висновок
advertisement
ЗМІСТ Введення 1. Поняття та ознаки фінансових правовідносин 2. Види фінансових правовідносин: бюджетні правовідносини податкові правовідносини відносини зі страхування валютні правовідносини правовідносини у сфері банківської діяльності Висновок Бібліографічний список ВСТУП У науці фінансового права містяться різні визначення фінансово-правових відносин. Це правовідносини можна визначити як суспільні відносини, що виникає при створенні, розподілі, використанні фондів грошових коштів і врегульоване нормами фінансового права, учасники якого володіють відповідними юридичними правами та обов'язками. М.В. Карасьова, наприклад, зазначає, що «фінансове правовідношення є суспільні відносини, засноване на фінансово-правовій нормі, що є, по суті, економічним відношенням, що виникають у сфері фінансової діяльності держави і муніципальних утворень, що мають владно-майновий характер і виражає публічні інтереси». Спільним у визначеннях фінансового правовідносини є вказівка на сферу їх виникнення, наявність у його учасників відповідних юридичних прав і обов'язків, передбачених нормами фінансового права. Як і будь-яке інше правовідношення, ці відносини виникають між певними суб'єктами і відрізняються різноманіттям видів. Кожен вид має зміст, спадне через відповідні юридичні права і обов'язки його учасників. Відображаючи загальний характер, притаманний будь-якому правовому відношенню, вид фінансового правовідносини має специфічні ознаки, обумовлені особливістю сфери їх виникнення. Фінансові правовідносини завжди є майновими грошовими відносинами, бо вони виникають тільки з приводу грошових коштів. Дана робота буде представлена в наступному вигляді: у першому розділі ми детальніше зупинимося на понятті та особливості фінансових правовідносин, властивих тільки їм. На наш погляд це необхідно, тому що без основних понять і їх сутності неможливо розкрити види. Усе взаємопов'язано. Другий розділ буде присвячено безпосередньо видами фінансових правовідносин, що і буде відображати суть роботи. Завданням даної курсової роботи буде грунтовне вивчення теми, розкриватися, яка буде відповідно до змісту. Тема, на наш погляд, вельми актуальна. Це обумовлено тим, що в даний час в науці фінансового права існує ряд видів даних правовідносин, а також складністю їх регулювання і метою нашої роботи є розкриття та систематизація представлених у ній видів. Крім того, тема передбачає щільне вивчення Законодавства про кожен вид правовідносин. 1. Поняття та особливості фінансових правовідносин Для розкриття в повній мірі всіх видів фінансових правовідносин необхідно розкрити саму їхню сутність, тобто відповісти на питання для чого, навіщо і за яких підстав виникають відповідні правовідносини. У цьому розділі ми спробуємо визначити, що ж це таке і які відмінні риси їм притаманні. У різних джерелах з фінансового права існує ряд визначень, проте, на наш погляд, наступне буде найбільш змістовним. Фінансові правовідносини - це врегульовані нормами фінансового права суспільні відносини, учасники яких виступають як носії юридичних прав і обов'язків, що реалізують містяться в цих нормах приписи за освітою, розподілу та використання державних і муніципальних грошових фондів і доходів. Правова урегульованість цих відносин необхідна для досягнення цілей, поставлених державою та органами місцевого самоврядування у сфері фінансової діяльності. Саме будучи врегульованими нормами фінансового права відносини, стають фінансово правовими, тобто виникають на основі норм фінансового права, їх учасники знаходяться у взаємному зв'язку через суб'єктивні юридичні права і обов'язки, такі зв'язки (відношення) охороняються примусовою силою держави. Слід, однак, мати на увазі, що в процесі фінансової діяльності держави виникають також відносини, що не потребують правової регламентації (напр. При здійсненні організаційної, підготовчої, інформаційної, аналітичної, масово-роз'яснювальної та іншої діяльності державних органів та органів м.с. у.). Однак саме фінансово-правові відносини виражають основний зміст цієї діяльності, надають їй цілеспрямованість і чітку організованість. Поза правових відносин фінансова діяльність нездійсненна. Тільки при взаємопов'язаних юридичних правах і обов'язках, реалізація яких гарантується заходами державного примусу, може бути забезпечено отримання державою та органами м.с.у. запланованих доходів, їх розподіл і використання відповідно наміченим програмами і планами. Т.ч. з'ясовуємо, що фінансові правовідносини обов'язково повинні бути формально визначені й закріплені правом. Володіючи спільними з іншими правовідносинами рисами, фінансові правовідносини мають і особливості. Основна особливість, яка визначає і інші відмітні риси фінансових правовідносин, полягає в тому, що вони виникають в процесі планового освіти, розподілу і використання державних (а також муніципальних) грошових фондів я доходів, тобто в процесі фінансової діяльності держави та органів місцевого самоврядування. Звідси й інша їхня особливість: фінансові правовідносини є різновидом майнових відносин, що мають публічний характер, тому що виникають з приводу грошових коштів, точніше фінансових ресурсів держави і муніципальних утворень, що використовуються на загальнозначущі потреби. Такий об'єкт правовідносин в наявності, наприклад, при виникненні їх між державою та підприємствами у випадках внесення обов'язкових платежів до бюджету або, навпаки, при отриманні з нього асигнувань; при наданні фінансової допомоги органом державного управління підвідомчим організаціям, між Центральним банком РФ і Урядом РФ при використанні банківського кредиту для покриття бюджетного дефіциту; між державою або й органами місцевого самоврядування та громадянами у зв'язку зі сплатою податків і т.