Uploaded by Наталя Дзюбата

Лекція 6 Пожежна безпека Л С

advertisement
Лекція №6
Тема: Організація пожежної безпеки в лікувально-профілактичних
закладах.
План.
1. Поняття про пожежу. Основні причини пожеж. Класифікація
пожеж.
2. Показники пожежовибухонебезпечних властивостей матеріалів і
речовин.
3. Категорії приміщень та будівель за вибухопожежною та
пожежною небезпекою.
4. Основні засоби і заходи забезпечення пожежної безпеки.
5. Завдання та види пожежної охорони.
6. Пожежна сигналізація, оповіщення та зв'язок.
7. Засоби гасіння пожежі, їх призначення і класифікація.
8. Вимоги пожежної безпеки до лікувально профілактичних
закладів.
9. Правила поводження персоналу лікувально-профілактичних
закладів у разі виникнення пожежі.
10.Надання першої медичної допомоги при опіках та отруєнні
чадним газом.
1.
Поняття про пожежу. Основні причини пожеж. Класифікація
пожеж.
Пожежа за своєю фізико-хімічною суттю є процес неконтрольованого
горіння поза спеціальним вогнищем, що завдає моральних і матеріальних
збитків, а іноді призводить і до загибелі людей. При горінні відбувається
процес окислення горючої речовини. Окисником частіше всього виступає
кисень та повітря.
Для виникнення пожежі (горіння - фізико-хімічна реакція окислення,
яка супроводжується виділенням великої кількості тепла.) необхідно
одночасне поєднання трьох чинників: горючої речовини, кисню повітря
(окисника) та джерела загорання — своєрідного теплового імпульсу. Між
іншим, горіння припиняється при зменшенні вмісту кисню в повітрі до 1214%. Деякі гази та речовини (водень, сурма, окремі метали) горять у хлорі.
Якщо вилучити будь-яку з наведених вище умов виникнення горіння,
воно стане неможливим, а якщо вже відбувається, то припиниться.
Горіння становить необоротний процес, тому що з продуктів горіння та
термічного розкладу неможливо поновити речовину, яка згоріла.
За походженням та деякими зовнішніми особливостями розрізняють
такі форми горіння:

вибух – це швидке перетворення речовини в газо чи
пилоподібний стан з виділенням великої кількості тепла. У цьому випадку
об’єм речовини збільшується в сотні тисяч разів. Однією з причин вибуху є
неправильне користування газовими приладами. В приміщеннях, де
1
встановлені газові прилади, накопичуються продукти згорання газів, тому
приміщення треба провітрювати.

спалах - швидке згоряння горючої суміші без утворення
стиснених газів, яке не переходить у стійке горіння;

займання - горіння, яке виникає під впливом джерела
запалювання;

спалахування - займання, що супроводжується появою полум'я;

самозаймання - горіння, яке починається без впливу джерела
запалювання; (деякі речовини (торф, вугілля, сажа, промащене ганчір’я,
пакля) здатні самозайматися при контакті з повітрям).

