КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА ІСТОРИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ Реферат на тему: «Внутрішня політика консульства» Викладач: аспірант кафедри нової та новітньої історії зарубіжних країн Луценко Назарій Володимирович виконала: студентка 3 курсу 2 групи освітньої програми «Американістика та європейські студії» Машковська Ірина Михайлівна Київ – 2021 2 ЗМІСТ ВСТУП ..................................................................................................................... 3 1. ПЕРШІ КРОКИ КОНСУЛАТУ ................................................................... 5 1.1 УТВОРЕННЯ ФРАНЦУЗЬКОГО КОНСУЛАТУ ........................................ 5 1.2 КОНСТИТУЦІЯ 25 ГРУДНЯ 1799 РОКУ ................................................... 6 2. КОНСУЛАТ ДО 1802 РОКУ ......................................................................... 9 2.1 РЕФОРМИ КОНСУЛАТУ ............................................................................. 9 2.2 ФОРМУВАННЯ БОНАПАРТИСТСЬКОЇ ДИКТАТУРИ .......................... 10 3. ФІНАЛЬНІ АКОРДИ КОНСУЛАТУ ....................................................... 12 3.1 НАПОЛЕОН БОНАПАРТ – ДОВІЧНИЙ КОНСУЛ.................................. 12 3.2 ЦИВІЛЬНИЙ КОДЕКС НАПОЛЕОНА. ІМПЕРІЯ ................................... 13 ВИСНОВКИ ........................................................................................................... 15 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ .......................... 17 3 ВСТУП Французький консулат (1799-1804) є продуктом Великої французької революції (1789-1799) та і буремних політичних настроїв тих часів. Чотири з половиною роки існування консульства підготовили Францію до реальної диктатури Наполеона Бонапарта у рамках імперії. За такий короткий період історії французької держави вдалося здійснити її кардинальне реформування, що проявилося у закріпленні надбань революції та остаточній ліквідації феодальних порядків. До вивчення внутрішньої політики консульства звертаються як вітчизняні, так і зарубіжні історики, юристи, політологи. Центром їхнього дослідження є фактичне правління Наполеона під формальним обмеженням консулату та адміністративно-правові, конституційні, релігійні реформи, які йому вдалося запровадити для стабілізації ситуації у післяреволюційній Франції. Внутрішній політиці консульства присвячені окремі розділи книги з історії Франції Є. Літтлвуда1, французького класика ХХ ст. А. Моруа2, спільної праціпідручника М. Арзаканяна, О. Ревякіна, П. Уварова3. Історія Французької революції у цілому та період консулату детально висвітлено у книзі російського історика В. Ревунєнкова4. Ю. Суханов5 детально проаналізував характер реформ Наполеона, зокрема Громадянського кодексу 1804 року; тема Конституції 1799 р. висвітлена у праці Г. Ісакової6. Литтлвуд Й. История Франции / пер. с англ. А. А. Бряндинской. – М.: ACT: Астрель, 2008. – 224 с. 2 Моруа А. История Франции / пер. с франц. А. Ю. Серебрянниковой. – М., 2016. – 704 с. 3 Арзаканян М.Ц., Ревякин А.В., Уваров П.Ю. История Франции – М.: «Дрофа», 2005. – 474 с. 4 Ревуненков В.Г. История Французской революции. – СПб.: Изд-во СЗАГС; Изд-во «Образование-Культура», 2003. – 776 с. 5 Суханов Ю.А. Развитие гражданского законодательства на территории Франции // Актуальные аспекты современной науки: сборник материалов XIII-й международной научно-практической конференции / Научно-исследовательский центр «Аксиома». – Липецк: Общество с ограниченной ответственностью "РаДуши", 2016. – С. 98–109. 6 Исакова Г.А. Консульство Наполеона Бонапарта // Правовые проблемы укрепления российской государственности. – Томск: Издательство Томского университета, 2014. – С. 15–17. 