Міністерство освіти і науки України Маріупольський державний гуманітарний університет Історичний факультет (факультет заочного навчання) Кафедра історії До захисту допустити з попередньою оцінкою Керівник__________ „____” _________2006 р. Курсова робота На тему: Внутрішня політика Петра I в першій чверті XVIII століття Робота захищена Студента ___курсу з оцінкою ______ групи____ „___”_________р. _____________________ Керівник _____________ ____________________ Маріуполь – 2006 2 ЗМІСТ ВСТУП 3 РОЗДІЛ 1. РЕФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОГО АПАРАТУ 8 РОЗДІЛ 2. ВІЙСЬКОВІ ПЕРЕТВОРЕННЯ ПЕТРА I 11 РОЗДІЛ 3. РЕФОРМИ В ГАЛУЗІ ФІНАНСІВ, ЕКОНОМІКИ І КУЛЬТУРИ 14 РОЗДІЛ 4. СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА 21 РОЗДІЛ 5. ЦЕРКОВНА РЕФОРМА 23 ВИСНОВОК 26 СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ 30 3 ВСТУП В кінці XVII століття Росія переживала переломний момент своєї історії. У Росії, на відміну від основних західноєвропейських країн, майже не було крупних промислових підприємств, здатних забезпечити країну зброєю, тканинами, сільськогосподарськими знаряддями. Вона не мала виходу до морів - ні до Чорного, ні до Балтійського, через які могла б розвивати зовнішню торгівлю. Не мала тому Росія і власного військового флоту, який охороняв би її рубежі. Сухопутна армія будувалася за застарілими принципами і складалася головним чином з дворянського ополчення. Дворяни неохоче покидали свої маєтки для військових походів, їх озброєння і військова виучка відставали від передових європейських армій. Між родовитим боярством і служивими людьми - дворянами - йшла запекла боротьба за владу. У країні відбувалися безперервні повстання селян і міських низів, які боролися і проти дворян, і проти бояр, оскільки вони всі були феодалами - кріпосниками. Росія привертала до себе жадібні погляди сусідніх держав, таких як Швеція, які не проти були захопити і підпорядкувати собі російські землі. Необхідно було реорганізувати армію, побудувати флот, оволодіти побережжям моря, створити вітчизняну промисловість, перебудувати систему управління країною. Для корінної ломки старого устрою країні потрібен був розумний і талановитий керівник, неабияка людина. І на російському престолі опинився молодий цар Петро I (1672-1725). Петро не тільки спіткав веління часу, але і віддав на службу цьому велінню весь свій неабиякий талант, завзятість одержимого, терпіння і уміння додати справі державний розмах. Петро владно вторгався в усі сфери життя країни і набагато прискорив її розвиток. (Існує, правда, точка зору, що Росія без петровских перетворень благополучно розвивалася б в іншому 4 напрямі і швидше досягла б розквіту, але розгляд цієї гіпотези не входить в завдання курсової роботи). Реформи Петра була підготовлені всією попередньою історією народу, «потрібні народові». Вже до Петра накреслена була досить цілісна програма, що багато в чому співпадала з реформами Петра. Готувалося перетворення взагалі, яке при мирному ході справ могло розстрочитися на цілий ряд поколінь. Реформа, як вона була виконана Петром, була його особистою справою, справою безприкладно насильницькою і, проте, необхідною. Оновлення Росії не можна було надавати поступовій тихій роботі часу. Всі петровские перетворення можна поділити на три етапи: - перший (1699-1709\10гг.) - зміни в системі державних установ і створення нових, зміни в системі місцевого самоврядування, встановлення рекрутської системи. - другий (1710\11-1718\19гг.) - створення Сенату і ліквідація колишніх вищих установ, перша обласна реформа, проведення нової військової політики, широке будівництво флоту, установа законодавства, переклад державних установ з Москви до Санкт-Петербурга. - третій (1719\20-1725\26) - початок роботи нових, вже створених, установ, ліквідація старих; друга обласна реформа; розширення і реорганізація армії, реформа церковного управління; фінансова реформа; введення нової системи оподаткування і нового порядку державної служби. Історія Росії до Петра Велікого і після нього знала немало реформ. Головна відмінність петровских перетворень від ціх реформ полягала в тому, що петровские реформи носили всеосяжний характер, охоплювали всі сторони життя народу і російської держави, тоді як інші упроваджували нововведення, що торкалися лише окремих сфер життя суспільства і держави. У дореволюційній історіографії проблеми, що вивчаються, – реформи Петра – розглядалися як центральне, ключове питання в історії Росії. Після 1917 року вони, «безусловно, несколько отошли на второй план, но и в 5 советской историографии петровская эпоха считается одним из важнейших периодов в истории».1 Ця тема особливо актуальна в епоху змін. В даний час, коли країни, що складали раніше одну державу, стоять перед вибором подальшого шляху розвитку, проблеми реформування суспільного і державного життя дуже актуальні. Основна частина літератури по темі петровских реформ – праці, присвячені різним аспектам перетворчої діяльності Петра. Треба сказати, петровские реформи оцінюються в літературі украй суперечливо. Частково це пояснюється тим, що багато істориків перетворювали оцінки окремих аспектів реформ на складову частину загальної характеристики перетворень. Не менш різноманітний був і фон, на якому той або інший дослідник оцінював реформи Петра. В той час, як одні історики розглядали тему переважно порівняно з попереднім періодом російської історії, що найчастіше безпосередньо передував, інші – в зіставленні з положенням в Європі початку XVIII в., а треті оцінювали історичне значення реформаторської діяльності Петра крізь призму подальшого розвитку Росії. У курсовій роботі зроблена спроба представити багато точок зору на проблему петровских перетворень Росії. Дуже допомогла в роботі книга датського історика Х. Баггера «Реформи Петра Велікого». У ній дається проблемно-історіографічний розбір наукових праць російських і іноземних авторів про Росію епохи Петра Велікого. Книга Баггера має підзаголовок «Огляд досліджень», і вельми характерно, що огляд починається з середини XIX в., з С. Соловьйова. Обширна російська і іноземна література XVIII - першої половини XIX ст. у огляді відсутній, оскільки по своїх наукових достоїнствах вона помітно поступається працям істориков середини XIX - 70-х рр. XX ст. Але все-таки слід відмітити, що багато вчених післяпетровського часу писали про Росію першої чверті XVIII ст.; серед них – В.