ДИРИГЕНТСЬКА ЕТИКА У будь-якій людській діяльності, пов'язаної із спілкуванням з людьми, а тим більше з керуванням людьми, неминуче виникають етичні проблеми. Не виняток у цьому й диригентська діяльність, у якій питання художні, творчі, організаційні тісно стикаються з етичними питаннями. Етика (від грец. ethos - звичка, звичай) - одне з найдавніших теоретичних дисциплін, об'єктом якої є моральні принципи, вироблені в процесі соціальної практики. Згодом вона оформилась в «практичну» науку про те, як має чинити в тій чи іншій ситуації керівник колективу, відповідно до норм моралі та моральності, властивих як людству в цілому, так і окремим професіям (лікарська, педагогічна, режисерська, артистична тощо) етика). На жаль, у музичній педагогіці проблеми диригентської етики порушуються в книгах, статтях та спогадах лише попутно, хоча вони не менш важливі для становлення диригента, ніж численні методичні посібники, присвячені питанням розспівування хору чи техніки диригування. Причина цього, здається, полягає, перш за все, у тому, що в розмові про етичну сторону творчого процесу кожного диригента-практика підстерігає небезпеку виникнення суто особистих, суб'єктивних коротких висновків. Тим не менш, незважаючи на безліч ситуацій, що викликають ту чи іншу реакцію диригента на поведінку учасників хору, існують якісь непорушні норми, вірність яких давно доведена життям. Вони тримаються на моральних умовах, суспільних і моральних ідеалах, на поняттях добра і зла, справедливості та несправедливості, честі, совісті, порядності, принциповості, обов'язку, відповідальності, взаємної поваги. На цих принципах К.С. Станіславский створював свою театральну етику. Він вважав, що виховання актора – це, перш за все, виховання етичне: 1. «Люби мистецтво у собі, а чи не себе мистецтво»; 2. «Єдина художня дисципліна всім зверху до низу»; 3. «Найвища міра вимогливості один до одного в ім'я спільної справи». Ці постулати так само застосовні до хорових співаків, як і до акторів. Дуже справедливі для театрального мистецтва та етичні поради П.Г. Чеснокова молодим диригентам: 4. «Не берись за роботу над твором, який не сприймаєш повністю своєю свідомістю та почуттям»; 5. «Пам'ятай, що ти керівник у своїй справі, свідомість відповідальності допоможе тобі у подоланні багатьох труднощів»; 6. «Якщо хор співає погано, провини в цьому не його, а самого себе»; 7. «Не приходь до хору з твором, попередньо тобою не вивченим, не проаналізованим всебічно»; 8. «На заняттях з хором не будь грубим - це принизить тебе в очах хору, а справі завдасть тільки шкоди»; 9. «Залишайся завжди суворим у вимогах до себе, як до диригента і як до людини, це забезпечить нормальні взаємини з хором»; 10. «Будь для хорового співака старшим товаришем у найкращому розумінні цього слова, водночас будь вимогливий у роботі»; 11. «Вивчай кожного співака як людини, вникай у його психологічні особливості і відповідно до цього підходь до нього»; 12. «Ціни та поважай кожного співака, якщо хочеш, щоб і тебе цінували та поважали в хорі; взаємна повага та доброзичливість – необхідні умови для художньої роботи»; 13. «Пам'ятай, що хорове мистецтво одна із проявів людської культури» Причини, через які одні хорові колективи знаходять творче довголіття, інші через дватри роки розсипаються, які завжди пов'язані з професійними диригентськими якостями керівника, репертуаром, матеріальними стимулами. Дуже часто вони криються у проблемах етичних, моральних. Серед них насамперед слід назвати проблеми, пов'язані з дисципліною, встановленням правильних взаємин із колективом та кожним його учасником; із взаємовідносинами «старожилів» та «новачків», лідерів та ведених; з формою оцінки навичок та умінь співаків; із заохоченнями та покараннями; із ставленням до критики; з умінням швидко орієнтуватися у ситуації та приймати правильне рішення. Проблеми ці не вигадані. У житті будь-якого творчого колективу ми стикаємося з