пушкарів. За іншими двома джере лами, чисельність турецького війська становила 100 тис. осіб74. Вірогідними видаються відомості Петра Татарінова, бо вони оперті на турецькі документи. Щодо татар, то Татарінов сам чув, як хан «сказывал» султанові, що в нього під час воєнних дій у Правобережній Україні було війська «толко» 35 тис., «а болши отнюдь не было»75. На момент приходу турків і татар на Правобережжя майже всі сили Петра Дорошенка на чолі з ним скупчилися в Чигирині, який від 2 серпня тримали в облозі князь Ґріґорій Ромодановський та Іван Самойлович76. 10 (20) серпня в Малоросійському приказі Сємьон Кафтирєв, якого Ромодановський з-під Чигирина відрядив до Москви, свідчив: перебіжчики з обложеного Чигирина «в роспросе сказывали», що там «в осаде конницы 6000 человек да пехоты серденят и черемисы с 1500 человек»77. Шість тисяч козаків - це, безперечно, Чигиринський полк, завжди вірний Дорошенкові, та козаки з правобережних полків, які не відступилися від свого гетьмана, хоча їхні полки перейшли на бік Самойловича. До речі, поза Чигирином на боці Дорошенка залишався тільки Паволоцький полк і то, можливо, не весь78. Серденята - це козаки піхотних негородових полків, які були надійною опорою гетьмана. Черемисами Микола Костомаров уважав «польських татар»79; напевно, то були татари з українських земель Польського королівства та з Великого князівства Литовського. 74 Синбирский сборник. Т. 30. Малороссийские дела... С. 189 (зізнання Фьодора Дорохіна перед князем Юрієм Трубєцьким від 17 (27) липня; Дорохін переказав те, що чув від турків у Цецорі напередодні приїзду сюди султана), 191 (зізнання Степана Матвієва перед князем Юрієм Трубєцьким від 18 (28) липня; Матвієв переказав те, що чув від турків під час перебування у Молдавському князівстві). 75 РГАДА, ф. 79, оп. 1, кн. 166, л. 526об. Про облогу від 2 серпня (23 липня ст. ст.) див; Акты ЮЗР. Т. XI. С. 546 (лист Івана Са мойловича цареві від 25 липня (ст. ст.) з-під Чигирина), 594-595 (лист князя Ґріґорія Ромо дановського цареві, писаний після 31 липня (ст. ст.)), 620 (лист Івана Самойловича цареві від 31липня (ст. ст.) з-під Чигирина), 654 (зізнання в Малоросійському приказі козака Ніжинського полку, якого 16 (26) серпня Іван Самойлович послав до Москви). 77 Там само. С. 603. 78 Там само. С. 530 (лист Івана Самойловича цареві від 5(15) липня з Черкас), 631-634 (лист князя Юрія Трубєцького цареві від 17 (27) серпня. Те саме: Синбирский сборник. Т. 30. Малороссийкие дела... С. 204); Woliński J. Materiały do dziejów wojny... S. 296 (відомості з України від 7 вересня). 79 Костомаров Н. И. Руина... С. 254. Про чисельність чигиринської залоги до приходу турків і татар на Правобережжя див. також: Акты ЮЗР. Т. XI. С. 565, 566 (зізнання 5 (15) серпня в Малоросійському приказі Івана Мазепи. Те саме: Бантьіш-КаменскийД. Н. История Малой России: От водворения славян в сей стране до уничтожения гетманства. К., 1993. С. 544 76 364 10. Турецький похід на Правобережну Україну 1674 року Чисельність Самойловичевого війська становила, за однією версією, 50 тис.80, задругою-100 тис.81 осіб. За обома ж версіями, під командуванням князяҐріґорія Ромодановського було 100 тис. осіб82. Імовірно, Самойлович мав 50 тисяч війська, а Ромодановський - менше 100 тисяч. Очевидно, загальна кількість їхніх військ перевищувала загальну чисельність військ султана, хана і Петра Дорошенка. Перші дні на українській землі. Облога Ладижина На основі відомих джерел83 удалося встановити, що, опинившись на лівому березі Дністра, султан пішов на північ, узяв містечко Стіна - приблизно за 40 км від місця переправи, потім пішов на схід і взяв містечка Комаргород та Тиманівка1*. Далі його маршрут пролягав до Ладижина. Хан від місця переправи рушив на північний схід і здобув містечка Мястківка та Кісниця, розташовані приблизно за 45 і 55 км відповідно від Сорок. Звідси він повернув на схід, південніше від турецької армії та паралельно їй, і захопив містечка Куниче і Тростянець2*. Польський посол до султана подільський чесник Ян Карвовський 29 серпня писав Янові III з Ладижина, що турки взяли Стіну 10 серпня, а брали (репринт видання 1903 р.)); Костомаров Н. И. Руина... С. 254 (свідчення Тєрпіґорєва після його повернення з чигиринської неволі). 80 Woliński J. Materiały do dziejów wojny... S. 297 (датоване вереснем повідомлення руському воєводі Станіславові Яну Яблоновському анонімного польського улана, який повернувся з розвідки з турецького табору). 81 РГАДА, ф. 79, оп. 1, кн. 166, л. 539 об. 82 Woliński J. Materiały do dziejów wojny... S. 297; РГАДА, ф. 79, on. 1, кн. 166, л. 537об. 83 Акты ЮЗР. Т. XI. С. 542 і 621 (зізнання відповідно 30 і 31 липня (за ст. ст.) полонених татар у таборі військ Івана Самойловича і князя Ґріґорія Ромодановського під Чигирином), 612 і 615 (зізнання 14 (24) серпня в Малоросійському приказі полонених татар); Т. XII. С. 5 (зізнання 30 грудня (ст. ст.) в Малоросійському приказі учасника оборони Ладижина Анастаса Дмитрієва); Літопис Самовидця. С. 118; Величко С. Летопись... Т. И. С. 351; РГАДА, ф. 79, оп. 1, кн. 166, л. 541; Woliński J. Przyczynki... S. 84 (лист польського посла до султана подільського чесника Яна Карвовського до Яна III від 29 серпня з Ладижина), 86 (лист Яна Ш до польських комісарів у Кадзині, які вели переговори з російськими комісарами, писаний 30 вересня у Жовкві); Collectanea... Т. II. S. 112,113; Theatrum Europaeum. Frankfurt am Mayn, 1682. Т. XI. S. 563. '* Нині Стіна і Комаргород - села в Томашпільському районі Вінницької области, Тиманівка - село в Тульчинському районі Вінницької области. 2* Нині Мястківка (тепер - Городківка), Кісниця і Куниче - села в Крижопільському районі Вінницької области, Тростянець - селище міського типу, районний центр Вінницької области. 