МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ з вивчення відмінності генофонду баштанних культур (кавун, диня, гарбуз, кабачок, патисон)

Національна академія аграрних наук України
Інститут південного овочівництва і баштанництва
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
з вивчення відмінності генофонду баштанних культур
(кавун, диня, гарбуз, кабачок, патисон)
Гола Пристань 2010
УДК 635.615.61.62:681.325.3
Методичні рекомедації підготували співробітники Інституту південного овочівництва і
баштанництва НААН України – кандидат сільськогосподарських наук В.В.Фролов,
зав. відділом селекції баштанних культур О.Г. Холодняк.
Рецензенти:
А.П.Орлюк – доктор біологічних наук, професор, зав. відділом селекції Інститутау
землеробства південного регіону НААН України;
Ю.О.Лавриненко – доктор сільськогосподарських наук, професор, член-кореспондент
НААН України, заст. директора з наукової роботи Інституту землеробства південного
регіону НААН України.
Методичні рекомендації розроблено на основі досліджень ІПОБ НААН України з
виконання НТП «Генетичні ресурси рослин».
Друкується за рішенням Загальних зборів Відділення рослинництва Національної
академії аграрних наук України (протокол № 2 від 5 серпня 2010 р.) та вченої ради
Інституту південного овочівництва і баштанництва НААН України (протокол № 6 від
24 червня 2010 р.).
Відповідальний за випуск – кандидат сільськогосподарських наук,
старший науковий співробітник Інституту південного овочівництва і баштанництва
НААН України Н.Г.Капшай.
Зміст
Вступ ………………….…………………………………...
1 Класифікація …………………………………………..……..
2 Біологія росту і розвитку……………………………………
3 Мінливість відмінності ознак
3.1 Ознаки відмінності кавуна ………………………………
3.2. Ознаки відмінності дині…………….……………………..
3.3. Ознаки відмінності гарбуза, кабачка і патисона ..………
Додаток А – Морфологічні ознаки кавуна…………………….
Додаток Б – Морфологічні ознаки дині……………………....
Додаток В – Морфологічні ознаки гарбуза, кабачка і патисона …………………..
Додаток Г – Схема опису рослин кавуна, дині,
гарбуза, кабачка і патисона …………………………………..
Література …………………………………………………….
Вступ
Систематизація колекційних зразків на основі вивчення їх морфологічних ознак і
біологічних властивостей з метою визначення напрямків їх використання – основне завдання
ведення генетичного банку рослин баштанних культур.
Ознаки – особливості будови і життєдіяльності рослини та її органів, обумовлені
взаємодією генів і зовнішнього середовища, за якими її можна ідентифікувати, описати,
охарактеризувати.
Баштанні рослини відрізняються великою різноманітністю ознак:
- морфологічні ознаки характеризують особливості зовнішньої будови рослини та її
органів (форма і забарвлення плоду, опушення зав’язі, тип, жилкування і розсіченість листка та
ін.);
- анатомічні ознаки – особливості внутрішньої будови органів;
- фізіологічні ознаки – особливості життєдіяльності рослини (потреба в певному рівні
температури, освітленні, вологості, співвідношенні поживних речовин в різні періоди росту і
розвитку, стійкість проти посухи, холоду та ін.);
- біологічні ознаки характеризують зовнішню сторону процесу росту і розвитку
(тривалість вегетаційного періоду, реакція на довжину дня, особливості цвітіння, дозрівання
плодів і ін.); біохімічні ознаки – кількісний і якісний склад цукрів, білків, жирів, вітамінів,
активність ферментів в органах.
За господарським значенням розрізняють позитивні (корисні, цінні) ознаки;
господарські негативні ознаки; господарські нейтральні ознаки, що не мають прямого
господарського значення, але використовуються для визначення сорту і його однорідності,
визначення різновидів та ін. (забарвлення квітки, опушення та розсіченість листка і ін.).
Ідентифікаційні ознаки – частина ідентифікаційних ознае що використовуються для
вивчення сорту.
Сортові ознаки – апробаційні ознаки в конкретній варіації, характерній для даного
сорту, що дозволяють відрізняти один сорт від іншого.
Ознаки можуть бути кількісні (полігенні) і якісні (олігогенні).
Кількісні ознаки контролюються сумісною дією великого числа генів, кожен з яких
незначно впливає на прояв ознаки. Ознаки сильно змінюються під впливом умов середовища.
Тому внаслідок полігенного контролю і великої модифікаційної мінливості кількісні ознаки
відрізняються безперервною мінливістю (висота і маса рослин, їх продуктивність, число
листків, пагонів, квіток і плодів на рослині, хімічний склад органів та ін.). Визначаються
кількісні ознаки об'єктивними методами: підрахунком, вимірюванням, зважуванням, хімічними
аналізами та ін.
Якісні ознаки визначаються одним або кількома генами, що діють у комплексі зі
спадковими чинниками. Вони слабо або майже не змінюються під впливом умов середовища
(форма і забарвлення плодів, насіння, наявність або відсутність опушення зав'язі та ін.).
Відмінності за якісними ознаками встановлюються візуально, без вимірювань і зважувань. При
гібридизації якісні ознаки успадковуються відповідно до законів розщеплювання, встановлених
Р. Менделем. Умови року і прийоми технології впливають на мінливість ознак.
Тому збір, вивчення за морфологічними ознаками та залучення колекційних зразків до
селекційних програм у значній мірі сприяє створенню нових високоврожайних сортів і гібридів
баштанних культур.
Колекції генофонду рослин є матеріальним та інтелектуальним надбаням народу України.
Вони є сконцентрованим резерватом цінних зразків рослин для використання у сільському
господарстві (як вихідний матеріал для селекції), наукових, екологічних, освітніх та інших
програмах. Ці колекції відіграють важливу роль у поліпшенні добробуту нації і міцності
держави, зростанні її наукового, інтелектуального та духовного потенціалу і потребують
збереження у життєздатному стані та генетичній цільності.
Реєстрація колекцій генетичного різноманіття культурних рослин та їх диких співродичів
проводиться Центром генетичних ресурсів рослин України (ЦГРРУ) з метою виявлення,
забезпечення активного використання в селекційних і наукових програмах та надійного
збереження.
З метою формування різних видів колекцій (базових, серцевинних, ознакових,
спеціальних, учбових) необхідно проводити вивчення, систематизацію та класифікацію цих
колекції.
Визначення термінів
Генофонд культури – сукупність генів виду або відповідної таксономічної одиниці, в
межах яких вони характеризуються певною частотою.
Зразок генофонду культури – популяція або окрема форма рослинного організму з
певним комплексом генів.
Колекція зразків генофонду культури – набір зразків, які відрізняються один від
одного за генотипом, сформований за певним принципом для вирішення наукових, селекційних
та інших практичних завдань. Виділяють такі види колекцій:
Базові – репрезентують основний генофонд культури і формуються із зразків, які
охоплюють повний спектр мінливості ознак у межах культури. До них включають культурні та
дикорослі форми, що, як правило, можуть рости в умовах певної країни та регіону.
Серцевинні – колекції, в яких генофонд культури представлений мінімальною кількістю
зразків, що відбираються з базових колекцій генофонду, репрезентують генетичне різноманіття
культури.
Ознакові – колекції, в яких зразки підібрані за певним рівнем фенотипового вияву
окремих ознак або їх поєднань. До цих колекцій включають зразки з високим, оптимальним або
низьким виявом ознак, в залежності від напряму використання. Неодмінним елементом
ознакової колекції є еталонні зразки, які мають більш стабільний рівень вияву ознак при
можливо більш високому рівні продукційного процесу.
Генетичні – включають зразки з ідентифікованими генами або генними комплексами,
вияв та успадкування яких вивчені у певних умовах. До генетичних належать зокрема колекції
ізогенних та анеуплоїдних ліній, алельних варіантів генів, варіантів груп зчеплення, геномних
комбінацій – амфідиплоїдів.
Спеціальні – створюються із зразків, підібраних за вивченими спеціальними ознаками,
для вирішення специфічних селекційних, наукових та інших завдань. Наприклад, до
спеціальних належать колекції зразків кукурудзи, підібраних за високою загальною або
специфічною комбінаційною здатністю; зразків гороху, спеціалізованих до різних штамів
симбіотичних азотфіксуючих мікроорганізмів; колекція декоративного персика та ін.
Робочі – створюються для виконання селекційних, наукових та інших програм і
включають джерела та донори цінних ознак стосовно конкретних умов та напрямів селекції
(наукової програми). Складовими робочої колекції можуть бути зразки ознакових, спеціальних,
генетичних та ін. колекцій.
Навчальні – формуються в залежності від призначення у навчальному процесі і
включають ботанічне різноманіття, набори зареєстрованих сортів, гібриди та їх батьківські
форми, джерела цінних ознак тощо.
Дублетні – повторюють склад певного виду колекцій: базової, серцевинної, ознакової,
генетичної, спеціальної колекцій та ін. і розміщені в іншому географічному пункті. Дублетні
колекції гарантують збереження генофонду у разі порушення або втрати відповідної основної
колекції.
Баштанні культури відносяться до родини Cucurbіtaceae Juss (гарбузові) – одна з
найпоширених з культурних дводольних рослин, що має понад 800 видів. Дикі форми
поширені в тропічних і субтропічних областях Землі. Лише окремі види зустрічаються в
помірних широтах. Екологічний діапазон родини величезний. Культурні види її зустрічаються
у вологій тропічній зоні, безводній пустелі, помірних широтах усіх континентів.
Рослини родини Гарбузові переважно однорічні ліани, або сланкі трави, дуже рідко
чагарники або напівчагарники. Характерною ознакою більшості видів цієї родини є наявність
вусиків. Листки чергові, кільчасто- або пір’ясто-лопатеві, провідні пучки осьових органів
майже завжди біколатеральні.
Квітки в пазушних суцвіттях одностатеві (чоловічі і жіночі), рідше двостатеві,
актиноморфні, чашечка й віночок 5-лопатеві. Віночок разом з основою тичинкових ниток
утворюють квіткову трубку, що приросла до зав’язі. Тичинок частіше 5, які зростаються в
трубочку. Зав’язь нижня, дуже рідко наполовину нижня, усередині заповнена плацентами, що
розростаються. Плід – ягода, насіння чисельне, позбавлене ендосперму, із прямим зародком і
великими сім’ядолями.
У сільськогосподарському виробництві вирощують до 20 видів родини Гарбузові.
Виділяють три групи культур, що різняться за використанням:
– баштанні: кавун, диня, гарбуз (великоплідний, мускатний, твердокорий);
– овочеві гарбузові: огірок, кабачок, патисон, крукнек, чайот (манговий гарбуз або
мексиканський огірок), ангурія (західноіндійський огірок), лагенарія (деякі сортотипи), люфа
(деякі сортортипи), момордіка (індійський огірок), огірок зміїний, гарбуз фіголистковий,
гарбуз малабарський ;
– технічні гарбузові: лагенарія (горлянка, посудний або пляшковий гарбуз), люфа
(мачулистий гарбуз, рослинна губка).
З названих гарбузових культур лише чайот – рослина багаторічна, що утворює бульби.
Сучасна ботанічна систематика родини Гарбузові базується на класифікації
англійського ботаніка Ч.Джефрі [14]. Вона принципово відрізняється від колишніх побудов.
Крім морфологічних критеріїв, Джефрі використав новітні дані, одержані в області анатомії,
ембріології, цитології і палеонтології з урахуванням філогенетичних зв’язків усередині великої
поліморфної родини Cucurbіtacеае Juss. Серед вирощуваних форм Cucurbіtacеае Juss.
найбільше значення мають: кавун (Cіtrullus Schrad.), диня (Cucumіs L.), гарбуз (Cucurbіta L.).
Згідно з положенням про колекцію, колекційні зразки баштанних культур повинні
вивчатися не менш 3-х років. У перший рік посіву нові зразки отримують попередню оцінку за
основними ознаками. Зразки, дублюючі один одного, об'єднують, малоцінні вибраковують.
Виявляють форми, що представляють інтерес для подальшого вивчення.
Наступного року проводять детальніше вивчення селекційного матеріалу. Зразки
отримують оцінку за скоростиглістю, продуктивністю і іншими господарсько-цінними
ознаками. На підставі дворічного вивчення виявляють найбільш цінний матеріал. Зразки, що
представляють інтерес для селекційного використання, розмножують на ізольованих ділянках
або проводять внутрішньосортові схрещування і інцухтування.
Для вивчення і підтримки схожості колекційних зразків баштанних культур необхідно
мати не менше 20 рослин на ділянці. Багаторічний досвід вивчення колекції вказує на те, що
колекційні зразки кавуна і дині необхідно висівати на квадратних ділянках (4 рядки по 5 лунок
в кожному) при чергуванні культур. Такий спосіб посіву зменшує вірогідність перезапилення
сортів між собою, особливо в степових районах, де основними обпилювачами баштанних є
мурашки і тріпси. При посіві на ізольованих ділянках, з метою розмноження, ділянка повинна
мати не менше 30 – 40 лунок.
Площа живлення однієї рослини кавуна і дині в неполивних умовах становить 1,4 х I,4 м2,
гарбуза 2,1 х 1,4 м2, кущового гарбуза і кабачків 1,4 х 0,7 м2.
При зрошуванні площа живлення однієї рослини кавуна і дині становить 1,8 х 0,6 м2,
гарбуза – 3,6 х 1,3 м2. У північних районах кабачки і патисони висівають на грядки при площі
живлення однієї рослини 0,7 х 0,7 м2.
Посів колекції проводять без повторень з розміщенням стандарту через кожні 10 – 15
ділянок. За стандарти використовують сорти, що районують у даній зоні. Оцінка зразків
проводиться порівняно з двома найближчими стандартами.
Колекцію баштанних культур підтримують шляхом штучного
запилення. З вечора
ізолюють бутони ватою або пергаментними ізоляторами; вранці до 10-ї години опиляють
жіночі квітки пилком ізольованих чоловічих квіток і знову ізолюють ватою. Чоловічі квітки
дині і кавуна можна з вечора не ізолювати, але зібрати бутони вранці до розкриття в пакети
або бюкси. Для запилення однієї жіночої квітки слід брати 2 – 3 чоловічих. Зав'язування плодів
при штучному запиленні кавуна і дині не перевищує 20 – 30%. Це необхідно враховувати при
проведенні запилення. У гарбуза плоди при штучному запиленні зав'язуються краще, відсоток
їх іноді досягає 80.
По кожному зразку від штучного запилення, необхідно зібрати насіння з плодів від
природного запилення, розташованих у середині ділянки. Таке насіння необхідно висівати
наступного року для перевірки. Для отримання насіння слід брати 2 – 3 плоди, а при
розмноженні зразка на ізольованій ділянці – не менше 10 плодів.
В розсаднику колекції баштанних культур проводять фенологічні спостереження,
відзначаючи дати настання таких фаз розвитку: сходи, гудиноутворення, (шатрик у кавуна – 3
– 5 листків), початок цвітіння (жіночих квіток), початок дозрівання плодів. Крім того,
візначають довжину періоду вегетації, дружність віддачі урожаю. Останній показник має
особливо велике значення при вивченні колекції дині і кабачків. У період дозрівання проводять
опис морфологічних ознак рослин. Одночасно проводять типізацію колекційних зразків,
визначаючи їх приналежність до того або іншого виду, різновиду, екологічного типу,
сортотипу. Опис зразка проводиться за ідентифікаційними ознаками.
1. Класифікація
Класифікація роду Citrullus Schrad (кавун)
Кавун. Рід Citrullus Schrad (кавун) має такі види: C. lanatus (Thumb.) Mastum. et Nakai. –
кавун столовий і кормовий; C. еcirrhosus Cogn. – кавун безвусиковий; C. naudinianus (Sond.)
Hook. F. – кавун Нодена; C. mucosоspermus (Fursa) Fursa – кавун слизистонасінний ; C.
сolocynthis (L.) Schrad. – кавун колоцинт. До видів C. lanatus і C. mucosоspermus відносять
культурні та дикорослі форми, інші зустрічаються у дикорослому стані.
Кавун столовий і кормовий відносяться до виду C. lanatus. Згідно з прийнятою нині
класифікацією (Фурса, 1982) цей вид має два підвиди: кавун шерстистий (subsp.lanatus) та
кавун звичайний (subsp.vulgaris. Кавун шерстистий включає три різновиди:
- var. lanatus (caffer) – дикорослий, кафрський кавун з Південної Африки. Плоди великі,
масою до 20 кг, з прісним, соковитим, іноді гірким м’якушем, насіння велике, червоне або
коричневе. Стійкий проти фузаріозу і антракнозу. Може бути використаний у селекційній роботі на стійкість проти
хвороб, а також на високу продуктивність, лежкість і
транспортабельність;
- var. capensis (Alef.) Fursa – капський дикорослий кавун. Плоди до 3 – 4 кг з білим,
твердим, часто з гірким м’якушем. Є джерелом стійкості проти вірулентних рас антракнозу і
бактеріозу;
- var. citroides (Bailey) Manаf. - вирощуваний кормовий та цитронний (цукатний) кавун.
За морфологічними ознаками рослин і плодів близький до кафрського різновиду. Може бути
використаний в селекційній роботі на стійкість проти хвороб, лежкість, транспортабельність.
Другий підвид – subsp. vulgaris – кавун звичайний, має два різновиди:
- var. cordophanus – кавун кордофанський (суданський). Цінний для селекції на
посухостійкість та жаростійкість;
- var. vulgaris – кавун звичайний, столовий.