тління – це горіння речовини без утворення полум’я
(утворюється багато диму).
Як свідчать дані статистики, 90% пожеж виникають з вини людини, 78% - від блискавок, 2-3% - з інших причин.
Серед основних причин, що спричиняють пожежі в лікувальних та
інших закладах охорони здоров’я слід назвати такі з них:
I. Порушення організаційного забезпечення пожежної безпеки.
II.Порушення правил пожежної безпеки медичним і допоміжним
(технічним) персоналом у сфері дотримання вимог технологічного
процесу.
До першої групи причин пожеж в закладах охорони здоров’я слід
віднести такі порушення, які випливають з недотримання організаційних
заходів та вимог:
1)
недостатній рівень роз’яснювальних заходів серед медичного
персоналу і хворих (пацієнтів) щодо пожежної небезпеки і правил
запобігання пожеж;
2)
грубі порушення вимог пожежної безпеки в лікувальнопрофілактичних закладах та установах охорони здоров’я, що проявляється
захаращеністю приміщень та аварійних виходів, відсутністю чітко
розроблених і виставлених на доступному для ознайомлення місці планів
евакуацій хворих та медперсоналу з приміщень під час пожежі, неякісна
система зв’язку, відсутність чітко спланованих дій персоналу в умовах
пожежної небезпеки, відсутність наказу керівника по закладу (установі) про
заходи протипожежної безпеки з призначенням відповідальних осіб та ін.
3)
недостатній контроль за дотриманням правил протипожежної
охорони в системі загальних вимог охорони праці та безпеки
життєдіяльності;
4)
відсутність вільного шляхового під’їзду до лікувального закладу,
непродуманість забезпечення шляхового маневру на його території, що може
мати вирішальне значення у випадку пожежі. Особливої уваги керівництва
закладу потребує стан загально технічних служб (складів паливномастильних матеріалів).
5)
порушення трудової дисципліни, недотримання лікувального та
пропускного режимів у лікувальних закладах (проникнення до закладу
сторонніх осіб з різними намірами, вживання алкогольних напоїв), можливі
2
терористичні акції з використанням підпалів. Важливим для запобігання
пожежам є постійний контроль за дітьми і підлітками з числа пацієнтів.
До другої групи відносяться:
1)
порушення
правил
електробезпеки
при
користуванні
електричним обладнанням, наприклад, при автоклавуванні, при користуванні
електроопалювальними та освітлювальними приладами (несправність
електропроводки, користування несправним електрообладнанням);
2)
використання несправної або неправильне використання
електродіагностичної та електролікувальної апаратури операційних,
кабінетів функціональної діагностики, рентгенодіагностичних кабінетів,
лабораторій, фізіотерапевтичних кабінетів та ін.
3)
порушення правил техніки безпеки при користуванні
газоопалювальними приладами;
4)
недотримання правил техніки безпеки в операційних
(пошкоджена електропроводка, відсутність надійної вентиляції, порушення в
системі подачі та відведення наркотичних і газопарових сумішей,
недотримання вимог щодо запобігання іскроутворення, накопичення
статичної електрики та ін.);
5)
неправильне збереження та використання кисневих балонів;
6)
порушення правил пожежної безпеки при кремації трупів,
спалювані сміття та ін.;
7)
порушення техніки безпеки на складах і у підсобних
приміщеннях,
особливо,
при
збереженні
паливно-мастильних,
вибухонебезпечних та вогненебезпечних матеріалів;
8)
порушення ТБ і протипожежних правил робітниками при
проведенні ремонтно-будівельних робіт, пов’язаних з використанням вогню
(електрозварювання, ремонт електрокабельних і газових комунікацій та
електрообладнання, проведення інших ремонтних робіт).
Залежно від характеру горючої речовини всі пожежі поділяються на
п'ять класів:
• перший клас (клас А)- пожежі звичайних горючих речовин та
матеріалів, при горінні яких утворюється попіл (деревина, гума, папір,вугілля
та ін.) , горіння твердих речовин, яке не супроводжується тлінням (пластмаси);
• другий клас (клас В) - пожежі горючих рідин, які не
розчиняються у воді (бензин, ефір,нафта, мастила, парафін та ін.), та які
розчиняються у воді (спирти,гліцерин) ;
• третій клас (клас С) - пожежі горючих газів, які можуть
утворювати з повітрям вибухонебезпечні суміші (побутовий газ,
водень,пропан);
• четвертий клас (клас D) - пожежі металів з низькою або високою
температурою плавлення (алюмінію, магнію та їх сплавів, натрію, калію).
• п'ятий клас (клас Е) - пожежі електрообладнання, що
знаходиться під напругою, для гасіння яких потрібні тільки
неструмопровідні речовини.
3
За масштабами та інтенсивністю є такі пожежі:
 окремі пожежі, що виникають в окремих будівлях;
 суцільні пожежі одночасно горить більшість будівель;
 вогневий шторм (вертикальний потік нагрітих продуктів горіння);
 масові пожежі, що утворюються з окремих і суцільних пожеж.
Залежно від місця виникнення розрізняють такі пожежі:
 на підприємствах;
 на транспортних засобах;
 у населених пунктах;
 підземні пожежі в шахтах;
 природні (лісові, степові, польові та торф’яні).
2.
Показники
пожежовибухонебезпечних
властивостей
матеріалів і речовин
Пожежовибухонебезпечні властивості - це сукупність властивостей
речовин і матеріалів, які характеризують їх схильність до горіння, а також
здатність піддаватись гасінню загорянь.
За цими показниками виділяють три групи горючості
 Негорючі (неспалимі,вогнетривкі) - це такі матеріали, які під дією
вогню або високої температури не спалахують, не тліють і не обвуглюються
(цегла, бетон,азбест );
 Важкогорючі (важко спалимі)- це такі матеріали, які під дією
вогню або високої температури спалахують, тліють або обвуглюються й
продовжують горіти, тліти або обвуглюватися за наявності джерела
запалювання, а після його вилучення горіння або тління припиняється
(просочена деревина, деякі пластмаси);
 Горючі (спалимі) - це такі матеріали, які під дією вогню або високої
температури спалахують, тліють або обвуглюються й продовжують горіти,
тліти або обвуглюватися після вилучення джерела загоряння;
Речовини, які мають підвищену вогнеспроможність, називаються
вогненебезпечними (пожежонебезпечними, вибухонебезпечними).
3.
Категорії приміщень та будівель за вибухопожежною та
пожежною небезпекою
Для правильного планування та успішного проведення заходів
пожежної профілактики вагоме значення має оцінкаб'єктів щодо їх
вибухопожежонебезпеки. За ступенем вогненебезпечності приміщень їх
поділяють на п’ять категорій: А, Б, В, Г, Д. В основу класифікації покладені
властивості використаних речовин та матеріалів при їх будівництві,
оздобленні, інтер’єру, технологічних процесів, які в них проходять та ін.
Категорія А (вибухопожежонебезпечна) - приміщення (будівлі), у
яких знаходяться горючі гази, легкозаймисті рідини з температурою спалаху
не вище 28°С у такій кількості, що можуть утворювати вибухонебезпечні
паро і газо-повітряні суміші, при спалахуванні яких розвивається
4
розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні, що перевищує 5кПа,
а також речовини та матеріали, здатні вибухати та горіти при взаємодії з
водою, киснем повітря або одне з одним у такій кількості, що розрахунковий
надлишковий вибух у приміщенні перевищує 5кПа.
Категорія Б (вибухопожежонебезпечна) - це приміщення (будівлі), у
