Фрагмент п’єси «Жирна свиня» для читання по ролях та аналізу (остання сцена) Бурхливий день на пляжі Смужка піску. Том самотньо сидить на рушнику і читає книгу, судячи з її розміру, біографію когось з великих. На ньому плавки до колін у квітках. Через певний час з’являється Дженні. Вона шикарно виглядає в малюсінькому бікіні. Виклично зупиняється перед Томом. Дженні. А я дивлюсь, ти чи не ти сидиш. Том. Ага. Привіт (стрімко підскакує). Гарно виглядаєш. Просто чудово. Дженні. Дякую. Пілатесом займатися почала (пауза) А що ви так далеко від всіх сіли? Том. А, просто…щоб ніхто не набридав. Начебто і з усіма, а начебто й окремо. Дженні. А, зрозуміло. Том. Ну…(пауза) Так, значить, ти тепер з Картером, так? Дженні. Так, уяви собі?! Том. Круто. Дженні. Сподіваюсь. Він, насправді, цілком нормальний, якщо його евакуювати за межі офісу… Том. Він у цьому не один. Офіс не найбільш сприятливе місце: столи, столи… Дженні. Це точно (посміхається) Ну, ладно… Том. Так. Ну, я сподіваюсь, що у вас… Дженні. Ага, дякую. Ну, тобі того ж… Дженні нахиляється, Том цілує її в щоку .Вона повертається, і вони знову цілуються. Поцілунок затягується. Дженні. Гаразд, я пішла… ви приходьте до нас. У волейбол там зіграємо чи ще щось… Том. Гаразд. Дженні. Ну, ось і чудово (пауза) А ти в тих плавках, що я тобі подарувала… Том. Так, вони мені подобаються дуже. Дженні. Класно, вони тобі личать. (пауза) Ну, гаразд, приходьте… Том. Добре. Бувай. Дженні. Бувай (не йде) Слухай, про ту нашу з тобою розмову…. Цієї миті з’являється Гелен. В неї в руках тарілки, повні їжі. Вона в цільному купальнику. Дженні. А, знайшли все, щ треба? Гелен. Так, дякую (до Дженні). Вітаю. Дженні. Привіт. Я – Дженні. Ми з Томом…працюємо разом. Гелен. А, круто. Я - Гелен. Дженні. Так, я зрозуміла (пауза) Я маю на увазі, що мені Том про тебе багато розповідав. Гелен. Як це мило…(до Тома) з твого боку. Том. Так, отакий я милий. Правда, Дженні? Дженні. Ну, гаразд, я просто підійшла привітатися і запросити вас до нас приєднатися, ми хочемо пограти в волейбол та… Том. Ага, чудово… Гелен. Ну, я не надто спортивна… В це, звичайно, дивлячись на мене, важко повірити, але тим не менше. Гелен і Дженні разом регочуть. Дженні дивиться на Тома. Том робить спробу посміхнутися, але в нього виходить жалюгідна гримаса. Том. Ми подивимося. Дякую за запрошення. Гелен. Так, дуже дякую. Приємно було познайомитися… Дженні. Навзаєм. Бувай, Том. Том. Ага, бувай, Дженні… Дженні ще раз дивиться на Тома і йде. Том сідає на рушник з тарілкою їжі в руках. Підходить Гелен. Вона захекана. Том. Ну, ось, це Дженні. Гелен. Симпатична. Том. Так. Місцями. Гелен. Про що ти? Том. Ну, знаєш, працювати з нею - ворогу не побажаю. Такий головний біль всього відділу! Страшенно прискіплива бухгалтерка. Гелен. А-а Том. Виглядає напрочуд апетитно. Дякую, що сходила.и Гелен. Подумала, що треба піти взяти, поки все не з’їли …(зітхає). Йой, аж захекалась. Том. Вибач, я мав сам сходити. Гелен. Ні, мені приємно було по дюнах пройтись… Том. Я радий, що ти змогла… Гелен. Ну, я не так уже далеко й ходила. Том. Та, ні…я мав на увазі, що ти змогла з роботи відпроситися і зі мною поїхати. Гелен. Я знаю. Розслабся, я пожартувала (пауза) А ти? Том. Я теж пожартував, звичайно. А що таке? Гелен. Та ні, нічого. Поїш. Том. Ні, Гелен, що трапилося? Гелен. Та нічого особливого. Все те саме. Не важливо. Том. Ні, важливо. Скажи. Гелен. А ти сам не бачиш? Не бачиш, де ми сидимо? Та годі…забудь. (бере в руки сосиску) Кетчуп? Том. Гелен, це не те, що ти думаєш. Просто я хотів ближче до дюн сісти, щоб не на вітру. Гелен. Том…. Том. Я серйозно. Гелен. Але ми ні з ким…фактично ні