Н. Татіщев і М.В. Ломоносов, М.М. Щербатов і Н.М. Карамзін, М.П. Погодін і Н.Г. Устрялов та ін. Велику увагу 1 Баггер Ханс. Реформы Петра Великого. – М., 1985. – С. 24. 6 приділяли епосі Петра Велікого А.Н. Радіщев і А.С. Пушкін, декабристи і революціонери-демократи. Із зарубіжних авторів досить назвати Вольтера, що написав «Історію Петра Велікого». Як вже сказано, в історіографії існує безліч різних, часто протилежних точок зору, концепцій по історії петровских перетворень. Так, якщо С. Соловьйов і М. Богословський, представники старої буржуазної науки, потім історики-марксисти М. Покровський і Б. Сиромятніков, а із західних істориків Р. Штекль, М. Раєв характеризували реформи Петра як революцію, повний розрив із старомосковським суспільством, то В. Ключевський С. Платонов, О.Брайен говорили про спадкоємність між старомосковським минулим і реформами. Друга концепція на сьогодні одержала переважаючий вплив в історичній науці. Ще одна з найбільш виразно поставлених проблем в загальній дискусії про реформи Петра I містить в собі питання: якою мірою для реформаторської діяльності Петра були характерні планомірність і систематичність? У С. Соловьйова реформи Петра представлені у вигляді строго послідовного ряду ланок, що становлять всебічно продуману програму перетворень. Для П. Мілюкова реформи Петра виступають у вигляді безперервного ланцюга прорахунків і помилок. Пояснює це Мілюков тим, що внутрішні реформи були випадковою, спонтанною реакцією на вимогу моменту, конкретно – що вся внутрішня політика була лише засобом для досягнення зовнішньополітичної мети. Цю точку зору розділяє В. Ключевський, який також підкреслює, що головної пружиною реформ була Північна війна. Існують також різні точки зору вчених з інших питань: про національну або «європейську» основу реформ, роль, наміри Петра I («європеїзація» Росії, створення абсолютистської «регулярної» держави), відзеркалення в реформах позицій, інтересів класів, станів, класової і внутрікласової боротьби.2 2 Баггер Ханс. Реформы Петра Великого. – М., 1985. 7 Отже, метою курсової роботи є вивчення суті і завдань петровських реформ, методів їх проведення і результатів, тобто впливи на життя суспільства. Для цього необхідно детально розібрати основні з реформ. Матеріал курсової роботи структурно розбитий на розділи за змістом реформ. До основних з петровських реформ слід віднести наступні: органів влади і управління, військову, економічну, церковну, у області культури і побуту, а також станового пристрою російського суспільства. 8 РОЗДІЛ 1. РЕФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОГО АПАРАТУ З усіх перетворень Петра центральне місце займає реформа державного управління, реорганізація всіх його ланок. У першій чверті XVIII ст. був здійснений цілий комплекс реформ, пов'язаних з перебудовою центральних і місцевих органів влади і управління (Додаток 2). Їх суттю було формування дворянсько-чиновницького централізованого апарату абсолютизму. В.О.Ключевський писав: «Преобразование управления - едва ли не самая показная, фасадная сторона преобразовательной деятельности Петра; по ней особенно охотно ценили и всю эту деятельность». Ключевський, що взагалі відносився до діяльності Петра вельми критично, вважав, що реформи управління проводилися поспішно, безпрограмно. Ті або інші зміни в державному управлінні, адміністративно-територіальному діленні Росії диктувалися військовою необхідністю, а їх головним завданням було якомога ефективніше вибивання засобів з народу для покриття військових витрат, що ростуть (сам Петро називав гроші «артерією війни». Для Петра-реформатора було також характерне прагнення перенести військові принципи на сферу цивільного життя і державного управління. Вельми показовий в цьому плані Указ від 10 квітня 1716 р., присланий імператором в Сенат: «Господа Сенат! Посылаю вам книгу Воинский устаф (которой зачат в Петербурхе и ныне совершен)... И понеже оной хотя основанией воинских людей, аднакож касается и до всех правителей земских». Петро відносився до державної установи як до військового підрозділу, до регламенту - як до військового статуту, а до чиновника - як до військовослужбовця. Американський дослідник Д. Крайкрафт відзначав: «Петро не тільки одягався як солдат, але і діяв і думав як солдат». Замість застарілої системи наказів було створено 12 колегій, кожна з яких відала певною галуззю або сферою управління і підкорялася Сенату. 9 Колегії отримали право видавати укази з тих питань, які входили в їх ведення. Окрім колегій було створене відоме число контор, канцелярій, департаментів, наказів, функції яких були також чітко розмежовані. У 1708 - 1709 рр. була почата перебудова органів влади і управління на місцях. Країна була розділена на 8 губерній, що розрізнялися по території і кількості населення. На чолі губернії стояв губернатор, що призначається царем, він зосереджував в своїх руках виконавчу і службову владу. При губернаторі існувала губернська канцелярія. Але положення ускладнювалося тим, що губернатор підкорявся не тільки імператору і Сенату, але і всім колегіям, розпорядження і укази яких нерідко суперечили один одному. Губернії в 1719 р. були розділені на провінції, число яких дорівнювало 50. На чолі провінції стояв воєвода з провінційною канцелярією при ньому. Провінції, у свою чергу, ділилися на дистрикти (повіти) з воєводою і канцелярією. Після введення подушної податі були створені полкові дискриты. Військові частини, що мешкали в них, спостерігали