Загрузил Sasha Parfenov

Теорія і техніка спеціальної обробки

Реклама
МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ
Гвардійський ордена Червоної Зірки факультет військової підготовки
імені Верховної Ради України Національного технічного університету
«Харківський політехнічний інститут»
М. П. Кушнеревич, В. В. Марущенко, С. М. Меньшов
ТЕОРІЯ І ТЕХНІКА
СПЕЦІАЛЬНОЇ ОБРОБКИ
Навчальний посібник
Харків
2009
ББК 68.51 я 73
К96
Рекомендовано
Вченою радою факультету
як навчальний посібник
К 96 Кушнеревич М. П.
Теорія і техніка спеціальної обробки : навчальний посібник /
М. П. Кушнеревич, В. В. Марущенко, С. М. Меньшов. – Х. : ФВП НТУ
«ХПІ», 2009. – 322 с.
У навчальному посібнику викладені основні положення щодо спеціальної
обробки військ, а також інформація про засоби спеціальної обробки та
порядок їх використання під час ліквідації радіаційного, хімічного та
біологічного зараження.
Навчальний посібник призначений для фахівців військ радіаційного,
хімічного, біологічного захисту. Він може бути використаний курсантами
факультету військової підготовки, науково-педагогічними працівниками та
інженерно-технічним складом.
Даний навчальний посібник спрямований на підвищення фахових та
практичних знань та вмінь офіцерів, прапорщиків під час вивчення питань
щодо заходів захисту від ЗМУ, зруйнувань ПНО, також може бути корисним
для самостійної підготовки курсантів факультету військової підготовки
ББК 68.51 я 73
© ФВП НТУ «ХПІ», 2009
2
ЗМІСТ
ВСТУП .................................................................................................................... 6
ПЕРЕЛІК ОСНОВНИХ СКОРОЧЕНЬ ................................................................. 7
Частина І. ФУНДАМЕНТАЛЬНІ ПИТАННЯ ДИСЦИПЛІНИ
ТА ОСНОВИ СПЕЦІАЛЬНОЇ ОБРОБКИ ............................................................ 8
1. СПЕЦІАЛЬНА ОБРОБКА ВІЙСЬК .................................................................. 8
1.1. Зміст спеціальної обробки ............................................................................ 12
1.2. Організація та порядок проведення часткової спеціальної обробки ........ 14
1.3. Організація та порядок проведення повної спеціальної обробки ............. 19
1.4. Порядок і прийоми обробки типових об’єктів озброєння
та військової техніки ............................................................................................ 24
2. ФІЗИКО-ХІМІЧНІ ОСНОВИ СПЕЦІАЛЬНОЇ ОБРОБКИ ........................... 29
2.1. Характер зараження радіоактивними, отруйними речовинами та
біологічними засобами і поведінка їх на різних об’єктах ................................. 29
2.2. Фізико-хімічні основи дегазації ................................................................... 32
2.3. Фізико-хімічні основи дезактивації ............................................................. 44
2.4. Фізико-хімічні основи дезінфекції ............................................................... 52
3. СПОСОБИ СПЕЦІАЛЬНОЇ ОБРОБКИ .......................................................... 66
3.1. Способи дегазації, дезактивації, дезінфекції озброєння
та військової техніки ............................................................................................ 66
3.2. Способи дегазації, дезактивації, дезінфекції, дезінсекції
місцевості, доріг та фортифікаційних споруд .................................................... 75
3.3. Способи дегазації, дезактивації, дезінфекції, дезінсекції
обмундирування, взуття, спорядження та засобів
індивідуального захисту ...................................................................................... 84
3.4. Знезараження продовольства та тари .......................................................... 95
3.5. Розчини та рецептури, які застосовуються для спеціальної обробки ..... 104
ЧАСТИНА ІІ. ОСНОВНІ ПРОЦЕСИ ТА АПАРАТИ
ОЗБРОЄННЯ ВІЙСЬК РХБ ЗАХИСТУ ........................................................... 119
4. ОСНОВИ ГІДРАВЛІКИ ................................................................................ 119
4.1. Загальні поняття про рідини ....................................................................... 119
4.2. Рух рідин у гідротрактах ............................................................................. 123
5. ОСНОВНІ АГРЕГАТИ ТА ВУЗЛИ ЗАСОБІВ
СПЕЦІАЛЬНОЇ ОБРОБКИ ................................................................................ 128
5.1. Рідинні комунікації ..................................................................................... 128
5.2. Запірні пристрої ........................................................................................... 131
5.3. Брандспойти, розпилювачі, насадки та клапани ....................................... 134
6. ЗАСОБИ ПЕРЕМІЩЕННЯ РІДИН ............................................................... 141
6.1. Загальні поняття про засоби переміщення рідини .................................... 141
6.2. Об’ємні насоси............................................................................................. 142
6.3. Лопатні насоси ............................................................................................. 145
3
6.4. Струминні апарати ...................................................................................... 146
7. ОСНОВИ ТЕПЛООБМІНУ ТА ТЕПЛООБМІННІ АПАРАТИ ................. 147
7.1. Загальні поняття про теплові процеси ....................................................... 147
7.2. Теплообмінні апарати ................................................................................. 151
Чатина ІІІ. ЗАСОБИ СПЕЦІАЛЬНОЇ ОБРОБКИ ............................................ 155
8. ЗАСОБИ ЧАСТКОВОЇ СПЕЦІАЛЬНОЇ ОБРОБКИ ОСОБОВОГО
СКЛАДУ, СТРІЛЕЦЬКОЇ ЗБРОЇ ТА ОБМУНДИРУВАННЯ ........................ 155
9. ПРИЛАДИ ТА КОМПЛЕКТИ СПЕЦІАЛЬНОЇ ОБРОБКИ
ОЗБРОЄННЯ ТА ВІЙСЬКОВОЇ ТЕХНІКИ ..................................................... 161
9.1. Танковий дегазаційний комплект (комплект ТДП) .................................. 161
9.2. Індивідуальний комплект для спеціальної обробки
автотракторної техніки ИДК-1 .......................................................................... 168
9.3. Автомобільний комплект для спеціальної обробки
військової техніки ДК-4 ..................................................................................... 175
9.4. Комплект спеціальної обробки техніки та санітарної обробки
особового складу ДК-5 ...................................................................................... 181
9.5. Комплект для дезактивації, дегазації та дезінфекції
ракетної техніки ДК-1 ........................................................................................ 191
9.6. Комплект для дезактивації, дегазації та дезінфекції
авіаційної техніки ДК-2 ..................................................................................... 193
9.7. Комплект пристосувань до автозаправників ДКЗ .................................... 196
10. ЗАСОБИ СПЕЦІАЛЬНОЇ ОБРОБКИ ОЗБРОЄННЯ
ТА ВІЙСЬКОВОЇ ТЕХНІКИ ............................................................................. 203
10.1. Авторозливна станція АРС-14 .................................................................. 203
10.2. Авторозливна станція АРС-15 .................................................................. 223
10.3. Авіаційний дегазаційно-дезактиваційний комплект АДДК ................... 225
10.4. Комплект для дегазації, дезактивації та дезінфекції
авіаційної техніки (комплект ДКТ) ................................................................... 238
10.5. Цистерна Ц-2 ............................................................................................. 242
10.6. Мотопомпа МП-800 (М-600) .................................................................... 244
11. ЗАСОБИ СПЕЦІАЛЬНОЇ ОБРОБКИ ОБМУНДИРУВАННЯ, ВЗУТТЯ,
СПОРЯДЖЕННЯ ТА ЗАСОБІВ ІНДИВІДУАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ............. 248
11.1. Автодегазаційна станція АГВ-3У ............................................................ 248
11.3. Дегазаційний пункт ................................................................................... 278
13. ТЕХНІЧНЕ ОБСЛУГОВУВАННЯ МАШИН, ПРИЛАДІВ
ТА КОМПЛЕКТІВ ............................................................................................. 306
13.1. Види технічного обслуговування спеціального обладнання
автомобілів, комплектів і приладів ................................................................... 306
13.2. Технічне обслуговування спеціального обладнання
автомобілів, комплектів і приладів спеціальної обробки,
що перебувають в експлуатації ......................................................................... 308
4
13.3. Особливості технічного обслуговування й експлуатації
спеціального обладнання автомобілів, комплектів і приладівспеціальної
обробки під час експлуатації в умовах низьких температур .......................... 311
Частина IV. МЕТОДИЧНА ПІДГОТОВКА ..................................................... 312
14. МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ЗАНЯТЬ
ЗІ СПЕЦІАЛЬНОЇ ПІДГОТОВКИ .................................................................... 312
14.1. Загальні положення ................................................................................... 312
14.2. Структура плану-конспекту ...................................................................... 316
14.3. План-конспект для проведення занять з особовим складом
взводу РХБ захисту (варіант) ............................................................................ 317
ДОДАТКИ........................................................................................................... 319
5
ВСТУП
Досвід останніх подій свідчить, що в сучасному світі зберігається загроза
застосування ядерної, хімічної та біологічної зброї.
Незважаючи на прийняті міжнародні угоди про нерозповсюдження та
заборону застосування зброї масового ураження, все більше держав
оволодівають ядерними та ракетними технологіями, в багатьох державах
існують запаси хімічної зброї. Світ став свідком застосування біологічних
засобів у результаті терористичних актів.
Одним із основних завдань із забезпечення радіаційного, хімічного,
біологічного захисту є ліквідація наслідків застосування зброї масового
ураження, зруйнувань об’єктів ядерної енергетики та хімічної промисловості.
Від того, як впевнено особовий склад володіє технічними засобами військ
РХБ захисту, залежить наскільки швидко та ефективно будуть виконуватись
заходи з ліквідації радіаційного, хімічного та біологічного зараження.
Офіцери військ РХБ захисту повинні досконало знати техніку та озброєння
своїх підрозділів та вміло навчати підлеглий особовий склад.
6
ПЕРЕЛІК ОСНОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
АГВ
АРС
БУ
РСО
СО
БЗ
ВАП
ЗМУ
ОР
РР
ПуСО
КРП
КСП
ККМ
ПАР
ПНО
ОВТ

















автодегазаційна станція
авторозливна станція
бучильна установка
район спеціальної обробки
спеціальна обробка
біологічні засоби
виливний авіаційний прилад
засоби масового ураження
отруйні речовини
радіоактивні речовини
пункт спеціальної обробки
контрольно-розподільний пост
командно-спостережний пункт
критична концентрація міцелоутворення
поверхнево-активна речовина
потенційно-небезпечні об’єкти
озброєння та військова техніка
7
Частина І. ФУНДАМЕНТАЛЬНІ ПИТАННЯ
ДИСЦИПЛІНИ ТА ОСНОВИ СПЕЦІАЛЬНОЇ ОБРОБКИ
1. СПЕЦІАЛЬНА ОБРОБКА ВІЙСЬК
Зброя масового ураження – зброя великої вражаючої здатності,
призначена для нанесення масових втрат або руйнувань. До існуючих видів
ЗМУ відносяться ядерна, хімічна та біологічна зброя.
Зброя масового ураження має ряд особливостей, якими вона відрізняється
від звичайних засобів ураження. До них відносяться: здатність зберігати
вражаючі дії протягом тривалого часу з моменту застосування; значні розміри
площі, які можуть бути заражені радіоактивними речовинами, отруйними
речовинами та біологічними засобами. Тривалість радіоактивного зараження
вимірюється добою. Стійкість отруйних речовин на місцевості та різних
об’єктах залежить від метеорологічних умов і може коливатись від декількох
годин для ОР типу зоман до декількох діб і навіть тижнів для VX та іприту.
Заражені біологічними засобами місцевість і різні об’єкти, які на них
знаходяться становлять загрозу для військ протягом від декількох годин до
декількох місяців.
В умовах застосування противником ядерної, хімічної та біологічної зброї
різні об’єкти будуть заражені радіоактивними речовинами, отруйними
речовинами та біологічними засобами. Об’єкти ураження можна поділити на
4 групи:
 особовий склад;
 озброєння та військова техніка;
 речове майно та засоби індивідуального захисту;
 інженерні споруди та ділянки місцевості.
Перші три групи з вищеназваного переліку складають війська.
Зараження РР, ОР, БЗ можуть призвести до втрат особового складу та
створять необхідність ведення бойових дій із застосуванням засобів
індивідуального і колективного захисту.
Основними засобами застосування противником ядерної зброї є ракети,
авіація, артилерія та ядерні міни.
Одним із вражаючих факторів ядерної зброї є радіоактивне зараження
місцевості й об’єктів, які знаходяться на ній. Ступінь зараження місцевості та
об’єктів, які знаходяться на ній, залежить від виду та потужності ядерного
боєприпасу, віддаленості від епіцентру вибуху, метеоумов та часу, який
пройшов після вибуху.
Продукти ядерних вибухів, які викликають радіоактивне зараження
утворюються під час наземних (надводних), підземних (підводних) вибухів
8
ядерних боєприпасів. Випадаючи з хмари ядерного вибуху на шляху його
руху вони утворюють зони радіоактивного зараження місцевості.
Вражаюча дія іонізуючих випромінювань та радіоактивного зараження
ядерного вибуху на особовий склад головним чином визначається: впливом
іонізуючого випромінювання ядерного вибуху, слідом радіоактивної хмари,
наведеної активності навколишніх предметів; контактним зовнішнім бета-,
гамма-опроміненням шкірних покривів тіла та видимих слизових оболонок
під час потрапляння продуктів ядерного вибуху на тіло людини і на поверхні,
яка з нею контактує.
Безпечні значення зараження поверхонь радіоактивними речовинами
наведені в дод. 1.
Основними засобами застосування противником отруйних речовин є
авіація, артилерія, ракети, хімічні фугаси, розпилювачі (генератори)
аерозолей, виливні авіаційні прилади. Вони забезпечують доставляння та
переведення отруйної речовини в бойовий стан: пару, аерозоль, дрібні
краплини з метою ураження живої сили, зараження повітря, місцевості,
озброєння та військової техніки. Пара та тонкодисперсні аерозолі уражають
особовий склад через органи дихання, а краплини та грубодисперсні аерозолі
– через обмундирування та відкриті ділянки шкіри.
Основними засобами застосування противником біологічних засобів є
авіаційні боєприпаси, бойові частини ракет, розпилювачі (генератори)
аерозолей.
Вони
забезпечують
переведення
рідких
або
сухих
(порошкоподібних) рецептур у тонкодисперсний аерозоль, який уражає
особовий склад через органи дихання, слизові оболонки та пошкоджену
шкіру.
До біологічних засобів належать хвороботворні мікроби (бактерії, віруси,
рикетсії, грибки) та отруйні продукти їх життєдіяльності – токсини.
Для розповсюдження біологічних засобів можуть бути використані
заражені комахи, кліщі, гризуни, які є носіями збудників хвороб.
Наявність і ступінь радіоактивного зараження встановлюється за
показниками приладів радіаційної розвідки.
Наявність отруйних речовин і біологічних засобів у повітрі, на місцевості,
об’єктах встановлюється за показниками приладів хімічної та неспецифічної
біологічної розвідки, індикаторних плівок, а також за зовнішніми ознаками:
специфічним розривом боєприпасів; осадженням дрібних крапель на скло та
інші предмети; наявністю хмари після прольоту літака; наявністю димів і
туманів невідомого походження, наявністю на місцевості оболонок, різних
контейнерів, ампул, студнеподібних речовин тощо; скупченням гризунів та
різних комах – переносників інфекційних захворювань; з’явлення ознак
масового захворювання людей, загибель тварин з невідомої причини.
9
Найбільшу небезпеку для особового складу становить первинна хмара ОР
та БЗ, яка утворюється в момент відкриття боєприпасів, оболонок, виливних
приладів.
Первинна хмара грубодисперсного аерозолю та крапель ОР (VX, зарин,
зоман, іприт), а також аерозолів БЗ може призвести до довготривалого та
небезпечного зараження особового складу, обмундирування, взуття,
спорядження, засобів індивідуального захисту, озброєння та військової
техніки, місцевості, що змушує особовий склад виконувати бойове завдання в
засобах індивідуального захисту.
Вторинна хмара ОР утворюється за рахунок його випаровування з
зараженої місцевості, озброєння та військової техніки. Вона не призводить до
небезпечного зараження озброєння та військової техніки, засобів
індивідуального захисту. Для захисту від вторинної хмари ОР достатньо
надіти протигаз або ввімкнути систему колективного захисту об’єктів. Пари
ОР (зарин, зоман) заражають обмундирування, спорядження, взуття, яке стає
джерелом парів ОР в незараженій атмосфері, особливо під час заходження в
бойову та іншу техніку, фортифікаційні споруди.
Вторинна хмара БЗ утворюється за рахунок пилоутворення під час дій
військ на зараженій місцевості. Вона також небезпечна, як і первинна.
Командири всіх ступенів повинні вживати заходів щодо укриття
особового складу, озброєння та військової техніки від безпосереднього
впливу первинної хмари РР, ОР, БЗ, а особливо від попадання їх в кабіни,
відсіки, приміщення об’єктів (споруд).
Своєчасне одягання засобів індивідуального захисту або укриття
особового складу в техніці, фортифікаційних спорудах, обладнаних засобами
колективного захисту захищає особовий склад від ураження.
Завчасне укриття озброєння та військової техніки природними та
штучними маскувальними засобами, нанесення на їх поверхню шару цементу,
глини, землі, бруду товщиною 3-6 мм знижують або виключають зараження
зовнішніх поверхонь.
Для збереження боєздатності частин (підрозділів) і створення їм
необхідних умов для виконання поставлених завдань в умовах
радіоактивного, хімічного, біологічного зараження організується та
здійснюється спеціальна обробка військ, а також дегазація, дезактивація,
дезінфекція ділянок місцевості, доріг та фортифікаційних споруд (Додаток 1).
СО є одним із заходів забезпечення РХБ захисту військ.
Проведення СО має на меті вирішення наступних завдань:
 не допустити ураження особового складу під час роботи з зараженими
об’єктами (обмундируванням, озброєнням та військовою технікою);
 не допустити виснаження особового складу, яке може наступити під
час довготривалої роботи в засобах індивідуального захисту.
10
Таким чином, це поняття містить заходи, які безпосередньо направлені на
підтримку боєздатності військ.
Під час організації проведення спеціальної обробки необхідно звертати
увагу на три пов’язаних з нею обставини:
 різновид типів, природи РР, ОР, БЗ, заражених поверхонь і матеріалів,
які потребують застосування різних рецептур (розчинів), способів і
засобів спеціальної обробки;
 великі масштаби зараження викликають необхідність забезпечення
військ великою кількістю речовин, рецептур та інших матеріалів;
 спеціальна обробка повинна проводитись в короткі терміни з тим, щоб
війська своєчасно могли продовжувати виконувати покладені на них
завдання.
Таким чином, загальна проблема, яка вирішується в ході проведення
спеціальної обробки, полягає в тому щоб забезпечити знезараження великої
кількості різноманітних за властивостями об’єктів, заражених РР, ОР, БЗ
малими силами в короткі терміни.
Спеціальна обробка військ організується штабами з’єднань, частин родів
військ, спеціальних військ і полягає в проведенні дегазації, дезактивації,
дезінфекції озброєння та військової техніки, боєприпасів, обмундирування,
засобів індивідуального захисту та інших матеріальних засобів, а за
необхідності й санітарної обробки особового складу.
Спеціальна обробка здійснюється силами і засобами самих військ,
військами РХБ захисту, а завдання щодо санітарної обробки вирішує медична
служба та служби тилу.
Дегазація – це знезараження (нейтралізація) або видалення отруйних
речовин з заражених поверхонь або об’єктів.
Дегазація може здійснюватись хімічним, фізико-хімічним або механічним
способами. Хімічний спосіб полягає в руйнуванні ОР і переведенні їх в
нетоксичні продукти внаслідок хімічної реакції з дегазуючими речовинами.
Фізико-хімічний спосіб полягає у видаленні ОР з заражених об’єктів шляхом
розчинення, випаровування або сорбції; при цьому ОР, переходячи в розчин,
пар або сорбований стан, повністю зберігає свої токсичні властивості.
Механічний спосіб полягає у видаленні ОР з об’єкту, наприклад сухими
тампонами, в ізоляції його на об’єктах шляхом побудови настилів або в
зрізанні зараженого шару.
Дезактивація – видалення радіоактивних речовин з заражених поверхонь
до допустимих величин зараження, безпечних для людини.
Для визначення необхідності проведення дезактивації та досягнутої
повноти обробки здійснюється контроль зараження радіоактивними
речовинами об’єктів.
11
Видалення РР з заражених об’єктів проводиться механічним способом
(змітанням, витрушуванням, вибиванням, зрізанням зараженого шару),
фізичним способом (здуванням стиснутим повітрям або газокрапельним
потоком, пиловідсмоктуванням) або фізико-хімічним способами, які засновані
на різних фізико-хімічних процесах змивання РР з заражених поверхонь
розчинами миючих засобів, водою, розчинниками. Дезактивація води
здійснюється головним чином фільтруванням її через спеціальні фільтри та
перегонкою.
Дезінфекція – знешкодження хвороботворних мікробів і руйнування
токсинів на заражених поверхнях або об’єктах.
Дезінфекція здійснюється хімічним, фізичним або механічним способами.
Хімічний спосіб заснований на застосуванні дезінфікуючих або дегазуючих
розчинів (рецептур), які володіють властивостями знешкоджувати
хвороботворні мікроби та руйнувати токсини. Фізичний спосіб заснований на
руйнуванні хвороботворних мікробів під дією високої температури,
наприклад кип’ятінням або застосуванням пару. Механічний спосіб полягає у
видаленні біологічних засобів з заражених об’єктів змітанням,
витрушуванням, змиванням або зрізанням (ізоляцією) зараженого шару.
Дезінсекція – знешкодження комах і кліщів – переносників інфекційних
захворювань.
Дезінсекція місцевості, будівель і фортифікаційних споруд проводиться за
допомогою спеціальних речовин – інсектицидів, а речового майна – за
допомогою інсектицидів і обробкою пароповітряною сумішшю.
Дератизація – знешкодження гризунів (мишей, пацюків) – переносників
інфекційних захворювань.
Для дератизації використовуються різни отрути (сполуки миш’яку та
фосфору) і деякі ОР (хлорпікрин, синильна кислота).
Санітарна обробка полягає у видаленні з особового складу радіоактивних
речовин, знезараженні або видаленні отруйних речовин і біологічних засобів.
1.1. Зміст спеціальної обробки
Залежно від обстановки, наявності часу та засобів спеціальної обробки
вона може виконуватись частково або в повному об’сязі й відповідно до цього
поділятися на часткову та повну.
Часткова спеціальна обробка організується за розпорядженням
командира батальйону (роти) та проводиться особовим складом з
використанням табельних і підручних засобів в ході виконання бойового
завдання під керівництвом командирів підрозділів з метою забезпечення
можливості ведення бойових дій без засобів індивідуального захисту шкіри, а
також забезпечення входження особового складу в об’єкти бойової техніки та
фортифікаційні споруди.
12
Вона містить у собі:
у випадку зараження ОР – дегазацію відкритих ділянок шкіри,
обмундирування, взуття, спорядження, лицевих частин протигазів, стрілецької
зброї, а також окремих ділянок зовнішньої поверхні озброєння та військової
техніки, з якими особовий склад контактує в ході бойових дій. Обробка
відкритих ділянок шкіри проводиться негайно;
у випадку зараження РР – дезактивацію відкритих ділянок шкіри,
обмундирування, взуття, спорядження, засобів індивідуального захисту та
стрілецької зброї.
у випадку зараження БС – дезінфекцію відкритих ділянок шкіри
(обличчя, шиї, рук) людини.
Повна спеціальна обробка військ проводиться за розпорядженням
старшого начальника, як правило, після виконання бойового завдання, а
також після виходу підрозділів з бою з метою забезпечення особового складу
можливості діяти без засобів індивідуального захисту.
Вона містить у собі проведення в повному обсязі дегазації, дезактивації,
дезінфекції озброєння та військової техніки, боєприпасів та інших
матеріальних засобів, а за необхідності, й санітарну обробку особового
складу.
Повна спеціальна обробка військ проводиться в районах розташування
(зосередження) частин і підрозділів, на маршрутах їх висування, а також в
районах спеціальної обробки (РСО), які призначаються, по можливості, на
незараженій місцевості.
Обсяг робіт під час повної спеціальної обробки залежить від виду та умов
зараження, а також від ступеня захищеності особового складу.
Повна дегазація, дезактивація, дезінфекція знеособленого озброєння та
військової техніки, боєприпасів і запасів усіх видів матеріальних засобів
проводиться, як правило, частинами і підрозділами РХБ захисту.
Частини та підрозділи РХБ захисту можуть також залучатися для дегазації
та дезінфекції доріг, мостів, переправ і ділянок місцевості, зайнятих
позиціями ракетних військ, частинами (підрозділами) ППО, вузлами зв’язку,
пунктами управління, медичними пунктами. Окремі ділянки місцевості та
фортифікаційні споруди обробляються особовим складом, який їх займає.
Відкриті та інші джерела води перед використанням перевіряються на
зараженість ОР, РР, БЗ. Висновок про придатність води для вживання та
приготування їжі дає медична служба. Очищення зараженої води
здійснюється підрозділами інженерних військ. Заражена ОР і РР вода може
використовуватись для приготування дегазуючих та дезактивуючих розчинів.
Продовольство, заражене ОР (РР, БЗ), підлягає дегазації (дезактивації,
дезінфекції).
13
Контроль зараження води, продуктів та висновки про придатність їх до
вживання здійснює та видає медична служба.
1.2. Організація та порядок проведення часткової спеціальної обробки
Організація часткової спеціальної обробки
Командир роти (батареї) організує і керує проведенням часткової
спеціальної обробки підрозділів.
Він зобов’язаний:
 організовувати навчання особового складу прийомам і правилам
проведення спеціальної обробки, використанню технічних засобів
підрозділу та підрозділів військ РХБ захисту, місцевих засобів, вміло
управляти підрозділом;
 знати технічні засоби спеціальної обробки, правила їх використання і
зберігання, особисто перевіряти наявність і готовність;
 забезпечувати максимальну захищеність особового складу, озброєння
та військової техніки від впливу первинної хмари ОР (РР, БЗ) та під
час дій в зонах зараження;
 вказувати можливий обсяг робіт, порядок часткової дегазації
озброєння
та
військової
техніки,
технічні
засоби,
які
використовуються, порядок видачі пакетів ИДП-1 і ДПС-1 (ДПП)
особовому складу, порядок обробки фортифікаційних споруд, які
займають підрозділи; встановлювати сигнали початку та закінчення
часткової спеціальної обробки;
 доповідати про проведення часткової спеціальної обробки, а також
пропозиції щодо обсягу, сил, засобів та термінів проведення повної
спеціальної обробки;
 визначати можливість зняття засобів індивідуального захисту після
спеціальної обробки та вказувати вимоги безпеки під час поводження з
озброєнням та військовою технікою, обмундируванням, засобами
захисту, спорудами, які оброблені;
 організовувати поповнення витрачених табельних засобів, речовин і
рецептур спеціальної обробки.
Командир взводу безпосередньо керує частковою спеціальною обробкою
підрозділу.
Він зобов’язаний:
 проводити заняття з навчання особового складу прийомів і правил
проведення спеціальної обробки;
 забезпечувати постійну готовність табельних засобів спеціальної
обробки (ИПП, ИДПС-69, ДПП, ТДП, ИДК-1, ДК-4 та ін.) взводу,
наявність рецептур (розчинів), води, дрантя;
14
 знати і доводити до особового складу можливий обсяг часткової
спеціальної обробки, сигнали її початку та закінчення, контролювати
видачу пакетів ИДП-1 і ДПС-1 (ДПП) особовому складу;
 керувати проведенням часткової спеціальної обробки взводу,
фортифікаційних споруд, слідкувати, щоб особовий склад виконував
вимоги безпеки;
 доповідати про проведення спеціальної обробки, вжитих заходах щодо
збереження боєздатності взводу, ступеня зараження особового складу,
озброєння та військової техніки, вживати заходів до поповнення
засобів, які були використані.
Командир відділення (екіпажу, обслуги) зобов’язаний:
 перевіряти наявність, справність та заправлення табельних засобів
спеціальної обробки;
 видавати індивідуальні дегазаційні пакети ИДП-1, ДПС-1 (ДПП)
особовому складу;
 керувати підлеглими під час проведення спеціальної обробки і
вимагати від них виконання заходів безпеки;
 поповнювати засоби, які були використані.
При подоланні зон радіоактивного зараження в відкритих або
негерметизованих об’єктах озброєння та військової техніки дезактивацію
засобів індивідуального захисту та обмундирування проводять після виходу із
зони. Для цього колони з дотриманням заходів маскування зупиняються на
обочині, особовий склад висаджується з машин, відводиться на 15-20 м в
сторону, розосереджується по фронту та проводить дезактивацію обмітанням
(витрушуванням). Оброблені засоби захисту шкіри залишаються з особовим
складом.
Для забезпечення входу особового складу в герметизований об’єкт
необхідно:
у випадку зараження ОР – провести дегазацію вхідних дверей, люка,
підніжки, ручок, ділянки місцевості перед дверима, стрілецької зброї, зняти
заражені засоби індивідуального захисту шкіри і залишити біля входу,
обробити обмундирування, взуття, спорядження, протигаз з сумкою та зайти
до об’єкта. При цьому особовий склад, який знаходиться в об’єкті, одягає
протигази та знімає їх за командою командира після контролю зараження
повітря;
у випадку зараження РР – продезактивувати (обмести) вхідні двері,
витрусити від РР засоби індивідуального захисту, зняти їх, звернути
зараженою стороною всередину та залишити біля входу, зайти в об’єкт і зняти
протигаз (респіратор);
у випадку зараження БЗ – зняти засоби індивідуального захисту шкіри,
звернути та залишити біля входу, зайти до об’єкту. Під час виходу з
15
атмосфери, зараженої БЗ особовий склад, який знаходиться в об’єкті,
протигази не знімає до проведення повної спеціальної обробки.
У виняткових випадках допускається вхід до об’єкта в обмундируванні й
зі стрілецькою зброєю, зараженими ОР і непродегазованими. При цьому
внутрішній об’єм об’єкта небезпечно заражається ОР і особовий склад
знаходиться в ньому в протигазах та захисних рукавицях. Під час проведення
повної спеціальної обробки внутрішні поверхні таких об’єктів протираються
дрантям, яке змочене дегазуючими рецептурами (розчинами) РД-2, № 1, 2-бщ
(2-ащ), та провітрюються. Експлуатація цих об’єктів без протигазів можлива
тільки після контролю зараження повітря в них.
Порядок проведення часткової спеціальної обробки
У випадку зараження відкритих ділянок шкіри аерозолем і краплями ОР
та їх дегазації порядок застосування індивідуальних протихімічних пакетів
залежить від положення протигазу в момент застосування ОР.
Порядок проведення часткової дегазації обмундирування, взуття,
спорядження, засобів індивідуального захисту та стрілецької зброї залежить
від положення засобів індивідуального захисту в момент застосування ОР і їх
типу.
Після виходу особового складу, одягнутого в засоби індивідуального
захисту шкіри ізолювального типу, з заражених ділянок необхідно
продегазувати стрілецьку зброю, окремі ділянки озброєння та військової
техніки, з якими особовий склад контактував під час виконання бойового
завдання; зняти заражений захисний плащ, панчохи; якщо засоби захисту були
одягнуті в момент застосування ОР, то провести обробку обмундирування,
спорядження, взуття та рукавиць (ззовні), зняти їх і обробити відкриті ділянки
шкіри (шиї та рук).
Зараженні ОР засоби захисту ізолювального типу залишаються в місцях їх
зняття. За наявністю часу та засобів дегазації вони перед зняттям можуть бути
продегазовані.
У випадку перебування особового складу в засобах індивідуального
захисту
шкіри
фільтрувального
типу
необхідно
продегазувати
обмундирування, взуття, спорядження, стрілецьку зброю, потім окремі
ділянки озброєння та військової техніки і тільки після цього зняти рукавиці.
Під час проведення часткової дегазації на зараженій місцевості при
входження в об’єкти колективного захисту або бойову техніку порядок
проведення часткової дегазації аналогічний описаному вище. Протигаз
знімається тільки за командою командира після провітрювання об’єкта та
контролю зараження повітря.
Дегазація стрілецької зброї (карабіна, автомата, кулемета, гранатомета) та
обмундирування проводиться за допомогою комплекту ИДПС-69.
16
Дегазацію ділянок поверхні озброєння та військової техніки, з якою
особовий склад контактує під час виконання бойового завдання, проводять з
ТДП, ИДК-1, ДК-4, ДК-5.
В окремих випадках для дегазації озброєння, яке не має комплектів ТДП,
можуть використовуватись пакети ИДП-1. Пакетами обробляють, в першу
чергу, вертикальні поверхні, а потім горизонтальні. Ділянки, на які не можна
вилити рецептуру РД-А з пакету, протирають щіткою, використовуючи
рецептуру, яка стікає з прилягаючих поверхонь.
Орієнтовні площі та ділянки поверхонь типових об’єктів, які підлягають
частковій дегазації наведені в додатку 2.
Дегазація засобів індивідуального захисту шкіри ізолювального типу
проводиться комплектами ИДК-1, ДК-4, ДК-5, АДДК або авторозливною
станцією. Плащі обробляються безпосередньо на особовому складі або на
ґрунті шляхом дво- трикратного зрошування зараженої сторони дегазуючою
рецептурою (розчином). Краще обробляти одночасно 4–6 чоловік,
вишикуваних в шеренгу. Плащі зрошуються з відстані 0,5–0,7 м з усіх боків.
Норма витрати водного розчину, який містить 1–1,5 % ГК на один комплект
3–5 л, рецептури РД-2 і дегазуючих розчинів № 1, 2-бщ (2-ащ) – 1–1,5 л. Час
обробки 4–6 чоловік – 10–20 хв. Під час обробки плащів на особовому складі
проводяться заходи щодо захисту протигазових коробок від затікання в них
розчинів. Продегазовані плащі через 5–10 хвилин після обробки звертаються
незараженою стороною назовні. У випадку зараження зоманом використання
продегазованих плащів допускається тільки в протигазах.
Заражене парами зоману (зарину) обмундирування дегазується
провітрюванням на повітрі. Рішення на зняття протигазів після провітрювання
обмундирування приймає командир підрозділу за висновками хімічного
контролю зараження повітря.
За відсутності табельних пакетів (комплектів) і рецептур (розчинів) для
часткової дегазації озброєння та військової техніки, обмундирування, взуття,
спорядження, засобів індивідуального захисту шкіри ізолювального типу
можна використовувати дрантя, змочене водою, пальним, розчинниками,
землю (глина, пил, пісок, опока, торф), сніг.
Вказані засоби рекомендується використовувати одразу після
застосування ОР. Вони знижують зараження та виключають можливість
вторинного зараження під час експлуатації об’єктів. Для дегазації землею
(піском, глиною, пилом, опокою, торфом), снігом незаражену розрихлену
масу беруть рукою, на якій надіта захисна рукавиця, та ретельно протирають
заражену поверхню до використання даного вмісту. Після цього набирають
нову порцію та продовжують обробку. Ділянка протирається два-три рази,
кожен раз чистою порцією. Під час використання дрантя та розчинників
спочатку сухим дрантям видаляють з поверхні видимі краплі ОР; другим
17
шматком дрантя, яке змочене водою, пальним, розчинником, тричі
протирають заражену поверхню; третім шматком дрантя протирають
оброблену поверхню насухо. Під час дегазації засобів індивідуального
захисту шкіри ізолювального типу дрантя змочують тільки водою. Після
дегазації захисний плащ можна зняти. Захисні рукавиці та протигаз не
знімаються.
Дезактивація відкритих ділянок шкіри (обличчя, шия, руки) проводиться
шляхом промивання водою (можна з фляг) зразу після виявлення
випадання РР.
Дезактивація стрілецької зброї, засобів індивідуального захисту і
обмундирування проводиться після виконання бойового завдання та виходу з
зон радіоактивного зараження.
З виходом із зон радіоактивного зараження особовий склад за командою
командира дезактивує стрілецьку зброю, засоби індивідуального захисту, а
після їх зняття витрушує (вибиває) обмундирування.
Дезактивація стрілецької зброї проводиться протиранням дрантям,
змоченим 0,15 % водним розчином СФ-2У (АБСП), або обмітанням за
допомогою місцевих засобів.
Дезактивація лицьових частин протигазів проводиться протиранням
дрантям, змоченим 0,15 % водним розчином СФ-2У (АБСП), або місцевими
засобами.
Засоби індивідуального захисту шкіри фільтрувального типу
дезактивуються обмітанням за допомогою щітки пакету ДПП або місцевими
засобами, а також витрушуванням (вибиванням).
Засоби
індивідуального
захисту
шкіри
ізолювального
типу
дезактивуються за допомогою місцевих засобів, витрушуванням, обробкою
водою, дезактивуючими розчинами з комплектів ИДК-1, ДК-1, ДК-2, ДКЗ,
ДК-4, ДК-5, АДДК і авторозливної станції.
Продезактивовані засоби індивідуального захисту можна використовувати
повторно.
Дезінфекція особового складу проводиться після виконання бойового
завдання та виходу з зони зараження.
Дезінфекція відкритих ділянок шкіри (обличчя, шия, руки) та лицевої
частини протигазу проводиться після зняття захисного плаща та протигаза
0,5 % водним розчином монохлораміну Б (ХБ). Після прийняття антибіотика з
індивідуальної аптечки протигаз повинен бути одягнений та не зніматися до
проходження повної спеціальної обробки.
Стрілецька зброя дезінфікується протиранням дрантям, змоченим
дезінфікуючими розчинами.
Засоби індивідуального захисту ізолювального типу дезінфікуються
шляхом дво- трикратного зрошення дезінфікуючими розчинами з комплектів
18
ИДК-1, ДК-1, ДК-2, ДКЗ, ДК-4, ДК-5, АДДК і авторозливної станції.
Продезінфіковані засоби захисту можуть бути використані повторно.
Засоби індивідуального захисту шкіри фільтрувального типу, табельне
військове обмундирування дезінфікуються тільки в технічних засобах
спеціальної обробки підрозділів РХБ захисту.
1.3. Організація та порядок проведення повної спеціальної обробки
Організація повної спеціальної обробки
Повна спеціальна обробка військ організується штабами з’єднань (частин)
на основі рішення (вказівок) командира на її проведення, як правило, після
виконання бойових завдань та виходу частин (підрозділів) з бою.
Вона проводиться в районах розташування військ або в призначених РСО.
Розгортання частин і підрозділів РХБ захисту в РСО може проводитись з
ходу, коли війська вже знаходяться в призначеному районі, або завчасно (до
підходу військ).
Для проведення спеціальної обробки штаб сумісно з начальником служби
РХБ захисту визначає конкретні райони спеціальної обробки, які частини
(підрозділи), і в яких районах підлягають обробці, її обсяг, сили та засоби, що
виділяються, терміни та послідовність обробки в кожному районі.
Штаб з’єднання (частини) організує охорону та оборону районів спеціальної обробки, маскування, комендантську службу та регулювання руху.
Рис. 1. Схема району спеціальної обробки (варіант):
1 – район очікування; 2 – контрольно-розподільний пост; 3 – межа розгортання
майданчиків спеціальної обробки; 4 – майданчик обробки за допомогою дегазаційних
комплектів; 5 – майданчик обробки АРС; 6 – майданчик обробки стрілецької зброї;
7 – майданчик обробки засобів індивідуального захисту; 8 – майданчик заміни
зараженого обмундирування; 9 – район збору
19
Район спеціальної обробки призначається, по можливості, на незараженій
місцевості, на маршрутах висування військ після виходу з зони зараження і
містить у собі: райони очікування та збору частин (підрозділів), що
підлягають обробці, один або декількох пунктів спеціальної обробки (ПуСО),
що розгортаються підрозділами РХБ захисту. Схема РСО (варіант) показана
на рис. 1.
Район очікування призначається для підготовки частин і підрозділів до
проведення повної спеціальної обробки. В районі очікування проводиться
контроль радіоактивного зараження, очищення від бруду, снігу, організується
взаємодія між частинами (підрозділами), що підлягають обробці, та
підрозділом військ РХБ захисту. Взаємодія полягає в уточненні обсягу, місця,
термінів та порядку проведення спеціальної обробки, складу команд
обслуговування, які виділяються від підрозділів, що підлягають обробці,
порядку охорони, оборони, регулювання руху в РСО, забезпечення
підрозділів, які підлягають обробці змінним фондом обмундирування, а також
порядку підтримання зв’язку з командирами цих підрозділів.
Район збору призначається для підготовки частин і підрозділів, які
пройшли обробку (особового складу, озброєння та військової техніки) до
виконання наступних завдань.
Відстань районів очікування та збору від ПуСО залежно від обстановки
може складати 3-5 км.
Пункти спеціальної обробки – ділянки місцевості, на яких розгортаються
підрозділи РХБ захисту для проведення дегазації, дезактивації, дезінфекції
озброєння та військової техніки, стрілецької зброї та засобів індивідуального
захисту.
Для пунктів спеціальної обробки вибираються ділянки місцевості з
природними укриттями, поблизу джерел води, зі зручними шляхами під’їзду
та виїзду.
На ПуСО можуть розгортатись та обладнуватись:
 контрольно-розподільний пост (КРП);
 майданчики обробки (дегазації, дезактивації, дезінфекції) озброєння
та військової техніки;
 майданчик обробки (дегазації, дезактивації, дезінфекції) стрілецької
зброї;
 майданчик обробки (дегазації, дезактивації, дезінфекції) засобів
індивідуального захисту;
 майданчик заміни зараженого обмундирування (засобів захисту);
 командно-спостережний пункт (КСП) командира підрозділу РХБ
захисту.
У випадку зараження підрозділів речової служби тилу за необхідністю
розгортається майданчик санітарної обробки особового складу.
20
Під час розміщення майданчиків враховується напрямок вітру для
виключення розповсюдження парів ОР, РР та БЗ від об’єктів зараженої
техніки на особовий склад.
На ПуСО за наявності часу обладнуються сховища для особового складу
та відриваються окопи для відбиття нападу наземного противника.
Принципова схема ПуСО показана на рис. 2.
Рис. 2. Принципова схема пункту спеціальної обробки (варіант):
1 – майданчик обробки за допомогою дегазаційних комплектів; 2 – майданчик
обробки АРС; 3 – майданчик обробки стрілецької зброї; 4 – майданчик обробки
засобів індивідуального захисту; 5 – майданчик заміни зараженого обмундирування;
6 – технічне обслуговування; 7 – пост контролю повноти спеціальної обробки
Контрольно-розподільний пост розгортається на відстані 0,5–1 км від
майданчиків обробки (дегазації, дезактивації, дезінфекції) озброєння та
військової техніки. Для забезпечення організованого та своєчасного
висування підрозділів, що заражені, з району очікування на КРП виділяється
представник частини (підрозділу), що підлягає обробці з засобами зв’язку.
На КРП здійснюється радіаційний контроль з метою визначення
необхідності проведення дезактивації та проводиться розподіл особового
складу, озброєння та військової техніки за майданчиками.
Кількість майданчиків озброєння та військової техніки визначається
складом підрозділу РХБ захисту та наявністю у нього засобів спеціальної
обробки.
Розміщення майданчиків здійснюється з урахуванням місцевості, можливості руху військ і забезпечення максимальної продуктивності машин спеціальної оброки.
Майданчик обробки (дегазації, дезактивації, дезінфекції) стрілецької
зброї розгортається за потреби.
21
Майданчик дегазації, дезактивації, дезінфекції засобів індивідуального
захисту розгортається підрозділом РХБ захисту, який має АРС. Вона
розміщується поблизу майданчиків обробки озброєння та військової техніки.
Майданчик заміни зараженого обмундирування розгортається силами
підрозділу РХБ захисту та тилу, які мають обмінний фонд.
Повна спеціальна обробка проводиться поротно (побатарейно) під
керівництвом командира роти (батареї).
Підрозділи, які мають в своєму складі озброєння та військову техніку,
укомплектовану ДК-4, ДК-5, ИДК-1 проводять повну дегазацію,
дезактивацію, дезінфекцію, як правило, цими комплектами. В цьому випадку
в районі очікування командир роти (батареї) уточнює завдання командирам
взводів, при цьому вказує час початку та закінчення обробки, послідовність і
місце її проведення, порядок перезаряджання ємностей, порядок дегазації
(заміни) або дезактивації засобів захисту шкіри, обмундирування, взуття,
місце збору роти (батареї). Після уточнення завдання командир роти (батареї)
керує проведенням обробки у взводах і виходом техніки та особового складу в
район збору.
Повна спеціальна обробка підрозділів, які мають крупногабаритну
техніку, а також танкових і механізованих (на бойових машинах піхоти)
підрозділів проводиться з використанням засобів спеціальної обробки
підрозділу військ РХБ захисту.
Роти (батареї) з району очікування на пункт спеціальної обробки
висуваються за командою з КРП.
На КРП кожному командиру взводу вказується маршрут руху, номер
машини спеціальної обробки підрозділу РХБ захисту, яка буде обробляти
його взвод.
Особовий склад виходить з техніки і під керівництвом заступника
командира взводу вирушає на майданчик обробки стрілецької зброї (якщо
вона не проводилась) й далі на майданчики обробки засобів індивідуального
захисту та заміни зараженого обмундирування (засобів захисту).
Заражена техніка з водіями та особовим складом, який виділений для
обробки, під командою командирів взводів прямує на майданчик обробки
озброєння та військової техніки, де за вказівкою командирів машин
спеціальної обробки розташовується по робочим місцям і обробляється.
Після обробки техніки водії та особовий склад, який виділений в
допомогу, обробляють зброю, засоби захисту, обмундирування (за
необхідності проводять заміну його на майданчику заміни обмундирування та
засобів захисту) та вирушають разом з технікою в район збору.
Якщо підрозділи у випадку зараження ОР і РР діяли в герметизованій
техніці, то висаджування особового складу можна не проводити.
22
Під час проведення спеціальної обробки військ в темний час, в умовах
поганої видимості, передбачається освітлення майданчиків з дотриманням
вимог світломаскування. Позначення місць обробки, під’їзні шляхи, місця
зупинки у АРС здійснюється ясно видимими в темноті вішками та знаками.
Командири машин спеціальної обробки зустрічають підрозділи на
вказаних місцях і ведуть їх до своїх засобів.
В горах і в лісі передбачається розміщення майданчиків спеціальної
обробки поблизу доріг, на лісних галявинах, просіках. Підрозділи
обробляються, як правило, в колонах до або після проходження перевалів та
гірських проходів. До місць обробки прокладаються під’їзні шляхи та
забезпечується пожежна безпека в районі обробки.
В степу та в пустелі літом передбачається підготовка особового складу та
техніки до роботи в умовах високих температур; організується забезпечення
водою за відсутності відкритих джерел води; більш широкого застосування
засобів маскування дегазаційних машин, робочих майданчиків, підрозділів,
які обробляються. За недостатньої кількості води обробка проводиться
рецептурою РД-2. За високої температури вживаються заходи щодо
скорочення термінів перебування особового складу в засобах індивідуального
захисту шкіри.
Зимою райони спеціальної обробки вибираються поблизу доріг і
населених пунктів, на галявинах лісу та в інших місцях, які дозволяють
укрити особовий склад від вітру; передбачається завчасна підготовка
матеріальної частини до роботи за низьких температур; організується
позмінний обігрів особового складу в утеплених наметах, землянках або
спорудах населених пунктів; створюються запаси палива.
Дегазацію, дезактивацію фортифікаційних споруд, стартових (вогневих)
позицій, ділянок місцевості організує командир батальйону (дивізіону). Він
встановлює обсяг робіт, сили, засоби та час для їх виконання; ставить
завдання на проведення дегазації (дезактивації); організує матеріальне
забезпечення робіт та контролює їх виконання.
Керують роботою командири рот (батарей).
Роботи з дегазації (дезактивації) проводяться, як правило, силами
підрозділів, які займають фортифікаційні споруди. За необхідності можуть
залучатись підрозділи військ РХБ захисту.
Під час обробки місцевості підрозділом військ РХБ захисту командир батальйону уточнює обсяг, час початку та закінчення робіт, порядок охорони та
оборони району виконання завдання.
Порядок проведення повної спеціальної обробки
Повна дегазація, дезактивація, дезінфекція озброєння та військової
техніки проводиться з ДК-4, ДК-5, ИДК-1, ДК-1, ДК-2, ДКЗ, АДДК, АРС-14
23
силами екіпажів (обслуг) бойових машин, танків, гармат, пускових. Особовий
склад який проводить обробку, повинен бути в протигазах, плащах, надітих в
рукава (або в плащах у вигляді комбінезону), захисних рукавицях і панчохах.
Стрілецька зброя береться в положення «за спину».
Обробка проводиться в наступній послідовності: шкребками, лопатами
об’єкти очищуються від бруду (льоду, снігу); очищена поверхня протирається
брандспойтом зі щіткою при одночасному подавання розчину. Протирання
ведеться з помітним зусиллям зверху вниз і зліва направо. Особлива увага
звертається на обробку пазів, виступів, місць з’єднання двох площин.
Норми часу та витрати дегазуючих, дезактивуючих, дезінфікуючих
розчинів (рецептур) під час обробки озброєння та військової техніки наведені
в додатку 3.
1.4. Порядок і прийоми обробки типових об’єктів озброєння
та військової техніки
Артилерійські гармати, міномети, бойові машини ракетної артилерії,
пускові установки протитанкових керованих ракет
Часткова дегазація гармат, мінометів, бойових машин, пускових
установок керованих ракет проводиться розрахунками з використанням
дегазаційних комплектів або протиранням дрантям, яке змочене дегазуючими
розчинами (рецептурами). Основні ділянки, які підлягають частковій
дегазації, показані на рис. 3.
Рис. 3. Основні ділянки міномета (а), гармати (б), бойової машини
реактивної артилерії (в), які підлягають частковій дегазації
24
Повна дегазація, дезактивація, дезінфекція гармат і мінометів проводиться
силами розрахунків з використанням дегазаційних комплектів або засобами
підрозділів РХБ захисту.
Повна спеціальна обробка проводиться в такій послідовності.
Під час обробки тягач стає з навітряного боку гармати (міномета). З
гармати (міномета) знімається панорама (приціл) і чохлом (брезентом)
закриваються незнімні деталі прицільного пристрою, на ствол надягається
чохол, стволу гармати надається кут нахилення. Поверхня гармати (міномета)
очищується від пилу, бруду, снігу. Після цього розрахунок гармати (міномета)
за допомогою брандспойтів зі щітками дегазаційних комплектів або АРС
обробляє всю поверхню гармати (міномета) дегазуючим, дезактивуючим або
дезінфікуючим розчином (рецептурою). Після обробки гармати проводиться
обробка прицільного пристрою (прицілу), боєприпасів і чохлів.
Зовнішні деталі прицільного пристрою (прицілу) і оптичних приладів,
крім скла окуляра та об’єктива, тричі протираються дрантям, змоченим
пальним (бензином, керосином) або дезактивуючим розчином, а потім
протираються насухо та змащуються.
Обробка скла окуляра та об’єктива проводиться дво- трикратним
протиранням дрантям, змоченим бензином. Футляри, чохли дегазують (
дезінфікують) дво- трикратним протиранням щітками або дрантям,
змоченими дегазуючим розчином (рецептурою) до повного промокання
брезенту. Після цього чохли сушаться на відкритому повітрі. Дезактивація
футлярів та чохлів проводиться обмітанням, витрушуванням та вибиванням.
Непористі поверхні протираються дрантям, змоченим водою або водними
розчинами миючих засобів СФ-2У, АБСП.
Боєприпаси, що знаходяться в укладальних ящиках, до небезпечного
ступеня не заражаються й не обробляються, зовнішня поверхня укладального
ящика дегазується, дезактивується та дезінфікується. При цьому виконуються
заходи щодо охорони боєприпасів від впливу дегазуючих розчинів (рецептур).
Відкрито розташовані боєприпаси заражаються, тому обробляються
протиранням дрантям, змоченим дегазуючими (дезактивуючими) розчинами.
Після обробки боєприпаси протираються насухо, змащуються та укладаються
в просушену укупорку. Ці боєприпаси використовуються в першу чергу.
Дегазація, дезактивація, дезінфекція бойових машин реактивної артилерії
та пускових установок керованих ракет проводиться в тій же послідовності,
що й артилерійських гармат. Електричні з’єднання та незнімні деталі
прицільних пристроїв закриваються чохлами. Після обробки перевіряється
чистота контактів та за необхідності протираються насухо, решта деталей
машин чиститься та змащується.
25
Ракетна техніка та техніка підрозділів ППО Сухопутних військ
Часткова дегазація ракетної техніки та техніки підрозділів ППО
проводиться розрахунками з використанням дегазаційних комплектів або
протиранням дрантям, змоченим дегазуючими розчинами (рецептурами).
Основні ділянки, які підлягають частковій дегазації, показані на рис. 4.
Рис. 4. Основні ділянки ракетної техніки, які підлягають частковій дегазації
Повна дегазація, дезактивація, дезінфекція ракетної техніки та техніки
підрозділів ППО проводиться, як правило, технічними засобами підрозділів
військ РХБ захисту.
Спеціальна обробка проводиться одночасно з обробкою транспортного
візка або пускової установки. При знаходженні ракет в герметичному
контейнері спеціальній обробці підлягає тільки його зовнішня поверхня.
Підготовлені до пуску ракети обробці не підлягають.
Повна дегазація, дезактивація, дезінфекція бронетанкового озброєння та
техніки проводиться розрахунками за допомогою технічних засобів
підрозділів військ РХБ захисту – АРС-14. Колісні бронетранспортери
обробляються комплектами ДК-4КБ. Майно та боєзапаси, які знаходяться
всередині об’єкта, обробляються протиранням дрантям, змоченим в
дегазуючому, дезактивуючому, дезінфікуючому розчинах (рецептурах).
Повна дегазація, дезактивація, дезінфекція автомобільної техніки
проводиться водієм з використанням ИДК-1, ДКЗ, ДК-4, ДК-5, а також
технічними засобами підрозділів військ РХБ захисту – АРС-14. Кузовафургони автомобільної техніки обробляються зверху вниз. При цьому
вживаються заходи безпеки під час роботи на даху автомобіля. У автомобілів,
кузов яких закритий тентом, тент обробляється одночасно з автомобілем. Під
час спеціальної обробки тентів із брезенту обробка ведеться до повного
26
промокання матеріалу. Під час дезактивації тенти обмітаються, витрясаються
(вибиваються).
У автомобілів без тентів знімається вантаж і знімне обладнання,
обробляється вся поверхня машини, включаючи вантажну платформу. Вантаж
обробляється окремо.
Повна дегазація, дезактивація, дезінфекція техніки інженерних військ
проводиться бортовими комплектами або засобами підрозділів військ РХБ
захисту (АРС-14).
Установки та інші засоби інженерного озброєння, які змонтовані на шасі
автомобільної або бронетанкової техніки, обробляють в тому ж порядку, що і
автомобілі й танки.
Під час обробки переправно-мостових засобів і водоочисних станцій
використовуються також насосні агрегати.
Під час розбирання та укладання понтонно-мостових парків дегазація і
дезінфекція проводяться в такій послідовності: металеві частини верхньої
будівлі та берегових опорів за допомогою насосів ретельно обмиваються
водою; металеві і бакалізовані понтони промиваються водою ззовні і
всередині; дерев’яні частини понтонів і допоміжне майно обробляється
кашицею ГК або дегазуючими розчинами (рецептурами) № 1, 2-бщ (2-ащ),
РД-2.
Протитанкові та протипіхотні міни перед їх встановленням, як правило,
не обробляються, а встановлюються зараженими, про що роблять відмітку в
звітному документі. Встановлення мін проводиться в засобах захисту.
Заражені міни без підривників, упаковки підривників, замикачів тощо
дегазуються, дезактивуються, дезінфікуються протиранням дрантям,
змоченим відповідними рецептурами.
Маскувальні засоби за необхідності дезактивуються витрясанням,
обмітанням. Дегазація і дезінфекція маскувальних засобів проводяться на
дегазаційних пунктах в технічних засобах підрозділів військ РХБ захисту.
Перевізний та переносний шанцевий інструмент обробляється кашицею
ГК і потім промивається водою.
Фортифікаційні споруди і місцевість
У фортифікаційних спорудах дегазуються входи, люки, двері, амбразури
шляхом нанесення кашиці ГК з наступним змиванням її водою або
протиранням щітками під час подавання дегазуючих розчинів (рецептур) № 1,
2-бщ (2-ащ), РД-2.
Дезактивація входів, люків, дверей, амбразур, фортифікаційних споруд
проводиться обмітанням вологими віниками, а траншей, окопів, ходів
сполучень – зрізанням шару ґрунту товщиною до 3 см. Зрізаний ґрунт
збирається і відноситься на 15-20 м від місця розташування особового складу.
27
Одна людина за годину може зрізати ґрунт з 10 м траншеї (окопу, ходу
сполучення).
Найбільш важливі ділянки місцевості, на яких особовий склад вимушений
довгий час виконувати бойову задачу, можуть підлягати дегазації,
дезактивації.
Дегазація в літніх умовах проводиться розсипанням ГК, хлорного вапна з
наступним зволожуванням водою.
Дезактивація проводиться зрізанням зараженого шару товщиною: ґрунту
– до 3–5 см, снігу – 20 см, ущільненого снігу – до 6 см. Аналогічно, у
відсутності ГК, проводиться дегазація.
Зрізаний шар ґрунту (снігу) збирається і відноситься на 15–20 м від місця
розташування особового складу. Одна людина за годину може зрізати ґрунт
на ділянці 15–25 м2.
Дезактивація значних ділянок місцевості проводяться зняттям ґрунту за
допомогою інженерної техніки (бульдозерів, скреперів, грейдерів).
Для дегазації, дезінфекції окремих ділянок місцевості можуть
використовуватись АРС-14. На продегазованій ділянці особовий склад може
зняти ЗІЗ шкіри, але не знімати протигази.
Похідні кухні, кухонний посуд та інвентар
Похідні кухні, кухонний посуд та інвентар підлягають тільки повній
дегазації, дезактивації, дезінфекції.
Обробка зовнішніх поверхонь кухонь проводиться комплектами ДК-4,
ДК-5, ИДК-1, які є на тягачі з використанням відповідних розчинів
(рецептур). Після проведення обробки похідні кухні 2–3 рази споліскуються
чистою водою.
Дегазація, дезактивація кухонного посуду та інвентаря проводяться
кип’ятінням або промиванням гарячою водою з милом.
Дезінфекція кухонного посуду та інвентаря проводиться кип’ятінням в
20 % содовому розчині протягом 30 хв для неспороутворюючих форм
мікробів і протягом 1 години – для спороутворюючих форм. Котли для
приготування їжі дезінфікуються кип’ятінням у них 2 % содового розчину
протягом 1 години. Одночасно в котлах можна кип’ятити всі дрібні металеві і
дерев’яні приладдя до кухонь. Після дезінфекції майно ретельно промивають
чистою водою.
Особливості дегазації полімерних дерев’яних, гумових і шкіряних виробів
Полімерні матеріали, вироби з дерева, гуми і шкіри внаслідок
особливостей своєї будови добре всмоктують отруйні речовини. ОР, які
всмокталися в матеріал, небезпечні при довготривалому контакті (більше
15 хв) з незахищеною шкірою не дозволяють зняти засоби захисту шкіри,
повільно випаровуються, (десорбуються) з глибини матеріалу, створюючи
28
небезпеку при експлуатації об’єкта без протигазів, і погано дегазується.
Наявність в матеріалі VX може бути встановлено за показниками плівки
АП-1, яка прикладена активною стороною до зараженої поверхні. За
наявності ОР плівка АП-1 через 1–3 сек змінює безкольорове забарвлення на
синьо-зелене.
Полімерні матеріали, вироби з дерева, гуми і шкіри по можливості
повинні дегазуватися в перші хвилини після зараження. В цьому випадку ОР
може бути видалено протиранням зараженої поверхні підручними засобами:
землею, піском, глиною снігом.
Дегазація полімерних, гумових та шкіряних матеріалів проводиться з
використанням ИПП, ИДП-1, ТДП, а також протиранням дрантям, змоченим
в дегазуючих розчинах (рецептурах) РД-2, № 1, 2-бщ (2-ащ), ГК.
Дегазація грубих гумових поверхонь (покришки автомобілів, котки),
нефарбованих дерев’яних поверхонь, бетонних покриттів проводиться
кашицею ГК, яка наноситься суцільним шаром, розтирається щіткою і
залишається на поверхні на 30 хв, після чого змивається і обробка
повторюється. Решта матеріалів дегазуються таким же чином, як озброєння та
військова техніка.
Після дегазація полімери та шкіряні вироби можуть змінювати свій
зовнішній вигляд, тріскатися, лакофарбові покриття стають слизькими або
змиваються. За наявністю часу лакофарбові покриття, які оброблені
дегазуючими розчинами (рецептурами) РД-2, № 1, 2-бщ (2-ащ), промиваються
водою (снігом). Слизькість об’єктів при цьому зменшується.
Продегазовані полімерні, гумові, шкіряні та дерев’яні матеріали безпечні
при короткотерміновому (не більше 15 хв) контакті з ними без засобів захисту
шкіри. При довшому (більше 1 год) контакті необхідно закрити продегазовану
поверхню захисним плащем або щільним і товстим матеріалом. Під час
внесення продегазованих матеріалів всередину споруд, об’єктів, приміщень
можливе створення небезпечних концентрацій парів таких ОР, як зарин та
зоман. В цих випадках протигази знімаються за висновками хімічного
контролю концентрації ОР в повітрі.
За першою можливістю вироби із полімерних, гумових, шкіряних
матеріалів,
які
заражені
крапельно-рідинними
ОР,
замінюються
незараженими. Заражені вироби відправляються на дегазацію або
знешкодження.
2. ФІЗИКО-ХІМІЧНІ ОСНОВИ СПЕЦІАЛЬНОЇ ОБРОБКИ
2.1. Характер зараження радіоактивними, отруйними речовинами
та біологічними засобами і поведінка їх на різних об’єктах
Застосування противником отруйних речовин призводить до зараження
різних об’єктів: місцевості, захисних споруд, бойової техніки та транспорту,
29
людей, індивідуальної зброї, продовольства і води. Бойова техніка та
транспорт можуть бути заражені як під час впливу ОР з моменту їх
застосування, так і під час подолання заражених ділянок місцевості або під
час дій на них.
У літній час з метою підвищення стійкості ОР і покращення зараження
різних поверхонь можуть застосовуватись в’язкі рецептури ОР. На бойовій
техніці, об’єктах ці ОР утворюють згустки, нитки і окремі шматки у вигляді
вузьких смуг і плям різної форми і розміру; товщина їх тим більша, чим вища
в’язкість рецептури. Видалити в’язкі ОР із заражених поверхонь, як правило,
дуже важко.
Озброєння та військова техніка, місцевість та фортифікаційні споруди,
заражені ОР довгий час залишаються небезпечними для людей, які діють на
зараженій місцевості або торкаються до заражених об’єктів.
Ступінь зараження озброєння та військової техніки, місцевості, споруд
прийнято оцінювати за середньою щільністю зараження. Щільність зараження
(кількість ОР в грамах, яке припадає на 1 м2 зараженої поверхні) залежить від
виду ОР, принципу дії та калібру хімічних боєприпасів, умов зараження. Вона
може бути самою різноманітною і складати від 1 до 10 г/м2.
Отруйна речовина, яка потратила на будь-яку поверхню, підпадає впливу
процесів випаровування, увібранню, гідролізу, протягом часу втрачає свою
вражаючу дію, тобто проходить самодегазація. Час самодегазації краплиннорідинного ОР в природних умовах називають стійкістю і виражають в
годинах, добах, неділях і місяцях. Не слід це вираження плутати з бойовою
стійкістю ОР, яка є великим загальним виразом і відноситься до будь-якого
бойового стану ОР.
Отруйні речовини, які знаходяться в повітрі у вигляді пари, туману або
диму, впливають на даній ділянці місцевості до тих пір, доки їх концентрація
не стане нижче бойової, внаслідок постійного розсіювання хмари ОР під
впливом вітру, висхідних потоків повітря та інших факторів.
Чим глибше ОР проникла в заражений матеріал, тим складніше його
дегазація. Так характер поверхні та природа матеріалу, з якого складається
заражений об’єкт, значно відобразиться на його знезараженні. В той час як в
одні матеріали ОР зовсім не проникає, заражаючи лише поверхню (метали,
скло, деякі пластмаси), в інші вони проникають легко завдяки пористій
структурі матеріалу (ґрунт, тканини, бетон, цегла, дерево), а в деяких
матеріалах ОР розчиняються, поступово проникаючи в глибину (гума,
асфальт, плівка лакофарбових покриттів).
ОР, що знаходяться зовні, та такі, що проникли в глибину матеріалу
підлягають випаровуванню та хімічному розкладу (гідролізу, взаємодії з
лужними речовинами ґрунту). Той чи інший процес буде переважати залежно
від властивостей матеріалу та зовнішніх умов. Так, під час потрапляння
30
краплини ОР на суху металеву поверхню влітку термін знаходження краплини
на цій поверхні буде визначатися тільки швидкістю випаровування.
Як було сказано вище, що зброя, бойова техніка, заражені ОР можуть
довгий час (години, доби) бути джерелами ураження незахищених людей,
виводячи їх з ладу або змушувати особовий склад до використання засобів
індивідуального захисту. Це призводить до необхідності проводити заходи з
дегазації заражених об’єктів з метою забезпечення бойової діяльності військ.
Радіоактивний пил, що випадає з хмари ядерного вибуху складається з
часток різних розмірів, при цьому основна маса часток, які будуть заражати
озброєння та військову техніку матимуть розміри від десятків до сотень
мікрон.
Радіоактивні частки утримуються на різноманітних поверхнях в
основному силами адгезії (прилипання), які формуються за рахунок
молекулярних сил зчеплення та електростатичної взаємодії зарядів часток та
поверхні в зоні контакту, а також капілярних сил при конденсації парів води
та зазору між дотичними поверхнями.
Під час руху техніки в заражених зонах заражається її ходова частина та
поверхня, що обумовлено висіданням радіоактивного пилу, який підіймається
з місцевості, або прилипання до поверхні ходової частини зараженого ґрунту
або снігу. В умовах сухої погоди це забруднення незначне та не викликає
небезпеки переопромінення особового складу; воно лише небезпечне у
випадку попадання радіоактивних часток всередину організму. Але під час
руху по вологому ґрунтові або по сніговому покриві відбувається сильне
забруднення ходової частини, що може бути небезпечним для особового
складу. Обмундирування особового складу, який знаходиться на техніці при
цьому не заражається.
Під час випадання радіоактивних речовин разом з дощем (снігом)
спостерігається більш сильне забруднення ОВТ техніки.
Прискорити або уповільнити самовільний процес розпаду ядер атомів
радіоактивних речовин немає можливості, тому всі існуючі способи
дезактивації дозволяють лише видалити з поверхні заражених об’єктів
частинки радіоактивного пилу до величин, що забезпечують особовий склад
від ураження. Способи дезактивації розподіляються на фізичні, фізико-хімічні
та механічні.
Для зараження озброєння та військової техніки, інших об’єктів можуть
бути застосовані бактеріальні засоби у вигляді рідких або сухих бактеріальних
рецептур, а також можуть розповсюджуватись зараженими носіями
(комахами, кліщами, гризунами).
Доставка носіїв до цілі може бути боєприпасами спеціальної конструкції,
а також в мішках, корзинах та інших засобах.
31
Залежно від біологічної природи збудників та фізико-хімічних
властивостей заражених об’єктів можуть застосовуватись наступні способи
дезінфекції: хімічний, фізичний та механічний.
2.2. Фізико-хімічні основи дегазації
Застосування противником отруйних речовин призводить до зараження
різних об’єктів: озброєння та військової техніки, місцевості, фортифікаційних
споруд, особового складу, продовольства та води.
Особовий склад, озброєння та військова техніка можуть бути заражені як
під час впливу ОР (в момент їх застосування), так і під час подолання
заражених ділянок місцевості або під час дій на них. Найбільш ефективним
бойовим станом отруйних речовин, в яких вони здатні заражати різні об’єкти,
є краплинно-рідинний, аерозольний та паротуманний стан. В останній час
дуже велика увага приділяється розробці способів застосування аерозолів
різних ОР, особливо V-газів, які мають виключно високу шкірорезорбтивну
токсичність. Незначна крапля цих ОР, яка потрапила на тіло легко проникає
через шкіру, обмундирування та призводить до смертельного ураження
особового складу, навіть захищеного протигазом.
Фізико-хімічні основи дегазації хімічно-активними рецептурами
Після обробки поверхонь розчинниками ймовірність ураження особового
складу при експлуатації об’єктів знижується, але повністю не виключається.
Для підвищення ефективності дегазації в розчинник вводять хімічно-активний
стосовно ОР дегазуючий агент.
Під час контакту дегазуючої речовини з зараженою поверхнею процес
дегазації відразу починається з розчинення ОР в рецептурі і наступного
хімічного розкладання, однак в подальшому протікання процесу
ускладнюється уповільненням підведення ОР в зону реакції.
Зона реакції дегазації являє собою шар рецептури або матеріалу, де
відбувається повний або частковий розклад ОР. Часто зона реакції охоплює
обидві фази. Підведення ОР і дегазуючого агента в зону реакції майже завжди
ускладнюється молекулярною дифузією. В цьому випадку дегазація об’єктів
хімічно активними рецептурами буде являти фізико-хімічний процес, який
складається з декількох стадій. Встановлення послідовності стадій,
визначення лімітуючої стадії і ролі хімічно активного реагенту – все це
складає головну проблему в теорії й практиці дегазації об’єктів хімічно
активними рецептурами.
Класифікація хімічних реакцій дегазації
Різноманітність дегазуючих матеріалів (ЛКП, полімери, гуми, тканини
тощо), отруйних речовин і дегазуючих рецептур, які мають різний агрегатний
стан, визначає різні умови протікання процесу дегазації.
32
Хімічна реакція дегазації, яка проходить у межах однієї фази, називається
гомогенною. Коли реакція дегазації протікає на межі розділу фаз, то вона
називається гетерогенною. Наприклад, реакція дегазації води розчином
гіпохлориту кальцію протікає як гомогенна. Більшість хімічних реакцій
відносяться до гетерогенних. Типовою гетерогенною реакцією є хімічна
реакція, яка протікає під час дегазації обмундирування порошковими
рецептурами.
Важливою кількісною характеристикою реакції є її швидкість. Під
швидкістю (W) хімічної реакції дегазації, яка протікає в гомогенних умовах,
розуміють зміну кількості ОР (Q) в одиниці об’єму (V) за одиницю часу ().
Виходячи з цього визначення, швидкість хімічної реакції дорівнює:
W 
1 dQ
.
V d
(1.1)
dQ
є не що інше, як зміна
V
концентрації. Тоді швидкість реакції можна характеризувати зміною
концентрації речовини в одиницю часу при постійному об’ємі, тобто:
Зміна кількості речовини в одиниці об’єму
dC
 dC 
W   OP    OP .
d
 d V
(1.2)
Так як в результаті хімічної реакції концентрація ОР зменшується, а
швидкість є величина позитивна, тому в цьому випадку в правій частині
виразу (1.1, 1.2) необхідно поставити знак мінус. Швидкість гомогенної
хімічної реакції має розмірність моль/(м3∙с), частіше застосовують
розмірність моль/(л∙с).
Для гетерогенної хімічної реакції під швидкістю мають на увазі зміни
кількості ОР на одиницю площі в одиницю часу. Вона має розмірність
моль/(м2∙с).
Вплив концентрації реагентів на швидкість хімічної реакції виражається
основним законом хімічної кінетики, який часто називають законом діючих
мас. Як приклад розглянемо схему реакції дегазації в загальному вигляді:
n1OP + n2ДА → ПД.
(1.3)
У цій реакції n1 молей ОР вступають у взаємодію з n2 молями дегазуючого
агенту (ДА), утворюючи продукти дегазації (ПД). Основний закон кінетики
формулюється так: «швидкість реакції в кожний момент часу пропорційна
похідній концентрацій реагуючих речовин, введених в деякі ступені».
Хімічні реакції бувають зворотними і незворотними. Практично всі
реакції дегазації є незворотними, тобто протікають при надлишку
дегазуючого агенту до повного розкладання ОР.
33
Дегазація як фізико-хімічний процес може складатися з однієї стадії.
Такий процес називають простим. Процес дегазації, який складається з двох і
більше стадій, називається складним. Дегазація об’єктів хімічно активними
рецептурами належить до складних фізико-хімічних процесів, які складаються
з ряду елементарних стадій. Кожна елементарна стадія підпорядковується
основному закону кінетики, а її швидкість не залежить від наявності інших
стадій, які реалізуються в даному процесі.
Із усього різноманіття умов дегазації виділимо два характерних випадки:
 до моменту дегазації об’єкту ОР не встигли проникнути в матеріал, і
вся рідка фаза крапель і аерозолю знаходиться на поверхні;
 до моменту дегазації всі ОР проникли в матеріал.
Перший випадок має місце під час дегазації непроникних ОР матеріалів
(метал, скло, ЛКП на основі термореактивних смол) і під час дегазації в
зимових умовах. Дегазація об’єктів в даному випадку здійснюється в
гомогенних умовах, як простий хімічний процес розкладання ОР в шарі
рецептури в результаті хімічної реакції.
У другому випадку дегазація здійснюється в гетерогенних умовах як
складний фізико-хімічний процес, який складається з декількох елементарних
стадій. Залежно від того, де знаходиться зона хімічної реакції, можна уявити
дві схеми процесу, які найбільш часто зустрічаються на практиці дегазації:
 зона хімічної реакції в шарі рецептури;
 зона хімічної реакції в шарі рецептури і в шарі матеріалу.
Зона хімічної реакції в шарі рецептури
Такий випадок дегазації, коли хімічна реакція проходить в шарі
рецептури, має місце під час дегазації об’єктів військової техніки
пофарбованих фарбами на основі перхлорвінілової емалі полідегазуючими
рецептурами типу РД-2, а також під час дегазації тканин обмундирування в
рідких середовищах.
Під час розгляду схеми і кінетики процесу дегазації необхідно мати на
увазі наступне:
 перед дегазацією всі ОР проникли в матеріал;
 під час контакту рецептури з поверхнею в матеріал дуже швидко
проникає розчинник без дегазуючого агенту, дифузія якого
затримується;
 хімічна реакція незворотна і протікає за псевдопершим порядком при
значному надлишку дегазуючого агента.
Схема процесу дегазації показана на рис. 5, де хвилястими стрілками
зображено напрямок проникнення в результаті дифузії розчинника в шар
фарби. Прямими стрілками зображено напрямок дифузії ОР під час екстракції
з шару фарби в шар рецептури. Кожна молекула ОР з усієї їх сукупності
34
спочатку перейшла з матеріалу в шар рецептури під впливом розчинника, а
потім прореагувала з дегазуючим агентом.