365 Микола Крикун її два тижні і полонили при цьому 15 тис. людей84. Нагадаємо, що османське військо просувалося від Дністра до Ладижина 7-8 днів, тому така тривалість облоги Стіни цілком імовірна, якщо її здійснював залишений для цього загін. Пьотр Татарінов у записці свідчив: Стіну і Куниче «турки взяли приступом (Татарінов помилився, приписавши туркам узяття Куничого. - М. К.), а козаки билися ис тех городков, не щадя голов своих. И побито турков под Стеною и под Куничем тысячи з две и многажды де турки казаков в тех городках уговаривали, чтоб они здалися им доброволно. И казаки де им говорили, что они подданные царского величества, а им, бусурманом, не поддадутца и учнут за него головы свои складывать. И как де турки те городки приступом взяли, и жителей всех з женами и з детми высекли»85. Учасник оборони Ладижина Анастас Дмитрієв ЗОгрудня (ст. ст.) у Малоросійському приказі розповів, що хан брав Кісницю три дні і три ночі і, здобувши її, «людей порубил, а иных в полон взял»86. Зізнання Дмитрієва не завжди правдиве, зокрема, й тривалість бою за Кісницю видається сумнівною, якщо це було справою всього ханського війська. Північніше свого східного маршруту турки активно не діяли. Вони, напри клад, задовольнилися тим, що містечка Брацлав, Кальник і Немирів просто відкупилися87. Не відхилялися вони від свого маршруту і на південь, хоча б тому, що там пройшли татари. За турецькою хронікою, до облоги Ладижина турки взяли також місто Копаниця88. Поселення з такою назвою на території Брацлавського воєводства, де розгорталися описувані події, невідоме. Юзеф Сенковський у перекладі хроніки ідентифікував Копаницю (Kopanicza) з Вінницею, але він помилився, бо на північ від Брацлава, де якраз лежить Вінниця, турецькі загони, наскільки нам відомо, не заходили. Очевидно, Копаниця - спотворена назва реального поселення, яке, судячи з маршруту турецької армії, розташовувалося на захід від Ладижина89. Султан і хан просувалися в східному напрямку згідно 84 Woliński J. Przyczynki... S. 83, 84. 85 РГАДА, ф. 79, оп. 1, кн. 166, л. 528об.-529. Акты ЮЗР. Т. XI. С. 542, 621. 87 Woliński J. Materiały do dziejów wojny... S. 301 (витяг із написаного 29 вересня хелмінським воєводою Яном Ґнінським). Див. також: Акты ЮЗР. Т. XI. С. 606 (лист наказного кальницького полковника Федора Максименка до маньківського сотника Грицька Маценка від 11 (21) серпня; тут сказано, що від турків «около Брясловля никакова насилства не было»; сам факт написання листа в Кальнику після того, як турки взяли Ладижин, свідчить про те, що Кальник вони не брали). 88 Collectanea...Т.ІІ. S. 113. 89 У хроніці написано, що турки здобули Копаницю і після захоплення Ладижина (Ibid. S. 116. Див. також: Hammer J. Geschichte... В. VI. S. ЗО 1), але це помилка, бо після Ладижина не було сенсу брати здобуте раніше містечко. 86 366 10. Турецький похід на Правобережну Україну 1674 року з їхнім наміром дійти до Умані, а звідти до Києва. їхні війська зустрілися під Ладижином на правому березі Богу (до речі, відстань між Ладижином і Стіною близько 70 км), звідки хан вирушив на допомогу Дорошенкові. Як він упорався з цією справою, побачимо далі, а поки що зупинимося на облозі турками Ладижина: для них це було перше серйозне випробування під час походу в Правобережну Україну. Відповідаючи на питання, чому султан приділив особливу увагу Ладижину, доводиться вдаватися до здогадів, більше чи менше близьких до істини. Турецький хроніст повідомляє, що султан, підійшовши до Ладижина, мусив два дні простояти над Богом (Ак-су), бо міст через річку ще не закінчили90. Це, безперечно, свідчить про наміри турків переправитися на лівий берег річки, щоб іти на Умань. Одразу після цього хроніст повідомляє, що залога Ладижина, «свідома успіхів непереможного війська» султана, «спалила великі передмістя і постановила запекло боронитися з укріпленого замку». Тоді й почалася облога Ладижина91. Згадка про два дні, які турецьке військо провело над Богом перед облогою, не спрацьовує, адже відомий графік руху війська від Дністра. Напевно, було так: підступивши до Ладижина, керманичі османського війська довідалися про намір місцевої залоги не здаватися; притримуючись настанови всі укріплені поселення на своєму шляху примушувати здаватися або ж брати їх силоміць, вони вирішили взяти Ладижин облогою, - щоб не залишати в своєму тилу нескорену фортецю. Незакінчений міст через Бог, якщо це справді було, відволік турків від руху на Умань і ніби підштовхнув їх до облоги Ладижина. Командувачів війська могли спонукати до цього і дії ладижинської залоги проти турецького загону, який вони відправили в розвідку під Ладижин. За словами Петра Татарінова, «не доходя до Лодыжина, посылал салтан под Лодыжин Юсуфа-пашу, а с ним было охочих людей 250. А из Лодыжина выходил против него полковник Мурашка и, зшедшися с ним, ево побил. И салтан послал на него египетцкого пашу, и паша с поля ево, Мурашку, согнал и в Лодыжине осадил»92. Андрій Мурашка - лівобережний охочекомонний (негородовий) полковник, якого в липні Іван Самойлович відрядив із його полком у межиріччя Дністра і Богу допомогти тамтешнім козакам і некозакам захищати цей край від турецько-татарської загрози. Зрештою він засів у Ладижині. За іншими джерелами, спільно з Мурашкою турецькому під’їздові дав відсіч загін козаків Переяславського полку на чолі з наказним полковником 90 Collectanea...Т.П. S. 114. Ibid. 92 РГАДА, ф. 79, оп. 1, кн. 166, л. 527. 91 367 Микола Крикун Войцею Сербиним93, якого з містечка Буки* послав сюди допомагати місцевому населенню переяславський полковник Родіон Дмитрашко Райча94. До речі, про свою причетність до розгрому турецького під’їзду заявив Анастас Дмитрієв95. Козаків, які розбили розвідувальний загін турків, було набагато більше: за одним документом, тільки Войца Сербии задіяв для цього дві тисячі «выбранных людей»96, а за іншим-під командуванням Сербина, Мурашки й Анастаса Дмитрієва було «выборного войска тысячи с полтрети»97. Іван Самойлович 10 (20) серпня писав цареві з-під Чигирина: давши відсіч турецькому під’їздові, козаки змушені були під натиском турків, яких знову послав султан, повернутися до Ладижина й опинилися там в облозі98. За одним джерелом, козаків притисли троє пашів99, а ця сутичка і початок облоги Ладижина сталися в один день100. У зізнанні Петра Татарінова фігурує тільки один паша, але й він свідчить про «одноденність» двох подій. Розповівши про невдалий під’їзд і дії єгипетського паші, який почав облогу, Татарінов каже: «А на другой день...» Того другого дня, за його словами, «пришол под Лодыжин салтан и везир со всеми паши и хан с ордою. И со всех сторон осадили» Ладижин101. Усупереч розповіді Татарінова, незалежні одне від 93 Синбирский сборник. Т. 30. Малороссийские дела... С. 218 (лист Івана Самойловича князю Юрію Трубєцькому від 9(19) серпня) з-під Чигирина; Акты ЮЗР. Т. XI. С. 600 (лист Івана Самойловича цареві від 10 (20) серпня з-під Чигирина); Т. XII. С. 6 (зізнання Анастаса Дмитрієва в Малоросійському приказі від 30 грудня (ст. ст.)). * Нині Буки - селище міського типу в Маньківському районі Черкаської области. 94 Акты ЮЗР. Т. XI. С. 600 (див. прим. 92). 95 Там само. Т. XII. С. 6 (зізнання Анастаса Дмитрієва від 30 серпня (ст. ст.)). Коротко про цю сутичку див. у зізнанні в Малоросійському приказі учасника оборони Ладижина Єрофея, яке він дав у серпні або вересні (Там само. Т. XI. С. 658). 