Загрузил proektx1

Реклама
2
Зміст
Вступ
1.Причини появи і існування монополій
2.Форми монополій
3.Місце монополії в ринковій економіці
4.Антимонопольне законодавство України
Висновки
Список літератури
3
Вступ
З початку 90-х років ці проблеми гостро стали перед Україною: без
прийняття твердих і послідовних мір проти монополізму не можна сподіватися
на успіх економічної реформи
і перехід до ринкової економіки. Успіх
економічних перетворень у чималому ступень залежить від зваженої, вивіреної
системи
регулювання державою монопольних процесів і конкурентних
відношень. У нашій країні, промисловості якої в спадщину від командноадміністративної системи колишнього СРСР дістався цілий комплекс гігантівмонополістів, особливо важливою стає проблема демонополізації економіки і
недопущення посилення ролі вже чинних на ринку монополії.
У Україні процес створення державного контролю по недопущенню
несумлінної конкуренції фактично почався з нуля, тому що присутня в ще
зовсім нещодавно в керуванні економікою командно-адміністративна система
по своїй суті виключала наявність вільної конкуренції в господарській
діяльності.
Мета роботи: пояснити, що таке монополія і яка її функція в ринковій
економіці, завдання та роль Антимонопольного комітету.
Тому на даному етапі величезне значення має створення і удосконалення
законодавчої бази з приводу регулювання монополістичних процесів і
конкуренції, розуміння населенням України необхідності економічних реформ
у даній сфері.
4
1.Причини появи і існування монополій
Економічні системи розвинутих країн оптимально поєднують ринкові
важелі саморегулювання господарства з державним регулюванням, однак їх
економіка періодично зазнає криз. Ще глибші кризові потрясіння у 90-ті роки
XX ст. переживає економіка пострадянських держав. Однією з вагомих причин
того, що не працює механізм поєднання ринкових і державних важелів
регулювання економіки, є діяльність монополій у різних сферах господарства.
Причини виникнення і діяльності монополій. Ринок і ринкова економіка
мають як позитивні, так і негативні властивості. Однією з негативних
властивостей є те, що ринок породжує монополії та монополістичні тенденції в
економічній системі.
Монополізм має окремі форми (ознаки) вияву навіть у тій економічній
системі, де монополії не посідають панівного становища. Тому Арістотель
згадував про монополії ще за рабовласницького ладу, англійський філософ Т.
Гоббс — у сфері зовнішньої торгівлі за феодалізму. Обидва їх появу
пов'язували з мотивами накопичення багатства, прибутків, засобом для якого
вважалося панівне становище монополій на ринку [4,c.125].
Хоча ринок і окремі монополістичні ознаки в деяких країнах існували
впродовж кількох тисячоліть (з IV тис. до н. е. до останньої третини XIX ст.),
монополістичні тенденцїї в економіці стали панівними лише наприкінці XIX ст.
Тому логічно постає питання про причини виникнення монополій.
Ці причини пов'язані передусім зі змінами в технологічному способі
виробництва. Передумовою їх була промислова революція кінця XVIII —
початку XIX ст., низка винаходів, виникнення нових галузей промисловості та
швидкий розвиток виробництва в багатьох із них, насамперед у легкій
промисловості. Так, обсяг промислового виробництва в Англії у першій
половині XIX ст. зріс у чотири рази. Попередній технологічний спосіб
виробництва базувався на ручній праці з використанням ручної техніки й
розвивався дуже повільно. У цей період (початок XVI — кінець XVIII ст.)
5
переважав процес концентрації особистісного фактора. Узагальнено зміни
виражалися в концентрації виробництва [1,c.215].
Концентрація виробництва — зосередження засобів виробництва,
працівників і обсягів виробництва на великих підприємствах.
Так, у Парижі в середині 50-х років на заводах Шнейдера-Крьозо
працювало до 10 тис. робітників, хоча вагому роль у промисловості відігравали
малі підприємства, засновані на ручній праці, на кожному з яких працювали
лише 2—4 робітники. Паралельно відбувається процес концентрації капіталу.
