Зміст Вступ…………………………………………………………................3 Розділ І Загальні уявлення про заїкання……………………..............4 1.1. Етіологія заїкання………………………………………..............4 1.2. Симптоматика заїкання………………………………….............7 1.3. Психолого – педагогічна характеристика дітей дошкільного віку, що заїкаються……………………………………..............10 Розділ ІІ Система і технології корекційної роботи з дітьми, що заїкаються………………………………………………………..........15 2.1. Загальні напрямки корекційно – педагогічної роботи…..15 2.2. Зміст логопедичних занять. Різноманітні засоби і прийоми корекційно – педагогічної роботи……………………..............23 Висновки……………………………………………………...............27 Список літератури…………………………………………..............29 Додаток…………………………………………………….................31 Логопедичні заняття (плани-конспекти)...........................................31 Ігровий матеріал для розвитку дихання і голосу у дітей, що заїкаються…………………………………………….........................43 2 ВСТУП. Значення мовлення для людини на стільки велике, що сміливо можна сказати – без мовлення немає людини. Заїкання відноситься до одного з самих розповсюджених розладів мовлення. У світі заїкаються біля 1 % дорослих і 2-3% дітей. Таке співвідношення дало змогу російському психіатру І.А. Сікорському назвати заїкання дитячою хворобою. Спеціалісти вважають діапазон від 1,5-2 до 5-6 років критичним для виникнення заїкання. Питанням про заїкання присвячено немало робіт, але проблема його подолання продовжує залишатися актуальною і в теперішній час. Для дітей цей розлад мовлення, як правило, є джерелом постійних переживань, а частіше й причиною погіршення успішності. Складне порушення мовлення – заїкання, виникає частіше всього у дітей у віці від 2 до 5 років, у період формування мовлення. Я працюю у спеціалізованому ДНЗ і в своїй роботі я штовхнулася з дошкільниками, що заїкаються, тому проблема вивчення заїкання і проведення корекційно-педагогічної роботи стала для мене більш актуальною. Усе вище сказане визначає велику актуальність обраної нами теми. Мета дослідження полягає в тому, щоб визначити ефективні форми, методи і засоби корекційної роботи з дітьми дошкільного віку, що заїкаються. Для досягнення мети нами вирішувались наступні завдання: 1. Охарактеризувати причини виникнення заїкання. 2. Розкрити зміст психолого – педагогічної характеристики дітей дошкільного віку, що заїкаються. 3. Визначити основні напрямки корекційно – педагогічної роботи. 4. розкрити зміст засобів і прийомів колекційної роботи для дітей, що заїкаються. 5. Підібрати ігровий матеріал для розвитку дихання і голосу у дітей, що заїкаються. Основними методами дослідження були аналіз та узагальнення літературних джерел з обраної теми. ЗАГАЛЬНІ УЯВЛЕННЯ ПРО ЗАІКАННЯ. 3 Етіологія заїкання. Складне порушення мови – заїкання виникає частіше всього у дітей у віці від двох до п'яти років, в період формування мовлення. У сучасній логопедії заїкання визначається як порушення темпу, ритму і плавності усного мовлення, обумовлених судорожним станом м'язів мовленнєвого апарату. Зовнішнє заїкання виражається в тому, що мова переривається змушеними зупинками, повторами окремих звуків, складів, слів. Це відбувається в наслідок судорог у мовленнєвому апараті, які як правило. Розповсюджуються і на м'язи обличчя, шиї вони можуть бути різні за частотою і довготою, за формою і місцем локалізації. Строгої закономірності і виникнення зупинка немає. Вона може бути на початку фрази, в середині і в кінці, на приголосний чи голосний звуки. Однак, зупинками і повторенням, що порушує плавний сплив мовлення, не вичерпується поняття "заїкання". При заїканні розладжується дихання і голос: діти намагаються говорити на вдих і в фразі повного видиху, голос стає здавлений, монотонний, тихій, слабкий. Мовлення дитини, що заїкається, супроводжується супутніми рухами (погойдування головою, тулубом і т.д.). Складність цієї мовної патології виражається й у тім, що заїкуватість, утрудняючи вільне мовне спілкування дитини з оточуючими людьми, невигідно відрізняючи його від однолітків, накладає відбиток на всю поведінку дитини, на всю її особистість. Початок заїкуватості падає звичайно на період інтенсивного формування мовної функції (від 2 до 6 років). І.А. Сикорский перший називає заїкуватість дитячою хворобою й обґрунтовує це тим, що виникнення заїкуватості доводиться, як правило, на період, коли розвиток мови у дітей ще не закінчено. В. А. Гіляровський указує на те, що вивчення заїкуватості повинно бути зв'язане насамперед з дослідженнями заїкуватих у період розвитку мовної функції, що у той же час є найбільш уразливим для виникнення заїкуватості. Більше пізніше дослідження, присвячені вивченню періоду виникнення заїкуватості, відносять даний дефект у дітей дошкільного віку до еволюційної патології, тобто Патології періоду розвитку мовної функції. У деяких випадках воно може початися й пізніше. Найчастіше це пов'язане з надходженням у школу, коли відбувається перебудова життєвого укладу дитини: на зміну ігровий приходить навчальна діяльність, різко збільшується навантаження у зв'язку з оволодінням грамотою, пред’являються нові підвищені вимоги... Дотепер немає єдиної науково обґрунтованої теорії, з позиції якої можна було б узагальнити й систематизувати експересентальні дані й різні гіпотези, висловлені багатьма авторами із приводу причин виникнення цього порушення мови. У той же час всі дослідники сходяться в думці, що з появою заїкуватості відсутня специфічна одиночна причина, що викликає дану причинну патології, оскільки для цього необхідно сполучення ряду факторів. 4 На підставі існуючих подань про етіологію заїкуватості можна виділити дві групи причин, що привертають і роблять. При цьому деякі етіологічні фактори можуть сприяти як розвитку заїкуватості, так і безпосередньо викликати його. До причин, що привертають, відносять: 1. Певний вік дитини (від 2 до 6 років), тому що координаційні механізми мовної діяльності, що формуються в дошкільному, віці перебувають у стадії інтенсивного формування. Будь-яка функціональна система, що перебуває в стадії інтенсивного розвитку, є вибірково ранимою під впливом шкідливих факторів. 2. Стан центральної нервової системи. Нерідко при виникненні заїкуватості відзначається органічна поразка мозку при внутрішньоутробному, пренатальному і постнатальному періодах розвитку. Ці причини викликають різні патологічні зрушення в самотинній і психічній сферах, приводять до затримки мовного розвитку й до мовних розладів і сприяють розвитку заїкуватості. У частини заїкуватих не виявляється органічної поразки мозку. У той же час вони характеризуються підвищеною вразливістю й ранимістю нервової системи. Тривожністю, низьким рівнем адаптації. Особою подверженостью до психічних травм. 3. Спадкоємний фактор. Він обумовлений генетичною передачею деяких особливостей вищої нервової діяльності - підвищеної збудливості, прискореного темпу загальних рухів і мови, тобто передається певна слабість центральних мовних механізмів, які піддані впливу факторів ризику. Обтяжена спадковість може простежуватися на рівні декількох поколінь. У випадках сімейної заїкуватості можливість виникнення цього порушення в дітей тільки за зразком батьків мало реальна. Генетична спадковість який - або патології проявляється при наявності додаткової шкідливості. 4. Функціональна асиметрія мозку. Є вказівки на те, що заїкуватість нерідко виникає при переучуванні ліворукості на праворукість, якщо воно доведено до катування. На думку М. Е. Хватцева при переучуванні лівш не тільки перебудовуються й порушуються зв'язки й співвідношення між півкулями мозку, але й погіршується стан правої півкулі, у якому розташовані в лівші провідні центри мови. Електрофізіологічні дослідження свідчать про те, що в заїкуватих порушується провідна роль лівої півкулі в організації усного мовлення. Ослаблення взаємодії між симетричними структурами мозку в заїкуватих робить таку центральну нервову систему особливо ранимої. 5. Особливості протікання мовного онтогенезу. Для початку заїкуватості особливе значення має період інтенсивного формування мови. У цей час для багатьох дітей характерна поява фізіологічних ітерацій (від панцира. Iterare повторювати). У цьому віці (від 2 до 5 років) діти можуть повторити або розтягувати окремі звуки, склади, слова, а іноді вставляти емболи (зайві звуки й слова, які не несуть лексичного й емоційного навантаження - "а", "ну", "от" і т.п. ). Це нормальний процес становлення ритмічної мови, тому що ще недостатньо оформлений мовний подих не відповідає психічній можливості проголошення складних фраз. 5 Велике значення в появі заїкуватості може мати й темп мовного розвитку, особлива поява фразової мови: уповільнене або прискорене. У ці періоди мовна система особливо піддана впливу несприятливих факторів. Особливе значення в цих випадках має поводження дорослої, навколишньої дитини. Додаткове мовне й емоційне навантаження, фіксація на ітераціях можуть провокувати заїкуватість. 6. Половий деморфизм. У хлопчиків заїкуватість зустрічається в середньому в 4 рази частіше, ніж у дівчинок. До виробляючих причин ставляться психічні травми, які можуть бути хронічними й гострими. Хронічна психічна травма - тривалі, негативні емоції у вигляді стійких психічних напруг або недозволених конфліктних ситуацій, що постійно закріплюються. Вони часто пов'язані з напруженим психологічним кліматом у родині або труднощами адаптації дитини в дитячій установі. Гостра травма - сильний. Раптовий, в основному однократний фізичний шок, викликаний афективної (емоційної) реакцією. Частіше це реакція переляку або страху. Саме в скоре після перенесення гострої психічної травми або на тлі конфліктних хронічних ситуацій у багатьох дітей з'являються запинки судорожного характеру. Л. Я. Миссуловин ділить випадки гострого психічного травмування на 8 основних груп: 1. Психотравма була нанесена домашніми й дикими тваринами, птахами, що плазують й іншими представниками тваринного миру. 2. Психотравми отримані в результаті пожеж, бомбувань, обстрілів, транспортних катастроф (без фізичних травм), сильних звукових подразників, що лякають явищ природи (гроза, землетрус, повінь і т.п.) Особливість певної частини заїкуватих цієї групи полягає в тім, що часто вони лякаються не стільки самого психотравмуючої події, скільки реакції навколишніх дорослих, що показують дитині небезпека сформованої ситуації. 3. Психотравми нанесені дітям у результаті різних видовищних заходів (театр, цирк, кіно й т.д. ), а так само в результаті читання або розповідання страшних історій, випадків і т.п. Цих дітей характеризує ранній психічний і мовний розвиток, підвищена враженість, збудливість, тривожність і помисливість. 4. Психотравма нанесена людьми, що перебувають у стані алкогольного сп’яніння. Серед таких осіб переважають батьки, що страждають хронічним алкоголізмом. Коли винуватцями заїкуватості стають неблизькі родичі, а знайомі, що перебувають у нетверезому стані, і сторонні особи, у цьому випадку одномоментний вплив, що травмує, нерідко виявляється ще більш сильним і глибоким, тому що воно звичайно буває несподіваним і спрямовано на дитину, що раніше з подібними явищами могла ніколи не зіштовхуватися. 5. Психотравма пов'язана з фізичною травмою. Не завжди фізичне травмування дітей супроводжується психічною травматизацією, а виникнення емоційного зриву так само обумовлюється не вагою 6 фізичної травми. У цих випадках емоційний стан дитини багато в чому залежить від поводження дорослих. У цю же групу входять заїкуваті, які одержали нервове потрясіння, пов'язане з тим, що вони в дитинстві тонули й залишилися в живі тільки завдяки допомозі навколишніх. 