Подача ОР з матеріалу
в шар рецептури
за рахунок екстракції
Спад ОР в рецептурі
за рахунок
хімічної реакції
Накопичення ОР
в рецептурі
Рис. 5. Схема процесу дегазації, коли зона хімічної реакції
знаходиться в шарі рецептури
Виходячи з цього, сукупний процес дегазації вважають здійсненим з двох
послідовних елементарних стадій, які можна показати кінетичною схемою
вигляду:
1
2
(1.4)
ОРМ
 OPP
 ПД ,
ke
kp
де ОРМ – отруйна речовина в матеріалі;
ОРР – отруйна речовина, яка перейшла в розчин;
ПД – продукти дегазації;
kе, kр – константи швидкості першої (екстрагування) і другої (реагування)
стадій.
Перша стадія являє собою екстракцію ОР з матеріалу розчинником в шар
рецептури. В результаті реалізації цієї стадії з ОР не відбувається ніяких
хімічних змін, а лише переходить з одного стану в інший, із матеріалів в шар
рецептури.
Друга елементарна стадія, яка настає за першою, являє собою хімічну
взаємодію ОР, яка перейшла в рецептуру, з дегазуючим агентом за реакцією
псевдопершого порядку. Ця стадія називається хімічною.
Роль і значення кожної стадії можна зрозуміти, якщо розглянути рівняння
балансу маси, яке зазвичай записується так: (1.5)
Рівняння балансу маси в диференційній формі буде таким:
dQe dQz. p dQ p


.
(1.5)
d
d
d
Спочатку розглянемо роль та значущість стадії екстракції. Коли зона
хімічної реакції знаходиться в шарі рецептури, то згідно з рівнянням балансу
маси (1.5, 1.6) дегазація матеріалу проходить за рахунок стадії екстракції. Ця
стадія забезпечує необхідну щільність дегазації та є основною.
(1.6)
Qост  Q0  QE .
35
Запишемо: Q0 – кількість ОР, яке знаходиться на одиниці площі всередині
матеріалу перед дегазацією; QЕ – це кількість ОР, яку екстрагували з одиниці
площі з матеріалу в будь-який момент часу. Тоді в будь-який момент часу в
матеріалі залишається ОР Qост..
В будь-який момент часу швидкість екстракції ОР з матеріалу
розчинником рецептури (dQЕ/d) буде пропорційна кількості отруйної
речовини, яка залишилась в матеріалі (Qост.), тобто:
dQE
  k eQост .
(1.7)
d
Вирішенням рівняння (1.8) за певних початкових та граничних умов буде
експоненціальна залежність простого вигляду:
Qост.  Q  e  k e .
(1.8)
З цього рівняння видно, що чим більша тривалість дегазації ( ), тим менше залишається ОР всередині матеріалу (Qост.). Здатність до екстрагування
рецептур характеризується величиною константи швидкості екстракції kе. Чим
вона вища, тим повніше проходить дегазація матеріалів за однієї і тієї самої
тривалості обробки.
Виникає питання, до якого моменту часу необхідно проводити обробку
об’єкта даною рецептурою. Практика дегазації показує, що не потрібно
намагатися повністю видаляти всі ОР з матеріалу. Під час дегазації настає
момент часу, коли в матеріалі залишається така кількість ОР, яка внаслідок
фізико-хімічної взаємодії з полімером не викликає шкірно-резорбтивного
ураження під час експлуатації об’єктів особовим складом. Ця кількість ОР,
яка залишилась, називається допустимою.
Допустима залишкова кількість VX залежить від виду матеріалу та рецептури. Під час дегазації ФКП сольвентними рецептурами і матеріалів ЗІЗ
відбувається розрихлення полімеру, внаслідок чого їх утримуюча здібність за
ОР знижується.
Під час дегазації об’єктів водними рецептурами ДТС ГК (НГК) необхідно
збільшити в 2-3 рази тривалість обробки порівняно з дегазацією
сольвентними рецептурами типу РД-2, що еквівалентно підвищенню норми
витрати водних рецептур до 1,5-2 л/м2.
Розглянемо роль та значимість хімічної стадії. Враховуючи, що Qх.р –
кількість ОР, які вступили в хімічну реакцію в шарі рецептури, а Qр, які
залишились в шарі непродегазованими запишемо рівняння:
Qр = QЕ – Qх.р.
(1.9)
36
В будь-який момент часу швидкість розкладання ОР в шарі рецептури
(dQх.р/d) буде прямо пропорційна кількості ОР, яка в ньому залишилась (Qр ),
тобто:
dQz. p.
 k pQ p ,
(1.10)
d
де kр – стала швидкості хімічної реакції, яка характеризує реакційну здатність
рецептури.
Якщо в рівняння балансу маси підставити значення dQЕ/d та dQp/d і
розв’язати його, то можна отримати рівняння вигляду:
Q p  K E Q0 e  k e  K Д Q0 e
 k p
,
(1.11)
де КД – стала швидкості сумарного процесу.
Рівняння за своїм виглядом є аналогом рівняння балансу маси. Перший
добуток відображає стадію екстракції, за рахунок якої йде наростання ОР в
рецептурі, а другий – відображає хімічну стадію, за рахунок якої відбувається
спад ОР в рецептурі. На рис. 6 показано графік цієї функції Qp=().
А
Qp
O

Рис. 6. Зміни кількості ОР в шарі рецептури в процесі дегазації
З рис. 6 видно, що кількість ОР в шарі спочатку зростає, а потім падає до
нуля. З початком дегазації (крива ОА) швидкість екстракції переважає
швидкість розкладання ОР. В межах точки А =макс швидкість хімічної
реакції порівнюється зі швидкістю екстракції, тому відповідно до рівняння
балансу маси швидкість накопичення ОР в рецептурі dQp/d дорівнює нулю.
Лише в кінці процесу швидкість хімічної стадії набагато перевищує швидкість
екстракції, в результаті чого рано чи пізно наступає повне розкладання ОР. В
цьому і полягає головне призначення хімічно-активного реагенту для випадку,
коли зона хімічної реакції знаходиться в шарі рецептури.
37
Зона хімічної реакції в шарі рецептури і матеріалу
Такий випадок дегазації, коли хімічна реакція проходить одночасно в
шарі рецептури і шарі матеріалу, має місце під час дегазації об’єктів
військової техніки дегазуючим розчином № 1, під час дегазації засобів
захисту і виробів з гуми водними і сольвентними рецептурами.
Цей процес дегазації відрізняється тим, що разом з розчинником в
матеріал проникає і дегазуючий агент. Це відбувається тому, що в результаті
проникнення ОР в матеріал перед дегазацією утворюється шар певної
товщини, який в результаті набрякання має рихлу структуру. Під час дегазації
хімічно-активною рецептурою на поверхні утворюється її тонкий шар. Після
змочування частина рецептури проникає в матеріал, а інша частина – стікає з
поверхні об’єкта. Максимально набряклий в ОР шар відрізняється швидким
прониканням в нього дегазуючих рецептур.
Процес дегазації складається з наступних стадій:
 проникнення дегазуючої рецептури в матеріал внаслідок дифузії;
 екстракція отруйної речовини з матеріалу під час взаємодії її з
розчинником в шар рецептури;
 хімічна взаємодія ОР в рецептурі з дегазуючим агентом з утворенням
продуктів дегазації;
 хімічна взаємодія дегазуючого агента, який проник в матеріал, з
отруйною речовиною в матеріалі з утворенням продуктів дегазації.
Якщо проникнення дегазуючої рецептури в матеріал не відбувається, то й
інші стадії не реалізуються. Дегазація здійснюється тільки на поверхні
матеріалу.
Коли дегазуюча рецептура інтенсивно проникає в матеріал, тоді і всі інші
стадії реалізуються повною мірою. З точки зору ефективності дегазації, тобто
зниження залишкового зараження матеріалу до допустимої величини, стадія
екстракції ОР і стадія хімічної взаємодії ОР з дегазуючим агентом в матеріалі,
тобто друга і четверта стадії є основними. Вони реалізуються одночасно, є
паралельними і конкуруючими. Кількість отруйної речовини в матеріалі
поступово зменшується від початкової до залишкового. Кінетику дегазації
матеріалу можна записати в спрощеному вигляді:
(1.12)
М  ВЕ ( )  ВХР ( )
де М – повнота дегазації у відносних одиницях;
ВЕ – змінний з часом внесок екстракції в повноту дегазації;
ВХР – змінний з часом внесок хімічної реакції, яка проходить в матеріалі, в
повноту дегазації.
Процес дегазації починається зі стадії екстракції, яка спочатку має
найбільшу швидкість. І кінці процесу основний внесок в дегазацію вносить
зменшення ОР всередині матеріалу за рахунок хімічної реакції. Реакційна
38
здатність рецептури найбільш повно проявляється через 40-60с від початку
дегазації, що має істотне значення для оцінки дегазуючої ефективності
рецептур.
Однак роль хімічно-активного компоненту рецептури цим не
обмежується. Крім хімічного розпаду отруйної речовини в шарі матеріалу
відбувається також хімічний розпад шару рецептури отруйною речовиною,
яка перейшла туди в результаті екстракції (4 стадія). Ця стадія також має
важливе значення для досягнення потрібної ефективності дегазації.
Загальна оцінка хімічно-активних рецептур
Шкірно-резорбтивна небезпека об’єктів після дегазації хімічно-активними
рецептурами обумовлена не тільки кількістю ОР, яка дифундує з глибини
матеріалу аД, але й кількістю ОР, яка залишається непродегазованою в шарі
рецептури до моменту закінчення дегазації ар. Сумарний дифузійний перенос
дорівнює:
А = аД + ар.
(1.13)
Для досягнення потрібної повноти дегазації сумарний дифузійний
перенос повинен наближатися до нуля. Для цього рецептури повинні мати
високі екстрагуючі властивості і високу хімічну активність.
Водні рецептури повільно проникають в матеріал під час дегазації, тому
вони відрізняються низькою екстрагуючою здатністю, порівняно з їх
хімічною активністю. В цьому випадку під час дегазації водними рецептурами
необхідно збільшити тривалість обробки однієї локальної ділянки до 2...3 хв.
Внаслідок високої хімічної активності суспензій ДТС ГК (НГК) в рецептурі
буде майже завжди відсутня ОР (ар=0).
Сольвентні рецептури мають більш високу проникаючу і екстрагуючу
здатність порівняно з їх хімічною активністю. Тому в шар рецептури за
рахунок екстракції надходить ОР з великою швидкістю. В цьому випадку
необхідна тривалість дегазації повинна бути більша, ніж час досягнення
максимуму вмісту ОР в рецептурі. Вона коливається в межах 60...90 с.
Великий вплив на повноту дегазації має початкова концентрація
активного хлору. Поверхні реальних об’єктів, як правило, сильно шорсткі.
Перед дегазацією у впадинах, тріщинах, заглибинах може завжди знаходитись
ОР у вигляді тонкої плівки. В перший момент контакту хімічно-активної
рецептури з такою поверхнею має місце інтенсивна хімічна реакція, яка
продовжується в подальшому з екстрагованим ОР з глибини матеріалу. В
результаті хімічної реакції утворюються тверді або смолоподібні продукти
дегазації, як правило, нерозчинні в рецептурі. Характерним прикладом в
цьому відношенні є дегазація поверхонь дегазуючим розчином № 1. І
результаті хімічної реакції розкладання VX і іприту як продуктів дегазації
утворюється бензолсульфамід, нерозчинний в дихлоретані.
39
За низьких концентрацій активного хлору хімічна реакція проходить не на
межі розділу фаз, а на деякій відстані від неї, в рідкій фазі. Тверді або
смолоподібні продукти дегазації в цьому випадку рівномірно розподіляються
по об’єму рецептури і не впливають на процес дегазації.
За більш високих концентрацій дегазуючого агента зростає швидкість
хімічної реакції, яка здійснюється на межі розділу фаз. Товщина шару продуктів дегазації для реакції псевдопершого порядку буде збільшуватись
пропорційно концентрації дегазуючого агента. Продукти дегазації, які
утворюються на межі розділу фаз, створюють помітний дифузійний опір для
проникнення рецептури, в результаті чого поступово затухають всі стадії
процесу, зменшується вклад екстракції і хімічної реакції в матеріалі в
досягненні повноти дегазації.
Фізико-хімічні основи дегазації миючими розчинами
Під повним змочуванням розуміється процес розтікання рідини по твердій
поверхні з утворенням суцільної плівки. В цьому випадку крайовий кут
змочування наблизиться до нуля. При повному змочуванні зараженої поверхні
забезпечується найбільш ефективний контакт рідини (рецептури) з ОР.
Розтікання крапель ОР, крайовий кут змочування залежить від
поверхневого натягу рідини. Поверхневий натяг є наслідком нескомпенсування сил міжмолекулярної взаємодії молекул, розташованих в глибині
фази, які відчувають однакову взаємодію за всіма напрямками. Якщо в
поверхневий шар рідини помістити молекули іншої речовини, які будуть
відчувати взаємодію не з молекулами рідини (тобто направлену в глибину
фази), а взаємодію, направлену в протилежний бік, то поверхневий натяг
зменшиться.
Поверхнево-активними речовинами (ПАР) називаються речовини, здатні
в малих концентраціях суттєво понизити поверхневий натяг водних розчинів
і адсорбуватися з них на різних поверхнях, утворюючи стійку плівку, яка
забезпечує хорошу змочуваність цих поверхонь.
Концентрація ПАР, за якої в розчині з’являються міцели, називається
критичною концентрацією міцелоутворення (ККМ).
Введення ПАР у воду призводить не тільки до зниження поверхневого
натягу і покращення змочування твердих поверхонь. Водні розчини ПАР за
концентрації останніх вище ККМ мають цілий комплекс властивостей, який
отримав назву миючої дії. Властивості, які характеризують миючу дію,
можна представити наступним чином.
1. Поверхнево-активні речовини полегшують диспергування маслянистих
забруднень під дією механічних зусиль (перемішування, механічна дія щіток
тощо). Диспергування маслянистих забруднень (відрив крапель ОР від
поверхні, подрібнення тощо) супроводжується збільшенням площі межі
40
розділу фаз. Поверхневий шар має надлишок енергії порівняно з енергією в
об’ємі фази. Тому під час диспергування необхідні значні затрати механічної
енергії. Зменшення поверхневого натягу на межі розділу вода – маслянисте
забруднення під час введення ПАР дозволяє знизити енергетичні затрати, а в
деяких випадках навіть створити умови для самовільного протікання процесу
диспергування ОР.
2. Адсорбційні шари молекул ПАР, які утворюються на всіх межах
розділу, в тому числі тверде тіло – вода і маслянисте забруднення – вода,
перешкоджають злипанню краплин ОР в розчині та їх «налипанню» до
твердої поверхні. Однією з причин стабілізації дисперсної системи є
електростатичне відштовхування заряджених гідрофільних фрагментів
молекул ПАР, адсорбованих на різних межах розділу фаз. Наприклад, жирні
кислоти частково дисоціюють у воді з утворенням негативно заряджених
поверхнево-активних частинок.
Таким чином, молекули ПАР допомагають утриманню маслянистих
забруднень в розчині.
3. Під час механічного перемішування розчинів ПАР, яке
супроводжується втягуванням повітря під поверхню розчину, відбувається
піноутворення. Піна є дисперсійною системою, в якій бульбашки газу
розділені тонкою плівкою рідини, яка розташована між двома адсорбційними
шарами молекул ПАР. За достатньо великої механічної міцності адсорбційні
шари здатні утримувати на поверхні плівок маслянисті забруднення. Стікання
піни з розчином допомагає дегазації уражених об’єктів.
4. При довшій дії розчинів ПАР на уражений об’єкт (наприклад,
обмундирування під час дегазації пранням) виявляється ще один механізм
стабілізації дисперсної системи, який полягає в утриманні маслянистих
забруднень у воді. Цей процес отримав назву солюбілізації. Це самочинний
перехід у розчин нерозчинних речовин під дією ПАР. Сутність процесу
полягає в розчиненні ОР у внутрішній частині (вуглеводневому ядрі) міцел.
Молекули неполярних ОР (іприт) впроваджуються в міцели і хаотично
розміщуються в ядрі, а молекули з дипольним моментом ОР (VX, зоман)
розміщуються між молекулами ПАР, повертаючись полярними групами у
водну фазу.
Солюбілізація іприту є одним із найбільш важливих процесів, які
допомагають дегазації різних виробів у водних розчинах ПАР (пранням,
кип’ятінням).
Всі перераховані вище процеси допомагають розчиненню ОР у воді, що
має важливе значення як під час дегазації об’єктів розчинами ПАР, так і
хімічно-активними рецептурами.
41
Таким чином, миюча дія розчинів ПАР зводиться по суті до трьох
процесів:
 відрив маслянистих забруднень від поверхні та переведення їх у фазу
розчинника;
 утримання забруднень у фазі розчинника;
 видалення забруднень разом з розчинником.
Розчини ПАР допомагають видаленню маслянистих забруднень і твердих
частинок – радіоактивного пилу, тому всі препарати, які вміщують іоногенні
ПАР, називаються миючими засобами.
Основним миючим засобом, який в теперішній час постачається у війська,
є порошок СФ-2у.
Цей порошок містить сульфонолу – 25 %, триполіфосфату натрію – 50 %,
сульфату натрію – 18 %, решта – волога.
Він являє собою порошок від білого до темно-жовтого кольору, добре
розчинний у воді; рН 0,3 %-ного водного розчину – 9,5. Використання в
складі цього засобу неорганічних солей дозволяє в 10...15 раз знизити витрати
сульфонолу.
Миючий засіб СФ-2у застосовується для дегазації ( дезінфекції) речового
майна і обмундирування кип’ятінням в БУ-4М (1,2 кг на бучильний чан;
концентрація сульфонолу в воді – 0,8...0,9 г/л). Для дегазації озброєння та
військової техніки за температури вище 5 С можуть застосовуватись 0,3 %
розчини СФ-2у з нормою витрати 3 л/м2. Застосування водних розчинів СФ-2у
дозволяє суттєво знизити зараженість, ступінь небезпеки об’єктів, однак
повнота дегазації при цьому не досягається. Тому продегазовані об’єкти
повинні експлуатуватися в рукавицях і протигазах.
Змивання ОР миючими засобами призводить до того, що на поверхні
відсутня рідка фаза, однак, небезпечними вважаються лише короткочасні
контакти з об’єктом. При довготривалих контактах відкритих ділянок шкіри з
ураженими об’єктами (які всмоктують ОР) відбувається дифузійний переніс
ОР з глибини ураженого матеріалу на шкіру.
Фізико-хімічні основи дегазації розчинниками
Отруйні речовини являють собою «маслянисті забруднення», тому
найбільш простий і економічний спосіб видалення забруднень – використання
розчинників і розчинів миючих засобів у воді. Застосування рідких середовищ
з метою дегазації дозволяє з успіхом використовувати енергетичні ресурси
пересувних об’єктів: енергію вихлопних газів двигуна, стиснутого повітря, що
дозволяє наносити рідини методом зрошування у вигляді аерозолю або
газокрапельного потоку.
42
Процеси, які реалізуються під час дегазації об’єктів розчинниками
Основними процесами під час дегазації об’єктів розчинниками є
розчинення і видалення ОР з розчином, що стікає з оброблюваної поверхні
(змиття). Це стосується до дегазації розчинниками поверхонь, які не
всмоктують ОР.
Дегазація розчинниками неможлива, якщо в них не розчиняється дана ОР.
Рушійною силою цього процесу є сольватація молекул ОР молекулами
розчинника. Сольватацією називається сукупність всіх взаємодій молекул
розчиненої речовини з молекулами розчинника.
Взаємодія, яка обумовлює сольватацію, є неспецифічною й специфічною.
Неспецифічні взаємодії – це електростатичні взаємодії дипольних
молекул, а також дисперсійні взаємодії. Останні найбільш характерні для
молекул, які мають великі вуглеводневі радикали.
Специфічні взаємодії – це взаємодія, що призводить до утворення
комплексів молекул розчиненої речовини з молекулами розчинника.
Водневий зв’язок – це особливий вид трьохцентрового хімічного зв’язку,
в якому атом водню, з’єднаний ковалентним зв’язком з електронегативним
атомом (кисень, азот) в молекулі розчинника, утворює додатковий зв’язок з
іншим електронегативним атомом, який несе неподілену пару валентних
електронів.
Чим інтенсивніша сольватаційна взаємодія, тим вища розчинність ОР в
даному розчиннику.
На розчинність у воді значно впливає, так зване гідрофобне
відштовхування: чим більша довжина (розгалуженість) вуглеводневих
радикалів в молекулі, тим гірше розчиняється дана ОР. Саме з цієї причини
розчинність азотистого іприту менша, ніж іприту, а зоману – менша, ніж
зарину, який змішується з водою у всіх співвідношеннях.
Органічні розчинники добре розтікаються по ураженим, як по
фарбованим, так і по нефарбованим поверхням військової техніки, чим
забезпечується швидке розчинення ОР. Під час дегазації об’єктів
розчинниками змивання ОР досягається багатократним нанесенням на одні й
ті ж ділянки поверхні нових порцій розчинника. Органічні розчинники
можуть бути використані для дегазації військової техніки та озброєння з
нормою витрати 2...3 л/м2. Вони вогненебезпечні, тому під час роботи з ними
необхідно дотримуватись правил пожежної безпеки. Застосування органічних
розчинників суттєво знижує ступінь зараженості об’єктів, однак повнота
дегазації не досягається, що не дозволяє зняти захисні рукавиці і протигази,
під час експлуатації об’єктів. Місця затікання розчинників, а також ділянки,
що не висохли, рекомендується протирати сухим дрантям.
Найбільш розповсюдженим та доступним розчинником є вода. Для
покращання миючої дії в воду вводять спеціальні миючі розчини.
43
2.3. Фізико-хімічні основи дезактивації
В ролі джерел радіоактивного зараження озброєння та військової техніки,
інших об’єктів виступають продукти ділення ядерного палива (осколки
ділення ядер 235U, 238U, 239Pu), штучні радіоактивні елементи, які утворюються
під впливом потоку нейтронів проникаючої радіації (наведена
радіоактивність), частина ядерного палива, яке не розділилось.
Дезактивація об’єктів розчинами поверхнево-активних речовин
Найбільш ефективними способами дезактивації різних поверхонь є
фізико-хімічні способи, в основі яких лежить використання спеціальних
дезактивуючих розчинів.
Видалення РР з різних поверхонь шляхом змивання дезактивуючими
розчинами або стирання є в своїй основі процесом миючої дії, який проходить
у водному середовищі. Сутність миючої дії зводиться, перш за все, до
видалення носіїв радіоізотопів.
У ролі носіїв радіоізотопів можуть виступати:
 частинки оплавленого ґрунту, які містять у собі радіоізотопи,
видаляються з різних поверхонь порівняно легко механічними
способами;
 ґрунт та різні забруднення (в тому числі і жирові), які сорбували в себе
радіоізотопи; вони видаляються значно важче і частіше всього з
використанням фізико-хімічних способів дезактивації.
Понизити поверхневий натяг води можна двома шляхами: нагріванням її
або введенням деяких органічних речовин, які називаються поверхневоактивними.
За своєю хімічною будовою й поведінкою в водних розчинах всі
поверхнево-активні речовини розподіляються на іоногенні та неіоногенні.
Іоногенні ПАР під час розчинення у воді розпадаються на іони, неіоногенні –
не розпадаються.
До числа іоногенних ПАР належать жирове мило, сульфонол, гардиноль,
нафтенсульфонат та інші. Всі ці речовини в водних розчинах дисоціюють на
катіон натрію та поверхнево-активний аніон.
С15Н31СООNa  С15Н31СОО– + Na+
Тому вони по іншому називаються аніоноактивними ПАР.
Катіоноактивна ПАР у водних розчинах дисоціюють на довгий
поверхнево-активний катіон і неактивний аніон. Катіоноактивні речовини
практичного застосування з метою дегазації не отримали.
Найбільше розповсюдження серед синтетичних аніоноактивних ПАР
отримали алкілакрилсульфанати, переважно моноалкілбензолсульфокислоти з
загальною формулою, відомі в хімії під назвою сульфоноли:
44
Звичайне жирове мило (натрієві або калієві солі вищих жирних кислот:
пальмітинової
С15Н31СООН,
стеаринової
С17Н35СООН,
олеїнової
С17Н33СООН), які мають хорошу миючу здатність, але мають ряд суттєвих
недоліків, до яких необхідно віднести:
 здатність до утворення осадів кальцієвих, магнієвих солей і солей
інших металів та осадження їх на тканинах, що перешкоджає
дезактивації останніх:
2 С17Н35СООNa + СаСl2  (С17Н35СОО)2Са + 2NaСl;
 здатність втрачати миючі здібності в жорсткій воді (наприклад, в
морській);
 розкладання під впливом кислот з виділенням нерозчинних жирних
кислот, які не мають миючої дії, внаслідок чого застосування мил в
кислому середовищі неможливе:
С17Н35СООNa + НСl  С17Н35СООН + NaСl;
 непридатність для обробки виробів з хутра та шовку через утворення
лужного середовища в мильному розчині, внаслідок чого руйнуються
волокна цих матеріалів;
 найкращий миючий ефект проявляється за температури 60-70°С, яку
не всі тканини витримують без зниження міцності;
 необхідність використання рослинних та тваринних жирів, особливо
харчових, для їх виготовлення.
На відміну від звичайних мил синтетичні поверхнево-активні речовини,
розроблені вченими в післявоєнні роки, значною мірою звільнили від
недоліків, які були в складі мила. Експериментально встановлено, що водні
розчини синтетичних ПАР:
 мають кращу дезактивуючу здатність, ніж розчини мила;
 зберігають миючі дії у воді високої жорсткості (в тому числі й в
морській);
 мають хорошу миючу здатність за більш низьких температура
порівняно з жировим милом;
 можуть застосовуватись не тільки в слаболужному, але й в
нейтральному або в кислому середовищах;
 практично не впливають на міцність їх тканин та їх окрас.
Розглянемо коротко властивості та застосування важливих ПАР, які
використовуються з метою дезактивації на прикладі сульфонола та гардиноля.
45
Сульфонол є найбільш розповсюдженим синтетичним миючим засобом.
Його активна речовина належить до класу алкиларилсульфонатів і є натрієвою сіллю алкілбензолсульфокислоти, точніше додецилбензолсульфонатом
натрію:
Пластинки або
зерна
Колір
Від світло-жовтого до
темно-коричневого
Той же
40
15
30
3
8-9
80
15
2
3
-
Сіркокислий
натрій,
%
Вода,
%
рН водних
розчинів
Паста
Речовини,
які не миляться,
%
Сульфонол НП-1
Сульфонол-Б
Активної
речовини, %
Найменування
Агрегатний
стан
Вітчизняна промисловість випускає сульфонол у вигляді пасти
(сульфонол НП-1) і в сухих твердих пластинках або зернах (сульфонол-Б).
Склад і основні властивості цих речовин наведені в табл.1.
Сульфонол помірно розчиняється у воді, реакція водних розчинів – від
нейтральної – до слабо-лужної. Препарат має хороші миючі властивості за
порівняно невисокої температури (35-40°С), зберігає миючу здатність у
кислому середовищі, в жорсткій і морській воді. Він застосовується для
виготовлення миючих порошків СФ-2 і СФ-2У.
Сульфонол НП-1 зберігається та транспортується в дерев’яних діжках
ємністю 80–100 л; сульфонол-Б зберігається та транспортується в
крафтцелюлозних мішках, які є стійкими в процесі зберігання.
Гардиноль (препарат «Новость») за хімічною природою являє собою
суміш натрієвих солей сульфоефірів вищих жирних спиртів, які виділяють із
жиру кашалотів, загальною формулою
R – О – SO2 – ONа,
де R містить 16–18 вуглецевих атомів. Він має переважно гексадециловий
С16Н33ОН – або оксиловий С18Н35ОН спирт.
Таблиця 1
Склад сульфонолів, які випускаються вітчизняною промисловістю
Гардиноль – порошок білого або кремового кольору, добре розчиняється
в теплій воді. Середовище водних розчинів гардиноля слаболужне.
46
Технічний гардиноль містить 50–60 % натрійалкілсульфонатів і 40–50 %
неорганічних солей – сульфату натрію і хлориду натрію. Неорганічні солі є
активаторами; вони підвищують ефективність миючого процесу. Препарат
має хорошу миючу дію в жорсткій та морській воді, не утворює нерозчинних
та клейких кальцієвих мил, стійкий в слабо кислому та лужному середовищах;
розчини його мають хорошу змочуваність. Він може бути використаний за
відсутності порошку СФ-2У для дезактивації суконного шерстяного
обмундирування в пральних машинах. Зберігається та транспортується
гардиноль в паперових пакетах, коробках та фанерних ящиках.
Механізм миючої дії розчинів поверхнево-активних речовин
Сили адгезії (прилипання) пилу в водних середовищах в 10 та 100 разів
менше, ніж сили адгезії в повітряному середовищі. Це пояснюється тим, що
вода деякою мірою змочує поверхні підкладу та частинок пилу, утворює між
ними тонкий шар (товщиною 10-4-10-5 см), що має назву «розклинювального
шару», який має антиадгезійну дію.
Однак, миючої дії звичайної води недостатньо, тому що вода має значний
поверхневий натяг (сила, яка прямує скоротити площу поверхні) і тому погано
пом’якшує різні поверхні. Чим менша поверхня натягу рідини, тим краще
вона змочує тверді поверхні. Нагрівання води мало знижує її поверхневий
натяг. Так, наприклад, нагрівання від 20 до 80оС зменшує поверхневий натяг
води лише на 15 %. Розчинення у воді невеликих кількостей поверхневоактивних речовин типу звичайного мила або речовини ОП-10 значно понижує
поверхневий натяг води (під час застосування речовини ОП-10 приблизно
вдвоє). Наслідком цього є підсилення поверхневої активності розчину, що в
свою чергу підвищує його здатність змочувати, тобто здатність розчину
розтікатись по зараженій поверхні та проникати в різні пори. Це призводить
до ще більшого «розклинювального» ефекту та полегшує змивання
радіоактивних речовин.
Здатність поверхнево-активних речовин понижувати поверхневий натяг
води пояснюється будовою та властивостями цих молекул.
Молекули ПАР складаються з двох частин: полярної та неполярної.
Умовно молекула ПАР позначається наступним чином
неполярна частина
полярна частина
Рис. 7. Молекула поверхнево-активної речовини
Полярна частина молекули являє собою групу атомів, яка в силу своєї
спорідненості з молекулами води притягується ними. Ця частина є
47
гідрофільною та забезпечує розчинність води. Неполярна частина молекули
ПАР частіше всього являє собою довго ланцюговий та вуглеводневий
радикал, який різко відрізняється за своїми властивостями від води. Ця
частина молекули називається гідрофобною.
Прикладом ПАР може бути звичайне жирове мило – натрієва сіль
пальмітинової кислоти С15Н31 СООNa, молекула якої збудована таким чином,
як зображено на рис. 7.
Під час розчинення у воді полярні гідрофільні частки молекул ПАР
потрапляють у воду; неполярні ж гідрофобні частки, які не мають
спорідненості з молекулами води, прямують виштовхнути молекули ПАР на
поверхню, витикаючи при цьому з поверхневого шару молекули води та
займаючи їх місце (рис. 8).
Водний розчин ПАР
Рис. 8. Розподіл молекул ПАР у водному розчині
Аналогічне явище відбувається і на будь-якій іншій межі розділу між
водою і зараженою гідрофобною поверхнею за наявності ПАР.
Внаслідок на поверхні води утворюється шар нової речовини, яка має
значно менший поверхневий натяг і підвищує змочуваність поверхні, по якій
розтікається розчин ПАР.
Завдяки зусиллям поверхневої активності миючі розчини (розчини
поверхнево-активних речовин у воді) легко змочують поверхні різних
гідрофобних забруднень (жирів, масел, сажі, металевого пилу) і покращують
змочування тих гідрофільних поверхонь, які повільно змочуються водою
(силікатний пил, окисли металів і частково іржі).
Процес змочування можна зобразити наступним чином. В гідрофобні
забруднення молекули ПАР входять своїми неполярними частками; полярні
частки молекул знаходяться зовні, забезпечуючи тим самим спорідненість до
води та добре змочування забруднення миючим розчином. На поверхні
гідрофільного забруднення утворюється подвійний сорбційний шар ПАР,
також звернений в розчин своєю полярною часткою (рис. 9).
48
гідрофобне
забруднення
гідрофільне
забруднення
Рис. 9. Сорбційний шар ПАР
Змочування призводить до того, що розчин поверхнево-активної речовини
проникає між забрудненням і поверхнею, що обмивається в найменші
тріщини та щілини злиплих брудних частинок роз’єднує (роздроблює) їх до
частинок колоїдних або грубо-дисперсних розмірів, обволікає частинки
забруднення і створює на їх поверхні стійку плівку поверхнево-активної
речовини. Тим самим порушуються зв’язки забруднень з поверхнею, а вже
при невеликому механічному впливі (тертя щітками, циркуляції розчину)
частинки забруднення відриваються від поверхні та переходять у розчин у
вигляді емульсії, якщо вони рідкі, або у вигляді суспензії, якщо вони тверді, а
також у вигляді колоїдного розчину при високому ступені дисперсності
часток.
Утворена вивісь забруднень в миючому розчині повинна бути достатньо
стійкою в часі, з тим щоб запобігти злипанню часток забруднення та їх
вторинної сорбції на поверхні, що дезактивується. Це дозволяє видалити
забруднення разом з відпрацьованим водним розчином поверхнево-активної
речовини.
а
б
в
Рис. 10. Стадії миючого процесу під час використання ПАР:
а – змочування поверхні забруднення та дезактивованої поверхні розчином ПАР;
б – роздроблення та відрив забруднення від дезактивованої поверхні;
в – утримання забруднень у дезактивуючому розчині до його видалення
Нелипкість частинок забруднень і відсутність вторинної сорбції їх на
дезактивуючу поверхню (тобто стійкість суспензії та емульсії за часом)
49
забезпечують полярні однаково заряджені частинки молекул ПАР за рахунок
загального відштовхування.
Таким чином, сутність поверхнево-активної речовини в миючому процесі
коротко можна сформулювати наступним чином (рис. 10.):
 змочити забруднення та поверхню, що дезактивується миючим
розчином;
 роздробити забруднення, відірвати його від поверхні, що
дезактивується, та вивести в розчин;
 утримувати забруднення в розчині до його видалення.
Всі миючі речовини є поверхнево-активними напівколоїдами, тобто під
час розчинення вони утворюють не істинні, а напівколоїдні розчини. У
водному розчині частина їх молекул зчіплюється між собою своїми
гідрофобними частинками, утворюючи більш чи менш великі агрегати, які
називають міцелами, які містять до 1000 окремих молекул. Утворення міцел
проходить лише за досягнення деякої певної концентрації, яка називається
критичною концентрацією міцелоутворення (Скр).
З концентрацією вище Скр в розчині одночасно існують іони, молекули та
міцели миючої речовини, між якими встановлюється рухома рівновага.
Поверхнево-активні іони та молекули понижують поверхневий натяг,
покращують змочувальну здатність розчину; адсорбуючись на забрудненій
частинці та на поверхні, що миється, вони полегшують відрив від поверхні.
Відмиті частинки забруднень стають оточеними іонами та молекулами
миючої речовини, які зашкоджують зворотному прилипанню їх до поверхні.
Чим щільніший та товстіший шар іонів і молекул миючої речовини навколо забруднення, тим надійніше воно утримується в розчині. Але утворення
даного шару можливо тільки за наявності в розчині міцел, які поповнюють
вибування іонів і молекул миючої речовини в розчині. Тому найкращі миючі
властивості виявляються при концентрації миючої речовини в розчині,
декілька більшій Скр.
Миючі дії розчинів поверхнево-активних речовин визначається
комплексом їх фізико-хімічних характеристик: поверхневим натягом,
пептизацією, здатністю до суспендування, емульгування та піноутворення.
Поверхневий натяг характеризується енергією, необхідною для зміни
поверхні фаз, і виражається в Н/м або Дж/м 2.
Властивості
розчинів
до
суспендування
та
емульгування
характеризуються здатністю роздробляти частинки твердих і масляних
забруднень та утримувати їх у завислому стані в розчині.
Пептизація – розщеплення агрегатів частинок в суспензіях і емульсіях на
більш дрібні частинки.
Здатність до піноутворення визначається ємністю та стійкістю піни, яка
утворюється розчином під час перемішування.
50
Зміна цих характеристик миючого розчину відображається на його
дезактивуючих властивостях.
Миючі препарати та розчини, що використовуються для дезактивації
озброєння та військової техніки, роль їх компонентів
Ефективність миючої дії та дезактивуюча здатність розчинів ПАР помітно
підвищуються під час додавання до них, так званих «активаторів» тобто речовин, які посилюють ефект миючої дії. До числа таких речовин відносяться
комплексоутворювачі типу триполіфосфату або пірофосфату натрію.
Триполіфосфат натрію – це сіль триполіфосфорної кислоти Н5Р3О10.
Будова його виражається наступною формулою:
Триполіфосфат натрію входить до складу порошку СФ-2У і
застосовується в дезактивуючому розчині на його основі. Він входить також
до складу миючих речовин «Дон», «Ера» та інших.
Призначення триполіфосфату натрію наступне:
 утворює комплекси з катіонами радіоактивних ізотопів:
NaNa 4P3O10   Sr* ( NO3 ) 2  Na Na 2Sr*P3O10  2NaNO3 ;
 пом’якшує воду, зв’язуючи в розчинні комплекси солі жорсткості;
 забезпечує пептизацію часток неорганічних забруднень;
 як всі електроліти обумовлює стійкість міцел.
За зовнішнім виглядом триполіфосфат натрію – білий порошок, добре
розчинний у воді. Температура плавлення 820°С; рН 1 % розчину – 9,7.
Пірофосфат натрію Na4P2O7 являє собою білі кристали з температурою
плавлення 940°С; рН 1 % розчину 10,2. За здатністю утворювати комплекси
він поступається триполіфосфату натрію.
Для підвищення здатності розчинів до емульгування стосовно
маслянистих забруднень у склад дезактивуючих розчинів можна ввести також
речовини лужного характеру – соду або тринатрійфосфат, які у водному
розчині гідролізуються з утворенням лугу:
Na 2 CO 3  H 2 O  NaHCO 3  NaOH;


Na 3 PO 4  H 2 O  Na 2 HPO 4  NaOH.
51
Значення соди зводиться до наступного:
 видаляє з розчину іони кальцію і магнію, які заважають процесу
миючої дії у вигляді високодисперсних суспензій нерозчинних солей;
 прискорює набухання і пом’якшення забруднень;
 обмилює вільні жирні кислоти, які входять до складу забруднення, чим
значною мірою сприяють видаленню з поверхні самих забруднень.
Крім того, сода, як і інші карбонати, утворює стійкі комплексні сполуки з
рідкоземельними елементами (які входять до складу продуктів ділення урану і
плутонію), у більшості випадків добре розчинними у воді.
Тринатрійфосфат використовується для приготування дезактивуючого
порошку СФ-2. Його значення під час дезактивації зводиться до такого:
 пом’якшує воду, що сприяє підвищенню миючої дії ПАР;
 обмилює вільні жирні кислоти, які входять до складу забруднення, чим
значною мірою сприяють видаленню з поверхні самих забруднень,
особливо на замаслених поверхнях.
Тринатрійфосфат має деяку бактерицидну дію, що дозволяє
використовувати порошок СФ-2 для дезінфекції.
За зовнішнім виглядом тринатрійфосфат – білий кристалічний порошок,
добре розчинний у воді. Водні розчини його мають лужну властивість, що
може бути використано для дегазації ОР типу зарин за відсутності табельних
дегазуючих розчинів.
Крім вищевказаних активних добавок, до миючого розчину з метою
зниження критичної концентрації ПАР і їх економії додають деякі
електроліти. Зокрема, придатні для цієї мети сульфат і хлорид натрію, які
утворюються в процесі виробництва дезактивуючих порошків СФ-2 (СФ-2У).
2.4. Фізико-хімічні основи дезінфекції
Хімічні речовини (елементи, сполуки), які мають здатність вбивати
хвороботворні мікроби в вегетативній або споровій формі, а також руйнувати
токсини отримали назву дезінфікуючі речовини. Дезінфікуючі речовини є
діючим початком дезінфікуючого процесу.
Хімічні речовини, які отруйні для членистоногих та використовуються з
метою їх знищення, називаються інсектицидними. Інсектициди складають
діючий початок дезінсекції.
Хімічні речовини, які викликають загибель гризунів і складають основу
дератизації, називаються ратицидами.
Дезінфікуючі речовини, інсектициди та ратициди можуть бути як в
рідкому, твердому та газоподібному стані. Як правило, в чистому вигляді
вони застосовуються рідко, частіш за все у вигляді розчинів, емульсій,
суспензій, паст, кашиці, порошків, дустів, аерозолів різної концентрації. Вибір
її або іншої дезінфікуючої речовини, інсектициду або ратициду, форми їх
52
застосування та концентрації залежать від характеру об’єкту, який підлягає
обробці, виду збудника, переносника або гризуна, а також від тактичної
обстановки та засобів, які є в наявності.
Фізико-хімічні основи дезінфекції об’єктів дезінфікуючими розчинами.
Речовини, що використовуються під час дезінфекції, та їх роль
Дезінфікуючі речовини, які застосовуються в даний час, можна поділити
на чотири основних групи:
 речовини хлорувальної та окислювальної дії;
 речовини лужного характеру;
 формальдегіди і їх розчини;
 фенол, крезол і розчини на їх основі.
Ряд представників цих груп входять до складу дегазуючих і
дезактивуючих речовин. Тому під час проведення дезінфекції різних об’єктів
наряду зі спеціальними речовинами та розчинами може використовуватись
більшість дегазуючих і деякі дезактивуючі речовини і розчини.
Використання дегазуючих речовин окислювальної та хлорувальної дії
полягає в тому, що хлор та кисень, вступаючи в хімічну реакцію з
ненасиченими компонентами цитоплазми мікробної клітини, руйнують їх
(окислюючи або хлоруючи). Крім того, хлор діючи на оболонку, може
призвести до її розпаду, а приєднуючись до аміно- та іміногруп цитоплазми
R  CO  NH  R  Cl 2  R  CO  NCl  R  HCl ,
призводить до загибелі білка. Хлор також пригнічує сульфогідрильні та інші
групи ферментів, чутливих до окислення; затримка діяльності цих життєво
важливих ферментів також призводить до загибелі мікробної клітини.
Використання дегазуючих речовин лужного характеру для дезінфекції
визначається їх здібністю дисоціювати з утворенням гідроксильної (ОН)
групи, яка взаємодіючи з речовиною мікробної клітини, гідролізує білки,
омилює жири, розщеплює вуглеводи і призводить до руйнування самої
клітини.
Дезінфікуючі речовини мають найбільшу бактерицидну дію, коли вони
знаходяться
в
рідкій
формі,
мають
необхідну
концентрацію,
використовуються в достатній кількості, добре контактують з об’єктом, що
знезаражується, діють деякий час.
Речовини хлорувальної і окислювальної дії
Розчини індивідуальних протихімічних пакетів (ИПП-51) і сумок ПХС-52
використовують для часткової санітарної обробку випадку зараження
вегетативними формами мікробів і токсинами.
Дегазуючий розчин №1 використовують для дезінфекції озброєння і
військової техніки, невеликих ділянок місцевості і польових оборонних
53
споруд, заражених токсинами, а також вегетативними і споровими формами
мікробів.
Дегазуючий розчин №2-ащ має слабку бактерицидну дію, він
використовується головним чином для руйнування токсинів.
Хлорне вапно і ДТС ГК використовується для дезінфекції місцевості,
оборонних споруд, приміщень, озброєння, військової техніки, посуду, води
інших об’єктів.
Для дезінфекції місцевості хлорне вапно (ХВ) і ДТС ГК використовується
у вигляді суспензії. Для дезінфекції вегетативних форм мікробів суспензії
готуються із вмістом 5–6 % активного хлору при нормі витрати 1 л/м2; для
дезінфекції спорової форми використовують суспензії ДТС ГК, які містять
10–12 % активного хлору при нормі витрати 2 л/м2. Водна суспензія в
останньому випадку готується із розрахунку 16 кг ДТС ГК 1 категорії на 100 л
води.
Для дезінфекції дерев’яних, гумових і грубих металевих виробів (дорожні
машини, мостове та інше майно), бетонних і цегляних поверхонь оборонних
споруд та інших укриттів хлорне вапно і ДТС ГК використовують у вигляді
водних кашиць, які готують перед використанням шляхом ретельного
змішування одного (двох) об’ємів хлорного вапна (ДТС ГК) з одним об’ємом
води.
Для дезінфекції озброєння і техніки хлорне вапно і ДТС ГК
використовують у вигляді суспензій і кашиць. Після дезінфекції нефарбовані
металеві поверхні повинні бути промиті, насухо витерті і змащені.
Суспензії і кашиці на основі ХВ і ДТС ГК для
дезінфекції
використовуються за температури не нижче +5оС.
Монохлораміни (Б, ХБ, Т) можуть використовуватись: для дезінфекції
озброєння і техніки, заражених споровими формами мікробів, – у вигляді
10 % розчину в 17–20 % водному розчині формальдегіду; для обробки
відкритих ділянок шкіри під час повної санітарній обробки – у вигляді 2 %
водного розчину; для дезінфекції білизни, засобів захисту шкіри і посуду – у
вигляді 0,5–3 % водних розчинів; для дезінфекції приміщень, заражених
споровими формами мікробів, у вигляді 10 % водних розчинів.
Бактерицидна дія розчинів хлорвмісних препаратів (хлорне вапно,
гіпохлорит кальцію, хлораміни та ін.) може значно посилюватись додаванням
до них амонійних сполук (хлористий, сірчанокислий або азотнокислий
амоній, аміак), які сприяють більш енергійному виділенню хлору. Такі
реагенти називаються активованими, а засоби, які посилюють бактерицидну
активність хлорвмісних препаратів – активаторами.
Під час приготування активованих розчинів спочатку необхідно зважену
кількість хлорвмісного препарату повністю розчинити у певній кількості води
(холодної або теплої) і тільки після цього додати до розчину активатор у
54
співвідношенні 1:1 – 1:2. Активовані розчини не можна готувати завчасно,
тому що вони мають найбільші бактерицидні властивості в момент
приготування, а потім їх бактерицидність швидко зменшується.
Активовані розчини псують і знебарвлюють тканини, тому використання
їх для дезінфекції обмундирування та інших предметів, які містять тканини,
обмежено.
Речовини лужного характеру. Їдкий натр, їдкий калій та сірчистий натрій
використовують для руйнування токсинів на оборонних спорудах і місцевості
у вигляді 10 % водного розчину (за температури вище мінус 5оС).
Вуглекислий натрій використовується під час дезінфекції кип’ятінням
гумового і прогумованого захисного одягу і білизни; крім того, його 2 %
розчин використовують для дезінфекції посуду і кухонного інвентарю.
Використання миючих засобів (поверхнево-активні речовини, мила та ін.)
обумовлене їх здібністю посилювати механічне очищення від мікробів, а
також підвищувати розчинність і бактерицидні властивості ряду
дезінфікуючих речовин.
Крім того, деякі миючі засоби мають власну бактерицидну дію за рахунок
ушкодження мікробної оболонки і зміни енергетичного стану мікробної
клітини; при цьому втрата негативного й надбання позитивного заряду
порушують нормальну функцію цитоплазматичної мембрани, що веде до
порушення життєдіяльності клітини в цілому.
З миючих речовин з метою дезінфекції використовують:
 дезактивуючий порошок СФ-2У:
а) у вигляді 0,3 % водного розчину – під час дезінфекції бавовняного
обмундирування і білизни, які заражені споровими і вегетативними формами
мікробів, кип’ятінням в БУ-4М-66;
б) як допоміжні речовини – під час дезінфекції озброєння, техніки і інших
об’єктів, заражених вегетативними формами мікробів, у вигляді 0,3 % водних
гарячих розчинів (під час використання в ДК-4 у вигляді 0,15 % водного
розчину).
Інші миючі речовини і розчини, зокрема мила, мають слабкі бактерицидні
властивості і використовуються під час дезінфекції головним чином для більш
швидкого відмивання забруднень разом з мікробами з заражених поверхонь
різних об’єктів.
Більшу бактерицидність ніж жирові, мають синтетичні миючі речовини,
особливо катіоноактивні (серед них найбільш бактерицидні четвертинні
амонійні основи). Ці речовини добре розчиняються у воді, не мають запаху,
смаку і нетоксичні в концентраціях, які використовуються для домашніх
тварин.
55
Четвертинні амонійні солі мають загальну формулу


N ( R) 4 X ,
де R – органічний радикал;
Х – аніон, найчастіше галоїд.
Четвертинні амонійні основи за властивостями не поступаються їдким
лугам. Їх бактерицидна дія зводиться до ушкодження оболонки, а потім і
інших складових частин мікробної клітини і денатурації (незворотне
звертання) деяких білків, необхідних для обміну речовин і росту; все це
призводить до загибелі клітини. Вони дезактивують ряд токсинів, крім того,
використовуються для знищення комах.
Формальдегід і його розчини. Формальдегід (мурашиний альдегід СН2О)
являє собою безкольоровий газ з різким запахом, який при –21оС
перетворюється на рідину, добре розчиняється у воді. Насичені (35–40 %)
водний розчин формальдегіду надходять на забезпечення під назвою
формаліну.
Формалін – безбарвна прозора рідина з різким запахом та кислою
реакцією. Зберігати його необхідно в скляній посудині та в приміщенні, яке
добре провітрюється та мало освітлене, з постійною температурою не нижче
5 оС і не вище 25 оС. При порушенні правил зберігання формальдегід у
формаліні полімеризується та випадає спочатку у вигляді білого
студнеподібного осаду, а потім – порошку. Вміст формальдегіду при цьому в
розчині зменшується.
Формалін отруйний; його смертельна доза під час потрапляння всередину
організму людини близько 10 г. Пари формаліну подразнюють слизові
оболонки очей та дихальні шляхи, шкіру; за високих концентрацій призводять
до тяжких отруєнь. Працювати з великими кількостями формаліну необхідно
в протигазі.
Формалін має недостатні спороцидні та високі бактерицидні властивості,
які підсилюються з підвищенням температури, вологості повітря та
збільшення концентрації. Оптимальними умовами є температура 50–60 оС і
відносна вологість повітря 95–100 %. Спороцидні властивості формаліну
збільшуються в органічних розчинниках.
В основі бактерицидної дії формаліну є його здатність з’єднуватись з
аміногрупою білків цитоплазми, що викликає порушення життєво важливих
функцій мікробної клітини та її загибель.
R  NH 2  H  C  R  N  CH 2  H 2O .
Формалін застосовується в наступних випадках:
1. Для дезінфекції озброєння та військової техніки, заражених
вегетативними формами мікробів, у вигляді 3–5 % водних розчинів (1 об’єм
формаліну розводиться у 6–12 об’ємах води). У випадку зараження
56
споровими формами мікробів найбільш ефективний розчин, який містить
17–20 % формальдегіду та 10 % монохлораміну у воді (взимку в 50 % водноспиртовому розчині).
2. Для дезінфекції білизни бавовняно-паперового обмундирування, ЗІЗ
шляхом замочування:
 у випадку зараження вегетативними формами мікробів – в 2,5 %
розчині формальдегіду протягом 1 год;
 у випадку зараження споровими формами мікробів – в 10 % розчині
формальдегіду протягом 2 год.
3. Для дезінфекції хутряних, шкіряних виробів параформаліновою
сумішшю в ДДП і стаціонарних камерах за температури 58–59 оС
застосовується не розведений формалін з нормою витрати на одну камеру: під
час зараження вегетативними формами мікробів – 150 мл в ДДА-66 і 120 мл в
ДДП; у випадку зараження споровими формами мікробів – 450 мл в ДДА-66 і
350 мл в ДДП. Термін дезінфекції в першому випадку 45 хв, в другому – 2 год
45 хв.
Так як формальдегід адсорбується головним чином на зовнішній поверхні
пористих матеріалів, не проникаючи в товщу тканин, тому під час дезінфекції
предмети в камерах необхідно розвішувати вільно.
Зберігається та перевозиться формалін в залізних діжках або скляних
бутлях, які знаходяться в кошику або дерев’яному ящику.
Фенол, крезол та розчини на їх основі
Фенол (карболова кислота) – продукт перегонки кам’яновугільної смоли;
отримують її також синтетично. В хімічно чистому вигляді це тверді, майже
безкольорові метали з різким характерним запахом; на повітрі кристали
розовіють. Температура плавлення 43 оС, температура кипіння 182 оС;
розчинність у воді за 15 оС 8,2 %, добре розчиняється в спирті, ефірі,
гліцерині. Технічний фенол має червонуватий колір і температуру плавлення
39–40 оС. При додаванні в нього 10 % води він стає рідким. Цей
концентрований розчин фенолу і використовується для приготування
дезінфікуючих розчинів.
У розчині фенол дисоціює з утворенням іонів водню; під час взаємодії з
луги утворює феноляти
С6Н5ОН + NaOH  С6Н5ОNa + H2O.
За рахунок цієї реакції в лужному середовищі бактерицидні властивості
розчинів фенолу знижуються.
Фенол дуже отруйний; його концентровані розчини викликають сильне
подразнення шкіри.
3–5 % розчини фенолу мають виражену бактерицидну дію стосовно всіх
форм мікробів (збудників сапу та черевного тифу) гинуть за 15–60 с.
57
Бактерицидна дія фенолу підсилюється з підвищенням температури
розчину.
На спори фенол впливає дуже слабо. Фенол застосовується:
 для дезінфекції озброєння, військової техніки, приміщень, меблів та
інших об’єктів, заражених вегетативними формами мікробів у вигляді
3–5 % теплих водних розчинів;
 для дезінфекції білизни, обмундирування та ЗІЗ, заражених
вегетативними формами мікробів шляхом замочування в 5 % розчині
протягом 1 год.
Після обробки фенолом об’єкти довгий час зберігають характерний різкий
запас.
Крезоли (метилфеноли СН3С6Н4ОН) входять до складу кам’яновугільної
сланцевої і торф’яної смол; існують в трьох ізомерних формах.
Температура плавлення крезолів 11,36 оС, температура кипіння
191,5–202,5 оС.
Для дезінфекції зазвичай використовується сирий крезол – суміш всіх
трьох ізомерів. Він містить деяку кількість води і являє собою темно-буру або
чорну масляну рідину нейтральної реакції з запахом фенолу. Питома вага
крезолу 1,03–1,04; у воді він розчиняється погано, добре розчиняється в
спирті, ефірі та інших органічних розчинниках, а також в кислотах, милах і
лугах. Розчинність в лугах обумовлена реакцією утворення крезолятів
Бактерицидні властивості крезолу в 2–3 рази сильніші, ніж у фенолу.
Додавання кислот посилює бактерицидну дію ще більше.
Механізм бактерицидної дії крезолів подібний фенолу.
Сирий крезол отруйний, його уражаюча дія на людину подібна до фенолу.
Через стійкий запах і здібності забруднювати предмети сирий крезол, як
правило, використовують тільки для грубої дезінфекції невеликих ділянок
місцевості, підсобних приміщень та інших об’єктів, заражених вегетативною
формою мікробів у вигляді мильно-крезолового розчину і 5–10 % водної
емульсії.
Сірчано-крезолова суміш являє собою суміш сульфованих крезолів, які
одержують під час змішування однієї частини концентрованої сірчаної
кислоти з трьома частинами сирого крезолу (за масою). Суміш добре
розчинна у воді, її бактерицидність в 2–3 рази більша, ніж у фенолу. Суміш
може використовуватись у вигляді 5–10 % водних розчинів.
Мильно-крезоловий розчин являє собою водний розчин, який містить 5 %
крезолу і 5 % зеленого (калійного) або нафтенового мила. Використовується
розчин тільки гарячим.
Зберігається і транспортується сирий крезол в скляній і залізній тарі.
Лізол – червоно-бура масляна рідина, добре розчинна у воді, спирті та
бензині; питома вага 1,035–1,05; одержують її шляхом обробки технічно
58
чистого сирого крезолу рідким (калійним) милом (вміст крезолу не менше
47,5 %).
Водні розчини лізолу прозорі, безкольорові та мають більш виражені ніж
у фенолу бактерицидну властивість і достатню миючу дію.
Лізол використовується:
 для дезінфекції озброєння, бойової техніки, транспорту, шкіряних і
гумових виробів, заражених вегетативною формою мікробів у вигляді
5 % водного розчину, шляхом обприскування і протирання;
 для дезінфекції білизни, бавовняного обмундирування і ЗІЗ, заражених
вегетативною формою мікробів шляхом замочування в 5 % водному
розчині протягом 1 год.
Спорова форма бактерій стійка до лізолу.
Лізол зберігається і перевозиться в залізних бочках ємністю 100 л.
Нафталізол – різновид лізолу; виготовляється з очищених крезолів і
нафтенового мила (милонафт) з вмістом 35 % крезолів і 65 % милонафту; має
дезінфікуючі властивості дещо менші, ніж лізол, і добру миючу дію;
використовується у вигляді 5–10 % водних розчинів з тією ж метою, що й
лізол.
Фізико-хімічні основи дезінсекції інсектицидними препаратами.
Препарати, що використовуються під час дезінсекції та їх роль
Дезінфікуючі речовини (інсектициди), які застосовуються в даний час,
умовно поділяються на три групи:
 контактні (ДДТ, гексахлоран, хлорофос, тіофос та ін.); діють на комах
і кліщів (членистоногих) переважно через їх зовнішні покриття під час
безпосереднього дотику;
 кишкові (фтористий натрій, бура, тіодифеніламін); діють через
кишечник під час споживання отрути;
 фуміганти (дихлоретан, окис етилену, синильна кислота, хлорпікрин);
уражають членистоногих в газоподібному або пароподібному стані
через дихальні шляхи, проникаючи разом з повітрям.
Поділ цей умовний тому, що деякі інсектициди (хлорофос, гексахлоран)
фактично можуть діяти і як контактні, і як кишкові, і як фумігантні отрути
одночасно.
Для захисту людей, тварин від нападу кровососів застосовуються
відлякувальні засоби – репеленти, які наносяться на відкриті ділянки тіла та
одяг людини і на шкіру тварин (диметилфтолат, динетилтолуамід).
За дією на членистоногих більшість сучасних контактних інсектицидів є
нервовими отрутами: стикаючись з органічною ділянкою шкіри, вони через
нервові закінчення діють на нервову систему, викликаючи параліч і загибель
комах. Кишкові інсектициди призводять до того ж результату. Вони руйнують
59
кишкову стінку і припиняють нормальну функцію внутрішнього середовища.
Механізм дії різних фумігантів неоднаковий і залежить від їх хімічної
природи: в одному випадку членистоногі гинуть внаслідок різких
запалювальних змін і загибелі більшого числа клітин дихального шляху, в
іншому – від порушення нормальної ферментативної дії (пониження
активності ферментів, їх блокада).
Найбільш розповсюдженими інсектицидами контактної дії є наступні.
ДДТ (дихлорфенілтрихлоретан – С14Н9Сl5). Хімічно чистий продукт
становить собою кристалічний порошок білого кольору, майже без запаху, з
температурою плавлення 108-109 оС. Технічний продукт має вигляд твердої
жовтувато-сірої маси, яка складається з луски або кристалів різної величини,
жирних на дотик із специфічним запахом і температурою плавлення не нижче
80 оС. У воді ДДТ нерозчинний; в спирті розчиняється слабо (до 2 %), в
органічних розчинниках (ацетоні, сольвенті, фреоні, бензині, керосині,
солярці) – добре. Технічний ДДТ служить для приготування інсектицидних
препаратів.
ДДТ в дуже малих дозах токсичний для широкого кола членистоногих –
переносників заразних захворювань та шкідників сільського господарства.
Під час контакту членистоногих з препаратами ДДТ отрута проникає в їх
організм та діє на нервові закінчення, викликає спочатку збудження та
судоми, а потім параліч та загибель.
ДДТ може викликати отруєння людей і тварин під час потрапляння в
шлунково-кишковий тракт з водою та їжею. Тому робота з препаратами
потребує спеціальних заходів захисту.
На рослини ДДТ шкідливої дії не має.
Застосовуються ДДТ для дезінсекції місцевості, споруд, техніки,
обмундирування та інших об’єктів, заражених усіма видами кліщів і комах.
Форма застосування може бути у вигляді порошків, дустів, водних суспензій,
розчинів, аерозолів, мил, паст, але при цьому потрібна кількість інсектициду,
який наноситься на поверхню, визначається із розрахунку кількості активно
діючої речовини, яка повинна витрачатися не менш, ніж 2 г/м2 площі.
У війська ДДТ надходить у вигляді технічного продукту (кусковий), а
також у вигляді дустів, емульсій та концентратів. Зберігається і перевозять в
паперових бутимірованих мішках. Розчини ДДТ в бензині, керосині, ацетоні
та інших органічних сполуках можуть готуватися у військах у співвідношенні
8 % ДДТ і 92 % розчинника.
Гексахлоран (гелсахлорциклогескан – С6Н6Cl6) – один з найбільш
ефективних хлоромістких інсектицидів. Технічний гексахлоран містить не
менше 10 % гама-ізомеру і являє собою кристалічний порошок або
напівтверду масу, яка складається з м’яких шматочків від білого до
коричневого кольору (з різким довго не зникаючим специфічним запахом
60
плісняви). Температура плавлення ~111 ºС. У воді нерозчиний; в спирті
розчиняється слабо, в органічних розчинниках добре. Гексахлоран стійкий до
впливу різних окислювачів, концентрованих кислот; під дією лугів
розпадається.
За механізмом дії на членистоногих гексахлоран – виражена контактна
отрута, яка уражає нервову та мускульну систему членистоногих та викликає
в них параліч та загибель. Разом з цим він може діяти як кишкова отрута і
особливо сильно як фумігант.
Застосовують гексахлоран для знешкодження широкого кола
членистоногих: бліх, клопів, комарів, тарганів, кліщів, а також для боротьби з
членистоногими – сільськогосподарськими шкідниками. За інсектицидною
властивістю гексахлоран переважає ДДТ, але час кінцевої дії його дещо
коротший. Гексахлоран і його розчини отруйні для людини як під час
потрапляння всередину, так і на шкіру і в легені. Під час роботи з ним
необхідно виконувати заходи безпеки.
Застосовується гексахлоран з тією ж метою, що і ДДТ та надходить у
війська у вигляді емульсій, паст, дустів, інсектицидних димових шашок і
аерозольного паперу.
Основні препарати ДДТ і гексахлорану:
 20 % мінерально-масляна емульсія ДДТ (гексахлорану); містить 20 %
технічного ДДТ (збагаченого гексахлораном), 40 % веретенного масла, 5 %
сульфітного щолоку і 35 % води; має сметаноподібний вигляд, стійка при
зберіганні, служить для приготування водних робочих емульсій;
 дусти ДДТ (гексахлорану) – порошки білого або світло-сірого
кольору; містить 5-12 % тонкомеленого технічного ДДТ і 88–95 %
нейтральних наповнювачів (каоліну, тальку); застосовуються в чистому
вигляді для приготування водних суспензій;
 аерозольні димові інсектицидні шашки ДДТ (гексахлорану); містять
від 20 до 60 % технічного ДДТ (гексахлорану), спресованого з термічною
сумішшю, під час запалювання шашок утворюється дим, який містить
аерозолі ДДТ (гексахлорану) у вигляді дрібних, твердих частинок.
В таблиці 2 наводяться дані, за допомогою яких можна розрахувати
кількість концентрату стандартної емульсії та пасти, необхідних для
приготування 100 л робочої емульсії з заданим вмістом ДДТ (гексахлорану).
Можливе приготування водних емульсій із суміші концентратів ДДТ і
гексахлорану і водних суспензій із дустів.
Крім того, для дезінсекції місцевості, споруд та приміщень
застосовуються дусти та інсектицидні аерозолі.
Дусти ДДТ і гексахлорану застосовуються для знешкодження комах і
кліщів на ґрунті, рослинності, в спорудах і приміщеннях шляхом обпилення
61
різними обпилювальними апаратами або з літаків; норма витрати – 2 г
активно діючої речовини на 1 м2.
Таблиця 2
Приготування емульсії або суспензії ДДТ (гексахлорану) з концентратів
% вміст ДДТ
(гексахлорану)
5
10
15
20
25
30
40
Кількість концентрату, кг, яка необхідна для приготування
100л водної емульсії або суспензії з вмістом
ДДТ або гексахлорану
0,5 %
1%
3%
5%
1,0
2,0
6,0
10,0
0,5
1,0
3,0
5,0
0,34
0,68
2,0
3,4
0,25
0,5
1,5
2,5
0,2
0,4
1,2
2,0
0,17
0,34
1,0
1,7
0,125
0,25
0,75
1,25
Недолік дусту – легко видаляється з обпиленої поверхні.
Інсектицидні розчини можуть створюватись під час спалювання
аерозольних (димових) інсектицидних шашок ДДТ (гексахлорану), а також за
допомогою ТДА з використанням розчинів, які містять: 8 % ДДТ (або 3,6 %
технічного гексахлорану), 10 % збагаченого гексахлорану і 3 % ліндану; 8 %
ДДТ і 3 % ліндану (або 5 % збагаченого гексахлорану в дизпаливі). Норма
витрати – 0,1–0,2 г активно діючої речовини на 1 м3.
Для дезінсекції бойової техніки і озброєння застосовують 5 % розчин ДДТ
або гексахлорану в бензині, керосині, ацетоні.
Дезінсекція обмундирування, білизни відбувається шляхом їх
обприскування 2 % емульсією ДДТ або гексахлорану з РДП-4В або
обпилюванням дустами. Норма витрати дусту – на 1 пару білизни 20–25 г.
Хлорофос (диметилтрихлороксиетилфосфат С4Н8О2Cl3P) – інсектицид з
групи фосфорорганічних сполук.
Чистий хлорофос – кристалічна речовина без запаху з температурою
плавлення 82,5–83 оС. Нагадує парафін від густої маси, подібний на цукровий
мед. Температура плавлення 68–70 оС, має різкий специфічний запах. Добре
розчиняється у воді та органічних сполуках. Хлорофос токсичний для
багатьох видів членистоногих (бліх, клопів, комарів, тарганів, кліщів),
викликає їх загибель з виключно великою швидкістю (50 % їх гине через
8–10 хв). Крім того, знищує личинки мух та комарів. Порівняно з ДДТ його
інсектицидна дія в 4–5 рази сильніша, а токсичність для теплокровних тварин
в декілька разів менша.
За механізмом дії на членистоногих хлорофос відноситься до
ферментативних отрут (гальмує активність ферментів, а частково,
62
холінестеразу), порушує нервову діяльність. Діє хлорофос трьома шляхами:
контактним, через кишечник і як фумігант. Хлорофос має тривалу залишкову
дію на поверхні, які обробляються (від 7–30 днів) залежно від температури.
Препарат застосовується для знищення членистоногих на місцевості, в
спорудах та приміщеннях, а також для дезінсекції бойової техніки,
використовується в різних формах: 5–10 % дустів, 1–5 % водних розчинів; а
також розчинів суспензій, які виготовляються з дустів. Норми витрат
хлорофосу під час дезінсекції – 2–3 г на м2 поверхні, що оброблюється.
Також для проведення дезінсекції можна використовувати наступні
інсектицидні розчини:
 тіофос (диетилпараніттрофенілтіофосфат (С2Н5)2РSOC6H4NO2) один із
найсильніших інсектицидів фосфорорганічного походження; погано
розчиняється у воді, добре змішується з порошком ОП-10, має часниковий
запах. Дуже токсичний для людей та тварин. Застосовується для дезінсекції
місцевості, транспорту, військової техніки, зараженими вошами, клопами,
тарганами, блохами, кліщами, використовується у вигляді 1–5 % дустів;
 дихлоретан (С2Н4Cl2) діє згубно на багатьох комах як в зрілій, так і не
зрілій формі. Для дезінсекції закритих приміщень дихлоретан випаровують
природним шляхом та розвішуючи шматки тканини, які добре ним змочені.
Обробка ведеться з розрахунку 100–150 г на м3 приміщення, яке, по
можливості, повинне бути герметизоване. Пари дихлоретану токсичні для
гризунів, тому використовуються для дератизації;
 окис етилену (С2Н4О) – безкольорова прозора рідина, кипить за
температури 8–10 оС, вогненебезпечна, застосовується для знищення
членистоногих та їх личинок в житлових та службових приміщеннях. Норми
витрат – 15–30 г/м3 залежно від концентрації газу, температури та інших
умов;
 бромистий метил (СН3Br) – безкольорова прозора рідина, кипить за
температурі 3,6 оС. Пари важчі повітря в 2 рази добре проникає в пористі
предмети, не шкодить тканин, не знебарвлює фарби, застосовується для
знищення членистоногих та їх личинок на обладнанні, меблях та харчових
продуктах. Норми витрат – 30–60 г/м3;
 хлорпікрин (СCl3NO2) – рухома рідина, кипить за температури 111,9 оС,
застосовується для знищення комах та кліщів в житлових, службових та
складських приміщеннях, на судах, у вагонах, овочесховищах та на інших
об’єктах як в крапельно-рідинному, так і пароподібному стані. Крім того,
будучи високо токсичним стосовно гризунів, використовується для
дератизації в польових умовах. Норми витрат – 20-30 г/м3. Час дії за
температури 18–20 ºС – 12–18 год;
 синильна кислота (НСN) – прозора, безбарвна, рухома рідина; кипить за
температури 25,6 ºС; пари легші повітря; дуже токсичні для людей, має
63
загальноотруйні якості, для дезінсекції використовуються препарати
синильної кислоти циклон А, циклон Б і ціанплав (чорний ціанід),
застосовується для знешкодження комах та кліщів на судах та залізничних
вагонах, спорудах, приміщеннях, сховищах. Норми витрат – 5–10 г/м3. Час дії
3–6 год за температури 18–20 ºС.
Для відлякування комах користуються синтетичними препаратами,
продуктами тваринного та рослинного походження та димами. Найбільш
розповсюдженими в даний час репелентами є диметилфталат, дибутилфталат,
диетилтолуамід, бенземін.
Диметилфталат (диметиловий ефір фталевої кислоти С6Н4(СООСН3)2.
Дибутилфталат (дибутиловий ефір фталевої кислоти С6Н4(СООС4Н9)2.
Це прозорі, безбарвні масляні рідини зі слабким ароматичним запахом, у
воді не розчиняються, але добре розчиняються в органічних розчинниках,
шкодять виробам з пластмаси, знебарвлюють тканини і розчиняють лаки.
Захищають від нападу комах та кліщів на 2–3 години. Потрапляючи на
слизову оболонку очей, носа, рота у людини викликають подразнення.
Диетилтолуамід
(ДЕТ)
СН3С6Н4СОN(С2Н5)2
–
cвітло-жовта
масляноподібна рідина з приємним запахом; добре розчиняється в органічних
розчинниках.
Бензимін – злегка жовтувата рідина, повільно кристалізується на повітрі;
запаху практично не має; добре розчиняється в органічних розчинниках.
Цінність дицетилтолуаміду і бензиміну полягає в тому, що вони
малотоксичні для теплокровних, майже позбавлені неприємного запаху,
мають велику стійкість до змивання та стирання зі шкіри, захищають від
широкого кола членистоногих протягом довгого часу.
Ратициди діють на гризунів, в одних випадках викликають їх загибель під
час потрапляя в кишечник (крисид, стрихнін, миш’яковий ангідрид,
вуглекислий барій, фосфід цинку, фтористий натрій), в інших випадках під
час дії в газоподібному стані – уражає через органи дихання (хлорпікрин,
синильна кислота, вуглекислий газ і сірковуглець). Кишкові отрути
викорситовуються для приготування отруйних приманок (затравок), які
розкладаються в місцях знаходження гризунів; газоподібні отрути
застосовуються для знищення гризунів в норах та закритих приміщеннях.
Майже всі ратициди дуже токсичні для людини, тому заходи щодо
дератизації проводяться спеціально навченим особовим складом з
виконанням положень правил безпеки.
Отрути, які використовуються для приготування отруйних приманок,
наступні:
 крисід (альфа-нафтилтіомочовина С10Н7NНСSNH2) – кристалічний
порошок світло-сірого кольору, ледь гіркого смаку, зі слабким запахом,
температура плавлення 176 С, у воді практично нерозчинний. Має сильно
64
виражену вибіркову отруйність для пацюків і мишей. Так, наприклад,
смертельна доза його для пацюків 5 мг, для мишей 0,75 мг, для курчат
750–1000 мг, для собак 1200–3000 мг, для свиней 2500–3500 мг. Загибель
тварин пов’язана з порушенням легеневого кровообігу, набряком легенів і
зупинкою дихання. Отруйні приманки готують з будь-якого виду харчового
продукту, шляхом добавлення крисіду з розрахунку 0,5–1 % до маси харчової
основи. Загибель наступає через 12–72 години. Випускається крисід в скляних
банках або картонних коробках. Рекомендовано парафінові брикети з 1 %
крисіду;
 стрихнін С21Н22О2N2 – отрута рослинного походження у вигляді
безбарвних блискучих голчатих кристалів гіркого смаку; добре розчинний в
гарячій воді, дуже стійкий; температура плавлення 286–288 оС.
Застосовується для приготування отруйних приманок в кількості 1 % до маси
приманки. Смертельна доза для пацюків 0,001 г, дія наступає через 15–20 хв в
результаті паралічу серця і зупинки дихання. Стрихнін в дератизації широкого
застосування не знайшов через високу отруйність людей (смертельна доза
0,03 г) і небезпеки роботи з ним;
 миш’яковий ангідрид As2O3 – білий кристалічний або аморфний
порошок без запаху, погано розчинний у воді; має високу токсичність;
смертельна доза для пацюків 0,01–0,02 г. Застосовується у вигляді приманок
із вмістом 5–8 % миш’якового ангідриду для пацюків і 2–5 % для мишей;
 миш’яковистий натрій Na3AsO3 – крупнокристалічний порошок
темно-сірого кольору (технічний продукт), добре розчинний у воді.
Застосовується у вигляді приманок, для виготовлення яких використовується
5 % розчин миш’яковистого натрію. Препарати миш’яку можуть викликати
отруєння людей під час потрапляння в шлунок, під час дихання і через шкіру;
 вуглекислий барій BaCO3 – стійкий білий порошок без запаху і смаку,
майже нерозчинний у воді. Під час дератизації застосовують технічний
вуглекислий барій, який має гіркий присмак (за рахунок розчинних домішок);
для усунення останніх продукт необхідно промити 5–6 разів. Застосовується
вуглекислий барій у вигляді отруйних приманок. Смертельна доза для
гризунів 0,12–0,2 г. Потрапляючи в шлунок, вуглекислий барій під виглядом
соляної кислоти перетворюється в хлористий барій, який викликає спочатку
порушення кровообігу, а потім зупинку серця і смерть;
 фосфід цинку Zn3P2 – сірувато-чорний порошок із сильним
часниковим запахом; у воді нерозчинний; на повітрі стійкий. Під час
потрапляння в шлунок фосфід цинку під дією соляної кислоти розпадається з
виділенням фосфористого водню, який діє на стінки шлунка і, проникаючи в
тканини, діє на кров і нервову систему, доводячи гризунів до загибелі.