1 4 Український політолог Ігор Осадчук у своїй науковій праці7 виділив консульство як перший етап політичного режиму Наполеона – «бонапартизму», теоретиком поняття також виступає О. Биков8. Джерельна база представлена текстами державних і правових документів, виданих за доби режиму Консулату: Конституціями, законами, сенатськими рішеннями. Мета реферату – дослідити внутрішню політику французького консулату, спрямовану на реформування Французької республіки у конституційній, адміністративній, релігійній сферах. Із зазначеної мети окреслено наступні завдання: 1. Охарактеризувати становище французького консулату у перші місяці свого існування; 2. Проаналізувати зміст Конституції VIII року; 3. Розглянути реформи Наполеона, проведені ним у якості першого консула оновленого складу консулату; 4. Дослідити Конституцію Х року та її принципові відмінності від попередньої; 5. Визначити важливість, епохальність «Кодексу Наполеона»; 6. Дати оцінку диктатурі Наполеона під час періоду французького консулату. Хронологічні рамки реферату обмежені періодом існування французького консулату – з 9 листопада 1799 р. до 18 травня 1804 р. Нижня межа пов’язана з державним переворотом Наполеона Бонапарта, який він здійснив 18 брюмера, поваливши владу Директорії. Верхня межа є формальною, посилаючись на всесильний характер влади Бонапарта за консулату, і обумовлена проголошенням Першої Французької імперії на чолі з імператором Наполеоном І. Осадчук І.Ю. Бонапартизм як тип політичного режиму у Франції (1799–1814/1815) / Humanitarian Vision. – Lviv : Lviv Politechnic Publishing House, 2017. – Vol 3. – No 2. – P. 13–18. 8 Биков О. Бонапартизм як тип політичного режиму (теоретичний аспект) // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. – 2016. – Вип. 27. – С. 128 – 130. 7 5 1. ПЕРШІ КРОКИ КОНСУЛАТУ Директорію, що не користувалася ні авторитетом, ні популярністю, вдалося повалити «без крові» протягом лише двох днів: 18 брюмера – у Парижі, а 19 брюмера – у Сен-Клу [12]. Із головних причин державного перевороту – невдоволення армії, що терпіла невдачі на всіх фронтах, передусім впливових військових; уряд був корупційним, ненадійною опорою новоствореного, ще не зміцнілого буржуазного суспільства; проведення нечітких реформ, що по черзі коливалися вигодою і для роялістів, і для якобінців; невдоволення псевдодемократичною Конституцією 1795 р. [9, с. 38]. Невдоволення було поширене серед простого французького люду, який вимагав режиму, що вбереже його від голоду. Наполеон набув слави як впливовий генерал, до того ж позиція французів різних прошарків сходилася у тому, що Франції потрібна сильна авторитарна влада, здатна провести влучні реформи і забезпечити захист від зовнішніх ворогів – чергової антифранцузької коаліції. 1.1 УТВОРЕННЯ ФРАНЦУЗЬКОГО КОНСУЛАТУ Після державного перевороту до складу нового уряду увійшла тріада консулів – Наполеон Бонапарт, Еммануель-Жозеф Сієс, П’єр Роже Дюко. Термін був запропонований самим Наполеоном, щоб підкреслити появу нових людей при владі на заміну «директорам», до того ж громадянин Бонапарт із захопленням ставився до історії Давнього Риму [8, с. 16]. Підкреслювалося, що їхня влада тимчасова і рівна стосовно один одного до прийняття нового Основного закону держави [8, с. 16]. Наполеон зразу ж оголосив про розпуск парламенту, Директорії, скасування конституції, замість якої в дію вступить нова, підготовлена двома новоствореними законодавчими комісіями [7, с. 214] складом по 25 осіб кожна. Ті постанови Директорії, що викликали супротив населення, були зразу ж скасовані новим урядом. Соціальною базою Консульства став середній клас – буржуазія – та селянство. Опорою системи була військова верхівка. 6 Із закликом «Революція закінчилась» Наполеон продовжив творити історію Французької республіки у постфеодальну епоху, намагаючись об’єднати французьких громадян різних прошарків та переконань. У загальній підтримці свого народу Бонапарт бачив ключ до довголіття своєї влади. До прийняття нової конституції владу вже можна описати як диктаторську, оскільки закони розробляли самі консули, а законодавчі комісії їх лише затверджували. 