Концентрація
капіталу
—
зростання
масштабів
відокремлено
функціонуючих форм капіталу.
Якщо процес концентрації виробництва відбувається впродовж тривалого
часу, є сталим і внутрішньо необхідним для розвитку економіки, він набуває
ознак закону концентрації виробництва.
Закон концентрації виробництва — закон, що виражає внутрішньо
необхідні, сталі й суттєві зв'язки між розвитком продуктивних сил і процесом
конкуренції (дії відповідних законів), під впливом яких відбувається
зосередження факторів виробництва (речових і особистісних) на великих
підприємствах.
Цей закон з різною інтенсивністю діє на всіх етапах розвитку капіталізму,
починаючи з XVI ст. Його рушійною силою є конкурентна боротьба. Щоб
вижити у цій боротьбі, отримати більше прибутків, підприємці змушені
впроваджувати нову техніку, розширювати виробництво. При цьому з маси
дрібних та середніх підприємств поступово виокремлюється кілька найбільших.
Перед ними постає альтернатива: або продовжувати між собою виснажливу
боротьбу, або дійти згоди щодо масштабів виробництва, цін, ринків збуту тощо.
Переважно вони обирають другий шлях, який приводить до укладення між
ними угод (гласних і негласних), що є однією з найхарактерніших ознак
монополізації економіки. Отже, виникнення підприємств-монополістів —
закономірний етап розвитку продуктивних сил, еволюції ринкової економіки,
дії законів конкуренції, концентрації виробництва [3,c.96].
6
Закон монополізації виробництва — закон, який виражає внутрішньо
необхідні, сталі й суттєві зв'язки між конкуренцією великих підприємств однієї
або споріднених галузей промисловості та процесами концентрації й
централізації виробництва і власності, завдяки яким у все меншої кількості
компаній зосереджується все більша частка виробленої продукції.
Монополії виникають не лише внаслідок концентрації виробництва, а й
на основі його централізації.
Централізація виробництва — збільшення масштабів виробництва
продукції внаслідок об'єднання кількох окремих підприємств в одне із
загальним управлінням.
Одночасно відбувається і централізація капіталу.
Централізація капіталу — збільшення розмірів капіталу внаслідок
об'єднання або злиття раніше самостійних капіталів.
Типовим прикладом такого об'єднання є утворення акціонерних
компаній.
Ще однією важливою причиною виникнення монополістичних тенденцій
в економіці є перетворення індивідуальної (приватної) капіталістичної
власності на гальмо розвитку продуктивних сил, тобто дія закону відповідності
виробничих відносин рівню й характеру розвитку продуктивних сил. Це
означає, зокрема, що в останній третині XIX ст. наукові винаходи (нові методи
виплавлення
сталі,
нові
види
двигунів
тощо)
зумовили
необхідність
будівництва таких заводів, які не здатний збудувати самостійно жоден
капіталіст. Одночасно починається широке будівництво залізниць, інших
гігантських об'єктів. Щоб накопичити необхідні кошти, окремому капіталісту
знадобилося б кілька десятків років. Отже, потрібна була нова форма власності,
яка могла б швидко розв'язати ці проблеми. Нею стала акціонерна
капіталістична власність, що виникла внаслідок злиття, об'єднання кількох
капіталістів. Тому масово акціонерні товариства утворюються в останній
третині XIX ст.
7
Деякі монополії виникли завдяки цілеспрямованим діям держави. Так,
голландській та англійській Ост-Індським компаніям на початку XVII ст.
держава надала виняткове (монопольне) право на торгівлю з Індією. Ці дві
компанії існували у формі акціонерних товариств [6,c.156].
2.Форми монополій
В усіх розвинутих країнах існують різні за розміром підприємства: великі,
середні, малі.
Великі підприємства не слід ототожнювати з монополіями, оскільки не
кожне таке підприємство виробляє переважну кількість певної продукції,
монополізує передові речові та особистісні фактори виробництва, диктує свої
ціни на ринку, вступає у змову з іншими гігантськими підприємствами,
привласнює монопольно високі прибутки.