такими явищами, як пропуски репетицій та концертів, запізнення, відсутність уваги, розмови, суперечки, репліки, грубість, хамство, безвідповідальність. Як вчинити в тому чи іншому випадку? Як поєднати вірність моральним, моральним принципам та виробничу необхідність? Яким має бути співвідношення твердості та м'якості, доброти та безкомпромісності, провини та покарання, дружелюбності та жорсткості? Коли треба поступитися, а коли наполягти на своєму? Коли просити, а коли вимагати? До яких меж може сягати дружба з артистами хору? Ці питання постають не лише перед молодими, а й перед досвідченими керівниками майже щодня. Погано вихований чи просто етично не вихований диригент неспроможна вважатися професіоналом. У кращому разі він лише обдарований дилетант. Втратою авторитету платить він за забуття істини: естетичне та етичне – нерозривні. Заробити авторитет важко. Втратити – легко. Відновити – майже неможливо. У школі етичного виховання навчаються все життя. Її не можна закінчити та отримати диплом: «етично вихований». Розглянемо, наприклад, етичний ракурс такої вічно «хворої» теми, як дисципліна. Зрозуміло, що дисципліна - необхідна умова ефективності будь-якої діяльності, тим паче колективної та творчої. Вона прищеплює навички організованого поведінки у процесі праці, виховує активне ставлення щодо нього, виробляє здатність підпорядковувати особисте громадському, пробуджує повагу до праці колективу. Зазвичай падіння дисципліни, відхід співаків з колективу пояснюють їхньою творчою незадоволеністю. Але якщо подивитися глибше, то творча незадоволеність – це часто лише наслідок моральної, етичної роз'єднаності колективу. У хоровій роботі слід розрізняти два види дисципліни: зовнішню дисципліну і внутрішню дисципліну. До зовнішньої дисципліни відносять зазвичай відсутність перепусток, запізнень, розмов під час занять, точне виконання вказівок керівника тощо. Під внутрішньою дисципліною мають на увазі, перш за все, зібраність уваги учасників хору, зосередженість на виконавських завданнях та готовність найкращим чином їх виконати. Зовнішня та внутрішня дисципліни у творчості нерозривні та взаємопов'язані. Без зовнішньої дисципліни може бути дисципліни внутрішньої. «Дисципліна потрібна не тільки для встановлення порядку, без якого немислимо колективна творчість, а й для мистецьких цілей. Вона створює необхідну творчу атмосферу», – писав К.С. Станіславський. Ці слова, адресовані театральним акторам, так само ставляться до учасників хорового колективу. Кожен співак хору, який заговорив із сусідом на репетиції, не тільки вимикається з роботи сам, а й відволікає інших, у тому числі диригента. В результаті диригент не встигає реалізувати те, що він запланував. Співак, який пропустив одне або кілька занять, відстає від колективу в навчальній роботі та освоєння репертуару. Диригенту доведеться витратити додатковий час, щоб довести його до рівня інших учасників хору, якщо ж таких співаків кілька, то це вимагатиме ще більше часу, що помітно позначиться на ефективності роботи. Запізнення на заняття також порушують перебіг репетиції. Ось як пише Станіславський: «Запізнення лише однієї особи вносить замішання. Якщо ж всі потроху запізнюватимуться, то робочий час піде не на справу, а на очікування. Це бісить і призводить до поганого стану, при якому працювати не можна». Шум, репліки, питання не по суті руйнують творчу атмосферу, відволікають від занять, що призводить до зайвих повторень того самого матеріалу, до непотрібної витрати часу і сил. Але навіть за дотримання зовнішньої дисципліни справді творча атмосфера може бути створена лише за наявності внутрішньої дисципліни. Якщо учасники хору працюють усвідомлено, зібрано, цілеспрямовано, якщо вони захоплені творчим процесом та зацікавлені у його кінцевому результаті, то музичний матеріал засвоюється набагато міцніше та швидше. Крім того, внутрішня дисципліна обумовлює єдність дій виконавців – найважливіша