яких знаходяться горючий пил або волокна, легкозаймисті рідини з
температурою спалаху понад 28°С та горючі рідини в такій кількості, що
можуть утворювати вибухонебезпечні пило - або пароповітряні суміші, при
спалахуванні яких розвивається розрахунковий надлишковий тиск вибуху в
приміщенні, що перевищує 5кПа. Приміщення спеціальних складівхолодильників (машинні відділення аміачних рефрижераторних установок,
приміщення для зберіганя аміаку та ін.).
Категорія В (пожежонебезпечна) - це приміщення (будівлі), в яких
знаходятися горючі та важкогорючі рідини, тверді горючі та важкогорючі
речовини і матеріали, речовини та матеріали, здатні при взаємодії з водою,
киснем повітря або одне з одним лише горіти, за умови, що вони не належать
до категорій А чи Б.
Категорія Г - це приміщення (будівлі), в яких знаходяться негорючі
речовини та матеріали в гарячому, розжареному або розплавленому стані,
процес обробки яких супроводжується виділенням променистого тепла,
іскор, полум’я ; горючі гази, рідини, тверді речовини, які спалюються або
утилізуються, як паливо.
Категорія Д - це приміщення (будівлі), в яких знаходяться негорючі
речовини та матеріали в холодному стані. (наприклад, призначені для
зберігання виробів із металу і скла).
За вогнестійкістю будівлі та споруди поділяються на п’ять ступенів:
Ступені
Хактеристика будівель та споруд
Будинки з природних та штучних кам’яних матеріалів,
бетону, залізобетону, з використанням листових плитових
1
негорючих матеріалів;
Те саме, але в перекриттях використовується незахищені
2
сталеві конструкції.
Те саме, але в перекриттях використовуються дерев’яні
конструкції,
захищені
малогорючими
плитовими
3
матеріалами.
Будинки з несучими та стінними конструкціями з деревини,
захищені від впливу вогню та високих температур
4
штукатуркою чи іншими матеріалами.
Будинки без вимог щодо меж вогнестійкості та меж
5
поширення вогню.
4.
Основні засоби і заходи забезпечення пожежної безпеки
Під
пожежною безпекою об'єкта
розуміють
сукупність
організаційних, інженерно-технічних та медичних заходів, спрямованих на
5
запобігання виникнення пожежі, створення умов для швидкого та
ефективного гасіння пожежі.
Основними системами комплексу заходів і засобів щодо забезпечення
пожежної безпеки об’єкта є:
 система запобігання пожежі;
 система протипожежного захисту;
 система організаційно – технічних заходів.
Система запобігання пожежі - це комплекс організаційних заходів і
технічних засобів, спрямованих на унеможливлення умов, необхідних для
виникнення пожежі (горюча речовина, окисник та джерело займання). Тому
система запобігання пожежі включає такі два основні напрями: запобігання
утворенню горючого середовища і виникнення в цьому середовищі джерела
займання.
 Запобігання утворенню горючого середовища досягається:
застосуванням герметичного виробничого устаткування; максимально
можливою заміною в технологічних процесах горючих речовин та матеріалів
негорючими; застосуванням в установках з горючими речовинами пристроїв
захисту від пошкоджень та аварій та ін.
 Запобігання виникненню в горючому середовищі джерела займання
досягається: використанням устаткування та пристроїв, при роботі яких не
виникає джерел займання; використанням електроустаткування, що
відповідає класу пожежо- та вибухонебезпеки приміщень і зон, груп і
категорій вибухонебезпечної суміші; виконанням вимог щодо сумісного
зберігання речовин та матеріалів; використанням устаткування, що
задовольняє вимогам електростатичної іскробезпеки; використанням
швидкодійних засобів захисного вимкнення; заземленням устаткування;
ліквідацією умов для самоспалахування речовин і матеріалів тощо.
Система протипожежного захисту - це сукупність організаційних
заходів, а також технічних засобів, спрямованих на запобігання впливу на
людей небезпечних факторів пожежі та обмеження матеріальних збитків від
неї. Протипожежний захист об'єкта здійснюється за такими напрямами:
 Обмеження розмірів та поширення пожежі: розміщення будівель і
споруд на території об'єкта з дотриманням протипожежних розривів та інших
вимог пожежної безпеки; дотримання обмежень стосовно кількості поверхів
будівель та площі поверху; правильне планування приміщень, відділень (у
лікарні) у межах будівлі; вибір будівельних конструкцій необхідних ступенів
вогнестійкості; улаштування систем автоматичної пожежної сигналізації та
пожежогасіння тощо.
 Обмеження розвитку пожежі: обмеження кількості горючих
речовин, що одночасно знаходяться у приміщенні; використання
оздоблювальних будівельних та конструкційних матеріалів з нормативними
показниками вибухонебезпечності; своєчасне звільнення приміщень від
залишків горючих матеріалів тощо.
 Забезпечення безпечної евакуації людей та майна: вибір такого
конструктивного способу зведення будівлі, щоб евакуація людей була
6
завершена до настання гранично допустимих рівнів факторів пожежі; вибір
відповідних засобів колективного та індивідуально захисту; застосування
аварійного вимкнення устаткування, улаштування необхідних
шляхів
евакуації
(коридорів, сходових кліток, зовнішніх пожежних драбин),
раціональне їх розміщення та належне утримання.
 Створення умов для успішного гасіння пожежі: встановлення у
будівлях, приміщеннях установок пожежної автоматики; забезпечення
приміщень нормованою кількістю первинних засобів пожежогасіння;
улаштування та утримання в належному стані території підприємства,
під'їздів до будівельних споруд, пожежних водоймищ.
Усі заходи організаційно – технічного характеру на об’єкті
розділяють на організаційні, технічні, режимні та експлуатаційні.
 Організаційні
заходи
пожежної
безпеки
передбачають
організацію пожежної охорони на об’єкті, проведення навчань з питань
пожежної безпеки, проведення перевірок, оглядів стану пожежної безпеки
приміщень.
 До технічних заходів належать: суворе дотримання правил і
норм, визначених чинними нормативними документами при експлуатації чи
можливому переобладнанні електромереж, опалення, вентиляції, освітлення
тощо.
 Заходи режимного характеру передбачають заборону куріння та
застосування відкритого вогню в недозволених місцях, недопущення появи
сторонніх осіб у
вибухонебезпечних приміщеннях чи об'єктах,
регламентацію пожежної безпеки під час проведення вогневих робіт тощо.
 Експлууатаційні заходи охоплюють своєчасне проведення
профілактичних оглядів,
випробувань, ремонтів технологічного та
допоміжного устаткування,а також інженерного господарства (електромереж,
електроустановок, опалення,вен- тиляції).
Відповідно до Закону України «Про ожежну безпеку» (прийнятий 17
грудня 1993 р. Цей Закон визначає загальні правові, економічні та соціальні
основи забезпечення пожежної безпеки на території України, регулює
відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм власності) забезпечення пожежної безпеки
підприємств, установ, організацій покладається на їх керівників та уповноважених
керівниками осіб, якщо інакше не передбачено відповідним договором.
Забазпечення пожежної безпеки під час проектування та забудови
населених пунктів, будівництва, реконструкції та технічного переоснащення
будівель, споруд покладається на органи архітектури, проектні та будівельні
організації.