Усі сорти кавуна столового відносяться до одного ботанічного різновиду, його
ботанічне визначення таке: C.lanatus subsp. vulgaris (Schrad.) Fursa var. vulgaris А всі форми
столового кавуна складають один ботанічний таксон – var. vulgaris. Для більш детальної
систематизації використовується еколого-географічний принцип, згідно з яким кавун столовий
(var. vulgaris) має 10 еколого-географічних груп (Т.Б. Фурса, 1982):
- російська – об’єднує сорти столового кавуна, поширеного у Поволжжі, на Північному
Кавказі, в Україні і частково в Казахстані. Сорти цієї групи створені як шляхом народної
селекції, так і різними селекційними установами. Відрізняються, як правило, добрим смаком і
високим вмістом цукру в плодах. За статевим типом переважають сорти андромонойкісти, в
яких на одній рослині формуються чоловічі та двостатеві квітки. У рослин чітко виражені
ксероморфні риси. Група є джерелом багатьох господарсько-цінних ознак: урожайності,
скоростиглості, цукристості, високої пластичності;
- малоазіатська – це сорти кавуна столового з Туреччини та Близького Сходу, які є
переважно місцевими популяціями. Має багато спільних ознак з російською групою.
Характеризуються
слабкою
окультуреністю,
відсутністю
селекційних
сортів.
Використовуються як вихідний матеріал для селекційної роботи на посухостійкість;
- європейська – об’єднує сорти кавуна з Болгарії, Югославії, Румунії, Італії. Вони
сформувалися, очевидно, на основі російського та малоазіатського сортименту, але отримали в
умовах вологого клімату більш мезофільний характер. Група представлена переважно
селекційними сортами, тільки серед болгарських часто зустрічаються ще місцеві сорти. Є
джерелом високоцукристих сортів та форм з нерозсіченими листками. Останні рідко
зустрічаються в інших групах;
- закавказька – об’єднує сорти Грузії, Вірменії, Азербайджану. У створенні
закавказького вихідним матеріалом була
малоазіатська, російська і, в якійсь мірі,
середньоазіатська екогрупа. Під впливом теплого вологого клімату тут сформувався різко ви-
ражений мезофільний тип рослини кавуна. Група представлена переважно невирівняними
популяціями, селекційних сортів мало. Можливе використання в селекції на урожайність;
- середньоазіатська – складається з сортів Середньої Азії, Південного Казахстану та
Західного Китаю, представлених здебільшого строкатими популяціями пізньостиглих
великоплідних форм. Селекційних сортів мало. Гетерогенність цієї групи відкриває широкі
можливості для добору лежких та транспортабельних форм в якості вихідного матеріалу для
селекції;
- афганська – об’єднує сорти кавуна з Ірану та Афганістану. Переважають строкаті
малоокультурені популяції, яких майже не торкнулася селекція. Часто зустрічаються форми з
великими овальними або грушоподібними плодами. В іранських сортів м’якуш більш яскравий
і цукристий, ніж у афганських. Ця група, як і середньоазіатська, є цінним генетичним
матеріалом для добору перспективних форм;
- індійська – представлена переважно сортами з Північної Індії та Пакистану. Тут, в
умовах мусонного клімату з відносно коротким періодом дощів, сформувався мезоморфний тип
рослин кавуна. Листки великі, слабо розсічені, плоди великі, часто неправильної форми з
нещільним блідим м’якушем. Весь сортимент складають місцеві форми. Використовують у
селекції на лежкість;
- східноазіатська – об’єднує сорти Японії та Східного Китаю, що сформувалися в
умовах підвищеної вологості і тому погано переносять посуху. Японські сорти відрізняються
від китайських більшою вирівняністю й цукристістю. Серед них часто зустрічаються форми з
жовтим та жовтогарячим м’якушем плодів, що не властиво іншим групам. Цінний матеріал для
селекції на скоростиглість, якість плодів та для вирощування в закритому ґрунті;
- далекосхідна – це сорти кавуна, які вирощуються в Приморському і частково
Хабаровському краях Російської Федерації. Найбільш північна з усіх еколого-географічних
груп. Сортимент представлений виключно місцевими, дуже строкатими популяціями.
Характерна особливість сортів – ультраскоростиглість. Звичайно, це дрібноплідні плоди з
несмачним м’якушем і великою кількістю крупного насіння. Чітко виражений мезофільний
характер рослин. Цінний матеріал для селекції на скоростиглість;
- американська – включає сорти кавуна з США, які одержали широке розповсюдження
в усьому світі. Складається майже виключно з селекційних сортів, які відрізняються
вирівняністю, високою цукристістю, добрим смаком плодів, стійкістю проти хвороб. Рослини
мезоморфного типу, статевий тип монойкіст, до посухи не стійкі. Часто зустрічаються сорти з
циліндричними та овальними плодами. Цінний матеріал для селекції на стійкість проти хвороб,
якість плодів.
Вид C.colocynthis (L.) Schrad. – кавун колоцинт має два підвиди:
- subsp. colocyntis – колоцинт гіркий. Типовий ксерофіт поширений у пустелях Азії,
Африки, Австралії. Плоди дрібні, з твердим білим м’якушем, що висихає, отруйні. Джерело
стійкості проти борошнистої роси, посухостійкості і жаростійкості;
- subsp. insipidus (Pang.) Fursa – колоцинт прісний. Плоди більші, ніж у попереднього
підвиду, частіше без гіркоти. Цінний матеріал для одержання форм з короткою огудиною і як
джерело стійкості проти борошнистої роси.
Вид C.mucosospermus (Fursa) поширений у країнах Західної Африки, має два підвиди:
- subsp. mucosospermus – плоди масою до 2 – 3 кг, з білим щільним, часто гірким
м’якушем і плоским насінням у слизовій оболонці. Виключно цінний як джерело стійкості
проти борошнистої роси, антракнозу;
- subsp. senegalicus Fursa – сенегальський кавун – напівкультурна їстівна форма з
малосолодким м’якушем, без гіркоти. Джерело стійкості проти борошнистої роси та
антракнозу.
Вид C. ecirrhosus Gogn.– кавун безвусиковий. Дикорослий, ендемік африканської
пустелі Наміб. Ксерофіт, плоди масою до 2 кг, з щільним білим м’якушем, гіркі. Джерело
стійкості проти борошнистої роси.
Вид C. naudinianus (Sond.) Нооk. F. – кавун Нодена. Дводомний дикорослий з Південної
Африки. Можна використати для одержання жіночих форм кавуна, але практично не
схрещується зі столовими сортами.
Класифікація виду C. melo L (диня)
Вид С. melo L. – диня – складається з 5 підвидів (Гребєнщиков, 1953), які різняться за
ареалом розповсюдження, біологічними і морфологічними ознаками.
Культурна диня (Cucumis melo L., 2n=24) відноситься до роду Cucumis L., родини
гарбузові (Cucurbitaceae Juss). Він нараховує понад 40 видів, з яких лише два є культивованими
– диня (Cucumis melo L.) і огірок (Cucumis satius L.). Колекція дині ВІРу складає близько 4100
сортозразків, які походять більше, ніж з 50 країн світу. Єдиної класифікації поки ще не
розроблено. Для практичної селекції найбільш зручна система Ш. Нодена, вдосконалена І.
Гребєнщиковим.
1 Subsp. melo (підвид) - диня культурна
convar. melo (група
підрозділяється на різновиди:
різновидів)
–
диня
західноєвропейська,
американська,
var. melo (Pang.) Filov – диня американська;
var. cantalupa (Pang.) Filov – диня канталупа;
convar. rigidus (Pang.) Malin – диня середньоазіатська, підрозділяється на різновиди:
var. chandalack (Pang.) Grebense – диня скоростигла середньоазіатська;
var. bucharica (Pang.) Filov – диня рання середньоазіатська;
var. ameri (Pang.) Malin. – диня літня середньоазіатська;
var. rigidi (zard. Greb.) – диня осінньо – зимова середньоазіатська;
convar.orientalis (Sagerat) casaba (Mansf.) – диня східна (кассаба)
var.zhukowskii (Pang.) Filov – кассаба літня;
var.orientalis (Filov) – диня кассаба зимова;
convar.europeus (Filov) Maliп. - диня східноєвропейська
var.europeus – диня скоростигла;
var.aestivalis (Filov) Malin. – диня літня;
var.hiemalis (Filov) – диня зимова;
2 Subsp. сhinensis - (Pang.) Filov – диня китайська
var. сhinensis – диня дрібноплідна;
var. conomon (Thunb.) Makino – диня срібляста;
var.monoclinus (Pang.) Filov – диня двостатева;
3 Subsp. flexuosus (L.) Mansf – диня огіркова
var. flexuosus – диня змієподібна;
var. adzhur – диня – огірок;
4 Subsp. indica (Malin) – диня індійська
var. indica – диня польова;
var. momordica – диня овочева;
5 Subsp. Agrestis – диня дикоростуча
var. agrestis – диня бур′яно – польова;
var. dudaim (L.) Naud – диня дрібноплідна;
var.figari (Pang.) Mansf. – диня дикоростуча.
1 Subsp. melo (підвид) – диня культурна. Рослини великі. Квітки двостатеві й
роздільностатеві. Статевий тип – андромоноція й моноція. Плоди різноманітної форми (від
сплюсненої до витягнутої, циліндричної) і величини (маса плода 0,5 – 2,0 кг). Поверхня плодів
гладка, сегментована або зморшкувата, часто в сітці. М'якоть переважно товста, солодка,
соковита, ароматна. Консистенція картопляна (розсипчаста), що тане. Насіння великого й
середнього розміру, біле, кремове або жовте.
Сonvar. melo (група різновидів) – диня західноєвропейська, американська. Рослини
середньої потужності, з тонкими гнучкими стеблами, листки невеликі, виїмчасті, на тонких
похилих черешках. Плоди середнього розміру, різноманітної форми й смакових якостей. Для
більшості сортів характерна наявність сітки й сегментів. М'якоть переважно жовтогаряча або
зеленувата, що тане, або щільна. Насіння середнього розміру або дрібне з кремовим, білим,
жовтим забарвленням.
Var. melo (Pang.) Filov – диня американська. Плоди невеликі, кулясті або овальні,
гладкі або слабо сегментовані, завжди з густою, здебільше грубою сіткою. Забарвлення
бруднувато-жовте або коричневе, без малюнка. М'якоть плодів жовтогаряча різної
інтенсивності, товста, волокниста, що тане, соковита, солодка. Насіннєве гніздо маленьке,
насіння середніх розмірів, жовте. Сорти однотипні, середньостиглі, лежкість низька, але
транспортабельні. Ареал – США, широко вирощуються в країнах Північної Америки і Європи.
Var. cantalupa (Pang.) Filov – диня канталупа. Плоди із сильним ароматом і дуже
щільною жовтогарячою м'якоттю. Форма плодів куляста й сплюснута, рідко витягнута.
Поверхня плодів частіше сильно сегментована, переважно без сітки, часто з виростами у
вигляді бородавок. Забарвлення плодів жовте або жовтогаряче, іноді з малюнком у вигляді
плям. М'якоть середньої солодкості, насіння коротке, широке, жовтого кольору. Сорти
середньостиглі з гарною транспортабельністю, але лежкість низька. Батьківщина сортів
канталупи – Західна Європа. Джерело стійкості проти борошнистої роси.
Сonvar. rigidus (Pang.) Malin – диня середньоазіатська. Рослини з довгими, товстими
грубими стеблами. Листки великі, переважно цільні, але на товстих прямостоячих черешках.
Статевий тип – андромоноція. Плоди великі, переважно витягнуті, кулясті й сплюснуті (у
скоростиглих сортів різновиду хандаляк). М'якоть переважно товста, соковита, солодка.
Насіння велике, іноді вигнуте. За смаковими якостями це кращі дині у світовому асортименті.
Поширені вони в Ірані, Афганістані й Середній Азії, зустрічаються в західних провінціях
Китаю.
Var. chandalack (Pang.) Grebense – диня скоростигла середньоазіатська. Плоди
невеликі (0,5 – 2,0 кг), кулясті або сплюснуті, сегментовані, з малюнком стрічечками на межі
сегментів. Сітка рідка, ніжна. Кора тонка, м'яка, колір жовтий і зелений. М'якоть біла,
волокниста, мало солодка, соковита. Насіннєве гніздо невелике. Насіння велике,
широкоовальне. Сорти мало лежкі й нетранспортабельні. Ареал – Іран, Афганістан, Середня
Азія. Сильно уражується хворобами, представляє інтерес для селекції на скоростиглість.
Var. bucharica (Pang.) Filov – диня рання середньоазіатська. Цей різновид охоплює
середньоранні сорти. Плоди великі, овальні, рідше кулясті. Поверхня плодів слабосегментована
або зморшкувата, жовта, з радіальним неяскравим малюнком. Сорти мало лежкі й
нетранспортабельні. Ареал – Іран, Афганістан, Середня Азія.
Var. ameri (Pang.) Malin. – диня літня середньоазіатська. Плоди великого або
середнього розміру. Поверхня плодів з тонкою сіткою, гладка або слабосегментована, жовта,
кремова або зеленувата, іноді з нечітким малюнком. М'якоть біла або світло-оранжева, що
хрумтить, дуже солодка, соковита, часто із присмаком ванілі, груші, ананаса. Цінні сорти
світового асортименту, перспективні для селекції. Сорти середньостиглі, транспортабельні.
Ареал – Іран, Афганістан, Середня Азія. Сорти дині стійкі проти хвороб. Являє інтерес для
селекції на смакові якості й цукристість.
Var. rigidi (zard. Greb.) – диня осінньо-зимова середньоазіатська. Плоди великі,
витягнуті, не відриваються від плодоніжки, зелені різних відтінків – до темно-зелених і
коричневато-маслинових, іноді з малюнком, поверхня гладка або слабко зморшкувата. Сітка
крупна, рідка, іноді часткова. М'якоть щільна, малосоковита, біла або зеленувата, солодка,
визріває в процесі зберігання. При збиранні м'якоть недоспіла, мало солодка, тверда. Ареал –
Іран, Афганістан, Середня Азія. Сорти стійкі проти хвороб. Представляє цінність для селекції
на лежкість, транспортабельність, якість плода.
Сonvar.orientalis
(Sagerat)
casaba
(Mansf.)
–
диня
східна
(кассаба).
Рослини невеликі, батоги тонкі, листки середніх розмірів, частіше ниркоподібні. Плоди
середнього розміру, часто з виростом біля плодоніжки. Поверхня плодів часто зморшкувата. У
свіжозібраних плодів характерний трав'янистий присмак. Плаценти розпливаються. М'якоть
пухка, соковита. Насіння велике біле, жовте. Сорти пізньостиглі й літні. Пізні сорти
транспортабельні й лежкі. Батьківщина їх – Мала Азія. Поширені в США, Японії, Західній і
Східній Європі, зустрічаються в Азії. Представляє інтерес при селекції на лежкість,
транспортабельність, придатність до механізованого збирання.
Var. zhukowskii (Pang.) Filov – кассаба літня. Плоди кулясті або сплюснуті, гладкі або
зморшкуваті, нерідко із відростком. М'якоть біла, товста, що тане, солодка, пухка із
трав'янистим присмаком, що після нетривалого зберігання зникає. Сорти середньостиглі.
Var. orientalis (Filov) – диня кассаба зимова. Плоди мають великий або середній розмір,
різноманітної форми, зморшкуваті, світло- або темно-зелені, іноді з малюнком. М'якоть товста,
щільна з трав'янистим присмаком, визріває при зберіганні, тоді м’якоть стає такою, що тане,
соковитою, солодкою. Сорти пізньостиглі, у полі, як правило, не визрівають.
Сonvar. europeus (Filov) Malin. – диня східноєвропейська. Рослини середньої величини,
пагони тонкі, листки ніжні, невеликі, часто лопатеві. Плоди невеликі, кулясті або слабо овальні,
сегментовані й гладенькі, із сильним ароматом. Забарвлення плодів жовте або кремове різної
інтенсивності, іноді з неяскравим малюнком. М'якоть біла або блідо-жовтогаряча, картопляна,
що хрумтить або тане. Ареал – європейська частина Россії, Далекий Схід, Туреччина.
Представляє інтерес для селекції на скоростиглість. Є форми стійкі до бактеріозу і антракнозу.
Var. europeus – диня скоростигла. Жіночі квітки переважно різностатеві. Плоди
невеликі, овальні або кулясті, жовті, сітка часткова, рідка. М'якоть плодів білих, світложовтогарячих або зелених відтінків, картопляниста суха або соковита, солодка, ароматна.
Насіннєве гніздо велике. Насіння середнього розміру. Сорти скоростиглі, малолежкі й
нетранспортабельні. Поширені в європейській частині Росії й на Далекому Сході.
Var. aestivalis (Filov) Malin. – диня літня. Жіночі квітки частіше різностатеві. Плоди
кулясті, овальні, рідше сплюснуті. Часто поверхня плодів сітчаста або має малюнок у вигляді
плям і смуг. М'якоть плодів біла, зеленувата або світло-жовтогаряча, що тане або щільна, рідко
картопляна. Сорти середньостиглі, нележкі й мало транспортабельні. Вирощують на півдні
європейської частини Росії.
Var. hiemalis (Filov) – диня зимова. Плоди невеликі, кулясті або овальні, кора тверда,
міцна. Поверхня плодів гладка, жовто-зелена або маслинова, іноді з малюнком, часто покрита
сіткою. М'якоть плодів біла або світло-жовтогаряча, щільна, хрустка, соковита й солодка.
Сорти пізньостиглі, транспортабельні й лежкі. Поширені в європейській частині Росії.
2 Subsp. сhinensis – (Pang.) Filov – диня китайська. Рослини невеликі, стебла
довжиною 1,5 м, із грубим рідким опушенням. Листова пластинка середніх розмірів, часто
розрізна, з вафельною поверхнею, темно-зелена. Черешки із шипуватим опушенням. Ареал –
Китай, Японія, Індія. Цікава для створення форм жіночого типу.