д. Врегульовані нормами фінансового права відносини процедурного характеру, пов'язані з використанням певних форм і порядку діяльності, також забезпечують рух фінансових ресурсів. Наступна особливість фінансових правовідносин полягає в тому, що однією зі сторін в них завжди виступає держава та її уповноважений орган, муніципальне утворення і відповідний орган місцевого самоврядування. Це обумовлено тим, що сама держава (або муніципальне освіту) в інтересах суспільства здійснює фінансову діяльність: організовує надходження грошових коштів у різні державні (муніципальні) грошові фонди, розподіляє і використовує їх на соціально-економічні програми та інші, суспільно необхідні потреби. При цьому державні органи наділені владними повноваженнями: вони мають право видавати розпорядження, обов'язкові для виконання іншими учасниками фінансових правовідносин - підприємствами, організаціями, установами, громадянами. Такого роду розпорядження можуть бути адресовані також іншим державним органам відповідно до підпорядкованості та підконтрольності. Проте державні органи, виступаючи у фінансових правовідносинах від імені держави, мають не тільки право владних приписів, але й обов'язки, пов'язані з правами інших учасників фінансових правовідносин. Аналогічно взаємодіють з учасниками фінансових правовідносин та органи місцевого самоврядування. Права всіх учасників фінансових правовідносин знаходяться під захистом держави, реалізація їх, як і виконання фінансових обов'язків, забезпечується його примусової силою. Для фінансового правовідносини повинні бути в наявності всі розглянуті специфічні риси в комплексі, що характеризують фінансові правовідносини як державно-владні майнові (грошові) відносини. Воля держави, його приписи за освітою, розподілу та використання фінансових ресурсів на певні періоди часу конкретизуються у фінансових планах (квартальних, річних) або нормативах, ліміти і т.п. Вони затверджуються відповідними державними органами у встановленому порядку і підлягають обов'язковому виконанню. Наявність фінансового плану характерно для фінансових правовідносин. Договір їм, як правило, не властивий. Владно-майновими є і фінансові правовідносини з участю, як однієї з обов'язкових сторін, органів місцевого самоврядування. Виникнення, зміна та припинення фінансових правовідносин відбувається при наявності чітко визначених у правових нормах умов, або юридичних фактів. Самі учасники фінансових правовідносин про них домовлятися не має права. До юридичних фактів у фінансовому праві відносяться дії (бездіяльність) або події. Дії - це юридичні факти, які є результатом волевиявлення осіб. Вони можуть бути правомірними, тобто відповідати вимогам закону, і неправомірними - не відповідними ім. Для фінансових правовідносин найбільш характери такі юридичні факти, як затвердження фінансово-планових актів. Відповідно загальним вимогам правових норм в них конкретно виражені права та обов'язки учасників правовідносин у сфері фінансової діяльності. Після виконання завдань, що містяться в планах, фінансові правовідносини припиняються, але нерідко виникають знову між цими, ж учасниками на основі нових планів. На підставі правових норм та фінансових планів загального значення приймаються індивідуальні фінансово-правові акти, які також ведуть до виникнення, зміни або припинення фінансових правовідносин. Це, наприклад, повідомлення платника податків податковим органом про необхідність сплати певної суми податку, розпорядження міністерства про рух коштів по статтях кошторисів підвідомчих установ у рамках зведеного кошторису цього міністерства, про виділення тимчасової фінансової допомоги підвідомчих підприємств і ін При невиконанні учасниками фінансових правовідносин своїх обов'язків виникають правовідносини, пов'язані із застосуванням заходів відповідальності (нарахування пені на невнесену суму податкового платежу до державного або місцевого бюджету, припинення фінансування при використанні коштів не за цільовим призначенням та ін.) Події - це обставини, які не залежать від волі людей (смерть і народження людини, стихійне лихо). Правова норма може пов'язувати з ними виникнення, зміну або припинення фінансових правовідносин. Наприклад, народження у громадянина дитини, досягнення особою певного віку впливають на правовідносини з приводу податкових платежів; у зв'язку зі стихійними лихами, епідеміями виникають правовідносини з приводу надання субвенцій з вищестоящого бюджету в нижчий. Кращому поданням про фінансові правовідносинах, розуміння їх змісту та особливостей допомагає їх класифікація за різними підставами: по колу учасників, за способами державного захисту, за тривалістю та ін Найбільш повно розкриває зміст фінансових правовідносин їх класифікація на види залежно від структури фінансової системи РФ. При такій класифікації виділяються фінансові правовідносини, що виникають у зв'язку з функціонуванням відповідної ланки фінансової системи: бюджетні, податкові, з приводу організації фінансів державних підприємств, організації страхової справи і т.