Монополія (італ. mono — один і роlео — продаю) — окремі наймогутніші
підприємства або об'єднання підприємств, які виготовляють переважну
кількість певної продукції, внаслідок чого впливають на процес ціноутворення і
привласнюють високі (монопольні) прибутки.
Монополії проникають в усі сфери суспільного відтворення —
безпосереднє
виробництво,
обмін,
розподіл
і
споживання.
Першою
монополізується сфера обміну. На цій основі виникають найпростіші форми
монополістичних об'єднань — картелі та синдикати.
Картель (італ. carta — папір, документ) — об'єднання кількох
підприємств однієї галузі виробництва, учасники якого зберігають власність на
засоби виробництва і вироблений продукт, виробничу та комерційну
самостійність, а домовляються про частку кожного в загальному обсязі
виробництва, ціну, ринки збуту [2,c.131].
На сучасному етапі картелі діють у формі патентних пулів, ліцензійних
договорів, консорціумів з проведення науково-дослідних розробок тощо.
8
Синдикат (франц. syndicat — захисник) — об'єднання низки підприємств
однієї галузі промисловості, учасники якого зберігають власність на засоби
виробництва, але втрачають власність на вироблений продукт, а отже,
зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність.
У синдикатах збут товарів здійснює загальна збутова контора. Нині
синдикати існують переважно у сфері торгівлі, деякі — у сфері виробництва.
Так, алмазний синдикат контролює світовий ринок необроблених алмазів.
Трест (англ. trast — довіра) — об'єднання низки підприємств однієї або
кількох галузей промисловості, учасники якого втрачають власність на засоби
виробництва і вироблений продукт, виробничу й комерційну самостійність,
тобто об'єднують виробництво, збут, фінанси, управління, а на суму вкладеного
капіталу власники окремих підприємств отримують акції тресту, які дають їм
право брати участь в управлінні й привласнювати відповідну частку прибутку.
На
основі
диверсифікації
виникає
сучасна
основна
форма
монополістичних об'єднань — багатогалузевий концерн.
Багатогалузевий концерн (англ. concern — об'єднання) — об'єднання
десятків і сотень підприємств різних галузей промисловості, транспорту,
торгівлі, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва і
вироблений продукт, а головна фірма здійснює за іншими учасниками
об'єднання фінансовий контроль.
Конгломерат (лат. congeomeratus — нагромадження) — монополістичне
об'єднання, утворене внаслідок поглинання прибуткових різногалузевих
підприємств, які не мали виробничої й технічної спільності.
Так, найбільша американська телефонна монополія «АТТ» почала
скуповувати готелі, автопрокатні станції тощо. Японська компанія «Тойота»,
крім автомобілів, випускає ткацькі верстати, текстиль, надає будівельні послуги
та
ін.
Крім
бажання
привласнити
прибутки
рентабельних
компаній,
конгломеративні поглинання прагнули також уникнути різких коливань
кон'юнктури ринку під час криз [3,c.182].
9
3.Місце монополії в ринковій економіці
Процес монополізації економіки має як позитивні так і негативні
наслідки. Позитивним є те, що у гігантських підприємств та їх об’єднань
більше можливостей розвивати сучасне виробництво, фінансувати крупні
науково-дослідні
лабораторії,
отримувати
нові
наукові
результати,
впроваджувати новітню техніку і технологію, здійснювати перекваліфікацію
робітників, а отже, пристосовуватися до рівня розвитку продуктивних сил, до
структурних зрушень в еко­номіці. У промисловості трапляється, що якась
фірма завдяки ефек­тивній технології, своїм патентам, своїм фірмовим маркам,
лозунгам здійснює значний контроль над цінами. Свої “монопольні прибутки”
така фірма знову вміщує у дослідження та рекламу, і вона завжди ви­являється
здатною йти нога в ногу зі своїми суперниками та навіть випереджати їх.
