Uploaded by Роксана Ящук

Безмежна дитина. Попередження конфліктів з дітьми. Милютина

advertisement
Безмежна дитина.
Попередження конфліктів з дітьми.
(Робоча книга для батьків та спеціалістів).
Вступ.
1. Що таке „безмежна дитина”?
2. Безмежна дитина вдома
2.1. Не сваримо, а спостерігаємо.
2.2. Оцінимо особливості характеру.
2.3. Екстернальність чи інтернальність?
2.4. Нестримні реакції.
2.5. Припиняємо протистояння.
2.6. Розуміємо почуття дитини.
2.7. Допомагаємо стати уважнішим.
2.8. Помічаємо „дрібнички”, які можуть зіпсувати цілий день.
2.9. Миротворчі дії.
2.10. Плануємо успіхи.
3. Безмежна дитина у дитячому садочку та школі.
4. Безмежна дитина в кабінеті психолога та соціального працівника.
Вступ.
Деякі люди вважають, що конфлікти пов’язані з самою природою людини як
соціальної істоти, деякі – що з недоліками виховання, а деякі – взагалі
вважають їх джерелом розвитку особистості та суспільства. Метою даної
роботи є привернути увагу соціальних працівників та батьків до такого джерела
конфлікту, як розбіжності у рисах темпераменту і характеру між батьками та
дітьми. Книжка присвячена проблемам батьківського виховання та соціальній і
психологічній допомозі дітям з розладами характеру та поведінки. В ній
наведені:
розповіді батьків,
коментарі психолога,
рекомендації для соціальних працівників,
бланки для самостійної роботи.
Тому, працюючи з книгою бажано стати її співавтором: самостійно описувати
поведінку дитини, батьків, ваші власні спостереження. Для цього потрібно
роздрукувати бланки та заповняти їх, перед тим як перейти до наступного
розділу.
1. Що таке „безмежна дитина”?
Дідусі та бабусі кажуть, що з цією дитиною нема ладу; батьки від неї
шаленіють та почуваються безпорадними; вчителі називають ”важкою”, а лікарі
зазвичай не знаходять нічого особливого... тому рано чи пізно ця дитина
потрапляє до кабінету психолога з проханням „Зробіть щось з нею, бо ми вже
не знаємо, як нам бути. Порадьте, як правильно виховувати таку дитину!”
„Безмежна дитина” – це така, в якої всього занадто: вона занадто активна,
вперта, чутлива, боязка. Звичайні засоби виховання та спроби обмежити її само
прояви не діють, або викликають ще гірші порушення поведінки. В цих дітей
чітко помітні розбіжності поведінки у „хороший” та „поганий” день. В хороші
дні це відносно слухняна, розумна та радісна дитина, яка охоче грається та
навчається, але коли настає поганий день, то галас здіймається без усякого
приводу і дитина здається зовсім невгамовною.
Батьки безмежних дітей почуваються розгубленими та безпорадними – ті
засоби якими користувалися їх батьки, те як вони читали в книзі та виховували
старших дітей не допомагають у вихованні цієї дитини. Послухаємо, що про цю
проблему кажуть самі батьки:
Катерина.
- Моя дочка Оля, двох років, не засинає до першої години ночі і не
дає спати не лише нам, а ї сусідам. Я намагаюся вкласти її до ліжка
о десятій але потім, вона починає кричати, волати, намагатися
втекти з своєї кімнати і ця бійка продовжується допоки ми всі не
падаємо з ніг.
Василь Петрович.
- Моєму сину Андрію вже десять і воно згодом не проходить, а стає
тільки гірше: вчителі викликають мене до школи через день. То він
побився, то зірвав урок, то приніс до школи жабу. Сварив, навіть за
ремінь хапався – нічого не допомагає.
Ірина.
- Ваші хоч розмовляють, а моїй Клаві ще нема й восьми років, але як
їй щось не подобається мовчить і дивиться! Слова не вижмеш! А
якщо хтось їй не до вподоби, то вона взагалі не розмовляє з цією
людиною та в її присутності.
Віра
- Насті п’ять, і іноді я її зовсім не розумію. Вона може зчинити
неймовірний галас з зовсім незначного приводу - гольфи не того
кольору, чай занадто гарячий, у ліфті поганий запах.
Ігор.
- Я боюся, що мій син Ілля нічого не досягне в житті. Йому вже вісім,
але як тільки він стикається з найменшою проблемою, то не долає
її, а поводиться як дівчисько. От, наприклад, вчора він робив
домашнє завдання з української мови. Показав мені зошит і я
помітив там одну помилку, наказав йому виправити. Замість
зробити як слід, він порвав та викинув зошита і побіг до кімнати з
плачем та галасом: „Я ніколи не навчуся писати!” Щось подібне
відбувається щодня!
Тетяна.
- Мій Мишко не кращій! Я не знаю як йому догодити. Купила нову
сорочку, а він вимагає, щоб одягнули стару. Кажу, що підемо зараз
до зоопарку, а він не тільки не радіє, а й намагається уникнути
прогулянки. А ремонт чи перестановка меблів взагалі виводить
його з ладу на тиждень.
Психолог.
Подивимось, що саме непокоїть батьків. Вони вважають, що їх діти занадто:
Бурхливі – вони відчувають та проявляють свої почуття раптово та нестримно.
Вперті – чітко та послідовно наполягають на своєму,
Чутливі – на них впливає колір, шум, запах, яких взагалі не помічають інші
діти,
Неуважні – вони не чують, що їм кажуть, та відволікаються на будь які
зовнішні подразники.
Непристосовані – вони бояться будь – яких змін у навколишньому середовищі,
а несподіванки (навіть приємні) виводять їх з рівноваги.
Деякі з них, але не всі, бувають також:
Непристосовані до режиму – сплять, їдять, відпочивають щодня інакше,
Непосидючі – вони весь час у русі: бігають, крутяться, смикають ногою,
гризуть ручку...
Нерішучі – в новій компанії, або на початку нової гри почуваються зніченими
та розгубленими.
Боязкі – ставляться до подій з острахом і прагнуть проаналізувати всі можливі
негативні наслідки, часто „роблять з мухи слона”, а посміхаються та жартують
вкрай рідко.
Самостійне завдання для батьків.
1. Позначте власні відповіді.
Що Вам подобається у Вашій
дитині?
Ентузіазм
Енергійність
Творчі здібності
Чутливість
Радість життя
Харизма
Сила духу
Фізична сила та координація
Почуття гумору
Допитливість
Зосередженість
Акторські здібності
Емоційність
Спостережливість
Самостійність
Що Ви хотіли б виправити в її
характері?
Ентузіазм
Енергійність
Непередбачені вчинки
Реакція на дрібниці
Нестримність
Агресивність
Впертість
Непосидючість
Балакучість
Приставучість
Робить все повільно
Істерики
Відчайдушність
Брехливість
Неслухняність
2. Що ще Вам подобається у вашій дитині?
3. Що Вам хотілося б змінити?
4. Задайте ті ж запитання іншим членам родини.
5. Чи збігаються ваші погляди на характер та виховання
дитини?
Коротко про головне.
 Безмежна дитина – це не хвороба, а особливість характеру.
 Батьки можуть знайти підхід до розуміння цих дітей.
 Спостережливість та послідовність у вихованні допоможуть як батькам
так і вчителям у спілкуванні з безмежними дітьми.
2. Не сваримо, а спостерігаємо.
Подивіться на результат виконання попереднього завдання. В якому стовпчику,
правому чи лівому, виявилося більше позначок?
Вихователь.
Діти дуже чутливі до ставлення з боку дорослих, якщо батьки постійно сварять
дитину, то в неї формується негативне ставлення до самої себе. Тоді дитина не
буде прагнути виправити свою поведінку, а навпаки поведінка ставатиме дедалі
гіршою. Позитивне ставлення до дитини зменшить емоційну напругу,
дозволить виховувати саме ті якості характеру, до яких Ви прагнете.
Принципи позитивного ставлення:
 Більше всміхайтеся,
 Кажіть дитині, що саме Вам подобається в її діях,
 Краще дослухайтеся до того що каже дитина,
 Не соромтеся зайвий раз пригорнути та поцілувати дитину,
 Помічайте бодай найменші зміни на краще.
Звернемо увагу на те, яки засоби виховання використовують батьки,
попрохавши їх навести конкретні приклади:
Катерина.
- Я пішла з Олею до супермаркету за продуктами, там вона зчинила
такий галас, що я не витримала, вхопила її за тулуб та потягла
тримаючи у руці, до виходу. Вона кричала так, що я боялася, що
викличуть охорону!
Василь Петрович.
- На цьому тижні Андрій знов побився у школі. Я відлупцював його,
а він намагався ще й мені здачі дати. Добре, що покию. я сильніше,
але що буде далі?
Ірина.
- Клава так довела мене, що я закрила її в кімнаті на пів дня, а їй хоч
би що, по моєму вона була ще й задоволена.
Віра
- Як тільки я намагаюся щось заборонити Насті, чи зробити їй
зауваження, вона починає ридати по півгодини й більше! В мене
серце не витримує і я дозволяю їй що завгодно, аби вона не впадала
у такий розпач.
Ігор.
- Під час чергового вереску без ніякої поважної причини я вже не
витримав і обізвав його „дурним дівчиськом”, здається він
образився, але заревів ще дужче!
Тетяна.
- Мишко робить все дуже повільно, що я тільки не роблю – і кричу, й
соромлю, й підганяю, а він як вродився загальмованим та
вайлуватим, то таким і лишається попри всі мої зусилля.
Самостійне завдання для батьків.
1. Пригадайте найближчий конфлікт з Вашою дитиною. Що саме вона
накоїла? Як Ви відреагували?
2. Чи допомогли Ваші дії покращити поведінку дитини? Що дитина
відчувала?
3. Які з цих висловлювань ви використовуєте думаючи про свою
дитину, або розмовляючи з нею?
 Істеричка
 Навіжений
 Маніпулятор
 Липучка
 Безхребетний
 Впертий
 Егоїст
 Дурник
 Нечупара
 Терорист
 Неслухняний
 Лінивий
 Брехливий
 Не передбачуваний
 Вампір
 Боягуз
4. Додайте ті негативні висловлювання, які використовують
спілкуючись з дитиною інші члени родини, однолітки та вчителі.
5. Прочитайте те, що вийшло і уявіть власне самопочуття, якщо так
називали б Вас Ваші родичі та співробітники.
6. Спробуємо пере формулювати
Негативне
Реальна поведінка
Позитивне
висловлюван
ня
Голосно кричить та плаче, якщо щось не
подобається.
Б’ється з однолітками, намагається
побитись і зі старшими за нього.
Досягає своєї мети використовуючи
інших
Часто торкається до інших, не може бути
на самоті.
Підкоряється іншим, легко погоджується
Емоційна
висловлювання
Істеричка
Навіжений
Маніпулятор
Липучка
Безхребетний
Хоробрий
Майбутній
керівник
Комунікабельн
ий
Товариський
Впертий
Егоїст
Дурник
Нечупара
Терорист
Неслухняний
Лінивий
Брехливий
Не
передбачуваний
Вампір
Боягуз
на пропозиції однолітків.
Досягає своєї мети, незважаючи на
перешкоди.
Відстоює власні інтереси.
Задає запитання про очевидні речі.
Не звертає уваги на безлад у кімнаті чи
власному одязі.
Ламає та розбирає іграшки.
Робить багато речей по – своєму.
Швидко припиняє ті дії, які від нього
вимагають дорослі і займається чимось
своїм..
Розповідає вигадані історії.
Інколи робить не передбачувані дії,
реагує на ті самі речі по – різному.
Потребує постійної уваги та емоційної
реакції.
Боїться темряви, собак, висоти то що...
Настійливий.
Лідер
Зацікавлений.
Терплячий.
Допитливий.
Самостійний.
Творчий.
Фантазер.
Рішучий.
Актор.
Обережний.
Психолог. Важко ставитись до дитини позитивно коли вона гасає по дому з
голосними криками, або третю годину дивиться на ту саму вправу з
домашнього завдання нічого не роблячи... Тому почнемо з простішого.
1. Візьміть фотокартку своєї дитини, яка Вам до вподоби, уважно
подивіться на неї.
 У що одягнена дитина?
 Скільки їй років?
 Що вона робить?
 Які почуття властиві дитині та зображені на цьому фото?
 Чим вам подобається ця фотографія?
 Оберіть ті позитивні висловлювання, які Ви хочете сказати своїй дитині.
2. Знайдіть власну фотокартку з тих часів коли Ви були того ж віку, як
Ваша дитина зараз.
 У що одягнена дитина на цьому фото?
 Скільки їй років?
 Що вона робить?
 Які почуття властиві дитині та зображені на цьому фото?
 Чи Вам подобається ця фотографія?
 Як називали Вас батьки у дитинстві?
 Оберіть ті позитивні висловлювання, які Ви хочете сказати самому собі у
дитинстві.
Пам’ятаєте, як приємно було чути від батьків слова надії та підбадьорювання і
прикро, коли вони сварили без особливої причини. Іноді, ті способи, якими нас
виховували у дитинстві ми намагаємось застосувати до власних дітей, не
замислюючись про їх успішність. Зараз настав час для усвідомлення та
перегляду свого ставлення до дитини та способів виховання.
Педагог. Важливо, щоб всі члени родини ставилися до дитини позитивно, а
якщо сторонні люди намагаються образити Вашу дитину, то Ви маєте бути на її
боці.
Коротко про головне.
Запам’ятаємо, що безмежна дитина:
 Самостійна
 Активна
 Рішуча
 Хоробра
 Емоційна
 Творча
 Турботлива
 Допитлива
 Незалежна
 Грайлива
 Ласкава
 Чуйна
 Яскрава
 Непересічна
Нагадуйте про це частіше собі та дитині, особливо у погані дні.
3.Оцінимо особливості характеру.
Педагог. Часто батьки сподіваються знайти „вірний” метод виховання, який би
спрацьовував у будь – яких випадках та з будь – якими дітьми. Але в кожної
людини, навіть маленької, є свій характер, свої особливості нервової системи і
їх слід враховувати в процесі виховання. Якщо уважно спостерігати з дитиною,
то можна вирахувати, які саме особливості характеру спричиняють спалахи
конфлікту з дитиною. Тому, перш ніж щось робити бажано визначитись, які
саме риси характеру і якою мірою проявляються саме у Вашої дитини.
Психолог. Особливості характеру складаються зі спадкових, уроджених рис
нервової системи та стереотипів реагування та поведінки, які формуються
протягом всього життя. Батьки намагаються „виправити” характер дитини,
змінити її на краще, але це нелегко. Спробуємо в цьому переконатися на
власному досвіді.
Самостійне завдання.
1. Напишіть тричі власне прізвище.
 Якою рукою Ви це зробили?
 Як при цьому почувалися?
 Чи було це достатньо легким та приємним?
 Чи погодились би Ви написати цілу сторінку тою ж рукою?
2. Напишіть тричі власне прізвище іншою рукою.
 Як Ви при цьому почувалися?
 Чи було це достатньо легким та приємним?
 Чи погодились би Ви написати цілу сторінку тою ж рукою?
3. Поспостерігайте, чи було для Вас легко змінити стереотипи власної
поведінки?
Те саме, але ще сильніше почуває дитина, звичну поведінку якої Ви
намагаєтесь змінити.
Детальне дослідження характеру та темпераменту дитини потребує
спеціального психологічного дослідження за допомогою тестових методик
Педагог. Але з метою пошуку ефективних підходів до виховання дитини
можна вдовольнитися дев’ятю факторами оцінки характеру та методом
спостереження. Щоб Ваші оцінки були більш об’єктивними, запропонуйте
заповнити ці таблички спостереження щонайменше п’яти особам, які знають
дитину.
Емоційність.
Емоційність – це сила емоційних проявів. Це не залежить від доброго чи
поганого виховання, просто організм дитини реагує на стрес готовністю битися
або тікати. Ці реакції дуже бурхливі, вони спалахують миттєво, проявляються
раптовим сміхом, плачем, гнівом....
Які, слабкі чи сильні, прояви емоцій Вашої дитини?
Її емоції незначні або інтенсивні?
Тихо ниє, коли засмучений
Будь яка реакція сильна та помітна
Не ображається на дрібниці
Тупає ногами, або падає на підлогу,
якщо щось не до вподоби
Легко припиняє плакати
Ридає, аж синіє
Всміхається, коли їй весело
Регоче без упину
Інколи взагалі не можна здогадатися
Тремтить та пітніє від страху
про її почуття
Емоції дитини
Слабкі 1
2
3
4
5 Інтенсивні
Ваші емоції
Слабкі 1
2
3
4
5 Інтенсивні
Цілеспрямованість.
Деякі діти легко забувають про свою мету, відволікаються на щось інше, а деякі
– будуть намагатися досягти свого попри всі перешкоди. Цілеспрямовані діти
часто сприймаються як неслухняні та вперті.
Ірина.
- Це мабуть про мою Клаву. Їй не можна морозива зараз (тільки
перехворіла ангіною), але вона помітила, що я купила морозиво для
гостей і почала нити: „Хочу морозива, хочу морозива...” Я
пропонувала їй печиво, цукерки, молоко, але вона не хотіла нічого
крім морозива. Тільки-но я вийшла з кухні, як вона була вже поруч
з холодильником та діставала своє морозиво.
Часто зовсім прості спроби переключити увагу цілеспрямованої дитини
перетворюються на „бої без правил” і не завжди батьки виходять з них
переможцями.
Наскільки легко припинити дії Вашої дитини, або, навпаки змусити її
робити те, що потрібно Вам?
Легко припиняє дії
Продовжує свою справу, не дивлячись
на перешкоди
Запитує дозволу, перш ніж почати
Просинається з думкою про те, що
щось робити
запланував зробити сьогодні
Втрачає інтерес до справи після
Продовжує спроби, доки не досягне
першої невдалої дії
бажаного
Радіє, коли йому допомагають
Не чує заборон
Може кинути справу посередині і
Торгується та вимагає, доки не
забуває про неї.
отримає те, чого хоче
Цілеспрямованість дитини
Низька 1
2
3
4
5 висока
Ваша власна цілеспрямованість
Низька 1
2
3
4
5 висока
Чутливість
Деякі люди дуже чутливі до кольорів, запахів, звуків, дотиків, інтонацій голосу.
Ці діти емоційно реагують на колючий светр, гарячу або прохолодну воду у
ванні, незвичайний смак їжі. Але ця чутливість може надавати і приємні
хвилини, коли дитина споглядає веселку, насолоджується пахощами квітів...
Віра.
- Так, саме ця риса характеру яскраво проявляється в Насті. Вона ретельно
вибирає всі шматочки цибулі з супу чи салату, боїться голубів, бо „В них
шумлять крила”. Взагалі неможливо передбачити на яку наступну дрібницю
вона зреагує та яким чином.
Якщо Ваша дитина проявляє вразливість не до всього, а лише до окремих видів
відчуттів, але ця вразливість сильна, то це також оцінка в п’ять балів.
Наскільки висока чутливість Вашої дитини до зовнішніх подразників?
Дитина спокійно засинає не
заважаючи на шум у кімнаті.
Спокійно вдягає „колючий” светр.
Їсть що завгодно.
Просинається від шарудіння, зміни
освітлення то що.
Скаржиться на неприємні пахощі,
яскраве світло.
Уникає візитів до цирку, торгових
центрів, інших людних та шумних
місць
Реагує на зміст висловлювання, а не на Боїться та гірко плаче під час будь –
інтонацію
якого лікування, щеплень.
Може не помітити маленьких
Легко розпізнає емоційні стани
подряпин, дотику до гарячого...
оточуючих та реагує на них.
Чутливість дитини
Низька 1
2
3
4
5 висока
Низька 1
2
Ваша власна чутливість
3
4
5 висока
Спостережливість.
Спостережлива дитина перша помічає п’ять пелюсток на бузку, заховані
батьками подарунки до Нового Року, вони охоче називають марки машин, що
проїжджають повз них. При цьому в школі про них кажуть „неуважні”. Чому це
відбувається? Бо спостережлива дитина потрапляє до великої зливи
різноманітних стимулів: події в класі та на дворі, шепіт сусіда по парті,
сонячний зайчик на стіні, голос вчителя, пахощі пиріжків з їдальні... Увага
дитини розпорошується і привертається до будь – чого, крім уроку. Коли
дитина зосереджено грається, то вона ніби „не чує”, що його звуть обідати або
гуляти. В дитини добре розвинута мимовільна увага, і недостатньо сформована
довільна концентрація уваги.
Визначте рівень спостережливості Вашої дитини.
Не помічає Вашу нову зачіску
Помічає будь які нові товари та
коробочки у супермаркеті
Читає під час їзди у транспорті
Чує Вас переважно тоді, як на Вас
дивиться
Запам’ятовує декілька вказівок підряд Припиняє одягатись чи прибирати,
захоплюючись іграшкою
Не помічає бруду на одязі або
Легко відволікається від роботи, якщо
неприбраної кімнати
щось привертає його увагу
Довго розшукує власні речі
Допомагає Вам знайти загублену річ
Спостережливість дитини
Низька 1
2
3
4
5 висока
Ваша власна спостережливість
Низька 1
2
3
4
5 висока
Адаптивність.
Діти по різному реагують на новизну. Деякі діти здатні роками їсти ту саму
манну кашу на сніданок, лягати в ліжко з улюбленим заяложеним ведмедиком,
а спроба надягнути нову сорочку викликає конфлікт. Діти з низьким рівнем
адаптивності ненавидять переїзди, відпустки, ремонти – все, що зазіхає на
звичайний плин життя. Батьки дітей з повільним пристосуванням скаржаться,
що інколи якась нова дрібниця може зіпсувати весь день.
Тетяна.
- Мій Мишко – це дитина з такою проблемою. Тепер я розумію, з
чим пов’язана його дивна поведінка. От нещодавно він ходив
засмучений і злий цілий день через те, що я замість його старої
тріснутої чашки купила нову, більшу і кращу, а стару – викинула.
Як швидко пристосовується Ваша дитина до змін у звичному розпорядку?
Легко „вливається” до нового
Не любить змін
колективу.
Охоче приєднується до пропозицій
Важко звикає до нового одягу
Відразу починає грати у нові ігри
Любить ту саму їжу роками
Любить сюрпризи та несподіванки
На новому місці довго не може
заснути
Легко переходить від одної справи до Повільно та поступово просинається
іншої
Адаптивність дитини
Швидко 1
2
3
4
5 Повільно
Ваша власна адаптивність
Швидко 1
2
3
4
5 Повільно
Регулярність.
Всі батьки знають, що для дітей важливе життя за розкладом та режимом. Це
робить життя як батьків так і дітей розміреним та передбачуваним. Деякі діти
легко лягають спати в одну й ту саму годину, в обід хочуть їсти, а по обіді
йдуть на прогулянку. Але для деяких – спроба налагодити будь – які режимні
моменти провалюється ще з народження. Ці діти можуть гризти щось
безперервно цілий день, а потім – відмовитись від обіду, вони засинають
сьогодні о сьомій вечора, а назавтра не лягають до дванадцятої ночі. Вони
раптово відмовляються від якихось продуктів, просинають на перші уроки до
школи...
Чи Ваша дитина регулярна щодо сну, їжі та інших поведінкових проявів?
Спить, їсть, ходить у туалет у чітко
Привчити до режиму практично
визначений час.
неможливо.
Засинає вчасно
Засинає коли падає з ніг.
Хоче їсти у визначений час, де б не
Часом їсть безперервно, а часом
був
взагалі відмовляється від їжі
Любить танці та ритмічну музику
Любить командні ігри.
Рухи ритмічні та розмірені
Рухи неритмічні та непередбачувані
Низька 1
Низька 1
Цілеспрямованість дитини
2
3
4
Ваша власна цілеспрямованість
2
3
4
5 висока
5 висока
Енергійність.
Спробуйте припинити читання, та звернути увагу на самого себе. Що Ви зараз
робите? Сидите спокійно? Розташувалися лежачи? Хитаєте ногою? Соваєтесь?
Гризете ручку або олівець?
Хтось вродився таким енергійним, що змушений рухатися безперервно, а інша
людина сидить спокійно годинами і не втомлюється від цього. Непосидючість
дитини часто дратує як батьків, так і вчителів.
Василь Петрович.
- Андрій як був непосидючим змалку, так лишився таким і зараз. Він
перебуває у постійному русі, навіть сидячи стукає чимось по столу,
хитає ногами. А на перерві бігає як навіжений і неодмінно отримує
зауваження або стикається з кимсь. Висидіти шість уроків йому
надзвичайно важко, здається, він почувається добре лише на уроках
з фізкультури.
Яка потреба вашої дитини у стрибках та біганині? Вона енергійна чи
сумирна?
Спокійно сидить та дивиться телевізор Крутиться та совається
Грає, сидячи на одному місці
Не любить довгих поїздок у машині чи
годинами
поїздом
Сумирно поводиться у громадських
Галасує та бігає у громадських місцях
місцях
Може всидіти всю виставу у театрі
Любить рухливі ігри та розваги
Мирно чекає на Вас у призначеному
Тікає з кутка, коли покараний
місці
Енергійність дитини
Низька 1
2
3
4
5 висока
Ваша власна енергійність
Низька 1
2
3
4
5 висока
8. Стиль реагування.
Що робить Ваша дитина, побачивши щось нове, або стикнувшись з новою
пропозицією? Деякі діти сприймають зміни з радістю і для них слова „це щось
новеньке” означають „це щось гарне”. Для інших – навпаки, ім. Потрібен
деякий час, щоб змиритися із змінами. При появі чогось нового вони
почуваються засмученими та дезорієнтованими. Цей параметр дечим нагадує
„адаптивність”, але й відрізняється від нього. Це автоматична реакція „ТАК”,
або автоматична реакція ”НІ”
Послухаємо розповідь батьків:
Віра.
- Дівчата у дворі гралися у резинки і Настя з ними. Вона вже трохи
стомилась і сіла відпочивати. В цей час вийшла Галя з крейдою і
запропонувала гратися у „Класики”. Всі охоче приєдналися до
нової гри, крім Насті. Вона підійшла до мене і почала нити, що їй
жарко, що болить живіт. Ми пішли додому і вона швидко
заспокоїлася. Коли я розпитала її, що саме сталося, вона сказала, що
ніколи не бачила цієї гри і тому не зможе в неї грати.
Коли я пропоную їй будь-що, вона часто спочатку каже ні, а потім
засмучується чому не отримала.
Яка реакція Вашої дитини на новизну?
Рішуче „рветься у бій”
Розпитує про всі деталі, перш ніж
погодитись.
Хапає нову іграшку, а не дивиться на
Потребує часу, щоб пристосуватись до
неї
нових обставин.
Охоче спілкується з новими людьми
Соромиться, потрапивши у нову
компанію
Вважає помилки випадковими
Каже, що хоче щось спробувати, але
швидко відмовляється
На запитання „Чи ти вмієш це
Скаржиться на нудоту чи головний
робити?” відповідає „Не знаю, ще не
біль, коли треба продемонструвати
пробував!”