Var. сhinensis – диня дрібноплідна. Квітки гермафродитні і чоловічі, плоди дрібні,
переважно кулясті або слабко сплюснуті, жовті або білі. М'якоть тонка, біла або зелена,
солодка. Насіння дрібне. Ареал – Японія.
Var. conomon (Thunb.) Makino – диня срібляста. Квітки різностатеві, жіночі квітки
часто без андроцея. Плоди довжиною до 50 см, огіркоподібні, різноманітної форми – грановані,
циліндричні, перцевидні. Кора сіра, жовта, коричнева. М'якоть тонка, зеленувата, ароматна,
картопляна або хрустка, малосолодка. Плаценти огіркового типу. Ареал – Японія й провінції
Південного Китаю.
Var. monoclinus (Pang.) Filov - диня різностатева. Листки великі, цільні. Квітки тільки
двостатеві. Плоди кулясті або сплюснуті, із чалмою. Поверхня плодів гладка або злегка
сегментована, біла без сітки. М'якоть біла, тонка, хрустка, несолодка. Плаценти огіркового
типу. Насіння дрібне, біле. Ареал – Китай.
3 Subsp. flexuosus (L.) Mansf – диня огіркова. Плоди подовжені (змієподібні),
зморшкуваті й подовжені червоподібні зав'язі. Квітки тільки різностатеві, великі; у маточкових
квітках тільки зачатки стамінодіїв. Міжвузля подовжені, черешки довгі, листки світло-зелені.
Стиглі плоди без сітки, м'якоть середньої товщини, пухка, біла, несолодка. Вживається в
незрілому вигляді (зав'язі), як огірки. Ареал – Мала Азія, Сирія, Палестина, Північна Африка,
Афганістан, Іран.
Var. flexuosus – диня змієподібна. Квітки різностатеві, у маточкових квітках тільки
зачатки стамінодіїв. Плоди змієподібні, зморшкуваті, довжиною 0,5 – 2,0 м. Кора біла або
зеленкувата, іноді з малюнком. М'якоть зрілих плодів пухка, волокниста, соковита, мало
солодка, біла. У їжу вживають 5 – 7-денні зав'язі. Ареал – Афганістан, Іран, Середня Азія.
Var. adzhur – диня-огірок. Квітки різностатеві, плоди довгі (30 – 80 см); форма
палицеподібна, серпоподібна або булавоподібна, нерідко з потовщенням на кінцях. Поверхня
плодів часто слабко зморшкувата, зелено-жовта або біла, іноді з малюнком. Від плодоніжки не
відпадає. М'якоть зрілих плодів дуже пухка, волокниста, соковита, несолодка (вміст сухих
речовин 3 – 6 %). У їжу використовується як огірок (5 – 7-денні зав'язі). Ареал – Мала Азія,
зустрічається в Сирії, Палестині й Північній Африці.
4 Subsp. indica (Malin) – диня індійська. Стебла середньої товщини, міжвузля
подовжені. Листки округлі, на довгих черешках. Плоди звичайно сплюснуті, іноді сферичні або
довгі (циліндричні), кора біло-зелена, кремова, з неприємним присмаком, насіння переважно в
слизовій оболонці. Ареал – Індія.
Var. indica – диня польова. Плоди невеликі, різноманітної форми, переважно кулясті
або овальні, гладкі або сегментовані, в основному без сітки. Кора зеленувато-біла, кремова або
пурпурна, іноді з малюнком у вигляді смуг. Вирощується переважно в дощовий сезон. Ареал –
штати Бенгалія, Пенджаб, західна частина Індії.
Var. momordica – диня овочева. Місцева назва – неспілий плід. Плоди подовжені або
циліндричні, довжиною 30 – 50 см, гладенькі без сітки, при дозріванні часто розтріскуються.
М'якоть зеленувато-біла, зустрічається жовтогаряча, малосоковита, картопляна, несмачна або
кисла. Насіння дрібне, біле або кремове. Плоди вживаються у свіжому виді (іноді з додаванням
цукру), а також у сирому й вареному. Вирощується переважно в жаркий посушливий період.
Ареал – штати Джамму й Кашмір (Індія).
5 Subsp. Agrestis – диня дикоростуча. У даний підвид включені дикоростучі, бур’янопольові дині, а також декоративні дрібноплідні, з дуже сильним ароматом і яскравими червоножовтогарячими плодами. Стебло тонке, гнучке, довге. Листки дрібні, глибоко розрізні. Плоди
дрібні (від розміру сливи до великого апельсину). М'якоть тонка, частіше кисла або гірка.
Плаценти огіркового типу, насіння дрібне. Ареал – Африка, Індія, Мала й Середня Азія,
Закавказзя.
Var. agrestis – диня буряно-польова. Стебло грубе, товсте, довге, сильно розгалужене.
Квітки великі. Зав'язь переважно з довгим прямостоячим опушенням. Плоди на коротких
прямих плодоніжках. Ареал – Середня Азія, Іран, Індія, Закавказзя.
Var. dudaim (L.) Naud – диня дрібноплідна. Плоди ароматні, мало солодкі, дрібні,
відпадають від плодоніжки у фазі початкової зрілості, білі, жовті, пурпурово-коричневі.
М'якоть жовта або жовтогаряча, щільна. Плаценти нерозбіжні, огіркового типу. Ареал –
південно-західна частина Азії, Закавказзя, Північна Африка.
Var. figari (Pang.) Mansf. – диня дикоростуча. Листки дрібні, на похилих черешках.
Квітки дрібні, стебло тонке. Зав'язь із коротким і притиснутим опушенням. Плоди на довгих
вигнутих плодоніжках. Ареал – Сирія, Палестина, Північна Африка.
КЛАСИФІКАЦІЯ РОДУ CUCURBITA (гарбуз)
Рід Cucurbita L. представлений п'ятьма культурними видами та 16-ма дикоростучими. В
основному вирощуэться три види цього роду: гарбуз великоплідний – C.maxima Duch., гарбуз
твердокорий – C.pepo L., гарбуз мускатний – C.moshata Duch. Ex Poir., які добре розрізняються
по листках, плодах і насінню (табл.1).
Таблиця 1 – Розпізнавальні ознаки культурних видів гарбуза
Ознака
Форма стебла
великоплідний
циліндрична
твердокорий
Волоски тверді
Опушення
стебла і листків
Листки
Округлі, ниркоподібні
Вид
мускатний
Округло- гранована
твердокорий
Різкогранована,
борозниста
Волоски м'які
й
Дуже
тверде,
шиповидне, колюче
Ниркоподібні або
П’ятикутні, слабко- або
п’ятикутні,
сильно розсічені, з
слабкорозсічені, з білою білою плямистістю по
плямистістю по
жилкуванню (особл. у
жилкуванню
кабачка)
Плодоніжка
Кора
плодів
Колір
плодів
Насіння
Циліндрична або конічна, Гранована
з Різкогранована
розширенням у плода, розширенням
товста
тонка
плоду, товста
Недерев'яниста
Дерев'яниста
зрілих Недерев'яниста
з
біля
зрілих Зелений, білий, рожевий, Коричневато-жовтий,
без малюнка
тьмяний з
Яскраво- жовтий,
найчастіше зі
смугастим малюнком; у
світлими поздовжніми кабачка – кремовий,
плямами
кремовий із зеленими
смугами
Біле
або
кавового Брудно-сіре, середньої Кремове,
середньої
кольору, велике, рідко величини і дрібне, величини й дрібне,
дрібне, з неясним бічним ободок
ворсистий, рідко велике, обідок
темніший від кольору добре помітний
обідком
насіння
Центр генетичної ботанічної різноманітності роду Cucurbita – Америка.
Південна частина Перу і північна Аргентина – центр походження C.maxima.
Болівія,
Центр різноманітності C.moshata розташовується від столиці Мексики південніше
через Центральну Америку, північну Колумбію і Венесуелу.
Центр різноманітності C.pepo – північ Мексики. Центральна Мексика – центр
походження C.mixta Pang. C.ficifollia росте у високогірних районах від Центральної Мексики
до Чилі.
Знання географічної диференціації того або іншого виду важливе для залучення в
селекцію вихідного матеріалу з потрібними ознаками.
Так, вид C. ficifollia стійкий до фузариозного в'янення і використовується як стійка
підщепа для кавунів. Серед дикоростучих видів гарбуза представляють інтерес форми, стійкі
до хвороб. Види C.Lundelligna, C.ckeechobeensis, C.martinesii – відносно стійкі проти
борошнистої роси. C.foetidissima цікава як засухостійка культура.
КЛАСИФІКАЦІЯ РОДУ CUCURBITA
Рід Cucurbita L. відноситься до родини Cucurbitacearum. Він представлений п’ятьма
культурними видами і шістнадцятьма дикорослими. Рід поділяється на п’ять підродів:
- підрід південно-американський – Subgen. Cyclofilla Filov.
- підрід північно-американський – Subgen Cucurbita;
- підрід тропічний – Subgen. Scandens Filov;
- підрід гірський – Subgen. Montana Filov;
- підрід дикорослий – Subgen Eremosicyos Filov.
ПІДРІД ПІВДЕННО-АМЕРИКАНСЬКИЙ — SUBGEN. CYCLOFILLA FILOV.
Рослини округлолисті, плодоніжка округла. Плоди частіше з недерев'янистою корою.
Насіння без рубчика.
Вид великоплідний — С. maxima Duch.
Опис. Стебла циліндричні, завдовжки до 4—5 м, досить м’ягкоопушені. Листя округлониркоподібне невирізне, слабокутасте, з пальчатими краями, велике (у тому числі і у диких
форм). Квітки одностатеві, великі, жіночі — поодинокі, чоловічі — іноді в пучках,
дзвоноподібні. Чашолистики спаяні, гострі, 5 іноді 4 або 6. Віночок спаяний, яскраво-жовтий,
пелюсток 5, іноді 4 або 6, з розширеними тупими бахромчастими відігнутими краями.
Плодоніжки потовщені, циліндричні. Плоди кулясті, сплюснуті, рідше подовжені, зелені, жовті
або білі, без малюнка або малюнок у вигляді білястих стрічок, червоних або білих плям, з
рівною поверхнею, рідше слабосегментовані. М'якоть кремова, оранжева або яскравооранжева. Насіння сплюснуто-яйцевидне, біле або кавового кольору, велике, гладке, з
слабопомітним обідком або без нього.
Вид С. maxima, розповсюджуючись від Фінляндії до Південної Африки, від Канади до
південних меж Чилі та Аргентини і майже по всій землеробській Азії, залишився більш
одноманітним, ніж інші культурні види гарбузів. Особливо консервативні ознаки вегетативних
і генеративних органів.
За класифікацією О.І.Філова, все різноманіття гарбузів великоплідних об’єднано в чотирі
підвиди: subsp. maxima, subsp. americana, subsp. turbankurbis, subsp. andreana. Усередині виду
розглядається 4 підвиди: subsp. maxima, subsp. americana, subsp. turbankurbis, subsp. andreana.
Підвид старосвітський – subsp. maxima. Гарбузи цього підвиду складають сортимент
Европи, Азії й Північної Африки. Гарбузи мають у більшості випадків дуже великі плоди з
гладенькою поверхнею, плескаті з здавленістю біля плодоніжки й квітколожа. Кора м’яка,
м’якоть частіше рихла, насіння біле. Підвид включає 8 різновидів.
1 . Різновид
сіроплідний — var. Maxima. Плоди крупні, слабоплескаті до
средньоплескатих і кулястих, з вдавленістю біля плодоніжки і квітки, сіро-зелені, звичайно не
червоніють при дозріванні, іноді слабосегментовані, з рівною гладенькою поверхнею. Кора
недерев'яниста. М'якоть рихла або середньої щільності. Найбільш широко поширений у
Російській Федерації, в Україні, Казахстані, Сибіру, Середній Азії, Закавказзі, в багатьох
країнах Південної Європи, частково в північній Африці, південній і східній Азії і в США.
Вживається в їжу і на корм худобі. До нього відносяться сорти: Волзька сіра, Дунганська,
Хайван-кєди, Гібрид 72 й ін.
2. Різновид білоплідний— var. alba Roem. Плоди середнього розміру, плескаті, гладенькі,
молочно-білі. Кора не дерев'яниста. М'якоть середньої щільності. Поширений в Україні, на
Північному Кавказі, рідко в Західній Європі. Вживається в їжу. Сорти Біла медова, Безенчукска
біла і деякі інші.
3. Різновид мамонтовий — var. jaune Duch. Плоди дуже великі, гладенькі, неправильно
кулясті, після збирання відразу або незабаром жовтіють, кора недерев'яниста. Насіннєва
порожнина дуже велика. М'якоть рихла, містить мало сухої речовини. Поширений в Україні, на
Північному Кавказі, в США, країнах Західної Європи, особливо в ФРН. Використовують на
корм худобі. Сорти Шестипудова, Стофунтова, Крупноплідна 1, а з іноземних Мамонт, Король
мамонтів і ін.
4. Різновид голландський — var. hollandiae Naud. Плоди дуже великі, плескаті, гладенькі,
слабо сегментовані, рожево-жовті, діаметром до 70 см і більше. Кора звичайно не дерев'яниста.
Насіннєва порожнина велика. М'якоть рихла і середньої щільності. Поширений у країнах
Західної Європи. Вживається на корм худобі, рідше в їжу. Сорти Голландська, Етампська і ін.
5. Різновид дрібноплідний — var. реtit Duch..
Плоди плескаті, дрібні, не більше 25 см в діаметрі, гладенькі. Поширений у країнах
Західної Європи і США, використовується в харчових цілях.
6. Різновид зимовий — var. hiberna Filov. Плоди плескаті, середнього розміру, з нерівною
горбистою поверхнею, часто з глибокою сегментацією, з більшою відносною питомою масою,
сірі, темно-зелені, іноді пізно червоніють, тільки в процесі зберігання. Кора недерев'яниста.
Насіннєва порожнина дуже мала. Насіння овальне, гладеньке, велике, панцирне жовто-кремове,
темно-кремове. М'якоть дуже щільна. Плоди придатні для дуже тривалого зберігання (до весни
і більше). Поширена в передгір'ях Кавказу, в Іспанії і в інших країнах. З вітчизняних місцевих
відомий сорт Черкеська. В період війни з Іспанії до СРСР був завезений сорт Іспанська з
високими смаковими якостями і з 10—12%-ною цукристістю. Цей сорт послужив основою
створення серії сортів-синонімів, пристосованих для культури в різних районах нашої країни:
Столова зимова А-5, Іспанська 73, Мраморна, Херсонська й ін. Вживається виключно у
харчових цілях.
7. Різновид овальний — var. ovalis Roem. Плоди овальні, великі, гладенькі, звичайно без
сегментації, світло-сіро-зелені, рожевіють при дозріванні. Кора м'яка. М'якоть товста, середньої
щільності. Поширений у Малій Азії, хоча зустрічається і в нашій країні. Використовується
переважно для кормових цілей.
8. Різновид китоподібний — var. physeta Filov. Плоди подовжено-циліндричні, звужені до
кінців, китової форми, дуже великіі, до 1 м завдовжки, сіро-зелені. Кора недерев'яниста.
М'якоть рихла. Зустрічається в Україні у вигляді сорту Кит. Використовується для кормових
цілей.
Підвид американський — subsp. americana Filov. Підвид відрізняється більш великим і
грубим листям, нерівною поверхнею плодів—сильними напливами по краях тріщин,
неправильною сегментацією, деякою деформованістю, форма плодів конічна, однобокоовальна, із здуттям і виступами на кінцях, іноді з початковою чалмовістю. Забарвлення плодів
темно-зелене, дуже рідко вони червоніють. Кора плодів часто дерев'яниста. М'якоть щільна,
яскраво забарвлена. Насіння біле і коричневе. Підвид включає 7 різновидів, більшість з яких
отримано з Америки експедиціями Н. І. Вавілова, С. М. Букасова і С. В. Юзепчука і вивчені Н.
Є. Житєньовою. Цей підвид є багатим вихідним матеріалом для селекції гарбуза.
1. Різновид чилійський – var. chiloensis Zhit. Плоди кулясті, середнього розміру, світлосірі, часто з неясною бородавчатістю і дуже грубою сіткою з напливами. Залишок рильця іноді
виростає в опуклий конус або циліндрик, який випирає над поверхнею плоду до 8 см. Кора
недерев'яниста. М'якоть дуже товста, дуже щільна, інтенсивно забарвлена каротином, досить
смачна. Насіння крупне, біле, рідше блідо-кавове, з товстою шкіркою. Поширений у Чилі і
Бразилії. Завдяки достатній скоростиглості і добрим якостям м'якоті представляє великий
інтерес для селекційної роботи. Може мати як харчове, так і кормове значення, добре
зберігається.
2. Різновид бразильський — var. bresil Naud. Схожий з попереднім різновидом, але плоди
дещо плескатіші, часто мають явно виражену маленьку чалму. Насіння біле і світло-коричневе.
Поширений у Чилі і Бразилії.
3 . Різновид перувіанський — var. реruviana Zhit. Плоди великі, неправильної форми, іноді
тригранні, з нерівною поверхнею, часто з нерівномірно сегментованою основою, темно-зелені
або сіро-зелені. Кора недерев'яниста. М'якоть тонка, груба, малосолодка. Насіння дуже велике,
червоно-коричневе, з товстою шкіркою. Поширений у Перу, частково в Болівії. Пізньостиглий.
4. Різновид болівійський — var. boliviana Zhit. Плоди середнього розміру, частіше плескаті,
сегментовані, буро-коричневі. Кора дерев'яниста. М'якоть тонка, груба, малосолодка. Насіння
дуже велике, з товстою шкіркою, червоно-коричневе, з світлим обідком і бахромою біля
носика. Поширений у Болівії і частково в Перу. Пізньостиглий.
