Давньогрецький поет Гомер (що жив у VIII столітті до н.е.), говорить, що світ виник з Океану, тобто всесвітнього моря. По розповіді ж поета Гесіода (близько 700 р. до н.е.), світ походив із Хаосу, грубої й безформної маси, у якій бороли й бушували змішані між собою стихії. Єдиними в цьому світі живими істотами були тоді богиня землі Гея й бог неба Уран. Вони поєдналися між собою шлюбом й породили на світ різного роду божества-чудовиська: гекатонхейрів, що мали по 100 рук й по 50 голів; циклопів — з одним великим оком посередині чола; титанів й гігантів — велетнів незвичайної сили. Незабаром Уран прогнівався на циклопів й скинув їх у глибини Тартару (пекла): Тоді Гея підмовила інших своїх дітей помститися за смерть їхніх братів, й вони напали на батька. Кронос, молодший з титанів, скалічив його й сів на престол. Після цього він взяв собі за дружину свою сестру Рею. Тому що Уран й Гея пророчили йому, що він у свою чергу також буде скинутий із престолу одним зі своїх синів, Кронос став ковтати кожне дитя, що народжувалося в Реї. Останнім народився Зевс. Рея віддала Кроносу замість нього камінь, загорнутий у пелюшки, а Зевса сховала в печері на острові Крит. Там його виховували дві німфи. Щоби Кронос не міг почути з Олімпу лементів хлопчика, у входу в печеру стояли на стражу войовничі чоловіки Курети й ударяли списами в щити. Коли Зевс виріс, він одружився на дочці Океану, ім’я якої було Метис (мудрість). Метис піднесла Кроносу напій, від якого він викинув із себе камінь разом із усіма дітьми, яких він колись проковтнув, це були: Гестія, богиня вогню й домашнього вогнища; Гера, покровителька шлюбів; Деметра, богиня землеробства й родючості; Аїд, бог підземного царства; Посейдон, бог морів й джерел. Потім Зевс оголосив батьку відкриту війну, але впродовж десяти років не міг перемогти його. Тоді Гея напророкувала йому перемогу, якщо він закличе до себе на допомогу відправлених у 1 Тартар. Звільнені циклопи негайно скували Зевсу блискавки, Аїду — шолом, а Посейдону — тризубець. Прийшли й могутні гекатонхейри й також встали в лави Зевса. Боротьба була жахлива. Щоби піднятись на Олімп, титани у Фессалії поставили одну на одну гори Пеліос і Осу. Зевс скинув свого батька Кроноса з неба, потім вразив блискавками титанів й скинув їх у Тартар, а циклопам призначив для проживання острів Сицилію. Після цього він розділив із братами панування над світом: самому Зевсу дісталося небо, Посейдону — море, Аїду — пекло. Гея родила ще сина Тифона, найжахливішого з усіх чудовиськ. Усі тріпотіли перед ним й страшилися його зміїних голів. Але Зевс блискавичними стрілами скинув його в самий глиб землі й навалив на нього острів Етну. З тих пір Тифон намагається звільнитися, пихкаючи й стогнучи, й від цього трапляються вітри й завивання бури. Синові одного з титанів, Прометею, удалося врятуватися у великій боротьбі з Зевсом. Після цього він став забавлятися ліпленням фігур із суміші землі з водою й вдихав у них життя. Так виникли перші люди, істоти жалюгідні, безпорадні, схожі на тварин, які не мали жодного знання, тому що вони були ще позбавлені божественного світла — розуму. Тоді Прометей тайкома зійшов на небо, викрав небагато небесного вогню, сховав в очерет й дав його людям, у яких внаслідок цього з'явилися розум й мистецтво. Але Зевс, ревнивий до своєї влади, запалився страшною заздрістю. Він послав своїх жахливих вісників — Силу й Могутність — й велів їм прикувати зухвалого титана до стрімчака Кавказьких гір, де орел кожен день роздирав йому груди й пожирав його печінку, що за ніч знову наростала. Тільки після довгих століть мучень, по велінню Долі, знаменитий Геракл убив орла й звільнив прикутого Прометея. Створені Прометеєм люди були винищені страшяною повінню, що залила з волі 2 Зевса гори й рівнини Фессалії. Удалося врятуватися тільки рідному синові Прометея Девкаліону й його дружині Піррі. Подібно Ною, вони дев'ять днів носилися по хвилях у дерев'яній шухляді й після того, як спали води, зупинилися на горі Парнасі, де попросили Зевса про відновлення людського роду. Тоді Зевс наказав їм кидати камені назад через плече, й камені Девкаліона перетворилися в чоловіків, а камені Пірри — у жінок. Сини й онуки Девкаліона були першими царями новоствореного людського роду, й їхні імена збереглися в назвах грецьких народів. От родовід Девкаліонова сімейства: у Девкаліона був син Еллін, синів Елліна кликали Дор й Еол, а онуків — Іон й Ахей. Від імені Еллина народ, що походить від нього народ назвався еллінами, а чотири племені його — доряни, еолійці, іонійці й ахейці — своїми родоначальниками вважали синів й онуків Елліна. 3 Використана література: Мифы Древнего мира: от Древней Иудеи до падения Римской империи (по К.Ф. Беккеру). – Симферополь: Реноме, 1998. – С. 5-6. 4