11 листопада 1799 р. було оприлюднене перше рішення щодо оголошення «поза законом» і заслання 37 колишніх якобінців, нібито причетних до внутрішньополітичної кризи [13, с. 539]. Отже, новий уряд – французький консулат – почав свою діяльність з ліквідації старих порядків. Перетворення носили антифеодальний характер, оскільки верстви населення, що перемогли, не допустили б у ті часи ніякого відновлення прав аристократії, спадковості влади чи привілейованих станів. 1.2 КОНСТИТУЦІЯ 25 ГРУДНЯ 1799 РОКУ Конституція VIII року, записана «під диктовку» Наполеона [7, с. 216], [8, с. 16] двома законодавчими палатами, являла собою синтез ідей Бонапарта та Сієса, лідируюче положення у якому займала, звичайно, ідеологія першого. 13 грудня 1799 р. документ був опублікований назагал для затвердження шляхом плебісциту. Конституція була прийнята 3 011 007 голосами «за», «проти» висловилися лише 1562 громадяни [11], 2/3 французів взагалі не з’явилися віддати свій голос [7, с. 216]. Основний закон Франції складався з 95 статей. Стаття 1 закріплювала назву держави «Французька Республіка» та проголошувала її «єдиною і неподільною» [5]. Коннституція формально розподіляла владу на три гілки. Ст. 35 регулювала питання виконавчої влади – консулату: кожен консул обирався індивідуально строком на 10 років, міг переобиратися нескінченну кількість разів. Першим консулом було призначено Наполеона Бонапарта, другим – Жана-Жака де Камбасереса, третім – Шарля Франсуа Лебрена. До повноважень першого консулу входили «оприлюднення законів, призначення та звільнення згідно свого бажання членів Державної ради, міністрів, послів та інших 7 представників закордоном, офіцерів армії та флоту, членів місцевої адміністрації і комісарів при трибуналах; він призначає кримінальних та цивільних суддів, так само як і суддів світових та конституційних, без права їх усунення з посади» (ст. 41) [5]. Стаття 42 закріплювала значно урізані, допоміжні функції двох інших консулів: право висловлювати ідеї з остаточним рішенням першого консула. Законодавча влада була представлена чотирма установами: 1) Державною радою, котра, керована консулами, представляла законопроекти (ст. 52), 2) Трибунатом, що обговорював законопроекти шляхом голосування, а також висловлювався щодо вже ухвалених законів, пропонував правки, не торкаючись цивільних і кримінальних справ, які розглядали трибунали (суди). Було зазначено, що правки Трибунату не носили обов'язкової сили (ст.28-29). 3) Законодавчим Корпусом, що таємним голосуванням ухвалював закони без обговорення законопроектів (ст. 34), 4) Сенатом, який підтверджував чи відхиляв прийняті раніше акти як неконституційні; обирав законодавців, трибунів, консулів, суддів касаційного суду тощо (ст. 20-21). Саме до складу Сенату увійшли колишні консули Сієс та Роже Дюко (ст. 24). Так, це були почесні і високооплачувані посади, але позбавлені серйозної політичної ваги [13, с. 547]. У разі здійснення протиправних діянь усі високопосадовці відповідали перед законом однаково – у Верховному суді, рішення якого не можна було апелювати (ст. 73). Виборче право становило заплутану систему: замість майнового цензу оголошувалося всезагальне виборче право для чоловіків, яким виповнився 21 рік і які були записані до цивільного реєстру свого комунального округу (ст. 2). Охочі балотуватися могли брати участь у розробці комунального списку, що складав десяту частину від загальної кількості виборців (ст. 7). З цього комунального списку призначалися посадові особи округу. Громадяни з комунальних списків округу виділяли десяту частину зі свого складу, що тепер входили до департаментського списку і призначалися посадовими особами у департаментах (ст. 8). Особи, внесені до департаментського списку, обирали серед