6. Заїкуватість розвилася в наслідку ятрогенії (негативних реакцій на прихід у лікувальну установу й вид людей у білих халатах, неправильного поводження лікаря). 7. Заїкуватість виникла в результаті дидактогенії (випадки педагогічних помилок, допущених педагогами дитячих установ). 8. Заїкуватість виникла в результаті несподіваної смерті близьких людей на очах дитини. Діти дошкільного віку в силу своєї емоційної збудливості й непідготовленості до переробки зовнішніх впливів навколишнього середовища більше, ніж дорослі піддані бурхливим емоційним реакціям. Сукупність окремих з перерахованих вище факторів, впливаючи в період формування мовної функції (від 2 до 6 років), може викликати поява заїкуватості. 1.1. Симптоматика заїкання. В теперішній час умовно виділяють дві групи симптомів, які знаходяться у тісному взаємозв'язку: біологічні (фізіологічні) і соціальні (психологічні). До фізіологічних симптомів відносять різні мовленнєві судороги, порушення центральної нервової системи і фізичного здоров'я, загальної і мовленнєвої моторики до психологічних – феномен фіксованості на дефекті, логофобії і інші психологічні особливості. Загальним симптомом заїкання є, виникаючи у процесі усного мовлення або при спробі її почати, мовленнєві судороги. Судороги бувають різними за типом, локалізації (за місцем виникнення), за силою важкості. Прийнять виділяти два загальних типа мовленнєвих судорог: тонічні і клонічні. Тонічні мовленнєві судороги виявляються у вигляді насильного різкого підвищення тонусу м'язів, який охоплює одразу декілька м'язових груп (язика, губ, щік і т. д.). відмічається велике напруження на обличчі заїки (рот напіввідкритий або, навпаки, губи міцно зімкнені), загальна скованість всього тіла ( напруження у м'язах плечового поясу). У мовленні спостерігається тривала пауза, зупинка. Клонічні мовленнєві судороги виявляються у вигляді насильного багатократного, ритмічного скорочення м'язів мовленнєвого апарату. При цьому у мовленні спостерігається повторення звуків або складів (с-с-с-стол, па-па-па-парта). Звичайно виділяють змішаний тип судорог, коли тонічні і клонічні судороги спостерігаються у одної заїки (тоно-клонічний тип або клоно-тоничний за переважаючим типом судорог). 7 За локализацією судороги можуть бути дихальні, голосові, артикуляційні. Дихальна інспираторна судорога характеризується раптовим різким вдихом у процесі мовленнєвого висловлювання, що приводить до необґрунтованої зупинки. Частіше вони зовні малопомітні і супроводжуються відчуванням почуттів напруження у грудях. Дихальна експіраторна судорога характерна раптовим різким видихом у процесі мовлення. Повітря шумно і різко проходить через відчинену голосову щілину. Супроводжується відчуттям напруження м'язів брюшного процесу, стиснення грудної клітини, недостатньо повітря. Голосова зімкнена судорога виникає у момент різкого зімкнення голосових складок, перешкоджаючи проходження повітря. У мовленні спостерігається повна відсутність звуків, мовчання. При тривалому зімкнені голосової судороги обличчя заїки напружено, присутнє відчуття напруження в області гортані, грудей, брюшних м'язів. Вокальна судорога виникає у вигляді підвищеного тонусу голосових м'язів. У мовленні спостерігається незвичайна тривалість вокалізації голосного звуку. При спробі промовити голосний звук може виникнути товчковоподібний гортанний спазм і тоді мовлення переривається у вигляді дрижачого перериваючого звука. Для цієї судороги характерна відкрита ротова порожнина і ритмічне відкидання або опускання голови. Судороги голосового апарату виникають в момент проговорювання голосних звуків. Артикуляційні судороги розділяють на лицеві (губи, нижня щелепа), язикові і судороги м'якого піднебіння. Однією з найбільш частіше спостерігаємих судорог є зімкнена судорога губ. Вона характерна вже для ранніх етапів розвитку заїкання. Цей вид судороги проявляється у вигляді пазмів кругового м'яза рота, в результаті чого губи міцно стискуються. При цьому порушується вимова губних звуків. Язикові судороги складають другу групу судорог мовленнєвого апарату і спостерігаються у вимові звуків, в артикуляції яких приймає участь язик. Вони можуть виникати у різних видах м'язів – судороги кінчика язика, його кореня, під'язикова судорога. Не дуже часто зустрічаються судороги м'якого піднебіння, які придають звукам назалізований відтінок. Звичайно судороги бувають змішаними, але якийсь вид переважає – дихально-артикуляційні, дихально-голосові, артикуляційно-голосові і т. д. Важкість прояву мовленнєвих судорог. До теперішнього часу немає однієї оцінки ступеню важкості заїкання. В логопедичній практиці (Н. А. Чевелєва, 2001; Г.А. Волкова, 1993, и т. д.) вважається, що ступень важкості заїкання визначається можливістю оволодіння плавною мовою у більш, або менш складних формах мовленнєвого висловлювання. Якщо зупинки проявляються вже провідній або відображеній формах мовлення, то така ступень визначається як важка. Зупинки, які спостерігаються тільки в діалогічному і монологічному виді мовлення, характерні для середнього ступеню важкості. Легка ступень визначається в тому випадку, якщо судорожні зупинки відмічаються лише в монологічній формі мовлення. 8 У деяких випадках ступень важкості визначається за кількісним показником темпу мовлення, довжиною пауз, перекрученням мови заїкаючих. (Ю. А. Кузьмин). Інші автори вважають, що ступінь важкості заїкання визначається ступеню фіксації на дефекті ( В. І. Селиверстов), ступінь впливу дефекту на особистість заїкаючих. Ступінь важкості заїкання залежить від багатьох причин і непостійний у однієї і тієї ж людини. Такими причинами можуть бути: емоційний і соматичний стан заїкаючих; актуальність ситуації мовленнєвого спілкування для заїки; лінгвістичні фактори, такі як наявність "складних звуків" – зімкнених, вибухових приголосних і їх збіг, важкість граматичної і синтаксичної структури фрази, актуальність словника і т. п. У симптоматиці заїкання невідмінно присутні розлади дихання. Фізіологічне дихання заїкаючих, як правило, поверхове, ритм його нестійкий і легко порушується при емоційному напруженні. Порушення мовленнєвого дихання виражено сильніше. Нерідко заїкаючи говорять на вдих, або у фазі повного видиху. Координація дихання, голосоутворення і артикуляції порушується у них адже у процесі плавного мовлення. При заїканні також спостерігаються сопутствующие рухи, які супроводжують мовлення (хитаючи рухи головою, гойдання тулубом, потирання пальців рук і т.п.) Ці рухи не носять емоційно-виразний характер, а є насильним (нагадує гіперкинези) або носять маскируючий характер. У процесі мовленнєвого висловлювання у заїкаючих різко збільшується потовиділення, червоніє або полотніє шкіра обличчя, збільшується серцебиття, тобто проявляються вегетативні реакції, які спостерігаються і у людей, які нормально говорять у стані сильного емоційного напруження. При хронічному протіканні заїкання практично всі заїкаючи використовують у мовленні одноманітні, багатократно повторюючись на протязі висловлювання слова або звука типу: „а”, „е-е”, „ось це” и т.п. Таке явище називається емболофразією, а самі слова емболами. Ще одним характерним симптомом заїкання є страх перед усним мовленням, боязнь звуків або слів, які найбільш важки для вимови заїкиючих. Страх мовлення називається логофобієй. Логофобія включає в себе нав’язливі переживання, страх виникнення мовленнєвих судорог, боязнь мовленнєвого спілкування. Частіше всього логофобія починає проявлятися з підростаючого віку. Логофобія не рідко приводить до обмеження мовленнєвого спілкування, зімкнутості або, навпаки, агресії. Такі фактори ускладнюють мовленнєвий, емоційний і психологічний стан людей, що заїкаються. На думку В.И. Селиверстова, емоційні відношення заїк до свого дефекту – феномен фіксированності на своєму дефекті – можна вважати основоположним фактором, визначаючим характер і важкість психологічних особливостей заїкаючихся і вхідних у складну структуру цього мовленнєвого розладу. „Феномен фиксірованості – це є відображення об’єктивно існуючого мовленнєвого дефекту (мовленнєвих зупинок) у всій психічній діяльності дитини, що заїкається. Це є результат процесів отримання і переробітки 9 інформації про мовленнєві труднощі і зв’язані з ними неприємності, трансформировані у психічних процесах, станах і властивостях заїки, які проявляються у його взаємодії з оточуючим соціальним середовищем”. Розрізняють декілька типів протікання заїкання. Регредієнтний (поступово симптоматика зникає); стаціонарний (стабільність і монотонність протікання мовленнєвого дефекту); рецидивуючий (чергування періодів плавного мовлення з періодами заїкання); хвилеподібний (переодичні хитання у сторону покращення або погіршення, періодів плавного мовлення не спостерігається); прогредієнтний (симптоматика ускладнюється, стан заїк погіршується). 1.2. Психолого-педагогічна характеристика дітей дошкільного віку, які заїкаються. І. А. Сикорський першим називає заїкання дитячою хворобою, обумовлюючи це тим, що початок заїкання припадає, як правило, на період, коли розвиток мовлення у дітей ще не закінчився. Даючи характеристику заїкаючим дітям, він розділяє їх на дві групи. До першої групи (таких заїк більшість) він відносить дітей, які почали заїкатися „раптово і буйно” у результаті гострої психотравми. Для цієї ж групи дітей характерні передчасний розвиток мовлення, різноманітний, який не відповідає віку запас слів, вірне синтаксичне оформлення висловлюваної думки. До другої групи він відніс дітей, які почали заїкатися внаслідок травми черепу, інфекційних захворювань. Вони відрізняються пізнім розвитком мовлення і затриманим поступовим початком заїкання. В.А. Гіляровський вказує на те, що вивчення заїкання повинно бути зв’язано на самперед з дослідженням заїк у період розвитку мовленнєвої функції, яка в той же час є найбільш уразливим для виникнення заїкання. Він же помічає, що наявність заїкання може вплинути на формування у дитини психоастеничного складу особистості. Пізніше дослідження, які присвячені вивченню періоду виникнення заїкання відносять даний дефект у дітей дошкільного віку до еволюційної патології, тобто патології періоду розвитку функції Не глядячи на ранковий період виникнення, вже в дошкільному віці можуть відмічатися у різному ступеню психологічні особливості у дітей: підвищена збудженість або стриманість, подрібненість, неврівноважена поведінка, тривожність, страхи, боязкість, стремління до самотності. М. Бекер, М. Совак, В. С. Кочергина звертають увагу на різні порушення вищої нервової діяльності людей – заїк, їх фізичного здоров'я вегетативні порушення: вразливість, плаксивість, порушення апетиту і сна, підвищене потовиділення, соматичне послаблення. Починаючи з середини 60-х років підтверждується поглян на заїкання як порушення комунікативної функції мовлення. Прояви заїкання вивчаються у тісному контакті з особливостями комунікативної ситуації і реакції на неї 10 дитини, які визначають цого мовленнєву поведінку. Особливості проізвольної діяльності, підвищена збудженість, лабільність нервових процесів або їх затримка, нестійкість і виснажливість психічних процесів, знижена здатність до відсрочки реакції у заїк ведуть до відставання у розвитку регуляторної функції внутрішнього мовлення, і в цілому, неблагоприємні для оволодіння розвинутими формами мовленнєвої комунікації. Н. А. Власова, Є. Ф. Рау, Н. А. Чевелева виділяють форми або умови мовленнєвого спілкування, в яких мовлення заїк проходить по-різному, в залежності від ступеню складності мовленнєвого висловлювання. При характеристиці експресивного мовлення дітей які заїкаються В. І. Селиверстов відображає слідуючи її особливості: 