ЗМІСТ ВСТУП ..................................................................................................................... 2 1. Поняття відповідальності за порушення екологічного законодавства. ........ 4 2. Дисциплінарна та матеріальна відповідальність за екологічні правопорушення ...................................................................................................... 5 3. Цивільно-правова відповідальність за екологічні правопорушення ............. 7 4. Адміністративно-правова відповідальність за екологічні правопорушення 9 5. Кримінальна відповідальність за екологічні злочини ................................... 13 ВИСНОВКИ........................................................................................................... 15 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ...................................................... 16 ВСТУП Людина – частина природи. Поза природою, не користуючись її ресурсами, він не може існувати. Природа завжди буде основою і джерелом життя людини. По відношенню до людини вона виконує ряд функцій, пов'язаних із задоволенням його потреб: екологічну, економічну, естетичну, рекреаційну, наукову, культурну. Питання про функції природи по відношенню до людини є юридично значимим. Він покладений в основу правового регулювання природокористування і охорони навколишнього середовища від шкідливих впливів людської діяльності[11]. Відповідно збереження сприятливого стану природи, її якісних і кількісних характеристик може бути забезпечене за допомогою регулювання відносини людини до природи в процесі задоволення його потреб за рахунок ресурсів природи. При цьому як біологічна істота і частина природи людина повинна дотримуватися законів її розвитку. Становлення та розвиток природноресурсового законодавства і права в Україні налічує не більше трьох десятків років. Проте за цей час суспільне усвідомлення необхідності раціонального використання природних ресурсів і забезпечення ефективної охорони навколишнього природного середовища прискорило розвиток природноресурсового законодавства. Чинне законодавство надає власникам та користувачам природних ресурсів широкі права щодо самостійного господарювання. Однак відповідно до ст. 41 Конституції така діяльність не повинна завдавати шкоди навколишньому природному середовищу, порушувати права і законні інтереси інших осіб, а також суспільства і держави [8]. Відповідно до ст. 50 Конституції України, «кожний має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди». Наведеному конституційному праву громадян кореспондує їх обов’язок, закріплений в ст. 66 Основного Закону країни, відповідно до якої « кожний зобов’язаний не заподіювати шкоду природі», а у випадку її нанесення – відшкодовувати заподіяні збитки. З приведених конституційних норм випливає, що завдана шкода природним ресурсам і навколишньому природному середовищу підлягає відшкодуванню незалежно від правомірності чи протиправності їх заподіяння. Однак у переважній більшості випадків така шкода завдається протиправними діями або бездіяльністю. У зв’язку з наведеним, питання юридичної відповідальності у цій сфері заслуговують на увагу правозастосовної практики. Природноресурсові правопорушення тягнуть за собою юридичну відповідальність осіб, які їх здійснили. Прямі вказівки на це закріплені в нормативно-правових актах природноресурсового законодавства [3]. Норми природноресурсового права містять правові вимоги щодо використання природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища, межі належного здійснення природноресурсових прав та виконання обов’язків, перелік найбільш характерних порушень цих прав і обов’язків. Санкції ж за ці правопорушення містяться у кримінальному, адміністративному, цивільному і трудовому законодавстві. Метою даної роботи є дослідження особливостей юридичної відповідальності за порушення законодавства щодо використання основних видів природних об'єктів. Це питання є досить важливим. Кожного дня використовуючи земельні, водні, лісові та гірничі ресурси, так як без них наше життя є неможливим, але ми не завжди задумуємося про їх раціональне використання, охорону про те що інколи своїми діями свідомо чи з необережності ми завдаємо шкоди таким важливим природним ресурсам. Кожний із нас повинен усвідомити важливість даного питання. Зрозуміти необхідність дотримання законів. Адже відповідальність встановлюється для того щоб кожен громадянин дотримувався певних правил і не порушував букви закону[6]. 