5. Завдання та види пожежної охорони.
Основними завданнями пожежної охорони є:
ЗАПОБІГТИ ВРЯТУВАТИ ДОПОМОГТИ
здійснення контролю за дотриманням протипожежних вимог;
запобігання пожежам і нещасним випадкам на них;
7


гасіння пожеж, рятування людей;
надання допомоги у ліквідації наслідків аварій, катастроф і стихійного
лиха.
Пожежна охорона поділяється на державну, відомчу, місцеву та
добровільну.
Державна пожежна охорона формується на базі існуючих
воєнізованої та професійної пожежної охорони, входить до системи
Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту
населення від наслідків чорнобильської катастрофи (МНС) і здійснює
державний пожежний нагляд.
Підрозділи відомчої пожежної (пожежно-сторожової) охорони
створюються на об'єктах міністерств, інших центральних органів виконавчої
влади, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.
У сільських населених пунктах, де немає підрозділів державної
пожежної охорони, місцевими органами виконавчої влади та органами
місцевого самоврядування створюються підрозділи місцевої пожежної
охорони. Додатково їж підрозділи можуть організовуватися й у містах та для
охорони об'єктів.
На підприємствах, в установах та організаціях з метою проведення
заходів для запобігання пожеж та організації їх гасіння можуть формуватися
добровільні пожежні дружини (команди).
У разі виявлення пожежі (ознак горіння) кожен громадянин зобов'язаний:
 негайно зателефонувати у пожежну охорону (101); при цьому
необхідно назвати своє прізвище та адресу об'єкта, повідомити про кількість
поверхів будівлі, місце виникнення пожежі, обстановку на пожежі, наявність
людей;
 вжити (при можливості) заходів щодо евакуації людей, гасіння
(локалізації) пожежі та збереження матеріальних цінностей;
 якщо пожежа виникла на підприємстві (установі), повідомити про
неї керівника чи відповідну компетентну посадову особу та (або) чергового
по об'єкту;
 у разі необхідності викликати інші аварійно-рятувальні служби
(медичну, газорятувальну тощо).
6. Пожежна сигналізація, оповіщення та зв'язок
Швидке виявлення та сигналізація про виникнення пожежі, своєчасний
виклик пожежних підрозділів та оповіщення про пожежу людей, що
перебувають в зоні можливої небезпеки, дають змогу швидко локалізувати
осередки пожежі, провести евакуацію та необхідні заходи для гасіння
пожежі.
Для передачі повідомлення про пожежу в будь який час доби можуть
використовуватись телефони спеціального та загального призначення,
радіозв’язок та пожежні сповіщувачі.
8
Кількість оповіщувачів (динаміків), їх розміщення та потужність
вибирається таким чином, щоб забезпечити необхідну чутність у всіх місцях
перебування людей. Приміщення, з якого здійснюється керування системою
пожежного оповіщення, належить розміщувати на нижніх поверхах будівель,
біля входу на сходові клітки, у місцях цілодобового перебування чергового
персоналу. Розрізняють пожежні сповіщувачі ручної та автоматичної дії.
Ручний пожежний сповіщувач вмикає людина, що виявила пожежу,
шляхом натискання на пускову кнопку.
Автоматичні пожежні сповіщувачі спрацьовують без участі людини,
від дії на них чинників, що супроводжують пожежу: підвищення температури, дим, полум'я.
В залежності від факторів, що викликають спрацювання
повідомлювачів, їх поділяють на:
 Теплові (термоповідомлювачі), які реагують на підвищення
температури оточуючого середовища.
 Димові, які реагують на появу диму.
 Світлові, що спрацьовують при появі відкритого полум’я.
 Ультразвукові, які реагують на зміну частоти коливання.
 Фотоелектричні,
що
спрацьовують
при
перетинанні
інфрачервоних променів.
 Комбіновані.
Пожежні сповіщувачі характеризуються:
 порогом спрацювання - найменшим значенням параметра, на який
вони реагують;
 інерційністю - часом від початку дії чинника, що контролюється,
до моменту спрацювання;
 захищуваною площею - площею підлоги, яку контролює один
сповіщувач.
При виборі типу та принципу дії автоматичного пожежного
сповіщувача необхідно враховувати призначення захищуваного приміщення,
пожежну характеристику матеріалів, що в ньому знаходяться, первинні
ознаки пожежі та умови експлуатації.
Всі види електричної пожежної сигналізації, незалежно від її системи,
складаються з трьох основних частин: сповіщувачів, що подають сигнал про
пожежу; приймальної станції, призначеної для прийому поданих від
сповіщувачів сигналів про пожежу та автоматичної подачі тривоги; системи
проводів, що з'єднують сповіщувачі з приймальною станцією (рис.). Системи
електричної пожежної сигналізації встановлюються як автоматичної, так і
ручної дії. Залежно від способу з'єднання проводами сповіщувачів з
приймальною станцією пожежна сигналізація може бути променевою
(радіальною) або кільцевою (шлейфною).
9
Рис. Схема пристрою систем електричної пожежної сигналізації:
а - променева; б - кільцева.
Умовні позначення: 1 - приймальні станції; 2 - пожежні сповіщувачі,
з'єднані проводами зі станцією.
Променевими системами електричної пожежної сигналізації називають
такі системи, в яких кожен сповіщувач з'єднаний з приймальною станцією
однією парою самостійних проводів (прямим і зворотнім), створюючи тим
самим окремий промінь. У кожен промінь включається 3-4 сповіщувача. При
спрацьовуванні сповіщувачів на приймальні станції відомий тільки номер
променя, а від якого сповіщувача поданий сигнал - невідомо.
Кільцева система пожежної сигналізації відрізняється від променевої