д. Такі види фінансових правовідносин відповідають систематизації норм фінансового права за цією ж ознакою. У зв'язку з існуванням матеріальних і процесуальних норм фінансового права, що виділяються в залежності від об'єкта правового регулювання, фінансові правовідносини також можуть бути матеріальними і процесуальними. У матеріальних фінансових правовідносинах реалізуються права і обов'язки суб'єктів щодо отримання, розподілу та використання певних фінансових ресурсів. Ці фінансові ресурси виражені в конкретному розмірі чи певному виді доходів і витрат. Основний зміст суб'єктивних матеріальних фінансових прав і обов'язків полягає в можливості або необхідності отримання, сплати, розподілу, витрачання, перерозподілу, вилучення і т. п. цих конкретно визначених обсягів фінансових коштів. У результаті реалізації даних прав і обов'язків у кінцевому підсумку регулярно утворюються і використовуються державні і муніципальні грошові фонди. У процесуальних фінансових правовідносинах виражається юридична форма, в якій відбувається отримання державою або органами місцевого самоврядування в своє розпорядження фінансових ресурсів, їх розподіл і використання. Тому процесуальні суб'єктивні права і обов'язки (повноваження) спрямовані на використання певної юридичної форми і порядку фінансової діяльності. Наприклад, на стадії складання проекту бюджету до них відносяться обов'язок Уряду РФ представити у встановлений термін Державній Думі проект федерального бюджету за певним переліком показників. Процесуальні фінансові правовідносини здійснюються шляхом використання встановлених форм та видів актів державних органів та органів місцевого самоврядування, дотримання певної послідовності і строків тих чи інших дій. Між процесуальними і матеріальними фінансовими правовідносинами існує нерозривний зв'язок. Процесуальні фінансові правовідносини мають значення саме як форма реалізації матеріальних прав і обов'язків у сфері фінансів. За словами К. Маркса, «форма позбавлена будь-якої цінності, якщо вона не є форма змісту» [1]. Разом з тим правильно обрана процесуальна форма сприяє найкращому здійсненню матеріальних прав і обов'язків у сфері фінансів, оскільки не тільки зміст, а й форми істотні. Тому одним з важливих чинників підвищення рівня фінансової діяльності держави та органів місцевого самоврядування є вдосконалення процесуальної сторони цієї діяльності. Фінансові правовідносини виникають тільки з приводу грошових коштів (фін. ресурсів) незалежно від їх форми вираження. Тому фінансові правовідносини завжди є майновими грошовими відносинами. 2. Види фінансових правовідносин Розглянувши у попередньому розділі поняття та основні ознаки фінансово-правових відносин, тепер можна сміливо переходити до основного змісту даного роботи - їх видами. Справа в тому, що суспільні відносини, що виникають в процесі здійснення фінансової діяльності і м.с.у., різноманітні і дуже неоднорідні. Тому й фінансові правовідносини характеризуються великою різноманітністю. Дані відносини в науці фінансового права прийнято класифікувати в залежності від підгалузі, розділу, інституту фінансового права (що, в свою чергу, залежить від певної сфери суспільного життя) на наступні Основні види: n бюджетні правовідносини n податкові правовідносини n відносини зі страхування n валютні правовідносини n правовідносини у сфері банківської діяльності Основним завданням цієї глави буде розгляд представлених Видів фінансових правовідносин, їх аналіз. 2.2 Бюджетні правовідносини. Бюджетне право є найважливішою підгалуззю фінансового права, з якою так чи інакше пов'язані всі складові частини фінансового права - його підгалузі, розділи, інститути. Роль бюджетного права в системі фінансового права обумовлена тією роллю, яку відіграють в реальному житті суспільні відносини, врегульовані нормами цієї підгалузі фінансового права, тобто визначаються сутністю предмета правового регулювання. Предметом бюджетного права і є суспільні відносини, які виникають при створенні, розподілі та використанні найважливішого централізованого грошового фонду держави (РФ і її суб'єктів). Таким централізованим фондом є бюджет держави (федеральний або регіональний). У юридичній та економічній літературі поняття «бюджет» розглядається в різних аспектах. Він визначається як економічна категорія, тобто сукупність економічних відносин, що виникають у процесі створення, розподілу і використання державного централізованого фонду грошових коштів або муніципального фонду грошових коштів. Як правова категорія бюджет - це основний фінансовий план держави або муніципального самоврядування, розпис його доходів і витрат. У БК РФ від 31 липня 1998 р. № 145-ФЗ міститься легальне визначення бюджету. Він визначається як форма освіти і витрати фонду грошових коштів, призначена для фінансового забезпечення завдань і функцій держави та м.с.у. Бюджет держави має значну роль у політичному та господарському житті країни. У зв'язку з тим, що Росія є федеральною державою, під бюджетом держави розуміють бюджет Росії (іменований Федеральним) і бюджети суб'єктів Федерації. Бюджет держави повинен забезпечувати необхідним фінансуванням соціально-економічний розвиток країни, її обороноздатність та ін потреби. Разработка бюджета государства осуществляется на основе прогноза социально-экономического развития РФ на конкретный год. Відповідно до ст. 71 Конституции РФ федеральный бюджет находится в ведении РФ. Федеральному бюджету придаётся высшая юридическая сила, он утверждается в форме федерального закона. Средства федерально бюджета должны использоваться с соблюдением норм ФЗ, утвердившего его. На уровне образований м.с.у. создаются местные бюджеты. Отношения, возникающие в процессе образования, распределения и использования бюджетов, чрезвычайно разнообразны и сложны. Они возникают в процессе установления бюджетной системы РФ, распределения доходов и расходов между отдельными видами бюджетов государства и местными бюджетами, закрепления прав РФ, её субъектов, м.с.у. в области бюджета, в процессе составления, рассмотрения, утверждения и исполнения бюджетов, в процессе составления и утверждения отчётов об их исполнении, а также при осуществлении государственного и муниципального финансового контроля. Указанные отношения регламентируются нормами финансового права, которые и образуют в совокупности бюджетное право и правоотношения. Т.