1. Поняття відповідальності за порушення екологічного законодавства. Поняття відповідальності як правового інституту можна розглядати виключно в безпосередньому зв’язку з поняттям галузі права. Питання юридичної відповідальності в галузі екології має важливе значення. Вона визначає наслідки неправомірної поведінки правопорушника, яка порушує законні права та інтереси інших осіб. Її застосування є одним із способів захисту прав і інтересів суб’єктів. Важливою особливістю цього способу є застосування міри відповідальності за допомогою державного, в тому числі судового примусу. Юридична відповідальність за порушення норм екологічного законодавства – це державно-примусове застосування до правопорушника заходів покарання. Таким чином, юридична відповідальність змушує осіб здійснювати свою діяльність відповідно до норм екологічного законодавства, а у випадку їх порушення тягне за собою наслідки у вигляді мір покарання, встановлених законом [8]. Необхідно відзначити, що примус в понятті відповідальності за екологічні правопорушення не завжди є державним. Це означає, що в правовідносинах з застосування зазначеної відповідальності держава (в особі спеціально уповноважених органів в галузі екології, правоохоронних органів, інших уповноважених суб’єктів) не завжди є суб’єктом, яким застосовуються міри примусу. Особливим випадком, є проблема, яка виникає тоді, коли держава як суб’єкт може виступати в якості правопорушника, тобто до неї самої можуть застосовувати міри примусу за скоєне екологічне правопорушення. У даному випадку мова йде про відповідальність відповідно до норм міжнародного екологічного права. В юридичній літературі зустрічаються думки про наявність «позитивної» екологічної відповідальності, під якою необхідно розуміти обов’язок здійснювати дії, які відповідають об’єктивним вимогам конкретної ситуації та об’єктивно обумовленим ідеалам часу. Деякі автори розглядають еколого-правову відповідальність у ретроспективному та перспективному змісті. Під перспективним змістом розуміється обов’язок додержання норм, а під ретроспективним – зазнання несприятливих наслідків порушення норм. Юридична відповідальність в галузі екології складається з двох елементів: норм процесуального процесуального права та регулюють матеріального порядок і права. умови Норми застосування відповідальності. У свою чергу, норми матеріального права визначають та закріплюють відповідальність. Визначення у юридичній відповідальності процесуального і матеріального елементів є важливим аспектом. Усі види відповідальності здійснюються на основі нормативних конструкцій, в основі яких лежить єдність норм процесуального та матеріального права. Порядок доказування, визначення того, було чи не було скоєне правопорушення та встановлення осіб, які його здійснили, а також призначення конкретної міри державного примусу у вигляді санкції регламентуються нормами процесуального права; ознаки правопорушень та санкції за їх вчинення – нормами матеріального права [11]. Порушення екологічного законодавства тягне за собою кримінальну, адміністративну, дисциплінарну і цивільноправову (майнову) відповідальність. 2. Дисциплінарна та матеріальна відповідальність за екологічні правопорушення Дисциплінарна відповідальність за екологічні правопорушення застосовується у разі вчинення посадовими особами дисциплінарних проступків, тобто у випадку невиконання чи неналежного виконання ними своїх трудових та професійних обов’язків, що безпосередньо пов’язані зі сферою екології. Винні особи притягаються до дисциплінарної відповідальності відповідно до норм Кодексу законів про працю України, статуту, правил внутрішнього розпорядку тощо. Суб’єктами дисциплінарної відповідальності можуть бути працівники, посадові особи, керівники підприємств і організацій, які відповідають за стан довкілля. Особливістю дисциплінарної відповідальності є те, між правопорушником та органом (посадовою особою), яка накладає стягнення діють службові відносини. За порушення трудової дисципліни до працівника застосовується догана або звільнення з посади. Працівники, які займають виборні посади, можуть бути звільнені тільки за рішенням органу, який їх обрав, і лише з підстав, передбачених законодавством. Відповідно до ч. 7 ст. 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» посадові особи та спеціалісти, винні в порушенні вимог щодо охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки за поданням державних органів охорони навколишнього природного середовища згідно з рішеннями їх управлінських органів позбавляються премій за основними результатами господарської діяльності повністю або частково [7]. Дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку. До порядку застосування дисциплінарного стягнення в галузі екології встановлені обов’язкові умови [4]. 