Смертельна доза для пацюків 15–30 мг, для мишей 3,5 мг. Застосовується
фосфід цинку у вигляді харчових приманок шляхом обпилення води (500 мг
65
на 100 см2 водної поверхні), а також розсіювання з літака отруйних зернових
приманок; фосфід цинку навіть в невеликих дозах дуже отруйний для людини
та тварин; під час роботи з ним необхідно користуватися гумовими
рукавичками і респіраторами;
 фтористий натрій NaF – грязно-білий аморфний порошок без запаху і
смаку, погано розчинний у воді. Для дератизації застосовується технічний
фтористий натрій; смертельна доза якого для пацюків 140 мг, для мишей
3,5 мг, для польових мишей 2,5–3,0 мг. Застосовується у вигляді отруєних
приманок з вмістом фтористого натрію 10–12 %.
В даний час все більш широкого застосування для боротьби з гризунами
знаходять антикоагулянти крові, які викликають порушення проникності
стінок кровоносних судин та просочування через них крові з одночасним
зниженням її згортання.
Такі ратициди – антикоагулянти, як зоокумарін і дифинацін, ефективно
застосовуються у вигляді отруйних приманок (які містять 0,02 % препарату),
шляхом обпилення води (з розрахунку 2 г на 100 см 2 поверхні води) і норм (з
розрахунку 5 г на 1 м2 площі). Найкращі результати дає сполучення приманки
з обпиленням.
Під час роботи з антикоагулянтами необхідно виконувати заходи безпеки,
як під час роботи з отрутою.
Використання отрут – фумігантів (дихлоретану, окисли етилену,
хлорпікрину, синильної кислоти та інших) з метою дезінсекції та з метою
дератизації однакові.
3. СПОСОБИ СПЕЦІАЛЬНОЇ ОБРОБКИ
3.1. Способи дегазації, дезактивації, дезінфекції озброєння
та військової техніки
Способи дегазації та їх характеристика
Дегазація озброєння та військової техніки здійснюється наступними
способами:
 хімічним;
 фізико-хімічним;
 фізичним.
Хімічний спосіб дегазації оснований на хімічній взаємодії дегазуючих
речовин з отруйними речовинами, які знаходяться на заражених об’єктах,
внаслідок чого утворюються нетоксичні сполуки.
Повна дегазація хімічним способом проводиться шляхом протирання
заражених поверхонь дегазуючими рецептурами та розчинами; обробкою
заражених поверхонь водними кашицями ГК.
66
Дегазація протиранням заражених поверхонь дегазуючими рецептурами
та розчинами проводиться за допомогою брандспойтів зі щітками
дегазаційних машин і комплектів та здійснюється енергійним протиранням
щітками (з одночасною подачею розчину) заражених поверхонь
горизонтальними рухами зверху вниз так, щоб розчин стікав на необроблену
поверхню. Також дегазація може проводитись щітками або дрантям,
змоченими дегазуючим розчином. Особливо ретельно протираються і добре
змочуються дерев’яні, шкіряні, тканеві вироби, щілини і пази.
Для дегазації в зимових умовах використовують дегазуючу рецептуру
РД-2 при зараженні об’єктів VX, зоманом і іпритом. Норма витрати
0,4–0,5 л/м2.
За її відсутності використовують дегазуючі розчини № 1, № 2-бщ (2-ащ).
Якщо тип отруйної речовини не встановлено, то заражені об’єкти спочатку
обробляють дегазуючим розчином № 1, а потім дегазуючим розчином
№ 2-бщ (2-ащ). Якщо тип отруйної речовини встановлено, то для дегазації
об’єктів, заражених ОР типу VX і іприт, застосовується дегазуючий розчин
№ 1, а для об’єктів, заражених ОР типу зоман – дегазуючий розчин
№ 2-бщ (2-ащ). Витрата розчинів під час дегазації з використанням щіток
складає 0,5–0,6 л/м2, а з використанням дрантя – 0,3–0,4 л/м2.
Під час використання дегазуючого розчину № 1 кислі продукти реакції і
надлишок цього розчину викликають сильну корозію металевих поверхонь.
Тому після його застосування оброблювана поверхня повинна протиратися
дегазуючим розчином № 2-бщ (2-ащ), а потім чиститися і змащуватися.
Дегазуючі розчини №1 і № 2-бщ (2-ащ) руйнують лакофарбові покриття;
крім того, дегазуючий розчин № 2-бщ (2-ащ) руйнує алюмінієві поверхні.
Внаслідок цього для дегазації літаків, оптичних приладів і приладів
радіаційного контролю, засобів зв’язку та інших точних приладів
використовують водні розчини порошку СФ-2У (АБСП) або розчинники.
Під час застосування дегазуючих розчинів № 1 і № 2-бщ (2-ащ)
поверхнева дегазація досягається відразу, а глибинна – протягом деякого
часу. Тому після проведення дегазації експлуатації техніки та озброєння
деякий час необхідно здійснювати з дотриманням заходів безпеки.
Озброєння та військову техніку, заражені VX, зоманом і іпритом в літніх
та осінньо-весняних умовах дегазують розчинами ГК з використанням АРС,
АДДК, ДК-4 і ДК-5. Під час застосування ДК-4 (ДК-5) розчин ГК
нагрівається та підкислюється за рахунок вуглекислоти відпрацьованих газів
двигуна автомобіля, внаслідок чого підвищується її окислювальна здатність і
реакція проходить швидше і повніше. Норма витрати розчину ГК 1,5 л/м2.
Дегазації обробкою зараженої поверхні водними кашицями ГК
підлягають дерев’яні та гумові вироби, а також грубі металеві поверхні (броня
танків, ходова частина гусеничних машин), мостове, переправне та інше
67
майно за температури від +5 С і вище. При цьому забезпечується тільки
поверхнева дегазація.
Кашиці готуються безпосередньо перед застосуванням шляхом
перемішування двох об’ємів ГК з одним об’ємом води в будь-якій ємності
(відро, бочка) та наносять на заражену поверхню суцільним шаром і протягом
2–3 хв розтирають щіткою, дрантям та іншими підручними засобами. Через
30 хв кашицю змивають водою. Потім на поверхню наносять свіжу кашицю,
яку через 30 хв також змивають водою.
З погляду сильної корозійної дії ГК металеві поверхні після обробки
кашицями необхідно ретельно чистити і змащувати. Норми витрати кашиці:
під час дегазації металевих поверхонь – 1 л/м2, під час дегазації дерев’яних
поверхонь  1,5 л/м2.
Фізико-хімічний спосіб дегазації оснований на змиванні отруйних речовин
із зараженої поверхні за допомогою миючих розчинів або розчинників.
За ефективністю дегазації миючі розчини поступаються дегазуючим
рецептурам і розчинам, особливо щодо дегазації згущених рецептур ОР.
Однак під час їх застосування ступінь початкового зараження дегазуючих
об’єктів знижується в десятки та сотні разів, а в деяких випадках досягається і
повнота обробки. Миючі розчини видаляють отруйні речовини тільки з
поверхні оброблюваних об’єктів, внаслідок чого не забезпечується глибинна
дегазація.
Миючі засоби використовуються за відсутності дегазуючих рецептур і
розчинів, а також для дегазації об’єктів, які неможливо обробити дегазуючою
рецептурою РД-2 та розчинами № 1 і № 2-бщ (2-ащ) (літаки, оптика, засоби
зв’язку та інші).
Як миючі розчини для дегазації озброєння та військової техніки
використовуються: 0,3 % водний розчин порошку СФ-2У (АБСП) з нормою
витрати 3 л/м2; 0,075 % водний розчин порошку СФ-2У (АБСП) з нормою
витрати 1,5 л/м2 з комплектів ДК-4 (ДК-5).
Найкращі результати дегазації з використанням миючих розчинів
досягаються під час обробки озброєння та військової техніки розчинами на
основі порошку СФ-2У (АБСП) за допомогою ДК-4 (ДК-5), так як при цьому
розчин підігрівається і покращується його миюча дія.
Під час дегазації розчинниками отруйні речовини не знезаражуються, а
розчиняються і видаляються із зараженої поверхні разом з розчинником. Як
розчинники використовуються бензин, керосин, дизпаливо, дихлоретан,
спирт. Дихлоретан отруйний, тому слід уникати застосування його в закритих
приміщеннях.
Дегазація змиванням отруйних речовин розчинниками, як і миючими
розчинами, застосовується за відсутності дегазуючих рецептур і розчинів, а
також для дегазації приладів та пристроїв, які неможливо обробити
68
дегазуючими рецептурами і розчинами (радіоапаратура, оптичні прилади,
прилади радіаційного контролю тощо). Розчинники не можна застосовувати
для дегазації пористих матеріалів (шкіра, дерево та ін.), а також гуми, так як
розчинена отруйна речовина буде все глибше проникати в матеріал. Після
дегазації розчинники є небезпечними у використанні, оскільки в них
розчинені отруйні речовини.
Дегазація проводиться протиранням зараженої поверхні зверху вниз
щітками, дрантям, які добре змочені розчинником; після цього продегазовану
поверхню протирають насухо дрантям. Така обробка проводиться 2–3 рази.
Витрата розчинника під час обробки брандспойтами зі щітками – 2–3 л/м2, а
під час протирання дрантям – 1–2 л/м2. Для уникнення заносу отруйної
речовини в ємність забороняється дрантя змочувати в розчиннику. Пальне і
розчинники вогненебезпечні. Під час роботи з ними необхідно дотримуватись
правил пожежної безпеки.
Фізичний спосіб дегазації заснований на випаровуванні отруйних речовин
з заражених поверхонь та частковому їх розпаді під дією
високотемпературного газового потоку (піролізу). Цей спосіб застосовувався
за допомогою теплових машин ТМС-65.
Таким способом дегазується озброєння та військова техніка за позитивних
та негативних температур. Також для дегазації авіаційної техніки
застосовується в літніх умовах газокрапельний потік ТМС-65 (в газовий потік
вводиться вода), а під час дегазації озброєння та військової техніки в газовий
потік вводиться водний розчин ГК.
При цьому можна дегазувати всі отруйні речовини, причому досягається
більш повна дегазація, ніж при інших способах, не руйнується лакофарбове
покриття, відсутня корозія металевих поверхонь, а також виключається
застосування ручної праці.
Способи дезактивації та їх характеристика
Дезактивація озброєння та військової техніки здійснюється наступними
способами:
 фізико-хімічним;
 фізичним;
 механічним.
Сутність дезактивації полягає у відриві радіоактивних частинок та їх
видалення з поверхні, яка обробляється. Вибір того чи іншого способу
дезактивації залежить від виду озброєння та військової техніки, ступеня
зараження, наявності часу, технічних засобів обробки та пори року.
Перед дезактивацією з поверхні озброєння та військової техніки
необхідно шкребками або підручними засобами видалити бруд та згущену
змазку.
69
Фізико-хімічний спосіб дезактивації проводиться шляхом змивання
радіоактивних речовин дезактивуючими розчинами, водою та розчинниками
за допомогою брандспойтів зі щітками дегазаційних машин і комплектів та є
високоефективним способом повної дезактивації ОВТ (коефіцієнт
дезактивації 40–50); видалення радіоактивних речовин обтиранням заражених
поверхонь тампонами з дрантям, змоченими дезактивуючими розчинами,
водою або розчинниками.
Радіоактивні речовини видаляють протиранням зараженої поверхні
щіткою брандспойта з одночасним подаванням на поверхню, яка
обробляється, дезактивуючого розчину, води або розчинника. Обробку
починають з верхніх частин об’єкта, послідовно переходячи до нижніх
частин; особливо ретельно обробляють горизонтальні та наклонні поверхні,
пази та щілини, а також місця, з якими особовому складу доводиться
стикатися. Як дезактивуючий розчин із всіх технічних засобів, за винятком
комплектів ДК-4 (ДК-5), застосовується 0,15 % водний розчин порошку
СФ-2У (АБСП) з нормою витрати 3 л/м2. Із комплектів ДК-4 (ДК-5)
застосовується 0,075 % водний розчин порошку СФ-2У (АБСП) з нормою
витрати 1,5л/м2.
Дезактивуючий розчин може подаватись на поверхню, яка обробляється:
 повітряно-емульсійним методом; розчин подається шляхом ежекції
його стиснутим повітрям (ИДК-1);
 газорідинним методом; розчин подається за рахунок енергії
відпрацьованих газів двигунів автомобілів, причому розчин
підігрівається до 45-60 С (ДК-4, ДК-5);
 розприскуванням розчину під тиском стиснутого повітря або насосами
(ДК-1, ДК-2, ДКЗ, АРС-14, АДДК).
Видалення радіоактивних речовин обтиранням заражених поверхонь тампонами з дрантя, змоченими дезактивуючими розчинами, водою або
розчинниками, відбувається в основному під час дезактивації внутрішніх
поверхонь бойових відділень та кабін об’єктів техніки, а також під час
дезактивації автоматів, кулеметів, гранатометів, приладів радіаційного
контролю, засобів зв’язку та інших невеликих за розміром предметів. За
відсутністю засобів обробки цей метод може використовуватись і під час
дезактивації великих об’єктів.
Для дезактивації цим методом готуються невеликі тампони; в ванни
(коробки з-під патронів, відра тощо) наливають рідину, яка застосовується під
час дезактивації; змоченими тампонами протирають заражені поверхні зверху
вниз, особливо ретельно в місцях стикування, щілинах і пазах. Зовнішні
поверхні обробляють добре змоченими тампонами, а всередині ледь
віджатими. Тампони весь час повертають чистою стороною до поверхні, що
обробляється, а після забруднення викидаються в спеціально відриту яму.
70
Забруднені тампони занурювати в рідину, яка застосовується для дезактивації,
забороняється. Для досягнення повноти дезактивації обтирання зараженого
об’єкта проводиться 2–3 рази; після кожного обтирання поверхня
протирається насухо. За відсутністю дрантя для виготовлення тампонів
можуть бути використані підручні матеріали: сіно, солома та ін.
Фізичний спосіб дезактивації проводиться шляхом змивання
радіоактивних речовин струменем води під тиском (коефіцієнт дезактивації
20–30); видалення радіоактивних речовин поривчастим газокрапельним
потоком; видалення радіоактивного пилу методом пиловідсмоктування
(коефіцієнт дезактивації 5–10).
Для змивання радіоактивних речовин струменем води під тиском
застосовують табельні засоби частин і підрозділів військ РХБ захисту (АРС та
мотопомпи), а також можуть використовуватись автозаправники, пожежні
автомобілі, механічні та ручні насоси різних систем.
Під час змивання радіоактивного пилу всю поверхню зараженого об’єкта
послідовно зверху вниз обмивають сильним струменем води. Струмінь слід
направляти під кутом до поверхні, що обробляється, так, щоб вода стікала на
землю, а не розприскувалась по сторонам. Особлива увага звертається на
промивання пазів та щілин.
Цей метод забезпечує проведення дезактивації в короткий термін, однак
його здійснення можливе лише за наявністю поблизу місця роботи водного
джерела з великим запасом води (ріки, озера, водоймища та ін.) або за
наявністю великих ємностей з водою.
Видалення радіоактивних речовин поривчастим газокрапельним потоком
оснований на використанні газових та газокрапельних потоків, що
чергуються. Цей метод застосовувався за допомогою теплових машин
ТМС-65.
Джерелом газового потоку є турбореактивний двигун. На виході з сопла
двигуна в газовий потік періодично через 3–4 с вводиться струмінь води. Під
дією газового потоку вода дробиться та зрошує дезактивуючий об’єкт; на
поверхні об’єкта утворюється рідинна плівка. Сили зчеплення частинок
радіоактивного пилу з поверхнею (сили адгезії) при цьому слабшають, і
сильний газовий потік здуває частинки пилу з об’єкта.
Обробка озброєння та військової техніки газокрапельним потоком дозволяє різко збільшити продуктивність та виключити використання ручної праці.
Видалення
радіоактивного
пилу
методом
пиловідсмоктування
здійснюється за допомогою комплектів ДК-4 (ДК-5); відсмоктування пилу
проходить з одночасним інтенсивним протиранням щітками поверхонь, що
обробляються. Обробка об’єкта проводиться зверху вниз; особливо ретельно
оброблюються пази, щілини, а також ті частини та деталі, з якими доводиться
стикатися особовому складу під час виконання бойового завдання. В місцях,
71
які недоступні для обробки щіткою, відсмоктування пилу відбувається без
щітки, наконечником брандспойта.
Цей метод прийнятний для дезактивації сухих, незамаслених поверхонь.
Механічний спосіб дезактивації проводиться шляхом видалення
радіоактивного пилу протиранням дрантям, змітанням віниками, щітками, та
іншими підручними засобами (коефіцієнт дезактивації 3–5). Застосовується,
головним чином, під час проведення часткової дезактивації озброєння та
військової техніки.
Обмітання зараженого об’єкта починають з ділянок поверхні, які
знаходяться з навітряної сторони, послідовно переходять до ділянок, що
знаходяться з підвітряної сторони. Особливу увагу під час обробки
приділяють видаленню пилу зі щілин, пазів, різних заглиблень.
Взимку обробку заражених об’єктів можна проводити 2–3 кратним
обтиранням їх поверхонь снігом з наступним видаленням залишків снігу
дрантям. Даний метод простий та швидкий.
Способи дезінфекції та їх характеристика
Дезінфекція озброєння та військової техніки здійснюється наступними
способами:
 хімічним;
 фізико-хімічним.
Хімічним способом дезінфекція проводиться шляхом протирання
(обприскування) зараженої поверхні дезінфікуючими розчинами з
використанням брандспойтів зі щітками дегазаційних машин і комплектів;
обробкою зараженої поверхні кашицями ГК.
Дезінфекція протиранням (обприскуванням) зараженої поверхні
дезінфікуючими розчинами здійснюється в тому ж порядку, що і дегазація.
Для дезінфекції в літніх та осінньо-весняних умовах використовують
водні розчини ГК: 1 або 1,5 % водний розчин ГК для дезінфекції
неспороутворюючих форм мікробів з нормою витрати 2,5–3 л/м2 та 5 або
7,5 % водний розчин ГК для дезінфекції спороутворюючих форм мікробів з
нормою витрати 4–4,5 л/м2; в зимових умовах – дегазуючий розчин № 1.
Як допоміжні розчини для дезінфекції можуть бути використані
дегазуюча рецептура РД-2, дегазуючий розчин № 2-бщ (2-ащ), які мають
слабку дезінфікуючу дію і в основному тільки знижують обсіменіння
заражених поверхонь хвороботворними мікробами. Дегазуючий розчин
№ 2-бщ (2-ащ) також руйнує токсини та застосовується після дегазуючого
розчину № 1 з метою запобігання корозії металевих поверхонь.
За відсутністю дегазуючих і дезінфікуючих розчинів для дезінфекції
озброєння та військової техніки може бути використаний гарячий миючий
розчин на основі порошку СФ-2У (АБСП).
72
Для оптичних приладів, телефонно-телеграфної та радіоапаратури
застосовується 3–5 % водний розчин формальдегіду; взимку водний розчин
формальдегіду змішується зі спиртом у співвідношенні 1:1.
Дезінфекція обробкою заражених поверхонь кашицями ГК проводиться
на грубих металевих поверхнях, гумових та дерев’яних виробах в тому ж
порядку, що і дегазація.
Після дезінфекції проводиться чищення і змащування озброєння та
військової техніки.
Фізико-хімічний спосіб дезінфекції застосовується під час обробки
зараженої поверхні поривчатим газокрапельним потоком. Цей метод
застосовувався за допомогою теплових машин ТМС-65. При цьому в газовій
потік вводиться водний розчин ГК.
За відсутністю дегазуючих, дезінфікуючих розчинів бактеріальні засоби з
озброєння та військової техніки видаляються:
 змиванням розчинниками (бензином, керосином, дизпаливом,
дихлоретаном, спиртом);
 обтиранням дрантям, травою, соломою, снігом або змітанням щітками,
віниками.
Ці методи дезінфекції не призводять до повного знезараження об’єктів,
але суттєво понижують їх зараженість. Тому вони використовуються тільки
для часткової дезінфекції озброєння та військової техніки.
Особливості дегазації, дезактивації, дезінфекції
озброєння та військової техніки в зимових умовах
За низьких температур обробка озброєння та військової техніки значно
ускладнюється. Забруднення, які прилипли до поверхні у вигляді згустків
змазки, твердих забруднень і зледенінь, за низьких температур видаляються з
великими труднощами; деякі рідкі отруйні речовини густіють, що затрудняє їх
розчинення в дегазуючих розчинах, і як наслідок, і їх дегазацію. За низьких
температур отруйні та дегазуючі речовини взаємодіють повільно; деякі
дегазуючі речовини не забезпечують повноти дегазації (дегазуючий розчин
№ 1 на основі ДТ-2). В умовах низьких температур також виключається
застосування водних розчинів, кашиць ГК, водних дезактивуючих розчинів і
дезінфікуючих розчинів на основі формальдегіду.
Під час дегазації озброєння та військової техніки взимку необхідно: зняти
змазку, плями згустків ОР та очистити поверхню від змазки, забруднень,
обледеніння, застосовуючи для цього шкребки, гарячу воду, пар (АГВ);
ретельним протиранням зараженої поверхні щіткою (дрантям) забезпечить
повне розчинення в дегазуючому розчині ОР.
73
Під час дезактивації необхідно застосовувати 0,3 % розчин порошку СФ2У (АБСП) в аміачній воді або розчинники (бензин, керосин, дизпаливо,
дихлоретан).
Заходи безпеки під час дегазації, дезактивації, дезінфекції озброєння
та військової техніки
Під час проведення дегазації, дезактивації, дезінфекції необхідно вживати
заходи захисту від ураження та суворо дотримуватись заходів безпеки.
Роботи щодо дегазації, дезактивації, дезінфекції проводяться в засобах
захисту. Під час обробки автоматів, кулеметів і гранатометів надіваються
протигази, захисні рукавиці та захисні панчохи; під час обробки гармат,
мінометів, тягачів, танків, автомобілів та іншої крупної бойової техніки
надіваються протигази, захисні плащі, захисні рукавиці та захисні панчохи.
Під час спеціальної обробки необхідно виконувати наступні вимоги:
 одягати та знімати засоби захисту в спеціально відведених місцях; не
знімати засоби захисту без наказу командира;
 постійно стежити за справністю засобів захисту та терміново доповідати
про виявлені пошкодження, сильні забруднення;
 стежити за встановленими термінами знаходження в засобах захисту;
 бережно ставитись до засобів спеціальної обробки, не класти їх на
заражену місцевість та предмети;
 обробляти дегазуючим розчином засоби захисту шкіри у випадку
невеликого їх зараження;
 складати використані під час дегазації, дезактивації використані
матеріали в спеціально вириті ями, які закопати після закінчення роботи;
використані матеріали, що застосовувались під час дезінфекції, спалити;
 уникати непотрібного торкання з зараженими предметами, не сідати на
них і не торкатися них;
 не брати в руки заражені предмети без попередньої обробки тих місць, за
які необхідно тримати предмет;
 не торкатися зараженими захисними рукавицями за відкриті ділянки
тіла;
 не допускати попадання бризок дегазуючих, дезактивуючих,
дезінфікуючих розчинів від об’єктів, що обробляються, на особовий
склад, який проводить обробку.
Під час проведення дезактиваційних робіт, крім того, необхідно:
 організовувати радіаційний контроль опромінення та зараженості
особового складу, який входить до обслуги майданчику;
 періодично перевіряти зараженість обладнання та комплектів, які
використовуються для дезактивації, а за необхідністю проводити їх
дезактивацію;
74
 організувати контроль за рівнем радіації на робочих ділянках, а в літній
період обливати майданчики водою;
 слідкувати за тим, щоб водовідвідні канали та криниці не переповнялися;
 після закінчення робіт канави, ями та збиральні колодязі закопати, а всю
заражену територію огородити попереджувальними знаками.
Під час роботи з озброєнням та військовою технікою, яка пройшла
часткову дегазацію, дезактивацію, дезінфекцію необхідно виконувати заходи
безпеки та уникати торкання до необроблених місць. Особливо уважним слід
бути під час роботи з виробами з дерева, шкіри, гуми, які підлягали дегазації,
так як отруйні речовини, які проникли вглибину матеріалу, можуть
залишитися частково незнезараженими протягом двох діб і більше виділятися
на поверхню та викликати ураження. Під час роботи з такими виробами для
захисту шкірних покривів особовий склад повинен використовувати
імпрегноване обмундирування або засоби захисту.
У випадку зараження радіоактивними речовинами особовий склад знімає
протигази після часткової санітарної обробки і часткової дезактивації всієї
поверхні озброєння та військової техніки на незараженій місцевості. У
випадку зараження отруйними речовинами та бактеріальними засобами
протигази знімаються після повної дегазації (дезінфекції) і санітарної
обробки.
3.2. Способи дегазації, дезактивації, дезінфекції, дезінсекції місцевості,
доріг та фортифікаційних споруд
В умовах застосування противником зброї масового ураження місцевість
та фортифікаційні споруди будуть заражені радіоактивними, отруйними
речовинами та біологічними засобами. Заражена місцевість та фортифікаційні
споруди протягом тривалого часу можуть бути джерелом ураження особового
складу, зараження озброєння та військової техніки.
Роботи з дегазації, дезактивації, дезінфекції та дезінсекції місцевості та
фортифікаційних споруд дуже трудомісткі, потребують великої кількості
техніки, великих витрат речовин і розчинів та довготривалі за часом. Тому ці
роботи проводять лише в крайній необхідності, при цьому обробці підлягають
найбільш важливі в тактичному відношенні ділянки місцевості, об’єкти та
фортифікаційні споруди. До таких ділянок місцевості, об’єктів і
фортифікаційних споруд належать: командні, спостережні та медичні пункти;
стартові позиції ракет; окопи, траншеї та ходи сполучення; укриття для
особового складу; вогневі позиції артилерії; проходи в заражених ділянках
місцевості та переправи; пункти водопостачання; злітно-посадкові смуги,
рульові доріжки та місця стоянок літаків на аеродромах; залізничні станції,
порти та пристані, які використовуються для військових перевезень; шляхи
підвезення та евакуації при неможливості об’їзду заражених ділянок; тилові
75
об’єкти (склади, бази, польові хлібопекарні та пральні і тощо) і під’їзди до
них.
Черговість проведення дегазаційних, дезактиваційних, дезінфекційних
робіт встановлюється від наявності часу, сил і засобів, важливості в
тактичному відношенні окремих ділянок місцевості та фортифікаційних
споруд і характеру майбутніх завдань.
Способи дегазації та їх характеристика
Дегазація місцевості здійснюється наступними способами:
 хімічним;
 фізичним;
 механічним.
Крім того, на зараженій місцевості може проходити природна дегазація,
яка протікає під впливом природних факторів та обумовлюється
випаровуванням і гідролізом отруйних речовин.
Вибір способу дегазації визначається характером зараженої місцевості,
порою року, метеорологічними умовами, наявністю засобів і дегазуючих
речовин, а також типом ОР.
Хімічний спосіб дегазації заснований на взаємодії дегазуючих рецептур і
розчинів з отруйними речовинами і перетворенні їх в нетоксичні сполуки.
Дегазація хімічним способом проводиться поливанням дегазуючими
рецептурами та розчинами; обмазуванням кашицями ГК; розсипанням сухих
дегазуючих речовин.
Поливання дегазуючими рецептурами та розчинами дегазуються ділянки
доріг, мости, переправи, проходи, важливі ділянки місцевості, одяг крутості
траншей та інші поверхні фортифікаційних споруд. Дегазація проводиться з
використанням дегазаційних машин АРС і комплектів. Дегазуючий розчин
рівномірно наноситься на заражену поверхню розприскуванням та забезпечує
поверхневу і часткову глибинну дегазацію.
Для дегазації місцевості в літніх та осінньо-весняних умовах
використовується 1 або 1,5 % водний розчин ГК при зараженні VX, зоманом і
іпритом; в зимових умовах дегазуюча рецептура РД-2 при зараженні VX,
зоманом і іпритом, а також дегазуючі розчини № 1 при зараженні VX і
іпритом та № 2-бщ (2-ащ) при зараженні зоманом. Норма витрати всіх цих
розчинів1,5–2 л/м2.
Кашицею ГК дегазуються одяг крутості траншей, окопів, бронековпаки,
бетоновані поверхні фортифікаційних споруд, заражених ОР типу VX, зоман і
іприт за температури від +5 ºС і вище. Кашиці наносяться на заражені
поверхні тонким шаром за допомогою щіток, лопат, віників тощо з нормою
витрати 1,5 л/м2.
76
Розсипання сухих дегазуючих речовин здійснюється вручну для дегазації
фортифікаційних споруд. Застосування їх передбачається, головним чином,
для дегазації згущених рецептур ОР типу іприт, а також воронок від хімічних
боєприпасів з нормою витрати 0,5 кг/м2.
Після дегазації місцевості хімічним способом рух особового складу по
проробленими проходами дозволяється в незахищеному взутті, але в
протигазах через 30 хв після дегазації ОР типу іприт і через 1,5-2 год після
дегазації ОР типу VX та зоман. Танки, бронетранспортери, автомобілі, тягачі і
гармати можуть рухатись проходами відразу після дегазації, але особовий
склад повинен знаходитись у протигазах.
Фізичний спосіб дегазації заснований на випаровуванні отруйних речовин
з заражених поверхонь і частковому їх розкладанні під впливом
високотемпературного газового потоку (застосовувався в ТМС-65). Цим
способом дегазуються окремі ділянки місцевості і доріг з твердим покриттям.
Механічний спосіб дегазації використовується головним чином для
дегазації окопів, траншей, ходів сполучень, вогневих позицій та інших споруд.
Він полягає в видаленні зараженого шару грунту (снігу) або в ізоляції
заражених поверхонь з використанням настилів.
Дегазація місцевості шляхом видалення зараженого шару ґрунту або снігу
полягає в механічному зрізанні цього шару на глибину проникнення отруйної
речовини різними інженерними машинами з наступним його видаленням. На
невеликих ділянках місцевості зрізати заражений шар можна з використанням
саперних лопат. Зрізання зараженого шару ґрунту здійснюється на глибині
3–4 см, м’якого ґрунту – на 7–8 см, ущільненого снігу – на 4–6 см, пухкого
шару снігу – до 20 см.
Дегазація окопів, траншей та ходів сполучень зрізанням зараженого шару
проводиться в наступному порядку. В першу чергу заражений грунт
зрізується з горизонтальних поверхонь на глибину 3–4 см (з берми, тильного
траверсу, брустверу, майданчиків вогневих точок) і викидається в підвітряну
сторону. Потім зверху вниз на глибину 1 см зчищається шар грунту з крутості
окопів, траншей, ходів сполучень. Після цього очищується дно окопу,
траншеї, ходів сполучень на глибину 3–4 см. Заражений грунт може збиратись
в завчасно приготовлені місця або відноситись на 25–30 м від окопів. Одяг
крутості знезаражується шляхом обробки кашицею ГК, а також дегазуючими
розчинами.
Дегазація місцевості ізоляцією зараженої поверхні застосовується там, де
неможливо зняти заражений шар (м’який болотистий ґрунт або мерзла земля).
Заражені ділянки ізолюються за допомогою колійно-щитових покрить,
настилів із соломи, комишу, гілля, жердин, дошок. Крім того, проходи на
заражений місцевості можуть засипатися незараженим грунтом, торфом,
піском або шлаком шаром 8–10 см.
77
Взимку сипучі матеріали для ізоляції зараженого шару застосовуються
тільки на катаній дорозі або на безсніжній ділянці місцевості. На болотистому
ґрунті встановлюються настили з дошок, хмизу, жердин або колійно-щитових
покрить. У зимовий час настили використовуються на замерзлому
безсніжному ґрунті, на катаних снігових дорогах і на льоду; на рихлому
глибокому снігу настили не робляться.
Дегазація шляхом створення настилів дуже трудомістка, малопродуктивна
та потребує затрати великої фізичної праці; все це обмежує застосування
даного методу дегазації.
Воронки від розриву хімічних боєприпасів дегазуються наступним чином:
засипаються невеликим шаром ґрунту, потім ГК і після цього незараженим
ґрунтом. Заражена ділянка навколо дегазується ГК. За температури нижче
0 С воронки заливаються дегазуючим розчином і засипаються снігом; якщо
немає дегазуючих розчинів, то воронки засипаються ґрунтом, а заражену
ділянку навколо дегазують зняттям зараженого шару на глибину 3–4 см.
Заражений ґрунт скидається у воронку, після цього воронка засипається
незараженим ґрунтом.
Способи дезактивації та їх характеристика
Дезактивація місцевості та фортифікаційних споруд здійснюється
наступними способами:
 механічним;
 фізичним.
Дезактивація місцевості та фортифікаційних споруд проводиться з метою
зниження радіоактивного зараження, та як наслідок, зменшення ймовірності
зараження особового складу і техніки та зменшення опромінення особового
складу, який діє на даній місцевості.
Механічним способом дезактивація здійснюється:
 зрізанням зараженого шару ґрунту на товщину шару 3–8 см або снігу
на товщину шару 10–20 см за допомогою бульдозерів, скреперів,
грейдерів, шляхопрокладчиків і снігоочисників; заражений ґрунт або
сніг відкидається або вивозиться в сторону;
 перевертанням верхнього зараженого шару, переорюванням
тракторними плугами або перекопуванням саперними лопатами;
 засипанням поверхні зараженої місцевості незараженим грунтом,
щебенем, гравієм товщиною 6–8 см; з цією метою використовують
самоскиди та інші подібні засоби.
Окопи, траншеї та ходи сполучень без одягу крутості дезактивуються
шляхом зрізання зараженого шару ґрунту. З вертикальних поверхонь ґрунт
зачищають, а з горизонтальних поверхонь (дно окопу, бруствер) зрізують шар
78
ґрунту товщиною 3–4 см. Заражений ґрунт закопують на ділянках траншей,
що не використовуються або ж виносять з траншей і закопують.
Споруди, які мають одяг крутості обмітаються, протираються вологими
віниками, щітками, дрантям, а по можливості обмиваються водою або
дезактивуючими розчинами з використанням підручних або табельних засобів
(дегазаційні комплекти, АРС і ін.).
Ефективність різних прийомів дезактивації механічним способом
наведено в таблиці 3.
Таблиця 3
Ефективність різних способів дезактивації фортифікаційних споруд
Типи траншей та їх
елементи
Траншеї без обладнання
нахилу:
 нахил траншеї
 дно траншеї
Траншеї з обладнанням
нахилу із дощок:
 нахил траншеї
 дно траншеї
Зниження зараженості під час різних
прийомів дезактивації
зрізання шару ґрунту,
число разів
змітання, %
перше
друге
зрізання
зрізання
Обтирання
вологим
дрантям,
кількість
разів
30–35
50
160–230
30
2200–2800
5300
–
–
35
50
–
30
–
–
12-15
–
Фізичний спосіб дезактивації здійснюється змиванням, змітанням,
пилеподавленням радіоактивного пилу з доріг з твердим покриттям,
бетонованих та асфальтованих майданчиків; для цієї мети використовуються
поливально-мийні, пожежні та інші машини, а також авторозливні станції
АРС.
Після аварії на ЧАЕС протягом 1986–1987 років навчальні заклади в
тісному зв’язку з частинами військ РХБ захисту та цивільною обороною
оперативно вели пошук та запровадження найбільш ефективних способів та
засобів дезактивації.
Практика виконання робіт щодо ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС
свідчить про те, що найбільш широке застосування знайшли:
 механічний спосіб дезактивації (зняття ґрунту, асфальтованих
поверхонь, штукатурки тощо);
79
 фізичний спосіб дезактивації «сухий» (покриття забруднених
поверхонь полімерними сполуками, глинистим покриттям з наступним
його видаленням);
 фізико-хімічний спосіб дезактивації «струменевий» (обробка
поверхонь струменем дезактивуючих розчинів); пилеподавлення
забруднених ділянок місцевості проводиться шляхом фіксування
ґрунтів плівкоподібними рецептурами або скріплення ґрунтів
в’яжучими матеріалами різних рецептур.
Механічний спосіб дезактивації застосовується під час дезактивації
будівель, споруд, території АЕС. При цьому за допомогою бульдозерів та
іншої інженерної техніки знімається ґрунт товщиною від 3 до 5 см. В місцях,
де застосування техніки неможливе, роботи виконувались вручну.
Забруднений ґрунт збирався в контейнери та вивозився на захоронення. Цю
роботу можна механізувати, використовуючи для дезактивації місцевості
пневмозбиральний торф’яний комбайн БПФ-40, який проводить підбір
поверхневого шару ґрунту. У випадку забруднення ґрунту рідкими
радіоактивними речовинами, коли вони проникли в товсті шари ґрунту,
необхідно знімати ґрунт товщиною 10–15 см, іноді й більше.
Цей спосіб застосовується також під час дезактивації внутрішніх і
зовнішніх поверхонь будівель, пофарбованих і поштукатурених поверхонь,
видалити радіоактивні речовини з яких дезактивуючими розчинами до
допустимих рівнів не вдається. В цьому випадку механічно знімають шар
фарби та штукатурки, заново штукатурять або фарбують забруднені поверхні.
Механічний спосіб використовується також під час дезактивації доріг.
Дороги з ґрунтовим покриттям, як правило обробляються грейдеруванням з
попереднім зволожуванням з метою запобігання розповсюдження рознесення
радіоактивного пилу.
Дезактивація доріг з твердим покриттям, якщо не ефективна обробка
водою та водними розчинами миючих порошків з нормою витрати 3–5 л/м2,
зупиняється і здійснюється бетонування або асфальтування забруднених
ділянок.
Дезактивація підлоги в реакторному, турбінному та інших приміщеннях
забезпечується шліфувальними машинами типу СО-111А. Такі машини в
поєднанні з універсально-мийними дезактиваційними приладами дозволяли
знизити ступінь радіоактивного забруднення підлоги в 5–10 разів.
Дезактивація даху проводилась шляхом видалення бітумних покрить.
Дезактивація таким методом дозволяла знижувати потужність дози з досвіду
ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в 10 разів, а в окремих випадках в сотні.
Однак при одноразовому циклі дезактивації зниження ступеня забрудненості
до безпечних рівнів не досягалось.
80
Для дезактивації обладнання внутрішніх поверхонь приміщень об’єктів, а
також техніки найбільш широко використовуються фізико-хімічні
«струменеві» способи. Для цього використовувались водні розчини порошків
СФ-2У і СФ-3К.
Для видалення радіоактивних забруднень, склад яких невідомий або, коли
поверхня забруднена сумішшю радіоактивних ізотопів, рекомендується
використовувати наступні розчини:
 30 % водний розчин контакту ( розчину Петрова), який містить 1 %
щавлевої кислоти і 5 % хлористого натрію;
 4 % розчин соляної кислоти, який містить 0,4 % гексаметафосфату
натрію і 0,3 % ОП-7.
У тих випадках, коли застосування вказаних розчинів не забезпечує
достатню ефективність дезактивації доцільно забруднені поверхні обробляти
додатковими розчинами, які містять 0,5 % розчин сірчаної кислоти і 4 %
перманганату калію, і через 10–15 хв знову розчином контакту Петрова.
Останнім часом все більшого застосування знаходять «сухі» фізичні
способи для дезактивації поверхонь, вони засновані на використанні
дезактивуючих покритій. Широке застосування знаходять, наприклад,
дезактивуючі покриття на основі водорозчинного латексу, полівінілового
спирту та інші. Основними технічними засобами, які можуть
використовуватись під час застосування рецептури для пилеподавлення є
АРС-14 з насадкою ДН-3, прямими брандспойтами та роздавальними
пістолетами, а також вертольоти Ми-8, Ми-6, літаки АН-2 із стандартною
сільськогосподарською апаратурою.
Дезактивуюча здатність цих плівок особливо зростає під час включення
до складу комплексоутворювачів. Зазвичай розчин плівок наносять на
поверхню напиленням або щіткою. Через декілька годин розчин висихає на
поверхні та перетворюється в гнучку плівку, яка легко видаляється разом із
забрудненням. З метою зменшення опромінення військ і населення, що брало
участь у ліквідації наслідків аварії, а також зниження повітряного переносу
радіоактивних речовин, необхідно постійно проводити роботи щодо
пилеподавлення і екранування забруднених ділянок за допомогою різних
покривів.
Пилеподавлення забруднених РР ділянок місцевості проводиться шляхом
фіксування ґрунтів плівкоподібними рецептурами або скріплення ґрунтів
в’язкими матеріалами різних рецептур.
Для цього використовуються наступні рецептури:
 ММ-1
водно-сольовий
розчин
ГИПАНА
(гідролізований
палакрілнітріл) і ВПК-402 (поліметилдіаміламонійхлорид);
 ССВ-1 (2, 3, 4) водно-сольовий розчин сульфітноспиртової барди з
додаванням солей, смол, полімерів;
81
 НШ-1 (2) водні емульсії і суспензії на основі нафтового шлаку;
 ГФС водно-спиртова (ацетонова) суспензія гідрофобізуючої рідини
ГКЖ-10 (ГКЖ-11) з добавкою аеросілу (SiO2) і мідного купоросу.
Також була запропонована водна глиниста суспензія, приготовлена на
основі бентометовоної глини. Таким чином, для ліквідації наслідків аварії на
підприємствах атомної енергетики застосовуються наступні способи:
механічний, фізико-хімічний та фізичний.
Способи дезінфекції та їх характеристика
Дезінфекція місцевості та фортифікаційних споруд практично не
відрізняється від дегазації та здійснюється наступними способами:
 хімічним;
 механічним.
Хімічний спосіб дезінфекції місцевості та фортифікаційних споруд
оснований на знешкодженні хвороботворних мікробів і руйнуванні токсинів
дегазуючим (дезінфікуючими) речовинами і є основним способом дезінфекції.
Дезінфекція хімічним способом проводиться поливанням дезінфікуючими
суспензіями ГК та дегазуючими розчинами; обмазуванням кашицями ГК;
розсипанням сухих дегазуючих речовин.
Для дезінфекції місцевості в літніх та осінньо-весняних умовах
використовуються 15 або 20 % водна стабілізована суспензія ГК і 1 % рідкого
скла для знищення неспороутворюючих і спороутворюючих форм мікробів з
нормою витрати 10 л/м2; в зимових умовах дегазуюча рецептура РД-2 та
дегазуючі розчини № 1, № 2-бщ (2-ащ).
Дезінфекція місцевості та фортифікаційних споруд поливанням
дегазуючими розчинами проводиться з використанням тих же дегазаційних
машин і комплектів, що й під час дегазації.
Порядок обробки кашицями ГК та сухими дегазуючими речовинами
Механічний спосіб дезінфекції здійснюється тими ж методами і
способами, що й дегазація і передбачає видалення зараженого шару ґрунту
або створення настилів. Цей спосіб дезінфекції місцевості та фортифікаційних
споруд малоефективний та дуже трудомісткий.
Способи дезінсекції та їх характеристика
Дезінсекція місцевості та фортифікаційних споруд проводиться хімічним
та фізичним способами.
Найбільш ефективним способом дезінсекції є хімічний, який здійснюється
обприскуванням заражених ділянок і об’єктів розчинами та емульсіями ДДТ
або гексахлораном, обпиленням дустами цих препаратів, задимленням
інсектицидними аерозолями (інсектицидні шашки).
Під час обприскування місцевості, бліндажів, сховищ готуються робочі
1-5 % водні розчини із концентрованих емульсій і паст ДДТ і гексахлорану,
82
які надходять у війська. Приготовлені робочі розчини розпилюються за
допомогою спеціальних машин АРС-14, АРС-15, комплектів ИДК-1, а також
літаків, які обладнані оприскувальною апаратурою.
Робочі емульсії мають малу стійкість: протягом 10–15 хв з них може
випасти осад. Тому їх необхідно готувати перед застосуванням і систематично
перемішувати.
Під час використання інсектицидних препаратів (ДДТ і гексахлорану) для
дезінсекції місцевості на 1 м2 витрачається від 1–1,5 г активнодіючої
речовини; значна залишкова дія забезпечується при витраті 2–2,5 г
активнодіючої речовини на 1 м2, що оброблюється.
Обпилення місцевості та фортифікаційних споруд дустами, ДДТ або
гексахлораном проводиться за допомогою різних обпилювальних апаратів або
з літаків, обладнаних обпилювальною апаратурою. Поверхні приміщень, які
оброблені емульсіями ДДТ або гексахлорану зберігають інсектицидні
властивості 2–6 тижнів. Знищення заражених комах і кліщів на місцевості
інсектицидними аерозолями проводяться за допомогою димової машини ТДА
(ТДА-2М, ТДА-2К), аерозольного генератора АГП або спеціальними
димовими шашками. Для дезінсекції місцевості за допомогою ТДА або АГП
використовуються розчини, які містять: 8 % ДДТ; 10 % збагаченого
гексахлорану; 3 % ліндану; 8 % ДДТ плюс 3 % ліндану або 5 % збагаченого
гексахлорану. Як розчинник для інсектицидів використовується дизельне
паливо. Розчини для дезінсекції інсектицидними аерозолями готуються в
механічних змішувачах МСАО.
Під час дезінсекції місцевості за допомогою інсектицидних димових
шашок на 1 га витрачається 3–4 шашки. Димові шашки можуть
застосовуватись і для дезінсекції землянок, бліндажів, сховищ та різних
приміщень.
Фізичний спосіб дезінсекції заснований на пропалюванні поверхонь шарів
ґрунту та випалюванні рослинності. Цей спосіб має органічне застосування.
Він може застосовуватись при великому накопиченні комах і кліщів на
невеликих ділянках місцевості. Для цього ділянки місцевості, де є
накопичення комах, поливають пальним і підпалюють. В окопах і траншеях
кліщів та деякі види комах можна збирати лопатами, совками в одне місце, а
потім спалювати.
Заходи безпеки під час дегазації, дезактивації, дезінфекції та дезінсекції
місцевості, доріг та фортифікаційних споруд
Підготовка машин до роботи, приготування дегазуючих розчинів,
суспензій та інсектицидних розчинів і спорядження ними машин проводиться
на незараженій місцевості на спеціально обладнаних ділянках.
83
Приготування дегазуючих, інсектицидних розчинів і суспензій, а також
подрібнення речовин лужного характеру здійснюється в засобах захисту
(комбінезонах, респіраторах або протигазах). Всі роботи з дегазації,
дезінфекції, дезінсекції місцевості та фортифікаційних споруд повинні
проводитись в засобах захисту та протигазах.
У випадку необхідної зупинки машин на зараженій місцевості та
необхідності її ремонту проводиться часткова дегазація вузлів, які підлягають
ремонту. Потім перед посадкою екіпажу в машини проводиться дегазація
захисного одягу (чобіт, панчох, рукавиць). Після закінчення дегазації
(дезінфекції) місцевості та фортифікаційних споруд машини підлягають
повній дегазації (дезінфекції), а особовий склад повинен пройти санітарну
обробку.
Під час роботи в захисному одязі в літніх умовах необхідно, щоб
запобігти перегріву тіла, дотримуватись межових термінів безперервного
перебування в ньому. Під час роботи в захисному одязі взимку необхідно
вживати заходів для запобігання обморожування, які передбачені настановою
з використання засобів захисту.
Під час проведення дезінфекції вікна кабіни машини повинні бути закриті,
а розрахунок повинен працювати в протигазах.
3.3. Способи дегазації, дезактивації, дезінфекції, дезінсекції
обмундирування, взуття, спорядження та засобів
індивідуального захисту
Використання обмундирування, спорядження, взуття та засобів
індивідуальних захисту, заражених радіоактивними, отруйними речовинами і
бактеріальними засобами може призвести до тяжких уражень або
захворювання особового складу. Тому необхідно проводити дегазацію,
дезактивацію, дезінфекцію та дезінсекцію зараженого обмундирування,
взуття, спорядження та засобів індивідуального захисту. При одночасному
зараженні майна радіоактивними, отруйними речовинами і бактеріальними
засобами спочатку проводиться його дегазація (дезінфекція), а потім, за
необхідністю, дезактивація.
Способи дегазації та їх характеристика
Дегазація обмундирування, спорядження, взуття та ЗІЗ може
здійснюватись наступними способами:
 фізичним;
 хімічним.
 фізико-хімічним.
Фізичний спосіб може здійснюватись наступними методами: дегазація
кип’ятінням, дегазація пранням, дегазація провітрюванням.
84
Дегазація кип’ятінням. Сутність методу полягає в розкладанні ОР
кип’яченою водою. ОР, які знаходяться на різних виробах, під час кип’ятіння
розчиняються у воді і в розчиненому стані підлягають гідролізу з утворенням
нетоксичних продуктів. Під час нагрівання води до кипіння збільшується
швидкість розчинення ОР і його її гідролізу. Розчинення і гідроліз розчиненої
ОР проходить з різними швидкостями і швидкість дегазації буде визначатися
швидкістю того процесу, який іде повільніше. Для іприту, малорозчинного у
воді, швидкість всього процесу буде визначатися швидкістю розчинення, а
для зоману, який добре розчиняється у воді ­ швидкістю гідролізу. Гідроліз
ОР типу зоман протікає по зв’язку Р-F. За звичайної температури в воді
реакція іде повільно (10 год і більше), а за підвищеної температури, особливо
в лужному середовищі, значно швидше (30–60 хв). Кип’ятінням можна
дегазувати засоби захисту (захисні панчохи, рукавиці, захисні плащі, костюми
Л-1 з прогумованої тканини, гумові чоботи, лицеві частини протигазів,
брезенти малих розмірів, плащ-палатки, вироби з бавовняно-паперових
тканин).
Хутрові, шерстяні, суконні, шкіряні, ватні вироби дегазувати кип’ятінням
не можна: хутрові, шерстяні вироби під час кип’ятіння стають зовсім
непридатними, так як за температури вище 60ºС білкова основа цих виробів
згортається; інші вироби під час кип’ятіння отримують велику усадку,
внаслідок чого стають непридатними до носіння.
Для здійснення дегазації кип’ятінням у військах РХБ захисту є бучильні
установки БУ-4М-66. Крім того, кип’ятити обмундирування можна в будьяких чанах, котлах та інших ємностях. Дегазація кип’ятінням проста за
виконанням, доступна і надійна. Під час дегазації кип’ятінням забезпечується
одночасно і дезінфекція заражених предметів.
Дегазація пранням. Дегазація обмундирування пранням в механічних
пральних машинах основана на змиванні та на реакціях гідролізу ОР у водних
розчинах миючих речовин. Для прискорення гідролізу в розчин вводять, крім
того, лужні речовини (соду, тринатрійфосфат), а обробку ведуть за
підвищення температури 90-100 ºС.
Методи обробки обмундирування в пральних машинах дуже
перспективні, так як вони дозволяють в одних і тих же технічних засобах
(пральних машинах) здійснювати всі види спеціальної обробки: дегазацію,
дезактивацію, дезінфекцію, а також перепросочення імпрегнованого
обмундирування та гігієнічне прання обмундирування. Але обробці у водному
розчині за підвищених температур можуть підлягати лише бавовнянопаперові, прогумовані та гумові вироби, шерстяні вироби під час такої
обробки дають сильну усадку, хутрові та шкіряні вироби згортаються, а потім
після сушки грубішають та ламаються.
85
Дегазація провітрюванням. Дегазації провітрюванням можуть підлягати
обмундирування, спорядження, взуття та ЗІЗ, заражені, головним чином,
парами ОР. Сутність такої дегазації складається з знезараження ОР за рахунок
випаровування і частково гідролізу під дією атмосферних умов. Дегазація
здійснюється в літній, осінній або весняний час шляхом розвішування
зараженого обмундирування, спорядження, взуття та ЗІЗ на відкритому
повітрі.
У випадку зараження обмундирування, спорядження, взуття та ЗІЗ парами
іприту дегазація провітрюванням на відкритому повітрі триває протягом 3-х
годин влітку і 6-ти год взимку.
В літніх умовах зі зниженням температури до 10–15 ºС терміни дегазації
провітрювання збільшуються в 1,5–2 рази.
Дегазація
обмундирування,
зараженого
парами
типу
зоман
провітрюванням у вказані терміни забезпечує безпечне перебування людей
без протигазів тільки на відкритій місцевості, на відкритих ділянках траншей і
не забезпечує безпечного їх перебування без протигазів у закритих
приміщеннях.
Дегазація провітрюванням обмундирування, спорядження, взуття та ЗІЗ,
заражених крапельно-рідинними ОР, обраховується десятками діб.
Дегазація провітрюванням нескладна за виконанням, доступна і не
потребує спеціальних технічних засобів; вона може знайти застосування за
наявністю часу і відсутністю спеціальних дегазаційних установок.
Хімічний спосіб може здійснюватись наступними методами: дегазація
пароповітряноаміачною сумішшю і пароаміачною сумішшю, розчинами та
рецептурами, екстракційним, дегазація обмундирування, зараженого парами
ОР типу зоман, порошкоподібними сорбентами.
Дегазація пароповітряноаміачною сумішшю. Сутність дегазації
пароповітряноамічною сумішшю полягає в гідролізі ОР невеликими
кількостями води, які утворюються за рахунок конденсації пари на предметах,
що дегазуються.
Процес дегазації протікає в три стадії:
 в першій стадії вироби, що дегазуються, прогріваються і зволожуються
внаслідок часткової конденсації пари; в конденсаті розчиняється аміак;
 в другій стадії проходять розчинення і гідроліз ОР на поверхні і в
макропорах тканин;
 третя стадія процесу характеризується дифузією ОР до поверхні і
вологи всередині матеріалу, що дегазується.
Процеси дифузії протікають повільно, тому час протікання третьої стадії
значною мірою визначає тривалість всього процесу дегазації.
86
Роль пари: пара прогріває і зволожує вироби, які дегазуються, тобто
створює умови для здійснення гідролізу ОР за високої температури в малій
кількості води.
Роль повітря: повітря, яке знаходиться в камері, є середовищем, яке дає
можливість підтримувати температуру пароповітроаміачної суміші,
необхідної для дегазації шкіряних і хутрових виробів (55–60 ºС); пар в даному
випадку конденсується і знаходиться у вигляді туману.
Роль аміаку: аміак нейтралізує кислоти, які утворилися під час гідролізу
ОР, крім того, під час дегазації ОР типу зоман аміак є дегазуючим агентом.
Дегазація пароаміачною сумішшю. Пароаміачною сумішшю дегазуються,
головним чином, шинелі, шерстяне обмундирування та шапки зі штучного
хутра. Під час дегазації пароаміачною сумішшю проходять ті ж процеси, що і
під час дегазації пароповітряноаміачною сумішшю, тобто гідроліз ОР і
нейтралізація аміаком кислот, що утворились. Дегазація здійснюється в
бучильних установках БУ-4М-66.
Під час завантаження в бучильник 15 шинелей і 15 шапок рядового складу
час, який необхідний для їх дегазації пароаміачним способом: при зараженні
ОР типу іприт 1 год, а при зараженні ОР типу зоман – 2,5 год.
Дегазація пароаміачною сумішшю тривала і трудомістка, шинелі після
дегазації дають усадку на один зріст. Дегазація пароаміачною сумішшю
проводиться тільки в тих випадках, коли неможливо використовувати АГВ-3У
(АГВ-3А), або за наявності невеликих кількостей заражених виробів, для
дегазації яких розгортання автодегазаційної станції неефективно.
Таким чином, дегазація пароаміачною сумішшю є допоміжним методом
дегазації обмундирування.
Дегазація розчинами та рецептурами. Застосовується для обробки ЗІЗ з
використанням АРС-14 (АРС-15). Норми витрат водного розчину, який
містить 1-1,5 % ГК, складає 1,5 л/м2 (4–5 л на комплект), дегазуючих розчинів
№1, 2-бщ (2-ащ) та рецептури РД-2 – 0,5 л/м2 (1,5–2 л на комплект).
Дегазація ЗІЗ проводиться безпосередньо на особовому складі або після
зняття шляхом дво- триразового зрошування зовнішніх поверхонь. Час
дегазації одного комплекту складає 1–2 хв.
Брезенти, тенти та чохли дегазуються шляхом протирання їх дегазуючими
розчинами №1 і 2-бщ (2-ащ), рецептурою РД-2 за допомогою щіток
дегазаційних машин і комплектів. Після цього вони просушуються на
відкритому повітрі.
Екстракційний метод дегазації. Екстракційний метод дегазації
обмундирування оснований на обробці заражених ОР виробів в середовищі
органічного розчинника; матеріали білкового походження (шерсть, шкіра) під
час обробки їх в гарячих органічних розчинниках зберігають свої якості і не
змінюють колір. Сутність методу складається з розчинення ОР, які містяться в
87
обмундируванні та хімічній реакції їх з компонентами миючої ванни з
наступним видаленням частинок ОР, що не прореагували і продуктів дегазації
разом з відпрацьованим екстрагентом.
Для проведення дегазації методом екстракції застосовуються апарати, які
забезпечують інтенсивний гідродинамічний вплив екстракту на виріб, який
обробляється. В якості таких апаратів використовуються екстрактори,
екстракційної польової автомобільної станції ЕПАС.
Екстракційний метод дегазації обмундирування складається з наступних
основних процесів:
 екстракції ОР з предметів обмундирування екстрагентом і хімічного їх
перетворення в нетоксичні речовини (дегазація);
 видалення розчинника з виробів, які дегазуються (віджим,
висушування);
 регенерація розчинника.
Основу дегазації обмундирування екстрагуванням складає процес
екстракції та хімічного перетворення ОР в нетоксичні продукти.
Як екстрагент для дегазації обмундирування можуть бути використані ряд
рецептур, до складу яких входять розчинники, наприклад, дихлоретан або
трихлоретилен, а також миючі та хімічно активні стосовно ОР добавки
(олеїнова кислота, моноетаноламін).
Сушка дегазованих виробів може бути здійснена різними способами; в
тому числі, може бути використаний спосіб висушування в перегрітих парах
самого екстрагента з наступною конденсацією в повітряних холодильниках.
Регенерація зараженого розчинника може бути здійснена перегонкою або
застосуванням сорбентів, які поглинають ОР та інші забруднення.
Екстракційний метод забезпечує надійне знезараження виробів заражених
іпритом, зоманом і VX. Вироби, які оброблені цим методом, не змінюють
своїх фізико-механічних і експлуатаційних якостей (відсутня усадка і
знебарвлення, не порушується міцність матеріалів).
Враховуючи, що екстракційний метод, крім дегазації, забезпечує
достатньо ефективну дезактивацію і дезінфекцію, тобто комплексне
знезараження виробів, він є дуже ефективним.
Фізико-хімічний спосіб проводиться обробкою порошкоподібними
сорбентами.
Дегазація обмундирування, зараженого парами ОР типу зоман,
порошкоподібними сорбентами. Обмундирування, заражене парами ОР типу
зоман не є небезпечним за шкірно-резербтивним впливом, але вдихання парів
ОР, які десорбуються з обмундирування може викликати сильний міоз і,
навіть, загрудинний ефект. Дегазація такого обмундирування здійснюється
значно простіше, ніж зараженого крапельно-рідинними ОР, але труднощі
88
полягають в більших масштабах зараження і в необхідності дегазувати
обмундирування в короткий термін і, бажано, на особовому складі.
Для дегазації обмундирування, зараженого парами ОР типу зоман
використовують пакети з дегазуючим порошком ДПС-1.
Сутність процесу дегазації полягає в сорбції та розкладанні ОР на
дегазуючому порошку. Цей спосіб дегазації обмундирування, зараженого
парами ОР типу зоман , простий, доступний і може використовуватись для
всіх видів обмундирування в будь-яку пору року і дає можливість зняти
протигази при знаходженні на відкритій місцевості відразу після обробки.
Обробка обмундирування дегазуючим порошком скорочує терміни повного
знезараження обмундирування. Вхід до сховища в бавовняно-паперовому
обмундируванні можливий за помірних літніх температур через 6–10 год
після його дегазації порошком, в жарку погоду – через 3–4 год (в
необробленому обмундируванні – через 1–2 доби).
Способи дезактивації та їх характеристика
Дезактивація обмундирування, спорядження, взуття та ЗІЗ проводиться
наступними способами:
 фізико-хімічним;
 механічним.
Часткова дезактивація обмундирування, спорядження, взуття та ЗІЗ є
елементом часткової санітарної обробки і полягає в тому, що
військовослужбовець сам або за допомогою товариша видаляє радіоактивні
речовини зі свого обмундирування, спорядження, взуття та ЗІЗ різними
способами.
Фізико-хімічний спосіб полягає в обробці (обмиванні або протиранні
водою, дезактивуючими розчинами шкіряного спорядження, взуття та ЗІЗ).
Взимку обмундирування, спорядження, взуття можна обробляти незараженим
снігом.
Якщо після часткової санітарної обробки особового складу і дезактивації
обмундирування спорядження, взуття залишкова зараженість буде вище
допустимих величин, то проводиться повна санітарна обробка, під час якої
особовий склад проводить додаткову дезактивацію свого обмундирування,
спорядження, взуття. Для виконання цих робіт обладнується майданчик, на
якому розгортаються дегазаційні машини або дегазаційні комплекти.
Ці заходи повністю забезпечують здійснення дезактивації спорядження,
взуття та ЗІЗ до допустимих величин, але не завжди це може бути досягнуто
стосовно обмундирування. Обмундирування, не продезактивоване до
допустимих величин силами і засобами військ, підлягає в подальшому
дезактивації методом прання в пральних машинах або екстракції органічними
розчинниками в ЕПАС, або залишається на природну дезактивацію.
89
Прання є найбільш ефективним способом дезактивації обмундирування.
При цьому можуть бути забезпечені також дегазація і гігієнічна читка
обмундирування. Пранням можна дезактивувати бавовняно-паперове, ватне,
суконне та шерстяне обмундирування, заражене, як радіоактивним пилом, так
і розчинами радіоактивних речовин (заражені в умовах дощу). Необхідно
мати на увазі, що суконне та шерстяне обмундирування під час прання
потерпає значну усадку.
Дезактивація зараженого обмундирування методом прання здійснюється в
пральних машинах з використанням водних розчинів, які містять поверхневоактивні та комплексоутворюючі речовини, також кислоти. При цьому
радіоактивні ізотопи відокремлюються від виробів, що дезактивуються,
переходять в розчин і видаляються разом з ним. Якщо вироби заражені
радіоактивним пилом в порівняно невеликому ступені (в 2–4 рази
перевищують допустимі величини), то навіть звичайне прання забезпечує
надійну дезактивацію їх.
За великого ступеня зараженості радіоактивним пилом та за будь-яких
ступенів зараження розчинами радіоактивних речовин прання здійснюється за
спеціально розробленими технологічними режимами, які забезпечують
надійну дезактивацію. Як було сказано вище, шерстяні та суконні вироби під
час дезактивації пранням дають усадку, а хутряні та шкіряні грубіють. Тому
для дезактивації суконного, шерстяного та хутряного обмундирування
розроблений екстракційний спосіб, в якому органічні розчинники
використовуються як миючі ванни. Органічний розчинник (екстрагент), як
правило, застосовується у вигляді композиції, складеної з таким розрахунком,
щоб забезпечити дезактивацію, дегазацію, дезінфекцію.
Дегазація обмундирування методом екстракції основується на
використанні миючої дії екстрагента. В миючій ванні екстракційної машини
протікають процеси аналогічні процесам у пральній машині.
Ефективність дезактивації екстракційним методом залежить від вологості
виробів, що обробляються: чим більша вологість виробу, тим важче вони
піддаються дезактивації. Зниження ефективності дезактивації вологих виробів
екстракційним методом пояснюється поганою змочуваністю їх органічними
розчинниками; для підвищення ефективності дезактивації слід зволожені
вироби спочатку висушити, а потім проводити їх дезактивацію.
Механічний спосіб
Під час проведення часткової санітарної обробки в зараженому районі
обмітання, витрушування або вибивання обмундирування спорядження,
взуття та ЗІЗ проводиться без їх знімання.
В незараженому районі дезактивація індивідуальних засобів захисту
проводиться після їх зняття залежно від умов бойового стану,
90
обмундирування і спорядження для їх дезактивації також можуть зніматися.
Обробку знятого майна проводять в засобах захисту. Під час зняття
обмундирування необхідно вживати заходів, щоб запобігти зараженню
чистого обмундирування та незахищених шкірних покривів.
Зняте обмундирування ретельно витрушується, обмітається, обтирається і
чиститься. В літній час обмундирування можна прополоскати в незараженому
водоймищі, якщо вода в цьому водоймищі не використовується як питна.
Спорядження, взуття та прогумовані ЗІЗ можуть дезактивуватись
протиранням щітками дегазаційних машин, приборів та комплектів з
використанням дезактивуючих розчинів і води.
Ефективність дезактивації підручними засобами заражених радіоактивним
пилом наведені в таблиці 4.
Таблиця 4
Ефективність простіших способів дезактивації обмундирування,
спорядження і взуття
Вироби речового
майна
Шинелі
Куртки та брюки х/б
Кожушки
Чоботи ялові
Чоботи кирзові
Ремені шкіряні
Метод оброки
вибивання
вибивання
вибивання
протирання дрантям,
змоченою водою
протирання дрантям,
змоченою водою
протирання щіткою,
змоченою водою
Тривалість
обробки, хв
3-12
3-6
10-15
10-12
Коефіцієнт
дезактивації
7-22
16,5-25
4-5
10
10-12
3
10-12
25-30
Використання простіших способів дезактивації дозволяє добитись
значного зниження зараження обмундирування, взуття і спорядження. Низька
ефективність дезактивації вибиванням та обмітанням спостерігається при
дезактивації вологого та промасленого обмундирування.
Способи дезінфекції та їх характеристика
Дезінфекція обмундирування, спорядження, взуття та ЗІЗ проводиться
наступними способами:
 фізичним;
 хімічним.
Повна дезінфекція речового майна та засобів захисту проводиться на
дегазаційних пунктах, майданчиках санітарної обробки або пунктах
спеціальної обробки.
91
Фізичний спосіб може здійснюватись наступними методами:
пароповітряний метод, дезінфекція водяним паром і дезінфекція кип’ятінням.
Пароповітряний метод дезінфекції. Цим методом можна дезінфікувати
речове майно, заражене вегетативними і споровими формами мікробів, за
винятком, шкіряних та хутрових виробів, які псуються під час нагрівання у
вологому стані за температури вище 60 ºС.
Відомо, що більшість хвороботворних мікробів гинуть за температури
близько 100 ºС, тому водяний пар має сильні дезінфікуючі властивості. Під
час введення в камеру, де знаходяться заражені вироби, пар нагріває повітря і
змішується з ним, утворюючи пароповітряну суміш. Під час стикання з
зараженими виробами пар конденсується, виділяє тепло, за рахунок якого
вироби, що дезінфікуються, прогріваються.
Для дезінфекції, як правило, використовується вологий насичений пар.
Такий пар має температуру 100 ºС при нормальному тиску і містить певну
кількість води у вигляді дрібних крапель. Сухий насичений пар не містить
крапель води і перегрітий пар, який має температуру вище насиченого пару і
також не містить крапель води, мають гірші дезінфікуючі властивості. Це
пояснюється тим, що теплопередача від вологого насиченого пару до
заражених виробів проходить значно швидше, ніж при використанні сухого
насиченого або перегрітого пару.
Дезінфекція обмундирування і засобів захисту пароповітряним методом
проводиться в камерах дезінфекційно-душових установок (ДДА-66, ДДП) і
автодегазаційних
станціях
АГВ-3У.
Дезінфекція
обмундирування
пароповітряною сумішшю проводиться за температури 98 ºС. У випадках,
коли природа хвороботворних мікробів невідома, обробка заражених виробів
здійснюється за режимом дезінфекції для спорових форм мікробів.
Метод обробки заражених виробів пароповітряною сумішшю ефективний
і надійний. Недоліком цього методу є неможливість його використовувати для
дезінфекції шкіряних і хутрових виробів.
Дезінфекція водяним паром. Обробка водяним паром є ефективним
методом дезінфекції особливо при підвищеному тиску, тому цей метод
широко використовується в дезінфекційних камерах для дезінфекції
бавовняно-паперових та шерстяних виробів.
Дезінфекція кип’ятінням. Цей метод застосовується для дезінфекції
бавовняно-паперового обмундирування, а також ЗІЗ, виготовлених з гуми і
прогумованої тканини. Вегетативні форми мікробів гинуть в гарячій воді вже
за температури 60–70 ºС; спорові форми мікробів знешкоджуються лише за
температури кип’яченої води.
Під час дезінфекції кип’ятінням у воду рекомендується добавляти 1-2 %
кальцинованої соди або 0,3 % порошку СФ-2У, що прискорює процес
знешкодження хвороботворних мікробів.
92
На дегазаційних пунктах дезінфекція кип’ятінням здійснюється в бучильних установках БУ-4М-66. Тривалість дезінфекції майна кип’ятінням при
зараженні його вегетативними формами мікробів і токсинами 30 хв, при
зараженні споровими формами мікробів – 2,5 год.
Під час дезінфекції кип’ятінням в 0,3 % водному розчині порошку СФ-2У
вегетативні форми мікробів гинуть протягом 30 хв, а спорові протягом 1 год.
Бавовняно-паперові вироби після кип’ятіння підлягають пранню та
сушінню.
Хімічний спосіб може здійснюватись наступними методами:
пароформаліновим, дезінфекції замочування в дезінфікуючих розчинах.
Пароформаліновий метод дезінфекції. В принципі пароформаліновою
сумішшю можна обробляти всі вироби. Але бавовняно-паперові, суконні,
шерстяні, прогумовані та інші вироби, які витримують високу температуру,
необхідно обробляти більш продуктивнішою пароповітряною дезінфекцією;
пароформаліновою сумішшю рекомендується обробляти хутряні та шкіряні
вироби.
Дезінфекція хутряних і шкіряних виробів проводиться за температури
58–59 ºС. Внаслідок того, що пар за цієї температури має менші дезінфікуючі
якості, ніж за температури 100 ºС, в пароповітряну суміш вводять формалін,
який підсилює її дезінфікуючі якості.
Дезінфекція пароформаліновою сумішшю здійснюється в камерах
дезінфекційно-душових установок ДДА-66 і ДДП. Оскільки формалін
сорбується головним чином на поверхні обмундирування та погано проникає
всередину тканин, камери загружаються не щільно, а хутрове обмундирування
перед завантаженням вивертається хутром назовні.
Після пароформалінової дезінфекції для нейтралізації формаліну в камері
розпилюють 10 % розчин аміаку з нормою, яка рівна половині витраченого
формаліну на одне завантаження камери. За відсутністю водного розчину
аміаку камеру перед завантаженням провітрюють протягом 15 хв, відкривши
двоє дверей.
Способи дезінсекції та їх характеристика
Дезінфекція замочуванням в дезінфікуючих розчинах. Цей метод може
бути використаний для дезінфекції бавовняно-паперового обмундирування та
ЗІЗ. Як дезінфікуючі розчини використовують: у випадку зараження
вегетативними формами мікробів – 5 % водний розчин фенолу (лізолу або
нафталізолу), 3 % водний розчин монохлораміну або 2,5 % водний розчин
формальдегіду; у випадку зараження споровими формами мікробів – 10 %
водний розчин формальдегіду.
Тривалість замочування у випадку зараження вегетативними формами
мікробів 1год, споровими формами мікробів 2 год.
93
Дезінфекція шкіряного та гумового взуття, а також шкіряного
спорядження при зараженні вегетативними формами мікробів проводиться
шляхом ретельного протирання їх 5 % водним розчином фенолу (лізолу,
нафталізолу) або 3 % водним розчином монохлораміну. При зараженні
споровими формами мікробів дезінфекцію цих предметів необхідно
проводити пароформаліновим методом.
Вироби,
продезінфіковані
замочуванням
або
протиранням
дезінфікуючими розчинами, повинні потім ретельно промиватись водою, а
шкіряне взуття та спорядження, крім того, після сушки змащується гуталіном.
Дезінсекція обмундирування, спорядження, взуття та ЗІЗ проводиться
наступними способами:
 фізичним;
 хімічним.
Фізичний спосіб дезінсекції може здійснюватись наступним методом:
пароповітряним.
Пароповітряний метод дезінсекції. Цим методом можна проводити
дезінсекцію речового майна.
Дезінсекція обмундирування і засобів захисту пароповітряним методом
проводиться в камерах дезінфекційно-душових установок (ДДА-66, ДДП) і
автодегазаційних
станціях
АГВ-3У.
Дезінсекція
обмундирування
пароповітряною сумішшю проводиться за температури 98 ºС.
Дезінсекція хутрових і шкіряних виробів здійснюється за температури
58–59 ºС пароповітряною сумішшю (без розпилення формаліну) в камерах
ДДА-66, ДДП, а також АГВ-3У.
Хімічний спосіб дезінсекції може здійснюватись наступним методом:
дезінсекція замочуванням в інсектицидних розчинах і обпилення дустами.
Дезінсекція замочуванням в інсектицидних розчинах і обпилення дустами.
Для дезінсекції обмундирування та білизни протягом 5–10 хв замочують в
інсектицидних розчинах. Як розчин використовують 1 % емульсію ДДТ, 2 %
емульсію мила «К» та інші. Оброблені обмундирування та білизна зберігають
інсектицидні властивості від 7 до 30 днів.
Комах за допомогою інсектицидних препаратів можна знищувати шляхом
обприскування обмундирування 2 % емульсією ДДТ або обпиленням дустами
ДДТ з нормою витрати в середньому 25г на комплект обмундирування.
Заходи безпеки під час дегазації, дезактивації, дезінфекції та дезінсекції
обмундирування, спорядження, взуття та засобів індивідуального захисту.
Під час проведення дезактивації, дегазації та дезінфекції необхідно
вживати заходів захисту від ураження та суворо дотримуватись заходів
безпеки.
Роботи з дезактивації, дегазації та дезінфекції проводяться в ЗІЗ.
94
Під час спеціальної обробки необхідно виконувати наступні вимоги:
 одягати та знімати засоби захисту в спеціально відведених місцях; не
знімати засоби захисту без наказу командира;
 постійно слідкувати за справністю засобів захисту та терміново
доповідати про виявлені пошкодження, сильні забруднення;
 стежити за встановленими термінами знаходження в засобах захисту;
 обробляти дегазуючим розчином засоби захисту шкіри при
невеликому їх зараженні;
 складати використані під час дезактивації, дегазації матеріали в спеціально вириті ями, які закопати після закінчення роботи; використані
матеріали, що застосовувались під час дезінфекції, спалити;
 уникати непотрібного торкання з зараженими предметами, не сідати на
них і не торкатися них;
 не брати в руки заражені предмети без попередньої обробки тих місць,
за які необхідно тримати предмет;
 не торкатися зараженими захисними рукавичками за відкриті ділянки
тіла;
 не допускати попадання крапель дезактивуючих, дегазуючих і
дезінфікуючих розчинів від об’єктів, що обробляються, на особовий
склад, який проводить обробку.