1) порушення плавності, темпу і частково мелодики. Мова преривна, з необгрунтованими паузами, повторенням, а то і з важкою вимовою окремих звуків, їх збігу або просто важкий початок фраз; 2) мовленнєві виверти у вигляді допоміжних звуків, їх поєднаннь або слов (емболофразія); 3) обмеження мовленнєвої активності у багатьох дітей, зниження спілкування з оточуючими, що говорить про визначені порушення комунікативної функції мовлення; 4) вади у вимові звуків, невірне вживання слів, фраз і т. п. 5) недостача усного мовлення можуть відображатися у письмовому мовленні у вигляді однакових букв, складів, невірної побудови речення і інше. Л. І. Білякова, І. О, Колачева характеризують заїкуватих дітей в залежності від форми мовленнєвої патології. Дітям з невротичною формою заїкання присутні підвищенне враження, тривожність, несміливість, перепади настрою, плаксивість. Психічний стан дітей з неврозоподібниою формою заїкання характеризується підвищенною втомою, нестійкою увагою. У дітей цієї групи немає стійкого інтересу до творчої ігрової діяльності, у багатьох відмічається зниження ігрової діяльності. Результати обстеження моторних функцій заїкуватих дітей показують, що при неврозоподібній формі виявляється наявність моторних порушень. Вони заключаються у первинному порушенні координації і рухів. У них спостерігається в'яла або напружена міміка, синкінезії, гіперкінези. При невротичній формі заїкання виявляються визначні особливості моторики у вигляді недостатнього техничного виконання типу в'ялості рухів або загальної напруги. За рівнем мовленнєвого розвитку заїкуваті діти не представляють однорідної групи. Особливістю мовленнєвого онтогінезу у дітей з невротичною формою заїкання є ранній розвиток мовлення: перші слова з'являються до 1 року, фразове мовлення формується до 1,6-1,8 місяців. За короткий час (2-3 місяця) вони починають говорити розгорнутою фразою, словниковий запас 11 поповнюється швидко. Мова ціх дітей швидко стає граматично вірною. Темп мовлення у більшості дітей швидкий, вони начебто "нахлинаються" мовою, недоговорюють закінчення слів і речень. При неврозоподібній формі заїкання мовленнєвий розвиток затриманий. Перші слова нерідко з'являються к 1,5-2 рокам, елементи фразової мови – до 2,5 – 3 рокам. Розгорнуті фрази – після 3,5 років. Їх мовлення характеризується порушенням звуковимови, повільним накопиченням словника, пізнім і неповним засвоєнням граматичної будови мовлення. У всіх них відмічаються елементи, або повна картина загального недорозвинення мовлення. В останні роки особливо підкреслюють важливість психолого – педагогічного вивчення заїкуватих дітей. Як говорилося вище, основополагаючим фактором, що визначає характер психологічних особливостей заїкаючих,є феномен фіксуванн. На основі психолого – педагогічних характеристик В. І. Селіверстовим було виділено три групи заїк. 1. Діти з нулевим ступенем фіксування на дефекті, які не відчувають образи, почуття вразливості від свідомості свого неповноцінного мовлення. 2. Діти з помірним ступенем фіксування на дефекті, які не відчувають у зв'язку з заїканням неприємні переживання, проховують його і компенсують манеру мовленнєвого спілкування за допомогою хитрощів. Тим паче, переживання не виявляються у постійне тягосне відчуття особливої неповноцінності. 3. Діти з виявленим ступенем фіксування на дефекті, які постійно концентрирують свою увагу на мовленнєвих недоліках, глибоко і довгий час переживають їх. Для них характерні замкненість, хворобна підозрілість, виявлений страх перед мовленням. З віком у дітей, що заїкаються, ступінь їх фіксованості на своєму дефекті має тенденцію до ускладнення. У дошкільні роки фрмування особистості дитини залежить від діяльності педагогів і батьків. Які часто допускають помилки і не завжди проявляють достатньо уваги, чуйності до таких дітей. Невірне відношення до таких дітей у дитячому закладі приводить до того. Що вони бувають на заняттях малоактивні, замкнуті. Гіперопека деяких батьківрозвиває у дітей підвищенну роздратованість, егоїстичність, безініциативність. Досліди Г. А. Волкової взаємозв'язок у родині заїкаючої дитини показали деякі змінив характері дітей з появою заїкання: прояв агресивності, використання некоректних слів, різка відмова від мовлення, ігор. За думкою батьків у дітей проявилися упертість, настирливість у здійсненні їх бажань, прохань, які висловлюються в категоричній формі. Невірне мовлення заїкаючих і особливості їх поведінки відбивається на розвитку ігрової діяльності дошкільників. Вони частіше виступають у ролі глядачів або беруть на себе другорядні ролі, відмовляються від ігор з однолітками. Іноді, навпаки, в іграх проявляється підвищенна фантазія, резонерство, некритичність до своєї поведінки. Відчуття особистої неповноцінності може породжувати невірне відношення заїкуватої дитини до 12 колективу однолітків, залишає його радісного насторою. Недостатньо розвинуте мовлення, можливі порушення рухів заважають брати повноправну участь дітям, що заїкаються, у іграх, це сприяє фіксації на своєму дефекті. У цілому, для заїківатих дошкільників показові несформованість ігрових умінь і навичок колективного спілкування, снижена активність, бідність ігрової думки. Ці особливості обумовлюються недорозвиненням загальною поведінкою заїк. Таким чином, традиційно класичні і сучасні досліди показують тісний зв'язок заїкання з психофізичним станом заїкаючого (особливо з емоційно – вольовою сферою), з її особистістю в цілому, з його відношеннями і ставленням до оточуючого. Це визначає необхідність здійснення психолого – педагогічного підходу у вивчені і корекції заїкання. СИСТЕМА І ТЕХНОЛОГІЇ КОРЕКЦІЙНОЇ РОБОТИ З ДІТЬМИ, ЯКІ ЗАЇКАЮТЬСЯ. 2.1. Основні напрямки корекційно – педагогічної роботи. Аналіз існуючих у спеціальній педагогічній літературі методик подолання заїкання дозволяє визначити модель проведення логопедичної роботи за слідуючим направленням: І. Створення охоронного мовленнєвого режиму. 13 ІІ. Регуляція емоційного і м'язового стану (зняття м'язової і емоційної напруги). Навчання навикам релаксації, формулам внутрішнього стану розслаблення. ІІІ. Розвиток моторних функцій. Розвиток координації слова і ритмизованого руху. ІV. Формування фонаційного (мовленнєвого) дихання. V. Робота над плавністю мовлення у різних його формах. Розвиток інтонаційних характеристик мовлення. VІ. Виховання особистості дитини, що заїкається. Розглянемо більш подрібно кожну складаючу комплексу впливу: І. Створення охоронного мовленнєвого режиму. Обмеження мовленнєвого спілкування і організації бережливого мовленнєвого режиму. Цей режим вводиться в самому початку корекційної роботи і допомагає створити умови для затухання неправильної мовленнєвої звички, підготувати нервову систему дитини до формування нового мовленнєвого навичку. Навчальне і повсякденне життя заїкуватих дітей організовують так, щоб звести мовлення дітей до мінімума. На заняттях педагоги обмежуються повідомленням якогось матеріалу і не вимагають усної відповіді. В цей період організовуються такі ігри, щоб діти меньше говорили ( малювання, аплікація і т. п.). бережливий мовленнєвий режим створюється обмеженням дитини від перебування у конфліктних ситуаціях, прикладом спокійного читкого мовлення дорослих і їх проявом тонкого педагогічного такту, вилученням участі дітей у емоційно-значимих мероприємствах, організацією режиму дня і т. п. Мовленнєве спілкування дитини у цей період повинно бути елементарним за формою, повинно мати однослівні відповіді. Для цього питання дорослих повинні мати ключове слово для выдповіді або передбачати коротку відповідь. Батьки повинні притримуватися тих мовленнєвих правил, які рекомендуються логопедом. Довжина режиму обмеження мовлення різна, як правило, він охоплює тиждень – півтора тиждня з початку корекційної роботи. Поступово активність дитини збільшується, однак зберігати охороняючий мовленнєвий режим. Організація режиму обмеження мовлення і охороняючого мовленнєвого режиму найбільш повно представлена у роботах В. І. Селіверстова, І. Г. Виготської і інших, створення охороняючого режиму в домашніх умовах – в роботі Л. М. Крапивіної, І. Г. Виготської, Є.Л. Пелінгер, Л. П. Успенської. В ній пропонуються ігрові ситуації, "ігримовчанки", для яких оформлюється спеціальний альбом. Наприклад, умови ігри даються у вигляді казки: "…Добрий велетень багато попрацював для людей, засіяв поля, побудував великі міста. Він заснув. Тому люди у всьому місти дотримуються тиши, ніхто не розмовляє, машини їздять без сигналів. Ось і ти не буди його, гуляй зі своїми 14 іграшками мовчки, побудуй місто із кубиків. Намалюй у своєму альбомі цього доброго велетня, яким ти собі його уявляєш, або намалюй місто…". В заохочування дитині можна присвоїти звання "Почесна сторожа", а ввечорі їй дозволяється якесь "мале чародійство" (пускання мильних пузирів і т. д. ). ІІ. Регулювання емоційного і м'язового стану (зняття м’язової і емоційної напруги). Навчання навикам релаксації, формулам внутрішнього стану розслаблення. Навчання навикам релаксації починаються з вправ, які дозволяють дитині відчути різницю між напругою і розслабленням. Простіше відчути напругу м’язів в руках і ногах, тому дітям пропонують перед розслабленням сильно і короткочасно стиснути кисті рук у кулак, напрягти м’язи ніг і т. д. Такі вправи даються у такій послідовності: для мязів рук, ніг, всього тулуба, потім для верхнього плечового поясу і шиї, артикуляційного апарату. Логопедам, які працюють з дітьми, що страждають неврозоподібною формою мовленнєвої патології необхідно пам’ятати, що повної регуляції м’язового тонусу у такій групі заїкуватих не досягається. Після виконання вправ логопед вводить „формулу внутрішнього розслаблення” на початковому етапі: Ми заспокоюємося. Ми відпочиваємо. Очі закриті. У всьому тілі приємне тепло. Руки втомлені, розслабленні відпочивають. Ноги втомлені, розслабленні відпочивають. Добре, приємно відпочивати. Приємно відчувати розслабленість. Все тіло: ноги, руки, спина, шия теплі розслабленні. Під час розслаблення можливо погладити кожну дитину по спині. Важливе значення має інтонація і голос логопеда: м’який і спокійний. Така вправа – перша ступінь аутогенного тренування, тому на фоні розслаблення вводиться „формула правильного мовлення”. „ Ми розмовляємо спокійно і неторопливо”. Такі формули можуть бути у віршованій формі. Промовляння їх логопедом повинно відбуватися достатньо голосно, впевненою інтонацією і з дотримуванням усіх мовленнєвих правил. ІІІ. Розвиток моторних функцій. Розвиток координації слова і ритмізованого руху. В рамках цього напрямку проводиться робота з розвитку загальної, тонкої і артикуляційної моторики; по розвитку темпо - ритмічних характеристик рухів. Для успішної реалізації корекційних задач необхідно враховувати структуру мовленнєвих і рухових порушень (форму і важкість заїкання, рівень загального недорозвинення і психомоторного розвитку і т. д.) Для заїкуватих дітей з невротичною формою заїкання основна увага приділяється вихованню точності, переключає мості, закінченості рухів. Особливе місце відводиться вправам, на нормалізацію м’язового тонусу і використання з цією метою змінного різноманітного за темпом і ритмом музичного матеріалу, рухових вправ. Робота з розвитку 15 артикуляційної моторики починається з визивання за наслідуванням голосних звуків, логопед намагається при цьому зняти у дитини надлишкову напругу губних м’язів, визвати у неї повільно витікаючи голосні звуки. При вимові приголосних звуків у складі увага дитини зосереджується на голосному звуці. Заняття з заїкуватими дітьми з невротичною формою мовленнєвою патологією не повинно бути тривалим за часом. Заїкуваті діти з неврозоподібною формою заїкання потребують у тривалому за часом тренуванні рухливих реакцій з поступовим переходом після повного засвоєння даного матеріалу до другого виду вправ. В навчанні необхідно більш широко використовувати наочний показ рухливих задач; повторення інструкцій до повного засвоєння. Починати слід з простіших ритмів і вправ, доводячи їх до досконалості; поступово переходячи до вправ із зміною темпу і ритму. Розвиток артикуляційної моторики починається з відпрацювання чітких артикуляційних поз. Фіксується увага на роботі мімічної мускулатури. Паралельно може вестися корекція звуковимови. Постановка звуків здійснюється з залученням активної уваги дитини на процес вимови і сприйняття своєї мови, яка включає зоровий і кінестезичний контроль. Автоматизація поставлених звуків може здійснюватися у роботі над плавним неперервним звучанням голосу у складових поєднаннях, словах і т.