умова колективної, ансамблової творчості. Якщо ж інтерес до роботи відсутня, якщо вимоги керівника виконуються формально, і сам процес роботи виявляється розтягнутим і нудним. Внутрішня дисципліна – це дисципліна свідома, побудована на добровільному підпорядкуванні особистого інтересу колективної діяльності. Дисципліна, заснована на страху перед окриком керівника та остраху отримати публічно різке зауваження, сковує психіку співаків і заважає прояву творчої свободи. Тому зусилля керівника мають бути спрямовані насамперед на те, щоб виховати у кожного учасника хору внутрішню переконаність у необхідності дотримання дисципліни. Така переконаність може виникнути лише в тому випадку, якщо співаки розуміють мистецькі завдання колективу та довіряють диригенту як художнику та як керівнику. Виникає у свій стиль взаємовідносин режисер Г.А. Товстоногов називає «добровільною диктатурою». «Я вважаю, – каже він, – що керівництво театром є добровільна диктатура. Я підкреслюю слово "добровільна", тобто побудована не на владі, а на повазі та на художньому авторитеті. Якщо він завойовується керівником, то тоді етичні закони можна не на словах, а на ділі втілювати». Справді, актори та співаки, по-справжньому захоплені естетичними та етичними ідеями режисера та диригента, охоче та добровільно стають під його прапор. Суворі порядки та високі вимоги не лякають їх, а залучають. Заради мистецтва, заради художньої мети, вони готові піти навіть на відомі поневіряння. Тому більшість мислячих хорових співаків, які бажають пишатися успіхами свого колективу і вдосконалювати свою виконавську майстерність, віддають перевагу принциповим і вимогливим керівникам «добрим» і безпринципним. Диригент, що йде на поводу у співаків та оркестрантів, - це лише ілюзія порозуміння та добрих товариських стосунків. Швидше за все, він або безпорадний, або безпринципний. Принциповість і вимогливість - неодмінні риси будь-якого вимогливого художника, який хоче виховати колектив відповідно до своїх естетичних та етичних критеріїв. Ці риси виглядають упертістю і навіть деспотизмом в очах лише «недалеких» співаків-ремісників, які пасивно беруть участь у роботі, не вникають у суть диригентських вимог і стурбовані виключно особистою зручністю. Переважна більшість співаків колективу, як правило, належать до вимог з розумінням. Вони швидше пробачать керівнику гнів, нестримність, різкість, ніж невизначеність, «обтікання» його поглядів та установок. Якщо воля диригента спрямована не на розкриття самого себе, а не на розкриття твору, авторської ідеї, творчого потенціалу колективу, то навіть певну частку «деспотизму» можна зрозуміти та виправдати. У цьому сенсі будь-який справжній диригент може бути диктатором. Важливо побачити, навіщо він виявляє вимогливість, чого він нетерпимий. Дисципліна заради дисципліни, вимогливість заради вимогливості нікому не потрібна. Диригент, який не вміє або не бажає, захопити хор і водночас вимагає від нього беззаперечного підпорядкування, не зможе досягти свідомої дисципліни. У цьому слід підкреслити, що ефективність виховання у колективі свідомої дисципліни та інших етичних норм величезною мірою залежить від авторитету диригента, який створюється як його професійними знаннями і навичками, а й дисциплінованістю. Якщо диригент сам не може бути взірцем дисципліни, то його заклики до дисциплінованості не матимуть жодної сили. Він має право вимагати дисципліни від інших, бо сам дисциплінований. Диригент, керівник колективу крім знань та умінь має владу. Приймаючи владу, треба взяти на себе й відповідальність за створення атмосфери творчості, умов максимального розкриття здібностей та таланту кожного співака. Отже, кілька порад хормейстеру. Насамперед, заняття повинні починатися в точно призначений час. У цьому випадку кожен, хто запізнився, відчуватиме незручність перед колективом, роботі якого він завадив. Диригент, який починає заняття із запізненням, сам розхитує дисципліну. Природно, що для того, щоб заняття розпочиналися своєчасно, необхідно простежити за тим, як підготовлено приміщення для репетиції – розставлені стільці, на місці стоїть рояль, готовий нотний матеріал тощо. Неприпустимо, якщо співак спізнюється на репетицію свідомо, вважаючи, що нічого страшного не станеться, якщо трохи почекають. Таке часто трапляється зі співаками, які усвідомлюють свою значущість та незамінність. І.