Оскільки дослідницька робота та реклама поглинають багато коштів, а їх
результати нагромаджуються, успіхи породжують нові успіхи, а прибутки —
нові, ще більші прибутки. Тому представники дрібного підприємництва
заявляють, що вони не завжди можуть ефективно конкурувати з такими
фірмами. Інакше кажучи, дослідницьку роботу у промисловості може здужати
лише велике ви­робництво, переваг якого позбавлені дрібні підприємства. Тому
не дивно, що на сучасному етапі розвиваються такі форми співробітниц­тва
гігантських корпорацій, як організація спільних підприємств, фірм, обмін
патентами, науково-технічною інформацією тощо. Утворення таких міжфірмових об’єднань, консорціумів пов’язане насамперед з реалізацією великих
науково-технічних програм. Створюються також корпоративні дослідницькі
організації [4,c.79].
В
останні
роки
одним
із
напрямів
вертикальної
інтеграції
і
дивер­сифікації (тобто збільшення числа галузей, у які здійснює експансію та
чи інша монополія) стало формування торговельно-промислових комплексів,
інтеграція крупних промислових корпорацій з торгівельни­ми компаніями. У
80-ті роки така вертикальна інтеграція охоплює сферу зовнішньої торгівлі.
10
Крім того, монополія, використовуючи фактор масового вироб­ництва,
сприяє економії на витратах факторів виробництва, забезпе­чує споживачів
дешевими та якісними товарами. Доведено, що под­воєння обсягів виробництва
зменшує витрати на одиницю продукції на 20%.
Отже, монополії здебільшого є крупними підприємствами з най­вищою
ефективністю і найнижчими виробничими витратами. Моно­полії, реалізуючі
переваги крупного виробництва, забезпечують еко­номію суспільних витрат
виробництва й обігу.
Та, на жаль, позитивні риси є не єдиними рисами монополій. Пе­релік
їхніх “гріхів” є значно довшим. І перший серед них — практика встановлення
монопольних цін. Монополії встановлюють надто ви­сокі ціни порівняно з
цінами, що утворюються на основі суспільних граничних витрат. Такі ціни
створюють додаткові
прибутки
моно­полістам і
водночас обкладають
споживачів своєрідною “даниною” на свою користь. Покупці змушені купувати
товари за цінами вищими, ніж за умов конкурентного ринку і тому вони
отримуватимуть надто мало продукту за свої гроші. Це зростання цін
спостерігається голов­ним чином на внутрішньому ринку, і складається
ситуація, коли на внутрішньому ринку ціни вищі, ніж на зовнішньому. Для
закріплення такого становища створюється, хоч і невеликий, проте штучний
дефіцит на товари чи послуги. Отже, найбільш помітним зовнішнім проявом
існування монополії є зростання цін і наявність дефіциту, стимулювання
інфляційних процесів.
Монополія
веде
до
гальмування
науково-технічного
прогресу.
Послабивши конкуренцію, монополія створює тенденції до стриму­вання
запровадження
технологічних
новинок,
уповільнення
нововве­день.
Монопольне становище і ті вигоди, що з нього випливають, по­слаблюють
стимули до постійного вдосконалення виробничого про­цесу, до зростання його
ефективності. Ті ефекти, які в умовах конку­рентного ринку досягаються
шляхом раціоналізації, монополія може досягти “меншою кров’ю” — за
рахунок свого “привілейованого” ста­новища. Проте це зовсім не означає, що
11
НТП має зупинитись. За те­перішніх умов і монополіям не забезпечується
спокійне життя, їм до­водиться постійно вступати в конкурентну боротьбу,
захищаючи свої позиції. Це примушує шукати шляхи зменшення виробничих
витрат, у тому числі через удосконалення техніки та технології. Але сама
мож­ливість уникнути конкуренції та щоденної гонитви за лідерством у НТП
використовується у зручних ситуаціях і веде до уповільнення економічного
розвитку. В цьому плані найбільш шкідливою є адміністративна монополія. Тут
у ролі монополістів здебільшого вис­тупають технічно та економічно відсталі
підприємства.
У гонитві за прибутком крупні компанії вкладають кошти у про­екти, які
дають найвищу віддачу, вилучаючи, або істотно зменшуючи при цьому
інвестиції у важливіші з погляду широких верств населення виробництва.