Під час проведення дезактиваційних робіт, крім того, необхідно:
 організовувати дозиметричний контроль опромінення та зараженості
особового складу, який входить до обслуги майданчику;
 періодично перевіряти зараженість обладнання, яке використовуються
для дезактивації, а за необхідністю проводити їх дезактивацію;
 організувати контроль за рівнем радіації на робочих ділянках, а в
літній період обливати майданчики водою;
 слідкувати за тим, щоб водовідвідні канали та криниці не
переповнялися;
 після закінчення робіт канави, ями та збиральні криниці закопати, а
всю заражену територію огородити попереджувальними знаками.
У випадку зараження радіоактивними речовинами особовий склад знімає
протигази після часткової санітарної обробки і часткової дезактивації всієї
поверхні на незараженій місцевості. У випадку зараження отруйними
речовинами та бактеріальними засобами протигази знімаються після повної
дегазації (дезінфекції) і санітарної обробки.
3.4. Знезараження продовольства та тари
Характер зараження продовольства та тари ОР, РР, БЗ. Допустимість
зараження тари та продовольства.
95
В умовах застосування противником ядерної, хімічної і біологічної зброї
продовольство і тара можуть бути заражені радіоактивними, отруйними
речовинами та біологічними засобами.
Під час застосування ядерної зброї продовольство і тара заражаються
головним чином радіоактивними продуктами, що випадають із хмари
ядерного вибуху, і в невеликому ступені, за рахунок наведеної
радіоактивності (солоні продукти).
Ступінь зараження продовольства радіоактивними речовинами багато в
чому залежить від захисних властивостей тари й укриттів, у яких вона
зберігається і виду продукту. Зараження радіоактивними речовинами
продовольства і тари відбувається шляхом їхнього проникнення через
матеріали чи тари укриття, або шляхом безпосереднього влучення
радіоактивних речовин на відкриті поверхні продовольства, або під впливом
нейтронів під час вибуху.
Глибина проникнення радіоактивних речовин, що залежить від виду
продовольства, його фізичних властивостей і кількості радіоактивних
речовин, що потрапили на одиницю площі, коливається в досить широких
межах. Зокрема глибина проникнення радіоактивних пилоподібних речовин в
овочі і хліб при відкритому їхньому збереженні складає 1–3 мм, у шарі круп –
15–20 мм.
Зараження продовольства під впливом потоку нейтронів, що
випускаються в момент вибуху ядерних боєприпасів, обумовлено, в
основному наявністю в складі продовольства мінеральних солей. Як показує
досвід, зараженість продовольства при одній і тій же дозі нейтронів тим
більше, чим більше в складі продукту повареної солі. Це пояснюється тим, що
Na23, що входить до складу повареної солі, легко захоплює нейтрони,
перетворюючи в Na24 з періодом напіврозпаду 15 год.
У випадку застосування отруйних речовин останні, поширюючись під час
вибуху хімічних боєприпасів у вигляді крапель, пари або аерозолю, здатні
усмоктуватися в продовольство і тару, заражаючи їх. Продукти, заражені
отруйними речовинами, як правило, змінюють фарбування, набувають
неприємного запаху; на продуктах видні темні маслянисті плями і краплі.
Глибина проникнення краплиннорідких ОР залежить від типу ОР,
розмірів крапель, тривалості впливу, температури навколишнього повітря
виду продуктів і захисних властивостей тари (табл. 5).
У разі тривалого контакту з жирами ОР розчиняються по всій їхній масі.
Стійкі ОР, крім змочування продукту, випаровуючи, проникають у його
товщу на глибину, у 1,5–2 рази більшу, ніж товщина змоченого шару
продукту. Грузлі ОР проникають у товщу продукту на меншу глибину, але
при цьому тривалість зараження значно зростає.
96
Таблиця 5
Глибина проникнення краплі ОР в окремі види продовольства і тари
Найменування
зерно, крупа
борошно
м’ясо
овочі
цукор пісок
хліб печений
поперек волокон
вдовж волокна
тришарова фанера
звичайний картон, загортальний
папір під пергамент, целофан,
звичайна мішкотара
Глибина проникнення, см
Фосфорорганічних
ОР типа іприт
ОР
Продукти:
3–7
до 10
3–7
6
1,5 – 2
5–6
0,5 – 2
0,5 – 1
6
8 – 10
декілька міліметрів
2
Дощата тара:
0,6
1,0
через перші два шари
проникають
Пари отруйних речовин типу іприт, зоман і V-гази при тривалому впливі
здатні проникати в шар незахищених продуктів на значну глибину (табл. 6).
Нестійкі ОР можуть заражати продовольство тільки безпосереднє в районі
розриву хімічних боєприпасів.
Таблиця 6
Глибина проникнення парів ОР в продовольство (час впливу 6 годин)
Найменування продуктів
мука, крупа
м’ясо
жири тваринні
хліб печений
олія рослинна
Глибина проникнення парів ОР, мм
6–7
3
9
7
на всю товщу шару
Бактеріальні засоби у вигляді рідких чи сухих рецептур під час вибуху
спеціальних боєприпасів можуть поширюватися за напрямком вітру на
глибину 700–3000 м і більше від місця вибуху і здатні проникати в
негерметизовані сховища, укриття, заражати продовольство і тару.
Підприємства харчової промисловості, ресурси продовольства, джерела
води і продовольча худоба можуть заражатися диверсійним шляхом, а також
97
під час контакту з інфекційними хворими, зараженими комахами, кліщами,
гризунами.
Варто мати на увазі, що продовольство і тара можуть заражатися
одночасно РР, ОР, БЗ чи різними комбінаціями цих речовин. Характер
зараження продовольства і тари в цьому випадку буде значно складніше.
Продовольство і тара, заражені РР вище припустимих величин, а також
ОР і БЗ, непридатні для використання і підлягають дезактивації, дегазації,
дезінфекції або знищуються.
Допустимі величини зараження продовольства наведені в табл. 7.
Таблиця 7
Допустимі величини зараження продовольства продуктами ядерного ділення,
які під час довготривалого вживання не призводять до променевого ураження
та не обтяжують вражаючий ефект від зовнішнього гамма-опромінення
Найменування
продуктів харчування
рідкі, сипучі (зерно)
продукти вживання в
сирому та вареному
вигляді
макаронні вироби,
вермішель,
сухофрукти
хліб
м’ясо
Риба
молоко:
для дорослих
для дітей
Ємність,
яка вимірюється
(поверхня)
Рівень радіоактивного зараження,
мр/год, при віці осколків
1 доба
5 діб
більше 10 діб
10
5
2
котелок (1,5 л)
5
2,5
1
буханка
туша, пів туши
25х25 см 2 (1 кг)
котелок (1,5 л)
6
100
10
3
50
5
1,5
20
2
0,6
0,1
незалежно від віку
осколків
Способи дегазації, дезактивації, дезінфекції різних видів продовольства
Дегазація продовольства та тари
Продовольство та тара безпосередньо, які заражені краплиннорідкими ОР,
не дегазуються, а знищуються. Можливо проводити дегазацію продовольства
та тари, яка упакована в тканеві та паперові міхи при частковому зараженні їх
краплиннорідкими ОР.
Дегазація проводиться наступним чином. Мішок поміщають в дерев’яну
або металеву раму і вирізають ділянки мішковини або паперу з видимими
краплями ОР; шар продукту, який прилягає до цих ділянок, видаляють за
допомогою полого циліндру. Товщина шару продукту, який видаляється:
98
зерна та крупи – 8–10 см, цукру або солі – 5–7 см, борошна – 3–5 см. Не
затарені зерно, крупа, борошно, які заражені окремими краплями стійких ОР
дегазуються шляхом зняття совками або лопатами зараженого шару
товщиною: борошна – 3,5 см, зерна та крупи – 8–10 см; інша частина
продукту провітрюється.
У випадку зараження парами ОР дегазація продовольства проводиться
шляхом провітрювання або промивання в поєднанні з режимом кулінарної
обробки.
М’ясо, яке заражене фосфорорганічними ОР дегазується кашицею гідрату
окису кальцію, а заражені іпритом – кашицею хлорного вапна. Кашка
накладається на 30 хв на уражену ділянку. Потім змивається водою.
Оброблене м’ясо вариться протягом 3–4 годин при цьому вода після першого
закіпання зливається і заливається чистою водою.
Риба очищується, промивається водою і вариться 1,5–2 год; після
першого закіпання вода зливається і замінюється чистою.
Жири тваринні дегазуються шляхом зрізання зараженого шару товщиною
7–8 мм. Повна дегазація жиру відбувається під час кип’ятіння його з чотирма
об’ємами води протягом чотирьох годин.
Овочі та фрукти провітрюються, промиваються водою і очищуються від
зовнішньої шкірки товщиною 2–3 мм; потім варяться.
Хліб печений провітрюється, а потім або підпадає під термічну обробку
(змочується водою і утримується за температури 210–215 С протягом 30 хв у
випадку зараження парами ФОР), або перероблюється на сухарі.
Макаронні вироби провітрюються злежуванням і варяться у великій
кількості води (1 кг виробу на 10 л води).
Цукор провітрюється злежуванням і вариться протягом 2 годин в
чотирикратному об’ємі води.
Герметична тара (ящики, бочки та інші), яка заражена окремими
краплями ОР, дегазується шляхом обпалювання кожного зараженого місця
(плями) полум’ям паяльної лампи до невеликого обвуглювання. Якщо
обпалювання неможливе, то кожне заражене місце протирається 2–3 рази
ватними тампонами або дрантям, які змочені відповідними розчинами. Після
дегазації тара обмивається водою або водними розчинами миючих засобів та
провітрюється.
Заражені окремими краплями ОР мішкотара або різні покривала
підлягають дегазації на дегазаційному пункті. Тара, що сильно залита
краплинами ОР, не дегазується, а знищується.
Кухонний посуд, інвентар кухонний, термоси дегазуються шляхом 2–3
кратного обтирання дегазуючими розчинами № 1 і № 2-ащ з наступним
кип’ятінням або промивкою гарячою водою з милом.
99
Дезактивація продовольства та тари.
Продовольство та тара, які виявилися зараженими вище допустимих
величин, дезактивуються або відправляються на тилові склади для зберігання
на термін, протягом якого зараженість натурального розпаду РР знизиться до
допустимої.
Усі рекомендовані способи дезактивації продовольства та тари засновані
на відділенні зараженої частини продукту і тари від незараженої, тобто на
видаленні зараженого шару.
Спеціальних засобів для дезактивації продовольства та тари немає.
Залежно від виду продовольства та тари, його упаковки, характеру зараження
дезактивація може бути проведена видаленням зараженого зовнішнього шару
продукту, обмиванням окремих видів продовольства водою, обмиванням
зовнішньої поверхні тари водою або водними розчинами миючих засобів або
дезактивуючими розчинами з одночасним обтиранням дрантям.
Дезактивація багатьох продуктів може проводитися способами:
а) видалення зараженого зовнішнього шару.
Тверді жири, вершкові масла і сир дезактивуються шляхом зняття ножем,
проволокою або металевим скребком зовнішнього шару продукту товщиною
2,5–3 см. Під час зняття зовнішнього шару необхідно уникати пиляючих
рухів.
З найбільш заражених ділянок м’яса гострим ножем зрізується шар
товщиною 6–8 мм, після чого м’ясо обмивається великою кількістю води.
Ковбасні вироби спочатку добре обмивають водою, а потім з них видаляють
оболонку.
Зняття зараженого шару з сипучих продуктів (крупа, борошно, цукор), які
затарені в міхи та заміна зараженої тари чистою можуть проводитись одним із
наступних 3-х способів.
1-й спосіб: поверхня міху (крім міхів з сіллю та цукром) легко
зволожується шляхом обприскування водою або обтирання дрантям, яке
змочене в воді. Потім міх розшивається, закатується на зовнішню сторону, а
вміст обережно пересипається совком в чистий міх.
2-й спосіб: заражені міхи з продовольством рівномірно заливають ззовні
розплавленим парафіном (температура  145–150 С, витрата парафіну –
2–2,5 кг/м2). Через 30–40 хв парафін охолоджується і з внутрішньої сторони
міху утворюється твердий шар продукту товщиною 7–10 мм, що міцно
пов’язаний з мішковиною. Міх розрізається і мішковина разом з утвореним
твердим шаром продукту видаляється.
За відсутності парафіну можливо використовувати клейстер (на відро
береться 2–3 кг тонко розтертої глини, додається 1–1,5 кг борошна і 7–8 л
води, нагрітої до 85–90 С). Відра клейстеру достатньо для покриття 12–14 м2
тари.
100
3-й спосіб: для відділення зараженого шару сипучих продуктів, які
знаходяться в міхах, від незараженого шару можливо використовувати полий
металевий циліндр без дна і кришки. Циліндр виготовляється з чорної жерсті
висотою 25–30 см і діаметром на 4–6 см менше внутрішнього діаметра міху.
Щоб циліндр підходив до мішків усіх розмірів, краї його між собою не
скріпляються. Для видалення зараженого шару циліндр на всю висоту
вставляється в міх; потім із внутрішньої частини циліндра обережно
видаляється верхній шар товщиною 2–3 см, а залишковий продукт
вибирається в чисту тару. Заражений шар під час обгортання мішка
висипається на розстелений внизу брезент.
Якщо продукт упакований в подвійний мішок, то зовнішній мішок
знімається, а внутрішній підлягає контролю зараження.
Макарони й інші мучні вироби, а також сухофрукти та сушені овочі після
розпаковки і встановлення зараженості їх вище допустимих величин
розсортовуються: верхні шари, що стикаються з поверхнею тари видаляються,
залишок обережно вибирається і тимчасово складається на чисту поверхню,
потім це продовольство підлягає контролю зараження.
б) дезактивація шляхом обмивання водою застосовується для багатьох
видів продовольства та тари.
Картопля, морква, буряк, свіжа капуста, цибуля багаторазово, у великій
кількості промиваються водою. З капусти і цибулі попередньо видаляються
верхні заражені листки. Дезактивація овочів проводиться в бочках; можливо
застосовувати сітки (корзинки), які вставляють в бочки, а також в
овочемийки.
Свіже м’ясо, солонина, риба дезактивуються шляхом обмивання
холодною водою. Якщо двократне обмивання водою не знижує зараженості
м’яса нижче допустимих величин, то верхній шар м’яса товщиною близько
5 мм зрізається.
Ковбасні вироби спочатку добре обмиваються водою, а потім з них
видаляється оболонка.
в) дезактивація продовольства, яке упаковане в бочки та іншу
герметичну тару, проводиться шляхом обмивання зовнішньої поверхні тари
струменем води, водними розчинами миючих засобів, або дезактивуючими
розчинами. Якщо тара негерметична, поверхня її протирається дрантям,
змоченим водою (дезактивуючим розчином).
Після обмивання тара підлягає контролю зараження.
Всі види консервів після вилучення з ящиків і встановлення ступеня
зараженості тари (банок) дезактивуються шляхом 2–3х кратного обмивання
поверхні банок водою або миючим розчином з використанням щіток і дрантя.
Змазка з банок видаляється, а банки обмиваються гарячою водою.
101
Печений хліб у випадку зараження його РР підлягає особливому контролю
зараження, при цьому не заражені буханки хліба відбираються в чисту тару, а
заражені – знищуються.
Готова їжа, яка виявилися в зараженому районі підлягає контролю
зараження і у випадку зараження її РР вище допустимих величин підлягає
знищенню.
Дезактивація зараженої тари.
Залежно від матеріалу, з якого вона виготовлена, може проводитися
наступними способами:
 витрушуванням та вибиванням;
 обтиранням дрантям, змоченим водою або дезактивуючим розчином
(дерев’яна, скляна та металева);
 обмивання струменем води або дезактивуючим розчином;
 видаленням зовнішнього шару тари (за наявністю подвійних міхів,
дерев’яної тари та паперових або полімерних прокладок).
Дезінфекція продовольства та тари
Запаси продовольства та тара в складах і сховищах, які підозрюються на
зараження
хвороботворними
мікробами,
підлягають
особливому
бактеріальному дослідженню. Перед дезінфекцією продовольства та тари
проводиться дезінфекція території продовольчих складів і сховищ.
Найбільш надійними способами дезінфекції продовольства та тари є:
 кип’ятіння;
 обробка дезінфікуючими розчинами.
Дезінфекція кип’ятінням викликає загибель більшої кількості
вегетативних форм бактерій протягом 2–5 хв, спорових – протягом більш
тривалого часу (збудник сибірської язви – протягом 1 год, збудника стовбняка
– протягом 3-х год, токсину ботулізму – протягом 6 год).
Продовольство, яке вийнято з дезінфікованої тари, підлягає особливій
термічній обробці (проварюванню протягом 2 годин).
Консерви та інше продовольство, які упаковані в герметичну тару,
знезаражуються кип’ятінням в 3 % розчині соди: для вегетативних форм
мікробів – протягом 30 хв, для спорових форм мікробів – протягом 1 год.
Цукор дезінфікується шляхом кип’ятіння в воді не менше 2 годин.
Знезаражені таким чином розчин цукру в подальшому може бути
використаний для приготування чаю, варення тощо.
Тверді жири знезаражуються перетоплюванням з наступним їх
кип’ятінням протягом 1 години.
М’ясо знезаражується кип’ятінням протягом 2 годин з моменту закіпання
води. Куски м’яса повинні бути не більше 1 кг. Під час додавання у воду 1 %
102
оцтової або молочної кислоти час кип’ятіння м’яса може бути скорочено до 1
години.
Пшеничний хліб, який заражений вегетативними формами мікробів,
знезаражується висушуванням за температури не нижче 120 С. Хліб,
упакований в трьохшаровий папір, дезінфікується термічною обробкою в печі
протягом 1 години за температури 110–115 С.
Сухі фрукти дезінфікуються кип’ятінням у воді протягом години.
Дезінфекція дезінфікуючими розчинами здійснюється наступним чином.
Продовольство, яке упаковане в дерев’яну тару дезінфікується протиранням
тари 10–20 % суспензією ДТС ГК або хлорним вапном з наступним
протиранням дрантям, яке змочене в цьому ж розчині. Продовольство, яке
вийняте з дезінфікованої тари, провітрюється протягом 2-х годин.
Консерви в скляній герметичній тарі, які заражені вегетативними
формами мікробів, знезаражуються шляхом занурення їх на 30 хв в 5 %
розчин ДТ-1 або 3 % освітлений розчин хлорного вапна. При зараженні
споровими формами мікробів скляна тара оброблюється активованими
розчинами хлорвміщуючих препаратів або протиранням її поверхні 10 %
розчином ДТС ГК або хлораміном.
Цукор, упакований в герметичну тару із полімерних матеріалів
дезінфікується шляхом зрошування упаковки 3 % розчином ДТ-1 (0,5 л/м2).
Сухі молочні продукти: яєчний порошок, різні види харчових
концентратів, польові раціони, які упаковані в герметичну паперову або
картонну упаковку дезінфікуються зрошуванням тари 3 % розчином ДТ-1
(0,5 л/м2).
Картопля, свіжі овочі знезаражуються в розчинах препаратів хлору
шляхом замочування та витримки протягом 40 хв з наступним промиванням у
воді.
Дрібний кухонний інвентар, посуд, дошки дезінфікуються кип’ятінням в
20 % розчині соди: при зараженні вегетативними формами мікробів –
протягом 30 хв, споровими формами мікробів – протягом години.
Харчові котли дезінфікуються кип’ятінням в них 2 % розчину соди
протягом 1 години. Одночасно в котлах можливо кип’ятити дрібні металеві та
дерев’яні кухенні приладдя; після дезінфекції вони промиваються водою.
Похідні кухні та інше обладнання дезінфікуються 5 % розчинами ДТ-2 в
дихлоретані з наступним промиванням гарячою водою.
У випадку комбінованого зараження продовольства та тари РР, ОР та БЗ
спочатку встановлюється тир зараження, після чого проводиться спочатку
дезінфекція, потім дегазація і дезактивація.
Способи знищення непридатного продовольства
Продовольство, що не піддається дегазації, дезактивації та дезінфекції
підлягає знищенню або здаванню на тривале зберігання.
103
В першу чергу знищуються лушпиння та інші відходи продуктів, заражена
тара, дрантя. В кожному окремому випадку рішення про знищення
продовольства приймає командир частини (з’єднання) на основі висновку
медичної служби, а для фуражу, м’яса і продовольчої худоби – ветеринарної
служби.
Продовольство, яке заражене ОР або БЗ знищується шляхом спалювання
в ямі глибиною не менше 1,5 м; продовольство попередньо обливається
керосином, бензином або іншими займистими нафтопродуктами. Після
спалювання зараженого продовольства яма засипається землею.
Якщо спалювання неможливе, заражене продовольство поміщується в яму
і пересипається сухим хлорним вапном; потім яма засипається не зараженим
ґрунтом. Глибина ями повинна бути такою, щоб шар ґрунту над
знищувальним продовольством був не менше 1,5 м.
Під час знешкодження непридатного продовольства необхідно
дотримуватись наступних заходів безпеки:
 для проведення робіт по ДДД залучається тільки добре навчений
особовий склад;
 у всіх працівників нігті повинні бути коротко підстрижені;
 особовий склад повинен працювати в протигазах і в засобах захисту
шкіри;
 одягати і знімати засоби індивідуального захисту дозволяється тільки в
спеціально відведених місцях;
 повинен бути організований контроль опромінення особового складу, а
також зараженості обладнання, приборів, які використовуються під час
роботи;
 особовий склад, який має пошкодження шкірних покривів, а також ті, які
хворіють захворюванням верхніх дихальних шляхів, до роботи не
допускаються;
 після закінчення роботи необхідно закопати канави, ями, зливні криниці,
перевірити зараженість всієї ділянки;
 особовий склад після закінчення робіт повинен пройти санітарну
обробку.
3.5. Розчини та рецептури, які застосовуються для спеціальної обробки
Для проведення спеціальної обробки частини і підрозділи забезпечуються
дегазуючими рецептурами, речовинами для приготування розчинів та
комплектами спеціальної обробки. Знання властивостей рецептур, розчинів та
речовин, порядок їх приготування та практичне використання в підрозділах
для проведення спеціальної обробки сприяє зберіганню боєздатності частин і
підрозділів, виконанню ними поставлених завдань під час ведення бойових
дій в умовах РХБ зараження, а також під час ліквідації наслідків руйнувань
104
(аварій) на підприємствах атомної енергетики та хімічної промисловості.
Тому командири усіх ступенів повинні знати властивості рецептур і розчинів
самі та навчати підлеглих.
Дегазуючі рецептури та розчини
Для дегазації відкритих ділянок шкіри людини, обмундирування,
спорядження, засобів індивідуального захисту, озброєння, військової техніки
та місцевості застосовуються:
 дегазуючі рецептури із індивідуальних протихімічних пакетів ИПП-8,
ИПП-9, ИПП-10;
 рецептури із дегазаційних пакетів ДПС-1, ДПП;
 дегазуючі рецептури РД-2, РД-А;
 дегазуючі розчини № 1, 2-бщ (2-ащ);
 водні розчини (суспензії, кашиці) гіпохлоритів кальцію (ГК): ДТС ГК,
НГК, ГКСщ (слабо лужний);
 водні розчини порошку СФ-2У, мийно-дезактиваційного засобу АБСП:
АБСП-Л (лужний), АБСП-К (кислотний).
За відсутністю дегазуючих рецептур і розчинів для дегазації озброєння та
військової техніки можуть використовуватися пальне (бензин, керосин,
дизельне паливо) і розчинники (дихлоретан, спирт та ін.), які не
знешкоджують отруйні речовини, а тільки сприяють механічному видаленню
(змиванню) їх з зараженої поверхні.
Дегазуючі рецептури надходять у війська в технічних засобах і металевих
бочках, готовими до застосування. Дегазуючі розчини № 1, 2-бщ (2-ащ) і
водні розчини готуються безпосередньо в підрозділах.
Дегазуючі рецептури індивідуальних протихімічних пакетів являють
собою рухомі рідини від світло-жовтого до коричневого кольору і призначені
для дегазації відкритих ділянок шкіри людини (обличчя, шиї, рук), заражених
VX, зарином, зоманом та іпритом.
Склад рецептури пакетів ИПП-8, ИПП-9:
 диметилформамід (68,8 %) – апротонний розчинник;
 етилцелозольв (23,7 %) – спирт;
 етилцелозольволят натрію (7,5 %) – дегазуючий агент.
Роль компонентів:
 диметилформамід – прискорює реакцію ОР з дегазуючим агентом,
допомагає швидкому розчиненню, більш повному вилученню ОР із
заражених матеріалів;
 етилцелозольв – допомагає розчиненню дегазуючого агенту в
апротонному середовищі;
 етилцелозольволят натрію – взаємодіє з ОР з утворенням нетоксичних
продуктів.
105
Застосовуються за температури від +40 до –40оС. Рецептури з пакетів
ИПП-8, ИПП-9 викликають легке подразнення шкіри, отруйні при вживанні
та небезпечні під час потрапляння в очі.
Рецептура дегазаційного пакету силікагелієвого (ДПС-1) являє собою
порошок білого кольору без запаху і призначена для дегазації
обмундирування та спорядження, заражених парами зарину, зоману.
Склад рецептури: – алюмосилікатний каталізатор (АСК):
 Al2O3 – 13–15 %;
 SiO2 – 85–87 %.
Застосовується за температури від + 40 до – 40 оС.
Рецептура дегазаційного пакету порошкового ДПП являє собою порошок
білого кольору з запахом хлору і призначена для дегазації обмундирування та
спорядження, заражених аерозолем VX, іпритом та парами зарину, зоману.
Склад рецептури:
 натрієва сіль дихлорізоцианурової кислоти (50 %) – дегазуючий агент;
 окис кальцію CaO (44 %) – дегазуючий агент;
 аеросил (6 %) – активна добавка.
Роль компонентів:
 натрієва сіль дихлорізоцианурової кислоти слугує для хімічного
руйнування ОР типу VX і іприт на тканинах;
 окис кальцію в присутності слідів вологи вступає у взаємодію з парами
ОР типу зарин, зоман;
 аеросил покращує в невеликих кількостях адгезію частинок
порошкової рецептури до тканини.
Норма витрати рецептури 70 г/м2.
Застосовується за температури від + 40 до – 40 оС.
Дегазуюча рецептура РД-А індивідуального дегазаційного пакету
(ИДП-1) являє собою рухому рідину від світло-жовтого до коричневого
кольору і призначена для дегазації стрілецької зброї, заражених VX, зарином,
зоманом та іпритом.
Склад рецептури:
 бензин Б-70 (49 %) – апротонний розчинник;
 диетилентриамін (12,4 %) – амін;
 етилцелозольв (11,4 %), н-Бутанол (20,4%) – спирти;
 н-Бутилат натрію (6,8 %) – дегазуючий агент.
Роль компонентів:
 бензин Б-70 – прискорює реакцію ОР з дегазуючим агентом,
допомагає швидкому розчиненню, більш повному вилученню ОР із
заражених матеріалів;
106
 диетилентриамін – забезпечує стабілізацію рецептури при попаданні
вологи, а також прискорює реакцію ОР з дегазуючим агентом;
 етилцелозольв, н-Бутанол – допомагають розчиненню дегазуючого
агента в апротонному середовищі;
 н-Бутилат натрію – взаємодіє з ОР з утворенням нетоксичних
продуктів.
Застосовується за температури від + 40 до – 32 оС. При попаданні на
незахищену шкіру викликає подразнення шкіри.
Дегазуюча рецептура РД-2 являє собою рухому рідину від світло-жовтого
до коричневого кольору і призначена для дегазації озброєння та військової
техніки, засобів індивідуального захисту шкіри ізолювального типу і
місцевості заражених VX, зоманом та іпритом. Вона є основною дегазуючою
рецептурою в зимових умовах.
Склад рецептури:
 керосин КО-30 (37,6 %) – апротонний розчинник;
 хлорбензол (48,3 %) – апротонний розчинник;
 етилцелозольв (5,2 %) – спирт;
 ізо-Бутанол (4,7 %) – спирт;
 ізо-Бутилат калію (3,8 %) – дегазуючий агент;
 оксифос-А (0,4 %) – поверхнева активна речовина (ПАР).
Роль компонентів:
 керосин КО-30, хлорбензол – прискорюють реакції ОР з дегазуючим
агентом, допомагають швидкому розчиненню, більш повному
видаленню ОР із заражених матеріалів, що добре вбирають ОР;
 етилцелозольв, ізо-Бутанол – допомагають розчиненню дегазуючого
агенту в апротонних середовищах;
 ізо-Бутилат калію – взаємодіє з ОР з утворенням нетоксичних
продуктів;
 оксифос-А – сприяє стабілізації системи та покращує змочувальну
здатність рецептури.
Норма витрати рецептури з комплекту ТДП – 0,4 л/м2 (під час зараження
VX – 0,2 л/м2), з інших засобів – 0,4–0,5 л/м2. Норма витрати рецептури для
дегазації місцевості – 1,5–2 л/м2.
Застосовується з комплектів ТДП, ИДК-1 і АДДК, а також з
авторозливних станцій за температури від + 40 до – 60 оС.
Дегазуюча рецептура РД-2 вогненебезпечна. При спорядженні комплектів
і АРС рецептурою РД-2 необхідно дотримуватись правил пожежної безпеки.
Під час попадання на незахищену шкіру викликає подразнення.
Рецептура РД-2 зберігається в сталевих герметично закритих бочках. При
зберіганні та перетарюванні необхідно оберігати рецептуру від попадання
107
води і тривалого контакту (більше 1 години.) з атмосферою, що призводить до
зниження дегазуючої ефективності рецептури. Постачається у війська в
готовому вигляді. Термін придатності рецептури – не більше п’яти років.
Дегазуючий розчин № 1 призначений для дегазації озброєння та військової
техніки, засобів індивідуального захисту шкіри ізолювального типу, а також
окремих ділянок місцевості, заражених VX та іпритом. Він є допоміжним
дегазуючим розчином в зимових умовах за відсутністю дегазуючої рецептури
РД-2.
Склад розчину:
 2 % (за масою) дихлораміну (ДТХ-2, ДТ-2) – дегазуючий агент;
 дихлоретан – апротонний розчинник.
Роль компонентів:
 дихлорамін – взаємодіє з ОР з утворенням нетоксичних продуктів;
 дихлоретан – прискорює реакцію ОР з дегазуючим агентом, допомагає
швидкому розчиненню, більш повному видаленню ОР із заражених
матеріалів, що добре вбирають ОР.
Норма витрати розчину 0,5–0,6 л/м2.
Застосовується з комплектів ИДК-1 і АДДК, а також з авторозливних
станцій за температури від + 40 до – 35 °С.
Розчин викликає подразнення шкіри, отруйний при внутрішньому
вживанні та небезпечний під час потрапляння в очі. Розчин вогненебезпечний.
Дегазуючий розчин № 1 готується в підрозділах РХБ захисту. Для
приготування дегазуючого розчину в ємність заливається дихлоретан і
засипається розрахункова кількість дихлораміну. Суміш перемішується
протягом 10–15 хв. Термін придатності розчину при зберіганні в технічних
засобах спеціальної обробки 5–7 діб.
Дегазуючий розчин № 2-бщ (безаміачно-лужний), призначений для
дегазації озброєння та військової техніки, засобів індивідуального захисту
шкіри ізолювального типу, а також окремих ділянок місцевості, заражених
зоманом. Він є допоміжним дегазуючим розчином в зимових умовах за
відсутністю дегазуючої рецептури РД-2.
Склад розчину:
 10 % їдкого натрію – дегазуючий агент;
 25 % моноетаноламіну – амін;
 решта вода.
Роль компонентів:
 їдкий натр – взаємодіє з ОР з утворенням нетоксичних продуктів;
 моноетаноламін – понижує температуру замерзання розчину; є
антикорозійною добавкою, поліпшує розчинність ОР типу зоман та
забезпечує таким чином кращий контакт його з дегазуючим агентом;
покращує змочування розчину.
108
Норма витрати розчину 0,5-0,6 л/м2.
Застосовується з комплектів ИДК-1 і АДДК, а також з авторозливних
станцій. За температури від + 40 до – 10 ºС дегазуючий розчин № 2-бщ
розбавляється водою в п’ять разів, за температури від – 30 до – 40 ºС
розбавляється аміачною водою в п’ять разів, за температури від – 10 до –
30 ºС – застосовується без розбавлення.
Дегазуючий розчин № 2-бщ готується в підрозділах РХБ захисту. Для
приготування дегазуючого розчину в ємність заливають воду та розчиняють в
ній подрібнений їдкий натр. До отриманого розчину додають моноетаноламін
та перемішують протягом 15–25 хв. Термін придатності розчину не більше
одного року.
Дегазуючий розчин № 2-ащ (аміачно-лужний), призначений для дегазації
озброєння та військової техніки, засобів індивідуального захисту шкіри
ізолювального типу, а також окремих ділянок місцевості, заражених зоманом.
Він є допоміжним дегазуючим розчином в зимових умовах за відсутністю
дегазуючої рецептури РД-2.
Склад розчину:
 2 % їдкого натрію – дегазуючий агент;
 5 % моноетаноламіну – амін;
 решта 20-25 % аміачна вода.
Роль компонентів:
 їдкий натр та аміак – взаємодіють з ОР з утворенням нетоксичних
продуктів; крім того аміак понижує температуру замерзання розчину;
 моноетаноламін – понижує температуру замерзання розчину; є
антикорозійною добавкою, поліпшує розчинність ОР типу зоман та
забезпечує таким чином кращий контакт його з дегазуючим агентом та
аміаком; покращує змочування розчину.
Норма витрати розчину 0,5–0,6 л/м2.
Застосовується з комплектів ИДК-1 і АДДК, а також з авторозливних
станцій за температури від + 40 до – 40 °С.
Дегазуючий розчин № 2-ащ готується в підрозділах РХБ захисту. Для
приготування дегазуючого розчину в ємність заливають аміачну воду
(приблизно 1/9 частину від загальної розрахункової кількості) та розчиняють
в ній подрібнений їдкий натрій). До отриманого розчину додають решту
аміачної води, моноетаноламін та перемішують протягом 1–3 хв. Термін
придатності розчину не більше одного року.
Дегазуючий розчин № 2-бщ (2-ащ) застосовується, як правило,
послідовно після дегазуючого розчину № 1. Спочатку об’єкти дегазуються
розчином № 1, потім розчином № 2-бщ (2-ащ). Якщо відомо, якими ОР
заражені об’єкти, то можливе застосування одного розчину.
109
Водний розчин, який містить 1 або 1,5 % (за масою) ГК (відповідно І або
ІІ категорії), призначений для дегазації озброєння та військової техніки,
засобів індивідуального захисту шкіри ізолювального типу та ділянок
місцевості, заражених VX, зоманом та іпритом. Він є основним дегазуючим
розчином в літніх та осінньо-весняних умовах.
Склад гіпохлориту кальцію:
 гіпохлорит кальцію Са(ОСІ)2;
 гідрат окису кальцію Са(ОН)2;
 хлористий кальцій СаСІ2;
 карбонат кальцію СаСО3;
 вода кристалізаційна Н2О.
Роль компонентів:
 гіпохлорит кальцію – головна складова частина, яка забезпечує
окислювальну та хлорувальну дію на ОР типу VX та іприт;
 гідрат окису кальцію – головна складова частина, яка забезпечує
лужну дію на ОР типу зоман;
 карбонат кальцію – нейтральний домішок;
 хлористий кальцій – шкідлива домішка, яка сприяє зволожуванню та
комкуванню технічного продукту під час зберігання, розкладання
гіпохлориту кальцію та втрати активного хлору;
 кристалізаційна вода – сприяє втраті активного хлору.
Норма витрати розчину для озброєння та військової техніки – 1,5 л/м2, для
місцевості – 1,5–2,0 л/м2.
Застосовується з комплектів ДК-4, ДК-5 та з авторозливної станції
АРС-15 за температури від + 40 до − 15 °С; з комплекту АДДК і
авторозливної станції АРС-14 – за температури від + 40 до + 5 °С.
Для приготування розчину в ємність заливають воду і під час
перемішування засипають розрахункову кількість ГК. Суміш перемішують
протягом 10–15 хв. Термін придатності 1 або 1,5 % водного розчину ГК при
зберіганні в авторозливних станціях до п’яти діб, в каністрах – до двох діб.
Водна кашиця ГК призначена для дегазації грубих металевих, дерев’яних,
гумових, бетонних поверхонь (бронековпаків, коліс та кузовів автомобілів,
траншей, окопів), заражених VX, зоманом та іпритом.
Вона складається з двох об’ємів ГК та одного об’єму води.
Кашиця готується безпосередньо перед застосуванням в будь-якій ємності
(відро, бочка) і наноситься тонким шаром на заражену поверхню за
допомогою щіток, віників, лопат та інших підручних засобів. Норма витрати
кашиці: під час дегазації металевих поверхонь – 1 л/м2, під час дегазації
дерев’яних поверхонь  1,5 л/м2. Через 0,5–1 год шар кашиці видаляється,
110
поверхні промиваються водою, за необхідністю протираються насухо, а не
пофарбовані металеві поверхні після протирання змащуються.
Кашиця застосовується в літніх та осінньо-весняних умовах за
температури від + 40 до + 5 °С. Термін придатності кашиці не більше 2 діб.
Водний розчин, який містить 0,3 % порошку СФ-2У (АБСП),
призначений для дегазації авіаційної техніки, зараженої VX, зоманом та
іпритом, може використовуватись також для дегазації іншого озброєння та
військової техніки.
Застосовується з комплектів АДДК, ИДК-1, ДК-1, ДК3, а також з
авторозливної станції АРС-14 за температури від + 40 до + 5 С. З комплектів
ДК-4, ДК-5 застосовується 0,075 % водний розчин порошку СФ-2У (АБСП).
Норма витрати розчинів 3 л/м2.
Для приготування водного розчину порошку СФ-2У (АБСП) в ємність
заливається вода і засипається малими порціями розрахункова кількість
порошку СФ-2У (АБСП). Суміш перемішується протягом 3 хв.
За відсутністю табельних рецептур і розчинів для дегазації озброєння та
військової техніки, заражених VX, зоманом та іпритом в окремих випадках
допускається застосування пального (бензин, керосин, дизельне паливо) і
розчинників (дихлоретан, спирти та інші). Норма витрати 2–3 л/м2. Пальне та
розчинники вогненебезпечні. Під час роботи з ними необхідно дотримуватися
правил пожежної безпеки.
Водні розчини порошку СФ-2У (АБСП), пальне та розчинники змивають
ОР з зараженої поверхні, зменшують небезпеку вторинного зараження
особового складу, але не дозволяють зняти захисні рукавиці та протигази при
експлуатації об’єктів.
Дезактивуючі розчини
Для дезактивації озброєння та військової техніки, засобів індивідуального
захисту шкіри ізолювального типу застосовують водні розчини порошку
СФ-2У та мийно-дезактиваційного засобу АБСП.
0,075 та 0,15 % водні розчини на основі порошку СФ-2У, призначені для
дезактивації озброєння та військової техніки, засобів індивідуального захисту
шкіри ізолювального типу.
Склад порошку СФ-2У:
 сульфанол (25 %) – поверхнева активна речовина (ПАР);
 триполіфосфат натрію (50 %) – комплексне з’єднання («активатор»);
 сульфат натрію (18 %) – активна добавка;
 волога (7 %).
Роль компонентів:
 сульфанол – знижує поверхневий натяг, володіє достатніми миючими
здібностями;
111
 триполіфосфат натрію – підвищує дезактивуючу здібність розчину
ПАР, покращує відрив частинок від об’єкта;
 сульфат натрію – щоб не збиралося грудками.
0,075 % розчин СФ-2У застосовується з комплектів ДК-4, ДК-5 за
температури від + 40 до – 15 °С з нормою витрати 1,5 л/м2.
0,15 % розчин СФ-2У у воді літом, аміачній воді (20–25 % аміаку) зимою
застосовується з АРС, АДДК, ИДК-1, ДК-1, ДК3. З АРС-15 до температури
– 15 °С застосовується водний розчин, підігрітий до + 60–70 °С. Норма
витрати 3 л/м2.
Розчини порошку СФ-2У готуються шляхом розчинення його
розрахункової кількості під час перемішування протягом 1–3 хв.
Мийно-дезактиваційний засіб АБСП виготовляється двох марок:
 АБСП-К (кислотний) – для дезактивації нефіксованих або слабофіксованих радіоактивних забруднень з металевих, полімерних,
залізобетонних, дерев’яних, скляних поверхонь, які не мають жирових
забруднень;
 АБСП-Л (лужний) – для дезактивації нефіксованих або слабофіксованих радіоактивних забруднень, які мають жирові та побутові
забруднення.
Склад АБСП-К:
 сульфанол-порошок (20–40 %) – ПАР;
 триполіфосфат натрію (38 %) – комплексне з’єднання;
 трилон-Б (6 %) – активне комплексне з’єднання;
 щавелева кислота (15 %);
 карбоксиметилцелюлоза (1%).
Склад АБСП-Л:
 сульфанол-порошок (20–40 %) – ПАР;
 триполіфосфат натрію (38 %) – комплексне з’єднання;
 трилон-Б (6 %) – активне комплексне з’єднання;
 сода кальцинована (15 %) – емульгатор;
 карбоксиметилцелюлоза (1 %).
Роль компонентів:
 сульфанол-порошок – знижує поверхневий натяг, володіє достатніми
миючими здібностями;
 триполіфосфат натрію – підвищує дезактивуючу здібність розчину
ПАР;
 трилон-Б – підвищує дезактивуючу здібність розчину ПАР;
 щавелева кислота – для дезактивації металевих поверхонь;
 сода кальцинована – для поліпшення проценту дезактивації об’єкта;
112
 карбоксиметилцелюлоза – для поліпшення відриву забруднень з
поверхні об’єкта.
Дезактивуючі розчини на основі порошку АБСП застосовуються за
допомогою тих же засобів, з яких застосовують водні розчини порошку
СФ-2У та у такому ж процентному співвідношенні до води, що і ці засоби.
У випадку аварій на підприємстві атомної енергетики, що піддались
радіоактивному забрудненню, готується 5 % водний розчин АБСП для
дезактивації помешкань або доріг, а 5–10 % водний розчин АБСП – для
дезактивації рухомих транспортних засобів та механізмів і устаткування.
Крім цих розчинів, для дезактивації можна використовувати водні
розчини мила та інші миючі засоби або воду, а також розчинники
(дихлоретан, бензин, керосин, дизельне паливо та інші).
Норми витрат водних розчинів мила, миючих засобів і розчинників
1,5 або 3 л/м2, води – 3 або 5 л/м2.
Дезінфікуючі розчини
Для дезінфекції озброєння та військової техніки, засобів індивідуального
захисту шкіри ізолювального типу застосовують водні розчини ГК,
дегазуючий розчин № 1, для дезінфекції шкірних покривів людини – водний
розчин монохлораміну Б (ХБ).
Як допоміжні розчини для дезінфекції можуть бути використані водні
розчини миючих порошків, дегазуючий розчин № 2-бщ (2-ащ), дегазуюча
рецептура РД-2, які мають слабку дезінфікуючу дію і в основному тільки
знижують обсіменіння заражених поверхонь хвороботворними мікробами.
Норми витрати допоміжних розчинів такі ж, як і під час дегазації.
Водний розчин, який містить 1 або 1,5 % (за масою) ГК (відповідно І та
ІІ категорії), призначений для дезінфекції озброєння та військової техніки,
засобів індивідуального захисту шкіри ізолювального типу заражених
неспороутворюючими формами мікробів. Він є основним дезінфікуючим
розчином у літніх та осінньо-весняних умовах.
Норма витрати розчину 2,5–3 л/м2.
Застосовується з комплектів ДК-4, ДК-5 та з авторозливної станції
АРС-15 за температури від + 40 до − 15 °С; з комплекту АДДК і
авторозливної станції АРС-14 – за температури від + 40 до + 5 °С.
Водний розчин, який містить 5 або 7,5 % (за масою) ГК (відповідно І та ІІ
категорії), призначений для дезінфекції озброєння та військової техніки,
засобів індивідуального захисту шкіри ізолювального типу заражених
спороутворюючими формами мікробів. Він є основним дезінфікуючим
розчином в літніх та осінньо-весняних умовах.
Норма витрати розчину 4–4,5 л/м2.
113
Застосовується з комплектів ДК-4, ДК-5 та з авторозливної станції
АРС-15 за температури від + 40 до − 15 °С; з комплекту АДДК і
авторозливної станції АРС-14 – за температури від + 40 до + 5 °С.
Для приготування розчинів в ємність заливають воду і під час
перемішування засипають розрахункову кількість ГК. Суміш перемішують
протягом 10–15 хв.
Водна стабілізована суспензія, яка містить 15 або 20 % (за масою) ГК
(відповідно І та ІІ категорії) і 1 % (за масою) рідкого скла, призначена для
дезінфекції ділянок місцевостей та доріг, заражених як неспороутворюючими,
так і спороутворюючими формами мікробів.
Норма витрати 10 л/м2.
Застосовується з авторозливних станцій за температури від + 40 до + 5 °С.
Для приготування стабілізованої суспензії в ємність заливають воду та під
час інтенсивного перемішування додають розрахункову кількість рідкого
скла, потім засипають розрахункову кількість ГК і суміш перемішують
протягом 15–20 хв.
Водна кашиця ГК призначена для дезінфекції грубих металевих, гумових
та дерев’яних виробів за температури від + 40 до + 5 С.
Вона складається з двох об’ємів ГК та одного об’єму води.
Порядок її приготування та застосування такий же, як і для дегазації.
Водний розчин, який містить 0,5 % (за масою) монохлораміну Б (ХБ),
призначений для дезінфекції шкірних покривів людини. Дезінфекцію
проводять шляхом обмивання шкіри розчином монохлораміну або зрошенням
із душових сіток.
Коротка характеристика дегазуючих речовин, які входять до складу
дегазуючих, дезактивуючих, дезінфікуючих розчинів
Дихлорамін ДТХ-2 (ДТ-2) – кристалічний порошок білого або жовтого
кольору з запахом хлору. Добре розчиняється в дихлоретані, в воді не
розчиняється. Під час попадання в сухий дихлорамін нафтопродуктів або
інших органічних речовин він самозаймається. Роботи з ДТХ-2 (ДТ-2)
повинні виконуватись в протигазах, плащах ОП-1, захисних панчохах і
рукавицях.
ДТХ-2 (ДТ-2) зберігається і транспортується в фанерних штампованих
бочках місткістю 50 кг. Маса порошку в бочці 40 кг.
Дихлоретан – безбарвна або слабо жовтого кольору легко летюча рідина з
запахом, який трохи нагадує запах спирту або хлороформу. Питома вага
1250 кг/м3, температура кипіння + 84 С, температура замерзання – 35 С.
Дихлоретан є рідиною, яка легко спалахує, температура спалаху + 9 С. В воді
не розчиняється, добре змішується з органічними розчинниками, розчиняє
багато ОР. Під час попадання в організм людини викликає сильне отруєння
114
(при великій кількості – смерть); його пари шкідливі при тривалому вдиханні,
а також під час дії на шкіру. Роботи з дихлоретаном повинні проводитись в
протигазах, плащах ОП-1, захисних панчохах і рукавицях.
Дихлоретан зберігається і транспортується в сталевих бочках місткістю
100 і 250 л, а також залізничних цистернах з верхнім зливом.
Їдкий натр (каустична сода) являє собою плавлений моноліт або дрібні
луски. На повітрі поглинає вологу та вуглекислий газ, тому повинен
зберігатись в герметичній тарі. Добре розчиняється в воді. Концентровані
водні розчини (більше 3 %) руйнують тканини і взуття, роз’їдають шкіру
людини. Роботи з їдким натром і його розчинами необхідно виконувати в
протигазах, плащах ОП-1, захисних панчохах і рукавицях.
Технічний твердий (плавлений) їдкий натр зберігається і транспортується
в герметичних сталевих барабанах місткістю 50–170 кг, а лусковий – в мішках
з поліетиленової плівки, розташованих в герметичних сталевих барабанах зі
знімним верхнім днищем, місткістю 25–100 кг.
Моноетаноламін (технічний) – в’язка рідина жовтого кольору, має
слабкий аміачний запах. Гігроскопічна, горюча. Питома вага 1020 кг/м3.
Добре змішується з водою. Температура замерзання технічного
моноетаноламіну зі вмістом 70 % основної речовини – 30 С. Чистий
моноетаноламін являє собою безбарвну рідину з температурою затвердіння
+ 10 С. Для пониження температури замерзання чистого моноетаноламіну до
температури – 30 С в нього слід додати 30 % води.
Моноетаноламін зберігається і транспортується в сталевих бочках
місткістю 100 і 300 л, а також в залізничних цистернах.
Аміачна вода являє собою 20–25 % розчин аміаку в воді. Вона викликає
подразнення слизових оболонок очей та носа. Температура замерзання
залежить від вмісту в ній аміаку і складає: для 8 % розчину – 10 С, для 13 %
розчину – 20 С, для 19 % розчину – 30 С, для 25 % розчину – 40 С. Під час
роботи з аміачною водою особовий склад повинен використовувати протигази
і захисні рукавиці.
Аміачна вода зберігається і транспортується в сталевих бочках місткістю
100 і 250 л, а також в залізничних цистернах.
Гіпохлорити кальцію (ГК) – білі сипкі порошки з запахом хлору. В воді
розчиняються помірно, в органічних розчинниках не розчиняються. При
попаданні в органи дихання, на слизові оболонки очей та шкіру викликають
подразнення. Суспензії, кашиці та сухі ГК знебарвлюють і руйнують тканини,
викликають корозію нефарбованих металевих поверхонь. Під дією тепла,
вологи та вуглекислого газу ГК розкладаються, тому їх зберігають в
герметичній тарі в прохолодному місці, прихованому від прямих сонячних
променів.
115
ГК упаковуються, зберігаються і транспортуються в барабанах із
оцинкованої сталі місткістю 25, 50 і 100 кг.
Порошок СФ-2У являє собою однорідну дрібно дисперсну суміш від
білого до темно-жовтого кольору. Добре розчиняється в воді, застосовується
за температури + 5 С і вище. Порошок СФ-2У розфасовується в пакети вагою
400 г. Пакети упаковуються в дерев’яні або картонні ящики масою не більше
25 кг.
У процесі зберігання та в результаті поглинання вологи порошок може
збиватися в грудки або злежуватись. В цьому випадку перед розчиненням
порошку у воді його необхідно подрібнити.
Мийно-дезактиваційний засіб АБСП являє собою однорідний сипкий
порошок від білого до світло коричневого кольору. Добре розчиняється в
воді, застосовується за температури + 5 С і вище. Засіб розфасовується в
трьох-, чотирьох-, п’ятишарові паперові мішки з поліетиленовою вкладкою, в
поліетиленові мішки, в барабани картонні набивні місткістю 10, 12, 15,
20 дм3. Маса нетто засобу повинна бути: в мішках – не більше 25 кг; у пакетах
по 400 г кожний, що упаковуються в дерев’яні або картонні ящики масою не
більше 25 кг.
Монохлорамін Б (ХБ) – білий або злегка жовтуватий кристалічний
порошок зі слабким запахом хлору. Добре розчиняється в воді, помірно в
спирті та не розчиняється в органічних розчинниках, не горить, не чуттєвий
до ударів та тертя.
Зберігається і транспортується в паперових мішках або фанерних
барабанах масою не більше 30 кг з поліетиленовими вкладишами.
Приготування дегазуючих, дезактивуючих дезінфікуючих розчинів в
авторозливних станціях
Під час приготування розчину необхідно провести розрахунок кількості
компонентів. Для цього використовують формулу:
Qn
g
,
100
де g − кількість компоненту в розчині;
Q – загальна кількість розчину;
n – відсоткове відношення компоненту в розчині.
Приклад: Розрахувати необхідну кількість компонентів для приготування
2500 літрів дегазуючого розчину № 2.
Розв’язання:
процентний склад розчину: 10 % – NaOH, 25 % – МЕА, 65 % – Н2О;
щільність компонентів  1,0 (1,0 л = 1,0 кг);
2500  10
g NaOH 
 250 кг;
100
116
g МЕА 
2500  25
 625 кг (л);
100
2500  65
 1625 кг (л).
100
Висновок: згідно з виконаними розрахунками для приготування
2500 літрів дегазуючого розчину № 2-бщ необхідно: 250 кг їдкого натру,
625 л МЕА і 1625 л води.
Якщо щільність компоненту більша 1,0 (як у ДХЕ = 1,25), то необхідно
літри ДХЕ перевести в кг, тоді
2000  1,25  2
g ДТ  2 
 50 кг.
100
Для розрахунку компонентів дегазуючого розчину № 1 під час
приготування його в АРС-14 необхідно враховувати вантажопід’ємність
станції
Q  2500 : 1,25  2000 .
Для приготування дегазуючого розчину № 1 в цистерну АРС-14 за
допомогою механічного або ручного насоса закачується розрахункова
кількість дихлоретану. Потім монтується комунікація для перемішування
розчину шляхом його циркуляції (роздавальний трубопровід з’єднується з
трубопроводом брудоспуску забірним гумометалорукавом). В люк горловини
встановлюється воронка для заправлення цистерни порошкоподібними
дегазуючими речовинами, яка кріпиться за допомогою пружинної ручки до
диска люка горловини. До бокових штуцерів роздавальної труби приєднують
два гумовотканинних (гумовометалевих) рукави з прямими брандспойтами.
При цьому один брандспойт фіксується нерухомо в кріпленні на
внутрішньому конусі воронки, а другий використовується хіміком для
інтенсифікації розмиття (розчинення) дихлораміну, який засипається в
цистерну з початком циркуляції дихлоретану. Після засипання ДТХ-2 (ДТ-2)
циркуляція проводиться протягом 15 хв.
Для приготування дегазуючого розчину № 2-бщ в цистерну АРС-14
закачується розрахункова кількість води, потім станція готується для
циркуляції і засипання їдкого натру, як і під час приготування дегазуючого
розчину № 1. З початком циркуляції в цистерну малими порціями засипається
розрахункова кількість дрібно подрібненого їдкого натру, закачується
моноетаноламін і продовжується циркуляція протягом 30 хв.
Під час приготування дегазуючого розчину № 2-бщ взимку спочатку в
цистерну закачується моноетаноламін, а потім вода і під час циркуляції
засипається подрібнений їдкий натр.
Для приготування дегазуючого розчину № 2-ащ закачується в цистерну
2125 л аміачної води, 125 л моноетаноламіну. Вміст цистерни перемішують
g Н 2О 
117
циркуляцією рідини 5-10 хв. В бочку або іншу ємність заливають 250 л
аміачної води, засипають 50 кг подрібненого їдкого натру (для АРС-14).
Вміст ємності перемішують протягом 20-25 хв і закачують в цистерну АРС14. Розчин в цистерні перемішують протягом 5-10 хв.
Для приготування 1 або 1,5 %; 5 або 7,5 % водного розчину ГК в цистерну
закачується розрахункова кількість води. Готується авторозливна станція для
циркуляції і засипання ГК. З початком циркуляції через воронку
5-20 хв засипається розрахункова кількість ГК. Після засипання всієї кількості
ГК циркуляція продовжується протягом 5-10 хв.
Для приготування водної стабілізованої суспензії ГК зі вмістом 15-20 %
(за масою) ГК (відповідно І або ІІ категорії) і 1 % (за масою) рідкого скла в
цистерну АРС закачується розрахункова кількість води. Готується
авторозливна станція для циркуляції і засипання ГК. З початком циркуляції
через воронку заливається розрахункова кількість рідкого скла. Виконується
перемішування протягом 5 хв, після чого при перемішуванні на протязі
15–20 хв засипається розрахункова кількість ГК. Циркуляція продовжується
протягом 10–15 хв.
Приготування розчинів і суспензій повинно проводитись в протигазах,
засобах захисту шкіри.
Для приготування 0,15 % водного розчину СФ-2У (АБСП) в цистерну АРС
заливається розрахункова кількість води (взимку – аміачної води). Готується
авторозливна станція для циркуляції і засипання порошку. З початком
циркуляції через воронку засипається розрахункова кількість порошку СФ-2У
(АБСП).
Під час приготування розчинів в АРС-15 рідинні компоненти закачуються
насосом. Забір сипких компонентів (ГК і їдкого натру) здійснюється за
допомогою забірного пристрою, приєднаного до рідинної магістралі та
цистерни. Для установки забірного пристрою в барабани з ГК в них
спеціальним розкривачем попередньо видаляються верхні кришки. В процесі
забору необхідно слідкувати, щоб приймальна частина забірного пристрою
постійно знаходилась над поверхнею розчинника (розчина), подача якого з
цистерни регулюється вентилем, встановленим на пристрої. Після забору
сипких компонентів перемішування розчинів здійснюється їх циркуляцією з
цистерни через стаціонарну рідинну магістраль, механічний насос і знову в
цистерну.
Розрахункова кількість компонентів для приготування дегазуючих,
дезактивуючих, дезінфікуючих розчинів на одне заряджання АРС надана в
додатку 2.
118
ЧАСТИНА ІІ. ОСНОВНІ ПРОЦЕСИ ТА АПАРАТИ
ОЗБРОЄННЯ ВІЙСЬК РХБ ЗАХИСТУ
4. ОСНОВИ ГІДРАВЛІКИ
Механіка рідини – наука, яка розглядає основні закони руху і рівноваги
рідин (як крапельних, так і газоподібних), а також їх силову взаємодію з
твердими тілами.
Механіка рідин заснована на емпіричній гідравліці та класичній гідродинаміці. Гідравліка займається вивченням руху рідини в трубах та каналах.
Механіку рідини можна розподілити на дві частини:
 теоретична механіка рідини, де подаються основні положення теорії
рівноваги та руху крапельних рідин і газів;
 прикладна механіка рідини, в якій розглядаються додатки цих законів
до ряду практичних випадків (рух в трубопроводах, витікання із
отворів і насадок, обтікання твердих тіл).
4.1. Загальні поняття про рідини
Гідравліка є прикладною технічною наукою, яка вивчає закони рівноваги
та руху рідинних тіл. Гідравліка складається з двох розділів:
 гідростатики;
 гідродинаміки.
Гідростатика вивчає закони спокою, а гідродинаміка – закони руху
рідин.
Рідини з точки зору механічних властивостей розподіляються на два
класи: мало стискувані (крапельні) та стискувані (газоподібні).
Крапельні – вода, нафта, розчини, вони мало змінюють свій об’єм зі
зміною тиску й температури. Не надають опір розтягуючим зусиллям. Але
крапельні рідини здійснюють суттєвий опір здвигаючим силам, які
проявляються у вигляді сил внутрішнього тертя. На відміну від крапельних
газоподібні рідини сильно змінюють свій об’єм при змінах тиску й
температури. В гідравліці вивчаються в основі крапельні рідини, які в
подальшому будуть називатись просто рідинами.
Рідина розглядається не як матеріальне тіло, яке складається з багатьох
молекул, а як безперервне суцільне середовище.
Основні властивості рідин, суттєві під час розгляду задач механіки рідин,
а саме щільність, в’язкість та стискування. В деяких випадках під час
розглядання процесів утворення крапель і тонких струменів має значення
поверхневий натяг.
Щільністю рідини  називається її маса, вміщена в одиницю об’єму:
 = m/V,
119
де m – маса рідини;
V – об’єм, який займає рідина (для води при 4 °С  = 1000 кг/м3)
Позначення: в системі СИ – кг/м3
 (води)= 1000 кг/м3;
 (дихлоретану)= 1250 кг/м3;
 (нафти)= 816 кг/м3 (при 20 оС)
Питома вага рідини − вага, рідини, яка приходиться на одиницю об’єму:
 = Р/V
Р = mg →  = mg/V,
де g – прискорення вільного падіння (питома вага води 9810 Н/м3 ).
Позначення: в системі СИ  Н/м3; в техн. сист. – кгс/м3; в сист. фіз. –
дин./см3.
Щільність і питома вага пов’язані один з одним через прискорення
вільного падіння:
γ = ρ·g
де g − прискорення вільного падіння.
Відносна щільність – відношення щільності рідини до щільності води за
температури 4 оС в однакових об’ємах.
δ = рід./води,
де рід – щільність рідини в кг/м3;
води – щільність води за 4 °С в кг/м3.
Приклад.
Відносна вологість води за 4 °С δВ = 1.
Відносна вологість нафти за 20 °С δВ = 0,816.
Відносна вологість гліцерину за 0 °С δВ = 1,26.
Відносна питома вага рідини – це відношення питомої ваги рідини до
питомої ваги води (за температури – 4 °С).
Щільність, відносна щільність, а отже, питома та відносна вага рідини
змінюється із зміною тиску і температури.
В’язкість рідин. В’язкістю називають властивість рідини надавати опір
руху.
Всі реальні рідини володіють в’язкістю, яка проявляється у вигляді
внутрішнього тертя під час відносного руху суміжних частинок рідини.
Іншими словами, в’язкість характеризує ступінь плинності рідини або
рухливість її частинок.
В’язкість значною мірою залежить від температури; при цьому в’язкість
крапельних рідин із збільшенням температури зменшується (а у газів −
зростає). Наприклад, в’язкість води зменшується майже у 7 разів при зміні
температури від 0 °С до 100 °С.
120
В’язкість характеризується коефіцієнтом абсолютної або динамічної
в’язкості та позначається літерою μ.
В’язкість рідини в системі СІ вимірюється в Н·с/м2 або Па·с. В технічній
системі  кгс·с/м2. В системі фіз.  дин·с·/см2, ПЗ  (Пуаз) на згадку про
французького лікаря Пуазейле.
1/100 ПЗ = сантіпуаз (СПЗ).
1 Па·с = 0,102 кгс·с/м2 = 10 П.
АВводи за 4 оС μ = 0,0156 Нс/м2 (1,56 СПЗ).
АВводи за 20 оС μ = 0,001 Нс/м2 (1 СПЗ).
Кінематична в’язкість − це відношення абсолютної в’язкості до
щільності рідини:
ν = μ/ρ.
Ця в’язкість названа кінематичною, тому що в її розмірність не входить
одиниця сили. В системі СІ ν  м2/с, в системі фіз.
1 Стокс = 1 см2/с = 10-4 м2/с. Сота частина стокса зветься сантистоксом
(ССТС).
νводи = 1,56 х 10-6м2/с (4 оС)
νводи = 10-6м2/с (20 оС).
Експериментально в’язкість рідин визначається віскозиметром.
Стискування. Стискування рідин характеризується коефіцієнтом
об’ємного стиску βv
1 V 2
V   
м /н,
V 
де V – початковий об’єм рідини в м3;
∆V – зміна цього об’єму зі збільшенням тиску на величину ∆p в н/м2
Приклад.
Вода за 4 оС βv = 4,9 10-10 м2/н.
Гліцерин за 0 оС βv = 2,55 10-10 м2/н.
Поверхневий натяг. Поверхневий натяг  це властивість, яка
обумовлюється силою взаємного тяжіння, що виникає між частинами
поверхневого шару рідини і викликає напруження його стану. Молекули
рідини, які знаходяться на поверхні кордону розділу рідини і іншого
середовища, перебувають дещо в інших умовах, ніж молекули всередині
рідини. Тому енергія поверхневих молекул відрізняється від енергії молекул в
об’ємі на деяку величину, яка і зветься коефіцієнтом поверхневого натягу.
Поверхневий натяг пропорційно коефіцієнта поверхневого натягу.
Вимірюється коефіцієнт поверхневого натягу σ в Дж/м2. Поверхневий натяг
рідини чутливий щодо її чистоти і температури. Речовини, здатні значною
мірою знизити сили поверхневого натягу, звуться поверхнево-активними
речовинами (ПАР). З підвищенням температури величина поверхневого
121
натягу зменшується, а в критичній точці переходу рідини в пар
перетворюється в нуль.
Якщо на деяку масу рідини не діяли і не діють ніякі сили, а кожна
частинка цієї рідини знаходиться в нерухомому стані відносно деякої системи
координат, таке механічне становище (такий механічний стан) маси рідини
називається рівновагою.
Сили, які діють у рідинах
зовнішні
внутрішні
об’ємні
поверхневі
ваги
інерції
Рис. 11. Сили, які діють у рідинах
Під час впливу зовнішніх сил маса рідини може перейти із стану
рівноваги в рух, за рахунок зовнішніх та внутрішніх сил (рис.11).
Зовнішні сили можуть бути поверхневими і об’ємними, в свою чергу
об’ємні сили розподіляються на сили інерції та ваги.
Розглянемо площину, на яку діє сила Р.
Відношення Р = ΔР/Δω, мабуть, являє собою «напругу», тобто силу, яка
приходиться на одиницю площі. Іншими словами, являє собою середню для
даної площі напругу стискання, яка зветься середнім гідростатичним тиском
на площі (рис. 12).
P
P  lim
.
  0  
Позначення в системі СИ – Н/м2; в технічній системі – кгс/см2, атм; в
фізичній – мм. рт. ст., мм. вод. ст.
Властивості гідростатичного тиску
1. Гідростатичний тиск завжди спрямований за нормаллю до майданчика, на
який притягується.
122
2. В будь-якій точці рідини гідростатичний тиск за всіма напрямками
однаковий.
Δр
Δω
Рис. 12. Середній гідростатичний тиск на площі
Основне рівняння гідростатики.
Р = Р0 + ρgh,
де Р – гідростатичний тиск на глибині h від поверхні рідини, Н/м2;
Р0 – тиск на поверхні рідини, Н/м2;
h  глибина занурення даної точки під вільною поверхнею, м.
Із основного рівняння гідростатики видно, що в будь-якій точці рідини (на
будь-якій глибині) гідростатичний тиск залежить від величини зовнішнього
тиску Р0 на вільній поверхні. Зі збільшенням зовнішнього тиску точно на ту ж
величину збільшується і тиск в даній точці. Таким чином, рідина володіє
властивістю передавати зовнішній тиск усім розташованим всередині її
частинкам рідини без зміни. В цьому полягає закон Паскаля.
Тиск Р вирахуваний за формулою основного рівняння гідростатики
називають абсолютним тиском.
Треба відмітити важливий випадок. Сила, з якою рідина діє на плоску
стінку, дорівнює вазі рідини в об’ємі циліндру з основою, рівною площині
даної стінки, й височиною, рівною глибині занурення центру тягаря цієї
площини над рівнем вільної поверхні.
4.2. Рух рідин у гідротрактах
Рух рідин – складне явище. Рідина знаходиться не тільки в стані спокою,
але і рухається. ЇЇ рух характеризується величиною в’язкості рідини та
швидкістю. В загальному випадку руху тиск і швидкість окремих рідинних
точок можуть змінюватись також залежно від часу. Складність явища руху
123
реальної рідини змушує вивчати спочатку рух ідеальної рідини. Потім
рівняння руху ідеальної рідини виправляти шляхом введення в них
відповідних дослідних коефіцієнтів. Тільки після цього виправлення рівняння
руху ідеальної рідини можна застосовувати до реальних рідин під час рішення
практичних задач.
В гідродинаміці розрізняють наступні види руху рідин:
 усталений;
 неусталений рух;
 рівномірний;
 нерівномірний;
 ламінарний;
 турбулентний.
Сталий рух – це такий рух, за якого тиск і швидкість для кожної точки
потоку не змінюється з часом. Наприклад, витікання рідини з трубопроводу
при повному відкритті крана (рис. 13 а).
Несталий рух – це такий рух, за якого тиск і швидкість змінюється з
часом. Наприклад, витікання рідини з трубопроводу зі зміною ступеня
відкриття крана (рис. 13 б).
Рис. 13. Рух рідин:
а) сталий рух; б) несталий рух
Рівномірний рух рідини – це такий рух, коли швидкість за довжиною
потоку не змінюється. Наприклад, рух по трубі однакового перерізу.
Нерівномірний рух – рух, коли швидкість за довжиною потоку змінюється.
Наприклад, рух рідини уздовж розширюючої або звужуючої труби.
Ламінарний (струминний) рух рідини – коли окремі струмені в потоці
рухаються паралельно один одному (рис. 14 а).
124
Турбулентний (хаотичний) рух рідини – коли окремі струмені потоку
рухаються по самим «дивовижним» траєкторіям, змішуються між собою
(рис. 14 б).
В практиці мають місце складні рухи. Наприклад, ламінарний,
рівномірний і усталений – під час руху дуже в’язкої рідини з малою
швидкістю в трубі однакового перерізу.
Рис. 14. Рух рідин:
а) ламінарний; б) турбулентний.
В потоці рідини розрізняють:
1. Живий переріз.
2. Змочений периметр.
3. Гідравлічний радіус.
4. Витрати.
5. Істинні та середні швидкості.
Живий переріз – це площа самого потоку, Fn, м2.
Змочений периметр – це частина або весь периметр живого перерізу, П, м.
Гідравлічний радіус – це відношення площини живого перерізу до
змоченого периметру, Rг = Fn/П, м.
Наприклад, для круглої труби гідравлічний радіус дорівнює чверті
діаметру
d
R .
4
Діаметр, що виражається через гідравлічний радіус, називається
еквівалентним діаметром.
125
Витрати рідини – кількість рідини, яка протікає через живий переріз в
одиницю часу.
Вона може бути об’ємна та масова.
Об’ємна – Q = V/t, м3/с, м3/год, л/хв, л/с.
Масова – G = m/t, кг/с, т/год.
Між ними є взаємозв’язок G = ρQ.
Істинна швидкість – це дійсна швидкість частинок в точках живого
перерізу, І.
Середня швидкість – це фіктивна швидкість, з якою повинні рухатися всі
частки через даний живий переріз і, щоб витрата при цьому була б рівною
дійсній витраті при русі частинок з істинною швидкістю, V (рис. 15).
V = Q/F
Q=V∙F
V=max
V=0
Рис. 15. Швидкість рідин
Для того, щоб ввести поняття витрат рідини, дамо два визначення:
 лінія струму. Лінією струму називається лінія, що проходить
послідовно через частки рідини, які рухаються послідовно одна за
одною, вектор швидкостей яких направлений по дотичній до цієї лінії.
 елементарною струминкою називається струминка, бокова поверхня
якої утворена лініями струму, які проходять через точки безкінечно
малого замкнутого контуру.
Рівняння нерозривності струменя.
Візьмемо усталений потік (рис. 16) з перерізом, що повільно змінюється.
Через живий переріз 1-1 потоку F1 з середньою швидкістю v1 протікає рідина
з витратою Q1, тобто
Q1 = v1·F1.
Через живий переріз 2-2 потоку F2 з середньою швидкістю v2 протікає
рідина з витратою Q2 тобто
Q2 = v2·F2.
126
Якщо це рідина, яка не стискається, і в ній не утворюються пустощі
(рухається вона суцільною масою без розривів), то повинна виконуватись
умова
Q1  Q2
або
v1  F1  v2  F2 ,
vF  const
і тоді – це рівняння нерозривності або суцільності потоку рідини.
Рис. 16. Усталений потік
Для газоподібної рідини рівняння нерозривності потоку має вигляд:
  v  F  const ,
де ρ – щільність газів.
Рівняння Бернуллі
З розглянутої труби з перемінним перерізом, та виходячи з вимог
нерозривності потоку dQ = const і закону збереження механічної енергії при
русі ідеальної рідини можна вивести рівняння Бернуллі.
V12
P V
 z 2  2  2  const .
 2g
 2g
Із рівняння Бернуллі можна дійти висновку: для нерозривного потоку
(dQ = const) швидкість рідини зростає, а тиск на стінки трубопроводу падає.
Рівняння Бернуллі справедливе для ідеальної рідини. Під час руху в’язкої
рідини, частинки рідини відчувають опір і питома енергія рідини не може
зберігатись незмінною.
Тому під час розглядання руху в’язкої рідини в рівняння Бернуллі вводять
поправку на втрату напору, тобто:
z1 
P

V12
P V2
 z2  2 
 h ,
 2g
 2g
таким чином, в загальному вигляді рівняння Бернулі набуває вигляду:
z1 
P

127
P V2

 h  const ,
g 2 g
де z – висота положення рідини, як лінія зрівняння, (м);
Р – гідродинамічний тиск рідини, (Па);
ρ – щільність рідини, (кг/м3);
g – прискорення вільного падіння (м/с2);
V – середня швидкість руху рідини (м/с2);
h – втрати напору під час руху рідини (м).
z
5. ОСНОВНІ АГРЕГАТИ ТА ВУЗЛИ
ЗАСОБІВ СПЕЦІАЛЬНОЇ ОБРОБКИ
5.1. Рідинні комунікації
В технічних засобах спеціальної обробки трубопроводи та рукави
застосовуються для переміщення рідини з однієї ємності в іншу або подавання
її з ємності до робочого місця.
Для характеристики трубопроводів і рукавів застосовують такі основні
технічні характеристики:
 стандартна характеристика – це характеристика, яка дозволяє
експлуатувати або монтувати ту чи іншу систему. Стандартна
характеристика
містить
комплекс
вимог,
які
дозволяють
використовувати в машинах, вузлах та агрегатах;
 умовний тиск – це тиск, який дозволяє експлуатувати машину за
температури від  200 С до + 200 С;
 умовний прохід – це діаметр внутрішнього перерізу трубопроводу або
рукава (номінальний діаметр).
Важливою вимогою, яка висувається до труб, які застосовуються в
машинах і приладах спеціальної обробки, є стійкість до агресивних рідин і, в
деяких випадках, до дії підвищених температур.
Трубопровід являє собою безшовну трубу загального призначення за
ГОСТ 8734-58, яка виготовлена з якісної сталі марок Ст.10, Ст.20, Ст.30.
За призначенням він може бути:
 всмоктувальним;
 нагнітальним;
 роздавальним (живильним);
 зливним.
Трубопроводи застосовуються в наступних зразках озброєння військ РХБ
захисту: АРС-14, АРС-15, АГВ-3У, ТДА-2К (2М, М), МСАО.
Рукави призначені для обладнання тимчасових рідинних або газових
комунікацій.
128
За призначенням вони можуть бути:
 всмоктувальними;
 нагнітальними;
Залежно від виду робочого середовища та умов використання
застосовують різні за будовою рукави.
За будовою рукави бувають:
 гумовотканинні;
 гумовометалеві;
 гумові;
 металеві.
Рукав складається з внутрішнього гумового каркасу, силового каркасу,
зовнішнього гумового шару. Силовий каркас армований бавовняною
тканиною, нитками або металевим обплетенням. Загальна будова рукава
показана на рис. 16.
Рис. 17. Рукав:
1 – заглушка; 2 – прокладка; 3 – накидна гайка; 4 – штуцер; 5 – хомут;
6 – рукав; 7 – ланцюжок; 8 – вісімка
На виготовлення рукавів іде гума звичайна або стійка до дії органічних
розчинників і їдких рідин.
Рукава застосовуються в дегазаційних комплектах ДК-4, ДК-5, ИДК-1,
ДК-1, ДК-2, ДКЗ та в наступних зразках озброєння військ РХБ захисту:
АРС-14, АРС-15, АГВ-3У, БУ-4М, АДДК.
В засобах спеціальної обробки застосовуються рукави діаметром 10, 25,
50 мм.
Як всмоктувальні рукави, як правило, застосовують гумовометалеві
рукави у зв’язку з тим, що вони мають більш жорстку конструкцію. Так,
наприклад, в комплекті авторозливної станції АРС-14 застосовуються як
гумовотканинні, так і гумовометалеві рукави.