96 Там само. Т. XI. С. 600 (лист Івана Самойловича цареві від 10 (20) серпня з-під Чигирина). 97 Там само. Т. XII. С. 6 (зізнання Анастаса Дмитрієва від 30 грудня (ст. ст.)). Між іншим, схильний до перебільшень Анастас Дмитрієв засвідчив, що турків було «с 4000» (Там само). А в листі Івана Самойловича цареві від 10 (20) серпня з-під Чигирина сказано, що їхні втрати під час сутички становили 500 осіб (Там само. Т. XI. С. 600). Це вдвічі більше, ніж, за словами Пєтра Татарінова, було під’їзників під началом Юсуфа-паші. Виникає питання, чи ці цифри (4000 і 500) враховують і турецьких вояків, якими, згідно з Татаріновим, командував єгипетський паша, котрий загнав Андрія Мурашку до Ладижина. 98 Там само. Т. XI. С. 600. 99 Там само. С. 658 (зізнання в Малоросійському приказі учасника оборони Ладижина Єрофея, яке він дав у серпні або вересні). 100 Там само. 101 РГАДА, ф. 79, оп. 1, кн. 166, л. 527. Анастас Дмитрієв безпідставно стверджував, що, підійшовши до Ладижина, турки «на первый день к городу не приступали» (Акты ЮЗР. Т. XII. С. 6 - зізнання Анастаса Дмитрієва від 30 грудня (ст. ст.)), тобто не починали його облогу. 368 10. Турецький похід на Правобережну Україну 1674 року одного джерела свідчать, що спершу до Ладижина підступив великий візир102. Згідно з Григорієм Грабянкою, султан прибув під Ладижин після марних спроб великого візира оволодіти містом103. Щоб відповісти на питання, коли ж турки підступили до Ладижина і почали облогу міста, скористаємося передусім листом Івана Самойловича цареві, написаним 10 (20) серпня під Чигирином. Тут сказано, що турки, опинившись під Ладижином, його «тот час ... зажегши, до замку начали приступ чинити и из пушек болших стреляти», а сталося це «в день Преображения Господня»104, тобто 6(16) серпня за православним календарем. Цим днем датує початок облоги і Ян Карвовський, котрий помилково пов ’ язав його з появою султана під Ладижином105. Цю дату, посилаючись на турецьке джерело, наводить і Йозеф Гаммер: він пише, що після триденної облоги турки 19 серпня здобули Ладижин106. Про триденну облогу Ладижина говорив також Пьотр Татарінов107. У листі російського воєводи князя Алексея Колтовського до князя Юрія Трубєцького від 17 (27) серпня з-під Канева сказано (з посиланням на слова козака Переяславського полку Демка Мановки, чий полк стояв порівняно недалеко від Ладижина), що ладижинці здалися туркам («город им отворили») 9 (19) серпня108. Врахувавши, що облога почалася 16 серпня, маємо непряме підтвердження її триденної тривалості. Отже, є підстави вважати, що початок облоги Ладижина припадає на 16 серпня, а закінчення її - на 19 серпня109. 102 Акты ЮЗР. Т. XI. С. 606 (лист наказного кальницького полковника Федора Максименка до маньківського сотника Грицька Маценка від 11 (21) серпня з Кальника); Грабянка Г. ДЬйствія... С. 218. 103 Грабянка Г. Дійствія... С. 218. Учасник оборони Ладижина Єрофей стверджував, що султан підійшов до міста «на третий день ... до ночи» (Акты ЮЗР. Т. XI. С. 658 (зізнання в Малоросійському приказі учасника оборони Ладижина Єрофея, яке він дав у серпні або вересні)), тобто пізнього вечора на третій день після сутички з турецькими під’їзниками. 104Акты ЮЗР. Т. XI. С. 600. 105 Woliński J. Przyczynki... S. 84 (лист Яна Карвовського до Яна III від 29 серпня з Ладижина). 106 Hammer J. Geschichte... В. VI. S. 301. 107 РГАДА, ф. 79, оп. 1, кн. 166, л. 527, 541. 108 Синбирский сборник. Т. 30. Малороссийские дела... С. 221. |М У низці джерел облога Ладижина описана як набагато триваліша. За «Theatrum Europae um», турки тримали Ладижин в облозі сім днів (Т. XI. S. 563), із листа Федора Максименка до Грицька Маценка від 11 (21) серпня випливає та сама цифра (Акты ЮЗР. Т. XI. С. 606), за словами Анастаса Дмитрієва - 10 днів (Там само. Т. XII. С. 8), ніжинський протопоп Симеон Адамович у листі до Артамона Матвеева від 8 (18) вересня з-під Канева, посилаючись на зізнання полонених татар, називає 11 днів (Там само. Т. XI. С. 665), Григорій Грабянка - два тижні (Грабянка Г. Д-Ьйствія... С. 218). За Самійлом Величком, турки здобули Ладижин «в 24-6-1279 369 Микола Крикун Джерела фіксують різну кількість козаків, які в Ладижині протистояли туркам. У часники його оборони Анастас Дмитрієв і Єрофей називають відповідно 2,5 тис.110 і 6 тис."1 осіб, Ян Карвовський- 1 тис.112, турецький хроніст-2 тис.113, Григорій Грабянка - 5 тис.114, «Theatrum Europaeum» - 4 тис. осіб115. Відкинувши крайні показники як нереальні, доходимо висновку, що козацька залога Ладижина нараховувала від двох до чотирьох тисяч осіб. Здебільшого це були лівобережці на чолі з Андрієм Мурашкою116. За свідченням того ж таки Анастаса Дмитрієва, обложених некозаків у місті було 20 тисяч117. Ян Карвовський писав, що, здобувши Ладижин, турки полонили 20 тисяч людей118, а польський улан, якого посилали в розвідку в турецький табір, повернувшись, доповів руському воєводі Станіславові Янові Яблоновському, що полонених було 30 тисяч119. Не віриться, щоб у такому містечку, як Ладижин, на час облоги могла бути така кількість людей. Суттєву, якщо не більшу, частину некозаків становили ті, хто втік від турків і татар із довколишніх поселень. Шляхтич-військовик Ян Флоріян Дробиш-Тушинський, котрий восени 1674 р. побував у Ладижині, який турки на той час уже покинули, у дорожніх нотатках зафіксував, що перед облогою до міста збіглося населення з 24 міст120. Схоже, ця цифра охоплює також села. Щоб якнайповніше відтворити перебіг облоги Ладижина, краще розповісти про неї, стисло переказуючи джерела, які загалом ніби доповнюють одне одного, хоча інколи й суперечать. Спочатку подаємо свідчення в Малоросійському приказі очевидця облоги Петра Татарінова та учасників оборони Ладижина Анастаса Дмитрієва і Єрофея, потім свідчення інших сучасників облоги, факти з турецької хроніки, «Theatrum Europaeum» та козацьких літописів. Слід мати на увазі, що в джерелах майже немає датування за днями місяця. средних числах місяца августа» (Величко С. Летопись... Т. II. С. 353); цей літописець датує події за юліянським календарем. 1,0 Акты ЮЗР. Т. XII. С. 7. Там само. Т. XI. С. 658. 112 Woliński J. Przyczynki... S. 84 (лист Яна Карвовського до Яна III від 29 серпня з Ладижина). 113 Collectanea...Т. И. S. 114. 114 Грабянка Г. Д'Ьйствія... С. 218. 115 Theatrum Europaeum. Т. XI. S. 653. 116 Грабянка Г. Д'Ьйствія... С. 218; Літопис Самовидця. С. 119. 117 Акты ЮЗР. Т. XII. С. 7. 118 Woliński J. Przyczynki... S. 84 (лист Яна Карвовського до Яна III від 29 серпня з Ладижина). 