Доведено, що монополія зумовлює застій та загнивання госпо­дарського
механізму, паралізує конкуренцію, загрожує нормальному ринку.
В Україні ж державна монополія – це джерело економічних негараздів.
Якщо головним орієнтиром державної політики має бути суспільний інтерес, а
набір стратегічних пріоритетів – формуватися залежно від конкретної ситуації,
в якій опинилося господарство [6,с.93], то треба запустити в дію і ті механізми,
які забезпечать реалізацію принципів ціноутворення й оптимізацію витрат
виробництва [7,с.76]. Йдеться про те, зокрема, що монопольним підприємствам
теж треба дати можливість розвивати й оптимізувати всі ланки виробництва.
Обмеження
монополізму,
встановлювані
законом,
повинні
стосуватися
механізмів реалізації тарифної політики і аж ніяк не порушувати питання
внутріфірмового господарювання. Але всупереч здорового глузду саме
державні підприємства в Україні являють собою яскраву ілюстрацію абсурду у
практиці становлення ринкових відносин.
12
4.Антимонопольне законодавство України
Створення правової бази конкурентної політики в Україні відбувалося у
складних умовах, оскільки були відсутні фахівці, а досвід розвинених країн
неможливо механічно перенести в умовах перехідної економіки. Однак, за
порівняно короткий строк в Україні були розроблені та прийняті відповідні
закони. Відповідно до ст. 42 Конституції України в нашій країні гарантується
підтримка
конкуренції
та
не
допускається
зловживання
монопольним
становищем [8,c.168].
Важливе місце в антимонопольній діяльності України займає Закон "Про
обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у
підприємницькій діяльності", який введений в дію з 15 березня 1992 року [1]. В
1993
році
Верховна
Рада
України
прийняла
також
Закон
"Про
Антимонопольний комітет України". Правові норми щодо конкурентного
регулювання
містяться
також
у
Законах
України
"Про
захист
від
недобросовісної конкуренції" (1996), "Про природні монополії" (2000). У 2002
році в Україні набув чинності новий базовий Закон "Про захист економічної
конкуренції", згідно з законодавством монопольне становище підприємств на
ринку для всіх видів товарів народного споживання, а також для всіх видів
робіт і послуг визначається Антимонопольним комітетом України і його
територіальними управліннями в межах адміністративної одиниці. Голову
Антимонопольного комітету України призначає на посаду та звільняє з посади
за згодою Верховної Ради України Президент України. Указом Президента
України
"Про
регулювання
деяких
питань
забезпечення
діяльності
Антимонопольного комітету України" від 27.06.1999 року його було віднесено
до центральних органів виконавчої влади із спеціальним статусом [18].
Зрозуміло, що вимоги конкурентного законодавства виконуватимуться
лише в тому випадку, якщо відповідні державні органи виявлятимуть його
порушників і притягуватимуть їх до відповідальності. На відміну від
конкурентних відомств розвинених країн, становлення таких інституцій в
13
Україні відбувалось одночасно з кардинальними змінами в економіці країни.
Якщо головне завдання антимонопольних органів у Західній Європі, США,
Японії — підтримка працюючої конкуренції, то в Україні йшлося про
створення конкурентного середовища. Тому функції конкурентних відомств
України значно ширші, ніж у країнах з розвиненою ринковою економікою
[5,c.172].
До них належать такі:
— державний контроль за дотриманням конкурентного законодавства;
— розробка та впровадження заходів з попередження, обмеження та
запобігання монополістичної діяльності та недобросовісної конкуренції;
— сприяння формуванню ринкових відносин на основі розвитку
конкуренції та підприємництва;
— захист законних інтересів громадян (споживачів і підприємців) від
проявів монополізму та недобросовісної конкуренції.
Зловживання монопольним становищем — це передусім нав'язування
таких умов договору, які ставлять конкурентів у нерівне становище, або
додаткових умов, що не стосуються предмета договору, в тому числі
нав'язування
товару,
непотрібного
контрагентові.