нове вміння
Реакція дитини
Позитивна 1
2
3
4
5
негативна
Ваша власна реакція
Позитивна 1
2
3
4
5
негативна
9. Оптимізм.
Оптимістичний або песимістичний погляд на світ є також рисою характеру.
„Сонячні” діти багато сміються, не переймаються через дрібниці, ставляться з
гумором до проблем та перешкод. Діти з песимістичним поглядом на світ часто
плачуть, сумують, ставляться до всього як до серйозної проблеми.
Який рівень оптимізму властивий Вашій дитині?
Вважає, що стакан наполовину повний Завжди благо розумний
Завжди у гарному настрої
Помічає, якщо щось не подобається
або чогось не вистачає
Йому треба спеціально нагадувати, що
все йде добре
Підозріло ставиться до людей та подій
Сильно страждає через невдачі
Оптимістичність дитини
Висока 1
Висока 1
2
3
4
Ваша власна оптимістичність
2
3
4
5 Низька
5 низька
Порівняйте оцінки своїх рис характеру, та характеру дитини. Якщо батько сам
енергійний, то він може оцінити енергійність дитини на „3”, а спокійна бабуся
оцінить ту саму енергійність тої ж дитини на „5”. Тому попрохайте декількох
людей оцінити Вашу дитину, не радячись між собою. Проставите середні
оцінки у таблицю.
Оцінка Характер Характер
Риси характеру
дитини мами
тата
Емоційність.
Цілеспрямованість.
Чутливість.
Адаптивність.
Спостережливість.
Регулярність.
Енергійність.
Стиль реагування.
Оптимізм.
Підрахуйте загальну суму балів яку набрала ваша дитина. Яка вона?
9 – 18 – „золота дитина”
19 – 28 – дитина як дитина,
29 – 45 – безмежна дитина.
А Ваш особиста сума?
9 – 18 – „золота матуся”
19 – 28 – мама як мама,
29 – 45 – безмежна мама.
Порівняйте, чим батьки схожі та відрізняються від дитини.
Риси характеру можуть сильно проявлятися але не створювати
поведінкової проблеми у спілкуванні між дитиною та оточенням.
Наприклад, якщо батьки працюють вдома та не дотримуються
режиму, то й нерегулярність дитини їх не турбуватиме.
Екстраверт або інтроверт.
Ще однією рисою характеру дитини є спрямованість дитини на себе
(інтернальність) чи на інших людей (екстернальність).
Звернемо увагу на ті способи, якими дитина отримує запаси енергії – для одних
це спілкування, активні ігри з приятелями, людні свята. Для інших –
перебування на самоті, читання, конструювання або комп’ютерна гра.
Віра
- Настя „оживає”, коли йде до дитячого садочка, коли вдома юрба
гостей чи вона бігає на дитячому майданчику. Найгірші для нас дні
– це дощові вихідні, коли ми не можемо піти гуляти або як Настя
хворіє і не може спілкуватись з дітьми. Найгірше для неї покарання
- залишити в кімнаті на самоті. Вона тоді влаштовує справжню
істерику!
Ігор.
- Ілля, навпаки, сприймає спілкування як важку роботу. Приходячи зі
школи, він зачиняється в своїй кімнаті, а коли я спробував
запросити всіх його однокласників відсвяткувати з нами день
народження, він сказав, що піде з дому. Він охоче спілкується з
одним другом, але й йому може сказати щось таке: „Ну йди вже
додому, мені пора уроки вчити.” Як він житиме з людьми?
Спробуємо оцінити рівень екстраверсії або інтроверсії Вашої дитини.
Як поводиться Ваша дитина на самоті та серед людей?
Оцінка Ознаки інтроверсії
Оцінка
Ознаки екстраверсії
Розмірковує вголос
Мовчки думає перед тим, як
відповісти
Стає енергійнішою у групі
Втомлюється від перебування
серед людей
Стомлюється від самотності
Потребує відпочинку на
самоті
Любить та потребує
Потребує великого
зовнішньої оцінки та
особистого простору
підтримки
Охоче працює разом з усіма
Ретельно обирає друзів, яких
запрошує додому
Наслідує ідеї та переконання
Більше любить спілкуватися з
оточуючих
членами родини, ніж з
чужими людьми
Одразу перевіряє свої ідеї на
Спостерігає та слухає перш
практиці
ніж почати діяти
Екстраверсія дитини - сумарна оцінка
Інтроверсія – сумарна оцінка
Ваша екстраверсія -
сумарна оцінка
Інтроверсія – сумарна оцінка
Деякі люди мають чіткі ознаки екстраверсії або інтроверсії, а деякі – мають
деякі ознаки і тих і тих рис характеру. У „безмежних” дітей може бути і така
цікава особливість: їх рівень екстраверсії – інтроверсії коливається в залежності
від „добрих” або „поганих” днів.
Педагог. В залежності від цих особливостей характеру, діти потребують
різного виховного впливу.
Діти екстраверти потребують 1. Щоб батьки розмовляли з ними:
 вислуховували детальну розповідь про денні події чи сновидіння,
 задавали уточнюючі запитання,
 цікавилися їх почуттями,
 дзвонили їм на мобільний,
 обговорювали майбутнє,
 вислуховували їхню точку зору.
2. Зворотного зв’язку
 розуміння, що їх почули та зрозуміли,
 відповідей на запитання,
 поздоровлень та добрих побажань,
 пояснення думок дорослих,
 уваги.
3.Часу для спілкування з друзями
 гуляти на дворі з іншими дітьми,
 працювати разом з родиною,
 грати у командні ігри.
Діти інтроверти потребують:
1. Часу для відпочинку на самоті
2.
Спробуємо поспостерігати з поведінкою дитини протягом тижня та відмічати,
які саме риси характеру дитини, спричиняли конфлікт з оточуючими.
Наприклад:
Конфлікт Конфлікт з Конфлікт
Риси характеру
з дітьми батьками
з іншим
оточенням
++++
+++++
+++
Емоційність.
Цілеспрямованість.
++
Вразливість.
+
Адаптивність.
+++++++
++++++++
+
+
+
Спостережливість.
+
+
Енергійність.
+++
++++++++++ +++++++++
Стиль реагування.
+
++
Регулярність.
++
Оптимізм.
Заповніть таблицю спостереження за власною дитиною.
Риси характеру
Конфлікт Конфлікт Конфлікт
з дітьми з
з іншим
батьками оточенням
Емоційність.
Цілеспрямованість.
Вразливість.
Адаптивність.
Спостережливість.
Регулярність.
Енергійність.
Стиль реагування.
Оптимізм.
Екстраверсія, інтроверсія
Виділить три риси характеру, які спричиняють спалахи конфліктів та
непорозумінь. А які ваші риси характеру заважають успішним проявам Вашої
дитини?
Коротко про головне
Всі діти різні.
Можна виділити такі риси характеру, як:
1. Емоційність.
2. Цілеспрямованість.
3. Вразливість.
4. Адаптивність.
5. Спостережливість.
6. Регулярність.
7. Енергійність.
8. Стиль реагування.
9. Оптимізм.
10. Екстраверсія або інтроверсія.
Надмірні прояви цих рис характеру можуть спричиняти
конфлікти з оточенням та порушення поведінки у дітей.
Врахування рис характеру дитини допоможе уникати зайвих
конфліктів та непорозумінь.
1.5. Нестримана реакція (емоційність)
Психолог. Часто батьки безмежних дітей скаржаться на те, що дитина „на
рівному місці” починає кричати або скиглити. Батьки думають, що це їх погане
виховання; сусіди та бабусі радять дати дитині доброго прочухана. Інколи
батьки також „зриваються”, і тоді сварка починає бути реально небезпечною.
Чому там, де інша дитина хіба що трохи засмутиться, у вашої виникає
нестримна реакція?
У цьому не винні ані діти, ані ваше виховання. Це особливості гормональної
регуляції. У деяких людей організм продукує більше „гормонів стресу” —
адреналіну та норадреналіну. Вони спонукають людину битися або тікати від
безпеки, і якщо їх накопичується забагато — виникає нестримна реакція.
Спробуємо пояснити це наочно.
Візьміть для цього пляшку оцту, соду та дві склянки. Вам також буде потрібна
чайна та столова ложка.
Проаналізуємо реакції дітей на події одного дня.
Оля (звичайна дитина) та Толя (безмежна дитина) мають піти до дитячого
садочку. Їм обом по п’ять з половиною років.
Вони прокинулися від різкого звуку будильника. Їм не дуже подобається рано
прокидатися, але Оля підхопилася перша і пішла до ванни (не додаємо в її
склянку нічого). Толя дочекався, доки зайде мама і покличе його . У ванній
кімнаті він помітив, що на підлозі бризки, і почав нудити: „Я не буду
вмиватися, там мокро...” Мати змусила його все ж таки вмитися. Виллємо до
його склянки столову ложку оцту.
Діти сіли снідати. Сьогодні мама приготувала новий сніданок – млинці з
кабачків. Оля покуштувала один млинець, скривилася та попрохала зробити їй
бутерброди (додамо в її стакан чайну ложку оцту). Толя, навіть не
покуштувавши, почав кричати, що це „бридке їдло”, і сперечався через це з
мамою 10 хвилин. Навіть коли вона дала йому бутерброди, він відмовлявся їх
їсти (додамо до його склянки дві ложки оцту).
Час вже йти, але на дворі прохолодно. Мама каже дітям: „Сьогодні ми вдягаємо
реглани. Зараз холодно, і виходити в одній сорочці не можна”. Оля не
задоволена (чайна ложка оцту), але вона запитує: „А як потеплішає, можна буде
роздягнутися?”, і, отримавши відповідь, вдягається. Толя навідруб
відмовляється від реглану, і мама бігає за ним по всій кімнаті, запихаючи його в
одяг (столова ложка оцту).
Нарешті вийшли... По дорозі – кіоск, де мати зазвичай купує солодощі по
дорозі до дитячого садочка. Але сьогодні кіоск зачинено.
Подивимось, що в наших склянках. У Олі – на самому донці трохи оцту – це її
рівень гормонів стресу; а у Толі – склянка заповнена більш як наполовину.
Додамо туди останню неприємність – зачинений кіоск у вигляді чайної ложки
соди. В Олі трохи зашипіло, та бульбашки навіть не сягнули вінця. А у Толі –
бурхлива реакція, все шипить і піниться.
Що ж робить Толя, побачивши зачинені дверцята кіоску? Він з криком вириває
руку в мами, сідає просто на землю і волає на всю вулицю, що він далі ні за що
не піде, доки мама не купить йому цукерок. Ніякі умовляння мами та сестри не
діють, хлопець плаче та волає. Це – нестримна реакція.
Послухаємо батьків, які стикаються з цією проблемою.
– Так, це про нас! Андрій вчора каже: „Хочу молока!” Я дала йому, а він почав
скиглити: „То не таке молоко, якого я хотів”.
– А в мене таких двоє. Зчепляться з-за дрібниці і бігають по всій хаті, аж доки
хтось таки не впаде та не заб’ється.
– Так, але вони хоч дають взнаки, що в них настала така реакція. Поки я сиджу
поруч та бачу свого сина, я ще можу здогадатися, що він роздратований або
сумний. Але сам він нізащо не скаже, що саме йому не таке. Просто як в нього
настає ця нестримна реакція, він відмовляється щось робити, і його вже не
переконати. Іноді мені здається, що я виховую маленького інопланетянина,
настільки я не розумію його емоцій та поведінки.
Психолог. Ми почули, що залежно від екстраверсії та інтроверсії, сенситивності
тощо прояви емоційних нестримних реакцій можуть бути різними. Але метою є
не лише помітити бурхливі прояви нестримної реакції, а звернути увагу на
попередні ознаки. Треба бути уважним до того, коли „склянка майже повна” і
ось-ось вибухне реакція. Тоді і в батьків, і в дітей буде час та можливість
попередити небажану поведінку.
1. Якщо ваша дитина старша за чотири роки, то ви можете продемонструвати їй
дослід з оцтом на прикладі поведінки дитини у „поганий” день. Допоможіть
дитині поспостерігати, як збільшується її внутрішня напруга. Можливо, дитина
має якусь власну назву для нестримної реакції?
2. Прочитайте цей перелік ознак нестримної реакції та виберіть три-п’ять ознак,
притаманних саме вашій дитині.
Ознаки нестримної реакції
1) Червоніє
2) Розмовляє голосніше
3) Робить нав’язливі рухи
4) Не вдягається
5) Втікає
6) Падає на підлогу
7) Кричить
8) Плюється
9) Кусається
10) Не чує вас
11) Демонструє повну безпомічність
12) Грюкає дверима
13) Розмовляє з гидкими інтонаціями у голосі
14) Обзивається
15) Тремтять руки
16) Кривляється
17) Хоче невідомо чого
18) Висміює вас або братів і сестер
19) Стає впертою
20) Б’ється
21) Тупає ногами
22) Стає більш вразливою
23) Ображається через дрібниці
24) Порушується дихання
25) Кричить
26) „Заходиться”
27) Викидає речі
28) Ще щось інше _________________________________
Щось з цього може зустрічатися у вашої дитини завжди, а щось – змінюватися з
віком. Там, де трирічна дитина падає на підлогу та тупає ногами, школяр
грюкає дверима та зачиняється у своїй кімнаті.
Соціальний працівник.
Перевіримо вашу спостережливість. Послухаємо розповідь одного з батьків про
поведінку Васі. Спробуйте підкреслити ознаки настання нестримної реакції.
Восьмирічний Василь прийшов зі школи. Він голосно грюкнув дверима, кинув
ранець просто на підлогу і побіг на кухню: „Мамо, дай бутерброд! Прямо
зараз!” Мати попросила його зачекати п’ять хвилин до обіду та помити руки.
Він схопив хліб та ковбасу прямо зі столу і почав їсти. Коли всі всілися за стіл,
він почав хитати ногами та зачіпляти меншу сестру. Мати зробила зауваження.
Василь обізвав сестричку „товстою коровою” і вже за хвилину почалася бійка.
Що Ви підкреслили? Подивимося, що ознаки нестримної реакції посилюються.
Попередні слабкі ознаки:
 грюкає дверима,
 кидає ранець,
 ігнорує правила
Сильніші ознаки:
 негайно вимагає їжу,
 не слухає мами,
 хапає хліб самостійно,
 хитає ногами
„Склянка майже повна”:
 зачіпає сестру,
 обзивається
Реакція – починає бійку.
Знайомий сценарій? У батьків і у дитини завжди є час зупинитися, якщо вони
помічають та реагують на слабкі попередні ознаки збільшення напруги.
Батьки можуть помічати ці ознаки та повідомляти дитині:
– Ти розмовляєш голосно. Що сталося?
– Ти образився?
– Ти почервонів, що саме тебе непокоїть?
Діти й самі здатні помічати ознаки своїх реакцій. Ці реакції їм не подобаються,
і якщо вони знають, як помітити та як попрохати допомогти, то роблять це:
– Мамо, на мене Вреднюга ось-ось нападе!
– Мій вулкан просинається.
– Ой, здається, зараз вибухну!
Показавши дитині досвід з оцтом, це можна використовувати для бесіди:
– Твоя склянка вже майже повна?
Психолог. Дитина живе у сім’ї, і тому її реакції стикаються з вашими.
Перечитайте перелік ознак нестримної реакції та поставте хрестики напроти
тих, що властиві вам. Ви ще не все помітили! Прочитайте це дитині і запитайте
в неї, як вона помічає, що ви вже дійшли до краю?
– Я помічаю, що вже „дістав” маму, коли вона, грюкнувши дверима, йде до
своєї кімнати.
– Ні, моя вже дійшла краю, як голосно кричить: „Зроби це саме зараз!”
А що кажуть про свої реакції батьки?
– У мене кров’яний тиск піднімається.
– Я не можу дихати та розмовляти.
– Я починаю кричати та викидати її розкидані по всій кімнаті речі у вікно.
– Я зачиняюся у ванні та плачу.
Так, поведінка батьків несуттєво краща за реакцію їх дітей... А ще як вони
співпадають та посилюють одне одну!
Можливо, треба стримувати з усієї сили? Ні, це буде ще гірше – ваша склянка
стане повною по самісінькі вінця і реакція настане дійсно через дрібницю.
Пригадаємо, що це настає не через невихованість, а через надлишок гормонів
стресу в організмі.
Спробуємо повторити з дитиною дослід з оцтом, попередньо заповнивши
склянку ватяними кульками. Ви додаєте туди так само оцту та соди, але нічого
не сталося. Все всмокталося у вату!
Тому й наша мета у цих випадках – не додавати цих гормонів, а знайти ті види
діяльності, за яких вони будуть без шкоди для дитини розходитись в організмі.
Педагог. Ось ті речі, які допомагають дати раду дитині з нестримними
реакціями:
 фізичні вправи
 ритмічні рухи
 регуляція дихання
 гумор
 запобіжна діяльності (важко водночас битися і лежати в теплій
ванні)
Фізичні вправи дають змогу витратити надлишок гормонів та заспокоїти
дитину. Якщо дитина бігала навколо дому 30 хвилин разом з вами, то вона
погодиться помитись та лягати спати. Будь-який від фізкультури буде
підходити, якщо він дитині до вподоби.
– Мій син може годинами кататись на роликах.
– А мій – на велосипеді.
– Моя 5-річна донька замість „тихої гри”, як радять всюди, перед сном десь
півгодини танцює індійські танці під музику.
– А мій – віджимається від підлоги.
Психолог. Чи робить це ваших дітей спокійнішими?
У всякому разі, вони не можуть займатися фізкультурою та влаштовувати
нестримні реакції водночас.
Ритмічні рухи.
Пригадаємо, що ми робили, коли наша дитина плакала, як була ще в колисці?
Вірно. Брали на руки та гойдали, від чого вона заспокоювалася. Ритмічне
заколисування, смоктання соски та інші ритмічні рухи та дії зменшують
емоційність дитини.
Більш старші діти охоче жують жувальну гумку, танцюють ритмічні танці,
розхитуються на стільці... Зовсім малу дитину можна посадити на коліна та
погратися з нею у „коника” або „ладушки”. Старшій часто буде потрібне
обладнання: гойдалки, кільця, на яких можна висіти, крісло-гойдалка.
– Так, гойдалка на дворі у бабусі. Я помітила, що мій п’ятирічний син
поводиться вдома та у бабусі по-різному. Вдома вередує так, що нема сили, а в
бабусі одразу тікає надвір та гойдається близько години. Потім з ним вже
можна нормально домовлятися.
– А моєму вже 12. Він купив собі кистьовий еспандер та ритмічно стискає його.
Це допомагає навіть під час спілкування з вчителями.
Глибоке повільне дихання.
Інколи заспокоїти дитину, особливо коли її прояви пов’язані з порушенням
дихання, криком або некоординованими рухами, можна за допомогою регуляції
дихання.
Запропонуйте дитині видувати мильні бульбашки, надувати повітряні кульки
або задувати свічки. Більш старші іти і самі можуть регулювати дихання,
стежачи за тим, щоб під час вдиху живіт надимався, а під час видиху –
втягувався. Це сприяє оптимальному насиченню крові киснем та виведенню
гормонів стресу. Знову ж таки спокійне дихання надає і всьому тілу
заспокійливі сигнали.
Гумор.
У деяких сім’ях вдається припинити емоційні реакції за допомогою гумору та
веселощів.
– Як я помічаю, що моя донька починає вередувати без причини, то запитую:
„Що, Вреднюги понападали?” і починаю ловити їх у її роті, животі, руках...
Допоки вона не розсміється і неприємний стан не мине.
– Так, ми відпочивали і пішли з дітьми до їдальні. Було жарко, діти втомилися і
вже починали скиглити. Я знала, що ще декілька хвилин – і почнеться
нестримна реакція. Тому я попрохала їх розповісти анекдоти, які вони знають.
Ми почали розповідати анекдоти та кумедні віршики і розрядилися.
– Моєму синові вже 13 і однією з розваг, що знімають зайву напругу, є
перероблювати популярні пісні та висловлювання.
Переключення активності.
Тиха гра, яка потребує уваги, також допомагає позбутися зайвих емоційних
спалахів: будування з конструктора Лего, розфарбовування, комп’ютерні ігри,
вишивання чи плетіння бісеру.
– Може, воно й так, але я не уявляю, як зможу примусити роздратованого сина,
який бігає по кімнаті з голосним вереском, сісти за розфарбовування! Будемо
реалістами!
Психолог. Так, якщо ваша дитина енергійний екстраверт, то для неї краще
підійде фізкультура або ритмічні рухи, а не спокійна активність.
– А от для моєї дитини це найкращий спосіб заспокоїтись. Моя восьмирічна
дочка каже, прийшовши зі школи після важкого дня: „Мене зараз краще не
чіпати”, йде до своєї кімнати і деякий час мовчки малює. Деякі з цих малюнків
їй подобаються і вона показує їх мені, а деякі просто знищує. Але я знаю, що їй
потрібен такий час, я сама заспокоюють за в’язанням.
– Так, а в нас з дочкою існує „заспокійлива лампа”. Як ми почуваємось
ображеними, сумними чи роздратованими, то сідаємо, втупившись у лампу з
бульбашками парафіну, та спостерігаємо за його плавними рухами, доки не
легшає.
– Це, мабуть, дуже індивідуально! Найліпша активність, що заспокоює мого
сина – добре погамселити боксерську грушу. Та й я від цього не відмовився б!
Спробуємо створити таблицю заходів, які можуть покращити життя занадто
емоційним дітям та їх батькам.
Вид активності
Дошкільники
Молодші школярі
Підлітки
Фізкультура
Катання на
Катання на
Катання на
триколісному
роликах або
роликах, скейті,
велосипеді
ковзанах
ковзанах
Гра в м’яч
Гра у рухливі
Заняття на
Танці
ігри (футбол,
тренажерах
Біганина
баскетбол)
Аеробіка
Підкидання дитини Резинки
Танці
у повітря
Класики
Біг
Кружляння
Лазання по
Заняття спортом
Прогулянки на
канату
у секції
руках, підтримуючи Перекидання
Боротьба або
за ноги
через голову
східні двобої
Повзання
Східні двобої
Лазання на
Дартс
площадці
Ритмічні рухи Заколисування
Пиття з
Довгі пішохідні
Колискові пісні
соломинки
прогулянки
Коник-гойдалка
Жування гумки
Спілкування з
Гойдалки
Плавання
друзями
Стрибки у
Катання на
Гра у пінг-понг,
„стрибунцях”
велосипеді
бадмінтон
Стрибки на батуті Сучасні танці
Слухання
ритмічної музики
Кистьовий
еспандер
Регуляція
Пускання мильних
Надування
Заняття йогою
дихання
бульбашок
повітряних
Саморегуляція
Задмухування
кульок
черевного
свічки
Спів одного звуку дихання
Здування кульбаби Дзичання
Порахувати до
Крутіння
10, перш ніж
іграшкового
щось сказати
вітряного млина
Гумор
Кумедні слова та
Анекдоти
Доведення
вірші
Кумедні віршики ситуації до
Смішні рухи
Кумедні вирази
обличчя
Гра з ляльковим
театром
Переключення
активності та
запобіжна
діяльність
Прогулянка надворі
Співи
Слухання музики
Гра з іграшками
Танці
Купання
Масаж
Гра з водою або
піском
Гра з домашніми
тваринами
Розфарбовування
Перекривляння
інтонацій
абсурду
Іронічні
висловлювання
Малювання
карикатур
Кумедні SMSповідомлення
Прогулянка
В’язання
надворі
Гра на музичних
Комп’ютерні ігри інструментах
Ванна з піною
Комп’ютерні ігри
Читання
Контрастний душ
Малювання
Читання
Ліплення
Колекціонування
Гра з
Прибирання
конструктором
Приготування їжі
Прогулянки
Гра з домашніми
тваринами
Бачимо, що в нашому переліку немає перегляду телевізора. Це тому, що
безмежні діти, особливо з проявами емоційності, не відпочивають та
розряджаються від телевізійних програм, а навпаки, їх емоційність стає дедалі
більшою. Вони хочуть та не можуть втрутитися до перебігу подій на екрані, а їх
фізична активність під час перегляду обмежена.
1. Поспостерігаємо, які види запобіжної активності прийняті у вашій сім’ї. Для
цього протягом декількох днів записуйте ці види активності і ставте поруч „+”,
якщо це допомогло зняти емоційну напругу, та „–”, якщо це погіршило
ситуацію.
Вид активності
Члени родини
Тато
Мама
Син
Донька
Бабуся
Фізкультура
Ритмічні рухи
Регуляція дихання
Гумор
Запобіжна
діяльність
2. Проаналізуйте успішність тих заспокійливих дій, що ними ви користуєтесь
завжди.
3. Замініть неефективні дії чимось іншим з наведеного переліку та подивіться
на результат.
Психолог. Усе те, про що ми казали досі – це гарні запобіжні заходи. А що
робити, коли „спіймати” нестримну емоційну реакцію не вдалося і вона вже
почалась? Покарання не будуть діяти, вони ще гірше роздратують дитину, якій і
без того достатньо погано.
Зверніть увагу на параметр екстраверсія-інтроверсія вашої дитини. Якщо
переважає екстраверсія – то хорошим способом заспокоїти малу дитину може
бути холдінг – утримання дитини в обіймах та ласкаві слова, допоки вона не
заспокоїться. Якщо ви не маєте можливості сісти, то можна досить міцно
притискати дитину до своїх колін. Ви водночас обмежуєте руйнівну активність
дитини, демонструєте їй свою силу та проявляєте до неї любов.
Картинка
Дитина-інтроверт при нападах легше лишається на самоті. Їй буде підходити
варіант „тайм-аут”. Батьки у випадку нестримної реакції пропонують піти до
іншої кімнати і перебувати там декілька хвилин, не вибігаючи. Час має бути
чітко визначеним і не перевищувати 10-15 хвилин. Дитина-інтроверт часто
після цього заспокоюється та може чітко пояснити, що саме і чому з нею
трапилося. Важливо, щоб домашні під час цієї розмови були достатньо
уважними та дійсно вислухали та зрозуміли дитину.
У будь-якому разі слід не тільки послухати, що саме каже дитина під час такої
реакції, але й уточнити, що саме вона мала на увазі, коли вона буде у
спокійному стані.
– Так, це важливо. Наприклад, моя дочка, як я її вчора будила до школи, дала
реакцію з криком, вереском та біганиною. У цей час вона кричала, що до школи
не піде. Я її так зрозуміла, що в неї якісь проблеми у школі і вона взагалі не
хоче туди ходити. коли вона заспокоїлася, я через 2-3 години все ж таки
уточнила, що саме вона мала на увазі. Виявилося, що в них була екскурсія, від
якої вона відмовилася, бо вже була в тому музеї. Вона забула сказати мені про
це і сприйняла ситуацію так, що я хочу відправити її на екскурсію!
Коротко про головне
 Емоційність дитини – це природна особливість її організму.
 Можна „вирахувати” ознаки емоційної напруги раніше, ніж станеться
нестримна емоційна реакція.
 Можна скористатися 5 варіантами „запобіжників”:
 фізкультура
 ритмічні рухи
 регуляція дихання
 гумор
 запобіжна діяльність
 Якщо нестримна реакція вже почалася, то її можна перечекати з
найменшими втратами.
