Український народний танець Виконав студент групи ПО-15-1/9 Веретенніков Владислав Володимирович Український та́нець — це народний або сценічний танець різн их регіонів України. Народний танець — фольклорний танець, який з`являється на певній території і має традиційні для даної місцевості рухи, ритми, костюми, малюнки танцю, тощо. Сценічний танець, поставлений балетмейстером у професійному або самодіяльному колективі для показу на сцені, може бути українським, але вже не є народним, він є стилізованим народним танцем. Перші танці виникли як засоб спілкування між людьми, та між людьми та богами. Танцювальні рухи розвивалися також і внаслідок імітації рухів тварин, птахів, а пізніше — жестів, що відображали певні трудові процеси. Первісний танець, як і пісня, виконував магічну роль, тому серед календарно-обрядових танців збереглося чи не найбільше архаїчних рис. Найдавнішими слідами танцювального мистецтва в Україні можна вважати малюнки трипільської доби, де зображені фігури людей, котрі одну руку кладуть на талію, а другу заводять за голову. Такі рухи зустрічаються в сучасних танцях. Зображення танцюристів і музикантів є на фресках Софійського собору в Києві XI століття. Зображення танців знаходимо і в багатьох мініатюрах зі стародавніх літописів. Писемні повідомлення про давні танці дають нам літописці, які називають їх «скакание и топтание», «гульба и плясание», «хребтом вихляние», «плясание и плескание». Літописці-християни називають такі дії «бісівськими», або «поганськими». Це дає певні підстави вважати, що первісні танці були тісно пов'язані з прадавнім богослужінням. Ритуальні танці досі ще побутують у деяких регіонах України. Наприклад, гуцульські танці «Кругляк» і «Освячення зерна». За своєю символікою вони подібні. Танець «Освячення зерна» виконувався на Різдво сильними, здоровими чоловіками: на білій плахті лежить зерно, навколо нього, взявшись за руки, танцюють в напрямку руху сонця ритуальний танок, який надає зерну магічної сили плідності. Далі освячене таким чином зерно висипають у поділ господині. Символіка танцю передає уявлення про чоловічу запліднюючу силу і жіночу — народжуючу. Навесні це освячене зерно, перемішавши з іншим посівним зерном, господар посіє на ниву. Танець «Кругляк» виконується також одруженими чоловіками при освяченні пасіки. Топірці кладуть по колу, у вигляді сонця, зерно освячують у шапках, потім висипають господині в запаску. Цей ритуальний танок має сприяти здоров'ю бджіл, доброму медозбору. Співається пісня, «щоб бджоли були веселі». Звучать побажання: «Дай, Боже, щоб пасіка була така велична, як свята були величні». Освяченим зерном господарі будуть навесні посипати вулики, коли вперше випускатимуть бджіл. Хороводи — один із найдавніших видів народного танцювального мистецтва. Їх виконання раніше пов’язувалося з обрядовими діями, пов’язаними з традиційними зустрічами весни, Нового року, літніми святами. Хороводи представляють собою синкретичний вид народної творчості, де злиті поезія, музика, хореографія. Побутові танці, до яких відносяться метелиці, гопаки, козачки, коломийки, гуцулки, кадрилі, польки, є основою української народної хореографії. Усі відомі танцювальні рухи та їх варіанти — це наслідок багатовікової народної практики в галузі мистецтва танцю. Вивчаючи технологію виконання танцювальних рухів, можна помітити, що в їх основі лежить той чи інший момент трудового процесу або якоїсь дії людини. Наприклад, «колупалочка» асоціюється в нашій уяві з колупанням землі носком і п’яткою, танцювальний рух «тинок» нагадує своєю технікою виконання перестрибування через тин, «голубці», «присядки», «вихиляси» зображують веселу вдачу, енергійність, дотепність, спритність, жартівливість українського народу. Сплетіння цих рухів, їх логічна послідовність у загальній композиції утворює своєрідний малюнок, різний для кожного танцю. В Україні й за кордоном українське танцювальне мистецтво репрезентує переважно «Гопак», культ якого склався на початку 20 століття. Такій популярності сприяло, насамперед, використання народних танців у спектаклях корифеїв українського театру, підхоплене шоу-групами і навіть окремими виконавцями. Справжній фольклорний гопак був переважно сольним чоловічим танцем, в основі якого лежала імпровізація і змагання. На думку дослідника козацьких танців Вадима Купленика попередником гопака був танець «Козак», і лише внаслідок заборони Катериною II самої назви козаків та подальших цензурних утисків танець змінив назву. Про неабияку популярність «Козака» ще в XVII столітті свідчить його поширення не тільки в Україні, але й у Польщі, Московії (варіант «Козачок») та інших європейських країнах. Так у Франції в 60—70-х роках XVII століття був відомий український танцювальний театр під назвою «Па де Козак», який вже тоді репрезентував українське мистецтво танцю. «Чеберячка» — старий український танець з багатьма фігурами. Всі танцювали в колі, а одим за одним по черзі, чоловіки танцюючи з закладеними за плечі руками, піднімали губами з підлоги чарку хмільного напою, випивали її і перекидали одним махом голови через плече. Всі інші, танцюючи в колі, плескали в долоні, приспівуючи: Чеберячки! Коло чеберячки припадаєм рачки! Або її вип'ю або її виллю! Чеберячки! Розкладали по середині вогонь і перескакували його по черзі (за описом Антонія Якси-Марцинківського). Джерела: 1. Електронний ресурс – 2. Електронний ресурс 3. Електронний ресурс – (відео) -