Варіанти можливого використання всіх рукавів, якими укомплектована
станція, описані в інструкції з експлуатації до зразка техніки.
129
Два гумовометалевих рукава діаметром 50 мм та довжиною 4,6 м кожний
призначені для монтажу забірної або роздавальної лінії.
Рукав діаметром 50 мм складається з рукава, штуцерів, заглушок,
прокладок, накидних гайок, хомутів, ланцюжків та вісімок.
Рукав-подовжувач (гумовометалевий) з фільтром складається із штуцера,
накидної гайки, заглушки, хомутів, вісімок, прокладки, ланцюжків, рукава та
штуцера.
До накидної гайки рукава приєднується фільтр з кожухом фільтра та
чохлом. Приєднувальні різьблення накидної гайки та штуцера − М90×4.
Розміри під ключ у накидної гайки – 70 мм, у заглушки – 46 мм.
Рукав має металеву спіраль та багатошарове гумове та тканинне
обплетення. Це забезпечує його міцність та надійність у роботі.
Два рукава діаметром 25 мм та довжиною 6 м кожен призначені для
використання під час роботи насосу БКФ-4 та монтажу роздавальних ліній.
Кожний рукав складається з рукава, заглушок, накидних гайок, прокладок,
хомутів, вісімок, ланцюжків та штуцерів.
Приєднувальні різьблення накидних гайок рукавів – Труб.1", розмір під
ключ – 41 мм, розмір під ключ у заглушок – 17 мм.
Рукав для обігрівання діаметром 25 мм, довжиною 4 м призначений для
місцевого підігрівання відпрацьованими газами труб, вентилів та корпусу
насоса під час роботи станції в зимових умовах. Рукав з’єднується з кінцем
випускної труби глушителя за допомогою кришки, закріпленої хомутом на
рукаві. Безперервне обігрівання за допомогою рукава припустиме не більше
30 хв за малої та середньої швидкості обертання двигуна.
П’ять гумовотканинних напірних рукавів діаметром 25 мм, довжиною
20 м кожен призначені для роботи з прямими брандспойтами та пістолетами
ПР-5.
Рукав напірний діаметром 25 мм складається з рукава довжиною 20 м,
накидних гайок, заглушок, прокладок, хомутів, вісімок, ланцюжків та ніпелів.
Приєднувальні різьблення накидних гайок рукавів – Труб.1", розмір під
ключ – 41 мм, розмір під ключ у заглушок – 17 мм.
Всі рукава діаметром 25 та 50 мм в похідному стані закріплені на цистерні
станції між двома подовжніми листами.
Вісім рукавів діаметром 10 мм, довжиною 20 м кожен призначені для
дезактивації, дегазації та дезінфекції озброєння та військової техніки під час
застосування брандспойтів зі щітками.
Рукав складається з гумового рукава, накидних гайок, хомутів, прокладок,
ліри, ніпеля.
Приєднувальні різьблення накидних гайок рукавів – Труб.3/4", розмір під
ключ – 32 мм.
130
В похідному положенні рукави намотані на чотири котушки по два
рукави.
На одному з кінців рукавів надіта ліра, яка служить для закріплення
рукава після його намотування на барабан за сусідній виток того самого
рукава.
У технічних засобах спеціальної обробки також застосовуються металеві
рукави у випадках, коли до комунікації висуваються особливі вимоги (висока
температура газового або рідинного потоку, великий тиск середовища).
Так, в автодегазаційній станції АГВ-3У крім гумовотканинних та
гумовометалевих рукавів застосовуються також паропроводи, які являють
собою цілком металеві рукави. Вони призначені для з’єднання парових
колекторів силової та дегазаційних машин (температура пари не менш
160 С).
Для транспортування повітря від вентилятора до котла та від
повітропідігрівача до наметів слугують повітропроводи. Постійно закріплені
повітропроводи виготовляються із кровельного заліза. Повітропроводи, які
призначені для подачі гарячого повітря в намет і камери дегазаційних машин
для сушіння обробленого майна (температура гарячого повітря не менш
90 С), виготовлені з брезенту.
Технічне обслуговування трубопроводів та рукавів проводиться під час
щоденного технічного обслуговування та періодичного технічного
обслуговування.
Під час щоденного технічного обслуговування з трубопроводів та рукавів
зливаються залишки робочої рідини, під час роботи з агресивними рідинами
(дегазуючі розчини, тощо) вони нейтралізуються 2-3 % розчинами луги,
кальцинованої соди або аміачною водою з наступним промиванням водою.
Зовнішні поверхні очищаються від бруду та витираються насухо. Металеві
частини рукавів (ніпелі, накидні гайки) змащуються мастилом.
Під час періодичного технічного обслуговування здійснюється зовнішній
огляд рукавів, за якого перевіряється наявність накидних гайок, заглушок
ланцюжків, хомутів та відсутність пошкоджень, а також проводиться їх
гідравлічне випробування. Виявлені течі усуваються підтягненням хомутів.
Непридатні рукави замінюються новими.
5.2. Запірні пристрої
Запірні пристрої (крани, вентилі, засувки) призначені для регулювання
потоку рідини (газу) в рідинних (газових) комунікаціях.
Крани мають невелику масу та габарити, дозволяють швидко відкривати
та перекривати потік рідини, не утворюють значного місцевого опору. Але в
той же час вони мають суттєвий недолік – вони не дозволяють здійснювати
плавне регулювання витрати рідини.
131
Крани за своєю конструкцією бувають:
 сальникові;
 натяжні.
Сальниковий кран (рис. 18) складається з таких складових частин:
 корпусу;
 ручки;
 натискної гайки;
 втулки;
 плетеної набивки;
 пробки;
 кільця.
Рис. 18. Кран
1 – корпус; 2 – кільце; 3 – плетена набивка;
4 – втулка; 5 – натискна гайка; 6 – ручка; 7  пробка
Крани можуть бути двох  або триходові. Триходовий кран
застосовується для перекликання потоку в розвилках комунікації.
Крани застосовуються на брандспойтах засобів спеціальної обробки
ИДК-1, ДКВ, АДДК, АРС-14, АРС-15, а також на вузлах та комунікаціях
АГВ-3У, БУ-4М, ТДА-2К (2М. М).
Вентилі (рис. 19) дозволяють здійснювати плавне регулювання рідинного
(газового) потоку. Але в той-же час вони мають свої недоліки, до яких можна
віднести їх більшу ніж у кранів масу та габарити, а також для них характерна
наявність застійного простору, що утворює додатковий місцевий опір потоку.
Вентилі застосовуються на трубопроводі АРС-14, АРС-15, на
комунікаціях АГВ-3У, МСАО, ТДА-2К (2М, М), в приладі ТДП.
Корпуси кранів та вентилів виробляються з ковкого чавуну, латуні,
неіржавіючої сталі та з інших матеріалів.
132
Рис. 19. Вентиль:
1, 6 – прокладки; 2 – золотник; 3 – шайба; 4, 11 – гайки; 5 – проволока; 7 – корпус;
8 – кришка; 9 – кільце; 10 – плетена набивка; 12 – втулка; 13 – маховик;
14 – шпиндель
Засувки бувають двох типів – клинові та шарові. Вони застосовуються для
перекриття рідинного (газового потоку) в трубопроводах великого діаметра.
Клинова засувка складається з таких складових частин:
 корпусу засувки;
 шпинделя;
 кришки корпусу;
 гайку;
 болта.
Технічне обслуговування запірних пристроїв здійснюється під час
проведення щоденного та періодичного технічного обслуговування.
Під час щоденного технічного обслуговування перевіряється стан
запірних пристроїв на відсутність підтікань. У випадку підтікань підтягується
гайка, а за необхідністю замінюється плетена набивка.
Під час періодичного технічного обслуговування перевіряється
герметичність запірних пристроїв (технічні вимоги – згідно з інструкцією по
експлуатації), підтяжка сальників та справність прокладок. За необхідністю
здійснюється заміна прокладок та плетеної набивки.
133
5.3. Брандспойти, розпилювачі, насадки та клапани
Призначення, будова, застосування та технічне обслуговування
брандспойтів
Брандспойти поділяються:
 за належністю (технічних засобів спеціальної обробки військ РХБ
захисту та військово-технічних засобів);
 за конструкцією (зі щітками та прямі).
Брандспойт зі щіткою (рис. 20) призначений для подачі розчину та
механічної дії на поверхню, що обробляється.
Рис. 20. Брандспойт зі щіткою:
1 – ковпачок (Ø отвору 2мм); 2 – щітка; 3 – ковпачок (Ø отвору 1,5 мм); 4 – труба;
5 – голка прочищення; 6 – фільтр; 7 – пробка; 8 – ручка; 9 – гайка; 10 – втулка;
11 – плетена набивка; 12 – кільце; 13 – корпус крана; 14 – прокладка; 15 – сердечник
Він складається з:
 труби (4);
 крана (8);
 фільтра (6);
 щітки (2);
 розпилювача (1,3);
 прокладки (14).
Брандспойти зі щіткою застосовується в авторозливних станціях АРС-14,
АРС-15, комплектах спеціальної обробки ДК-1, ДК-2, ДК-4, ДК-5, ИДК-1,
ДКЗ, АДДК.
В комплект авторозливної станції входять вісім брандспойтів зі щіткою.
Корпус щітки виготовлений з алюмінію, щетина – з капрону. Щітка
нагвинчується на різьблений штуцер труби. Для зручності роботи труба в
134
середній частині стиснута. До брандспойта приєднаний кран, корпус та
пробка якого виготовлені з ковкого чавуну. Фільтр брандспойта виготовлений
з неіржавіючої сітки або пластмаси. На кінці різьби штуцера, до якого
приєднується щітка нагвинчується ковпачок розпилювача.
Для усунення забруднень отвору ковпачка розпилювача на шийці
брандспойта закріплена голка для очищення. Для очищення або заміни
фільтра необхідно викрутити трубу брандспойта з корпусу крана та вийняти
фільтр.
У комплектах ДК-4, ДК-5 на брандспойті відсутні кран та розпилювач.
У комплектах ДКВ, АДДК, ДКЗ, ДК-1, ДК-2 на брандспойті відсутній
фільтр.
Брандспойт прямий (рис. 21) призначений для виконання робіт з
дезактивації струменем води.
Рис. 21. Брандспойт прямий:
1 – ствол; 2 і 4 – прокладки; 3 – кран; 5 – муфта
Він складається зі:
 ствола (1);
 крана (3);
 муфти (5);
 прокладки (2,4).
Брандспойти прямі застосовуються в авторозливних станціях АРС-14,
АРС-15 та станції АГВ-3У.
В комплект авторозливної станції входять три брандспойти прямі.
Ствол брандспойта складається з труби та наконечника, який має
щілинноподібний отвір для виходу рідини. На кінці крана нагвинчена
перехідна муфта.
В комплект автодегазаційної станції АГВ-3У входить брандспойт прямий,
який складається з труби та конічним наконечником.
Технічне обслуговування брандспойтів проводиться під час проведення
контрольних оглядів, щоденного та періодичного технічних обслуговувань.
135
Під час контрольного огляду проводиться зовнішній огляд та
перевіряється справність кранів.
Під час щоденного технічного обслуговування:
 провести дегазацію, дезактивацію або дезінфекцію брандспойтів;
 злити залишки рідини;
 під час роботи з дегазуючим розчином № 1 нейтралізувати 2–3 %
розчином лугу, кальцинованої соди або аміачної води з наступним
промиванням водою;
 очистити від бруду;
 протерти насухо різьбові з’єднання та покласти на штатні місця.
Під час періодичного технічного обслуговування:
 оглянути брандспойти;
 перевірити герметичність кранів під тиском 3 кгс/см2;
 перевірити підтяжку сальників;
 перевірити чистоту та справність фільтрів та прокладок;
 визначити витрати води через брандспойт (для прямого  277 л/хв, для
брандспойта зі щіткою – з ковпачком розпилювача 2 мм без
сердечника – 2,5+1 л/хв; з ковпачком розпилювача 1,5 мм з
сердечником – 0,8+0,4 л/хв);
 очистити брандспойти, пофарбувати місця з ушкодженим
фарбуванням;
 змастити різьбу та пробки кранів.
Призначення, будова, застосування та технічне обслуговування
насадок та розпилювачів
Насадкою називається фасонна трубка деякої довжини (3–4 діаметри
отвору), яка приєднується до рідинної комунікації та призначена для
формування струменя.
Насадка являє собою трансформатор потенціальної енергії тиску в
кінетичну енергію струменя. Насадки бувають такі, що використовуються для
отримання компактного роздрібненого струменя. На практиці для отримання
компактного струменя застосовують насадки двох типів:
 конічні;
 конічно-ціліндрові.
У засобах спеціальної обробки застосовуються насадки для отримання
роздробленого струменя.
Роздроблений струмінь може бути отриманий застосуванням спеціальних
насадок (відцентрових, щілиноподібн, з дефлектором, типа сіток тощо).
Для отримання віялоподібного струменя в авторозливних станціях
застосовують насадки ДН-3 з отвором еліптичної форми, також для цієї ж
мети застосовується насадка, круглий отвір якої доповнений боковими
136
прорізями (наконечник для пістолета ПР-5, наконечник прямого
брандспойта).
Насадка ДН-3 призначена для дегазації і дезінфекції (доріг).
Вона складається з:
 корпусу;
 прокладки;
 накидної гайки.
Насадка має проріз для виходу рідини.
Для розпилювання рідини застосовуються розпилювачі.
В технічних засобах спеціальної обробки застосовуються розпилювачі
відцентрового типу, а самі розпилювачі з гвинтовим вкладишем. В них рідина
завихрюється під час руху гвинтовими каналами або косими зрізами
вкладиша.
Характер процесу розпилення рідини складається з трьох основних
стадій:
 рух рідини всередині розпилювача;
 утворення рідкої плівки та її розпад на краплини;
 розповсюдження вільного гетерогенного струменя, який складається з
краплин, парів рідини та струменів повітря, що залучаються.
Розпилювач з гвинтовим вкладишем складається:
 корпус (пластмасовий або металевий);
 гвинтовий вкладиш;
 сопло.
Розпилювачі застосовуються в авторозливних станціях АРС-14, АРС-15,
комплектах спеціальної обробки крім ДК-4, ДК-5.
Технічне обслуговування насадок та розпилювачів проводиться під час
проведення щоденного та періодичного технічних обслуговувань разом з
технічним обслуговуванням спеціального обладнання машини, приладу,
комплекту.
Призначення, будова, застосування та технічне обслуговування клапанів
Клапан – це запірно-регулююча арматура, механічний пристрій для
пропущення, перекриття чи регулювання потоку рідини, пари або газу в
трубопроводах.
В техніці військ РХБ захисту застосовують наступні види клапанів:
 запобіжні;
 зворотні;
 перепускні;
 мембранні;
 редукційні.
137
Запобіжний клапан (рис. 22) призначений для автоматичного випуску
рідин (газів) якщо тиск в системі (трубопроводі, резервуарі) приймає задану
величину.
Він складається з:
 корпусу;
 штока;
 пружини;
 клапана;
 прокладки;
 регулювальної шайби;
 гайки (кришки);
 інших складові залежно від конструктивних особливостей.
Вони застосовуються в паровому котлі автодегазаційної станції АГВ-3У,
повітряних балонах комплектів АДДК (рис. 22).
Рис. 22. Запобіжні клапани
Зворотний клапан призначений для пропускання рідини (газу) в одному
напрямку.
Він складається з:
 корпусу;
 штока;
 пружини;
 шайби;
 ковпачка;
 прокладки;
 інших складових залежно від конструктивних особливостей.
138
Вони застосовуються в системі живлення котла водою АГВ-3У,
повітряних балонах комплекту АДДК.
Перепускний клапан призначений для пропускання рідини (газів) з
перевищеннм робочого тиску.
Він складається зі:
 корпусу;
 клапана;
 сідла клапана;
 пружини;
 шайби;
 прокладка.
Вони застосовуються в насосі 2,5ВС-3А авторозливної станції АРС-14.
Мембранний клапан (рис. 23) призначений для автоматичного
пропускання робочої речовини залежно від наявності тиску в іншій системі
машини (виробу).
Рис. 23. Мембранний клапан:
1 – тарілка; 2 – кришка клапана; 3 – верхній корпус; 4 – зливна трубка;
5 – сильфон; 6, 9 – прокладки; 7 – нижній корпус; 8 – палець; 10 – фланець;
11 – запірний клапан; 12, 15 – гайки; 13 – стакан; 14 – шток; 16 – шайба регулювальна;
17 – пружина; 18 – мембрана
Він складається зі:
 корпусу (3);
 кришки клапана (2);
 запірного клапана (11);
139
 штока (14);
 пружини (17);
 шайби регулювальної (16);
 мембрани (18);
 прокладки (6, 9);
 інших складових залежно від конструктивних особливостей.
Вони застосовуються в димових машинах ТДА-М, ТДА-2М, ТДА-2К,
генераторі АГП.
Редукційний клапан (рис. 24) призначений для запобігання підвищення
тиску робочої речовини в системі вищевизначених значень.
Рис. 24. Редукційний клапан:
1– корпус клапана; 2 – накидна гайка; 3 – регулювальний гвинт; 4 – прокладка;
5 – пружина; 6 – запірна кулька
Він складається з:
 корпусу (1);
 пружини (5);
 регулювального гвинта (3);
 запірної кульки (6);
 накидної гайки (2);
 прокладки (4).
Вони застосовуються в димових машинах ТДА-М, ТДА-2М, ТДА-2К.
Технічне обслуговування клапанів проводиться під час проведення
періодичного технічного обслуговування разом з технічним обслуговуванням
спеціального обладнання машини (виробу).
Під час проведення технічного обслуговування перевіряється їх
справність. У випадку несправності проводиться регулювання, заміна деталей
та чищення.
140
6. ЗАСОБИ ПЕРЕМІЩЕННЯ РІДИН
6.1. Загальні поняття про засоби переміщення рідини
Рідини, які використовуються в техніці підрозділів РХБ захисту
доводиться переміщати по вертикальним і горизонтальним трубопроводам,
які з’єднують окремі апарати і установки.
Енергія (напір, тиск), яка потрібна для переміщення рідини (утворення
необхідної швидкості потоку і подолання гідравлічних перешкод)
утворюються гідравлічними машинами, які називаються НАСОСАМИ.
Класифікація насосів зображена на рис. 25.
Подача рідини в насосах утворюється:
 в об’ємних насосах – в результаті тиску на рідину робочих органів
(поршня, плунжера);
 ротаційні насоси – працюють за принципом витіснення рідини
«поршнями», що обертаються. Найбільш розповсюдженим є
шестеренний насос;
 в струминних насосах – внаслідок змішування рідини, яка
перекачується струменем робочої рідини;
 в лопасних насосах – внаслідок закручування рідини колесом, яке
крутиться. При цьому рідині передається швидкість, яка потім
перетворюється в тиск.
Поршневі насоси класифікуються перш за все за кратністю подачі за один
подвійний хід поршня (плунжера) насоса: насоси простої, подвійної,
потрійної та почетвірної дії.
Ротаційні насоси працюють за принципом витіснення рідини
«поршнями», що обертаються.
Лопатні насоси в свою чергу поділяються на:
 відцентрові;
 осьові;
 вихрові.
Насоси
Струминні
(ежектори)
Об’ємні
Поршневі
Ротаційні
Відцентрові
Рис. 25. Класифікація насосів
141
Лопатні
Осьові
Вихрові
За конструктивними даними і експлуатаційними особливостями ці насоси
розподіляються:
 за частотою обертання робочого колеса;
 за ступенями тиску;
 за підводеннями рідини до робочого колеса.
Як правило, закономірність відцентрових насосів така: чим більші
розміри насоса, тим менша частота обертання робочого колеса.
Порівняно малі насоси цього типу працюють з частотою обертання
робочого колеса 1440–2800 об./хв.
За числом ступенів ці насоси розподіляються на:
 одноступінчасті;
 двоступінчасті;
 багатоступінчасті.
Відцентрові насоси так називають тому, що їх робота основана на дії
відцентрової сили, яка виникає під час обертання робочого колеса.
Осьові насоси – це насоси з робочими колесами, в яких рідина рухається
паралельно осі не віддаляючись від неї.
Вихрові насоси за своєю будовою мало відрізняються від відцентрових,
однак різко відрізняються від останніх за принципом дії.
6.2. Об’ємні насоси
Поршневі насоси класифікуються перш за все за кратністю подачі за один
подвійний хід поршня (плунжера) насоса: насоси простої, подвійної,
потрійної та почетвірної дії.
За видами привода насоси розподіляються на:
 приводні, які приводяться в рух від окремо розташованого двигуна та
з’єднаного з насосом за допомогою відповідних передач;
 парові- прямодіючі, у яких поршень насоса зв’язаний одним штоком з
насосом парової машини.
Поршневий насос простої дії має циліндр, в якому здійснює зворотнопоступальний рух поршень. Під час ходу поршня вправо в лівій частині
циліндра утворюється розрідження, внаслідок чого відкривається
всмоктувальний клапан і рідина потрапляє в циліндр. Під час зворотного ходу
поршня вліво, закривається всмоктувальний клапан та відкривається
нагнітальний клапан. З цього моменту рідина нагнітається насосом у
трубопровід до приходу поршня в крайнє ліве положення.
В наступному цикл повторюється знову. Ущільнення поршня досягається
застосуванням поршневих кілець та манжетів.
В насосах простої дії за один подвійний хід поршня здійснюється один
раз всмоктування та один раз нагнітання. Такі насоси відрізняються великою
нерівномірністю подачі рідини.
142
Поршневий насос подвійної дії – це поршневий насос, в якому за один
подвійний хід поршня двічі всмоктується і двічі нагнітається рідина.
При цьому насос має чотири клапани – два всмоктувальні і два
нагнітальні.
Під час ходу поршня вправо в лівій частині циліндра утворюється
розрідження та одночасно в правій його частині – нагнітання. Під час
зворотного ходу поршня нагнітання здійснюється в лівій частині, а
всмоктування – в правій.
Таким чином, в насосах подвійної дії за один подвійний хід поршня
насоса двічі здійснюється нагнітання та двічі – всмоктування. Тобто рідина
нагнітається за кожний хід поршня і продуктивність насоса такого типу
більша і подача рідини рівномірніше, ніж в насосах простої дії.
Насоси подвійної дії використовуються в засобах спеціальної обробки і
аерозольного маскування:
 в авторозливних станціях АРС-14 – насос БКФ-4;
 в термодимовій машині ТДА-М – БКФ-4.
Насоси потрійної дії являють собою три насоси простої дії, які мають
спільну всмоктувальну та спільну нагнітальні труби.
Насоси почетвірної дії складаються з двох спарених насосів подвійної дії
і за продуктивністю рівняються двом насосам подвійної дії.
Фактично ж продуктивність розглянутих поршневих насосів менше
теоретичної з наступних причин:
 несвоєчасна посадка клапанів на своє місце (сідло), тому частина
всмоктувальної рідини входить у всмоктувальну трубу в момент
нагнітання;
 несвоєчасний підйом всмоктувальних клапанів, в результаті цього
всмоктування рідини проходить не на всьому ході поршня;
 витікання частини рідини через нещільність в клапанах, поршні і
сальниках;
 накопичення повітря або пари в циліндрі, в результаті цього
всмоктування рідини проходить тільки тоді, коли повітря або пар в
циліндрі розшириться до тиску всмоктування.
Переваги та недоліки поршневих насосів
До переваг і недоліків поршневих насосів можна віднести:
 можливість подавання малих кількостей рідини під великим тиском;
 можливість пуску насоса в дію без попереднього заповнення його
рідиною;
 можливість подавання рідини будь-якої в’язкості.
Недоліками поршневих насосів є:
 великі розміри та вага, а також велика ціна;
143




необхідність влаштування важкого фундаменту;
велика площа, яку займає насос та привод;
наявність клапанів, що являють собою легко зношувані деталі;
наявність передачі до двигуна, яка ускладнює обладнання та його
обслуговування;
 нерівномірність подавання рідини.
Ротаційні насоси працюють за принципом витискання рідини
«поршням», що обертаються. Вони можуть бути:
 зубчастими (шестеренчасті);
 пластинчатими;
 гвинтовими.
Найбільш розповсюдженим насосом ротаційного типу є шестеренчастий
насос. В корпусі такого насоса обертаються дві шестерні, одна з яких
приводиться в рух від привода через редуктор.
Коли зубці шестерень виходять зі щеплення, у всмоктувальній порожнині
утворюється розрідження. Рідина потрапляє в корпус, захоплюється зубцями
шестерень і переміщується в напрямку їх обертання. Коли зубці знову входять
у щеплення, рідина витискається через нагнітальну порожнину в нагнітальний
трубопровід. Шестеренчасті насоси прості за будовою, компактні та надійні в
експлуатації.
Необхідною умовою для їх нормальної та довготривалої роботи є
наявність чистої рідини та точне виготовлення робочих органів та деталей, які
до них прилягають.
Продуктивність шестеренчастого насоса може бути розрахована за
формулою:
2VZn
Q
  (м3/с),
60
де V – об’єм одного зубця (ємкість впадини);
Z – число зубців;
2 – дві шестерні;
n – число обертів вала за хвилину;
φ – коефіцієнт наповнення впадини і знаходиться в значенні 0,5–0,8.
Пластинчастий насос має наступну будову:
 корпус насоса;
 ротор, який знаходиться в корпусі ексцентрично;
 на роторі зроблені вирізи, в які вільно вставлені пластинки.
Принцип роботи насосу:
 під час обертання ротора пластинки відцентровою силою викидаються
з ротора і ковзають своїми кінцями по внутрішній поверхні корпусу
(статора). При цьому робочий простір насоса ділиться на дві
144
порожнини – всмоктувальну і нагнітальну. Так як ротор вставлений
ексцентрично, то серповидний простір між ротором, корпусом і
пластинками збільшується – це всмоктувальний простір. З другої
сторони серповидний простір зменшується – це нагнітальний простір.
Особливості ротаційних насосів:
 відсутність всмоктувальних і нагнітальних клапанів;
 відсутність кривошипно-шатунного механізму – мають меншу вагу і
габарити порівняно з поршневими насосами;
 дозволяють використовувати їх при більших числах обертів, ніж
поршневі насоси;
 рівномірне подавання рідини;
 ротаційні насоси придатні для перекачування в’язких рідин.
6.3. Лопатні насоси
Відцентрові насоси називають так тому, що їх робота основана на дії
відцентрової сили, що виникає під час обертання робочого колеса.
Робоче колесо з лопатками, яке розташоване на валу, з великою
швидкістю обертається в корпусі спіралеподібної форми. При цьому
розвивається відцентрова сила, під впливом якої рідина відкидається від
центру до периферії колеса, виходячи з нього потрапляє в спіральну камеру.
Особливістю роботи відцентрових насосів є те, що вони починають
працювати нормально лише в тому випадку, коли корпус насоса заповнений
рідиною. Тому перед пуском відцентровий насос повинен бути залитий
рідиною, яку він перекачує.
Класифікація відцентрових насосів
Вони класифікуються за:
 числом коліс: одноколісні і багатоколісні;
 за напором, що утворюється: низьконапірні (до 20 м), середньонапірні
(до 60 м) і високонапірні (понад 60 м);
 за коефіцієнтом швидкості;
 за розташуванням вала: насоси з горизонтальним валом та насоси з
вертикальним валом.
Переваги та недоліки відцентрових насосів
 вони дешеві, менш складні за конструкцією, легкі за вагою порівняно з
поршневими;
 займають мало місця і потребують для своєї установки лише легкий
фундамент;
 можуть бути встановлені на одному валу з електродвигуном;
 мають можливість перекачування забруднених рідин, так як у
відцентрових насосів зазори між корпусом і колесом значні й відсутні
клапани;
145
 рівномірне подавання рідини.
Недоліки:
 декілька менший ККД, ніж у поршневих насосах на 10–15 %;
 необхідність заливання насоса перед пуском;
 зменшення продуктивності зі збільшенням напору;
 непридатність для перекачування в’язких рідин.
Вихрові насоси – за своєю будовою мало відрізняються від відцентрових,
однак різко відрізняються від останніх за принципом дії.
Вихровий насос має корпус, який вміщується в робоче колесо з
радіальними лопатками. По обидва боки колеса розміщуються кільцеві бокові
канали. Рідина входить в патрубок зверху справа і виходить з патрубка зліва.
Під час обертання робочого колеса частинки рідини під дією відцентрової
сили відкидаються в боковий канал. У боковому каналі швидкість рідини
зменшується і швидкісний напір переходить в тиск. Потім ця порція рідини
під дією різниці тиску знову попадає на лопатки і відкидається в боковий
канал, де швидкісний напір переходить в тиск.
Насос вихровий 2,5-ВС-3А входить в склад спеціального обладнання
авторозливної станції АРС-14.
Переваги та недоліки вихрових насосів
Переваги:
 можливість утворення високих напорів – простота конструкції;
 малі габарити і невелика вага;
 повний напір вихрового насоса від 2–10 раз перевищує повний напір
відцентрового насоса.
Недоліки:
 низький ККД – 20–25 %;
 непридатність для перекачування в’язких рідин;
 цими насосами можна подавати тільки незабруднені рідини.
6.4. Струминні апарати
Струминні насоси (ежектори) являють собою пристрої для переміщення
(рідин, газів, парів та сипких тіл), в яких всмоктування і нагнітання рідин, які
переміщуються, утворюються за рахунок кінетичної енергії струменя робочої
рідини. Основними елементами струминного апарату є:
 робоче сопло;
 приймальна камера;
 камера змішування;
 дифузор.
146
Принцип дії струминного насоса полягає в наступному:
 робоча рідина подається в апарат через звужене сопло. В результаті
зменшення отвору швидкість робочого потоку на виході збільшується, а тиск
зменшується і може зрівнятись з атмосферним, внаслідок чого рідина, що
ежектується, всмоктується насосом і рухається разом з робочою рідиною.
В струминних насосах робочим і ежекторним середовищем є рідина.
Все більше розповсюдження струминні насоси знаходять у військовій
техніці, особливо велике місце вони займають в машинах, комплектах,
приладах спеціальної обробки техніки, військового майна та санітарної
обробки людей.
7. ОСНОВИ ТЕПЛООБМІНУ ТА ТЕПЛООБМІННІ АПАРАТИ
7.1. Загальні поняття про теплові процеси
Теплові процеси й апарати складають важливішу частину науки про
процеси і апарати. Наука про процеси і апарати, в основному, почала
розвиватись на початку ХХ століття. Основи вчення були закладені
А.К.Крупським.
Успіхи в розвитку теорії про процеси і апарати дозволили в теперішній
час створити достатньо вдосконалені та високо інтенсивні апарати. Висока
інтенсивність апаратів досягається використанням великих швидкостей руху
та поверхні зіткнення в них потоків речовин. В цих апаратах швидкості
теплообміну виросли в декілька разів за рахунок розпилу рідин, інтенсивного
перемішування речовин, проведення процесів у зваженому (кип’яченому)
шарі твердих сипучих матеріалів.
Удосконалення хімічних апаратів і машин сприяло: створенню нових
сплавів і матеріалів, пластмас, які мають високі механічні міцності, стійкі
проти високих температур та корозій, а також успіхам в області зварювання,
які дозволили виготовляти цільнозварну апаратуру.
Технологічні процеси, швидкість протікання яких визначаються
швидкістю підведення або відведення тепла, називаються тепловими
процесами, а апаратура, яка призначена для проведення цих процесів –
теплообмінною апаратурою. До теплових процесів відносяться нагрівання,
охолодження, випарювання та конденсація; перші два процеси протікають без
змін, а два інші – зі змінами агрегатного стану середовища.
Під теплообміном розуміють процес перенесення тепла між системами,
тілами, сумішами та середовищами.
Перенесення тепла від твердого тіла до рідинного (газоподібного) і
навпаки називається тепловіддачею.
147
Процес передачі тепла від більш нагрітого тіла до менш нагрітого через
розділяючу стінку називається теплопередачею. Рушійною силою
теплообміну є різниця температур між взаємодіючою системою (тілами).
У теплових процесах взаємодіють не менше ніж два середовища з різними
температурами; при цьому тепло передається самодовільно (без затрати
роботи) тільки від середовища з великою температурою, яка називається
гарячим теплоносієм, до середовища з меншою температурою, яка
називається холодним теплоносієм.
Широке застосування теплові процеси знаходять і в військовій техніці:
так, в машині АГВ, наприклад, має місце нагрівання повітря та випарювання
аміаку, в установці БУ має місце кип’ятіння предметів зараженого
обмундирування та спорядження. В ракетній техніці обов’язкове охолодження
камер згорання двигунів, випарювання частини палива з метою отримання
парогазу для турбін.
Способи нагрівання та їх характеристика
Для кожного конкретного випадку теплового процесу, який протікає у
визначеному інтервалі температур підбираються найбільш придатні
теплоносії та раціональна схема апаратного оформлення процесу.
При цьому вибрані теплоносії повинні задовольняти ряд вимог:
 бути хімічно стійкими в робочих умовах процесу;
 не давати відкладень на стінках апаратів;
 не викликати корозії матеріалів;
 легко транспортуватися.
Крім того, необхідно, щоб вони забезпечували високий коефіцієнт
тепловіддачі, велику кількість виділеного або поглиненого тепла, постійність
температури під час нагрівання або охолодження та, щоб вартість їх
виробництва та застосування була б мінімальною.
Розглянемо способи нагрівання:
Нагрівання парою
Найбільш розповсюдженим гарячим теплоносієм є водяна пара, яка
застосовується зазвичай для нагрівання речовин до температури 180 С.
Водяна пара забезпечує високий коефіцієнт тепловіддачі, велику кількість
тепла, яке виділяється ним при конденсації, можливість транспортування по
трубопроводах на значні відстані, постійність температури обігрівання і легке
її регулювання.
Звичайно застосовують насичену водяну пару невеликого тиску до 10
атмосфер; доцільно також застосування відпрацьованої пари та вторинної
пари із випарних та інших установок під більш низьким тиском.
Під час обігрівання «гострою» парою її вводять через барботер
безпосередньо в рідину, яку необхідно нагріти; при цьому утворений
148
конденсат змішується з нею. При цьому одночасно проходить перемішування
рідини і розбавлення її водою.
Під час обігрівання «глухою» парою рідина не стикається з паром, а
відділена від неї стінкою, через яку і передається тепло. Для видалення із
апарату конденсату без випускання з ним пари застосовують
конденсатовідводчики.
Для нагрівання до температур більше 180 С можливо застосовувати
водяну пару більш високого тиску, але це пов’язано з великими затратами на
обладнання. Часто в таких випадках замість водяної пари застосовують пари
високо киплячих органічних рідин або ртуті, які отримують в спеціальному
котлі, який обігрівається топочним газом.
Нагрівання гарячими рідинами
Під час нагрівання гарячими рідинами застосовують природну або
примусову циркуляцію рідини поміж піччю, в якій рідина нагрівається, і
теплообмінником, в якому вона віддає своє тепло. Гарячий теплоносій в
цьому випадку не витрачається, а служить лише переносником тепла від печі
до теплообмінника. Природна циркуляція здійснюється за рахунок різниці
щільностей теплоносія, нагрітого в печі та охолодженого в теплообміннику.
Примусова циркуляція здійснюється за допомогою насоса, який дозволяє
збільшити швидкість циркуляції теплоносія і тим самим підвищити коефіцієнт
тепловіддачі. Проте установки з насосом більш складні і менш надійні в
експлуатації, ніж установки з природною циркуляцією. Як гарячі рідини
використовується звичайна вода, яка підігрівається топочними газами у
водогрійних котлах або паром в теплообмінниках – бойлерах. Із інших рідин
як гарячі теплоносії для нагрівання до 250–350 С знаходять застосування
мінеральні масла та органічні рідини, з яких найбільше розповсюдження
отримала дифінільна суміш (73,5 % дифінілового ефіру, 26,5 % дифінілу). Для
нагрівання до температур 500–530 С застосовуються потрійна нітритна
суміш (40 % NaNO2 7 % NaNO3, 53 % КNO3).
Нагрівання гарячими газами
Гарячі топочні гази утворюються під час згорання палива в спеціальних
топках і часто застосовуються для нагрівання до порівняно високих
температур (від 400 до 1000 С). Із топки гази надходять в камеру
змішування, де відбувається розбавлення газів повітрям і встановлюється
потрібна температура газів перед апаратом, який вони обігрівають. Після
віддачі тепла гази відсмоктуються димонасосом (вентилятором) і
викидаються в атмосферу.
Недоліками цього способу є:
низький коефіцієнт теплопередачі;
мала теплоємність газів;
149
нестала температура;
труднощі її регулювання;
забруднення апарату.
Нагрівання електричним струмом
Електрична енергія може бути використана під час нагрівання
електричною дугою, нагрівання в електричних печах та під час
діелектричного нагрівання.
Нагрівання електричною дугою дозволяє отримати температуру 2000 С і
вище, але воно характеризується нерівномірністю обігрівання і труднощами
регулювання температури. Найбільш розповсюджене нагрівання в
електропечах, коли електричний струм пропускається безпосередньо через
тіло, що нагрівається або через спеціальні нагрівальні елементи (спіралі), від
яких тепло передається тілу, що нагрівається шляхом променевої енергії та
конвекції. Цей спосіб дозволяє отримати температури до 1000–1100 С,
забезпечує рівномірність обігрівання і можливість точного регулювання
температури.
Під час нагрівання індукційним струмом тіло, що нагрівається,
розташовується в перемінному магнітному полі, де нагрівається електричним
струмом, що виникає вторинно.
Діелектричне нагрівання або нагрівання струмом високої частоти
засноване на тому, що під дією на діелектрик перемінного електричного поля
частина енергії затрачується на подолання тертя між молекулами діелектрика
і перетворюється в тепло; при цьому діелектрик нагрівається.
Способи охолодження та їх характеристика
Як холодні теплоносії в техніці використовують звичайно повітря та воду,
як найбільш дешеві та доступні хладоагенти. В хімічній промисловості для
охолодження гарячих рідин і газів використовують також більш холодні
потоки тих же речовин, які виходять з інших апаратів. Наприклад, в ракетній
техніці для охолодження камери згорання ефективно використовують один з
компонентів рідинного ракетного палива.
Повітря використовується для природного та примусового охолодження.
Природне охолодження гарячого теплоносія повітрям відбувається за рахунок
витрат тепла через стінки апарата в навколишнє середовище. Природне
охолодження повітрям використовується в теплообмінниках поверхневого та
змішувального типів, наприклад, в градирнях, в яких повітря рухається знизу
до верху на зустріч гарячій воді, яка стікає.
Повітрям можливо охолоджувати другій теплоносій до температури
порядку 30 С літом, а взимку  відповідно нижче.
Вода, як хладоагент характеризується високою теплоємністю, більшим
коефіцієнтом тепловіддачі та доступністю.
150
Ступінь охолодження, що досягається, залежить від початкової
температури води, яка протягом року коливається в інтервалі від 4 до
25–30 С. В промисловості доцільно використовувати артезіанську воду,
температура якої коливається в інтервалі 8–15 С. Для охолодження широко
використовується «оборотна» вода, яка охолоджена, при цьому свіжа вода
доповнюється лише для компенсації витрат на випарювання води.
Охолодження теплоносія водою застосовується звичайно в поверхневих
теплообмінниках, а іноді шляхом безпосереднього з ним зіткнення.
Для отримання температур нижче 5–20 С застосовують лід, холодильні
росоли та пари рідин, які киплять за низьких температур. В цьому випадку
використовують холодильні установки.
7.2. Теплообмінні апарати
Теплообмінними апаратами називаються пристрої, які призначені для
передачі тепла від одного теплоносія до іншого за рахунок нагрівання або
охолодження.
Відповідно призначенню теплообмінні апарати називають підігрівачами,
холодильниками, випарювачами, конденсаторами, дистиляторами, субліматорами, плавителями та ін.
Теплообмінні апарати класифікуються за способом передачі тепла на:
 поверхневі, в яких обидва теплоносія розділені стінкою.
 регенеративні, в яких спеціальна насадка поперемінно нагрівається
гарячим носієм, а після переключення потоків, тепло насадки
передається холодному носію.
 змішувальні, в яких теплообмін проходить під час безпосереднього
зіткнення теплоносіїв.
Також вони можуть класифікуватись за конструкцією апаратів, за
призначенням, за характером температурного режиму, за взаємним
напрямком руху робочих середовищ і характером руху та ін.
До поверхневих теплообмінників відносяться рубашечні, змієвикові,
зрошувальні, кожухотрубні, «труба в трубі», спіральні, пластинчаті та з
реберною поверхнею.
Рубашечні теплообмінники є найбільш старими, але розповсюдженими. В
теплообміннику рубашка приварюється до корпусу апарата; при цьому в
замкнений простір між рубашкою і корпусом під час нагрівання подається
пар, а конденсат відводить через нижній штуцер. Ці апарати відрізняються
компактністю, але вони важкі, мають малу поверхність теплообмінника і
малий коефіцієнт тепловіддачі (за рахунок малої швидкості руху теплоносія).
Змієвикові або погрузні – прості за будовою; складаються з зігнутих труб,
які розміщуються в резервуарі. Вони забезпечують декілька більше значення
коефіцієнту теплопередачі в прямих трубах. Проте при більшій довжині труб
151
вони володіють порівняно високим гідравлічним опором; крім того, в них
затруднено відвід газів, що не конденсуються, а накопичення конденсату в
нижній частині змієвика призводить до погіршення теплообміну.
Зрошувальні теплообмінники встановлюються зазвичай на відкритому
повітрі, складаються із змієвиків, які зрошуються зовні водою. Зрошувальна
вода стікає по поверхні прямих горизонтальних труб зверху вниз, при цьому
вона частково випарюється, при цьому збільшується ефективність
охолодження гарячого теплоносія в трубах. Вони відрізняються простотою
будови, легкістю зовнішньої очистки труб, а також пониженими витратами
охолоджувальної води. Вони громіздкі та чутливі до коливання подавання
води.
Двотрубні теплообмінники або теплообмінники «труба в трубі»
складаються з декількох розташованих один над одним елементів, при цьому
кожний елемент складається із зовнішньої та внутрішньої труб. Внутрішні
труби елементів з’єднані між собою послідовно, також зв’язані між собою і
зовнішні труби. Вони відрізняють великим коефіцієнтом теплопередачі,
придатні для роботи під великим тиском і знаходять застосування в сучасній
техніці, для охолодження газів, які стискуються в багатоступеневих
компресорах. Разом з тим, вони громіздкі, потребують великої кількості
металу, дорогі й незручні для чищення міжтрубного простору.
Кожухотрубні теплообмінники є найбільш розповсюдженими в сучасній
техніці. Вони складаються з пучка труб, кінці яких закріплені в спеціальних
трубних решітках шляхом розвальцьовування, зварювання або паяння. Пучок
труб розміщений всередині загального кожуха, з’єднаного зі вхідною і
вихідною камерами. В одноходовому теплообміннику теплоносії рухаються
по всім трубам в одному напрямку. В багатоходовому теплообміннику має
місце змішана течія теплоносіїв; збільшення числа ходів за допомогою
перегородок визиває зростання швидкості руху теплоносіїв та інтенсивності
тепловіддачі. Достоїнством кожухотрубних теплообмінників є компактність,
невеликі витрати металу, легкість очищення внутрішньої поверхні труб.
Недоліки: труднощі очищення міжтрубного простору та трудність
виготовлення з матеріалів, які не дозволяють розвальцьовування та
зварювання (чугун, ферросиліт та ін.).
Спіральні теплообмінники мають два спіральні канали, якими рухаються
обидва теплоносії. Ці канали утворюються тонкими металевими листами, які
служать поверхнею теплообміну. Внутрішні кінці спіралі з’єднані перегородкою. З торців канали закриті кришками з відповідним потовщенням. Ці
теплообмінники компактні, мають малий гідравлічний опір та забезпечують
інтенсивний теплообмін між теплоносіями. Проте вони складні у виготовленні
та непридатні для роботи під стиснутим тиском більше 60 атмосфер.
152
Пластинчасті теплообмінники мають плоскі поверхні теплообміну, які
складаються з ряду паралельних пластин, виготовлених з тонких металевих
листів. Канали між пластинами об’єднані у дві групи, відповідно для гарячого
та холодного теплоносіїв. Вони достатньо компактні, дозволяють мати значні
швидкості руху в них теплоносіїв та досягати високих коефіцієнтів
теплопередач. Проте плоскі стінки не витримують підвищеного тиску. В
таких теплообмінниках складно забезпечувати герметичність, щоб
попередити змішування теплоносіїв. В зв’язку з цим вони застосовуються
зазвичай для теплообміну між газами при атмосферному тиску.
Теплообмінники з реберною поверхнею застосовуються і тих випадках,
коли необхідно збільшити поверхню теплообміну зі сторони теплоносія з
низьким коефіцієнтом тепловіддачі. В цих апаратах поверхня теплообміну
має на одній стороні ребра різної форми. В трубчатих теплообмінниках
використовують поперечні або поздовжні ребра. Поперечні ребра
виконуються у вигляді круглих або прямокутних металевих шайб, які
надіваються на трубу. Наприклад, має місце пластинчастий калорифер.
Регенеративні теплообмінники
У регенеративних теплообмінниках як насадку застосовують цеглу, кокс,
металеві листи, кулі та алюмінієву рельєфну стрічку. Остання застосовується
у вигляді рулонів, що укладаються в апарат так, щоб теплоносій проходив
лише каналами, які утворюються рельєфами, при цьому утворюється велика
питома поверхність теплообміну і досягається значна інтенсивність процесу.
Робота регенеративних теплообмінників характеризується наявністю двох
періодів: нагрівання та охолодження насадки. В період нагрівання насадки
через апарат протікає гарячий теплоносій, тепло якого витрачається на
нагрівання насадки і в ній акумулюється. В період охолодження насадки через
апарат пропускають холодний теплоносій, який нагрівається за рахунок тепла
раніше акумульованого насадкою. Періоди нагрівання та охолодження
насадки тривають від декілька хвилин (як це має місце в блоках розділення
повітря) до декілька часів. Щоб забезпечити безперервну роботу даного
виробництва, регенеративні теплообмінники застосовуються попарно; в той
час, як в одному з них проходить охолодження гарячого теплоносія та
нагрівання насадки, в іншому – насадка охолоджується, а холодний
теплоносій нагрівається. Потім апарати перемикаються та процес
теплопередачі в них протікає в зворотному напрямку. Перемикаються
апаратів проводиться повертанням клапанів. Регенератори застосовуються
переважно за високих температур (більше 500 С), коли поверхневі
теплообмінники внаслідок низької термостійкості металу мало придатні. В
останній час вони отримують широке розповсюдження для теплообміну між
153
газами та в області низьких температур (до –200 С), коли звичайний матеріал
поверхневих теплообмінників стає ламким.
Змішувальні теплообмінники.
У змішувальних теплообмінниках теплообмін між гарячим та холодним
теплоносіями проходить шляхом їх безпосереднього зіткнення. Такі
теплообмінники досить часто застосовуються для охолодження газів та
конденсації парів під час зіткнення їх з водою, а також для охолодження
виробничої води за допомогою повітря.
У змішувальних апаратах наряду з теплообміном протікає і процес
масообміну, який полягає або у випарюванні рідини в газ, так і в зволоженні
сухого газу, або навпаки – конденсації пару з газу, а далі в його осушуванні.
Зволоження газу проходить під час зіткнення його з водою. Якщо газ змістить
велику кількість водяних парів, то під час зіткнення його з водою проходить
конденсація цих парів, а далі осушування газу.
Інтенсивність роботи змішувального теплообмінника визначається
поверхнею зіткнення теплоносіїв, яка повинна бути можливіше більшою. З
цією метою теплообмінник заповнюють насадкою, влаштовують в ній полиці,
які розгортають в плівку рідину, що стікає зверху або застосовують
розпилювачі, які подрібнюють рідину на дрібні краплі. Конструктивно
змішувальні теплообмінники оформлюються у вигляді колон.
154
Чатина ІІІ. ЗАСОБИ СПЕЦІАЛЬНОЇ ОБРОБКИ
8. ЗАСОБИ ЧАСТКОВОЇ СПЕЦІАЛЬНОЇ ОБРОБКИ
ОСОБОВОГО СКЛАДУ, СТРІЛЕЦЬКОЇ ЗБРОЇ ТА
ОБМУНДИРУВАННЯ
Для проведення часткової спеціальної обробки особового складу,
стрілецької зброї та обмундирування застосовуються індивідуальні
протихімічні пакети ИПП-8, ИПП-9, ИПП-10, комплект дегазації зброї та
обмундирування ИДПС-69 і дегазаційний пакет порошковий ДПП.
8.1. Індивідуальні протихімічні пакети ИПП-8, ИПП-9, ИПП-10
Індивідуальні протихімічні пакети ИПП-8, ИПП-9, ИПП-10 призначені
для дегазації відкритих шкірних покривів людини (обличчя, шиї, рук) та
окремих ділянок обмундирування, які прилягають до них (комір, обшлаг
рукавів), а також лицевої частини протигаза в «бойовому» положенні при
зараженні аерозолями або краплями ОР.
Пакет ИПП-8 (рис. 26) являє собою скляний флакон 1, який знаходиться з
чотирма ватно-марлевими тампонами 2 в герметичному поліетиленовому
мішку 3.
Рис. 26. Індивідуальні протихімічні пакети ИПП-8:
1 – флакон; 2 – ватно-марлеві тампони; 3 – герметичний поліетиленовий мішок
Пакет ИПП-9 (рис. 27) являє собою металевий балон 1 з кришкою 2. Під
кришкою знаходяться ватно-марлеві тампони 3 та пробійник 4 з губчатим
тампоном (грибком) 5.
Пакет ИПП-10 (рис. 28) являє собою металевий балон 1 з кришкоюпробійником 2.
Характеристики пакетів
ИПП-8
ИПП-9
ИПП-10
Маса пакета, г ............................................. 320 ................. 230 .................240
Об’єм дегазуючої рецептури, мл ............... 135 ................. 135 .................160
Час приведення пакетів в дію, с ............... 25-35 ............... 5-10 ................5-10
Тривалість обробки, хв ............................. 1,5-2 ................ 1,5-2 ...............1,5-2
155
Пакетами (ИПП-8, ИПП-9) можна обробити до 500 см2 поверхні.
Рецептура викликає легке подразнення шкіри, отруйна під час потрапляння
всередину організму та небезпечна при потраплянні в очі. Застосовується за
температури від +40 до –40 С. Пакет знаходиться у військовослужбовця в
сумці для протигаза. За температури оточуючого повітря нижче 20 С пакет
має зберігатися в теплому місці (за бортом зимової куртки).
Рис. 27. Індивідуальні протихімічні пакети ИПП-9:
1 – металевий балон; 2 – кришка; 3 – ватно-марлеві тампони; 4 – пробійник;
5– губчатий тампон
Рис. 28. Індивідуальні протихімічні пакети ИПП-10:
1 – металевий балон; 2 – кришка-пробойник
При зараженні відкритих ділянок шкіри аерозолем і краплями ОР та їх
дегазації порядок використання індивідуальних протихімічних пакетів
залежить від положення протигаза в момент застосування ОР.
При надягнутому протигазі порядок використання пакетів наступний:
ИПП-8: відкрити пакет, добре змочити тампон рецептурою та протерти
шкіру шиї, кисті рук; знову змочити тампон і протерти комір куртки, обшлаг
рукавів (захватити тампоном зовнішню та внутрішню поверхні тканини),
зовнішню поверхню лицевої частини протигаза; сухим тампоном зняти
залишки рецептури зі шкіри шиї та рук; закрити та сховати флакон.
ИПП-9: зняти кришку пакета та надіти її на донну частину корпусу;
втопити пробійник до упору; перевернути пакет тампоном (грибком) вниз та
два-три рази різко струсити до зволоження тампона; протерти тампоном шию,
156
кисті рук, комір, обшлаг, зовнішню поверхню лицевої частини протигаза;
сухою серветкою просушити шкіру шиї, рук; витягнути пробійник вверх до
упору; закрити корпус кришкою та сховати пакет.
ИПП-10: перевести пробійник у робоче положення; ударом рукою по
ньому відкрити пакет і витягнути пробійник; почергово наливаючи в жменю
невелику кількість рецептури рівномірно нанести її на всю поверхню шиї,
кисті рук і зовнішню поверхню лицевої частини протигаза; аналогічно
обробити комір куртки, обшлаг рукавів, захопивши зовнішню та внутрішню
поверхні тканини; щільно закрити пакет і зберігати його до повторного
використання.
Порядок використання пакетів під час раптового застосування ОР по
відкрито розташованому особовому складу:
− надіти протигаз та захисний плащ у вигляді накидки (укритися в
споруді);
− негайно відкрити пакет та налити рецептуру (віджати з тампона) в
праву руку;
− затримати дихання, закрити очі, лівою рукою за клапанну коробку
відтягнути лицьову частину протигаза з підборіддя;
− правою рукою швидким рухом протерти шкіру обличчя, особливо
ділянки, прилеглі до носа, рота, підборіддя та внутрішню поверхню лицьової
частини протигаза (очі повинні бути щільно закриті протягом всієї обробки
обличчя!);
− сухим тампоном (серветкою) зняти залишки рецептури (починаючи зі
шкіри області очей), надіти протигаз та зробити різкий видох, відкрити очі;
− протерти шию, руки, комір, обшлаг, зовнішню поверхню лицьової
частини протигаза;
− при появі перших ознак ураження ввести антидот з індивідуальної
аптечки.
8.2. Комплект дегазації зброї та обмундирування ИДПС-69
Комплект ИДПС-69 (рис. 29) призначений для дегазації стрілецької зброї,
зараженої ОР типу VX, зоман та іприт, а також для дегазації обмундирування,
зараженого парами ОР типу зоман та зарин.
Комплект складається з 10 індивідуальних дегазаційних пакетів ИДП-1 та
10 дегазаційних пакетів ДПС-1, упакованих в картонну водонепроникну
коробку. В похідному положенні комплект перевозиться в бойових машинах
піхоти, БТР, автомобілях, а під час дій в пішому порядку за вказівкою
командира особовому складу видається по одному пакету ИДП-1 та ДПС-1.
157
3
1
2
Рис. 29. Комплект ИДПС-69:
1 – індивідуальні дегазаційні пакети ИДП-1 ; 2 – дегазаційні пакети ДПС-1;
3 – картона водонепроникна коробка
Індивідуальний дегазаційний пакет ИДП-1 (рис. 30) призначений для
дегазації стрілецької зброї.
Рис. 30. Індивідуальний дегазаційний пакет ИДП-1:
1 – металевий балон; 2 –кришка
Він складається з металевого балона 1 з рецептурою та кришки 2 з
полімерного матеріалу. Рецептура в балоні герметизована металевою
мембраною. На корпус балона надіта поліетиленова щітка 3 для розтирання
рецептури. В центрі щітки є отвір, в який вставлений пробійник 4 для
відкриття мембрани балона та виливання рецептури.
Характеристики пакета
Маса пакета, г ....................................................................................... 220
Об’єм рецептури, мл ............................................................................ 180
Час приведення пакета в дію, с ........................................................... 5-10
158
Для обробки автомата (карабіна) з ременем використовується один пакет;
ручного кулемета з магазином і ременем (гранатомета) – два пакети. Час
обробки одним пакетом – 4–5 хв. В окремих випадках пакет ИДП-1 може бути
використаний для дегазації ділянок зброї та військової техніки. Він дозволяє
продегазувати до 0,8–1 м2 поверхні (0,3 м2 вертикальної та 0,5–0,7 м2
горизонтальної) за 5–7 хв.
Застосовується за температури від + 40 до – 32 С. Рецептура потрапляє
на щітку самопливом. Під час потрапляння на незахищену шкіру викликає
подразнення, вогненебезпечна.
Порядок використання ИДП-1 (рис. 31): відкрити пакет; поставити зброю
під кутом 45–60° або на сошки та протерти щіткою зверху вниз (ремінь – з
обох сторін до промокання); протерти зброю насухо та за першої можливості
почистити та змастити.
Рис. 31. Використання ИДП-1
Дегазаційний пакет селікогелевий ДПС-1 (рис.32) призначений для
дегазації обмундирування.
Він являє собою укупорку 1 з водонепроникної плівки з привареною
всередині неї тканинною діафрагмою 2. Укупорка містить нитку 3 для
відкриття та пам’ятку з використання пакета.
Характеристики пакета
Маса пакета, г ....................................................................................... 100
Час відкриття пакета, с......................................................................... 10-20
Час обробки комплекту обмундирування, хв ..................................... 10-15
159
Одним пакетом можна обробити один комплект обмундирування.
Застосовується за температури від + 40 до – 40 С.
1
2
3
Рис. 32. Дегазаційний пакет селікогелевий ДПС-1:
1 – укупорка; 2 – нитка; 3 – водонепроникна плівка
Порядок використання ДПС-1 (рис. 33): відкрити пакет; легким
постукуванням нанести та втерти в матеріал обмундирування порошок,
обробити всю поверхню без пропусків, недоступні місця (спину, боки)
обробити в порядку взаємодопомоги. Зимою додатково обробити внутрішню
сторону бортів куртки утепленої (полушубку); стряхнути залишки порошку з
оброблених поверхонь і після цього зняти протигаз.
Рис. 33. Використання ДПС-1:
8.3. Дегазуючий пакет порошковий ДПП
Дегазуючий пакет порошковий (ДПП) (рис. 34) призначений для
спеціальної обробки обмундирування, взуття та спорядження заражених
аерозолем VX, іприту та парами зоману (зарину).
Він складається з поліетиленового пакета-щітки 1 з гумовим ремінцем 2
для кріплення пакета-щітки на руці, двох поліетиленових упаковок 3 з
160
дегазуючою рецептурою та пам’яткою 4 з використання, які запаковані в
поліетиленовий мішок 5.
Рис. 34. Дегазуючий пакет порошковий (ДПП):
1 – поліетиленовий пакет-щітка; 2 – гумовий ремінь; 3 – поліетиленова упаковка з
дегазуючою рецептурою; 4 – пам’ятка з використання; 5 – поліетиленовий мішок
Характеристики пакета
Маса пакета, г ....................................................................................... 260
Маса рецептури, г ................................................................................. 200
Час приведення пакета в дію, с ........................................................... 90
Час обробки комплекту обмундирування, хв ..................................... до 10
Пакетом можна обробити два комплекти обмундирування. Застосовується
за температури від +40 до – 40С. Термін зберігання дегазуючого пакета не
менше 7 років.
Порядок використання пакета ДПП – аналогічно пакета ДПС-1.
9. ПРИЛАДИ ТА КОМПЛЕКТИ СПЕЦІАЛЬНОЇ ОБРОБКИ
ОЗБРОЄННЯ ТА ВІЙСЬКОВОЇ ТЕХНІКИ
9.1. Танковий дегазаційний комплект (комплект ТДП)
Танковий дегазаційний комплект призначений для часткової дегазації
танків, бойових машин піхоти, самохідних артилерійських установок,
гусеничних бронетранспортерів, транспортерів-тягачів, озброєння та
військової техніки змонтованої на шасі цих машин.
Він табелізується на танки (крім Т-64, Т-72, Т-80 і їх модифікації), САУ та
об’єкти техніки на їх базі, на гусеничний транспортер, бронетранспортер
БТР-50п, гусеничний транспортер-тягач ГТ-Т, МТ-Т, ДТ-10, ДТ-20, ДТ-30,
МТ-С, вироби 352, 569, АТ-Т, ИМР, ГСП, ПТС, ПММ і об’єкти техніки на їх
базі.
161
Тактико-технічні характеристики комплекту
Маса неспорядженого комплекту, кг .................................................. 6,3
Маса приладу:
неспорядженого, кг........................................................................ 2,4
спорядженого, кг ........................................................................... 3,6
Габаритні розміри приладу:
діаметр, мм ..................................................................................... 100
ширина (по ручці), мм ................................................................... 120
висота, мм....................................................................................... 412
зарядного пристрою:
довжина, мм ................................................................................... 523
висота, мм....................................................................................... 50
ширина, мм ..................................................................................... 31
Кількість приладів в комплекті, шт .................................................... 2
Площа дегазації одного приладу, м2 ................................................... 4-8
Повна ємність одного приладу, л ........................................................ 2,0
Робоча ємність одного приладу, л ...................................................... 1,6
Робоча ємність двох приладів, л ......................................................... 3,2
Температурний інтервал працездатності приладу, ºС ....................... −35  +50
Температура замерзання робочого розчину, ºС ................................. −371
Робочий тиск в приладі, спорядженому через
зарядний пристрій, кгс/см2 .................................................................. 8-10
Тиск стиснутого повітря джерела, яке застосовується
для спорядження приладу, кгс/см2 ...................................................... 10-150
Час спорядження приладу:
дегазуючою рецептурою, хв ......................................................... 1,5-2,0
стиснутим повітрям, с ................................................................... 3-15
Час підготовки спорядженого приладу
до дії в бронеоб’єкті, хв ....................................................................... 1-2
Час повного випорожнення приладу, хв ............................................. 2-4
Склад комплекту та принцип функціонування
Комплект ТДП (рис. 35) складається з двох автономних приладів 1,
зарядного пристрою 10, чотирьох хомутів 6, лійки 8, запасних частин 9. Крім
того, на п’ять комплектів додається одна мірна кружка 11 для спорядження
приладів.
Дія приладу основана на принципі розпилення дегазуючої рецептури
стиснутим повітрям, яке знаходиться в приладі.
Розпилення відбувається за рахунок проходження попередньо розкрученої
по канавці сердечника рецептури через вихідний отвір ковпачка.
162
Дегазуюча рецептура, яка використовується в приладі, має полідегазуючу
дію стосовно ОР типу Vx, зоману та іприту.
Рис. 35. Комплект ТДП:
1 – автономний прилад; 2 – розпилювач; 3 – вентиль; 4 – ковпачок; 5 – ручка;
6 – хомут; 7 – пробка; 8 – лійка; 9 – комплект запасних частин; 10 – зарядний
пристрій; 11 – мірна кружка
Будова складових частин комплекту
Автономний прилад є основною частиною комплекту, він являє собою
балон з сифоном всередині, вентилем 3, розпилювачем 2, запобіжним
ковпачком 4, ручкою 5 та штуцером заливного отвору з пробкою 7.
Балон (рис. 36) являє собою зварну циліндричну посудину зі сферичними
донцями. В штуцер верхнього донця вкручений корпус вентиля з трубкою
сифона. В нижнє донце балона приварений штуцер заливного отвору, через
який заливається дегазуюча рецептура. Штуцер заливного отвору через
фторопластову прокладку закривається гвинтовою пробкою.
Рис. 36. Балон
163
Всі прокладки комплекту ТДП як в приладі, так і в зарядному пристрої
надійно утримуються на своїх місцях, тому частої заміни не потребують.
Для того, щоб під час спорядження приладу заливати точно 1,6 л
дегазуючої рецептури, не допускаючи переповнення, штуцер заливного
отвору обладнаний патрубком. Як тільки рівень рідини досягне патрубка
(вентиль приладу повинен бути закритий), надходження рідини в прилад
припиняється.
Вентиль з трубкою сифона складається з корпусу з привареної до нього
трубкою сифона. У корпусі вентиля розміщений шпиндель з золотником.
Золотник шпинделя перекриває вхідний отвір вентиля. На шпинделі
закріплений, застопорений гайкою маховик. Фторопластова набивка вентиля
підтискається гайкою через сальник.
Розпилювач призначений для розпилення дегазуючої рецептури. Він
складається з ковпачка з отвором 0,9–1,0 мм, сердечника з направляючими
гвинтовими канавками, фільтра та прокладки. На вході в трубку сифона
встановлений і закріплений такий самий, як і в розпилювачі другий фільтр.
Від попадання пилу та бруду розпилювач закритий запобіжним
ковпачком. Запобіжний ковпачок, а також пробка прикріплені до приладу
гнучкими тросиками.
Зарядний пристрій (рис. 37) призначений для спорядження приладу
стиснутим повітрям.
Рис. 37. Зарядний пристрій
Зарядний пристрій складається з корпусу, у якому з одного боку є ніпель з
накидною гайкою для під’єднання до приладу, з іншого боку – ніпель для
з’єднання зі шлангом. Всередині корпусу розміщений клапан, який
притискається до сідла корпусу пружиною через регулювальну шайбу.
Регулювання зусилля, з яким клапан притискається до сідла, а відповідно, і
величини тиску, необхідного для того, щоб відкрити клапан, здійснюються за
допомогою регулювальних шайб. Гайка закручена до упору. Для запобігання
від звинчування гайка законтрована дротом і опломбована пломбою.
На іншому кінці шланга закріплений ніпель з накидною гайкою,
призначеною для під’єднання зарядного пристрою до джерела стиснутого
повітря на бронеоб’єкті. Всередині ніпеля розміщена дросельна шайба з
отвором діаметром 0,5 мм і сіткою, яка виконує роль фільтра. Дросельна
шайба призначена для зменшення швидкості підйому тиску і створення
164
сприятливих умов для роботи зарядного пристрою. Дросельна шайба, сітка та
прокладка закріплені всередині ніпеля і постійно утримуються гвинтом.
Прокладка призначена для ущільнення з’єднання зарядного пристрою з
джерелом стиснутого повітря.
Хомути (рис. 38) призначені для кріплення приладу на бронеоб’єкті.
Кожен прилад кріпиться двома хомутами. Хомут складається з напівхомута,
шарнірів і застібки. Хомут кріпиться до скоби двома гвинтами, які
стопоряться гайками і спеціальними шайбами.
Рис. 38. Хомути
Запасні частини комплекту (рис. 39) розміщуються в пеналі, який
вкладений в сумку для ЗІП. Сумка для ЗІП закріплена хомутом до шланга
зарядного пристрою.
Рис. 39. Запасні частини комплекту
Підготовка до роботи
Прилад, підготовлений до застосування, повинен бути споряджений
дегазуючою рецептурою та стиснутим повітрям.
Спорядження приладів проводиться екіпажами машин безпосередньо в
підрозділах перед боєм (маршем). Переспорядження приладів також
проводиться екіпажами машин у підрозділах в районах їх повної спеціальної
обробки. В цих районах служба РХБ захисту частини подає мірні кружки та
дегазуючу рецептуру в бочках або в 20 л каністрах.
Для спорядження приладів один з членів екіпажу знімає їх з кріплення,
бере із ЗІП об'єкта гаєчний ключ 17х19 і послаблює (для відвертання рукою)
пробку заливного отвору приладу. Після цього один з членів екіпажу з двома
приладами і лійкою виходить з машини та направляється до місця
165
спорядження приладів рецептурою. В цей час другий член екіпажу приєднує
до повітряної системи запуску двигуна зарядний пристрій. Залежно від
об’єкта для зручності роботи зарядний пристрій може бути під’єднаний як до
крана відбору повітря, так і безпосередньо до повітряного балона запуску
двигуна. На деяких об’єктах на крані відбору повітря є перехідник, який для
під’єднання зарядного пристрою необхідно розконтрувати і відвернути разом
з ковпачком.
Для під’єднання зарядного пристрою до повітряного балона запуску
двигуна необхідно послабити кріплення повітряного балона, від’єднати
накидну гайку повітропроводу та повернути повітряний балон у зручне для
під’єднання зарядного пристрою положення. Під час під’єднання зарядного
пристрою не допускати обертання його сумісно з накидною гайкою.
Спорядження приладу дегазуючою рецептурою (бензином або
дизпаливом для промивання) проводити наступним чином:
 на місці спорядження приладів рецептурою відвернути пробку
заливного отвору;
 перевірити чи закритий вентиль приладу, за необхідністю закрити;
 вставити в заливний отвір лійку, залити в прилад дві мірні кружки
рецептури, тримаючи прилад вертикально. За відсутністю штатних засобів
для заливання рецептури (кружки та лійки) прилад може бути споряджений
рецептурою підручними засобами. В цьому випадку рецептуру обережно
залити в заливний отвір. Припинення зникнення рецептури вказує на її
достатню кількість. Під час нахилу приладу рецептура, яка знаходиться в
штуцері заливного отвору і в патрубку, увійде в прилад. Впевнившись таким
чином, що прилад заповнено достатньо, додаткове заливання рецептури не
проводити;
 вкрутити пробку в заливний отвір і щільно довернути її ключем
17х19 мм.
УВАГА!
Під час спорядження приладу не допускати забруднення пробки
заливного отвору, а також попадання всередину приладу разом з дегазуючою
рецептурою (бензином, дизпаливом) піску, бруду, води.
Спорядження приладів стиснутим повітрям проводити, тримаючи прилад
вентилем вниз, в наступній послідовності:
 зняти з розпилювача запобіжний ковпачок і приєднати прилад за
допомогою ключа 17х19 до вільного кінця зарядного пристрою, попередньо
переконавшись в наявності і справному стані прокладки, укріпленої в ніпелі
зарядного пристрою;
 відкрити вентиль повітряного балона запуску двигуна для перевірки
роботи зарядного пристрою. З появою характерного звуку, викликаного
166
виходом повітря через клапан зарядного пристрою, відкрити вентиль приладу
для подачі стиснутого повітря в прилад. Тривалість подачі стиснутого повітря
в прилад повинна складати:
– не менше 3–5 с при тиску 100–150 кгс/см2;
– не менше 5–10 с при тиску 50–100 кгс/см2;
– не менше 10–15 с при тиску 10–50 кгс/см2.
Примітка. При спорядженні прилад струснути.
Після закінчення вказаного часу закрити вентиль приладу, а потім вентиль
повітряного балона запуску двигуна;
 від’єднати прилад від зарядного пристрою;
 продути зарядний пристрій стиснутим повітрям;
 перевірити наявність стиснутого повітря в приладі, для чого, тримаючи
прилад вентилем вверх поза об’єктом, відкрити вентиль приладу на 0,5-1 с.
Поява з розпилювача дрібнорозпиленого струменя рідини свідчить про
наявність стиснутого повітря в приладі;
 щільно закрити вентиль приладу;
 навернути на штуцер розпилювача запобіжний ковпачок.
Після спорядження приладів від’єднати зарядний пристрій від повітряної
системи запуску двигуна та покласти в ЗІП бронеоб’єкта. Провести монтаж
демонтованих збірних одиниць та деталей пневмосистеми.
Порядок роботи
Під час часткової дегазації перш за все обробляються ті частини поверхні
танка (БМП, БТР), до яких доторкається особовий склад під час виконання
поставлених завдань.
Для проведення часткової дегазації необхідно:
 зняти прилад з кріплень;
 зняти запобіжний ковпачок з розпилювача приладу;
 направити розпилювач приладу на оброблювану поверхню, тримаючи
прилад вентилем вверх і допускаючи нахил не більш 60о;
 відкрити вентиль приладу і з відстані 20–50 см провести обробку
поверхні дегазуючою рецептурою таким чином, щоб з поверхні стікала
видима плівка рідини.
Обробка об’єкта ведеться зверху вниз. Під час обробки необхідно
переміщуватися з місця на місце продегазованими ділянками. Під час
переміщення продегазованою поверхнєю об’єкта дотримуватись обережності,
тому що ця поверхня стає слизькою. Під час переходу з одного місця на інше
необхідно перекривати вентиль приладу для зменшення непродуктивної
витрати дегазуючої рецептури.
Дегазацію окремих внутрішніх поверхонь бронеоб’єкта проводити,
протираючи ці поверхні дрантям, змоченим дегазуючою рецептурою.
167
Перед дегазацією з оброблюваних поверхонь повинні бути видалені бруд,
пісок, щільний шар пилу та снігу, лід, іній за допомогою підручних засобів.
Поручні, ковпаки опорних котків та інші поверхні зі складною
конфігурацією повинні оброблятися особливо ретельно.
Ділянки, до яких особовий склад торкається під час роботи незахищеними
руками, після дегазації повинні протиратися дрантям насухо.
Дегазацію поверхонь, які заражені в’язким ОР, а також ОР, загуслими за
низьких температур, проводити протираючи ці поверхні дрантям, змоченим
дегазуючою рецептурою, та оббризкувати їх потім з приладу.
Після закінчення дегазації:
 закрити вентиль приладу;
 поставити на розпилювач приладу запобіжний ковпачок;
 закріпити прилад у хомутах;
 провести спорядження приладу як тільки дозволить обстановка.
9.2. Індивідуальний комплект для спеціальної обробки
автотракторної техніки ИДК-1
Індивідуальний комплект для спеціальної обробки автотракторної техніки
ИДК-1 (рис. 40) призначений для повної дегазації, дезактивації, дезінфекції
автотракторної техніки з використанням стиснутого повітря від компресора
автомобіля або автомобільного насоса для накачування шин.
Рис. 40. Комплект ИДК-1
Він табелізується:
на автомобілі ГАЗ-14, ГАЗ-13, ГАЗ-24, ГАЗ-24-02,ГАЗ-3102; УАЗ-3907,
УАЗ-3151, УАЗ-469, УАЗ-450, УАЗ-452, ЗИЛ-135ЛМ, ЗИЛ-135ЛМТ,
МоАЗ-546П, ЛуАЗ-967, ПАЗ-652, ПАЗ-672, ЛиАЗ-677, РАФ-2203, пожежні
автомобілі;
168
на гусеничний транспортер (крім транспортерів-тягачів ГТ-СМ, ГТ-МУ,
гусеничний транспортер-тягач);
на трактор, бульдозер, грейдер, екскаватор, коток самохідний, кран
пневмоколісний, автонавантажувач;
на самоскид, пасажирський автобус;
на артилерійську, зенітну гармату, міномет калібру більш 120 мм, зенітну
самохідну та зенітну кулеметну установку.
Технічні характеристики комплекту
Маса, кг ................................................................................................. 5
Робочий тиск, кгс/см2:
під час роботи з насосом для накачування шин .......................... 1–1,2
під час роботи з ежекторною насадкою ....................................... 3–4
Витрати розчинів, л/хв:
під час дегазації та дезінфекції під час роботи з насосом для
накачування шин (ковпачок  1,5 мм з сердечником)............... 0,4–0,6
під час дегазації та дезінфекції під час використання стиснутого
повітря від компресора автомобіля (ковпачок  1,5 мм
без сердечника) .............................................................................. 0,5–1,5
при дезактивації(ковпачок  2 мм без сердечник) ..................... 2
Температурний інтервал працездатності приладу, ºС ....................... − 35 +50
Час розгортання комплекту, хв ........................................................... 3–4
Час згортання комплекту, хв ............................................................... 4–5
Склад комплекту та принцип функціонування
До складу комплекту ИДК-1 (рис. 41) входять: брандспойт 1 із
розпилювачем і щіткою, ежекторна насадка 3, спеціальна кришка 6 з
патрубком і фільтром, гумовий рукав з краником і перехідником та гумовий
рукав 7, хомут 5, скребок 2, комплект ЗІП 4, дрантя (400 г), сумка для
укладки 8. Резервуаром для дегазуючих, дезактивуючих, дезінфікуючих
розчинів слугує наявна в машині 20 л каністра. Комплект перевозиться за
спинкою або під сидінням екіпажу машини.
