Загрузил Adriana Nera

ПОНЯТИЕ СИНТЕЗА ИСКУССТВ В АРХИТЕКТУРЕ

Реклама
Лекція 1.
Вступ. ПОНЯТТЯ СИНТЕЗУ МИСТЕЦТВ В АРХІТЕКТУРІ.
ВИТОКИ СИНТЕЗУ МИСТЕЦТВ ЯК ЯВИЩА В РОЗВИТКУ
АРХІТЕКТУРИ.
Тема курсу – основи синтезу мистецтв в архітектурі.
Перш ніж приступити до розгляду цієї теми, необхідно розібратися з
поняттєвим апаратом.
Що таке синтез мистецтв в архітектурі? Адже архітектура – це також
мистецтво, а втім її принципова відмінність від інших видів мистецтва – в її
утилітарному призначенні. Архітектура безпосередньо пов’язана з
будівельною діяльністю людини, зі створенням утилітарно необхідних для
життєдіяльності будівель споруд різного функціонального призначення.
Вітрувій визначив основний зміст архітектури як поєднання трьох
складових – користь (тобто функціональність), міцність, краса, відомих як
„тріада Вітрувія“.
Архітектура виникла з потреби людини організувати своє буття в
природних умовах, для захисту від сил природи і призначена для того, щоб
створити зручне для існування людини середовище – будинок для життя, місце
для праці та відпочинку, споруда для ритуального культу, оборонна чи
інженерна споруда. Ці функції виникли не одночасно.
Передусім перед людиною постала проблема організації простору житла.
В утилітарному сенсі для цього потрібно, щоб існували огороджуючи
конструкції – стіни, та накриття – дах. Як варіант – цю функцію вповні
виконувала природна печера. Але наскільки такі об’єкти можна пов’язувати з
архітектурою як з мистецтвом?
Будь-який утилітарний предмет, зроблений зручно і функціонально, є
ремісничим витвором. Хороший ремісничий витвір користується попитом,
цінується в побуті.
Утилітарний предмет, зроблений красиво, з естетичним почуттям і, як ми
говоримо, „зі смаком“, стає витвором мистецтва і, порівняно з ремісничим
витвором, набуває значно більшої цінності.
Архітектура в сенсі задоволення функціональних потреб є будівельним
ремеслом. Архітектор повинен бути як мінімум хорошим будівничимремісником. Хороший архітектор повинен досягти того, щоб збудована ним
споруда задовольняла не лише функціональні, але й художньо-естетичні
потреби людини. Досконалий архітектор досягає того, що споруда викликає в
людини піднесені почуття, вищі за звичайне естетичне задоволення; він
апелює до духовного начала людини.
Історично поняття мистецтва з’явилося тоді, коли крім функціонально
необхідних елементів споруди почали викликати естетичні почуття. Для
задоволення своїх естетичних почуттів людина почала прикрашати утилітарні
будівлі засобами живопису, скульптури тощо. З того часу, як естетичне
почуття почало проявлятися через потребу естетизації утилітарних споруд,
архітектура дедалі більше ставала мистецтвом, не втрачаючи своєї основної
утилітарної функції.
Отже, архітектура як мистецтво проявляється через естетизацію
утилітарної функції за допомогою синтезу інших засобів – колористики,
живопису, орнаментики, пластичних мистецтв, вітражу тощо. Саме їх
сполучення, синтетичне поєднання в утилітарній споруді, перетворює споруду
на витвір мистецтва.
Відтак ми підійшли до поняття синтезу – сполучення – різних видів
мистецтв у архітектурі.
Слово „синтез“ походить від грецьк. „синтезіс“ – з’єднання, сполучення.
Під синтезом як предметом мається на увазі вивчення об’єкта в цілісності,
єдності й взаємозв’язку його частин.
У процесі пізнання синтез пов’язаний з аналізом – розділення об’єкта на
складові й вивчення їх окремо.
Ці два методи, синтез і аналіз, нерозривно пов’язані, оскільки людська
природа, якій притаманна властивість відчувати й мислити, зумовлює як
синтетичне осмислення явища в сукупності, так і його аналіз.
Задача курсу – навчити студента комплексно оцінювати архітектурний
витвір як мистецьке явище і вміти проаналізувати його з точки застосування
мистецьких засобів, якими досягнуто архітектурної виразності й цілісності.
З точки зору майбутньої діяльності архітектора-проектувальника або
архітектора-реставратора це вміння необхідне для того, щоби осмислено
використовувати художньо-пластичні засоби виразності в архітектурному
творі, розуміти принципи їх застосування в архітектурі.