за збором податей і присікали прояви незадоволеністі і антифеодальні виступи. Вся ця складна система органів влади і управління мала чітко виражений продворянський характер і закріплювала активну участь дворянства в здійсненні своєї диктатури на місцях. Але вона одночасно ще більше розширила об'єм і форми служби дворян, що викликало їх незадоволеність. Проте в умовах російського самодержавства, коли нічим і ніким не обмежена воля монарха - єдине джерело права, коли чиновник не відповідальний ні перед ким, окрім свого начальника, створення бюрократичної машини стало і своєрідною «бюрократичною революцією», в ході якої був запущений вічний двигун бюрократії. Починаючи з петровських часів, він почав працювати по властивих йому внутрішніх законах, ради кінцевої мети зміцнення свого положення. Багато хто з цих рис і принципів зробив згуртовану касту бюрократів невразливою і до теперішнього часу. 10 У основі полягала чітка військово-бюрократичної ієрархічність остаточним оформленням всіх системи, створеної Петром, ланок. Петровська епоха примітна самодержавства. Ліквідація останніх слідів станового представництва, створення зведень законів, що закріплюють право особи управляти, володіти мільйонами на підставі своєї юридично нічим не обмеженої волі за допомогою бюрократичної машини, - суть головних процесів, що відбулися при Петрові. 11 РОЗДІЛ 2. ВІЙСЬКОВІ ПЕРЕТВОРЕННЯ ПЕТРА У першій чверті XVIII ст. відбувається корінна реорганізація озброєних сил. У Росії створюється могутня регулярна армія, і у зв'язку з цим ліквідовується помісне дворянське ополчення і стрілецьке військо. Основу армії стали складати регулярні піхотні і кавалерійські полиці з одноманітним штатом, обмундируванням, озброєнням, що здійснювали бойову підготовку відповідно до загальноармійських статутів. Військові реформи займають особливе місце серед петровських перетворень. Вони мали найбільш яскраво виражений класовий характер. Суть військової реформи полягала в ліквідації дворянських ополчень і організації постійної боєздатної армії з одноманітною структурою, озброєнням, обмундируванням, дисципліною, статутами. Завдання створення сучасної боєздатної армії і флоту займали юного царя ще до того, як він став повновладним государем. Можна налічити лише декілька (за оцінками різних істориків) мирних років за 36-річне царювання Петра. Армія і флот завжди були головним предметом турботи імператора. Проте військові реформи важливі не тільки самі по собі, але ще і тому, що вони надавали дуже великий, часто вирішальний, вплив на інші сторони життя держави. Хід же самої військової реформи визначався війною. В. Ключевській писав: "Война указала порядок реформы, сообщила ей темп и самые приемы». «Гра в солдатики», якій віддавав весь свій час юний Петро, з кінця 1680-х рр. стає все більш і більш серйозною. У 1689 р. Петро будує декілька невеликих кораблів під керівництвом голландських майстрів. Весною 1690 р. створюються знамениті «потішні полиці» - Семеновський і Преображенський. Петро починає вести справжні військові маневри, на Яузе будується «стольний град Прешбург». Семеновський і Преображенський полиці стали ядром майбутньої постійної (регулярної) армії і проявили себе під час Азовських походів 1695-1696 рр. 12 Велику увагу Петро I приділяє флоту, перше бойове хрещення якого також доводиться на цей час. У скарбниці не було необхідних засобів, і будівництво флоту доручалося так званим «кумпанствам» (компаніям) об'єднанням світських і духовних землевласників. До кінця царювання Петра Росія стала однією з сильних морських держав світу, маючи 48 лінійних і 788 галерних і інших суден. Початок Північної війни стал поштовхом до остаточного створення регулярної армії. До Петра армія складалася з двох головних частин - дворянського ополчення і різних напіврегулярних формувань (стрільці, козаки, полиці іноземного ладу). Революційною зміною було те, що Петро ввів новий принцип комплектування армії - періодичні скликання ополчення були замінені систематичними рекрутськими наборами. Рекрутські набори розповсюджувалися на населення, що платило податі і що несло державні повинності. У 1699 р. був перший рекрутський набір, з 1705 р. набори узаконені відповідним указом і стали щорічними. З 20 дворів брали одну людину, неодружену, у віці від 15 до 20 років. Термін служби рекрута практично не був обмежений. Понад усе від рекрутських наборів постраждало російське село. Офіцерський склад російської армії поповнювався за рахунок дворян, що навчалися в гвардійських дворянських полицях або в спеціально організованих школах (пушкарська, артилерійська, навігаційна, фортифікаційна, Морська академія і т.д.). У 1716 р. був прийнятий Військовий, а в 1720 р. - Морський статут, проводилося широкомасштабне переозброєння армії. До кінця Північної війни Петро мав величезну, сильну армію - 200 тис. (не рахуючи 100 тис. козаків), яка дозволила Росії отримати перемогу у виснажливій, такій, що розтягнулася майже на чверть століття війні. Розвиток металургії артилерійських сприяв знарядь, застаріла значному зростанню виробництва різнокаліберна артилерія замінювалася знаряддями нових зразків. У армії було вперше вироблене з'єднання холодної і 13 вогнепальної зброї - до рушниці прилучився багнет, що значно підсилило вогняну і ударну потужність війська. На початку XVIII ст. вперше в історії Росії на Доні і на Балтиці був створений військово-морський флот, що по значенню не створенню регулярної поступалося армії. Будівництво флоту здійснювалося швидкими темпами на рівні кращих зразків військового кораблебудування того часу. Головні підсумки військових реформ Петра Велікого: - створення боєздатної регулярної армії, однієї з сильних в світі, яка дала Росії можливість воювати з своїми основними супротивниками і перемагати їх; - поява цілої плеяди талановитих полководців (Олександр Меншиков, Борис Шереметев, Федір Апраксин, Яків Брюс і ін.); - створення могутнього військового флоту; - гігантське зростання військових витрат і покриття їх за рахунок жорстокого вичавлювання засобів з народу. 