5. Різновид кущовий — var. zapallito (Carr.) Millan. Рослини з коротким стеблом (коротше,
ніж у кабачків і патисонів), тому довгочерешкове листя парасолькою розходиться ніби з одного
центру, а численні плоди (5—12 шт.) тісно притиснуті один до іншого, один безпосередньо над
іншим. Кора дерев'яниста. Плоди дрібні (0,5 кг) плескаті, частіше з невеликою чалмою, зеленокоричневі. М'якоть тонка, сухувата, з високим вмістом каротину (10—16 мг%). Поширений в
Аргентині і Чилі. Представляє великий інтерес для селекції гарбузів виду С. maxima на
кущовість з одночасним збільшенням каротину в плодах.
6. Різновид бананововидний — var. odorifera Vell. Плоди дрібні, вузькі, циліндричні,
завдовжки до 50 см, завширшки до 15 см, сіро-зелені. Кора не дерев'яниста. М'якоть досить
товста. Сорти цього типу вирощуються в США. Ш. Ноден описав такий сорт під назвою
Вальпарайзо (Чилі). П. М. Жуковський привіз аналогічні форми з Малої Азії, а А.І.Філов
знайшов їх в матеріалі, завезеному з Ефіопії. Представляє інтерес для досліджень, як
оригінальна рідкісна форма даного виду.
7. Різновид дзигоподібний — var. ohio Naud. Плоди з гострими довгими виступами на обох
кінцях (дзигоподібні), середнього розміру, з густою дрібною горбистістю, на поверхні темнозелені, у деяких сортів при дозріванні червоніють. Кора дерев'яниста. М'якоть дуже щільна.
Поширений у США і Канаді.
Підвид китайський — subsp. turbankurbis Metzg.
Підвид відомий в місцевій культурі
на заході Китаю і частково на Тибеті, хоча сорти його поширені і в Європі як декоративні
рослини. Він має ніжні вегетативні органи і чалмові плескаті плоди, звичайно спочатку темнозелені, при дозріванні вони червоніють смугами або суцільно, набуваючи в останньому
випадку яскраво-червоного забарвлення. Кора переважно дерев'яниста. М'якоть тонка, щільна,
часто солодка і з високим вмістом каротину. Насіння звичайне, біле. Підвид включає 4
різновиди
1. Різновид великочалмовий — var. Turbankurbis. Плоди сильно плескаті, з яскраво
вираженою великою чалмою. При дозріванні червоніють спочатку плямами і вузькими
смужками від плодоніжки до чалми, а потім частіше повністю. Колір чалми звичайно
відрізняється від забарвлення решти частини плоду. Поперечний діаметр плодів від 35 см і
більше. Кора дерев’яниста. Мякоть тонка, щільна, іноді приємного смаку. В місцевому
землеробстві відома на заході Китаю а також в Японії.
2. Різновид середньочалмовий - var. nouvebresil Naud. Має схожість з попереднім
різновидом. Відрізняється від нього меншими розмірами плодів (23—35 см).
3. Різновид дрібноплідний червоний — var. constricta Alef.
Плоди менше 23 см, червоні,
чалма іноді займає більше половини плоду. Кора дерев'яниста або м'яка. Культивується в
Японії і в інших країнах, переважно в ботанічних садах з декоративною метою.
4. Різновид дрібночалмовий зелений — var. turbanopetit Naud. Плоди, як і в попереднього
різновиду, плескаті, зелені. Чалма завжди займає менше половини плоду. Кора дерев'яниста.
Підвид дикорослий — s u b s p. andreana (Naud.) Filov. Сюди відноситься поки тільки
один різновид.
1.
Різновид андреана — var. Andreana. Рослини дикорослі. Вегетативні органи такі
ж великі, як і у культурних форм С. maxima. Огудина довга, листя крупне, правильно округле,
без вирізів. Пластинки листа сіро-зелена з інтенсивно вираженою більш світлою плямистістю в
кутках розгалуження жилок. Квітки дещо дрібніші, ніж у культурних форм. Плоди дрібні (маса
100—200 г), овально-яйцевидні, зелені, з дрібними світлими цятками і тонкими смужками від
квітки до плодоніжки, гіркі. Поширений у тропічній частині Південної Америки, Уругваї і
Аргентині. Відомі дві форми: з діжкоподібними, більш дрібними плодами (100 г) і з
зворотньояйцевидними, більш великими (200 г).
Вид еквадорський — С. eguadorensis Culter et Whitaker
Рослини дикорослі, однорічні. Стебло ліаноподібне, завдовжки 10 м. Листя шириною 12—
32 см, широкоовальне, ниркоподібне. Черешки завдовжки 8—16 см. Квітки завдовжки 2—5 см,
віночок шириною 5—8 см, лопаті віночка гострі, завдовжки 1—2 см. Плоди круглі, 16 см в
діаметрі, кремові або оранжево-зелені. М'якоть плодів біла, негірка. Насіння овальне, біле або
коричневе, завдовжки 1,1—1,5 см, шириною 0,7—0,8 см, по величині проміжне між
культурною С. maxima і її диким різновидом var. andreana. Знайдений на півночі Південної
Америки і при розкопках у шарах докукурудзяного періоду на побережжі Перу. А.І.Філов
вважає цей вид близьким до виду С. maxima.
ПІДРІД ПІВНІЧНО-АМЕРИКАНСЬКИЙ — SUBGEN. CUCURBITA
Відрізняється сильною шорсткістю і ребристістю стебла, черешків, плодоніжок.
Опушення переважно шилоподібне, кора плодів дерев'яниста. Підрід представлений одним
культурним і одним дикорослим видами.
Вид твердокорий — С. реро L.
Опис виду. Стебла ребристі, усаджені твердими густими колючими шипиками. Листки
п'ятилопатеві, кінці лопатей гострокутні, краї листа глибокопильчаті, у культурних частки
крупні, у дикорослих більш дрібні. Квітки дзвоноподібні; чашолистики вузькі, майже лінійні;
пелюстки, зрощені на 2/3 довжини віночка, кінці їх гострі. Плоди у культурних форм великі,
без малюнка або смугасті, у дикорослих і декоративних дрібні (з куряче яйце), різної форми,
білі, жовті або плямисті. Насіння кремове, овальне, з ясним рубчиком по краях. М'якоть
кремова або оранжева.
Підрід північноамериканський включає 4 підвиди: довгоплетистий— subsp. реро, кущовий
(короткоплетистий)-—subsp. brevicaulis Greb., декоративний — subsp. роlymorpha (Duch.) Filow
і дикорослий— subsp. texana Filov.
Підвид довгоплетистий —subsp. реро.— С. реро subsp. longicaulis Greb.
Поширений у лісостеповій смузі України, в Балканських країнах, у середній частині США
і на півночі Мексики. Підвид включає 7 різновидів.
1.
Різновид овальний—var. Реро. Плоди великі, овальні або слабоовальні, яскравожовті або оранжеві, частіше з плямисто-смугастим зеленим малюнком, при дозріванні
оранжевим, завжди темнішим за фон. Поверхня плодів слабо сегментована біля плодоніжки,
виступи сегментів основи плоду іноді зберігаються в дуже слабому виді на поверхні. М'якоть
середньої щільності, оранжева. Насіння з твердою шкіркою. Широко поширений культурний
різновид, який є найтиповішою формою виду. Сюди відноситься відомі сорти Мозолєєвська 10,
Мозолєєвська 15, Бірючекутська 27, Українська багатоплідна. Сортимент цього різновиду
вважають за краще вирощувати в Україні, Румунії, Югославії.
2. Різновид голонасіннєвий — var. styriaca Greb. Плоди такі ж, як у попереднього
різновиду. Відрізняється тільки відсутністю у насіння щільної шкірки, замість якої є тонка
прозора плівочка, яка при висиханні відпадає. Зустрічається рідко, але там же, де і попередній
різновид. Прикладом є сорти Південний, Голосємянная, Гамлет.
3. Різновид овочевий—var. table (Castet.) Filov,
Плоди кулясті, дрібніші (1—3 кг), ніж у var. реро. Використовується головним чином в
недостиглому вигляді. Вирощують у США і країнах Західної Європи.
4. Різновид циліндричний — var. суlindricum Filov. Плоди формою схожі з кабачками, іноді
крупніші і товщі від останніх. Їх називають плетистими кабачками. Різновид утворився,
очевидно, в результаті гібридизації або вільного перезапилення кущових кабачків з
плетистими гарбузами. Використовується як і плоди попереднього різновиду. Сюди
відносяться сорти: Кульджінський кабачок, Месопотамський кабачок, кабачок Голонасіннєвий
і інші.
5. Різновид кулеплідний—var. courgeron Naud. Плоди великі, кулясті. Сюди відноситься
відомий американський сорт Коннектікутський.
6. Різновид плескатоплідний—var. complanatus Filov. Плоди плескаті, великі і середнього
розміру, гладенькі. Сорт Мигдальна 35.
7. Різновид сегментований — var. maroc Naud. Плоди плескаті, глибоко сегментовані,
великі, з дрібноплямистим малюнком кремового кольору на зеленому фоні.
Підвид кущовий — snbsp. brevicaulis Greb.
Кущовий підвид оригінальний своїм украй укороченим стеблом. Такі форми із
загальмованим ростом стебла зустрічаються у багатьох рослин. Їх появу можна пояснити або
різкими змінами умов вирощування, або результатом гібридизації. Шлях утворення кущових
гарбузів невідомий, але, на думку Т. Вайтекера і Г. Картера, вони з'явилися на абсолютно іншій
території, ніж плетисті форми цього виду, а саме в східних районах Північної Америки. Сюди
входять 5 різновидів.
1. Різновид кабачки—var. giraumons Duch. Плоди циліндричні. М'якоть при дозріванні
насіння біла, позбавлена смаку. Вживають у недостиглому стані як овочевий продукт або на
корм худобі.Є два типи різновиду: перший — з короткими бічними пагонами I порядку і
другий —без бічних пагонів. У останнього плоди довгі, а кущ більш розріджений. Поширений
в овочевій культурі дуже широко: майже у всіх країнах світу. Сорти Греческие 110, Одеські 52,
Золотинка, Гайдамака, Акробат.
2. Різновид патисони — var. melopepo (L.), Filov. Плоди сильно плескаті, від
дископодібних до тарільчастих, іноді із заломленими вперед або назад краями, частіше
візерунчасто-сегментовані. М'якоть при дозріванні насіння біла, позбавлена смаку. Вживають у
недостиглому виді. Поширений в Україні, країнах Західної Європи і Північній Америці. В
нашій країні найбільш поширений сорт Оранжеві.
3. Різновид кривошийки, або крукнек—var. subverrucosa Willd. Плоди подовжені, тонкі
(індекс більше 2), викривлені, потовщені на квітковому кінці. Поверхня їх густо бородавчаста,
яскраво-оранжева або біла. М'якоть при дозріванні насіння позбавлена смаку. Вживають у
недостиглому стані. Поширений у Північній Америці.
4 . Різновид великоплідний —var. sorediformis Filov. Плоди великі, овальні або кулясті,
плескаті, за рештою ознак близькі до інших різновидів даного підвиду. Цей різновид існує
порівняно недавно. Він отриманий у результаті гібридизації кабачків з великоплідними
гарбузами в цілях створення кущових сортів цього виду з крупними плодами. Сорт
Дніпропетровська кущова і інші перспективні для механізованого догляду за рослинами. В
нашій країні плоди цього різновиду поширені на півдні.
5. Різновид фордгукський — var. fordhuk Cast. Плоди короткі, дрібні, клиновидні, що
звужуються до квіткового кінця, з подовжніми ребрами. З'явився, очевидно, в результаті
гібридизації патисонів з іншими формами гарбузів. Розводиться в Північній Америці.
Підвид декоративний — subsp. роlymorpha (Duch.) Filov
Плоди дрібні (маса 50—300 г), з дерев'янистою корою, неїстівні, мають тільки
декоративне значення. Цей підвид, поза сумнівом, отриманий у результаті гібридизації. При
схрещуванні культурних форм з дикими або плетистих з кущовими одержують велику
різноманітність оригінальних форм. Їх особливістю є часта невідповідність різних органів
рослини за розмірами. Експерименти по гібридизації або результати вільного запилення форм
цього виду між собою дозволили накопичити велику кількість химерних форм у
декоративному аспекті. Наводимо лише 8 найвиразніших різновидів.
1. Різновид бородавчастий — var. verrucosa (L.) Duch. Плоди дрібні (50—300 г),
крупнобородавчасті.
2. Різновид мандариновий — var. aurantica (Willd.) Alef. Плоди дрібні (100—150 г),
величиною з апельсин, кулясті, при дозріванні оранжеві.
3. Різновид яйцевидний — var. Роlymorpha. Плоди яйцевидні.
4. Різновид грушовидний — var. cougourdette Duch. Плоди дрібні (100—300 г),
грушовидні.
5. Різновид циліндровий — var. oblonge (Ser.) Filov. Плоди циліндрові або пляшкоподібні.
6. Різновид білошаровидний — var. deprimee Ser
Плоди кулясто-плескаті, 6 см висоти і 7 см в поперечнику, білі або із зелено-строкатими
смугами на ясно-жовтому фоні.
7. Різновид двокольоровий—var. bicolor Naud. Плоди кулясті або грушовидні, при
дозріванні оранжеві з квіткового кінця і зелені від плодоніжки. Оранжеве забарвлення
з’являється
пізніше
зеленого, причому наростає
поступово
і
доходить
до
середини плоду, а іноді і далі. При цьому забарвлення не зливається, а утворює чітку межу.
Підвид дикорослий — subsp. texana (А. Grey) Filov
Підвид характеризується формами, що виростають у дикому виді і тісно пов'язані з
екологічними умовами в районах існування. У них зберігаються рівномірні співвідношення
між розмірами окремих органів: при дрібних плодах дрібніше листя, тонші пагони і т.д. Плоди
дрібні. Різні різновиди диких гарбузів звичайно приймалися за самостійні види. В підвид
входять 3 різновиди.
1. Різновид тексанський — var. texana
Рослини однорічні, обвивають кущі і дерева. Пагони злегка ребристі, з шипиками
завдовжки 1—2 мм. Вусики ніжні, спіральні, вільно розташовані в просторі, завдовжки до 10
см. Пагонів на рослині звичайно 4, іноді 2—7. Листя тонке, овально-пірамідальне. Пластинка
листа 12—14 х 15—16 см, звичайно 5-лопатева. Лопаті тупі, доходять до середини листа,
зверху зімкнуті, нижні долі листа біля основи не стикаються. Краї листя зазубрені. Поверхня
листка вкрита короткими жорсткими волосками. Чоловічі квітки на тонких довгих (7—8 см)
квітконіжках, дзвоноподібні, ясно-жовті . Віночок з виразними жилками, загостреними
часточками. Жіночі квітки коротші і ширші від чоловічих. Чашолистки дуже вузькі. Зав'язь
волосиста. Плоди яйцевидні, 6 см у поперечному діаметрі, спочатку салатно-зелені, з 10
білими смужками і плямочками, при дозріванні світлішають. Плодоніжка тонка, завдовжки
4—5 см, борозчаста, трохи розширена біля основи. Плоди трикамерні. Насіння овальне (5—7 х
9—10 мм), нетовсте, з легким обідком, кремове. М'якоть гірка. Зустрічаються в центральній і
південній частинах Техасу (США) на низовинних місцях, уздовж річок і струмків, а також в
Мексиці. Давно відома в Європі як декоративна рослина-затінник. У нашій країні добре
визріває на півдні.
2. Різновид сестринський — var. sororia (Bailey) Filo. Назва дана через схожість з
попереднім разновидом. Рослини однорічні, в'юнкі, більш сильніші, ніж var. texana. Листя
розміром 14 х 14 см, 3-лопатеві, а іноді тільки з 3—5 кутами замість лопатей. Черешки і нижня
поверхня листа густо опушені світлими шипиками. Стебла слабогранені. Квітки більш
волосисті, ніж у рослин var. texana, жіночі з довгою трубкою віночка. Зав'язь дуже дрібна.
Плоди слабоовальні, з великими плямами, розташованими широкими смугами. Середній
розмір плоду 8 х 10 см, з невеликими коливаннями за межі цих величин, темно-зелені. Насіння
розміром 4 х 9 см, обідок дуже вузький. М'якоть гірка. Рослини var. sororia зустрічаються на
півдні Мексики. Більш пізньостиглий, ніж форми var. texana, визрівають в Середній Азії.
3. Різновид братський — var. fraterna (Bailey) Filov. Пагін з короткими міжвузлями,
сіруватий. Листя дрібне, серцеподібно-овальне (8—9 х 8—9 см), з трьома головними лопатями,
які, у свою чергу, теж діляться на лопаті; головні прорізи вузькі, лопаті торкаються один
одного. Тичинкові квітки трубчасті, завдовжки 7—9 см, з довгим віночком і короткою чашкою.
Знайдений на північному сході Мексики. Таким чином, вид C. pepo має 4 підвиди й 22
різновиди.
Вид келліана — С. kellyana Bailey.
Рослини однорічні. Стебла тонкі, сланкі, борозчасті, з густими колючими волосками.
Листя серцеподібно-овальне, сірувате, 10—14 х 10—14 см, 5-лопатеве, із загостреними
верхівками, пильчастими краями. Квітки трубчасто-дзвоноподібні, 6—9 x 6—8 см, з гострими
пелюстками, вузькими чашолистками, завдовжки 2 см. Плоди довгасті, іноді трохи грушовидні,
завдовжки 8—9 см, з твердою корою, зелені, з поздовжніми білими смугами. М'якоть гірка.
Насіння жовто-сіре, завдовжки 1см. Поширений в Мексиці.
ПІДРІД ТРОПІЧНИЙ – SUBGEN. SCANDENS FILOV
Рослини забарвлені інтенсивніше, ніж у північно-американського підроду, яскраво-зелені.