себе десяту частину для включення до списку «для здійснення національних функцій». (ст. 8 10) З останнього списку Сенат обирав членів Законодавчого корпусу, Трибунату, консулів [8, с. 17]. У той же час Основний закон закріпив основні соціально-політичні здобутки Великої французької революції – громадянську рівність всіх французів-чоловіків, скасування станів, феодальних привілеїв і повинностей; свободу підприємництва, недоторканність приватної власності. Типово нове для конституції – на відміну від попередніх, у неї не було поміщено Декларацію прав людини і громадянина (1789) [13, с. 550]. Перший консул вважав, що «влада повинна виходити згори, а довіра знизу» [8, с. 17] – з використанням цього «кредо» і була розроблена Конституція 1799 р. Отже, за короткий термін існування консулату Франція отримала конституцію, що повністю відповідала своєму часу та бажанням французів. Водночас із обмеженням законодавчих органів виконавчими було на законодавчому рівні закріплено ідеали революції. Починаючи з 25 грудня 1799 р., правління Наполеона Бонапарта носить авторитарні риси; консул впевненими кроками керує до встановлення режиму своєї необмеженої влади. 9 2. КОНСУЛАТ ДО 1802 РОКУ Маючи запал і мету кодифікувати застаріле законодавство до стану, якого потребує реальність, Наполеон Бонапарт присвятив реформуванню французьких законів весь «консульський» етап свого правління. За всі роки при владі він безпосередньо брав участь у створенні цивільного, торгового, кримінального, цивільно-процесуального, кримінально-процесуального Кодексів [14, с. 100-102]. Завдяки реформам на початковому етапі Бонапарту вдалося «налаштувати» державу до подальших великих перетворень. 2.1 РЕФОРМИ КОНСУЛАТУ З початком нового століття перший консул вважав за необхідне укріпити свої позиції всередині Франції. Ідеал Французької республіки для нього – міцна, централізована виконавча влада його самого, якій підпорядковувалися б усі галузі суспільства, у першу чергу законодавча влада, яку Бонапарт вважав паразитуючою, обмежуючою виконавчу. Парламент він уявляв відповідальним лише за податки та загальні цивільні закони. Адміністрація, безпека, поліція, внутрішня і зовнішня політика – прерогатива уряду [13, с. 547]. Найважливіші адміністративно-урядові посади займало близьке оточення формального диктатора, особливо ті, що допомогли йому зі здійсненням перевороту (Люсьєн Бонапарт, Талейран, Бертьє) [13, с. 550]. 17 лютого 1800 р. реформою про місцеве управління було скасовано вибори до місцевої адміністрації та її автономію взагалі. Відтепер кожен департамент керувався префектом, якого призначав уряд – консулат [10, с. 125]. Вводився поділ на округи, керовані супрефектами, зміцнювалася система департаментів. Міськими справами завідували спеціально призначені мери. 18 березня 1800 р. проведено судову реформу, за якою скасовувалася виборність суддів. За реформою, усі посади судової ієрархії (навіть верховного судді) призначав перший консул за відповідними списками. Хоч і з формальною, але незалежною судовою гілкою влади було покінчено [13, с. 552]. Того ж року було здійснено успішний замах на свободу друку: указом від 17 січня 1800 р. 60 із 73 паризьких газет заборонялися; ті 13, що залишилися, були 10 попереджені, що за «викривальні» по відношенню до режиму статті їх чекатиме те ж саме. Будь-яка публічна критика «бонапартизму» стала неможливою, віталося лише прославляння Наполеона [13, с. 552-553]. Офіційним друкованим органом режиму була газета «Le Moniteur universel». У релігійній сфері політика Наполеона задовольняла погляди духовенства, дворянства і селянства, які вимагали відновлення позицій французької католицької церкви та поновлення зв’язків з Папою Римським, що були зіпсовані богохульною диктатурою М. Робесп’єра (1758- 1794). Конкордат (або угода Наполеона з Папою Пієм VII) була укладена 15 липня 1801 року. Католицтво