3. Цивільно-правова відповідальність за екологічні правопорушення Цивільно-правова відповідальність за порушення норм екологічного законодавства визначена Конституцією України. Так, ст. 50 Конституції України проголошує, що кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. У свою чергу, у ст. 66 Конституції України закріплений обов’язок кожного не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки. Окрім того, в ст. 56 Конституції України зазначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень [9]. Суб’єктами цивільно-правової відповідальності в галузі екології можуть бути фізичні та юридичні особи. Для сфери екології характерна майнова та моральна шкода. Відшкодування майнової шкоди в галузі екології – це вид недоговірного зобов’язання, в силу якого майнова шкода, завдана майну особи (виснаження, забруднення чи знищення природних ресурсів тощо) порушенням норм екологічного законодавств, відшкодовується винною особою, яка її спричинила своїми неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю. Відшкодування моральної шкоди у галузі екології завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’ю або смертю фізичної особи здійснюється винною особою, Відшкодування цієї що порушила норми екологічного законодавства. шкоди є актуальним явищем так, як нині хімічне, радіоактивне забруднення довкілля все частіше спричинює масове отруєння, а потім як результат хронічні захворювання, або ж навіть смерть фізичних осіб [5]. На підставі ч. 4 ст. 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» підприємства, установи, організації та громадяни зобов’язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Так, наприклад, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про визначення розміру збитків, завданих унаслідок непроведення робіт з рекультивації порушених земель» від 17 грудня 2008 року № 10981 збитки, завдані власникам та користувачам земельних ділянок унаслідок непроведення у визначений робочим проектом землеустрою щодо рекультивації порушених земель строк робіт з їх рекультивації після проведення гірничодобувних, геологорозвідувальних, будівельних та інших робіт що спричинило зміни у структурі рельєфу, екологічному стані ґрунтів і материнських порід та в гідрологічному режимі земель, відшкодовуються на підставі рішень комісій, утворених згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284 «Про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам». Громадяни, здоров’ю та майну яких завдано шкоди, зумовленої негативним впливом іонізуючого випромінювання під час використання ядерної енергії, мають право на її відшкодування в повному обсязі відповідно до законодавства (ст. 13 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку») [1]. У свою чергу, згідно зі ст. 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів. Особи, яким завдано такої шкоди, мають право на відшкодування неодержаних прибутків за час, необхідний для відновлення здоров’я, якості навколишнього природного середовища, відтворення природних ресурсів до стану, придатного для використання за цільовим призначенням. Особи, що володіють джерелами підвищеної екологічної небезпеки, зобов’язані компенсувати заподіяну шкоду громадянам та юридичним особам, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок стихійних природних явищ чи навмисних дій потерпілих [10]. 4. Адміністративно-правова відповідальність за екологічні правопорушення Найбільш широке застосування в сфері екології має адміністративна відповідальність. Кодекс України про адміністративні правопорушення, який містить у Загальній частині главу 2 під назвою «Адміністративне правопорушення і адміністративна «адміністративна відповідальність», відповідальність». не визначає На думку зміст В.К. поняття Колпакова, адміністративна відповідальність – це специфічне реагування держави на адміністративне правопорушення, що полягає в застосуванні уповноваженим органом або посадовою особою передбаченого законом стягнення до суб’єкта правопорушення [3]. Адміністративна відповідальність за екологічне правопорушення – це вид юридичної відповідальності, яка наступає внаслідок невиконання чи неналежного виконання особою норм адміністративного законодавства, що регламентують порядок використання природних ресурсів, охорону навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки громадян. Застосування адміністративної відповідальності в галузі екології забезпечує належну охорону навколишнього природного середовища, природних ресурсів та екологічну безпеку громадян; реалізацію екологічних прав громадян, підприємств, установ і організацій; сприяє неухильному виконанню природоохоронних обов’язків, попередженню правопорушень. Своє вираження адміністративна відповідальність знаходить у застосуванні конкретних видів адміністративних стягнень, що специфічні за змістом, відрізняються від мір кримінальних покарань, дисциплінарного впливу та заходів матеріальної відповідальності. Адміністративні стягнення накладаються спеціально уповноваженими на те органами управління та посадовими особами з урахуванням їх компетенції й чітко визначених повноважень. Органи (посадові особи), які мають право розглядати справи про адміністративні екологічні правопорушення і накладати адміністративні стягнення необхідно поділяти на дві групи [7]. Рис. 4.1. Органи (посадові особи), які мають право розглядати справи про адміністративні екологічні правопорушення і накладати