д. Робота над артикуляційною моторикою для правильної постановки звуків може проводитися за методикою виховання у дітей правильної вимови М.Ф. Фомічової. Розвиток темпо-ритмічних характеристик моторики в цілому (загальної, тонкої, артикуляційної) успішно досягається під музичний супровід, тобто у процесі логопедичної ритміки. Логопедична ритміка є необхідною складовою у комплексному корекційному впливі при подоланні заїкання. Диференціюване проведення логоритмічних занять, методика подачі матеріалу широко представленні в роботах Н.А.Ричкової. Для досягнення оптимальних результатів логоритмічних занять їх проводять за наступною схемою: - ритмічна розминка. Її завданнями є виховання дисципліни і організованості, розвиток координації рук і ніг, формування правильної осанки і навичок рухів у колективі, орієнтування у просторі, вміння змінювати темп і ритм руху. З цією метою використовується ходьба, легкій біг, чергування ходьби і бігу, стрибки, елементи фізичних і танцювальних рухів; - вправи, які регулюють м’язовий тонус. Метою цих вправ є усунення напруги, скутості у м’язах. Використовуються спеціальні завдання на зміну напруження і розслаблення, які складаються із серії послідовних рухів. В залежності від звучання різних за силою звуків змінюється м’язовий тонус; 16 - слухання музики. Тісно взаємозв’язані з вправами, які регулюють м’язовий тонус. Добираються різноманітні за характером музичні твори з урахуванням їх емоційного впливу на створення необхідного фону настрою; - вправи для розвитку координації мовлення з рухами. Використання рухових вправ під музику з одно часовим промовлянням вголос поступово ускладнюючих мовленнєвих завдань (складів, слів, фраз, віршованих і прозаїчних текстів); - співи. Вибираються ритмічні і мелодійні пісні, у співах яких нормалізується темп мовлення і мовленнєве дихання; - гра. Рухлива гра служить закріпленням навичок, які отриманні на занятті. В таких іграх використовується спритність, кмітливість, швидкість рухливих реакцій, орієнтування у просторі. Заключна ходьба проводиться у спокійному темпі і ритмі. Велике значення для нормалізації темпу і ритму мови має виконання спеціальних вправ з використанням слухового контролю і ритмічних вправ (ходьба, хлопки, стрибки). Допускається вистукування ритмів ногами, відплескування руками або однією рукою по якомусь предметі, диригування у супроводі промовлювання. Наголошеному складу (слово) повинен відповідати більш голосний хлопок або удар ногою по підлозі, ненаголошеному – тихий. Вправи необхідно виконувати з чіткою артикуляцією, рівномірним розподілом видиху, дотримуючись повільного і помірного темпу, синхронізуючи вимову і рухи. На початку тренування поскладового ритму відбувається у повільному темпі. По мірі оволодіння навичкою темп мовлення прискорюється. У процесі розвитку мовлення ритм становиться „скелетом” слова і грає важливу роль у процесі засвоєння лексики. Добираються вірші з класичним розміром, вони більш розспівні, при цьому мова повільна з збереженням звичайних наголосів, слова поєднуються голосними. Цими віршами можна диригувати. Необхідно давати дітям зразки правильної, доброго мовлення. Можна запропонувати прослуховування платівок із казками, віршами у виконанні артистів. При прослуховуванні казок діти звертають увагу на те, що мова – чітка, ясна, виразна за рахунок того, що в ній чітко промовляються всі склади, вона протяжна, розспівна, особливо у російських народних казках. ІV. Формування фонаційного (мовленнєвого) дихання. У симптоматиці заїкання значне місце займає порушення мовленнєвого дихання: частішає дихання у момент мовлення, поверхові судорожні вдихи, скорочений мовний видих, порушення координації між диханням, фонацією і артикуляцією. Вірне мовленнєве дихання є основою мовлення, що звучить. Воно забезпечує нормальне голосо- і звукоутворення, зберігає плавність мовлення, створює можливість в залежності від змісту висловлювання змінювати силу і висоту голосу. Також формування мовленнєвого видиху має принципове значення для організації плавної мови. Мовленнєве дихання є довільним і значно відрізняється від дихання у спокої, фізіологічного дихання поза мовою. Найбільш благоприємні умови для 17 роботи голосового апарату складаються тоді, коли вдих і видих здійснюється при участі діафрагми. Контролювати вірне мовленнєве дихання допоможе особиста долонь, якщо її покласти на область діафрагми. При вдихи стінка живота піднімається, нижня частина грудної клітини розширюється. При видиху м’язи живота і грудної клітини скорочуються. Постанова діафрагмального дихання проводиться на фоні м’язового розслаблення. Вправи починають з положення лежачі. У подальшому діафрагмальний тип дихання доцільно тренувати при виконанні фізичних вправ (ходьба, нахили тулубу і т.п.). небезуспішно в роботі з заїками використовується парадоксальна дихальна гімнастики, де увага приділяється короткому вдиху. В той же час у роботі з заїкуватими над мовленнєвим диханням основна їх увага і інструкції повинні торкатися видиху. Необхідно привчати дітей робити вдих без напруження, не піднімаючи плечей, щоб вдих був м’яким і коротким, але достатньо глибоким, а видих тривалим і плавним, без фіксації уваги на цих процесах. При цьому слід постійно нагадувати, що говорити треба тільки на видиху. Особливе значення для дітей дошкільного віку переважає використання різноманітних ігор і ігрових прийомів, віршованих текстів, які викликають інтерес до занять і роблять характер виконання вправ довільним. Процес голосоутворення нерозривно зв’язаний з диханням. Невірне дихання від час мовлення є частою причиною поганого звучання голосу. Відпрацьовується м’який голосопочаток, навички раціональної голосоподачі і голосоведіння. В основні завдання з розвитку голосу входить: розвиток сили і динамічного діапазону голосу, формування навичок раціональної голосоподачі і голосоведіння, розвиток мелодійних характеристик голосу (тембру, висоти і т.п.). Крім того, порушення голосу, мелодико-інтенаційні розлади характерні для заїкуватих. Найбільш часто у дітей що заїкаються відмічається недостатня сила голосу (голос слабкий, тихий, вичерпаний у процесі мовленнєвого висловлювання); порушення тембру голосу (глухий, хриплий, монотонний, здавлений); голос може бути напружений, переривистим і характеризуватися слабким вираженням голосових модуляцій (дитина не може повільно змінювати висоту голосу). В голосоутворенні приймають участь губи, язик, м’яке піднебіння, нижня щелепа – органи артикуляційного апарату. Від того, на скільки швидко, чітко і обумовлено працю цей апарат, залежить добра дикція. Вірна артикуляція – залог доброї дикції і звучності голосу. V. Робота над плавністю мовлення у різних її формах. Розвиток інтонаційних характеристик мовлення. Робота над плавністю мовлення починається з формування у дітей поняття про голосні, як основа нашого мовлення. Логопед пояснює дітям, що від вірної вимови всіх голосних звуків залежить повнозвучність голосу, плавність і темп мовлення. Повітря витрачається в основному на голосні звуки, вони промовляються широко і голосно, у кожному слові обов’язково виділяється наголошений голосний. 18 Плавність мовлення відпрацьовується с початку в елементарних мовленнєвих формах: - на вимові окремих голосних звуків; - на злитті голосних звуків (двох, трьох, чотирьох, п’яти); - на складових поєднання приголосних звуків з голосними; - на вимові фраз із одного слова; - на вимові коротких фраз; - на вимові довгих фраз з логічною паузою. Паралельно проводиться робота з розвитку інтонаційно виразної сторони мовлення. Логопед дає дітям свої мовленнєві зразки, наочноілюстративний матеріал, використовується конкретна ситуація. Основними видами вправ є: вимова мовленнєвого матеріалу разом з логопедом, вслід за ним, називання предметів і дій за малюнком або в конкретній ситуації. У всіх цих вправах відпрацьовується важливий елемент плавного мовлення – злиття. Це означає, що всі звуки повинні начебто вливатися один в інший і все злиття повинно промовлятися як один довгий звук. При виконанні завдань на поєднання голосних звуків важливо слідкувати за тим, щоб при переході від одного звука до другого голос звучав не перериваючись, а змінювалося лише положення губ і язика. При вимові поєднань голосного звука з приголосним перш за все необхідно дотримуватись вимог, які даються до вимови голосних. Тоді разом з ними будуть вільно промовлятися і приголосні звуки. Щоб ці звуки не викликали труднощів, треба вимовляти Їх легко і без напруги. У роботі над фразою дотримуються слідуючи мовленнєві правила: короткі речення промовляються на одному видиху; довгі речення поділяються на суттєві відрізки, між якими дотримується пауза і робиться новий вдих; слова усередині короткого речення промовляються разом. Логопед повинен пояснити дітям важливість пауз і на доступних прикладах показати їх значення. Потім відпрацьовується читання вивчених віршованих текстів. Завдяки тому, що у віршах спостерігається чітке чергування наголошених і ненаголошених складів, що вони дуже ритмічні, що закінчення рядків рифмуються і кожен рядок у віршах частіше збігається із суттєвим відрізком, вони зручні для закріплення всіх елементів правильної мови: упорядкованого дихання, неквапливого темпу, злитості, виділення граматичного і логічного наголосу, ділення на суттєві відрізки. Тільки потім переходять до переказу коротких оповідань з діленням на суттєві і логічні відрізки. Робота над переказом прослуханого тексту полегшується тим, що тут присутня опора на готових мовленнєвий матеріал і визначена думка послідовності їй. Для підготовчої роботи і у випадках труднощів дітей використовується навідні питання, опорні слова, предметні картинки. Робота над переказом прослуханого тексту включає: - переказ тексту з опорою на наочний матеріал: - переказ тексту за планом: 19 - переказ прослуханого тексту без опори: - переказ тексту сюжетно-рольового змісту. Наступний етап роботи над плавністю мовлення є перехідний ступень до самостійного мовлення і охоплює наступні види робіт: - робота над питально-відповідною формою мовлення; - відповіді на питання за картиною; - відповіді на питання за текстом; - складання питань за картиною; - складання питань за текстом. Потім плавність мовлення формується у більш складних видах монологічного мовлення – самостійне складання розповідей: - за предметною картиною з використанням схеми; - за серією сюжетних картин; - за сюжетною картиною; - за описом пейзажною картиною. Цей вид роботи полегшується опорою на наочний матеріал, однак відсутній мовленнєвий матеріал і сюжет послідовності подій. Якщо діти відчувають труднощі при складанні розкладів, їм можна запропонувати зразок розповіді логопеда за картиною або її окремої частини; навідні питання, а потім план розповіді; складання розповіді за фрагментом картини; колективне складання розповіді. Конструювання розповіді передбачає її складання у рамках відомого початку чи кінця, або того і другого, складання за серією опорних слів. Виконання даних видів робіт часто викликає труднощі у дітей. Для полегшення виконання даних завдань проводиться підготовча робота по актуалізації словникового запасу; по формуванню стійких словосполучень, характерних для обраних тем розповідей. Дітям, що відчувають труднощі у складанні розповідей за відомим початком і кінцем, опорним словом можна запропонувати предметні або сюжетні картинки. Кінцевим етапом в корекційній роботі з заїками є закріплення отриманих навичок плавного мовлення. Вони складають самостійно розповіді на задану тему про прості випадки із особистого життя за аналогією з прочитаним, про події вдома, складаються творчі розповіді і інсценівки на задану тему. У процесі формування плавності мовлення у різних формах логопед знайомить дітей з правилами мовлення. У них є правила поведінки під час розмови з співрозмовником, основи правильного мовленнєвого дихання у процесі вимови слів, фраз. Правила мовлення постійно нагадуються дітям або вивчаються на пам’ять. Корекційна робота з розвитку мовлення повинна бути диференційованою в залежності від ступеню відхилення від норми. Специфіка роботи з дітьми, які мають різні рівні сформованості мовлення, полягає у перевазі окремих напрямків роботи, у ступеню самостійності дітей, у диференційованому доборі мовленнєвого матеріалу. 