визнавалося релігією усіх французів, католицька церква ставала опорою диктаторського режиму Наполеона. Підтверджувалося скидання середньовічних принципів верховенства церкви, оскільки тепер церковний контроль не поширювався на державні справи – лише духовне життя. Громадянам було повернено право здійснювати релігійні обряди, духовенство отримувало платню від держави, проте церковна власність церкві повернена не була [10, с. 125]. Отже, Наполеон активно готує Французьку республіку до приходу централізованої монархічної влади ще за часів консулату, будує чиновницький апарат зі «своїх» людей, примирення з католицькою церквою забезпечує ще одного вагомо прихильника режиму. 2.2 ФОРМУВАННЯ БОНАПАРТИСТСЬКОЇ ДИКТАТУРИ Наполеонознавець В. Ревунєнков виділяє період кінця 1800 – початку 1801 рр. як новий етап у формуванні диктаторської влади Наполеона Бонапарта [13, с. 558]. Епоха становлення бонапартизму супроводжувалася масовими стратами, арештами неугодних осіб, що почалися ще з вересня 1800 р., засланнями. Вороги Наполеона в його особі бачили нового тирана, що хоче знищити республіку. Вони були представлені невеликими групами, позбавленими народної підтримки, у яких обговорювали плани вбивства Наполеона, вважаючи, що все зло лежить у його особі і з його смертю французький народ почне дихати. Дії Наполеона можна пояснити люттю через постійні донесення про змови, які планують вчинити проти нього радикальні республіканці та якобінці. 11 Наполеон отримував вісті першим завдяки вірній собі людині – Ж. Фуше. Варто зазначити про «змову кинджалів», що могла б статися в улюбленій Опері Бонапарта 9 жовтня 1800 р., «пекельну машину», що мала підірвати Наполеона 24 грудня того ж року [13, с. 556-557]. За постановою від 5 січня 1801 р., з країни мало бути вислано 130 заколотників. Декрет був прийнятий особисто Наполеоном без затверджень будьякої з інших установ, що стало початком нової конституційної практики – видання законів без участі Трибунату, Законодавчого корпусу, Сенату, Державної ради. Своїм авторитетом йому легко давалося подавляти опозицію, що виникала у парламенті при кожному з радикально диктаторських рішень. В результаті 70 людей зразу були вислані на Сейшельські Острови [13, с. 557]. «Підозрілі» особи перебували під постійним поліцейським контролем, багато з них були ув’язнені без суду і слідства, багатьох чекав розстріл або гільйотина. Закон, прийнятий 7 лютого 1801 р., надав першому консулу право встановити у департаментах Надзвичайні трибунали, які тепер були потужним знаряддям у боротьбі з інакодумцями і заколотниками, оскільки без участі присяжних призначали будь-яке покарання без права апеляції, включаючи смертну кару [13, с. 558]. У суспільстві панувала система, базована на постійному терорі та страху бути звинуваченим у «антинаполеонівських» злочинах. Отже, якщо переворот 9 листопада 1799 року пройшов без кровопролиття, то тепер перед нами постає зовсім інший Наполеон, готовий розстріляти, вислати десятки і сотні людей для утвердження свого режиму в «очищеній від підозрілих елементів» республіці. Це Наполеон, який нехтує своєю ж конституцією та ладом, за який змагалися учасники Великої французької революції. 12 3. ФІНАЛЬНІ АКОРДИ КОНСУЛАТУ Авторитет, всесвітній і у самій Франції, допоміг Наполеону встановити нову форму правління – бонапартизм. Забезпечений підтримкою буржуазії та селянвласників як їхній гарант від реставрації династії Бурбонів, нескромний диктатор на практиці почав доводити, що у великій державі немає місця республіканському правлінню, а лад у суспільстві можна підтримувати лише рівновагою народноаристократичного правління, що за бонапартизму набуло монархічний тенденцій. 