Принцип функціонування комплекту оснований на подачі робочої рідини
із каністри на поверхню що обробляється:
– тиском, який створюється в каністрі насосом для накачування шин;
– на основі ежекції, яка створюється проходженням через насадку
стиснутого повітря від компресора автомобіля.
Робота з комплектом забезпечується:
 для автомобілів, які не мають пневматичний привод гальм – за
допомогою насоса для накачування шин.
 для автомобілів, які мають пневматичний привод гальм та шланг для
накачування шин – стиснутим повітрям від компресора автомобіля.
169
Рис.41. Комплект ИДК-1:
1 – брандспойт із розпилювачем і щіткою; 2 – скребок; 3 – ежекторна насадка;
4 – комплект ЗІП; 5 – хомут; 6 – спеціальна кришка з патрубком і фільтром;
7 – гумовий рукав з краником і перехідником та гумовий рукав; 8 – сумка для укладки
Будова складових частин комплекту
Кришка спеціальна (рис. 42) призначена для забезпечення герметичності в
каністрі, а також для приєднання насоса для накачування шин і рукава з
краником під час використання комплекту ИДК-1 за схемою роботи під
тиском.
5
2
3
4
1
Рис. 42. Кришка спеціальна:
1 – корпус з затвором; 2 – шинний вентиль з золотником і ковпачком; 3 – трубка для
приєднання рукавів; 4 – забірний патрубок з фільтром; 5 – прокладка
170
Під час роботи комплекту на основі ежекції кришка спеціальна
призначена для приєднання рукава і для сполучення внутрішнього об’єму
каністри з атмосферою.
Конструкція кришки спеціальної дозволяє встановлювати її на горловину
каністри не від’єднуючи кришку, яка є на горловині.
Кришка спеціальна складається з корпусу з затвором, шинного вентиля з
золотником і ковпачком, трубки для приєднання рукавів, прокладки і
забірного патрубка з фільтром.
Брандспойт (рис. 43) призначений для подачі робочої рідини
безпосередньо на поверхню, що обробляється під час використання
комплекту за схемою роботи під тиском і для подачі стиснутого повітря до
насадки під час роботи на основі ежекції.
Рис. 43. Брандспойт
Рукав з краником (рис. 44а), довжиною 2,5 м, призначений для подачі
робочої рідини від кришки спеціальної до брандспойта під час роботи з
насосом для накачування шин. Під час роботи на основі ежекції рукав з
краником призначений для подачі стиснутого повітря від пневматичної
системи автомобіля до брандспойта. На кінці рукава з краником є перехідник
для під’єднання шланга для накачування шин під час роботи комплекту на
основі ежекції.
Рукав (рис. 44б), довжиною 2,5 м, призначений для подачі робочої рідини
від кришки спеціальної в насадку під час роботи комплекту на основі ежекції.
а
б
Рис. 44. Гумові рукава:
а – рукав з краником; б – рукав
171
Щітка призначена для протирання поверхні, яка обробляється.
Ежекторна насадка (рис. 45) призначена для створення розріджування під
час роботи комплекту на основі ежекції.
Рис. 45. Ежекторна насадка
Ковпачки з отвором  1,5 і 2 мм призначені для забезпечення необхідної
витрати робочої рідини.
Сердечник призначений для розпилення робочої рідини.
Сумка призначена для укладання та транспортування комплекту.
Скребок призначений для очищення техніки від бруду.
Хомут (рис. 46) призначений для запобігання роздуття каністри під час
створення в ній робочого тиску і для кріплення до каністри насоса для
накачування шин.
Рис. 46. Хомут
Хомут складається з накладки прямої, накладки і скоби.
Запасні частини призначені для заміни деталей, які прийшли в
непридатність в процесі експлуатації.
Підготовка до роботи
Для підготовки комплекту до роботи з використанням насосу для
накачування шин необхідно (рис. 47):
− відкрити каністру та заповнити її робочою рідиною;
172
− встановити на каністрі хомут з одночасним закріпленням насоса для
накачування шин;
− встановити кришку спеціальну на горловину каністри;
− відкрутити ковпачок з шинного вентиля кришки спеціальної і
перевірити наявність золотника в шинному вентилі;
− приєднати до шинного вентиля шланг насоса для накачування шин, а
до трубки кришки спеціальної рукав з краником (попередньо від’єднати
перехідник);
− приєднати до рукава з краником брандспойт;
− навернути на брандспойт щітку;
− створити насосом для накачування шин тиск в каністрі, достатній для
інтенсивного розпилювання робочої рідини.
Рис. 47. ИДК-1 підготовлений до роботи з використанням насосу для накачування
шин
Для запобігання роздуття та порушення зварних швів каністри необхідно
слідкувати за тим, щоб тиск в каністрі не перевищував 1,2 кгс/см2. При цьому
слід керуватися тим, що тиск 1,2 кгс/см2 досягається 28–30 качаннями насоса
для накачування шин при заповненні каністри об’ємом сімнадцять літрів
розчину та 70–80 качаннями при заповненні наполовину (10 л).
Для підготовки комплекту до роботи на основі ежекції необхідно
(рис. 48):
− відкрити каністру і заповнити її робочою рідиною;
− встановити кришку спеціальну на горловину каністри;
173
− відкрутити ковпачок з шинного вентиля кришки спеціальної і
викрутити золотник з вентиля;
− приєднати до трубки кришки спеціальної рукав;
− приєднати ежекторну насадку на брандспойт до упору і закріпити її
контргайкою;
− приєднати другий кінець рукава до патрубка ежекторної насадки;
− накрутити на ежекторну насадку щітку;
− приєднати рукав з краником до брандспойта;
− зняти головку з трубки наконечника шланга для накачування шин;
− приєднати один кінець шланга для накачування шин з комплекту
інструменту водія через перехідник до рукава з краником, а другий кінець до
краника відбору повітря пневматичної системи автомобіля;
− запустити двигун автомобіля і створити тиск повітря в системі не
менше 3 кгс/см2.
Рис. 48. ИДК-1 підготовлений до роботи на основі ежекції
Під час роботи на основі ежекції замість каністри може бути використана
будь-яка ємність: відро, банка, бочка, бідон.
Порядок роботи
Для проведення спеціальної обробки необхідно:
– відкрити краник для подачі робочої рідини під час використання
комплекту за схемою під тиском, а під час роботи на основі ежекції відкрити
краник і кран відбору повітря пневматичної системи автомобіля;
174
– інтенсивно протерти оброблювану поверхню щіткою зверху вниз. При
цьому особливо ретельно обробляються ті місця та деталі, до яких доводиться
торкатися особовому складу;
– недоступні місця для протирання щіткою обробляються струменем
робочої рідини.
Під час використання комплекту за схемою роботи під тиском по мірі
витрати робочої рідини необхідно підкачувати повітря в каністру під час
дегазації та дезінфекції (ковпачок  1,5 мм з сердечником) з частотою 12–15
качань за хвилину або по 35–40 качань через кожні три хвилини роботи та з
частотою 30–40 качань за хвилину під час дезактивації (ковпачок  2 мм без
сердечника).
Під час роботи комплекту на основі ежекції витрата робочої рідини при
постійному тиску повітря залежить від висоти всмоктування , що дозволяє
регулювати витрату робочої рідини шляхом переміщення ємності, наприклад,
з ґрунту на підніжку або в кузов машини.
Після закінчення роботи:
– продути частини комплекту для подачі робочої рідини стиснутим
повітрям;
– демонтувати комплект;
– провести спеціальну обробку комплекту шляхом протирання дрантям,
змоченим робочою рідиною, а потім сухим дрантям;
– змастити всі різьбові та непофарбовані металеві поверхні комплекту
тонким шаром мастила.
9.3. Автомобільний комплект для спеціальної обробки
військової техніки ДК-4
Автомобільний комплект для спеціальної обробки військової техніки
ДК-4 (рис. 49) призначений для дегазації, дезактивації, дезінфекції вантажних
автомобілів,
автопоїздів,
спеціальних
автомобільних
шасі
та
бронетранспортерів.
Комплект ДК-4 випускається в чотирьох виконаннях: ДК-4К, ДК-4КУ
(ДК-4У), ДК-4КБ (ДК-4Б), ДК-4КД (ДК-4Д).
Комплектом ДК-4К комплектуються автомобілі ГАЗ-53, ГАЗ-66Б,
ЗИЛ-130, ЗИЛ-131, ЗИЛ-157, ЗИЛ-137.
Комплектом ДК-4КУ комплектуються автомобілі УРАЛ-375, УРАЛ-377,
МШ-375, МШ-1-375, автоцистерни пожежні на шасі УРАЛ-375, автомобілі
пожежні пінного гасіння на шасі УРАЛ-375.
Комплектом ДК-4КБ комплектуються бронетранспортери БТР-152,
БТР-60ПБ, ГТ-СМ, ГТ-МУ, БРДМ-2 і об’єкти техніки на цьому шасі.
Комплектом ДК-4КД комплектуються автомобілі МАЗ-500, МАЗ-35334,
МАЗ-5335, УРАЛ-4320, УРАЛ-4322, УРАЛ-5323, ГАЗ-330, КАМАЗ-4310,
175
КАМАЗ-34105, КАМАЗ-53212, ЗИЛ-131М, КрАЗ-219, КрАЗ-214, КрАЗ-255,
КрАЗ-257, КрАЗ-255В, КрАЗ-257Б, КрАЗ-258, КрАЗ-260, БТР-80.
Двома комплектами ДК-4КД комплектуються автомобілі МАЗ-537,
МАЗ-504, МАЗ-509, МАЗ-543, МАЗ-54717, МАЗ-5429, МАЗ-6422, МАЗ-7911,
МАЗ-538, БАЗ-5922, БАЗ-5939, БАЗ-6944, БАЗ-6950 та їх модифікації.
Рис. 49. Автомобільний комплект для спеціальної обробки військової техніки ДК-4
Технічні характеристики комплекту
Маса комплекту з упаковкою, кг
ДК-4К, ДК-4КБ, ДК-4КД ................................................................... 34
ДК-4КУ ................................................................................................ 35
Маса комплекту без упаковки, кг
ДК-4К, ДК-4КД ................................................................................... 28
ДК-4КБ ................................................................................................ 18
ДК-4КУ ................................................................................................ 29
Час обробки газорідинним методом, хв
автомобілів типу ГАЗ-53, ГАЗ-66 .................................................... 30-40
автомобілів типу ЗИЛ-131, бронетранспортерів БТР-60ПБ .......... 40-50
автомобілів типу МАЗ-500 ................................................................ 60
автомобілів типу МАЗ-537 (2 комплекта) ....................................... 40/90
176
автомобілів типу МАЗ-543 (2 комплекта) ....................................... 60
автомобілів типу КРАЗ-255 .............................................................. 60
Витрати водного розчину миючого порошку СФ-2У (АБСП)
або водного розчину ГК на обробку, л
автомобілів типу ГАЗ-53, ГАЗ-66 ....................................................30-40
автомобілів типу ЗИЛ-131, бронетранспортерів БТР-60ПБ ..........50-60
автомобілів типу МАЗ-500 ................................................................90
автомобілів типу МАЗ-537 (2 комплекта) .......................................120/270
автомобілів типу МАЗ-543 (2 комплекта) .......................................180
автомобілів типу КРАЗ-255 ..............................................................90
Хвилинні витрати розчину порошку СФ-2У (АБСП) або ГК, л/хв ......1,5±0,2
Час на перехід від газорідинного методу обробки
до методу відсмоктування радіоактивного пилу, хв ..............................2
Тиск в системі випуску газів автомобіля під час роботи
з комплектом, кгс/см2 ...............................................................................0,9±0,1
Температура газорідинного струменя на виходіз брандспойта, ºС ......45-60
Температурний інтервал працездатності приладу, ºС ..........................−35+50
Час розгортання (згортання) комплекту, хв ...........................................3-4
Примітка. В знаменнику вказані час і витрата розчину під час обробки МАЗ-537 з причепом.
Склад комплекту
До складу комплекту входять: газорідинний прилад, порошок СФ-2У
(АБСП), банка поліетиленова, запасні частини, крепіжні деталі та
приналежності, ящик металевий (сумка для комплекту ДК-4КБ) для укладки
та транспортування комплекту.
Водний розчин порошку СФ-2У (АБСП) застосовується для дезактивації,
дегазації та дезінфекції. Для збереження порошку пачка СФ-2У (АБСП)
поміщується в поліетиленовий пакет, який призначений для багатократного
використання.
Банка поліетиленова призначена для зберігання та транспортування
порошку ГК. Порошок ГК призначений для приготування водного розчину.
Водний розчин ГК застосовується при газорідинному методі обробки для
дегазації автомобілів (бронетранспортерів), заражених ОР типу VX, зоман та
іприт, а також для дезінфекції.
Запасні частин та приналежності призначені для заміни деталей, які
прийшли в непридатність в процесі експлуатації в період гарантійного
терміну служби комплекту. Крепіжні деталі служать для кріплення комплекту
в кузовних автомобілях.
Металевий ящик призначений для укладання всіх частин комплекту та
запобігання їх від пошкоджень під час транспортування та зберігання.
Примітка. Комплект ДК-4КБ відрізняється від усіх комплектів укладкою в дві брезентові сумки
замість металевого ящика. Комплект ДК-4КУ відрізняється від ДК-4К конструкцією кришки з
177
клапаном (є додатковий пристрій для перекриття ежекційної труби очищення повітряного
фільтра автомобіля УРАЛ-375), комплект доукомплектований ніпелем з фланцем.
Будова складових частин та принцип функціонування
Газорідинний прилад призначений для проведення спеціальної обробки
автомобілів та бронетранспортерів газорідинним методом та методом
відсмоктування радіоактивного пилу.
Він складається з ежектора, газорідинного і рідинного рукавів,
брандспойта, подовжувача, щітки та газовідбірного пристрою.
Ежектор (рис. 50) призначений для засмоктування розчину з ємності,
отримання газорідинної суміші та подачі її через рукав газорідинний,
подовжувач та брандспойт на поверхню, що оброблюється, а також для
відсмоктування пилу.
Рис. 50. Ежектор:
1 – дифузор; 2 – патрубок; 3 – сопло; 4 – гайка накидна; 5 – прокладка
Ежектор складається з дифузора 1, патрубка 2, сопла 3, гайки накидної 4
та прокладки 5. На кінці дифузора є різьба для приєднання рукава
газорідинного. До патрубка приєднується рідинний або газорідинний рукав
(залежно від методу обробки). Гайка накидна призначена для приєднання
ежектора до газовідбірника.
Рукав газорідинний (рис. 51) призначений для подачі газорідинної суміші
від ежектора до брандспойта, а під час дезактивації методом
пиловідсмоктування – для подачі відсмоктувального повітря з пилом від
брандспойта до ежектора.
Рис. 51. Рукав газорідинний:
1 – рукав; 2 – ніпель; 3 – гайка накидна; 4 – труба; 5 – прокладка
178
Рукав газорідинний складається з рукава, гайки накидної, прокладки,
ніпеля та кільця. За допомогою гайок накидних рукав газорідинний
приєднується до дифузора або патрубка ежектора та до брандспойта.
Рукав рідинний (рис. 52) призначений для подачі розчину з ємності в
ежектор та складається з рукава, гайки накидної, прокладки, кільця та
наконечника.
За допомогою гайки накидної рукав приєднується до патрубка ежектора.
Отвір  9 мм в рукаві служить для виключення «присмоктування» рукава до
стінок ємності з розчином під час роботи приладу.
Рис. 52. Рукав рідинний:
1 – рукав; 2 – ніпель; 3 – гайка накидна; 4 – обважнювач ; 5 – прокладка
Брандспойт (рис. 53) призначений для подачі газорідинного струменя на
поверхню, що обробляється, та складається з гайки спеціальної, штуцерів,
ручки та труби.
Рис. 53. Брандспойт:
1 – труба; 2 – ручка; 3, 4 – штуцера; 5 – гайка
Один штуцер служить для з’єднання брандспойта з подовжувачем або
рукавом газорідинним, інший штуцер має зовнішню різьбу для нагвинчування
щітки та закріплення її за допомогою гайки спеціальної.
Подовжувач (рис. 54) призначений для нарощування довжини
брандспойта під час обробки крупногабаритної техніки та складається з гайки
накидної, прокладки, патрубка, ручки, труби та штуцера.
179
Рис. 54. Продовжувач:
1 – труба; 2 – ручка; 3 – гайка накидна; 4 – штуцер; 5 – патрубок; 6 – прокладка
Щітка (рис. 55) призначена для протирання поверхні, що оброблюється,
при газорідинному методі обробки, а також під час дезактивації методом
пиловідсмоктування та складається з корпусу, кільця та щетини з капрона.
Рис. 55. Щітка:
1 – корпус; 2 – кільце; 3 – гайка накидна; 4 – щетина із капрону
Газовідбірний пристрій призначений для відбору відпрацьованих газів
двигуна та підтримання в системі випуску газів необхідного тиску.
До газовідбірного пристрою входять:
 для ДК-4К: кришка з клапаном і газовідбірником, ніпель та перехідник;
 для ДК-4КБ: кришка з клапаном і газовідбірником, ніпель та
перехідник;
 для ДК-4КУ: кришка з клапаном, газовідбірник і додатковий пристрій
для перекриття ежекційної труби очищення повітряного фільтра
автомобіля УРАЛ-375, ніпель і ніпель з фланцем;
 для ДК-4КД: кришка з клапаном, газовідбірник із заглушкою та два
гаки.
Кришка з клапаном і газовідбірником (рис. 56) призначена для перекриття
випускної труби глушника автомобіля (бронетранспортера), підтримання в
системі випуску газів тиску 0,90,1 кгс/см2 та складається з кришки, виступів,
клапана, осі, пружини, кільця, важеля, втулки, гайки, газовідбірника, гвинтів,
шайб, ніпеля, прокладки, корпусу, шплінта та бобишки.
180
Під дією пружини клапан перекриває отвір в кришці. Втулка призначена
для регулювання пружини на тиск 0,90,1 кгс/см2. Гайка слугує для фіксації
втулки у визначеному положенні.
Рис. 56. Кришка з клапаном і газовідбірником:
1 – кришка; 2 – виступ; 3 – клапан; 4 – вісь; 5 – пружина; 6 – кільце; 7 – важіль;
8 – втулка; 9 – гайка; 10 – газовідбірник; 11, 15 – винти; 12, 16 – шайби; 13 – ніпель;
14 – прокладка; 17 – корпус; 18 – шплінт; 19 – бобишка
На кришці є два виступи, які під час затягнення гаєчним ключем за
бобишку забезпечують надійну фіксацію кришки з клапаном і
газовідбірником на ніпелі. На осі є ексцентриковий важіль, який дозволяє
вручну фіксувати клапан у відкритому положенні в період запуску автомобіля.
На кришці є ніпель з гвинтом, до якого за необхідністю можна під’єднати
манометр (через гумову трубку) для заміру протитиску, який створюється
клапаном.
Принцип функціонування газорідинного пристрою оснований на
використанні тепла та кінетичної енергії відпрацьованих газів двигуна
автомобіля (бронетранспортера). Відпрацьовані гази двигуна потрапляють в
ежектор під тиском 0,90,1 кгс/см2, отримують в соплі ежектора необхідну
швидкість та створюють розрядження у вхідній частині змішувальної камери,
забезпечуючи тим самим при газорідинному методі подавання розчину із
ємності в брандспойт, а за методом пиловідсмоктування – відсмоктування
пилу з поверхні, що обробляється.
9.4. Комплект спеціальної обробки техніки та санітарної обробки
особового складу ДК-5
Комплект спеціальної обробки техніки та санітарної обробки особового
складу ДК-5 (рис. 57) призначений для дегазації, дезактивації, дезінфекції
181
озброєння та військової техніки та повної санітарної обробки особового
складу в теплу пору року та частково – в холодну пору року.
Рис. 57. Комплект ДК-5
Комплект табелізують на автомобілі ГАЗ-66, УАЗ-469 аеромобільних
підрозділів.
Технічні характеристики комплекту
Маса комплекту, кг............................................................................... 38,4
Габаритні розміри комплекту, мм
довжина .......................................................................................... 714
ширина ............................................................................................ 351
висота .............................................................................................. 290
Витрати водного розчину ГК або СФ-2У
під час газорідинної обробки, л/хв ............................................... 0,7-1,3
Температура рідинного струменя, С:
влітку .............................................................................................. +45+60
взимку ............................................................................................. +40+50
Продуктивність по гарячій воді, л/хв, не менше ............................... 2,5
Температура води на виході з душових насадок, С:
за позитивних температур повітря
від +10С та вище, не менше ........................................................ +35
за температури повітря від +10 до −30С, не менше .................. +20
182
Температурний інтервал працездатності комплекту, С:
при газорідинному методі ............................................................. −25+45
під час санітарної обробки ............................................................ −20+45
Пропускна здатність комплекту під час обробки
особового складу, люд/год:
під час повної ................................................................................. 8-10
під час часткової ............................................................................ 30-40
Час спеціальної обробки, хв:
автомобіля УАЗ-469 ...................................................................... 20-25
автомобіля ГАЗ-66 ......................................................................... 40-45
Витрати рідини під час спеціальної обробки, л
автомобіля УАЗ-469 ...................................................................... 20-25
автомобіля ГАЗ-66 ......................................................................... 40- 45
Час розгортання комплекту однією людиною, хв:
для газорідинної обробки .............................................................. 5-7
для санітарної обробки особового складу ................................... 8-10
Склад комплекту
Комплект ДК-5 складається з таких частин:
 ящик;
 сумка №1 (з комплектом вузлів та деталей для газорідинного методу
обробки);
 сумка №2 (з комплектом вузлів та деталей для санітарної обробки
особового складу);
 рукав рідинний;
 рукав газорідинний;
 намет (з комплектом вузлів та деталей кріплення);
 килимок 1КЩ-с;
 газовідбірник з заглушкою;
 кільце перехідне;
 ніпель;
 кришка з клапаном;
 стяжка верхня;
 стяжка вертикальна;
 брандспойт в зборі;
 перевідник з прокладкою.
Будова складових частин та принцип функціонування комплекту
Металевий ящик призначений для укладання частин комплекту та
запобігання їх ушкодження під час транспортування.
183
Ящик складається з корпусу та кришки в зборі. Кришка запирається двома
замками. На корпусі ящика є три ручки для перенесення комплекту.
Всередині, на кришці корпусу є пружина, під якою укладається паспорт
комплекту в поліетиленовому мішечку.
Сумка № 1 (рис. 58) призначена для укладання вузлів та деталей
комплекту, які застосовуються при газорідинному методі та маркується
однією чорною смугою.
3
1
4
2
5
Рис. 58. Сумка № 1:
1 – щітки; 2 – банка поліетиленова з гіпохлоритом кальцію; 3 – ежектор,
4 – вимірник, прокладки; 5 – порошок СФ-2У (АБСП)
Щітка призначена для спеціальної обробки поверхні при газорідинному
методі.
Ежектор призначений для засмоктування розчину з ємності, отримання
газорідинної суміші та подачі її через газорідинний рукав та брандспойт в
зборі на поверхню, яку обробляють. Він складається з дифузора, патрубка,
сопла, гайки накидної та прокладки.
Сумка № 2 (рис. 59) призначена для укладання вузлів та деталей
комплекту, які застосовуються під час санітарної обробки особового складу та
маркується двома чорними смугами.
184
1
4
9
3
5
2
7
8
6
Рис. 59. Сумка № 2:
1 – переход; 2 – трійник в зборе; 3 – теплообмінник; 4 – хомут; 5 – мішок
поліетиленовий, мило господарське, пояс банний; 6 – прокладки; 7 – перехідник;
8 – сифон в зборе; 9 – ключ
Трійник в зборі (рис. 60) призначений для подачі підігрітої води на
душові насадки та складається з трійника, корпусу насадки, переходу, пробки,
ланцюга та трубки гумової.
Рис. 60. Трійник у зборі:
1 – трійник; 2 – корпус насадки; 3 – перехід; 4 – пробка;
5 – ланцюг; 6 – трубка (гумова 10х3);
185
Сифон в зборі (рис. 61) призначений для забору води з ємностей та
складається з перехідника 1, прокладок 2, переходу 4, трубки 5, втулки 7,
штуцера 8, штуцера труби 9, запору 10, кришки 11, рукава 12, фільтра 13.
Рис. 61. Сифон:
1 – перехідник; 2, 3, 6, 15 – прокладки; 4 – перехід; 5 – трубка; 7 – втулка; 8 – штуцер;
9 – штуцер труби; 10 – запор; 11 – кришка; 12 – рукав (Ø 10, L=180 ); 13 – фільтр;
14 – ключ
Для забору води з каністри або бочки Л-100 до трубки приєднують рукав
довжиною 180 мм, з бочки Л-250 та Л-200 – рукав довжиною 530 мм. У всіх
випадках до рукава приєднують фільтр.
Для дегазації ОВТ застосовують такі дегазуючі розчини:
 1 % (1,5 %) водний розчин ДТС ГК;
 0,075% водний розчин порошку СФ-2У, АБСП (у разі відсутності
ДТС ГК).
Для дезінфекції ОВТ застосовують такі дезінфікуючі розчини:
 5 % (7,5 %) водний розчин ДТС ГК.
Для дезактивації ОВТ застосовують такі дезактивуючі розчини:
 0,075 % водний розчин СФ-2У, АБСП.
Теплообмінник (рис. 62) призначений для підігрівання води, що
надходить на душові насадки і складається з труби газової 1, гайки 2, корпусу
3, кожуха гвинтового 4, штуцерів 5, 6, прокладок 7, 9 і 10, гайки накидної 8 і
насадки 11.
186
Труба газова 1 з кожухом гвинтовим 4 вставлені в корпус 3 і сполучені з
ним за допомогою гайки 2. Для створення герметичності: між торцем кожуха
3 і бортом кожуха гвинтового 4 ставиться прокладка паронітова 7.
Рис. 62. Теплообмінник:
1 – труба газова; 2 – гайка; 3 – корпус;4 – кожух винтовий; 5,6 – штуцер;
7, 8, 10 – прокладка; 8 – гайка накидна; 11 – насадка
Теплообмінник є двоходовим і працює таким чином:
– відпрацьовані гази двигуна по газовій трубі надходять на внутрішню
порожнину кожуха гвинтового 4 і, рухаючись у зворотному напрямі
нагріваючи воду скидаються в атмосферу через отвори гайки 2;
– частина відпрацьованих газів через насадку II відбирається для
створення надмірного тиску в ємності (каністрі, бочці);
– вода під тиском з ємності (каністри, бочки) через штуцер 6 надходить
в гвинтоподібний канал, утворений корпусом 3, а кожухом гвинтовим 4
нагрівається і через штуцер 5 виводиться але гумотканинному рукаву на
душові насадки.
Хомут призначений для запобігання роздуттю каністри при надмірному
тиску газів і складається з накладок, скоби і каната.
Приналежність для миття особового складу складається з банного пояса і
одного шматка мила, які знаходяться в двох поліетиленових мішках.
Рукав газорідинний (рис. 63) призначений для подачі газорідинної суміші
від ежектора до брандспойта і складається з рукава газового 1 (2 м) і рукава
гарячої води 2 (8 м). За допомогою газорідинний гайок накидних рукав
приєднується до ежектора і брандспойта.
Рис. 63. Рукав газорідинний:
1 – рукав газовий; 2 – рукав гарячої води
187
Рукав газовий (рис. 64) призначений для відводу вихлопних газів із
теплообмінника в каністру (бочку) і складається із гайки накидний 1, ніпеля 2,
рукава 3, кільця 4, штуцера 5 і прокладки 6.
Рис. 64. Рукав газовий:
1 – гайка накидна; 2 – ніпель; 3 – рукав; 4 – кільце; 5 – штуцер; 6 – прокладка
Рукав гарячої води (рис. 65) призначений для подавання гарячої води від
теплообмінника до душових насадок і складається з гайки накидної 1,
прокладки 2, ніпеля 3, рукава 4, кільця 5.
Рис. 65. Рукав гарячої води:
1 – гайка накидна; 2 – прокладка; 3 – ніпель; 4 – рукав; 5 – кільце
Рукав рідинний (рис. 66) призначений для подачі розчину і води при
газорідинному методі і під час санітарної обробки особового складу.
Рукав рідинний складається з гайок накидних 1 і 7, прокладок 2 і 8,
наконечника 3, шайби 4, рукава 5, штуцера 6.
Під час газорідинної обробки гайка накидна 7 з отворами виключає
можливість присмоктування рукава до стінок ємності.
Рис. 66. Рукав рідинний:
1 – гайка накидна; 2 – прокладка; 3 – наконечник; 4 – шайба; 5 – рукав; 6 – штуцер;
7 – гайка накидна; 8 – прокладки
188
Газовідбірник із заглушкою (рис. 67) призначений для напряму потоку
відпрацьованих газів двигуна в ежектор або теплообмінник і складається з
газовідбірника 1, прокладки 2, заглушки 3 і каната 4.
При звичайній повсякденній експлуатації автомобіля на газовідбірник I
навертається заглушка 3 з прокладкою 2.
Рис. 67. Газовідбірник із заглушкою:
1 – газовідбірник; 2 – прокладка; 3 – заглушка; 4 – канат
Палатка в зборі (рис. 68) призначена для створення санітарно-гігієнічних
умов під час повної спеціальної обробки особового складу в польових умовах.
Палатка в зборі складається з намету палатки 1, продовжувача 2,
розтяжки 3, хрестовини 4, ременя 5, консолі 6, стійки 7, костиля 8.
Рис. 68. Намет:
1 – намет палатки; 2 – продовжувач; 3 – розтяжка; 4 – хрестовина; 5 – ремінь;
6 – консоль; 7 – стійка; 8 – костиль
Кришка з клапаном (рис. 69) призначена для перекриття випускної сурми
глушника автомобіля і підтримки в системі випускання газів тиску
0,9±0,1 кг/см2 і складається з кришки 1, корпуса 2, клапана 3, пружини 4,
189
втулки 5, гайки 6, важеля 7, шплінта 8, гвинтів 9 і 14, шайб 10 і 15, прокладки
11, бобишки 12 і ніпеля 13.
Рис. 69. Кришка з клапаном і газовідбірником:
1 – кришка; 2 – корпус; 3– клапан; 4 – пружина; 5 – втулка; 6 – гайка; 7 – важіль;
8 – шплінт; 9, 14 – винт; 10,15 – шайба; 11– прокладка; 12 – бобишка; 13 – ніпель
Дія комплекту заснована на використанні тепла та кінетичної енергії
вихлопних газів двигуна автомобілів, обладнаних газовідбірним пристроєм.
При газорідинному методі спеціальної обробки техніки вихлопні гази
двигуна через газовідбірник потрапляють в ежектор. Набувши в соплі
ежектора необхідну швидкість, утворюють розрідження в змішувальній
камері, забезпечуючи тим самим подачу розчину з ємності в ежектор, де
здійснюється змішування газового та рідинного потоків та теплообмін між
ними.
З ежектора газорідинний струмінь через газорідинний рукав та
брандспойт подається на поверхню, що підлягає обробці.
Під час санітарної обробки особового складу вихлопні гази двигуна через
газовідбірник потрапляють до теплообмінника по газовій трубі, після чого
проходять між зовнішньою поверхнею газової труби та внутрішньою
гвинтового кожуха, після чого виходять в атмосферу.
Частина вихлопних газів по гумовотканинному рукаву потрапляє в
каністру (бочку) з водою, утворюючи в ній надлишковий тиск. Під впливом
тиску вода з каністри (бочки) через сифон та гумовотканинний рукав
потрапляє в теплообмінник, омиває зовнішню поверхню нагрітого гвинтового
кожуха.
З теплообмінника нагріта вода по гумовотканинному рукаву подається на
душові насадки для санітарної обробки особового складу.
190
9.5. Комплект для дезактивації, дегазації та дезінфекції ракетної
техніки ДК-1
Комплект для дезактивації, дегазації та дезінфекції ракетної техніки ДК-1
(рис. 70) призначений для дегазації, дезактивації, дезінфекції ракетної
техніки за допомогою мийно-нейтралізаційної машини 8Т311 водою або
дезактивуючим розчином.
Рис. 70. Комплект ДК-1
Технічні характеристики комплекту
Маса комплекту, кг............................................................................... 173
Кількість одночасно оброблюваних об’єктів ..................................... 2-4
Число робочих місць ............................................................................ 4-8
Робочий тиск, кгс/см2 ........................................................................... 1,5-3
Витрата розчинів через один брандспойт, л/хв:
під час дегазації та дезінфекції (ковпачок
з отвором  1,5 мм з сердечником) . ........................................... 0,8-1,2
під час дезактивації (ковпачок з отвором
 2 мм без сердечника) ................................................................. 2,5-3,5
під час дезактивації струменем води............................................ 15
Час розгортання, хв .............................................................................. 15
Час згортання, хв .................................................................................. 20
У комплект ДК-1 входять обладнання, приналежності, інструмент і
запасні частини, розташовані у двох однакових металевих ящиках. Ящики
191
комплекту на машину 8Т311 установлюють у частині (підрозділі) після
одержання комплекту; їх установлюють на кронштейнах, які кріпляться до
бортових крил задніх коліс машини 8Т311. У нижній частині ящика містяться
рукави, у верхній – все інше обладнання та ЗІП.
Склад комплекту
Комплект ДК-1 складається з таких частин:
– двох колекторів, що приєднуються за допомогою болтів М6 до
перехідників (до колекторів кріпляться рукави);
– двох барабанів для намотування рукавів;
– двох рукояток для обертання барабанів під час намотування рукавів;
– восьми рукавів довжиною по 15 м  10 мм ;
– восьми брандспойтів довжиною по 1,2 м;
– восьми тросиків для кріплення рукавів на барабані;
– чотирьох прямокутних щіток з колекторами;
– чотирьох круглих щіток з перехідниками;
– чотирьох перехідників для з’єднання рукавів;
– двох скребків;
– двох патрубків;
– сумки з інструментом (укладається в перший ящик);
– двох металевих коробок із запасними частинами;
– дрантя (2 кг).
Принцип роботи комплекту ДК-1. Рідина з казана машини 8Т311 під
тиском 1,5–3 кгс/см2 за допомогою насоса подається через перехідник,
колектор, рукави й брандспойти на оброблювану поверхню.
Порядок підготовки комплекту до роботи й робота з ним. Переведення
мийно-нейтралізаційної машини 8Т311, обладнаної комплектом, в установку
для дезактивації, дегазації або дезінфекції полягає в тому, що котел машини
заповнюється водою, а відсіки дезактивуючим розчином.
Під час підготовки комплекту до роботи необхідно:
 зняти заглушки з однієї або двох сполучних головок на напірній лінії;
 взяти з ящика перехідники з наверненими на них сполучними
головками й з’єднати їх з головками, наявними на напірній лінії
машини 8Т311;
 прикріпити до перехідників (болтами Мб) колектори, поставивши між
колекторами й перехідниками прокладки;
 зняти заглушки зі штуцерів колекторів;
 зняти тросики, що кріплять шланги на барабані, і зміцнити їх на
внутрішній стороні дверцят ящика;
 приєднати до колекторів рукави;
 приєднати до рукавів брандспойти із щітками.
192
Дезактивація, дегазація й дезінфекція з використанням машин 8Т311
здійснюються змиванням РР, ОР і БЗ дезактивуючим розчином з одночасним
протиранням оброблюваних поверхонь щітками, а також змиванням РР
струменем води під тиском 1,5–3 кгс/см2.
Для проведення обробки необхідно:
 відкрити вентиль на усмоктувальній лінії насоса (інші вентилі повинні
бути закриті); запустити двигун машини 8Т311 і ввімкнути насос;
 відкрити вентилі на напірному трубопроводі перед фільтром і після
фільтра; рідина буде надходити з котла через насос, напірний
трубопровід, фільтр і далі через перехідники, колектори й рукави ДК-1
до брандспойтів; при цьому частина рідини буде надходити по
трубопроводах назад в усмоктувальну лінію насоса;
 створити тиск 1,5–3 кгс/см2, що контролюється по мановакуумметру,
що показує тиск перед фільтром;
 відкрити крани брандспойтів і розпочати обробку об’єктів робочою
рідиною з одночасним протиранням поверхонь щітками.
Тиск рідини регулюється обертами насоса, а також шляхом перекриття
частини прохідного перетину трубопроводу вентилем.
Після закінчення роботи необхідно все обладнання промити кілька разів
чистою водою, протерти його насухо й змазати всі нефарбовані поверхні й
різьблення.
9.6. Комплект для дезактивації, дегазації та дезінфекції
авіаційної техніки ДК-2
Комплект для дезактивації, дегазації та дезінфекції авіаційної техніки ДК2 (рис.71) призначений для дезактивації, дегазації й дезінфекції авіаційної
техніки за допомогою авіаційних паливозаправників (ПЗ), комбінованих
поливально-мийних (КПМ), мийних (ММ) і пожежних машин (ПААС).
Основні технічні дані
Кількість одночасно оброблюваних об’єктів ......................... 1-2
Число робочих місць ................................................................ 1-4
Робочий тиск,кгс/см2 ................................................................................................. 1,5-3
Витрата розчинів через один брандспойт, л/хв:
під час дезактивації (ковпачок з отвором
 2 мм, без сердечника) ..................................................... 2,5-3,5
під час дегазації або дезінфекції
(ковпачок з отвором 0 1,5 мм, із сердечником) ................ 0,8-1,2
Час розгортання, хв................................................................... 15
Час згортання, хв....................................................................... 20
Вага, кг ....................................................................................... 127
193
Рис. 71. Комплект ДК-2:
а – ящик № 1; б – ящик № 2
1 – колектор; 2 – ключ 27×32; 3 – щітка; 4 – комплект перехідників; 5 – комплект ЗІП;
6 – комплект болтів; 7 – сумка з інструментом; 8 – щітка кругла з перехідником;
9 – скребок; 10 – рукоятка; 11 – трос; 12 – брандспойт довжиною 1200 мм;
13 – рідинний рукав; 14 – брандспойт довжиною 1650 мм
Деталі комплекту, приладдя, інструмент і запасні частини містяться у
двох металевих ящиках: № 1 (великий) і № 2 (малий). Ящики встановлюються
на бортових площадках вищевказаних машин або на кронштейнах.
Склад комплекту
Комплект ДК-2 складається з таких частин:
1. Ящик № 1 призначений для розміщення шлангів і брандспойтів, у
ньому, зокрема, розміщені:
– барабан для намотування рукавів;
– чотирьох шлангів довжиною по 30 м  10 мм ;
– чотирьох брандспойтів довжиною по 1,2 м;
– двох брандспойтів довжиною по 1,65 м;
– чотирьох тросиків для кріплення кінців рукавів на барабані.
2. У ящику № 2 розміщені:
– перехідники, призначені для приєднання колекторів до рідинних
трубопроводів (роздавальним рукавам) різних машин (ПЗ, КПМ,
ПААС);
– два чотирьохштуцерних колектори;
– чотири щітки (дві круглі з перехідниками й дві прямокутні з
колекторами);
194
– рукоятки для обертання барабана ящика № 1 під час намотування
рукавів;
– два скребки; запасні частини;
– сумка з інструментом;
– дрантя (1 кг).
Комплектація комплекту ДК-2 перехідниками здійснюється за видами
машин, зазначених у замовленні заводу-виготовлювачеві.
Принцип дії комплекту ДК-2. Рідина із цистерни спеціальної машини (ПЗ,
КПМ, ПААС) або сторонньої ємності за допомогою насоса машини під
тиском подається через перехідник, колектор, рукави й брандспойти із
щітками на оброблювану поверхню.
Підготовка комплекту до роботи й робота з ним. Переведення
паливозаправників ТЗ-150, ТЗ-200 і ТЗ-16, обладнаних комплектами ДК-2, в
установки для спеціальної обробки під час використання як робочий розчин
авіаційного палива зводиться до розгортання обладнання комплекту й
підключенню його до ПЗ; при цьому необхідно:
 вивернути зливальні трубки з одного або обох роздавальних кранів і
ввернути замість них перехідники;
 прикріпити до перехідників болтами Мб колектори, поставивши між
колекторами й перехідниками прокладки;
 зняти заглушки зі штуцерів колекторів і навернути на штуцера накидні
гайки рукавів комплекту;
 приєднати до рукавів брандспойти із щітками.
Переведення машин КПМ-1, КПМ-2, ПААС-15 і ММ-ЗИЛ-164 в
установки для спеціальної обробки здійснюється наступним способом.
Машин КПМ-1 і КПМ-2:
 зняти заглушку з одного або двох кінців центральної труби й
приєднати замість них відповідні перехідники;
 приєднати до перехідника колектор, а до колектора – рукави й
брандспойти із щітками.
Машини ПААС-15:
 зняти заглушку з викидного штуцера насоса ПН-25А и ввернути
замість неї відповідний перехідник;
 приєднати до перехідника колектор, а до колектора – рукави й
брандспойти із щітками.
Машини ММ-ЗИЛ-164:
 приєднати перехідник із клеймом «ММ-ЗИЛ-164» до роздавального
рукава;
 приєднати до перехідника колектор, а до колектора – рукави й
брандспойти із щітками.
195
Дезактивація, дегазація й дезінфекція здійснюються змиванням РР, ОР і
БЗ розчинами або авіаційним паливом з одночасним протиранням
оброблюваних поверхонь щітками.
Після роботи необхідно все обладнання промити кілька разів чистою
водою або паливом, протерти насухо, змазати й укласти в ящики.
9.7. Комплект пристосувань до автозаправників ДКЗ
Комплект пристосувань до автозаправників ДКЗ (рис. 72) призначений
для дезактивації, дегазації й дезінфекції автотракторної техніки з
використанням автопаливозаправника АТЗ-3-157, механізованої автоцистерни
АЦМ-4-150 або водомаслозаправника ВМЗ-ЗИЛ-157. Комплект до ВМЗ, крім
того, може бути використаний для помивки особового складу.
Основні тактико-технічні дані
Вага, кг.................................................................................26
Час розгортання, хв ............................................................5-10
Кількість одночасно оброблюваних об’єктів ...................1-2
Рис. 72. Комплект ДКЗ
Обробка автотракторної техніки за допомогою комплекту ДКЗ може
здійснюватися бензином, гасом, дизельним паливом, водою або
дезактивуючим розчином. Витрата розчинників, розчинів або води, а також
необхідний тиск при спеціальній обробці за допомогою ДКЗ наведені
в табл. 8.
196
Автопаливозаправнику АТЗ-3-157 і механізованій автоцистерні
АЦМ-4-150 надаються два комплекти пристосувань, водомаслозаправнику
ВМЗ-ЗИЛ-157 – один комплект.
Таблиця 8
Витрата розчинників, розчинів і води й необхідний тиск під час спеціальної
обробки за допомогою ДКЗ
Вид обробки
Дегазація (дезінфекція) двома щітками (ковпачок з
отвором Ø 1,5 мм, із сердечником)
Дезактивація двома щітками (ковпачок з отвором
Ø 2 мм, без сердечника)
Дезактивація струменем рідини із двох брандспойтів
з насадками Ø 4 мм
Витрата води під час санітарної обробки через дві
душові насадки
Витрата
рідини, л/хв
Тиск рідини,
кгс/см2
2-2,5
2-2,5
8-9
3-3,5
18-20
3-3,5
15
1,5
Склад комплекту
Комплект ДКЗ складається з таких частин (рис. 73):
– роздавальний колектор із кришкою;
– перехідник;
– два малих перехідника (перебувають у сумці із ЗИП);
– два гумових рукави (довжиною по 10 м);
– два брандспойти зі щітками;
– два подовжувачі;
– дві душові насадки;
– ключ гайковий;
– сумка із ЗИП;
– дрантя (1 кг).
Всі деталі ДКЗ укладаються в металевий ящик, укладання їх показане на
рис. 73.
Принцип дії ДКЗ. Рідина із цистерни або зі сторонньої ємності за
допомогою насосів машин АТЗ, АЦМ або ВМЗ подається через колектор,
рукави, брандспойти із щітками на оброблювану поверхню.
Підготовка комплекту до роботи й робота з ним. Під час дезактивації,
дегазації й дезінфекції машини працюють за однією з наступних схем:
 подача палива із цистерни машини в іншу ємність;
 роздача палива із цистерни в паливні баки інших машин;
 перекачування рідини зі сторонньої ємності, минаючи свою цистерну.
У всіх випадках паливо, вода або розчини подаються до брандспойтів.
197
Рис. 73. Комплект ДКЗ:
1 – ящик; 2 – брандспойт; 3 – подовжувач; 4 – роздавальний колектор із кришкою;
5 – щітка; 6 – душова насадка; 7 – перехідник; 8 – дрантя; 9 – гумовий рукав;
10 – ключ гайковий; 11 – сумка із ЗИП
Під час підготовки комплектів для дегазації (дезінфекції) за допомогою
машини АТЗ-3-157 за схемою (рис. 74) необхідно:
 приєднати перехідник до кінця напірного рукава машини;
 зняти кришку одного колектора й покласти її в ящик, з’єднати між
собою роздавальні колектори комплектів;
 приєднати колектори до перехідника;
 приєднати до штуцерів колектора чотири гумових рукави;
 навернути на брандспойти щітки;
 з’єднати брандспойти із щітками й рукавами;
 відкрити засувки «Із цистерни», «На перекачування», «У цистерну» і
«На роздачу»;
 запустити двигун автомобіля, ввімкнути насос і створити тиск
2-2,5 кг/см2; рідина при цьому буде надходити із цистерни через насос
у напірний рукав до брандспойтів, а також по трубопроводах у
цистерну (насос машини АТЗ має більшу продуктивність) і фільтр
тонкого очищення палива;
 відкрити крани брандспойтів і розпочати дегазацію (дезінфекцію).
За необхідністю дегазацію (дезінфекцію) можна здійснювати,
використовуючи розпилювачі з ковпачками, що мають отвір Ø 2 мм.
198
Рис. 74. Схема приєднання двох комплектів ДКЗ:
1 – напірний рукав АТЗ-3-157; 2 – роздавальний колектор; 3 – гумовий рукав; 4 – кран;
5 – брандспойт; 6 – прокладка; 7 – щітка; 8 – ковпачок з отвором  1,5 мм;
9 – сердечник
Під час підготовки комплектів для дегазації (дезінфекції) за допомогою
машини АТЗ-3-157 за схемою «Роздача палива із цистерни в паливні баки
інших машин» необхідно:
 від’єднати роздавальні крани від роздавальних рукавів машини АТЗ;
 за допомогою малих перехідників приєднати гумові рукави комплекту
до роздавальних рукавів машини АТЗ і до брандспойтів із щітками;
 відкрити засувки «Із цистерни», «На роздачу», «У цистерну» і засувки
роздавальних рукавів;
 запустити двигун і ввімкнути насос; створити тиск 2-2,5 кгс/см2;
 відкрити крани брандспойтів і розпочати обробку заражених об’єктів.
Послідовність робіт з дегазації й дезінфекції за допомогою машини
АЦМ-4-150 за схемою «Подача палива із цистерни машини в іншу ємність»
залишається такою ж, як і під час роботи за допомогою машини АТЗ-3-157, з
тією лише різницею, що роздавальні колектори комплектів можуть
приєднуватися до приймально-перекачувальних рукавів або безпосередньо до
перекачувального трубопроводу.
Робота з дегазації (дезінфекції) за допомогою машини АЦМ-150 за
схемою «Роздача палива із цистерни в паливні баки інших машин»
залишається такою же, як описано у випадку використання АТЗ.
199
Під час використання машин АТЗ-3-157 і АЦМ-4-150 для часткової
дезактивації рідким паливом послідовність підготовки комплектів до роботи
залишається такою ж, як описано вище.
Підготовка комплектів для повної дезактивації водою або водними
дезактивуючими розчинами за допомогою машин АТЗ-3-157 і АЦМ-4-150 у
літніх умовах за схемою «Перекачування рідини зі сторонньої ємності,
минаючи свою цистерну» здійснюється в такий спосіб:
 опустити прийомний рукав машини в сторонню ємність із водою або
водним розчином;
 з’єднати між собою роздавальні колектори комплектів і приєднати їх
до напірних шлангів; на машині АЦМ-4-150 колектори можна
приєднати безпосередньо до напірного трубопроводу;
 приєднати до штуцерів колекторів гумові рукави із брандспойтами;
 нагвинтити на брандспойти замість розпилювачів насадки;
 відкрити засувки «З ємностей» і «На перекачування»; відкрити крани
брандспойтів;
 запустити двигун автомобіля й ввімкнути насос; створити тиск
3-3,5 кгс/см2;
 розпочати дезактивацію струменем рідини.
Під час підготовки комплекту для проведення повної дезактивації водою
або водними розчинами за допомогою машини ВМЗ-ЗИЛ-157 необхідно:
 приєднати гумові рукави із брандспойтами й щітками до роздавальних
рукавів для гарячої води, попередньо від’єднавши крани;
 відкрити засувки «З ємності» («З котла») і «Роздача води» залежно від
схеми роботи;
 запустити двигун і ввімкнути насос, створити тиск 3-3,5 кгс/см2;
 відкрити краники брандспойтів і розпочати дезактивацію.
Під час підготовки комплекту для проведення санітарної обробки
особового складу за допомогою машини ВМЗ-ЗИЛ-157 необхідно:
 від’єднати роздавальні крани від рукавів для гарячої води;
 приєднати до роздавальних рукавів душові насадки;
 підвісити душові насадки таким чином, щоб забезпечити зручність
обробки особового складу;
 запустити двигун, відкрити засувки «З котла» і «Роздача води»;
 ввімкнути насос і створити тиск не більше 1,5 кгс/см2.
Після закінчення роботи з комплектом ДКЗ всі частини комплекту
ретельно промивають водою або паливом, насухо протирають і змазують.
200
9.8. Комплект санітарної обробки особового складу КСО
Комплект санітарної обробки особового складу (рис. 75) призначений для
повної санітарної обробки особового складу в теплу пору року та часткової
санітарної обробки в холодну пору року.
Рис. 75. Комплект КСО
Комплект КСО виготовляється в двох модифікаціях: КСО і КСО-У.
КСО використовується в автомобілях ГАЗ-51, ГАЗ-53А, ГАЗ-63, ГАЗ-66,
ЗИЛ-130, ЗИЛ-131, ЗИЛ-137, ЗИЛ-150, ЗИЛ-151, ЗИЛ-157, ЗИЛ-157К,
ЗИЛ-164.
КСО-У використовується з автомобілями УРАЛ-375, а також
автопоїздами, в яких ці автомобілі використовуються як тягачі.
Технічні характеристики комплекту
Пропускна здатність, чол/год ........................................................................ 10-12
Продуктивність по гарячій воді з температурою біля
душових насадок 38-42 оС:
під час роботи на автомобілі ЗИЛ, л/хв ............................................. 5-6
під час роботи на автомобілі ГАЗ, л/хв.............................................. 3-4
Час розгортання(згортання), хв ..................................................................... 8-10
Вага комплекту, кг.......................................................................................... 56
201
Основні складові одиниці комплекту КСО являються:
− теплообмінник;
− сифон;
− намет;
− кришка з клапаном;
− металевий ящик для укладки і перевозки комплекту.
Принцип дії комплекту КСО.
Дія комплекту КСО заснована на використанні тепла та кінетичної енергії
вихлопних газів двигунів автомобілів, які обладнані газовідбірним пристроєм.
Вихлопні гази двигуна, при закритій кришці з клапаном, під тиском
0,078-0,098 Мпа (0,8-1 кгс/см2) поступають через газовідбірник з заглушкою в
теплообмінник, проходять по міжтрубному простору та через дросельну
втулку виходять в атмосферу. Частина газів по рукаву із теплообмінника
поступає в ємність з водою, створює в ній тиск. Під тиском вода з ємності по
рукаву витісняється в теплообмінник, проходить по трубам, нагрівається до
температури 38-42 оС і далі поступає до душових насадок.
Призначення складових частин.
Теплообмінник призначений для підігріву води, яка поступає на душові
насадки.
Сифон призначений для забору води з ємності.
Намет призначений для створення санітарно-гігієнічних умов під час
санітарної обробки особового складу в польових умовах.
Кришка з клапаном призначена для перекриття вихлопної труби
автомобіля і створення в системі випуску газів тиску 0,078-0,098 Мпа
(0,8-1 кгс/см2).
Душові насадки з трубками призначені для подачі води під час
проведення санітарної обробки особового складу.
Металевий ящик призначений для укладки комплекту та його
транспортування.
202
10. ЗАСОБИ СПЕЦІАЛЬНОЇ ОБРОБКИ ОЗБРОЄННЯ
ТА ВІЙСЬКОВОЇ ТЕХНІКИ
10.1. Авторозливна станція АРС-14
Призначення та тактико-технічні характеристики станції
Авторозливна станція АРС-14 (рис. 76) являє собою комплект
спеціального обладнання, змонтованого на шасі автомобіля ЗИЛ-131Н. Вона
призначена для повної дегазації, дезактивації та дезінфекції озброєння та
військової техніки, дегазації та дезінфекції місцевості рідкими розчинами,
транспортування та тимчасового збереження дегазуючих (дезактивуючих)
речовин і розчинів, спорядження рідинами дрібних оболонок, а також для
перекачування рідин з однієї тари в іншу минаючи цистерну.
Рис. 76. Авторозливна станція АРС-14
Станція може експлуатуватися за температур навколишнього повітря, що
відповідають інтервалам температур застосування всіх робочих розчинів, які
застосовуються в станції при відносній вологості повітря до 98 %.
Тактико-технічні характеристики станції
Габарити, мм
довжина ........................................................................................ 6856
ширина ......................................................................................... 2470
висота ........................................................................................... 2480
Маса, кг:
станції з установленим спецобладнанням ................................. 6860
припустима маса перевезеної рідини змішаними
дорогами з різними видами покриття, включаючи
ґрунтові дороги і ділянки бездоріжжя ....................................... 2500
203
припустима маса перевезених хімікатів .................................... 240
спецобладнання ........................................................................... 1490
повна маса станції (цілком укомплектованою,
спорядженою рідиною і з обслугою)......................................... 10185
Повна місткість цистерни, л.................................................................. 2700
Робоча місткість цистерни, л ................................................................ 2500
Робочий тиск, до 4 кгс/см2 .................................................................... 3,0−3,5
Час спорядження насосом 2,5 ВС-3а, хв. ............................................. до 12
Час спорядження ручним насосом БКФ-4 (РПН-1,3/30), хв. ............. до 45
Час розгортання, хв................................................................................ 6 – 8
Час згортання, хв.................................................................................... 9 − 15
Кількість одночасна робочих місць, що обслуговуються:
під час дезактивації струменем води з трьох
прямих брандспойтів і двох пістолетів ПР-5 ............................ 5
під час дезактивації, дегазації і
дезінфекції брандспойтами зі щітками ..................................... 8
Витрата дезактивуючих чи дегазуючих розчинів,
через один ковпачок розпилювача при тиску
за манометром від 1,5 до 3 кгс/см2, хв:
під час дезактивації (ковпачок розпилювача з
отвором діаметром 2 мм без сердечника) ................................. 2,5 − 3,5
під час дегазації чи дезінфекції (ковпачок
розпилювача з отвором діаметром
1,5 мм із сердечником) ............................................................... 0,8 – 1,2
Витрата води через один прямий брандспойт
при тиску за манометром станції
від 1,5 до 3,0 кгс/см2, л/хв .......................................................... 20 – 34
Витрата води через один пістолет ПР-5
при тиску за манометром станції
від 1,5 до 3,0 кгс/см2, л/хв .......................................................... 37 – 57
Обслуга станції, чол ............................................................................... 3
Технічні характеристики під час дегазації (дезінфекції)
місцевості при використанні насадки ДН-3:
робоча швидкість руху станції, км/год ...................................... 5 – 7
норма витрати дегазучого
(дезінфікуючого) розчину
при одному заїзді, л/м2................................................................ 0,5
ширина дегазованої
(дезінфікованої) смуги, м ........................................................... 5
довжина дегазованої ( дезінфікованої)
смуги одним заряджанням 2500 л при
204
нормі витрати 1 л/м2, м ............................................................... 500
час спорожнювання станції під час дегазації
(дезінфекції), хв ........................................................................... до 12
час підготовки станції до роботи, хв ......................................... 4
Можливості станції під час дезактивації, дегазації і дезінфекції озброєння
і техніки наведені в табл. 9.
Таблиця 9
Можливості станції під час дезактивації, дегазації і дезінфекції
озброєння і техніки
дегазуючим
розчином № 1
із брандспойтів
із щітками
Танки
Автомобілі вантажні
Бронетранспортери
122-мм гармати
100-мм гармати
57-мм гармати та 120-мм
міномети
2
4
3
6
10
25
33
25
50
62
106
120
106
240
240
16
83
480
струменем
води
Найменування
об’єкта
дезактивуючим
і розчинами з
брандспойтів із
щітками
Число об’єктів, оброблюваних одним
заряджанням
Принципи побудови та функціонування станції
Спеціальне обладнання станції складається з наступних основних частин:
 цистерна;
 трубопровід;
 насос 2,5 ВС-3а з механічним приводом;
 ручний насос БКФ-4 (РПН 1,3/30);
 комплект перехідників, колекторів, рукавів, брандспойтів прямих і зі
щітками;
 пістолети роздавальні ПР-5;
 насадка ДН-3;
 сифон та інше спецобладнання.
Під час роботи станції рідина з цистерни, водоймища чи сторонньої
ємності за допомогою насоса через роздавальну трубу, колектор і рукава
подається до робочих місць. При цьому для дезактивації струменем води
використовуються рукави напірні діаметром 25 мм, прямі брандспойти і
205
пістолети роздавальні ПР-5. При дезактивації миючими розчинами, а також
дегазації і дезінфекції заражених об’єктів використовуються рукави
діаметром 10 мм і брандспойти зі щітками.
Розпилення розчинів під час дегазації і дезінфекції досягається
застосуванням ковпачків розпилювачів з отвором діаметром 1,5 мм із
сердечником.
Під час використання дезактивуючих розчинів застосовуються ковпачки
розпилювачів, що мають отвори діаметром 2 мм, без сердечників.
Рідина на місцевість (дорогу) розливається через насадку ДН-3, яка для
цього може бути встановлена як попереду машини, так і позаду.
Усі роботи, пов’язані з перекачуванням рідини, виконуються за
допомогою механічного насоса, що приводиться в дію від двигуна
автомобіля.
Контроль за тиском рідини в трубопроводі ведеться за манометром,
встановленим в кабіні.
Прилад дистанційного покажчика рівня рідини в цистерні розташований в
кабіні.
Будова та функціонування складових частин станції
Цистерна (рис. 77) являє собою сталевий резервуар овального перетину з
подовжніми опорами. Товщина обичайки і днищ дорівнює 4 мм. Вона
розташована в задній частині машини на рамі до якої закріплена залізними
скобами. До неї під’єднані трубопроводи, насос БКФ-4 (РПН-1,3/30), насос
2,5ВС-3а та інше спеціальне обладнання.
Рис. 77. Цистерна:
1 – втулка; 2 – фланці; 3 – траверси; 4 – затискний гвинт; 5 – кришка; 6 – диск; 7 –
прокладка; 8 – скоба; 9 – хомут; 10 – лист; 11 – подовжня опора; 12 – збірник бруду;
13 – клин; 14 – хвилеріз; 15 – накладка; 16 – опора; 17 і 19 – кронштейни;
18 – обичайка; 20 – труба; 21 – днище; 22 – сапун
206
Трубопроводи приєднані до цистерни та складаються з таких основних
частин:
 всмоктувальна труба;
 труба для подавання рідини в цистерну;
 напірна труба;
 роздавальна труба;
 приймальна труба з корпусом фільтра;
 трубопроводу брудоспуску;
 трьох вентилів.
Насос вихровий самовсмоктувальний 2,5ВС-3а
Насос горизонтальний, вихровий, самовсмоктувальний. Він розміщений
між рамою машини і кріпиться знизу цистерни за допомогою трубопроводів.
Привод до вихрового самовсмоктувального насоса 2,5 ВС-3а приводиться
в дію від автомобільного двигуна через коробку відбору потужності і
карданний вал.
Шестірні встановлені на осях, закріплених ригелем. Усі шестірні мають
прямі зуби.
Карданний вал механічного привода складається з наступних основних
частин: вала, що має на кінцях вилку і шліцьовий кінець, що сковзає, вилки,
двох хрестовин і двох приєднувальних фланців.
Фланці карданного вала приєднуються до напівмуфти на валу насоса
2,5ВС-3а і до фланця вала коробки відбору потужності болтами, гайками і
шайбами.
Насос БКФ-4 (РПН-1,3/30) поршневого типу одноциліндровий, подвійної
дії. Він закріплений на цистерні машини за допомогою болтів з лівого боку по
її ходу. Він складається з таких основних частин:
 корпусу з клапанною коробкою та циліндром;
 клапанів;
 кришок;
 поршня;
 поршневих кілець.
Рідинний затвор (рис. 78) призначений для захисту манометра від
агресивних рідин.
Манометр призначений для визначення тиску в нагнітальній лінії
трубопроводу.
Затвор складається з основи 1, кришки 2 та діафрагми 3 з фторопласту – 4
(плівка товщиною 0,3 мм).
Рідинний затвор встановлений на нагнітальній трубі трубопроводу та
з’єднаний з манометром через з'єднувальну трубку 6 з накидними гайками 4
та прокладками 5.
207
Рис. 78. Рідинний затвор та манометр:
1 – основа; 2 – кришка; 3 – діафрагма; 4 – накидна гайка; 5 – прокладка; 6 – трубка;
7 – кронштейн; 8 – манометр
У момент створення тиску в трубопроводі через отвір штуцера та отвір
основи затвора тиск передається на діафрагму рідинного затвора, яка, в свою
чергу, передає тиск через рідину в трубці на манометр 8, закріплений на
кронштейні 7 в кабіні автомобіля.
Для заповнення рідинного затвора застосовуються рідини ВМГЗ ТУ 38
101479-86 чи МГЕ-10А ОСТ 01281-82, які замерзають за низьких температур.
Станція має два покажчика рівня рідини в цистерні:
 дистанційний покажчик рівня;
 мірна рейка.
Датчик дистанційного покажчика рівня змонтований на передньому
днищі цистерни, а поплавець – всередині цистерни, датчик з’єднаний
електропроводом з приладом, який показує рівень палива в баці.
Мірна рейка являє собою смужку, на якій нанесені поділки та вибиті
цифри. В похідному стані рейка кріпиться в спеціальних затискачах на стелі
другого відсіку правого ящика.
Бокові площадки та ящики. Площадки є одночасно бризковиками. На
станцію справа та зліва встановлені дві бокові площадки. Справа та зліва
встановлюються два бокових ящика, які кріпляться болтами до бокових
площадок. Кожен ящик розділений перегородкою на два відсіки, які
закриваються окремими дверками. В бокових ящиках є необхідні затискні
пристосування, що запобігають переміщенню обладнання під час руху
машини.
Барабан призначений для укладання рукавів діаметром 10 мм та для
зручності їх розгортання служить барабан, змонтований в четвертому відсіку
лівого бокового ящика.
Барабан складається з чотирьох котушок, рукоятки, повідків, вала,
підшипників, кільця.
208
На кожну котушку одночасно намотуються по два рукава.
На одному з дисків кожної котушки розташована засувка з пружинним
фіксатором. За допомогою засувки котушка входить в зачеплення з валом та
обертається разом з ним.
Перед намотуванням на котушку одночасно двох рукавів необхідно
зачепити кінці рукавів за скобу на диску.
Під час обертання котушок рукави щільно намотуються на них. Інші кінці
рукавів закріплюються за сусідній виток лірою.
Для того, щоб розмотати рукави, необхідно вивести засувку із зачеплення,
звільнити кінці рукавів та потягнути за них.
Рукави. Варіанти можливого використання всіх рукавів, якими
укомплектована станція, описані в інструкції з експлуатації.
Два рукава діаметром 50 мм та довжиною 4,6 м кожний призначені для
монтажу забірної або роздавальної лінії.
Рукав діаметром 50 мм складається з рукава, штуцерів, заглушок,
прокладок, накидних гайок, хомутів, ланцюжків та вісімок.
Рукав-подовжувач з фільтром складається із штуцера, накидної гайки,
заглушки, хомутів, вісімок, прокладки, ланцюжків, рукава та штуцера. До
накидної гайки рукава приєднується фільтр з кожухом фільтра та чохлом.
Приєднувальні різьблення накидної гайки та штуцера − М90×4. Розміри під
ключ у накидної гайки – 70 мм, у заглушки – 46 мм.
Рукав має металеву спіраль та багатошарове гумове та тканинне
обплетення. Це забезпечує його міцність та надійність у роботі.
Два рукава діаметром 25 мм та довжиною 6 м кожен призначені для
використання під час роботи насоса БКФ-4 та монтажу роздавальних ліній.
Кожний рукав складається з рукава, заглушок, накидних гайок, прокладок,
хомутів, вісімок, ланцюжків та штуцерів.
Приєднувальні різьблення накидних гайок рукавів – Труб.1", розмір під
ключ – 41 мм, розмір під ключ у заглушок – 17 мм.
Рукав для обігрівання діаметром 25 мм, довжиною 4 м призначений для
місцевого підігрівання відпрацьованими газами труб, вентилів та корпусу
насоса під час роботи станції в зимових умовах. Рукав з’єднується з кінцем
випускної труби глушителя за допомогою кришки, закріпленої хомутом на
рукаві. Безперервне обігрівання за допомогою рукава припустиме не більше
30 хв при малій та середній швидкості обертання двигуна.
П’ять гумовотканинних напірних рукавів діаметром 25 мм, довжиною
20 м кожен призначені для роботи з прямими брандспойтами та пістолетами
ПР-5.
Рукав напірний діаметром 25 мм складається з рукава довжиною 20 м,
накидних гайок, заглушок, прокладок, хомутів, вісімок, ланцюжків та ніпелів.
209
Приєднувальні різьблення накидних гайок рукавів – Труб.1", розмір під
ключ – 41 мм, розмір під ключ у заглушок – 17 мм.
Всі рукава діаметром 25 та 50 мм в похідному стані закріплені на цистерні
станції між двома подовжніми листами.
Вісім рукавів діаметром 10 мм, довжиною 20 м кожен призначені для
дезактивації, дегазації та дезінфекції озброєння та військової техніки під час
застосування брандспойтів зі щітками.
Рукав складається з гумового рукава, накидних гайок, хомутів, прокладок,
ліри, ніпеля.
Приєднувальні різьблення накидних гайок рукавів – Труб.3/4", розмір під
ключ – 32 мм.
В похідному стані рукави намотані на чотири котушки по два рукави.
На одному з кінців рукавів надіта ліра, яка служить для закріплення
рукава після його намотування на барабан за сусідній виток того самого
рукава.
Чотирьохштуцерний колектор призначений для роздавання рідини на
чотири точки під час роботи з прямими брандспойтами.
Колектор складається з корпусу, заглушок, прокладок, вісімок та
ланцюжків.
Колектор закріплюється на роздавальній трубі трубопроводу,
приєднувальне різьблення М90×4. Для приєднання рукавів діаметром 25 мм
колектор має чотири штуцера з різьбою Труб.1".
Заглушки закривають вільні отвори штуцерів, запобігають різьблення від
забоїн, а колектор від забруднення. Розмір під ключ у заглушок – 41 мм.
Восьмиштуцерний колектор призначений для роздавання рідини на вісім
точок під час використання брандспойтів зі щітками.
Колектор складається з корпусу, заглушок, прокладок, ланцюжків та
вісімок. На корпусі є два вхідних отвори, закритих заглушками, які мають
різьблення Труб.1" та розмір під ключ – 41 мм.
Колектор забезпечує приєднання одночасно до восьми рукавів діаметром
10 мм. Рукава приєднуються до штуцерів з різьбленням Труб.3/4". Заглушки
мають розмір під ключ – 32 мм.
В похідному стані восьмиштуцерний та чотирьохштуцерний колектори
повинні бути закріплені у відсіку № 3.
Пістолет роздавальний ПР-5 призначений для спорядження ємностей, а
також може використовуватись як брандспойт під час дезактивації, дегазації
та дезінфекції.
ПР-5 являє собою кран, який швидко відсікає подачу рідини.
Пістолет складається з корпусу, заглушки, пружини, курка, підтискної
гайки, штока, сідла клапана, відводу, прокладок, гвинта, шайб, плетеної
набивки.
210
Для приєднання рукава діаметром 25 мм пістолет має штуцер з
різьбленням Труб.1". Розмір під ключ у заглушки – 41 мм.
Для використання пістолетів ПР-5 як брандспойтів необхідно до кінців
прямих відводів з різьбленням та прорізями приєднати наконечник з
різьбленням Труб.3/4", який зберігається в лівому боковому ящику відсіка
№ 3.
В неробочому стані ПР-5 укладаються в спеціальний металевий футляр,
який зберігається у відсіку № 2 правого бокового ящика.
У футляр укладаються: два роздавальних пістолета, кривий відвід, прямий
відвід, відвід для розливання в дрібну тару, ключ комбінований, вороток та
комплект запасних частин.
Брандспойт зі щіткою служить для проведення робіт з дегазації,
дезактивації та дезінфекції озброєння та військової техніки.
Брандспойт зі щіткою складається зі щітки, ковпачків, з діаметром
отворів 2 та 1,5 мм, труби, фільтра, пробки, ручки, втулки, гайки, набивки
плетеної, кільця, корпусу, крана, прокладки, голки, прочищення ковпачка та
сердечника.
В комплект станції входять вісім брандспойтів зі щітками. Корпус щітки
алюмінієвий; щетина – капронова. Щітка нагвинчена на різьбовий штуцер
труби. Для зручності користування щіткою труба в середній частині
розплющена. До брандспойта приєднаний кран, корпус та пробка якого
виготовлені з ковкого чавуну.
Фільтр брандспойта виготовлений з нержавіючої сітки. На кінцеве
різьблення штуцера, до якого приєднується щітка нагвинчується ковпачок
розпилювача. Для роботи брандспойт зі щіткою приєднують до рукава
діаметром 10 мм, який має накидну гайку з різьбленням Труб.3/4" та розміром
під ключ 32 мм. Для дезактивації застосовується ковпачок розпилювача з
діаметром отвору 2 мм без сердечника, а для дегазації – 1,5мм з сердечником.
Приєднувальне різьблення ковпачка М11×1, розмір під ключ – 12 мм.
Щоб усунути забруднення отвору ковпачка, є голка для прочищення, яка
кріпиться на шийці штуцера брандспойта біля щітки.
Для прочищення або заміни фільтра необхідно вивернути трубу
брандспойта з корпусу крана та вийняти фільтр.
В похідному положенні брандспойти кріпляться затискачами у відсіку
№ 3 лівого бокового ящика.
Брандспойт прямий призначений для виконання робіт з дезактивації
озброєння та техніки струменем води.
Брандспойт прямий складається зі ствола, прокладок, крана та муфти.
В комплект станції входить три прямих брандспойта. Ствол брандспойта
складається з труби та наконечника, який має щілинний отвір для виходу
рідини.
211
На кінці крана навернута перехідна муфта з внутрішнім різьбленням
Труб.3/4", та зовнішнім – Труб.1" та розміром під ключ – 32 мм.
В похідному положенні брандспойти кріпляться у відсіку № 3.
Насадка ДН-3 призначена для дегазації та дезінфекції місцевості (доріг).
Вона складається з корпусу, прокладки, накидної гайки.
Насадка має прорізь для виходу рідини. Накидна гайка має приєднувальне
різьблення М90×4 та шестигранник з розміром під ключ 70 мм. За допомогою
накидної гайки насадка кріпиться до роздавальної труби або на коліні для
насадка, закріпленого на передньому бампері.
У відсіку № 3 лівого бокового ящика є різьблене кільце для кріплення на
ньому насадки ДН-3 в похідному положенні.
Сифон застосовується під час заповнення цистерни рідиною як
механічним насосом 2,5 ВС-3а, так і ручним насосом БКФ-4 з бочки або
інших ємностей.
Сифон складається з труби, шайби та різьбленого кільця з різьбленням
М90×4, приварених до кінця труби.
Під час підготовки до роботи сифон необхідно приєднати до рукава
діаметром 50 мм.
Якщо заповнення цистерни або перекачування рідини проводиться
ручним насосом БКФ-4 (РПН-1,3/30), то сифон приєднують до рукава
діаметром 25 мм через спеціальний перехідник з внутрішнім різьбленням
М90×4 та зовнішнім різьбленням Труб.1".
У похідному положенні сифон кріпиться затискачами у відсіку № 2
правого бокового ящика.
Обладнання для роботи з рідинами. Відро є мірною ємністю. Ємність
відра 10 л, форма циліндрична.
Відро застосовується для заливання рідини перед пуском насоса 2,5ВС-3а
та для контрольного визначення витрати рідини з брандспойтів зі щітками. В
похідному положенні відро кріпиться у відсіку № 2.
Лійка призначена для заправлення станції порошкоподібними
дегазуючими речовинами (хлорним вапном, ГК, твердим каустиком, ДТ-2,
ДТ-6, тощо) з одночасним приготуванням робочого розчину. В похідному
положенні лійка кріпиться у відсіку № 1.
Лоток призначений для заливання рідини в насос 2,5ВС-3а через
приймальну трубу з корпусом фільтра. В похідному положенні лоток
кріпиться у відсіку № 2.
Кружка є мірною ємністю, об’єм кружки 1 л, форма циліндрична.
Кружка використовується для контрольного визначення витрати рідини,
для заливання олії в коробку відбору потужності. В похідному положенні
кружка кріпиться у відсіку № 2.
212
Ванночка призначена для дезактивації, дегазації та дезінфекції
малогабаритних деталей озброєння та техніки. Кількість ванночок дозволяє
організувати 10 робочих місць для обробки деталей методом промивання
відповідними розчинами.
У відсіку № 2 правого бокового ящика є гнізда та затискач для кріплення
ванночок у похідному положенні.
Поплавець призначений для утримання забірного рукава у верхньому
шарі води. Приєднання поплавця до фільтра забірного рукава здійснюється за
допомогою штуцерів, які мають різьблення М27×3. У похідному положенні
поплавець кріпиться у відсіку № 1.
Перехідник 1 (рис. 79) з внутрішньою нарізкою М 22х1,5 та зовнішньою
нарізкою Труб. 1" призначений для приєднання рукава діаметром 25 мм до
ніпеля роз’єднувального крана гальмової системи автомобіля у процесі
пневматичного випробування цистерни, а також випробування рідинного
затвора.
Розмір під ключ у перехідника – 27 мм.
Рис. 79. Перехідники:
1 – перехідник з нарізкою Труб 1" і М 22х1,5; 2 – перехідник з нарізкою
Труб 1" і М 90х4; 3 – перехідник з нарізкою Труб. 1" і М 90х4;
4 – перехідник з нарізкою Труб. 1" та накидною гайкою
Перехідник 2 з внутрішньою нарізкою М 90х4 та зовнішньою нарізкою
Труб. 1" призначений для з’єднання сифона з рукавом діаметром 25 мм (під
час використання ручного насоса). Розмір під ключ у перехідника – 46 мм.