6. Цілеспрямованість
Цілеспрямовані діти сприймаються батьками та оточуючими людьми як вперті,
„важкі”. Батьки цих дітей найчастіше чують від бабусь: „Він в тебе вже зараз
таке виробляє, ось наплачешся з ним, як йому буде 13-14!”
Ці діти завжди знають, чого хочуть, і хочуть отримати саме це за будь-яку ціну.
При цьому вони здатні проявляти неабияку різноманітну поведінку: ввічливо
прохати, кричати, скиглити, брати чи робити це самостійно, аби прохати в
інших людей.
Навіть якщо дитині не вдалося перемогти в цьому двобої, то батьки
почуваються не дуже добре, а дитина вдосконалює свої засоби „боротьби” з
батьками.
Щоб порозумітися з безмежною дитиною, в якої переважає саме ця риса
характеру, насамперед треба позбутися негативної оцінки особистості дитини
та спрямувати свої очікування у добре майбутнє. Цілеспрямованість у дорослої
людини – це не вада характеру, а навпаки, дуже корисна риса, яка дозволяє
досягти високої успішності у житті.
1. Подивіться на варіанти переформулювань особливостей поведінки дитини та
спробуйте продовжити цей перелік.
Неприємна поведінка
Переформулювання
Це знадобиться моїй
дитині у майбутньому
Тупає ногами, якщо ви
Продовжує утримувати Шукатиме спосіб
щось забороняєте
свою мету
подолати перешкоди
Робить все по-своєму
Незалежність
Не потрапить до поганої
компанії
Неможна відволікти
Сконцентрованість
Доводитиме почате до
кінця
Завжди має власну
Креативність
Може по-іншому
точку зору
сприймати проблему
Ображається, якщо
Має власні стандарти
Матиме високі власні
вказати їй на помилки
стандарти
Торгується з будь-якого Здатність домовлятися
Зможе бути хорошим
приводу
продавцем або
менеджером
Не любить програвати
Переможець
Має мотивацію до
успіху в музиці або
спорті
Доказує власну позицію Асертивність
Здатність вести бізнеспереговори та наради
Кричить „Я хочу! Я сам Самостійність
Не стане жертвою
зроблю!”
розповсюджувача
наркотиків
Зазвичай ця вправа досить важлива, особливо як ви стомилися від щоденних
„битв” з дитиною, а інші люди докоряють вам за її невихованість.
І все ж-таки краще навчитися помічати в дитині щось гарне та хвалити її за це,
ніж сварити та обіцяти неприємне та небезпечне майбутнє. Порівняємо:
„Ти точно знаєш, чого тобі хочеться. Виростеш – директором будеш”
та
„От вперта дитина, тюрма за тобою плаче!”
Так що покладіть дитину спати, перепочиньте, зробіть вправу і читайте далі.
Уявіть свою дитину в майбутньому, яка:
 успішно долає перешкоди
 не потравляє до поганої компанії
 може дати відсіч наркоманам
 доводить почату справу до кінця
 веде переговори
 добрий менеджер та керівник
 має високі власні стандарти
 мотивована досягти успіху у житті.
Щоб цього досягти, треба ще змалку навчати дитину навичкам успішних
переговорів.
Стратегія успішних переговорів складається з наступних кроків:
1) Позиція.
2) Інтерес.
3) Правила гри.
4) Консенсус.
5) Реалізація.
Позиція.
У цілеспрямованих дітей немає особливої проблеми з першим кроком. Вони
уявляють, чого саме вони хочуть, і, якщо не перешкоджати, голосно
повідомляють про це оточуючих. Але тут є деякі особливості, бо інколи сама
дитина не дуже хоче, а цього хочуть від неї дорослі: „Йди роби уроки!” А
інколи дитина висловлює свої бажання в таких спосіб, що виникає потреба не
задовольнити їх, а почати сперечатися: „Мамо, ти чого не знайшла мій зошит?”
або „Ти маєш купити мені цукерку!!!”
Спробуємо привчити дитину до „Я-висловлювань” (звичайно, ви самі вже
звикли формулювати свої думки саме в цей спосіб?”
Наприклад:
Мамо, де мої кросівки?!
Мамо, я хочу, щоб ти допомогла мені знайти
кросівки.
Чому чай гарячий?!
Я хочу випити холоднішого чаю.
Ти примушуєш мене ходити Я не хочу відвідувати школу взагалі. / або Я
до школи!
хочу сьогодні лишитися вдома.
У Марини є нова Барбі...
Я хочу, щоб ти купила мені нову ляльку.
Інтерес.
Навіть коли дитина висловила свою позицію, ви не завжди зрозуміли, що саме і
чому їй потрібно. До того ж, позиція, висловлена з галасом або сваркою, не
дуже сприяє подальшим переговорам.
Тому дитині слід задати ряд запитань.
– Я тебе уважно слухаю, я хочу зрозуміти. Що ти хочеш?
– Чому це тобі потрібно? (для старших дітей)
– Що ти з цим робитимеш? (для дошкільнят)
– Що для тебе важливо, коли ти хочеш...?
Маленькі діти не можуть відповісти на запитання, що починаються „Чому?”, бо
не усвідомлюють внутрішньої причини своїх дій. Ось який діалог переказала
мама Віталіка:
– Віталіку, ти хочеш на цій машині покататися?
– Так! Дуже хочу!
– А чому?
– Бо вона червона.
– А якби була синя?
– Ні, Юрко розповідав у садочку, що він їздив на червоній машині, то й я буду
їздити!
Як бачимо, Віталік знає, чого хоче, але не може розповісти образу, бо він не
розуміє змісту запитань.
Часто батькам здається, що вони знають, чого саме хочуть їх діти:
– Самостійності
– Привернути мою увагу
– Виграти
– Показати, що він тут головний.
Можливо, ці мотиви і присутні у поведінці дорослих та підлітків, але це не
зовсім так для дошкільників. Іноді мотивація їх прохань або дій може бути
повністю незрозумілою для батьків.
Наприклад:
Чотирирічна Настя відпочиває з мамою на півдні. Вони щодня їдять у тій самій
їдальні, і Настя сама звично сідає за столик, поки мама обирає страви. Але
одного дня мама обертається та не помічає дочки на звичному місці. Після
неспокійного пошуку дитина виявляється на протилежному кінці величезної
їдальні і на відруб відмовляється сідати на звичне місце.
Сформулюйте 3 причини, з яких дитина вирішила пересісти, перш ніж читати
далі:
1. __________________________
2. __________________________
3. __________________________
А тепер послухаємо дитину:
– Настю, що сталося!
– Там на столику лежала муха! Мамо, вона була МЕРТВА!
Антонові два з половиною роки. Він вбігає на кухню снідати. Відкриває
холодильник і бачить там гірчицю.
– Я хочу хліба з гірчицею!
Хапає зі столу шматок хліба, намащує його гірчицею та кетчупом, посипає
зверху сіллю... Мама відбирає цей „витвір кулінарії” і суворо каже:
– Спочатку каша, а потім ця гидота!
– Ні, спочатку гидота!
– Ні, каша!
Сварка у розпалі.
Подивимося, чого не вистачало цьому сценарію, щоб вони мали можливість не
сваритися, а домовитися.
Уявимо зміну сценарію з урахуванням прояснення позицій та прояву інтересу.
– Хліба з гірчицею?
– Так!
– А може, ти хочеш сам приготувати весь сніданок?
– Так!
– Давай ти сам заллєш собі і мені мюслі молоком, а потім сам намажеш хліб
гірчицею і покуштуєш. Згода?
– Згода. Але я сам намащу хліб.
– Звичайно.
Виявилося, що дитині насправді не дуже потрібна саме така їжа. У цьому віці
важливіше прояв самостійності та допомоги дорослим.
Правила гри.
Для батьків багато правил здаються зрозумілими, тому вони їх і не
висловлюють. А деякі правила швидко змінюються.
Наприклад:
Якщо тато вдома, то трирічний Ясик не має права користуватись телевізійним
пультом та казати, що саме ін може подивитися замість татового футболу. Але
як він вдома з мамою, то вона охоче вмикає йому мультики. А з бабусею можна
взагалі бавитися пультом, перемикаючи канали хоч годину.
Коли Ясик – дитина з високим рівнем адаптації, то він швидко це вираховує і
поводиться по-різному у присутності різних людей. А от коли Ясик –
цілеспрямована дитина, то починається скиглення та сварка:
– А мама завжди вмикає мою вечірню казку...
– А бабуся дозволяє перемикати, а ти не дозволяєш... А я буду перемикати. Я
завжди перемикаю! Дай пульт, це я маю перемикати!!
Тому батьки, особливо батьки цілеспрямованих дітей, мають спочатку, без
дітей, але усім дорослим „колективом” виробити правила стосовно того, що
вони вимагатимуть від дитини.
Треба переглянути поведінку дитини та дорослих з позиції, які дії (або їх
відсутність) небезпечні для дитини або створять небезпеку згодом. Згідно з цим
родина виробляє правила поведінки та інформує про це дитину. Правила краще
формулювати як дозвіл або констатацію факту, але не як заборону. Заборони
можуть бути також, але у меншій кількості і тоді, коли стосуються безпеки
дитини.
Наприклад:
Правила
Заборони
Кожен миє сам свій посуд
Одяг має висіти у шафі
Слід повідомляти батьків про своє місце
перебування
Переходячи через вулицю – тримаємося
за руки
Люди їдять лише помиті овочі та фрукти
Додайте власні правила і заборони
Не вмикати самостійно газову
плиту
Не стрибати і не лазити по
перилах балкону
Не чіпати бродячих псів
Не сідати у чужі машини
Емоційним та нерегулярним батькам наявність правил та заборон може не
подобатись. Але цілеспрямовані діти полюбляють „гру за правилами”.
Зрозуміло, що з часом правила переглядаються, і зручніше зробити це урочисто
і узгодити з дитиною:
– Від сьогодні ти можеш повертатися зі школи самостійно. Згоден?
Іноді посилання на узгоджені правила гри допомагає впоратися з
цілеспрямованою дитиною.
– Мамо, я пішов до Стаса!
– Ти пам’ятаєш, що треба повернутися до дев’ятої?
– Так, але ми ще трошки...
– Ні, в нас існує правило!
– Ну добре...
Консенсус.
Коли ви вислухали та зрозуміли, чого саме і чому хоче ваша дитина, пригадали,
чи існують правила і які вони, настав час домовитися з того приводу, який міг
би викликати протистояння.
Ви та ваша дитина маєте сформулювати ті варіанти дій, які б вдовольняли і вас,
і вашу дитину.
Наприклад:
– Ти хочеш морозива. Я тобі дам його після обіду.
Можливо, це не один варіант, а декілька.
– Ти хочеш морозива, але треба снідати, тому ми можемо:
– поїсти морозива замість сніданку,
– з’їсти його потім,
– з’їсти його перед сніданком.
Що з цього тобі здається кращим?
Обов’язково послухайте і пропозиції дитини. Вони можуть вдатися вам
дивними, але повністю влаштовувати всіх.
– Ні, я хочу, щоб ти поклала морозиво зверху на манну кашу, і я їв і кашу і
морозиво водночас.
Реалізація.
Оберіть найкращий варіант та починайте діяти!
Наведемо приклад цієї домовленості з використанням даної стратегії.
Мати стоїть з 4-річним сином у черзі на маршрутку. Він починає пручатися,
виривати руку і намагатись піти кудись.
– Що ти хочеш?
– Піти під дерево!
– Чому? Що сталося?
– Тут сонце!
– Тобі не подобається стояти на сонці?
– Воно світить в очі!
– Так, воно світить, і ми домовлялися, що ми ходитимемо за руку по вулиці.
Може, ти хочеш одягнути мої темні окуляри, аби свою кепку, щоб сонце не
потрапляло в очі?
– Хочу окуляри!
– Тримай!
Проаналізуйте ваші сутички з дитиною та поставте хрестики напроти того
етапу, який не працює.
позиції
інтереси
правила гри
консенсус
реалізація
Використовуйте щоденні сутички з дитиною для того, щоб потренуватися саме
в цьому етапі.
Навчіть дитину користуватись цією самою стратегією переговорів. Якщо дітей
двоє або більше, і вони не мають великої різниці у віці, то рекомендуйте їм
користуватися тими самими правилами переговорів. Це дещо зменшить
кількість сварок та бійок між дітьми.
Коротко про головне
 Дитина не уперта, а цілеспрямована!
 Вона виросте успішною людиною і її цілеспрямованість піде їй на
користь.
 Що раніше навчити її правильно вести переговори та домовлятися, то
краще буде ваше спілкування.
 Допомагає використання стратегії:
 прояснення позицій
 інтереси
 правила гри
 консенсус
 реалізація
7. Чутливість
Органи чуття розвинуті в людей по-різному, і тому ті самі пахощі, звуки,
кольори, які викликають емоційну реакцію в одної людини, можуть лишитись
іншою людиною непоміченими.
Поведінка дітей з високою чутливістю часто викликає подив і нерозуміння у
батьків та інших оточуючих.
Вихователька у дитячому садочку запитала в батьків Олесі, чому їх дочка під
час малювання гуашшю не використовує зелену фарбу. Мати не знала, що
відповісти, і вирішила запропонувати дочці вдома помалювати тими самими
фарбами. Дочка охоче погодилась, але навіть не відкрила зелену фарбу. Коли
мати запитала її, чому, то дочка відкрила пляшечку з фарбою і піднесла її до
маминого носа.
– Понюхай, як гидко смердить, хіба можна совати пензлем у таку смердючу
масу?
Така чутливість може проявлятися до будь-чого: пахощів, звуків, кольорів,
дотиків, емоційних станів оточуючих. Причому в кожної дитини це щось своє.
Часто діти і батьки вважають це проявами вередливості – коли дитина голосно
вимагає піти звідкись або вимкнути пилосос – або проявами тривожності. „Я
боюся, як реве кавовий млинок”. Тому перш ніж якось діяти - виховувати чи
заспокоювати – слід проспостерігати за проявами високої чутливості в дитини.
Часто вона починає проявлятися ще від новонародженості: немовля
прокидається від шороху листя або газети, плаче (а не заспокоюється), якщо
бачить яскраві брязкальця або чує їх голосне торохтіння. Занадто тепла чи
прохолодна вода у ванні або неприємна на дотик пелюшка також викликає
нестримний та малозрозумілий оточуючим плач. Коли дитина стає старша, то
вона хоча б може розповісти (але також не завжди), що саме з навколишнього
середовища її дратує.
1. Спробуємо подивитись на цю таблицю і поставити хрестики (х) там, де ці
речі дратують або лякають вашу дитину, та (+) там, де вони викликають таку
саму вашу реакцію.
Відчуття
Х
+
Пахощі
Ароматизований туалетний папір
Ополискувач для білизни
Цукор
Відро для сміття
Цигарки
Кава
Запах з роту
Парфуми
Запах у ванній
Ацетон
Зорові враження
Нерівно зафарбовані малюнки
Яскраві кольори
Смаки
Дотики
Звуки
Емоції
Раптовий рух (стрибок жаби, миші)
Сонячне проміння
Флуоресцентні лампи
Монотонність інтер’єру або дизайну
Довге споглядання телевізора
Одяг, не відповідний за кольором
Манна каша
М’ясо
Варена ковбаса
Варена цибуля
Підлива
Суміш їжі
Якісь приправи
Зубна паста
Варені овочі
Смак клею на марках і обгортках
Пісок у панчохах
Шви на одязі
Тугі комірці та краватки
Гра у піску чи з глиною
Малювання пальцем
Вовняні рукавички
Зміни температури
Стрижене волосся
Заплітання кіс, розчісування
Будильник
Сирена
Пилосос чи міксер
Плямкання
Скрипіння
Музика під час вистави у цирку чи
театрі
Шум транспорту
Людні свята
Дзижчання комарів
Сумні фільми чи мультики
Плач іншої людини
Піддражнювання
Вид мертвих комах
2. Доповніть цей перелік тим, на що реагують у вашій родині, але його немає в
переліку.
3. Складіть загальну табличку „подразників” вашої родини, вказавши, що саме
викликає реакцію.
Подразник
Тато
Мати
Син
Дочка
Бабуся
Пахощі
Звук
Дотик
Вид
Смак
Емоції
4. Порівняйте, в чому ви схожі, а в чому – відрізняєтесь.
Послухаємо батьків безмежних дітей з підвищеною чутливістю.
– Так, це про мого сина. Він їсть суп, вибираючи з нього всю варену цибулю.
Не дай Боже шматочок потрапить до рота – його може знудити.
– А з моїм одягання взимку перетворюється на суцільну бійку: светр колючий,
шапка не така, рукавички не вдягне. Поки його одягну та випхаю до школи, й
сама спітнію.
– Я й сама така... Я відчуваю сережки, макіяж, фарбовані нігті, навіть годинник
на руці сприймається як щось чуже і дуже неприємне. І дочка така. Я її змалку
десь з двох років беру з собою до крамниці купувати їжу та одяг. Бо якщо щось
їй буде не така за кольором або на дотик, то вона його ані їсти, ані вдягати не
буде.
Чи можна щось зробити з цією підвищеною чутливістю?
А чи треба? Добре розвинуті органи сприймання дозволяють бути хорошим
художником, кухарем, дегустатором, дизайнером. Здатність сприймати чужі
почуття стане в нагоді актору, психологу, вихователю у дитячому садочку...
1. Напишіть, кого ви знаєте з видатних осіб з такою самою високою чутливістю,
як у вашої дитини.
2. Яким чином цю чутливість можна розвинути у професійно-важливу якість?
Наприклад:
Чутливість до пахощів
Робота з складання парфумів
3. Знайдіть та запишіть щонайменше 5 корисних речей у житті, що є наслідком
високої чутливості (наприклад, „не потруїться несвіжою їжею”):
1) _______________________
2) _______________________
3) _______________________
4) _______________________
5) _______________________
_____________________________________________________
4. Підтримуйте цю точку зору, коли дитина починає вас непокоїти через свою
високу чутливість.
Але все ж таки хочеться, щоб ця природна особливість дитини щонайменше
заважала як самій дитині, так і оточуючим. Як же навчити дитину регулювати
силу своїх почуттів?
Цьому допоможе декілька кроків.
1. Помічати та називати почуття і відчуття дитини.
2. Поприбирати те, що її дратує або лякає.
3. Запобігти шкідливій дії тих подразників, що поприбирати неможливо.
4. Робити вчасно перерви.
А тепер докладніше про кожен з цих кроків.
1. Називати почуття і відчуття дитини.
Послухаємо розповідь батьків.
– Я пішла зі своєю шестирічною донькою на святкування Дня Києва. Спочатку
все йшло непогано. Ми роздивлялися сувеніри, гуляли, ласували морозивом.
Але як ми дійшли до центру, де відбувалося гуляння, то там було забагато
подразників:
– яскраво сяяло сонце;
– горлала гучна музика;
– клоуни продавали яскраві повітряні кульки та гуділи у дудки;
– пахощі кави, пива, пиріжків линули звідусіль.
Дочка почала скиглити: „Мамо, підемо додому, голова болить, живіт болить”.
Я вирішили скористатися описом відчуттів та почуттів.
– Сонце світить в очі, спекотно, грає музика, клоуни з кульками та дудками,
також тут багато різних пахощів. Що з усього цього тобі не подобається?
– Огидний запах пива та яскраве сонце, тут спекотно! Мене від цього знудить!
– Хочеш посидіти там у тіньочку і випити прохолодного соку?
– Так, як там немає пива!
Ми змогли продовжити прогулянку після відпочинку.
Згодом дитина навчається і сама помічати „дрібні подразники” і свою реакцію
на них.
– Мамо, тут грає така сумна музика, що мені плакати хочеться...
– Тату, я не хочу йти з тобою на стадіон – сьогодні занадто спекотно.
– Я не питиму це молоко – на ньому плаває гидка пінка!
Батькам слід похвалити дитину за спостережливість і зробити щось, щоб
позбутися зайвих подразників. Погодимося, що такі висловлювання значно
приємніші, ніж реакції, що були до того:
– Раптовий голосний плач у театрі;
– „Ні, я не піду на стадіон!”
– Блювання після того, як випито 2-3 ковтки молока.
2. Поприбирати подразники.
Часто батьки, навіть знаючи, які саме подразники викликають у дитини
емоційну реакцію, не хочуть їх поприбирати, бо мовляють: „Чого розбещувати
дитину, хай звикає!” А ви хотіли б звикати до взуття, яка натирає ногу, або кави
з пахощами смітника? Ні? То й дитина не має звикати до того, що приносить їй
страждання. Приводи повиховувати дитину у вас ще будуть, причому значно
важливіші, ніж реакція на звуки чи пахощі.
Подивимося, як цю задачу вирішили інші батьки.
Подразник
Спосіб прибрати
Туалетний папір з
Звичайний туалетний папір
ароматизатором
Запах гуаші
Малювання аквареллю або фломастером
Виття пилососу
Прибирати, коли дитини немає вдома або вона в
іншій кімнаті
Варена цибуля
Кидати у суп напіврозрізану цибулину і
викидати, коли страва готова
Напишіть власний перелік подразників, що заважають вашій дитині, та
способів їх позбутися.
Подразник
Спосіб прибрати
– Як позбутися цих подразників удома – то ще більш-менш зрозуміло, а от як
малювання тими ж гуашовими фарбами, чи манну кашу, чи молоко з пінкою
пропонують у дитячому садку або в школі? Що робити тоді?
– Те саме, попередити вчителів та вихователів про таку особливість вашої
дитини і дозволити їй малювати аквареллю, не їсти кашу і викидати з молока
пінку.
– А як і інші діти захочуть таких „привілеїв”?
– То й що? Більшості дітей подобається малювати гуашшю чи їсти кашу. А як
двоє чи троє робитимуть щось по-своєму, то це нікому не завадить.
3. Зменшити вплив того, чого позбутися неможливо.
Шум транспорту, піддражнювання у школі, улюблений парфум вчительки –
навряд чи ми зможемо цього позбутися. Але слід думати, як ми можемо
зменшити вплив усіх цих і подібних до них подразників на дитину.
Подивимося, що змогли вигадати інші батьки.
Слухові подразники
Шум у транспорті
Плеєр з навушниками та улюбленою музикою
дитини
Сирена
Попросили дитину затулити вуха
Пахощі
Фарби
Фарбувати, коли дитини немає вдома, і
прочиняти вікна
Запахи у ванній
Використовувати дезодоранти повітря
Смітник
Виносити сміттєве відро щоразу, як до нього
щось потрапляє
Зорові враження
Сонце
Козирки, штори, сонцезахисні окуляри
Монотонія
Брати книги та розфарбовки у поїзди та туди, де
треба багато чекати (до поліклініки тощо)
Нерівні розфарбовки
Навчити зафарбовувати від краю до середини
Смак
Зубна паста
Перебрати декілька, поки дитина знайде
відповідну
Приправи
Додавати в кожну тарілку окремо, а не в усю
їжу
Додайте власні варіанти зменшення впливу подразників:
Подразник
Що робити
4. Вчасно робити перерву.
Якщо ви самі маєте високий рівень чутливості, то вам відомий стан, при якому
ви більше „не можете цього витримати”: раптово вимикаєте радіо чи телевізор,
тікаєте з вечірки або починаєте переставляти меблі на роботі.
Спілкуючись з дитиною, важливо помітити, що вона почала реагувати на
якийсь подразник, і зробити перерву раніше, ніж вплив подразника стане для
неї нестерпним.
Наприклад, ви зібралися стригти дитині волосся, чого вона не любить.
Попрохайте дитину (якщо вона старша за 3 роки) казати вам „стоп” і
відпочивати, коли процедура буде дуже їй не подобатися. Таким чином, бодай
довше, ніж ви планували, але дитина буде гарно підстрижена, а не втече на двір
напівобстрижена з криком, що вона більш ніколи та нізащо на це не дасться.
Йдучи кудись з дитиною, подумайте, чи буде там можливість перепочити у
тиші.
Важливо також, щоб занадто чутлива дитина не сприймала себе дуже
„особливою”, не реагувала на свою чутливість як на хворобу. Допомагає в
цьому, якщо ви будете розповідати їй про свої власні прояви чутливості та такі
ж особливості й інших родичів.
– О, ти так само не любиш пінки, як і я в дитинстві.
– Так, музика грає дуже голосно, іноді надто. Твоя бабуся так само швидко
втомлюється на святах.
Подивимося, як інші батьки використовують ці заходи, щоб полегшити життя
собі та дитині.
– За кілька днів мало відбутися весілля моєї сестри. Всі в домі нервувалися,
готувалися до свята. На ньому мала бути присутня моя восьмирічна дочка
Клава. Я почала приміряти на неї сукню, яку нещодавно взяла в своєї подруги,
у неї донька старша і вже виросла з цієї сукні. Сукня коротка, біла, з великою
кількістю мережива та воланів. На мій погляд – якраз для такого свята. Але
Клава навідруб відмовилася йти у ній і запропонувала як святковий одяг свої
старі латані джинси!
– Ця сукня тобі не подобається, а що саме тобі здається особливо огидним?
– Вона закоротка, вітер її надимає, я відчуваю вітер на ногах!
(Клава чутлива до дотиків).
– А ще?
– А ще до неї ти обов’язково начепиш мені у волосся той бант, що смикає мене.
(Тут вона вгадала вірно, великий бант дуже пасує до цієї сукні і їй давно не
подобається).
– Так, доця, ти така ж вибаглива з одягом, як і наша наречена – тьотя Наташа.
Ти не любиш короткі сукні і бант у волоссі. Давай подумаємо, що нам краще
зробити:
– не йти на весілля взагалі;
– йти у цій сукні, але не з бантом, а з віночком, і у колготах або гольфах, щоб не
відчувати вітру на ногах;
– пошукати й купити нову святкову сукню, яка б тобі подобалася.
– Ой, мамо! Хочу нову сукню, але довгу!
Ми пішли на ринок і знайшли їй довгу, шовкову світло-зелену сукню і до неї –
стрічку у волосся.
Весілля пройшло чудово, Клава не вередувала, бо я помічала, коли вона
стомлювалася, і виходила з нею з ресторану на свіже повітря своєчасно.
Проаналізуйте таким чином власний спосіб виходу з кризової ситуації.
– До яких речей ваша дитина надто чутлива?
– Що викликало її реакцію саме зараз?
– Чи змогла дитина повідомити вас, а ви – уважно вислухати?
– Які заходи ви вжили, щоб зменшити проблему:
 прибрали цей стимул взагалі,
 зробили його вплив меншим,
 зробили перерву?
– Чого навчилися ви, знаходячи вихід з цієї ситуації?
– А чого навчилася ваша дитина?
Коротко про головне
 Чутливість притаманна кому більше, кому – менше.
 Можна „вирахувати”, які саме стимули подразнюють вашу дитину:
 зорові
 смакові
 звукові
 дотикові
 пахощі
 Ці подразники треба:
 назвати і обговорити
 позбутися
 зменшити їх вплив (якщо неможливо позбутися)
 давати дитині можливість перепочити від подразників
8. Уважність
Скільки разів ви скаржилися на те, що дитина неуважна – не чує, як її кличуть
до столу чи кажуть збирати іграшки; тільки сіла за уроки – і вже грається з
кицькою, почала прибирати – і розсілася посередині кімнати, читаючи книжку.