з ким навіть словом не… Том. Я ж тебе познайомив с колегами… Гелен. Ага, на парковці, коли ми речі з багажника доставали. Це не знайомство. Том. Так я і знав! Гелен. Ти знав, що так буде, бо ти знав свої можливості. По-моєму, ти до всього цього не готовий, Том. Том. Слухай, давай не будемо, га… Всі завзялися мене виховувати. Давай поїмо спокійно и не сваритимемося. Гелен. А я й не збираюся з тобою сваритися, Том. Ми просто балакаємо. Ми не сваримося. Люди просто балакають інколи, чому обов’язково сваритися… Том. Як скажеш. Гелен. Ти хочеш, щоб я заплакала? Так? Чи заволала? За волосся тебе схопила? Ти звик до розмов такого штибу? (пауза) Том, що відбувається? Том. Нічого. Гелен. Я тобі давно сказала… ти маєш бути зі мною чесним. Це найголовніше. Том. Я знаю. Знаю. Гелен. То й що? Це не чесно, я ж бачу, що з тобою відбувається… Том. Гелен, зупинись, я прошу тебе. Якого біса… це пікнік моєї фірми. Мається на увазі, що ми всі розслаблюємося і отримуємо масу задоволення. Гелен. А, отримуємо задоволення. Чудово. (Вона повільно встає) Тоді ходімо в волейбол зі всіма пограємо! Гелен починає стрибати,зображуючи гру в волейбол. Том дивиться у бік, де розташувалися всі решта. Гелен. Ну, так що, Том?! Ходімо, розслабимося у товаристві. Том. Припини! Припини! (Хапає її) Гелен, прошу тебе, зупинись! Гелен. Гаразд. Давай тоді поговоримо. (Вона сідає) Тому що мені зовсім не просто сидіти тут з натягнутою посмішкою. Зображувати веселощі. Том. Гаразд. Вони певний час сидять мовчки. Потім Гелен протягує руку й бере шматок курки. Починає їсти. Гелен. Я нічого не можу з собою зробити. Коли нервую, починаю їсти. Том. Не страшно. Я також. Гелен. Ну… Том. Ти починай. Ти хотіла, ти й починай… Гелен. Добре. Гаразд (пауза). Том, ти ж знаєш, що ти мені подобаєшся. Так? Знаєш, так? Том. Авжеж. Гелен. Але мені здається, що в нас не все гаразд. Ми обидва це розуміємо. На жаль, ми маємо з цим розібратися….розумієш? З усім тим, про що мені говорити аж ніяк не хотілося б. Том. Мені теж страшенно не хочеться, якщо чесно. Гелен. Я серйозно. Послухай мене уважно, не відволікайся, гаразд? Ти мені дуже, дуже подобаєшся, у мене з тобою виникла така близькість! Я й мріяти про таке не сміла. Й уві сні таке побачити. Ніколи. Ти такий рідний! Але я не можу бути з тобою, якщо ти не відчуваєш того самого…якщо ти не відкритий та само, як.…Не знаю навіть, як це пояснити, Томе. Я нервую дуже і слів не знаходжу правильних. У мене неймовірний тягар на душі, і мені лячно. Лише подивися на мене. Ти колись бачив, щоб я не з’їла кусень курки, що лежить просто переді мною, га? (Намагається засміятися) Пробач, я знаю, що ти таких жартів не терпиш. Але…Том, скажи мені щось. Адже я бачу, ти про щось міркуєш. Так скажи мені. Давай поговоримо про це…І ще. Ти знаєш, я ніколи, нікому цього не казала…навіть батькам. Нікому. (пауза) Я змінюся для тебе, я на дієту сяду, порошки пити буду, або їжу в коробочках, що по телевізору рекламують, їстиму. Я схудну, якщо ти мені скажеш. Я операцію зроблю, шлунок зашию – я все зроблю, я готова на все. Бо ти для мене так багато значиш. Заради того, що ти приніс у моє життя. Ось…я просто хотіла, щоби ти знав. Том сидить мовчки, усвідомлюючи те, що він почув. Вона штовхає його ліктем у бік. Гелен. Зараз було б слушно сказати мені щось ніжне. Якщо тобі до мене, звичайно, не байдуже. Том. Так, я розумію……(пауза) Я оцінив. Гелен, це був такий крок з твого боку! Гелен. О, Боже! Том. Що? Гелен. Ти зараз так це вимовив. У минулому часі. В мене кров у жилах застигла від жаху. Том. Та ні, правда. Я… Мені це дуже приємно. Гелен. Але? (пауза) Розверзніться, небеса! Том. Га. (робить