ч. бюджетные правоотношения возникают в процессе формирования доходов и осуществления расходов бюджетов всех уровней бюджетной системы РФ и государственных внебюджетных фондов; осуществления государственных и муниципальных заимствований; регулирование государственного и муниципального долга, а также составление и рассмотрение проектов бюджетов всех уровней и контроль за исполнением. К особенностям бюджетных правоотношений можно отнести то, что возникают они в связи с образованием, распределением и использованием государственного и муниципального денежного фонда на соответствующей территории. А также: права и обязанности субъектов правоотношений обусловлены формированием и использованием бюджета как основного финансового плана государства. Субъекты данных правоотношений – это носители бюджетных прав и обязанностей в области бюджета, а в узком смысле – субъекты бюджетного права, реально вступившие в бюджетные правоотношения. Это, например, РФ и её субъекты; органы государственной власти и о.м.с.у. и пр. Значение бюджетного права и правоотношений в этой области определяется той важной ролью, которую играет бюджет государства и местного самоуправления в развитии общества. Налоговые правоотношения Существуют различные доктринальные определения налога, разработанные представителями как юридической, так и экономической науки. Несмотря на некоторые различия, все они указывают на ряд общих признаков, характерных для данного института: 1) отчуждение при уплате налога части собственности физических и юридических лиц (денежных средств, принадлежащих им на праве хозяйственного ведения или оперативного управления) в пользу публично-правового образования; 2) законность установления и введения налога; 3) обязательность уплаты налога при наличии определённых в законе условий, обеспечиваемая силой государства; 4) индивидуальная безвозмездность; 5) внесение в бюджет публичного образования либо во внебюджетный фонд. Законодательное же определение налога дано в ст. 8 НК. Пот налогом т.о. понимается обязательный, индивидуально безвозмездный платёж, взимаемый с организаций и физических лиц в форме отчуждения принадлежащих им на праве собственности, хозяйственного ведения или оперативного управления денежных средств, в целях финансового обеспечения деятельности государства и (или) муниципальных образований. НК устанавливает, что ни на кого не может быть возложена обязанность уплачивать взносы и платежи, обладающие установленными Кодексом признаками налогов или сборов, не предусмотренные Кодексом, либо установленные в ином порядке, чем это определено Кодексом (п. 5 ст. 3 НК). Смысл этой нормы состоит в том, что платёж независимо от данного ему названия должен оцениваться по существу, с учетом характеристик налога, указанных в законе. Так что же такое налоговые правоотношения. Это урегулированные нормами налогового права общественные финансовые отношения, возникающие по поводу установления и взимания налогов с организаций и физических лиц. Правоотношения по поводу установления налогов предшествуют правоотношениям, возникающим в связи с взиманием налогов. В них участвуют органы государственной власти РФ, её субъектов и о.м.с.у. соответственно предусмотренному законодательством порядку установления налогов разных территориальных уровней и закрепленному в Конституции РФ разграничению предметов ведения РФ и субъектов РФ, правовому статусу муниципальных образований. Кроме того, в связи с установлением налогов возникают правоотношения между представительными и исполнительными органами власти. Установленные в законном порядке налоги реализуются через налоговые правоотношения, которые возникают по поводу взимания этих налогов с организаций и граждан. Основным содержанием налогового правоотношения в этом случае является обязанность налогоплательщика внести в бюджетную систему или внебюджетный государственный (местный) фонд денежную сумму в соответствии с установленными ставками и в предусмотренные сроки, а обязанность компетентных органов – обеспечить уплату налогов. В налоговых правоотношениях участвуют: налогоплательщики, налоговые органы и кредитные организации – банки, которые принимают и зачисляют налоговые платежи на счета соответствующих бюджетов. Они являются носителями юридических прав и обязанностей в данных отношениях, т.е. субъектами налогового права. Налог должен быть точно определён, а не произволен. В законе о каждом налоге должен содержаться исчерпывающий набор информации, который позволил бы конкретно указать: 1) обязанное лицо, размер налогового обязательства и порядок его исполнения; 2) границы требований государства в отношении имущества налогоплательщика. Поэтому установить налог – это значит установить и определить все существенные элементы его юридического состава (налогоплательщик, объект и предмет налога, налоговый период и т.д.). Объект налогообложения – это те юридические факты (действия, события, состояния), которые обуславливают обязанность субъекта заплатить налог. Налоговая база количественно выражает предмет налогообложения. Налоговую базу называют также основой налога, поскольку это величина, к которой непосредственно применяется ставка налога, по которой исчисляется его сумма. Налоговая база необходима именно для исчисления налога. Но она непосредственно не является обстоятельством, порождающим обязанность уплатить налог (объектом налогообложения). НК определяет налоговую базу как стоимостную, физическую или иную характеристику объекта налогообложения. Теперь немного об ответственности за неуплату налогов и сборов. Налоговая санкция представляет собой конкретную меру ответственности за совершение налогового правонарушения. НК РФ устанавливает налоговые санкции только в виде такой меры имущественного характера как штраф. Основные правила взыскания штрафов за