14 РОЗДІЛ 3. РЕФОРМИ В ГАЛУЗІ ФІНАНСІВ, ЕКОНОМІКИ І КУЛЬТУРИ У Росії в роки царювання Петра відбувся різкий економічний стрибок. Промислове будівництво петровської епохи проходило небаченими темпами: за першу чверть XVIII ст. виникло не менше 200 мануфактур замість 15-20, які існували в кінці XVII ст. Характерніша особливість економічного буму початку XVIII ст. полягала у визначальній ролі самодержавної держави в економіці, його активному і глибокому проникненні у всі сфери господарського життя. Пануючі в Європі економічні концепції меркантилізму виходили з того, що основою багатства держави, необхідною умовою її існування є накопичення грошей за рахунок активного балансу торгівлі, вивозу товарів на чужі ринки. Вже одне це саме по собі припускало втручання держави в сферу економіки. Заохочення одних – «корисних» - видів виробництва, промислів товарів спричиняло за собою обмеження або навіть заборону інших – «некорисних” для держави. Петро, що мріяв про могутність своєї держави, не був байдужий до концепцій меркантилізму. Ідея про керівну роль держави в житті суспільства взагалі і в економіці зокрема (із застосуванням методів примушення в економічній політиці) співпадала із загальним напрямом ідеї «насильницького прогресу», якому слідував Петро. Але важливіше інше - в російських умовах не тільки і не стільки концепції меркантилізму зумовили вибір напряму економічної політики, характерної спершу XVIII в. Сильним стимулятором державного будівництва і в цілому втручання держави в економічну сферу став невдалий початок Північної війни 1700-1721 рр. Будівництво численної мануфактури, переважно оборонного значення, здійснювалося не з абстрактних уявлень про розвиток економіки або розрахунків одержати доходи, а було безпосередньо і жорстко детерміновано необхідністю забезпечити армію і флот зброєю, амуніцією, боєприпасами, обмундируванням. Екстремальна ситуація після поразки під 15 Нарвой в 1700 р. примусила усвідомити необхідність збільшення і переозброєння армії, визначила характер, темпи і специфіку промислового буму, кінець кінцем всю економічну політику петровського самодержавства. У створеній за короткий час державній промисловості відпрацьовувалися принципи і прийоми управління економікою, характерні для подальших років. Схожа ситуація виникла і в торгівлі. Створюючи власну промисловість, держава створювала (точніше - різко підсилювала) і власну торгівлю, прагнучи одержати максимум прибутку з ходових товарів усередині країни і експортних товарів при продажі їх за кордоном. Держава захоплювала торгівлю примітивним, але дуже ефективним засобом - введенням монополії на заготівку і збут певних товарів, причому круг таких товарів постійно розширювався. Серед них були сіль, льон, шкіра, прядиво, сало, віск і багато інших. Встановлення державної монополії приводило до волюнтаристського підвищення цін на ці товари усередині країни, а найголовніше - обмеження, регламентації торгової до діяльності російських купців. Слідством став розлад, дезорганізація вільного, заснованого на ринковій кон'юнктурі, торгового підприємництва. У переважному ряду випадків введення державної монополії означало передачу права продажу монополізованого товару конкретному відкупнику, який виплачував в скарбницю відразу велику суму грошей, а потім прагнув з лишком повернути їх за рахунок споживача або постачальника, роздуваючи ціни і знищуючи конкурентів. Петровська епоха залишилася в історії російського купецтва як справжнє лихо. Різке посилення прямих податків і різних казенних «служб» з купців як найбільш спроможної частини городян, насильницьке сколочування торгових компаній (форми організації торгівлі, які здавалися Петру найбільш відповідними в російських умовах) - це тільки частина коштів і засобів примушення, які Петро застосував до купецтва, ставлячи головною метою витягнути якомога більше грошей для скарбниці. У руслі подібних заходів слід розглядати і примусове переселення купців до Петербургу, а також адміністративне регулювання вантажопотоків, 16 коли купцям указувалося, в яких портах і якими товарами вони можуть торгувати. Грубе втручання держави в сферу торгівлі привело до руйнування хиткої основи, на якій в значній мірі тримався добробут багатьох багатих купців, а саме позикового і лихварського капіталу. Така була ціна, яку заплатили російські підприємці за перемогу в Північній війні. Особливістю промисловості було те, що вона примусовій грунтувалася на праці. Це означало розповсюдження кріпацтва на нові форми виробництва і нові сфери економіки. Особливістю зовнішньої торгівлі Росії цього періоду було те, що вивіз, складаючі 4,2 млн. крб., удвічі перевищував ввезення. Приблизно з кінця 10-х років XVIII ст., коли військова гроза остаточно відсунулася на захід і в успішному завершенні війни ніхто не сумнівався, Петро пішов на істотну зміну торговельно-промислової політики. Була ліквідована фактично монополія на експортну торгівлю. Зазнала зміни і промислова політика уряду. Суть змін полягала у вживанні різних заходів по заохоченню приватного промислового підприємництва. Особливого поширення набула практика передачі державних підприємств (особливо збиткових для скарбниці) приватним власникам або спеціально створеним для цього компаніям. Нові власники одержували від держави численні пільги: безпроцентні позики, право безмитного продажу товарів і т.