119 Woliński J. Materiały do dziejów wojny... S. 297. 120 Dwa pamiętniki z XVII wieku; Jana Cedrowskiego i Jana Floriana Drobysza Tuszyńskiego / Wydał, opracował i wstępem poprzedził Adam Przyboś. Wrocław; Kraków, 1954. S. 61. 370 10. Турецький похід на Правобережну Україну 1674 року Зізнання Петра Татарінова. Андрій Мурашка виходив із Ладижина на турків «на выласку многажды и турков побивал и из шанец выбивал». Згодом він хотів із міста втекти, але міщани «ево удержали и говорили ему, что они учнут с ним битца заодно». Турки ж перейшли до «приступов жестоких», і Мурашка, «видя то, что им (козакам. -М.К.) отсидетца невозможно, тайным обычаем выбежал из города в турской табор». Прибувши до візира, він «говорил ему, не сказав о себе, чтоб он Мурашку простил и с полчанами его из города выпустил, а он де обещает ему мещан наговорить и город здать. И везирь де ему сказал, что он полковника Мурашку со всеми ево полчанами отпустит, толко б он мещан наговорил и город здал. И Мурашко де, видя такое ево везирское обещание, про себя ему объявил. И везирь отдал ево за караул (під арешт. - М. К.). И вскоре прибежал из города казак и сказал везирю, что Мурашко из города ушол и чтоб они смотрели ево у себя в таборах. И везирь Мурашку тому казаку объявил и, объявля, посадил ево по-прежнему за караул. А после де того мещаня город здали. И салтан и везирь послали было в город выбирать на себя робят и девок. И как де посланные их вошли в город и учли полон выбирить. И янычаня, увидев то, крикнули на город со всех сторон и, вскоча в город, всех жителей, мужеской пол и женский, всех разобрали в полон по себе. А полковник Мурашко был у везиря в таборе жив три дни, а на четвертой день умер с кручины»121 (спричиненої, мабуть, тим, що йому довелося бути свідком розправи турків над козаками й міщанами). А в записці Татарінова про Андрія Мурашку сказано: «и как мещаня поддались и он, видя такую погубу, поддался ж, и тогда самово с казаками в неволю взяли»; і далі: «а на другой день и мещан всех разобрали»122. Зізнання Анастаса Дмитрієва. Коли турецьке військо розташувалося під Ладижином, Анастас Дмитрієв, Андрій Мурашка та наказний переяславський полковник Войца Сербии хотіли зі своїми козаками піти з міста, але міщани примусили їх залишитися, щоб обороняти Ладижин. Наступного дня почалася облога, на яку козаки відповіли успішною вилазкою. Через день під час утрені Войца Сербии із п’ятьма людьми таємно пішов з міста. Після того Мурашка даремно вмовляв Анастаса Дмитрієва піддатися туркам. Коли про це довідалися міщани, то так обурилися, що Анастасові ледь удалося врятувати Мурашку від розправи. І все ж таки Мурашка разом із протопопом, сотником та ще дванадцятьма людьми втекли й здалися туркам. Замість нього козаки обрали «полковником» Анастаса Дмитрієва й вирішили битися на смерть. До міста приїхали турецький посланець та Мурашків челядник із пропозицією здатися, але козаки відповіли відмовою і посланця та челядника вбили. Анастас здійснив дуже вдалу вилазку ™ РГАДА, ф. 79, оп. 1, кн. 166, л. 527-528об. 122 Там 24 само. JI. 541. 371 Микола Крикун і вибив ворога з багатьох його шанців. Султан зобов’язав яничарського аґу під загрозою смерти здобути місто, але яничари зазнали невдачі й аґа поплатився головою. За наказом султана, Гоголь (ідеться про подільського полковника Остапа Гоголя. - М. К.) звернувся до Анастаса з листом, у якому писав, що султан вимагає, аби козаки не опиралися і перейшли до нього на службу. Лист прочитали козакам, після чого Анастас від їхнього імені теж листом відповів Гоголеві, що служити султанові вони не бажають. У відповідь турки відновили штурм й одночасно звернулися до міщан із закликом піддатися їм, а Анастаса видати або ж убити. Міщани стали намовляти Анастаса здатися, але він і далі переконував їх оборонятися. Тоді вони йому заявили: якщо він не здасться, то вони його вб’ють. Анастас погодився, щоб міщани капітулювали за умови, щоб його не вбивали і не здали туркам. Міщани дозволили вдягнутися йому «в худое платье», дали змогу сховатися, а самі вийшли з міста «со всем ружьем» і здалися обложникам. Турки всіх ладижинських жителів забрали в полон, «а малых робят в зависти покололи копьи и ножами». Вони не повірили запевненням міщан, ніби Анастаса вбито. Сам же Анастас Дмитрієв, рятуючись, опинився в таборі нового яничарського аґи, де видав себе за «простого мужика». За наказом великого візира, Андрієві Мурашці відтяли голову за те, що відмовився назвати справжню чисельність московського війська під командуванням князя Ромодановського і образливо («матерно») висловлювався на адресу султана й великого візира, причому великий візир двічі відкладав страту, сподіваючись, що Мурашка покається123. Зізнання Єрофея. Турки, «вошед в город, полковника Мурашка взяли», «всех осадных людей отобрали и город весь сожгли и разорили»124. Свідчення інших сучасників облоги. 11 (21) серпня наказний кальницький полковник Федір Максименко писав із Кальника до маньківського сотника Грицька Маценка, що міщани «покинули и сожгли» Ладижин та «заперлися» з козаками в замку. У відповідь на турецький штурм вони «смирения ради» по слали протопопа до великого візира, благаючи, «чтоб все имения и сокровища отбирал, а их душами даровал; того учинити (турки. - М. К.) не изволили. И паки прошение свое посылали к везирю, а чтобы их покинули или казака себе взяли, а нас вполне пустили или нас и казаков освободили; и на то они (тур ки. - М. К.) не произволили, отвещая, что хощу вас мечем взяти, хотя войска что-нибудь погублю, а чтоб моя слава была»125. У листі воєводи князя Алексея 123 Акты ЮЗР. Т. XII. С. 6-11 (зізнання Анастаса Дмитрієва в Малоросійському приказі від ЗО грудня (ст. ст.)). 124 Там само. Т. XI. С. 658 (зізнання в Малоросійському приказі учасника оборони Ладижина Єрофея, яке він дав у серпні або вересні). 125 Там само. С. 606, 607. 