налоговые правонарушения установлены ст. 104, 105 и 115 НК. Кодексом предусмотрен судебный порядок взыскания финансовых санкций: налоговый орган должен обратиться с исковым заявлением в арбитражный суд, если ответчиком является организация или индивидуальный предприниматель, либо в суд общей юрисдикции, если санкции взыскиваются с физического лица, не являющимся предпринимателем. Кодекс устанавливает обязанность налогового органа до обращения в суд предложить налогоплательщику добровольно уплатить соответствующую сумму налоговой санкции (п. 1 ст. 104). Следствием неисполнения этой обязанности во всех случаях должно быть возвращение судом искового заявления по основанию, указанному в п. 1 ст. 108 АПК РФ: несоблюдение истцом досудебного порядка урегулирования спора с ответчиком. После удовлетворения судом исковых требований налогового органа реальное взыскание сумм штрафов производится в общем порядке путём исполнительного производства. Во всех случая, естественно, субъектом правонарушения будет являться лицо, совершившее налоговое правонарушение и подлежащее наказанию. Будь то физическое или юридическое лицо. Статья 57 Конституции РФ определяет, что «каждый обязан платить законно установленные налоги и сборы». Установить налог и сбор можно токмо законом. Налоги, взимаемые не на законных основаниях не могут считаться «законно установленными». Конституция не допускает взимания налога или сбора на основе указа, постановления, распоряжения или другого акта органа исполнительной власти. 2.3 Общая характеристика страховых правоотношений Страхование как система защиты имущественных интересов граждан, организаций и государства является необходимым элементом социально-экономической системы общества. Страхование является самостоятельным звеном финансовой системы РФ и выступает в двух обособленных формах: в форме социального страхования и собственно страхования, связанного с непредвиденными чрезвычайными событиями. Социальное страхование в современных условиях развития рыночной экономики и функционирования предприятий, основанных на различных формах собственности, как самостоятельная форма страхования подразделяется, в свою очередь, на два вида: государственное и негосударственное социальное страхование. Відповідно до ст. 39 Конституции РФ первый из названных видов социального страхования гражданам России гарантируется, второй – поощряется. Вторая форма страхования – собственно страхование, с вязанное с непредвиденными чрезвычайными ситуациями. Тобто правоотношения на этой почве возникают, как правило, если человек попал в какую-то непредвиденную негативную ситуацию в случае, если он надлежащим образом застрахован. В современном русском языке основной смысл понятия «страхование» сохраняется. Страховать – значит предотвращать материальные потери путём выплаты взносов учреждению, которое берёт на себя обязательство возместить возможный ущерб, понесённый в специально оговариваемых случаях. В экономическом аспекте страхование представляет собой систему экономических отношений по поводу образования централизованных и децентрализованных резервов денежных и материальных средств, необходимых для покрытия непредвиденных нужд общества и его членов. С материальной точки зрения в ходе страхования создаются денежные фонды специализированных учреждений – страховщиков, используемые для возмещения ущерба, причиненного стихийными бедствиями, несчастными случаями, а также в связи с наступлением определённых событий. Страхование предоставляет гарантии восстановления нарушенных имущественных интересов в случае непредвиденных природных, техногенных и иных явлений, оказывает позитивное влияние на укрепление финансов государства. Оно не только освобождает бюджет от расходов на возмещение убытков при наступлении страховых случаев, но и является одним из наиболее стабильных источников долгосрочных инвестиций. Это определяет стратегическую позицию страхования в странах с развитой рыночной экономикой. Характерными чертами страховых правоотношений являются: 1) Не постоянный, а вероятностный характер отношений. Тобто понятно, что при страховании нельзя заранее предусмотреть ни время наступления страхового случая, ни размер убытков. 2) Возвратность средств. Страховые платежи после объединения в страховой фонд подлежат (за вычетом расходов на услуги страховой компании) выплате самим же страхователем. 3) Строго очерченный характер перераспределительных отношений. Такие отношения при страховании заключаются в том, что сумма ущерба, подлежащая возмещению при наступлении страхового случая, распределяется между всеми участниками этих отношений. Субъекты страхования – юридические лица – аккумулируют в специализированном предприятии (страховой компании) денежные фонды, за счёт которых и осуществляется защита имущественных и личных интересов этих лиц. 4) Целевое использование создаваемого фонда. Расходование страховых ресурсов осуществляется исключительно в строго определённых случаях, обусловленных условиями договора страхования. Порядок заключения и условия закреплены и регулируются нормами ГП. Предупредительная функция страхования в правоотношениях заключается в том, что страховые компании вправе использовать временно свободные средства страхователей на проведение широкой системы профилактических мероприятий, направленных на предупреждение наступления возможных убытков страхователей. Восстановительная (защитная) функция проявляется в том, что в случае наступления страхового случая и выплаты определённой, обусловленной договором денежной суммы происходит полное или частичное погашение (восстановление) потерь, понесённых юридическими или физическими лицами. Контрольная функция проявляется в том, что страховые платежи аккумулируются в страховой фонд на