Синтез мистецтв у архітектурі як явище виник на світанку людської
цивілізації – тоді, коли людина поставила за мету прикрасити збудовану нею
утилітарну або сакральну споруду, підсилити виразність архітектури іншими
засобами – рисунками, барельєфами.
З якою метою і як використовували ці засоби в архітектурних спорудах?
В основі будь-якої споруди лежить конструкція, яка здебільшого і
зумовлює архітектурну форму.
Чотири опори, накриті стелею у вигляді плаского каменя або кількох
дерев’яних балок з настилом – це прообраз конструктивної системи, яку ми
називаємо стояково-балковою конструктивною системою, архітектурно
довершеною формою якої є ордер. Декорування стояково-балкової системи
різними пластичними засобами мало на меті підкреслити її основні
конструктивні особливості і, зокрема, надійність вертикальних стояків та
горизонтальних балок.
Аркова та склепінчаста конструктивні системи мають свої особливості
– в залежності від характеру опори – стіни або стовпів, що несуть арку чи
склепіння. Відповідно художньо-пластична система декорування такої
конструкції підкреслює її особливості. Історія архітектури демонструє безліч
варіантів застосування засобів художньої виразності для візуалізації роботи
арки, підкреслюючи її різними засобами.
Стінова конструкція виконує дві функції – несучу та огороджуючу.
Стіна як елемент захисту, відділення внутрішнього простору будинку від
зовнішнього оточення, повинна була бути надійною, а відтак – масивною.
Відповідно
Отже декорування елементів, з яких складається та або інша
конструктивна система, має на меті її проявлення для глядача, посилення
ефекту надійності її роботи. Безперечно, що засоби пластичної мови, що
застосовується для передачі конструктивних особивостей роботи стіни та
стояка з балкою, будуть абсолютно різними.
Зміна типів конструкції завжди провокувала зміну архітектурного
стилю. Стояково-балкову систему античності заступила сувора і аскетична на
засоби виразності романська система, яка використовувала стіну як основну
конструкцію і арку як засіб розвитку простору будівлі вгору.
На зміну романській стіновій конструкції прийшла готична конструктивна
система, яка „розчинила“ стіну як несучий конструктивний елемент,
замінивши її прозорим каркасом опор і нервюр склепінь і залишивши стіні
переважну огороджуючи функцію. Готика розвинула каркасну систему,
перетворивши її на витвір мистецтва.
Стіна як основний тип конструкції повернулася в епоху Ренесансу, але її
архітектурна і декоративна трактовка була відмінною від важкуватої романіки:
ренесансна стіна, виступаючи в ролі логічно декорованої поверхні, формує
образ будівлі, акцентований призабутими в попередні епохи античними
портиками і легкими, порівняно з романікою, куполами.
Архітектурну логіку Ренесансу в наступну епоху бароко заступає емоція,
що має містично-сакральне начало: стіна перетворюється на мистецьке
полотно, на якому розгортається динамічний сюжет, в якому знаходиться
місце і куполу, і арці, і ордеру, але в новій, бароковій трактовці.
За законом маятника на зміну динамічному бароко приходить сухий,
пронизаний логікою класицизм і вже втретє повертається класичний ордер.
Подальші зміни архітектурних стилів відображають еволюцію форм
відповідно до художньо-естетичних уподобань, але до початку ХХ ст.
конструктивних змін не відбувається. Їх провокує революційна поява бетону і
металевого каркасу, які сміливо ламають стереотипи щодо несучої
спроможності матеріалів, викликаючи до життя нові типи конструкцій.
Якщо простежити еволюцію архітектурних стилів, то кожний стиль
проходить в своєму розвитку три фази: період становлення, період зрілості й
період занепаду. Перша фаза пов’язана з появою нового будівельного
матеріалу чи нової конструктивної системи, яка викликає зміни в системі
формоутворення. Архітектура шукає свій об’ємно-просторовий образ,
експериментуючи з великими масами споруди. Декоративне оздоблення в цей
період підпорядковане цілому і має характер необхідного й логічного
доповнення. У другій фазі архітектурна форма і декоративно-пластичні засоби
декору шукають „консенсус“ і здебільшого знаходять: стиль кристалізується,
формується оптимальне співвідношення між формою, конструкцією та
декором, який підкреслює і проявляє їх особливості форми. Третя фаза
знаменує згасання, занепад стилю. Конструкція і форма вже не
еволюціонують, натомість основний акцент переноситься на декор, який
перевантажує споруду, не несучи нових ідей.
Таким чином спостерігається закономірність: засоби синтезу мистецтв
формуються в першій фазі нового архітектурного стилю, кристалізуються в
другій і вичерпують себе в третій.
Скачать