372 10. Турецький похід на Правобережну Україну 1674 року Колтовського до князя Юрія Трубєцького від 17 (27) серпня з Канева зі слів козака Переяславського полку Демка Мановки сказано: «лодыжинские жители, бояся турков, город им отворили и турки де, вшед в город, полковника Мурашку и козаков, и лодыженских жителей всех взяли, а городы сожгли»126. Турецька хроніка. Ладижинці спалили великі передмістя й ухвалили запекло оборонятися з замку. Але невдовзі після початку облоги вони вивісили хоругву на знак готовности до переговорів, на що турки відповіли посиленим обстрілом. Тоді з замку вийшли кілька людей із запевненнями, що жителі Ладижина завжди були і є підданими («niewolnikami») падишаха, а опір чинять лише зухвалі козаки («Barabasza»). Великий візир наказав відповісти посланцям: якщо ви вважаєте себе підданими султана, то мусите видати тих, хто чинить опір, або відступитися від них, інакше обложники як переможці не робитимуть жодної різниці між вами й козаками. Посланці повернулися до замку, обстріл відновився. Ладижинці знову вийшли на переговори. Візир рішуче відкинув їхні умови і заявив, що у них є вибір тільки між неволею («jasyrem») і смертю, а якщо вони ще раз вишлють своїх людей на переговори, турецькій артилерії наказано буде зустріти їх картеччю. На світанку наступного дня троє осіб (козаків?) прибули до намету аґи яничарів з повідомленням, що ладижинці покинуть замок і стануть невільниками султана. Невдовзі вийшли і склали зброю 800 людей, їх наказали забити в диби і відправити на галери. Наступного дня здалися 170 осіб, які стали невільниками самого падишаха. Решта козаків стали здобиччю вояків127. Theatrum Europaeum. Обступивши Ладижин, турки запропонували його залозі здатися. У відповідь козаки на чолі зі своїм ватажком («Officirer»*) здійснили кілька вилазок («in unterschiedlichen Ausfallen») і повбивали багатьох обложників. Турки почали закладати під стіни міни, але ладижинці їх знешкодили, захопивши при цьому чимало пороху. З часом облога почала дуже негативно позначатися на захисниках («Besatzung») міста («in vielen Dingen darinnen erauget»), і вони стали наполягати, щоб їхній командувач («Commendanten») пішов на переговори з турками й уклав з ними угоду. Для переговорів відправили двох духовників («zween Geistliche»), але турецький високопосадовець заявив їм, що залога повинна беззастережно капітулювати. Козаки й далі чинили опір, проте, кінець кінцем, мусили здатися на милість переможця: частину їх відіслали працювати на галерах, а частину поділили між пашами («Bassen»)128. 126 Синбирский сборник. Т. 30. Малороссийские дела... С. 221. Т. II. S. 114-116. ’ Ідеться, напевно, про Андрія Мурашку. 121 Theatrum Europaeum. Т. XI. S. 563. 127 Collectanea... 373 Микола Крикун Літопис Григорія Грабянки. «Солтан турецкій послал війзера на м'Ьстцу своем з войсками добивати міста Ладижина, где был Мурашка» з козаками «ради защищенія града затворился, которій тако силне боронился, что ... великое множество турков побил, - а когда сам солтан турскій тамо присп'Ьл, того ж часу через намову и присягу гетмана Дорошенка и Гоголя, полковника подолского, при турском войску будучих, ладижинцЪ от войска заднізпрского, з ними в облеженю бившого, здрадливе отступили. Видячи Мурашка зміну..., з войском своим в замок вступил; а турчин, визвавши з града всю старшину к присязі, увидел, что Мурашка з войском вступил в замок и ладижинці без старийшини зостали, пустивши в забвеніе присягу, всими силами на примиренних граждан нападе и немилостивно мечем посіче и град из женами и дітми весь сожже, - избывших же огня в плін отведе и аще ... з Мурашкою полковником задніпрское войско, елико мощно би, убивающе турков, помощи давало, но ничтоже усп-Ьло: вси бо граждане от меча погибоша. Посліди же и к замку турки приступ учинили, где Мурашка ... в непрестанном штурме будучи и на випор з замку випадаючи, много турков побивал; наконец трудами нощедневными и жаждою без води измождении бывши, обаче бісурману ни единого от себе взяти не давше, вси един на другом смертию умроша»129. Літопис Самійла Величка. На початку облоги Мурашка «вискочил был з ладижинцами и коменди своей козаками против турков тих, которій, в колконадцятох тисячах найвиборнішими будучи, з сином царским (султанським. М. К.) в первой стражі ... под Ладижин прибывши, начали были царскіи намети поставляти и місце на расположене главного обозу салтанского означати». Мурашці вдалося багатьох обложників убити й захопити в полон. Серед останніх був і султанський син («царевич»). Дізнавшись про це, Мурашка «в гніві и ярости своей», «не угамовавшись» після щойно успішно проведеної операції, вночі «в своей избі обухом своею забил рукою» царевича, хоча міщани, козаки і полонені турки «гарячо» просили «о заховане в целости живота царевичова». Тієї ж ночі за наказом Мурашки всіх полонених знатних турків («царедворци») порубали на смерть. Уранці Мурашка схаменувся, що «учинил неслушне забитем сына салтанского и турков, з ним пойманних», і намірився втекти з міста до Івана Самойловича, «однак ладижинці, тое проступство его увидівши, не випустили з Ладижина, мовлячи к нему: “якось заробил, так и отбувай”». Удосвіта «многіе тмы турков» почали щосили штурмувати Ладижин. Із приходом султана турків стало набагато більше. Довідавшись про загибель сина, султан наказав «сурово на Ладижин штурмовати и наступати». Нарешті, «турчин, вломившися в град ... великій, в нем же сімнадцять церквей было, Ладижин, мало в нем взял 129 Грабянка Г. Дійствія... С. 218. 374 10. Турецький похід на Правобережну Україну 1674 року живцем, но Bctx вел'Ьл наголову вибити, град огню предати и стЬни его з землею соравнивати. Мурашку зась, живцем взятого, за убийство сына своего веліл (як тогда пов"Ьствованно) отмстителн'Ь до свир^пих коней привязати и на полях ладижинских розволочити»130. Літопис Самовидця. Коли турки штурмували місто, «м^щане звонтпили, почали просити мил осердія и издаватися, але поганин показал недоброе милосердіе: бо першей старшину вибрал, а напотом и ycfex в неволю побрано»131. На нашу думку, інформація про облогу Ладижина у джерелах загалом правдива. Розповідь про вбивство султанового сина вигадана, бо її неодмінно засвідчили б інші джерела, серед них, зрозуміло, і турецька хроніка. Вигадки та кож повідомлення Григорія Грабянки, ніби козаки в замку повбивали один одного, щоб тільки не датися в руки обложників, і про те, що Петро Дорошенко під час облоги був при турецькому війську (насправді він тоді в Чигирині стримував облогу князя Ґріґорія Ромодановського й Івана Самойловича)132. Малоймовірною видається розповідь Анастаса Дмитрієва про страту яничарського аґи, який не зміг узяти Ладижин. У переказаних джерелах не згадано про участь некозаків в обороні Ладижина, але це не означає, що її не було. Невідомо також, чи все сул танське військо облягало і штурмувало Ладижин. Очевидно, не все, бо інакше місто навряд чи витримало б триденну облогу. Щодо історіографії облоги Ладижина, то розповідь про цей епізод подибуємо лише в Сергея Соловйова (надто стислу, зрештою, засновану винятково на зізнанні Анастаса Дмитрієва, яке на той момент ще не було опубліковане)133 та Миколи Костомарова (на основі опублікованих джерел і частково архівного матеріялу)134. Анастас Дмитрієв стверджував, що здобуття Ладижина коштувало туркам 19 тисяч убитих135. Це явне перебільшення. Турецька облога буквально знищила місто. Таким його побачив невдовзі після відходу турецького війська Ян Флоріян Дробиш-Тушинський, котрий записав, що на місці Ладижина вони не застали 130 Величко С. Летопись... Т. II. С. 352, 353. 