адміністративні стягнення Особливість адміністративної відповідальності полягає також у тому, що між правопорушником і органом (посадовою особою), яка накладає стягнення, відсутні службові відносини. Посадові особи підлягають адміністративній відповідальності за адміністративні правопорушення, пов’язані з недодержанням встановлених правил в галузях охорони порядку управління, державного і суспільного порядку, порядку охорони природи та здоров’я тощо [5]. Стягнення на посадових осіб накладаються при умові, що забезпечення виконання зазначених правил входило в їх службові обов’язки. Адміністративна відповідальність за екологічні правопорушення передбачена у главі 7 «Адміністративні правопорушення в галузі охорони природи, використання природних ресурсів, охорони пам’яток історії та культури» Особливої частини КУпАП. На підставі аналізу положень цієї глави можна здійснити класифікацію адміністративних екологічних правопорушень залежно від об’єкта посягання, а саме: I. адміністративні земельні правопорушення: псування і забруднення сільськогосподарських та інших земель (ст. 52); порушення правил використання земель (ст.53), самовільне зайняття земельної ділянки (ст. 531); приховування або перекручування земельного кадастру (ст. 532); несвоєчасне повернення тимчасово займаних земель або не приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням (ст. 54) та інше; II. адміністративні надрові правопорушення: порушення вимог щодо охорони надр (ст. 57); порушення правил і вимог проведення робіт по геологічному вивченню надр (ст. 58); III. адміністративні водні правопорушення: порушення правил охорони водних ресурсів (ст. 59); порушення вимог щодо охорони територіальних і внутрішніх морських вод від забруднення і засмічення (ст. 591 ); порушення правил водокористування (ст. 60) тощо; IV. адміністративні лісові та рослинні правопорушення: порушення встановленого порядку використання вивезення деревини, заготівлі живиці лісосічного фонду, заготівлі і (ст. 64); незаконна порубка, пошкодження та знищення лісових культур і молодняку (ст. 65); самовільне випалювання сухої рослинності або її залишків (ст. 771); порушення законодавства про захист рослин (ст. 831) та інше; V. адміністративні атмосферні правопорушення: порушення порядку здійснення викиду забруднюючих речовин в атмосферу або вплив на неї фізичних та біологічних факторів (ст. 78); порушення порядку здійснення діяльності спрямованої на штучні зміни стану атмосфери і атмосферних явищ (ст. 781); недодержання вимог щодо охорони атмосферного повітря при введенні в експлуатацію і експлуатації підприємств і споруд (ст. 79) тощо; VI. адміністративні фауністичні правопорушення: порушення правил використання об’єктів тваринного світу (ст. 85); виготовлення та збут заборонених знарядь добування об’єктів тваринного або рослинного світу (ст.851) та інше [6]. Адміністративне правопорушення (проступок) характеризується низкою ознак. Насамперед, це дія чи бездіяльність – завжди винні. Вина, як психічне відношення особи до своєї поведінки чи її наслідків, може бути навмисною чи необережною. Навмисна вина означає, що особа усвідомлювала протиправний характер свого проступку і бажала настання протиправних наслідків (прямий умисел) чи свідомо допускала їх, але не мала на меті вчинити проступок (непрямий намір). У свою чергу, необережна вина виявляється в недбалості – особа не бажала вчинити проступок, не усвідомлювала протиправності своєї дії чи бездіяльності, але повинна була і могла її усвідомлювати [8]. Особи, що діяли в стані крайньої необхідності (ст. 18 КУпАП), необхідної оборони (ст. 19 КУпАП) або, які знаходилися в стані неосудності (ст. 20 КУпАП), адміністративній відповідальності не підлягають. Ступінь, вид правопорушень враховуються при накладенні стягнення, звільненні від адміністративної відповідальності. Адміністративне правопорушення завжди протиправне та посягає на визначений об’єкт. Посягання на конкретні відносини складає матеріальну ознаку адміністративного правопорушення (проступку). Важливою юридичною ознакою адміністративного правопорушення є караність. Вона виявляє себе у притягненні особи до адміністративної відповідальності за адміністративний проступок. Іншими словами, якщо за порушення відповідних правил у галузі екології адміністративна відповідальність не передбачена воно не буде визнаватися адміністративним правопорушенням []7. Специфічною ознакою адміністративних екологічних правопорушень, яка виокремлює їх з загальної групи адміністративних правопорушень, є негативний вплив на здоров’я людей, навколишнє природне середовище та нераціональне використання природних ресурсів. Крім загальноправових ознак адміністративним правопорушенням властивий ще ряд характерних ознак, які утворюють їх юридичні склади: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона. 5. Кримінальна відповідальність за екологічні злочини