Перехідник 3 із зовнішньою нарізкою М 90х4 на одному та зовнішньою
нарізкою Труб. 1" на іншому кінці призначений для з'єднання рукавів
діаметром 25 і 50 мм. Розмір під ключ у перехідника - 46 мм.
Перехідник 4 з накидною гайкою має внутрішню нарізку Труб. 1" та
призначений для кріплення восьмиштуцерного колектора безпосередньо на
213
роздавальну трубу станції. Накидна гайка має внутрішню нарізку М90х4 та
розмір під ключ – 70 мм.
У похідному положенні перехідники кріпляться на нарізних штуцерах у
відсіку № 3.
Ланцюг, що заземлює закріплений на задній поперечині лонжерону шасі
та призначений для заземлення шасі під час транспортування та під час
роботи з вогненебезпечними речовинами.
Клин, що заземлює приєднаний до підніжжя автомобіля та призначений
для заземлення шасі під час роботи з вогненебезпечними речовинами.
Станція укомплектована чотирма номерними кілочками, призначеними
для використання як підставки під брандспойти зі щітками під час спеціальної
обробки.
На кілочках чорною фарбою написані номери 1, 2, 3 та 4.
Совок призначений для видалення бруду та осаду з цистерни під час її
чищення.
Скребок призначений для очищення машини від бруду та криги.
Одиночний комплект ЗІП. Перелік одиночного комплекту ЗІП наведений
у формулярі станції.
Інструмент укладений в брезентову сумку та перевозиться під сидінням в
кабіні автомобіля.
Запасні частини укладені в металевий ящик для комплекту ЗІП, який
кріпиться затискачем у відсіку № 2 правого бокового ящика.
Вказівки щодо використання одиночного комплекту ЗІП викладені в
Інструкції з експлуатації.
Крім того, на кожній станції є комплект ЗІП насоса 2,5ВС-3а, укладений в
окремий металевий ящик, який кріпиться у відсіку № 2 правого бокового
ящика.
Підготовка станції до роботи
Станція використовується для дезактивації, дегазації і
дезінфекції
озброєння і військової техніки, як правило, на площадках обробки озброєння і
техніки пункту спеціальної обробки.
У цьому випадку обслуга станції діє в складі взводу.
Спорядження дегазаційних комплектів і приладів відділення може робити
самостійно.
В окремих випадках станція використовується безпосередньо в районах
розташування підрозділів і на позиціях.
Перед виконанням робіт з дегазації, дезактивації і дезінфекції
проводиться підготовка станції до роботи і заряджання її необхідними
розчинами.
214
Під час всіх робіт, зв’язаних з наповненням чи спорожнюванням цистерни
станції, люк горловини цистерни повинний бути обов’язково відкритий.
Контрольний огляд спеціального обладнання станції перед виходом з
парку проводиться обслугою станції протягом 15 хв. При цьому виконуються
роботи, які вказані в табл. 10.
Таблиця 10
Контрольний огляд спеціального обладнання станції перед виходом з парку
Зміст робот та методика їх
проведення
Оглянути спеціальне обладнання, чи
немає
зовнішніх
пошкоджень,
бруду, пилу, снігу.
Перевірити, чи немає течії з коробки
відбору
потужності.
В
разі
наявності – усунути.
Перевірити наявність обладнання,
інструмента, стан запорів ящиків.
Перевірити
карданного
вентилів.
обертання
вала та
від руки
маховиків
Перевірити наявність та кріплення
заглушок та накидних гайок на
кінцях трубопроводу, рукавів та
патрубків насоса БКФ-4
Технічні вимоги
Бруд,
пил,
сніг
мають бути видалені
Течія
масла
допускається
не
Всі кріплення мають
бути затягнуті, а
запори справні
Всі маховики та
карданний
вал
повинні
вільно
обертатися від руки
Різьблені
деталі
повинні з’єднуватись
вільно, без заїдань.
Всі заглушки повинні мати ланцюжки
Інструмент та
матеріали, які
використовуються
для виконання робіт
Дрантя, ключі
Ключі
−
−
Ключі
Заходи безпеки під час роботи станції
Під час всіх видів робіт щодо спорожнення або наповнення цистерни люк
має бути відкритим.
Дегазацію, дезактивацію та дезінфекцію проводити тільки в засобах
індивідуального захисту:
 автоматів, ручних та ротних кулеметів та гранатометів – в протигазах,
захисних рукавичках та панчохах;
 гармат, мінометів та військової техніки – в протигазах, захисних
плащах (одягнених в рукави або у вигляді комбінезона), захисних
рукавичках та панчохах або в протигазах та спеціальному захисному
одязі.
215
Під час проведення спеціальної обробки особовий склад зобов’язаний:
 не знімати та не розстібати засоби захисту без дозволу командира;
 постійно стежити за справністю засобів захисту та негайно доповідати
про виявлені несправності та про сильне зараження засобів захисту;
 бережно поводитись з обладнанням станції, не класти його на заражені
місцевість та предмети;
 складати використані під час дезактивації та дегазації обтиральні
матеріали в спеціально відриті ями, які закопувати після закінчення
роботи; обтиральні матеріали, які були використані під час дезінфекції
– спалювати;
 запобігати непотрібного зіткнення з зараженими предметами, не
сідати на них та не притулятися до них;
 не торкатися зараженими захисними рукавичками відкритих ділянок
тіла;
 одягати та знімати індивідуальні засоби захисту тільки в спеціально
відведених місцях.
Під час роботи в захисному одязі ізолювального типу (в тому числі й у
захисному комплекті, який використовується у вигляді комбінезону або
одягненим в рукави та застібнутим) в літніх умовах необхідно для запобігання
перегрівання тіла виконувати граничні терміни безперервного перебування
ньому залежно від температури оточуючого повітря:
30 °С та вище ............................................... 15 – 20 хв
від 25 до 29 °С .............................................. 20 – 35 хв
від 20 до 24 °С .............................................. 40 – 60 хв
від 15 до 19 °С .............................................. 1,5 – 2 год
нижче 15 °С .................................................. більше 3 год
Для роботи в захисному одязі під безпосереднім впливом сонячних
променів при слабкому вітрі або штилі наведені терміни – граничні. В інших
умовах (робота в тіні, похмура погода або вітер, а також під час
обприскування водою поверхні захисного одягу) при відповідному тренуванні
термін безперервного перебування в захисному одязі може бути збільшений
приблизно в 1,5 – 2 рази.
Під час роботи в захисному одязі в зимовий час необхідно вживати
заходів для запобігання обмороження:
 одягти на ноги теплі онучі або шкарпетки, підкладати в гумові чоботи
устілки з сукна, соломи, паперу;
 одягати на захисний одяг ватяну тілогрійку та шаровари;
 одягати на голову під капюшон захисного комбінезону підшоломник.
Забороняється приймати їжу, пити, курити та відпочивати на місці
проведення дегазації, дезактивації та дезінфекції.
216
Відпочинок особового складу, приймання їжі, куріння та відправлення
природних потреб організується в спеціально відведених для цього місцях.
Під час роботи необхідно запобігати підніманню пилу та утворенню
бризок.
Після закінчення робіт майданчик, на якому проводилась дегазація
(дезактивація, дезінфекція) необхідно продегазувати (продезактивувати,
продезінфікувати).
Під час проведеня дезактивації, крім того, необхідно:
 організувати дозиметричний контроль опромінення та зараженості
особового складу, який обслуговує майданчик;
 періодично піддавати дозиметричному контролю на ступінь
зараженості обладнання та прилади, які використовуються на
дезактиваційних роботах, за необхідністю проводити їхню
дезактивацію;
 періодично змінювати особовий склад на робочих місцях, враховуючи
граничні дози опромінення;
 стежити за тим, щоб водовідвідні канави та поглинаючі колодязі не
переповнювались під час роботи;
 закопувати після закінчення робіт на майданчику канави, ями та
поглинаючі колодязі, обгороджувати всю заражену територію та
встановлювати попереджувальні знаки.
Під час технічного обслуговування та ремонту спеціального обладнання
станції необхідно дотримуватись таких правил:
 не оглядати станцію в русі;
 не братися руками за карданний вал привода насоса 2,5ВС-3а, що
обертається;
 знімати цистерну з автошасі та встановлювати її на місце необхідно за
допомогою вантажопідйомних засобів, розрахованих на піднімання
вантажу не менше 1 тони. При цьому стропи закріпляти за скоби на
верхній частині обичайки цистерни. Цистерна має бути звільнена від
рідини;
 перед оглядом знята цистерна має бути встановлена на спеціальні
козли або підставки;
 внутрішні порожнини цистерни, трубопроводів, насосів перед
обслуговуванням ретельно нейтралізувати та промити від агресивних
речовин;
 під час використання стиснутого повітря для обдування деталей та
вузлів спрямовувати струмінь від себе;
 під час використання рукава для обігрівання необхідно пам’ятати, що
відпрацьовані гази двигуна токсичні та бути остережним.
217
Обов’язки обслуги станції під час виконання всіх видів робіт
Обслуга станції складається з трьох чоловік: командира станції, водія і
хіміка-дегазатора. Обслуга повинна досконало знати пристрій, правила
експлуатації станції і підтримувати її в постійній готовності.
Командир станції відповідає за готовність обслуги до виконання задач
спеціальної обробки. Він несе також відповідальність за технічний стан і
експлуатацію станції, а також за дотримання вимог безпеки.
Командир станції зобов’язаний:
 знати досконало станцію і правила її експлуатації;
 уміти водити станцію будь-якими дорогами і бездоріжжям;
 проводити технічні огляди і технічне обслуговування ходової частини і
спеціального обладнання у встановлений термін, а також перед
виходом станції з парку;
 вести облік роботи двигуна і насоса;
 стежити за постійною укомплектованістю станції обладнанням,
інструментом і запасними частинами;
 стежити, щоб у зимовий час не залишалося води в цистерні,
трубопроводах і насосах щоб уникнути їхнього розморожування;
 уживати заходів до усунення виявлених несправностей і доповідати
про них командиру відділення (взводу).
Хімік відповідає за справний стан і укомплектованість спеціального
обладнання станції.
Хімік зобов’язаний:
 знати пристрій спеціального обладнання і правила експлуатації
станції;
 разом з водієм чистити і змащувати спеціальне обладнання і ходову
частину;
 попереджати поломки і несправності спеціального обладнання станції
і вміти усувати їх;
 знати бойову задачу;
 уміти готувати спеціальне обладнання станції до дезактивації, дегазації
і дезінфекції, для спорядження дрібних оболонок і для перекачування
рідини з однієї тари в іншу;
 уміти розгортати станцію разом з водієм для обробки бойової техніки;
 вміти обкопувати і маскувати станцію;
 не залишати в зимовий час воду в цистерні, трубопроводах і насосах
щоб уникнути їхнього розморожування.
Водій-хімік відповідає за збереження, повну справність і постійну
готовність станції.
218
Водій зобов’язаний:
 знати будову шасі автомобіля, спеціального обладнання станції і
правила їхньої експлуатації;
 уміти водити станцію в різних умовах місцевості, погоди і часу року;
 знати правила руху дорогами і без доріг, сигнали регулювання і
керування;
 уважно стежити за сигналами і командами командира, швидко і чітко
їх виконувати;
 знати бойову задачу і маршрут руху до місця роботи;
 уміти вибирати укрите місце, обкопувати і маскувати станцію;
 попереджати поломки і несправності, вчасно їх усувати і доповідати
про них командиру;
 вести облік витрати пального і мастильних матеріалів, вчасно
оформляти шляхові аркуші;
 робити поточний ремонт станції.
Підготовка станції для проведення спеціальної обробки ОВТ
Розгортання станції на робочій площадці для дезактивації, дегазації й
дезінфекції проводиться за командою командира станції «станцію
розгорнути». За цією командою хімік-дегазатор дістає із шухляди номерні
кілочки і встановлює їх на робочі місця. Водій підготовляє необхідний
колектор для роздавальних рукавів. Залежно від поставленої задачі водій
установлює чотириштуцерний колектор чи підготовляє для розгортання
барабан з рукавами діаметром 10 мм і восьмиштуцерний колектор. Хімікдегазатор знімає з цистерни необхідні роздавальні рукави, разом з водієм і
командиром станції приєднує їх до колектора і розгортає до робочих місць.
Якщо для роботи підготовлений барабан з восьмиштуцерним колектором,
хімік-дегазатор за допомогою водія й командира станції розгортає з котушок
барабана до робочих місць рукава діаметром 10 мм. Рукава, що не
використовуються в роботі, із котушок не розмотуються, вільні штуцера
колектора закриваються заглушками.
До кінців напірних рукавів діаметром 25 мм можна приєднати три прямі
брандспойта і два пістолети ПР-5 з наконечниками.
За допомогою напірних рукавів діаметром 25 мм обладнується до п’яти
робочих місць.
До кінців рукавів діаметром 10 мм можна приєднати вісім брандспойтів із
щітками і за їх допомогою обладнати до восьми робочих місць.
Для проведення дезактивації, дегазації і дезінфекції індивідуальної зброї
можуть бути додатково підготовлені до десяти робочих місць з ванночками.
Після того як роздавальні рукави розгорнуті, хімік-дегазатор відкриває
вентилі № 2 і 3, закриває вентиль № 1 і заглушку штуцера розриву сифона.
219
Якщо передбачається обробка техніки розчином (водою), що знаходиться
в ємності (водоймищі), минаючи цистерну, то збирається забірна лінія.
Максимальний час розгортання станції – 8 хв.
Згортання станції
Водій вимикає насос 2,5 ВС-3а, виймає ключ із гнізда важеля коробки
відбору потужності і закриває люк заглушкою.
Згортання станції в похідне положення на робочій площадці після
дегазації, дезактивації й дезінфекції проводиться за командою командира
станції «станцію згорнути».
За цією командою обслуга розбирає роздавальну й забірну (якщо вона
зібрана) лінії. Брандспойти, пістолети, рукави, колектори й ванночки
звільняють від розчину, промивають, протирають, укладають, кріплять на свої
місця на станції. Усі незабарвлені деталі перед укладанням змащують
відповідно до карти змащення.
Колектори, брандспойти, номерні кілочки, перехідники до пістолетів ПР-5
укладають у відсік № 2. Рукава діаметром 10 мм намотують на котушки
барабанів у відсіку № 4. Рукава діаметром 25 і 50 мм укладають на цистерні.
Хімік-дегазатор закріплює рукава на цистерні і накриває цистерну
накидкою. Максимальний час згортання станції – 15 хв.
Підготовка станції до роботи
Станція використовується для дезактивації, дегазації і
дезінфекції
озброєння і військової техніки, як правило, на площадках обробки озброєння і
техніки пункту спеціальної обробки.
У цьому випадку обслуга станції діє в складі взводу.
Спорядження дегазаційних комплектів і приладів відділення може робити
самостійно.
В окремих випадках станція використовується безпосередньо в районах
розташування підрозділів і на позиціях.
Перед виконанням робіт з дегазації, дезактивації і дезінфекції
проводиться підготовка станції до роботи і заряджання її необхідними
розчинами.
Під час всіх робіт, пов’язаних з наповненням чи спорожнюванням
цистерни станції, люк горловини цистерни повинен бути обов’язково
відкритий.
Для підготовки станції до роботи командир станції подає команду
«станцію оглянути». За цією командою хімік-дегазатор закриває штуцер для
розриву сифона, відкриває люк горловини цистерни, розстібає кріплення
рукавів і подає водію забірний рукав діаметром 50 мм. Під час підготовки до
роботи рукава діаметром 50 мм, необхідно вивернути заглушки по обидва
боки рукава. Розмір під ключ заглушок – 36 мм.
220
Якщо необхідно подовжити забірну лінію, то використовується рукавподовжувач.
Хімік-дегазатор відкриває вентиль № 1 і закриває вентилі № 2 і 3,
перевіряє чи закриті вентиль і заглушка трубопроводу брудоспуску.
Водій витягає рукав діаметром 50 мм від станції до ємностей з розчином
або до водоймища, виймає з бічних ящиків і сумки з інструментом прокладки,
ключі і сифон або поплавець з фільтром.
Потім водій перевіряє вручну роботу насоса, відкриває заглушку
прийомної труби, а хімік-дегазатор, використовуючи лоток, заливає через
прийомну трубу в насос 2 – 3 л розчину (води), що споряджається. Розмір під
ключ у заглушки – 46 мм.
Після цього водій і хімік-дегазатор збирають забірну лінію.
Рукав діаметром 50 мм за допомогою накидної гайки (розмір під ключ –
70 мм) приєднується до прийомної труби. До іншого кінця рукава
приєднується сифон, фільтр або поплавець з фільтром.
Командир станції перевіряє, чи правильно підготовлена станція до
заряджання, і подає команду «До заряджання приступити».
За цією командою хімік-дегазатор опускає сифон (фільтр) у ємність з
рідиною, що споряджається або кидає забірний рукав у водоймище.
За командою командира станції «Заводь», а потім «Ввімкнути насос»
водій заводить двигун, вмикає насос і заповнює цистерну. Контроль за
наповненням цистерни ведеться шляхом підрахунку спорожнених ємностей
чи за допомогою покажчиків рівня (дистанційного, рейкового).
Під час використання мірної рейки необхідно, тримаючи її за вигнутий
кінець, опустити її вертикально по центру люка горловини цистерни до дна і
провести відлік по верхньому краю змоченою рідиною частини рейки.
Після закінчення наповнення цистерни водій зменшує газ, а хімікдегазатор піднімає сифон чи поплавець над розчином (водою) і за допомогою
командира станції зливає залишки рідини з забірного рукава діаметром 50 мм.
Командир станції подає водію команди «Вимкнути насос», «Глуши».
Хімік-дегазатор закриває вентиль № 1 і разом з командиром станції
від’єднує рукава діаметром 50 мм від прийомної труби. Труба закривається
заглушкою. Потім обслуга станції промиває забірний рукав, сифон, фільтр,
все обладнання, інструмент, протирає їх, змазує й укладає на свої місця.
Для заправлення цистерни порошкоподібними речовинами, що дегазують,
використовується лійка, що для цього встановлюється в люк горловини і
кріпиться за допомогою пружинної ручки до диска люка горловини. Кінці
ручки, що проходять через отвори корпусу лійки, ідуть під диск і утримують
лійку у вертикальному положенні. Порошкоподібна дегазуюча речовина, що
засипається в лійку, розмивається і розчиняється рідиною, що надходить
через брандспойти. При цьому один із брандспойтів фіксується нерухомо в
221
кріпленні на внутрішній поверхні корпуса лійки, а іншої використовується
хіміком-дегазатором
для
інтенсифікації
розмиву
(розчинення)
порошкоподібної речовини.
У випадку несправності механічного насоса можна заповнювати цистерну
за допомогою ручного насоса БКФ-4 (РПН-1,3/30). Для цього один кінець
забірного рукава діаметром 25 мм приєднують до усмоктувального патрубка
ручного насоса, а до іншого через перехідник приєднують сифон або фільтр.
Один кінець іншого рукава діаметром 25 мм приєднують до нагнітального
патрубка насоса, другий кінець опускають у цистерну чи з’єднують зі
штуцером розриву сифона, попередньо знявши з нього заглушку.
Контроль за рівнем рідини в цистерні здійснюється так само, як і під час
використання механічного насоса.
Порядок проведення спеціальної обробки озброєння та військової техніки
за допомогою авторозливної станції АРС-14
Наявне в комплекті станції спеціальне обладнання дозволяє монтувати
роздавальні комунікації в декількох варіантах. Обслуга станції зобов’язана
залежно від обстановки швидко монтувати роздавальну комунікацію таким
чином, щоб вона була найбільш зручною в роботі і забезпечувала
максимальне використання можливостей станції для виконання поставленої
задачі в найкоротший термін.
Восьмиштуцерний колектор приєднують через рукав діаметром 25 мм до
дюймового штуцера роздавальної труби. Під час підготовки до роботи рукавів
діаметром 25 мм необхідно вивернути обидві заглушки. Розмір під ключ у
заглушки – 17 мм. Приєднання рукавів проводиться накидними гайками з
різьбленням Труб.1. Розмір під ключ у гайки – 41 мм.
Рукава діаметром 10 мм розмотати з котушок барабана, одними кінцями
приєднати до восьмиштуцерного колектора, до інших приєднати брандспойти
зі щітками.
Пристрій барабана і колектора дозволяє одночасно використовувати усі
вісім рукавів, якщо їхня кількість складає від одного до восьми.
Рукава, що у роботі не використовуються, з котушок не розмотують,
вільні штуцера колектора закривають заглушками.
Прямі брандспойти приєднують до роздавальної труби станції через
напірні рукава діаметром 25 мм. Під час підготовки до роботи рукавів
діаметром 25 мм необхідно з них вивернути обидві заглушки. Розмір
заглушок під ключ – 17 мм. Приєднання рукавів виконує накидною гайкою з
різьбленням Труб.1". Розмір гайок під ключ – 41 мм. До роздавальної труби
приєднати чотириштуцерний колектор, до його штуцерів і до дюймового
штуцера роздавальної труби приєднати п’ять напірних рукавів діаметром 25
222
мм, до яких, у свою чергу, приєднати три прямі брандспойта і два пістолети
ПР-5. На кінці прямих відводів пістолетів поставити наконечники.
Прямі брандспойти і пістолет приєднати до чотириштуцерного колектору
через напірні рукава діаметром 25 мм. Восьмиштуцерний колектор з’єднати з
дюймовим штуцером роздавальної труби через рукав діаметром 25 мм,
довжиною 6 м. Брандспойти з щітками приєднати до восьмиштуцерного
колектора за допомогою рукавів діаметром 10 мм.
Можна зібрати також роздавальну комунікацію з використанням
чотириштуцерного і восьмиштуцерного колекторів, трьох прямих
брандспойтів, двох пістолетів ПР-5 і восьми брандспойтів із щітками. Для
цього один дюймовий штуцер роздавальної труби з’єднати з
восьмиштуцерним колектором за допомогою одного рукава діаметром 25 мм.
До іншого дюймового штуцера приєднати напірний рукав діаметром 25 мм із
пістолетом ПР-5. До третього штуцера за допомогою рукава діаметром 25 мм,
чотириштуцерного колектора і напірних рукавів діаметром 25 мм приєднати
три прямі брандспойта і пістолет ПР-5.
При несправності насоса 2,5 ВР-3а для робіт з дезактивації (дегазації)
може бути використаний насос БКФ-4 (РПН-1,3/30). У цьому випадку
усмоктувальний (нижній) патрубок насоса за допомогою одного з рукавів
з’єднують зі штуцером розриву сифона трубопроводу. Нагнітальний патрубок
насоса за допомогою іншого рукава з’єднати з восьмиштуцерним колектором,
на якому змонтовані рукави діаметром 10 мм і брандспойти зі щітками.
10.2. Авторозливна станція АРС-15
Авторозливна станція АРС-15 (рис. 80) призначена для повної дегазації,
дезактивації, дезінфекції ОВТ; дегазації і дезінфекції доріг і ділянок
місцевості; приготування дегазуючих, дезактивуючих і
дезінфікуючих
розчинів; транспортування і тимчасового зберігання води, дегазуючих,
дезактивуючих і дезінфікуючих розчинів; підігріву та тимчасового зберігання
нагрітих води та розчинів СФ-2У (АБСП); перекачування води, дегазуючих,
дезактивуючих і дезінфікуючих розчинів з однієї ємності в іншу минаючи
власну цистерну; спорядження рідинами дрібних оболонок. Крім того, станція
може бути використана для гасіння осередків пожеж. Авторозливна станція
АРС-15 є штатним засобом підрозділу РХБ захисту.
Спеціальне обладнання станції змонтоване на шасі автомобіля УРАЛ375Е-16Б та складається з: секції машинного відділення, в якій знаходяться
мультиплікатор, генератор у зборі, підігрівач, рідинна система, повітряна
система, паливна система; цистерни; задньої секції; лівої секції; правої секції;
електрообладнання та комплекту ЗІП.
223
Принцип дії станції: рідина із цистерни або іншої ємності подається на
робочі місця за допомогою відцентрового насоса ЦН-245, який приводиться в
дію від двигуна автомобіля через мультиплікатор.
Рис. 80. Авторозливна станція АРС-15
Нагрівання води, розчинів та повітря здійснюється за допомогою
підігрівача. Повітря для утворення бензино-повітряної суміші в камері
згоряння підігрівача, для подачі палива в форсунки, а також для його
нагрівання подається нагнітачем. Управління і контроль роботи станції та її
складових частин проводиться з пульту управління станції, розташованого на
правому борту. Ряд приладів дублюються на лицевій панелі автомобіля для
контролю за роботою станції із кабіни на ходу.
Основні тактико-технічні характеристики
Габарити, мм:
довжина ............................................................................................ 7698
ширина .............................................................................................. 2480
висота ................................................................................................ 2868
Маса, кг:
станції (повністю укомплектованої,
спорядженої рідиною та з обслугою) ............................................. 12940
Повна місткість цистерни, л.................................................................. 3350
Робоча місткість цистерни, л ................................................................ 3200
Об’єм рідин, що перевозяться, л:
водних розчинів ................................................................................ 2800
розчин № 1 ........................................................................................ 2250
Об’єм паливного бака підігрівача, л..................................................... 105
Маса дегазуючих, дезактивуючих речовин, кг .................................... 325
224
Час заповнення цистерни водою в об’ємі 3200 л
насосом ЦН-245 при вакуумометричній висоті
всмоктування 6 м, хв ........................................................................ 15
Час підігрівання води (3200 л) в цистерні до 60 С, хв ...................... 56-60
Температура підігрівання води в цистерні, С, не більше .................. 70
Температура підігрівання повітря підігрівачем, С ............................ 120
Кількість робочих місць, що обслуговуються одночасно:
під час дегазації, дезактивації, дезінфекції розчинами з
брандспойтів зі щітками ................................................................... 6 (12)
під час дезактивації струменем води із брандспойтів
з прямими насадками ........................................................................ 3
кількість місць для миття особового складу................................... 6
Довжина продегазованої (продезінфікованої) смуги
місцевості (дороги) шириною 5м одним заряджанням
при нормі витрати 1,5-2л/м2, м........................................................ 30015
Час розгортання (згортання) станції, хв:
влітку.................................................................................................. 15
взимку ................................................................................................ 30
Обслуга станції, чол ............................................................................... 3
10.3. Авіаційний дегазаційно-дезактиваційний комплект АДДК
Призначення, склад, принципи використання та тактико-технічні
характеристики комплекту. Призначення, будова
та робота автономного приладу АДДК
Авіаційний дегазаційно-дезактиваційний комплект АДДК (рис. 81)
призначений для дегазації, дезактивації, дезінфекції літаків і засобів
аеродромно-технічного обслуговування силами їхньої обслуги і екіпажів.
Рис. 81. Комплект АДДК (загальний вигляд)
225
У комплекті використовуються такі розчини:
 0,3 % водний розчин СФ-2У для дезактивації літаків і вертольотів;
 дегазуюча рецептура РД-2 і дегазуючі розчини № 1 і 2-бщ (2-ащ) для
дегазації ( дезінфекції) засобів аеродромно-технічного обслуговування.
Основні тактико-технічні характеристики АДДК
Кількість одночасно робочих місць, що обслуговуються:
комплектом ...................................................................................... 40
одним приладом .............................................................................. 2
Робочий об`єм одного заряджання комплекту, л .................................... 1080
Робочий об`єм одного приладу, л ............................................................. 54
Кількість приладів у комплекті ................................................................. 20
Маса комплекту з неспорядженими приладами, кг ................................ 6480
Маса спеціального устаткування, кг ........................................................ 1820
Маса приладу, кг:
неспорядженого .............................................................................. 56-57
спорядженого рідиною з питомою вагою 1,0 г/см3 ...................... 121-127
Ємність повітряного балона, л .................................................................. 3
Тиск стиснутого повітря в балоні, кгс/см2 ............................................... 150
Робочий тиск в резервуарі приладу, кгс/см2 ............................................ 2-3
Тиск спрацьовування запобіжного клапана, кгс/см2 ............................... 4,5-5,5
Час розгортання комплекту, хв ................................................................. 30
Час згортання, хв ........................................................................................ 45
Час спорядження комплекту за допомогою АРС-14, хв ......................... 32-37
Обслуга, чол. .............................................................................................. 2
Комплект АДДК (рис. 82) складається з 20 автономних знімних приладів,
20 котушок з рукавами, ЗІП, спеціального обладнання платформи
(пристосування для навантаження і розвантаження приладів, деталей
кріплення приладів на платформі та ін.) а також 10 артилерійських
дегазаційних комплектів. Все спеціальне устаткування комплекту змонтоване
і розміщене на автомобілі ЗИЛ-130.
Комплект використовується за таким принципом. Автономні прилади
підвозяться до місць стоянки літаків або інших об’єктів крупної військової
техніки, розвантажують, а екіпажі (обслуга) використовують їх для
дезактивації (дегазації, дезінфекції) своїх об’єктів. За допомогою комплекту
можна одночасно обробляти 10 – 20 об’єктів крупної військової техніки з
поверхнею кожного до 100 м2.
226
Рис. 82. Комплект АДДК (розміщення у кузові автомобілю )
Автономний прилад АДДК (рис. 83) є основною частиною комплекту та
призначений для спеціальної обробки заражених об’єктів дезактивуючими,
дегазуючими та дезінфікуючими розчинами.
7
1
13
3
2
11
4
9
12
10
14
5
Рис. 83. Автономний прилад АДДК:
1 – резервуар; 2 – два брандспойта зі щітками; 3 – зворотний клапан; 4 – гайка стакана
балона; 5 – повітряний редуктор; 6 – повітряний балон з вентилем; 7 – наживний
гвинт; 8 – пластина; 9 – манометр; 10 – запобіжний клапан; 11 – рукав високого тиску;
12 – роздавальний колектор з запірним вентилем; 13 – важіль кріплення резервуару;
14 – мідна трубка
Принцип дії приладу полягає в наступному. Розчин з резервуару приладу
стиснутим повітрям, яке надходить з повітряного балона, видавлюється через
рукав до брандспойтів, розпилюється на виході з них та розтирається на
оброблюваній поверхні за допомогою щіток. На шляху стиснутого повітря
між повітряним балоном та резервуаром приладу є вентиль, редуктор та
227
зворотний клапан. Проходячи через них, повітря знижує тиск з 150 кгс/см2 до
4 – 5 кг/см2.
Резервуар приладу являє собою зварну циліндричну посудину, яка
складається з обичайки, двох напівсферичних днищ, двох напівкілець, кільця,
стакана та двох замків патефонного типу.
Кільце служить опорою резервуара. Воно кріпиться до нижнього днища
чотирма підкосами, які виготовлені із сталевих труб. Напівкільця служать для
закріплення захватів під час завантаження та розвантаження приладів за
допомогою лебідки.
На верхньому днищі резервуара розташовані:
 горловина, в яку вставляється стакан з повітряним балоном;
 бобишка для кріплення зворотного клапана;
 бобишка наливної горловини, на яку встановлюється запобіжний
клапан;
 бобишка для кріплення контрольного манометра з діафрагмою;
 кронштейн, на якому закріплений повітряний редуктор.
Повітряний балон з’єднаний з повітряним редуктором рукавом великого
тиску, а редуктор зі зворотним клапаном – мідною трубкою.
Нижнє днище резервуару в центрі має приварений стакан з продольним
пазом та втулкою, на який за допомогою осі закріплено важіль кріплення
резервуару до платформи автомобіля. Крім того, до нижнього днища
приварено бобику, до якої кріпиться роздавальний колектор з запірним
вентилем та фільтром.
З двох боків до обичайки резервуару приварені два замка патефонного
типу для кріплення брандспойтів зі щітками.
Зворотний клапан призначений для запобігання редуктора від
потрапляння розчинів, які застосовують для спецобробки та їх пару а також
зменшення тиску повітря, який потрапляє від редуктора від 7 – 12 кгс/см2 до
2 – 3 кгс/см2.
Робота зворотного клапана полягає в наступному:
Стиснуте повітря з повітряного балона потрапляє в редуктор з тиском
7 – 12 кгс/см2 в порожнину зворотного клапана. Під дією стиснутого повітря
шток переміщається вниз, при цьому пружина стискається, клапан
відкривається та повітря проходить в резервуар приладу. Після того, як тиск в
досягне 4 – 4,5 кгс/см2, клапан закривається.
Запобіжний клапан складається з таких деталей:
 корпусу запобіжного клапана;
 прокладки;
 шайби регулювальної;
 пружини;
228
 клапана;
 гайки корпусу запобіжного клапана;
 кнопки;
 штока.
Запобіжний клапан служить для запобігання випадкового підвищення
тиску в резервуарі більше за 6 кгс/см2. Він розташований на бобишці наливної
горловини резервуара.
Повітряний балон приладу має об’єм 3л. Він служить для зберігання
стиснутого повітря під тиском 150 кгс/см2 та являє собою суцільноковану
посудину зі сферичним дном. Він розташований в стакані на резервуарі
приладу.
Повітряний редуктор ВР-106 призначений для пониження тиску повітря,
яке потрапляє у прилад з повітряного балону. Повітряний редуктор
закріпляється на кронштейні верхнього днища приладу в металевому кожусі.
Корпус редуктора має дві камери – високого та низького тиску.
Роздавальний колектор з запірним вентилем служить для перепускання та
відсікання струменю розчину, який потрапляє з резервуару приладу до двох
роздавальних рукавів. Він складається з таких вузлів та деталей
 колектора;
 вентиля;
 заглушки;
 накидної гайки;
 фільтра в зборі.
Запірний вентиль на непрацюючому приладі має бути завжди закритим,
що виключає можливість повільного витікання розчину з приладу.
Брандспойт зі щіткою призначений для направлення струменю розчину
та його розпилення на поверхню об’єкту, який обробляють та розтирання його
щіткою по оброблюваній поверхні. Він складається з крану, труби
брандспойта, колектора та щітки. При неможливості обробляти поверхню
великою прямокутною щіткою її необхідно замінити круглою щіткою з
комплекту ЗІП приладу (на котушці). Під час дегазації використовуються
ковпачки 1,5 мм з сердечником, а при дезактивації – ковпачки 2 мм без
сердечника.
Манометр в зборі призначений для визначення тиску в резервуарі
приладу. Для захисту манометра від корозійної дії розчинів та їх пару служить
діафрагма. Порожнина під манометром та трубка бурдона манометра
заповнюється сумішшю гліцерину та етилового спирту.
Котушка з рукавами та ЗІП призначена для кріплення двох
п’ятнадцятиметрових рукавів та ЗІП приладу. Рукави мають довжину 15 м та
внутрішній діаметр 9 мм.
229
Призначення, будова та робота автономного приладу АДДК
Автономний прилад являє собою металевий резервуар, у який вмонтовані
балон із стиснутим повітрям, колектор, захисний клапан, повітряний редуктор
і манометр. До приладу кріпляться два брандспойти з щітками. На
резервуарах приладів для дегазуючого розчину № 1 нанесена червона смуга,
для дегазуючого розчину № 2-бщ (2-ащ) – чорна смуга.
У робочому положенні до колектора з вентилем приєднуються два рукава
з брандспойтами зі щітками. Принцип дії приладу полягає в наступному.
Стиснуте повітря з повітряного балону проходить через редуктор та зворотній
клапан, понижуючи свій тиск зі 150 кгс/см2 до 2,5 – 3 кгс/см2, після чого
надходить до резервуара, утворюючи в ньому тиск. Під дією тиску розчин з
резервуара витискається через фільтр, колектор, рукави та брандспойти зі
щітками на оброблювану поверхню.
Котушка з рукавами та ЗІП призначена для зберігання двох рукавів
Ø 25мм та комплекту ЗІП приладу.
Спеціальне обладнання платформи автомобіля містить у собі: кріплення
для установки приладів у кузові автомобіля; пристосування для завантаження
та розвантаження приладів, що складається з рами, монорейки, кішки з
лебідкою та захвата; тент та дуги тенту; чотири штиря для кріплення котушок;
п’ять ящиків для ЗІП комплекту та АДК; два пристосування для намотування
рукавів; систему електроосвітлення платформи автомобіля.
До ЗІП комплекту, крім ЗІП приладу, входять ключі, перевідники,
подовжувачі для брандспойтів, прокладки, рукави високого тиску, відра,
лійки, окремі вузли та деталі.
Артилерійські дегазаційні комплекти призначені для обробки окремих
дрібних деталей та важкодоступних місць оброблюваної техніки.
Дії обслуги під час роботи з комплектом АДДК
Обслуга АДДК складається з двох людей: командира машини та водія.
Командир машини відповідає за готовність обслуги та комплекту до
роботи з дезактивації, дегазації та дезінфекції. Він зобов’язаний своєчасно
забезпечувати ремонт спеціального обладнання, поповнювати комплект
розчинами та стежити за справністю та комплектністю приладів АДДК.
Водій відповідає за справний стан двигуна, ходової частини,
електрообладнання автомобіля, а також за справність та комплектність
завантажувально-розвантажувального
пристосування,
інструмента
та
приладдя. Під час виконання дезактиваційних (дегазаційних, дезінфекційних)
робіт водій діє за указівками командира машини.
230
Дії обслуги під час роботи з комплектом АДДК
Командир машини
Водій
Обслуга АРС
Дії у разі підготовки АДДК до спорядження
та спорядженні приладів розчинами за допомогою АРС
Подає команду: «Комплект
до
спорядження
підготувати та спорядити»
Відкривають поли тенту та опускають задній борт
автомобіля
Знімає чохли з приладів;
стравлює повітря з
резервуарів; відвертає
гайки запобіжних клапанів
Розгортають АРС для спорядження приладів
та знімає клапани;
перевіряє, чи закриті
пробки покажчиків рівня
Заповнюють прилади розчином, після чого встановлюють
Запускає двигун та
на бобишки запобіжні клапани та одягають чохли
вмикає насос
приладів. Закривають задній борт та поли тенту
Підготовка автономних приладів до роботи. Підготовка та спорядження
комплекту розчинами за допомогою авторозливних станцій АРС-14, АРС-15.
Виконання нормативів з підготовки приладів до роботи
Авіаційний дегазаційно-дезактиваційний комплект АДДК призначений
для дегазації, дезактивації, дезінфекції літаків і засобів аеродромнотехнічного обслуговування силами їхньої обслуги і екіпажів.
У комплекті використовуються такі розчини:
 0,3 % водний розчин СФ-2У для дезактивації літаків і вертольотів;
 дегазуюча рецептура РД-2 і дегазуючі розчини № 1 і 2-бщ (2-ащ) для
дегазації ( дезінфекції) засобів аеродромно-технічного обслуговування.
Основні тактико-технічні характеристики АДДК
Кількість робочих місць, що одночасно обслуговуються:
комплектом .................................................................................. 40
одним приладом .......................................................................... 2
Робочий об`єм однієї зарядки комплекту, л ........................................ 1080
Робочий об`єм одного приладу, л ......................................................... 54
Кількість приладів у комплекті ............................................................. 20
Маса комплекту з неспорядженими приладами, кг ............................ 6480
Маса спеціального устаткування, кг .................................................... 1820
Маса приладу, кг:
неспорядженого .......................................................................... 56-57
спорядженого рідиною з питомою вагою 1,0 г/см3 .................. 121-127
231
Ємність повітряного балона, л .............................................................. 3
Тиск стиснутого повітря в балоні, кгс/см2 ........................................... 150
Робочий тиск у резервуарі приладу, кгс/см2 ........................................ 2-3
Тиск спрацьовування запобіжного клапана, кгс/см2 ........................... 4,5-5,5
Час розгортання комплекту, хв ............................................................. 30
Час згортання, хв.................................................................................... 45
Час спорядження комплекту за допомогою АРС-14, хв ..................... 32-37
Обслуга, чол ........................................................................................... 2
Комплект АДДК складається з 20 автономних знімних приладів,
20 котушок з рукавами, ЗІП, спеціального обладнання платформи
(пристосування для навантаження і розвантаження приладів, деталей
кріплення приладів на платформі та ін.) а також 10 артилерийських
дегазаційних комплектів. Все спеціальне устаткування комплекту змонтоване
і розміщене на автомобілі ЗИЛ-130.
Комплект використовується за таким принципом. Автономні прилади
підвозяться до місць стоянки літаків або інших об’єктів крупної військової
техніки, розвантажують, а екіпажі (обслуга) використовують їх для
дезактивації (дегазації, дезінфекції) своїх об’єктів. За допомогою комплекту
можна одночасно обробляти 10 – 20 об’єктів крупної військової техніки з
поверхнею кожного до 100 м2.
Автономний прилад АДДК є основною частиною комплекту та
призначені для спеціальної обробки заражених об’єктів дезактивуючи ми,
дегазуючими та дезінфікуючими розчинами.
Прилад складається з таких основних частин:
 резервуар;
 два брандспойта зі щітками;
 зворотний клапан;
 гайка стакана балона;
 повітряний редуктор;
 повітряний балон з вентилем;
 наживний гвинт;
 пластина;
 манометр;
 запобіжний клапан;
 рукав високого тиску;
 роздавальний колектор з запірним вентилем;
 важіль кріплення резервуару;
 мідна трубка.
232
Дії обслуги під час роботи з комплектом АДДК
Обслуга АДДК складається з двох людей: командира машини та водія.
Командир машини відповідає за готовність обслуги та комплекту до
роботи з дезактивації, дегазації та дезінфекції. Він зобов’язаний своєчасно
забезпечувати ремонт спеціального обладнання, поповнювати комплект
розчинами та стежити за справністю та комплектністю приладів АДДК.
Водій відповідає за справний стан двигуна, ходової частини,
електрообладнання автомобіля, а також за справність та комплектність
завантажувально-розвантажувального
пристосування,
інструмента
та
приладдя. Під час виконання дезактиваційних (дегазаційних, дезінфекційних)
робіт водій діє за указівками командира машини.
Порядок розгортання комплекту
Командир комплекту висувається з комплектом у заражений район, де
отримує завдання. Уточнивши її (межі зараженого району, місця
розташування об'єктів, що підлягають обробці), командир комплекту
знайомить із завданням водія, після чого направляється для виконання
завдання. Не доїжджаючи 150 – 200 м до границь зараженої місцевості,
командир зупиняє машину з навітряної сторони і разом із водієм готує
комплект до розвантаження.
Для підготовки до розвантаження комплекту необхідно:
 відкинути задні поли тенту і закріпити їх на гаках;
 відкрити задній борт автомобіля;
 відчепити тягову частину ланцюга, а стяжку тягового ланцюга
покласти в шухляду на кабіні;
 вийняти брухт із гнізда і покласти на платформу автомобіля;
 надягти командиру комплекту й водію захисний одяг;
 командиру комплекту піднятися на платформу, а водію сісти в кабіну.
Після підготовки комплекту до розвантаження водій за вказівкою
командира комплекту веде автомобіль до першого зараженого об'єкта і
зупиняє автомобіль в об’єкта. Начальник, відповідальний за обробку об'єкта в
даному районі (керівник робіт), зобов'язаний указати командиру комплекту, у
яких об’єктів і скільки приладів необхідно розвантажити, а також прийняти
від командира комплекту все майно, що вивантажується. Розвантаження
приладів із платформи автомобіля виконувати в такий спосіб:
 виключити храповий механізм лебідки;
 звільнити зі скоби гаки захоплення;
 пересунути кішку з лебідкою по монорейці й установити її над
приладом;
 відпустити трос лебідки і зачепити гаки захоплення за верхні півкільця
у двох діаметрально протилежних місцях;
233
 уключити храповий механізм лебідки (заклацнути собачку цього
механізму);
 звільнити прилад від кріплення до підлоги платформи автомобіля
шляхом підняття важеля кріплення приладу брухтом;
 за допомогою лебідки підняти прилад і разом з лебідкою перемістити
по монорейці до упора кішки в обмежник;
 виключити храповий механізм лебідки;
 за допомогою лебідки опустити прилад на землю і звільнити від гаків
захоплення.
Для зняття наступних приладів відтягнути трос фіксатора і перемістити
монорейку по передній стійці рами до установлення над одним з найближчих
до заднього борту платформи автомобіля приладів.
Біля кожного об’єкта з зараженою поверхнею більш 100 м2
вивантажуються два прилади (один з червоною відмітною смугою, а іншої – з
чорної), дві котушки з рукавами, один А-ДК і два подовжувачі (півметровий і
метровий).
Командир комплекту за допомогою екіпажа (обслуги) зараженого об’єкта
знімає прилади, котушки зі шлангами і ЗИП.
Водій виймає подовжувачі, А-ДК, а за необхідністю й інші деталі та
передає їх обслуговуючому екіпажу (обслузі). Потім за вказівкою командира
комплекту водій веде автомобіль до наступного об’єкта.
На відстані до 500 м дозволяється переїжджати від об’єкта до об’єкта з
відкритим заднім бортом зі швидкістю руху автомобіля не більш 30 км/год.
При переїздах від об’єкта до об’єкта лебідка повинна бути закріплена на
монорейці штирем.
Закінчивши розвантаження приладів, командир комплекту з водієм
прямують до визначеного їм збірного пункту, готують автомобіль до збору
спорожнених приладів і за вказівкою керівника робіт необхідності роблять як
інструктора допомога екіпажам (обслуги) по обробці об’єктів.
Порядок підготовки до роботи
Спорядження приладів розчинами може відбуватися за допомогою
АРС-14, АРС-15 з використанням пістолета ПР-5 і ручним способом. При
цьому прилади комплекту можуть вивантажуватися з платформи або
автомобіля знаходитися на ній.
Повітряні балони приладів можуть заряджатися стисненим повітрям від
компресорних станцій, аеродромних балонів.
Спорядження приладів розчинами
Для спорядження приладів розчинами необхідно:
 відкинути задні поли тенту і закріпити їх на гаках і відкрити задній
борт автомобіля;
234
 за необхідністю розвантажити прилади;
 стравити повітря з резервуарів, відтягуючи кнопки запобіжних
клапанів, після чого великими торцевими ключами відвернути гайки
запобіжних клапанів, зняти запобіжні клапани і, перевернувши їх
кнопкою вниз, покласти на півкільця резервуара;
 уставити лійки в бобишки запобіжних клапанів приладів і заповнити
прилади, використовуючи конічні цебра або пістолети ПР-5 (контроль
заповнення проробляється мірною лінійкою по мітці «54»).
 після заповнення робочої ємності приладів розчинами установити на
бобишки прокладки, запобіжні клапани і загорнути гайки великими
торцевими ключами; прилади, якщо вони були вивантажені,
установити на автомобіль за допомогою лебідки; лебідку, монорейку і
тяговий ланцюг закріпити;
 закрити задній борт автомобіля.
Заряджання повітряних балонів приладів стисненим повітрям
Для заряджання повітряних балонів стиснутим повітрям від компресорної
станції необхідно:
 від’єднати рукав високого тиску від повітряних балонів;
 приєднати до роздавальних рукавів компресорної станції перехідники
(із ЗІП комплекту), які мають з одного боку штуцер під гайку рукава, з
іншого боку – накидну гайку під штуцер вентиля повітряного балона;
 приєднати повітряні балони через перехідники до роздавальних
рукавів компресорної станції;
 відкрити вентилі повітряних балонів та компресора;
 зарядити повітряні балони стиснутим повітрям до тиску
110 − 150 кгс/см2;
 закрити вентилі споряджених повітряних балонів;
 від’єднати повітряні балони від перехідників;
 установити та закріпити повітряні балони в стаканах приладів;
 приєднати до повітряних балонів рукави високого тиску приладів. У
разі збирання та розбирання рукавів користатися двома ключами для
запобігання прокручування штуцерів.
Дії обслуги під час роботи з комплектом АДДК
Командир машини
Водій
Обслуга АРС
Дії під час підготовки АДДК до заряджання та
заряджання приладів розчинами за допомогою АРС
Подає
команду:
«Комплект
до
заряджання підготувати та спорядити»
Відкривають поли тенту та опускають задній борт
автомобіля
235
Командир машини
Водій
Обслуга АРС
Знімає чохли з приладів; стравлює
повітря з резервуарів; відвертає гайки
Розгортають АРС для спорядження
запобіжних клапанів та знімає клапани;
приладів
перевіряє,
чи
закриті
пробки
покажчиків рівня
Заповнюють прилади розчином, після чого
встановлюють на бобишки запобіжні клапани та Запускає двигун та вмикає
одягають чохли приладів. Закривають задній борт насос
та поли тенту
Таблиця 11
Характерні несправності та заходи щодо їх усунення
Несправність
Після
відкриття
вентиля
повітряного
балона тиск у
резервуарі не
підвищується
Після
відкриття
вентиля
повітряного
балону,
запірного
вентиля та
кранів
брандспойтів
не виникає
витікання
рідини з
брандспойту
Причина
несправності
В повітряному
балоні мало
повітря.
Не відкрився
зворотний
клапан.
Несправний
манометр
Забруднення
колектора,
запірного
вентиля або
фільтра.
Відсутність
рідини в
приладі
Спосіб виявлення
Стрілка манометра
нерухома, у разі
відтягування кнопки
запобіжного клапана
повітря з резервуара
не стравлюється в
атмосферу
Відвернути рукави від
колектора. Якщо при
цьому витікання
рідини з колектора
відсутнє, то колектор,
вентиль або крани
забруднені.
Якщо з колектора є
витікання рідини, то
прикрутіть рукави до
колектора, відверніть
ковпачки. Якщо
витікання рідини є, то
забруднені ковпачки
розпилювачів. Якщо
236
Спосіб усунення
несправностей
Заповнити повітряний
балон повітрям до
тиску 110-150 кгс/см2.
Закрити вентиль
повітряного балону,
відвернути ковпачок
зворотного клапану,
натиснути на торець
штоку зворотного
клапану та відпустити
його (2-3 рази).
Замінити прокладку
зворотного клапану.
Замінити манометр
Відвернути накидну
гайку кріплення
фільтра та колектора,
оглянути та
прочистити фільтр,
запірний вентиль,
колектор.
Прочистити отвори в
ковпачках
розпилювачів за
допомогою шомпола,
закріпленого на
трубці брандспойта.
Прочистити рукави
дротом (розташо
Продовження табл. 11
Несправність
Під час
роботи
приладу
манометр
показує тиск
до 1,5 кгс/см2
замість
належних
1,5-4 кгс/см2.
Тиск у
приладі не
піднімається
Причина
несправності
Витікання
частини рідини
з порожнини
манометра.
Несправність
манометра.
Недостатньо
повітря в
повітряному
балоні.
Негерметичність
з’єднань приладу
Тиск у приладі Несправність
більше
редуктора.
6 кгс/см2
Несправність
зворотного
клапана
Запобіжний
Потрапляння
клапан
бруду на сідло
безперервно
клапана.
пропускає
Пошкодження
повітря
прокладки
клапана
Спосіб виявлення
після зняття з брандспойта ковпачка витікання рідини не відбувається, то це означає,
що забруднені рукави,
колектори
брандспойтів або
фільтр брандспойта.
Зняти запобіжний
клапан та заміряти
рівень рідини в
резервуарі
Поставити манометр
іншого приладу або із
ЗІП. Заправити
порожнину
спиртогліцериновою
сумішшю
Зворотний клапан
періодично пропускає
повітря
Огляд сідла та
прокладки клапана
237
Спосіб усунення
несправностей
ваний на
внутрішньому боці
переднього борта
кузова). Замінити
фільтр у брандспойті.
Заправити прилад
розчином
Здати манометр з
приладом у майстерню для перевірки та
заповнення
манометра.
Замінити манометр.
заповнити порожнину
спиртогліцериновою
сумішшю.
Заповнити повітряний
балон повітрям до
тиску 110-150 кгс/см2.
Підтягнути різьбові
з’єднання.
Замінити ущільнюючі
прокладки
Замінити редуктор з
числа тих, що є в ЗІП.
Замінити прокладку
зворотного клапана.
Розібрати та
відправити в
майстерні запобіжний
клапан та протерти
сідло клапана.
Замінити прокладку
клапана.
Запломбувати клапан
10.4. Комплект для дегазації, дезактивації та дезінфекції
авіаційної техніки (комплект ДКТ)
Комплект ДКТ (рис. 84) призначений для дезактивації, дегазації й
дезінфекції літаків і засобів аеродромного технічного обслуговування силами
їхніх екіпажів і обслуг.
Рис. 84. Комплект ДКТ
Основні тактико-технічні дані
Кількість бочок у комплекті..................................................... 4
Загальна робоча ємність комплекту, л .................................... 1000
Вага неспорядженого комплекту, кг ....................................... 2450
Вага спеціального обладнання, кг ........................................... 950
Кількість повітряних балонів ................................................... 2
Запас стисненого повітря в балонах, л .................................... 12 000
Тиск стисненого повітря в балоні, кгс/см2 .............................. До 150
Робочий тиск у бочці, кгс/см2 .................................................. 3,5-4,5
Тиск спрацьовування запобіжного клапана, кгс/см2 .............. 4,5-5,0
238
Витрата розчинів через один брандспойт, л/хв:
під час дегазації (із щіткою й розпилювачем № 1)........... 0,8-1,2
під час дезактивації (із щіткою й розпилювачем № 2) .... 2,5-3,5
під час дезактивації зі струминною насадкою .................. 7-8
під час дезактивації зі здвоєною насадкою ....................... 15-16
Час розгортання (згортання) комплекту, хв ........................... 15-20
Час спорядження комплекту розчинами
за допомогою АРС-14, хв ................................................... 10-15
Тиск повітря після редуктора, кгс/см2..................................... 10±0,6
Тиск повітря після зворотного клапана, кгс/см2 ................... 2,5-3,5
Кількість одночасно оброблюваних об’єктів ......................... до 4
Обладнання комплекту ДКТ змонтовано на низькорамному причепі
2-ПН-2. Платформа причепа обладнана пристосуваннями для кріплення вузлів
комплекту, ящиками для розміщення деяких вузлів, деталей і ЗІП. На рис. 84
показане розміщення обладнання комплекту на платформі причепа.
До складу комплекту входять: чотири товстостінні бочки Л-250, які є
ємностями для робочих розчинів; два сифони, за допомогою яких
здійснюється подавання в бочку стисненого повітря й видавлювання з неї
розчину; дванадцять рідинних рукавів діаметром 9-10 мм і довжиною по 15 м
для подачі розчинів з бочки до брандспойтів; чотири котушки для
намотування рукавів (на кожну котушку намотують по три рукави, з’єднаних
перехідниками); пристосування для намотування рукавів; чотири брандспойти
довжиною по 120 см і два брандспойту довжиною по 165 см; чотири
прямокутні й дві круглих щітки (прямокутні щітки до брандспойтів кріпляться
за допомогою колекторів, а круглі – за допомогою перехідників); чотири
струминні насадки для обробки струменем води, які кріпляться до труби
брандспойта замість колектора із щіткою; дві здвоєні насадки для обробки
техніки струменем води з підвищеною витратою (під час роботи до здвоєної
насадки приєднуються два рукави); два повітряних балони; два рукави
високого тиску, один із яких приєднується до блока редукторів, інший
знаходиться в ящику із ЗІП; блок редукторів, призначений для зниження тиску
стисненого повітря з 150 до 2,5-3,5 кгс/см2 і автоматична підтримка цього
тиску під час роботи; два повітряних рукави (довжиною по 7 м), призначених
для подавання повітря в бочку; чотири світильники, призначені для
освітлення оброблюваної поверхні під час проведення спеціальної обробки в
вночі; ящик із запасними частинами; сумка з інструментом і приладдям.
Причіп має тент для захисту обладнання комплекту від атмосферних
опадів і пилу.
239
Принцип дії комплекту
Стиснене повітря з повітряного балона надходить через редуктори,
вентилі й зворотні клапани блоку редукторів, повітряні шланги й сифони в
одну або два бочки з розчинами, створюючи в них тиск 3,5-4,0 кгс/см2. Розчин
з бочок під тиском надходить через сифони, рідинні рукави, брандспойти із
щітками на оброблювану поверхню.
Тиск у бочках може створюватися також стисненим повітрям від
пневмосистеми автомобіля.
Підготовка до спорядження й спорядження комплекту. Комплект ДКТ
штатної обслуги не має; за збереження і готовність його до роботи відповідає
обслуга автомобіля, що перевозить комплект.
Наповнення бочок розчинами може здійснюватися за допомогою
АРС-14 або паливозаправників. Повітряні балони заповнюються стисненим
повітрям від компресорної станції. Можлива також заміна спорожнених
балонів комплекту заповненими.
Для спорядження комплекту розчинами необхідно:
 підняти поли тенту й відкрити борт причепа;
 вийняти з ящика мірну лінійку й ключ для відкривання ковпаків бочок;
 зняти ковпаки з бочок і вивернути пробки;
 вставити пістолети ПР-5 від АРС-14 у горловини бочок і заповнити їх
розчинами на 8-10 см нижче рівня горловини; контролювати
заповнення мірною лінійкою;
 закрутити пробки в бочках;
 протерти й укласти на свої місця всі приналежності, що були
використані під час спорядження бочок.
Розгортання комплекту й підготовка його до роботи. Розгортає комплект
ДКТ обслуга оброблюваного об'єкта. Під час розгортання комплекту
необхідно:
− обслузі машини, що буксирує причіп, не доїжджаючи 150-200 м до
заражених об'єктів, надягти засоби захисту;
− установити причіп біля об'єкта в місці, що забезпечує проведення
дезактивації (дегазації, дезінфекції) будь-якої ділянки об'єкта без
переміщення причепа в ході роботи;
− відчепити причіп від його машини, що буксирує;
− відкрити поли тенту, закріпити їх і опустити задній борт причепа;
− вивернути пробки з бочок;
− зняти сифони з ящика для приладдя і встановити їх у бочки.
Для установлення сифона в бочку необхідно:
– рукоятку ексцентрика підняти нагору, а рукоятку поворотного стакана
повернути так, щоб рухливі і нерухомі упори встали поруч;
240
– вставити сифон у горловину бочки й, після того як сифон вставлено,
рукоятку поворотної склянки повернути у зворотному напрямку й у
такий спосіб розвести упори;
– поворотом рукоятки ексцентрика вниз необхідно опустити поворотну
стакан, цим буде досягнуто герметичне приєднання сифона;
− відтягнути й відпустити кнопки запобіжних клапанів сифонів;
− зняти із причепа котушки зі шлангами й надягти їх на пристосування
для намотування шлангів;
− розмотати шланги з котушок;
− відкрити ящик для ЗИП і вийняти необхідні приналежності;
− зняти заглушки з колектора сифона й вивернути пробки з накидних
гайок шлангів;
− приєднати рідинні шланги одними кінцями до штуцерів колекторів
сифонів, іншими – до брандспойтів; для спеціальної обробки води,
дезактивуючих розчинів і рідкого палива на рідинних лініях установити
прокладки з маслобензостійкої гуми, а у разі використання розчинів, що
дегазують, № 1 і № 2 – прокладки із ФКС-1;
− навернути на брандспойти ковпачки розпилювачів (для дегазації - № 1,
для дезактивації - № 2) і щітки;
− закрити крани на брандспойтах;
− приєднати шланг високого тиску до повітряного балона;
− приєднати повітряні шланги до блока редукторів і до сифонів або ж до
крана відбору повітря пневмосистеми оброблюваного автомобіля й до
сифона;
− відкрити вентиль на повітряному балоні й вентилі на блоці редукторів у
випадку роботи від повітряного балона або ж кран відбору повітря
пневмосистеми автомобіля й перевірити на герметичність роздавальні
лінії;
− відкрити краники брандспойтів і перевірити роботу брандспойтів на
розпилення рідини;
− після перевірки роздавальних ліній і брандспойтів закрити краники на
брандспойтах;
− за потребою надягти рятувальні пояса.
Проведення дезактивації (дегазації, дезінфекції) за допомогою комплекту.
Дезактивацію (дегазацію, дезінфекцію) різних об’єктів, бойової і
обслуговуючої техніки ВВС за допомогою комплекту ДКТ роблять екіпажі
(обслуга) цих об’єктів у такій послідовності:
− піднімаються на оброблюваний об’єкт, взявши із собою брандспойти
із щітками (струминними насадками);
− кінці ременів рятувальних поясів залишають у руках номерів обслуги,
що страхують працюючих нагорі;
241
− очищають за допомогою щіток поверхні об’єкта від пилу (снігу);
− старший обслугу відкриває вентиль повітряного балона й перевіряє
показання манометра високого тиску, потім відкриває обидва вентилі
блока редукторів і перевіряє показання манометрів низького тиску;
після цього подає команду, щоб почати обробку;
− номери обслуги, що обробляє об’єкт, відкривають краники на
брандспойтах і розпочинають до спеціальної обробки;
− старший обслуги під час роботи стежить за робочим тиском у бочках.
Згортання комплекту. Закінчивши роботу зі спеціальної обробки, екіпажі
(обслуга) згортають комплект у наступному порядку:
− залишками розчину проводять дезактивацію (дегазацію,дезінфекцію)
усього обладнання комплекту;
− закривають вентиль повітряного балона (кран відбору повітря);
− стравлюють повітря з бочок шляхом відтягування кнопок запобіжних
клапанів;
− витягають сифони зі шлангами з бочок;
− заливають у бочки воду або дихлоретан;
− вставляють у бочки сифони й промивають шланги із брандспойтами;
потім продувають їх стисненим повітрям;
− демонтують рідинні й повітряні лінії;
− протирають дрантям всі приналежності й інструмент комплекту,
укладають обладнання комплекту на причепі й закріплюють його;
− натягають тент, закривають задній борт причепа й з’єднують причіп з
машиною, що буксирує;
− знімають із себе засоби захисту.
10.5. Цистерна Ц-2
Цистерна Ц-2М призначена для перевезення й тимчасового зберігання
рідин, які застосовуються для спеціальної обробки озброєння та військової
техніки. Цистерна буксирується авторозливними станціями АРС-14.
Основні технічні дані:
Робоча ємність цистерни, л................................................................ 2000
Повна ємність цистерни, л ................................................................. 2100
Загальна вага неспорядженої цистерни, кг. ...................................... 2146
Вага спеціального обладнання, кг ..................................................... 506
Цистерна Ц-2М (рис. 85) змонтована на двохосьовому низькорамному
автомобільному причепі 2-ПН-2М моделі СМЗ-8326. Спеціальне обладнання
її складається із цистерни з горловиною, трубопроводу для наповнення й
спорожнювання цистерни за допомогою машини АРС-14, трубопроводу
242
брудоспуску для зливання залишків рідини із брудовідстійника, ящика для
укладання ЗИП і кронштейна для запасного колеса.
Рис. 85. Цистерна Ц-2М
Підготовка цистерни до наповнення й заряджання. Цистерна Ц-2
експлуатується разом з авторозливними станціями АРС-14, обслуговує її
обслуга АРС-14.
Для заправлення цистерни Ц-2М рідиною із цистерни АРС-14 за
допомогою механічного насоса АРС необхідно:
– з’єднати цистерну Ц-2М з АРС-14 буксирним пристроєм і подати її
на площадку спорядження рідинами;
– зняти з АРС-14 забірний гумометалевий рукав із двома накидними
гайками та приєднати один кінець рукава до роздавальної труби
АРС-14, а інший – до трубопроводу цистерни Ц-2М;
– відкрити кришку люка цистерни Ц-2М і вентиль на рідинному
трубопроводі цистерни;
– закрити вентиль на трубопроводі брудоспуску й заглушку штуцера
розриву сифона;
– відкрити вентилі № 2 і № 3 і кришку люка горловини;
– закрити вентиль № 1 і заглушку штуцера розриву сифона на АРС-14;
– перевірити, а потім увімкнути механічний насос АРС-14 і спорядити
цистерну Ц-2М;
– після закінчення наповнення цистерни закрити вентиль рідинного
трубопроводу цистерни Ц-2М, від’єднати рукав від трубопроводу
цистерни Ц-2М, злити залишки рідини із трубопроводу й закрити
його заглушкою;
– закрити кришку люка цистерни Ц-2М, укласти інструмент на місце;
– промити й укласти рукав на цистерну АРС-14.
Наповнювати цистерну Ц-2М можна й через люк кришки горловини
цистерни, для чого кінець рукава, приєднаного до роздавальної труби АРС-14,
необхідно опустити в люк цистерни Ц-2М.
243
Спорядження цистерни Ц-2М можна також здійснювати зі сторонньої
ємності, не використовуючи цистерну АРС-14.
Забір рідини із цистерни Ц-2М під час роботи можна робити в цистерну
АРС-14 або на роздачу, не використовуючи цистерну.
Під час забору рідини із цистерни Ц-2М необхідно:
– приєднати один кінець забірного гумометалевого рукава із двома
накидними гайками до прийомної труби АРС-14, інший – до
рідинного трубопроводу цистерни;
– відкрити кришку люка горловини цистерни Ц-2М і вентиль на
рідинному трубопроводі; заглушку штуцера розриву сифона закрити;
– відкрити на АРС-14 вентиль № 1 і закрити вентилі № 2 і 3 (під час
подавання рідини в цистерну АРС-14) або закрити вентилі № 1 і 2 і
відкрити вентиль № 3 (під час подавання рідини, не використовуючи
цистерну АРС);
– перевірити, а потім увімкнути механічний насос АРС-14 і зробити
забір рідини із цистерни Ц-2М.
Після закінчення спорожнювання цистерни необхідно:
– від’єднати рукав від цистерни Ц-2М і роздавальної труби АРС-14,
при цьому злити залишки рідини з рукава й трубопроводу;
– відкрити вентиль на трубопроводі брудоспуску та злити залишки
рідини із цистерни Ц-2М;
– закрити всі вентилі та заглушки на цистерні Ц-2М і АРС-14;
– промити, прочистити, змазати й укласти на місце гумометалевий
рукав АРС-14 і інструмент.
Забір рідини із цистерни Ц-2М можна також робити за допомогою
АРС-14 через люк горловини цистерни Ц-2М.
10.6. Мотопомпа МП-800 (М-600)
Мотопомпа МП-800 (М-600) призначена для дезактивації струменем води
великої техніки, а також для подачі води з відкритих водних джерел у різні
ємності.
Основні технічні дані
М-800
М-600
Продуктивність при висоті всмоктування, л/хв:
3,5 м
800
–
1,5 м
–
600
Висота всмоктування, м
6
5
Ємність паливного бака, л
17,5
8,5
Запас палива під час роботи мотопомпи, год
На 2
На 2
Вага мотопомпи з незаповненим баком, кг
70
72
244
Потужність двигуна, к.с.
20
12
Число обертів двигуна, об/хв
3250
3000
Мотопомпа М-600 (рис. 86) являє собою переносний агрегат, що
складається із двоциліндрового двигуна внутрішнього згоряння й
відцентрового насоса, спарених одним загальним колінчатим валом і
змонтованих на спеціальній звареній рамі, а також вакуум-системи насоса й
приладдя.
Рис. 86. Мотопомпа М-600:
1 – центробіжний насос; 2 – забірний патрубок; 3 – нагнітальний патрубок;
4 – засувка; 5 – зливний кран; 6 – випускний кран картера; 7 – кран охолодження;
8 – кран з фільтром на бензиновому дроті
Двигун складається із двох циліндрів, картера, кривошипного-шатунного
механізму, систем живлення, запалювання, охолодження й пускового
пристрою.
Відцентровий насос складається з корпуса, кришки, робітника колеса й
засувки.
Вакуум-система призначена для первісного заповнення усмоктувальної
лінії й насоса водою. Вона встановлена на головці лівого циліндра двигуна й
верхньої частини насоса й складається з газоструминного вакуум-апарата,
системи шлангів і розподільного крана.
У комплект мотопомпи МП-800 входять два забірних рукави Ø 76 мм і
довжиною по 4 м, два напірних рукави Ø 66 мм і довжиною по 20 м три
напірних рукави Ø 51 мм і довжиною по 20 м, сітка забірна, двоходове
розгалуження з гайками, один стовбур ПС-Б, один стовбур ПС-А Ø 22 мм (зі
сприском), один стовбур РС-Б (з розпилювачем), перехідна гайка 70x50 і ЗІП.
Мотопомпа М-600 складається з одноциліндрового двигуна внутрішнього
згоряння, відцентрового насоса, вакуум-апарата, рами й приладдя.
245
Принцип дії мотопомпи. При працюючому двигуні газоструминний
вакуум-апарат заповнює усмоктувальну лінію й насос водою, після чого він
вимикається, а відцентровий насос при відкритій засувці нагнітає воду по
рукавах до місця призначення.
Підготовка мотопомпи до роботи. При підготовці мотопомпи МП-800
до роботи необхідно проробити наступне:
 здійснити зовнішній огляд мотопомпи;
 зняти наконечники проводів запалювання лівого й правого циліндрів;
 вивернути свічі з головки циліндрів і перевірити запалювання, після
чого надягти на свічі наконечники проводів;
 приготувати паливну суміш і заправити нею паливний бак;
 перевірити наявність прокладок у накидних гайках забірних рукавів і
забірної сітки, змазати їхнім солідолом;
 приєднати усмоктувальний рукав із забірною сіткою до вхідного
патрубка насоса й опустити його у водойму;
 змонтувати напірну лінію й приєднати викидний рукав до засувки
насоса;
 закрити спускні краники насоса й циліндрів, а також засувку насоса;
 поставити паливний краник у положення «Відкрито» і натисканням
пальця на кнопку кришки поплавкової камери переконатися в подачі
бензину в поплавкову камеру;
 відвернути пробку заливної ванни й відкрити контрольний краник на
головці правого циліндра;
 поставити рукоятку розподільного крана в крайнє положення (убік
засувки насоса) і залити воду в сорочку циліндрів через заливну ванну;
 закрити контрольний краник головки циліндра й закрутити пробку
заливної ванни; залити маслянку патрубка карбюратора автолом
АК-10.
Для полегшення запуску холодного двигуна необхідно залити в циліндри
2-3 см3 паливної суміші (через декомпресійні краники).
Запуск мотопомпи. Для запуску мотопомпи необхідно:
 поставити гашетку фіксатора карбюратора в положення, що забезпечує
збагачення робочої суміші, для чого гашетку повітря (ближню до
повітроочищувача) поставити в закрите положення – униз, а гашетку
газу (ближню до циліндра) – у відкрите положення;
 установити рукоятку розподільного крана в проміжне положення до
упору (убік глушителя);
 натискаючи правою ногою на педаль важеля пускового механізму,
увести в зачеплення сектор із зубчаткою й різким натисканням на
педаль важеля запустити двигун;
246
 після запуску двигуна негайно зняти ногу з педалі й, піднімаючи
гашетку газу вгору, відрегулювати двигун на нормальні оберти;
 установити рукоятку розподільного крана в крайнє положення (убік
засувки насоса) і зробити підсмоктування води;
 переконавшись, що підсмоктування води відбувається по виходу
інтенсивного струменя з дифузора вакуум-апарата, через 4-6 с
перевести рукоятку розподільного крана в проміжне положення до
упору (убік глушителя) і плавно відкрити засувку;
 після викиду струменя з викидного рукава рукоятку розподільного
крана встановити в робоче положення (крайнє, убік глушителя);
 відкрити краник перед манометром;
 відкрити повністю засувку й відрегулювати оберти двигуна за
показанням манометра на необхідну потужність.
Зупинка мотопомпи. Для зупинки двигуна мотопомпи необхідно:
 плавно знизити оберти двигуна, опустивши гашетки фіксатора
карбюратора в крайнє нижнє положення;
 перевести рукоятку розподільного крана в проміжне положення й
зупинити двигун;
 після зупинки двигуна закрити паливний краник бензобака (повернути
ручку краника в положення «Закрите»);
 зняти дюритовий шланг зі штуцера поплавкової камери карбюратора,
злити бензин, що залишився, в шлангу і знову надягти шланг на
штуцер;
 закрити засувку;
 відкрити зливальний краник насоса й три зливальних краники
циліндра;
 від’єднати викидну та всмоктувальну лінії;
 нахиливши мотопомпу усмоктувальним патрубком вниз, злити
залишки води, що залишилися у порожнині насоса за заднім
ущільненням його колеса;
 навернути заглушку насоса й закрити спускні краники насоса й
циліндрів.
247
11. ЗАСОБИ СПЕЦІАЛЬНОЇ ОБРОБКИ ОБМУНДИРУВАННЯ,
ВЗУТТЯ, СПОРЯДЖЕННЯ ТА ЗАСОБІВ
ІНДИВІДУАЛЬНОГО ЗАХИСТУ
11.1. Автодегазаційна станція АГВ-3У
Призначення, склад, принцип роботи та тактико-технічні характеристики
автодегазаційної станції АГВ-3У
Автодегазаційна станція АГВ-3У (рис. 87) призначена для дегазації
пароповітряноаміачною сумішшю обмундирування, взуття, спорядження та
індивідуальних засобів захисту, які заражені краплинно-рідинними ОР,
їхньою парою та в’язкими рецептурами. Крім того, станція може бути
використана також для
дезінфекції, дезінсекції вказаного майна
пароповітряною сумішшю та сушки обробленого майна гарячим повітрям.
Рис. 87. Автодегазаційна станція АГВ-3У
Станція може експлуатуватись за температури навколишнього повітря
40 °С.
Станція АГВ-3У складається із силової, двох дегазаційних і підсобної
машин, до складу яких входять знімне обладнання, приналежності, інструмент
та запасні частини, устаткування яких розміщено на автомобілях ЗИЛ-131.
Спеціальне обладнання машин станції складається з незнімного та
знімного обладнання, приладдя, інструментів та запасних частин.
Незнімне обладнання змонтоване на силовій та дегазаційних машинах, на
підсобній машині – тільки паливний бак.
Знімне обладнання та приладдя, в основному, розміщені на підсобній
машині, частина на силовій та дегазаційних машинах, з урахуванням
зручностей їх транспортування та експлуатації.
Силова та дегазаційна машини, а також знімне обладнання розгортаються
для роботи на майданчику та працюють в єдиному комплексі.
Підсобна машина та приналежності виконують допоміжні функції.
248
Дегазація пароповітряноаміачної сумішшю здійснюється в камерах
дегазаційних машин. Процес дегазації полягає в обробці зараженого
обмундирування, взуття, спорядження та ЗІЗ гарячою сумішшю пари, повітря
і аміаку.
Під дією пароповітряноаміачної суміші відбувається гідроліз ОР, а
кислоти, що утворилися в результаті реакції гідролізу, нейтралізуються
аміаком. Дезінфекція і дезінсекція здійснюються пароповітряною сумішшю в
тих самих камерах.
Сушка обробленого обмундирування здійснюється гарячим повітрям як у
камерах, так і в спеціальному наметі.
Пара та гаряче повітря виробляються силовою машиною.
Пара від колектора пари силової машини по паропровідних рукавах
подається до парових колекторів дегазаційних машин.
Гаряче повітря від повітророзподільника силової машини по повітроводах
подається до інжекторів дегазаційних машин і до наметів.