Це
обмеження
або
припинення виробництва, а також вилучення з обороту товарів з метою
створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін.
І, нарешті, зловживанням є часткова або повна відмова від реалізації або
закупівлі товару за відсутності альтернативних джерел постачання або збуту з
метою створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення
монопольних цін.
Недобросовісною конкуренцією передусім визнається неправомірне
використання товарного знаку, фірмового найменування або маркірування
продукту, а також копіювання форми, упаковки і т. ін. Крім того, зумисне
поширення неправдивої або спотвореної інформації, що може завдати шкоди
діловій репутації або майновим інтересам іншого підприємця, а також
отримання, використання та розголошення комерційної таємниці з метою
14
заподіяння шкоди діловій репутації або майну іншого підприємця, некоректне
порівняння товарів, що виробляються та реалізуються, введення споживачів в
оману відносно характеру, споживчих властивостей та якості товарів [3,c.94].
За порушення антимонопольного законодавства накладаються штрафи на
підприємців і посадових осіб. На підприємства вони накладаються за: ухилення
від виконання або несвоєчасне виконання розпоряджень Антимонопольного
комітету
України;
неподання
чи
несвоєчасне
подання
інформації
Антимонопольному комітету і його територіальним управлінням або свідоме
подання недостовірних даних. За аналогічні порушення несуть адміністративну
відповідальність у вигляді штрафу і посадові особи органів влади та
управління, а також керівники підприємств.
15
Висновки
Отже, після всього вищесказаного можна зробити висновок, що в
економічній теорії монополія є однією з найбільш суперечливих, але в той же
час однією з найбільш цікавих тем.
Форми монополій існують різноманітні, в даній роботі ми намагаємося їх
описати, і загальною тенденцією розвитку різних монополістичних форм був їх
шлях від найпростіших утворень (таких як картелі) до надвеликих та
надмогутніх, прикладами яких можуть слугувати сучасні багатогалузеві
концерни та конгломерати.
Монополія, як економічний процес має результатами своєї діяльності
певні наслідки. Одним з найголовніших таких наслідків є придушення
конкуренції, без якої неможливе нормальне існування ринку.
Щоб запобігти деяким з цих негативних наслідків, держава була змушена
проводити регулюючу антимонопольну політику, до складу якої входить
видання різних актів, які мають силу законів, обмеження сфери впливу
монополістичних об’єднань і, звісно, застосування різних санкцій до
порушників — від економічних (штрафи, пені) до кримінальних (тюремні
ув’язнення).
Антимонопольна служба України ще дуже молода, але вже зроблені Ії
перші кроки до нормалізації ситуації за даними проблемам. Їй ще багато
потрібно зробити рішучих дій, та ці дії повинні здійснюватися одночасно з
удосконаленням антимонопольного законодавства України. У даному напрямку
потрібно
звернути
особливу
увагу
на
більш
ніж
віковий
досвід
антимонопольного законодавства США і на антимонопольну практику інших
розвитих країн.
16
Список літератури
1. Закон
України
"Про
обмеження
монополізму
та
недопущення
недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності", прийнятий
18.02.1992 р.
2. Завада О., Талах. В. Антимонопольному комітету України – 5 років.
«Економіка. Фінанси. Право» № 1, 1999, с. 6.
3. Кривенко К. Теорія ринкової економіки і практика переходу України до
ринку // Економіка України. — 1992. — №7
4. Клинка
Г.
Н.,
Несторенка
В.
П.
Основи
економічної
теорії/
Політекономічний аспект, К – Вища школа 1997, с 195
5. Мочерного С. В Основи економічної теорії / за редакцією — Тернопіль:
АТ “Тарнекс”, 1993 с.344
6. Нікітін С., Глазова Е. «Держава і проблема монополії» «МЄ і МО»,
1994р., №7 с. 92-93
7. Сальніков Е. «Монополія: учора, сьогодні, завтра» «Економіка і життя»,
1995 р., № 28
8. Тотьев К. «Державна і природна монополії» «Закон» 1995 р., №4, с.363
Скачать