спробу посміхнутися). Послухай, я…я знаю, я не повинен так фразу починати, але я багато думав… Гелен. Так. Том. Послухай…Я зараз тобі все скажу, не зупиняй, а то я не зможу. Так ось. Клятий пікнік. Гелен. Давай. Том. Я слабка людина. Це головне, що я зрозумів з тих пір, як я тебе зустрів. Я слабка, безвольна людина, і я не знаю, чи я зможу це колись побороти в собі. Ні, радше за все, не зможу. Так, я знаю, щ не зможу. Я не зможу. Ти – неймовірна жінка. Правда. І в нас з тобою було те, на що я навіть не чекав. … Але ми різні люди. Я не про фах, хоча й це теж. Мабуть, раніше слід було це звернути увагу, але я не хотів. Я не хотів на це увагу звертати, тому що мені так добре з тобою було. А тепер це все спливає, стає складнішим і складнішим… І справа не в роботі, забудь про це. (Пауза) Я просто думаю, що, можливо, нам краще зупинитися доки не пізно, доки ми не зайшли надто далеко. Хоча ми й так достатньо далеко зайшли. Ти мені дуже дорога, і тому мені так важко все це говорити, повір… Але … Гелен. Том… Том. Ні, почекай, дай мені договорити, я маю все тобі сказати. Якби ми з тобою жили на безлюдному острові. Як у тому фільмі з Синатрою… Раптом опинилися б на якомусь тропічному острові в океані. Тоді точно з нами все було б добре. Я б тоді не думав, що люди навколо нас думають. Це було б чудово. Краще не буває. Але і в них у кіно - на острові з’являються вояки, і раю кінець. Я сам не знаю, що кажу. Звучить по-дурному, я знаю. Я просто намагаюся пояснити, що мені, на жаль, не байдуже, що про мене думають люди навкруги. Як на роботі на мене дивляться. І, можливо, це звучить ідіотично, і я виглядаю такою собі амебою примітивною, але я з цим зробити нічого не можу. Це моя вада, моя Ахіллесова п’ята, якщо хочеш. Але це все дурниці. Головне, що ми маємо зупинитися. І я в цьому абсолютно впевнений. Ми не повинні більше зустрічатися. Тому що я знаю, що я слабак, і не вартую ані тебе, ані всього того, що ти мені можеш дати. Я тепер це ясно розумію. Гелен….все так у житті не просто. Я хочу бути кращим…чеснішим, достойнішим, робити чоловічі вчинки, приймати правильні рішення, але я не можу…я нічого не можу з собою зробити. Я сюди сьогодні ледь доїхав, у мене руки всю дорогу тряслися. А тут люди, яких я добре знаю. Яких … Я не зможу так кожного дня (його голос затремтів). Господи, ти лише подивись не мене! Прости мене! Я би так хотів тобі сказати те, що ти чекаєш від мене почути. Правда. Це було б так чудово, зробити іншу людину щасливою. Зробити тебе щасливою….Але я не здатний. Я не готовий зараз це зробити. Й можливо, якщо я погоджуся на всі твої жертви, ми ще трохи протягнемо. Можливо. Але це буде тимчасовим рішенням, бо я себе знаю. Я почну з друзями проводити час, задивлятися на інших жінок, а може й гірше, я не хочу цього робити. Я не хочу бути таким, не хочу завдавати болю людині, якій…яку… кохаю. Так, кохаю. Але цього, мабуть, не досить. Розумієш? Усього цього кохання не досить, щоб продратися через все це лайно, що нас оточує. Мене оточує. Я не зможу. Я не можу так більше. В мене немає сил, я просто хочу плисти за течією по вуха у тому лайні. Намагатися не зануритися в нього з головою, ось і все (пауза). Ну, ось…. Це все, що я хтів тобі сказати. Я слабкий. Слабкий. Безвольна нікчема. Ось хто я. Гелен, я не стану краще. Принаймні, у найближчому майбутньому…. Пробач. Вони сидять мовчки поруч, не торкаючись одне одного. Гелен. Але ми ж можемо спробувати це змінити. Том? Скажи мені, що зможемо. Будь ласка. Скажи! Ми ж зможемо? Том? Зможемо? Том (сльози). Ні, я не зможу. Гелен хоче ще щось сказати, проте зупиняє себе. Гелен починає плакати. Тиша. Темрява.