Тактико-технічні характеристики станції АГВ-3У
Кількість дегазаційних камер, шт. ............................................................. 8
Робочий об`єм кожної камери, м3 .............................................................. 2
Продуктивність по парі при тиску 2 кгс/см2, кг/год, не менше ............... 250
Продуктивність по гарячому повітрю, м3/год, не менше
2000
Температура пари на виході з колектора, °С, не менш ............................ 160
Температура гарячого повітря на виході
з колектору, °С, не менш ............................................................................ 90
Запас матеріалів, що возять, на 10-12 годин роботи, кг:
дизельного палива ............................................................................ 430
двовуглекислого амонію .................................................................. 240
Паливо перевозиться:
в силові машині, кг........................................................................... 30
в підсобній машині, кг ..................................................................... 400
Витрати пального для однієї форсунки при Р= 7 кгс/ см 2, кг/год ........... 18±1
Витрати бензину для двигуна «Москвич», кг/год ..................................... 5
Час розгортання (до пуску пари в камери), хв .......................................... 55–65
Час згортання, хв ......................................................................................... 37–43
Обслуга, чол ................................................................................................. 13
Продуктивність автодегазаційної станції АГВ-3У за 15–16 годин роботи
(по одному з перерахованих найменувань) наведена в табл. 12.
249
Таблиця 12
Продуктивність автодегазаційної станції АГВ-3У за 15–16 годин роботи (по
одному з перерахованих найменувань)
Під час дегазації
майна, зараженого
Найменування
майна
іприт
ом
Літнє обмунди- 1150
рування, к-т
850
Зимове обмунди630
рування, к-т
Валянки, пара
3600
Індивідуальні
640
засоби захисту
380
шкіри, к-т
2
Брезенти, м
1750
VX
960
670
Під час дезінфекції
майна, зараженого
формами
формами
Зома- мікробів, що мікробів, що
ном не утворюють утворюють
спори
спори
960
770
580
560
580
Під час
дезінсекції
960
670
380
380
280
240
280
1800
1800
–
–
–
770
380
380
1020
580
640
320
1020
580
1300
710
780
2500
1200
1300
780
2500
1200
Примітки:
1. Комплект літнього обмундирування складається із куртки польової утепленої,
штанів, захисної білизни і головного убору спеціальної конструкції, що входить до
складу загальновійськового комплексного захисного костюму (ЗКЗК), натільної
білизни, онуч і протигазової сумки (маса біля 6 кг).
У комплекті зимового обмундирування є шинель, ватяне і бавовняне
обмундирування, тепла і натільна білизна, онуча, шапка і протигазова сумка (маса біля
9 кг).
У комплекті індивідуальних засобів захисту є плащ захисний ОП-1, панчохи
захисні і рукавички захисні (маса біля 3,5 кг).
2. У чисельнику приведена продуктивність станцій під час сушіння оброблених
виробів на відкритому повітрі, у знаменнику – під час сушіння майна в наметі або в
камерах дегазаційних машин гарячим повітрям.
Для зимових видів обмундирування і усіх видів майна, зараженого зоманом,
продуктивність приведена з урахуванням сушіння тільки в наметі або камерах.
Норми завантаження речового майна і ЗІЗ в одну дегазаційну камеру
приведені в табл. 13.
250
Таблиця 13
Норми завантаження однієї камери дегазаційної машини
Під час
дегазації
Найменування майна
Літнє обмундирування, к-т
Зимове обмундирування, к-т
Валянки, пара
Індивідуальні засоби захисту
шкіри (ЗЗК, Л-1), к-т
Брезенти, м2
48
32
150
Під час дезінфекції майна,
зараженого
вегетативни
споровими
ми формами
формами
мікробів
мікробів
40
48
20
24
–
–
Під час
дезінсекції
48
20
–
32
32
32
32
65
65
65
65
Режими обробки майна в АГВ-3У приведені в табл. 14.
Таблиця 14
Режими обробки майна в дегазаційних камерах АГВ-3У
Тривалість обробки, год
зоманом
VX
іпритом
Найменування
майна
під час дегазації у випадку
зараження
Під час дезінфекції у
випадку зараження
Температупід час ра процесу
Вегетативни- споровими дезінсекції обробки, С
ми формами формами
мікробів
мікробів
Комплекти
літнього
1,0 1,5 3,0
0,5
3,0
0,25
95–100
обмундирування
Комплекти
зимового
2,0 3,0 3,0
0,5
3,5
0,25
95-100
обмундирування
Валянки
1,0 3,0 3,0
–
–
–
95–100
ІЗЗ шкіри
2,5 3,0 3,0
0,5
3,5
0,25
95–100
Брезенти
1,0 3,0 3,0
0,5
3,5
0,25
95–100
Примітки:
1. Під час зараження майна невідомим ОР дегазація проводиться як при зараженні
зоманом.
2. Ефективність дегазації зоману досягається під час обов’язкового сушіння майна
в наметі (протягом 3 год) або в камерах дегазаційних машин (протягом 6 год).
Сушіння в камерах проводяться у випадку повного завантаження намету.
3. Після дегазації майна, зараженого VX і іпритом, а також під час дезінфекції і
дезінсекції майна сушіння проводиться для видалення зайвої вологи і може
здійснюватися як у наметі або в камерах, так і на відкритому повітрі.
251
4. Під час дегазації обмундирування, зараженого VX та іпритом, у генератор
аміаку завантажується 5 кг двовуглекислого амонію, під час зараження зоманом –
10 кг, під час дегазації індивідуальних засобів захисту шкіри – 10 кг при усіх видах
зараження ОР.
Під час дезінфекції і дезінсекції майна генератор аміаку не використовується.
Тривалість допоміжних операцій при обробці зараженого майна в
АГВ-3У приведені в табл. 15.
Таблиця 15
Тривалість допоміжних операцій при обробці майна в АГВ-3У
Найменування майна
Тривалість операцій для однієї дегазаційної машини,
хв
розігрів майна в
підготування і
розвантакамерах до
завантаження
ження
необхідної
майна
майна
температури
Влітку 30–60
130–145
25–30
Зимою 60–120
комплекти
літнього
і
зимового обмундирування
обмундирування,
що
70–80
Те саме
40–50
завантажується навалом
Індивідуальні
засоби
70–80
–”–
25–30
захисту шкіри
Примітки:
1. Тривалість операцій підготовки, завантаження і розвантаження майна зазначена
під час роботи команди у складі 8 солдатів-хіміків із обслуги станції.
2. Навалом у камери завантажуються валянки, ватяне обмундирування і шапки зі
штучним хутром, якщо вони опрацьовуються окремо.
Склад і обов’язки номерів обслуги АГВ-3У
Станцію АГВ-3У обслуговує обслуга в кількості 13 чоловік, а саме:
 командир обслуги, чол..................... 1
 старший водій-механік, чол. ........... 1
 водій-хімік, чол. ............................... 3
 хімік-дегазатор, чол. ........................ 8
Командир дегазаційної станції відповідає за постійну бойову готовність,
своєчасне і повне технічне обслуговування станції, готовність обслуги і
станції до роботи.
Він зобов’язаний керувати роботою обслуги, стежити за правильністю і
якістю дегазаційних, дезінфекційних і дезінсекційних робіт з дотриманням
правил безпеки.
Старший водій-механік відповідає за постійну готовність до роботи і
комплектність силової машини.
252
Він зобов’язаний, за участі хіміків-дегазаторів, постійно проводити
технічне обслуговування , заправку і запуск силової машини в роботу, а також
контролювати показання приборів, стан агрегатів і механізмів під час роботи
машини.
Водії-хіміки дегазаційних машин відповідають за постійну готовність до
роботи своїх машин, справність і комплектність спеціального обладнання.
Вони зобов’язані регулярно, разом із хіміками-дегазаторами проводити
технічне обслуговування своїх машин, слідкувати за дотриманням режимів
дегазації під час роботи дегазаційних машин.
Водій-хімік підсобної машини відповідає за боєготовність машини,
комплектність приладдя, допоміжного і знімного обладнання.
Він зобов’язаний за допомогою хіміків-дегазаторів проводити
вивантаження обладнання, ставити його на указані командиром місця,
підвозити воду, паливо та інші матеріали.
Хіміки-дегазатори повинні розвантажувати та ставити на робочі місця
обладнання (допоміжне і знімне), обладнувати місця прийому та сортування
заражених предметів, склад обробленого майна, позначати місця одягання та
знімання ЗІЗ, огороджувати заражену («брудну») частину дегазаційного
пункту, а також монтувати лінію живлення котла водою, приєднати до силової
машини колектор пари та повітророзподілювач, приєднати за допомогою
паропроводів дегазаційні машини з силовою машиною, заливати водою
водяні затвори, загружати двовуглекислий амоній (NH4)2CО3 в генератори
аміаку, готувати заражене майно до завантаження, завантажувати його в
дегазаційні камери, вивантажувати оброблене майно з камери, переносити
його на склад та сортувати за номенклатурою.
Силова машина (рис. 88) призначена для забезпечення дегазаційних
машин станції АГВ-3У парою і гарячим повітрям, а палаток – гарячим
повітрям.
Рис. 88. Силова машина
253
Спеціальне обладнання силової машини змонтовано на шасі ЗІЛ-131 і
складається з наступних складових частин:
 привод;
 паровий котел;
 системи живлення котла водою;
 системи живлення котла паливом;
 системи розподілу повітря;
 системи розподілу пари;
 системи управління і контролю;
 електрообладнання;
 знімного обладнання і приладдя.
Технічні характеристики силової машини
Вага машини спорядженої, кг ............................................................. 8900
Вага спеціального обладнання, кг ....................................................... 3050
Продуктивність пари при тиску 2 кгс/см2, кг/год, не менше ............ 250
Продуктивність гарячого повітря, м3/год, не менше ......................... 2000
Температура пари на виході з колектора, С не менше .................... 160
Температура гарячого повітря, С не менше ..................................... 90
Витрата палива для котла з однієї форсунки
при тиску 7 кг/см2, кг/год ......................................................... 181
Витрата бензину для двигуна «Москвич», кг/год. ............................. 5
Двигун «Москвич» призначений для приведення в дію двох
шестеренчатих насосів і вентилятора.
Привод
Привод (рис. 89) призначений для передачі потужності від силового
агрегату до вентилятора ВО-1М і установок шестеренчастих насосів.
Силовим агрегатом є серійний двигун автомобіля «Москвич».
Силовий агрегат з`єднаний із вентилятором ВО-1М за допомогою
карданного вала і вала із двома приводними зірочками, кінематично
пов’язаними за допомогою ланцюгів із зірочками установок водяного і
паливного насосів.
Кінематичний зв’язок розрахований таким чином, що за швидкості
двигуна за спідометром 37 км/год число обертів водяного насоса складає не
менше 1200 об/хв, паливного – 950 об/хв і вентилятора, з`єднаного навпрямки
з двигуном, складає не менше 1400 об/хв.
Запуск двигуна здійснюється стартером за допомогою ключа запалювання
або пускової ручки.
Керування двигуном здійснюється за контрольними приладами, які
змонтовані на щиті керування.
254
Рис. 89. Привод:
1 – вентилятор; 2 – вал; 3 – блок зірочок; 4 – муфта; 5 – ланцюг; 6 – рукоятка
перемикання передач; 7 – рукоятка зчеплення; 8 – силовий агрегат; 9 – установка
водяного насоса; 10, 11 – зірочка; 12 – гвинт віджимний; 13 – установка паливного
насоса; 14 – рама
Паровий котел
Паровий котел (рис. 90) призначений для отримання перегрітої водяної
пари.
Топочні гази, що відходять, використовуються для отримання гарячого
повітря.
Котел жаротрубний, вертикального типу, із природною циркуляцією води
та з примусовою подачею повітря.
Конструкція котла дозволяє використовувати воду зі звичайних водоймищ
без попереднього пом’якшення.
Технічна характеристика котла
Вага котла, кг .................................................................................. 1050
Об’єм парового простору, м2 ......................................................... 0,129
Об’єм водяного простору, м2 ......................................................... 0,47
Поверхня нагрівання пароперегрівача, м2 .................................... 1,42
Поверхня нагрівання котла, м2 ...................................................... 6,32
Робочий тиск пару, кгс/см2 ............................................................ 1,8–2,5
Температура перегрітої пари на виході з колектора, оС,
не менше .......................................................................................... 160
255
Корпус котла складається з внутрішньої і зовнішньої обичайок, з`єднаних
зварюванням із верхнім і нижнім сферичними каблучками.
Рис. 90. Котел паровий:
1 – повітропровід; 2 – форсунка; 3 – регістр повітряний; 4, 23 – кришка люка;
5, 24 – обичайка; 6 – запірний пристрій; 7 – показник рівня; 8, 17 – кран Ду 10;
9 – кран трьохходовий; 10 – манометр; 11 – клапан запобіжний; 12 – змійовик;
13, 22 – патрубок; 14 – калач; 15 – скоба; 16 – кришка котла; 18 – труба
кип’ятильна; 19 – тяга; 20 – кожух; 21 – пластина; 25 – заглушка; 26 – вікно
Внутрішня обичайка є одночасно і вогневою коробкою топки. Піддон
топки є сталевий лист, приварений до внутрішньої обичайки та ізольований
вогнетривкою масою.
У центрі листа є люк для чищення топки під час ремонту.
Склепіння топки утворюють чотири ряди кип’ятильних труб.
На верхній ряд труб покладений лист із жаростійкої сталі, що захищає
пароперегрівач, від прямого нагрівання. У центрі листа є отвір для проходу
димових газів. На зовнішній обичайці корпуса котла розташовані: два
штуцери для приєднання повітряних регістрів із форсунками; оглядове вікно
для спостереження за полум’ям у топці і для введення смолоскипа при
тріщінах казана; два люки для огляду, чищення і ремонту кип’ятильних труб;
два пробних краника для контролю за рівнем води в котлі; два штуцери для
водопокажчика; штуцер для приєднання живильного трубопроводу;
трикутники для приєднання зливальних трубопроводів; штуцер для
манометра.
256
Зливальні трубопроводи з парового котла виведені на лицьову сторону
казана під форсунки. На кожному з двох зливальних трубопроводів
установлено по два запірних вентиля.
На споді котла є опорні плити для кріплення котла до шасі автомобіля.
На верхній каблучці розташовані два захисних клапана 30 і штуцер для
приєднання пароперегрівача.
З зовнішньої сторони корпус котла ізольований шлаковатою і покритий
кожухом з листової сталі. У прошарку ізоляції під кожухом розташований
повітровід котла. Зверху котел закритий знімною кришкою, що кріпиться до
фланця котла болтами. У центрі кришки є вікно для виходу топкових газів.
На кришці змонтовані пароперегрівач і два штуцери.
Пароперегрівач виконаний із суцільнотяжної сталевої труби і являє собою
змійовик конусоподібної форми. Кінці змійовика пропущені через кришку і
закінчуються фланцями, один із яких з`єднаний із паропроводом, а другий –
з коліном, що з’єднує пароперегрівач із паровим простором котла.
Для установки котла на шасі передбачена знімна частина даху кузова.
Системи живлення котла водою
Система живлення котла водою (рис. 91) призначена для подачі води в
котел та може бути використана також разом з рукавом та брандспойтом для
дезактивації машин станції.
Система живлення котла водою складається з водяного насоса ШВН-1М,
трубопровода, що всмоктує, нагнітального трубопровода із манометром,
регулятора тиску, живильного трубопровода котла, оборотного клапана, двох
вентилів, зливного штуцера та зливного трубопровода.
Оборотний клапан призначений для запобігання системи живлення котла
водою від можливого прориву гарячої води та пари із котла у випадку, коли
тиск у котлі перевищить тиск води в системі живлення котла водою.
Манометр установлений на щиті керування силової машини і показує тиск
у нагнітальному трубопроводі.
Оскільки продуктивність насоса більша, ніж потрібно для живлення
котла, кількість води, що їм подається, регулюється за допомогою регулятора
тиску. Надлишок води потрапляє на злив по трубопроводу в бак або може
бути використаний для охолодження блока труб відсмоктувальної комунікації
дегазаційних машин.
Для забезпечення нормальної роботи котла за допомогою регулятора
тиску та вентиля в системі необхідно підтримувати тиск біля 3–3,5 кгс/см2.
В аварійних випадках, коли виходить з ладу насос ШВН-1М, для
живлення котла водою може бути застосований ручний насос БКФ-4. Для
цього необхідно насос під’єднати за допомогою рукава до зливного штуцера.
257
Рис. 91. Система живлення котла водою:
1 – трубопровід всмоктувальний; 2 – насос водяний; 3 – трубопровід нагнітальний;
4 – манометр; 5 – клапан зворотний; 6 – вентиль запірний муфтовий Ду15;
7 – трубопровід котла живильний; 8 – штуцер; 9 – регулятор тиску; 10 – вентиль;
11 – трубопровід зливний; 12 – бак для води; 13 – рукав гумотканинний;
14 – насос ручний; 15 – рукав всмоктувальний; 16 – блок труб
Системи живлення котла паливом
Система живлення котла паливом (рис. 92) служить для подачі палива у
топку котла.
Система постачання котла паливом складається з паливного бака,
паливного насоса МШ-ЗА, регулятора тиску, двох форсунок, манометра і
трубопроводів з арматурою.
Паливний бак має два відділення: велике, ємністю 290 кг – для дизельного
палива і мале, ємністю 30 кг – для суміші дизельного палива з бензином у
співвідношенні 1:1, яка застосовується для запуску котла взимку. На верхній
кришці бака змонтовані два заливних люки зі знімними кришками і
сітчастими фільтрами, поставленими всередину кожного люка, вентилі для
подачі палива з кожного відділення бака.
Усередині кожного відділення бака розташовано: по одному сифону із
фільтром. У днище уварені дві пробки зливального устрою для зливу палива.
Устрій пробок дозволяє приєднати до них гумометалорукав для
перекачування палива в паливний бак підсобної машини.
Тиск у системі має бути в межах від 2 до 8 кгс/см2.
258
Зливний
пристрій
Рис. 92. Система живлення котла паливом:
1 – патрубок із фільтром; 2 – блок вентилів; 3 – показник рівня; 4 – бак паливний;
5 – насос паливний; 6 – манометр; 7, 9, 13 – вентилі; 8 – форсунка; 10 – патрубок;
11 – трубопровід роздавальний; 12 – регулятор тиску; 14 – заглушка; 15 – вкрутень;
16 – трубопровід нагнітальний; 17 – трубопровід пропускний; 18 – трубопровід
всмоктувальний; 19 – сифон; 20 – мале відділення бака
Система розподілу повітря
Система розподілу повітря (рис.93) призначена для подачі та розподілу
повітря від вентилятора у топку котла й у повітропідігрівач, в якому
відбувається його нагрівання.
Рис. 93. Система розподілу повітря:
1 – повітронагрівач; 2 – повітропровід вентилятора; 3 – патрубок; 4 – вентилятор;
5 – повітропровід котла; 6, 7 – повітряні регістри з форсунками; 8 – заслінка;
9 – повітропровід гарячого повітря
259
Система розподілу повітря складається з вентилятора ВО-1М,
повітроводу вентилятора, повітропідігрівача, повітроводу котла з повітряними
регістрами та повітровода гарячого повітря.
Повітропровід вентилятора призначений для розподілу повітря, яке
подається вентилятором у топку котла та повітропідігрівачем. Він складається
з зовнішнього конуса, внутрішнього конуса і заслінки. Устрій і розміщення
внутрішнього конуса повітроводу забезпечують постійну подачу повітря в
топку котла незалежно від опору повітропідігрівача.
Заслінка призначена для регулювання температури і кількості повітря, що
виходить із повітропідігрівача.
Система розподілу пари
Система розподілу пари (рис. 94) призначений для відводу пари з котла і
розподілу його до дегазаційних машин; на потреби станції.
Система складається з паропроводу з арматурою і колектора пари.
Колектор пари має три відводи з вентилями: крайні відводи призначені
для приєднання паропроводів, що спрямовані до дегазаційних машин,
середній – для добору пари на потреби обслуговування станції (підігріву води
взимку, підігріву води для душу тощо).
Рис. 94 Система розподілу пари:
1 – паропровід; 2 – вентиль запірний фланцевий Ду40; 3 – колектор пари; 4 – вентиль
запірний муфтовий Ду32; 5 – вентиль запірний муфтовий Ду25
Система розподілу пари кріпиться до каркаса кузова машини за
допомогою підвісок. Фланцем роздавального трубопровода вона
приєднується до пароперегрівача парового котла, штуцером виходить за
облицювання задньої стінки машини.
З метою зменшення теплових втрат і створення безпечних умов
експлуатації роздавальний трубопровід теплоізольований шнуровим азбестом
і бавовняною тасьмою поверху.
260
Колектор пари у похідному положенні знаходиться в силовій машині на
основі і кріпиться на спеціальну бобишку на підлозі силової машини.
Система керування і контролю
Система керування і контролю призначені для керування та контролю
роботи спеціального обладнання силової машини.
Механізми керування агрегатами і прилади, що контролюють роботу
агрегатів, зосереджені з правої сторони машини й обслуговуються одною
людиною. Вони розташовані на котлі і на щиті керування.
На котлі змонтовані два захисних клапанна, відрегульовані на
максимально припустимий тиск у котлі 2,5 кгс/см та призначені для
запобігання виникнення в котлі небезпечного тиску, манометр для
спостереження за тиском у котлі, кран для продування манометра, зливальний
кран на U-образній трубці манометра для зливу конденсанту, водопокажчик
для спостереження за рівнем води в котлі, оглядове вікно для спостереження
за полум’ям у топці котла, два оглядових вікна на повітряних регістрах для
спостереження за горінням форсунок, ручки заслінок повітряних регістрів для
регулювання кількості повітря, що подається в топку котла.
На щиті керування (рис. 95) змонтовані: прилади, що контролюють
роботу двигуна «Москвич», спідометр, що показує швидкість у км/год і
кілометраж (середнім режимом роботи варто вважати швидкість на
спідометрі 37 км/год, що відповідає не менше 1400 об/хв, колінчатого вала
двигуна «Москвич» і вентилятора ВО-1М), замок запалювання, вимикач
освітлення щита приладів та плафона, тяги регулювання подачі газу та повітря
двигуна «Москвич», розетка штепсельна для вмикання електроосвітлення на
дегазаційних машинах і на робочому майданчику, електрозапобіжники,
манометр, що показує тиск у системі живлення котла водою, маховик
регулятора тиску для регулювання тиску в системі живлення котла водою,
маховик вентиля для пуску води в котел, манометр, що показує тиск у системі
харчування котла паливом, маховик регулятора тиску системи живлення котла
паливом, маховик вентиля для пуску палива на форсунки.
261
Рис. 95. Щит керування:
1 – комбінація приладів; 2, 3 – манометр; 4 – інструкція; 5, 7 – маховик регулятора
тиску; 6, 8 – маховик вентиля; 9 – панель; 10 – блок запобіжний; 11 – тяга
регулювання подавання повітря; 12 – тяга регулювання подавання газу;
13 – перемикач освітлення; 14 – замок запалювання
Електрообладнання
Електрообладнання призначене для електричного живлення системи
запалювання двигуна «Москвич», а також для освітлення силової,
дегазаційних машин та робочого майданчика під час роботи вночі.
Електроустаткування складається з джерелам споживання та допоміжної
апаратури. Акумуляторна батарея є єдиним джерелом живлення всіх
споживачів електричного струму. Генератор необхідний для живлення
споживачів та підзарядки АКБ під час роботи.
До споживачів електроенергії відносяться: стартер, який призначений для
запуску двигуна «Москвич», індукційна котушка, що призначені для живлення
свічок високою напругою; лампи освітлення приладів та плафонів.
До допоміжної апаратури відносяться: розетка, запобіжник, рубильник,
замок запалювання, реле-регулятор, реле-стартер, розподільник запалювання,
перемикач датчиків рівня та перемикач вказівника рівня.
Дегазаційна
машина
(рис.
96)
призначена
для
дегазації
пароповітроаміачною сумішшю обмундирування, взуття, спорядження та
індивідуальних засобів захисту, заражених краплинно-рідинними отруйними
речовинами, їх парами та в’язкими рецептурами, а також для дезінфекції
262
(дезінсекції) вказаного майна пароповітряною сумішшю і сушки обробленого
майна гарячим повітрям.
Рис. 96. Дегазаційна машина
Спеціальне обладнання дегазаційної машини складається з наступних
складових частин: чотирьох однакових за будовою дегазаційних камер з
генераторами; затвора водяного; чотирьох однакових за будовою інжекторів,
кабіни керування, парорідинної комунікації; відсмоктувальної комунікації;
щит з контрольними приладами.
Технічні характеристики дегазаційної машини
Вага у похідному стані, кг .............................................................. 9530
Вага спецобладнання, кг ................................................................ 3890
Робочий об’єм камери, м3 .............................................................. 2
Кількість камер, шт. ........................................................................ 4
Робочий об’єм генератора, л .......................................................... 12
Тиск у камерах, мм.рт.ст. ............................................................... 18–20
Температура в камерах, С............................................................. 98–100
Температура в генераторах, С ...................................................... 94–97
Температура в водяному затворі, С ............................................. 50–90
Дегазаційна камера (рис. 97) призначена для проведення в ній процесів
дегазації, дезінфекції ( дезінсекції) та сушки обробленого майна.
Дегазаційна камера складається з каркаса, облицьованого всередині
листовою нержавіючої сталлю, та двох дверей, що герметично закриваються.
Наверху камери розташовані два патрубки з кришками для виходу
гарячого повітря, верхній патрубок відсмоктувальної комунікації і штуцер для
приєднання труби водяного затвора.
263
Рис. 97. Дегазаційна камера (внутрішній вигляд):
1 – напрямна; 2 – вішалка; 3 – стеля решітчаста; 4 – напрямна; 5 – штуцер; 6 – плічка;
7 – бобишка; 8 – завантажник; 9 – решітка; 10 – кришка; 11 – труба розподільна;
12 – патрубок генератора
До днища камери приварено генератор, зрівняльна труба парорідинної
комунікації для зливання конденсату з камери в генератор.
Під покрівлею камери змонтована решітчаста стеля зі зливними трубками
для запобігання від заливання конденсатом завантаженого майна.
На бокових стінках камери змонтовані направляючі для розміщення
вішалок, на які підвішуються розтяжки-плічки та плічки з майном.
На полу камери встановлюється решітка, яка запобігає намоканню майна
під час укладання на підлогу, а також забезпечує рівномірний розподіл
пароповітроаміачної суміші в камері.
У четвертій камері кожної дегазаційної машини на бокових стінках
камери приварені бобишки, які призначені для закріплення направляючих при
транспортування машини.
264
Генератор (рис. 98) призначений для отримання газоподібного аміаку з
двовуглекислого амонію або аміачної води.
Рис. 98. Генератор:
1 – корпус; 2 – кришка; 3, 4 – труба-розподіл; 5 – барботер; 6 – штуцер; 7 – втулка
Генератор складається з корпуса, кришки і розподільних труб.
На бокових стінках корпусу генератора розміщені: штуцер для
під’єднання датчика манометричного термометра; барботер для під’єднання
трубопроводу, який подає пару; втулка для під’єднання труби зливної
комунікації.
З метою зменшення теплових втрат генератор ізольований азбестом та
облицьований стальним листом.
Водяний затвор (рис. 99) призначений для запобігання підвищення тиску
в камерах вище дозволеного (20 мм рт.ст.).
Водяний затвор складається з бачка з кришкою та підвідною
комунікацією.
На кришці змонтовані відповідно кількості камер 4 труби, які з’єднують
бачок з камерами та 4 труби, які сполучують бачок з атмосферою, а також
штуцер для заливу води в бачок. До труб приєднані трубки ртутних
манометрів. Манометри розташовані на щиті керування та призначені для
контролю тиску в камерах.
Усередині бачка розташовані 4 циліндри, які сполучуються з трубами.
Така будова дозволяє спостерігати по вихлопу пари з труб, яка камера
стравлює.
265
Рис. 99. Затвор водяний:
1 – камера; 2 – бачок; 3 – циліндр; 4 – кран; 5 – колектор зливний; 6 – труба
зрівняльна; 7 – паропровід; 8 – кран; 9 – колектор паровий; 10 – штуцер заливний;
11 – кришка; 12 – трубка; 13 – труба водяного затвора; 14 – труба вихлопна
Система керування та контролю призначена для створення і точного
додержання заданого режиму дегазації ( дезінсекції).
Для зручності обслуговування та контролю за роботою всі прилади
розміщені на щиті приладів, розташованому в кабіні керування.
Керування робочими режимами в камерах здійснюється за допомогою
маховиків вентилів на паровому колекторі та маховиками головок інжекторів.
Кришки патрубків для приєднання повітроводів під час роботи камер з
пароповітряною або пароповітряноаміачною сумішшю завжди мають бути
закриті, а для роботи з гарячим повітрям вони знімаються і на їх місце
приєднуються малі повітроводи.
Крім них, на щиті змонтовані:
 манометричний термометр, який призначений для вимірювання
температури в бачку водяного затвора;
 два плафони для освітлення приладів (один – всередині щита);
 штепсельна розетка для подачі електричного живлення від силової
машини;
 годинник;
 коротка інструкція, в якій викладені особливі вимоги з експлуатації
машини;
 дошка режимів роботи, на якій роблять записи крейдою під час роботи.
266
Підсобна машина призначена для укладання та транспортування знімного
обладнання, приладдя, запасних частин, інструменту, пального і дегазуючого
майна, а також для підвезення води, пального та інших матеріалів під час
роботи станції. Крім того, в ній передбачені місця для перевозу обслуги
(в кузові машини на ящику-сидінні).
Підсобна машина являє собою автомобіль ЗИЛ-131 з каркасом, що
встановлюється на кузові, на якому натягнуто тент з брезенту. В кузові
розміщено паливний бак та розміщено знімне обладнання, приладдя, запасні
частини та інструмент.
Паливний бак призначений для зберігання та транспортування пального
та складається з корпусу, патрубка з фільтром, двох волнорізів, зливного
пристрою.
Призначення знімного обладнання полягає в створенні сумісно з силовою
та дегазаційною машинами єдиної технологічної схеми під час розгортання
станції до роботи.
До знімного обладнання відносяться: ручний поршневий насос БКФ-4;
повітророзподілювач; великий намет; повітроводи, паропроводи, рукави;
колектор пари, бак для води, димова труба, електропривід.
Приналежності призначені для: виконання допоміжних операцій під час
роботи станції (завантаження, розвантаження, транспортування майна);
зберігання робочої речовини, ЗІП; забезпечення миття особового складу;
виконання операцій з технічного обслуговування станції.
До приналежностей відносяться: мала палатка з обладнанням; чотири
баки для перевозки дегазуючої речовини; мірники – 2 шт.; совки – 3 шт.;
переносна фара для освітлення робочої площадки вночі; драбина –
направляюча для обслуговування люків дегазаційних машин та скочування по
ній візків під час розвантаження допоміжної машини; стрем’янка; торцеві
ключі – 4 шт.; буксирний трос; крючок; візки – 2 шт.; носилки – 2 шт.; складні
драбини – 3 шт.; плічки – 330 шт.; розтяжки-плічки – 160 шт.; вішалки –
40 шт.; завантажувач – 2 шт.; граблі – 2 шт. для вивантаження майна з камер;
йоржик для чищення труб повітропідігрівача; гумова ємність – 2 шт.
Під час транспортування в камерах дегазаційних машин розміщуються
граблі та направляючі, а в кабінах водіїв під сидінням – ключі торцові.
В силовій машині розміщені: стрем’янка силової машини, 2 мірника,
крючок, трос буксирний і 3 конусних відра.
11.2. Бучильна установка БУ-4М-66
Бучильна установка БУ-4М-66 (рис. 100) призначена для дегазації і
дезінфекції бавовняного обмундирування, засобів індивідуального захисту
шкіри (крім костюмів Л-1) і брезентів. Вона може бути використана також для
дегазації і дезінфекції кухонного інвентарю.
267
Спеціальне обладнання бучильної установки БУ-4М-66 розміщено і
перевозиться на шасі автомобіля ГАЗ-66. Обладнання бучильної установки
БУ-4М розміщено на шасі автомобіля ГАЗ-63.
Рис. 100. Бучильна установка
До складу спеціального обладнання установки входять:
− бучильний чан, шт ..................................................................... 2
− підйомне обладнання, шт.......................................................... 1
− ручна лебідка, шт....................................................................... 1
− прес для віджиму обмундирування, шт ................................... 1
− сушило, к-т ................................................................................. 1
− ручний насос БКФ-4 з підставкою, шт. ................................... 1
− бак для води, шт. ....................................................................... 1
− резервуар-цистерна РЦ-1200, шт. ............................................ 2
− лавки, шт. ................................................................................... 2
− носилки, шт. ............................................................................... 1
− комплект ЗІП в ящику, к-т. ....................................................... 1
− інструмент та приладдя, к-т. ..................................................... 1
Тактико-технічні характеристики
Ємність одного бучильного чана, л ........................................................450
Загальний об’єм ємностей для води, л ...................................................2970
в тому числі: бака для води, л ...........................................................570
однієї резервуар-цистерни, л .............................................................1200
Потужність насоса БКФ-4 за один подвійний хід, л .............................1,3
Вантажопід’ємність лебідки, кг ..............................................................300
Зусилля на штурвал ручної лебідки, кг .................................................12
268
Маса установки (в спорядженому стані), кг .........................................5410
Маса установки (без заправки і обслуги), кг .........................................4940
Маса спеціального обладнання, кг ........................................................1700
Обслуга установки (командир, водій, солдати-хіміки-2), чол..............4
Час розгортання установки із похідного положення в робоче
або згортання із робочого в похідне, хв .................................................28–32
Бучильна установка дозволяє проводити дегазацію зараженого майна
шляхом кип’ятіння у воді або пароаміачним способом.
Дегазація кип’ятінням полягає в розкладанні отруйних речовин
кип’яченою водою з добавками миючих речовин АБСП, СФ-2У.
Дегазація пароаміачним способом полягає в розкладанні ОР парами води і
аміаком, нагрітим до температури 98–100 оС.
Дезінфекція проводиться кип’ятінням з використанням порошку АБСП,
СФ-2У, тринатрійфосфату, сульфанолу, кальцинованої соди, сірчаного
натрію і полягає в знешкодженні хвороботворних мікробів і їх токсинів.
Нагрівання бучильників проводиться спалюванням дров.
Склад, устрій та робота знімного обладнання
Бучильний чан (бучильник) призначений для дегазації та дезінфекції
майна кип’ятінням або пароаміачним способом.
Під час дегазації кип’ятінням (рис. 101) комплект бучильного чана
складається з бучильного чана; топки; димової труби; 4-х корзин; кришки
бокового патрубка, термометра.
Рис. 101. Бучильний чан:
1 – кришка бучильника; 2 – бучильний чан; 3 – топка; 4 – бокова кришка; 5 – корзина;
6 – труба димова; 7 – термометр
269
Під час дегазації пароаміачним способом (рис. 102) комплект бучильного
чана складається з кришки бучильника; бучильного чана; топки; коліна;
димової труби; сітчаного дна, верхней кришки; заглушки.
Рис. 102. Бучильний чан:
1 – кришка бучильника; 2 – бучильний чан; 3 – топка; 4 – коліно; 5 – димова труба;
6 – сітчане дно; 7 – верхня кришка; 8 – заглушка
Бучильник являє собою ємність циліндричної форми, діаметром 850 мм,
об’ємом 450 л закріпленого до топки за допомогою 3 болтів.
Складається з кришки бучильника, обичайки, кожуха, зливного
муфтового крана, контрольного муфтового крана, водогрійного короба.
Обичайки бучильного чана і корпус установки покриті зовні шаром
азбесту і кожухом із покрівельної сталі.
До обичайок приварені дві серги для завантаження і розвантаження
бучильників.
До дна бучильного чана приварений водогрійний короб, який має 6
водогрійних труб, 2 патрубки – для відводу топкових газів, а саме: верхній –
для дегазації кип’ятінням , боковий – для пароаміачної дегазації.
Зверху бучильний чан закривається кришкою, в центрі якої є патрубок для
надягання на жарову трубу.
Кришка бучильника призначена для закривання бучильника і складається
з фланця; прокладки з прорезиненого ременя; 2 ручок; бобишки; верхнього
патрубка.
В бобишці знаходиться гумова втулка, в яку вставляється термометр.
Герметичність закривання кришки здійснюється нагвинчуванням
маховичків на відкидні болти (6 шт).
270
Зливний муфтовий кран призначена для зливу розчину із бучильного чана
після дегазації і дезінфекції.
Контрольний муфтовий кран призначений для контролю рівня розчину в
бучильнику.
Відкриття і закриття зливного і контрольного кранів робиться ключем.
Топка складається із обичайки, до якої приварено знизу зовнішнє кільце, а
зверху – верхнє кільце. Топка має люк для заправки палива (дрова), який
закривається дверцятами. Внизу топки приварено гніздо для колосникової
решітки, а зверху цього гнізда приварені 3 відбивача.
Корзина призначена для укладки військового майна під час дегазації
кип’ятінням і виготовлена з листової сталі.
Підйомне обладнання (рис. 103) призначене для навантаження та
розвантаження важкого обладнання і складається з передньої опори;
натяжного устрою; 3 середніх опор; лівої та правої направляючих; задньої
опори; фіксатора; відкидної монорейки; вантажного гака; вантажного візка;
захвату.
Рис. 103. Підйомне обладнання:
1 – стійка; 2 – ручна лебідка; 3 – ланцюг; 4 –направляючий вал ; 5 – передня опора;
6 – натяжний устрій; 8 – середня опора; 7, 9 – ліва та права направляючі; 10 – палець
для кріплення укосин; 11 – винт-барашек; 12 – укосина; 15 – задня опора; 16 – скоба;
17 – фіксатор; 18 – відкидний монорельс; 19 – вантажний візок; 20 – вантажний гак;
21 – захват; 13, 14, 22, 23 – ушко для кріплення відкидного монорельсу; 24 – валик;
25, 29 – болт ; 26 – гайка; 27, 28 – шайба
Підйомне обладнання
вантажопід’ємністю 300 кг.
приводиться
271
в
дію
від
ручної
лебідки
Ручна лебідка призначена для приведення в дію підйомного обладнання.
Тягове зусилля на канаті 150 кг, зусилля на штурвалі не більше 12 кг.
Довжина стального каната – 5,86 м, діаметр каната – 6,2 мм.
Для підйому вантажу штурвал необхідно обертати за годинниковою
стрілкою, для опускання вантажу – проти годинникової стрілки; під час
обертання за годинниковою стрілкою вантажний візок переміщається в
сторону кабіни, а проти годинникової стрілки – від кабіни.
Прес для віджиму обмундирування складається з підставки; 2 стояків;
траверси; збирача води; вкладиша; гвинта; плити; деталей кріплення.
Нижнє кільце преса має 4 отвори для закріплення його на землі та
установки на штифти в кузові автомобіля в русі.
Ручний насос БКФ-4 призначений для перекачування води за температурі
90 оС поршневим одноцилідровим насосом подвійної дії.
Деталі водозабезпечення:
рукав із заборним фільтром і поплавком;
РТР – 3 шт.;
РТР з відводом 1 шт.
Рукава РТР мають довжину 8 м і з’єднуються між собою за допомогою
ніпеля і накидних гайок.
Поплавок призначений для утримання заборного фільтра на поверхні
води.
Бак для води призначений для створення запасів води в тому випадку,
коли дегазаційна площадка знаходиться далеко від водоймища. Він являє
собою зварену ємність циліндричної форми, з діаметром 850 мм і висотою
988 мм.
Резервуар-цистерна ЦЄ-1200 призначена для перевезення і зберігання
запасів води. Виготовлена цистерна із спеціальної прорезиненої тканини.
У верхній частині знаходиться горловина для заповнення водою, в нижній
частині вмонтовані отвори з трубками для відведення води.
Сушило призначено для сушіння обмундирування і білизни після дегазації
і дезінфекції та складається з:
центрального кола – 1 шт.;
кілків – 6 шт.;
подколишів – 12 шт.;
розпорок – 12 шт.
тросів сушила – 12 шт.
Троси сушила мають довжину 10,2 м, а діаметр – 4,5 мм.
Порядок підготовки до роботи
Бучильна установка БУ-4М-66 (рис. 104) розгортається на спеціальній
площадці дегазаційного пункту на відстані від водоймища до 50 м.
272
Рис. 104. Розгортання бучильної установки БУ-4М-66
Ручний насос БКФ-4 з постаментом (якщо він вивантажений з машини)
установлюється на рівному майданчику й твердому грунті приблизно в 5-6 м
від водоймища. Під’єднують гумово-тканий рукав (із забірним фільтром) і
поплавком до насоса. З’єднують рукав з рукавом (з відводом) за допомогою
різьбового ніпелю і під’єднують до насосу. Перелом гумово-тканевих рукавів
не допускається. Поплавок навернути на фільтр.
Бучильники установлюються всім розрахунком без нахилу в 12-14 м від
насоса й для покращення горіння дров топкою в навітряну сторону. Якщо
майданчик не рівний або слабкий грунт, необхідно під бучильники підложити
декілька цеглин, камінців чи підсипати землею. Під топкою для піддувала
відрити яму довжиною 130, шириною 30 й висотою 20 см. Для покращення
видалення попелу з топки зовнішня передня стінка ями повинна мати нахил
під кутом 30о.
Якщо майданчик рівний, то для збору відроблених розчинів необхідно в
5-6 м від бучильників викопати яму довжиною 2, шириною 1 й висотою 0,5 м.
По краях ями необхідно зробити нахили під кутом 45о. Якщо ж майданчик має
нахил, то для відводу відроблених розчинів прорити канаву в сторону нахилу
місцевості.
Сушило встановлюється на сухому місці, бажано з трав’янистим
покривом. Установку сушила роблять перший та другий номери разом з
273
командиром установки, який втикає в землю і підтримує центральний кілок, а
номери розрахунків послідовно за годинниковою стрілкою встановлюють
кілки з одягненням струн сушила на крюки. Після установки всіх кілків
перший та другий номери приблизно в двох метрах від кілків забивають
кувалдою підкілочки, одягають на крюки розчалювання зі стяжками й
закріплюють сушило.
Для забезпечення стійкості сушила всі струни сушила повинні мати
однаковий натяг. При різному натягу струн сушило робиться нестійким і при
розвішуванні обмундирування може завалитися.
Бак для води встановлюється без нахилу між бучильниками й насосом в
5–6 метрах від бучильників.
Прес для віджиму білизни встановлюється в 3–4 метрах від бучильників,
на твердому й рівному ґрунті. Для стійкості під час роботи прес необхідно
закріпити чотирма костилями, складеними в ящику для ЗІП.
Резервуари-цистерни не встановлюються, якщо водоймище поряд з
дегазаційним майданчиком.
Якщо ж водоймище віддалене від дегазаційного майданчику й воду
підвозять на автомобілі, то один резервуар-цистерна встановлюється у
10–12 метрах від бучильників і разом з баком для води служить для
підтримання запасів води, другий резервуар-цистерна встановлюється в кузові
автомобіля на повстяну підкладку для перевезення води.
Перший і другий номери обслуги проводять заготовлення дров у кількості
0,4–0,5 м3, для проведення одного дегазаційного циклу. Доставляння дров на
дегазаційну площадку проводиться на автомобілі.
Підвезення води гарантує виконання робіт дегазаційного пункту на два
дегазаційних цикли в кількості 2000 л.
Розгортання і підготовка бучильної установки до роботи виконується
згідно з нормативом № 6-СП.
Умови виконання нормативу:
− установка БУ-4М-66 на робочому майданчику;
− обслуга в засобах індивідуального захисту вишикується перед
машиною. За командою «Машину розгорнути» обслуга розгортає
спеціальні машини на дегазаційному пункті;
− час відраховується від подачі команди до розведення вогню в топці
БУ-4М-66 і доповіді командира відділення про готовність установки
до виконання задачі.
Часові показники:
– відмінно: «5» – 25 хв;
– добре: «4» – 30 хв;
– задовільно: «3» – 35 хв.
274
Помилки, які знижують оцінку на 1 бал:
1. Не враховано напрямок вітру на відкритій місцевості.
2. В з’єднаннях рідинних комунікацій є теча.
Згортання установки
Після закінчення дегазаційних й дезінфекційних робіт, за час
просушування останньої партії продегазованого обмундирування, білизни чи
іншого майна, обслуга робить згортання установки (крім сушила), яке
включає:
− обробку обладнання й приладдя;
− проведення технічного огляду;
− укладку, завантаження й закріплення обладнання й приладдя в кузові
автомобіля.
Обробка обладнання й приладдя
Порядок обробки обладнання й приладдя наступний:
− очистити топку від залишків вугілля та попелу;
− злити весь розчин з бучильників й промити бучильники чистою
водою;
− від’єднати гумово-тканеві рукави від ручного насосу й бучильників,
промити водою гумово-тканевий рукав, що використовується для
зливу відробленого розчину.
За допомогою автомобільного комплекту для спеціальної обробки
військової техніки (ДК-4К) зробити дегазацію (дезінфекцію) бучильників,
ніш, лавок, гумово-тканевих рукавів, інструменту, приладдя, а за
необхідністю й автомобіля.
Згортання бучильної установки після роботи в «похідний» стан виконується
згідно з нормативом № 7-СП.
Умови виконання нормативу:
− установка БУ-4М-66 на робочому майданчику;
− обслуга в засобах індивідуального захисту вишикується перед
машиною. За командою «Машину згорнути» обслуга згортає
спеціальну машину на дегазаційному пункті;
− час відраховується від подачі команди до доповіді командира
відділення про закінчення згортання.
Часові показники:
– відмінно: «5» – 25 хв;
– добре: «4» – 27хв»
– задовільно: «3» – 30 хв.
275
Дегазація пароаміачним способом
Пароаміачним способом дегазується майно зі штучним хутром.
Під час дегазації в бучильний чан заливається вода до сітчастого дна і
добавляється 3 кг двовуглекислого амонію (2 мірника по 940 см 3). На сітчасте
дно завантажують навалом з щільним трамбаванням майно (15 шинелей та
15 шапок).
Кришка щільно закривається і відбувається топка бучильника. Термометр
не ставиться, отвір бобишки для термометра на закривається. Горіння в топці
до появи пари підтримується інтенсивно, а після появи пари – менш
інтенсивно.
Поява пари з отвору бобишки і з-під кришки свідчить про початок
дегазації. Час початку та кінця дегазації командир установки записує в
робочий журнал.
Сушка дегазованих шинелей та шапок весною і літом проводиться на
повітрі, а восени та взимку – в приміщеннях, які прилаштовані для цих цілей.
Дегазація кип’ятінням
Після розгортання установки водій за вказівкою командира установки
виймає сітчасте дно з бучильного чану і засипає в нього мірником необхідну
кількість миючої речовини, ручним насосом БКФ-4 наповнює бучильний чан
водою до контрольного муфтового краю, закладає в топку дрова та підпалює
їх.
Розтопивши перший бучильник водій переходить до другого і проводить
ті ж операції в тій же послідовності.
Перші, другі номери обслуги сортують заражене обмундирування та
білизну, накладають його в корзину і замикають замки корзин, щоб
обмундирування або білизна не спливло під час дегазації.
Норма завантаження бучильника виробами
Найменування майна
Бавовняне обмундирування
Онучі
Білизна натільна
Протигазові сумки
Лицьові частини протигазу
Захисні панчохи
Рукавиці гумові
Чоботи гумові
Брезент
Захисні комбінезони
Шинелі та шапки
Одиниця
виміру
к-т
пар
пар
шт.
шт.
пар
пар
пар
м2
шт.
шт.
276
В одну
корзину
10
70
20
50
25
10
75
8–10
–
5
–
В один
бучильник
40
280
80
200
100
40
300
32–40
30
20
15
Сумісна дегазація обмундирування та білизни не допускається, тому що
білизна від обмундирування фарбується.
Корзини із зараженим обмундируванням або білизною встановлюють по 4
штуки в кожний бучильний чан.
Після завантаження бучильника корзинами водій доливає бучильні чани
водою до повного затоплення корзин. Командир установки слідкує за рівнем
води і після наповнення разом з водієм закриває бучильні чани кришками,
ставить димові труби та встановлює термометри в бобишки, які є на кришках
бучильників.
Після завантаження бучильних чанів перші та другі номери обслуги
сортують та вкладають в запасні корзини наступну партію обмундирування
або білизни.
З метою скорочення часу на нагрів води горіння в топці до закипання
води в бучильних чанах повинно бути інтенсивним, після закипання його слід
підтримувати до слабого кипіння води (тривалість нагрівання бучильника
дровами змішаної породи, які висушені на повітрі, складає в літній та
весняно-осінній час 1 годину, а в зимовий час – 1,5 години).
Тривалість циклу дегазації обраховується з моменту закипання води в
бучильному чані, момент закипання визначається по термометру і по появі
пари з-під кришки бучильного чану.
Про закипання води водій доповідає командиру установки, який записує
час закипання в робочий журнал.
Командир установки та водій повинні через кожний час після закипання
води доливати її до повного затоплення корзин (50–60 л). По закінченні часу
дегазації командир установки записує в робочий журнал час закінчення
дегазації та прибирає термометр.
Водій забирає з топки дрова та вугілля, що не догоріли, під’єднує гумовотканевий рукав до зливного муфтового крану, відкриває його та зливає воду з
бучильного чану.
У випадку недостатньої кількості води або труднощів у її доставці на
дегазаційний майданчик зливати воду після дегазації з бучильних чанів
можливо неповністю, а лише до рівня контрольного муфтового крану. В
цьому випадку при наступному проведенні дегазаційного циклу додається
половина норми миючих речовин, які необхідні.
Командир установки знімає димову трубу та кришку з бучильного чану і
складає їх в стороні.
Після зливу води до рівня контрольного муфтового крану перший і
другий номери обслуги виймають корзини з бучильного чану і переносять їх
до пресу.
277
11.3. Дегазаційний пункт
Елементи дегазаційного пункту та його обладнання
Дегазаційний пункт (ДП) призначений для дегазації та дезінфекції
(дезінсекції) обмундирування, взуття, спорядження та засобів індивідуального
захисту.
Дегазаційний пункт розгортається силами й засобами взводу дегазації
обмундирування й спорядження у місцях зосередження зараженого
обмундирування, спорядження, взуття й засобів захисту, а також поблизу
районів спеціальної обробки, розташування речових складів і складів РХБ
захисту.
Дегазаційний пункт повинен включати наступні елементи:
– майданчик для розгортання автодегазаційної станції й бучильної
установки;
– склад зараженого майна й майданчик його сортування;
– склад обробленого майна;
– майданчики надягання й зняття засобів захисту;
– місце для відпочинку особового складу;
– укриття для особового складу й окопи для стрілянини при відбитті
противника.
Схема розгортання ДП з використанням автодегазаційної станції й
бучильної установки (варіант) наведена на рис. 105.
Начальник дегазаційного пункту зобов’язаний:
– розгорнути ДП у призначеному місці й у встановлений час;
– розмітити на ДП шляхи підвозу зараженого майна й вивозу
обробленого;
– приймати заражене майно для обробки;
– організувати роботу особового складу, що забезпечує максимальне
завантаження спеціального обладнання;
– скласти графік обробки зараженого майна й роботи особового складу в
засобах захисту;
– стежити за виконанням особовим складом вимог безпеки;
– вживати заходів до забезпечення робіт необхідними матеріалами
(пальним, мастильними матеріалами, дихлоретаном, речовинами. що
дегазують, водою й ін.);
– передавати знезаражене майно на склади речової служби й служби РХБ
захисту по квитанціях.
278
Рис. 105. Схема розгортання дегазаційного пункту з використанням автодегазаційної
станції й бучильної установки (варіант)
Розгортання й устаткування дегазаційного пункту
Місце розгортання ДП повинне відповідати наступним вимогам:
– мати площу, достатню для розосередженого розташування окремих
робочих площадок, розміщення машин і обладнання;
– забезпечувати маскування елементів ДП;
– розташовуватися по можливості поблизу джерел води й мати зручні
шляхи під’їзду й виїзду;
– бути вилученим від населених пунктів і місць розташування військових
частин не менш ніж на 500 м;
– не допускати зустрічних потоків зараженого й обробленого майна;
– забезпечувати можливість зливу заражених розчинів і води в місця, що
виключають зараження прилеглих джерел води.
Ділянка місцевості, на якій розгортається ДП, ділиться на дві частини;
брудну половину (для роботи з зараженим майном) і чисту половину. Вибір
брудної й чистої половин визначається пануючим напрямком вітру, рельєфом
279
місцевості, розташуванням джерела води. Майданчики й шляхи підходу
(під’їзду) до них позначаються попереджувальними знаками й вказівками.
Брудна половина захищається й позначається знаками огородження з написом
«Заражене».
На брудній половині обладнується склад зараженого майна й майданчики
його сортування.
В 20–30 м від чистої половини осторонь від шляху руху особового складу
відкопується зливальна яма обсягом не менш 2 м3. Від машини до зливальної
ями стічні відкопуються канавки для відводу розчинів, що зливають. На межі
чистої й брудної половин обладнається майданчик зняття засобів захисту
шкіри. За наявності часу на брудній половині обладнається щілина для
укриття особового складу, що працює на брудній половині.
Склад зараженого майна обладнується з урахуванням характеру
місцевості на відстані 50–100 м від межі чистої половини. Він складається з
майданчиків зберігання й трьох майданчиків сортування майна, зараженого
ОВ, РР і БС.
Майданчик зберігання обладнується наметами, навісами, настилами з
підручних засобів і брезентів для уберігання майна від зволоження
атмосферними опадами.
Майданчики сортування зараженого майна з’єднуються із чистою
половиною доріжками, що дозволяють пересуватися особовому складу з
візками або носилками.
При розгортанні ДП з використанням станції АГВ-3У на чистій половині
розміщаються силова й підсобна машини автодегазаційної станції, машина
для перевезення бучильної установки, допоміжне обладнання, намет для
сушіння, малий душовий намет.
Крім того, на чистій половині розміщаються склад обробленого майна,
майданчик надягання засобів захисту, місце відпочинку особового складу й
окопи для стрілянини при відбитті нападу противника.
Склад обробленого майна обладнується на відстані 25–30 м від
дегазаційних машин. Він складається із майданчиків огляду й сортування
обробленого майна, майданчиків зберігання оброблених засобів захисту й
майданчиків зберігання речового майна. Оброблене майно сортується й
зберігається за номенклатурами на настилах з дощок, жердин або гілок. Над
майданчиками зберігання обладнаються навіси для запобігання майна від
опадів.
Дегазаційні машини автодегазаційної станції й бучильні чани бучильної
установки розташовуються на межі чистої й брудної половин так, щоб двері
завантаження дегазаційних камер були звернені на брудну половину, а двері
вивантаження – на чисту половину. Топки бучильників повинні виходити на
чисту половину.
280
При зміні напрямку вітру убік чистої половини й скупчення на брудній
половині великої кількості зараженого майна особовий склад дегазаційного
пункту продовжує виконання завдання в протигазах. Місце відпочинку
особового складу, склад обробленого майна й транспорт переміщаються в
навітряну сторону. Зміна розташування брудної й чистої половин або
переміщення ДП проводиться після виконання бойового завдання.
Порядок обробки майна на дегазаційному пункті
Роботи на ДП виконуються особовим складом обслуги автодегазаційних
станцій, бучильних установок. До робіт залучається весь особовий склад
підрозділу, що розгорнув ДП.
Заражене майно, що надійшло, сортується за номенклатурами:
обмундирування, засоби індивідуального захисту, протигази, взуття й т.п. – і
розподіляється між автодегазаційної станцією, бучильною установкою.
Для обробки на автодегазаційну станцію АГВ-3У направляється наступне
заражене ОР або БС майно: куртки й штани загальновійськового
комплексного захисного костюму, бавовняне й вовняне обмундирування,
білизна, шинелі, пілотки, онучі, шапки рядового складу, валянки, ватяне
обмундирування; брезенти (тенти, чохли, ремені) і табірні намети – тільки для
дегазації; загальновійськові й спеціальні засоби захисту шкіри, плащі, захисні
костюми, фартухи, панчохи, рукавички, гумові чоботи, мішки для зараженого
обмундирування.
У бучильних установках БУ-4М дегазується й дезінфікується наступне
майно: лицьові частини протигазів; загальновійськові й спеціальні засоби
захисту шкіри, плащі, захисні костюми, фартухи, панчохи, рукавички, гумові
чоботи, мішки для зараженого обмундирування.
У бучильних установках можуть також дегазуватися й дезінфікуватися
вироби з бавовняної тканини (літнє обмундирування, білизна), а також фляги,
казанки, кружки й інше кухонне обладнання.
Протигазові коробки дегазуються протиранням дрантям, змоченим
рецептурою, що дегазує, РД-2 (дегазуючим розчином № 1 або 2-бщ).
Допускається використання пакету ИДП-1. При обробці повинно виключатися
затікання розчинів, що дегазують, у горловину протигазової коробки.
Фільтруючі елементи протигазів дегазації не підлягають і знищуються
спалюванням.
У випадку зараження майна БС відомості про види мікробів представляє
медична служба.
При відомому виді ОР або БС обробка зараженого майна проводиться за
відповідними режимами.
Якщо майно заражене невідомим ОР, то дегазація його в АГВ-3У й
БУ-4М проводиться за режимом дегазації зомана.
281
Дезінфекція майна при невідомому виді застосованих БС проводиться за
режимом, прийнятим для спороутворюючих форм мікробів.
За дотримання встановлених режимів дегазації й дезінфекції (дезінсекції)
несуть відповідальність начальник дегазаційного пункту й командири
дегазаційних машин, станцій і бучильних установок.
Майно, заражене радіоактивними речовинами вище припустимих норм
залишається на спеціальних майданчиках для природної дезактивації. У
випадку одночасного зараження майна ОР, РР і БС після природної
дезактивації проводиться його обробка за відповідними режимами. Спад
зараженості майна визначається радіометричним контролем.
Оброблене майно (обмундирування, спорядження) передається на склади
речової служби. Бавовняне майно (літнє обмундирування, тепла й натільна
білизна, онучі) після обробки в АГВ-3У підлягає гігієнічному пранню в
польових механізованих пральнях. Вовняні вироби пранню не піддаються, а
за наявності часу й сприятливих обставин провітрюються на повітрі до
видалення різкого запаху.
Оброблені засоби індивідуального захисту передаються на склади служби
РХБ захисту, де вони оглядаються, категорируються й за необхідності
ремонтуються.
Якщо буде потреба, коли на ДП надійшла велика кількість зараженого
обмундирування, дегазація майна, особливо зараженого парами ОР, може
проводитися провітрюванням. Зразкові строки природної дегазації
(провітрювання) майна, зараженого парами ОР, наведені в табл. 16.
Таблиця 16
Час природної дегазації обмундирування, зараженого парами ОР
У літніх умовах за температури
18–25° С, год
іприт
зоман
Бавовняне
3
1,5–2
Імпрегнироване
3
6
Шинель, ватне обмундирування,
–
–
кожушок
Вид обмундирування
У зимових
умовах, год
іприт
зоман
–
–
–
–
6
1–2 доби
У літніх умовах при зниженні температури до плюс 10–15 °С строки
дегазації провітрюванням збільшуються в 1,5–2 рази.
Дегазація обмундирування, зараженого парами ОР типу зоман,
провітрюванням забезпечує безпечне перебування в ньому особового складу
без протигазів на відкритій місцевості й у відкритих ділянках траншей.
Для забезпечення безпечного перебування в закритих приміщеннях
обмундирування після провітрювання повинно бути додатково оброблено
пакетом ДПП-1 з комплекту ИДПС-69.
282
Строк природної дегазації майна, зараженого краплиннорідкими ОР,
становить десятки діб.
Під час проведення дегазації й дезінфекції (дезінсекції) майна
приймаються заходи захисту особового складу від ураження ОР і БС, від
теплових ударів і обмороження під час роботи в засобах захисту шкіри
ізолювального типу.
Крім того, необхідно суворо дотримуватися правил експлуатації
спеціального обладнання, особливо парових казанів і перегінних апаратів.
За дотримання вимог безпеки відповідає начальник ДП.
Під час проведення дегазації й дезінфекції майна особовий склад обслуги
станцій АГВ, БУ й ДДА використовує засоби індивідуального захисту.
Порядок зняття засобів індивідуального захисту й зараженого
обмундирування наведений у дод. 9.
Сортування, підготовка до завантаження, перенесення й завантаження
зараженого майна, а також дегазація спеціального обладнання проводяться в
протигазах, захисних костюмах, рукавичках і панчохах.
Вивантаження, сортування обробленого майна, експлуатація й
обслуговування спеціального обладнання з дозволу начальника ДП
допускається робити з протигазами в положенні «напоготові», у захисних
панчохах і рукавичках.
Начальник ДП зобов’язаний скласти графік роботи особового складу в
захисному одязі.
Особовому складу ДП, що працює в захисному одязі, через кожні 3–4 год
надавати годинний відпочинок або використати для роботи зі знезараженим
обмундируванням.
Після кожної зміни (15–16 год роботи) особовий склад, що проводив
роботи з дезінфекції, проходить повну санітарну обробку, а особовий склад,
що проводив роботи з дегазації й дезактивації, проходить гігієнічне миття.
По закінченні роботи проводиться дегазація або дезінфекція спеціального
обладнання за допомогою комплекту ДК-4, наявного в складі станції АГВ-3У.
Котловани і ями для стоку відпрацьованих робочих розчинів і збору відходів
засипаються землею.
12. ЗАСОБИ СПЕЦІАЛЬНОЇ ОБРОБКИ У ВІЙСЬКАХ РХБ ЗАХИСТУ
ІНОЗЕМНИХ АРМІЙ
У арміях країн близького та далекого зарубіжжя не припиняються роботи
з визначення можливостей військової сили за рахунок якісного удосконалення
озброєння військ РХБ захисту, створення принципово нових його видів,
розробки хімічних боєприпасів, уніфікованих для спорядження як ОР, так і
іншими рідкими або твердими речовинами, наприклад для запалювальної
зброї, та зброї на основі об’ємно-детонуючої суміші, освітлювальних,
283
димових боєприпасів і т. д., які будуть полі-компонентними системами без
заподіяння шкоди живій силі, матеріальним засобам і навколишньому
середовищу, тимчасово виводити з ладу особовий склад, викликати у людей
депресію, почуття жаху, втрату просторової орієнтації.
Дані речовини не можуть бути визначені сучасними засобами розвідки,
проти них не ефективні існуючі засоби та методи.
Останнім часом виявляється інтерес до біологічної зброї, в зв’язку з
великими досягненнями біотехнології і генної інженерії.
Дослідження, що ведуться на базі біології та хімії, створюють передумови
для розвитку нового виду зброї – БІОХІМІЧНОЇ.
Удосконалення способів виконання військами РХБ захисту завдання
відбувається шляхами:
– розвитку табельних засобів РХБ захисту власними силами;
– удосконалення бойового складу та структури військ РХБ захисту;
– удосконалення технічного оснащення військ РХБ захисту;
– скорочення термінів та підвищення ефективності спеціальної обробки;
– розширення функціональних можливостей підрозділів спеціальної
обробки.
Важлива роль у військах РХБ захисту приділяється спеціальній обробці, в
тому числі самостійності підрозділів у виконанні даного заходу.
В бойовій готовності військ зосереджені великі зусилля та матеріальні
засоби народу на оснащення армії, свідомість, бойову виучку та дисципліну
усіх військовослужбовців, мистецтво командного складу в управлінні
військами та багато іншого.
Вимоги до Збройних Сил, відповідно, передбачають високу професійну
підготовку офіцерів. У зв’язку з цим офіцери будь-якого виду Збройних Сил
повинні досконало знати озброєння та військову техніку евентуального
противника, а також і офіцери військ РХБ захисту повинні постійно
вдосконалювати свої знання в області озброєння військ РХБ захисту
зарубіжних держав.
Основні положення та організація дегазації, дезактивації, дезінфекції
В арміях основних країн близького та далекого зарубіжжя всі заходи
щодо РХБ захисту розподіляються на:
- активні;
- пасивні.
Санітарна обробка людей, дегазація, дезактивація та дезінфекція різних
об’єктів належать до пасивних захисних заходів.
Разом з тим, санітарній та спеціальній обробці в загальному комплексі
робіт щодо захисту від ЗМУ приділяється велике значення, тому що ці заходи
284
дозволяють зберегти боєздатність особового складу в складних умовах
сучасного бою.
Враховуючи досвід армій країн НАТО, питання про проведення робіт з
дегазації, дезактивації, дезінфекції повинні вирішуватись в кожному
конкретному випадку на підставі ретельної та розумної оцінки обстановки.
Приймаючи рішення провести роботи з дегазації, дезактивації, дезінфекції
командир частини має враховувати, як ці роботи можуть вплинути на
виконання бойового завдання частини.
Засоби та способи дегазації, дезактивації, дезінфекції, які застосовуються
в американській армії, прийняті й у збройних силах НАТО, що логічно,
оскільки США є ідейним лідером та керівною силою цього військовополітичного блоку.
В армії США заходи обробки особового складу та спеціальної обробки
зброї, бойової техніки та майна здійснюються за відповідною чергою та
поділяються на три ешелони:
– індивідуальна дегазація (перший ешелон) проводиться одиночними
військовослужбовцями за допомогою засобів, які вони мають, та включає
обробку шкіряних
покровів,
особистої
зброї,
спорядження
та
обмундирування. Така обробка повинна забезпечити військовослужбовцям
можливість виконати бойове завдання;
– дегазація за допомогою табельних засобів частини (другий ешелон)
здійснюється силами частин (підрозділів) під керівництвом спеціально
підготовленого особового складу. Роботи з дегазації, дезактивації, дезінфекції
повинні проводитись у такому обсязі, щоб забезпечити виконання
поставленого перед частиною (підрозділом) завдання;
– польова дегазація, дезактивація, дезінфекція (третій ешелон)
включає роботи, які виходять за межі можливостей частини (підрозділу).
Польова дегазація, дезактивація, дезінфекція здійснюється спеціально
підготовленими та оснащеними частинами (підрозділами) та передбачає
повну дегазацію, дезактивацію, дезінфекцію найбільш важливих споруд,
об’єктів бойової техніки та ділянок місцевості.
Принципових відмінностей у ешелонуванні робіт з дегазації, дезактивації,
дезінфекції не спостерігається в армії Франції, а поділення на два ешелони
фактично ідентично шикуванню в армії США, тому що другий ешелон
містить у собі обсяг робіт другого та третього ешелонів армії США.
В Сухопутних військах Німеччини є служба АВС-захисту. Керівництво
службою АВС-захисту здійснюється командуванням військ АВС-захисту, яке
входить до складу Головного штабу Сухопутних військ.
Частини та підрозділи АВС-захисту виконують наступні завдання:
– ведення РХБ розвідки;
– визначення зон зараження ОР, РР та БЗ;
285
–
проведення спеціальної обробки ОВТ, а також санітарної обробки
особового складу;
– маскування своїх військ та протидія засобам оптичної та
електронної розвідки противника.
Подібні завдання ставляться перед частинами та підрозділами захисту і в
інших арміях далекого зарубіжжя.
В даний час в арміях держав НАТО (особливо США) та близького
зарубіжжя (Росія) вдосконаленню засобів спеціальної обробки приділяється
значна увага.
В зв’язку з цим проводяться розробки нових рецептур та технічних
засобів для спеціальної обробки техніки та великих площ, які заражені
внаслідок застосування зброї масового ураження. Основною вимогою, яка
ставиться до засобів спеціальної обробки, є проведення знезараження в
стислий термін.
Технічні засоби спеціальної обробки армій далекого
та близького зарубіжжя
Під технічними засобами спеціальної обробки розуміють засоби для
обробки особового складу у випадку зараження ОР, РР та БЗ, дегазуючі,
дезактивуючі, дезінфікуючі речовини та рецептури, які призначені для
застосування з приладів, комплектів (причепів) і дегазаційних машин
безпосередньо
самими
частинами
(підрозділами)
та
спеціально
підготовленими частинами.
12.1. Дегазуючі, дезактивуючі, дезінфікуючі речовини та рецептури
Засоби дегазації, дезактивації, дезінфекції, які можуть використовуватись
в польових умовах для виконання спеціальних робіт поділяються на:
– природні;
– табельні;
– допоміжні.
Будь-які з цих трьох видів засобів можуть застосовуватись у комплексі
або самостійно.
Природними засобами дегазації, дезактивації, дезінфекції, які
забезпечують знезараження ОР, РР та БЗ, є метеорологічні фактори, вогонь,
земля та вода.
До табельних дегазуючих речовин належать хімічні сполуки, які
спеціально створюються та використовуються для проведення дегазаційних
робіт.
Допоміжні дегазуючі речовини являють собою мила та миючі засоби,
деякі хімічні сполуки, органічні розчинники, адсорбенти та вибухові
речовини.
286
В теперішній час для спеціальної обробки ОВТ та майна в арміях країн
НАТО застосовуються наступні табельні дегазуючі рецептури та розчини:
– водна суспензія або розчини хлорактивних речовин (STB і DANC –
в США, С8 – у Німеччині, SDCM MLе2 – у Франції);
– полідегазуючі рецептури (DS-2, CD1 – в США, SDCM MLе1 – у
Франції, DМА – в Німеччині).
Дегазуюча речовина STB (стабілізоване хлорне вапно) являє собою білий
порошок, який складається з суміші хлорного вапна та окису кальцію.
Призначена для дегазації іприту, люізиту та ОР нервово-паралітичної дії,
може використовуватись і для знезараження БЗ.
Для застосування з дегазаційних машин готуються стабілізовані
концентровані суспензії дегазуючої речовини STB. Є два види засобів
стабілізування суспензій: засіб М2 та технічний іоногідрат лимонної кислоти
(засіб М1).
Засіб М2 являє собою білий порошок, який складається з суміші 46,5 %
безводної лимонної кислоти, 50,5 % триполіфосфату натрію та 3 %
негашеного вапна. Він використовується в суміші з хлорним вапном з
розрахунку 1 % на масу хлорного вапна.
Рецептура SDCM MLе2 містить у своєму складі 10 кг гіпохлориту
кальцію на 100 л води (тобто ~10%) та 0,1 л рецептури SDRМ модель 1
(дезактивуюча рецептура, яка розчиняється в прісній та морській воді).
Призначена для дегазації бойової техніки, яка заражена ОР типу VX, зарин,
іприт та люізіт. Застосовується переважно за допомогою ранцевих
дегазаційних приладів модель 59 та спецпричіпів модель F4. Через 10 хв після
нанесення на заражений об’єкт рецептура змивається великою кількістю води.
Розчин DANC, який застосовувався раніше в армії США, являв собою
6,25 % розчин 1,3-діхлор-5,5-діметилгідантоіна, СН 3 2 ССОNClCONC l
(RN-195) в тетрахлоретані, СHCl2CHCl2. Розчин DANC ефективно дегазує
іприт, азотистий іприт, люізіт, ОР типу VX, але стійкий у разі зберігання та
має сильну корозійну дію на метали.
Проміжною рецептурою між хлорактивними та полідегазуючими
рецептурами можливо вважати SDCM та MLеF3 Франції. Вона призначена
для швидкої дегазації бойової техніки, яка заражена ОР типу зарин, в 5 %
водному розчині їдкого натру міститься 0,1 % рецептури SDRМ моделі 1.
Однак в останні десятиліття широке розповсюдження отримали полідегазуючі
рецептури.
Рецептура DS-2 патент США, за різними шифрами застосовується
фактично в усіх арміях країн НАТО. Вона являє собою суміш, яка містить
70 % діетилтриаміну, 28 % монометилового ефіру діетиленгліколю та 2 %
їдкого натру.
287
Дегазуюча рецептура DS-2 є полідегазуючою рецептурою, реагує з
зарином та перегнаним іпритом і ефективно знижує їх токсичність через 5 хв
після застосування. При достатньому часу контакту (30 хв) вона ефективна
проти усіх відомих токсичних ОР. Застосовується за температур від –26 до
+52 оС, наноситься один раз на заражену поверхню та через 30 хв змивається
водою. DS-2 не викликає корозії більшості металів, крім алюмінію, кадмію,
олова та цинку, роз’їдає і пом’якшує свіжу масляну фарбу, шкіру та руйнує
хутро.
Рецептура СD-1 застосовується в основному у ВПС США, містить 55 %
об’ємного моноетаноламіну, 45 % об’ємного 2-гідроокису-1-пропіламіну з
добавкою 2,5 % по вазі гідрату окису літію, має значно меншу корозійну дію,
ніж всі названі вище рецептури.
Низька вартість, простота проведення дегазації та ефективність дегазації
за допомогою SТВ, полідегазуючі властивості DS-2 та інші їх якості, як
видно, будуть допомагати збереженню цих рецептур на забезпеченні армій
країн НАТО на ближче десятиріччя.
Настанова армії США ТМ 3-220 передбачає для знищення БЗ
застосування фізичних методів впливу на заражені об’єкти (сонячне світло,
висока температура, кип’ячена вода, пари, гаряче повітря тощо) та хімічних
засобів.
В іншому випадку методи пропонують використання дегазуючих
рецептур, які мають відповідні дезінфікуючі властивості. Принципових
відмінностей у речовинах для дезінфекції, які застосовуються в наших ЗСУ,
немає.
Виняток складає тільки проведення газової дезінфекції приміщень, а
також різних предметів в камерах, наметах або спеціальних мішках.
В цьому випадку застосовуються бетапропіолактон (ВРL) СН2СН2СОО,
один літр якого витрачається для дезінфекції 200 м3 об’єму приміщення.
Препарат токсичний, пари можуть викликати подразнення, запалення та
серйозні опіки шкіри. Після дезінфекції оброблені предмети провітрюються
протягом 24 годин.
Препарат USP являє собою розчин формальдегіду в метанольній суміші
у співвідношенні 5:3, витрата складає 1л на 40м3 дезінфікуючого приміщення,
необхідно провітрювання приміщення протягом доби.
Окис етилену та бромістий метил належать до відомих речовин, які
використовуються в дезинфікаційній практиці.
І, нарешті, привертає увагу або викликає інтерес дєтрохлорид, який є
суспензією 19,3 % діатомової землі 0,5 % змочуваної речовини, 2,9 %
гіпохлориту кальцію та 77,3 % води. Норма витрати 4 л на 7 м2 поверхні.
Після контакту з оброблюваною поверхню протягом 30 хв суспензія
змивається з дезінфікуючої поверхні струменем води.
288
В армії США, а також в арміях інших країн для дезактивації різних
військових об’єктів використовуються розчини (вода, бензин, керосин та ін.),
миючі засоби (синтетичні ПАР та мила), комплексотворні речовини
(поліфосфати, оксалати, лимонна кислота та її солі, натрієва сіль,
етилендіамінтетраоцтової кислоти тощо).
Настанова армії США регламентує здійснення дезактивації трьома
шляхами: природним розпадом, ізоляцією та видаленням РР.
Найбільша ефективність дезактивації досягається у разі комбінування
декількох способів.
У збройних силах Росії, як і в Збройних Силах України, для дегазації
(дезінфекції) використовуються полідегазуюча рецептура РД-2, водні розчини
на основі ГК; допоміжні – дегазуючі розчини № 1, № 2-бщ(ащ), а для
дезактивації – водні розчини на основі порошку СФ-2у.
Таким чином, розглянуті дегазуючі, дезактивуючі, дезінфікуючі речовини
та рецептури армій країн НАТО за своїм призначенням, складом,
властивостями, умовами застосування не мають принципових відмінностей
від аналогічних речовин та рецептур ЗСУ, ні переваг, які б дозволяли різко
скоротити терміни проведення спеціальної о