тим, що сповіщувачі включаються послідовно в однопровідну лінію (шлейф),
початок і кінець якої сполучені з приймальною станцією (в один шлейф
зазвичай включають до 50 сповіщувачів). Принцип дії цієї системи полягає в
передачі з сповіщувача на приймальну станцію певного числа імпульсів.
7. Засоби гасіння пожежі, їх призначення і класифікація.
Існує чотири основні способи припинення горіння:
№ Способи припинення
Прийоми припинення горіння та засоби
з/п
горіння
гасіння пожеж
1. Охолодження
зони  охолодження горючих речовин (матеріалів)
горіння або горючих при дії на їх поверхню вогнегасними
речовин
засобами (суцільними чи розпиленими
струменями води, піною, снігоподібною
вуглекислотою тощо);
 охолодження
горючих
матеріалів
(наприклад, горючих рідин, що мають досить
високу температуру спалаху) шляхом їх
перемішування;
 розбирання горючих твердих матеріалів
(наприклад, дерев'яних штабелів чи колод) з
подальшим їх охолодженням.
2. Ізоляція
горючих  створення ізоляційного шару шляхом
речовин або окисника нанесення на поверхню горючих речовин
10
зони негорючих матеріалів (покривання горючих
речовин піною, покривалом з негорючого
теплоізоляційного полотна, грубововняної
тканини чи повсті; засипання вогнегасним
порошком або піском);
 створення ізоляційного шару за допомогою
вибуху;
 створення ізоляційного шару (розриву)
шляхом розбирання горючих матеріалів, між
речовиною, що вже горить, та речовиною, яка
ще не охоплена вогнем;
 закривання
отворів
приміщення,
охопленого пожежею, з метою ізоляції
приміщення від надходження свіжого повітря.
3. Розбавлення
повітря  розбавлення повітря шляхом введення в
чи горючих речовин нього негорючих парів і газів (вуглекислого
негорючими
газу, азоту, водяної пари тощо);
 розбавлення горючих матеріалів шляхом дії
на їх поверхню негорючих речовин, що легко
випаровуються або розкладаються (може
досягатись тими ж засобами, що й у
попередньому випадку);
 розбавлення горючих та легкозаймистих
гідрофільних рідин водою (наприклад,
спиртів).
4. Хімічне
гальмування  подавання
в
зону
горіння
(інгібування)
реакції галогеновуглеводнів (хладонів);
горіння.
 подавання на поверхню горючої речовини
вогнегасних порошків.
Зазвичай механізму гасіння пожежі притаманний комбінований
характер, при якому мають місце одночасно кілька способів припинення
процесу горіння.
Засоби гасіння пожежі поділяють на первинні, автоматичні і спеціальні.
Автоматичні установки при виникненні пожежі приводяться в дію
відповідним сповіщувачем, а напівавтоматичні та ручні – людиною. Зараз
найширше застосовуються автоматичні установки пожежогасіння, призначені для
виявлення осередку пожежі, забезпечення подавання і випускання вогнегасної
речовини захищуване приміщення та оповіщення про пожежу.
(повітря)
горіння
від
11
Первинні засоби гасіння пожежі розміщують на спеціальних щитах. Щити
встановлюють з таким розрахунком, щоб до найдальшої будівлі було не більше 100
м, а від сховищ із вогненебезпечними матеріалами — не більше 50 м, або з
розрахунку - один щит на 5000 м2. Фарбують їх у сигнальний червоний колір, а
написи на них та на щитах роблять контрастним білим кольором.
Необхідну кількість первинних засобів пожежогасіння визначають для
кожного поверху та приміщення. Вибір типу і визначення потрібної кількості
вогнегасників здійснюється залежно від їх вогнегасної спроможності, граничної
площі, класу пожежі горючих речовин та матеріалів у захищуваному приміщенні
або об'єкті.
Заклади охорони здоров'я повинні мати на кожному поверсі не менше
двох переносних вогнегасників. Переносні вогнегасники необхідно
розміщущувати шляхом: навішування на вертикальні конструкції на висоті
не більше 1,5м від рівня підлоги до нижнього торця вогнегасника і на
відстані від дверей, достатній для її повного відчинення; встановлювання в
пожежні шафи поруч із пожежними кранами, у спеціальні тумби або на
пожежні щити (стенди).
Вогнегасник - це переносний чи пересувний пристрій для гасіння пожеж
вогнегасною речовиною, яку він випускає після приведення його в дію.
Вогнегасники бувають: хімічні, піняві, повітряно-піняві, вуглекислотні, порошкові,
хладонові.
У нормах наведені такі позначення типів вогнегасників:
ВВ - вогнегасник водяний;
ВВП - вогнегасник водопінний;
12
ВВПА - вогнегасник водопінний аерозольний;
ВВК - вогнегасник вуглекислотний;
ВХП – хімічно-пінний ;
ВП - вогнегасник порошковий.
Вогнегасники маркуються буквами, які означають тип вогнегасника. Цифра
після позначення типу вогнегасника означає масу вогнегасної речовини у
кілограмах, що міститься у його корпусі. Цифра після позначення аерозольного
водопійного вогнегасника означає масу вогнегасної речовини в грамах, що
міститься в його корпусі.
Водяні вогнегасники (ВВ-5, ВВ-10) у корпусі вогнегасника
знаходиться
заряд
води
чи
води
з
добавками.
Водяні
вогнегасникивикористовують для гасіння пожеж класу А. Існують
вогнегасники із зарядом води зі спеціальними добавками, які дають
можливість застосовувати їх для гасіння пожеж класу В.
Водо-пінний вогнегасник (ВВП-6, ВВП-9) - це вогнегасник у якому
використовується 5-6% водяний розчин піноутворювача. Він застосовується
для гасіння твердих речовин. Неможна застосовувати для гасіння лужних
металів і їх карбідів, а також електроустановок, що знаходяться під
напругою, оскільки до складу піни входить вода.
Хімічно-пінний вогнегасник (ВХП-6) - це вогнегасник, заряд якого
складається з двох частин: кислотної та лужної. Вогнегасник має вигляд