Багатьом батькам зрозуміла ця проблема.
Але чи дійсно ці діти не уважні? Навпаки, їхньої уваги забагато і вона
привертається до будь-яких зовнішніх стимулів. У цих дітей досить добре
розвинуті як концентрація, так і переключення уваги, але їх увага є
мимовільною. Це не вони дивляться на предмет, а предмет „кидається” їм у
вічі. тому через різноманіття стимулів дитині важко виокремити ті, що є зараз
важливими. Послухаємо батьків:
– Так, це про мого 7-річного сина! Його збори до школи – це телесеріал! Я його
піднімаю за півтори години. Він викидає на підлогу ВСЕ – одяг, шкільне
приладдя, фізкультурну форму – і починає збиратися: одягне одну шкарпетку,
потім кине зошит у сумку, потім 15 хвилин міряє бейсболку... Усе це
супроводжується моїми криками:
– Колю, швидше!
– Колю, йди снідати!
– Коля, часу лишилося 5 хвилин!
І його:
– Де мій зошит з малювання?
– Ой, а нам на сьогодні треба кольоровий картон!
Нарешті ми виходимо з дому, а він пригадує, що ще щось забув!
– Та сама проблема і в моєї шестирічної Наталки. Не злічити, скільки
носовичків, шапочок, шкільного приладдя вона загубила. А домашнє завдання
простіше дізнаватися не за записами у її щоденнику, а подзвонивши вчительці.
– Як моя дочка була менше, то я сумнівалася, чи вона не глупа. Якщо
покликати її з сусідньої кімнати – то не зверне ніякої уваги.
– А я й сама була такою „уважною” дитиною. Одного разу так захопилася
спогляданням жука на столі, що загубила маму на ринку. Та й зараз, можу
ввімкнути комп`ютер на роботі і раптово „заслухатись” передачею по радіо.
Тому я намагаюся зробити так, щоб нічого не відволікало – поставлю суп чи
молоко на газ і сиджу поруч, бо як піду – то можу про них геть забути.
Як бачимо, діти з такою особливістю уваги виростають та успішно адаптуються
у навколишньому світі. Але за поведінкою вони можуть бути дуже схожими на
дітей з органічним ураженням центральної нервової системи, синдромом
гіперактивності. Діти, в яких це – особливість характеру, легко запам`ятовують
та звертають увагу на те, що їм справді важливо, і „пропускають повз вуха” те,
що їм здається другорядним. Тоді як діти з органічним ураженням взагалі не
можуть сконцентрувати свою увагу.
Більш чітко розбіжності між цими станами може визначити лікарпсихоневролог.
В усякому разі, якщо ви скористаєтесь наданими тут рекомендаціями щодо
дитини з гіперактивністю, то гіршою її поведінка не стане (але навряд чи й
покращиться без відповідного лікування).
Такі риси характеру і поведінки як уважність до дрібниць навколишнього
середовища, повільність у виконані якоїсь роботи, здатність реагувати на кілька
речей водночас можуть стати дитині у пригоді, як вона подорослішає.
1. Прочитайте та доповніть цей перелік.
Поведінкова ознака
Користь від неї у майбутньому
Може годинами дивитись на якусь
Майбутній дослідник
комаху
Звертає увагу на оформлення
Майбутній художник чи дизайнер
приміщення, відволікається на
яскраві пакунки в магазині
Робить все повільно
Прагне до ретельного виконання дій
Задає по 100 запитань на день
Проявляє допитливість, що допоможе
в навчанні та науковій діяльності
Коли ми стали менше нервувати через особливості уваги дитини, то можна
звернути увагу на кілька принципів, які допоможуть покращити життя дитини.
1. Привести до ладу навколишнє середовище.
2. Дивитися в очі дитині, коли ви щось від неї хочете.
3. Казати, „що робити”, а не „чого не робити”.
4. Вживати менше слів за раз.
5. Не лише говорити, а й надавати наочний приклад.
6. Хвалити за прояви довільної концентрації уваги.
Привести до ладу навколишнє середовище.
Деякі діти – особливо емоційні та чутливі до монотонії – прагнуть до
різноманіття у навколишньому середовищі. Вони охоче готують уроки під
голосну ритмічну музику, дивляться телевізор та пишуть водночас, можуть
щось ліпити або розфарбовувати і спілкуватися по телефону.
Але такі способи годі не придатні для дітей з проблемами уваги. Що менше
зовнішніх стимулів відволікає їх від роботи, то продуктивнішими вони стають.
Якщо така дитина сіла за уроки, то подбайте, щоб радіо та телевізор були
вимкнені, коли та собаки були в іншій кімнаті, а книжки та журнали сховані у
шафі. На столі має лежати лише підручник та зошит з того предмету, який
вивчається саме зараз.
Так само не годиться читати під час обіду або дивитися телевізор, прихопивши
з собою їжу – це не лише шкідливо для шлунку, але й сприяє розпорошенню
уваги дитини.
Стимули з навколишнього середовища мають сприяти лише одному виду
діяльності за один раз.
– Так, це слушно. У мене була проблема з моїм чотирирічним сином. Олежка в
себе в кімнаті не міг зосередитися ні на чому: він починав складати паззли,
відволікався на гру з м`ячем, потім дві хвилини грався з машиною. Але коли ми
поїхали на відпочинок на море, я взяла з собою обмаль іграшок. Я дістала з
валізи відерце і совочок і з подивом помітила, що він грається у піску досить
довго. У номері, де в нього була одна машинка і декілька кубиків, сін так
самозосереджено грався у „вантажника” та „будівника”, і ніякої проблеми з
його увагою!
– А я в дитинстві дуже любила робити уроки в мами на роботі. Вона працювала
лікарем, і як я приходила до неї, то вона зачиняла мене у підсобному
приміщенні, де був лише стіл, стілець та сірі стіни. Я встигала все вивчити і
написати за годину, тоді як вдома домашні завдання розтягувалися на весь день
– то з кицею погратися, то попоїсти, то книжку погортати...
Заповніть наступну таблицю:
Що відволікає увагу дитини
Як позбутися
Лампа з „рибками” на робочому столі Поставити її коло ліжка
Розкидані по кімнаті журнали
Складати їх в окремий ящик у шафі
Багато різного одягу в шафі
Діставати і давати лише те, що треба
вдягнути зараз
Дивитися в очі дитині, коли ви щось від неї хочете.
Говорять батьки:
– Одного разу Оля остаточно вивела мене з себе. Їй вже 13! Я забігла на
хвилинку додому, бо мала йти ще на вечірню роботу, і побачила неприбрану
кухню: посуд у мийці, помийницю не винесено, крихти на столі... Оля щось
робила у своїй кімнаті. Я крикнула їй: „Помий посуд та поприбирайся, доки я
прийду!” Вона сказала щось на кшталт „Ага”.
Як я прийшла пізно ввечері, то картина на кухні залишалася така сама. Я
запитала в Олі: „Я ж тобі казала? Чому нічого не зроблено?!” Вона здивовано
подивилася на мене: „Ти, здається, хотіла, щоб я помила посуд за собою та
поприбирала в своїй кімнаті. Подивись, я все зробила!”
– Так, як я кличу свого з іншої кімнати, то він взагалі не реагує.
Якщо ви хочете привернути увагу вашої дитини, то подивіться їй в очі, чітко
скажіть, що саме вам потрібно, і переконайтеся, що вона почула. Було б
непогано ще й попросити повторити, бо не завжди вас зрозуміли вірно.
У цьому допоможе наступний принцип:
Казати, „що треба робити”, а не „чого не треба робити”.
Діти, так само як і дорослі, легше сприймають, коли їм щось дозволяють, а не
забороняють. При цьому заборона лигає багато варіантів поведінки.
Подивимось:
– Не обзивай сестру (можна її штурхати, щипати, малювати на неї карикатури?)
Розповідають батьки.
– Я пригадую, як ми з сестрами купували собаку. Мені було 10, старшій – 12, а
меншій – 7. Ми вирішили купити собі щеня. Ми довго обговорювали це між
собою та з батьками. Ми хотіли маленького, гарненького пекінеса, і мама була
згодна. Коли мама була у відрядженні, ми звернулися до тата: „Йдемо, купимо
собаку!” Він сказав: „Ні, ви не купуватиме собаки!” (Він мав на увазі, що саме
зараз не хоче йти з нами по собаку). Ми розлютилися. склали всі наші
накопичені гроші і пішли по собаку. Ми купили чудове щеня, якому було два
місяці і яке було завбільшки з пекінеса. Коли ми принесли його додому, то тато
був шокований: „Що ви купили, воно ж буде ще рости!” Але щеня вже було
вдома. Воно дійсно виросло у величезного собацюгу, мабуть, суміш вівчарки з
водолазом.
– Так, мій шестирічний Мишко хворів, було холодно, і я наказала йому не
виходити надвір. Коли я повернулася з магазину, то застала його роздягненим
на балконі, з якого він пускав паперові літачки. „Я ж не виходив”, - чесно
повідомив він.
1. Спробуємо перетворити заборони на чіткі повідомлення.
Заборона
Повідомлення
Не відволікайся
Подивись сюди!
Не забувай речі у школі.
Ось відділення у ранці: книжки, зошити,
пенал. Перевір, чи все наявно
Не співай голосно.
Помовч.
Не штурхай меншу сестру.
Сядь поруч зі мною.
Не ганяйся за котом.
Йди сюди і потримай цвяхи.
2. Додайте власні варіанти.
Використовуйте менше слів за раз.
Коли дитина з особливостями уваги чує довге речення, у якому міститься
перелік з кількох дій, то вона не може запам`ятати його і робить не те, що
треба.
Порівняємо:
– Вже восьма тридцять, йди вмиватися, перевдягайся, постели ліжко і лягай
спати, будь ласка.
Та:
– Пора спати!
Особливо це важливо для дітей 3-4 років, у яких не дуже добре розвинена
власна мова та розуміння мови.
Довгі висловлювання
Короткі повідомлення
Вже пів на восьму, час вставати та йти до
Прокидайся.
дитячого садочку.
Роздягайся, зніми ранець, взуття, пальто,
Ранець – на полицю.
шкільну форму...
Взуття.
Пальто повісити.
Форму – в шафу.
Молодець!
Будь ласка, чи не пішов би ти обідати?
Обідати.
Цілеспрямовані діти та діти з особливостями уваги добре сприйматимуть
короткі повідомлення, тоді як чутливі та емоційні діти – довгі висловлювання.
– Це вірно. В мене двоє дітей. Старша – Олеся – дуже чутлива, а менший, Вітя –
з особливостями уваги. Олесі треба казати щось на кшталт: „Доцю, я вже
доліпляю останній вареник, будемо їсти за хвилину, пошукай свою улюблену
миску”. Як сказати щось таке Віті – він просто не почує, йому треба голосно
гукнути: „Йди до столу!”, а як так звернутися до Олесі, то вона образиться і
буде рюмсати півдня.
Не лише говорити, а й надавати наочний приклад
Це особливо стосується дошкільників з порушеннями уваги, та й молодших
школярів, які все гублять і забувають.
Якщо дитина робить щось нове або те, що в неї погано виходить, наочний
приклад суттєво допоможе.
Робимо аплікацію. Дитині не достатньо сказати „Наклей зелені кружечки там,
де у машини колеса”. Їй треба ще й показати, що і куди наклеювати.
Багатьом батькам дошкільників відомі вправи з тренування увагу „Робот”.
Батьки роблять щось, коментуючи свої дії: „Я беру картоплину, чищу, ріжу,
кладу смажити...” Як дія видається засвоєною, то мати пропонує дитині
керувати своїми діями і робить точно те, що каже дитина: „Взяти картоплину,
порізати... Ой, а почистити?”
Це дозволяє потренувати запам`ятовування вірних послідовностей дій.
Школярам допоможе табличка вмісту портфелю, наприклад:
Понеділок
Математика
Книжка
+
Зошит
+
Лінійка
+
Олівець
Гумка
Ручка
Українська мова
Книжка
Робочий зошит
Природознавство
Робочий зошит
Кольорові олівці
Співи
Нотний зошит
Хвалити за прояви довільної концентрації уваги.
Дитині важко зосередитись, тому, якщо вона це зробила, її треба похвалити за
це:
– Мені сподобалось, що ти зібрав всю головоломку не відволікаючись.
– Вчителька задоволена, що ти був таким зосередженим на уроці.
– Ти зміг прибрати у кімнаті всього за годину. Молодець!
– Ой, як приємно, сьогодні ти не лише помила посуд, а й позамітала у кухні.
1. Знайдіть, за що похвалити вашу дитину.
2. Зробіть це і занотуйте щонайменше 5 разів на день.
1. _______________________________
2. _______________________________
3. _______________________________
4. _______________________________
5. _______________________________
3. Як відреагувала на це ваша дитина, чи захотілося їй стати більш уважною?
Коротко про головне
 Безмежні діти не неуважні, вони просто уважні до багатьох речей
водночас.


Цю особливість характеру слід відрізняти від органічного ураження
ЦНС – синдрому гіперактивності.
Допоможуть „зібрати” дитину такі заходи як:
 привести до ладу навколишнє середовище;
 дивитись в очі дитині під час розмови;
 дозволяти, а не забороняти;
 вживати менше слів;
 показувати наочно;
 хвалити за уважність.
9. Здатність пристосовуватися
Коли я проводила тренінг для батьків, то одного разу почепила об`яву:
Завтра тренінг почнеться на о 10:00, а
о 10:30, і він переноситься у 201
аудиторію.
Більшість батьків відреагувала на об`яву спокійно, але були й такі
висловлювання:
– Ой, як добре, зайві півгодини висплюся!
– Так, вірно, що переходимо до іншої кімнати – тут ввечері спекотно.
Таким чином відреагували учасники з високим рівнем адаптивних здібностей,
ті, що полюблять зміни.
– Ой, а чому пізніше? Було ж так добре о десятій. Я вже звикла!
– Та ще й в іншу аудиторію, там буде не така затишна атмосфера, як тут.
– Ні, я не хочу нікуди переселятися. Тренере, чи не можемо ми залишити все як
було?
Це були реакції батьків з низькою здатністю до пристосування на навіть
незначні зміни – зміна часу на півгодини та така сама аудиторія на іншому
поверсі.
У дітей ці реакції також можливі, і це є наслідком особливості нервової системи
– так званої інертності психічних процесів. Дитині важко перейти від однієї
справи до іншої, перемкнути свою увагу, перервати дію, яка вже почалася.
– Так, це про мою дитину. Як вона була немовлям, вона починала плакати з
того, що її перенесли в іншу кімнату або дістали з візочка.
– А я прийшов раніше звичайного за сином до дитячого садочка, він зрадів
мені, але коли я запропонував йти додому, то заявив, що ще не час. Він заліз під
стіл і не хотів звідти вилазити, а я стояв поруч як дурний!
– З часом стає не легше – моїй вже тринадцять, але наші пропозиції суботнім
ранком замість прибирання піти погуляти до лісу, або замість готувати обід
вдома – поїсти у Макдональдсі викликають бурю протесту!
– Хіба лише діти... Щоб мій чоловік відремонтував праску, його про це треба
попереджати за кілька днів.
Це все ознаки низького рівню адаптивності в дітей та дорослих. Можна
проспостерігати, які саме стимули дратують людей з цією особливістю
характеру.
Подразники, що дратують:
Немовлят
Дошкільників
Зміна пелюшок чи
Новий одяг
памперсів
Чужі люди вдома
Нові іграшки
Гостини тіток чи бабусь
Незвична форма пляшки Похід у гості до когось
або соски
Ремонт
Різні люди, що
Поїздка на відпочинок
бавляться з дитиною
Необхідність
Одягнення на двір
відвідувати дитячий
Вкладання до візка
садочок
Витягання з візку
Будь-які раптові зміни
Купання
розкладу
Переміщення до іншої
Викидання старих
кімнати
іграшок або книжок
Поїздка у транспорті
Зміна вихователів
Введення прикорму
Школярів та дорослих
Поїздка на відпочинок
Екскурсії
Ремонт чи зміна житла
Зміна школи
Зміна вчителів
Раптові події (навіть
приємні)
Дзвінки на мобільний
від батьків з проханням
щось зробити
Переобладнання
кімнати
Вимикання телевізора
Переривання початої
справи
Доповніть власними варіантами.
Бачимо, що від недостатньої здатності пристосовуватися страждають
насамперед самі діти, хоч вона не додає приємності й оточуючим.
Які ж кроки допоможуть подолати важкий для дитини момент переключення з
однієї діяльності на іншу?
1. Попередити.
2. Поспівчувати.
3. Переключити увагу.
4. Перейти до нової дії.
Якщо ваша дитина має таку особливість характеру, то у вас є досвід, як її
перемикати. Спробуйте самостійно заповнити цю таблицю, перш ніж читати
далі.
Ситуація
Дії батьків
Восьмимісячна дитина захоплена
Попередити ____________________
іграшкою, але настав час змінити
Поспівчувати___________________
памперс
Переключити увагу ______________
Перейти до нової дії _____________
Дворічну дитину треба вдягнути на Попередити ____________________
прогулянку
Поспівчувати___________________
Переключити увагу ______________
Перейти до нової дії _____________
Чотирирічний складає головоломку, Попередити ____________________
але пора спати
Поспівчувати___________________
Переключити увагу ______________
Перейти до нової дії _____________
Шестирічний хлопчик збирає літак з Попередити ____________________
конструктора. Він не лише погано
Поспівчувати___________________
адаптується, а ще й достатньо
Переключити увагу ______________
цілеспрямований. Вам треба піти з
Перейти до нової дії _____________
ним за покупками
Восьмирічну Олю треба забрати зі
Попередити ____________________
школи в середу на годину раніше,
Поспівчувати___________________
щоб відвести до зубного лікаря
Переключити увагу ______________
Перейти до нової дії _____________
Одинадцятирічного Мишка через 2 Попередити ____________________
тижні треба буде відправити до
Поспівчувати___________________
літнього табору
Переключити увагу ______________
Перейти до нової дії _____________
Ви плануєте відпочинок на вихідні і Попередити ____________________
хотіли б, щоб 16-річний Василь
Поспівчувати___________________
пішов з усіма до бабусі з дідусем
Переключити увагу ______________
Перейти до нової дії _____________
Спробуйте дати відповіді, користуючись запропонованою стратегією, та
додайте ситуації переключення, властиві вашій родині.
Тепер докладніше про кожен крок стратегії.
Попередити.
Завчасне попередження дозволяє дитині використати деякий час для потрібної
внутрішньої перебудови. Для малої дитини попередження може бути за кілька
хвилин до зміни діяльності:
– Ми вже скоро підемо з прогулянки додому.
– Час вже збиратись.
Для старших, особливо коли це стосується великих змін або подорожей, то це
попередження може відбутись за кілька днів.
– На тому тижні я збираюся почати ремонт на кухні.
– Завтра ми йдемо купувати фарбу та нові шафки.
Якщо цього попередження немає, то існує великий ризик, що дитина навідруб
відмовиться робити те, що їй могло б і сподобатись.
– Ура! Збирайся, за 15 хвилин ми маємо вийти до цирку. Там гарна вистава, і я
дістала 2 квитки!
– Ні!!! Мені нема чого вдягнути, завтра контрольна з математики, і взагалі я не
піду. Як хочеш – то йди сама!
– Чому?
– А чому ти мене завчасно не попередила?
Співчуття.
Дитина має знати, що ви розумієте, наскільки неприємно для неї переключення
до іншої діяльності, і дійсно намагаєтесь полегшити їй життя.
1. Опишіть те, чим зайнята дитина зараз.
– Ти зараз будуєш з кубиків.
– Ти дивишся програму „На добраніч, діти”.
– Ти читаєш.
2. Передайте почуття дитини.
– Важко все кинути одразу.
– Мультик цікавий.
– Книжка тобі до вподоби.
3. Надайте дитині можливість вибору.
– Ти йдеш спати прямо зараз чи як добудуєш цей гараж?
– Подивимось цю казку і йдемо?
– До кінця сторінки чи до глави? Дочитуєш і підемо до бабусі. А може,
візьмемо книжку з собою, і читатимеш по дорозі?
Після цього дитина вже краще може поставитися до вашої пропозиції.
Приверніть увагу до чогось кращого у майбутньому.
– Як ми ляжемо спати, я почитаю тобі улюблену книжку.
– Я вже налила воду у ванну і там плавають качечки. Хочеш подивитись?
– Бабуся, мабуть, вже чекає, пиріжків напекла...
Переходьте до дії.
Беру за руку і веду до ліжка.
Вимикаю телевізор і веду до ванної кімнати.
– Так, я вже у дверях. Ти йдеш?
Потренуйтеся у використанні цієї стратегії спочатку на вищенаведених
прикладах.
Ситуація
Дії батьків
Восьмимісячна дитина
1. Показуємо чистий памперс.
захоплена іграшкою, але
2. Пропонуємо віддати іграшку.
настав час змінити памперс
3. Показуємо нову іграшку.
4. Швидко перевдягаємо.
Дворічну дитину треба
1. Скоро пора гуляти.
вдягнути на прогулянку
2. Ти зараз поїш і підемо.
3. Ти візьмеш відерце або м`ячик?
4. Одягайся! (вдягаєте куртку).
Чотирирічний складає
1. Вже пізно, за 10 хвилин – час спати.
головоломку, але пора спати
2. Який гарний паззл ти складаєш. Ще два
шматочки – і буде закінчено.
3. Що тобі почитати перед сном?
4. Ну як паззл, склав? То йдемо спати.
Шестирічний хлопчик збирає 1. Ми маємо скоро піти в магазин. Закінчуй.
літак з конструктора. Він не
2. Ну що, як літак? Лишилося часу лише на 6
лише погано адаптується, а
кубиків.
ще й достатньо
Чудово – ще 3 і збираємось.
цілеспрямований. Вам треба
3. Що ти хочеш купити в магазині? Я дам
піти з ним за покупками
тобі трохи грошей, і ти купиш сам.
4. Останній кубик – і пішли!
(бачимо, що цілеспрямованій дитині
потрібно більше часу для попередження, ніж
іншим).
Восьмирічну Олю треба
1. У неділю:
забрати зі школи в середу на
– Олю, в середу ми записані до зубного.
годину раніше, щоб відвести
2. У вівторок:
до зубного лікаря
– Олю, ми завтра йдемо до зубного, ти не
забула? Які в тебе завтра останні уроки?
– Ну нічого, співи і фізкультури ми зможемо
пропустити. Фізкультура тобі все одно не
подобається, а я поясню причину вчителю.
3. – Стоматолог зніме брекети, що тобі вже
набридли, а потім ми підемо кататися на
каруселях.
4. То я зайду до школи о першій, не
перевдягайся на фізкультуру. Добре?
Одинадцятирічного Мишка
1. Скоро канікули. Ми хочемо, щоб за 2
через 2 тижні треба буде
тижні ти поїхав до табору.
відправити до літнього табору За тиждень:
– Що ти хочеш взяти з собою, починай
збиратися.
2. Ми розуміємо, що в таборі все буде новим
та незвичним. Але з тобою поїдуть твої друзі
– Олег і Сергій, і ми домовилися, що ви
житиме разом.
3. Ти візьмеш з собою фотоапарат?
4. Завтра до табору. Давай перевіримо, чи все
зібрано.
Ви плануєте відпочинок на
У четвер:
вихідні і хотіли б, щоб 161. У ці вихідні ми хочемо піти до діда з
річний Василь пішов з усіма
бабою.
до бабусі з дідусем
2. Коли в тебе у суботу чи неділю буде час?
3. Добре, я дзвоню бабусі, що ми будемо у
суботу ввечері, щоб вона приготувала твої
улюблені варенички у суботу.
У суботу:
4. – За годину – до бабусі, збираємося!
1. Подумайте, які випадки пристосування та змін дратують вашу дитину?
2. Спробуйте відповісти на наступні запитання:
 Чи не можна позбутися цього взагалі?
 Якщо воно таки необхідне, то за скільки часу треба попередити
дитину?
 Що вона відчуває?
 Як можна зменшити напругу?
 Що хорошого є у майбутній події, до чого можна привернути
увагу?
 Як ви помічаєте, що пора припинити розмови та почати діяти?
3. Проаналізуйте конкретний випадок зміни діяльності за цими запитаннями.
Говорять батьки.
– Вам легко казати, а спробуйте жити з такою дитиною! Вчора в нас раптово
вимкнули воду, коли я збиралася її купати. Ну нічого, нагріла воду і думаю –
наллю у ванночку та пополиваю з глечика. Вона прийшла до ванни, побачила
каструлю й глечик і зчинила галас на весь дім: „Не буду! Не піду! Ти мене
зварити хочеш!”
– Скільки років вашій дитині?
– Три з половиною.
– А ви її попередили, чому і коли збираєтесь купати в інший спосіб?
– Ой ні, забула...
– А як я можу його попереджати, як і сама не знаю?
– Що???
– Я така, як щось запланую – то точно не вийде, тому я все вирішую в останню
хвилину. Захочеться – куплю, буде бажання – поїду. Я не знаю в п`ятницю, що
робитиму в суботу.
– А коли ви про це дізнаєтесь?
– За 5 хвилин до дії, або й ще менше.
– Так, це проблема... А якщо ви відкладете реалізацію на 10-15 хвилин, це буде
можливо?
– Мабуть, що так.
– Ось ви і будете мати 15-20 хвилин на те, щоб попередити дитину про ваші
наступні дії.
Ще важливішим заходом для поліпшення життя дитини з низькою
адаптивністю стають ритми та ритуали. Зранку прокидаємось не відразу, а
деякий час, лежачи у ліжечку, слухаємо приємну музику. На сніданок завжди
однаково їмо в однаковому посуді. Визначений розклад та визначена
послідовність приготування домашніх завдань. Ввечері – ті самі передачі по
телевізору та ритуал з певною послідовністю дій відходу до сну.
Тоді в житті дитини трапляється менше „раптових” подій, і вона почувається
значно краще.
Коротко про головне
 1. Швидкість пристосування дитини до нових обставин залежить
насамперед від особливостей її нервової системи.
 2. Порушують настрій дитини більш за все переключення з однієї
діяльності на іншу або переривання справи.



3. Можна вирахувати, що дратує дитину найбільше, та зменшити цей
подразник.
4. Якщо необхідно перейти до іншої справи, то користуйтеся правилом
„4 П”:
 попередити
 поспівчувати
 перемкнути увагу
 перейти
5. Ритуали, традиції та ритми, що організують активність дитини,
необхідні для дітей з повільним пристосуванням.
10. А ще буває й таке... (нерегулярність, енергійність, перша
реакція, загальне ставлення)
У всіх безмежних дітей зустрічаються виражені ознаки емоційності або
цілеспрямованості, чутливості, недостатньої пристосованості. Але часто до тих
проблем, про які вже йшлося, додаються ще й нерегулярність, енергійність,
негативна перша реакція, песимістичний світогляд. Як їх помітити та що з ними
робити – в цьому розділі.