строго определённые цели, используются в строго определённых случаях и строго определённым кругом субъектов. Сложный характер взаимоотношении при страховании, участие в этих отношениях государственных органов предопределили изменения в этой области, регулируемой несколькими отраслями права, в частности гражданским и финансовым. ГП регулирует договорные отношения в этой области (гл. 48 ГК), финансовое – отношения, основанные на государственно-властных велениях. Отношения в области страхования, регулируемые нормами финансового права, в зависимости от их участников принято классифицировать на следующие виды: 1) отношения между государством в лице правительства РФ и федеральными органами исполнительной власти по надзору за страховой деятельностью (Департамент Минфина РФ) по поводу утверждения основных положений их деятельности в целях осуществления государственного надзора за страховой деятельностью в РФ. 2) Отношения между федеральными исполнительными органами власти по надзору за страховой деятельностью и организациями-страховщиками по поводу выдачи лицензий, установления правил формирования и размещений страховых резервов, показателей и форм отчётности страховых организаций и пр. 3) Отношения между государством в лице федерального антимонопольного органа и организациями-страховщиками по поводу предупреждения, ограничения и пресечения монополистической деятельности и недобросовестной конкуренции. 4) Отношения по обязательному государственному страхованию, где государство как обязательный субъект всех финансовых правоотношений выступает в качестве страховщика имущественных и личных интересов отдельных категорий граждан и вырабатывает меры по обеспечению имущественных интересов страхователей. В отличие от правоотношений по обязательному страхованию в отношениях по обязательному государственному страхованию одной из сторон всегда выступает государство или уполномоченный им орган и страхование осуществляется бесплатно – за счёт средств бюджета. Т.ч. правоотношения по обязательному государственному страхованию в связи с этим в большей своей части относятся к кругу правоотношений, регулируемых финансовым правом Наличие специфических черт, присущих страховым правоотношениям, свидетельствует о том, что страхование является особым правовым институтом, регулирующим круг однородных финансовых отношений. Страхование и вытекающие из него правоотношения играют важную роль в обеспечении постоянного функционирования хозяйствующих субъектов и нормальной работы граждан-предпринимателей. 2.3 Валютные правоотношения Эффективное решение задач в сфере экономики и политики на этапе перехода к рынку возможно только в условиях стабильности и устойчивости национальной валюты. На реализацию стоящих задач направлено установление определённого валютного режима. Различают три типа валютных режимов, используемых государством для проведения валютной политики внутри страны и за рубежом: режим государственной валютной политики, т.е. исключительное право государства на совершение всех валютных сделок, существовавший ранее в нашей стране; режим валютного государственного регулирования, установленный ФЗ от 10 дек. 2003 г. «О валютном регулировании и валютном контроле»; режим свободно конвертируемой валюты. Тип валютного режима определяет принципы осуществлений валютных операций, полномочия и функции органов валютного регулирования и валютного контроля, права и обязанности юридических и физических лиц в отношении владения, пользования и распоряжения валютными ценностями, ответственность за нарушение валютного законодательства. Анализ структуры валютного правоотношения позволяет охарактеризовать тип валютного режима РФ в современных условиях. ФЗ о валютном регулировании делит субъектов валютных правоотношений на резидентов и нерезидентов. К резидентам относят: - физические лица, являющиеся гражданами РФ, за исключением граждан РФ, постоянно проживающих в иностранном государстве в соответствии с законодательством этого государства. - постоянно проживающие в РФ на основании вида на жительство иностранные граждане и лица без гражданства - юридические лица, созданные в соответствии с законодательством РФ - находящиеся за пределами территории РФ филиалы, представительства и иные подразделения резидентов. - дипломатические представительства и консульские учреждения РФ - РФ, её субъекты, муниципальные образования. К нерезидентам относят: - физические лица, не являющиеся резидентами - юридические лица, созданные в соответствии с законодательством иностранных государств, с местонахождением за пределами РФ - организации, не являющиеся юр. лицами, созданные в соответствии с законодательством иностранных государств - межгосударственные и межправительственные организации, их филиалы и постоянные представительства в РФ. Деление субъектов валютных правоотношений на резидентов и нерезидентов обусловлено разным объёмом предоставленных им прав и обязанностей по совершению различных валютных операций и сделок. Под объектами валютных правоотношений понимаются: - валюта РФ - внутренние ценные бумаги - иностранная валюта - валютные ценности. Понятием «Валюта РФ» охватывается: - денежные знаки в виде банкнот и монеты Банка России, находящиеся в обращении в качестве законного средства наличного платежа на территории РФ, а также изымаемые либо изъятые из обращения, но подлежащие обмену указанные денежные средства. - средства на банковских счетах и в банковских вкладах (п. 1 ст. 1 Закона) Понятие «внутренние ценные бумаги» охватывает: - эмиссионные ценные бумаги, номинальная стоимость которых указана в валюте РФ и выпуск которых зарегистрирован в РФ - иные ценные бумаги, удостоверяющие право на получение валюты, выпущенные на территории РФ ( п. 3 ст. 1 Закона) Под иностранной валютой понимают денежные знаки в виде банкнот, казначейских билетов, монты, находящиеся в обращении соответствующего иностранного государства Т.