звареного сталевого корпусу, який заповнений лужним розчином. У ньому
встановлений поліетиленовий стакан з кислотною сполукою. При повороті
ручки більш як на 180 градусів шток піднімається і відкриває горловину
стакана. При перикиданні вогнегасника догори дном, сполуки
перемішуються, одержана піна з діоксидом вуглецю викидається на зовні
через отвір виприскування. Довжина струменя 6 м, термін дії - 60с. Не можна
застосовувати при гасінні електроустановок, що знаходяться під напругою.
Вуглекислотний вогнегасник (ВВК-2, ВВК-5) – це прилад багаторазової дії
із зарядом вуглекислоти, застосовується для гасіння легкозаймистих та горючих
рідин, твердих горючих матеріалів, електропроводок, що знаходяться під напругою
до 1000 в, а також цінних предметів. Їх застосовують у бібліотеках, архівах,
лабораторіях, музеях.
При відкриванні вентиля зріджена вуглекислота викидається з балона,
випаровується, сильно охолоджується і виходить на зовні у вигляді снігу. З метою
запобігання обмороженню не можна дотикатись до розтруба оголеними частинами
тіла.
Порошкові вогнегасники (ВП-1, ВП-2, ВП-3, ВП-4) - є універсальними та
характеризуються широким діапазоном застосування. Ними гасять лужні та лужно
земельні метали та карбіди, електроустановки, використовують у лабораторіях та
складах. Гасіння пожежі відбувається завдяки порошку, який подається стиснутим
повітрям що знаходиться в балончику під тиском.
Хладонові (аерозольні) вогнегасники (ВХ-3, ВХ-7) – призначені для гасіння
електроустановок під напругою до 380 В, різноманітних горючих твердих та
рідинних речовин, а також речовин , що здатні горіти без доступу повітря.
13
Вогнегасна речовина галогеновуглеводні (аерозоль дрібнодисперсних крапель).
Ними можна гасити тліючі матеріали ( бавовна, текстиль, ізоляційні матеріали).
8. Вимоги пожежної безпеки до лікувально-профілактичних
закладів.
Териорія закладів ЛПЗ мають постійно утримуватися в чистоті та
систематично очищатися від сміттія, відходів виробництва тари, опалого
листя, які необхідно регулярно видаляти у спеціально відведені місця.
Дороги, проїзди й проходи до будівель, споруд, пожежних вододжерел,
підступи до зовнішніх стаціонарних пожежних драбин, пожежного
інвентарю, обладнання та засобів пожежогасіння мають бути завжди
вільними, утримуватися справними, узимку очищатися від снігу.
Забороняється довільно зменшувати нормовану ширину доріг та проїздів.
Територія закладів та інших об'єктів повинна мати зовнішнє
освітлення, яке забезпечує швидке знаходження пожежних драбин,
протипожежного обладнання, входів до будинків і споруд. На території
закладу на видних місцях мають бути встановленні таблички із зазначенням
порядку виклику пожежної охорони, знаки місць розміщення первинних
засобів пожежогасіння.
Евакуаційні шляхи та виходи мають утримуватися вільними, нічим не
захаращуватися і в разі виникнення пожежі гарантувати безпеку під час
евакуації людей, які перебувають у приміщеннях будівель та споруд.
Кількість та розмір евакуаційних виходів з будівель і приміщень, їх
конструктивні й планувальні рішення, умови освітленості, забезпечення
незадимленості, протяжність щляхів евакуації, їх облицювання мають
відповідати протипожежним вимогам будівельних норм.
У разі розміщення технологічного та іншого обладнання в
приміщеннях повинні бути забезпечені евакуаційні проходи до сходових
кліток та інших шляхів евакуації відповідно до будівельних норм. У
приміщеннях, які мають один евакуаційниї вихід, дозволяєься перебування
50 осіб.
У багатоповерхових лікарнях палати для тяжкохворих та дітей
потрібно розміщувати на нижніх поверхах. Палатні відділення дитячих
лікарень слід розміщувати не вище п'ятого поверху, палати для дітей до 7
років – не вище другого поверху (за винятком випадків, що обумовлені
будівельними нормами). Лікарні та інші лікувальні заклади з постійним
перебуванням тяжкохворих, не здатних самостійно пересуватися мають
забезпечуватися носилками з розрахунку одні носилки на 5 хворих. Палатні
відділення, пологові, операційні, процедурні кабінети не допускається
розміщувати в підвальних приміщеннях та на цокольних поверхах. Відстань
між ліжками у лікарняних палатах має становити не менше 0,8м,
центральний основний прохід – не менше 1,2м завширшки.Тумбочки, стільці
та ліжка не повинні захаращувати виходи та проходи. Подавання кисню
хворим має здійснюватися, як правило, централізовано, з установленням
балонів (не більше 10) за межами будівлі лікувального закладу у прибудовах
14
з негорючих матеріалів або з центрального кисневого пункту (коли кількість
балонів – понад 10). Допускається встановлювати один кисневий балон біля
зовнішньої негорючої стіни будівлі закладу в металевій шафі. Центральний
кисневий пункт слід розміщувати в будівлі, що стоїть окремо, на відстані не
менше 25 м від будівель з постійним перебуванням хворих.
У лабораторіях, на постах відділень, у кабінетах лікарів та старших
медичних сестер допускається зберігання не більше 3 кг медикаментів і
реактивів, що належать до легкозаймистих та горючих речовин (спирт,
ацетон, ефір тощо), і тільки у спеціальних негорючих шафах, що замикаться.
Під час зберігання має враховуватися їх сумісність.
Адміністрація лікувального закладу зобов’язана щодня після
виписування хворих повідомляти місцеву пожежну частину про кількість
хворих, котрі перебувають у кожній будівлі закладу.
У будівлях лікувальних закладів не дозволяється:

розміщувати у корпусах з палатами для хворих приміщення, не
пов’язані з лікувальними процесами (крім визначених нормами
проектування), або здавати приміщення в оренду під інше призначення;

застосовувати в оздоблені приміщень матеріали, які виділяють
під час горіння токсичні речовини;

здійснювати подачу кисню у лікарняні палати за допомогою
гумових та пластмасових трубок, а також трубопроводами, які мають
нещільні місця у з'єднаннях;

прокладати киснепроводи у підвалах, каналах, а також під
будівлями і спорудами;

встановлювати ліжка у коридорах, холлах та на інших шляхах
евакуації;

користуватися
прасками,
електроплитками,
іншими
електронагрівальними приладами у лікарняних палатах та інших
приміщеннях, де перебувають хворі (мають бути виділеня спеціальні
приміщення);
Показником ефективності процессу евакуації є період часу, протягом
якого люди можуть у разі необхідності залишити окремі приміщення і
будинок загалом.
Безпека евакуації досягається за умови, коли тривалість евакуації
людей з окремих приміщень і будинку в цілому менша критичної тривалості
пожежі, яка становить небезпеку для людини.
Критична тривалість пожежі – це час досягнення небезпечних для
людини температур і зменшення вмісту кисню в повітрі.
Сходові клітки і зовнішні сходи, коридори, проходи та інші шляхи
евакуації мають бути забезпечені евакуаційним освітленням відповідно до
вимог будівельних норм і правил щодо влаштування електроустановок.
Світильники евакуаційного освітлення повинні вмикатися з настанням
сутінків у разі перебування в будівлі людей.
15
Шляхи евакуації, що не мають природного освітлення, за наявності у
приміщенні людей повинні постійно освітлюватися електричним світлом.
У лікувальних закладах, приміщеннях інших громадських і
допоміжних будівель, де можуть перебувати одночасно понад 100 осіб, у
виробничих приміщенннях без природного освітлення за наявності більше 50
працівників
евакуаційні виходи мають бути позначені світловими
покажчиками з написом «Вихід» білого кольору на зеленому фоні,
підключеними до джерела живлення евакуаційного (аварійного) освітлення,
або такими, що переключаються на нього автоматично у разі зникнення
живлення в основних джерелах електроенергії.
9. Правила поводження персоналу лікувально-профілактичних
закладів у разі виникнення пожежі.
Система оповіщення про пожежу мають забезпечувати згідно з
розробленими планами евакуації передачу сигналів оповіщення одночасно по
всьому будинку, за необхідності – послідовно або вибіркового в окремі його
частини.
При виявленні пожежі (ознак горіння) необхідно негайно повідомити
про це по телефону пожежну охорону.
При цьому слід назвати адресу закладу, місце виникнення пожежі,
обстановку на пожежі, вказати кількість поверхів, наявність людей, своє
прізвище, а також повідомити про це керівника закладу. Усіх хворих
необхідно виводити чи виносити з будівлі через коридори та виходи негайно
після виявлення пожежі. Евакуаційних хворих слід перерахувати і звірити їх
наявність із поіменними списками, які складаються для кожної палати, їх
розміщують у зазделегідь визначеній будівлі.
Гасіння пожежі організовує персонал, не зайнятий евакуацією людей,
негайно після виявлення пожежі. Для гасіння використовують усі наявні
засоби пожежогасіння.
Керівник закладу або інша відповідальна особа зобов'язані перевірити,
чи викликана пожежна охорона (продублювати повідомлення); видалити за
межі небезпечної зони всіх працівників, не задіяних у ліквідації пожежі; за
необхідності – відключити електроенергію.
Одночасно з гасінням пожежі слід організувати евакуацію і захист
матеріальних цінностей, забезпечити дотримання охорони праці
праціниками, які беруть участь у гасіння пожежі.
Слід також організувати зустріч підрозділів пожежної охорони, надати
їм допомогу у виборі найкоротшого шляху для під'їзду до осередку пожежі та
підключення до джерел води.
Після прибуття пожежного підрозділу адміністрація і технічний
персонал закладу зобов'язані взятии участь у консультуванні керівника
гасіння про конструктивні і технологічні особливості об'єкта, де виникла
пожежа, прилеглих будівель та пристроїв; організувати залучення сил і
засобів об'єкта до вжиття необхідних заходів, пов'язаних з ліквідацією
пожежі та попередженням її розвитку.
16
Для лікувальних закладів зі складним плануванням приміщень і
цілодобовим перебуванням хворих має бути розроблена схема приміщень з
нанесенням шляхів евакуації людей на випадок пожежі. Ця схема, а також
опис обов'язків і дій персоналу на випадок пожежі вивішуються на видному
місці.
План евакуації – це ретельно розроблена схема шляхів евакуації
(графічна частина), встановлені правила поведінки людей (текстова частина)
в умовах надзвичайної ситуації. План евакуації складається з двох частин:
 графічної;
 текстової.
У графічній частині зображуються схематичні плани будівлі, на
яких познчаються шляхи евакуації людей: зеленими стрілками вказують
основні рекомендовані маршрути евакуації, а пунктирними стрілочками
зображують другорядні, додаткові шляхи евакуації. На всіх схемах евакуації
умовними позначками повинно бути зображено місця розміщення елементів
систем пожежогасіннія: вогнегасників, пожежних кранів, сигналізації,
пожежного щитка та ін.
Текстова частина виконується у вигляді таблиці або оформляється у
формі інструкцій та пам’яток про дії під час пожежі. В текстовому документі
мають бути відображені наступні елементи:

Оповіщення про пожежу.

Організація відведення людей із зони ураження.

Перевірка повного відведення всіх людей від пожежі.