20 Ті діти, у яких мовленнєвий розвиток умовно наближається до норми, можуть більш інтенсивно працювати над плавністю мови. Але оскільки виявляються деякі труднощі у побудові зв’язкового мовленнєвого висловлювання з ними проводяться додаткові логопедичні заняття з розвитку усної зв’язної мови. Для дітей, мова яких характеризується явищем не різко вираженого її недорозвинення, у логопедичні заняття з розвитку мовлення входять спеціальні завдання і вправи по корекції порушень окремих компонентів мовлення. Діти у мові яких спостерігаються всі ознаки її загального недорозвинення, потребують значної індивідуалізації занять, ретельного вибору матеріалу в залежності від мовних можливостей цих дітей, включаючи логопедичну роботу розвитку усіх сторін мовлення. VI. Виховання особистості заїкуватої дитини. Мета цього напрямку корекційно-педагогічної роботи з заїкуватими – виховання адекватного відношення до себе, оточуючи і взаємовідношення з ними. Одним із основних методів цієї роботи є психотерапевтичний вплив. Для заїкуватих дітей велике значення має загальна психотерапія – створення особливого позитивного емоційного фону оточуючої обстановки. Важливим моментом є те, що по суті кожне логопедичне заняття носить психотерапевтичну направленість і включає елементи психотерапії. У комплексі лікування заїкання психотерапія займає одне із головних місць. Кожне логопедичне заняття повинно бути максимально насичене психотерапевтичним впливом, давати заряд позитивних емоцій, вселяти віру у свої сили і можливості. У сучасній психотерапії розрізняють два основних впливу словом: 1) раціональну або пояснювальну психотерапію; 2) сугестивну терапію, в якій виділяються вселяння у бодрствующим стані, у сні(гіпноз) і самонавіяння. Слід зазначити, що для дошкільників раціональна психотерапія застосовується у вигляді різноманітних ігрових прийомах з використанням іграшок, яскравого і забавного дидактичного матеріалу, праці, музики, ритміки і т.д. Обов’язковими для всіх заїкуватих є оволодіння ними навичками м’язового розслаблення і робота над диханням і голосом. Робота над диханням займає значне місце у більшості психотерапевтичних систем. Крім логопедичних прийомів розвиток мовленнєвого дихання, використовуються „парадоксальна” дихальна гімнастика (автор А.Ф. Стрельникова), у процесі якої автоматизується нижнєдіафрагмальне дихання, порушуються стійкі патологічні дихальні мовленнєві стереотипи. Крім того. „парадоксальна” гімнастика надає сильне емоційно-позитивний вплив на заїкуватих, а також загально закріплюючий і оздоровчий вплив, що сприяє санації носоглотки. У процесі вправ підвищуються голосові можливості і автоматизує мовлення на утриманому диханні. 21 При роботі над голосом переслідується мета звільнення гортанної мускулатури від „затисків”. Заїкуваті знайомляться із будовою резонаторів, їх роллю, роботою над вільним посиленням і послабленням голосу. Ця робота включає використання складових рядів, віршованої мови. Особлива увага звертається на звучність, темброве багатство, наспівність і інші боки мови. У мовленнєву роботу включаються елементи вселення і само вселення. Голосові вправи поєднуються з простими рухами рук, ніг, нахилами. Любі вправи припускають м’язове розслаблення. Варіанти розслаблення відпрацьовуються не лише у стані спокою, але і під час ходьби, бігу з поперемінним розслабленням різних груп м’язів, особливо шийних. В останній час спеціалісти все частіше використовують рефлексотерапію для лікування заїкання. Масаж біологічно активних крапок проводиться у період режиму обмеження мови одночасно з навчанням дітей розслабленню, роботою над голосом. 2.2.Зміст логопедичних занять. Різноманітні засоби і прийоми корекційно-педагогічної роботи. Логопедичні заняття є основною формою логопедичної роботи, так як найбільш повно виражають безпосередньо корекційно-виховний вплив логопеда на заїкуватих. Використовуються слідуючи форми корекційних занять: фронтальні заняття (7-8 дітей у групі). Це заняття за основним направленням корекційного впливу при заїканні; індивідуальні заняття (проводяться також мікро групами з урахуванням виявлених при обслідуванні особливостей мовленнєвого і психомоторного розвитку, особистості заїкуватої дитини). Це можуть бути заняття по корекції звуковимови, психотерапевтичні бесіди і т. д.; закріплюючи заняття (заняття з вихователем логопедичної групи або спеціального навчального закладу). На них закріплюється матеріал, відпрацьований логопедом. Виховання навичок плавного мовлення потребує довготривалих і постійних тренувань, які не обмежуються рамками логопедичних занять, а які мають місце у процесі щоденного мовленнєвого спілкування дитини з оточуючими. Логопедичні заняття повинні проводитися на фоні правильного відношення оточуючих до заїкуватої дитини і системи її виховання. І все це повинно поєднуватись з оздоровчими і лікувальними заходами. До проведення логопедичних занять з заїкуватими дітьми пред’являють слідуючи вимоги: 1. Логопедичні заняття повинні відображати основні завдання корекційновиховного впливу на мову і особистість заїкуватої дитини. 2. логопедичні заняття повинні бути побудовані з урахуванням дидактичних принципів: 22 - принцип систематичності і послідовності. Логічне розміщення змісту логопедичних занять, повідомлення визначених занять і виховання навичок правильної мови у заїкуватих у строго систематичному і послідовному порядку, поступово з рахунком їх мовленнєвих можливостей. Навчання від простого до складного, від відомого до невідомого, від легкого до складного, вивчення нового на основі попереднього матеріалу. - Принцип свідомості і активності. Свідоме і цілеспрямоване подолання заїкуватими недоліків своєї мови і поведінки, освідомлення ними важливої ролі у подоланні заїкання систематичних тренувань у вірній вимові. Виховання навичок самоконтролю і об’єктивної оцінки, знання і вміння користуватися логопедичними прийомами і знаннями у повсякденній діяльності. - Принцип індивідуального підходу в умовах групової роботи з заїкуватими. Ретельне динамічне вивчення кожного заїкуватого і вибір засобів корекційно-виховної роботи в залежності від його психічних і мовленнєвих можливостей. - Принцип наочності і застосування засобів ТСО 3. Логопедичні заняття повинні бути узгодженні з вимогами програми виховання і навчання дітей дошкільного віку. Зв’язок мовленнєвих вправ з загально розвиваючими заняттями підготує їх до того, як треба говорити вірно у різних умовах, полегшує їм можливість поступового переносу нових мовленнєвих навичок у свою діяльність. 4. в логопедичних заняттях повинно бути передбачена необхідність тренування правильного мовлення і поведінки заїкуватих дітей у різноманітних умовах: у логопедичному кабінеті і поза ним, у різних життєвих ситуаціях, у присутності знайомих і незнайомих людей і т. д. З цією метою використовуються дидактичні, рухливі, творчі ігри, екскурсії і т. д. 5. На логопедичних заняттях дитина повинна навчитися завжди говорити не заїкаючись. На мовленнєвих заняттях дитина повинна постійно переконуватись в тому, що може говорити добре. Треба добирати для неї мовленнєві вправи так, щоб вони були доступні для вільної вимови. Для цього логопеду необхідно дуже добре знати мовленнєві можливості дитини і в цілому систему послідовного, поступового ускладнення занять 6. На логопедичних заняттях з заїкуватими дітьми постійно повинно бути присутні зразки правильної мови: самого логопеда, дітей, що успішно займаються, магнітофонні записи майстрів художнього слова, демонстраційні виступи раніше закінчивши курс логопедичних занять і т.д. Якість формування у заїкуватих плавного мовлення багато в чому обумовлюється формою будови логопедичних занять. Розглянемо структуру і особливості змісту логопедичних занять з заїкуватими дітьми на різних етапах корекційного впливу. 23 Логопедичні заняття складаються із наступних частин: підготовча, основна і заключна. Підготовча частина містить вправи, які включають елементи організації дитячого колективу, бесіди психотерапевтичного характеру, мовленнєві зарядки, повторення і закріплення пройденого на попередньому занятті мовленнєвого матеріалу. Основна частина заняття містить якийсь новий вид мовленнєвих вправ або нові умови, в яких вони проводяться. В заключній частини заняття логопед дає тренувальні вправи для закріплення нового матеріалу, а також підводить підсумки роботи дітей на занятті, звертає увагу на їх досягнення і успіхи на цьому занятті, дає поради і завдання для закріплення цих досягнень поза логопедичними заняттями. Схема логопедичного заняття з заїкуватими дітьми. І. Тема і мета заняття. ІІ. Обладнання (наочно-ілюстративний, дидактичний, роздавальний, мовленнєвий матеріал). Ш. План. 1. Організаційний момент. 2. Зняття м’язової і емоційної напруги. Розслаблюючи вправи. 3. Розвиток мовленнєвого дихання. Дихально-голосові вправи. Розвиток інтонаційних характеристик мовлення (висота, звучність і т.д.). 4. Робота над плавністю мовлення: а) в елементарних його формах (вправи на вимову окремих голосних звуків; фраз із одного слова; коротких речень, довгих фраз з логічною паузою); б) у більш складних формах (читання віршів і невеликих прозаїчних текстів, переказ, розповідь, діалог, монолог). 5. Розвиток координації слова і ритмізованого руху. Логоритмічні вправи. 6. Вправи, які спрямовані на розвиток мови у цілому: фонетикофонематичної сторони, лексико-граматичного ладу, зв’язного мовлення (вводиться в заняття для дітей, які мають наряду з заїканням не різко виражене загальне недорозвинення мови). 7. Підсумок. 8. Домашнє завдання. ІV. Хід заняття (описання інструкцій логопеда, основних прийомів, мовленнєвого матеріалу). V. Література. 24 ВИСНОВКИ. До теперішнього часу немає єдиного погляду на етіологію заїкання. В той же час всі дослідники сходяться на єдиному погляді, що при появі заїкання мають значення такі фактори: 1. Визначений вік дитини. 2. Стан центральної нервової системи. 3. Індивідуальні особливості протікання мовленнєвого онтогенезу. 4. Особливості формування функціональної асиметрії мозку. 5. Наявність психічної травми. 