Пагони довгі, вусики добре розвинуті. Листя ніжне, черешки листа, плодоніжки і стебла
тупогранні. Опушення листа м'яке. Походження — низовинні райони півдня Мексики,
Флориди, Центральної Америки. Сюди відносяться 2 культивовані види: С. moschata Duch., С.
maxta Pang, і 5 дикорослих: С. океechobeensis Bailey, С. lundelliana Bailey, С. martinesii Bailey, С.
gracilior Bailey, С. реdatifolia Bailey.
Вид мускатний — С. moschata Duch. ex Poir. Опис. Стебла тупогранені, м’яко опушені.
Листя округло-ниркоподібне, 5—7-лопатеве; лопаті з пильчастими краями, гострими кінцями і
вирізами між ними; іноді нелопатеве, м'яке, яскраво-зелене, часто з білими плямами в кутках
між жилками з верхньої сторони; при високій температурі повітря краї листя можуть звисати.
Квітки дзвоноподібні, з відігнутими пелюстками, чашолистки вузькі, лінійні, іноді з
листочковидно-розширеними кінцями; пелюстки на кінцях загострені, блідо-жовті. Плодоніжка
різко 5-кутна, з жолобками між ребрами. Плоди крупні, різних форм, з дрібносмугастим або
плямистим зеленим малюнком, який при дозріванні плоду стає жовтим або коричневим на
ясно-жовтому фоні. М'якоть звичайно оранжева. Насіння брудно-сіре, з рубчиком і бахромою
більш темного кольору.
Вид moschata Duch. ex Poir включає 6 підвидів з яскраво вираженою екологогеографічною відособленістю: moschata, borealiamericanica, japonica, indica, mexicana,
columbiana.
Підвид Туркестанський — subsp. Moschata.
Рослини середньої потужності і грубості опушення. Листя із слабою білою плямистістю,
розташоване похило або розпластане на землі. Плоди середнього розміру або великі (35—130
см довжини), витягнуті, найбільш укорочені з них — до грушовидних форм. Поверхня плодів із
слабо помітними лініями поглиблень сегментації, рожево-коричневі, з сітчасто-смугастим
неяскравим малюнком і восковим сизим нальотом. Кора плодів недерев'яниста. М'якоть дуже
товста, насіннєва порожнина маленька; у довгоплідних форм вона розташована на верхньому
кінці плоду. Підвид включає 6 різновидів.
1. Різновид перехватки—var. Moschata. Плоди довгі, циліндричні (10—15 х 50—80 см),
частіше з потовщеннями на обох кінцях. Це найпоширеніший різновид підвиду. Поширені в
Середній Азії, Закавказзі, частково на заході Китаю, в Північній Африці, Ірані. Сорти:
Новинка, Плов-кеди, Ленінабадський, Кашгарський 1644, Бірючекутський 628, Перехватка 69 і
деякі інші.
2. Різновид пальцеподібний — var. longicarpa Filov. Плоди дуже довгі (80—130 см),
завширшки 10—15 см, з невеликим округлим потовщенням на верхньому кінці. Поширений у
Туркменистані, Азербайджані. Відомі сорти цього різновиду: Арабатський, Дербентська
перехватка і Грама (з Австралії). Представляє великий інтерес як вихідний матеріал.
3. Різновид китайський — var. claviformis Naud. Плоди подовжені, як у попередніх
різновидів, але тонші, в діаметрі 7—10 см. Поширений в Китаї.
4. Різновид неаполітанський — var. macrocarpa (Gasp.) Naud. Цей самий великоплідний
різновид даного підвиду. Циліндричні плоди мають довжину до 100 см при ширині 15—20 см.
Кожна рослина дає по 1—2 плоди. Різновид представлений сортом Неаполітанський, який
розводиться на Західному Середземномор'ї.
5. Різновид глечикоподібний — var. cuschaus Castet. Плоди подовжені (до 50 см), з
сильним розширенням верхівки, яке може складати половину плоду (глечиковидний плід).
Поширений у межах ареалів попередніх різновидів.
6. Різновид грушеподібний — var. pyriformis Cast. Плоди грушеподібні, завдовжки до 35 см;
розширена частина займає не менше 3/4 довжини плоду. Поширений на заході
Середземномор'я.
Підвид північно-американський—subsp. borealiamericanica Filov
Рослини середньої потужності, з ніжним опушенням. Листя із слабкою білою плямистістю,
розташовані похило або розпластані Плоди середнього розміру або дрібні, округлі,
слабоовальні, кулясті, слабо плескаті, рідше дрібноплідно-циліндричні, частіше із слабкою
сегментованістю. Забарвлення їх світліше, ніж у попереднього підвиду. Кора плодів не
дерев'яниста. М'якоть досить товста, насіннєва порожнина середня. Підвид об'єднує 5
різновидів.
1. Різновид еліпсоподібний – var. ovalis Filov. Плоди овальні, довжиною до 40 см,
шириною 25—30 см, слабо сегментовані. Розводиться в США. Досить скоростиглий.
2. Різновид шароподібний — var. cheese Castet. Плоди крупні, кулясті, іноді слабо
сегментовані. Рослини цього різновиду поширені в США, досить скоростиглі.
3. Різновид плескатий — var. rapaeformis Filov. Плоди крупні, плескаті, частіше
сегментовані. Рослини цього різновиду поширені в США. Скоростиглі. Один з сортів цього
різновиду Каротинний відселектований на високий вміст каротину.
4.
Різновид семинольский—var. seminolis Filov
Плоди кулясті, дрібні (12 см в діаметрі), злегка сегментовані, світло-коричневі. М'якоть
оранжево-червона, дрібнозерниста, смачна. Дуже пізньостигла. Розводиться індійцями в
південній частині Флориди (США). Є формою неповного окультурення різновиду.
5 . Різновид канадський — var. каnadiensis Filov. Рослини малої потужності, сланкі,
опушення ніжне, листя дрібне, яскраво-зелене, без білої плямистості. Плоди дрібні, плескаті
або циліндричні, довжиною 25—35 см, шириною 8 см, іноді з невеликим здуттям на кінці (тоді
шийка плоду рідко буває товще 4—5 см). Плескаті плоди діаметром не більше 20 см, а
циліндричні 40 см довжини. Кора світла, буро-кремова, із слабим малюнком, характерним для
виду, недерев'яниста, самий скоростиглий із всіх різновидів С. moschata. Сюди відноситься
американський сорт Butternut.
Підвид японський — subs p. japonica (Zhit.) Filov.
Рослини слаборозвинені, з досить ніжним опушенням. Листя з сильно вираженою
плямистістю, розпластане по землі, майже нерозрізне, ніжне, в'яне в жарку погоду. Плоди ніби
спресовані, зморшкуваті або з горбисто-мозковою поверхнею, зазвичай глибоко сегментовані.
Восковий наліт на плодах розвинутий сильно. Кора недерев'яниста. М'якоть дуже щільна,
товста, солодка. Підвид скоростиглий. Розвидиться тільки в Японії і у меншій мірі на
Тихоокеанському узбережжі Китаю. В середині підвиду розрізняють 4 різновиди.
1. Різновид мозковий плескатий — var. depressa Naud. Плоди дуже сильно плескаті, майже
дископодібні, дрібні (маса 1—2 кг), з мозковою поверхнею, глибокою сегментованістю, щілини
западин приховані глибоко в м'якоті.
2. Різновид мозкова катушка —var. trochlearis Filov. Плоди середнього розміру, з
мозковою поверхнею, укорочено-циліндричні, з деяким звуженням посередині, на зразок
катушки.
3. Різновид канталупоподібний —var. Japonica. Плоди середні, 20 см в діаметрі, плескаті, з
дещо нерівною, але немозковою поверхнею, сегментовані.
4. Різновид карликовий — var. pygmala Filov. Плоди плескаті, сегментовані, але дуже
дрібні, не перевищують 0,5—0,7 кг.
Підвид індійський — subs p. indica (Zhit.) Filov
Рослини дуже могутні, грубоопушенні. Пагони довгі, сягають 10 м. Листя крупне, з білою
плямистістю і довгими стоячими черешками. Плоди дуже великі (маса до 20 кг) від
слабоплескатих до слабоеліптичних. Забарвлення плодів темно-зелене або частіше з яснозеленим сітчастим малюнком і крупними яскравими кремовими плямами Кора м'яка,
недерев'яниста. Насіннєва порожнина велика.
Підвид пізньостиглий. Розмножується в Індії. Включає 3 різновиди.
1. Різновид
плескатоплідний — var. macrocomplanata Filov. Плоди плескаті, з
яскравоплямистим малюнком; плями білі, великі.
2. Різновид шароплідний — var. indica
3. Різновид овальноплідний — var. grande Naud. Плоди овальні, з яскравоплямистим
малюнком або темно-зелені.
Підвид мексиканський —subs p. mexicana (Zhit.) Filov. Рослини дуже могутні,
грубоопушенні. Листя на прямостоячих довгих черешках. Плоди середньої величини, з товстою
дерев'янистою корою, різної форми. Забарвлення і малюнок, як у підвиду туркестанського.
М'якоть тонка, солодка, борошниста. Підвид пізньостиглий. Розмножується тільки в Мексиці.
Має 7 різновидів.
1. Різновид здавлений — var. арplanata Zhit. Плоди плескаті, сегментовані.
2. Різновид плескато-бородавчастий. — var. complanatoverrucosus Zhit. Плоди плескатобородавчасті.
3. Різновид шаровидно-овальний — var. testicularis Zhit. Плоди кулясті і овальні, різко
сегментовані.
4. Різновид грушеплідний — var. pyridiumis Zhit.Плоди великі, грушеподібні, різко
сегментовані.
5. Різновид циліндричний — var. суlindracea
сегментовані.
6.
Різновид
циліндричний
Плоди циліндричні, бородавчасті.
Zhit.Плоди укорочено-циліндричні, товсті,
бородавчастий
—
var.
mexicana.
7. Різновид пляшкоподібний— var. teres Zhit.
Плоди циліндричні, тонкі, звичайно звужуються до плодоніжки, пляшкоподібні.
Підвид колумбійський — subs p. columbiana (Zhit.) Filov
Рослини могутні, з тонкими стеблами, завдовжки до 10 м, з сильно розтягнутими
міжвузлями і ніжним опушенням. Листя невеликого розміру, з кривими черешками. Листова
пластинка блідо-зелена, майже без білих плям. Плоди невеликі, звичайно розширені убіля
основи (перцевидні). Кора недерев'яниста. М'якоть брудно-коричнева, солодка. Насіння на
відміну від насіння всіх інших підвидів С. moschata темнозабарвлене, сіре, коричневе і
шоколадне. Підвид пізньостиглий. Розводиться в Колумбії, Венесуелі і Панамі. За дрібними
розмірами листя, квіток і плодів, а також за великою кількістю останніх наближається до
некультурних форм. Включає 4 різновиди.
1. Різновид довгастий — var. dolihocarpa Zhit. Плоди довгасті, дубиновидні, циліндичні.
2. Різновид перцевидний—var. prismaticus Zhit. Плоди призматичні, перцевидні,
сегментовані.
2. Різновид овальний — var. columbiana
3. Різновид
кулясто-плескатий — var. abbreviata Filov. Плоди сильно короткогрушеподібні до плескатих, клиновидні або яйцевидні, слабо плескаті.
Таким чином, вид C.moshata включає 6 підвидів і 3 різновиди.
Вид срібнонасіннєвий - С. mixta Pang.
Опис виду. Рослини довгоплетисті, грубозапушені. Листя широке, (20 х 20 см),
незграбне, з невеликими гострокутними вирізами, із зубчастими краями. Плоди від плескатих
до глечикоподібних, середньої величини, дуже темно-зелені, з неясним смугастим малюнком
або кремово-білі, з сітчастими зеленими смугами. При дозріванні фон плодів набуває
кремового забарвлення. Кора дерев'яниста. М'якоть оранжево-зеленувата, мало солодка.
Насіння біле, сріблясте, з голубуватим або жовтим
добре визначеним рубчиком.
Пізньостиглий. Розводиться в предгірних районах Центральної Америки, починаючи з
Мексики і закінчуючи Колумбією.
1 . Різновид округлий — var. Mixta. Плоди плескаті, короткогрушовидні, кулясті або
слабоовальні, з сітчастими смугами на білому або кремовому фоні.
2. Різновид грушовидний — var. pyridiforme Castet. Плоди грушовидні, з сітчастими
смугами на білому або кремовому фоні.
3. Різновид глечиковидний — var. cuschaus Castet. Плоди глечиковидні, темно-зелені, при
дозріванні часто білі або кремові, або із зеленими смугами на білому фоні.
Вид ліановий — С. океechobeensis (Small) Bailey
Рослини високов'юнкі — природні ліани. Стебла дуже тонкі, з довгими міжвузлями (до
40 см). Вусики 3—4-роздільні, сильнорозвинені, спіральні. Листя яскраво-зелене, округле, з
дуже тупими кутами, без лопатей, шириною 12—20 см, трохи коротші в довжину. Краї листа
зубчаті. Опушення дуже коротке і м'яке, із зеленим відтінком. Квітки світлі, кремово-жовті,
широкодзвоноподібні, завдовжки 6 см, з короткими і гострими відгинами. Плоди кулясті, 7—
8 см в діаметрі, зелені, до каламутно-зеленого кольору, з невизначеними білими плямочками і
тонкими білими лініями. Кора дерев'яниста, дуже тверда, хоча тонка. Плоди трикамерні.
М'якоть біла, гірка. Насіння міцно тримається в сухій м'якоті, овальне, загострене, 7 х 12 мм.
В дикому виді знаходиться на півдні Флориди, на східній стороні озера Окичобі (США) у
вологих болотистих місцях, де рослини закривають кущі і в'ються по деревах.
Вид мартіна — С. martinezii Beialey
Рослини мають ніжні, майже гладкі пагони з довгими простими або роздвоєними
вусиками. Листя дрібне, широке, шириною 9—12 см і майже такої ж довжини, поперечноовальне. Листові пластинки тонкі, ніжноволокнисті. Краї листка нерівні, нерозітнуті; черешки
листа середньої довжини, з жовтими волосками. Плоди кулясті, з білими неясними плямами,
розташованими більш менш лінійно. Кора дерев'яниста, дуже товста (завтовшки 3—5 мм),
дуже тверда. Плодоніжки довгі, ребристі, розширені біля основи. Насіння овальне, загострене,
7 х 10 мм, з помітним обідком, сіро-біле. Поширений в штаті Веракрус на півдні Мексики.
Вид дланелистий — С. реdatifolia Bailey
Рослини дуже ніжні, слабоопушені, з дуже тонкими довгими міжвузлями. Вусики прості
або роздільні, довгі, закручені. Листя в невеликій кількості, широке (20 х 20 см),
сильновирізне (майже до основи), з 5 вузькими довгими лопатями, 10—15 х 2—3 см, з
пальчастими кінцями. Бічні частки, в свою чергу, слабо розділені. Забарвлення листя ніжне,
яскраво-зелене, з білими плямами. Квітки дзвоноподібні, завдовжки 5 см. Плоди 6 см в
діаметрі, біло-зелені, смугасті. Росте в південній і центральній частинах Мексики.
Вид лунделля — С. lundelliana Bailey
Рослини з тонкими довгими стеблами, з тонкими м'якими волосками. Вусики довгі і
ніжні. Листя дрібне, 5—9 см в діаметрі, 5-роздільне до 1/3 пластинки, ніжне. Лопаті і частки
листка тупі. Квітки на довгих квітконіжках, дзвоноподібні, завдовжки 6—7,5 см, з гострими
часточками, оранжево-жовті, із зеленими жилками. Плоди кулясті, трохи витягнуті до
плодоніжки, гладенькі, з неясними ребрами, зеленуваті до жовтого, з білими плямочками,
розташованими лінійно і білими тонкими смугами. Кора дерев'яниста, тонка. Насіння
гладеньке, 10—12 х 5—6 мм, з гострим довгим кінчиком, з помітно підведеним зморщеним
обідком. Росте в Гватемалі, на південному сході Мексики, в Гондурасі в дикому вигляді.
Легко схрещується з іншими видами гарбузів.
Вид витончений — С. gracilior Bailey
Рослини слабкі. Пагони чисельні, тонкі, ребристі, майже гладенькі, без опушення. Вусики
дуже дрібні, тільки зрідка розвинуті. Листя дрібне, серцеподібно-овальне (7—8 х 9—10 см),
звичайно 3-лопатєве, лопаті доходять до середини листа і глибше, майже тупі. Частки знову
трохи розділені, майже не стикаються, краї нерівні, із зубчиками на закінченнях жилок.
Поверхня листової пластинки покрита короткими жорсткими волосками. Черешок листа
товстий, з короткими колючими волосками. Плоди слабоовальні (5,5—6 х 6 см), красиві, із
зеленувато-білими смужками і плямами. Плодоніжка щетиниста. Насіння овально-довгасте, з
трохи звуженим кінцем (7—8 х 10 мм), без обідка. Вид поширений на півдні Мексики на
широті біля 20°. Це, мабуть, перехідна форма від ліанових рослин до плетистих.
ПІДРІД ГІРСЬКИЙ — SUBGEN. MONTANA FILOV
Представлений одним напівкультурним видом С. ficifotia Bouche і одним диким видом
С. moorei Bailey. Розповсюджений у гірських районах тропіків Центральної Америки.