ч. содержание валютных правоотношений образуют права субъектов на совершение валютных операций и связанные с этим обязанности. Осуществление валютного регулирования возлагается на Правительство РФ, которое и является органом валютного регулирования. Основными принципами валютного регулирования и валютного контроля в РФ являются: 1) приоритет экономических мер в реализации государственной политики в области валютного регулирования 2) исключение неоправданного вмешательства государства и его органов в валютные операции резидентов и нерезидентов. 3) Единство внешней и внутренней валютной политики государства 4) Единство системы валютного регулирования и контроля. Финансовое право: Учебник/отв. Ред. Н.И.Химчива. 2-а изд. Перераб и доп. – М.:Юристъ, 2002. с. 582 Законодательством предусмотрен широкий круг прав резидентов и нерезидентов на совершение различного рода валютных операций. Так, резиденты могут иметь счета в иностранной валюте в уполномоченных банках только с разрешения Банка России на условиях, им устанавливаемых. Нерезиденты вправе иметь валютные счета, как в России, так и за границей, а также рублёвые счета с разным правовым режимом. Беспрепятственный ввоз иностранной валюты в Россию возможен при соблюдении правил таможенного контроля. Вывоз из страны сверх установленного лимита допускается только при наличии соответствующей справки из уполномоченного банка. Открытие российскими резидентами счетов в заграничных филиалах и дочерних учреждениях российских уполномоченных банков требует получения отдельной лицензии Банка России. Валютный контроль – один из видов финансового контроля, осуществляемый при проведении валютных операций. Орган, осуществляющий валютный контроль – Центральный Банк РФ. Особую роль в осуществлении валютного контроля играет Федеральная служба финансово-бюджетного надзора, которая контролирует соблюдение резидентами и нерезидентами законодательства и ведомсвенных нормативных актов, регулирующих осуществление валютных операций; осуществляет контроль за полнотой поступления средств в иностранной валюте по внешнеэкономическим операциям и т.д. Федеральная налоговая служба осуществляет контроль и надзор за осуществлением валютных операций резидентами и нерезидентами, не являющимися кредитными организациями. Непосредственные функции осуществления подобного контроля выполняют агенты валютного контроля. 2.4 Правоотношения в области банковской деятельности Формирование рыночных отношений в нашей с вами стране объективно обусловило создание банковской системы, функционирующей на принципиально новых основах, что позволило говорить и о иных правоотношениях в этой области финансового права. В соответствии с ФЗ «О банках и банковской деятельности» (в ред. от 3 фев. 1996 г.) банковская система включает в себя два уровня: Центральный банк (Банк России), кредитные организации, а также филиалы и представительства иностранных банков. Суб'єкти правовідносин. Банк России является главным банком страны, соответственно большинство правоотношений связано с его деятельностью. Кредитная организация – это юридическое лицо, которое для извлечения прибыли как основной цели своей деятельности на основании специального разрешения (лицензии) Банка России имеет право осуществлять банковские операции. Кредитная организация образуется на основе любой формы собственности. Банк – кредитная организация, имеющая исключительное право осуществлять следующие банковские операции: 1) привлечение во вклады денежных средств физических и юридических лиц; 2) размещение указанных средств от своего имени и за свой счет на условиях возвратности, платности, срочности; 3)открытие и ведение банковских счетов физических и юридических лиц. Небанковская кредитная организация – кредитная организация, которая имеет право осуществлять отдельные банковские операции, предусмотренные в законодательстве. Иностранный банк – банк, признанный таковым по законодательству иностранного государства, на территории которого он зарегистрирован. Кредитные организации по кругу совершаемых банковских операции и других сделок, по территории своей деятельности, по организационно-правовой форме, по источникам формирования уставного фонда и иным критериям значительно отличаются друг от друга. Правоотношения в банковской деятельности вытекают из определённых в ст. 5 ФЗ «О банках и банковской деятельности» банковских операций: 1) привлечение денежных средств физических и юридических лиц 2) размещение указанных средств от своего имени и за свой счёт 3) открытие и ведение банковских счетов физических и юридических лиц 4) осуществление расчётов по поручению физических и юридических лиц, в т.ч. банковкорреспондентов, по их банковским счетам 5) инкассация денежных средств, векселей, платёжных и расчётных документов и кассовое обслуживание клиентов 6) купля-продажа иностранной валюты в наличной и безналичной формах Кредитные организации приобретают статус юридического лица с момента их государственной регистрации. Вновь созданной кредитной организации могут быть выданы следующие виды лицензий: 1) на осуществление банковских операций со средствами в рублях (без права привлечения во вклады средств физических лиц) 2) на осуществление банковских операций со средствами в рублях и иностранной валюте (без права привлечения во вклады средств физических лиц) 3) на привлечение во вклады и размещение драгоценных металлов. Данная лицензия выдаётся ЦБ РФ по согласованию с Минфином РФ. Особое положение среди органов, осуществляющих финансовую деятельность занимает Центральный Банк РФ. Правовой статус Банка России определён ФЗ от 10 июля 2002г. № 86-ФЗ «О Центральном Банке РФ». Как один из участников правоотношений он создаёт в субъектах Федерации территориальные учреждения в соответствии с указанным законом, Положением о территориальных учреждениях Банка России, утверждённым Советом директоров Банка России и подписанным председателем Центрального банка РФ 29 июля 1998 г. № 46-П. Территориальными учреждениями Банка России являются его главные управления в краях, областях и автономных округах, а также в городах федерального значения. В Законе о ЦБ определены органы управления и их полномочия. В аппарате т.