6. Генетичний фактор. Розуміється, перераховані етіологічні фактори не вичерпують усіх причин, з якими може бути зв’язано поява заїкання. Однак, це ті фактори, які грають пряму або побічну роль у виникненні заїкання. Основним симптомом заїкання виникнення процесів усного мовлення або при спробі його почати, є мовленнєві судороги. 25 Прийнято виділяти два основних типа мовленнєвих судорог: тонічні мовленнєві судороги і клонічні. За локалізацією судороги бувають дихальні, голосові, артикуляційні. Ще одним характерним симптомом заїкання страх перед усним мовленням, боязнь звуків або слів. Розглядаючи психолого-педагогічну характеристику заїкуватих дітей дошкільного віку, можна зробити такі висновки: для невротичної форми заїкання характерні такі особливості: 1. До появи заїкання відмічається тенденція до раннього мовленнєвого розвитку. 2. Наявність розгорнутого фразового мовлення до появи порушень. 3. Наявність характерологічних особливостей. 4. Наявність психічного чи хронічного травматизму. 5. Велика залежність ступеню судорожних зупинок від емоційного стану заїкуватих і умов мовленнєвого спілкування. 6. Можливість плавного мовлення при визначених умовах. Для неврозоподібної форми заїкання характерні слідуючи особливості: 1. До появи заїкання відмічається тенденція до деякої затримки мовленнєвого розвитку, порушення звуковимови. 2. Відмічається патологія моторних функцій різного ступеню. 3. Поява судорожних зупинок співпадають з фазою розвитку фразового мовлення. 4. Відсутні періоди плавного мовлення і мала залежність якостей мовлення від мовленнєвої ситуації. З метою подолання заїкання у дітей проводять корекційнопедагогічну роботу за наступними направленнями: І. Створення охоронного мовленнєвого режиму. ІІ. Регуляція емоційного і м'язового стану. ІІІ. Розвиток моторних функцій. Розвиток координації слова і ритмизованого руху. ІV. Формування мовленнєвого дихання. V. Робота над плавністю мовлення у різних його формах. Розвиток інтонаційних характеристик мовлення. VІ. Виховання особистості дитини, що заїкається. Для подолання заїкання основним напрямком корекційної роботи є логопедичні заняття, які мають слідуючи форми: фронтальні, індивідуальні і закріплюючи заняття. Успішне подолання заїкання потребує систематичної, скрупульозної і тривалої роботи, яка передбачає визначенні умови зі сторони і спеціалістів, і 26 самих заїкуватих. Наявність такої сумісної цілеспрямованої роботи дозволяє оптимістично дивитися на можливість отримання стабільного корекційного ефекту. Список використаної літератури. 1. Абелева И. Ю., Синицина Н. Ф. Если ребенок заикается. М: Просвещение. 1969. –С. 8-19 2. Алмазова Е. С. Логопедическая работа по восстановлению голоса у детей. М: Просвещение. 1973. –С. 28-34 3. Арутюнян Л. З. Как лечить заикание. М: Просвещение. 1993. –С. 3-5 4. Асатиани Н. М., Белякова Л. И., Калачева И. О., Мозговая Е.Л. клинико-физиологическая характеристика детей дошкольного возраста, страдающих невротическим и неврозоподобным заиканием //Дефектология.-1978. №1.-С.25-30 5. Беккер К. П., Совак М. Логопедия/ Под ред. Н.А. Власовой. –М. 1981., -76с. 6. Белякова Л.И., Дьякова Е.А. Логопедия. Заикание. М: В. Секачев. Эксмо-пресс. 2001. –С. 59-172. 7. Богомолова А. И. Устранение заикания у детей и подростков. М:, Просвещение. 1977. –С. 14-16. 8. Власова Н. А. Логопедическая работа с заикающимися дошкольниками. М: Просвещение. 1959. –С.13-25. 27 9. Волкова Г. А. Игровая деятельность в устранении заикания у дошкольников. М: Просвещение. 1983. –С. 8-13 10. Волкова Г. А. Логопедическая ритмика. С.-Пб., 1998. –С.15-22. 11.Выготская И. Г., Пеллингер Е.Л., Успенская Л.П. устранение заикания у дошкольников в игровых ситуациях. Книга для логопеда. М: 1993. –С.52-54. 12. Гриннер В.А. логопедическая ритмика для дошкольников. М: Просвещение. 1958. –С. 8-19 13. Калягин В. если ребенок заикается. С.-Пб., 1998.-192с. 14. Крапивина Л.М. работа логопеда с родителями детей преддошкольного возраста // Дефектология. –1998. №4. –С. 80-84. 15. Куршев В. А. Заикание. М: Просвещение. 1973. -145с. 15. Миронова С. А. Исправление заикания у дошкольников в процессе обучения // Преодоление заикания у дошкольников / Под ред. Р.Е.Левиной. –М: 1975. –С. 23-135. 16. Миронова С.А. развитие речи дошкольников на логопедических занятиях. –М: 1991. –С. 56-58. 17.Новотворцева Н. В. Развитие речи детей. –Ярославль 1995. –С.25-27 18.Оганесян Е.В.Логопедическая ритмика. –М: 1998. –С. 47-53. 19.Поварова И.А. практикум для заикающихся. Учимся говорить правильно и красиво. –С.Пб. 1999. –С.18-23 20.Рау Е. Ю. роль игровой психотерапии в устранении заикания у дошкольников.// Психотерапия в дефектологии. Сост. Н.П. вайзман. – М., 1992. 21.Резниченко Т.С. Чтобы ребенок не заикался. –М. 2000. -60с. 22.Селиверстов В. И. Заикание у детей. Психокорекционные и дидактические основы логопедического воздействия. –М: 2001. -2008с. 23. Соловьева Е.Н. Путь к преодолению заикания / система занятий. С-Пб. 2002. Примеры конспектов логопедических занятий на І этапе обучения 28 ДОДАТОК Занятие № 1 по развитию речи на тему «Овощи». Программное содержание. 1. Расширить и уточнить знания детей об овощах (лук, морковь, помидор, огурец), их признаках, вкусовых качествах. 2. Познакомить детей с обобщающим словом «овощи». 3. Закрепить названия основных цветов (красный, зеленый, желтый). 4. Познакомить с формой родительного падежа существительного. Коррекционные задачи. 1. Формировать у детей умение вслушиваться в речь окружающих, внимательно слушать образцы речи логопеда, точно выполнять словесные задачи типа: Положи… , Отнеси… и т.д. 2. Учить отвечать без заикания одним словом на конкретные вопросы логопеда, относящиеся к названию предмета и к его признакам. 29 Оборудование: натуральные овощи (морковь, лук, огурец, помидор), корзина для овощей, поднос с нарезанными овощами, венок из осенних листьев, запись пьесы П.И. Чайковского из цикла «Времена года». Ход занятия. І.Организационный момент. Под музыку в группу заходить Осень, несет в корзине разные овощи. Пританцовывая, проносит корзину с овощами и ставит ее на стол. Осень читает стихотворение «Овощи» Ю. Тувима: Хозяйка однажды с базара пришла, Хозяйка с базара домой принесла: Картошку, капусту, морковку, Горох, петрушку и свеклу. Ох! (Осень уходит). П. Основная часть занятия. Логопед: Дети, сегодня мы с вами будем рассматривать овощи. Посмотрите, это огурец. Что у меня в руке? Ребенок: (вместе с логопедом): Огурец. Логопед: Правильно, а ты, Саша, знаешь, что это такое? Саша: Огурец. Логопед: Лена, какого цвета огурец, красного или зеленого? Лена: зеленого. Логопед: я положу огурец в тарелку. А теперь я покажу вам помидор. Что у меня в руке? Ребенок (вместе с логопедом): Помидор. Логопед: какого цвета помидор: синего или красного? Ребенок: Красного. Логопед: Я положу помидор на тарелку. Помидор и огурец можно вместе назвать одним словом – «овощи». Послушайте, как я скажу: «Овощи». Ребенок (вместе с логопедом): Овощи. Дети (поочередно): Овощи. Логопед: Теперь я покажу вам вот что (лук). Может быть, вы сами знаете, что это такое? Ребенок (вместе с логопедом): Лук. Логопед: Молодцы, знаете, что это за овощ. А какого цвета лук: белого или желтого? Ребенок: Желтого. Логопед: Лук я тоже положу на тарелку. Лук, помидор, огурец можно назвать одним словом – «овощи». Дети (поочередно): Овощи. Логопед: Посмотрите, что еще я вам показываю? Кто знает, что это? Ребенок (вместе с логопедом): Морковь. 30 Логопед: Правильно. Это морковь. Какого цвета морковь: синего или оранжевого? Ребенок: Оранжевого. Логопед: Правильно, морковь оранжевого цвета. Морковь я тоже кладу на тарелку. Теперь на тарелке у нас много овощей. Много чего? Дети (поочередно): Овощей. Физкультминутка. Логопед: А сейчас мы поиграем. Игра называется «Угадай овощ». Вновь звучит музыка. Входит Осень с подносом, на котором разложены вымытые и нарезанные овощи. Логопед предлагает детям выбрать себе дольку овоща, съесть ее и назвать овощ. Логопед: Миша, то ты съел? Миша: Морковь. Логопед: Миша, морковь такая по вкусу? Миша: Сладкая. Логопед: Оля, что ты съела? Оля: Огурец. Логопед: Сергей, что ты съел? Сергей: Лук. Логопед: Сергей, какой вкус у лука: сладкий или горький? Сергей: Горький. Логопед: Саша, что ты съел? Саша: Помидор. Логопед: Саша, помидор какой по вкусу? Саша: кислый. Ш. подведение итогов занятия. Логопед: Дети, что на занятии мы рассматривали, а затем пробовали? Дети (поочередно): Лук, огурец, морковь, помидор. Логопед: Как это можно назвать одним словом? Дети: Овощи. План-конспект занятия № 1 І. Цель: обучение мышечной релаксации. П. Оборудование: картинки, речевой материал. Ш. План занятия составляется исходя из цели занятия и может включать различные этапы: Организационный момент; психотерапевтическую беседу; расслабляющие мышечные упражнения; постановку нижне-диафрагмального дыхания; дыхательные упражнения; упражнения на развитие речевого дыхания; 31 дыхательно-голосовые упражнения; словарную работу; логоритмические упражнения; речевые игры и пр.; домашнее задание. ІV. Ход занятия: 1. Организационный момент. Дети по очереди садятся в позу покоя. 2. Обучение релаксации по контрасту с напряжением. Кулачки Логопед. Сожмите пальцы в кулачок (показывает, руки на коленях) покрепче. Чтобы косточки побелели. Вот как напряглись кисти рук! Сильное напряжение! Нам неприятно так сидеть. Руки устали. Перестаньте сжимать пальцы, распрямите их. Вот и расслабились руки. Отдыхают. Кисти рук потеплели. Легко, приятно стало. (Упражнение выполняется три раза.) А теперь слушайте и делайте, как я. Спокойный вдох – выдох, еще раз вдох – выдох… Руки на коленях, Руки сжаты, Крепко, с напряженьем, Пальчики прижаты. Большой палец прижимаем к остальным. Пальчики сильней сжимаем – Отпускаем, разжимаем. Легко приподнять и уронить расслабленную кисть каждого ребенка. Знайте, девочки и мальчики: Отдыхают пальчики! Загораем Логопед. Представьте себе, что ваши ноги загорают. (Логопед показывает, как вытянуть ноги вперед, сидя на стуле.) Ноги поднимаем, держим… держим… Ноги напряглись! (Логопед подходит к каждому из детей и проверяет напряжение мышц ног.) Теперь опустим ноги. Повторим упражнение. Напряженные наши ноги стали твердые, каменные. А потом ноги устали и отдыхают, расслабились!.. Как хорошо, приятно стало, ноги не напряженные. Слушайте и делайте, как я. Вдох – выдох!.. Мы прекрасно загораем! Выше ноги поднимаем! Держим… Держим … Напрягаем… Загорели! Опускаем! (Ноги резко опустить на пол.) Ноги не напряжены И рассла-а-бле-ны… 32 Упражнение повторяется три раза. Руки расслаблены, лежат на коленях. Можно предложить детям рукой ощутить напряжение мышц ног, а затем сравнить с их расслаблением. Логопед. Вот и закончилась наша игра. Вы немного отдохнули, успокоились, поняли, как расслабить свои ноги. Штанга Логопед. Будем заниматься спортом. Встаньте! Представим, что поднимаем тяжелую штангу. Наклонитесь, возьмите ее. Сожмите кулаки. Медленно поднимаем руки. Они напряжены. Тяжело! Подержали штангу… Устали руки и бросили штангу. (Руки резко опускаются и свободно повисают вдоль туловища.) Руки расслабились, не напряжены, отдыхают. Легко дышится! Слушайте и делайте, как я. Спокойно вдохнуть – выдохнуть. Мы готовимся к рекорду, Будем заниматься спортом. (Наклониться вперед.) Штангу с пола поднимаем… (Распрямиться.) Крепко держим… Логопед прикасается к мышцам плеча и предплечья детей, обращает их внимание на напряжение и последующее расслабление. И бросаем! (Упражнение повторяется три раза.) Наши мышцы не устали – И еще послушней стали. Нам становится понятно: Расслабление приятно. Сосулька У нас под крышей Белый гвоздь висит, Солнце взойдет, Гвоздь упадет. В.