- І я і моя дочка – нерегулярні. Ми не можемо відпочивати в санаторіях чи
пансіонатах з чітким розкладом. Мене влаштовує робота у 3 місцях, бо тоді
кожен день не схожий на інший. Іноді ми їмо по 10 разів на день, а іноді
достатньо однієї склянки чаю. Я не дивуюся, якщо часом моя дочка засинає
вдень після школи і спить 2-3 години, а іноді лягає о другій годині ночі.
Коли ми обидві нерегулярні, то це не стає проблемою – ми легко розуміємо і
пристосовуємось одна од одної.
Ритмічність проявляється насамперед у розкладі їжі та сну.
1. Спробуйте проаналізувати себе, вашу дитину та інших членів сім`ї за цією
ознакою.
а) Регулярні незалежно від того, це робочий день чи вихідні, лягають спати та
встають у той самий час. Їх організм чітко знає, коли настала пора снідати,
обідати та вечеряти, і вони хочуть в цей час нормально попоїсти. Не люблять
печиво або „крекери” в проміжках між звичайним часом для їди. Якщо не
вдається нормально та вчасно поїсти – дратуються і погано себе почувають. Те
саме і зі сном – якщо їм треба встати або лягти у незвичний для себе час, будуть
погано почуватися цілий день.
б) „Гризуни” можуть менше спати протягом робочого тижня і „відсипатися” у
вихідні. Якщо є така можливість, то щось гризуть протягом всього дня –
печиво, бутерброди, сухарики, насіння, намагаючись замінити цим нормальні
прийоми їжі. Але як немає можливості – пристосовуються до режиму їжі, хоча
при цьому почуваються голодними та невдоволеними.
в) „Нерегулярні” – це про них: „Я їм регулярно, триразово – у понеділок, середу
та п`ятницю”. Вони можуть лягти о другій годині ночі або підхопитися о п`ятій
ранку, чи проспати 12 годин поспіль. В одні дні вони їдять багато і без упину, в
інші – склянку чаю чи кефіру. Причому спроби їх нагодувати в „голодні” дні
можуть викликати біль у шлунку або блювоту.
2. Визначте, на який з цих „портретів” схожі ваші домашні, та занесіть отримані
дані у таблицю:
Члени сім`ї
Регулярність
Регулярні
Гризуни
Нерегулярні
– Якщо виявилося, що всі вони різні, то що, цілий день стояти біля плити та
годувати кожного окремо, як кому заманеться?
– Ні, зовсім не обов`язково. Вже 5-6-річна дитина здатна розігріти собі їжу, чи
зробити бутерброд. Важливо, щоб вдома зажди була корисна для здоров`я їжа:
суп, каша, тушковані та свіжі овочі, фрукти, сік або компот. І не купувалася
їжа, не корисна для здоров`я – цукерки, лимонади, солодке печиво чи
„швидкосуп”. Тоді дитина, що прийшла зі школи і зголодніла (хоч регулярна,
хоч нерегулярна), отримає корисну їжу в тій кількості, що їй зараз потрібна.
– А як взагалі не їстиме?
– Не хоче, то й не їстиме, то поїсть ввечері разом з вами.
Гарним принципом здорового годування (навіть для дошкільників) є такий:
„Батьки визначають, що саме їстиме дитина, а дитина – коли і в якій кількості”.
Те саме стосується й сну нерегулярних дітей. Вони часто недосипають, тому
можливість денного сну, навіть у шкільному віці, може бути для них дуже
корисною.
– А що ж станеться з ними у майбутньому? Чи зможе така нерегулярна людина
знайти собі роботу?
– Так, це було проблемою ще декілька років рому, але тепер поширюється
система роботи вдома чи участі у проектах, коли нікого не хвилює, робить
людина роботу вдень, уночі або добу поспіль. Важливо, щоб робота була
зроблена до визначеного терміну.
Енергійність також в кожної людини своя. Подивимося на дітей на березі
моря. Хтось спокійно лежить та засмагає, хтось читає книгу, не помічаючи, що
вже давно „згорів”, хтось будує з піску складні споруди, а хтось вже тричі
оббігав увесь пляж, пограв з м`ячем, купив морозива і зараз (успішно)
намагається спіймати краба.
Дивно, що коли ми спілкуємося з дітьми, то намагаємось обмежити їх
енергійність:
– Посидь спокійно хоч хвилину.
– Припини гасати!
– Та коли ти вже заспокоїшся?
Тоді як в дорослих ми часто прагнемо збільшити енергійність:
– Скільки можна читати, йдемо плавати.
– Не лежи, підемо кудись погуляємо.
– Ну коли вже ти почнеш хоч якось рухатись?
1. Оцініть рівень енергійності вашої родини за 10-бальною шкалою. 10 – ні
хвилини не може просидіти спокійно, бігає, стрибає, розхитується на стільці; 1
– була б його воля, не вставав би з дивану взагалі:
Член родини
Рівень енергійності
2. Схожі ви чи відрізняєтеся за рівнем енергійності? Ваша дитина більш чи
менш енергійна, ніж інші члени родини?
Щоб допомогти дітям з високою енергійністю, потрібно:
1. Привести до ладу навколишнє середовище:
 надати можливість бавитися на дворі;
 знайти дитячий майданчик, на якому багато спортивного знаряддя;
 обладнати вдома спортивний куточок з драбинами, канатами та
кільцями;
 боксерська груша або дартс також стануть у пригоді, особливо
якщо дитина ще й емоційна;
 поприбирати ті речі, які можуть пошкодитись або зашкодити
дитині.
Якщо ваша дитина енергійна, то ще як вона немовля, перш ніж випустити її з
ліжечка на простори квартири, будьте впевнені:
 вона порозчиняє всі незаперті дверцята;
 потягне за все, до чого може дістати;
 вилізе всюди, куди можна і не можна вилізти;
 покуштує все, до чого дістане (а дістане до всього, що не замкнуто!)
Тому подбайте про безпечність дитини у вашому будинку.
1. Відмітьте на малюнку 1, що треба поприбирати і додати, якщо вдома двоє
дітей – 5 і 1,5 року – і вони обидва енергійні.
2. Порівняйте ваші ідеї з малюнком 2.
Плануйте рухову активність дитини.
Енергійна дитина охоче займатиметься різними видами спорту, особливо тими,
де рухи достатньо різноманітні (футбол, баскетбол, двобої).
Протягом дня, особливо якщо дитина кудись їздила, чи була в школі або
дитячому садочку (де її активність була обмежена), відведіть півгодини на
рухову активність: грається на дворі, висить на турніку, бігає з вами навколо
столу або б`ється подушками.
Якщо ви знаєте, що попереду деякий час „пристойної та сумирної поведінки” –
обід у діда з бабусею, співбесіда перед першим класом, візит до логопеда –
навантажте дитину фізично: біг, гра у м`яч, допоки вона не втомиться. Не
забувайте, що рухової активності потребують не лише ноги, а й руки:
кистьовий еспандер або кубик Рубіка дозволять зайняти руки енергійної
дитини.
1. Хто з ваших дітей енергійний?
2. Яке переобладнання ви збираєтеся зробити?
3. На які секції ви збираєтеся записати свою дитину?
4. Які види рухової активності придатні для використання вдома?
Перша реакція.
Деякі з батьків вважають, що їх діти занадто тривожні, боязні чи відлюдкуваті.
Ці діти ніколи не заговорять першими з незнайомою людиною, не візьмуться за
нову гру. А дещо незвичне завдання у школі чи дитячому садочку викликає
реакцію: „Ні! Я цього не зможу, я цього не робитиму, в мене не вийде!”
Якби ви опитали своїх домашніх (можете зробити це насправді), як би вони
повели себе у такому випадку:
Ви прийшли на екскурсію до місцевої радіостанції. Раптом вам кажуть:
„Захворів диск-жокей, ви не могли б його замінити?” Яка буде ваша перша
реакція?”
– Ой, здорово, звичайно!
– Розкажіть про це детальніше.
– Ні, нізащо.
Складіть табличку реакцій.
Члени сім`ї
Реакція
Так, чудово!
Розкажіть детальніше
Ні, нізащо!
Діти, що охоче приєднуються до будь-якої справи, так як і ті, що дають реакцію
„ні, нізащо”, потребують вашої допомоги.
Якщо дитина занадто нерозважлива, то їй допоможуть запитання:
– Чи ти вмієш це робити?
– Скільки часу тобі потрібно, щоб навчитися?
– Як ти дізнаєшся, що зробила добре?
– Чи можуть бути погані наслідки від цієї діяльності?
Послухаємо:
– Мамо, хлопці пропонують поїхати на всю ніч за село пасти коней! Можна?
– А ти раніше їздив верхи?
– Ні, та це просто!
– Можеш показати мені, як ти тримаєшся на коні, перш ніж їхати?
– Добре...
– Що може статися там поганого?
– Кінь може скинути (як два дні тому Олеся скинув), комарі закусають...
– Можна я навчуся їздити верхи зараз, а ти купиш мені засіб від комарів?
– Так, можна!
На протилежному полюсі стоять діти з першою реакцією „Ні, нізащо!” Як же
допомогти їм?
1. Попередити.
Дитині треба якнайкраще уявити собі ту діяльність чи те місце, де вона
перебуватиме.
Якщо, наприклад, ви вирішили навчити таку дитину спускатися з гірки на
лижах, то треба почитати з нею книжку про лижні спуски, подивитися, як це
робиться, на відеозапису. Потім поїхати з нею на гору та дати можливість
поспостерігати за лижниками.
2. Зрозуміти почуття.
У дитини з негативною першою реакцією, так само як і в емоційних дітей,
виробляється забагато гормонів стресу. У них починається прискорене дихання,
серцебиття. Вони можуть почати скаржитися на біль у голові чи животі. Треба
навчити дитину повільному диханню, відволікти увагу жувальною гумкою,
якщо дитина зовсім мала – міцно обняти, а старшу – тримати за руку. Не
соромте дитину за її почуття, навпаки, дайте їй можливість висловитися.
3. Поступовість.
Привчайте дитину до нової діяльності маленькими кроками, що гарантують
успіх.
– Ти зміг одягнути лижі!
– Ми йдемо до гірки, тримаючись за руки.
– Ти можеш триматися за палки.
– Ти гарно їдеш (схилом майже рівним і завдовжки в 5 метрів!)
4. Нагадуйте попередні успіхи дитини.
– Пам`ятаєш, як ти боявся зайти у воду, а тепер ти плаваєш краще за всіх у
класі!
– Пам`ятаєш, як ти боявся у садочку Марію Іванівну? А тепер ви з нею
потоваришували.
5. Не підштовхуйте.
Не змушуйте дитину зробити більше, ніж вона сама може, давайте їй вибір:
– Ми підемо до класу зараз чи потрібно ще 5 хвилин?
– Ми кататимося з цього горбочка або з того?
6. Привчайте не відмовляти одразу, а казати:
– Я подумаю.
– Я придивлюся й потім вирішу.
Загальний світогляд
Сприймання світу як позитивного та радісного, або як важкого та сумного – це
загальний світогляд людини. Він закладається у ранньому дитинстві, і його
згодом дуже важко змінити. Зверніть увагу, чого, приємного або навпаки –
чекають ваші домашні від самих себе або навколишнього світу.
– Мені пропонують посаду, це:
– нові можливості і більші гроші, або
– зайва робота;
– Завтра контрольна, я отримаю:
– добре як трійку,
– звичайно, 10-12 балів
– Ми відпочивали у селі:
– Там були корови, коні, гойдалка!
– Там були комарі та гидотно тхнуло...
Складіть табличку спостереження.
Члени сім`ї
Загальний світогляд
Оптимістичний
Реальний (є й те, й
Песимістичний
погляд
інше)
Як допомогти?
1. Звертайте увагу на успіхи вашої дитини, а невдачі пояснюйте випадковістю.
2. Частіше розповідайте про позитивні події та засоби, якими ви, інші люди або
сама дитина долали життєві перешкоди.
– Коли я вчилася у третьому класі, в нас помінялася вчителька. Я спочатку не
чекала від цього нічого хорошого, але згодом помітила, що вона весела,
справедлива, з нею можна було обговорити будь-яку проблему.
3. Помічайте і розвивайте здібності дитини. Коли дитина захоплена своєю
справою і досягає в ній успіху, позитивний світогляд починає формуватися:
– Ти перший в класі з математики!
– Ти один у дворі вмієш ліпити з пластиліну фортеці!
4. Підбадьорюйте дитину, дайте їй зрозуміти, що ви в неї вірите.
А тепер спробуємо самостійно вирішити ті проблеми, з якими батьки
зверталися до нашої консультації.
Проблема
З якою особливістю характеру
пов`язана ця проблема? Що б
ви порадили батькам?
Моєму синові шість років. Якщо йому щось
пропонуємо, він каже „ні”. Згодом йому
хочеться приєднатися, і він починає просити.
Що мені робити? Дозволити йому бути
таким непослідовним, чи звертати увагу
лише на перший вибір?
Що робити з моїм сином? От у середу він
взагалі не поснідав, казав, що не голодним.
Потім пообідав за двох і майже не вечеряв. А
як вже ліг у ліжко, то почав скиглити, що
голодний, і вимагати їжу в ліжко. Я йому
сказала, що вже запізно, але ж він і дійсно
був голодний. А як же бути з режимом?
Моїй доньці три з половиною роки. Кожне
годування перетворюється на якусь циркову
виставу. Вона крутиться, розмазує їжу,
розмахує ложкою, бавиться хлібом. Наразі
вона вискакує з-за столу і починає бігати по
кухні, а я з ложкою – за нею. Ми не
доходимо до десерту, бо в мене вже не
вистачає сил!
Якщо я йду до магазину зі своїм 10-річним
сином, то він весь час робить мені
зауваження: „Не бери так багато, в нас не
вистачить грошей. Чи ця їжа не прострочена?
Тут не забагато нітратів або барвників? Ми
зможемо без цього обійтися...” Я й
задоволена, що він такий обачливий, але ж
це не по-дитячому?
11. Плануємо успіхи
До цього ми розглянули особливості поводження батьків з дітьми, виходячи з
окремих рис їх характеру. Але у житті ми стикаємось з тим, що в дитини
водночас наявна не одна якась риса характеру, а декілька. Та й дітей у родині
часто не по одному, а по двоє-троє й різних. Тому при читанні книги у батьків
виникає враження, що вони мають цілий день нічим не займатися, крім того,
що спостерігати за дітьми, вираховувати, що їм там не таке, та налагоджувати
стосунки.
Це невірно – якщо ви будете братися за все і одразу, то у вас не вистачить сил і
часу на впровадження всього, що ви запланували, а у дітей - ресурсів, щоб
засвоїти нові навички поведінки. Тому впроваджувати нововведення теж слід
поступово, крок за кроком, і так, щоб це не зашкодило нормальним стосункам у
вашій родині.
Не загадуємо на багато років уперед. Подумаємо лише про наступну добу. Які
події ми там запланували:
 підйом,
 сніданок,
 похід по магазинах,
 обід,
 денний сон?
А може, щось серйозніше?
 Перший день у школі після канікул,
 візит до поліклініки,
 повертається тато з відрядження?
Задамо собі запитання: „Що я можу зробити, щоб дитина почувалася краще в
усіх цих обставинах?”
1. Подумайте про наступну добу, тиждень або місяць (як вам зручніше).
2. Подивіться на цю таблицю і запишіть, де ви помічаєте можливі проблемні
ситуації для вашої дитини.
Повсякденні
Ситуації
Подорожі
Школа, дитячий
справи
спілкування
садочок
Створивши такий „прогноз капостей на завтра”, подивимося, як їм краще
запобігти.
1. Виявити потенційні „небезпечні” ситуації. Якщо дітей двоє і більше, то
враховувати їх взаємодію між собою. Наприклад: „Як я вкладатиму спати 2річну доньку, то вона буде кричати і непокоїтись десь хвилин 20. У цей час
старший, з його емоційністю та чутливістю до звуків, точно не зможе спокійно
готуватися до контрольної роботи”.
2. Ураховувати особливості характеру дитини (дітей).
„Менша погано пристосовується, тому для неї укладання спати - проблема.
Старший чутливий до звуків та емоційний. Як мала довго плакатиме – то він чи
прийде її забавляти (як буде в кращому гуморі), чи навпаки - сваритиме і
дражнитиме. Що гірше?
3. Проаналізувати, що саме в цих ситуаціях їх „заводить”.
„Меншу – раптовий перехід у ліжко, старшого – її ниття або голосні крики”.
4. Подумати, як у цій ситуації заразити усім, урахувавши інтереси дітей та
дорослих.
– Попередити малу за півгодини, 15 та 5 хвилин. Пообіцяти, що якщо ляже
тихо, то брат почитає книжку.
– Умовити старшого спокійно почитати малій 10 хвилин казки та й сісти за
уроки далі.
– Як не погодиться – посидіти з малою і почитати їй, доки не засне.
Спробуйте зробити ці кроки самостійно:
Діти або дорослі
1. Можлива проблемна ситуація
2. Особливості характеру кожного
з учасників
3. Що саме їх „заводить”
4. Що я маю зробити чи вони самі,
щоб запобігти негативним
емоціям?
5. Що буде нам винагородою?
– Так, я знала, що наші „проблеми” настають щодня і однаковим чином, але
вони чомусь заставали мене зненацька. Я спробувала запланувати це
запропонованим чином, і ось що вийшло:
1) Завтра мені з моїм 2,5-річним сином треба буде піти до супермаркету за
закупками.
2) Він дуже цілеспрямований та енергійний, і зазвичай я частину часу бігаю за
ним по супермаркету, а частину „воюю” з ним, щоб відібрати якусь склянку чи
ще щось, що він схопив.
3) Його „заводить” необхідність стояти коло мене та велика кількість яскравих
пакунків та етикеток навколо.
4) Я спробувала домовитися з ним по дорозі, що коли він „їздитиме” у машині
весь час, то він сам обере кашу та цукерки. На мій подив, він погодився. Він
розсівся у спеціальному дитячому візку-машині і вийшов лише коло стенда з
дитячими сніданками, де обрав собі рисовий сніданок, та коло каси – купити
льодяник на паличці. Вся інша „подорож” супермаркетом пройшла напрочуд
тихо!
5) Він винагородив себе цукеркою, а я – швидкими і спокійними закупівлями!
– А ми вирішили, порадившись з лікарем, віддати сина до басейну. І почали
планувати.
1. На тому тижні – перше заняття у басейні, а Сашко не вміє плавати.
2. Він чутливий, повільно пристосовується, і в нього негативна перша реакція.
3. Його явно „заведе” гамір у басейні, нові люди, він боятиметься води,
плавання, тренера... Ймовірно, що взагалі навідруб відмовиться туди ходити.
4. Ми вирішили:
– попередити його за тиждень;
– подивитися по телевізору змагання з плавання;
– обговорити, які саме плавки та шапочку він хотів би, купити й походити в них
вдома;
– домовитися з тренером, щоб він міг посидіти і подивитися на заняття;
– попередити тренера про особливості дитини і дозволити їй перші 1-2 заняття
просто постояти у воді.
5. Через два тижні Сашко поплив! Басейн для нього став улюбленим місцем.
Коротко про головне
 1. Не плануємо на роки вперед!


2. Уявляємо наступний тиждень або добу і плануємо наступним
чином:
 1. Які проблемні ситуації будуть?
 2. Які особливості характеру моєї дитини?
 3. Що її „заводить”?
 4. Що зробити, щоб полегшити її та своє життя?
 5. Яка винагорода нас чекає, коли ми успішно „пройдемо” цю
ситуацію?
3. Ураховуємо взаємодію всіх членів родини.
2. Безмежна дитина в дитячому садочку та школі
Вихователі та вчителі молодших класів можуть визначитися з особливостями
характеру дитини, користуючись тими самими табличками спостереження, що
й батьки. Спробуйте поспостерігати за „важкими” дітьми на заняттях, під час
перерви, вільної гри, денного сну та помітити, які особливості характеру в них
особливо виразно проявляються. Наприклад:
Підготовча група
Особливості
Діти
характеру
Оля М.
Олег В.
Василь О. Сашко Н. Оксана П.
Емоційність
Цілеспрямованість
Чутливість
Уважність
Недостатня
адаптивність
Енергійність
Нерегулярність
Негативна перша
реакція
Песимістичний
світогляд
Говорять вихователі:
– Для мене у категорію „важких”, мабуть, потрапляють емоційні, енергійні,
нерегулярні діти, від яких ніколи не знаєш, що вони нароблять.
– А я й сама була така, тому мене ці діти не дратують. Мабуть, цілеспрямовані,
чутливі, ще й з негативною першою реакцією – це найскладніші для мене!
Щось бо-зна, що їм не до вподоби, воно ходитиме і нудитиме: „Не таке, не
буду,,,” й не перемкнути увагу нічим!
– Ой, точно, в мене є така, і на прогулянці – плаче, з прогулянки – плаче, спати
не вкладеш, а як заснула – то не добудишся. Хай би вже бігало та кричало!
– Не кажіть, вам би мого Мишка у групу – енергійне, неуважне,
цілеспрямоване. Всі клеїти – він бігати, всі співають – воно крутиться, всі вже
прийшли та перевдягаються з прогулянки – а його лови на дворі! Боюся, що не
встежу, та втече.
– А до мене привели нову дівчинку, три роки всього. Вона день стояла біля
кабінету завідувачки, не роблячи кроку і повторюючи: „Тут погано тхне. Я у
вас не буду, спати не буду, їсти не буду, до вашого туалету – не піду!” Мабуть,
вона взагалі „несадівська дитина”, але й вдома її лишити нема з ким.
Звернемо увагу, що до категорії „важких” у різних вихователів залежно від їх
власного характеру потрапили різні діти. Але всі ці діти мають щонайменше 23, або й більше, яскраво виражених ознак характеру.
Тому, так само, як і в попередньому розділі, ми спробуємо описати ефективні
стратегії взаємодії з цими дітьми в умовах дитячого садочку і молодших класів
школи.
Емоційність
Діти з нестримною емоційною реакцією не лише страждають самі, але й
породжують „ланцюгову реакцію” серед оточуючих. До плачу приєднується ще
кілька дошкільників, галас або бійка також охоче поширяться по всій групі, та й
в школі плач чи гнів учня не залишиться непоміченим, і увага класу мимоволі
привертатиметься зовсім не до уроку.
Тому запобігти емоційній реакції або зменшити її прояви буде корисно як для
дитини, так і для вчителя або вихователя.
1) Подивимося, які типові ситуації провокують негативні емоційні реакції
дитини.
2) Доповніть таблицю власними спостереженнями.
Дошкільники
Молодші школярі
- Розлучили вранці з батьками
- Забутий або загублений зошит,
– Несмачна (на їх погляд) їжа
олівець тощо
– Інша дитина відібрала потрібну
– Негативна оцінка з боку вчителя
зараз іграшку
– Піддражнювання однолітків
– Перевдягання на прогулянку та з
– Однокласник забрав ручку, зошит...
прогулянки
– Перевірка знань (контрольна
– Випадкові поштовхи інших дітей
робота, перевірка швидкості читання)
– Руйнування будівель з кубиків
– Помилка в зошиті
Ці ситуації досить типові і викликають негативні емоції не лише в „безмежних”
дітей, тому простіше їх полишити одразу всім дітям.
– Цікава гра, або „театральна вистава”, запланована на ранок, перед сніданком.
Це швидко перемикає увагу дитини.
– Великий годинник з однією стрілкою, де намальовані події дня. Тоді дітям
зрозуміло, скільки чекати батьків, обіду, прогулянки. Це допоможе не лише
емоційним дітям, а й дітям з поганим пристосовуванням.
– За домовленістю з батьками, дитина може не їсти ту чи іншу їжу. Якщо це
можливо, то дитина бере з дому їжу, яка відповідає її потребам (це буде
корисно також чутливим дітям та дітям з проблемами здоров`я – алергією,
цукровим діабетом тощо).
– Під час перевдягання вмикати ритмічну музику, створити „кричалку”, яку
виконувати всією групою:
– Ми на вулицю ідем!
– Все потрібне одягнем!
– Вся група одягається!
– Ніхто не залишається!
Ритмічна активність та концентрація уваги допоможе подолати процес
переходу.
– Ввести вже з 3 років правило: „Попроси іграшку двічі, як не дають – бери
іншу”. Діти швидко призвичаюються до цього, і бійок та образ стає значно
менше.
– Щоб запобігти випадковим поштовхам та руйнуванням, треба привести
приміщення групи дитячого садочку до ладу (особливо коли діти ще й
енергійні).
1. Подивіться на вигляд приміщення звичайної групи і подумайте, як треба його
змінити, щоб поштовхів, падінь та руйнувань стало менше.
!!!!!!!!!!!!!!1 Малюнок групи 1 !!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!1
2. Подивіться „незамуленим оком” на власну групу, де ви працюєте. Що там
треба змінити на краще?
3. Порівняйте з малюнком групи, обладнаної таким чином, щоб вдовольнити
потреби емоційних та енергійних дітей.
!!!!!!!!!!!!!! Малюнок групи 2 !!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!1
А що ж робити з самими дітьми?
1. Допоможіть їм в усвідомлені свого емоційного стану.
Для цього на стіні групи висить „напругомір”, на якому діти можуть позначити
рівень своєї емоційної напруги.
Менші – показують, що в них вийшло, вихователю, а старші охоче за
допомогою цього спілкуються між собою:
– Я на тебе аж настільки образився!
– Ой, я на хотів, я на тебе лише на стілечки розізлився!
10
9
8
7
6
5
4
3
2
1
2. Створити „хованки”, у яких можна посидіти та заспокоїтися. Іншим вхід до
„хованки” заборонено, коли там хтось є.
3. Навчити заспокоюватись - ритмічні рухи, дихання (те, про що йшлося у
попередньому розділі).
4. Хвалити і нагороджувати, якщо "вибуху" не сталося. Час, за який хвалити та
нагороджувати, залежить від того, як часто в кожної дитини стаються ці
емоційні реакції. Якщо раз на день - то за день без бійки або сліз, а якщо
щогодини - то за спокійну прогулянку.
Для менших дітей (2-4 роки) винагороду треба давати одразу. Це може бути
цукерка, якась особлива іграшка, обійми, кружляння чи ще щось, що
подобається саме цій дитині.
Старші діти охоче сприймають вингороду "зірочку", за накопичення певної
кількості яких можна отримати якийсь особливий привілей.
5. Якщо рекація вже почалася у вигляді бійки, то:
1) дітей слід разборонити;
2) пояснити їм почуття: "ви зараз злі та ображені";
3) допомогти відреагувати агресію іншим чином:
– покричіть голосно звук "а", допоки злість не вийде!
– видмухайте з себе всю злість;
– потупайте ногами, доки злість не закінчиться;
4) розберіться, що саме сталося;
5) що ви робитиме, щоб тільки такого не було.