3.1 НАПОЛЕОН БОНАПАРТ – ДОВІЧНИЙ КОНСУЛ 10 травня 1802 р., після численних перемог та Ам’єнського мирного договору з Великобританією (25 березня 1802 р.), проведено плебісцит, на якому було представлене питання: «Чи буде Наполеон Бонапарт довічним консулом?» [1]. Рішення було прийняте 3,6 мільйонами голосів «за» і 8300 «проти» [11]. Сенатус-консульт від 2 серпня 1802 р. урочисто постановив: «Французький народ призначає, а Сенат проголошує Наполеона Бонапарта першим довічним консулом» [4]. Нова Конституція Х року, продиктована Наполеоном і записана слухняним Сенатом, була ухвалена 4 серпня 1802 року без проведення плебісциту. Так званий Органічний сенатус-консульт конституції складався з 86 статей. Із найголовнішого – посада трьох консулів ставала довічною, вони були членами Сенату (ст. 39); перший консул подавав пропозицію другого і третього консулу, яких затверджував Сенат (ст. 40); влада першого консулу ставала спадковою: за ст. 41-42 він висував наступника на затвердження Сенату; перший консул призначав членів Сенату (ст. 63) без виборів. Риси монархічної влади присутні й у статті 86: «Перший консул має право помилування» [2] – раніше право скасувати смертну кару мав французький король. Функції і склад Трибунату і Законодавчого корпусу були значно урізані [13, с. 569]. В той же час зростає роль лояльного до першого консула Сенату, що тепер наділений правом зупинити на 5 років функції присяжних, у разі надзвичайної ситуації призупинити дії конституції, скасувати рішення судів, розпустити Законодавчий корпус і Трибунат, назвати консулів (ст. 55). 13 Було істотно змінено систему місцевого управління, ліквідовані списки обраних до управління округами, департаментами. Тепер діяли представницькі збори – асамблеї у кантонах, виборчі колегії в округах і департаментах. Голів асамблей призначав Перший консул (ст. 5). Кантональна асамблея визначала двох осіб, з яких перший консул призначав мирового суддю в кантоні терміном на 10 років (ст. 8-9). [2]. Конституція Х року повернула призначення на посади за майновим цензом: за ст. 25 до виборчих колегій департаменту призначалося двоє осіб з 600 найбільших платників податків. Цим Наполеон підкреслював, що в основі капіталістичного буржуазного суспільства лежить приватна власність. Отже, Конституція 1802 р. закріпила за першим консулом титул довічного диктатора, створювала видиму виборність посад, тоді як насправді всіх чиновників призначав Бонапарт зі свого оточення. Авторитет Сенату як законодавчої маріонетки диктатора зріс. 3.2 ЦИВІЛЬНИЙ КОДЕКС НАПОЛЕОНА. ІМПЕРІЯ Наказом від 21 березня Наполеон увів «Цивільний кодекс французів», відомий «Кодекс Наполеона». Система з безлічі законів, запозичених з римського та звичаєвого права, не влаштовувала першого консула через свою відсталість від реальних справ. Передусім треба було переглянути економічні та сімейні відносини, що пов’язано з нівелюванням впливу феодального ладу та церкви на життя людей. Розробкою кодексу займалася комісія з чотирьох досвідчених юристів: Франсуа-Дені Тронше, Жана Порталіса, Жюльєна де Преамене, Жака Малевіля – сам Наполеон також брав участь у його підготовці [14, с. 103]. 2281 закон був впорядкований за трьома (5 із подальшими доповненнями) книгами: 1 книга – права суб’єктів, друга – майнові права, 3-тя – способи набуття власності. Варто відзначити мову – без середньовічних чи античних пережитків, зрозуміла великій кількості населення, чітка [10, с. 126]. Наполеон не дарма вважав «Кодекс» своїм найбільшим ділом та найповнішою згадкою про себе, оскільки він не просто пережив імперію, а діє з поправками й зараз, став взірцем оформлення цивільного права для усього світу. 