И. Селиверстов Первая и вторая строчки: руки над головой. Третья и четвертая строчки: уронить расслабленные руки и присесть. Каждый спит Игра. В кабинет входит ведущий и видит… На дворе встречает он Тьму людей, и каждый спит: Тот, как вкопанный сидит, Тот, не двигаясь идет, Тот стоит раскрывши рот. 33 В.А. Жуковский Ведущий подходит к фигурам детей, застывшим в различных позах. От пытается их разбудить, беря за руки. От поднимает чьюнибудь руку, но рука опускается. 3. Расслабляющие упражнения. Шалтай-Болтай Шалтай-Болтай Сидел на стене. Шалтай-Болтай Свалился во сне. Перевод С. Маршака Ребенок поворачивает туловище вправо-влево, руки свободно болтаются, как у тряпичной куклы. На слова «свалился во сне» - резко наклонить корпус тела вниз. Полоскание белья Маму я свою люблю. Я всегда ей помогу. Я стираю, поласкаю, С ручек воду отряхаю. Стоя, руки опущены вниз вдоль туловища. Покачивание расслабленными руками, потряхивание кистями. 4. Дыхательные упражнения. Шарик Логопед. Представим, что мы надуваем воздушный шар. Положите руку на живот (дети кладут ладонь на область диафрагмы). Сделайте вдох через нос, при этом спокойно надуваем живот так, будто это маленький воздушный шарик (если живот сильно выпячивать, мышцы будут напрягаться, плачи подниматься). Плечи нельзя поднимать! После вдоха сразу же спокойно, свободно, плавно выдохнули. Для наглядности можно встать рядом, положить руку ребенка себе на живот, на область диафрагмы, и предложить сделать одновременно с логопедом вдох – выдох. Ребенок при этом продолжает второй рукой контролировать сокращение собственных мышц при дыхании. Логопед. Вдохнуть! Выдохнуть! Мышцы живота расслабились. Стали мягкими. Теперь легко делать новый вдох. Воздух сам легко входит внутрь! И выдох свободный, не напряженный! Делайте, как я. Вот как шарик надуваем! А рукою проверяем. (Делается вдох.) Шарик лопнул – выдыхаем! Наши мышцы расслабляем! 34 Дышится легко… ровно… глубоко… (Повторить три раза.) Одуванчик Сидя на корточках и держа раскрытые ладони рук на уровне рта, произвести спокойный вдох через нос и длительный плавный выдох через рот на воображаемую головку одуванчика на ладонях. Я шарик пушистый, Белею в поле чистом. А дунул ветерок – Остался стебелек. 5. Упражнения для развития речевого дыхания. Задуй свечу Сидя на стуле, левую ладонь положить на живот для контроля правильного речевого дыхания. В правой руке дети держат полоску бумаги. Спокойно, неслышно вдохнуть ртом. Почувствовать, как при этом надулся живот. Затем сразу же начинать медленно, постепенно выдыхать – «гасить свечу», произнося «ф-ф-ф-ф…». Насос и мяч Дети стоя держат в руках воображаемый мяч, который они должны взять для прогулки. Сделав вдох, дети начинают «насосом» надувать «мяч», сопровождая движения рук звуком «с-с-с-с» на плавном длительном выдохе. Мяч надут, насос перестал накачивать, выдернули из мяча шланг насоса… Из мяча выходит воздух со звуком «ш-ш-ш». 6. Итог. Логопед. Закончилось наше занятие. Вы успокоились, ваши руки и ноги расслабились, вам легко и приятно дышится. (Логопед отмечает положительные стороны в работе каждого ребенка.) 7. Домашнее задание. Вызвать расслабление рук, ног. Выполнять дыхательные упражнения. Тренировать речевое дыхание. Игровой материал по развитию речи дыхания и голоса у заикающихся детей. Веселая разминка. (комплекс дыхательных и физических упражнений под чтение 35 стихотворных текстов). В данном комплексе используется сочетание дыхательных и физических упражнений, при выполнении которых возрастают объем и глубина дыхания, сила и выносливость дыхательных мышц, координируются и ритмизируются общие и дыхательные движения, и в целом, улучшается функциональная деятельность всех органов и систем организма. В первые месяцы обучения логопед является ведущим при проговаривании текста, дети произносят только отдельные звуки, звуковые сочетания. В дальнейшем дети могут произносить текст самостоятельно. В специально подобранных стихотворениях, песнях, считалках, диалогах могут автоматизироваться поставленные звуки, закрепляться лексический материал и т.д. Упражнения дыхательной гимнастикой проводятся ежедневно в течении 5-10 минут в хорошо проветриваемом помещении. Их можно использовать как физкультминутки в процессе логопедического занятия или как часть логопедического занятия, направленную на развитие речевого дыхания. В предложенном ниже комплексе упражнений были использованы элементы парадоксальной дыхательной гимнастики А. Н. Стрельниковой и системы развития дыхания, разработанной отечественными физиологами В. В. Васильевой, Ю. С. Василенко, В. П. Морозовой; методики развития речевого дыхания у детей с речевой патологией (М.Ф. Фомичева, Е.С. Алмазова, В.И. Рождественская, В.И. Селиверстов); стихотворный материал для развития речи детей дошкольного возраста ( Н.В. Новотворцева, Н.А. Маранова). Формирование диафрагмального дыхания. Упражнение № 1 «Надуй шарик». Выбрать удобную позу (сидя, стоя), положить одну руку на живот, другую – с боку на нижнюю часть грудной клетки. Сделать глубокий вдох через нос (живот при этом немного выпячивается вперед и расширяется нижняя часть грудной клетки, что контролируется той или другой рукой). После вдоха сразу же произвести свободный, плавный выдох, живот и нижняя часть грудной клетки принимает прежнее положение. Вот мы шарик надуваем, А рукою проверяем. Шарик лопнул – выдыхаем, Наши мышцы расслабляем. 36 Стихотворный текст произносит логопед, а дети выполняют нужные действия. Упражнение № 2 «Часики». Сидеть на стуле, ноги на ширине плеч, руки опущены. Отвести левую руку в сторону и положить на затылок: медленно наклоняясь вправо, легко похлопать правой рукой по левому боку – вдох. Вернуться в исходное положение – полный выдох (живот втянуть, расслабиться). Тоже в другую сторону. Тик-так, тик-так, Ходят часики вот так: Наклон влево, наклон вправо, Наклон влево, наклон вправо. Упражнение № 3 «Щука». Сидеть на стуле, ноги на ширине плеч, руки ладонями на ребрах. Вдох – легко надавливая руками на ребра, в конце вдоха – руки в стороны, выдох – надавливая руками на ребра. Щука в омуте жила, Щеткой воду мела. Щи готовила гостям, Угощение лещам. Упражнение № 4 «Наклоны». Стоять, ноги вместе, руки опущены. Поднять руки вперед – вверх – глубокий вдох (надуть живот), опустить руки вниз и , отведя их назад, наклониться вперед – полный выдох (живот втягивается). Долго дятел дуб долбит. (руки вперед – вверх) Клювом дятел дуб долбит. (руки вниз – назад) Тук, тук, тук, тук. (руки вперед – вверх) Пауков найдет он тут. (руки вниз – назад) Упражнение № 5 «Шагают ножки». Во время ходьбы на месте руки вверх – вдох, опустить руки – выдох. По ровненькой дорожке, По ровненькой дорожке, Шагают наши ножки, Шагают наши ножки, По пням, по кочкам, По камушкам, по камушкам. В ямку – бух! (присесть) Дифференциация носового и ротового дыхания. 37 Упражнение №6 "Вдох-выдох" Стоя. Произвести короткий, спокойный вдох через нос, задержать на 2-3 секунды воздух в легких, затем произвести протяжный плавный выдох через рот. Таким же образом, выполняется ряд следующих упражнений: вдох через нос – выдох через нос, вдох через рот – выдох через нос, вдох через рот – выдох через рот. Носом вдох, а выдох ртом, (соответствующие движения) Дышим глубже, а потом Шаг на месте не спеша, Как? Покажем малышам. Упражнение №7"Ветер дует". Стоя. Спокойно вдохнуть через нос и также спокойно выдохнуть через рот. Я подую высоко, (руки поднять вверх, встать на носки, подуть) Я подую низко (руки перед собой, присесть и подуть.) Я подую далеко, (руки перед собой, наклон вперед, подуть.) Я подую близко (руки положить на грудь и подуть на них.) Развитие силы диафрагмального выдоха. Закрепление диафрагмального дыхания. Упражнение №8 "Деревце качается". Стоять, наклоняя туловище и делая движения руками под чтение текста. Ветер дует нам в лицо, (Дуть, махи руками в лицо, сильная воздушная струя.) Закачалось деревцо. (наклоны туловища вправо, влево,) Ветер тише, тише, тише, (Дуть, махи руками в лицо, слабая воздушная струя,) Деревцо все выше, выше. (потянуться, руки вверх.) Упражнение №9 "Осенние листики". Стоя. В руках листочки, сделанные из бумаги. Мы листики осенние, (руки вверх, покачать влево, вправо.) На веточках сидели. Дунул ветерок (подуть на листочки) И мы полетели. (легкие взмахи руками) Мы летели, мы летели (медленно приседать) 38 И на землю тихо сели. (присесть) Упражнение №10 "Одуванчик". Сидя на корточках, раскрытые ладони рук на уровне рта. Произвести спокойный вдох и длительный выдох через рот на воображаемую головку одуванчика на ладонях. Я шарик пушистый, Белею в поле чистом. А дунул ветерок – Остался стебелек. Упражнение №11 "Снежинки". Стоя, держа в руках кусочки ваты, произвести вдох и подуть на кусочки ваты. Струя длительная и холодная. С неба падают зимою И кружатся над землею Легкие пушинки, белые снежинки. Упражнение №12 "Пила". Стоя, имитировать пилку бревна, руки на себя – вдох, руки от себя с замедлением движений – выдох. Пила, пила, Пили живей, мы домик строим Для зверей. Упражнение №13 "Повороты". Стоя, держать руки на поясе, повороты туловища в стороны, влево поворот – вдох, вправо – выдох. Боком – боком, боком – боком Ходит галка мимо окон. Ветром вся взъерошена, Снегом запорошена. Упражнение №14 "Перекаты". Стоя, держать руки на поясе, подниматься на носки – вдох, опускаться на пятки – выдох, т. е. "перекатываться". Корпус держать прямо. 39 Ты носочки поднимай, Ты носочки опускай. Чики – чики- чикалочки! Едет гусь на палочке, Уточка - на дудочке, Петушок –на будочке, Зайчик – на тачке, Мальчик – на собачке. Упражнение №15 "Хлопки". Стоя, опустить руки вдоль туловища. На вдох – развести руки в стороны, на выдох – поднять прямую ногу и сделать хлопок под коленом. С барабаном ходит ежик, Целый день играет ежик. С барабаном за плечами, Ежик в сад забрел случайно. Упражнение №16 "Стирка". Стоя, опустить руки вдоль туловища. Поднять руки вверх – вдох, наклонить туловище вперед, опустить руки, потрясти кистями –выдох. Маму я свою люблю, Я всегда ей помогу. Я стираю, поласкаю, С ручек воду отряхаю. Упражнение № 15 "Ищем землянику". Руки на поясе. Ноги на ширине плеч. Произвести вдох. Наклоняясь, левой рукой коснуться пальчиками пальцев правой ноги, правая рука остается на поясе – выдох. Выпрямиться – вдох. Собираем землянику. Теперь ягодка у левой ноги –быстро собираем ее. Придется опять наклониться. Мы шли, шли, шли, Землянику нашли. Раз, два, три, четыре, пять, Ищем ягодку опять. Упражнение №18 "Колеса". Стоя, поднять руки к плечам. Сделать круговые движения локтями по четыре раза в каждую сторону. Дыхание свободное. Катились колеса, Колеса, колеса. Катились колеса все Все влево, все косо. 40 Скатились колеса На луг под откос, И вот, что осталось От этих колес. Упражнение №19 "Зайчик скачет." Стоя, держать руки на поясе. Делать прыжки на месте, ритмичные, легкие. Дыхание свободное, темп средний. Прыг – скок, прыг – скок, Зайки скачут скок – поскок. На зелененький лужок. Прыг – скок, прыг – скок, Прыг зайчонок под кусток. Упражнение №20 "Зарядка". Выполнение соответствующих движений под чтение текста. Дыхание свободное. Все выходят на зарядку, (ходьба на месте.) Дружно делают зарядку. Влево – вправо, влево – вправо! (наклоны.) Получается на славу! (присесть.) Встали! Выдохнуть! Вдохнуть! (потрясти руками) Теперь можно отдохнуть. (встряхнуть ступни ног) Раз –два! Раз – два! (наклоны туловища) Замелькали пятки, (бег на месте) Как чудесно босиком (бег на носках) Бегать на зарядке! (бег на пятках) Умеют все ребята С носочков встать на пятки. (соответствующие движения.) Вдохнуть и потянуться, присесть и разогнуться. Вот так, вот так: Присесть и разогнуться. Встали! Выдохнуть! Вдохнуть! Теперь можно