Вид фіголистий — С. ficifolia Bouche
Рослини могутні, пагони довгі, міжвузля великі, опушення ніжне, м'яке. Листя яскравозелене, забарвлення більш інтенсивне, ніж у С. moschata, м'яке, з синіми плямами. Лопаті
листя округлі. Черешки листків і пагонів тонкі. Плоди короткоовальні, з рівною поверхнею, з
сітчасто-мозаїчним малюнком: зелена сітка на біло-зеленуватому фоні. Від верхньої частини
плоду відходять білі смуги, які сягають 1/з—1/2 частини плоду. Кора дерев'яниста. М'якоть
біла, що зливається з плацентами, як у кавуна, несолодка. Насіння чорне і кремове.
Розводиться в гірських районах західного побережжя Центральної і Південної Америки
місцевим населенням з харчовою і кормовою метою. Вид стійкий до фузаріозного в'янення.
Вид мура — С. moorei Bailey
Рослини ніжноопушені, сильно залистенні, з тонким бородавчастим стеблом і короткими
межвузлями. Листя яскраво-зелене (6—8 x 8—10 см), з білими плямами, 5-лопатеве, частки
листка тупі, з округлими закінченнями, майже без зубчиків по краях. Бічні лопаті дещо
розділені. Черешок листа завдовжки 4—6 см. Квітки оранжеві з яскравими жилками, чоловічі
завдовжки 6—8 см, жіночі завдовжки 10 см із зав'яззю. Плоди кулясті, 7—8 см в діаметрі, з
білими розірваними поздовжніми смугами і плямами на зеленому фоні. Плодоніжка тонка,
борозчата, розширена у плоду. Насіння біле (5—6 х 10—12 мм). Росте в Центральній Мексиці
на висоті 1750 м над рівнем моря, де в'ється по кущах у придорожних гаях.
ПІДРІД ДИКОРОСЛИЙ – SUBGEN. EREMOSICYOS FILOV
Рослини сірувато-зеленуваті від густого опушення на листі, або ж листя дуже сильно
виїмчасте, з дуже тонкими частками листової пластинки. Пагони короткі, вусики сильно
скручені в грудку, слабкі. Походження — південь Каліфорнії (США), північ Мексики. До
цього підроду відноситься 8 видів.
Вид смердючий — С. foetidissima H. В. К.
Рослини багаторічні, глибокоопушені, іноді чагарники на пустирях, від яких виходить
неприємний запах. Зимує завдяки наявності кореневих потовщень типу бульб. Стебло
ребристе, вусики товсті, короткі. Листя трикутне, завдовжки до 30 см і завширшки до 20 см
біля основи, цільнокрайнє, рідко зубчасте, сильноволосисте, сірувато-зелене. Черешок
товстий, з рідким опушенням. Чоловічі квітки крупні, завдовжки 10—12 см, віночок з густим
грубим опушенням, лопаті віночка широкі, загострені. Жіночі квітки коротші, завдовжки 9—
10 см. Зав'язь опушена. Плоди кулясті, тьмяно-світло-зелені, з 5 або 6 основними кремовобілими смужками, декількома проміжними смужками і численними плямочками. Кора
дерев'яниста. Насіння дрібне (6—7 x 12 мм), без обідка, з тупими кінцями. Поширений на
сухих пустирях і в преріях південної частини Каліфорнії (США), північної частини Мексики і
в південно-західних штатах США.
1. Різновид смердючий — var. foetidissima. Рослини основного виду. Листки трикутної
форми.
2. Різновид шорстколистий — var. scabridifolia. (Bailey) Filov
Дві лопаті на верхівках листків тупі, центральна лопать набагато довша від бічних,
виїмки широкі, округлі.
Вид серцеподібний — С. cordata Wats
Рослини багаторічні. Стебла тонкі, ребристі, густо покриті тонкими волосками. Вусики дуже
маленькі, круто скручені. Листя дрібне, завдовжки 4—8 см, шириною 5—10 см, серцеподібної
форми, 3-лопатеве, сірувато-біле. Лопаті доходять до середини листа або менше, а потім вони
знову трохи надрізані. Надрізи з неправильно зубчатими краями. Листові пластинки покриті
густими волосками, між якими ховається численне здуття — сосочки. Черешки товсті, короткі,
жорстковолосисті. Жіночі квітки завдовжки 7 см, волосисті. Зав'язь довгаста. Плоди кулясті, 8
см в діаметрі, зелені, з п'ятьма виразними вузькими світлими капілярними смужками і
проміжними плямочками. Плодоніжки сильно ребристі. Насіння товсте, овальне (7—8 х 11
мм), з тупими кінцями без обідка. Росте в Каліфорнії (США), Мексиці, на піщаних рівнинах
біля затоки Лос-Анжелес. Вимагає додаткового вивчення видової приналежності.
Вид циліндричний — С. суlindrata Bailey
Рослини сірі, стебла тупоребристі, вусики маленькі, слабкі, такі, що гілкуються біля основи і
згорнуті кільцем. Листя 7—10 см в діаметрі, розітнуте вщент на 6 часток, які, у свою чергу,
розітнуті на зразок листя кавуна; кінці лопатей тупі. Листова пластинка покрита жорсткими
сірими волосками. Черешки товсті, з коротким опушенням. Віночок і чашка чоловічих квіток
мають вид крупної циліндричної трубки, завдовжки 5—7 см. Жіночі квітки 8— 9 см. Плоди
плескато-кулясті, з 10 вузькими неправильними світлими смужками і строкатим плямистим
малюнком. Насіння дрібне, товсте, неправильно овальне, завдовжки 9—10 мм, без обідка, з
тупими краями. Поширений в Каліфорнії (США) і Мексиці.
Вид пальчатолистий — С. digitata А. Gray
Рослини багаторічні. Стебло дуже тонке, ребристе дуже коротке, скручене. Листя темне,
сірувато-зелене, жилки більш світлого кольору. Листова пластинка розітнута вщент на 5 дуже
вузьких часточок розміром 0,5—2 х 5—10 см, з шорсткою поверхнею білими крапками.
Черешок горбкуватий. Чоловічі квітки вузькодзвоноподібні завдовжки 3—4 см, покриті рідким
пушком. Плоди кулевидні, 8—9 см в діаметрі, яскраво-темно-зелені, з вузькими чіткими білозеленими капілярними смужками і дрібними плямами того ж кольору. Насіння біле, овальне,
тупокінцеве (7 – 8 х 10 – 11 мм), без обідка, плоске з товстими краями. Поширений у США
(південно-східна частина Каліфорнії, Арізона, Нью-Мексика) і північній частині Мексики.
Вид пальмоподібний — С. palmata Wats.
Рослини багаторічні. Стебла ребристі, з короткими міжвузлями, сірі, з короткими жорсткими
волосками. Вусики дуже короткі, скручені. Листя густо розташоване, товсте, 6—10 см в
діаметрі, розрізане на 5 клиновидних загострених часток (лопатей), при цьому центральна
більша від інших. Лопаті доходять до 2/3 листа. Поверхня листя густо покрита короткими
жорсткими сірими волосками. Черешок коротший за пластинку листа з колючими волосками і
горбиками. Чоловічі квітки вузькодзвоноподібні, завдовжки 6—7 см, жіночі 8 см (зав'язь
завдовжки 2,5 см). Плоди кулясті, 8—9 см в діаметрі, важкі, ясно-зелені, з широкими неясними
зеленувато-білими смужками і плямами. Плодоніжки товсті. Насіння біле, вузькоовальне (7 х
10—12 мм), без підведеного обідка. Поширений у південній частині штату Каліфорнія (США).
Включає 2 різновиди.
1. Різновид пальмоподібний—var. Palmata. Рослини основного виду. Лопаті листків вузькі
(біля основи 2 см шириною, 5 – 6 см довжиною).
2. Різновид каліфорнійський — var. californica (Torrey et Wats.) Filov. Рослини більш
інтенсивного сірого забарвлення, ніж основна форма виду. Лопаті листя і частки ширші і
коротші. Плоди з менш виразними поздовжніми смугами. Насіння темніше, крупніше і товще
(8—9 х 13—14 мм).
Вид пальмолистий — С. palmeri Bailey
Рослини сіруваті. Стебла тонкі, ребристі, міжвузля короткі, з короткими волосками. Листя
дрібне, без колючок, сіре, серцеподібно-овальне (8—42 х 14—16 см, часто дрібніше), з трьома
головними вузькими лопатями, що доходять до середини листа. Краї листя слабо порізані,
верхня поверхня шорстка, нижня з жорстким сіруватим опушенням. Вусики короткі і слабкі,
2—4-роздільні. Квітки дрібні, опушені, завдовжки 4—6 см, дзвоноподібні; часточки чашки
ниткоподібні, завдовжки 1 см. Поширений на північному заході Мексики.
Вид галеотті —- С. galeotti Cogn. in DC.
Стебло товсте, ребристе; листя вузькотрикутне (9—12 х 12—16 см), верхівка гостра, краї
сильнозубчасті, виїмки листя неглибокі, верхня поверхня інтенсивно зелена, слабоволосиста,
білоплямиста, нижня сірувато-зелена, з короткими густими волосками. Черешок товстий,
циліндричний, завдовжки 10—15 см. Квітки на товстій опушеній квітконіжці, завдовжки 8—
15 см, віночок вузькодзвоноподібний, завдовжки 6 см, з ланцетовими сегментами. Чашка
коротка (1 см), звужена біля основи, колюча, з довгими тонкими частками, що розстилаються,
завдовжки 4—5 см. Корені і плоди невідомі. Росте на півдні Мексики.
Вид укоріняючийся — С. radicans Naud.
Стебла дуже довгі (до 10 м), стеляться, неколючі. Рослина багаторічна, розмножується
бульбами діаметром 3—4 см. Утворює дуже багато тонких пагонів, які легко укорінюються.
Вусики короткі. Листя серцеподібно-овальне (8—18 х 8—18 см), з трикутною верхівкою,
слабковиїмчасте, з лопатями, що заходять. Чашка коротка, дзвоноподібна, з шилоподібними
чашолистками. Плід слабо плескатий (4 х 4,5 см), блискучий, яскраво-зелений, з 7 нечіткими
білими смугами. Насіння завдовжки 7—8 мм, біле. Знайдений у Мексиці, в районі р. Мехіко.
Таким чином, за новою, найбільш вірною класифікацією, розробленою Філовим А.І., рід
Cucurbita нараховує 5 підродів і 21 вид (Дютін, 2007).
2. Біологія росту і розвитку
Життєвий цикл гарбузових рослин складається з етапів органогенезу. Органогенез –
виникнення і розвиток органів, частин та ознак організму в процесі онтогенезу, що
супроводжуються диференціацією клітин і тканин, які становлять орган.
Ріст і розвиток рослин – явища не тотожні. Ріст – це збільшення маси, обсягу рослин
незалежно, за рахунок розвитку яких частин і органів або ознак відбувалося це збільшення. Під
розвитком розуміють той шлях необхідних якісних змін клітини, органоутворюючих процесів в
онтогенезі рослин.
Розвиток рослин складається з проходження окремих етапів або стадій розвитку, що
характеризуються зміною вимог рослин до умов зовнішнього середовища. Для успішного
проходження кожного етапу необхідні свої умови зовнішнього середовища.
Відповідно до біологічних особливостей рослин гарбузових, серед технологічних
прийомів підвищення врожайності основну частину становлять заходи, проведені протягом
вегетації (підживлення, поливи і т.д.). Вибір технологічного прийому встановлюється за станом
рослин,
інтенсивністю ростових процесів, забарвленням листків і проходженням
фенологічних фаз розвитку. Для точного визначення стану рослини необхідно використати
метод біологічного контролю, який включає дані фенологічних спостережень, аналіз
диференціації конусу наростання і зародкових квіток, тобто знати етапи органогенезу.
Характеристика фаз розвитку та етапів органогенезу рослин дині наведені в таблиці 2.
І – ІІІ етапи органогенезу (стадія яровизації) нормально протікає при добовій
температурі плюс 14 – 18о С і триває за таких умов у дині 10 – 15 днів, у кавунів 18 – 22 днів.
Процеси яровизації проходять у період проростання насіння у віці сім'ядоль – до появи
першого справжнього листка.
На стадії яровизації зародки в пророслому насінні особливо чутливі до зовнішніх
факторів – вологи та температури. Різке зниження температури і недостатня кількість вологи в
посівному шарі на початку цієї стадії викликає дрібноплідність. Поступове відхилення від
температурної норми наприкінці яровизації такі наслідки не викликає.
Так, з насіння, яке було замочене на два-три дні, а потім проросло і залишалося на 7 –
8 днів у холоді (4 – 8 оС) розвивалася слабка рослина із дрібними плодами. І, навпаки, насіння,
що проросло і перебувало до появи сім’ядоль у парнику при температурі 14 – 18 оС, дало
нормальні рослини з великими плодами. Хоча температура при цьому знижувалася протягом 20
днів до 5 – 9 оС, плоди дозріли на 10 – 15 днів раніше контролю.
Таблиця 2 – Фази росту і етапи органогенезу рослин дині
(за И.Н. Львовою, С.Г.Бахановою, 1962 [13])
Етапи органогенезу
Розвиток рослин
етап
фаза
I
Утворення випуклого конусу наростання з двома
зачатковими листками
Накльовування насіння і проростання
II
Диференціація конусу наростання, утворення
зачатків 3, 4, 5 листків, поява квіткових бугорків
Поява
сім’ядольних
розгортання сім’ядоль
III
Початок
формування
квіткових
бугорків,
подальше формування зачатковими листків
Поява першого справжнього листка на
10 – 14 день після сходів
Початок розгортання
справжнього листка
Стадія
листків,
першого
Формування пиляків у чоловічих квіток та
бокових пагонів першого порядку
Фаза другого та третього розгорнутого
листка, наступає на 25 – 30 день після
сходів
VI
Формування чоловічих квіток, пилку, поява
плодолистиків і пелюстків квіток
Поява трьох справжніх листків
Закладка жіночих квітів із бокових пагонів
Поява 5 – 6 розгорнутого і 11 – 13
зачаточного листка
Ріст покривних органів квітки і поява жовтого
забарвлення, формування приймочки й маточки у
жіночих квітках
Поява 7 розгорнутого і 14 зачаточних
листків, початок утворення бутона у
жіночих і чоловічих квіток на бічних
пагонах (бутонізація), початок цвітіння
чоловічих квіток. Наступає на 40 – 50
день після сходів.
VIIІ
Ембріональна
V
Генеративна
Формування генеративних органів
Світлова
IV
VII
Яровизація
№
IХ
Формування насіннєвої камери,
розвиток
жіночих квіток, інтенсивний ріст пагонів
Масове цвітіння чоловічих і початок
цвітіння жіночих квіток основного
пагона. Інтенсивний ріст бічних
пагонів
X
Формування квіткових бугорків в пазухах 2 – 4
листа на бокових пагонах другого порядку
Масове цвітіння жіночих квіток,
початок росту зав’язі. Посилений ріст
основного та бічних пагонів першого
та другого порядків. Наступає на 50 –
60 день після сходів.
ХI
Запліднення жіночих квіток, початок
росту
зав’язей, посилений ріст основного і бокових
пагонів I і II порядку.
Масове цвітіння жіночих квіток.
Наступає на 60 – 65 день після сходів.
Продовження росту пагонів і цвітіння чоловічих і
жіночих квіток, накопичення поживних речовин у
плодах і насінні
Початок
достигання
плодів
на
першому і другому пагонах першого
порядку. Наступає на 75 – 85 день
після сходів.
ХII
ІV – V етапи органогенезу (світлова стадія) нормально проходять при добовій
температурі 18 – 22 оС і тривають 12 – 15 днів. У цей період утворюється 2 – 5 справжніх
листків до початку появи розгалуження. На цій стадії формуються всі основні вегетативні
органи рослини.
Кавун і диня проходить світлову стадію краще при 11 – 12 – 13-годинному освітленні.
При такій тривалості освітлення рослини розвиваються нормально, раніше і рясно плодоносять.
Такі дні бувають при посіві наприкінці квітня – на початку травня.
При освітленні 14 і більше годин на добу та при підвищеній температурі посилюється
ріст рослин, у результаті чого зменшується плодоносіння і плоди поспівають пізніше. Дні такої
світлової тривалості бувають при посіві у другій половині травня та на початку червня. Цим
обумовлюється сильний ріст і слабке плодоносіння у пізніх посівах.
Повне або часткове затінення рослин у цей період затримує їхній ріст і розвиток. Цим
пояснюється негативний вплив бур’янів на посіви баштанних культур на ІV – V етапах
органогенезу (світлової стадії). Добрий урожай можна одержати тільки шляхом створення
рослинам баштанних культур достатніх умов освітлення, які необхідні їм для нормального
розвитку за рахунок своєчасного формування густоти, прополки бур’янів.
VІ – VІІ етапи органогенезу (стадія розвитку генеративних органів) нормально протікає
при добовій температурі 22 – 25 оС і триває 10 – 15 днів. У цей період відбувається
розгалуження рослин та формування бутонів. Вони ростуть більш інтенсивно: протягом доби
з’являються два – три листки, а пагони відростають на 10 – 15 см. Тому в цей період дуже
велике значення має створення оптимальних умов живлення і вологості ґрунту шляхом
підживлення, обприскування розчином мікроелементів, поливів.
У цей період особливе значення має температурний режим. При середньодобовій
температурі 18 оС із коливаннями від 7 до 25 оС, розвиток рослин припиняється, а при
температурі 23 – 24о С із коливаннями від 13 – 32оС (кінець червня – початок липня) бутони
розвиваються нормально. Цей етап розвитку є вирішальним у закладці генеративних органів на
рослині, одержання максимального врожаю плодів. Проходження VІ – VІІ етапів органогенезу
необхідно регулювати агротехнічними прийомами, підтримуючи оптимальний тепловий режим
і вологість ґрунту.
VІІІ – ІХ етапи органогенезу (стадія ембріонального розвитку) нормально протікають у
дині при добовій температурі повітря 25 – 28 оС і триває в ранніх сортів 35 – 45, у пізніх – 60 –
70 днів. Процеси ембріонального розвитку охоплюють період з початку цвітіння до дозрівання
насіння, тобто до ХІІ етапу органогенезу.