д. Істотну допомогу підприємцям надавав і затверджений в 1724 р. Митний тариф, що полегшував вивіз за межу продукції вітчизняної мануфактури і що одночасно утрудняв (за допомогою високих мит) ввезення товарів, що вироблялися на закордонній мануфактурі. Проте немає ніяких підстав думати, що, змінюючи в якійсь мірі економічну політику, Петро мав намір ослабити вплив на економіку пануючої системи влади, тобто неусвідомлено сприяв розвитку капіталістичних форм і прийомів виробництва, що набули широкого поширення в Західній Європі. Суть того, що відбувалося, полягала в зміні не принципів, а акцентів промислово-торгової політики. Даючи «послаблення» мануфактуристам і 17 купцям, держава Петра не збиралася усуватися з економіки і навіть ослабляти свою дію на неї. Тепер вся сила тяжіння була перенесена з відкритих форм примушення на створення і діяльність адміністративно-контрольної бюрократичної машини, яка могла направляти економічне (та і не тільки ) життя країни через ретельно продуману систему своєрідних шлюзів і каналів в потрібному державі напрямі. Саме ця робота і була доручена знов створеним спеціальним державним установам. Слід зазначити, що донині Росія не знала органів управління торгівлею і промисловістю. Створення і початок діяльності колегій і Головного магістрату складало суть змін, що відбулися. Ці бюрократичні установи з'явилися інститутами державного регулювання національної економіки, органами здійснення торговельно-промислової політики самодержавства на основі меркантилізму. Організація або передача нових підприємств компаніям або приватним підприємцям представляли форми фактичної оренди. Умови цієї оренди чітко визначалися і при необхідності змінювалися державою, що мала право, у разі їх невиконання, конфіскувати підприємства. Головним обов'язком власників було своєчасне виконання казенних замовлень; тільки надлишки понад те, що тепер називається «держзамовленням», підприємець міг реалізувати на ринку. Це різко знижувало значення конкуренції як вічного рушія підприємництва. Активна дія держави на економічне життя країни - це лише один аспект проблеми. Соціальні відносини в державі деформували риси мануфактури як потенційно капіталістичних підприємств. Йшлося перш за все про використання робочої сили. Під час Північної війни держава і власники мануфактури використовували як вільнонайману робочу силу, так і «приписних» селян. Проте на початку 20-х років відбулися важливі перетворення соціального характеру: була різко посилена боротьба з втечами селян, була здійснена 18 детальна ревізія наявного населення з подальшою фіксацією їх соціального статусу і закріпленням навіки до місця запису в податковий кадастр. Різкий поворот в політиці уряду відобразився на промисловості, під сумнів ставилася можливість постачань продукції в скарбницю. 18 січня 1721 р. Петро підписав указ, який дозволяв приватним мануфактуристам, незалежно від їх соціальної приналежності, купувати до своїх заводів кріпосних селян, щоб використовувати їх на заводських роботах. Цей указ знаменував собою рішучий крок до перетворення промислових підприємств, на яких зароджувався капіталістичний устрій, в підприємства кріпосницькі, в різновид феодальної власності - своєрідну вотчинну мануфактуру. Промисловість Росії була поставлена в такі умови, що вона фактично не могла розвиватися по іншому, чим кріпосницький, шляху. Кріпосницька політика в промисловості деформувала і процес утворення російської буржуазії. Деформація торкнулася і сфери суспільної свідомості. Став душевладниками, мануфактуристи не відчували своєї соціальної своєрідності, а прагнули підвищити свій статус шляхом отримання дворянства. Таким чином, можна відзначити два найважливіші наслідки активного державного промислового будівництва: створення могутньої економічної бази, такої необхідної істотне гальмування нації, що розвивається, і одночасно тенденцій розвитку країни, що були, по капіталістичному шляху, на який вже встали європейські народи. Суперечливим був і розвиток культури в цю епоху. Головним змістом реформ у області культури було становлення і розвиток світської національної культури, світської освіти, серйозні зміни в побуті і вдачах, здійснювані в плані європеїзації. Важливі зміни в житті країни рішуче вимагали підготовки кваліфікованих кадрів. Схоластична школа, що знаходилася в руках церкви, забезпечити цього не могла. Стали відкриватися світські школи, освіта почала набувати світського характеру. Для цього було потрібно створення підручників, що прийшли на зміну церковним. нових 19 Петро I в 1708 р. ввів новий цивільний шрифт, що прийшов на зміну старому кириловському. Для друкування світської учбової, наукової, політичної літератури і законодавчих актів були створені нові друкарні в Москві і Петербурзі. Розвиток книгодрукування супроводжувався початком організованої книготоргівлі, а також створенням і розвитком мережі бібліотек. З 1702 р. систематично виходила перша російська газета «Ведомости». З розвитком промисловості і торгівлі були пов'язані вивчення і освоєння території і надр країни, що знайшло свій вираз в організації ряду крупних експедицій. З'явилися крупні технічні нововведення і винаходи, особливо в розвитку гірської справи і металургії, а також у військовій області. У цей період написаний ряд важливих робіт по історії, а створена Петром I Кунсткамера поклала початок збору колекцій історичних і меморіальних предметів, зброї, матеріалів по природних науках і т.д. Одночасно стали збирати стародавні письмові джерела, знімати копії літописів, грамот, указів і ін. актів. Це було початком музейної справи в Росії. Логічним підсумком всіх заходів у області розвитку науки і освіти було відкриття в 1724 р. Академії наук в Петербурзі. З першої чверті XVIII ст. здійснювався перехід до містобудування і регулярного планування міст. Зовнішність міста стали визначати вже не культова архітектура, а палаци і особняки, урядовців і аристократії. До першої чверті XVIII ст. відносяться і спроби створення російського театру; в цей же час були написані перші драматургічні твори. У живописі на зміну іконопису приходить портрет. Зміни в побуті зачіпали масу населення. Старий звичний довгополий одяг з довгими рукавами заборонявся і замінювався новим. Камзоли, краватки і жабо, широкополі капелюхи, панчохи, черевики, парики швидко витісняли в містах старий російський одяг. Найшвидше розповсюдився західноєвропейський