131 Літопис Самовидця. С. 119. зазначимо, що біля обложеного Ладижина Остапа Гоголя згадує, крім Ана стаса Дмитрієва і Григорія Грабянки, також Пьотр Татарінов: у своїй записці він свідчив, що Гоголь і полковник Гамалія писали з турецького табору «по всем местам и местечком, чтоб, оставив московского государя, поддавалися туркам» (РГАДА, ф. 79, оп. 1, кн. 166, л. 541об.). Тут ідеться про паволоцького полковника Якова Гамалію (Синбирский сборник. Т. 30. Малороссийские дела... С. 204 (лист князя Юрія Трубєцького цареві від 17 (27) серпня)). 133 Соловьев С. Сочинения. Кн. VI. Т. 11-12. С. 461. 134 Костомаров Н. И. Руина... С. 253. 135 Акты ЮЗР. Т. XII. С. 9. 132 Принагідно 375 Микола Крикун жодної людини136. Незабаром Ладижин почав відбудовуватися, у вересні 1675 р. там уже зафіксували «немного» жителів137. Витіснення військ князя Ґріґорія Ромодановського та Івана Самойловича з Правобережжя. Облога Умані Як уже сказано, з-під Ладижина хан за наказом султана рушив вирятовувати Петра Дорошенка, який сидів у Чигирині, обложеному князем Ґріґорієм Ромодановським та Іваном Самойловичем. Від 2 серпня, коли почалася облога Чигирина, і до 15 або 16 серпня, коли хан виступив на допомогу Дорошенкові, було достатньо часу, щоб султан і хан дізналися про ситуацію, в яку потрапив гетьман. Вони могли довідатися про це з листа, який Дорошенко відправив між 2 і 9 серпня й, напевно, адресував султанові. Про цей лист із проханням допомогти обложеним відомо зі згадки про нього в листі ідентичного змісту гетьмана до його резидента при султані Гаврила Лісовського від 9 серпня. Цей другий лист додав до своєї записки Пьотр Татарінов138; у Малоросійському приказі його переклали російською мовою, і в такому вигляді він зберігся. Тут читаємо: «В другой ряд уж то (прохання допомогти. - М. К.) пишем ис столь тяжкие осады»139. Одразу після цього Дорошенко пише, що не знає, чи той перший лист дійшов до адресата. Якщо Гаврило Лісовський отримав Дорошенкового листа, то чи могло це статися на час прибуття турків і татар під Ладижин? Від Чигирина до Ладижина навпростець понад 300 км, але гетьманському кур’єрові з листом до Лісовського треба було їхати кружним шляхом, бо цю територію тоді контролював Самойлович. Чи міг кур’єр подолати такий шлях за 6-7 днів (між 2 і 8 або 9 серпня)? Гадаємо, навіть якщо обидва листи не потрапили до адресатів на момент приходу турків і татар під Ладижин, усе одно і султан, і хан могли знати про те, що Петро Дорошенко в облозі, зі свідчень язиків і розповідей подорожніх. Так чи так хан (і, очевидно, султан) знав: щоб допомогти Дорошенкові, треба рушати на Чигирин. 19 серпня Іван Самойлович і князь Ґрігорій Ромодановський дізналися, що хан зі своєю ордою наближається до Чигирина «за поводом Дорошенковым» і вислав наперед 500 «выборных» татар, які, «пришед тою (правою. - М. К.) стороною Тясмина реки», вже стали під містом. Стурбовані новиною, Самойлович і Ромодановський, порадившись між собою, надвечір наступного дня - в понеді136 Dwa pamiętniki z XVII wieku... S. 61. Акты ЮЗР. Т. XII. С. 273. 138 РГАДА, ф. 79, оп. 1, кн. 166, л. 549об.-551. Див. повний текст цього листа в додатку. 139 Там само. JI. 550об. 137 376 10. Турецький похід на Правобережну Україну 1674 року лок - зняли облогу Чигирина і відступили140. 22 серпня їхні війська добулися до Черкас «безо всякого неприятелского насилства, в целости»141. Того самого дня в 10 верстах від Чигирина відбулася зустріч Петра Дорошенка з ханом142, а 23 серпня вранці вони прибули під Черкаси143. Тут 24 серпня стався бій між обома сторонами, який тривав «весь день до вечера оподаль за табором»144 (ідеться про табір військ князя Ромодановського і Самойловича). Того самого дня Петро Дорошенко і хан повернули в бік Чигирина145. Після цього впродовж однієї доби (25 серпня?) війська князя Ромодановського й Івана Самойловича переправилися на лівий берег Дніпра146 і отаборилися напроти Черкас147. Згідно з листом Самойловича цареві від 17 (27) серпня з підчеркаського табору, Дорошенко і хан писали великому візирові «оба, чтоб из-под Ладыжина со всеми силами турскими как скоряє шол (великий візир. - М. К.) к нам под Черкасы или где будет слышать про нас»148. Можливо, таке звернення було відправлене одразу по тому, як гетьман і хан зустрілися 22 серпня. Якщо на нього й була відповідь, то негативна, бо в той час султан і його оточення зосередилися на здобутті Умані. Султан наказав узяти Умань каймаканові Кара Мустафі-паші149. (Свідчення Анастаса Дмитрієва, що султан доручив це Сіді-азі150, про якого з інших джерел 140 Акты ЮЗР. Т. XI. С. 636 (лист Івана Самойловича цареві від 17 (27) серпня з-під Черкас), 655 (зізнання в Малоросійському приказі козака Ніжинського полку, посланого 16 (26) серпня з-під Черкас до Москви). Див. також: Літопис Самовидця. С. 119. 141 Акты ЮЗР. Т. XI. С. 636 (лист Івана Самойловича цареві від 17 (27) серпня з-під Черкас); Літопис Самовидця. С. 119. Див. також: Collectanea... Т. II. S. 118; Woliński J. Przyczynki... S. 84 (лист Яна Карвовського до Яна III від 29 серпня з Ладижина). 142 Костомаров Н. И. Руина... С. 255. 143 Акты ЮЗР. Т. XI. С. 636 (лист Івана Самойловича цареві від 17 (27) серпня з-під Черкас), 655 (зізнання в Малоросійському приказі козака Ніжинського ролку, посланого 16 (26) серпня з-під Черкас до Москви). Див. також: Літопис Самовидця. С. 119. 144 Акты ЮЗР. Т. XI. С. 636-637 (лист Івана Самойловича цареві від 17 (27) серпня з-під Черкас); Синбирский сборник. Т. ЗО. Малороссийские дела... С. 219 (лист князя Юрія Трубєцького цареві від 19 (29) серпня). 145 Акты ЮЗР. Т. XI. С. 637 (лист Івана Самойловича цареві від 17 (27) серпня з-під Черкас). 146 Літопис Самовидця. С. 119-120; Грабянка Г. Д^йствія... С. 216. 147 Акты ЮЗР. Т. XI. С. 636 (лист Івана Самойловича цареві від 17 (27) серпня з-під Черкас), 655 (зізнання в Малоросійському приказі козака Ніжинського полку, посланого 16 (26) серпня з-під Черкас до Москви). Див. також: Collectanea... Т. II. S. 118. 148 Акты ЮЗР. Т. XI. С. 637. 149 Collectanea... Т. II. S. 117. Woliński J. Przyczynki... S. 84. (лист Яна Карвовського до Яна III від 29 серпня з Ладижина); Ejusd. Materiały do dziejów wojny... S. 304 (звістка з Жовкви від 30 вересня). 