Ембріональний період розвитку насіння закінчується в нормально розвиненому та
повністю дозрілому плоді. Насіння, узяте восени з не цілком дозрілого плода при зберіганні до
посіву в холодному приміщенні, закінчує ембріональний період тільки на наступний рік із
запізненням розвитку.
На цих завершальних етапах органогенезу необхідно найбільше уваги приділяти
догляду за рослинами: ручним прополкам, міжрядним розпушуванням, поливам,
підживленням, боротьбі з шкідниками і хворобами і т.д. Ці етапи органогенезу
характеризуються певними морфологічними змінами, а саме утворенням господарськокорисних і генеративних органів.
Таким чином, етапи органогенезу гарбузових характеризуються не тільки кількісними,
але і якісними змінами. Знаючи фактори, що впливають на проходження етапів органогенезу,
можна регулювати процеси росту і розвитку рослин, керувати проходженням етапів
органогенезу.
3. Мінливість відмінності ознак
3.1 Ознаки відмінності кавуна
Апробацію насінницьких посівів проводять з метою встановлення їх сортових якостей
(рівня сортової чистоти), перевірки умов вирощування і виконання господарством
агротехнічних та необхідних насінницьких заходів, обов’язкових для збереження характерних
для сорту ознак і властивостей.
Сім’ядолі. За довжиною сім’ядолі поділяються на короткі (< 1,0 см), середні (1,0 –
2,0), довгі ( > 2,0 см.). За формою бувають: округло-еліпсовидні, еліпсовидні, подовженоеліпсовидні.
Рослина. Потужність рослини (визначається окомірно по числу і довжині пагонів) має
наступні градації: слабка, середня, велика. За типом поділяються на кущові, короткостеблові,
середньостеблові і довгостеблові форми.
Число пагонів: мале – менше 3, середнє – 3 – 5, велике – більше 5. Рахують головне
стебло і пагони I порядку.
Довжина головного пагона. Пагон буває дуже короткий (менше 1 м), короткий (1 –
1,4 м), середній (1,5 – 2,0 м), довгий (2,1 – 2,5 м), дуже довгий (більше 2,5 м). При зрошенні
пагони подовжуються і товстішають. Довжина стебла корелює з довжиною міжвузлів.
Форма і товщина стебла. За формою стебло може бути округлим, гранованим,
округло-гранованим, гранованим (рис.1, додаток А) (у кавуна кормового). Товщину стебла
визначають за розміром: дуже тонкий (< 0,3 см); тонкий (0,3 – 0,4 см); середній (0,5 – 0,7 см);
товстий (> 0,9 см).
Міжвузля: Короткі (менше 5 см), середні (5 – 10 см), довгі (більше 10 см). Ознака
дуже важлива, тому що корелює з довжиною стебла і продуктивністю рослин. Довгоплетисті
форми мають, як правило, довгі меживузля.
Характер опушення стебла. Може бути рідке і повстяне (у кавуна кормового).
Волоски опушення м'які, грубі або тверді (у дикорослих форм кавуна— колоцинта).
Характер вусиків (рис. 2, додаток А). Вусики бувають скорочені, поодинокі, подвійні,
множинні. Кавун столовий має поодинокі і подвійні вусики.
Листок. Різниться за розміром, формою, кольором, розсіченістю, ширині часток
листової пластинки, довжині і положенню черешка.
Розмір листової пластинки ( від нижньої лінії часток до вершини). Пластинка буває
дуже дрібна (менше 10 см), дрібна (10—12 см), середня (13—18 см), велика (19—20 см), дуже
велика (більше 20 см). Для визначення розміру беруть листки середнього ярусу. На родючих
ґрунтах і в захищеному ґрунті розмір листової пластинки збільшується.
Форма листка (рис. 5, додаток А). Листок за формою може бути вузький, середній і
широкий,
Характер опушення листка — ніжне, грубе, тверде. Грубі листки зустрічаються в
кавуна кормового, тверді — у кавуна дикорослого.
Розсіченість — дуже сильна, сильна, середня, слабка, відсутня або дуже слабка (рис.
4, додаток А). Для сортів кавуна столового характерні сильнорозсічені листки, кормового —
середньо - і слабкорозсічені.
Ширина пластинки листка (рис. 3, додаток А) — вузька (частки не стикаються між
собою), середні (частки ледь торкаються одна одної), широкі (частки заходять одна на іншу) .
Останнє характерно для кавуна кормового.
Черешок — короткий (менше 5 см), середній (5—8 см), довгий (більше 8 см).
Положення черешка — вертикальне, похиле, горизонтальне (у дикорослих форм).
Колір — жовтий, зелений, темно-зелений, сизо-зелений, строкатий. Жовтий і
строкатий колір листка зустрічаються дуже рідко.
Особливості квіток і зав'язі. На рослині кавуна жіночі квітки можуть бути з
нормальними тичинками (статевий тип андромоноецій), без тичинок і чоловічими квітками
(статевий тип моноецій). із зародковими тичинками. У гермафродитних квітках при холодній і
вологій погоді андроцей розвинений слабко (1—2 тичинки).
Розмір віночка. Віночок за розміром варіює у сортів від дрібного (менше 2 см) до
середнього (2 – 3 см) і великого (більше 3 см). Колір віночка від блідо-жовтого до яскравожовтого.
Колір пелюстків — жовтий, яскраво-жовтий (характерний для кавуна кормового).
Форма пелюстків (рис.6, додаток А). Пелюстки бувають округлі (широкі і вузькі) і
загострені (у кавуна кормового).
Довжина квітконіжки варіює від короткої (менше 1,5 см) до середньої (1,5 – 3,0 см) і
довгої (більше 3 см).
Колір приймочки корелює з кольором м'якоті плода і буває зеленим, жовтим,
жовтогарячим. При зеленому і жовто-зеленому кольорі приймочки м'якоть найчастіше
рожева або малинова, при жовтому і жовтогарячому - шарлахова або кармінна.
Форма зав'язі (рис. 7, додаток А) корелює з формою плода і може бути куляста,
овальна, циліндрична. Ця ознака дозволяє проводити сортові прочистки в період цвітіння.
Опушення зав'язі — дуже рідке або відсутнє, рідке, густе, повстяне, іноді відсутнє.
По опушенню зав'язі, як і по опушенню стебла, легко виділити кавун кормовий, що має
повстяне опушення.
Форма плоду (рис. 8, додаток А) – плеската (індекс менше 1), куляста (індекс
близько 1), тупоеліптична (індекс 1,1 —1,25, кінці плода тупі, плід нагадує чотирикутник),
овальна, короткоовальна, грушоподібна (верхній кінець тупий, до плодоніжки злегка
витягнутий), циліндрична (індекс більше 1,3, плід сильно витягнутий). У кавуна столового
переважає куляста і тупоеліптична форма плоду, у кормового — циліндрична. Інші форми
плода зустрічаються рідко.
Величина плоду. Сильно змінюється залежно від умов і зони вирощування. У дрібних
плодів поздовжній діаметр менше 15 см, маса плода до 2,5 кг; у середніх — відповідно 15—25
см і 2,5— 5 кг; у великих — більше 25 см і 5 кг.
Поверхня плоду (рис. 9, додаток А). Буває гладка — ребра і нерівності відсутні:
сегментована — є меридіальні, злегка втиснені вузькі смуги, слабопомітні, але контрольовані
на дотик; з веноподібними опуклостями; горбкувата. Для сортів кавуна столового характерні
плоди із гладенькою і слабосегментованою поверхнею.
Колір плоду — білий, жовтуватий, кремовий, оранжевий, світло-зелений, зелений,
темно-зелений, чорно-зелений,
Тип малюнку плоду (рис.10, додаток А). Малюнок — це наявність на поверхні кори
смуг, мазків, сітки, пофарбованих у більш темний колір, ніж колір плода. Виділяють наступні
типи малюнка: малюнок відсутній; елементи сітки; сітка; сітчасті смуги; нитчасті смуги;
мраморність; вузькі шипуваті смуги; широкі шипуваті смуги; розмиті (фестончасті) смуги;
широкі розмиті смуги; велика мозаїка; дрібна мозаїка; ситцевість.
Колір малюнка плоду — білястий, кремовий, ярко-жовтий, оранжевий, світлозелений, сіро-зелений, зелений, темно- і чорно-зелений.
Товщина кори (вимірюють до початку забарвлення м'якоті). За товщиною кора може
бути дуже тонка (менше 0,5 см), тонка (0,5 – 1,0 см), середня (1,1 — 1,5 см), товста (1,6—2,0
см), дуже товста (більше 2 см). При зниженій температурі і надлишку вологи кора товстішає.
Консистенція кори - за консистенцією кора буває тендітна, гнучка, щільна,
дерев'яниста. Остання характерна для кавуна кормового.
Колір м'якоті. За кольором м'якоть може бути біла, лимонна, золотиста, блідорожева, рожева, жовтогаряча, жовтувато-червона, кармінна, малинова. Для кавуна
кормового характерне біле і жовтувате забарвлення м'якоті.
Консистенція м'якоті буває зерниста, ніжна, волокниста, щільна, тверда, ватяна.
Для кавуна столового характерна зерниста й ніжна м'якоть. У кавуна транспортабельних і
лежких сортів м'якоть може бути груба. Щільна м'якоть властива кавуну кормовому, тверда —
дикорослому.
Смак м'якоті може бути гіркий або прісний (несмачийа) (у дикорослих форм), мало
солодкий, солодкий, дуже солодкий. Оцінюють смак м’якоті як неїстівний, поганий,
посередній, добрий, відмінний.
Рис. 11 – насіння кавуна: рисунок насіння кавуна буває: 1 — зі світлим носиком; 2- зі
світлим ободком; 3 — з темним носиком; 4 — з темним ободком; 5 — зі світлою плямою; 6 - з
темною плямою; 7 — крапчасті.
До апробаційних ознак насіння відносяться розмір, форма, колір, поверхня, малюнок,
наявність рубчика.
Розміром насіння: дуже дрібне (довжина менше 0,5 см), дрібне (0,5—1,0 см),
середнє (1,1 — 1,5 см), велике (1,6—2,0 см), дуже велике (більше 2,0 см).
Форма насіння — вузька(індекс 1/2), середня (1/1,7), широка (1/1,5), дуже широка
(1/1,3).
Поверхня насіння — гладенька; шорсткувата (але без тріщин), що розтріскується в
період зберігання на дрібні тріщинки; з великими тріщинами.
Колір насіння — білий, кремовий, сірий, тютюновий, світло-коричневий, маслиновий,
коричневий, червоний, чорний. Малинове і червоне забарвлення характерне для кавуна
кормового.
Поверхня – гладка, шорсткувата, з тріщинками.
Рубчик насіння є або відсутній. У кавуна кормового рубчик відсутній.
Маса 1000 насінин – насіння дуже мілке (<30г), мілке (30-60), середнє (61-100), велике
(101-130), дуже велике (>130).
Вегетаційний період. Сорти кавуна розподіляють на ранні — період від появи сходів
до першого збору триває 65 – 80 днів, середньоранні — 80 – 85, середньостиглі — 85 – 95,
середньопізні — 95 – 105, пізньостиглі — більше 105 днів. Період від першого до останнього
збору у сортів становить 20— 40 днів і більше.
Умови вирощування рослин дуже впливають на скоростиглість, масу плода,
цукристість, урожайність. Підвищена вологість і низька температура затримують дозрівання і
знижують цукристість плодів. Надмірна сухість у період цвітіння гальмує процес запліднення і
зав'язування плодів.
3.2 Ознаки відмінності дині
Апробації підлягають усі сортові посіви в дослідних господарствах науково-дослідних
установ, учбово-дослідних господарствах сільськогосподарських вузів і коледжів,
спеціалізованих насінницьких та інших господарствах, урожай з яких використовують на
насіннєві цілі, усі посіви сортів і гібридів, занесених до Державного Реєстру сортів рослин
України, а також тих, що проходять виробниче випробування.
Сім’ядолі. За довжиною сім’ядолі поділяються на короткі (<1,0 см), середні (1,0 – 1,5),
довгі (>1,5 см). Колір буває жовтий, світло-зелений, зелений і темно-зелений.
Рослина. Бувають рослини кущового, напівкущового типу і з довгим стеблом.
Довжина головного стебла. Варіює від 0,4 м у кущових форм до 2 м у європейського і
до 3 м у середньоазіатського підвиду. Буває довжина головного стебла коротка (< 1,0 м),
середня (1,0 – 1,5 м), довга (> 1,5 м).
Товщина стебла – тонкий (< 0,4 см), середній (0,4 – 0,6), товстий (>0,6).
Довжина міжвузлів – короткі (< 5 см), середні (5 – 7 см), довгі.
Розмір листової пластинки. Визначають виміром 10 – 15-го листка від основи
рослини без черешка вздовж головної жилки, від нижньої межі лопаті. Листова пластинка
може бути дрібна (менше 14 см), середня (14 – 18 см), велика (більше 18 см).
Форма листової пластинки (рис. 12, додаток Б) – округла, ниркоподібна,
серцеподібна, кутаста (трикутна або п’ятикутна).
Розсіченість листової пластинки (рис. 13, додаток Б). Пластинка може бути цільна,
виїмчаста, сильновиїмчаста, або лопатева (виїмки досягають половини радіуса пластинки).
Край листка — зубчастий і рівний.
Довжина черешка. Черешок по довжині варіює від короткого (менше 12 см) до
середнього (12 – 20 см) і довгого (більше 20 см).
Положення черешка — стояче (середньоазіатський підвид) і похиле (європейський
підвид).
Тип квітки і форма зав'язі. Квітки в дині гермафродитні, жіночі і чоловічі. Зав'язь
куляста, овальна, циліндрична.
Квітка – величина віночка – дрібний (діаметр < 2,0 см), середній (2,1 – 3,0 см),
крупний – (>3,0 см). Колір квітки від блідо-жовтого до жовтого. Рильце маточки три- або
п’ятилопатне.
Стовпчик маточки (рис. 14, додаток Б) – короткий (пиляки вище рильця), середній
(пиляки на рівні рильця), довгий (пиляки вище рильця). Колір маточки – зелений, блідожовтий, жовтий.
Форма плоду (рис. 15, додаток Б). Може бути сплюснута, куляста, плеската, овальна,
яйцеподібна, грушоподібна, циліндрична, змієподібна, чалмоподібна. Вона може змінюватися
при нестачі вологи і несприятливих умовах запилення.
Розмір плоду (визначають по найбільшому діаметру). При округлій і плескатій формі
плоди вважають дрібними — до 15 см, середніми — 15 – 25, великими — більше 22 см; при
подовженій формі дрібними — до 25 см, середніми — 25 – 30, великими — більше 30 см.
Поверхня зрілого плоду — гладка, сегментована, бугорчата, зморшкувата.
Тип малюнка. На поверхні плодів багатьох сортів дині чіткий або нечіткий малюнок
у вигляді смуг, плям, мазків, крапок. Колір малюнка найчастіше контрастніший у порівнянні із
плодом. Цю ознаку описують по незрілому плоду.
Колір кори незрілого плоду. Колір фону може бути білий, білястий, ясно-зелений,
жовтувато-зелений, сіро-зелений, зелений, темно-зелений.
Малюнок незрілого плоду — темно-зелений, зелений, сіро-зелений, ясно-зелений.
Колір поверхні і малюнка зрілого плоду. Колір поверхні білий із зеленуватим або з
жовтуватим відтінком, салатний, кремовий, лимонно-жовтий, жовтий, оранжевий, зелений,
синьо-зелений, сірий. Малюнок зрілого плоду – відсутній, вузькі смуги, широкі смуги, подвійні
вузькі смуги, подвійні широкі смуги, маленькі плями, великі плями.
У скоростиглих і літніх сортів переважають жовто-жовтогарячі і кремові тони різної
інтенсивності, іноді в комбінації із зеленуватим, коричнюватим, сірим забарвленням; у
пізньостиглих сортів — коричнювато-зелені, сіро-зелені, оливкові, темно (чорно) - зелені.
Тип сітчастості. На поверхні плода багатьох сортів дині утворюється сітка. Вона
буває повна покриває всю поверхню плода; часткова — біля основи або біля вершини;
зустрічаються окремі елементи сітки у вигляді тріщин. Сітка може бути зв'язана і незв'язана;
дрібно -, середньо - і крупночарункова; густа, рідка; груба, ніжна і у різних комбінаціях.
Твердість кори. Кора буває м'яка (при легкому натисканні пальцем залишається
поглиблення); тверда (не прогинається);
Консистенція кори - гнучка, тендітна.
Товщина кори - тонка (0,1 – 0,5 см); середня (0,6 – 1,5 см); товста ( >1,5 см);.
Колір м'якоті плода — білий, кремовий, зелений, жовтогарячий різної інтенсивності і
відтінків.
Товщина м'якоті. М'якоть дуже тонка (до 1,5 см), тонка (1,6 – 2,5), середня (2,6 –
4,0 см), товста (більше 4 см). Товщина м'якоті часто зменшується від плодоніжки до вершини
і різниця в товщині досягає 1,5 см.
Збіжистість м’якоті (рис. 16, додаток Б). Визначається величиною насіннєвого гнізда,
яке може бути менше 1/2 діаметра плода, рівнятися 1/2 діаметра і бути більше 1/2 діаметра.
Плід – насіннєва порожнина (рис. 17, додаток Б). Насіннева порожнина відсутня,
мала, середня, велика.
При оцінці м'якоті враховують її структуру (зерниста, волокниста); консистенцію
(розсипчаста — картопляна, щільна (хрустка), пухка, що тане); соковитість (несоковита,
середньосоковита, соковита); смак (дуже солодка, солодка, мало солодка, прісна, кисла,
гірка); аромат (слабкий або сильний, із присмаком груші, ванілі, мускату або без нього).