верхній одяг і плаття серед жінок. Заборонялося носіння 20 бороди, що викликало незадоволеність різних станів. Вводилися «бородовой податок» і обов'язковий мідний знак про його сплату. Петро I заснував Асамблеї з обов'язковою присутністю на них жінок, що відбивало серйозні зміни їх положення в суспільстві. Установа Асамблей поклала початок твердженню в середовищі російського дворянства «правил хорошого тону» і «благородної поведінки в суспільстві», вживанню іноземної, переважно французької мови. Зміни в побуті і культурі, які відбулися в першій чверті XVIII ст., мали велике прогресивне значення. Але вони ще більше підкреслювали виділення дворянства в привілейований стан, перетворили використання благ і досягнень культури на один з дворянських станових привілеїв і супроводжувалися широким розповсюдженням галломанії, презирливого відношення до середовищі. російської мови і російської культури в дворянському 21 РОЗДІЛ 4. СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА Серйозні зміни відбулися в системі феодальної власності, повинностей селян, в податній системі, ще більш зміцнилася влада поміщиків над селянами. У першій чверті XVIII ст. завершилося злиття двох форм феодального землеволодіння: Указом про єдиноспадкування (1714 р.) всі дворянські маєтки перетворювалися на вотчину, земля і селяни переходили в повну необмежену власність поміщика. Розширення і зміцнення феодального землеволодіння і власницьких прав поміщика сприяли задоволенню збільшених потреб дворян в грошах. Це спричиняло за собою підвищення розмірів феодальної ренти, що супроводжувалася зростанням селянських повинностей, укріплювало і розширювало зв'язок дворянської вотчини з ринком. Указ про єдиноспадкування завершив консолідацію класу феодалів в єдиний клас - стан дворян - і укріпив його пануюче положення. Але тут була і інша сторона. Поміщики і колишні вотчинники були зобов'язані нести службу в регулярних армії і флоті, в апараті влади і управління. Це була постійна, обов'язкова, довічна служба. Все це викликало незадоволеність дворянства і призводило до того, що частина його брала участь в різного вигляду змовах. Петро ставив своєю метою створення могутньої дворянської держави. Для цього потрібно було розповсюдити серед дворян знання, підвищити їх культуру, зробити дворянство підготовленим і придатним для досягнення тієї мети, яку ставив Петро. Тим часом дворянство в більшості своїй не було підготовлено до їх розуміння і здійснення. Петро добивався того, щоб все дворянство вважало «государеву службу» своїм почесним правом, своїм покликанням уміло правити країною і начальникувати над військами. Для цього потрібно було, перш за все, розповсюдити серед дворян освіту. Петро встановив новий обов'язок дворян - учбовий: з 10 до 15 років дворянин повинен був вчитися «грамоті, цифрі і геометрії», а потім повинен був йти служити. Без 22 довідки про «виучку» дворянину не давали «вінцевої пам'яті» - дозволи одружуватися. Указами 1712, 1714 і 1719 рр. був встановлений порядок, по якому «родовитість» не бралася до уваги при призначенні на посаду і проходженні служби. І навпаки, вихідці з народу, найбільш обдаровані, діяльні, мали можливість одержати будь-який військовий або цивільний чин. Не тільки «худорідні» дворяни, але і навіть люди «підлого» походження висувалися Петром на видні державні посади. У 1722 р. була видана «Табель про ранги», яка встановлювала обов'язковість служби дворян, причому вони повинні були починати її з самих нижчих чинів службових сходів, що складалися з 14 ступенів, або чинів (Додаток 1). 23 РОЗДІЛ 5. ЦЕРКОВНА РЕФОРМА Важливу роль в затвердженні абсолютизму грала церковна реформа. У другій половині XVII ст. позиції Російської православної церкви були вельми міцними, вона зберігала адміністративну, фінансову і судову автономію по відношенню до царської влади. Останні патріархи Іоаким (16751690 рр.) і Адріан (1690-1700) рр. проводили політику, направлену на зміцнення цих позицій. Церковна політика Петра, як і його політика в інших сферах державного життя, була направлена перш за все на якомога ефективніше використання церкви для потреб держави, а якщо конкретніше - на вичавлювання з церкви грошей на державні програми, перш за все на будівництво флоту. Петра займає ще і проблема повного підпорядкування церкви своєї владі. Церковна реформа означала ліквідацію самостійної політичної ролі церкви. Вона перетворювалася на складову частину бюрократичного апарату абсолютистської держави. Паралельно з цим держава підсилила контроль за доходами церкви, і систематично вилучалася значна їх частина на потреби скарбниці. Ці дії Петра I викликали незадоволеність церковної ієрархії і чорного духівництва і з'явилися однією з головних причин їх участі у всякого роду реакційних змовах. Петро Патріаршого розпорядився будинку. провести ревізію Скориставшись для інформацією перепису про майна виявлені зловживання, Петро відмінив вибори нового патріарха, доручивши в той же самий час митрополиту Рязанському Стефану Яворському пост «міценаглядача патріаршого престолу». У 1701 р. утворюється Монастирський наказ - світська установа - для управління справами церкви. Церква починає втрачати свою незалежність від держави, право розпоряджатися своєю власністю. 