Кримінальна відповідальність встановлена за найбільш соціально небезпечні діяння в галузі екології, які передбачені Кримінальним кодексом України. Екологічні злочини – передбачені кримінальним законом суспільно небезпечні діяння, які посягають на навколишнє природне середовище чи його окремі сфери (повітря, землю, надра, води тощо) [6]. У науці кримінального права немає єдиного розуміння кримінальної відповідальності: одні автори ототожнюють її з кримінальним покаранням; другі характеризують кримінальну відповідальність як певного роду обов’язок особи, що вчинила злочин; треті розглядають її як конкретні кримінально-правові відносини; четверті розуміють кримінальну відповідальність як реалізацію санкції кримінально-правової норми тощо. У Кримінальному кодексі України екологічні злочини (рис. 9.3) виділені в самостійну групу, якій присвячений окремий VIII розділ Особливої частини, що має назву «Злочини проти довкілля». Він вміщує у собі 19 складів екологічних злочинів (ст. 236-254). Доречно підкреслити, що нормативне виділення в Особливій частині Кримінального кодексу України самостійного VIII розділу «Злочини проти довкілля» є вагомим свідченням удосконалення кримінально-правової охорони навколишнього природного середовища [10]. Окрім того, екологічні злочини вміщуються в низці розділів Особливої частини Кримінального кодексу України: розділ ІХ – «Злочини проти громадської безпеки» (ст. 265- 268), розділ Х – «Злочини проти безпеки виробництва» (ст. 274), розділ ХІІ – «Злочини проти громадського порядку та моральності» (ст. 299), розділ ХХ – «Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку» (ст. 441). У вигляді покарання за екологічні злочини застосовується штраф, позбавлення права займатися певним видом діяльності чи займати відповідну посаду, виправні роботи, арешт, обмеження волі, позбавлення волі на визначений строк [6]. ВИСНОВКИ На основі вищевказаного можна дійти висновку, що існує необхідність виділення екологічно-правової відповідальності як окремого комплексного правового інституту. Виразною ознакою цього виду юридичної відповідальності є те, що вона застосовується за вчинення екологічного правопорушення. Юридична відповідальність є однією з форм державного примусу, тому застосовується або державою, або у відповідних випадках органами місцевого самоврядування, або адміністрацією підприємств, організацій. Юридична відповідальність за екологічні правопорушення покладається, як правило, у певній процесуальній формі: кримінальноправовій, адміністративно-правовій, цивільно-правовій, екологічно-правовій та іншій, встановленій законодавством; Існуючі форми юридичної відповідальності не здатні забезпечити відшкодування екологічної шкоди, спричиненої правопорушенням природному об’єкту, тобто відновити порушений екологічний правопорядок; ці форми юридичної відповідальності за своєю природою виконують або каральні, попереджувальні функції, або спрямовані на відшкодування шкоди, спричиненої майну у рамках цивільно-правових чи трудових відносин; Екологічно-правова відповідальність характеризується тим, що володіє спеціальними екологічно-правовими заходами впливу на правопорушників. Екологічно-правова відповідальність – це врегульований нормами екологічно-процесуального права процес, в ході якого реалізуються матеріальні норми, що ними встановлені заходи державного примусу для осіб, котрі вчинили екологічне правопорушення, та який має на меті відшкодування спричиненої екологічної шкоди. 1. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ Андрейцев В.І. Екологічне право. Київ,1996. 325 с. 2. Андрейцев В. І. Екологічне право: Підручник для студентів юридичних вузів і факультетів.Київ,2001. 412 с. 3. Баб’як О. С, Біленчук П.Д., Чирва Ю.О. Екологічне право України: Навчальний посібник. Київ, 2000.216 с. 4. Байсалов С.Б. Экологическое правонарушение (понятие и состав). Київ,1982. 324 с. 5. Балюк Г.І. Екологічне право України. Конспект лекції у схемах (Загальна і Особлива частина): Навч. Посібник. Київ, 2006.192 с. 6. Екологічне право. Особлива частина Підручник. Для студентів юридичних вузів і факультетів. За редакцією академіка АПрН України, В.І. Андрейцева. Київ, 2001. 312 с. 7. Екологічне право України За редакцією професорів В.К. Попова і А.П. Гетьмани. Харків, 2001. 326 с. 8. Екологічне право України. Академічний курс: Підручник / За заг. ред. Ю.С. Шемшученка. Київ, 2005.848 с 9. Закон України “Про охорону навколишнього середовища”. Київ, 10. Сафранов 1991. Т.А. Екологічні основи природокористування: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. Львів, 2003. 248 с. 11. Малишко М. І. Екологічне право України: Навчальний посібник.- Київ,2001. 415 с. 12. Петров В.В. Экологическое преступление: понятие и составы. — Москва,1991. 512 с.
![Причини правопорушення та юридичні наслідки]](http://s1.studylib.ru/store/data/006350222_1-5064b43877674f7966d58291ea3322f1-300x300.png)