Число плацент. У плодах звичайно 3 плаценти, але в сортів з кулястими і плескатими
плодами 4—5 плацент.
Тип плацент – плаценти бувають такими, що розпливаються — при повному
дозріванні на поперечному розрізі плоду насіння плаває у рідині; що напіврозпливаються — на
продольному розрізі плоду зберігає цілісність, але при спробі відділити розпливається; сухі,
такі що не зрослися — на продольному розрізі плода легко відокремлюються від м’якоті разом
з насінням, без втрати цілісності; сухі, відкриті з внутрішнього боку («огіркові») — на
продольному розрізі плода плаценти відділяються, а частина насіння залишається в м’якоті);
сухі зрослі («качани») — насіння щільно з'єднане з плацентами, з м'якоттю не стикається і
виймається з плода, нагадуючи качан кукурудзи.
Заповнення плацентами насіннєвого гнізда. Плаценти можуть повністю
заповнювати насіннєве гніздо; заповнювати половину гнізда з утворенням невеликої
насіннєвої порожнини між плацентами; заповнювати менше половини гнізда з утворенням
великої насіннєвої порожнини.
При лабораторному контролі враховують наступні ознаки насіння: розмір, форму і
колір.
Рис.18 – Розмір (1— насіння дрібне; 2 — середнє; 3 — велике) і форма (4 — насіння
яблучне; 5 — вузькоовальне; 6 — широкоовальне; 7 — ланцетне) насіння дині.
Розмір насіння – дрібне (менше 0,8 см), середнє (0,9— 1,2 см), велике (більше 1,2
см). Для визначення розміру беруть 5—6 насінин, укладають на міліметровий папір або
лінійку і вимірюють довжину, а потім обчислюють середнє арифметичне. У такий же спосіб
вимірюють ширину насіння.
Колір насіння – білий, кремовий, жовтий, світло-коричневий.
Число насінин у плоді – мале (< 300 шт.), середнє (300 – 500), велике ( > 500).
Вегетаційний період – кільківсть днів від появи масових сходів до першого збору
плодів. За тривалістю вегетаційного періоду сорти ділять на скоростиглі (60 – 70 днів),
середньоранні (70 – 80 днів), середньостиглі (80 – 90 днів), середньоппізні (90 – 100 днів),
пізньостиглі (100 – 120 днів).
Період плодоносіння – кількість днів від першого збору до останнього. Може бути
короткий (10—20 днів), середній (20—40 днів), довгий (більше 40 днів).
3.3 Ознаки мінливості гарбуза, кабачка і патисона
Сімядолі. За формою поділяються на округло-еліпсовидні, еліпсоподібні, видовженоеліпсоподібні, за довжиною бувають – короткі (<1 см), середні (1 – 2), довгі (>2). Колір
змінюється від світло зеленого до зеленого і темно-зеленого.
Рослина. Бувають кущового типу (<1м ), короткопагонні (1 – 1,4), середньопагонні (1,5
– 2,5), довгопагонні (>2,5). Кількість пагонів – мала (<3), середня (4 – 5), велика (>5).
Довжина головного стебла. У сортів головний пагін може бути: коротким (менше 1,0
м), середнім (1,1 – 3,0), довгим (3,1 – 6), дуже довгим (>6). У кущових сортів гарбуза, кабачка,
патисона стебло до 1 м, бічні стебла коротші 50 см або відсутні.
Форма стебла залежно від виду гарбуза: циліндрична, округло-гранована, гранована
(табл. 1, рис.19, додаток В).
Товщина стебла. Дуже тонкий (<1 см), тонкий (1 – 2), середній (2,1 – 3,0), товстий
(3,1 – 5,0), дуже товстий (>5).
Довжина міжвузлів – короткі (<5 см), середні (5 – 10), довгі (>10)
Опушення стебла: волоски м'які або тверді, шиповидні колючі в гарбуза
твердокорого.
При описі листків ураховують форму, величину, розсіченість листової пластинки,
колір листка, білу плямистість листової пластинки, розмір черешка. Для обліку ознак листки
беруть із середньої частини стебла (8 – 10 лист).
Форма листової пластинки (рис. 20, додаток В) (8 – 10 лист, рис. 20): округла,
ниркоподібна — ширина більша довжини, краї рівні; серцеподібна — верхній кінець листка
трохи витягнутий і загострений; трикутна; пятикутна.
Величина листової пластинки (вимірюють до черешка). Листова пластинка буває:
дуже дрібна (<10 см), дрібна – (10 – 12), середня (13 – 20), велика — (21 – 30), дуже велика
— більше 30 см.
Розсіченість листової пластинки: відсутня, слабка — менше половини радіуса
листка, середня — до половини радіуса, сильна — більше половини радіуса.
Листок – долі (рис. 21, додаток В). Вузькі, середні, широкі.
Колір листка варіює від світло-зеленого до зеленого і темно-зеленого.
Листок – характер білої плямистості (рис. 22, додаток В) – дрібні плями, розтягнуті
плями, великі плями.
Довжина черешка змінюється від короткого — менше 20 см до середнього (20 – 30) і
довгого ( >30).
Квітка. За статевим типом поділяються на чоловічі (♂), жіночі (♀) і гермафродитні
(♀♂). Колір віночка змінюється від світло-жовтого до жовтого і яскраво-жовтого.
Форма пелюсток – округла і загострена.
Форма рильця – три або пятилопасне. Колір – світло-жовтий, жовтий і
оранжевий.
Зав’язь- форма: кульовидна, овальна, циліндрична.
Форма плоду (рис. 23, додаток В). Форма може бути плеската; куляста; овальна;
грушоподібна, еліпсовидна, , чалмовидна, дзиговидна, перехватка.
Розмір плода (визначають по найбільшому діаметру). При округлій формі плоди
великі — більше 35 см, середні — 20 – 35, дрібні — менше 20 (у гарбуза твердокорого — менше
25 см); при подовженій формі плоди великі — більш 40 (у гарбуза мускатного — більше 50 см);
середні — 30 – 40 (у гарбуза мускатного — 40 – 50 см), дрібні — менше 30 (у гарбуза
мускатного — менше 40 см).
Поверхня плоду — гладенька, нерівна, сегментована (дрібно, середньо, глибоко),
ребриста (слабко, середньо, сильно), зморшкувата, бородавчаста (слабко, середньо, сильно),
горбиста.
Форма плодоніжки – циліндрична, конічна, гранована, різко гранована.
Розмір насіннєвого гнізда плоду – малий (менше половини діаметра плоду), середній
(дорівнює половині діаметра плоду), великий (більше половини діаметра плоду).
Тип плацент плоду: відкриті і закриті.
Форма плодоніжки – циліндрична, конічна,
Сітка (тріщини) на корі відсутня або буває дрібно- або крупночарункова.
Малюнок поверхні плоду. Відзначають наявність смуг (вузькі, середні, широкі,
суцільні або переривчасті, сітчасті), плям (дрібні або великі), вузькі стрічечки по лінії
сегментації. Ширина смуг визначається стосовно проміжків поверхні плоду: широкі — ширше
смуг фону плоду, середні — дорівнюють ширині смуг фону плоду, вузькі — вужчі смуг фону
плоду.
Колір плоду і малюнка. Може бути білий, світло-сірий, темно-сірий, рожевий,
червоний, жовтий, лимонно-жовтий, жовтогарячий, коричневий, світло-зелений, зелений,
чорно-зелений.
Характер кори. Кора буває м'яка, шкіряста (легко ріжеться ножем), пружна, тверда
(ріжеться із труднощами з невеликим потріскуванням). За товщиною вона може бути тонка
(<1 см), середня (1,1 – 1,5), товста (1,6 – 2,0) і дуже товста (>2,0 см).
Форма плодоніжки — відмінна ознака ботанічних видів гарбуза (див. табл.1).
Товщина м'якоті. За товщиною м'якоть буває тонка— (менше 3 см), середня — (3,1
– 5,0), товста — (6 – 8), дуже товста — більше 8 см.
Збіжистість м’якоті. За збіжистостю різниця в товщині м'якоті в основі і вершині
плода може рівнятися 1 – 3 см.
Щільність м'якоті: щільна, середньої щільності, пухка.
Консистенція м'якоті: Хрустка, рихла, що розпадається на волокна, крохмалиста
(ніжна або груба – для кабачка і патисона), щільна, зерниста, ламка.
Колір м’якоті – білий, кремовий, жовтий, оранжевий, червоний.
Соковитість м'якоті: соковита, середньої соковитості, мало соковита, суха.
Смак м'якоті: не солодка, середньої солодкості, солодка.
Розмір насіннєвого гнізда: мале – менше половини діаметра плода, середнє – дорівнює
половині діаметра плода, велике – більше половини діаметра плода.
У сортів гарбуза мускатного насіннєве гніздо розташоване у верхній частині плода, у
деяких сортів воно дуже маленьке.
Тип плацент: насіннєве гніздо заповнюють щільно, рихло або розташовуються по
внутрішніх стінках плоду.
Розмір насіння у довжину: дрібне (коротше 1,5 см), середнє (1,5 – 2,3 см.), велике
(довше 2,3 см).
Рис.24 – Насіння різних видів гарбуза:
1 — великоплідного: бічний ободок насіння ясно не виділяється;
2 — твердокорого: ободок добре помітний;
3 — мускатного: ободок кручений або
ворсистий,
темніший
від забарвлення
насіння.
Форма насіння - коротко- або подовжено-овальне, середньої ширини і широке.
Колір насіння - білий, кремовий, жовтий, жовто-кремовий, світло-коричневий,
коричневий, чорний,
Шкірка насіння - плівчаста (голонасінні форми і сорти), тонка, товста (панцирна).
Панцирну шкірку мають деякі сорти великоплідного гарбуза.
Бічний обідок насіння. Обідок ясно не виділяється (великоплідний гарбуз), обідок
добре помітний (твердокорий), обідок витий або ворсистий, темніший від забарвлення насіння
(мускатний).
Маса 1000 штук насіння – мала (>150 г), середня (150 – 200), велика (>200).
Вегетаційний період. За цією ознакою сорти бувають ранньостиглі – від сходів до
біологічної стиглості проходить до 100 днів, середньостиглі – 100 – 120 днів, пізньостиглі –
понад 120 днів, дуже пізні – понад 130 днів.
Для кабачка і патисона ранньостиглість встановлюється по періоду сходи – перший
збір плодів (технічна спілість): ранньостиглі ( від сходів до технічної спілості 40 – 50 діб),
середньостиглі (50 – 60 діб), пізньостиглі (понад 60 діб).
Тривалість вегетаційного періоду значно варіює залежно від умов вирощування. У
районах із прохолодним вологим кліматом дозрівання плодів затримується на 10 – 15 діб і
більше. При вирощуванні в різних агрокліматичних зонах, а також під впливом умов
вирощування (родючість ґрунту, агротехніка, температура, вологість і ін.), у сортів гарбуза,
кабачка, патисона спостерігається мінливість морфологічних і господарсько-цінних ознак.
Змінюються сила розвитку рослини, величина листка, форма і маса плоду, інтенсивність
забарвлення кори, товщина і смак м'якоті, урожайність і насіннєва продуктивність.
Вегетаційний період, діб
Форма, колір, розмір
насіння,см
Вміст сухої речовини,%
Сочність і консистенція
м’якоті
Колір і товщина м’якоті,
см
Тип і повнота сітки
Тип малюнка
Вегетаційний період,
діб
Форма, колір, розмір насіння,
см
Вміст сухої речовини, %
Колір і консистенція м’якоті
Товщина й характер кори
Тип і колір малюнка
Колір фону плоду
Поверхня плоду
Колір плоду і малюнка
Форма й розміри плоду, см
Форма й розмір плоду,
см
Довжина черешка
листка, см
Форма й розміри листкової
пластинки, см
Розсіченість листка
Назва сорту
№
Довжина пагонів, см
Схема опису сортів дині
Форма і розмір листка,
см
Довжина голної
огудини, см
Назва сорту
№
Додаток Г
Схема опису сортів кавуна
Примітки
Вегетаційний період,
Насіння
діб
розмір, см
М’якоть
колір
вміст сухої речовини,
%
консистенція
Плід
колір
товщина, см
малюнок
колір малюнка
колір фону
поверхня
форма
Форма й розмір листкової
пластинки, см
Довжина огудини, см
Назва сорту
№
Продовження додатку Г
Схема опису сортів гарбуза, кабачка, патисона
Додаток А
Морфологічні ознаки кавуна
Рис.1 – Стебло – форма
1- округлий, 2- округло-гранчастий, 3- гранчастий
Рис.2 – Стебло – вусики
1- редуковані, 3- поодинокі, 5- подвійні, 7- множинні
Рис.3 – Листок – ширина пластинки
1-вузька, 3- середня, 5- широка
Рис.4 – Лист – розсіченість
1- відсутня, або дуже слабка, 3- слабка, 5- середня, 7- сильна, 9- дуже сильна
Рис.5 – Лист – ширина долей
3- вузькі, 5- середні, 7- широкі
Рис.6 – Квітка – форма пелюсток
1- округлі широкі, 2- округлі вузькі, 3- загострені
Рис.7 – Зав’язь - форма
1- шароподібна, 2- овальна, 3- циліндрична
Рис.8 – Плід – форма
1- плескатий, 2- шароподібний, 3- тупо еліптичний, 4- коротко овальний, 5- овальний,
грушоподібний, 7- циліндричний
Рис.9 – Плід – поверхня
1-гладенька, 2- сегментована, 3- з веноподібними випуклостями, 4- бугорчаста
Рис.10 – Плід – тип малюнка кори
1- сітка, 2- сітчасті смуги, 3- нитчасті смуги, 4- мраморність, 5- вузькі шипуваті смуги, 6широкі шипуваті смуги, 7- фестончасті смуги, 8- широкі розмиті смуги, 9- мозаїка
Додаток Б
Морфологічні ознаки дині
Рис.12 – Листок – форма
1 – округла, 2 – ниркоподібна, 3 – серцеподібна, 4 – трикутна, 5 – п’ятикутна
Рис.13 – Листок-розсіченість
1 – відсутня, 3 – слабка, 5 – середня, 6 – сильна.
Рис.14 – Квітка – стовпчик маточки
3 – короткий, 5 – середній, 7 - довгий
Рис.15 – Плід – форма
1 – сплюснута, 2 – куляста, 3 – плеската, 4 – овальна, 5 – яйцеподібна, 6 – грушоподібна, 7 –
циліндрична, 8 – змієподібна, 9 – чалмоподібна.
Рис.16 – Плід –збіжистість
1 – відсутня, 3 – слабка, 5 – середня, 7 - сильна
Рис.17 – Плід-насіннева порожнина
1 – відсутня, 2 – мала, 3 – середня, 7 - велика
ДодатокВ
Морфологічні ознаки гарбуза, кабачка, патисону
Рис.19 – Стебло – форма
1-округла, 2- округло-гранчаста, 3- гранчаста
Рис.20 – Лист - форма
1- округлий, 2- ниркоподібний, 3- серцеподібний, 4- п’ятикутний
Рис.21 – Лист – долі
3- вузькі, 5- середні, 7- широкі
Рис.22 – характер білої плямистості
1- дрібні плями, 5- розтягнуті, 7- крупні
Рис.23 – Плід – форма
1-плескатий, 2- шароподібний, 3- овальний, 4- грушоподібний, 5 -еліпсоподібний, 6чалмоподібний, 7-дзигоподібний, 8- перехватка, 9- дископодібний
Література
1. Фурса Т.Б., Филов А.И. Культурная флора СССР. Тыквенные. – М.: Колос, 1982. 279с.
2. Методика селекційного процесу та проведення польових дослідів з баштанними
культурами. К., Аграрна наука, 2001, 131с.
3. Широкий унифицированный классификатор СЭВ рода Citrullus Schrad. – Л., 1989. –
29 с.
4. Методические указания по изучению и поддержанию коллекции бахчевых культур. –
Л.,1968. – 9 с.
5. Орлюк А.П., Діденко В.П. Теоретичні і практичні аспекти селекції баштанних
культур: Монографія. - Херсон: Айлант, 2009. – 320с.
6. Методические указания по изучению и поддержанию коллекции бахчевых культур /
Редакционно-издательский сектор ВИР. –Л.: 1976. – 14 с.
7. Пыженков В.И., Малинина М.И. Культурная флора. Т.ХХI. – Тыквенные (огурец,
дыня). М.: «Колос», 1994. – С.131-274.
8. Рубин Б.А. Физиология сельскохозяйственных растений. – Том VIII / Физиология
овощных и бахчевых культур. Изд-во Московского университета, 1970. – С. 335-444.
9. Селекция бахчевых культур. Методические указания / Сост. Т.Б. Фурса, М.И.
Малинина, Л.М.Юлдашева и др. Л., ВИР, 1988. –С.44.
10. Широкий унифицированный классификатор СЭВ виду Cucumis melo L. / Л.:ВИР. –
1989. - 21с.
11. Широкий унифицированный классификатор СЭВ культурних видов рода Cucurbita
L. (тыква)/ Л.:ВИР. – 1989. - 21с.
12. Дютин К.Е. Генетика и селекция бахчевых культур. Изд. 2-е, испр. и доп. – 320 с.
Астрахань, 2007.
13. Рубин Б.А. Физиология сельскохозяйственных растений. – Том VIII / Физиология
овощных и бахчевых культур. Изд-во Московского университета, 1970. – С. 362-365.
14.Wetmore R. H., Barghoorn E. S.,
«Phytomorphology», 1953, v. 3, №1‒2, p. 127‒32
Edward
Charles
Jeffrey.
1866‒1952,