14 Це закріплення рівності, совісті й свободи особистості; це захист приватної власності як невід’ємного, природнього людського права (ст. 537): «Приватні особи можуть вільно користуватися і розпоряджатися належним їм майном без заборонених законодавством дій» [3]. Французи бачили у постаті Н. Бонапарта гаранта революційних завоювань, тому підтримували всі диктаторські наміри першого консула, навіть ідею встановлення спадкової імперії. Підкреслювалися й антифеодальний характер влади Наполеона, що протистояв феодальній Європі, яка підтримувала сходження Людовіка XVIII на престол і реставрацію династії Бурбонів. Як бачимо, проголошення Наполеона імператором було не лише питанням його честолюбних планів: самі французи, зокрема буржуазна еліта, у новому порядку Наполеона, навіть цілій новій династії, бачили захист нових соціальних порядків. Селяни також розглядали проголошену імперію як акт, що закріплював перемогу над Бурбонами [13, с. 573]. Конституція 4 серпня 1802 р. дозволяла Сенату приймати будь-які рішення, не заборонені Основним законом, у разі необхідності. Не дивно, що завдяки цьому й була проголошена імперія у 1804 р. Органічний сенат-консульт від 18 травня 1804 р. урочисто постановив: «Наполеон Бонапарт, теперішній перший консул республіки, є імператором французів» (ст. 2) [6]. Це рішення було підтримано плебісцитом, отримавши 3,500,000 голосів «за» і 2579 «проти» [11]. Ера французького консулату підійшла до кінця. Отже, «Кодекс Наполеона» закінчив плутаницю у правовій системі Франції та забезпечив однакове законодавство для усіх частин майбутньої імперії. У 18021804 рр. режим консулату залишався простою формальністю такої ж формальної республіки. 15 ВИСНОВКИ Підсумовуючи вище викладений матеріал, варто зазначити, що французький консулат, що існував з 1799 до 1804 рр., – явище дійсно цікаве, оскільки він фактично існував, проте на практиці вся влада від самого початку була зосереджена в руках першого консула – Наполеона Бонапарта. Характеризуючи утворення консульства та його перші дії при владі, було встановлено формальне утворення нового уряду з тимчасовою владою трьох рівних між собою консулів. Новий уряд мав бути затверджений конституцією, але перед цим Наполеон встиг позбутися влади Директорії, розпустити парламент, скасувати попередній Основний закон повністю і більшість декретів попереднього уряду. Аналіз Конституції 1799 р. наштовхнув нас на думку про уявну демократію та неповноцінну республіку. Громіздкість законодавчої влади була штучно створена, щоб позбавити законодавчі органи будь-якої реальної влади, в той же час виконавчу владу першого консула зробити всесильною. Конституція була демократичною за формою, проте монархічною за змістом, оскільки юридично оформила і затвердила згодою народу – плебісцитом – право Наполеона на диктаторство, здійснюване за формальної наявності ще двох консулів. Розглядаючи реформи консулату до 1802 р., встановлено, що адміністративна і судова реформи були ще одним кроком Наполеона до централізованого бюрократичного державного апарату. Закон робив адміністрацію на всіх рівнях повністю підпорядкованою центру, населення округів перебувало під пильним наглядом ставлеників Бонапарта. Церковна реформа 1801 р. підтримала більшість французького народу. Конкордат з Папою був потрібен самому Наполеону задля залучення підтримки церкви та віруючого населення. Дослідження Конституції 1802 р. проливає світло на непереборне бажання Наполеоном одноосібної влади та юридичного закріплення такого права для нього. Режим правління Наполеона став ще більше схожим на монархічний, що він і не заперечував, а декларував у новому Основному законі. Яка ж це республіка з трьома довічними консулами та повністю прихильним до Бонапарта чиновницьким апаратом – питання риторичне. 