150 Акты ЮЗР. Т. XII. С. 11. 377 Микола Крикун нічого не знаємо, неправдоподібне.) Саме каймакан очолював похід частини турецького війська на Умань і взяття міста151, а не великий візир152 чи навіть султан153, як стверджують окремі джерела. Султан із рештою своєї армії зали шився під Ладижином154. За повідомленням турецького хроніста, він двічі міняв дислокацію: спершу став табором на лівому березі Богу, а згодом перейшов «на дві години дороги»155. Судячи з різних джерельних згадок, султанський табір, до ки тривала «уманська» кампанія і ще якийсь час по тому, постійно стояв під Лади жином, тобто друга передислокація відбулася поблизу цього міста156. Козак Переяславського полку Демко Мановка 17 (27) серпня свідчив у Каневі, що після падіння Ладижина турки «на другий день, учиня на реке Богу два моста, учели реку переходить к Умани». Йому вдалося втекти із зайнятої турками території десь у районі Ладижина на лівий берег Богу 11 (21) серпня157 -через два дні після того, як султан захопив це місто. Отже, Демко Мановка знав про події під час облоги Ладижина й одразу після неї, а тому його свідченню про виступ турків із-під Ладижина можна довіряти. Його повторює учасник ладижинської оборони Єрофей, за словами якого, турки пішли на Умань «на завтрее» по здо бутті Ладижина158. У світлі цих двох свідчень твердження Самійла Величка, ніби турецьке військо рушило на Умань через кілька днів після «погибели ладижинской»159, не викликає довіри. Пьотр Татарінов теж помилився в записці, да туючи переправу турків через Бог у зв’язку з їхнім походом на Умань 20 (30) серпня160. 151 Woliński J. Przyczynki... S. 84 (лист Яна Карвовського до Яна III від 29 серпня з Ладижина); Hammer J. Geschichte... В. VI. S. 302; РГАДА, ф. 79, оп. 1, кн. 166, л. 529-531, 541об. 152 Акты ЮЗР. Т. XI. С. 650 (лист князя Ґріґорія Ромодановського до князя Юрія Трубєцького від 18 (28) серпня з Черкас); Woliński J. Materiały do dziejów wojny... S. 301 (витяг із писаного Яном Ґнінським 22 вересня); Theatrum Europaeum. Т. XI. S. 563, 564. Один раз цієї помилки припустився і Пьотр Татарінов (РГАДА, ф. 79, оп. 1, кн. 166, л. 533), який водночас кілька разів стверджував, що Умань здобував каймакан (Там само. Л. 529-531, 541об.). 153 Величко С. Летопись... Т. II. С. 353, 354. 154 Акты ЮЗР. Т. XI. С. 650 (лист князя Ґріґорія Ромодановського до князя Юрія Трубєцького від 18 (28) серпня з Черкас); Woliński J. Materiały do dziejów wojny... S. 301 (витяг із писаного Яном Ґнінським 22 вересня), 304 (звістка з Жовкви від 30 вересня); РГАДА, ф. 79, оп. 1, кн. 166, л. 529. 155 Collectanea... Т. II. S. 117-118, 119. 156 Між іншим, -абсолютну неправду читаємо в «Theatrum Europaeum», ніби після здобуття Ладижина все турецьке військо на чолі з султаном рушило до Хотина і, взявши його, султан відрядив великого візира брати Умань (Т. XI. S. 653). 157 Синбирский сборник. Т. 30. Малороссийские дела... С. 221. 158 Акты ЮЗР. Т. XI. С. 658. 159 Величко С. Летопись... Т. II. С. 353. 160 РГАДА, ф. 79, оп. 1, кн. 166, л. 541об. 378 10. Турецький похід на Правобережну Україну 1674 року Нагадаємо, що Демко Мановка говорив про два турецькі мости через Бог. А Ян Флоріян Дробиш-Тушинський пише, що турки форсували Бог чотирма мостами, які спорудили за одну ніч. Він бачив їх на власні очі: «кожен із них був такий широкий, що по ньому могли просуватися один біля одного [в ширину] 14 возів; а настил у них був [так] добре пригнаний, що кинуті на нього монети заледве упали б у воду; і мали вони по обох боках потужні поручні»161. У джерелах не сказано, скільки часу турки йшли до Умані. За турецькою хронікою, від Ладижина до Умані чотири дні переходу162, гадаємо, цей перехід тривав не менше, не рахуючи переправу через Бог. Зважаючи на кількість наведених через річку мостів і те, що на Умань каймакан повів тільки частину турецького війська, переправа зайняла, мабуть, один день. Від Ладижина до Умані по прямій близько 80 км. Пригадуючи, в якому темпі турки рухалися на шляху Ісакча-Цецора-Ладижин, думаємо, що до Умані вони дійшли за п’ять днів, - якщо вирушили наступного ж дня після переправи і просувалися щодня. Отже, перехід турецького війська від Ладижина до Умані виглядає так: 20 серпня відбулася переправа через Бог, 25 або 26 серпня військо підступило до Умані. Облога Умані могла розпочатися наступного дня після приходу сюди турків, себто 26 або 27 серпня163. Місто вони здобули 4 вересня. Про це є два незалежних свідчення: у дописці в листі Яна Карвовського до Яна III від 29 серпня з Ладижина164 і в літописі Самійла Величка (тут цю подію датовано 25 серпня за ст. ст.)165. Отже, облога Умані тривала 9 або 10 днів. Швидше за все, таки 10 днів, бо в листі Яна Карвовського читаємо, що облога триває уже дев’ятий день166. 161 Dwa pamiętniki z XVII wieku... S. 61. II. S. 117. 163 Це припущення, здавалося б, суперечить фактам із листа Яна Карвовського до Яна III від 29 серпня з Ладижина, де сказано, що облога триває уже дев’ятий день (Woliński J. Przyczyn ki... S. 84). Судячи з дати листа, облога почалася 19 або 20 серпня. Є підстави стверджувати, що Ян Карвовський писав лист не менше семи днів: 4 вересня він зробив велику дописку до нього. Крім того, в листі сказано, що турки підійшли до Ладижина 16 серпня і кілька днів його здобували. Карвовський був свідомий того, Що облога Умані не могла початися одразу або майже одразу після падіння Ладижина. Очевидно, фрагмент листа, де згадано про дев’ятий день облоги Умані, був написаний не 29 серпня, а кількома днями пізніше. 'м Ibid. S. 85. 1И Величко С. Летопись... Т. II. С. 354. В анонімному повідомленні з Жовкви від 30 вересня є неправдоподібне твердження, ніби турки взяли Умань 2 вересня (Woliński J. Materiały do dziejów wojny... S. 304). Див. посилання 163. Отже, можна впевнено стверджувати, що фрагмент у листі Яна Карвовського, де про це сказано, був написаний напередодні падіння Умані. За Самовидцем, Умань оборонялася «цЬлій тиждень» (Літопис Самовидця. С. 119), за Грабянкою, - кілька тижнів (Гоабянка Г. Д"Ьйствія... С. 219). 162 Collectanea...