24 Петро, користуючись просвітницькою ідеєю про суспільне благо, для якого необхідна продуктивна праця всіх членів суспільства, розгортає настання на ченців і монастирі. У 1701 р. царський указ обмежує число ченців: за дозволом на постриження тепер потрібно було звертатися в Монастирський наказ. Згодом у царя з'явилася ідея використовувати монастирі як притулки для відставних солдатів і жебраків. У указі 1724 р. кількість ченців в монастирі ставиться в пряму залежність від числа людей, за якими вони залицяються. Відносини, що склалися, між церквою і владою вимагали нового юридичного оформлення. У 1721 р. видний діяч петровской епохи Феофан Прокоповіч склав Духовний регламент, який передбачав знищення інституту патріаршества і утворення нового органу - Духовної колегії, яка незабаром була перейменована в «Святейший урядовий Синод», офіційно зрівняний в правах з Сенатом. Президентом став Стефан Яворській, віце-президентами Феодосій Яновській і Феофан Прокоповіч. Створення Синоду з'явилося початком абсолютистського періоду російської історії, оскільки тепер вся влада, у тому числі і церковна, була зосереджена в руках Петра. Сучасник повідомляє, що коли російські церковні діячі намагалися протестувати, Петро вказав їм на Духовний регламент і заявив: «Вот вам духовный патриарх, а если он вам не нравится, то вот вам (бросив на стол кинжал) булатный патриарх». Ухвалення Духовного регламенту фактично перетворило російських священнослужителів на державних чиновників, тим більше що для нагляду за Синодом була поставлена світська особа - обер-прокурор. Реформа церкви здійснювалася паралельно з податной реформою, проводилися облік і класифікація священиків, а нижчі їх шари були переведені в подушний оклад. По зведених відомостях Казанської, Ніжегородськой і Астраханської губерній, від податі було звільнено тільки 3044 священики з 8709 (35%). Петро здійснив церковну реформу, що виразилася в створенні колегіального (синодного) управління російською церквою. Знищення патріаршества відображало прагнення Петра ліквідовувати немислиму при 25 самодержавстві петровського часу «княжу» систему церковної влади. Оголосивши себе фактично главою церкви, Петро знищив її автономію. Більш того, він широко використовував інститути церкви для проведення поліцейської політики. Піддані, під страхом крупних штрафів, були зобов'язані відвідувати церкву і каятися на сповіді священику в своїх гріхах. Священик, також згідно закону, був зобов'язаний доносити властям про все, що стало відомим на сповіді. Перетворення церкви в бюрократичну контору, що стоїть на охороні інтересів самодержавства, обслуговуючу його запити, означало знищення для народу духовної альтернативи режиму і ідеям, що йдуть від держави. Церква стала слухняним знаряддям влади і тим самим багато в чому втратила пошану народу, що згодом так байдуже дивився і самодержавства, і на руйнування її храмів. на її загибель під уламками 26 ВИСНОВОК Головним підсумком всієї сукупності Петровськіх реформ стало встановлення в Росії режиму абсолютизму, вінцем якого стала зміна в 1721 р. титулу російського монарха - Петро оголосив себе імператором, а країна стала називатися Російською Імперією. Таким чином було оформлено те, до чого йшов Петро всі роки свого царювання - створення держави із стрункою системою управління, сильною армією і флотом, могутньою економікою, що робить вплив на міжнародну політику. В результаті Петровськіх реформ держава не була зв'язана нічим і могло користуватися будь-якими засобами для досягнення своєї мети. Петро дійшов свого ідеалу державного устрою військового корабеля, де все і вся підпорядковано волі однієї людини капітана, і встиг вивести цей корабель з болота в бурхливі води океану, обходячи всі рифи і мілини. Росія стала самодержавною, військово-бюрократичною державою, центральна роль в якої належала дворянському стану. Разом з тим відсталість Росії не була повністю подолана, а реформи здійснювалися в основному за рахунок жорстокої експлуатації і примушення. У країні не тільки зберігалися, але зміцнювалися і панували кріпосницькі відносини як в економіці, так і в області надбудови. Проте зміни у всіх сферах соціально-економічного і політичного життя країни, що поступово накопичувалися і назрівали в XVII столітті, переросли в першій чверті XVIII століття в якісний стрибок. Середньовічна Московська Русь перетворилася на Російську імперію. У її економіці, рівні і формах розвитку продуктивних сил, політичному устрої, структурі і функціях органів влади, управління і суду, в організації армії, в класовій і становій структурі населення, в духовній сфері, в культурі країни і побуті народу відбулися величезні зміни. Корінним чином змінилися місце Росії і її роль в міжнародних відносинах того часу. 27 Природно, всі ці зміни відбувалися на феодально-кріпосницькій основі. Але сам цей лад існував вже в абсолютно інших умовах. Він ще не втратив можливості для свого розвитку. Більш того, темпи і розмах освоєння їм нових територій, нових сфер економіки і продуктивних сил значно зросли. Це дозволяло йому вирішувати давно назрілі загальнонаціональні задачі. Але форми, в яких вони розв'язувалися, цілі, яким вони служили, все більш виразно показували, що зміцнення і розвиток феодально-кріпосницького ладу за наявності передумов для розвитку капіталістичних відносин перетворюються на головне гальмо для прогресу країни. Вже в період правління Петра Велікого простежується головна суперечність, властива періоду пізнього феодалізму. Інтереси самодержавнокріпосницької держави і класу феодалів в цілому, загальнонаціональні інтереси країни вимагали прискорення розвитку продуктивних сил, активного сприяння зростанню промисловості, торгівлі, ліквідації техніко-економічної і культурної відсталості країни. Але для вирішення цих завдань були необхідні скорочення сфери сили, обмеження дії кріпацтва, утворення ринку вільнонайманої робочої і ліквідація станових прав і привілеїв дворянства. Відбувалося ж прямо протилежне: розповсюдження кріпацтва вшир і углиб, консолідація класу феодалів, закріплення, розширення і законодавче оформлення його прав і привілеїв. Сповільненість формування буржуазії і перетворення її в клас, що протистоїть класу феодалів-кріпосників, призводила до того, що купецтво і заводчики виявлялися втягнутими в сферу кріпосницьких відносин. Складність і суперечність розвитку Росії в цей період визначили і суперечність діяльності Петра і здійснених їм реформ. З одного боку, вони мали величезний історичний сенс, оскільки сприяли прогресу країни, були націлені на ліквідацію її відсталості. З іншого боку, вони здійснювалися