16 Визначена важливість Цивільного кодексу Наполеона 1804 р.: закони нарешті не суперечили одні одним, йшли у ногу з часом, були добре упорядковані й зрозумілі пересічному французькому громадянину. Наполеон Бонапарт розумів важливість приватної власності вже на початку ХІХ ст., тоді як комуністи волокли й далі свою нісенітницю все ХХ століття. Була дана оцінка диктаторському режиму бонапартизму часів французького консулату. У 1800-1801 рр. влада Наполеона почала носити більш деспотичний і репресивний характер. Залучившись підтримкою французького суспільства, перший консул припинив вдавати з себе прихильника розподілу влади на три гілки та почав показувати істинного себе. Бонапарт зумів скористатися змовами проти себе у свою користь: він жодного разу не постраждав, але знищив або відправив у заслання опозиціонерів. Дії першого консула пояснюються тим, що тодішня атмосфера у Франції була просякнута духом недовіри, тим більше Наполеон не міг покладатися на парламент, який завжди вважав перепоною для своєї влади. Монархічні тенденції правителя були підтримані різними суспільними верствами, оскільки він був «своєю» людиною, а не виходець із королівської сім’ї династії Бурбонів, які не мали нічого спільного з французьким народом. 17 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ 1. Arrêté des Consuls du 20 floréal an X (10 mai 1802). [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.conseil-constitutionnel.fr/les-constitutions-dansl-histoire/constitution-du-16-thermidor-an-x. (дата звернення: 13.11.2021). 2. Constitution du 16 thermidor An X. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.conseil-constitutionnel.fr/les-constitutions-dans-lhistoire/constitution-du-16-thermidor-an-x. (дата звернення: 13.11.2021). 3. French Civil Code. BOOK II. Of Property, and the Different Modifications of Property. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.napoleonseries.org/research/government/code/book2/c_title01.html. (дата звернення: 13.11.2021). 4. Sénatus-consulte du 14 thermidor an X (2 août 1802), qui proclame Napoléon Bonaparte Premier Consul à vie. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.conseil-constitutionnel.fr/les-constitutions-dans-lhistoire/constitution-du-16-thermidor-an-x. (дата звернення: 13.11.2021). 5. Конституция Французской Республики, 22 фримера VIII г. (13 декабря 1799 г.) // Хрестоматия по истории Нового времени стран Европы и Америки: В 2 кн. Кн.1. Внутриполитическое развитие / сост. Д.В. Кузнецов. – Благовещенск: Изд-во БГПУ, 2010. – Ч. 1: XVII-XVIII вв. – С. 409–419. 6. Органический сенатус-консульт от 28 флореаля XII г. (18 мая 1804 г.) // Хрестоматия по истории Нового времени стран Европы и Америки: В 2 кн. Кн.1. Внутриполитическое развитие / сост. Д.В. Кузнецов. – Благовещенск: Изд-во БГПУ, 2010. – Ч. 1: XVII-XVIII вв. – С. 409–419. 7. Арзаканян М.Ц., Ревякин А.В., Уваров П.Ю. История Франции – М.: «Дрофа», 2005. – 474 с. 8. Исакова Г.А. Консульство Наполеона Бонапарта // Правовые проблемы укрепления российской государственности. – Томск: Издательство Томского университета, 2014. – С. 15–17. 9. Исакова Г.А. Первая французская Республика // Правовые проблемы укрепления Российской государственности: сборник статей по итогам 18 Всероссийской научно-практической конференции. – Томск: Издательство Томского университета, 2017. – С. 36–39. 10.Литтлвуд Й. История Франции / пер. с англ. А. А. Бряндинской. – М.: ACT: Астрель, 2008. – 224 с. 11.Маймескулов Л.М. Історія держави і права зарубіжних країн. – 2013. – 520 c. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://pidru4niki.com/1849061144484/pravo/direktoriya#81. (дата звернення: 13.11.2021). 12.Моруа А. История Франции / пер. с франц. А. Ю. Серебрянниковой. – М., 2016. – 704 с. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://loveread.ec/read_book.php?id=71127&p=94#gl_42. (дата звернення: 13.11.2021). 13.Ревуненков В.Г. История Французской революции. – СПб.: Изд-во СЗАГС; Изд-во «Образование-Культура», 2003. – 776 с. 14.Суханов Ю.А. Развитие гражданского законодательства на территории Франции // Актуальные аспекты современной науки: сборник материалов XIII-й международной научно-практической конференции / Научноисследовательский центр «Аксиома». – Липецк: Общество с ограниченной ответственностью "РаДуши", 2016. – С. 98–109.