І. Титов згадує у тому, як К.С. Станіславський вимагав від молодих акторів приходу на репетицію задовго до її початку для того, щоб підготуватися до неї внутрішньо і зовні. «За п'ять хвилин до призначеного терміну Костянтин Сергійович уже сидить за режисерським столом… кладе перед собою годинник і щось креслить чи пише. Рівно о дванадцятій - звук дзвіночка, і ми починаємо. Горе тому акторові, якого рівно о дванадцятій не було на сцені». Звичайно, реакція керівника на запізнення повинна бути різною залежно від того, чи є вони випадковими чи постійними, а також від того, які обставини спричинили їхню причину. У якихось випадках можна не робити зауваження та знаком дозволити співаку зайняти своє місце. В інших, якщо запізнення стали хронічними і є наслідком неорганізованості та розбещеності співака, необхідно дуже жорстко припинити їх, аж до недопущення його до репетиції або до концерту. Так само слід чинити при інших порушеннях дисципліни. Іноді співак роздратований, нерви його збуджені. Чи завжди треба його обсмикнути, змінити тон розмови? У такій ситуації найправильніше – не звертати уваги, виявити терпіння. Чи означає це приховування правди? У принципі, диригент повинен говорити співакам правду, хоча правда цінна не сама по собі, а передбачуваним результатом. Диригентсько-педагогічні завдання іноді зобов'язують нас почекати з правдою. Марна правда в педагогіці, як і в медицині, часом стає безглуздою жорстокістю. Правду, навіть сувору, можна стерпіти; жорстокість викликає лише озлоблення. Якщо співак робить щось добре, потрібно йому про це сказати, якщо погано – не боятися ущемити його самолюбство. Усе питання – у формі зауваження. Самозакоханого, схильного до зазнайства співака, якщо він на те заслуговує, теж слід похвалити, але похвалити стримано, без особливих захоплень. Гіпертрофоване самолюбство – хвороба, і її треба лікувати. Чесне, навіть категоричне, але коректне формою зауваження не може травмувати. Боязнь образити співака, зіпсувати з ним стосунки найчастіше виглядає боягузтвом. Несмугого, не впевненого в собі можна підтримати дещо перебільшеним схваленням його успіхів. Критичні зауваження на його адресу слід робити у формі дружньої ради, без роздратування. Часом у зауваженнях диригента «текст» може розходитися з «підтекстом»: на словах похвалив, а по суті дав зрозуміти, що поки що повністю не задоволений; на словах посварив, а по суті висловив віру в те, що, зрештою, все вийде чудово... Дуже погано, якщо диригент неоднаково вимогливий до всіх учасників колективу: одним він робить зауваження публічно, з іншими вважає за краще «не зв'язуватися» і «з'ясовує стосунки» наодинці. Це погана дипломатія. Форма розмови віч-на-віч може бути гарна лише в особливих випадках, коли причина того чи іншого дисциплінарного «зриву» диригенту не ясна і потребує особистої розмови. Одним з основоположних принципів педагогічної, і зокрема диригентської, етики має бути рівне ставлення до всіх співаків, незалежно від їх значущості для колективу, матеріального та суспільного становища, зв'язків тощо, відсутність «улюбленців», ввічливий тон з усіма без винятки. Вимагай, але не принижуй переваги співака-порушення цього найважливішого принципу педагогічного спілкування часто стає причиною конфліктів, що виникають у хорі. Диригентська вимогливість повинна завжди поєднуватися зі справедливістю, доброзичливістю та шанобливим ставленням до кожного учасника колективу. Диригент, що припускає безпринципність у