кріпосниками, крепосницькими методами і були направлені на зміцнення їх панування. Тому прогресивні перетворення петровського часу із самого початку несли в собі консервативні риси, які в ході подальшого розвитку 28 країни виступали все сильніше і не могли забезпечити ліквідацію соціальноекономічної відсталості. В результаті петровських перетворень Росія швидко наздогнала ті європейські країни, де збереглося панування феодально- кріпосницьких відносин, але вона не могла наздогнати ті країни, які встали на капіталістичний шлях розвитку. Діяльність Петра відрізнялася неприборкною енергією, небаченим розмахом і цілеспрямованістю, сміливістю в ломці віджилих установ, законів, засад і устрою життя і побуту. Дії Петра відрізнялися не тільки рішучістю, але і крайньою жорстокістю. За влучним визначенням Пушкіна, його укази були «нередко жестоки, своенравны и, кажется, писаны кнутом». Не було наперед розробленого загального плану реформ. Вони народжувалися поступово, і одна породжувала іншу, задовольняючи вимогам даного моменту. І кожна з них викликала опір з боку самих різних соціальних шарів, викликала незадоволеність, змови і боротьбу. Багато історичних досліджень і художніх творів присвячено перетворенням, пов'язаним з ім'ям Петра I. Історики і письменники по-різному, деколи прямо протилежно, оцінювали особу Петра і значення його реформ. Вже сучасники Петра I розділилися на два табори: прихильників і супротивників його перетворень. Суперечка продовжувалася і пізніше. У XVIII столітті М. Ломоносов, наприклад, славив Петра, захоплювався його діяльністю. А трохи пізніше історик М. Карамзін звинувачував Петра в зраді «істинно російським» початкам життя, а його реформи назвав «блискучою помилкою». Роль Петра Велікого в історії Росії важко переоцінити. Як би ні відноситися до методів і стилю проведення їм перетворень, не можна не визнати - Петро Велікий є однією з найпомітніших фігур світової історії. В кінці XVIII століття в Петербурзі був поставлений прекрасний пам'ятник Э. Фальконе першому російському імператору. На цоколі вибито: «Петру Первому – Екатерина Вторая». Образ великого перетворювача, що зневажає на 29 здибленому коні ворогів Росії, як не можна краще відображає суть особи Петра Велікого і дух його епохи. Створене в Росії Петром пережило і наступні покоління. Наприклад, останній рекрутський набір відбувся в 1874 році, тобто через 170 років після першого (1705); Сенат проіснував з 1711 по грудень 1917 р., тобто 206 років; синодний пристрій православної церкви залишався незмінним з 1721 по 1918 р., тобто протягом 197; років система подушної податі була скасована лише в 1887 р., тобто 163 роки після її введення в 1724 році. Інакше кажучи, в історії Росії ми знайдемо небагато свідомо створених людиною інститутів, які проіснували б так довго, надавши таку сильну дію на всі сторони суспільного життя. Більш того, деякі принципи і стереотипи політичної свідомості, вироблені або остаточно закріплені при Петрові, живучі дотепер; часом в новому словесному одязі вони існують як традиційні елементи нашого мислення і суспільної поведінки. 30 СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ 1. Анисимов Е.В. Рождение империи // В кн.: История Отечества: люди, идеи, решения: Очерки истории России IX - начала XX в. - М.: Политиздат, 1991.- 367 с. 2. Баггер Ханс. Реформы Петра Великого: Обзор исследований / Пер. с датского В.Е. Возгрина. – М.: Прогресс, 1985. – 198 с. 3. Богданов А.П. Россия при царевне Софье и Петре I: Записки русских людей - М.: Современник, 1990.- 445с. 4. Буганов В.И. Петр Великий и его время. - М.: Наука, 1989.- 190с. 5. Законодательные акты Петра I.: Сост. Н.А. Воскресенский. – М.-Л., 1945. 6. Исаев И.А. История государства и права России: Учебник. - М.: Юристъ, 1999. 7. История отечественного государства и права: Учебник. Ч. 1 /Под ред. О.И. Чистяковой. - М.: Изд-во БЕК, 1999. 8. История СССР с древнейших времен до конца XVIII в. /Под ред. Б.А. Рыбакова - М.: Высшая школа, 1983. - 415с. 9. Ключевский В.О. Сочинения: В 9-ти томах. - Т.4. Курс русской истории. - Ч.4 - М.: Мысль, 1989.- 398с. 10. Князьков С. Очерки из истории Петра Великого и его времени - М.: Культура, 1990.- 658с. 11. Платонов С. Лекции по русской истории.- Изд. 9-е. – Петроград, 1915. 12. Павленко Н.И. Петр Великий. - М.:Мысль,1990. 13. Соловьев С.М. Об истории новой России. - М.: Просвещение,1993. 14. Харт М.А. 100 великих людей. – М.: Вече, 1998. – 544 с. 31 Додаток 1 ТАБЕЛЬ О РАНГАХ Гражданские чины 1 Канцлер Соответствующие чины Военные ГенералФельдмаршал Генерал от Действительны Кавалерии, 2 й Тайный Инфантериии Советник Артиллерии 3 Тайный Советник ГенералЛейтенант Морские Генерал-Адмирал Статский Советник Коллежский Советник, 6 Военный Советник --- --Обер-Камергер, ОберГофмаршал, ОберШталмейстер ОберЕгермейстр, Обер Гофмейстер, ОберШенк, ОберЦеремониймейстер, Обер-Форшнегдер Адмирал Вице-Адмирал Действительны й Статский Советник, 4 ОберГенерал-Майор Контр-Адмирал Прокурор, Герольдмейсте р 5 Придворные --- --- Церемониймейстер --- Полковник Капитан 1-го ранга --- Капитан 2-го ранга --- 7 Надворный Советник Подполковник 8 Коллежский Ассессор Капитан и Ротмистер 9 Титулярный Советник Штабс-Капитан и ШтабсЛейтенант Ротмистер --- 10 Коллежский Секретарь Поручик --- --- Мичман --- 32 11 Корабельный Секретарь 12 Губернский Секретарь --Подпоручик и Корнет Провинциальн ый Секретарь, Сенатский Регистратор, 13 --Синодский Регистратор, Кабинетский Регистратор 14 Коллежский Регистратор --- --- --- --- --- --- --- --- --- 33 Додаток 2 ОРГАНЫ ВЛАСТИ И УПРАВЛЕНИЯ РОССИЙСКОЙ ИМПЕРИИ В 20-70-е ГОДЫ XVIII В. ИМПЕРАТОР Генерал-прокурор Синод-духовная коллегия СЕНАТ Главный магистрат ГУБЕРНАТОР Вотчинная Губернская канцелярия Коммерц-коллегия ВОЕВОДА Берг-коллегия Провинциальная канцелярия Мануфактур-коллегия Иностранная ВОЕВОДА Военная Уездная канцелярия Адмиралтейская Камер-коллегия Штатс-коллегия Ревизион-коллегия Юстиц-коллегия