Перевірка автоматичного чи ручного включення систем
пожежогасіння та оповіщення.
Плани евакуації розробляються як на етапі проекту протипожежних
заходів, так і на етапі експлуатації об'єкту.
Виходи є евакуаційними, якщо вони ведуть:
 з приміщень першого поверху назовні безпосередньо або через
коридор, вестибюль, сходову клітку;
 з приміщень будь-якого поверху, крім першого, в коридори, що ведуть
на сходову клітку (в тому числі через хол); при цьому сходові клітки повинні
мати вихід назовні безпосередньо або через вестибюль, відділений від
прилеглих коридорів перегородками з дверима;
 з приміщень у сусіднє приміщення на цьому ж поверсі, що забезпечене
виходами, вказаними вище.
Евакуаційні виходи повинні розташовуватися розосереджено їх
повинно бути не менше двох. Двері на шляхах евакуації повинні відчинятися
в напрямку виходу з будівель (приміщень). Допускається влаштування
дверей, які відчиняються усередину приміщення, в разі одночасного
перебування в ньому не більше 15 осіб, а такж санітарних вузлах, на
балконах,лоджіях.
Обов'язки чергового персоналу у разі виникнення пожежі
17
Черговий персонал закладів охорони здоров'я повинні добре знати свої
обов'язки на випадок пожежі, вміти користуватись вогнегасниками та
іншими засобами пожежогасіння, добре знати, як викликати пожежну
частину (добровільну пожежну дружину), вжити негайних заходів для
врятування дітей і хворих при пожежі.
Черговий по закладу, приступаючи до чергування, повинен:
 знати кількість хворих, які знаходяться в палатах;
 перевірити наявність і справність засобів пожежогасіння,
телефонного зв'язку;
 перевірити протипожежний стан всіх евакуаційних виходів,
коридорів тамбурів, сходових кліток, а також упевнитись у
можливості швидкого і безперешкодного відкривання дверей усіх
евакуаційних виходів;
 при виявленні будь-яких порушень вжити заходів щодо їх
ліквідації, а за необхідності доповісти про це керівництву.
Черговий повинен постійно мати при собі комплект ключів від дверей
евакуаційних виходів і ручний електричний ліхтар. У ночі черговому
персоналу (медичним сестрам, молодшим сестрам, вартовому та іншим)
забороняється спати і виходити за межі закладу.
10. Надання першої медичної допомоги при опіках і отруєнні
чадним газом.
Надання першої медичної допомоги при опіках
Опіки — це ушкодження тканин, спричинені дією високої температури
(полум'я, гаряча пара, окріп) чи їдких хімічних речовин (міцні кислоти й
основи). Окреме місце займають променеві опіки.
Розрізняють опіки чотирьох ступенів:
І ступінь – почервоніння шкіри, набряклість і біль;
II ступінь - утворення пухирів, сильний біль з інтенсивним
почервонінням, відшаруванням епідермісу з утворенням міхурів, наповнених
прозорою або каламутною рідиною;
ІІІ ступінь – некроз усієї товщини шкіриз утворенняи щільного струпа
з ушкодженими тканинами під ними (III
А і III Б ступені, які характеризуються змертвінням шкіри на різну
глибину);
IV ступінь(обвуглення) – виникає при впливі на тканину дуже високих
температур, результат таких опіків – ушкодження сухожилків, м'язів, кісток.
Опіки понад одну третину поверхні тіла небезпечні для життя.
Надання першої медичної допомоги при опіках — це, насамперед,
гасіння палаючого одягу. З цією метою потерпілого обливають водою, а
якщо немає води, накривають ковдрою, одягом або будь-якою тканиною,
щоб припинити надходження кисню. Потім звільняють обпечену частину
тіла від одягу. Якщо потрібно, розрізають одяг, що пристав до тіла, його не
здирають, а обрізають навколо опіку і залишають на місці, та накладають
стерильну пов’язку. Зрізати і зривати пухирі не варто. При великих опіках
18
найкраще після зняття одягу загорнути потерпілого в чисте простирадло і,
здійснивши усі протишокові заходи, направити до лікувального закладу.
При обмежених опіках І ступеня почервонілу шкіру обливають
холодною водою.
При опіках окремих частин тіла шкіру навколо опіку потрібно протерти
спиртом, горілкою і накласти стерильну пов'язку. Змащувати опікову
поверхню жиром чи якоюсь маззю не можна.
Потерпілих з опіками II, III, IV ступеня госпіталізують до лікувального
закладу.
При хімічних опіках обпечену частину протягом 10-15 хв облипають
холодною водою (найкраще сильним струменем води з водогінного крану).
Після цього, якщо опік спричинений кислотою і під руками є сода, розводять
1 чайну ложку соди в 1 склянці води, і змочивши цим розчином марлеву
салфетку прикладають до обпеченої поверхні. Якщо опік спричинений
основами, можна застосувати столовий оцет, розведений навпіл з водою.
При лікуванні потерпілих з опіками особливе значення має боротьба зі
зневодненням організму. Їм дають багато пити і призначають сольові
розчини.
Надання першої медичної допомоги при отруєнні чадним газом.
Оксид вуглецю (чадний газ) зустрічається скрізь, де існують умови для
неповного згоряння речовин, що містять вуглець (у процесі виплавляння і
перероблення чорних і кольорових металів, у вихлопних газах двигунів
внутрішнього згоряння, у тютюновому димі тощо). Отруєння оксидом
вуглецю (СО) часто трапляються в побуті.
Безбарвний газ без запаху і смаку. Оксид вуглецю, потрапляючи в
організм, зв'язується з гемоглобіном, утворює карбоксигемоглобін, нездатний
транспортувати кисень. Унаслідок виникає тканинна гіпоксія.
Особливо небезпечне забруднення повітря при скупченні газу в
замкнутих, погано провітрюваних місцях.
Важкість отруєння і швидкість його розвитку залежать від концентрації
оксиду вуглецю в повітрі, тривалості впливу, а також від хвилинного обсягу
дихання (залежить від фізичного навантаження).
Легкий ступінь отруєння характеризується важкістю і відчуттям
здавлювання голови, болем у чолі і скронях, запамороченням, шумом у
вухах, м'язовою слабкістю, особливо в ногах, нудотою, іноді блюванням,
почастішанням пульсу, можлива сплутаність свідомості з коротким
запамороченням.
При отруєнні середнього ступеня — різкий головний біль, нудота,
блювання, біль у грудях, непритомність, сплутаність свідомості і сп'яніння,
забарвлення шкіри і слизових оболонок у червоний колір.
У важких випадках — тривала втрата свідомості, розлад дихання і
серцевої діяльності, можливі судоми, смерть від зупинення дихання.
Перша медична допомога: потерпілого потрібно негайно винести з
отруєної атмосфери, забезпечити приплив свіжого повітря, звільнити від
одягу, що стискує, проводити ті самі заходи, що й при непритомності.
19
Потрібно оббризкати обличчя потерпілого холодною водою, дати йому
вдихнути нашатирний спирт на ватній кульці. Корисно дати потерпілому
валеріанові краплі або кордіамін (10-15крапель на 1 столову ложку води).
При зупиненні дихання проводити штучне дихання.
20
Download