отдохнуть. Развитие речевого дыхания. Упражнение № 21 «Погрей ладошки» Имитировать дутьё на озябшие руки, произнося при этом шёпотом «фы-фы-фы». Зайка беленький сидит 41 (присесть руки ладонями вверх у головы, покрутить ими). И ушами шевелит. Зайке холодно сидеть, (встать потирая руки). Надо лапочки погреть. (подуть на них). Зайке холодно стоять, Надо зайке поскакать. (поскакать). Упражнение № 22 «Жук жужжит» Стоя, спокойно вдохнуть, на выдохе произносить «жи-жи-жи». Я – жук, я – жук, я здесь живу. (плавно размахивать руками). Я все жужжу, жужжу, жужжу: (ритмично переступать ногами.) Ж-ж-ж-ж-ж-ж-ж-ж-ж-ж-ж. (руки рупором, произносить звуки на выдохе.) Упражнение № 23 «Паровоз гудит» Стоя, спокойно вдохнуть, на длительном выдохе произносить «у-у-у». Мчится поезд (круговые энергичные движения согнутыми в локтях руками.) Во весь дух. Чух-чух, чух-чух! Паровоз гудит (остановиться.) У-у-у-у-у-у-у (погудеть.) Упражнение № 24 «Петушок кричит» Стоя, спокойно вдохнуть, на выдохе протяжно произнести «Ку-ка-реку-у». Тихо-тихо все кругом. (сидеть на корточках.) Все уснули крепким сном. Петушок один вскочил (встать, руки поднять вверх.) Всех ребяток разбудил: (подняться на носки.) «Ку-ка-ре-ку-у» (произнести на выдохе.) Упражнение № 25 «Ребята заблудились» Ходьба по кругу, спокойное ритмичное дыхание, на выдохе произносить «ау-ау-ау». Летом Вова и Марина 42 В лес ходили за малиной. Они кричали в лесу: «ау-ау-ау». Упражнение № 26 « Буква О». Стоя, выполнять движения руками, произнося фразы на выдохе с правильным воспроизведением вдоха на паузах. Не под окном, а около (руки вверх, в стороны, кругом.) Каталось О и охало. (дважды плавные круговые движения перед собой.) О охало, О охало (те же движения.) Не под окном, а около. (руки в стороны, вниз.) Дыхательные упражнения по А.Н. Стрельниковой (адаптированные для детей дошкольного возраста). Упражнение № 27 «Малый маятник». Стоя, руки опустить, кивать головой вперед – назад, вдох –вдох. Движения и вдохи идут одновременно, вдохи шумные и короткие, выдох произвольный. Тик-так, тик-так Я умею делать так: Вперед – тик, Назад – так. Тик-так, тик-так. Упражнение № 28 «Кошка». Ноги на ширине плеч. Движения напоминают движения кошки, которая подкрадывается к воробью. Повторяются ее движения чуть-чуть приседая, поворачиваться то вправо, то влево. Тяжесть тела переносится то на правую ногу, то на левую, одновременно поворачиваясь. Шумно нюхать воздух справа, слева в темпе шагов. Выдох произвольный. Топ-топ-топ, Вот крадется черный кот. Упражнение № 29 «Обними плечи». Поднять руки на уровень плеч. Согнуть их в локтях. Повернуть ладони к себе и поставить их перед грудью, чуть ниже шеи. Бросать руки на встречу друг другу так, чтобы руки шли параллельно друг другу. спокойный темп шагов. Одновременно с каждым броском, когда руки теснее всего сошлись, 43 повторить короткие шумные вдохи. Руки не уводить далеко от тела, локти не разгибаются. Выдох произвольный. Обнимите плечики На лугу кузнечики. Упражнение № 30 «Насос». Взять в руки свернутую газету или палочку, думая, что это насос для накачивания шины автомобиля. Вдох – в крайней точке наклона. Кончился наклон – кончился вдох. Не тянуть его, разгибаясь, и не разгибаться до конца. Шину надо быстро накачать и ехать дальше. Повторять вдохи и одновременно с наклонами часто, ритмично, легко. Голову не поднимать. Смотреть вниз на воображаемый насос. Выдох произвольный. Накачаем шину, Шину у машины. Чу-чу-чу, Всех до дачи докачу. Упражнение № 31 «Постучи молотком». Стоя, выполнять наклоны туловища. Руки вытянуты вперед, пальцы сомкнуты в замке. Наклон – вдох. Выдох произвольный. А ну-ка веселее. Ударим молотком. Покрепче, поравнее Мы гвоздики забьем: «Тук-тук, тук-тук». Комплекс упражнений для развития голоса. Непосредственная работа над голосом – это работа над всеми его качествами: силой, высотой, длительностью и тембром и их изменчивостью в речевом процессе. Следует помнить, что сила голоса индивидуальна и развивается постепенно. Обучая детей произносить гласные, слоги, слова и фразы голосом повышенной громкости, нужно следить, чтобы не было излишнего форсирования звука, произнесение громких звуков не должно вызывать у детей неприятных ощущений. Усиливая голос, дети не должны его повышать, так как это может привести к срыву голоса или фальцету. Одной из наиболее сложных является работа над высотой голоса. Высота голоса также индивидуальна: у одних детей основной тон их голоса выше, у других – ниже. Важно следить за тем, чтобы высокий голос не был 44 фальцетным. В ходе работы над тембром, силой, высотой голоса создается в целом основа для развития интонационно-выразительной стороны речи. Развитие тембра голоса. Упражнение № 1. а) стоя, поставить ноги на ширину плеч, руки поднять в замке над головой. Вдохнуть через нос, слегка прогнувшись назад. Наклоняясь вперед, медленно выдохнуть. При этом произносить каждый раз новую гласную: а, о, у, ы, э, и; б) а…………..- руки вверх о………….- руки кольцом перед собой у………….- руки рупором ы…………- руки овалом впереди э …………- руки овалом сзади. Упражнение № 2. Стоя, положить руки на грудь. Наклоняясь вперед, на выдохе произносить несколько гласных звуков, доводя продолжительность выдоха до 7-10 секунд. А………. о……… А………. о……...у……… А………. о……...у………ы……….. А………. о……...у………ы………..э……….. Упражнение № 3. Произносить на выдохе нараспев слова, пословицы, поговорки, которые насыщены гласными звуками, требующими широкого раскрытия рта. Мал да удал. Мы в лес пойдем (руки в стороны и вверх.) Детей позовем: «ау-ау» (руки рупором.) Взял я лук и крикнул: «эх!» Удивлю сейчас я всех! Натянул потуже лук, Да стрела застряла вдруг! И вокруг сказали все: «э…э…э…». Упражнение № 4. Стоя или сидя, сделать короткий вдох через нос. Выдыхая, с закрытым ртом, без напряжения произносить с вопросительной интонацией м или н, 45 добиваясь при этом ощущения легкой вибрации в области носа и верхней губы. Упражнение № 5. Глубоко вдохнуть. На одном выдохе произносить сначала коротко, а затем протяжно один из открытых слогов: мо – моо, му – муу. Рано – рано по утру Пастушок: «туру-ру-ру». А коровы в след ему Замычали: «му-мууу». Упражнение № 6. Глубоко вдохнуть. Выдыхая, протяжно произносить одно из следующих слов: бимм, бомм, бонн, донн. Протяжно произносить последнюю гласную, стараясь ощутить вибрацию в области носа и верхней губы. Динь-дон! Динь-дон! (произносить стоя.) В переулке ходит слон, (ходьба на месте, руки на поясе.) Старый, серый, сонный слон. Динь-дон, динь-дон. Вышли мыши как-то раз, Поглядеть который час: Час, два, три, четыре, Мыши дернули за гири, Вдруг раздался страшный звон: Бомм, бомм, бомм, Убежали мыши вон. Упражнение № 7. Глубоко вдохнуть. Выдыхая протяжно произносить слог, состоящий из сочетаний согласных м и н с различными гласными: момм, мамм, мумм и т.д. Развитие длительности и устойчивости звучания основного тона голоса. Упражнение № 8. Плавно соединить руки округло перед собой (или над головой) и произнести протяжно: о…… 46 Резко опустить соединенные руки вниз и произнести коротко: о….. Упражнение № 9. Плавно развести руки в стороны и произнести протяжно: а….., затем прямые руки соединить перед грудью и произнести у…., резко развести и коротко произнести а….., соединить у….. Упражнение № 10. Стоя, развести руки в стороны, покачивая ими («самолет летит») произнести протяжно: в….. Резко опустить руки вниз, присесть и произнести коротко в.. («самолет сел»). Развитие силы голоса. Упражнение № 11. Стоя, разводить опущенные руки в стороны и произносить а….. (тихо), разводить руки в стороны от груди – а….. (чуть громче), руки над головой – а….. (громко). Также с другими гласными. Упражнение № 12. Шагать на месте (ходить по кругу) под звучание бубна или барабана: громкие удары – шагать, поднимая высоко ноги и громко произнося топ-топтоп, удары потише – шагать обычно, произнося топ-топ-топ голосом разговорной громкости, тихие удары – слегка поднимать ноги и произносить звукосочетания тихо. Мы хлопаем руками: хлоп-хлоп-хлоп. Мы топаем ногами: топ-топ-топ. Упражнение № 13. Сидя или стоя считать до пяти (десять), с постепенным понижением силы голоса (от громкого до тихого), представляя, что спускаемся с верхнего этажа в подвал (и наоборот). Упражнение № 14. Чтение стихотворения с изменением силы голоса с каждым куплетом. В приведенном ниже стихотворении смысловое содержание каждого куплета соответствует рекомендуемому изменению силы голоса, что облегчает его правильную подачу. Была тишина, тишина, тишина (шепотом) Вдруг грохотом грома сменилась она. И вот уже дождик тихонько – ты слышишь? (голосом разговорной громкости) Закрапал, закрапал, закрапал. (громче) 47 По крыше, наверно сейчас барабанить он станет. Уже барабанит, (очень громко) Уже барабанит. Развитие диапазона высоты голоса. Упражнение № 15. Стоя разводить руки в стороны и произносить о….. (низкий голос), руки у груди – о….. (средний голос), руки вверху – о….. (высокий голос). Так же повторить с другими гласными и в сочетании с согласными типа: та-то-ту. Упражнение № 16 «Самолет». Стоя, медленно поднимать руки вверх, а затем опускать, произнося у…..(ту….. и т.п.) вначале низким голосом, который постепенно повышается, а затем снижается (также и с другими согласными). Самолет идет на взлет у….. (низкий голос, руки опущены.) Самолет летит, в нем мотор гудит: у….. (голос высокий, руки в стороны). Самолет садится у….. (голос низкий, руки опущены, присесть.) Упражнение № 17. Чтение стихотворного материала, связанного с изменением высоты голоса. Летит поезд во весь дух – ух! Ух! Ух! (высокий голос, круговые движения согнутыми в локтях руками.) Загудел тепловоз: у-у-у-у, (низкий голос, остановиться и погудеть.) Домой деток повез: ду-ду-ду. (присесть.) «Ой! – (высокий голос.) Воскликнул Окунек, Я попался на крючок». Сом сердито проворчал: (низкий голос.) «Из-за шалости попал». Маленькие ножки (высокий голос.) 48 Бежали по дорожке: (легкое, ритмичное постукивание двумя пальцами.) Топ! Топ! Топ! Большие ноги (низкий голос, темп речи замедлен.) Шли по дороге: (пальцы тяжело стучат по столу.) Топ! Топ! Топ! Развитие интонационно-выразительной стороны речи. Упражнение № 18. Подражания различным эмоциональным состояниям (сопровождающиеся движениями тела, мимикой лица). Боль – а-а-а, у меня болит голова. (руки у головы, брови нахмурены, лицо изображает страдание.) Радость – а-а-а. Ура! Не болит голова, мама пришла. (руки вверх, глаза широко открыты, рот в улыбке.) Вопрос – а? Где? Кто там? Мама? (руки в стороны, согнуты в локтях, брови подняты, рот преоткрыт.) Просьба – а, аа – а, дай, помоги мне, иди ко мне, мама. (руки вперед, брови немного сдвинуты.) Усталость – о-а, ох-ах, устал я. (руки опущены вниз, мышцы лица расслаблены.) Упражнение № 19. Игра – упражнение «Скажи и покажи» для развития выразительности мимики, движений, голоса. По картинкам предлагается назвать слова антонимы, сопровождая речь выразительными жестами и мимикой: веселый – грустный, злой – добрый, удивленный – равнодушный. Упражнение № 20. Обыгрывание повадок различных животных, характерных черт людей (изображение злой большой собаки, ласковой кошки, хитрой лисы и т.д). Выйду, выйду на дорожку – «Мяу- мяу-мяу», Там, где куры ищут крошки – «Мяу-мяу-мяу». К петушку поближе подойду, И с собою Петю уведу. Упражнение № 21. Эмоциональная окраска картин типа: «молодец!», «ай-яй-яй, плохо!» и т.п. 49 Упражнение № 22. Выразительное чтение стихотворений, считалок, насыщенных интонационно окрашенным материалом. Те, кого охватит страх, Произносят слово «ах!», Кто встречается с бедой, Произносят слово «ой!», Кто отстанет от друзей, Произносят слово «эй!», У кого захватит дух, Произносят слово «ух!».