о. создаются департаменты, управления, отделы. Основными целями деятельности Банка России является защита и обеспечение устойчивости рубля, в т.ч. его покупательной способности и курса по отношению к иностранным валютам; развитие и укрепление банковской системы РФ, обеспечение эффективного и бесперебойного функционирования системы расчётов. Банк России участвует в разработке экономической политики Правительства РФ. Председатель Банка участвует в заседаниях Правительства. Банк России вправе обращаться в суды с исками о признании недействительными нормативных правовых актов федеральных органов государственной власти субъектов Федерации и о.м.с.у. В связи с переходом к рыночным отношениям, ликвидации государственной монополии в различных сферах общественной жизни, переходом на новые правоотношения, государственное регулирование общественным развитием приобретает особое значение. Государство регулирует правоотношения в части банковской деятельности разными методами и способами, различными НПА. В первую очередь, это, конечно Конституция РФ, которая установила важнейшие принципы функционирования банковской системы в России, в частности определив особое положение ЦБ РФ (ст. 71, 75). Значительную роль, например, в регулировании банковских правоотношений играет такой неэкономический метод регулирования, как лицензирование, ведь предоставлять услуги могут только те банки, которые обладают лицензией. В структуре Банка России создан специальный Департамент лицензирования банковской и аудиторской деятельности. ВИСНОВОК Самое время сделать некоторые выводы о проделанной работе. Итак, предметом данной курсовой работы было изучение, анализ и систематизация видов финансовых правоотношений. Кроме того, в Первой Главе мы затронули и некоторые их признаки и понятие, сущность самого правоотношения. Финансово-правовые отношения возникают в связи с тем, что соответствующие субъекты осуществляют финансовую деятельность государства и местного самоуправления, т.е. деятельность, направленную на создание, распределение и использование денежных средств и эта деятельность регулируется нормами финансового права. Каждый вид финансового правоотношения имеет свою цель, т.е. регулирование отношений в соответствующей области финансового права. Мы выяснили, что финансовые правоотношения, вне зависимости от их вида, в юридической литературе подразделяют на материальные и процессуальные. Особенно чётко это деление можно установить в бюджетных и налоговых правоотношениях. В данной работе были представлены такие виды финансовых правоотношений как: 1) бюджетные правоотношения; 2) податкові правовідносини; 3) правовые отношения по страхованию; 4) валютные правоотношения; 5) правоотношения в области банковской деятельности. Всем названным выше финансовым отношениям присущи особенности, которые и являются основанием для разделения их на отдельные самостоятельные виды. Эти особенности характеризуют их субъективный состав; объекты, по поводу которых возникают и т.д. Поэтому указанные виды финансовых отношений урегулированы нормами отдельных подотраслей, разделов, институтов финансового права. СПИСОК 1. Конституция Российской Федерации (принята на всенародном голосовании 12 декабря 1993 г.) // Российская газета от 25 декабря 1993 г. N 237. 2. Цивільний кодекс Російської Федерації. – М.: ЗАО «ГроссМедиа Ферлаг», 2004. - 384 с. 3. Податковий кодекс Російської Федерації. Частина 1. Частина 2. СПб.: «Видавничий дім Греден», 2001. 4. . Бюджетный кодекс Российской Федерации от 31 июля 1998 г. N 145-ФЗ // Собрание законодательства Российской Федерации от 3 августа 1998 г. N 31 ст. 3823. 5. Федеральный закон от 23 декабря 2003 г. N 181-ФЗ "О внесении изменений и дополнений в Федеральный закон "О банках и банковской деятельности" // Собрание законодательства Российской Федерации от 29 декабря 2003 г. N 52 (часть I) ст. 5033 6. Федеральный закон от 23 декабря 2003 г. N 180-ФЗ "О внесении изменения в статью 69 Федерального закона "О Центральном банке Российской Федерации (Банке России)" // Собрание законодательства Российской Федерации от 29 декабря 2003 г. N 52 (часть I) ст. 5032 7. Федеральный закон от 10 декабря 2003 г. N 173-ФЗ "О валютном регулировании и валютном контроле" // Собрание законодательства Российской Федерации от 15 декабря 2003 г. N 50 ст. 4859. 8. Положение ЦБ РФ от 5 января 1998 г. N 14-П "О правилах организации наличного денежного обращения на территории Российской Федерации" // См.: Вестник Банка России. 1998. N 1. 9. Винницкий Д. В. Категория "финансовая деятельность государства" в науке российского финансового права // Государство и право. - 2003. - N 2. 10. Фінансове право: Підручник / Відп. Ред. Н.І. Химчива. 2-е вид., Перераб. І доп. – М.: Юристъ, 2002 – 600 с. 11. Финансовое право: учеб. Під ред. О.Н. Горбуновой, 2 изд. М.: МАУП, 2000. с. 365 12. Финансовое право в вопросах и ответах: учеб. Пособие / отв. Ред. Є.Ю. Грачёва. – 2е изд., перераб. І доп. – М.: ЬК Велби, изд-во Проспект, 2006. с. 229 13. Загальна теорія фінансів. - М.: "Банки и биржи", Издательское объединение "ЮНИТИ", 2004. [1] Маркс К. ., Энгельс Ф. Соч. Т. 1. С. 158. http://ua-referat.com