своїх вимогах, несправедливість та неповажне ставлення до співаків, не може не викликати критичного до себе ставлення. Дуже важливо знайти правильну форму розмови зі співаками - неодмінно шанобливу, а й із почуттям власної гідності. Якими б дружніми не були взаємини зі співаками, диригентові ніколи не слід переступати ту грань, за якою починається «панібратство». Молоді хормейстери часом мимоволі стають посібниками цих вад із занепокоєння за своє становище, з бажання знати, що про них думають у колективі. У розмові з хоровими співаками слід остерігатися незаслужених компліментів на свою адресу (хоча їх і приємно слухати). Значно важливіше прислухатися до думки критично налаштованої людини, навіть антагоніста. З висловлених їм негативних суджень (відкинувши неминучі у разі упередженість і недоброзичливість) завжди можна отримати користь: ясніше побачити свої недоробки, вразливі місця і спробувати їх виправити. Почуття незадоволеності зробленим, прагнення вдосконалення значно корисніше у творчості, ніж самозадоволення. Відомий режисер та художник Н.П. Акімов із властивим йому їдким гумором дає наступні рекомендації головним режисерам у разі прояву необґрунтованих захоплень з боку акторів: «Якщо в тебе в театрі завелися люди, які тобі в обличчя говорять, що ти – геній, загримуйся художнім керівником сусіднього театру і в цьому виді віднови з ними розмов. Якщо вони і при цьому наполягатимуть на своєму твердженні – ти з'ясуєш одну безперечну істину: що не вмієш гримуватися». У той же час диригент (як і режисер) не повинен допускати критичних зауважень на свою адресу, що висловлюються при всьому колективі, особливо якщо вони робляться у нетактовній формі та підвищеним тоном. У таких випадках слід дуже жорстко припинити артиста, хоч би як авторитетний він був. Інакше і в інших учасників колективу може виникнути думка, що диригенту можна висловлювати все, що завгодно. Часто вживане диригентами формулювання: «Я не начальник, а перший серед рівних» не слід розуміти як вседозволеність. Диригенту не можна забувати про те, що між ним та співаками має бути певна дистанція. Прізвище потрібно так само відкидати, як і підлещування. Завжди, за всіх обставин, диригент повинен бути командиром, у певному сенсі старшим. Проте начальний тон, черствість, сухість, як і розв'язність чи награна демократичність, однаково нетерпимі. Дружити, веселитися, сперечатися чи обговорювати справи хору він може, дотримуючись лише творчих інтересів. Диригент бачить далі і знає більше, ніж співак, і міра його відповідальності за хор набагато більше. У цьому полягає дистанція між ним і співаками хору. Водночас диригент має вміти долати зайву нетерпимість. Навіть якщо його претензії до співаків справедливі, треба вміти вдягнути їх у безпечну форму: поранити творчих людей не можна. Їхні душі довірливо відкриті, оголені. І керівник не може, не повинен, не має права завдавати біль артисту, що залежить від нього. Тут потрібна особлива чуйність, делікатність, обережність. Тим більше, неприпустимі жорстокість, грубість, хамство, якими грішать, на жаль, керівники багатьох творчих колективів. Дуже важливо, щоб диригент піклувався не лише про себе, а й про кожного зі своїх вихованців. Виїжджаючи на гастролі, він повинен перевірити, чи всі члени колективу влаштовані, забезпечені, чи не холодно у них у готельному номері, як почувається співачка, що захворіла... Таке ставлення піднімає авторитет диригента в очах учасників колективу, викликає повагу до нього. Ці спостереження і поради, звісно, не вичерпують всіх етичних вимог до диригента, не враховують всіх ситуацій, які можуть виникнути в процесі взаємовідносин диригента з хором. Диригент – особлива професія. Їм не можна бути «з 10 до 12, з 7 до 9». Творче та особисте, справа і життя в диригентському мистецтві нероздільні. Тільки той, хто присвятив себе йому всього себе без залишку, зможе отримувати від нього радість та задоволення.