6. Якщо реакція вже настала, але у вигляді плачу, то слід:
– пояснити почуття (ти ображена, тобі боляче, ти плачеш);
– запропонувати змінити активність: піти вмитися, покружляти, поносити на
ручках, походити "слонами"
– запропонувати тихо поплакати кілька хвилин у спеціальному "куточку суму";
– запобігти втручанню інших дітей (як піддражнюванням, так і втішанню або
плачу разом).
Повернемося до нашої групи з емоційними дітьми.
1. Спробуйте впровадити все запропоноване та скласти табличку, що кому
допомагає.
Заходи
Діти
1. Напругомір
2. Хованка
3. Саморегуляція
4. Похвала
5. Відреагування
гніву
6. Ритмічні рухи
7. Тихий плач
наодинці
Додайте власні варіанти, що допомагають.
Емоційна дитина в школі
У школі важче запобігти негативним емоціям дітей, але спробувати можна.
1. Проблема забутих, або відібраних одне в одного дрібниць вирішутся досить
просто. Створюється загальний класний фонд ручок, олівців, зошитів, лінійок
тозо. І як чогось не вистачає для уроку, досить звернутися до вчительки. Вона
видає необхідне приладдя та після закінчення уроків забирає його назад.
2. Домовитись з батьками, щоб дорогі речі (плейєри, мобільні телефони тощо)
діти молодших класів не брали з собою до школи.
3. У кожному класі стоїть "коробка загублених речей", куди чергові складають
все, що знайшли після уроків під партами або на підлозі.
4. Про оцінки повідомляється не весь клас, а вона проставляються в зошиті або
щоденнику так, щоб про це знав лише сам школяр. Якщо оцінка негативна, то
поруч має бути підбадьорливе зауваження: "Непримно, але наступного разу
зможеш краще", "Я в тебе вірю" чи ще щось такого типу.
5. Виділення достатнього часу для ритмічної фізичної активності покращить
життя як емоційним, так і енергійним дітям. Танці, вправи із спортивних
двобоїв, стрибки через мотузку на перерві дозволять скинути накопичену
негативну енергію та легше пережити напругу шкільного дня.
6. Тривогу перед перевіркою знань або помилкою відчувають багато дітей.
Тому, особливо у класах для шестирічних, перевірку можна проводити у формі
гри, несерйозно: "До нас прибіг зайчик, він дуже прудкий та неслухняний. Ну,
діти, хто зможе прочитати йому казочку раніше, ніж зайчик втече?" (перевірка
швидкості читання за допомогою ляльки з лялькового театру).
7. Емоційної саморегуляції можна навчити весь клас. Паузи, коли діти
слухають повільну музику, шум дозу, морських хвиль та уявляють себе на балу,
у тропічному лісі, на березі моря... Потім ті самі звуки можна вживати для
швидкого заспокоєння класу, що перебуває у стресовому чи розгальмованому
стані.
8. Якщо у класі кілька безмежних дітей, то можна десь позаду покласти коврик
і обладнати "місце для переживань" - якщо захотілося поплакати або позлитися,
туди можна піти і цим зайнятися, не відволікаючи інших. Діти швидко
звикають до цього і починають цим користуватися.
1. Пригадайте, скільки у вас в класі безмежних дітей з високою емоційністю. Чи
потребує це спеціальних заходів?
2. Які з цих заходів ви вживаєте та з якою успішністю щодо кожної дитини?
3. Додайте власні варіанти ефективних дій.
Заходи
Діти
1. Фонд дрібниць
2. Дорогі речі - вдома!
3. Коробка загублених речей
4. Підбадьорливі повідомлення
5. Ритмічна фізкультура
6. Перевірка знань у формі гри
7. Навички емоційної
саморегуляції
8. Місце для переживань
Говорять вчителі:
– Я й не думала, що це допоможе. Але батьки охоче погодилися на створення
"банку дрібниць" та перстали давати дітям до школи речі, якими вони
хизуються одне перед одним. У класі одразу стало спокійніше. Припинилися
бійки та ниття: "А я забула лінійку... А в Артема є плейєр, а у мене немає... А
Оля забрала Барбі і не віддає..." Змінився загальний емоційний настрій класу.
– А моїм допомогла музика для релаксації. Коли мивстигаємо щось вивчити
трохи швидше, ніж заплановано на уроці, то дозволяємо собі "поспати" під
звуки природи чи ще щось. Діти заспокоюються, всміхаються, стають більш
ввічливими...
– Ой, а мої бешкетники від того, мабуть, ще більше б розійшлися. Ми навпаки,
перед складним уроком, контролььною, ще якоюсь перевіркою танцюємо
"ритуальний танець індіанців":
– Побігли до п`ятірок! (біг на місці)
– Зловили всі знання! (руки рухами до себе)ґ
– Скинули тривоги! (стряхнулися кілька разів)
– Я з собою завжди! (обійняли себе)
– Прогонимо помилки! (боксуємо в повітрі)
– Спіймаємо удачу! ("ловимо" щось у повітрі)
– Взялися за розум! (обняли себе за голову та сіли за парти).
– І допомагає?
– Моїм - дуже!
Коротко про головне.
1. Безмежним дітям так само важко у школі чи дитячому садочку, як і нам з
ними.
2. Ані діти, ані їх батьки не винні, що в дитини існують якісь особливості
характеру.
3. Перш ніж діяти, бажано проспостерігати, які саме особлвиості характеру нам
заважають.
4. Емоційні спалахи легше попередити, ніж з ними боротися.
5. Творчість вчителів та вихователів, їх спостережливість допоможе знайти
ефективні засоби взаємодії з емоційними учнями.
Цілеспрямовані
Говорять вчителі та вихователі:
– Для мене вперті діти - це найгірше. Їх відволікаєш, забавляєш, а воно
однаково за своє!
– А я у свому третьому класі дуже люблю цих дітей. Вони старанно вчаться і не
покинуть вправу, доки не зроблять вірно. Вони - мої помічники.
– Весь час торгуються. Скажеш "ні", а за хвилину знову: "А можна..."
– Так дуже гарні діти. З ними можна обумовити правила, і вони перші і
помічають, якщо правило не працює.
– Слухайте, а може, ми про різних дітей говоримо?
Ні, про одних і тих самих. Просто вони викликають більше проблем у
дошкільному віці, ніж у школі. У дошкільному віці у дитини ще не вистачає
засобів повідомити вихователю, чого саме вона прагне, та й вихователі не
завжди згодні прислухатися до побажань 3-4-річних дітей. Діти рідко хочуть
чогось надзвичайного, але непорозуміння з дорослими спричиняють конфлікти.
Що ж робити?
1. Вислухати і чітко зрозуміти, що саме потрібно дитині.
Порівняємо два діалоги з 3-річною дитиною.
– Хочу до мами, хочу до мами, хочу до мами...
– Відчепися, мама буде аж увечері!
– Хочу до мами!!!
Та такий:
– Хочу до мами.
– А що ти з мамою будеш робити? Їсти, пити, пісяти, гратися?
– Пісяти.
– Ти пісяти хочеш?
– Так.
– Ну, йдемо на горщик.
2. Подумати, яке бажання дитини.
 Реально небезпечне (чітко заборонити)
 Несвоєчасне (пояснити, коли і як це можна зробити)
 Не виходить за межі звичайного (одразу ж вдовольнити)
Подивимось, наскільки різними можуть бути дії виховательки залежно від того,
яка реальна мета стоїть за поведінкою цілеспрямованої дитини.
П`ятирічний Мишко весь час намагається забігти до молодшої групи дитячого
садочку, де сплять менші діти.
Варіант 1.
– Що саме тобі треба в цій групі?
– Там Славко, він мене образив. Я його побити хочу.
– Славко маленький, йому всього три роки. І такий великий і розумний
хлопець, як ти, на нього образився? Діти попросинаються, підуть на
прогулянку, і ми разом йому розкажемо, що так чинити не вірно. Згода?
– Згода...
Варіант 2.
– Я зробив літака! Хочу їм показати.
– Чудово, підемо ще розфарбуємо і покажемо трошки згодом. Зараз всі сплять,
ніхто не побачить.
Варіант 3.
– Туди мій м`ячик закотився!
– Ти постій тут тихенько, зараз винесу.
Бачимо, що виховательки використовують три кроки успішної стратегії: чітко
дізнатися мету дитини, оцінити її безпечність, діяти.
3. Обговорити правила. З трирічними дітьми правила життя у групі виробляє
вихователь. Але він повідомляє ці правила і стежить за їх виконанням.
Наприклад:
– одяг кладемо лише в свою шафку;
– їсти лише з власної тарілки;
– ходити по підлозі, а не по ліжках.
За декілька повторів цілеспрямовані діти не лише підкоряються правилам, а й
починають "стежити за порядком".
4. Якщо дітям 4 роки і більше, а особливо якщо це вже школярі, вони можуть
самі виробляти правила життя у групі або класі. Тоді з`являються інколи
кумедні, але вірні і корисні правила:
"Заходячи в групу - здати зброю черговому"
"Не кричати, якщо вчитель щось каже"
"Не сміятися, як хтось відповідає не вірно. Та одразу не підказувати - хай сам
подумає!"
Діти охоче виконують правила, що сформулювали самостійно. І знов-таки в
цьому головні помічники - цілеспрямовані діти.
5. Навчити мінятися.
Часто цілеспрямованому дошкільникові потрібна якась іграшка. Тут, зараз,
негайно!!! І якщо йому одразу не дали - спричиняється бійка. Нехай не одразу,
але дітей треба спонувати мінятися і ділитися. Правило з цього приводу
виглядає так:
– Хочеш іграшку - попроси ввічливо.
– Як не дали - знайди іншу і запропонуй помінятися.
– Як однаково не дали - грай поруч, доки потрібна іграшка не звільниться.
(Для 5-6-річних - розрахуватися і грати по черзі).
З іншого боку, є правило і для "володаря" привабливої іграшки.
– Віддай одразу.
– Якщо не можеш - поясни, чому, і коли віддасиш.
Це потребує уваги вихователя, щоб вчасно похвалити як за прохання, так і за
здатність поділитися.
1. Пригадайте своїх цілеспрямованих вихованців. З якими ще особливостями
характеру поєднується в них цілеспрямованість?
2. Заповніть таблицю та додайте свої варіанти.
Дії вихователя
Діти
1. Зрозуміти мету
2. Оцінити прохання
3. Повідомити про правила
4. Обговорити правила
5. Навчити мінятися
3. Що з цього успішне, а що ні? Чому?
– Так, я вже давно зрозуміла, що з цими дітьми найголовніше - не дати їм
можливості понити або посперечатися. Як вони хочуть чогось припустимого (а
так найчастіше й буває) - дати одразу. А як вже чогось шкідливого - відмовити
навідруб.
– Тобі легко казати. А в мене Оксана встала після сну з розплетеним волоссям
та так і ходить. Я їй:
– Оксаночка, давай заплету!
– Ні, не хочу коси, хочу як русалонька!
– Оксаночко, дай хоч хвостик зроблю!
– Ні!
– Зачешися!
– Ні, нізащо!! (та й в плач).
– І чим у вас все закінчилося?
– Так і ходила патлата аж до вечора.
– То не простіше було одразу запитати, скільки вона хоче походити "як
русалонька", та й дозволити?
– Їм лише дозволь, на шию сядуть...
– Ці - не сядуть, навпаки, допомагатимуть.
– Вірно в чомусь. Та ж Оксанка - і допомогти прибрати - вона перша, і менших
застібнути. Хай вже ходить як хоче...
– Я ще в першому класі намагаюсь виявити таких дітей та обернути їхню
впертість собі на користь - призначити відповідальними за зошити чи порядок у
класі, чи ще щось. Коли вони щось хочуть для себе, то ми дивимося на правило
і, якщо це правил не порушує - то спокійно дозволяю.
– Як це?
– Ну от вчора Олег (він мій помічник по рослинах у класі) заявив, що він не
хоче на малюванні малювати людину, а хоче - машини. Ми подивилися на
правила, там було правило - "виконувати класні завдання". Я йому нагадала про
це правило, але він запитав, чи може він тоді намалювати водія в машині. Я
охоче погодилася - і моя людина є (що треба за програмою), і його машина.
Малюнок вийшов такий гарний, що ми його на виставку повісили.
– Я все ж таки стояла б на своєму!
– Ти й в дитинстві була така цілеспрямована?
– Мабуть!
Коротко про головне.
1. Якщо у вас у групі чи в класі цілеспрямована дитина - зробіть її своїм
помічником.
2. Не торгуйтеся і не провокуйте ситуацію: "Не можна, але як довго помучити
або голосно покричати - то можна!"
Чутливі
– Точно, це в моїй групі Ксюша. Вона манну кашу їсти не може, як трапиться
якась грудочка - то в неї блювота починається.
– І в мене є таких двоє. Я раніше на це уваги не звертала - мало в кого які
примхи. Але тепер розумію, що для них це насправді важливо. Сашко не
переносить запаху хлорки, а ми ж часто нею щось обробляємо. Як почує починає скиглити: "Ой, тхне, ой, не піду в туалет". І терпить, аж поки запах не
вивітриться. Та й Ілона йому до пари, але в неї реакція на будь-що у волоссі заколки, банти. Навіть як розчісуючи смикнеш. А волосся вже відросло,
заважає, в очі лізе.
– Слухайте! Я, здається, зрозуміла, чому Оленка так дивно поводиться: на
перших уроках сидить спокійно і уважно, а на 3-4 - крутиться, совається, ніякі
зауваження не допомагають. Вона тоді на сонце опиняється. Чи воно їй в очі
потрапляє, чи жарко стає?
– Ой, може, і Валя така? Я її на першу парту посадила, вона у класі найменша.
Як я тільки щось голосніше кажу чи роблю комусь у класі зауваження (не їй!),
вона одразу рюмсати починає!
1. Подивимося, які подразники найчатіше викликають негативну реакцію у
чутливих дітей.
2. Підкресліть, на які з них реагують діти у вашому класі або групі.
3. Додайте ті подразники, на які скаржаться ваші діти.
Група подразників Дошкільники
Школярі
Їжа
манна каша
молоко з пінкою
м`ясо
тушені овочі
Звуки
гучна музика
скрегіт крейди по дошці
плач інших дітей
крик вчителя
свисток під час уроків
фізкульури
дзвін шкільного дзвоника
Пахощі
хлорка
запах шкільної ганчірки
миючі засоби
або крейди
парфуми
запах їжі у їдальні
туалет
Зорові враження
ляльковий театр
колір парти або стін
великі снігові баби
постільна білизна
незвичного кольору
Дотики
ліплення з глини
поштовхи у коридорі
аплікація, коли клей
незручна шкільна форма
потрапляє на пальці
пісок або бруд
Інше
дошкульні зауваження
вчителів чи однолітків
Що ж робити, як на дитину впливають якісь з цих подразників?
1. Домовитися з батьками, щоб не давали ту їжу, яку дитина не переносить.
Наприклад, якщо у вас на сніданок завжди молочні каші, які дитина не їсть, то
щоб батьки приводили її до садочка трохи пізніше, щоб дитина поснідала
вдома. Не примушувати їсти те, чого дитина не хоче!
2. Використовувати "тихі хованки", де дитина може пересидіти щось для неї
неприємне. Часто дитина використовуватиме таку стратегію: заховатися, потім
висунути голову, потім - підійти та поспостерігати за тим, що відбувається.
3. Використовувати миючі засоби, хлорку тощо, коли дітей немає у групі - під
час сну, прогулянки, до початку або після закінчення їх перебування у садочку.
Ретельно провітрювати приміщення.
4. Якщо дитина не може користуватися глиною або клеєм - запропонувати
пластилін, клеючий олівець - будь-яку відповідну заміну.
5. Відсадити чутливу дитину на третю парту, з якої не чути шурхоту крейди і
вчителька не "нависає" над партою.
6. Дозволити затуляти вуха, коли чує неприємні звуки.
7. Привчити дитину ввічливо повідомляти, що саме їй не подобається. Замість:
- Я цю гидоту не їстиму! - "Вибачте, але я не можу їсти м`яса, у мене підвищена
чутливість до нього". Або замість: "- Ой, як тут тхне" - "Можна провітрити
клас?"
Чутливі діти більше за інших потребують емоційно-позитивного спілкування з
вихователями, вчителями та однолітками. Не уникайте найменшої можливості
похвалити дитину, зрозуміти її почуття, підбадьорити.
– Чого ти не робиш аплікацію?
– Тут клей...
– І що? Чим саме клей тобі не подобається?
– Він глевкий...
– Ти не хочеш ним користуватися?
– Так!
– Ну й нічого страшного, на тобі клеючий олівець. Він подобається?
– Так!
– Молодець, в тебе вийде гарна аплікація.
Говорять вчителі та вихователі.
– У мене немає часу дослухатися, хто, що і чому не хоче робити. Мені треба
всіх дітей нагодувати, вивесті на прогулянку, покласти спати, та ще встигнути і
заняття провести і документацію написати!
– Це зрозуміло, але чи вереск, скиглення та крики допомагають вам зробити всі
ці справи?
– Ні, звичайно, але як з кожним розмовляти, то точно часу не вистачить.
– Я спробувала робити, що запропоновано, і виявилося, що воно швидше
виходить - помітити проблему раніше, тихенько розібратися та й жити собі
далі. А тепер і діти навчилися, тихенько самі приходять, кажуть на вушко, що
їм там не так. Все владнали - і тиша! Я, мабуть, сама дуже чутлива, особливо до
звукових подразників.
– Воно-то, може, і вірно. Але мене непокоїть "ланцюгова реакція" - як тільки
щось дозволяєш одній дитині – не їсти кашу, ліпити з пластиліну чи ще щось
таке, то й інші діти, що до цього поводилися спокійно, починають кричати: "І
ми не будемо! І ми так хочемо!" Що з цим робити?
– А в мене у класі навпаки. Одна дівчинка не може терпіти голосних звуків.
Затуляє вуха, плаче. То хлопці взялися її дражнити, оточують на перерві і
кричать як скажені, док її зовсім до плачу не доведуть. Як я встигаю, то
розбороняю, звичайно, але ж не можу я стояти коло неї весь час.
– Здається, ми маємо справу з проявами як у вихователів, так і у дітей
переконання „Всі мають бути однаковими”, „Якщо хтось не такий – то це або
привілей, або вада”.
– Так, це вірно. Такі переконання є і в нас, і в дітей. Часто це ще наслідки
радянських часів, коли „Всі як один!” чи ще щось, але це не дозволяє дітям
вирізнятися чимось, а нам спокійно реагувати на ці розбіжності.
– А ми в себе у садочку на заняттях з розвитку мови ввели тему: „Пізнаємо
себе, пізнаємо інших” і приділяємо їй увагу щонайменше раз на два тижні. А як
виникає проблема з цього приводу, то й частіше.
Можу навести приклад одного з цих занять, яке особливо допомагає у
взаєморозумінні з чутливими дітьми. Це заняття підготовчої групи.
„Що нам подобається, а що – ні”.
Ми роздаємо дітям по аркушу паперу А-4.
На першому намальоване веселе обличчя та є ще вісім вільних клітинок.
Там треба намалювати все, що завгодно, що викликає радість, веселощі,
подобається.
На іншому такому самому аркуші всередині намальоване сумне обличчя. Тут
треба намалювати все, що не подобається.
Спочатку діти роблять ці завдання наодинці, не підглядаючи.
Коли все намальовано, вони об`єднуються у групи по 4-5 дітей і обговорюють,
що в них вийшло. Вони мають відповісти на такі запитання:
– Чи є щось, що подобається чи не подобається всім у вашій групі?
– У кого найбільше речей, пов`язаних із:
– смаком
– звуком
– видом
– дотиком
– запахом
– подіями
– ставленням оточуючих?
Обговорюючи, вихователь звертає увагу, як покращити те, що не подобається
усім (або його позбутися), як мати частіше те, що подобається усім. Також він
підкреслює, що наші розбіжності – це особливі вміння, які додають як
приємності, так і ні. Після таких занять діти починають ставитися до
розбіжностей значно спокійніше.
– Я не дуже зрозуміла, що зробити з тим, що всім не подобається. А якщо це –
дощ надворі?
– Точно, в нас дощ надворі й вийшов на перше місце. Ми подумали, чим саме
нам не подобається дощ – бо немає де побігати і погратися! Тому в дощові дні
почали робити „прогулянку” у групі – розсуваємо столи, дістаємо басейни з
піском та водою. Діти, здається, стали любити дощові дні більше за сонячні!
– А як їм цукерки подобаються? То що, годувати замість обіду?
– Чому „замість”? Ми влаштували раз день улюбленої їжі. Коли кожна дитина
принесла з дому улюблену (і нешкідливу) їжу і пригощала інших по
маленькому шматочку. Як на диво, то після кількох порцій солодощів усім
сподобалася особливо засолена капуста!
– Весело у вас у садочку... А в нас у школі програма, плани... Але мені прийшла
у голову ідея, як і матеріал закріпити, і чутливих дітей задіяти більше. Провести
гру:
– Якого кольору літера „А”?
– А яка на смак „Т”?
– Яка мелодія є у реченні?” і щось подібне.
Але що ж робити з „дражнилками”?!
– Нашому першому класу допомогла вправа:
Овочево-фруктові дражнилки.
Діти розбиваються на пари та починають „дражнити” одне одного,
використовуючи замість образливих слів назви овочів та фруктів:
– Ти – огірок!
– Сам ти – помідор!
– А ти – слива!
– А ти – зелене яблуко!
– Сам ти, ти – банан!
Вже за 5 хвилин всі сміялися без упину, і ми виробили правило:
Якщо хочеш дражнитися, то лише в такий спосіб і в обидва боки!
Спробуємо все, чому навчилися, звести у табличку, впровадити і перевірити
успішність наших заходів.
1. Пригадайте дітей свого класу, до чого вони проявляють чутливість.
Подразники
Смаки
–
–
Звуки
Діти
–
–
Пахощі
–
–
Дотики
–
–
Кольори
–
–
Зображення
–
–
Емоції
–
–
2. Як часто це відбувається і чи заважає цим дітям, вам, оточуючим?
3. Як ви пояснили іншим дітям розбіжності, які спостерігаються, і як вони до
цього поставилися?
А тепер заплануємо, впровадимо та перевіримо успішність використання
„запобіжників” для чутливих дітей.
1. Відмітьте, чим з цього ви скористалися та з якою успішністю.
2. Додайте власні варіанти.
Заходи
Діти
1. Давати лише ту їжу, що дитина
переносить
2. Використовувати „тихі хованки”
3. Прибирати у відсутності дітей у групі
4. Заміняти „знаряддя праці” на ті, що не
викликають у дитини негативної реакції
5. Вдале розташування у класі
6. Навички ввічливого прохання
7. Вправи на „відмінності”
8. Вправи проти „дражнилок”
– Так, якщо ми будемо це використовувати, то кількість проблем та
непорозумінь з чутливими дітьми зменшиться.
– А я в своїх на початку дня почала тренувати зосередженість на відчуттях:
за секунду звертаємо увагу на те, що бачимо,
за секунду – на тому, що чуємо,
за секунду – відчуття та дотики,
за секунду – емоції.
Після такої „зарядки” діти значно уважніше слухають на уроці і можуть
сказати, що саме їм не подобається, коли виникає якийсь зайвий подразник.
Коротко про головне
 Ми не можемо позбавити чутливих дітей усіх подразників, що
заважають їм у групі чи в класі, але треба спробувати.
 Діти здатні усвідомлювати свою реакцію на подразники та
повідомляти вчителю або вихователю.
 Ці діти – не виняток або відхилення, просто в них краще розвинуті
аналізатори, ніж в інших людей.
 З піддражнюванням слід боротися і не лише задля комфорту чутливих
дітей.
Неуважні
– Так, це велика проблема на уроці. Вони все забувають, як не вдома – то в
школі, кожне завдання доводиться їм повторювати по кілька разів, та й то не
будеш упевнена, що почули або запам`ятали.
– Добре, як воно хоч тихо сидить та у вікно дивиться! А й то й само не може
зосередитися на уроці, і ще чотирьох сусідів за партою відволікає, і свого, і
спереду і ззаду встигає!
– Зробиш зауваження – він стає ніби ще більш неуважним!
– А в нас у садочку з ними особливої проблеми начебто і немає... Хіба що
доводиться садити таких дітей під час ліплення або малювання за окремий стіл,
бо інакше їх увага буде не на своїй роботі, а на сусідній...
– Ні, коли не зовсім неуважні, вони не до того уважні, до чого нам треба. Ну, от
останній випадок у нас на прогулянці. Ми всі вчимо нову гру, а Настя сидить на
лавочці з листочком у руці і явно не чує ані слова з того, що ми робимо. Я
підійшла, запитала, а вона мені: „Хіба ви не помічаєте, що з одного боку листя
зелене, з другого – сріблясте, а жилочки в нього жовтенькі...” От тобі і
неуважна.
– А я помітила, що в неуважних дітей у моїй середній групі є така особливість –
у них очі не туди дивляться, де руки щось роблять. От робота добре і не
виходить.
Неуважність дітей – це та скарга, яку найчастіше чують батьки та психологи від
вчителів молодших класів, тоді як вихователів у дитячих садочках ця проблема
непокоїть значно менше. Але недостатня концентрація довільної уваги –
особливість нервової системи, яку можна помітити і в дошкільному віці. Які ж
ознаки недостатнього розвитку довільної уваги можна помітити у дітей 4-6річного віку?
– Очі не дивляться на руки під час малювання, наклеювання, ліплення.
– Дитина „не чує” висловлювань дорослих, якщо не привертати спеціально її
увагу.
– Дитина часто забуває і губить свої речі.
– Не може запам`ятати, що треба принести завтра на заняття.
– Якщо треба зробити кілька дій поспіль, то виконуються не всі, а лише деякі.
– Дитина може „замислитись”, перевдягаючись, і задивитися на щось під час
перевдягання з напівзнятим одягом.
При цьому ці самі діти:
– першими помічають котів, собак, горобців на території садочка;
– зміни у зовнішності дітей та дорослих, батьків, що прийшли забирати інших
дітей;
– пахощі з кухні і радісно сповіщають, що буде на обід;
– перші краплини дощу і перші сніжинки;
– здатні розглядати щось, що привернуло їх увагу, по декілька хвилин (листя,
сонячне проміння, камінець тощо).
Бачимо, що, на відміну від дітей з гіперактивністю, в них порушені не всі
функції уваги, а саме її довільна концентрація. Така дитина часто потрапляє у
садочку у своєрідне „замкнене коло” – через недостатність уваги їй не дають
доручень, пов`язаних із складними діями, вона швидко вибуває з гри, де
потрібна увага, і дитина не може натренувати цю функцію. Хоча саме у
дитячому садочку існує багато засобів і є достатньо часу для розвитку довільної
уваги дітей.
Для зовсім маленьких (3-4 роки) буде корисно скористуватися тими самими
порадами, що й для батьків. Коротко їх нагадаємо:
– Дивитися в очі дитині, коли говорите до неї;
– Дозволяти, а не забороняти;
– Вживати менше слів;
– Показувати наочно;
– Хвалити за уважність.