Т. 379 Микола Крикун Там само сказано, що султан відрядив каймакана під Умань з двадцятитисячним військом167. За словами Петра Татарінова, під керівництвом каймакана біля Умані було десятитисячне військо168. Відомості в джерелах про кількість обложених в Умані надзвичайно розмаїті: 7 тис. козаків і некозаків169, ЗО тис. козаків «з холопством» (некозаками)170,40 тис. козаків Уманського і Торговицького полків та жителів «пятнадцати городов»171 , 40 тис. «захисників» 172, 60 тис. козаків і некозаків, зокрема «з різних міст і сіл»173. Про число уманців дають уявлення і різні відомості, хоч майже всі невірогідні, стосовно загиблих при здобутті міста: 2 тис.174, 30 тис. козаків175, 60 тис.176 , Ю0 тис.177, понад 100 тис.178, 130 тис.179, кількасот тисяч (серед яких 700 попів)180. Далі подаємо інформацію з джерел про облогу Умані затим самим принципом, що й при переказі фактів про облогу Ладижина: спершу наводимо свідчення сучасників (жоден із них, крім Пєтра Татарінова181, не був очевидцем облоги Умані), серед яких також ієромонах, ігумен Михайлівського Золотоверхого монастиря у Києві Феодосій Софонович, далі - матеріял турецької хроніки та 167 Woliński J. Przyczynki... S. 84. 168 РГАДА, ф. 79, оп. 1, кн. 166, л. 531 об. «Theatrum Europaeum» подає, що султан відправив до Умані стотисячне (sic!) військо (Т. XI. S. 563). 169 РГАДА, ф. 79, оп. 1, кн. 166, л. 529об. 170 Woliński J. Przyczynki... S. 84 (лист Яна Карвовського до Яна ПІ від 29 серпня з Ладижина). 171 Акты ЮЗР. Т. XI. С. 666 (лист ніжинського протопопа Симеона Адамовича до Артамона Матвеева від 9 (19) жовтня з-під Канева). Уманським полковником у той час був Стефан Яворський (Там само. С. 538 (лист Стефана Яворського Іванові Самойловичу від 15 (25) липня з Умані)); Величко С. Летопись... Т. II. С. 353. •72 Woliński J. Materiały do dziejów wojny... S. 303 (звістка зі Львова від 28 вересня). 173 Woliński J. Przyczynki... S. 85 (дописка в листі Яна Карвовського до Яна III від 29 серпня з Ладижина). 174 РГАДА, ф. 79, оп. 1, кн. 166, л. 530. 175 Woliński J. Przyczynki... S. 88 (звістка з Сокаля від 9 листопада). !7б Woliński J. Materiały do dziejów wojny... S. 304 (звістка з Жовкви від 30 вересня). 177 Pamiętnik Mikołaja Jemiołowskiego, towarzysza lekkiej chorągwi, ziemianina województwa bełskiego, obejmujący dzieje Polski od roku 1648 do 1679 spółcześnie porządkiem lat opowied ziane. Lwów, 18^0. S. 239. 178 Theatrum Europaeum. Т. XI. S. 564. 179 Dwa pamiętniki z XVII wieku... S. 61. 180 Софонович Ф. Хроніка з літописців стародавніх / Підготовка тексту до друку, передмова, коментарі Ю. А. Мицика, В. М. Кравченка. К, 1992. С. 259. 181 РГАДА, ф. 79, оп. 1, кн. 166, л. 533. 380 10. Турецький похід на Правобережну Україну 1674 року «Theatrum Europaeum» та козацьких літописів. У цих джерелах датування за днями місяця майже не трапляється. Зізнання Петра Татарінова. «А под Лодыжин пришли из Умани полковники и сотники и все лутчие люди и подданство свое объявили. И салтан велел их принять и у себя задержать. А каймакана пашу встретили под Уманью с хлебом и солью духовные люди, белые и черные, подданые лутчие началные люди. И каймакан паша велел их принять и задержать у себя, и приказывал в город, чтоб и досталные люди вышли к нему. И уманцы де в городе задержались, а было их тысяч семь. И побилися из города тни (sic!) з два нарочито. А после того без началных людей учало у них быть замешкание и ис пушек было стрелять некому. И пороху без началных людей сыскать неведомо где. И учали по ночам многие люди из города бежать в леса. И как каймакан паша о том доведался, и он нарочно велел ратным людям с той стороны отступать, чтоб беглецов не имали и бежать из города волю дали. И на то де смотря, уманские жители все из города по ночам выбежали. А каймакан говорил: хотя б де они и все выбежали, и он возмет город без кровопролития и в том получит славу себе. И после того велел к городу приступ учинить и подкоп подвесть под стену. И как де подкоп изгородили и приступ учинили, и подкопом вырвало валу и острогу великое звено, и тем проломом вошли турки в город. А казаки в то время не бились. И посекли турки жен и малых детей з 2000 человек, а досталных всех в полон взяли. И один черкашенин ушол от них в малой городок, а в городке в то время никово не было. И стал он с косою посреди городка. А турков выбралося в городок с 5000 человек и учали на него наступать со всех сторон. А он от них боронился на все стороны. И сказали о том каймакану паше, и каймакан де в город приехал и взошол на вал и учал на ратных людей кричать, что такое их множество одного человека не могут смерти предать, а естьли бы таких людей было с 50 человек, и они б де их всех из города выбили. И по тем его словам учали на него метатца со всех сторон с саблями. И тот козак в малом времени, не допустя до себя, ссек турков четырех человек. И каймакан де паша велел от него прочь отступить и дать ему дорогу. И как турские одну сторону очистили, и он побежал к городовой стене, и в то время застрелили ево из мушкетов и засекли в части. И после этого каймакан, видя ево такое дородство, велел записать в книгу у себя. А взяли де в Умани турки 8 пушек, а дворы и по городу острог выжгли»182. А в записці Татарінова сказано: «как пошол каймакан под Умань, в тот же день встретили ево под Лодыжиным казаки уманские з знамены и с полковником, а мещаня, что в Умане остались, бились до смерти за свою веру. И взяв Умань подкопами и тех, которые на дороге поклонились, оковав, на каторги послали»183. 1И Там само. Л. 529-531. само. Л. 541об.-542. 183 Там 381 Микола Крикун Лист Яна Карвовського до Яна ПІ від 29 серпня з Ладижина. При облозі Умані турки зазнають великих утрат. Каймакан не може впоратися з захисниками міста і через свого посланця (до султана або візира - М. К.) просить переказати, що йому робити. У дописці ж до цього листа, зробленій після 29 серпня, читаємо: У мань турки взяли, але цього не сталося б, якби старшина -1000 осіб - не вийшла з міста, а турки не застосували б міни. Із уманців турки жінок («niewiast») і дітей поневолили, а козаків і «холопство» винищили184. Повідомлення зі Львова від 28 вересня. Турки здобули Умань, викопавши апроші й використавши велику кількість мін. Щоб урятуватися, жителі міста вислали до турків старшину з покірним проханням виявити до них милосердя. Відправивши старшину назад з оманливою надією («cum fraudulenta spe»), обложники запалили міни і штурмом захопили місто. Живими взяли вони мало, бо людей «до пня стинали», а місто зруйнували, не залишивши жодного дому183. Зізнання Анастаса Дмитрієва. Турецький паша, «пришед к Умани, полковника и началных людей обманул обещанием, что им никаких убытков и разоренья не учинит, если им сдадутца без бою. И по тому де их обещанию

М.Крикун. Між війною і радою

Related documents

Products

Support

М.Крикун. Між війною і радою

Related documents

Add this document to collection(s)

Add this document to saved

Suggest us how to improve StudyLib