Ці діти погано орієнтуються у просторах дитячого садочку, якщо щось
приверне їх увагу – вони можуть звернути не туди і ходити коридорами. тому:
1) Йдучи з прогулянки та на прогулянку, тримати їх за руку;
2) Окремо обладнати „робоче місце” (див. мал.1 і мал.2);
3) Ігри, що підвищують довільну концентрацію увагу: розрізні малюнки, рамкивкладиші, паззли тощо;
4) Групові та парні ігри на концентрацію уваги:
„ладушки”,
„море хвилюється”,
„резинки”,
„їстівне-неїстівне”
„так і ні не говорити” та інші.
Тут виникає проблема, що неуважні діти часто програють і вибувають з гри „у
перших рядах” і охоче дивляться на щось свої. Цьому можна запобігти, якщо
„вибулі” об`єднуються у своє коло і продовжують гру, просто фіксуючи
кількість помилок.
5) Допомога виховательці у повсякденних речах: розкласти аркуші паперу,
допомогти накрити на стіл, полити квіти. Ці доручення спочатку даються
окремими кроками:
– Віднеси тарілку на той стіл.
– Молодець!
– А тепер – виделку!
– Добре.
– Подивися, чого не вистачає? Ложки!
– Точно, неси!
6) Малювання „під диктовку”.
– Кого малюємо?
– Кота!
– Що в кота є?
– Хвіст (вихователь малює котячий хвіст).
– А що ще?
– Вуса (малюємо лише вуса).
Малювання продовжується, доки дитина не назве усі частини зображення.
Ці заходи допомагають дитині навчитися самостійно, довільно помічати, що
треба зробити, а чого не вистачає.
1. Пригадайте дітей своєї групи у садочку. Хто з них має проблеми з розвитком
довільної уваги?
2. Використайте дещо з запропонованого та подивіться на успішність цих
заходів щодо кожної окремої дитини.
3. Додайте власні успішні варіанти.
Варіанти дій
Діти
1. Дивитися в очі
2. Дозволяти, а не забороняти
3. Вживати менше слів
4. Показувати наочно
5. Тримати за руку
6. Обладнати окреме „робоче місце”
7. Грати в ігри, що тренують увагу
8. Зробити їх помічниками у
повсякденних справах
9. Малювати „під диктовку”
10. Хвалити за прояви довільної уваги!
Неуважна дитина у школі – це постійна проблема для вчительки. Вона має
концентрувати власну увагу на тому, щоб „зібрати” дитину, примусити її
зайнятися саме уроком, а не будь-чим іншим. Але спробуємо зрозуміти не лише
вчителя, а й дитину з такими особливостями уваги. Вона має практично
водночас:
– дивитися на дошку,
– дивитися у зошит,
– чути, що каже вчитель,
– підтримувати позу за партою,
– реагувати на поведінку сусіда по парті,
– сприймати інші подразники (голод, шум у коридорі, птахів за вікном).
Кількість подразників стає завеликою, і дитині важко виокремити з них ті, на
які варто звертати увагу, та ті, що можна проігнорувати.
До того ж, внутрішній темп дитини може суттєво відрізнятися від темпу уроку
– вона або зробила все швидше за інших і розважається як може, або навпаки –
її темп є повільнішим, вона тільки розпочала виконувати перше завдання, а
вчитель вже пояснює третє...
Допомога цим дітям починається ще з діагностики під час шкільного відбору.
1. У таких дітей часто зустрічається нерівномірне поле слухового та зорового
сприймання. Наприклад, дитина легко сприймає слова, якщо людина, що
говорить, стоїть справа від неї, і не дуже розуміє зміст, якщо співрозмовник
зліва. Те саме стосується й зорового сприймання. Тому під час відбору до
школи, щоб обрати найкраще місце розташування такої дитини у класі (так,
щоб вчитель, а не сусіди по парті і не горобці) потрапляли до „сектору уваги”,
можна провести діагностику цього параметру.
Вчитель сідай навпроти дитини так, щоб їх очі були на одному рівні, і пропонує
простежити очима, не повертаючи голови за ручкою, малює, що вийшло.
По тому він пропонує доторкнутися кінчиком ручки, пальчиком і так само
перевіряє, у якому місці поля зору це вдається легким, а в якому дитина не
потрапляє або взагалі не помічає ручки.
Далі вчитель починає ходити навколо стільця, на якому сидить дитина, і
говорити якісь прості речення. Дитина має сказати, звідки їй приємніше чути
голос педагога.
Виходить третя карта – слухового сприймання дитини.
Тепер можна з урахуванням цих карт обрати оптимальне місце у класі.
Крім цього, існують ще деякі засоби, що можуть покращити життя дитини з
особливостями уваги.
2. Покрокові інструкції.
– Дістали підручник з математики.
– Зошит.
– Лінійку.
– Олівець.
– Відкрили зошит.
Це не завадить і іншим дітям, але значно допоможе „зібрати” увагу.
3. Використання наочних опорних схем.
4. Поєднання пояснення з демонстрацією.
5. Вимога проговорювати власні дії вголос: дитина, сидячи за партою, ніби
„керує” діяльністю інших, промовляючи, що саме вона робить.
6. Для дітей першого та другого класу, а для неуважних і надалі роздруковувати домашні завдання та вимоги щось принести на окремому
аркуші та чіпляти до щоденника. Часто там і батьки з такими самими
особливостями уваги, тому це може бути низка попереджень:
– У вівторок – фізкультура в басейні, купальник і шапочку!
– Завтра – басейн, усе зібрано?
7. Не сварити за прояви недостатньої уваги – дитина не винна, що в неї така
особливість нервової системи! Підбадьорювати і хвалити у випадку, коли ви
помітили, що дитина працювала уважно.
8. Частіше використовувати самоперевірки та перевірки завдань інших учнів,
навчаючи помічати і обводити „у квіточку”
ті слова чи відповіді на
приклади, які зроблені вірно.
1. Пригадайте неуважних дітей свого класу.
2. Використайте протягом місяця запропоновані заходи та оцініть, що
„працює”.
3. Додайте власні варіанти.
Дії вчителя
Діти
1. Вдале розташування у класі
2. Покрокові інструкції
3. Наочні опорні схеми
4. Пояснення та дія!
5. Проговорювання дитиною власних дій
6. Роздруковані домашні завдання
7. Самоперевірки та взаємоперевірки
8. Робочі зошити, роздатковий матеріал
9. Хвалити за уважність
– Можливо, деякі з цих заходів і допомагають, але не Грицьку. Він зовсім не
може зібрати увагу докупи, весь час крутиться, здається, взагалі не розуміє, про
що йдеться на уроці. А ви б подивилися, що робиться в нього у зошиті – у
строчку не потрапляє, літери потворні. Здається, на уроці щось вивчав – а
назавтра й забув!
– Чи показували батьки цю дитину психологу та психоневрологу? Можливо, у
даному випадку ми маємо справу не з особливістю характеру, а з
неврологічним захворюванням – синдромом гіперактивності. Таким дітям лише
педагогічних заходів чи психологічної корекції недостатньо, їм потрібна
допомога лікаря.
– Спробую умовити батьків, може, й звернуться...
– А я вирішила проаналізувати „карту сприймання” не лише дітей, а й свою
власну, і побачила, що не дуже добре сприймаю звуки і зображення праворуч
від себе. Переставила свій стіл на крайній ряд коло вікна і помітила, що
працювати стало значно легше.
– А в мене клас важкий. Багато чутливих, емоційних, недостатньо уважних
дітей. Попередня вчителька промучилася з ними рік та втекла, а вони мені
лишилися. Я вирішила раз витрати цілий урок (однаково вчителя з фізкультури
не було) на те, щоб їх найзручніше посадити. Попросила всіх дітей вийти з
класу, пояснила, що посаджу їх по-новому. Дала кожному по 3 картки: зелену,
червону і жовту. Кожний окремо заходив до класу і пробував посидіти на
різних місцях і клас картки: зелену – там, де найбільше хотів би сидіти, жовту –
де міг би, червону – де не сів би нізащо. Цікаво, що вони майже не
претендували на одні й ті самі місця. Я розсадила їх так, як вони хотіли, і
виявилося, що це зручніше і мені.
– Мої, мабуть, ще замалі для цього, а їх взаємоперевірки з „квіточками” чомусь
допомогли – діти стали більш уважними і ретельними.
Коротко про головне
 Нема сенсу сварити дитину за її неуважність – це природна
особливість її характеру.
 Тренування уваги слід починати ще в дитячому садочку.
 Існують заходи, користуючись якими вчитель може покращити
довільну концентрацію уваги учнів. Цікаво, чим для цього
користуєтеся ви?
 Характерологічні особливості уваги слід відрізняти від синдрому
гіперактивності. У цьому допоможе консультація психолога та лікаряпсихоневролога.
Діти з повільним пристосовуванням
– Так, у нашому садочку бувають. Вони ніяк не можуть пристосуватися – весь
час плачуть, не погоджуються ні одягнутися, ні роздягнутися, не сплять вдень.
По тому починають часто хворіти – ми вважаємо, що це „не дитсадівські” діти.
Краще б батьками лишити їх дома з нянею або бабусею.
– Так, навіть коли вони якось звикаються до садочка, то суттєво краще їм не
стає. Будь-яка зміна, щось нове знову викликає приступ плачу та категоричну
відмову щось робити. Особливо це помітно під час святкових вистав: усі
радіють, а ці сидять сумні, а то ще й плакати починають.
– У моїй групі така Ксаночка, якщо вже чим зайнялася – не переключати, як
була у молодшій групі – навіть трусики інколи намочувала, так заграється, що
про туалет забуде. Зараз вже такого не буває, але одразу щось кинути і піти,
куди кличуть, вона не може.
– Не знаю, в чому проблема – я й маса не люблю щось посередині кидати та
кудись бігти. Я своїх щонайменше по три рази попереджаю:
„ – Скоро прогулянка.
– Складаємо іграшки, бо будемо гуляти.
– Хвилинна готовність – все поклали та пішли у роздягальню!”
– У нас у школі з ними проблем майже немає. Звичайно, дитині треба якийсь
час, щоб пристосуватися до режиму, розкладу, плану уроку, але потім вони
досить спокійно до цього ставляться. А от якісь нові дії, змагання, свята дійсно
вибивають їх з робочого ритму.
– Вам би мого Дениса. Як його раптово викликати до дошки чи просто на уроці
про щось запитати – слова не може вимовити. Я спочатку думала, що він
взагалі нічого не знає, але ж письмові роботи робить добре!
– Та в мене декілька дітей з цією особливістю характеру, і як була фізкультура
чи співи, чи просто набігалися на перерві – ні всадити, ні „зібрати”. І навпаки –
треба кудись йти, на екскурсію чи на загальношкільні збори – то буде купа
запитань: „А чого? А навіщо? А можна, ми не підемо?”
Так, діти з поганою адаптацією почуваються недобре як у дитячому садку, так і
в школі. Просто з віком у них покращується емоційна саморегуляція та
здатність не показувати свого ставлення до подій. Але якщо дитина не може
висловити свої почуття, або знає, що дорослі однаково не підуть їй назустріч,
то вона починає хворіти. Діти з порушеннями адаптації можуть часто хворіти
на простудні захворювання, астму, гастрити. Ці хвороби дозволяють їм з
поважної причини не відвідувати школу або садочок і самостійно планувати
свій день удома.
Але це – не вихід, здоров’я дитини погіршується, знань та умінь спілкуватися з
оточенням теж не прибуває.
Тому вихователі та вчителі мають звернути достатню увагу на цих дітей і
допомогти їм пристосуватися до умов дитячого садочку або школи.
1. Подивіться, які фактори спричиняють неспокій у ваших дітей.
Дошкільники
Молодші школярі
Сам факт перебування у дитячому
Сам факт відвідування школи
садочку
Перехід до іншої школи або класу
Розлучення ранком з батьками
Зміна вчителя
Зустріч з батьками ввечері
Пересаджування за іншу парту
Перевдягання
Різні вчителі протягом дня
Прогулянка
Переключення між перервою та
Денний сон: вкладання та
уроком
пробудження
Фізкультурні паузи, що переривають
Нова їжа
виконання вправи
Необхідність припинити гру та йти
Раптовий виклик до дошки
на заняття
Раптові запитання вчителя
Два різних заняття одне за одним
Виклики кудись чи раптові
Інші діти, що відволікають від діла
доручення
Свята
Розмови сусіда по парті
Перехід до іншого приміщення:
Заміни та зміни у розкладі
басейну, спортзалу
Перші дні чверті та навчального року
2. Додайте ті варіанти, які ви помітили ще.
Бачимо, що у дітей з утрудненим пристосуванням досить багато подразників, як
у дитячому садочку, так і в школі, і більшості з них неможливо позбутися.
Подивимося, чим можна допомогти цим дітям пристосуватися до умов
дитячого садочку.
1. Почати відвідування садочку з перебування на частину дня – на годину під
час прогулянки, на 2-3 години, до денного сну і аж потім залишати на цілий
день.
2. Дозвольте матері дитини перші дні перебувати у садочку поруч з дитиною.
3. Годинник з „Розкладом” (дивись на початку розділу).
4. Дозволити дитині взяти з дому улюблену іграшку, власну сумку, ковдру чи
ще щось, що зменшує стрес.
5. Дозволити посидіти деякий час у роздягальні під час „переходу” між домом
та садочком і навпаки. Не „підштовхувати” дитину.
6. Попереджати про настання змін:
„Закінчуємо гру, скоро заняття”, або
„Залишилося 10 хвилин на вулиці, скоро йдемо обідати, на обід сьогодні борщ”.
7. Дозволяти дитині висловити свої почуття, не соромити за них і не припиняти:
Ти не задоволений тим, що тобі треба лишатись у садочку. Тобі сумно. Тут
багато нових для тебе речей. Ти можеш поплакати зараз – ось хусточка. Як
трошки заспокоїшся – візьмеш свого зайчика та підемо до групи”.
8. Улюблена іграшка, яку дитина „вкладає спати” та „заколисує” під час
денного сну.
9. Ранкове попередження про заняття та їжу протягом дня:
„Сьогодні у нас вирізування та фізкультура”
„На обід риба з картоплею, а на вечерю – млинці!”
10. Не вимагати від дітей цього типу характеру, щоб вони одразу поринули у
нову справу, дати їм час обдивитися та призвичаїтися:
„Сьогодні ми малюватимемо пальцями гуашевими фарбами. Хто хоче першим
спробувати? Молодець, Галинка! Нумо, починаймо! Денисе, не поспішай,
аркушів та фарби вистачить на всіх. Подивись, як це робиться, і як будеш
готовий – приєднуйся до нас!”
Як не диво, але після такого запрошення час на спостереження та
пристосовування зменшується.
1. Пригадайте дітей своєї групи з проблемами пристосування та використайте
щось із запропонованого.
2. Зверніть увагу на успішність цих заходів.
3. Додайте власні варіанти дій, що покращують життя дітей з цим типом
характеру.
Заходи
Діти
1. Перебування не повний день
2. Мама – поруч
3. Поруч іграшки, ковдра чи щось
„домашнє”
4. Годинник з „розкладом”
5. Відпочинок у роздягальні
6. Попередження про майбутні дії та
заняття
7. Вислухати та поспівчувати
8. Улюблена іграшка у ліжку
9. Ранкові попередження
10. Час на спостереження та
пристосування
Дітей у віці 5-6 років можна навчити попереджати одне одного та з повагою
ставитися до інтересів та швидкості переключення інших.
Замість: „Біжимо, ми там у жмурки граємо!” –
запропонувати варіант: „Ми за кілька хвилин будемо грати у жмурки, як
закінчиш малювати – приходь”.
Якщо дитина скаржиться на фізичні прояви, то можна спробувати обговорити
це словами:
„– Мене нудить!
– У тебе болить живіт – чи ти не дуже хочеш їсти фаршировані кабачки?
– Не хочу їсти!
– Ти їх вдома їла?
– Ні, мені ніхто нічого подібного не давав!
– Ну й добре, попий чаю з печивом, подивись, як інші їдять, і як захочеш,
покуштуй трохи. Вони їстівні!”
Схожі принципи працюють і зі школярами. Вони також потребують
попередження та розуміння, але їм ще й важливо чітко уявляти собі, які саме
дії, чому і в якій послідовності від них вимагаються.
Тому у спілкуванні зі школярами допоможуть такі принципи.
1. Попередження. Це стосується як змін у розкладі чи шкільних заходів, так і
відповіді на уроці:
„Відповідає Петренко, Максименко – підготуйся!”
2. Пояснення. „Ваша вчителька із співів захворіла, вона застудилось і хворітиме
близько тижня. Тому на цьому тижні замість співів будуть уроки малювання”.
3. Розуміння. „Так, тобі важко у новому класі. Ось намальовано план класу,
твоя парта. Давай запишемо, як звуть тих, хто сидить поруч. А кого ти ще
знаєш?”
4. Можливість почекати та придивитися.
– Так, попередження дійсно допомагає. Я стала так робити на уроках щодо всіх
дітей, і їх успішність стала кращою.
– Не знаю... У мене багато емоційних дітей, і як їх попередити, що викличу, то
вони ще більше будуть нервуватись.
– А в нашій школі, мабуть, завуч з директором „нерегулярні”. Сидимо,
спокійно вчимо математику. Раптом директор на порозі: „Все кидайте, йдіть до
актового залу, до нас театр приїхав!” Що він, про це сам в останню хвилину
дізнається?!
– І що ж ви робили?
– У мене в класі багато чутливих дітей та дітей з повільним пристосуванням,
тому 5 хвилин розповідала, що таке ляльковий театр, чого від нього чекати і як
поводитись. Та й посадила своїх іззаду – щоб не дуже налякалися.
– А ще в цих дітей реакція на слова якась навиворіт: кажеш їм „швидше,
негайно!” – взагалі завмирають і нічого не роблять, а скажеш: „Не поспішай,
подумай, зроби повільніше” – прискорюються і краще почуваються.
– А мені вони подобаються – як що вже почали, то не кидають посередині,
роблять ретельно, не відволікаються.
Коротко про головне
 Повільна адаптація властива не лише дошкільнятам, а й школярам.
 Дитина може проявляти свою тривогу у нових ситуаціях словами,
діями або хворобою.
 Вихователі та вчителі можуть:
 зрозуміти таких дітей;
 попереджати їх своєчасно про зміни;
 давати час призвичаїтися;
 вислуховувати та підбадьорювати.
Енергійні.
Надмірна енергія – це, мабуть, така ж часта скарга вчителів та вихователів, як і
недостатність уваги.
– Це про моїх Марека та Йосипа. Їм вже по п’ять років, але вони ні хвилини не
лишаються у спокої. Роблять 2-3 справи водночас: і їдять, і на стільці
хитаються, та ще й одне з одним розмовляють.
– Ага! А в школі ще й по класу під час уроку ходитимуть!
– Ну непосидючі діти. Як Петько П’яточкін з мультика. Пам’ятаєте? Я в
дитинстві така сама була, та й зараз я зі своїми на занятті спокійно всидіти не
можу, тому й проводжу їх то лежачи, то стоячи, а то й бігаючи і стрибаючи!
– А діти ж як?
– У нас садочок великий. От я й прошу завідувачку: що прудкіші – то їх до
мене, а що тендітні та повільні – до Світлани Семенівни.
– Добре тобі, ви їх хоч якось „розсортувати” можете. А в мене половина групи
чутливих та непристосованих, а половина гасають так, що не зупиниш.
– У школі, як таких дітей не половина, а хоча б троє-четверо, то урок вести
майже неможливо. От сьогодні. У нас нова складна тема, а тут почалося:
Максим лізе під парту, бо 10 разів за урок кинув туди ручку. Сашко крутиться і
встигає смикнути двох дівчат одразу. Василь сидить – але з ногами на сидінні
парти, та ще й підстрибує. А як запитання яке задаси – то ці троє (знають, не
знають) руки підіймають та з-за парти вистрибують!
– На перерві бігають, мов скажені, а спробуєш зупинити – то битися починають
і на уроці!
Так, з енергійними дітьми нелегко і в дитячому садочку, але особливу проблему
вони являють у шкільному класі. Сама система шкільного навчання: непорушне
сидіння за партою, короткі перерви, що проводяться у приміщенні, вимога до
весь час зосередженої уваги погано пристосована до можливостей енергійних
дітей.
Тоді як у дитячому садочку існують можливості вдовольнити потреби
енергійних дітей.
1. Не обмежувати рухову активність на прогулянці, навчити дітей рухливим
іграм.
2. Обладнати „бігову дорожку” в групі.
3. Перед заняттями влаштовувати для бажаючих рухливі паузи: вправи з
елементами гімнастики, двобоїв, „ходіння на руках”, стрибки тощо.
–---------- Картинка – „ходіння на руках”
4. Заняття проводити не сидячи за столами, а стоячи або лежачи, часто це
сприяє не лише успішності активних дітей, а й підвищує зосередженість
неуважних.
5. Якщо в них з’являється збудження перед засинанням, то, щоб не заважати
іншим, дозволити кілька хвилин „побіситися” в роздягальні.
6. Навчити енергійних дітей бігати і гратися так, щоб це не шкодило іншим
дітям – не ламаючи будівель та не зіштовхуючись з іншими дітьми.
7. Доручення, для виконання яких треба кудись піти.
1. Пригадайте енергійних дітей своєї групи і позначте, які саме заходи на них
позитивно впливають.
2. Додайте власні варіанти.
Заходи
Діти
1. Рухливі ігри на прогулянку
2. „Бігова доріжка” у групі
3. Заняття спортом перед спокійним
навчанням
4. Заняття стоячи або лежачи
5. „Розрядити” збудження перед сном
6. Безпечність рухів
7. Доручення, пов’язані з рухами
У школі також можливі деякі заходи, щоб поліпшити життя енергійним дітям.
1. Необмежена рухова активність на перерві і (якщо відповідні погодні умови)
проведення перерві надворі. Щоб діти не створювали небезпечних ситуацій,
можна обладнати коридор, виділивши окремі „території” для гімнастичних
вправ, біганини, тихого відпочинку (див. малюнок).
–----------------- картинка
Я особисто бачила такий варіант в одній зі шкіл. Там він дуже подобається як
дітям, так і викладачам, але його треба спеціально узгоджувати з пожежною
інспекцією.
2. Ритмічна музика і танці під час перерви.
3. „Фізкульт-паузи” під час уроку. Активним дітям вони можуть бути більш
необхідні, ніж іншим, тому, щоб не відволікати весь клас, їх можна навчити
тихо виконувати вправи із статичної гімнастики – звісно, коли зроблено
завдання (див. Додаток 1).
4. Частіше відправляти цих дітей протягом уроку з якимись дорученнями:
намочити ганчірку, принести крейду, допомогти закріпити схему на дошці.
5. „Не помічати” їхніх рухів за партою.
6. Якщо є можливість – посадити таку дитину за окрему парту або поруч з
цілеспрямованою, але не з іншими „героями” даної книжки.
7. Подбати, щоб дитина відвідувала спортивну секцію.
1. Пригадайте енергійних дітей вашого класу.
2. Які заходи ви використовуєте та з якою успішністю?
3. Додайте власні варіанти успішних заходів.
Заходи
Діти
1. Рухова активність на перервах
2. Танці на перервах
3. Навчити навичкам статичної
гімнастики
4. Доручення
5. „Не помічати” рухів за партою
6. Окрема парта
7. Спортивна секція
– У нашій школі впроваджена у молодших класах система Ш.Амонашвілі. Вона
була зразу розрахована на енергійних та емоційних грузинських дітей і тому
дуже допомагає. Наведу один приклад: як зробив завдання, то не тягни руку і
стрибай з-за парти, а навпаки – треба лягти на парту і „заснути”. Побачивши це,
вчитель тихенько підходить, перевіряє, дає нове завдання.
– Так, і в нас при роботі за „центрами” за методикою Давидова немає
особливого клопоту. Набридло дитині працювати в одному „центрі” – то пішла
до іншого, і поза має бути будь-яка.
– А ми, у нашій школі-садочку, вирішили взагалі парт позбутися. Ті уроки, на
яких писати особливо не треба – природознавство, українознавство і таке інше
– ми проводимо лежачи. А письмові кроки – стоячи за конторками. Чередуємо
так, щоб підряд не йшли два „стоячих” або два „лежачих” уроки.
– І як воно?
– Та начебто добре, спочатку діти втомлювались, але зараз звикли, і їх
зосередженість та активність явно більша, ніж за партою.
– Я вирішила „не помічати” їхньої рухової активності. Крутитися вони від того
стали не менше і не більше, ніж раніше, але хоч інші діти не лякаються моїх
зауважень та не обертаються, щоб подивитися, що там таке сталося.
– Ми у дитячому садочку не могли повірити, що комусь рухова активність
допоможе поснути. Але спробували, постелили туристські коврики у кутку
роздягальні та тиждень дозволяли нашим „енергійним” та „емоційним” там
покочатися, поперевертатися, робити будь-які рухи. І дійсно, вони хвилин 7-10
так покачаються і спокійно йдуть спати!
Коротко про головне
Нерегулярність.
– Мені, як вчителю, не дуже важливо, за яким там розкладом вони вдома
сплять, їдять, хоч що роблять. Як дитина все вивчила і вчасно до школи
прийшла, то й добре. А з іншим – нехай батьки розбираються.
– То ви їх не помічаєте. Я й сама така – то на уроки як на крилах, то нема сили
вранці піднятися, то спокійно перевіряю усі зошити, а то відкладаю їх на
останню хвилину. Тому і цих дітей легко помічаю у класі. Вони вчаться дуже
нерівномірно – то на „5”, то на наступному уроці – на „2”.
– А в нас у садочку їх дуже помітно. То гризуть щось цілий день і невідомо, що
ж їм дати? Пройшло півгодини після сніданку, а вони: „хочу їсти, хочу пити...”,
то навпаки – не запхнеш нічого. Така ж нерівномірність у них і в заняттях.
Здається, це якоюсь мірою залежить від погоди.
– Так, у деяких дітей як якісь „погані дні” трапляються. Прийде зранку вже
сумне і роздратоване, і їсти не хоче, і на прогулянці впаде, і вірша, що ще вчора
знав – забуде... А на другий день – все в порядку.
– Вони не є особливою проблемою, але якщо можна якось покращити їм життя
– то це було б добре.
– Там і батьки такі: то прийдуть за дитиною о третій, а то – о восьмій...
Нерегулярні діти у дитячому садочку насамперед створюють проблеми зі сном
та їжею, а у школі – з нерегулярною успішністю. Тому у вчителів та
вихователів виникають дві проблеми: прилаштуватися до нерегулярної дитини
та спробувати навчити її якось прилаштовуватися до наявного режиму та
розкладу.
Які заходи допоможуть цим дітям у школі та дитячому садочку?
Дошкільники
Наявність у групі постійно якоїсь
дрібної їжі: сухарики, фрукти
Вода, взята із собою на прогулянку
Не примушувати їсти, коли в дитини
„голодний день”
Дозволити тихо гратися під час
денного сну
Вкладати на денний сон раніше і
підіймати пізніше у „сонний” день
Не залучати до активної участі у
заняттях у „погані” дні, дозволити
поспостерігати за діями інших
Молодші школярі
Попереджувати за день про
підсумкові перевірки теми
Не викликати у „поганий” день
Дозволити приносити з собою їжу і
щось „гризти” у класі у окремі дні
Не примушувати їсти чи пити, як
дитина не хоче
Якщо перевірка знань чи швидкості
читання припала явно на „поганий”
день – то дозволити перездати
Коментар лікаря:
Інколи нерегулярність пов’язана не з особливостями характеру дитини, а зі
станом її здоров’я. Це може бути викликано станом вегетативної нервової
системи – дитина стає чутливою до зміни погоди, магнітних бурь. У неї
відбуваються напади головного болю, безсоння тощо. Звичайно, як дитина
перебуває у такому стані, то її успішність погіршується.
Іншою причиною можуть стати коливання рівня цукру у крові. Тенденція
батьків молодших школярів замість повноцінного сніданку дати дитині склянку
чаю з шоколадним батончиком та відправити до школи призводить до нападів
гіпоглікемії: в дитини різко погіршується увага, починає паморочитися в голові,
вона раптово і дуже сильно хоче їсти або пити.
Ще однією з причин можуть стати захворювання шлунково-кишкового тракту:
гастрит, хвороби печінки, дисбактеріоз, гельмінти. Вони викликають зміни
апетиту – від нападів голоду до блювоти, стан інтоксикації, біль у животі.
Звичайно, за всіх цих відчуттів дитині стає не до навчання!
Тому, коли ви помітили, що у дитини з’явилися ці ознаки (вона не завжди
така!), відправте батьків на ретельне обстеження дитини до лікаря!
Негативна перша реакція та песимізм
– Це в Славіка з моєї групи. Що б ти йому не запропонував – перше, що почуєш
у відповідь: „Не хочу! Не буду! Не піду!” Потім якось оговтається та й починає
справу з усіма.
– А в мене те саме на уроці. Оленка ще не почала робити приклади, а вже плаче
– „Ой, нароблю помилок, ой, в мене не вийде”.
– Ви б бачили цих дітей на уроках з фізкультури: туляться до стінки, всі м’язи
заціпеніли. Звичайно ж, нічого не вийде! Я й маю програму виконувати –
плавання, гімнастика, і боюся цих дітей підштовхнути до дії – ще й травма
буде. А тут ще й інші починають з їх сміятися, називати „боягузами”. Що
робити?
– У мене старші – вже четвертий клас, то один з таких хлопчиків прізвисько
отримав „Капітан Зелений”. Пам’ятаєте, з мультика про Алісу Селезньову? Що
б ми не почали, він починає запитувати: „А чого газету малювати? Однаково
негарно вийде... Чому на екскурсію збираємося, зараз дощ піде...” Ми вже
звикли до його „пророцтв”, але, можливо, цьому можна якось зарадити?
Чим же можна допомогти таким дітям?
1. Чітко описати майбутню діяльність. Замість „Завтра екскурсія, принесіть дві
гривні” надати більш розгорнутий варіант:
„Завтра ми після другого уроку підемо в музей Шевченка. Подивимося на його
картини, перші видання „Кобзаря”. Ми там пробудемо до другої години і
повернемося до школи о 14:40. Візьміть на це 2 гривні”.
Це також стане у пригоді дітям з повільним пристосуванням.
2. Давати можливість приєднатися пізніше, не зважати на першу негативну
реакцію.
– Сашко, будеш вчитися з нами в квача грати?
– Ні!
– То подивись, посидь там, як захочеш – приєднуйся.
Не треба вимагати від них бути послідовними.
3. Підкреслювати успіхи цих дітей, хвалити навіть за саму спробу зробити щось
нове:
„Молодець, Оксанко, ти вже взялася за приклади. Вони здавалися тобі
складними, але ти вже розбираєшся в них!”
4. Навчити долати тривогу.
– Ти водночас роби і бійся. Знаєш приказку: „Очі бояться, а руки роблять!”
5. Розбити велику справу на маленькі кроки і хвалити за виконання кожного з
них, доки дитина не буде готова перейти до наступного:
– Ти вже спокійно стоїш на бортику басейну. Не хотіла б спуститися трохи у
воду по драбинці?
– Добре! Хоробра дівчина! А тепер – постояти у воді, тримаючись за
драбинку...
6. Перешкоджати „дражнилкам”, нагадуючи, що обережність – це теж хороша
риса. Чи змогли б герої „Тайни третьої планети” вибратися зі своїх пригод,
якби не допомога капітана Зеленого?
7. Дозволити дитині її почуття: „Так, ти зараз тривожишся, чи вдасться нам
намалювати гарну газету. Я теж тривожуся, як я роблю щось уперше. Давай
разом подивимося, що треба ще намалювати, щоб вийшло непогано?
1. Пригадайте дітей свого класу або групи з цими рисами характеру.
2. Що із запропонованого ви використовуєте та з якою успішністю?
3. Додайте власні варіанти успішних заходів.
Заходи
Діти
1. Опис майбутньої діяльності
2. Приєднуватися пізніше
3. Підкреслювати успіхи
4. Навчити долати тривогу
5. Розбити велику справу на маленькі
кроки
6. Дозволити дитині її почуття
7. Перешкоджати „дражнилкам”
– Я й сама така. Перед кожною перевіркою, концертом, чимось новим – аж
серце заходиться! Ну нічого, глибоко дихаю, кажу собі „Не боги горшки
ліплять!” і йду робити, а там вже як буде, так і буде.
– Так, виявилося, що для моїх семирічних достатньо чітко описати потрібні дії
та дозволити їм „потривожитися” скільки треба – то й починають спокійно все
робити.
Коротко про головне


Нерегулярність може бути пов’язана з проблемами здоров’я,
попрохайте батьків ретельно обстежити дитину!
Негативна перша реакція та песимізм – те, чому можна зарадити за
допомогою:
 розуміння почуттів дитини;
 чіткого опису дій;
 дозволу приєднатися тоді, коли дитина буде готова;
 похвали не лише за успіхи, але й за сам процес дії.
Пригадаємо ті зміни та вдосконалення, що протягом читання цієї книги
впровадилися у життя вашого дитячого садочку або шкільного класу.
Сподіваємося, що це полегшить життя не тільки безмежних дітей, а й вчителів
та вихователів. Що більше творчості, свободи та спостережливості проявляють
усі учасники навчання та виховання, то успішнішими будуть ці процеси.
3. Безмежна дитина в кабінеті психолога та соціального
працівника.
До психолога або соціального працівника часто звертаються батьки, вчителі,
вихователі з проханням „подивитись” дитину з незвичною поведінкою та
надати якісь рекомендації або зайнятися з нею корекційною програмою.
Метою психолога є визначити, з чим ми маємо справу:
 порушеннями стану здоров’я;
 характерологічними особливостями;
 недоліками виховання;
 психотравмуючими обставинами, які змінили нормальну поведінку
дитини.
Тому робота починається не з обстеження дитини, а із співбесіди з батьками,
насамперед матір’ю дитини.
Виявляючи стан здоров’я дитини, слід звернути увагу на такі питання:
 Яким був перебіг вагітності?
 Як проходили пологи? Чи не було занадто швидких або повільних
пологів?
 Коли дитину принесли на перше годування? (при нормальному
перебігу пологів – одразу або протягом першої доби)
 Чи не перебувала дитина протягом першого року життя на обліку в
невропатолога?
 Якщо так, то з якої причини?
 Чим хворіла дитина протягом першого року життя?
 Як відбувався її розвиток на 102 році життя?
 Чим хворіє дитина зараз?
 Чи переносила воно хвороби чи хірургічні операції нещодавно?
Цей етап співбесіди дозволить виявити ймовірні розлади нервової системи,
алергічні захворювання, хвороби шлунково-кишкового тракту або недолічені
аденоїди, які заважають дитині нормально вчитися та радіти життю. Будь-які
корекційні програми або виховні заходи у цьому випадку мають бути
погоджені з лікарем, а дитина – проходити відповідне лікування від основного
захворювання. Якщо мати не приділяє належної уваги медичному обстеженню
дитини, то психологу слід провести своє обстеження та зі своїми висновками
спрямувати батьків до лікаря.
Виявити наявність характерологічних особливостей дитини у співбесіді з
батьками допоможуть таблиці опитувальника, розташовані у третьому розділі
цієї книги, та уважне вислуховування їх скарг на проблеми поведінки дитини.
Характерологічні особливості тісно пов’язані з темпераментом. Тому ми
частіше будемо зустрічати прояви „безмежної дитини” не відокремлено, а по
кілька, залежно від її темпераменту (див. малюнок).
Сангвінік
Цілеспрямованість
Енергійність
Нерегулярність
Швидка позитивна перша реакція
Флегматик
Цілеспрямованість
Повільне пристосування
Буває: негативна перша реакція
Песимістичний світогляд
Холерик
Емоційність
Енергійність
Нерегулярність
Швидка позитивна перша реакція
Меланхолік
Емоційність
Чутливість
Повільне пристосування
Негативна перша реакція
Недостатня уважність
Якщо ж зустрічається якесь „дивне” поєднання – наприклад, дитина водночас
чутлива, цілеспрямована, енергійна та з повільним пристосуванням, то
ймовірно, що щось з цього є наслідком не характеру, а порушень у стані
здоров’я, особливостей виховання або психотравм.
Також у бесіді з батьками бажано виявити, в кого ще у родині зустрічаються ті
ж самі риси характеру, бо вони часто мають спадковий, конституційний
характер. Якщо гіпотеза про саме характерологічні особливості дитини
підтвердилися і в подальшому обстеженні – дитина не має вад у розвитку
психічних процесів, навпаки, деякі з них розвинуті краще за звичайну норму, то
батьки потребують інформації з приводу виховання дітей такого типу (дайте їм
почитати цю книгу!)
Виявляючи особливості виховання, психолог може задати наступні запитання:
– Що у поведінці дитини вам подобається, а що ні?
– Що вона може і має робити самостійно, що – з вашою допомогою або у вашій
присутності, а що – чітко заборонено?
– Що заборонено, але „як покричати – то можна”?
– Чи дотримуються інші члени родини тих самих поглядів щодо виховання
дитини?
– Наскільки велика розбіжність цих поглядів і як вона проявляється у реальних
стосунках з дитиною?
– Як ви хвалите дитину?
– Які покарання ви використовуєте?
– Наскільки ефективно діє те і друге?
– Як би загалом ви визначили свої стосунки з дитиною (дружні, віддані,
постійна боротьба тощо)?
Якщо психолог помітив, що батьки дотримуються зовсім розбіжних поглядів на
виховання, за одну й ту саму поведінку бабуся хвалить, батько – б’є, а мати не
помічає, або що у сім’ї відсутня похвала або присутні регулярні тілесні
покарання – то найшвидше проблеми дитини пов’язані з невідповідним
вихованням. Якщо це підтвердилося і при подальшому дослідженні
(кінетичний малюнок сім’ї, тест PARI, опитувальник батьківського ставлення
тощо), то родина насамперед потребує загальносімейного консультування з
метою узгодити позиції батьків та ознайомити їх з віковими та
характерологічними особливостями дитини.
Виявляючи вплив психотравмуючих обставин на дитину, слід поцікавитися:
– Чи такі особливості поведінки були в дитини завжди, чи з’явилися останнім
часом?
– Які зміни та події відбувалися перед цим?
– Як реагувала дитина на ці події і як реагували ви?
– Як ви ставилися до емоційної реакції дитини?
Якщо зміни поведінки сталися після якоїсь події і переїзду, розлучення, зміни
школи, хвороби, і батьки не дали можливості дитині достатньо емоційно
відреагувати та зрозуміти свої почуття – то, можливо, ця поведінка - наслідок
психотравмуючих обставин.
При обстеженні дитини ми маємо перевірити наші гіпотези, а також дізнатися
про рівень розвитку психічних процесів, особливості характеру, емоційний стан
дитини.
Якщо на перший план виступають розлади у розвитку психічних процесів –
уваги, пам’яті, мислення, помітні порушення у формуванні інтелектуальних
здібностей дитини – вона потребує насамперед консультації лікаряпсихоневролога.
– А як спрямувати батьків у такому випадку до лікаря? Вони ж не підуть!
– Так і спрямувати! Ваша співбесіда вже на початку має сфокусувати увагу
батьків на медичних проблемах дитини: перебіг вагітності, пологів, хвороби,
перенесені у різному віці. Обстеження (особливо дошкільників) також потрібно
проводити у присутності батьків, щоб і вони самі могли помітити, з чим
справляється, а з чим ні їхня дитина. Спрямовуючи до лікаря, треба видати
батькам на руки висновки вашого обстеження з ретельним описом результатів
усіх використаних методик і тестів.
При необхідності, можна пояснити батькам, до яких наслідків може привести
відсутність належного обстеження і лікування. А надалі – це вже їх вибір.
Але психолог не може починати корекційну програму з такими дітьми за
відсутності інформації та підтримки з боку лікаря.
Діти з недоліками у сімейному вихованні та з наслідками психотравм
потребують спеціальних корекційних заходів, про які – в інших книгах цього ж
видавництва (____, _________).
А зараз – про корекційні програми та окремі вправи, розраховані на безмежних
дітей.
Побудова корекційної програми буде складатися з кількох кроків:
1. Визначення, які саме особливості характеру притаманні саме цим дітям.
2. Досягнення згоди і розуміння, які стратегії саморегуляції потрібні дітям.
3. Побудова окремого заняття з урахуванням усіх характерологічних
особливостей.
4. Впровадження програми та перевірка її ефективності.
Тут не може бути типової, стандартної програми, бо кожна дитина має свої
вікові особливості, свою ситуацію у сім’ї, свою „мозаїку” з рис характеру.
1. Спробуйте самостійно зорієнтуватися у побудові корекційних програм,
заповнюючи цю таблицю.
Діти
1. Які особливості характеру у них
наявні?
2. Які стратегії саморегуляції потрібні?
– саморегуляція у стані гніву;
– відреагування печалі або образи;
– розуміння і регуляція почуття тривоги;
– здатність домовлятися;
– розуміння іншої точки зору;
– здатність „відсторонюватися” від
неприємних фізичних вражень;
– довільна концентрація уваги;
– здатність переключитися з одного виду
діяльності на інший;
– бачення позитивних аспектів нових
подій;
– уміння робити непомітну м’язову
гімнастику;
– навичок бачити приємні або
гумористичні аспекти ситуацій;
– ще щось?
______________________________
______________________________
3. Які вправи ви знаєте і хотіли б
запропонувати цим дітям?
______________________________
______________________________
______________________________
4. Скільки ви маєте часу на окреме
заняття та на всю корекційну програму
щодо кожної дитини?
5. Що буде для вас ознакою успішності
вашої корекційної програми?
6. Які можливі перешкоди з боку батьків
або адміністрації можуть виникнути?
У кожного психолога існують свої улюблені вправи групової та індивідуальної
корекційної роботи. Наявні вони і у вас. Тут ми спробуємо навести приклади
деяких вправ, що їх можна запропонувати безмежним дітям шкільного віку.
Емоційність.
Робота з активною уявою.
Використовується тоді, коли дитина продовжує ображатися чи відчувати якісь
негативні емоції і не бажає цього.
1. Уяви себе в цій ситуації і збоку, так, ніби вас знімали на відео...
2. Переглянь весь сюжет. Що в ньому найгірше?
3. Спробуємо його змінити. Зробити більш:
 яскравим,
 тьмяним,
 чорно-білим,
 взятим у рамочку,
 перетворити на фотографію,
 запустити ззаду наперед,
 лишити свою фігурку нормальних розмірів, а інші – зменшити.
Увага! Ми не міняємо змісту подій, а лише засіб „запису” зображення!
4. Продовжуємо зміни, доки ставлення дитини не зміниться.
Навичка помічати свій емоційний стан.
1. Попрохайте дитину записати події минулого дня на окремих невеликих
аркушах.
2. Хай дитина розташує їх від найприємнішої події до найгіршої.
3. Які події спричиняють негативну емоційну реакцію?
4. Чим дитина може зарадити собі в цих ситуаціях?
Навички ввічливого висловлювання щодо власних станів.
Потрібні тим дітям, що усвідомлюють свої стани, але не вміють попередити про
це оточуючих:
– Я втомився, можна я побуду на самоті?
– Ця розмова мене дратує, я подумаю і ми продовжимо пізніше.
– Я вже починаю злитися, поверни мою ручку зараз же!
– Я образився на тебе, бо ти...
Можете сформулювати власні варіанти та навчити дитину (менших – в ігровій
формі, старших – зробивши „словничок”) пояснювати свої почуття оточуючим
раніше, аніж настане нестримна реакція.
– А я пропоную емоційним дітям намалювати свої відчуття, що є зараз, і
віддати мені до спеціальної „схованки”.
– Мої ліплять з пластиліну свої „страшкуліни” та „вреднюг” і переліплюють,
доки їм не сподобаються.
– А я в себе у садочку навіть ляльку таку здорову завела (завбільшки з
півметри), щоб дитина могла на неї свою лють виплеснути, а не на вихователів
з однолітками. Діти вже привчилися, самі прибігають: „Я такий злий, можна у
вас поб’юся?”
– Моїм пісочна терапія допомагає. Щось собі пересипають, закопують,
розкопують, дивись – і полегшало.
– Так, ми їм не заважаємо відчувати емоції, навпаки, просимо їх проявити та
усвідомити. Не кажемо: „Чого ти злишся на меншу сестричку! Не можна!”, а:
„Так, злися. І що далі?” Дозволяємо хоча б у грі виразити всі свої почуття та
знайти придатні форми їх вираження, щоб не лякати оточуючих.
Цілеспрямовані.
Цілеспрямованим дітям дуже корисні ігри та елементи психодрами із зміною
ролей, які допомагають зрозуміти позицію інших людей.
Молодшим школярам в цьому можуть допомогти іграшки з лялькового театру,
старші здатні й самі „входити в образ”. Наведемо приклад такого заняття.
У кабінеті психолога 9-річна дівчинка.
– Що знову сталося?
– З мамою посварилася!
– Чого?
– Вона мене до Наталки не пускала. А я втекла, як вона не бачила, а вона
сказала, що тепер взагалі нікуди не пускатиме мене. А я все одно втечу!
– Так, я зрозуміла, що на цей раз ви сварилися, чи можна тобі ходити до
подруги чи ні. Так?
– Так...
– А тобі так щоразу сваритися подобається?
– Та не я ж перша починаю...
– А що, мама сама з собою свариться?
– Ні, зі мною...
– Можна ми пограємо у таку гру: я буду тобою, а ти своєю мамою?
– Так!
(гра з обміном ролями).
– Чому ти як мама мене не пускала?
– Бо вже пізно і дощ надворі.
– А що ти відчувала, як я втекла?
– Боялася і злилася.
– Дійсно, тепер мене ніколи нікуди не пускатимеш.
– (Всміхається) До школи – точно пускатиму, а от до подружок – ще подумаю.
Я маму зрозуміла, чого вона так, сьогодні ж вибачусь і спробую пояснити
толком, чому мені до Наталки треба було. Та й взагалі помирюся...
Також у роботі з цими дітьми буває корисно навчити їх використовувати
„Рамку згоди” (див. розділ 1.6).
Чутливі.
З ними складніше – психолог не може зменшити чутливість їх аналізаторів. Але
може:
1. Пояснити, що це не хвороба або вада, а їх природна особливість.
2. Допомогти дитині конкретизувати, що саме на неї негативно впливає.
Подивимося, що варіант:
„Мені не подобається сонце, що світить в очі, коли я сиджу на третій парті”
значно краще звучить і більш зрозумілий для вчителя, ніж:
„Я тут не сяду!!!”
3. Допомогти висловити зрозумілим для інших чином своє прохання усунути
подразник.
4. Визначити з дитиною припустимі межі дії подразника.
Наведемо приклад тренування дитини щодо впливу шуму.
– Тобі не подобається галас на перерві?
– Так.
– Навряд чи ми зможемо примусити всіх школярів на перерві мовчати, а з класу
вас виганяють.
– Це вірно...
– А чи хотів би ти ставитися до цього шуму спокійніше?
– Так, дуже хотів би.
– У мене у магнітофоні теж шум. Це шум хвиль. Я робитиму його щоразу
голоснішим, як ти скажеш „Я готовий”. Ти зможеш помітити, як твої вуха
звикають до шуму.
Психолог починає регулювати гучність шуму, керуючись вказівками дитини.
Доки не доходить до дійсно голосного звуку.
– Зараз голосно?
– Так!
– Це дуже неприємно?
– Ні, я можу терпіти, навіть цікаво – як шторм.
– Спробуєш слухати цей „шторм” на наступній перерві?
– Добре, я зрозумів. Я потроху затулятиму і відтулятиму вуха, доки не звикну.
Уважність.
Побудова корекційних занять з розвитку уваги. Вправи, спрямованi на
розвиток обсягу та концентрацiї уваги й працездатностi:
"коректура" - викреслення з тексту певних лiтер (спочатку однiєї, потiм двохтрьох) з фiксованим часом;
"муха" - малюємо квадрат 3  3 клiтини, i дитинi пропонується, подумки
утримуючи його, пересувати по ньому муху вгору, вниз, влiво, вправо,
слiдкуючи за тим, щоб вона не вилiтала за межi квадрата;
"паровозик" - дитинi пропонується в зошитi в клiтинку малювати пiд диктовку
перемiщення паровозика - одну клiтинку вниз, двi вправо, двi вгору й т.iн.;
"що змiнилося?" - на столi розкладається ряд предметiв, пiсля цього дитина
вiдвертається на 180 градусів, а психолог декотрi предмети мiняє мiсцями.
Треба визначити, що змiнилося.
В iндивiдуальнiй роботi можуть використовуватися завдання типу "знайди
розбiжностi мiж картинками", "знайди два однаковi предмети" та iн.
Психотренiнговi вправи, що розвивають переключуванiсть уваги:
"коректура", пiд час якої, наприклад, одну лiтеру необхiдно викреслити, iншу
пiдкреслити або обвести довкола;
"пряма та зворотна лiчба" - 1, 20, 2, 19, 3, 18, 4, 17, 5, 16 i далi;
"спостереження за подвiйними картинками" - дитинi показують картинку з
подвiйним зображенням: "профiлi-ваза", "качка-заєць", "красуня-вiдьма" та iн.
Пiсля того, як дитина виявить обидва зображення, їй пропонується по черзi
сприймати їх з якомога бiльшою швидкiстю. Час виконання вправи фiксується 1-2хвилини;
"ручна проба" - дитинi пропонується по черзi стукати по столi в послiдовностi:
"ребро-кулак-долоня" (1-2хвилини).
Для дорослiших дiтей можливе використання таблиць Шульте й ШультеПлатонова.
Розвитку зорової уваги сприяє складання пазлів, робота з розрізними
малюнками, рамки з отворами.
Повільне пристосування.
Для дітей з повільним пристосуванням, що часто додатково поєднується з
негативною першою реакцією, дуже важливо у кабінеті психолога спокійно
висловити всі свої негативні сподівання щодо майбутньої події та самостійно
продумати, як цьому запобігти чи як це долати.
З ними можна заповнити табличку такого типу:
„Якщо я поїду до табору (піду на курси, поспілкуюся з Наталкою...), то:
Що з цього буде найгіршим?
Як цьому зарадити?
Часто дитина, побачивши ще перший перелік „неприємностей”, починає
сміятися та ставитися до майбутніх подій значно легше.
Пригадуючи попередній досвід дитини, досвід кіно героїв та прочитаних
книжок, важливо розробити з ними план успішних дій у цих ситуаціях.
Наприклад:
Що найгірше буде, як я перейду до
Що робити
нової школи?
Не знатиму, де там що розташовано, Зайти туди з мамою у серпні та все
загублюся
роздивитися
Зла вчителька
Їх там кілька, познайомитися та
обрати найменш злу
Діти незнайомі
Тихо сидіти перші дні і
придивлятися, хто мені сподобається
Уроки складні
Почитати підручники під час літніх
канікул
Важливо, щоб другу колонку заповнювала також дитина, виходячи з її (а не
вашого) досвіду.
– Індивідуально з цими дітьми можна домовитися, та й у кабінеті психолога
вони практично не проявляють якісь „проблеми”, пов’язані з їх характером. Але
ж ми частіше займаємося груповими формами корекції. У кого є досвід, як
зручніше поєднувати їх у групі?
– Я поєдную за темпераментом: емоційних, енергійних, нерозсудливих – в одну
групу, тих, що дуже цілеспрямовані, з повільною адаптацією та негативною
першою реакцією – в другу, чутливих, нерегулярних, емоційних – у третю, і
окремо займаюся з дітьми, в яких недостатня концентрація уваги.
– А як від цього вирізняються самі програми?
1. Для першої групи (емоційні, енергійні, нерозсудливі) – це навички поведінки
у конфлікті, самопізнання та саморегуляція емоцій, профілактичні програми
(залежно від віку) щодо паління, алкоголю, наркотичних речовин. Включаю
більше ігрових та рухових вправ, групових дискусій. Менше - роботи з уявою
чи писанини.
2. Друга група (цілеспрямовані, з повільною адаптацією та негативною першою
реакцією) більше потребує навичок пристосування до нових обставин,
швидкості прийняття рішень та гнучкості. Тому це насамперед довгі рольові
ігри типу „Цивілізація”, „Повітряна куля”, „Фірма”. Якщо ж треба окремо щось
усвідомити або потренувати, то вони охоче пишуть, малюють, виконують
вправи у парах.
3. Третя група (чутливі, нерегулярні, емоційні) часто найскладніша, але вони
охоче виконують вправи, пов’язані з активною уявою, малюванням, створенням
казок. У цих групах доводиться вводити ритуали взаємопідтримки. Часто це
бесіди у колі, в яких діти можуть проявити свої емоції та почуття, не боячись
сміху та глузування.
4. Четверта група (недостатня концентрація уваги) – тренуємо пам’ять та увагу:
„Снігова куля”, „Вантажимо корабель”, „Муха”, „Що змінилося?” і таке інше.
Також намагаюсь увести більше рухових вправ та саморегуляції дихання.
– А я не розділяю їх на окремі групи, тоді протягом тренінгу вони можуть
більше поспілкуватися з дітьми „іншої породи” і зрозуміти, як з ними краще
взаємодіяти. У структуру тренінгу я ввожу вправи та ігри, де кожен з цих типів
характеру може проявляти свої позитивні якості. Щоправда, у мене не малі
діти, а вже підлітки, тому вони охоче спостерігають за собою та іншими.
– А цікаво, як співвідноситься ця класифікація характерів (розрахована все ж
таки на дошкільників та молодших школярів) з акцентуаціями характеру по
Лічко?
– Невідомо... Тому у Додатку 2 ми наводимо російський та український
варіанти тесту Лічко. Якщо для когось це буде являти науковий інтерес –
можна попросити підлітків або батьків пригадати дитинство та заповнити
опитувальник на початку книги та провести з підлітками тест Лічко,
підрахувавши кореляцію між ними.
Коротко про головне
 Психолог має провести діагностику та виявити причину особливостей
поведінки.
 Корекційна програма має бути побудована соціальним праціникомз
урахуванням характеру дитини та узгоджена з батьками.
 При груповій корекції можна комплектувати однорідні або різнорідні
групи.
Download